Professional Documents
Culture Documents
Документ 4
Документ 4
З’ясуйте умови
відокремлення обставин.
Типи обставин
Відповідно до значення відокремлюють такі види обставин:
• часові: коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (Пішли, коли стемніло)
• умовні: якщо, якби (аби), коли, тільки (Я був би поетом, якби умів писати вірші!)
• мети: щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)
• допустові: попри те що, хоч, дарма що, хай (Я встиг, дарма що був останнім в
черзі)
• порівняльні: як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто (наче пташка, злетів на
підвіконня);
• причинові та наслідкові: тому що, бо, через те що (повірив, бо)
• способу дії: щоб, що, як, чим, тим
• міри та ступеня: щоб, що, як, чим, тим (Так швидко, що і обернутися не встиг)
• місця: де, звідки, куди
«Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало» (І. Нечуй-Левицький). «Тигрицею, яку
печуть тавром, ревла земля під кінським копитом» (Ю. Клен).
З головним реченням підрядні означальні можуть поєднуватися сполучними словами
— займенниками який, котрий, чий, сполучними словами — прислівниками де, куди,
звідки, коли, як та сполучниками що, щоб, мов, наче, неначе. У головному реченні
можуть бути вказівні слова той, такий.
«Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла» (В. Сосюра).
Складнопідрядні речення з підрядними обставинними
Підрядні обставинні речення — це підрядні речення, які відповідають на ті ж питання,
що й обставини в простому реченні.
Підрядні речення місця
Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному
реченні і відповідають на питання «де?» «куди?» «звідки?» або займенника, що
пояснюється.
Вони стосуються всього головного речення, проте можуть уточнювати обставину місця,
виражену вказівним словом (прислівниками «там», «тут», «туди», «звідти», «скрізь»,
«всюди»).
Якщо в слові є два або більше складів, то один з них вимовляється з більшою силою і
зростає його тривалість.
Розрізняють наголос словесний і логічний.
Словесний наголос в українській мові вільний, бо не закріплений за певним складом.
Наголошеним може бути перший, другий, третій, останній склад: вільний, писа-ти, ма-
лю-вати.
Словесний наголос також рухомий, бо може змінювати своє місце у формах того
самого слова: пишу - пишеш - напиши.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного і граматичного значення:
замок - замок, сестри - сестри.
Деякі слова мають подвійний наголос: помилка - помилка, договір -договір.
Частку би, б пишуть окремо від дієслів. Якщо попереднє слово закінчується на
приголосний, уживають частку би, після голосного — б.
Частка може стояти після дієслова або перед ним, а може бути віддалена від
нього іншими словами.
Дієслова наказового способу змінюються за особами і числами. Форми дієслів
наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого:
доконаний вид часу. Дієслова наказового способу в однині мають форму другої особи,
а в множині — першої та другої осіб. Форми наказового способу можуть уживатися з
постфіксом -ся.
Закінчення -и, -имо, -ім, -іть, -іте вживаються в дієсловах із наголошеним
закінченням: роби, робімо, робіть або в дієсловах, основа яких закінчується збігом
двох приголосних: провітри, провітрімо, провітріть. В інших випадках дієслова
другої особи однини у формі наказового способу мають чисту основу: кинь, малюй.
Форма третьої особи дієслів наказового способу твориться сполученням часток
хай, нехай і дієслова у формі теперішнього або майбутнього часу: хай бере, хай
беруть.
Дієслова у формі другої особи однини наказового способу пишуть із м’яким
знаком: сядь, стань, лізь. Не пишуть м’який знак у дієсловах, основа яких закінчується
на губний, шиплячий приголосний або р: насип, ріжте, повір.