Історія розвитку обчислювальної техніки

1202 р – Леонард Пизанський – книга абака

1642 р – блез Паскаль
1673 р – Готфрід Лейбніц
1822 р – Чарльз Беббідж
1834 – Чарльз Беббідж
“склад” для зберігання чисел, які набиралися за допомогою зубчатих коліс;
1 - “фабрика” для операцій над числами, взятими зі “складу”;
2 - пристрій для керування операціями за допомогою перфокарт.
Ада Лавлейс розробила перші програми для машини Беббіджа. Вона ввела низку понять і
термінів, що збереглися до наших днів.
1878 рік - російський математик Пафнутій Львович Чебишов створив сумуючий апарат з
множення і ділення.
1880 р. росіянин Вільгодт Однер розробив механічну рахівну машину — арифмометр — із
зубчаткою зі змінною кількістю зубців.
Пристрій став основною математичною машиною у всьому світі до середини ХХ століття.
На початку 40-х років ХХ століття болгарський інженер Джон Вінсент Атанасов
запропонував використовувати радіолампи для виконання обчислень, намагаючись тим
самим повністю виключити механічні вузли обчислювальних машин.
Спільно із випускником інженерного департаменту Інституту штату Айова Кліффордом
Беррі Д. Атанасов у 1940 році побудував прототип комп'ютера, який у подальшому
отримав назву комп'ютер танасова-Берри
Джон Моучлі - Перша обчислювальна машина на основі електронних ламп була створена
в США у 1946 році і отримала назву ENIAC.
Перша ЕОМ займала площу 300 кв.м., мала 178468 електронних ламп шести різних типів і
1,5 тис. реле. За 1с вона проводила 300 операцій множення або 5000 операцій додавання
багаторозрядних чисел, споживаючи 150 кВт потужності.

Принципи побудови комп'ютерів були засновані американським вченим Джоном фон

Нейманом у 1946 році. Перша ЕОМ, реалізована на цих принципах, була створена в Англії
у 1949 році вченим і
конструктором Морісом Уілксом.
Перша ЕОМ у континентальній Європі була створена в 1949 році в Києві (вона одержала
назву МЭСМ — малая электронная счетная машина), а у 1952 р. у Москві запрацювала
машина БЭСМ (быстродействующая электронная счетная машина). Обидві машини були
створені під керівництвом Сергія Олексійовича Лебедєва.
Швидкодія машини БЭСМ 10 тисяч операцій в секунду над 39-розрядними двійковими
числами.

1954 р. — фірмою NCR (США) створено перший

комп’ютер на транзисторах.

1971 р. — фірмою Intel створено перший мікропроцесор за

технологією великих інтегральних схем.

1982 р. — фірма IBM розпочала виготовлення професійних

персональних комп’ютерів IBM PC.
Покоління ЕОМ по елементній базі
Перше покоління
У машинах першого покоління (40-50 рр. XX ст.) основними елементами електронних
схем були вакуумні електронні лампи. Декілька таких ламп установлювалися на
металічній панелі, яка вставлялася в корпус ЕОМ. Сама ЕОМ складалася з великої
кількості металічних шаф, наповнених панелями з електронними лампами, і вимагала
складної системи охолодження. Машини першого покоління займали величезні зали,
важили сотні тонн і
витрачали сотні кіловат електроенергії.
Друге покоління
Виникнення машин другого покоління (60-ті рр. XX ст.) стало можливим завдяки
винайденню транзисторів. Різке зменшення розмірів транзисторів в порівнянні з лампами
дозволило виготовляти блоки ЕОМ у вигляді друкованих плат. Така плата — це
пластмасова пластина, на яку з одного боку вставляються і припаюються транзистори й
інші елементи, а з другого боку розташовуються провідники у вигляді металічних смуг, які
з’єднують елементи схеми. Використання транзисторів і друкованих плат значно
зменшило розміри ЕОМ і витрати електроенергії, дозволило частково автоматизувати
виробництво.
Третє покоління
Основу ЕОМ третього покоління (70-ті рр. XX ст.) складають інтегральні схеми. Інтегральна
схема — це багатошарова плівка речовин, нанесених на кристали кремнію. Вже перші
інтегральні схеми містили на одному кристалі до 100 елементів. Формуванняелементів
можна здійснювати одразу на багатьох ділянках пластини.
Одразу підвищився рівень надійності електронних схем при такому ж різкому падінні їх
вартості завдяки зменшенню розмірів. І, що головне, виробництво і проектування ЕОМ
автоматизувалося. У ЕОМ третього покоління використовувалися інтегральні схеми, які
містили понад 1000 елементів на одному кристалі.
Четверте покоління
ЕОМ четвертого покоління (з 80-х рр. XX ст.) використовують великі інтегральні схеми, в
яких кількість перемикаючих елементів на кристалі кремнію дорівнює десяткам тисяч.
Видатним досягненням ХХ століття стало створення процесора, який розташований на
одному кристалі кремнію. Такі однокристальні процесори одержали назву
мікропроцесорів.
Отже, на одній платі розмістилися електронні схеми всіх пристроїв ЕОМ, а сам комп’ютер
за габаритами і вартістю став доступним для індивідуального застосування на робочому
місці користувача. Так з’явилися персональні ЕОМ.
П’яте покоління
ЕОМ п’ятого покоління (з 90-х рр. XX ст.) використовують надвеликі інтегральні схеми, які
відрізняються колосальною щільністю розміщення логічних елементів на кристалі. Робота
цих схем ґрунтується на принципах логічного виведення.
Принципи роботи комп'ютера за Дж. фон Нейманом
Принципи функціонування електронно-обчислювальних машин:
1 - Принцип двійкового кодування полягає в тому що всі дані
подаються у вигляді двійкових кодів.
2 - Принцип програмного керування полягає в тому що всі операції
з опрацювання даних здійснюються відповідно до програм і ці
програми розміщуються в пам’яті комп’ютера.
3 - Принцип адресності полягає в такій організації пам’яті
комп’ютера, за якої процесор може безпосередньо звернутись до
даних, розміщених у будь-якій частині пам’яті. До того ж кожна
мінімальна частина пам’яті (комірка пам’яті) має унікальну
адресу.
4 - Принцип однорідності пам’яті полягає в тому, що всі дані, у
тому числі й програми, зберігаються в одному і тому самому
запам’ятовуючому пристрої.

Під час розробки комп’ютерів наприкінці 70-х років ХХ століття й особливо під час
створення першого персонального комп’ютера корпорації IBM (IBM PC, 1981 р.), було
сформульовано
Магістрально-модульний принцип:
1 - Дані між окремими пристроями комп’ютера передають
єдиною магістраллю — системною шиною, в якій виділяють
три окремі шини: шину даних, шину вказівок і шину адрес.
2 - Комп’ютер складається з окремих блоків — модулів, кожний
з яких виконує певні функції.

Принцип відкритої архітектури:

1 - Регламентуються і стандартизуються лише опис принципу дії комп'ютера і його
конфігурація (певна сукупність апаратних засобів і з'єднань між ними) — комп'ютер
можна збирати з окремих вузлів і деталей, розроблених і виготовлених незалежними
фірмами-виробниками.
2 - Комп'ютер легко розширюється і модернізується за рахунок наявності внутрішніх
розширювальних гнізд, в які користувач може вставляти пристрої, що задовольняють
заданому стандарту, і тим самим встановлювати конфігурацію своєї машини відповідно до
своїх особистих потреб.
Компоненти сучасних ЕОМ

Основні складові частини ПК

Складові ПК(периферійні)
Основні складові системного блоку
 Системи числення
Представлення інформації в ЕОМ
Комп’ютер – це цифровий пристрій. Для опрацювання
інформації на ПК її кодують і подають у цифровій формі,
тобто у вигляді цифрових кодів.
Кодом називається правило для перетворення одного набору
знаків в інший набір знаків.

Наприклад, кодування повідомлень – це подання їх за

допомогою деякої послідовності знаків, тобто процес
перетворення одного набору знаків в інший набір знаків. Одне
і те саме повідомлення можна кодувати по-різному.
Оскільки пристрої комп’ютера побудовані на елементах, що
мають два стійких стани, то будь-яка інформація в пам’яті
комп’ютера подається у вигляді двійкового коду.
Двійковий код означає, що будь-яка інформація в пам’яті ПК
подається за допомогою лише двох символів: нуля і одиниці.
В електронних елементах комп’ютера відбувається
передавання і перетворення електричних сигналів. Двійкові
символи розпізнають так: є сигнал – 1, немає сигналу – 0. На
магнітних носіях одиниці відповідає намагнічена ділянка
поверхні, нулеві – ненамагнічена. Це дозволяє технічно
реалізувати збереження і опрацювання інформації.
Біт (від англ. Binary Digit) – це найменша одиниця інформації,
яка позначається двійковим кодом (0 або 1). Вона також
виражає логічні значення так або ні.

Однак, працювати окремо з кожним бітом неефективно, тому

на ЕОМ організовують паралельну обробку бітів. Перший
мікропроцесор міг обробляти 8 біт, крім того комірка пам’яті
містить теж 8 біт, тому вводиться нова одиниця виміру
інформації: 1 байт = 8 біт.
Одиниці вимірювання інформації:
1 б (байт) = 8 біт;
1 Кб (кілобайт) = 210 б = 1024 б;
1 Мб (мегабайт) = 1024 Кб;
1 Гб (гігабайт) = 1024 Мб;
1 Тб (тебайт) = 1024 Гб;
1 Пб (петабайт) = 1024 Тб
і т.д.
Поняття про системи числення
Системою числення називається сукупність знаків та правил
їх запису, що застосовується для однозначного зображення
чисел.
Залежно від способу зображення чисел системи числення
поділяють на:
1 - позиційні;
2 - непозиційні.
У непозиційних системах числення значення цифр не
залежать від їх місця знаходження (позиції) в числі.
Наприклад, у римській системі числення.
XX = X + X
10 + 10 = 20
Символ Х має значення 10 незалежно від того, яку позицію він займає у числі.
У позиційних системах числення значення цифр залежать від
їх місця (позиції) в числі.
Наприклад, у десятковій системі числення:
121 = 100 + 20 + 1
Перший символ 1 має значення 100, третій такий самий
символ має величину 1.
Основні характеристики позиційних систем числення:
1 - основа системи числення (q);
2 - значення цифрових символів (ak, де k – номер розряду);
3 - вага розряду (Rk).
Основою системи числення називається кількість різних цифр або символів, які
використовуються для зображення чисел.
Основа системи числення є натуральним числом біьшим q>1.
Значення цифрових символів системи числення можуть бути будь-якими, але, як правило,
їх вибирають так, щоб вони складали відрізок натурального ряду чисел та 0.
Кожному розряду числа присвоюється певний ваговий коефіцієнт.
Нульовий номер належить розряду, який має меншу цілу вагу.
Розряди дробової частини числа нумеруються від’ємними числами зліва праворуч.

Ваги розрядів визначають відповідно до виразу: Rk = qk

 Представлення чисел у позиційних
системах
Для визначення величини числа в будь-якій позиційній системі
числення необхідно цифру кожного розряду (ak) помножити на
відповідну цьому розряду вагу (Rk) і підсумувати одержані добутки.
Наприклад, у десятковій системі числення:
1027,56 (10) = 1⋅103 + 0⋅102 + 2⋅101 + 7⋅100+ 5⋅10-1 + 6⋅10-2
Число в позиційній системі числення представляється у вигляді:

Двійкова система числення

 Вісімкова система числення

Шістнадцядкова система числення

 Правила переведення чисел з однієї системи
числення в іншу
Переведення цілих чисел здійснюється за правилом:
Вихідне число ділиться на основу нової системи числення до
тих пір, поки не буде одержано частку, ціла частина якої
дорівнює нулю. Ділення необхідно проводити в тій системі, в
якій задано вихідне число.
Число в новій системі числення записується з остач,
отриманих від послідовного ділення, причому остання остача
буде старшою цифрою нового числа.

Переведення правильних дробів здійснюється за правилом:

Дробова частина вихідного числа множиться на основу нової
системи числення. Множення проводиться до тих пір, поки в
новому дробі не буде потрібної кількості цифр, які
визначаються потрібною точністю представлення дробу.
Множення виконується в тій системі, в якій задано вихідне
число.
Правильний дріб у новій системі числення записується з цілих
частин добутків, що одержуються при послідовному
множенні, причому перша ціла частина буде старшою цифрою
нового дробу.

При переведенні неправильних дробів окремо перетворюють

цілу і дробову частини за відповідними правилами, а потім
записують їх через кому як результат в новій системі числення.

Таблиця переведення чисел

з двійкової системи числення у вісімкову
Таблиця переведення чисел з двійкової
системи числення у шістнадцяткову

Таблиці додавання та множення

у двійковій системі числення
 Додавання та множення
у двійковій системі числення

Таблиці додавання та множення

у вісімковій системі числення

Таблиці додавання та множення

у шістнадцятковій системі числення
 Основні етапи розробки програмного
Забезпечення
Класифікація програмного забезпечення
Програмне забезпечення – це сукупність програмних і
документальних засобів для створення та експлуатації систем
обробки даних засобами обчислювальної техніки.
Класи програмного забезпечення:
1 - системне;
2 - прикладне;
3 - інформаційне.

Системне програмне забезпечення призначено для управління

роботою комп'ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з
користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні
комп'ютера, а також для часткової автоматизації розробки нових
програм.
Системне програмне забезпечення можна розділити на три
основні частини:
1 - операційні системи;
2 - системи програмування;
3 - сервісні програми.
Прикладне програмне забезпечення призначено для розв’язання
завдань фахової діяльності людини.
Прикладне програмне забезпечення можна розділити на групи:
1 - офісні програми;
2 - навчальні програми;
3 - мультимедійні програми.
Інформаційне програмне забезпечення призначено для розробки
всіх видів інформаційно-програмного забезпечення: попередньо
підготовлених даних, необхідних для роботи програмного
забезпечення.
Інформаційне програмне забезпечення можна розділити на групи:
1 - редактори;
2 - системи табличної обробки даних;
3 - системи управління базами даних.
Етапи розробки програм
Технологія розробки програмного забезпечення включає наступні етапи:
1 - постановка задачі;
2 - вибір моделі та метода розв'язування задачі;
3 - розробка внутрішніх структур даних;
4 - розробка алгоритму;
5 - кодування;
6 - тестування;
7 - відлагодження;
8 - документування.
Для організації кодування може використовуватися:
1 - ієрархічна модель: кодуються і тестуються всі модулі одного рівня,
далі – наступного рівня і т.д.;
2 - операційна модель: кодуються і тестуються всі модулі однієї гілки
ієрархії, далі – наступної гілки і т.д.

У реальних проєктах застосовується комбінований підхід, що поєднує обидві моделі.

Обирається такий напрям кодування і тестування, який дозволяє якнайшвидше розв'язати
основні проблеми.
Критерії якості програми

Правила програмування
 Алгоритмічні основи
Програмування
Поняття алгоритму
Алгоритм – це повний і точний опис скінченної послідовності
дій, які необхідно виконати для того, щоб від вихідних даних
перейти до кінцевого результату.
Від імені Аль-Хорезмі яке у латинській транскрипції його твору «Книга про індійську
арифметику» звучало як Algorizmi. Через популярність твору про арифметику
словом «алгоритм» стали називати метод обчислення.
Властивості алгоритмів
1 - скінченність – виконання алгоритму має завершуватися
через скінченне число кроків;
2 - зрозумілість – алгоритм має складатися із таких вказівок,
які комп'ютер може сприймати і виконувати за ними
потрібні дії;
3 - дискретність – команди алгоритму мають виконуватися
послідовно, з точною фіксацією моментів закінчення
виконання однієї команди і початку виконання наступної;
отже, алгоритм повинен містити послідовність команд,
кожна з яких приводить до виконання на комп'ютері одного
кроку;
4 - визначеність – точні відомості про те, що після виконання
кожної чергової команди завершено виконання алгоритму,
або про те, яка наступна команда має виконуватися; отже,
алгоритм має передбачати певний порядок виконання дій;
5 - результативність – завершення розв’язку задачі після
виконання алгоритму або одержання висновку про
неможливість продовження розв’язку через деяку причину;
отже, алгоритм має забезпечувати можливість одержання
певного результату після скінченної кількості кроків;
6 - масовість – алгоритм має забезпечувати можливість його
застосування для розв’язання класу однотипних задач.
Способи опису алгоритмів
1 - словесний;
2 - словесно-формульний;
3 - графічний;
4 - програмний.
Блок-схема алгоритму
Блок-схема алгоритму – графічне зображення алгоритму у вигляді схеми зв’язаних між
собою за допомогою ліній переходу (стрілок) блоків.
Блок – графічний символ, який відповідає одному кроку
алгоритму. Всередині блока подається опис відповідної дії.
Види блоків у блок-схемі алгоритму:

Основні алгоритмічні конструкції

У процесі алгоритмізації вихідний алгоритм розбивають на
окремі кроки. Кроки алгоритму можуть містити частинні
алгоритми.
Частинні алгоритми поділяють на:
1 - лінійні;
2 - розгалужені;
3 - циклічні.
Лінійний алгоритм
Лінійний алгоритм – набір команд, які виконуються послідовно одна за одною.

Види розгалужених алгоритмів

Розгалужений алгоритм – набір команд, який містить хоча б одну логічну умову, за
результатом перевірки якої можливий перехід на один з двох кроків.

Основні конструкції розгалужених алгоритмів:

Відгалуження:

Роздвоєння:

Перемикання:
 Види циклічних алгоритмів
Цикл – це алгоритмічна конструкція, за допомогою якої деяка
серія операторів повторюється певну кількість разів.
Набір операторів, які повторюються, називається тілом циклу.

Основні конструкції циклічних алгоритмів:

1 - Цикл з відомою кількістю повторень – це цикл із покроковою зміною аргументу
(змінної циклу), у якому тіло циклу виконується заздалегідь відому кількість разів.
Для такого циклу необхідно визначити:
1) початкове значення змінної циклу;
2) кінцеве значення змінної циклу;
3) крок збільшення (зменшення) змінної циклу.
2 - цикл з невідомою кількістю повторень:
2 - Цикл з передумовою – це цикл, у якому тіло циклу
виконується тільки у разі виконання умови,
заданої перед тілом циклу.
Цикл з післяумовою – це цикл, у якому тіло циклу
виконується доти, поки умова, що задана після тіла
циклу, не стане істинною.

Алгоритм Евкліда
Алгоритм Евкліда – це метод обчислення найбільшого
спільного дільника, який грецький математик Евклід описав у
своєму трактаті «Початки».

Алгоритм знаходження найменшого спільного кратного