«Історико-літературний процес кінця XIX-початку XX століття.

Література модернізму»
1. Вкажіть художньо-стильові ознаки декадансу як мистецького явища кінця
XIX-початку XX століття.
Декаданс ( фр decadence — занепад ) — узагальнена назва кризового
світосприйняття, яке проявляється в літературі, мистецтві, культурі. Це скоріше
специфічний умонастрій кінця віку, ніж художня система.
Як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у
Франції, де вперше було вжито цей термін для позначення нових художніх
тенденцій. У європейській літературі поширюється на межі XIX — XX століття.
У центрі декадентської літератури постає людина, що відчуває свою
відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віру у майбутнє. Основними
мотивами творів письменників-декадентів є сум, відчай, песимізм, розчарування.
Підкреслена хворобливість і занепад життя стають улюбленими темами, які
перетворюються на джерело витончених переживань.
2. Охарактеризуйте вплив філософії Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Бергсона на
формування літератури раннього модернізму.
Німецький філософ Фрідріх Ніцше ( 1844 — 1890 ) — представник
ірраціоналістичних і волюнтаристських течій, засновник так званої філософії
життя. Центральне поняття у філософії Ф. Ніцше — категорія „ життя ”, що як
єдина реальність звільнена від матеріальності, є формою вияву „ космічної
закономірності ”. Ф. Ніцше заперечує логіку розуму в пізнанні дійсності. Тільки
людина з її волею і сильною душею здатна проникнути в таємниці Всесвіту.
Австрійський лікар Зігмунд Фрейд ( 1856 — 1939 ) був автором теорії і методу
психоаналізу. З. Фрейд досліджував причини психічних процесів і дійшов
висновку, що не можна пояснити матеріальними чинниками акт свідомості й
підсвідомості. Він розглядає психіку як самостійну категорію, яка існує
незалежно від матеріальних умов і керується особливими, вічними психічними
силами, що знаходяться за межами свідомості людини.
А. Бергсон вважав, що не лише зміст, а й сам ритм поезії відбиває внутрішнє
буття особистості й спонукає її до нових відкриттів у собі та дійсності за
допомогою власної інтуїції. А. Бергсон наголошував на необхідності пошуку
нових естетичних форм, здатних відображати передусім враження і почуття
людини.
3. Зазначте своєрідність літератури раннього модернізму, вкажіть
представників.
Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення “життя у формах
самого життя” ( міметричний принцип ). Письменники будують свої твори
навколо естетичної проблематики, акцентуючи увагу на ї самоцінності. Художній
твір усвідомлюється не як “засіб суспільного прозріння і виховання”, а як вияв
творчої свободи митця. Незалежна і духовно багата особистість, її думки,
враження, свідомість визначають розвиток сюжету, що дедалі більше
позбавляється `фабульності і переходить у площину самоспостереження і
самоспоглядання.
 4. Визначте специфічні риси імпресіоністичних творів, зазначте
представників.
У літературі імпресіонізм представляють брати Гонкури (  ), Альфонс Доде, Гі
де Мопассан, Поль Верлен (Франція), Стефан Цвейг, А. Шніцлер (Австрія), С.
Віткевич, Стефан Жеромський (Польща), Михайло Коцюбинський, Микола
Вороний, М. Хвильовий, Г. Косинка (Україна) та ін. Імпресіоністи змальовували
світ таким, яким він видавався їм у процесі безпосереднього бачення. “Бачити,
відчувати, виражати — в цьому все моє мистецтво” — так словами братів
Гонкурів могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Для імпресіоністичних
творів характерні суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм, використання
тропів ( метафор, епітетів, символів та ін. ), що виконують настроєву функцію,
асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними,
фрагментарними, велике значення в них мають засоби відтворення кольорів,
світлотіней, звукових барв і тонів, що передають зміну внутрішніх почуттєвих
станів автора. Часто письменники вдаються до форми ліричного монологу,
використання незакінчених фраз, думок, які допомагають показати плин настроїв
та вражень героя.
5. Зазначте вплив символізму на розвиток української літератури.
В українській літературі символізм найбільш притаманний
представникам “Молодої музи”, “Української хати”, а
також угрупування “Митуса”. М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д.
Загул, Павло Тичина, С. Черкасенко — наповнили символістські форми
актуальним національним змістом. Відстоюючи право митця на свободу,
українські символісти не відмовлялись від громадянських обов’язків літератури.
У їхній творчості органічно поєднуються принципи Краси і Правди, відчувається
туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа і нація злились би в одне
ціле, подолавши відчуженість. Спираючись на “філософію серця” вітчизняні
письменники збагатили скарбницю світового символізму новими формами
вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів
українського фольклору — пісні, думи, казки та ін., поєднанням абстрактних
символів з реальним враженням тощо).
6. Охарактеризуйте художньо-стильові ознаки поезії імажизму.
Імажисти намагаються відтворити не саму реальність, а переживання,
враження, які виникають асоціативно. Звідси і тематика їхніх поетичних творів:
природа, предмети, ефемерні почуття та емоції. Імажизм зазнав впливу поезії
Сходу (особливо — японського хокку) та французького символізму; віддає
перевагу верліброві. Саме вільний вірш стає для імажистів засобом для
відтворення “хаотичності світу” (Т. Е. Г’юм). Імажисти сміливо експериментують
у галузі метрики та строфіки; їхня поетика вимагає “точного зображення”,
чіткості, конкретності, ясності мови.
7. Визначте вплив футуризму на розвиток української літератури.
В 1914 році народжується український футуризм. Його справжнім лідером стає
Михайль Семенко, що друкує маніфести до своїх поетичних збірок «Дерзання» і
«Кверо-футуризм» (від лат. quero — шукати). М. Семенко оголошує війну будь-
якому канонові та культові в мистецтві. Він протестує проти культу Т. Шевченка
(М. Семенко демонстративно спалює власного «Кобзаря») та «хуторянського»,
провінційного мистецтва. М. Семенко нехтує національним у літературі — воно
здається йому примітивом. Поет виступає за «красу пошуку», за стрімкий рух
мистецтва: «процес мистецтва, — на думку М. Семенка, — динамічний субстан-
ційно». Семенко організовував різні футуристичні групи: «Кверо» (1914 p.),
«Фламінго» (1919 p.), «Ударна група поетів-футуристів» (1921 р.), «Аспанфут»
(асоціація панфутуристів) (1921 p.). Футуристичні угруповання діяли також у
Харкові («Ком-Космос») та Одесі («Юголіф»). У лавах футуристів перебували О.
Слісаренко, Я. Савченко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Г. Шкурупій, Г. Коляда, Μ.
Щербак та інші. В 1922 році Михайль Семенко, який називає себе «футуро-рубом
на незайманих лісах української літератури», розробляє теорію панфутуризму.
Поет вважає, що «мистецтво, досягнувши вершин академізму та класицизму»,
пішло деструктивним шляхом. Потрібно не чекати, поки воно саме відімре, а
«добивати» його, аби з уламків старого мистецтва зводити, конструювати нове.
Концепцію Семенка підтримав і Гео Шкурупій.
8.Вкажіть специфічні риси експресіоністичної літератури, зазначте
представників. Сам світ для більшості письменників-експресіоністів є ворожим
для людини, яка стала свідком драматичних подій і тяжких потрясінь початку XX
століття. Цей світ технічного прогресу, що перебуває, на думку експресіоністів,
напередодні апокаліптичної катастрофи, є хаотичним, дисгармонійним,
абсурдним, і людина приречена на страждання в ньому. Звідси — проникливий
біль за людину, за її відчуженість від суспільства та інших людей, прагнення
повернутися до первісних людських почуттів дружби й кохання, мрія про
всесвітнє братерство людей.
9.Охарактеризуйте визначальні риси поезії акмеїзму.
Акмеїзм, на думку його представників, був новим напрямом, що йде на зміну
символізму, який, за словами М. Гумільова, вже «закінчив своє коло розвитку й
тепер падає». Акмеїсти приймають символізм за свого «батька», але виступають
проти його надмірного ірраціоналізму й містицизму. Російський символізм, пише
Гумільов, «спрямував свої основні сили в галузь невідомого», «братаючись» з
містикою, теософією, окультизмом
10.Зазначте новаторство представників сюрреалізму у розвитку літератури XX
століття.
Сюрреалісти, які центр своєї уваги переносили на підсвідомість, сновидіння,
транс, дитячі ігри, зазнали чималого впливу теорій 3. Фройда. Адже й, за
Фройдом, підсвідомість є тією внутрішньою силою, що «відтискає нашу
свідомість у несвідоме». Фройдистські погляди перетворюються на спосіб
мислення та світосприйняття багатьох провідних сюрреалістів. Наприклад,
Сальвадор Далі зізнавався, що світ ідей Фройда означає для нього стільки ж,
скільки світ Біблії означав для митців Середньовіччя або світ античної міфології
— для художників Ренесансу. З фройдизму виникає також абсолютна довіра
сюрреалістів до ірраціонального як джерела творчості.