Державний устрій і право УНР (Центральної Ради)

1. Організація державної влади на Україні після повалення царату.

Утворення Центральної Ради і її юридичний статус.
Про створення "центрального українського уряду" йшлося на
Всеукраїнському національному конгресі (початок квітня 1917 р.). Таке
завдання ставало дедалі нагальнішим, приспішене бурхливим
піднесенням національно-визвольного руху в Україні, а також
безсиллям центральної адміністративної влади.У середині червня 1917
р. у Києві всупереч забороні Тимчасового уряду розпочався II
Всеукраїнський військовий з’їзд. Тоді ж відбувся Всеукраїнський
селянський з’їзд і продовжувалася чергова сесія Центральної Ради. Її
основним завданням були підготовка і проголошення I Універсалу.
"Поруч того, – зазначав М. Грушевський, – дебатувалася справа…
національного українського правительства".Ініціатором його створення
виступив впливовий член ЦК УПСР (української партії соціалістів-
революціонерів) І. Маєвський. Він наполягав: "Час внести ясність і
роздільність в функції нашого українського центру. Центральна Рада
мусить функціонувати як тимчасовий український парламент; але
мусить поруч неї бути чи нею організуватись українське
правительство". Очолити уряд пропонувалося М. Грушевському. Не
заперечуючи проти створення уряду, лідер українського руху заявив,
що "не має охоти переходити на екзекутиву і краще б зістався в
Центральній Раді".Пізніше він пояснював, що соціалісти-
революціонери (есери) не виявили загального ентузіазму створити
уряд, а соціал-демократи (есдеки) та соціал-федералісти (есефи)
поставились до нього "неприхильно, вважаючи цей крок передчасним і
занадто відповідальним". Голова Центральної Ради суперечив собі в
тих же "Споминах": "Виясняючи завдання моменту перед військовим
з’їздом, Винниченко вже ставив питання про демократизацію і
українізацію органів адміністрації, збір податків і подібне". Назріла
справа створення уряду входила у фазу практичного розв’язання.

2. Еволюція юридичного статусу Центральної Ради. І і ІІ універсали

Центральної ради.
После того, как в мае 1917 года Временное правительство отказалось
предоставить автономию Украине (даже не немедленно, а в
перспективе), Центральная рада, исходя из принципа «ни бунта, ни
покорности», приняла решение принять I универсал («К украинскому
народу, на Украине и вне её сущему»)[1]. Текст универсала был зачитан
В. Винниченко 10 (23) июня 1917 на II Всеукраинском Военном
 Съезде. Согласно I универсалу провозглашалась автономия Украины в
составе России («не отделяясь от всей России… народ украинский
должен сам хозяйничать своей жизнью»). Законодательным органом
должно было стать Всенародное Украинское Собрание (Сейм),
избираемое всеобщим, равным, прямым, тайным голосованием. Часть
средств, полученных от сбора налогов, отныне должны были
оставаться на Украине[2].
Учитывая многонациональный состав Украины, универсал призывал
украинских граждан к согласию и взаимопониманию[4].
Центральная рада брала на себя ответственность за текущее состояние
дел на Украине, вводились дополнительные сборы с населения в
пользу Рады[5], но не ставилось требование о прекращении платежей в
общероссийский бюджет[6].
По провозглашении автономии 15 (28) июня 1917, было создано
правительство (Генеральный Секретариат)[7].
В ответ на І Универсал Временное правительство 16 июня выступило с
воззванием «Гражданам Украины», в котором предложило гражданам
украинцам развивать земское и городское самоуправление и
положиться на представительство своих интересов во Всероссийском
Учредительном собрании.
В тот же день на торжественном заседании украинской Центральной
рады II универсал был зачитан (опубликован на украинском, русском,
еврейском и польском языках). Универсал утверждал, что «мы,
Центральная Рада,… всегда стояли за то, чтобы не отделять Украину от
России». Генеральный Секретариат объявлялся «органом Временного
правительства», его состав утверждает Временное Правительство.
Признавалась необходимость пополнения Рады за счет представителей
других национальностей, проживающих на территории Украины. По
военному вопросу принималась возможность прикомандирования
представителей Украины кабинету военного министра и Генштабу.
Формирование украинских войск должно осуществляться под
контролем Временного Правительства[9].

3. Державний устрій і право УНР після III універсалу Центральної ради.

Окрім формули з УНР як частини Росії, в Третьому Універсалі
Центральна Рада ще вирішила позмагатися із більшовиками у
соціальних обіцянках. Проголошувалися: 8-годинний робочий день,
запроваджувався державний контроль над виробництвом,
скасовувалася смертна кара оголошувалася амністія, в Україні мав бути
створений незалежний суд та визнавалися права автономій
для національних меншин. Також було оголошене про необхідність
 укладення миру як найшвидше. Оголошувалися й вибори до
Всеукраїнських Установчих Зборів, вони мали відбутися с грудні-січні
1917-1918-го.
4. IV універсал. УНР після Брестського миру.
В ночь на 9 (22) января Центральная Рада под давлением фракции
украинских эсеров приняла IV Универсал, которым УНР
провозглашалась «самостоятельным, ни от кого не зависимым,
свободным, суверенным государством украинского народа». Одним из
положений IV Универсала новому правительству УНР — Совету
народных министров — предписывалось в первоочередном порядке «с
этого дня вести уже начатые им переговоры о мире с Центральными
державами совершенно самостоятельно и довести их до конца,
невзирая ни на какие препоны со стороны каких-либо других частей
бывшей Российской империи, и установить мир…»[13]. В Брест-Литовск
отправилась новая украинская делегация, которую на этот раз
возглавил Александр Севрюк.

5. Припинення діяльності Центральної Ради.

4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за
підписами Леніна і Троцького. У відповіді на ультиматум (іі підписали
В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому
замаху на «право самовизначення Украіни шляхом нав'язування iй своiх
форм полiтичного устрою». Бiльшовики незважаючи на численнi
декларацii про «самовизначення нацiй аж до вiддiлення», не переводили
своiх вiдносин з Украiною в площину мiжнародного права.
Постае закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна
Рада не змогла протистояти бiльшовицькому наступу?
Вiдповiдь лежить у площинi двох факторiв - зовнiшнього й
внутрiшнього.
Лiдери Центральноi Ради опинилися перед вибором - де шукати
допомоги проти ворога нашого нацiонального визволення - Росii. Одна
частина стояла за те, щоб шукати ii в народi, йдучi назустрiч його
соцiально-еконмiчним прагненням, а друга частина - закликання на
помiч проти бiльшовицькоi навали нiмецького вiйська. Члени
украiнськоi делегацii пiсля переговорiв у Брест-Литовську 9 лютого за
новим стилем звернулися iз закликом до нiмецького народу про помоч.
Але приход нiмецькоi армii на Украiну не дав очiкуваних результатiв, а
навпаки. Орієнтація і надія на зовнішні сили провалилась, бо німці себе
почували на украінській землі не як «приятелі», а повноправні хазяі.
 Відіграв свою негативну роль у боротьбі з більшовизмом і такий
внутрішній фактор, як вічна прірва між задумом і його втіленням в
життя, що виявилася у спробах Ценральноі Ради реалізувати намічену
соціально-економічну програму та нездатність Центральноі Ради
налагодити ефективний державний механізм. А неспроможність
вирішити ділему - пріоритет прав націі чи прав людини ( вибрали
перше) врешті-решт визначило долю Центрально1 Ради

6. Конституція УНР від 29 квітня 1918 р.

Конституція УНР (Статут про державний устрій, права і вольності
УНР) – Основний закон Української Народної Республіки.
Прийнята 29 квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральної Ради.
Проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність
України, рівність прав громадян, демократичні свободи. Республіка
мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою
законодавчою владою (без посади президента). Передбачався
земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим
самоврядуванням в усіх 30 землях. Підтверджувалось право
національних меншин в Україні на національно-персональну
автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу
ініціативу.