ЕкоРай Кінбурна

ОЧАКІВСЬКИЙ РАЙОН, ПЛОЩА

МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ 2 км2

Безлюдні пляжі з білим піском,

чисте море, різнокольорові озера,
оливкові дерева і сосни. Здається,
що мова йде про острови в Атлан-
тиці, наприклад, Канарські або
Балеарські. Але це – Україна, а саме
Кінбурнська коса. Навесні тут цвіте
степ та орхідеєві поля. Влітку – кри-
стально чисте море, білий пісок
пустельних пляжів. Восени – гігант-
ські білі гриби у великій кількості і
рожеві кристали солі, що «вироста-
ють» навколо соледобувних озер.
Кінбурнська коса заховалася між прісним Дніпро-Бузьким лиманом і
солоною Ягорлицькою затокою. Це прекрасне місце, площею понад
200 гектарів, – заповідна територія, та задовго до того, як її стали обері-
гати, тут оселилися люди. Першими цю місцевість заселили стародав-
ні греки. Багатої культурної спадщини не збереглося, а от реліктовий
ліс і чисте море залишилися. За часів Київської Русі тут була факторія
київських купців і проходив основний торговий шлях «из Варягъ въ
Грѣки». Він пов’язував Прибалтику та Скандинавські країни з півден-
ними районами Київської Русі і Візантійською імперією. Потім тут були
турки з фортецею, яку за старою російською традицією належало зруй-
нувати, а землі «звільнити». Прийшли, зруйнували, та ще й древній
дубовий гай ледь не знівечили, – на військові кораблі пустили. Частина
дубів все ж вціліла, і за найскромнішими підрахунками «жителям» цьо-
го гаю в Геродотовому лісі понад 700 років. Є думка, що саме тут знахо-
диться дуб Олександра Сергійовича, по якому «ходит кот ученый».
На косі кілька сіл і пара хуторів. Кінцевий і наймальовничіший, не по-
значений на жодній карті – хутір Римби. Він розташувався в оточенні
лугів і грязьових озер. Звідси рукою подати до крайньої точки коси,
де море зустрічається з лиманом. Орієнтиром служить село Покровка,
від якого до хутора 8 км шляху. Подекуди на узбережжі зустрічаються
наметові містечка. Знайти абсолютно безлюдний пляж – не проблема.
Іноді від місця стаціонарного житла доведеться від’їхати декілька кіло-
метрів, але воно того варте!

З Кінбурнської косою пов’язано чимало красивих і незвичайних ле-

генд. За однією з них, Геракл тут переміг сміливих і сильних амазонок,
які приносили чоловіків-бранців в жертву, а Ахілл влаштовував атле-
тичні змагання і бенкети в честь гучних перемог. Ще один переказ
стверджує, що на цьому місці шуміло листя священного гаю богині
Гекати – володарки Місяця, привидів і чаклунів. Споглядаючи дрімучі
зарості Кінбурнської коси, у це легко повірити. Повістують, що на косі
колись височів величний храм богині землеробства і родючості Де-
метри. І, нарешті, найбільш хвилююча і надзвичайна легенда, згідно
з якою, скіфи, вважаючи цю землю священною, сховали на косі своє
золото. І воно ще досі тут!
Як можливо у наші дні, що Кінбурн не став туристичною Меккою?
Справа в тому, що дорога до прекрасних пляжів, озер, лісів, сте-
пу і орхідеєвим полям закінчується майже на початку коси. Вона
обривається в селі Геройське, а далі – соковитий степ з лісами,
грязьовими і глиняними озерами і солончаками, посмугований
автомобільними коліями у великій кількості і в різних напрямах.
Все це виросло і розмістилося на піску, що робить колії важко
прохідними і небезпечними, особливо для гаманця. Витягнути
автомобіль, який зав’язнув в болоті або в піску коштує від 200 грн,
у випадку, якщо хтось із місцевих буде проїжджати поряд, і близь-
ко 600-800, якщо «пощастить» сісти в безлюдній частині коси і
допомогу доведеться викликати. Ніякої водійської солідарності.
В селищі Геройському всі стовпи і стіни обклеєні оголошеннями:
«проведу по косі», «трактор» і «тягач». А ще можна заблукати, і
довго їздити по численних коліях. Навігатор самоусунеться ще до
того, як скінчиться асфальт, тому знадобиться карта.
На косі кілька сіл і пара хуторів. Кінцевий і наймальовничіший, не позна-
чений на жодній карті – хутір Римби. Він розташувався в оточенні лугів
і грязьових озер. Звідси рукою подати до крайньої точки коси, де море
зустрічається з лиманом. Орієнтиром служить село Покровка, від якого
до хутора 8 км шляху. Подекуди на узбережжі зустрічаються наметові мі-
стечка. Знайти абсолютно безлюдний пляж – не проблема. Іноді від місця
стаціонарного житла доведеться від’їхати декілька кілометрів, але воно
того варте!

З Кінбурнської косою пов’язано чимало красивих і незвичайних легенд.

За однією з них, Геракл тут переміг сміливих і сильних амазонок, які при-
носили чоловіків-бранців в жертву, а Ахілл влаштовував атлетичні зма-
гання і бенкети в честь гучних перемог. Ще один переказ стверджує, що
на цьому місці шуміло листя священного гаю богині Гекати – володарки
Місяця, привидів і чаклунів. Споглядаючи дрімучі зарості Кінбурнської
коси, у це легко повірити. Повістують, що на косі колись височів велич-
ний храм богині землеробства і родючості Деметри. І, нарешті, найбільш
хвилююча і надзвичайна легенда, згідно з якою, скіфи, вважаючи цю зем-
лю священною, сховали на косі своє золото. І воно ще досі тут!
Житло тут є на будь-який смак - від простих приватних садиб з госпо-
дарством за 200 грн за двомісний номер, до вілл з басейном за 600 грн.
Електричного струму на косі частіше не буває. А це означає, що ви за-
лишаєтеся без світла, води і кондиціонера. Вибираючи житло, поцікав-
теся наявністю у господарів генератора. Любителі єднання з природою
приїжджають сюди з наметами, які розбивають в оливкових гаях прямо
на пляжі. Головне – дотримуватися чистоти і вивозити сміття. За цим
іноді стежать суворі доглядачі заповідника.

Эко-садибa «Крутая осипь»

Номер з усіма зручностями в еко-садибі «Кру-

тая осипь» (Координати: 46°28’40’’N, 31°39’58’’E,
46°28’40’’N, адреса готелю: село Покровка) з красивою
31°39’58’’E
територією і басейном обійдеться в 370 грн.
Навколо села розташовані найбільші в Євро-
пі поля орхідей, які зацвітають тут на початку
травня і цілюще солоне озеро.

c. Покровка
В селі можна купувати овочі, фрукти, молоко, а
в садибі готують домашню їжу з вирощених тут
продуктів. Магазини вражають цінами в пога-
ному сенсі цього слова, а асортимент залишає
бажати кращого. Виняток – пиво і солона риба,
яка ще пару днів тому плавала в морі.
Перша і головна мета подорожі сюди – багато і довго плавати у най-
чистішій морській воді. Попри те, що дно піщане, вода тут завжди прозо-
ра. Дельфіни часто припливають до самого берега, а єдиним неприєм-
ним мешканцем місцевих вод є медуза-корнерот (Rhizostoma pulmo).
Великої шкоди вона не завдає – опіки несерйозні і швидко проходять, та
вигляд у неї досить страхітливий.

*Сам корнерот харчується виключно планктоном, а його в морі ніхто не їсть. Однак
страви з нього їдять в Японії, Кореї та Китаї біля двох тисяч років. Медузи є складовими
у рецептах японських суші, в Таїланді з них роблять локшину, в Китаї вже більше 1 000
років їх солять і сушать, готують супи і пиріжки.

На косі близько 300 озер – прісні, слабосолоні, солоні, дуже солоні і

грязьові. Останні три різновиди виділяють неприємний запах сірково-
дню. Концентрація солей в них досягає такого рівня, що вода набуває
рожевого кольору і олієподібної консистенції. Грязі, солі і вода в озерах
за своїми властивостями не поступаються таким же у Мертвому морі.
Грязьові та водні процедури – в режимі самообслуговування і абсолютно
безкоштовні. Вони особливо корисні при остеохондрозі і артритах, на
тургор шкіри і загальний стан також впливають позитивно.
 Волижин ліс

Давньогрецький історик Геродот писав, що

гілея (вологий тропічний ліс) існувала тут ще
46°32’8»N
у V столітті до нашої ери і покривала всю Кін-
31°43’9»E бурнську косу. Залишки реліктових лісів можна
зустріти й зараз – це ділянки густих заростей
дуба, берези, вільхи та осики, повиті диким ви-
ноградом і хмелем. А ще там ростуть папороті,
болотні трави та орхідеї. Спека, вологість, па-
люче сонце сприяють швидкому розростанню
дерев і трави в піщаних низинах. Вони дуже на-
гадують джунглі – таємничі і містичні «саги» (так
їх називають місцеві жителі). Як і в джунглях,
там зустрічаються змії, павуки та інша несимпа-
тична живність. Рідко хто з місцевих заходить в
саги, та іншим не радять. Але подивитися варто.

У Волижиному лісі гніздиться багато видів

птахів, у тому числі сірий журавель, лебідь-ши-
пун і орлан білохвостий, живуть дикі коні, вовки
та ін. – всього близько 300 видів представників
фауни. Більше 60 з них занесені до Червоної
книги України. Кінбурн – одне з улюблених
місць рожевих пеліканів, які здалеку обрисами
нагадують птеродактилів, але, на диво, граціоз-
них в польоті.
 Геродотовий ліс

Соснові ліси. Їх тут безліч. Особливу цінність

представляє Геродотовий ліс, біля якого ро-
46.533515, стуть ті самі, вцілілі від армії Суворова релік-
31.722472
тові дуби. Навесні і восени тут багато білих
грибів. Настільки багато, що місцеві жителі за-
пасають їх мало не в промислових масштабах
і поставляють до багатьох ресторанів країни.
«Полювання» на білі гриби і риболовля є го-
ловними розвагами туристів.

На Кінбурнському півострові розташовані кілька соледобувних озер,

навколо яких «ростуть» ніжно-рожеві брили кристалічної солі, що до-
сягають маси в 15-20 кг. Місцеві жителі вживають йодисту сіль з цих
озер в їжу і забезпечують нею країну з незапам’ятних часів. Ще чумаки
приїжджали сюди за сіллю. Старе, але при цьому абсолютно екологіч-
но чисте виробництво.

Заходи сонця сміливо можна виділити в окрему пам’ятку. Вони тут вра-
жаючої краси і мало поступаються заходам сонця на острові Балі, за
якими «полюють» фотографи і естети з усього світу.
ЯК ДІСТАТИСЯ:
Херсон – Цюрупинськ – Гола Пристань, Стара Збур’ївка, Нова Збур’їв-
ка – Геройське. Останні 25 км – по пісках і бездоріжжю. Час у дорозі від
Геройського до Покровки – близько півтори години.

ЯК ДІСТАТИСЯ:
позашляховик з повним приводом
трос
лопата
домкрат
карта
антикомарині девайси усіх систем

Не забудьте заправити повний бак перед косою, остання заправка –

на в’їзді в Голу Пристань.