Орієнтований перелік питань дисципліни

«Архітектура ЕОМ» (держ.екзамен)

1. Історичний розвиток обчислювальних машин. Етапи
розвитку ЕОМ, покоління ЕОМ
. Історія розвитку ОС  1945-1955 (на електронних лампах) ОС не було Програмування
виключно в машинних кодах  1955-1965 (на транзисторах) Системи пакетної обробки
Алгоритмічні мови високого рівня, компілятори  1965-1980 (на інтегральних схемах)
Багатозадачність  Багатозадачна пакетна обробка та системи розподілу часу,  Віртуальна
пам'ять Програмно-сумісні сімейства ЕОМ (IBM/360, DEC PDP-11)  1980-… (на великих
інтегральних схемах) “Дружній” інтерфейс, GUI, мережні ОС Персональні комп'ютери,
стандартизовані обчислювальні мережі (Ethernet, Token Ring, TCP/IP)

Вперше означення терміну «архітектура ЕОМ» було зроблене в

1964 році розробниками комп’ютера IBM360 Г.Амдалем та його
колегами. Архітектура ЕОМ з їх точки зору — це структура і
поведінка як їх бачить програміст на асемблерній мові (система
позначень, яка використовується для подання у зручній для
читання формі програм, записаних у машинному коді). Вона
включає наступне: формати даних і команд, методи адресації,
систему команд, а також загальну організацію процесора,
основної пам’яті і пристроїв введення-виведення. Пізніше
А.Пейджез з тієї ж фірми запропонував розуміти під
архітектурою ЕОМ інтерфейс між його апаратним та
програмним забезпеченням.
 Покоління ЕОМ
1.     Перше покоління – на базі радіоламп. Eniac –
перша машина в 1945 році.
2.     Друге покоління – на базі транзисторів з 1955р. В
Україні –“Мир-1”, “Мир-2”.
3.     Третє покоління – на базі інтегральних схем. В
1965р. перший комп’ютер.
4.     Четверте покоління – на базі мікропроцесора.
Особливості архітектури Фон-Нейманівської ЕОМ, її
недоліки.
Описана в 1946 році Джоном фон Нейманом архітектура ЕОМ
дістала назву його імені, головними особливостями якої є:
1. Інформація в ЕОМ ділиться на команди і дані;
1. Команди вказують ЕОМ, які дії і над якими операндами
виконувати;
2. Послідовність команд, за якою виконується алгоритм вирі-
шення задачі, називають програмою;
3. Весь набір виконуваних ЕОМ команд називають системою
команд ЕОМ;
4. Дані — це числа і закодовані символи, які використовуються
командами як операнди. Одні команди для інших також можуть
бути операндами;
5. Команди і дані представлено двійковим кодом;
6.Немає відмінностей в представленні команд і даних;
7.Команди і дані зберігаються в одній пам’яті;
1.
8.Команди і дані зберігаються в пам’яті за відповідними адре-
сами;
9.Пам’ять має довільну адресацію, тобто в кожному такті мо-
жна звернутися до довільної її комірки;
10. Пам’ять є лінійною. Її адресу кодують двійковим кодом.
В основу роботи такої ЕОМ покладено принцип програмного
керування. Тобто функціонування цієї ЕОМ здійснюється потактово
за вказівкою команд програми. Програма разом з даними, які
підлягають обробці, спочатку записується до основної пам’яті. В
кожному такті, залежно від типу архітектури ЕОМ, виконується
команда або частина команди — мікрокоманда. Команда вказує тип
виконуваної операції та місце розміщення операндів і результату
операції. По закінченню в основній пам’яті будуть знаходитися
результати виконання програми.

2. Гарвардська, дуальна, асоціативна архітектура

До цього часу більшість універсальних ЕОМ будують за
принципами архітектури Джона фон Неймана. Але недоліки цієї
архітектури, пов’язані з закладеним в ній послідовним
характером організації обчислень, ставлять перепони в пошуку
шляхів побудови швидких комп’ютерних систем. Тому крім
неймановської архітектури за час існування комп’ютерної
техніки було створено цілий ряд інших архітектур. До них,
зокрема, належать гарвардська архітектура. Гарвардська
архітектура вперше була реалізована Ховардом Айкеном в ЕОМ
Марк-1 у Гарварді. Вона передбачає розділення пам’яті на
пам’ять даних і пам’ять команд. Тим самим розділяються шини
передачі керуючої і оброблюваної інформації, рис. 1.2. При
цьому підвищується продуктивність комп’ютера за рахунок
суміщення в часі пересилання та обробки даних і команд.

Рис. 1.2.
 Необхідність використання гарвардської архітектури можна
пояснити так. Ядро комп’ютера нейманівської архітектури
складається з процесора та основної пам’яті. Бажано, аби обидві
компоненти ядра не пригальмовували одна одну, тобто
працювали із рівною швидкодією. На практиці вузол пам’яті є
значно
повільнішим від процесора і цей розрив у швидкодії з прогресом
інтегральних технологій лише зростає. Зменшити розрив можна
структурними методами, збільшуючи розрядність
інформаційного слова пам’яті. Саме цей підхід реалізує
гарвардська архітектура з двома запам’ятовувальними
пристроями. Зрозуміло, що тут паралельно виконуються операції
вибирання команд програми, з одного боку, а з другого —
вибирання та запис кодів даних і результатів обчислень.

Дуальна архітектура
Швидкі ЕОМ гарвардської архітектури є складнішими щодо
програмування порівняно з ЕОМ нейманської архітектури.
Зрозуміло, що бажано створити ЕОМ з дуальною архітектурою, яка
водночас запозичує нову якість — швидкодію від гарвардської
архітектури та стандартну парадигму розробки програм від
нейманської архітектури. Злиття двох архітектур виконують на
рівні кеш пам’яті шляхом її поділу на кеш дані та кеш команди, рис.
1.3.

Рис. 1.3.
Злиттям архітектур програмісту надано зручність програмних

технологій нейманської архітектури, а з боку процесора реалізовано

гарвардську архітектуру, в результаті чого він значно менше
пригальмовується з боку основної пам’яті.

Асоціативна архітектура
Асоціативна архітектура передбачає маніпуляції з даними не
відповідно до їх адрес, як це є в нейманівській архітектурі, а відпо-
відно до значення цих даних або їх частин. Базовими тут є операції
пошуку і порівняння. Основою асоціативної архітектури є асоціа-
тивна пам’ять, яка забезпечує одночасний доступ до багатьох даних,
в яких співпадають значення відповідних розрядів. Тим самим за
рахунок високої паралельності обробки досягається висока про-
дуктивність на класі операцій, для виконання яких ця машина є
ефективною (зокрема, логічні операції, операції пошуку та сорту-
вання). Асоціативна архітектура є складовою практично кожної
сучасної ЕОМ.

3. Рішення, що визначають архітектуру комп’ютерів,

починаючи з 50-х років.
Архітектурою комп'ютера називається його опис на деякому загальному рівні, що
включає опис призначених для користувача можливостей програмування, системи
команд, системи адресації, організації пам'яті і так далі Архітектура визначає
принципи дії, інформаційні зв'язки і взаємне з'єднання основних логічних вузлів
комп'ютера: процесора, оперативного ЗП, зовнішніх ЗП і периферійних пристроїв.
Спільність архітектури різних комп'ютерів забезпечує їх сумісність з точки зору
користувача.
Найбільш поширеними є такі архітектурні рішення (рис. 3.2):
Класична архітектура (архітектура фон Неймана) – один арифметикологічний
пристрій (АЛП), через який проходить потік даних, і один пристрій управління (ПУ),
через яке проходить потік команд – програма. Це однопроцесорний комп'ютер. - 33 -
До цього типу архітектури відноситься і архітектура персонального комп'ютера з
загальною шиною. Всі функціональні блоки тут зв'язані між собою загальною шиною,
яка називається системною магістраллю.
Фізично системна магістраль є багатопровідною лінією з гніздами для
підключення електронних схем. Сукупність дротів магістралі розділяється на окремі
групи: шину адреси, шину даних і шину управління.
Периферійні пристрої (принтер і ін.) підключаються до апаратури комп'ютера
через спеціальні контролери – пристрої управління периферійними пристроями.
Контролер – пристрій, який пов'язує периферійне устаткування або канали зв'язку
з центральним процесором, звільняючи процесор від безпосереднього управління
функціонуванням даного устаткування.
Багатопроцесорна архітектура. Наявність в комп'ютері декількох процесорів
означає, що паралельно може бути організоване багато потоків даних і багато потоків
команд. Таким чином, паралельно можуть виконуватися декілька фрагментів одного
завдання. Структура такої машини, що має загальну оперативну пам'ять і декілька
процесорів, подана на рис.3.2.
Багатомашинна обчислювальна система. Тут декілька процесорів, що входять в
обчислювальну систему, не мають загальної оперативної пам'яті, а мають кожен свою
(локальну). Кожен комп'ютер в багатомашинній системі має класичну архітектуру, і
така система застосовується досить широко. Проте ефект від вживання такої
обчислювальної системи може бути отриманий лише при вирішенні завдань, що
мають дуже спеціальну структуру: вона повинна розбиватися на стільки слабо
зв'язаних підзадач, скільки комп'ютерів в системі. - 34 - Перевага в швидкодії
багатопроцесорних і багатомашинних обчислювальних систем перед
однопроцесорними очевидно.
Архітектура з паралельними процесорами. Тут декілька АЛП працюють під
управлінням одного ПУ. Це означає, що безліч даних може оброблятися за однією
програмою – тобто по одному потоку команд. Високу швидкодію такої архітектури
можна отримати лише на завданнях, в яких однакові обчислювальні операції
виконуються одночасно на різних однотипних наборах даних.

4. Класифікація сучасних ЕОМ за їх застосуванням

(персональні комп’ютери, робочі станції, Х-термінали,
сервери, мейнфрейми, кластерні архітектури,
суперЕОМ).
Персональні комп'ютери
• «дружній інтерфейс»
• проблемно-орієнтоване середовище
• інструментальні засоби для автоматизації розробки прикладних програм
Робоча станція
• висока швидкодія
• великий об'єм оперативної і зовнішньої пам'яті
 • високопродуктивні внутрішні магістралі
• високоякісна графічна підсистема
• різноманітні пристрої вводу / виводу
Сервер
• файл-сервер,
• сервер бази даних,
• принт-сервер,
• обчислювальний сервер,
• сервер додатків
Мейнфрейм
• найбільш потужна обчислювальна система загального призначення, що
забезпечує безперервний цілодобовий режим експлуатації
Х-термінал

 Робота X-терміналів залежить від головної (хост) системи, до якої

вони підключені за допомогою мережі.

 вони можуть бути підключені до будь-якої головної системи

5. Особливості сучасних ЕОМ, їх основні характеристики

(швидкодія, одиниці визначення швидкодії, MIPS,
MFLOPS, тестування, відношення
вартість/продуктивність, надійність та відмовостійкість,
масштабування, сумісність та мобільність програмного
забезпечення).
При характеристиці кожного класу необхідно робити порівняння
окремих моделей за такими основними технічними параметрами, як швидкодія
(продуктивність) і обсяги пам'яті.
Швидкодія - число коротких операцій, виконуваних комп'ютером за
одну секунду.
MIPS — одиниця вимірювання швидкодії, що дорівнює одному
мільйону інструкцій у секунду. Якщо зазначено швидкодію в MIPS то, як
правило, вона показує, скільки мільйонів інструкцій у секунду
виконує процесор в деяких синтетичних тестах.
FLOPS (англ. Floating Point Operations Per Second — «операцій
з рухомою комою на секунду») — одиниця вимірювання швидкодії
обчислювальних приладів, особливо в галузі наукових обчислень.
Обсяг (місткість) пам'яті - кількість збереженої в ній інформації.
Крім зазначених характеристик, можливості комп'ютера
характеризуються іншими параметрами:
 розрядність і форми представлення чисел;
 ємність зовнішньої пам'яті;
 характеристики зовнішніх пристроїв зберігання, обміну і
введення-виведення інформації;
  пропускна здатність пристроїв зв'язку вузлів ЕОМ між
собою;
 здатність ЕОМ одночасно працювати з декількома
користувачами і виконувати одночасно кілька програм;
 типи операційних систем, що використовуються в машині;
 програмна сумісність із іншими типами ЕОМ, тобто
здатність виконувати програми, написані для інших типів ЕОМ;
 можливість підключення до каналів зв'язку і до
обчислювальної мережі;
 надійність і пр.
Розглянемо коротко найвагоміші.
Продуктивність -  одиницею виміру продуктивності комп'ютера є час:
комп'ютер, який виконує той же обсяг роботи за менший час є більш швидким.
Час виконання будь-якої програми вимірюється в секундах. Часто
продуктивність вимірюється як швидкість появи певної кількості подій в
секунду, так що менший час відповідає високій продуктивності.
Надійність - забезпечення цілісності даних, які зберігаються в системах.
Поняття надійності включає не тільки апаратні засоби, але і програмне
забезпечення. Підвищення надійності засноване на запобіганні несправностей
шляхом зниження інтенсивності відмов і збоїв за рахунок застосування
електронних схем і компонентів із високим і надвисоким ступенем інтеграції,
зниження рівня перешкод, полегшених режимів роботи схем, забезпечення
теплових режимів їх роботи, а також за рахунок удосконалення методів
складання апаратури. Одиницею виміру надійності є середній час
напрацювання на відмову (MTBF - Mean Time Between Failure).
Відмовостійкість - властивість обчислювальної системи, що забезпечує
їй можливість продовження дій, заданих програмою, після виникнення
несправностей. Забезпечення відмовостійкості вимагає надлишкового
апаратного та програмного забезпечення.
Масштабованість представляє собою можливість нарощування числа
та потужності процесорів, обсягів оперативної і зовнішньої пам'яті та інших
ресурсів обчислювальної системи. Масштабованість повинна забезпечуватися
архітектурою і конструкцією комп'ютера, а також відповідними засобами
програмного забезпечення.
Сумісність і мобільність програмного забезпечення представляє
собою створення такої архітектури, яка була б однаковою з точки зору
користувача для всіх моделей системи незалежно від ціни і продуктивності
кожної з них. Такий підхід дозволяє зберігати існуючий доробок програмного
забезпечення при переході на нові (як правило, більш продуктивні) розробки.
6. Ознаки класифікацій ЕОМ
Сучасні комп’ютери різноманітні та багаточисленні, вони різняться
розмірами, вартістю, обчислювальною потужністю та призначенням.
Обчислювальні машини можуть бути класифіковані по різних
ознаках, зокрема:
 принципу дії;
 етапам створення і елементній базі;
 призначенню і ролі комп'ютерів в системі обробки
інформації;
 умови взаємодії людини і комп'ютера;
 способу організації обчислювального процесу;
 розміру і обчислювальній потужності;
 функціональним можливостям;
  здібності до паралельного виконання програм.
Існують і інші різні системи класифікації ЕОМ:
 за продуктивністю і швидкодією;
 за рівнем спеціалізації;
 за типом використовуваного процесора;
 за особливостями архітектури.
7. Характеристики систем пам'яті
1 Рівні памяти
ПК мають чотири рівня пам’яті: мікропроцесорна пам’ять (МПП), реєстрова кеш-пам’ять,
основна пам’ять (ОП), зовнішня пам’ять (ЗП).

Тип пам’яти Ємність Швидкодія

МПП Десятки байт tобр = 0,001 – 0,002 мкс

Кэш-пам’ять Сотні килобайт tобр = 0,002 – 0,01 мкс

Основна пам’ять, в тому

числі:

ОЗП Сотні – тисячі мегабайт tобр = 0,005 – 0,02 мкс

ПЗП Сотні кілобайт tобр = 0,035 – 0,1 мкс

ВЗП, в тому числі:

НЖМД Десятки-сотні гігабайт tдост = 5 – 30 мсvсчит  = 500 — 3000 Кбайт/с

НГМД Одиниці мегабайт tдост = 65 – 100 мсvсчит  = 40 -150 Кбайт/с

CD-ROM Сотні – тисячи мегабайт tдост = 50 – 300 мсvсчит  = 150 — 5000 Кбайт/с

 
Нагадаємо загальноприйняті скорочення: с — секунда , мс — мілісекунда , мкс —
мікросекунда , нс — наносекунд ; 1с = 106 мс = 106 мкс = 109 нс.
 

2 Статична і динамічна пам’ять

Оперативна пам’ять ( ОП ) може складається з мікросхем статичного ( SRAM ) і
динамічного (DRAM ) типу.
У статичній пам’яті елементи ( осередки) побудовані на різних варіантах тригерів —
схем з двома стійкими станами . Після запису біта в таку комірку вона може перебувати в
цьому стані настільки завгодно довго — необхідно тільки наявність живлення . Статична
пам’ять використовується в основному в якості мікропроцесорної пам’яті.
У динамічної пам’яті осередки побудовані на основі напівпровідникових областей з
накопиченням зарядів — своєрідних конденсаторів, — що займають набагато меншу
площу, ніж тригери , і практично не споживають енергії при зберіганні. Оскільки
конденсатори поступово розряджаються (заряд зберігається в осередку протягом декількох
мілісекунд) , щоб уникнути втрати інформації, що зберігається заряд в них необхідно
постійно регенерувати, звідси і назва пам’яті — динамічна. Динамічна пам’ять
використовується для побудови ОЗП.
 

3 Регістрова пам’ять
Регістрова кеш-пам’ять — високошвидкісна пам’ять порівняно великий ємності, що є
буфером між ОП і МП і дозволяє збільшити швидкість виконання операцій . Регістри кеш
-пам’яті недоступні для користувача , звідси і назва від англійського кеш — « тайник ».
У сучасних системних платах застосовується конвеєрний кеш з блоковим доступом. У кеш
-пам’яті зберігаються копії блоків даних тих областей ОП , до яких виконувалися останні
звернення і дуже ймовірні звернення найближчими такти роботи, — швидкий доступ до
цих даних і дозволяє скоротити час виконання чергових команд програми .
МП починаючи від МП80486 володіють вбудованою в основне ядро МП кеш- пам’яттю 1
рівня — L1 , у Pentium Pro і вище є кеш 2 рівня і третього рівня ( L2 і L3) .
 

4 Основна пам’ять
Основна пам’ять містить оперативне (ОЗП- оперативний запам’ятовуючий пристрій) і
постійне (ПЗП — Read Only Memory ) запам’ятовуючі пристрої .
ОЗП призначений для зберігання інформації, безпосередньо бере участь в
обчислювальному процесі в поточний інтервал часу. ОЗП — енергозалежна пам’ять: при
відключенні напруги живлення інформація, що зберігається в ній , втрачається.
Основу ОЗП складають мікросхеми динамічної пам’яті DRAM. Це БІС , що містять
матриці напівпровідникових конденсаторів . Наявність заряду в конденсаторі означає «1» ,
відсутність заряду — «0».
Конструктивно елементи ОЗУ виконуються у вигляді окремих модулів пам’яті —
невеликих плат знапаяними на них однієї або , частіше , декількома мікросхемами . Ці
модулі вставляються в роз’єми — слоти на СП.
Типи модулів ОЗП:
DIP — одиночна ІМС , зараз використовується тільки в складі укрупнених модулів ,
наприклад SIMM , SIP , SIPP — зараз практично не застосовуються.
SIMM (Single в лінію модуля пам’яті) — бувають 30 -ти і 72 -х контактні до встановлених
ІМС типу DIP . Зустрічаються тільки в застарілих ПК.
DIMM (Dual In — лінія Модуль пам’яті) — 168 контактні роз’єми , можуть мати
розрядність 64 , 72 80 біт.
RIMM (Rambus в лінію модуля пам’яті) — новітній тип пам’яті технології Rambus .
 

5 Типи оперативної пам’яті

1 FPM DRAM — динамічна пам’ять з швидким сторінковим доступом ( процесори 80386 і
80486 ) . Випускалася в конструктиві SIMM .
2 ОЗП ОКБ — розширена пам’ять FPM . Випускалася в конструктиві SIMM і DIMM.
3 BEDO DRAM — пам’ять з блоковим доступом. Випускається в конструктиві SIMM і
DIMM.
4 SDRAM — синхронна динамічна пам’ять .
5 DDR SDRAM — подвоєна синхронна динамічна пам’ять .
6 DRDRAM — динамічна пам’ять технології Rambus .
8. Ієрархія пам’яті, рівні ієрархії, види
запам’ятовуючих пристроїв, їх особливості

Постійна
пам'ять (ПЗП або ROM – англ. Read Only Memory — пам’ять тільки для
читання) — швидкодіюча енергонезалежна пам'ять, призначена для
зберігання інформації, що не змінюється під час виконання програм. Ця
пам’ять невелика за ємністю (кілька сотень кілобайтів) і містить програму
тестування пристроїв комп’ютера при ввімкненні – POST (англ. Power-On Self
Test — самоперевірка при ввімкненні енергії) та базову систему введення-
виведення – BIOS (англ. Basic Input/Output System).

Особливістю постійної пам’яті є те, що дані, які в ній містяться, не зникають

при вимкненні живлення комп’ютера. Постійна пам’ять виготовляється у
вигляді спеціальної мікросхеми, яку розміщують на системній платі.

Дані в постійну пам’ять заносяться у процесі її виготовлення. Розрізняють

мікросхеми постійної пам’яті без можливості перепрограмування і з
можливістю багаторазового перепрограмування. За потреби користувач може
замінити мікросхему постійної пам’яті або виконати її перепрограмування.

Оперативна пам'ять (ОЗП – оперативний запам'ятовуючий пристрій, або

RAM – Random Access Memory — пам'ять із довільним доступом) –
швидкодіюча пам'ять, призначена для запису, зберігання та читання
інформації у процесі її обробки. Вона розміщена на системній платі і
розділена на окремі комірки, кожна з яких має унікальне ім’я (адресу).
Процесор у будь-який момент часу може звернутися до будь-якої комірки
оперативної пам’яті для зчитування або запису даних.

Ємність оперативної пам’яті становить від кількох сотень мегабайтів до

кількох гігабайтів. Для сучасної оперативної пам’яті швидкість обміну даними
між нею і процесором – понад 10 гігабітів за секунду.

Для підвищення швидкості обміну даними між процесором і оперативною

пам’яттю використовують кеш-пам’ять (англ. cache memory – пам’ять про
запас). У ній робиться своєрідний запас даних, до яких може звернутися
процесор під час подальшої роботи.

Вона має значно більшу швидкість обміну даними з процесором порівняно з

оперативною пам’яттю.

Розрізняють кеш-пам’ять першого рівня (ємність 32 кілобайти), другого рівня

(ємність 6 мегабайтів і більше) і третього рівня (ємність більше 8 мегабайтів).
Кеш-пам’ять першого і другого рівня розміщують у складі мікросхеми
процесора, третього рівня, як правило, – на системній платі.

Оперативна память(рекомендації)
як вибрати оперативну память, загальні рекомендації, ціни

При виборі оперативної пам'яті в першу чергу слід звернути увагу на

фірму-виготівника. Брати варто RAM відомих виробників - Samsung (SEC),
Micron, Hynix (Hyundai), Kingston, Corsair, OCZ, Transcend, TwinMos. 

Далі звертаємо увагу на числа, що вказуються після типу пам'яті (наприклад,

РС400 3200). В даному випадку число 400 означає подвоєну тактову частоту
пам'яті в мегагерцах (MHz), a 3200 - швидкість роботи в мегабайтах в
секунду (Mb/s). Тримати в пам'яті усе це, загалом, не треба - досить
пам'ятати, що чим більше циферки після назви пам'яті, тим краще. 

Наступний важливий параметр при виборі RAM - це CAS Latency, або CL. Цей
параметр означає час затримки при зверненні до пам'яті. Простіше кажучи -
скільки часу комп'ютеру треба для здійснення циклу читання/запису в
пам'ять/з пам'яті. Але це теж запам'ятовувати абсолютно необов'язково -
досить запам'ятати, що чим менше цей параметр, тим краще. 

Зовсім незайвим при купівлі оперативної пам'яті буде поцікавитися про її

сумісність з материнською платою. Щоб не потрапити в халепу, слід брати
пам'ять DDR-типу і побоюватися пам'яті RIMM : вона була призначена для
перших Pentium IV, визнана неперспективною і вже давно не робиться. 

Скільки пам'яті потрібно вашій машині? Для офісного або простого

домашнього комп'ютера (поспілкуватися з друзями в Інтернеті, обробити
фото з цифрового фотоапарата, подивитися фільм) досить буде 1024
мегабайт (Mb). Якщо ж ваша робота пов'язана з графікою, відео, аудіо або ви
хочете грати в сучасні ігри, то об'єм пам'яті треба як мінімум подвоїти чи
потроїти- до 1-3 гігабайта (Gb). Втім, якщо вас дратують "гальма" під час
роботи або гри або ви хочете узяти пам'ять з далеким прицілом на
застарівання комп'ютера, то RAM можна збільшити до 4-гігабайт і більше. 

Слід зауважити, що оперативна пам'ять робиться із вже передвстановленим

фіксованим об'ємом - як правило, крок в сучасних планках складає 2
Гігабайт. В материнську плату, як правило, можна вставити до 4 планок.
Якого об'єму і скільки їх буде - вирішувати тільки вам. Майте лише на увазі,
що чим більше об'єм однієї планки, тим вища ціна, тобто одна планка на 2
Гігабайт коштуватиме трохи дорожче, ніж дві по 1 Гб, але при цьому
економиться місце на материнській платі.
 Ціни станом на березень 2012(приблизно)  для ПК: ДДР3 1024мгб  100-
120грв, 2048мгб 120-170грв, 4 гб 200-250грв(залежно від бренду), а для
ноутів дорожче. Успіхів у виборі)) 
9.

https://dl.sumdu.edu.ua/textbooks/99881/328500/ind
ex.html
Управління пам’яттю, апаратно-програмні засоби
управління, розшарування основної пам’яті;
https://sites.google.com/site/ekzamenzos/bilet-5
Оперативна пам'ять
Оперативна пам'ять сучасного комп'ютера виконана– на мікросхемах динамічного типу
з довільною вибіркою (DRAM — DynamicRandomAccess Memory), – на мікросхемах
статичного типу (SRAM — Static RAM).
Розходження між динамічною і статичною пам'яттю — у способі
збереженняінформації. У статичній пам'яті дані зберігаються аж до заміни їхнім новим
блокомінформації. Як елементарний осередок статичної пам'яті використовується
статичнийтригер. Статична пам'ять має високу швидкодію й використовується для організації
кеш-пам'яті. Динамічна пам'ять постійно обпитується, і її зміст обновляється з частотою
цикліврегенерації. Вона має меншу швидкість роботи, але за критерієм, що
враховуєінформаційну ємність, вартість й енергоспоживання, вона пере важлива.
Модулі оперативної пам'яті
Елементи динамічної пам'яті виповнені у виді модулів SIMM (Single-In-line
MemoryModule) і DIMM (Dual-In-line MemoryModule). На відміну від SIMM, у модулів
DIMMконтакти на протилежних сторонах плати електрично не зв'язані між собою,
практичновдвічі збільшена кількість контактів. DIMM - це двосторонній модуль.
Види модулів пам'яті:
30-контактні (30-pin) SIMM 8-розрядні ємністю 256 КБ, 1, 4, 16 Мб. Для 32-
розряднихпроцесорів смороду встановлюються на материнську плату в кількості, кратній 4. 72-
контактні (72-pin) SIMM 32-розрядні ємністю 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64 Мбайт. В 486комп'ютері
можуть установлюватися по одному, в Pentium — кратно 2. 168-контактні (168-pin) DIMM 64-
розрядні ємністю 8, 16, 32, 64, 128, 256 Мбайт. ВPentium установлюються по одному.
Розміщення пам'яті
Оперативну пам'ять персонального комп'ютера поділяють на банки. Банк
визначаєнайменшу кількість пам'яті, що може бути адресоване процесором за один раз і
відповідаєрозрядності шини даних цього процесора. Для і486 (32-розрядний процесор)
банкскладається з 4 рознімань для 30-контактних SIMM чи з одного рознімання для 72-
контактного SIMM. Для процесора Pentium (64-розрядний) банк складається з 2 розніманьдля
72-контактних SIMM чи з одного рознімання для DIMM. Заповнення банків завждипочинається
з банку 0. Кожен банк повинний бути або цілком заповненим, або порожнім.
У кожнім банку використовуються елементи однієї ємності і швидкодії. На
материнській платі сучасного комп'ютера для установки модулів пам'яті передбаченіспеціальні
рознімання. Кількість рознімань того чи іншого чи іншого типу залежить відтипу материнської
плати, її виробника.
Усі можливі конфігурації пам'яті, тобто тип, ємність, швидкодія і кількістьелементів,
установлюваних на материнській платі, приводяться в документації наматеринську плату.
Розмір встановленої оперативної пам'яті BIOS визначає автоматично.
BIOS й CMOS RAM
Базова система введення-виведення (BIOS - BasicInputOutputSystem) містить у
собінабір програм уведення-виведення, що організують взаємодію між пристроямикомп'ютера.
BIOS розглядається як апаратний засіб, так й як програмний модульопераційної системи.
Система BIOS у комп'ютері реалізована у виді мікросхеми, установленої насистемній
платі. У старих системах установлювали мікросхеми ROM BIOS. У сучасних комп'ютерах
длязбереження BIOS використовуються мікросхеми флеш-памяти (flashmemory).
Допускають перезапис інформації для одного компонента до десятків тисяч разів.
Цедозволяє легко модифікувати старі чи додавати нові функції для підтримки пристроїв,
щопідключаються. Для модифікації BIOS використовується спеціальна утиліта (програма), що
поставляється в комплекті із системною платою.
Основні виробники BIOS
IBM — власник авторських прав на зміст ROM BIOS
AmericanMegatrendsInc. (AMI)
AwardSoftware
Phoenics Technologies
Незалежні (від IBM) виробники випускають мікросхеми, цілком сумісні змікросхемами
IBM.
Система BIOS включає CMOS RAM — пам'ять, що зберігає інформацію просистемну
час і конфігурацію комп'ютера. CMOS-пам'ять відрізняється малименергоспоживанням,
енергонезалежна, живлиться від убудованого акумулятора.
ЗмістCMOS RAM змінюється за допомогою програми Setup, що входити в систему
BIOS.

10.Кеш-пам’ять, її особливості, алгоритми читання-запису;

Кеш-пам’ять це пам'ять для тимчасового зберігання даних, проміжна між різними

типами пам'яті. Використовується для підвищення ефективності роботи комп'ютера.
Кеш-пам'ять між оперативною пам'яттю й твердим магнітним диском  буває двох
типів: апаратна й програмна.
Апаратна кеш-пам'ять звичайно використовується в мережних серверах  у
дискових адаптерах (контролерах)  і являє собою
напівпровідникову, енергозалежну, дуже швидкодіючу пам'ять.
Програмна кеш-пам'ять частина оперативної пам'яті  — звичайно використовується в
настільних системах для підвищення ефективності роботи із зовнішньою пам'яттю.
Принцип роботи наступний: при звертанні до дискової пам'яті контролер кеш-пам'яті
копіює зажадані дані  у свою пам'ять, крім цих даних копіюються ( відповідно до
закладеного алгоритму  керування) і найближчі або зв'язані дані. Тому при наступному
запиті до дискової пам'яті процесор спочатку переглядає кеш-пам'ять і, якщо потрібних
даних там не знаходить, тільки тоді звертається до основної пам'яті.
Є відомості, що використання програмної кеш-пам'яті обсягом 2 Мбайт на
однокористувацькому настільному ПК підвищує швидкодія диска в 4 рази.
Кеш-пам'ять також вбудовують у процесор. Наприклад, у процесорі Pentium кеш-
пам'ять становить 16 Кбайт: 8 Кбайт для даних, 8 Кбайт для коду. У процесорі Pentium
II кеш-пам'ять другого рівня має ємність 512 Кбайт.
Від англ. cache — таємний склад. https://works.doklad.ru/view/fy8gYYVDq1w.html
11.Віртуальна пам’ять, її призначення, апаратно-програмні
засоби організації;

… Поняття віртуальної пам'яті

Збільшення функціональності прикладного програмного забезпечення (при обмежених
ресурсах оперативної пам'яті) поставило перед розробниками ОС проблему: розміщення в
пам'яті програм, розмір яких перевищує вільну пам'ять. Одним із шляхів вирішення цієї
проблеми був поділ програм на частини — оверлеї (логічно завершенні блоки програми): 0-ий
оверлей починав виконуватися першим, коли він закінчував своє виконання, завантажувався
інший оверлей. Всі оверлеї зберігалися на диску і переміщалися між пам'яттю і диском
засобами операційної системи, однак поділ програми на частини і планування черговості їх
завантаження в оперативну пам'ять здійснювався програмістом. Такий підхід зменшує
надійність виконання програми та операційної системи. Розвиток методів організації
обчислювального процесу в цьому напрямку привів до появи методу, відомого як віртуальна
пам'ять.

Віртуальний ресурс — ресурс, що надається користувачу або програмі користувача

таким, що має певні властивості, якими він у дійсності не володіє.

Наприклад:

1)                  користувачу може бути надана віртуальна оперативна пам'ять, розмір якої

перевершує всю наявну в системі фізичну оперативну пам'ять;
2)                  користувач пише програми так, начебто в його розпорядженні є однорідна
оперативна пам'ять великого обсягу, але в дійсності всі дані, які використовуються програмою,
зберігаються на одному чи кількох різнорідних запам'ятовуючих пристроях, як правило —
дисках, і при необхідності частинами завантажуються у реальну пам'ять.

Таким чином, віртуальна пам'ять — це сукупність програмно-апаратних засобів, що

дозволяють користувачам писати програми, розмір яких перевершує наявну оперативну
пам'ять.

Операційна система при використанні віртуальної пам'яті повинна вирішувати задачі:

                     розміщення даних на запам'ятовуючих пристроях різного типу, наприклад,
частина програми в оперативній пам'яті, а частина на диску;
                     при необхідності переміщення даних між запам'ятовуючими пристроями
різного типу, наприклад, завантаження потрібної частини програми з диска в оперативну
пам'ять;
                     перетворення віртуальних адрес у фізичні.

Усі ці дії виконуються автоматично, тобто механізм віртуальної пам'яті є прозорим

стосовно користувача та його програм. Найбільш розпосюдженими реалізаціями віртуальної
пам'яті є: сторінковий, сегментний, сторінково-сегментний розподіл пам'яті, свопінг.
12.Сучасні процесори, їх класифікація;
…. Процесор

Процесор— це мікросхема,яка дозволяє виконувати дії над інформацією ,такі ,як логічну
обробку та арифметичі обчислення. А іншими словами процесор-це ,так званий "мозок"
комп'ютера.

Класифікують процеси за їх характеристиками ,а саме: 1. Розрядність (біт)

2. Тип

3. Кількість ядер

4. Тактова частота (ГЦ)

5. Розмір кешу (Мб).

Тип — розрізняють процесори Intel (Core2 Duo,Pentium, Celeron, тощо), AMD (AMD64,
АthlonDuron, тощо) і багато інших. Розрядність —це так звана максимальна довжина
двійкового коду ,який вимірюється в бітах і обробляється процесором. Тактова частота
вказує, скільки елементарних операцій мікропроцесор виконує за секунду, тобто швидкодія
процесора. Вимірюється в гігагерцах (ГГц). Вона є відносним показником продуктивності
персонального комп’ютера. Кеш-пам’ять — внутрішня пам’ять процесора, яка зберігає
проміжні дані,вимірюється в Кбайтах ,обсяг може сягать від 256 до 1024 Кбайтів.

Складові процесора
1. Пристрій керування — він слугує для виконання команд і потоками даних у
персональному комп’ютері.

2. Арифметико-логічний пристрій –за допомогою цього пристрію ,здійснює арифметичні і

логічні операції.

3. Регістри процесора — це пам’ять процесора ,яка більш швидкодоступна.

Проотяго багатьох років процесори все стають новіші і новіші ,ось нещодавно створили
процесори ,які можна підключати до працюючих на комп’ютері процесорів. Їх ще називають
Overdrive (додатковий). За допомогою цих додаткових процесорів можна збільшити
параметри працюючого процесора. Наприклад, фірма Intel створила процесор Pentium
Overdrive, за допомогою якого збільшуються обчислювальні можливості системи на базі
процесора i486,які доводять їх до рівня Pentium.

Екскурс в історію
Процесори перших комп'ютерів були громіздкими, займали цілі шафи і навіть кімнати та
складалися з багатьох компонентів. На початку 1970-х років завдяки прориву а технології
створення великих і надвеликих інтегральних схем стало можливим розташувати всі
компоненти центрального процесора в одному напівпровідниковому пристрої. З'явилися так
звані мікропроцесори. Наразі терміни «мікропроцесор» і «процесор» є синонімами, проте
так було не завжди. Звичайні (великі) та мікропроцесорні ЕОМ співіснували протягом 10-15
років, і лише на початку 1980-х років мікропроцесори витіснили своїх старших братів. Саме
перехід на мікропроцесори створив передумови для появи персональних комп'ютерів.

Класифікація процесорів
Класифікація
З точки зору розробника ЕОМ існує 5 ознак процесора, за якими МП можна класифікувати:
призначення, елементно-конструктивна база, спосіб представлення інформації, спосіб
обробки та передачі інформації, режим виконання програми. За призначенням процесори
поділяються на:

- універсальні;

- спеціалізовані.

Сучасні універсальні процесори обробляють інформацію, представлену на вхідних мовах

високого рівня та використовуються в ПК. Спеціалізовані процесори розробляються для
конкретних цілей. За елементно-конструктивною базою мікропроцесори поділяються на
покоління. Власне, мікропроцесорами є процесори, починаючи з 4 покоління.
мікропроцесори, в свою чергу, поділяються за технологією (МДП, І2Л, ТТЛ тощо),
функціонально-конструктивною ознакою (однокристальні, багатокристальні). Спосіб
представлення інформації залежить від прийнятої системи числення (позиційна,
непозиційна) та її основи, від способу кодування інформації в процесі зберігання та
обробки, від форми представлення чисел (з фіксованою та плаваючою комами). Вказані
фактори у великій мірі визначають функціональні, технічні та експлуатаційні характеристики
процесорів. По способу обробки та передачі інформації відрізняють процесори:

- паралельної дії;

- послідовної дії.

Більшість універсальних процесорів, до яких належать і сучасні мікропроцесори, є

процесорами першого типу, тобто послідовної дії. В них обробка та передача інформації
відбувається словами, розрядність яких рівна (чи пропорційна) розрядності процесора.
Прикладами сучасних процесорів послідовної дії є різні функціональні перетворювачі
(наприклад, спецпроцесори для перетворення координат), процесори калькуляторів та інші.
По режиму виконання програм відрізняють процесори:

- однопрограмні;

- мультипрограмні.

В мультипрограмних процесорах висока продуктивність досягається за рахунок

паралельної роботи функціональних блоків процесора при виконанні різних програм чи
незалежних ділянок однієї програми. При цьому забезпечується можливість одночасного
доступу до процесора кількох користувачів в режимі розподілення часу.

Властивості
Одиниця Сучасне
Властивість Опис
вимірювання значення

Кількість двійкових розрядів, що

можуть одночасно опрацьовуватися
процесором.

Найбільшу послідовність розрядів

Розрядність Біт 32 і 64 біти
(бітів), яку процесор може
обробляти одночасно, називають
машинним словом.

Скільки елементарних операцій

3 ГГц (3·109 Гц)
Тактова частота (тактів) процесор виконує за Герц
і більше
секунду

8 мільярдів
Швидкість Кількість
Середня кількість операцій, які операцій за
опрацювання операцій за
виконуються за одиницю часу секунду і
даних (швидкодія) секунду
більше

І рівня – 32
Ємність кеш-пам’яті першого і
Кеш-пам’ять Байт КбайтІІ рівня –
другого рівня
6 Мбайт

Кількість однакових за структурою

Ядра процесорів, що об’єднані в одну Одиниці 2 і більше
мікросхему

13.Інтерфейси, шини сучасних ЕОМ (ISA, EISA, PCI, AGP, SCSI),

їх особливості;
14.Відеадаптери, особливості їх архітектури та функціонування;

Відеоадаптер (відеокарта, відеоплата) - це пристрій, що здійснює

інтерфейс з комп'ютером при підключенні монітора. Кожен комп'ютер
має відеокарту, виключаючи ті, в яких вся необхідна електроніка
вбудована прямо в материнську плату (в цьому випадку можна
встановити нову відеокарту, але стару доведеться попередньо
відключити).

Фізично відеокарта являє собою багатошарову друкарську плату, на

якій змонтовані мікросхеми, конденсатори і деякі інші деталі, а також
роз'єми для підключення монітора (одного або двох), і, у багатьох
випадках, телевізора. Окремі моделі мають відеовхід, виконаний у
вигляді роз'єму RCA, а іноді він поєднується з відеовиходом.

Функціонально відеоадаптер складається з декількох обов'язкових

блоків:
 графічний процесор, який називають також графічним чіпсетом
(chipset - набір мікросхем, комплект чіпів);
 відеоконтролер - це пристрій, що відповідає за виведення
зображення з відеопам'яті, регенерацію її вмісту, формування
сигналів розгортки для монітора і обробку запитів центрального
процесора;
 мікросхеми відеопам'яті, в які записані BIOS відео, екранні
шрифти, службові таблиці і т.п. ПЗП не використовується
відеоконтролером прямо - до нього звертається тільки
центральний процесор, і в результаті виконання ним програм з
ПЗП відбуваються звернення до видеоконтроллеру і відеопам'яті.
ПЗП необхідно лише для початкового запуску адаптера і роботи в
режимі MS DOS; операційні системи з графічним інтерфейсом
(Windows або OS / 2) не використовують ПЗП для управління
адаптером;
 цифро-аналогові перетворювачі (RAMDAC);
 роз'єми.
 Основні паpаметpах звукової карти - pазpядність, максимальна
частота дискретизації, кількість каналів (моно/стерео),
паpаметpи синтезатора, pозширенність, сумісність.

 Pозpядність карти - pозpядність цифрового подання звуку.

Існують 8-бітові, 16-бітові, 32-бітові та 64-бітові мережеві карти. 8-
pазpядність карти дають якість звуку, близьку до телефонного; 16-
pазpядность вже підходять під визначення "Hi-Fi" і теоретично
можуть забезпечити студійну якість звучання, хоча практично це
реалізується дуже рідко. Розрядність подання звуку не має ніякого
зв'язку з pозpядністю системної шини для карти, однак карта для
32-pозpядної шини MCA, EISA, VLB або PCI буде працювати із
трохи меншими накладними витратами на запис/відтворення
оцифрованого звуку, ніж карта для ISA.

 Максимальна частота дискретизації (оцифровки) визначає

максимальну частоту записуваного/відтвореного сигналу, яка
приблизно дорівнює половині частоти дискретизації. Для запису /
відтворення мови може бути досить 6-8 кГц, для музики середньої
якості - 20-25 кГц, для високоякісного звучання необхідно 44 кГц і
більше. У деяких картах можна підвищити частоту дискретизації
ціною відмови від стереозвуку: два канали по 22 кГц, або один
канал на 44 кГц.

 Швидкість передачі: 10Mbit / s (20Mbit / s - у режимі Full Duplex),

100Mbit / s (200Mbit / s - у режимі Full Duplex), 1000Mbit / s.

 Параметри синтезатора визначають можливості карти в синтезі

звуку і музики. Тип синтезу - FM чи WT - визначає вид звучання
музики: на FM-синтезатоp інструменти звучать дуже бідно, зі
"дзвінким" відтінком, імітація класичних інструментів дуже умовна;
на WT-синтезатоp звучання більш "живе", "соковите", класичні
інструменти звучать природно, а синтетичні - більш приємно, на
хороших WT-синтезатоpах може навіть створитися враження
"живої гри" чи "слухання CD". Число голосів (polyphony) визначає
граничну кількість елементарних звуків, що можуть звучати
 одночасно. Обсяг ПЗП чи ОЗП WT-синтезатоpа говорить про
кількість різних інструментів або як їх звучання (ПЗУ на 4 Мб може
містити 500 інструментів середньої якості або звичайний, але
хороший GM), але великий обсяг ПЗП не означає автоматично
гарної якості семплів, і навпаки. Для власного музичної творчості
велике значення мають можливості синтезатора по обpаботки
звуку (огинають, модуляція, фільтрування, наявність ефект-
процесора), а також можливість завантаження нових інструментів.

 Розширюваність визначає можливості по підключенню

додаткових пристроїв, установці мікросхем, pасшиpение об'єму
ПЗП чи ОЗП і т.п. На багатьох картах є 26-pозрядний внутрішній
роз'єм для підключення дочірньої плати, що представляє собою
додатковий WT-синтезатоp. Практично на кожній карті є роз'єм
для підключення CD-ROM для підключення до студійного
устаткування, роз'єми для підключення модему та інші. Деякі
карти допускають установку DSP і додаткової пам'яті для семплів
WT-синтезатоpа.

 Сумісність - зараз найчастіше розуміється сумісність з моделями

Sound Blaster - зазвичай SB Pro і SB 16 (для карт виробництва
Creative і карт на мікросхемі Creative Vibra 16). Сумісність з SB Pro
має на увазі сумісність і з AdLib - однієї з перших звукових карт
для IBM PC. Основні відмінності SB 16 від SB Pro: SB Pro - 8-
pазpядная карта, допускає запис / відтворення одного каналу з
частотою дискретизації 44.1 кГц або двох каналів із частотою
22.05 кГц; SB 16 - 16-pазpядная карта, допускає запис /
відтворення з частотою до 44.1 кГц, має автоматичну pегулиpовки
рівня з мікрофона та програмно pегулиpовки тембру. Обидві карти
мають стереофонічний FM-синтезатоp (OPL3). Багато SB Pro-
сумісні картки насправді 16-pазpядность, але більшість пpогpамм
використовує їх тільки в 8-pазpядность режимі SB Pro.

 ТИП ШИНИ ДАНИХ, по якій йде обмін інформацією між

материнською платою і мережевою картою: ISA, EISA, VL-Bus,
PCI, PCMCIA, USB.

15.Звукові карти, особливості їх архітектури та

функціонування;
9.2.2  Основні характеристики.

Основні паpаметpах звукової карти - pазpядність, максимальна

частота дискретизації, кількість каналів (моно/стерео),
паpаметpи синтезатора, pозширенність, сумісність.

Pозpядність карти - pозpядність цифрового подання звуку. Існують

8-бітові, 16-бітові, 32-бітові та 64-бітові мережеві карти. 8-pазpядність
карти дають якість звуку, близьку до телефонного; 16-pазpядность вже
підходять під визначення "Hi-Fi" і теоретично можуть забезпечити
студійну якість звучання, хоча практично це реалізується дуже рідко.
Розрядність подання звуку не має ніякого зв'язку з pозpядністю
системної шини для карти, однак карта для 32-pозpядної шини MCA,
EISA, VLB або PCI буде працювати із трохи меншими накладними
витратами на запис/відтворення оцифрованого звуку, ніж карта для ISA.

Максимальна частота дискретизації (оцифровки) визначає

максимальну частоту записуваного/відтвореного сигналу, яка приблизно
дорівнює половині частоти дискретизації. Для запису / відтворення мови
може бути досить 6-8 кГц, для музики середньої якості - 20-25 кГц, для
високоякісного звучання необхідно 44 кГц і більше. У деяких картах
можна підвищити частоту дискретизації ціною відмови від стереозвуку:
два канали по 22 кГц, або один канал на 44 кГц.

Швидкість передачі: 10Mbit / s (20Mbit / s - у режимі Full Duplex),

100Mbit / s (200Mbit / s - у режимі Full Duplex), 1000Mbit / s.

Параметри синтезатора визначають можливості карти в синтезі

звуку і музики. Тип синтезу - FM чи WT - визначає вид звучання музики:
на FM-синтезатоp інструменти звучать дуже бідно, зі "дзвінким"
відтінком, імітація класичних інструментів дуже умовна; на WT-
синтезатоp звучання більш "живе", "соковите", класичні інструменти
звучать природно, а синтетичні - більш приємно, на хороших WT-
синтезатоpах може навіть створитися враження "живої гри" чи "слухання
CD". Число голосів (polyphony) визначає граничну кількість
елементарних звуків, що можуть звучати одночасно. Обсяг ПЗП чи ОЗП
WT-синтезатоpа говорить про кількість різних інструментів або як їх
звучання (ПЗУ на 4 Мб може містити 500 інструментів середньої якості
або звичайний, але хороший GM), але великий обсяг ПЗП не означає
автоматично гарної якості семплів, і навпаки. Для власного музичної
творчості велике значення мають можливості синтезатора по обpаботки
звуку (огинають, модуляція, фільтрування, наявність ефект-процесора),
а також можливість завантаження нових інструментів.

Розширюваність визначає можливості по підключенню додаткових

пристроїв, установці мікросхем, pасшиpение об'єму ПЗП чи ОЗП і т.п. На
багатьох картах є 26-pозрядний внутрішній роз'єм для підключення
дочірньої плати, що представляє собою додатковий WT-синтезатоp.
Практично на кожній карті є роз'єм для підключення CD-ROM для
підключення до студійного устаткування, роз'єми для підключення
модему та інші. Деякі карти допускають установку DSP і додаткової
пам'яті для семплів WT-синтезатоpа.

Сумісність - зараз найчастіше розуміється сумісність з моделями

Sound Blaster - зазвичай SB Pro і SB 16 (для карт виробництва Creative і
карт на мікросхемі Creative Vibra 16). Сумісність з SB Pro має на увазі
сумісність і з AdLib - однієї з перших звукових карт для IBM PC. Основні
відмінності SB 16 від SB Pro: SB Pro - 8-pазpядная карта, допускає
запис / відтворення одного каналу з частотою дискретизації 44.1 кГц або
двох каналів із частотою 22.05 кГц; SB 16 - 16-pазpядная карта, допускає
запис / відтворення з частотою до 44.1 кГц, має автоматичну
pегулиpовки рівня з мікрофона та програмно pегулиpовки тембру.
Обидві карти мають стереофонічний FM-синтезатоp (OPL3). Багато SB
Pro-сумісні картки насправді 16-pазpядность, але більшість пpогpамм
використовує їх тільки в 8-pазpядность режимі SB Pro.

ТИП ШИНИ ДАНИХ, по якій йде обмін інформацією між материнською

платою і мережевою картою: ISA, EISA, VL-Bus, PCI, PCMCIA, USB.

Комп'ютери є цифровими; вони воліють працювати з дискретними

величинами (двійковими кодами). Щоб працювати з дискретними
величинами, тобто вводити в комп'ютер аналоговий звуковий сигнал і
виводити з комп'ютера аналоговий звуковий сигнал на звукові колонки,
звукова карта виконує перетворення аналогового сигналу в сигнал
двійкового коду (цифровий сигнал) і навпаки. Це основна виконувана
функція звукової карти.

Звуковий сигнал з мікрофону або плеєра подається на один із входів

звукової карти (рис. 9.2). Це аналоговий сигнал. Він надходить на
вхідний мікшер, який служить для змішування сигналів, якщо їх
надходить на вхід кілька. Потім сигнал з вхідного мікшера надходить на
аналого-цифровий перетворювач (АЦП), за допомогою якого
відбувається оцифрування аналогового сигналу, тобто перетворення
його в дискретний двійковий сигнал.

Рисунок 9.2 - Ілюстрація до функціонування звукової карти

Потім цифрові дані надходять в процесор (DSP - Digital Signal

Processor), який управляє обміном даними з комп'ютером через шину
PCI материнської плати.

Коли центральний процесор комп'ютера виконує програму запису

звуку, то цифрові дані надходять через шину PCI або прямо на жорсткий
диск, або в оперативну пам'ять комп'ютера. Присвоївши цими даними
ім'я, ми отримаємо звуковий файл.

При відтворенні цього звукового файлу дані з жорсткого диска через

шину PCI надходять в сигнальний процесор звукової плати, який
направляє їх на цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП). ЦАП
перетворює двійковий сигнал в аналоговий. Електричний сигнал,
отриманий в результаті перетворення, надходить на вихідний мікшер.
Цей мікшер ідентичний вхідному і управляється за допомогою тієї ж
самої програми. Сигнал з вихідного мікшера надходить на лінійний вихід
звукової карти і вихід на звукові колонки, підключивши до якого колонки
або навушники ми чуємо звук.

На будь універсальній мультимедійній звуковий карті є

вбудований синтезатор - пристрій, який синтезує звуки заданих частот і
тембрів. Він використовується також для управління роботою
електромузичних інструментів на основі стандарту MIDI (наприклад
синтезатор).

MIDI стандарт (stands) для цифровий інтерфейс музичних

інструментів (Musical Instrument Digital Interface), - це стандартний
протокол обладнання та програмного забезпечення для можливості
з'єднання (обміну інформацією) музичних інструментів один з одним.
Щоб використовувати його в якості музичного інструменту до MIDI-порту
підключають MIDI-клавіатуру, або автономний синтезатор, який може
служити як клавіатури.

Таким чином, основні функції звукової карти полягають у наступному:

 перетворювати звукові сигнали (аналогові сигнали), що надходять

з мікрофона, магнітофона та інших зовнішніх аудіопристроїв в
цифрову форму, що необхідно для подальшої обробки в
комп'ютері;
 перетворювати цифрові сигнали, сформовані в комп'ютері, в
аналогові сигнали, придатні для відтворення в акустичних
системах;
 піддавати сигнали обробці: виділяти або пригнічувати в сигналі ті
чи інші частоти, створювати ефекти лункого приміщення,
багаторазовоЇ луни (реверберація), розмноження джерел звуку
(хорус) та інші;
 синтезувати музичні звуки, характерні для традиційних музичних
інструментів, і звуки інструментів, яким в природі аналогів немає;
 синтезувати людський голос і, взагалі, довільно задані звуки:
поїзди, пострілу, дощу і т.д.;
 забезпечувати двоканальний (стерео) режим, регулювання рівня
гучності по кожному з каналів окремо;
  забезпечувати мікшування (змішування) сигналів від декількох
джерел;
  забезпечувати можливість підключення інших звукових карт,
музичних синтезаторів, мікшерів і т.п. за допомогою спеціального
стандартного з'єднання (інтерфейсу MIDI).

16.Материнська плата, конструктивні особливості;

 Тема 5 - Материнська плата

Стислий конспект

Материнські плати - це комплекс різних пристроїв, що підтримує

роботу системи в цілому. Плата являє собою електронний пристрій,
виконаний зі скловолокна, електронні компоненти якого пов'язані між
собою металевими доріжками. Хоча загальна кількість додаткових
функціональних можливостей системної плати розрізняється залежно
від виробника і моделі, вона є ядром, що зв'язує основні компоненти
комп'ютера.

5.1 Основні параметри

5.1.1. Форм фактор

Форм-фактор, або типорозмір системної плати, це стандарт, який

визначає її габарити, параметри електроживлення, розташування
монтажних елементів, розміщення різних компонентів (розташування на
ній інтерфейсів шин, портів вводу/виводу, процесорного гнізда і слотів
для оперативної пам'яті, а так же тип роз'єму для підключення блоку
живлення). Специфікації форм-фактора також містять вимоги до
електричних і механічних параметрів блоку живлення і корпусу. У
останніх версіях форм-фактора визначаються і вимоги до системи
охолоджування комп'ютера.

Форм-фактор AT

Форм-фактор АТ поділяється на дві різні за розмірами модифікації –

AT і Baby AT. Усі AT плати мають спільні риси –послідовні і паралельні
порти, що приєднуються до материнської плати через сполучні планки.
Вони також мають один роз'єм клавіатури в задній частині. Гніздо під
процесор встановлюється на передній стороні плати. Сьогодні цей
формат сходить зі сцени.

Форм-фактор LPX (mini-LPX)

Плати розширення розміщені на вертикальній стійці паралельно

материнській платі. Стійка підключається до плати. Ще одне
нововведення – це інтегрований на материнську плату відеочип. Плати
цього типу мають тільки один інтерфейс для підключення однієї плати.
На самій материнській платі розташовані в ряд порти вводу/виводу,
роз'єм для підключення монітора, роз'єми для підключення клавіатури і
миші, USB.

Форм-фактор ATX (mini-ATX, micro-ATX, Flex-ATX).

В ATX втілилися кращі сторони і Baby AT і LPX. В результаті вийшло:

 інтегровані роз'єми портів вводу-виводу;

 більш зручний доступ до модулів пам'яті;
 зменшена відстань між платою і дисками;
 рознесення процесора і слотів для плат розширення;
  покращена взаємодія з блоком живлення;
 напруга 3.3 В.

Форм-фактор ATX в всіх його модифікаціях стає все більш

популярним.

Форм-фактор NLX (Mini-NLX)

Основні риси материнської плати NLX:

 стійка для карт розширення, що знаходиться на правому краї плати;

 процесор розташований у лівому передньому куті плати, прямо напроти
вентилятора;
 розміщення високих компонентів у лівому кінці плати для можливості
розміщення на стійці повнорозмірних карт розширення;
 розміщення на задньому кінці плати блоків роз'ємів вводу/виводу одинарної і
подвійної висоти, для розміщення максимальної кількості конекторів.

Форм-фактор BTX

Головні переваги форм-фактора ВТХ перед АТХ такі:

 можливість вживання низькопрофільних компонентів для збірки

малогабаритних платформ;
 розміщення елементів системи усередині корпусу з напрямків потоків повітря і
термічного балансу;
 масштабованість в рамках доступних модифікацій;
 використання малогабаритних блоків живлення;
 оптимальна конструкція кріплення системної плати, якісні механічні елементи
для установки масивних компонентів

17.Система адресації ЕОМ. Основні види адресації.

18.Інформаційні потоки в ЕОМ.
Незважаючи на відмінність у системах команд різних ОМ, деякі основні типи операцій
можуть бути знайдені в будь-якій з них. Для опису цих типів приймемо таку класифікацію:
команди пересилки даних; команди арифметичної і логічної обробки; команди роботи з
рядками; команди SIMD; команди перетворення; команди вводу/виводу; команди
управління потоком команд. Команди пересилки. Дана група команд забезпечує передачу
інформації між процесором і оперативною пам'яттю (ОП), усередині процесора і між
елементами пам'яті. Пересильні операції усередині процесора мають тип «регістр-регістр».
Передачі між процесором і пам'яттю відносяться до типу «регістр-пам'ять», а пересилки в
пам'яті – до типу «пам'ять-пам'ять». Команди арифметичної і логічної обробки. До даної
групи входять команди, що забезпечують арифметичну і логічну обробку інформації в
різних формах її уявлення. Для кожної форми подання чисел в архітектурі системи команд
(АСК) зазвичай передбачається якийсь стандартний набір операцій. Крім обчислення
результату виконання арифметичних і логічних операцій супроводжується формуванням в
АЛП ознак (прапорів), що характеризують цей результат. Найчастіше фіксуються такі
ознаки: Z (Zero) – нульовий результат; N (Negative) – негативний результат; V (oVerflow) –
переповнювання розрядної сітки; С (Carry) – наявність перенесення. Команди для роботи з
рядками. Для роботи з рядками в АСК зазвичай передбачаються команди, що
забезпечують переміщення, порівняння і пошук рядків. У більшості машин перераховані
операції просто імітуються за рахунок інших команд. SIMD-команди. Назва даного типу
команд є абревіатурою від Single Instruction Multiple Data – буквально «одна інструкція –
багато даних». На відміну від звичайних команд, що оперують двома числами, SIMD –
команди 51 обробляють відразу дві групи чисел (у принципі їх можна називати груповими
командами). Операнди таких команд зазвичай подані в одному з упакованих форматів.
Ідея SIMD – обробки була висунута в Інституті точної механіки і обчислювальної техніки ім.
С.А. Лебєдєва в 1978 році в рамках проекту «Ельбрус-1». З 1992 року команди типу SIMD
стають невід'ємним елементом АСК мікропроцесорів фірм Intel і AMD. Приводом
послужило широке розповсюдження мультимедійних застосувань. Відео, тривимірна
графіка і звук у ОМ подаються великими масивами даних, елементи яких найчастіше
обробляються ідентично. Так, у процесі стиснення відео і перетворення його у формат
MPEG один і той же алгоритм застосовується до тисяч бітів даних. У тривимірній графіці
часто зустрічаються операції, які можна виконати за один такт (інтерполяція і нормування
векторів і так далі). Включення SIMD – команд в АСК дозволяє істотно прискорити подібні
обчислення. Команди перетворення. Команди перетворення здійснюють зміну формату
подання даних. Прикладом може служити перетворення з десяткової системи числення в
двійкову або переклад 8-розрядного коду символу з кодування ASCII в кодування EBCDIC, і
навпаки. Команди вводу/виводу. Команди цієї групи можуть бути підрозділені на команди
управління периферійним пристроєм (ПП), перевірки його стану, вводу і виводу. Команди
управління периферійним пристроєм служать для запуску ПП і вказівки йому необхідної дії.
Наприклад, накопичувачу на магнітній стрічці може бути наказано на необхідність
перемотування стрічки або її просування вперед на один запис. Трактування подібних
інструкцій залежить від типу ПП. Команди перевірки стану вводу/виводу застосовуються
для тестування різних ознак, що характеризують стан модуля Вв/Вив і підключених до
нього ПП. Завдяки цим командам центральний процесор може з'ясувати, чи включено
живлення ПП, чи завершена попередня операція вводу/виводу, чи виникли в процесі
вводу/виводу які-небудь помилки і тому подібне. Власне обмін інформацією з ПП
забезпечують команди вводу і виводу. Команди вводу наказують модулю Вв/Вив отримати
елемент даних (байт або слово) ПП і помістити його на шину даних, а команди виводу –
примушують модуль Вв/Вив прийняти елемент даних з шини даних і переслати його ПП.
Команди управління системою. Команди, що входять до цієї групи, є привілейованими і
можуть виконуватися, тільки коли центральний процесор ОМ знаходиться в
привілейованому стані або виконує програму, що знаходиться в привілейованій області
пам'яті (зазвичай привілейований режим використовується лише операційною системою).
52 Команди управління потоком команд. Концепція фон-нейманівської обчислювальної
машини припускає, що команди програми, як правило, виконуються в порядку їх
 розташування в пам'яті. Для отримання адреси чергової команди досить збільшити вміст
лічильника команд на довжину поточної команди. В той же час основні переваги ОМ
полягають саме в можливості зміни ходу обчислень залежно від результатів, що виникають
в процесі рахунку. З цією метою в АСК обчислювальної машини включаються команди, що
дозволяють порушити природний порядок проходження, і передати управління в іншу
точку програми. В адресній частині таких команд міститься адреса точки переходу. Перехід
реалізується шляхом завантаження адреси точки переходу в лічильник команд. В системі
команд ОМ можна виділити три типи команд, здатних змінити послідовність обчислень:
безумовні переходи; умовні переходи (галуження); виклики процедур і повернення з
процедур. Команда безумовного переходу забезпечує перехід за заданою адресою без
перевірки яких-небудь умов. Незважаючи на те, що присутність у програмі великого числа
команд безумовного переходу вважається ознакою поганого стилю програмування, такі
команди обов'язково входять в АСК будь-яких ОМ. Умовний перехід відбувається тільки за
дотримання певної умови, інакше виконується наступна по порядку команда програми.
Більшість виробників ОМ у своїх асемблерах позначають подібні команди словом branch
(галуження). Умовою, на підставі якої здійснюється перехід, найчастіше виступають ознаки
результату попередньої арифметичної або логічної операції. Кожна з ознак фіксується в
своєму розряді регістра прапорів процесора. Можливий і інший підхід, коли рішення про
перехід приймається залежно від стану одного з регістрів загального призначення, куди
заздалегідь поміщається результат операції порівняння. Третій варіант – це об'єднання
операцій порівняння і переходу в одній команді. У системі команд ОМ для кожної ознаки
результату передбачається своя команда галуження (іноді – дві: перехід за наявності
ознаки і перехід за його відсутності). Велика частина умовних переходів пов'язана з
перевіркою взаємного співвідношення двох величин або з рівністю (нерівністю) деякої
величини нулю. Останній вид перевірок використовується в програмах найінтенсивніше.
Однією з форм команд умовного переходу є команди пропуску. У них адреса переходу
відсутня, а під час виконання умови відбувається пропуск наступної команди, тобто
передбачається, що відсутня в команді адреса наступної команди еквівалентна адресі
поточної команди, збільшеної на 53 довжину команди, що пропускається. Такий прийом
дозволяє скоротити довжину команд передачі управління. Для всіх мов програмування
характерне інтенсивне використання механізму процедур. Процедурний механізм
базується на командах виклику процедури, що забезпечують перехід з поточної точки
програми до початкової команди процедури, і на командах повернення з процедури, для
повернення в точку, безпосередньо розташовану за командою виклику. Такий режим
припускає наявність засобів для збереження поточного стану вмісту лічильника команд у
момент виклику (запам'ятовування адреси точки повернення) і його відновлення під час
виходу з процедури.

19.Система команд ЕОМ, типи операцій і типи команд,

формати команд.
20.Методи опису структур процесорів та їх функціонування.
. Почнемо розгляд процесора з аналізу його структури та організації роботи. Однією з
найпростіших структур процесора є одношинна структура. Одношинну структуру процесора і
його зв'язки з іншими пристроями комп'ютера показано на рис. 4.1. Як бачимо, до складу
процесора входять пристрій керування, арифметико-логічний пристрій АЛП з вхідним PrY та
вихідним PrZ регістрами, і регістрова пам'ять, до складу якої входять регістр каманд РгК, регістр
даних РгД, регістр адреси РгА, програмний лічильник ПЛ, та регістро-
134

вий файл - стек програмно доступних регістрів РгО, Рг1... Рг(n-1). Обмін інформацією між названими
пристроями здійснюється через спільну внутрішню шину процесора. Зв'язок процесора з основною
пам'яттю проводиться через регістри адрес РгА та даних РгД.

РгА зберігає адресу даного або команди при зверненні до основної пам'яті. РгК зберігає
команду після її зчитування з основної пам'яті. РгД зберігає операнд при його запису або
зчитуванні з основної пам'яті. ПЛ - програмний лічильник, який підраховує команди та зберігає
адресу поточної команди.
Регістри загального призначення Pr0-Pr(n-1) регістрового файла є програмно доступними.
Вони можуть використовуватися програмістом в якості адресних регістрів, індексних регістрів
при виконанні операцій модифікації адрес або в якості регістрів для зберігання проміжних
результатів обчислень. Більшість комп'ютерів мають в складі процесора тригери для зберігання
бітів стану процесора, або як їх ще називають, прапорців. Кожен прапорець має спеціальне
призначення. Частина прапорців вказує на результати арифметичних і логічних операцій:
додатній результат (Р), від'ємний результат (N), нульовий результат (Z), перенос (С), арифметичне
переповнення (V) тощо.
Різні команди вказують процесору, коли встановити чи очистити ці тригери. Інша частина
прапорців вказує режими захисту пам'яті. Існують також прапорці, які вказують пріоритети
виконуваних програм. В деяких процесорах додаткові тригери слугують для зберігання кодів умов,
формуючи регістр кодів умов. Взяті разом описані прапорці формують слово стану програми
(ССП), а відповідні тригери - регістр ССП.

. 4.1.3. Багатошинна структура процесора

Наведена на рис. 4.1 одношинна структура процесора є достатньо простою. Тому
вона широко використовується при побудові процесорів реальних комп'ютерів. Зокре-
ма, за такою схемою побудовано більшість мікроконтролерів, від яких не вимагається
висока швидкодія. Якщо ж така вимога існує, то застосовується багатошинна організація
процесора, в якій завдяки наявності багатьох шин забезпечується можливість пара-
лельного обміну інформації між функціональними вузлами процесора і, тим самим, сут-
тєво підвищується швидкість опрацювання інформації. Як приклад на рис. 4.3 показано
можливий варіант двошинної структури процесора.

Тут входи та виходи регістрів процесора приєднані до різних шин, що дозволяє од-
ночасно здійснити обмін між двома парами регістрів, а не між однією, як це було в одно-
шинній структурі процесора. Тим самим в два рази зростає кількість переданої одночас-
но інформації. Міст зв'язку між шинами, який може бути відчинений або зачинений,
призначений для обміну інформацією між шинами.
 138

Розглянемо виконання на цій структурі процесора операції РгЗ : = РгО + Рг1:

1) Pr0out, Prlout, Add, PrZin (подання на шину А числа з регістра Рг1 та на шину В числа з регістра РгО, виконання в
АЛП операції додавання та запис результату до регістра PrZ).
2) PrZout, РгЗіп (запис числа з регістра PrZ до регістра РгЗ через міст М зв'язку між шинами).
Як видно, для виконання операції додавання тут потрібно лише два такти, тоді як в одношинній структурі
процесора було потрібно три такти.
Зрозуміло, що із збільшенням кількості шин швидкість обміну зростає. Так, в тришин-ній структурі процесора
операція додавання двох чисел буде виконана за один такт.
Збільшення кількості шин ускладнює структуру процесора та збільшує кількість необхідного обладнання на його
побудову. Адже кожна додаткова шина - це велика кількість додаткових провідників, які займають багато місця на
кристалі. Однак потреба підвищення продуктивності змушує розробників застосовувати саме багатошинну структуру
процесора. Більшість процесорів сучасних високопродуктивних комп'ютерів є багатошинними.

21.Види пам’яті.
Внутрішня пам’ять – пам’ять  для зберігання програм і даних, які в конкретний момент часу беруть
участь в обчисленні процесором.
 Оперативна пам’ять (оперативний запам’ятовуючий пристрій, або RAM – Random Access
Memory — пам’ять із довільним доступом) – швидкодіюча пам’ять, призначена для запису, зберігання
та читання інформації у процесі її обробки. Вона розділена на окремі комірки, кожна з яких має
унікальне ім’я (адресу). Процесор у будь-який момент часу може звернутися до будь-якої комірки
оперативної пам’яті для зчитування або запису даних.
 Кеш-пам’ять –  надшвидка пам’ять, є посередником між центральним процесором і
оперативною пам’яттю та використовується для компенсації різниці в швидкості обробки інформації.    
Кеш-пам’яттю керує спеціальний пристрій – контролер, який аналізує програму, що виконується, та
намагається передбачити, які дані і команди найімовірніше знадобляться найближчим часом
процесору, після чого завантажує їх у кеш-пам’ять. При цьому можливі як “попадання”, так і
“промахи”. У разі попадання, тобто, якщо в кеші є потрібні дані, вилучення їх з пам’яті відбувається
без затримки. Якщо ж необхідна інформація в кеші відсутня, то процесор зчитує її безпосередньо з
оперативної пам’яті. Співвідношення числа попадань і промахів визначає ефективність кешування.
Розділяється на 3 рівні та є однією з характеристик процесора.
 ПЗП  (постійний запам’ятовуючий пристрій або ROM – англ. Read Only Memory — пам’ять
тільки для читання) — швидкодіюча енергонезалежна пам’ять, призначена для зберігання інформації,
що не змінюється під час виконання програм. Ця пам’ять невелика за ємністю (кілька сотень
кілобайтів) і містить програмне забезпечення BIOS (базову систему введення-
виведення). Особливістю постійної пам’яті є те, що дані, які в ній містяться, не зникають при
вимкненні живлення комп’ютера. Постійна пам’ять виготовляється у вигляді спеціальної мікросхеми,
яку розміщують на системній платі (мікросхема BIOS). Дані в постійну пам’ять заносяться у процесі її
виготовлення. Розрізняють мікросхеми постійної пам’яті без можливості перепрограмування і з
можливістю багаторазового перепрограмування. За потреби користувач може замінити мікросхему
постійної пам’яті або виконати її перепрограмування.
 Пам’ять CMOS (CMOS  RAM  – англ. Complementary Metal-Oxide Semiconductor) – пам’ять з
невисокою швидкодією та мінімальним енергоспоживанням від батарейки. Використовується для
зберігання  інформації про поточні показники часу,  конфігурацію и склад обладнання комп’ютера, про
режими його роботи. Зміст цієї пам’яті змінюється програмою, яка входить до складу BIOS і
називається CMOS Setup.

Зовнішня пам’ять  – пам’ять для довгострокового зберігання інформації. що реалізована у вигляді

зовнішніх, відносно материнської плати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і
типами носія. Пристрої зовнішньої пам’яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп’ютера
так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам’ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі
– це запам’ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення)
 зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів  значно перевищує ємність оперативної
пам’яті.
 Магнітні диски –  поділяються на накопичувачі на жорстких магнітних дисках (жорсткий диск,
вінчестер або HDD) та накопичувачі на гнучких магнітних дисках (флоппі-диск, дискета або FDD).
Останні вже майже не використовуються.
 Оптичні диски –  носії, виконані у вигляді пластикових дисків, читання інформації з яких
здійснюється за допомогою лазерного проміня. Види оптичних  дисків:  CD диски, DVD диски, Blu-ray
диски, HD DVD диски та ін.
 Накопичувачі на основі флеш-пам’яті – пристрої на основі NAND пам’яті: USB-накопичувачі,
карти пам’яті та твердотілі накопичувачі SSD.

22.Ієрархічна структура пам’яті.

.. Як і більшість пристроїв ЕОМ, пам'ять має ієрархічну структуру. Всі запам'ятовувальні

пристрої мають різну швидкодію і ємністю.

Чим вище рівень ієрархії, тим вище швидкодія відповідної пам'яті, але менше її ємність.

До найвищого рівня – зверх оперативного - відносяться регістри керуючих й

операційних блоків процесора, зверх оперативну пам’ять, пам'ять керування, буферну
пам'ять (кеш-пам'ять).

На другому оперативному рівні знаходиться оперативна пам'ять (ОП), що

використовується для зберігання активних на даний час програм і даних.

На наступному більше низькому зовнішньому рівні розміщається зовнішня пам'ять.

 Рис. 8.1. Ієрархічна

структура пам'яті

Місцева пам'ять або регістрова пам'ять процесора. Входить до складу ЦП (регістри

керуючих й операційних блоків процесора) і призначена для тимчасового зберігання
інформації. Вона має малу ємність і найбільшу швидкодію. Побудована на базі регістрів
загального призначення. РОН конструктивно сполучені із процесором ЕОМ. Цей тип ЗП
використовується для зберігання керуючих і службових кодів, а також інформації, до
якої найбільш часто звертається процесор при виконанні програми.

Зверх оперативна пам'ять. Іноді в архітектурі ЕОМ регістрова пам'ять організується

у вигляді зверх оперативного ЗП із прямою адресацією. Така пам'ять має те ж
призначення що і РОН та служить для зберігання операндів, даних і службової
інформації що необхідна процесору.
Пам'ять керуванняпризначена для зберігання керуючих мікропрограм процесора.
Виконана у вигляді постійного ЗП (ПЗУ) або постійного ЗП, що може програмуватись
(ППЗУ). У системах з мікропрограмним способом обробки інформації ПК застосовується
для зберігання один раз записаних мікропрограм, керуючих програм, констант і т.п.

Буферна пам'ять.У функціональному відношенні кеш-пам'ять розглядається як

буферний ЗП, що розміщений між основною (оперативною) пам'яттю й процесором.
Основне призначення кеш-пам'яті - короткочасне зберігання й видача активної
інформації процесору, що скорочує число звертань до основної пам'яті, швидкість
роботи якої менше, ніж кеш-пам'яті.

 Кеш - пам'ять від англійського cashe - схованка. Дана пам’ять не є програмно

доступною. Тому вона впливає на продуктивність ЕОМ, але не впливає на
програмування прикладних додатків. У сучасних ЕОМ розрізняють кеш першого й
другого рівнів.

Кеш першого рівня інтегрована із блоком попередньої вибірки команд і даних ЦП і

використовується, як правило, для зберігання найбільше часто використовуваних
команд.

Кеш другого рівня використовується в якості буфера між ОП і процесором. У деяких

ЕОМ існує кеш пам'ять окремо для команд й окремо для даних.

ОП (ОЗП) використовується для зберігання інформації, що безпосередньо приймають

участь в обчислювальному процесі ( що відбувається в операційному пристрої - АЛП). З
ОЗП в процесор надходять коди й операнди, над якими виконуються операції, що
вказано в програмі, із процесора в ОЗУ передаються для зберігання проміжні й кінцеві
результати обробки інформації. ОЗП має порівняно більшу ємність і високу швидкодію,
однак менше, ніж в ЗП зверх оперативного рівня.

Зовнішня пам'ять (ЗовП) використається для зберігання великих масивів інформації

в протягом тривалого часу. ЗовП не має безпосереднього зв'язку із процесором. Обмін
інформацією носить груповий характер, що значно скорочує час обміну. ЗовП має
порівняно низьку швидкодію (пошук інформації). Як носії використаються магнітні
диски (гнучкі й жорсткі), лазерні диски(CD-room) і ін.

Порівняно невелика ємність оперативної пам'яті (8 - 1024 Мбайта) компенсується

практично необмеженою ємністю зовнішніх пристроїв, що використовуються для
запам’ятовування. Однак ці пристрої порівняно повільні - час обміну за даними для
магнітних дисків становить десятки мікросекунд. В той час, як цикл звертання до
оперативної пам'яті (ОП) становить 50 нс. Виходячи із цього, обчислювальний процес
повинен протікати з можливо меншим числом звертань до зовнішньої пам'яті.
23.ОЗУ та ПЗУ.
Усі види пам'яті, що ми розглядали дотепер, мають одну загальну властивість: у них можна і
записувати інформацію, і зчитувати неї.

енергозалежна (RAM, Random Access Memory) - тимчасова, невелика за обсягом, але

швидка. Це безпосередньо адресуєма ЦП пам'ять, яка заповнюється програмним кодом і
даними для їх обробки процесором. Енергозалежна пам'ять має таку назву внаслідок
необхідності присутності живлячої напруги для зберігання інформації. При знятті напруги
живлення дані втрачаються через досить короткий проміжок часу. Енергозалежною
пам'яттю є оперативна пам'ять ПК (ОЗП), яка використовуєтсья в цілях внутрішньої
обробки даних. ОЗП служить для тимчасового зберігання даних;

енергонезалежна (ROM, Read Only Memory, ПЗП) - постійна пам'ять, більш містка і

повільна, інформацію з якої можна тільки зчитувати. Використовується для
довготривалого зберігання програмних модулів і файлів даних. З функціональної точки
зору вміст ПЗП завжди залишається постійним, він не може бути змінений та доступний
тільки для читання. Незалежна пам'ять зберігає дані, що містяться в ній, навіть після
зняття напруги живлення. Тим не менш, вона вимагає наявності живлячої напруги для
запису та зчитування даних. ПЗП містить набори програм і даних і застосовується,
наприклад, для зберігання інформації, необхідної для налаштування системи при
включенні живлення (BIOS).

24.Конструктивні особливості різних типів пам’яті.

. Структурні компоненти оперативної пам’яті Мікросхеми і модулі. Мікросхеми пам’яті являють собою прямокутний
шматок кераміки (або пластику), який з двох (рідше – з чотирьох) сторін має безліч ніжок. Однак, в той час як
центральні процесори класифікуються в залежності від їх потужності і швидкодії, чіпи пам’яті характеризуються
обсягом і швидкодією. Вибір типу пам’яті необхідної для конкретного ПК залежить від типу материнської плати

.. Найбільш поширеними є накопичувачі на магнітних дисках, які

поділяються на накопичувачі на жорстких магнітних
дисках (НЖМД) та накопичувачі на гнучких магнітних
дисках (НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках, такі як
накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW та DVD-ROM.

… Система кеш-пам'яті процесора складається з двох блоків - контроллера кеш-пам'яті і власне самої
кеш-пам'яті.

25.Статична та динамічна пам’ять.

 У комп'ютерних системах робота з пам'яттю грунтується на дуже простій концепції –
зберігати один біт інформації так, щоб потім він міг бути витягнутий звідти. З огляду на
це існує така класифікація:

 статична (SRAM, Static Random Memory Access) – статична оперативна пам'ять

на базі статичного тригера (1 тригер – 5 транзисторів). Статична пам'ять дозволяє
потоку електронів циркулювати по ланцюгу. Напруга, що прикладається, може
змінювати напрямок руху електронів. Причому існує тільки два напрямки руху
потоку, що дозволяє використовувати дані ланцюги як елементи пам'яті. Статична
пам'ять працює на зразок вимикача, що перемикає напрямок електронного потоку.
SRAM використовується для основної пам'яті, оскільки вона швидше і не вимагає
схеми регенерації пам'яті, щоб не зруйнувати дані. Однак її фізичні розміри і
істотно більша вартість роблять її використання малоефективним.
 динамічна DRAM (Dynamic Random Access Memory) – найбільш поширений тип
пам'яті. В даний час широкого поширення набули пристрої динамічної пам'яті, що
базуються на пристроях, здатних зберігати електричний заряд – конденсатори.
Хоча конденсатор не задовольняє основній вимозі пристроїв пам'яті, тому що не
здатний зберігати заряд протягом тривалого проміжку часу, але він дозволяє
робити це протягом декількох мілісекунд, що цілком достатньо, щоб
використовувати це в електроніці. У сучасних персональних комп'ютерах
динамічна пам'ять реалізується на базі спеціальних ланцюгів провідників, що
замінили звичайні конденсатори. Велика кількість таких ланцюгів об'єднуються в
корпусі одного динамічного чіпа
26.Кеш-пам’ять.
… Вирішуючи будь-яке завдання, процесор комп'ютера отримує
з оперативної пам'яті необхідні блоки інформації. Обробивши їх, він записує в
пам'ять результати обчислень і отримує для обробки наступні блоки. Це
триває, поки завдання не буде виконано.
Усі згадані операції проводяться на дуже високій швидкості. Проте, навіть
найшвидша оперативна пам'ять працює повільніше будь-якого "неквапливого"
процесора. Кожне зчитування з неї інформації і зворотний її запис займають
багато часу. В середньому, швидкість роботи оперативної пам'яті у 16 - 17
разів нижча від швидкості процесора.
Не дивлячись на такий дисбаланс, процесор не простоює і не чекає
щоразу, коли оперативна пам'ять "видає" або "приймає" дані. Він майже
завжди працює на максимальній швидкості. І усе завдяки наявності у нього
кеш-пам'яті.
Кеш-пам'ять процесора - це невелика, але дуже швидка пам'ять. Вона
вмонтована в процесор і є своєрідним буфером, який згладжує перебої у
обміні даними з повільнішою оперативною пам'яттю. Кеш-пам'ять часто
називають надоперативною пам'яттю.
Кеш потрібний не лише для вирівнювання дисбалансу швидкості. Процесор
обробляє дані дрібнішими порціями, ніж ті, в яких вони зберігаються в
оперативній пам'яті. Тому кеш-пам'ять відіграє ще й роль своєрідного місця
для "перепаковування" і тимчасового зберігання інформації перед її передачею
процесору, а також поверненням результатів обробки в оперативну пам'ять.
 Контроллер кеш-пам'яті - цей пристрій, який керує вмістом кеша,
отриманням необхідної інформації з оперативної пам'яті, передачею її
процесору, а також поверненням в оперативну пам'ять результатів обчислень.
Коли ядро процесора звертається до контроллера за якимись даними, той
перевіряє, чи є ці дані в кеш-пам'яті. Якщо це так, ядру вмить віддається
інформація з кеша (відбувається так зване кеш-попадання).
Інакше ядру доводиться чекати надходження даних з повільної оперативної
пам'яті. Ситуація, коли в кеші не виявляється потрібних даних,
називається кеш-промахом.

27.Рівень операційної системи - віртуальна пам’ять.

… Поняття віртуальної пам'яті

Збільшення функціональності прикладного програмного забезпечення (при обмежених ресурсах оперативної
пам'яті) поставило перед розробниками ОС проблему: розміщення в пам'яті програм, розмір яких перевищує вільну
пам'ять. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми був поділ програм на частини — оверлеї (логічно завершенні
блоки програми): 0-ий оверлей починав виконуватися першим, коли він закінчував своє виконання, завантажувався
інший оверлей. Всі оверлеї зберігалися на диску і переміщалися між пам'яттю і диском засобами операційної
системи, однак поділ програми на частини і планування черговості їх завантаження в оперативну пам'ять
здійснювався програмістом. Такий підхід зменшує надійність виконання програми та операційної системи. Розвиток
методів організації обчислювального процесу в цьому напрямку привів до появи методу, відомого як віртуальна
пам'ять.

Віртуальний ресурс — ресурс, що надається користувачу або програмі користувача таким, що має певні
властивості, якими він у дійсності не володіє.

Наприклад:

1)                  користувачу може бути надана віртуальна оперативна пам'ять, розмір якої перевершує всю наявну
в системі фізичну оперативну пам'ять;
2)                  користувач пише програми так, начебто в його розпорядженні є однорідна оперативна пам'ять
великого обсягу, але в дійсності всі дані, які використовуються програмою, зберігаються на одному чи кількох
різнорідних запам'ятовуючих пристроях, як правило — дисках, і при необхідності частинами завантажуються у
реальну пам'ять.

Таким чином, віртуальна пам'ять — це сукупність програмно-апаратних засобів, що дозволяють

користувачам писати програми, розмір яких перевершує наявну оперативну пам'ять.

Операційна система при використанні віртуальної пам'яті повинна вирішувати задачі:

                     розміщення даних на запам'ятовуючих пристроях різного типу, наприклад, частина програми в
оперативній пам'яті, а частина на диску;
                     при необхідності переміщення даних між запам'ятовуючими пристроями різного типу, наприклад,
завантаження потрібної частини програми з диска в оперативну пам'ять;
                     перетворення віртуальних адрес у фізичні.

Усі ці дії виконуються автоматично, тобто механізм віртуальної пам'яті є прозорим стосовно користувача та
його програм. Найбільш розпосюдженими реалізаціями віртуальної пам'яті є: сторінковий, сегментний, сторінково-
сегментний розподіл пам'яті, свопінг.

Сторінковий розподіл

Віртуальний адресний простір кожного процесу поділяється на частини однакового, фіксованого для даної
системи розміру, що називають віртуальними сторінками. Вся оперативна пам'ять обчислювальної машини також
поділяється на частини такого ж розміру, що називають фізичними сторінками (або блоками). Розмір сторінки
вибирається рівним степеням двійки: 512, 1024 і т.д., з метою спрощення алгоритму перетворення адрес. При
завантаженні процесу частина його віртуальних сторінок розміщається в оперативній пам'яті, а інші — у дисковій.
Суміжні віртуальні сторінки не обов'язково розташовуються в суміжних фізичних сторінках.
Сторінкова організація пам'яті — апаратно підтримується процесорами, починаючи з i80386 В оперативній пам'яті
знаходяться тільки активні сторінки, а інші розташовані на диску, віртуальній пам'яті. При доступу процесу до пам'яті
віртуальна адреса перетворюється модулем управління пам'яттю операційної системи у фізичну адресу сторінки.
Доступ здійснюється відразу, якщо сторінка знаходиться в оперативній пам'яті. Якщо дана сторінка знаходиться на
диску, то вона спочатку завантажується в оперативну пам'ять. При цьому одна з активних сторінок витісняється на
диск (рис. 17).\

Сегментний розподіл

При сторінковій організації віртуальний адресний простір процесу поділяється механічно на рівні частини,
що не дозволяє диференціювати способи доступу до різних частин програми (сегментів). Наприклад, можна
заборонити звертатися з операціями запису і читання в кодовий сегмент програми, а для сегменту даних дозволити
тільки читання. Крім того, розбивка програми на «осмислені» частини робить принципово можливим спільне
використання одного сегмента кількома процесами.

28.Місце системи вводу-виводу в структурі ЕОМ.

.. Типова структура ЕОМ складається з процесора, пам'яті і пристроїв вводу-виводу (мал.1). ДО ЕОМ можна
підключити велике число різноманітних пристроїв вводу-виводу або, як часто говорять, зовнішніх пристроїв (ЗП).
Розглянемо організацію зв'язків між процесором і ЗП
«Серцем» ЕОМ є процесор (Пр), до складу якого входять: пристрій керування (ПК), арифметико-логічний пристрій
(АЛП) і регістри (Рг). ПК - організує вибірку команд із пам'яті і їхнє виконання;; АЛП – робить операції над даними; Рг –
служать для тимчасового збереження даних. Пам'ять призначена для збереження команд і даних. Процесор і пам'ять
часто називають центральна частина ЕОМ. Пристрої вводу (Уввд) зчитують інформацію з визначених носіїв і
представляють її у формі електричних сигналів. Пристрої введення-виводу (Увив) представляють результат обробки
інформації в зручній формі для її сприйняття.

2. Система введення-виведення
Зовнішній світ і центральна частина ЕОМ обмінюються повідомленнями за допомогою системи введення-виводу
(СВВ). Введеням-виводм називаються передачі даних між центральною частиною (ядром) і зовнішніми пристроями
(периферійними). Під СВВ варто розуміти сукупність апаратних і програмних засобів, що забезпечують одержання
даних від джерел у зовнішньому світі і розміщення їх у пам'яті, тобто введення даних, а також витяг даних з
визначених областей пам'яті і передачу їх споживачам інформації в зовнішньому світі, тобто вивід даних. Система
введення-виводу містить у собі шини системного інтерфейсу, контролери зовнішніх пристроїв, інтерфейси зовнішніх
пристроїв (малі інтерфейси) (Рис.2.), а також допоміжні схеми, що забезпечують передачу електричних сигналів по
лініях інтерфейсів.

Незважаючи на розмаїтість ЗП, розроблено кілька стандартних режимів передачі. Основними з них є:

- програмний уведення-висновок (називається також програмно- керованим);

- уведення-висновок по перериванню (різновид програмного);
- прямий доступ до пам'яті (ПДП).

Перший режим характеризується тим, що ініціювання і керування введенням-виводом здійснюються процесором, а ЗП

грають порівняно пасивну роль і сигналізують тільки про свій стан, зокрема про готовність до операцій. В другому
режимі В-В ініціюється не процесором, а ЗП, що генерує спеціальний сигнал переривання. Реагуючи на цей сигнал
готовності пристрою до передачі даних, процесор переключається на підпрограму обслуговування пристрою, що
викликав переривання. У режимі ПДП, коли пропускної здатності процесора не досить, дії процесора припиняються,
він відключається від системного інтерфейсу і зовсім не бере участь у передачі даних між пам'яттю і швидкодіючими
ЗП.

29.Класифікація обмінів у системі вводу-виводу та їх характеристики.

Синхронний обмін, асинхронний обмін.
 …. Самі головні керуючі сигнали - це строби обміну, тобто сигнали, які формуються
процесором у визначені моменти часу, у які відбувається пересилання даних шиною даних,
обмін даними. Найчастіше в магістралі використовуються два різних строби обміну:

 Строб запису (виводу), який визначає момент часу, коли пристрій-виконавець може
приймати дані, що виставлені процесором на шину даних;
 Строб читання (вводу), який визначає момент часу, коли пристрій-виконавець повинен
видати на шину даних код даних, що буде прочитаний процесором.

При цьому велике значення має те, як процесор закінчує обмін у межах циклу, у який
момент він знімає свій строб обміну. Можливі два шляхи рішення (Рис. 2.2):

 При синхронному обміні процесор закінчує обмін даними самостійно, з раз і назавжди

встановленим часовим інтервалом витримки (tвит), тобто без врахування інтересів
пристрою-виконавця;
 При асинхронному обміні процесор закінчує обмін тільки тоді, коли пристрій-
виконавець підтверджує виконання операції спеціальним сигналом (так званий режим
handshake - рукопотискання).

Рис. 2.2. Синхронний обмін і асинхронний обмін.

Переваги синхронного обміну - простіший протокол обміну, менша кількість сигналів

управління. Недоліки - відсутність гарантії, що виконавець виконав необхідну операцію, а
також високі вимоги до швидкодії виконавця.

Переваги асинхронного обміну - надійніше пересилання даних, можливість роботи із

різноманітними за швидкодією виконавцями. Недолік - необхідність формування сигналу
підтвердження усіма виконавцями, тобто додаткові апаратурні витрати.

Який тип обміну швидший, синхронний чи асинхронний? Відповідь на це питання

неоднозначна. З одного боку, при асинхронному обміні потрібен певний час на вироблення,
передачу додаткового сигналу і на його обробку процесором. З іншого боку, при синхронному
обміні приходиться штучно збільшувати тривалість стробу обміну для відповідності вимогам
більшого числа виконавців, щоб вони встигали обмінюватися інформацією в темпі процесора.
Тому іноді в магістралі передбачають можливість як синхронного, так і асинхронного обміну,
причому синхронний обмін є основним і досить швидким, а асинхронний застосовується тільки
для повільних виконавців.

За використовуваним типом обміну магістралі мікропроцесорних систем також поділяються

на синхронні та асинхронні.

30.Поняття архітектури і структури ЕОМ.

.. Архітектура ЕОМ - це модель, що встановлює принципи організації обчислювальної

системи, склад, порядок і взаємодія основних частин ЕОМ, функціональні можливості,
зручність експлуатації, вартість, надійність.

Будь-яка ЕОМ, у тому числі і ПК, для виконання своїх функцій повинна мати мінімальний
набір функціональних блоків. Це блок для виконання арифметичних і логічних операцій; блок
для зберігання інформації (пам'ять) або накопичувач; пристрої для введення вихідних даних і
для виведення результатів. Тому що всі ці пристрої повинні синхронно виконувати потрібні
дії, ними треба управляти. Тому в структурі будь-який ЕОМ необхідно мати також пристрій
керування.

Всі перераховані блоки з урахуванням того, що в пристрої виділяється два рівні (внутрішній і
зовнішній), повністю відповідають складу класичної фон- неймановской [1] структури ЕОМ,
яка вже понад півстоліття складає основу обчислювальних машин (рис. 4.1).

Архітектура операційної системи визначає набір і структурну організацію компонентів, кожний з яких відповідає
за певні функції, а також порядок взаємодії цих компонентів між собою та із зовнішнім середовищем.
Структура ЕОМ визначає сукупність функціональних елементів ЕОМ і спосіб
встановлення зв'язків між ними. У сучасних ЕОМ пристрій для виконання арифметичних і
логічних операцій і пристрій керування об'єднані в центральний процесор. Взаємини
обмеженого набору пристроїв введення-виведення, наявних в ЕОМ перших поколінь, в
сучасних машинах є великий арсенал пристроїв (різноманітні накопичувачі на магнітних,
оптичних та магнітооптичних дисках, сканери, клавіатура, миша, джойстик, принтери,
плоттери, графопостроители). Ієрархія запам'ятовуючих пристроїв представлена ще
більшою кількістю рівнів.
31.Типова структура ЕОМ, процесори, блоки пам’яті, ядро ЕОМ, система
вводу-виводу інформації.

. Класична архітектура (архітектура фон Неймана) – один арифметико-логічний

пристрій (АЛП), через який проходить потік даних, і один пристрій управління (ПУ), через
яке проходить потік команд – програма. Це однопроцесорний комп'ютер.

До цього типа архітектури відноситься і архітектура персонального комп'ютера з

загальною шиною. Всі функціональні блоки тут зв'язані між собою загальною шиною, яка
називається системною магістраллю.

Фізично системна магістраль є багатопровідною лінією з гніздами для підключення

електронних схем. Сукупність дротів магістралі розділяється на окремі групи: шину
адреси, шину даних і шину управління.

Периферійні пристрої (принтер і ін.) підключаються до апаратури комп'ютера через

спеціальні контролери – пристрої управління периферійними пристроями.
 Контролер – пристрій, який пов'язує периферійне устаткування або канали зв'язку з
центральним процесором, звільняючи процесор від безпосереднього управління
функціонуванням даного устаткування.

Розглянемо пристрій комп'ютера на прикладі найпоширенішої комп'ютерної системи –

персонального комп'ютера. Персональним комп'ютером (ПК) називають порівняно
недорогий універсальний мікрокомп'ютер, розрахований на одного користувача.
Персональні комп'ютери зазвичай проектуються на основі принципу відкритої
архітектури.

Принцип відкритої архітектури полягає в наступному:

 регламентуються і стандартизуються лише опис принципу дії комп'ютера і його

конфігурація (певна сукупність апаратних засобів і з'єднань між ними). Таким
чином, комп'ютер можна збирати з окремих вузлів і деталей, розроблених і
виготовлених незалежними фірмами-виробниками;
 комп'ютер легко розширюється і модернізується за рахунок наявності внутрішніх
розширювальних гнізд, в які користувач може вставляти всілякі пристрої, що
задовольняють заданому стандарту, і тим самим встановлювати конфігурацію
своєї машини відповідно до своїх особистих переваг.

Для того, щоб з'єднати один з одним різні пристрої комп'ютера, вони повинні мати
однаковий інтерфейс (англ. interface від inter — між, і face — особа).

Інтерфейс – це засіб узгодження двох приладів, в яких всі фізичні та логічні

параметри погоджуються між собою.

Контролерами і адаптерами є набори електронних ланцюгів, якими забезпечуються

пристрої комп'ютера з метою сумісності їх інтерфейсів. Контролери, окрім цього,
здійснюють безпосереднє управління периферійними пристроями по запитах
мікропроцесора.

Портами також називають пристрої стандартного інтерфейсу: послідовний,

паралельний і ігровий порти (або інтерфейси). Послідовний порт обмінюється даними з
процесором побайтно, а із зовнішніми пристроями — побітно. Паралельний порт отримує
і посилає дані побайтно.

32.Класифікація ЕОМ по архітектурним і структурним ознакам.

За розмірами і обчислювальною потужністю комп'ютери можна розділити на:

 надвеликі (суперкомп'ютери, суперЕОМ);

 великі;
 малі;
 надмалі (мікрокомп'ютери або мікроЕОМ).

… По основним класифікаційним ознакам розрізняється два типи архітектури

комп’ютера [1]:
-апаратна архітектура;

-програмна архітектура.

В свою чергу апаратна архітектура розділяється на такі типи:

-структурна архітектура.

-схемотехнічна архітектура.

-конструкторська архітектура.

Структурні показники дозволяють встановити наявність функціональних модулів (блоків)

та їх взаємозв’язок в комп’ютері. Схемотехнічні показники стосуються характеристик
мікропроцесорного комплексу. Конструкторські показники пов’язані з виявленням
особливостей конструкторських рішень. Вони є основними для персональних комп’ютерів
(ПК) при прийнятті рішення щодо розширення їх можливостей, тобто побудови ПК з
відкритою архітектурою.

Програмна архітектура розглядає архітектурні показники комп’ютера з точки зору

програміста. При деталізації програмної архітектури виділяються архітектурні
характеристики центральної частини ПК та архітектурні частини решти функціональних
модулів ПК. При цьому розглядаються структури даних, система сигналів та команд,
способи адресації, методи управління та основні режими роботи.

Основні характеристики ЕОМ: швидкодія, продуктивність, При

характеристиці кожного класу необхідно робити порівняння окремих моделей за такими
основними технічними параметрами, як швидкодія (продуктивність) і обсяги пам'яті.

Швидкодія - число коротких операцій, виконуваних комп'ютером за одну секунду.

Обсяг (місткість) пам'яті - кількість збереженої в ній інформації.

Крім зазначених характеристик, можливості комп'ютера характеризуються іншими

параметрами:

 розрядність і форми представлення чисел;

 ємність зовнішньої пам'яті;

 характеристики зовнішніх пристроїв зберігання, обміну і введення-

виведення інформації;

 пропускна здатність пристроїв зв'язку вузлів ЕОМ між собою;

 здатність ЕОМ одночасно працювати з декількома користувачами і

виконувати одночасно кілька програм;

 типи операційних систем, що використовуються в машині;

 програмна сумісність із іншими типами ЕОМ, тобто здатність виконувати

програми, написані для інших типів ЕОМ;
  можливість підключення до каналів зв'язку і до обчислювальної мережі;

 надійність і пр.

Розглянемо коротко найвагоміші.

Продуктивність -  одиницею виміру продуктивності комп'ютера є час: комп'ютер, який

виконує той же обсяг роботи за менший час є більш швидким. Час виконання будь-якої
програми вимірюється в секундах. Часто продуктивність вимірюється як швидкість появи
певної кількості подій в секунду, так що менший час відповідає високій продуктивності.

Надійність - забезпечення цілісності даних, які зберігаються в системах. Поняття

надійності включає не тільки апаратні засоби, але і програмне забезпечення.
Підвищення надійності засноване на запобіганні несправностей шляхом зниження
інтенсивності відмов і збоїв за рахунок застосування електронних схем і компонентів із
високим і надвисоким ступенем інтеграції, зниження рівня перешкод, полегшених
режимів роботи схем, забезпечення теплових режимів їх роботи, а також за рахунок
удосконалення методів складання апаратури. Одиницею виміру надійності є середній
час напрацювання на відмову (MTBF - Mean Time Between Failure).

Відмовостійкість - властивість обчислювальної системи, що забезпечує їй

можливість продовження дій, заданих програмою, після виникнення несправностей.
Забезпечення відмовостійкості вимагає надлишкового апаратного та програмного
забезпечення.

Масштабованість представляє собою можливість нарощування числа та потужності

процесорів, обсягів оперативної і зовнішньої пам'яті та інших ресурсів обчислювальної
системи. Масштабованість повинна забезпечуватися архітектурою і конструкцією
комп'ютера, а також відповідними засобами програмного забезпечення.

Сумісність і мобільність програмного забезпечення представляє собою створення

такої архітектури, яка була б однаковою з точки зору користувача для всіх моделей
системи незалежно від ціни і продуктивності кожної з них. Такий підхід дозволяє
зберігати існуючий доробок програмного забезпечення при переході на нові (як правило,
більш продуктивні) розробки.

33. Класифікація інтерфейсів.

… Тлумачний словник по обчислювальним системам визначає

поняття інтерфейс (interface) як кордон розділу двох систем, пристроїв або програм;
елементи з'єднання та допоміжні схеми управління, що використовуються для з'єднання
пристроїв.

В світі комп'ютерної техніки інтерфейс - це фізичні пристрої, що забезпечує зв'язок

між двома іншими пристроями, що дозволяють підключати до персональних (і не тільки)
комп'ютерів різноманітні периферійні пристрої і їх контролери.

Відповідно до функціонального призначення інтерфейси можна поділити на наступні

основні класи:

 системні інтерфейси ЕОМ;

 периферійного устаткування (загальні й спеціалізовані);
 програмно-керованих модульних систем і приладів;
  інтерфейси мереж передачі даних і інше.

До інтерфейсу ПК можна віднести порти, слоти, роз'єми, шини.

Головне завдання інтерфейсу - передача даних і керування цим процесом. Тому

найважливішою його характеристикою є пропускна здатність. Продуктивність
інтерфейсу виражається в обсязі даних, переданих за одиницю часу. Вона залежить від
розрядності, тобто числа одночасно проходящих по кабелю або шлейфу бітів інформації,
і робочої частоти, з якою відбувається передача даних.

Контролер (адаптер, карта розширення, плати) - електронна схема, що управляє

зовнішнім пристроєм ПК. Плата контролера дозволяє материнським платам звертатися
до спеціалізованих жорстким дискам, а також до сканерів. Проте в даний час більшість
жорстких дисків підключається безпосередньо до материнської плати і в картах
контролерів не потребує.

За зовнішнім виглядом карти нагадують мініатюрні материнські плати, що може стати

причиною виникнення різних проблем. Тому інженерам довелося створювати карти
різних розмірів, а також різних розмірів слоти, які їм відповідають. Тепер встановлюючи
карту певного розміру в підходящий для неї слот, можна точно бути упевненим, що саме
цей слот призначений для даної карти.

Плати адаптерів обумовлюють подальшу спеціалізацію комп'ютера, додаючи нові

функціональні можливості. Додавання нового адаптера означає додавання відповідного
пристрою. Карти розширення мають загальне призначення, за невеликим винятком
можна підключити будь-яку плату розширення в будь слот.

Слот - уніфікований роз'єм на материнській платі для підключення плат розширення.

Через такий роз'єм контролери підключаються безпосередньо до системної магістралі
передачі даних у комп'ютері-шині. Деякі контролери можуть керувати відразу декількома
пристроями. Слоти розширення різних карт розташовані в одному ряду, один біля
одного, інші слоти, розташовані розташованих на материнській платі не є слотами
розширення. Протягом багатьох років в комп'ютерах використовувалися слоти десятка
різних розмірів. У процесі природного відбору їх число скоротилося.

Шина - група електричних з'єднань з'єднує кілька компонентів в цифровій системі.

Сучасна системна шина - це не просто велика кількість мідних провідників,
розташованих поруч і з'єднують окремі пристрої. Це, перш за все, протокол, за
допомогою якого відбувається обмін даними

Порт - електронний блок, за допомогою якого комп'ютер обмінюється даними з

іншими пристроями. Комп'ютери мають безліч портів, які призначені для приєднання до
них різних кабелів через їх роз'єми. З функціональної точки зору порти є стандартними, а
з фізичної - розташування портів варіюється. Контактні роз'єми більшості портів
розташовані на системній платі, деякі порти використовують плату розширення.

34.Інтерфейси системи вводу-виводу у розвинутих архітектурах ЕОМ.

Асинхронний послідовний інтерфейс - це основний тип інтерфейсу, за допомогою якого здійснюється
взаємодія між комп’ютерами. Термін асинхронний означає, що при передачі даних не використовуються
жодні синхронізуючі сигнали і окремі символи можуть передаватися з довільними інтервалами.
 Особливість сучасних інтерфейсів – врахована ще на попередніх стадіях їх розробки
універсальність, покликана скоротити число типів портів і спростити за рахунок цього
схемотехніку комп'ютера. Це відкриває дорогу до випуску високо інтегрованих мікросхем,
що, в свою чергу, обумовлює електричні характеристики інтерфейсів (рівні напруг,
частоти). Так, наприклад, повсюдне застосування знайшли низьковольтні
диференціальні схеми передачі сигналів як краще відповідні параметрам сучасних
мікросхем системної логіки.

В паралельних портах для одночасної передачі байта інформації використовується

вісім ліній. Цей інтерфейс відрізняється високою швидкодією, часто застосовується для
підключення до комп'ютера принтера, а також для з'єднання комп'ютерів (при цьому
вище швидкість передачі даних, чим при з'єднанні через послідовні порти: 4, а не 1 біт за
раз).

11.4  Інтерфейс бездротового зв’язку

Однією з найбільш помітних тенденцій останнього часу стала відмова від кабелів як
середовища передачі. Бездротові мережі і технології забезпечують пропускну здатність,
що дозволяє у багатьох випадках без шкоди продуктивності з'єднати між собою
комп'ютери, підключити периферію і не страждати від плутанини кабелів між ними. В
основі цих досягнень лежить перехід на гігагерцеві частоти передачі даних, можливість
реалізації в мікросхемах потужних алгоритмів кодування і стиснення інформації.

11.4.1  Інтерфейс IrDA.

Найбільш поширеним способом бездротового зв'язку на невеликі відстані є зараз

технологія IrDA.

Порт IrDA заснований на архітектурі комунікаційного СОМ-порту ПК, який працює зі

швидкістю передачі даних до 115,2 Кбіт / с (новий стандарт по ІЧ-зв'язку збільшує
можливість передачі даних між ІЧ-пристроями до 16 Мбіт /с).

При відсутності вбудованого інфрачервоного порту, його можна додати до переліку

інстальованого обладнання. Для цього можна придбати одне з трьох пристроїв:

 перехідник інфрачервоний "приймач - послідовний порт" (IrDA-COM),

 перехідник інфрачервоний "приймач - USB-порт" (IrDA-USB)
 інфрачервоний приймач з контактами, для підключення безпосередньо до материнської плати.

 Високошвидкісні інтерфейси USB і IEEE 1394

В даний час для настільних і портативних комп'ютерів розроблено два

високошвидкісні пристрої з послідовною шиною, що отримали назву USB (Universal Serial
Bus - універсальна послідовна шина) і IEEE 1394, названа також i.Link або Fireware.
Можливості цих високошвидкісних комунікаційних портів набагато вищі за стандартні
паралельні і послідовні порти, які встановлені в більшості сучасних комп’ютерах.

Перевага нових портів полягає в тому, що їх можна використовувати як альтернативу

SCSI для високошвидкісних з'єднань з периферійними пристроями, і в тому, що до них
можуть під'єднуватися всі типи зовнішніх периферійних пристроїв.
 USB (UniversalSerialBus - універсальна послідовна шина) є промисловим стандартом
розширення архітектури РС, орієнтованим на інтеграцію з телефонією і пристроями
побутової електроніки. Архітектура USB визначається такими критеріями:

35.Зв’язок архітектури ЕОМ і системного інтерфейса ЕОМ.

… Архітектурою комп'ютера називається його опис на деякому загальному рівні, що включає опис
призначених для користувача можливостей програмування, системи команд, системи адресації, організації
пам'яті і так далі Архітектура визначає принципи дії, інформаційні зв'язки і взаємне з'єднання основних
логічних вузлів комп'ютера: процесора, оперативного ЗП, зовнішніх ЗП і периферійних пристроїв.
Спільність архітектури різних комп'ютерів забезпечує їх сумісність з точки зору користувача.

Інтерфейс – це засіб узгодження двох приладів, в яких всі фізичні та логічні

параметри погоджуються між собою.

Якщо інтерфейс є загальноприйнятим, наприклад, затвердженим на рівні міжнародних

угод, то він називається стандартним. Кожен з функціональних елементів (пам'ять,
монітор або інший пристрій) пов'язаний з шиною певного типа — адресною,
управляючою або шиною даних. Для узгодження інтерфейсів периферійні пристрої
підключаються до шини не безпосередньо, а через свої контролери (адаптери) і порти
приблизно за такою схемою (рис. 3.4):

Рисунок 3.4 – Схема підключення приладу до шини

Контролерами і адаптерами є набори електронних ланцюгів, якими забезпечуються

пристрої комп'ютера з метою сумісності їх інтерфейсів. Контролери, окрім цього,
здійснюють безпосереднє управління периферійними пристроями по запитах
мікропроцесора.

Портами пристроїв є якісь електронні схеми, що містять один або декілька регістрів
введення-виводу, і що дозволяють підключати периферійні пристрої комп'ютера до
зовнішніх шин мікропроцесора.

Портами також називають пристрої стандартного інтерфейсу: послідовний,

паралельний і ігровий порти (або інтерфейси). Послідовний порт обмінюється даними з
процесором побайтно, а із зовнішніми пристроями — побітно. Паралельний порт отримує
і посилає дані побайтно.

До послідовного порту зазвичай під'єднують ті пристрої, що повільно діють або досить

віддалені пристрої, такі, як миша і модем. До паралельного порту під'єднують "швидші"
пристрої — принтер і сканер. Через ігровий порт під'єднується джойстик. Клавіатура і
монітор підключаються до своїх спеціалізованих портів, які є просто роз'ємами.
 Основні електронні компоненти, що визначають архітектуру процесора, розміщуються
на основній платі комп'ютера, яка називається системною
або материнською (Motherboard). А контролери і адаптери додаткових пристроїв, або
самі ці пристрої, виконуються у вигляді плат розширення (Dаughterboard — дочірня
плата) і підключаються до шини за допомогою роз'ємів розширення, званих також
слотами розширення (англ. slot — щілина, паз).

36.Машини, що керуються потоками даних та нейрокомп’ютери. Особливості

їх архітектури та функціонування

… Архітектура потоків даних (dataflow architecture) — архітектура обчислювальних машин, у якій

процесом обчислень керує потік даних, котрі подорожують між обчислювальними пристроями у
машині, де опрацьовуються, поступово «допроваджуючи» себе до «опрацьованого» стану.
Фактично, у архітектурах з керуванням від потоків даних, на відміну від класичних архітектур з
керуванням від потоків команд (див. напр. Архітектура фон Ноймана, Гарвардська архітектура),
процесом обчислень керує безпосередньо потік даних, а не послідовність команд. Критерієм того, що
деякий обчислювальний пристрій у машині може розпочати обчислення, є готовність усіх необхідних
до проведення обчислення операндів. Тому у машинах з керуванням від потоку даних, на відміну від
фон-нойманівської та подібних послідовних архітектур, операції можуть виконуватись паралельно та
незалежно одна від одної. Тобто машина з керуванням від потоку даних не має потреби у
централізованому керуванні послідовністю виконання, у лічильниках команд, тощо, та взагалі у будь-
якому централізованому керуванні.
Програма машини з керуванням від потоку даних зазвичай надається у вигляді графа потоків даних,
на якому зображено шляхи руху даних через операційні пристрої. Наданий граф демонструє
програму знаходження коренів квадратного рівняння. Операційні пристрої показані
незаштрихованими кружечками з позначками операцій, а заштрихованими кружечками показані
розмножувачі даних, функція яких є наочною.
Вхідні дані А, B та C (коефіцієнти рівняння), подорожують графом, «перетворюючись» в результаті на
шукані корені рівняння X та Y. Як бачимо, за умови наявності всіх операндів на момент
започаткування обчислень, виконання обчислень може відбуватись одночасно у декількох напрямках
на графі (оператори, що можуть за таких умов опрацьовувати операнди паралельно, забарвлені
однаковим кольором). Навіть за умови, коли операнд не готовий, незалежні від цього операнда гілки
обчислень все одно можуть виконуватись доти, доки обчислення на операційних пристроях-
споживачах будуть незалежними від цього операнда. Також слід зазначити, що архітектури з
керуванням від потоку даних є доволі незвичними у програмуванні, що у свою чергу є вадою у
порівнянні з фон-нойманівськими архітектурами.
Однак водночас та воднораз, головні принципи машин з керуванням від потоку даних застосовуються
в сучасних надпродуктивних процесорах (див. суперскалярність) з метою досягнення високого рівня
паралелізму.
Нейрокомп’ютер — це обчислювальна система з MSIMD архітектурою, в якій процесорний елемент

однорідної структури спрощений до рівня нейрона, різко ускладнені зв’язки між елементами і

програмування перенесено на зміну вагових коефіцієнтів-зв’язків між обчислювальними

елементами.

Надалі в даній роботі під нейрокомп’ютером буде розумітись будь-яка обчислювальна система з
MSIMD архітектурою. Перш ніж перейти до огляду сучасних нейрообчислювачів і їх елементної
бази, зупинимося на класифікації архітектури обчислювальних систем за Б.М. Коганом:
— обчислювальна система з одиничним потоком команд і даних (однопроцесорна ЕОМ — SISD),
зображена на рис. 4.1;
— обчислювальна система із множинним потоком команд і одиничним потоком даних (MISD —
конвеєрна ЕОМ), зображена на рис.4.2;
— обчислювальна система із спільним потоком команд (SIMD — одиничний потік команд і
множинний потік даних), зображена на рис. 4.3;
— обчислювальна система з множинним потоком команд і даних (MIMD), зображена на рис. 4.4;

37.Класифікація паралельних комп'ютерних систем.

38.Одну з перших практично значимих класифікацій паралельних комп'ютерних

систем подав у 1966 році співробітник фірми ІВМ Майкл Флін, який зараз є
професором Стенфордського університету (США). Його класифікація базується
на оцінці потоку інформації, який поділено на потоки даних між основною
пам'яттю та процесором, та потік команд, які виконує процесор. При цьому
потік даних та команд може бути як одиничним, так і множинним. Згідно з М.
Фліном, усі комп'ютерні системи поділяють так:

39.ОКОД - комп'ютерні системи з одиничним потоком команд та одиничним

потоком даних (SISD - Single Instruction Single Data stream).
40.SISD - комп'ютери - це звичайні послідовні комп'ютери , що виконують в кожен
момент часу тільки одну операцію над одним елементом даних. Більшість
сучасних персональних ЕОМ належать саме цій категорії . Мал.1.3. Схема SISD
- комп'ютера Багато сучасних обчислювальні системи включають в свій склад
кілька процесорів , але кожен з них працює зі своїм незалежним потоком даних ,
що належать до незалежної програмою . Такий комп'ютер є, фактично, набором
SISD - машин, що працюють з незалежними множинами даних
41.МКОД - комп'ютерні системи з множинним потоком команд та одиничним
потоком даних (MISD - Multiply Instruction Single Data stream).
42.SIMD - комп'ютери складаються з одного командного процесора ( керуючого
модуля ) , званого контролером , і декількох модулів обробки даних, званих
процесорними елементами (ПЕ) . Кількість модулів обробки даних таких машин
може бути від 1 024 до 16 384. Керуючий модуль приймає , аналізує і виконує
команди. Типовими представниками SIMD є векторні архітектури.
43.ОКМД - комп'ютерні системи з одиничним потоком команд та множинним
потоком даних (SIMD - Single Instruction Multiply Data stream).
44.Якщо в команді зустрічаються дані , контролер розсилає на всі ПЕ команду, і ця
команда виконується або на декількох , або на всіх процесорних елементах .
Процесорні елементи в SIMD - комп'ютерах мають відносно простий пристрій ,
вони містять арифметико - логічний пристрій (АЛП ), що виконує команди, що
надходять з устрою управління (УУ ) , кілька регістрів і локальну оперативну
пам'ять. Однією з переваг даної архітектури вважається ефективна реалізація
логіки обчислень . До половини логічних команд звичайного процесора
пов'язане з управлінням процесом виконання машинних команд , а решта їх
частина відноситься до роботи з внутрішньою пам'яттю процесора. У SIMD -
комп'ютері управління виконується контролером , а " арифметика" віддана
процесорним елементам. Підкласом SIMD - комп'ютерів є векторні комп'ютери .
Приклад такої обчислювальної системи - Hitachi S3600 . Інший приклад SIMD -
комп'ютера - матричні процесори ( Array Processor ) . Як приклад можна
привести обчислювальну систему Thinking Machines CM - 2 , де 65536 ПЕ
пов'язані між собою мережею комунікацій з топологією " гіперкуб " . Часто
комп'ютери з SIMD - архітектурою спеціалізовані для вирішення конкретних
завдань , що допускають матричне подання . Це, наприклад, можуть бути
завдання обробки зображень , де кожен модуль обробки даних працює на
отримання одного елемента кінцевого результату . Клас MISD включає в себе
багатопроцесорні системи, де процесори обробляють множинні потоки даних.
Обчислювальних машин такого класу мало. Один з небагатьох прикладів –
систолічний масив процесорів , в якому процесори знаходяться в вузлах
регулярної решітки. Роль ребер в ній грають міжпроцесорні з'єднання, всі ПЕ
управляються загальним тактовим генератором. У кожному циклі роботи кожен
ПЕ отримує дані від своїх сусідів , виконує одну команду і передає результат
сусідам. На мал. 1.6 дана схема фрагмента систолічного масиву. Схема MISD -
комп'ютера Належність конкретних машин до конкретного класу сильно
залежить від точки зору дослідника. Так, конвеєрні машини можуть бути
віднесені і до класу SISD (конвеєр - єдиний процесор), і до класу SIMD
(векторний потік даних з конвеєрним процесором) і до класу MISD (безліч
процесорів конвеєра обробляють один потік даних послідовно), і до класу
 MIMD - як виконання послідовності різних команд (операцій щаблів конвеєра)
над множинним скалярним потоком даних (вектором).
45.МКМД - комп'ютерні системи з множинним потоком команд та множинним
потоком даних (MIMD - Multiply Instruction Multiply Data stream).
46.MIMD-комп’ютери. Цей клас архітектур найбільш багатий прикладами
успішних реалізацій . У нього потрапляють симетричні паралельні
обчислювальні системи , робочі станції з декількома процесорами , кластери
робочих станцій і т . д. Досить давно з'явилися комп'ютери з декількома
незалежними процесорами , але спочатку на них був реалізований тільки
принцип паралельного виконання завдань, т . е. На різних процесорах одночасно
виконувалися незалежні програми . Розробці перших комп'ютерів для
паралельних обчислень були присвячені проекти під умовною назвою СМ * і
С.ММР в університеті Карнегі (США). Технічною базою для цих проектів були
процесори DEC PDP - 11 . На початку 90 -х років минулого століття саме MIMD
- комп'ютери вийшли в лідери на ринку високопродуктивних обчислювальних
систем . Розвитком концепції MIMD - архітектури з розподіленою пам'яттю є
розподілена обробка , коли замість набору процесорів в одному корпусі
використовуються комп'ютери , пов'язані досить швидкої мережею .
Концептуального відмінності від MIMD - архітектури з розподіленою пам'яттю
немає, а особливістю є повільне мережеве з'єднання.

47.Використання принципів паралельної обробки інформації в архітектурі

комп' ютера.

Сьогодні використання принципів паралельної обробки інформації в архітектурі

комп'ютерів є звичним. Практично всі сучасні комп'ютери використовують той або
інший вид паралельної обробки інформації. На презентаціях нових мікросхем і в
інформаційних матеріалах виробників це подається як останнє слово техніки і
передовий край науки, і це дійсно так, якщо розглядати реалізацію цих принципів у
мініатюрних рамках одного кристалу.

Водночас, ідеї паралельної обробки інформації з'явилися досить давно. Вони впро-
ваджувалися в найбільш передових, дорогих, а тому одиничних, комп'ютерах свого
часу. Пізніше, після належного відпрацювання технології і здешевлення
виробництва, вони використовувалися в комп'ютерах середнього класу, і нарешті
сьогодні вони в повному обсязі втілюються у робочих станціях і персональних
комп'ютерах.

Прослідкуємо за впровадженням значущих нововведень в архітектурі комп'ютера з

точки зору паралельної обробки інформації, починаючи практично з часу
створення перших комп'ютерів.

Паралельна пам'ять та паралельна арифметика. Всі найперші комп'ютери

(EDSAC, EDVAC, UNIVAC) мали послідовну пам'ять, із якої слова зчитувалися
послідовно біт за бітом. Першим комерційно доступним комп'ютером, що
використовував паралельну пам'ять і паралельну арифметику, став комп'ютер
IBM701, який поступив на ринок у 1953 році. В більш популярній моделі IBM704,
що поступила на ринок у 1955 році, крім названого, була вперше застосована
пам'ять на феритових сердечниках і апаратний арифметичний пристрій з рухомою
комою.

Незалежні процесори введення-виведення. В перших комп'ютерах процесори не

лише обробляли інформацію, а й керували введенням-виведенням. Проте
швидкість роботи найшвидшого зовнішнього пристрою, а в ті часи це була
магнітна стрічка, була в 1000 разів меншою швидкості процесора, тому під час
операцій введення/виведення процесор фактично простоював. У 1958 р. до
комп'ютера IBM704 приєднали 6 незалежних процесорів введення/виведення, що
після одержання команд від центрального процесора могли працювати паралельно
з ним, а сам комп'ютер перейменували в IBM709. Дана модель була досить вдалою,
підтвердженням чого є те, що було продано біля 400 її екземплярів, які
знаходились в експлуатації близько 20 років.

Передбачення та розшарування пам'яті. У 1961 році фірма IBMзакінчила

розробку комп'ютера STRETCH,що мав дві принципово важливі особливості:
передбачення для вибірки команд і розшарування пам'яті на два блоки для
узгодження низької швидкості вибірки з пам'яті та швидкості виконання операцій.

Конвеєр команд. Вперше конвеєрний принцип виконання команд був використа-

ний у комп'ютері ATLAS,розробленому в Манчестерському університеті в 1962
році. Виконання команд розбито на 4 стадії: вибірка команди, обчислення адреси
операнда, вибірка операнда і виконання операції. Конвеєризація дозволила
зменшити час виконання команд із 6 мкс до 1,6 мкс. Створення даного комп'ютера
зробило величезний вплив як на подальший розвиток архітектури комп'ютера, так і
на розвиток системного програмного забезпечення: у ньому вперше використана
мультипрограмна операційна система, що використовувала віртуальну пам'ять і
систему переривань.

Незалежні операційні пристрої. В 1964 році фірма

ControlDataCorporation(CDC)при особистій участі одного з її фундаторів Сеймура
Крея випускає комп'ютер CDC-6600 - перший комп'ютер, у якому
використовувалося декілька незалежних операційних пристроїв. Для порівняння із
сьогоднішнім днем приведемо деякі характеристики цього комп'ютера:

 час такту рівний 100 нс;

 продуктивність рівна 2-3 млн операцій за секунду;

 основна пам'ять розбита на 32 блоки по 4096 60-розрядних слів;

 цикл пам'яті рівний 1 мкс;

 10 незалежних операційних пристроїв.

Комп'ютер CDC-6600мав великий успіх на ринку, суттєво потіснивши комп'ютери

фірми IBM.

Конвеєрні незалежні операційні пристрої. В 1969 році фірма CDCвипускає

комп'ютер CDC-7600із вісьмома незалежними конвеєрними операційними
пристроями, тим

424

самим забезпечивши поєднання паралельної та конвеєрної обробки даних. Основні

характеристики цього комп'ютера:

 такт рівний 27,5 нс;

 продуктивність рівна 10-15 млн операцій за секунду;

 8 конвеєрних операційних пристроїв;

 дворівнева пам'ять.

Матричні процесори. В 1967 році були розпочаті роботи над створенням

матричного процесора ILLIACIV,проект якого передбачав досягнення наступних
характеристик: 256 процесорних елементів (ПЕ) - 4 квадранти по 64 ПЕ, з
можливістю реконфігурацїї на 2 квадранти по 128 ПЕ, або на 1 квадрант із 256 ПЕ,
такт рівний 40 нс, продуктивність рівна 1 млрд. операцій з рухомою комою за
секунду. В якості пристрою керування був використаний універсальний комп'ютер
із невеликою продуктивністю. Кожний ПЕ мав власний АЛП з повним набором
команд та пам'ять ємністю 2К 64-розрядних слів з циклом 350 нс. Комп'ютер був
введений в експлуатацію у 1974 році в складі лише 1 квадранта, такт 80 нс, реальна
продуктивність наблизилась до 50 млн операцій з рухомою комою за секунду.
Однак даний проект суттєво вплинув на архітектуру наступних комп'ютерів,
побудованих за схожим принципом, які дістали назву масивно-паралельних
комп'ютерів із розподіленою пам'яттю. Ідея побудови комп'ютерів цього класу на-
ступна: беруться серійні мікропроцесори зі своєю локальною пам'яттю та
з'єднуються за допомогою деякого комунікаційного середовища. Переваги такої
архітектури наступні: якщо потрібно підвищити продуктивність, то збільшується
кількість процесорів, якщо обмежені фінанси або заздалегідь відома необхідна
продуктивність, то легко підібрати оптимальну конфігурацію і т. п.

Проте є і суттєвий недолік. Справа в тому, що міжпроцесорна взаємодія в

комп'ютерах цього класу йде набагато повільніше, ніж відбувається локальне
опрацювання даних самими процесорами. Саме тому написати ефективну
програму для таких комп'ютерів дуже складно.

За цим принципом були побудовані комп'ютери PEPE,BSP,ICLDAP.До даного

класу можна також віднести комп'ютери IntelParagon,IBMSP1,Parsytec,у якійсь мірі
IBMSP2і CRAYT3D/T3E.До цього ж класу можна віднести і мережі комп'ютерів.

Векторно-конвеєрні комп'ютери. У 1972 році С. Крей залишає фірму CDCі засно-

вує власну компанію Cray Research, що у 1976 р. випускає перший векторно-
конвеєрний комп'ютер CRAY-1 з наступними характеристиками: час такту рівний
12,5 нс, 12 конвеєрних операційних пристроїв, пікова продуктивність - 160
мільйонів операцій за секунду, основна пам'ять до 1Мслова (слова 64-розрядні),
цикл пам'яті рівний 50 нс. Головним нововведенням є використання векторних
команд, що працюють із масивами цілих чисел і дозволяють ефективно
використовувати конвеєрні операційні пристрої, а також ієрархія пам'яті. Ієрархія
пам'яті прямого відношення до паралелізму не має, проте, безумовно, належать до
тих особливостей архітектури комп'ютерів, що мають велике значення для
підвищення їхньої продуктивності (згладжування різниці між тактом роботи
процесора і часом вибірки з пам'яті). Основні рівні: регістри, кеш пам'ять, основна
пам'ять, дискова пам'ять. Час вибірки по рівнях пам'яті від дискової до регістрів
зменшується, вартість у перерахунку на 1 слово (байт) росте. В даний час подібна
ієрархія підтримується і на персональних комп'ютерах.

48.Основні положення класифікації комп’ютерних систем запропоновані

Фліном.

 Згідно з М. Фліном, усі комп'ютерні системи поділяють так:

 ОКОД - комп'ютерні системи з одиничним потоком команд та одиничним

потоком даних (SISD - Single Instruction Single Data stream).
 МКОД - комп'ютерні системи з множинним потоком команд та одиничним
потоком даних (MISD - Multiply Instruction Single Data stream).
 ОКМД - комп'ютерні системи з одиничним потоком команд та множинним
потоком даних (SIMD - Single Instruction Multiply Data stream).
 МКМД - комп'ютерні системи з множинним потоком команд та множинним
потоком даних (MIMD - Multiply Instruction Multiply Data stream).

49.Симетричні мультипроцесорні системи (SMP)

50.Характерною рисою багатопроцесорних систем SMP архітектури є те, що всі
процесори мають прямий і рівноправний доступ до будь-якої точки загальної
пам'яті. Перші SMP системи складалися з декількох однорідних процесорів і
масиву загальної пам'яті, до якої процесори підключалися через загальну
системну шину. Однак дуже скоро виявилося, що така архітектура непридатна
для створення масштабних систем.
51. Першою виникла проблема - велике число конфліктів при зверненні до
загальної шини. Гостроту цієї проблеми вдалося частково зняти поділом пам'яті
на блоки, підключення до яких за допомогою комутаторів дозволило
розпаралелити звернення від різних процесорів. Однак і в такому підході
неприйнятно великими здавалися накладні витрати для систем більш ніж з 32-
ма процесорами SMP структура Наявність загальної пам'яті значно спрощує
організацію взаємодії процесорів між собою і спрощує програмування, оскільки
паралельна програма працює в єдиному адресному просторі. Однак за цією
уявною простотою ховаються великі проблеми, властиві системам цього типу.
Всі вони, так чи інакше, пов'язані з оперативною пам'яттю. Справа в тому, що в
даний час навіть у однопроцесорних системах найвужчим місцем є оперативна
пам'ять, швидкість роботи якої значно відстала від швидкості роботи процесора.
Для того щоб згладити цей розрив, сучасні процесори забезпечуються
швидкісний буферною пам'яттю (кеш-пам'яттю), швидкість роботи якої значно
вище, ніж швидкість роботи основної пам'яті. Очевидно, що при проектуванні
багатопроцесорних систем ці проблеми ще більш загострюються.
52.Крім добре відомої проблеми конфліктів при зверненні до загальної шини
пам'яті виникла і нова проблема, пов'язана з ієрархічною структурою організації
пам'яті сучасних комп'ютерів. У багатопроцесорних системах, побудованих на
базі мікропроцесорів з вбудованою кеш-пам'яттю, порушується принцип
рівноправного доступу до будь-якої точки пам'яті. Дані, що знаходяться в кеш-
пам'яті деякого процесора, недоступні для інших процесорів. Це означає, що
після кожної модифікації копії деякої змінної, що знаходиться в кешпам'яті
якого-небудь процесора, необхідно виробляти синхронну модифікацію самої
цієї змінної, розташованої в основній пам'яті. Ще одним неприємною
 властивістю SMP систем є те, що їх вартість зростає швидше, ніж
продуктивність при збільшенні числа процесорів в системі.

53.Масивно-паралельні системи (МРР)

.. Проблеми, властиві багатопроцесорним системам із загальною пам'яттю,

простим і природним чином усуваються в системах з масовим паралелізмом.
Комп'ютери цього типу являють собою багатопроцесорні системи з
розподіленою пам'яттю, в яких за допомогою деякого комунікаційного
середовища об'єднуються однорідні обчислювальні вузли. Кожен з вузлів
складається з одного або декількох процесорів, власної оперативної пам'яті,
комунікаційного устаткування, підсистеми вводу / виводу, тобто володіє всім
необхідним для незалежного функціонування. При цьому на кожному вузлі
може функціонувати або повноцінна операційна система (як у системі RS /
6000 SP2), або урізаний варіант, що підтримує тільки базові функції ядра, а
повноцінна ОС працює на спеціальному керуючому комп'ютері (як в
системах Cray T3E, nCUBE2). МРР структура Процесори в таких системах
мають прямий доступ тільки до своєї локальної пам'яті. Доступ до пам'яті
інших вузлів реалізується зазвичай за допомогою механізму передачі
повідомлень. Така архітектура обчислювальної системи усуває одночасно як
проблему конфліктів при зверненні до пам'яті, так і проблему когерентності
кеш-пам'яті. Це дає можливість практично необмеженого нарощування числа
процесорів в системі, збільшуючи тим самим її продуктивність.
Успішно функціонують MPP системи з сотнями і тисячами процесорів (ASCI
White - 8192, BlueMountain - 6 144). Продуктивність найбільш потужних
систем досягає 10000000000000 оп / сек (10 Tflops). Важливою властивістю
MPP систем є їх висока ступінь масштабованості. Залежно від
обчислювальних потреб для досягнення необхідної продуктивності потрібно
просто зібрати систему з потрібним числом вузлів. На практиці все,
звичайно, набагато складніше.
 Усунення одних проблем, як це зазвичай буває, породжує інші. Для MPP
систем на перший план виходить проблема ефективності комунікаційного
середовища. Легко сказати: "Давайте зберемо систему з 1000 вузлів". Але
яким чином поєднати в єдине ціле таку безліч вузлів?
Найпростішим і найефективнішим було би з'єднання кожного процесора з
кожним. Але тоді на кожному вузлі було б потрібно 999 комунікаційних
каналів, бажано двонаправлених. Очевидно, що це нереально. Різні
виробники MPP систем використовували різні топології. У комп'ютерах
IntelParagon процесори утворювали прямокутну двовимірну сітку. Для цього
в кожному вузлі достатньо чотирьох комунікаційних каналів. У комп'ютерах
Cray T3D / T3E використовувалася топологія тривимірного тора. Відповідно,
у вузлах цього комп'ютера було шість комунікаційних каналів. Фірма nCUBE
використовувала в своїх комп'ютерах топологію n-мірного гіперкуба.
Системи з розподіленою пам'яттю ідеально підходять для паралельного
виконання незалежних програм, оскільки при цьому кожна програма
виконується на своєму вузлі і ніяким чином не впливає на виконання інших
програм. Однак при розробці паралельних програм доводиться враховувати
складнішу, ніж в SMP системах, організацію пам'яті.
Оперативна пам'ять в MPP системах має 3-х рівневу структуру:  кеш-пам'ять
процесора;
 локальна оперативна пам'ять вузла;
 оперативна пам'ять інших вузлів. При цьому відсутня можливість прямого
доступу до даних, розташованим в інших вузлах. Для їх використання ці дані
повинні бути попередньо передані в той вузол, який в даний момент їх
потребує. Це значно ускладнює програмування. Крім того, обміни даними
між вузлами виконуються значно повільніше, ніж обробка даних в локальній
оперативної пам'яті вузлів. Тому написання ефективних паралельних
програм для таких комп'ютерів являє собою більш складну задачу, ніж для
SMP систем.

54.Системи з неоднорідним доступом до пам'яті (NUMA)

 .. NUMA (Non-Uniform Memory Access, архітектура з неоднорідним
доступом до пам'яті) — організація пам'яті в паралельних архітектурах ЕОМ, в
якій над фізично розподіленою між окремими обчислювальними блоками
пам'яттю створюється спільний адресний простір (найчастіше програмним
способом) таким чином, що на рівні програмної організації (архітектури)
пам'ять системи сприймається як загальна для усіх процесорів. Однак доступ до
різних її областей займає різний час (тому, власне, ці архітектури називаються
архітектурами з неоднорідним доступом до пам'яті).

Значною проблемою таких архітектурних рішень є забезпечення

цілісності даних та своєчасної синхронізації змін в даних, які стали
результатом якихось локальних обчислень, на всю глобальну пам'ять
системи. Ця проблема знана під назвою проблеми когерентності кеш-пам'яті.
Архітектури з когерентною кеш-пам'яттю носять
абревіатуру ccNUMA (cache-coherent NUMA).

NUMA є певним компромісом між паралельними архітектурами з

загальною та розподіленою пам'яттю. Перші набагато легше програмувати,
залишаючись загалом в звичній фон-нейманівській парадигмі, але вони
обмежені в масштабуванні на нарощуванні кількості процесорів. З іншого
боку, архітектури з розподіленою пам'яттю програмувати досить важко, але
потенціал для нарощування швидкодії для них є набагато більшим.

Архітектура: Склад: однорідні базові модулі (комірки) з невеликого числа

процесорів і блоку пам'яті. Модулі об'єднані за допомогою високошвидкісного
комутатора. Підтримується єдиний адресний простір, апаратно підтримується
доступ до віддаленої пам'яті. Доступ до локальної пам'яті в кілька разів
швидший, ніж до віддаленої. У випадку апаратного підтримання когерентності
кешів у всій системі говорять про архітектуру сc — NUMA (cache — coherent
NUMA)
Приклади: HP HP 9000 V — class у SCA — конфігураціях, SGI Origin2000,
Sun HPC 10000, IBM/Sequent NUMA — Q 2000, SNI RM600.
 Масштабованість Обмежується об'ємом адресного простору,
можливостями апаратури підтримки когерентності кешів і можливостями ОС по
керуванню великим числом процесорів.
ОС Система працює під керуванням єдиної ОС, як у SMP. Можливі
варіанти коли окремі «частини» системи працюють під керуванням різних ОС
(наприклад, Windows NT і UNIX у NUMA — Q 2000).

55.Паралельно-векторні системи (PVP)

… Характеристики PVP

Основна ознака - наявність спеціальних векторно – конвеєрних

процесорів, у яких передбачені команди однотипної обробки
векторів незалежних даних, що ефективно виконуються на
конвеєрних функціональних пристроях. Як правило, кілька таких
Архітектура
процесорів (1 - 16) працюють одночасно над спільною пам'яттю
(аналогічно SMP) у рамках багатопроцесорних конфігурацій.
Кілька таких вузлів можуть бути об'єднані за допомогою
комутатора (аналогічно MPP).
NEC SX - 4/SX - 5, лінія векторно - конвеєрних комп'ютерів
Приклади
CRAY: CRAY - 1, CRAY J90/T90, CRAY SV1, серія Fujitsu VPP.
Ефективне програмування має на увазі векторизацію циклів (для
Модель досягнення розумної продуктивності одного процесора) і їх
програмування розпаралелення (для одночасного завантаження декількох
процесорів однією задачею).

Перевагами PVP є висока швидкодія і практично відсутність проблеми

взаємодії між процесорами; недоліком – висока вартість.

56.Кластерні системи
1. Характеристики кластерної системи наведені в табл.6.5.
2. Таблиця 6.5. Характеристики кластерних систем

Архітектура Набір робочих станцій (чи ПК) загального призначення,

використовується як дешевий варіант масивно – паралельного
комп'ютера. Для зв'язку вузлів використовується одна з
стандартних мережних технологій (Fast/ Gigabit Ethernet, Myrinet)
на базі шинної чи архітектури комутатора. При об'єднанні в
кластер комп'ютерів різної потужності чи різної архітектури,
 говорять про гетерогенні (неоднорідні) кластери. Вузли кластера
можуть одночасно використовуватися як користувацькі робочі
станції.
Приклади NT - кластер у NCSA , Beowulf - кластери.
Використовуються стандартні для робочих станцій ОС,
Операційна найчастіше, вільно розповсюджувані - Linux/FreeBSD, разом зі
система спеціальними засобами підтримки паралельного програмування і
розподілу навантаження.
Програмування, як правило, у рамках моделі передачі повідомлень
Модель (найчастіше - MPI ). Дешевизна подібних систем обертається
програмування великими накладними витратами на взаємодію паралельних
процесів між собою, що сильно