67Охарактеризуйте типи обставин за значенням, способи їхвираження.

З’ясуйте умови
відокремлення обставин.
Типи обставин
Відповідно до значення відокремлюють такі види обставин:

• місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.

• часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки. — Завтра
вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так
коло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський).
• мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на
відпочинок. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);
• причини писання : (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу
дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. Спохвату
ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був…(А. Головко).
• умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й
сокира іржавіє. Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка).
• допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось
відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. І подам вам раду щиру:
і при щасті знайте міру (Л. Глібов).
• способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або
вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він
поїхав поїздом. Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер
іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба
заблищали стрілами блискавки (І. Нечуй-Левицький).
• міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за
ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до болю; Вона вміла дуже
добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кілометр
розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Лінивий двічі ходить, скупий двічі
платить (народна приказка).
Перелічені основні різновиди обставини можна об'єднати у дві групи:
1. власне-обставинну, з якою пов'язані значення часу, причини, мети, умови й
подібне;
2. обставинно-означальну, побудовану за прикметниковою моделлю
(характеризується атрибутивним значенням).
Обставини виражаються:

• прислівниками: Спросоння він голосно закричав.

• іменником (із прийменником або, рідше, без нього): Він поїхав поїздом.
• дієприслівником, дієприслівниковим зворотом: Він зрадів, побачивши сина.
• неозначеною формою дієслова: Він прийшов послухати.
• словосполученням: Люди стоять у три ряди.
 Відокремлені обставини виділяються у вимові інтонацією, а на письмі —
комами. Вони, як правило, пояснюють дієслово-присудок і можуть стояти в різних
позиціях по відношенню до нього. За будовою відокремлені обставини бувають
поширені та непоширені.
Відокремлюються: 1) поширені обставини, виражені дієприслівниковим
зворотом у будь-якій позиції по відношенню до означуваного дієслова-присудка (При
в’їзді в село вершників уже чекали, юрмлячись край доріжки, босоногі діти); 2)
обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, починаючи з, кінчаючи
(Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає (Остап
Вишня)); 3) непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками
(Мружачись, Софія взяла зі стола маленький срібний дзвоник).

Не відокремлюються інтонацією й на письмі одиничні дієприслівники, що

виступають у ролі обставин способу дії, які позначають фізичний чи психічний стан або
положення в просторі. Такі дієприслівники стоять після дієслова-присудка, до якого
відносяться, і набувають значення прислівника (Вона сиділа замислившись (Ю.
Яновський)).

68 Розкажіть про складнопідрядні речення з підрядним з’ясувальними.

Складнопідря́дне ре́чення — складне речення, в якому одне просте речення є
головним, а інше (підрядне) граматично залежить від головного і з'єднується з ним за
допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Підрядне речення може бути
розташовано до, всередині або після головного речення.
Приклади
• «Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою» (Володимир Сосюра)
• «Щоб не пламеніти горобині самотньо, посадив я поблизу неї нашу українську
калину» (Іван Цюпа)
• «Для нас тоді був цілий світ, як вимріяна казка» (Петро Карманський)
• «Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків»
• «Вже було за південь, коли минули ліс і виїхали на чистий степ, що легенько
піднімався вгору»
• «З дороги було видно, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний
Прут»
Підрядні сполучники
Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до
головної. За значенням їх поділяють на:

• часові: коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (Пішли, коли стемніло)
• умовні: якщо, якби (аби), коли, тільки (Я був би поетом, якби умів писати вірші!)
• мети: щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)
 • допустові: попри те що, хоч, дарма що, хай (Я встиг, дарма що був останнім в
черзі)
• порівняльні: як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто (наче пташка, злетів на
підвіконня);
• причинові та наслідкові: тому що, бо, через те що (повірив, бо)
• способу дії: щоб, що, як, чим, тим
• міри та ступеня: щоб, що, як, чим, тим (Так швидко, що і обернутися не встиг)
• місця: де, звідки, куди

Види складнопідрядних речень

• Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
• Складнопідрядні речення з підрядними означальними
• Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

Підрядні з'ясувальні речення — це підрядні речення, які відповідають на питання
відмінків: «хто?» «що?» «кого?» «чого?» «кому?» «чому?» «кого?» «що?» «ким?»
«чим?» «на кому?» «на чому?» Підрядні з'ясувальні речення приєднуються до
головного речення за допомогою сполучних слів: «який», «чий», «котрий», «де»,
«куди», «як»; та сполучників: «що», «щоб», «мов», «ніби», «наче», «неначе». «Раптом
виявилось, що Павка великий винахідник-конструктор» (Олександр Копиленко)

Складнопідрядні речення з підрядними означальними

Складнопідрядне речення з підрядними означальними і підрядними з'ясувальними
Підрядними означальними називаються речення, що пояснюють іменник у головному
реченні й відповідають на питання «який?» «яка?» «яке?» «які?»

«Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало» (І. Нечуй-Левицький). «Тигрицею, яку
печуть тавром, ревла земля під кінським копитом» (Ю. Клен).
З головним реченням підрядні означальні можуть поєднуватися сполучними словами
— займенниками який, котрий, чий, сполучними словами — прислівниками де, куди,
звідки, коли, як та сполучниками що, щоб, мов, наче, неначе. У головному реченні
можуть бути вказівні слова той, такий.
«Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла» (В. Сосюра).
Складнопідрядні речення з підрядними обставинними
Підрядні обставинні речення — це підрядні речення, які відповідають на ті ж питання,
що й обставини в простому реченні.
Підрядні речення місця
Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному
реченні і відповідають на питання «де?» «куди?» «звідки?» або займенника, що
пояснюється.
Вони стосуються всього головного речення, проте можуть уточнювати обставину місця,
виражену вказівним словом (прислівниками «там», «тут», «туди», «звідти», «скрізь»,
«всюди»).

До головного речення підрядні місця приєднуються сполучними словами «де», «куди»,

«звідки» («Іди туди, звідки прийшов»).
Підрядні речення часу
Підрядні речення часу вказують на час місця дії, про яку йдеться в головному реченні і
відповідають на питання «коли?» «відколи?» «доки?» «з якого часу?» «як довго?»
Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього сполучними
словами «як», «як тільки», «ледве», «коли», «поки», «доти», «скоро», «під час того як»,
«після того як».
Вказівними словами в головному реченні можуть виступати прислівники «тоді»,
«відтоді», «доти» («Він повернувся додому тоді, коли все скінчилося»).
Підрядні речення способу дії і ступеня
Підрядні речення способу дії вказують на спосіб (характер) дії, про яку йдеться в
головному реченні і відповідають на питання як? яким способом?

Вони пояснюють один із членів речення і приєднуються до нього сполучниками «як»,

«що», «щоб», «аж», «ніби», «наче», «неначе», «мов», «немов», «ніж», «чим…тим» та
сполучними словами «скільки», «наскільки», «як».
Вказівними словами в головному реченні можуть бути прислівники «так», «настільки»,
займенником «стільки» («Сергій подивився на Ольгу (так), наче вперше її побачив»)
69 Вкажіть предмет та завдання фонетики і графіки. Розкрийте поняття фонеми,
функції фонеми, головний вияв фонеми, її варіанти. Розкажіть про склад, наголос.
Фонетика - це розділ мовознавства, в якому вивчається звукова система мовлення.

Предметом вивчення фонетики є звуки мовлення: їх природа, сполучуваність,

закономірні зміни звуків у мовному потоці та їх зумовленість.
Завдання фонетики - вивчити загальні закономірності творення звуків, їх
класифікацію, схарактеризувати звукові зміни, визначити інші фонетичні одиниці -
склад і наголос.
Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна
виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає
морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
Функції фонеми
Зазвичай виділяють:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться

одиниці вищих рівнів;
 • ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі
звуки, а завдяки цьому й окремі слова;
• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед

яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).
Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу
сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних
особливостей людини називається головним виявом фонеми.
Варіанти фонем є трьох типів:
Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній
позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [и е] або [еи] у
ненаголошеній позиції.
Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість
головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під
впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація
фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.
Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у
літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для
літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в
звукові [т] [стіл].
Головний вияв фонеми (інваріант) - це звук, який, реалізуючи фонему,
характеризується самостійними ознаками. Головним виявом голосних фонем є звук у
наголошеній позиції [ви']соко, для приголосних - звук на початку слова перед
голосним, у середині слова між голосним, вживання поряд у цих самих позиціях двох
дзвінких чи глухих: широко, спитати.
Варіант фонеми - це "відтінок у звучанні звука"8, зумовлений різними фонетичними
умовами (характером сусідніх фонем, певним місцем у слові).
Наголос - це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.

Якщо в слові є два або більше складів, то один з них вимовляється з більшою силою і
зростає його тривалість.
Розрізняють наголос словесний і логічний.
Словесний наголос в українській мові вільний, бо не закріплений за певним складом.
Наголошеним може бути перший, другий, третій, останній склад: вільний, писа-ти, ма-
лю-вати.
Словесний наголос також рухомий, бо може змінювати своє місце у формах того
самого слова: пишу - пишеш - напиши.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного і граматичного значення:
замок - замок, сестри - сестри.
Деякі слова мають подвійний наголос: помилка - помилка, договір -договір.

Багатоскладові слова, крім головного (обов'язкового), мають наголос побічний

(слабший) [']: багатонаціональний.
Логічний наголос має велике значення для правильного розуміння висловленої думки.
Склад - частина слова, яку вимовляємо одним поштовхом видихуваного повітря (кни-
гар-ня, ко-а-лі-цій-ний). У слові стільки складів, скільки й голосних звуків. Склади
бувають відкриті (закінчуються на голосний: кра-ї-на) і закриті (закінчуютьсяна
приголосний: ін-вен-тар-ний).
70 Розкажіть про дієприкметник та дієприслівник, їх творення і правопис з часткою не.

Дієприслівники, їх творення і вживання

Дієприслівник – це особлива форма дієслова, яка вказує на додаткову дію.
Дієприслівник вживається лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься
щонайменше дві дії.
Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою суфіксів – учи – (-ючи-) і
– ачи-(-ячи): пишучи, читаючи; доконаного – за допомогою суфікса – вши – (-ши-):
написавши, прочитавши.
Дієприкме́тник — форма дієслова[Ком 1], що виражає ознаку предмета за дією або станом
і відповідає на питання який? яка? яке? які? Дієприкметники можуть виражати ознаку
предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього
спрямована (пасивні дієприкметники). Наприклад: за́мкнений, напи́саний,
наро́джений, пожо́вклий, посиві́лий.
Дієприслі́вник — невідмінювана форма дієслова[1], яка, пояснюючи присудок, називає
додаткову дію. Дієприслівник відповідає на питання що роблячи? що зробивши?
Наприклад: мірку́ючи, пи́шучи, чита́ючи, міркува́вши, писа́вши, чита́вши
НЕ з дієприкметниками
Не з дієприкметниками пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має
пояснювальних слів: Не спіймана риба завжди найбільша. Якщо не є частиною префікса
недо-: недопечений.

Не з дієприкметниками пишеться окремо, якщо при дієприкметнику-означенні є

пояснювальні слова: Не спіймана насправді риба обростає легендами. Якщо в реченні
є протиставлення: Не заплетене, а розпущене волосся. Якщо дієприкметник є
присудком: Хата не метена.
Не з дієприслівниками пишуться окремо: не роблячи, не слухаючи.
 Разом з не пишемо тільки дієприслівники, утворені від дієслів, які не вживаються
без не: ненавидячи, нехтуючи.
71 Назвіть основні способи словотворення. Розкрийте поняття “ похідні і твірна основа
“. Висвітліть правопис складних та складноскорочених слів.
Основні способи словотворення в сучасній українській мові
1. Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати, переписати,
записати.

2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний, говорити —

говоріння.
3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля —
підземний.

4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати — біг.

5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і ходити —
льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж.
6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна спілка
— профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН.

7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле — перекотиполе.

8. Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке (що?)
майбутнє.
Твірне слово — база для утворення спільнокореневих слів: сад —> садок, ліс —>
праліс, небесний —> піднебесний.
Слова, що утворюються від твірних, називаються похідними.
Слова, які не утворені від інших слів називаються непохідними.
При утворенні складних слів основи поєднуються за допомогою сполучних голосних [о],
[е], що на письмі передаються буквами о, е, є.
Після твердого приголосного першої твірної основи – О: книголюб – книгу + любити.
Після м’якого приголосного першої твірної основи – Е: вуглекоп – вугілля + копати.
Після Й, яким закінчується перша основа, уживаємо – Є: краєвид – край + вид.
72 Дайте визначення дієслова категорії способу. Поясніть творення форм
дієслівумовного та наказового способу. Розкажіть про вживання форм умовногосособу
правопис дієслів з частинками б би.
Дієсло́во (лат. verbum) — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета
і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».
Категорія способу — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності,
встановлюване тим, хто говорить. Категорія способу містить форми дійсного способу,
наказового і умовного.
Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки
би, б. Дієслова умовного способу змінюються за родами в однині та числами.

Частку би, б пишуть окремо від дієслів. Якщо попереднє слово закінчується на
приголосний, уживають частку би, після голосного — б.
Частка може стояти після дієслова або перед ним, а може бути віддалена від
нього іншими словами.
Дієслова наказового способу змінюються за особами і числами. Форми дієслів
наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого:
доконаний вид часу. Дієслова наказового способу в однині мають форму другої особи,
а в множині — першої та другої осіб. Форми наказового способу можуть уживатися з
постфіксом -ся.
Закінчення -и, -имо, -ім, -іть, -іте вживаються в дієсловах із наголошеним
закінченням: роби, робімо, робіть або в дієсловах, основа яких закінчується збігом
двох приголосних: провітри, провітрімо, провітріть. В інших випадках дієслова
другої особи однини у формі наказового способу мають чисту основу: кинь, малюй.
Форма третьої особи дієслів наказового способу твориться сполученням часток
хай, нехай і дієслова у формі теперішнього або майбутнього часу: хай бере, хай
беруть.
Дієслова у формі другої особи однини наказового способу пишуть із м’яким
знаком: сядь, стань, лізь. Не пишуть м’який знак у дієсловах, основа яких закінчується
на губний, шиплячий приголосний або р: насип, ріжте, повір.