Біографія:

Леонід Макарович Крaвчук народився в селянській родині 10 січня 1934 року в ceлі Великий Житин
Рівненського пoвіту Вoлинcькoгo вoєвoдcтвa (на той час – Річ Пocпoлитa, зараз - Рівненська oблacть Укрaїни).
Сім'я вважалася бідняками, але при тому своє господарство мала – у них було півтора гектара землі
(середняками вважалися ті, у кого було п'ять гектарів, а кулаками ті, хто мав більше десяти).

Батько майбутнього першого президента України – Макар Олексійович Кравчук – в 30-ті роки служив
капралом польської армії, а коли в село прийшла радянська влада, і воно стало частиною Радянської
України, був призваний у Червону армію і пішов воювати. Загинув у Білорусі в 1944-му. На війні загинув не
тільки батько, але і дядько, та й сам Леонід Макарович дивом залишився живий.

Мати, Єфимія Іванівна (в дівоцтві Мельничук), працювала на польських осадників, пізніше, коли прийшла
радянська влада, вступила в колгосп. У дитинстві вихованням майбутнього президента займався дід –
Олексій Іванович Кравчук. Пізніше, після смерті батька, його виховували вітчим і мати, яка померла від
інсульту (1980 р.), коли Кравчуку було 46 років.

Леонід Макарович не з чуток знає, що таке війна. Вперше він зіткнувся з нею у віці п'яти років, коли
Німеччина оголосила війну Польщі (Друга світова війна). А вдруге – після того, як Рівненщина увійшла до
складу СРСР. Як відомо, поділ Польщі в 1939 році став можливий завдяки угоді між СРСР і Німеччиною (пакт
Молотова-Ріббентропа), а німці в 1941 напали вже на Радянський Союз... Леонід Макарович таким чином
став чи не першим свідком нападу Німеччини на Польщу у восьмирічному віці, його з дідом мало не
розстріляли німці.

Пережив голод 46-го року (говорили, що був майже Голодомор, як у 33-му). Зі спогадів Леоніда Макаровича:
"З сім'єю рахували зернятка (не колоски) на прожиття, харчувалися гнилою картоплею". Поки батько був на
війні, намагався замінити його і бути добувачем у родині – в 10 років орав на конях, їздив безбілетником на
поїздах в Польщу, купував книги і перепродував їх у Рівному. За виручені гроші купував сіль, картоплю, хліба
було не купити – дефіцит.

Освіта і наукова діяльність:

Навчався в початковій школі села Великий Житин, семирічну школу закінчив у селі Городище. Після школи, в
1949-му, вступив у Рівненський кооперативний економіко-правовий технікум на спеціальність
"Бухгалтерський облік". Закінчив його в 1953-му з відзнакою і поїхав до столиці вступати до Київського
університету ім. Шевченка. Червоний диплом технікуму дозволив молодому Кравчуку вступити в головний
ВНЗ України на спеціальність "Політекономія" (кваліфікація – економіст, викладач політекономії) без іспитів.
Лідерські якості студента були відразу помічені, і в перший же рік Кравчука обрали комсоргом курсу, але
через рік він відмовився від посади, оскільки не хотів "танцювати під дудку" парторга.

В армії не був – пройшов військову кафедру при університеті. Закінчив інститут у 1958 р. Студентські роки
Кравчук згадує як найщасливіші в своїй біографії, хоча було непросто – підробляв розвантаженням вагонів з
рибою.

З 1967 по 1970 роки Кравчук навчався в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві (нині –
Російська академія управління). Закінчив її кандидатом економічних наук, захистивши дисертацію на тему:
"Сутність прибутку при соціалізмі та її роль в колгоспному виробництві".
Паралельно з кар'єрою продовжив наукову діяльність, був визнаний почесним доктором низкою
українських університетів:

• Почесний доктор Волинського державного університету (Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки),

• Почесний доктор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка,

• Почесний доктор Українсько-американського гуманітарного інституту "Вісконсінський Міжнародний

Університет в Україні",

• Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

• Почесний доктор "Honoris Causa" Національного університету "Одеська юридична академія".

Також є почесним професором Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова,

Київського університету імені Бориса Грінченка, Київського університету культури і Міжнародного інституту
бізнесу.

Наукові заслуги першого президента України оцінили не тільки на батьківщині, але і один з кращих
університетів світу, згідно з міжнародним рейтингом QS World University Rankings, Єльський університет
(США), присвоїв Леоніду Макаровичу звання "почесного доктора і професора університету".

Крім цього, Кравчук є почесним доктором гуманітарних наук Філадельфійського університету Ла Саль (США)
– це приватний елітний університет, серед його видатних випускників були 14 голів держав, два президента
Сполучених Штатів – Вільям Гаррісон і нинішній президент США Дональд Трамп, 64 мільярдера – в тому
числі Ілон Маск і найбагатша людина планети Уоррен Баффет, один з перших комп'ютерних інженерів у світі
Гаррі Хаскі і відомий психолог Девід Бернс.

Леонід Макарович Кравчук – автор книг "Держава і влада: досвід адміністративної реформи" (2001), "Маємо
те, що маємо" (2002), "Одна Україна, єдиний народ" (2010) і ін., має безліч (більше 500) публікацій в
українських та зарубіжних виданнях на тему внутрішньої і зовнішньої політики України.

Перший Президент займає активну позицію у висвітленні актуальних подій сучасної політики, соціуму,
коментує діяльність органів державної влади, вищих посадових осіб, бере участь в пресконференціях,
круглих столах, теледебатах.

Кар'єра і суспільна діяльність:

Після закінчення інституту Леонід Макарович півтора роки пропрацював учителем у Чернівецькому
економічному технікумі. Позитивно зарекомендував себе перед міськкомом КПУ і став просуватися по
партійній лінії місцевого обкому.

У 1960-му році Леонід Кравчук перейшов на роботу в Будинок політосвіти Чернівецького обкому Компартії
України. За сім років піднявся на "кар'єрному ліфті" від консультанта-методиста, лектора, помічника
секретаря до завідувача відділом пропаганди і агітації Чернівецького обкому КПУ (1967).

Три роки навчався на аспірантурі в Москві, захистив кандидатську дисертацію і переїхав до столиці України
працювати в Центральному комітеті КПУ. За 18 років у відомстві (з 1971 по 1991 рр.) пройшов шлях від
інспектора, помічника секретаря ЦК до завідувача відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України, а в
1988 році став секретарем ЦК КПУ з ідеологічної роботи і кандидатом у члени Політбюро ЦК КПУ.

На 10 з'їзді був обраний народним депутатом Верховної Ради УРСР, а через чотири роки депутатства (в 1985
році) був переобраний 11 з'їздом членом ЦК КПРС. Загалом загальний стаж депутатської діяльності Леоніда
Макаровича налічує 24 роки.

У березні 1990 року був обраний депутатом Верховної Ради України I скликання від Ямпільського виборчого
округу № 39 (Вінницька область).

З 1990 по 1991 роки Леонід Макарович поєднував керівництво парламентом Української РСР з членством у
Політбюро республіканської Компартії і Центральним Комітетом КПРС. Після серпневого путчу в Москві (19-
21 серпня 1991) Леонід Макарович вийшов з лав Комуністичної партії, одним з керівників якої був, і
погодився на ініціативу депутатів з Народного Руху України проголосувати за Акт проголошення
незалежності України, автором якого був відомий дисидент і на той момент депутат ВР Левко Лук'яненко.

24 серпня 1991-го Кравчук підписав Акт, що проголошує незалежність України, і очолив її Верховну Раду. 31
серпня цього ж року Леонід Макарович Кравчук підписав указ Президії Верховної Ради про заборону
Комуністичної партії на території очолюваної ним держави.

1 грудня 1991 року в Україні відбулися перші президентські вибори. Леонід Кравчук балотувався на посаду
президента як безпартійний. Його підтримали як активісти забороненої його Указом компартії, так і частина
націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як "батька незалежності". Кравчук переміг уже
в першому турі, отримавши 19 млн. 643 тис. 481 голос (61,59%).

Одночасно з виборами Президента України відбувся загальнонаціональний референдум щодо

проголошення Незалежності України. У ньому взяли участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за
незалежність України.

5 грудня 1991 року Леонід Макарович, у зв'язку з обранням на пост Президента України, склав свої
депутатські повноваження. 7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі під Брестом відбулася зустріч лідера
Білорусі Станіслава Шушкевича, Росії Бориса Єльцина і України Леоніда Кравчука, тобто республік, які в 1922
році були серед співзасновників СРСР (четвертий суб'єкт – Закавказька федерація – давно припинив своє
існування) .

Вказані лідери від імені своїх держав підписали "Біловезьку угоду" про припинення існування СРСР. Світ
облетіло фото Кравчука, Єльцина і Шушкевича, які потискують один одному руки. На думку політологів, саме
український лідер був ініціатором "смертного вироку" Радянському Союзу.

Протягом першого року існування незалежної України її державність визнали понад 130 країн, з якими
дипломатичні відносини були встановлені в повному обсязі, а 40 держав відкрили в Києві свої
представництва. Серед досягнень Кравчука в статусі президента: всесвітнє визнання України як незалежної
держави, інтеграція України з Європою (підписав Гельсінський заключний акт), початок співпраці України з
Міжнародним валютним фондом (МВФ) і Світовим банком (раніше – Міжнародним банком реконструкції і
розвитку), розвиток багатопартійної системи, ухвалення Земельного Кодексу, підтримка створення в Україні
Помісної православної церкви (отримала назву Українська Православна Церква Київського Патріархату,
ніким не була визнана за кордоном).
Серед невдач: падіння промислового виробництва, зростання цін на товари широкого вжитку (в 1992 році
піднялися більш ніж у 120 разів), гіперінфляція (місячна інфляція перейшла рубіж 70%) і зубожіння
населення. У 1994 році економіка країни опинилася на межі краху, і під тиском кризи Кравчук погодився на
дострокові вибори, в яких програв своєму тезці Леоніду Кучмі.

Після президентства тричі (в 1994, 1998 і 2002 роках) обирався депутатом Верховної Ради України за
списками СДПУ (Соціал-демократичної партії України), до керівництва якої входив з 1998 по 2006 роки, в
2006 році балотувався до Верховної Ради від "Опозиційного блоку НЕ ТАК !", але вибори програв. Після
цього він заявив, що хоче відійти від партійної роботи і зайнятися суспільно-політичною діяльністю в більш
"вільному режимі", не будучи прив'язаним до однієї партії.

У 2010 році, коли розпочалися чергові президентські вибори, Леонід Макарович не став випробовувати
долю, але взяв участь в якості довіреної особи кандидата в Президенти України Ю.В. Тимошенко на
одномандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Після перемоги на виборах президента Віктора Федоровича Януковича в 2012 році був залучений до
спеціального консультативного органу при президенті України – Конституційної Асамблеї як голова для
напрацювання пропозицій щодо внесення змін до Конституції України та забезпечення залучення до такої
роботи провідних експертів різних політичних сил, а також представників Європейської Комісії "За
демократію через право" (Венеціанська Комісія), експертів інших міжнародних установ та організацій.

30 липня 2020 року очолив українську делегацію в Тристоронній контактній групі щодо мирного
врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ).