До протоколу про адміністративне

правопорушення № ____________

______________________________
______________________________
______________________________
______________________________
e-mail ________________________

ПОЯСНЕННЯ
(в порядку статті 268 КУпАП)

1. Щодо установленого в Україні карантину.

11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято

постанову № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” ”
(далі — Постанова № 211) якою з 12 березня 2020 року в Україні
установлено карантин.

Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території

України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020 року , № 500 від
17.06.2020 року , № 641 від 22.07.2020 року , № 760 від 26.08.2020 року, №
956 від 13.10.2020 року.

З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 1 серпня до 31 грудня 2” 02” 0 р.. на

території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської,
Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-
Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської,
Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської,
Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької,
Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя установлено карантин згідно з
Постановами КМ № 392 від 20.05.2020 року , № 500 від 17.06.2020 року , №
641 від 22.07.2020 року, № 760 від 26.08.2020 року, № 956 від 13.10.2020 року.

Зміст вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний юридично

обґрунтований факт , що карантин було установлено саме Постановою №
211 (додаток № 1), а усіма іншими постановами було лише продовжено дію
карантину до 31 грудня 2020 року.

Постанову № 211 було прийнято відповідно до статті 29 Закону України

“Про захист населення від інфекційних хвороб” з метою запобігання
поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,
1
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (далі - COVID-19), з урахуванням
рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року .

1.1. Щодо рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної

безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року .

З метою з’ясування змісту рішення Державної комісії з питань техногенно-

екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року , до
Кабінету Міністрів України як до органу яким затверджено Положення про
Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій , було подано запит на інформацію з вимогою надати
архівну копію оригіналу рішення Державної комісії з питань техногенно-
екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року.
Відповіддю від Кабінету Міністрів України за № 17-20/2845 від 23 жовтня
2020 року було надано архівну копію рішення Державної комісії з питань
техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій “Про стан
забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення України та
заходів стосовно стабілізації епідемічної ситуації , спричиненої коронавірусом
COVID-19” від 10 березня 2020 року оформлене протоколом № 2 (додаток №
2) , зі змісту якого вбачається , що пунктом 2 цього рішення вирішено
схвалити представлений МОЗ Алгоритм запровадження протиепідемічних
заходів для запобігання поширенню COVID-19 в Україні та Комунікаційний
план щодо визначення алгоритмів дій у разі виникнення захворювання на
COVID-19.

З метою з’ясування змісту Алгоритму запровадження протиепідемічних

заходів для запобігання поширенню COVID-19 та Комунікаційного плану
щодо визначення алгоритмів дій у разі виникнення захворювання на
COVID-19 до Кабінету Міністрів України як до органу яким затверджено
Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної
безпеки та надзвичайних ситуацій , було подано запит на інформацію з
вимогою надати архівну копію оригіналу Алгоритму запровадження
протиепідемічних заходів для запобігання поширенню COVID-19 та
Комунікаційного плану щодо визначення алгоритмів дій у разі виникнення
захворювання на COVID-19.

Відповіддю від Кабінету Міністрів України № 17-20/2719 від 09 жовтня

2020 року надано лист Міністерства охорони здоров’я , разом з архівною
копією оригіналу Комунікаційного плану щодо визначення алгоритмів дій у
разі виникнення захворювання на COVID-19 (додаток № 3) , останнім
абзацом якого зазначено:
- Використовувати маски необхідно тільки у випадку , якщо у вас є ознаки
гострого вірусного захворювання , або якщо ви медик , який працює з
2
пацієнтами. Маски можуть створити фальшиве відчуття безпеки.

З урахуванням того , що COVID-19 , є гострою респіраторною хворобою

спричиненою коронавірусом , що підтверджується змістом подання головного
державного санітарного лікаря України щодо встановлення карантину з
метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-
19 яке надано відповіддю № 05.1-14/17/12” 35/ЗПІ-2” 0/172” 6 від 2” 7 травня 2” 02” 0
року (додаток № 4) , зміст вищевикладеного дозволяє констатувати
беззаперечний юридично обґрунтований факт , що в масках зобов’язані
знаходитись особи у яких є ознаки захворювання на COVID-19.

Зокрема , слід звернути увагу на пункт 3 Комунікаційного плану щодо

визначення алгоритмів дій у разі виникнення захворювання на COVID-19
схваленого рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної
безпеки та надзвичайних ситуацій “Про стан забезпечення санітарно-
епідеміологічного благополуччя населення України та заходів стосовно
стабілізації епідемічної ситуації , спричиненої коронавірусом COVID-19” від
10 березня 2020 року оформелене протоколом № 2 , яким зазначено (витяг):
- МОЗ разом з головами обласних , Київської міської адміністрацій, а
також із заінтересованими центральними органами виконавчої влади
забезпечити неухильне виконання Алгоритму запровадження
протиепідемічних заходів для запобігання поширенню COVID-19 та
Комунікаційного плану щодо визначення алгоритмів дій у разі виникнення
захворювання на COVID-19.

До Кабінету Міністрів України як до органу яким затверджено Положення

про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій , було подано запит на інформацію з вимогою надати
перелік центральних органів виконавчої влади які заінтересовані в
неухильному забезпеченні виконання Алгоритму запровадження
протиепідемічних заходів для запобігання поширенню COVID-19 та
Комунікаційного плану щодо визначення алгоритмів дій у разі виникнення
захворювання на COVID-19.

Відповіддю від Кабінету Міністрів України № 17-20/2926 від 30 жовтня

2020 року (додаток № 5) повідомлено , що:
- За інформацією Департаменту з питань безпеки життєдіяльності , охорони
навколишнього природного середовища та агропромислового комплексу
Секретаріату Кабінету Міністрів України , відповідно до Протоколу № 2
позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної
безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.02.2020 року (далі — Протокол) ,
зокрема, Міністерству охорони здоров’я разом із заінтересованими
центральними органами виконавчої влади доручено забезпечити
виконання Алгоритму запровадження протиепідемічних заходів для
3
 запобігання поширенню COVID-19 та Комунікаційного плану щодо
визначення алгоритмів дій у разі виникнення захворювання на COVID-19.
У зв’язку з вищевикладеним , Протокол було направлено для виконання ,
зокрема, до:
- Міністерства юстиції України;
- Міністерства внутрішніх справ;
- Міністерства енергетики та захисту довкілля;
- Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства;
- Міністерства закордонних справ;
- Міністерства інфраструктури;
- Міністерства оборони;
- Міністерства освіти і науки;
- Міністерства розвитку громад і територій;
- Міністерства соціальної політики;
- Міністерства у справах ветеранів;
- Міністерства фінансів;
- Міністерства культури , молоді і спорту;
- Державної міграційної служби;
- Державної служби України з безпеки на транспорті;
- Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та
захисту споживачів;
- Державної служби України з надзвичайних ситуцій;
- Державної митної служби;
- Державного агентства водних ресурсів;
- Державного агентства лісових ресурсів;
- Державного агентства резерву;
- Державного космічного агентства;
- Державної інспекції ядерного регулювання;
- Національної поліції;
- Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації;

З урахуванням того , що Постановами КМУ № 392 від 20.05.2020 року , №

500 від 17.06.2020 року , № 641 від 22.07.2020 року , № 760 від 26.08.2020
року, № 956 від 13.10.2020 року було продовжено до 31 грудня 2020 року дію
карантину установленого з 12 березня 2020 року Постановою № 211 від 11
березня 2020 року , що Постанову № 211 від 11 березня 2020 року було
видано з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-
екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року , що
рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року схвалено Алгоритм
запровадження протиепідемічних заходів для запобігання поширенню COVID-
19 та Комунікаційний план щодо визначення алгоритмів дій у разі
виникнення захворювання на COVID-19 та останній абзац цього плану , з
урахуванням того , що з 12 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року
4
 заборонено перебувати в громадських місцях без вдягнутої захисної
(медичної) маски , зміст вищевикладеного дозволяє констатувати
беззаперечний юридично обґрунтований факт , що в будь-якому випадку
заборону перебувати в громадських місцях без вдягнутої захисної
(медичної) маски , слід розуміти як заборону знаходитись без вдягнутої
захисної (медичної) маски особам у яких є ознаки захворювання на
COVID-19.

Зокрема, зміст вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний

юридично обґрунтований факт , що усі без виключення вищевказані
міністерства як безпосередньо так і через свої територіальні підрозділи ,
зобов’язані неухильно забезпечити:
- щоб в громадських місцях у вдягнутих захисних( медичних) масках
перебували лише особи у яких є ознаки захворювання на COVID-19;
- щоб здійснювалось постійне попередження , що маска викликає
фальшиве відчуття безпеки.

Окремо звертаю увагу , що виходячи зі змісту вищевикладеного та

офіційних документів на основі яких викладено даний текст — особи які
знаходяться у захисних (медичних) масках , є особами які мають ознаки
захворювання на COVID-19 отже такі особи не мають права знаходитись у
громадських місцях взагалі так як наражають мене на небезпеку захворіти
на COVID-19 тому такі особи підлягають негайному лікуванню та
негайній ізоляції (самоізоляції) від суспільства з метою недопущення
розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19 , зокрема , особа
яка знаходиться в масці повинна бути притягнута до кримінальної
відповідальності так як наражає на небезпеку і намагається заразити
інших громадян України.

1.2. Щодо статті 29 Закону України “Про захист населення від

інфекційних ховороб”.

Карантин , відповідно до положень частини 1 статті 29 Закону України №

1645-III “Про захист населення від інфекційних хвороб”, встановлюється та
відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину, відповідно до положень частини 2

статті 29 Закону України № 1645-III “Про захист населення від інфекційних
хвороб”, порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря
України.

У рішенні про встановлення карантину , відповідно до положень частини

5
 4 статті 29 Закону України № 1645-III “Про захист населення від інфекційних
хвороб” , зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі
території карантину, затверджуються необхідні профілактичні,
протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення,
встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та
додаткові обов'язки, що покладаються на них, підстави та порядок
обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації),
госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих
шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації
епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період
можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій,
вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої
діяльності.

Водночас , звертаю увагу , що регулювання відносин у сфері захисту

населення від інфекційних хвороб не обмежується однин лише Законом
України № 1645-III “Про захист населення від інфекційних хвороб” , а
відповідно до положень статті 2 цього Закону , відносини у сфері захисту
населення від інфекційних хвороб регулюються також Основами законодавства
України про охорону здоров'я, законами України "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про запобігання
захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний
захист населення", цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Так , положеннями пункту Й частини 1 статті 40 Закону України № 4004-

XII “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” ,
встановлено , що головний державний санітарний лікар України у разі
введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного
стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров’я, обґрунтоване
подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів
України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні
зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік
проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших
заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму
надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів;
вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові
обов’язки, що покладаються на них.

Зміст правового режиму надзвичайного стану, порядок його введення та

припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах
надзвичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також
прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення
6
вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану ,
визначається Законом України № 1550-III “Про правовий режим
надзвичайного стану”.

Умови введення надзвичайного стану визначено положеннями статті 4

Законом України № 1550-III “Про правовий режим надзвичайного стану” ,
пунктом 1 частиною 2 якої встановлено , що надзвичайний стан може бути
введений у разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо
великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що
створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення.

З пістав передбачених пунктом 1 частини 2 статті 4 цього Закону ,

відповідно до положень частини 4 статті 5 Закону України № 1550-III “Про
правовий режим надзвичайного стану” , пропозиції про введення
надзвичайного стану подає Кабінет Міністрів України.

Положеннями статті 17 Закону України № 1550-III “Про правовий режим

надзвичайного стану” , передбачено додаткові заходи режиму надзвичайного
стану у зв’язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного
характеру , відповідно до пункту 4 частини 2 якої , у разі введення
надзвичайного стану з підстав , передбачених пунктом 1 частини 2 статті 4
цього Закону , можуть здійснюватись такі заходи як встановлення
карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та
протиепідемічних заходів.

Детальний аналіз вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний

юридично обґрунтований факт , що так як встановлення карантину та
проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів ,
має на меті обмеження моїх прав і свобод , покладення на мене додаткових
обов’язків то окремо одним Законом України № 1645-III “Про захист
населення від інфекційних хвороб” не можуть встановлюватись такі
обмеження , а виключно у певній послідовності та однасній взаємодії
декількох Законів України , а саме з урахуванням змісту Закону України №
4004-XII “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення” та прийнятого на виконання положень статті 64 та пункту 19
статті 92 Конституції України (2” 54к/96-ВР) - Закону України № 1550-III
“Про правовий режим надзвичайного стану”.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях , відповідно до

положень частини 1 статті 5 Закону України № 1550-III “Про правовий
режим надзвичайного стану” ,вводиться Указом Президента України, який
підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з
моменту звернення Президента України.
7
 З метою з’ясування чи вводився в Україні або окремих її місцевостях режим
надзвияайного стану , до Верховної Ради України було подано запит на
інформацію надати належним чином завірені , з підписами підписантів , архівні
копії усіх без виключення Указів Президента України “Про введення
надзвичайного стану в Україні” виданих Президентом України за період часу з
21 лютого 2014 року по 11 вересня 2020 року та Законів України про
затвердження таких Указів.

Відповіддю від Верховної Ради України № 18/10-1490 від 11 вересня 2” 02” 0

року (додаток № 7) повідомлено , що запит в частині надання Указів
Президента України перенаправлено до офісу Президента України.

Відповіддю від Верховної Ради України № 18/10-1517 від 15 вересня 2” 02” 0

року (додаток № 8) повідомлено , що протягом запитуваного періоду часу з 21
лютого 2014 року по 11 вересня 2020 року надзвичайний стан в Україні або
окремих її місцевостях не вводився.

Зі змісту відповіді від Офісу Президента України № 2” 2” /1-09/4657 від 17

вересня 2” 02” 0 року (додаток № 9) вбачається , що Указів Президента України
про введення в Україні або окремих її місцевостях режиму надзвичайного
стану не зареєстровано.

З обовязковим урахуванням того , що надвзичайни стан в Україні або окремих

її місцевостях не вводився , зміст вищевикладеного дозволяє констатувати
беззапеерчний юридично обґрунтований факт , що встановлення в Україні
карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та
протиепідемічних заходів , а також обмеження моїх прав і свобод ,
покладення на мене будь-яких додатокових обов’язків пов’язаних з
карантином та зміна роботи підприємств і органзацій пов’язані з
карантином , є такими що не відповідають Конституції України (2” 54к/96-
ВР) , отже виходячи зі змісту імперативної норми прямої дії положень статей
60, 68 Конституції України (2” 54к/96-ВР) не підлягають виконанню мною , що
унеможливлює виконання мною карантину та проведення інших
обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів , а також
унеможливлює обмежувати самого себе у своїх правах і свободах та
унеможливлює виконання покладених на мене будь-яких додаткових
обов’язків пов’язаних з карантином.

2. Щодо режиму надзвичайної ситуації.

25 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято

розпорядження № 338-р “Про переведення єдиної державної системи
цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації” (додаток № 10) із змінами
та доповненнями постановами КМУ № 291 від 22 квітня 2020 року , № 340
8
 від 15 квітня 2020 року , № 343 від 15 квітня 2020 року , № 392 від 20
травня 2020 року , № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020
року , № 760 від 26 серпня 2020 року та розпорядженням КМУ № 1355-р від
28 жовтня 2020 року , яким відповідно до статті 14 та частини другої статті
78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної
системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної
ситуації з 25 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року.

У разі виникнення надзвичайної ситуації , положеннями пункту 5 частини

1 статті 37 Кодексу цивільного захисту України (далі — Кодекс) передбачено
біологічний захист населення від надзвичайних ситуацій який включає в
себе запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації
та карантину.

Виходячи зі змісту абзацу 8 підпункту 2.2 пункту 2 рішення

Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року яким
визначено , що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів
України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше
(додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є
предметом спеціального регулювання іншими законами України ,
детальний аналіз вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний
юридично обґрунтований факт , що карантин та проведення інших
обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів повязаниз з
карантином , можливі виключно у разі введення в Україні режиму
надзвичайного стану.

Вище по тексту викладено , що режим надзвичайного стану в Україні або

окремих її місцевостях не вводився , що унеможливлює виконання мною
карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та
протиепідемічних заходів , а також унеможливлює обмежувати самого себе
у своїх правах і свободах та унеможливлює виконання покладених на мене
будь-яких додаткових обов’язків пов’язаних з карантином.

Окремо щодо обмеження прав і свобод.

В особливий період відповідно до положень частини 3 статті 11 Кодексу

єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до цього
Кодексу та з урахуванням особливостей, що визначаються згідно з вимогами
законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про мобілізаційну
підготовку та мобілізацію", а також інших нормативно-правових актів.

Терміном особливий період відповідно до положень абзацу 11 частини 1

статті 1 Закону України № 1932-XII “Про оборону України” , визначено
період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім
9
 цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи
з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та
охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після
закінчення воєнних дій.

Положеннями статті 19 Закону України № 1932-XII “Про оборону України”

встановлено , що Цивільний захист України у мирний час здійснюється
відповідно до Кодексу цивільного захисту України, а в особливий період та
з метою підготовки до нього - з урахуванням особливостей, визначених
законодавством про оборону, мобілізацію та правовий режим воєнного
стану.

Особливий період діє в Україні з 17 березня 2014 року , а саме з моменту

видання Указу Президента України № 303/2014 “Про часткову мобілізацію” від
17 березня 2014 року (додаток № 11) , затвердженого Законом України №
1126-VII “Про затвердження Указу Президента України "Про часткову
мобілізацію" від 17 березня 2014 року (додаток № 12).

Особливістю правового режиму воєнного стану є порядок його введення

який вставновлено положеннями статті 5 Закону України № 389-VIII “Про
правовий режим воєнного стану” частиною 2 якої встановлено , що у разі
прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні
або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення
воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається
до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно
відповідний проект закону.

З метою з’ясування чи вводився в Україні або окремих її місцевостях режим

воєнного стану , до Верховної Ради України було подано запит на інформацію
надати належним чином завірені , з підписами підписантів , архівні копії усіх
без виключення Указів Президента України “Про введення воєнного стану в
Україні” виданих Президентом України за період часу з 21 лютого 2014 року
по 11 вересня 2020 року та Законів України про затвердження таких Указів.

Відповіддю від Верховної Ради України № 18/10-1490 від 11 вересня 2” 02” 0

року (додаток № 13) повідомлено , що запит в частині надання Указів
Президента України перенаправлено до офісу Президента України.

Відповіддю від Верховної Ради України № 18/10-1517 від 15 вересня 2” 02” 0

року (додаток № 14) було надано копію Закону України 2630-VIII “Про
затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в
Україні" яким затверджено Указ Президента України № 393 “Про введення
воєнного стану в Україні” від 26 листопада 2018 року.

10
 Відповіддю від Офісу Президента України № 2” 2” /1-09/4657 від 17 вересня
2” 02” 0 року (додаток № 15) надано копію Указу Президента України № 393
“Про введення воєнного стану в Україні” від 26 листопада 2018 року , зі змісту
якого вбачається , що воєнний стан в Україні вводився у період часу із 14
години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00
хвилин 26 грудня 2018 року.

Детальний аналіз вищевикладеного , з обов’язковим урахуванням:

а) речення 2 абзацу 3 пункту 4 рішення Конституційного Суду України №
11-рп/99 від 29 грудня 1999 року яким зазначено , що відповідно до
положення частини першої статті 64 Конституції України "конституційні
права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім
випадків, передбачених Конституцією України";
б) речення 2 абзацу 4 підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного
Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року, яким зазначено , що у
статті 64 Конституції України (254к/96-ВР) вичерпно визначено такі
випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного
стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із
зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не
можуть бути обмежені за жодних обставин;
в) речення 1 абзацу 6 підпункту 3.3 пункту 3 рішення Конституційного
Суду України № 26-рп/2009 від 19 жовтня 2009 року яким зазначено , що
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути
обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР)
(частина перша статті 64 Основного Закону України);
г) абзацу 1 підпункту 3.2 пункту 3 рішення Конституційного Суду
України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року яким зазначено , що
Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції
України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть
бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в
умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі
обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень ;
д) абзацу 2 підпункту 2.1 пункту 2 рішення Конституційного Суду
України № 5-р/2018 від 22 травня 2018 року яким зазначено , що відповідно
до Основного Закону України права і свободи людини є невідчужуваними
та непорушними (друге речення статті 21); конституційні права і свободи
людини не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані
(частини перша, друга статті 22); конституційні права і свободи людини не
можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України
(частина перша статті 64);
є) абзацу 8 підпункту 2.2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України
№ 3-р/2020 від 27 лютого 2020 року яким визначено , що Кодексом не
можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи
11
 скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче
регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального
регулювання іншими законами України ;
ж) що в Україні не введено режим воєнного стану;
- зміст вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний юридично
обґрунтований факт , що виходячи імперативної норми прямої дії положень
статей 60, 68 Конституції України (2” 54к/96-ВР) я, не маю права обмежувати
сам себе у реалізації своїх Конституційних прав і свобод , зокрема , ніхто не
має права встановлювати та примушувати виконувати мене обмеження
прав і свобод з посиланням на режим надзвичайної ситуації.

3. Щодо міжнародних договорів.

17 липня 1997 року Верховною Радою України було прийнято Закон

України № 475/97-ВР яким ратифіковано Конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод.

Положенями частини 1 статті 15 Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод встановлено відступ від зобов'язань під час
надзвичайної ситуації , а саме під час війни або іншої суспільної небезпеки,
яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати
заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в
тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не
суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.

Іншими зобов’язаннями згідно з міжнародним правом , є зобов’язання за

ратифікованим Указом Президії Верховної Ради УРСР № 2148-VIII від 19
жовтня 1973 року Міжнародним пактом про громадянські і політичні
права , положеннями частини 1 статті 4 якого вставновлено , що під час
надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під
загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці
цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за
цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при
умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за
міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі
раси, кольору шкіри, статі, мови,релігії чи соціального походження.

Указом Президії Верховної Ради УРСР № 2077-XI від 14 квітня 1986 року ,
УРСР приєдналась до Віденської конвенції про право міжнародних
договорів.

Положеннями статті 1 Віденської конвенції про право міжнародних

договорів встановлено:
а) "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами
12
в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того,
чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між
собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування;
b) "ратифікація", "прийняття", "затвердження" і "приєднання" означають,
залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за
допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на
обов'язковість для неї договору.

Положеннями статті 30 Віденської конвенції про право міжнародних

договорів встановлено застосування послідовно укладених договорів, які
стосуються одного і того ж питання ,

Виходячи зі змісту положень частини 3 статті 30 Віденської конвенції про

право міжнародних договорів якою встановлено , якщо всі учасники
попереднього договору є також учасниками наступного договору, але дію
попереднього договору не припинено або не зупинено відповідно до статті
59, попередній договір застосовується тільки тією мірою, якою
положення є сумісними з положеннями наступного договору , з урахуванням
того , що наступним договором Конвенцією про захист прав людини і
основоположних свобод встановлено можливість відступу від зобов'язань за
цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота
становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням
згідно з міжнародним правом , зміст вищевикладено є беззаперечним
юридично обґрунтованим фактом , що для можливості відступу від
міжнародних зобов’язань застосовуються правила попереднього договору
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права , а саме під час
надзвичайного становища в державі.

Зокрема , слід звернути увагу на положення статті 27 Віденської конвенції

про право міжнародних договорів якою встановлено , що учасник не може
посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання
для невиконання ним договору.

Україна як правонаступник УРСР , виходячи зі змісту положень статті 6

Закону України № 1543-XII “Про правонаступництво України”
підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними
Українською РСР до проголошення незалежності України.

З урахуванням змісту положень частини 1 статті 15 Конвенції про захист

прав людини і основоположних свобод щодо відступу від зобов'язань під
час надзвичайної ситуації за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких
вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її
зобов'язанням згідно з міжнародним правом та положень статті 30
Віденської конвенції про право міжнародних договорів щодо застосування
13
 правил попереднього та наступного договору - зміст частини 1 статті 4
Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо відступу від
зобов’язань за цим Пактом під час надзвичайного становища , було
реалізовано в актах внутрішнього законодавства України , а саме:
- в Законі України № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану”
положеннями частини 1 статті 14 якого встановлено , що Україна відповідно
до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі
введення воєнного стану негайно повідомляє через Генерального секретаря
ООН державам, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і
свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов’язань за
Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття
такого рішення;
- в Законі України № 1550-III “Про правовий режим надзвичайного стану”
положеннями частини 1 статті 27 якого встановлено , що Україна відповідно
до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права при введенні
надзвичайного стану негайно після його введення повідомляє через
Генерального секретаря ООН державам, які беруть участь у цьому пакті,
про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від
зобов’язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини
прийняття такого рішення.

Констатуючи факт відсутності в Україні або окремих її місцевостях введних

режимів воєнного чи надвзичайного стану , всі без виключення обмеження
моїх прав і свобод встановлені положеннями Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права та інших Міжнародних договорів які є
частиною національного законодавства України , є такими , що не
відповідають Віденській конвенції про право міжнародних договорів ,
Міжнародному пакту про громадянські і політичні права , Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод — отже не підлягають
застосуванню по відношенню до мене та виконнаню мною.

4. Щодо Національної поліції.

4.1. Щодо забезпечння утвердження моїх прав і свобод та їх обмеження.

Національна поліція України (далі поліція) відповідно до положень

частини 1 статті 1 Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію”
це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом
забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності,
підтримання публічної безпеки і порядку.

Положеннями частини 1 статті 3 Закону України № 580-VIII “Про

Національну поліцію” встановлено , що у своїй діяльності поліція керується
Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на
14
 обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими
законами України, актами Президента України та постановами Верховної
Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України,
актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами
Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими
актами.

Поліція відповідно до положень частини 1 статті 6 Закону України № 580-

VIII “Про Національну поліцію” у своїй діяльності керується принципом
верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи
визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість
діяльності держави.

Під час виконання своїх завдань , відповідно до положень частини 1 статті

7 Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію” , поліція забезпечує
дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та
законами України, а також міжнародними договорами України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх
реалізації.

Обмеження прав і свобод людини , відповідно до положень частини 2” статті 7

Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію” , допускається
виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами
України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання
завдань поліції.

Закон України № 580-VIII “Про Національну поліцію” як і всі інші закони

України прийняті відповідно до Конституції України , відповідно до положень
статті 4 ЦК України , є актами цивільного законодавства основним актом
якого є Цивільний кодекс України основу якого становить Конституція України.

Положеннями частини 4 статті 4 ЦК України встановлено , що актами

цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього
Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього
Кодексу або іншого закону.

Цивільним законодавстом відповідно до положень частини 1 статті 1 ЦК

України , регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні
відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні,
майновій самостійності їх учасників.

Учасниками цивільних відносин відповідно до положень частини 1 статті 2

ЦК України , є фізичні та юридичні особи.
15
 4.2. Щодо фізичної особи.

Положеннями частини 1 статті 24 ЦК України встановлено , що людина

як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Фізичну особу відповідно до положень статті 1 Закону України № 2235-III
“Про громадянство України” визначено терміном особа - громадянин України.

Зі змісту вищевикладеного випливає факт , що фізична особа громадянин

України це людина .

Вище по тексту викладено юридично обґрунтовані , беззаперечні факти ,

що в будь-якому випадку обмеження моїх прав і свобод людини , а також
покладення на мене додаткових обов’язків у вигляді носіння медичної
засхисної маски можливі виключно у разі введення в Україні або окремих її
місцевостях воєнного чи надзвичайного стану.

Констатуючи факт відсутності введених в Україні або окремих її

місцевостях режимів воєнного чи надзвичайного стану , всі без
виключення обмеження моїх прав і свобод людини , а також покладення
мене додаткових обов’язків у вигляді носіння медичної засхисної маски —
не підлягають застосуванню по відношенню до мене , а також не
підлягають виконанню мною.

4.3. Щодо юридичної особи.

Національна поліція України (далі поліція) відповідно до положень

частини 1 статті 1 Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію”
це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом
забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності,
підтримання публічної безпеки і порядку.

Систему поліції відповідно до положень пунктів 1, 2 частини 1 статті 13

Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію” складають
центральний орган управління поліцією та територіальні органи.

Положеннями частини 1 статті 15 Закону України № 580-VIII “Про

Національну поліцію” встановлено , що територіальні органи поліції
утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах
та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька
адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах
граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

16
 Територіальні органи поліції відповідно до положень частини 2 статті 15
Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію”, утворює, ліквідовує
та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх
справ України на підставі пропозицій керівника поліції.

Керуючись положеннями статті 15 Закону України № 580-VIII “Про

Національну поліцію” , постановою Кабінету Міністрів України № 730 “Про
утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію
територіальних органів Міністерства внутрішніх справ” від 16 вересня 2015
року було постановлено Утворити як юридичні особи публічного права
територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 , зі
змісту якого вбачається , що Департамент патрульної поліції як
міжрегіональний територіальний орган Національної поліції є також
юридичною особою.

20 травня 2015 року Кабінетом Міністрів України було видано постанову

№ 314 “Про утворення деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх
справ” якою постановлено утворити такі юридичні особи публічного права:
- Департамент патрульної служби Міністерства внутрішніх справ як
міжрегіональний територіальний орган Міністерства внутрішніх справ;
- Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Києві
як територіальний орган Міністерства внутрішніх справ.

Наказом Національної поліції України № 73 від 6 листопада 2015 року (у

редакції наказу Національної поліції України № 1114 від 31 жовтня 2” 016 року)
затверджено Положення про Департамент патрульної поліції яким
визначено:
- пунктом 3 , що Департамент патрульної поліції складається із структурних
підрозділів департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених)
підрозділів Департаменту патрульної поліції;
- пунктом 5 , що у своїй діяльності Департамент патрульної полції керується
Конституцією України , Міжнародними договорами , згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України , Законом України
“Про Національну поліцію” , іншими законодавчими актами України ,
постановами Верховної Ради України , постановами та розпорядженнями
Кабінету Міністрів України , нормативними актами МВС України та цим
Положенням.
- пунктом 6 , що Департамент патрульної поліції та його територіальні
підрозділи служать суспільству шляхом забезпечення прав і свобод людини.

Вище по тексту юридично обґрунтовано викладено беззаперечні факти ,

що фізична особа є громадянином України людиною і це в свою чергу
беззаперечно свідчить , що неухильним обов’язком юридичної особи
Департаменту патрульної поліції в особі його територіальних органів ,
17
 зокрема , в особі УПП м. Києва — є забезпечення утвердження моїх прав і
свобод , неухильне забезпечення мені вільного пересування ,неухильне
забезпечення можливості перебування мною в громадських місцях без
вдягнутої медичної захисної маски , неухильне забезпечення усунення
незаконних перешкод які створюються іншими особами шляхом
примушення виконувати мене додаткові обов’язки пов’язані з карантином
та проведенням інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних
заходів які виражені в примушенні перебувати в громадських місцях у
вдягнутій захисній медичній й масці , так як такі заходи можливі
виключно у разі введення в Україні або окреамих її місцевостях режиму
надзвичайного стану та його дотакових заходів таких як встановлення
карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та
протиепідемічних заходів.

Зокрема , з урахуванням того , що поліція відповідно до положень пункту 2

частини 1 статті 2 Закону України № 580-VIII “Про Національну поліцію”
надає послуги у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів
суспільства і держави та з урахування того , що на Нацональна поліція є
заінтересованим органом виконавчої влади на який покладено
забезпечення виконання Комунікаційного плану щодо визначення
алгоритмів дій у разі виникнення захворювання на COVID-19 , зміст
вищевикладеного дозволяє констатувати беззаперечний юридично
обґрунтований факт , що поліція зобов’язана надати мені якісну послугу
яка полягає у повідомленні мене , що маска викликає фальшиве відчуття
безпеки , що в масках повинні знаходитись лише особи у яких є ознаки
захворювання на COVID-19 , зокрема , поліція зобовязана негайно
ізолювати з громадських місць усіх без виключення осіб які знаходяться у
захисних (медичних) масках так як такі особи з ознаками захворювання на
COVID-19 і намагаються заразити мене та інших громадян України.

Додатки 73 аркуші :
№ 1 Копія Постанови № 2” 11 — 3 аркуші;
№ 2” Відповідь від КМУ № 17-2” 0/2” 845 — 7 аркушів;
№ 3 Відповідь від КМУ № 17-2” 0/2” 719 — 40 аркушів;
№ 4 Відповідь МОЗ № 05.1-14/17/12” 35/ЗПІ-2” 0/172” 6 — 4 аркуші;
№ 5 Відповідь КМУ № 17-2” 0/2” 92” 6 — 2” аркуші;
№ 6 Відповідь від ВРУ № 18/10-1490 — 1 аркуш;
№ 7 Відповідь ВРУ № 18/10-1517 — 2” аркуші;
№ 8 Відповідь від Офісу Президента України № 2” 2” /1-09/4657 — 1 аркуш;
№ 9 Копія розпорядження КМУ № 338-р — 3 аркуші;
№ 10 Копія Указу Президента України № 303 — 3 аркуші;
18
№ 11 Копія Закону України № 112” 6-VII — 2” аркуші;
№ 12” Відповідь від ВРУ № 18/10-1490 — 2” аркуші;
№ 13 Відповідь від Офісу Президента України № 2” 2” /1-09/4657 — 3 аркуші.

Попередження — усі вищевказані відповіді надані на імя Андрія

Петровича Карповича , опубліковано у соціальній мережі “FACEBOOK” ”
отже знаходять у вільному доступі без обмежень як публічна інформація
тому я маю право використовувати їх для захисту своїх прав і свобод.

____________________ _____________

19