Література (лат., написане, рукопис, від літера): 1.

Уся сукупність
наукових, художніх і т. ін. творів того чи іншого народу, періоду або всього
людства. 2. Вид мистецтва, що зображує життя, створює художні образи за
допомогою слова; письменство, словесність, белетристика. 3. Сукупність
друкованих творів певної галузі знань з певного питання; бібліографія.
література художня – різновид мистецтва, мистецтво слова, що відображає
суспільне життя в художніх образах.
Світова́ літерату́ра— сукупність літератур усіх народів світу від давнини до
сьогодення. Зародження літератури в кожній країні пов’язане з виникненням
писемності і художньої творчості в царині мистецтва слова, що відбувалося
неодночасно в різних регіонах, державах тощо. Література кожного народу
має свою національну й художню своєрідність, але вона сприймає
досягнення літератур інших країн і розвивається у взаємодії з ними,
запозичуючи окремі елементи (факти, ідеї, поетичні форми тощо).
Національна література - це література певного народу, яка має свою
історію й традиції, що формуються на основі побуту, звичок, соціально-
економічних та територіально-географічних особливостей.
Історія літератури — це розділ літературознавства, який вивчає історичний
розвиток письмових прозових і поетичних творів, які мають за мету
розважання, просвіту чи настанови читачу, а також історичний розвиток
літературних методів.
Періодизація української літератури залежить від методології. Крайні
підходи — соціологічний та естетичний.
Соціологічна періодизація представлена у Сергія Єфремова («Історія
українського письменства»):

 І. Доба національно-державної самостійності до з'єднання з Литвою й

Польщею (кін. XIV ст.).
 ІІ. Доба національно-державної залежності, але з повсякчасними
спробами вернути втрачену волю (кін. XIV — кін. XVIII ст.).
 ІІІ. Доба національного відродження (кін. XVIII — XX ст.).

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів,

способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети —
творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ
і виражає до нього своє ставлення

Засоби виразності - це спеціальні художньо-риторичні прийоми, лексичні та

граматичні засоби мови, що привертають увагу до висловлення. Вони
використовуються для надання мови експресії, емоційності, наочності,
роблять її більш цікавою і переконливою.
Худо́жній о́браз — особлива форма естетичного освоєння світу, за якої
зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість,
конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі
абстрактних понять.

Художність — це складне поєднання творчих і професійних якостей, які

визначають кінцевий результат праці творця в мистецтві.

До літературних умовностей відносять фантастику, гіперболу та літоту,

гротеск, символіку. Умовність не протиставляється реальності, а доповнює її,
допомагає точніше розкритися
. Вну́трішня фо́рма сло́ва — ознака реалії, покладена в основу її мовної
назви
А́втор, а́вторка[1] (лат. auctor — творець) — це фізична особа, творчою
працею якої створено твір. У широкому розумінні, поняття «автор» може
застосовуватись до творця будь-якого матеріального або нематеріального
блага, наприклад, художнього або публіцистичного твору, наукового
дослідження, проєкту, закону винаходу, сценарію, ідеї, вигадки, композиції т
ощо. 

Розповідач, або Наратор (лат. narrator —- розповідач) — різновид

літературного суб'єкта, вимислена автором особа, від імені якої в епічному
творі він веде розповідь про події та людей, з допомогою якої формується
весь уявний світ літературного твору.

Опові́дачем або Наратором називають особу в оповідному художньому творі,

від імені якої письменник веде розповідь про людей і події. Автор може не
називати оповідача, але завжди наділяє його рисами характеру, що
проявляються у манері говорити, у ставленні до людей і подій, про яких
йдеться у творі
Ліричний герой — суб'єкт висловлювання у ліричному творі, свого
роду персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві
читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. 
Образ автора у літературному творі — художній двійник реальної
особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у
свідомості читача.
Персонаж - вид художнього образу, суб'єкт дії. Цей термін в певному
контексті може бути замінений поняттями "дійова особа" або "літературний
герой"
Ліричний герой — суб'єкт висловлювання у ліричному творі, свого
роду персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві
читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів.
Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або
передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. 
Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у
художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного,
представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом,
задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на
адресата.
Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок,
взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору;
способів зображення і компонування художнього світу
(розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, 
репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору
(автора, розповідача, оповідача, персонажів).Композиція має епілог, зав'язку,
розвиток подій, розв'язку і підсумок.

Основні елементи композиції[ред. | ред. код]

 Форма (зовнішній елемент)

 Зміст (внутрішній елемент)
Сюжет і фабула характеризують динамічну сторону цих подій, їх розвиток
через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу,
формуються і виявляються в обставинах (пейзажі, інтер'єрі), а вчинки
персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами
(архетипами, потягами, уявленнями, думками, переконаннями, ідеалами), і
все це разом передається мовленням суб'єктів художнього твору засобами
мови, якою творить письменник. Глибинна сутність тих суб'єктів і
результатів їх діяльності в духовній і матеріально-подієвих сферах (заразом і
смислу художнього твору) виражається сукупністю, поєднанням,
компонуванням мовних висловлювань та способів їх подачі у тексті твору
(одне думалося, друге в конкретній ситуації мовилося, третє написалося, а
четверте читачем сприйнялося). Тому аналіз композиції літературно-
художнього твору опосередковується інтерпретацією його тексту, є шляхом
до інтерпретації смислу цілісного твору, осягнення задуму письменника.
У цьому процесі всі компоненти твору виявляють свої численні функції:

 характеротвірну (якщо беруться стосовно характеру постаті),

 сюжетну (якщо розглядаються крізь призму розвитку сюжету),
 ритмо-твірну,
 стилетвірну,
 композиційну
 «ідейно-художню» чи «художньо-естетичну».
фабула - це перебіг основних подій, що розвиває конфліктну ситуацію і
виступає у творі предметом розповіді, який сприймається читачем у вигляді
цілісної картини або фрагментів життя певних осіб.
Проблема твору – це порушення на будь-якому життєвому матеріалі – чи
реальному сучасному, чи далеко віддаленому в минулому, історичному, чи
навіть вигаданому, фантастичному – злободенних сучасних питань.
У такому розумінні тенденція — органічна частина художньої ідеї, її
ціннісний аспект, яка властива всякому художньому творові. Як
синонім тенденція часто вживають поняття пафосу.
Ідея твору – ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі
явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору
(ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).
Па́фос або па́тос, також пате́тика (грец. πάθος — відчуття, емоція) —
риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манери або способу
передавання відчуттів, які характеризуються емоційним піднесенням,
натхненням.
Тональність — емоційне ставлення автора висловлювання до деякого
об'єкту (об'єкту реального світу, події, процесу або їх властивостями /
атрибутам), виражене в тексті.
Конфлікт — зіткнення, боротьба, на яких побудовано розвиток сюжету в
художньому творі; протиріччя як принцип взаємодії між образами
літературного (епічного або драматичного) твору
Колізія (лат. collisio — зіткнення) — гостра суперечність, зіткнення
протилежних сил, інтересів, переконань, мотивів, джерело конфлікту та
форма його реалізації у літературному творі.
Пейзаж (фр. paysage від pays — країна, місцевість) — один із композиційних
компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого
простору зовнішнього світу.
Портрет у літературі (фр. portrait — зображення обличчя людини на
фотографії або на полотні) — один із засобів характеротворення, типізації та
індивідуалізації персонажів.
Інтер'єр (фр. inte'rieur — внутрішній) — у літературі — вид опису,
змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і
безпосередньо оточують персонажів твору. 
Сильна позиція — позиція, в якій протиставлення і розрізнення фонем
досягають найбільшої сили. Слабка позиція — позиція, в якій
протиставлення фонем неповне або зникає зовсім, тобто нейтралізується.
Простір і час у мистецтві — це універсальні визначення художнього образу.
Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-
відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі,
відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній
простір, у якому відбуваються події. Цей простір може бути великим і
охоплювати кілька країн або виходити за межі земної планети, або ж навіть
звужуватися до тісних меж однієї кімнати.

Часопро́стір, або хроното́п (від грецьких слів χρόνος «час» і τόπος «місце»)

— взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому
творі. Хронотоп — культурно осмислена позиція художнього твору, більш
стійкі й об'ємні моделі якої складаються з елементарних.