Лариса ЛЕВЧЕНКО АРХІВИ І АРХІВНА СПРАВА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ: історія та організація Монографія Миколаїв «Іліон» 2013

Лариса ЛЕВЧЕНКО
АРХІВИ І АРХІВНА СПРАВА

СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ:
історія та організація
Монографія
Миколаїв
«Іліон»
2013
УДК 94(73)"1528/2013":930.25
ББК 79.33(7США)я9
Л 38
НАУКОВИЙ РЕДАКТОР:
М А Т Я Ш І . Б . – доктор історичних наук, професор
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Б О Р Я К Г . В . – доктор історичних наук, професор, член-корес-
пондент НАН України;
Д У Б Р О В І Н А Л . А . – доктор історичних наук, професор, член-
кореспондент НАН України;
П И Р І Г Р . Я . – доктор історичних наук, професор;
П Р О Н Ь С . В . – доктор історичних наук, професор
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради

Українського науково-дослідного інституту архівної справи
та документознавства (протокол № 3 від 11 липня 2013 р.)
Левченко Л.
Л 38 Архіви і архівна справа Сполучених Штатів Америки: іс-
торія та організація : монографія / Лариса Левченко. — Ми-
колаїв : Іліон, 2013. — 1204 с.
ISBN 978-617-534-206-0
Монографія є комплексним дослідженням історії архівів та організації
архівної справи на території США від колоніальних часів до сьогодення. Дос-
ліджено зародження архівів у Північній Америці в колоніальний період,
діяльність історичних товариств у сфері збирання і зберігання документів,
утворення і розвиток архівів штатів і Національного архіву США. Висвітлено
історію та основні напрями діяльності товариств архівістів. Проаналізовано
розвиток теорії експертизи цінності, методи систематизації архівних колек-
цій, правові засади розсекречування документів, програми захисту архівів в
умовах техногенних і природних катастроф.
Для науковців, архівістів, аспірантів і студентів спеціальностей «архіво-
знавство», «всесвітня історія», «американістика».
УДК 94(73)"1528/2013":930.25
ББК 79.33(7США)я9
ISBN 978-617-534-206-0 © Левченко Л., 2013

ЗМІСТ
П Е Р Е Д М О В А ....................................................................................7
РОЗДІЛ 1
Історіографія та джерельна база дослідження .....................................15
1.1 Історія архівів і організація архівної справи у США в американській
і зарубіжній історіографії ...................................................................................................... 21
1.1.1 Історія, організаційні, наукові та правові засади діяльності
архівів США у дослідженнях американських учених ..................................... 21
1.1.2 Висвітлення історії архівів та організації архівної справи
у США в зарубіжній історіографії .............................................................................. 43
1.2 Характеристика джерельної бази ..................................................................................... 70
РОЗДІЛ 2
Історія архівного руху, утворення архівів
і становлення архівної галузі в США ..................................................115
2.1 Зародження архівного руху в Новій Англії ............................................................... 117
(Массачусетс, Мен, Род-Айленд, Нью-Гемпшир, Коннектикут, Вермонт)
2.2 Три Середньоатлантичних штати – три підходи до вирішення
проблеми організації зберігання архівів ................................................................... 138
(Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі)
2.3 «Незалежні архіви» Південноатлантичних штатів ............................................ 153
(Мериленд, Делавер, Вірджинія, Західна Вірджинія, Джорджія,
Північна Кароліна, Південна Кароліна, Флорида)
2.4 Департаменти архівів та історії Алабами і Міссісіпі та боротьба
за збереження архівів у Теннессі і Кентуккі ............................................................ 192
(Південно-Східний регіон США: Теннессі, Кентуккі, Алабама, Міссісіпі)
2.5 Відновлення втраченої документальної спадщини колоніального
періоду в Луїзіані й Техасі. Цінність архівів Арканзасу та Оклахоми ........ 206
(Південно-Західний центральний регіон США:
Луїзіана, Техас, Арканзас, Оклахома)
2.6 Історичні товариства та історичні комісії регіону
Великих озер. Роль Маргарет Кросс Нортон у становленні
архівної справи в Іллінойсі ................................................................................................ 228
(Північно-східні центральні штати:
Огайо, Іллінойс, Мічиган, Індіана, Вісконсин)
3
2.7 Історичні товариства як офіційні архіви штатів
Північно-Західного центрального регіону ............................................................... 248
(Міннесота, Міссурі, Айова, Небраска, Канзас,
Північна Дакота, Південна Дакота)
2.8 Історичні товариства та утворення архівів у регіоні Скелястих гір .......... 265
(Гірські штати: Монтана, Колорадо, Вайомінг,
Юта, Нью-Мексико, Аризона, Невада, Айдахо)
2.9 Різні шляхи до утворення архівів штатів Тихоокеанського регіону ......... 288
(Каліфорнія, Вашингтон, Орегон, Аляска, Гаваї)
2.10 Рух істориків за збереження документальних комплексів
федеральних органів влади та заснування Національного архіву США ..... 305
2.11 Зростання професійної свідомості архівістів та утворення
Товариства американських архівістів ........................................................................ 328
2.12 Особливості архівної системи США .............................................................................. 345
РОЗДІЛ 3
Національний архів і Адміністрація документації:
історія, структура, організація діяльності ......................................... 381
3.1 Розвиток Національного архіву США у «період дорослішання» .................. 383
(від середини 1930-х до середини 1950-х рр.)
3.2 Національний архів США: у русі «за незалежність» ............................................ 411
3.3 Вирішення проблеми забезпечення збереженості документальної
історичної спадщини американської нації на цифрових носіях
у Національному архіві США ............................................................................................. 429
(від середини 1980-х до 2013 року)
3.4 Організація діяльності Національного архіву США на початку ХХІ ст. ....... 450
(структура, планування, звітність, фінансування)
3.5 Федеральні архівні установи системи Національного архіву ....................... 470
(федеральні центри документації, регіональні філіали,
дочірні архіви, президентські бібліотеки)
3.6 Національна комісія історичних публікацій і документів:
проекти з популяризації джерел національної пам’яті .................................... 516
3.7 Федеральний регістр: публікація законодавчо-нормативних актів
як функція Національного архіву .................................................................................. 534
РОЗДІЛ 4
Наукові та правові засади діяльності архівів США у сфері
доступу та забезпечення збереженості архівних документів .......... 551
4.1 Теорія експертизи цінності документів: від професійної
методології до соціальної епістемології .................................................................... 552
4.2 Систематизація документів в архівах США:
рівні Олівера Венделла Холмса ....................................................................................... 593
4.3 Законодавчо-нормативне регулювання засекречування
і розсекречування документів у США .......................................................................... 612
4.4 Американські програми захисту життєво важливих архівів
в умовах техногенних і природних катастроф сучасного світу .................... 667
4
РОЗДІЛ 5
Товариства архівістів Сполучених Штатів Америки ......................693
5.1 Товариство американських архівістів: на шляху
до лідерства у професії ........................................................................................................ 694
(з середини 1930-х до початку 1970-х рр.)
5.2 Виникнення місцевих, регіональних і національних професійних
організацій архівістів США. Їх мережа, роль і завдання .................................... 732
(від початку 1970-х рр. до сьогодення)
5.3 Товариство американських архівістів: шлях у ХХІ ст. ....................................... 749
(установчі та програмні документи, структура, основні напрями діяльності)
5.4 Архівна періодика – «голос професії» архівістів США ........................................ 799
(журнал «The American Archivist» та інші періодичні видання
професійних організацій архівістів США)
5.5 Освіта та підвищення кваліфікації архівістів як головний чинник
успішного розвитку архівної галузі США ................................................................. 822
(архівісти-освітяни, дискусії, університети, освітні стандарти)
5.6 Академія сертифікованих архівістів ............................................................................ 843
5.7 Роль SAA у розвиткові професійних стандартів архівної галузі США ...... 851
П І С Л Я М О В А ..................................................................................869
Д О Д А Т К И ..........................................................................................887
Додаток А. Перелік загальновживаних у США абревіатур назв
із розшифровкою і перекладом на українську мову ........................................... 887
Додаток Б. Пояснення загальноісторичного характеру .................................. 892
Б–1 Довідка про зростання території США та формування
адміністративно-територіального поділу ............................................................................... 892
Б–2 Концепція американського фронтиру та визначення фронтир-зон ........................ 898
Б–3 Сучасне районування Сполучених Штатів Америки .......................................................... 903
(за даними Бюро перепису населення США)
Б–4 Система органів управління ............................................................................................................ 905
Додаток В. Переклади ......................................................................................................... 909
В–1 Акт про заснування Департаменту архівів та історії штату Алабама,
з описом його функцій, обов’язків і встановленої відповідальності ....................... 909
В–2 Акт про передачу історичних архівів Державного департаменту
Бібліотеці Конгресу США ................................................................................................................... 915
В–3 Акт про заснування Національного архіву уряду
Сполучених Штатів .............................................................................................................................. 916
В–4 Акт про внесення змін до Розділу 44 Кодексу Сполучених Штатів
про реорганізацію Національної комісії історичних публікацій
у Національну комісію історичних публікацій і документів,
про збільшення членства цієї комісії та про збільшення асигнувань
коштів цієї комісії .................................................................................................................................. 921
В–5 Закон про Національну комісію історичних публікацій і документів ..................... 922
(неофіційний авторський переклад)
В–6 Кодекс архівіста ..................................................................................................................................... 928
(фотокопія та неофіційний авторський переклад Кодексу архівіста США,
укладеного Архівістом США У. К. Гровером)
5
Додаток Г. Схеми організаційної структури архівів США ............................... 930
Г–1 Організаційна структура Відділу архівів і манускриптів Департаменту
архівів та історії штату Північна Кароліна станом на 1960 рік..................................... 930
Г–2 Організаційна структура Архіву штату Мен станом на 2012 рік ................................. 932
Г–3 Організаційна структура Національного архіву і Адміністрації
документації США станом на 2009 рік (до реорганізації) .................................................. 934
Г–4 Організаційна структура Національного архіву і Адміністрації
документації США станом на 30 вересня 2012 року ............................................................ 935
Г–4.1 Організаційна структура управління планування і комунікацій ............................... 936
Г–4.2 Організаційна структура управління людських ресурсів ............................................... 936
Г–4.3 Організаційна структура Головного управління з основної діяльності ................. 937
Г–4.4 Організаційна структура Управління федерального регістру ..................................... 937
Г–4.5 Організаційна структура служби управління документацією в установах .......... 938
Г–4.6 Організаційна структура служби удоступнення архівних документів
у системі NARA ........................................................................................................................................ 939
Г–4.7 Організаційна структура служби законодавчих архівів,
президентських бібліотек і музеїв ............................................................................................... 940
Г–4.8 Організаційна структура інформаційних служб .................................................................. 940
Г–4.9 Організаційна структура Служби підтримки діяльності NARA ................................... 941
Додаток Д. Таблиці ............................................................................................................... 942
Д–1 Хронологічна таблиця ключових дат, від яких ведуть
свій початок архіви штатів ............................................................................................................... 942
Д–2 Список архівних установ штатів, упорядкований за типами, із зазначенням
назви архіву, підпорядкування, назви англійською мовою, місцезнаходження,
адреси офіційного веб-сайту, доповнений відомостями про місцезнаходження
і адреси офіційних веб-сайтів історичних товариств,
які не виконують функції офіційних архівів .......................................................................... 946
Д–3 Порівняльний аналіз показників розсекречування і засекречування
документів у федеральних органах влади США за період дії ЕО 12356,
ЕО 12958 та ЕО 13292 (за даними звітів ISOO) ...................................................................... 957
Додаток Ж. Пояснення щодо реалізації міжнародного проекту
InterPARES ................................................................................................................................... 963
Додаток З. Словник персоналій ..................................................................................... 967
Додаток К. Словник основних термінів і понять .............................................. 1027
ПОКАЖЧИКИ
Предметно-тематичний покажчик ............................................................................ 1039
Географічний покажчик ................................................................................................... 1051
Іменний покажчик ............................................................................................................... 1060
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ............ 1069

ПЕРЕЛІК ІЛЮСТРАЦІЙ ................................................................... 1171
SUMMARY ............................................................................................. 1193
6
ПЕРЕДМОВА
Професія архівіста в США веде свою історію від часу утворення Націо-
нального архіву США (1934 р.) і заснування національної професійної організа-
ції – Товариства американських архівістів (1936 р.). Проте архіви на території
Північної Америки виникли ще за часів утворення перших колоній та органів їх
управління в ХVІ–ХVII ст. Відсутність історично набутих власних архівних тради-
цій спонукала американських архівістів наполегливо вивчати досвід і запозичу-
вати знання в Європі та на інших континентах, експериментувати, дискутувати і
таким чином знаходити раціональні рішення для забезпечення збереженості
історичної документальної спадщини народів США та передачі інформації і
знань нащадкам. За порівняно невеликий період (майже 80 років) архівісти США
встигли не лише надолужити знання і досвід, які в інших країнах їх колеги здо-
бували століттями, а й досягти рівня найрозвиненішої архівної галузі світу з
притаманними їй особливостями, визначальними рисами та національними тра-
диціями. Американські архівісти стояли біля витоків Міжнародної ради архівів. У
сучасному світі вони посідають провідні позиції в міжнародній співпраці в архів-
ній сфері, пропонуючи світовій архівній спільноті власні новаторські ідеї, що да-
ло змогу видатному американському вченому-архівісту Р. Коксу констатувати:
«Американські архівісти можуть бути втішені своїм прогресом відтоді, як вони
створили професію»1.
У рік 75-го ювілею Національного архіву США автор монографії мав щасливу
нагоду відвідати NARA, архіви різних типів у штатах Північна Дакота, Південна
Дакота та Вайомінг, а також зустрітись із їх фахівцями. Ознайомлення з роботою
NARA, інших архівних установ та спілкування з американськими колегами зали-
шило незабутні враження на все життя і стало поштовхом до обрання теми дос-
лідження – історії архівів і організації архівної справи у США.
У глобальному інформаційному суспільстві ключовим чинником виживання
людства є інформація. Так, у «Декларації тисячоліття»2, ухваленій Генеральною
1 Cox R. J. Professionalism and Archivists in the United States [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. –
1986, Summer. – Vol. 49. – № 3. – Р. 229.
2 Декларация тысячелетия Организации Объединенных Наций : принята резолюцией 55/2
Генеральной Ассамблеи от 8 сентября 2000 года [Электронный ресурс] // Организация Объединен-

ных Наций. – Режим доступа: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/summitdecl.
shtml. – Название с экрана.
7
Асамблеєю ООН 8 вересня 2000 року, головним завданням нового тисячоліття

визначено побудову інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси лю-
дей, у якому кожній особі, общині, народу гарантовані права на створення інфор-
мації та на знання, доступ до них, користування й обмін ними3.
Автор монографії біля будинку Національного архіву США

на Пенсільванія-авеню, Вашингтон, D. C., 2009 рік
Сьогодні йдеться як про захист кожної національної культури, так і про подо-
лання культурної відособленості та конфліктів. ЮНЕСКО в контексті глобалізації
та сучасної міжнародної політичної ситуації визначає культурний діалог як неза-
мінний інструмент для підтримання миру і єдності. Важливою складовою куль-
турного діалогу є історичні дослідження, пріоритет у яких надається широкому і
поглибленому вивченню історії людства від еволюції націй, розквіту їх культур,
взаємодії з населенням інших частин світу до написання історії окремих міст і
селищ, товариств, общин, родин, біографій звичайних людей. У минулому історія
3 Декларация принципов «Построение информационного общества – глобальная задача в новом

тысячелетии» : принята на Всемирной встрече на высшем уровне по вопросам информационного
общества (документ WSIS-03/GENEVA/DOC/4-R 12 декабря 2003 года) [Электронный ресурс] // Орга-
низация Объединенных Наций. – Режим доступа: // http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/
declarations/pdf/wsis_dec.pdf. – Название с экрана.
8
Архіви і архівна справа Сполучених Штатів Америки:
часто викладалася тенденційно з точки зору колонізаторів, панівних націй, в

умовах партійно-державної диктатури правлячих класів і партій. Це дискредиту-
вало цілі народи та окремих їх представників, моделювало індивідуальну і ко-
лективну пам’ять людей, винищуючи або спотворюючи в ній правду. Правдиве
висвітлення подій та фактів, відновлення пам’яті є найважливішим завданням
сучасної історичної науки4.
Саме це й зумовлює підвищення ролі архівів як інституцій пам’яті минулого,
захисників прав людей та їх культурної спадщини, як установ, що зберігають іс-
торичні документи і надають доступ до них для здійснення історичних дослі-
джень. Важливого значення набувають архіви як агенти майбутнього у теперіш-
ньому: завдяки ним людство зможе передати прийдешнім поколінням інформа-
цію про себе, свій час і життя, у тому числі у цифровому форматі.
Зустріч автора з американськими колегами

в Національному архіві США, 2009 рік
4 UNESCO Declaration concerning the Intentional Destruction of Cultural Heritage (17 October 2003)
[Electronic resource] // United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization. – Mode of access :
http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=17718&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html. – Title
from screen ; Charter on the Preservation of Digital Heritage (15 October 2003) [Electronic resource] //
United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization. – Mode of access : http://portal.unesco.org/
en/ev.php-URL_ID=17721&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html. – Title from screen ; Convention
on the Protection and Promotion of the Diversity of Cultural Expressions 2005 (Paris, 20 October 2005)
[Electronic resource] // United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization. – Mode of access:
http://portal.unesco.org/en/ev.php–URL_ID=31038&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html. – Title
from screen.
9
Усвідомлюючи значення, роль і відповідальність архівів, ICA ухвалила «За-

гальну декларацію архівів», у якій, зокрема, було визнано унікальні властивості
архівних документів, життєву необхідність архівів для ведення ефективної і про-
зорої діяльності урядів, у справі захисту прав людей та формуванні індивідуаль-
ної і колективної пам’яті, указано на роль архівістів як професіоналів зі спеціаль-
ною освітою, які служать суспільству5.
У сучасному світі вагому роль відіграє успішна міжнародна архівна співпраця
та розробка спільних проектів, що сприяють поінформованості фахівців різних
країн щодо правових засад діяльності, історичного розвитку, сучасного стану,
структури архівних систем, методів роботи, кращих досягнень і перспективних
планів архівів.
Досвід зарубіжних архівістів набуває непересічного значення для розробки
законодавчо-нормативних актів, ухвалення організаційних рішень, планування
державних програм розвитку архівної справи, визначення пріоритетних завдань
архівних установ. Дослідження в галузі зарубіжного архівознавства можуть по-
слуговувати для удосконалення університетської освіти та підвищення кваліфі-
кації архівістів усіх типів архівних установ.
Відтак актуальності набуває висвітлення історії архівів різних країн як скла-
дової історії людства та зарубіжної архівної справи у її історичному розвиткові
для долучення до здобутків архівознавчої науки та обміну професійними знан-
нями з метою удосконалення діяльності вітчизняних архівів. З огляду на уні-
кальність історичного розвитку американських архівів автор вбачає своїм пріо-
ритетним завданням студіювання історії, організації, законодавчих та наукових
засад і напрямів діяльності архівів, а також професійних організацій архівістів,
насамперед Товариства американських архівістів, що фактично визначає пріори-
тети в галузі архівної справи США.
У пропонованій монографії було здійснено комплексне дослідження історич-
ного розвитку архівів і професійних організацій архівістів, висвітлено основні
напрями їх діяльності, становлення та вдосконалення наукових і правових засад
організації архівної справи у США. Усвідомлюючи обсяг і складність подібного
дослідження, автор сфокусував свою увагу на архівах США, які зберігають доку-
менти офіційного походження (органів влади усіх рівнів) постійно.
Географічні межі дослідження охоплюють територію усіх Сполучених Штатів
Америки в сучасних кордонах і з урахуванням їх історичного розвитку та посту-
пового розширення території США у зв’язку із реалізацією політики експансії.
Зважаючи на актуальність обраної теми, було проаналізовано стан наукового
вивчення історії архівів і архівної справи у США в американській і зарубіжній іс-
торіографії та визначено джерельну базу дослідження.
5 Universal Declaration on Archives: 36 th Session of the General Conference of UNESCO on 10th Novem-
ber 2011 [Electronic resource] // International Council on Archives. – Mode of access : http://www.ica.
org/13343/universal-declaration-on-archives/universal-declaration-on-archives.html. – Title from screen.
10
Оскільки хронологічні межі дослідження охоплюють період від заснування

колоніальними органами влади перших архівів на території сучасних США до
наших днів, нижня межа комплексного студіювання безперервного процесу ста-
новлення, еволюції та розвитку архівів і архівної справи у США визначається
створенням іспанською владою архіву на території сучасного штату Нью-
Мексико в 1528 р. (найдавніший документ датується 1621 р.), призначенням
французькою владою першого архівіста (1682 р.) та ухваленням закону про за-
снування нотаріального архіву в Луїзіані (1717 р.), створенням архіву й ухвален-
ням архівного закону в Мериленді (1692 р.). Було охарактеризовано заходи коло-
ніальної влади щодо забезпечення збереженості архівів у колоніальні часи, дос-
ліджено діяльність історичних товариств у провінціях, на територіях і в штатах
США у сфері забезпечення збереженості історичних документів і створення ар-
хівних установ, показано внесок у цю справу членів історичних товариств. У ро-
боті висвітлено історичний розвиток архівних установ штатів, установлено їх
типологію, з’ясовано роль архівістів штатів та вказано чинники, що впливали на
формування архівних установ.
Проведений науковий аналіз дав підстави охарактеризувати стан забезпе-
чення збереженості федеральних архівів, дослідити рух провідних істориків за
утворення Національного архіву США та його результати, розкрити роль і зна-
чення Конференції американських архівістів та Комісії публічних архівів Амери-
канської історичної асоціації у формуванні свідомості архівістів та становленні
архівної професії у США, встановити причини заснування Товариства американ-
ських архівістів, простежити етапи розвитку, структуру та організацію роботи на
сучасному етапі Національного архіву США.
Верхня хронологічна межа дослідження пояснюється ухваленням норматив-
них документів Адміністрацією Президента США Б. Обами щодо вдосконалення
управління електронними документами у федеральних департаментах (Мемо-
рандум про управління урядовими документами від 28 листопада 2011 р.), опти-
мізацією структури NARA, завершеною 30 вересня 2012 року, останніми змінами
у системі архівів штатів (підпорядкуванням Архіву штату Джорджія університет-
ській системі штату з початку 2013 року). Встановлені хронологічні рамки до-
зволяють повною мірою описати історію архівів, охарактеризувати витоки, ста-
новлення і розвиток архівної справи у США.
Саме такий підхід дає підстави виявити особливості архівної системи США та
визначити фактори, що забезпечують її цілісність і взаємозв’язки; висвітлити
заходи NARA щодо вирішення проблеми електронних документів і створення
Архіву електронних документів «ERA»; дає змогу розкрити роль і функції феде-
ральних архівних установ системи Національного архіву США, діяльність Націо-
нальної комісії історичних публікацій і документів у справі популяризації дже-
рел національної пам’яті американського народу.
11
На підставі узагальнення досвіду американських архівістів було простежено

розвиток теорії експертизи цінності, досліджено методи систематизації архівних
колекцій, охарактеризовано програми врятування архівів в умовах катастроф.
Аналіз законодавчо-нормативних актів дозволив з’ясувати функції Феде-
рального регістру США в їх оприлюдненні та оцінити результативність політики
уряду США у сфері засекречування і розсекречування документів.
Було приділено увагу основним напрямам діяльності професійних організа-
цій архівістів, у тому числі SAA, у сфері архівної освіти та підвищення кваліфіка-
ції архівістів, видання і розповсюдження архівної періодики, впровадженні ар-
хівних стандартів; досліджено мережу національних, регіональних і місцевих
професійних організацій архівістів; висвітлено розвиток Товариства американ-
ських архівістів як професійної організації, що об’єднує архівістів усіх США та
забезпечує роботу архівної галузі на єдиних засадах; проаналізовано установчі
документи SAA, визначено напрями його діяльності на сучасному етапі. Крім то-
го, з’ясовано роль Академії сертифікованих архівістів у забезпеченні архівної га-
лузі США фахівцями вищого рівня та проаналізовано вимоги до сертифікації ар-
хівістів у США. У галузі міжнародної співпраці висвітлено внесок американських
архівістів у забезпечення збереженості архівів інших країн.
Таким чином, об’єктом дослідження є архіви США, федеральні та штатів, про-
фесійні організації архівістів у їх історичному розвиткові, наукові та правові за-
сади організації архівної справи, основні напрями діяльності архівних установ і
товариств США.
Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на принципах іс-
торизму, об’єктивності, всебічності, а також зв’язку теорії з практикою. Принцип
історизму використано у поєднанні із цивілізаційним, комплексним та інтег-
ральним підходами, які, з одного боку, дозволили сприймати історичний розви-
ток архівів США як багатовимірний поліцентричний процес у рамках єдиної
людської цивілізації, а з іншого – вивчити проблему на різних регіональних рів-
нях усередині країни, виявити притаманні архівам кожного штату, федеральним
архівним установам та професійним організаціям архівістів особливості, зроби-
ти узагальнення і пояснення їх співіснування в функціональній цілісності архів-
ної системи США. Комплексність була головним підходом до дослідження усієї
теми в цілому, оскільки автор розглядав не окремі частини архівної системи
США, а всю її як єдиний орган. Поєднання принципу об’єктивності з принципом
всебічності уможливило здійснення неупередженого розгляду проблеми, аналіз
накопиченого знання про американські архіви, теорію і практику архівної спра-
ви з урахуванням різних фактів і поглядів. Застосування принципу зв’язку теорії
з практикою мало виняткове значення, оскільки в основі розвитку американсь-
кої архівної справи, з огляду на прагматичний характер цієї нації, завжди були
потреби вирішення проблем практики.
12
У ході дослідження застосовувалися різноманітні методи: загальнонаукові

(історичний, описовий, логічний, аналітичний, структурно-системний, стадіаль-
но-регіональний, спостереження, індукції та дедукції); спеціально-історичні
(проблемно-хронологічний, синхроністичний, порівняльно-історичний, історико-
генетичний, історико-типологічний); міждисциплінарні (математично-статис-
тичний, метод зіставлення); джерелознавчі (методи наукової евристики, крити-
чно-об’єктивного аналізу та синтезу різнопланових джерел і літератури).
Оскільки вагома увага зосереджена на внеску провідних істориків і архівістів
у розвиток архівної справи в кожному штаті та на федеральному рівні, тому в
процесі роботи в нагоді стали методи біографістики, просопографії та генеалогії.
Історико-конституційний метод застосовано під час опису архівних установ
штатів, до уваги взято типи їх підпорядкування, а також роль та місце прези-
дентських бібліотек, федеральних центрів документації та інших структурних
одиниць у загальній структурі та внутрішній організації NARA. Метод інститу-
ційно-функціонального аналізу дозволив виявити функції архівних установ. Ви-
користання методу періодизації дало можливість проаналізувати та впорядкува-
ти отримані під час студіювань знання, виокремити етапи розвитку історичних
товариств, архівних установ, Національного архіву США, а також архівознавчої
думки та архівної галузі як у цілому, так і окремих її аспектів зокрема.
Застосування даних методів було запорукою неупередженого, системного і
комплексного дослідження, у якому зроблена спроба позбутися схематизму й
крайнього суб’єктивізму.
У ході дослідження історичні події висвітлено в їх конкретних просторово-
часових характеристиках із урахуванням сучасних тенденцій історичного роз-
витку. Крім того, взято до уваги те, що американські архіви сформувались у ре-
зультаті історичного, політичного і соціально-економічного розвитку цієї краї-
ни, в умовах англо-американської правової системи, специфіка якої обумовлена
федеративним устроєм держави6, і несуть на собі відбиток культурних і мен-
тальних традицій і цінностей американського мультирасового соціуму, які знач-
но відрізняються від європейських, у тому числі українських7.
Поняттєво-термінологічний апарат дослідження становлять поняття і тер-
міни американського архівознавства. Автором витлумачено архівні терміни з
6 Власихин В. А. Основные черты правовой системы США [Электронный ресурс] // Россия и Америка
в ХХI веке [Электронный научный журнал ; ISSN 2070-5476. – 2007. – № 3]. – Режим доступа: http://
www.rusus.ru/?act=read&id=62. – Название с экрана ; Попова А. В. Развитие правовой системы США в
Новейшее время [Текст] / А. В. Попова / История государства и права зарубежных стран. – М. : Юрайт,
2011. – 224 с.
7 Димиев Айрат. Американский менталитет [Электронный ресурс] // Классная Америка. – Режим
доступа: http://www.e-reading.co.uk/chapter.php/1000432/42/N_nehudlit_-_Ayrat_Dimiev._Klassnaya_
Amerika.html. – Название с экрана ; Чайка Г. Л. Залежність ділової культури від менталітету народу
[Текст] / Г. Л. Чайка / Культура ділового спілкування менеджера. – К. : Знання, 2005. – 442 с.
13
урахуванням їх специфіки, відмінностей від загальноприйнятих в українському

архівознавстві. Терміни та поняття, щодо яких виявлено розбіжності, пояснено у
відповідному додатку наприкінці монографії. Для уникнення непорозумінь у
тексті монографії використано загальноприйняті у США англомовні абревіатури
назв державних органів, архівів, професійних організацій, комісій, комітетів та
інших інституцій, список яких вміщено у додатку. Для уникнення різночитань
англомовних прізвищ та імен укладено словник персоналій, у якому наведено
прізвище, перше та друге ім’я усіх згаданих в основному тексті монографії осіб, а
також їх стислі біографічні дані.
Представлене дослідження слід розглядати не лише у контексті архівознавс-
тва, а й всесвітньої історії та американістики зокрема, до якої архівознавча тема-
тика вводиться вперше.
Автор висловлює глибоку подяку всім, насамперед американським колегам,
хто надавав свою допомогу в ході дослідження.
14
Розділ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА
БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
Архіви посідають вагоме місце у житті людей, діяльності органів влади,

державних, політичних, наукових, громадських організацій. Однак, використову-
ючи архіви для історичних або генеалогічних пошуків, підтвердження фактів,
пошуку доказів, дослідники, насамперед, цікавляться каталогами, довідниками,
базами даних та безпосередньо документами і лише іноді історією самих архівів.
Натомість архівісти прагнуть задовольнити потреби користувачів, тому зосере-
джуються на вдосконаленні діяльності архівів. Отже, в обох випадках досліджен-
ня архівної історії залишається без уваги як дослідників, так і архівістів.
Стан дослідження історії американських архівів усередині країни ускладню-
вався розмежуванням інтересів між істориками й архівістами, умовами розвитку
і потребами архівів, які передусім вимагали уваги до вирішення теоретичних і
практичних проблем архівної справи та управління документацією. Видатний
американський історик-архівіст Л. Дж. Каппон свого часу написав, що управління
документацією віддаляє архівіста від історії1. Підтвердженням цієї думки є й
анотований путівник по архівній бібліографії, укладений 1970 року Фр. Б. Еван-
сом: більшість наведених у ньому праць присвячена процесам архівної роботи2.
Історіографічний аналіз праць учених-архівістів США здійснив професор
Школи бібліотечних та інформаційних наук Університету Пітсбурга Р. Кокс3. Він
запропонував періодизації розвитку американської архівної науки та архівної
літератури. У першій він виокремив три періоди: 1- й період (із кінця ХІХ ст. до
1920-х рр.) пов’язаний із діяльністю членів історичних товариств та Комісії
1 Cappon L. J. Tardy Scholars Among the Archivists [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. – 1958,
January. – Vol. 21. – № 1. – Р. 3–16.
2 Evans F. B. The Administration of Modern Archives: A Select Bibliograhic Guide / Frank B. Evans. – Wash-
ington : Office of the National Archives and Records Service, 1970. – 220 p.
3 Cox R. J. American Archival History: Its Development, Needs, and Opportunities [Text] / Richard J. Cox //
American Archivist. – 1983, Winter. – Vol. 46. – № 1. – P. 31–41 ; Cox R. J. American Archival Literature: Ex-
panding Horizons and Continuing Need, 1901–1987 [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1987,
Summer. – Vol. 50. – № 3. – P. 306–323 ; Cox R. J. An Analysis of Archival Research, 1970–92, and the Role and
Function of the American Archivist [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. –
№ 2. – P. 278–288.
15
Архіви і архівна справа Сполучених Штатів Америки: історія та організація
публічних архівів АНА, праці яких, на думку Р. Кокса, є джерельною базою для
подальших досліджень; 2-й періо д (із середини 1930-х рр. до 1950-х рр.) – із
публікаціями керівників і співробітників архівних установ штатів у журналі «The
American Archivist»; 3-й період (1950-ті – початок 1960-х рр.) – із працями аме-
риканських учених Х. Г. Джонса, Е. М. Познера, Л. Дж. Каппона, які спричинили
значний прогрес в архівних дослідженнях із середини 1960-х рр. Підсумовуючи
аналіз розвитку архівної науки, Р. Кокс дійшов висновку про відсутність дослі-
джень з історії колоніальних архівів Америки, архівів штатів, округів, муніципа-
літетів, коледжів та університетів. Учений наполягав на створенні «повної історії
професії», указував на той парадокс, що більшість архівістів за освітою була істо-
риками, а всеохоплююча історія архівів не була написана. Тож Кокс визначав цей
напрям архівної науки як один із головних4.
Періодизацію розвитку архівної літератури Р. Кокс пов’язав зі змінами в То-
варистві американських архівістів. У 1- й період, «gestation» («вагітності»), від
заснування Департаменту архівів та історії у штаті Алабама (1901 р.) до засну-
вання SAA (1936 р.), вчений не вбачав значних наукових праць із архівознавства.
Він пов’язував цю ситуацію із відсутністю видання, що могло б репрезентувати
інтереси архівістів. У 2-й період, «formation of an Archival Literature» («формуван-
ня архівної літератури»), початок якого Кокс позначив 1936 роком, а кінець –
1972 роком, тобто датою публікації звітів Комітетів 1970-х рр., по-перше, з’явив-
ся журнал «The American Archivist», по-друге, соціальні рухи 1960-х рр. і демокра-
тичні перетворення в американському суспільстві дали нове підґрунтя для роз-
витку американської архівної літератури та спричинили появу низки праць про
методи роботи з масовими і машиночитаними документами, експертизу ціннос-
ті, архівну освіту, систематизацію й описування архівних документів, хоча за об-
сягами архівних видань переважали архівні довідники та звіти архівних установ.
У 3-й період, 1972–1987 рр., «maturation» («дорослішання»), SAA та Національ-
ний архів США видали серію посібників «Basic Manual Series», що висвітлювали
методи архівної роботи і сприяли підвищенню рівня освіти архівістів. Крім жур-
налу «The American Archivist», публікації статей з історії, теорії і практики архів-
ної справи розпочались у численних періодичних виданнях національних, регіо-
нальних і місцевих товариств архівістів. Початок 4-го пер іоду, «age of archival
analysis» («архівного аналізу»), Кокс визначив із 1987 р. і пов’язав із встановлен-
ням нових професійних стандартів, розвитком архівної освіти і збільшенням
кількості навчальних закладів, у яких викладалися курси з архівознавства, та
науково-дослідними проектами з архівознавства в американських вишах5.
American Archivist. – 1983, Winter. – Vol. 46. – № 1. – P. 31–41.
5 Cox R. J. American Archival Literature: Expanding Horizons and Continuing Need, 1901–1987 [Text] /
Richard J. Cox // American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. – № 3. – P. 306–323.
16
РОЗДІЛ 1
Історіографія та джерельна база дослідження
Згодом, аналізуючи на підставі бібліометрії тематику архівних досліджень за

1970–1992 рр., Р. Кокс установив, що більшість із них була присвячена архівному
менеджменту, інші – питанням архівної освіти, автоматизації і комп’ютеризації
процесів архівної роботи, трансформації природи документальних джерел у ар-
хівному законодавстві, експертизі цінності, відбору документів на зберігання і
комплектуванню архівів6.
Відома американська вчена й архівіст Т. Х. Петерсон виокремила три періоди
в розвитку архівної теорії Національного архіву США: у 1- й пері од, від засну-
вання архіву (1934 р.) до 1954 р., архівісти розвивали базові концепції, що допо-
магали їм керувати значними обсягами документів, які надходили на зберігання
до архіву від федеральних відомств, розробляли власні методи, оскільки запози-
чені європейські не дозволяли їм вирішити проблеми американської архівної
дійсності; 2-й період, від 1954 р. і до 1965 р., був часом синтезу напрацьовано-
го в попередні роки та формулювання класичної архівної теорії, розвиненої про-
тягом попереднього періоду; у 3- й період , 1966–1975 рр., головна увага приді-
лялася теорії доступу7.
Аналізуючи американську архівну історіографію, американські вчені не дій-
шли згоди стосовно її періодизації через те, що розглядали різні її аспекти. Од-
нак вони обґрунтовано довели, що основною тематикою досліджень були мето-
ди архівної роботи, оскільки саме їх удосконалення потребувала практика та
проблеми архівів, подолання яких вимагав час.
Незначна кількість праць з історії та організації діяльності американських
архівів, підготовлена істориками та архівістами поза межами США, пояснюється
зайнятістю вітчизняними темами історичних досліджень та необхідністю вирі-
шення проблем власних архівів, віддаленістю об’єкта та джерельної бази дослі-
дження, несприятливою політичною ситуацією у світі.
«Холодна війна» стала чинником, що поляризував світ і розвів дві наддержа-
ви, що боролися за «сфери впливу» у міжнародній політиці, СРСР та США, по оби-
два боки «залізної завіси». З одного боку, Прем’єр-міністр Великобританії У. Чер-
чилль та Президент США Г. С. Трумен 5 березня 1946 року домовилися для бо-
ротьби з комунізмом створити «асоціацію народів, котрі розмовляють англійсь-
кою мовою». З іншого, уряд СРСР став активно розширювати зону свого впливу
на сусідні держави, не рахуючись із світовою громадською думкою й інтересами
народів цих країн. На жаль, історики й архівісти не лише СРСР і США, а й країн, на
які поширювався їх вплив, стали заручниками зовнішньополітичних курсів цих
держав, що гальмувало появу взаємних наукових досліджень аж до часів
6 Cox R. J. An Analysis of Archival Research, 1970–92, and the Role and Function of the American Archivist
[Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 278–288.
7 Peterson T. H. The National Archives and the Archival Theorist Revisited, 1954–1984 [Text] /
Trudy Huskamp Peterson // American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – P. 125–133.
17
«перебудови» (березень 1985 р. – 1991 р.). Політична ситуація у світі часів «хо-
лодної війни» спричиняла розмежування позицій архівістів СРСР та США навіть у
питаннях забезпечення збереженості та реставрації документів8.
Потепління міжнародних відносин наприкінці 1980-х рр., розвиток інформа-
ційно-комунікаційних технологій та Інтернету відкрили доступ іноземним уче-
ним до архівів США та уможливили наукові дослідження.
Із початком «перебудови» і «гласності» у СРСР стало можливим підписання
Договору про співробітництво між Головним архівним управління (ГАУ) при Ра-
ді Міністрів СРСР та Американською радою пізнавальних товариств і протоколу
Спільної радянсько-американської комісії з архівного співробітництва на 1987–
1988 рр. (19 лютого 1987 р., Вашингтон), а згодом проведення в Москві радянсь-
ко-американського симпозіуму з питань обліку документів, складання науково-
довідкового апарату в умовах впровадження автоматизованих технологій та
комп’ютеризації архівів (15–18 травня 1990 р.)9. У середині 1980-х рр., власне, й
відбувається сплеск досліджень радянських архівознавців у сфері американської
архівістики.
Отже, опубліковані праці з історії та організації діяльності архівів США розпо-
діляються за походженням на американські та зарубіжні (неамериканські).
В американській історіографії за тематикою виокремлено праці з історії істо-
ричних товариств, історії архівів штатів, історії Національного архіву США, дослі-
дження у сфері визначення завдань, функцій, типів архівних установ, архівного
законодавства, програм управління документацією, фінансування архівів штатів.
Окремий напрям історіографії складають праці з розвитку наукових та правових
засад функціонування американських архівів. Хронологічно у дослідженнях істо-
рії архівів, розвитку теорії і практики архівної справи виокремлюються п’ять пе-
ріодів:
− 1 - й п е р і о д (1899 р. – 1936–1938 рр.) тривав від заснування Комісії публічних
архівів AHA до створення SAA та започаткування журналу «The American Archi-
vist». Можна цілком погодитись із думкою Р. Кокса про відсутність наукових
праць і належність численних публікацій членів Комісії публічних архівів, які
були головним стрижнем періоду, до джерельної бази подальших наукових
досліджень;
8 Левченко Л. Л. Ініціативи Сполучених Штатів Америки у галузі забезпечення збереженості архів-

них ресурсів людства та розвитку інституту міжнародної допомоги в архівній сфері у період Холодної
війни (1945–1991) [Текст] / Л. Л. Левченко // Гілея. Науковий вісник. – К. : Національний педагогіч-
ний університет імені М. П. Драгоманова ; Українська академія наук, 2013. – Вип. 70 (№ 3). – С. 263–
274 ; Левченко Л. Л. «Нові архіви» у ретроспективі міжнародної діяльності американських архівістів
[Текст] / Л. Л. Левченко // Історичний архів. Наукові студії : збірник наукових праць. – Миколаїв :
Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. – Вип. 10. – С. 136–154.
9 Советские архивисты в США [Текст] // Советские архивы. Научно-теоретический и научно-
практический журнал. – М. : ГАУ при СовМине СССР, 1987. – № 3. – С. 91–92 ; Архивисты из США в СССР
[Текст] // Советские архивы. Научно-теоретический и научно-практический журнал. – М. : ГАУ при
СовМине СССР, 1988. – № 1. – С. 104–105 ; Наукові конференції, наради, семінари [Текст] // Архіви
України. – К. : Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР, 1990. – № 4 (222). – С. 51.
18
РОЗДІЛ 1
− 2 - й п е р і о д (1938–1964 рр.), від виходу у світ першого числа «The American

Archivist» та до видання книги Е. М. Познера «American State Archives»10, харак-
терний поступовим збільшенням, піком та спадом публікацій звітів11 і статей із
досвіду роботи керівників і працівників архівів штатів, у яких автори побіжно
висвітлювали історію архівів, працями дослідників із історії історичних това-
риств, учених-архівістів із аналізом функцій, завдань, типів архівних установ;
статтями, присвяченими висвітленню внеску Фр. Д. Рузвельта, Дж. Фр. Джейм-
сона, Р. Д. В. Коннора у заснування Національного архіву США та президентсь-
ких бібліотек;
− 3 - й п е р і о д (друга половина 1960-х – 1970-ті рр.) позначений публікаціями
про впровадження програм управління документацією в штатах, вивченням ре-
зультатів описування архівів у роки «нового курсу» Президента США Фр. Д. Руз-
вельта; переосмисленням методів експертизи цінності у зв’язку із необхідністю
врахування масових та машиночитаних документів. Цей період також пов’язаний
із працями з історії Національного архіву США, спричиненими прагненням колек-
тиву архіву повернути NARS статус незалежної урядової агенції;
− у 4 - й п е р і од (1980–1990-ті рр.) світ побачили статті з аналізу впровадження
програм архівів і управління документацією в округах, із ревізії американської
архівної теорії в частині експертизи цінності та критики методів систематиза-
ції у зв’язку з описуванням архівних документів в електронних каталогах і ба-
зах даних; із розробки і впровадження архівних стандартів описування (EAD та
інші); із удосконалення теорії доступу, у тому числі політики регулювання за-
секречування і розсекречування документів;
− у 5 - й п е рі од (із початку 2000-х рр.) американські вчені повертаються до істо-
рії архівів штатів. Опубліковані праці виявляють глибину та нові підходи в іс-
торичних дослідженнях, намагання вчених аналізувати причини тих чи інших
явищ, тенденції розвитку, особливості організації архівної справи на місцях,
оцінювати результати роботи архівістів, особистий внесок провідних діячів
архівної галузі. Разом із тим у цей період з’явилися численні публікації, темати-
ка яких стосується електронних документів, представлення архівів в Інтернеті,
юридичних проблем архівів, що виникають у зв’язку із впровадженням інфор-
маційних технологій12.
10 Posner E. American State Archives [Text] / Ernst Posner. – Chicago ; London : University of Chicago Press,
1964. – 397 р.
11 1954 року М. Л. Редофф здійснив аналіз звітів архівів штатів, які, за пропозицією SAA, підлягали
щорічному оприлюдненню. Він вказав, що метою публікацій звітів було висвітлення проблем архівів
штатів, їх можливих рішень для керівництва в роботі молодим директорам архівних установ. SAA не
були встановлені вимоги до звітів, вони виявилися занадто різними за змістом та формою, і їх важко
було використати з компаративною метою. Звіти деяких штатів представляли цінність для ознайом-
лення із ними колег, інші були не цікавими, ряд штатів проігнорував пропозицію SAA. Хоча сама ідея
щодо публікації звітів була вартою реалізації, Г. Г. Едді зазначив 1957 р. в аналогічному аналізі, що
половина штатів не публікували свої звіти. У цілому ж опубліковані звіти архівістів штатів надають
певне уявлення про стан архівної справи 1940–1950–х рр. Radoff M. L. Reports of State Archivists [Text] /
Morris L. Radoff // American Archivist. – 1954, October. – Vol. 17. – № 4. – Р. 331–339 ; Eddy H. H. Reports of
State Archivists [Text] / Henry Howard Eddy // American Archivist. – 1957, January. – Vol. 20. – № 1. – Р. 13–18.
12 Левченко Л. Л. Американські архівісти про американські архіви (історіографічний огляд праць
американських архівістів, учених і практиків з історії та діяльності архівів штатів та округів) [Текст] /
Л. Л. Левченко // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2013. – Вип. 3 (285): травень–
червень. – С. 145–185.
19
Зарубіжні дослідження розподіляються на два вектори: західний (переважно

канадсько-британсько-німецький) та східний (радянсько-російсько-українсь-
кий). Усередині кожен вектор за хронологією розбивається на два періоди:
− 1 - й п е рі о д (1936–1985 рр.), від перших публікацій на сторінках зарубіжної
архівної періодики до початку «перебудови» в СРСР, характеризується перши-
ми спробами закордонних архівістів висвітлювати структуру архівної служби
США (Великобританія, СРСР), питання експертизи цінності та доступу до архі-
вів (Канада), проблеми забезпечення збереженості машиночитаних докумен-
тів (СРСР), впровадження інформаційних технологій у роботу архівних уста-
нов (Канада). На значну увагу в цей період заслуговують діяльність із пере-
кладу, анотування та реферування публікацій американських архівістів на
сторінках архівних видань, здійснювана у ГАУ при Раді Міністрів СРСР та Всесо-
юзному науково-дослідному інституті документознавства та архівної справи
(ВНДІДАС), а також звіти радянських архівістів про участь у міжнародних архі-
вних заходах, на яких вони знайомились із досвідом роботи американських
архівістів;
− у 2 - й п е р і о д (із 1986-х рр. до наших днів) основна увага зарубіжних учених
спрямована на вирішення американськими архівістами проблем доступу до
урядової інформації (Росія), електронних документів (Канада, Німеччина, СРСР,
Росія, Білорусь), експертизи цінності (Канада, Німеччина), впровадження стан-
дартів описування (Канада, Німеччина, Великобританія та інші країни, у яких
впроваджено стандарти MARC, EAD), історію й організацію роботи бізнес-
архівів (Росія), формування системи президентських бібліотек (Росія, Україна),
внесок провідних американських архівістів у розвиток теорії експертизи цін-
ності та інші галузі архівної науки (Німеччина, Україна, Великобританія).
Отже, тематично праці зарубіжних дослідників присвячені не історії амери-
канських архівів, а аналізові архівної теорії, насамперед експертизи цінності, та
осмисленню здобутків архівістів США у чітко визначених напрямах: вирішення
проблем забезпечення збереженості машиночитаних та електронних докумен-
тів, впровадження стандартів архівного описування документів в електронних
системах та інформаційних технологій в архівах. Причиною спрямування дослі-
джень саме на ці теми стало визнання США як світового лідера у галузі інформа-
тизації архівної справи.
Ґрунтовне дослідження запропонованої у монографії теми забезпечується
значною кількістю джерел. Комплекс використаних документів і матеріалів від-
повідно до обраної класифікації поділяється на такі групи: 1) законодавчо-
нормативні акти, пов’язані із заснуванням архівів та регулюванням державної
політики у сфері архівної справи; 2) організаційно-правові документи та плано-
во-звітна документація архівних установ і професійних організацій архівістів;
3) професійні стандарти, інструкції, правила роботи архівних установ;
4) матеріали конференцій, зборів, конгресів істориків і архівістів; 5) матеріали
періодики, у яких висвітлено внесок історичних товариств у забезпечення збере-
женості архівних документів і заснування архівів у США, історію і розвиток ар-
20
РОЗДІЛ 1
хівних установ у штатах та на федеральному рівні, наукові концепції і практич-

ний досвід американських архівістів; 6) маловідомі та науково-теоретичні праці
вчених-архівістів; 7) архівні документи та науково-довідковий апарат до них
(путівники, покажчики); 8) аналітичні огляди та матеріали статистики; 9) доку-
менти особового походження (спогади, щоденники) та некрологи; 10) словники
професійної термінології; 11) веб-сайти архівних установ та історичних това-
риств.
Розглянемо детальніше праці американських і зарубіжних учених із історії
архівів та організації архівної справи в США та джерела, залучені до висвітлення
теми.
1.1 ІСТОРІЯ АРХІВІВ І ОРГАНІЗАЦІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ

У США В АМЕРИКАНСЬКІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
1.1.1 Історія, організаційні, наукові та правові засади діяльності

архівів США у дослідженнях американських учених
Започаткування американських архівів знайшло висвітлення в працях
американських авторів, які досліджували історію місцевих історичних това-
риств та їх діяльність у напрямі збирання архівних документів, організації їх
зберігання та публікації. У наукових працях Дж. Т. Мура, Ф. Шумейкера,
Дж. Р. Брукса, М. У. Берзел та Г. Д. Кейтера, С. Т. Райлі, Р. Сіммонса, К. Бікфорда,
Е. П. Діффендел, А. Р. Хейвіга, Е. Топлович13 відображена історія історичних това-
риств Теннессі, Міссурі, Міннесоти, Массачусетсу, Делаверу, Коннектикуту, Не-
браски. У роботі Л. Данлепа досліджено заснування і діяльність історичних това-
риств Алабами, Арканзасу, Каліфорнії, Коннектикуту, Флориди, Джорджії, Іллі-
нойсу, Індіани, Айови, Кентуккі, Луїзіани, Мену, Мериленду, Массачусетсу, Мічи-
гану, Міннесоти, Міссісіпі, Міссурі, Нью-Гемпширу, Нью-Джерсі, Нью-Мексико,
Нью-Йорку, Північної Кароліни, Огайо, Пенсільванії, Род-Айленду, Південної
13 Moore J. T. The Tennessee Historical Society, 1849–1918 [Text] / John Trotwood Moore // Tennessee His-
torical Quarterly. – 1944, September. – Vol. 3. – P. 195–225 ; Shoemaker F. C. The State Historical Society of
Missouri: A Semicentennial History [Text] / Floyd C. Shoemaker. – Columbia : State Historical Society of Mis-
souri, 1948. – 193 р. ; Berthel M. W., Cater H. D. The Minnesota Historical Society: Highlights of a Century
[Text] / Mary W. Berthel, Harold D. Cater // Minnesota History. – 1949, December. – Vol. 30. – P. 293–330 ;
Riley S. T. The Massachusetts Historical Society, 1791–1959 [Text] / Stephen T. Riley. – Boston : Massachu-
setts Historical Society, 1959. – 62 р. ; Simmons R. C. The Historical Society of Delaware 1864–1964 [Text] /
Richard C. Simmons // Delaware History. – 1964, April. – Vol. 11. – P. 3–34 ; Brooks G. R. The First Century of
the Missouri Historical Society [Text] / George R. Brooks // Bulletin of the Missouri Historical Society. –
1966, April. – Vol. 22. – P. 273–301 ; Bickford C. P. The Connecticut Historical Society 1825–1975: A Brief
Illustrated History [Text] / Christopher P. Bickford. – Hartford : Connecticut Historical Society, 1975. – 89 р. ;
Diffendal А. Р. A Centennial History of the Nebraska State Historical Society, 1878–1978 [Text] /
Anne Polk Diffendal // Nebraska History, 1978. – № 59. – P. 311–437 ; Havig A. R. A Centennial History of the
State Historical Society of Missouri, 1898–1998 [Text] / Alan R. Havig. – Columbia : The State Historical Soci-
ety of Missouri, 1998. – 296 p. ; Toplovich A. The Tennessee Historical Society at 150: Tennessee History «Just
and True» [Text] / Ann Toplovich // Tennessee Historical Quarterly. – 1999, Fall. – Vol. 58. – P. 194–215.
21
Кароліни, Теннессі, Вермонту, Вірджинії, Вісконсину та

округу Колумбія з 1790 р. до 1860 р.14
1995 року вийшла збірка за редакцією знаного аме-
риканського історика й архівіста Х. Г. Джонса «Historical
Consciousness in the Early Republic. The Origins of State
Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–
1861»15. У ній містяться статті видатних американських
істориків і архівістів, які були учасниками першої у США
національної конференції з історії історичних това-
риств, що відбулася 19–21 травня 1994 року в м. Чепел-
Хілл (Північна Кароліна): Л. Л. Такера з історії Массачу-
ЛЕСЛІ УАЙТТЕКЕР сетського історичного товариства та Американського
ДАНЛЕП, антикварного товариства; К. М. Сілвестро про історичні
дослідник історії історич-
них товариств у США, ав- товариства Нової Англії (Коннектикут, Мен, Нью-
тор книги «Американські Гемпшир, Род-Айленд та Вермонт); Дж. Дж. Хесліна з іс-
історичні товариства,
1790–1860»
торії Нью-Йоркського історичного товариства; С. Стітт
про історію архівів Пенсільванії; Ч. Ф. Брайєна про зби-
рання і зберігання архівних документів у Вірджинії; У. П. Уїчарда з історії Істори-
чного товариства Північної Кароліни; Р. Кокса з історії архівного розвитку та
публікації історичних документів у Делавері, Флориді, Джорджії, Мериленді, Нью-
Джерсі та Південній Кароліні; Ф. П. Мейсона про формування архівних колекцій в
історичних товариствах, створення публічних архівів, збирання приватних ар-
хівних колекцій та публікацію історичних документів в Алабамі, Іллінойсі, Індіа-
ні, Кентуккі, Мічигані, Міссісіпі, Огайо та Теннессі; Л. Фішела з історії товариства
і збирання архівів у Вісконсині; А. Е. Леммона з історії історичних товариств Ар-
канзасу, Каліфорнії, Айови, Луїзіани, Міннесоти, Міссурі, Орегону і Техасу. Науко-
во-дослідну і видавничу діяльність історичних товариств дослідив У. М. Уайт-
хілл16; історію пошуків американських документів в архівах за кордоном та ді-
яльність історичних товариств у цій сфері – Р. Р. Хілл17. Видавничу діяльність
засновників історичних товариств та приватних колекціонерів кінця ХVIII ст. –
початку ХІХ ст.: Дж. Белкнепа, Е. Хазарда, С. Хазарда, Дж. Спаркса та П. Форса –
висвітлив Р. Джімерсон18.
14 Dunlap L. W. American Historical Societies, 1790–1860 [Text] / Leslie Whittaker Dunlap. – Madison, Wis-
consin : privately printed, 1944. – 238 p.
15 Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins of State Historical Societies, Muse-
ums, and Collections, 1791–1861 [Text] / H. G. Jones. – Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc. and North
Carolina Collection, 1995. – 261 p.
16 Whitehill W. M. Independent Historical Societies: An Enquiry Into Their Research and Publication Func-
tions and Their Financial Future [Text] / Walter Muir Whitehill. – The Boston Athenaeum, 1962. – 593 р.
17 Hill R. R. American Missions in European Archives [Text] / Roscoe R. Hill. – Mexico : Instituto Panameri-
cano de Geografia e Historia, 1951. – 138 p.

18 Jimerson R. C. Documents and Archives in Early America [Text] / Randall C. Jimerson // Archivaria. – 2005,
Fall. – № 60. – Р. 235–258.
22
РОЗДІЛ 1
У працях із історії істори-

чних товариств наголошува-
лося на зростанні історичної
самосвідомості американсь-
кої нації, залученні широко-
го кола осіб із вищою осві-
тою до роботи у товарист-
вах, збиранні та зберіганні
історичних джерел широко-
го спектру як за тематикою
(із ранньої історії Америки
(до 1607 р.), колоніального
періоду (1607–1775), періоду
війни за незалежність (1775–
1783) тощо), так і за видами
(від документів, книг до му- Учасники Конференції до 150-ї річниці з дня заснування
зейних експонатів мистець- Історичної колекції Північної Кароліни «For History’s
кого, краєзнавчого та при- Sake: State Historical Collections in the Early Republic»,
20 травня 1994 року.
родничого характеру). В аме- З л і в а н а п р а в о : Джеймс Хеслін, Альфред Леммон,
риканській історіографії Луїс Такер, Леслі Фішел, Філіп Мейсон,
процес утворення історич- Річард Кокс, Климент Сілвестро, Сьюзан Стітт,
Чарльз Брайєн, Х’юстон Джонс
них товариств у ХІХ ст. пред-
ставлено як громадський рух кращих представників нації, що в результаті приз-
вів до утворення архівів, бібліотек і музеїв. Автори наголошують на фактах ін-
корпорації історичних товариств законодавчими органами влади штатів, тобто
на наданні їм статусу юридичних осіб із усіма правами та відповідальністю. Біль-
шість авторів погоджується, що довгий час у публікації збірників і багатотомних
видань історичних документів члени історичних товариств вбачали шлях до збе-
реження історичної інформації і лише згодом усвідомили цінність оригіналів та
необхідність утворення архівів.
Історію архівів штатів американські вчені почали досліджувати з кінця
1930-х рр. Потік статей про архіви штатів був спричинений започаткуванням у
1938 р. власного друкованого органу SAA – журналу «The American Archivist».
Світ побачили праці К. Коулмена з історії архіву штату Індіана, Р. Х. Вуді – з істо-
рії зберігання архівних документів офіційного походження у Південній Кароліні
у XVII–ХІХ ст., Х. У. Смітер – про розвиток архівної справи у штаті Техас; Е. А. Де-
віса – про організацію архівів у Луїзіані, Міссісіпі та Арканзасі; Р. Д. В. Коннора –
про заснування першого в США Департаменту архівів та історії у штаті Алабама
та діяльність його фундатора і директора Т. Оуена; У. Овермена – з історії архіву
23
штату Огайо, Фр. Б. Еванса – з історії архіву Пенсільванії 19. Р. Кокс розглянув по-
літику губернаторів провінції Мериленд у сфері ухвалення архівних законів і
спорудження архівних будинків у колоніальний період (1607–1775)20. Доля архів-
них документів Мериленду та заходи щодо їх врятування від англійської армії у
період Американської революції (1775–1783) розглянуті у праці М. Л. Редоффа21,
який дійшов висновку, що англійці намагалися вилучити документи у колоніях
через наявність у них відомостей про права власності на землю. Автори об’єк-
тивно підходили до оцінки долі архівних колекцій офіційного походження у ко-
лоніальний та революційний періоди, втрата і пошкодження яких пов’язувалися
ними із воєнними діями, змінами столиць штатів, перевезенням архівів, нерозу-
мінням представниками влади цінності і значення історичних документів, впли-
вом природних стихій. За висновком авторів, будівельні технології для спору-
дження спеціалізованих архівних будинків тривалий час були примітивні, збудо-
вані приміщення часто не відповідали елементарним вимогам до зберігання до-
кументів. Ряд авторів указували на встановлення в колоніях і провінціях різних
видів покарань чиновникам за недбале ставлення до створення і зберігання до-
кументів. Підкреслювалося важливе значення утворення на початку ХХ ст. в Ала-
бамі Департаменту архівів та історії як незалежного органу виконавчої гілки
влади штату, вказувалося, що саме такий тип архіву бажаний для гарантованого
збереження документів і належного виконання архівних функцій.
У ряді праць 1970-х рр. висвітлено аналіз результатів реалізації проекту WPA
«Historical Records Survey» (1935–1942) з описування архівних документів у роки
«нового курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта. З цього питання опублікували
дослідження С. Б. Чайлд, Дж. Флінн, Т. Х. Петерсон та Л. Раппорт22. Найбільш по-
ширеною була точка зору, представлена у докторській дисертації Т. Х. Петерсон,
19 Coleman C. B. Indiana Archives [Text] / Christopher B. Coleman // American Archivist. – 1938, October. –
Vol. 1. – № 4. – P. 201–214 ; Woody R. H. The Public Records of South Carolina [Text] / Robert Hilliard
Woody // American Archivist. – 1939, October. – Vol. 2. – № 4. – P. 244–263 ; Smither H. The Archives of
Texas [Text] / Harriet Smither // American Archivist. – 1940, July. – Vol. 3. – № 3. – P. 187–200 ; Davis E. A.
Archival Development in The Lower Mississippi Valley [Text] / Edwin Adams Davis // American Archivist. –
1940, October. – Vol. 3. – № 4. – P. 39–46 ; Connor R. D. W. Dedication of The Archival Section of The Alabama
World War Memorial Building [Text] / R. D. W. Connor // American Archivist. – 1941, April. – Vol. 4. – № 2. –
P. 77–83 ; Overman W. D. Ohio Archives [Text] / William D. Overman // American Archivist. – 1942, Janu-
ary. – Vol. 5. – № 1. – P. 36–39 ; Evans F. B. The Many Faces of the Pennsylvania Archives [Text] /
Frank B. Evans // American Archivist. – 1964, April. – Vol. 27. – № 2. – Р. 269–283.
20 Cox R. J. Public Records in Colonial Maryland [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1974, April. –
Vol. 37. – № 2. – P. 263–275.

21 Radoff M. L. The Maryland Records in the Revolutionary War [Text] / Morris L. Radoff // American Archi-
vist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 277–285.

22 Child S. B. What Is Past Is Prologue [Text] / Sargent B. Child // American Archivist. – 1942, October. –
Vol. 5. – № 4. – P. 217–227 ; Flynn G. Q. The New Deal and Local Archives: The Pacific Northwest [Text] /
George Q. Flynn // American Archivist. – 1970, January. – Vol. 33. – № 1. – P. 41–52 ; Peterson T. H. The Iowa
Historical Records Survey, 1936–1942 [Text] / Trudy Huskamp Peterson // American Archivist. – 1974, April. –
Vol. 37. – № 2. – P. 223–245 ; Rapport L. Dumped from a Wharf into Casco Bay: The Historical Records Survey
Revisited [Text] / Leonard Rapport // American Archivist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 201–210.
24
РОЗДІЛ 1
Титульні аркуші та звернення редколегії журналу «The American Archivist»

із першого числа журналу
25
яку вона присвятила реалізації проекту в штаті Айова.

Учена вказала, що з точки зору працевлаштування в ча-
си економічної кризи так званих «білих комірців», тобто
представників інтелектуальних кіл, «новий курс» досяг
своєї мети, а з огляду на отримані результати в архівній
галузі досягнення були мізерними. Лише невелику кіль-
кість описів та індексів було опубліковано. Інші, хоча й
мали, за визначенням Петерсон, якісно високий рівень,
не лише не побачили світ через відсутність фінансуван-
ня, а й з плином часу через незрозумілі причини були
втрачені.
Сучасні американські автори шукають нові підходи ТРУДІ ХАСКЕМП
до висвітлення історії архівів штатів. Через персоналіза- ПЕТЕРСОН,
виконуюча обов’язки
цію та дослідження внеску 1-го Архівіста Д. Роуленда Архівіста США
розглянула історію архіву штату Міссісіпі П. Галловей23; у 1993–1995 рр., прези-
дент SAA (1990–1991)
П. Л. Томлін у магістерській дисертації дослідив історію
Департаменту архівів та історії в Алабамі у світлі діяльності його засновника і
першого директора Т. Оуена24; Ч. Лессер вивчив історію Департаменту архівів та
історії Південної Кароліни, зосередившись на видавничій діяльності та боротьбі
за статус архіву як незалежної установи штату першого директора А. C. Саллі25.
Оригінальність праці К. Німера та Г. Дейнеса з історії архіву штату Юта у 1897–
1968 рр. полягає в тому, що історія архіву розглянута ними через призму профе-
сіоналізації архівної справи. Під поняттям професіоналізації вони розуміли: во-
лодіння спеціальними знаннями; використання знань із метою надання профе-
сійних послуг населенню; встановлення професійних кодексів етики та системи
нагород, яка б спонукала членів архівної професії жорстко дотримуватися про-
фесійної орієнтації; публічне визнання архівістів у суспільстві. Вчені наголошу-
вали на боротьбі архівістів Юти за утворення самостійного архівного департа-
менту штату. Вони дійшли висновку, що прагнення архівістів до отримання архі-
вами незалежного статусу є типовим для багатьох штатів США26.
23 Galloway P. Archives, Power, and History: Dunbar Rowland and the Beginning of the State Archives of
Mississippi (1902–1936) [Text] / Patricia Galloway // American Archivist. – 2006, Spring–Summer. – Vol. 69. –
№ 1. – Р. 79–116.
24 Tomlin P. L. The Archival Unconscious: Thomas Owen and the Founding of the Alabama Department of
Archives and History [Text] / Patrick L. Tomlin / A Master’s Paper for the M. S. in L. S degree [Advisor :
Dr. Cal Lee]. – 2008, April. – 70 p.
25 Lesser C. H. A History of the South Carolina Department of Archives & History, 1905–1960 [Text] /
Charles H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. –
116 р.
26 Nimer C. L., Daines III, J. Gordon. The Development and Professionalization of the Utah State Archives,
1897–1968 // Journal of Western Archives. – 2012. – Vol. 3. – Iss. 1. – Article 5. – Р. 1–30 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://digitalcommons.usu.edu/westernarchives/vol3/iss1/5. – Title from screen.
26
РОЗДІЛ 1
Увагу американських учених, які студіювали історію архівів штатів, найчасті-

ше привертали визначення завдань, функцій, типів архівних установ, аналіз архів-
ного законодавства, впровадження програм управління документацією, пошук
джерел фінансування, оскільки результати таких досліджень сприяли вирішен-
ню проблем архівної галузі.
К. Кріттенден вважав, що основними завданнями архівів штатів у 1930-ті рр.
були боротьба за визнання архівів у суспільстві, вирішення проблем фінансуван-
ня архівних програм27, спрямування зусиль на непоточні документи діючих уста-
нов28. К. Коулмен до цих завдань додав забезпечення архівів спеціальними бу-
динками, ухвалення архівних законів, розроблення методів експертизи цінності
та відбору документів на постійне зберігання, унормування передачі документів
установ штату на зберігання до архіву29. Г. Г. Едді вбачав у архівістах штатів нау-
ковців, а в архівах – науково-методичні центри у галузі архівної справи й управ-
ління документацією для урядових установ штатів. Він розглядав роль архіву як
органу управління документацією в установах, який повинен здійснювати конт-
роль за непоточними документами установ і допомагати їх співробітникам у
розпорядженні ними30.
На середину 1950-х рр. М. Г. Брайєн була розроблена типологія архівів шта-
тів, в основу якої покладено критерій підпорядкування 31. Висновки вченої свід-
чать, що 17 архівів, більшість із яких знаходилася в південних штатах, функціо-
нували як незалежні департаменти або комісії; 12 архівів перебували в підпоряд-
куванні бібліотек штатів; 11 – у складі історичних товариств штатів, головним
чином у Долині Міссісіпі та регіоні Скелястих гір. 5 секретарів штатів виконува-
ли архівні функції, а 5 штатів узагалі не створили архівні установи. Р. Г. Бахмер
довів, що функції архівів штатів неоднакові, вони сформувались у результаті ін-
ституціонального та культурного розвитку кожного штату і залежали від підпо-
рядкування архіву бібліотеці, історичному товариству, секретарю штату. Най-
кращим чином вдавалося реалізувати свої функції незалежним архівним інсти-
туціям, наприклад Департаменту архівів та історії штату Алабама. Бахмер писав,
що архівісти штатів чинять спротив інкорпорації архівів до складу бібліотек і
сподіваються, що незалежність архівних інституцій буде сприяти покращенню їх
27 Crittenden C. C. Some Problems of State Archival Administration Agencies [Text] / C. C. Crittenden //
American Archivist. – 1941, October. – Vol. 4. – № 4. – Р. 262–266.

28 Crittenden C. C. The State Archivist Looks to the Future [Text] / C. C. Crittenden // American Archivist. –
1945, July. – Vol. 8. – № 3. – Р. 185–193.

29 Coleman C. B. Some Problems of State Archival Administration [Text] / Christopher B. Coleman // Ameri-
can Archivist. – 1941, July. – Vol. 4. – № 3. – Р. 149–158.

30 Eddy H. H. The Responsibility of the State Archivist to the Other Officers of His State Government [Text] /
Henry Howard Eddy // American Archivist. – 1948, January. – Vol. 11. – № 1. – Р. 28–35.
31 Bryan M. G. Comparative study of State and U.S. territorial laws governing archives [Text] / Mary Giv-
ens Bryan. – Society of American Archivists, 1956. – 147 р. ; Bryan M. G. Trends of Organization in State Ar-
chives [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. – 1958, January. – Vol. 21. – № 1. – Р. 31–36.
27
фінансового і матеріального становища. Дві архівні функції Бахмер визначив як

головні: допомога установам у відборі документів для зберігання та знищення і
служіння громадськості32.
Розглядаючи функціональне призначення архівів штатів, А. Петтерсон ука-
зав на те, що архіви понад усе намагалися задовольнити потреби істориків та
генеалогів, залишаючи поза увагою урядові установи штатів і округів. Він окрес-
лив напрями, на яких повинні були зосередити свою діяльність архіви штатів:
надання консультацій та допомога установам в управлінні документацією; ви-
значення цінності та розробка переліків документів зі строками зберігання для
установ; приймання до архіву на зберігання сучасних неактивних документів
установ; інформаційне забезпечення діяльності установ; перегляд та ініціюван-
ня законодавства у галузі архівної справи та управління документацією тощо.
Петтерсон дійшов висновку, що архівна агенція штату призначена, насамперед,
служити урядові, зберігати і захищати документи урядових установ штату33.
Особливе місце в архівістиці посідає праця Е. М. Поз-
нера «American State Archives: Public record Keeping in the
Fifty States, Practices and Goals». По-перше, вона сприяла
реалізації пріоритетних завдань архівної політики у сфе-
рі управління документацією, оскільки після її виходу
уряди штатів звернули увагу на необхідність ухвалення
архівних законів, у яких уводилися положення про впро-
вадження програм управління документацією. Саме це
завдання Познер на середину 1960-х рр. визначив голов-
ним на рівні архівів штатів34. По-друге, це був єдиний
випадок в архівній історії США, коли, готуючи свою пра-
цю до видання, автор особисто відвідав кожен архів
ЕРНСТ МАКСИМІЛІАН
штату і спілкувався з його керівниками і співробітника- ПОЗНЕР,
ми. Інші дослідники вивчали архіви штатів шляхом ан- автор книги «Архіви аме-
риканських штатів», пре-
кетування і обробки його результатів.
зидент SAA (1955–1956)
Е. Пепенф’юз, Фр. Дж. Бурк, Дж. Хем, Дж. Флекнер,
Ч. Лі, Л. Хекмен та інші відомі діячі архівної галузі США 1977 року висловили свої
точки зору з приводу джерел фінансування місцевих архівів в округах. Учені по-
32 Bahmer R. H. The Archival Function in the States [Text] / Robert H. Bahmer // American Archivist. – 1959,
April. – Vol. 22. – № 2. – Р. 203–209.

33 Patterson A. M. State Archival Agencies' Services to Other State Agencies [Text] / A. M. Patterson // Ameri-

34 Posner E. American State Archives: Public record Keeping in the Fifty States, Practices and Goals [Text] /
Ernst Posner. – Chicago–London : University of Chicago Press, 1964. – 397 р. Див. також відгуки на книгу
Е. Познера: Dowd M. J. Critical Judgment of Posner's American State Archives [Text] / Mary Jane Dowd //
American Archivist. – 1965, October. – Vol. 28. – № 4. – Р. 526–528 ; Ham G. F. Archival Standards and the
Posner Report: Some Reflections on the Historical Society Approach [Text] / Gerald F. Ham // American Ar-
chivist. – 1965, April. – Vol. 28. – № 2. – Р. 223–230.
28
РОЗДІЛ 1
годилися із тим, що документи окружних архівів у світлі концепції «нової соці-

альної історії» все більше набували історичної цінності і привертали увагу дос-
лідників. Серед варіантів джерел фінансування окружних архівів вони назвали
місцеві бюджети, благодійні фонди, гранти федерального бюджету, прийняття
загальнонаціональної програми збереження історичних документів 35.
1980 року Х. Г. Джонс опублікував працю «Local Government Records: An Intro-
duction to Their Management, Preservation, and Use», яка стала посібником із
управління та зберігання комплексів документів, що створюються в установах
округів, для посадових осіб місцевих адміністрацій та привернула увагу дослід-
ників, як професіоналів, так і аматорів, до історичних документів краєзнавчого
характеру36.
Р. Кокс, розглядаючи умови розвитку архівної справи в округах у 1980-х рр.,
зазначив, що вони стали якісно кращими, ніж на початку ХХ ст. Покращенню
сприяла діяльність цілого ряду професійних організацій: NASARA, ARMA, AASLH,
NHPRC. Однак громади округів були неспроможні усві-
домити цінність їх документальної спадщини, а архіви
штатів замість того, щоб сконцентрувати архівні доку-
менти та контроль за управлінням документацією окру-
гів на рівні штатів, розробили і впровадили численні
архівні програми в округах, більшість із яких була неус-
пішною. Кокс наполягав на впровадженні жорстких про-
фесійних стандартів, насамперед у сфері експертизи цін-
ності і відбору документів на зберігання, мікрофільму-
ванні, об’єднанні на рівні округів програм архівних та
управління документацією, посиленні співробітництва
між архівістами федеральними, штатів та округів37.
РІЧАРД КОКС,
професор архівного Проаналізувавши звіти архівів штатів, направлені
та документаційного ме- NHPRC, Дж. Хем указав, що, зібрані усі разом, вони фак-
неджменту Школи інфор- тично являють собою проект національної програми дій
мації Пітсбурзького уні-
верситету, редактор жур- щодо вдосконалення архівної галузі країни в цілому.
налу «The American Хем пропонував створити національну інформаційну
Archivist» (1991–1995)
архівну базу даних на основі USMARC для контролю за
колекціями архівних документів і манускриптів по всій країні. Реальною пробле-
мою, що заважала на той час реалізувати таку ідею, Хем назвав фрагментарність
35 Papenfuse E. C. The Preservation and Uses of State and Local Records [Text] / Edward C. Papenfuse,
David C. Levine, Charles E. Lee // American Archivist. – 1977, July. – Vol. 40. – № 3. – P. 325–329.
36 Jones H. G. Local Government Records: An Introduction to Their Management, Preservation, and Use
[Text] / H. G. Jones. – Nashville : American Association for State and Local History, 1980. – 208 p.
37 Cox R. J. Leadership and Local Government Records: the opportunity of the Joint Committee on the man-
agement, preservation, and use of local government records [Text] / Richard J. Cox // The Midwestern Archi-
vist. – 1985. – Vol. Х. – № 1. – Р. 33–41.
29
і неструктурованість комунікацій між архівістами шта-

тів та відсутність базових знань для навігації у світі ін-
формації38.
Визначення завдань і функцій архівів штатів, резуль-
тативність програм архівів та управління документа-
цією у світлі нових інформаційних технологій американ-
ські вчені почали розглядати у 1990-х рр. В. А. Волч дос-
лідила еволюцію архівів штатів і служб діловодства, під-
порядкування і функції архівів, кадровий склад, забезпе-
чення будинками та обладнанням, стан впровадження
стандартів, інформаційних технологій для забезпечення
ВІКТОРІЯ АЙРОНС ВОЛЧ, доступу користувачів до документів, у тому числі через
виконавчий директор Інтернет, інформаційну наповненість веб-сайтів, рівень
Ради архівістів штатів
(CoSA), голова проекту по описування архівних холдингів і представлення цих
проведенню архівного описань у базах даних на сайтах архівів. Волч визнала
перепису 2006 року
«A*CENSUS» факт реального прогресу в розвиткові архівів штатів і
програм управління документацію після виходу книги
Е. М. Познера, тобто з 1964 року. Важливими чинниками, що вплинули на про-
грес архівів, учена вважала повну зміну кадрового складу архівів, яка відбулася у
період 1975–1985 рр., на дипломованих фахівців-випускників архівних факуль-
тетів університетів, значний вплив національних професійних організацій архі-
вістів, які об’єднали архівістів штатів, в особливості NAGARA та CoSA, фінансову
підтримку федерального бюджету за програмою грантів NHPRC. Волч також про-
аналізувала типи архівів штатів, але, на відміну від М. Г. Брайєн, в основу типоло-
гії вона поклала вид програми архіву та управління документацією, розподілив-
ши їх на відокремлені (split) та об’єднані (joint) 39. Г. Лоуелл, навпаки, визначив
цілий ряд перешкод, які заважали архівам успішно виконувати їх місію, серед
них: образ архіву у свідомості громадян як звалища старих документів і місця
для генеалогічних досліджень; упереджене розуміння архівістами їх відповідаль-
ності за нові типи документів; впровадження установами інформаційних техно-
логій без урахування подальшого постійного зберігання електронних докумен-
тів; недостатній професійний рівень архівістів у сфері менеджменту електрон-
них документів; некоректні інструкції з діловодства40.
Здійснивши аналіз забезпечення збереженості електронних документів в
архіві штату Південна Кароліна, зокрема в частині впровадження протягом
38 Ham G. F. Documenting America: observations on implementation [Text] / Gerald F. Ham // The Midwest-
ern Archivist. – 1989. – Vol. ХІV. – № 2. – Р. 83–92.

39 Walch V. I. State Archives in 1997: Diverse Conditions, Common Directions [Text] / Victoria Irons Walch //
American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 132–151.

40 Lowell H. P. Building a Public Archives in Delaware for the Twenty-First Century [Text] / How-
ard P. Lowell // American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 152–165.
30
РОЗДІЛ 1
1990-х рр. Архівної інтегрованої інформаційної системи (AIIMS) для підтримання

прийому документів на зберігання, каталогізації та надання доступу дослідни-
кам в архіві й Інтегрованої інформаційної системи управління документацією
(RMIIS) для забезпечення контролю за прийомом, строками та умовами збері-
гання документів, Р. Трайон указав, що успішне впровадження програм управ-
ління електронними документами та реалізація інших архівних програм має ус-
піх у разі активного співробітництва архіву з NHPRC, яка надає підтримку архі-
вам штатів із федерального бюджету, ефективного планування, застосування
інформаційних технологій41. Вплив інформаційних технологій та Інтернету на
архівні програми у штатах висвітлив на прикладі архіву штату Орегон
Р. Тернбаух42, який зазначив, що архіви значну кількість завдань можуть вирішу-
вати за допомогою створення власних веб-сайтів.
У 1980-ті рр. – на початку 2000-х рр. американські вчені аналізували резуль-
тати впровадження архівного законодавства штатів. Дж. У. Бейн дійшов виснов-
ку про узгодженість основних положень архівних законів штатів як із федераль-
ними, так і між собою43. Головний висновок зробила Е. Роббін, яка вказала на іс-
нування дилеми, перед якою опинились архівісти штатів після ухвалення зако-
нів «Про свободу інформації» та «Про захист приватного життя»: необхідності
забезпечення реалізації основних прав громадян – «права знати» та «права на
конфіденційність». Учена наполягала на необхідності вдосконалення архівного
законодавства з метою уточнення повноважень архівістів і прав користувачів44.
Аналогічної думки з даного питання дотримувався Р. М. Бауманн, який розгля-
нув законодавчі акти у частині доступу до конфіденційних документів у 14 шта-
тах та більш глибоко на прикладі Індіани та Мічигану. Найкращим законом, який
він рекомендував брати за зразок, учений визначив Закон про документи штату
Джорджія45. Т. Ліпінскі дослідив юридичні та етичні проблеми доступу до архі-
вів, музеїв і бібліотек і дійшов висновку, що архівісти завжди були вимушені ба-
лансувати між вимогами законодавства та потребами своїх користувачів. Проб-
леми передачі права власності при передаванні документів на зберігання, пра-
ва доступу користувачів, права на недоторканність приватного життя, автор-
ські права в інформаційну еру, на думку вченого, вступають у суперечність та
41 Tryon R. H. The South Carolina Archives: A Decade of Change and Program Development [Text] /
Roy H. Tryon // American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 166–183.

42 Turnbaugh R. C. Information Technology, Records, and State Archives [Text] / Roy C. Turnbaugh // Ameri-
can Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 184–200.

43 Bain W. G. State Archival Law: A Content Analysis [Text] / George W. Bain // American Archivist. – 1983,
Spring. – Vol. 46. – № 2. – Р. 158–174.

44 Robbin A. State Archives and Issues of Personal Privacy: Policies and Practices [Text] / Alice Robbin //
American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – Р. 163–175.

45 Baumann R. M. The Administration of Access to Confidential Records in State Archives: Common Practices
and the Need for a Model Law [Text] / Roland M. Baumann // American Archivist. – 1986, Fall. – Vol. 49. –
№ 4. – Р. 349–369.
31
ускладнюють роботу архівістів46. М. Л. Бернд-Клодт висвітлила юридичні проб-

леми, що виникають при передачі документів на зберігання, пов’язані із правами
власності на них, дослідила вплив законів про авторські права та інтелектуальну
власність на архіви та архівістів47.
Аналіз праць американських учених, які описували історію та діяльність архі-
вів штатів, доводить, що тематика їх досліджень ґрунтувалася на реальних по-
требах удосконалення управління архівами, архівного законодавства, організації
зберігання архівних документів, управління документацією в установах тощо. У
дослідженнях, викликаних цими потребами, здійснювалися узагальнення та ана-
ліз роботи архівів штатів. Їх результати дали можливість, не зважаючи на різні
типи архівних установ у штатах і різницю в їх підпорядкуванні, уніфікувати зако-
нодавство, завдання і функції архівів штатів, чітко визначити джерела їх фінан-
сування, якими врешті стали місцеві бюджети та гранти NHPRC, оцінювати стан
розвитку архівної галузі на рівні штатів, виявляти нагальні проблеми і шляхи їх
вирішення. Головною ідеєю, яку обстоювали автори більшості праць, був неза-
лежний статус архівів як органів виконавчої гілки влади штатів. Дослідники до-
водили, що такий тип архівної установи, як Департамент архівів та історії, дозво-
ляє найкращим чином реалізувати архівні функції і завдання. Дослідження істо-
рії архівів штатів, порівняно з організаційними, законодавчими питаннями, не
були пріоритетними для вчених і архівістів, оскільки не слугували вирішенню
проблем галузі, тому в американській історіографії історія архівів штатів висвіт-
лювалася побіжно і відсутні фундаментальні праці, які б охоплювали історичний
розвиток архівної справи та історію усієї архівної системи на рівні штатів.
В історіографії Національного архіву США виокремлюється декілька напря-
мів: дослідження історії власне Національного архіву; праці, присвячені персональ-
ному внеску засновників, керівників архіву і вчених-архівістів, статті з історії пре-
зидентських бібліотек та проблем доступу до президентських документів.
Передісторія Національного архіву США, починаючи з Першого континен-
тального конгресу 1774 р., висвітлена Р. М. Ворнером. Він вказав на неодноразові
спроби заснування архіву для зберігання документів федерального уряду США, а
саме: створення комітету для обстеження архівів уряду США 1810 р., звернення
президентів до Конгресу з проханням про виділення потрібних асигнувань для
заснування архіву, придбання 1903 р. ділянки землі для будівництва архіву, про-
позиції Державного Секретаря США Е. Рута, який ще до Дж. Фр. Джеймсона пору-
шував питання про заснування федерального архіву48.
46 Lipinski T. A. Libraries, Museums, and Archives: Legal Issues and Ethical Challenges in the New Informa-
tion Era [Text] / Tomas A. Lipinski. – Wisconsin-Milwaukee : Scarecrow Press, 2002. – 352 р.
47 Behrnd-Klodt M. L. Navigating Legal Issues in Archives [Text] / Menzi L. Behrnd-Klodt. – Chicago : Society
of American Archivists, 2008. – 329 р.

48 Warner R. M. The National Archives at Fifty [Text] / Robert M. Warner // Government Publications Re-
view. – 1986. – Vol. 13. – P. 249–255.
32
РОЗДІЛ 1
Стратегічну роль у боротьбі за незалежний статус

Національного архіву США відіграла книга «The Records
of a Nation: Their Management, Preservation and Use»
Х. Г. Джонса, який був одним із головних учасників руху
за звільнення Національного архіву США з підпорядку-
вання Адміністрації служб загального призначення. Уче-
ний вважав, що з підпорядкування Національного архіву
США GSA 1949 року розпочався «трагічний» період в іс-
торії архіву. Він доводив, що потенціал архіву, особливо
його науково-дослідна функція, був би реалізований більш
повно, якби той залишався незалежною агенцією49.
ХЬЮСТОН ГВІНН ДЖОНС, Періодизацію історії Національного архіву США в
автор книги «Документи 1934–1968 рр. запропоновано у праці Д. Р. Мак-Коя. Уче-
нації: їх менеджмент,
зберігання та використан- ний виокремив п’ять періодів: «дитинства і юнацт-
ня»; президент SAA ва» (1934–1945), «норовливості і бунту проти 2-го Архі-
(1968–1969) віста США С. Дж. Бакка» (1946–1948), «механічного шлю-
бу» з GSA (1949–1955), «палацової революції» (1956–1963), «ліквідації руху за
незалежність» (1965–1968). Події після 1968 р. Мак-Кой назвав другим рухом за
незалежність Національного архіву США. Висвітлення історії архіву дослідником
персоналізовано і пов’язано з діяльністю і внеском кожного з його керівників:
1-го Архівіста США Р. Д. В. Коннора, 2-го Архівіста США С. Дж. Бакка, якого автор
критикував за образливе ставлення до співробітників і безкінечні реорганізації
управлінь та відділів архіву, але водночас віддав йому належне за ініціювання
програми мікрофільмування документів, оформлення
ідеї заснування регіональних депозитаріїв для зберіган-
ня документів територіальних підрозділів федеральних
відомств, уведення перших програм управління докумен-
тацією, заснування Міжнародної ради архівів та управлін-
ня архівом у роки Другої світової війни. Період 3-го Архі-
віста США У. К. Гровера Мак-Кой оцінив як «сімнадцяти-
річну успішну історію» архіву. У толерантності 4-го Ар-
хівіста США Р. Г. Бахмера вчений вбачав ключ до успішно-
го функціонування Національного архіву США у структу-
рі GSA. На відміну від Джонса, Мак-Кой вважав академічні
функції архіву несуттєвими. Він заперечував, що в часи
ДОНАЛЬД Р. МАК-КОЙ,
автор книги підпорядкування архіву GSA причиною його неефек-
«Національний архів: тивної роботи були безкінечні скорочення бюджетного
міністерство документації
Америки» фінансування та штатної чисельності працівників. На
49 Jones H. G. The Records of a Nation: Their Management, Preservation and Use [Text] / H. G. Jones. – New
York, Atheneum, 1969. – 311 р.
33
думку Мак-Коя, архів не працював ефективно через чвари у середовищі архівіс-

тів. У. Робертсон у рецензії на книгу Д. Р. Мак-Коя вказав, що вона гідна того, щоб
посісти почесне місце в архівній літературі. Рецензент вважав, що дослідник дав
неупереджену і детальну оцінку спробам У. К. Гровера повернути незалежний
статус Національному архіву США50. У цілому погоджуючись із висновками Робе-
ртсона, слід зазначити, що Мак-Кой був єдиним із американських архівістів, хто
висловився з приводу підпорядкування архіву GSA як про «неминучий і позитив-
ний» факт у його історії.
У збірнику статей провідних учених-архівістів США за редакцією Т. Волча
окремі розділи присвячено історії створення NARA, спорудженню будинку архіву
на Пенсільванія-авеню, діяльності архіву в період від заснування в 1934 р. до під-
порядкування GSA в 1949 р., історію архіву в періоди 1950–1965 рр. та 1965–
1980 рр., здобуття архівом статусу незалежної урядової агенції 1984 р. Роки, у які
Національний архів США знаходився у підпорядкуванні GSA, авторами збірки
визначено як період «сутінок»51.
Діяльність Національного архіву США під час Другої світової війни висвітле-
на А. Б. Ілс. Авторка вперше залучила до наукового обігу значну кількість архів-
них документів, утворених в діяльності NARA в часи війни, на підставі яких де-
тально охарактеризувала внесок архіву в перемогу52. Цьому ж періоду в історії
архіву присвячена праця Дж. Ейкін, яка висвітлила заходи щодо запобігання
втратам документів у війні, ужиті Комітетом із консервації культурних ресурсів
у 1939–1944 рр.53
Співробітниками Національного архіву США опубліковано низку видань, ме-
та яких полягала в популяризації архіву як інституції, що зберігає історичні до-
кументи загальнонаціонального значення. Це праці Г. Дж. Вайоли до 50-ї річниці
від дня заснування NARA54; авторського колективу в складі М. Пінкерта,
К. Р. Сміт, Б. Бастарда про джерельну базу досліджень американської історії в ар-
хіві, до якої вміщено понад 230 найважливіших документів, що зберігаються в
50 McCoy D. R. The National Archives: America’s Ministry of Documents, 1935–1968 [Text] / Don-
ald R. McCoy. – Chapel Hill : University of North Carolina Press, 1978. – 437 p. ; Robertson W., Jr. Reviews
[Text] / Walter Robertson, Jr. // American Archivist. – 1979, April. – Vol. 42. – № 2. – P. 206–209.
51 McCoy Donald R. The Struggle to Establish a National Archives in the United States; Purdy Virginia C. A
Temple to Clio: The National Archives Building; Ross Rodney A. The National Archives: The Formative Years,
1934–1949; Bradsher James Gregory. The National Archives: Serving Government, the Public and Scholarship,
1950–1965; Peterson Trudy Huskamp. The National Archives: Substance and Shadows, 1965–1980; War-
ner Robert M. The National Archives: A Memoir, 1980–1985 [Text] / Guardian of Heritage: Essays on the His-
tory of the National Archives ; Edited by Timothy Walch. – Washington, D. C. : NARA, 1985. – 98 р.
52 Eales A. B. Fort Archives. The National Archives Goes to War [Text] / Anna Bruner Eales // Prologue. –
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.

53 Aikin J. Preparing for a national emergency: the Committee on Conservation of Cultural Resources, 1939–
1944 [Text] / Jane Aikin // Library Quarterly. – 2007, July. – Vol. 77. – № 3. – Р. 257–286.
54 Viola H. J. The National Archives of the United States [Text] / Herman J. Viola. – Publisher :
Harry N. Abrams, 1984. – 288 р.
34
РОЗДІЛ 1
NARA55; М. Бечлоса та М. Мак-Доналд до 75-річного ювілею NARA56. До цієї ж по-

дії були опубліковані статті Дж. Воршема, Б. Гутермена та інших авторів57, у яких
узагальнено і стисло висвітлено 75-річну історію архіву, виокремлено її основні
етапи та значні здобутки колективу архівістів. Збереженню національної спадщи-
ни американської нації у цифрову еру і ролі NARA присвячені праці Е. К. Ньюхолл,
Л. Беллардо, Н. Шварц, у яких охарактеризовано напрями роботи NHPRC, проекти,
підтримані нею у сфері забезпечення збереженості та використання електронних
документів і оцифрування традиційних документів із історії американської нації
та про її лідерів, хід створення Архіву електронних документів «ERA»58.
Персональний внесок видатних істориків і архівістів Дж. Фр. Джеймсона,
Р. Д. В. Коннора, У. Г. Ліланда в заснування, становлення і діяльність Національ-
ного архіву США студійований у працях Фр. Шеллі, Т. Пейджа, У. Г. Ліланда,
Д. Р. Мак-Коя, В. Гондоса, П. Воша59. Крім життєвого шляху вчених, їх особистого
внеску в збереження історичної документальної спадщини американської нації,
автори висвітлюють становлення і розвиток архівної справи, історію заснування
NARA, президентської бібліотеки Фр. Д. Рузвельта, Товариства американських
архівістів та звертаються до інших сторінок архівної історії США. Оцінку ролі
Президента США Фр. Д. Рузвельта в створенні архівних установ у США подав
Фр. У. Шипман. Він підкреслив, що звання «Першого архівіста Сполучених Штатів
55 Pinkert M., Smith C. R., Bustard B. I. The Public Vaults Unlocked: Discovering American History in the Na-
tional Archives [Text] / Marvin Pinkert, Christina Rudy Smith, Bruce I. Bustard. – Washington, D. C. : The
Foundation for the National Archives, 2005. – 176 p.
56 Beschloss M., MacDonald M. Records of our national life: American history at the National Archives [Text] /
Michael Beschloss, Maureen MacDonald. – Washington, D. C. : The Foundation for the National Archives,
2009. – 320 p.
57 Worsham J. Our Story: How the National Archives Evolved over 75 Years of Change and Challenges [Text] /
James Worsham // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2 ; Guterman B. Archives through the Decades
[Text] / Benjamin Guterman // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2 ; Crotty R. The Congressional Ar-
chives. NARA Unit Preserves Histories of Legislation in House, Senate [Text] / Rob Crotty // Prologue. – 2009,
Fall. – Vol. 41. – № 3 ; Bradsher G. Longest–Serving Archivist Wayne Grover Steered Agency during Critical
Years [Text] / Greg Bradsher // Prologue. – 2009, Winter. – Vol. 41. – № 4.
58 Newhall A. C. The NHPRC in the New Recorda Age [Text] / Ann Clifford Newhall // American Archivist. –
2000, Spring–Summer. – Vol. 63. – № 1. – P. 67–89 ; Bellardo Lewis. Preserving Our Federal Heritage in the
Digital Era: What is NARA's Role in Creating the Government's Digital Archive? [Electronic resource] // Fed-
eral Library and Information Center Committee Forum on Preserving Electronic Record. – March 27, 2001. –
Mode of access: http://www.archives.gov/about/speeches/03–27–01.html. – Title from screen ; Swartz
Nikki. On the Edge: A New ERA for NARA [Electronic resource] // An ARMA International Publication
«Information management». – Mode of access: http://content.arma.org/imm/MayJune2008/a_new_era_for_
nara.aspx. – Title from screen.
59 Shelley F. The Interest of J. Franklin Jameson in the National Archives: 1908–1934 [Text] / Fred Shelley //
American Archivist. – 1949, April. – Vol. 12. – № 2. – Р. 99–130 ; Page T. R. D. W. Connor 1878–1950 [Text] /
Thad Page // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – Р. 99–101 ; Leland W. G. R. D. W. Connor,
First Archivist of the United States [Text] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1953, January. –
Vol. 16. – № 1. – Р. 45–54 ; Leland W. G. John Franklin Jameson [Text] / Waldo Gifford Leland // American
Archivist. – 1956, July. – Vol. 19. – № 3. – Р. 195–201 ; McCoy D. R. The Crucial Choice: The Appointment of
R. D. W.Connor As Archivist of the United States [Text] / Donald R. McCoy // American Archivist. – 1974, July.
– Vol. 37. – № 3. – P. 399–413 ; Gondos V., Jr. J. Franklin Jameson and the Birth of the National Archives, 1906–
1926 [Text] / Victor Gondos, Jr. – Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 1981. – 232 p. ; Wosh P. J.
Waldo Gifford Leland and the Origins of the American Archival Profession [Text] / Peter J. Wosh. – Chicago :
Society of American Archivists, 2011. – 398 р.
35
і [почесного] президента Товариства [американських архівістів]» Рузвельту при-

своїли не з поваги до президентства, а через його значний внесок у створення
NARA, ухвалення першого федерального архівного закону, заснування першої
президентської бібліотеки. Аналогічної думки дотримувалися Р. Д. В. Коннор та
Б. Кларк60.
Важливе значення у вивченні історії Національного архіву США як депозита-
рію документів президентів США мають праці, у яких розглянуто забезпечення
збереженості президентських архівів і організацію доступу до них. Стан збереже-
ності президентських документів до створення президентської бібліотеки
Фр. Д. Рузвельта дослідив Б. Роуленд, який вказав на традицію, закладену пер-
шим Президентом США Дж. Вашингтоном: залишаючи Білий Дім, забирати доку-
менти із собою, що спричинило розпорошення архівних комплексів президентів
численними приватними колекціями або їх значні втрати. Дослідник висвітлив
долю документів президентів США від Дж. Вашингтона до Фр. Д. Рузвельта та
заходи Державного департамента США і Бібліотеки Конгресу США щодо прид-
бання колекцій президентів у державну власність61.
Т. А. Сміт фактично спростував загальнопоширену думку про те, що першою в
історії США була створена Бібліотека Фр. Д. Рузвельта. Учений обґрунтовано до-
вів, що першою засновано Бібліотеку 19-го Президента США Р. Б. Хейса, та ви-
світлив її історію62. Заснуванню президентських бібліотек, організації їх роботи,
проблемам доступу до документів президентів присвячені праці Фр. Фрейдела,
Д. У. Уїлсона, Р. Н. Сміта, С. М. Кок та Л. Бассенс, Р. Гезелбрахта, Дж. Лентзер63. Ав-
тори обстоювали ідею державної власності на президентські документи, наполя-
гали на їх удоступненні для широкого кола дослідників.
60 Shipman F. W. Franklin Delano Roosevelt, 1882–1945 [Text] / Fred W. Shipman // American Archivist. –
1945, October. – Vol. 8. – № 4. – Р. 229–232 ; Connor R. D. W. FDR Visits The National Archives [Text] /
R. D. W. Connor // American Archivist. – 1949, October. – Vol. 12. – № 4. – Р. 323–332 ; Clark B. FDR, Archi-
vist: The Shaping of the National Archives [Text] / Bob Clark // Prologue. – 2006, Winter. – Vol. 38. – №. 4.
61 Rowland B. The Papers of the Presidents [Text] / Buford Rowland // American Archivist. – 1950, July. –
Vol. 13. – № 3. – P. 195–211.

62 Smith Thomas A. Creation of the Nation’s First Presidential Library and Museum: A Study in Cooperation
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.rbhayes.org/hayes/content/files/Hayes_Historical_

Journal/creation1stpreslibhhj.htm. – Title from screen.
63 Freidel F. Roosevelt to Reagan: The Birth and Growth of Presidential Libraries [Text] / Frank Freidel //
Prologue. – 1989, Summer. – Vol. 21. – № 2. – P. 100, 103–113 ; Wilson D. W. Presidential Libraries [Text] /
Don W. Wilson // Prologue. – 1989, Summer. – Vol. 21. – № 2. – P. 100–101 ; Smith R. N. A Presidential Re-
vival: How the Hoover Library Overcame a Mid–Life Crisis [Text] / Richard Norton Smith // Prologue. – 1989,
Summer. – Vol. 21. – № 2. – P. 115–123 ; Koch C. M., Bassanese L. A. Roosevelt and His Library [Text] / Cyn-
thia M. Koch, Lynn A. Bassanese // Prologue. – 2001, Summer. – Vol. 33. – № 2 ; Geselbracht R. H. Creating the
Harry S. Truman Library: The First Fifty Years [Text] / Raymond H. Geselbracht // Public Historian. – 2006,
Summer. – Vol. 28. – № 3. – Р. 37–78 ; Lantzer Jason S. The Public History of Presidential Libraries: How the
Presidency is Presented to the People // Journal of the Association for History and Computing. – 2003, April. –
Vol. 6. – № 1 [Electronic resource]. – Mode of access: http://hdl.handle.net/2027/spo.3310410.0006.101. –
Title from screen.
36
РОЗДІЛ 1
Про Уоттергейтський скандал та спроби Президента США Р. М. Ніксона отри-

мати у власність документи часів його президентства йшлося у праці
Б. Монтгомері; про Ірангейтський скандал та причетність до його розслідування
Національного архіву США написав Д. Бірман, який у 1990-ті рр. був безпосеред-
ньо залучений до з’ясування проблеми забезпечення збереженості електронних
документів федерального уряду64. Останні спроби американської влади звести
нанівець здобутки демократії в частині дотримання законодавства про доступ
до президентських документів, заходи Президента США Дж. Г. У. Буша щодо
отримання у приватну власність електронних документів, створених у його Ад-
міністрації, та намагання Президента США Дж. У. Буша за допомогою виконавчо-
го наказу ЕО 13233 обмежити доступ до документів батька висвітлив Б. Монт-
гомері. Учений дійшов висновку, що американські президенти так до кінця й не
сприйняли концепцію державної власності та контролю з боку американської
нації над президентськими документами і виконавча влада час від часу атакує
американські закони, застосовуючи різні схеми регулювання65.
Окремий напрям американської історіографії висвітлює наукові та правові
засади діяльності архівних установ, а саме: впровадження теорії експертизи цін-
ності документів у практику роботи; методи систематизації архівних докумен-
тів; законодавчо-нормативне регулювання доступу до документів, у тому числі
засекречування і розсекречування; питання реставрації і консервації документів
тощо.
З експертизи цінності документів лише в журналі «The American Archivist»
виявлено 793 статті. Перші праці, у яких містився аналіз підходів до експертизи
цінності документів, з’явилися на сторінках архівної періодики у 1950–1960-х рр.
Серед них статті Р. Ловетта, Л. Дартера, Г. Пінкетта, В. Сентена, Д. Льюїса та ін-
ших66. У них вчені зосереджувалися на застосуванні теорії в практику експерти-
зи цінності бізнес-документів, фінансових документів тощо. У 1970-х рр. М. Г. Фіш-
бейн, Т. Екерслі, Е. Мак-Кей, Фр. Блоуїн, Ч. Доллар, Н. Беркел вивчали експертизу
цінності машиночитаних та аудіовізуальних документів, застосування методів
64 Montgomery B. P. Nixon's Legal Legacy: White House Papers and the Constitution [Text] /
Bruce P. Montgomery // American Archivist. – 1993, Fall. – Vol. 56. – № 4. – P. 586–610 ; Bearman D. The
Implications of Armstrong v. Executive of the President for the Archival Management of Electronic Records
[Text] / David Bearman // American Archivist. – 1993, Fall. – Vol. 56. – № 4. – P. 674–689.
65 Montgomery B. P. Presidential Materials: Politics and the Presidential Records Act. Research Article
[Text] / Bruce P. Montgomery // American Archivist. – 2003, Spring–Summer. – Vol. 66. – № 1. – Р. 102–138.
66 Lovett R. W. The Appraisal of Older Business Records [Text] / Robert W. Lovett // American Archivist. –
1952, July. – Vol. 15. – № 3. – Р 231–239 ; Pinkett H. T. Identification of Records of Continuing Value [Text] /
Harold T. Pinkett // Indian Archives. – 1965/1966. – № 16. – Р. 54–61 ; Darter L. J., Jr. Records Appraisal: A
Demanding Task [Text] / Lewis J. Darter, Jr. // Indian Archives. – 1969. – № 19. – Р. 1–9 ; Santen V. B. Ap-
praisal of Financial Records [Text] / Vernon B. Santen // American Archivist. – 1969, October. – Vol. 32. –
№ 4. – Р. 357–361 ; Lewis D. L. Appraisal Criteria for Retention and Disposal of Business Records [Text] /
David Levering Lewis // American Archivist. – 1969, January. – Vol. 32. – № 1. – Р. 21–24.
37
вибіркової експертизи цінності до масових документів 67. 1980–1990-ті рр. позна-

чені надзвичайною кількістю публікацій, дискусіями, критикою та переглядом
існуючих підходів і методів експертизи цінності. У цей період публікували дослі-
дження й оприлюднювали практичні знахідки (у 1980-ті рр.) Фр. Боулс, Ф. Халл,
Т. Х. Петерсон, М. Луцкер, Р. Бернер, Р. Камерон, Д. Клаассен, Н. Піс, Фр. Блоуїн,
П. Аронссон, Ф. Кроненветт, К. Бенедікт, Д. Кіплі, Дж. Хем, Р. Хаас, П. Честнут,
Д. К. Дей, Дж. М. Янг, С. Стейнволл, М. Г. Фішбейн68; (у 1990-ті рр.) Р. Сінк,
67 Fishbein M. H. A Viewpoint on Appraisal of National Records [Text] / Meyer H. Fishbein // American Ar-
chivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – Р. 175–187 ; Eckersley T. The Selection of Recordings for Permanent
Retention in the BBC Sound Archives [Text] / Timothy Eckersley // Phonographic Bulletin. – 1974. – № 9. –
Р. 9–12 ; Dollar C. M. Appraising Machine–Readable Records [Text] / Charles M. Dollar // American Archivist. –
1978, October. – Vol. 41. – № 4. – P. 423–430 ; McKay E. Random Sampling Techniques: A Method of Reducing
Large Homogeneous Series of Congressional Papers [Text] / Eleanor McKay // American Archivist. – Vol. 41.
– № 3. – 1978, July. – Р. 281–289 ; Blouin F. X., Jr. A New Perspective on the Appraisal of Business Records: A
Review [Text] / Francis X. Blouin, Jr. // American Archivist. – 1979, July. – Vol. 42. – № 3. – Р. 312–320 ;
Burckel N. C. Establishing a College Archives: Possibilities and Priorities [Text] / Nicholas C. Burckel / College
and University Archives: Selected Readings. – Chicago : Society of American Archivists, 1979. – Р. 38–46.
68 Boles F. Sampling in Archives [Text] / Frank Boles // American Archivist. – 1981, Spring. – Vol. 44. – № 2. –
Р. 125–130 ; Hull F. The Use of Sampling Techniques in the Retention of Records: A RAMP Study with Guide-
lines [Text] / Felix Hull. – Paris : UNESCO, 1981. – 63 р. ; Peterson T. H. Summary of Sampling Techniques
[Text] / Trudy Huskamp Peterson / Basic Archival Workshop Exercises. – Chicago : Society of American Ar-
chivists, 1982. – Р. 12–13 ; Lutzker M. A. Max Weber and the Analysis of Modern Bureaucratic Organization:
Notes Toward a Theory of Appraisal [Text] / Michael A. Lutzker // American Archivist. – 1982, Spring. –
Vol. 45. – № 2. – Р. 119–130 ; Berner R. C. Archival Theory and Practice in the United States: A Historical
Analysis [Text] / Richard C. Berner. – Seattle : University of Washington, 1983. – 240 p. ; Cameron R. J. Ap-
praisal Strategies for Machine-Readable Case Files [Text] / Ross J. Cameron // Provenance. – 1983, Spring. –
№ 1. – Р. 49–55 ; Klaassen D. The Provenance of Social Work Case Records: Implications for Archival Ap-
praisal and Access [Text] / David Klaassen // Provenance. – 1983, Spring. – № 1. – P. 5–26 ; Peace N. E. Decid-
ing What to Save: Fifty Years of Theory and Practice [Text] / Nancy E. Peace / Archival Choices : Managing the
Historical Record in an Age of Abundance ; Edited by Nancy E. Peace. – Lexington, Mass. : D. C. Heath, 1984. –
P. 1–18 ; Blouin F. X., Jr. An Agenda for the Appraisal of Business Records [Text] / Francis X. Blouin, Jr. / Archi-
val Choices : Managing the Historical Record in an Age of Abundance ; Edited by Nancy E. Peace. – Lexington,
Mass. : D. C. Heath, 1984. – P. 61–80 ; Aronsson P. Appraisal of Twentieth-Century Congressional Collections
[Text] / Patricia Aronsson / Archival Choices : Managing the Historical Record in an Age of Abundance ; Ed-
ited by Nancy E. Peace. – Lexington, Mass. D. C. Heath, 1984. – P. 81–104 ; Cronenwett P. N. Appraisal of Liter-
ary Manuscripts [Text] / Philip N. Cronenwett / Archival Choices : Managing the Historical Record in an Age
of Abundance ; Edited by Nancy E. Peace, – Lexington, Mass. : D. C. Heath, 1984. – P. 105–116 ; Benedict K.
Invitation to a Bonfire: Reappraisal and Deaccessioning of Records as Collection Management Tools in an
Archives – A Reply to Leonard Rapport [Text] / Karen Benedict // American Archivist. – 1984, Winter. –
Vol. 47. – № 1. – Р. 43–49 ; Kepley D. R. Sampling in Archives: A Review [Text] / David R. Kepley // American
Archivist. – 1984, Summer. – Vol. 47. – № 3. – Р. 237–242 ; Ham G. F. Archival Choices: Managing the Histori-
cal Record in an Age of Abundance [Text] / Gerald F. Ham // American Archivist. – 1984, Winter. – Vol. 47. –
Р. 11–22 ; Haas R. L. Collection Reappraisal: The Experience at the University of Cincinnati [Text] / Rich-
ard L. Haas // American Archivist. – 1984, Winter. Vol. 47. – № 1. – Р. 51–54 ; Boles F., Young J. M. Exploring
the Black Box: The Appraisal of University Administrative Records [Text] / Frank Boles, Julia Marks Young //
American Archivist. – 1985, Spring. – Vol. 48. – № 2. – Р. 121–140 ; Chestnut P. I. Appraising the Papers of
State Legislators [Text] / Paul I. Chestnut // American Archivist. – 1985, Spring. – Vol. 48. – № 2. – Р. 159–
172 ; Day D. C. Appraisal Guidelines for Reprint Collections [Text] / Deborah Cozort Day // American Archi-
vist. – 1985, Winter. – Vol. 48. – № 1. – Р. 56–63 ; Young J. M. Annotated Bibliography on Appraisal [Text] /
Julia Marks Young // American Archivist. – 1985, Spring. – Vol. 48. – № 2. – Р. 203–216 ; Steinwall S. D. Ap-
praisal and the FBI Files Case: For Whom Do Archivists Retain Records? [Text] / Susan D. Steinwall // Ameri-
can Archivist. – 1986, Winter. – Vol. 49. – № 1. – Р. 52–63 ; Fishbein M. H. Reflections on Appraising Statistical
Records [Text] / Meyer H. Fishbein // American Archivist. – 1987, Spring. – Vol. 50. – № 2. – Р. 226–234 [and
other].
38
РОЗДІЛ 1
Е. Локвуд, О. Колсруд, Фр. Боулс та М. Грін, А. Летроп, Т. Уолтерс, Н. К. Шрок,

Т. Р. Нелб69 та інші. На початку нового тисячоліття почалися нові дискусії стосов-
но цінностей, покладених в основу відбору документів на постійне зберігання.
Вони спричинили потік нових досліджень у сфері експертизи цінності. У центрі
дискусій та досліджень опинилися проблеми експертизи електронних докумен-
тів, питання про адекватне представлення минулого і теперішнього в архівних
документах, критика раніше загальноприйнятих концепцій. Про ці питання
йшлося в працях Р. Кокса, Р. Тшана, Дж. Е. Бастіан, П. Робертса, Е. С. Джонсон,
Д. Керона та інших70.
Дослідження методів систематизації архівних документів в основному були
спрямовані на застосування «рівнів Холмса» до окремих колекцій, документів
особового походження, масових документів, машиночитаних та електронних
документів, здійснення описування і каталогізації, підготовки архівних довідни-
ків, насамперед у електронних системах. Із цих питань опублікували свої праці
такі американські вчені, як П. Левінсон, Е. Р. Райт, І. Даллас, Т. Х. Петерсон,
Е. Джилліленд-Світленд, К. Вайдемен, Дж. Міхен, С. Уайт та інші71.
69 Sink R. Appraisal: The Process of Choice [Text] / Robert Sink // American Archivist. – 1990, Summer. –
Vol. 53. – № 3. – Р. 452–458 ; Lockwood E. Imponderable Matters: The Influence of New Trends in History on
Appraisal at the National Archives [Text] / Elizabeth Lockwood // American Archivist. – 1990, Summer. –
Vol. 53. – № 3. – Р.394–405 ; Kolsrud O. The Evolution of Basic Appraisal Principles – Some Comparative Ob-
servations [Text] / Ole Kolsrud // American Archivist. – 1992, Winter. – Vol. 55. – № 1. – Р. 26–39 ; Boles F.,
Greene M. A. Et Tu Schellenberg? Thoughts on the Dagger of American Appraisal Theory [Text] / Frank Boles,
Mark A. Greene // American Archivist. – 1996, Summer. – Vol. 59. – № 3. – Р. 298–310 ; Lathrop A. K. Ap-
praisal of Architectural Records in Practice: The Northwest Architectural Archives [Text] / Alan K. Lathrop //
American Archivist. – 1996, Spring. – Vol. 59. – № 2. – Р. 222–227 ; Walters T. O. Contemporary Archival Ap-
praisal Methods and Preservation Decision–Making [Text] / Tyler O. Walters // American Archivist. – 1996,
Summer. – Vol. 59. – № 3. – Р. 322–338 ; Schrock N. C. Preservation Factors in the Appraisal of Architectural
Records [Text] / Nancy Carlson Schrock // American Archivist. – 1996, Spring. – Vol. 59. – № 2. – Р. 206–
213 ; Nelb T. R. Architectural Records Appraisal: Discussion of Problems and Strategies for the Documenting
Michigan Architecture Project [Text] / Tawny Ryan Nelb // American Archivist. – 1996, Spring. – Vol. 59. –
№ 2. – Р. 228–239 [and other].
70 Cox R. J. Making the Records Speak: Archival Appraisal, Memory, Preservation, and Collecting [Text] /
Richard J. Cox // American Archivist. – 2001, Fall-Winter. – Vol. 64. – № 2. – Р. 394–404 ; Tschan R. A Com-
parison of Jenkinson and Schellenberg on Appraisal [Text] / Reto Tschan // American Archivist. – 2002, Fall-
Winter. – Vol. 65. – № 2. – Р. 176–195 ; Bastian J. A. Teaching Appraisal in an American (U.S.) Archives Pro-
gram [Text] / Jeannette Allis Bastian // Archival Science. – 2005. – Vol. 5. – Iss. 2–4. – Р. 371–378 ; Rob-
erts P. J. Philatelic Materials in Archival Collections: Their Appraisal, Preservation, and Description [Text] /
Peter J. Roberts // American Archivist. – 2007, Spring–Summer. – Vol. 70. – № 1. – Р. 70–92 ; Johnson E. S. Our
Archives, Our Selves: Documentation Strategy and the Re–Appraisal of Professional Identity [Text] / Eliza-
beth Snowden Johnson // American Archivist. – 2008, Spring–Summer. – Vol. 71. – № 1. – Р. 190–202 ;
Caron D. J., Brown R. Appraising Content for Value in the New World: Establishing Expedient Documentary
Presence [Text] / Daniel J. Caron, Richard Brown // American Archivist. – 2013, Spring–Summer. – Vol. 76. –
№ 1. – Р. 135–173.
71 Lewinson P. Problems of archival classification [Text] / Paul Lewinson // American Archivist. – 1939, July. –
Vol. 2. – № 3 – P. 179–190 ; Wright A. R. Archival classification [Text] / Almon R. Wright // American Archi-
vist. – 1940, July. – Vol. 3. – № 3. – P. 173–186 ; Dallas I. Some Kinds of Classification [Text] / Irvine Dallas //
American Archivist. – 1968, January. – Vol. 31. – № 1. – P. 13–22 ; Peterson T. H. Archival Principles and
39
Питання доступу до документів зазвичай розглядається як організація фізич-

ного та інтелектуального доступу дослідників до документів. Із цієї тематики в
американській архівній історіографії існує значна кількість праць, більшість із
яких з’явилася після виходу законів «Про свободу інформації» (1966 р.) та «Про
захист приватного життя» (1974 р.)72. У контексті законодавчого регулювання
засекречування і розсекречування документів проблему доступу розглянуто в
Records of the New Technology [Text] / Trudy Huskamp Peterson // American Archivist. – 1984, Fall. – Vol. 47. –
№ 4. – Р. 383–393 ; Haller U. Processing for Access. Processing for Access [Text] / Uli Haller // American
Archivist. – 1985, Fall. – Vol. 48. – № 4. – P. 400–415 ; Gilliland–Swetland A. J., Hughes C. Enhancing Archival
Description for Public Computer Conferences of Historical Value: An Exploratory Study [Text] /
Anne J. Gilliland-Swetland, Carol Hughes // American Archivist. – 1992, Spring. – Vol. 5. – № 2. – Р. 316–330 ;
Weideman C. Accessioning as Processing [Text] / Christine Weideman // American Archivist. – 2006, Fall-
Winter. – Vol. 69. – № 2. – P. 274–283 ; Meehan J. Making the Leap from Parts to Whole: Evidence and Infer-
ence in Archival Arrangement and Description [Text] / Jennifer Meehan // American Archivist. – 2009,
Spring–Summer. – Vol. 72. – № 1. – Р. 72–90 ; White S. Crippling the Archives: Negotiating Notions of Disabil-
ity in Appraisal and Arrangement and Description [Text] / Sara White // American Archivist. – 2012, Spring–
Summer. – Vol. 75. – № 1. – Р. 109–124 ; Sinn D. Collaborative Education between Classroom and Workplace
for Archival Arrangement and Description: Aiming for Sustainable Professional Education [Text] / Dong-
hee Sinn // American Archivist. – 2013, Spring–Summer. – Vol. 76. – № 1. – Р. 237–262 [and other].
72 Reitman A. Freedom of Information and Privacy: The Civil Libertarian's Dilemma [Text] / Alan Reitman //
American Archivist. – 1975, October. – Vol. 38. – № 4. – P. 501–508 ; Lytle R. H. Intellectual Access to Archives
[Text] / Richard H. Lytle // American Archivist. – 1980, Winter. – Vol. 43. – № 1. – Р. 64–75 ; Pugh M. J. The
Illusion of Omniscience: Subject Access and the Reference Archivist [Text] / Mary Jo Pugh // American Archi-
vist. – 1982, Winter. – Vol. 45. – № 1. – Р. 33–44 ; Van Camp A. Access Policies for Corporate Archives [Text] /
Anne Van Camp // American Archivist. – 1982, Summer. – Vol. 45. – № 3. – Р. 296–298 ; Hoff-Wilson J. Access
to Restricted Collections: The Responsibility of Professional Historical Organizations [Text] / Joan Hoff-
Wilson // American Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – Р. 441–447 ; Geselbracht R. H. The Origins of
Restrictions on Access To Personal Papers at the Library of Congress and the National Archives [Text] / Ray-
mond H. Geselbracht // American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – Р. 142–162 ; Baumann R. M.
The Administration of Access to Confidential Records in State Archives: Common Practices and the Need for a
Model Law [Text] / Roland M. Baumann // American Archivist. – 1986, Fall. – Vol. 49. – № 4. – Р. 349–369 ;
Danielson E. S. The Ethics of Access [Text] / Elena S. Danielson // American Archivist. – 1989, Winter. –
Vol. 52. – № 1. – Р. 52–62 ; Newhall A. C. Access to Archives and Privacy: The Twenty–third International Ar-
chival Round Table Conference Proceedings [Text] / Ann Clifford Newhall // American Archivist. – 1989,
Winter. – Vol. 52, № 1. – Р. 99–101 ; Ostroff H. Subject Access to Archival and Manuscript Material [Text] /
Harriet Ostroff // American Archivist. – 1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. – Р. 100–105 ; Warnow-Blewett J.
Work to Internationalize Access to the Archives and Manuscripts of Physics and Allied Sciences [Text] /
Joan Warnow-Blewett // American Archivist. – 1992, Summer. – Vol. 55. – № 3. – Р. 484–489 ; Kent G. O. Edit-
ing Diplomatic Documents: A Review of Official U. S. and German Document Series [Text] / George O. Kent //
American Archivist. – 1994, Summer. – Vol. 57. – № 3. – P. 462–481 ; DeRose S. J. Navigation, Access, and Con-
trol Using Structured Information [Text] / Steven J. DeRose // American Archivist. – 1997, Summer. – Vol. 60. –
№ 3. – Р. 298–309 ; Collins K. Providing Subject Access to Images: A Study of User Queries [Text] /
Karen Collins // American Archivist. – 1998, Winter. – Vol. 61. – № 1. – Р. 36–55 ; Cox D. The Rise of Confiden-
tiality: State Courts on Access to Public Records During the Mid–twentieth Century [Text] / Dwayne Cox //
American Archivist. – 2005, Fall-Winter. – Vol. 68. – № 2. – Р. 312–322 ; Kahle B. Universal Access to All
Knowledge [Text] / Brewster Kahle // American Archivist. – 2007, Spring–Summer. – Vol. 70. – № 1. – Р. 23–
31 ; Yaco S. Balancing Privacy and Access in School Desegregation Collections: A Case Study [Text] / Sonia
Yaco // American Archivist. – 2010, Fall-Winter. – Vol. 73. – № 2. – Р. 637–668 ; Prom C. J. Using Web Ana-
lytics to Improve Online Access to Archival Resources [Text] / Christopher J. Prom // American Archivist. –
2011, Spring–Summer. – Vol. 74. – № 1. – Р. 158–184 ; Altermatt R., Hilton A. Hidden Collections within Hid-
den Collections: Providing Access to Printed Ephemera [Text] / Rebecca Altermatt, Adrien Hilton // Ameri-
can Archivist. – 2012, Spring–Summer. – Vol. 75. – № 1. – Р. 171–194 [and other].
40
РОЗДІЛ 1
статтях Д. Уоллеса, Дж. Кента, Дж. Д. Хіпс та Дж. Девіда73 та ґрунтовних працях
І. Далласа74 та А. Квіста75.
Співробітник Національного архіву США І. Даллас, праця якого була першим
узагальнюючим дослідженням у сфері законодавчо-нормативного регулювання
засекречування, обігу, зберігання і розсекречування документів, зосереджувався
в основному на оборонній інформації, однак проаналізовані ним законодавчі ак-
ти поширювалися й на інші види інформації. Учений дійшов висновку про те, що
шляхом маркування, уперше введеного в період Першої світової війни, у США
визначалася належність документів до таємних, встановлювався порядок їх обі-
гу, використання та розсекречування76.
У дослідженні А. Квіста, опублікованому в чотиритомному виданні, автором
опрацьовано історію засекречування документів та інформації з колоніальних
часів до Другої світової війни, проаналізовано виконавчі накази президентів
США у сфері засекречування і розсекречування, детально висвітлено стан засек-
речування інформації в галузі атомної енергетики, подальші заходи щодо її збе-
рігання та розсекречування, визначено принципи засекречування інформації,
значну увагу приділено типам інформації, що засекречується урядом, організації
контролю за зберіганням і обігом секретної інформації, ризикам розголошення
державних секретів, розглянуто рівні секретності «цілком таємно», «таємно»,
«конфіденційно». Хоча автор в основному фокусувався на регулюванні секретної
інформації в галузі атомної енергетики та інших видах науково-технічної інфор-
мації, він зазначив, що принципи класифікації однакові для будь-якої урядової
інформації. Квіст також розглянув процес утворення похідних таємних докумен-
тів, проблеми освіти фахівців для роботи із секретними документами, покаран-
ня, передбачені законодавством за несанкціоноване розголошення секретної
інформації, надмірне засекречування; контроль над іншими видами інформації
обмеженого доступу, у тому числі за тією, що відповідає дев’яти виняткам,
73 Wallace D. A. Archivists, Recordkeeping, and the Declassification of Records: What We Can Learn from
Contemporary Histories [Text] / David A. Wallace // American Archivist. – 1993, Fall. – Vol. 56. – № 4. –
P. 794–814 ; Heaps J. D. Tracking Intelligence Information: The Office of Strategic Services [Text] / Jenni-
fer Davis Heaps // American Archivist. – 1998, Fall. – Vol. 61. – № 2. – P. 287–308 ; David J. Two Steps For-
ward, One Step Back: Mixed Progress Under the Automatic/Systematic Declassification Review Program
[Text] / James David // American Archivist. – 2007, Fall/Winter. – Vol. 70. – № 2. – P. 219–251.
74 Origin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine [Text] / The National
Archives and Records Service General Services Administration [typescript]. – Washington, 1972. – 49 р.
75 Із першими двома томами праці Арвіна Квіста можна ознайомитись в Інтернеті. Див.: Quist Arvin S.
Security Classification of Information. Volume 1. Introduction, History, and Adverse Impacts. – Oak Ridge,
Tennessee : Oak Ridge National Laboratory, 1989 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.fas.org/sgp/library/quist/. – Title from screen ; Quist Arvin S. Security Classification of Information.
Volume 2. Principles for Classification of Information. – Oak Ridge, Tennessee : Oak Ridge National Labora-
tory, 1993 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.fas.org/sgp/library/quist2/index.html. –
Title from screen.
76 Origin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine [Text] / The Na-
tional Archives and Records Service General Services Administration [typescript]. – Washington, 1972. – Р. 49.
41
передбаченим законом «Про свободу інформації». Праця А. Квіста є найбільш

ґрунтовним дослідженням і посібником у сфері визначення документів, віднесе-
них до державної таємниці, забезпечення їх збереженості, регулювання доступу
до них та подальшого розсекречування.
Слід зазначити, що праці І. Далласа та А. Квіста не містять критики політики
американського уряду у сфері регулювання секретності, а лише висвітлюють
зміст законодавчо-нормативних актів, подають їх роз’яснення, зміни у даній сфе-
рі, спричинені ними, результати впровадження.
Серед методів запобігання втратам архівів американські вчені віддавали пе-
ревагу мікрофільмуванню, консервації та ламінуванню, впровадженню програм
попередження втрат життєво важливих документів під час катастроф та їх від-
новлення після них, про що свідчать їх праці77.
Адже можна цілком погодитися із думкою американських учених про тема-
тичне спрямування архівних досліджень у США на методи архівної роботи. Ана-
ліз праць переконливо доводить, що інтереси авторів зосереджувалися на орга-
нізації роботи архівів, теорії та методах експертизи цінності, систематизації,
описуванні, забезпеченні фізичного й інтелектуального доступу до документів
та інших питаннях. Історія архівів висвітлювалася недостатньо, відсутні й фун-
даментальні праці. У цьому контексті зрозумілим стає повернення американсь-
ких учених до дослідження історії архівів на початку ХХІ ст., і тим ціннішими ста-
ють праці сучасних дослідників з історії архівних установ США. Особливість ви-
світлених у даному підрозділі монографії праць американських авторів полягає
у тому, що водночас у здійсненому автором дослідженні вони виступали й дже-
рельної базою.
77 Minogue A. E. Treatment of Fire and Water Damaged Records [Text] / Adelaide E. Minogue // American
Archivist. – 1946, January. – Vol. 9. – № 1. – Р. 17–25 ; Wilson W. K., Forshee B. W. Preservation of Documents
by Lamination. National Bureau of Standards. Monograph 5 [Text] / William K. Wilson, B. W. Forshee. –
Washington, Government Printing Office, 1959. – 21 р. ; Noll D. F. The Maintenance of Microfilm Files [Text] /
Daniel F. Noll // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – Р. 129–134 ; Strassberg R. The Use of
Fumigants in Archival Repositories [Text] / Richard Strassberg // American Archivist. – 1978, January. –
Vol. 41. – № 1. – Р. 25–36 ; Cunha G. M., Poole F. G., Walton C. C. The Conservation and Preservation of Histori-
cal Records [Text] / George M. Cunha, Frazer G. Poole, Clyde C. Walton // American Archivist. – 1977, July. –
Vol. 40. – № 3. – Р. 321–324 ; Poole F. G. Some Aspects of the Conservation Problem in Archives [Text] / Fra-
zer G. Poole // American Archivist. – 1977, April. – Vol. 40. – № 2. – Р. 163–171 ; Hendriks K. B., Lesser B. Dis-
aster Preparedness and Recovery: Photographic Materials [Text] / Klaus B. Hendriks, Brian Lesser // Ameri-
can Archivist. – 1983, Winter. – Vol. 46. – № 1. – Р. 52–68 ; Kerns R. B. A Positive Approach to Negatives: Pre-
serving Photographs via Microfilm Technology [Text] / Ruth B. Kerns // American Archivist. – 1988, Winter/
Spring. – Vol. 51. – № 1– 2. – Р. 111–114 ; Cunha G. M. Current Trends in Preservation Research and Develop-
ment [Text] / George Martin Cunha // American Archivist. – 1990, Spring. – Vol. 53. – № 2. – Р. 192–202 ;
Garlick K. Planning an Effective Holdings Maintenance Program [Text] / Karen Garlick // American Archivist. –
1990, Spring. – Vol. 53. – № 2. – Р. 256–264 ; D'Arienzo D., Ostendarp A., Silverman E. Preservation Microfilm-
ing: The Challenges of Saving a Collection at Risk [Text] / Daria D'Arienzo, Ann Ostendarp,
Emily Silverman // American Archivist. – 1994, Summer. – Vol. 57. – № 3. – Р. 498–513 ; Pence C. Audiovisual
Resources on Preservation Topics [Text] / Cheryl Pence // American Archivist. – 1990, Spring. – Vol. 53. –
№ 2. – Р. 350–354.
42
РОЗДІЛ 1
1.1.2 Висвітлення історії архівів та організації

архівної справи у США в зарубіжній історіографії
Початок публікацій про американські архіви на сторінках архівної періо-
дики Німеччини, Польщі, Росії, Нідерландів пов’язаний зі створенням Національ-
ного архіву США й оприлюдненням перших звітів Архівіста США78. У статтях за-
рубіжних науковців стисло передавався зміст звітів, висвітлювалась історія ство-
рення NARA, заходи із приймання документів на зберігання, робота відділів
аудіовізуальних та фотодокументів.
1941 року розділ «Архівна справа в США» до свого лекційного курсу включи-
ла викладач Московського державного історико-архівного інституту (МДІАІ)
Н. В. Бржостовська (1915–1994)79. Це була перша в історії викладання зарубіжно-
го архівознавства в СРСР лекція з історії, теорії і практики архівної справи в США.
Текст лекції не великий – усього 32 машинописні сторінки. Як представник краї-
ни з централізованою архівною систе-
мою, Бржостовська робила висновок, що
в архівній галузі США панує «децен-
тралізація і анархія»80, архівна справа не
має, як у Європі, давно усталених тради-
цій і кваліфікованих кадрів архівістів;
наслідування європейського досвіду не
завжди можливе через суттєві відмінно-
сті в організації діловодства у США по-
рівняно з більшістю європейських країн;
теоретичні основи архівної справи мало
НІНА ВАЛЕРІАНІВНА БРЖОСТОВСЬКА, розроблені, а науково-методична робота
викладач Московського державного не є сильною стороною NARA81. Пози-
історико-архівного інституту, першою в СРСР тивними здобутками американських
прочитала лекцію про архіви США
архівістів Н. В. Бржостовська вважала
78 Neukam W. Archivwesen in U.S.A [Text] / Wilhelm Neukam // Archivalische Zeitschrift. – 1936. – Vol. 44. –
P. 275–279 ; Van Schilfgaarde A. P. Het Nationaal Archief van de Vereenigde Staten van Noord Amerika
[Text] / A. P. Van Schilfgaarde // Nederlandsch Archievenblad. – 1937. – Vol. XLV. – № 2. – Р. 78–79 ; Man-
teuffel T. Archiwum Narodowe Stanow Zjednoszonych Ameryki Polnocnej [Text] / Tadeusz Manteuffel //
Archeion. – 1937–1938. – Vol. xv. – P. 58–64 ; Кринвич Г. Технические усовершенствования в Националь-
ном архиве США [Текст] / Г. Кринвич // Архивное дело. – 1939. – Т. XLlx. – С. 129–140.
79 Бржостовская Н. В. Архивное дело в капиталистических странах. Лекции [Текст] /
Н. В. Бржостовская / Историко-архивный институт ; СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД (машинопись)
[C авторскими правками карандашом, инв. № бр. 356]. – М., 1941. – 45 с.
80 Там же. – С. 21, 23–32.
81 Бржостовская Н. В. Развитие архивного дела в новейшее время (1918–1960 гг.). Конспект лекций
для студентов заочного факультета МГИАИ [Текст] / Н. В. Бржостовская // Архивы и архивное дело в
иностранных государствах. Выпуск III (машинопись) [СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД, инв. № 3066]. – М. :
МГИАИ, кафедра истории и организации архивного дела, 1961. – С. 53–61.
43
Сторінки першої лекції Н. В. Бржостовської про американські архіви, 1941 рік
тенденцію до створення проміжних сховищ для тимчасового зберігання докуме-

нтів, прагнення урегулювати на законодавчому рівні діяльність приватних архі-
вів, утворення архівів економіки для концентрації документів промислових під-
приємств82. Поступово розвиваючи свій курс, Бржостовська періодично готувала
нові конспекти лекцій (1957 р., 1961 р.)83, аж поки 1971 року її робота не завер-
шилася виходом у світ навчального посібника «Архіви та архівна справа у зарубі-
жних країнах (історія і сучасна організація)» 84.
иностранных государствах. Выпуск III (машинопись) [СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД, инв. № 3066]. – М. :
МГИАИ, кафедра истории и организации архивного дела, 1961. – С. 62–67.
83 Бржостовская Н. В. Архивное дело в странах Европы и Америки в период капитализма (от фран-
цузской буржуазной революции конца ХVIII в. до Первой мировой войны) [Текст] / Н. В. Бржос-
товская // Архивы и архивное дело в иностранных государствах (краткий конспект лекций для заоч-
ного факультета). Выпуск II (машинопись) [СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД, инв. № 3065] / под ред. проф.
В. В. Максакова. – М., 1957. – 92 с. ; Бржостовская Н. В. Развитие архивного дела в новейшее время (1918–
1960 гг.). Конспект лекций для студентов заочного факультета МГИАИ [Текст] / Н. В. Бржостовская //
Архивы и архивное дело в иностранных государствах. Выпуск III (машинопись) [СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД,
инв. № 3066]. – М. : МГИАИ, кафедра истории и организации архивного дела, 1961. – 188 c.
84 Бржостовская Н. В. Архивы и архивное дело в зарубежных странах (история и современная
организация) [Текст] : учебное пособие / Н. В. Бржостовская ; под ред. Ю. Ф. Кононова. – М. : МГИАИ,

1971. – 311 с.
44
РОЗДІЛ 1
У роки Другої світової війни в Лон-

доні видатний британський учений-
архівіст Ч. Х. Дженкінсон опублікував у
співавторстві брошуру, у якій висвіт-
лив діяльність американських та бри-
танських архівістів, спрямовану на
врятування документів у ході воєнних
дій85.
Про американські архіви доповів
архівістам Великобританії після відря-
дження до США (1960 р.) Фр. Емміс-
сон86. 1963 року в СРСР побачило світ
видання «Архивное дело в зарубеж-
ных странах. Очерки», у якому
Е. Г. Баскаков здійснив спробу аналізу
структури Національного архіву США,
мережі підпорядкованих йому архів-
них установ, архівного законодавства
федерального рівня і штатів87.
Увагу архівістів різних країн до
Обкладинка єдиного номера нарисів американських архівів привернули
«Архивное дело в зарубежных странах. позачерговий конгрес ICA у Вашингто-
Очерки», у якому опубліковано працю ні (1966 р.) та Міжнародний конгрес
Е. Г. Баскакова «Архивное дело
в Соединенных Штатах Америки», 1963 рік архівів 1976 р., який також відбувся у
Вашингтоні. Французький історик і
архівіст Ш. Кечкеметі на сторінках американської архівної періодики надав пози-
тивну оцінку результатам позачергового Міжнародного конгресу архівів у Ва-
шингтоні, зазначивши, що той дав початок «новий ері» міжнародного співробіт-
ництва архівістів88. У СРСР були опубліковані статті про архіви США
З. С. Мурашової, Б. І. Каптєлова, Є. В. Старостіна, Т. С. Кабочкіної про організацію
85 Churchill I. J. The Year's Work in Archives [Text] / Irene J. Churchill, Dermott N. Hunt, Hilary Jenkinson. –
London : British Records Association, 1942. – 37 р.

86 Emmison F. G. My visit to U.S.A. [Text] / Frederick G. Emmison // Journal of the Society of Archivists. The
Official Journal of the Archives and Records Association. – London, 1960. – Vol. 2. – Iss. 8. – Р. 372–374.
87 Баскаков Э. Г. Архивное дело в Соединенных Штатах Америки [Текст] / Э. Г. Баскаков // Архивное
дело в зарубежных странах. Очерки / под ред. Н. Р. Прокопенко, М. Я. Капрана, Л. Л. Смоктуновича. –

Выпуск 1. – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, 1963. – С. 163–201.
88 Kecskeméti C. The Spirit of Washington: ICA Congress of 1966 [Text] / Charles Kecskeméti // American
Archivist. – 1969, April. – Vol. 32. – № 2. – P. 133–138.
45
федеральної архівної служби, президентські бібліотеки, архівну періодику89. У

Великобританії Дж. Імрей висвітлила роботу конгресу 1976 року, К. Томпсон
здійснила порівняння архівних систем США і Канади, організацію архівної галузі
штату Вашингтон дослідив Д. Постлес90.
Активне співробітництво тривало на північноамериканському континенті
між архівістами США і Канади. Архівісти Канади входили до Товариства амери-
канських архівістів. У. К. Лемб, У. Сміт, Х. Тейлор та Л. Дюранті, були президента-
ми та віце-президентами SAA. На сторінках журналу Асоціації канадських архівіс-
тів «Archivaria» висвітлювалися щорічні збори SAA та інші події архівної галузі
США91. Канадські архівісти брали участь у дискусіях на сторінках журналу SAA
«The American Archivist» щодо критеріїв архівної освіти, організації викладання
архівних курсів, їх місця у системі вищої освіти тощо92. Дж. Тенер висвітлила по-
літику доступу до архівів у США і Канаді93. Історії Конференцій американських
архівістів (1909–1935 рр.) присвятив свою докторську дисертацію У. Бердселл із
Університету Манітоби, у якій дійшов висновку про складність і болючість про-
цесу «народження» професії архівіста в США. Зачинателями архівної справи він
вважав академічних істориків, які, спираючись на ідеї німецької історичної шко-
ли, прагнули досліджувати американську історію на підставі первинних джерел.
89 Мурашова З. С. По архивам Соединенных Штатов Америки [Текст] / З. С. Мурашова // Советские
архивы. – М., 1966. – № 4. – С. 110–112 ; Мурашова З. С. Современная организация документов в США

[Текст] / З. С. Мурашова // Советские архивы. – М., 1968. – № 1. – С. 80–83 ; Мурашова З. С. Журнал
«Американский архивист» [Текст] / З. С. Мурашова // Советские архивы. – М., 1968. – № 3. – С. 92–93 ;
Каптелов Б. И. Федеральная архивная служба в США [Текст] / Б. И. Каптелов // Советские архивы. –
М., 1972. – № 4. – С. 94–99 ; Старостин Е. В., Кабочкина Т. С. Президентские библиотеки в системе
архивной службы США [Текст] / Е. В. Старостин, Т. С. Кабочкина // Советские архивы. – М., 1978. –
№ 6. – С. 78–86.
90 Imray J. Washington 1976 [Text] / Jean Imray // Journal of the Society of Archivists. The Official Journal of
the Archives and Records Association. – 1977. – Vol. 5. – Iss. 7. – Р. 482–489 ; Thompson K. M. The archive
systems of the United States of America and Canada [Text] / Kathryn M. Thompson // Journal of the Society
of Archivists. The Official Journal of the Archives and Records Association. – 1977. – Vol. 5. – Iss. 8. – Р. 534–537 ;
Postles D. Archival organization in the pacific north-west of the U.S.A [Text] / David Postles // Journal of the
Society of Archivists. The Official Journal of the Archives and Records Association. – 1981. – Vol. 6. – Iss. 8. –
Р. 499–501.
91 Taylor H. A. SAA Philadelphia 1975 [Text] / Hugh A. Taylor // Archivaria. – 1975–1976, Winter. – Vol. 1. –
№ 1. – Р. 94–96 ; Craig B. L. SAA Conference – 1977 [Text] / Barbara Lazenby Craig // Archivaria. – 1977–
1978, Winter. – № 5. – Р. 159–161 ; Craig B. L. SAA Conference – [Text] / Barbara Lazenby Craig // Ar-
chivaria. – 1978, November – № 7. – Р. 158–160 ; Cartmell V. «Description of Cartographic Records», Society
of American Archivists, 1981 [Text] / Vivien Cartmell // Archivaria. – 1981–1982, Winter. – № 13. – Р. 133–
134 [and other].
92 Taylor H. A. The Discipline of History and The Education of the Archivist [Text] / Hugh A. Taylor // Ameri-
can Archivist. – 1977, October. – Vol. 40. – № 4. – Р. 395–402 ; Eastwood T. Nurturing Archival Education in
the University [Text] / Terry Eastwood // American Archivist. – 1988, Summer. – Vol. 51. – № 3. – Р. 228–
252 ; Cook T. «The Imperative of Challenging Absolutes» in Graduate Archival Education Programs: Issues for
Educators and the Profession [Text] / Terry Cook // American Archivist. – 2000, Fall-Winter. – Vol. 63. – № 2. –
Р. 380–391 [and other].
93 Tener J. F. Accessibility and Archives [Text] / Jean F. Tener // Archivaria. – 1978, Summer. – № 6. – Р. 16–
31.
46
РОЗДІЛ 1
Зіткнувшись із відсутністю архівів, які б сконцентрували первинні джерела і

уможливили історичні дослідження, історики сприяли їх утворенню. У лоні аме-
риканської історичної науки архівна професія формувалася майже 30 років, про-
тягом яких відбулося розмежування інтересів між істориками-дослідниками та
істориками-хранителями, оскільки вони переслідували різні цілі. У боротьбі за
самостійність останні здобули право на власні архівні методологію, науку та
професію94. Цінність праці У. Бердселла не втрачена дотепер, оскільки вона є
єдиним комплексним ґрунтовним дослідженням історії Конференцій американ-
ських архівістів.
На початку 1980-х рр. у СРСР до Державного архівного фонду були включені
машиночитані документи, які створювались у результаті функціонування АСУ,
АСНТІ, САПР у гідрометеорології, академічних, науково-дослідницьких, проектно-
конструкторських інститутах. У зв’язку із цим активно вивчався світовий досвід
із відбору, зберігання і використання машиночитаних документів. Був перекла-
дений посібник Дж. Розенкранца «Машиночитані архіви: досвід Сполучених Шта-
тів. 1968–1974»95. Ряд праць, у яких був врахований досвід США, опублікував
К. Б. Гельман-Виноградов – фундатор нового наукового напряму в радянському
архівознавстві з вивчення машиночитаних документів96.
Окремо слід приділити увагу перекладацькій та реферативній роботі ГАУ при
Раді Міністрів СРСР та ВНДІДАСу, а також звітам радянських делегацій про
участь у міжнародних архівних заходах, завдяки яким архівісти СРСР мали мож-
ливість ознайомлення зі станом справ в архівній галузі США.
СРСР вступив до Міжнародної ради архівів 1956 р., і в цей же рік делегація
радянських архівістів уперше взяла участь у роботі III Міжнародного конгресу
архівів (25–29 вересня 1956 р., Флоренція, Італія) 97. Звіти про участь радянських
94 Birdsall W. F. The Two Sides of the Desk: The Archivist and the Historian, 1909–1935 [Text] / Wil-
liam F. Birdsall // American Archivist. – 1975, April. – Vol. 38. – № 2. – P. 159–173.

95 Rosenkrants G. J. Machine – readable archives: United States experience 1968–1974 [Text] /
G. J. Rosenkrants / Proceedings of an International Seminar on Automatic Data Processing in Archives. – Lon-

don, 1975. – P. 136–153.
96 Гельман-Виноградов К. Б. О буржуазных концепциях применения машиночитаемых документов
[Текст] / Гельман-Виноградов К. Б. // Вопросы критики методологии и теории буржуазного

архивоведения: сборник статей. – М., 1980. – С. 24–30 ; Гельман-Виноградов К. Б. Машиночитаемые
документы в СССР [Текст] / Гельман-Виноградов К. Б. ; МГИАИ. – Вып. 1. Области применения.
Классификация. – М., 1980. – 85 с. ; Гельман-Виноградов К. Б. Машиночитаемые документы в СССР
[Текст] / К. Б. Гельман-Виноградов / МГИАИ. – Вып. 2. Проблемы использования в исторических
исследованиях. – М., 1982. – 96 с. ; Гельман-Виноградов К. Б. Роль и место машиночитаемой
документации в создании источниковой базы по истории развитого социалистического общества
[Текст] // Актуальные вопросы совершенствования архивного дела в условиях развитого
социалистического общества : [материалы Всесоюзной науч.-практ. конф.] / ВНИИДАД. – Вып. 3. – М.,
1985. – С. 17–20 ; Гельман-Виноградов К. Б. Машиночитаемые документы : Теория и практика архивно-
го дела [Текст] : учебн. пособие / К. Б. Гельман-Виноградов, И. И. Даниленко, В. А. Танонин ; под ред.
В. В. Чернова ; МГИАИ. – М., 1986. – 77 с. [та ін.].
97 Белов Г. А. Третий Международный конгресс архивистов [Текст] / Г. А. Белов // Исторический
архив. – М. : Изд-во Академии Наук СССР, 1957. – № 1. – С. 219–227.
47
делегацій у міжнародних архівних заходах, у тому числі й їх зустрічі з американ-

ськими архівістами, публікувалися на сторінках журналів «Исторический ар-
хив»98, «Вопросы архивоведения»99, «Советские архивы»100, а в Україні – «Архіви
України»101. Як правило, автори підкреслювали переваги організації архівної
справи в СРСР і критично висловлювалися щодо недоліків у діяльності архівів
капіталістичних країн та буржуазної архівної науки. Від інших якісно відрізня-
ється звіт начальника відділу забезпечення збереженості документів ДАФ СРСР
О. Тягунова про 20-річну програму забезпечення збереженості документів Націо-
98 Белов Г. А. Третий Международный конгресс архивистов [Текст] / Г. А. Белов // Исторический
архив. – М. : Изд-во Академии Наук СССР, 1957. – № 1. – С. 219–227 ; Белов Г. А. Международная

конференция «Круглого стола архивов» [Текст] / Г. А. Белов // Исторический архив. – М. : Изд-во
Академии Наук СССР, 1957. – № 6. – С. 167–173 ; Белов Г. А. Международный конгресс архивистов в
Стокгольме [Текст] / Г. А. Белов // Исторический архив. – М. : Изд-во Академии наук СССР, 1961. – № 1. –
С. 100–113.
99 Шабловский О. В. Материалы IV Международной конференции «Круглого стола архивов» [Текст] /
О. В. Шаболовский // Вопросы архивоведения. Научно-информационный бюллетень. – М. : Главное

архивное управление МВД СССР, 1959. – № 1 (11). – С. 102–132 ; Белов Г. А. Международные встречи
архивистов [Текст] / Г. А. Белов // Вопросы архивоведения. Научно-информационный бюллетень. –
М. : Главное архивное управление МВД СССР, 1963. – № 3. – С. 100–112.
100 Белов Г. А. VI Международный конгресс архивистов [Текст] / Г. А. Белов // Советские архивы. – М. :
Главное архивное управление при Совете Министров СССР, 1969. – № 3. – С. 31–34 ; Советские архи-
висты в США [Текст] // Советские архивы. – М., 1987. – № 3. – С. 91–92 ; Советские архивисты за рубе-
жом [Текст] // Советские архивы. – М., 1987. – № 2. – С. 92–99 ; Архивисты из США в СССР [Текст] //
Советские архивы. – М., 1988. – № 1. – С. 104–105 ; Советские архивисты в США [Текст] // Советские
архивы. – М., 1988. – № 6. – С. 87–89 ; Конгресс архивистов [Текст] // Советские архивы. – М., 1988. –
№ 6. – С. 11–17 ; Гармаш. В. Н. Переговоры советско-американской комиссии по архивному сотрудни-
честву [Текст] / В. Н. Гармаш // Советские архивы. – М., 1989. – № 4. – С. 93–96 ; Старостин. Е. В. Меж-
дународный симпозиум по архивному образованию [Текст] / Е. В. Старостин // Советские архивы. –
М., 1991. – № 1. – С. 111–112.
101 Мітюков. О. Г. ХІІІ Міжнародна конференція «Круглого стола архівів» [Текст] / О. Г. Мітюков //
Архіви України. – К., 1972. – № 1. – С. 3–9 ; VІІ Міжнародний конгрес архівів [Текст] // Архіви України. –
К., 1972. – № 5. – С. 27–33 ; До підсумків роботи VІІ Міжнародного конгресу архівів [Текст] // Архіви
України. – К., 1973. – № 1. – С. 3–11 ; Мітюков. О. Г. ХIV Міжнародна конференція «Круглого стола архі-
вів» та завдання архівних установ [Текст] / О. Г. Мітюков // Архіви України. – К., 1973. – № 6. – С. 3–10 ;
Гют. К. Міжнародна конференція «Круглого стола архівів» і завдання архівних установ (1954–
1974 рр.) [Текст] / К. Гют // Архіви України. – К., 1975. – № 4. – С. 81–88 ; VIIІ Міжнародний конгрес
архівів [Текст] // Архіви України. – К., 1977. – № 2. – С. 16–25 ; ХVIIІ Міжнародна конференція
«Круглого стола архівів» [Текст] // Архіви України. – К., 1979. – № 1. – С. 21–26 ; Мітюков. О. Г.
ІХ Міжнародний конгрес архівів [Текст] / О. Г. Мітюков // Архіви України. – К., 1980. – № 6. – С. 3–12 ;
Мітюков. О. Г. ХХІ Міжнародна конференція Круглого стола архівів [Текст] / О. Г. Мітюков // Архіви
України. – К., 1983. – № 2. – С. 17–24 ; Х Міжнародний конгрес архівів [Текст] // Архіви України : науко-
во-інформаційний бюлетень Головного архівного управління при Раді Міністрів Української РСР. – К.,
1985. – № 1 (189). – С. 33 ; XXIV Міжнародна конференція Круглого стола архівів [Текст] // Архіви
України. – К., 1987. – № 2. – С. 47–52 ; Мітюков О. Г. ХІ Міжнародний конгрес архівів у Парижі [Текст] /
О. Г. Мітюков // Архіви України : науково-інформаційний бюлетень Головного архівного управління
при Раді Міністрів Української РСР. – К., 1988. – № 6 (212). – С. 5–16 ; Ваганов Ф. М. Забезпечення схо-
ронності «нових архівів» [Текст] / Ф. М. Ваганов // Архіви України : науково-інформаційний бюлетень
ГАУ при Раді Міністрів Української РСР. – К., 1988. – № 6 (212): листопад–грудень. – С. 18–30 ; Перебу-
вання архівістів США у Києві [Текст] // Архіви України. – К., 1989. – № 3. – С. 9–13 ; Іваненко. Б. В. Украї-
на і Америка: шляхи архівного зближення [Текст] / Б. В. Іваненко // Архіви України. – К., 1992. – № 1–
3. – С. 75–76.
48
РОЗДІЛ 1
нального архіву США та Бібліотеки Конгресу США, в якому йшлося про вивчення
впливу зовнішніх факторів (газу, пилу, світла, температури і вологості повітря)
на архівні документи, дослідження якості паперу (у тому числі кислотності) та
фотоматеріалів, методи диспетчерського управління оптичною цифровою систе-
мою зберігання зображень, яка дозволяла визначити стан документа і тенденції
до його погіршення, реставрацію документів на паперовій основі та плівкових
носіях, генеалогічні дослідження та діяльність генеалогічного товариства Юта у
США. Тягунов дійшов висновку, що основні напрями дослідницької та практич-
ної діяльності американських архівістів у галузі забезпечення збереженості до-
кументів відповідають цілям і задачам радянських архівістів. Він писав: «Разом
із тим специфічною особливістю програм із забезпечення збереженості докумен-
тів у США є їх спрямованість на уповільнення природного старіння документів,
що пояснюється кращою фізичною збереженістю оригіналів, їх забезпеченням
оптимальними умовами зберігання по температурі і вологості повітря у гарно
обладнаних приміщеннях, чого не можна сказати про стан збереженості оригіна-
лів в архівах СРСР, де сотні тисяч справ схильні до вицвітання текстів, руйнуван-
ня паперової основи, біоушкоджень тощо»102. На думку Тягунова, досвід США пе-
реконливо доводив необхідність довгострокової програми забезпечення збере-
женості документів різних рівнів у СРСР. Тягунов констатував, що у технічному
оснащенні лабораторій реставрації і мікрофотокопіювання документів СРСР
«значно поступається США». Він зазначав, що досвід підготовки кадрів для лабо-
раторій забезпечення збереженості в США вказує на потреби докорінної перебу-
дови цієї роботи в СРСР103. У звіті пропонувалося вивчити можливість технічного
переоснащення радянських лабораторій на базі кооперації з фірмами США – пос-
тачальниками обладнання для реставрації і консервації документів, направити
до США делегацію радянських архівістів для вивчення досвіду роботи американ-
ських архівних установ, провести спільний радянсько-американський симпозіум
із забезпечення збереженості, а також з’ясувати доцільність створення спільної з
американською стороною організації для виконання генеалогічних запитів аме-
риканських громадян104.
Делегація радянських архівістів у грудні 1988 р. оглянула Національний ар-
хів США у Вашингтоні, два регіональних філіали та два федеральних центри до-
кументації у Вашингтоні та Атланті, архів штату Джорджія у м. Атланта, прези-
дентські бібліотеки Р. Ніксона та Дж. Картера, Бібліотеку Конгресу США, Центр
102 Отчет о командировке советской делегации в США с 11 по 19 апреля 1988 г. [Текст] / Составил
начальник отдела обеспечения сохранности документов ГАФ СССР О. Н. Тягунов. –

СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 9017. – С. 11.
103 Там же. – С. 12.
104 Там же.
49
Мартіна Лютера Кінга та архів концерну Кока-Кола. У звіті делегації містилися

традиційні для радянських часів рекомендації про налагодження обміну копіями
документів із спільних проблем та архівознавчою літературою, підготовку збір-
ника документів «Росія і США. Розвиток відносин. 1816–1965», вивчення поряд-
ку виконання генеалогічних запитів іноземних громадян, а також проведення
спільного радянсько-американського симпозіуму 1989 року в Москві згідно з
Протоколом спільної комісії з архівного співробітництва на 1989–1991 рр. У звіті
вказувалося, що під час перебування в США радянські архівісти активно пропагу-
вали досвід роботи радянських архівів і узгоджували усі питання свого відря-
дження з працівниками Посольства СРСР105. Звіт Тягунова яскраво свідчив про
необхідність серйозного вивчення й урахування досвіду американських архівіс-
тів для покращення ситуації в радянських архівах, але радянським керівництвом
він був покладений «під сукно».
Із виведенням радянських архівів із підпорядкування МВС та утворенням
ГАУ при Раді Міністрів СРСР (Постанова Ради Міністрів СРСР від 28 липня 1961 р.
№ 669) із початку 1960-х рр. у ГАУ був започаткований щоквартальний випуск
видання «Бюллетень зарубежной архивной информации». На сторінках бюлете-
ня публікувалися переклади статей зарубіжних авторів, у тому числі вчених-
архівістів США О. В. Холмса, А. Лейзінгера, Г. Пінкетта, та інші матеріали106. Утво-
рений у системі ГАУ при Раді Міністрів СРСР 1968 року ВНДІДАС видавав збірник
перекладів, рефератів і анотацій матеріалів зарубіжних архівознавчих публіка-
цій «Документоведение и архивное дело за рубежом», перше число якого розпо-
105 Отчет о командировке делегации Главархива СССР в США от 28 декабря 1988 г. [Текст] / Состави-
ли: заместитель начальника Главархива СССР Ю. Г. Турищев, начальник отдела организационной и

научно-методической работы В. А. Ильичева. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 9026. – С. 1, 8–9.
106 Холмс О. В. Национальная программа публикации документов. Публикация документов в Западном
полушарии [Текст] / О. В. Холмс ; пер. с фр. И. Минаевой, И. Попова // Бюллетень зарубежной

архивной информации. – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, 1966, август. – Вып. 28. – С. 1–49 ;
Лейзингер А. Х. Использование микрофильмирования в архивах для исследований и публикаций;
проблемы микрофильмирования в США [Текст] / А. Х. Лейзингер ; пер. с англ. И. Минаевой,
З. Мурашевой, И. Попова // Бюллетень зарубежной архивной информации. – М. : ГАУ при Совете
Министров СССР, 1966, август. – Вып. 28. – С. 73–134 ; Федеральные архивные центры (США) [Текст] /
сокращенный пер. с англ. З. Мурашевой // Бюллетень зарубежной архивной информации. – М. : ГАУ
при Совете Министров СССР, 1966, декабрь. – Вып. 30. – С. 15–28 ; Барьеры на пути делопроизводства
[Текст] / пер. с англ. З. Мурашевой // Бюллетень зарубежной архивной информации. – М. : ГАУ при
Совете Министров СССР, 1967, февраль. – Вып. 31. – С. 57–62 ; Пинкетт Г. Выборочное хранение
общей корреспонденции [Текст] / Г. Пинкетт ; сокращенный пер. с англ. З. Мурашевой // Бюллетень
зарубежной архивной информации. – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, 1967. – Вып. 34. – С. 24–36 ;
Кэмпбелл Р. Р. Механический поиск информации в архиве Герберта Гувера [Текст] / Р. Р. Кэмпбелл ;
сокращенный пер. с англ. З. Мурашевой // Бюллетень зарубежной архивной информации. – М. : ГАУ
при Совете Министров СССР, 1967. – Вып. 35. – С. 21–29 ; Шмидт У. Ф. Выставка с меняющейся
экспозицией [Текст] / У. Ф. Шмидт ; пер. с англ. З. Мурашевой // Бюллетень зарубежной архивной
информации. – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, 1967. – Вып. 35. – С. 55–58 ; Обеспечение
сохранности жизненно важной оперативной документации [Текст] / сокращенный пер. с англ.
З. Мурашевой // Бюллетень зарубежной архивной информации. – М. : ГАУ при Совете Министров
СССР, 1967. – Вып. 34. – С. 48–64.
50
РОЗДІЛ 1
чиналося публікацією перекладу статті Фр. Б. Еванса з Національного архіву

США107. У цьому ж числі був надрукований переклад статті Е. Олдріджа про проб-
леми, що виникають у роботі з документами у зв’язку з автоматизацією управлін-
ня в установах США108. На початку 1970-х рр. на сторінках збірника побачили світ
переклади, анотації і реферати праць Е. Олдріджа, Р. Клоса, М. Фішбейна,
Т. Мітчелла, Х. Г. Джонса, В. Гондоса, М. К. Нортон, Фр. Кука, Р. Бернера та інших109.
107 Эванс Ф. Б. Проблемы взаимосвязи архивоведения и документоведения [Текст] / Ф. Б. Эванс ; пер. с
англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник переводов). –

М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1968. – С. 7–25.
108 Олдридж Э. Проблемы, возникающие при работе с документами в связи с автоматизацией
управления [Текст] / Э. Олдридж ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело

за рубежом (сборник переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1968. – С. 41–44.
109 Олдридж Э. О. Сочетание архивной и делопроизводственной терминологии (США) [Текст] /
Э. О. Олдридж ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом

(сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1971. –
№ 1 (13). – С. 39–49 ; Крауч У., Зетлер Р. Язык и стиль делового письма [Текст] / У. Крауч, Р. Зетлер ;
перевод с английского Н. П. Кузнецовой, Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за
рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИ-
ДАД, 1971. – № 1 (13). – С. 50–66 ; Клаус [Клос] Р. Предложение о создании архивного агентства Орга-
низации Объединенных Наций (США) [Текст] / Р. Клаус [Клос] ; реферат Н. П. Кузнецовой // Докумен-
товедение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при
Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1971. – № 1 (13). – С. 112–121 ; Фишбейн М. Точка зрения по вопро-
су экспертизы ценности государственных документов (США) [Текст] / М. Фишбейн ; пер. с англ.
Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и
переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1971. – № 2 (14). – С. 56–82 ; Митчелл Т.
Новая точка зрения на установление постоянного срока хранения для архивных материалов штатов
[Текст] / Т. Митчелл ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом
№ 2 (14). – С. 83–104 ; Нельсон К. Разработка спецификаций на некоторые виды бумаги, предназна-
ченной для архивного хранения. Причины образования окислительно–восстановительных пятен на
микрофильмах и меры по предотвращению их появления (США) [Текст] / К. Нельсон ; пер. с англ. Е. Н.
Миловидовой и В. Н. Гармаш // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов,
аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1971. – № 2 (14). – С. 116–
130 ; Джонс Х. «Документы нации» (США) [Текст] / Х. Джонс ; реферат по книге Х. Г. Джонса, архивиста
штата Северная Каролина «Архивы нации» составила Н. Д. Болдырева) // Документоведение и Архив-
ное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров
СССР, ВНИИДАД, 1971. – № 3 (15). – С. 58–74 ; Пинкетт Х. Т. Терминологический словарь по докумен-
товедению, его состав и определение терминов [Текст] / Х. Т. Пинкетт ; пер. с англ. Н. П. Кузне-
цовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и перево-
дов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1971. – № 4 (16). – С. 75–80 ; Джонсон М., Кэл-
лаус Н. Управление документацией (США) [Текст] / М. Джонсон, Н. Кэллаус ; реферат Н. П. Куз-
нецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и перево-
дов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1972. – № 1 (17). – С. 95–117 ; Джонсон М., Кэл-
лаус Н. Словарь терминов по документации (США) [Текст] / М. Джонсон, Н. Кэллаус ; пер. с англ.
Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и
переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1972. – № 2 (18). – С. 43–51 ; Джонсон М.,
Кэллаус Н. Цикл документа в учреждении: создание, хранение, установление срока хранения. Переда-
ча на хранение или уничтожение [Текст] / М. Джонсон, Н. Кэллаус ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой) //
Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. :
ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1972. – № 2 (18). – С. 52–89 ; Современные системы хране-
ния документов (США) [Текст] ; пер. с англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело
за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР,
ВНИИДАД, 1972. – № 2 (18). – С. 90–101 ; Гондос В. Здания архивов – составление программы и плана
строительства (США) [Текст] / В. Гондос ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архив-
51
Статті для перекладів і рефератів відбиралися з журналів «The American Archi-

vist», «Administrative management», «Modern office procedures», «Records manage-
ment journal», «Records management quarterly», «Prologue. The Journal of the Na-
tional Archives», які надходили до науково-технічної бібліотеки ВНДІДАСу.
ное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров
СССР, ВНИИДАД, 1972. – № 2 (18). – С. 103–125 ; Митчелл У. Сроки хранения документов (США)
[Текст] / Митчелл У. ; реферат Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом
№ 3 (19). – С. 68–76 ; Нортон М. К. Здание архива штата Иллинойс (США) [Текст] / Нортон М. К. ; со-
кращенный пер. с англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом
№ 3 (19). – С. 99–114 ; Кук Ф. Архивист – связующее звено между ученым и историком (США) [Текст] /
Ф. Кук ; сокращенный пер. с англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за рубе-
жом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД,
1972. – № 4 (20). – С. 48–56 ; Ричардс К. Три новых здания архива, их характерные особенности (США)
[Текст] / К. Ричардс ; пер. с англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за рубе-
1972. – № 4 (20). – С. 91–106 ; Фишбейн М. Экспертиза ценности информации, зафиксированной ма-
шинным языком (США) [Текст] / М. Фишбейн ; пер. с англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и
Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Минист-
ров СССР, ВНИИДАД, 1973. – № 1 (21). – С. 64–78 ; Бернер Р. Взаимосвязь между каталогами рукописей
и другими видами справочного аппарата (США) [Текст] / Р. Бернер ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой //
ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1973. – № 1 (21). – С. 79–85 ; Келлерман И. Строительство
архивных зданий в зарубежных странах (США) [Текст] / И. Келлерман ; сокращенный пер. с англ.
В. Н. Гармаш // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций и
переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1973. – № 1 (21). – С. 91–108 ; Бенедон У.
Характерные особенности новых зданий центров документации США [Текст] / У. Бенедон ; пер. с
англ. Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, анно-
таций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1973. – № 1 (21). – С. 109–115 ;
Клэпп В. История создания прочной и долговечной книжной бумаги (1115–1970 гг.) [Текст] /
В. Клэпп ; сост. Гармаш В. Н. // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов,
94 ; Спецификации долговечной и прочной бумаги для изготовления копий документов с помощью
копирки (Доклад Комитета по исследованию бумаги Общества американских архивистов) [Текст] ;
пер. с англ. Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов,
100 ; Новый цикл программы исследований лаборатории Барроу [Текст] ; пер. с англ.
Е. Н. Миловидовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник рефератов, аннотаций
и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1973. – № 2 (22). – С. 154–155 ; Техни-
ческие заметки: сушка документов сублимацией, реставрация кожаных переплетов, аппарат для чте-
ния микрофиш, программа исследований лаборатории Барроу [Текст] ; пер. с англ. В. Н. Гармаш //
ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1973. – № 3 (23). – С. 100–105 ; Спасение микрофильмов в
США после урагана [Текст] ; пер. с англ. В. Н. Гармаш // Документоведение и Архивное дело за рубе-
1973. – № 3 (23). – С. 107–108 ; Энджел Х. И. Архивы в развивающихся странах (Иран) [Текст] /
Х. И. Энджел ; пер. с англ. В. Н. Гармаш // Документоведение и Архивное дело за рубежом (сборник
рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1973. –
№ 3 (23). – С. 138–143 ; Олдридж Э. Справочный аппарат к документам на магнитной основе (США)
[Текст] / Э. Олдридж ; пер. с англ. Н. П. Кузнецовой // Документоведение и Архивное дело за рубежом
(сборник рефератов, аннотаций и переводов). – М. : ГАУ при Совете Министров СССР, ВНИИДАД,
1973. – № 4 (24). – С. 46–56 ; Щербакова Н. А. Краткий обзор о состоянии архивного дела в США по со-
стоянию на 1971 год [Текст] / Н. А. Щербакова. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1300
(машинопись). – 30 с.
52
РОЗДІЛ 1
Обкладинка першого числа збірки Обкладинка збірки перекладів, рефератів

перекладів, рефератів і анотацій ВНДІДАС і анотацій ВНДІДАС «Документоведение
«Документоведение и Архивное дело и Архивное дело за рубежом» 1971 року
за рубежом», 1968 рік із надписом «Для служебного пользования»
Із 1978 року та майже до середини 1990-х рр. ВНДІДАСом видавалася

«Экспресс-информация», яка розподілялася на три тематичних серії:
− «Обеспечение сохранности документов»110;
110 Устинов В. А. Хранение информации на оптических дисках (США) [Текст] : реферативное сообще-
ние по зарубежным источникам / В. А. Устинов // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-

информация. – М. : ВНИИДАД, 1985. – № 1 (33). – С. 6–9 ; Кутявин В. С., Устинов В. А. Сохранность ин-
формации на магнитооптических дисках [Текст] : реферативное сообщение по зарубежным источни-
кам / В. С. Кутявин, В. А. Устинов // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. –
М. : ВНИИДАД, 1986. – № 3 (40). – С. 10–14 ; Воронова Л. Н. Требования к федеральному центру доку-
ментации [Текст] : реферат / Л. Н. Воронова // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-
информация. – М. : ВНИИДАД, 1987. – № 2 (44). – С. 20–24 ; Рекомендации по обеспечению сохранно-
сти архивных документов [Текст] / пер. Н. Е. Зверевой // Обеспечение сохранности документов. Экс-
пресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1987. – № 3 (45). – С. 6–8 ; Система мер по охране архивохранилищ
в США [Текст] / пер. О. А. Полетаева // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. –
М. : ВНИИДАД, 1987. – № 3 (45). – С. 8 – 10 ; Хранение фильмовых материалов с применением цикличе-
ского замораживания–оттаивания [Текст] ; пер. Г. А. Горкун, А. И. Серебренников, И. В. Столяров //
Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1987. – № 3 (45). – С. 10–
12 ; Проблемы обеспечения сохранности документов в архивах штатов США [Текст] / пер.
Б. А. Блехмен, В. Н. Гармаш, А. А. Кепель // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-инфор-
мация. – М. : ВНИИДАД, 1987. – № 3 (45). – С. 4–6 ; Устинов В. А. Хранение аудиовизуальных докумен-
тов в ведомственных архивах США [Текст] : реферативное сообщение по зарубежным источникам /
В. А. Устинов // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1987. –
№ 4 (46). – С. 10–12 ; Обеспечение безопасности работы с документами в читальном зале архива
53
− «Архивоведение. Археография»111 (також виходила під назвою «Архивное дело,

архивоведение, археография»112);
[Текст] / пер. Н. Е. Зверевой // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. – М. :

ВНИИДАД, 1987. – № 5 (47). – С. 13–14 ; Контроль за климатическими условиями в архивах [Текст] /
пер. Л. Н. Вороновой, Н. Е. Зверевой // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. –
М. : ВНИИДАД, 1988. – № 3 (50). – С. 11–13 ; Макаренко Э. Н. Проблемы обеспечения сохранности мик-
рофильмов [Текст] : реферативное сообщение по зарубежным источникам / Э. Н. Макаренко // Обес-
печение сохранности документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1989. – № 4 (55). – С. 2–7 ;
Тихонова С. А., Устинов В. А. Архивное хранение информации на лазерных дисках (США) [Текст] : рефе-
ративное сообщение по зарубежным источникам / С. А. Тихонова, В. А. Устинов // Обеспечение со-
хранности документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1990. – № 2 (57). – С. 2–11 ; Звере-
ва Н. Е. Обеспечение сохранности фотодокументов [Текст] : реферативное сообщение по зарубежным
источникам / Н. Е. Зверева // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. – М. :
ВНИИДАД, 1991. – № 3 (62). – С. 2–4 ; Обеспечение безопасности в здании Национального архива США
[Текст] / пер. Л. Н. Вороновой // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. М. :
ВНИИДАД, 1991. – № 3 (62). – С. 13–16 ; Зверева Н. Е. Проблема взаимоотношений между архивистами
и специалистами в области консервации [Текст] : реферат / Н. Е. Зверева // Обеспечение сохранности
документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1992. – № 1 (64). – С. 4–9 ; Воронова Л. Н. Новое
здание Национального архива США [Текст] : реферат / Л. Н. Воронова // Обеспечение сохранности
документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1992. – № 1 (64). – С. 16–18 ; Оплата услуг по раз-
множению документов в Национальном архиве США (по данным на 1986 г.) [Текст] // Обеспечение
сохранности документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1992. – № 1 (64). – С. 18–20 ; Новая
роль хранителя в архивах и библиотеках. Реферативное сообщения по зарубежным источникам Золо-
тухина И. Г. // Обеспечение сохранности документов. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1992. –
№ 1 (64). – С. 2–4.
111 Национальная комиссия по публикации исторических источников и документов [Текст] // Архи-
воведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1978. – № 3. – С. 12–14 ; Отделы ар-

хивных документов Библиотеки Конгресса США [Текст] : короткое сообщение // Архивоведение, ар-
хеография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1980. – № 2 (9). – С. 11–12 ; Сравнительная оценка
традиционного и автоматизированного поиска документов в архивах (США) [Текст] // Архивоведе-
ние, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1981. – № 5 (17). – С. 7–9 ; Эксплуатация
автоматизированной системы информации А-I, разработанной Национальным архивом и службой
документации США (НАРС) [Текст] // Архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. :
ВНИИДАД, 1981. – № 5 (17). – С. 9–12 ; Национальная информационная система США для архивов и
коллекций рукописей [Текст] // Архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД,
1981. – № 5 (17). – С. 13–14 ; Информационные системы в архивах и хранилищах рукописей США
[Текст] : реферат // Архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1984. –
№ 5 (32). – С. 12–14 ; Гармаш В. Н. Устная история как источник пополнения архивных коллекций в
США [Текст] : реферат / В. Н. Гармаш // Архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. :
ВНИИДАД, 1985. – № 2 (34). – С. 5–8 ; Оганов В. Е. Деятельность генеалогического общества Юта по
собиранию устных родословных [Текст] : реферат / В. Е. Оганов // Архивоведение, археография. Экс-
пресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1985. – № 2 (34). – С. 10–11 ; Гармаш В. Н. О первых советско–
американских встречах архивистов в Москве и Вашингтоне. Точка зрения американских архивистов
[Текст] : реферат / В. Н. Гармаш // Архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИ-
ДАД, 1989. – № 1 (55). – С. 18–20 ; Гармаш В. Н. Взгляд на значение архивов для будущего [Текст] : ре-
ферат / В. Н. Гармаш // Архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1989. –
№ 2 (56). – С. 2–4 ; Гармаш В. Н. Общество архивистов США [Текст] : реферат / В. Н. Гармаш // Архиво-
ведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1989. – № 3 (57). – С. 6–8.
112 Гармаш В. Н. Профессиональная подготовка архивистов в США [Текст] : реферат / В. Н. Гармаш //
Архивное дело, архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1990. – № 3 (63). –

С. 11–14 ; Гармаш В. Н. Совершенствование научно-справочного аппарата в архивах США [Текст] : ре-
ферат / В. Н. Гармаш // Архивное дело, архивоведение, археография. Экспресс-информация. – М. :
ВНИИДАД, 1990. – № 4 (64). – С. 19–24 ; Гельман-Виноградов К. Б. Архивы и нетрадиционные объекты
исторического познания [Текст] : реферат / К. Б. Гельман-Виноградов // Архивное дело, архивоведе-
ние, археография. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1991. – № 3 (69). – С. 2–5 ; Решетников В. И.
Проблемы каталогизации картографических документов для автоматизированных информационных
систем [Текст] : реферат / В. И. Решетников // Архивное дело, архивоведение, археография. Экспресс-
информация. – М. : ВНИИДАД, 1991. – № 6 (72). – С. 8–10.
54
РОЗДІЛ 1
− «Документоведение»113 (також видавалася під назвою «Документоведение.

Документационное обеспечение управления»114).
У випусках публікувалися реферативні повідомлення за вітчизняними і зару-
біжними джерелами, у тому числі й про стан архівної справи у США. Серії випус-
калися двічі на рік накладом до 500 примірників і розповсюджувалися за перед-
платою, текст кожного реферату сягав не більше 2–4 сторінок формату А5 і лише
передавав основну думку, представлену у реферованій публікації. Проте не мож-
на зменшувати значення роботи галузевого центру науково-технічної інформа-
ції ВНДІДАСу, який у такий спосіб інформував архівістів СРСР про тенденції роз-
витку архівної справи за кордоном.
113 Об организации образцового «бездокументного» учреждения [Текст] // Документоведение. Экс-
пресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1980. – № 1 (4). – С. 6–7 ; Управление документацией в учрежде-

ниях будущего (США) [Текст] : реферат // Документоведение. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД,
1980. – № 2 (5). – С. 1–4 ; Круг обязанностей управляющих документацией в учреждении (США)
[Текст] : реферат // Документоведение. Экспресс-информация. – М .: ВНИИДАД, 1980. – № 2 (5). – С. 5.
114 Блоштейн Е. А., Макаренко З. Н. О тенденциях роста численности служащих и объема управленче-
ской документации в США [Текст] : реферат / Блоштейн Е. А., Макаренко З. Н. // Документоведение.

Документационное обеспечение управления. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1982. – № 1 (9). –
С. 6–7 ; Макаренко З. Н. Закон о сокращении объема работы с документами [Текст] : реферат / Мака-
ренко З. Н. // Документоведение. Документационное обеспечение управления. Экспресс-информация. –
М. : ВНИИДАД, 1982. – № 1 (9). – С. 8 ; Чуковенков А. Ю. Этапы становления учреждения будущего
[Текст] : реферат / А. Ю. Чуковенков // Документоведение. Документационное обеспечение управле-
ния. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1982. – № 1 (9). – С. 10–12 ; Кузнецов Н. П., Чуковенков А. Ю.
Некоторые тенденции автоматизации процессов документирования управленческой деятельности
за рубежом [Текст] : реферат / Н. П. Кузнецов, А. Ю. Чуковенков // Документоведение. Документаци-
онное обеспечение управления. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1982. – № 2 (10). – С. 2–11 ;
Правительственный «круглый стол» по внедрению закона о сокращении работы с документами
[Текст] // Документоведение. Документационное обеспечение управления. Экспресс-информация. –
М. : ВНИИДАД, 1982. – № 2 (10). – С. 12 ; Кочетков Г. Б. Использование Закона о сокращении работы с
документами и внедрение ЭВМ в Федеральном правительстве США [Текст] : реферативное сообщение
по зарубежным источникам / Г. Б. Кочетков ; ин-т США и Канады // Документоведение. Документаци-
онное обеспечение управления. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1984. – № 2 (14). – С. 4–6 ; Чу-
ковенков А. Ю. Необходимость интеграции информационных технологий и научных дисциплин при
автоматизации учреждений [Текст] : реферат / А. Ю. Чуковенков // Документоведение. Документаци-
Блоштейн Е. А. Эффективность применения интегрированной системы автоматизации обработки
текстовых документов [Текст] : реферат / Е. А. Блоштейн // Документоведение. Документационное
обеспечение управления. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1985. – № 2 (16). – С. 10–11 ; Бло-
штейн Е. А., Гармаш В. Н. Американский специалист об отсутствии прогресса в управлении федераль-
ной документацией в США [Текст] : реферат / Е. А. Блоштейн, В. Н. Гармаш // Документоведение. До-
кументационное обеспечение управления. Экспресс-информация. – М. : ВНИИДАД, 1987. – № 2 (20). –
С. 22–24 ; Гармаш В. Н. Управление документацией местного правительства в штате Нью-Йорк
[Текст] : сообщение по зарубежным источникам / В. Н. Гармаш // Документоведение. Документаци-
Закон о документах местного правительства штата Нью-Йорк (Извлечения) [Текст] / пер. В. Н. Гар-
маш // Документоведение. Документационное обеспечение управления. Экспресс-информация. – М. :
ВНИИДАД, 1989. – № 1 (23). – С. 11–15 ; Гармаш В. Н. О работе центров документации в США [Текст] :
сообщение по зарубежным источникам / В. Н. Гармаш // Документоведение. Документационное обес-
печение управления. Экспресс-информация. – М : ВНИИДАД, 1990. – № 2 (26). – С. 11–18.
55
Переклади здійснювалися також для службового користування керівництва

архівної галузі СРСР, а згодом Російської Федерації115. Зокрема, були перекладені
матеріали про крадіжки бібліотечних і архівних матеріалів у США, опис 12 функ-
ціональних модулів Автоматизованої інформаційної системи Національного ар-
хіву США116.
У СРСР архівознавцями не було створено жодної фундаментальної праці з
історії та діяльності архівів США, однак численні переклади і реферати свідчать
про постійну увагу до архівної справи заокеанського опонента. Вони мали ваго-
ме значення у вивченні досвіду американських архівістів, дозволяли в умовах
«холодної війни» уникнути ідеологізації і перекосів у висвітленні теорії і практи-
ки архівної справи США і зосередитися на професійних здобутках американських
колег. Тож внесок фахівців ГАУ при Раді Міністрів СРСР та ВНДІДАСу залишаєть-
ся непересічним донині.
У пострадянський період російські архівісти продовжили практику перекла-
ду російською мовою, реферування та анотування статей американських архівіс-
тів, які ВНДІДАС публікує в інформаційному збірнику «Документоведение и ар-
хивное дело за рубежом». Зокрема, в останніх числах надруковано переклади
праць Р. Джімерсона, М. Дж. Еванса, Стратегічний план NARA на 2006–2016 рр.,
численні анотації тощо.
Таким чином, у радянському архівознавстві періоду 1936–1985 рр. відсутні
дослідницькі праці з історії, теорії і практики архівної справи у США. У СРСР архі-
115 О защите государственных секретов в США, Великобритании, Франции и ФРГ (Законы и норматив-
ные акты за разные годы) [Текст]. – СИФ ОЦНТИ . – Инв. № 1143 «п» (машинопись). –172 с. (про США
на С. 4–84) ; Хикерсон Т. Стандарты на системы управления архивной информацией [Текст] /
Т. Хикерсон ; пер. с англ. Гармаш В. Н. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1240 «п» (машинопись). – 4 с. ;
Гинта М. Национальная комиссия по публикации исторических источников и документов и ее влия-
ние на издание сборников документов в 1964–1984 гг. в США (журнал «American Archivist», 1986,
Vol. 49, № 2, Р. 134–141) [Текст] / М. Гинта ; пер. с англ. Гармаш В. Н. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. –
Инв. № 982 «п» (машинопись). – 10 с. ; Роудз Дж. Роль архивов и управления документации в нацио-
нальных информационных системах (опубліковано в Париже, 1989 по программе RAMP) [Текст] /
Дж. Роудз. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1064 «п» (машинопись). – 21 с. ; Бенедон У. Что такое
центры документации и как они себя зарекомендовали (журнал «The International Records Manage-
ment Journal», 1988, July, Vol. 4, № 3, P. 3–12) [Текст] / У. Бенедон ; пер. с англ. Гармаш В. Н. – СИФ ОЦ
НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1066 «п» (машинопись). – 14 с. ; Закон 373 – 12 августа 1955 г. (Глава 859,
поправки к Закону о государственной собственности и административных службах от 1949 г.)
[Текст] / пер. с англ. Н. Е. Зверевой [1991]. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1072 «п» (машинопись). –
5 с. ; Тиражирование документов в Национальном архиве США (цены на работы по состоянию на
1986 г.) [Текст] / пер. с англ. В. Н. Гармаш [1992]. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1090 «п» (ма-
шинопись). – 3 с. ; Новое здание Национального архива США. Статистические данные о здании архива
и его оснащении) [Текст] ; пер. с англ. Вороновой Л. Н. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. –
Инв. № 1213 «п» (машинопись). – 4 с. ; Макнил Х. Этические нормы хранения частной информации в
государственных архивах (журнал «Archivaria», 1991, Summer, № 32, Р. 138–144) [Текст] / Х. Макнил ;
пер. с англ. Зверевой Н. Е. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. – Инв. № 1122 «п» (2) (машинопись). – 10 с.
116 Профилактика и средства безопасности в Национальном архиве США. Доклад помощника
Архивиста США В. Дж. Стюарта, представленного на 2-м заседании Комитета МСА по строительству и
оснащению зданий архивов (Вена, июнь 1990 г.) [Текст] / пер. с англ. Л. Н. Вороновой. – СИФ ОЦ НТИ
ВНИИДАД. – Инв. № 1211 «п» (машинопись). – 10 с. ; Архивная информационная система в
Национальном архиве США (1996) [Текст] / пер. с англ. В. Н. Гармаш [1998]. – СИФ ОЦ НТИ ВНИИДАД. –
Инв. № 1239 «п» (машинопись). – 11 с.
56
РОЗДІЛ 1
вісти вивчали досвід американських колег завдяки публікаціям перекладів і ре-

фератів статей американських авторів, здійснених ГАУ при Раді Міністрів СРСР
та ВНДІДАСом. Зацікавленості зарубіжним архівознавством, у тому числі архів-
ною справою у США, сприяли лекції Н. В. Бржостовської, прочитані студентам
МДІАІ, який у радянські часи був єдиним центром підготовки архівістів у СРСР.
На погляд автора, у цей період найбільш плідне студіювання американських ар-
хівів, у тому числі їх історії, відбувалось у Канаді. Найвагомішим здобутком ка-
надського зарубіжного архівознавства є дисертація У. Бердселла з історії Конфе-
ренцій американських архівістів. У цілому за півстоліття від утворення Націо-
нального архіву США у світовій історіографії було здійснено лише перші спроби
висвітлення історії архівів та архівної справи Сполучених Штатів.
Із другої половини 1980-х рр. – початку 1990-х рр. учені й архівісти різних
країн усе більше звертаються до теорій і практики роботи американських архіві-
стів. Декілька чинників відіграють ключову роль у зростанні інтересів зарубіж-
них архівістів до визначеної тематики досліджень:
– по-перше, архівісти США мають значні здобутки у розвитку архівної теорії,
насамперед експертизи цінності документів. У цій сфері ідеї американських архі-
вістів, особливо Т. Р. Шелленберга, викликають дискусії і науковий інтерес усієї
світової архівної спільноти. Розвиток архівної теорії в США висвітлено у працях
канадських дослідників Р. Клампенхауера, В. Лем’є, Т. Кука, П. Расселла,
Л. Дюранті, Н. Фортьє, німецької вченої А. Менне-Харіц, радянських-російських
дослідників В. М. Виноградова, В. М. Гармаш, І. В. Безбородової, українських вче-
них С. В. Сельченкової, К. Т. Селіверстової, І. Б. Матяш, ізраїльського архівіста
П. Алсберг а117.
117 Klumpenhouwer R. Concepts of value in the archival appraisal literature: an historical and critical analysis.
A thesis submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of master of archival studies in the
faculty of arts [Text] / Richard Klumpenhouwer. – School of library, archival and information studies and the
Department of history the University of British Columbia, October 1988. – 161 р. ; Lemieux V. Applying Mintz-
berg's Theories on Organizational Configuration to Archival Appraisal [Text] / Victoria Lemieux // Ar-
chivaria. – 1998, Fall. – № 46. – Р. 17–63 ; Cook T. The archival appraisal of records containing personal infor-
mation: A RAMP study with guidelines [Text] / prepared by Terry Cook [for the] General Information Pro-
gramme and UNISIST. – Paris, UNESCO, 1991. – 99 р. Cook T. What is Past is Prologue: A History of Archival
Ideas Since 1898, and the Future Paradigm Shift [Text] / Terry Cook // Archivaria. – 1997, Spring. – № 43. –
Р. 17–63 ; Russell P. A. The Manx Peril: Archival Theory in Light of Recent American Historiography [Text] /
Peter A. Russell // Archivaria. – 1991, Summer. – № 32. – Р. 124–137 ; Duranti L. The Concept of Appraisal
and Archival Theory [Text] / Luciana Duranti // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – Р. 328–
344 ; Fortier N. Patterns of Organization and Records Creation in Scientific Research: The Work of the Ameri-
can Institute of Physics [Text] / Normand Fortier // Archivaria. – 2002, Fall. – № 54. – Р. 118–123 ; Menne-
Haritz A. Appraisal or Documentation: Can We Appraise Archives by Selecting Content? [Text] / Ange-
lika Menne-Haritz // American Archivist. – 1994, Summer. – Vol. 57. – № 3. – Р. 528– 542 ; Виноградов В. М.
Некоторые тенденции развития архивоведения в США [Текст] / В. М. Виноградов // Археографичес-
кий ежегодник за 1984 год. – Москва : Наука, 1986. – С. 88–100 ; Виноградов В. М., Гармаш В. Н.
Современное архивоведение в США: проблемы и поиски решения. Аналитический обзор [Текст] /
В. М. Виноградов, В. Н. Гармаш // Обзорная информация. – М. : ГАУ при Совете Министров СССР,
57
Варта уваги дискусія з приводу архівної теорії, що відбулася в другій полови-

ні 1980-х рр. в СРСР. В. М. Виноградов здійснив огляд підходів американських
архівістів до комплектування архівів, організації інформаційного пошуку та роз-
витку архівної теорії в США. Він дійшов висновку про невідповідність існуючої
на той час системи оцінки документів потребам експертизи нетрадиційних видів
документів, у тому числі машиночитаних; указав на недооцінку американськими
архівістами значення архівних інформаційно-пошукових засобів, наявність роз-
риву між зростаючими обсягами архівних документів і можливостями їх освоєн-
ня за допомогою традиційного науково-довідкового апарату; піддав критиці ев-
ристичний пошук, тезу про «всезнайство» архівіста, створення автоматизованих
інформаційно-пошукових систем. Позитивно оцінивши міркування Фр. Бурка
про нагальну потребу виходу архівної теорії у більш широку сферу історико-
філософських і інформаційних проблем, або так званої «архівної філософії», Ви-
ноградов зазначив, що для американських архівістів «архівна філософія» була
віддаленою перспективою, у той час як радянські архівознавці вже давно здійс-
нили перехід від емпіричної стадії до теоретичної118. Згодом В. М. Виноградовим
та В. М. Гармаш був підготовлений аналітичний огляд 119, у якому вони вказали
на емпіризм і практику як домінуючу рису архівознавчих досліджень у США. Од-
нак, зазначили автори огляду, емпіризм привів американців до «наукового банк-
рутства»120 та «глухого кута»121.
ВНИИДАД, 1987. – № 21. – 36 с. ; Безбородова И. В. Теория и методика современного архивоведения в

США [Текст] / И. В. Безбородова. – М. : МГИАИ, 1990. – С. 36–39, 40–82 ; Безбородова И. В. Актуальные
проблемы архивоведения в хрестоматии американских архивистов [Текст] / И. В. Безбородова //
Классификация, комплектование и экспертиза ценности документов в советском архивоведении
(1917–1987 гг.) : межвузовский сборник научных трудов / ред. К. Б. Гельман-Виноградов,
Б. С. Илизаров. – М. : МГИАИ, 1989. – С. 144–155 ; Експертиза цінності управлінських документів:
історія, теорія, методика [Текст] : наук.-метод. посіб. / С. В. Сельченкова, К. Т. Селіверстова ;
Укрдержархів, УНДІАСД. – К. ; Рівне, 2011. – С. 45–46 ; Матяш І. Архівознавство: методологічні засади
та історія розвитку [Текст] / Ірина Матяш. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. – С. 316–
345 ; Alsberg P. The Israel State Archives as a source for the history of Palestine during the period of Ottoman
rule [Text] / Paul Alsberg // Studies on Palestine during the Ottoman Period / Ed. by Moshe Ma’oz. – Jerusa-
lem : Magnes Press, 1975. – 582 p. ; Alsberg P. The Israel State Archives [Text] / Paul Alsberg // Archivaria. –
1978, Winter. – № 7. – Р. 70–75 ; Alsberg P. The Israel State Archives [Text] / Paul Alsberg // Guides to the
archives in Israel. Vol. 1. – Jerusalem : Israel Archives Association, 1991. – 106 p. ; Guide to the archives in
Israel [Text] / Ed. by P. A. Alsberg. – Jerusalem : Israel Archives Association, 1973. – 257 р. ; In Memoriam:
Paul Alsberg // International Council on Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.wien2004.ica.org/en/node/813. – Title from screen ; Aloufi Z. Apprisal at the Municipal Archives in
Israel [Text] / Zohar Aloufi. – Atlanti ; Trieste, 2008. – Vol. 18. – P. 287–295.
118 Виноградов В. М. Некоторые тенденции развития архивоведения в США [Текст] /
В. М. Виноградов // Археографический ежегодник за 1984 год. – М. : Наука, 1986. – С. 88–100.
119 Виноградов В. М., Гармаш В. Н. Современное архивоведение в США: проблемы и поиски решения.
Аналитический обзор [Текст] / В. М. Виноградов, В. Н. Гармаш // Обзорная информация. – М. : ГАУ при

Совете Министров СССР, ВНИИДАД, 1987. – № 21. – 36 с.
120 Там же. – С. 4–7.
121 Там же. – С. 5.
58
РОЗДІЛ 1
Відтак протилежних висновків стосовно розвитку архівної теорії у США дій-

шла І. В. Безбородова. Вона зазначила, що в працях радянських авторів [ішлося
про аналітичний огляд В. М. Виноградова та В. М. Гармаш] різко критикувалися
теоретичні розробки американських архівістів і робився «безвідрадний висно-
вок про “глухий кут”, у який зайшла буржуазна теорія архівознавства», але
«питання, що дискутуються на сторінках американських архівних видань, дійсно
складні і не вирішуються як в арифметичній задачі з однією можливою відповід-
дю». Свою мету І. В. Безбородова вбачала у спробі «розібратися в цьому питанні
без упередженості і з урахуванням конкретно-історичних умов». Вона вказала на
той факт, що «молоді архіви США природно мають молоду теорію», на формуван-
ня якої здійснили серйозний вплив традиції європейського архівознавства, ви-
моги уряду, який створив архів насамперед для забезпечення своєї діяльності,
бурхливий розвиток копіювально-розмножувальної техніки та поява автомати-
зованих інформаційних систем, сильний вплив бібліотекарів та істориків і, голо-
вне, децентралізація американської архівної системи. Звідси і походить відсут-
ність єдиної, загальноприйнятої теорії експертизи цінності документів. Однак те,
що «американські архівісти критично підходять до своїх теоретичних розробок і
порушують серйозні питання, свідчить про наближення архівної наукової думки
до нового етапу і дозволяє очікувати плідних результатів»122. І. В. Безбородова
писала: «Не вступаючи в дискусію з авторами огляду з приводу «глухого кута», у
який завів емпіризм американську архівістику, хотілося б звернути увагу на де-
які позитивні моменти, що характеризують практичну діяльність архівістів. До
цих моментів слід віднести широке застосування сучасної обчислювальної техні-
ки в архівах США, глибоке опрацювання питань, пов’язаних з придбанням фондів
і колекцій особового походження, і, нарешті, високу культуру обслуговування
дослідників в архівах. У це поняття входить надзвичайно простий порядок запи-
су до бібліотеки (де зберігаються рукописи) або архіву, забезпечення дослідника
масою друкованої інформації, швидке і якісне виконання замовлення (протягом
години), можливість копіювання значної частини документів, застосування засо-
бів автоматизованого пошуку інформації». Вона підкреслила, що її думка ґрунту-
ється не лише на вивченні праць американських архівістів, а й на особистих вра-
женнях від візитів до Національного архіву США та Відділу рукописів Бібліотеки
Конгресу США123.
Директор Центру міжнародних досліджень сучасних документів і архівів Уні-
верситету Британської Колумбії Л. Дюранті, аналізуючи розвиток теорії експертизи
122 Безбородова И. В. Теория и методика современного архивоведения в США [Текст] /
И. В. Безбородова. – М. : МГИАИ, 1990. – С. 36–39, 40–82.

123 Безбородова И. В. Актуальные проблемы архивоведения в хрестоматии американских архивистов
[Текст] / И. В. Безбородова // Классификация, комплектование и экспертиза ценности документов в

советском архивоведении (1917–1987 гг.) : межвузовский сборник научных трудов / ред. К. Б. Гельман-
Виноградов, Б. С. Илизаров. – М. : МГИАИ, 1989. – С. 144–155.
59
цінності у США, піддала критиці ідеї Т. Р. Шелленберга. Учена зазначила, що ви-

значення архіву, наведене Шелленбергом, теоретично помилкове не тому, що він
увів до нього елемент цінності документів для дослідника, а тому, що зробив йо-
го на «бідній прагматичній основі». Шелленберг, писала Дюранті, прагнув лише
розробити методи, спрямовані на приведення архівів до ладу для використання
дослідниками, сприймав те, що архівісти потребують правил і процедур, але не
базував ці правила на ідеях про універсальну природу архівів. Дюранті дійшла
висновку про те, що ідеї Шелленбер-
га відхилили американських архівіс-
тів від класичної архівної теорії
«західного світу»124. На адресу
Т. Р. Шелленберга критично висло-
вилася й А. Менне-Харіц, директор
Архівної школи у Марбурзі. Проана-
лізувавши критерії цінності, вста-
новлені Т. Р. Шелленбергом, вона
зазначила, що на нього значно впли-
нули ідеї американського архівіста
німецького походження Е. М. Поз-
нера. Однак Шелленберг, на думку
вченої, не зрозумів різниці між до-
казовою та інформаційною цінністю
документів і тому його теорія веде
архівістів у неправильному напря-
мі125. Характеризуючи наукові здо-
бутки самого Е. М. Познера, який до
Другої світової війни очолював
Прусський державний архів, учена
високо оцінила його праці, опублі-
ковані у збірці «Archives and the Pub-
lic Interest», і навіть, використавши
метафоричне порівняння, назвала
Познера будівельником, який про- Обкладинка збірника праць Е. М. Познера,
видана до 75-річчя вченого за редакцією
кладає мости між старим і новим К. Мандена та з передмовою А. Менне-Харіц
світом архівів126. Позитивну оцінку (перше видання 1967 р., друге – 2006 р.)
124 Duranti L. The Concept of Appraisal and Archival Theory [Text] / Luciana Duranti // American Archivist. –
1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – Р. 328–344.

125 Menne-Haritz A. Appraisal or Documentation: Can We Appraise Archives by Selecting Content? [Text] /
Angelika Menne-Haritz // American Archivist. – 1994, Summer. – Vol. 57. – № 3. – Р. 528– 542.
126 Menne-Haritz A. Ernst Posner's Archives and the Public Interest [Text] / Angelika Menne-Haritz // Ameri-
can Archivist. – 2005, Fall-Winter. – Vol. 68. – № 2. – Р. 323–332.
60
РОЗДІЛ 1
здобуткам Т. Р. Шелленберга надала І. Б. Матяш, яка

вперше в Україні висвітлила біографію та науковий вне-
сок знаного американського архівіста. Дослідниця вка-
зала на використання його ідей у наукових працях німця
Г. Бумса, канадця Т. Кука та їх практичне застосування в
архівах Німеччини і Канади. Матяш підкреслила той
факт, що родина Шелленберга походить з України, де-
тально охарактеризувала зміст його книг «Modern Ar-
chives: Principles and Techniques» та «The Management of
Archives»127;
– по-друге, США фактично стали першою країною, у
АНЖЕЛІКА якій у державних органах, в установах і на підприємствах
МЕННЕ-ХАРІЦ,
директор Архівної школи стала масово впроваджуватися комп’ютеризація та
Марбургу, дослідниця створюватись електронні документи, тому американсь-
спадщина Е. М. Познера
кі архівісти першими зустрілися із проблемами їх відбо-
ру, зберігання, описування та використання. Архіви США першими почали вико-
ристовувати автоматизовані інформаційні технології в архівній справі, створю-
вати електронні каталоги і бази даних, для яких із метою описування архівних
документів розробляти стандарти.
Наприкінці 1990-х рр. впровадження інформаційних технологій в архівах
США привернуло увагу архівістів Німеччини, делегація яких цілеспрямовано ви-
вчала досвід американських архівістів 1998 року. У звіті А. Менне-Харіц указала
на занепокоєність архівістів США швидким розвитком інформаційних техноло-
гій і можливістю втрати цифрової документальної спадщини через постійні змі-
ни програмного і комп’ютерного забезпечення. Учена вважала, що експерименти
NARA в царині електронних документів можуть стати основою для архівної стра-
тегії їх довгострокового зберігання. Позитивна оцінка американського архівного
стандарту EAD128, надана А. Менне-Харіц, привела до його впровадження в Бун-
десархіві, Архівній школі Марбурга, державному архіві Північної Рейн-
Вестфалії. Із Німеччини EAD поширився Великобританією, Францією та іншими
країнами Європи129. Реалізації проекту по застосуванню стандарту EAD в архівах
127 Матяш І. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку [Текст] / Ірина Матяш. – К. :
Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. – С. 316–345.

128 Eckelmann S. Neue Medien im Archiv: Onlinezugang und elektronische Aufzeichnungen [Text] /
S. Eckelmann, H.-D. Kreikamp, A. Menne-Harits, W. Reininghaus // Bericht über eine Studienreise nach Nor-
damerika, 10–21 Mai 1999. – Archivschule Marburg, 2000. – P. 20, 22–39, 56–62, 79–81.
129 Federal Archives, Germany: Proposal for a pilot project supported by the Andrew W. Mellon Foundation
International Standards for Online Finding Aids in German Archives [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.bundesarchiv.de/imperia/md/content/daofind/projektantag_englisch.pdf. – Title from screen ;
EAD in Germany. Application in the Federal Archives: MidosaXML BASYS-Fox [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.bundesarchiv.de/imperia/md/content/bundesarchiv_de/fachinformation/eadeac.pdf. –
Title from screen.
61
Великобританії та Канади присвятили праці британські дослідники С. Хіггінс і

Г. Інгліс та канадський вчений Т. Хатчінсон130. Канадськими дослідниками також
проаналізовано існуючі практики описування електронних документів у націо-
нальних архівах США і Канади (Дж. Драйден) та результати проектів Університе-
ту Пітсбурга та NHPRC із вивчення функціональних вимог до електронних доку-
ментів як доказових свідчень (В. Дафф)131. Історію створення американського
стандарту EAD, його синтаксис, елементи та атрибути, роль і місце EAD в архів-
них процесах досліджено у дисертації російського вченого С. Г. Єремеєва. Він дій-
шов висновку про те, що належність авторства EAD американським і канадським
архівістам аж ніяк не може бути підставою для його обмеженого застосування в
архівах інших держав132. Український учений Г. В. Папакін вважав стандарт EAD
абсолютно новим словом у сфері стандартів архівного описування. Разом із тим
вчений пророкував йому великий шлях удосконалення і боротьби із конкурен-
том – стандартом Міжнародної ради архівів ISAD(G)133.
Законодавчо-нормативне регулювання управління електронними докумен-
тами було предметом уваги російських учених М. В. Ларіна, Ю. М. Кукаріної та у
контексті дослідження нормативно-методичного забезпечення діяльності орга-
нів влади Російської Федерації О. І. Рискова 134. Директор ВНДІАСу М. В. Ларін ви-
130 Higgins S. Implementing EAD: the experience of the NAHSTE project [Text] / Sarah Higgins, Gavin Inglis //
Journal of the Society of Archivists. The Official Journal of the Archives and Records Association. – 2003. – Vol.
24. – Iss. 2. – Р. 199–214 ; Hutchinson T. Strategies for Searching Online Finding Aids: A Retrieval Experiment
Shift [Text] / Tim Hutchinson // Archivaria. – 1997, Fall. – № 44. – Р. 17–63 ; Hutchinson T. Stratagies for Search-
ing Online Finding Aids: A Correction [Text] / Tim Hutchinson // Archivaria. – 1998, Spring. – № 45. – Р. 4.
131 Dryden J. E. Archival Description of Electronic Records: An Examination of Current Practices [Text] /
Jean E. Dryden // Archivaria. – 1995, Fall. – № 40. – Р. 99–108 ; Duff W. M. Ensuring the Preservation of Reli-
able Evidence: A Research Project Funded by the NHPRC [Text] / Wendy M. Duff // Archivaria. – 1996, Fall. –
№ 42. – Р. 28–45.
132 Еремеев С. Г. Унификация описания архивной документной информации: отечественный и зару-
бежный опыт (1960–1990–е гг.) [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук :
спец. 05.25.02 «Документалистика, документоведение, архивоведение» / Еремеев Станислав Георгие-
вич. – М. : ВНИИДАД, 2002. – 22 с. ; Єремеєв С. Г. Американський дескриптивний стандарт EAD: історія,
структура, термінологія, можливості використання [Текст] / С. Г. Єремеєв // Студії з архівної справи
та документознавства. Т. 13. – К. : Державний комітет архівів України, Український науково-
дослідний інститут архівної справи та документознавства, 2005. – С. 104–111.
133 Папакін Г. В. Загальний міжнародний стандарт архівного описування ISAD (G) та перспективи його
впровадження в Україні (на прикладі фамільного фонду Скоропадських ЦДІАК) [Текст] / Геор-
гій Володимирович Папакін // Архіви України. – 2001, липень–жовтень. – № 4–5 (247). – С. 3–24.
134 Рысков О. И. Исследование нормативно-методического обеспечения и практики применения элек-
тронных документов в деятельности федеральных органов исполнительной власти Российской Фе-

дерации (1993–2004 гг.) [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук : спец.
05.25.02 «Документалистика, документоведение, архивоведение» / Рысков Олег Игоревич. –
М. : ВНИИДАД, 2004. – 15 с. ; Рысков О. И. Об основных направлениях деятельности зарубежных архив-
ных органов в области исследования и нормативного регулирования работы с электронной докумен-
тацией [Текст] / О. И. Рысков // Секретарское дело. – М., 2005. – № 3 (55). – С. 75–85 ; Рысков О. И. Ос-
новные направления деятельности Национального архива США (NARA) в области управления элек-
тронными документами федеральных учреждений [Текст] / О. И. Рысков // Секретарское дело. Еже-
месячный профессиональный журнал. – М., 2004. – № 2 (43). – С. 51–53 ; Рысков О. И. Вопросы управле-
ния документами в законодательстве США [Текст] / О. И. Рысков // Секретарское дело. Ежемесячный
профессиональный журнал. – М., 2005. – № 6 (58). – С. 38–41.
62
РОЗДІЛ 1
світлив окремі аспекти законодавства США в управлінні електронними докумен-

тами, у тому числі у «хмарах», розглянув наслідки Меморандуму Президен-
та США Б. Обами «Управління урядовими документами» від 28 листопада
2011 року135. У дисертації Ю. М. Кукаріної проаналізовано формування і розвиток
поняття «електронний документ» у законодавстві США. Визначення «електрон-
ного документа» дослідниця виявила у федеральному законі «Про електронні
підписи у міжнародних і внутрішньодержавних торгових відносинах», модельно-
му законі «Про електронні угоди» та законі штату Нью-Йорк «Про електронні
документи та електронні підписи». У законах окремих штатів (Нью-Мексико,
Джорджія) ученою встановлено наявність загального поняття «документ», до
якого належать й електронні документи136. В Україні Г. В. Боряком досліджено
створення єдиного веб-порталу для доступу до ресурсів NARA та досвід архівіс-
тів США у запобіганні архівним і бібліотечним крадіжкам. Останній учений на-
звав типовим і показовим із прагматичної точки зору, особливо в частині роз-
роблення обов’язкових до виконання усіма співробітниками архівів чітких ін-
струкцій та навчання персоналу. Головний фактор, із яким, на думку Боряка, не-
здатні боротися й американці, – це професійна зрада, а встановити електронний
135 Ларин М. В. Управление документацией в организациях [Текст] / Михаил Васильевич Ларин. – М. :
Научная книга, 2002. – 286 с. ; Ларин М. В., Рысков О. И. Электронные документы в управлении. Научно-
методическое пособие [Текст] / М. В. Ларин, О. И. Рысков. – М., 2008. – 208 с. ; Ларин М. В. О
государственной политике США по управлению официальными документами (доклад) [Текст] /
М. В. Ларин // Документация в информационном обществе: «облачные» технологии и электронный
документооборот [XIX Международная научно-практическая конференция] ; Федеральное архивное
агентство, Всероссийский научно-исследовательский институт документоведения и архивного дела. –
М., 2012. ; Ларин М. В. Управление электронными документами. Зарубежная практика // Дело-
производство. – 2013. – № 1 [Электронный ресурс] // Управление персоналом. – Режим доступа:
http://www.top-personal.ru/officeworkissue.html?277. – Название с экрана.
136 Кукарина Ю. М. Электронный документ и электронная цифровая подпись в законодательстве США
[Текст] / Ю. М. Кукарина // Делопроизводство. – М., 2002, апрель–июнь. – № 2. – С. 30–33 ;

Кукарина Ю. М. Законодательное и нормативно-методическое регулирование использования
электронных документов и электронной цифровой подписи в странах СНГ [Текст] / Ю. М. Кукари-
на // Делопроизводство. Информационно-практический журнал. – М., 2002, июль–сентябрь. – № 3. –
С. 75–78 ; Кукарина Ю. М. Электронный документ и электронная подпись в законодательных актах
США (на примере законов штатов ЮТА, Калифорния, Нью–Мексико и Вашингтон) [Текст] /
Ю. М. Кукарина // Секретарское дело. – 2005, № 3 (55). – С. 44–48 ; Кукарина Ю. М. Электронный
документ и электронная подпись в законодательных актах США (на примере законов штатов
Флорида, Миссисипи, Джорджия, Миннесота, Индиана, Техас и Орегон) [Текст] / Ю. М. Кукарина //
Секретарское дело. Ежемесячный профессиональный журнал. – М., 2005. – № 4 (56). – С. 53–57 ;
Кукарина Ю. М. Электронный документ и электронная подпись в законодательных актах США (на
примере законов штатов Небраска, Висконсин, Миссури, Нью-Йорк и федеральных законов) [Текст] /
Ю. М. Кукарина // Секретарское дело. Ежемесячный профессиональный журнал. – М., 2005, № 7 (59). –
С. 52–56 ; Кукарина Ю. М. Формирование и развитие понятия «электронный документ» в зарубежном
и российском законодательстве [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук :
спец. 05.25.02 «Документалистика, документоведение, архивоведение» / Кукарина Юлия Михайловна
[Защита состоялась 19 марта 2004 года на заседании диссертационного совета Д 212.198.07 Россий-
ского государственного гуманитарного университета]. – М., 2004. – 24 с.
63
захист мільярдів документів поаркушно не може собі дозволити навіть Націо-

нальний архів США137;
– по-третє, США мають значний досвід у створенні та організації роботи ар-
хівів економіки, дослідження яких стало актуальним для вчених Російської Феде-
рації у зв’язку із перебудовою економіки країни з соціалістичної на альтернатив-
ну, приватизацією і роздержавленням колись централізованої господарської сис-
теми, пошуками виходу із затяжної кризи тощо. Цій темі присвятила докторську
дисертацію, захищену 1998 року в Російському державному гуманітарному уні-
верситеті, І. В. Карапетянц138. Дослідниця виокремила три види архівів економі-
ки: спеціалізовані історичні економічні архіви, які вона віднесла до класичного
типу публічних архівів; підприємницькі або бізнес-архіви; промислові архіви.
Вона визначила п’ять етапів у розвитку економічних архівів США. Змістом пер-
шого етапу (середина 1920-х – кінець 1930-х рр.) стало виникнення наукового
інтересу до історії підприємництва, що призвело до організаційного оформлення
бізнес-архівів та початку вироблення спеціальних методичних і практичних під-
ходів до їх створення, ведення та використання; другого (кінець 1930-х – середи-
на 1940-х рр.), виразником і виконавцем якого був Комітет бізнес-архівів SAA, –
«початок формування державної політики США щодо збереження бізнес-джерел
на всіх рівнях економічної діяльності»; третього (середина 1940-х – кінець
1960-х рр.) – формування багаторівневої структури архівного зберігання докумен-
тації з історії загальноекономічної діяльності, практичне використання основ теорії
та методики бізнес-архівознавства, початок створення системи професійної підго-
товки кадрів для архівної роботи з бізнес-джерелами; четвертого (кінець 1960-х –
середина 1980-х рр.) – інтенсифікація процесу створення історичних архівів у при-
ватних компаніях і на підприємствах, зміцнення вертикальних зв’язків науково-
інформаційного, консультативного та професійного характеру з Комітетом бізнес-
архівів, створення спеціалізованих центрів архівного зберігання науково-
технічних джерел; п’ятого (1985–1995-х рр.) – завершення побудови сучасної сис-
137 Боряк Г. В. Електронні архівні публікації в Інтернеті: проблеми репрезентації інформаційних ресур-
сів [Текст] / Геннадій Володимирович Боряк // Архіви України. – 2002, липень–грудень. – № 4–

6 (250). – С. 141–169 ; Боряк Г. В. Крадіжки в архівах і національна архівна спадщина: сучасні загрози
та світовий досвід запобігання втратам [Текст] / Геннадій Володимирович Боряк // Архіви України. –
2007, січень–червень. – № 1–3 (259). – С. 262–303.
138 Карапетянц И. В. Прошлое и настоящее экономических архивов в Западной Европе и США: научно-
практический опыт [Текст] / Ирина Владимировна Карапетянц / РГГУ ; Историко-архивный инсти-

тут ; СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД (машинопись) [Др. 182]. – М., 1997. – Ч. 1. – 227 с., – Ч. 2. – 519 с. ; Карапе-
тянц И. В. Экономические архивы Западной Европы и США в постиндустриальном мире. Общность и
своеобразие [Текст] / Ирина Владимировна Карапетянц. – М. : РГГУ, 1999. – 310 с. ; Карапетянц И. В.
Бизнес-архивоведение как одно из направлений архивоведения [Текст] / Ирина Владимировна Кара-
петянц // Вестник архивиста. Информационный бюллетень. – М., 2001, январь–февраль. – № 1 (61). –
С. 212–219 ; Карапетянц И. В. Научно-технические архивы в США: история образования и проблемы
организации [Текст] / Ирина Владимировна Карапетянц // Вестник архивиста. Информационный
бюллетень. – М., 1996, июль–август. – № 4 (34). – С. 106–119 [та ін.].
64
РОЗДІЛ 1
теми архівного зберігання загальноекономічних, бізнес- і

науково-технічних джерел, яка в США формується на п’я-
ти основних рівнях: національному, регіональному, місце-
вому, локальному спеціалізованому, підприємницькому;
остаточне оформлення науково-методичного та профе-
сійного забезпечення функціонування американських біз-
нес-архівів139. І. В. Карапетянц дійшла висновку про спе-
цифіку формування архівів економіки у США, яка, на від-
міну від усього іншого світу, полягала у доіндустріальну
епоху (1607–1850 рр.) у їх народженні у надрах фермер-
ських господарств. Трансформація американських фер-
мерських господарств у промислово-виробничі ком- ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
плекси в період індустріалізації (1850–1914 рр.) привела КАРАПЕТЯНЦ,
проректор із міжнародної
до утворення в їх діяльності мануфактурних і фабрично- діяльності Російського
заводських архівів. Із сімейних фермерських зібрань гос- державного гуманітарно-
подарської документації до початку ХХ ст. також вирос- го цяуніверситету, дослідни-
бізнес-архівів США
ли торговельні та банківські архіви США140;
– по-четверте, виникнення інституту президентства у пострадянських краї-
нах дало старт дослідженням історії та організації роботи президентських біб-
ліотек США. Окремий розділ монографії присвятив президентським бібліотекам
видатний російський учений Є. В. Старостін (1935–2011) 141, який зробив висно-
вок про можливість руйнації системи президентських бібліотек у зв’язку із вини-
кненням будь-якої політичної чи економічної кризи в США. Він писав, що
«президентські архіви Сполучених Штатів мають ту ж природу, що й піраміди в
Давньому Єгипті»142. Однак учений не виключав використання окремих елемен-
тів із досвіду роботи президентських бібліотек США в архівній справі Росії. Пра-
вовому забезпеченню формування фондів та використання інформаційних
139 Карапетянц И. В. Прошлое и настоящее экономических архивов в Западной Европе и США: научно-
практический опыт [Текст] / Ирина Владимировна Карапетянц ; РГГУ ; Историко-архивный инсти-

тут ; СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД (машинопись) [Др. 182]. – М., 1997. – Ч. 2. – С. 518–519.
140 Там же. – С. 515–516.
141 Старостин Е. В. Проблемы частных архивов и пути их решения в архивоведении США (на примере
архивов Президентов) [Текст] / Евгений Васильевич Старостин / Зарубежное архивоведение: пробле-

мы истории, теории и методологии. – М. : Информационно-издательское агентство «Русский мир»,
1997. – С. 114–127.
142 Див. у Джеймса Е. О’Нілла: «Establishing a memorial to a living man... is utterly un-American, utterly
undemocratic. It goes back to the days of the Pharaohs, who built their own images and their own obelisks. It
goes back to the days of the Caesars, who put up monuments of themselves and crowned them with laurel
leaves, and posed as gods». O'Neill James E. Will Success Spoil the Presidential Libraries? [Text] /
James E. O'Neill // American Archivist. – 1973, July. – Vol. 36. – № 3. – Р. 346. О’Нілл пояснив, що дана фра-
за належить конгресмену Гамілтону Фішу (1939 р.): «Встановлення пам’ятника живій людині є абсо-
лютно антиамериканським, аж ніяк не демократичним. Це йде від часів фараонів, які будували собі
власні образи і власні обеліски. Це йде від днів Цезарів, які встановлювали монументи собі і корону-
вали себе лавровим листям, видаючи за богів».
65
ресурсів президентських бібліотек приділила увагу українська дослідниця

Я. О. Чепуренко. Вирішальними чинниками злагодженої їх роботи вона вважала
зосередження управління у Відділі президентських бібліотек NARA та постійне
удосконалення законодавства143. Ґрунтовна стаття з історії та організації діяль-
ності президентських бібліотек у США, написана на підставі літературних джерел
та власних вражень авторки, яка стажувалась в Управлінні президентських бібліо-
тек NARA та президентській бібліотеці Р. Рейгана, опублікована українською вче-
ною Н. В. Стришенець. У системі президентських бібліотек вона вбачала найбільш
придатну форму зберігання, обробки та використання архівів президентів144.
– по-п’яте, американські архівісти, запозичивши свого
часу ідеї організації проміжних сховищ для передархівно-
го зберігання документів у Бельгії і Франції, розвинули їх і
створили потужну систему центрів документації по
всій країні. В Україні різних аспектів управління докуме-
нтацією в США побіжно торкнулись у своїх працях
І. П. Антоненко, І. Є. Антоненко та С. Г. Кулешов145. Ви-
вчаючи досвід роботи Федерального центру документа-
ції у Сан-Франциско, російська вчена Т. С. Кабочкіна вка-
зала на наявність альтернативної відомчим архівам із
перемінним складом документів системи федеральних
центрів документації, яка вигідно відрізняє США від Єв-
ТАМАРА СЕРАФИМІВНА
КАБОЧКІНА (ВОЛКОВА), ропи. Одним із ключових чинників архівного контролю
доцент Історико- в галузі управління документацією є раціональна дер-
архівного інституту Росій-
ського державного гумані-
жавна програма управління документами від їх виходу
тарного університету, із поточного користування в установах до передавання
першою в СРСР захистила на постійне державне зберігання або знищення. Обов’яз-
дисертацію на тему
«Федеральна архівна ковими умовами цієї програми на всіх рівнях державно-
служба США» го управління є відповідне законодавче забезпечення і
143 Чепуренко Я. О. Правове забезпечення формування фондів та використання інформаційних ресурсів
президентських бібліотек США [Текст] / Яна Олексіївна Чепуренко // Архіви України. – К., 2001. – № 4–5. –
С. 136–149 ; Чепуренко Я. О. Структура, формування та збереження документних фондів президентських
бібліотек США [Текст] / Яна Олексіївна Чепуренко // Бібліотечний вісник. – 2002. – № 2. – С. 22–36.
144 Стришенец Н. В. Президентские библиотеки США / Н. В. Стришенец // Научная электронная биб-
лиотека ГПНТБ России [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ellib.gpntb.ru/subscribe/

index.php?journal=ntb&year=2004&num=6&art=5.
145 Антоненко І. П. Авторитетний контроль найменувань установ та організацій в інформаційних сис-
темах бібліографічного та археографічного типу [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня
канд. іст. наук : 05.25.03 «Бібліотекознавство та бібліографознавство» / Антоненко Ірина Петрівна ;
НАН України, ЦНБ ім. В. І. Вернадського. – К., 1994. – 23 с. ; Антоненко І. Є. Керування документацією за
кордоном: історія, законодавство, теоретичні основи та технології [Текст] : автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.10 «Документознавство, архівознавство» / Антоненко Ірина Євге-
нівна ; Державний комітет архівів України, Український науково-дослідний інститут архівної справи
та документознавства. – К., 2005. – 20 с. ; Кулешов С. Г., Прокопенко І. П. Управління документацією:
підготовка фахівців у вищих школах за рубежем [Текст] / С. Г. Кулешов, І. П. Прокопенко // Архіви
України : науково-практичний журнал. – К., 2003. – № 1–3. – С. 53–64.
66
РОЗДІЛ 1
визначена система організаційних заходів. Т. С. Кабочкіна вважала, що організа-

ція проміжного зберігання архівних документів є найбільш слабкою частиною
вітчизняного архівознавства, тому конкретний і детальний аналіз історії ство-
рення федеральних центрів документації, їх сучасного стану і діяльності допоміг
би виявити аргументи на користь запровадженої американськими колегами
концепції передархівного зберігання, визначитись із конкретними раціональни-
ми підходами для вирішення російської «пресловутої проблеми відомчого збері-
гання архівних документів»146.
Слід зазначити, що Т. С. Кабочкіна (Волкова) є автором першого дисертацій-
ного дослідження на теренах СРСР про федеральну архівну службу США147. Однак
для вченої захист дисертації був лише початком дослідження американських
архівів. Згодом вона стажувалась у Стенфордському університеті та в Універси-
теті Мічигану в м. Анн-Арбор, працювала над дослідницьким проектом «Дер-
жавна політика США у галузі управління документацією, архівами та інформа-
цією», викладала у МДІАІ курси «Правові основи управління документацією за
кордоном» та «Організація державного управління і зберігання документів у
США». Учена студіювала найбільш актуальні для архівістів пострадянського про-
стору питання, американський досвід із вирішення яких був вартий опрацюван-
ня, серед них: координація архівної діяльності в США у повоєнний період, свобо-
да інформації та доступ до урядових і президентських документів в архівах
США, архівна освіта тощо148. Досліджуючи проблеми доступу до урядової інфор-
мації у США, Т. С. Кабочкіна побіжно порушила питання правового регулювання
146 Кабочкина Т. С. Федеральные центры документации США. История, современный опыт [Текст] /
Т. С. Кабочкина // Отечественные архивы. – М., 1992. – № 6. – С. 92–100.

147 Кабочкина Т. С. Федеральная архивная служба США: История и современная организация [Текст]:
автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук / Кабочкина Тамара Серафимовна. – М., 1986. – 24 с.
148 Кабочкина Т. С. Общество архивистов Калифорнии [Текст] / Т. С. Кабочкина // Отечественные
архивы. – М., 1992. – № 3. – С. 108–116 ; Кабочкина Т. С. Федеральные центры документации США.

История, современный опыт [Текст] / Т. С. Кабочкина // Отечественные архивы. – М., 1992. – № 6. –
С. 92–100 ; Кабочкина Т. С. Координация архивной деятельности в США в послевоенный период
[Текст] / Т. С. Кабочкина, С. Д. Акулиничева // Отечественные архивы. – М., 1994. – № 1. – С. 100–109 ;
Волкова Т. С. Архивное образование в США. Опыт Мичиганского университета [Текст] / Т. С. Волко-
ва // Вестник архивиста. Информационный бюллетень. – М., 1996, январь–февраль. – № 1 (31). – С. 30
–34 ; Волкова Т. С. Федеральный закон США «О свободе информации» и архивы [Текст] /
Т. С. Волкова // Вестник архивиста. Информационный бюллетень. – М., 1997, май–июнь. – № 3 (39). –
С. 91–104 ; Волкова Т. С. Из истории формирования системы правового регулирования доступности
правительственной информации в США в первой половине 1970–х годов [Текст] / Т. С. Волкова //
Вестник архивиста. Информационный бюллетень. – № 4 (46), 1998, июль–август. – С. 113–126 ;
Волкова Т. С. Свобода информации о деятельности исполнительной власти федерального уровня в
США: правовой аспект [Текст] / Т. С. Волкова // Отечественные архивы. – 1998. – № 6. – С. 94–101 ;
Волкова Т. С. Свобода информации в правовом поле США (Проблемы регулирования допуска
пользователей к правительственным документам) [Текст] / Т. С. Волкова // Труды историко-
архивного института. Том 35. Архивистика на рубеже веков: ХХ–ХХI [Научно-техническая библиотека
ВНИИДАД, инв. № бр. 4351]. – М., 2000. – С. 151–162 ; Волкова Т. С. Правовой режим хранения и
использования президентской документации в США (президентские бумаги) [Текст] / Т. С. Вол-
кова // Отечественные архивы : научно-практический журнал. – М., 2005. – № 2. – С. 66–81 ;
Волкова Т. С. Президентский архив Р. Никсона: статус, хранение, состав, доступность [Текст] /
Т. С. Волкова // Отечественные архивы : научно-практический журнал. – М., 2006. – № 2. – С. 52–68.
67
засекречування і розсекречування документів. Вона підкреслила, що успіху захо-

дів із розсекречування сприяло призначення головою міжвідомчого комітету
по контролю секретності Архівіста США та створення відділу розсекречування
NARA149. Т. С. Кабочкіна дійшла висновку, що сучасні США мають одну з найбільш
дієвих систем правового регулювання допуску користувачів до урядової інфор-
мації та її захисту, ядром якої є закон «Про свободу інформації»150;
– по-шосте, консолідація архівної спільноти в різних країнах у товариства ар-
хівістів сприяла їх прагненню вивчати досвід подібних організацій в інших країнах.
У цьому контексті архівісти США мають значний досвід, оскільки чи не найпер-
шими в світі створили Товариство американських архівістів та цілу низку профе-
сійних організацій архівістів по всій країні.
Із даного напряму було опубліковано ряд статей: у Великобританії М. Ропера,
присвячену 50-річному ювілею SAA151; російської дослідниці В. М. Гармаш, яка
висвітлила окремі сторінки історії і діяльності SAA та звернула увагу на наяв-
ність у США регіональних і місцевих товариств архівістів 152; української дослід-
ниці О. Н. Волкотруб153 до 75-річного ювілею SAA;
– по-сьоме, архівістів і дослідників різних країн завжди цікавили питання орга-
нізації інтелектуального та фізичного доступу до документів та обслуговування
дослідників, відбору та забезпечення збереженості документів тощо. Час від часу
та без урахування будь-яких актуальних трендів з’являлися праці з даної тема-
тики. Так, у 1980-х рр. побачили світ публікації співробітників ВНДІДАСу та ви-
кладачів МДІАІ Н. П. Кузнєцової і В. М. Сурінова про методи запису «усної істо-
рії»154; В. М. Виноградова про програму публікації документів у США 155.
Т. А. Зайцевою у МДІАІ 1987 року була захищена кандидатська дисертація про
149 Волкова Т. С. Из истории формирования системы правового регулирования доступности
правительственной информации в США в первой половине 1970-х годов [Текст] / Т. С. Волкова //

Вестник архивиста. Информационный бюллетень. – № 4 (46), 1998, июль–август. – С. 113– 126.
150 Волкова Т. С. Свобода информации о деятельности исполнительной власти федерального уровня в
США: правовой аспект [Текст] / Т. С. Волкова // Отечественные архивы. – 1998, № 6. – С. 94–101.

151 Roper M. Fiftieth anniversary meeting of the society of American Archivists Chicago, 27–30 August 1986
[Text] / Michael Roper // Journal of the Society of Archivists. The Official Journal of the Archives and Records
Association. – 1987. – Vol. 8. – Iss. 3. – Р. 232.
152 Гармаш В. Н. Общество американских архивистов [Текст] / В. Н. Гармаш // Советские архивы. – М.,
1989. – № 4. – С. 85–93 ; Гармаш В. Н. Общество архивистов США [Текст] / В. Н. Гармаш,

Е. А. Блоштейн // Вестник архивиста. Информационный бюллетень. – М., 1991, март. – № 3. – С. 87–88.
153 Волкотруб О. Н. З історії Товариства американських архівістів [Текст] / О. Н. Волкотруб // Архіви
України. – К., 2011. – № 1 (272). – С. 178–191 ; Волкотруб О. Н. Товариству американських архівістів –

75 років [Текст] / О. Н. Волкотруб // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2012. –
№ 1 (277). – С. 245–248.
154 Кузнецова Н. П., Суринов В. М. «Устная история» в практике работы зарубежных архивов и научных
учреждений [Текст] / Н. П. Кузнецова, В. М. Суринов // Советские архивы. – М., 1980. – № 1. – С. 73–76.

155 Виноградов В. М. Программа публикации исторических документов в США и кризис буржуазной
историографии [Текст] / В. М. Виноградов // Научно-информационная деятельность государствен-

ных архивов : сборник научных трудов. – М., 1983. – Вып. 3. – С. 149–178.
68
РОЗДІЛ 1
публікацію історичних джерел у США в 1945–1980 рр. з історії негритянського

соціального руху у період Громадянської війни і Реконструкції 156. В. О. Тишков із
позицій дослідника американських архівів критикував систему оцінки і відбору
документів на зберігання, пошуку необхідної інформації на запит користувача,
відсутність карткових каталогів та тематичних путівників, описи документів,
програму публікацій NHPRC тощо157. У 1990-х рр. організації інтелектуального та
фізичного доступу до архівних документів у США присвятили статті О. Г. Леонтьє-
ва, Л. А. Бикова, А. Ю. Чуковенков, В. Е. Сошников 158, наприкінці 1990-х – на по-
чатку 2000-х рр. окремі аспекти забезпечення збереженості документів в архівах
США висвітлили М. Н. Костомаров, О. І. Рисков, В. М. Гармаш, Н. І. Хіміна, О. Г. Ле-
онтьєва159.
Таким чином, загальний огляд історіографії свідчить, що зарубіжні вчені ви-
світлили переважно ті сфери досвіду архівістів США, що мали актуальність для
розвитку й удосконалення вітчизняного архівознавства в їх країнах, у тому числі
й у сфері дослідження історії американських архівів. І хоча ними не створено
фундаментальних узагальнюючих праць, здобутий фактологічний і теоретич-
ний матеріал, висновки мають важливе значення і можуть бути використані під
час подальших досліджень історії та організації діяльності американських архі-
вів, теорії і практики архівної справи в США.
156 Зайцева Т. А. Публикация исторических источников в США в 1945–1980 годах по истории негри-
тянского социального движения в период гражданской войны и реконструкции (1861–1877 гг.).

Принципы и методы издания [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук /
Т. А. Зайцева ; Научно-техническая библиотека ВНИИДАД [Инв. № ав139]. – М. : МГИАИ, 1987. –
24 с. (4). – 36 с.
157 Тишков В. А. Исследовательская база исторической науки [Текст] / Валерий Александрович
Тишков / История и историки в США. – М. : Наука, 1985. – С. 117–179.

158 Быкова Л. А., Леонтьева О. Г. Организация доступа к архивным документам в США [Текст] /
Л. А. Быкова, О. Г. Леонтьева // Отечественные архивы. – № 6. – 1998. – С. 102–109 ; Чуковенков А. Ю. О

работе с законопроектами в Конгрессе США [Текст] / А. Ю. Чуковенков // Отечественные архивы. – М.,
1994. – № 3. – С. 99–107 ; Сошников В. Е. Обеспечение доступа к первичным материалам переписей
населения в архивах США [Текст] / В. Е. Сошников // Вестник архивиста. Информационный
бюллетень. – М., 1997, май–июнь. – № 3 (39). – С. 105–111.
159 Костомаров М. Н. Организация хранения и обеспечение сохранности документов в США. [Текст] /
М. Н. Костомаров // Секретарское дело. – М., 1996, октябрь–декабрь. – № 4 (2). – С. 80–91 ; Костома-

ров М. Н. Организация хранения и обеспечение сохранности документов в США [Текст] /
М. Н. Костомаров // Делопроизводство : информационно-практический журнал. – М., 1997, июль–
декабрь. – № 2/1. – С. 66–76 ; Леонтьева О. Г. Решение проблем обеспечения сохранности документов
в архивах США [Текст] / О. Г. Леонтьева // Безопасность архивов и архивных фондов [Доклады и сооб-
щения на Всероссийской научно-практической конференции 30 ноября – 1 декабря 1999 г.]. – М. :
Федеральная архивная служба России, 2000. – С. 228–232 ; Рысков О. И. Передача архивных докумен-
тов на постоянное хранение: опыт США [Текст] / О. И. Рысков // Секретарское дело. Ежемесячный
профессиональный журнал. – М., 2005. – № 4 (56). – С. 77–80 ; Гармаш В. Н. Создание страхового фонда
архивных документов в США [Текст] / В. Н. Гармаш, Н. И. Химина // Отечественные архивы : научно-
практический журнал. – М., 2005. – № 5. – С. 85–91.
69
1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ

Студіювання історії архівів США та залучення значної кількості джерел
американського походження значною мірою стало можливим завдяки відкри-
тості американських архівів, бібліотек, інформаційним технологіям та Інтернету.
У дослідженні використано різноманітні джерела, вагоме місце серед яких,
насамперед, посідають законодавчо-нормативні акти. Виявлення законодавчих
актів здійснювалось у створених урядом США офіційних веб-порталах «U.S. Gov-
ernment Printing Office/Keeping America Informed» (http://www.gpo.gov/fdsys/);
веб-сайтах «Federal Register» та «National Archives – Federal Register» (https://
www.federalregister.gov або http://www.archives.gov/federal-register/); веб-порта-
лі Федерації американських учених «Federation of American Scientists» (http://
www.fas.org), оскільки там реалізовано спеціальний проект «Project on Govern-
ment Secrecy»160, мета якого полягає в забезпеченні доступу до урядової інфор-
мації та висвітленні політики засекречування і розсекречування документів; на
офіційному веб-сайті Білого Дому (http://www.whitehouse.gov); веб-порталі Де-
партаменту юстиції США (http://www.justice.gov/); у базі даних «The American
Presidency Project» Університету Каліфорнії у Санта-Барбарі (http://
www.presidency.ucsb.edu/), що містить понад 100 тис. документів, серед яких для
дослідження були важливими виконавчі накази президентів США161; веб-порталі
Бібліотеки Конгресу США (http://www.loc.gov), яка підтримує проекти «American
Memory» (http://memory.loc.gov) та «TOMAS» (http://thomas.loc.gov) із докумен-
тами Конгресу та президентів США. Архівне законодавство, нормативні доку-
менти Архівіста США, правила роботи, стандарти, переліки документів зі строка-
ми зберігання представлені на офіційних веб-порталах NARA (http://
www.archives.gov) та SAA (http://www2.archivists.org). У дослідженні також вико-
ристано тексти законів США, що регулюють архівну справу й управління докуме-
нтацією на федеральному рівні, опубліковані у друкованих збірниках162.
До законів загального характеру, якими керуються у своїй діяльності феде-
ральні архівні установи, належать акти Конгресу США: закони «Про свободу ін-
160 The FAS Project on Government Secrecy works to promote public access to government information and
to illuminate the apparatus of government secrecy, including national security classification and declassifica-
tion policies. The Project also publishes previously undisclosed or hard-to-find government documents of
public policy interest, as well as resources on intelligence policy. Federation of American Scientists
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.fas.org/programs/ssp/govsec/index.html. – Title from
screen.
161 Presidential Documents Archive [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.presidency.ucsb.
edu/index_docs.php#axzz2jcF6mbRo. – Title from screen.

162 NARA and Federal Records: Laws and Authorities and Their Implementation [Text]. – Washington : NARA,
1988. – 86 р. ; Basic Laws and Authorities of the National Archives and Records Administration [Text]. –
Washington : NARA, 2000. – 102 р.
70
РОЗДІЛ 1
формації», «Про захист приватного життя» та інші163. До федеральних законів, що

безпосередньо регулюють архівну справу та управління документацією в США,
належать закони «Про Національний архів та Адміністрацію документації США»,
«Про президентський архівний депозитарій» та інші 164. Політика уряду США у
сфері регулювання політики секретності відображена в законах «Про внутрішню
безпеку», «Про розсекречування документів суспільного інтересу», «Про змен-
шення надмірного засекречування документів» та інших 165. Архівна справа на
рівні штатів регулюється актами, ухваленими Генеральними асамблеями та за-
конодавчими зборами штатів. До таких належать, наприклад, «Акт про заснуван-
ня Департаменту архівів та історії штату Алабама», закони, що регламентують
діяльність комісій щодо затвердження переліків документів зі строками збері-
гання, описів, списків документів, виділених до знищення, кодифіковані у Кодек-
сі законів штату Алабама «Code of Alabama 1975»166.
Законодавчі акти мають вищу юридичну силу, об’єктивно відображають дер-
жавні інтереси та політику у сфері архівної справи; демонструють, яким чином
унормовані ті чи інші питання діяльності архівів як усередині їх, так і у відноси-
нах із органами влади, установами, громадянами; надають уявлення про статус
архівів, їх місце в системі органів влади, завдання і функції. В американському
архівознавстві існує поняття «archival jurisdiction» (архівна юрисдикція), яке за-
кріплюється у нормах законів і поширюється на установи, організації та приват-
них осіб, завдяки діяльності яких утворюються документи, за які держава несе
відповідальність, і на повноваження архівів щодо виконання специфічних архів-
них функцій: проведення експертизи цінності, укладання переліків зі строками
163 «The Freedom of Information Act» (FOIA) [Text] // Basic Laws and Authorities of the National Archives
and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. А-37–А-43 ; «The Privacy Act» (5 U.S.C.
§ 552 a), December 31, 1974 [Text] // Basic Laws and Authorities of the National Archives and Records Ad-
ministration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. А-44–А-55 [and other].
164 National Archives and Record Administration (Title 44, Chapter 21) [Text] // Basic Laws and Authorities
of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 11–15 ; Presidential
archival depository (Title 44, Chapter 21, § 2112) [Text] // Basic Laws and Authorities of the National Ar-
chives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 28–30 [and other].
165 The Internal Security Act» (50 USC Chapter 23). September 12, 1950 [Electronic resource]. – Mode of ac-
cess: http://uscode.house.gov/download/pls/50C23.txt. – Title from screen ; Public Interest Declassification

Act» (P.L. 106–567, title VII, 114 Stat. 2856). December 27, 2000 [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.archives.gov/pidb/public-law-106-567.pdf. – Title from screen ; The Reducing Over-
Classification Act. January 5, 2010 [Electronic resource]. – Mode of access: http://frwebgate.access.gpo.gov/
cgi-bin/getdoc.cgi?dbname=111_cong_bills&docid=f:h553enr.txt.pdf. – Title from screen [and other].
166 An Act to Establish a Department of Archives and History for the State of Alabama to prescribe its func-
tions, and duties and to provide for its maintenance (№ 476, S. 526). Published: Halley R. A. The preservation
of Tennessee History / R. A. Нalley // The American Historical Magazine and Tennessee Historical Society
Quarterly. – Nashville : Goodpasture Book Company, 1903. – Vol. VIII. – P. 61–63 ; Conduct of surveys by State
and Local Government Records Commissions authorized; issuance, etc., by commissions of regulations classi-
fying public records, etc. (Code of Alabama 1975, Section 41-13-24) ; Supreme Court to determine disposition
of court records (Code of Alabama 1975, Sections 41-13-21) [Electronic resource] / State Records Commis-
sion. – Mode of access: http://www.archives.alabama.gov/officials/state100.html. – Title from screen [and
other].
71
зберігання, знищення нецінних документів, передачу-приймання документів на

постійне зберігання, організацію зберігання, дотримання спеціальних обмежень
на доступ та використання. Отже, юридична сила законів та закріплених у них
положень якісно відрізняє їх від усіх інших джерел, оскільки вони є безпосеред-
нім імперативним виразом волі державно-владних суб’єктів щодо врегулювання
найважливіших аспектів діяльності архівів. Нечинні законодавчі акти, викорис-
тані у дослідженні, свідчать про державну політику у сфері архівної справи мину-
лих часів, а також про заснування архівів і організацію їх роботи167.
Акт Конгресу США про заснування незалежного

Національного архіву і Адміністрації документації, 1984 рік
167 Акт про передачу історичних архівів Державного департаменту Бібліотеці Конгресу США від
9 березня 1903 року опубліковано у праці: Hunt G. The Department of State of the United States/ Its His-
tory and Functions / Gaillard Hunt. – New Haven : Yale University Press, London : Humphrey Milford Oxford
University Press, MDCCCCXIV, 1914. – P. 324 ; An Act to establish a National Archives of the United States
Government, and for other purposes (Public Law 73–432, 48 Stat 1122) [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.archives.gov. – Title from screen ; An Act to amend title 44, United States Code to redes-
ignate the National Historical Publications Commission as the National Historical Publications and Records
Commission to increase the membership of such Commission, and to increase the authorization of appropria-
tion for such Commission (P. L. 93–536, 44 U.S.C., 2501).
72
РОЗДІЛ 1
До нормативно-розпорядчих документів Президента США у сфері архівної

справи належать виконавчі накази, плани реорганізації, меморандуми, видані на
підставі конституційних повноважень президента або на виконання законів. Се-
ред них, наприклад, виконавчі накази Президента США Р. Рейгана від 18 січня
1989 року ЕО 12667 про президентські документи та Президента США
Дж. У. Буша від 1 листопада 2001 року ЕО 13233 про подальшу реалізацію Закону
про президентські документи168; План реорганізації № 20 від 24 травня
1950 року Президента США Г. С. Трумена про передачу Відділу Федерального ре-
гістру функції укладання Повного зібрання законів США 169; меморандуми до ке-
рівників виконавчих органів влади Президента США Б. Обами: від 27 травня
2009 року про засекречену інформацію і контрольовану незасекречену інформа-
цію, від 20 вересня 2011 року про прозорий і відкритий уряд та Національний
план дій партнерства відкритого уряду170 й інші. Федеральні департаменти, не-
залежні агенції, у тому числі NARA, виконавчі органи влади штатів із метою
управління архівними установами та архівною справою у межах своєї компетен-
ції видають накази, циркуляри, директиви, правила, меморандуми. Нормативно-
розпорядчі документи демонструють, яким чином реалізуються на виконавчому
рівні ті чи інші положення законів, конкретизують зміст політики федерального
уряду та урядів штатів у сфері архівної справи та управління документацією, ви-
світлюють конкретні заходи органів виконавчої гілки влади у сфері діловодства
та архівів. Накази керівників конкретних відомств відображають регламентацію
роботи діловодних служб, відомчих архівів та спеціалізованих архівних підрозді-
лів установ рівнів федерального та штатів.
Організаційно-правові документи NARA та архівних установ штатів, статути
(Constitution) та регламенти роботи (Bylaws) професійних організацій архівістів
США висвітлюють структуру, уточнюють функції архівних установ та їх структур-
них підрозділів, організацію діяльності товариств архівістів. Зокрема про орга-
нізаційну структуру NARA та функції його структурних підрозділів після остан-
ньої реорганізації свідчать документи про завершення оптимізації структури
168 Executive Order 12667 «Presidential Records» 18 January 1989 [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.reagan.utexas.edu/archives/speeches/1989/011889f.htm. – Title from screen ; EO 13233

«Further Implementation of the Presidential Records Act» 1 November 2001 [Electronic resource]. – Mode of
access: http://en.wikisource.org/wiki/Executive_Order_13233. – Title from screen.
169 Reorganization Plan № 20 of 1950. Eff. May 24, 1950, 15 F.R. 3178, 64 Stat. 1272 [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/USCODE-2011-title5/pdf/USCODE-2011-title5-app-

reorganiz-other-dup37.pdf. – Title from screen ; http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/USCODE-2010-title5/pdf/
USCODE-2010-title5-app-reorganiz-other-dup39.pdf. – Title from screen.
170 Memorandum for the heads of executive departments and agencies «Classified Information and Controlled
Unclassified Information». May 27, 2009 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.whitehouse.
gov/the-press-office/presidential-memorandum-classified-information-and-controlled-unclassified-
informat. – Title from screen ; The Open Government Partnership. National Action Plan for the United States
of America. September 20, 2011. – Washington, D. C., 2011. – 9 p. ; Managing Government Records.
Memoramdum for the Heads of Executive Departments and Agencies. November 28, 2011 [Electronic re-
source] // Office of the Press Secretary The White House. – Mode of access: http://www.whitehouse.gov. –
Title from screen [and other].
73
Загальний вигляд виконавчого наказу Президента США Б. Обами про класифікацію

інформації з національної безпеки, опублікованого у Федеральному регістрі, 2010 рік
74
РОЗДІЛ 1
NARA171, які надають можливість усвідомлення призначення, завдань і функцій

кожного структурного підрозділу, роз’яснюють організацію взаємодії підрозді-
лів між собою та повноваження посадових осіб. Організаційно-правові докумен-
ти історичних товариств та професійних організацій архівістів підлягають обо-
в’язковому розгляду Конгресом США або законодавчими органами штатів із ме-
тою проходження процедури інкорпорації (incorporation) – надання організації
відповідно до закону статусу юридичної особи. Серед таких документів: Статут
SAA, із якого стають зрозумілими мета діяльності Товариства, категорії членст-
ва, організація управління, обов’язки президента, віце-президента, скарбника,
виконавчого директора, повноваження Ради, загальних зборів, виконавчого ко-
мітету Ради, спеціального фонду; Регламент SAA надає уявлення про порядок
виборів провіду Товариства, скликання щорічних загальних зборів, засідань Ра-
ди, комітетів, секцій172 тощо.
Планова документація визначає конкретну мету та основні завдання на певний
період. Притаманною рисою планів американських архівів і професійних організа-
цій архівістів є наявність аналітичної частини, у якій подається аналіз результатів
роботи за декілька (3–5) попередніх років. Звітна документація має високий рі-
вень точності та достовірності, оскільки складається для подання вищим органам
влади, фіскальним та контролюючим органам, загальним зборам членів професій-
них організацій. Характерною особливістю планів і звітів є їх подальша публікація
на сторінках архівної періодики або на офіційних веб-сайтах державних органів
влади різних рівнів, архівів та професійних організацій архівістів.
До планової документації належать: перспективні плани NARA та його струк-
турних підрозділів, SAA та професійних об’єднань архівістів173; програми, спря-
мовані на врятування життєво важливих документів у катастрофах, Програма
розбудови майбутнього архівної освіти і дослідницьких ініціатив «AERI», Про-
грама підготовки спеціалістів для цифрових архівів 174 та інші. Програми архівів
171 A Charter for Change. Final Report. Archivist’s Task Force on Agency Transformation [Text]. –
Washington, D. C. : NARA, 2010, October. – 38 p. ; A Charter for Change: Charting the Course. Transformation
Launch Team. Final Report [Text]. – Washington, D. C. : NARA, 2011, January. – 70 р.
172 Constitution of the Society of American Archivists [Electronic resource] // Society of American Archivists. –
Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/handbook/section1/constitution. – Title from

screen ; Bylaws of the Society of American Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/governance/handbook/section1/bylaws. – Title from screen [and other].
173 Strategic Plan Update: Preserving the Past to Protect the Future, 2009 [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.archives.gov.us. – Title from screen ; Strategic Plan 2013 – 2018: Vision, Mission, Values,
Goals, and Strategies. As Adopted by the SAA Council, May 16, 2013 [Electronic resource]. – Mode of access:
http://files.archivists.org/governance/strategicplan/2013–2018StrategicPlan_052013.pdf. – Title from screen.
174 Vital Records and Records Disaster Mitigation and Recovery: An Instructional Guide. 1999 Web Edition
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/vital-records/

#DisasterSteps. – Title from screen ; Building the Future of Archival Education and Research Initiative, AERI
[Electronic resource]. – Mode of access: http://aeri.gseis.ucla.edu/index.htm. – Title from screen ; Digital
Archives Specialist (DAS) Curriculum and Certificate Program [Electronic resource] // SAA. – Mode of access:
http://www2.archivists.org/prof-education/das. – Title from screen.
75
та управління документацією включають заходи щодо реалізації основних функ-

цій архівів у сферах експертизи цінності документів, забезпечення їх збережено-
сті, систематизації і описування, організації доступу і використання та управлін-
ня документацією в установах. Їх дослідження в історичній ретроспективі стало
можливим завдяки звітам та статтям із досвіду роботи керівників архівних уста-
нов, опублікованим у журналі «The American Archivist»175.
До звітної документації належать звіти членів історичних товариств176, Комі-
сії публічних архівів АНА177, звіти NARA178, SAA179, звіт Комітету архівної освіти
SAA (1938 р.)180, звіти Комітетів 1970-х рр. SAA181, звіт про наслідки впроваджен-
ня рекомендацій 1-ї та 2-ї Гуверівських комісій182, звіти про участь делегацій
175 Eddy H. H. The Archival Program of Pennsylvania [Text] / Howard Henry Eddy // American Archivist. –
1949, July. – Vol. 12. – № 3. – P. 255–266 ; Ross L. F. The Adoption of an Archival Program for Maine [Text] /
Linwood F. Ross // American Archivist. – 1966, July. – Vol. 29. – № 3. – Р. 395–402 ; Brown R. M. The Develop-
ment of an Archival Program in Minnesota [Text] / Robert M. Brown // American Archivist. – 1953, January. –
Vol. 16. – № 1. – Р. 39–44 ; Beal V. L. The Michigan Records Program [Text] / Vernon L. Beal // American
Archivist. – 1953, April. – Vol. 16. – № 2. – Р. 155–159 ; Jones H. G. North Carolina's Local Records Program
[Text] / Houston Gwynn Jones // American Archivist. – 1961, January. – Vol. 24. – № 1. – Р. 25–41 [and
other].
176 First Annual Meeting [Text] / Annals of the Missouri Historical and Philosophical Society. – Jefferson City :
Metropolitan Print, 1848. – № 1. – P. 3–29 ; First Report of the Historical Manuscripts Commission [Text] /
Report of the American Historical Association for the year 1896. In two volumes. – Washington, 1897. –
Vol. 1. – P. 510–511 [and other].
177 Swan R. T. The Massachusetts Public Record Commission and its work [Text] / Robert T. Swan // Annual
report of the American Historical Association for the year 1901. – Washington, 1902. – Vol. 1. – P. 97–112 ;
Owen T. McAdory. Alabama Archives [Text] / Thomas McAdory Owen // Annual report of the American His-
torical Association for the year 1904. – Washington, 1905. – P. 479–553 ; Russel C. Report on the Public Ar-
chives of Wisconsin [Text] / Carl Russell // Annual report of the American Historical Association for the year
1905. – Washington, 1906. – Vol. 1. – P. 377–419 [and other].
178 Taking a byte out of History: the Archival Preservation of Federal Computer Records. Twenty–Fifth Report
by the Committee on Government Operations. 101st Congress, 2d Session. House Report 101–978. – Washing-
ton : U. S. Government Printing Office, 1990. – 30 р. ; Preserving the Past to Protect the Future. Performance
and Accountability Report. 2012 [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. –
Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans–reports/performance–accountability/2012/par–
complete.pdf. – Title from screen.
179 The Society of American Archivists Reports for the Year, 1949–1950 [Text] // American Archivist. – 1955,
January. – Vol. 18. – № 1. – P. 58–76 ; Lethbridge M. C., Hart R. The Society of American Archivists Reports for
the Year 1953–1954 [Text] / Mary C. Lethbridge, Roy Hart // American Archivist. – 1955, January. – Vol. 18. –
№ 1. – P. 46–86 ; Annual Report Society of American Archivist. July 1, 2010 – June 30, 2011 [Electronic re-
source]. – Mode of access: //www2.archivists.org/sites/all/files/Annual-Report2011.pdf. – Title from screen.
180 Bemis S. F. The Training of Archivists in The United States [Text] / Samuel Flagg Bemis // American Archi-
vist. – Vol. 2. – № 3. – July 1939. – Р. 154–161.

181 Mason P. P. The Society of American Archivists in the Seventies Report of the Committee for the 1970's
[Текст] / Philip P. Mason // American Archivist. – 1972, April. – Vol. 35. – № 2. – Р. 193–217 ; Deutrich M. Е.
Women in Archives: A Summary Report of the Committee on the Status of Women in the Archival Profession
[Текст] / Mabel E. Deutrich // American Archivist. – 1975, January. – Vol. 38. – № 1. – Р. 43–46.
182 Angel H. E. Federal Records Management Since the Hoover Commission Report [Text] / Her-
bert E. Angel // American Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – P. 13–26 ; Krauskopf R. W. The Hoover
Commissions and Federal Recordkeeping [Text] / Robert W. Krauskopf // American Archivist. – 1958, Octo-
ber. – Vol. 21. – № 4. – P. 371–399.
76
РОЗДІЛ 1
Обкладинка звіту Департаменту архівів та історії штату Північна Кароліна

за 1966–1968 роки та перша сторінка вступної статті директора Крістофера Кріттендена
«Новий будинок – нові горизонти»
американських архівістів у роботі Міжнародних конгресів архівів183, щорічні зві-

ти ISOO NARA про кількість розсекречених і засекречених протягом року доку-
ментів за період 1982–2011 рр.184, звіт Робочої групи SAA по стандартах архівно-
го описування185, звіт Комісії по перегляду документів з убивства Президента
183 Norton M. C. The First International Congress of Archivists, Paris, France August 21–26, 1950 [Text] /
Margaret Cross Norton // American Archivist. – 1951, January. – Vol. 14. – № 1. – P. 13–32 ;
Van Schreeven W. J. The International Congress on Archives, 1953 [Text] / William J. Van Schreeven // Ameri-
can Archivist. – 1954, January. – Vol. 17. – № 1. – P. 37–45 ; Posner E. The Fourth International Congress of
Archivists [Text] / Ernst Posner // American Archivist. – 1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 65–73 ;
Rieger M. The Fifth International Archives Congress [Text] / Morris Rieger // American Archivist. – 1965,
January. – Vol. 28. – № 1. – P. 31–37 [and other].
184 Annual Report to the President FY 1982. E. O. 12065. June 30, 1983 [Text] / Information Security Over-
sight Office. – Washington, D. C. – 24 р. ; Annual Report to the President FY 1983. Established under
E. O. 12065 and continued under E. O. 12356, effective August 1, 1982. March 16, 1984 [Text] / Information
Security Oversight Office. – Washington, D. C. – 27 р. [and other].
185 Report of the Working Group on Standards for Archival Description [Text]. Prepared for the Second Meet-
ing; Members of the Working Group on Standards for Archival Description // American Archivist. – 1989,
Fall. – Vol. 52. – № 4. – P. 432–537.
77
США Дж. Ф. Кеннеді186, звіт про розсекречування документів про злочини нацис-
тів у Другу світову війну187, звіт про розсекречування документів японського ім-
перського уряду188 та інші.
Даний вид документів є складовою частиною управління, висвітлює наміри
та їх реалізацію у реальності, унормовування видів і обсягів робіт архівів та това-
риств архівістів на певний період відповідно до призначення і мети їх діяльнос-
ті; демонструє результативність і ефективність діяльності; розкриває зміст орга-
нізаційних заходів і подає їх дійсні кінцеві результати. Аналіз звітної документа-
ції дозволяє усвідомити реальні здобутки архівів, історичних товариств, профе-
сійних організацій архівістів за тими чи іншими напрямами роботи, а також у
кількісних і якісних показниках представити результати реалізації державної
політики у сфері архівної справи.
Професійні стандарти189, Генеральний перелік документів зі строками збері-
гання (чинний від 2 листопада 2009 р.)190, правила роботи та інструкції191 є обо-
в’язковими до виконання, містять типові норми, умови, терміни і визначення,
що багаторазово застосовуються у практиці роботи. Ця група джерел репрезен-
тує регламентацію питань, пов’язаних із виконанням основних функцій та пото-
чним робочим процесом архівів, у тому числі відбором на зберігання та знищен-
ня документів, описуванням, каталогізацією та іншими процесами.
У дослідженні використано матеріали Конференцій американських архівістів
(1909–1935), щорічних зборів SAA (1936–2013), Міжнародних архівних конгресів, до
яких належать протоколи, доповіді та виступи учасників. Цей масив документів
оприлюднено на сторінках офіційних друкованих видань Американської істори-
чної асоціації «Proceedings of the annual conference of archivists», Товариства аме-
риканських архівістів «The American Archivist», Міжнародної ради архівів
186 Final Report of the Assassination Records Review Board. September 30, 1998 [Text]. – Washington, ARRB,
1998. – 205 р.
187 Implementation of the Nazi War Crimes Disclosure Act. An Interim Report to Congress. October 27, 1999
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/iwg/reports/nazi-war-crimes-interim-

report-october-1999/. – Title from screen.
188 Implementation of the Japanese Imperial Government Disclosure Act and the Japanese War Crimes Provi-
sions of the Nazi War Crimes Disclosure Act An Interim Report to Congress. 2002, January [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/iwg/reports/japanese-interim-report-march-2002-
1.html#status. – Title from screen.
189 Encoded Archival Description. Version 2002 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.loc.gov/
ead. – Title from screen ; Encoded Archival Context – Corporate Bodies, Persons, and Families (EAC-CPF)
[Electronic resource]. – Mode of access: http://eac.staatsbibliothek-berlin.de/. – Title from screen [and other].
190 General Records Schedule [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode
of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/grs/grs-trs22.html. – Title from screen.

191 Inventories and registers: a handbook of techniques and examples [Text]. – Chicago : Society of American
Archivists, Committee on Finding Aids, 1976. – 36 р. ; Walch V. I., Matters M. Standards for Archival Descrip-
tion: A Handbook: Information Systems, Data Exchange, Cataloging, Finding AIDS, Authority Control, Editing
And Publis [Text] / Victoria Irons Walch, Marion Matters. – Chicago : The Society of American Archivist,
1994. – 291 р. [аnd other].
78
РОЗДІЛ 1
«Archivum». Залучення багатющого матеріалу конференцій, зборів і конгресів

дозволяє простежити історичний розвиток архівної галузі США від зародження
професії архівіста в лоні Американської історичної асоціації до сьогодення.
Саме в матеріалах Конференцій надруковано доповіді У. Г. Ліланда про аме-
риканські архівні проблеми початку ХХ ст., А. Й. Ф. Ван Лера про участь делегації
американських істориків у Брюссельському конгресі архівістів і бібліотекарів
1910 року та про уроки катастрофи, що сталася із архівом штату Нью-Йорк, звіт
В. Х. Палтсіца про підготовку першого в США архівного підручника192 тощо.
Сторінки доповіді Уалдо Гіффорда Ліланда на 1-й Конференції американських архівістів

30 грудня 1909 року в м. Нью-Йорк, опублікованої у «Proceedings of the first annual
conference of archivists»
192 Leland W. G. American archival problems [Text] / Waldo G. Leland // Proceedings of the first annual con-
ference of archivists. Annual Report of the American Historical Association for the year 1909. – Washington,
1911. – P. 342–348 ; Laer A. J. F. The work of The International Congress of Archivists and Librarians at Brus-
sels, August 28–31, 1910 [Text] / Arnold Jon F. Van Laer // Proceedings of the second annual conference of
archivists. Annual Report of the American Historical Association for the year 1910. – Washington, 1912. –
P. 282–292 ; Laer A. J. F. The Lessos of the Catastrophe in the New York State Capitol at Albany on March 29,
1911 [Text] / Arnold Jon F. Van Laer // Рroceedings of the third Annual Conference of Archivists. Annual
Report of the American Historical Association for the year 1911. In two volumes. – Washington, 1913. – Vol. I. –
Р. 331–336 ; Paltsits V. H. Plan and scope of A Manual of Archival Economy for the Use of American Archivists
[Text] / Victor Hugo Paltsits // Рroceedings of the fourth Annual Conference of Archivists. Annual Report of
the American Historical Association for the year 1912. – Washington, 1914. – P. 253–263.
79
На щорічних зборах SAA були оприлюднені стратегічно важливі для розвитку

архівної галузі доповіді про захист архівів у Другу світову війну О. В. Холмса
(6 листопада 1945 р.), про підведення підсумків діяльності SAA за період 1936–
1946 рр. Ф. К. Брукса (25 жовтня 1946 р.), про напрями міжнародного співробіт-
ництва Л. Борна (28 грудня 1951 р.), про редакторську політику журналу «The
American Archivist» К. Л. Тревера (15 жовтня 1951 р.), про підсумки роботи Націо-
нального архіву США за попередні 20 років 3-го Архівіста США У. К. Гровера
(29 грудня 1953 р.), про стосунки SAA та регіональних організацій американсь-
ких архівістів – П. Квінна (21 жовтня 1982 р.)193 тощо.
Головним документом щорічних зборів історичних товариств, SAA, інших
професійних об’єднань архівістів традиційно був і залишається президентський
адрес (послання президента Товариству). Аналіз президентських адресів як істо-
ричних джерел дозволяє виявити пріоритети архівної галузі, визначені на час
каденції кожного президента Товариства. Наприклад, перший президентський
адрес 1-го президента SAA А. Р. Ньюсома визначав мету та основні завдання SAA
як наукової інституції; президентський адрес У. Г. Ліланда встановлював завдан-
ня архівістам на час надзвичайної ситуації; президентський адрес С. Дж. Бакка
вносив пропозицію щодо створення Архіву ООН 194 тощо.
Цінність доповідей американських архівістів на Міжнародних конгресах архі-
вів та конференціях Круглого столу архівів полягає в тому, що вони концентру-
вали інформацію про досягнення і проблеми архівної галузі США, репрезентува-
ли новаторські ідеї, теорії та досвід, які американські архівісти представляли на
конгресах і пропонували міжнародній архівній спільноті до впровадження. Слід
зазначити, що доповіді архівістів США завжди отримували міжнародний резо-
нанс і не залишали байдужими істориків і архівістів різних країн. Зокрема знач-
ну увагу здобула доповідь Ч. Доллара на IX Міжнародному конгресі архівів про
вплив трендів «кількісної історії» на діяльність американських архівів, Т. Х. Пе-
терсон – про машиночитані документи на ХІ Міжнародному конгресі архівів то-
193 Holms O. W. The National Archives and the protection of records in war areas [Text] / Oliver W. Holms //
American Archivist. – 1946, April. – Vol. 9. –№ 2. – P. 110–127 ; Brooks P. C. The First Decade of the Society of
American Archivists [Text] / Philip C. Brooks // American Archivist. – 1947, April. – Vol. 10. – № 2. – Р. 115–
128 ; Born L. K. International Cooperation to Preserve Historical Source Materials [Text] / Lester K. Born //
American Archivist. – 1952, July. – Vol. 15. – № 3. – Р. 219–230 ; Trever K. L. The American Archivist: The
Voice of a Profession [Text] / Karl L. Trever // American Archivist. – Vol. 15. – № 2. – April 1952. – Р. 147–
155 ; Grover W. C. The National Archives at Age 20 [Text] / Wayne C. Grover // American Archivist. – 1954,
April. – Vol. 17. – № 2. – P. 99–107 ; Quinn P. M. Regional Archival Organizations and the Society of American
Archivists [Text] / Patrick M. Quinn // American Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – Р. 433–440 [аnd
other].
194 Newsome A. R. Objectives of the Society of American Archivists [Presidential address] / Al-
bert Ray Newsome // American Archivist. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 299–304 ; Leland W. G. The Archi-
vist In Times of Emergency [Presidential address] / Waldo G. Leland // American Archivist. – 1941, Janu-
ary. – Vol. 4. – № 1. – Р. 1–12 ; Buck S. J. The Archivist’s «One World» [Presidential address, delivered at the
tenth annual meeting of the Society of American Archivists, at Washington, October 24, 1946] / So-
lon J. Buck // American Archivist. – 1947, January. – Vol. 10. – № 1.– Р. 9–24 [аnd other].
80
РОЗДІЛ 1
Сторінки першого президентського адресу 1-го президента SAA Альберта Рея Ньюсома
«Цілі Товариства американських архівістів», оголошеного 18 червня 1937 року на перших
щорічних зборах членів Товариства у Вашингтоні, D.C. та опубліковані в журналі
«The American Archivist»
що195. Вони були перекладені багатьма мовами, у тому числі російською, і обго-
ворювались архівістами та вченими різних країн.
Крім уже зазначеного, матеріали конференцій, щорічних зборів та конгресів
інформують про дати і місця проведення заходів, кількісний і якісний склад де-
легацій та організацій архівістів, результати номінацій і виборів проводу това-
риств, членський склад комітетів, обговорювані на сесіях питання, основних до-
повідачів, ухвалені рішення; відображають хід дискусій, різні підходи вчених і
195 Dollar C. M. Quantitative History and Archives [Text] / Charles M. Dollar // Archivum. Proceedings of the
9th International Congress on Archives (London, 15–19 September, 1980). International Council on Archives.
Vol. XXIX. – K. G. Saur München. New York. London. Paris, 1982. – P. 46–52 ; Peterson T. H. Machine-readable
records as archival materials [Text] / Trudy Huskamp Peterson // Archivum. Proceedings of the 11th Interna-
tional Congress on Archives (Paris, 22–26 August, 1988). International Council on Archives. Vol. XXXV. –
K. G. Saur München. New York. London. Paris, 1989. – P. 83–88 [and other].
81
архівістів до вирішення ключових проблем; містять значну кількість історичних

фактів, біографічних відомостей тощо.
Найбільшу групу джерел складають матеріали періодики, яка представлена
виданнями історичних товариств, Американської історичної асоціації, Товарист-
ва американських архівістів, професійних організацій архівістів, Національного
архіву США тощо. У цілому опрацьовано понад 50 найменувань періодичних ви-
дань з історичних, архівних, бібліотечних, інформаційних та інших наук.
Кожне історичне товариство, як правило, започатковувало свій друкований
орган. Ще з 1827 року Американське товариство освіти почало видавати журнал
«American Quarterly Register»; 1877 року було засноване одне з найпрестижніших
історичних видань Пенсільванії «The Pennsylvania Magazine of History and Biogra-
phy»; із 1900 року Історичне товариство Орегону публікувало «The Quarterly of
the Oregon Historical Society»; із 1903 року Історичне товариство Теннессі видава-
ло «The American Historical Magazine and Tennessee Historical Society Quarterly»;
1905 року Університет Індіани розпочав видання «Indiana Magazine of History»;
1906 року в Мериленді започатковано журнал Історичного товариства штату
«Maryland Historical Magazine», у Міссурі – журнал Історичного товариства
«Missouri historical review»; 1908 року Історичне товариство штату Іллінойс
опублікувало перше число «Journal of the Illinois State Historical Society»; 1917 ро-
ку в Джорджії вийшов «The Georgia Historical Quarterly» тощо. Публікації історич-
них товариств мають важливе джерельне значення, оскільки висвітлюють істо-
рію заснування історичних товариств, їх функції та заходи зі збирання, організа-
ції зберігання та публікації історичних документів, діяльність істориків у архів-
ній сфері, у них надруковано значний корпус документів із історії штатів та са-
мих історичних товариств196. 1924 року Історичною комісією Північної Кароліни
196 Staples W. R. An account of the Rhode Island Historical Society [Text] / William R. Staples // American
Quarterly Register. – Boston : American education Society. – 1839, May. – Vol. XI. – № 4. – Р. 362–368 ; Bar-
nard H. An Account of the Connecticut Historical Society [Text] / Henry Barnard // Journal of the American
Education Society. American Quarterly Register. – American Education Society. – 1840, November. – Vol. XIII. –
№ 2. – P. 284–292 ; Baldwin C. C. Notice of Historical and Pioneer Societies in Ohio [Text] / C. C. Baldwin //
Western Reserve and Northern Ohio Historical Society. – Cleveland, 1875, July. – № 27. – 7 р. ; Anderson R. B.
Biographical Sketch of Lyman C. Draper, LL.D. Secretary of the State Historical Society of Wisconsin [Text] /
Rasmus B. Anderson. – Cincinnati : Peter G. Thomson, Printer, 1881. – P. 5–31 ; Morris R. C. Collections of the
Wyoming Historical Society [Text] / Robert C. Morris.– Cheyenne, Wyoming : The Wyoming Historical Soci-
ety, 1897. Vol. I. – P. 352 р. ; Halley R. A. The preservation of Tennessee History [Text] / R. A. Halley // The
American Historical Magazine and Tennessee Historical Society Quarterly. – Nashville : Goodpasture Book
Company, 1903. – Vol. VIII. – P. 50–63 ; Owen T. M. Dr. Basil Manly, the Founder of the Alabama Historical
Society [Text] / Thomas McAdory Owen. – Montgomery : Alabama Historical Society, 1904. – 139 р. ; Johns-
ton D. S. B. Minnesota Journalism in the Territorial Period. First Paper, 1949 to 1854 [Text] /
Daniel S. B. Johnston // Minnesota journalism in the territorial period. – Minnesota Historical Society, 1905. –
351 р. ; Bagley C. B. Washington Activities in History [Text] / Clarence B. Bagley // The Quarterly of the Ore-
gon Historical Society. –1905, March – 1905, December. – Salem, Oregon, 1905. – Vol. VI. – P. 411–416 ;
Young F. G. Functions of the Oregon Historical Society [Text] / F. G. Young // The Quarterly of the Oregon
Historical Society. 1905, March – 1905, December. – Salem, Oregon, 1905. – Vol. VI – P. 403–410 ; Adams C. S.
Prospectus [Text] / Chas S. Adams // Publications of The Florida Historical Society. Quarterly. – 1908, April. –
Vol. 1. – № 1. – P. 3–4 [and other].
82
РОЗДІЛ 1
засновано журнал «The North Carolina Historical Review». Наприкінці 1920-х рр. у
ньому опубліковано матеріали з історії та досвіду діяльності історичних това-
риств у сфері забезпечення збереженості місцевих архівів Північної Кароліни,
Південної Кароліни, Джорджії, Флориди, Міссісіпі, Арканзасу, Луїзіани197.
Сторінки праці Уалдо Гіффорда Ліланда «Національний архів: програма»,

опубліковані у журналі Американської історичної асоціації «The American Historical Review»
197 De Roulhac Hamilton J. G. The preservation of North Carolina History [Text] / Joseph Gregoire de Roul-
hac Hamilton // The North Carolina Historical Review. – Raleigh, N. C. : North Carolina Historical Commis-
sion. – 1927, January. – Vol. 4. – № 1. – P. 3–21 ; Salley A. S. The preservation of South Carolina History
[Text] / A. S. Salley // The North Carolina Historical Review. – 1927, April. – Vol. 4. – № 2. – P. 145–157 ;
Jack T. H. The preservation of Georgia History [Text] / Theodore H. Jack // The North Carolina Historical
Review. – 1927, July. – Vol. 4. – № 3. – P. 239–251 ; Robertson J. A. The preservation of Florida History [Text] /
James A. Robertson // The North Carolina Historical Review. – 1927, October. – Vol. 4. – № 4. – P. 351–365 ;
Garrett M. B. The preservation of Alabama History [Text] / Mitchell B. Garrett // The North Carolina Histori-
cal Review. – 1928, January. – Vol. 5. – № 1. – P. 3–19 ; Weathersby W. H. The preservation of Mississippi His-
tory [Text] / William H. Weathersby // The North Carolina Historical Review. – 1928, April. – Vol. 5. – № 2. –
P. 141–150 ; Thomas D. Y. The preservation of Arkansas History [Text] / David Y. Thomas // The North Caro-
lina Historical Review. – 1928, July. – Vol. 5. – № 3. – P. 263–274 ; King G. The preservation of Louisiana His-
tory [Text] / Grace King // The North Carolina Historical Review. – 1928, October. – Vol. 5. – № 4. – P. 363–
371.
83
Журнал Американської історичної асоціації «The American Historical Review»,

на сторінках якого оприлюднювалися матеріали про проведення конференцій
американських архівістів, обстеження архівів штатів Комісією публічних архівів
AHA, висвітлювалася діяльність Комісії історичних манускриптів, утворення,
зберігання і використання архівних колекцій, створення архівів тощо198, веде свою
історію від 1895 року. На його сторінках Фр. Дж. Джеймсон розповів про утворення
та перші роки діяльності Американської історичної асоціації, У. Г. Ліланд оприлюд-
нив програму для майбутнього Національного архіву США199.
Товариство американських архівістів 1938 року започаткувало журнал «The
American Archivist», у якому з кінця 1930-х до 1960-х рр. опубліковано значну
кількість матеріалів із досвіду роботи архівів штатів. У тому числі їх автори, се-
ред яких більшість була керівниками архівів, висвітлювали історію архівної
справи своїх штатів200.
«The American Archivist» став не лише офіційним друкованим органом SAA,
він відразу ж привернув увагу фахівців Національного архіву США, які обрали
журнал для оприлюднення власного досвіду роботи. Співробітники Національ-
ного архіву США висвітлювали різні аспекти архівної діяльності: відбір на збері-
гання та опрацювання документів федерального уряду США та його територі-
198 Про діяльність Комісії історичних манускриптів див.: The New Haven Meeting of the American His-
torical Association [Text] // American Historical Review. – 1899, April. – Vol. 4. – № 3. – P. 409–422 ; про
діяльність Комісії публічних архівів: The Meeting of the American Historical Association at Providence
[Text] // American Historical Review. – 1907, April. – Vol. 12. – № 3. – P. 483–506 ; про діяльність Томаса
Оуена, директора Департаменту архівів і історії штату Алабама: The Meeting of the American Historical
Association at Chicago [Text] // American Historical Review. – 1905, April. – Vol. 10. – № 3. – P. 489–510 ;
про 1-шу Конференцію архівістів: The Meeting of the American Historical Association at New York
[Text] // American Historical Review. – 1910, April. – Vol. 15. – № 3. – P. 475–495 ; про Брюссельський
конгрес 1910 р.: The Meeting of the American Historical Association at Indianapolis [Text] // American His-
torical Review. – 1911, April. – Vol. 16. – № 3. – P. 453–475 [and other].
199 Jameson J. F. The American Historical Association, 1884–1909 [Text] / John Franklin Jameson // The
American Historical Review. – 1909, Octоber. – Vol. 15. – № 1. – P. 1–20 ; Leland W. G. The National Archives: A
Programme [Text] / Waldo Gifford Leland // American Historical Review. – 1912, October. – Vol. 18. – № 1. –
P. 1–28.
200 Jones M. Hawaii Territorial Archives in the War [Text] / Maude Jones // American Archivist. – 1949, Janu-
ary. – Vol. 12. – № 1. – Р. 45–50 ; Wray E. H. The Archives of the State of Hawaii [Text] / Elizabeth H. Wray //
American Archivist. – 1960, July. – Vol. 23. – № 3. – Р. 277–284 ; Young C. R. Establishment of the Public Ar-
chives of Hawaii as a Territorial Agency [Text] / Chester Raymond Young // American Archivist. – 1967,
January. – Vol. 30. – № 1. – Р. 67–80 ; Renze D. C. The State Archives of Colorado [Text] / Dolores C. Renze //
American Archivist. – 1952, October. – Vol. 15. – № 4. – Р. 303–308 ; Easterby J. H. The Archives of South Caro-
lina [Text] / J. H. Easterby // American Archivist. – 1952, July. – Vol. 15. – № 3. – Р. 241–247 ; Bryan M. G. Recent
Archival Developments in Georgia [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. – 1953, January. –
Vol. 16. – № 1. – Р. 55–59 ; Homsher L. M. Wyoming State Archives and Historical Department [Text] /
Lola M. Homsher // American Archivist. – 1959, July. – Vol. 22. – № 3. – Р. 323–329 ; Skordas G. Maryland's
County Records – The Eclectic Approach [Text] / Gust Skordas // American Archivist. – 1962, April. – Vol. 25. –
№ 2. – Р. 199–206 ; Hinds C. F. Kentucky – The Archives and Records Service [Text] / Charles F. Hinds //
American Archivist. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 339–343 ; Petersen W. J. Iowa – The Challenge of the
Archives [Text] / William J. Petersen // American Archivist. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 327–331 ;
Rose M. The Archives of Dakota Territory [Text] / Margaret Rose // American Archivist. – 1963, July. –
Vol. 26. – № 3. – Р. 307–313 ; Richards K. W. New Jersey's New Archival Facilities [Text] / Ken-
neth W. Richards // American Archivist. – 1964, October. – Vol. 27. – № 4. – Р. 485–490 [and other].
84
РОЗДІЛ 1
альних органів у 48 штатах, напрацьований упродовж шести років відділами

комплектування, класифікації та каталогізації201; підготовку архіву до роботи в
умовах війни202; впровадження у федеральних департаментах переліків доку-
ментів зі строками зберігання203; створення бібліотеки Президента США
Фр. Д. Рузвельта; конфлікт із приводу доступу до документів у Президентській
бібліотеці Фр. Д. Рузвельта; досвід роботи президентської бібліотеки Г. С. Тру-
мена; досвід створення Бібліотеки Дж. Картера 204; роботу федеральних центрів
документації205; дії архівістів під час пожежі у Центрі персональної документації
у Сент-Луїсі 12 липня 1973 р.; відновлення і реставрацію документів206; діяль-
ність Національної комісії історичних публікацій і документів 207 тощо.
Провідні вчені у галузі архівістики: М. К. Нортон, Ф. К. Брукс, Е. Дж. Ліхі,
Л. Раппорт, Т. Р. Шелленберг, П. Левінсон, Т. У. Мітчелл, Дж. О’Тул, Р. К. Шеффер,
Р. Джімерсон та інші – у «The American Archivist» опублікували свої теорії експер-
тизи цінності документів, їх відбору на постійне зберігання та знищення208;
201 Hamer P. M. Finding Mediums in The National Archives: An Appraisal of Six Years' Experience [Text] /
Philip M. Hamer // American Archivist. – 1942, October. – Vol. 5. – № 2. – P. 82–92.

202 Harris C. G. The Protection of Federal Records Against Hazards of War [Text] / Collas G. Harris // Ameri-
can Archivist. – 1942, October. – Vol. 5. – № 4. – P. 228–239.

203 Perlman I. General Schedules and Federal Records [Text] / Isadore Perlman // American Archivist. – 1952,
January. – Vol. 15. – № 1. – P. 27–38.

204 Connor R. D. W. The Franklin D. Roosevelt Library [Text] / Robert Digges Wimberly Connor // American
Archivist. – 1940, April. – Vol. 3. – № 2. – Р. 81–92 ; Leland W. G. The Creation of the Franklin D. Roosevelt
Library: A Personal Narrative [Text] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1955, January. – Vol. 18. –
№ 1. – Р. 11–29 ; Polenberg R. The Roosevelt Library Case: A Review Article [Text] / Richard Polenberg //
American Archivist. – 1971, July. – Vol. 34. – № 3. – P. 277–284 ; Kahn H. The Long-Range Implications for
Historians and Archivists of the Charges Against the Franklin D. Roosevelt Library [Text] / Herman Kahn //
American Archivist. – 1971, July. – Vol. 34. – № 3. – P. 265–275 ; Leopold R. W. A Crisis of Confidence: Foreign
Policy Research and the Federal Government [Text] / Richard W. Leopold // American Archivist. – 1971,
April. – Vol. 34. – № 2. – P. 139–155 ; Lloyd D. D. The Harry S. Truman Library [Text] / David D. Lloyd //
American Archivist. – 1955, April. – Vol. 18. – № 2. – P. 99–110 ; Brooks P. C. The Harry S. Truman Library –
Plans and Reality [Text] / Philip . rooks // American Archivist. – 1962, July. – Vol. 25. – № 1. – P. 25–37 ;
O'Neill J. E. Will Success Spoil the Presidential Libraries? [Text] / James E. O'Neill // American Archivist. –
1973, July. – Vol. 36. – № 3. – Р. 339–351.
205 Angel H. E. Archival Janus: The Records Center [Text] / Herbert E. Angel // American Archivist. – 1968,
January. – Vol. 31. – № 1. – Р. 5–12 ; Alldredge E. O. The Federal Records Center, St. Louis: Personnel Files and
Fiscal Records [Text] / Everett O. Alldredge // American Archivist. – 1955, April. – Vol. 18. – № 2. – P. 111–
122.
206 Stender W. W., Walker E. The National Personnel Records Center Fire: A Study in Disaster [Text] / Wal-
ter W. Stender, Evans Walker // American Archivist. – 1974, October. – Vol. 37. – № 4. – P. 521–549.
207 Leland W. G. The Prehistory and Origins of the National Historical Publications Commission [Text] /
Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1964, April. – Vol. 27. – № 2. – P. 187–194 ; Guinta M. A. The
NHPRC: Its Influence on Documentary Editing, 1964–1984 [Text] / Mary A. Guinta // American Archivist. –
1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – P. 134–141.
208 Norton M. C. Establishing Priorities for State Records: Illinois Experience [Text] / Marga-
ret Cross Norton // American Archivist. – 1942, January. – Vol. 5. – № 1. – Р. 18–27 ; Brooks P. C. The selection
of records for preservation [Text] / Philip Coolidge Brooks // American Аrchivist. – 1940, October. – Vol. 3. –
№ 4. – P. 221–234 ; Leahy E. J. Reduction of Public Records [Text] / Emmett J. Leahy // American Аrchivist. –
1940, January. – Vol. 3. – № 1. – P. 13–38 ; Rapport L. No Grandfather Clause: Reappraising Accessioned Re-
cords [Text] / Leonard Rapport // American Archivist. – 1981, Spring. – Vol. 44. – № 2. – P. 143–146 ; Schel-
lenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records [Text] / T. R. Schellenberg // National Archives
85
архівісти-практики поділилися досвідом практичного впровадження цих ідей209.

У «The American Archivist» також були оприлюднені методики систематизації
архівних документів210, досвід їх застосування211, значна кількість матеріалів у
сфері архівних стандартів тощо.
На початку 1940-х рр. «The American Archivist» розпочав друкувати матеріали
дискусій щодо архівної освіти, що постійно тривають у середовищі американсь-
ких архівістів. У дискусіях ішлося про започаткування архівних курсів, місце їх
викладання, вимоги до освітнього рівня архівістів, започаткування окремого
факультету архівної справи, акредитацію архівних університетських програм,
післядипломну освіту, перенавчання спеціалістів, які прийшли працювати до
архівів без диплома архівіста, сертифікацію архівістів, підготовку фахівців для
роботи з новими типами, спочатку машиночитаних, а потім електронних, доку-
ментів. Свої пропозиції і досвід викладання архівних курсів, організації літніх
інститутів оприлюдинили архівісти-освітяни: С. Дж. Бакк, котрий започаткував
викладання перших архівних дисциплін в Американському університеті,
Т. Р. Шелленберг, який викладав у декількох університетах США та інших країн,
Фр. Б. Еванс – фундатор тренувальних програм архівістів у Національному архіві
США, Р. Кокс – професор Школи інформаційних наук Пітсбурзького університету,
Bulletin. – 1956, Octоber. – № 8. – 46 р. ; Lewinson P. Archival Sampling [Text] / Paul Lewinson // American
Archivist. – 1957, October. –Vol. 20. № 4. – P. 291–312 ; Thornton M. W. New Viewpoints on Establishing Per-
manent Values of State Archives [Text] / Mitchell W. Thornton // American Archivist. – 1970, April. –
Vol. 33. – № 2. – P. 163–174 ; O’Toole J. M. On the Idea of Permanence [Text] / James M. O’Toole // American
Archivist. 1989, Winter. – Vol. 52. – № 1. – P. 10–25 ; O’Toole J. M. On the Idea of Uniqueness [Text] /
James M. O’Toole // American Archivist. – 1994, Fall. – Vol. 57. – № 4. – P. 632–658 ; Schaeffer R. C. Transcen-
dent Concepts: Power, Appraisal, and the Archivist as «Social Outcast» [Text] / Roy C. Schaeffer // American
Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – P. 608–619 ; Jimerson R. C. Archives for All: Professional Responsibil-
ity and Social Justice [Text] / Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2007, Fall/Winter. – Vol. 70. – № 2. –
P. 252–281.
209 Kulsrud C. J. Sampling Rural Rehabilitation Records for Transfer to the National Archives [Text] /
Carl J. Kulsrud // American Archivist. – 1947, October. – Vol. 10. – № 4. – P. 328–334 ; Steck L., Blouin F. Han-
nah Lay and Company: Sampling the Records of a Century of Lumbering in Michigan [Text] / Larry Steck,
Francis Blouin // American Archivist. – 1976, January. – Vol. 39. – № 1.– P. 15–20 ; McKay E. Random Sam-
pling Techniques: A Method of Reducing Large, Homogeneous Series in Congressional Papers [Text] / Elea-
nor McKay // American Archivist. – Vol. 41. – №. 3. – 1978, July. – Р. 281–289 ; Lucas L. Managing Congres-
sional Papers: A Repository View [Text] / Lydia Lucas // American Archivist. – 1978, July. – Vol. 41. – № 3. –
P. 275–280 ; Falb S. R. The Social Historian and Archival Appraisal [Text] / Susan Rosenfeld Falb. – Organiza-
tion of American Historians Newsletter. – 1984, February [and other].
210 Evans F. B. Modern Methods of Arrangement of Archives in the United States [Text] / Frank B. Evans //
American Archivist. – 1966, April. – Vol. 29. – № 2. – P. 241–263 ; Holmes O. W. Archival Arrangement – Five
Different Operations at Five Different Levels [Text] / Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1964, Janu-
ary. – Vol. 27. – № 1. – Р. 21–41.
211 Berner C. R. Arrangement and Description: Some Historical Observations [Text] / Richard C. Berner //
American Archivist. – 1978, April. – Vol. 41. – № 2. – P. 169–181 ; Berner R. C., Haller U. Principles of Archival
Inventory Construction [Text] / Richard C. Berner, Uli Haller // American Archivist. – 1984, Spring. – Vol. 47. –
№ 2. – Р. 134–155 ; Abraham T. Oliver W. Holmes Revisited: Levels of Arrangement and Description in Prac-
tice [Text] / Terry Abraham // American Archivist. – 1991, Summer. – Vol. 54. – № 3. – Р. 370–377.
86
РОЗДІЛ 1
Е. Джилліленд-Світленд – професор Де-

партаменту інформаційних студій Уні-
верситету в Лос-Анджелесі212 та інші.
Офіційним друкованим органом На-
ціонального архіву США є журнал «Prolo-
gue», на сторінках якого, починаючи з
1970-х рр., публікуються історичні доку-
менти та матеріали із досвіду роботи архі-
ву та його структурних підрозділів213.
У результаті процесів демократизації
американського суспільства, що тривали
в 1960-х рр., у США в архівній галузі пов-
сюдно виникали місцеві, регіональні
професійні організації архівістів та мене-
джерів із управління документацією.
Друковані органи цих організацій, жур-
нали Конференції архівів Середнього
Заходу «The Midwestern archivist» («Ar-
chival Issues»), регіональних професій- Обкладинка святкового номеру журналу
них організацій архівістів Заходу Сполу- Національного архіву США «Prologue»,
виданого до 75-річчя утворення архіву
чених Штатів (Конференція архівістів
Міжгірського регіону, Товариство архівістів штату Каліфорнія, організація «Архі-
вісти Північного Заходу», Товариство архівістів Скелястих гір) «Journal of Western
Archives»; Асоціації документального редагування «Scholarly Editing: The Annual of
the Association for Documentary Editing»; Асоціації архівістів кіновідеоархівів
«Association of Moving Image Archivists» є важливими з точки зору вивчення діяль-
ності як самих об’єднань архівістів, так і архівів штатів, округів і муніципалітетів.
212 Buck S. J. The Training of American Archivists [Text] / Solon J. Buck // American Archivist. – 1941, April. –
Vol. 4. – № 2. – Р. 84–90 ; Schellenberg T. R. Archival Training in Library Schools [Text] / T. R. Schellenberg //

American Archivist. – 1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 155–165 ; Evans F. B. Postappointment Archival Train-
ing: A Proposed Solution for a Basic Problem [Text] / Frank B. Evans // American Archivist. – 1977, January. –
Vol. 40. – № 1. – Р. 57–74 ; Cox R. J. The Society of American Archivists and Graduate Education: Meeting at
the Crossroads [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 2000, Fall-Winter. – Vol. 63. – № 2. – Р. 368–
379 ; Cox R. J. The Roles of Graduate and Continuing Education Programs in Preparing Archivists in North
America for the Information Age [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1993, Summer. – Vol. 56. –
№ 3. – Р. 444–457 ; Gilliland–Swetland A. J. Archival Research: A «New» Issue for Graduate Education [Text] /
Anne J. Gilliland–Swetland // American Archivist. – 2000, Fall-Winter. – Vol. 63. – № 2. – Р. 258–270 [and
other].
213 Burke F. The Historical Publications and Records Commission [Text] / Frank Burke // Prologue. – Wash-
ington, D. C., 1976, Summer. – Vol. 8. – № 2. – P. 107–110 ; Schewe D. B. Establishing a Presidential Library: The
Jimmy Carter Experience [Text] / Donald B. Schewe // Prologue. – 1989, Summer. – Vol. 21. – № 2. – P. 101,
125–133 ; McLoughlin T. E. C. Ready Access. NARA’s Federal Records Centers Offer Agencies Storage, Easy
Use for 80 Billion Pages of Documents [Text] / Tara E. C. McLoughlin // Prologue. – 2008, Spring. – Vol. 40. –
№ 1 ; Kimberllee R. N. NARA’s UptoDate in Kansas City. Central Plains Regional Archives Moves to Historic
Downtown Location [Text] / Ried N. Kimberllee // Prologue. – 2009, Spring. – Vol. 41. – № 1 [and other].
87
Зібрані в сукупності та логічній послідовності матеріали періодики дозволя-

ють реконструювати історичний розвиток архівів, архівної справи, архівної осві-
ти, методів роботи архівістів США. Вони є базою для дослідження еволюції архі-
вознавчої думки в США, становлення і розвитку архівної науки, виникнення но-
ваторських ідей, що знайшли своє впровадження в архівній практиці американ-
ських архівів, різних наукових підходів та теоретичних поглядів учених. Архівна
періодика дозволяє побачити дійсний стан архівів та архівної справи у США
«очима» американських архівістів, виявити проблеми американських архівів і
шляхи їх подолання, виокремити традиційно американські особливості архівної
системи в цілому. У ній міститься значна кількість історичних фактів, біографіч-
них відомостей тощо.
Глибокого аналізу вимагали маловідомі, оригінальні або науково-теоретичні
праці американських учених, істориків-архівістів. Насамперед було виявлено і
вперше використано важливі для розвитку архівної справи США в першій поло-
вині ХІХ ст. праці фундатора Історичного товариства Нью-Гемпширу Р. Бартлетта
та секретаря цього ж товариства Дж. Фармера, що є найбільш ранніми в США
(відповідно, 1837 та 1839 рр.) рекомендаціями щодо організації зберігання ар-
хівних документів у штатах, їх систематизації і опрацювання, налагодження ро-
боти архівів214. Завдяки праці американського історика, співробітника Держав-
ного департамента та голови Відділу манускриптів Бібліотеки Конгресу США
Г. Ханта «Державний департамент Сполучених Штатів. Його історія і функ-
ції» (1914 р.)215 вдалося висвітлити історію першого архіву США, який функціо-
нував у складі Державного департаменту і концентрував історичні документи
федерального уряду. Незаперечне значення для студіювання наукового внеску
вчених-архівістів мали праці, у яких ними оприлюднено теорії у сфері експерти-
зи цінності, систематизації документів та організації роботи архівів, М. К. Нор-
тон, Е. Дж. Ліхі, Т. Р. Шелленберга та інших відомих у США теоретиків архівної
справи216. Історія Федерального регістру та Управління урядового друку знач-
214 Bartlett R. Remarks and Documents Relating to the Preservation and Keeping of Public Archives [Text] /
Richard Bartlett. – Concord : Printed by ASA M’Farland, 1837. – 72 р. ; Moore J. B. Biographical Notice of John
Farmer, M.A. Late corresponding Secretary of the New Hampshire Historical Society [Text] /
Jacob B. Moore // American Quarterly Register. – Boston : American education Society. – 1839, February. –
Vol. XI. – № 3. – Р. 229–241.
215 Hunt G. The Department of State of the United States. Its History and Functions [Text] / Gaillard Hunt. – New
Haven : Yale University Press, London : Humphrey Milford Oxford University Press, MDCCCCXIV, 1914. – 459 р.
216 Norton M. C. Norton on Archives: The Writings of Margaret Cross Norton on Archival and Records Manage-
ment [Text] ; Ed. Thorton W. Mitchell. – Carbondale, Illinois : Southern Illinois University Press, 1975. –
288 p. ; Leahy E. J., Cameron C. A. Modern records management: a basic guide to records control, filing, and
information retrieval [Text] / Emmett J. Leahy, Christopher A. Cameron. – McGraw-Hill, 1965. – 236 р. ; Schel-
lenberg T. R. Modern Archives: Principles and Techniques [Text] / T. R. Schellenberg. – Chicago : University of
Chicago Press, 1956. – 247 р. ; Schellenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records [Text] /
T. R. Schellenberg // National Archives Bulletin. – 1956, Octоber. – № 8. – 46 р. ; Schellenberg T. R. The Man-
agement of Archives [Text] / T. R. Schellenberg. – New York : Columbia University Press, 965. – 383 р.
88
РОЗДІЛ 1
ною мірою висвітлена завдяки виданням, підготовленим колективами цих уста-

нов до їх ювілейних дат217.
Титульний аркуш та перша сторінка праці секретаря Історичного товариства Нью-Гемпширу

Річарда Бартлетта, оголошеної автором як доповідь на спеціальній зустрічі членів
Товариства 21 грудня 1836 року у м. Конкорд і опублікованої 1837 року
До наукового обігу залучено науково-довідковий апарат до архівних колекцій

та окремі архівні документи. Різноманітні джерела про діяльність Національно-
го архіву США відклались у рекорд-групі 64 «Records of the National Archives and
Records Administration» за 1932–1998 рр.218 У колекціях Бібліотеки Гарвардського
217 Keeping America Informed. The U.S. Government Printing Office. 150 years of Service to the Nation (1861–
2011) [Text] ; under edit. Boarman William J. – Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office, 2011. –
149 р. ; Harrison J. L. 100 GPO years. 1861–1961. A History of United States Public Printing [Text] /
James L. Harrison. – Washington, D. C., 2010. – 168 р.
218 Група документів 64 у тому числі містить серії: 64.2 – документи Офісу Архівіста США «Records of
the Office of the Archivist of the United States» за 1934–1992 рр., 64.3 – документи про адміністративну
діяльність «Records of Administrative Activities» за 1934–1984 рр., 64.4 – документи Управління феде-
ральних центрів документації та попередніх програм «Records of the Office of Federal Records Centers
and Predecessor Programs» за 1950–1980 рр., 64.5 – документи Управління Федерального регістру
«Records of the Office of the Federal Register» за 1934–1991 рр., 64.7 – документи Управління прези-
дентських бібліотек «Records of the Office of Presidential Libraries» за 1972–1973 рр., 64.9 – Офісу
89
університету, Історичного товариства Нью-Джерсі, Архіву штату Південної Каро-

ліни, Архіву Університету Нотр-Дам, Історичного товариства Індіани, спеціальної
колекції Бібліотеки Університету Айови, Массачусетського історичного товарис-
тва, Історичної бібліотеки Бентлі Університету Мічиган, університетського архі-
ву та центру документації Університету Пенсільванії, спеціальної колекції Уні-
верситету Теннессі та Історичного товариства Південної Кароліни, Історичного
товариства Міннесоти, Бібліотеки Джорджа К. Маршалла, Бібліотеки університе-
ту штату Мічиган, відділу спеціальних колекцій Університетської бібліотеки Уні-
верситету Алабами, Бібліотеки Бенкрофт Університету Каліфорнії, Історичної
колекції Університету Північної Кароліни у м. Чепел-Хілл відклалися документи
особового походження членів історичних товариств, керівників архівних уста-
нов, видатних учених і архівістів. Вони стали основним джерелом для висвітлен-
ня їх діяльності та наукового внеску.
Збірки архівних документів: «Spanish archives of New Mexico», підготовленої
до видання Р. Е. Твітчеллом 1914 року (факсимільне перевидання 2008 р.),
«Collections of the Wyoming Historical Society», упорядкованої Р. К. Моррісом
(1897 р.), серія збірок документів Колумбійського історичного товариства
«Records of the Columbia Historical Society» (1908 р.) 219 – надали можливість залу-
чення до наукового обігу документів іспанських архівів Нью-Мексико, доповідей,
оприлюднених на засіданнях Історичного товариства Вайомінгу та Колумбійсь-
кого історичного товариства.
Науково-довідковий апарат є шляхом для доступу користувачів до архівних
документів. У запропонованому дослідженні він був важливий не з огляду на йо-
го пряме призначення, а як результат демонстрації роботи американських архі-
вів у сфері описування й удоступнення архівних документів. Із цією метою до
дослідження залучено путівник по документальних колекціях Національного
архіву США «Guide to the Archives of the Government of the United States in Washing-
ton», підготовлений до видання У. Г. Ліландом та К. Х. Ван Тіном (друге видання,
Адміністрації документації і попередніх програм «Records of the Office of Records Administration and
Predecessor Programs» за 1935–1996 рр., 64.11 – документи Національної комісії історичних публіка-
цій і документів «Records of the National Historical Publications and Records Commission» за 1936–
1982 рр. У тому числі у підсерії 64.2.1. зберігаються документи Архівістів США Р. Д. В. Коннора (1934–
1941 рр.), С. Дж. Бакка (1941–1948 рр.) про призначення працівників архіву 1933–1935 рр., листи до дер-
жавних установ, меморандуми до різних офісів і приватних організацій, а також У. К. Гровера (1948–
1965 рр.), Р. Г. Бахмера (1965–1968 рр.), Дж. Б. Родса (1968–1979 рр.), Р. М. Ворнера (1980–1985 рр.)
219 Twitchell R. E. The Spanish archives of New Mexico [Text] / Ralph Emerson Twitchell / New foreword by
Estevan Rael-Gálvez; with a preface by Richard Melzer. Originally published: – Cedar Rapids : Torch Press,
1914. – 525 р. ; Melzer R. Preface to this edition [Text] / Richard Melzer // Twitchell Ralph Emerson. The
Spanish archives of New Mexico [New foreword by Estevan Rael-Gálvez; with a preface by Richard Melzer.
Originally published: – Cedar Rapids: Torch Press, 1914]. – Santa Fe : Sunstone Press, 2008 [Facsimile of
original 1914 edition]. – 620 р. ; Morris R. C. Collections of the Wyoming Historical Society [Text] /
Robert C. Morris. – Cheyenne, Wyoming : The Wyoming Historical Society, 1897. – Vol. I. – 352 р. ; Records of
the Columbia Historical Society [Text]. – Washington, D. C. : Historical Society of Washington, D. C., 1908. –
Vol. 11. – 400 р.
90
РОЗДІЛ 1
1907 р.); путівник до документів часів Другої світової війни «Federal Records of
World War II», укладений під керівництвом Ф. М. Хамера; путівник до документів
Національного архіву США «Guide to Records of the National Archives» (1948 р.,
1950 р.); путівник по архівах і манускриптах у Сполучених Штатах «A Guide to
Archives and Manuscripts in the United State», видання якого також було здійснене
під керівництвом Ф. М. Хамера (1961 р.); електронний путівник «Guide to Federal
Records in the National Archives of the United States» (1995 р.)220; путівник до доку-
ментальних колекцій часів Другої світової війни «Guides to Records of
World War II» у двох томах, укладений Т. Мулліганом (2008 р.) 221; а також путів-
ник по неопублікованих описах і покажчиках, укладених у ході реалізації проек-
ту WPA за часів «нового курсу» «The WPA Historical Records Survey: A Guide to the
Unpublished Inventories, Indexes, and Transcripts», укладений Л. Хефнер (1980 р.);
аналітичний індекс до колоніальних документів Нью-Джерсі (1858 р.); путівник
по місцевих архівах для офіційних посадових осіб штату Північна Кароліна, укла-
дений А. Р. Ньюсомом 1932 року; описи архівів округу Індіана «Inventory of the
County Archives of Indiana», упорядковані Р. Херстом (1940 р.); путівник по доку-
ментах мормонської Американи «Mormon Americana: A Guide to Sources and Col-
lections in the United States» із передмовою Дж. О. Джонсона (1995 р.) та інші222.
220 Van Tyne C. H., Leland W. G. Guide to the Archives of the Government of the United States in Washington
[Text] / Claude Halstead Van Tyne, Waldo Gifford Leland. – Washington, D. C. : Carnegie Institution, 1907. –
Second edition. – 327 р ; Federal Records of World War II [Text] ; еdited by Philip M. Hamer. Vol. I, II. – Wash-
ington : The National Archives, 1950. Civilian Agencies. – Vol. I. – pp. xii, 1073 p. ; Military Agencies, – Vol. II. –
pp. iii, 1061 p. ; Guide to Records of the National Archives [Text]. – Washington, D. C., NARA, 1948. – 684 p. ; A
Guide to Archives and Manuscripts in the United State [Text] ; еdited by Hamer Philip M. – New Haven : Yale
University Press, 1961. – 775 p. ; Guide to Federal Records in the National Archives of the United States
[Text] ; сompiled by Robert B. Matchette et al. Washington, D. C. : National Archives and Records Administra-
tion, 1995. – 3 volumes. – 2428 p. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/
research/guide-fed-records/about.html. – Title from screen.
221 Mulligan P. T. World War II: Guide to Records Relating to U.S. Military Participation [Text] / Timo-
thy P. Mulligan. – Washington, D. C., NARA, 2008. – Vol. 1. – 172 p. ; Mulligan P. T. World War II: Guide to Re-
cords Relating to U.S. Military Participation [Text] / Timothy P. Mulligan. – Washington, D. C., NARA, 2008. –
Vol. 2. – 1088 p.
222 Hefner L. L. The WPA Historical Records Survey: A Guide to the Unpublished Inventories, Indexes, and
Transcripts [Text] / Loretta L. Hefner. – Chicago : Society of American Archivists, 1980. – 42 р. ; Stevens H. An
Analytical Index to the Colonial Documents of New Jersey in the State Paper Office in England [Text] /
H. Stevens ; Edited by William Adee Whitehead. – New York : Published for the Society D. Appleton and Com-
pany, 1858 // Published in the series : Collections of New Jersey Historical Society. – Newark, N. J. : Published
by the Society, 1858. – Vol. 5. – 504 р. ; Newsome A. R. The preservation of local archives: a guide for public
officials [Text] / Albert Ray Newsome. – American Historical Association, Public Archives Commission :
Presses of Edwards and Broughton Company, 1932. – 16 р. ; Inventory of the County Archives of Indiana
[Text] ; Prepered by the Indiana Historical Records Survey, Division of Professional and Service Projects
Work Projects Administration [№ 87 «Warrick County (Boonville)»]. – Indianapolis, The Indiana Historical
Historical Records Survey, 1940. – 378 р. ; Mormon Americana: A Guide to Sources and Collections in the
United States [Text]. – Provo, Utah : BYU Studies, 1995. – 695 р. [and other].
91
Обкладинка та сторінка з аналітичного огляду політики доступу до урядової інформації

у США Венді Гінзберг, співробітника аналітичної служби Конгресу США, 2009 рік
Важливу групу джерел складають аналітичні огляди та матеріали статис-

тики. Огляди аналітиків Конгресу готуються дослідницькою службою (The Con-
gressional Research Service (CRS))223 Бібліотеки Конгресу США для членів Палати
представників і Сенату без врахування політичної приналежності. Вони містять
політичний і правовий аналіз із конкретного питання, яке вимагає ухвалення
відповідного рішення в Конгресі, відрізняються глибиною проаналізованої
проблеми, найвищим ступенем точності й об’єктивності. Огляди стали підста-
вою для висвітлення реалізації політики засекречування (К. Р. Косар), доступу до
урядової інформації в США (В. Р. Гінзберг), секретності в Адміністрації Буша
(підготовлений на замовлення Г. А. Ваксман), впровадження «Homeland Security
Act of 2002» (Дж. М. Стівенс)224 тощо.
223 The Congressional Research Service (CRS) [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.loc.gov/
crsinfo/about/. – Title from screen.

224 Kosar K. R. Security Classification Policy and Procedure: E.O. 12958, as Amended [Text] / Kevin R. Kosar ;
CRS Report for Congress (Prepared for Members and Committees of Congress). June 4, 2009. – 12 p. ;
92
РОЗДІЛ 1
Зазвичай статистичні джерела є досить точним інструментом пізнання про-

цесів, що відбуваються у різних галузях життєдіяльності суспільства. Однак ар-
хівна галузь США в силу притаманного їй децентралізованого характеру загаль-
ної статистики не веде. SAA час від часу порушувало питання про укладання хоча
б загального списку наявних у США архівних установ різних типів і форм власно-
сті, але до цього часу ця ідея не реалізована.
2006 року SAA провело «перепис архівної професії» у США. Робочою групою у
складі В. А. Волч (керівник групи), Н. П. Бомонт, Е. Йакел, Дж. Бастіан, Н. Зім-
мелман, С. Девіс, Е. П. Діффендал зібрано і проаналізовано статистичні дані про
кадровий склад працюючих в архівах США, рівень освіти архівістів, їх участь у
професійних об’єднаннях, рівень заробітної плати тощо225. Цей перепис здійсне-
но шляхом анкетування архівних установ різних типів. Незважаючи на те, що
робоча група отримала лише 47 % відповідей від більш як 12 тис. розісланих ан-
кет, результати перепису визнані вірогідними в архівній галузі США. Матеріали
перепису оприлюднені в окремому випуску журналу «The American Archivist» та
на веб-порталі SAA. Вони є єдиним джерелом статистики кадрового складу аме-
риканських архівів.
Особливу увагу SAA приділяє таким напрямам роботи, як видання професій-
ної літератури та архівна освіта. Для з’ясування стану справ у цих сферах члени
SAA періодично здійснюють їх аналіз. Зокрема, зроблено огляд авторського
складу професійних журналів за демографічним критерієм; факультетів і курсів
університетів, які готують архівістів у США; читацького попиту архівістів то-
що226. Ці дослідження відображають стан розвитку професійної періодики й осві-
ти у кількісних і якісних показниках.
Ginsberg W. R. Access to Government Information In the United States [Text] / Wendy R. Ginsberg ; Congres-
sional Research Service Report for Congress prepared for Members and Committees of Congress. August 31,
2009. – Library of Congress, Washington, D. C. – 8 р. ; Secrecy in the Bush Administration. United States
House of Rerresentatives Committee on Government Reform. – Minority Staff Special Investigations Division.
September 14, 2004. – 81 р. ; Stevens G. M. . Homeland Security Act of 2002: Critical Infrastructure Informa-
tion Act [Text] / Gina Marie Stevens; Report for Congress. February 28, 2003. Order Code RL31762 // Con-
gressional Research Service. – The Library of Congress. – 16 р.
225 The A*CENSUS (Archival Census and Education Needs Survey in the United States) [Text] ; Working
Group: Walch Victoria Irons (Principal Research Consultant), Beaumont Nancy P. (Principal Investigator),
Yakel Elizabeth, Bastian Jeannette, Zimmelman Nancy, Davis Susan, Diffendal Anne // American Archivist. –
2006, Fall-Winter. – Vol. 69. – № 2. – P. 291–527.
226 Stephenson S. M. The American Archivist, 1971 to 1990: A Demographic Analysis of the Articles [Text] /
Mary Sue Stephenson // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – Р. 538–561 ; Yakel E. The Future
of the Past: A Survey of Graduates of Master’s-Level Archival Education Programs in the United States
[Text] / Elizabeth Yakel // American Archivist. – Vol. 63. – № 2. – Fall-Winter 2000. – Р. 301–321 ; Pugh M. J.
Readers: What Do You Think about the American Archivist? [Text] / Mary Jo Pugh // American Archivist. –
2009, Fall-Winter. – Vol. 72. – № 2. – P. 305–310 ; Nimer C. L. Reading and Publishing within the Archives
Community: A Survey [Text] / Cory L. Nimer // American Archivist. – 2009, Fall-Winter. – Vol. 72. – № 2. –
P. 311–330 ; Duff W. M., Cherry J. M. Archival Orientation for Undergraduate Students: An Exploratory Study
of Impact [Text] / Wendy M. Duff, Joan M. Cherry // American Archivist. – 2008, Fall-Winter. – Vol. 71. – № 2. –
Р. 499–529 ; Conway P., Landis W. E. Open-Access Publishing and the Transformation of the American Archi-
vist Online [Text] / Paul Conway, William E. Landis // American Archivist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. –
№ 2. – P. 482–505.
93
На значну увагу заслуговують джерела особового походження. Серед них ав-

тобіографії Ч. Дж. Ходлі, Фр. А. Ван Дер Кемпа; мемуари Р. Н. Топпана, підготовле-
ні до видання Е. М. Девісом; спогади У. Г. Ліланда про заснування і проведення
перших Конференцій американських архівістів; праця 1-го Архівіста США
Р. Д. В. Коннора «Пригоди архівіста-аматора»; спогади С. Помрінжа про його ро-
боту в «Offenbach Archival Depot»; щоденник і спогади 6-го Архівіста США
Р. М. Ворнера227 тощо. Документальність цих джерел спирається на свідчення
Обкладинка опублікованого щоденника 6-го Архівіста США Роберта Марка Ворнера

«Щоденник мрії: історія руху за незалежність Національного архіву, 1980–1985» та сторінка
із записами від 10 листопада та 24 грудня 1980 року, у яких ідеться про обговорення ідеї
звільнення NARS від підпорядкування GSA з провідними архівістами США Е. Уелдоном
і Фр. Дж. Бурком та започаткування руху за незалежність
227 Chattin W. N., Carlton M. A. A Memoir. Charles Jeremy Hoadly. Autobiography [Text] / W. N Chattin,
M. A. Carlton. – Connecticut : Acorn Club, 1902. – P. 9–54 ; Van Der Kemp F. A. 1752–1829. An Autobiography
together with extracts from his correspondence [Text] / Francis Adrian Van Der Kemp ; еdited with an his-
torical sketch by Helen Lincklaen Fairchild. – New York and London : G. P. Putnam’s Sons, 1903. – P. 178–
181 ; McFarland D. A. Memoir of Robert Noxon Toppan [Text] / Davis Andrew McFarland / Publications of
94
РОЗДІЛ 1
осіб, які були учасниками й очевидцями описаних подій. Зазвичай спогади не-
суть на собі значний відбиток особистості автора. Однак особливістю зазначених
праць є те, що вони підготовлені авторами як наукові роботи, тому в них разом із
особистими міститься значна кількість достовірних історичних фактів, що не
відбилися в інших джерелах. Унікальним джерелом є щоденник Р. М. Ворнера,
записи якого дають можливість відновити перебіг подій у період руху за неза-
лежність Національного архіву США від GSA (1980–1985 рр.), висвітлюють боро-
тьбу американських архівістів за незалежність від політичних впливів і проти
втручання політичних органів у діяльність архівів, призначених зберігати па-
м’ять нації.
Доповненням до джерельної бази дослідження внеску видатних американсь-
ких істориків і архівістів є некрологи (In Memoriam), опубліковані в наукових
журналах, на веб-сайтах архівів, історичних товариств, бібліотек, університетів.
Серед них статті Е. М. Познера на пошану С. Дж. Бакка, Г. Е. Енжела на пошану
Е. Дж. Ліхі, Х. Г. Джонса на пошану М. Г. Брайєн, Ф. К. Брукса на пошану У. К. Гро-
вера, Дж. Б. Родса на пошану Т. Р. Шелленберга, У. Ранделла на пошану О. В. Холм-
са228 та інші. Використання некрологів дало можливість доповнити дослідження
інформацією про життєвий, науковий і трудовий шлях видатних істориків і архі-
вістів, виявити відомості про батьків, родину, освіту, захищені дисертації, опуб-
ліковані праці, науковий внесок, професійну кар’єру, викладацьку і громадську
діяльність тощо.
Ключове значення для дослідження мало опанування американської архівної
термінології, оскільки вона, по-перше, є англомовною і тому існує проблема корект-
ного перекладу, а по-друге, архівна теорія і практика в США значно відрізняється
The Colonial Society of Massachusetts. Vol. VII. Transactions 1900–1902. – Boston, Published by the Society,
1905. – Р. 263–267 ; Leland W. G. The First Conference of Archivists, December 1909: The Beginnings of a
Profession [Text] / Waldo G. Leland // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – P. 109–120 ; Con-
nor R. D. W. Adventures of an amateur archivist [Text] / R. D. W. Connor // American Archivist. – 1943, Janu-
ary. – Vol. 6. – № 1. – P. 1–18 ; Pomrenze Seymour J. Personal Reminiscences of the Offenbach Archival De-
port, 1946–1949. Fulfilling International and Moral Obligations // Offenbach Archival Depot: Establishment
and Operation [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ushmm.org/information/exhibitions/
online-features/special-focus/offenbach-archival-depot/establishment-and-operation. – Title from screen ;
Warner R. M. Diary of a Dream: A History of the National Archives Independence Movement, 1980–1985
[Text] / Robert M. Warner. – Metuchen, NJ. and London : The Scarecrow Press, 1995. – 211 р. ; Warner R. M.
Secrecy and Salesmanship in the Struggle for NARA's Independence [Text] / Robert M. Warner // Proloque. –
2005, Spring. – Vol. 37. – № 1.
228 Posner E. Solon Justus Buck – Archivist [Text] / Ernst Posner // American Archivist. – 1960, July. – Vol. 23. –
№ 3. – Р. 263–269 ; Angel H. E. Emmett Joseph Leahy 1910–1964 [Text] / Herbert E. Angel // American Ar-
chivist. – 1964, October. – Vol. 27. – № 4. – Р. 507–509 ; Jones H. G. Mary Givens Bryan, 1910–1964 [Text] /
H.G. Jones // American Archivist. – 1964, October. – Vol. 27. – № 4. – P. 505–507 ; Brooks P. С.
Wayne C. Grover, 1906–1970 [Text] / Philip С. Brooks // American Archivist. – 1970, July. – Vol. 33. – № 3. –
Р. 282–284 ; Rhoads J. B. An Archivist of intellect and industry. In Memoriam. Theodore R. Schellenberg. 1903–
1970 [Text] / James B. Rhoads // American Archivist. – Vol. 33. – № 2. – April 1970. – P. 191–194 ; Run-
dell W., Jr. Oliver W. Holmes [Text] / Walter Rundell, Jr. // American Archivist. – 1982, Spring. – Vol. 45. –
№ 2. – Р. 248–250 ; Boyd J. P. Philip May Hamer, 1891–1971. In Memoriam [Text] / Julian P. Boyd // Ameri-
can Archivist. – 1971, July. – Vol. 34. – № 3. – P. 285–287 [and other].
95
від української та європейської в цілому, а отже, існує

різниця й між понятійними апаратами архівістики. Зва-
жаючи на це, використано термінологічні словники, се-
ред яких виключне значення мав укладений Р. Пірс-
Мозесом глосарій архівної термінології, а також термі-
нологічні словники Р. Хілла, Г. Пінкетта, Фр. Б. Еванса та
групи його колег229.
Важливим джерелом для студіювання історії та орга-
нізації діяльності американських архівів є офіційні веб-
сайти органів влади, архівних установ, професійних орга-
нізацій архівістів, історичних товариств, спеціальних
РІЧАРД ПІРС-МОЗЕС, колекцій університетів. У цілому використано понад
президент SAA 200 офіційних веб-сайтів різних інституцій. На цифрі
(2005–2006),
укладач термінологічного 213 зупинилась у своєму контент-аналізі застосування
словника американських технологій Web 2.0 в американських архівних інституці-
архівістів ях й М. Семоеліен, відкинувши всі неофіційні версії веб-
сайтів. Однак попередньо її список включав понад 5 тис. веб-сайтів різних архів-
них інституцій230.
Ключову роль у веденні веб-сайтів архівів штатів відіграє залежність архіву
від органу, якому він підпорядкований. Архівна установа штату, якщо вона не є
незалежним департаментом, як правило, розміщує свій веб-сайт на порталі ви-
щого органу влади. Наприклад, підпорядковані секретарям штатів архіви Масса-
чусетсу, Мену, Іллінойсу, Міссурі, Аризони, Каліфорнії, Луїзіани, Орегону, Ва-
шингтону, Нью-Джерсі, а також Вермонту, Род-Айленду та Нью-Гемпширу розмі-
щено на порталах офіційних органів влади штату – Секретаря штату, разом із
іншими підпорядкованими йому установами штату. Департаменти архівів і істо-
рії Південної Кароліни, Алабами, Міссісіпі мають незалежні веб-сайти та самос-
тійно опікуються їх підтримкою. На таких же підставах функціонують веб-сайти
історичних товариств та комісій Огайо, Монтани, Південної Дакоти, Північної
Дакоти, Оклахоми, Міннесоти, Небраски, Канзасу, Айови, Айдахо, Вісконсину, Те-
хасу, Пенсільванії, Нью-Мексико та Індіани. Однак їх відмінність полягає в тому,
що архів є структурною складовою історичного товариства або комісії і на веб-
229 Hill R. R. Archival terminology [Text] / Roscoe R. Hill // American Archivist. – Vol. 6. – № 4. – 1943, Octo-
ber. – P. 206–211 ; Pinkett H. T. A Glossary of Records Terminology: Scope and Definitions [Text] / Harold T.
Pinkett // American Archivist. – Vol. 33. – № 1. – 1970, January. – P. 53–56 ; Evans F. B. A Basic Glossary for
Archivists, Manuscript Curators, and Records Managers [Text] / Frank B. Evans, Donald F. Harrison, Ed-
vin A. Thompson, William L. Rofes // American Archivist. – Vol. 37. – № 3. – 1974, July. – P. 415 ; Pearce-
Moses Richard. A Glossary of Archival and Records Terminology [Text] / Richard Pearce-Moses. – Chicago, IL,
2005. – 433 р. ; Pearce-Moses Richard. The Archival Lexicon [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/glossary/archival-lexicon. – Title from screen.
230 Samouelian M. Embracing Web 2.0: Archives and the Newest Generation of Web Applications [Text] /
Mary Samouelian // American Archivist. – 2009, Spring/Summer. – Vol. 72. – № 1. – P. 42–71.
96
РОЗДІЛ 1
сайті він представлений разом із іншими структурними підрозділами товарист-

ва або комісії. Архіви, які функціонують у складі бібліотечної системи, представ-
лені на веб-сайтах бібліотек (Вірджинія, Коннектикут, Теннессі, Оклахома,
Флорида, Невада). Архіви, підпорядковані органам освіти (Нью-Йорк, Джорджія,
Кентуккі, Аляска), культури (Вайомінг, Західна Вірджинія, Північна Кароліна),
адміністративно-господарського призначення (Колорадо, Юта, Гаваї) мають свої
веб-сторінки на веб-сайтах відповідних департаментів. Значно відрізняються
веб-сайти архівів Делаверу і Мериленду, підпорядковані губернаторам штатів.
Від типу архівної установи залежать рубрики, представлені на веб-сайті. На-
бір рубрик залежить ще й від того, чи поєднує архівна установа функції суто ар-
хівні та управління документацією, чи підпорядкований їй центр документації
штату, чи вона виконує лише архівні функції. На всіх веб-сайтах представлені
рубрики, які інформують про місце розташування архівної установи, час її робо-
ти, телефони, факси, адресу електронної пошти, керівництво, послуги, програми,
Головна сторінка веб-сайту Архіву штату Мериленд
97
Головна сторінка веб-сайту Бібліотечної і архівної комісії штату Техас
98
РОЗДІЛ 1
Головна сторінка веб-сайту Архіву штату Мен
99
Головна сторінка веб-сайту Департаменту архівів і історії штату Міссісіпі
заходи, що вже відбулися або плануються, вакансії; публікуються плани та звіти

про роботу, перспективні плани, роз’яснюється законодавство та надаються
форми для подання запиту відповідно до закону штату про свободу інформації.
Майже всі архіви вже розмістили на своїх веб-сайтах і сторінках електронні ката-
логи, знайомлять із умовами доступу до архівних колекцій, надають доступ до
оцифрованих архівних документів, публікують тематичні виставки архівних до-
кументів, пропонують архівні видання, путівники, каталоги, збірники докумен-
тів. Архіви, що виконують функції управління документацією, розміщують на
своїх веб-сайтах рубрики «State and Local Records Management» або «Records Man-
agement» (Управління документацією). У таких рубриках публікуються роз’яс-
нення, законодавчо-нормативні акти, інструкції з проведення експертизи цінно-
сті, відбору та підготовки до передачі на зберігання документів, інформація про
послуги центру документації штату, а також про діяльність комісій із затвер-
дження переліків документів та списків на знищення тощо. Усі веб-сайти та веб-
100
РОЗДІЛ 1
сторінки містять інформацію про діяльність Дорадчих комісій по історичних до-

кументах штату (State Historical Records Advisory Board, SHRAB). Також майже на
усіх веб-сайтах виокремлено рубрики «Genealogical Research» або «Family Histori-
ans» чи «Marriage Database» та «Death Database», у котрих подається інформація
на допомогу особам, які здійснюють генеалогічні дослідження, розміщуються
путівники і покажчики до архівних колекцій, що містять генеалогічні документи.
Деякі архівні установи запровадили окремі рубрики: «Government agencies»
(«Урядовим установам»), «Students and Teachers» («Студентам і вчителям»),
«Archives Month» («Архівний місячник»), «Vital Records» («Життєво важливі доку-
менти»), «Manuscripts/Audiovisuals» («Манускрипти/Аудіовізуальні докумен-
ти»), «Explore Multimedia Archives» («Досліджуй мультимедіа архів») тощо. Для
здійснення даного дослідження були важливі всі рубрики веб-сайтів архівів шта-
тів без винятків, особливо ті, на яких розміщено законодавчо-нормативні акти,
наявна інформація про історію архіву, підпорядкування, структуру, функції, мі-
сію, плани і звітність, штат співробітників, біографії керівників. У цілому дослід-
жено 50 веб-сайтів архівних установ, інформацію з яких використано при напи-
санні монографії. Відомості про адреси веб-сайтів архівних установ штатів уза-
гальнено у Додатку Д-2 наприкінці монографії.
Федеральні архівні установи (президентські бібліотеки, федеральні центри
документації, Архів електронних документів «ERA», Федеральний регістр, Фонд
Національного архіву, NHPRC та інші підпорядковані NARA структури) представ-
лені на порталі Національного архіву і Адміністрації документації США (http://
www.archives.gov/), який вперше опубліковано в Інтернеті 1994 року. Цей пор-
тал двомовний: використовуються англійська та іспанська. Він насичений ін-
формацією про діяльність федеральних архівних установ, управління докумен-
тацією, електронні документи, на ньому знаходимо електронний путівник по
колекціях Національного архіву та інші численні путівники і покажчики, генеа-
логічні, військові, президентські та інші колекції документів, численні виставки і
публікації, журнал «Prologue». На порталі оприлюднено федеральні закони та
інші нормативні акти в галузі архівної справи та управління документацією із
останніми змінами, у тому числі Генеральний перелік документів зі строками
зберігання, структура NARA та документи про її оптимізацію, плани і звіти про
роботу NARA та підпорядкованих йому управлінь, відділів і архівних установ,
виступи, статті про історію і досвід роботи керівників і співробітників архіву,
меморандуми та циркуляри, роз’яснюється державна політика у сфері доступу
до інформації, міститься інформація про заходи щодо її дотримання, роз’ясню-
ється політика архіву у сфері зайнятості та виконання бюджету тощо.
Президентські бібліотеки на веб-сайтах (спільний ресурс – http://
www.archives.gov/presidential-libraries/) представляють інформацію про їх
розташування, часи роботи бібліотек, архівів і музеїв, що входять до їх складу,
101
Сторінка офіційного веб-порталу Національного архіву США
102
РОЗДІЛ 1
біографії президентів, фонди підтримки, історію створення бібліотек, путівники,

покажчики, каталоги колекцій, оцифровані президентські документи, фотогра-
фії і фільми з виступами президентів та інші фільми про життя і діяльність пре-
зидентів, електронні документи, численні публікації, заходи президентських
Сторінка веб-сайту Бібліотеки і музею Президента США Франкліна Делано Рузвельта
103
бібліотек та прес-релізи до них тощо. Сайти президентських бібліотек розрахо-

вані на вчених, учителів, студентів та широку громадськість.
На веб-сайтах федеральних центрів документації (спільний ресурс – http://
www.archives.gov/frc/) розміщено нормативні акти у сфері управління докумен-
тацією, правила підготовки документів до передачі на зберігання, інформацію та
матеріали NARA про навчання менеджерів із управління документацією та про-
граму «NARA's National Records Management Training Program», численні посібни-
ки, інструкції для рекордз-менеджерів, у тому числі по роботі з електронними
документами, тощо. Веб-сайти подають інформацію про розташування феде-
ральних центрів документації, керівництво, правила подання запитів до них,
бланки для передачі документів на зберігання, знищення документів тощо.
Головна сторінка спільного ресурсу федеральних центрів документації
Веб-сторінка Архіву електронних документів «ERA» (http://www.archives.

gov/era/) розповідає про систему «ERA» та її подальший розвиток і підтримку,
управління електронними документами у федеральному уряді та його департа-
ментах, надає публічний доступ до колекцій електронних документів.
104
РОЗДІЛ 1
Веб-сторінка Архіву електронних документів «ERA»
Веб-сторінка Національної комісії історичних публікацій і документів (http://

www.archives.gov/nhprc/) містить інформацію про склад комісії, законодавчі і
нормативні акти, правила подання документів для отримання грантів, проекти і
програми, профінансовані Комісією з 1964 року, розклад засідань, звіти про ро-
боту Комісії.
Веб-сайт Федерального регістру (http://www.archives.gov/federal-register/) є
місцем для публікації федеральних законів та нормативних актів федерального
уряду і його департаментів (щоденних, щотижневих і щорічних підбірок) і надає
можливості пошуку відповідних документів. Управління Федерального регістру
готує усі видання разом із Управлінням урядового друку (Державною друкар-
нею). На сайті розміщено видання «Federal Register» та «Public Papers of the Presi-
dents» (публікується з 1957 року і є офіційним виданням президентських доку-
ментів, в електронному варіанті доступний на http://www.archives.gov/federal-
register/publications/presidential-papers.html). На сайті подається інформація про
порядок передплати видання, вартість, знижки, контактна інформація для уря-
дових агенцій. Для федеральних департаментів на сайті розміщено посібники та
105
Веб-сторінка Національної комісії історичних публікацій і документів
інструкції щодо укладання і підготовки до публікації їх нормативних актів, про-

ведення навчань і конференцій.
У цілому портал NARA розрахований на архівістів та менеджерів із управлін-
ня документацією, членів Конгресу та уряду США, державних службовців, уче-
них, учителів, студентів, генеалогів, журналістів, пересічних громадян та інозем-
ців. Веб-портал NARA, певна річ, є потужнішим інформаційним ресурсом, засобом
інформування про федеральні архіви, поповнення, забезпечення збереженості,
удоступнення й використання національного документального надбання наро-
дів США. Його підтримка і захист є одним із головних напрямів роботи NARA.
Відтак веб-портал NARA став одним із основних джерел дослідження історії та
організації роботи Національного архіву США і федеральних архівних установ
його системи.
106
РОЗДІЛ 1
Веб-сторінка Управління Федерального регістру
Ще одним важливим джерелом дослідження став веб-портал Товариства аме-

риканських архівістів (http://www2.archivists.org/) та веб-сайти професійних
організацій архівістів. Веб-сайт SAA включає рубрики: «The Archives Profes-
sion» («Архівна професія»), «About Us» («Про нас»), «Education and Events» («Ос-
віта і події»), «Publications» («Публікації»), «Members» («Членам»), «Groups»
(«Групи»), які відбивають усі основні напрями діяльності Товариства. У рубриці
«Архівна професія» містяться: Словник архівної термінології, Тезаурус термінів,
що використовуються в роботі архівів університетів і коледжів, архівні стандар-
ти і кращі практики роботи, «перепис архівної професії», Кодекс етики архівістів,
Путівник для здійснення ефективних досліджень в архівах, інформація про кон-
сультантів, здатних надавати допомогу з питань архівної справи і управління
документацією, відомості про наявні вакансії. Рубрика «Про нас» включає розділи
107
про історію SAA, списки президентів, віце-президентів, секретарів, виконавчих

директорів, редакторів журналу «The American Archivist», інформацію про корис-
ність членства в організації, статутні документи, плани і звіти, резолюції та зая-
ви, розклад щорічних зборів і засідань комітетів і секцій, протоколи, покажчик
до Архіву SAA. Рубрика «Освіта і події» включає інформацію про заходи SAA, ви-
ставки архівного обладнання і технологій, директорію університетів, які пропо-
нують архівні спеціальності, документи, що встановлюють вимоги до універси-
тетської та післядипломної освіти архівістів. У рубриці «Публікації» розміщено
Сторінка веб-порталу Товариства американських архівістів, що надає доступ

до публікацій у журналі «The American Archivist»
108
РОЗДІЛ 1
всі числа журналу «The American Archivist», вісника «Archival Outlook», оголошен-
ня про події, брошури, публікації SAA у вільному доступі, презентації. Рубрика
«Членам» надає інформацію про стипендії, гранти, номінації та вибори, публікує
повідомлення для членів організації. Рубрика «Групи» містить інформацію і до-
кументи Ради SAA, Фонду SAA, комітетів, комісій, секцій, круглих столів, робочих
груп, представників SAA в інших професійних організаціях. Веб-портал SAA – офі-
ційний електронний інформаційний ресурс Товариства – і його наповнення та
підтримка є однією із головних завдань організації. Він розрахований, насампе-
ред, на фахівців архівної галузі США. Отже, як і веб-портал NARA, він є надійним і
авторитетним джерелом інформації про архівну галузь США.
Веб-сайти професійних організацій архівістів містять їх статутні документи,
історію, місію та плани, інформацію про заходи (конференції, семінари, літні
школи), стипендії і нагороди. Ці сайти надають простір для публікації журналів
професійних організацій. Від інших значно відрізняються веб-сайти Ради архівіс-
тів штатів (http://www.statearchivists.org/) та Національної асоціації урядових
архівів і адміністраторів документації (http://www.nagara.org/).
Рада архівістів штатів (CoSA), через свої особливі функції, крім притаманних
веб-сайтам професійних організацій архівістів рубрик, містить інформацію і до-
кументи про діяльність Національної комісії історичних публікацій і документів
та дорадчих комісій по історичних документах штатів (SHRABs) (http://
www.statearchivists.org/shrabs.htm), відповідальних за фінансування архівів шта-
тів за грантами федерального бюджету. На сайті створено ресурсний центр для
розвитку архівних програм та програм управління документацією у штатах,
окремі рубрики присвячено проекту підготовки архівів і архівістів до надзвичай-
них ситуацій «IPER Project» (http://www.statearchivists.org/iper/index.htm), ініціа-
тивам щодо удосконалення роботи архівів штатів з електронними документами
«SERI: State Electronic Records Initiative» (http://www.statearchivists.org/seri/
index.htm), методичній допомозі архівам у проведенні архівних місячників
«American Archives Month» (http://www.statearchivists.org/archivesmonth/index.
htm). Національна асоціація урядових архівів і адміністраторів документації
(NAGARA) на своєму сайті зосереджується на допомозі архівам у роботі з елект-
ронними та юридичними документами, розміщує бюлетені й посібники з управ-
ління документацією, захисту життєво важливих документів, використання та
зберігання мікрофільмів, підтримки архівів місцевих адміністрацій округів тощо.
Веб-сайти CoSA та NAGARA розраховані на фахівців у галузі архівної справи та
управління документацією, а отже, є спеціальними інформаційними ресурсами,
на яких оприлюднюється виключно професійна інформація.
Веб-сайти історичних товариств штатів розраховані на істориків, учених,
учителів, студентів та всіх, хто цікавиться історією. Однак слід зважити на те, що
історичні товариства у США хоч і вважаються громадськими організаціями, але
109
Головна сторінка веб-сайту Ради архівістів штатів
110
РОЗДІЛ 1
Головна сторінка веб-сайту Національної асоціації урядових архівів

і адміністраторів документації
разом із тим вони є юридичними особами, які несуть відповідальність за прове-

дення історичної роботи у штатах. Їм підпорядковані об’єкти історичного зна-
чення, вони опікуються виданням наукової історичної літератури, проводять
науково-практичні конференції. До їх складу входять архіви манускриптів та іс-
торичні бібліотеки. Одинадцяти історичним товариствам підпорядковано офі-
ційні архіви штатів. Відтак інформація, представлена на цих сайтах, є науковою
історичною та професійною. Для даного дослідження корисними були рубрики
про історію історичних товариств, зокрема про їх діяльність у напрямах збиран-
ня, зберігання і публікації архівних документів, створення офіційних архівних
установ у штатах. Адреси веб-сайтів історичних товариств узагальнено в Додат-
ку наприкінці монографії.
111
Сторінка Архіву штату Огайо на веб-сайті Історичного товариства штату Огайо
Таким чином, аналіз веб-сайтів підтверджує важливість розміщеної на них

інформації та документів і цілковиту необхідність залучення їх до даного дослі-
дження. Те, що веб-сайти є офіційними електронними органами архівних уста-
нов і товариств, свідчить про достовірність і надійність розміщеної на них інфор-
мації.
112
РОЗДІЛ 1
Сторінка Архіву штату Канзас на веб-сайті Історичного товариства штату Канзас
Візуальні матеріали (фотографії істориків і архівістів США, архівних будівель

і приміщень, мапи, обкладинки книг, плакати з оголошеннями про проведення
архівних заходів, кадри відеофільмів) полегшують шлях до сприйняття й усві-
домлення минулого і теперішнього, дають уявлення про дух епохи, фіксують
факти, події, явища в часі й дозволяють побачити та оцінити їх на власні очі. Ви-
користані фотографії, зроблені автором під час особистого візиту до Національ-
ного архіву США, а також залучено фотографії, схеми, віднайдені у працях амери-
канських авторів та на офіційних веб-сайтах, із відповідними посиланнями на їх
першу публікацію та джерело походження.
113
Отже, огляд джерел свідчить про наявність достатньої репрезентативної

бази для всебічного вивчення історії архівів та розвитку архівної справи в США.
* * *
Таким чином, в американській історіографії переважають дослідження у сфе-
рах організації управління архівами, архівного законодавства, експертизи цінно-
сті, методів систематизації документів, стандартів описування, машиночитаних
та електронних документів тощо, результати яких були важливі і необхідні для
подолання нагальних архівних проблем. Причиною такого стану американської
історіографії є потреби практики та прагматичний характер американців, який
спонукав їх перш за все студіювати такі теми, впровадження результатів яких
могло б сприяти розвиткові галузі та гарантовано забезпечувати якісний відбір
документів і зберігання архівів. Д. Р. Мак-Кой навіть вважав академічні функції
Національного архіву США не суттєвими. Навпаки, американський вчений
Р. Кокс наполягав на вивченні історії колоніальних архівів, архівних установ
штатів та «створенні повної історії професії». Зарубіжні вчені зосереджувалися
на вивченні досвіду американських архівістів у царинах машиночитаних та елек-
тронних документів, впровадженні інформаційних технологій, стандартів опису-
вання, організації і діяльності центрів документації, бізнес-архівів та президент-
ських бібліотек. Причиною студіювання цих тем були потреби вітчизняних ар-
хівних галузей дослідників та визнання ними досягнень американських архівіс-
тів у цих галузях архівної справи. Отже, історіографічний аналіз свідчить про від-
сутність комплексних праць із історії американських архівів як в американській,
так і в зарубіжній історіографії. Проте досліджені галузі історії, теорії і практики
архівної справи в США складають солідне підґрунтя для подальших наукових
студіювань.
Вивчення історії американських архівів та розвитку архівної справи в США на
сучасному етапі стало можливим значною мірою завдяки новітнім інформаційно-
комунікаційним технологіям, оцифровуванню та он-лайновому доступу до ін-
формаційних ресурсів американських архівів, бібліотек, університетів, що умож-
ливило використання раніше недоступних джерел, появі у 2007–2009 рр. у віль-
ному доступі на веб-порталі Товариства американських архівістів усього корпусу
статей і матеріалів, опублікованих упродовж 1938–2013 рр. у журналі «The
American Archivist», веб-сайтам NARA, SAA, архівних установ штатів та професій-
них об’єднань архівістів США. Аналіз джерельної бази доводить, що вона є ціл-
ком достатньою, різноманітною і репрезентативною для здійснення досліджен-
ня, про що свідчать отримані результати.
114
Розділ 2
ІСТОРІЯ АРХІВНОГО РУХУ,
УТВОРЕННЯ АРХІВІВ
І СТАНОВЛЕННЯ АРХІВНОЇ ГАЛУЗІ
В США
Північноамериканський континент заселявся переселенцями з усіх євро-

пейських, азійських і африканських країн. Одні покидали свою батьківщину з
власної волі і відправлялися за океан у пошуках кращої долі, інших вивозили для
рабської праці або в покарання. На континенті засновувалися британські, іспан-
ські, французькі, нідерландські колонії. Внаслідок діяльності колоніальних орга-
нів влади відкладалися перші комплекси архівних документів, відтак для їх збе-
рігання утворювались архіви та призначалися їх хранителі.
Сполучені Штати Америки виникли як федеративна держава у складі 13 пер-
ших штатів північного сходу, у кожному з яких була встановлена республікансь-
ка форма правління. Під час утворення держави Континентальні конгреси (1774–
1781) не започаткували єдину державну політику в галузі архівної справи. Доку-
менти федеральних органів влади відкладалися в архіві Державного департа-
менту, а за документи урядів штатів відповідальність несли Секретарі штатів.
Наприкінці ХVIII – ХІХ ст. США розширювали свою територію, і це збільшення
йшло двома шляхами1. Першим просувалися на північ, південь і захід у пошуках
нових земель, джерел існування і прибутків дослідники, торгівці, переселенці з
атлантичного узбережжя, нові іммігранти. Американські піонери засновували
поодинокі поселення на вільних землях, які згодом отримали назву «фронтир-
зон». Фронтир був свого роду «плавильним котлом», де змішувались етноси,
культури, релігії, традиції і формувалась американська нація, із притаманними
лише їй характером, цінностями і культурою. Індивідуалізм і прагнення свободи,
з одного боку, та очевидна необхідність об’єднуватись у колективи для боротьби
1 У Додатку наприкінці монографії вміщено «Довідку про зростання території США та формування
адміністративно-територіального поділу», статтю «Концепція американського фронтиру та визна-

чення фронтир-зон», довідки про сучасне районування Сполучених Штатів Америки, про систему
органів управління британськими, французькими, іспанськими колоніями, про органи влади Сполу-
чених Штатів Америки.
115
із природними умовами і ворогами, з іншого, вирізняють американський фрон-

тир серед усіх інших. Історична свідомість американців, розуміння ними шляху,
на якому вони зможуть зберегти архіви і передати історичне знання нащадкам,
визнання ролі та місця архіву в суспільстві не могли уникнути впливу фронтиру.
Фронтир-зони мали свої особливості, оскільки формувались у конкретних полі-
тичних, географічних та історичних умовах. Сучасний поділ США на дев’ять регі-
онів із деякими відхиленнями збігається з колишніми фронтир-зонами. Отже,
кожен регіон має притаманні йому риси, набуті ще за часів освоєння території.
Цими рисами відрізняються архівні комплекси і певним чином архівні установи
штатів тієї чи іншої території, що дало підстави у даному розділі згрупувати
штати за сучасним регіональним поділом.
Другий шлях полягав у державній політиці експансії, спрямованій на досяг-
нення панування на північноамериканському континенті, відкрито проголоше-
ній Президентом США Дж. Монро 2 грудня 1823 року. Поступово США витіснили
своїх суперників: Великобританію, Францію, Іспанію, Мексику – і приєднали ко-
лонію Луїзіану (1803), Флориду (1819), анексували Техас (1845), підписали угоду
з Великобританією про поділ території Орегону (1846), у результаті Мексикансь-
кої війни здобули південні території аж до Тихоокеанського узбережжя (1848).
Останніми США придбали в Російської імперії Аляску (1867) та анексували Га-
вайські острови (1898). Із кожним новим розширенням території США утворюва-
лись органи управління (територіальні, а згодом і штатів), у яких накопичували-
ся документи, і відповідно поставала проблема організації їх зберігання.
Фронтир-характер американців спонукав їх до спільного вирішення проблем.
Коли такою проблемою стало забезпечення збереженості історичної документа-
льної спадщини, американська інтелігенція об’єдналася в історичні товариства
штатів. Рух історичних товариств розпочався наприкінці ХVIII ст. у Новій Англії і
поширювався в часі та просторі, як і сама американська експансія. Його метою
було забезпечення збереженості джерел з історії американської нації, спонукан-
ня органів влади до утворення архівних установ. Крайній індивідуалізм виявив-
ся в прагненні штатів самим розпоряджатися своїм історичним надбанням. Тому
загальної державної політики у сфері архівної справи на регіональному рівні так
і не з’явилося. Кожен штат йшов своїм шляхом, результатом чого є різноманіття
типів архівних установ і їх підпорядкування.
З урахуванням вищесказаного, у даному розділі розглядається архівний рух
історичних товариств від його початку до утворення офіційних архівів; роль іс-
торичних товариств у зберіганні історичної документальної спадщини; діяль-
ність органів влади у напрямі організації архівних установ, управління архівами,
законодавчо-нормативного регулювання архівної справи; внесок істориків-
архівістів, учених і практиків у розвиток архівної справи у штатах США. Під по-
няттям «офіційний архів» в американській науковій літературі розуміють архів-
116
РОЗДІЛ 2
Історія архівного руху, утворення архівів і становлення архівної галузі в США
ну установу, що зберігає документи (records) офіційного походження, тобто до-

кументи органів влади, яким через їх історичну, доказову та інформаційну цін-
ність встановлено постійний термін зберігання (на відміну від манускриптів
(manuscript), під якими розуміли спочатку рукописи, а потім документи особово-
го походження, що надходять на зберігання до архівів бібліотек, університетів,
історичних товариств). У просторовому вимірі розділ охоплює 50 американських
штатів, у часовому – історію американських архівів від колоніальних часів до
сьогодення.
В окремих підрозділах висвітлено рух істориків за збереження документів
федеральних органів влади та утворення Національного архіву США (1908–
1934), оскільки ці події були складовою частиною загального архівного руху; рух
архівістів за створення власної професії, формування її принципів і методів, що
виник на початку ХХ ст., і основним результатом якого на 1936 рік стало засну-
вання Товариства американських архівістів; притаманні архівній галузі регіона-
льного рівня особливості, набуті впродовж історичного розвитку штатів США,
такі як децентралізація, наявність власного архівного законодавства у кожному
штаті, розподіл функцій на безпосередньо архівну та управління документацією.
Подальша історія Національного архіву США та Товариства американських архі-
вістів потребувала окремого розгляду, тому її висвітлення винесено до наступ-
них розділів монографії.
2.1 ЗАРОДЖЕННЯ АРХІВНОГО РУХУ В НОВІЙ АНГЛІЇ

(Массачусетс, Мен, Род-Айленд, Нью-Гемпшир,
Коннектикут, Вермонт)
Нова Англія є унікальним регіоном Сполучених Штатів Америки. На по-
чатку XVII ст. переселенці з Англії заснували тут перші поселення на північно-
американському континенті. Причини переселення європейців були різними:
одні прагнули уникнути релігійних переслідувань на батьківщині, інші – збіль-
шити свої статки. Кожна з колоній мала свої особливості в адміністративному
управлінні, політичних уподобаннях населення, видах економічної діяльності. Їх
об’єднувала культурна ідентичність і залежність від англійської корони. Англія
намагалась уніфікувати управління колоніями на законодавчому та адміністра-
тивному рівні, збільшити податки на користь метрополії, що викликало проти-
стояння між колоніями та урядом Великобританії. У Бостоні (колонія Массачу-
сетс-Бей) та інших місцях спалахували повстання (1765–1775), а згодом Амери-
канська революція (1775–1783), у ході якої 4 липня 1776 року депутати колоній
прийняли Декларацію незалежності. 3 вересня 1783 року США та Великобрита-
нія підписали Паризький мир, за яким 13 колишніх британських колоній визна-
ли незалежними та суверенними державами. Відтак, рух за незалежність заро-
дився на території колоній Нової Англії. Колонії Нью-Гемпшир, Массачусетс-Бей
117
(у т. ч. Мен), Род-Айленд, Коннектикут разом із іншими британськими колонія-

ми склали ядро держави Сполучені Штати Америки2.
Нова Англія, особливо Бостон, в історії США завжди відігравали провідну
роль політичного, промислового, освітянського і культурного центру. Мешканці
регіону є носіями англійських культурних традицій та ідей пуританства. Ряд
сучасних дослідників історії держави та права США дійшли висновку, що для
молодої американської держави та її громадян характерне копіювання англійсь-
ких правових норм і організації управління, ними доведено залежність органі-
заційних форм влади регіонів від правових традицій метрополій (В. М. Калаш-
ников, О. В. Мільохіна). Водночас інші автори, зокрема О. А. Омельченко, вказу-
ють, що Нова Англія мала свої особливості, оскільки була заснована переселен-
цями-пуританами, які прагнули не просто до заснування нової держави, а й до
створення нового суспільства та нового політичного устрою, щоб втілити проро-
цтво Біблії про «Новий Ханаан». Під час переїзду з Голландії до Америки батьки-
пілігріми уклали між собою угоду, яка стала джерелом особливої традиції амери-
канської державності: новий народ погоджувався вважати себе єдиною общи-
ною, що управляється на підставі народовластя і «праведної справедливості»:
«Сім актом єднаємося ми в один політичний і цивільний орган для підтримання
порядку серед нас і досягнення наміченої мети. У силу цього акту ми встанови-
мо ті справедливі та праведні закони, ті порядки, правила й конституції, приз-
начимо ту владу, що вважатимемо потрібними і корисними для загального блага
колоній»3. Відповідно до цієї політичної ідеї, конституція колонії Новий Плімут
(перше англійське поселення, засноване 1620 р.) передбачала розподіл повнова-
жень між губернатором і виборними органами – Радою з п’яти представників і
загальними зборами усіх повнолітніх колоністів. З 1639 року Загальні збори ста-
ли представницьким органом, до якого обиралися депутати. Массачусетс з кін-
ця ХVII ст. став на чолі політичного, релігійного і культурного руху в колоніях
Нової Англії. Поступово інші колонії Нової Англії, Род-Айленд, Коннектикут, Нью
-Гемпшир і Мен, наряду з власним управлінням, розвивали ідеї, закладені бать-
ками-пілігрімами4. Війна за незалежність (1775–1783) завершила процес держа-
вно-політичного становлення американських колоній і поклала початок амери-
канській державності. Її рисами стали безумовна виборність виконавчої влади,
республіканський устрій5. Однак у певних галузях державного управління, мож-
2 История США : в 4 т. Т. 1 / Н. Н. Болховитинов (редактор), М. С. Альперович, Р. Ф. Иванов, Л. Ю. Слез-

кин, А. А. Фурсенко. – М. : Изд-во «Наука», 1983. – С. 81–105, 131–163 ; Война за независимость и обра-
зование США [Текст] / Под ред. Г. Н. Севастьянова. – М. : «Наука», 1976. – 551 с.
3 Цитується за текстом, наведеним О. А. Омельченко. Див. : Омельченко О. А. Всеобщая история госу-
дарства и права : учебник в 2 т. – Издание второе, исправленное и дополненное. – Т. 2. – М., 1999. –

С. 61.
4 Калашников В. М. Організація регіональної влади в Британських колоніях Північної Америки (XVII
– XVIII століття) [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.01 /
В. М. Калашников; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2003. – 17 с. ; Милехи-
на Е. В. История государства и права зарубежных стран [Текст] : учебное пособие. – М. : Высшее обра-
зование, 2002. – 208 с.
5 Омельченко О. А. Формирование Конституции Соединенных Штатов Америки [Текст] : див. : Омель-
ченко О. А. Всеобщая история государства и права : учебник ; в 2 т. – Издание второе, исправленное и

дополненное. – Т. 2. – М., 1999. – С. 70.
118
РОЗДІЛ 2
ливо, що й несвідомо, зберігалися старі англійські традиції. Нові американські

ідеї та старі англійські традиції у своєрідному поєднанні в Новій Англії вплину-
ли на розуміння того, яким чином слід організувати установи для зберігання
історичної документальної спадщини і як ними управляти.
Перше історичне товариство у США засноване Дж. Белкнепом 24 січня

1791 року у Бостоні, штат Массачусетс. Хоча, як стверджує дослідник історії
Массачусетського історичного товариства Л. Л. Такер, ідея заснування депозита-
рію для зберігання історичних документів «Амеріканики» (historical repository of
Americana) зародилась у Белкнепа ще в 70-і рр. ХІХ ст., коли він розпочав свої до-
слідження історії Нью-Гемпширу в м. Довер (сучасний адміністративний центр
округу Страффорд, штат Нью-Гемпшир)6. Дж. Белкнеп народився 4 червня
1744 року, закінчив Бостонську латинську школу, Гарвардський університет і
став пресвітеріанським священиком. У ході свого дослідження Белкнеп зрозумів,
що в його країні недостатня кількість бібліотек, а спеціалізованих архівних уста-
нов, які б зберігали першоджерела, немає зовсім. 1789 року він написав листа
віце-президенту США Дж. Адамсу про необхідність створення депозитарію для
зберігання історичних документів, у якому вказав, що час спливає, а від війн, по-
жеж, постійних переміщень, відсутності придатних сховищ та з інших причин
нація вже втратила значну кількість важливих історичних джерел. 1786 року
Белкнеп переїхав до Бостона, де продовжував працювати над реалізацією ідеї
про створення історичного депозитарію. Ще з 1774 року він подумував про те,
щоб заснувати історичний депозитарій при бібліотеці Гарвардського коледжу в
Кембриджі. 1780 року університетська комісія розглянула пропозицію Белкнепа
та погодилась із нею, але подальших заходів не вжила. Ідея депозитарію в Гарва-
рді невдовзі була підтримала британським істориком У. Гордоном 7, який емігру-
вав до Америки, де й почав колекціонувати та досліджувати документи про анг-
ло-американську кризу8. Белкнеп із натхненням працював над збиранням архів-
них документів для майбутнього депозитарію в Гарварді, навіть намагався прид-
бати колекцію Е. Хазарда9, але з часом відчув повну незацікавленість з боку кері-
вництва університету у створенні архіву. Белкнеп дійшов висновку про необхід-
6 Tucker L. L. The Massachusetts Historical Society [Text] / Leonard Louis Tucker // Jones H. G. Historical
Consciousness in the Early Republic. The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections,
1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 1.
7 Уїльям Гордон написав чотиритомну працю «History of the Rise, Progress and Establishment of the
Independence of the United States of America: including an account of the late war; and of the thirteen colo-
nies, from their origin to that period» (Історія зростання, прогресу і заснування незалежних Сполучених
Штатів Америки), опубліковану в Лондоні 1788 року. Це була перша праця з історії Американської
революції.
8 Pilcher G. W. William Gordon and the History of the American Revolution [Text] / George William Pil-
cher // The Historian. – 1972, May. – Vol. 34, Iss. 3. – P. 447–464.

Fall. – № 60. – Р. 235–258.
119
ність заснування незалежної організації на кшталт Ан-

тикварного товариства в Лондоні. 27 серпня 1790 року
Белкнеп оприлюднив свій «Plan of an Antiquarian
Society» (План антикварного товариства), який згодом
американські історики назвали «the charter of the
historical society movement in the United States» (хартія
руху історичних товариств у Сполучених Штатах). Голо-
вним завданням майбутнього товариства Белкнеп вва-
жав збирання й зберігання історичних документів, ма-
нускриптів, книг, історичних фактів та інших відомостей
із природничої та політичної історії країни. План Белк-
непа передбачав утворення національної мережі істори- ДЖЕРЕМІ БЕЛКНЕП,
чних товариств. Члени Бостонського товариства повин- засновник архівного
руху в США, фундатор
ні були сприяти заснуванню аналогічних товариств у Массачусетського
всіх штатах, провінціях, територіях і містах. 24 січня історичного товариства
1791 року Белкнеп та сім його однодумців затвердили
Статут Бостонського товариства. У ньому назва «Антикварне товариство» була
замінена на «Історичне товариство», оскільки перші члени вважали, що термін
«історичне» охоплює усі напрями діяльності та категорії матеріалів (історичні,
релігійні, природничі тощо), із якими вони планували працювати. Такої ж думки
почав дотримуватися й сам Белкнеп, про що 19 лютого 1791 року він написав
Е. Хазарду. Товариство відкрило Бібліотеку для зберігання історичних докумен-
тів, що почали надходити фактично з усієї країни. Знач-
ну підтримку Товариство отримало від Президента США
Дж. Адамса та його родини. 1796 року уже був надруко-
ваний перший каталог Бібліотеки, який охопив лише
15 % зібраної на той час колекції10.
Однак реальний початок массачусетському архіву
був покладений Дж. Б. Фелтом, який, за пропозицією Іс-
торичного товариства, висловленою на щорічній зустрі-
чі 31 грудня 1835 року, губернатором Массачусетсу
Е. Евереттом був призначений упорядковувати архів.
Фелту довелося проаналізувати величезну кількість па-
перів для їх віднесення до документальних комплексів
установ. На систематизацію 242 справ, їх підшивку та ДЖОЗЕФ БАРЛОУ ФЕЛТ,
бібліотекар
укладання описів він витратив із невеликими перерва- Массачусетського
ми десять років. Нарешті 1846 року упорядкування було історичного товариства
10 Tucker L. L. The Massachusetts Historical Society [Text] / Leonard Louis Tucker // Jones H. G. Historical
Consciousness in the Early Republic. The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–
1861. – Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 1–10.
120
РОЗДІЛ 2
завершено і перший массачусетський архів відкрито дослідникам. У квітні

1839 року Фелт їздив до Великобританії для виявлення та копіювання втраче-
них документів колоніального періоду, але британська влада не надала йому до-
ступу до архівів через побоювання, що він віднайде там відомості про північно-
східні кордони США і Великобританії. Він отримав дозвіл аж 1845 року і лише на
шість тижнів. Із метою виявлення массачусетських документів він пізніше відві-
дав архіви Шотландії, Ірландії та Франції. Дж. Б. Фелт опублікував ряд праць із
генеалогії, статистики, церковної історії Нової Англії, а також ряд збірників до-
кументів, у тому числі скопійованих в Англії. 1857 року Дартмутський коледж
присвоїв йому ступінь доктора юридичних наук11.
Значну роботу зі систематизації та публікації архівів Массачусетсу виконали
Р. Н. Топпан та А. Ч. Гуделл. Офіційний історик штату Массачусетс Р. Н. Топпан
провів значну роботу з копіювання документів у британських архівах12. Історик
А. Ч. Гуделл упорядкував і видав у семи томах законодавство, акти та резолюції
Генеральної асамблеї штату13.
1884 року була призначена Комісія для обстеження архівних документів у
департаментах штату, умов їх зберігання, індексування та використання. Членом
комісії був Дж. Уїнзор, президент Американської бібліотечної асоціації. Він уклав
звіт, у якому вказав помилки в систематизації та індексуванні документів.
1891 року завідувач массачусетського архіву Дж. Трейсі здійснив огляд архівних
документів, у якому довів, що за результатами роботи Комісії жодних заходів не
було вжито для покращення умов зберігання документів 14. Цього ж року Секре-
тар штату У. М. Олін для покращення роботи массачусетського архіву здійснив
упорядкування його функцій: розділив архів на два відділи – діловодства та ар-
хівної роботи15. На останній покладалися функції систематизації, індексування,
11 Felt Joseph Barlow // The New-England Historical and Genealogical Register and Antiquarian Journal,
published quarterly, under the direction of the New-England Historic, Genealogical Society for the year
1870. – Vol. XXIV. – Boston : Published by the Society, 17 Bromfield street, 1870. – № 1. – Р. 1–5; Upham C. W.
Our historical writers: Joseph Barlow Felt [Text] / Charles W. Upham // The Historical magazine and notes
and queries. Concerning the Antiquities, History and Biography of America. – Vol. VII. – № 2. Second series. –
Morrisania, N. Y. : Henry B. Dowson, 1870, February. – P. 107–109.
12 McFarland A. Memoir of Robert Noxon Toppan [Text] / Andrew McFarland // Publications of The Colonial
Society of Massachusetts. Vol. VII. Transactions 1900–1902. – Boston : Published by the Society, 1905. –
P. 263–267.
13 Alphabetical list of member of the Massachusetts Historical Society // A Short Account of Massachusetts
Historical Society originally prepared by Charles Card Smith. – Boston : Printed for the Society, 1918. – P. 47.
14 Report of the Public Archives of Massachusetts // First Report of the Public Archives Commission : Annual
report of the American Historical Association for the year 1900. – Vol. 2. – Washington, D. C. : Government
Printing Office, 1901. – P. 51.
15 Report of the Public Archives of Massachusetts // First Report of the Public Archives Commission : Annual
report of the American Historical Association for the year 1900. Vol. 2. – Washington, D. C. : Government
Printing Office, 1901. – P. 48–55 ; Biographical Sketches of Representative Citizens of the Commonwealth
Massachusetts [Electronic resource]. – Boston, M. A. : Graves and Steinbarger, 1901. – Mode of access: http://
genealogytrails.com/mass/wmolin.html. – Title from screen.
121
ремонту, підшивки, копіювання, публікації документів та проведення історич-

них досліджень. Тоді ж порушено питання про спорудження будинку для архіву
або надання йому приміщень у будівлі Капітолію штату. На початку ХХ ст. архів
був розміщений у старому будинку Капітолію, але після викрадення 1984 року
найдавнішого документу архіву, датованого 1629 роком, було прийняте рішення
про спорудження сучасного будинку архіву, уведеного до експлуатації 1985 року.
Площа архівосховищ, влаштованих у ньому, складає 100 тис. кв. футів. На почат-
ку ХХ ст. під час чергової систематизації та описування документів Массачусест-
ського архіву керівник архіву Е. М. Девіс у своєму звіті повідомив, що архів збері-
гає понад 200 тис. документів законодавчого характеру, 5 тис. мап, документи
Генерального суду Массачусетсу, хартії Массачусетсу (1628–1726), конституції і
документи конституційних конвенцій (1779–1919), військові документи та ко-
лекції змішаної тематики16.
Таким чином, Архів штату Массачусетс виник як результат наполегливої пра-
ці членів Історичного товариства. Сучасний Архів штату Массачусетс зберігає
документи від 1629 року до сьогодні, виконує архівні функції та функції управ-
ління архівною справою і документацією на території штату. Архів підпорядко-
вано Секретарю Массачусетської співдружності17.
Бостонці не зупинилися лише на створенні Історичного товариства.
1805 року У. С. Шоу засноване товариство The Boston Athenaeum (Бостонський
Атенаум) із метою створення бібліотеки і видання щомісячного періодичного
журналу «The Monthly Anthology and Boston Review» («Щомісячна антологія і
огляд Бостону»).. На 1819 рік колекція цього товариства вже нараховувала
12,5 тис. томів18. 1812 рік колекціонер І. Томас із Бостону заснував The American
Antiquarian Society (Американське антикварне товариство)19, яке поширило свою
діяльність на всю країну і згодом стало національним.
Прагнення істориків до об’єднання в історичні товариства з часом вилилося
в утворення організацій по усій країні, у т. ч. історичні товариства на теренах
16 Edmonds J. H. The Massachusetts Archives [Text] / John Edmonds // Proceedings of the American Anti-
quarian Society. – 1921, April. – P. 18–60 ; Davis A. M. Report of the Council; Report of the Treasurer; Report
of the Cabinet-Keeper. Meeting, April, 1920 / Andrew McFarland Davis // Proceedings of the Massachusetts
Historical Society. – 1920. – Vol. 53. – P. 140–176.
17 Massachusetts Archives. Secretary of the Commonwealth of Massachusetts [Electronic resource]. – Mode
of access: http://www.sec.state.ma.us/arc/arcidx.htm. – Title from screen.

18 Felt J. B. Memorials of William Smith Shaw. – Boston : Publisher by S. K. Whipple and Co., 1852. – 346 p.
[Electronic resource] // The Boston Athenæum. – Mode of access: http://www.bostonathenaeum.org. – Title

from screen ; Tucker L. L. The Boston Athenaeum [Text] / L. L. Tucker // Jones H. G. Historical Consciousness
in the Early Republic. The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. –
Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 12–15.
«Athenaeum» перекладається як бібліотека, читальня, літературне і наукове товариство.
19 Tucker L. L. The Massachusetts Historical Society [Text] / L. L. Tucker // Jones H. G. Historical Conscious-
ness in the Early Republic. The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. –
Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 1–10.
122
РОЗДІЛ 2
Нової Англії були засновані в м. Брансуїк, штат Мен (1822), м. Провіденс, штат
Род-Айленд (1822), м. Конкорд, штат Нью-Гемпшир (1823), м. Хартфорд, штат
Коннектикут (1825), містах Барнет та Монтпілієр, штат Вермонт (1838). Підне-
сенню руху істориків сприяв загальний настрій у суспільстві, пов’язаний із від-
значенням 50-річчя Американської революції (війна за незалежність 1775–
1783). К. Сілвестро, дослідник історії товариств Нової Англії, вважав найзначні-
шим досягненням руху істориків створення історичних товариств, об’єднання
протягом незначного періоду зацікавлених у збереженні історичних документів
людей у «відносно стабільну організацію»20. Організація могла впоратися із за-
вданням збирання і зберігання історичних документів ефективніше, ніж розріз-
нені історики та колекціонери.
З утворенням штату Мен (1820) були ухвалені Акти про порядок зберігання
публічних документів «An Act to provide for the safe keeping of Public Records, and
for regulating the quality of paper for Books of Public Records» (27 січня 1821 р.) та
про порядок зберігання судових документів «An Act for the safe keeping of the
Records of the several Courts of Justice» (19 березня 1821 р.). Історичне товариство
Мену заснували політики та освітяни штату 1822 року, а 1829 року законодавчі
збори ухвалили акт про його інкорпорацію. Фундаторами Товариства були пре-
зидент Боудин-коледжу21 та автор «American Biographical and Historical
Dictionary» («Американський біографічний і історичний словник»), що містить
понад 7 тис. біографічних нарисів, У. Аллен і священик І. Ніколс. З 1831 року То-
вариство розпочало публікацію документів зібраної ним колекції, а 1849 року
законодавчими зборами виділено 6 тис. дол. для видавничої діяльності, що прис-
корило публікацію чотиритомника з історії міст і сільських поселень Мену. Упер-
ше колекція Товариства була облікована 1868 року. Вона налічувала 2550 книг,
130 підшивок газет, 2800 брошур, мап, індіанських артефактів і цінних монет22.
Звіт 1883 року свідчив про незадовільні умови зберігання колекції на горищі
будинку Адміністрації штату Мен. Упродовж 1908–1910 рр. професор історії і по-
літичних наук Боудин-коледжу, член АНА та Історичного товариства Мену
А. Джонсон уклав описи документів архіву та звіт про стан архіву штату «Report
on the Archives of the State of Maine»23. Він указав на те, що незадовільні умови
20 Silvestro M. C. Other New England States : Connecticut, Maine, New Hampshire, Rhode Island, and Vermont
[Text] / M. Clement Silvestro // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins of
State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana Society,
Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 29.
21 Боудин-коледж (Bowdoin college) – приватний гуманітарний університет у м. Брансуїк, штат Мен,
заснований 24 червня 1794 року губернатором Массачусетса Семюелем Адамсом. Bowdoin College
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.bowdoin.edu/. – Title from screen.
22 Dunlap L. W. Main Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Societies,
1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 161–163.

23 Allen Johnson, 1909–1910 [Text] // Named professorships at Bowdoin college. Bowdoin College Bulletin. –
Maine, Brunswick, 1976. – Р. 43–44.
123
зберігання унеможливлюють використання документів. Джонсон запропонував

створити у штаті Департамент архівів та історії на чолі з Істориком штату. Ана-
логічна пропозиція повторена у звіті 1-го історика штату, президента Історично-
го товариства Мену Г. С. Берріджа. Через Першу світову війну питання було від-
строчене аж до здійснення Комісією публічних архівів АHA огляду архівів Мену.
Однак у Мені огляд був направлений в основному на архіви окружних адмініст-
рацій, а не установ штату. Отже, він не привів до серйозних зрушень в архівній
справі Мену. 1943 року законодавчі збори штату призначили Комітет по знищен-
ню старих документів у складі історика штату, генерального прокурора та упов-
новаженого у справах фінансів24. 1959 року знов було порушене питання про
створення архіву штату. У ході 102-ї сесії законодавчих зборів штату губернатор
Дж. Х. Рід створив Архівний комітет Мену, який, з’ясувавши стан архівної справи
у штаті, запропонував законопроект про створення архівної установи. Законо-
давчі збори прийняли законопроект 4 червня 1965 року, і через чотири дні він
був підписаний губернатором та введений у дію як закон про створення Офісу
архівіста штату «An Act Creating the Office of State Archivist»25. Архів штату Мен на
теперішній час має статус Бюро в Департаменті Секретаря штату, виконує функ-
ції архіву та управління документацією. Його розміщено у комплексі культурних
будівель штату разом із бібліотекою і музеєм штату26. Організаційна структура
Архіву штату Мен представлена в Додатку наприкінці монографії.
Члени Історичного товариства Род-Айленду в першій половині ХІХ ст. зосере-
джувалися на поповненні колекції та публікаціях збірників історичних джерел27.
Колекцію було започатковано Т. Фостером, політиком і колекціонером, і після
його смерті передано на зберігання до Товариства28. Першим президентом Това-
риства у 1822–1832 рр. був Дж. Феннер, губернатор Род-Айленду29. Фінансову
допомогу для започаткування діяльності Товариству надали меценат Дж. Говард
та адміністрація штату, яка асигнувала 500 дол., а згодом виділила приміщення
для розташування колекції та організації робочих місць співробітників.
У. Р. Степлс писав 1839 року, що хоча з двох напрямів роботи – поповнення та
зберігання колекції і публікація документів – Товариство більше зосереджувало-
24 Ross L. F. The Adoption of an Archival Program for Maine [Text] / Linwood F. Ross // American Archi-
vist. – 1966, July. – Vol. 29. – № 3. – Р. 395–402.

25 Legislative Record of the One Hundred and Second Legislature of the State of Maine 1965. – Maine, Au-
gusta : Daily Kennebec Journal, 1965. – P. 46.

26 Maine State Archives. Department of Secretary of State [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.maine.gov/sos/arc/about/index.html. – Title from screen.

27 Perry A. Report of the Librarian and Cabinet Keeper for the Year 1894 [Text] / Amos Perry // Publications
of the Rhode Island Historical Society. New Series. – Providence, 1895. – Vol. III (1895). – P. 32–42.
28 Dunlap L. W. Rhode Island Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical So-
cieties, 1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 205–207.

29 Munroe A. P. President’s Annual Address [Text] / Addison P. Munroe // Rhode Island Historical Society.
Collections. – 1931, April. – Vol. XXIV. – № 2. – Р. 66.
124
РОЗДІЛ 2
ся на першому, його членам все-таки вдалося підготувати до видання чотири

томи історичних джерел з історії Род-Айледу і Ньюпорту30.
1871 року в Род-Айленді засновано Бібліотеку штату (належить штату, а не
Історичному товариству), художню галерею та музей природничої історії, які
також долучилися до збирання і зберігання історичних документів. 1874 року
Генеральна асамблея штату виділила кошти для бібліотеки, яка з лютого
1878 року розпочала свою роботу в новому приміщенні. Управління бібліотеки і
інформаційних служб на сьогодні підпорядковується Департаменту адміністра-
ції штату31.
Сучасний Архів штату Род-Айленд, що сформувався в результаті зусиль Істо-
ричного товариства, Бібліотеки та органів влади, зберігає документи від
1638 року й підпорядковується Секретареві штату. Він має офіційну назву Архів і
Адміністрація публічних документів штату Род-Айленд32.
У Нью-Гемпширі 1717 року за розпорядженням британських колоніальних
органів влади було засновану першу на теренах Північної Америки Бібліотеку. З
1823 року законодавчі збори почали виділяти по 100 дол. щорічно для придба-
вання книг, журналів Сенату і Палати представників США. 1828 року Бібліотеку
розміщено у північному крили будинку Адміністрації штату33.
Історичне товариство Нью-Гемпширу багато в чому повинно бути вдячним
Дж. Фармеру. Ще замолоду він займався самоосвітою, вивчав історію і літерату-
ру. 1813 року Фармер став членом Массачусетського історичного товариства і
опублікував декілька праць, у тому числі історичний нарис м. Амхерст «An
Historical Sketch of Amherst» (1820). Він прагнув вивчати медицину, але припи-
нив свої заняття через слабке здоров’я. Після переїзду до м. Конкорд Фармер че-
рез хворобу змушений був увесь час проводити вдома, тому він ще більше загли-
бився в історію і літературу, почав збирати стародруки, ранні документи, запис-
ки перших поселенців, листуватися з людьми, які могли б забезпечити нові над-
ходження для його колекції. Невдовзі за Фармером закріпилося прізвисько
«Антиквар». Фармер мав рідкісний талант до запам’ятовування імен, фактів, ві-
домостей про історичні події. 1822 року він опублікував першу працю з історії
Нью-Гемпширу. Із цього ж року він почав друкувати статті в «Gazetteer of New
30 Staples W. R. An account of the Rhode Island Historical Society [Text] / William R. Staples // American
Quarterly Register. – Boston : American education Society, 1839, May. – Vol. XI. – № 4. – Р. 362–368 ; Collec-
tion of the Rhode-Island Historical Society. Vol. 1. – Providence : Printed by John Miller, 1827. – 278 p.
31 The Office of Library and Information Services (OLIS) is the state library agency for Rhode Island. About
us [Electronic resource] // OLIS. Ri.gov. – Mode of access: http://www.olis.ri.gov/aboutus/index.php. – Title

from screen ; Proceedings Rhode Island Historical Society, 1887–1888. – Providence : Printed for the Society,
1888. – 115 p.
32 Rhode Island State Archives and Public Records Administration [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.sec.state.ri.us/Archives. – Title from screen.

33 New Hampshire State Library. History [Electronic resource] // New Hampshire State Library. – Mode of
access: http://www.nh.gov/nhsl/about/index.html. – Title from screen.
125
Hampshire», присвячені історії населених пунктів штату, заснуванню їх релігій-

них громад і церков. 1822 року Дартмутський коледж присвоїв Фармеру почес-
ний ступінь магістра мистецтв. У день установчих зборів Історичного товарист-
ва Нью-Гемпширу, 20 травня 1823 року, через хворобу Фармер не брав участі у
засіданні (взагалі за усе своє життя він лише двічі був присутній на зборах Това-
риства), однак, враховуючи талант і заслуги Фармера, члени Товариства обрали
його секретарем. Із перших п’яти опублікованих збірок документів колекції То-
вариства чотири відредаговані і підготовлені до друку Фармером. Загалом біог-
рафи нарахували більше 20 документальних видань та історичних праць, редак-
тором або автором яких був Фармер, серед них були й багатотомні «A
Genealogical Register of the First Settlers of New England» («Генеалогічний реєстр
перших поселенців Нової Англії», 1829), «Collections, Historical and Miscella-
neous» («Колекції, історичні і багатоманітні», 1822, 1823, 1824). 3 січня 1837 року
рішенням Генерального суду Нью-Гемпширу Фармера призначено «аналізувати,
систематизувати, індексувати, готувати для підшивки у справи, зберігати публі-
чні документи в архіві штату». Фармер у серпні 1837 року писав своєму другові в
Массачусетс, що в архіві документи і справи знаходяться у страшенному безладі
без жодної систематизації. Тож він розпочав їх систематизувати за таким прин-
ципом: 1) журнали парламенту; 2) журнали Ради та Асамблеї; 3) журнали Ради.
Особливої уваги потребували документи парламенту за 1711–1755 рр.: Фармер
систематизував 3813 аркушів у вісім томів і переписав заново 300 аркушів для
того, щоб вирівняти їх розмір для підшивки у справи. Журнали Ради і Асамблеї
за 1699–1774 рр. були систематизовані у п’ять томів, що містили 2260 аркушів.
Фармер також упорядкував у хронологічному порядку 1500 аркушів текстів про-
мов і повідомлень губернаторів провінції за 1699–1775 рр. Залишки документів
Ради, які пережили пожежу 1736 р., були систематизова-
ні Фармером за період з 1704 до 1774 рр. Губернатор
І. Хілл у своєму щорічному посланні законодавчим збо-
рам штату 1837 року підніс талант Фармера і здивовано
вказав на той факт, що людина із таким слабким здоро-
в’ям здатна працювати так наполегливо і плідно.
1838 року губернатор доповідав парламенту штату, що
систематизація архіву штату майже завершена: близько
10 тис. окремих документів проаналізовані й упорядко-
вані у справи, понад 1 тис. аркушів переписані. Хілл під-
креслив високу кваліфікацію Фармера як історика та
архівіста, оцінивши його внесок у забезпечення збере-
женості документів з історії Нью-Гемпширу. Дж. Фармер ДЖОН ФАРМЕР,
секретар Історичного
був членом історичних товариств Мену та Массачусетсу, товариства
Американського антикварного товариства, секретарем Нью-Гемпширу
126
РОЗДІЛ 2
Товариства боротьби проти рабства у Нью-Гемпширі, а в серпні 1837 року він

обраний членом Королівського товариства північних антикварів у Копенгагені.
Покладаючись на набутий досвід в архівній справі, Фармер надав свої рекомен-
дації законодавчим зборам штату щодо подальшої організації зберігання публіч-
них документів, серед яких спорудження пожежобезпечного будинку для архіву,
проведення оцінки документів тощо. Дж. Фармер помер 13 серпня 1838 року у
віці 49 років, залишивши після себе упорядкований архів штату Нью-Гемпшир34.
Колегою Фармера по Історичному товариству Нью-Гемпширу був Я. Б. Мур.
Ще 1813 року Мур став партнером І. Хілла, який тоді був власником та редакто-
ром «New Hampshire Patriot». Згодом Мур навіть одружився з сестрою Хілла, Мері
Адамс Хілл. Через певний час між Муром і Хіллом виникли суперечки через те,
що їх політичні погляди не збігалися, хоча це не завадило їм обом продовжувати
видавничу діяльність. Мур був одним із фундаторів Історичного товариства Нью-
Гемпширу, редактором і видавцем його колекції «Collections of the New Hampshire
Historical Society, 1824–1832». Протягом 1823–1830 та 1837–1839 рр. Мур працю-
вав бібліотекарем Товариства. У 1826 році він заснував журнал «New Hampshire
Journal» і був його редактором до 1829 року. Постійні непорозуміння з Хіллом
привели Мура до банкрутства, і він поїхав до Нью-Йорка, де працював у різних
відомствах: редактором «New York Daily Whig», у поштовому управлінні. У
1848 році Мур разом зі своїм сином стали бібліотекарями Історичного товарист-
ва Нью-Йорка. Мур був автором значної кількості праць і редактором збірок істо-
ричних документів, у тому числі «Memoirs of American Governors» («Біографії
американських губернаторів», 1846), «Laws of Trade in the United States» («Закони
Сполучених Штатів про торгівлю», 1840) та інших. Разом із Фармером Мур пра-
цював над тритомником «Collections, Historical and Miscellaneous»35. Особисті па-
пери Мура та його колекція зберігаються в Бібліотеці Гарвардського коледжу
Гарвардського університету в Кембриджі.
Непересічне значення в історії архівної справи США має праця ще одного із
фундаторів Історичного товариства Нью-Гемпширу Р. Бартлетта «Remarks and
Documents Relating to the Preservation and Keeping of Public Archives» («Нотатки і
документи стосовно забезпечення збереженості публічних архівів»)36. Упродовж
1825–1829 рр. Бартлетт був Секретарем штату. Згодом він залишив політичну
кар’єру і придбав у Мура «New Hampshire Journal», який видавав до від’їзду до
34 Moore J. B. Biographical Notice of John Farmer, M. A. Late corresponding Secretary of the New Hampshire
Historical Society [Text] / Jacob B. Moore // American Quarterly Register. – Boston : American education
Society. – 1839, February. – Vol. XI. – № 3. – Р. 229–241.
35 Moore Jacob Bailey, 1797–1853. Jacob Bailey Moore papers: Guide. – Houghton Library, Harvard College
Library. – Call No. : MS Am 800.51. [Electronic resource] // Harvard University Library. Online Archival
Search Information System. – Mode of access: http://oasis.lib.harvard.edu/oasis/deliver/~hou01615. – Title
from screen.
Richard Bartlett. – Concord : Printed by ASA M’Farland, 1837. – P. 3–10.
127
Нью-Йорк Сіті у 1832 році. Свої «Нотатки» Бартлетт написав незадовго до смерті
і прочитав на засіданні Історичного товариства. Бартлетт спирався на відповіді
16 урядів штатів на розроблену і розіслану ним анкету. Він дорікав законодав-
цям і чиновникам за їх неуважне ставлення до архівів. Барлетт писав:
«Забезпечення надійного та ідеального зберігання публічних архівів є, що оче-
видно, одним із перших і найважливіших обов’язків законодавців… Вони [архіви]
є скарбами такого священного характеру, що кожного, хто намагається спалити
їх, цивілізовані люди повинні заклеймити як варвара, [архіви] є такої неоцінен-
ної цінності, що ні за які гроші не можна купити їх у найбіднішого штату Союзу
або замінити їх, коли вони втрачені»37. Між тим архіви знищено пожежами у Нью-
Гемпширі, Массачусетсі, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Північній Кароліні, Південній
Кароліні, патентному і військовому федеральних відомствах, а згодом пожежа
зруйнувала архівні документи в Бібліотеці Конгресу США. Тому найперше за-
вдання, яке Бартлетт ставив перед посадовцями, – спорудження пожежобезпеч-
них сховищ для зберігання архівів. Він вважав нерозумним зберігання докумен-
тів за розповсюдженою у США файловою системою, оскільки переплетені у спра-
ви документи навіть під час пожежі мали шанс на виживання. Бартлетт схвалив
практику, запроваджену у Массачусетсі, за якою документи підшивались у спра-
ви і на них складались індекси. Барлет писав, що у Массачусетсі почалася «нова
ера» в архівній справі США38. Інші штати хоча й повідомили про уникнення по-
жеж, але їх документи, по-перше, також зберігались у пожежонебезпечних будів-
лях, по-друге, піддавалися руйнуванню через підвищену вологість та біологічних
шкідників.
Сучасний будинок Архіву штату Нью-Гемпшир, грудень 2007 року
Richard Bartlett. – Concord : Printed by ASA M’Farland, 1837. – Р. 3.
38 Ibid. – Р. 9.
128
РОЗДІЛ 2
Другим завданням, яке Барлетт

ставив перед посадовцями, була публі-
кація документів. Він вважав, що «пуб-
лікація є шляхом до увіковічення їх
[документів]» і витрати на неї не варті
обговорення. Барлетт вважав, що кла-
сифікація, систематизація, індексація
та укладання анотацій – це саме ті ме-
тоди, які вели до швидкого і легкого
пошуку документів39.
Бартлетт не залишив поза увагою
Сховище архівних документів
архіви федеральних відомств, зокрема в Архіві штату Нью-Гемпшир, 2007 рік
він розіслав свою анкету і отримав на
неї відповіді від Сенату, Палати представників, Департаменту фінансів, військово-
го, поштового і патентного відомств, Офісу Державного Секретаря тощо. Своєю
працею Бартлетт намагався «розбудити совість нації», вказати на відповідальність
влади за збереженість архівів. Він спеціально представив у ній страшну картину
руйнування і написав, що лише «той буде здивований, хто ніколи не рився у попе-
лі». Як підсумував наслідки роботи Бартлетта співробітник Національного архіву
США Р. Дж. Вуд, голос Бартлетта був рішучий і ясний, але то був «голос волаючого в
пустелі»40. Праця Бартлетта була віддрукована і надіслана усім урядам штатів і фе-
деральним відомствам країни, але вона не мала жодних наслідків на той час.
1846 року Секретар штату неофіційно перебрав на себе обов’язки Бібліотека-
ря штату, цього ж року був надрукований перший каталог Бібліотеки, а
1866 року Генеральний суд Нью-Гемпширу прийняв Акт про заснування Бібліо-
теки штату як окремого департаменту. Таким чином, у Нью-Гемпширі історичні
документи протягом другої половини ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. зберігали-
ся в Історичному товаристві та Бібліотеці штату. Документи урядових установ
штату залишались в офісах аж до 1961 року, коли законодавчі збори штату за-
снували Відділ управління документацією і архівами, який став частиною Депар-
таменту адміністративного контролю. Е. Хант був призначений його першим
директором. У 1979 році відділ передано до Департаменту штату, де було введе-
но посаду Архівіста. Першим архівістом штату був призначений Фр. К. Меверс,
який служив на цьому посту до 2010 року.41 Відділ архіву та управління докумен-
тацією Нью-Гемпшеру на сьогодні підпорядковано Секретареві штату.
Richard Bartlett. – Concord : Printed by ASA M’Farland, 1837. – Р. 9.
40 Wood R. G. Richard Bartlett, Minor Archival Prophet [Text] / Richard G. Wood // American Archivist. –
1954, January. – Vol. 17. – № 1. – Р. 13–18.

41 The New Hampshire State Archives Turns 50 [Electronic resource]. – Mode of access: http://sos.nh.gov/
WorkArea/DownloadAsset.aspx?id=28631. – Title from screen.
129
У Коннектикуті перші кроки до збирання документів із політичної, природ-

ничої і цивільної історії та географії здійснено ще за колоніальних часів.
1741 року Генеральна асамблея колонії доручила Секретареві зібрати та упоряд-
кувати документи, що знаходились у його офісі. 1769 року губернатор колонії
Дж. Трамбалл та секретар Дж. Уїлліс створили Комітет для вивчення документів,
що підтверджували права на землі колонії, вони навіть направили листа агенту
колонії у Лондоні з проханням виявити і скопіювати земельні документи і на-
правити їх Секретареві. Г. Салтонстолл та генерал Дж. Трамбалл від імені Гене-
ральної асамблеї збирали всі публічні документи колонії, губернатор Дж. Трам-
балл колекціонував офіційну кореспонденцію, яка стосувалася справ колонії,
Дж. Уїлліс переписував перші книги колоній Коннектикут та Нью-Гейвен. У трав-
ні 1772 року Генеральна асамблея ухвалила резолюцію про надання доступу для
публічного використання документів в архіві колонії, який розміщувався в Офісі
Секретаря. 1794 року син губернатора Дж. Трамбалла, Девід, продав колекцію,
зібрану батьком, Дж. Белкнепу. Той особисто приїздив до Коннектикуту і відіб-
рав 30 томів документів, не зважаючи на протести Генеральної асамблеї, яка на-
полягала, що колекція не належить особисто родині Трамбаллів. 1845 року Гене-
ральна асамблея звернулася до Массачусетського історичного товариства з про-
ханням повернути документи, але Товариство відмовило, наполягаючи на тому,
що вони придбані законно. Документи були повернуті до Коннектикуту тільки
1921 року42. Упродовж 1841–1845 рр. С. Джадд із Массачусетсу упорядковував та
індексував документи колоніального періоду та перших років існування штату
(до 1820 р.). На теперішній час упорядкована ним колекція збереглася і має на-
зву «Connecticut Archives» («Архів Коннектикуту»)43.
У січні 1800 року Академія мистецтв і наук розповсюдила листи із закликом
передавати документи до Академії для включення їх до друкованих збірників
історичних джерел. Протягом 1811–1838 рр. учені опублікували декілька збірок
документів з історії м. Нью-Гейвен, округів Лічфілд, Мідлсекс та інших населених
пунктів44.
Організацією Історичного товариства Коннектикуту опікувався Т. Роббінс,
пастор церкви у Східному Віндзорі. Він та суддя Дж. Трамбалл організували ви-
бори президента, віце-президента, секретарів та скарбника товариства і взяли
на себе частину обов’язків Товариства. Генеральна асамблея прийняла Акт про
інкорпорацію Товариства у травні 1825 року. Членами Товариства стали губер-
42 Important Dates in the History of Connecticut’s Public Records and State Archives Programs. Prepared by
the State Archives, Connecticut State Library, 1999. – Р. 3–11 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.cslib.org/archives/about.htm. – Title from screen.
43 Ibid.
44 Barnard H. An Account of the Connecticut Historical Society [Text] / Henry Barnard // Journal of the
American Education Society. American Quarterly Register. – American Education Society. – 1840, Novem-
ber. – Vol. XIII. – № 2. – P. 284–292.
130
РОЗДІЛ 2
натор штату, члени Генеральної асамблеї, юристи, освітяни. 1-м президентом

було обрано суддю Дж. Трамбалла. У 1839–1855 рр. Президентом Товариства був
юрист Т. Дей, який ініціював заснування Комітету із публікацій у вересні
1840 року для підготовки до видання серії збірок документів «Connecticut
Historical Collections». До цієї серії Товариство, насамперед, включило документи,
передані Ф. У. Трамбалл. Це були залишки колекції губернатора Дж. Трамбалла,
що збереглися ще у його родині: листи агентів колонії за 1742–1773 рр., папери
Ради безпеки за 1775–1782 рр., накази губернаторів за 1724–1766 рр. тощо45.
1844 року керівництво бібліотекою на себе перебрав Роббінс. Він передав Істо-
ричному Товариству власну колекцію в обмін на 600 дол. винагороди на рік за
його службу на посту бібліотекаря46. Значний внесок у зберігання колекції Істо-
ричного Товариства Коннектикуту вніс бізнесмен Д. Уоткінсон, який пожертву-
вав 100 тис. дол. на спорудження будинку для бібліотеки Історичного товарист-
ва (Watkinson Library of Reference, у будинку й досі розміщується бібліотека Істо-
ричного товариства)47.
Бібліотеку штату Коннектикут, що не належить істо-
ричному товариству, відкрито 1854 року, при ній ство-
рено Бібліотечний комітет, 1-м бібліотекарем штату во-
сени 1854 року призначено Дж. Х. Трамбалла48. Редактор
і видавець, юрист і мовознавець, політик і громадський
діяч, Дж. Х. Трамбалл був видатною особою свого часу,
членом Американського азіатського товариства, Амери-
канської філологічної асоціації. Він закінчив Єльський
університет (1871), докторські ступені з юриспруденції
та філології індіанських мов отримав у Гарварді (1887) і
Колумбійському (1887) університеті. У 1873 році викла-
дав у Єльському коледжі індіанські мови. 1847 року його
обрано членом Історичного товариства Коннектикуту; а ДЖЕЙМС ХЕММОНД
згодом секретарем (1848–1863) і президентом (1863– ТРАМБАЛЛ,
перший керівник
1889). Під його керівництвом Товариство опублікувало Бібліотеки штату
багатотомну серію «Collections of the Connecticut Histo- Коннектикут,
президент Історичного
rical Society» («Колекції Історичного товариства Коннек- товариства Коннектикуту
тикуту», 1860, 1870). Він уклав покажчики індіанських (1863–1889)
45 Barnard H. An Account of the Connecticut Historical Society [Text] / Henry Barnard // Journal of the
American Education Society. American Quarterly Register. – American Education Society. – 1840, Novem-
ber. – Vol. XIII. – № 2. – P. 284–292.
46 Dunlap L. W. Connecticut Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Socie-
ties, 1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 142–143.

47 Ibid. – Р. 143.
48 Connecticut State Library. Connecticut General Assembly, Senate Resolution of June 21, 1854 appointing
the first State Librarian for the State of Connecticut [Text] // Senate Journal. – 1854, May Session. – Р. 331.
131
географічних назв штату і опублікував їх у праці «Some Helps for the Indi-
ans» («Деяка допомога індіанцям», 1895). Вчений провів значну роботу по зби-
ранню та систематизації архівних документів. За його часів колекція документів
Бібліотеки поділялася на такі секції: 1) документи і звіти Конгресу; 2) закони
США і штату; 3) документи і звіти штату; 4) звіти за рішеннями органів юстиції;
5) міжнародна діяльність49. Однак, Дж. Х. Трамбалл недовго був бібліотекарем –
його змінив Ч. Дж. Ходлі.
Ч. Дж. Ходлі служив бібліотекарем штату 45 років
поспіль. Ходлі наполягав на комплектуванні колекцій
оригіналами документів: законів, щорічних офіційних
звітів тощо. Він вважав, що колекції мають бути сформо-
вані у відповідності до потреб майбутніх користувачів:
законодавців, юристів, суддів. Ходлі започаткував крає-
знавчу та біографічну колекції. Він був укладачем, пере-
кладачем, редактором та автором 44-х видань, у т. ч.
збірників документів серії «The Public Records of the Col-
ony of Connecticut» («Публічні документи колонії Конне-
ктикут», які редагував з 4 по 15 томи, що вийшли дру-
ком у 1868–1890 рр.), збірників «The Public Records of the
ЧАРЛЬЗ ДЖЕРЕМІ ХОДЛІ,
State of Connecticut» («Публічні документи штату Конне- керівник Бібліотеки
ктикут», Т. 1, 1894), «Annals of the Episcopal church in штату Коннектикут
у 1855–1900 рр.
Hartford to the year 1829» («Джерела єпископальної цер-
кви Хартфорду», 1880), «Private and Special Laws of the State of Connecti-
cut» («Приватні та спеціальні закони штату Коннектикут», 1865), «Special Laws of
the State of Connecticut» («Спеціальні закони штату Коннектикут», Т. 6, 1866) та
інших50.
За часів бібліотекаря Дж. С. Годарда, який керував Бібліотекою протягом
1900–1936 рр., Бібліотека і Архів переїхали до нового будинку (1910), для збері-
гання архівних документів були замовлені металеві стелажі та найнято трьох
помічників для каталогізації документів51. Годард зазначав у своєму звіті за 1907–
1908 рр., що колекція Бібліотеки налічує 4482 томи документів, 14620 брошур,
6038 окремих документів52.
49 Wright A. W. Biographical Memoir of James Hammond Trumbull, 1821–1897 [Text] / Arthur W. Wright //
Biographical Memoirs. Part of Volume VII. – Washington : National Academy of Sciences, 1911. – P. 145–161.
50 Chattin W. N. A Memoir. Charles Jeremy Hoadly; Hoadly J. C. Autobiography [Текст] / W. N. Chattin,
М. А. Carlton. – Connecticut : Acorn Club, 1902. – P. 9–54.

51 Jones M. George Seymour Godard, 1865–1936 / Mark Jones // The CONNector. Connecticut State Library
Newsletter. – 1999, April. – Vol. 1. – № 1. – Р. 10.

52 Connecticut State Library History, 1854–1910 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.ctstatelibrary.org/node/10067. – Title from screen.
132
РОЗДІЛ 2
1899 року Генеральна асамблея створила у штаті Комісію публічних докуме-

нтів для обстеження архівів в установах штату. Значний внесок в описування
архівів Коннектикуту за часів роботи Комісії публічних архівів АНА зробив біблі-
отекар Історичного товариства А. К. Бейтс. Він уклав списки документів, що зна-
ходилися на зберіганні у колекціях обох бібліотек: штату і Товариства53.
1909 року Генеральна асамблея оголосила Бібліотеку штату офіційним архі-
вом, уповноваженим зберігати публічні документи органів влади та установ
штату постійно54. 1916 року Бібліотека опублікувала Інструкцію для забезпечен-
ня збереженості архівів «Instruction for Care of Archives in the Connecticut State
Library» («Інструкція про піклування архівами у Бібліотеці штату Коннектикут»).
Наприкінці 1920-х рр. відбулися перші спроби створення індексів на метричні
документи. Значні за обсягом роботи по індексуванню генеалогічних джерел
тривали під час реалізації федерального проекту WPA часів «нового курсу» Пре-
зидента США Фр. Д. Рузвельта у 1930-х рр.: були обстежені цвинтарі Коннектику-
ту і з могильних плит списано 886 043 надписи; проаналізовано газети, що вихо-
дили в Коннектикуті до 1870 рр., у яких виявлено усю генеалогічну інформацію;
укладено описи на церковні книги. Після завершення проекту Бібліотека Конне-
ктикуту домовилась із Генеалогічним товариством Юта про мікрофільмування
земельних, судових документів та книг міських адміністрацій. Із 1953 року в
штаті почалася підготовка до впровадження програм управління документа-
цією. У 1956–1957 рр. Комітет із управління документацією затвердив «Records-
retention-storage-disposal program for state agencies, thus establishing the first mod-
ern records management program for State government» («Програма відбору на збе-
рігання та забезпечення збереженості документів в установах штату», яка є пер-
шою програмою управління сучасною документацією в уряді штату), 1958 року
при Бібліотеці відкрито Центр документації штату. Перший підручник для клер-
ків, що працюють із публічними документами у міських адміністраціях «Records
Manual for Connecticut Town Clerks», видано в середині 1960-х рр. У січні
1968 року в складі Бібліотеки було створено Департамент архівів і адміністрації
документації. До функцій Департаменту віднесено управління документацією в
установах штату, міст, селищ, округів та районів. Із кінця 1970-х – у 1990-ті рр.
архівним департаментом видано серію путівників, у тому числі: «Guide to Picto-
rial Archives in the Connecticut State Library» («Путівник по ілюстративних архівах
Бібліотеки штату Коннектикут», 1977), «Guide to Archives in the Connecticut State
Library» («Путівник по Архівах штату Коннектикут», 1981), «Guide to Records of
53 Report on the Public Archives of Connecticut [Text] // Annual report of the American Historical Associa-
tion for the year 1900. – Vol. II. – Washington : Government printing office, 1901. – P. 26–36 ; Mead N. P. Pub-
lic Archives of Connecticut [Text] / Nelson Р. Mead // Annual Report of the American Historical Association
for the year 1906. In two volumes. – Vol. II. – Washington, 1908. – P. 53–127.
54 About the State Archives [Electronic resource] // Connecticut State Library. – Mode of access: http://
133
the Judicial Department: State Archives Record Group № 3» («Путівник по докумен-

тах Судового департаменту: Рекодр група Архіву штату № 3», 1997), «Finding Aid
to the General Assembly Papers, 1821-70» (Покажчик до документів Генеральної
асамблеї», 1998), «Finding Aid to General Assembly Rejected Bills, 1808-70» («Не-
ухвалені законопроекти Генеральної асамблеї», 1998), «Finding Aid to Records of
Connecticut Governors, 1821-58» («Покажчик до документів губернаторів Коннек-
тикуту»). Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. побачили світ стандарти з мікрофільмування
публічних документів (1996), інструкції з експертизи цінності та відбору на збе-
рігання публічних документів, створених на оптичних носіях (1994), посібники
по роботі з електронними документами (1998) та підручник із управління доку-
ментацією в установах штату (1999)55.
Отже, у Коннектикуті збиранням, зберіганням і публікацією архівних доку-
ментів спільно опікувались органи влади штату, Історичне товариство і Бібліо-
тека штату, яку законодавці згодом визнали Архівом штату, що зберігає докуме-
нти офіційного походження. Бібліотека історичного товариства зберігає мануск-
рипти особового походження.
Перші поселення у Вермонті засновані англійцями наприкінці першої чверті
ХVIII ст. Після оголошення незалежності від Великобританії Вермонт не вступив
відразу, як інші штати Нової Англії, до США. Протягом 1777–1791 рр. на його те-
риторії існувала незалежна Республіка Вермонт. У Вермонті були наявні усі озна-
ки держави: власний уряд, валюта, поштова служба тощо. 8 липня 1777 року
прийнято Конституцію Вермонту, яка проголосила загальне виборче право для
чоловіків, державне фінансування шкіл та інших установ і заборонила рабство.
1782 року республіканська Асамблея ухвалила рішення про направлення доку-
ментів урядових установ на зберігання до Офісу Секретаря Республіки. По-
перше, органи влади не мали приміщень із відповідними умовами для зберіган-
ня документів, а по-друге, у Вермонті склалася традиція, за якої кожна посадова
особа влаштовувала собі робочий офіс вдома. Більш-менш нормальні умови були
лише у столиці, м. Монтпілієр. Таке започаткування Вермонту відрізняло його
від усіх інших штатів Нової Англії. Вермонт став штатом США 4 березня
1791 року.
Подальше нормативне регулювання архівної справи з боку органів влади у
Вермонті прослідковується з другої половини ХІХ ст.: 1864 року Генеральна аса-
мблея ухвалила рішення зберігати кореспонденцію губернатора в Офісі Секрета-
ря штату, а з 1917 року туди ж направлялися протоколи комітетів Генеральної
асамблеї. 1912 року Секретарю штату доручено публікувати документи, що зна-
ходилися на зберіганні в архіві і до яких виявляли явний інтерес дослідники. У
134
РОЗДІЛ 2
відомстві Секретаря було створене Управління редактора документів штату

(Editor of State Papers), якому підпорядкували архів. Як зазначалось, у звіті Комісії
публічних архівів АНА у багатотомних публікаціях «Vermont State Papers» («Папери
штату Вермонт») були опубліковані документи майже всіх публічних органів
штату56.
Діяльність Історичного товариства Вермонту, запо-
чаткованого священиком Г. Стівенсом 1838 року, неод-
норазово піддавалася критиці. Однак Стівенсу вдалося
зібрати колекцію документів із ранньої історії Вермонту
у 42 томи, що й досі зберігається в Архіві штату Вермонт,
та врятувати офіційні документи адміністрації штату
від пожежі в будинку Капітолію 7 січня 1857 року57.
2 листопада 1859 року був затверджений новий Статут,
за яким у складі Товариства створено три відділи: істо-
ричний, природничої історії та департамент заповідни-
ків. Кожен із напрямів мав очолювати окремий віце-
президент. Замість приміщення, знищеного пожежею,
ГЕНРІ СТІВЕНС,
законодавчі збори виділили Товариству кімнату в ново- засновник і перший
му будинку Адміністрації штату. Більш активно діяли президент Історичного
історичні товариства в м. Мідлбері та окрузі Орлінс, які товариства Вермонту
видали низку збірок історичних документів58.

1937 року для управління документацією у Вермонті була створена Комісія
публічних документів, а 1959 року – Відділ публічних документів як незалежний
орган виконавчої гілки влади. 1988 року функції Відділу публічних документів
були поєднані із функціями Відділу постачання та інших підрозділів, які були
злиті у Відділі служб загального призначення. З 1996 року Відділ публічних до-
кументів став частиною Департаменту будування та служб загального призна-
чення. 2003 року був створений Архів штату Вермонт. Виявилося, що архів під-
порядкований Секретареві штату, а управління документацією – Департаменту
будування. Такий розподіл функцій, на думку штату, був громіздким і неефекти-
вним, особливо з появою електронних публічних документів. Численні реоргані-
зації в архівній галузі Вермонту тривали до 1 липня 2008 року, коли було створе-
но Архів і Адміністрацію документації штату, підпорядковану Секретареві штату.
До новоутвореної структури ввійшли служба управління документацією та
56 Shearer H. A. The Archives of Vermont [Text] / H. Augustus Shearer // Annual report of the American
Historical Association for the year 1915. – Washington, 1917. – P. 317–355.

57 Durfee E. D. A Guide to the Henry Stevens, Sr. Collection at the Vermont State Archives [Text] /
Eleazer D. Durfee, D. Gregory Sanford // Vermont State Archives [Without date]. – P. 1–4.
58 Dunlap L. W. Vermont Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Societies,
1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 212–214.
135
інформацією, Центр документації штату, служба записів актів громадянського

стану і генеалогічних досліджень, служба зберігання і доступу до документів по-
стійних термінів зберігання, служба ідентифікації документів (у т. ч. проставлен-
ня апостилів), служба публічних нотаріусів59. Таким чином, у Вермонті історично
склалося так, що організацією архівів, управлінням архівною справою, зберіган-
ням і публікацією архівних документів опікувались органи влади.
Зовнішній вигляд будинку й архівосховище

Архіву штату Вермонт, 2012 рік
(Middlesex Montpelier, Vt.)
Таким чином, Нова Англія була не лише джерелом американської державнос-

ті, а й стала місцем, де зародився рух історичних товариств за збереження доку-
ментальної спадщини американської нації. Честь започаткування архівного руху
належить людині освіченій і духовній, історику і священику Джеремі Белкнепу. З
59 About the Vermont State Archives and Records Administration (VSARA) [Electronic resource]. – Mode of
access: http://vermont-archives.org/about/. – Title from screen.
136
РОЗДІЛ 2
Нової Англії цей рух поширився на усі інші регіони країни, аж поки не дійшов до
Тихоокеанського узбережжя.
Члени історичних товариств Нової Англії збирали та зберігали архівні доку-
менти; виявляли та копіювали джерела з американської історії в архівах євро-
пейських країн (Дж. Б. Фелт – у Великобританії, Шотландії, Ірландії, Франції,
Р. Н. Топпан – у Великобританії); публікували збірники історичних джерел
(Е. Хазард, Р. Н. Топпан, А. Ч. Гуделл, Дж. Фармер, Дж. Х. Трамбалл); здійснили пе-
рші спроби систематизації архівних колекцій та організації до них інтелектуаль-
ного доступу шляхом створення каталогів, описів та індексів (у Массачусетсі –
Дж. Б. Фелт, у Мені – А. Джонсон, у Нью-Гемпширі – Дж. Фармер, у Коннектикуті –
С. Джадд, Т. Роббінс, Дж. Трамбалл (син губернатора Дж. Трамбалла), Т. Дей,
Дж. Х. Трамбалл, Ч. Дж. Ходлі, Дж. С. Годарт). Перші теоретичні праці також напи-
сані членами історичних товариств: Р. Бартлеттом опубліковано «Нотатки і до-
кументи стосовно забезпечення збереженості публічних архівів» та Дж. Фар-
мером укладено рекомендації законодавчим зборам штату щодо подальшої ор-
ганізації зберігання публічних документів, спорудження пожежобезпечного ар-
хівного будинку, визначення історичної цінності документів тощо.
У Новій Англії відчувався потужний вплив англійських традицій організації
управління архівною справою. Він виявився в тому, що учасники руху історичних
товариств, який був «чисто» американським явищем, вважали, що відповідаль-
ність за архіви повинні нести органи влади (як це було в Англії). Р. Бартлетт, зок-
рема, дорікав органам влади за неуважне ставлення до архівів. Історичні товари-
ства співпрацювали з органами влади, спонукали їх до створення архівних уста-
нов, надавали свої рекомендації, упорядковували архіви, але не брали на себе
усю повноту відповідальності за зберігання архівів, як це відбулося у регіонах із
типовим американським характером (наприклад, в Огайо, Північній Дакоті, Пів-
денній Дакоті, Монтані, Оклахомі, Міннесоті, Небрасці, Канзасі, Айові, Айдахо,
Вісконсині та інших штатах, де історичні товариства й досі є офіційними архіва-
ми). Ще в колоніальний період у Новій Англії архіви зберігалися Секретарями
колоній. Відтак саме за секретарями закріпилася функція управління архівною
справою. Усі архівні установи Нової Англії на сучасному етапі підпорядковано
секретарям штатів, крім Бібліотеки штату Коннектикут. У Вермонті, який із
отриманням незалежності мав зачатки власної державності, архівна справа від-
разу належала сфері, яку регулював уряд.
137
2.2 ТРИ СЕРЕДНЬОАТЛАНТИЧНИХ ШТАТИ –

ТРИ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ
ОРГАНІЗАЦІЇ ЗБЕРІГАННЯ АРХІВІВ
(Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі )
Середньоатлантичні штати вирізняються своїм унікальним етнічним
складом: вони заселялись іммігрантами з усіх країн планети. Рання колонізація
розпочалася в першій чверті ХVІІ ст. і була пов’язана з прибуттям до Північної
Америки голландців, шведів, німців, які тікали з Європи через релігійні переслі-
дування. Усі три штати відігравали значну роль у ході війни за незалежність і
ввійшли до ядра держави США. Континентальні конгреси відбулись у Філадель-
фії (Пенсільванія): перший – 5 вересня – 26 жовтня 1774 року та другий, що вже
фактично був першим урядом США, – з 10 травня 1775 року до 1 березня
1781 року. У Філадельфії прийнято перші документи національного значення,
що сьогодні є найдорожчим скарбом Національного архіву США: 4 липня
1776 року підписана «Декларація незалежності», 15 листопада 1777 року видано
«Статті Конфедерації», 17 вересня 1787 року на Конституційному конвенті при-
йнята Конституція США. Філадельфія в 1775–1783 рр. була столицею «об’єдна-
них колоній», а в 1790–1800 рр. – першою столицею США. Штат Нью-Йорк пер-
шим ратифікував Статті Конфедерації і Вічного Союзу, а штат Нью-Джерсі у
ході війни отримав назву «перехрестя революції», оскільки через своє стратегіч-
не значення декілька раз переходив від однієї сторони до іншої. Нью-Джерсі
пишається тим, що першим серед американських штатів ратифікував Білль про
права (ратифікація відбулася 20 листопада 1789 року) – документ, що визначає
основні права і свободи людини і громадянина США. Пенсільванія і Нью-Джерсі
стали відповідно 2-м і 3-м штатом за порядком входження до США. Міста Філа-
дельфія (заснована Уїльямом Пенном 1682–1683 рр.) і Нью-Йорк (поселення Но-
вий Амстердам засноване голландськими іммігрантами 1613 року) є найбільши-
ми і найстарішими в США промисловими, фінансовими, університетськими і
культурними центрами країни60. У Нью-Йорку знаходиться Колумбійський уні-
верситет, у якому вперше в історії США 1938 року з курсу Солона Джасте-
са Бакка «Архіви та історичні манускрипти» розпочалося викладання архіво-
знавства в університетах США.
У Пенсільванії історичні документи та книги почали збирати члени Історич-

ного і літературного комітету Американського філософського товариства, засно-
ваного у Філадельфії ще 1780 р., Бібліотечної компанії Філадельфії, відкритої
1731 р., Академії витончених мистецтв Пенсільванії, що розпочала роботу
1805 р., Академії природничих наук, започаткованої 1812 р., Атенаума Філадель-
фії, який відкрив свої двері 1814 р., Інституту Франкліна штату Пенсільванія, за-
60 Жук С. І. «Середні» колонії (Нью-Йорк, Нью-Джерсі та Пенсільванія) в контексті соціокультурної
історії ранньої Америки (XVII–XVIII ст.) [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук :
спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / С. І. Жук ; Дніпропетровський державний університет. – Дніпро-
петровськ, 1996. – 32 с.
138
РОЗДІЛ 2
снованого 1824 р. Утворенню Історичного товариства

Пенсільванії сприяла загальна атмосфера підготовки до
святкування 50-ї річниці Незалежності, а підштовхнув
філадельфійських істориків до створення власного това-
риства візит (28 вересня – 6 жовтня 1824 р.) генерала
Жильбера Лафайєта, учасника Американської революції
(1775–1783) та Великої французької революції (1789–
1799). Через місяць після його візиту 18 істориків зібра-
лися на обід із метою створення Товариства пам’яті Уїль-
яма Пенна та організації заходів до святкування 142-ї
річниці заснування Пенном колонії Пенсільванія та її
столиці Фільдельфії. У дискусіях, що точилися між ними, УЇЛЬЯМ РОЛ молодший,
йшлося про потреби в організації зберігання цінних іс- перший президент
Історичного товариства
торичних документів. Відтак із учасників обіду виокре- Пенсільванії
милася група молодих людей, а до них приєдналися інші
ентузіасти, які сформували комітет із семи осіб: Б. Х. Коутс, С. Дункан, У. Рол мо-
лодший, Дж. В. Сміт, Р. Во, Т. Уартон, К. Уайстер ІІ. 2 грудня 1824 року вони поча-
ли працювати над створенням Статуту та Регламенту майбутнього товариства,
які були затверджені 7 листопада 1825 року. 1-м президентом Історичного това-
риства Пенсільванії 27 грудня 1824 року було обрано Уїльяма Рола, директора
Бібліотечної компанії Філадельфії. Напередодні другого візиту (17–25 липня
1825 р.) генерала Лафайєта до Філадельфії новоутворене Товариство випустило
циркуляр, яким визначило мету своєї діяльності – «збирати всі документи і запи-
сані або надруковані свідчення, і усю традиційну інформацію, яку можливо…
упорядковувати і систематизувати, та перетворювати у форму, зручну для публі-
ки». Щоб залучити якомога більшу кількість людей до членства у Товаристві,
Рол розповсюдив 185 копій циркуляра по всьому штату. Для організації роботи
по збиранню історичних документів у складі Товариства було засновано
10 комітетів: 1) перших поселенців; 2) засновника Пенсільванії У. Пенна та його
родини; 3) біографічних матеріалів видатних осіб; 4) аборигенів Пенсільванії, їх
традицій, мови, війн, стосунків із європейцями; 5) статистики і причин швидкого
зростання населення Пенсільванії; 6) провінційного уряду; 7) юридичної історії;
8) історії літератури; 9) історії медицини; 10) розвитку сільського господарства,
промисловості і торгівлі. На зустрічі Товариства 7 листопада 1825 року У. Рол у
своїй промові наполягав на збиранні не лише історичних джерел, а й документів
поточної діяльності урядових установ штатів і округів. Протягом 1826–1830 рр.
Товариство підготувало і видало перші два томи документів: «Memoirs», а
1849 року була опублікована перша частина «Catalogue of the Library of the
Historical Society of Pennsylvania» («Каталог бібліотеки Історичного товариства
Пенсільванії»). Значний внесок у розвиток Товариства, збирання, зберігання і
139
видання історичних документів у Пенсільванії зробили 2-й президент Товарист-

ва, юрист П. С. ДюПонсо та 3-й президент Товариства, суддя Верховного суду Пе-
нсільванії Т. Сарджент. Із 1864 року члени Товариства сконцентрувалися на зби-
ранні коштів для спорудження пожежобезпечного будинку для зберігання біблі-
отеки і колекції документів. За даними на 1874 рік (50-та річниця від дня утво-
рення Товариства), кількість його членів налічувала 1541 особу61.
На особливу увагу заслуговує діяльність С. У. Пенніпекера, 23-го губернатора
штату Пенсільванія. Учений, колекціонер, оратор і письменник, історик і генеа-
лог, Пенніпекер 1900 року був обраний президентом Історичного товариства і
очолював його 16 років поспіль62. Скориставшись своїми можливостями як губе-
рнатора штату, він домігся ухвалення Закону Пенсільванії про заснування Відді-
лу публічних документів у складі Бібліотеки штату(1903 р.) 63. Закон передбачав
щорічне фінансування архіву в розмірі 7,5 тис. дол. для зберігання документів та
встановлення посади хранителя публічних документів із заробітною платнею
1,5 тис. дол. на рік. Уведений ним Статут урядових департаментів штату вимагав
передачі до архіву всіх документів, починаючи з
1750 року. Пенніпекер запросив свого брата, професій-
ного бібліотекаря з Філадельфії, Т. Л. Монтгомері очоли-
ти Бібліотеку штату, а хранителем документів призна-
чив Л. Р. Келкера. Ознайомившись із практиками архів-
ної роботи в Олбані, Вашингтоні, Філадельфії і Нью-
Йорк Сіті, Келкер створив колектив із восьми молодих
жінок для систематизації документів в архіві та 124-х
урядових установах штату за хронологією, тематикою і
географічними назвами. Діяльність Пенніпекера збіг-
лась у часі із роботою Комісії публічних архівів Американ-
ської історичної асоціації, до складу якої від Пенсільванії
СЕМЮЕЛЬ УЇТЕКЕР
ПЕННІПЕКЕР, увійшов професор американської конституційної історії
губернатор Пенсільванії університету Пенсільванії Г. В. Еймс. Більше 10 років Еймс
(1903–1907), президент очолював Комісію публічних архівів, а Келкер уклав пер-
Історичного товариства
Пенсільванії (1900–1916) ший огляд архівних документів штату і розмістив його у
61 Stitt S. Pennsylvania [Text] / Susan Stitt // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The
Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana
Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 59–74 ; Riley S. T. The Massachusetts Historical Society,
1791–1959 [Text] / Stephen T. Riley. – Boston : Massachusetts Historical Society, 1959. – 62 р.
62 Carson H. L. An Address upon The Life and Services of Samuel Whitaker Pennypacker. Governor of Penn-
sylvania, President of the Historical Society of Pennsylvania [Text] / Hampton L. Carson. – Philadelphia : His-
torical Society of Pennsylvania. Hall of Historical Society, by Hampton L. Carson, January 8, 1917. – P. 1–2, 28–
30, 91–94.
1949, July. – Vol. 12. – № 3. – P. 255–266 ; Evans F. B. The Many Faces of the Pennsylvania Archives [Text] /
Frank B. Evans // American Archivist. – 1964, April. – Vol. 27. – № 2. – P. 269–283.
140
РОЗДІЛ 2
звіті Комісії за 1900 рік64. Успіху архівної справи у штаті сприяло виділення ста-
рого будинку Капітолію для розміщення бібліотеки, архіву і музею.
Історичне товариство Пенсільванії здійснювало значну видавничу діяль-
ність. Видання багатотомних серій історичних документів розпочалося ще
1838 року і тривало майже століття. У цілому за 100 років було видано 138 томів
архівних документів. Видавничій діяльності сприяло повернення до Пенсільванії
С. Хазарда. Син Е. Хазарда, С. Хазард, бізнесмен, історик, редактор і видавець, був
куратором Історичного товариства Пенсільванії, редактором 16-томного видан-
ня «The Register of Pennsylvania» («Реєстр Пенсільванії»; 1828–1836), 6-томного
видання «United States Commercial and Statistical Register» («Комерційний і стати-
стичний реєстр Сполучених Штатів»; 1839–1842), «Annals of Pennsylvania, from
the Discovery of the Delaware, 1609–1682» («Джерела Пенсільванії від досліджен-
ня Делаверу»; 1850), «Colonial Records» («Колоніальні документи») та
«Pennsylvania Archives: Selected and Arranged from Original Documents in the Office
of the Secretary of the Commonwealth» («Архіви Пенсільванії: вибрані та система-
тизовані з оригінальних документів офісу Секретаря штату») (видання публіку-
валось як серія з 12 томів, в останньому з яких вміщено документи Генеральної
асамблеї, і завершено 1856 р.)65
С. Стітт, дослідниця Історичного товариства Пенсільванії, підрахувала, що
протягом 1860–1994 рр. мешканцями штату було засновано 300 історичних то-
вариств: більша частина регіональних товариств утворилась у 60–70-х рр. ХХ ст.,
а місцевих – у 80-х рр. ХХ ст.66 Врешті-решт у Пенсільванії засновано й Федерацію
історичних товариств штату (виникла 1907 р. як Федерація історичних това-
риств, 1989 р. реорганізована у Федерацію музеїв і історичних організацій)67.
Упродовж 1903–1935 рр. архів штату підпорядковувався Бібліотеці штату і
значна увага приділялася збиранню документів, що містили інформацію генеа-
логічного характеру. Зміни до архівного законодавства Пенсільванії були внесе-
ні 1907, 1919 і 1923 рр. Новий Адміністративний кодекс штату підпорядкував
бібліотеку, музей і архів Департаменту громадської освіти (1923). 1915 року
відмінено граничну межу доступу до документів, що була обумовлена ще
64 Kelker L. R. Report on the Public Archives of Pennsylvania [Text] / Luther R. Kelker // Annual report of the
American Historical Association for the year 1900. – Vol. II. – Washington : Government printing office,
1901. – P. 267–293.
65 Baumann R. M. Samuel Hazard: editor and archivists for the Keystone State [Text] / Roland M. Ba-
umann // The Pennsylvania Magazine of History and Biography. – 1983, April. – Vol. 107. – № 2. – P. 195–
215.
66 Stitt S. Pennsylvania [Text] / Susan Stitt // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The
Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 72.
67 The Pennsylvania Federation of Museums and Historical Organizations was incorporated in 1907 as the
Pennsylvania Federation of Historical Societies. In 1989, the Federation's name was officially changed to the
Pennsylvania Federation of Museums and Historical Organizations [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.pamuseums.org/site/showpage.asp?page=4&parent=1. – Title from screen.
141
1750 роком, розосереджені по усіх департаментах і установах документи були

передані до архіву. Із відходом Пенніпекера від справ темпи розвитку архівної
справи у Пенсільванії уповільнилися: занадто багато часу приділялося складан-
ню індексів на мільйони імен, що містилися у фамільних і церковних книгах та
інших генеалогічних джерелах. Із підпорядкуванням архіву Департаменту освіти
та переміщенням до освітянського будинку йому було виділено лише три ма-
леньких кімнати, де він розміщувався до 1962 р. Архів не мав відповідних повно-
важень щодо документів законодавчих і юридичних інституцій штату, права до-
вготривалого зберігання публічних документів; у систематизації документів ар-
хіву відчувався значний вплив Відділу манускриптів Бібліотеки Конгресу та від-
сутність поняття про європейський «принцип походження», за впровадження
якого активно боролись американські архівісти у ті часи. Невідповідний штат,
жалюгідне бюджетне фінансування та низький рівень в адміністративній ієрар-
хії штату не сприяли розвиткові архівної галузі Пенсільванії у той час, і лише на-
прикінці Другої світової війни архів отримав друге дихання: 1945 р. Історична
комісія, музей і Відділ публічних документів Бібліотеки штату були злиті у неза-
лежний орган виконавчої гілки влади – Історичну і музейну комісію Пенсільванії
з наданням їй широких повноважень у сфері управління документацією68.
У складі Історичної і музейної комісії були об’єднані музей штату, архівний
відділ бібліотеки штату, історична комісія та декілька об’єктів історичного зна-
чення. Генеральна асамблея, утворивши цю незалежну інституцію, наділила її
широкими повноваженнями щодо документів виконавчих департаментів уряду
штату і місцевих адміністрацій, але питання виділення приміщення та фінансу-
вання комісії залишилися невирішеними. 1948 року архівний відділ був перей-
менований на Відділ публічних документів і разом із Відділом досліджень і пуб-
лікацій підпорядкований Бюро досліджень, публікацій і документів. Широкий
погляд на функції Комісії пояснюється додаванням іншого головного підрозді-
лу – Бюро музеїв, історичних об’єктів і майна. Незважаючи на невеликий штат,
відсутність приміщення і фінансування, Комісія використала надані їй значні
повноваження стосовно документів урядових установ штату та з 1953 року з ус-
піхом почала розвивати програму управління документацією разом із Офісом
Адміністрації губернатора. Із метою ефективного використання площ зберіган-
ня документів Комісія передала документи генеалогічного характеру Бібліотеці
штату та прийняла від неї усі публічні документи уряду штату, експериментува-
ла в галузі систематизації архівних документів. 1964 року для комісії було збудо-
ване 19-поверховий будинок (Archival Tower), площа сховищ для архіву в якому
склала 100 тис. куб. футів. На сьогодні Комісія складається із дев’яти членів, при-
142
РОЗДІЛ 2
значуваних губернатором, двох членів

від Сенату, двох – від Палати представ-
ників, секретаря і голови. Виконавчий
штат Комісії очолює голова і виконав-
чий директор. Її організаційна структу-
ра представлена: архівом штату, музе-
єм, такими програмами, як «Шляхи іс-
торії Пенсільванії», археологічною, збе-
реження об’єктів і пам’яток культурної
спадщини. Разом із Секретарем Адміні-
страції штату Комісія реалізує програ-
му управління документацією для всіх
установ виконавчої гілки влади, керує
Центром документації штату69. Крім
того, Архів штату Пенсільванія Істо-
ричної і музейної комісії Співдружності
Пенсільванія функціонує як дочірня
філія Національного архіву США, Будинок Архіву штату Пенсільванії
оскільки зберігає документи Record Group 393 «Army Continental Commands, U.S.,
[документи за період 1821–1920 (команди існували протягом 1817–1940)])»
(«Армійські континентальні команди за 1821–1920 рр.»)70.
На території, яка згодом увійшла до штату Нью-Йорк у ХVIII ст. – на початку
ХІХ ст., систематичної архівної політики не було, хоча окремі заходи для забезпе-
чення збереженості документів вживалися представниками влади. В. Х. Палтсіц у
своїй доповіді на Конференції американських архівістів «Трагедія публічних до-
кументів у Нью-Йорку» процитував звіт Секретаря штату Нью-Йорк Дж. Ван Несс
Йейтса законодавчим зборам за січень 1820 року, у якому той доповідав, що кни-
ги та документи штату, особливо про права на землю та індивідуальні привілеї
громадян, знаходились у такому незадовільному стані, що йому довелося негайно
взяти їх під свою опіку. Йейтс організував підшивку документів у томи. На частину
з них були укладено алфавітні індекси, описи та каталоги з короткими анотаціями.
Йейтс також виявив втрачені документи, склав на них переліки, вклав усі докумен-
ти у нові коробки. Для їх зберігання була виділена окрема кімната71.
70 National Archives and Records Administration. Record Group 393 (1817–1940. Records of United States
Army Continental Commands, 1821–1920) / Matchette B. Robert. Guide to Federal Records in the National
Archives of the United States. – 1995 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/
research/guide-fed-records/about.html.
71 Paltsits V. H. Tragedies in New York’s Public Records. Reprinted from the Annual Report of the American
Historical Association for the 1909 [Text] / V. H. Paltsits. – Washington, 1911. – P. 370–371.
143
Засновниками Нью-Йоркського історичного товарис-

тва, що виникло вслід за Массачусетським 1804 року,
були мер, а згодом губернатор Нью-Йорка, ДеВітт Клін-
тон, пастор пресвітеріанської церкви і професор церков-
ної історії Прінстонської духовної семінарії, автор чис-
ленних історичних праць С. Міллер та купець і філант-
роп Дж. Пінтард. Першим президентом був обраний
один із засновників держави США, представник від Нью-
Йорку на Континентальних конгресах (1774–1781), член
Палати представників США, політик і юрист Е. Бенсон, а
бібліотекарем – Дж. Форбс72.
Важливу роль у заснуванні Товариства відіграв ДеВІТТ КЛІНТОН,
Дж. Пінтард. Натхнений прикладом Белкнепа, Пінтард засновник
Нью-Йоркського
мріяв заснувати в Нью-Йорку історичне товариство за історичного товариства,
прикладом Массачусетса. Власну колекцію Пінтард по- мер м. Нью-Йорк і губер-
натор штату Нью-Йорк
чав збирати в 1809 році, пізніше він продав колекцію
Історичному товариству, вона стала основою для створення майбутньої бібліо-
теки Товариства. На 1813 рік у Бібліотеці Товариства вже нараховувалося
4265 книг і брошур, цього ж року Т. Олденом був опублікований перший каталог.
За часів ДеВітта Клінтона як мера Нью-Йорка Товариство отримало право на
проведення лотереї у 12 тис. дол. для поповнення бюджету. Однак невдача в реа-
лізації ідеї з лотереєю призвела до боргу, через який до 1820-х рр. фінансове ста-
новище Товариства похитнулось, і воно навіть збиралося продати бібліотеку. У
квітні 1828 року штат Нью-Йорк надав Товариству фінансову допомогу в
5 тис. дол. Така підтримка дозволила активізувати видавничу діяльність73. Канад-
ським істориком У. Смітом була підготовлена до публікації «The History of the Late
Province of New York from its Discovery to the Appointment of Governor Colden in
1762» («Історія провінції Нью-Йорк від її дослідження до призначення губернатора
Колдена», перше і друге видання відповідно 1826, 1829 рр.), матеріали європейсь-
кого походження до історії Нью-Йорку були зібрані Р. Дж. Бродхедом і опубліко-
вані у перших 10 томах «Documents Relative to the Colonial History of the State of
New-York» («Документи, що відносяться до колоніальної історії штату Нью-Йорк»,
1839 р.), Е. Б. О’Каллаганом була видана «The Documentary History of the State of
New-York» («Документальна історія штату Нью-Йорк», опубліковано у м. Олбані,
1849–1851). Наприкінці 50-х – у 60-х рр. ХІХ ст. Каллаган підготував до видання
документи голландських колоніальних органів влади: «Calendar of Historical
72 Dunlap L. W. New York Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Socie-

73 Heslin J. J. New York [Text] / J. J. Heslin // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The
Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 52–58.
144
РОЗДІЛ 2
Manuscripts in the Office of the Secretary of State» («Календар історичних мануск-

риптів Офісу Секретаря штату», виданий у м. Олбані, 1865–1866), «Laws and
Ordinances of New Netherland, 1638–1674» («Закони та розпорядження Нових Ні-
дерландів», надруковані в м. Олбані 1868 р.) та інші збірки. Значного обсягу ви-
давничу діяльність Нью-Йоркського історичного товариства відзначили у своє-
му звіті члени Комісії публічних архівів (перелік видань дійсно вражає своїм об-
сягом)74.
На 1847 рік організація вже розташовувалась у шести будинках, але жоден із
них не відповідав вимогам пожежної безпеки. Товариство енергійно збирало ко-
шти для спорудження нового будинку і 10 років потому переїхало в новий дім.
Кількість членів Товариства на 1860 рік сягнула 1500 осіб. Водночас у розпоря-
дження Товариства була передана Нью-Йоркська галерея образотворчого мисте-
цтва. Звіт Товариства за 1849 рік свідчив, що у його бібліотеці зберігалося
15 тис. книг і брошур, 1400 підшивок газет, 2000 мап, 15 тис. манускриптів, а та-
кож колекції монет і медалей. Колекція постійно поповнювалася, але в основно-
му творами мистецтва та музейними експонатами75.
Документи органів влади штату Нью-Йорк до 1847 року передавалися на збе-
рігання до Офісу Секретаря штату або залишалися на місцях в установах. Бібліо-
тека штату Нью-Йорк була заснована 1818 року з ініціативи члена Генеральної
асамблеї штату Т. Дж. Оклі як Public Library for the use of the government and
people of the State (Публічна бібліотека для використання урядом і людьми шта-
ту). Першим бібліотекарем було призначено Дж. Кука.
У долі Бібліотеки важливу роль відіграв Університет штату Нью-Йорк, якому
законодавчі збори доручили контроль за здійсненням архівної роботи у штаті.
Університет засновано 1784 року, управління ним здійснювала Комісія регентів,
а сам Університет ніколи не був цілісною інституцією: він складався із системи
коледжів, академій, шкіл, академічних департаментів. 1844 року йому підпорядку-
вали Бібліотеку штату, 1889 року – Музей штату, 1904 року – Департамент громад-
ської освіти, 1911 року – Управління історика штату (засноване 1895 р.) і Управлін-
ня контролера публічних документів (пізніше Відділ публічних документів76).
74 Osgood H. L. Report on the Public Archives of New-York / Report of the Public Archives Commission
[Text] / Herbert L. Osgood // Annual report of the American Historical Association for the year 1900. –
Vol. II. – Washington : Government printing office, 1901. – Р. 67–250.
75 Heslin J. J. New York [Text] // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins of
State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana Society,
Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 56–57.
76 Відділ публічних документів засновано 1911 р. у складі Департаменту освіти штату, на нього пок-
ладався контроль за знищенням документів в установах, за реалізацією програм управління докумен-

тацією в органах влади і установах штату та його округів. Проте, як зазначив у своїй доповіді на щорі-
чній зустрічі SAA голова Відділу архівів і історії Департаменту освіти штату Нью-Йорк Г. У. Крокер, на
той час ці програми були не ефективними. Вони повторно були введені 1950 р.
Crocker H. W. The New York State Local Record Program [Text] / Howard W. Crocker // American archi-
vist. – 1957, January. – Vol. 20. – № 1. – P. 31–40.
145
Таким чином, університет акумулював

усі напрями гуманітарної, у т. ч. архів-
ної, роботи у штаті77.
Із кінця 1847 року всі непоточні
документи органів влади почали над-
ходити на зберігання до Університету.
До нього також було передано доку-
менти колоніальних органів влади.
1881 р., 1892 р. та 1907 р. Генеральна
асамблея ухвалила закони, якими ви-
значено функції Бібліотеки університе-
ту як офіційного депозитарію докумен-
тів органів влади штату та обов’язки
Бібліотекаря. Відповідно до цих зако-
нів встановлено 5-річний термін збері-
гання документів в установах. Законо-
давчі та виконавчі органи влади, інші
установи штату зобов’язані передава-
ти документи до Бібліотеки78. Згідно з
законами 1881 та 1892 рр. при Бібліо-
теці була створена Секція манускрип-
тів. 1889 року на посаду голови Секції
Оголошення про проведення архівного
був призначений Дж. Р. Говелл. Для
місячника Архівом штату Нью-Йорк, 2007 рік
найменування його посади вперше у
Нью-Йорку використано термін «архівіст». Після смерті Говелла 1899 року його
змінив відомий у США історик-архівіст, учасник Конференцій американських
архівістів та Міжнародного конгресу архівістів і бібліотекарів у Брюсселі (1910)
А. Й. Ф. Ван Лер79.
На 1911 рік колекція Бібліотеки нараховувала понад 1 млн видань і мануск-
риптів. У пожежі того року згоріло 400 тис. книг і 270 тис. манускриптів80.
77 Folts D. J. History of the University of the State of New York and the State Education Department 1784–
1996. – New York : State Education Department, 1996 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.nysl.nysed.gov/edocs/education/sedhist.htm#sara. – Title from screen ; Dearstyne B. W. Archival Poli-
tics in New York State, 1892–1915 [Text] / Bruce W. Dearstyne // New York History. – 1985, Apri1. – P. 164–
184.
78 Rowse E. F. The Archives of New York [Text] / Edward F. Rowse // American Archivist. – 1941, October. –
Vol. 4. – № 4. – P. 269–270.
79 Ibid. – P. 270.
80 Yates M. The History and Resources of the New York State Library Melinda Yates // Capital Neighbors. –
1996, Winter – 1997, Spring. – Vol. 2. – № 4 ; – Vol. 3. – № 1 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.nysl.nysed.gov/library/otherpubs/capasset.htm. – Title from screen.
146
РОЗДІЛ 2
Загинула у вогні й значна частка документів голландських органів влади ко-

лоніального періоду. У ході війни за незалежність американських колоній ці до-
кументи були вивезені до Англії, а після Паризького миру (1783) повернуті до
Нью-Йорку і розміщені в Офісі Секретаря штату. 1818 року губернатор ДеВітт
Клінтон доручив своєму другові Фр. А. Ван Дер Кемпу перекласти їх англійською
мовою81. Обсяг сторінок перекладів складав 24 томи. 1839 року Нью-Йоркське
історичне товариство звернулося до Генеральної асамблеї з проханням про виді-
лення коштів для виявлення та копіювання документів із історії штату і міста
Нью-Йорк в архівах Англії, Франції і Голландії. Кошти виділялись у 1839, 1842,
1843 рр. і Р. Бродхед із успіхом виконав цю роботу, здобувши у Голландії копії,
що вмістилися в 16 томах, у Лондоні – у 47 томах, у Парижі – у 17 томах. Усі вони
були віддані під опіку Секретаря штату. 1849 року Каллаган, розмістившись в
Офісі Секретаря штату, взявся перекладати їх із голландської і французької мов
на англійську. Завершивши переклади, він підготував до видання збірки колоні-
альних документів, згадані вище82.
За станом на 1941 рік у складі університету діяло Управління історика штату,
якому підпорядковувалася Бібліотека штату та Відділ архівів і історії. Історика-
ми штату Нью-Йорк були відомі в США учасники архівного руху: Х. Хастінгс,
В. Х. Палтсіц, Дж. О. Холден, Дж. Салліван, А. К. Флік, А. Понд, А. Корі та Л. Л. Такер.
Найважча робота дісталася Холдену, якому довелося рятувати залишки Бібліоте-
ки від катастрофи 1911 року. Непересічним був внесок А. Корі, який став фунда-
тором національної професійної організації істориків і краєзнавців – Американ-
ської асоціації історії штатів і округів (American Association for State and Local
History, AASLH, реорганізована з Конференції історичних товариств штатів і
округів у грудні 1940 р.)83.
У жовтні 1944 року в штаті Нью-Йорк була заснована Нью-Йоркська асоціація
істориків округів (New York State Association of County Historians), яка мала на
меті створення колекції історичних документів усіх видів, укладання індексів і
покажчиків до історичних джерел, розвиток співпраці з офіційними архівістами
для надання допомоги їм у виконанні функцій по збереженню та удоступненню
архівів. Історик штату Нью-Йорк А. Корі тоді написав, що повинен минути час,
поки ці історики почнуть ефективно виконувати покладені на них обов’язки.
81 Francis Adrian Van Der Kemp, 1752–1829. An Autobiography together with extracts from his correspon-
dence. Edited with an historical sketch by Helen Lincklaen Fairchild. – New York and London : G. P. Putnam’s
Sons, 1903. – P. 178–181.
82 Rowse E. F. The Archives of New York [Text] / Edward F. Rowse // American Archivist. – 1941, October. –
Vol. 4. – № 4. – P. 267–270.
83 Joseph F. Meany, Jr. New York: the State of History. Originally compiled September, 1994 (Revised October,
2001) [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nysm.nysed.gov/services/meanydoc.html. – Title

from screen. This essay was originally presented as the New York State Historian's «State of History» Address
to an annual meeting of the Association of Public Historians of New York State.
147
По-перше, треба навчати самих істориків, по-друге, представників влади, бо без

належного фінансування і відповідної заробітної плати справа не просунеться
вперед84.
Будинок Культурного освітнього центру у м. Олбані, де розташовано Архів штату Нью-Йорк,

Бібліотеку штату Нью-Йорк та Музей штату Нью-Йорк
У кордони штату Нью-Йорк входить найбільше за розмірами місто США –

Нью-Йорк Сіті, яке об’єднує п’ять із 62 округів штату: Манхеттен, Бруклін,
Бронкс, Річмонд, Куїнс. Комісія публічних архівів АНА 1900 року констатувала
незадовільний стан зберігання документів органів управління цими округами.
1939 року був створений Муніципальний архівний комітет, на який покладався
контроль над документами. Комітет з’ясував, що архівні документи зберігалися
в понад 2 тис. депозитаріях, і порушив питання про будівництво бібліотеки для
їх належного зберігання. 1943 року будинок для бібліотеки уведено до експлуа-
тації. Муніципальний архів, заснований 1950 року, став частиною Бібліотеки
м. Нью-Йорка, а сама бібліотека була філією Бібліотеки штату Нью-Йорк85 (у наш
час підпорядкована Департаменту документації)86.
84 Corey A. B. The New York Local Historian [Text] / Albert B. Corey // American Archivist. – 1945, April. –
Vol. 8. – № 2. – P. 146–147.
85 Бібліотека штату Нью-Йорк знаходиться у столиці штату – м. Олбані. Сіті-Холл Бібліотека, якій
підпорядковано Муніципальний архів, знаходиться у м. Нью-Йорк. У м. Нью-Йорк функціонує ще й

Нью-Йоркська публічна бібліотека, заснована на кошти Фонду Ендрю Карнегі 1895 р., вона є голов-
ною бібліотекою мережі публічних бібліотек Нью-Йорку (87 філій і 4 науково-дослідних центри).
86 Horn J. Municipal Archives and Records Center of the City of New York [Text] / Jason Horn // American
Archivist. – 1953, October. – Vol. 16. – № 4. – Р. 311–320.
148
РОЗДІЛ 2
Отже, у штаті Нью-Йорк архів виник у результаті спільних дій органів влади
штату, історичного товариства та університету. Закон про Архів штату Нью-
Йорк, ухвалений 1971 року, розмістив Архів штату в системі установ Департаме-
нту освіти, де він перебуває досі. Сучасний Архів штату Нью-Йорк зберігає і на-
дає доступ до понад 200 млн документів, що розповідають історію штату з
ХVІІ ст. до сьогодення87.
Історичне Товариство Нью-Джерсі засноване в Трентоні 13 січня 1845 року,
щоб «досліджувати, захищати і зберігати все, що стосується будь-якого напряму
в історії Нью-Джерсі, природничої, цивільної літератури або церковної; і загалом
усього з історії Сполучених Штатів». У червні 1847 року Товариство розмістило-
ся у будинку Бібліотечної асоціації в Ньюарку. У штаті добре відомі імена судді
Дж. К. Хорнблоуера, який був президентом Товариства упродовж 1845–1864 рр. і
знаний у США як борець за ухвалення законів проти рабства 88, та У. Е. Уайтхеда,
секретаря Товариства та Президента Бібліотечної асоціації Ньюарку у 1845–
1884 рр.89 Історичне товариство швидко поповнювалося новими членами, вод-
ночас збільшувались обсяги колекції. 1845 року вже нараховувалося 89 членів,
1857 року – 325; обсяг колекції на 1851 рік сягав 1318 томів документів, а на
1860 рік збільшився майже вдвічі. Члени Товариства основну увагу приділяли
збиранню генеалогічних документів. У складі Товариства були утворені спеці-
альні комітети для описування написів на могильних плитах по усьому Нью-
Джерсі та для укладання біографічних довідок. Уже в перші роки діяльності То-
вариство зіткнулося із проблемою використання інформації конфіденційного
характеру. Більшість документів, переданих громадянами штату до архіву Това-
риства, супроводжувалися заповітами про нерозголошення персональної інфор-
мації. 29 травня 1847 року члени Товариства ухвалили резолюцію про початок
створення індексів до колекції Товариства, зокрема до документів колоніально-
го періоду90. Виконавцем цієї роботи був відомий американський бібліограф
Г. Стівенс, син фундатора Історичного товариства Вермонту Г. Стівенса. Він за-
кінчив Єльський університет і Гарвардську школу права. Більшу частину життя
Стівенс прожив у Лондоні, де він виявляв і копіював документи для бібліотек
США, закуповував книги, журнали, газети та оригінали документів для Смітсоні-
ївського інституту та Бібліотеки Конгресу. Основними працями Стівенса були
«Analytical Index to the Colonial Documents of New Jersey in the State Paper Office in
87 New York State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.nysed.gov/a/
about/index.shtml. – Title from screen.

88 Finkelman P. Chief Justice Hornblower of New Jersey and the Fugitive Slave Law of 1793 [Text] / Paul
Finkelman // Slavery and the Law. – Madison : Madison House, 1997. – P. 113–141.
89 New Jersey Historical Society. Manuscript Group 941, John Cruger (fl. 1713–1715) and Elias Neau (fl. 1713–
1715) / William A. Whitehead (1810–1884). Folders 1–7.

90 Dunlap L. W. New Jersey Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Socie-
149
England» («Аналітичний індекс до коло-

ніальних документів штату Нью-Джерсі,
виявлених у Офісі державних паперів
Англії», 1858)91, збірки історичних дже-
рел колоніального періоду з історії Род-
Айленду, Мериленду, Вірджинії, ранніх
мап часів відкриття Америки тощо. Ви-
давнича діяльність Товариства також
зосереджувалася на публікації докумен-
тів у серії «Collections» (Колекції) та
праць членів організації у серії «Proce-
edings» (Труди).
До кінця ХХ ст. архів розташовувався
у декількох непристосованих будівлях у
Трентоні. Основні сховища знаходились
у старому будинку Бібліотеки штату
Нью-Джерсі. У них неможливо було ви-
тримати температурно-вологісні умови
для зберігання документів92. Багаті ко-
лекції генеалогічних джерел залучали до
Директор Архіву штату Нью-Джерсі
роботи в читальній залі архіву понад
КАРЛ ДЖ. НІДЕРЕР (Karl J. Niederer) 5 тис. дослідників щороку. Ними й було
у сховищі судових документів порушене питання про будівництво но-
колоніального періоду в старому будинку
Бібліотеки штату, 1991 рік
вого будинку для розміщення архіву
штату93. 25 квітня 2000 року в Нью-
Джерсі відкрив двері новий архівний центр, у якому створено відповідні умови
для зберігання документів, роботи дослідників та відкрито виставкову залу. Під
одним дахом розміщено усі колекції архіву. На першій виставці архівісти Нью-
Джерсі представили рідкісні документи колоніального періоду, а також сертифі-
кати документів про народження, шлюб, смерть, результати виборів до органів
самоврядування штату та інші джерела генеалогічного характеру94.
91 Stevens H. An Analytical Index to the Colonial Documents of New Jersey in the State Paper Office in Eng-
land. Edited by William Adee Whitehead [Text] / H. Stevens. New York : Published for the Society D. Apple-
ton and Company, 1858 // Collections of New Jersey Historical Society. – Vol. 5. – Newark, N. J. : Published by
the Society, 1858. – 504 р.
92 O’Dea C. History without a home. State archives are scattered / Colleen O’Dea // Daily Record. Morris
County’s Local Newspaper. – 1991, March 11. – Vol. 4. – № 107. – Р. А ; Genovese P. New Jersey Archives – a
crammed attic in a bare basement [Text] / Peter Genovese // Region. – 1988, September 15, Thursday.
93 New Jersey's Division of Archives and Records Management [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.nj.gov/state/archives/index.html. – Title from screen.

94 The New State Archives. The Times. Sunday, April 16, 2000 [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.nj.gov/state/archives/images/10at225/pdfs/TrentonTimesApril162000.pdf. – Title from

screen.
150
РОЗДІЛ 2
Завантаження архівних документів Новий будинок Архіву штату Нью-Джерсі

на стелажі у сховищі нового будинку Архіву у Трентоні
штату Нью-Джерсі, 2000 рік
Сучасний Архів штату Нью-Джерсі є структурною частиною Департаменту

штату, центром зберігання та дослідження публічних документів і матеріалів
історичного, генеалогічного і біографічного характеру. Його колекції датуються
від 1664 року. Їх обсяг сягає 37 куб. футів паперових документів та 32 тис. ро-
ликів мікрофільмів. Архів не лише зберігає документи, він водночас здійснює
управління документацією на території штату, реалізує численні проекти з оци-
фрування архівних колекцій. Офіційна назва архіву «New Jersey's Division of
Archives and Records Management» (Відділ архіву й управління документацією
Нью-Джерсі).
Таким чином, у Середньоатлантичних штатах виникли потужні історичні то-
вариства, ними проводилась активна робота по збиранню, зберіганню та публі-
кації історичних документів. Історичній і архівній роботі приділяли значну увагу
губернатори штатів ДеВітт Клінтон у Нью-Йорку та С. У. Пенніпекер у Пенсільва-
нії, які були засновниками і президентами історичних товариств. Безумовно, ва-
жливе значення в цих штатах відігравало те, що на їх території розташовані міс-
та Філадельфія та Нью-Йорк – найбільші в США наукові, освітні, промислові та
фінансові центри на той час. Інтелектуальна культура громади та спроможність
органів влади штатів надавати фінансову підтримку історичним товариствам,
бібліотекам, архівам, музеям відігравали ключову роль у їх розвитку і сприяли
збереженню та публікації історичних джерел. Наприклад, закон 1903 року, вида-
ний з ініціативи С. У. Пенніпекера у Пенсільванії, встановлював заробітну плату
архівісту Л. Р. Келкеру в 1,5 тис. дол. на рік. Цього ж року в Південній Кароліні
заробітна плата архівіста А. С. Саллі дорівнювала лише 300 дол. на рік. Органами
влади фінансувалися відрядження істориків за кордон із метою виявлення та
копіювання документів у європейських архівах. Значну кількість джерел із істо-
рії Нью-Йорку вдалося скопіювати Р. Бродхеду в Голландії, Великобританії та
Франції, а Г. Стівенсу – у Лондоні. Органи влади виділяли кошти й на видавничу
151
діяльність: кількість виданих збірників історичних документів у Нью-Йорку та

Філадельфії перевищує публікації, здійснені усіма іншими товариствами США.
Для історичних товариств Середньоатлантичних штатів характерна значна
кількість членів (у Нью-Йорку понад 1,5 тис. осіб на 1860 рік, така ж кількість у
Пенсільванії на 1874 рік, у Нью-Джерсі – 325 осіб на 1857 рік) та їх високий нау-
ковий і громадський статус. Наприклад, Фр. А. Ван Дер Кемп та Е. Б. О’Каллаган із
Нью-Йорка здійснювали переклади з голландської і французької мов, С. Хазард із
Філадельфії був геніальним редактором історичних документів. У Нью-Йорку
працювали автор першого невиданого архівного підручника в США, голова Комі-
сії публічних архівів АНА В. Х. Палтсіц та один із фундаторів Американської асо-
ціації історії штатів і округів А. Корі, у Пенсільванії – голова Комісії публічних
архівів Г. В. Еймс, із Нью-Джерсі пов’язана діяльність видатного американського
бібліографа Г. Стівенса.
Діяльність історичних товариств стала головним фактором, що сприяв утво-
ренню архівних установ у Середньоатлантичних штатах.
Важливу роль відігравала наявність університетів у Нью-Йорку і Пенсільва-
нії. Науковці прагнули досліджувати історію та їх потреби, визначали політику в
галузі архівної справи. У Нью-Йорку цей фактор спричинив підпорядкування усі-
єї гуманітарної сфери (освітніх закладів, музеїв, бібліотек, архівів) Університету
штату. Спробу передати архіви до Департаменту освіти здійснила й Пенсільванія
(Архів у Департаменті освіти перебував протягом 1923–1945 рр.), однак вона бу-
ла невдалою через відсутність достатнього фінансування. Тому Пенсільванія пі-
шла іншим шляхом: створила Історичну і музейну комісію штату в системі орга-
нів виконавчої влади, у якій зосередила усі напрями історичної роботи, у тому
числі й архівну. Натомість Нью-Джерсі заклав у фундамент історико-архівної ро-
боти у штаті збирання і зберігання генеалогічної інформації, залучивши до ком-
плектування архівів генеалогічними і біографічними документами ледве не усе
населення штату. Атож не дивно, що саме Нью-Джерсі першим зіткнувся з про-
блемою використання документів особового походження і змушений був обме-
жувати доступ до конфіденційної інформації.
Середньоатлантичні штати демонструють три різні підходи до вирішення
проблеми забезпечення збереженості архівних документів та три типи архівних
установ: почавши із зосередження архівної роботи в історичних товариствах,
Нью-Йорк зупинився на передачі архівів під опіку університету, Пенсільванія –
на створенні колегіального незалежного органу виконавчої гілки влади – Істо-
ричної і музейної комісії, а Нью-Джерсі – на Архіві, який є структурним підрозді-
лом Департаменту штату. Однак у цілому всі три підходи на сьогодні гарантують
американському народові збереження його національного документального на-
дбання для передачі історичної пам’яті майбутнім поколінням.
152
РОЗДІЛ 2
2.3 «НЕЗАЛЕЖНІ АРХІВИ»

ПІВДЕННОАТЛАНТИЧНИХ ШТАТІВ
(Мериленд, Делавер, Вірджинія, Західна Вірджинія, Джорджія,
Північна Кароліна, Південна Кароліна, Флорида)
До Південноатлантичного регіону належить вісім штатів (Делавер, Мери-
ленд, Південна Кароліна, Північна Кароліна, Джорджія, Вірджинія, Західна Вір-
джинія, Флорида). Сім із них брали участь у Американській революції та війні за
незалежність від Великобританії (1775–1783). Разом із іншими колоніями вони
стали засновниками держави (Західна Вірджинія входила до складу колонії Вір-
джинія на час утворення США, стала штатом 1863 року після відділення від
Вірджинії; Флорида остаточно перейшла до США від Іспанії у 1819 році та набу-
ла статусу штату 1845 року).
1776 року Північна Кароліна першою відрядила делегатів на Континенталь-
ний конгрес із наказом голосувати за незалежність від Великобританії. Делавер
першою з 13 повсталих колоній ратифікував Конституцію 7 грудня 1787 року.
Враховуючи теорію американського історика Дж. Фр. Тернера, більшу час-
тину території Південноатлантичного регіону можна визначити як фронтир-
зону. Через Блакитний хребет гір Аппалачі до долини Шенандоа (сучасна Вір-
джинія) та регіону П’єдмонт у Кароліні в першій чверті ХVIII ст. просунулися
переселенці з Нової Англії та нові іммігранти. Вони заснували у цих місцевостях
плантаційне господарство для вирощування бавовни, тютюну, рису, арахісу,
цукрової тростини, цитрусових. На плантаціях використовувалася праця заве-
зених з Африки чорних рабів. Екстенсивний характер рабовласницького госпо-
дарства увесь час вимагав необмеженого резерву вільних земель. Перехід на
нові землі був економічним законом існування плантаційного господарства, то-
му плантатори поступово просувалися далі на Захід, освоюючи нові землі.
1861 року Південна Кароліна, Північна Кароліна, Джорджія, Вірджинія
(Західна Вірджинія) і Флорида вийшли зі складу Союзу і разом із іншими рабо-
власницькими штатами утворили Конфедерацію. Мериленд і Делавер, хоча й
були рабовласницькими штатами, до Конфедерації не приєдналися. Після кро-
вопролитної Громадянської війни (1861–1865) Конфедеративні штати були по-
вторно інтегровані до складу Союзу в процесі Реконструкції Півдня (1865–1877).
Політика реконструкції передбачала відміну рабства, надання чорношкірому
населенню прав на землю, освіту, можливість брати участь у виборах та бути
обраними до представницьких органів95. Повоєнний період історії Півдня хара-
ктеризується значним зниженням темпів економічного розвитку, соціальною
дезінтеграцією суспільства.
95 Реконструкция (1865–1877) [Текст] / В книге : История США : в 4 т. Т. 1 / Н. Н. Болховитинов

(редактор), М. С. Альперович, Р. Ф. Иванов, Л. Ю. Слезкин, А. А. Фурсенко. – М. : Изд-во «Наука», 1983. –
С. 81–105, 131–163 ; Война за независимость и образование США [Текст] / под ред. Г. Н. Севастьяно-
ва. – М. : «Наука», 1976. – С. 460–495 ; Аллен Д. С. Реконструкция. Битва за демократию в США. 1865–
1876 [Текст] / Джеймс С. Аллен ; пер. с англ. Н. Ф. Паисова ; предисловие А. В. Ефимова. – М. : Издатель-
ство иностранной литературы, 1963. – 273 с.
153
У відношенні штатів Джорджія, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Вір-

джинія, Мериленд, Делавер у науковій і художній літературі використовується
термін «Старий Південь», а Флориди – «Новий Південь». Під цими поняттями ро-
зуміють особливі традиції, побут, культуру, обумовлені плантаційним господарс-
твом і використанням рабської праці. Південь США до Громадянської війни
вважався дещо обмеженим у культурному плані, замкненим, провінційним та
інтелектуально нерозвиненим. Однак, швидше за все, такий погляд на Південь
виник через зневажливе ставлення до південців більш прогресивно розвинені-
ших жителів Півночі. Період після Громадянської війни в історії Півдня США в
сучасній науці визначається як «південний ренесанс». Сучасні дослідники істо-
рії, культури і літератури Півдня США обґрунтовано доводять, що «південний
ренесанс» був відродженням особливих культурних традицій і духовності, закла-
дених попереднім розвитком південних територій. Дослідниця І. В. Морозова
зазначала, що ренесанс може відбуватися лише тоді, коли є що відроджувати96.
Південь увесь час намагався довести свою спроможність і навіть першість пе-
ред Північчю, хоча й не без внутрішньої боротьби. Це відчувається й в архівній
галузі у прагненні архівістів Півдня побудувати кращі архівні установи в країні.
Прагнення незалежності вилилося на Півдні не лише у виникненні сепаратист-
ських тенденцій, а й в утворенні незалежних архівних установ.
Знаний у США сучасний вчений Р. Дж. Кокс зазначив, що історичні товарист-

ва Старого Півдню «служили як замінники урядових архівів штатів»97.
Рання історія архівів Мериленду тісно пов’язана із діяльністю органів влади
провінції. 1666 року у столиці провінції Мериленд м. Санкт-Меріс (St. Marys) збу-
дували офіс для Секретаря провінції, на якого покладалася відповідальність за
зберігання офіційних документів, але влаштоване сховище не могло захистити
документи навіть від дощу. 1692 року Генеральна асамблея Мериленду ухвалила
перший закон про архіви, який вимагав споруджувати спеціальні сховища для
зберігання документів, ретельніше записувати тексти законів, укладати до них
індекси. Документи урядових установ оголошувалися публічними, функція їх
зберігання закріплювалася за секретарем провінції. 1694 року провінційні орга-
ни влади були переміщені до нової столиці – м. Енн Ерандел Таун (Anne Arundel
Town, згодом перейменованої на Аннаполіс (Annapolis)). Хоча для перевезення
документи вклали в опломбовані коробки, а під час транспортування поряд із
96 Морозова И. В. Дискурс Старого Юга в «романе домашнего очага»: творческое наследие писатель-
ниц США первой половины ХIХ века [Текст] : дисс. … д-ра филол. наук : спец. 10.01.03 «Литература
народов стран зарубежья» / И. В. Морозова. – Санкт-Петербург, 2006. – 406 с. ; Пазенко Е. А. Культур-
ная самоидентификация южан. Общественно-политическая мысль на Юге США в 30–50-е гг. ХIХ в.
[Текст] : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. ист. наук : спец. 07.00.03 «Всеобщая исто-
рия» / Е. А. Пазенко. – Владивосток, 1999. – 24 с.
97 Cox R. J. Other Atlantic States: Delaware, Florida, Georgia, Maryland, New Jersey, and South Carolina
[Text] / Richard J. Cox // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins of State His-
torical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc. and
North Carolina Collection, 1995. – P. 106.
154
РОЗДІЛ 2
ними чергував спеціальний клерк, значна

кількість паперів була викрадена. Після
доставки в нову столицю документи були
розміщені в будинку суду в непридатних
для їх зберігання умовах. Нове приміщен-
ня Управління провінції будувалося надто
довго, 1697 року губернатор Фр. Ніколсон
погрожував арештом керівникам будівни-
цтва. 1699 року в недобудованій споруді
спалахнув дах, але уряд не вжив жодних
заходів пожежної безпеки на майбутнє.
1704 року будинок Управління згорів, у
пожежі загинула значна кількість офіцій-
них документів провінції та округів. Губер-
натор Дж. Харт уже в перший рік каденції
ініціював видання нового закону про збе-
рігання документів. Офіційні посадові осо-
би та клерки, заступаючи на посаду, по-
БЕНЕДИКТ ЛЕОНАРД КАЛВЕРТ, винні були вносити 1 тис. фунтів застави,
15-й губернатор землевласників провінції яка гарантувала їх відповідальне ставлен-
Мериленд (1727–1731)
ня до документів. У разі порушення закону
ця сума конфіскувалась як штраф. 1720 року пожежа в будинку суду округу Кент
знищила і пошкодила значну кількість судових справ, на їх ремонт і відновлення
наступного року уряд провінції вимушений був виділити значні асигнування.
1717 року клерку Е. Джонсу були доручені облік і описування публічних докуме-
нтів, але цю роботу він виконував незадовільно, за що отримав догану. Губерна-
тор Б. Л. Калверт, який закінчив коледж і цікавився історією, 1729 року вказав
Генеральній асамблеї, що історія, написана на підставі документів, виглядає пра-
вдивіше, ніж традиції і легенди. Нижня палата Генеральної асамблеї, вбачаючи у
заяві губернатора привід для отримання контролю над архівами, утворила комі-
тет для інспекції стану зберігання документів. За розпорядженням Б. Л. Кал-
верта, який, крім історичних досліджень, прагнув зберегти документи для підт-
вердження прав власної родини, у Мериленді побудували перший архів (1729 р.)
із усіма можливими на той момент протипожежними засобами: із цегли, з ши-
ферним дахом, залізними ґратами на вікнах, боксами для зберігання документів,
читальною залою. Уведення до експлуатації архівного будинку в Мериленді було
найвищим досягненням колоніального періоду в напрямі забезпечення збереже-
ності документів98.
98 Cox R. J. Public Records in Colonial Maryland [Text] / Richard J. Cox // American Archivists. – 1974,
April. – Vol. 37. – № 2. – P. 263–275.
155
1742 року з метою посилення відповідальності чиновників за документи су-

ма штрафу була збільшена до 3 тис. фунтів. Перші проблеми доступу до архівів
також виникли в колоніальний період. Вони мали політичний підтекст і були
пов’язані із конфліктом між верхньою і нижньою палатами Генеральної асамблеї
провінції, що виник через зникнення декількох журналів асамблеї. Делегати ни-
жньої палати 1739 року призначили спеціальний комітет для встановлення їх
місцезнаходження та для копіювання усіх інших публічних документів. Секретар
комітету з інспекції архівних документів нижньої палати Генеральної асамблеї
провінції Мериленд С. Бордлі, не знайшовши жодного співробітника в офісі сек-
ретаря, пішов додому до клерка суду У. Чізеліна по ключі від архіву, але той йому
відмовив. На офіційний запит членів нижньої палати депутати верхньої палати
дали відповідь, що доступ на інспектування документів не надано через неспла-
ту рахунку (fee – фіксований внесок) за користування та копіювання документів.
Розлючені депутати нижньої палати відповідно зробили заяву про порушення
прав громадян провінції на доступ до публічних документів, а у зв’язку з цим і
порушення їх прав власності. Іноді навпаки палати об’єднувались у своєму ба-
жанні зберегти документи та забезпечити доступ до них: депутати верхньої па-
лати прагнули підтвердження їх прав розпоряджатися доходами провінції, а ни-
жньої – здобувати докази несправедливих дій уряду. У другій половині XVIII ст.
знов виникла потреба в удосконаленні архівного законодавства провінції, оскіль-
ки практика продемонструвала недостатність зробленого: у земельному офісі
сертифікати були звалені до скрині у безладі та вимагали ремонту, облікові кни-
ги велися неграмотно і не штампувались. У листі від 26 травня 1760 року 22-й гу-
бернатор Мериленду Г. Шарп написав секретарю С. Калверту про те, що незважа-
ючи на всі зусилля щодо захисту документів, більшість матеріалів, датованих
періодом до 1703 року, збереглася вкрай погано, деякі були знищені вогнем, інші
пошкоджені, тому написати історію Мериленду на підставі лише наявних у про-
вінції матеріалів не виявляється можливим99. Дослідник історії архівів Мерилен-
ду Р. Дж. Кокс вважав, що причинами недбалого зберігання документів була по-
літична ситуація у провінції, в основі якої – постійна боротьба двох партій вели-
ких і дрібних землевласників. На нашу думку, таке ставлення до документів
спричинене ще й відсутністю знань у чиновників у галузі ведення діловодства й
архівної справи. Р. Дж. Кокс вважав, що аналогічне становище було й в інших
американських колоніях100.
У період війни за незалежність (1775–1783) перед загрозою британського
вторгнення колонії були вимушені рятувати свої документи від англійців. Рада
99 Cox R. J. Public Records in Colonial Maryland [Text] / Richard J. Cox // American Archivists. – 1974, April. –
Vol. 37. – № 2. – P. 263–275.
100 Ibid.
156
РОЗДІЛ 2
безпеки Мериленда 1776 року організувала евакуацію документів до Офісу інте-

нданта у Верхньому Мальборо (округ Принц Джордж), 1777 року туди ж були
направлені документи земельного офісу, секретаря і суду провінції. У березні
1778 року після уникнення нападу Британського флоту документи повернули до
Аннаполіса, але згодом під час висадки біля Норфолка 3-тисячного корпусу гене-
рала А. Леслі документи знов довелося евакуювати. Мериленд постраждав від
експедиції Британського флоту частково: британська армія захопила і вивезла
до Нью-Йорка лише документи округу Сессіл. За вилучення документів з амери-
канських колоній відповідав губернатор Британської Північної Америки
Г. Карлтон. Британців в основному цікавили документи про права власності на
земельні володіння, оскільки без них неможливо було визначитись із кордонами
земель «лоялістів» і «патріотів». Частково документи були повернуті британця-
ми після підписання Паризького договору (1783), частково – опинились у бри-
танських архівах або були втрачені101.
28 квітня 1788 року була прийнята Конституція штату Мериленд, у якій
йшлося про забезпечення збереженості життєво важливих документів. Протя-
гом усієї історії Мериленду вони відкладались у відділі життєво важливих доку-
ментів Департаменту здоров’я і психічної гігієни (Division of Vital Records of the
Department of Health and Mental Hygiene)102.
Історичне товариство Мериленду було утворене в січні 1844 року у Балтимо-
рі. Воно стало правонаступником Товариства дослідження колоніального періо-
ду «Maryland Colonization Society» (1835), президентом якого був Дж. Х. Б. Лат-
роб103. За рік від заснування Історичного товариства кількість його членів збіль-
шилася до 150 осіб. 1-м президентом Товариства протягом 1844–1866 рр. був
сенатор штату Дж. С. Сміт. На час публікації першого каталогу (1854) колекція
Історичного товариства Мериленду налічувала 409 груп історичних документів
колоніального та революційного періодів104. Статут та Регламент Товариства
були укладені юристом, письменником і політиком Дж. П. Кеннеді, юристом
Б. Майєром та вчителем і членом міської ради С. Ф. Стрітером. Вони визначили
мету Товариства як «збирання, зберігання і розповсюдження інформації, що сто-
сується цивільної, природничої та літературної історії штату Мериленд, амери-
101 Radoff M. L. The Maryland Records in the Revolutionary War [Text] / Morris L. Radoff // American Archi-
vist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 277–285.

102 Maryland State Archives. History of the Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
msa.maryland.gov/msa/intromsa/html/msahist.html#hist. – Title from screen.
103 Semmes E. J. John H. B. Latrobe and his times, 1803–1891 [Text] / E. J. Semmes. – Baltimore, MD : The Nor-
man, Remington Co., 1917. – P. 417.

104 A History of Maryland Historical Society, 1844–2006 [Text] // Maryland Historical Magazine. – 2006, Win-
ter. – Vol. 101. – № 4. – Р. 401–516 ; Cox R. J. Other Atlantic States: Delaware, Florida, Georgia, Maryland, New
Jersey, and South Carolina [Text] / Richard J. Cox // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Repub-
lic. The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caro-
liniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 102–118.
157
канської історії і біографістики взагалі»105. З моменту утворення організації її

члени долучилися до руху за заснування Атенауму у Балтиморі (його було відк-
рито 23 жовтня 1848 р.), де й розміщувалося Історичне товариство протягом
1848–1919 рр.106
Історичне товариство Мериленду функціонувало як офіційна архівна устано-
ва штату з 1850 р. до 1934 р., тобто до створення Зали документів «Hall of
Records». Його президентами у цей період були: Б. Майєр, Дж. Х. Б. Латроб,
Т. С. Уолліс, Дж. Г. Морріс, А. Рітчі, М. Кохен, Е. Уорфілд, У. Х. Харріс107.
До 1854 року штат передав на зберігання до Товариства документи колоніа-
льного періоду. Того ж року Товариство порушило перед законодавчими збора-
ми питання про виявлення документів з історії Мериленду в архівах Великобри-
таніїї та Італії. Цю роботу виконували члени Історичного товариства І. Аллен та
Дж. Г. Александер. Протягом 1859–1861 рр. ними були підготовлені Календар
документів з історії Мериленду в архівах Європи і чотири звіти108. 1856 року Біб-
ліотечна компанія Мериленду закрилась, і уся колекція книг надійшла на збері-
гання до Історичного товариства, Товариство водночас опікувалося Галереєю
творів образотворчого мистецтва. По закінченні Громадянської війни (1861–
1865) воно спрямувало свою діяльність на розвиток освітніх програм: колекції
були відкриті для дослідження студентам і викладачам Університету Джона Хоп-
кінса. 1880 року Товариство організувало і провело заходи по відзначенню 150-ї
річниці заснування Балтимору (1730).
1882 року був виданий закон про зберігання, систематизацію і публікацію
документів з історії Мериленду «An Act to provide for the Preservation, arrange-
ment, publication, and sale of Ancient Documents pertaining to Maryland», яким запо-
чатковано програму видання серії збірок документів, утворених до 1783 року
«Archives of Maryland» (протягом 1883–1972 рр. вийшло 64 томи). 1885 року То-
вариством утворено Комітет архіву штату, члени якого розпочали копіювання
історичних документів уряду штату, церковних книг, матеріалів біографічного
характеру. З ініціативи бібліотекаря Дж. У. М. Лі, який енергійно працював над
поповненням колекції Товариства книгами і документами, 1888 року створено
фонд для придбавання у Великобританії 1300 документів, що раніше належали
Лордам Балтимору. Лі особисто їздив до Лондона купувати документи і привіз їх
до Балтимору в залізному ящику109.
105 Dunlap L. W. Maryland Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Socie-
ties, 1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 163–164 ; A History of Maryland Historical Society, 1844–
2006 [Text] // Maryland Historical Magazine. – 2006, Winter. – Vol. 101. – № 4. – Р. 407.
ter. – Vol. 101. – № 4. – Р. 416–417.

107 Gallery of Presidents, 1844–2006 / A History of Maryland Historical Society, 1844–2006 // Maryland
Historical Magazine. – 2006, Winter. – Vol. 101. – № 4. – Р. 502–507.

ter. – Vol. 101. – № 4. – Р. 422.

109 Ibid. – Р. 444–448.
158
РОЗДІЛ 2
1906 року Товариство започаткувало журнал «Maryland Historical Magazine».

Першим редактором журналу став У. Х. Браун, який на час започаткування жур-
налу вже підготував до видання 20 томів «Archives of Maryland». Браун виявився
перевантаженим двома виданнями, тому на посаду редактора був призначений
Л. Ділман. Він опублікував у журналі значну кількість історичних джерел, у тому
числі генеалогічного характеру, та праці, що висвітлювали ключові історичні
події в Мериленді. Протягом періоду, у який редактором був Дж. У. Фостер, жур-
нал висвітлював історію будинків Мериленду та усього, що пов’язано із людьми,
які в них мешкали. Журнал забезпечував зв’язок між генеалогією, родинною іс-
торією та загальною історичною наукою та підносив авторитет Історичного то-
вариства у громаді Мериленду110.
1902 року для створення каталогу колекції були найняті сестри Керолайн та
Елізабет Девідсон, які опікувалися каталогізацією книг і документів до 1943 ро-
ку. Законодавчі збори штату 1920 р. створили Комітет «трьох» (у тому числі до
нього увійшов колишній губернатор і президент Історичного товариства
Е. Уорфілд) для співробітництва з федеральною Комісією по збиранню докумен-
тів часів Першої світової війни. Члени Історичного товариства збирали докумен-
ти, фотографії, листи, плакати та інші свідчення воєнного часу. Цю роботу очо-
лював відомий у США історик, юрист і банкір Дж. Л. П. Редкліфф111.
1928 року розпочалася підготовка до відзначення 300-річчя від заснування
колонії Мериленд, у ході якої було запропоновано створити меморіальну залу
документів «Memorial Hall of Records» (Меморіальна зала
документів). 1931 року Генеральна асамблея виділила
кошти для спорудження будинку, у якому 1935 року був
розміщений «Hall of Records». Разом із ним була створе-
на Комісія для управління архівною справою у штаті Ме-
риленд. Першими директорами «Hall of Records» були
призначені Дж. А. Робертсон та М. Л. Редофф. Робертсон,
відомий у США історик і бібліограф, у 1909–1917 рр. від
імені Карнегі-інституту здійснював історичні дослі-
дження на Філіппінах і врешті очолив Національну біблі-
отеку цієї країни, а в Університеті Філіппін він заснував
наукову бібліотеку. Повернувшись до США, Робертсон
МОРРІС ЛЕОН РЕДОФФ,
став редактором журналу з історії Латинської Америки директор «Hall of Records»
та Іспанії «Hispanic American Historical Review», викладав у Мериленді (1939–1978),
в Університеті у Флориді. 1935 року він очолив «Hall of 10-й президент SAA
(1954–1955)
110 Shelley F. The Publication Program of the Maryland Historical Society [Text] / Fred Shelley // American
Archivist. – 1952, October. – Vol. 15. – № 4. – P. 313–316.

ter. – Vol. 101. – № 4. – Р. 457.
159
Records» у Мериленді, у 1938–1939 рр. Робертсона було обрано 3-м віце-

президентом Товариства американських архівістів112. М. Л. Редофф є відомим у
США архівістом: протягом 1945–1946 рр. він був 10-м віце-президентом, а 1954–
1955 рр. – 10-м Президентом SAA. Редофф очолював Архів Мериленду впродовж
1939–1978 рр.113
Споруда Архіву штату Мериленд – Читальна зала в Архіві штату Мериленд,

«Hall of Records» у м. Аннаполіс квітень 2013 року
1970 року «Hall of Records» увійшов до складу Департаменту служб загально-

го призначення штату, 1984 року його перейменовано на Архів штату Мериленд
і підпорядковано Офісу губернатора штату. Архів штату Мериленд на теперішній
час зберігає документи від дати заснування колонії Мериленд у 1634 році та слу-
жить офіційним депозитарієм для документів сучасних урядових установ шта-
ту114.
Архіви Делаверу були розпорошеними по різних країнах і сусідніх колоніях.
1638 року шведи заснували на землях Делаверу першу колонію. Потім ця терито-
рія увійшла до англійських колоній Пенсільванія і Мериленд. Патент на землі
Мериленду отримав Дж. Калверт (1629 р.), 1-й лорд Балтимору, та його нащадки;
права на землі Пенсільванії та Делаверу у 1681–1682 рр. – У. Пенн. Делавер опи-
нився у центрі конфлікту через поділ кордонів, який тривав ще понад 100 років
після входження штату до складу США. Тому історично так склалося, що в само-
му Делавері утворилося не так багато документів, а все, що стосується його істо-
рії, опинилося в архівах Швеції, Англії, Пенсільванії (Харрисбург), Мериленду
(Аннаполіс) і Нью-Йорку (Олбані). Архіви Делаверу зберігались у будинку Адмі-
112 Hill R. R. Dr. James Alexander Robertson 1873–1939 [Text] / Roscoe R. Hill // The Hispanic American
Historical Review. – 1939, May. – Vol. ХІХ. – № 2. – Р. 127–129.
113 Talley M. D. Morris Leon Radoff: The Man and the Monument [Text] / Marcia D. Talley // American Archi-
vist. – 1981, Fall. – Vol. 44. – № 4. – Р. 327–340.

114 Maryland State Archives. History of the Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
msa.maryland.gov/msa/intromsa/html/msahist.html#hist. – Title from screen.
160
РОЗДІЛ 2
ністрації у м. Довер, але, як писав професор Принстонського університету

Е. Доусон, це були якісь шматки документів, що не мали цінності. У кращому ста-
ні перебували документи окружних адміністрацій Кенту, Ньюкаслу, Сасексу. За-
конодавчі акти 1861, 1863 і 1881 рр. встановлювали правила зберігання статис-
тичних документів. Акт 1861 року вимагав ретельного збереження книг про на-
родження, смерть і шлюби громадян. Акт 1867 року уводив правила реєстрації
фінансових рахунків. Акт 1877 року опікувався документами сирітського суду, у
акті 1897 року йшлося про зберігання документів на спадщину. В округах сфор-
мувалася система, за якої документи відкладались у п’яти різних установах. У
офісах реєстрації справ зберігалися документи про землю, корпоративні компа-
нії, контракти про службу чиновників, документи про народження, шлюби і
смерть, матеріали поліції. В офісах реєстрації спадщини (Office of Register of Wills)
зберігалися заповіти та інші документи, що супроводжували уведення спадкоєм-
ця до володіння майном. Офіси клерків сирітських і совісних судів (The office of
the clerk of the orphans’ court and the register in chancery) акумулювали опікунські
та сирітські справи, документи про наслідування майна. У кожному окрузі розмі-
щувався офіс клерка Верховного суду штату, у якому відкладалися рішення судів
та документи про їх виконання. Клерк мирового суду зберігав протоколи судо-
вих засідань стосовно шлюбних тяжб, сплати податків, оцінки майна, документи
про здійснення нагляду за об’єктами спільного користування та про вибори засі-
дателів суду. 1893 року до Кодексу штату були включені положення, які вимага-
ли формувати документи у книги обсягом не більше 300 сторінок і лишати віль-
ною полосу в 1 дюйм, передбачалися покарання за порушення цього закону115.
1817 року губернатор Дж. Кларк пропонував створити архів штату і збудува-
ти для нього дім, але Генеральна асамблея не звернула увагу на його пропозицію
та ігнорувала подальші клопотання з цього приводу. Національне товариство
колоніальних дам (The National Society of The Colonial Dames XVII Century of
America, NSCDA), засноване лідерками жіночого руху 1891 року з метою зберіган-
ня і реставрації документальної історичної спадщини колоніального періоду,
порушило перед Генеральною асамблеєю Делаверу питання про створення Від-
ділу публічних документів. Під впливом руху жінок-істориків законодавці штату
у березні 1905 року ухвалили «An Act for the better preservation of Certain Public
Records» («Закон про краще зберігання публічних документів»). Цим актом був
заснований сучасний Публічний архів штату Делавер116. Члени жіночого товарист-
ва енергійно виявляли та упорядковували документи судів штату, особливу вагу
приділяли автографам, старим оглядам, документам про передачу майнових
115 Dawson E. Public Archives of Delaware [Text] / Edgar Dawson // Annual Report of the American Histori-
cal Association for the Year 1906 in two volumes. Vol. II. – Washington : Government Printing office, 1908. –
P. 129–148.
116 About the Delaware Public Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://archives.delaware.
gov/aboutagency.shtml. – Title from screen.
161
прав від індіанців шведським і голландським колоністам. Вони узагальнили ві-

домості, що містились у документах про спадщину і опублікували «Abstract of the
Wills of New Castle County» («Анотація заповітів округу Ньюкасл»). 5 лютого
1909 року Товариство презентувало на сесії Генеральної асамблеї «the Royal
Patent of Charles II to James, Duke of York, for the lands comprising the domains of the
State of Delaware» (Королівський патент Чарльза ІІ Джеймсу, графу Йорка, на
землі, що включають помістя Делаверу)117. Активними діячками жіночого руху
тих часів у Делавері були: 1-й президент Товариства Е. Г. Дж. Беннінг; 2-й прези-
дент С. Спотсвуд; 3-й президент і авторка «History of the National Society of the
Colonial Dames of America in the State of Delaware» («Історія Національного това-
риства колоніальні дами Америки в штаті Делавер», 1935 р.) А. Р. Р. Дженвер; 4-й
президент Р. Мак-Ілвейн, 5-й президент А. М. Ч. Міллер; 6-й президент Е. П. Лі, а
також представниці відомих у Делавері родин Дю Понтів, Родні, Лі та інші118. Жі-
нки, використавши своє становище у суспільстві як дружин губернаторів, полі-
тиків і банкірів, змогли вплинути на законодавців, від яких залежала доля архі-
вів. 1913 року жіноче товариство домоглося спорудження будинку для архіву
«Hall of Records». Цього ж року на посаду архівіста з неповним робочим днем
призначено У. Дж. Тетнелла.
Будинок Публічного архіву штату Делавер, 2013 рік
117 The National Society of The Colonial Dames of America its beginnings, its purpose and a record of its work,
1891–1913 [Text]. – Printed for the Society, MCMX 1 1 1. – P. 44–45.

118 Register of National Society of the Colonial Dames of America in the State of Delaware. [Text] – Wilming-
ton, 1913. – P. 5–7.
162
РОЗДІЛ 2
1 грудня 1930 року до Пуб-

лічного архіву Делаверу при-
йшов працювати один із найві-
доміших архівістів США, 18-й
Президент Товариства амери-
канських президентів Леон
деВалінгер.
Леон деВалінгер народив-
ся у Міддлтоні 25 червня
1905 року в родині Леона і
Мейбл Л. (Мортон) деВалінге-
рів. Закінчив державну школу
в Уїлмінгтоні, а потім Універ-
ситет штату Делавер, у якому
він вивчав історію і політичні
науки. Він хотів стати викла- Спеціаліст Архіву штату Делавер Корі Лукас працює
у сховищі з документами, 2013 рік
дачем, але знайти роботу в
часи Великої депресії (1930-ті рр.) було складно, тому деВалінгер став помічни-
ком дорожного інженера в Ньюарку. Одного разу йому зателефонував Г. К. Рід,
який був другом деВалінгера ще по Університету, і на той момент вже навчався в
аспірантурі Принстона. Рід запросив деВалінгера на обід і під час спільної бесіди
запитав, чи був той колись в архіві, оскільки архівіст штату шукає помічника.
Невдовзі деВалінгер зустрівся з архівістом Г. К. Конрадом, і вони швидко знайш-
ли спільну мову. Так деВалінгер став помічником архівіста з неповним робочим
днем. Через деякий час Конрад захворів і помер. ДеВалінгер як не вмовляв приз-
начити його на посаду архівіста, але 25-річний вік спрацював проти нього. Він
знов став помічником, але вже працював повний робочий день 119.
Після призначення на посаду Архівіста штату в жовтні 1941 року деВалінгер
керував архівом Делаверу до 1970 року. Він впроваджував у роботу архіву всі
найсучасніші для його часу технології: мікрофільмування розпочалося в архіві
1938 року, ламінування ламінатором «Barrow» 1940 року. 1 травня 1939 р. архів
переїхав до нового будинку, а у вересні 1970 року було відкрито Центр докумен-
тації штату Делавер. ДеВалінгер був автором численних праць, серед яких:
«George Washington and Delaware» («Джордж Вашингтон і Делавер», 1932), «Catal-
ogue of Delaware Portraits» («Каталог портретів Делаверу», 1941), «Delaware
Records for Genealogical Research» («Документи Делаверу як джерела для генеа-
логічних досліджень», 1947) та інші. Упродовж 1970–1981 рр. змінилося десять
керівників Публічного архіву Делаверу, кожен із яких встановлював свої пріори-
119 Shields A. J. Dr. Leon deValinger, Jr. [Electronic resource]. – Mode of access: http://jnjreid.com/cdb/
devalinger.html. – Title from screen.
163
тети архівного розвитку, тому архів не мав цілісного та перспективного плану. У

ці роки Архів був реорганізований у Бюро архівів і управління документацією та
підпорядкований Відділу у справах історії і культури Департаменту штату. Ситу-
ація ускладнювалася ще й відсутністю достатніх площ для зберігання архівних
документів. Значний внесок у розвиток архівної справи у Делавері у 80–90-х рр.
ХХ ст. зробили керівники Публічного архіву Р. Трайон і Г. Лоуелл. 1990 року
вперше був розроблений Стратегічний план Публічного архіву Делаверу, який у
філософському сенсі базувався на тому, що архіви і програма управління доку-
ментацією є шляхом для встановлення довіри між громадянами та урядом шта-
ту. У плані були адаптовані принципи, розроблені Національною асоціацією архі-
вів штатів і адміністраторів документації. Наприкінці 90-х років ХХ ст. Націона-
льною комісією історичних публікацій і документів профінансовані проекти ар-
хіву у сфері забезпечення збереженості електронних документів і впровадження
в роботу інформаційних технологій. У 1993–1994 рр. створено неприбуткову ор-
ганізацію «Друзі Архіву Делаверу» 120.
Історичне товариство Вірджинії було утворене в грудні 1831 року групою
колишніх конгресменів від штату, членів Генеральної асамблеї, адвокатів, про-
фесорів Університету Вірджинії, яку очолював губернатор Дж. Флойд. Першим
президентом Товариства було обрано юриста Дж. Дж. Маршалла. Ключову роль у
заснуванні Товариства відіграли Дж. П. Кашинг, уродженець Нової Англії та бли-
зький друг Дж. Белкнепа, та Дж. Такер, історик, філософ і літератор, голова Депа-
ртаменту філософії Університету Вірджинії. Причиною заснування Товариства,
як вважав його дослідник Ч. Ф. Брайєн, стала панівна думка інтелігенції Вірджи-
нії про те, що роль їхнього штату в Американській революції (1775–1783) неза-
служено зменшена, а між тим Вірджинія була батьківщиною чотирьох із п’яти
перших121 президентів США122. То ж перші десять років діяльності Товариства
були присвячені виключно збиранню документів з історії Американської рево-
люції, паперів знаменитих родин колоніального періоду, королівських губерна-
торів, народжених у Вірджинії губернаторів провінції і штату, газет та іншої літе-
ратури, а також видавничій роботі. Серйозною проблемою для Товариства була
відсутність будинку, що міг би підійти для зберігання колекції. Спочатку члени
Товариства сподівалися, що колекція може бути розміщена в Бібліотеці штату,
120 Lowel H. P. Building a Public Archives in Delaware for the Twenty-First Century [Text] / Howard
P. Lowel // American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – P. 152–165.

121 Президенти США – уродженці Вірджинії: Джордж Вашингтон (1789–1797), Томас Джефферсон
(1901–1809), Джеймс Медісон (1809–1817), Джеймс Монро (1817–1825). Через цей факт Вірджинію
називають «Матір’ю Президентів».
122 Bryan C. F. Virginia [Text] / Charles F. Bryan // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic.
The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caro-
liniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 80, 83.
164
РОЗДІЛ 2
заснованій 1821 року123, але через непорозуміння бібліотекаря штату У. Г. Рі-

чардсона з членами Товариства, надії не справдилися. Як зазначає Ч. Ф. Брайєн,
штат фактично ігнорував проблему спорудження будинку для архіву Товариства
протягом 128 років124. 1959 року архів Історичного товариства Вірджинії перемі-
щено до меморіального будинку «Battle Abbey» у Ричмонді, спорудженого
1912 року, а перебудова його тривала до 2006 року, коли сховища збільшено на
200 тис. кв. футів125.
Публічні документи органів влади з 1832 року за наказом губернатора надхо-
дили до Офісу Секретаря штату для систематизації та зберігання. 1865 року та
1916 року архіви Вірджинії постраждали від пожеж в урядових установах штату.
Документи 1895 року з будинку адміністрації штату були переміщені на збері-
гання до Бібліотеки штату, яка переїхала з будинку Капітолію до нової споруди.
Згодом було призначено 1-го архівіста штату М. П. Робінсона. Він був випускни-
ком історико-юридичного факультету Університету Вірджинії, працював юрис-
том у Ричмонді та у Військово-морському департаменті у Вашингтоні. Робінсон
очолював архів Бібліотеки протягом 1915–1943 рр. Він започаткував амбіційну
програму реорганізації архіву. У сховищах усі полиці були замінені на металеві,
створено читальну залу для дослідників, лабораторію
архівної теорії і практики, придбано мікрофільмувальне
обладнання, впроваджено єдиний стандарт для усіх
установ штату по використанню паперу, чорнил, дру-
карських машинок відповідної якості для створення до-
кументів. Робінсон запросив молодих жінок та студентів
університету і почав навчати їх архівній справі в надії,
що підготовлені ним самим спеціалісти допоможуть йо-
му систематизувати та описати архівні документи. Зіб-
рану ним колекцію архівних документів Робінсон запо-
вів Історичному товариству Вірджинії126.
У Бібліотеці Вірджинії працював видатний вчений і
МОРГАН ПУАТЬО експериментатор Уїльям Дж. Барроу. Барроу народився
РОБІНСОН,
1-й архівіст Вірджинії в окрузі Брунсуїк (штат Вірджинія) у родині фізика Бер-
(1915–1943) нарда Барроу та Саллі Вірджинії Арчер Барроу, навчався
123 На офіційному веб-сайті Бібліотеки штату Вірджинія вказано, що Бібліотека заснована 1823 р. The
Library of Virginia [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.lva.virginia.gov/about/default.asp. –

Title from screen.
124 Bryan C. F. Virginia [Text] / Charles F. Bryan // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic.
The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caro-
liniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 85.
125 Virginia Historical Society History [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.vahistorical.org/
about/battle_abbey.htm. – Title from screen.

126 McDaid D. J. Morgan Poitiaux Robinson (1876–1943) [Electronic resource] // Encyclopedia Virginia. Vir-
ginia Foundation for the Humanities, 19 Jun. 2012. Web. 1 Jul. 2013. – Mode of access: http://
www.encyclopediavirginia.org/Robinson_Morgan_Poiteaux_1876–1943. – Title from screen.
165
у Рендолф-Мейкон (Randolph-Macon)127
коледжі (1923–1925). 1932 року, дослі-
джуючи документи власної родини,
Барроу звернув увагу на необхідність
їх реставрації. Бібліотекар штату Вір-
джинія Г. Р. Мак-Ілвейн дав Барроу ро-
боту в лабораторії Бібліотеки. Невдовзі
Барроу став відомим. Славу йому при-
ніс винахід циліндричного ламінатора
документів целюлозно-ацетатною плі-
вкою, раніше визнаною як матеріал
для ламінування документів Націона- Уїльям Дж. Барроу в своїй лабораторії,
винахідник ламінатора для архівних
льним бюро стандартів. 1936 року ла- документів
мінатор «Barrow» був запатентований
для використання у головних бібліотеках і архівах усього світу, у тому числі в
Бібліотеці Конгресу США, Британському музеї, Національній бібліотеці в Парижі,
національних архівах Франції та Бельгії і навіть в Індії. Барроу було обрано поче-
сним членом Лондонського Королівського товариства мистецтв. На цьому
У. Дж. Барроу не зупинився: у подальшому він вивчав процеси обезкислювання
паперу, чорнила та методи забезпечення збереженості й реставрації старих до-
кументів і книг128.
На 1940 рік у архіві Бібліотеки штату працювало 40 співробітників та водно-
час зберігалося понад 350 тис. книг, 3 млн документів. Колекція швидко зроста-
ла, поповнюючись не лише цінними документами і манускриптами, а й картина-
ми та предметами мистецтва. На сьогодні Бібліотека Вірджинії, колекція якої
нараховує понад 97 млн документів, книг, творів мистецтва, залишається офіцій-
ним архівом штату129.
Історичне й антикварне товариство у Західній Вірджинії створене в січні
1890 року. Воно збирало та зберігало матеріали з історії Західної Вірджинії, му-
зейні експонати й книги. Колекція документів пізніше була передана Товариством
до Бюро архівів і історії, заснованого Генеральною асамблеєю штату 1905 року.
Першим істориком штату та директором Бюро було призначено одного із фунда-
127 Рендолф-Мейкон (Randolph-Macon) коледж – м. Ешленд, штат Вірджинія. Randolph-Macon College
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.rmc.edu/. – Title from screen.

128 Munden K. William J. Barrow, 1904–1967 [Text] / Ken Munden // American Archivist. – 1967, October. –
Vol. 30. – № 4. – P. 635–637 ; Barrow W. J. Restoration Methods [Text] / W. J. Barrow // American Archivist. –
1943, July. – Vol. 6. – № 3. – P. 151–154 ; Barrow W. J. Black Writing Ink of the Colonial Period [Text] /
W. J. Barrow // American Archivist. – 1948, October. – Vol. 11. – № 4. – P. 291–307 ; Church A. J. Wil-
liam J. Barrow : A Remembrance and Appreciation [Text] / A. John Church // American Archivist. – 2005,
Spring-Summer. – Vol. 68. – № 1. – Р. 152–160.
129 Baldacci David. The Library of Virginia: Virginia's Collective Experience [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.lva.virginia.gov/about/default.asp. – Title from screen.
166
РОЗДІЛ 2
торів Товариства В. Е. Льюїса. Він вивчав юридичні науки, однак у кар’єрі юриста
зазнав невдачі, бо за покликанням Льюїс був істориком. Коли Льюїс став дирек-
тором Бюро архівів і історії, архівні документи розміщувались у старому будинку
Адміністрації штату. 1929 року архів переміщено до нового будинку Адміністра-
ції штату, а 1976 року – до спеціального збудованого комплексу будівель культу-
рного центру в Чарльстоні. Із жовтня 1939 року Архів започаткував своє власне
видання «Newsletter», у якому друкувалися статті про колекції архіву, генеалогі-
чні та історичні дослідження. Засновником і редактором журналу був І. К. Девіс.
Він відомий своєю «Bibliography of West Virginia» («Бібліографія Західної Вірджи-
нії», видана у Чарльстоні, 1939 р.). З 1977 року Бюро архівів та історії підпоряд-
ковано Департаменту культури та історії. На теперішній час Секція архівів та іс-
торії перебуває у складі Відділу культури та історії штату Західна Вірджинія. Ар-
хів щомісяця публікує вісник «Archives and History News», виконує значний обсяг
роботи по організації та проведенню лекцій і семінарів та генеалогічним дослі-
дженням. Архівісти Західної Вірджинії вважають, що архів насамперед призначе-
ний для зберігання і використання документів мешканцями штату та поширен-
ня історичних знань. Ще 1908 року В. Е. Льюїс заявив, що «публічні документи є
матеріалами для істориків» (трохи пізніше М. К. Нортон з Іллінойсу зауважила,
що документи перш за все потрібні урядовцям, тому архівісти повинні забути,
що вони історики). Очевидно, що концепція Льюїса вплинула як на визначення
функцій архіву, так і на його підпорядкування. Хоча Західна Вірджинія є не єди-
ним штатом в США, у якому архів разом із усіма історичними товариствами шта-
ту підпорядкований органу управління культурою 130.
Початок колекції Історичного товариства Джорджії був покладений
І. К. Теффтом, який збирав автографи видатних діячів Америки. За оцінками аук-
ціону 1867 року, його колекція включала від 25 до 30 тис. найменувань. Фунда-
тором і першим президентом Товариства був Дж. М. Беррієн, юрист, сенатор та
Генеральний аторней часів Президента США Е. Джексона. Товариство вбачало
свою місію у збиранні, зберіганні та розповсюдженні інформації з історії Джор-
джії та усіх її регіонів. На початку 40-х рр. ХІХ ст. члени Товариства почали вида-
вати збірники історичних джерел і наукових статей та журнал «The Georgia
Historical Quarterly». Проте наприкінці ХІХ ст. Товариство поширювало свої функ-
ції лише на Саванну і врешті-решт 1917 року увійшло до складу Історичної асоці-
ації Джорджії.
Історичне товариство Джорджії від свого заснування у 1839 році було упов-
новажене Генеральною асамблеєю штату збирати і зберігати документи офіцій-
них органів влади. 9 грудня 1823 року губернатор Джорджії Дж. М. Троуп допові-
дав Генеральній асамблеї, що документи і книги установ штату знаходяться в
West Virginia Division of Culture and History [Electronic resource]. – Mode of access: http://
130
www.wvculture.org/history/wvsamenu.html. – Title from screen.
167
безладі і потребують негайної уваги. Наступного року Асамблея, побоюючись,

що під час нападу індіанців архів буде знищений, призначила історіографа з Са-
ванни Дж. В. Бівана упорядковувати архів штату і виділила йому 400 дол. на про-
ведення робіт, але він помер і не встиг закінчити свою роботу131. Відтак укладені
ним списки документів були передані Історичному товариству. 1845 року Істо-
ричне товариство призначило У. Прічарда складати списки документів з історії
Джорджії від висадки на її землю засновника колонії – британського генерала
Дж. Е. Оглторпа132.
Пожвавлення діяльності Історичного товариства
Джорджії у сфері забезпечення збереженості документів
відбулося 1898 року, коли губернатором штату став
А. Д. Кендлер. Раніше він обіймав посаду Секретаря шта-
ту і добре був обізнаний із проблемами забезпечення
збереженості документів. За його пропозицією 1902 ро-
ку був створений офіс Хранителя документів штату, і
наступник Кендлера губернатор Дж. М. Террелл призна-
чив його на посаду хранителя. Кендлер збирав докумен-
ти по всій Джорджії, систематизував і описував їх, їздив
до Лондона виявляти і копіювати документи в британ-
ських архівах. У своєму першому звіті Кендлер запропо-
АЛЛЕН ДЕНІЕЛ КЕНДЛЕР,
нував створити Департамент архівів та історії у Джор- 56-й губернатор штату
джії, але акт про заснування Департаменту Генеральна Джорджія (1898–1902),
хранитель документів
асамблея штату затвердила 20 серпня 1918 року, тобто Джорджії (1902–1910)
за 8 років по смерті Кендлера133.
Непересічним також був внесок у заснування Департаменту історика
У. Б. Філліпса, автора двох найвідоміших праць з історії Півдня Сполучених Шта-
тів: «American Negro Slavery» («Американське негритянське рабство», 1918 р.),
«Life and Labor in the Old South» («Життя і праця на Старому Півдні», 1929 р.).
1902 року вчений захистив докторську дисертацію «Georgia and State
Rights» («Джорджія і права штату»). Філліпс добре знався на офіційних докумен-
тах штату, і через це голова Комісії публічних архівів Г. В. Еймс запросив його
укласти описи офіційних документів Джорджії. Саме тоді Філліпс і виявив на го-
рищах та в підвалах будинків, де розташовувались урядові установи штату, з’їде-
ні щурами архіви. Філліпс обстежив усі архіви Джорджії і наполягав, щоб його
повноваження були поширені на усі штаті Півдня. Він підготував звіт для Амери-
131 Coulter E. M. Joseph Vallence Bevan, Georgia’s first official historian [Text] / Ellis Merton Coulter. – Athens,
Georgia : University of Georgia Press, 1964. – P. 73–87.

132 Bryan M. G. Recent Archival Developments in Georgia [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. –
1953, January. – Vol. 16. – № 1. – Р. 55–59.

133 Jack T. H. The preservation of Georgia History [Text] / Theodore H. Jack // The North Carolina Historical
Review. – 1927, July. – Vol. 4. – № 3. – P. 239–251.
168
РОЗДІЛ 2
канської історичної асоціації, у якому проаналізував архіви Джорджії та підтри-

мав ідею заснування Департаменту архівів та історії. Вчений просував ідеї експе-
ртизи цінності документів, їх систематизації та описування відповідно до архів-
них принципів, вказував на необхідність підготовки спеціалістів-архівістів в уні-
верситетах і призначення їх на посади керівників архівних установ134.
Відома в США архівістка М. Г. Брайєн вказувала на внесок доктора історії
Л. Л. Найта у створення Департаменту архівів та історії Джорджії. 1913 року його
призначили на посаду історика штату. Здійснивши аналіз архівних документів,
Найт дійшов висновку, що Джорджія не має своєї історії за період 1785–1860 рр., і
визначив ці роки як «безмовні роки Джорджії». Найт очолив рух за створення архі-
вного департаменту. У поєднанні з патріотичними товариствами Доньки амери-
канської революції і Союз доньок Конфедерації Найт домігся заснування Історич-
ної асоціації Джорджії у 1917 року, і був призначений її першим директором. Завдя-
ки зусиллям Історичної асоціації у штаті 1918 року був утворений Департамент
архівів та історії135, а Найт відповідно став його першим директором136.
1934 року до Архіву Джорджії прийшла працювати М. Г. Брайєн. Ученій нале-
жить поістині колосальна праця «Comparative Study of State and U.S. Territorial
Laws Governing Archives» («Компаративне дослідження законів урядів штатів і
територій про архіви», 1956 р.), у якій вона зібрала, узагальнила та проаналізува-
ла закони штатів у галузі архівів і архівної справи. Брайєн, перебуваючи на різ-
них посадах у Товаристві американських архівістів, готувала і публікувала аналі-
тичні звіти про розпорядження документами, мікрофільмування, проблеми по-
вернення документів до архівів тощо. Після того, як М. Г. Брайєн стала Архівіс-
том штату Джорджії (1951), вона розбудовувала архівний департамент і стала
лідером у сфері забезпечення збереженості місцевих документів. Водночас вона
стикалася з нездоланними проблемами: меморіальний будинок «Rhodes
Memorial Hall», у якому тоді розміщувався архів, затікав по усій площі даху і «по
ньому бігали білки». Х. Г. Джонс писав, що будь-який інший архівіст просто не
витримав би, натомість М. Г. Брайєн не відмовилася від жодного зі своїх почи-
нань: вона підбирала мокрі і погризені білками документи і демонструвала їх
своїм землякам. Дослідниця усвідомлювала свою місію: врятувати історію Джор-
джії. Вона подорожувала штатом, роз’яснюючи наскільки важливі архівні доку-
менти для історії і для майбутнього. Вона соромила свій народ за його несумлін-
ність і недбалість. Відтак Брайєн виконала своє завдання, здобувши для спору-
дження нового будинку архіву 6 млн дол. Як пише Х. Г. Джонс, вона працювала і
134 Smith D. J. The Historian as Archival Advocate: Ulrich Bonnell Phillips and the Records of Georgia and the
South [Text] / David John Smith // American Archivist. – 1989, Summer. – Vol. 52. – № 3. – Р. 320–331.
135 Bryan M. G. Recent Archival Developments in Georgia [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. –
1953, January. – Vol. 16 – № 1. – Р. 57–58.

136 Knight F. L. Lucian Lamar Knight (1868–1933) / The New Georgia Encyclopedia [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.georgiaencyclopedia.org/nge/Article.jsp?id=h–3503. – Title from screen.
169
вдень, і вночі, щоб побудувати «найпрекрасніший буди-

нок архіву в усіх Сполучених Штатах»: його споруда ма-
ла 9 поверхів над землею і 5 підземних рівнів. Колеги
Брайєн, жартуючи, називали архівний будинок Джорджії
«Mary Bryan Temple» (Храм Мері Брайєн). «Найщасливі-
ша архівістка у світі» перевезла архівні колекції до ново-
го будинку 1964 року і, нарешті, сама переїхала до ново-
го офісу, прикрашеного горіховими панелями, з видом
на Капітолій штату. Відразу ж після переїзду колектив
архіву наполіг, щоб М. Г. Брайєн поїхала до лікарні, бо
вчена почувалася дуже хворою. Страшний діагноз чекав
на неї: гострий нефрит, від якого М. Г. Брайєн померла МЕРІ ГІВЕНС БРАЙЄН,
того ж року137. Архівіст штату Джорджія
(1951–1964),
Виступаючи на зустрічі Товариства американських 15-й президент SAA
архівістів у Бостоні (штат Массачусетс) 6 жовтня (1959–1960)
1960 року, М. Г. Брайєн висвітлила розвиток американ-
ських архівів 30–60-х рр. ХХ ст., порівняла ставлення до архівів можновладців та
розуміння ролі архівів у суспільстві. Вона дійшла висновку про суттєві зміни у
цих сферах і вказала на значний внесок SAA та журналу «The American Archivist»
у підвищення статусу архівів і архівної професії в США. Брайєн наголосила на
проблемі взаємовідносин архівістів і менеджерів із управління документацією та
зазначила, що лише у співробітництві можна досягти успіху в реалізації загаль-
ної мети. Вчена розглядала два поняття: «спеціаліст» як фахівець звуженої сфери
і «генераліст» як функціонер широкого профілю. Для архівної професії, відзнача-
ла вона, важливо бути спеціалістом, який може функціонувати як генераліст. Із
позицій свого часу Браєн розглядала архіви майбутнього не лише як комплекси
традиційних паперових документів, а й кіно-, фото-, фоно-, машиночитаних та
електронних документів. Йшлося, зокрема, про те, що ера паперових документів
добігає кінця, і архівіст та менеджер повинні бути готовими працювати з будь-
яким новим видом документів. Суттєвою загрозою для світу, на думку Брайєн, є
створення атомної бомби, тому вона ставила перед архівістами завдання забез-
печення збереженості комплексу життєво важливих документів. Усі порушені
питання М. Г. Брайєн як керівник архіву штату розглядала в контексті діяльності
архівів і потреб забезпечення збереженості документів з історії штатів і округів.
Вона підкреслювала, що «місцева історія є мініатюрою Американської історії», а
минуле є прологом майбутнього138.
137 Jones H. G. Mary Givens Bryan, 1910–1964 [Text] / H. G. Jones // American Archivist. – 1964, October. –
Vol. 27. – № 4. – P. 505–507 ; Groover R. L. Protector of Georgia Heritage : The Story of Mary Givens Bryan
[Text] / Robert L. Groover // The Georgia Historical Quarterly. – 1967, March. – Vol. 51. – № 1. – Р. 1–14.
138 Bryan M. G. Changing Times [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. – 1961, January. –
Vol. 24. – № 1. – Р. 3–10.
170
РОЗДІЛ 2
Будинок Архіву штату Джорджія, друга половина 1960-х років
Сучасний будинок Архіву штату Джорджія
Сучасний архів Джорджії зберігає 20 тис. книг і 260 млн документів, при цьо-
му найбільш ранній документ датується 1733 роком. 2012 року Генеральна асам-
блея штату Джорджія ухвалила рішення про передачу Архіву штату Джорджія до
Університетської системи штату, що зумовлено відсутністю у штату можливості
забезпечувати нормальне фінансування архіву. Про передачу архіву 18 жовтня
171
2012 року засобам масової інформації повідомили губернатор штату Н. Діл та

Секретар штату Б. Кемп139. Разом із Архівом у підпорядкування Університетській
системі було передано й Бібліотеку штату. Отже, починаючи з 2013 року Архів
штату Джорджія підпорядковується Комісії регентів Університетської системи
Джорджії140. Комісія була створена 1931 року, до складу якої на сьогодні входить
19 членів. Вона наглядає за 31 коледжом та університетом, розташованими на
території штату Джорджія, а з 2013 року – за Архівом штату та Системою публіч-
них бібліотек штату141.
Історія колекції Історичного товариства Північної Кароліни веде свій відлік
від січня 1844 року, коли Д. Л. Свейн, на той час президент Університету Північ-
ної Кароліни, заснував Історичне товариство. У заяві про започаткування Това-
риства вказувалося, що його мета полягає у «збиранні, систематизації і зберіган-
ні в університеті… копій кожної книги, брошури, газети, опублікованих у штаті з
часу виникнення друку на його теренах у 1749 році; усіх книг, опублікованих за
межами штату, у власній або іноземних країнах, з історії Кароліни й особливо
всіх урядових та інших документів, паперів, утворених у штаті…» 142. Публікація
документів органів влади й установ штату в Північній Кароліні почалася від
1751 року. Найбільшими накладами були видані документи губернаторів, звіти
скарбників, аудиторів, генеральних аторнеїв, які увійшли до серії «Public
Documents» («Публічні документи»). Із 1831 року розпочалася публікація серії
«Legislative Documents» («Законодавчі документи»). Водночас публікувалися та-
кож геологічні огляди, документи департаментів сільського господарства, осві-
ти, бюро статистики тощо143.
У першому звіті Товариства за 1845 рік вказано, що на зберіганні знаходило-
ся 32 друкованих видання та 11 колекцій манускриптів. У колекції – журнали
законодавчих зборів штату, закони, газети, манускрипти колоніального і рево-
люційного періодів. Після Громадянської війни (1861–1865) та смерті Д. Л. Свей-
на діяльність Університету та Товариства призупинилась. Нове Історичне това-
139 Gov. Nathan Deal and Secretary of State Brian Kemp. Deal, Kemp to keep Georgia’s Archives open. Octo-
ber 18, 2012 // Office of the Governor [Electronic resource]. – Mode of access: http://gov.georgia.gov/press-
releases/2012-10-18/deal-kemp-keep-georgia’s-archives-open. – Title from screen.
140 Georgia Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.georgiaarchives.org/. – Title from
screen.
141 The Board of Regents of the University System of Georgia [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.usg.edu/regents/. – Title from screen.

142 Whichard W. P. North Carolina [Text] / W. P. Whichard // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early
Republic. The Origins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill :
North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 93 ; De Roulhac H. J. G. The preserva-
tion of North Carolina History [Text] / Hamilton J. G. De Roulhac // The North Carolina Historical Review.
Raleigh, N. C. : North Carolina Historical Commission. – 1927, January. – Vol. 4. – № 1. – P. 3–21.
143 Printed Records. Report on the Public Archives of North Carolina [Text] // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1900. In two volumes. – Vol. II (Report of the Public Archives Commis-
sion). – Washington, 1901. – P. 252–261.
172
РОЗДІЛ 2
риство було організовано 1875 року з ініціативи президента Університету

К. Беттла. Мета діяльності Товариства залишилася незмінною: збирання і збері-
гання «книг, манускриптів, паперів і пам’яток історії…, що стосуються історії
штату», у реалізацію якої значний внесок зробили бібліотекарі Університету
Л. Р. Уїлсон, М. Л. Торнтон, У. С. Пауелл та Х. Г. Джонс. За даними, наведеними
У. П. Уїчардом, на 1918 рік у бібліотеці налічувалося понад 10 тис. томів різних
видань і документів, а до 1993 року загальний обсяг колекції зріс до 226 180 на-
йменувань книг, документів, мап, звукозаписів, мікрофільмів тощо144.
1903 року з метою забезпечення збереженості цінних історичних документів
округів у Північній Кароліні засновано Історичну комісію штату, яку послідовно
очолювали видатні архівісти США: Р. Д. В. Коннор (згодом 1-й Архівіст США) та
А. Р. Ньюсом (згодом 1-й президент SAA). 1907 року функції Комісії були пошире-
ні на будь-які офіційні документи органів влади штату, округів, міст145.
А. Р. Ньюсом народився у Машвіллі (штат Північна Кароліна) 4 червня
1894 року в родині Річарда Клайда та Джулії Росс Ньюсомів. Після закінчення
Університету Північної Кароліни в м. Чепел-Хілл (1915) працював вчителем у
публічній школі. 1919 року А. Р. Ньюсом став викладачем на факультеті історії
Бессі Тіфт-коледжу (Bessie Tift College) у штаті Джорджія, за чотири роки захис-
тив дисертацію в Університеті штату Мічиган та повернувся до Університету Пі-
внічної Кароліни як асистент професора Департаменту історії.
1926 року Ньюсом став секретарем Історичної комісії Північної Кароліни. На
цій посаді вчений приділив значну увагу прийняттю і впровадженню архівного
законодавства штату, підготовці архівних довідників, редагуванню і виданню
журналу «North Carolina Historical Review». 1932 року Ньюсом розробив інструк-
цію для місцевих посадовців із упорядкування та організації зберігання доку-
ментів установ «The preservation of local archives: a guide for public officials» («Збе-
реження місцевих архівів: керівництво для публічних посадових осіб»)146.
1935 року вчений повернувся до Університету Північної Кароліни, де очолив Де-
партамент історії та викладав американську історію до 1951 року.
1 липня 1935 року секретарем Історичної комісії штату Північна Кароліна
став К. Ч. Кріттенден. Під його керівництвом Комісія була перейменована на Де-
партамент архівів та історії (архів мав таку назву протягом 1943–1972147) та вод-
144 Whichard W. P. North Carolina [Text] / W. P. Whichard // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early
North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 92–97.
145 Jones H. G. North Carolina's Local Records Program [Text] / H. G. Jones // American Archivist. – 1961,
January. – Vol. 24. – № 1. – Р. 27–28.

146 Newsome A. R. The preservation of local archives : a guide for public officials [Text] / Albert Ray
Newsome. – American Historical Association, Public Archives Commission : Presses of Edwards and
Broughton Company, 1932. – 16 р.
147 Sanford T. North Carolina – Three Hundredth Birthday [Text] / Terry Sanford // American Archivist. –
1964, January. – Vol. 27. – № 1. – Р. 17.
173
КРІСТОФЕР ЧАРЛЬЗ
КРІТТЕНДЕН,
секретар Історичної
комісії штату Північна
Кароліна, директор Депар-
Крістофер Чарльз Кріттенден біля нового будинку
таменту архівів та історії
Північної Кароліни Департаменту архівів та історії Північної Кароліни,
(1935–1968) жовтень 1969 року
6-й президент SAA
(1947–1949)
1-й президент AASLH
(1940–1942)
ночас збільшено її штат з 8 до 135 осіб (таке збільшення штату пояснюється тим,
що то були роки «нового курсу» і до роботи в архівах залучалася значна кіль-
кість безробітних істориків). Законом про збереження публічних документів «An
Act to Safeguard Public Records in North Carolina» (1935) впроваджено програми
управління документацією в установах, музейні та охорони культурних ресур-
сів148. 1968 року К. Ч. Кріттенден перевів свій архів до нового будинку і перейшов
на посаду помічника директора за станом здоров’я149.
Під керівництвом Кріттендена у Північній Кароліні було реалізовано два зна-
чних проекти. Перший із них – проект WPA «Historical Records Survey». Північна
Кароліна, як зазначає Х. Г. Джонс, була єдиним штатом, який зміг опублікувати
всі укладені за час реалізації проекту описи документів округів. На проекті пра-
цювало більше сотні співробітників, які, крім укладання описів, займалися систе-
матизацією документів в установах округів.
148 Crittenden C. C. Some Problems of State Archival Administration Agencies [Text] / Christopher
C. Crittenden // American Archivist. – 1941, October. – Vol. 4. – № 4. – Р. 262–266 ; Crittenden C. C. The State
Archivist Looks to the Future [Text] / Christopher C. Crittenden // American Archivist. – 1945, July. – Vol. 8 –
№ 3. – Р. 185–193 ; Crittenden C. C. The State Archivist and the Researcher [Text] / Christopher C. Critten-
den // American Archivist. – 1956, July. – Vol. 19 – № 3. – Р. 215–220.
149 Brooks P. C. Christopher Crittenden, 1902–1969 [Text] / Philip C. Brook // American Archivist. – 1970,
January. – Vol. 33. – № 1. – P. 80–81.
174
РОЗДІЛ 2
Другий проект по мікрофільмуванню документів був започаткований разом

із Генеалогічним товариством Юта. Перша фаза реалізації мікрофільмування за-
брала сім років. За даними, наведеними Х. Г. Джонсом 1986 року, у період з 1959 р.
до 1984 р. в архіві Північної Кароліни було мікрофільмовано 55 млн аркушів доку-
ментів 110 376 справ, що склало 47 873 роликів мікрофільмів. На половину цих мі-
крофільмів із негативів були виготовлені позитивні копії для користування.
Із 1951 року Генеральною асамблеєю у штаті прийняте законодавство для
започаткування програми архівів і управління документацією в округах, зміни
до якого внесено 1961 року. Метою програми було: укладання описів і переліків
документів зі строками зберігання; реставрація пошкоджених документів за до-
помогою ламінатора «Barrow» та їх підшивка у томи; знищення нецінних доку-
ментів та відбір і передача до архіву оригіналів документів постійної цінності;
мікрофільмування всіх документів постійної цінності, створення спеціального
сховища для зберігання негативів; надання професійної допомоги персоналу
установ у сфері управління документацією. Перша фаза проекту замість семи
запланованих років продовжувалась одинадцять із половиною років. 1971 року
останній округ завершив передачу своїх документів на зберігання до архіву. Тож
початок другої фази, а саме впровадження програм управління документацією в
установах округів, збігся з початком комп’ютерізації, що знов негативно відби-
лося на роботі із документами в округах.
У ході реалізації програми архівів і управління документацією в округах були
опубліковані описи на рекорд-групи документів усіх округів; документи, які потре-
бували ремонту, були ламіновані та підшиті; укладені переліки зі строками збері-
гання; документи постійної цінності мікрофільмовані, для зберігання оригіналів і
негативів мікрофільмів створено окрімі сховища; Департамент архівів та історії
почав відігравати важливу роль у роботі з документами в органах влади та устано-
вах округів150. Для ламінування документів, фізичний стан яких був загрозливим,
використовувався ламінатор «Barrow». Було заламіновано 1 335 778 аркушів пош-
коджених документів округів і підшито в понад 3100 томів. До архіву на збері-
гання від 100 округів, наявних у штаті, було передано понад 5 тис. томів та декі-
лька тисяч оригіналів окремих документів. Округи створили мікрофільми на свої
документи і передали до сховища 53 720 роликів мікрофільмів.
Х. Г. Джонс зазначав, що на ефективність реалізації програми архівів та
управління документацією округів негативно вплинуло перетворення Департа-
менту архівів та історії на Відділ і його підпорядкування новому політично керо-
ваному Департаменту культурних ресурсів151.
150 Jones H. G. North Carolina's Local Records Program [Text] / Houston Gwynn Jones // American Archivist. –
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – Р. 39–40.

151 Jones H. G. Clio in the Courthouse: North Carolina's Local Records Program at Age Twenty-Five [Text] /
Houston Gwynn Jones // American Archivist. – 1986, Winter. – Vol. 49. – № 1. – Р. 47–49.
175
Значний внесок у розвиток архівної справи не лише у Північній Кароліні, а у

Сполучених Штатах у цілому, зробив Х. Г. Джонс. У наш час Х. Г. Джонс є почесним
куратором Колекції Історичного товариства Північної Кароліни і почесним про-
фесором історії Університету Північної Кароліни в м. Чепел-Хілл. Свого часу
Джонс був Архівістом штату Північна Кароліна і директором Департаменту архі-
вів та історії (1956–1974). Джонс впровадив найефективнішу в США програму
архівів і управління документацією152. Просуваючи рекордз-менеджмент у США,
Джонс підготував і опублікував у журналі Міжнародної ради архівів статтю
«State archival-records management programs in the United States» («Програми
управління архівами і документацією у штатах США») 153, якою намагався приве-
рнути увагу Ради бібліотечних ресурсів для виділення гранту Товариству амери-
канських архівістів для обстеження архівів і управління документацією у штатах
США. Упродовж 1962–1963 рр. на кошти цього гранту видатний американський
учений Е. М. Познер об’їхав усі штати США, відвідав їх архіви та підготував непе-
ресічного значення книгу «American State Archives» («Архіви американських шта-
тів»)154, яка мала значний вплив на удосконалення архівного законодавства і
впровадження програм управління документацією в цілому по країні. Товарист-
во американських архівістів 1964 року нагородило Джонса відзнакою за видатку
службу, він є єдиним, хто двічі отримав приз імені У. Г. Ліланда. У 1968–1969 рр.
Джонс був президентом Товариства американських архівістів 155. Перебуваючи
на цьому посту, Джонс став одним із тих, хто започаткував перший рух за незале-
жність Національного архіву США. Він увійшов до Об’єднаного комітету зі стату-
су Національного архіву, а 1969 року опублікував книгу «The Records of a Nation:
Their Management, Preservation and Use» («Документи нації: їх менеджмент, збері-
гання та використання»)156, у якій обґрунтував необхідність відновлення стату-
су Національного архіву США як незалежного органу виконавчої гілки влади.
1994 року Джонс організував і провів конференцію істориків і архівістів, присвя-
чену 150-річчю з дня заснування Історичної колекції Північної Кароліни, ранній
історії історичних товариств та архівів 157. Перу Джонса належить значна кіль-
152 Jones H. G. North Carolina's Local Records Program [Text] / Houston Gwynn Jones // American Archivist. –
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – Р. 25–41.

153 Jones H. G. State archival-records management programs in the United States [Text] / Houston Gwynn
Jones // Archivum. – Vol. XI for 1961. – Paris : Presser Universitaires de France, 1963. – P. 135–142.
154 Posner E. M. American State Archives [Text] / Ernst M. Posner. – Chicago–London : University of Chicago
Press, 1964. – 397 р.

155 Houston Gwynn Jones. Caswell County Historical Association [Electronic resource]. – Mode of access:
http://ncccha.blogspot.com/2009/02/dr-houston-g-jones.html. – Title from screen.

156 Jones H. G. The Records of a Nation : Their Management, Preservation, and Use [Text] / Houston Gwynn
Jones. – New York : Atheneum, 1969. – 308 p.

157 Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins of State Historical Societies, Muse-
ums, and Collections, 1791–1861 [Text] / Houston Gwynn Jones. – Chapel Hill : North Caroliniana Society, Inc.
and North Carolina Collection, 1995. – 261 р.
176
РОЗДІЛ 2
кість праць з історії Північної Каролі-

ни, історичних товариств, історії архі-
вів США158.
Наступником Джонса на посаді Ар-
хівіста штату став А. М. Петтерсон.
Обидва архівісти в Другу світову війну
служили у Військово-морському флоті
США. Декілька років поспіль Петтерсон
був помічником Джонса, а після його
відставки очолив Департамент архівів
та історії. Петтерсон зосередив діяль-
ність Департаменту на наданні допо-
моги установам штату в сфері управ- Мікрофільмування документів
ління документацією, розробці перелі- у суді округу Джонстоун (Johnston),
штат Північна Кароліна.
ків документів зі строками зберігання, Крайній зліва видатний американський
інформаційному забезпеченні діяль- вчений Е. М. Познер, поряд із ним Архівіст
ності органів влади і установ, перегля- штату Північна Кароліна Х. Г. Джонс
ді й удосконаленні архівного законо-

давства штату159.
На теперішній час Архів штату є частиною Відділу архівів і документів Управ-
ління архівів та історії Департаменту культурних ресурсів160.
У Південній Кароліні Генеральна асамблея ще 1694 року ухвалила «An Act for
the better and more certain keeping and preserving of old registers and Publique
Writing of this part of the Province» («Закон для кращого і більш певного обліку та
збереження старих реєстрів і публічних документів цієї частини Провінції»), у
якому йшлося про забезпечення збереженості документів органів влади у про-
вінції. 1706 року було ухвалено «An Act for the Establishment of Religious Worship
in this Province, according to the Church of England» («Закон про організацію релі-
гійного поклоніння у цій Провінції відповідно до Церкви Англії»), який вимагав
акуратно і точно вести записи про народження, шлюби і смерть громадян, час від
часу перевіряти книги, призначати відповідальних за їх збереження осіб. Поспіль
почали з’являтися й інші закони, ухвалені Генеральною асамблеєю, у яких йшлося
158 Jones H. G. The Pink Elephant Revisited [Text] / Houston Gwynn Jones // American Archivist. – 1980, Fall. –
Vol. 43. – № 4. – P. 473–483 ; Jones H. G. Clio in the Courthouse : North Carolina's Local Records Program at
Age Twenty-Five [Text] / Houston Gwynn Jones // American Archivist. – 1986, Winter. –Vol. 49. – № 1. –
P. 41–51.
159 Patterson A. M. State Archival Agencies' Services to Other State Agencies [Text] / A. M. Patterson // Ameri-

160 The State Archives is part of the Division of Archives and Records of the Office of Archives and History and
the Department of Cultural Resources [Electronic resource]. – Mode of access: http://

www.archives.ncdcr.gov/. – Title from screen.
177
про роботу з документами та забезпечення їх збереженості: у 1719–1720 рр. –

про запобігання викраденням і зловживанням публічними документами;
1800 р. – про виділення коштів для здійснення індексування архівних докумен-
тів; 1804 р. – про збереження судових документів району (згідно з розподілом
системи органів юстиції в 1768–1868 рр. Південна Кароліна була поділена на ра-
йони, 1783 року райони були підпорядковані округам, натомість 1799 року
окружні суди ліквідовані, тому й було ухвалено «Закон про забезпечення збере-
женості судових документів»). У грудні 1818 року Генеральна асамблея ухвалила
резолюцію про виділення коштів для копіювання й упорядкування картографіч-
них документів (1825 року був опублікований «Атлас Південної Кароліни»); про-
тягом 1818–1836 рр. були виділені кошти для упорядкування і систематизації
документів в офісі Секретаря штату та Сенаті. 1836 року видавництво «Harper
Brothers» із Нью-Йорку опублікувало двотомник Бартоломео Риверса Керролла
«Historical Collections of South Carolina» («Історичні колекції Південної Каролі-
ни»). Це спонукало Генеральну асамблею з наступного року розпочати виділен-
ня коштів на видання історичних праць і збірників документів. 1845 року Гене-
ральна асамблея найняла Т. Фріна та Р. К. Пінкні для копіювання документів
штату. Т. Фрін, який за основною посадою був генеральним землеміром штату,
також виконував роботу по укладанню індексів до збірок документів про землі
Чарльз-Тауну та інших видань161. У 1853–1857 рр. Р. У. Гіббс видав декілька томів
«Documentary History of the American Revolution» («Документальна історія Амери-
канської революції»), йому ж належать праці з історії Південної Кароліни періо-
ду Реконструкції (1865–1877)162.
1855 року Генеральна асамблея ухвалила закон про визнання Історичного
товариства Південної Кароліни, створеного в Чарльстоні 2 червня того ж року, а
наступного року виділила 500 дол. на реалізацію програми публікацій колекції То-
вариства163. Історичне товариство Південної Кароліни стало правонаступником
спеціального комітету Бібліотечного товариства Чарльстону, утвореного 11 черв-
ня 1833 року з метою збирання документів з історії Південної Кароліни164.
Відповідно до резолюції Генеральної асамблеї Південної Кароліни 1849 року
губернатор штату призначив спеціальних агентів для «збирання, систематизації
та індексування документів, які стосуються колоніальної і революційної історії
Південної Кароліни». Такі документи були виявлені в Сенаті та Палаті представ-
161 Introduction / Proprietary Records of South Carolina. Edited by Susan Baldwin, Harriott Cheves Leland. –
Charleston: Published by the History Press, 2007. – Р. 39.

162 South Carolina Archives. Robert W. Gibbes Collection of Revolutionary War Manuscripts, 1773–1820. Call
number : S 213089. Finding aid [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archivesindex.sc.gov/

onlinearchives/Terms/Series/SeriesDescriptions/S213089.html. – Title from screen.
163 Salley A. S. The preservation of South Carolina History [Text] / A. S. Salley // The North Carolina Historical
Review. – 1927, April. – Vol. 4. – № 2. – P. 145–149.

164 Dunlap L. W. South Carolina Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical
Societies, 1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 208.
178
РОЗДІЛ 2
ників, офісах Секретаря штату, Скарбника і Генерального контролера. У середині

1850-х рр. у Генеральній асамблеї було порушено питання про спорудження у
Колумбії будинку для зберігання документів, але через непорозуміння з виді-
ленням землі, проектуванням споруди ця ідея так і залишилася в ті часи нереалі-
зованою165. Натомість у Чарльстоні166 ще 1822 року було побудоване пожежобез-
печне сховище для зберігання архівних документів, яке 1973 року визнано па-
м’яткою архітектури (було реконструйоване 2002 р.). Саме в ньому в наші дні
розташовується Історичне товариство Південної Кароліни167.
У вересні 1862 року конвенція громадян Південної Кароліни ухвалила рішен-
ня про призначення агента для збирання імен солдат Конфедерації від Південної
Кароліни, визначення їх служби, батальйонів, місць і причин смерті тощо. На цю
роботу був найнятий професор У. Дж. Ріверс із коледжу Південної Кароліни. До
1868 року він зібрав понад 12 тис. імен загиблих солдат армії Конфедерації.
31 січня 1882 року Генеральна асамблея прийняла акт, згідно з яким Ад’ютант і
Генеральний інспектор повинні були збирати взагалі імена всіх військовослуж-
бовців армії Конфедерації із детальною інформацією про кожного, а також скла-
дати історичні довідки на кожний військовий підрозділ. У 1893 року генералу
армії Конфедерації Дж. Б. Кершоу була доручена підготовка списків військовос-
лужбовців армії Конфедерації до публікації. Їх планували видати накладом
6 тис. примірників, але на той час робота так і не була завершена168.
1891 року в Південній Кароліні засновано Комісію публічних документів, ме-
та якої спочатку вбачалась у виявленні документів з історії Південної Кароліни в
архівах Великобританії, лише згодом увагу Комісії привернули численні докуме-
нти місцевих установ. Штат навіть збирався створити архів на кшталт Націо-
нального архіву Великобританії (British Public Record Office). Комісія публічних
документів рекомендувала створити постійно діючу Історичну комісію штату,
що й було зроблено відповідно до Акту Генеральної асамблеї від 27 грудня
1894 року. Головою Історичної комісії був губернатор штату, членами – Секретар
штату, керівники департаментів та інші посадові особи. Оскільки робота Комісії
не мала значних успіхів, її реорганізовували в 1905 та 1915 рр.169
А. С. Саллі долучився до складу Комісії 1899 року та відразу став її секрета-
рем, скарбником, бібліотекарем і редактором журналу з генеалогії та історії Пів-

166 Місто Чарльстон – адміністративний центр округу Чарльстон, Південна Кароліна. Це місто не слід
плутати із м. Чарльстон, столицею штату Західна Вірджинія.

167 South Carolina Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.
southcarolinahistoricalsociety.org/?page_id=21. – Title from screen.

169 Easterby J. H. The Archives of South Carolina [Text] / J. H. Easterby // American Archivist. – 1952, July. –
Vol. 15. – № 3. – P. 242–243.
179
денної Кароліни «The South Carolina Historical and Genealogical Magazine». Історик
Ч. Лессер зазначав, що в ті роки до історичних товариств приходили люди, які
мали не просто вищу освіту, а отримали РhD або професорське звання. Саллі ж,
насправді, не мав жодної освіти – його вчителями були старі офіцери з Армії кон-
федератів та конгресмен У. Елліот, у якого молодий Саллі працював секретарем
у 1895–1896 рр. Південна історична асоціація була утворена 1896 року у Вашинг-
тоні, разом із професійними істориками до неї увійшов і Саллі. Серед членів Асо-
ціації був також Т. Оуен з Алабами, який був кращим другом Саллі ще у Вашинг-
тоні170.
Як пиcав Ч. Лессер, Історичне товариство Південної Кароліни тих часів біль-
ше нагадувало джентельментський клуб із 60 членів і неоплачуваним штатом
співробітників171. 1902 року Генеральна асамблея штату доручила Секретарю
штату збирати і зберігати всі офіційні документи, відповідно виділити для цього
приміщення та призначити працівника для систематизації, каталогізації та укла-
дання індексів цих документів. Більшість членів законодавчих зборів просила
призначити на цю посаду А. С. Саллі, але Секретар штату призначив Р. М. Мак-
Коуна, хоча місцева преса вже тоді називала його «політичним пройдисвітом».
1903 року кількість членів Історичного товариства Південної Кароліни збільши-
лася до 238 осіб, але з документами Саллі працював фактично сам, як він писав в
одному із звітів, у жахливих умовах – без світла та опалення в маленькій кімнаті,
намагаючись привести у порядок документи, залишені у хаосі після Громадянсь-
кої війни. Його заробітна плата складала 300 дол. на рік, тому він підробляв ге-
неалогічними дослідженнями, журналістикою і продавав старі газети і журнали.
Упродовж 1903–1904 рр. Саллі щотижня публікував у «Sunday News» тексти істо-
ричних документів (коли його просили написати історичний огляд у наративно-
му стилі, він завжди відмовлявся)172.
А. С. Саллі був членом Комісії публічних архівів Американської історичної
асоціації. Після заснування Департаменту архівів та історії в Алабамі він заявив,
що тисячі документів у Колумбії руйнуються, тому штат повинен заснувати
«пристойну бібліотеку», передати туди історичні документи і призначити пра-
цівника для їх систематизації та описування. У січні 1904 року Саллі висунув пе-
ред Генеральною асамблеєю штату ідею створення Департаменту, вимагав приз-
начити Архівіста штату, асигнувати 15 тис. дол. і передати розосереджені по де-
партаментах документи до архіву. Він надрукував повний текст закону Алабами
про заснування Департаменту архівів та історії і лист Т. Оуена, у якому той захи-
щав ідею створення аналогічного Департаменту в Південній Кароліні. Згодом до
170 Lesser C. H. A History of the South Carolina Department of Archives & History, 1905–1960 [Text] / Charles
H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – Р. 1–6.
171 Ibid. – Р. 3.
172 Ibid. – Р. 5.
180
РОЗДІЛ 2
Саллі приєдналися ще декілька осіб: член Історичної ко-

місії, журналіст Ф. Х. Мак-Мастер, юрист і антиквар
Г. О. М. Сміт, найстаріший член та президент Історично-
го товариства Південної Кароліни, юрист із Чарльстону
Дж. У. Барнвелл. 4 січня 1905 року Сміт оприлюднив
проект закону Південної Кароліни про заснування Депа-
ртаменту архівів та історії173, 11 січня 1905 року білль
був затверджений рішенням Генеральної асамблеї, а
20 лютого 1905 року підписаний губернатором штату.
Щоправда, асигнування для спорудження будинку архі-
ву не були виділені, а зарплата Архівіста зменшена з
1,2 тис. дол. на рік до 1 тис., але все ж таки Департамент АЛЕКСАНДЕР
був створений і з шести претендентів А. С. Саллі обра- СЕМЮЕЛЬ САЛЛІ,
директор Департаменту
ний його головою174. На цій посаді він працював до архівів та історії
1949 року. Південної Кароліни
А. С. Саллі розпочав свою редакторську діяльність (1905–1949)
1906 року із видання «Journal of the General Assembly of
South Carolina, March 26, 1776 – April 11, 1776» («Журнал Генеральної асамблеї
штату»). Відтак він видав журнали за 1671–1675, 1692–1708 (за цей період – у 16
томах), 1734–1735, 1765 рр. Джерела з раннього колоніального періоду були під-
готовлені та опубліковані протягом 1910–1915 рр.: «Warrants for Lands in South
Carolina, 1672–1711» («Ордери на землі Південної Кароліни»), «Commissions and
Instructions from the Lords Proprietors of Carolina to Public Officials in South
Carolina, 1685–1715» («Документи лорда-власника і призначених ним посадових
осіб»), «Journal of the Commissioners of the Indian Trade of South Carolina,
September 20, 1710 – April 12, 1715» («Журнал уповноважених по торгівлі з індіа-
нцями»); п’ять томів «Records in the British Public Record Office Relating to South
Carolina, 1663–1710» («Документи Британського Паблік-Рекорд-Офісу з історії
Південної Кароліни за 1663–1710 рр.) та інші. Дж. Фр. Джеймсон, перебуваючи
1909 року на посаді редактора журналу Американської історичної асоціації «The
American Historical Review», визнав Саллі як найбільш компетентного редактора
колоніальних документів Кароліни. Джеймсон запросив Саллі бути редактором
тóму, присвяченого Південній Кароліні, серії «Original Narratives of Early
American History» («Оригінальні наративи ранньої історії Америки»), яка видава-
лась Асоціацією. Цей том побачив світ 1911 року та був двічі перевиданий (1930,
1967).
173 Сучасна назва архіву – «Department of Archives and History» (Департамент архівів та історії). South
Carolina Department of Archives and History [Electronic resource]. – Mode of access: http://scdah.sc.gov/
aboutus/Pages/default.aspx. – Title from screen.
174 Woody R. H. The Public Records of South Carolina [Text] / R. H. Woody // American Archivist. – Vol. 2. –
№ 4. – 1939, October. – P. 244–263.
181
1908 року А. С. Саллі уклав перший том списків 3-го корпусу Армії конфедера-
тів Південної Кароліни «Tentative Roster of the Third Regiment, South Carolina
Volunteers, Confederate States Provisional Army». Дж. Фр. Джеймсон порадив йому
дістати фотокопії оригіналів списків у Військовому департаменті США. Зробити
фотокопії Саллі зміг тільки 1912–1918 рр. після того, як Генеральна асамблея
виділила асигнування для публікації списків. Перший том на 783 сторінки поба-
чив світ 1913 року, п’ятий – 1930 року. Згодом А. С. Саллі розпочав роботу по сис-
тематизації, індексуванню та публікації документів з історії Американської рево-
люції (1775–1783). Він систематизував солдатські ваучери (документи по оплаті
жалування солдатам) за алфавітом і за перший рік роботи зміг сформувати тіль-
ки 3 тис. справ. 1910 року він отримав фінансування і найняв помічника для ка-
талогізації документів періоду Революції. У 1912–1913 рр. Департаментом було
видано два томи журналів уповноважених Військово-морського Флоту від Пів-
денної Кароліни «Journal of the Commissioners of the Navy of South Carolina.
October 9, 1776 – March 1, 1779; July 22, 1779 – March 23, 1780).
Із приходом до влади у Південній Кароліні губернатора К. Л. Бліза для
А. С. Саллі розпочалися важкі роки виживання. Пізніше він так прокоментував
цей період: «Чи вони зупинили б мою зарплату чи ні, я збирався залишатися в
офісі і працювати так стільки, скільки зміг би без фінансування»175. Ще
1909 року Саллі писав, що втрачає зір і здоров’я на роботі, але виконує її, тому що
любить, бачить користь від своєї праці та чує покликання до виконання цих обо-
в’язків. Під час суперечки із губернатором Блізом Саллі заявив, що готовий про-
довжувати виконувати роботу в архіві, використовуючи свої власні збереження.
У перегонах із губернатором Саллі переміг: йому вдалося уникнути політизації
діяльності Департаменту та історичної комісії при ньому та провести через Гене-
ральну асамблею Акт про новий склад комісії (1915). До неї увійшли чотири про-
фесори історії з коледжів штату, представник Союзу ветеранів Конфедерації і
один представник Історичного товариства Південної Кароліни. Принагідно за-
значимо, що 1918 року у віці 47 років Саллі одружився з 36-річною вчителькою
музики Г. Г. Мілледж, яка походила з однієї із знаменитих родин Джорджії. Щодо
цього він зауважував, що вимушений був так надовго відкласти своє одруження,
оскільки не міг переконати дівчат Чарльстону, що архівіст може бути гідним чо-
ловіком.
Проблеми із приміщенням для зберігання документів Департаменту почали-
ся 1913–1915 рр. із отриманням значної кількості матеріалів Генеральної асамб-
леї та Офісу губернатора. Дві підвальні кімнати без вентиляції і протипожежного
захисту були завалені цими документами. У той час Саллі працював все ще один і
був перевантажений збиранням, розміщенням на полицях, упорядкуванням, ка-
175 Lesser C. H. A History of the South Carolina Department of Archives & History, 1905–1960. [Text] / Charles
H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – P. 20.
182
РОЗДІЛ 2
талогізацією та друкуванням документів штату, він також щоденно відкривав

архів для публічних відвідувань. 1919 року Саллі порушив питання перед губер-
натором штату Р. М. Джефферісом про спорудження меморіального будинку,
присвяченого ветеранам Першої світової війни, у якому міг би розташуватися
архів штату. Прийнятий цього року Акт Генеральної асамблеї передбачав асиг-
нування 100 тис. дол. для спорудження архіву, проте ці кошти так ніколи й не
були виділені. Із часом було утворено фонд, але він зібрав менше чверті потріб-
ної суми, половина її була втрачена через крах банківської системи в період Ве-
ликої депресії. Тож Саллі намагався діставати кошти будь-якими шляхами.
1929 року він продав у Галереї Андерсона у Нью-Йорку за 9,5 тис. дол. документ
із підписом Т. Лінча, який другим розписався під Декларацією Незалежності.
1934 року з дозволу Генеральної асамблеї Саллі продав її анульовані печатки, що
також принесло незначні кошти для будівництва. У середині періоду Великої
депресії Саллі був вимушений продати інші автографи Т. Лінча, щоб придбати
обладнання для архіву. Пізніше він прокоментував це так: «Я б не продавав би
нізащо, але я не міг отримати кошти іншим шляхом, щоб зберегти мільйони цін-
них документів, які ми маємо тут, які я сподівався зробити доступними для сту-
дентів-істориків»176. 1932 року Саллі переконав губернатора штату І. Ч. Блеквуда
та Комісію з будівництва звернутися за грантом до PWA, яка виділила
32,2 тис. дол. Нарешті, у листопаді 1935 року спорудження будинку архіву завер-
шилося і він переїхав до нового приміщення.
Переїзд до нового будинку сприяв тому, що 1935 року Саллі розпочав перево-
зити документи з підвалів і горищ різних департаментів штату до архіву. Голов-
ною перешкодою залишалася відсутність працівників в архіві. 1938 року перед
законодавчими зборами штату було порушене питання про виділення
25 тис. дол. для придбання обладнання і найму співробітників і, хоча цей запит
не був задоволений негайно, він призвів до додаткового обстеження усіх сховищ,
де знаходилися документи штату. 1940 року впливовий сенатор того періоду
Е. А. Браун наполягав на передачі до архіву документів законодавчих органів
влади, тому добився виділення 2 тис. дол. для залучення тимчасових працівни-
ків до роботи в архіві. Маючи приміщення і штат, Саллі прискорив роботи по
упорядкуванню документів законодавчих і виконавчих органів. У своєму звіті за
1942–1943 рр. він доповів про використання такої кількості тек для підшивки
документів, що для їх придбання довелося двічі звертатися за виділенням кош-
тів. 1945 року більшість документів була впорядкована і доступна для викорис-
тання (опрацьовано 15 тис. документів). Проте відсутність відповідної архівної
освіти у Саллі вплинула на прийняття ним помилкового рішення: документи не
впорядковувалися за «принципом походження», а формувалися відповідно до
H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – P. 23.
183
бібліотечних методів систематизації в

серії за тематикою (індіанські справи,
комунальне господарство, товариства,
освіта, військові справи). 1964 року
Е. М. Познер у своїй фундаментальній
праці «American State Archives»177 поста-
вив перед архівами штатів завдання
пересистематизації колекцій, сформо-
ваних без дотримання «принципу похо-
дження». Тому протягом 70–80-х рр.
Будинок Департаменту архівів
ХХ ст. так звані «зелені файли» (назва та історії штату Південна Кароліна
походить від пофарбованих у зелений
колір кабінетів, у яких документи зако-
нодавчих і виконавчих органів штату
періоду 1800–1877 рр. були розміщені
після упорядкування) були пересисте-
матизовані відповідно до «принципу
походження» і каталогізовані (прове-
денню цих робіт сприяла комп’ютери-
зація архіву)178.
А. С. Саллі неодноразово ставав мі-
шенню для нападок своїх опонентів. У
часи реалізації «нового курсу» Президе-
нта Фр. Д. Рузвельта в архівній галузі Сховища Департаменту архівів та історії
штату Південна Кароліна
(1935–1942) проти Саллі різко виступи-
ли Е. К. Грегорі та Р. Л. Мерівезер. Суть
конфлікту полягала в боротьбі за право
зберігання і розпорядження офіційни-
ми та історичними документами штату
Південна Кароліна. Незгоди виникали
на тлі дискусій про тип установи, упов-
новаженої на зберігання документів
(бібліотека чи архів), методів система-
тизації документів тощо. А. С. Саллі, не-
зважаючи на нестачу освіти і професій-
ні помилки, завжди був прибічником
Читальна зала Департаменту архівів
незалежної структури – архівного де- та історії штату Південна Кароліна
177 Posner E. M. American State Archives [Text] / Ernst M. Posner. – Chicago ; London : University of Chicago
Press, 1964. – 397 р.

H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – Р. 45.
184
РОЗДІЛ 2
партаменту штату. Мерівезер і Грегорі, які представляли Університет Південної

Кароліни, наполягали на уповноваженні бібліотеки на зберігання документів
штату, спочатку університетської (засновником якої був Мерівезер), а потім Біб-
ліотеки штату (першим директором якої також був Мерівезер).
У період 1936–1941 рр. Е. К. Грегорі, професор історії університету, очолила
проект із описування історичних документів WPA «Historical Records Survey». У
проекті у Південній Кароліні брало участь 130 безробітних, але більшість із них
не мала жодної уяви про роботу з архівними документами, тому укладання опи-
сів і упорядкування документів стали для Грегорії «gargantuan task» («зав-
данням, яке міг би виконати тільки велетень Гаргантюа»). На момент закриття
проекту були створені й опубліковані описи тільки 14 із 46 округів штату. У ме-
жах проекту Мерівезер та Грегорі ініціювали прийняття 30 квітня 1937 року Ак-
ту про передачу документів із окружних установ штату до університетської біб-
ліотеки. Мерівезер хотів провести через Асамблею положення про знищення де-
яких документів через побоювання, що його бібліотека може потонути в
«документальному смітті», для зберігання якого він не мав ані грошей, ані при-
міщення, ані співробітників. Саллі запобіг уведенню цього положення до Акту.
1938 року Грегорі намагалась ініціювати мікрофільмування великих серій
документів як колоніального, так і періоду штату, але у її розпорядженні не було
ні обладнання, ні коштів для проведення цих робіт. Натомість А. С. Саллі запро-
сив Ч. У. Паапа з Ілінойсу, а пізніше У. С. Дженкінса з університету Північної Каро-
ліни (проект Бібліотеки Конгресу) для мікрофільмування «Індіанських книг»
(«Indian Books»), листування колоніальних агентів із урядом Британської імперії,
журналів законодавчих органів штату, документів з історії Південної Кароліни
періоду до 1800 року. Е. К. Грегорі 1942 року очолила проект по збереженню куль-
турних ресурсів штату і вважала, що мікрофільмування є відповіддю на всі питан-
ня по забезпеченню збереженості «історичних документів національної важливос-
ті». Проте вона не змогла реалізувати свою ідею, і за винятком того, що зробили
«аутсайдери», довелося чекати 50-х рр. ХХ ст., коли при наступникові А. С. Саллі,
Дж. Г. Істербі, в архіві штату розпочалася програма мікрофільмування. Тож «вій-
на» між університетом і архівним департаментом почалася вже в 1930-ті рр.179
У 1948 році Р. Л. Мерівезер ініціював передачу архіву в підпорядкування Бібліо-
теки штату. Він спеціально пішов із посади голови Департаменту історії Універси-
тету Південної Кароліни, щоб очолити Бібліотеку, і цього разу переміг. 80-річного
А. С. Саллі було звинувачено у недостатій увазі до забезпечення збереженості до-
кументів, їх ремонту та описування. 23 червня 1949 року замість нього призна-
H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – Р. 37–42 ;
Hemphill E. W. James Harold Easterby, 1898–1960 [Text] / Edwin W. Hemphill // American Archivist. – 1961,
April. – Vol. 24. – № 2. – P. 160–161.
185
чено Дж. Г. Істербі, відтак архів поєднано з бібліотекою. Супротивники Саллі ви-
рішили дозволити йому залишитися в архіві, але 24 червня 1949 року він поки-
нув архів назавжди. Пізніше він писав своїм друзям, що Мерівезер і його прибіч-
ники своєю брехнею отруїли його, і, як наслідок, нервова система не витримала,
тож він не може повністю оговтатися від шоку. Чарльз Лессер у ХХІ ст. підкрес-
лив в «Історії Департаменту архівів Південної Кароліни», що А. С. Саллі відігра-
вав ключову роль у створенні і діяльності архіву як окремого органу державної
влади, відповідального за документи попри всі негаразди; він став жертвою про-
фесіоналізації історії, свого віку і постійних негараздів його власної долі180.
1964 року архів Південної Кароліни очолив Ч. Е. Лі. Через три роки архіву по-
вернули його статус і назву – Департамент архівів та історії, його штат зріс із
12 до 123 співробітників, була заснована програма управління документацією, із
успіхом розвивалися програми мікрофільмування і каталогізації (програма
SPINDEX II, пілотний проект Бібліотеки Конгресу – MARC (машиночитаний ката-
лог)), були визначені серії документів постійного зберігання в установах штату,
відкрито Центр документації для зберігання документів тимчасових термінів.
Читальні зали архіву щорічно відвідувало більше 10 тис. дослідників. Натомість
два його наступники, Дж. Л. Вогт та Р. Е. Строуп, знов були змушені витрачати
неймовірні зусилля на відшуковування фінансування для підтримки існування й
діяльності архіву181. Однак їх зусилля виявилися не марними. У травні 1998 року
Департамент архівів та історії Південної Кароліни розпочав роботу в новому бу-
динку, спорудження якого тривало протягом 1995–1998 рр.182
Проблема дослідження історії Флориди та її архівів, як писав дослідник істо-
рії історичних товариств Дж. А. Робертсон, полягала в розпорошеності її архівних
документів по архівах Іспанії, Куби, Мексики, Великобританії, а також по різних
бібліотеках і архівах Сполучених Штатів. Після передачі Флориди Сполученим
Штатам 1821 року новий уряд призначив хранителів архівів у містах Сент-
Огастин і Пенсакола, та вони значної роботи не здійснювали. Після Громадянсь-
кої війни (1861–1865) документи було розміщено у Капітолії штату в Таллахассі,
але 1905 року значну їх кількість передано до Бібліотеки Конгресу США. Щодо
прийняття Акту про заснування Бібліотеки у Флориді зустрічаються відомості
від 18 липня 1845 року. Фактично було створено три бібліотеки: законодавчих,
виконавчих та судових органів влади. Відповідно до закону від 11 січня
1855 року всі три бібліотеки були підпорядковані Секретареві штату. Ще один
H. Lesser / South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – Р. 55.
181 Easterby J. H. The Archives of South Carolina [Text] / J. H. Easterby // American Archivist. – 1952, July. –
Vol. 15. – № 3. – P. 241–247 ; Tryon R. H. The South Carolina Archives: A Decade of Change and Program De-
velopment [Text] / Roy H. Tryon // American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – P. 166–183.
182 Morris P. Building an Archives: a case study in South Carolina [Text] / Patricia Morris // Archival Issues. –
2005. – Vol. 29. – № 29. – Р. 45–64.
186
РОЗДІЛ 2
акт від 13 лютого 1861 року підпорядкував юридичну бібліотеку Верховному

суду штату. Невеликі за обсягом колекції книг і документів зберігали коледжі й
Університет Флориди.
4 червня 1925 року був ухвалений черговий закон, який створював Бібліоте-
ку штату і оголошував Секретаря штату Бібліотекарем, але, як зазначав
Дж. А. Робертсон, жодних реальних кроків у напрямі виконання цього закону
зроблено не було. Однак законодавчими зборами були виділені кошти для
Т. У. Боскетта, якого направили до Вашингтону копіювати документи з історії
Флориди в центральних бібліотеках. На початку ХХ ст. активну діяльність у Фло-
риді здійснювали історичні товариства Сент-Огастина та Сент-Пітерсберга.
Е. Л. Уїлсон, історик і бібліотекар-ентузіаст з Історичного товариства Сент-Огас-
тина, доклала значних зусиль до описування іспанських документів, друкування
і фотографування мап і манускриптів, збирання книг з історії Флориди. Будинок
для бібліотеки побудував родич Емілі, філантроп Дж. Л. Уїлсон. Колекцію книг і
документів зібрали освітяни та приватні колекціонери Ф. К. Йонг та Дж. Ч. Йонг
із Пенсаколи. Їх колекція містила невелику кількість іспанських документів, на-
томість у ній були значні обсяги документів урядових установ, книги, газети і
журнали, видані у Флориді. Йонги фінансово та інтелектуально довгий час підт-
римували Історичне товариство Флориди183.
У Флориді діяло два історичних товариства зі схожими назвами: «Історичне
товариство штату Флорида» (Florida State Historical Society) та «Історичне това-
риство Флориди» (Florida Historical Society).
Історичне товариство Флориди було засноване в Сент-Огастині 1856 року під
назвою «Historical Society of Florida». 26 листопада 1902 року у Джексонвіллі воно
було реорганізоване у Florida Historical Society (інкорпороване законодавчими
зборами штату 15 травня 1905 р.)184 Товариство веде відлік своєї історії від
1902 року і відсвяткувало вже 100-річний ювілей. Метою діяльності цього това-
риства, як і багатьох інших, було «збирання, систематизація і зберігання усіх ма-
теріалів, що відносяться до історії, або ілюструють іншим чином Флориду, у тому
числі книги, брошури, документи, архіви, манускрипти, газети, щоденники, запи-
ски, листи, промови, мапи, плани, огляди, портрети, світлини або інші зображен-
ня видатних чоловіків і жінок в історії Флориди, яскраві ілюстрації пейзажів
Флориди… Також збереження залишків кожного виду, або історичного, або пе-
редісторичного, скам’янілостей, геологічних зразків та будь-яких інших зразків
природничої історії Флориди». Серед завдань – «підготовка, редагування і публі-
кування статей, нарисів, біографій, брошур, книг і документів, що описують та
183 Robertson J. A. The preservation of Florida History [Text] / James A. Robertson // The North Carolina His-
torical Review. – 1927, October. – Vol. IV. – № 4. – Р. 350–352.
184 Fleming P. F. George Rainsford Fairbanks [Text] / P. F. Fleming // Publications of The Florida Historical
Society. Quarterly. – 1908, April. – Vol. 1. – № 1. – P. 5–7 ; Adams C. S. Prospectus [Text] / Chas S. Adams //
Publications of The Florida Historical Society. Quarterly. – 1908, April. – Vol. 1. – № 1. – P. 3–4.
187
ілюструють Флориду…»185. Ця мета була проголошена у виступі 1-го президента

Товариства Дж. Р. Фейєрбенкса. Йому було 22 роки, коли щойно одружившись із
С. К. Райт, він переїхав із Вашингтона до маленького і тихого Сент-Огастина.
Фейєрбенкс був одним із засновників діоцезії Флориди, членом Сенату Флориди
та мером Сент-Огастина. Т. Б. Сміт, посланник США у Мадриді, який перекладав
багато документів для Історичного товариства Флориди і самого Фейєрбенкса,
наполягав, щоб той написав історію дослідження і заселення Флориди. 1858 ро-
ку Фейєрбенкс опублікував книгу «The History and Antiquities of the City of S.
Augustine, Florida» («Історія і старожитності м. Сент Огастина, Флорида»),
1871 року з-під пера Фейєрбенкса вийшла «The History of Florida» («Історія Фло-
риди»), а 1904 року – історія Університету Півдня «History of the University of the
South». Усі ці книги були написані на підставі оригінальних першоджерел186. Дру-
гим президентом Товариства був губернатор Флориди Фр. Ф. Флемінг, за підтри-
мки якого з квітня 1908 року було започатковане видання «The Florida Historical
Society Quarterly» («Щоквартальник Історичного товариства Флориди»). Після
Будинок Архіву штату Флорида «Gray Building – Tallahassee»
torical Review. – 1927, October. – Vol. IV. – № 4. – Р. 357.
186 Strock G. M. George Rainsford Fairbanks: A Man of Many Facets by Arthur Joseph Lynch [Text] / G. Michael
Strock // The Florida historical quarterly. – 2002, Winter. – Vol. 80. – № 3. – P. 408–411.
188
РОЗДІЛ 2
смерті Флемінга фінансування Товариства різко скоротилося і діяльність припи-

нилася. Її відновлення пов’язане із А. Т. Уїльямсом, якого було обрано президен-
том Товариства 1924 року, та Дж. Ч. Йонгом187.
Історичне товариство штату Флорида було засноване 29 листопада 1921 ро-
ку зусиллями Дж. Б. Стетсона та Дж. Т. Коннор188, які прагнули, щоб їх товариство
відрізнялося від усіх інших. Проте мета Товариства була визначена аналогічно,
як і в усіх інших організаціях: створення бібліотеки, зберігання історичних доку-
ментів, здійснення історичних досліджень і публікація їх результатів, пошук і
копіювання документів з інформацією, яка висвітлює «білі плями» в історії Фло-
риди. Члени Товариства зосередилися на виявленні та копіюванні документів, у
т. ч. в архівах Мадриду, Севільї, Сіманкасу (Іспанія) 189. Дж. Т. Коннор переклала і
підготувала до видання документи для збірників, виданих Історичним товарист-
вом: «Pedro Menéndez de Avilés: Memorial by Gonzalo Solis de Merás» (1923);
«Colonial Records of Spanish Florida» («Колоніальні документи іспанської Флори-
ди», 1925, 1930); «The Whole and True Discovery of Terra Florida» («Повне і правди-
ве дослідження землі Флорида», 1927)190.
Архіви Флориди були описані Комісією публічних архівів Американської істо-
ричної асоціації на початку ХХ ст. Звіт про їх стан і склад колекцій був опубліко-
ваний Д. Й. Томасом, який констатував значну розпорошеність архівних доку-
ментів різними інституціями штату та за кордоном191.
Архівні функції у Флориді на сьогодні виконує Відділ бібліотек і інформацій-
них служб Департаменту штату Флоріда192.
Таким чином, у Південноатлантичних штатах у забезпеченні збереженості
архівних документів у ХІХ – на початку ХХ ст. значну роль відігравали історичні
товариства. У всіх штатах, крім Делаверу і Західної Вірджинії, історичні това-
риства утворені ще до Громадянської війни (Вірджинія – у 1831 р., Джорджія – у
1839 р., Північна Кароліна – у 1844 р., Мериленд – у 1844 р., Південна Кароліна –
у 1855 р. (бібліотечне товариство – у 1833 р.), Флорида – у 1856 р.), і це є виявом
того, що у довоєнний період регіон не демонструє культурної обмеженості. Праг-
187 The Florida Historical Society, 1902–1924 [Text] // The Florida Historical Society. Quarterly. – 1924, July. –
Vol. III. – № 1. – Р. 9.
188 Florida State Historical Society [Text] // The Georgia Historical Quarterly. – 1924, June. –Vol. 8. – № 2. –
Р. 142–145.
torical Review. – 1927, October. – Vol. IV. – № 4. – Р. 358–361.

190 Jeannette Thurber Connor. Collection of Floridiana. Finding aid encoded by Library of Congress Manu-
script Division, 2011. Washington, D. C., 2011 [Electronic resource]. – Mode of access: http://hdl.loc.gov/
loc.mss/eadmss.ms011094. – Title from screen.
191 Thomas D. Y. Report on the Public Archives of Florida [Text] / David Y. Thomas // Annual Report of the
American Historical Association for the Year 1906 in two volumes. – Vol. II. – Washington, 1908. – P. 149–158.
192 State Archives of Florida. Division of Library and Information Services. Florida Department of State
[Electronic resource]. – Mode of access: http://dlis.dos.state.fl.us/index_Researchers.cfm. – Title from screen.
189
нення зберігати історію, навпаки, було притаманне білим жителям регіону і свід-
чило про наявність високої інтелектуальної культури та розуміння значимості
історичних джерел. Однак Південь страждав від того, що інші не оцінювали його
заслуги належним чином. Так, у Вірджинії інтелігенція вважала, що роль їхнього
штату в Американській революції незаслужено зменшується. Це стало поштов-
хом до заснування історичного товариства та збирання у перші роки його діяль-
ності архівних джерел, які доводили б значний внесок Вірджинії у заснування
Сполучених Штатів. Пожвавлення архівного руху історичних товариств відбуло-
ся на Півдні наприкінці ХІХ ст., коли південні штати оговталися після депресії
повоєнного періоду. У цей час утворилися історичні товариства у Західній Вір-
джинії (1890), Делавері (1891), активізувало свою діяльність товариство Джор-
джії (1898).
Історики своєю невтомимою енергією сприяли утворенню архівних установ
органами влади штатів, спонукали їх до діяльності. У Мериленді перший архів
заснували ще колоніальні органи влади, але у 1850–1934 рр. Історичне товарист-
во безпосередньо виконувало функції офіційного архіву штату. Архів штату Ме-
риленд був утворений на хвилі піднесення патріотичних настроїв із приводу
святкування 300-річчя заснування колонії. У Вірджинії органи влади направляли
свої документи на зберігання до бібліотеки штату, яка підтримувала тісні з’язки
з Історичним товариством. У Джорджії Історичне товариство було уповноважене
Генеральною асамблеєю збирати та зберігати документи органів влади ще
1839 року, а Департамент архівів та історії був утворений з ініціативи членів Іс-
торичного товариства у 1918 році. Члени Історичного товариства Північної Ка-
роліни, штаб-квартирою якого й досі є університет штату, здійснили значний
вплив не лише на становлення архівної справи у штаті, а й на розвиток архівної
галузі країни в цілому. У Південній Кароліні Департамент архівів та історії був
утворений з ініціативи секретаря Історичного товариства А. С. Саллі, Департа-
мент функціонує на теперішній час як самостійний орган виконавчої гілки вла-
ди. А. С. Саллі ризикував своєю кар’єрою, щоб довести органам влади і своїм опо-
нентам необхідність існування архівного департаменту як самостійної установи.
Історичне товариство Західної Вірджинії, започаткувавши колекцію архівних
документів, передало її до Бюро архівів та історії, яке стало офіційним архівом
штату. У Делавері утворення архіву ініціювали лідерки жіночого історичного
Товариства колоніальних дам Америки: вони збирали та упорядковували архіви,
домоглися спорудження архівного будинку. Отже, цілком правий був видатний
американський вчений Р. Дж. Кокс, коли підкреслив непересічну роль історич-
них товариств Старого Півдня у забезпеченні збереженості історичних докумен-
тів і створенні архівних установ.
Члени історичних товариств вживали значних зусиль до збирання архівних
джерел з історії своїх штатів за кордоном. І. Аллен та Дж. Г. Александер виявляли
190
РОЗДІЛ 2
і копіювали документи з історії Мериленду в архівах Великобританії та Італії,

Дж. У. М. Лі ініціював заснування фонду для придбавання документів Лордів Бал-
тимору у Великобританії і особисто повернув їх до Балтимору. Історики Флори-
ди, усвідомлюючи необхідність виявлення і копіювання історичних документів в
архівах Іспанії, заснували Історичне товариство штату Флорида. Історичні това-
риства опублікували значну кількість збірок історичних документів, започатку-
вали видання періодичних історичних журналів.
Широкий архівний рух сприяв формуванню потужної архівної галузі регіону.
У Мериленді 1935 року відкрито «Hall of Records». Архівна спільнота США визна-
ла заслуги Архівіста Мериленду М. Л. Редоффа, обравши його 10-м президентом
SAA. У Делавері 1905 року створено єдиний у США архів, що має назву «Публіч-
ний архів». У цьому штаті працював відомий у США архівіст, 18-й президент SAA
Л. деВалінгер. Північна Кароліна спробувала різні форми архівної організації у
своєму штаті – Історичну комісію, Департамент архівів та історії – і врешті-решт
віднесла свої архіви до сфери органів культури, зупинившись на Управлінні архі-
вів та історії у складі Департаменту культурних ресурсів. Проте у Північній Каро-
ліні довгий час функціонував Департамент архівів та історії як орган незалежної
гілки влади. Із Північної Кароліни походять 1-й президент SAA А. Р. Ньюсом,
1-й Архівіст США Р. Д. В. Коннор, 1-й президент національної організації краєзна-
вців Америки – AASLH, 6-й президент SAA К. Ч. Кріттенден, 24-й президент SAA,
один із лідерів руху за незалежність Національного архіву США Х. Г. Джонс. У Пів-
денній Кароліні керівниками Департаменту архівів та історії працювали видатні
архівісти США А. С. Саллі та Ч. Е. Лі, який очолював SAA в 1972–1973 рр. Джор-
джія відома одним із найкращих архівних будинків у США, до спорудження якого
доклала значних зусиль керівник Департаменту архівів та історії, 15-й прези-
дент SAA, визнаний світовою архівною спільнотою архівіст і вчений М. Г. Брайєн.
У Бібліотеці Вірджинії працював відомий у всьому світі винахідник ламінатора
архівних документів У. Дж. Барроу.
Отже, найбільша кількість архівних установ із незалежним статусом була
утворена саме у Південноатлантичному регіоні США: один «Hall of Records» (ар-
хів як меморіальний комплекс), один Публічний архів, три Департаменти архівів
та історії. Наявність суцвіття провідних архівістів США, уродженців Півдня, ще
раз підтверджує високий культурний розвиток регіону, у якому архівна галузь є
однією із провідних.
191
2.4 ДЕПАРТАМЕНТИ АРХІВІВ ТА ІСТОРІЇ АЛАБАМИ

І МІССІСІПІ ТА БОРОТЬБА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ АРХІВІВ
У ТЕННЕССІ І КЕНТУККІ
(Південно-Східний регіон США: Теннессі, Кентуккі, Алабама, Міссісіпі)
Характер Південно-Східного регіону Сполучених Штатів визначений йо-
го історичним розвитком. За концепцією Дж. Фр. Тернера, цей регіон представ-
лений двома «фронтир-зонами»: Теннессі-Кентуккі, Алабама-Міссісіпі. Заселення
території сучасного штату Кентуккі європейцями розпочалося напередодні Аме-
риканської революції (1775–1783). Перші загони під командуванням Томаса
Уолкера та Деніела Буна перетнули гори Аппалачі відповідно в 1750 та 1775 рр.
У Кентуккі їх називають піонерами-фронтирсменами, оскільки ними засновані
перші поселення на цій території. Кентуккі був ареною постійних сутичок і війн
європейських фронтирсменів та індіанців. 1 червня 1792 року Кентуккі увій-
шов до складу США і став 15-м за порядком штатом. На територію сучасного
Теннессі першими просунулись іспанські конкістадори близько 1540 року. Англо-
американські поселення тут також з’явились у середині XVIII ст. У поселенців
Теннессі не вистачало сил для організації самостійної оборони від нападів індіа-
нців племені черокі, тому спроби заснувати тут незалежну державу не мали ус-
піху. Із 1790 року територія Теннессі перебувала під контролем федерального
уряду, а 1 червня 1796 року Теннессі став 16-м штатом США. Колонізація Тен-
нессі білими поселенцями завершилась у 1830-х роках депортацією індіанських
племен, що проживали тут, до Арканзасу і далі на захід континенту «шляхом
плачу». На території Алабами проживали представники «п’яти цивілізованих
племен» індіанців (черокі, чокто, чикасо, крик і семіноли). У XVII-XVIII ст. тери-
торія неодноразово переходила від індіанців до французів, іспанців, британців
і, нарешті, США. 14 грудня 1819 року Алабама стала 22 штатом США. Територія
Міссісіпі уперше досліджена іспанцем Єрнандо де Сото 1540 року. У 1721–
1722 рр. у форті Білоксі (Biloxi) розташовувалась адміністрація Французької ко-
лонії Луїзіана. Американським штатом територія Міссісіпі стала 10 грудня
1817 року. У першій половині ХІХ ст. Міссісіпі і Алабама були центрами вирощу-
вання бавовняних культур, Кентуккі – тютюну і коноплі. Алабаму вважали сер-
цем Діксі-штатів. У всіх штатах напередодні Громадянської війни (1861–1865)
використовувалася рабська праця193.
Міссісіпі, Алабама і Теннессі увійшли до складу Конфедерації у січні-червні
1861 року. Кентуккі був «нейтральним» штатом і кордоном між Північчю і Пів-
днем. Його населення поділилося навпіл: 40 тис. осіб вступили до Армії конфе-
193 Baird L. Kentucky. The Bluegrass State. Tennessee. The Volunteer State. Mississippi. The Magnolia State.
Alabama. The Heart of Dixie [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States. Every Ques-
tion Answered. – New York Metro Books, 2008. – P. 112–113, 124–125, 142–143, 148–149 ; Супоницкая И.
Север и Юг: два общества в одной Америке : лекционный материал по теме «Экономическое и поли-
тическое развитие ведущих мировых держав» / И. Супоницкая [д-р ист. наук, ведущего науч. сотр.
Института всеобщей истории РАН] // История. – 2003. – № 37 (709). [Электронный журнал издатель-
ского дома «Первое сентября»]. – Режим доступа : http://his.1september.ru/index.php?
year=2003&num=37. – Название с экрана.
192
РОЗДІЛ 2
дератів, 90 тис. – до Армії сіверян. Протилежні позиції займали губернатор шта-

ту Берайя Магоффін та Генеральна асамблея. Визначившись, законодавчі збори
штату присягли на вірність Союзу. Втім 13-у поправку про заборону рабства до
Конституції США Кентуккі ратифікував аж 18 березня 1976 року. Законодавчі
збори Теннессі здійснили ратифікацію 13-ї поправки 22 лютого 1865 року, що
дало штату можливість уникнути під час Реконструкції (1865–1877) призначен-
ня військового губернатора від федерального уряду. Більш того губернатор шта-
ту Ендрю Джонсон відразу після ратифікації став 16-м віце-президентом США,
а згодом й Президентом Сполучених Штатів. У Міссісіпі рабство формально іс-
нувало до 2013 року: штат ратифікував 13-ту поправку 16 березня 1995 року,
але не надіслав відповідні документи Архівісту США для публікації у Федераль-
ному регістрі. Документи про ратифікацію штат Міссісіпі представив 30 січня
2013 року194.
Після Громадянської війни жоден штат не уник падіння економіки та соці-
альної дезінтеграції. Історія цих чотирьох штатів демонструє більш послідовний
характер Алабами та Міссісіпі, що забезпечило їм лідерство й в архівній галузі,
та невизначеність Теннессі і Кентуккі, політична та соціально-економічна неста-
більність у яких відбилася й на свідомості інтелігенції та подальшому інтелекту-
альному і культурному розвитку регіону.
Конституцією Теннессі 1796 року обов’язки зберігання документів губерна-

тора було покладено на Секретаря штату. Згодом він був зобов’язаний відвідува-
ти сесії Генеральної асамблеї, записувати протоколи і рішення, формувати доку-
менти у справи і старанно зберігати195.
Перші кроки до створення Історичного товариства у Теннессі зробив суддя
Дж. Хейвуд. 1 липня 1820 року він зізвав організаційну зустріч, на якій було
утворене Антикварне товариство Теннессі. Хейвуд був персонально зацікавле-
ний у створенні історичного товариства, оскільки він писав у той час свою пра-
цю з історії Теннессі і постійно наражався на відсутність джерел або на необхід-
ність їх розшуку. Втім Антикварне товариство діяло лише до 22 серпня 1822 ро-
ку. 1823 року Хейвуд уже опублікував свою двотомну працю, очевидно, на завер-
шенні роботи зникла і його зацікавленість в існуванні Товариства. Другу спробу
заснувати історичне товариство в Теннессі здійснив історик Дж. Г. М. Ремзі, фун-
датор Історичного та антикварного товариства м. Ноксвілл (Knoxville) і автор
«Annals of Tennessee to the End of the 18th Century» («Джерела Теннессі до кінця
XVIII ст.»). Власна колекція Ремзі нараховувала більше 4 тис. книг, манускриптів і
194 Ratification of Constitutional Amendments [Electronic resource] // U. S. Constitution Online. – Mode of
access: http://www.usconstitution.net/constamrat.html#Am13. – Title from screen ; Mississippi fixes over-

sight, formally ratifies 13th Amendment on slavery [Electronic resource] // Fox News. Com. – Mode of access:
http://www.foxnews.com/politics/2013/02/18/mississippi-fixes-oversight-formally-ratifies-13th-
amendment-on-slavery/. – Title from screen.
195 Sioussat G. L. A preliminary report upon the Archives of Tennessee [Text] / George Leakin Sioussat //
Annual Report of the American Historical Association for the year 1906 in two volumes. Vol. II. – Washing-
ton : Government Printing Office, 1908. – P. 203.
193
документів із ранньої історії Теннессі, але частина її була знищена, коли солдати
у Громадянську війну (1861–1865) спалили будинок Ремзі у Ноксвіллі. Історичне
товариство Теннессі було засноване 1 травня 1849 року. Значні зусилля до його
започаткування доклали 1-й президент, професор Університету Нешвілла
Н. Кросс та Дж. Ікінс. Довгі роки Товариство de-facto було архівом і музеєм цього
штату. 1 лютого 1850 року Генеральна асамблея вирішила інкорпорувати Това-
риство до складу офіційних органів штату, але через 25 років відмовилася нада-
вати підтримку. Товариство знов спиралося лише на внески своїх членів: 3 дол.
при вступі й 1 дол. щороку. Відсутність коштів, приміщення, охорони не сприяли
розвиткові архівної справи у штаті. Проте Товариство не втрачало надії і концен-
трувалося на збиранні традицій, легенд, біографій видатних діячів, документів
періоду Території (1790–1796), з історії Громадянської війни (1861–1865), стати-
стики населення, кордонів і географії, політичних кампаній, воєнної історії тощо.
У 1870–1880 рр. Товариство спрямувало зусилля істориків округів на збирання
всілякої біографічної, історичної і статистичної інформації. 1880 року було укла-
дено перший список колекції книг і архівних документів. Значна заслуга у попов-
ненні зібрань Товариства належала видатному історику Дж. Г. М. Ремзі. Він очо-
лював Товариство протягом 1874–1884 рр. Після смерті Ремзі зібрані під його
керівництвом матеріали було опубліковано в «History of Tennessee» («Історії
Теннессі», 1887). Справу Ремзі продовжив Дж. М. Лі, якому вдалося перевести
сховища Товариства до будинку колишнього Інституту Уоткінса, де вони збері-
галися протягом 1886–1920 рр.196
1903 року Р. А. Хейллі обстежив архіви органів влади й офіційних установ
Теннессі і констатував, що вони зберігаються в незадовільних умовах, а Бібліоте-
ка штату не має друкованих видань жодного департаменту 197. Хейллі навіть вка-
зав на порушення чиновників у розповсюдженні вже виданих збірників протоко-
лів засідань і рішень Генеральної асамблеї, інших офіційних звітів і документів,
на друкування яких штат кожного року витрачав значні кошти198. Усю непригляд-
ну картину стану зберігання документів у Теннессі Хейллі оприлюднив на сторі-
нках «The American Historical Magazine». Діяльність Хейллі та його однодумців
підштовхнула губернатора Б. Мак-Мілліна вжити хоч якихось заходів до забезпе-
чення збереженості офіційних документів. Їх перемістили спочатку в сухі, проте
брудні підвали, а потім виділили маленьку кімнату, де звалили документи натру-
сом. Губернатор запросив члена Історичного товариства Теннессі Р. Т. Кворлса
196 Toplovich A. The Tennessee Historical Society at 150 : Tennessee History «Just and True» [Text] / Ann
Toplovich // Tennessee Historical Quarterly. – 1999, Fall. – Vol. 58. – P. 194–215.

197 Halley R. A. The preservation of Tennessee History [Text] / R. A. Halley // The American Historical Maga-
zine and Tennessee Historical Society Quarterly. – Nashville : Goodpasture Book Company, 1903. – Vol. VIII. –
P. 50.
198 Ibid. – Р. 52–53.
194
РОЗДІЛ 2
упорядкувати документи. Той навіть зробив коробки для вміщення в них доку-
ментів кожного департаменту, але це проблему не вирішувало. Загальну картину
зі станом зберігання документів Хейллі характеризував як «хаос»: департаменти
були завалені неупорядкованими старими документами. Тому він запропонував
створити Департамент архівів та історії і навіть разом зі своєю статтею у
«American Historical Magazine» опублікував закон про заснування Департаменту
архівів та історії в Алабамі (1901)199.
1904 року Історичне товариство Теннессі знов порушило питання про ство-
рення архівної установи, і 1907 року було прийнято рішення про виділення кош-
тів для заснування Департаменту історії та архівів Теннессі. 20 березня
1907 року Товариство повідомило Генеральну Асамблею про бажання передати
свою колекцію штату, але за умови виділення гідного приміщення. 1915 року
депутація округу Девідсон представила білль про створення департаменту, але
Перша світова війна призупинила архівний рух. Його активізація пов’язана з іме-
нами членів Історичного товариства судді Дж. ДеВітта та бібліотекаря
Дж. Т. Мура. У грудні 1918 року Товариство знов запропонувало свою колекцію
штату і зажадало призначення Архівіста й Історика та виділення приміщення.
Замість позитивної відповіді 1919 року Генеральна асамблея скасувала своє рі-
шення про створення департаменту і розпорядилася передати колекцію Бібліо-
теці штату, утвореній 1854 року (цей рік вважається датою утворення TSLA –
Tennessee State Library and Archives, Бібліотеки й Архіву штату Теннессі). Можли-
во, на це рішення вплинули погляди Мура, який був прихильником злиття в од-
ній структурі бібліотеки й архіву. Він же наполягав на будівництві багатофункці-
онального комплексу для розміщення Меморіалу ветеранам Першої світової вій-
ни, архіву та бібліотеки, а коли такий будинок було споруджено, Мур заявив, що
він не підходить для архіву і невдовзі доведеться будувати новий. У 1920-ті рр.
була створена Історична комісія штату Теннессі на чолі із бібліотекарем штату,
пізніше створили приватну корпорацію, яка опікувалася бібліотекою та архівом
штату. У березні 1927 року Товариство черговий раз порушило питання про за-
безпечення збереженості, доступності для використання в читальних залах, пуб-
лікації архівних документів. 29 квітня 1927 року Генеральна асамблея прийняла
умови Товариства і губернатор О. Пій підписав резолюцію, на підставі якої Біблі-
отека й архів штату (у комплексі) стали агенцією, підпорядкованою Секретареві
штату, але колекціями архівних документів спільно опікувався штат і приватне
Історичне товариство. Ця резолюція діє й на початку ХХІ ст. Після смерті Мура
(1929), бібліотекарем штату стала його дружина М. Д. Мур. Вона 20 років поспіль
199 Halley R. A. The preservation of Tennessee History [Text] / R. A. Halley // The American Historical Maga-
zine and Tennessee Historical Society Quarterly. – Nashville : Goodpasture Book Company, 1903. – Vol. VIII. –
Р. 56–63.
195
Будинок Бібліотеки й Архіву штату Теннессі –

меморіал ветеранам Другої світової війни, 1967 рік
із успіхом комплектувала бібліотеку і архів. Після закінчення Другої світової вій-

ни Генеральна асамблея виділила 2,5 млн дол. для спорудження будинку Архіву і
Бібліотеки штату. За станом на 1952 рік загальна вага архівних документів сяг-
нула 250 тонн і загрожувала безпеці старого будинку Капітолію, у якому на той
час розміщувався архів штату. Архів врятувало уведення до експлуатації
1952 року нового будинку, який став меморіалом ветеранам Другої світової вій-
ни200. 1970 року Архів і бібліотека штату Теннессі як окремий підрозділ були під-
порядковані Департаменту штату Теннессі201. Тож незважаючи на непослідов-
ність дій як товариства, так і адміністрації штату, вони знайшли згоду у спільній
опіці над архівом.
Історичне товариство в штаті Кентуккі засноване 1836 року, інкорпороване
Генеральною асамблеєю штату 1838 року. Засновником Історичного товариства
був суддя Дж. Роуен, зусиллями якого до 1842 року було зібрано колекцію листів
перших поселенців Кентуккі, 820 найменувань книг, 5 тис. памфлетів, 68 підши-
вок газет тощо. Після того, як Роуен відійшов від справ у Товаристві, його діяль-
200 Toplovich A. The Tennessee Historical Society at 150: Tennessee History «Just and True» [Text] / Ann
Toplovich // Tennessee Historical Quarterly. – 1999, Fall. – Vol. 58. – P. 194–215.

201 Tennessee State Library and Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.tennessee.gov/
tsla/. – Title from screen.
196
РОЗДІЛ 2
ність призупинилась і була відновлена лише 1878 ро-

ку202. Члени Товариства опікувались архівами самотуж-
ки до тих часів, поки урядовці штату самі не зацікави-
лись архівними документами. Ще на 1960-ті рр. Кентук-
кі не мав ні архівної установи, ні архівного будинку. До-
кументи були розосереджені в Товаристві, університеті
та 75 департаментах і агентствах штату. Були навіть та-
кі прикрі випадки, коли документи доводилося рятува-
ти від необачних наказів керівників штату. Так, 1936 ро-
ку був виданий «Reorganization Act of Kentucky State
Government» («Закон про реорганізацію уряду Кентук-
кі»). Усі урядові установи, крім Офісу Секретаря штату, ТОМАС ДІОНІСІУС КЛАРК,
отримали вказівку знищити свої документи. Документи очільник руху
вже були завантажені для відправки у піч для спалення за створення архіву
у штаті Кентуккі
сміття. Т. Д. Кларк та його колега Дж. У. Мартін ледве
встигли врятувати їх. Вони звернулися безпосередньо до губернатора А. Б. Ченд-
лера за дозволом забрати документи до університету. 1954 року ліквідували Біб-
ліотеку штату з причин, які «не піддавалися поясненню»; книги були розосере-
джені, і постало питання про те, де будуть зберігатися колекції документів. В
аналогічні ситуації потрапляли Апеляційний суд штату та інші установи. Нареш-
ті, наприкінці 1950-х рр. цілим рядом громадських товариств та університетом
було порушено питання про створення архіву штату. Рух за створення архіву
очолив Т. Д. Кларк. Генеральна асамблея 1958 року затвердила акт про заснуван-
ня програми архіву та управління документацією та Архіву штату і Служби доку-
ментації (State Archives and Records Service), а з 1960 року почали фінансувати їх
із бюджету штату203. На пошану Т. Д. Кларка будинок, у якому розташоване Істо-
ричне товариство (музеї і бібліотека) Кентуккі у Франкфорті, носить його ім’я –
«Thomas D. Clark Center for Kentucky History» («Центр історії Кентуккі імені Тома-
са Кларка»). На наш час Архів є структурною частиною Департаменту бібліотек і
архівів штату Кентуккі. До Департаменту окремими структурними частинами
входять Бібліотека, Архів, підрозділ управління документацією, різні комісії і
служби204. Департамент у свою чергу є структурним підрозділом Кабінету освіти
і розвитку трудових ресурсів Кентуккі205.
202 Mason P. P. Trans-Mountain States : Alabama, Illinois, Indiana, Kentucky, Michigan, Mississippi, Ohio, and
Tennessee [Text] / Philip P. Mason // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins
of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana Society,
Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 127, 135.
203 Hinds C. F. Kentucky – The Archives and Records Service [Text] / Charles F. Hinds // American Archivist. –
1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 339–343.

204 Kentucky Department for Libraries and Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
kdla.ky.gov/Pages/default.aspx. – Title from screen.

205 Kentucky Education and Workforce Development Cabinet. Organization Chart [Electronic resource]. –
Mode of access: http://educationcabinet.ky.gov/aboutus/orgchart.htm. – Title from screen.
197
В Алабамі історичне товариство організував президент Університету Алаба-

ми в Таскалусі, один із фундаторів південноамериканської баптистської церкви,
священик Б. Менлі206, але ідею щодо його створення запропонував А. Дж. Пікетт,
автор першої праці з історії Алабами «History of Alabama, and Incidentally of
Georgia and Mississippi, from the Earliest Period» («Історія Алабами і пов’язаних із
нею Джорджії та Міссісіпі, з раннього періоду») 207. 8 липня 1850 року на заклик
Менлі зібралися 46 осіб – священики, плантатори, викладачі Університету. Вони
без змін ухвалили запропонований Менлі Статут майбутнього товариства. Пре-
зидентом Товариства був обраний А. Бові, а Менлі став віце-президентом.
1855 року Менлі пішов з посади президента Університету і поїхав із Таскалуса,
але члени Товариства продовжували свою роботу й зібрали, хоч і невелику, але
цінну колекцію газет і книг. Вони влаштувались у юридичному офісі Секретаря
штату, де займали декілька достатньо
комфортабельних кімнат. У 1862 році
солдати Армії конфедератів спалили
більшу частину колекції, гріючись взи-
мку від холоду. Багато років по тому
професор філософії Дж. Х. Фостер зіб-
рав книги і газети, що «вижили» у по-
жежі війни, і передав їх до бібліотеки
Університету208. 1878 року Дж. Сноу
запропонував публікувати «Alabama
Historical Reporter» (Історичний репор- ТОМАС МАК-АДОРІ ОУЕН,
тер Алабами), але його видання призу- автор першого у США закону про утворення
пинилося ще до 1885 р. Нове дихання Департаменту архівів та історії
перший директор Департаменту архівів
Товариства отримало з переїздом до та історії штату Алабама (1901–1920)
Алабами Т. М. Оуена.
Т. М. Оуен був уродженцем м. Бессемер (Алабама). 1887 року він закінчив Уні-
верситет Алабами і став юристом у рідному місті. Наступного року його обрали
мировим суддею, а ще через два роки він очолив виконавчий комітет Демокра-
тичної партії в окрузі Джефферсон. Невдовзі Оуен одружився з дочкою конгрес-
мена Дж. Х. Бенкхеда Марі Бенкхед Оуен. Ще студентом юридичного факультету
Оуен почав цікавитися історією Алабами. Він збирався написати історію штату,
але зіткнувся із відсутністю необхідних для цього історичних джерел. Тож Оуен
почав збирати власну колекцію книг, газет, приватних документів, на колекцію
206 Owen Т. McAdory. Dr. Basil Manly, the Founder of the Alabama Historical Society [Text] / Thomas McAdory
Owen. – Montgomery : Alabama Historical Society, 1904. – P. 128.

207 Garrett M. B. The Preservation of Alabama History [Text] / Mitchell В. Garrett // The North Carolina His-
torical Review. – 1928, January. – Vol. V. – № 1. – Р. 3–4.

208 Guide to the Joshua Hill Foster papers MSS.0535 [Text] // University Libraries Division of Special Collec-
tions, The University of Alabama. – Tuscaloosa, Alabama. –2009, November. – 17 р.
198
РОЗДІЛ 2
він витрачав увесь свій час і кошти. Чи фінансові труднощі, чи бажання дістатися
історичних джерел підштовхнули Оуена просити тестя допомогти йому отрима-
ти якусь посаду в державному органі у Вашингтоні, куди родина переїхала з по-
чатку вересня 1894 року. Тесть влаштував його керівником відділу розслідуван-
ня крадіжок у Поштовому управлінні. Кожну вільну хвилину Оуен витрачав на
роботу в бібліотеках. Результатом його копіткої праці стали дві публікації: «A
bibliography of Alabama» («Бібліографія Алабами», 1897), «A bibliography of Mis-
sissippi» («Бібліографія Міссісіпі», 1899). Вони зробили Оуена відомим у США іс-
ториком. У Вашингтоні Оуен увійшов до академічних кіл, подружився із директо-
ром Бібліотеки Конгресу Е. Р. Споффордом та засновниками Південної історич-
ної асоціації К. Мерівезером і С. Б. Уїксом. Він повернувся до Алабами, щоб займа-
тися юридичною практикою, але насправді мав на меті започаткувати архівну
програму, яка б фінансувалася з
бюджету штату209.
Зацікавленість Оуена історією
привела його до Історичного това-
риства Алабами 1898 року. Товари-
ство переживало не кращі часи, і
Оуен, знайшовши однодумців, по-
чав кампанію за відродження дія-
льності Товариства. Він підготував
декілька законопроектів, один із
яких – спорудження пам’ятника
Внутрішній вигляд Департаменту архівів солдатам Конфедерації прямо пе-
та історії штату Алабама, 1912 рік ред Капітолієм штату. На хвилі пат-
ріотичних настроїв швидко прой-
шов й другий законопроект про створення Історичної комісії Алабами (6 січня
1899 р.). Губернатор призначив Оуена головою Комісії, завданням якої було дос-
лідження стану збереженості архівів Алабами. Він почав листуватися з історич-
ними товариствами країни, щоб довідатися, як працюють аналогічні комісії і
врешті-решт підготував губернатору звіт на 447 сторінок, у якому рекомендував
створити Департамент архівів та історії штату. Згодом Оуен підготував законоп-
роект про створення Департаменту, який одноголосно був прийнятий в обох па-
латах законодавчих зборів і підписаний 27 лютого 1901 року губернатором
У. Дж. Семфордом (фотокопія Акту про заснування Департаменту архівів та істо-
рії штату Алабама і неофіційний авторський переклад тексту закону вміщено в
Додатку наприкінці монографії). Департамент був створений як незалежна уря-
209 Patrick T. L. The Archival Unconscious: Thomas Owen and the Founding of the Alabama Department of
Archives and History [Text] / Tomlin L. Patrick // A Master’s Paper for the M. S. in L. S degree. – 2008, April. –
Advisor : Dr. Cal Lee. – Р. 27–29.
199
дова агенція штату, фінансування якої передбачалось із бюджету штату. Функції

Департаменту розповсюджувалися на усі офіційні документи урядових установ
штату. Опікунська рада Департаменту складалась із представників від округів
штату, по одному від кожного210.
Таким чином, у Сполучених Штатах з’явилася перша
архівна установа, яка не лише зберігала документи, а
була урядовим органом. Згодом Департамент архівів та
історії та закон про його утворення став зразком для
заснування аналогічних інституцій в інших штатах (у
т. ч. у штаті Міссісіпі). Т. Оуен став першим директором
Департаменту і керував ним протягом 20 років. Під його
керівництвом агенція не тільки збирала і зберігала істо-
ричні документи штату, а й сприяла розвиткові історич-
ної освіти, проведенню досліджень за архівними доку-
ментами, забезпечувала уряд штату правовою інформа-
цією, опікувалась об’єктами культурної спадщини і біб- МАРІ БЕНКХЕД ОУЕН,
ліотекою. Справу Т. Оуена після його смерті продовжила директор Департаменту
дружина М. Оуен. Вона була соратником свого чоловіка і архівів та історії штату
Алабама (1920–1955)
лідеркою жіночого руху в Алабамі. У період її роботи
Будинок Департаменту архівів та історії штату Алабама в м. Монтгомері, 2009 рік
210 Monroe N. Alden. Thomas M. Owen. Alabama Department of Archives and History / Encyclopedia of Ala-
bama. – Published June 25, 2007 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.
encyclopediaofalabama.org/face/Article.jsp?id=h–1189. – Title from screen.
200
РОЗДІЛ 2
значно збільшено архівні колекції, збудовано новий будинок для архіву (1940) –
найбільший на той час архівний комплекс у США. Із часом функції Департаменту
архівів та історії були розмежовані між різними інституціями: службою публіч-
ної бібліотеки та історичною комісією штату, а на Департамент покладене
управління документацією як в установах штату, так і місцевих адміністраціях,
зберігання і забезпечення використання документів, реалізація освітніх програм
і опіка над об’єктами культурної спадщини211.
Засноване 1858 року геологом, плантатором та президентом першого Сільсь-
когосподарського товариства штату Б. Л. К. Уейлесом Історичне товариство Міс-
сісіпі діяло недовгий час. Проблеми виникли відразу, оскільки баптистські свя-
щеники прагнули організувати Товариство лише за їх участю, навіть першим
президентом був обраний священик У. К. Крейн. Коли 12 листопада 1859 року
Уейлс прибув на збори членів Товариства, де збирався оприлюднити підготовле-
ний ним адрес, виявилося, що Крейн вже провів засідання минулого дня. Стало
відомо також, що більшість членів Товариства не сплатила членські внески. При-
гнічений Уейлс жодного кроку не зробив, щоб пожвавити діяльність Товариства,
але продовжував збирати документи як приватний колекціонер 212. Діяльність
Товариства була поновлена Фр. Л. Райлі, учнем Г. Б. Адамса з Університету Джона
Хопкінса. Адамс був лідером у використанні німецької методики викладання іс-
торії, його студенти писали дисертації, використовуючи оригінальні історичні
документи штатів, уродженцями яких вони були. Однак Райлі не міг написати
свою роботу на підставі джерел штату Міссісіпі через відсутність доступу до до-
кументів його політичних інституцій. Повернувшись до Міссісіпі, він очолив Бап-
тистський коледж для молодих жінок у Клінтоні, а потім став професором історії
в університеті Міссісіпі. Відчувши з власного досвіду наслідки відсутності спеціа-
лізованої архівної установи, Райлі розпочав її створення з відновлення Історич-
ного товариства Міссісіпі, видання серії «Publications of the Mississippi Historical
Society» («Публікації історичного товариства Міссісіпі»), шкільного підручника з
історії Міссісіпі «School History of Mississippi for Use in Public and Private
Schools» («Історія Міссісіпі для використання в публічних і приватних школах»)213.
1897 року Райлі став секретарем Історичного товариства; через два роки за його
ініціативою створена Комісія Товариства для з’ясування стану архівів у штаті,
211 History of the Alabama Department of Archives and History [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.archives.alabama.gov/intro/adah.html. – Title from screen ; Lapczynski Hébert Rebecca. Marie

Bankhead Owen : еncyclopedia of Alabama [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.encyclopediaofalabama.org/face/Article.jsp?id=h–1188. – Title from screen.
212 Guice John D. W. Feature Story. B. L. C. Wailes, the Natchez District, and the Mississippi Historical Soci-
ety // Mississippi History Now. An online publication of the Mississippi Historical Society [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://mshistorynow.mdah.state.ms.us/articles/357/b-l-c-wailes-the-natchez-
district-and-the-mississippi-historical-society. – Title from screen.
213 Rasmussen H. C. Riley, Franklin Lafayette, Jr. [Electronic resource] // American national Biography Online. –
Mode of access: http://www.anb.org/articles/14/14-01173.html. – Title from screen.
201
яку Райлі й очолив. 1902 року в «Публікаціях історичного товариства» Райлі на-
друкував архівний закон штату Алабама про створення Департаменту архівів та
історії, автором якого був директор Департаменту архівів Алабами Т. М. Оуен, та
звіт Комісії Історичного товариства на 394 сторінки про стан зберігання архів-
них документів у штаті Міссісіпі. Комісія рекомендувала законодавчим зборам
штату створити Департамент архівів та історії на кшталт алабамського і поєдна-
ти у його складі архів, музей, художню галерею і бібліотеку. Департамент створе-
но відповідно до закону штату, ухваленого 26 лютого 1902 р., але Райлі не мав на
меті очолити його. Він продовжував свою роботу як член опікунської комісії ар-
хіву до 1914 року, коли відбув до Вашингтону, щоб обійняти посаду професора
історії в одному з університетів214.
Першим директором Департаменту архівів та історії було призначено уро-
дженця Міссісіпі, юриста Данбера Роуленда215. Він очолював Департамент до
1936 року, проте активним періодом його діяльності вважаються 1902–1914 рр.
У ці роки він працював практично сам, бо мав право найняти лише друкарку і
стенографістку. Йому допомагали двоє жінок-волонтерів, а також його дружина
Ірон. Офіційні документи штату на початку роботи Роуленда не були в його ком-
петенції. Проте він проінспектував старий будинок Капітолію і віднайшов
50 ящиків із документами колоніального періоду, часів території, журнали зако-
нодавчих зборів штату, перші конституції, папери губернаторів, які він система-
тизував і уклав на них описи. Роуленд категорично відмовився від бібліотечних
методів систематизації і розвивав архівні методи, описані ним у щорічному звіті
«Classification of State Archi-
ves» («Класифікація архівів
штату») за 1913 рік. Увесь
комплекс документів архіву
Роуленд розділив на три ча-
сових періоди: колоніальний,
територіальний і штату. До-
кументи періоду території
були систематизовані у п’ять
серій: виконавчі, законодав- ДАНБЕР РОУЛЕНД,
директор Департаменту архівів та історії штату Міссісіпі
чі, юридичні, аудиторських (1902–1936), делегат 1-го Міжнародного конгресу архіві-
перевірок і фінансові. Доку- стів і бібліотекарів у Брюсселі (1910), читає адрес
«From Colony to Constitution» («Від колонії до Конституції»)
менти урядових установ шта- у Вашингтоні, штат Міссісіпі, 14 травня 1935 року
ту систематизовані у серії за на святкуванні річниці 1-ї Конституції (1817) штату
214 McCain W. D. History and Program of the Mississippi State Department of Archives and History [Text] /
William D. McCain // American Archivist. – 1950, January. – Vol. 13. – № 1. – P. 27–34.

Mississippi (1902–1936) [Text] / Patricia Galloway // American Archivist. – 2006, Spring/Summer. – Vol. 69. –
№ 1. – P. 79–116.
202
РОЗДІЛ 2
установами, всередині серії – за хронологією їх створення в установі. Така система-

тизація відображала той факт, що Роуленд був добре обізнаний із «принципом по-
ходження», згідно з яким систематизувалися документи в європейських архівах.
Архівна стратегія Роуленда була спрямована на виявлення і копіювання до-
кументів із історії Міссісіпі та заповнення копіями прогалин у неповних серіях. Із
метою копіювання списків особового складу Армії конфедератів він працював у
Вашингтоні (1903), а заради пошуку, обліку і копіювання документів колоніаль-
ного періоду – в архівах Великобританії і Франції (1905). Разом із переліками ви-
явлених у європейських архівах документів, Роуленд опублікував 1907 року ко-
роткі історії європейських архівів у праці «Concentration and Classification» («Кон-
центрація і класифікація») і довів, що ті неуважно ставилися до зберігання доку-
ментів з історії Міссісіпі. Його біограф П. Галловей зазначала, що контакти з Рай-
лі та Комісією публічних архівів Американської історичної асоціації, уповноваже-
ним представником якої був Роуленд у 1906–1913 рр., спонукали його до висвіт-
лення історії європейської архівної практики та викриття бюрократичних аспек-
тів зберігання архівних документів у Європі в час, коли на теренах США зачатки
архівної професії тільки з’являлися. 1910 року Роуленд був одним із чотирьох
членів делегації Сполучених Штатів, що брала участь у Міжнародному конгресі
архівістів і бібліотекарів у Брюсселі (1910). На Конгресі він, враховуючи свій не-
гативний досвід зіткнення із розосередженням департаментських документів по
різних депозитаріях США, обстоював ідею концентрації урядових архівів в одній
архівній установі. Роуленд вважав, що запровадження політики концентрації
архівних документів було справою часу. Під час цього турне до Європи він відві-
дав архіви Бельгії, Голландії та Німеччини. Щодо німецьких архівів Роуленд за-
уважив: хоча Німеччина сформувалася як імперія і мала добре організований ар-
хів, це не був «національний архів», натомість він був прихильником і безпосере-
днім учасником руху за створення «національного архіву» у Сполучених Штатах.
Його ідеї щодо організації «національного архіву» були взяті до уваги фундато-
ром Національного архіву США Дж. Фр. Джеймсоном, проте, коли 1934 року Наці-
ональний архів нарешті був створений, Роуленд уже був на сімдесятому році
життя, тому його кандидатура на посаду 1-го Архівіста США програла молодому
Р. Д. В. Коннору. Стосовно методів систематизації архівних документів, які диску-
тувалися того часу в архівній спільноті Сполучених Штатів, Роуленд у цілому до-
держувався нових ідей, що прийшли з Європи – «принципу походження», актив-
ним пропагандистом якого був У. Г. Ліланд. Роуленд погоджувався з архівними
ідеалами потрібності цього принципу, але заперечував те, що інтереси історика і
його дослідження розглядалися при цьому як вторинні. Після Брюсельського
конгресу він уважно вивчив підручник Мюллера, Фейта і Фруїна, які висміяли
предметну систематизацію архівних документів, що взята від бібліотек. Проте
повністю йти за європейцями він не міг через свій власний досвід: дуже мало
203
оригінального порядку залишилось у документах у тих 50 ящиках зі старого бу-

динку Капітолію. Під час їх систематизації із дотриманням порядку, за яким ці
документи створювалися в установах, Роуленд, як не намагався, та після довгих
років незадовільного зберігання все ж не зміг забезпечити повне дотримання
«принципу походження». Тож Роуленд вважав, що слід доповнювати серії, прид-
баваючи документи у приватних власників, копіюючи їх у інших архівах тощо.
Головним, на його думку, було забезпечення інформаційної цілісності серії, хоча
при цьому доводилося поступатися оригінальністю документів і їх походжен-
ням, однак інтереси історика забезпечувалися більш повно. Загалом, відзначала
П. Галловей, при відсутності достатнього фінансування і помічників, Д. Роуленд
зібрав значні колекції документальних матеріалів з історії Міссісіпі. Їх перелік та
систематизація свідчать про очевидні пріоритети, які він надавав певним істори-
чним періодам, подіям, установам і діячам, але це не дає підстави недооцінювати
його здобуток та сміливість поглядів. Цікаво, що після Конгресу Роуленд визнав
можливість застосування карток бібліотечного стилю в індексній системі для
переплетених архівних документів. Натомість він, як і раніше, категорично запе-
речував застосування бібліотечних методів в укладанні описів, покажчиків та
інших архівних довідників216.
1912 року Роуленд оприлюднив свій звіт «The Adaptation of Archives to Public
Use» («Адаптація архівів для публічного використання») на 4-й Конференції аме-
риканських архівістів (1912). Період від 1914 р. до 1935 р. Роуленд повністю при-
святив публікаціям архівних документів. 1914 року він видав Путівник за доку-
ментами архіву Міссісіпі, який на думку Е. М. Познера, був найкращим у країні до
70-х рр. ХХ ст., а П. Галловей зазначала, що Путівник назавжди лишиться корис-
ним як опис матеріалів, зібраних і систематизованих Роулендом. У ці роки вче-
ний опублікував документи, зібрані ним в архівах Великобританії і Франції, збір-
ники документів колоніального періоду, папери губернаторів часів території,
твори лідера Конфедерації Дж. Ф. Девіса (у десяти томах) тощо. Роуленд також
звернувся до наративної історії: 1925 року він видав «History of Mississippi: The
Heart of the South» («Історія Міссісіпі: серце Півдня») із біографіями видатних дія-
чів, політиків і бізнесменів. Іншою сферою інтересів Роуленда було збирання ма-
теріалів з історії Міссісіпі часів Першої світової війни, життя індіанських племен
Півдня.
Безперечна заслуга Д. Роуленда, відзначена його біографами, полягає в тому,
що він зібрав і зберіг «старі» документи Міссісіпі, хоча його діяльність піддавала-
ся критиці за неувагу до поточної документації офіційних органів, які залишали-
ся ним під опікою посадових осіб цих установ217.
Mississippi (1902–1936) [Text] / Patricia Galloway // American Archivist. – 2006, Spring/Summer. –

Vol. 69. – № 1. – P. 79–116.
217 Ibid.
204
РОЗДІЛ 2
Сучасний Департамент архівів та історії Міссісіпі включає шість служб: адмі-

ністрації, архіву і документації, бібліотеки, історичного зберігання, історичного
майна та музеїв218.
Таким чином, Південно-Східний регіон демонструє абсолютно протилежні
підходи до забезпечення збереженості архівних документів. Аламаба і Міссісіпі
стали не лише архівними лідерами регіону, а й вплинули на розвиток архівної
галузі США в цілому. Саме в Алабамі була утворена перша в Сполучених Штатах
незалежна архівна установа – Департамент архівів та історії (1901). Південний
характер алабамців і міссісіпців був більш послідовним: вони були патріотами
Півдня і прагнули зберегти його історію. Їх крайнє прагнення до незалежності,
яке у політиці вилилось у появі сепаратистських тенденцій до виходу зі складу
США, в архівній галузі проявилось у прагненні заснувати незалежні архівні аген-
ції. Історичні товариства в Алабамі (1850) і Міссісіпі (1858) засновані пізніше, ніж
у Теннессі (1820) і Кентуккі (1836), але результати діяльності цих товариств ус-
пішніші. Дякуючи Томасу Оуену, в Алабамі Історичне товариство активізувало
свою діяльність 1898 року. Т. Оуен був не просто істориком і архівістом, він був
політиком від архівів. Оуен зміг використати політичний момент і патріотичні
настрої, що панували серед депутатів законодавчих зборів штату, і домігся при-
йняття Акту про заснування Департаменту архівів та історії. Ухвалений за його
пропозицією закон був першим у Сполучених Штатах законодавчим актом про
створення архівної установи як незалежного органу виконавчої гілки влади шта-
ту. Текст цього закону був передрукований у численних виданнях, а сам факт
заснування архівного департаменту став поштовхом до утворення аналогічних
архівних інституцій у структурі органів влади штатів на Півдні США: у Міссісіпі,
Джорджії, Південній і Північній Кароліні.
Досвід Т. Оуена був із успіхом застосований Фр. Л. Райлі у Міссісіпі, де вже у
лютому 1902 року засновано Департамент архівів та історії. Його першим дирек-
тором став видатний американський архівіст Д. Роуленд. 34 роки Роуленд очо-
лював архів Міссісіпі. Він був одним із чотирьох членів делегації від США на 1-му
Міжнародному конгресі архівістів і бібліотекарів у Брюсселі (1910). Ознайомив-
шись із методами роботи європейських архівістів та європейськими архівними
принципами Роуленд дійшов висновку про їх непридатність для організації архі-
вів у США, невідповідність духу і характеру американської нації. Для американ-
ців важливе забезпечення інформаційної цілісності архівної серії. Заради цього
вони поступаються оригінальністю документів (доказами цього є також закон
1943 року про юридичну силу мікрофотокопії документу, оригінал якого знище-
ний; діяльність архівістів та істориків Луїзіани і Техасу по відновленню докумен-
тальних комплексів колоніального періоду та інші приклади – у цій роботі Роу-
218 Mississippi Department of Archives and History [Electronic resource]. – Mode of access: http://
mdah.state.ms.us/admin/about.html. – Title from screen.
205
ленд також брав участь). Хоча до Роуленда багато істориків і архівістів виявляли
і копіювали документи у вітчизняних і закордонних архівах, Роуленд першим
запропонував доповнювати серії копіями.
Нерішучість, притаманна характеру кентукійців і теннессійців, спричинила
не тільки невирішеність питання про те, куди і з ким йти у Громадянську війну –
з Півднем чи Північчю, а й зволікання з утворенням архівних установ. Органи
влади фактично продемонстрували повну незацікавленість у збереженості архі-
вів. Більше того, Кентуккі не лише не утворив архівної установи до 1960 року,
його органи влади ухвалювали рішення, однозначно спрямовані на знищення
документальної історичної спадщини. Багатостраждальні історичні товариства
Кентуккі і Теннессі значний час опікувалися зберіганням архівних документів
самотужки. У Теннессі Історичне товариство дійшло згоди з органами влади
штату 1927 року, коли була утворена комплексна установа Бібліотека й архів
штату. У Кентуккі для запобігання знищенню архівних документів університет
взяв на себе їх зберігання (1936), а згодом голова Департаменту історії універси-
тету Т. Д. Кларк ініціював утворення Департаменту бібліотеки та архіву Кентук-
кі, підпорядкованого органу управління освітою (1960).
Загальною для всього регіону є безумовно позитивна роль історичних това-
риств у забезпеченні збереженості архівів, навіть попри те, що товариства засно-
вувались і розпадалися, проводили непослідовну політику через свої внутрішні
чвари, не могли довести свою правоту органам влади. Незважаючи на усі переш-
коди, історичні товариства Південно-Східного регіону досягли своєї головної
мети – утворення офіційних архівних установ штатів.
2.5 ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНОЇ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ

СПАДЩИНИ КОЛОНІАЛЬНОГО ПЕРІОДУ
В ЛУЇЗІАНІ Й ТЕХАСІ. ЦІННІСТЬ АРХІВІВ
АРКАНЗАСУ ТА ОКЛАХОМИ
(Південно-Західний центральний регіон США:
Луїзіана, Техас, Арканзас, Оклахома)
Кожен штат Південно-Західного центрального регіону США йшов своїм
шляхом до держави США. Розбіжність у часі вступу до Союзу між Луїзіаною та
Оклахомою складає майже 100 років. Луїзіана ввійшла до Союзу 1812 року, Ар-
канзас – 1836 року, Техас – 1845 року, Оклахома – 1907 року. Штати відрізня-
ються за часом заселення та освоєння території та етнічним складом поселен-
ців219.
219 Baird L. Arkansas. The Natural State. Louisiana. The Pelican State. Oklahoma. Sooner State. Texas. The
Lone Star State [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States. Every Question Answered. –
New York : Metro Books, 2008. – P. 162–163, 168–171, 176–177, 182–185.
206
РОЗДІЛ 2
Луїзіана була відкрита під час експедиції іспанця Ернандо де Сото у

1541 році. 1682 року Рене Роберт Кавалье де ла Саль оголосив цей регіон фран-
цузькою колонією. Як губернатор нової колонії, призначений французьким ко-
ролем, ла Саль заснував перші поселення на її території. Французька колонія
Луїзіана, яка на сучасній мапі США представлена 15 штатами, включала тери-
торію від Землі Руперта на півночі до Мексиканської затоки на півдні. Терито-
рія штату Луїзіана не збігається з територією, що належала колонії Луїзіана у
XVII–XVIII ст. у кордонах сучасного штату. Території сучасних штатів Оклахома
та Арканзас входили до колонії Луїзіана повністю. Французька колонія Луїзіана
була свого роду буфером між англійськими володіннями на сході та іспанськими
на південному заході. Франція управляла обширними територіями колонії у
1682–1762 рр. та 1800–1803 рр., але заселити та освоїти їх не змогла через скла-
дні кліматичні та географічні умови. Однак 1718 року французи заснували міс-
то Новий Орлеан. Іспанія управляла колонією Луїзіана з 1764 р. до 1800
(фактично до 1803 р.). Луїзіана була підпорядкована іспанському генерал-
капітанству Куба, губернатор якого знаходився у Гавані. Разом із Луїзіаною до
цієї адміністративної одиниці входила й Флорида. 1793 року Папа Пій VI засну-
вав римсько-католицьку єпархію Луїзіани та обох Флорид. Французи та іспанці
вважали колонію Луїзіана збитковою. 1 жовтня 1800 року Франція та Іспанія
підписали у Сан-Ільдефонсо угоду, за якою 30 листопада 1803 року Іспанія по-
вернула Луїзіану Франції. Наполеон мав амбіційні плани заснування імперії у
Новому Світі, але через політичні невдачі і нестачу коштів для ведення війни,
вирішив продати величезну територію колонії Луїзіана Сполученим Штатам.
Угода про купівлю Луїзіани була підписана 30 квітня 1803 року у Парижі, Сенат
США ратифікував угоду 19 жовтня 1803 року, Франція передала Луїзіану США
20 грудня 1803 року220. Однак освоїти таку територію відразу США також не
були спроможні. Уся територія, за концепцією Дж. Фр. Тернера, представляла
собою «фронтир-зону».
Біля Нового Орлеану 8 січня 1815 року відбулася морська битва між англій-
ським і американським флотами, після якої Великобританія остаточно змирила-
ся з втратою північноамериканських колоній, індіанці були зігнані на Індіансь-
ку територію, що з часом зменшилася до розмірів сучасного штату Оклахома, а
уряд США розпочав широку політику експансії.
На території штату Луїзіана сформувався своєрідний склад населення: фра-
нцузи, іспанці, африканці, креоли та каджуни. Із входженням до США у штаті
Луїзіана почали селитись англійці та німці, а в другій половині ХІХ ст. – китайці
та інші переселенці азійського походження. У Луїзіані, як і в інших південних
штатах, до Громадянської війни (1861–1865) розвивалося плантаційне господар-
ство, вирощували цукрову тростину, на плантаціях використовувалася рабська
праця.
220 Jumonville F. M. Chronology of Louisiana History [Text] / Florence M. Jumonville // Louisiana History. An
Annotated Bibliography. Compiled by Florence M. Jumonville. – Westport : Greenwood Press, 2002. – P. XV–
XXVI ; Bartlett I. S. The Louisiana Purchase [Text] / I. S. Bartlett. History of Wyoming. – Vol. I. – Chicago : The
S. J. Clarke Publishing Company, 1918. – P. 84–92.
207
Території Арканзасу була менш заселеною європейцями у колоніальний пері-

од. В основному тут зупинялися торгівці хутром, для яких пост Арканзас служив
місцем відпочинку та обміну товарами. На 1803 рік в Арканзасі налічувалося
менше ніж 500 неіндіанських жителів. 4 липня 1819 року створено Територію
Арканзас, яка проіснувала до утворення штату і включала частину сучасного
штату Міссурі. Арканзас увійшов до складу США як рабовласницький штат221.
На території Техасу до іспанської колонізації мешкали індіанські племена.
Іспанець Алонсо Альварес де Пінеда першим наніс на мапу берегову лінію Теха-
су. До кінця ХVIII ст. територія Техасу і сучасної Мексики входила до складу ко-
лонії Нова Іспанія. 1821 року Нова Іспанія стала незалежною від Іспанії держа-
вою – Мексиканською імперією, а Техас – її частиною. Із початку ХІХ ст. до Те-
хасу просунулися англо-американські переселенці зі сходу США. Першими у
1825 році переїхали 300 родин із Міссурі, проводирем яких був Стівен Фуллер
Остін, якого називають «батьком Техасу». Остін приводив все більше і більше
переселенців, і з часом англо-американського населення у Техасі стало стільки,
що воно порушило питання про відділення від Мексики і повстало проти мекси-
канського режиму. Упродовж 1836–1846 рр. як окрема держава існувала Респу-
бліка Техас, першими президентами якої були Девід Гавернер Бернет та Семю-
ель Х’юстон. До Республіки Техас входили частини Оклахоми, Канзасу, Колора-
до, Вайомінгу та Нью-Мексико. Республіка мала свою Конституцію, парламент,
уряд, встановила дипломатичні відносини із європейськими країнами. Однак
постійні сутички із індіанськими племенами і загроза вторгнення мексиканської
армії призвели до анексії Республіки Техас до США. У Техасі розвивалося план-
таційне господарство, вирощували бавовняні культури, до Громадянської війни
(1861–1865) використовувалася рабська праця. Індіанці остаточно виселилися з
Техасу в 1870-х рр., а європейська колонізація тривала до кінця Другої світової
війни222.
У Громадянську війну Луїзіана, Техас і Арканзас увійшли до складу Конфе-
дерації. На боці Конфедерації воювала й більша частина індіанців Оклахоми. У
період Реконструкції (1865–1877) на території Луїзіани, Техасу й Арканзасу фе-
деральним урядом була уведена військова адміністрація. Індіанці вимушені бу-
ли підписати невигідні для них угоди і залишити Оклахому. В останнє десяти-
ліття ХІХ ст. землі Оклахоми були розподілені між білими поселенцями у ході
Земельних перегонів223.
Проблеми архівів Південно-Західного регіону стали результатом історичного
розвитку цих територій у колоніальний період і в основному пов’язані з їх роз-
поділом між різними метрополіями. До подолання цих проблем долучилися різні
інституції та особи, результатом діяльності яких стало відновлення документаль-
221 Baird L. Arkansas. The Natural State [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States.
Every Question Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 162–163.

222 Аннексия Техаса // История США : в 4 т. Т. 1 / Н. Н. Болховитинов (редактор), М. С. Альперович,
Р. Ф. Иванов, Л. Ю. Слезкин, А. А. Фурсенко. – М. : Наука, 1983. – С. 326–340 ; Потокова Н. В. Аннексия

Техаса Соединенными Штатами Америки, 1821–1845 гг. [Текст] / Н. В. Потокова. – Ростов н/Д : Изд-во
Ростовского университета, 1986. – 164 с.
223 Очерки новой и новейшей истории США : в 2 т. Т. 1 / Н. Н. Болховитинов (редактор). – М. : Изд-во
Академии Наук СССР, 1960. – С. 179–180.
208
РОЗДІЛ 2
ної історичної спадщини та заснування архівних установ для зберігання архів-

них документів, утворюваних на території штатів.
Дослідник історичних товариств Луїзіани А. Леммон відніс початок її архівів

до 1682 року224, коли представник французького короля Р. Р. Кавалье де ла Саль
доручив архіваріусу Ж. де ля Метарі225 збирати й описувати архівні документи,
утворені французькими органами влади. 2 серпня 1717 року в Луїзіані був вида-
ний закон про забезпечення збереженості архівних документів нотаріату. Він
вимагав, щоб усі нотаріальні акти упорядковувались у хронологічному порядку,
підшивались і датувались на обкладинках справ. Згодом у Новому Орлеані був
створений Нотаріальний архів. Значного обсягу архівні колекції утворились у
католицьких соборах за часів іспанської колонізації. Католицькі священики були
першими архівістами приходських архівів. Значний внесок у збереження архівів
Луїзіани зробив Антоніо де Седелла, пастор кафедраль-
ного собору Св. Луїса у 1787–1790 рр. та в 1795–1829 рр.
Представник іспанської інквізиції де Седела відомий жо-
рстоким ставленням до населення Нового Орлеану та
пізнішим спокутуванням гріхів. Незважаючи на те, що
Седелла був іспанцем, він рятував документи французь-
кого колоніального періоду від втрат, копіював, збирав і
зберігав інші історичні документи. Після заснування
об’єднаної католицької дієзеції Луїзіани і Флориди
(1793), єпископ Л. І. М. де Пеналвер-і-Карденас призна-
чив Фр. Брютіна226 першим архівістом дієцезії. 11 липня
1797 року Брютін присягнув на чесне виконання своїх
обов’язків як архівіста. Чотири роки по тому він пішов у доктор
відставку через втрату зору, щоправда у віці 75 років. АЛЬФРЕД ЛЕММОН ,
дослідник документаль-
Другим архівістом дієцезії був секретар і нотаріус ної спадщини колонії
Фр. Бермудес227. Луїзіана, у т. ч. в архівах
Іспанії, Франції і Куби
224 Lemmon A. E. Trans-Mississippi States: Arkansas, California, Iowa, Louisiana, Minnesota, Missouri, Oregon,
and Texas [Text] / Alfred E. Lemmon // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Ori-
gins of State Historical Societies, Museums, and Collections, 1791–1861. – Chapel Hill : North Caroliniana
Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 189.
225 Campanella C. Images of America. Metairie [Text] / Catherina Campanella. – Charleston, Chicago, Ports-
mouth, San Francisco, 2008. – P. 6–7.

226 University of Notre Dame Archives. – Diocese of Louisiana and the Floridas (1576–1803). – V-1-a D. S.
Copy (Spanish). 1797 July 11. «Penalver names Francisco Brutin as archivist for the diocese of New Orleans,
knowing that he has the necessary qualifications. By this document he receives the power and faculties re-
quired for the fulfillment of his duties. Father Isidro Quintero signs also as a secretary»; University of Notre
Dame Archives. – Diocese of Louisiana and the Floridas (1576–1803). – V-1-a D. S. Copies 2 pp. 4 to.
(Spanish). 1797 July 11. «Brutin appears before Penalver and swears that he will faithfully discharge his du-
ties as archivist».
227 University of Notre Dame Archives. – Diocese of Louisiana and the Floridas (1576–1803). – V-3-j D. S.
(Spanish) 3 pp. folio. 1802 June 21. «Hassett grants the dispensation and necessary notice is to be given to the
pastor of the (Cathedral). Fran(cis)co Bermudes acts as secretary».
209
Дослідження долі іспанських колоніальних архівів Луїзіани американського

вченого, хранителя історичної колекції Нового Орлеану А. Леммона228 свідчить
про розпорошеність документів Луїзіани архівами Іспанії, Мексики, Куби числен-
ними депозитаріями у Сполучених Штатах та значні зусилля істориків-архівістів
по виявленню, поверненню і копіюванню цих документів.
Французький колоніальний префект барон П. К. де Ласса як посередник на-
глядав за передачею Луїзіани від Іспанії до Франції, а потім від Франції до США у
1803–1804 рр. 1929 року в маєтку Ласса «Бернадет» (Bernadets) нащадком баро-
на А. дю Прі були віднайдені та вперше досліджені журнали і мемуари Ласса.
Щойно прибувши до Луїзіани, Ласса зажадав мати доступ до усіх іспанських архі-
вів і їх описи. Відповідно до підписаної у Сан-Ільдефонсо угоди Іспанія мала пере-
дати документи про кордони, справи з індіанцями, військові пости, мапи і плани
французькій стороні. Документи політичного та воєнного характеру залишались
у іспанців і передавалися на зберігання до архіву в Гавані. Документи місцевого
характеру залишались у місцевих архівах, їх було опечатано на момент передачі
для забезпечення автентичності. Ласса у виконанні своєї архівної місії зустрічав
перешкоди. У Новому Орлеані іспанські посадові особи без наказу колишнього
іспанського губернатора М. де Салседо відмовилися віддавати архіви. Іспанські
керівники наказали комендантам військових постів підготувати описи їх архівів
і передати Ласса тільки ті документи, що стосувалися жителів підвідомчих їм
районів і їх власності. 15 січня 1804 року Ласса вимагав, щоб іспанська влада пе-
редавала документи новій американській адміністрації через його офіс. 7 лютого
1804 року списки і реєстри документів, які Іспанія віддавала Франції, були гото-
ві. Ці списки включали едикти і декларації короля Франції, документи французь-
кої Компанії Індій (компанія, яка мала у 1717–1731 рр. монополію на торгівлю у
Луїзіані), декрети і накази короля Іспанії, документи про земельні концесії. Усві-
домлюючи усю важливість мап і планів, Ласса безпосередньо наглядав за їх пере-
дачею. Від США для прийому архіву 12 березня 1804 року прибули комісіонери
У. Ч. К. Клейборн та Дж. Уїлкінсон. Ласса вимагав, щоб з боку США було призначе-
но відповідальних за архів, створено відповідні депозитарії для зберігання доку-
ментів та забезпечено доступ зацікавленим особам до документів архіву. У від-
повідь на цю вимогу Клейборн і Уїлкінсон запевнили Ласса, що зроблять усе не-
обхідне, і просили доставити архів у цілісності відповідно до підписаної між США
і Францією угодою. Отже, Ласса занотував у своєму щоденнику 12 березня
1804 року, що він передав архів і описи до нього американським представникам.
Однак це була лише частина документів Луїзіани229.
228 Lemmon A. E. The Archival Legacy of Spanish Louisiana's Colonial Records [Text] / Alfred E. Lemmon //
American Archivist. – 1992, Winter. – Vol. 55. – № 1. – Р. 142–155.

229 Ibid.
210
РОЗДІЛ 2
Іспанський бюрократичний апарат утворив у своїй діяльності значного обся-

гу документальні комплекси, більша частина яких досі зберігається в архівах
Іспанії: Генеральному архіві м. Сіманкас, Національному історичному архіві у Ма-
дриді та Генеральному архіві Індій у м. Севілья. Архів у Сіманкасі зберігає персо-
нальні справи військовослужбовців, документацію на фортифікаційні споруди,
документи про воєнні операції, Американську революцію, зв’язки з індіанцями,
торгівлю з Кентуккі, дипломатичні відносини Іспанії зі Сполученими Штатами,
американську активність у долині Міссісіпі упродовж 1780-х років тощо230.
Національний історичний архів у Мадриді, заснований 1850 року, спершу
призначався для зберігання документів монастирів, однак до архіву надійшли
документи органів державної влади, дипломатичних місій, університетів тощо. У
цьому архіві знаходяться документи колоніального періоду про дипломатичні
стосунки США та Іспанії231.
Генеральний архів Індій у Севільї, як вказував А. Леммон, містить найважли-
віші документи з історії Луїзіани. Колекція документів іспанських колоній у Но-
вому Світі Архіву Індій веде свій початок від 1777 року, коли історик Х. Б. Муньос
був направлений до Америки писати історію колоній. За його пропозицією були
зібрані документи іспанських колоніальних органів влади і утворений архів у
Севільї. Перший том «Historia del Nuevo Mundo» («Історія Нового Світу») Муньоса
був виданий у Мадриді 1793 року. До архіву з часом надійшли документи Торго-
вого дому і Ради Індій. Документи з історії Луїзіани містяться у колекціях
«Папери державних органів», «Папери Сан-Домінго» та «Папери Куби»232.
А. Леммон зазначив, що колекції документів з історії Луїзіани також знахо-
дяться у Національній бібліотеці в Мадриді (Biblioteca Nacional de España), Коро-
лівській історичній академії (Real Academia de la Historia), бібліотеці Королівсь-
кого палацу в Мадриді (Palacio Real de Madrid), Морському музеї (Museo Naval)
Мадрида, Історичному військовому архіві (Archivo General Militar de Madrid), архі-
ві Географічної служби Армії (Архів картографії, Servicio Geografico del Ejercito),
Історичному архіві Міністерства іноземних справ (Archivo Histórico of the Office of
Foreign Affair), Історичному архіві протоколів (Нотаріальний архів, Archivo
Histórico de Protocolos), а також архівах муніципалітетів, католицьких парафій,
приватних колекціях тощо.
Накази та листування місцевих іспанських колоніальних органів влади та
військових постів спочатку з Нового Орлеану потрапили до Пенсаколи (Фло-
рида), потім через непорозуміння з моряками – до Мобілу (місто на узбережжі
230 Archivo General de Simancas [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.mcu.es/archivos/MC/
AGS/. – Title from screen.

231 Archivo Histórico Nacional [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.mcu.es/archivos/MC/
AHN. – Title from screen.

232 Archivo General de Indias [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.mcu.es/archivos/MC/
AGI/. – Title from screen ; Martín B. N. Juan Bautista Muñoz y la Sevilla del Siglo XVIII [Text] / Bas Nicolás
Martín // Anales de la Real Sociedad Económica de Amigos del País de Valencia. – 2001. – P. 901–911.
211
Мексиканської затоки, сучасний штат Алабама) і, нарешті, партіями у 1818 і

1819 роках були перевезені до Гавани. Коли 22 лютого 1819 року між США та Іс-
панією була підписана угода про їх передачу Флориді, йшлося й про передачу
архівів. Однак Іспанська Рада попередила офіційних посадових осіб у Гавані, щоб
ті чинили усякі перешкоди американським громадянам, які прагнуть отримати
інформацію з архівів. 1835 року американський дипломат Н. Ф. Тріст отримав
дозвіл вибрати деякі документи з тих матеріалів, до яких йому надали доступ в
архіві Гавани. Ці документи Тріст направив до Бібліотеки Конгресу США. Части-
ну документів 1888 року з Гавани перевезли до Генерального архіву Індій у Севі-
льї. Інша частина лишилась у Національному архіві Куби (Archivo Nacional de
Cuba)233.
Місцеві документи, що залишилися на зберігання в Луїзіані, виявилися роз-
киданими по понад двадцяти депозитаріях. Документи міської ради «cabildo»
Нового Орлеану опинились у Публічній бібліотеці міста; французькі та іспанські
нотаріальні акти – у Нотаріальному архіві Нового Орлеану; судові документи – в
Історичному центрі Луїзіани; значна кількість документів про службу чиновни-
ків різного рівня органів влади була розкидана по чисельних депозитаріях у
США та Іспанії. Документи Земельного офісу штату Луїзіана, пошкоджені у поже-
жі 1871 року, вдалося відновити завдяки зусиллям приватного колекціонера
У. Уайлдера. Дослідники вважають безцінними документи парафій католицької
церкви колоніального періоду. Більша їх частина зберігається в Архідіоцезії Но-
вого Орлеану, деякі загинули в пожежі 1788 року. У 1890-х роках Університет
Нотр-Дам (Індіана) реалізовував проект по створенню національного центру по
вивченню Католицизму в США і забрав більшість документів місцевих парафій
до своїх архівів.
Таким чином, через декількаразову зміну метрополій, передачу влади від
французьких колоніальних органів до іспанських, згодом знову до французьких
і, нарешті, до американських, Луїзіана фактично втратила свої документальні
комплекси колоніального періоду, а разом із нею постраждали й інші штати, що
з часом утворилися на території колишньої колонії. Відсутність повного компле-
ксу документів колоніального періоду мала свої наслідки й у ХХ ст., у тому числі
у неможливості розв’язання питання визначення кордонів між штатами (Луїзі-
ана і Техас 1974 року зверталися до архівів під час розгляду справи про кордони
в суді), між США та Мексикою (наприкінці ХХ ст. питання про кордони у відноси-
нах цих держав було пріоритетним через з’ясування прав на розташування підп-
риємств нафтохімічної промисловості) 234.
233 Archivo Nacional de la República de Cuba [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.arnac.cu/. –
Title from screen.
American Archivist. – 1992, Winter. – Vol. 55. – № 1. – Р. 142.
212
РОЗДІЛ 2
На хвилі піднесення патріотичних настроїв після битви біля Нового Орлеану

(1815) інтелігенція штату Луїзіана розпочала активну роботу по збиранню істо-
ричних джерел. Голова Верховного суду Луїзіани Фр. К. Мартін започаткував
публікацію документів суду, починаючи від 1809 року. Натомість Г. А. Баллард
заснував Історичне товариство Луїзіани. Організаційна зустріч членів майбут-
нього Історичного Товариства відбулася 9 травня 1835 року, а перше засідання –
у січні 1836 року.235 Законодавчі збори штату визнали Товариство 1848 року.
У Громадянську війну (1861–1865) архіви Луїзіани горіли і були пограбовані
обома арміями. Відновлення діяльності Історичного товариства Луїзіани у пово-
єнний період пов’язане з ім’ям першого президента Тулейнського Університету
Нового Орлеану У. П. Джонстоуна. Президентами Товариства у другій половині
ХІХ ст. були: суддя У. У. Гове, професор французької мови Е. Фортьє, Секретар
штату Ч. Е. А. Гайар. Зустрічі членів Товариства відбувалися в аудиторіях, а зібра-
ні ними документи зберігались у бібліотеці Університету. Члени Товариства сфо-
кусувалися на перекладі та описуванні документів та створенні карткового ката-
логу. В основному опрацьовувалися документи французьких та іспанських су-
дів236. У. Гове згодом очолював й Історичну асоціацію штату Луїзіана. Він написав
«Municipal History of New Orleans» («Муніципальна історія Нового Орлеану»)237.
Значний внесок у зберігання і збирання документів колоніального періоду
зробив президент Історичного товариства Луїзіани Ч. Гайар. Він випросив у гу-
бернатора 1 тис. дол. на придбавання паперу і організував копіювання францу-
зьких та іспанських документів, яким загрожувала втрата. Згодом він надав звіт
про іспанські архіви Луїзіани «Report to the Legislature on the Louisiana Archives in
Spain» («Звіт законодавчим зборам про архіви Луїзіани», написані іспанською
мовою)238. Гайар виявляв і копіював документи з історії Луїзіани в архівах Іспа-
нії. За результатами здійсненої роботи він видав ряд книг, у т. ч. чотиритомник
«History of Louisiana» («Історія Луїзіани», 1866 р.). Значну роль у копіюванні до-
кументів в іспанських архівах відіграв Д. Роуленд, директор Департаменту архі-
вів та історії Міссісіпі: 1906 року він їздив до Іспанії копіювати документи, що
висвітлюють історію цього регіону в цілому239.
235 Dunlap L. W. Louisiana Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap. American Historical Societies,
1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 159.
236 King G. The preservation of Louisiana History [Text] / Grace King // The North Carolina Historical Review. –
1928, October. – Vol. V. – № 4. – Р. 363–371.

237 Dunbar W. H. William Wirt Howe (1833–1909) [Text] / William H. Dunbar // Proceedings of the American
Academy of Arts and Sciences. – 1918, September. – Vol. 53. – P. 818–821.

238 Lemmon A. E. Trans-Mississippi States: Arkansas, California, Iowa, Louisiana, Minnesota, Missouri, Oregon,
213
А. Леммон відніс початок активної діяльності вчених США по виявленню до-

кументів у Гавані до 1914 року. Копіювання здійснювали представники Бібліоте-
ки штату Техас, Бібліотеки Конгресу США та Чиказької незалежної наукової біб-
ліотеки, заснованої 1887 року на кошти бізнесмена У. Л. Ньюберрі.
1913 року історик Г. Ю. Болтон виявив документи з історії Луїзіани і долини
Міссісіпі в Національному архіві Мексики (Archivo General de la Nación de México),
серед яких документи про кордони Техасу і Луїзіани, організацію оборони, тор-
гівлю, стосунки з індіанцями240. Болтон опублікував у 1914–1915 рр. праці
«Athanase de Mézières and the Louisiana-Texas Frontier, 1768–1780» («Атанас де
Мезьєр та луїзіано-техаський кордон») та «Texas in the Middle Eighteenth Century:
Studies in Spanish Colonial History and Administration» («Техас у середині ХVIII ст.:
дослідження іспанської колоніальної історії та адміністрації»).
1920 року архівістом Історичного товариства став А. П. Дарт, під керівницт-
вом якого Товариство підготувало до видання збірники документів «French
Superior Council, 1717–1769» («Французька вища рада») та «Spanish judicial
archives, 1769–1803» («Іспанські юридичні архіви»). Дарт пропонував законодав-
чим зборам створити в Луїзіані Департамент архівів та історії, але його пропози-
цію не підтримали241.
11 квітня 1889 року в Новому Орлеані була заснована Історична асоціація
Луїзіани, мета якої полягала в організації депозитарію документів армії Конфе-
дерації. Одним із президентів Асоціації був доктор історії з Університету штату
Луїзіана Е. А. Девіс. 1935 року він виклопотав у свого керівництва кошти для за-
снування у складі Університету Департаменту архівів і рукописів, директором
якого він став згодом. Учений також ініціював ухвалення законодавчими збора-
ми закону про визнання університетського архіву офіційним депозитарієм доку-
ментів органів влади штату. Таким чином, університетський архів став архівом
штату і виконував цю роль упродовж 20 років. 1936 року було ухвалено закон
про обов’язковий примірник, який друкарня, органи влади та установи штату
повинні були передавати на зберігання до архіву. 1940 року законодавчі збори
ухвалили закон, відповідно до якого усі документи, створені органами влади
штату, оголошувалися публічними і загальнодоступними. Виконання цих двох
законів призвело до катастрофічного збільшення обсягів документів, що надхо-
дили до університетського архіву. Доктор Девіс 1954 року був змушений взяти
відпустку в Університеті для обстеження стану і обсягу архівів в установах шта-
ту. Девіс розробив і представив на розгляд законодавчих зборів законопроект
про утворення архіву штату, прийнятий 1956 року. Відповідно до нового закону

241 Henry Plauché Dart [Electronic resource] // Dictionary of Louisiana Biography. Louisiana Historical Asso-
ciation. – Mode of access: http://lahistory.org/site21.php. – Title from screen.
214
РОЗДІЛ 2
в штаті Луїзіана створювався Архів і служба документації, підпорядковані Комісії

з питань архіву і документації, що складалася із Секретаря штату, Генерального
аторнея та Аудитора. Хоча губернатор Е. К. Лонг наклав вето на виділення кош-
тів, наполегливість Девіса та першого директора архіву штату Дж. К. Л. Ендрес-
сена дозволила здобути 43 тис. дол. для започаткування роботи архіву242. Енд-
рессен, як і Девіс, мав значний досвід архівної роботи. У часи «нового курсу» Пре-
зидента Фр. Д. Рузвельта він був регіональним директором проекту WPA з опи-
сування документів у Луїзіані. Разом із описуванням учасники проекту зробили
переклади документів міської ради Нового Орлеану іспанського колоніального
періоду243. Ендрессен опублікував декілька праць за результатами описування
архівів Луїзіани, у т. ч. «The national survey of county archives: a paper» («Наці-
ональний огляд окружних архівів», 1938 р.), «Report on the Louisiana statewide
records project and Historical Records Survey» («Звіт про описування документів у
ході Огляду історичних документів у межах штату», 1940 р.), «Louisiana archives
survey (under act no. 381, 1954)» («Архіви Луїзіани», 1956 р.) та інші.
Ключове значення для поповнення архівів Луїзіани мав проект по копіюван-
ню документів в Архіві Індій у Севільї, розпочатий Університетом Лойоли Ново-
го Орлеану наприкінці 1950-х рр. Іспанська сторона зустріла неприхильно про-
позицію США про мікрофільмування і надала дозвіл лише на створення копій
невеликих комплексів документів. Однак із часом співробітництво налагодило-
ся. Воно поширилося й на інші іспанські архіви та у результаті призвело до ство-
рення Національного центру мікрофільмування «Centra Nacional de Micro-
film» (ісп.) (Служби репродукування документів державних архівів «Servicio de
Reproduction de Documentos de los Archivos Estatales» (ісп.)). У ході проекту доку-
менти спочатку були каталогізовані і лише потім виготовлялися мікрофільми.
Копії надійшли не тільки до архівів штату Луїзіана, а й у Каліфорнію, Флориду,
Іллінойс, Міссісіпі, Міссурі, Нью-Йорк, Теннессі, Техас, Вісконсин, Північну Каро-
ліну та Національний архів США. Після Іспанії проект був поширений і на кубін-
ські архіви. Реалізація проекту тривала понад 30 років. На початку 1990-х рр. був
започаткований проект «Africans in Spanish and early American Louisiana» («Афри-
канці в іспанській та ранній американській Луїзіані»), мета якого полягала у
створенні бази даних на невільників часів іспанської колонізації Луїзіани244.
З серпня 1961 року до архіву штату Луїзіана почали надходити документи
французьких колоніальних органів влади та церковні документи. Їх упоряд-
кування, індексування і каталогізацію здійснював волонтер архіву, історик і
242 A Historical Sketch of the Louisiana State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.sos.la.gov/HistoricalResources/LearnAboutTheArchives/Pages/default.aspx. – Title from screen.


244 Ibid. – Р. 153.
215
Будинок Архіву штату Луїзіана
Сховище в Архіві Сховище манускриптів

штату Луїзіана в Архіві штату Луїзіана
Виставкова зала Метричні книги, підготовлені для видавання

в Архіві штату Луїзіана до читальної зали Архіву штату Луїзіана
216
РОЗДІЛ 2
генеалог У. ДеВілль. 1961 року архів опублікував «Calendar of Louisiana Colonial

Documents» («Календар колоніальних документів Луїзіани»)245.
1972 року Комісія з питань архіву і документації Луїзіани була ліквідована, в
результаті архів підпорядкований Секретарю штату. Однак ці бюрократичні ко-
рективи не внесли суттєвих змін у становище архіву. Він розташовувався у не-
пристосованих приміщеннях на старому складі, давно визнаному органами по-
жежного нагляду небезпечним і непридатним для зберігання документів.
1974 року керівником архіву призначили члена Історичного товариства Луїзіани
Д. Лем’є. Він вважав, що архів має бути комплексною установою, яка поширює
свою діяльність як на зберігання історичних документів, так і на управління по-
точною документацією в установах. Лем’є направляв роботу архіву на здійснен-
ня експертизи цінності неактивних документів установ, розробку і впроваджен-
ня переліків зі строками зберігання, відбір та передачу цінних документів на
зберігання до архіву, активізацію програми мікрофільмування. Збільшення обся-
гів документів в архіві та тиск громадськості примусили уряд штату ухвалити
рішення про спорудження архівного будинку. Губернатор Е. В. Едварде
1978 року ініціював перед законодавчими зборами питання про придбавання
земельної ділянки і будівництво архівного комплексу, яке тривало протягом
1984–1987 рр. Церемонія відкриття нової будівлі архіву відбулася 24 серпня
1987 року. Обсяг сховищ для зберігання історичних документів у новому будин-
ку склав 75 тис. куб. футів, обсяг сховищ Центру документації – 85 тис. куб. футів.
Сховища були обладнані сучасними протипожежними та охоронними засобами
та системою клімат-контролю. Крім сховищ, у новому будинку були влаштовані
конференц-зал та виставковий комплекс. Економічні труднощі призвели до того,
що у частині приміщень Архіву розмістились інші установи штату, що перешко-
джало нормальному функціонуванню архіву. Ледве Архів звільнився від оренда-
рів (2003), як на нього чекали нові негаразди. Муніципальні, окружні, приходські
архіви Луїзіани зазнали значних втрат через ураган «Катрина», який 29 серпня
2005 року спустошив південно-східну Луїзіану. Перед архівістами Луїзіани поста-
ли нові завдання щодо врятування документальних комплексів та протистояння
майбутнім втратам історичних документів. Архівісти штату відвідували постра-
ждалі регіони, створили в архіві штату центр обміну інформацією, необхідною
місцевим архівам для стабілізації ситуації246.
Архіви Техасу сформувались упродовж іспанського (1731–1820), мексикансь-
кого (1821–1836), республіканського (1836–1845) періодів та за часів штату (з
1846).
245 A Historical Sketch of the Louisiana State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.sos.la.gov/HistoricalResources/LearnAboutTheArchives/Pages/default.aspx. – Title from screen.

246 Ibid.
217
Найдавніші іспанські архіви відкла-

лись у містах Накогдочес (Nacogdo-
ches), що було іспанським форпостом із
1716 р., та Сан-Антоніо де Бексар
(Bexar), столиці Техасу в 1731–1836 рр.
Іспанські архіви складаються з коро-
лівських указів, листів віцероя та віце-
короля до губернатора Техаса, перепи-
сів населення, результатів виборів, до-
кументів воєнних кампаній, судових
справ тощо.
В архівах періоду Республіки Техас
збереглися документи уряду провінції
Техас за часів його перебування у скла-
ді Мексиканської імперії (за 1835–
1836 рр.); документи конвенції, на якій
була проголошена незалежність Теха-
су, та документи про прийняття Кон-
ституції Техасу (за 1836 р.); матеріали
дев’яти Конгресів Республіки Техас; Оголошення про проведення архівного
місячника Архівом штату Техас,
угоди уряду Республіки Техас із уряда- жовтень 2009 року
ми іноземних країн та індіанськими
племенами; листування урядових департаментів Республіки та дипломатична
переписка (за період 1836–1845 рр.); документи про конвенцію, на якій прийня-
то першу Конституцію штату Техас (за 1845 р.) тощо.
В архівах штату Техас відклалися документи двадцяти одного скликання за-
конодавчих зборів штату Техас (за 1846–1889 рр.); документи про прийняття
першої Конституції штату часів Реконструкції та сучасної Конституції штату Те-
хас; книги протоколів законодавчих органів Республіки і штату (за 1836–
1900 рр.); документи переписів населення Техасу; документи про встановлення
кордонів, військові пости; матеріали, що висвітлюють відносини з індіанськими
племенами тощо. У колекції Департаменту генерального ад’ютанта збереглися
списки солдат часів Техаської революції (1835–1836 рр., хоча значна частина цих
списків згоріла 1855 р.); списки солдат Республіки Техас; списки службовців по-
ліції і міліції часів Реконструкції (1865–1877); списки рейнджерів, фронтир-
батальйонів (прикордонна служба), солдат національної гвардії і солдат – учас-
ників іспано-американської війни (1898), а також накази, листування та інші до-
кументи. У колекції Департаменту генерального контролера знаходяться доку-
менти про сплату податків (за 1835–1900 рр.); листи фінансових агентів Респуб-
ліки Техас; документи про випуск облігацій урядами Республіки і штату; митні
218
РОЗДІЛ 2
реєстри, земельні кадастри, бухгалтерські книги, акти записів громадянського

стану, документи про будівництво залізниці, специфікації, контракти, листуван-
ня та інші документи про будівництво столиці штату Техас м. Остін; документи
про виплату грошової компенсації військовослужбовцям часів Техаської револю-
ції та Республіки Техас. Також збереглися документи Верховного суду Техасу,
офісу Генерального аторнея, департаменту освіти, коледжів і шкіл247. Значна
кількість техаських документів потрапила до архівів Іспанії, Мексики, Куби. Архі-
ви Техасу страждали через мінливість долі.
1837 року архів Техасу евакуювали перед наступом мексиканців з Колумбії
до Х’юстона, у 1839 році – до Остіна. У 1842 році Президент Республіки Техас
С. Х’юстон, побоюючись нового нападу мексиканців, наказав переховати архів у
тимчасовій столиці Республіки м. Вашингтон-на-Бразосі. Однак громадяни Ості-
ну не віддали архів команді капітана Т. Сміта, яка прибула вночі 30 грудня
1842 року його забрати. Місіс Е. Еберлі розбудила усе місто – і архів залишився в
руках комітету городян. Він зберігався в будинку Е. Еберлі і був повернутий де-
партаментам уряду, коли ті 1845 року знов розмістились у Остіні. Тричі у 1845,
1855 та 1881 рр. архів горів. Пожежа 1881 року знищила майже всі документи
Офісу Генерального аторнея248.
Ще за часів Республіки Техас, 24 січня 1839 році, була створена Бібліотека
для зберігання документів. Деякий час після закінчення Громадянської війни
(1861–1865) Бібліотека підпорядковувалася Департаменту штату. 1876 року за-
сновано Департамент страхування, статистики та історії, структурним підрозді-
лом якого стала Бібліотека. 1903 року до штату Бібліотеки уведено перекладача
з іспанської мови та архівіста, що дало можливість прискорити переклад доку-
ментів, систематизацію та каталогізацію колекцій249.
Значну роль у забезпеченні збереженості документів відіграв Університет
штату Техас в Остіні. Документи Бексар-архіву довгий час зберігалися в адмініст-
рації округу Бексар у незадовільних умовах. Професор історії Л. Г. Багбі доклав
значних зусиль до передачі архіву до університету. Справа Бексар-архіву слуха-
лась у суді, за рішенням якого у 1899 році документи, крім тих, що підтверджува-
ли право власності на землю, надійшли до університетської бібліотеки. Загаль-
ний обсяг документів Бексар-архіву складає чверть млн аркушів250. Під керівни-
цтвом Багбі, який був одним із фундаторів Історичної асоціації штату Техас
247 Smither H. The Archives of Texas [Text] / Harriet Smither // American Archivist. – 1940, July. – Vol. 3. –
№ 3. – P. 195–198.
248 Winfrey D. H. The Archive Wars in Texas [Text] / Dorman H. Winfrey // American Archivist. – 1960, Octo-
ber. – Vol. 23. – № 3. – Р. 431–437.

№ 3. – P. 187–200 ; Texas State Library and Archives Commission [Electronic resource]. – Mode of access:
https://www.tsl.state.tx.us/landing/archives.html. – Title from screen.
250 Wheat J. Bexar Archives [Electronic resource] // Texas State Historical Association: [Handbook of Texas
Online]. – Mode of access: http://www.tshaonline.org/handbook/online/articles/lcb02. – Title from screen.
219
(заснована 1897 р.), її секретарем і скарбником, історики систематизували, опи-

сували, перекладали з іспанської на англійську мови і публікували документи
Бексар-архіву251.
1909 року законодавчі збори Техасу ухвалили закон про концентрацію усіх
історичних документів у Бібліотеці штату та створення Бібліотечної та Історич-
ної комісії штату Техас як окремого департаменту. У законі вказувалося, що біб-
ліотекар повинен забезпечити повернення оригіналів документів з архівів зару-
біжних країн, у тому числі з Мексики. При неможливості повернення оригіналів
він мав здобувати їх аутентичні копії252. Починаючи з 1909 року, копіюванням
документів займались архівісти Бібліотеки, вчені Університету та члени Історич-
ної асоціації штату Техас. Вони працювали у Британському «Public Record
Office» (Національний архів Великобританії), Генеральному архіві Мексики
«Archivo general de Mexico», Архіві уряду Сальтільо в штаті Коауїла (Мексика)
«Archivo de Gobierno in Saltillo, Coahuila», архіві м. Матаморос, францисканському
архіві у Мехіко (Мексика), Генеральному архіві Індій у м. Севільї «Archivo general
de Indias» (Іспанія), Національному архіві Куби в Гавані «Cuban archives at
Havana»253.
З 1891 року законодавчі збори щорічно виділяли кошти на придбавання ори-
гіналів документів (зазвичай виділялося від 500 до 1 тис. дол.). 1909 року по
10 тис. дол. законодавчі збори Техасу виділили для придбавання колекції М. Б. Ла-
мара, яка містила важливі документи з історії Техасу та родини Остінів за період
1789–1859 рр., та колекції Дж. Х. Рейгана, що включала матеріали за 1847–
1905 рр. про громадське життя Техасу перед Громадянською війною (1861–
1865), службу Рейгана на посту поштмейстера Конфедерації тощо 254. Значна ува-
га приділялася систематизації колекцій, укладанню каталогів, публікаціям збір-
ників історичних джерел, в особливості архівів Накогдочеса та Бексару. Бібліоте-
ка штату ще з часів Республіки налагодила обмін книгами. Е. Сміт, посол Респуб-
ліки Техас у Англії і Франції у 1842–1845 рр., домовився з Дж. Ньюмом, Бібліоте-
карем Британського парламенту, про обмін публікаціями між двома урядами.
Після анексії Техасу і визнання його штатом, законодавчі збори штату ухвалили
закон про обмін копіями документів і книгами з Бібліотекою Конгресу США, ви-
конавчими департаментами Союзу та іноземними країнами.
251 Barker E. C. Lester Gladstone Bugbee [Electronic resource] // Texas State Historical Association :
[Handbook of Texas Online]. – Mode of access: http://www.tshaonline.org/handbook/online/articles/fbu15. –

Title from screen ; Barker E. C. Lester Gladstone Bugbee: teacher and historian [Text] / Eugene C. Barker //
The Southwestern Historical Quarterly. – 1945, July. – Vol. XLIX. – № 1. – P. 1–32.
№ 3. – P. 196.
253 Ibid. – P. 196–197.
254 Ibid. – P. 194–195.
220
РОЗДІЛ 2
Бібліотечна і Архівна комісія, що

на теперішній час є офіційним архівом
штату Техас, заснована 1959 року, спо-
чатку під назвою Історична комісія. Її
організаційна структура включає шість
відділів: 1) адміністрацію (бухгалте-
рія, служби управління грантами, дру-
ку, поштова); 2) відділ інформаційних
технологій; 3) відділ управління доку-
ментацією штату і місцевих адмініст- Будинок «Lorenzo de Zavala State Archives
рацій (включає три підрозділи: надан- and Library Building», у якому розташовано
ня консультацій урядовим установам Бібліотечну і Архівну комісію штату Техас,
2009 рік
штату і навчання, мікрофільмування,
Центр документації штату (відкритий 1972 року)); 4) службу архівів і інформації
(архів штату (забезпечує зберігання документів), служби читальних залів, ката-
логізації, генеалогічних досліджень, управління документацією та інформацією,
регіональну бібліотеку і дослідницький центр Сема Х’юстона (відкритий
1977 року)); 5) відділ мережі бібліотек і бібліотечного розвитку (забезпечує дос-
туп через Інтернет до бібліотечних зібрань, керує бібліотечними програмами,
надає консультації, керує і допомагає у роботі бібліотек різних типів); 6) про-
граму звукових книг (забезпечує доступ до бібліотечних зібрань читачам із об-
меженими можливостями). Очолює бібліотечну комісію Техасу виконавчий офіс
під керівництвом директора/бібліотекаря штату255.
Конституція штату Арканзас 1836 року вимагала від Секретаря штату вести
реєстри офіційних документів. Актом Генеральної асамблеї 1838 року передба-
чалось упорядкування і створення копій документів. Акт 1874 року вимагав від
Секретаря штату зберігати і публікувати законодавчі акти та інші документи
Сенату і Палати представників та губернатора штату. Законодавство 1895 року
покладало на Секретаря штату публікацію офіційних звітів. Однак жодних захо-
дів не було вжито для створення архіву штату. Установи були перевантажені
старими паперами, тому чиновники почали продавати їх або безконтрольно зни-
щувати. «На щастя, – писав Д. Й. Томас, – найбільш важливі з них були відновлені
зацікавленими у збереженні нашої історії особами» 256. Антикварне товариство
Арканзасу створене 16 травня 1837 року в м. Літл-Рок. Серед його фундаторів
№ 3. – P. 187–200 ; The History of the Texas State Library and Archives Commission [Electronic resource]. –
Mode of access: https://www.tsl.state.tx.us/agency/history.html. – Title from screen ; Gracy II D. B. The State
Library and Archives of Texas. A History, 1835–1962 [Text] / David B. Gracy II. – University of Texas Press,
2009. – 264 p.
256 Thomas D. Y. The preservation of Arkansas History [Text] / David Y. Thomas // The North Carolina His-
torical Review. – 1928, July. – Vol. V. – № 3. – Р. 263–265.
221
були видатні колекціонери: У. Г. Халлібертон (зосереджу-

вався на збиранні книг, монет, індіанської порцеляни,
манускриптів з історії округу Арканзас, а 1908 року він
подарував частину свої колекції у 2 тис. книг баптистсь-
кій школі257), суддя У. М. Роуз (збирав наукові публікації,
присвячені історії Арканзасу), юрист Б. Т. Дювал (ціка-
вився матеріалами, у яких містилися історичні прогно-
зи)258. 3 березня 1838 року в Арканзасі був ухвалений
закон, який уповноважував Бібліотеку штату зберігати
книги і документи, проте, за висловом Д. Й. Томаса, ко-
лекції знаходились у таких умовах, що швидше нагаду-
вали «катакомби». Між 1870–1900 рр. ще декілька істо- ДЖОН Х’Ю РЕЙНОЛДС,
ричних товариств з’явилося в Арканзасі, але значного засновник Арканзаської
історичної комісії
успіху в забезпеченні збереженості книг і документів й Архіву штату Арканзас
вони не досягли. 1903 року професор історії і політич-
них наук Університету Арканзасу Дж. Х. Рейнолдс разом зі студентами організу-
вав Арканзаську історичну асоціацію259, яка стала попередницею Історичного
товариства Арканзасу. Протягом 1906–1917 рр. Рейнолдс редагував і видавав
«Arkansas historical material» (видано 4 томи), у 1905 році написав підручник
«Makers of Arkansas History», який до 1918 року витримав три перевидання.
1906 року Рейнолдс керував підготовкою звіту про обстеження архівів штату
Комісією публічних архівів Американської історичної асоціації.
Під впливом архівного руху, що охопив південь країни, та активної діяльності
Рейнолдса і його однодумців Генеральна асамблея Арканзасу 1905 року видала
Акт про створення Арканзаської історичної комісії. Її секретарем протягом 1905–
1911 рр. був Рейнолдс, а директором і виконавчим секретарем у 1911–1951 рр. –
Д. Т. Херндон. Херндон закінчив Політехнічний інститут в Алабамі (1903), де
отримав ступінь магістра історії та політичних наук, в Університеті Чикаго він
захистив докторські дисертації з історії та англійської мови. 1911 року Херндон
переїхав до м. Літл Рокк, щоб стати виконавчим секретарем Арканзаської істо-
ричної комісії. Вчений розгорнув у штаті широку архівну програму, зібрав експо-
257 Halliburton W. H., Jr. A Citizen of DeWitt: Col [Text] / W. H. Halliburton Jr. // Arkansas Historical Quarterly. –
1959, Summer. – Vol. XVIII. – P. 58–72 ; Halliburton house, Dewitt, Arkansas county [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.arkansaspreservation.com/historic-properties/_search_nomination_popup.
aspx?id=84. – Title from screen.
258 Lemmon А. E. Trans-Mississippi States : Arkansas, California, Iowa, Louisiana, Minnesota, Missouri, Ore-
gon, and Texas [Text] / Alfred E. Lemmon // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The
259 Сучасна Арканзаська історична асоціація створена 1941 р. і не вказує, що вона є правонаступником
Арканзаської історичної асоціації 1903 р. Arkansas Historical Association. [Electronic resource]. – Режим
доступу: http://arkansashistoricalassociation.org/?page_id=6. – Title from screen.
222
РОЗДІЛ 2
нати для музею штату, створив галерею портретів і фо-

тографій видатних арканзасців. Він опублікував ряд іс-
торичних праць та збірників документів: «Centennial
History of Arkansas» («Столітня історія Арканзасу», 1922),
«Annals of Arkansas» («Джерела Арканзасу», 1947), першу
історію м. Літтл Рокк «Why Little Rock was Born» («Чому
Літтл Рок народився?», 1933) та інші. Майже увесь час
архів знаходився у незадовільних умовах старої будівлі
Капітолію, але й звідти 1935 року його витіснили чи-
сельні відділи та управління органів влади штату. Архів-
ні й музейні колекції опинилися на межі виживання у
ДАЛЛАС ТАБОР підвалах і на горищах. Після Другої світової війни у шта-
ХЕРНДОН,
директор Арканзаської
ті активізувалися жіночі рухи, одним із напрямів боро-
історичної комісії тьби яких стало врятування архівів. Під їх впливом штат
(1911–1951) відреставрував стару будівлю Капітолію і віддав її під роз-
міщення архіву. Уже сильно хворим Херндон 1951 року наглядав за переміщенням
історичного архіву в нове помешкання260. Однак наприкінці 1960-х рр. приміщення
архіву знов не відповідали накопиченим обсягам документів, і навесні 1979 року
Комісія перемістилася до нового будинку Капітолію штату. 1971 року вона стала
частиною Департаменту парків і туризму. На теперішній час Комісія складається з
семи осіб – архівних спеціалістів різних напрямків, яких призначає губернатор за
погодженням із Сенатом штату. Виконавчий штат Комісії очолює директор.
1 жовтня 2005 року до складу Комісії увійшов Регіональний архів Південно-
Західного Арканзасу (Southwest Arkansas Regional Archives), створений ще
1978 року за допомогою Історичної комісії штату Арканзас як проект Історично-
го товариства округу Хемпстид. Архів зберігає документи дванадцяти округів
штату. З 1980 р. до 2005 р. він був незалежною інституцією, якою керувала Рада
директорів, що включала по два представники від кожного округу. 2011 року
філією Історичної комісії став Регіональний архів Північно-Східного Арканзасу,
основний обсяг архівних колекцій якого стосується округу Лоуренс. Цей округ
був заснований 1815 року, тобто ще до створення штату Арканзас (1819). Він
охоплював майже всю північну територію Арканзасу і пізніше був розділений на
тридцять сучасних округів штатів Арканзас і Міссурі. Історична комісія штату
керує діяльністю цих двох архівів, їх фінансування забезпечує Департамент пар-
ків і туризму. Управління документацією в Арканзасі здійснює приватна компа-
нія «Arkansas Records Management, Inc.»261.
260 Coker R. R. The Origins of the Arkansas History Commission [Text] / Robert R. Coker // Arkansas Histori-
cal Quarterly. – 1973, Autumn. – Vol. 32. – P. 242–254.

261 Southwest Arkansas Regional Archives, NorthEast Arkansas Regional Archives, Arkansas History Commis-
sion [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ark-ives.com/about/history.aspx. – Title from

screen.
223
Значний внесок у збереження історичних документів в Оклахомі зробило

Історичне товариство, засноване 27 травня 1893 року. Біля витоків Товариства
стояв журналіст У. П. Кемпбелл, який не отримував жодної винагороди. Товарис-
тво не мало ні Статуту, ні Програми. 1892 року на зборах Асоціації видавництв
Території Оклахома Кемпбелл звернувся до усіх, хто міг пожертвувати кошти
для створення колекції газет, книг, творів мистецтва, науки, літератури.
1895 року ідея Кемпбелла отримала підтримку губернатора У. К. Ренфроу і Това-
риству було виділено фінансування. За станом на 1907 рік (рік утворення штату)
опис колекції Товариства вже включав 3034 підшивки газет, 1027 книг, 1884 до-
кументи, 656 манускриптів, 426 законодавчих актів, 208 предметів мистецтва. Із
1933 року Товариство розпочало прийом на зберігання документів установ, що
функціонували у західній частині штату, та індіанських племен. Наступного року
Конгрес США ухвалив закон, який надавав Товариству право виступати депози-
тарієм федеральних документів. 1927 року Товариство почало каталогізацію до-
кументів, а з 1946 року – мікрофільмування документів про переписи населення
та газет. 1957 року штат виділив фінансові асигнування для придбання мікро-
фільмуючого обладнання, що дало можливість Товариству поширити програму
мікрофільмування на документи біографічного і генеалогічного характеру. Із
1976 року почалося мікрофільмування документів індіанських племен. Члени
Товариства розгорнули широку видавничу програму: з 1921 року публікувалися
«The Chronicles of Oklahoma» («Хроніки Оклахоми»), 1974 року була започаткова-
на серія збірників документів територіальних губернаторів «Oklahoma’s
Governors, 1890–1907: Territorial Years». На теперішній час Історичне товариство
Оклахоми є партнерським (дочірнім) архівом Національного архіву США, оскіль-
Історичний центр штату Оклахома «Grand Hall»,

де розташований Архів Історичного товариства Оклахоми
224
РОЗДІЛ 2
ки воно зберігає федеральні докумен-

ти «п’яти цивілізованих» та інших інді-
анських племен Оклахоми, а також до-
кументи Бюро індіанських справ
(NARA, Record Group 75 «Records of the
Bureau of Indian Affairs, 1793–1989»)262.
Параграф «199-а» Кодексу Сполучених
Штатів (25 U. S. C. «Custody of records;
Читальна зала Історичного товариства
Oklahoma Historical Society» – «Опіка Оклахоми
над документами, Історичне товарист-
во Оклахоми») визначає, що документи індіанських племен, зберігання яких до-
ручено Архівістом США Історичному товариству Оклахоми, повинні зберігатися
цим Товариством відповідно до правил та інструкцій, наданих Архівістом США.
Секретар Товариства має право засвідчувати своїм підписом і печаткою копії цих
документів, його свідчення має таку ж силу, як і Архівіста США. На запити феде-
ральних органів влади Товариство повинно видавати копії документів на безо-
платній основі263.
Архів штату Оклахома та управління документацією зосереджені в Департа-
менті Бібліотеки штату. Генеральна асамблея території Оклахома ухвалила рі-
шення про заснування Бібліотеки на першому засіданні 1890 року. Бібліотечна
комісія штату була заснована 1953 року, а Департамент Бібліотеки – у
1967 році.264 Отже, у штаті Оклахома функціонує дві архівні установи: Архів Істо-
ричного товариства, що є дочірнім філіалом Національного архіву США, та Біблі-
отека штату, яка зберігає документи
органів влади штату Оклахома.
Отже, у Луїзіані та Техасі були утво-
рені найдавніші документальні ком-
плекси та архівні установи у Сполуче-
них Штатах: у Новому Орлеані виник-
нення архівів датується кінцем ХVII ст.,
у містах Сан-Антоніо де Бексар та На-
когдочес – початком XVIII ст. Під час
зміни влади у Луїзіані та Техасі кожна Будинок Департаменту Бібліотеки штату
сторона прагнула заволодіти архівами, Оклахома
262 Blackburn L. Bob. Battle Cry for History : The First Century of the Oklahoma Historical Society [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.okhistory.org/about/battlecry. – Title from screen.
263 § 199 a. Custody of records; Oklahoma Historical Society (25 U. S. C. § 199 a) / NARA Statutes / Basic Laws
and Authorities of the National Archives and Records Administration. – National Archives and Records Ad-
ministration : General Counsel / Policy and Planning Staff. – 2006.
264 The Oklahoma Department of Libraries (ODL) is the official state library of Oklahoma [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.odl.state.ok.us/agency/index.htm. – Title from screen.
225
внаслідок чого вони не представляють цілісних і повних документальних ком-

плексів. Головна архівна проблема Луїзіани та Техасу полягає у розпорошеності
історичної документальної спадщини по архівах Іспанії, Мексики, Куби, Велико-
британії, чисельних депозитаріях у США та приватних колекціях. Органи влади,
члени історичних товариств і асоціацій, архівісти, бібліотекарі, вчені університе-
тів вбачали своє основне завдання у виявленні, поверненні оригіналів або копію-
ванні документів колоніального періоду. Без документів колоніального періоду
історія Луїзіани та Техасу ніколи не була б дослідженою у всій повноті та ком-
плексності, зокрема не були б з’ясовані юридичні і земельні питання цих штатів.
Збирати архіви в Луїзіані почали члени Історичного товариства, значну робо-
ту по копіюванню документів у архівах Іспанії провів президент Товариства
Ч. Е. А. Гайар. Наприкінці ХІХ ст. важливу роль почала відігравати Історична асо-
ціація та Е. А. Девіс, з ініціативи якого у складі університету засновано Департа-
мент архівів і рукописів як офіційний архів штату Луїзіана (1935 р.), а згодом
створено Архів і службу документації штату Луїзіана (1956 р.). Для відновлення
колоніальної історії Луїзіани ключове значення мав проект по мікрофільмуван-
ню і каталогізації документів Генерального архіву Індій у Севільї, реалізований
університетом Лойоли Нового Орлеану. У Техасі архівами ще з часів Республіки
традиційно опікувались органи влади. Для зберігання архівних документів
1839 року в Техасі засновано Бібліотеку, а 1959 року – Бібліотечну і архівну комі-
сію. Законодавчі збори Техасу виділяли кошти на копіювання та придбавання
архівних документів. Епохальним для архівної справи Техасу став 1909 рік: ухва-
лено закон про концентрацію історичних документів у Бібліотеці штату, створе-
но Бібліотечну та історичну комісію як самостійний департамент, із бюджету
штату виділено значні за обсягом асигнування для придбавання важливих для
історії Техасу приватних колекцій, і головне – на законодавчому рівні закріплено
функцію бібліотекаря з виявлення і повернення оригіналів документів або здо-
буття їх автентичних копій у архівах зарубіжних країн. Провідну роль у вряту-
ванні колоніальних архівів Техасу відіграв університет в Остіні, вчені якого під
керівництвом Л. Г. Багбі забезпечили зберігання, систематизацію, описування,
переклад і видання документів Бексар-архіву.
На прикладі Луїзіани та Техасу спостерігається специфіка американських ар-
хівів і американської архівознавчої думки та їх відмінність від європейських. Єв-
ропейські архіви майже цілковито є архівами оригіналів. Метрополії розглядали
архіви американських колоній як свою власність, тому вони й розпорядилися їх
долею. Луїзіана та Техас залишилися без важливих для їх історії колоніальних
документів. Пред’явити претензії щодо повернення оригіналів Іспанії, Мексиці
чи Кубі в США не було підстав. Отже, єдиний шлях, яким можливо було заповни-
ти «білі плями» в історії, пролягав через копіювання архівів. Для американців
важливості набула історична інформація, і не мало значення те, чи вона містить-
226
РОЗДІЛ 2
ся в оригінальному документі, чи в копії. Архівісти не лише зберігають наявні в

їх архівах документальні комплекси, а й зосереджують свою увагу на їх попов-
ненні копіями цінних історичних документів. Цю роботу історики та архівісти
США проводять уже понад 100 років. Тому вони фокусували свою увагу на різно-
го роду проектах із мікрофільмування або оцифровування документів, розробці
та впровадженні жорстких стандартів мікрофільмів, цифрових копій, апаратури
для їх виготовлення, питаннях автентичності копій, просуванні на міжнародній
арені під час Міжнародних конгресів архівів ідеї обміну копіями мікрофільмів.
Важливо, що органи влади в законодавчих актах підкреслили необхідність від-
новлення історичної документальної спадщини та забезпечили фінансуванням
придбавання архівами оригінальних колекцій та копіювання документів. Амери-
канські архівісти віддають перевагу інтересам істориків, поступаючись при цьо-
му оригінальністю документів. Однак в цілому такий підхід архівів найбільш
повно забезпечує інтереси істориків, надаючи їм можливість вивчати історичні
джерела в архівах власної країни.
Колоніальні часи значно вплинули на подальший розвиток архівів регіону,
розколовши його навпіл. Вивезення документів колоніальних органів влади Луї-
зіани та Техасу до архівів інших держав стало причиною неповноти документа-
льних комплексів архівів цих штатів і визначило основний напрям діяльності
істориків та архівістів (копіювання і відновлення документальних комплексів) і
характер архівних установ (копійні архіви). Хоча території Арканзасу й Оклахо-
ми у колоніальний період входили до Луїзіани, вони фактично не були освоєни-
ми європейськими поселенцями (документи місцевих колоніальних органів вла-
ди зосереджувалися в архівах Луїзіани). Документальні комплекси архівів Арка-
нзасу й Оклахоми почали формуватися вже після входження їх територій до США
і мали місцеве значення, то ж вони є більш цілісними і повними. Їх історичне зна-
чення для американської нації не можна зменшувати. Саме історична цінність
цих колекцій стала підставою для віднесення Історичного товариства Оклахоми,
що зберігає документи Бюро індіанських справ за 1793–1989 рр. (Оклахома дов-
гий час була індіанською резервацією), до дочірніх філіалів Національного архі-
ву США. Не менше значення мають окружні архіви Арканзасу: округу Лоуренс та
округу Хемпстид, підпорядковані Історичній комісії Арканзасу. Порівняння долі
архівів Луїзіани-Техасу та Оклахоми-Арканзасу дозволяє дійти висновку про ви-
ключне значення колоніального періоду в архівній історії США. Важливим є той
факт, що в Арканзасі й Оклахомі, як і в Луїзіані та Техасі, на створення архівних
установ вплинули історичні товариства. Особливо слід підкреслити внесок пре-
зидента Історичного товариства Луїзіани Ч. Гайара, президента Історичної асоці-
ації Луїзіани Е. А. Девіса, професора Університету штату Техас Л. Г. Багбі, профе-
сора Університету і фундатора Історичного товариства Арканзасу Дж. Х. Рей-
нолдса, директора Арканзаської історичної комісії Д. Т. Херндона та засновника
227
Історичного товариства Оклахоми журналіста У. П. Кемпбелла. Факт впливу істо-

ричних товариств на утворення і розвиток архівних установ єднає усі штати
регіону як між собою, так і з усіма штатами країни.
2.6 ІСТОРИЧНІ ТОВАРИСТВА ТА ІСТОРИЧНІ КОМІСІЇ

РЕГІОНУ ВЕЛИКИХ ОЗЕР. РОЛЬ МАРГАРЕТ КРОСС НОРТОН
У СТАНОВЛЕННІ АРХІВНОЇ СПРАВИ В ІЛЛІНОЙСІ
(Північно-Східні центральні штати:
Огайо, Іллінойс, Мічиган, Індіана, Вісконсин)
Великі Озера – таку історичну назву має регіон Північно-Східних
центральних штатів, землі яких із давніх часів населяли тубільні індіанські пле-
мена. У XVII–XVIII ст. він входив до складу Нової Франції, але через постійні вій-
ни з індіанцями французи так і не змогли заселити та освоїти його землі. У ході
Семирічної війни (1756–1763) на землі у долині Огайо претендували як Великоб-
ританія, так і Франція. За Паризьким мирним договором (1763) Франція усту-
пила Великобританії долину Огайо й усі землі на східному березі річки Міссісіпі,
а також Канаду. Британці почали тиснути на індіанців. 1763 року індіанці під
проводом Понтіака (1720–1769, вождь індіанського племені Оттава, 1763 року
створив Союз індіанських племен Північної Америки для боротьби проти бри-
танців, захопив ряд британських фортів) повстали проти британців. Наляканий
король був змушений заборонити заснування поселень білих колоністів на захід
від гір Аппалачі і виділити увесь регіон у індіанську резервацію. Однак Прокла-
мація 1763 року не зупилила просування фронтирсменів на захід. Невдовзі іро-
кези продали британцям регіон Огайо, і він був включений до провінції Квебек
(входили території сучасних штатів Огайо, Індіани, Іллінойсу, Мічигану, Віскон-
сину та частково Міннесоти). У ході Американської революції (1775–1783) бри-
танці використовували індіанців у боротьбі проти повсталих колоній. Після за-
снування США уряд нової держави почав боротьбу з британцями та індіанцями
за регіон Огайо. 1784 року Великобританія віддала частину своїх фортів в Ога-
йо Сполученим Штатам, 1795 року Союз індіанських племен уступив США май-
же увесь регіон Огайо. Відповідно до Акту Конгресу США від 13 липня
1787 року (Північно-Західний ордонанс, разом із іншим він декларував незале-
жний статус індіанських народів і розглядав їх як зарубіжні нації) засновано
Північно-Західну територію річки Огайо у складі усіх сучасних п’яти штатів.
Відповідно до Ордонансу був створений перший уряд Північно-Західної терито-
рії: губернатор, секретар і троє суддів. Ціль Ордонансу полягала у підготовці
громадян Території до прийняття американського громадянства. За територі-
альних часів було засновано міліцію, нижні суди, утворені місцеві уряди в окру-
гах, ухвалено податкове законодавство, кримінальний кодекс тощо. Перша се-
сія Палати представників Північно-Західної території відбулася 4 лютого
1799 року у Цинциннаті. 1800 року з Північно-Західної території виділена Тери-
торія Індіана, до якої увійшли сучасні штати Індіана, Іллінойс і Вісконсин, а та-
кож частково Міннесота, Мічиган і Огайо. 1805 року союз індіанських племен
228
РОЗДІЛ 2
розпочав підготовку до чергової війни зі Сполученими Штатами, однак перемо-

га американського загону біля річки Тіппекану призупинила об’єднання індіан-
ських племен. В англо-американській війні 1812–1815 рр. індіанці виступили на
боці Великобританії. Перемога США у війні та загибель індіанських вождів при-
звела до розпаду Союзу індіанських племен та встановлення контролю США над
усім регіоном Великих Озер. Розрізнені індіанські племена були зігнані зі своїх
земель і депортовані спочатку до Міссурі, а далі в Канзас і Оклахому265.
Переселенці з Нової Англії та нові іммігранти масово заселяли регіон Вели-
ких Озер. Швидкий розвиток регіону розпочався після спорудження каналу Ері
(1817–1825), який проходив від Нью-Йорку до Буффало і поєднував Великі Озе-
ра з Атлантичним океаном. Будівельний ентузіазм після уведення до експлуата-
ції Ері призвів до прокладання цілої системи каналів, що поєднували Великі
Озера з річками Огайо та Міссісіпі. Виключне значення для розвитку регіону
мало проведення залізничних колій, що пов’язували Балтимор із Огайо (1828) та
Чикаго з Новим Орлеаном (1860)266. Регіон Великих Озер є найбільш урбанізова-
ним і промислово розвиненим. У роки Великої депресії 1930-х рр. цей регіон
постраждав більше за інших. Конгрес індустріальних організацій організував
тут перші в історії США страйки. У Другу світову війну, навпаки, економіка ре-
гіону швидко розвивалася, а до роботи на підприємствах стали афро-амери-
канці та жінки.
1803 року в складі США, незважаючи на певну опозицію у Конгресі, з’явив-
ся 17-й штат Огайо. Опоненти вказували, що 1787 року територія фактично ще
не була заселеною, а 1803 року Огайо вже увійшов до Союзу, маючи республі-
канську форму правління267. Наступного року в штаті збудовано перший мета-
лургійний завод, а на середину ХІХ ст. Огайо вже був лідером за обсягами виро-
бництва сталі. Крім того, у 1860-х рр. у штаті знайшли нафту і до кінця століття
Огайо був основним нафтовидобувним центром США268.
11 грудня 1816 року Конгрес США ухвалив рішення про визнання Індіани
19-м штатом США. Через Індіану традиційно проходив шлях від Великих Озер
до пониззя Міссісіпі та Мексиканської затоки. 1842 року почалася навігація по
каналу Уобаш-Ері, який протягнувся на 700 км і став головною транспортною
артерією Середнього Заходу Сполучених Штатів. 1847 року Індіанаполіс був по-
єднаний залізничною колією з Медісоном, що на р. Огайо. Будівництво заліз-
ниць прискорило розвиток економіки штату. Виробництво сталі та скла, видо-
буток природного газу, нафти до кінця ХІХ ст. відігравали головну роль в еконо-
265 Cayton A. R. L. Law and Authority in the Northwest Territory [Text] / Andrew R. L. Cayton // The History
of Ohio Law / edited by Michael Les Benedict and John F. Winkler. – Vol. 1. – Athens : Ohio University Press,
2004. – P. 13–36 ; Gold D. M. Democracy in session: a history of the Ohio General Assembly [Text] /
David M. Gold. – Athens : Ohio University Press, 2009. – P. 5–6.
266 Освоение территории // История США : в 4 т. Т. 1 / Н. Н. Болховитинов (редактор), М. С. Альпе-
рович, Р. Ф. Иванов, Л. Ю. Слезкин, А. А. Фурсенко. – М. : Наука, 1983. – С. 187–188.

267 Cayton A. R. L. Law and Authority in the Northwest Territory [Text] / Andrew R. L. Cayton // The History
of Ohio Law / edited by Michael Les Benedict and John F. Winkler. – Vol. 1. – Athens : Ohio University Press,
2004. – P. 36.
268 Baird L. Ohio. The Buckeye State [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States. Every
Question Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 194–199.
229
міці Індіани. На початку ХХ ст. Індіана була лідером автомобільної промисловос-

ті США269.
Територія Іллінойс, утворена 1809 року, стала штатом 3 грудня 1818 року.
Іллінойс посів 21-ше місце за порядком входження до США. Іллінойс був пер-
шим місцем у Північній Америці, де оселилися мормони, але після вбивства
1844 року засновника Руху святих останніх днів Джозефа Сміта молодшого,
мормони на чолі із лідером руху Брігамом Янгом переселилися до Юти. У першій
половині ХІХ ст. на півдні штату розвивалося плантаційне господарство, у яко-
му використовувалася праця рабів. На півночі штату знаходилися фермерські
господарства. Фермери займалися тваринництвом та вирощуванням зернових.
Інтенсифікація економіки почалася з будівництва каналу Іллінойс-Мічиган, на-
вігацію по якому відкрито 1848 року, та будівництва залізниць. Наприкінці 60 –
80-х рр. ХІХ ст. Іллінойс був охоплений рухом грейнджерів, у результаті якого у
штаті ухвалено ряд законів, що захищали фермерів від високих цін монополіс-
тів залізничних компаній та елеваторів. Після Другої світової війни в Іллінойсі в
основному переважають наукомісткі галузі економіки. Сприяла цьому наявність
Чиказького університету, у якому зосереджена значна кількість науково-
дослідних лабораторій країни270.
1805 року була створена Територія Мічиган. Однак ще до 1847 року деякі
райони Мічигану знаходилися під контролем британців. 26 січня 1837 року Мі-
чиган став 26-м штатом США. Його розвитку, як і сусідніх штатів, сприяло про-
кладення каналів та залізниць. У 1840-х рр. на території Мічигану віднайдено
поклади заліза і міді, швидкими темпами почала розвиватися гірничодобувна
промисловість. 1897 року в м. Лансінг збудовано перший автомобільний завод.
1903 року в Детройті заснована знана у всьому світі компанія Ford, а 1908 року
там же виникла компанія General Motors271.
Вісконсин ще досить довго контролювався британцями, а потім входив до
складу територій Індіани (1800), Іллінойсу (1809) і Мічигану (1818). 1836 року
Конгрес США утворив Територію Вісконсин. Статус штату Вісконсин набув
останнім у регіоні Великих Озер – 29 травня 1848 року. Основними галузями
економіки Вісконсину в першій половині ХІХ ст. була торгівля хутром, видобу-
ток свинцю та сільське господарство. У ХХ ст. Вісконсин став центром вироб-
ництва зброї та наукомістких галузей економіки. У 1960-ті рр. саме з цього шта-
269 Peckham H. H. Indiana: A History [Text] / Howard Henry Peckham. – Urbana : University of Illinois Press,
2003. – P. 3–200 ; Baird L. Indiana. The Hoosier State [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose //
Fifty States. Every Question Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 200–205.
270 Baird L. Illinois. Land of Lincoln [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States. Every
Question Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 206– 213 ; Hallwas J. E. Mormon Nauvoo from a
Non-Mormon Perspective [Text] / John E. Hallwas // Journal of Mormon History. – Provo (Utah) : Mormon
History Association, 1990. – Vol. 16. – P. 53–66 ; Bogart E. L. The Industrial State, 1870–1893 [Text] / Ernest
Ludlow Bogart, Charles Manfred Thompson // The Centennial History of Illinois. Vol. 4. – Springfield : Illinois
Centennial Commission, 1920. – P. 10–11, 82–107.
271 Baird L. Michigan. The Wolverine State / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States. Every
Question Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 188–193 ; Dunbar W. F. Michigan: A History of the
Wolverine State [Text] / Willis F. Dunbar, George S. May. – Grand Rapids, 1995. – Р. 8–561.
230
РОЗДІЛ 2
ту поширювались соціальні рухи проти війни у В’єтнамі та призову студентів до

служби в армії272.
Індустріальний характер регіону, який однозначно був визначений
Дж. Фр. Тернером як фронтир-зона273, потім став метою експансії США і врешті
з місця, де торгівці здобували «хутряне золото», перетворився на найрозвинені-
ший промисловий район Північної Америки, наклав свій відбиток на формуван-
ня архівних установ. Тернер писав, що фронтир сприяв найшвидшій америка-
нізації європейських переселенців. За аналогією до тези Тернера, риси архівної
галузі регіону Великих Озер можна назвати типово американськими.
Заснувати історичне товариство в Огайо ентузіасти намагалися ще

1822 року, але спроба видалася невдалою через опозицію у законодавчих зборах
штату. 31 грудня 1831 року Б. Теппен та 29 представників з усіх округів штату
ініціювали прийняття законодавчими зборами акту про створення Історичного і
філософського товариства274. Б. Теппена було обрано 1-м президентом Товарист-
ва. Як зазначав дослідник історії Товариства Ф. П. Мейсон, Товариство процвіта-
ло протягом 1830-х рр., але на початку 1840-х рр. воно зіткнулося зі значними
фінансовими і організаційними труднощами. Тож його члени вирішили переміс-
тити штаб-квартиру з Колумбуса до Цинциннаті, а організацію перетворити на
Історичне товариство Цинциннаті. Звіт Товариства за 1849 рік свідчив про наяв-
ність у його бібліотеці надзвичайно рідкісних книг, цінних документів, мап.
1848 року Товариство видало першу працю з історії Огайо «Pioneer History»
(«Рання історія»). Проте переїзд і видання книги не сприяли пожвавленню діяль-
ності Товариства, зустрічі його членів відбувалися нерегулярно. Згодом Товарис-
тво передало колекції до Публічної бібліотеки Цинциннаті, де вони зберігалися
до поновлення діяльності Товариства у 1868 році. Черговий раз Товариство
було реорганізоване 1885 року в Археологічне та історичне товариство. Значна
кількість місцевих історичних товариств була заснована по усьому Огайо: в
округах Самміт, Каягога, містах Логан, Марієтта, Толлмедж, Лорейн, семінарії
м. Норволк, землі Файєрлендс275. 1927 року було ухвалене законодавство, за
272 Baird L. Wisconsin. The Badger State [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States.
Every Question Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 214–219 ; The Creation of Wisconsin Terri-
tory [Electronic resource] // Wisconsin Historical Society. – Mode of access: http://www.wisconsinhistory.
org/turningpoints/tp-014/. – Title from screen ; The State Constitutions of 1846 and 1848 Idea [Electronic
resource] // Wisconsin Historical Society. – Mode of access: http://www.wisconsinhistory.org/
turningpoints/tp-015/. – Title from screen ; Progressivism and the Wisconsin Idea // Wisconsin Historical
Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.wisconsinhistory.org/turningpoints/tp-036/. –
Title from screen.
273 Turner J. F. The Significance of the Frontier in American History [Text] / Jackson Frederick Turner // An-
nual Report of the American Historical Association for the Year 1893. – Washington, 1894. – Р. 202–206.
274 Baldwin C. C. Notice of Historical and Pioneer Societies in Ohio [Text] / С. С. Baldwin // Western Reserve
and Northern Ohio Historical Society. – Cleveland. – 1875, July. – № 27. – Р. 1–2.
275 Mason P. P. Trans-Mountain States: Alabama, Illinois, Indiana, Kentucky, Michigan, Mississippi, Ohio, and
231
яким Археологічне та історичне товариство Огайо реор-

ганізоване в Історичне товариство Огайо. З наступного
року губернатор Е. В. Донехі передав непоточні докуме-
нти на зберігання до Товариства. Протягом наступних
п’яти років до Історичного товариства були передані
архіви Секретаря штату, Казначейства, Офісу Генераль-
ного ад’ютанта та інших установ штату. Історичне това-
риство Огайо визнано офіційним архівом штату
1959 року. Першим архівістом призначено Б. К. Хардін-
га276. На сьогодні у складі Історичного товариства функ-
ціонують бібліотека, архів, відділи археології і краєзнав-
ства. Кількість членів товариства, за даними офіційного
БРЮС К. ХАРДІНГ,
перший архівіст Історич- веб-сайта на 2013 рік, дорівнює 9 тис. осіб, а обсяг архів-
ного товариства Огайо ної колекції складає понад 70 тис. куб. футів докумен-
тів277.
В Іллінойсі перше Історичне товариство створене 1827 року зусиллями ви-
датного громадського діяча, юриста Дж. Холла278. Організаційна зустріч, на якій
були присутні в основному члени юридичної колегії штату та Верховного суду,
відбулась у м. Вандалія (колишня столиця штату Іллінойс) 8 грудня 1827 року.
Засновники обрали назву Історичне та антикварне товариство, Дж. Холла – його
президентом, а також було визначено мету діяльності організації: «збирати, збе-
рігати і розповсюджувати автентичну інформацію з історії і ресурсів Іллінойсу».
Як зазначив Ф. П. Мейсон, Дж. Холл енергійно працював над розвитком Това-
риства у Вандалії, проте його політична заангажованість відштовхнула багатьох
членів від організації. Інші вчені пояснювали призупинення діяльності Това-
риства у Вандалії поганими дорогами, через які члени організації не могли діста-
тися на засідання, малою чисельністю населення та культурною відсталістю
цього сільськогосподарського штату. Більш успішною була доля Чиказького іс-
торичного товариства (м. Чикаго, штат Іллінойс). Засноване у березні 1854 року
з метою «сприяння історичним розвідкам і розповсюдженню історичної інфор-
мації», воно зібрало 31 тис. томів книг у перші п’ять років діяльності і з часом
набуло національного визнання279.
276 East D. The Ohio Historical Society and Establishment of the State's Archives: A Tale of Angst and Apathy
[Text] / Dennis East // American Archivest. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – Р. 563.
277 Archives/Library Ohio Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ohiohistory.
org/collections-archives/state-archives. – Title from screen.

278 Planagan J. T. James Hall and the Antiquarian and Historical Society of Illinois [Text] / John T. Planagan //
Journal of the Illinois State Historical Society (1908–1984). – 1941, December. – Vol. 34. – № 4. – P. 439–452 ;
Planagan J. T. James Hall, Pioneer Vandalia Editor and Publicist [Text] / John T. Planagan // Journal of the
Illinois State Historical Society (1908–1984). – 1955, Summer. – Vol. 48. – № 2. – P. 119–136.
Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 130–132.
232
РОЗДІЛ 2
У ХІХ ст. хранителем публічних та

інших документів органів влади штату
Іллінойс виступав Секретар штату,
обов’язки якого були закріплені у Кон-
ституції280.
Архів Іллінойсу створено таланови-
тим вченим і архівістом М. К. Нортон –
непересічною особистістю, яка вклала
у збереження національної документа-
льної спадщини свого народу не тільки
роки енергійної праці, а й силу свого
духа: Нортон у той історичний період
розвитку архівної галузі США була єди-
ною жінкою у чоловічому архівному
світі Америки.
М. К. Нортон виступила не просто
організатором архіву, вона першою
оприлюднила свої думки стосовно екс-
МАРГАРЕТ КРОСС НОРТОН, пертизи цінності і відбору документів
завідувач Архівним відділом
Бібліотеки штату Іллінойс (1922–1957), на постійне зберігання. М. К. Нортон
1-й віце-президент (1936–1937), член Ради народилася у Рокфорді (штат Іллінойс)
(1937–1942), президент (1943–1945) SAA, 7 липня 1891 року в родині клерків.
редактор журналу «The American Archi-
vist» (1946–1947) Закінчивши школу в рідному місті,
майбутня архівістка вступила до Чи-
казького університету, де здобула ступені бакалавра (1913) та магістра (1914)
історії. Протягом 1915–1921 рр. Нортон працювала у каталогах бібліотек в Олба-
ні та Покіпсі (штат Нью-Йорк), була помічником хранителя манускриптів у Біблі-
отеці штату Індіана та каталогізатором в Історичному товаристві штату Міссурі.
Влітку кожного року вона поверталася до університету для удосконалення своєї
освіти. У січні 1922 року Нортон влаштувалася на роботу до Бібліотеки штату
Іллінойс, але приступила до роботи тільки у квітні. Три місяці молода жінка по-
дорожувала Америкою і вивчала роботу існуючих на той час архівних установ. Не
набувши щонайменшого досвіду, Нортон вирішила відвідати м. Дез Мойнс, щоб
стати учасником зустрічі Історичної асоціації Долини Міссісіпі, а потім поїхала до
К. Стайлса, керівника архіву в штаті Айова. Вивчивши досвід роботи архівних
інституцій Міссісіпі та Айови, М. К. Нортон присвятила багато років створенню
«History of State Departments, Illinois Government, Including Bibliographies of Laws
280 Bogart E. L. The Industrial State, 1870–1893 [Text] / Ernest Ludlow Bogart, Charles Manfred Thomp-
son // The Modern Commonwealth, 1893–1918. The Centennial History of Illinois. – Springfield : Illinois
Centennial Commission, 1920. – Vol. 5. – Р. 239, 245–246.
233
on Subjects Impinging Upon Governmental Functions of Present State Depart-

ments» («Історії департаментів штату Іллінойс»), до якої вона внесла перелік і
зміст усіх законодавчих актів про реформування установ штату. Її «Історія» охоп-
лювала період із 1787 р. до 1943 р. і налічувала 2839 сторінок.
Архівний відділ Бібліотеки штату засновано 1921 року, а з 1925 року він
отримав право приймати на зберігання документи від урядових установ штату.
М. К. Нортон без жодної допомоги упорядковувала документи, які вона знаходи-
ла на горищах та в підвалах Капітолію та департаментів. 1934 року в Арсеналі
штату пожежа знищила нагородні солдатські документи часів Першої світової
війни. Наступного року Генеральна асамблея штату виділила півмільйона дола-
рів для будівництва архіву, а ще через рік – ділянку землі. До виділеної штатом
суми PWA додала ще 320 млн дол. Архів Іллінойса був побудований за рекомен-
даціями, розробленими М. К. Нортон. Будинок архіву, уведений до експлуатації
1938 року, мав настільки ідеальну конструкцію і був обладнаний найсучасніши-
ми на той час засоба-
ми для забезпечення
збереженості доку-
ментів, що став зраз-
ком для спорудження
архівів у всьому світі.
Стаття М. К. Нортон, у
якій вчена описувала
конструкцію і облад-
нання архіву, була
перекладена кілько-
ма мовами, у т. ч. ро-
сійською. Російський
переклад опублікова-
ний у журналі «Доку-
ментоведение и ар-
Архівний будинок імені Маргарет Кросс Нортон
хивное дело за рубе- у Іллінойсі
жом» за 1972 рік281.
1943 року в Іллінойсі створено Комісію документації штату (State Records
Commission) для визначення строків зберігання документів. Нортон була голо-
вою цієї Комісії. Крім неї, до складу входили Історик, Бібліотекар, Генеральний
прокурор, директор Департаменту фінансів штату. 1955 року штат підписав уго-
281 Нортон М. К. Здание архива штата Иллинойс [Текст] / М. К. Нортон // Документоведение и архив-
ное дело за рубежом (Сборник рефератов, аннотаций и переводов) ; пер. с англ. Е. Н. Миловидовой. –
М. : Главное архивное управление при Совете Министров СССР, 1972. – № 3 (19). – С. 99–114.
234
РОЗДІЛ 2
ду з Національною радою по управлінню документацією та приватною корпора-

цією для здійснення аналізу стану управління документацією в установах штату.
Генеральна асамблея виділила на проведення робіт 200 тис. дол. Видатний аме-
риканський вчений Т. Мітчелл став куратором проекту, водночас разом із ним
над аналізом управління документацією в установах Іллінойсу працювали
М. Брічфорд та Дж. Т. Кетон. 1956 року було прийняте визначальне рішення для
подальшої роботи архіву: управління документацією визнане істотною функ-
цією архіву, засновано Центр документації штату, в установах впроваджено пе-
реліки документів зі строками зберігання та програми управління документа-
цією. Тож, коли М. К. Нортон 1957 року вийшла на пенсію, вона залишила після
себе повністю інтегровану архівну установу (хоча та й перебувала у складі Біблі-
отеки штату), яка виконувала усі належні архівній інституції функції: управління
документацією, зберігання і використання архівних документів282.
Нортон була серед тих вчених, які викладали перші архівні курси в універси-
тетах США: влітку 1940 року вона прочитала в Бібліотечній школі Колумбійсько-
го університету курс «archival economy» (архівна організація), спеціально створе-
ний як вступ до спеціальності для студентів, які бажали будувати свою кар’єру в
галузях як бібліотечної, так і архівної справи283. В архіві Іллінойса вона створила
базу для проведення стажувань студентів Іллінойського і Чиказького універси-
тетів.
М. К. Нортон стояла біля витоків архівної професії у Сполучених Штатах: вона
була обрана першим віце-президентом, членом Ради, президентом Товариства
американських архівістів, редактором професійного видання Товариства – жур-
налу «The American Archivist». Крім того, вчена була активним членом Американ-
ської бібліотечної асоціації, Національної асоціації бібліотек штатів, працювала в
складі Комісії публічних архівів Американської історичної асоціації, Комітету
архівів і бібліотек, Архівного комітету Національної асоціації бібліотек штатів284.
На теперішній час Архів штату Іллінойс є сучасною інтегрованою архівною
установою, що опікується програмами архіву та управління документацією і під-
порядковується Секретареві штату як самостійний підрозділ. Бібліотека штату є
окремим від архіву підрозділом, але також підпорядковується Секретареві шта-
ту. Будинок, у якому розташований Архів, носить ім’я Маргарет Кросс Нортон285.
282 Norton M. C. The Illinois Records Management Survey [Text] / Margaret Cross Norton // American Archi-
vist. –1956, January. – Vol. 19. – № 1.– P. 51–57 ; Thornton M. W. The Illinois Records Management Survey
[Text] / Mitchell W. Thornton // American Archivist. – 1957, April. – Vol. 20. – № 2. – P. 119–130.
283 Jones H. G. Archival Training in American Universities, 1938–68 [Text] / H. G. Jones // American Archi-
vists. – 1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 139.

284 White Jesse. Margaret Cross Norton: A Biographical Sketch [Electronic resource] // Illinois State Archives. –
Mode of access: http://www.cyberdriveillinois.com/departments/archives/nortonbio.html#_5. – Title from

screen.
285 About the Illinois State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.cyberdriveillinois.
com/departments/archives/about.html. – Title from screen.
235
Історичне товариство у штаті Мічиган виникло з ініціативи губернатора Те-

риторії Мічиган Л. Касса. Фундаторами Товариства були відомий своїм дослі-
дженням культури американських індіанців географ і етнограф Г. Р. Скулкрафт
та регент Університету Мічигану Г. Уайтінг286.
На першій зустрічі 23 червня 1828 року члени Товариства визначили мету
його діяльності як «збирання і зберігання природничої, цивільної, літературної,
релігійної та тубільної історії штату». На другій зустрічі вони ухвалили рішення
віддавати пріоритети збиранню матеріалів для музею і бібліотеки. Цілком ус-
пішно Товариство розвивалося до другої половини 1840-х рр., коли його лідери
виїхали через свої службові обов’язки із Детройту. 1857 року члени Детройтсь-
кого молодіжного товариства вирішили відродити Історичне товариство. Цю
ініціативу виявив юрист Ч. А. Уолкер287, натомість Товариство знов протримало-
ся лише чотири роки. Чергове поновлення його діяльності сталося 1874 року,
але не в Детройті, а в столиці штату – м. Лансінг, у якому й досі знаходиться його
штаб-квартира288. Цього разу активізації діяльності Товариства сприяло фінан-
сування, надане законодавчими зборами штату.
У січні 1911 року губернатор Ч. С. Озборн наклав вето на виділення асигну-
вань для підтримки Мічиганського товариства піонерів та історії (Michigan
Pioneer and Historical Society). Він вніс пропозицію покласти на Бібліотеку штату
функції збирання історичних документів, публікації «Michigan Pioneer and
Historical Collections», керівництва історичним музеєм у столиці штату. Однак ні
Товариство, ні законодавчі збори штату не погодились із губернатором. Вони
запропонували законопроект про утворення Історичної комісії Мічигану, одно-
голосно прийнятий обома палатами законодавчих зборів 19 квітня 1913 року та
підписаний новим губернатором В. Н. Феррісом 8 травня 1913 року. Комісія скла-
далась із шести осіб, які працювали на громадських засадах. Перші зустрічі Комі-
сії відбувались у присутності губернатора штату. 1915 року Акт про заснування
Історичної комісії був кодифікований у Кодексі законів штату (Розділ VIII, Части-
на 19) під назвою «Associations to Promote Art, Science, Literature and Music» («Асо-
ціації, що сприяють мистецтву, науці, літературі і музиці»). У цьому ж розділі роз-
міщені законодавчі акти, що стосуються різних наукових, мистецьких, літератур-
них, винахідницьких товариств і бібліотек. 1916 року запропоновано поправки
286 History of the University of Michigan, by the late Burke A. Hinsdale, with biographical sketches of the re-
gents and members of the university Senate from 1837 to 1906 ; ed. by Isaac N. Demmon. – University of
Michigan, 1906. – P. 179.
287 Ibid. – P. 233–234.
Tennessee [Text] / Philip Р. Mason // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins
Inc. and North Carolina Collection, 1995. – Р. 134.
236
РОЗДІЛ 2
до Акту, серед яких надання щорічного

фінансування Комісії у суммі 15 тис. дол.
Упродовж наступних 50 років Комісія
керувала Музеєм і Архівом штату, пуб-
лікувала «Michigan History Magazine»,
адмініструвала програму «Centennial
Farm» («Столітній будинок»), 1955 року
створила програму «Michigan Historical
Marker» («Меморіальні дошки Мічига-
ну»). 22 жовтня 1963 року Комісія відс-
віткувала свій 50-річний ювілей банке-
том у Лансінгу. На той час у її розпоря-
Члени Історичної комісії Мічигану дженні знаходилося 3 тис. куб. футів
відвідують Архів Університету Норт Дам історичних матеріалів, 4 тис. роликів
(Notre Dame University) у м. Каламазу, мікрофільмів, 1 тис. картографічних до-
штат Мічиган, жовтень 1913 року
кументів, 63 тис. фотографій (у Архіві
штату); у складі Комісії діяла окрема музейна система; Комісія опікувалася
160 меморіальними дошками, понад 1800 столітніми будинками та численними
рукописами. Нова Конституція Мічигану (1963) внесла значні зміни до організа-
ції роботи Комісії. Уряд штату був обмежений до 20 головних департаментів, не-
залежних рад, агенцій і комісій. У ході реформ члени Історичної комісії висунули
ідею про утворення Департаменту історії та архівів. Однак, замість цього, Актом
про реорганізацію виконавчої гілки влади (1965) Мічиганську історичну комісію
віднесено до агенцій другої категорії і підпорядковано Департаменту штату. Від-
повідно до такого нововведення усе майно, фінанси, штат, документи Комісія
передавала Секретареві штату, який став головою Департаменту. Комісія повин-
на була звітувати про свою діяльність перед Секретарем штату. Для нагляду за її
роботою у складі Департаменту штату створено Відділ історії. Після його появи
Комісія втратила право вирішального голосу в справах історії штату.
Хоча члени Комісії і співробітники підпорядкованих їй установ вважали своє
майбутнє на той час невизначеним, вони продовжували виконувати роботу зі
збереження історичної спадщини Мічигану. 1964 року Комісія організувала пе-
ресувну виставку «Historymobile» («Історія мобілів»), до 1967 року вона демон-
струвалась у 146 населених пунктах штату. Місцеві історичні товариства штату
виступали господарями, які надавали приміщення для експонування виставки.
До 1983 року повноваження Комісії були розширені, оскільки у її відання пе-
рейшла значна кількість історичних об’єктів, музеїв, місцевих сайтів. Відділ істо-
рії Департаменту штату був реорганізований у Бюро історії. 1989 року уведено
до експлуатації будинок для розташування історичних установ штату – Michigan
Library and Historical Center (Бібліотека Мічигану та Історичний центр), вартість
237
будівництва якого дорівнювала 36 млн дол. Цього ж року засновано Фонд історії
Мічигану з метою завершення устаткування будівлі та підтримки діяльності Ко-
місії.
29 травня 2001 року губернатор штату Дж. М. Енглер видав виконавчий на-
каз, за яким створено Департамент історії, мистецтв і культури. Законодавчі збо-
ри штату прийняли пакет із 19 законопроектів, серед яких був і Акт про вклю-
чення до нового Департаменту агенцій, на які покладалися питання історії, мис-
тецтва і бібліотек (HAL). Новий закон вступив у дію 20 вересня 2001 року. Він
вніс значні зміни до структури Комісії: тепер вона складалася з двох членів від
більшості Сенату та спікера Палати представників (призначалися на дворічний
термін); семи членів, призначуваних губернатором (на шестирічний термін);
один член направлявся до Комісії Історичним товариством Мічигану. Очолював
нову організацію директор, якого призначали на чотирирічний термін. З
2007 року на Комісію покладались обов’язки опіки над історичними об’єктами
ділового центру м. Детройт, підготовка ювілейних заходів до 150-річчя Грома-
дянської війни та 200-річчя війни 1812 року. Того ж року у складі Комісії було
утворено Дорадчу комісію з історичних документів (State Historical Records
Advisory Board, SHRAB). Однак через економічну кризу губернатор Дж. М. Грен-
холм 2009 року видала наказ про ліквідацію Департаменту історії, мистецтв і
бібліотек. Після восьми років успішної роботи функції та підпорядковані Депар-
таменту установи були «розкидані» по різних урядових структурах: Бібліотека
Мічигану підпорядкована Департаменту освіти; програма управління докумен-
тацією, яка була частиною Мічиганського Історичного центру і відповідно підпо-
рядковувалась Департаменту з 2002 року, повернута Департаменту менеджмен-
ту і бюджету; Історична комісія, система історичних музеїв, Архів Мічигану та
інші історичні установи були передані в підпорядкування Департаменту природ-
ничих ресурсів. Комісія звернулася до губернатора з проханням «не руйнувати»
Історичний центр і тримати історичні програми Мічигану разом, оскільки, на
думку членів Комісії, у такий спосіб на них витрачалося менше коштів. Навіть
був ініційований пакет законопроектів, у яких містилися пропозиції про переда-
чу усіх функцій разом Секретареві штату. Прийнятий Сенатом, законопроект
«помер» у Палаті представників – і Мічиган попрощався із Департаментом істо-
рії, мистецтв і бібліотек. Більше того, губернатор Гренхолм запропонувала ство-
рити Мічиганський центр інновацій і винахідництва і віддати під його розміщен-
ня будинок Бібліотеки та Історичного центру Мічигану. Центр інновацій, на дум-
ку губернатора, сприяв би популяризації серед населення економічних і техніч-
них знань. Громадськість Мічигану опротестувала необдумані рішення губерна-
тора: вказувалося на те, що Історичний центр зберігає архівні, музейні та бібліо-
течні колекції, захищає від втрати історичну пам’ять нації і розповсюджує істо-
ричні знання серед громадян штату, він створений і працює як для громадян
238
РОЗДІЛ 2
штату, так і для всієї країни в цілому.

Натомість 8 жовтня 2009 року губерна-
тор Гренхолм видала наказ, яким утво-
рила Департамент природничих ресур-
сів і навколишнього середовища. Істо-
рична комісія та Історичний центр бу-
ли підпорядковані новоутвореному
Департаменту, але не довго. Наступник
Гренхолм, губернатор Р. Д. Снайдер,
скасував більшість її рішень, однак не
відновив Департаменту історії, мис-
тецтв і бібліотек, а повернув Комісію і
Центр у підпорядкування Департамен-
ту природничих ресурсів. У період усіх
цих адміністративних змін Комісія і
Центр продовжували свою роботу зі
збереження історичних колекцій Мічи-
гану, підготували історичні навчальні
курси для дошкільнят та студентів,
закінчили роботу по створенню Музею Обкладинка презентаційного буклету
металургійної індустрії, організовува- до 100-річного ювілею Історичної комісії
ли виставки музейних експонатів і штату Мічиган
Будинок Історичного центру штату Мічиган у м. Лансинг
239
архівних документів, підтримали історичні програми м. Детройт. У травні

2013 року Мічиганська історична комісія відсвяткувала свій 100-річний ювілей,
щоправда, не уникнувши втрати частини повноважень, але врятувавши свої ко-
лекції від виселення289.
Крім Історичного центру в Лансингу, значні за обсягом колекції історичних
документів зберігаються у Бібліотеці Бентлі Університету Мічигану (Мічигансь-
ка історична колекція), Публічній бібліотеці Детройту (колекція Кларенса
М. Бертона з історії Мічигану і Північного Заходу), Меморіальній бібліотеці Клар-
ка в Університеті Центрального Мічигану, Архіві історії труда і міських справ
(Archives of Labor History and Urban Affairs) Бібліотеки Університету Уейн, який є
головним депозитарієм документів трудових союзів у США290.
Юрист і політик Дж. Х. Фарнхем291 та перший конгресмен від штату Індіана
Б. Парк у грудні 1830 року заснували Історичне товариство Індіани. Значну роль
у поповненні колекції Товариства відіграв Фарнхем, інтереси якого поширюва-
лися не лише на документи і видання з історії Індіани, а й усього Заходу США. Він
листувався з іншими товариствами і збирав опубліковані ними праці та збірни-
ки архівних джерел. Після смерті Фарнхема та Парка Товариство довгий час не
працювало. Щоправда в 40-х рр. ХІХ ст. спробу поновити його діяльність здійс-
нив бібліотекар та історик Дж. Діллон, якого вважають «батьком історії Індіа-
ни»292. Діллон був автором «Historical Notes of the Discovery and Settlement of the
Territory Northwest of the Ohio» («Історичні записки про дослідження та заселен-
ня території Північного Заходу Огайо», 1843), «A History of Indiana, from Its
Earliest Exploration by Europeans, to the Close of the Territorial Government,
in 1816» («Історія Індіани від раннього заселення європейцями до ліквідації те-
риторіального уряду в 1816 р.», видана 1859 р.), восьмитомного зводу законів
колоніальної Америки «Oddities of Colonial Legislation in America» (1879) та чис-
ленних інших праць. Вчений першим на підставі широкої джерельної бази дослі-
див походження і природу уряду Сполучених Штатів, стосунки штатів і феде-
ральної влади. З 1845 року Діллон був Бібліотекарем штату Індіана та помічни-
ком Секретаря штату і активно працював у Історичному товаристві. Із його приз-
наченням на посаду Секретаря Департаменту внутрішніх справ у Вашингтоні
(1851) діяльність Товариства знов завмерла і відновилася після реорганізації у
1886 році. Визначну роль у поновленні та подальшому розвиткові Товариства
289 The Michigan Historical Commission. A Centennial Review [Text]. – Lansing : Michigan Historical Commis-
sion, 2013. – P. 1–10.

290 Dunbar W. F. Michigan: A History of the Wolverine State [Text] / Willis F. Dunbar, George S. May. – Grand
Rapids, 1995. – Р. 607.

291 Cauble E. T. John Hay Farnham [Text] / Elizabeth Tucker Cauble // Indiana Magazine of History. – 1924,
June. – Vol. 20, Iss. 2. – Р. 154–159.

292 Cottman G. S. Dillon Brown John. The Father of Indiana History [Text] / George S. Cottman // Indiana
Magazine of History. – 1905, March. – Vol. 1, Iss. 1. – Р. 4–8.
240
РОЗДІЛ 2
відіграв історик і журналіст Дж. П. Данн. Крім Історично-

го товариства штату, в Індіані були засновані Історичне і
антикварне товариство м. Вінсен (1839) та Історичне
товариство округу Віго (1843), але обидва припинили
свою діяльність перед 1861 роком293.
Бібліотека штату Індіана створена відповідно до Ак-
ту Генеральної асамблеї від 11 лютого 1825 року. У
1841 році Бібліотека стала самостійною інституцією.
Бібліотекар штату повинен був збирати і зберігати по
10 примірників кожного опублікованого закону, журна-
лу Сенату або Палати представників. Із 1867 року пев-
ний час Бібліотека перебувала у складі Верховного суду ДЖЕКОБ П’ЯТТ ДАНН,
штату. Актом Генеральної асамблеї від 13 квітня перший президент Комісії
публічної бібліотеки
1885 року в установах були призначені комісіонери, упо- штату Індіана
вноважені збирати та публікувати звіти від усіх депар-
таментів, окрім казначейства та податкової комісії. Актом 1889 року комісіонери
зобов’язані передавати Бібліотекарю по 150 копій кожного опублікованого звіту
або бюлетня для розповсюдження їх по всіх бібліотеках США. Управління і конт-
роль за діяльністю Бібліотеки 1895 року вручено Освітянській комісії штату, а
1899 року Генеральною асамблеєю засновано Комісію публічної бібліотеки294.
1901 року в Індіані ухвалено новий закон про Бібліотеку і Комісію публічної біб-
ліотеки. Першим президентом Комісії публічної бібліотеки став Бібліотекар шта-
ту Дж. П. Данн. З 1939 р. до 1973 р. Бібліотекою керувала донька Данна – Керо-
лайн Данн295.
1915 року з метою організації святкування 100-річчя з дня утворення штату
засновано Історичну комісію Індіани, яка згодом трансформувалась у Історичне
бюро. 1925 року черговим Актом Генеральної асамблеї Бібліотека штату і Комі-
сія публічної бібліотеки були злиті в одну структуру з Історичним бюро і Бюро
довідок із законодавства. Нова структура отримала назву Бібліотека Індіани і
Історичний департамент296.
Tennessee [Text] / Philip Р. Mason // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early Republic. The Origins
294 Henry W. E. Report on the Public Archives of Indiana [Text] / W. E. Henry // Annual Report of the Ameri-
can Historical Association for the year 1900. Vol. II. Report of the Public Archives Commission. – Washington :
Government Printing Office, 1901. – P. 37–38.
295 Dunn J. P. Report of the Public Library Commission of Indiana From November 1, 1901 to October 31,
1904 Indiana [Text] / Jacob Р. Dunn, Elizabeth С. Earl, William W. Parsons. – Indianapolis : B. Burford, Con-
tractor for State Printing and Binding, 1905. – P. 5–21.
296 History of the Library [Electronic resource] // Indiana State Library. – Mode of access: http://
www.in.gov/library/2453.htm. – Title from screen.
241
Для організації у складі Бібліотеки Департаменту

історії та архівів і аналізу накопичених історичних доку-
ментів і манускриптів у департаментах штату і приват-
них колекціях 1906 року був призначений професор
Х. Ліндлі, який потім очолював Департамент протягом
1913–1924 рр., він же був секретарем Історичної комісії
Індіани у 1915–1923 рр. і її директором у 1923–
1924 рр.297 Здійснивши аналіз документальних комплек-
сів усіх урядових департаментів, Ліндлі опублікував звіт
про архіви штату «Report on the Archives of the State of
Indiana» з переліком документів офісів губернатора, Сек-
ХАРЛОУ ЛІНДЛІ, ретаря штату, аудитора, Верховного суду, казначейства
перший директор
Департаменту історії та інших298. У звіті бібліотекаря за 1909–1910 рр. місти-
та архівів штату Індіана лися рекомендації щодо організації постійного зберіган-
(1913–1924)
ня зазначених документів. Відповідно до рекомендацій
Актом Генеральної асамблеї від 6 березня 1913 року (вступив у силу з 1 жовтня
1913 р.) в складі Бібліотеки був утворений Департамент історії та архівів із пра-
вом зберігання документів органів влади штату, хоча фактично Департамент
уже функціонував із 1907 року299.
Оскільки колекція Бібліотеки нараховувала тисячі книг, документів і мануск-
риптів, Генеральна асамблея ухвалила 9 березня 1929 року закон про збір коштів
на спорудження будинку для Бібліотеки, досить оригінально вирішивши питання.
Із кожної сотні доларів оплаченого податку за володіння майном 0,5 цента направ-
лялося до фонду будівництва бібліотеки, та оскільки 1931 року стало зрозумілим,
що у такий спосіб кошти будуть збиратися дуже довго, сума збору була підвищена
в декілька разів. Будинок Бібліотеки увели до експлуатації 5 грудня 1934 року300.
Після прийняття 1933 року Акту про реорганізацію управління «Reorganiza-
tion Act» у Бібліотеці був утворений Відділ історії та архівів і призначений Архі-
віст С. Дж. Каген301. Упродовж 1936–1939 рр. Каген очолював проект WPA по ук-
297 Indiana Historical Society. Manuscripts and Archives Department. Harlow Lindley Collection, 1790–1914.
№ 1948.0003. Finding aids [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.indianahistory.org/our-
collections/collection-guides/harlow-lindley-collection–1790–1914.pdf. – Title from screen.
298 Lindley H. Report on the Archives of the State of Indiana [Text] / Harlow Lindley / Eleventh Report of the
Public Archives Commission. Appendix B // Annual Report of the American Historical Association for the
year 1910. – Washington, 1912. – P. 315–330.
299 McNitt E. U. Short History of the Indiana State Library [Text] / Esther U. McNitt, Nellie Mae Coats. Short
History of the Indiana State Library. – 1950. – 12 p. ; Coleman C. B. Indiana Archives [Text] / Christopher
B. Coleman // American Archivist. – 1938, October. – Vol. 1. – № 4. – Р. 202–203.
Vol. 1. – № 4. – Р. 204.
301 Hurst R. A. Preface [Text] / Roger Hurst // Inventory of the County Archives of Indiana. Prepered by the
Indiana Historical Records Survey, Division of Professional and Service Projects Work Projects Administra-
tion. – № 87 «Warrick County (Boonville)». – Indianapolis, The Indiana Historical Historical Records Survey,
1940. – P. V.
242
РОЗДІЛ 2
ладанню описів на документи установ штату і округів «Indiana Historical Records

Survey». З січня 1936 р. в складі Бібліотеки був створений самостійний Архівний
підрозділ, який очолював помічник Бібліотекаря. 11 березня 1935 року у штаті
засновано Комісію публічних архівів, до складу якої увійшли губернатор, Секре-
тар штату, представник Рахункової палати, директора Бібліотеки та Історичного
бюро. До обов’язків Комісії віднесено надання дозволів на знищення документів
або направлення їх на постійне зберігання. Строк зберігання документів в уста-
новах був встановлений на рівні 3 років. Того ж року у штаті розпочато програму
мікрофільмування документів. Акт Генеральної асамблеї від 9 березня 1937 року
вимагав створення мікрофільмів на будь-які офіційні документи, фотографії, га-
зети усіх установ, що діяли на території штату302.
Отже, в Індіані значний час Архів функціонував як частина Бібліотеки штату,
витримуючи різного роду реорганізації. Згодом було ухвалене нове законодавст-
во, за яким Архів штату Індіана та Комісія публічних документів почали функціо-
нувати окремо від Бібліотеки під керівництвом Архівіста штату, підпорядкова-
ного губернатору штату. Архів штату Індіана є депозитарієм офіційних докумен-
тів постійних термінів зберігання органів влади штату Індіана та місцевих адмі-
ністрацій округів303. До складу Комісії входить вісім відділів: управління, архів
штату, служба мікрофільмування, лабораторія консервації документів, служба
управління документацією і Центр документації штату; Комітет із перегляду пу-
блічних документів (визначає строки зберігання, затверджує переліки докумен-
тів тощо) та SHRAB штату Індіана304.
Бібліотека штату та Історична комісія є окремими інституціями. Бібліотека
зберігає понад 2 млн томів книг і 3 млн манускриптів, а також тисячі мап, друко-
ваних видань федеральних документів і мікрофільмів. Бібліотека функціонує в
структурі органів, підпорядкованих губернатору штату305.
На першій конституційній конвенції Вісконсину делегати разом із затвер-
дженням Конституції штату ухвалили рішення про створення історичного това-
риства. Організація Історичного товариства, заснованого в січні 1849 року306,
Vol. 1. – № 4. – Р. 206–207.
303 IC 5-15-5.1 «Chapter 5.1. State Commission on Public Records»; «02-01: Accession Policy of the Indiana
State Archives» // Indiana State Archives. Indiana Commission on Public Records [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.in.gov/icpr/2358.htm ; http://www.in.gov/icpr/2347.htm ; http://www.in.
gov/icpr/files/policyarchivesaccession.pdf ; http://www.in.gov/icpr/2378.htm. – Title from screen.
Vol. 1. – № 4. – P. 201–214 ; Coleman C. B. Some problems of State Archival Administration [Text] / Christo-
pher B. Coleman // American Archivist. – 1941, July. – Vol. 4. – № 3. – P. 149–158 ; Комісія публічних доку-
ментів штату Індіана [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.in.gov/icpr/files/icprbrochure.pdf. –
Назва з екрану.
305 History of the Library. Indiana State Library [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.in.gov/
library/2453.htm. – Title from screen.

306 На сайті Історичного товариства Вісконсину вказано, що воно засноване у 1846 році. Wisconsin
Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.wisconsinhistory.org/about/. – Title

from screen.
243
була доручена освітянину й одному з авторів Конститу-

ції Вісконсину Е. Руту. До складу Товариства увійшло
117 осіб із 34 округів штату. Першим президентом Това-
риства обрано губернатора штату Н. Дьюї. Проте розви-
ток Товариства був повільний, оскільки, як зазначив до-
слідник історії Товариства Л. Фішел, «усі лідери штату
були зайняті своїми власними проектами, потрібен був
ініціатор, призвідник, людина з баченням»307. Такою лю-
диною став Л. К. Драпер, який народився 1815 року в
Локкпорті (штат Нью-Йорк) і вів своє походження від
першого поселенця Массачусетсу Джеймса Драпера.
Л. К. Драпер був секретарем Історичного товариства Віс- ЛАЙМАН КОПЛЕНД
консину протягом 1854–1886 рр.308 ДРАПЕР,
секретар Історичного
Біограф Драпера, К. Дж. Маттерн, писала, що він мав товариства Вісконсину
дві пристрасті: збирання власної колекції (з 1830-х рр. і (1854–1887),
до смерті у 1891 р.) та розбудова Історичного товарист- мандрівник і збирач
усної історії
ва. Маттерн зазначила, що колеги називали Драпера
«архітектором товариства», а сама вчена визнавала його архівістом. Ще студен-
том Драпер почав збирати документи, бо саме в них вбачав історичну правду.
Згодом він написав, що історики мало посилаються у своїх працях на першодже-
рела, в основному звертаючись до опублікованих праць попередників. Натомість
Драпер закликав до уважного аналізу та критичної оцінки джерел. Із 1836 року
він розпочав власне дослідження: виявляв прізвища перших поселенців Старого
Північного Заходу, підготував анкету і розсилав її працівникам пошти, суддям та
іншим службовцям, які могли допомогти у виявленні історичних відомостей. Із
часом він дійшов висновку, що письмове опитування не є ефективним методом
збору інформації, оскільки багато людей були неписьменними. Із 1843 року Дра-
пер почав сам мандрувати країною і збирати усну історію. Іноді він не встигав
вести записи і щоденники, але люди так були вражені його подвижництвом, що
просто дарували йому документи. Архівіст здійснив дев’ять подорожей. Зібрані
документи він систематизував за предметною і хронологічною ознаками, склав
до них індекси. Драпер заповів свою приватну колекцію Вісконсинському істо-
ричному товариству. Вона складається з 491 тому зібраних історичних докумен-
тів за період 1755–1815 рр., а також паперів самого Драпера часів перебування
на посаді секретаря Історичного товариства309.
307 Fishel L. H., Jr. Wisconsin [Text] / Leslie H. Fishel, Jr. // Jones H. G. Historical Consciousness in the Early
North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 162–163.
308 Anderson R. B. Biographical Sketch of Lyman C. Draper, LL.D. Secretary of the State Historical Society of
Wisconsin [Text] / Rasmus В. Anderson // Cincinnati : Peter G. Thomson, Printer, 1881. – P. 5–31.
309 Mattern C. J. Lyman Copeland Draper: An Archivist's Reappraisal [Text] / Carolyn J. Mattern // American
Archivist. – 1982, Fall. – Vol. 45. – № 4. – P. 444–454.
244
РОЗДІЛ 2
Відсутність коштів для проживання привела Драпера

до м. Медісон (штат Вісконсин) у 1852 році, де йому поо-
біцяли оплачувану посаду секретаря Історичного това-
риства. У той час у середовищі членів Товариства трива-
ли дебати між двома групами, прихильницями аристок-
ратичної та демократичної моделей побудови історич-
них товариств, тому своє перше завдання Драпер вбачав
у стабілізації організації і вибору шляху, яким вона піде.
Драпер обрав демократичну модель310. К. Дж. Маттерн
писала, що Драпер переслідував, насамперед, мету пок-
ращення свого жалюгідного фінансового стану, тому
РЕБЕН ГОЛД ТВЕЙТС, енергійно взявся створювати у Вісконсині історичне то-
помічник Л. К. Драпера, вариство, щоб довести законодавчим зборам його важ-
а згодом секретар
Історичного товариства ливість і отримати підвищену зарплатню311. Із власного
Вісконсину (1887–1913) досвіду Драпер знав, що створення архіву з документів –
справа важка, яка вимагає занадто багато часу, тому він
сфокусував свій інтерес на збиранні книг для бібліотеки. Він активно розвивав
програму обміну друкованими виданнями: у перший же рік написав понад
1300 листів, пропонуючи різним організаціям і особам обмін книгами. Ця ідея
виявилася невдалою тому, що Товариство було надто молоде і не мало обмінно-
го книжного фонду достатніх обсягів. Тому Драпер 1855 року ініціював перед
законодавчими зборами штату програму публікації манускриптів і запросив для
неї фінансову підтримку. У цей рік йому вдалося збільшити книжковий фонд біб-
ліотеки на 1 тис. томів, за що він отримав 500 дол. винагороди. Драперу дорікали
за те, що він не був достатньо зацікавлений в історії Вісконсину, мало вживав
заходів для збирання документів урядових установ та видатних діячів штату.
Маттерн вважала, що реальна заслуга поповнення документальної колекції Істо-
ричного товариства належала журналісту і редактору «Wisconsin Historical
Collections» Р. Г. Твейтсу, який був помічником Драпера та згодом став його на-
ступником на посаді (1887–1913). Дійсно, 1863, 1866 та 1868 рр. Драпер знов ма-
ндрував Америкою, поповнюючи свою власну колекцію. Між тим він використо-
вував членів Товариства як неформальну мережу для визначення осіб, які мали
історичні документи і могли стати потенційними донорами Історичного товари-
ства. Для цього Драпер наполіг на введенні у Товаристві декількох категорій
членства, у тому числі почесного члена та члена-кореспондента, які не сплачува-
ли членські внески. Завданням цих членів було спілкування з потенційними до-
North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 164.
311 Mattern C. J. Lyman Copeland Draper: An Archivist's Reappraisal [Text] / Carolyn J. Mattern // American
Archivist. – 1982, Fall. – Vol. 45. – № 4. – P. 450.
245
норами Товариства, спонукання їх до передачі документів і книг до колекції То-

вариства та забезпечення пересилки матеріалів. Такими членами були найвідо-
міші історики, літератори, політики, освітяни, які самі колекціонували книги,
манускрипти, документи, публікували збірники історичних джерел. Серед них
були С. Г. Дрейк312 з Бостону, Дж. Спаркс313 (із ним у Драпера склалися не надто
теплі стосунки)314 та багато інших. То ж колекція Вісконсинського історичного
товариства у часи Драпера формувалася більше як зібрання манускриптів при-
ватного походження. Це підтверджують і звіти Комісії історичних манускриптів
та Комісії публічних архівів, які обстежували архіви Вісконсину наприкінці ХІХ –
початку ХХ ст.315 Оригінали документів урядових установ надходили не часто, в
основному бібліотека Товариства поповнювалась опублікованими публічними
документами. Манускрипти, зібрані Драпером до колекції Історичного товарист-
ва, висвітлюють події Громадянської війни (1861–1865), життя перших поселен-
ців Вісконсину (1856 року Драпер долучився до створення Асоціації перших по-
селенців Вісконсину). Також архівіста критикували за недостатню увагу до за-
безпечення збереженості колекцій, як його власної, так і Товариства. Проте у
1870-х рр. у Бібліотеці Товариства почали штампувати книги і манускрипти, за-
значаючи назву Товариства і дату надходження на зберігання, уклали топографі-
чний покажчик, 1885 р. розробили правила зберігання і використання докумен-
тів. Бібліотеку було розміщено у будинку Капітолію штату, однак не було створе-
но ні каталогу, ні жодного іншого покажчика для забезпечення інтелектуально-
го доступу, тому Драпер і його колеги при виконанні запитів і обслуговуванні ко-
ристувачів покладалися на власну пам’ять316. Проте, не зважаючи на недоліки, які
існували в діяльності Історичного товариства Вісконсину та роботі самого Драпе-
ра, його внесок у забезпечення збереженості джерел із американської історії, роз-
виток історичних товариств і створення їх архівних колекцій залишається непере-
вершеним до теперішнього часу. Сучасне Історичне товариство Вісконсину є архі-
312 Zimmerman Kurt. Samuel G. Drake, First Great Collector of Books on Native Americans. – American Book
Collecting [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.bookcollectinghistory.com/2011/11/samuel-

g-drake-first-great-collector-of.html. – Title from screen.
313 Sparks, Jared, 1789–1866. Papers of Jared Sparks : an inventory [Electronic resource] // Harvard Univer-
sity Archives. OASIS. Online Archival Search Information System. – Mode of access: http://
oasis.lib.harvard.edu/oasis/deliver/~hua13005. – Title from screen.
North Caroliniana Society, Inc. and North Carolina Collection, 1995. – P. 164.
315 List printed indices to and description of archives and other repositories of historical manuscript // First
Report of the Historical Manuscripts Commission. Report of the American Historical Association for the year
1896. In two volumes. – Vol. 1. – Washington, 1897. – P. 510–511 ; Report on the Public Archives of Wiscon-
sin // Annual report of the American Historical Association for the year 1905. – Vol. 1. – Washington, 1906. –
P. 294–297 ; Russell C. Report on the Public Archives of Wisconsin [Text] / Carl Russell // Annual report of
the American Historical Association for the year 1905. – Vol. 1. – Washington, 1906. – P. 377–419.
316 Mattern C. J. Lyman Copeland Draper : An Archivist's Reappraisal [Text] / Carolyn J. Mattern // American
Archivist. – 1982, Fall. – Vol. 45. – № 4. – P. 444–454.
246
РОЗДІЛ 2
вом штату, який поєд-

нує функції зберігання
і використання доку-
ментів та управління
документацією в уста-
новах, а також є орга-
ном управління архів-
ною справою і діловод-
ством на території
штату. Товариство от-
римує 60 % фінансу- Будинок Історичного товариства штату Вісконсин, 1920-ті роки
вання з бюджету шта-
ту, 40 % від членських, благодійних, спонсорських внесків та надання платних
послуг. До складу Товариства також входить Центр документації штату317.
Відтак, для регіону Великих Озер характерна наявність історичних товариств
або комісій. У Огайо, Вісконсині діють історичні товариства; у Мічигані – Історич-
на комісія, у Індіані – Архів штату та комісія публічних документів. Спочатку то-
вариства та комісії самі опікувалися документами, згодом у їх складі були ство-
рені архівні установи, управління якими здійснюють колегіальні органи. Саме у
цьому й виявляється типовий американський характер архівних установ регіону
Великих Озер, на формування якого вплинули умови фронтиру. Колегіальне
управління характерне для більшості фронтир-зон Середнього Заходу та Заходу
США. В інших регіонах наявні архівні установи, підпорядковані секретарям шта-
тів (Нова Англія), самостійні департаменти, як у південних штатах, або підпоряд-
кування архівів будь-яким іншим органам влади. Разом із тим, це не означає, що
кожен із регіонів не має винятків. Так, у регіоні Великих Озер вирізняється Архів
штату Іллінойс, оскільки історично склалося, що діяльність Історичного товари-
ства в Іллінойсі не мала достатнього впливу на формування архіву. Натомість
Бібліотеці поталанило з тим, що її Архівний відділ очолила видатний архівіст і
вчений М. К. Нортон. Геній цієї талановитої людини визначив подальшу долю
архіву Іллінойсу. Це ще раз підтверджує, що при наявності загальних тенденцій і
умов розвитку регіону в цілому, у кожному штаті США були свої чинники, що
впливали на розвиток архівної справи, утворення і становлення архівних уста-
нов. Сучасні історичні товариства та комісії характеризуються зведенням під їх
опікою цілого ряду історичних програм: музейних, археологічних, природничих,
бібліотечних, архівних, освітніх, зберігання пам’ятників і історичних будинків.
Кожна програма передбачає наявність у її структурі однієї або декілької установ,
кожна з яких виконує відповідні їй функції. Так, наприклад, в Історичному това-
Wisconsin State Archives [Electronic resource] // Wisconsin Historical Society. – Mode of access: http://
317
www.wisconsinhistory.org/libraryarchives/staterec/. – Title from screen.
247
ристві Огайо програма музеїв і історичних сайтів адмініструє 58 історичних

об’єктів (300 будинків історичного значення і майже 5 тис. акрів землі) у
40 округах штату, програма архівів опікується зберіганням історичних колекцій.
Програми також можуть бути тематичними, наприклад, у Історичній комісії Мі-
чигану програми по відзначенню ювілейних дат. Історичні товариства і комісії
відрізняються за способами формування їх бюджетів. Історичні товариства ма-
ють подвійне фінансування, частина їх бюджету формується від членських внес-
ків і пожертвувань, інша частина надається органами влади штату. Історичні ко-
місії повністю фінансуються з бюджетів штатів.
2.7 ІСТОРИЧНІ ТОВАРИСТВА ЯК ОФІЦІЙНІ АРХІВИ ШТАТІВ

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО РЕГІОНУ
(Міннесота, Міссурі, Айова, Небраска, Канзас,
Північна Дакота, Південна Дакота)
Більша частина території сучасного Північно-Західного центрального
регіону США була досліджена французькими мандрівниками і згодом стала час-
тиною Нової Франції. Із давніх часів на ній проживали тубільні індіанські племе-
на: дакота, оджибве, айова, міссурі та інші. Саме в цьому регіоні у 1960-ті рр.
зародився рух індіанців за захист прав корінних американців.
Після Семирічної війни (1756–1763) французькі колонії на захід від річки
Міссісіпі перейшли до Іспанії, а на схід – до Великобританії. Після Американсь-
кої революції (1775–1783) Сполучені Штати стали контролювати території на
схід від Міссісіпі. Придбавши Луїзіану 1803 року, США отримали й території на
захід від Міссісіпі. З 4 липня 1805 року до 4 червня 1812 року на території ко-
лишньої колонії Луїзіана була створена Територія Луїзіана, яку після утворення
штату Луїзіана (30 квітня 1812 р.) перейменовано на Територію Міссурі. Відпо-
відно до Англо-американської конвенції 1818 року були визначені кордони між
Великобританією і США (Територією Міссурі) по 49-й паралелі. Договір Адамса-
Онікса 1819 року встановлював кордон між Територією Міссурі, іспанським
Техасом і Новою Мексикою по річці Арканзас. Територія Міссурі проіснувала до
10 серпня 1821 року, коли її південно-східна частина була прийнята до складу
США як штат Міссурі. Інша частина території, що включала сучасні штати Айо-
ву, Небраску, Північну і Південну Дакоту, Канзас, Вайомінг, Монтану, Колорадо
і Міннесоту, стала неорганізованою інкорпорованою територією. 1834 року зем-
лі на схід від річки Міссісіпі увійшли до складу Території Мічиган (утвореної ще
1805 р.), а на захід від Міссісіпі були створені території Айова (існувала у період
1838–1846 рр.), Міннесота (виділилася з Території Айова 3 березня 1849 року та
проіснувала до входження Міннесоти до складу США як штату 11 травня
1858 р.), об’єднана Територія Канзас-Небраска (утворена відповідно до закону
Конгресу США від 30 травня 1854 року). Територія Небраска включала й землі
сучасних штатів Колорадо, Північна Дакота і Південна Дакота, Вайомінг і Мон-
тана. У період 1861–1889 рр. уже існувала окрема Територія Дакота (включала
248
РОЗДІЛ 2
сучасні штати Монтана і Вайомінг). Фактично в першій половині ХІХ ст. усі те-
риторії були фронтир-зонами, тут зустрічалися лише поодинокі поселення фрон-
тирсменів. Дакота, Канзас, Небраска, разом із Оклахомою, Техасом, Монтаною,
Колорадо і Вайомінгом підпадають під поняття так званого Дикого Заходу «Wild
West» або Американського Старого Заходу «American Old West». Термін Дикий
Захід асоціюється з відповідною культурою та стилем життя, яскраво висвітле-
ними в американській літературі та кінематографі. Насправді, життя піонерів
було ускладнене важкою працею на цілинних Великих рівнинах, кліматичними
умовами та постійними війнами із тубільним населенням.
Активне заселення територій розпочалося після ухвалення «Закону про гомс-
теди» від 20 травня 1862 року (див. Додаток наприкінці монографії). Штати на
даних територіях утворено відповідно в Айові – 1846 року, Міннесоті – 1858 року,
Канзасі – 1861 року, Небрасці – 1867 року. На землях Міннесоти, Дакоти ще до
1870-х рр. велися війни з індіанцями племені сіу. 1889 року Дакота була поділе-
на на два штати: Південну Дакоту і Північну Дакоту.
З усіх штатів лише у Міссурі було дозволене рабовласництво. Міссурійський
компроміс 1820 року був угодою, відповідно до якої рабство заборонялося на
північ від 36°30’ широти, Міссурі прийнятий до складу США як рабовласниць-
кий (10 серпня 1821 р.), а Мен – як вільний штат. Вирішення питання про ста-
тус штату Канзас стало однією із причин Громадянської війни (1861–1865).
1854 року під час ухвалення закону про утворення Території Канзас-Небраска,
мешканцям Канзасу надано право самим вирішувати питання про законність
рабства. Канзас став ареною непримиримих суперечок прихильників і против-
ників рабовласництва. Нарешті, 29 січня 1861 року він був прийнятий до скла-
ду США як вільний штат. 28 січня 1861 року у штаті Міссурі було схвалено рі-
шення про вихід із Союзу і приєднання до Конфедерації, але в короткий термін
штат змінив свою позицію і залишився у складі США. Після війни через Міссурі
пролягали основні шляхи, по яких переселенці просувалися на захід до Тихооке-
анського узбережжя. Фургони піонерів, фермерів та шукачів золота тягнулися
по Каліфорнійській та Орегонській стежкам, Мормонською тропою переселенці
йшли з Іллінойсу до Юти, німці з Російської імперії та іммігранти з інших країн
заселяли землі Дакоти. «Золота лихоманка» охопила регіон із кінця 1840-х до
кінця 1880-х рр. Інтенсивний економічний розвиток регіону розпочався напри-
кінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. У регіоні розвивається видобувна промисло-
вість, працюють підприємства військово-промислового комплексу, у сільському
господарстві основними галузями є тваринництво і рослинництво318.
318 Benson J. F. Ages of the Law : A Brief Legal History. Part I – 1803 to 1860 [Text] / Joseph Fred Benson //
Journal of the Missouri Bar. – 2012, January-February. – № 25. – Р. 24–30 ; Schwieder Dorothy. History of
Iowa // Iowa Official Register [Electronic resource]. – Mode of access: http://publications.iowa.gov/135/1/
history/7-1.html. – Title from screen ; Kansas History. Office of the Secretary of State [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.kssos.org/forms/communication/history.pdf. – Title from screen ; Pratt Justin.
The Capital Controversy: Lincoln, the State Library, and the Story of the Midnight Ride [Electronic resource]. –
Mode of access: http://court.nol.org/state-library/pdf/TheCapitalControversy.pdf. – Title from screen ;
Baird L. Minnesota. Land of 10000 lakes. North Dakota. Peace Garden State. South Dakota. The Mount Rush-
more State. Iowa. The Hawkeye State.Nebraska. The Cornhusker State. Missouri. The Show Me State. Kansas. The
Sunflower State [Text] / Lori Baird, Marcel Brousseau, Amber Rose // Fifty States. Every question answered. –
New York : Metro Books, 2008. – P. 224–225, 230–231, 236–237, 242–243, 248–249, 254–255, 260–261.
249
Історичне товариство Міннесоти засноване 1849 ро-

ку з ініціативи Секретаря Території Ч. К. Сміта. Він уклав
законопроект про створення товариства, зарахувавши
до нього перших 18 осіб, які про це навіть не знали. Як
пише А. Е. Леммон, акт про інкорпорацію товариства був
підготовлений у таверні Святого Пола. 20 жовтня
1849 року він був підписаний губернатором Александе-
ром Ремзі, і 15 листопада 1849 року Товариство розпоча-
ло свою діяльність319. Першим президентом Товариства
обрано губернатора Території А. Ремзі, а секретарем –
преподобного Е. Д. Нілла. Акт про інкорпорацію визна-
чив мету Товариства як збирання і зберігання бібліоте- ЕДВАРД ДАФФІЛД НІЛЛ,
ки, мінералогічних і геологічних зразків, індіанських видатний
американський історик,
артефактів та інших матеріалів і речей, що належать до перший секретар
історії заселення і розвитку Території Міннесота. Статут, Історичного товариства
Території Міннесота
затверджений 14 січня 1850 року, дав організації назву
«Історичне товариство Міннесоти». Провід Товариства
обирався кожні 3 роки, членські внески були 1 дол. за вступ до Товариства і така
ж сума щорічно за членство, 15 дол. за пожиттєве членство та 50 дол. за вічне
членство. У додатку до Статуту було вміщено 120 імен жителів Міннесоти чоло-
вічої статі, що на той час складало майже усе біле населення Території. Секретар
Е. Д. Нілл написав декілька історичних статей для Товариства, у тому числі уклав
Лексикон індіанського племені дакота «Dakota Lexicon», який включав грамати-
ку і словник мови дакота. Працю планувалось опублікувати під патронатом То-
вариства, для цього зібрали 600 дол., але ці кошти не знадобилися, оскільки Ін-
ститут Смітсонія не лише оплатив видання і включив Лексикон до однієї зі своїх
серій, а й замовив преподобному Ніллу додаткову працю про традиції племені
дакота. Ця праця була надрукована в «Annals of the Minnesota Historical
Society» («Джерела Історичного товариства Міннесоти») за 1853 рік. Товариство
проводило свої зустрічі у кабінеті Ч. К. Сміта та інших місцях до листопада
1855 року, коли йому виділили кімнату в новому будинку Капітолію. Того ж року
Товариство придбало дві земельних ділянки для спорудження на них власного
будинку. Перший камінь закладено 24 червня 1856 року, але коли фундамент
був завершений, будівництво призупинили. Товариство не знайшло способу,
яким можна було віднайти 15 тис. дол. для продовження будівництва. Фінансова
криза 1857 року стримувала Товариство від пошуку спонсорів. Насправді, як за-
319 Lemmon А E. Trans-Mississippi States: Arkansas, California, Iowa, Louisiana, Minnesota, Missouri, Orеgon,
250
РОЗДІЛ 2
значає Данлеп, організації не потрібна була нова будівля, оскільки в їх бібліотеці

на 1858 рік нараховувалося лише 441 том320.
Важливу роль у розвитку Товариства відіграв преподобний Нілл, який понад
40 років віддав історичним дослідженням і збиранню колекції. Непересічний
внесок у розвиток Товариства також зробив журналіст і видавець «The Minnesota
Democrat» Д. Робертсон, який доклав значних зусиль до збирання коштів для
спорудження будинку Товариства, але фінансова криза їх поглинула, і Товарист-
во вимушене було задовольнитися менш амбіційним приміщенням321.
Хоча Статут Товариства укладений Секретарем Території, документи урядо-
вих установ до нього не були включені. 1913 року Товариство запропонувало
законопроект для створення у штаті Департаменту архівів і історії. Він не був
прийнятий, але законодавчі збори штату виділили кошти для спорудження бу-
динку Товариства. Значну роль у діяльності Товариства на початку ХХ ст. відігра-
вав С. Дж. Бакк, тоді молодий вчений, а згодом 2-й Архівіст США та 5-й президент
SAA. У 1914–1915 рр. видатний колекціонер Г. Е. Келлар322 від Комісії публічних
архівів АНА здійснив обстеження документів в архівах штату і вказав на їх неза-
довільний стан. У своєму звіті Келлар рекомендував або створити у штаті спеціа-
льну комісію для опіки над урядовими документами, або передати їх на зберіган-
ня до Товариства. Тож законом 1915 року Товариство було уповноважене збері-
гати документи урядових установ. Із 1919 року всі установи штату, округів, міст,
сільських і селищних управлінь повинні були передавати на зберігання до Това-
риства документи, книги, записи. Однак Товариство не мало права розпоряджа-
тися (здійснювати експертизу цінності та виділяти до знищення) урядовими
документами. Дозвіл на розпорядження, щоправда із певними обмеженнями,
Товариство отримало за законодавством 1927 року: воно могло здійснювати ек-
спертизу цінності докумен-
тів, відбирати цінні доку-
менти для подальшого збе-
рігання та знищувати нецін-
ні папери. Права Товариства
у сфері експертизи цінності
були розширені законодав-
чими актами 1939 та
1941 років. Будинок історичного товариства Міннесоти,
1920-ті роки
320 Dunlap L. W. Minnesota Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Socie-
321 Johnston D. S. B. Minnesota Journalism in the Territorial Period. First Paper, 1949 to 1854 [Text] /
Daniel S. B. Johnston // Minnesota journalism in the territorial period. – Minnesota Historical Society, 1905. –
P. 256, 258.
322 Norton М. C. Herbert Anthony Kellar, 1887–1955 [Text] / Margaret С. Norton // American Archivist. –
1956, April. – Vol. 19. – № 2. – Р. 151–153.
251
Не зважаючи на вжиті заходи, значні за обсягом документи, що надходили на

зберігання до Товариства, не опрацьовувалися належним чином із цілого ряду
причин. Тому 1945 року законом про архів штату Міннесота була створена спеці-
альна Архівна комісія, повноваження якої поширювалися на усі установи штату,
крім університету, сільськогосподарського товариства, бібліотеки та Верховного
суду. До обов’язків Комісії віднесли експертизу цінності, виділення документів
до знищення, направлення цінних документів на зберігання до архіву та мікро-
фільмування документів. 1950 року Комісія найняла першого професійного архі-
віста штату, із 1955 року вона перебрала на себе відповідальність за розпоря-
дження документами у місцевих адміністраціях округів. Комісією розпочато про-
граму консервації документів у 1955–1956 рр., центр документації штату відкри-
то у 1960 р., започатковано програму мікрофільмування в 1962–1963 рр. і про-
граму управління документацією – у 1963 р. Архівна комісія штату ліквідована в
1971 р., функції архіву повернуто Історичному товариству Міннесоти, а функції
управління документацією передано Департаменту адміністрації штату. У складі
Товариства була створена спеціальна Рада для розпорядження долею докумен-
тів і ухвалення відповідних рішень щодо їх передачі до архіву та виділення до
знищення. Законодавством 1973 року розширене поняття публічних документів,
до яких включено «усі письмові документи та іншу інформацію і документаційні
матеріали незалежно від фізичної форми чи характеристик, типу носія інформа-
ції та умов використання». 1975 року Товариство поєднало функції Відділу ману-
скриптів і Відділу архіву штату. Після переміщення усіх архівних колекцій до бу-
динку Дослідницького центру в м. Сент-Пол у 1975–1976 рр. здійснено повну пе-
ревірку наявності до-
кументів архіву. Із
1982 р. співробітники
архіву отримали пра-
во перевіряти та здій-
снювати експертизу
цінності документів
органів влади і уста-
нов незалежно від
ступеню їх секретнос-
ті. Установи повинні
були повідомляти
архів про наявність
конфіденційної ін-
формації у складі чер-
гової порції докумен-
тів, що передавалася Сучасний будинок Історичного товариства штату Міннесота
252
РОЗДІЛ 2
ними на зберігання. Усі документи, що передавалися до архіву, ставали публіч-

ними, за винятком тих, що відповідали обмеженням, встановленим законом
«Про свободу інформації». Генеральний аторней отримав право від імені Товари-
ства повертати незаконно вилучені в установах архівні документи, які підлягали
постійному зберіганню в архіві. На кошти гранту Національної комісії історич-
них публікацій і документів у 1982–1983 рр. у Міннесоті здійснено аналіз доку-
ментів штату й округів з метою створення типового переліку документів зі стро-
ками зберігання. 1985 року Історичне товариство перетворило Архів штату на
Відділ бібліотеки та архіву; почалося спорудження нового будинку Товариства, у
якому планувалося розмістити нову об’єднану інституцію. 1992 року будинок
був уведений до експлуатації, і усі архівні та бібліотечні колекції переміщено до
нього. У цей же час Архів розпочав прийом на зберігання документів урядових
установ на оптичних дисках. 1994 року Товариство реалізувало проект по ви-
вченню електронного документообігу в установах із метою розроблення програ-
ми зберігання і використання електронних джерел323. Отже, Історичне товарист-
во Міннесоти, започатковане в таверні Святого Пола при сумнівних обставинах,
врешті-решт розвинулося в сучасну архівну установу, яка наприкінці ХХ ст. вже
забезпечувала зберігання та використання сучасних електронних документів.
Історичне і філософське товариство Міссурі засноване 1844 року в столиці
штату м. Джефферсон. Засновником і президентом Товариства був У. М. Кемп-
белл. Увага його членів зосереджувалася на спонуканні громадян до написання
власних історій і передачі їх до Товари-
ства, виявленні та описуванні докуме-
нтів індіанських племен, збиранні до-
кументів про життя перших поселенців
та з історії економіки штату324. Істори-
чне товариство Міссурі виникло
1866 року і стало правонаступником
Історичного і філософського товарист-
ва. Його заснував вчений, військовий і
освітянин І. Х. Шеперд325. Значний вне-
сок у поповнення колекцій зробив біб- Будинок Архіву штату Міссурі
323 History of the Minnesota State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.mnhs.org/
preserve/records/about.html. – Title from screen.
324 Introduction. An Act to Incorporate the Missouri Historical and Philosophical Society. Constitution. First
Annual Meeting // Annals of the Missouri Historical and Philosophical Society. – Jefferson City : Metropolitan
Print, 1848. – № 1. – P. 3–29 ; Missouri Historical and Philosophical Society [Text] // Missouri historical re-
view. – 1909, January. – Vol. 3. – № 2. – Р. 154–160 ; Taft W. H. Missouri Press Association and the Origins of
the State Historical Society [Text] / William H. Taft // Missouri historical review. – 1966, April. – Vol. 60. –
№ 3. – Р. 269–282.
325 Havig R. A. A Centennial History of the State Historical Society of Missouri, 1898–1998 [Text] / R. A. Havig. –
Columbia: University of Missouri Press, 1998. – 296 p.
253
ліотекар, секретар Товариства та реда-

ктор «Missouri Historical Review»
Фр. О. Семпсон. Як приватний колекці-
онер, Семпсон збирав книги і брошури
з історії штату Міссурі, офіційні звіти
штату, протоколи релігійних організа-
цій, публікації юридичної колегії шта-
ту та редакцій видавництв, оголошен-
ня і рекламні видання комерційних
клубів тощо. Свою колекцію в 1901 ро-
ці він заповів Історичному товариству
штату Міссурі326. Ще одним відомим Лабораторія консервації документів
діячем Історичного товариства Міссурі в Архіві штату Міссурі
був бізнесмен і фінансист У. К. Біксбі.
Його двічі обирали президентом Істо-
ричного товариства у 1907–1913 та
1925–1930 роках. Як і Семпсон, Бігсбі
був приватним колекціонером. До кола
його інтересів входили документи і
книги з історії бізнесу, торгівлі, проми-
словості та рідкісні автографи видат-
них діячів Америки. Колекція Бігсбі
датується 1700–1931 рр. і зберігається Виставка оцифрованих документів з історії
в Історичному музеї Міссурі327. Громадянської війни в США,
У Міссурі довгий час не було узго- що зберігаються в Архіві штату Міссурі,
грудень 2011 року
дженості в діях Історичного товарист-
ва, яке було архівом штату, офіційного Архівіста штату, який опікувався докуме-
нтами Офісу Секретаря штату, бібліотек і музеїв. Б. Каткліфф висловив думку
про те, що природна незалежність міссурійців ускладнила проблему забезпечен-
ня збереженості історичних документів і створення архіву. Аж 1953 року розпо-
чався підготовчий процес, під час якого була найнята компанія Е. Дж. Ліхі для
аналізу стану управління документацією та архівної справи у штаті та вироблен-
ня рекомендацій, згідно з якими було ухвалено ряд законодавчих актів, у т. ч.
1965 року створений Департамент документаційної служби, підпорядкований
Секретареві штату, у складі трьох відділів: архіву штату, місцевих документів і
326 Sampson, Francis Asbury (1842–1918), Collection, 1796–1958. С 3813 [Electronic resource] The State
Historical Society of Missouri. – Mode of access: http://shs.umsystem.edu/manuscripts/invent/3813.pdf. –

P. 1–2. – Title from screen.
327 Bixby William Keeney (1857–1931). Papers (1700–1931) [Electronic resource] // Missouri History Mu-
seum. – Mode of access: http://collections.mohistory.org/archive/ARC:A0129. – Title from screen.
254
РОЗДІЛ 2
Виставка фотографій з колекції Архіву штату Міссурі
управління документацією328. 1999 року для зберігання судових справ історич-

ної цінності в Сент-Луїсі створено філію Архіву штату Міссурі329.
Історія архіву Айови тісно пов’язана з діяльністю Історичного товариства
штату, заснованого 1857 року як історичне товариство університету. Протягом
першої половини ХІХ ст. тричі змінювалося місце розташування уряду Айови (із
Белмонду (Вісконсин) до Барлінгтону (1838–1841), Айова-Сіті (1841–1857) та
Дез Мойнсу (з 1857 р.)), що негативно вплинуло на долю його документів.
1857 року засновано Історичний департамент штату, але його функції не були
визначені; несистематизовані та некаталогізовані документи зберігалися в неза-
довільних умовах. Наприкінці ХІХ ст. штат запросив голову Історичного това-
риства університету Б. Фр. Шамбауха підготувати рекомендації для організації
архіву штату.
328 Cutcliffe B. F. Missouri – A Coordinated Records Program Needed [Text] / Ben F. Cutcliffe // American
Archivist. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 361–363.

329 About the Missouri State Archives – St. Louis [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.sos.mo.gov/archives/resources/msastl/. – Title from screen.
255
Б. Фр. Шамбаух був уродженцем Айови, докторський

ступінь отримав в університеті Пенсільванії (1895), про-
тягом 1895–1896 рр. навчався у Німеччині. Усе своє жит-
тя працював в університеті Айови, перебуваючи на поса-
дах інструктора, професора і голови Департаменту полі-
тичних наук. З 1907 р. до 1940 р. Шамбаух був головою
Історичного товариства штату Айова і редактором жур-
налу «Iowa Journal of History and Politics»330. Він був авто-
ром «Documentary Material Relating to the History of
Iowa» («Документальні матеріали з історії Айови»),
«History of the Constitutions of Iowa» («Історія конститу-
БЕНДЖАМІН ФРАНКЛІН цій Айови») та ще цілої низки праць. Із утворенням Ко-
ШАМБАУХ, місії публічних архівів Американської історичної асоціа-
голова Історичного ції Шамбаух увійшов до її складу і став одним із авторів
товариства штату Айова
(1907–1940), її звітів. Архів Айови був організований і систематизова-
розробник рекомендацій ний за рекомендаціями, розробленими Б. Фр. Шамба-
для реорганізації архіву ухом. Американські історики визнали внесок вченого,
Айови, 1938 рік
встановивши у штаті винагороду на його честь, яка при-
суджується Історичним товариством Айови авторові
кращої книги року; університет Айови щороку прово-
дить Конференцію на пошану професора Б. Фр. Шам-
бауха (Benjamin F. Shambaugh Conferences), яка фінансу-
ється з Меморіального фонду вченого (Shambaugh
Memorial Fund)331.
Реалізатором ідей Шамбауха став К. К. Стайлс, при-
значений 1907 року управляючим Публічного архіву
Айови. За 30 років роботи на цьому посту він системати-
зував і склав індекси майже 9 млн документів. Стайлс був
автором «Annals of Iowa» («Джерела Айови»), посібника
«Manual of Public Archives of Iowa» («Публічний архів
КАССІУС СТАЙЛС, Айови») та цілого ряду статей. У. Петерсен 1961 року в
керівник Публічного статті, присвяченій внеску Б. Фр. Шамбауха і К. К. Стайл-
архіву штату Айова
(1907–1937) автор са в розбудову архівної галузі Айови, писав, що для того
підручника «Публічний часу, коли не було ще ні Національного архіву США, ні
архів Айови»
Товариства американських архівістів і не було відповіді
330 Shambaugh Family Papers. RG 99.0152. Collection Dates: 1880-s-1953 [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.lib.uiowa.edu/spec-coll/archives/guides/shambaugh/shambaugh_family.htm. – Title

from screen.
331 Benjamin F. Shambaugh Award [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.iowahistory.org/
about/assets/shambaugh-awards.pdf. – Title from screen ; Benjamin F. Shambaugh Conference [Electronic

resource]. – Mode of access: http://ir.uiowa.edu/shambaugh/. – Title from screen.
256
РОЗДІЛ 2
на численні запитання, Стайлс побудував гарну архівну інституцію шляхом, про-

кладеним Шамбаухом. Колеги-архівісти з інших штатів (Т. К. Блеген з Історично-
го товариства Міннесоти та інші) визнали, що у першій чверті ХХ ст. Айова була
лідером архівного руху та впровадження принципів «archive economy» (принци-
пи організації архівів) на Заході Сполучених Штатів 332. К. Стайлс був прихильни-
ком систематизації архівних документів згідно з «принципом походження», для
полегшення систематизації він уклав історію державних установ штату Айова.
Саме до К. Стайлса їздила М. К. Нортон навчатися архівній справі. Сучасний Архів
Айови функціонує у складі Історичного товариства штату Айова333.
У Небрасці Історичне товариство підтримувалось Адміністрацією штату. Во-
но було й залишається у теперішній час офіційним Архівом штату 334. Крім архіву,
Товариство опікувалося реалізацією музейної програми, пам’ятками архітекту-
ри, місцями пам’яті, археологічними розвідками тощо.
Історичне товариство Небраски утворене 1878 року. Це вже була не перша
спроба створити історичне товариство у Небрасці. 1858 року з ініціативи політи-
ка і лікаря Г. К. Монелла було засноване Історичне товариство Небраски. Монел-
лівське товариство припинило свою діяльність через відсутність фінансової під-
тримки, а зібрана ним колекція надійшла на зберігання до бібліотеки, але
1868 року під час зміни столиці штату з Омахи на Лінкольн була втрачена.
1867 року заснована Історична і бібліотечна асоціація штату Небраска, а згодом
відбулися ще дві спроби утворення історичних товариств335.
Ініціативу створення Історичного товариства врешті-решт виявив видавець,
журналіст та колишній губернатор штату Небраска Р. У. Фернас, який 12 серпня
1878 року розіслав листи своїм друзям із роз’ясненням мети утворення това-
риства336. Його ідею підтримали колишні губернатори, сенатори, члени законо-
давчих зборів, банкіри, юристи, купці. Загалом батьками-засновниками товарис-
тва стали 36 осіб із 17 округів штату. У Статуті Товариства вказувалося, що його
цілями є: 1) заснування бібліотеки для зберігання книг; 2) заснування депозита-
рію манускриптів, документів та інших історично цінних матеріалів; 3) розшук
матеріалів із історії тубільного населення штату; 4) сприяння історичним дослі-
332 Petersen W. J. Iowa – The Challenge of the Archives [Text] / William J. Petersen // American Archivist. –
1963, July. – Vol. 26. – № 3. – P. 329.

333 State Historical Society Library and Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.iowahistory.org/archives/index.html. – Title from screen.

334 The Library [Electronic resource] // Archives of the Nebraska State Historical Society. – Mode of access:
http://www.nebraskahistory.org/lib-arch/index.shtml. – Title from screen.

335 Diffendal A. P. A Centennial History of the Nebraska State Historical Society, 1878–1978 [Text] / Anne Polk
Diffendal // Nebraska History, 1978. – № 59. – P. 313 ; Dr. Gilbert C. Monell and Hon. Phineas W. Hitchcock //
Nebraska State Historical Society, Transactions and Reports, 1-1-1885. [Electronic resource]. – Mode of ac-
cess: http://digitalcommons.unl.edu/nebhisttrans. – Title from screen.
336 Gaster P. С. Robert W. Furnas : Nebraska Press Recollections and the Oldest Newspaper Controversy
[Text] / Patricia C. Gaster // Nebraska History. – 2002. – № 83. – Р. 89–97.
257
дженням і розповсюдження літератури. Провід Товариства складався з президе-

нта, двох віце-президентів, скарбника, секретаря, комісії з п’яти членів337. На сек-
ретаря покладалася відповідальність за зберігання колекції Товариства. Однак
на імідж новоутвореного Товариства, безперечно, впливав факт втрати колекції,
зібраної за Монелла, та майнових суперечок за землю між Історичним товарист-
вом та Історичною і Бібліотечною асоціацією. В одному з листів, отриманих сек-
ретарем Товариства С. Огі, кореспондент писав: «Я маю історичні матеріали, про
які ти говориш, але не відчуваю потреби передавати їх твоєму Товариству…».
Нарешті 1883 року законодавчі збори штату прийняли акт про виділення щоріч-
ного фінансування Товариству в сумі 500 дол., до 1900 року ця сума зросла до
2,5 тис. дол.338
Фінансова підтримка сприяла започаткуванню видавничої програми Товари-
ства. Перші вісім томів історичних документів і праць членів Товариства
«Publications of the NSHS» були видані перед 1900 роком.
Колекція Товариства поповнювалася повільно. Під кінець терміну секрета-
рювання Огі уся колекція розмішувалася на столах в його кабінеті. 1893 року То-
вариство переїхало в новий будинок «Architecture Hall», у якому були облаштова-
ні пожежобезпечні сховища, а через два роки у цьому ж будинку Товариство
отримало приміщення для читальної зали та кабінети для співробітників. Зако-
нодавчі збори 1893 року надали Товариству право отримувати по 50 копій кож-
ного видання, яке виходило на теренах штату. Ці публікації розсилалися по усіх
штатах і територіях країни в обмін на аналогічні видання інших історичних то-
вариств. Помічник Секретаря і Бібліотекаря Дж. Е. Баррет започаткував у Това-
ристві колекцію періодичних видань штату: журналу «Nebraska State Journal» та
газет видавництва «Lincoln Newspaper Union».
Манускрипти і документи фактично не надходили на зберігання до Това-
риства, за винятком усього декількох копій. 1896 року Баррет знайшов на складі
у Сент-Луїсі документи знаменитої у США родини торгівців хутром Шота
(Chouteau), але Товариство не змогло вибороти право на їх зберігання, і колекція
перейшла до Історичного товариства штату Міссурі. Значний вплив на діяль-
ність Товариства мало встановлення бакалаврських, магістерських та докторсь-
ких програм для підготовки істориків за німецьким зразком. Ці програми перед-
бачали підготовку студентських робіт на підставі першоджерел. В Університеті
Небраски такі програми розвивали Дж. Е. Говард та Г. У. Колдвелл, які водночас
були секретарями Історичного товариства. Наприкінці ХІХ ст. популярним серед
істориків стало писати праці загальнонаціонального характеру, тому ще більшої
важливості набула програма публікацій. Старі товариства Півдня і Заходу США
Diffendal // Nebraska History, 1978. – № 59. – P. 317.

338 Ibid. – Р. 320.
258
РОЗДІЛ 2
до кінця ХІХ ст. уже встигли видати багатотомні серії публікацій. Говард амбі-
ційно заявив 1886 року, що Історичне товариство Небраски впроваджує найос-
танніші інноваційні методи підготовки академічних праць. Таким чином, на кі-
нець ХІХ ст. Історичне товариство Небраски, не зважаючи на усі перешкоди,
змогло створити значну колекцію опублікованих видань, але не оригіналів до-
кументів. Хоча для створення архіву, на противагу іншим товариствам, воно
мало усі умови: будинок, пожежобезпечні сховища, фінансування, штат співро-
бітників тощо339.
1901–1916 рр. були характерні започаткуванням нових напрямків роботи
Товариства: розпочалися археологічні дослідження, збір фотографій та звукоза-
писів; члени Товариства читали лекції, організовували пересувні виставки, екс-
курсії до музеїв, викладали університетські курси. У ці роки був створений Му-
зей Небраски, дослідницьке бюро, була проведена інвентаризація колекції. Непе-
ресічний внесок зробив у розвиток Історичного товариства Небраски цього пері-
оду Е. Е. Шелдон, якого називали «директор польової роботи». Він отримав сту-
пінь магістра історії в Університеті Небраски (1904) та доктора філософії у Ко-
лумбійському університеті (1908), став членом Популістської партії340, був деле-
гатом національних партійних з’їздів і членом Палати представників Небраски.
Він подорожував Небраскою із фотокамерою, фотографував, записував усну істо-
рію, народні пісні індіанців, збирав документи й експонати. 1901 року Шелдон
став членом Комісії публічних архівів АНА, описав архіви Небраски та уклав звіт,
опублікований у щорічному звіті Американської історичної асоціації за
1910 рік341. З’ясувавши жалюгідний стан архівів в органах влади штату, Шелдон
у 1905 році розробив законопроект, ухвалення якого дозволило Товариству ви-
магати передачі на зберігання усіх документів органів влади та офіційних уста-
нов штату, із моменту утворення яких минуло 20 років. Хоча закон не встанов-
лював правила прийому-передачі документів, нарешті Товариство почало отри-
мувати на зберігання оригінали. Система управління документацією в установах
штату була впроваджена у 1960-х рр.342
У травні 1906 року за пропозицією Шелдона було створене Довідкове бюро з
питань законодавства, що стало причиною конфлікту між Шелдоном та суперін-
тендантом Товариства К. С. Пейном, який боявся, що організація може бути втяг-
Diffendal // Nebraska History, 1978. – № 59. – Р. 325–332.

340 Populist Party (Populist Party) – для Сполучених Штатів переклад назви – Популістська партія, для
Російської імперії – Народницька партія. У США популістський рух розвинувся наприкінці ХІХ ст. і був
короткочасним.
341 Sheldon A. E. Report on the Archives of the State of Nebraska [Text] / Addison E. Sheldon // Annual Report
of the American Historical Association for the year 1910. – Washington, 1912. – P. 365–420.
Diffendal // Nebraska History, 1978. – № 59. – Р. 333–336.
259
нута в політичні суперечки343. Врешті-решт у лютому

1911 року законодавчі збори вивели Бюро зі складу То-
вариства і передали його у відання Університету, а Шел-
дона призначили його директором. Через конфлікт із
Пейном Товариство покинув не лише Шелдон, а й інші
співробітники, що фактично призупинило майже усі на-
прями роботи організації. Після смерті К. С. Пейна, Шел-
дон повернувся до Товариства на пости суперінтендан-
та, секретаря та виконавчого директора. Людина вели-
чезної енергії, оптиміст, мрійник, Шелдон відігравав
провідну роль у Історичному товаристві Небраски до
1943 року, коли він пішов із життя. Головним напрямом ЕДДІСОН ЕРВІН ШЕЛДОН,
роботи Товариства він вважав забезпечення інформацією, суперінтендант, секретар
та виконавчий директор
насамперед законодавчого характеру, пересічного гро- Історичного товариства
мадянина. Він вважав, що у такий спосіб Товариство штату Небраска
(1901–1911, 1916–1943)
сприяє демократизації американського суспільства та
розвиткові громадянських інститутів. Ще одним напрямом роботи Шелдон ви-
значив створення хроніки щоденного життя Небраски, у тому числі за допомо-
гою фотографування основних подій. Товариство придбало колекцію негативів
на склі кінця ХІХ – початку ХХ ст. у знаменитого фотографа С. Д. Бутчера. У роки
Першої світової війни Шелдон організував збір воєнних артефактів до музею та
листів, документів, щоденників американських солдат, плакатів до архіву Това-
риства. Він їздив на поля битви у Францію, щоб задокументувати життя американ-
ських солдат та їх участь у воєнних діях у Європі. У лютому 1918 року світ побачи-
ло перше число щомісячника «Nebraska History and Record of Pioneer Days» («Іс-
торія Небраски і документи
днів піонерів»), 1925 року на-
зва видання була скорочена
до «Nebraska History» («Історія
Небраски»). На його сторінках
публікувалися статті, есе, спо-
гади, мемуари, документи, зві-
ти про роботу Товариства. На-
прикінці 1920-х рр. стало оче-
видним, що колекції Това-
риства значно збільшились у
Будинок Історичного товариства Небраски, у якому обсягах і не вистачає місця
розміщуються Архів і Бібліотека штату Небраска для їх зберігання. До того ж
Diffendal // Nebraska History, 1978. – № 59. – Р. 346, 348.
260
РОЗДІЛ 2
Будинок Історичного товариства штату Канзас, у якому розміщується Архів штату Канзас
університет, якому належав будинок, планував перемістити до нього свою біблі-

отеку та попросив Товариство виїхати. Товариству було надано приміщення у
будинку Адміністрації штату на першому, дев’ятому та десятому поверхах, але
цього було недостатньо – і колекція газет опинилась у підвалі. Тож останні роки
Шелдон жив мрією про власний будинок Історичного товариства Небраски, який
побудували та ввели до експлуатації 1953 року344. На честь Шелдона Історичним
товариством Небраски 1973 року
встановлено почесну нагороду,
якою відзначаються особи або ор-
ганізації за багаторічну службу або
значний внесок у зберігання історії
Небраски.
Історичне товариство в Канзасі
створене журналістами і видавця-
ми газет із метою увічнення героїч-
ної ролі штату в боротьбі проти
рабства. Комітет канзаських редак-
торів і Асоціація видавців зустріли- Читальна зала Архіву штату Канзас
344 A New Home for Nebraska History. The R Street Building // Here Open to All is the History of This People :
125 Years of the Nebraska State Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://
nebraskahistory.org/sites/mnh/125th/newhome.htm. – Title from screen.
261
ся 13 грудня 1875 року і започаткували Історичне товариство Канзасу. Вони ух-

валили рішення про те, що кожна редакція або видавництво повинні передавати
по одній книзі, газеті на зберігання до Історичного товариства. Відтак 1879 року
штат своїм рішенням визнав Історичне товариство, а 1905 року законодавчі збо-
ри оголосили його офіційним депозитарієм документів органів влади штату. Та-
ким чином, у складі Товариства був утворений Архів штату, до якого почали над-
ходити непоточні документи урядових установ штату й округів. 1914 року Істо-
ричне товариство переїхало до нового будинку. Із 1927 року Товариство стало
опікуватися рядом програм – археологічною, музейною та історичного зберіган-
ня. «Public Records Act» («Закон про публічні документи»), за яким створено Ко-
місію по документах штату при історичному Товаристві, був ухвалений у Канзасі
1947 року, але лише з 1957 року в установах штату почали впроваджувати про-
грами управління документацією і започаткували Центр документації штату,
спочатку підпорядкований, як і архів, Історичному товариству. Через два роки
Центр був перепідпорядкований Департаменту адміністрації штату, але кошти
для його функціонування не виділялись. Департамент адміністрації і Товариство
взагалі поставили під сумнів необхідність функціонування такого Центру у шта-
ті. Існувала думка, що Центри документації потрібні лише для великих індустрі-
альних міст і штатів. Тому в 60-ті роки ХХ ст. було прийнято рішення про переда-
вання документів на тимчасове зберігання до Архіву, а Комісія по документах
штату Історичного товариства взяла на себе розробку та впровадження перелі-
ків зі строками зберігання та управління документацією. Із 1961 року Історичне
товариство офіційно поширило функції управління архівною справою та докуме-
нтацією на установи в округах. Історичне товариство Канзасу одним із перших у
США створило віртуальний депозитарій «Territorial Kansas Online» («Терито-
ріальний Канзас он-лайн»). Цей електронний ресурс містить сотні особистих ли-
стів, щоденників, фотографій, мап та інших документів періоду Території Небра-
ска. 2007 року Товариство долучилося до програми «American Memory» («Пам’-
ять Америки»), створивши портал «Kansas Memory» («Пам’ять Канзасу»)345.
Проблема архіву Території Дакота полягала в тому, що він формувався з
1861 року (2 березня 1861 р. засновано Територію Дакота) як одне ціле, але після
того, як Конгрес 22 лютого 1889 року ухвалив рішення про поділ Території на
два штати, Північну Дакоту і Південну Дакоту, постало питання й про поділ ар-
хівних документів. Новоутворені штати заснували Комісію з 14 осіб, по 7 членів
від кожного штату, для вирішення питання архіву. Уже на першому засіданні Ко-
місії, яка зібралася в Капітолії у Бісмарку (Північна Дакота) 16 червня 1889 року,
розгорнулася дискусія про те, які документи і в чиє відання будуть віддані. Усі
документи, які належали окремим департаментам, що раніше діяли на частинах
345 Kansas Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.kshs.org/kansapedia/
kansas-historical-society/12118. – Title from screen.
262
РОЗДІЛ 2
Території кожного утвореного

штату, поділили без перешкод.
Усе інше було згруповано у два
лоти. Перший лот включав до-
кументи губернатора і Секрета-
ря штату, другий – документи
усіх інших департаментів. Два
папірці із надписами «Північна
Дакота» та «Південна Дакота»
було вкинуто до капелюха. Лот
№ 1 дістався Північній Дакоті, а
лот № 2 – Південній Дакоті. Сховище Архіву Історичного товариства
Південної Дакоти
Підписані угоди були затвер-
джені Конвенціями обох штатів. Згодом кожен штат скопіював документи, які
йому не дісталися за лотом. Так був поділений архів Території Дакота346.
Будинок штаб-квартири Товариства «Спадщина німців із Росії» у м. Бісмарк,

штат Північна Дакота
346 Rose M. The Archives of Dakota Territory [Text] / Margaret Rose // American Archivist. – 1963, July. –
Vol. 26. – № 3. – Р. 307–313.
263
Історичне товариство Південної

Дакоти створене 1891 року, інкорпо-
ровано законодавчими зборами штату
1901 року. Товариство виконувало
архівну роботу з власної ініціативи до
1975 року, коли законодавчі збори
штату ухвалили закон про створення у
його складі Архіву штату як реалізації
однієї із п’яти програм (археологічна,
архівна, історичного зберігання, му-
зейна, досліджень і публікації).
1989 року штат збудував Центр куль- У відділі каталогів Архіву Товариства
«Спадщина німців із Росії».
турної спадщини, де на сьогодні розмі-
На фото член GRHS Маргарет Тернер
щується Товариство і Архів штату347.
Історичне товариство Південної Дакоти підпорядковане Департаменту туризму.
У складі історичного товариства функціонує архів Північної Дакоти348.
Північна Дакота і Південна Дакота є штатами, де найбільш концентровано
проживають німці, предки яких із другої половини ХІХ ст. виїхали з Російської
імперії, у т. ч. й з України, до Сполучених Штатів. Німецький народ зберігає свою
історичну спадщину шляхом об’єднання в національне Історичне товариство
«Germans from Russia Heritage Society, GRHS» (Товариство «Спадщина німців із
Росії»). Штаб-квартира Товариства розташована в Бісмарку. У ній знаходиться й
Архів GRHS, який в основному сформувався з цифрових копій документів, отри-
маних із архівів Росії й України.
Таким чином, у всіх штатах Північно-Західного центрального регіону істо-
ричні товариства є офіційними архівними установами, крім Історичного това-
риства Міссурі. Однак і в Міссурі Історичне товариство протягом 1844–1965 рр.
виконувало роль архіву, хоча й не мало права зберігати документи урядових
установ, які знаходилися в Офісі Секретаря штату. Американські вчені зазнача-
ли, що природна незалежність міссурійців не дозволила їм дійти згоди щодо ін-
ституції, яка має забезпечувати збереженість документів органів влади аж до
1965 року. Штату довелося найняти арбітра, яким стала компанія видатного
американського піонера документаційного менеджменту Е. Дж. Ліхі. Саме за ре-
комендаціями цієї компанії був створений Департамент документаційної служ-
би, підпорядкований Секретарю штату. Такий тип архівної установи швидше є
винятковим, ніж природним для Північно-Західного центрального регіону. Вище
вже зазначалось, що для фронтир-зон характерний колегіальний спосіб управ-
347 The State Archives of the South Dakota State Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access:
http://history.sd.gov/Archives/. – Title from screen.

348 State Archives of the State Historical Society of North Dakota [Electronic resource]. – Mode of access:
http://history.nd.gov/archives/index.html. – Title from screen.
264
РОЗДІЛ 2
ління архівною справою, наприклад, у Північно-Східних центральних штатах, де

Огайо та Вісконсин представлені історичними товариствами, а Індіана та Мічи-
ган – історичною комісією та комісією публічних документів. Історичні това-
риства Північно-Західного регіону засновувалися самими органами влади (Мін-
несота, ініціатива належала Секретарю Території Ч. К. Сміту, першим президен-
том був губернатор А. Ремзі); отримували підтримку органів влади (у Айові штат
запросив Б. Фр. Шаумбауха для надання рекомендацій щодо організації архіву; у
Канзасі Історичне товариство створене 1875 року, інкорпороване 1879 року, ста-
ло офіційним депозитарієм документів органів влади 1905 року) та фінансове
забезпечення (у Небрасці Історичне товариство утворене 1878 року, а 1883 року
прийнято акт про виділення щорічного фінансування). У Дакотах не замислюва-
лися над тим, якій інституції доручити архіви, оскільки це було й так очевидним.
Історичні товариства обох штатів були і залишаються офіційними архівами шта-
тів. Дакоти демонструють унікальний приклад мирного розподілу спільної доку-
ментальної історичної спадщини шляхом простого жеребкування. Більше того,
кожен штат надав іншій стороні право доступу до документів та виготовлення
копій тієї частини документальної спадщини, яка йому не дісталася волею долі.
Непересічним був внесок у розвиток архівної справи в Айові Б. Фр. Шамбауха,
який розробив рекомендації для організації архіву Айови, К. К. Стайлса, автора
посібника «Публічний архів Айови», Е. Е. Шелдона, автора законопроекту про
передачу документів на зберігання до Архіву Небраски, організатора і виконавця
ініціативного документування історії Небраски і США. Історія заснування і роз-
витку архівних установ Північно-Західних центральних штатів ще раз підтвер-
джує вже зроблений у ході розгляду Північно-Східних штатів висновок про непе-
ресічну роль історичних товариств у збереженні історичної документальної
спадщини і заснуванні архівних установ та те, що для типових фронтир-регіонів
США історичні товариства є «типово американськими» архівними установами.
2.8 ІСТОРИЧНІ ТОВАРИСТВА ТА УТВОРЕННЯ АРХІВІВ

У РЕГІОНІ СКЕЛЯСТИХ ГІР
(Гірські штати: Монтана, Колорадо, Вайомінг,
Юта, Нью-Мексико, Аризона, Невада, Айдахо)
Регіон Скелястих гір отримав свою назву через головний хребет у гірсь-
кій системі Кордильєр, що пролягає всією територією регіону з півночі на пів-
день. Частина території регіону перейшла до Сполучених Штатів після придбан-
ня Луїзіани (1803.), частина – після війни з Мексикою (1846–1848), а ще частина –
після розподілу Орегонської землі (15 червня 1846 р.). Це найбільший за площею
регіон США, але водночас він є найменш заселеним: щільність населення скла-
дає 4 особи на 1 кв. км. Причиною такого стану є географічні та кліматичні
умови регіону, покритого горами.
265
Фронтирсмени, серед яких переважно були торгівці хутром та місіонери, по-

чали заселяти Монтану на початку ХІХ ст. У 1860-х рр. у Монтані були виявлені
поклади золота, срібла, свинцю, міді. Розпочалося відкриття шахт, а разом із
ними й заснування невеликих поселень. Після ухвалення закону про гомстеди
(20 травня 1862 р.) до Монтани вирушили йомен-фермери, які засновували вла-
сні сільськогосподарські підприємства. Освоєння Території Монтана, створеної
1864 року, супроводжувалося постійними війнами з тубільними індіанськими
племенами. Війна 1876–1877 рр. розпочалася з перемоги індіанців, а заверши-
лася перемогою армії Сполучених Штатів. У 1880-х рр. у Монтані збудовано за-
лізницю, наявність якої прискорила економічний розвиток Території. 8 листо-
пада 1889 року Монтана стала 41-м за порядком входження штатом США349.
Наприкінці 1830-х – на початку 1840-х рр. у Вайомінгу були лише поодинокі
поселення трейдерів хутру. Через Вайомінг проходили Орегонська, Каліфорній-
ська та Мормонська стежки, по яких рухалися фургони старателів та переселен-
ців до Тихоокеанського узбережжя. 17 вересня 1851 року між урядом США та
індіанськими племенами був підписаний договір, який гарантував вільний і без-
печний прохід через Вайомінг, заснування на його території фортів і поселень в
обмін на щорічні виплати. Однак через відмову уряду США від виконання зобо-
в’язань почалася війна, яка завершилася перемогою тубільців і збереженням за
ними контролю над територією до кінця 60-х рр. ХІХ ст. 25 липня 1868 року
створено Територію Вайомінг, 10 липня 1890 року – штат. У часи Території у
Вайомінгу створено законодавчі збори, інститут губернаторства у складі губер-
натора, суперінтенданта у справах індіанців та секретаря, проведено перші ви-
бори, територію поділено на округи. 1880 року здійснено перепис населення, у
ході якого облікована чисельність мешканців Території склала 20789 осіб. На-
прикінці ХІХ ст. у Вайомінгу відбувалися війни фермерів. На початку ХХ ст. у
штаті віднайдено поклади уранових руд і нафти, видобуток яких сприяв розви-
ткові економіки штату. 1925 року Вайомінг став першим штатом США, у якому
на пост губернатора обрали жінку Неллі Тейло Росс. Через цей факт Вайомінг
отримав статус штату рівних можливостей350.
Заселення Айдахо також пов’язане із торгівлею хутром та видобутком золо-
та, першими поселенцями були трапери хутряних компаній та старателі-золото-
шукачі. Перше постійне поселення, Лепвей (Lapwai), засноване 1836 року прес-
вітеріанським священиком Генрі Х. Спелдінгом. Ним відкрито першу школу та
надруковано першу книгу в Айдахо. 4 березня 1863 року створено інкорпорова-
ну Територію Айдахо, 3 липня 1890 року – штат Айдахо351.
349 Bancroft H. H. History of Washington, Idaho and Montana, 1845–1889 [Text] / Hubert Howe Bancroft. –
San Francisco : The History Company, Publishers, 1890. – Vol. XXXI. – P. 597–598, 611, 643–689, 750–780.
350 Bartlett I. S. History of Wyoming. Vol. 1 [Text] / I. S. Bartlett. – Chicago : The S. J. Clarke Publishing Com-
pany, 1918. – Р. 124–133, 161–185, 213–224, 325–339, 352–411 ; Hebard G. R. The History and Government
of Wyoming. The History, Constitution and Administration of Affairs. Eighth edition [Text] / Grace Raymond
Hebard. – San Francisco : Publishers C. F. Weber CO, 1919. – Р. 16–26 ; Wyoming. A Guide to its History and
People [Text] ; compiled by Workers of the Writers’ Program of the Works Progress Administration in the
State of Wyoming. – Fifth printing, 1956. – P. 58–78.
San Francisco : The History Company, Publishers, 1890. Vol. XXXI. – P. 406–480.
266
РОЗДІЛ 2
Територія Колорадо з ХVI ст. контролювалась іспанцями. До США Колорадо

відійшло після війни з Мексикою (1846–1848). Перше постійне поселення,
м. Сан-Луїс, було засноване мексиканськими іммігрантами у 1851 році. У другій
половині ХІХ ст. Колорадо пережив «золоту лихоманку», яка спричинила його
швидке заселення. 24 жовтня 1859 року поселенцями Колорадо створено Тери-
торію Джефферсон у складі сучасних штатів Канзас, Небраска, Нью-Мексико,
Юта і Вашингтон. Незважаючи на те, що вона не була офіційно визнана Сполу-
ченими Штатами, її самоврядний уряд безперешкодно діяв до офіційного ство-
рення Території Колорадо 28 лютого 1861 року. Друга половина ХІХ ст. позначе-
на війнами білих поселенців із тубільним населенням, які закінчилися винищен-
ням індіанців і витісненням тих, хто вижив, до резервацій в Оклахомі. 1 серпня
1876 року на честь 100-річного ювілею заснування США Колорадо був оголоше-
ний 38-м за порядком штатом США. Його економіка переживала спади і підйо-
ми в залежності від відкриття нових покладів корисних копалин: золота, срібла,
камінного вугілля тощо352.
Земля Юти була транзитною на шляху до Каліфорнії до 24 липня 1847 року,
коли Брігам Янг привів до долини Солт-Лейк мормонів. У 1849 році вони ство-
рили мормонський штат Дезерет, який охоплював територію від Орегону до
Мексики і забажали бути прийнятими до США. Однак уряд США не погодився
віддавати такий великий регіон мормонам і створив Територію Юта у кордонах
сучасного штату, губернатором якої став Брігам Янг. У середині 50-х рр. ХІХ ст.
мормони стали проблемною релігійною громадою у Сполучених Штатах через їх
прихильність до полігамії. Уряд США 1857 року намагався привести до влади у
Юті губернатора, який не належав до мормонської конфесії. Це фактично приз-
вело до громадянської війни. 1890 року мормонська церква була змушена офі-
ційно заборонити полігамію. 1896 року Юта віддала уряду США 12 млн гектарів
землі, яка увійшла до федерального земельного резерву. В обмін на вжиті захо-
ди уряд США 4 січня 1896 року визнав Юту 45-м за порядком штатом США.
Економічному розвиткові Юти сприяло будівництво трансконтинентальної залі-
зниці, уведеної до експлуатації 1869 року. Відкриття на межі ХІХ – ХХ ст. чис-
ленних покладів срібла, золота, цинка, міді, можливості розвитку на землях Юти
зрошуваного землеробства привернули увагу значної кількості переселенців не-
мормонського віросповідання. Постійні конфлікти із індіанськими племенами
призвели до їх витіснення у резервації. На теперішній час 60 % населення шта-
ту складають мормони, 40 % – інші конфесії. Два фактори – наявність на тери-
торії штату всесвітнього центру мормонської конфесії і переважна більшість
населення штату мормонського віросповідання – визначили історичний розви-
ток штату. Прихильність мормонів до історичних і генеалогічних досліджень ви-
лилась у заснування Генеалогічного товариства ЮТА, участь мормонів у цілому
ряді історичних товариств, здійснення ними досліджень та копіювання доку-
ментів у архівах США та інших країн353.
352 Bancroft H. H. History of Nevada, Colorado and Wyoming, 1540–1888 [Text] / Hubert Howe Bancroft. – San
Francisco : The History Company, Publishers, 1890. – Vol. XXV. – P. 338–420, 426–446, 455–481, 482–503.
353 Bancroft H. H. History of Utah, 1540–1886 [Text] / Hubert Howe Bancroft. – San Francisco : The History
Company, Publishers, 1889. Vol. XXVI. – P. 395–396, 439–480, 481–571, 604–636.
267
Першими на землі Нью-Мексико прийшли іспанські конкістадори, увагу

яких привертали легенди про «золоті міста» ацтеків ще у 1541 році. Іспанія,
створивши 1598 року провінцію Нуево-Мексико, включила до неї землі сучасно-
го Нью-Мексико. Після створення Мексиканської імперії (1822) Нью-Мексико
опинився у її складі. 1836 року була проголошена Республіка Техас, яка також
заявила претензії на територію Нью-Мексико. Після Мексиканської війни (1846–
1848) Нью-Мексико увійшло до складу США, уряд якого 1850 року створив Те-
риторію Нью-Мексико. До неї згодом було долучено землі, придбані Джеймсом
Гадсденом 1853 року. У роки Громадянської війни (1861–1865) Нью-Мексико
контролювався як південцями, так і жителями Півночі. Значний вплив на еко-
номіку штату, в основі якої завжди було розведення великої рогатої худоби та
вирощування фруктів та овочів, мало будівництво залізниці Санта-Фе. Напри-
кінці ХІХ ст. у Нью-Мексико відкрито поклади нафти та вугілля. Сучасні амери-
канські автори зазначають, що через багатоманітну природну красу ландшафту
Нью-Мексико, він завжди привертав увагу креативних груп суспільства. Нью-
Мексико став 47-м штатом США 6 січня 1912 року354.
Аризона відома світу через Гранд-Каньйон, що є одним із найбільш видо-
вищних геологічних утворень планети. Землі Аризони майже три століття входи-
ли до колонії Нова Іспанія, але фактичними її господарями були тубільні індіан-
ські племена. На початку ХVIII ст. в Аризоні були віднайдені поклади срібла, що
привернуло увагу європейських переселенців. Аризона, як і її сусіди, входила до
Мексиканської імперії. Після перемоги США в Мексиканській війні (1846–1848)
північні землі Аризони від р. Гіла відійшли до США і стали частиною Території
Нью-Мексико (1850), а південні землі були викуплені США в Мексики за
10 млн дол. у 1854 році. У роки Громадянської війни (1861–1865) південна Ари-
зона разом із Нью-Мексико перебувала під контролем південців. 3 березня
1877 року уряд США видав «Закон про землі Пустелі». Він стосувався не лише
Аризони, а й Каліфорнії, Орегону, Невади, Вашингтону, Айдахо, Монтани, Юти,
Вайомінгу, Нью-Мексико і Дакоти. Будь-який громадянин, здатний продемонс-
трувати вміння ведення зрошувального землеробства, міг придбати за 1,25 дол.
640 акрів землі із державного фонду. У такий спосіб уряд США намагався засе-
лити посушливі і напівпустельні землі, стимулювати на них зрошувальне госпо-
дарство. Можливості, відкриті поселенцям із вступом у дію «Закону про землі
Пустелі», спричинили нову хвилю переселення до Аризони та інших територій
Заходу США. Економіка Аризони й на сьогодні ґрунтується на видобутку міді,
тваринництві та зрошувальному сільському господарстві, чому значно сприяє
побудований у 1973–1994 рр. канал зрошувальної системи. Статус штату Аризо-
на отримала 14 лютого 1912 року, останньою із континентальних штатів355.
354 Athearn Frederic J. A Forgotten Kingdom : The Spanish Frontier in Colorado and New Mexico, 1540–1821. –
Colorado : Bureau of Land Management, Cultural Resources Series, Number 29, 1989 [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.nps.gov/history/history/online_books/blm/ut/29/contents.htm. – Title from
screen.
355 DeLong S. R. The History of Arisona from the earliest times know to the people of Europe to 1903 [Text] /
Sidney R. DeLong. – San Francisco : The Whitaker and Ray Company publishers, 1905. – P. 13–51 ; Ban-
croft H. H. History of Arisona and New Mexico, 1530–1888 [Text] / Hubert Howe Bancroft. – San Francisco :
The History Company, Publishers, 1889. – Vol. XVII. – P. 310–342, 345, 474–519, 520–542, 578–605.
268
РОЗДІЛ 2
Невада увійшла до складу США як частина Території Юта у 1848 році. Утво-
рення і розвиток штату Невада пов’язаний із видобутком срібла, віднайденого в
1859 році, а також золота, міді та свинцю. Це обумовило надання Неваді стату-
су штату в ході Громадянської війни 1864 року. Переселенці-старателі під час
«срібного буму» заснували великі міста та маленькі шахтарські містечки. Най-
більшим містом Невади у ХІХ ст. була Вірджинія-Сіті. Територія Невада була
утворена із західної Юти 2 березня 1861 року, штат Невада – 31 жовтня
1864 року356. 1905 року засноване м. Лас-Вегас, яке спочатку було лише вели-
ким залізничним вузлом штату, а з 1931 року стало всесвітньо відомим центром
азартних ігор і туристичного бізнесу. Невада також знана найбільшим у США
ядерним випробувальним полігоном.
Таким чином, усі вісім штатів Гірського регіону знаходились у близьких за
характеристиками географічних умовах, що стали основним фактором їх засе-
лення, освоєння та економічного розвитку. Хоча частково регіон входив до ко-
лоній Луїзіана та Нова Іспанія, але він не був освоєний європейцями, а індіансь-
кі племена, що впродовж віків були його тубільним населенням, не мали держа-
ви, органів влади та архівів. Регіон привернув увагу переселенців фактично у
другій половині ХІХ ст. Уряд США створив органи влади територій, а згодом
штатів. Від створення органів влади, у діяльності яких почали відкладатися до-
кументи, ведуть свій початок історичні товариства та архівні установи регіону.
Історичне товарис-
тво Монтани, засно-
ване 1865 року, споча-
тку було неофіційним
архівом штату. 1891 ро-
ку законодавчі збори
штату прийняли акт
про надання Товарист-
ву статусу офіційної
агенції штату, а
1949 року Історичне
товариство Монтани
набуло сучасного ви-
гляду. Воно досі є Архі-
вом штату357. Будинок Історичного товариства штату Монтана, 1999 рік
356 Bancroft H. H. History of Nevada, Colorado and Wyoming, 1540–1888 [Text] / Hubert Howe Bancroft. –
San Francisco : The History Company, Publishers, 1890. Vol. XXV. – P. 26–36, 65–91, 92–149, 150–175, 184–
185.
357 Montana Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://mhs.mt.gov/. – Title from
screen.
269
Про документи Території Колорадо ніхто не турбувався взагалі. Генеральний

інспектор Території Колорадо П. Х. Сейр 1867 року написав у своєму звіті:
«Відразу після мого призначення до Офісу у травні минулого року, я знайшов
книги та документи департаменту разом із брудною білизною, одягом, застарі-
лими капелюхами, залишеними після бенкету – усе в хаотичному безладі на під-
лозі кімнати, яка раніше належала моєму попередникові, у будинку виконавчого
департаменту у Голден-Сіті. Книги і папери я зібрав разом і переніс у Сентрал-
Сіті, де з того часу знаходиться моя штаб-квартира»358. Сейр зібрав власну колек-
цію документів, що включає проекти шахт, документи видобувних компаній, ма-
пи і креслення, закони і правила про врегулювання справ із нерухомістю, лікві-
дацію підприємств у Канзасі та Колорадо, щоденники із записами про життя у
шахтарських містечках, фотографії359. Колекція Сейра зберігається в Бібліотеці
Університету Колорадо.
Історичне товариство штату Колорадо «History Colorado» утворене 1879 ро-
ку в складі Департаменту вищої освіти з метою сприяння історичній освіті360.
Початок архіву штату Колорадо був покладений у роки «нового курсу» Президента
Фр. Д. Рузвельта, коли за проектом WPA здійснювалось описування архівних до-
кументів установ. Описи, укладені в ті часи, були найбільш повними переліками
документів установ штату та округів. Хоча фінансування проекту «Histirocal
Records Survey» з федерального бюджету припинилось у серпні 1939 року, у Ко-
лорадо роботи продовжувалися під опікою Секретаря штату після 1940 року. Іс-
торик штату Л. Р. Хейфен та член Генеральної асамблеї юрист С. Г. Харт361, які
були членами Історичного Товариства, 1942 року запропонували законопроект
про утворення архіву штату. Генеральна асамблея ухвалила його у лютому
1943 року. У ньому йшлося про забезпечення збереженості, мікрофільмування,
знищення документів. Догляд за цими видами робіт покладався на Історичну
комісію штату. 1 червня 1943 року був утворений Відділ архіву штату і призначе-
ний Архівіст. Проте ухвалений закон не виконувався належним чином. Відділ
архівів функціонував на напівлегальних засадах. Усі пункти закону, що стосува-
лися мікрофільмування, знищення нецінних та передачі цінних документів до
архіву, мали рекомендаційний характер. Тому одні департаменти та установи, які
гостро потребували вирішення проблеми накопичених старих документів, дотри-
мувалися закону, інші відмовлялись, а Відділ не мав повноважень примусити їх.
358 Renze D. C. The State Archives of Colorado [Text] / Dolores C. Renze // American Archivist. – 1952, Octo-
ber. – Vol. 15. – № 4. – Р. 304.

359 Hal Sayre papers, 1859–1925 [Electronic resource] // Archives, University of Colorado at Boulder Librar-
ies. – Mode of access: http://www.worldcat.org/oclc/68941500. – Title from screen.

360 History Colorado. Who We Are. Our Past, Our Future [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.historycolorado.org/about-us/about-us. – Title from screen.

361 Halpern J. W. Stephen H. Hart. A Remarkable Life [Text] / Joseph W. Halpern. – Denver, Colorado, 2003. –
P. 1–13.
270
РОЗДІЛ 2
Округи, як і до цього,
мали повні права роз-
поряджатися своїми
документами (за за-
коном 1937 р.), тому
їх можна було лише
просити вживати від-
повідних заходів на
виконання зазначе-
ного закону. Крім то-
го, деякі визначення
закону спричиняли
розбіжності у діях
Історичного товарис-
тва, музею і бібліоте- М. Г. Брайєн, архівіст Колорадо Долорес К. Рензі (у центрі)
ки штату . У березні
362 та У. С. Дженкінс на засіданні виставкового комітету SAA,
Колумбус, Огайо, жовтень 1957 року
1951 року Генераль-
на асамблея ухвалила «Закон про публічні документи» («Public Records Act»), за
яким Відділ архіву штату був підпорядкований Історичному товариству штату.
Закон передбачав, що Відділ буде виконувати дві функції: суто архівну
(зберігання документів) та управління документацією в установах. В установах
уводилися програми управління документацією, а також тренувальні програми
для персоналу, відповідального за роботу із документами. Архівістами був підго-
товлений і виданий навчальний посібник. І хоча Архів мав обмежений штат і
проблеми із приміщеннями для організації архівних сховищ, він почав працюва-
ти ефективніше363.
1-м Архівістом Колорадо був призначений Г. О. Брайєp. На початку 1940-х рр.
архівні документи розміщувалися на складах, горищах, у підвалах. Разом із Ра-
дою директорів Історичного товариства Брайєр порушив питання про необхід-
ність виділення відповідного приміщення для архіву. 1949 року на посаду Архіві-
ста призначено Д. К. Рензі. Вона продовжила боротьбу за архівний будинок та
удосконалення архівного законодавства штату. За часів Рензі архів штату став
незалежним від Історичного товариства (з 1959 р.). Рензі була професійним архі-
вістом, вона закінчила Університет Денверу та Американський університет і здо-
була ступені бакалавра, магістра та доктора філософії в архівних науках. Вона
отримала сертифікати у сфері комплектування архівів, управління документацією,
усної історії, мікрографії та публічної адміністрації. 1952 року Рензі сама почала
362 Renze D. C. The State Archives of Colorado [Text] / Dolores C. Renze // American Archivist. – 1952, Octo-
ber. – Vol. 15. – № 4. – Р. 306.

363 Ibid. – Р. 303–308.
271
викладати архівні курси у літньому інституті Університету Денвера. Упродовж

1952–1985 рр. Рензі була ад’юнкт-професором Університету Денвера, у 1956–
1963 рр. вчена виконувала обов’язки секретаря, а в 1965–1966 рр. – 21-го прези-
дента Товариства американських архівістів364. Дж. Е. Уоррен 1974 року став на-
ступником Рензі, і саме в часи його перебування на посаді архів, нарешті, переї-
хав у Будинок Капітолію «Centennial building» у Денвері, де розмістився на трьох
нижніх поверхах365. Сучасний Архів штату Колорадо поєднує архівну функцію і
управління документацією та підпорядкований Департаменту персоналу та ад-
міністрації штату Колорадо.
Як стверджувала Архівіст штату Вайомінг Л. Хомшер, його жителі були над-
то пов’язані історичними коренями зі своїми метрополіями, тому до сучасної їм
історії виявляли мало інтересу366. Проте у 1895 році законодавчі збори все ж та-
ки заснували у Вайомінгу Історичне товариство. Його секретарем став
Р. К. Морріс367. У штаті була введена посада бібліотекаря штату, але на ній пра-
цівники довго не затримувались. Відповідно до закону штату про бібліотеку до
функцій бібліотекаря відносилося зберігання книг, а також усіх опублікованих у
штаті законодавчих актів та інших юридичних документів, журналів засідань
законодавчих органів штату, мап і креслень368. Р. К. Морріс за 250 дол. винагоро-
ди на рік двадцять років поспіль збирав і зберігав історичні документи, щоправ-
да в основному приватного походження. Упродовж 1919–1932 рр. у штаті існува-
ла посада офіційного історика, із кандидатурами на яку так само не поталанило,
та Історична комісія штату. До Історичної комісії входили губернатор, секретар і
бібліотекар штату. Комісія мала збирати книги, мапи, креслення, документи, ма-
нускрипти з історії штату, його перших поселенців, відносин із індіанцями та
передавати ці колекції на зберігання історику штату 369. Помилка штату, як пише
Л. Хомшер, була в тому, що на посади бібліотекаря та історика призначалися не
фахівці, а колишні політичні діячі або державні службовці. Термін служби на цих
посадах складав від 2 до 4 років, тому ніхто не вважав необхідним розвивати
бурхливу діяльність або удосконалювати свою кваліфікацію. Протягом 1919–
1937 рр. архів бідував у коридорах будинку Капітолію, потім йому виділили при-
364 Pacifico M. F. Founding Mothers: Women in the Society of American Archivists, 1936–1972 [Text] / Mich-
ele F. Pacifico // American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. – № 3. – Р. 370–389.

365 Colorado State Archives About Our Agency [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.colorado.
gov/dpa/doit/archives/aboutus.htm. – Title from screen.

366 Homsher M. L. Wyoming State Archives and Historical Department [Text] / Lola M. Homsher // American
Archivist. – 1959, July. – Vol. 22. – № 3. – Р. 323.

367 Morris R. C. Collections of the Wyoming Historical Society. Vol. I [Text] / Robert C. Morris. – Cheyenne,
Wyoming : The Wyoming Historical Society, 1897. – P. 13–15.

368 Hebard G. R. The History and Government of Wyoming. The History, Constitution and Administration of
Affairs. Eighth edition [Text] / Grace Raymond Hebard. – San Francisco : Publishers C. F. Weber CO, 1919. –
Р. 200–201.
369 Ibid. – Р. 202.
272
РОЗДІЛ 2
міщення у новому бу-

динку Верховного суду
і Бібліотеки штату.
1943 року у штаті ух-
валено «Закон про пу-
блічні документи», від-
повідно до якого усі
установи та посадові
особи повинні були
передавати документи
на зберігання Історику
штату, якщо вони біль-
Будинок Архіву штату Вайомінг «Barrett Building»,
ше не були потрібні їм
2013 рік
у щоденній роботі та
визнані історично важливими. Цей закон фактично не виконувався, дотримува-
лися його лише декілька департаментів, надто перевантажених неактивними
документами. 1950 року Вайомінська федерація жіночих клубів ухвалила резо-
люцію про сприяння організації історичного департаменту штату, який би функ-
ціонував під наглядом незалежної комісії, а також про призначення директора,
обраного з фахівців, а не колишніх політичних функціонерів. 1951 року був ухва-
лений «Закон про створення бібліотеки, архіву і історичної комісії штату». Біблі-
отеку виділено в окремий департамент, а архів, історичний департамент і музей
об’єднано під егідою Історичної комісії. Незалежна комісія складалась із восьми
членів, сім із яких представляли юридичні регіони штату, а один – офіс генераль-
ного прокурора. Директор архіву та історичного департаменту призначався Ко-
місією. 1953 року Історичне
товариство штату реоргані-
зоване: були створені відді-
лення у округах штату, кіль-
кість членів зросла до
900 осіб. Після цього Това-
риство розпочало широку
освітню програму, щоб до-
вести як офіційним посадо-
вим особам, так і мешкан-
цям штату необхідність ар-
хівної установи у штаті.
1954 року у штаті започат-
ковано мікрофільмування
Сховище Архіву штату Вайомінг, 2013 рік документів, але відділ мік-
273
рофільмування, передбачений спочат-

ку у складі архіву й історичної комісії, у
остаточній редакції закону вже вигля-
дав як Департамент мікрофільмування
у складі Комісії штату з постачання і
ресурсів. Архів повинен був перегляда-
ти документи, аналізувати і надавати
рекомендації щодо подальшого розпо-
рядження ними. Комітет із питань пуб-
лічних документів ухвалював остаточ-
не рішення стосовно подальшої долі
документів. Архів приймав на зберіган-
ня лише оригінали ранніх документів
губернатора, Секретаря штату, відділу
торгівлі і торгових марок та ще декіль-
кох офісів. Документи інших установ
надходили на зберігання до архіву у
вигляді мікрофільмів, а їх оригінали
залишалися на зберіганні в установах- Оголошення про проведення архівного
документоутворювачах або знищува- місячника Архівом штату Вайомінг,
жовтень 2009 року
лися. Через це більшої ваги набувало
дотримання стандартів якості при мікрофільмуванні. Проте, незважаючи на
складність роботи, із 1957 року програма мікрофільмування розпочалася й в
округах Вайомінгу370. Сучасний архів штату Вайомінг має три підрозділи: архів-
ний, управління документацією та зберігання мікрофільмів. Він є структурним
підрозділом Департаменту парків і культурних ресурсів штату.
У середині ХІХ ст. у Юті вже існувало декілька бібліотек. Бібліотека універси-
тету Дезерет заснована разом із навчальним закладом у 1850 році, за станом на
1875 рік у ній налічувалося 10 тис. томів. Бібліотека Території Юта відкрита
1850 року на кошти, виділені законодавчими зборами, у 1883 році в ній обліко-
вано 4,5 тис. томів. 1873 року започаткована масонська бібліотека: за даними на
1883 рік у ній налічувалося 6 тис. томів371. Історичне товариство штату Юта за-
сноване 1897 року. Першим президентом Товариства був обраний мормон
Фр. Д. Річардс, апостол Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. І хоча у штаті
вважали, що жодного конфлікту не виникне між світськими істориками і церков-
ними, які на той час вже були об’єднані в Генеалогічне товариство Юта (засно-
370 Homsher L. M. Wyoming State Archives and Historical Department [Text] / Lola M. Homsher // American

371 Bancroft H. H. History of Utah, 1540–1886 [Text] / Hubert Howe Bancroft. – San Francisco : The History
Company, Publishers, 1889. Vol. XXVI. – P. 714–715.
274
РОЗДІЛ 2
ване з метою створення генеалогічної бібліотеки

1894 р.), із першого президентського адресу Річардсона
стало зрозуміло, яку роль він відводив Історичному то-
вариству. У період до 1917 року Товариство очолювали
як мормони, так і члени Антимормонської ліберальної
партії: О. Ф. Уїтні, Дж. Т. Кінгсбері, Дж. Е. Толмедж та
О. С. Клоусон. Законодавчі збори штату в 1917 році ухва-
лили закон про визнання Історичного товариства інсти-
туцією, уповноваженою опікуватись усіма документами,
реліквіями, іншими історичними цінностями штату й
округів. Закон дозволяв Товариству зберігати публічні
ФРАНКЛІН ДЕВІ РІЧАРДС, документи уряду штатів та місцевих адміністрацій окру-
мормонський апостол, гів. 1920 року голові Департаменту історії та політичних
перший президент
Історичного товариства наук Університету штату Юта Е. Л. Неффу було доручено
штату Юта висвітлення історії та ролі штату Юта у Першій світовій
війні. Він не міг завершити свою роботу через відсут-
ність достатньої кількості джерел. Президент Історичного товариства
А. Ф. Філіпс пояснив, що Товариство не має відповідного фінансування для по-
повнення своєї колекції. Тому протягом 1925–1926 рр. Товариство було реорга-
нізовано, губернатор утворив Комісію по контролю за Товариством. Також було
визначено фінансування із бюджету штату та наголошено на необхідності поси-
лення академічності та професіоналізма у проводі Товариства. Очевидно, що ці
заходи були здійснені для зменшення впливу мормонського елементу на архівну
справу штату, але реально досягти результату не вдалося, оскільки більшість
провідних істориків і архівістів штату за віросповіданням були мормонами. До
Комісії по контролю за Товариством увійшли професор історії з Сільськогоспо-
дарського коледжу Юти Дж. Е. Рікс, професор історії з Університету Юта Л. Е. Янг,
професор історії з Університету Брігама Янга У. Дж. Сноу та інші. 1931 року біб-
ліотекарем, скарбником Товариства і редактором «Utah Historical Quarterly» став
Дж. С. Олтер. Його зосередженість передусім на редагуванні журналу завадила
поповненню колекції Товариства. Через це Товариство призначило бібліотека-
рем спочатку Ф. Д. Б. Хорн, а потім М. Л. Сінклер, які почали не лише збирати ко-
лекцію, а й каталогізувати й упорядковувати її372.
У березні 1936 року у Юті, як і в інших штатах, розпочався федеральний проект
WPA «Historical Records Survey», а з 1939 року реалізація проекту була покладена
на Історичне товариство штату. Організатором і основним виконавцем проекту
став Д. Л. Морган. Він народився у м. Солт Лейк Сіті і був онуком мормонського
372 Nimer C. L. The Development and Professionalization of the Utah State Archives, 1897–1968 // Journal of
Western Archives. – Vol. 3. – № 1. – Article 5 [Electronic resource]. – Mode of access: http://digitalcommons.

usu.edu/westernarchives/vol3/iss1/5. – Title from screen.
275
апостола Орсона Пратта. У 14 років Морган переніс мені-

нгіт і назавжди втратив слух. Увесь свій час він присвя-
чував книгам і навчанню, протягом 1933–1937 рр. на-
вчався в Університеті штату Юта. Не маючи можливості
отримати роботу в часи Великої депресії, Морган приєд-
нався до проекту і швидко став його головним виконав-
цем. Він очолив укладання путівника «The WPA Guide to
Utah», а також написання історії Огдена (місто в окрузі
Вебер, штат Юта) і Прово (місто в окрузі Юта, штат Юта).
Морган був залучений до проектів по дослідженню пасо-
вищного господарства Заходу США. У вересні 1942 року
ДЕЙЛ ЛОУВЕЛЛ МОРГАН, Морган поїхав до Вашингтону, де працював у військово-
мормонський історик, му агентстві. Увесь вільний час він присвячував дослі-
учасник проекту WPA
по описуванню докумен- дженням у Національному архіві США і Бібліотеці Кон-
тів у штаті Юта гресу США, збору матеріалів про індіанців, «гірських»
людей (так у США називають мешканців штату Юта) то-
що. Ця робота вилилась у публікацію праць «The Humboldt: Highroad of the
West» («Гумбольд: магістраль Заходу» , видана 1943 р.; де Гумбольд – округ на
заході штату Юта), «The Great Salt Lake» («Великий Солт Лейк», видана 1947 р.).
Він також намагався створити багатотомну історію мормонів і Юти. Після закін-
чення Другої світової війни Морган продовжував дослідження у Нью-Йорку, архі-
вах Нової Англії, в архівах і бібліотеках на шляху Мормонської стежки, що прохо-
дила через Огайо, Міссурі та Іллінойс. Наприкінці 1947 року Морган повернувся
до Юти і став редактором щоквартальника «Utah Historical Quarterly» («Істо-
ричний щоквартальник Юти»), ініціював видання «Jededian Smith and the
Opening of the West» («Дж. Сміт і відкриття Заходу», 1953 р.) та «The West of
William H. Ashley» («Захід Уїльяма Х. Ешлі», 1964 р.). Морган вивчав торгівлю хут-
ром і опублікував журнали експедиції Дж. У. Пауелла за 1869–1872 рр. Здоров’я
Моргана погіршилося, і 1954 року він був змушений переїхати до Каліфорнії, де
отримав роботу старшого історика в Бібліотеці Бенкрофт Університету Каліфор-
нії. Морган пішов із життя у віці 56 років 1971 року, не завершивши багато своїх
задумів373. Ч. С. Петерсон написав згодом, що Морган був людиною «букви» у
повному значенні цього слова: не маючи можливості чути і розмовляти, вчений
зробив друкарську машинку своїм голосом374.
373 Dale Morgan on the Mormons. Collected Works. Part I, 1939–1951 / edited, with introduction, by Richard
L. Saunders // Kingdom in the West. The Mormons and the American frontier. – Vol. 14. – Norman : Univer-
sity of Oklahoma, 1963. – P. 27–44.
374 Peterson S. C. Morgan L. Dale // Utah History Encyclopedia. Originally published by the University of Utah
Press in 1994 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.uen.org/utah_history_encyclopedia/m/

MORGAN_DALE.html. – Title from screen.
276
РОЗДІЛ 2
Інформація, зібрана учасниками проекту WPA, була опублікована в декількох

томах. Неопубліковані матеріали 1943 року були передані Історичному товарис-
тву штату Юта. У той час, як тривали роботи по укладанню описів, інший учас-
ник проекту WPA і член Історичного товариства Юти У. Р. Палмер, усвідомивши
усі проблеми стану збереженості документів органів влади штату Юта та адміні-
страцій округів, на засіданні Комісії з історії штату 3 квітня 1937 року порушив
питання про створення архіву штату. Палмер був відомим істориком і громадсь-
ким діячем. Він досліджував історію індіанців і опублікував ряд праць, серед
яких «Indian Names in Utah Geography» («Індіанські назви у географії Юти»),
«Utah Indians Past and Present» («Минуле і теперішнє індіанців Юти»), «Pahute
Indian Homelands» («Землі індінців Пайюти»), «Pahute Indian Government and
Laws» («Уряд і закони індіанців Пайюти»), «The Pahute Fire Legend» («Легенди
Пайюти») та «Pahute Indian Medicine» («Медицина індіанців Пайюти») (праці ви-
дані у період з 1928 до 1946 рр.). Він також був офіційним істориком штату Юта
та Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів375.
1941 року бібліотекар Історичного товариства Юти М. Сінклер поїхала до То-
вариства американських архівістів у Чикаго вивчати, як функціонують інші істо-
ричні товариства країни, водночас вона ознайомилась із роботою Американської
асоціації історії штатів і округів. За її пропозицією Історичне товариство розро-
било законопроект про Департамент военних архівів і історії, який би акумулю-
вав документи з історії Юти періода Другої світової війни. 1947 року Палмер від-
відав адміністрації округів штату й організував мікрофільмування публічних
документів у них. Прокурор Юти вимагав, щоб діяльність Палмера отримала усі
необхідні для неї юридичні підстави, і призупинив роботи по мікрофільмуванню.
Усе це підштовхнуло прийняття законодавчими зборами штату Акту від
3 березня 1951 року про надання права Історичному товариству призначати Ар-
хівіста штату як законного попечителя офіційних документів органів влади шта-
ту та місцевих адміністрацій округів. Започаткуванню архівного департаменту
завадила відсутність коштів. Лише через три роки Товариство змогло найняти
першого архівіста штату. Ним став Е. Л. Кулі. Він склав Генеральний план для
створення архіву, розробив пропозиції щодо подальшого удосконалення законо-
давства, прийняв на роботу перших співробітників архіву, із якими збирав доку-
менти на горищах і в підвалах. Передача на зберігання до Секції воєнних докуме-
нтів Архіву матеріалів Національної гвардії 1957 року, які були розміщені в під-
валі будинку Історичного товариства, з усією очевидністю продемонструвала
потребу у виділенні архіву належного приміщення. 1960 (1961) року Кулі став
директором Історичного товариства Юти, а 1963 року на вакантну посаду архіві-
ста був призначений Г. Т. Джекобсен. До призначення Джекобсен був директо-
375 Larson G. O. William R. Palmer [Text] / Gustive O. Larson // UTAH Historical Quarterly. – 1963, Winter. –
Vol. 31. – № 1. – Р. 34–36.
277
ром Відділу мікрофільмування документів Генеалогіч-

ного товариства Юта і написав декілька праць про мік-
рофільмування. Перед призначенням він стажувався у
Національному архіві США. Законодавчі збори Юти 1963
року ухвалили закон про управління документацією у
штаті «State records management act». Комісія по вивчен-
ню і реформуванню органів влади штату, заснована в
Юті за зразком федеральних Гуверівських комісій (Little
Hoover Commission), запропонувала деякі функції урядо-
вих органів штату об’єднати, зокрема Архів був виведе-
ний зі складу Історичного товариства і підпорядкований
ЕВЕРЕТТ Л. КУЛІ, Департаменту служб загального призначення (на
перший архівіст Історич- кшталт федерального архіву), а 1969 року – Департамен-
ного товариства штату
Юта (1954–1960), ту фінансів. 1979 року законодавчі збори затвердили
директор Історичного «Information Practices Act Administration» («Закон про
товариства штату Юта
(1961–1969)
управління інформаційною діяльністю»). Ці зміни запо-
чаткували у штаті Юта програми управління документа-
цією в установах та розширили програми мікрофільмування. 1981 року був ство-
рений Департамент Адміністративних служб, якому перепідпорядкували Архів. З
1983 року Архів очолювала Л. Фагерланд, під керівництвом якої у штаті розроб-
лено переліки документів зі строками зберігання, розпочато навчання для спів-
робітників установ, які працюють із документами, відкрито Центр документації
штату та Дослідницький центр із читальними залами, започатковано каталогіза-
цію і індексацію архівних документів, організовано переїзд Архіву в сучасне при-
міщення на «Capitol Hill»376. Крім
того, Фагерланд брала активну
участь у діяльності NAGARA, про-
екті «RІM» та інших. Залишивши
пост Архівіста у Юті, Фагерланд
очолила Секцію Архіву і управ-
ління документацією в ООН. На
теперішній час архів Юти має
назву Відділ архівів і служба до-
кументації і підпорядковується
Департаменту адміністративних
служб377.
Головний корпус Архіву штату Юта
376 Johnson J. O. Introduction to the Utah State Archives and Records Service [Text] / Jeffery Ogden Johnson //
Mormon Americana: A Guide to Sources and Collections in the United States. – Provo, Utah BYU Studies, 1995.
377 Utah State Archives and Records Service. Utah Department of Administrative Services [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://archives.utah.gov/about-us.html. – Title from screen.
278
РОЗДІЛ 2
Архіви Нью-Мексико цікаві своїми документами іспанського колоніального

періоду, тому, висвітлюючи історію архівів цього штату, не можливо оминути
цей взаємозв’язок. Іспанський документальний період почався на землях Нью-
Мексико у 1528 році, однак усі документи, датовані до 1621 року, були знищені
індіанцями під час повстання 1680 року. Найдавніший документ іспанських архі-
вів, таким чином, датується 1621 роком. Як писав упорядник і перекладач іспан-
ських архівів Нью-Мексико Р. Е. Твітчелл378, іспанська влада не лише створила
архів, іспанці, а згодом мексиканці добре піклувалися про нього. Цей архів відра-
зу став предметом інтересу американської влади, яка прийшла до Нью-Мексико
у 1846 році. 22 вересня 1846 року генерал американського корпусу С. У. Карні
призначив секретарем Нью-Мексико, переписувачем земель і хранителем архіву
Д. Д. Віджила. У 1847 році, після вбивства губернатора Ч. Бента, Віджил заступив
на його посаду, але продовжував зберігати архів, доки США не оголосили Нью-
Мексико Територією у 1851 році. Однак префект столиці Нью-Мексико м. Пасо
дел Норт (Paso del Norte) за декілька місяців із метою власної вигоди знищив ча-
стину земельних документів, ще частина була викинута на вулицю і спалена сол-
датами корпусу лейтенанта А. У. Доніфана, які в кімнаті архіву влаштували собі
штаб-квартиру. Актом Конгресу США від 22 липня 1854 року до Нью-Мексико
був призначений У. Пелхем, в обов’язки якого входило здійснення генерального
огляду нових земель. Коли він прибув до Санта-Фе, то відразу звернувся до губе-
рнатора Д. Меррівезера, щоб пересвідчитися, що усі земельні документи знахо-
дяться під охороною і в безпечному від вогню місці. Пелхем вимагав, щоб доступ
до архіву був дозволений лише власникам земель у його присутності або присут-
ності працівників, які принесли клятву уряду. Перше завдання, яке постало пе-
ред Пелхемом, полягало в укладанні списків посадових осіб іспанських і мекси-
канських органів влади, котрі мали право виділяти землю, встановленні періодів
їх перебування на посадах, природи їх влади, умов, обмежень і повноважень, за
яких ця влада їм була надана, регіонів, на які вона поширювалася, а також в укла-
данні переліку, здійсненні перекладу і виготовленні завірених копій іспанських і
мексиканських законодавчих актів про землі у Нью-Мексико. Губернатор Меррі-
везер заявив, що цей аналіз архівних документів є дуже складною роботою, у
якій він не зацікавлений. Проте він не був проти, щоб Пелхем забрав документи
до свого офісу і там їх аналізував. Пелхем із двома співробітниками перемістив з
архіву до свого офісу 168 пакувань, що в середньому складало 168 тис. докумен-
тів. Серед них було 1715 ліцензій на володіння землею. Інструкція, надана Пелхе-
му, вимагала, щоб він підшив усі документи, але зробити це він не міг, оскільки
усі вони були різного розміру. Земельні власники боялися втратити документи,
378 Twitchell R. E. The Spanish archives of New Mexico [Text] / Ralph Emerson Twitchell. – New foreword by
Estevan Rael-Gálvez ; with a preface by Richard Melzer. Originally published : Cedar Rapids : Torch Press,
1914. Facsimile of original 1914 edition. – Santa Fe : Sunstone Press, 2008. – P. viii – xxii [So marked pages in
the originally].
279
які підтверджували їх права, тому вони негативно реагували на роботу Пелхема і

на виклики до земельного офісу. Пелхем продовжував роботу до початку Грома-
дянської війни (1861–1865), коли втік із Нью-Мексико разом із Армією конфеде-
ратів. Земельний офіс у Нью-Мексико продовжував функціонувати до 30 червня
1880 року, і за його підтвердженням урядом США були видані патенти приват-
ним власникам у Нью-Мексико і Колорадо на понад 4,5 млн акрів землі. Судові
тяжби тривали з 1891 р. до 1904 р. у суді Денвера (Колорадо), спеціально створе-
ного для розгляду земельних справ. Для пред’явлення в суді документи перекла-
далися, а також використовувалися більш ранні їх переклади. Як писав Твітчелл,
документи вважалися настільки цінними, що жоден із них не був втрачений або
пошкоджений. Крім юридичної, вони мають значну історичну цінність. У них міс-
тяться відомості про життя та заняття перших поселенців, підтвердження фак-
тів про переселення перших колоністів до Америки, суперечки з індіанцями, пос-
вячення їх у католицьку віру, використання методів оборони, спорудження фор-
тів, освоєння земель фронтирсменами. Ці архіви також включають документи
переписів населення, реєстри посадових осіб різних військових і цивільних ві-
домств, списки завезених рабів, законодавчі акти тощо.
Документи, що лишилися в офісі губернатора Меррівезера стали частиною
губернаторського архіву. 4 лютого 1854 року Територіальна асамблея констату-
вала, що не лише архіви, а й сам губернаторський палац знаходяться у непридат-
ному стані, і запросила 15 тис. дол. для упорядкування і перекладу документів
(ці кошти не були виділені). Під час перебування на посаді губернатора
У. А. Пайла багато документів зникло з архіву. Як зазначав Твітчелл, вони не бу-
ли знищені, а осіли в приватних колекціях. У 1891–1892 рр. губернатор Б. Прінс
умовив законодавчі збори виділити 2,4 тис. дол. для каталогізації, індексування,
нумерації, підшивки і перекладу архівів. Крім того, планувалося систематизува-
ти документи у хронологічному порядку і підготувати до видання. Для виконан-
ня роботи губернатор найняв археолога і етнолога А. Фр. А. Бандельєра. Нато-
мість результатом його праці став лише список на 1074 документи, жодних ко-
пій, перекладів і систематизації зроблено не було. 1892 року, після пожежі у сто-
лиці Нью-Мексико, архіви переміщено до офісу Секретаря Території, де вони, на-
решті, були систематизовані й зв’язані379. Згодом уряд США заявив свої права на
379 У праці попередника Р. Е. Твітчелла історика Губерта Гове Бенкрофта йдеться про те, що архів Сан-
та-Фе включав разом із документами Нью-Мексико ще й документи Аризони. Однак деякі факти Бен-
крофт викладає по-іншому. Він пише, що у часи губернатора Пайла близько 1870 року іспанські доку-
менти були видалені із губернаторського палацу і продані на обгортки. Лише одну четверту архіву
вдалося відновити. Він згадує статтю про втрату іспанських архівів «Destruction of Spanish and Mexi-
can Archives in New Mexico by United States Officials» (1870), опубліковану у газетах Нью-Мексико. Фраг-
менти іспанського архіву були зібрані разом, систематизовані і вкладені у 135 коробок суддею Семює-
лем Еллісоном (Samuel Ellison), який став їх зберігачем із 1881 року. Порівнюючи стан іспанських архівів
Нью-Мексико і Каліфорнії, Бенкрофт зазначив, що документальні комплекси іспанського періоду в цих
архівах повніші і краще упорядковані, ніж мексиканського, архіви Санта-Фе утворені пізніше і мають
місцевий характер, а у Каліфорнії документи відклалися за більш ранній період і мають вищий статус.
Bancroft H. H. History of Arisona and New Mexico, 1530–1888 [Text] / Hubert Howe Bancroft. – San Fran-
cisco : The History Company, Publishers, 1889. – Vol. XVII. – P. 19–26.
280
РОЗДІЛ 2
документи ряду територій, у тому числі Каліфорнії і Нью-

Мексико. 25 лютого 1903 року був прийнятий Акт Кон-
гресу США, яким Бібліотека Конгресу уповноважувалася
зберігати документи виконавчих департаментів, книги,
мапи та інші матеріали. Законодавчі збори Нью-Мексико
не мали чіткої позиції щодо долі іспанських архівів, то-
му, коли можновладці схаменулися і зрозуміли, що вони
втрачають документи, вже було запізно – комісіонери
Бібліотеки Конгресу забрали архів до Вашингтону. Фор-
мально уряд США мав право конфіскувати документи,
але у Нью-Мексико вважали цей акт аморальним. Архів
РАЛЬФ ЕМЕРСОН складав понад 20 тис. документів, 10 тис. манускриптів і
ТВІТЧЕЛЛ, 10 тис. друкованих матеріалів – усі вони були передані
дослідник іспанських Відділу манускриптів Бібліотеки Конгресу США, праців-
архівів Нью-Мексико
ники якого реставрували, підшивали, перекладали доку-
менти і підготували до них календарі та індекси. Згодом виготовлені фотокопії
документів надійшли на зберігання до архіву Нью-Мексико380. Однак на цьому
історія губернаторського архіву не завершилася.
Земельні документи Нью-Мексико на початку ХХ ст. надійшли на зберігання
до територіального підрозділу Бюро управління земельною власністю Департа-
мента внутрішніх справ, розміщеного у Санта-Фе. 1956 року Національний архів
США ухвалив рішення про передачу земельних документів на зберігання до Фе-
дерального центру документації у Денвері. Після створення Комісії публічних
документів Нью-Мексико і Центру документації штату уряд штату в 1960-х рр.
порушив питання про повернення земельних архівів до Нью-Мексико і передачі
їх на зберігання до Архіву штату. Делегати Конгресу США від Нью-Мексико звер-
нулися до Архівіста США Дж. Б. Родса, і він погодився передати документи на
зберігання до Архіву Нью-Мексико, де вони й зберігаються з 1972 року. Ком-
плекс земельних документів на теперішній час включає документи, які протя-
гом 1854–1891 рр. зібрані генеральними оглядачами земель Нью-Мексико, та
документи суду, що розглядав позови приватних власників за період 1891–
1904 рр. У 1914 році Р. Е. Твітчелл переклав і систематизував 1384 документи,
які увійшли до першого тому його праці «Іспанські архіви Нью-Мексико». Доку-
менти, які свого часу залишились у офісі губернатора, а згодом потрапили до
Бібліотеки Конгресу США, у 1927 році повернулися до Нью-Мексико. Їх прийняло
на зберігання Історичне товариства Нью-Мексико. Воно піклувалося про губер-
наторський архів до 1959 року, коли передало його на постійне зберігання до
the originally].
281
Архіву штату Нью-Мексико. Р. Е. Твітчелл свого часу опрацював 3097 документів

губернаторського архіву і включив їх до другого тому праці «Іспанські архіви
Нью-Мексико» 381.
Історичне товариство Нью-
Мексико створене у Санта-Фе
26 грудня 1859 року. Бригад-
ний генерал Армії Конфедера-
тів Дж. Б. Грейсон та військо-
вий лікар У. Дж. Слоун були
обрані першими президентом
та секретарем Товариства. Як і
інші організації істориків, То-
вариство ставило собі за мету
«збирання і зберігання під йо-
го власною опікою і керівницт- Будинок Архіву і центру документації штату
Нью-Мексико у м. Санта-Фе
вом усіх історичних фактів,
манускриптів, документів, записів і пам’яток, що стосуються історії цього
краю»382. Починаючи з 1927 р. і до 1960 р. Товариство було офіційним архівом
штату Нью-Мексико383. 1959 року в штаті ухвалено «Закон про документи шта-
ту» («State Records Act»), яким 1960 року засновано Комісію публічних докумен-
тів, а наступного року Архів та Центр документації штату. За два роки до експлу-
атації уведені архівосховища. 1971 року створено Відділ історичних служб. Архів
і Відділ історичних служб підпорядковані Комісії публічних документів. Архів
Нью-Мексико 1972 року визнаний дочірнім архівом Національного архіву і Служ-
би документації США384. Підставою для прийняття такого рішення стало збері-
гання цим Архівом документів Record Group 49 «Records of the Bureau of Land
Management» («Документи Бюро управління земельною власністю») за період
1770–1982 рр.385
the originally].
382 Dunlap L. W. New Mexico Historical Society [Text] / Leslie Whittaker Dunlap // American Historical Socie-
ties, 1790–1860. – Madison, Wisconsin, 1944. – P. 184.

383 Historical Society of New Mexico [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.hsnm.org/about/. –
Title from screen.

384 The Archives and Historical Services Division is the central archives of New Mexico State Government
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nmcpr.state.nm.us/archives/archives_hm.htm. – Title

from screen.
385 National Archives and Records Administration. Record Group 49 (1685–1993 (documents for the period
1770–1982). Records of the Bureau of Land Management / Matchette B. Robert. Guide to Federal Records in
the National Archives of the United States. – 1995.
282
РОЗДІЛ 2
Відповідно до «State Rules Act» 1978 року Комісія публічних документів була
реорганізована у п’ять відділів: адміністративних законів, адміністративних
служб, архіву і історичних служб, управління історика штату та управління доку-
ментацією. Відділ управління документацією включає два підрозділи: електрон-
них документів і мікрографії та Центр документації штату. До Комісії входить
п’ять членів: історик-фахівець у галузі історії Нью-Мексико, Секретар штату,
Аудитор, Генеральний прокурор, Бібліотекар юридичної бібліотеки штату, Сек-
ретар Департаменту служб загального призначення і директор музею. Виконав-
чий директор, заступник Виконавчого директора та директори п’яти структур-
них підрозділів Комісії здійснюють управлінські функції386. 1998 року Архів Нью-
Мексико переїхав до нового приміщення, 2000 року архівні довідники вперше
з’явились у мережі Інтернет, а 2006 року створено Відділ інформаційних техно-
логій.
Історичне товариство Аризони створене Актом Генеральної асамблеї терито-
рії від 7 листопада 1864 року з метою збирати і зберігати «усі історичні факти,
що стосуються цієї території»387. Історичне товариство піонерів Аризони було
засноване 1 січня 1870 року388. Згодом Історичне товариство і Товариство піоне-
рів Аризони були об’єднані. Бібліотеку Території Аризона відкрито 1866 року із
ініціативи губернатора Території Аризона Р. К. Мак-Корміка. У складі Бібліотеки
був заснований Істо-
ричний департамент.
Однак через декілька
років усі ці інституції
припинили свою дія-
льність. 1884 року
було започатковане
нове Історичне това-
риство піонерів Ари-
зони389. Значний вне-
сок у збирання й збе-
рігання історичних
документів Аризони
зробив М. Уїнзор. Сховища в Архіві штату Аризона
386 New Mexico Commission of Public records : [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.nmcpr.state.nm.us/commiss/management.htm. – Title from screen.

387 History of the Arizona Historical Society [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.arizonahistoricalsociety.org/welcome-to-history-of-arizona-historical-society/. – Title from screen.

388 DeLong S. R. The History of Arisona from the earliest times know to the people of Europe to 1903 [Text] /
Sidney R. DeLong. – San Francisco : The Whitaker and Ray Company publishers, 1905. – P. 199.
389 Bancroft H. H. History of Arisona and New Mexico, 1530–1888 [Text] / Hubert Howe Bancroft. – San Fran-
cisco : The History Company, Publishers, 1889. – Vol. XVII. – P. 607.
283
Будинок Архіву штату Аризона
У 1932 році він став директором Департаменту бібліотеки та архіву і Бібліотека-

рем штату. Його знання і досвід у галузі історії дозволили йому з успіхом розви-
вати агенцію аж до 1957 року390. Cучасний архів Аризони з 2010 року входить до
складу комплексної агенції «Arizona State Library, Archives and Public
Records» (бібліотека, архів і публічні документи штату Аризони), підпорядкова-
ної Секретареві штату391.
Бібліотека Невади була утворена за рішенням перших територіальних зако-
нодавчих зборів, які постановили збирати на користь бібліотечного розвитку по
10 дол. з кожної особи, котра отримувала ліцензію на юридичну практику. Після
утворення штату був ухвалений законодавчий акт, за яким кожна посадова осо-
ба, крім правників і нотаріусів, повинна була сплачувати 5 дол. до бібліотечного
фонду. До фонду також надходили усі штрафи і конфіскації, не обжалувані в
установленому законом порядку. Це дало можливість уже на 1878 рік створити
бібліотечний фонд майже у 10 тис. томів, 15 найменувань газет та 663 томів не-
підшитих документів392. Як зазначала американська дослідниця Б. Річнек393, ма-
ло хто з невадців на початку століття знав про існування Секції соціальних наук
Невадської академії наук та саме на базі цієї організації було утворене 31 травня
390 A concurrent resolution on the death of Honorable Mulford Winsor [Text] // Acts Memorials and Resolu-
tions of the First Regular Session of the twenty-third legislature of the State of Arizona. – 1957. – P. 196–197.
391 Arizona State Library, Archives and Public Records [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.azlibrary.gov/archives/. – Title from screen.

392 Bancroft H. H. History of Nevada, Colorado and Wyoming, 1540–1888 [Text] / Hubert Howe Bancroft. –
San Francisco : The History Company, Publishers, 1890. – Vol. XXV. – P. 303–304.
393 Richnak B. Robert Fulton and the Founding of the Nevada Historical Society [Text] / Barbara Richnak //
Nevada Historical Society Quarterly. – 1984, Fall. – Vol. XXVII. – № 3. – P. 215–223.
284
РОЗДІЛ 2
1904 року Історичне товариство Невади. У його витоків

стояли професор і член Департаменту історії та політич-
них наук Університету Невади Дж. Е. Вайєр, яка була ви-
конавчим головою Товариства у 1904–1950 рр., профе-
сор економіки Університету Невади Р. Адамс, професор
латини Дж. Е. Черч, професор агрономії Г. Х. Тру, прези-
дент Університету Дж. Е. Стаббс. Провідну роль у засну-
ванні Товариства відіграв журналіст Р. Л. Фултон. У пер-
ші роки існування Товариство страждало від відсутності
коштів, відтак 20 березня 1907 року законодавчі збори
Невади ухвалили рішення про оголошення Товариства
офіційною агенцією штату і виділила 2 тис. дол. для під- ДЖІН ЕЛІЗАБЕТ ВАЙЄР,
тримки його діяльності. 1908 року Дж. Е. Вайєр підготу- засновниця і виконавчий
голова Історичного
вала для губернатора Невади перший звіт «First Biennial товариства Невади
Report of the Navada Historical Society», у якому наголоси-
ла на необхідності збирати книги, документи, історичні факти з історії Невади.
На кінець 1909 року зусиллями Вайєр та її соратників була зібрана така велика
колекція, що Товариство порушило питання про заснування археологічного му-
зею і бібліотеки. Перший будинок для розміщення колекції Товариства виділив
Університет Невади394. Відділ Архівів і Документів був
створений у Неваді 1965 року і спочатку підпорядкову-
вався Секретареві штату. 1979 року його передано в під-
порядкування Бібліотеці штату395. Значний внесок у роз-
виток архівної справи в Неваді зробив Архівіст штату
Г. Л. Роча. Він почав свою кар’єру 1976 року в Історично-
му товаристві Невади, а потім керував Архівом протягом
28 років (1981–2009). Дванадцять років поспіль у місце-
вій пресі він вів колонку «Historical Myth a Month» («Істо-
ричний міф місяця»). За багаторічну службу Американ-
ська асоціація історії штатів і округів нагородила його
відзнакою за заслуги у галузі історії «Award of Merit for
ГАЙ ЛУЇ РОЧА,
Leadership in History»396. Сучасний Архів штату Невада директор Архіву штату
зберігає документи від 1851 року, входить до складу Невада (1981–2009)
394 Richnak B. Robert Fulton and the Founding of the Nevada Historical Society [Text] / Barbara Richnak //
Nevada Historical Society Quarterly. – 1984, Fall. – Vol. XXVII. – № 3. – P. 215–223 ; Bandurraga P. L. The
Beginnings of Eight Dacades of Historical Work in Nevada [Text] / Peter L. Bandurraga // Nevada Historical
Society Quarterly. – 1984, Fall. – Vol. XXVII. – № 3. – P. 207–208.
395 Rocha G. L. Labor Resources at the Nevada State Library and Archives [Text] / Guy Louis Rocha // Labor
History. – 1990. – Vol. 31. – № 1–2. – P. 197–198.

396 Harry R. Retirement Of Guy Rocha [Text] / Reid Harry // Capitolwords. – 2009, February 11. – Vol. 155. –
№ 28. – Р. 2124.
285
підрозділу Бібліотеки та Архіву штату Невада. Агенція підпорядкована Департа-

менту адміністрації штату397. Архів спільно з Історичним товариством видає
журнал «Nevada Historical Society Quarterly» («Щоквартальник Історичного това-
риства Невади»).
Історичне товариство Айдахо було засноване за 18 років після створення те-
риторії Айдахо в 1881 році. Воно отримало назву «Historical Society of Idaho
Pioneers» (Історичне товариство піонерів Айдахо) і мало на меті збирання і збері-
гання інформації про раннє заселення краю. 12 березня 1907 року законодавчі
збори заснували Історичне товариство Айдахо, першим секретарем якого став
історик і бібліотекар Дж. Хейлі. Колекції Товариства розміщувались у будинку
Капітолію штату. 1956 року на посаду керівника Товариства був призначений
історик Х. Дж. Свінні, за 10 років діяльності якого у складі Товариства був утво-
рений Архів штату Айдахо, який опікується як зберіганням документів, так і
управлінням документацією в установах у теперішній час398. Першим Архівістом
та Істориком штату Айдахо був М. У. Уеллес, на честь якого названо Дослідниць-
кий центр Історичного товариства Айдахо.
У найбільшому за територією регіоні Скелястих гір у ХІХ ст. щільність насе-
лення була настільки малою, а поселення такими віддаленими, що взагалі вида-
ється дивним, як людям все-таки вдалося організуватися в історичні товариства.
Від свого утворення історичні товариства відігравали роль неофіційних архівів.
У Монтані історичне товариство визнане офіційним архівом 1891 року, у Колора-
до – 1951 року (згодом архів підпорядковано Департаменту персоналу), у Вайо-
мінгу 1951 року Історична комісія об’єднала архів, історичний департамент і му-
зей. Хоча американські
вчені зазначали, що у Ва-
йомінгу населення майже
не виявляло інтересу до
зберігання документів, але
історичне товариство було
засноване та довгий час ви-
конувало роль архіву шта-
ту. Так само й у Нью-Мек-
сико Історичне товариство
від заснування до 1927 ро-
ку було неофіційним архі-
Дослідницький центр Архіву штату Айдахо вом, а впродовж 1927–
397 State Library and Archives. A Division of the Department of Administration [Electronic resource]. – Mode
of access: http://nsla.nevadaculture.org. – Title from screen.

398 Visit the Idaho State Archives [Electronic resource] // Idaho State Historical Society. – Mode of access:
http://history.idaho.gov/. – Title from screen.
286
РОЗДІЛ 2
1960 рр. – офіційним архівом штату. Створені відповідно до закону 1959 року
Архів і Комісія публічних документів Нью-Мексико не лише забезпечують збері-
гання документів органів влади штату, а й зберігають документи федеральних
органів влади. У штаті Юта неможливо ігнорувати той факт, що на формування
Історичного товариства значний вплив мала мормонська церква. Її лідери дов-
гий час тримали провід у Історичному товаристві. Особливого конфлікту не спо-
стерігається між світською і духовною владою штату, але деякі суперечки все-
таки були, не оминули вони й Історичного товариства штату, оскільки наявні
такі факти, як послідовна зміна керівників Товариства членами мормонської
церкви та Антимормонської ліберальної партії; звинувачення на адресу Товарис-
тва, на чолі якого стояли представники мормонської церкви, у недостатній ака-
демічності. Натомість значна кількість вчених, які долучилися до збирання і збе-
рігання архівів у Юті, за віросповіданням були мормонами. Мормонська церква
та утворене нею Генеалогічне товариство Юта здійснило значний вплив на роз-
виток архівної справи у частині розгортання програм мікрофільмування доку-
ментів у Сполучених Штатах в цілому. У Айдахо Історичне товариство з часу
утворення в 1907 році виконувало функції офіційного архіву штату. У Неваді Біб-
ліотека, у складі якої функціонує Архів штату, тісно співпрацює з Історичним то-
вариством. Своєрідність Аризони виявилася в тому, що вона побудувала компле-
ксну агенцію, яка об’єднує архів, бібліотеку і музей. У цілому ж для регіону Ске-
лястих гір, який має яскраво виражений фронтир-характер, притаманне те, що
значну роль відіграли історичні товариства у заснуванні архівних установ і збе-
реженні історичних документів. Архівні установи регіону поділяються на дві ка-
тегорії: ті, що зберігають колоніальні документи, і ті, що зберігають лише доку-
менти американського періоду. До перших можемо віднести Архів штату Нью-
Мексико, який є депозитарієм архівів іспанських і мексиканських колоніальних
органів влади. Це найдавніші документальні комплекси Північної Америки, що
датуються ще 1621 роком. Специфікою такої країни, як США, є те, що документи
колоніального періоду навіть на сьогодні мають не лише історичну цінність, а,
насамперед, юридичну, оскільки підтверджують права власників на земельні
наділи, видані їх предкам ще за часів іспанської колонізації. Це стало причиною
виокремлення земельних документів, на підставі яких велися земельні розсліду-
вання, а потім розгляди судових позовів. Значимість земельних документів як
архівів загальнонаціонального значення призвела до віднесення Архіву штату
Нью-Мексико до категорії дочірніх філіалів Національного архіву США.
287
2.9 РІЗНІ ШЛЯХИ ДО УТВОРЕННЯ АРХІВІВ ШТАТІВ

ТИХООКЕАНСЬКОГО РЕГІОНУ
(Каліфорнія, Вашингтон, Орегон, Аляска, Гаваї)
Вашингтон і Орегон були складовою частиною Орегонської землі (англо-
мовна назва – округ Колумбія), відкритої Джорджем Ванкувером 1792 року.
Претензії на неї пред’являли Іспанія, Росія, Великобританія і Сполучені Штати.
Послідовно відмовилися від своїх прав на користь Великобританії і США уряди
Іспанії і Росії. 20 жовтня 1818 року Великобританія і США підписали Конвен-
цію, за якою передбачалося спільне користування Орегонською землею. З кінця
30-х рр.ХХ ст. по Орегонській стежці все більше і більше американських пересе-
ленців прибувало до Орегону. Обидві країни врешті-решт усвідомили, що саме
від кількості поселенців і заснованих ними населених пунктів буде залежати те,
під чиїм контролем перебуватиме Орегонська земля. 1841 року Великобританія
здійснила спробу збільшити кількість поселенців, але вже було запізно. США на-
полягали на своїх правах на всю Орегонську землю та через неможливість ве-
дення війни на два фронти (у цей час розпочалася війна США з Мексикою (1846–
1848)) вимушені були погодитися на проведення кордону по 49-й паралелі.
1848 року американська частина Орегонської землі була перетворена на Терито-
рію Орегон у складі сучасних штатів Вашингтон, Орегон і Айдахо. 1853 року від
Території Орегон відділилася Територія Вашингтон. Територія Айдахо утворена
1863 року, а штат – 1890 року. 14 лютого 1859 року Орегон увійшов до складу
США як 33-й штат, Вашингтон набув статусу штата 42-м за порядком 11 листо-
пада 1889 року. Основою економіки обох штатів довгий час була торгівля хутром,
деревообробка та сільське господарство. Лише після Другої світової війни тут по-
чала розвиватися промисловість, у тому числі її високотехнологічні галузі399.
Перші поселення у Каліфорнії заснували іспанці та росіяни у другій половині
XVIII ст. – на початку ХІХ ст. Перше постійне поселення іспанців, Ель-Пресідіо-
Реаль-де-Сан-Дієго (сучасне м. Сан-Дієго) засноване Гаспаром де Портола де Ро-
віра у 1769 році. 1799 року для освоєння Аляски росіянами була створена Ро-
сійсько-американська компанія, один із засновників якої, Микола Петрович Ре-
занов, 1806 року організував експедицію до Каліфорнії. Його ідею про колоніза-
цію Північної Каліфорнії підтримав Головний управитель російських поселень у
Північній Америці Олександр Андрійович Баранов. 1808 року він направив Івана
Олександровича Кускова досліджувати американські землі. Кусков визначив кор-
дони російських володінь у Каліфорнії і для забезпечення російських моряків
продовольством заснував укріплену базу Форт-Росс. 1821 року Мексика оголоси-
ла про незалежність від Іспанії і включила Південну Каліфорнію як провінцію до
своєї імперії. 1841 року росіяни продали Форт-Росс швейцарцю Джону Огастасу
399 Robertson J. R. The Genesis of Political Authority and of a Commonwealth Government in Oregon [Text] /
James Rood Robertson // The Quarterly of the Oregon Historical Society. – 1900, March. – Vol. 1. – № 1. –
P. 52–59 ; Condon T. The Process of Selection in Pioneer Settlement [Text] / Thomas Condon // The Quarterly
of the Oregon Historical Society. – 1900, March. – Vol. 1. – № 1. – P. 60–65 ; Baird L. Oregon. The Beaver State
[Text] / Baird Lori, Brousseau Marcel, Rose Amber // Fifty States. Every Question Answered. – New York :
Metro Books, 2008. – P. 322–327.
288
РОЗДІЛ 2
Саттеру, засновнику поселення Нова Гельвеція (сучасне м. Сакраменто). Протя-

гом 1820–1830-х рр. американські переселенці проклали так звану Каліфорній-
ську стежку, що йшла через Міссурі, Канзас, Колорадо, Юту і Неваду. По ній до
Каліфорнії просувалися торгівці хутром, а згодом шукачі золота, промисловці,
фермери. 1841 року з Орегону до Каліфорнії прийшла заснована урядом США
науково-дослідницька експедиція під керівництвом Чарльза Уїлкса, учасники
якої картографували і вивчали Каліфорнію. 14 червня 1846 року населення Ка-
ліфорнії під проводом Джона Чарльза Фрімонта повстало проти мексиканців і
проголосило незалежну Каліфорнійську республіку, президентом якої став Уїль-
ям Браун Ід. Як стало відомо, що США знаходяться у стані війни з Мексикою,
каліфорнійські батальйони приєдналися до Армії Сполучених Штатів (9 липня
1846 р.). Напередодні 7 липня 1846 року Військово-морський флот США оволо-
дів портом Монтерей і оголосив, що Каліфорнія віднині належить Сполученим
Штатам. З Дж. О. Саттером, на лісопилці якого 24 січня 1848 року Джеймсом
У. Маршаллом було знайдено золото, пов’язаний початок «золотої лихоманки» у
Каліфорнії. Саттер бажав приховати цей факт, але він швидко був підхоплений
видавцями газет і дійшов до Президента США Джеймса Нокса Полка, який під-
твердив знахідку у зверненні до Конгресу. Протягом 1848–1855 рр. населення
Каліфорнії стрімко зросло за рахунок переселенців – шукачів золота із східних
штатів, тисяч іммігрантів із Латинської Америки, Європи та Азії. Каліфорнія
швидко збагачувалась і стала одним із найбільш розвинених регіонів Північної
Америки. 1850 року Каліфорнія увійшла до складу США як вільний від рабовла-
сництва штат. У роки Громадянської війни (1861–1865) у Південній Каліфорнії,
яка колись прагнула увійти до складу США як окремий рабовласницький штат,
розвинулися сепаратистські настрої. Для їх придушення до Лос-Анджелесу були
уведені федеральні війська, а потім – формування добровольців із Північної Ка-
ліфорнії. Розвитку економіки Каліфорнії після Громадянської війни значно
сприяло прокладення трансконтинентальної залізниці, якою вивозилися товари
з Каліфорнії на схід США та прибували нові поселенці. Із 1860-х рр. головною
галуззю економіки Каліфорнії став видобуток нафти. Розвиток сільського госпо-
дарства прискорився зі спорудженням зрошувальних систем, проведенням ка-
налів і будівництвом плотини Гувера на р. Колорадо. На початку ХХ ст. Каліфо-
рнія була пов’язана з іншими штатами США автомобільними дорогами, у тому
числі через увесь Захід США пройшло міфічне шоссе «66». ХХ століття у Каліфор-
нії стало ерою кінематографа (1911 року в районі Голлівуду виникла перша кінос-
тудія «Nestor Studios»), діснейлендів, хіппі, бурхливого розвитку аерокосмічної та
інформаційно-комунікаційної промисловості. Саме в Каліфорнії знаходяться Су-
перкомп’ютерний центр у Сан-Дієго, Університет Північної Каліфорнії, Стен-
фордський університет, які були активними учасниками проектів Національного
архіву США по дослідженню технологій зберігання електронних документів400.
400 Истомин А. А. Основание крепости Росс в Калифорнии в 1812 г. и отношения с Испанией [Текст] /
А. А. Истомин // История Русской Америки (1732–1867) : в 3 т. Т. 2 : Деятельность Российско-

американской компании (1799–1825) / отв. ред. акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отно-
шения, 1997. – С. 190–256 ; Болховитинов Н. Н. Деятельность Н. П. Резанова в Русской Америке. Экспе-
диция в Калифорнию [Текст] / Н. Н. Болховитинов // История Русской Америки (1732–1867) : в 3 т.
Т. 2 : Деятельность Российско-американской компании (1799–1825) / отв. ред. акад. Н. Н. Болхо-
289
Аляска відкрита учасниками експедиції Семена Дежньова 1648 року. Зго-

дом російські промисловці заснували місії на островах Умнак, Уналашка Але-
утського архипелагу. Російські володіння на Алясці значно збільшилися, були
засновані нові поселення за часів управління ними Олександра Андрійовича
Баранова. Протягом 1799–1867 рр. російськими територіями Аляски керувала
Російсько-американська компанія. Однак через значні людські втрати у ході
Російсько-індіанської війни (1802–1805) та після поразки в Кримській війні
(1853–1856) уряд Російської імперії вирішив, що не зможе підтримувати конт-
роль над віддаленою територією, захищати та освоювати її, тому Росія запропо-
нувала США придбати Аляску. Підписання угоди відбулося 30 березня
1867 року у Вашингтоні, а 18 жовтня того ж року над Аляскою був піднятий
прапор США. Спочатку Аляска знаходилась у віданні Військового департаменту
США, протягом 1884–1912 рр. існував округ Аляска, 1912 року створена Тери-
торія Аляска і лише 3 січня 1959 року – штат Аляска. Населення Аляски склада-
лося з тубільців, росіян та креолів, яких довгий час не визнавали за громадян
США. В основі економіки Аляски була торгівля хутром, китовим жиром і вусом,
мамонтовою кісткою. Із початком «золотої лихоманки» 1896 року, будівництвом
Північної залізниці 1914 року збільшилася кількість населення Аляски та приш-
видшився її економічний розвиток. У другій половині ХХ ст. на Алясці віднайде-
но поклади нафти і збудовано нафтопроводи. В американській науковій літера-
турі Аляску називають «Останнім фронтиром»401.
витинов. – М. : Международные отношения, 1997. – С. 100–106 ; Болховитинов Н. Н., Истомин А. А.

Печальная судьба колонии Росс (1825–1841) [Текст] / Н. Н. Болховитинов, А. А. Истомин // История
Русской Америки (1732–1867) : в 3 т. Т. 3 : Русская Америка: от зенита к закату (1825–1867) / отв. ред.
акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отношения, 1999. – С. 206–230 ; Cleland R. G. A History
of California: the American Period [Text] / Robert Glass Cleland. – New York : The MacMillan Company, 1922. –
P. 1–4, 22–34, 91–129, 131–137, 165–205, 207–224, 229–283, 343–358, 369–431 ; Olmstead A. L.,
Rhode P. W. The Evolution of California Agriculture, 1850–2000 [Text] / Alan L. Olmstead, Paul W. Rhode //
California Agriculture. Dimensions and Issues. Edited by Jerry Siebert. – University of California Giannini
Foundation of Agricultural Economics. Division of Agriculture and Natural Resources, 2003. – P. 16–17.
401 Таксами Н. Ч. История штата Аляска и населяющих его аборигенных народов в американской исто-
риографии [Текст] / Наталия Чучеровна Таксами // Известия Российского государственного педаго-

гического университета им. А. И. Герцена. – СПб., 2009. – № 104. – С. 7–14 ; Гринев А. В. Русские про-
мышленники на Аляске в конце XVIII в. Начало деятельности А. А. Баранова [Текст] / А. В. Гринев //
История Русской Америки (1732–1867) : в 3 т. Т. 1 : Основание Русской Америки (1732–1799) / отв.
ред. акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отношения, 1997. – С. 154–195 ; Гринев А. В. Вос-
стание тлинкитов 1802 г.: его причины и последствия [Текст] / А. В. Гринев // История Русской Аме-
рики (1732–1867) : в 3 т. Т. 2 : Деятельность Российско-американской компании (1799–1825) / отв.
ред. акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отношения, 1997. – С. 53–66 ; Болховитинов Н. Н.,
Гринев А. В. Русская Америка и Крымская война (1853–1856) [Текст] / Н. Н. Болховитинов,
А. В. Гринев // История Русской Америки (1732–1867) : в 3 т. Т. 3 : Русская Америка: от зенита к закату
(1825–1867) / отв. ред. акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отношения, 1999. – С. 338–
346 ; Болховитинов Н. Н. Крымская война и вопрос о судьбе Русской Америки (1853–1856) [Текст] /
Н. Н. Болховитинов // История Русской Америки (1732–1867) : в 3 т. Т. 3: Русская Америка: от зенита к
закату (1825–1867) / отв. ред. акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отношения, 1999. –
С. 370–378 ; Болховитинов Н. Н. Продажа Аляски (1867) [Текст] / Н. Н. Болховитинов // История Рус-
ской Америки (1732–1867) : в 3 т. Т. 3 : Русская Америка : от зенита к закату (1825–1867) /
отв. ред. акад. Н. Н. Болховитинов. – М. : Международные отношения, 1999. – С. 425–475 ; Baird L.
Alaska. The Last Frontier [Текст] / Baird Lori, Brousseau Marcel, Amber Rose // Fifty States. Every Question
Answered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 336–341 ; Питерская Е. С. Межкультурное взаимодейст-
вие на территории Аляски в период российской колонизации : 1741–1867 гг. [Текст] : дисс. … канд.
ист. наук : 07.00.07 / Елена Сергеевна Питерская. – М., 2007. – 245 с.
290
РОЗДІЛ 2
Гавайський архіпелаг є групою 24 островів і атолів. Вони були відкриті екс-

педицією Джеймса Кука у 1778 році. На островах у той час мешкали полінезій-
ські народи. На початку ХІХ ст. Гавайські острови були об’єднані під владою
короля Камехамеха I Великого. Гавайське королівство проіснувало до 1893 року,
коли остання королева Ліліуокалані була позбавлена престолу групою проамери-
кансько налаштованих змовників. Упродовж 1894–1898 рр. існувала Гавайська
Республіка, провід якої лобіював у Вашингтоні приєднання Гаваїв до США.
Уряд США вважав, що у ході Іспано-американської війни (1898 р.) Гавайські
острови набули особливої стратегічної важливості. Більше того, Великобританія
і Японія також виявляли цікавість до цих островів. Тож, не зважаючи на гавай-
ську та американську опозиції, 7 липня 1898 року Гаваї були приєднані до США.
Територія Гаваї існувала протягом 1898–1959 рр. Колишній Президент Республі-
ки Гаваї С. Б. Доул став першим губернатором Території Гаваї. З 1900 року Те-
риторія Гаваї отримала права самоуправління: двопалатний територіальний
парламент (Сенат і Палата представників), інститут губернатора та Верховний
суд. Після атаки на Перл-Харбор (7 грудня 1941 р.) на Гаваях була припинена
дія територіальної Конституції, діяльність місцевих законодавчих і судових ор-
ганів, уведено воєнний стан, воєнні трибунали та посаду військового губернато-
ра. Гаваї декілька разів зверталися до Конгресу США за статусом штату, однак
щоразу отримували відмову через те, що на островах проживала незначна кіль-
кість білого населення. 1956 року Гаваї знов звернулися до Конгресу і заявили
про своє бажання стати повноправним штатом. Врахувавши внесок населення
Гаваїв у часи Другої світової війни, Конгрес ухвалив позитивне рішення. Статус
штату Гаваї набули останніми, 50-ми за порядком, 21 серпня 1959 року. Через
Гаваї проходять міжнародні транспортні лінії, що поєднують США з Азією і Ав-
стралією. Основною галуззю економіки є сільське господарство, цукрова і хар-
чова промисловість, індустрія туризму і відпочинку. Етнічний склад населення
Гаваїв складають американці (біле населення), гавайці, метиси, філіппінці, япо-
нці, китайці, пуерториканці, мексиканці, афроамериканці402.
Таким чином, Тихоокеанський регіон США сформувався у результаті певних
історичних подій. Штати, що входять до нього, приєднані до США у різні істо-
ричні періоди і за неоднакових обставин. Архіви кожного штату несуть на собі
відбиток бурхливої історії і є відмінними як за складом і змістом документаль-
них комплексів, так і за формою організації.
Зберігання архівних документів у Каліфорнії 1-ми законодавчими зборами

(1849–1850) було доручено Секретареві штату. 5 січня 1850 року прийнятий
«Акт про публічні архіви» («An Act concerning the public archives»), 1-ша стаття
якого вказувала, що Секретар штату зберігає публічні документи, реєстри, книги
402 Kuykendall R. S. Kamehameha and the Founding of the Kingdom [Text] / Ralph Simpson Kuykendall //
Hawaiian Kingdom 1778–1854, foundation and transformation. Vol. 1. University of Hawaii Press, 1965. –
Р. 29–60 ; Kuykendall R. S. Revolution [Text] / Ralph Simpson Kuykendall // Hawaiian Kingdom 1874–1893,
The Kalakaua dynasty. Vol. 3. University of Hawaii Press, 1965. – Р. 582–650 ; Littler R. M. C. The Governance
of Hawaii: a Study in Territorial Administration [Text] / Robert M. C. Littler. – California : Stanford University
Press, 1929. – P. 29–50, 53–57, 64–74, 86–91, 95–103, 107–120, 177–182, 211–213, 214–215 ; Baird L. Ha-
waii. The Aloha State [Text] / Baird Lori, Brousseau Marcel, Amber Rose. Fifty States. Every Question An-
swered. – New York : Metro Books, 2008. – P. 342–347.
291
з політичної, цивільної, воєнної та адміністративної історії. Столицею Каліфорнії

у різні роки були міста: Монтерей (1775–1849), Сан-Хосе (1849–1851), Вальєхо
(1852–1853), Беніша (1853–1854), Сан-Франциско (1862), Сакраменто – й це не-
гативно вплинуло на стан архівів: багато документів були пошкоджені або втра-
чені під час переїздів урядових установ. 1864 року законодавчі збори доручили
Секретареві найняти архівного клерка для систематизації архівів у його офісі.
20 березня 1866 року був затверджений Акт про зберігання іспанських архівів.
Секретареві доручалось увічнити іс-
панські документи в обох мовах: іспан-
ській та англійській. Для виконання
цієї роботи Секретар Б. Б. Реддінг приз-
начив архівіста Р. К. Хопкінса, який збе-
рігав документи і здійснював їх перек-
лад. Результатом його роботи стали
вісім упорядкованих томів іспанських
документів іспанською мовою і вісім
томів їх перекладів англійською мо-
вою403. Очевидно, що причиною такої
уваги до іспанських архівів була необ- Сховища Архіву штату Каліфорнія
хідність підтвердження прав власності
на землі Каліфорнії. 1851 року Конгрес США видав «An Act to Ascertain and Settle
Private Land Claims in the State of California» («Акт про з’ясування претензій на
приватні землі штату Каліфорнія»), який вимагав, щоб власники земель, отрима-
них від іспанської або мексиканської влади, надали докази своїх прав Раді упов-
новажених із питань земель Каліфорнії. Землі, держателі яких не змогли викона-
ти цю вимогу, поверталися до резервного земельного фонду штату. Каліфорній-
ці, які втратили свої землі, подавалися з позовами до судів. У процесах були заді-
яні юристи, перекладачі, геодезисти та інші учасники. Тільки між 1852 і 1892 рр.
окружним судом США розглянуто 857 справ, у т. ч. 458 у Північному окрузі та 399
у Південному окрузі. 97 % справ завершилися до 1885 року, натомість розгляд
деяких тривав до 1940 року. 582 позивача отримали патенти на землі. Окружний
суд США частину матеріалів 1892 року передав на зберігання до Канцелярії гене-
рального інспектора в Сан-Франциско. Більша частина іспанських документів
загинула під час землетрусу 1906 року, однак документи окружного суду вижи-
ли, оскільки зберігалися в залізному сейфі. Вони були обліковані та описані в
ході проекту WPA (1939–1942). Колекцію, сформовану з мап, рішень суддів, пока-
зань свідків, стенограм судових засідань та інших документів, передали
1961 року на зберігання до Бібліотеки Бенкрофт Університету Каліфорнії в Берк-
лі. Тематично колекція складає єдиний комплекс із оригіналами та мікрофільма-
403 Head E. L. The Public Archives of the State of California / Edvin L. Head // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1915. – Washington, 1917. – P. 281–282.
292
РОЗДІЛ 2
ми перекладів, зроблених свого часу Р. К. Хопкінсом, які на теперішній час збері-

гає Архів штату Каліфорнія404. Слід зауважити, що проблема іспанських архівів
увесь час ускладнювалася ще й тим, що спочатку Бібліотека Конгресу США, а по-
тім Національний архів США претендували на те, щоб забрати земельні докумен-
ти на зберігання до Вашингтону. Усвідомлення мешканцями і органами влади
штатів можливості втрати цих документальних комплексів пришвидшило у Ка-
ліфорнії утворення офіційного архіву.
У 1880-х роках Секретар штату
У. К. Хендрікс висунув пропозицію
про створення архіву для цінних,
але не потрібних у поточній діяль-
ності документів. 1889 року зако-
нодавчі збори ухвалили закон, що
вповноважував Секретаря штату
спланувати архівосховище, здатне
захистити документи від пожеж і
крадіжок. Сховище з чотирьох кім-
нат, дві з яких були пожежобезпеч-
ними, а дві звичайними, увели до
Будинок Архіву штату Каліфорнія
у м. Сакраменто експлуатації 1890 року. Архівіст
штату Каліфорнія Е. Л. Хед писав у
звіті за 1915 рік, опублікованому Американською історичною асоціацією, що «це
був реальний початок архівного департаменту, бо раніше документи були роз-
кидані по різних місцях і ніхто не доглядав за ними». До архіву надходили в осно-
вному документи законодавчих органів влади, а виконавчі департаменти, як і
раніше, зберігали документи у своїх офісах405. 1927 року Департамент фінансів
не зміг провести належного аудиту в органах влади через знищення документів.
Тому було ухвалене рішення про впровадження програми перегляду документів
перед їх знищенням. Установи заповнювали спеціальну форму, Секретар штату
перевіряв її, відбирав документи для постійного зберігання в архіві, а на інші
давав дозвіл про знищення. 1947 року у Каліфорнії відкрито Центр документації
штату. Таким чином, у середині ХХ ст. Архів штату Каліфорнія вже функціонував
як інтегрована установа, підпорядкована Секретареві штату406. Він опікувався
зберіганням документів і управлінням документацією в установах штату і мав
назву «Archives and Central Record Depository» (Архів і центральний депозитарій
404 Morton Michelle, Salta Marie. Finding Aid to the Documents Pertaining to the Adjudication of Private Land
Claims in California, circa 1852–1904 [Electronic resource] // The Bancroft Library University of California,
Berkeley. – Mode of access: http://www.oac.cdlib.org/findaid/ark:/13030/hb109nb422/entire_text/. – Title
from screen.
405 Head E. L. The Public Archives of the State of California [Text] / Edvin L. Head // Annual Report of the
American Historical Association for the year 1915. – Washington, 1917. – P. 282.
406 Davis W. N., Jr. The California State Archives [Text] / W. N. Davis, Jr. // American Archivist. – 1959, April. –
Vol. 22. – № 2. – P. 189–196.
293
документів), сучасна назва – Архів штату

Каліфорнія407.
Заснування руху істориків у Каліфорнії
сягає 1900 року та у значній мірі пов’язано
із Каліфорнійською історичною асоціацією
та її директором О. К. Коєм. У складі Асоці-
ації, яка спочатку існувала при Університе-
ті Каліфорнії у Берклі, а потім в Універси-
теті Південної Каліфорнії, був заснований
архів, але через відсутність належної фі-
нансової підтримки він протягом перших
двадцяти років своєї роботи направляв
документи на зберігання до архіву штату в
Сакраменто. 1954 року заснована Конфе-
ренція Каліфорнійської історичної асоціа-
ції408. Фактично, на час створення Асоціа-
ції і заснування Конференції Архів штату
вже функціонував, тому рух істориків не
мав значного впливу на його заснування
та розвиток архівної справи у штаті, однак
Бібліотека Бенкрофт Університету Калі-
форнії у Берклі та бібліотечно-архівні під- Оголошення про проведення архівного
розділи інших університетів зберігають місячника Архівом штату Каліфорнія,
2004 рік
надзвичайно цінні колекції з історії Калі-
форнії та країни в цілому.
Ще за територіальних часів книги і документи Вашингтону зберігались у
бібліотеці, яка вже тоді була частиною територіального уряду, у 1857–1862 рр.
функції бібліотекаря поєднувались із функціями аудитора. Першим бібліотека-
рем був Б. Фр. Кенделл (1853–1857). За його часів побудований будинок для біб-
ліотеки, обліковані книги і документи, започатковано каталог409. У лютому
1858 року виникла перша Бібліотечна асоціація Території Вашингтон. У 1860 р.
бібліотека була заснована у Порт-Медисон, у 1862 р. – в університеті Сієтлу,
1869 р. – в Олімпії. Перші наукові товариства у Вашингтоні з’явились у 1865 р.410
407 California State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.sos.ca.gov/archives/about-
the-archives/. – Title from screen.

408 Lyon M. L. Recalling CCHS Roots: How the Conference Came to Be // California Historian Magazine. –
1991, April [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.californiahistorian.com/articles/cchs-

roots.html. – Title from screen.
409 Territorial Librarians. Bion (Benjamin) Freeman Kendall, 1853–1857 [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.sos.wa.gov/library/TerritorialLibrarians.aspx#Kendall. – Title from screen.

San Francisco : The History Company, Publishers, 1890. – Vol. XXXI. – P. 376–377.
294
РОЗДІЛ 2
Історичне товариство штату Вашинг-

тон засноване 2 червня 1891 року в
м. Такома, за п’ять років Товариство ви-
знано законодавчими зборами штату, а
1903 року – структурним підрозділом
уряду штату, яким керує комісія попечи-
телів (губернатор, Секретар штату та ін-
ші посадові особи і депутати законодав-
чих зборів). Першим президентом Това-
риства було обрано історика, юриста і
журналіста Е. Еванса, до кола інтересів
якого входили дослідження ранньої істо-
рії тихоокеанських територій Північної
Америки і збирання документів і матеріа-
лів із цієї теми411.
Однак Товариство піклується в основ-
ному музейними програмами та зберігає
колекції манускриптів. Архів штату Ва-
шингтон підпорядковується Секретареві
штату й опікується зберіганням докумен-
тів урядових установ штату та управлін-
Оголошення про проведення архівного ням документацією. Для зберігання доку-
тижня Архівом штату Вашингтон, 2006 рік ментів окружних адміністрацій та управ-
Будинок Архіву і Центру документації штату Вашингтон

411 Bagley B. C. Washington Activities in History [Text] / Clarence B. Bagley // The Quarterly of the Oregon
Historical Society. – March, 1905 – December, 1905. – Vol. VI.– Salem, Oregon, 1905. – P. 411–416 ;
Maceachern J. Elwood Evans, Lawyer-Historian [Text] / John Maceachern // The Pacific Northwest Quarterly. –
1961, January. – Vol. 52. – № 1. – Р. 15–23.
295
ління документацією у місцевих установах у штаті Вашингтон створено п’ять

регіональних філій Архіву штату: центральну, західну, П’юджет-Саунд, північно-
східну та південно-східну. Лише частково регіональні філії передають документи
на зберігання до Архіву штату, основна їх частина, навіть постійної цінності, за-
лишається на зберіганні в регіональних архівах штату412.
Збирати історичні документи в Орегоні почали Асоціація піонерів Орегону,
заснована 1873 року, та Історичне товариство піонерів Орегону в Асторії. Хоча,
як зазначав Ф. Дж. Янг, вони більше спрямовували свою діяльність на
«підтримання культу піонерів, ніж на систематично заплановане зберігання іс-
торичних джерел і стимулювання історичних досліджень» 413. Бібліотеку терито-
рії Орегон було засновано 1849 року, за п’ять років обсяг її колекції сягнув
1750 томів книг, але вони були знищені пожежею. Бібліотека відновила роботу
1860 року. Найпершою спробою публікації документів в Орегоні було видання
законодавчими зборами протягом 1841–1843 рр. «The Oregon Archives, including
the Journals, Governor’s Messages and Public Papers of Oregon» («Архіви Орегону,
що включають журнали, повідомлення губернатора і публічні документи Орего-
ну»). Значний внесок у збирання колекцій історичних документів в Орегоні зро-
били приватні колекціонери С. Р. Тарстон, делегат Конгресу США від Території
Орегон, та Г. У. Скотт, перший бібліотекар Бібліотеки в Портленді, редактор жур-
налу «Portland Oregonian» та виданої 1890 року «History of Portland» («Історія Порт-
ленду»). Їм вдалося зібрати найбільшу на Заході США приватну бібліотеку414.
Систематичне збирання і зберігання документів здійснювало Історичне това-
риство Орегону, засноване наприкінці ХІХ ст. Головною ідеєю, яку просувало То-
вариство, було дотримання принципу відбору на зберігання автентичних сучас-
них документів і публікація найбільш цінних із них. Вона була висунута Департа-
ментом історії та економіки Університету Орегону. Товариством була зібрана
значна за обсягом і цінністю колекція документів. Проте Янг писав, що архіви
минулого Орегону погано збережені, пошкоджені і потребують реабілітації, пе-
редруку, упорядкування та індексування. Таким чином, від часу свого заснуван-
ня Історичне товариство Орегону опікувалось архівами, а також бібліотекою та
освітніми програмами415. З 1931 року Секретар штату повинен був передавати
412 Washington State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.sos.wa.gov/archives/. –

Title from screen.
413 Young F. G. Functions of the Oregon Historical Society [Text] / F. G. Young // The Quarterly of the Oregon
Historical Society. – March, 1905 – December, 1905. – Vol. VI. – Salem, Oregon, 1905. – P. 405.
414 Lemmon А E. Trans-Mississippi States: Arkansas, California, Iowa, Louisiana, Minnesota, Missouri, Oregon,
415 Young F. G. Functions of the Oregon Historical Society [Text] / F. G. Young // The Quarterly of the Oregon
Historical Society. – March, 1905 – December, 1905. – Vol. VI. – Salem, Oregon, 1905. – P. 409.
296
РОЗДІЛ 2
документи урядових установ шта-

ту на зберігання до Історичного
товариства. Із 1 січня 1946 року в
Орегоні призначено Архівіста шта-
ту, до обов’язків якого віднесено
зберігання неактивних докумен-
тів, створення мікрофільмів, мето-
дична допомога установам штату і
округів в управлінні документаці-
єю. Архівісту штата був доручений
перегляд документів перед їх зни-
Центральний корпус Архіву штату Орегон
щенням. Архівний відділ з 1947 ро-
ку був підпорядкований Бібліотеці штату. 1953 року засновано Комісію для за-
твердження результатів експертизи цінності документів, встановлення правил і
процедур розпорядження документами. 1969 року Комісію ліквідовано, а її функ-
ції передано Департаменту служб загального призначення, з 1971 року ці повно-
важення закріплені за Архівістом штата. Архівіст визначав цінність документів,
покладаючись на правила та інструкції. У 1973 році Архівний відділ і служба до-
кументації від Бібліотеки передані у підпорядкування Секретарю штату. У складі
Архівного відділу на теперішній час працюють такі підрозділи: «Oregon Blue
Book» (інформація про урядові установи штату, посадових осіб тощо), Центр до-
кументації штату, депозитарій страхового фонду документації, «Oregon
Administrative Rules» (публікації законів і публічних документів органів влади
штату), «Oregon Bulletin» (новини штату)416.
30 березня 1867 року після того, як Сполучені Штати придбали Аляску в Ро-
сійської імперії, разом із територією американській стороні за договором пере-
давались усі документи, утворені в місцевих органах управління. До 1966 року
архівні документи Аляски були розосереджені по 300 депозитарях Сполучених
Штатів і Канади. Р. Фредерік 1966 року здійснив огляд цих депозитаріїв і опублі-
кував свої висновки на сторінках «Alaska Review» у 1967 році. Згодом історик із
Департаменту культурних ресурсів Аляски Д. А. Стерлінг з’ясував, що архівні до-
кументи, у яких може бути інформація про Аляску, розосереджені по 2 тис. депо-
зитаріях. Він отримав грант у листопаді 1984 року від Історичної комісії Аляски і
здійснив анкетування усіх 2 тис. архівів, бібліотек, університетів, товариств США
і Канади. Цей проект отримав назву «Alaska Records Survey» («Огляд документів
Аляски»). Щоправда, із розісланих ним анкет повернулися відповіді лише на 538,
у яких тільки в 152-х були виявлені документи про Аляску (341 колекція). Проте
416 Secretary of State Oregon. Administrative Overview. September 2001. – P. 4 [Electronic resource]. – Mode
of access: http: // arcweb.sos.state.or.us/doc/. – Title from screen.
297
Будинок Архіву штату Аляска
й цього було достатньо, щоб зрозуміти, що історія Аляски потребує серйозного

дослідження по численних архівах і біліотеках. У листопаді 1985 року Історична
комісія Аляски знов виділила грант на повторний огляд депозитаріїв США, у ре-
зультаті якого виявили ще 173 депозитарія США і Канади; у них зберігалося
557 колекцій із документами про Аляску. «Alaska Records Survey» дав старт укла-
данню путівників та комп’ютерних баз даних про колекції депозитаріїв США і
Канади, у яких зберігаються документи Аляски417. Архів штату Аляска заснова-
ний 1970 року. Він зберігає документи урядових установ території і штату від
1874 року. Архів входить до Відділу бібліотек, архівів і музеїв Департаменту осві-
ти та раннього розвитку418.
Капітан Дж. Кук, досліджуючи Гавайські острови 1778 року, виявив їх абсо-
лютну незалежність і наявність самоуправління на кожному. До 1795 року на
Гаваях значного впливу досяг Камехамех I Великий, якому вдалося об’єднати усі
острови і створити Королівство Гаваї (1810). Під впливом американських місіо-
нерів, які прибули з Бостону у 1820-х рр., була прийнята Конституція. Про ство-
рення архіву на Гаваях перший раз порушено питання за правління короля Ка-
мехамеха ІІI у березні 1847 року, коли за пропозицією міністра іноземних справ
Р. К. Уайллі було прийняте рішення про збір і упорядкування документів Мініс-
терством іноземних справ. Під час правління короля Калакауа І (1874–1891) суд-
дя Дж. Л. Каулукоу на розгляд парламенту Гаваїв представив законопроект про
збирання і упорядкування усіх документів уряду Гаваїв. За часів правління
останньої королеви Гаваїв Ліліуокалані 1892 року Комітет з іноземних відносин
417 Stirling D. A. Documenting Alaska's Past: The Alaska Records Survey [Text] / Dale Alexander Stirling //
American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. – № 3. – Р. 400–401.

418 Alaska Division of Libraries, Archives and Museums [Electronic resource]. – Mode of access: http://
lam.alaska.gov/home. – Title from screen.
298
РОЗДІЛ 2
запросив виділення коштів для організації зберігання і систематизації урядових

архівів і підготовки бібліографії Королівства Гаваї. Уже тоді Комітет у своєму
звіті вказав на незадовільний стан архівів урядових установ, які зберігались у
підвалах і на горищах. Упорядкування архівів протягом 1892–1893 р. було дору-
чене священику Військово-морського флоту США Р. Р. Хоесу, відомому колекціо-
неру документів з історії іспано-американських війн та Військово-морського
флоту Сполучених Штатів, але служба вимагала його присутності у духовному
корпусі ВМФ США. Його роботу продовжив Н. Б. Емерсон, знаний збирач міфів і
легенд гавайського народу. Він упорядкував документи Міністерства іноземних
справ у хронологічному порядку419.
17 січня 1893 року прибічники приєднання Гаваїв до США підняли повстання
проти королеви Ліліуокалані, Королівство Гаваї припинило своє існування і ви-
никла Республіка Гаваї (існувала протягом 1894–1898 рр.). Був утворений Тим-
часовий уряд для управління Республікою до її анексії. Противники анексії Гава-
їв надіслали 17 червня та 8 жовтня 1897 р. протести проти входження Гаваїв до
США (йдеться про документи «Official Protest to the Treaty of Annexation,
presented by Lili`uokalani in Washington D. C., June 17, 1897» (Офіційний протест на
Договір анексії, представлений Ліліуокалані до Вашингтону, 17 червня
1897 року); «To the President, the Congress and the People of the United States of
America, Honolulu, Hawaii, October 8, 1897» (До Президента, Конгресу та народу
Сполучених Штатів Америки, Гонолулу, Гаваї, 8 жовтня 1897 року). США колива-
лись у прийнятті рішення про анексію, Президент С. Г. Клівленд навіть призна-
чив розслідування обставин перевороту і рекомендував повернути владу коро-
леві Ліліуокалані. Натомість його наступник Президент У. Мак-Кінлі 7 липня
1898 року підписав схвалену Конгресом США резолюцію про анексію Гаваїв, які
при входженні до США отримали статус Території420.
Архів на Гаваях був створений не через те, що існувало побоювання втратити
документи з причин їх незадовільного зберігання, а через погрози керівника
Відділу манускриптів Бібліотеки Конгресу США У. Ч. Форда забрати документи
до Вашингтону. Форд прибув на Гаваї з метою інспекції іспанських колоніальних
документів і виявив жахливий стан архівів, постраждалих від пожеж, комах і щу-
рів. Секретарі Гаваїв повинні були зберігати законодавчі і дипломатичні докуме-
нти королівства, але вони ставилися до цього обов’язку надто формально. Форда
зустрічав один із засновників Гавайського історичного товариства і його секре-
тар У. ДеВітт Александер. Александер просив Форда дати Гаваям шанс залишити
419 Horn J. The Archives of Hawaii [Text] / Jason Horn // American Archivist. – 1953, April. – Vol. 16. – № 2. –
P. 105–107.
420 Hawaiian History Archive [Electronic resource]. – Mode of access: AlohaQuest.com/archive/archive.htm. –
Title from screen ; Куропятник Г. П. Захват Гавайских островов США [Текст] / Г. П. Куропятник. – М. :
Соцэкгиз, 1958. – 247 с.
299
документи в себе, і той погодився за умови, що для них буде збудоване відповід-
не сховище. Про візит Форда не з’явилося би жодної інформації, якби сусідня Ка-
ліфорнія не потрапила в аналогічну ситуацію. На чолі громадськості, що протес-
тувала, став К. Дж. Лайонс, колега Александера. Лайонс наполягав на тому, що
навіть за наявності у федерального уряду всіх юридичних підстав, щоб забрати
архіви, цей акт буде аморальним. Він підкреслював, що Гаваї не були завойова-
ною територєю, а з власної волі увішли до Союзу. Александер сперечався з ним і
доводив, що Гаваям ніколи не дозволять залишити документи на острові. Обох
сперечальників примирив священик конгрегаційної церкви, збирач гавайських
легенд і фольклору У. Д. Уестервелт. Він висловив думку про необхідність найш-
видшого виділення законодавчими зборами коштів на будівництво архіву. Аме-
риканські закони не були на боці гавайців через договір, затверджений Сенатом
Гаваїв 9 вересня 1897 року (йдеться про Резолюцію Сенату Республіки Гаваї, яка
ратифікувала договір про анексію від 9 вересня 1897 р. – «Resolution of the Senate
of the Republic of Hawaii Ratifying the Treaty of Annaexation», September 9, 1897), за
яким острів поступався своєю територією Сполученим Штатам разом із майном і
усіма правами. Навіть архіви острова були федералізовані. «Pacific Commercial
Advertiser» («Тихоокеанський комерційний вісник») писав тоді, що Гаваї є, але
жодних прав вони не мають, тому єдиний шанс зберегти документи – це побуду-
вати для них пожежобезпечне сховище. Однак у своєму звіті за 1904 рік Форд не
приділив жодної уваги Гаваям, а зосередився на іспанських архівах Флориди,
Міссісіпі, Техасу, Каліфорнії і Нью-Мексико. Гаваї не були включені й до щорічно-
го звіту Бібліотеки Конгресу США. Більш того, 1904 року Бібліотека повідомила,
що не має жодних претензій на історичні документи місцевого значення. Це до-
вело, що візит Форда був офіційним, але Бібліотека не мала реальних задумів
оволодіти гавайськими архівами. Проте, крім Бібліотеки, Форд представляв ще й
Bureau of Archives (Бюро архівів Державного департаменту США). Тож він, а, мож-
ливо, й Александер та його однодумці, використали цей візит для здійснення
впливу на законодавців Гаваїв. Ця міфічна історія сприяла заснуванню Архіву
Території Гаваї. 11 липня 1903 року губернатором Гаваїв Дж. Р. Картером був
підписаний Акт про виділення 75 тис. дол. для спорудження будинку архіву, але
коштів в наявності не було. Висувалися різні пропозиції: збудувати «Hall of
Records», розмістити архів у будинку Бібліотеки, створити «Bureau of Archives»
під контролем Секретаря Території. 2 березня 1905 року був запропонований
білль про утворення Ради комісіонерів Публічного архіву (Board of Commis-
sioners of Public Archives), негайно прийнятий законодавчими зборами. Членами
ради стали У. ДеВітт Александер, юрист А. Фр. Джадд та А. Л. Ч. Аткінсон, секре-
тарем і 1-м Архівістом Гаваїв був призначений Р. К. Лідекер. Принагідно зазначи-
мо, що цікаво було б простежити, чим керувався губернатор, призначаючи цих
осіб? Адже професору Александеру, старійшині Гавайського історичного товари-
300
РОЗДІЛ 2
ства, на той час вже було 73 роки. 1904 року його було обрано президентом Това-
риства і він був автором «A Brief History of the Hawaiian Islands» («Коротка історія
Гавайських островів», Нью-Йорк, 1891). Джадду, випускникові Єльського універ-
ситету, було 30 років, і він був першим кузеном губернатора. Аткінсон був Секре-
тарем Території Гаваї. Купець і букмекер Лідекер, який закінчив коледж у Нью-
Йорку в 1896 році, не мав уявлення про архіви. На Гаваях він служив як фрахто-
вий агент Оаської залізниці та метеоролог. Губернатор вирішив, що він має при-
родні нахили до архівної роботи. Посада Лідекера називалася «Librarian of the
Public Archives» (Бібліотекар Публічного Архіву), він приступив до роботи
11 травня 1905 року. З-під його пера згодом вийшли такі праці, як «History of the
Courts of Hawaii and list of jusges of courts of record» («Історія судів Гаваїв та спи-
сок документів законних прав судів на документи», Гонолулу, 1916), «Roster,
Legislatures of Hawaii, 1841–1918» («Реестр законодавчих актів Гаваїв», Гонолу-
лу, 1918) та інші.
У конкурсі компаній, що претендували на будівництво архіву, перемогу здо-
була Американо-Гавайська інженерно-будівельна компанія, яка запропонувала
реалізувати увесь проект за 35 тис. дол. 27 серпня 1906 року Лідекер уже перево-
зив дипломатичні і законодавчі документи з Капітолія до нового архівного дому.
Так виник Архів Гаваїв, що розмістився в пожежобезпечному будинку, мав відпо-
відний штат та Комісію, яка опікувалася його проблемами, і, очевидно, отримав
непоганого керівника, архівіста більше за духом, ніж за освітою421.
1915 року Архів Гаваїв був проголошений офіційним депозитарієм докумен-
тів уряду Території Гаваї. Колекції Архіву є значними за обсягом і важливими за
змістом. Архівістом Гаваїв та активним членом Історичного товариства А. П. Тей-
лором (1924–1931) упорядковано меморіальну колекцію Капітана Джеймса Ку-
ка; відповідно до Акту законодавчих зборів створено колекцію документів про
участь Гаваїв у Першій світовій війні, зібраних Історичною комісією Території
Гаваї (вона включала документи з Вашингтонських, Лондонських, Паризьких і
Мексиканських архівів). До Архіву в міжвоєнний час надходила значна кількість
приватних колекцій, а також іммігрантські документи, матеріали про натуралі-
зацію, прийняття громадянства тощо. Архівістом Гаваїв у 1931 році була призна-
чена С. М. Джонс422, вихована своєю матір’ю у глибокій повазі до минулого остро-
вів, оскільки її родина мала дружні стосунки з трьома останніми королями Гава-
їв. Джонс приділяла значну вагу упорядкуванню та описуванню колекцій, на її
часи припала реалізація на острові проекту WPA. Штатну чисельність Архіву було
збільшено з 4 до 20 осіб. Кількість каталожних карток, укладених працівниками
421 Young R. С. Establishment of the Public Archives of Hawaii as a Territorial Agency [Text] / Chester Ray-
mond Young // American Archivist. – 1967, January. – Vol. 30. – № 1. – Р. 67–71.

422 Tribute to Maude Jones // Sixty-Third Annual Report of the Hawaiian Historical Society for the Year 1954. –
Honolulu, Hawaii, 1955. – P. 29.
301
Архіву, нараховувала десятки тисяч.

Значна увага приділялась індексуван-
ню документів генеалогічного харак-
теру, здійсненню перекладів із гавай-
ської, китайської і японської мов на
англійську. У 1940-х роках в Архіві роз-
почалася програма мікрофільмування,
а відповідно до Акту від 21 квітня
1949 року було започатковано впрова-
дження програми управління докумен-
В Архіві Гаваїв, 1920-ті рр.
тацією, усі установи були зобов’язані
надавати списки документів на розгляд Ради комісіонерів Публічного архіву для
встановлення їх подальшої долі423. До 1943 року сховища Архіву були переванта-
жені документами. Генеральна асамблея Території ухвалила рішення зібрати
спеціальну колекцію, присвячену участі Гаваїв у Другій світовій війні, а місця
цим документам в Архіві вже не знайшлося. Тож колекцію прийняв на зберіган-
ня Університет Гаваїв. Збирання цієї колекції було важливим не лише для Гаваїв,
а й в цілому для США, оскільки фактично єдина територія США, яка зазнала напа-
ду за часів Другої світової війни, був острів Оаху. Саме на цьому острові у гавані
Перл-Харбор була розташована база Військово-морського флоту США, що зазна-
ла бомбардування японських військово-морських сил 7 грудня 1941 року. Напе-
редодні війни на Гаваях було створене Управління цивільної оборони та ухвале-
но «Закон про оборону». Доступ користувачів до Архіву був обмежений, хоча Ар-
хів продовжував свою роботу навіть у період після 7 грудня 1941 року. Заходи,
вжиті для захисту архіву, і події тих часів були описані С. М. Джонс у статті, опуб-
лікованій 1949 року в журналі «American Archivist». Вона згадувала, що жоден зі
співробітників (а в роки війни у штаті перебувало 8 архівістів) не залишив Архі-
ву. Особлива увага приділялася захисту документів часів Першої світової війни.
Архів став головним інформаційним бюро: виконувалася значна кількість запи-
тів від Генерального прокурора та офіцерів вищого воєнного командування; бу-
ли переглянуті усі газети, що виходили друком у десятиліття перед 1941 року,
документи, які містили будь-яку інформацію про політику Японії у Тихоокеансько-
му регіоні та створення військових повітряних баз; здійснювалось інформаційне
супроводження Довідкового законодавчого бюро, Депозитарія воєнних докумен-
тів, офісу губернатора і секретаря Гаваїв, Генерального Аторнея, Центрального
розвідувального управління та Федерального бюро розслідувань, Служби імміг-
рації і натуралізації США. Виявлялися прізвища, дати народження, вік, час при-
буття до Гонолулу, дані про натуралізацію та інші персональні дані тисяч осіб.
423 Horn J. The Archives of Hawaii [Text] / Jason Horn // American Archivist. – 1953, April. – Vol. 16. – № 2. –
P. 109–114.
302
РОЗДІЛ 2
Федеральні урядові установи вимагали інформації законодавчого характеру про

анексію островів, землеволодіння, спеціальні права громадян тощо. Усі ці роботи
виконувались у найкоротші терміни зі значним поспіхом424. С. М. Джонс писала, що
архівісти Гаваїв із особливою радістю зустріли перемогу в Другій світовій війні.
Статус штату Гаваї отримали 21 серпня 1959 року. У зв’язку зі створенням
штату тривала реорганізація органів управління. Старі департаменти або закри-
валися, або передавали свої функції новоутвореним агенціям. Перед Архівом пос-
тало завдання – прийняти на зберігання документи органів управління Терито-
рією і налагодити співпрацю із органами влади штату Гаваї. Разом із тим сам Ар-
хів був переданий від Секретаря Території у підпорядкування Департаменту бух-
галтерії і Служб загального призначення. Як і раніше, його функції включали:
архівний менеджмент та менеджмент документації. Проте, порівняно із часами
Території, у які Архів мав право висловлювати лише свої рекомендації, а рішення
про долю документів приймалося Радою комісіонерів, за новим законодавством
від 1959 року Архіву були передані права затвердження переліків документів
установ зі строками зберігання, контролю за реалізацією програм управління
документацією в установах і мікрофільмування. Рада була ліквідована, і сам Ар-
хів став органом виконавчої гілки влади штату. Крім того, Архів переїхав у новий
будинок425. Таким чи-
ном, фактично Архів
штату Гаваї набув сво-
го сучасного вигляду і
є відділом Департаме-
нту бухгалтерії і служб
загального призначен-
ня426.
Абсолютно різни-
ми шляхами вливали-
ся Каліфорнія, Ва-
шингтон, Орегон, Аля-
ска та Гаваї до держа-
ви США. Різниця між
штатами Тихоокеансь-
Колектив Архіву Гаваїв, 1937 рік
кого регіону відчутна у У центрі першого ряду – Стелла Мода Джонс
424 Jones M. S. Hawaii Territorial Archives in the War [Text] / Maude Stella Jones // American Archivist. –
1949, January. – Vol. 12. – № 1. – Р. 45–50.
425 Wray E. H. The Archives of the State of Hawaii [Text] / Elizabeth H. Wray // American Archivist. – 1960,
July. – Vol. 23. – № 3. – Р. 277–284.

426 Hawaii State Archives. Department of Accounting and General Services [Electronic resource]. – Mode of
access: http://ags.hawaii.gov/archives/about-us/. – Title from screen.
303
всьому, навіть у природних умовах: від низьких температур на Алясці до вічної

весни на Гаваях. Якби ми мали на меті в даній монографії розглянути фізичні
умови зберігання документів, різниця температур мала б колосальне значення,
оскільки вона вимагає вживання різних заходів для підтримання оптимальних
умов зберігання документів у сховищах. Аляска втратила значну частину своєї
документальної спадщини. Її архів був утворений аж 1970 року і зберігає доку-
менти лише за останні 150 років. Така ситуація склалася, вочевидь, через політи-
ку уряду США стосовно самої території, яку вони придбали в Російської імперії і
вважали російською або дикою настільки, що й мешканців її не визнавали за гро-
мадян США довгий час. Однак американські архівісти здійснюють значну роботу
по виявленню документів з історії Аляски як в архівах США, так і за кордоном.
Чисельні довідники, укладені ними, представлені на електронних ресурсах шта-
ту. У Вашингтоні і Орегоні, так само як і в розташованій на океанському узбереж-
жі Каліфорнії, хоча й існували Історичні товариства, проте вони не виявляли
значної активності, і архівами опікувались органи влади. Більше того, штат Ва-
шингтон є майже єдиним, що не концентрує абсолютно всі свої документи у де-
позитаріях Архіву штату (регіональні філії є ще в Арканзасі), а розосереджує їх
по п’яти регіональних архівах. Архіви Каліфорнії зберігають важливі земельні
документи колоніального періоду. Через це проблема підтвердження прав влас-
ності на землю, у процесі вирішення якої використовувались архівні документи,
тут відразу привернула увагу суспільства до архівів, і органи влади відреагували
швидше на потребу в заснуванні офіційного архіву. На Гаваях сформувався уні-
кальний комплекс архівних документів ще від часів королівської влади, предста-
вники якої вжили перші заходи до забезпечення збереженості архівів. Утворення
Архіву Гаваїв в американській літературі висвітлено як гарну легенду про візит
У. Ч. Форда з Бібліотеки Конгресу. Очевидно, що цю легенду хитрі гавайці вдало
використали для отримання коштів на спорудження архівного будинку. Незва-
жаючи на те, що територія Гаваїв є групою островів, населення і органи влади
виявили більшу зацікавленість історичною роботою і збереженням архівних до-
кументів порівняно з сусідніми континентальними штатами. Підставою для цьо-
го стали їх патріотичні почуття. Слід вказати на значну роботу, яку Архів Гаваїв
провів за часів Другої світової війни під керівництвом С. М. Джонс. Отже, віднай-
ти будь-які загальні тенденції, характерні усім штатам Тихоокеанського регіону,
не виявилося можливим, оскільки утворення і розвиток архівних установ у кож-
ному з цих штатів був обумовлений історичним розвитком даної території, полі-
тичними, соціально-економічними і культурними умовами, що у них склалися. Ці
архіви є різними за типами і видами підпорядкування: архіви штатів Каліфорнія,
Вашингтон і Орегон, розташовані на континенті, підпорядковуються секретарям
штатів; Архів штату Аляска входить до системи закладів освіти; Архів штату Га-
ваї підпорядкований Департаменту бухгалтерії і служб загального призначення.
304
РОЗДІЛ 2
2.10 РУХ ІСТОРИКІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ

КОМПЛЕКСІВ ФЕДЕРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
ТА ЗАСНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВУ США
Перші федеральні архіви в США утворились у ході роботи Континенталь-
них конгресів (1-й – 5 вересня – 26 жовтня 1774 р., 2-й – 10 травня 1775 р. –
1 березня 1781 р.), які були урядом майбутньої держави у ході війни за незалеж-
ність (1775–1783). Вони ухвалили ряд резолюцій та інших документів, серед
яких найважливішими є «Декларація незалежності» від 4 липня 1776 року та
«Статті Конфедерації і вічного Союзу» від 15 листопада 1777 року, вели журнали
та інші записи. 29 листопада 1775 року був створений Комітет секретної корес-
понденції, 17 квітня 1777 року – Комітет іноземних справ. 10 січня 1781 року був
розглянутий план створення департаменту іноземних справ. 27 липня 1789 року
1-й Президент США Джордж Вашингтон відповідно до Конституції США від
17 вересня 1787 року підписав «Закон про заснування Департаменту іноземних
справ». Причиною заснування саме такого департаменту була необхідність здо-
бути визнання нової держави урядами іноземних країн. 15 вересня 1789 року
його перейменовано на Державний департамент США. Це був перший виконав-
чий департамент федерального уряду США. Протягом ХІХ ст. його функції переб-
рав на себе цілий ряд інших департаментів виконавчої гілки влади427. Департа-
мент очолював, як і в теперішній час, Державний секретар США. Хоча на сучасно-
му етапі діяльності функції Департаменту розповсюджуються в основному на
зовнішньополітичну діяльність уряду США, такі обов’язки, як зберігання Великої
печатки Сполучених Штатів, прийняття відставки Президента або Віце-
Президента залишилися за Державним секретарем США. Бібліотека Департамен-
ту була заснована 1-м Державним секретарем США Т. Джефферсоном. Він приді-
ляв значну увагу збиранню і зберіганню в Бібліотеці Департаменту законодав-
чих актів США та іноземних держав, міжнародних договорів, книг та періодич-
них видань, праць учених у галузі історії, політології, економіки, географії, стати-
стики, матеріалів переписів населення, документів дипломатичних місій США за
кордоном, листування Президентів і Державного департаменту з урядами інозе-
мних держав, американськими дипломатами за кордоном та дипломатами інших
країн у США тощо. При наступниках Джефферсона в Бібліотеці накопичувалися
щорічні звіти Державного департаменту Президенту та Конгресу США, докумен-
ти про американські морські порти і моряків, реєстри видачі паспортів для виїз-
ду закордон. У Бібліотеці знайшли свій перший дім «Декларація незалежності»
427 Hunt. G. The Department of State of the United States. Its History and Functions [Text] / Gaillard Hunt. –
New Haven : Yale University Press, London : Humphrey Milford Oxford University Press, MDCCCCXIV, 1914. –
P. 1–13 ; Plischke E. Federalist Period – Creating the department of State and Diplomatic Corps, 1789–1901
[Text] / Elmer Plischke / U.S. Department of State : a reference history. – USA : Greenwood Press, 1999. –
P. 37–44, 73.
305
та «Білль про права», журнали Континентальних конгресів. Перший каталог ко-

лекції книг, що зберігались у Департаменті, підготовлений бібліотекарем
Т. Л. Тарстоном, був опублікований у 1825 році. У роки англо-американської вій-
ни (1812–1815) Вашингтон був окупований британською армією і флотом під
командуванням генерала Роберта Росса та адмірала Джорджа Коберна. 24 серп-
ня 1814 року англійці спалили будинок, у якому розміщувалася Бібліотека Депа-
ртаменту. Американці встигли частину документів, а саме журнали Континента-
льних конгресів, закони США, Декларацію незалежності та Білль про права, ви-
везти з Вашингтону. Їх переховували в домі методистського священика
Дж. Літтлджона в Лісбурзі (Leesburg), штат Вірджинія, аж поки англійці не відс-
тупили з Вашингтону428. Однак більша частина колекції зазнала втрат від поже-
жі та англійців. Проте невдовзі колеції Бібліотеки були відновлені та стали на-
стільки значними в обсягах, що 1831 року Конгрес виділив кошти для оплати їх
зберігання429.
У 1833 році Президентом США Е. Джексоном було ухвалене рішення про пок-
ладання на Державний департамент певних внутрішніх функцій. Департамент
був реорганізований. Ініціатива «ідеальної організації» Департаменту, у тому
числі Magnitude of the archives of the Diplomatic Bureau430 (Значимості архівів Дип-
ломатичного бюро) належала Державному секретарю Л. Мак-Лейну. У результаті
реорганізації з’явилися такі Бюро:
1) Бюро дипломатичних справ і Бюро консульських справ (Bureau of Diplomatic
Affrairs, Bureau Consular Affairs – у тому числі опікувалися документами зовніш-
ньополітичної діяльності уряду США та дипломатичних місій, готували до рати-
фікації міжнародні договори, реєстрували, зберігали, індексували дипломатичне
листування тощо);
2) Бюро внутрішніх справ (Home Bureau – разом із іншими функціями опікувалось
упорядкуванням і реєстрацією документів та листуванням Департаменту, що
стосувалися внутрішніх справ США, вело реєстри моряків, пасажирів, які прибу-
вали до країни);
3) Бюро архівів, законів і комісій (Bureau of Archives, Laws and Commissions – вело
документацію різних комісій федерального уряду США, зберігало, публікувало і
розповсюджувало копії законів, послання Президента США і звіти голів інших
департаментів (першим головою Бюро архівів був Т. П. Джонс);
428 During the War of 1812, Leesburg served as the temporary national archives of the United States. Faced
with British invasion of Washington, D.C., the Declaration of Independence, the Constitution, congressional
journals, George Washington's correspondence and other official documents were squirreled away in a va-
cant Leesburg house, with former county sheriff and Methodist pastor John Littlejohn keeping the keys /
Early Settlement and Founding: «indifferently built ... tho' very advantageously situated» (1722–1813)
[Electronic resource] // Town of Leesburg. – Mode of access: http://www.leesburgva.gov/index.aspx?
page=595. – Title from screen.
429 Hunt G. The Department of State of the United States. Its History and Functions [Text] / Gaillard Hunt. –
New Haven: Yale University Press, London : Humphrey Milford Oxford University Press, MDCCCCXIV, 1914. –
P. 322.
430 Ibid. – P. 203.
306
РОЗДІЛ 2
4) Бюро помилувань, відстрочки вироків і авторських прав (Bureau of Pardons,

Reminissions and Copyright – у тому числі відповідало за комплектування і функ-
ціонування Бібліотеки Департаменту; Бюро ліквідоване в 1834 році, його функ-
ції разом із Бібліотекою передані Бюро внутрішніх справ, у складі якого було
утворене Управління перекладача і бібліотекаря); у 1837 році функції бібліоте-
каря і перекладача розмежовані, на 1839 рік офіс бібліотекаря вже функціонував
як самостійний підрозділ;
5) фінансовими справами опікувалося Бюро виплат і контролю (Disbursing and
Superintending Bureau – Голова Бюро відповідав за зберігання Великої печатки
Сполучених Штатів і печатки Державного департаменту, контролював усі фінан-
сові потоки у федеральному урядові);
6) Бюро перекладів і різних справ (Translating and Miscelleneous Bureau – відповідало
за переклад і упорядкування документів, підготовку персонала, спеціальних пас-
портів, зберігання кореспонденції, що відносилася до видачі паспортів).
З часом Бюро помилувань і авторських прав та Бюро архівів, законів і комісій
були ліквідовані, більшість їх функцій була передана Бюро внутрішніх справ
(Home Department), крім архівних431.
1834 року створене Управління хранителя архівів (Office of Keeper of the
Archives) у складі двох клерків, один із яких відповідав за зберігання і публіка-
цію документів, реєстрів, законів усього Державного департаменту в цілому
(Archives of the Department), а інший – за дипломатичні та консульські докумен-
ти432.
Згодом у складі Департаменту утворене Бюро архівів і бібліотеки (Bureau of
Rolls433 and Library, 1882 р.)434 та Бюро індексів і архівів (Bureau of Indexes and
Archives, 1894 р. на пост його голови призначений П. Кінг435)).
У Бюро індексів і архівів відкладалося поточне листування, а в Бюро архівів і
бібліотеки зберігалися документи історичного характеру. Проте цей розподіл із
431 Plischke E. Secretary McLane’s Reorganization and Forsyth’s Realignment, 1833–1841 1901 [Text] /
Elmer Plischke. U. S. Department of State: a reference history. – USA : Greenwood Press, 1999. – P. 121–123.
P. 208.
433 Про термін «roll» див. у Словнику основних понять і термінів наприкінці монографії.
434 Бюро архівів і бібліотеки з вересня 1893 р. видавало «Bulletin of the Bureau of Rolls and Library of the
Department of State» («Бюлетень Бюро архівів і бібліотеки Державного департаменту»), у якому публі-
кувались описові статті на колекції документів, покажчики до колекцій, календарі тощо. Наприклад, у
№ 1 за вересень 1893 р. опублікований каталог паперів Континентальних конгресів, упорядковані за
хронологією індекси манускриптів Континентальних конгресів, документальна історія Конституції за
період, що передував федеральній конвенції у Аннаполісі (1786 р.); у № 2 за листопад 1893 р. – кален-
дар кореспонденції Дж. Монро; у № 4 за березень 1894 р. – календар кореспонденції Дж. Медісона; у
№ 6 за липень 1894 р. – календар кореспонденції Т. Джефферсона; у № 7 за вересень 1894 р. – списки
секретних документів територій і штатів, які знаходилися на зберіганні у Бюро архівів і бібліотек
тощо. Bulletin of the Bureau of Rolls and Library of the Department of State. – Washington : Department of
State, 1903. – 1903, June. – № 10. – Р. ІІ.
435 University of North Carolina at Chapel Hill. Collection Number: 00401. Collection Title: Pendleton King
Papers, 1860–1913. Finding aid [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.lib.unc.edu/mss/inv/k/

King,Pendleton.html#. – Title from screen.
307
часом знівелювався і стало незрозумілим, за яким принципом документи розпо-

ділялися між бюро. Дипломатичне і консульське листування та листування Дер-
жавного секретаря з посадовими і приватними особами належали до Бюро інде-
ксів і архівів. Листування поділялося на декілька частин: Інструкції або листи
Департаменту до американських агентів за кордоном, депеші або листи від аген-
тів з-за кордону Департаменту, Ноти Департаменту, листи від іноземних агентів
у США, Ноти від Департаменту іноземним агентам у США. Обсяг цих документів
на 1906 рік дорівнював понад 3 тис. томів. До серпня 1906 р. це листування було
поділене згідно з розподілом дипломатичних і консульських представництв, що
здавалося логічним і правильним; згодом система була змінена для того, щоб
виокремити поточні документи з усього обсягу документів, що знаходилися на
зберіганні у Бюро. До 1828 року тільки ¼ дипломатичного листування була опу-
блікована у серії «American State Papers», яка між іншим не включала найбільш
важливі документи цієї тематики. Ще дві частини епістолярної спадщини, що
знаходилася на збереженні в Бюро індексів, відбивало відносини всередині краї-
ни та «інше» листування (воно склало понад 1,5 тис. томів), зокрема з посадови-
ми особами, які не знаходилися на дипломатичних постах, губернаторами шта-
тів і територій, прокурорами округів, членами кабінетів, приватними особами.
Розділялося воно таким чином: до «листування всередині країни» належали ви-
хідні листи до посадовців, до «іншого листування» – вхідні листи. У підбірці ко-
респонденції з Військовим департаментом містилися документи про суперечки з
Великобританією з приводу північних кордонів та володіння островами, а з Вій-
ськово-морським департаментом – документи про боротьбу із работоргівлею,
здійснення патрулювання в Азійських водах та з інших питань, що знаходилися
на межі дипломатичної та військово-морської служб. Крім того, у Бюро індексів
зберігалася значна кількість матеріалів, схожих за характером до тих, що збері-
гались у Бюро архівів і бібліотеки. Серед них були документи про секретну служ-
бу часів Громадянської війни (1861–1865), документи про шифрувальні коди,
використовувані під час засекречування дипломатичного листування.436
У Бюро архівів і бібліотеки зберігались оригінали законів США, договорів із
іноземними державами та індіанськими племенами, церемоніальні листи від
іноземних урядів, протоколи та інші папери комісій, заснованих для вирішення
міжнародних суперечок, документи Дж. Вашингтона і Б. Франкліна, Континен-
тальних Конгресів, пов’язані з міжнародними відносинами, документи про
управління територіями та інші, утворені до 1870 року. Для істориків особливий
інтерес представляли документи територіальних законодавчих і виконавчих
органів влади, закони територій і значні обсяги листування з місцевими уряда-
436 Leland W. G. The archives of the federal Government [Text] / Waldo Gifford Leland // Records of the Co-
lumbia Historical Society. – Washington, D. C. : Historical Society of Washington, D. C., 1908. – Vol. 11. – P. 80–
82.
308
РОЗДІЛ 2
ми і секретарями. У них містилась інформація про передачу території Луїзіани,

встановлення там американського уряду, започаткування урядування на Північ-
ному Сході, військову операцію біля Детройту (1812), заснування округу Колум-
бія, планування і раннє управління м. Вашингтон. Там же зберігались архіви Аляс-
ки – 75 томів російських рукописних документів. У секції «різні документи» зна-
ходилися матерали про страту іспанських піратів, арешт російського консула,
південно-американські війни за незалежність, документи дипломатичної місії
США у Техасі (1842–1844) тощо437.
Актом від 5 лютого 1859 року частина книг, мап, кресленнь та інших докуме-
нтів Державного департаменту, що стосувалися внутрішніх справ та управління
земельними ресурсами, була передана Департаменту внутрішніх справ (De-
partment of the Interior, утворений 1849 р.), а Актом від 8 липня 1870 року – під
контроль Бібліотеки Конгресу США438. Згідно з Актом від 18 серпня 1894 року усі
реєстри і папери, що належали до військових справ, були передані Військовому
департаменту439 (War Department)440.
9 березня 1903 року Президент США Т. Рузвельт підписав закон, який оголо-
шував Бібліотеку Конгресу США, засновану 1800 року, офіційним депозитарієм
документів уряду США441, а подальше комплектування Бібліотеки і Архіву Дер-
жавного департаменту визначалося вимогами дипломатичної служби. (фотоко-
пія Акту про передачу історичних архівів Державного департаменту Бібліотеці
Конгресу США та неофіційний авторський переклад тексту закону розміщено у
Додатку наприкінці монографії).
25 лютого 1903 року був затверджений Акт, відповідно до якого голови усіх
виконавчих департаментів, бюро або комісій уряду США повинні були час від часу
передавати свої документи, а також книги, мапи та інші матеріали, більше не пот-
рібні для використання в офісах, на зберігання до Бібліотеки Конгресу442. 29 ве-
ресня 1921 року директор Бібліотеки Конгресу США Г. Патнам прийняв «Декла-
рацію незалежності» та «Білль про права» на зберігання до Бібліотеки Конгресу,
де вони й знаходилися до їх передачі до Національного архіву США в 1952 році.
lumbia Historical Society. – Washington, D. C. : Historical Society of Washington, D. C., 1908. – Vol. 11. – P. 82–83.
P. 124.
439 Військовий департамент (War Department, існував протягом 1789–1947 рр.), на його базі утворені
Navy Department (Військово-морський департамент, 1798 р.); Department of the Army (Департмент
Армії, 1947 р.); Department of the Air Force (Департамент повітряних сил, 1947 р.), United States Depart-
ment of Defense (Департамент оборони США, 1949 р.).
New Haven: Yale University Press, London : Humphrey Milford Oxford University Press, MDCCCCXIV, 1914. –
P. 325.
441 Ibid. – P. 324.
442 Ibid. – P. 325.
309
Значний внесок у розвиток бібліотечної та архівної роботи, упорядкування

колекцій, створення каталогів та індексів Бібліотеки й Архіву Державного депар-
таменту зробили бібліотекарі Р. Грінхау, Т. Фр. Дуайт 443, Фр. Бенкрофт, Е. Х. Ал-
лен, Дж. Тоннер, Г. Хант, М. Л. Герік.
Архівними підрозділами Державного департаменту здійснені перші видання
федеральних історичних документів. Так, у 1819 році у Бостоні за редакцією Дер-
жавного секретаря США Дж. Квінсі Адамса опубліковано «Journal, Acts and
Proceedings of the Convention» («Журнали, акти і протоколи Конвенції»); за реда-
кцією голови Бюро Е. Х. Аллена – «Documentary History of the Constitution of the
United States of America, 1786–1870, Derived from the Records, Manuscripts, and
Rolls deposited in the Bureau of Rolls and Library of the department of State»
(«Документальна історія Конституції Сполучених Штатів Америки, 1786–1870,
укладена на підставі Документів, манускриптів і ролів, що зберігаються в Бюро
архівів і бібліотеки Державного департаменту»; видання у п’яти томах, здійснене
протягом 1894–1905 рр.); за редакцією Дж. Елліота «Diplomatic Code of the United
States of America embracing a Collection of Treaties and Conventions between the
United States and Foreign Power from the year 1778 to 1828» («Дипломатичний ко-
декс Сполучених Штатів Америки, що охоплює Колекцію мирних договорів і кон-
венції між Сполученими Штатами та іноземними урядами від 1778 до 1828»; пер-
ше видання опубліковане у Вашингтоні 1827 року під патронатом Державного
секретаря Г. Клея); «A Digest of the Published Opinions of the Attorneys-General and
of the Leading Decisions of the Federal Courts, with reference to International Law,
Treaties, and Kindred Subjects» («Дайджест опублікованих рішень Генерального
аторнея та найголовніших рішень федеральних судів, із посиланнями на міжна-
родні закони, угоди і подібне; укладачами видання були: помічник Державного
секретаря США Дж. Л. Кедвеледер та майбутній суддя округу Колумбія
Ч. П. Джеймс, перше видання опубліковано Департаментом у 1877 р.); восьмито-
мник, укладений професором Дж. Б. Муром «A Digest of International Law as
embodied in Diplomatic Discussious, Treaties and other International Agreements,
International Awards, the Decisions of Municipal Courts, and the Writings of Jurists,
and especially in Documents, published and unpublished, issued by Presidents and
Secretaries of State of the United States, the Opinions of the Attorneys-General, and the
Decisions of Courts, Federal and State» («Дайджест Міжнародних законів, упрова-
джених у Дипломатичних рішеннях, мирних договорах та інших міжнародних
угодах, міжнародних судженнях, рішеннях муніципальних судів, працях юристів,
особливо в документах, опублікованих і неопублікованих, виданих Президентом
та Державним секретарем Сполучених Штатів, рішеннях Генерального аторнея
443 Особисті папери та колекція, зібрана Т. Фр. Дуайтом, зберігається у Массачусетському історичному
товаристві. Theodore F. Dwight Papers, 1668–1915. Guide to the Collection [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.masshist.org/findingaids/doc.cfm?fa=fa0230. – Title from screen.
310
РОЗДІЛ 2
та рішеннях судів, федеральних і штатів», видано 1906 р.); шеститомника, підго-

товленого до видання юрисконсультом Державного департаменту Фр. Вортоном
«The Revolutionary Diplomatic Correspondence of the United States, edited under
direction of Congress by Francis Wharton with preliminary index, and notes, historical
and legal» («Дипломатичне листування часів Американської революції, редагова-
не під керівництвом Френсіса Вортона, із попередніми індексами, примітками
історичними та юридичними», видано в 1889 р.) тощо.
На теперішній час документи Бюро архівів і бібліотеки знаходяться на збері-
ганні у Національному архіві США (NARA, Record Group 59 «General Records of the
Department of State, 1756–1993»; 59.3 «Records of Organizational Units, 1756–1992»;
59.3.2 «Records of administrative offices» – Records of the Bureau of Rolls and
Library, 1756–1930).
Таким чином, протягом ХІХ ст. у США роль історичного архіву виконували
архівні підрозділи Державного департаменту. Із деяким припущенням їх вже мо-
жна назвати Архівом (Бюро архівів і бібліотеки) та Управлінням документацією
(Бюро індексів і архівів).
Протягом ХІХ ст. значно збільшилась як кількість урядових департаментів,
так і обсяги утворюваних ними документів. 1907 року У. Г. Ліланд писав, що тер-
мін «архіви федерального уряду» охоплює дуже широке коло документальних
комплексів: безпосередньо департаментів федерального уряду, дипломатичних
місій, армії і флоту, земельних офісів, еміграційних служб, федеральних судів то-
що. Вони включають як опубліковані документи у таких виданнях, як «Statutes at
Large», «Congressional Records», так і манускрипти (під манускриптами у часи Лі-
ланда ще розуміли рукописи, пізніше терміном «манускрипт» почали визначати
документи особового походження). Ліланд майже усі ранні документи відносив
до манускриптів, у тому числі документи перших чотирнадцяти Конгресів США,
які на той час вже були зібрані і зберігались у Бібліотеці Конгресу США. Однак у
своєму визначенні «федеральних архівів» Ліланд все-таки зупинився на докуме-
нтах виконавчих департаментів, розташованих на території округу Колумбія. Він
виключив зі свого розгляду документи Сенату і Палати представників, Верхов-
ного суду й Апеляційного суду, колекції Смітсоніївського інституту, Бібліотеки
Конгресу США, хоча цілком розумів, що ці документальні комплекси, насамперед,
відносяться до федеральних архівів. Причина такого рішення Ліланда полягала у
тому, що документи виконавчих департаментів федерального уряду знаходи-
лись у найнезадовільніших умовах і саме їм загрожувала найбільша небезпека
бути втраченими. Пожежі та негаразди переслідували архіви федеральних ві-
домств країни із неймовірною жорстокістю: 1800 року згоріли документи Війсь-
кового і Військового-морського департаментів, 1833 року – Департаменту фінан-
сів, уся патентна документація була втрачена під час пожеж у будинку Патентно-
го відомства 1836 року та 1877 року. Кожен департамент зберігав свої докумен-
311
ти самостійно, вони були розкидані по сотнях непристосованих сховищ. Часті

адміністративні зміни, передача функцій як всередині департаментів, так і від
департаменту до департаменту, ліквідація департаментів, численних бюро і ко-
місій призводили до того, що навіть теоретично важко було укласти історію фе-
дерального уряду, тим більше неможливо було на практиці визначитися, де саме
зберігаються документи його числених структур 444.
Із 1879 року лунали пропозиції про заснування Hall of Records (Зали докумен-
тів). 1887 року була створена Комісія для підготовки звіту про архіви та ухвален-
ня рішення про їх публікацію, але вона навіть не розглянула проблему забезпе-
чення збереженості документів445. Декілька інших поданих на розгляд Конгресу
законопроектів також були покладені «під сукно»446.
1902 року на гроші відомого американського бізнесмена Е. Карнегі був відк-
ритий Карнегі-інститут у Вашингтоні. Невдовзі інститут підготував «Guide to the
Archives of the Government of the United States in Washington» («Путівник по архі-
вах уряду Сполучених Штатів у Вашингтоні») 447. Його авторами були молодий
вчений У. Г. Ліланд та К. Х. Ван Тін448. Перше видання побачило світ 1904 р., друге –
1907 р. До 1948 року це був найґрунтовніший путівник по архівах федеральних
відомств. Структурно Путівник містив: 1) описові статті, що характеризували
систему управління документацією у кожному департаменті, інструкції з діло-
водства та зберігання документів, посадові обов’язки працівників, відповідаль-
них за діловодство і архіви; 2) описові статті з характеристиками документаль-
них колекцій, що знаходилися на зберіганні у структурних підрозділах департа-
менту із зазначенням їх обсягів та крайніх дат. Путівник описував колекції Дер-
жавного департаменту, Департаменту фінансів, Військового департаменту, Де-
партаменту юстиції, Департаменту пошти, Військово-морського департаменту,
Департаменту внутрішніх справ, Департаменту сільського господарства, Депар-
таменту торгівлі і праці, Комісії цивільної служби, Міждепартаментської комісії
комерції, Смітсоніївського інституту, Верховного суду США, Апеляційного суду,
Сенату і Палати представників, Бібліотеки Конгресу, Міжнародного бюро амери-
канських республік та дипломатичні архіви. До Путівника було вміщено окремий
розділ «Бібліографія», який містив переліки збірників документів та інших доку-
lumbia Historical Society. – Washington, D. C. : Historical Society of Washington, D. C., 1908. – Vol. 11. – P. 71–76.
445 Ibid. – P. 76.
American Archivist. – 1949, April. – Vol. 12. – № 2. – P. 101.

447 Tyne C. H. Guide to the Archives of the Government of the United States in Washington [Text] / Claude
Halstead Van Tyne, Waldo Gifford Leland ; Second edition. – Washington, D. C. : Carnegie Institution, 1907. –
327 p.
448 Bentley Historical Library. University of Michigan. Claude Halstead Van Tyne papers (1885–1930), box 1
(1885–1923), folder 1–24.
312
РОЗДІЛ 2
ментальних публікацій, виданих за колекціями кожного департаменту, та індек-

си. У статті, присвяченій паперам президентів, вказувалося на неприпустиму
втрату цих архівних комплексів. Декілька колекцій знаходилося на зберіганні у
Бібліотеці Конгресу, документи Президента Дж. Н. Полка зберігались у бібліотеці
Чиказького історичного товариства, Президента Дж. Квінсі Адамса – у Массачу-
сетському історичному товаристві, Президента Дж. Б’юкенена – в Історичному
товаристві Пенсільванії. У Білому Домі автори виявили на той момент лише дві
книги з листами Президента США У. С. Гранта за період із 1869 р. до липня
1875 р. Інші документи президентів, якщо не були втраченими, то були розпоро-
шені по архівах різних департаментів, бібліотеках та історичних товариствах449.
Батьком-засновником Національного архіву США називають Дж. Фр. Джейм-
сона. Він народився в Сомервілі, Массачусетс, у вересні 1859 року в родині шот-
ландських емігрантів. Навчався у латинській школі Роксбері, де вивчав латину,
грецьку, а потім у Амхерст-коледжі – математику, історію, сучасні мови, у т. ч.
німецьку. 1880 року вступив до університету Джона Хопкінса і 1882 року захис-
тив першу у цьому навчальному закладі докторську дисертацію з історії –
«Походження і розвиток муніципального уряду Нью-Йорку». Хоча перше знайом-
ство Дж. Фр. Джеймсона з архівними документами відбулося ще в дитинстві під
час дослідження родоводу власної сім’ї, реальну роботу з архівами він розпочав в
університеті Джона Хопкінса, редагуючи різного роду публікації історичних до-
кументів. Він опрацював документи міста Амхерст «The Records of the Town of
Amherst, 1735–1788» та «The Amherst Record, 1883–1884», редагував документи
для щорічних звітів Американської історичної асоціації. Найвизначнішим видан-
ням того періоду в 1200 сторінок була епістолярна спадщина одного із впливо-
вих американських політиків Дж. К. Келхуна «The Correspondence of John
C. Calhoun». Але справою усього життя вченого стало видання журналу «The
American Historical Review», головним редактором якого він був у 1895–1901 та
1905–1928 рр., де публікувалися історичні документи та статті. Під керівницт-
вом Дж. Фр. Джеймсона журнал став кращим науковим історичним виданням
Сполучених Штатів, критичним в оцінках, конструктивним у пропозиціях, рупо-
ром професійних новин. В університеті Джона Хопкінса Дж. Фр. Джеймсон напи-
сав велику роботу «Вступ до вивчення конституційної і політичної історії шта-
тів» (опублікована в Трудах університету 1886 р.), монографію «Уїльям Юссе-
лінкс, засновник датської і шведської західно-індійської компаній (документи)»,
у якій наголосив на важливості внеску комерційних організацій у дослідження і
колонізацію Америки (опублікована АHA 1887 р). Працюючи в університеті Бра-
уна, він склав історіографію історичних досліджень у США «History of Historical
449 Tyne C. H. Guide to the Archives of the Government of the United States in Washington [Text] / Claude
Halstead Van Tyne, Waldo Gifford Leland ; Second edition. – Washington, D. C. : Carnegie Institution, 1907. –
327 p.
313
Writing in America» (1896) і написав найменшу за обсягом, але найвідомішу пра-

цю «The American Revolution Considered as a Social Movement» («Американська
революція як соціальний рух», видана 1926 р. Принстонським університетом). У
1901–1905 рр. учений працював в університеті Чикаго. Значним є його доробок,
викладений у статтях, але в контексті історії архівів найважливішою є його епі-
столярна спадщина, представлена більш ніж 500 листами, 1956 року опублікова-
ними Американською філософською асоціацією450.
Дж. Фр. Джеймсон був одним із засновників Американської історичної асоціа-
ції (1884), а 1907 року – її президентом. Він також був першим головою Комісії
історичних манускриптів АHA (1895). Протягом Першої світової війни Джеймсон
редагував військові історичні матеріали, брав участь у виданні серій докумен-
тальних публікацій, таких як «Путівник по архівних ресурсах світу», «Листи чле-
нів Континентального конгресу», «Документи щодо работоргівлі і закони щодо
рабів», «Папери Ендрю Джексона», «Атлас американської історії». 1926 року
Джеймсон опублікував збірку своїх праць за три десятиліття. У 1928 році вчений
очолив відділ манускриптів Бібліотеки Конгресу та сприяв придбанню цінних
колекцій історичних матеріалів451.
1905 року Дж. Фр. Джеймсон очолив Департамент
історичних досліджень Карнегі-інституту. Трьома рока-
ми раніше він склав широкомасштабну програму з орга-
нізації зберігання, систематизації, ефективного адмініс-
трування і використання документів федерального уря-
ду. У Вашингтоні Джеймсона шокували жахливі умови, у
яких знаходилися документи федерального уряду, і він
зрозумів, що, перш ніж публікувати історичні джерела,
слід забезпечити їх належне зберігання. 1907 року вче-
ний зустрічався з Президентом США Т. Рузвельтом для
обговорення ідеї про заснування комісії з публікації іс-
ДЖОН ФРАНКЛІН
торичних документів. Дж. Фр. Джеймсон вніс пропози-
ДЖЕЙМСОН, цію щодо будівництва окремого сховища для зберігання
«батько-засновник» документів федеральних департаментів і зауважив, що
Національного архіву США
жодного конфлікту не може виникнути між Бібліотекою
Конгресу США, яка на той момент вважалась офіційним депозитарієм докумен-
тів Конгресу та уряду, і майбутнім архівом, оскільки Бібліотека збирає та збері-
гає історичні манускрипти, а архів буде комплектуватися документами федера-
льного уряду. Він просив Т. Рузвельта видати указ, який надав би право доступу
450 Leland W. G. John Franklin Jameson [Текст] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1956, July. –
Vol. 19. – № 3. – P. 195–201.

451 Gondos V., Jr. J. Franklin Jameson and the Birth of the National Archives, 1906–1926 [Text] / Victor Gon-
dos, Jr., James B. James Rhoads. –1981, January. – Р. 5–176.
314
РОЗДІЛ 2
співробітникам Карнегі-інституту до архівів федеральних органів для з’ясування

їх стану й обсягів. 12 грудня 1907 року Джеймсон написав листа Т. Рузвельту з
проханням побудувати окрему будівлю для федерального архіву. Джеймсон на-
гадав Президенту, що в бесіді той погодився зі спорудженням будинку для архі-
ву, і запропонував з’ясувати у всіх директорів федеральних департаментів обся-
ги документів їх архівів та розміри площ, які можуть знадобитися для їх збері-
гання. Т. Рузвельт звернувся за консультацією до Бібліотекаря Конгресу США
Г. Патнама, який у свою чергу запевнив, що Бібліотека дійсно не може бути архі-
вом через значні відмінності між колекціями манускриптів і архівними докумен-
тами, що накопичились у результаті діяльності виконавчих органів влади. З вес-
ни 1908 року Джеймсон очолив рух істориків за створення Національного архіву
Сполучених Штатів. 27 листопада 1908 року Виконавчий комітет Американської
історичної асоціації формалізував свій рух, створивши Комітет трьох у складі
Дж. Фр. Джеймсона, професора Дж. Б. Мак-Мастера452 та адмірала А. Т. Механа453.
Комітет проіснував 20 років, проте збирався рідко і був «тінню» його голови
Дж. Фр. Джеймсона, який виконував усю роботу і використовував Комітет із ме-
тою вирішення питань майбутнього архіву, ініційованих ним як аутсайдером
уряду. Джеймсон підготував огляд законодавства, рекомендацій, розроблених за
попередні 20–30 років, та аналіз інформацій про склад і обсяги документів, зіб-
раних у відповідь на запит Президента від голів департаментів федерального
рівня. Учений використовував Круглий стіл Бібліотеки Конгресу для обговорен-
ня проблем створення Національного архіву454.
У. Г. Ліланд підтримав ідею створення архіву і відразу став помічником Джей-
мсона. У. Г. Ліланд народився 17 липня 1879 року у Ньютоні (штат Массачусетс)
у родині вчителів Лютера Е. та Елени (Неллі) Гіффорд Ліландів. 1896 року закін-
чив місцеву школу і вступив до Університету Брауна, де його наставником був
Дж. Фр. Джеймсон. Отримавши ступінь бакалавра, Ліланд поступив до Гарварду,
де отримав ступінь магістра, а докторську дисертацію захистив у Рочестері
(штат Колорадо)455. 1903 року У. Г. Ліланд прийшов на роботу до Карнегі-
інституту, де до його обов’язків входило укладання огляду документів феде-
рального уряду. Майже 25 років трудового шляху в Карнегі-інституті пов’язують
Ліланда з Джеймсоном, разом вони працювали і в Американській історичній
452 McMaster John Bach, Geyelin J. B. Henry Laussat [Text] / The University of Pennsylvania Illustrated. –
Nabu Press, 2012. – 140 р.

453 The Cambridge History of English and American Literature in 18 vol. (1907–1921). Vol. XV «Later Histori-
ans». – New York : Bartleby. COM, 2000. – § 28 «Alfred Thayer Mahan».

American Archivist. – 1949, April. – Vol. 12. – № 2. – P. 103–106.

455 Ross R. A. Waldo Gifford Leland: Archivist by Association [Text] / Rodney A. Ross // American Archivist. –
1983, Summer. – Vol. 46. – № 3. – P. 265–266 ; Leland W. G. Recollections of the Man Who Rang the Bell
[Text] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1958, January. – Vol. 21. – № 1. – P. 55–57.
315
асоціації, секретарем якої Ліланд був з 1908 року до

1919 року і редагував щорічні звіти Асоціації. Ліланд
став соратником Джеймсона у боротьбі за заснування
Національного архіву США456. 1907 року він виступив
перед Колумбійським історичним товариством у Ва-
шингтоні з доповіддю «The Archives of the Federal
Government»457 («Архіви федерального уряду»), у якій
охарактеризував стан архівів федерального уряду і на-
полягав на створенні відповідних умов для зберігання
історичних документів федерального уряду.
З обранням на пост Президента США У. Г. Тафта
УАЛДО ГІФФОРД Джеймсон спрямував значні зусилля на внесення питан-
ЛІЛАНД, ня про створення архіву в щорічне послання Президента
засновник Конференції
американських архівістів до Конгресу. Щоб отримати підтримку керівників депар-
та один із фундаторів SAA таментів, Джеймсон погодився з тим, що, навіть переда-
вши документи до архіву, департаменти збережуть за
собою право контролю і надання доступу до цих документів. Він розглядав цей
варіант як один із можливих кроків на шляху звикання департаментів до централі-
зованого зберігання федеральних архівів. На той момент Дж. Фр. Джеймсон вва-
жав, що контроль над діяльністю самого архіву слід доручити Бібліотекарю Кон-
гресу, проте штат архіву повинен діяти окремо від штату Бібліотеки, так само як
Секретар Смітсоніївського інституту наглядав за діяльністю Національного му-
зею або Бюро американської етнології458.
25 червня 1910 року Конгрес після довгих дебатів уповноважив Президента
США У. Г. Тафта заснувати Комісію для обстеження діяльності федеральних орга-
нів влади з метою підвищення ефективності їх роботи. Комісія Тафта утворила
Комітет економіки та ефективності (Committee on Economy and Efficiency), який
провадив свою діяльність протягом 1910–1913 рр. У середині жовтня 1910 року
Комісія направила керівникам усіх федеральних департаментів анкети, до яких,
у тому числі, були включені питання про обсяги документів, що знаходились у
них на зберіганні. Вона встановила, що усі федеральні агенції використовували
різні практики систематизації та зберігання документів (recordkeeping practices),
як у своїх центральних офісах, так і на філіях, та утворювали значну кількість
дублетних документів, виявила впровадження десяткової або предметної систе-
456 Leland W. G. John Franklin Jameson [Text] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1956, July. –
Vol. 19. – № 3. – P. 195–201.
lumbia Historical Society. – Washington, D. C. : Historical Society of Washington, D. C., 1908. – Vol. 11. – P. 71–
100.
316
РОЗДІЛ 2
ми реєстрації та систематизації справ у діловодстві лише в декількох із 250 феде-

ральних департаментів (усі інші застосовували просту нумерацію документів/
справ). Комісія розробила 10 рекомендацій, спрямованих на поліпшення органі-
зації впорядкування та зберігання документів, хоча в основному вони були спря-
мовані на економію коштів. Запроваджувалася – вертикальна система зберіган-
ня файлів, предметна класифікація з використанням десяткової системи нумера-
ції, застосування диктофонів для підготовки листів, відправка кореспонденції
без конвертів; скасовувалися – супроводжувальні листи, книги або картки реєст-
рації вхідної/вихідної кореспонденції, виготовлення кожної копії документу дру-
кованим способом (замість них почали друкувати декілька копій документів че-
рез копірку), підшивка документів у справи (замість справ документи складали у
пласкі файли і зберігали у вертикальному положенні); заборонялося – викорис-
тання у службових листах вітальних фраз та компліментів, у внутрішньому депа-
ртаментському листуванні після підпису не рекомендувалося зазначати назву
посади. Однак, як пізніше оцінювали результати Комісії Тафта американські вче-
ні, вона не запровадила майже нічого нового і не ввела єдиної системи діловодс-
тва і зберігання документів в установах, оскільки більшість департаментів не
впровадили її рекомендації, а окремі раніше вже використовували запропонова-
ні процедури, але зі своєю специфікою. Рекомендації Комісії Тафта повторювали
пропозиції, надані раніше Комітетом Кокрелла, Комісією Докері-Кокрелла459 та
Комісією Кіпа460. Єдиним нововведенням було запровадження предметної класи-
459 К о м і т е т К о к р е л л а (1887–1889) створений з ініціативи Президента США С. Г. Клівленда для
вивчення роботи адміністративного апарату уряду. Очолював Комітет сенатор Френсіс Маріон Кок-
релл (Francis Marion Cockrell, 1834–1915), демократ від штату Міссурі. В основному вивчалося законо-
давство, на підставі якого функціонували департаменти виконавчої гілки влади, визначалися можли-
вості скорочення витрат на утримання державного апарату та розслідувались скандали. Kraines O. The
Cockrell Committee, 1887–1889. First Comprehensive Congressional Investigation into Administration
[Text] / Oscar Kraines // The Western Political Quarterly. – 1951, December. – Vol. 4. – № 4. – Р. 583–609.
У березні 1893 р., на другому президентському термінові С. Г. Клівленда був створений аналогіч-
ний Комітет від обох палат Конгресу США, який очолював конгресмен Александер Монро Докері
(Alexander Monroe Dockery, 1845–1926 рр.). Комітет отримав назву Кокрелла-Докері, він працював два
роки і 3 березня 1895 року представив свій звіт із рекомендаціями. Його пропозиції стосувалися зме-
ншення витрат на утримання апарату управління. Kraines O. The Dockery-Cockrell Commission, 1893–
1895 [Text] / Oscar Kraines // The Western Political Quarterly. – 1954, September. – Vol. 7. – № 3. – Р. 417–
462.
Принципове значення обох комітетів полягає не в поданих ними пропозиціях, а у становленні ін-
ституту американських президентів та формуванні їх відносин із департаментами та установами.
Moe R. C. Administrative Renewa. Reorganization Commissions in the 20th Century [Text] / Ronald C. Moe. –
Lanham, Maryland, 2003. – P. 11.
460 К о м і с і я К і п а (1905–1909) була заснована Президентом США Т. Рузвельтом із метою здійснення
адміністративної реформи у федеральному уряді. Головою Комісії був призначений Чарльз Х. Кіп
(Charles H. Keep). Серед рекомендацій комісії була пропозиція щодо створення Національного архіву
«National Archival House» і впровадження управління документацією у федеральних органах влади.
Pinkett H. T. The Keep Commission, 1905–1909 : A Rooseveltian Effort for Administrative Reform [Text] /
Harold T. Pinkett // The Journal of American History. – 1965, September. – Vol. 52. – № 2. – Р. 297–312 ;
White R. D., Jr. Executive Reorganization, Theоdore Roosevelt and the Keep Commission [Text] / Rich-
ard D. White, Jr. // Administrative Theory and Praxic. – 2002, September. – Vol. 24. – № 3. – Р. 507–518.
317
фікації з її десятковою системою нумерації, яка дозволяла реєструвати необме-

жену кількість документів461. Поспіль із цим комісія не надала жодної рекомен-
дації, спрямованої на удосконалення експертизи цінності документів та виділен-
ня їх до знищення, крім зазначення того, що неактивні документи слід передава-
ти з «активних файлових кімнат» до сховищ зберігання файлів. Хоча Комісія фак-
тично вперше порушила питання про управління документацією в установах як
перед адміністраціями установ, так і перед працівниками, у ході роботи вона зо-
всім не приділяла уваги федеральним архівам. Це спонукало Дж. Фр. Джеймсона
написати чергового листа Президенту США У. Г. Тафту ще у вересні 1910 року, та
його лист загубився серед інших паперів462.
Найскладнішим було вирішити питання про виділення землі, асигнування
коштів на будівництво і створення архітектурного проекту. 2 лютого 1912 року
Президент США У. Г. Тафт знов включив питання про архів у своє щорічне пос-
лання до Конгресу, що сприяло виданню закону про публічні будівлі «The Public
Buildings Act» від 4 березня 1913 року (37 Stat. 885). 1 серпня 1914 року було ви-
ділено 5 тис. дол. для укладання попереднього плану, та виконанню робіт зава-
дила Перша світова війна463.
Президент США Т. В. Вільсон, друг Дж. Фр. Джеймсона по університету Джона
Хопкінса, хоча й був упевнений у необхідності будівництва архіву, але в умовах
війни не міг вирішити це питання. Проте Джеймсон не зупинявся. Його Комітет
ініціював нові слухання у Конгресі, а Джеймсон підготував звернення «The Need
For A National Archive Building» («Потреба у спорудженні Національного архіву»),
У. Г. Ліланд написав статтю «The National Archives: A Programme» («Національний
архів: Програма»), Р. П. Чайліс – «The National Archives: Are They in Peril?» («Націо-
нальні архіви: що їм загрожує?»), а газета «Вашингтон Таймс» опублікувала ста-
тю «Storing Archives in Attics and Cellars is Declared Disgrace to the Country» («Збе-
рігання архівів на горищах і в підвалах є безчестям для країни»). Історичні това-
риства штатів направили свої звернення конгресменам, у яких висвітлили жах-
ливі умови зберігання документів. Дж. Фр. Джеймсон спробував перетягти на
свій бік керівництво Військового департаменту, запевняючи, що його документи
будуть найкращим чином збережені в будівлі нового федерального архіву.
Непересічне значення мала вищезгадана наукова розвідка У. Г. Ліланда «The
National Archives: A Programme» («Національний архів: програма»), опублікована
у журналі Американської історичної асоціації у жовтні 1912 року. У ній Ліланд
звернув увагу на цінність документів федеральних відомств, здійснив огляд їх
461 Glenn B. The Taft Commission and the Government’s Record Practices [Text] / Bess Glenn // American
Archivist. – 1958, July. – Vol. 21. – № 3. – P. 281, 291, 292–294, 300.

462 Ibid. – P. 302.
318
РОЗДІЛ 2
жалюгідного стану зберігання, порівняв американську ситуацію з європейською

і запропонував тип будівлі архіву, форму і функції архівної установи, яка могла б
якнайкраще забезпечити зберігання документів, порушив питання про виділен-
ня до знищення нецінних документів, розробку переліків зі строками зберігання
документів та черговий раз наполіг на впровадженні принципу «поваги до фон-
ду»464.
1919 року змінився склад Комітету Джеймсона: до нього увійшли представ-
ники Військового департаменту, Американської економічної асоціації, Амери-
канської асоціації політичних наук, а 1925 року – Державного департаменту.
Дж. Фр. Джеймсон, У. Г. Ліланд та їх нові соратники Р. Д. В. Коннор та С. Дж. Бакк
вивчили плани європейських архівів і впевнилися, що будувати архів за анало-
гічними проектами у Вашингтоні не рентабельно 465.
У 1921 році в пожежі загинули документи Офісу перепису населення за
1890 рік, які зберігались у будинку Департаменту торгівлі, а ще раніше така ж
доля спіткала архів Нью-Йорку. Департамент фінансів включив до проекту бю-
джету на 1922 рік фінансування на придбання земельної ділянки для архіву, але
Конгрес не затвердив ці асигнування. Дж. Фр. Джеймсон спостерігав за дебатами
в Конгресі з галереї і після них написав своєму другові Е. К. Мак-Логхліну, дирек-
торові Карнегі-інституту, що Френсіс Бекон запропонував спорудити British
Public Record Оffice (Національний архів Великобританії) у 1616 році, але побуду-
вали його лише 1856 року, от і йому обіцяють виділити кошти чи 1923 р., чи
1933 р., чи 1943 р. Згодом, 1923 року, з’явилася можливість виділити 1 млн дол.
для спорудження тимчасової будівлі архіву, але, на думку Джеймсона, це відкла-
ло б будівництво архіву на невизначений час 466.
Із приходом Президента США Дж. К. Куліджа програма будівництва архіву
була прийнята (1926 року Кулідж підписав законопроект про спорудження бу-
динку архіву) і заснована Комісія зі спорудження громадських будинків, яка опі-
кувалася виділенням землі, асигнуваннями і контролем будівництва архіву.
1930 року Президент США Г. К. Гувер доручив архітектору Дж. Р. Поупу спроекту-
вати будинок. У вересні 1931 року було відведено землю під будівництво, і Пре-
зидент США Г. К. Гувер за декілька тижнів до завершення його каденції заклав
перший камінь. Коштів, виділених Конгресом на початку, не вистачало, тому
протягом усього терміну будівництва асигнування збільшували, і за підрахунка-
ми на 1941 рік вартість будівництва сягнула 12 250 794 дол. (що на сьогодні
складає більше ніж 177 млн дол.)467.
464 Leland W. G. The National Archives: A Programme [Text] / Waldo G. Leland // American Historical Re-
view. – 1912, October. – Vol. 18. – № 1. – P. 1–28.


466 Ibid. – P. 120.
467 Worsham J. Our Story [Текст] / James Worsham // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2. – P. 12.
319
Спорудження будинку Національного архіву США, 5 вересня 1933 року
Джеймсон у черговому листі написав: «Я зараз живу в очікуванні того, щоб

побачити будинок Національного архіву тут, у Вашингтоні, перед тим, як пом-
ру…»468. Перед Джеймсоном постали нові завдання, бо архів – це не тільки буди-
нок, а й кваліфікований персонал, законодавча база, організація архівної служби.
Джеймсон дуже побоювався політичного втручання і намагався позбавитися йо-
го у будь-який спосіб. У квітні 1929 року він склав білль про офіс Архівіста США і
його обов’язки, до якого включив пункти про утворення Архівної ради, Наглядо-
вого комітету, Національної комісії історичних публікацій, а також про права
установ-документоутворювачів щодо обмеження використання їх матеріалів та
строків передавання документів до архіву. Те, що білль не був прийнятий відра-
зу, дало час Джеймсону змінити свою думку: 1930 року він дійшов висновку, що
архів як незалежна установа найкращим чином забезпечить виконання постав-
лених перед ним завдань. Президентом США Г. К. Гувером був утворений спеці-
468 Лист Дж. Фр. Джеймсона наведено у праці : Shelley F. The Interest of J. Franklin Jameson in the National
Archives: 1908–1934 [Text] / Fred Shelley // American Archivist. – 1949, April. – Vol. 12. – № 2. – P. 121–
122.
320
РОЗДІЛ 2
Спорудження будинку Національного архіву США, 1 травня 1934 року
альний Комітет із представників зацікавлених департа-

ментів для інвентаризації їх архівів, перегляду робочих
планів майбутньої будівлі, знищення документів, які не
мали історичної цінності. Це дало можливість департа-
ментам підготувати свої документи до передачі в архів.
Дж. Воршем писав, що Президент США Фр. Д. Руз-
вельт знав про справи архіву з тієї хвилини, як тільки
він відкрив двері свого офісу. Та за часів Великої депре-
сії 1930-х рр. архів не був у переліку тих заходів, які Руз-
вельт планував на перші 100 днів, навіть на перший рік.
Водночас він доручив своєму політичному раднику
Л. М. Гове владнати справи архіву в Конгресі469 – і, як Президент США
тільки законопроект «An Act to establish a National Ar- ФРАНКЛІН ДЕЛАНО
chives of the United States Government, and for other РУЗВЕЛЬТ
469 Worsham J. Our Story [Текст] / James Worsham // Prologue. – 2009, Summer. – T. 41. – № 2. – P. 12–20.
321
purposes» («Акт про заснування Національного архіву уряду Сполучених Шта-

тів») покинув стіни останнього, Рузвельт підписав його 19 червня 1934 року470
(Фотокопія «Акту про заснування Національного архіву уряду Сполучених Шта-
тів» та його неофіційний авторський переклад вміщено у Додатку наприкінці
монографії).
Згідно з першим федеральним архівним законом в уряді США уводилася по-
сада Архівіста США і створювався Офіс Архівіста Сполучених Штатів. Він очолю-
вав Національний архів і Адміністрацію документації. Стаття 2 архівного закону
встановлювала зарплату першого Архівіста США на рівні 10 тис. дол. Працівники
архіву, які отримували 5 тис. дол. і більше, призначалися Президентом США за
погодженням із Сенатом. Інші працівники призначалися Архівістом США без від-
несення їх до категорії державних службовців. Архівіст США видавав накази і
правила роботи для Національного архіву.
Усі архівні документи американського уряду, законодавчої, виконавчої та
судової гілок влади знаходилися під управлінням Архівіста США (стаття 3), він
отримував право здійснювати інспекторські перевірки архівних підрозділів уря-
дових агентств Сполучених Штатів, здійснювати експертизу цінності і організо-
вувати передачу цінних для історії документів на зберігання до архіву. Будинки,
земля і обладнання, що належали Національному архіву, знаходилися під управ-
лінням Архівіста США (стаття 4). Разом із архівом статтею 5 цього акту була за-
снована Національна комісія історичних публікацій (National Historical Publi-
cations Commission, NHPC), до неї, крім Архівіста США, який очолював комісію,
входили радник із історії з Державного департаменту, начальники історичних
секцій Військового департаменту, Генерального Штабу, суперінтендант військо-
во-морської документації Департаменту ВМФ, начальник Відділу манускриптів
Бібліотеки Конгресу США, два члени від Американської історичної асоціації, при-
значені Президентом. Комісія збиралася не менше ніж один раз на рік, члени ко-
місії працювали на громадських засадах.
Стаття 6 передбачала створення Ради Національного архіву, до якої входили
секретарі від кожного з виконавчих департаментів уряду, голова Бібліотечного
комітету Сенату, голова Бібліотечного комітету Палати представників, Бібліоте-
кар Конгресу, секретар музейного комплексу «Smithsonian» та Архівіст США. Ра-
да визначала документи, які мали передаватися на зберігання до Національного
архіву, встановлювала правила комплектування, давала поради Архівісту США
щодо зберігання та використання документів архіву та організації доступу до-
слідників до них. Національний архів згідно зі статтею 7 комплектувався також
470 An Act to establish a National Archives of the United States Government, and for other purposes (1934,
S. 3681, H. R. 8910) [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov. – Title from screen ;
Clark B. FDR, Archivist : The Shaping of the National Archives [Text] / Bob Clark // Prologue. – 2006, Win-
ter. – Vol. 38. – №. 4.
322
РОЗДІЛ 2
кінодокументами та іншими графічними й ілюстративними матеріалами. Для

відтворення фільмів та дослідження ілюстративних історичних джерел архів
мав право придбавати спеціальну техніку. Статті 8–9 надавали право архіву на
власну печатку; від Архівіста США вимагалася присутність на кожній черговій
сесії Конгресу. Він подавав до Конгресу щорічний фінансовий звіт, а за станом на
1 січня кожного року – рекомендації Національної комісії історичних публікацій
щодо оприлюднення документів з історії США, звіт про документи, які мають
історичне значення і повинні зберігатися в архіві, і про ті, які можуть бути зни-
щені. Стаття 10 встановлювала порядок фінансування архіву. Отже, фактично,
перший федеральний архівний закон у США з’явився 1934 року і став основою
майбутньої архівної законодавчої бази. 1935 року Конгрес видав Акт про Феде-
ральний регістр, який надавав архіву право комплектуватися, зберігати та опри-
люднювати закони й урядові постанови.
Важливе значення для подальшого розвитку архівної справи у Сполучених
штатах мало заснування разом із Національним архівом Національної комісії іс-
торичних публікацій. Уперше комісію для виявлення історичних манускриптів
федерального уряду і визначення політики їх оприлюднення Конгрес заснував
1887 року. У 1891 році Дж. Фр. Джеймсон у щорічному звіті Американської істо-
ричної асоціації опублікував статтю «The Expenditures of Foreign Governments in
Behalf of History» про стан публікації історичних джерел в інших державах, у якій
закликав заснувати у США комісію з правами редагування і публікації не тільки
історичних документів федерального уряду, а й тих, що знаходились у приватній
власності. Він вивчав практику публікації історичних документів європейськими
архівами і через чотири роки представив програму систематизації колекцій і від-
бору історичних документів для публікації. Невдовзі Американська історична
асоціація заснувала Комісію історичних манускриптів (Historical Manuscripts
Commission, 1895 р.), головою якої став Дж. Фр. Джеймсон. До завдань Комісії від-
носилося виявлення документів з історії Північної Америки офіційного і приват-
ного походження для їх публікації у Щорічниках Комісії (Annual Report) або на
сторінках друкованого органу Американської історичної асоціації – журналу
«The American Historical Review»471. 1898 року розпочав роботу Комітет із бібліо-
графії Американської історичної асоціації. Важливою подією початку ХХ ст. стало
заснування Інституту Карнегі у Вашингтоні (1902). Як керівник Департаменту
історичних досліджень Інституту Карнегі у лютому 1906 року Дж. Фр. Джеймсон
у промові «Gaps in the Published Records of United States History» («Проблеми пуб-
лікації документів із історії Сполучених Штатів») на зборах Колумбійського
(Вашингтонського) історичного товариства довів необхідність спеціального ко-
мітету для виявлення потреб у публікаціях документів з історії Сполучених
Leland W. G. The Prehistory and Origins of the National Historical Publications Commissions [Text] /
471
Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1964, April. – Vol. 27. – № 2. – P. 189–191.
323
Штатів472. Комітет із публікацій Американської історичної асоціації був створе-

ний у складі професора історії Єльського університету Дж. Б. Адамса, голови від-
ділу манускриптів Бібліотеки Конгресу США У. Ч. Форда та Дж. Фр. Джеймсона,
який взяв на себе обов’язки секретаря. Державний секретар США Е. Рут запропо-
нував приєднати Комітет із публікацій АНА до Комісії Кіпа. Того ж року
Дж. Фр. Джеймсон направив до Комісії Кіпа свій звіт про вивчення європейської
практики публікації історичних документів і підкреслив, що майже кожна євро-
пейська країна і Канада вже заснували національні комісії та розробили програ-
ми публікації історичних джерел. 1909 року Дж. Фр. Джеймсон та члени Комітету
з публікацій звернулися до Президента У. Г. Тафта з проханням заснувати Націо-
нальну комісію історичних публікацій та виділити їй на перший раз 100 тис. дол.
для публікації широким накладом хоча б 10 томів історичних джерел із амери-
канської історії. У грудні 1909 року конгресмен від штату Массачусетс С. У. Мак-
Кол представив у Конгресі білль про заснування Комісії з національних історич-
них публікацій. Планувалося, що до Комісії увійде дев’ять членів та секретар,
яких призначав Президент із числа університетських істориків на чотирирічний
період. Витрати на утримання комісії передбачались у розмірі 12 тис. дол. на рік.
Його активно обговорювали у Конгресі навесні 1910 року. За іншими даними,
відбулося лише одне слухання 5 січня 1910 року, подальшого розгляду не було і
білль пролежав аж до 1934 року473. Упродовж подальших років Джеймсон продо-
вжував наполягати не лише на заснуванні Національного архіву, а й на створенні
Комісії. Департамент історичних досліджень, крім «Guide to the Archives of the
Government of the United States at Washington» («Путівник по архівах уряду Сполу-
чених Штатів у Вашингтоні», 1904, 1907 рр.), підготував і опублікував 20 томів
путівників по архівах і бібліотеках іноземних держав, у яких зберігаються доку-
менти з американської історії. Виконанню цієї місії сприяла Бібліотека Конгре-
су США, яка реалізовувала проект по копіюванню історичних документів у біблі-
отеках і архівах за кордоном. Департамент історичних досліджень також опублі-
кував понад 30 томів історичних джерел з історії США 474.
Прийняття «Акту про заснування Національного архіву та Національної комі-
сії історичних публікацій» поновило надії на здійснення систематичної публікації
історичних документів. Національна комісія з історичних публікацій (NHPC)475, до
якої, крім 1-го Архівіста США Р. Д. В. Коннора, який очолював комісію, входили
472 Jameson F. J. Gaps in the Published Records of United States History [Text] / Franklin J. Jameson // Ameri-
can Historical Review. – 1906, July. – Vol. XI. – № 4.– P. 817–831.

473 Forty Years of Publishing // Newsletter. – Washihgton : National Historical Publications and Records
Commission. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 1, 4.

474 Leland W. G. The Prehistory and Origins of the National Historical Publications Commissions [Text] /
Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1964, April. – Vol. 27. – № 2. – P. 193.
475 У грудні 1974 р. Національна комісія з історичних публікацій була перейменована на Національну
комісію історичних публікацій і документів (the National Historical Publications and Records Commis-
sion, NHPRC).
324
РОЗДІЛ 2
радник із історії Державного департаменту Д. Х. Міллер, начальник історичної

секції Військового департаменту Сміт, керуючий документами Військово-морсь-
кого флоту Департаменту ВМФ Д. Р. Нокс, начальник відділу манускриптів Біблі-
отеки Конгресу США Дж. Фр. Джеймсон, два члени від Американської історичної
асоціації Дж. Л. Сіосет та Д. Малон, відповідно до акту 1934 року повинна була
готувати і публікувати щорічні і спеціальні звіти архіву і документи уряду, путів-
ники, описи, каталоги тощо. Комісія збиралася не менше одного разу на рік, члени
її працювали на громадських засадах. Перший раз Національна комісія історичних
публікацій зібралася на засідання 29 січня 1935 року. На ньому вона ухвалила резо-
люцію про публікацію тексту Конституції США. Наступного року Комісія направи-
ла рекомендації Конгресу щодо плану подальших публікацій, документи для яких
планувалося зібрати з різних країн. Двома роками пізніше у Конгресі був представ-
лений білль про фінансування видавничої діяльності, але він так і не був розгляну-
тий476. Хоча Комісія збиралася на засідання час від часу, через відсутність фінан-
сування публікація історичних документів практично не відбувалася.
На той момент утворення Комісії не мало такого резонансу, як утворення На-
ціонального архіву, та й до 1960-х років її діяльність значно не впливала на роз-
виток архівної справи у США. Натомість із другої половини 1960-х і до теперіш-
нього часу саме Комісія пов’язує Національний архів із усіма іншими архівами
країни і відіграє визначальну роль у діяльності архівних установ штатів, округів,
університетів, товариств США.
До 1934 року будинок Національного архіву був майже завершений, акт про
заснування архіву підписаний Президентом, і на злобі дня постало питання про
призначення керівника. Потрібна була людина з високою репутацією вченого,
енергією адміністратора, яка мала досвід в управлінні документацією і без види-
мих політичних інтересів. Безумовно, що на посаду 1-го Архівіста США якнайкра-
ще підходив Дж. Фр. Джеймсон, але на той час йому вже виповнилось 74 роки. Як
писав У. Г. Ліланд, Дж. Фр. Джеймсон дожив до створення Національного архіву,
який було засновано на базі розробленого ним законодавства, побачив будинок,
вимоги до якого встановив, створив високопрофесійний і компетентний штат
архіву, але вимушений був відмовитись очолити своє дітище477. Сам же Джейм-
сон дуже боявся політичного призначення керівника архіву. Він заявив, що, чию
б кандидатуру не розглядав Президент, він не може ігнорувати професійну під-
готовку фахівця, вміння працювати з департаментами і міцний хребет для бо-
ротьби за власні погляди, який повинен мати керівник архіву478.
476 Forty Years of Publishing // Newsletter. – Washihgton : National Historical Publications and Records
Commission. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 4.

477 Leland W. G. John Franklin Jameson [Text] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1956, July. –
Vol. 19. – № 3. – P. 201.

478 Shelley F. The Interest of J.Franklin Jameson in the National Archives: 1908–1934 [Text] / Fred Shelley //
325
Американській історичній асоціації та Дж. Фр. Джейм-

сону було надано право запропонувати кандидата на
пост Архівіста США. Джеймсон зупинився на Р. Д. В. Кон-
норі, але той мав зобов’язання перед Університетом Пів-
нічної Кароліни і знаходився під певним тиском прези-
дента університету і колег, тому відмовився від запропо-
нованої посади. Крім того, існував міф, що Коннор мав
серйозні наміри стати губернатором штату. Ці чутки бу-
ли породжені його статтею «Політики не такі погані, ко-
ли вони на нашому боці». Насправді пізніше Коннор го-
ворив, що конгресмени підтримали його тільки тому, що
не мали іншого кандидата для такої «жирної праці», як РОБЕРТ ДІГГЕС
робота в Національному архіві479. Отже, Джеймсону до- ВІМБЕРЛІ КОННОР,
1-й Архівіст США
велося особисто вмовляти Коннора очолити архів. (1934–1941), 3-й прези-
14 липня 1934 року Дж. Фр. Джеймсон написав Президе- дент SAA (1941–1943)
нту США Фр. Д. Рузвельту лист, у якому охарактеризував
Коннора як видатного вченого, дієву людину, що має значний адміністративний
потенціал і характер, здатну взяти на себе монументальні завдання, які стоять
перед Національним архівом.
Р. Д. В. Коннор народився у Вілсоні (штат Північна Кароліна) 28 серпня
1878 року в сім’ї відомого у штаті юриста Генрі Г. Коннора, який і прищепив сину
любов до історії рідного краю, та Кейт Вайтфілд. По закінченню Університету
Північної Кароліни Коннор став учителем історії. 1903 року він увійшов до Літе-
ратурно-історичної асоціації штату, був її секретарем, а згодом президентом і
директором. У складі асоціації Коннор організував Історичну комісію Північної
Кароліни, секретарем якої був 18 років. Із часом асоціація перетворилася на дер-
жавну установу – Департамент архівів та історії штату Північна Кароліна480.
План створення цієї установи, який включав збирання, розміщення та адмініст-
рування історичних документів, зберігання, видання історичних публікацій, про-
пагування історії та архівів штату серед населення, Коннор склав 1906 року481.
Основні інтереси Коннора були пов’язані із дослідженням історії Північної Каро-
ліни. 1909 року він опублікував працю, присвячену Корнеліусу Гарнету, за яку
отримав меморіальний кубок Паттерсона. Серед інших праць цього періоду: «The
Story of the United States for Young Americans» («Історія Сполучених Штатів для
молодих американців»), «Race Elements in the White Population of North
479 McCoy D. R. The Crucial Choice : The Appointment of R. D. W. Connor As Archivist of the United States
[Text] / Donald R. McCoy // American Archivist. – 1974, July. – Vol. 37. – № 3. – P. 399–413.
480 Page T. R. D. W. Connor 1878–1950 [Text] / Thad Page // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 36. –
№ 4. – P. 99–101.
481 Simpson R. R. Leland to Connor : An Early Survey of American State Archives [Text] / Robert R. Simpson //
American Archivist. – 1973, October. – Vol. 36. – № 4. – P. 513–522.
326
РОЗДІЛ 2
Carolina» («Расові елементи білого населення Північної Кароліни»), «Life and

Speeches of Charles Brantley Aycock» («Життя та промови Чарльза Брентлі Ейко-
ка»), «Ante-Bellum Builders of North Carolina» («Довоєнні розбудовники Північної
Кароліни») та інші. Невдовзі Коннор долучився до діяльності Американської іс-
торичної асоціації та Комісії публічних архівів, брав активну участь у їх щорічних
конференціях. Учений був одним із засновників Національної комісії історичних
служб, під її егідою створив спеціальну агенцію Північної Кароліни, яка збирала і
зберігала усі види документів штату і його округів про життя населення протя-
гом Першої світової війни. 1920 року Коннор залишив Історичну комісію Північ-
ної Кароліни для нового етапу його кар’єри – університетського професора істо-
рії і права у рідному університеті, але його інтерес до історії Північної Кароліни
зберігся. Влітку 1922 року він вирушив до Лондона досліджувати в Національно-
му архіві Великобританії (Public Record Office) історію штату. Протягом 13 років
роботи в університеті Коннор опублікував низку праць, серед яких найзначніши-
ми є: «North Carolina: Rebuilding an Ancient Commonwealth» («Північна Кароліна:
Перебудова давньої республіки»; 1929) та «The Rehabilitation of a Rural
Commonwealth» («Відновлення сільського штату»; 1930)482.
3 жовтня 1934 року відбулася співбесіда Коннора з Президентом Фр. Д. Руз-
вельтом483, а 10 жовтня 1934 року Р. Д. В. Коннора призначено на посаду 1-го Ар-
хівіста США.
Таким чином, головними результатами руху істориків, очолюваних
Дж. Фр. Джеймсоном, стало заснування Національного архіву США, прийняття
першого федерального архівного закону, започаткування традиції призначення
на посаду Архівіста США фахівця, а не політичного ставленика правлячої партії.
Важливу роль у заснуванні архіву відіграв історик У. Г. Ліланд484. Непересічний
внесок у створення Національного архіву, а згодом і в підтримку його діяльності
у перші роки становлення зробив Президент США Фр. Д. Рузвельт. За більше ніж
півтора століття у федеральних органах влади США накопичилася величезна
кількість документів історичного значення і, нарешті, 1934 року для їх зберіган-
ня був створений федеральний архів. Важливе значення для розвитку архівної
справи в цілому в країні мало утворення Національної комісії історичних публі-
кацій, хоча її провідна роль виявилася лише в 70-х рр. ХХ ст. після значних змін її
функцій і призначення.
482 Leland W. G. R. D. W. Connor, First Archivist of the United States [Text] / Waldo Gifford Leland // Ameri-
can Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – P. 45–54.

483 Cоnnor R. D. W. FDR Visits the National Archives [Text] / R. D. W. Cоnnor // American Archivist. – 1949,
October. – Vol. 12. – № 4. – P. 323–332.

484 Левченко Л. Л. Теоретичний і практичний внесок видатних американських учених-архівістів до
розвитку архівної справи в Сполучених Штатах Америки та заснування Національного архіву США
[Текст] / Л. Л. Левченко // Наукові праці : науково-методичний журнал. – Миколаїв : Чорноморський
державний університет імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія», 2012. –
Вип. 168 (серія «Історія»). – Т. 180. – С. 100–109.
327
2.11 ЗРОСТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СВІДОМОСТІ

АРХІВІСТІВ ТА УТВОРЕННЯ ТОВАРИСТВА
АМЕРИКАНСЬКИХ АРХІВІСТІВ
Повсюдне виникнення історичних товариств вилилось у заснування на
зустрічі в Саратозі 9 вересня 1884 року Американської історичної асоціації, пер-
шим президентом якої став відомий американський історик, професор історії
Університету Мічиган Е. Д. Уайт, а секретарем – професор історії Університету
Джона Хопкінса – Г. Б. Адамс485. АНА визнана Конгресом США 4 січня 1889 року
як національна організація, мета якої полягає у «збиранні і зберіганні історич-
них манускриптів в інтересах американської історії та історії в Америці та для
інших схожих цілей». Структурними складовими Асоціації у різні періоди були
Комісія історичних манускриптів (Historical Manuscripts Commission, заснована
1895 р.), Комісія публічних архівів (Public archives commission, заснована 1899 р.),
Комітет із будівництва Національного архіву (заснований 1908 р.)486. Наприкінці
ХІХ ст. – у першій чверті ХХ ст. члени Асоціації сфокусували свою увагу на аналізі
стану архівів штатів, складу і змісту архівних колекцій; сприянні утворенню архі-
вних установ федерального та регіонального рівнів; покращенні умов зберіган-
ня архівних документів органів влади та манускриптів; публікації історичних
джерел.
Комісія публічних архівів була створена на зустрічі Американської історичної
асоціації у Бостоні 27–29 грудня 1899 року, її діяльність була чітко орієнтована
на поліпшення стану зберігання архівів. Насамперед Комісія мала на меті обсте-
жити усі архівні установи штатів і описати їх колекції.
Протягом існування комісії її очолювали американський історик і журналіст
У. Мак-Доналд487, професор американської конституційної історії Г. В. Еймс 488,
хранитель манускриптів із Нью-Йоркської публічної бібліотеки В. Х. Палтсіц489.
У роботі Комісії брали участь видатні американські історики: Дж. Г. Робінсон,
Г. У. Колдвелл, Л. Г. Багбі, Т. М. Оуен, Б. Шамбаух, Фр. Л. Райлі, Дж. У. Найт та інші.
485 Link A. S. The American Historical Association, 1884–1984: Retrospect and Prospect. Annual address of
the president of the American Historical Association, delivered at December 28, 1984 [Text] / Ar-
thur S. Link // The American Historical Review. – 1985, February. – Vol. 90. – № 1. – Р. 1–17.
486 Jameson F. J. The American Historical Association, 1884–1909 [Text] / Franklin J. Jameson // The Ameri-
can Historical Review. – 1909, Octоber. – Vol. 15. – № 1. – P. 1–20.

487 From Martha Mitchell’s Encyclopedia Brunoniana: MacDonald, William. Brown University Library
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.brown.edu/Administration/News_Bureau/ Databases/

Encyclopedia/search.php?serial=M0010. – Title from screen.
488 Herman Vandenburg Ames, 1865–1935, Papers, 1897–1935. University of Pennsylvania University Ar-
chives and Records Center [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.upenn.edu/faids/

upt/upt50/ameshv.html. – Title from screen.
489 Paltsits V. Н. The Manuscript Division in the New York Public Library [Text] / Victor Hugo Paltsits. – New
York, 1915. – P. 3 ; Norton M. C. Victor Hugo Paltsits, 1867–1952 [Text] / Margaret Cross Norton // American
Archivist. – 1953, April. – Vol. 16. – № 2. – Р. 137–140.
328
РОЗДІЛ 2
На першому засіданні 29 грудня 1900 р. Комісія пуб-

лічних архівів ухвалила рішення про призначення регіо-
нальних представників та їх помічників у кожному із
45 штатів, трьох територій і окрузі Колумбія. Комісія
вважала, що офіційні посадові особи або співробітники
архівних установ не підходять на їх роль, оскільки вони
або перевантажені обов’язками на основному місці ро-
боти, або через відсутність оплати праці не візьмуть на
себе додаткові функції. Кошти виділялися лише на від-
рядження, канцелярські та поштові витрати. Представ-
никами Комісії у штатах ставали професори, викладачі
УІЛЬЯМ МАК-ДОНАЛД, та студенти місцевих університетів і коледжів. Комісія
перший голова Комісії не виявила хоча б двох штатів, які б просувалися до за-
публічних архівів
Американської історичної снування архівних установ схожими шляхами, накопи-
асоціації (1899–1901) чили однакові обсяги архівних документів, створили
ідентичні умови для їх зберігання тощо. У цій ситуації
вона не могла нав’язувати своїм представникам застосу-
вання однакових принципів і методів роботи та запро-
понувала використовувати творчий підхід у виконанні
поставлених перед ними завдань. Комісія вирішила ли-
ше сприяти громадськості, науковцям і урядам штатів у
заснуванні їх архівних установ, систематизації, опису-
ванні та публікації архівних документів. Отже, на поча-
ток 1900 року організаційно Комісія була сформована і
розпочала свою діяльність490.
Відразу виникло питання про розмежування напря-
мів діяльності Комісії історичних манускриптів та Комі-
ГЕРМАН ВАНДЕНБУРГ сії публічних архівів. Обидві комісії погодилися, що дія-
ЕЙМС,
льність першої буде спрямована на колекції історичних
голова Комісії
публічних архівів матеріалів особового походження, що зберігаються у
Американської історичної публічних депозитаріях або приватних архівах, а друга
асоціації (1901–1911)
зосередиться на «документальних матеріалах публічної
або урядової природи, які, зазвичай, визначаються як архіви, публічні документи
або державні папери»491. Члени комісії погодилися передавати інформацію один
одному та працювати гармонійно, не наносячи шкоди загальній справі.
Під «публічними архівами» члени Комісії розуміли усі документальні матері-
али урядового або офіційного характеру, за винятком персональних або приват-
490 Report of the Public Archives Commission [Text] // Annual report of the American Historical Association
for the year 1900. – Vol. II. – Washington : Government printing office, 1901. – Р. 5–8.
491 Ibid. – Р. 5–6.
329
них паперів. «Архівами» вони вважали журнали або протоколи законодавчих

асамблей, усі папери, що мали характер публічних документів, звіти посадових
осіб, законодавчих комітетів, різних комісій штатів, законодавчі акти і закони,
ухвалені на сесіях, окремі матеріали, такі як переписи населення, топографічні
огляди, офіційне листування, книги копій вихідної кореспонденції тощо.
Члени Комісії повинні були звертати увагу, передусім, на акти законодавчо-
нормативного регулювання діяльності архівів і архівістів у штатах, наявність
правил зберігання та публікації архівних джерел. Під час здійснення оглядів ар-
хівів члени Комісії мали: 1) вказати у своїх звітах кількість томів або їх частин,
врахувавши при цьому різницю в правилах класифікації документів у кожному
штаті; при описуванні таких документів, як законодавчі акти, журнали сенату та
палати представників, звіти комітетів, скарбників, папери земельних офісів, зві-
ти шкіл, книги копій вихідної кореспонденції, змішані документи, зазначати вид
підрозділу, про який йтиметься; 2) встановити, рукописним чи надрукованим
був текст документу; 3) охарактеризувати головну тематику змішаних колекцій;
4) виокремити документи особливої історичної цінності; 5) по можливості, укла-
сти переліки втрачених документів та тих, що могли бути знайденими в інших
місцях або відновленими. Звіти мали відбивати умови зберігання документів,
наявність обладнаних системами захисту сховищ. Спеціальну увагу члени Комісії
та їх представники повинні були приділяти документам колоніального, провін-
ційного і територіального періодів історії. Слід було вказувати на наявність ка-
талогів і покажчиків в архівах штатів або округів, а примірники опублікованих
путівників передавати до Комісії із відповідними супроводжувальними листа-
ми492.
Протягом 1901–1922 рр. Комісія публічних архівів обстежила депозитарії у
22 штатах, підготувала та уклала відповідні звіти, опубліковані в трудах Амери-
канської історичної асоціації. 1900 року були оприлюднені звіти про обстеження
архівів Коннектикуту, Індіани, Айови, Массачусетсу, Мічигану, Небраски, Нью-
Йорку, Північної Кароліни, Пенсільванії та Вісконсину 493. У 1901 році опублікова-
но звіт Р. Свена про архіви Массачусетсу; 1904 року – звіт Т. М. Оуена про архів
Алабами; 1905 року – звіт К. Р. Фіша про архіви Вісконсину; 1909 року – звіт
Е. К. Уолворса та Т. К. Піза про архіви Іллінойсу і Дж. Х. Вогана про архіви Нью-
Мексико; 1910 року – звіт І. Т. Майєрс про архіви Кентуккі, Е. Е. Шелдона про ар-
хіви Небраски та Х. Ліндлі про архіви Індіани; 1912 року – звіт У. О. Скроггса про
архіви Луїзіани і П. К. Філліпса про архіви Монтани; 1913 року – звіт Е. Л. Хеда
про архіви Каліфорнії; 1915 року – звіт Дж. Ф. Уїллерда про архіви Вайомінгу та
492 Report of the Public Archives Commission [Text] // Annual report of the American Historical Association
for the year 1900. – Vol. II. – Washington : Government printing office, 1901. – Р. 11–12.
493 Ibid. – 303 p.
330
РОЗДІЛ 2
О. Х. Шерера про архіви Вермонту; 1916 року – звіт Комітету громадян про архіви
Нью-Джерсі; 1917 року – звіт Т. М. Маршалла про архіви Айдахо; 1922 року був
оприлюднений узагальнений звіт, укладений В. Х. Палтсіцем про діяльність Ко-
місії публічних архівів упродовж 1899–1921 рр.494 Результати роботи Комісії пуб-
лічних архівів показали загальний стан архівів у штатах, тематику та обсяги ко-
лекцій, сприяли заснуванню нових архівних установ, у тому числі Департаментів
архівів та історії, та реорганізації роботи вже існуючих архівних інституцій. Зо-
крема, американський вчений Р. Кокс зазначав, що архівні установи Півдня США
були утворені під впливом роботи Комісії публічних архівів 495.
1909–1935 рр. в архівній історії США можна розглядати як період «ди-
тинства» професії архівіста. Важливе значення за цих часів відіграла Конферен-
ція архівістів Американської історичної асоціації. У. Г. Ліланд організував і провів
1-шу Конференцію американських архівістів у рамках 25-ї щорічної зустрічі чле-
нів АHA, що проходила 27–31 грудня 1909 року в Нью-Йорку.
494 Swan R. T. The Massachusetts Public Record Commission and its work [Text] / Robert T. Swan // Annual
report of the American Historical Association for the year 1901. – Washington, 1902. – Vol. 1.– P. 97–112 ;
Owen T. McAdory. Alabama Archives [Text] / Thomas McAdory Owen // Annual report of the American His-
torical Association for the year 1904. – Washington, 1905. – P. 479–553 ; Fish C. R. Report on the Public Ar-
chives of Wisconsin [Text] / Carl Russell Fish // Annual report of the American Historical Association for the
year 1905. – Washington, 1906. – Vol. 1. – P. 377–419 ; Alvord C. W. Archives of the State of Illinois [Text] /
Clarence Walworth Alvord, Theodore Calvin Pease // Annual Report of the American Historical Association
for the year 1909. – Washington, 1911. – P. 383–463 ; Vaughan J. H. A preliminary report on the archives of
New Mexico [Text] / John H. Vaughan // Annual Report of the American Historical Association for the year
1909. – Washington, 1911. – P. 469–490 ; Myers I. T. Report on the Archives of the State of Kentucky [Text] /
Irene T. Myers // Annual Report of the American Historical Association for the year 1910. – Washington,
1912. – P. 331–363 ; Sheldon A. E. Report on the Archives of the State of Nebraska [Text] / Addison E. Shel-
don // Annual Report of the American Historical Association for the year 1910. – Washington, 1912. – P. 365–
420 ; Lindley H. Report on the Archives of the State of Indiana [Text] / Harlow Lindley // Annual Report of
the American Historical Association for the year 1910. – Washington, 1912. – P. 315–330 ; Scroggs W. O. The
archives of the State of Louisiana [Text] / William O. Scroggs // Annual Report of the American Historical
Association for the year 1912. – Washington, 1914. – P. 275–293 ; Phillips P. C. The archives of the State of
Montana [Text] / Paul C. Phillips // Annual Report of the American Historical Association for the year 1912. –
Washington, 1914. – P. 295–303 ; Head E. L. The Public Archives of the State of California [Text] / Edvin
L. Head // Annual report of the American Historical Association for the year 1913. – Vol. 1. – Washington,
1915. – P. 281–309 ; Willard J. F. The public archives of Wyoming [Text] / James F. Willard // Annual report
of the American Historical Association for the year 1915. – Washington, 1917. – P. 275–317 ; Shearer H. A.
The Archives of Vermont [Text] / Augustus H. Shearer // Annual report of the American Historical Associa-
tion for the year 1915. – Washington, 1917. – P. 317–355 ; Gaskill N. B. Report on the condition of the public
records of the state of New Jersey by a Committee of Citizens [Text] / Nelson B. Gaskill, Hiram E. Deats, Wil-
liam Libbey, Joseph S. Frelinghuysen, William M. Jornson, R. E. Walker, Carlos E. Godfrey, Thomas
S. Chambers // Annual report of the American Historical Association for the year 1916. – Vol. 1. – Washing-
ton, 1919. – P. 165–199 ; Marshall T. M. Report on the archives of Idaho [Text] / Thomas M. Marshall // An-
nual report of the American Historical Association for the year 1917. – Washington [б/д]. – P. 141–172 ;
Paltsits V. Н. An Historical Resume of the Public Archives Commission from 1899 to 1921 [Text] / Vic-
tor H. Paltsits // Annual Report of the American Historical Association for The Year 1922 : in Two Volumes
and a Supplemental Volume. – Washington, 1928. – Vol. 1.– P. 152–163.
331
1950 року У. Г. Ліландом була детально висвітлена робота 1-ї (1909),

2-ї (1910), 3-ї (1911) та 4-ї (1912) конференцій496. Він згадував, що метою конфе-
ренцій було об’єднання архівістів США для вирішення спільних проблем та впро-
вадження «archive economy» в американську архівну дійсність 497. Матеріали пер-
шої, організаційної, конференції оприлюднені у щорічному звіті Американської
історичної асоціації за 1909 рік498. На ній Ліланд виступив із доповіддю, у якій
висвітлювалися проблеми американських архівів.
2-га конференція архівістів (Індіанаполіс, 27–30 грудня 1910 р.) була присвя-
чена висвітленню роботи 1-го Міжнародного конгресу архівістів і бібліотекарів у
Брюсселі в серпні 1910 року; заслуховуванню звітів членів американської деле-
гації про роботу Конгресу та відвідування ними архівів європейських країн. У
роботі Конгресу взяли участь У. Г. Ліланд, Г. Хант, А. Й. Ф. Ван Лер та Д. Роуленд.
У виступі Ван Лера на конференції йшлося про перебіг подій та розгляд питань,
винесених на порядок денний Конгресу. Підсумовуючи корисність Конгресу для
американських архівістів, Ван Лер зосередився на таких питаннях як:
1) організація управління архівами, 2) здійснення заходів щодо поліпшення умов
зберігання сучасних адміністративних документів, 3) заснування нового типу
архівних установ – архівів економіки, 4) впровадження «принципу походження»
у систематизацію архівних колекцій, 5) обґрунтування понять «публічні архіви»
і «колекції історичних манускриптів», 6) надання пріоритету історичним курсам
перед юридичними у фаховій підготовці архівістів. Роуленд говорив про концен-
трацію архівних документів офіційного походження у європейських країнах і
централізацію управління архівами, указував на недоліки децентралізованої си-
стеми зберігання архівних документів у США, яка, на його думку, виливалась у
розміщення архівів у незадовільних умовах, неповноту і фрагментарність архів-
них комплексів, відсутність систематизації архівних документів і врешті-решт у
зайві витрати часу на проведення історичних досліджень. Хант наголошував на
тому, що європейські архівні проблеми не ідентичні американським, проте не
відкидав необхідності вивчення досвіду архівістів Європи. Він наполягав на відк-
ритті читальних залів, укладанні правил користування документами, створенні
496 Leland W. G. The First Conference of Archivists, December 1909 : The Beginnings of a Profession [Text] /
Waldo Gifford Leland // American Archivists. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – Р. 109–120.
497 Ibid. – Р. 113.
498 Ames V. H. Conference of Archivists [Text] / V. H. Ames // Annual Report of the American Historical Asso-
ciation for the year 1909. – Washington, 1911. – P. 339–341 ; Leland W. G. American archival problems
[Text] / Waldo Gifford Leland // Annual Report of the American Historical Association for the year 1909. –
Washington, 1911. – P. 342–348.
У цьому ж звіті надруковані звіти американських архівістів по опрацюванню досвіду управління і
організації архівів Німеччини (Р. 351–354), Італії (Р. 355–356), Голландії (Р. 357–360), Іспанії (Р. 361–
364), Швеції (Р. 365–368), огляди архівів штатів Іллінойс (Р. 383–463), Нью-Мехіко (Р. 469–490).
332
РОЗДІЛ 2
каталогів, описів, започаткуванні архівної освіти499. 2-га конференція мала важ-

ливе значення для насадження на американському архівному ґрунті європейсь-
ких ідей, принципів і методів роботи. Питання, розглянуті на ній, потім ще довго
дискутувались американськими істориками та архівістами усіх генерацій500.
3-тя конференція (м. Буффало, грудень 1911 р.) була присвячена урокам ка-
тастроф, спричинених пожежами, що знищили архівні документи в адміністра-
тивних центрах штатів Нью-Йорк (м. Олбані) та Міссурі (м. Джефферсон-Сіті)501.
4-та конференція (м. Бостон, грудень 1912 р.) стала вирішальною для відо-
кремлення архівних методів роботи від бібліотечних 502. Важливою подією кон-
ференції була доповідь У. Г. Ліланда про фундаментальні принципи архівів, із
якої у США почалося активне застосування європейських архівних принципів
«походження» та «поваги до фонду» для систематизації архівних документів.
В. Х. Палтсіц представив звіт про виконання плану підготовки архівного підруч-
ника «Manual of Archival Economy for the Use of American Archivist». Передбача-
лось, що підручник включатиме 17 розділів503.
5-та конференція відбулась у м. Колумбія, Південна Кароліна, у грудні 1913 ро-
ку. Дж. Фр. Джеймсон виступив із доповіддю про переваги і недоліки централіза-
ції місцевих архівів, а В. Х. Палтсіц – про статус національних архівів504. У рамках
499 Laer A. J. F. The work of The International Congress of Archivists and Librarians at Brussels, August 28–31,
1910 [Text] / Arnold J. F. Van Laer // Proceedings of the second annual conference of archivists. Annual Re-
port of the American Historical Association for the year 1910. – Washington, 1912. – P. 282–292 ; Rowland D.
The concentration of state and National archives [Text] / D. Rowland // Proceedings of the second annual
conference of archivists. Annual Report of the American Historical Association for the year 1910. – Washing-
ton, 1912. – Р. 293–314.
500 Наприклад, див. : Kimball G. D. The Burke-Cappon debate: Some Further Criticisms and Considerations
for Archival Theory [Text] / Gregg D. Kimball // American Archivist. – 1985, Fall. – Vol. 48. – № 4. – Р. 369–
376 ; Simpson R. R. Leland to Connor: An Early Survey of American State Archives [Text] / Ro-
bert R. Simpson // American Archivist. – 1973, October. – Vol. 36. – № 4. – Р. 513–522 [and other].
501 The proceedings of the third Annual Conference of Archivists [Text] // The proceedings of the third An-
nual Conference of Archivists. Annual Report of the American Historical Association for the year 1911 : in two
volumes. – Washington, 1913. – Vol. I.– Р. 329–330 ; Laer A. J. F. The Lessos of the Catastrophe in the New
York State Capitol at Albany on March 29, 1911 [Text] / Arnold J. F. Van Laer// The proceedings of the third
Annual Conference of Archivists. Annual Report of the American Historical Association for the year 1911 : in
Two Volumes.– Washington, 1913. – Vol. I. – Р. 331–336 ; Viles J. Lessons to be Drawn from the Fire in the
State Capitol, Jefferson City [Text] / Jonas Viles // The proceedings of the third Annual Conference of Archi-
vists // Annual Report of the American Historical Association for the year 1911 : in two volumes. – Washing-
ton, 1913. – Vol. I.– Р. 37–342.
502 The proceedings of the fourth Annual Conference of Archivists [Text] // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1912. – Washington, 1914. – P. 249–252 ; Paltsits V. H. Plan and scope of A
«Manual of Archival Economy for the Use of American Archivists [Text] / V. H. Paltsits // Annual Report of
the American Historical Association for the year 1912. – Washington, 1914. – Р. 253–263 ; Leland W. G. Some
Fundamental Principles in Relation to Archives [Text] / Waldo Gifford Leland // Annual Report of the Ameri-
can Historical Association for the year 1912. – Washington, 1914. – Р. 261–268 ; Rowland D. The Adaptation
of Archives to Public Use. [Text] / Dunbar Rowland // Annual Report of the American Historical Association
for the year 1912. – Washington, 1914. – Р. 269–273.
503 Leland W. G. The First Conference of Archivists, December 1909: The Beginnings of a Profession [Text] /
Waldo G. Leland // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – Р. 117.

504 The proceedings of the fifth Annual Conference of Archivists [Text] // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1913 : in two volumes. – Washington, D. C., 1915. –Vol. I.– Р. 259.
333
31-ї щорічної зустрічі Американської історичної асоціації, яка традиційно прохо-

дила у грудні, 1915 року відбувся Панамериканський науковий конгрес. На ньо-
му розглядалися питання цінності архівів і умови їх зберігання 505.
7-ма конференція проходила у Цинциннаті, Огайо, 27 грудня 1916 року. У ко-
лі уваги були проблеми розміщення архівних установ (доповідь Л. А. Саймона
оприлюднив Ч. О. Поллін), централізації місцевих архівів на Середньому Заході
(Т. К. Піз), ремонту та реставрації архівних документів (У. Бервік)506.
Конференція 1917 року (Філадельфія, 27–29 грудня) була 8-ю і останньою,
що проходила в уже напрацьованій традиційній формі, частина учасників якої не
була безпосередньо залучена до архівної роботи (їх загальна кількість – лише
50 осіб). Значимість 8-ї конференції полягає в тому, що У. Г. Ліланд виступив із
промовою «The Archives of the War» («Архіви війни»), у якій звернув увагу на цін-
ність документів періоду війни як федеральних урядових органів (цивільних і
військових), так і різних національних громадських і патріотичних організацій.
Йшлося про документи Військового департаменту, Американських експедицій-
них сил, Департаменту фінансів, Бюро спеціальних розслідувань, Департаменту
праці, Державного департаменту та інших. Їх проблема полягала у величезних
обсягах, накопичених протягом більше ніж 120 років. Крім того, більшість відомств
і організацій мали свої органи або представництва у штатах, тож очікувалось, що
кількість документів, створюваних у період війни, перевищить їх обсяг за попе-
реднє століття. У цьому контексті, зазначав У. Г. Ліланд, назріла об’єктивна пот-
реба у спорудженні архівного будинку та відборі цінних історичних документів
на постійне зберігання. На конференції також йшлося про створення мережі вій-
ськово-історичних комісій у штатах для сприяння збиранню та зберіганню доку-
ментів неофіційного походження, які б ілюстрували воєнні події і життя насе-
лення під час війни. Воєнній тематиці відповідала й доповідь Е. С. Брауна
505 Program of the thirty-first annual meeting of the American Historical Association, held in Washington,
December 27–31, 1915 [Text] // Annual report of the American Historical Association for the year 1915. –
Washington, 1917. – Р. 46–47.
Проголошені доповіді: Frank W. Taussig (Гарвардський ун-т) «The value of archives to the student»;
Gaillard Hunt (Бібліотека Конгресу) «The value of archives to the administration»; Benjamin F. Shambaugh
(Університет Айови) «Examples of what American States, cities, and business corporations have done for
the preservation of their records»; Waldo G. Leland (Карнегі-інститут) «Examples of what foreign govern-
ments have done for the preservation of their records»; Leo F. Stock (Карнегі-інститут) «Present conditions
in the Federal archives»; Louis A. Simon (Офіс архітектора Департаменту казначейства) «Architectural
studies of the proposed national archive building».
506 The proceedings of the seventh Annual Conference of Archivists [Text] // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1916 : in two volumes. – Washington, 1919. – Vol. I. – Р. 141–147 ;
Simon L. A. Some consideration on the archives [Text] / Louis A. Simon // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1916 : in two volumes. – Washington, 1919. – Vol. I. – Р. 147–151 ;
Pease T. C. The problem of archive centralization with reference to local conditions in a Middle Western State
[Text] / T. C. Pease // Annual Report of the American Historical Association for the year 1916 : in two vol-
umes. – Washington, 1919. – Vol. I. – Р. 151–154 ; Berwick W. Repairing and Binding on Archives [Text] /
W. Berwick // Annual Report of the American Historical Association for the year 1916 : in two volumes. –
Washington, 1919.– Vol. I. – Р. 154–161.
334
РОЗДІЛ 2
«Archives of the food administration as historical sources» («Архіви Адміністрації по

харчових продуктах як історичне джерело») 507.
Канадський дослідник У. Ф. Бердселл у своїй статті «По обидва боки столу:
архівісти та історики, 1909–1935», підготовленої за результатами дисертаційно-
го дослідження, вказує, що протягом Першої світової війни зародився, а після її
завершення поглибився конфлікт між Американською історичною асоціацією та
архівістами. Причини конфлікту полягали у скороченні фінансування архівних
програм, зменшенні підтримки істориками Комісії публічних архівів та неуваж-
ному ставленні до проблем архівів. Така ситуація, як вважає У. Ф. Бердселл, ви-
никла на тлі переорієнтації американських істориків із досліджень у галузі віт-
чизняної історії на інші напрями508. Проте дослідження Бердселла (вчений аналі-
зував листування Ліланда і Палтсіца) доводить, що причина полягала не тільки в
цьому.
Отже, коли ще 1912 року В. Х. Палтсіц представ проект свого підручника, Аме-
риканська історична асоціація, вказавши на зависоку вартість його публікації,
відмовила у фінансуванні. Палтсіц був змушений презентувати менш амбіційний
проект, але кошти так і не виділили, тому вчений погрожував своєю відставкою
з поста голови Комісії публічних архівів. У той час, коли Ліланд намагався пере-
конати Палтсіца у підтримці Ради Американської історичної асоціації, вона асиг-
нувала на архівні програми тільки 50 дол., тим самим поклавши край будь-яким
проектам архівістів. Зі вступом США у Першу світову війну (6 квітня 1917 р.)
бюджет АНА, що формувався на базі членських внесків, скоротився, у результаті
вона була вимушена зменшити фінансування своїм комітетам і комісіям, у тому
числі й призупинити діяльність Комісії публічних архівів. Ліланд вірив, що Асоці-
ація не закриває Комісію, «а всього-на-всього просить працювати без грошей»,
але це не переконало Палтсіца. У. Ф. Бердселл вказує, що якою б не була інтерп-
ретація тих подій, результат був очевидний – Комісія була приречена призупи-
нити роботу. Разом із нею після 1917 року припинилися конференції архівіс-
тів509.
Слід зазначити, що в часи Першої світової війни у складі Американської істо-
ричної асоціації були утворені організації для документування подій війни. Вони
об’єднували американських громадян в єдиному прагненні створити ресурс пам’я-
ті суспільства про Велику війну. Із 29 квітня 1917 року до 30 грудня 1919 року
507 Leland W. G. The Archives of the War [Text] / Waldo Gifford Leland // Annual Report of the American
Historical Association for the year 1917. – Washington [on the front page the date specified]. – Р. 117–120 ;
Brown E. S. Archives of the food administration as historical sources [Text] / Everett S. Brown // Annual Re-
port of the American Historical Association for the year 1917. – Washington [on the front page the date speci-
fied]. – Р. 124–135.
508 Birdsall W. F. The Two Sides of the Desk: The Archivist and the Historian, 1909–1935 [Text] / Wil-
liam F. Birdsall // American Archivist. – 1975, April. – Vol. 38. – № 2. – P. 159–173.

509 Ibid. – P. 163–164.
335
діяла Національна комісія історичних служб (National Board for Historical Service).
У травні 1917 року вона закликала історичні комісії і товариства штатів забезпе-
чити систематичне поповнення колекцій і ефективне зберігання всіх видів доку-
ментальних та ілюстративних свідоцтв подій війни. Для виконання цього за-
вдання штати заснували військово-історичні комісії. З ініціативи історика
Дж. Саллівана у вересні 1919 року заснована Національна асоціація військово-
історичних організацій штатів (National Association of State War History
Organizations). За словами У. Г. Ліланда, ця організація існувала 2–3 роки, свої за-
сідання проводила разом із Американською історичною асоціацією. Вона послу-
жила прототипом для створення Американської асоціації історії штатів і округів
і мала важливе значення для розвитку кооперації і співробітництва. Досвід робо-
ти архівістів у Першу світову війну був проаналізований і узагальнений
У. Г. Ліландом напередодні та в перші роки Другої світової війни510. Документу-
вання подій війни і життя американців під час неї сприяло консолідації амери-
канських істориків і архівістів.
Після війни архівісти зустрілися у Сент-Луїсі 28 грудня 1921 року, щоб розг-
лянути два важливих питання: про майбутнє Комісії публічних архівів та про
сприяння розвиткові історичних архівів штатів 511. До цього часу, як вказує
У. Ф. Бердселл, частина американських істориків вважала, що Комісія, завершив-
ши огляд американських архівів, уже досягла своєї головної мети – описування
стану збереженості історичних матеріалів. Фінансування Комісії публічних архі-
вів припинилося, зникли бажаючі продовжувати огляди архівів, а члени Амери-
канської історичної асоціації відвернули свою увагу від Комісії512.
Існували й протилежні думки про покладання на Комісію нових завдань.
1919 року Рада Асоціації доручила Палтсіцу розробити перспективний план ро-
боти Комісії, Палтсіц зі свого боку запропонував заснувати філії Комісії у кожно-
му штаті для популяризації архівів серед громадськості. Ліланд розумів, що у хо-
ді війни і при відсутності фінансування реалізація амбіційного проекту Палтсіца
неможлива, тому він рекомендував зосередитися на чомусь не такому масштаб-
ному, але не менш важливому – продовжити підготовку підручника з «archive
economy». Однак комітет, створений для видання підручника, складався з двох
осіб – Палтсіца і Ліланда, а підручник так ніколи й не побачив світ. Для Палтсіца
призупинення роботи здавалося кінцем Комісії публічних архівів. 1920 року ді-
яльність Комісії була відновлена (її знов очолив Палтсіц), але це не мало велико-
510 Leland W. G. Historians and Archivists in the First World War [Text] / Waldo Gifford Leland // American
Archivist. – 1942, January. – Vol. 5. – № 1. – P. 11.

511 Conference of Archivists [Text] // Annual Report of the American Historical Association for the year 1921
in one Volume and a supplemental Volume. – Washington : Government printing office, 1926. – 255 р. У вка-
заному джерелі розміщено лише оголошення про конференцію і перелік питань на с. 121.
512 Birdsall W. F. The Two Sides of the Desk: The Archivist and the Historian, 1909–1935 [Text] / William
F. Birdsall // American Archivist. – 1975, April. – Vol. 38. – № 2. – Р. 165.
336
РОЗДІЛ 2
го значення, оскільки фінансування на проведення масштабних архівних проек-

тів не було. Палтсіц і Ліланд поступово самі втратили інтерес до Комісії. Ліланд
поїхав до Парижа досліджувати документи з історії американської нації в архівах
Франції, залишивши пост секретаря Американської історичної асоціації, і
«забрався від цього усього». Палтсіц намагався врятувати Комісію публічних ар-
хівів від «бездіяльності бюрократичної організації». Секретар Асоціації, профе-
сор історії Дж. С. Бассетт, забувши, що Палтсіц вже не раз вносив пропозиції, за-
кидав вченому, що якби той запропонував якусь практичну роботу, можливо,
Рада Асоціації й виділила б фінансування. Тож на конференції архівістів
1921 року в Сент-Луїсі розлючений Палтсіц запропонував зняти відповідаль-
ність за архіви з АНА і віддати її іншій організації, якщо Асоціація буде продовжу-
вати нехтувати архівними проблемами. 1922 року, досягнувши межі розчаруван-
ня, Палтсіц залишив Комісію публічних архівів на знак протесту513. Перед цим
він підготував фінальний звіт про роботу Комісії за період від 1899 р. до
1921 р.514 У. Ф. Бердселл зазначає, що показником втрати інтересу Ліландом і Па-
лтсіцом був той факт, що вони переклали організаційні питання конференції
1921 року на С. Дж. Бакка. Той, у свою чергу, вивчивши програми конференцій
архівістів за попередній період, дійшов висновку, що «архіви не є і не можуть бу-
ти об’єктом широкого інтересу та популярності», тому конференцію архівістів
слід проводити як зустріч вузького кола осіб, зацікавлених в архівній роботі515.
Отже, за ланчем у Сент-Луїсі 28 грудня 1921 року зустрілося лише 25 архівістів,
серед яких панувала думка про розмежування інтересів істориків і архівістів.
На підтвердження цієї думки М. К. Нортон, завідувач Архівним відділом Біблі-
отеки штату Іллінойс, на аналогічній зустрічі 1929 року прочитала свою допо-
відь «The Archives Department as an Administrative Unit in Government» («Архівний
департамент як адміністративна частина уряду»). Вчена на перше місце завжди
висувала не історичну цінність архівних документів, а їх юридичну (доказову)
цінність. У своїй промові вона стверджувала, що потребу в збереженості архівних
документів більше мають офіційні посадові особи в урядових установах, ніж істо-
рики. Нортон рекомендувала архівістам забути, що вони історики, і створити для
себе нову концепцію своєї професії, головна ціль якої – задоволення інформацій-

514 Paltsits V. Н. An Historical Resume of the Public Archives Commission from 1899 to 1921 [Text] / Vic-
tor H. Paltsits // Annual Report of the American Historical Association for The Year 1922 : in Two Volumes
and a Supplemental Volume, Vol. 1. – Washington, 1928. – P. 152–163.

516 Norton M. С. The Archives Department as an Administrative Unit in Government [Text] / Margaret Cross
Norton // Thorton W. Mitchell. Norton on Archives : The Writings of Margaref Cross Norton on Archival and
Records Management. – Chicago, 1975. – Р. 4–5.
337
них потреб урядовців516. Промову Нортон аудиторія зустріла без ентузіазму, і

тільки подальша історія американських архівів довела її правоту.
Доля Комісії публічних архівів була вирішена позитивно: вона залишилась у
складі Американської історичної асоціації і навіть була реорганізована. Її голо-
вою деякий час був Ч. У. Рамсделл, історик із Техаського університету. Вчений
визнавав, що «знає дуже мало про діяльність архівів» і 1932 року залишив пост
голови Комісії. Це пішло на користь архівам і архівістам, бо на посаду голови бу-
ло обрано А. Р. Ньюсома з Історичної комісії штату Північна Кароліна517.
19 червня 1934 року зусилля Дж. Фр. Джеймсона нарешті увінчалися засну-
ванням Національного архіву США, що згодом став провідною архівною інститу-
цією федерального рівня, та Національної комісії історичних публікацій. Ці події
спричинили у спільноті архівістів бажання створити власну незалежну організа-
цію, але архівісти мали сумніви щодо практичної реалізації своєї ідеї і джерел
існування такої організації.
Подальшому об’єднанню архівістів США сприяла WPA, яка 1935 року в рам-
ках реалізації політики «нового курсу»518 розпочала проекти «Огляд історичних
документів» («Historical Records Survey», HRS, 16 листопада 1935 р. – 1 лютого
1943 р.) та «Огляд Федеральних архівів» («Survey of Federal Archives», SFA, кві-
тень 1936 р. – 30 червня 1942 р.) з укладання описів архівних документів феде-
ральних і місцевих архівів. По усій території США здійснювалось описування до-
кументів за рахунок федерального бюджету. До проектів були залучені безробіт-
ні історики та інші представники гуманітарної сфери. Описування тривало, крім
архівів і установ штатів, ще в архівах і установах понад 3 тис. округів США. HRS
очолював Л. Х. Еванс519. Під керівництвом Еванса на проекті працювало до
10 тис. співробітників520. Працівники отримували від 15 до 90 дол. на місяць521.
518 «Новий курс» (New Deal) – назва політики, що реалізовувалася Адміністрацією Президента
Фр. Д. Рузвельта для виходу США з економічної кризи «Велика депресія». Включала ряд законодавчих
і адміністративних реформ у фінансовій, промисловій, соціальній сферах, сільському господарстві
тощо. Розрізняють два етапи «First New Deal» (1933–1934) та «Second New Deal» (1935–1938). Вважа-
ється, що другий етап, спрямований на підтримку трудових союзів, широку програму працевлашту-
вання безробітних, був більш ліберальним. Програми «нового курсу» були закриті у 1942–1943 рр.
рішенням Конгресу у той час, коли сам Фр. Д. Рузвельт був цілком зайнятий вирішенням воєнних
проблем. Иванов С. В. Социальные программы «Нового курса» в США : политика, законодательство,
управление [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 / С. В. Ива-
нов. – Саратов, 1982. – 18 с. ; Коломойцев В. Е. Формування ідеології «нового курсу» президента США
Фр. Д. Рузвельта [Текст] / В. Е. Коломойцев. – Луганськ : Вид-во Східноукраїнського державного уні-
верситета, 1997. – 43 с.
519 Sittig W. J. Luther Evans: Man for a New Age [Text] / William J. Sittig // The Quarterly Journal of the Li-
brary of Congress. – 1976, July. – № 33. – Р. 251–267 ; Barrese E. F. Luther Harris Evans [Text] / Edward
F. Barrese // American Archivist. – 1982, Fall. – Vol. 45 – № 45. – Р. 514–515.
520 Barrese E. F. Luther Harris Evans [Text] / Edward F. Barrese // American Archivist. – 1982, Fall. – Vol. 45. –
№ 45. – Р. 514–515.
521 Johnson S. P. WPA Historical Records Survey [Electronic resource] // Cemetery Records Online. – Mode of
access: http://www.interment.net/column/records/wpa/wpa_history.htm. – Title from screen.
338
РОЗДІЛ 2
У січні 1936 року проект було поширено на федеральні архіви. Цю частину про-
екту очолив Ф. М. Хамер522, співробітник Національного архіву США. Загалом на
здійснення двох проектів, федерального та штатів, Службою національних пар-
ків, яка виступала спонсором, було виділено 1 млн 195 тис. дол. Хоча з ідеєю про-
екту 1 липня 1935 року до Відділу історії Служби національних парків та WPA
ввійшов Р. Д. В. Коннор, проект по штатах із часом став здійснюватися не лише
силами архівів, а й Відділом жіночих професійних об’єднань WPA, що значно
ускладнило розподіл коштів. У грудні 1935 року консультативний комітет у
складі У. Г. Ліланда, А. Р. Ньюсома, С. Дж. Бакка, Т. Р. Шелленберга та Р. С. Бінклі523
зустрівся для визначення напрямів реалізації проекту. Початок проекту був де-
що обмеженим у концепціях, часі і фінансуванні: замість того, щоб описувати до-
кументи по усіх округах, обирали лише деякі з них, але описували усі значної іс-
торичної цінності документи. WPA сфокусувала увагу учасників проекту на опи-
суванні та індексуванні місцевих публічних архівів, газет та періодичних видань
іноземними мовами для демократизації культурних ресурсів і удоступнення їх
вченим, студентам, широкій громадськості. З ініціативи Р. С. Бінклі та за його
активною участю у Клівленді був створений Національний центр стандартів для
описування документів за проектом WPA. Результатом роботи центру стало ви-
дання серії «Annals of Cleveland» («Джерела Клівленду»), яка послужила зразком
для аналогічних проектів по усій країні. Із 1938 року кількість працюючих на
проекті була збільшена втричі, що дало можливість на момент завершення
«нового курсу» описати публічні документи у 90 % з 3066 округів США. Біль-
шість описів документів була надрукована на машинці або написана від руки,
лише 20 % виготовлено типографським способом. Описували також манускрип-
ти в історичних товариствах, бібліотеках і приватних депозитаріях, церковні до-
кументи, а в деяких штатах – газети і фотографії. Укладання описів та індексів в
архівах вважається значним досягнення політики «нового курсу», із них, за дани-
ми Національного архіву США, тільки опубліковано протягом 1935–1942 рр. по-
над 2 тис., але більшість так і залишилася не опублікованими. Наприклад, у
Оклахомі з 77 округів описи були опубліковані лише у 11 з них 524. Огляд архівів
федеральних урядових установ, розташованих поза межами Вашингтону «Survey
of Archives of the Federal Government Outside of the District of Columbia», завершився
522 Boyd J. P. In Memoriam. Philip May Hamer (1891–1971) [Text] / Julian P. Boyd // American Archivist. –
1971, July. – Vol. 34. – № 3. – P. 285–287 ; Finding Aid for the Philip M. Hamer Diary MS.0526 Special Collec-
tions online The University of Tennessee [Electronic resource]. – Mode of access: http://dlc.lib.utk.edu/spc. –
Назва з екрану ; Колекція документів Ф. М. Хамера та Елізабет Едвардс Хамер (Elizabeth Edwards
Hamer) зберігається в архіві Історичного товариства Південної Кароліни (The South Carolina Historical
Society): Philip M. Hamer papers, ca. 1900–1973, SCHS 1219.00, Containers 24/184–227.
523 Cameron Meribeth, Fisch M. H., Meyer J. C. In Memoriam. Robert Cedric Binkley [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.wallandbinkley.com/rcb/2012/01_05_in-memoriam.html. – Title from screen.

524 Koplowitz B. The Oklahoma Historical Records Survey [Text] / Bradford Koplowitz // American Archivist. –
1991, Winter. – Vol. 54. – № 1. – Р. 63.
339
публікацією 506 томів описів (залишився неопублікова-

ним 81 том)525. 1980 року Товариство американських
архівістів видало Каталог неопублікованих описів «The
WPA Historical Records Survey: A Guide to the Unpublished
Inventories, Indexes, and Transcripts» («Огляд історичних
документів: путівник неопублікованих описів, індексів і
транскриптів»), підготовлений Л. Л. Хефнер526. Амери-
канська дослідниця і архівіст Т. Х. Петерсон у статті, під-
готовленій за результатами дисертаційного досліджен-
ня, вказала на високу якість отриманих результатів, ук-
ладених описів та індексів і жалкувала за неповною їх
публікацією527. ЛЮТЕР ХАРРІС ЕВАНС,
Фр. Кук писав, що після цих важливих подій (йдеться голова проекту «Historical
Records Survey»
про заснування Національного архіву США, Національ- (1935–1939),
ної комісії історичних публікацій, початок HRS та SFA 10-й Бібліотекар США
тощо) існування Комісії публічних архівів добігло свого (1945–1953),
Генеральний директор
кінця, бо «більшість архівістів побачила новий тип орга- ЮНЕСКО (1953–1957)
нізації, яка відповідала інтересам професії і впоралася б
з масою історичних документів, виявлених у ході огля-
дів, та повінню поточних документів, створюваних уря-
довими установами у ході економічної кризи» (йдеться
про Велику депресію)528.
Тож врешті-решт Комісія публічних архівів дійсно
виконала поставлене перед нею завдання: провела
«ревізію» архівів, з’ясувала їх кількість, стан, обсяги і
зміст документів, що в них зберігалися. Головний ре-
зультат роботи Комісії – створення архівних установ у
цілому ряді штатів, піднесення статусу архівів. Конфе-
ренції, як форма роботи, більше не задовольняли потре-
би архівістів і архівної галузі в цілому. Потрібна була ФІЛІП МЕЙ ХАМЕР,
організація з більш широкими повноваженнями, зосере- голова проекту
«Survey of Federal
джена на проблемах архівів і архівістів. Об’єктивними Archives» (1936–1942),
причинами ліквідації Комісії і припинення конференцій 16-й президент SAA
стали: відсутність фінансування (але не через неувагу (1960–1961)
525 Rapport L. Dumped from a Wharf into Casco Bay: The Historical Records Survey Revisited [Text] / Leo-
nard Rapport // American Archivist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 201–210.

526 Hefner L. L. The WPA Historical Records Survey: A Guide to the Unpublished Inventories, Indexes, and
Transcripts [Text] / Loretta L. Hefner. – Chicago : Society of American Archivists, 1980. – 42 р.

527 Peterson T. H. The Iowa Historical Records Survey, 1936–1942 [Text] / Trudy Huskamp Peterson //

528 Cook F. J. The Blessings of Providence on an Association of Archivists [Text] / Frank J. Cook // The Ameri-
can Archivists. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – Р. 375.
340
РОЗДІЛ 2
істориків чи Американської історичної асоціації, а через знов-таки об’єктивні

причини – Першу світову війну, а потім економічну кризу, яка охопила усі штати
США), втрата інтересу головних діючих осіб – У. Г. Ліланда та В. Х. Палтсіца. Істо-
рики, хоча й переорієнтувалися на інші галузі історичної науки, та все ж прагну-
ли збереженості вітчизняних історичних документів (Бердселл вказував, що де-
які історики працювали з манускриптами та опікувалися їх зберіганням; крім
того, на той час у США не існувало архівістів за фахом, усі вони були істориками).
Ліланд і Палтсіц вичерпали себе у конференціях і Комісії. Вони розуміли, що це
не ті форми роботи, які необхідні для розвитку архівної справи США, не той мас-
штаб для великої країни, але нова форма ще визрівала, ще не настав її час, тож
вони обидва пішли з арени на якийсь термін, щоб сформувати концепцію нової
організації. У цей час Дж. Фр. Джеймсон на жодну хвилину не припиняв боротьбу
за створення Національного архіву США, і його поява надихнула архівну спільно-
ту США на об’єднання.
У. Г. Ліланд 1950 року написав: «Я думаю, що Ви погодитесь із моєю пропози-
цією… що Конференція була місцем народження і колискою професії архівіста в
Америці. Звичайно, професійні архівісти існували між нами й раніше та викону-
вали неоціненну службу, натомість визнання їх як фахівців, що професійно пов’я-
зані, мають відмінності від інших професій, які вимагають освіченості та відпові-
дальності, було досягненням Конференції» 529. Він вважав, що у певному духов-
ному сенсі Конференція американських архівістів уже відповідала потребам
професії.
Напередодні чергової зустрічі Конференції американських архівістів
С. Дж. Бакк від імені Національного архіву США написав і розіслав листи своїм
колегам із запрошенням до дискусії про необхідність і можливість утворення
архівної організації. На зустрічі AHA в готелі «Рід Хаус» м. Чаттануга530 (1935)
Т. К. Блеген, голова Історичного товариства штату Міннесота, висунув на розг-
ляд дві основні проблеми, що турбували архівістів США у той час: 1) створення
єдиного архівного законодавства та правил роботи архівів, 2) узагальнення архі-
вної практики та внутрішньої організації роботи архівів.
Їх вирішення архівісти бачили у створенні єдиної координаційної організації
архівістів. З метою її утворення був призначений організаційний комітет у скла-
ді А. Р. Ньюсома, С. Дж. Бакка (голова комітету), У. Г. Ліланда, К. У. Гаррісона,
Т. К. Блегена, Дж. А. Робертсона, М. К. Нортон, Р. Б. Хаселдена, А. К. Фліка та
Р. Блер. Спочатку була висунута ідея про створення архівного інституту. Проте
поняття «інститут» передбачало членство лише професіоналів вищого рівня, а
Waldo G. Leland // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – Р. 119.
530 Отель «Рід Хаус», побудований 1926 р., знаходиться за адресою 827 Broad Street, Chattanooga, TN
37402, США. Саме в ньому й проходила чергова щорічна зустріч АHA 28 грудня 1935 р.
341
до архівної корпорації бажали приєднатись широкі кола

архівістів. Комітет ухвалив рішення, що членом архівної
організації може стати будь-яка особа, яка має відповід-
ну кваліфікацію і досвід роботи в архіві. Термін «архів»
був використаний у широкому розумінні і включав не
тільки федеральні архіви і архіви штатів, а й будь-які
приватні і бізнес-архіви та колекції історичних мануск-
риптів. Товариство американських архівістів (Society of
American Archivists, SAA) було створене на організацій-
ній зустрічі 29 грудня 1936 року у Провіденсі, штат Род-
Айленд. Присутні затвердили його Статут та звіт органі-
АЛЬБЕРТ РЕЙ НЬЮСОМ, заційного комітету. Першим президентом Товариства
1-й президент SAA обрали А. Р. Ньюсома, секретарем – Ф. К. Брукса. Кіль-
(1936–1939)
кість членів у перший рік нараховувала 124 архівісти і
4 архівні установи531. У першому Статуті SAA, написано-
му С. Дж. Бакком та У. Г. Ліландом532, було вказано, що
Товариство створене з метою «просування принципів
архівної організації і забезпечення співробітництва се-
ред архівістів і архівних інституцій» (to promote sound
principles of archival economy and to facilitate cooperation
among archivists and archival agencies)533.
Цілі і задачі організації були визначені у президент-
ському адресі А. Р. Ньюсома «Цілі Товариства американ-
ських архівістів»534, виголошеному на першій зустрічі
Товариства у Вашингтоні 18 червня 1937 року. Своїм
ФІЛІП КУЛІДЖ БРУКС, першим адресом учений започаткував традицію оголо-
1-й секретар SAA
шення президентських адрес на щорічних зборах SAA
(1936–1942)
7-й президент SAA (за період президентства, 1936–1939 рр., Ньюсом пред-
(1949–1951) ставив три президентських послання).
А. Р. Ньюсом визначив першу чверть ХХ ст. як період піднесення архівного
руху в США і зазначив, що заснування NARA та SAA відкрило нову еру в розвитку
архівної галузі країни. Ньюсом вважав, що створення SAA було логічним завер-
шенням дискусій, кристалізацією різних думок із приводу архівів і архівної про-
531 Brooks P. C. The First Decade of the Society of American Archivists [Text] / Philip C. Brooks // American
Archivists. – 1947, April. – Vol. 10. – № 2. – Р. 118–119.

532 Brooks P. C. . Proceedings of the Society's 25th Anniversary Luncheon [Text] / Philip C. Brooks // Ameri-
can Archivists. – 1962, April. – Vol. 25. – № 2. – Р. 232.

533 Цитується за текстом, наведеним у президентському адресі першого Президента SAA
А. Р. Ньюсома. Див. : Newsome A. R. Objectives of the Society of American Archivists [Text] / Albert Ray
Newsome // American Archivists. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 299–304.
534 Newsome A. R. Objectives of the Society of American Archivists [Text] / Albert Ray Newsome // American
342
РОЗДІЛ 2
фесії. Вчений розглядав SAA як наукове товариство, найголовніша мета якого

полягала у комплексному вирішенні проблем внутрішньої організації архівної
роботи, пов’язаних із комплектуванням, зберіганням, удоступненням і викорис-
танням архівних документів різних видів: документів органів влади і особового
походження, фотографій, мап, звуко- і кінозаписів тощо. У сфері комплектування
архівів архівісти повинні були налагодити співпрацю з органами влади, устано-
вами, підприємствами і організаціями державного сектору, завоювати довіру їх
керівників і працівників. Це дало б можливість спільного проведення експерти-
зи цінності документів, знищення нецінних паперів і передавання на зберігання
до архівів важливих для нації історичних документів. Ньюсом вказував на необ-
хідність розроблення правил приймання-передавання документів. Він також
вважав, що архіви можуть стати сервісними агенціями для органів влади у забез-
печенні їх роботи із поточними документами. У сфері забезпечення збереженості
увагу Ньюсома привернули проблеми, пов’язані із умовами зберігання архівних
документів: температура, вологість, освітлення, вентиляція, кондиціювання по-
вітря, типи та матеріал, із якого слід виготовляти стелажі та архівні коробки,
матеріали і методи реставрації документів, фотокопіювання та мікрофільмуван-
ня, в особливості тих документів, оригінали яких могли бути заміщені мікрофор-
мами. Вчений наполягав, що всі ці проблеми потребують проведення наукових
досліджень.
У своєму адресі Ньюсом порушив питання забезпечення інтелектуального
доступу до архівів шляхом укладання каталогів, календарів, описів, списків і по-
кажчиків різних типів. Він націлював архівістів на удосконалення методів реда-
гування архівних документів для публікації, збільшення кількості видань, які б
містили фотокопії оригіналів. Ньюсом вважав, що це сприятиме кращому розу-
мінню значення архівів у колі істориків та суспільства в цілому. Вчений у своїй
промові дійшов висновку, що SAA мало усі можливості для того, щоб допомогти
архівістам у виконанні їх професійної місії.
Друга мета, визначена Ньюсомом для SAA, полягала у налагодженні співпраці
між самими архівними установами, архівами та науковими товариствами, архіва-
ми і громадськістю. SAA повинно було, на думку Ньюсома, заручитися підтрим-
кою усіх архівних інституцій, розвивати взаємодопомогу, вибудовувати дружні
стосунки між архівістами, обмінюватись інформацією і публікаціями, брати
участь у міжнародних заходах. Вчений розглядав SAA як організацію, здатну
сприяти посиленню інтересу до архівів з боку національних організацій істори-
ків, соціологів, політологів, статистиків і юристів. У співпраці з цими організація-
ми Ньюсом вбачав можливості для розвитку, насамперед, архівної науки, яка «не
могла існувати сама по собі». Важливим фактором для підвищення статусу архі-
вів у суспільстві і їх успішного розвитку Ньюсом вважав співпрацю із громадські-
стю та урядовцями. Серед методів, що привернули б увагу до архівів, вчений від-
343
давав перевагу ініціативному інформуванню органів влади та комерційних фірм

про наявність в архівах життєво важливих документів, організації виставок ціка-
вих документів для широкої громадськості та іншим інформаційним заходам.
Привернення уваги урядовців до проблем архівів сприяло б, як вважав Ньюсом,
удосконаленню архівного законодавства в частині розширення прав архівів, ре-
гулюванні на державному рівні питань комплектування, забезпечення збереже-
ності, удоступнення та використання архівів.
Третя мета SAA – розвиток «справжньої архівної професії» у США. Для цього
SAA повинно було об’єднати архівних експертів та інших фахівців, компетентних
в архівних питаннях, налагодити стосунки з іноземними архівними установами,
допомогти співпраці архівістів між собою і з ученими. Як вказував Ньюсом, це
сприяло б унормуванню архівної термінології, розробці і впровадженню станда-
ртів, архівній освіті, дослідженням, експериментам у галузі архівної науки, укла-
данні архівної бібліографії, вивченню історії архівів, підготовці підручника тощо.
Саме наукові досягнення американських архівістів, на думку Ньюсома, надали б
архівістам справжньої професійної гідності, підвищили б їх свідомість як членів
поважної професії.
Отже, на початку ХХ ст. архівний рух привів не лише до утворення архівних
установ у штатах і Національного архіву США. Його закономірним результатом
було народження і конституювання професії архівіста. Першими архівістами в
США були не лише історики, а й бібліотекарі, юристи, священики, журналісти.
Через свою патріотичну позицію, зацікавленість у збереженості історичних дже-
рел вони брали активну участь в архівному русі, вступали до історичних това-
риств, ставали співробітниками архівів і бібліотек. Із часом працівники архівів
усвідомили себе членами, відмінної від історичної, архівної спільноти. Професія
архівіста виокремилася від професії історика і на 1936 рік вже пройшла етап роз-
межування з нею. Доповідь М. К. Нортон «Архівний департамент як адміністра-
тивна частина уряду» чітко вказувала на цей факт і визначала мету діяльності та
завдання архівістів. Сильний вплив відчували архівісти і архіви з боку суміжної
бібліотечної галузі, яка з’явилася раніше (йдеться про створення Бібліотеки
Конгресу США 1800 року тощо) і була масштабнішою і зрозумілішою громадя-
нам. Принципи і методи бібліотечної роботи свідомо і несвідомо застосовували-
ся в архівах для класифікації, систематизації, індексування документів.
У. Г. Ліланд першим порушив питання про впровадження архівних принципів
«походження», «поваги до фонду», «оригінального порядку». Не можна недооці-
нювати внесок Ліланда у формування архівної професії у США. Заснувавши кон-
ференцію архівістів, він зібрав у її колі тих, хто за освітою був істориком, але за
духовним покликанням – архівістом. На конференціях американські архівісти
обмінювалися думками, обговорювали спільні проблеми, дискутували, єдналися
в гурт і поступово усвідомлювали, що архівна справа потребує напрацювання
344
РОЗДІЛ 2
власної термінології, розробки стандартів, професійної освіти і літератури.

В. Х. Палтсіц зробив спробу підготувати перший у США узагальнений архівний
підручник. Не важливо те, що через війну і фінансові негаразди він так і не поба-
чив світ. Наявність самої ідеї підручника свідчила, що професія архівіста
«визріла» та архівісти «за духовним покликанням» готові навчати своїх послідо-
вників, продукувати фахівців, професіоналів архівної справи. 1938 року
С. Дж. Бакк прочитав у Колумбійському університеті Нью-Йорку вперше в історії
США курс «Архіви і історичні манускрипти», який поклав початок викладанню
архівознавства в університетах і підготовці дипломованих фахівців архівної
справи. Відчуття належності до архівної спільноти спричинило, утворення Націо-
нального архіву США підштовхнуло, а діяльність Комісії публічних архівів і реа-
лізація проекту з описування архівів WPA сприяли консолідації архівістів і засну-
ванню SAA535. Його 1-й президент А. Р. Ньюсом визначив архівну галузь як науко-
містську, поставив перед Товариством американських архівістів завдання науко-
вого характеру, а архівістам вказав, що за природою своєї професії вони повинні
прагнути найвищого академічного рівня знань і ступеня доктора філософії в
американській історії. На цьому моменті ера архівного руху істориків заверши-
лась і розпочався професійний рух архівістів, очолюваний Товариством амери-
канських архівістів і Національним архівом США.
2.12 ОСОБЛИВОСТІ АРХІВНОЇ СИСТЕМИ США

В основі децентралізації архівної системи США лежать конституційні
принципи та історичний розвиток держави. Розділ 4 Статті 4 Конституції США
гарантує кожному штату Союзу республіканську форму правління.
Конституція США та інші перші акти, ухвалені Континентальними конгреса-
ми, жодної уваги не надали архівам. Натомість Десята поправка до Конституції
США, прийнята 15 грудня 1791 року, чітко говорить: «Повноваження, не надані
цією Конституцією Сполученим Штатам і використовування яких не заборонено
окремим штатам, залишаються за штатами або народом»536. Зазначений прин-
цип діяв завжди, надаючи широкі повноваження штатам, а компетенція федера-
льної влади розглядалася як виняток, який повинен ґрунтуватись на конкретній
статті Конституції.
Принцип «остаточної компетенції» штатів дозволяє їм ухвалювати закони у
тих сферах, які не відносяться до дії федерального права. Однак штати не мо-
жуть ухвалювати такі закони, які йдуть урозріз із духом Конституції США, а фе-
535 Левченко Л. Л. Передумови створення та період становлення Товариства американських архівістів
[Текст] / Л. Л. Левченко // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2012. – Вип. 5 (281)
(вересень–жовтень). – С. 154–181.
536 Конституция Соединенных Штатов Америки [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://
www.constitutionfacts.com/content/constitution/files/USConstitution_Russian.pdf. – Название с экрана.
345
деральні закони ухвалюються лише у тих сферах, що визначені Конституцією

США.
Не дивно, що такий принцип виник саме у США, оскільки до утворення дер-
жави перші 13 колоній, що увійшли до її складу, були абсолютно самостійними в
управлінні і відокремленими одна від одної. Крім зв’язку з метрополією, жодних
загальних політичних, державних, адміністративних інститутів не існувало. Ко-
лонії були різними за етнічним і релігійним складом населення, що прибувало з
різних країн, економічною структурою, інтересам тощо. Метрополіями приєдна-
них США територій у колоніальний період взагалі були інші держави: Іспанія,
Франція, Нідерланди, Росія.
Суттєво, що у США діє право прецедента, виняткові повноваження надані су-
дам, рішення яких стають нормами закону і регламентують різні питання, не
визначені у конституціях і законах. Акт про судоустрій 1789 року чітко визначив,
що там, де не діє федеральний закон, завжди застосовується право штата. Під
терміном «the laws» (закони) розуміли акти, прийняті Генеральними асамблея-
ми та законодавчими зборами штатів. Так, 1938 року Верховний суд США у ході
розгляду справи залізничної компанії «Еріє» проти Томпкінса ухвалив рішення
про те, що «За винятком питань, що регулюються федеральною Конституцією
або законами Конгресу, право, яке слід застосовувати у тих чи інших випадках, є
правом окремого штату. Питання про те, сформульоване це право парламентом
штату в законодавчому акті або в рішенні Вищого суду штату, не стосується фе-
деральної влади. Федерального загального права не існує». Однак на теперішній
час американці відчувають себе більше громадянами держави США, ніж окремо-
го штату. Цей факт стосується й законодавства. Теоретично єдиного федераль-
ного права не існує, функціонують 50 систем загального права у 50 різних шта-
тах, але з часом усі 50 систем стали тяжіти до однаковості, великої різниці між
50-ма системами права не має537.
Отже, архівне законодавство у штатах було і залишається прерогативою шта-
тів, а федеральне архівне законодавство розповсюджується лише на федеральні
архіви і документи.
Історичний розвиток архівів штатів до 1936 року яскраво свідчить, що регу-
лювання архівної справи у кожному зі штатів, право на утворені на території
штату документальні комплекси належало виключно законодавчим органам та
мешканцям штату. Кожен штат самостійно вирішував проблему забезпечення
збереженості своїх документів, утворення архівних установ. Федеральні закони у
сфері архівної справи до регулювання архівної справи у штатах жодного відно-
шення не мали.
537 Рене Д. Федеральное право и право штатов [Текст] / Рене Давид, Камилла Жоффре-Спинози. Основ-
ные правовые системы современности. – М. : Международные отношения, 1996. – С. 276–286.
346
РОЗДІЛ 2
У середовищі архівістів на хвилі піднесення настроїв із приводу утворення

Національного архіву США та заснування Товариства американських архівістів
виникли ідеї створення уніфікованого архівного законодавства.
Ідею створення уніфікованого архівного законодавства уперше висловив
У. Г. Ліланд на 1-й Конференції американських архівістів (1909) 538. На 2-х зборах
SAA, що проходили у жовтні 1938 року у Спринфілді (штат Іллінойс) А. Р. Ньюсом
виступив перед архівною спільнотою із президентським адресом «Uniform State
Archival Legislation» («Уніфіковане архівне законодавство штатів»)539. Учений
зазначив, що стан архівів у різних штатах та їх проблеми були схожими. Це було
підтверджено у ході обстеження архівів, здійсненого Комісією публічних архівів.
Ньюсом вважав, що архівне законодавство має принципове значення для розви-
тку архівної справи та існування самих архівів. Для ефективного управління ар-
хівами важливими були позитивна громадська думка, професійний неполітизо-
ваний персонал і адекватне фінансування, але все це повинно було ґрунтуватися
на законодавчих актах, які Ньюсом назвав основою архівного розвитку. Хоча пе-
решкоди для прийняття єдиного архівного законодавства були значними, у схо-
жості архівних проблем Ньюсом вбачав передумови для впровадження єдиного
закону про архіви. Перед Товариством американських архівістів він ставив за-
вдання аналізу вже існуючих законів штатів та іноземного архівного законодав-
ства з метою створення найкращого архівного закону. Аналіз, здійснений Ньюсо-
мом, свідчив, що найкращий на ті часи (1938 р.) архівний закон мав Массачусетс.
Він вимагав не лише забезпечувати зберігання та облік документів, а й здійсню-
вати їх ремонт, реставрацію і навіть відновлення згасаючих текстів. Окремі по-
ложення про ремонт і підшивку архівних судових документів містилися ще у
33 архівних законах штатів. Закон штату Вірджинія давав право за рішенням су-
ду конфісковувати документи, якщо власник не забезпечував відповідні умови
для їх зберігання. У законах 35 штатів Ньюсом знайшов статті, у яких йшлося
про відновлення втрачених, відсутніх або знищених судових документів. Віднов-
лення відбувалося через перезапис оригіналу або створення завіреної копії. До
10 законів штатів були включені положення, що забезпечували передачу до архі-
вів документів ліквідованих установ. Статті про забезпечення архівів пожежобе-
зпечними будинками та обладнанням були виявлені Ньюсомом у 9 штатах. Вче-
ний звертав увагу, що в архівному законі Массачусетсу наявність вогнетривких
сейфів, кімнат і сховищ вимагалася від усіх посадових осіб штату та округів. До
всіх архівних законів включено положення про доступ громадськості до архівних
документів, а в 15 штатах доступ був структурований відповідно до класів доку-
ментів. 14 штатів передбачили в архівному законодавстві статті про видачу ко-
Waldo G. Leland // American Archivist. – 1950, April. – Vol. 13. – № 2. – P. 109–120.
539 Newsome A. R. Uniform State Archival Legislation [Text] / Albert Ray Newsome // American Archivist. –
1939, January. – Vol. 2. – № 1. – Р. 1–16.
347
ристувачам завірених копій документів, у тому числі на платній основі. До де-

яких законів було вміщено статті, що регулювали правила фотографування та
копіювання документів користувачами. У законах 21 штату були передбачені
правила виділення документів до знищення, у т. ч.: у 9 штатах були вказані стро-
ки зберігання документів, і власники або розпорядники могли по досягненні
граничного терміну знищити документи самостійно; у 3 штатах для знищення
документів потрібно було здобути згоду уповноважених осіб, що знаходилися на
політичних посадах, у Монтані – згоду органу політичного характеру; у Массачу-
сетсі – контролера над документами штату; в Індіані – від громадської комісії;
лише у штатах Делавер, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Північна Кароліна і Вермонт за-
кон вимагав отримання дозволу на знищення від архівної установи штату. У цьо-
му контексті Ньюсом вважав, що в єдиному архівному законі слід було б заборо-
нити знищення документів до тих пір, поки їх власник або розпорядник не по-
дасть архівній установі штату на погодження списки документів, запропоновані
до знищення; а від архівіста штату вимагати постійного зберігання списку зни-
щених документів. Ньюсом підтримував ідею щодо включення до нового архів-
ного закону статті про знищення непотрібних для подальшого зберігання доку-
ментів, із яких вже виготовлені відповідно до встановлених стандартів мікрофо-
токопії. Цим мікрофотокопіям повинна була надаватися така сама юридична си-
ла, як і оригіналам. Вчений пропонував визначити орган влади, до функцій якого
слід віднести контроль за управлінням архівами, дотриманням архівних законів,
передачею непоточних документів установ на архівне зберігання, знищення не-
цінних документів та інші питання. Ньюсом зазначав, що державне регулювання
архівної справи має бути виражено у формі законів. Вчений виступав за прийн-
яття якщо не єдиного архівного закону для усіх штатів, то хоча б розробки і
впровадження у законодавчих актах штатів аналогічних положень для регулю-
вання архівної справи в країні. Він наполягав на тому, щоб Товариство американ-
ських архівістів через свій Комітет по зв’язках із громадськістю або через спеці-
альний комітет заручилося підтримкою Національної конференції уповноваже-
них із уніфікації законів держави, яка мала значний авторитет серед правників,
для просування цієї ідеї.
З метою розробки єдиного законодавства наприкінці 30-х рр. ХХ ст. у складі
Товариства були утворені Комітет із публічних відносин (Committee on Public
Relations) та спеціальний комітет для сприяння діяльності Національної конфе-
ренції уповноважених із питань уніфікації законів штатів (National Conference of
Commissioners on Uniform State Laws). Проте в умовах конституційного та адміні-
стративно-територіального устрою США і їх правової системи реалізація цієї ідеї
виявилася неможливою, хоча певні уніфіковані стандарти все ж таки були роз-
роблені, взяті за основу і впроваджені при подальшому удосконаленні архівного
законодавства регіонального рівня.
348
РОЗДІЛ 2
У вересні 1954 року в Товаристві американських архівістів був утворений

Комітет по документах штатів. Його головою упродовж трьох років була Архівіст
штату Джорджія М. Г. Брайєн. Комітет здійснив обстеження, уклав і представив
на розгляд членів SAA декілька звітів: «Comparative Study of State and U. S.
Territorial Laws Governing Archives» («Компаративне дослідження законів про
архіви урядів штатів і територій», 1955 р., 1956 р., 1957 р., укладені М. Г. Брайєн),
«Report on Records Disposal Policies in the States and Territories of the United
States» («Звіт про політику виділення документів до знищення у штатах і тери-
торіях Сполучених Штатів», 1956 р., укладений Архівістом штату Міннесота
Р. М. Брауном), «Survey on Microphotography in the States and Territories of the
United States» («Огляд мікрофотокопіювання у штатах, територіях Сполучених
Штатів», 1956 р., укладений директором Департаменту архівів та історії штату
Вайомінг Л. Хомшер та перероблений адміністратором із мікрофільмування з
Вайомінгу Д. К. Тейлор), «Report on Salaries in the States and Territories of the
United States» («Звіт про заробітню плату у штатах і територіях Сполучених Шта-
тів», укладений помічником Архівіста штату Мериленд Г. Скордасом, «Replevin of
Public Records» («Попередній звіт про повернення публічних документів»,
1957 р., укладений істориком-архівістом із Мічигану Ф. П. Мейсоном). Як зазна-
чала М. Г. Брайєн, усі дослідження були здійснені шляхом анкетування, оскільки
здійснити фізичне обстеження усіх 50 архівів штатів SAA не мало можливості.
Звіти свідчили про значні розбіжності у типах архівних установ штатів, їх підпо-
рядкуванні, змісті архівних програм, штатній чисельності, обсягах бюджетного
фінансування540.
У період з 11 березня 1962 року і до 30 квітня 1963 року Е. М. Познер особис-
то відвідав усі 49 штатів та Пуерто Ріко, спілкувався з архівістами, дослідив і
описав архівні програми та програми управління документацією або стан справ
за відсутності таких програм, розробив рекомендації для удосконалення органі-
зації архівної справи на рівні штатів і округів. Саме ці рекомендації «Standards for
State Archival Agencies» («Стандарти для архівних агенцій штатів») склали основу
його книги. Вона обґрунтовано доводила офіційним посадовим особам у штатах
їх неправоту щодо ігнорування забезпечення збереженості документів, впрова-
дження архівних програм, проблем управління документацією в установах. Вче-
ний наголошував на необхідності прийняття архівного законодавства у кожному
штаті, призначення на посади Архівістів штатів професійно підготовлених осіб.
Разом із тим Познер визнав, що у ряді штатів (Нью-Гемшир, Техас, Вашингтон,
Нью-Джерсі, Пенсільванія, Джорджія) були споруджені нові будинки для архівів,
частина штатів ухвалила архівні закони, розробила і впровадила програми
540 Bryan M. G. Trends of Organization in State Archives [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. –
1958, January. – Vol. 21. – № 1. – Р. 31–42 ; Bryan M. G. Recent State Archival Legislation [Text] / Mary Givens
Bryan // American Archivist. – 1956, January. – Vol. 19. – № 1. – Р. 63–67.
349
управління документацією. Познер схвалив діяльність SAA із розповсюдження

архівної літератури та заснування навчальних курсів у різних частинах країни541.
Вплив книги Е. Познера, як і його діяльності в цілому, на розвиток архівної
справи у штатах, неможливо переоцінити. Уже наступного року у штаті Мен,
який одним із перших підпав під критику Познера, був ухвалений закон про за-
снування Офісу Архівіста штату. Заступник Секретаря штату Л. Ф. Росс під час
виступу на сесії SAA визнав, що з часу ухвалення закону про зберігання докумен-
тів суду та закону про якість паперу для публічних документів штату (обидва
1821 р.) понад 145 років жодних заходів не було вжито для забезпечення збере-
женості архівів. Росс розповів про усі невдалі спроби прийняття архівного зако-
нодавства штату і похизувався нарешті прийнятим законом, який Е. М. Познером
був охарактеризований як «дійсно сучасний акт, що втілив у собі кращі ідеї у га-
лузі управління документацією і архівами»542.
Уніфікації американського архівного законодавства значно сприяла діяль-
ність Національної асоціації урядових архівів і адміністраторів документації
(National Association of Government Archives and Records Administrators, NAGARA),
яка об’єднує NARA, архівні установи штатів, округів, муніципалітетів, центри до-
кументації, архівістів і менеджерів з управління документацією різних рівнів.
Її початок був покладений заснуванням 1974 року Національної асоціації ар-
хівів штатів і адміністраторів документації (National Association of State Archives
and Records Administrators, NASARA). Товариство американських архівістів та
Асоціація менеджерів і адміністраторів документації (Association of Record
Managers and Administrators (ARMA)) були організаційно розділені і не опікува-
лися проблемами архівів і управлінням документацією у штатах, що для регіо-
нальних архівістів й стало поштовхом для утворення нової організації. Значення
організації NASARA-NAGARA полягає у тому, що вона в ряді своїх установчих до-
кументів розробила, а потім забезпечила впровадження керівних принципів для
урядів штатів і місцевих адміністрацій у галузі законодавчо-нормативного регу-
лювання архівної справи і управління документацією.
Мета діяльності NASARA полягала у 1) поширенні і впровадженні програм
збереження архівних документів та управління документацією на рівні штатів,
2) обміні інформацією між архівними установами та агенціями з управління до-
кументацією, 3) розвиткові та удосконаленні професійних стандартів, принци-
пів, методології та методики роботи архівів і агенцій з управління документа-
цією, 4) сприянні науковим дослідженням, 5) представленні інтересів членів ор-
ганізації на рівнях штату, федеральному та загальнонаціональному з питань ар-
хівної справи та управління документацією.
541 Posner E. M. American State Archives [Text] / Ernst M. Posner. – Chicago ; London : University of Chicago
Press, 1964. – 397 р.

542 Ross L. F. The Adoption of an Archival Program for Maine [Text] / Linwood F. Ross // American Archivist. –
1966, July. – Vol. 29. – № 3. – P. 395–402.
350
РОЗДІЛ 2
1977 року NASARA оприлюднила документ «Statement of Principles» (Ствер-

дження принципів), у якому визначила мету і принципи діяльності, вказавши на
важливість документів органів влади федерального рівня та штатів.
NASARA стверджувала принципи:
1) єдинства законодавства, яке визнає документи уряду інструментом його підзві-
тності народу США, свідоцтвом державного і приватного права та обов’язків,
інформаційним джерелом;
2) інституційного характеру архівної установи як депозитарію документів постій-
ного зберігання та автономного органу, який забезпечує захист урядових доку-
ментів і співробітників архівів від політичних впливів, контролює об’єкти, обла-
днання і ресурси;
3) організаційного розміщення архівної установи у структурі урядових органів
влади, обов’язком яких є запобігання впливу конкуруючих інтересів на архів, що
зберігає урядові документи, усунення збігу та перехрещення функцій архіву з
іншими урядовими установами, упередження втручання у діяльність архіву осіб,
які не мають відповідних професійних знань та навичок;
4) наявності достатніх повноважень архіву для визначення проблем і потреб уста-
нов штату в роботі з документами, розробленні і впровадженні відповідних про-
грам;
5) відсутності відповідальності архіву за зміст прийнятих рішень, що містяться у
документах, які архів зберігає;
6) фінансування архівної установи з федерального бюджету (бюджету штату) і ви-
трачання нею коштів згідно із законодавством;
7) ексклюзивних прав архівної установи самостійно визначати внутрішню політи-
ку і професійні потреби;
8) надання архіву прав розробляти і впроваджувати норми, правила і стандарти
для організації зберігання і використання урядових документів543.
Про важливість документів місцевих адміністрацій NASARA заявила
1982 року в офіційній заяві «Principles for Local Government Records» («Принципи
документів місцевих урядів»). NASARA розробила положення, на які повинні бу-
ли орієнтуватись усі місцеві адміністрації при створенні законодавчо-
нормативних актів в галузі архівів та управління документацією. Ці положення
повинні закріплювати відповідальність архівів штатів і агенцій із управління
документацією за впровадження єдиних процедур в управлінні неактивними
документами місцевих адміністрацій і включати визначення дефініцій «доку-
мент» (record) (як документ на паперовій основі, мікрофільм, документ у елект-
ронних системах або диск), «законний розпорядник» (legal custody) (архівна
установа штату, муніципального або сільського округу, посадова особа, голова
департаменту тощо), «розпорядження, знищення, передача на зберігання» (dis-
543 Statement of Principles [Electronic resource] // The National Association of State Archives and Records
Administrators (NASARA). – Mode of access: http://www.nagara.org/displaycommon.cfm?an=

1&subarticlenbr=150. – Title from screen.
351
position, destruction, transfer), «зберігання і захист» (preservation, protection),

«мікрофільмування» (microfilming), «відповідальність за підробку, псування або
крадіжку документів» (tampering with, defacing, or stealing records), «доступ для
дослідження і для громадськості» (access to researches and the public) (закон по-
винен забезпечувати громадськості відкритий доступ до документів, чітко вста-
новлювати винятки, відповідно до яких документи набувають статусу конфіден-
ційності або таємності і виключаються з вільного доступу), а також передбачати
повернення офіційних документів, незаконно вилучених із урядового володіння.
У другому розділі офіційної заяви «Principles for Local Government Records»
NASARA визнала важливість принципів управління документами місцевого зна-
чення, до яких віднесла:
1) чітке визначення відповідальності за управління, зберігання і законне розпоря-
дження (знищення, передача на довготермінове або постійне зберігання) доку-
ментами;
2) надання доступу до документів для урядовців та громадськості шляхом ство-
рення індексів та інших пошукових систем;
3) відокремлення документів постійного зберігання від інших неактивних докуме-
нтів та їх окреме зберігання;
4) створення «vital records program» на документи, що можуть допомогти у віднов-
ленні роботи органів влади після катастроф, війн тощо;
5) мікрофільмування документів довготермінового зберігання, оригінали яких
визнані непотрібними для подальшого зберігання, а мікрофільм – достатнім для
заміщення оригіналу і подальшого використання;
6) використання електронних процесів обробки документів;
7) професійну освіту персоналу архівів і агенцій із управління документацією;
8) періодичне знищення документів, строки зберігання яких закінчилися;
9) зберігання цінних історичних документів в архівах штатів або спеціально ство-
рених депозитаріях місцевого або регіонального рівнів.
Третім розділом заяви «Principles for Local Government Records» NASARA ви-
значила роль архівних установ і агенцій із управління документацією місцевого
рівня, стверджуючи, що ці установи повинні тісно співпрацювати і мати загальні
підходи до вирішення проблем документів місцевих адміністрацій, але їх функції
не слід об’єднувати або перехрещувати. До таких функцій було віднесено:
1) встановлення строків зберігання і регулювання процесів розпорядження доку-
ментами місцевих адміністрацій;
2) надання методичної допомоги з різних аспектів систем управління документа-
цією шляхом відвідування офісів, організації семінарів та інститутів, розповсю-
дження літератури (із питань юридичного контролю, управління неактивними
документами, охорони, захисту, індексування, систематизації, зберігання неак-
тивних документів, уведення пошукових даних до електронних БД);
3) зберігання цінних історичних документів: впровадження в місцевих установах
архівних програм, передавання документів на зберігання місцевим архівним
352
РОЗДІЛ 2
установам і архівам штатів, вибір відповідних методів, принципів і стандартів

зберігання документів (здійснення систематичної експертизи документів, орга-
нізація захисту документів від пожеж, крадіжок та іншої втрати, систематизація
і описування документів згідно із загальноприйнятими архівними стандартами,
удоступнення документів для проведення досліджень через розумний часовий
період);
4) посадові особи архівів штатів та агентств із управління документацією повинні
проводити консультації з установами штатів, регуляторна, наглядова та ліцен-
зійна діяльність яких впливає на зберігання документів місцевих адміністрацій;
ці ж посадовці повинні моніторити федеральні програми зберігання документів
федерального рівня, відповідальність за здійснення яких покладена на місцеві
уряди;
5) мікрофільмування документів (а саме документів довготермінового зберігання;
документів, які є частиною «vital records program»); цінних документів із метою
збереження їх оригіналів під час проведення досліджень; розроблення і впрова-
дження стандартів мікрофільмування документів і зберігання мікрофільмів на
підставі стандартів Американського національного інституту стандартів і Націо-
нальної мікрографічної асоціації;
6) консервація і реставрація (проведення семінарів і впровадження кращих прак-
тик роботи у галузі консервації і реставрації документів, створення і викорис-
тання існуючих реставраційних лабораторій, організація і координація програм
допомоги у врятуванні документів під час і після катастроф) 544.
NASARA еволюціонувала у NAGARA 1984 року, спрямувавши діяльність орга-
нізації на всі три рівні документації – місцевий, штатів і федеральний545. На тепе-
рішній час NAGARA фокусується на розвиткові і збільшенні міжурядового співро-
бітництва на всіх рівнях для удосконалення управління документацією і збері-
гання урядових документів й інформації у всіх форматах; професійному зростан-
ні працівників архівних установ і агенцій із управління документацією; розпо-
всюдженні інформації і впровадженні в роботу найкращих практик у галузі
управління, зберігання і удоступнення урядових документів; поповненні веб-
сайта організації, проведенні професійних конференцій, виданні інформаційних
бюлетенів та офіційних документів; підтримці членів своєї організації.
До складу NAGARA входять комітети: з організації і проведення щорічних
конференцій, організації форуму з обговорення проблем електронних докумен-
тів (Electronic Records Forum Program Committee), проведення форуму з проблем
юридичних документів, професійного розвитку (Professional Development Com-
mittee), електронних документів і інформаційних систем (Committee on Electronic
Records & Information Systems, CERIS), із публікації «NAGARA’s Newsletter», ство-
544 Principles for Local Government Records. Adopted by the National Association of State Archives and Re-
cords Administrators [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nagara.org/displaycommon.cfm?

an=1&subarticlenbr=151. – Title from screen.
545 A Brief History of NAGARA [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nagara.org/
displaycommon.cfm?an=1. – Title from screen.
353
рення і підтримки веб-сайта, організації і проведення виборів, фінансовий та

членський. Керівний склад організації складається з президента, віце-
президента, секретаря, скарбника і асистента президента (президента минулого
року). NAGARA підтримує зв’язок і співробітництво з цілим рядом архівних про-
фесійних організацій та професійних об’єднань спеціалістів суміжних галузей:
SAA, NHPRC, CoSA, ARMA, Міжнародним інститутом службовців муніципалітетів
(International Institute of Municipal Clerks, IIMC), Радою менеджерів із управління
федеральною інформацією і документами (Federal Information and Records
Managers Сouncil, FIRM), Північноамериканською архівною мережею Міжнарод-
ної ради архівів (North American Archival Network of the International Council of
Archives, NAANICA) та іншими.
Контент-аналіз архівного законодавства, розвинутого протягом сорока років
у п’ятдесяти штатах, здійснив Дж. У. Бейн 1983 року546, дослідження якого дове-
ло узгодженість положень федеральних і регіональних законодавчих актів та
наявність практично у всіх законах штатів статей про публічні документи і уста-
нови, про офіційні посадові особи, відповідальні за документи в установах, цін-
ність документів, порядок доступу до них, часові обмеження на доступ і викорис-
тання, конфіденційність, незаконний обіг архівних документів тощо.
З огляду на правову систему США архівні закони, рішення законодавчих орга-
нів, визначення судів, окремі думки суддів і прокурорів із питань відповідально-
сті чиновників за збереженість документів, надання доступу до документів та
інших питань кодифікуються у відповідних розділах Кодексів законів штатів.
Наприклад, у штаті Алабама положення про відповідальність посадових осіб за
збереженість публічних документів кодифіковані у Розділі 36 (Глава 12) та в
Розділі 41 (Глава 13), визначення публічних документів міститься у Розділі 41
(Глава 13) та Розділі 36 (Глава 12), доступ до документів обумовлений у Розді-
лі 36 (Глава 12) Кодексу законів Алабами 1975 року, декількома рішеннями судів
та окремими думками Генерального аторнея штату з приводу доступу до публіч-
них документів; розпорядження долею публічних документів обумовлене у Роз-
ділі 41 (Глава 13) Кодексу законів Алабами 1975 року547. У штаті Нью-Йорк зако-
нодавчі положення, що регулюють управління документацією, представлені у
Розділі 8 (§ 185.1-14); відповідальність Архіву штату за програми управління до-
кументацією, зберігання і доступ до документів у Центрі документації, передача
документів до центру документації і архіву штату, мікрофільмування докумен-
тів, зберігання електронних документів, публічний доступ до документів та інші
546 Bain W. G. State Archival Law: A Content Analysis [Text] / George W. Bain // American Archivist. – 1983,
Spring. – Vol. 46. – № 2. – Р. 158–174.

547 Public Officials : Your Records Responsibilities and the Law. A Publication of the Alabama Department of
Archives and History Approved by the State and Local Government Records Commissions January 1996. Gov-
ernment Records Division of the Department of Archives and History (ADAH) [Electronic resource]. – Mode
of access: http://www.archives.state.al.us/ol_pubs/pub_off.html. – Title from screen.
354
РОЗДІЛ 2
положення, що регулюють роботу Архіву, включені до Розділу 8 (§ 188.1-29); по-

ложення, що регулюють використання грантів у сфері зберігання історичної до-
кументальної спадщини, включені до Розділу 8 (§ 189.1-7) Кодексу законів, пра-
вил і регуляцій штату Нью-Йорк548.
Таким чином, не зважаючи на відсутність єдиного архівного закону в цілому
по країні, закони та законодавчо-нормативні акти, прийняті законодавчими ор-
ганами влади у штатах, узгоджені і не суперечать один іншому, містять ідентич-
ні положення, охоплюють усі напрями діяльності архівних установ і агенцій з
управління документацією, визначають принципи комплектування, зберігання,
надання доступу і використання архівних документів, постійного і тимчасового
зберігання, експертизи цінності і виділення нецінних документів до знищення,
відповідальності посадових осіб тощо. Узгодженість законодавства, не зважаючи
на децентралізований характер архівної системи США регіонального рівня, за-
безпечує її єдність, комплексність, інтегрованість, ефективність і прогресивний
розвиток у межах держави в цілому.
Важливим чинником, що вплинув на формування децентралізованої системи
управління архівною галуззю на рівні штатів, було вирішення проблеми забезпе-
чення збереженості документів територіальних підрозділів федеральних депар-
таментів. Ще з 1942 року, із шостої зустрічі Товариства американських архівістів
у Річмонді (Вірджинія, 26 жовтня 1942 р.), розгорнулася палка дискусія між
У. Д. Мак-Кейном, Архівістом штату Міссісіпі, та О. В. Холмсом, який представляв
Національний архів США549. Свої ідеї вони висловили й на сторінках журналу
«The American Archivist». Йшлося про розпорядження величезними комплексами
документів, накопиченими упродовж всієї історії країни територіальними під-
розділами федеральних департаментів (документи Земельних офісів, Управлінь
у справах індіанців, тимчасових установ воєнного періоду тощо). У вирішенні
даної проблеми О. В. Холмс вбачав три альтернативні шляхи: 1) централізація
усіх документів у Вашингтоні; 2) створення системи регіональних архівів за
принципом «Federal-State system» (поєднання в одному архіві документів феде-
ральних і штату); 3) передача федеральних документів на зберігання до архівів
штатів. Передачі документів до архівів штатів, на думку Холмса, перешкоджали:
небажання федеральних відомств передавати свої документи до нефедеральних
архівних установ; незадовільні умови зберігання документів в архівах штатів,
особливо на «Дикому» Заході; функціонування більшості архівів штатів під егі-
дою історичних товариств, яке перенавантажувало їх відповідальністю не лише
548 Rules of the Regents and Regulations of the Commissioner of Education. Part 185, Records of Public Cor-
porations. Part 188, State Government Archives and Records Management. Part 189, Documentary Heritage
Grants and Aid [Electronic resource] // The New York State Archives. – Mode of access: http://
www.archives. nysed.gov/a/policy_guidance/regulations.shtml. – Title from screen.
549 Burt H. S. The sixth annual meeting of the Society of American Archivists. Richmond, Virginia. October 26
and 27, 1942 [Text] / Harold S. Burt // American Archivists. – 1943, January. – Vol. 6. – № 1. – С. 19–27.
355
за урядові документи, а ще й за документи приватних фундацій та осіб; невдово-

лення архівістів штатів прийомом федеральних документів до своїх архівів, ви-
кликане необхідністю звільнення для їх зберігання кращих сховищ; очевидність
встановлення подвійного контролю федерального уряду та уряду штату за ді-
яльністю архіву штату в разі прийому ним на зберігання федеральних докумен-
тів. Концентрації документів у Вашингтоні могли перешкоджати відсутність
вільного приміщення для їх розміщення у будинку Національного архіву та па-
нуюча думка про нерозумність зберігання всіх федеральних документів в одно-
му місці, оскільки у випадку війни або катастрофи усі зібрані разом документи
могли б підпасти під небезпеку знищення або руйнування. Тож найкращим рі-
шенням Холмс довгий час вважав створення системи регіональних архівів у всіх
штатах, які б виконували й функцію постійного зберігання документів територі-
альних підрозділів федеральних відомств550. К. Кріттенден із Північної Кароліни
пропонував спорудження комплексних архівосховищ для зберігання як архівних
документів штатів, так і територіальних підрозділів федеральних відомств. Та-
кий архів міг би знаходитися під управлінням штату або спільним управлінням
обох урядів, федерального і штату551.
Мак-Кейн, розглянувши переваги та недоліки центра-
лізації зберігання архівних документів зазначеної кате-
горії у Вашингтоні, відразу відкинув цю ідею. Він зазна-
чав, що хоча децентралізація є неефективною і нееконо-
мічною, але вона має більше переваг. По-перше, децент-
ралізована система наближає документи до місцевих
дослідників, віддалених від Вашингтону. По-друге, вона
унеможливлює одночасні значні втрати документаль-
них комплексів під час війни. З огляду на правову систе-
му США централізація могла б бути розглянута як демо-
кратами, так і республіканцями як вторгнення в консти-
УІЛЬЯМ ДЕВІД
туційні права штатів. Тому Мак-Кейн відсунув ідею ство- МАК-КЕЙН,
рення архівів за системою «Federal-State depositories» директор Департаменту
(об’єднаного архіву для документів федеральних і шта- архівів і історії штату
Міссісіпі, 8-й президент
ту) як «непрактичну»552. SAA (1951–1953)
550 Holmes O. W. The Problem of Federal Field Office Records [Text] / Oliver W. Holmes // American Archi-
vist. – 1943, April. – Vol. 6. – № 2. – Р. 81–104.

551 McCain W. D. Some Suggestions for National Archives Cooperation with the State Archives [Text] / William
D. McCain // American Archivist. – 1951, July. – Vol. 14. – № 3. – Р. 227.

552 McCain W. D. The Interests of The States In Federal Field Office Records [Text] / William D. McCain //
American Archivist. – 1943, April. – Vol. 6. – № 2. – Р. 104–108 ; McCain W. D. Some Suggestions for National
Archives Cooperation with the State Archives [Text] / William D. McCain // American Archivist. – 1951,
July. – Vol. 14. – № 3. – Р. 227 ; McCain W. D. The Value of Records [Text] / William D. McCain // American
Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – P. 3–11.
356
РОЗДІЛ 2
Спостерігаючи за трендами до децентралізації управління країною, Холмс не

лише з часом упевнився в перевагах децентралізації. Він відкинув ідею створен-
ня постійних регіональних архівів і почав говорити про проміжні центри для
тимчасового зберігання і опрацювання федеральних документів місцевого зна-
чення. На зміну його думки значно вплинуло ухвалення закону про федеральні
документи «Federal Records Act» (1950), яким саме й передбачалося створення
федеральних центрів документації під егідою Адміністрації служб загального
призначення. Холмс вважав, що створення цих центрів сприяло реалізації ідеї
заснування регіональних архівів553. Історія показала, що Холмс у цьому питанні
мав рацію: 1968 року на базі федеральних центрів документації були створені
філіали Національного архіву для постійного зберігання документів територіа-
льних підрозділів федеральних департаментів, що означало централізацію
управління місцевими архівними установами федерального рівня554. У свою чер-
гу архіви штатів були звільнені від загрози приймання на зберігання федераль-
них документів.
У цілому дискусія розгорталась у контексті обговорення питання про співро-
бітництво Національного архіву США та архівів штатів. Холмс вказував, що, крім
територіальних підрозділів федеральних відомств, існує значна кількість спіль-
них програм, які реалізовуються у співробітництві федерального уряду та урядів
штатів. Наприклад, будівництво основних магістралей країни, боротьба з безро-
біттям, допомога громадянам з обмеженими можливостями, піклування про ді-
тей-сиріт, відновлення екології, сприяння розвиткові сільськогосподарського
комплексу. Чисельність програм загальнонаціональних служб також зростала з
кожним роком: здійснювався огляд водних ресурсів, геологічних родовищ; Служ-
ба національних парків розвивала програми історичних і природних заповідни-
ків; Бюро стандартизації регулювало міри і ваги по усій країні; Бюро стандарти-
зації труда координувало програми вирівнювання заробітної плати та тривалос-
ті робочого часу, запобігання дитячій праці, забезпечення безпеки на виробниц-
тві тощо. Документи всіх цих спільних програм, реалізація яких охоплювала краї-
ну в цілому, містили відомості як з історії та діяльності федерального уряду, так і
урядів штатів. Розривати такі документальні комплекси було неможливо. Отже,
Холмс, насамперед, вбачав мету співробітництва архівістів Національного архіву
та архівів штатів у забезпеченні збереженості та організації інтелектуального і
фізичного доступу до цієї категорії документів. У цьому контексті Холмс говорив
про необхідність удосконалення архівного законодавства, покращення матері-
ально-технічного забезпечення архівних установ у штатах, підвищення їх стату-
553 Holmes O. W. Areas of Cooperation Between the National Archives and State Archives [Text] /
Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1951, July. – Vol. 14. – № 3. – Р. 219.
554 Ried K. N. NARA’s UptoDate in Kansas City. Central Plains Regional Archives Moves to Historic Downtown
Location [Text] / Kimberllee N. Ried // Prologue. – 2009, Spring. – Vol. 41. – № 1.
357
су в суспільстві, розвиток стандартизації в архівній галузі та архівної освіти. Вче-

ний підкреслював, що архівістам немає від кого чекати на допомогу, крім колег
архівістів555. Мак-Кейн погоджувався з Холмсом у цьому питанні, хоча й критику-
вав Національний архів США, від якого архівісти штатів очікували надання нау-
ково-методичної допомоги з усіх напрямів архівної роботи. І хоча на той час біль-
шість регіональних архівістів була невдоволена діяльністю Національного архі-
ву з визначеного напряму, вони всеж висловлювали надію на його майбутню
провідну роль в архівній галузі556.
Відтак архівісти відкинули ідеї прийняття єдиного архівного закону і упев-
нилися, що децентралізація є природньою для архівної галузі США. Однак в ар-
хівній галузі США на рівні штатів завжди не вистачало коштів, і фінансування
архівів здійснювалося за остаточним принципом. Національний архів США, хоча
й не мав повноважень стосовно архівів штатів, але з огляду на надії архівістів
штатів на його провідну роль шукав шляхи для підтримки архівів штатів. Таким
шляхом стало використання можливостей Національної комісії історичних пуб-
лікацій, що була створена разом із Національним архівом США Актом 1934 року і
залишається на теперішній час структурним підрозділом NARA.
У 1963 році адміністрація Президента США Дж. Ф. Кеннеді підтримала ініціа-
тиву комісії щодо фінансування публікацій історичних документів за допомогою
грантів. 28 липня 1964 року Конгрес видав закон про програму грантів, за яким
комісії було надано федеральне фінансування в сумі
350 тис. дол. США. Це дало можливість Комісії активізу-
вати свою роботу. У перші ж роки після ухвалення зако-
ну вона видала 23 гранти, які з успіхом підтримали ви-
дання пам’яток документальної історичної спадщини
американського народу.
Узимку 1971–1972 рр. група архівістів на чолі з
Ч. Е. Лі, директором Департаменту архівів та історії Пів-
денної Кароліни та президентом SAA, підготувала про-
позиції щодо реформування NHPC і поширення її діяль-
ності на архівні установи штатів та інші архівні інститу-
ції, навіть приватні. Розгорнулися дискусії навколо
ЧАРЛЬЗ ЕДВАРД ЛІ,
директор Департаменту трьох ключових питань: скільки коштів буде потрібно
архівів та історії Південної виділяти федеральному бюджету на реалізацію програ-
Кароліни(1964–1986)
ми грантів у штатах, яку роль будуть відігравати штати
(1971–1972) у діяльності Комісії, які пріоритети будуть встановлені
555 Holmes O. W. Areas of Cooperation Between the National Archives and State Archives [Text] /
Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1951, July. – Vol. 14. – № 3. – Р. 213–222.
556 McCain W. D. Some Suggestions for National Archives Cooperation with the State Archives [Text] / William
D. McCain // American Archivist. – 1951, July. – Vol. 14. – № 3. – Р. 228.
358
РОЗДІЛ 2
для ухвалення рішення щодо видачі грантів. 1973 року члени Палати представ-
ників Конгресу США Дж. Б. Брукс (Брукс був також ініціатором прийняття 1980
року «Paper Reduction Act of 1980») та Фр. Дж. Хортон внесли на розгляд Конгре-
су законопроект про збільшення чисельності членів Комісії з 13 до 17 осіб і обся-
гів асигнувань із федерального бюджету з 2 млн дол. на рік до 4 млн дол. на рік.
Зі значними змінами, особливо в частині фінансування, білль Брукса-Хортона
був прийнятий Конгресом 3 грудня 1974 року і підписаний Президентом США
Дж. Фордом 22 грудня 1974 року. У ньому зазначалося, що Комісія повинна звер-
татися за виділенням фінансування до Адміністрації служб загального призна-
чення, Управління менеджменту і бюджету, Білого Дому та фінансових і бюджет-
них комітетів Конгресу США. Комісія змінила назву з «Національна комісія істо-
ричних публікацій» на «Національна комісія історичних публікацій і докумен-
тів» (the National Historical Publications and Records Commission, NHPRC)557
(фотокопію акту про внесення змін до Розділу 44 U. S. C. про реорганізацію На-
ціональної комісії історичних публікацій та неофіційний авторський переклад
тексту акту вміщено у Додатку наприкінці монографії).
Прийняття цього Акту спричинило революційні зміни в архівному світі та
структурі архівної галузі США. Якщо в цілому на рівні штатів архівна система
США є децентралізованою, то в частині розподілення коштів за грантами NHPRC
вона жорстко централізована. Нове законодавство дозволяло NHPRC, тобто, фак-
тично, Національному архіву США, структурним підрозділом якого є Комісія,
здійснювати фінансування архівів штатів, округів, муніципалітетів, університе-
тів, історичних товариств, архівних організацій та інших дотичних структур за
допомогою виділення грантів з федерального бюджету558. Архівіст США
Дж. Б. Родс призначив Г. Е. Енжела адміністратором нової програми. 1975 року
новим законодавчим актом діяльність Комісії була розподілена на два напрями:
публікація документів і забезпечення збереженості документів. З ініціативи Ен-
жела і NHPRC у штатах засновувалися Дорадчі комісії з історичних документів
(State Historical Records Advisory Board, SHRAB). Кожен губернатор штату пови-
нен був призначити Координатора історичних документів штату (State Historical
Records Coordinator). Як правило, цим координатором ставав або Архівіст штату
(тобто директор архіву) або директор (голова або президент) Історичного това-
риства штату559.
Із квітня 1975 р. проекти для отримання грантів від кожного штату стали
подаватися через Дорадчі комісії з історичних документів (SHRAB), до яких вхо-
557 Burke F. G. The Beginnings of the NHPRC Records Program [Text] / Frank G. Burke // American Archivist. –
2000. – Vol. 63. – № 1. – Р. 21–23.

558 Ibid. – Р. 23.
559 Ibid. – Р. 26.
359
дять представники історичного товариства і архіву штату, науково-дослідних

інститутів і приватних архівів 560. Усі члени SHRAB повинні мати професійну під-
готовку, знати принципи роботи з історичними рукописами, потреби дослідни-
ків і розумітися на цінності історичних документів. До завдань SHRAB належить
виявлення архівів, вивчення умов їх зберігання, розробка планів роботи з доку-
ментами, на реалізацію яких могла б направити свої кошти NHPRC, сприяння пуб-
лікації історичних документів. Грандіозним проектом було проведення огляду іс-
торичних документів і сховищ в масштабах усієї країни. Особлива увага приділя-
лася документам, яким загрожували втрати, так як Комісія планувала направля-
ти більшу частину своїх коштів, насамперед, на забезпечення їх збереженості561.
Загалом на усі гранти для штатів і територій, а це понад 4200 грантів як зі
збереженості архівних документів, так і з їх публікації, з 1976 р. до 2012 р. NHPRC
видала 196,602,944 дол. (підраховано автором за даними Комісії по кожному
штату і території)562 Детальний розподіл грантів по штатах у період 1976–
2012 рр. наведено у таблиці.
Отже, місцеві архівні установи з початком програми грантів NHPRC отримали
подвійне фінансування – із бюджетів штатів (округів, міст тощо) та з федераль-
ного бюджету. Донедавна щорічно за законом Комісія отримувала по 10 млн дол.
із федерального бюджету, які розподіляла на підтримку проектів федеральних
та місцевих архівних установ (див. неофіційний авторський переклад тексту За-
кону 44 U. S. C. Chapter 25 «National Historical Publications and Records Commis-
sion» (Національна комісія історичних публікацій і документів) у Додатку напри-
кінці монографії). У зв’язку із економічною кризою бюджет NHPRC 2012 року був
затверджений на рівні 5 млн дол. Бюджет NHPRC на 2014 рік, затверджений
21 липня 2013 року, дорівнює 3 млн дол. NHPRC ставить собі за мету домогтися
збільшення асигнувань на 2014 рік хоча б до 4,75 млн дол. 563 Причиною змен-
шення асигнувань є світова економічна криза, у ході якої США скорочує витрати
на гуманітарні програми. Також NHPRC має право залучати спонсорські та благо-
дійні кошти, які так само розподіляються за грантами.
На сучасному етапі існування Комісія направляє кошти грантів на проекти,
які мають справу з документами штатів, округів, міст, племен, у тому числі ману-
скриптами, особовими і родовими фондами, архівами організацій і бізнес-
560 Weldon E. Lest We Forget: Setting Priorities for the Preservation and Use of Historical Records [Text] /
Edward Weldon // American Archivist. – 1977, July. – Vol. 40. – № 3. – Р. 295.

561 Burke F. G. The Historical Publications and Records Commission [Text] / Frank G. Burke // Prologue. –
Washington. – 1976, Summer. – Vol. 8. – № 2. – P. 107–110.

562 Grants Organized by State and Territory [Electronic resource] // National Historical Publications and
Records Commission. – Mode of access: http://www.archives.gov/nhprc/projects/states-territories. – Title

from screen.
563 Council of State Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.statearchivists.org/
index.htm. – Title from screen.
360
РОЗДІЛ 2
Таблиця 1
Розподіл фінансування архівних установ штатів
за грантами NHPRC у 1976–2012 рр.
Назва штату Сума Назва штату Сума

Алабама 1 052 542 Небраска 567 515
Аляска 721 226 Невада 747 356
Аризона 2 352 750 Нью-Гемпшир 793 042
Арканзас 140 391 Нью-Джерсі 8 539 824
Каліфорнія 15 663 169 Нью-Мексико 1 610 153
Колорадо 1 096 476 Нью-Йорк 20 050 900
Коннектикут 6 477 081 Північна Кароліна 4 377 798
Делавер 1 005 279 Північна Дакота 699 504
Колумбія, округ 15 426 338 Огайо 1 674 138
Флорида 2 148 720 Оклахома 1 304 965
Джорджія 4 008 225 Орегон 1 546 130
Гаваї 498 541 Пенсільванія 5 452 737
Айдахо 662 970 Род-Айленд 2 945 078
Іллінойс 8 735 365 Південна Кароліна 5 340 129
Індіана 1 699 312 Південна Дакота 568 999
Айова 1 189 665 Теннессі 7 562 132
Канзас 1 093 729 Техас 4 649 443
Кентуккі 2 538 033 Юта 714 103
Луїзіана 884 177 Вермонт 843 328
Мен 1 689 702 Вірджинія 14 449 454
Мериленд 8 864 886 Вашингтон 2 422 454
Массачусетс 12 436 782 Західна Вірджинія 160 837
Мічиган 2 969 428 Вісконсин 8 473 873
Міннесота 2 661 321 Вайомінг 982 823
Міссісіпі 1 206 183 Самоа 59 372
Міссурі 1 914 459 Пуерто-Рико 75 669
Монтана 700 331 Віргінські острови 15 4107
Разом 196 602 944
361
архівами, фото-, відео-, фонодокументами, електронними документами, архітек-

турними, картографічними та інженерними проектами і планами. Гранти напра-
вляються на збирання, описування, зберігання, організацію надання доступу і
публікацію документів з історії Сполучених Штатів у формі книжкових видань,
мікрофільмів і електронних публікацій (створення веб-сайтів, видання на CD,
DVD тощо), а також на розробку рішень щодо зберігання електронних докумен-
тів постійної історичної цінності, професійні освітні програми, видання путівни-
ків, створення і розвиток програм управління архівами і документами, розробку
стандартів, стимулювання інтересу вчителів, студентів і широкої громадськості
до вивчення і використання архівних документів. Комісія тісно співпрацює з ін-
ституціями, які розробляють програмне забезпечення, займаються впроваджен-
ням електронного документообігу в установах, вивчає перешкоди, які можуть
завадити архівістам розвивати і впроваджувати програми електронних докуме-
нтів тощо564.
Важливе значення у розподіленні грантів і контролі за їх отриманням і вико-
ристанням належить національній організації – Рада архівістів штатів (Council of
State Archivists, CoSA), яка включає директорів архівних установ штатів і місце-
вих адміністрацій.
Наприкінці 70-х – у 80-ті рр. ХХ ст. координатори від штатів і SHRAB-и співро-
бітничали з NHPRC через спеціальний комітет. 1989 року вони створили Раду
координаторів (Council of State Historical Records Coordinators, COSHRC), щоб на
засіданнях NHPRC мати голос під час визначення пріоритетів у наданні грантів.
Уже в 1990-х рр. координатори двічі на рік зустрічалися на конференціях.
2001 року на черговій щорічній зустрічі члени COSHRC оголосили свою Раду не-
комерційною організацією, у липні 2003 року затвердили мету її діяльності, яка
полягає у сприянні архівам штатів і округів у їх роботі зі збереження історичних
документів, а 2005 року змінили назву організації на Раду архівістів штатів
(CoSA)565.
Місія CoSA визначається чотирма пріоритетами: 1) забезпечення життєздат-
ності організацій архівістів штатів; 2) допомога архівістам штатів у розвиткові
та зміцненні їх архівних програм (розвиток веб-сайту CoSA, збирання і поширен-
ня статистичної інформації про програми архівів штатів, що реалізуються за гра-
нтами NHPRC, забезпечення взаємозв’язку між NHPRC та SHRAB-ами штатів, їх
координаторами і членами, розвиток і розповсюдження інформації про кращі
практики роботи); 3) забезпечення фінансування програм архівів штатів за гра-
нтами NHPRC для організації зберігання всіх видів документів у всіх типах депо-
564 National Historical Publications and Records Commission [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/nhprc/projects/. – Title from screen.
565 About the Council of State Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.statearchivists.org/about.htm. – Title from screen.
362
РОЗДІЛ 2
зитаріїв; 4) сприяння співробітництву для удосконалення архівних програм та

програм управління документацією (посилення зв’язків із професійними органі-
заціями суміжних галузей, спільне вирішення проблем зберігання електронних
документів, підготовка архівістів до дій у надзвичайних ситуаціях, розвиток про-
грам підвищення кваліфікації)566.
Одним із напрямків діяльності CoSA є розвиток програм забезпечення збере-
женості документів, необхідних для відновлення роботи установ після катаст-
роф, – «Essential (vital) records management». На важливість цих програм в 1940 ро-
ку вказав У. Г. Ліланд в президентському адресі Товариству американських архі-
вістів «The Archivist in Times of Emergency» («Архівіст у час небезпеки»)567. CoSA
практично реалізовує ідеї Ліланда, сприяючи вдосконаленню законодавства та
стандартів, складанню переліків життєво важливих документів, експертизі цін-
ності, вирішенню проблем збереження електронних документів, мікрофільму-
вання та оцифровування документів на традиційних носіях інформації, консер-
вації та реставрації. Керівники CoSA після ураганів «Катріна» і «Ріта» (2005) від-
відали штати Міссісіпі та Луїзіана і організували конференцію «Hurricane Con-
ference», у якій брали участь представники всіх штатів США. З жовтня 2007 року
CoSA здійснює проект «Intergovernmental Preparedness for Essential Records
(IPER) project» із планування заходів для порятунку архівів під час катастроф та
їх подальшого відновлення. У проекті IPER взяли участь 150 інструкторів, які
запропонували слухачам свої курси через Інтернет. CoSA створила он-лайн ре-
сурсний центр, на якому посадові особи органів влади та архівісти можуть озна-
йомитися з інструкціями з організації заходів для запобігання втратам архівів
під час катастроф і їх подальшої реставрації568.
Таким чином, розпочавши архівну справу відокремлено один від одного, шта-
ти таки знайшли підґрунтя і форму для об’єднання своїх зусиль по збереженню
документальної історичної спадщини американської нації. Ця основа є самою
суттю існування архівів, для чого вони призначені взагалі – зберігати й удоступ-
нювати історичні документи. Форма виглядає як ланцюг NHPRC-CoSA-SHRAB-и
(координатори) у штатах. Це не єдина структура, яка об’єднує архівістів США (у
Розділі 5 монографії розглянуто професійні організації архівістів штатів), але
єдина, у якій рухаються фінансові потоки від федерального бюджету до штатів.
На вершині структури стоїть NHPRC, яка є складовою частиною Національного
архіву США. Під нею розташовані SHRAB-и і координатори від штатів, які спів-
566 Mission and Goals 2012. Updated July 2011 and reaffirmed by the CoSA Board in February 2012
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.statearchivists.org/admin/plan/CoSA_Mission_
Goals_2012_reaffirmed.pdf. – Title from screen.
567 Leland W. G. The Archivist In Times of Emergency [Text] / Waldo G. Leland // American Archivist. – 1941,
January. – Vol. 4. – № 1. – Р. 1–12.

568 Preparedness and planning [Electronic resource]. – Mode of access: http://rc.statearchivists.org/Resource-
Center/Topics/Emergency-planning-and-response/ Preparedness-and-planning.aspx. – Title from screen.
363
працюють з NHPRC та між собою у рамках CoSA. Фінансування виділяється Кон-

гресом США з федерального бюджету і направляється до NHPRC. Законодавство і
правила роботи NHPRC і SHRAB-ів та правила виділення грантів – єдині по усій
країні. SHRAB-и розглядають проекти, представлені архівними установами, ухва-
люють рішення стосовно фінансової підтримки того чи іншого проекту і нада-
ють свої рекомендації NHPRC, яка приймає остаточне рішення. Тож у децентралі-
зованій архівній системі США регіонального рівня цей компонент є централізо-
ваним.
Архівній системі США регіонального рівня на сучасному етапі притаманний
чіткий розподіл суто архівних функцій і функцій управління документацією.
Перші спроби виокремлення функцій управління документацією автором даної
монографії виявлено ще у ХІХ ст. у Массачусетсі (архів поділено на два відділи:
діловодства і архівної роботи), Нью-Йорку (створено Відділ публічних докумен-
тів), Державному департаменті США (Бюро архівів і бібліотеки та Бюро індексів і
архівів). Фр. Л. Уелс, Г. Б. Уїнстон та Г. П. Бірс проаналізували політику з виділен-
ня документів до знищення у федеральних департаментах США, починаючи від
1789 року, і вказали на зачатки управління документацією наприкінці ХVIII ст. –
початку ХХ ст. у Державному департаменті, Військовому департаменті та Депар-
таменті флоту569. Ч. Доллар зазначав, що історичні корені управління документа-
цією, «records management», у США беруть свій початок у 1940-х рр. Вони мають
спільне походження з управлінням і організацією архівів. Із часом управління
документацією виокремлюється в окрему самостійну галузь. Архівіст в основі
своїй залишається істориком, а менеджер із управління документацією – адмі-
ністратором документаційних процесів в установі570.
Управління документацією є систематичним і адміністративним контролю-
ванням документів протягом усього їх життєвого циклу для забезпечення ефек-
тивності та економічності їх створення, використання, обробки, контролю, підт-
римання збереженості і відповідного розпорядження їх подальшою долею. Мета
системи управління документацією полягає у наданні документоутворювачу
допомоги, необхідної для підтримки продовження його ефективної діяльності,
гарантування документування свідчень для будь-яких внутрішніх цілей або для
дотримання нормативних вимог. Особлива увага приділяється створенню і при-
дбанню надійних документів для юридичних і технічних цілей, організації утво-
рення документів в упорядкованій і логічно послідовній системі, пов’язаній із
виконуваними функціями, передачею і збереженням справжніх документів, при-
569 Wells F. L. Historical Development of The Records Disposal Policy of The Federal Government Prior to
1934 [Text] / Frank L. Wells, Garrard B. Winston, Henry P. Beers // American Archivist. – 1944, July. – Vol. 7. –
№ 3. – Р. 181–201.
570 Dollar C. M. Archivists and Records Managers in the Information Age [Text] / Charles M. Dollar // Ar-
chivaria. – 1993, Autumn. – № 36. – P. 37–52.
364
РОЗДІЛ 2
швидченням і ефективністю пошуку в контексті здійснюваної адміністративної

діяльності. Щоб зберегти документи місцевих органів влади, американські архі-
вісти впроваджують в установах комплексні програми діловодства, спрямовані
на економію коштів, ефективний пошук інформації та з культурною метою збе-
реження пам’яті уряду. Програма зберігання документів, яка відображає послі-
довні процедури у діяльності уряду, базується на загальних юридичних засадах.
Недотримання послідовності процедури розглядається як спроба знищення до-
казів і порушення справедливості. Неправильне знищення документів викликає
підозри з приводу можливого злого умислу або проступку і спричиняє судовий
розгляд проблеми.
Дати впровадження програм управління документацією в окремих штатах
вже наводилися вище, тому лише згадаємо, що 1945 року в Пенсільванії створе-
но Відділ публічних документів штату; протягом 1955–1957 рр. у співробітницт-
ві із Національною радою по управлінню документацією розробив і впровадив
програму управління документацією Архівний відділ Бібліотеки Іллінойсу572, у
ці ж роки Коннектикут створив Комітет із управління документацією та увів
програму управління документацією в уряді штату573, 1959 року у Вермонті
створено Відділ публічних документів574, Нью-Гемпшир 1961 року заснував Від-
діл управління документацією і архівами575, відповідні програми впроваджува-
лись і в інших штатах. 1976 року Комітет по документах штатів і округів Товари-
ства американських архівістів здійснив анкетування 50 архівів штатів для ви-
значення стану впровадження програм управління документацією у місцевих
урядах (округів, муніципалітетів і сільських управлінь). 39 штатів відповіли про
впровадження програм управління місцевими документами. Дати впровадження
програм управління документацією розподілилися таким чином: 1901 року за-
снував програму управління документацією в округах, муніципалітетах і сільсь-
ких управліннях Коннектикут (хоча цю дату можна поставити під сумнів),
1912 року – Нью-Йорк (програми були визнані не ефективними), 1937 року – Ме-
риленд, 1939 року – Індіана, 1945 року – Орегон, 1947 року – Айдахо, Міннесота,
1949 року – Колорадо, 1951 року – Вісконсин, 1953 року – Вайомінг, Мічиган,
571 Pearce-Moses R. A Glossary of Archival and records terminology [Text] / Richard Pearce-Moses. – Chicago :
Society of American Archivists, 2005. – P. 334–335.

572 Norton M. C. The Illinois Records Management Survey [Text] / Margaret Cross Norton // American Archi-
vist. – 1956, January. – Vol. 19. – № 1. – P. 51–57 ; Mitchell T. W. The Illinois Records Management Survey
[Text] / Thornton W. Mitchell // American Archivist. – Vol. 20. – № 2. – 1957, April. – P. 119–130.
www.cslib.org/archives/about.htm – Р. 3–11. – Title from screen.
574 About the Vermont State Archives and Records Administration (VSARA) [Electronic resource]. – Mode of
access: http://vermont-archives.org/about/. – Title from screen.

575 The New Hampshire State Archives Turns 50 [Electronic resource]. – Mode of access: http://sos.nh.gov/
WorkArea/DownloadAsset.aspx?id=28631. – Title from screen.
365
Нью-Джерсі, 1955 року – Вермонт, 1957 року – Вашингтон, 1959 року – Північна
Кароліна, Огайо, 1960 року – Нью-Мексико, 1961 року – Іллінойс, 1963 року – Ке-
нтуккі, Пенсільванія, 1964 року – Теннессі, 1967 року – Флорида, Невада,
1968 року – Луїзіана, Південна Кароліна, 1969 року – Небраска, 1971 року – Ала-
бама, Техас, 1972 року – Міссурі, Вірджинія, Джорджія, 1973 року – Арканзас, Мен,
Массачусетс, 1974 року – Південна Дакота, 1975 року – Аризона . Канзас, Нью-
Гемпшир і Юта зазначили, що впровадили програми управління документацією,
але не вказали дати576.
Батьком рекорд-менеджменту у США вважають Е. Дж. Ліхі, оскільки за його
пропозиціями Гуверівські комісії ухвалили ряд рішень щодо впровадження про-
грам управління документацією у федеральному уряді США та реорганізації На-
ціонального архіву США (про Гуверівські комісії та пропозиції Е. Дж. Ліхі йдеться
у Розділі 3 даної монографії). Однак реальне впровадження програм управління
документацією в архівах штатів, а також викладання курсів із управління доку-
ментацією та підготовка фахівців даного напряму пов’язані з іменами
Е. М. Познера та С. Дж. Помрінжа. Американські вчені відзначають, що на впрова-
дження програм управління документацією у штатах значний вплив здійснила
подорож Е. М. Познера по архівах штатів і написана за її результатами книга
«American State Archives» (1964)577.
Впровадження програм управління документацією призвело до формування
системи комплектування архівних установ, яка на теперішній час виглядає та-
ким чином. Архів штату здійснює зберігання і використання документів постій-
ного зберігання. Служба документаційного менеджменту, незалежно від того, чи
вона знаходиться у складі архіву, чи є окремим від архіву підрозділом, допомагає
установам штату керувати документаційними процесами, надає консультації,
проводить тренувальні семінари. Центр документації штату забезпечує збері-
гання неактивних документів установ штату, контролює строки зберігання і
знищення документів; за погодженням із установами знищує документи тимча-
сових термінів зберігання і здійснює передавання до архіву штату документів
постійних термінів зберігання.
Затвердження переліків документів є обов’язком спеціальних комісій. У кож-
ному штаті функціонують дві комісії, одна з них призначена для розгляду пере-
ліків документів зі строками зберігання установ штату, описів і списків на зни-
щення (State Records Commission), друга – місцевих установ (Local Government
Records Commission).
576 Levine D. The Management and Preservation of Local Public Records: Report of the State and Local Re-
cords Committee [Text] / David Levine // American Archivist. – 1977, April. – Vol. 40. – № 2. – Р. 188–199.
577 Дивись відгуки на книгу Е. Познера: Dowd M. J. Critical Judgment of Posner's American State Archives
[Текст] / Mary Jane Dowd // American Archivist. – 1965, October. – Vol. 28. – № 4. – Р. 526–528 ; Ham G. F.
Archival Standards and the Posner Report: Some Reflections on the Historical Society Approach [Text] / Ge-
rald F. Ham // American Archivist. – 1965, April. – Vol. 28. – № 2. – Р. 223–230.
366
РОЗДІЛ 2
Наприклад, у шта-
ті Алабама до складу
першої Комісії вхо-
дять: директор Депа-
ртаменту архівів і
історії, голова Депар-
таменту аналізу бюд-
жету штату, генераль-
ний прокурор, Секре-
тар штату, представ-
ник від Департаменту
фінансів, представни-
ки історичних депар- Засідання «State Records Commission» у штаті Алабама,
грудень 2012 року
таментів університе-
тів штату. До обов’язків комісії належить здійснення аналізу документів, створе-
них установами штату, видання правил класифікації публічних документів і
встановлення термінів їх зберігання, визначення, які публічні документи повин-
ні зберігатися постійно, а які можуть бути виділені до знищення, затвердження
актів про виділення документів до знищення, поданих установами штату. Комі-
сія має право разом із працівниками установи перевіряти умови зберігання до-
кументів із постійними термінами зберігання та інспектувати знищення доку-
ментації. Комісія працює відповідно до Кодексу штату Алабама 1975 року578.
До другої Комісії в Алабамі входять: директор Департаменту архівів і історії,
голова Департаменту аналізу бюджету штату, генеральний прокурор, Секретар
штату, представники від університетів штату, направлені до Комісії головами
Департаментів історії, один суддя, який має право розглядати заповіти і не є го-
ловою судової комісії округу, два голови судових комісій округу, які не є суддями
по заповітах, один податковий інспектор, два клерки від муніципалітетів. Усі
члени призначаються губернатором. До обов’язків такої комісії належить: здійс-
нення оглядів публічних документів, утворених в округах, муніципалітетах і
сільських управліннях; визначення, які з цих документів повинні зберігатися
постійно, а які можуть бути знищеними; видання інструкцій і правил щодо доку-
ментів місцевих адміністрацій, базованих на їх юридичній, інформаційній та іс-
торичній цінності; розгляд і надання дозволів на запити установ щодо знищення
578 Conduct of surveys by State and Local Government Records Commissions authorized; issuance, etc., by
commissions of regulations classifying public records, etc. (Code of Alabama 1975, Section 41-13-24) ; State
Records Commission to make determination as to state records to be preserved or destroyed, etc., after or
without microfilming ; classification of records ; state officers, etc., not to cause destruction, etc., of records
without prior approval of commission; Supreme Court to determine disposition of court records (Code of
Alabama 1975, Sections 41-13-21). State Records Commission [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.archives.alabama.gov/officials/state100.html. – Title from screen.
367
документів. Жоден округ, муніципалітет або інше місцеве управління не може

знищити свої документи без отримання дозволу від цієї Комісії (Кодекс штату
Алабама 1975 року, Секція 41-13-23)579.
Діяльність комісій є публічною. Їх засідання проводяться чотири рази на рік:
у січні, квітні, липні і жовтні. Голови комісій можуть скликати засідання за влас-
ною ініціативою. Прес-релізи напередодні засідання розповсюджуються головам
історичних департаментів коледжів і університетів штату, які можуть запросити
копії переліків, що будуть обговорюватись, і направити комісіям свої коментарі.
Установа штату, яка подає свій перелік документів на розгляд комісії, повинна
зробити це за 75 днів до засідання. Усі запропоновані для розгляду переліки до-
кументів доступні на сайтах відповідних департаментів штатів для обговорення
громадськістю за 30 календарних днів до проведення засідання, прес-релізи роз-
міщуються у ЗМІ. Громадськість має право подати свої зауваження до комісії за
5 днів до проведення засідання. Після розгляду всі переліки направляються до
установ, які їх направляли на розгляд (і мають силу нормативного акту), а також
розміщуються на веб-сайті відповідного департаменту для ознайомлення гро-
мадськості.
Таким чином, у ході історичного розвитку Сполучених Штатів Америки сфор-
мувалася децентралізована архівна система. Однак, при детальному розгляді
вона не може бути визнана класичною децентралізованою, як раніше зазнача-
лось у працях радянських і сучасних авторів580. Її федеральний рівень побудова-
ний за принципом жорсткої централізації (розглянутий у Розділі 3 монографії),
рівень штатів – децентралізований. Проте наявність Національної комісії істори-
чних публікацій і документів порушує класичну децентралізацію на рівні штатів.
Більша частина фінансових ресурсів NHPRC надходить із федерального бюджету
США і розповсюджується через систему грантів для підтримки проектів місцевих
архівних установ. NHPRC є структурною частиною Національного архіву США і
579 Local Government Records Commission created; composition; certain members subject to removal ; com-
pensation of members generally ; meetings (Code of Alabama 1975, Sections 41-13-22) ; Local government
commission to make determination as to county, municipal, etc., records to be preserved or destroyed, etc.,
after microfilming ; classification of records; officials not to cause destruction, etc., of records without prior
approval of commission (Code of Alabama 1975, Sections 41-13-23) ; Conduct of surveys by State and Local
Government Records Commissions authorized ; issuance, etc., by commissions of regulations classifying pub-
lic records, etc. (Code of Alabama 1975, Sections 41-13-24) [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.alabama.gov/officials/local00.html. – Title from screen.
иностранных государствах. Выпуск III (машинопись) [СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД, Инв. № 3066]. – М. :
МГИАИ, кафедра истории и организации архивного дела, 1961. – 188 с. ; Бржостовская Н. В. Архивы и
архивное дело в зарубежных странах (история и современная организация) [Текст] : учебное посо-
бие ; под ред. Ю. Ф. Кононова. – М. : МГИАИ, 1971. – 311 с. ; Архівознавство [Текст] : підруч. для
студентів вищих навч. закладів України / редкол. : Я. С. Калакура (гол. ред.) [та ін]. – К., 1998. – С. 59–
60.
368
РОЗДІЛ 2
Адміністрації документації. Вона керує діяльністю SHRAB штатів, які їй підзвітні

і підкотрольні, насамперед, у фінансовому плані. Додатковим фактором центра-
лізації на рівні штатів є наявність CoSA, яка об’єднує директорів архівних уста-
нов штатів. Директори архівних установ штатів є головами SHRAB-ів і координа-
торами історичних документів штатів водночас. У цьому статусі директори архі-
вів штатів діють на підставі Закону про NHPRC, правил, встановлених нею, і їй
підпорядковані581. CoSA сприяє не лише відстоюванню інтересів штатів при роз-
поділенні грантів, а й регулюванню архівної справи в країні в цілому. Отже, у де-
централізованій системі на рівні штатів наявні компоненти, які пов’язують між
собою в законодавчому, управлінському і фінансовому планах централізований
федеральний рівень архівної системи США і децентралізований рівень штатів. У
цьому й полягає перша особливість архівної системи США, яке є змішаною, а не
класичною децентралізованою.
Другою особливістю архівної системи США є наявність окремого архівного
законодавства у кожному штаті, положення якого є аналогічними за змістом.
Важливу роль в уніфікації архівного законодавства відіграла NAGARA, яка сприя-
ла впровадженню єдиних принципів і положень у законодавчо-нормативні акти,
що регулюють архівну справу та управління документацією у штатах і округах.
Між тим CoSA та NAGARA виникли як професійні об’єднання архівістів, тобто
як складова частина архівного руху.
Третьою особливістю архівної системи США є чітке виокремлення двох ос-
новних функцій: архівної та управління документацією і наявність проміжних
сховищ для тимчасового зберігання документів. Архівна функція включає здійс-
нення постійного зберігання документів, організацію інтелектуального та фізи-
чного доступу до них. Функція управління документацією включає затверджен-
ня переліків зі строками зберігання, супроводження програм управління доку-
ментацією на рівні штатів, округів і муніципалітетів, функціонування комісій із
затвердження переліків, описів та списків на знищення. Як правило, у штатах
функціонують дві комісії для розгляду і затвердження рішень по розпоряджен-
ню долею документів: 1) комісії по документах штатів; 2) комісії по місцевих до-
кументах. Обидві функції (архівна та управління документацією) можуть бути
581 The Council of State Archivists (CoSA) is a national organization comprising the individuals who serve as
directors of the principal archival agencies in each state and territorial government. Under regulations of the
National Historical Publications and Records Commission, these individuals also serve as the State Historical
Records Coordinators who chair their respective State Historical Records Advisory Boards (SHRABs). Work-
ing collectively through their membership in CoSA, the State Archivists encourage cooperation among the
states and SHRABs on matters of mutual interest, define and communicate archival and records concerns at a
national level, and work with the National Historical Publications and Records Commission (NHPRC), Na-
tional Archives (NARA), and other national organizations to ensure that the nation's documentary heritage is
preserved and accessible [Electronic resource] // Council of State Archivists. – Mode of access: http://
www.statearchivists.org/about.htm. – Title from screen.
369
віднесені до архівної установи незалежно від її типу, а можуть бути розподілені:

зберігання документів і організація інтелектуального та фізичного доступу пок-
ладена на архівну установу, а управління документацією – на іншу організацію.
Важливим елементом у структурі архівної галузі на рівні штатів є наявність
центрів документації штатів (про федеральні центри документації йдеться у
Розділі 3 монографії) як проміжної ланки між установами і архівами штатів. Про-
грами управління документацією в установах передбачають підготовку докуме-
нтів до передачі їх на зберігання до центрів документації. Центри документації
штатів здійснюють тимчасове зберігання документів, контролюють строки збе-
рігання, за погодженням із установами знищують документи або направляють
цінні документи на постійне зберігання до архівів штатів. Уся архівна система в
цілому, не зважаючи на децентралізованість, індивідуальний характер архівного
законодавства кожного штату, на сьогодні забезпечують ефективне зберігання,
повноцінне поповнення і використання історичного документального надбання,
накопиченого в архівах штатів, в інтересах американського народу.
***
Започаткування архівної справи на території сучасних Сполучених Штатів
Америки сягає кінця ХVI ст. і пов’язано із заселенням і освоєнням північноамери-
канського континенту колоністами з Європи. Архівна справа розвивалась у кон-
тексті формування політичного устрою, суспільного ладу, адміністративно-
територіального поділу держави США і несе на собі відбиток національно-
культурних традицій, як привнесених на північноамериканський континент пе-
реселенцями з країн Європи, так і тих, що розвинулися на його теренах у процесі
«народження» і «дорослішання» нової американської нації.
Перші архівні комплекси відклалися в органах самоуправління англійських
колоній та органах влади англійських, іспанських і французьких колоній. Для
зберігання архівних документів колоніальними органами влади були засновані
архівні установи і побудовані перші архівні сховища у Мериленді, Нью-Гемпширі,
Південній Кароліні, Новому Орлеані (колонія Луїзіана), Накогдочесі і Бексарі
(Техас), Санта-Фе (Нью-Мексико). У колоніях з’явилися перші законодавчі акти,
відповідно до яких обов’язки зберігання архівних документів органів влади пок-
ладалися на секретарів колоній і провінцій, утворювалися спеціалізовані архівні
установи, визначалася ступінь відповідальності чиновників за створення і збері-
гання документів, регулювалися питання надання доступу до архівів. Документи
колоніального періоду не збереглися цілісними комплексами, вони розпорошені
по архівах метрополій або втрачені у ході війн, переїздів урядових установ та
через незадовільні умови зберігання. Основною причиною вивезення докумен-
тів із північноамериканського континенту англійцями та іспанцями було закріп-
370
РОЗДІЛ 2
лення в них права власності на землю та визначення ліній кордонів. Відомості

про втрати архівів колоніального періоду виявлені у Мериленді, Нью-Йорку,
Флориді, Луїзіані, Техасі, Нью-Мексико, Аризоні, Південній Каліфорнії, Алясці та
інших штатах. Історики і архівісти США доклали значних зусиль до виявлення і
копіювання документів колоніального періоду в архівах Великобританії, Іспанії,
Франції, Мексики, Куби та інших країн, оскільки без них рання історія США могла
залишитися «білою плямою» та неможливо було б з’ясувати права на землі, вста-
новити кордони, підтвердити прибуття предків громадян США до Північної Аме-
рики та набуття ними громадянства, права корінних американців на отримання
пільг від держави.
З утворенням Сполучених Штатів Америки починає формуватися децентралі-
зована дворівнева архівна система: із федеральним рівнем та рівнем штатів. У
Конституції США та перших загальнодержавних актах не приділялась увага архі-
вам і регулюванню архівної справи. Слід зважити, що Сполучені Штати Америки
утворились і дотепер залишаються федеративною державою. Відповідно до Кон-
ституції США штати мають республіканську форму правління, видають свої зако-
нодавчі акти і ревносно ставляться до будь-яких посягань на їх права. Десята по-
правка до Конституції США закріпила за штатами право самостійно регулювати
сфери життєдіяльності суспільства, не віднесені до федерального рівня. Серед
таких знаходиться й архівна справа. Отже, федеральні органи не мають влади
над архівами штатів, а опікуються лише федеральними документами. Архів фе-
деральних органів влади почав формуватись у системі першого виконавчого ор-
гану – Державного департаменту США, у складі якого Т. Джефферсоном була за-
снована Бібліотека, а в подальшому виникли два відділи – Бюро архівів і бібліо-
теки та Бюро індексів і архівів. Упродовж 1903–1934 рр. офіційним депозитарієм
документів Конгресу США та федеральних органів влади вважалася Бібліотека
Конгресу США, проте більшість департаментів зберігали документи у власних
сховищах. На рівні штатів обов’язки зберігання документів органів влади закріп-
лювалися конституціями штатів або іншими актами законодавчих органів шта-
тів за секретарями штатів, в офісах яких відкладались архівні документи офіцій-
ного походження.
Із часом кращі представники суспільства усвідомили, що забезпеченню збе-
реженості історичних документів органи влади не приділяють достатньої уваги.
У Новій Англії, у Бостоні, 1791 року священиком і істориком Дж. Белкнепом був
започаткований архівний рух, у ході якого утворювались історичні товариства,
що мали на меті збирання, зберігання та публікацію документів із американсь-
кої історії. Белкнеп розробив план створення національної мережі історичних
товариств. Кінцевою метою кожного історичного товариства було утворення
архівної установи з правами зберігання документів офіційного походження. Ар-
хівний рух охопив увесь континент, поширювався вслід за заселенням його те-
371
риторій та офіційною експансією США від Атлантичного до Тихоокеанського уз-

бережжя, але в певних регіонах та часових періодах мав свої відмінності, що за-
лежали від місцевих умов у регіоні. Через це певні особливості отримали й архів-
ні установи у кожному регіоні, навіть у кожному окремому штаті.
Нова Англія хоча й стала місцем зародження архівного руху, однак його пред-
ставники ще відчували на собі сильний вплив англійських традицій організації
архівної справи і тому вважали, що відповідальність за збереження архівів ма-
ють нести органи влади. Цей факт чітко підтверджений працею Річарда Бартлет-
та, який дорікав органам влади за неуважне ставлення до архівів. Історичні това-
риства сприяли утворенню архівних установ та ухваленню архівних законів ор-
ганами влади, проводили значну роботу по виявленню та копіюванню історич-
них документів за кордоном, створювали каталоги, публікували збірники доку-
ментів. Однак офіційні архівні установи, утворені в Новій Англії, були підпоряд-
ковані виконавчим органам влади – секретарям штатів, за якими закріпилася
функція управління архівною справою у кожному штаті. Певною мірою від усіх
штатів Нової Англії відрізняється Вермонт, оскільки в ньому органи влади відра-
зу взяли на себе відповідальність за архіви. Так склалось історично, оскільки
Вермонт із отриманням незалежності не увійшов відразу до США, а спробував
заснувати окрему державу – Республіку Вермонт, у якій питаннями освіти, охо-
рони здоров’я, зберігання архівів та іншими опікувався уряд.
У Середньоатлантичних штатах виникли потужні історичні товариства, знач-
ну увагу архівній справі приділяли представники органів влади. Причиною цьо-
го, по-перше, був високий рівень освіти та інтелектуальної культури населення
цього регіону, у якому розташовані індустріальні, фінансові, наукові, освітні і
культурні центри того часу – Філадельфія та Нью-Йорк, по-друге, ці міста фінан-
сово були спроможні підтримати свої історичні товариства, бібліотеки і архіви.
Певним виміром активної діяльності історичних товариств Нью-Йорку і Пенсіль-
ванії стала надзвичайна кількість опублікованих збірок історичних джерел.
Значну роль відігравали університети. Потреби дослідників визначали політику
в галузі архівної справи, що врешті-решт призвело до підпорядкування гумані-
тарної сфери, у тому числі бібліотек і архівів, університетській системі у штаті
Нью-Йорк. Аналогічну спробу зробила Пенсільванія, архів якої у 1923–1945 рр.
підпорядковувався органам управління освітою. У Середньоатлантичному регіо-
ні також не обійшлося без винятків. Нью-Джерсі не мав таких фінансових мож-
ливостей, як його сусіди, тому завдяки збиранню документів генеалогічного ха-
рактеру його історичне товариство залучило до архівної роботи майже усе насе-
лення штату, у такий спосіб підняло статус архівної справи, але мало проблеми з
регулюванням доступу до персональної інформації.
Свій особливий характер мав архівний рух на Півдні США. Більшість історич-
них товариств тут утворилася ще до Громадянської війни (1861–1865). Однак
372
РОЗДІЛ 2
інтелігенція південних штатів відчувала зверхнє ставлення до Півдня з боку сі-

верян. Показовою є Вірджинія, причиною заснування історичного товариства
якої було усвідомлення незаслуженого зменшення ролі Вірджинії у заснуванні
Сполучених Штатів. Члени Історичного товариства Вірджинії перші роки діяль-
ності присвятили збиранню історичних джерел, що доводили заслуги вірджин-
ців у боротьбі за незалежність. На хвилі піднесення патріотичних настроїв були
утворені офіційні архівні установи штатів Мериленд та Алабама. Особливий мен-
талітет жителів Півдня, їх прагнення до незалежності, що граничило із крайнім
сепаратизмом, вплинули й на тип архівних установ. У Південноатлантичному та
Південно-Східному регіонах США була створена найбільша кількість архівних
установ із статусом незалежних органів виконавчої гілки влади. У Мериленді –
«Hall of Records», у Делавері – Публічний архів, у Джорджії, Північній Кароліні,
Південній Кароліні, Алабамі, Міссісіпі – департаменти архівів та історії. Ініціато-
ром утворення незалежних архівних департаментів стала Алабама: Т. М. Оуеном
був розроблений і проведений через парламент штату законопроект, взятий за
основу іншими південними штатами. Закон про утворення Департаменту архівів
та історії у штаті Алабама увійшов в історію архівної справи США як перший за-
кон про незалежну архівну установу Північної Америки. Знов-таки показовою є
діяльність А. С. Саллі, який ризикував своєю кар’єрою, відстоюючи право на існу-
вання та самостійність Департаменту архівів та історії Південної Кароліни. Ра-
зом із тим, політична невизначеність Кентуккі і Теннессі негативно вплинула на
утворення архівних установ у цих штатах. Органи влади продемонстрували пов-
не нерозуміння значення архівів: у Теннессі архівну установу утворено
1927 року, у Кентуккі – 1958 року. У цілому на Півдні США спостерігається прові-
дна роль історичних товариств у збереженні архівів і утворенні архівних уста-
нов. Південь дав плеяду істориків-архівістів, які відіграли провідну роль у розви-
тку архівної справи, як у південних штатах, так і в країні в цілому.
Свою специфіку мав розвиток архівної справи у Південно-Західному централь-
ному регіоні США. Луїзіана і Техас значно постраждали через втрату архівів ко-
лоніального періоду, тому зусилля органів влади, істориків і архівістів цих шта-
тів були спрямовані, насамперед, на виявлення, придбання або копіювання доку-
ментів за кордоном. Про відновлення архівів колоніального періоду, переклад
документів, виділення коштів на придбання оригінальних колекцій йдеться у
законодавчих актах, ухвалених у цих штатах. Питання про тип архівної установи
або про дотримання класичних архівних принципів відходить у цих штатах на
другий план, оскільки на першому була потреба у поверненні історичної пам’яті.
Історики-архівісти вимушені були поступитися оригінальністю архівних доку-
ментів задля отримання інформації, тому вони поповнювали свої архіви копіями
документів або мікрофільмами. У такий спосіб вони забезпечували не лише інте-
реси дослідників, а й органів влади, які потребували відповідної історичної
373
інформації у вирішенні нагальних питаннь. У цьому регіоні свої особливості ма-

ють архіви двох інших штатів, Арканзасу і Оклахоми. Оклахома довгий час була
індіанською резервацією, саме у цьому штаті відклався значний за обсягами і
цінністю комплекс документів Бюро індіанських справ за 1793–1989 рр., що має
загальнонаціональне значення. Це стало підставою для віднесення Історичного
товариства Оклахоми до дочірніх філіалів Національного архіву США. В Арканза-
сі непересічне значення мають місцеві документи двох перших у США окружних
архівів: округу Лоуренс та округу Хемпстид. Ці архіви до цього часу існують як
філіали Історичної комісії Арканзасу.
Зовсім інший характер мали історичні товариства та процес утворення архів-
них установ у класичних фронтир-зонах північноамериканського континенту.
До таких класичних зон відносяться регіони Великих Озер, Великих рівнин та
Скелястих гір. У них важливу роль відігравав характер поселенців. Це були фрон-
тирсмени, які наперекір географічним, кліматичним, політичним умовам просу-
валися вперед у глибину континенту, важкою працею освоювали цілинні землі,
родовища корисних копалин, будували канали, зрошувальні системи, залізниці,
промислові підприємства. Саме про ці регіони американський вчений
Дж. Фр. Тернер та російський науковець А. Д. Агєєв говорили як про «плавиль-
ний котел», де народжувалась американська нація, створювалась американська
демократія з її виборними представницькими органами влади. Безумовно, це
вплинуло й на характер архівних установ. У регіоні Великих Озер, який є Проми-
словим поясом США, у двох штатах, Огайо і Вісконсині, історичні товариства ста-
ли архівами; ще у двох, Мічигані та Індіані, управління архівами здійснюють ко-
легіальні органи – Історична комісія та Комісія публічних документів. Іллінойс
став виключенням у регіоні Великих Озер. У будь-якій сфері, у тому числі й в ар-
хівній, зустрічаються яскраві особистості, непересічна роль яких визначає пода-
льший розвиток історії. В архівній справі США такою особистістю була
М. К. Нортон, завідувач архівним відділом Бібліотеки штату Іллінойс. Про неї та її
визначальну роль в історії архівної справи США ще буде йти мова в інших розді-
лах монографії. В Іллінойсі М. К. Нортон створила комплексну архівну установу у
складі Бібліотеки, впровадила у практику роботи передові досягнення архівної
думки того часу, за її рекомендаціями був споруджений архівний будинок, що
відповідав усім вимогам до зберігання архівних документів, втілені програми
управління документацією в установах. Для М. К. Нортон тип або підпорядкуван-
ня архівної установи не мали великого значення: вона дивилася у «корінь проб-
леми» і розвивала методи експертизи цінності документів, працювала над інши-
ми теоретичними і практичними питаннями архівної справи.
Дикий Захід (Північно-Західний центральний регіон) є ще більш типово аме-
риканським, ніж регіон Великих Озер. Він заселявся сміливими фронтирсмена-
ми, яких не лякали неосвоєні простори Великих рівнин, а масове заселення поча-
374
РОЗДІЛ 2
лося після прийняття Гомстед-акту 1862 року. Недаремно характер Дикого Захо-
ду оспіваний в американській літературі і кіномистецтві. В усіх штатах цього ре-
гіону історичні товариства, утворені у ході архівного руху громадськості, є офі-
ційними депозитаріями архівних документів органів влади, крім Міссурі. Однак
понад століття Історичне товариство Міссурі виконувало роль архіву штату, хоча
й без права отримувати на зберігання документи органів влади.
У ряді штатів регіону Скелястих гір історичні товариства стали офіційними
архівними установами, в інших – сприяли збереженості історичних документів і
заснуванню архівних установ органами влади. Значна частина території регіону
заселена у другій половині ХІХ ст. після введення в дію закону про гомстеди. За-
селення та освоєння регіону ускладнене боротьбою з кліматичними й географіч-
ними умовами та постійними війнами із тубільними індіанськими племенами.
Тож у цілому для регіону, як і для кожного окремого штату, утворення архівних
установ було свого роду подоланням важкої естафети, досягненням певного
культурного рівня. Не можна ігнорувати провідної ролі членів мормонської цер-
кви у розвитку архівної справи у штаті Юта та внеску Генеалогічного товариства
Юти у становленні технологій мікрофотокопіювання у США. Колоніальні архіви
Нью-Мексико є найдавнішими у регіоні. Для цього штату характерне поступове
усвідомлення органами влади і суспільством важливості архівних документів
колоніального періоду. Ледве не втративши права на їх зберігання, у Нью-
Мексико не лише заснували архівну установу, а й повернули важливий комплекс
іспанських документів на зберігання до штату. Його загальнонаціональна цін-
ність стала підставою для віднесення архіву Нью-Мексико до дочірніх філіалів
Національного архіву США. Показовою помилкою, допущеною у штаті Вайомінг,
Архівіст штату Л. Л. Хомшер вважала призначення на посади істориків та бібліо-
текарів колишніх політичних функціонерів. Подолавши політичну заангажова-
ність, Вайомінг зміг створити гідну архівну установу штату і забезпечити збере-
женість архівних документів.
Спільних ознак розвитку архівної справи не виявлено у Тихоокеанському ре-
гіоні, оскільки він не лише розтягнутий з півночі на південь географічно, його
території відійшли до США від різних метрополій та за різних історичних умов,
крім того, він ще й поділений на континентальну частину та острівну. Архіви,
розташовані на континенті, підпорядковані секретарям штатів, а на островах –
не архівним департаментам. Найдавніші архівні документи відклались у Калі-
форнії, у тому числі документи іспанських органів влади про виділення землі.
Особливого піднесення архівного руху ані у Вашингтоні, ані в Орегоні не спосте-
рігається. Хоча історичні товариства у цих штатах утворилися, але вони не мали
істотного впливу на розвиток архівної справи. Вашингтон – це єдиний штат, що
залишає історичні документи на зберігання у п’яти регіональних філіях Архіву
штату. Алясці та Гаваям із політичних мотивів довгий час не надавався статус
375
штатів. На Алясці це стало причиною розпорошення її архівних документів чис-

ленними депозитаріями США та інших країн. Інша ситуація склалась на Гаваях.
Ці острови ще задовго до приєднання до США змогли організуватись у незалеж-
ну державу – Королівство Гаваї. Органами королівської влади було вжито перші
заходи щодо систематизації та описування архівних документів. Суспільство Га-
ваїв розділилося на тих, хто прагнув приєднання до США, і тих, хто відстоював
незалежність Гавайського королівства. При виникненні загрози втрати історич-
ного документального надбання часів Королівства і Республіки гавайці змогли
мобілізуватись і знайти необхідні фінансові засоби для спорудження архівного
будинку. На віддалених від центру Гаваях у розвитку архівної справи сильні пат-
ріотичні почуття завжди відігравали значну роль: тут було створено колекції
про участь населення островів у Першій та Другій світових війнах, каталогізова-
но документи королівського та республіканського періодів, активно працювало
історичне товариство, написано історію архіву Гаваїв, значними є заслуги архіві-
стів перед американським народом у часи Другої світової війни і їх внесок у здо-
буття Гаваями статусу штату в повоєнний період.
Таким чином, під впливом архівного руху історичних товариств у штатах ор-
ганами влади були утворені архівні установи та ухвалено архівні закони. У шта-
тах Огайо, Монтана, Північна Дакота, Південна Дакота, Оклахома, Міннесота, Не-
браска, Канзас, Айова, Айдахо, Вісконсин у складі історичних товариств до сього-
дні функціонують офіційні архівні установи штатів, уповноважені зберігати до-
кументи органів влади. Історичні товариства більшості штатів після утворення
офіційних архівів сфокусували свою увагу на історичних дослідженнях, збиранні
й зберіганні колекцій історичних манускриптів.
Протягом історичного розвитку архівної справи у штатах сформувалося сім
типів архівних установ: 1) незалежні публічні архіви, 2) архіви, підпорядковані
секретарям штатів, 3) департаменти архівів та історії, 4) історичні товариства та
історичні комісії, 5) архіви штатів та адміністрації документації, 6) архівні під-
розділи бібліотек, 7) архівні відділи, що є структурними підрозділами не архів-
них департаментів (див. Додаток Д-2 наприкінці монографії)582. Важливу роль в
організації діяльності архівів відіграло впровадження програм управління доку-
ментацією. Не встановлено жодної залежності між типом архівної установи і по-
кладанням на неї функції управління документацією. Більшість архівних установ
штатів виконує як суто архівну функцію, так і функцію управління документа-
цією. У ряді штатів функція управління документацією покладена на інші уста-
нови. Непересічну роль в організації архівної справи та управління документа-
цією на рівні штатів відіграють проміжні сховища для зберігання неактивних
582 Левченко Л. Л. Архіви штатів у системі архівних установ США [Текст] / Л. Л. Левченко // Архіви
України : науково-практичний журнал. – 2012, – Вип. 4 (280) : липень–серпень. – С. 150–177.
376
РОЗДІЛ 2
документів установ – центри документації штатів та комісії по документах шта-

тів і округів. Як правило, центри документації і комісії підпорядковуються тій
інституції, яка опікується управлінням документацією у штатах. Організація ар-
хівної справи у штатах не є сталою і періодично зазнає змін, як щодо типів архів-
них установ, так й у їх підпорядкуванні або функціях. Останньою такою зміною
стало підпорядкування Архіву Джорджії університетській системі штату.
В архівному русі від його початку в 1791 році та до 1936 року спостерігається
три напрями: 1) рух історичних товариств за збереження архівів і утворення ар-
хівних установ у штатах; 2) рух істориків за утворення Національного архіву
США; 3) рух істориків-архівістів за конституювання архівної професії у США.
Якщо чітко виокремлюється початкова дата архівного руху історичних това-
риств – 1791 рік, тобто від створення Дж. Белкнепом Массачусетського історич-
ного товариства, то кінцеву дату встановити не виявляеться можливим. Очевид-
но, що значній активізації архівного руху і консолідації архівістів у цілому по
країні сприяли діяльність Комісії публічних архівів Американської історичної
асоціації (1899), федеральний проект WPA «Historical Records Survey» з описуван-
ня архівних документів часів «нового курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта,
однак вони не призвели до фіналу самого руху, оскільки потреби у збереженні
архівних документів вимагали уваги істориків та історичних товариств й надалі.
Чітко виокремлюється початок і кінець архівного руху на федеральному рів-
ні – 27 листопада 1908 року створено Комітет у складі Дж. Фр. Джеймсона,
Дж. Б. Мак-Мастера та А. Т. Механа, із заснуванням якого рух істориків за збере-
ження федеральних документів був формалізований; 19 червня 1934 року Пре-
зидентом США Фр. Д. Рузвельтом підписано Акт про заснування Національного
архіву Сполучених Штатів, що визначило завершення руху істориків. Важливим
результатом архівного руху на федеральному рівні стало не лише заснування
Національного архіву, а й утворення Національної комісії історичних публікацій.
Діяльність комісії, метою якої, насамперед, була публікація історичних докумен-
тів національного значення, не мала значних результатів до започаткування
програми грантів (1964) (про реалізацію програми йдеться у наступному розділі
монографії) та прийняття білля Брукса-Хортона (1974), за яким Комісія отрима-
ла можливість здійснювати фінансування архівів штатів, округів, муніципаліте-
тів тощо з федерального бюджету за програмами грантів. Це рішення спричини-
ло кардинальні зміни у структурі архівної галузі США. Якщо раніше у США функ-
ціонувала дворівнева децентралізована архівна система, то з 1974 року вона ста-
ла змішаною, оскільки фінансові потоки прямують з федерального бюджету до
місцевих архівних установ. Разом із федеральним фінансуванням були запрова-
джені організаційні зміни: утворено Дорадчі комісії з історичних документів
(SHRAB) штатів, підпорядковані NHPRC, яка у свою чергу є структурним підроз-
ділом NARA. Важливе значення має той факт, що керівники архівних установ
377
штатів, які водночас є координаторами NHPRC, об’єднались у професійну органі-

зацію CoSA з метою впливу на ухвалення рішень про виділення грантів та здійс-
нення фінансового контролю. CoSA є не лише засобом відстоювання інтересів
місцевих архівних установ, а й одним із важелів регулювання архівної справи в
цілому по країні.
Третій напрям архівного руху почав формуватись із утворенням Американсь-
кої історичної асоціації (1884). Саме у колі Асоціації зібралися історики з усіх
Сполучених Штатів Америки. Історики в США спочатку вважали шляхом забезпе-
чення збереженості архівних документів їх публікацію. Цей факт підтверджено
Дж. Фр. Джеймсоном та сучасним американським вченим Р. К. Джімерсоном583.
Згодом американські вчені зрозуміли, що публікація не може бути панацеєю і
слід приділяти увагу збереженню оригіналів. Трансформація їх думок призвела
не лише до активізації боротьби за створення архівних установ і спорудження
архівних будинків, а й до думки, що місія архівістів відрізняється від місії істори-
ків. Це сприяло утворенню в складі Американської історичної асоціації Комісії
публічних архівів (1899), але ще більше на формування цієї думки вплинула ді-
яльність У. Г. Ліланда. Вчений наполягав на впровадженні в архівну справу США
методів і принципів європейського архівознавства, вказував на принципові від-
мінності архівних і бібліотечних методів роботи. Він започаткував Конференцію
американських архівістів, яка стала «колискою» професії архівіста у США. Із ча-
сом у колі Конференції лишилися лише безпосередньо зацікавлені в архівній ро-
боті особи. Більше того, між істориками і архівістами спалахнув конфлікт, своєрі-
дну крапку в якому поставила М. К. Нортон. Вчена зазначила, що архівісти мають
створити для себе нову концепцію професії, головна мета якої – задоволення ін-
формаційних потреб урядовців. Усвідомлення особливостей місії архівіста приз-
вело до прагнення створити власну організацію, якою стало Товариство амери-
канських архівістів (1936). Перший президент Товариства А. Р. Ньюсом вбачав у
ньому наукову інституцію, яка б взяла на себе вирішення завдань розвитку
архівної науки і практики, видання і розповсюдження професійної літератури,
архівної освіти, розробки і впровадження стандартів, унормування термінології,
піднесення статусу архівних установ і архівної професії.
Прагнення архівістів до об’єднання відчувається також у спробі уніфікації
архівного законодавства, здійсненій відразу ж після утворення SAA. Із уніфіка-
цією архівного законодавства пов’язані питання централізації управління архів-
ною галуззю країни та централізації зберігання федеральних документів. Розв’я-
зуючи ці питання, американські архівісти дійшли висновку про неможливість
впровадження єдиного архівного закону та застосування централізованого
Fall. – № 60. – Р. 235–258 ; Shelley F. The Interest of J. Franklin Jameson in the National Archives: 1908–1934
[Text] / Fred Shelley // American Archivist. – 1949, April. – Vol. 12. – № 2. – P. 103–106.
378
РОЗДІЛ 2
управління архівної справою у країні через особливості конституційного устрою

і правової системи держави та корисність децентралізованого зберігання феде-
ральних архівів. Уніфікації архівного законодавства сприяла діяльність як само-
го Товариства американських архівістів, так і NAGARA. Саме NAGARA розробила
керівні принципи, якими мають керуватись у штатах при створенні законопро-
ектів та інших нормативних актів у галузі архівної справи й управління докумен-
тацією. Архівне й інформаційне законодавство на рівні штатів на теперішній час
складається з 50-ти окремих, але аналогічних за змістом, правових систем.
Вирішення проблеми централізації зберігання федеральних документів, по-
перше, наштовхнуло на думку про необхідність наближення їх до дослідників, а
по-друге, призвело до створення регіональних федеральних центрів документа-
ції (про них докладніше у наступному розділі монографії). У штатах залишилися
документи територіальних підрозділів федеральних органів влади, а архіви шта-
тів змогли уникнути загрози взяти на себе непосильну на той час для їх фінансо-
вих і матеріальних можливостей функцію зберігання федеральних документів.
Характерною рисою розвитку архівної справи у США є залучення до неї над-
звичайно великого кола осіб. Це відрізняє Сполучені Штати від усіх інших країн.
Створення архівної системи США йшло не за рішенням органів влади зверху, як у
більшості країн, у тому числі й у Радянському Союзі та в Україні, а з ініціативи
громадськості. Остаточне рішення, безумовно, закріплювалося прийняттям акту
законодавчих органів штату, та розроблявся і вносився на розгляд законодавців
такий акт представниками громади. Досліднику централізованої архівної систе-
ми важливо відслідкувати видання відповідного архівного акту центральним
органом влади та його впровадження і наслідки реалізації на місцях. Для США
застосування такого методу дослідження не дало б результату, по-перше, через
федеративний устрій цієї держави, кожен штат якої користується правами само-
управління і видання власних законів, а по-друге, через необхідність врахування
персонального внеску учасників архівного руху. Серед учасників архівного руху
були історики, бібліотекарі, юристи, політики, священики, журналісти. Слід від-
значити ключову роль Джеремі Белкнепа, Джозефа Барлоу Фелта, Джона Фарме-
ра, Річарда Бартлетта, Уїтекера Пенніпекера, Бенджаміна Шамбауха, Семюеля
Хазарда, Томаса та Марі Оуенів, Данбера Роуленда, представників родини губер-
натора Джонатана Трамбалла, представниць жіночого Товариства колоніальних
дам Америки з Делаверу, Александера Саллі, Кассіуса Стайлса, Леона деВалінге-
ра, Моргана Робінсона, Лаймана Драпера, Морріса Леона Редоффа, Уалдо Гіффор-
да Ліланда, Джона Франкліна Джеймсона, Роберта Д. В. Коннора, Алберта Рея
Ньюсома, Віктора Х’юго Палтсіца, Маргарет Кросс Нортон, Мері Гівенс Брайєн,
Крістофера Кріттендена, Чарльза Лі, Лестера Багбі, Торнтона Мітчелла, Ернста
Познера, Уїльяма Барроу та багатьох інших, прізвища яких названі і не названі
автором монографії. Додаткова інформація про учасників архівного руху пред-
379
ставлена у Словнику персоналій наприкінці монографії. Спостерігається надзви-

чайно відповідальне ставлення американської нації до зберігання своєї історії,
що впливає й на розвиток архівної справи і рівень забезпеченості архівних уста-
нов. Історичні товариства у більшості знаходили фінансову підтримку у своїх
численних членів, меценатів, благодійників. Безумовно, офіційні архіви отриму-
вали відповідне фінансування з бюджетів штатів, але й у їх діяльності завжди
важливу роль відігравали волонтери, різні фонди і громадські об’єднання. Вони
надавали і продовжують здійснювати як фінансову, так і інтелектуальну підтри-
мку діяльності архівних установ. Важливо відзначити освітній рівень учасників
архівного руху. Як правило, усі вони мали наукові ступені, професорські звання
тощо. Усвідомлення ними місця і значення архівів і архівної справи вплинуло на
визначення у Сполучених Штатах Америки архівної галузі, насамперед, як науко-
вої сфери, а й архівів як «храмів історичної та архівної науки».
380
Розділ 3
НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВ
І АДМІНІСТРАЦІЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ:
ІСТОРІЯ, СТРУКТУРА, ОРГАНІЗАЦІЯ
ДІЯЛЬНОСТІ
Національний архів США і Адміністрація документації є одним із наймо-

лодших, але при цьому найбільших архівів світу. За актом 1934 року в результаті
архівного руху істориків він був заснований як Архів уряду Сполучених Штатів,
тобто архів федеральних органів влади: Президента США, Конгресу США, Верхов-
ного суду, федеральних департаментів – і швидко став лідером архівної галузі
Сполучених Штатів, а згодом й світу. NARA зберігає документи урядових установ
від започаткування США як держави до теперішнього часу, зокрема найважливі-
ші документи американської нації: Декларацію незалежності, Конституцію,
Білль про права та інші. Разом із тим, у NARA знайшли своє місце персональні
документи батьків-засновників американської нації – Дж. Вашингтона, А. Гаміль-
тона, Т. Джефферсона, Б. Франкліна, Дж. Адамса, Дж. Медісона та інших видатних
політичних, державних, громадських, наукових і культурних діячів. У цілому в
сховищах NARA зберігається понад 10 млрд аркушів текстових документів,
12 млн мап, схем, архітектурних та інженерних креслень, 25 млн фотографій та
графічних зображень, 24 млн аерофотознімків, 300 тис. роликів відзнятої кіно-
плівки, 400 тис. відео- та звукозаписів, 133 ТВ електронних даних1.
Від заснування NARA пройшов значний історичний шлях, витримав структурні
та функціональні зміни. Він виконує дві основні функції: архівну (зберігання,
забезпечення інтелектуального та фізичного доступу) й управління документа-
цією у федеральних органах влади. Із двоєдинства функцій NARA походить його
назва, що має дві складові. Перша – Національний архів США – вказує на вико-
нання ним архівних функцій, тобто NARA, насамперед, є величезним сховищем,
1 About the National Archives of the United States [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/publications/general-info-leaflets/1-about-archives.html. – Title from screen.
Дані обсягів електронних документів наведені з веб-сайту NARA. Проте, очевидно, що вони є заста-
рілими, оскільки Архів електронних документів «ERA» на 2012 рік уже прийняв на зберігання понад
500 ТВ електронних документів.
381
де зберігаються документи. Друга – Адміністрація документації – демонструє,

що він є органом, який здійснює управління документацією в департаментах ви-
конавчої гілки влади, а також органах законодавчої і судової гілок влади. NARA є
самостійним, цілісним, незалежним органом у системі федеральних виконавчих
органів влади у США. Термін «Адміністрація» вказує на те, що NARA включає
комплекс структурно і системно пов’язаних управлінь і відділів, які здійснюють
управлінські, адміністративні, наукові та господарські функції.
Очолює NARA Архівіст Сполучених Штатів, який призначається Президентом
за рекомендацією та погодженням Сенату. Архівіст США обирається у відповід-
ності з його фахом та функціями і обов’язками, що на нього покладаються, без
врахування належності до правлячої політичної партії. Архівіст може бути змі-
щений з посади Президентом США в разі прийняття пояснень причин такого
президентського рішення кожною з палат Конгресу США. За всю історію NARA
його очолювали 10 Архівістів – кращих представників історичної і архівної нау-
ки країни: Р. Д. В. Коннор, С. Дж. Бакк, У. К. Гровер, Р. Г. Бахмер, Дж. Б. Родс,
Р. М. Ворнер, Д. У Уїлсон, Дж. У. Карлін, А. Уейнстейн, Д. С. Феррієро. У Національ-
ному архіві США працювали такі видатні американські вчені, як Т. Р. Шел-
ленберг, В. Д. Тейт, Ф. М. Хамер, К. Харріс, О. В. Холмс, Фр. Б. Еванс, Г. Пінкетт,
Т. Х. Петерсон, К. Тібодо та інші.
NARA керує архівною системою федерального рівня, оскільки на архіви шта-
тів його повноваження не розповсюджуються. На федеральному рівні архівна
Будинок Національного архіву США на Пенсільванія-авеню у Вашингтоні, D.C.
382
РОЗДІЛ 3
Національний архів і Адміністрація документації: історія, структура, організація діяльності
система жорстко централізована (на відміну від архівної системи на рівні штатів,
яка є децентралізованою) як в сфері управління архівною справою і документа-
цією, так і в сфері фінансування та кадрових призначень. NARA включає філіали,
президентські бібліотеки, федеральні центри документації та ще цілий ряд уста-
нов. На NARA покладені не притаманні архівам інших країн функції: зберігання
та оприлюднення законів, актів Конгресу й Президента США, нормативних актів
виконавчих органів влади; участь у двоступеневих виборах президента і віце-
президента США в частині передавання сертифікатів про встановлення від коле-
гій вповноважених виборців.
Головними рисами NARA є високий професіоналізм, застосування передових
досягнень науки, генерація ідей, що впливають на збереження історичної спад-
щини людства в цілому. Керівникам NARA належить ідея створення Міжнарод-
ної ради архівів. Однією з останніх інновацій архіву є наукові дослідження із ор-
ганізації забезпечення збереженості цифрової спадщини американської нації та
створення Архіву електронних документів «ERA».
Отже, у даному розділі буде висвітлено історію NARA від заснування до сьо-
годення, описано структуру, організацію роботи, визначено склад архівних уста-
нов системи NARA, оцінено особистий внесок учених і керівників NARA у розви-
ток архівної справи в Сполучених Штатах.
3.1 РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВУ США

У «ПЕРІОД ДОРОСЛІШАННЯ»
Серед завдань, які постали перед 1-м Архівістом США Р. Д. В. Коннором

відразу після утворення Національного архіву США, найпершим було формуван-
ня штату архіву. У перший же день Коннору сказали, що політики зле пожартува-
ли з ним: він повинен був набрати штат державного органу, але працівники не
отримували статус державного службовця. Хоча Президент у меморандумі про
призначення першого помічника Архівіста США підтвердив право Коннора наби-
рати штат на його розсуд, важко було уникнути тиску з боку конгресменів, май-
же кожен із яких намагався рекомендувати свою кандидатуру. Журналісти
«гралися» цією темою в пресі не на користь архіву, навіть розповсюдили фото-
графію молодого Коннора, на якій він був більше схожий «або на консервативно-
го вчителя, або на комуніста» із підписом: «Він – архівіст США». На що Коннор
відповів: «Ні, дорогі діти, архівіст – не радикал. Він той, хто зберігає історичні
документи»2. Оскільки то був період Великої депресії, тисячі людей подавали
заяви на працевлаштування до архіву, а серед них багато безробітних молодих
2 Connor R. D. W. Adventures of an amateur archivist [Text] / R. D. W. Connor // American Archivist. – 1943,
January. – Vol. 6. – № 1. – P. 7.
383
вчених, випускників університетів і коледжів. Саме з цього джерела й формував-

ся штат архіву.
Разом із тим Коннор опікувався іншими організаційними питаннями: ство-
ренням структури агенції, апарату управління, визначенням функціональних
обов’язків працівників тощо. У листопаді 1935 року до нового будинку Націона-
льного архіву увійшли перші 265 працівників, а в червні 1936 року надійшли
58 800 куб. футів3 документів із Адміністрації у справах ветеранів (Veterans
Administration) та Адміністрації продовольства (U. S. Food Administration)4.
За звітом, представленим Р. Д. В. Коннором, на 1938 рік із 319 співробітників
архіву 160 мали ступінь бакалавра, 73 – магістра і 32 – доктора філософії, а деякі
навіть не встигли ще закінчити на-
вчання. Тільки протягом 1938 року
68 співробітників архіву пройшли
підвищення кваліфікації в профе-
сійних школах, коледжах і універси-
тетах5. Пізніше У. Г. Ліланд згаду-
вав, що він із зацікавленістю спо-
стерігав, як набраний різнорідний
колектив під керівництвом Конно-
ра перетворився на команду справж-
ніх професіоналів і ентузіастів архі-
вної справи. Формування штату На-
ціонального архіву Ліланд вважав Фумігація документів Адміністрації у справах
одним із основних досягнень Кон- ветеранів перед їх завантаженням до сховищ
Національного архіву, червень 1936 року
нора .6
Певний скептицизм відчувався і в питанні передачі документів державних

установ до архіву. Президент США Г. К. Гувер у своїй промові сказав, що в архіві
будуть зберігатися найсвятіші документи нації: Конституція США, Декларація
незалежності тощо, чим дав привід журналістам поставити під сумнів те, що такі
великі кошти витрачено як на спорудження приміщення Національного архіву,
так і на зберігання декількох документів, які на той час вже знайшли своє місце у
Бібліотеці Конгресу США. Державні органи опиралися передачі документів, а
журналісти роздмухували у пресі чутки про те, що жодна установа не погодиться
3 Автор у праці зберігає американську систему вимірювання обсягів документів у кубічних футах.
Один фут дорівнює 2000 аркушів документів на паперовій основі. Це зроблено, щоб уникнути помил-
ки при наведенні статистичних даних із американських джерел.
4 Worsham J. Our Story: How the National Archives Evolved over 75 Years of Change and Challenges [Text] /
James Worsham // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2. – P. 13.

January. – Vol. 6. – № 1. – P. 6–7.

6 Leland W. G. R. D. W. Connor, First Archivist of the United States [Text] / Waldo Gifford Leland // Ameri-
can Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – Р. 45–54.
384
РОЗДІЛ 3
Офіс Архівіста США: Архівіст

США (С. Дж. Бакк), керівник мене-
джменту (І. Даллас), керівник
бюджету (С. Портнер), асистент
керівника бюджету (Г. Ріфкінд),
консультант із програм
(О. В. Холмс), адміністративний
секретар (Т. Пейдж), асистент
адміністративного секретаря
(Е. Е. Хамер). Відділ документів і
комунікацій (В. М. Волф), бібліо-
тека Національного архіву
(М. Ф. Хенсон), відділ фінансів і
обліку (Л. Н. Сандерс).
Офіс Директора з основної
діяльності: директор (Д. Лейсі),
заступник директора
(М. У. Прайс), керівник із контро-
лю за документами (Ф. М. Хамер),
керівник з експертизи цінності
документів (Ф. К. Брукс). Офіси і
відділи документів: відділ архі-
вів Департаменту сільського
господарства (Т. Р. Шелленберг),
відділ архівів Департаменту
торгівлі (А. Левітт), відділ архівів
Департаменту внутрішніх справ
(Г. Кан), відділ архівів Департа-
менту юстиції (Дж. Девіс), відділ
архівів Департаменту праці
(П. Левінсон), відділ законодав-
чих архівів (Т. Пейдж), відділ мап
і креслень (У. Л. Дж. Джордж),
відділ кінофонодокументів
(Дж. Бредлі), відділ фотоархівів і
досліджень (Дж. Кобб), відділ
архівів Департаменту пошти
(А. Левітт), відділ архівів Депар-
таменту фінансів (У. Р. Уїллобі),
відділ ветеранських документів
(У. Ніл Франклін), директор Офі-
су воєнних документів (Е. Кемп-
белл), асистент директора Офісу
воєнних документів (Дж. Боелл).
Інші відділи і служби: відділ
довідок і обслуговування дослід-
ників (У. Нілл Франклін), відділ
кадрів (Р. Хендерсон), відділ
майна (Фр. Уїлсон), секція очист-
ки і відновлення (А. Міноге),
відділ друкування і обробки
(Г. М. Форкер), секція праці і
перевезень (У. Томпсон).
Відділ Федерального регістру:
директор (Бернард Р. Кеннеді),
головний редактор (Д. Еберхарт).
Бібліотека Фр. Д. Рузвельта:
директор бібліотеки у Вашингто-
ні, D. С. (Фр. У. Шипман), виконав-
чий директор у Гайд парку (Нью-
Йорк) Е. Б. Ніксон.
Витяг зі звіту Комісії цивільної служби про керівний штат та заробітну плату співробітників
Національного архіву США та його підрозділів станом на 1945 рік /
National Archives // Official Register of the United States. – Washington: GPO, 1945. – Р. 279–280
385
розлучитися зі своїми паперами. Проте вже в перші два роки до архіву надійшли
документи Сенату Сполучених Штатів за 1789–1934 рр., дев’яти з десяти федера-
льних департаментів виконавчої гілки влади та від 18 незалежних установ і Вер-
ховного суду США. Палата Представників мала тверде переконання в тому, що її
документи краще буде збережено «у темній комірчині, у безладді», ніж коли во-
ни будуть правильно організовані, помічені, описані й перелічені в адекватному
середовищі Національного архіву7.
Критика витрат щодо величезної будівлі Національного архіву стихла, коли
найстаріший із федеральних органів – Державний департамент – вирішив пере-
дати свої документи до архіву. Спочатку Державний департамент збирався пере-
дати документи лише до 1906 року, та після візиту помічника Державного секре-
таря США, у подальшому знаменитого американського дипломата Дж. С. Мессер-
сміца до NARA, у результаті якого він упевнився, що будівля Національного архі-
ву США є найкращою у світі, Департамент передав свої документи за період до
1937 року8.
На черзі стояли документи Військового департаменту, який категорично від-
мовився співпрацювати з архівом. Коннор чекав слушної нагоди вирішити це
питання. 10 червня 1937 року його було запрошено до Президента США. У відпо-
відь на питання Фр. Д. Рузвельта про необхідність надання допомоги, Коннор
зазначив, що непогано було б передати до NARA Архів Конфедерації9, який вже
не потрібен Військовому департаменту для щоденного вирішення справ оборо-
ни країни. Та Військовий секретар наполягав, що навіть ці документи потрібні
для прийняття управлінських рішень. Тож архівісти підійшли з іншого боку, на-
голосивши на тому, що звіти та розпорядження департаменту потребують реста-
врації, для здійснення якої він не має ані коштів, ані обладнання, ані спеціалістів
для їх ремонту. Архів же, навпаки, володіє неперевершеним [на той час] облад-
нанням. Департамент у відповідь «відкрив загороджувальний вогонь по архіву»,
але й тут архівісти перемогли після візиту Президента США Фр. Д. Рузвельта,
який, ознайомившись із реставраційними роботами в архіві, надіслав на ремонт
давні манускрипти, придбані ним особисто. Другим кроком архівістів був
«напад» на будівлю Військового департаменту, де зберігалися його документи.
Це був гараж, згадував Коннор, але не старий покинутий гараж, а гараж, який
активно щодня використовується – з автомобілями, вантажівками, бензином і
т. д. Закид був вдалим – і військове відомство капітулювало. Перша передача до-
кументів відбулася 1938 року, друга – 1942 року, коли у зв’язку із участю США у
January. – Vol. 6. – № 1. – P. 9.
8 Ibid. – P. 12–13.
9 Архів Конфедерації – див. Словник основних термінів і понять наприкінці монографії.
386
РОЗДІЛ 3
Другій світовій війні і розширенням

відомства необхідно було звільнити
площі в будівлі департаменту, а архів
таким чином зміг забезпечити надійне
зберігання найбільшої за обсягом се-
ред усіх федеральних відомств докуме-
нтації. Завдяки цьому, а також за заслу-
ги після Перл-Харбору10 Національний
архів був включений до складу оборон-
них відомств Сполучених Штатів11.
10 серпня 1938 року будинок Націо-
нального архіву США був повністю об-
1-й Архівіст США Р. Д. В. Коннор отримує ладнаний і введений до експлуатації12.
на зберігання до Національного архіву США Крім того, у цей період архів здійснив
кінофільм «Віднесені вітром»,
перші кроки по систематизації та опи-
30 січня 1941 року
суванню документів. Цьому сприяв
проект WPA часів «нового курсу», яка в січні 1936 року поширила його й на феде-
ральні архіви (Survey of Federal Archives, SFA).
Після відставки 1-го Архівіста Р. Д. В. Коннора Прези-
дент США Фр. Д. Рузвельт 18 вересня 1941 року затвер-
див на посаді 2-го Архівіста США С. Дж. Бакка, який до
призначення був асистентом Коннора.
С. Дж. Бакк народився 16 серпня 1884 року у м. Бер-
лін (штат Вісконсин) у родині Чарльза А. і Клари Лютер
Бакк. Він навчався в Університеті Вісконсину (1900–
1906) і Гарварді (1906–1908 рр., 1911 р.), кар’єру розпочав
як інструктор з історії в Університеті Індіани у 1908 році.
Згодом молодий вчений переїхав до Іллінойсу, де й пра-
цював в університеті спочатку асистентом, а потім асоці-
йованим професором Департаменту історії. У 1914 році
СОЛОН ДЖАСТЕС БАКК
він став асистентом професора в Університеті Міннесоти і 2-й Архівіст США
суперіндентантом Історичного товариства Міннесоти. (1941–1948),
Бакк повністю реорганізував діяльність Історичного то- (1945–1947),
вариства, започаткував випуск щоквартальника, домігся 1-й віце-президент ICA
10 Атака на Перл-Харбор японської авіації відбулася 7 грудня 1941 р., у результаті було розбито ліній-
ні сили Тихоокеанського флоту США.

January. – Vol. 6 – № 1. – P. 14–17.

12 Guterman B. Our Story: How the National Archives Evolved over 75 Years of Change and Challenges
[Text] / Benjamin Guterman // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2.
387
виділення коштів для нового будинку Товариства, модернізував бібліотеку та

музей, збільшив колекцію манускриптів, впроваджував нові для того часу архів-
ні технології у роботу архіву. У 1931 році Бакка запросили на посаду професора
до Університету Пенсільванії. Згодом вчений очолив Історичне товариство За-
хідної Пенсільванії та став редактором «Western Pennsylvania Historical
Magazine». С. Дж. Бакк прийшов працювати до Національного архіву США на по-
саду директора відділу публікацій (пізніше – досліджень і публікацій) у
1935 році. Під його керівництвом у 1937 році був виданий «Guide to the Materials
in the National Archives» («Путівник до матеріалів Національного архіву»). Бакк
був делегатом 8-го Міжнародного конгресу історичної науки (24 серпня –
4 вересня 1938 р., Цюрих, Швейцарія), очолював американську делегацію на
14-й конференції Міжнародної федерації документації (21–26 вересня 1938 р.,
Оксфорд, Великобританія), почасово викладав курс із архівної адміністрації в
Колумбійському університеті, був головою Комітету із науково-довідкового апа-
рату Національного архіву (1941). Бакк був одним із тих, хто витягав Ернста Поз-
нера з нацистської Німеччини і допомагав йому влаштуватися на роботу у США.
Разом із Познером Бакк започаткував викладання курсів із архівної історії і адмі-
ністрації в Американському університеті.
С. Дж. Бакк очолював архів у воєнні та повоєнні роки, а 1948 року перейшов
на посаду голови відділу манускриптів Бібліотеки Конгресу США. У Бібліотеці
науковець зосередив увагу на американській історії. Упродовж 1951–1954 рр.
Бакк входив до складу Національної комісії історичних публікацій.
Усе своє життя архівіст брав активну участь у різних громадських організаці-
ях: Сільськогосподарському історичному товаристві, Американському антиквар-
ному товаристві, Американській історичній асоціації та Комісії публічних архівів,
Британській асоціації документації, Конференції історичних товариств штатів і
округів, Міжнародній раді архівів, Історичній асоціації долини Міссісіпі, Історич-
ній асоціації Пенсільванії, а також історичних товариствах Міннесоти, Вісконси-
ну, Оклахоми, Західної Пенсільванії, був засновником Американського інституту
документації. Бакк був автором цілого ряду праць, у тому числі «Stories of Early
Minnesota» («Історія ранньої Міннесоти», 1925 р.) та «Planting Civilization in Wes-
tern Pennsylvania» («Землеробні цивілізації у Західній Пенсільванії», 1939 р.)13.
На початку війни Архів не значився у списку життєво важливих для країни
агенцій. Р. Д. Хаббард, директор із персоналу NARA, після атаки на Перл-Харбор
(7 грудня 1941 р.) писав Бакку, що Архів виглядає перед працівниками інших
державних агентств як організація-паразит. Тож NARA прагнув довести своє зна-
13 Minnesota Historical Society. P. 1494. Buck, Solon Justus, 1884–1962. Papers, 1902–1935, 1960. Bio-
graphical Sketch ; Blegen T. C. Solon Justus Buck – Scholar–Administrator [Text] / Theodore C. Blegen //
American Archivist. – 1960, July. – Vol. 23. – № 3. – Р. 259–262 ; Posner E. Solon Justus Buck – Archivist
[Text] / Ernst Posner // American Archivist. – 1960, July. – Vol. 23. – № 3. – Р. 263–269.
388
РОЗДІЛ 3
чення як вкрай необхідного державного органу. У березні 1941 року в США був
створений Комітет із консервації культурних ресурсів (Committee on Conser-
vation of Cultural Resources)14. Головою Комітету став видатний американський
історик У. Г. Ліланд, виконавчим секретарем – К. Дж. Харріс 15. Комітет розташо-
вувався у будинку Національного архіву.
У. Г. Ліланд здійснив значний внесок у розробку методів врятування архівів
під час надзвичайних ситуацій. 1926 року У. Г. Ліланд у співавторстві з Н. Д. Ме-
ренессом опублікував працю про джерела з історії Першої світової війни, яка ма-
ла виключне значення для організації використання архівних документів у Дру-
гу світову війну16. 1940 року у своєму президентському адресі Товариству амери-
канських архівістів «The Archivist in Times of Emergency»17 він визначив п’ять ос-
новних напрямків, які й на сьогодні можуть бути програмними для усіх архівіс-
тів світу для керування у надзвичайних ситуаціях. Ліланд вважав, що надзвичай-
на ситуація може виникнути не тільки у період війни, а й у мирні часи.
У воєнні часи основною загрозою для архівів Ліланд вважав бомбардування,
а у мирний час – навіть елементарне переміщення архівів у зв’язку з вивільнен-
ням площ для розміщення працівників установи. Він рекомендував архівістам у
співробітництві з інженерами, хіміками, військовими експертами вивчити проб-
лему і розробити заходи захисту архівів. Серед цих заходів у роки війни слід пе-
редбачити евакуацію цінних документів у безпечні місця, мікрофільмування тих
архівних документів, які необхідно залишати на місцях, переміщення величез-
них обсягів архівних документів у надійні сховища, якими можуть бути природні
печери під землею. Ліланд зазначав, що недостатньо розробити план евакуації,
кожен архів повинен бути готовий негайно йому слідувати. Як приклад, він на-
водив Національну бібліотеку у Парижі, підвали якої вже на 1938 рік були запов-
нені евакуаційними боксами.
У мирний час архівіст мав вживати заходи, спрямовані на попередження над-
звичайних ситуацій. Серед них: 1) розосередження архівних документів незнач-
ної важливості з офісів установ у місця, які б задовольняли умови їх зберігання,
14 Aikin J. Preparing for a national emergency: the Committee on Conservation of Cultural Resources, 1939–
1944 [Text] / Jane Aikin // Library Quarterly. – 2007, July. – Vol. 77. – № 3. – Р. 257–286 ; Harris C. G. The
Protection of Federal Records Against Hazards of War [Text] / Collas G. Harris // American Archivist. – 1942,
October. – Vol. 5. – № 4. – Р. 228–239.
15 George C. Marshsall Foundation, Lexington, Virginia, № 6 Collas G. Harris, 1927–1966. Preface to collec-
tion. – Р. 2–3. Біографічна довідка зі справи до Колекції особового походження Колласа Харріса ;
George C. Marshsall Foundation, Lexington, Virginia, № 6 Collas G. Harris, 1927–1966, series 5 National ar-
chives, 1937–1952, series 5.1, box 17, folder 16 National Defense, 1945, series 5.3, box 20, folders 20, 21, 22
Biographical information on K. Harris, 1934–1945, 1946–1952.
16 Leland W. G., Mereness N. D. Introduction to the American Official Sources for the Economic and Social
History of the World War, 1914–1918 [Text] / Waldo Gifford Leland, Newton Dennison Mereness. – New
Haven : Yale U. P., 1926. – 1st edition. – 532 p.
17 Leland W. G. The archivist in times of emergency [Text] / Waldo Gifford Leland // American Archivist. –
1941, January. – Vol. 4. – № 1. – P. 1–12.
389
наприклад у службові будинки за міс-

том; 2) проведення експертизи ціннос-
ті і знищення документів, яке, як вва-
жав Ліланд, потрібно виконувати за
рекомендаціями, розробленими іншим
видатним американським вченим-архі-
вістом Е. Дж. Ліхі, та за участю як архі-
вістів, так і адміністраторів; 3) мікро-
фотографування документів перед їх
знищенням. Серед важливих завдань
архівіста Ліланд вбачав укладання ге-
неральних оглядів архівів (путівників і
довідників), комплектування архівів у
діловодстві таким чином, щоб вони
були готові для передачі до архівної
установи. Для реалізації останнього
завдання архівіст повинен отримати
відповідну підготовку як діловод. І хо-
ча тут архівіст зазіхає на чужі функції,
Центральна кімната карткового каталогу його участь у процедурі укладання до-
Національного архіву США, 1942 рік
кументів і документаційних процесах у
діловодстві спростить проблеми у роботі з документами після того, як вони на-
дійдуть на архівне зберігання. Усе сказане вище Ліланд вважав проблемами фі-
зичними. Крім них, архівіст ще має бути готовим до вирішення інтелектуальних
проблем.
У будь-який час архівіст забезпечує різні гілки влади і суспільство в цілому
інформацією. У воєнні часи інформаційні потреби значно зростають, і архівіст
повинен стати експертом із багатьох питань. Наприклад, у Національному архіві
США на той час зберігалися документи комісій корабельної, військової промис-
ловості, адміністрацій із постачання продовольства і палива, комітету публічної
інформації та інших установ періоду Першої світової війни. За словами 3-го Архі-
віста США У. К. Гровера такі установи розквітають у воєнні часи, потім зникають,
а під час нової небезпеки знов з’являються. Тому дуже важливо у надзвичайній
ситуації, вважав Ліланд, у найкоротші терміни вивчити діяльність таких установ
і забезпечити цією інформацією уряд. А ще важливіше підготувати цю інформа-
цію заздалегідь. У період небезпеки уряд покладається або на пам’ять, або на ар-
хівістів. Але пам’ять не надійна, лише архівіст може бути потенційно здатним
елементом забезпечення урядових органів необхідною інформацією. У цьому
аспекті архівіст повинен бути не тільки «довідником», він повинен бути консу-
льтантом із питань минулого державних інституцій.
390
РОЗДІЛ 3
Ще одна важлива функція архівіста у надзвичайній ситуації – збирати і збері-

гати документи, на підставі яких може бути викладена історія небезпеки в усіх її
аспектах. Під час Першої світової війни цю роль у Сполучених Штатах відігравала
Національна комісія історичних служб. У травні 1917 року вона направила листи
усім історичним комісіям штатів, місцевим історичним товариствам і бібліоте-
кам, у яких закликала забезпечити систематичне поповнення колекцій і ефек-
тивне зберігання всіх видів матеріалів, що слугують документальним та ілюст-
ративним свідоцтвом подій війни. Комісія намагалася здійснити два суттєвих
кроки: зробити минулий досвід корисним для сучасників і зберегти сучасний
досвід для майбутнього. Для цього штати утворили військово-історичні комісії, а
1919 року була заснована Національна асоціація військово-історичних організа-
цій штатів. Ліланд зазначив, що у Першу світову війну Америка не мала профе-
сійних архівістів, а перед Другою світовою війною при наявності Національного
архіву США ця робота могла бути проведена на якісно більш високому рівні. Про-
те може статися так, писав вчений, що Національний архів буде занадто переван-
тажений офіційними обов’язками, тому роботу по збиранню документів можуть
виконувати архіви штатів. За потрібне Ліланд вважав укладання спеціального
посібника для архівістів для керування у надзвичайних ситуаціях, у якому були б
передбачені усі їх види і фази розвитку та викладені рекомендації щодо прове-
дення та координації роботи архівного істеблішменту. За його рекомендаціями
напередодні Другої світової війни у США була розроблена програма діяльності
уряду та сформований спеціальний комітет для координації діяльності архівіс-
тів США в період війни.
Продовження цієї теми У. Г. Ліланд розвив у статті «Historians and Archivists
in the First World War», опублікованій вже у ході Другої світової війни
1942 року18. У статті Ліланд виклав програму дій істориків та архівістів у Першу
світову війну на прикладі Національної комісії історичних служб, до якої вклю-
чив такі напрями діяльності: дослідження, публікації у пресі, лекційні програми,
освіта, допомога уряду, збір і зберігання історичних джерел. Збирання історич-
них документів періоду війни, на думку Ліланда, мало відбуватися за тематикою,
наведеною у книзі «The World War: A School History of the Great War» («Світова
війна: школа історії Світової війни», 1919 р.) професора А. Е. Мак-Кінлі з універ-
ситету Пенсільванії: передвоєнні умови, підготовка до війни, Сполучені Штати у
воєнні часи, адміністрація США у штатах, уряди штатів у воєнні часи, уряди окру-
гів та місцеве управління у воєнні часи, армія і флот, промисловість, сільське гос-
подарство і виробництво продовольства, фінансування у період війни, транс-
порт і комунікації, перебудова комерційної сфери, організації соціального добро-
буту та допомоги, вплив війни на освіту, діяльність релігійних організацій, праця
18 Leland W. G. Historians and Archivists in the First World War [Text] / Waldo Gifford Leland // American
391
і криза, громадське здоров’я у період вій-

ни, жінки у війні, громадські настрої пе-
ред, протягом та після війни, американіза-
ція, почесні нагороди, пам’ятники і пара-
ди, чорношкіре населення у війні, проб-
леми відновлення життя.
Своєю працею Ліланд не тільки уза-
гальнив і висвітлив функції істориків і ар-
хівістів у надзвичайних ситуаціях, він по-
казав їх вплив на суспільство, їх можливо-
сті у формуванні громадської думки і полі-
тики уряду та перспективні завдання істо-
риків і архівістів у Другій світовій війні.
У результаті анкетування, проведеного
Р. Д. В. Коннором ще 1935 року, було з’ясо-
вано, що тільки у федеральних департаме-
нтах, розташованих у Вашингтоні, знахо-
Ламінатор архівних документів у Відділі дилося майже 3 млн куб. футів паперових
ремонту і зберігання документів документів, понад 3 тис. миль кінодокуме-
нтів, 2,6 млн негативів, 5,5 тис. аудіозапи-
сів. У вересні 1941 року повторний аналіз обсягів документів 68 федеральних
агентств довів, що евакуації потребували 550 тис. куб. футів документів. Комітет
із консервації культурних ресурсів запропонував збудувати велике бомбосхови-
ще для документів, але на той час США не мали відповідних ресурсів для реаліза-
ції такого проекту. За оцінками Комітету заходи із захисту культурних ресурсів
потребували виділення 12,5 млн дол. із державного бюджету19. Комітет розро-
бив плани по зберіганню національного культурного надбання в музеях, бібліо-
теках і архівах, федеральних департаментах уряду США, підготував і опублікував
посібник для працівників федеральних департаментів із захисту культурних ре-
сурсів «The Protection of Cultural Resources Against the Hazards of War» («Захист
культурних ресурсів від ризиків війни»). Товариство американських архівістів
разом із Національним архівом видало бюлетень із технічними рекомендаціями
щодо захисту документів «The Care of Records in a National Emergency» («Піклу-
вання про документи у національній небезпеці»). 28 квітня 1942 року на конфе-
ренції з питань забезпечення збереженості документів під час війни «Federal
Records Conference» К. Дж. Харріс рекомендував обидва посібника як найкраще
керівництво з питань захисту культурних ресурсів. Харріс застерігав федеральні
can Archivist. – 1942, October. – Vol. 5. – № 4. – P. 231 ; Eales A. B. Fort Archives. The National Archives Goes
to War [Text] / Anna Bruner Eales // Prologue. – 2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.
392
РОЗДІЛ 3
агентства, що їх політика у галузі зберігання документів не повинна відхилятися

від генеральної політики Комітету з консервації культурних ресурсів та рекоме-
ндацій Національного архіву, викладених у листі NARA до керівників федераль-
них агентств від 7 лютого 1942 року та посібнику «Manual of Information About
The National Archives for Government Officials» («Інформація про Національний
архів для державних чиновників»). Політика Комітету і NARA зосереджувалася,
насамперед, на експертизі цінності документів федеральних департаментів, від-
борі важливих документів і передачі їх на зберігання до NARA. Харріс рекоменду-
вав державним чиновникам звертатися до NARA для отримання консультацій із
експертизи цінності та відбору документів на зберігання 20.
Усі архівні документи федерального уряду були поділені на три групи: перша
охоплювала матеріали, втрата яких могла зашкодити «громадській моралі і честі
нації»; до другої групи відносилися документи, втрата яких зашкодила б роботі
державних установ, розвиткові науки; третю групу складали матеріали важливі,
але не «основні». Евакуації підлягали документи першої і другої груп21. Керівни-
ки федеральних агентств не бажали втрачати контроль над своїми документами,
тому не поспішали передавати їх до Архіву.
20 квітня 1941 року газета «Washington Post» повідомила, що більшість гро-
мадських будівель у Вашингтоні не витримає бомбових ударів, крім будинку
NARA. Преса назвала цю споруду, що фактично була будинком у будинку, «Форт
Архів». Посадові особи Вашингтону поступово дійшли висновку про доцільність
передавання документів своїх агентств до архіву. Якщо станом на 31 березня
1941 року протягом попереднього кварталу до архіву надійшло близько
8 тис. куб. футів архівних матеріалів, то після вступу США у Другу світову війну22,
щоквартальні надходження до архіву збільшилися на 600 %. Протягом 1942 року
до архіву надійшло 175 тис. куб. футів документів історичного значення23.
У перші дні після Перл-Харбора К. Дж. Харріс створив в архіві Комітет захисту
від небезпеки війни (an Archives committee on protection against the hazards of
war, PAHW), до якого увійшли працівники архіву – добровольці. Основне завдан-
ня комітету – 24-х годинна охорона будинку архіву під час нальотів ворожої авіа-
ції. Із 8 грудня 1941 року до 1 січня 1942 року 121 співробітник відпрацював
2705 годин у нічних чергуваннях. Ф. М. Хамер, голова інформаційно-довідкової

21 Ibid. – P. 235–237.
22 США брали участь у Другій світовій війні з 7 грудня 1941 р. – на Тихоокеанському театрі воєнних
дій, з 8 листопада 1942 р. – на Середземноморському театрі воєнних дій, з 6 червня 1944 р. вони роз-
почали воєнні дії на Західному фронті в Європі.
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2. А. Б. Ілс у своєму дослідженні спиралась на документи NARA : RG 64
«Records of the National Archives and Records Administration» : series «Office of the Archivist, Functional
Classified Files» (1935–1959) ; series «Archival Subject Files of Solon J. Buck» (1939–1945) ; series
«Educational Program Division, Press Clippings» (1937–1963).
393
служби, невдовзі виступив із пропозицією скорегувати плани роботи так, щоб ці

працівники між 4.30 вечора та 9.00 ранку виконували ще й роботи з обробки до-
кументів, бо вони тільки сиділи й чекали, коли щось станеться. Отже, протягом
перших шести місяців війни вони обробили більше 1 млн аркушів архівних доку-
ментів для відділу друку24.
Оскільки будівля Архіву була найбезпечнішою у всьому Вашингтоні, двері її
під час бомбардувань мали залишатися відкритими, щоб населення, яке в цей
момент опинялося на вулиці, могло сховатися. У будинку встановили систему
оповіщення, у кожному приміщенні та коридорах розмістили протипожежні за-
соби. 24 березня 1941 року кожному співробітнику видали посвідчення для вхо-
ду до будівлі. Під’їзди до архіву з боку автостоянок та вантажних платформ об-
межили, співробітники і відвідувачі залишали усі свої речі у камері схову25.
Архів розробив плани для можливої евакуації архівних документів із Вашинг-
тону, Нью-Йорку та інших великих міст на відстань сто миль від узбережжя. У
травні 1941 року NARA провів репетицію евакуації документів, що знаходилися
на зберіганні в будинку Архіву у Вашингтоні. З’ясувалося, щоб вивезти 80 тис.
контейнерів із архівними документами знадобилося б 2 тис. одиниць транспор-
ту та 60 днів. Тільки архівних коробок NARA закупив на 35 тис. дол. Можливими
місцями для розташування архівних матеріалів були Бібліотека штату Іллінойс у
Спринфілді, будинок Історичної комісії штату Північна Кароліна у м. Ролі, старі
поштові відділення у Джонстауні (Пенсільванія), Портсмуті (Огайо), Кларксбурзі
(Західна Вірджинія)26.
Президент США Фр. Д. Рузвельт був занепокоєний тим, що в Архіві у центрі
Вашингтону (Пенсільванія-авеню) зберігалося 400 тонн легкозаймистої плівки,
яка при згорянні виділяла отруйний газ. У відповідь С. Дж. Бакк 20 липня
1942 року запевнив Рузвельта, що вживаються всі заходи для перевезення філь-
мів у майже безлюдний, але недалекий від Вашингтону форт Хант, округ Фейєр-
факс, штату Вірджинія. Укріплення форту були спеціально збудовані для збері-
гання легкозаймистих і вибухових речовин.
В. Д. Тейт27, начальник відділу фотоархівів, не був у захваті від переїзду, він
вимагав проведення ремонтних робіт, розташування стелажів відповідно до ар-
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.
25 McCoy Donald R. The National Archives: America's Ministry of Documents, 1935–1968 [Text] / Don-
ald R. McCoy. – Chapel Hill : University of North Carolina Press, 1978. – 437 р.
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.

27 Tate V. D. From Binkley to Bush [Text] / Vernon D. Tate // American Archivist. – 1947, July. – Vol. 10. –
№ 3. – P. 249–257 ; Special Collection Library University of Michigan. Vernon D. Tate Personal and
Professional Papers, 1929–1989, Series C Speeches and Writings (1933–1973), box С1, folders 1 Lists of
Vernon Tate Publications, box C2, folder 4 Microphotography in War time, box C3, folder 21 Speeches and
Broadcasts Vernon Tate, 1933–1973.
394
РОЗДІЛ 3
хівних стандартів, проведення дезін-

секції приміщень від гризунів і комах.
Тейт хотів влаштовувати принаймні
кожні шість місяців перевірки стану
зберігання плівок, але командир об’єк-
ту не допускав співробітників відділу у
сховища через те, що вони були жіно-
чої статі. Перевезені були тільки уря-
дові записи. Усі інші плівки, як і доку-
менти на паперових носіях, залишили-
ся на зберіганні у Вашингтоні. Будинок
NARA розділили на чотири зони в зале-
жності від пріоритетів безпеки, необ-
хідної для плівок. Найбезпечнішу зону
з 3 до 6 ярусів (простір у 75 тис. куб.
футів) виділили для зберігання плівок.
У травні 1942 р. газета «Indianapolis
Star» повідомила громадськості, що
ВЕРНОН ДЕЙЛ ТЕЙТ,
начальник відділу фотоархівів NARA серед цих плівок зберігаються фото-
графії і фільми про американські екс-
педиції на Північний і Південний полюси, судові протоколи про вбивство Прези-
дента США А. Лінкольна, оригінальні фото звільнення рабів, колекції фотографій
часів Громадянської війни (1861–1865), а також особиста доповідь Президен-
та США Е Джексона про битву при Новому Орлеані. Газета зазначила, що Білль
про права був запакований і зберігався під Ротондою, готовий у будь-яку мить
покинути Вашингтон28.
Крім прийому на зберігання документів від федеральних агентств, збережен-
ня та описування архівних документів, Архів щоденно виконував запити урядо-
вих установ, тематика яких в основному стосувалася заходів із оборони та діяль-
ності агентств часів Першої світової війни.
У лютому 1942 року до опублікованого списку оборонних агентств був вклю-
чений і NARA. Проте позиція, на якій знаходився Архів, аж ніяк не могла задо-
вольнити вимогам його керівника С. Дж. Бакка та колективу архівістів: Архів по-
сідав шостий знизу рядок у п’ятій категорії, вище за нього були лікарня святої
Єлизавети та психіатрична лікарня в окрузі Колумбія29. Тож зосередження лише
на зберіганні та врятуванні архівних документів не допомогло підвищити імідж
Архіву.
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.

29 Ibid.
395
До вересня 1942 року Архів довів

свою важливість як агентство, яке мо-
же сприяти обороні країни. Архівісти
виявили і надали військово-морському
відомству інформацію на 56 тис. коли-
шніх військовослужбовців, які здатні
були повернутися на службу, що допо-
могло поповнити Військово-морський
флот досвідченими моряками (ними
було укомплектовано 36 лінкорів і аві-
аносець). Картографічна секція вияви-
ла й передала Військово-повітряним Протипожежне обладнання Відділу
силам детальні мапи міст Європи і Япо- ремонту і зберігання документів
нії30.
Імовірність повітряного нападу і диверсій із часом відпала зовсім, і вимоги до
безпеки послабились. 6 жовтня 1942 року був відмінений 24-годинний патруль,
23 лютого 1943 року дозволили проносити особисті речі у будівлю Архіву,
16 квітня 1943 року приміщення Архіву, відведені під бомбосховища, повернули
під архівосховища, а шість місяців потому із приміщень прибрали контейнери із
піском31.
Зменшення заходів безпеки сприяло збільшенню кількості відвідувачів Наці-
онального архіву. Військові проводили в будинку Архіву наради та конференції,
для вищого офіцерського складу 17 країн світу були організовані навчання із
демонстрацією фільмів і виставками документів. Виставку матеріалів із Бібліо-
теки Фр. Д. Рузвельта відвідали 10 тис. осіб, у тому числі 2,5 тис. військово-
службовців. Чиновники, призначені на посади керівників агентств упродовж вій-
ни, зверталися до архівних матеріалів часів Першої світової війни, щоб усвідоми-
ти досвід попередників. Е. Гувер, директор ФБР, цікавився історією німецького
саботажу в Сполучених Штатах часів Першої світової війни. М. Андерсон, дирек-
тор Бюро у справах жінок Департаменту праці США, направила до архіву запит
про використання жіночої праці у період Першої світової війни. Коли під сумнів
бралася лояльність працівників військових заводів, запити також направлялися
до архіву, щоб з’ясувати, звідки і коли їх предки прибули до США та коли вони
були натуралізовані. Кінодокументалісти «Парамаунт», «Фокс» і «Юніверсал Пік-
черс» використовували архівні матеріали, щоб представити американцям націо-
нальних військових лідерів Д. Ейзенхауера, Д. Мак-Артура, Дж. Паттона та інших.
Особливо у нагоді стали матеріали, що містили інформацію про метеорологічний
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.
31 Ibid.
396
РОЗДІЛ 3
стан узбережжя Нормандії, а також ма-

пи цієї території. Послуги архіву війсь-
ковим відомствам були настільки цін-
ними, що Військово-морський департа-
мент протягнув між своїм будинком і
архівом спеціальну лінію зв’язку для
прискорення передачі інформації. Ар-
хів отримував більше 1000 запитів ко-
жного дня, більшість із них були воєн-
ної тематики. За підрахунками архівіс-
тів, у роки війни до NARA надходило
Приміщення фотолабораторії більше 230 тис. запитів на рік. Деякі
в Національному архіві США, військові підрозділи безпосередньо
початок 1940-х рр. розташувалися в будинку архіву. Крім
службовців Військово-морського департаменту, у будинку архіву розміщувалися
співробітники Військового департаменту, Бюджетного бюро Адміністрації війсь-
кової документації, а найбільшу площу займало Управління стратегічних служб
(Office of Strategic Services, OSS), яке збирало та аналізувало розвіддані, планува-
ло і здійснювало операції під юрисдикцією Об’єднаного комітету начальників
штабів. Виділення приміщень для цієї служби поступово збільшувалося, і до
1944 року OSS орендувало майже 15 тис. кв. футів у будинку NARA. Майже
7,5 тис. кв. футів було надано Морській комісії в обмін на те, що В. Д. Тейт отри-
мав можливість контролювати відділ
фотографій і операції OSS у фотолабо-
раторії Архіву не як співробітник Наці-
онального архіву, а як офіцер карто-
графічного відділу OSS. Інші співробіт-
ники Архіву могли як технічні асистен-
ти мікрофільмувати мапи та інші сек-
ретні матеріали, використовуючи дру-
карське, спеціальне звукове і редакцій-
не обладнання OSS. У квітні 1944 року
OSS у приміщенні NARA організувало
виставку секретного військового обла-
днання та приладів, які вони мали на Звукозаписуюче обладнання Відділу
меті використовувати під час висадки кінодокументів Національного архіву США,
військ союзників у Нормандії32. 1941 рік
32Eales A. B. Fort Archives. The National Archives Goes to War [Text] / Anna Bruner Eales // Prologue. –
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.
397
Ще у грудні 1941 року Товариство американських архівістів запропонувало

як альтернативу евакуації мікрофільмування документів на плівку. 13 лютого
1942 року Президент США Фр. Д. Рузвельт звернувся до SAA з проханням про
прискорення роботи по мікрофільмуванню. У серпні 1941 року експерименталь-
но було мікрофільмовано 160 тис. окремих документів. Співробітники Військово-
морського департаменту відзняли понад 4 тис. куб. футів секретних і конфіден-
ційних матеріалів свого відомства у NARA. Від’їжджаючи з архіву, вони взяли з
собою мікрофотокопії замість оригіналів документів 33.
1943 року Президент США Фр. Д. Рузвельт закликав державні установи збері-
гати звіти про виконання їх обов’язків у період Другої світової війни. Був сфор-
мований Комітет по зберіганню звітів державних установ воєнного періоду.
4 червня 1946 року Президент США Г. С. Трумен звернувся до Архівіста США
С. Дж. Бакка і доручив йому укласти довідники архівних документів воєнного
часу34. Під керівництвом Ф. М. Хамера 1947 року було здійснене видання
«Федеральні документи Другої світової війни»35, 1948 року світ побачив Путів-
ник по документах Національного архіву36, що містив інформацію про майже
800 тис. куб. футів документів, які знаходилися на той час на зберіганні у NARA.
Співробітники архіву зібрали радіопередачі, які висвітлювали перший день учас-
ті США у війні, день висадки військ у Нормандії тощо. Громадськості були пред-
ставлені виставки документів, на яких демонструвалися німецькі та японські
документи про капітуляцію цих країн, сертифікат Гітлера про одруження, його
останній політичний заповіт, оригінал Ялтинської угоди, підписаної Й. Сталіним,
Фр. Д. Рузвельтом і У. Черчиллем, документи про угоди, підписані союзниками до
початку висадки військ у Нормандії. Виставки відвідали члени Кабінету, конгре-
смени, судді Верховного суду, члени Об’єднаного комітету начальників штабів,
представники дипломатичного корпусу та сотні тисяч звичайних громадян37.
Після Другої світової війни Національний архів США на хвилі піднесення на-
строїв організував і провів безпрецедентну виставку документів «Потяг свобо-
ди». Потяг, у якому було розміщено оригінали документів із колекцій NARA, ман-
дрував із 17 вересня 1947 року від міста до міста усією територією Сполучених
Штатів протягом 18 місяців. Ця виставка-подорож завершилась у січні 1949 року.
«Потяг свободи» особисто зустрічав Президент США Г. С. Трумен. У цілому потяг
пройшов 36 000 миль від узбережжя до узбережжя. Серед документів, представ-
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.
34 Hamer P. M. Guides to Records of World War II [Text] / Philip M. Hamer // American Archivist. – 1947,
October. – Vol. 10. – № 4. – P. 339–345.

35 У 2008 р. Національний архів опублікував двотомник «Друга світова війна: путівник по документах
щодо воєнної участі США». Mulligan Т. P. World War II: Guide to Records Relating to U. S. Military Participa-
tion [Text] / Timothy P. Mulligan. – Washington, D. C., NARA, 2008. – Vol. 1. – 172 p. ; – Vol. 2. – 1088 p.
36 Guide to Records of the National Archives [Text]. – Washington, D. C., NARA, 1948. – 684 p.
2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.
398
РОЗДІЛ 3
лених на виставці: Декларація неза-

лежності, документ про визнання США
незалежною від Великобританії держа-
вою (Паризький мир, 1783), Вашингто-
нська копія Конституції США (17 верес-
ня 1787 р.), Білль про права (15 грудня
1791 р.), Прокламація емансипації
(1 січня 1863 р.) про відміну рабства
Президента США А. Лінкольна, перша
книга, надрукована на теренах амери-
канських колоній (1640 р.), документи,
Президент США Гаррі С. Трумен зустрічає підписані членами 1-го Континенталь-
«Потяг свободи»
ного конгресу (5 вересня – 26 жовтня
1774 р.) тощо . На завершення з вересня 1949 р. до січня 1950 р. виставка експо-
38
нувалась у Вашингтоні.
Обкладинка каталогу виставки «Потяг свободи», вересень 1949 – січень 1950
38Freedom Train Exhibit opens at the National Archives. Press Release № 50–2. September 16, 1949 //
NARA, RG 64 «Records of the National Archives and Records Service», box 7. – P. 1–3.
399
Отже, протягом Другої світової війни NARA прийняв на зберігання значну

кількість історичних документів федеральних департаментів виконавчої гілки
влади, виконав тисячі запитів державних цивільних і військових відомств, попу-
ляризував історичні документи з метою підсилення почуття патріотизму, ство-
рив тисячі мікрофотокопій страхового фонду документів, надавав свої примі-
щення в оренду важливим оборонним відомствам країни, здійснив важливі кро-
ки для врятування документів окупованих країн та заснування Міжнародної ра-
ди архівів, уклав довідники по документах Національного архіву, у тому числі
періоду Другої світової війни39. Отже, архівісти розраховували, що, нарешті, їм
вдалося довести значення архіву як стратегічного інформаційного ресурсу дер-
жави, що зберігає документи з національної історії і забезпечує життєво важли-
вою ретроспективною інформацією державні установи. Проте у повоєнні роки
уряд ухвалив несприятливі для подальшого розвитку Національного архіву рі-
шення.
Оскільки у діяльності департаментів федерального уряду протягом Другої
світової війни накопичувалася значна кількість документів, NARA ініціював
спрощення процедури експертизи і вилучення документів для знищення. 7 лип-
ня 1943 року Конгрес ухвалив закон про розпорядження документами «An Act to
Provide for the Disposal of Certain Records of the United States Govern-
ment» (57 Stat 380, відомий як «Records Disposal Act of 1943»), який вимагав від
установ представляти на розгляд Архівіста США переліки документів, що потре-
бували експертизи і прийняття рішення про їх подальшу долю. Проте до жовтня
1944 року лише 26 відомств надали свої переліки та тільки до 6 із них була
включена відповідна кількість документів. Тому Архівіст США С. Дж. Бакк вніс
пропозицію ухвалити зміни до Закону, відповідно до яких він отримував право
створювати загальні (типові) переліки документів для усіх або декількох аген-
цій. 6 липня 1945 року Конгрес прийняв «Records Disposal Act of 1943» із поправка-
ми. Ці зміни до Закону передбачали укладання і впровадження в роботу установ
Генеральних переліків документів зі строками зберігання (General schedules)40.
Підготовка переліків базувалася на детальному аналізі функцій установ. До-
кументи установ поділялися на дві категорії: ті, що відображали важливі функції
федеральних агентств, визначені Президентом і Конгресом, підлягали постійно-
му зберіганню; інші, із фінансового та господарського управління, – тимчасовому
(довготривалому і тривалому) зберіганню. Документи з типових функцій, прита-
манних усім установам, включалися до Генерального переліку. Документи, які
описували своєрідні функції установ, залишалися предметом конкретних перелі-
39 Левченко Л. Л. Національний архів США у Другу світову війну та повоєнні роки [Текст] /
Л. Л. Левченко // Чорноморський літопис: Науковий журнал. – Миколаїв : Вид–во ЧДУ ім. Петра Моги-
ли, 2013. – Вип. 7. – С. 179–198.
January. – Vol. 15. – № 1. – P. 27–38.
400
РОЗДІЛ 3
ків. Передбачався трирічний термін, після якого установа повинна була переда-
ти свої документи на зберігання до центру документації (на той час вже існували
відомчі центри документації, розпочалося створення федеральних центрів доку-
ментації). У центрах документи зберігались упродовж строку, передбаченого пе-
реліком, після закінчення якого визначалася їх подальша доля. У Переліках ро-
з’яснювалося, що довготривала і тривала цінність документу не дорівнює архів-
ній (постійній) цінності. Документи постійної цінності з центрів документації
направлялися на зберігання до архівів. Документи довготривалої і тривалої цін-
ності зберігались у центрах до закінчення терміну зберігання, після чого знищу-
вались або передавались (продавались) на зберігання зацікавленим архівним
інституціям (архівам університетів, історичних товариств, бібліотек, громадсь-
ких або релігійних об’єднань)41.
25 вересня 1946 року Президент США Г. С. Трумен із метою ефективного роз-
порядження документами уряду підписав наказ EO 9785 «Providing for the More
Efficient Use and for the Transfer and Other Disposition of Government Records»42
(Забезпечення більш результативного використання і передачі та іншого розпо-
рядження урядовими документами). Цей наказ вимагав від департаментів вико-
навчої гілки влади вводити програми управління документацією. Департаменти
повинні були залишати у себе на зберіганні лише ті документи, що необхідні їм
для поточної діяльності, а всі інші передавати на зберігання до NARA або розпо-
ряджатися ними відповідно до закону. Контроль за передачею документів від
установи до установи здійснювало Бюро бюджету, а до Архіву – NARA.
Здавалося, що для вирішення проблеми управління документацією у феде-
ральних департаментах, експертизи цінності та розпорядження документами
вже зроблено достатньо, але у певних колах з цим не погоджувалися.
1947 року створено Комісію з реорганізації урядових установ (Commission on
the Organization of the Executive Branch of the Government, 7 липня 1947 р.), яку
очолив колишній Президент США Г. К. Гувер43. У своєму першому звіті Конгресу
«General Management of the Executive Branch» він писав, що реорганізація потріб-
на для спрощення структури, єднання цілей, ясності політики виконавчої влади,
відповідності її дій Конституції США. Насправді, мета 1-ї Гуверівської комісії
полягала, насамперед, у перебранні виконавчою владою на себе всіх можливих
January. – Vol. 15. – № 1. – P. 31–33.
42 EO 9785 Providing for the More Efficient Use and for the Transfer and Other Disposition of Government
Records [Electronic resource] // Harry S. Truman Library. – Mode of access: http://trumanlibrary.org/

executiveorders/index.php?pid=709. – Title from screen.
43 Перша Комісія Гувера (7 липня 1947 р. –12 червня 1949 р.) була створена з метою реорганізації
виконавчої гілки влади у США. Вона підготувала для Конгресу 277 рекомендацій і 19 звітів. У резуль-
таті діяльності Комісії 20 червня 1949 р. був ухвалений Закон про реорганізацію (Reorganization Act,
1949) (Public Law 09, 81st Cong., 1st sess.) та реорганізаційні плани. Heady F. The Reorganization Act of
1949 [Text] / Ferrel Heady // Public Administration Review. – 1949, Summer. – Vol. 9. – № 3. – Р. 165–174.
401
функцій із управління державою, посиленні статусу федеральних департаментів

та економії коштів44. До Гуверівської комісії, яка вперше засідала у Білому Домі
29 вересня 1947 року, було включено 24 групи з понад 300 експертів із різних
галузей державного управління. Реформи у сфері управління документацією в
урядових установах до планів роботи Комісії не входили.
Е. Дж. Ліхі45, виконавчий директор Національної ради з управління докумен-
тацією (National Records Management Council), наприкінці січня 1948 року подав
до Гуверівської комісії свої пропозиції з удосконалення управління документа-
цією у федеральних відомствах.
У березні 1948 року своє бачення можливих реформ 1-й Гуверівській комісії
представив У. К. Гровер. 2 червня 1948 року У. К. Гровер був призначений 3-ім Архі-
вістом США.
У. К. Гровер народився у Гарланді (штат Юта). Закін-
чив школу у Солт-Лейк-Сіті (1924 р.) і, щоб заробити ко-
шти на коледж, працював на залізниці. 1931 року Гровер
закінчив факультет англійської мови Університету шта-
ту Юта. Професійну кар’єру розпочав репортером у вида-
вництві «Deseret News». 1932 року, працюючи помічни-
ком Сенатора Е. Д. Томаса, одружився з його дочкою Ес-
тер. Гровер прийшов до Національного архіву США у ли-
пні 1935 року. Спочатку виконував роботу по прийому
документів на зберігання до архіву та вже наступного
року став молодшим архівістом, а згодом поступив до
Департаменту військових документів та став його керів-
УЕЙН КЛЕЙТОН ГРОВЕР,
3-й Архівіст США ником. Після захисту докторської дисертації 1940 року
(1948–1965), 9-й прези- Гровера призначили асистентом 2-го Архівіста США
дент SAA (1953–1954)
С. Дж. Бакка. У часи Другої світової війни Гровер два ро-
ки служив у OSS, а з 1943 року керував підрозділом управління документацією в
Офісі Генерального ад’ютанта. Гровер був прибічником концепції «життєвого
циклу» документів, тому діяльність його підрозділу спрямовувалася на усі стадії
роботи з документами від їх відбору на зберігання до використання. За участь у
Другій світовій війні Гровер був нагороджений медаллю «Legion of Merit».
1 серпня 1947 року на запрошення С. Дж. Бакка Гровер повернувся до Національ-
44 Mansfield H. C. Reorganizing the Federal Executive Branch: the limits of institutionalization [Text] / Har-
vey C. Mansfield / The Institutionalized Presidency. Ed. by Thomas Norman C., Baade Hans W. // Law and
Contemporary Problems. – 1970, Summer. – Vol. 35. – № 3. – P. 480–486.
45 Leahy E. J. Reduction of Public Records [Text] / Emmett J. Leahy // American Аrchivist. – 1940, January. –
Vol. 3. – № 1. – Р. 13–38 ; Leahy E. J. Modern records management [Text] / Emmett J. Leahy // American
Аrchivist. – 1949, July. – Vol. 12. – № 3.– P. 231–242 ; Leahy E. J. Modern records management: a basic guide
to records control, filing, and information retrieval [Text] / Emmett J. Leahy, Christopher A. Cameron. –
McGraw-Hill, 1965. – 236 р. ; Angel H. E. Emmett Joseph Leahy, 1910–1964 [Text] / Herbert E. Angel //
American Аrchivist. – 1964, October. – Vol. 27. – № 4. – Р. 507–509.
402
РОЗДІЛ 3
ного архіву США. Навесні 1948 року як уповноважений Державним департамен-

том Гровер виконував культурну місію у країнах Карибського басейну.
Дж. Г. Бредшер, автор біографічної статті про Гровера, зазначив, що на мо-
мент призначення того Архівістом США обсяг документів, що зберігались у Наці-
ональному архіві США, подвоївся порівняно із довоєнним періодом і складав
800 тис. куб. футів, але штатна чисельність працівників архіву зменшилася з
315 осіб у 1942 році до 220 – у 1948 році. Значні обсяги документів очікували на
систематизацію та описування46. Гровер був одним із ініціаторів ухвалення зако-
ну про федеральні документи «Federal Records Act» (1950), уведення програм
управління документацією у федеральних департаментах, ухвалення закону про
президентські бібліотеки «Presidential Libraries Act» (1955), відповідно до якого
вони були об’єднані в єдину систему під керівництвом Національного архіву
США. Гровер зосереджував свої
зусилля, крім системи президе-
нтських бібліотек в цілому, на
розвиткові Бібліотеки Президе-
нта США Г. С. Трумена, Прези-
дентського центру Д. Д. Ейзен-
хауера та Бібліотеки і Музею
Президента США Л. Б. Джон-
сона. Значний внесок Гровер
зробив у розширення можли-
востей Національної комісії
історичних публікацій. З його 2-й Архівіст США Солон Джастес Бакк
ініціативи Конгрес ухвалив і Уейн Клейтон Гровер, 1948 рік
законодавство, відповідно до якого Комісія поширила свою діяльність на архіви
штатів, округів, муніципалітетів та недержавних архівних інституцій, підтриму-
ючи їх проекти із публікації важливих історичних джерел американської нації.
1964 року Гроверу вдалося протягнути в Конгресі законодавство про заснування
програми грантів, які Комісія до нашого часу надає архівам із метою збирання,
зберігання, публікації історичних документів, розвитку архівної освіти тощо. Ва-
жливе значення для Національного архіву мало переміщення у 1952 року до Ро-
тонди (центральна музейна зала в будинку архіву на Пенсільванія–авеню у Ва-
шингтоні) із Бібліотеки Конгресу США оригіналів Декларації незалежності, Кон-
ституції США та Білля про права47.
46 Bradsher G. Longest-Serving Archivist Wayne Grover Steered Agency during Critical Years [Text] /
Greg Bradsher // Prologue. – 2009, Winter. – Vol. 41. – № 4.

47 Grover W. C. Recent Developments in Federal Archival Activities [Text] / Wayne C. Grover // American Archi-
vist. – 1954, January. – Vol. 14. – № 1. – P. 3–12 ; Grover W. C. The National Archives at Age 20 [Text] /
Wayne C. Grover // American Archivist. – 1954, April. – Vol. 17. – № 2. – P. 99–107 ; Grover W. C. Archives: Society
and Profession [Text] / Wayne C. Grover // American Archivist. – 1955, January. – Vol. 18. – № 1. – P. 3–10.
403
Значну увагу Гровер приділяв Товариству американських архівістів. Очолю-

ючи SAA протягом 1953–1954 рр. У. К. Гровер склав Кодекс архівіста48 сприяв
виданню і розповсюдженню архівної періодики, піклувався про архівні та істо-
ричні агенції штатів та округів, розвиток архівної освіти. Гровер також був обра-
ний віце-президентом Міжнародної ради архівів.
Під час перебування на посаді Архівіста США У. К. Гровер був нагороджений
Адміністрацією служб загального призначення за видатні заслуги «Distinguished
Service Award» (1959) та Національною лігою державної служби за багаторічну
працю (1962)49.
Однак були в кар’єрі Гровера й тривожні моменти. Після вступу на посаду
Президент США Д. Д. Ейзенхауер (1953) збирався зробити посаду Архівіста США
політичною і замінити Гровера політиком. Однак архівісти та історики усієї краї-
ни об’єднались і виступили проти рішення Ейзенхауера. Це була значна перемо-
га американських архівістів, яким вдалося захистити свого фахового керівника
від необґрунтованого звільнення, а NARA – від політичного впливу. Вона стала
першим кроком до професіоналізації архівної галузі в США, встановлення стан-
дартів архівної професії та запровадження сертифікації архівістів.
Непорозуміння були у Гровера з видатним американським архівістом і вче-
ним Т. Р. Шелленбергом. У свій час обидва майже одночасно прийшли працювати
до Національного архіву. Дискусія двох вчених тривала роками. Врешті 1 січня
1962 року Гровер створив у складі Національного архіву Офіс експертизи ціннос-
ті документів і призначив його керівником Т. Р. Шелленберга50.
Зусилля Гровера по звільненню Національного архіву від підпорядкування
Адміністрації служб загального призначення не були успішними. 1965 року кон-
флікт загострився через скорочення бюджетного фінансування архіву, це змуси-
ло Гровера подати у відставку. Після звільнення з посади У. К. Гровер деякий час
працював консультантом свого наступника Р. Г. Бахмера і допомагав Президент-
ській бібліотеці Л. Б. Джонсона. Помер У. К. Гровер 1970 року від раку у своєму
домі у Сілвер Спринс (штат Мериленд)51.
З огляду на внесені пропозиції Ліхі і Гровера 1-ша Гуверівська комісія
12 квітня 1948 року підписала угоду з Е. Дж. Ліхі та Національною радою з управ-
ління документацією про вивчення проблеми управління документацією у феде-
48 Фотокопію Кодексу архівіста та неофіційний авторський переклад вміщено у додатку наприкінці

монографії.
49 Brooks P. C. Wayne C. Grover, 1906–1970 [Text] / Philip C. Brooks // American Archivist. – 1970, July. –
Vol. 33. – № 3. – P. 282–284 ; Recent Deaths [Text] // The American Historical Review. – 1970, October. –
Vol. 75. – № 6. – P. 1885–1887 ; Bradsher G. Longest–Serving Archivist Wayne Grover Steered Agency during
Critical Years [Text] / Greg Bradsher // Prologue – 2009, Winter. – Vol. 41. – № 4.
50 Bradsher G. Longest-Serving Archivist Wayne Grover Steered Agency during Critical Years [Text] /
Greg Bradsher // Prologue.– 2009, Winter. – Vol. 41. – № 4.

51 Ibid.
404
РОЗДІЛ 3
ральному урядові. У звіті Ліхі від 14 жовтня 1948 року, представленому на роз-
гляд Комісії, обсяг документів федеральних відомств був оцінений у
18,5 млн куб. футів, а щорічні витрати на їх зберігання – у 1,2 трлн дол. Ліхі реко-
мендував створити Федеральну адміністрацію документації, інкорпорувати до її
складу Національний архів та всі депозитарії, що зберігали непоточні документи
федерального уряду, видати закон для регулювання процедур утворення, збері-
гання, управління і знищення документів, у кожному департаменті призначити
особу, відповідальну за управління документацією, розробити та впровадити
відповідні стандарти і правила.
Однак Ліхі не очікував реакції, яку викликали його пропозиції. Комісія Гувера
для запобігання зайвим політичним інсинуаціям не розголошувала напрацьова-
ні нею висновки та почала оприлюднювати власні звіти лише наприкінці листо-
пада – на початку грудня 1948 року. Усе, що її члени усвідомили з пропозицій
Ліхі, зводилося до утворення нового Управління документації, тому Комісія асо-
ціювала NARA і майбутню службу документації (або як у її термінології звучало
«Бюро управління документацією») із Адміністрацією служб загального призна-
чення (планувалося, що GSA буде опікуватися будівлями, транспортом, забезпе-
ченням роботи державних установ).
Опубліковані звіти з наданими пропозиціями викликали неоднозначне став-
лення й палкі дискусії. Ліхі критикували за вузькість визначеної мети: концент-
рація на проблемі зменшення обсягів документів та економія площ для їх збері-
гання. Опоненти натякали Ліхі, що він більше замислювався над тим, як
«продати» свою ідею Комісії, ніж про те, як подбати про загальну користь спра-
ви. Опоненти вказували йому на відсутність альтернативи, невизначеність ста-
тусу Національного архіву. Оскільки уряд мав на меті скорочення фінансових
витрат, певний страх щодо можливої втрати Національним архівом США статусу
самостійної федеральної агенції відчувався вже тоді.
28 січня 1949 року У. К. Гровер написав Г. К. Гуверу листа, у якому оскаржував
можливе рішення про створення нової Адміністрації, запевняв, що NARA з успі-
хом зможе виконувати функції управління документацією при деякому посилен-
ні його статусу, пропонував внести зміни до архівного закону 1934 року. У відпо-
відь на запит Президента США Г. С. Трумена до федеральних відомств щодо
отримання коментарів із приводу пропозицій Гуверівської комісії У. К. Гровер ще
раз направив лист із найпереконливішими аргументами, висунутими на захист
самостійності NARA.
Г. К. Гувер вбачав менш амбіційну роль NARA, він був прихильником уведен-
ня програм управління документацією у федеральних відомствах, пропонував
ухвалити новий закон у цій галузі, а NARA відводив роль консультанта. Разом із
тим, стосовно заснування центрів для зберігання непоточних документів Гувер
пропонував створити єдиний такий центр у Вашингтоні. Усі подані пропозиції
405
багаторазово обговорювалися під час

проходження нового архівного законо-
давства у Сенаті52.
30 червня 1949 року був ухвалений
закон про федеральну власність та адмі-
ністративні служби «Federal Property and
Administrative Services Act» (P. L. 152),
згідно з яким усі урядові документи бу-
ли оголошені федеральною власністю, а
централізоване управління ними було
Сховище Національного центру
доручене Адміністрації служб загально- документації у Вашингтоні
го призначення (General Services Admi-
nistration, GSA)53, котрій був підпорядкований Національний архів і Служба доку-
ментації (National Archives and Records Service (NARS)).
За окремим винятками, закон 1949 року передавав функції Архівіста США
начальнику GSA. Архів таки втратив свої права як самостійна урядова агенція і
навіть змінив назву з NARA на NARS. Хоча законодавством було передбачено, що
начальник GSA повинен делегувати свої функції керівникам підпорядкованих
агенцій, фактично управління Архівом здійснював керівник GSA. Статус Націона-
льного архіву за законом 1949 року став значно нижчий порівняно із тим, який
Архів отримав при його заснуванні у 1934 році. Архівний закон 1934 року всі ар-
хівні документи американського уряду, законодавчої, виконавчої та судової гі-
лок влади віддавав під нагляд Архівіста США. Архівіст призначався Президен-
том США, звітував перед Конгресом, входив до ряду важливих державних комісій
і комітетів. Він виконував такі функції: проводив самостійну кадрову політику,
розпоряджався бюджетом, будівлями, землею, обладнанням Архіву. Законодав-
ство 1949 року передавало всі ці права і повноваження начальнику GSA, який
разом із ними отримав право пропонувати уряду кандидатуру для призначення
на посаду Архівіста США. Це вилилось у неможливість проведення Національним
архівом самостійної політики в галузі архівної справи, розпорядження кадрами і
фінансами, що негативно вплинуло на подальший розвиток Архіву. Начальник
52 Krauskopf R. W. The Hoover Commissions and Federal Recordkeeping [Text] / Robert W. Krauskopf //

53 Адміністрація служб загального призначення – урядова агенція, створена 1949 р. для управління і
підтримки урядових установ, у тому числі забезпечення їх зв’язком, приміщеннями, транспортом,

кваліфікованими співробітниками, експертними рішеннями тощо. Управління проводило реформи
урядових установ США до 1952 р. На сьогоднішній день у GSA працює близько 12 тис. співробітників,
адміністрація має річний бюджет у розмірі 26,3 млрд доларів. У її віданні знаходиться 8300 урядових
будинків, парк автотранспорту у 210 тис. одиниць. U. S. General Services Administration // General
Services Administration [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.gsa.gov. – Title from screen.
406
РОЗДІЛ 3
GSA на свій розсуд звільняв і призначав керівників ключових відділів NARS54,

визначав обсяги бюджетного фінансування тощо. Архів підпав під політичний
контроль. 1965 року Гровер саме через конфлікт із GSA, спричинений скорочен-
ням фінансування, подав у відставку. Напередодні він написав Президенту США
Л. Б. Джонсону листа з проханням реорганізувати Національний архів у незалеж-
ну агенцію55. Відсутність прав відбивалась і на інформаційній та міжнародній
діяльності Архіву. За 25 років конфлікт між GSA і NARS поглибився до стану
«війни», у якій, на радість американських архівістів, вони перемогли, повернув-
ши 1985 року Архіву не лише його назву, а й незалежність і права56.
У грудні 1949 року у структурі NARS був створений Відділ з управління доку-
ментацією (Records Management Division). 1950 року Конгрес ухвалив закон про
федеральні документи «Federal Records Act» (P. L. 754, 81st Congress), за яким у
кожному федеральному відомстві були впроваджені програми управління доку-
ментацією, згодом відкриті федеральні центри документації для зберігання не-
поточних документів федеральних агенцій. На 30 червня 1954 року 95 % федераль-
них департаментів прозві-
тували про розроблення і
впровадження конкретних
переліків документів, ук-
ладених у їх відомствах зі
строками зберігання і
встановленими процеду-
рами виділення нецінних
документів до знищення57.
Після Корейської війни
(1950–1953) витрати уря-
ду зросли вдвічі, а докумен-
тообіг втричі. В уряді дійш-
ли висновку, що 1-ша Гуве-
рівська комісія не досягла
своєї мети, тому Прези- Заступники регіональних директорів із питань управління
документацією на нараді у Національному архіві США,
дент США Д. Д. Ейзенхауер 15 лютого 1951 року
54 Warner R. M. Diary of a Dream: A History of the National Archives Independence Movement, 1980–1985
[Text] / Robert M. Warner. – Metuchen, NJ. and London : The Scarecrow Press, 1995. – Р. 102 ; Warner R. M.
Secrecy and Salesmanship in the Struggle for NARA's Independence [Text] / Robert M. Warner // Proloque. –
2005, Spring. – Vol. 37. – № 1.
55 Bradsher G. Longest–Serving Archivist Wayne Grover Steered Agency during Critical Years [Text] /
Greg Bradsher // Prologue. – 2009, Winter. –Vol. 41. – № 4.

56 Warner R. M. Secrecy and Salesmanship in the Struggle for NARA's Independence [Text] /
Robert M. Warner // Proloque. – 2005, Spring. – Vol. 37. – № 1.

bert E. Angel // American Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – P. 13–26.
407
ухвалив рішення про заснування 2-ї Гуверівської комісії, а 10 липня 1953 року
підписав «Brown-Ferguson Act» («Акт Брауна-Фергюсона») про її утворення. Пи-
тання роботи з документами у колі інтересів Комісії опинилися 20 червня
1954 року, Г. К. Гувер знов запросив Е. Дж. Ліхі очолити групу для їх розгляду.
Замість поняття «управління документацією» (records management) Ліхі цього
разу увів термін менеджмент паперової роботи (paperwork management), оскіль-
ки вважав його ширшим. Робота групи Ліхі просувалась у двох напрямах: обсте-
ження управління документами у федеральних відомствах та в галузі нагляду
органів виконавчої влади федерального рівня за діяльністю приватних компа-
ній. Група проаналізувала результати впровадження рекомендацій 1-ї Гуверівсь-
кої комісії і спрямувала свої зусилля на вивчення управління кореспонденцією,
звітами, системою вручення директив та інструкцій, форм управління докумен-
тацією, формування документів у файли, стану впровадження автоматизації, ме-
тодів контролю якості і системи роботи секретаріатів.
Рекомендації, надані Комісією (створення окремого підрозділу для управлін-
ня паперовою роботою в GSA, а не в NARS; уведення масштабних програм управ-
ління документацією у федеральних відомствах; розробка наказу Президента
для врегулювання паперової роботи у федеральному урядові), були фактично
проігноровані. Президент формально вказав керівникам федеральних відомств
на необхідність співпраці з GSA в частині управління документацією. Відділ із
управління документацією NARS з 1 листопада 1956 року реорганізували в
Управління документацією (Office of Records Management), підпорядковане помі-
чнику Архівіста США58. У федеральних установах увели посади відповідальних за
діловодство (agency record officers). GSA видала нові правила створення, органі-
зації, зберігання, використання документів. Відомства переглянули переліки до-
кументів зі строками зберігання. До 1957 року 42 % усіх федеральних докумен-
тів надійшли на зберігання до NARS та федеральних центрів документації (на
1954 рік вже було створено 10 федеральних центрів документації 59), зменшила-
ся кількість відомств, що зберігали документи у власних центрах документації
(із 34 відомчих центрів на 30 червня 1956 року залишилося 25 центрів різних
військових департаментів та таких агентств, як Комісія з атомної енергетики)60.
Від сфери приватного бізнесу до Комісії надійшло 4,7 тис. звітів, які описува-
ли близько однієї тисячі федеральних правил і законів, що регулювали питання
документоутворення у приватних компаніях та документообігу між урядом і
приватним сектором. Комісія змогла розглянути тільки 75 з них. Хоча й у цій
American Archivist. – 1958, October. – Vol. 21. – № 4. – P. 393.

59 Grover W. C. The National Archives at Age 20 [Text] / Wayne C. Grover // American Аrchivist. – 1954,
April. – Vol. 17. – № 2. – Р. 102.

American Archivist. – 1958, October. – Vol. 21. – № 4. – Р. 394–396.
408
РОЗДІЛ 3
сфері не було видано жодного законодавчого акту, діяльність Комісії, що служи-

ла свого роду посередником та арбітром між урядом і приватними компаніями,
сприяла зменшенню кількості звітів, що подавалися на вимогу уряду приватни-
ками. Це скоротило паперову роботу як в уряді, так і у приватному бізнесі. Кон-
грес заснував із представників урядових установ і бізнесу Комісію із паперової
роботи, яку вимагали від приватних компаній урядові департаменти і управлін-
ня (Commission on Paperwork Required by Offices and Departments, PROD). GSA ук-
лала список федеральних вимог до зберігання документів у сфері бізнесу, урядах
штатів і місцевих адміністраціях, приватних осіб (виданий у «Federal Register»
від 8 квітня 1955 р.). Відповідальність за перегляд вимог до подання звітів при-
ватним бізнесом урядові була покладена на Бюро бюджету, що встановило тер-
міни зберігання звітів та дозволило мікрофільмування звітності з подальшим
знищенням оригіналів після закінчення певних термінів її зберігання61.
Зміни до архівного законодавства США у 1940–1950-х рр. покращили стан
управління документацією у федеральних відомствах: було розроблено типові і
конкретні переліки документів, урегульовано діяльність установ у сфері управ-
ління документацією, встановлено правила розпорядження документами, уніфі-
ковано терміни зберігання документів, стандартизовано порядки виділення їх
до знищення, засновано федеральні центри документації. Установи звільнилися
від роботи з непоточними документами, що їх обтяжувала, отримавши можли-
вість їх передачі для тимчасового зберігання, експертизи цінності і подальшого
розпорядження центрам документації. Діяльність федеральних відомств у сфері
документації була підпорядкована централізованому управлінню, координації і
контролю NARS. Фактично повноваження NARS були розширені за рахунок
функції контролю програм управління документацією протягом усього життєво-
го циклу документів від утворення в установі до остаточного вирішення їх по-
дальшої долі (final disposition). Усе це було значним кроком уперед порівняно із
станом цієї роботи у першій половині ХХ ст., забезпечувало систематичне попов-
нення NARS документами історичної цінності, запобігало втратам цінних доку-
ментів. Однак оцінка рекомендацій, наданих урядові Гуверівськими комісіями,
не висока. Національний архів, як незалежний орган виконавчої гілки влади, міг
би без зайвих ускладнень реалізувати поставлені перед ним завдання у сфері
управління документацією самостійно. Натомість він потрапив на 25 років у
«полон» (за висловом американських архівістів) до GSA і в конфліктну ситуацію,
яка відбирала сили і час у архівістів.
Період розвитку Національного архіву США з 1934 року і до середини 1950-х рр.
мав важливе значення як із точки зору досягнень архіву в практичній роботі, так
і з точки зору усвідомлення архівістами своєї ролі. Американським архівістам
409
вдалося довести своїм федеральним відомствам важливість передачі документів

на зберігання до архіву, здобути довіру від керівників департаментів до архіву
як до державної агенції, що гарантує збереженість урядових документів та ін-
формаційне обслуговування діяльності державних установ. У подальшому в ке-
рівників федеральних відомств вже не виникало сумнівів щодо доцільності пе-
редавання документів до архіву. Інформаційна діяльність архіву зосереджувала-
ся не лише на виконанні запитів державних цивільних і військових відомств, ар-
хів активно популяризував історичні документи державним чиновникам, війсь-
ковослужбовцям і громадянам. Робота з популяризації документів допомагала
сформувати у суспільстві позитивний імідж архіву. Для Сполучених Штатів це
мало непересічне значення, оскільки американські громадяни оцінюють необ-
хідність існування тієї чи іншої установи з точки зору виправданості їх витрат на
неї як платників податків.
Рішення, прийняті урядом США у повоєнні роки, у цілому мали позитивний
характер. По-перше, була впроваджена чітка система управління документацією
у федеральних відомствах, вирішена проблема здійснення експертизи цінності,
тимчасового зберігання документів. По-друге, втрата Національним архівом
США статусу незалежного державного органу, що негативно відбивалася на усій
діяльності Архіву аж до 1985 року, дозволила архівістам зробити належні ви-
сновки. Вони усвідомили свою місію не як клерків, що виконують рутинну папе-
рову роботу, а як представників держави – хранителів історії 62. У. К. Гровер вда-
ло висловився з цього приводу у своєму прощальному листі до колективу Архіву:
«Ця місія, як я вже багато разів повторював, дуже важлива. Вона є центром зу-
силь людини, спрямованих на збереження і розвиток самої цивілізації. «Написані
слова – вічні» – принаймні ті слова, що ми, як архівісти, обрали вартими збере-
ження! Це турботливе та відповідальне завдання, але я не можу думати про щось
шляхетніше у цій досить нецивілізованій ері, за якої ми живемо»63. Підсумки роз-
витку Національного архіву за 1934–1954 рр. були підведені У. К. Гровером у
статті «Національний архів у віці 20-ти»64.
Знадобилися роки, щоб архівісти змогли подолати опір політиків і держав-
них чиновників, повернути Архіву незалежний статус, ліквідувати загрозу його
політизації, виділити архівну галузь в окрему самостійну систему життєдіяльно-
сті суспільства. Пережитий період «дорослішання і самоусвідомлення» дозволив
архівістам перейти на якісно новий рівень репрезентації себе та своєї ролі в дер-
жаві та суспільстві в цілому.
62 Левченко Л. Л. Національний архів США у Другу світову війну та повоєнні роки [Текст] /
Л. Л. Левченко // Чорноморський літопис: Науковий журнал. – Миколаїв : Вид–во ЧДУ ім. Петра Моги-
ли, 2013. – Вип. 7. – С. 179–198.
63 Brooks P. C. Wayne C. Grover, 1906–1970 [Text] / Philip С. Brooks // American Archivist. – 1970, July. –
Vol. 33. – № 3. – Р. 284.

64 Grover W. C. The National Archives at the Age 20 [Text] / Wayne C. Grover // American Archivist. – 1954,
April. – Vol. 17. – № 2. – P. 99–107.
410
РОЗДІЛ 3
3.2 НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВ США:

У РУСІ «ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»
50-ті роки ХХ ст. Національний архів США розпочав у світлі негативних і

позитивних змін. Архів не був незалежним органом влади, як у попередній пері-
од, хоча його повноваження і функції поширювалися на управління документа-
цією у федеральних органах влади. 13 грудня 1952 року відбулася надзвичайна
подія в історії NARS: Декларацію незалежності, Конституцію Сполучених Штатів
та інші Хартії свободи американського народу переміщено з Бібліотеки Конгресу
до будинку Національного архіву на Пенсільванія-авеню65.
Перевезення Хартій свободи з Бібліотеки Конгресу США

на зберігання до Національного архіву США, 13 грудня 1952 року
65 Milton G. Travels of the Charters of Freedom [Text] / Gustafson Milton // Prologue. – Winter 2002. –
Vol. 34. – № 4.
411
У. К. Гровер очолював федеральну архівну систему США

до 6 листопада 1965 року і пішов із NARS на знак протес-
ту проти зменшення GSA бюджетного фінансування. Йо-
го змінили послідовно Р. Г. Бахмер (7 листопада 1965 р. –
9 березня 1968 р.) та Дж. Б. Родс (10 березня 1968 р.–
1979 р.), певний час обов’язки Архівіста США виконував
Дж. О’Нілл (1979 р. – липень 1980 р.).
1967 року в NARS був створений Об’єднаний комітет
зі статусу Національного архіву (Joint Committee on the
Status of the National Archives). Головою комітету було
обрано Дж. П. Бойда, а секретарем Х. Г. Джонса. У
РОБЕРТ ГЕНРІ БАХМЕР, 1969 році Джонс опублікував працю «The Records of a
4-й Архівіст США Nation: Their Management, Preservation and Use» («Доку-
(1965–1968),
17-й президент SAA менти нації: їх менеджмент, зберігання і використан-
(1961–1962), ня»), у якій вказав на можливість втрати архівом статусу
Генеральний секретар ICA
наукової і просвітницької установи та втягування його у
корупційні ігри політиків через підпорядкування GSA.
Вчений наполягав на відновленні незалежності Націона-
льного архіву і закликав боротися за цей статус Товари-
ство американських архівістів, Американську історичну
асоціацію та Організацію американських істориків. Він
писав: «Створення нового, сильного, незалежного Націо-
нального архіву і Управління документацією… є надійні-
шим шляхом гарантування, що американська історія
буде не просто викладена, а буде викладена точно й
об’єктивно»66. Тієї ж думки дотримувались О. В. Холмс та
Г. Е. Енжел67. Однак у той час рух за незалежність успіху
ДЖЕЙМС БЕРТОН РОДС, не мав. Автор праці «Національний архів: Американське
(1968–1979),
міністерство документації» Д. Мак-Кой визначив 1965–
30-й президент SAA 1968 рр. як період «ліквідації руху за незалежність»68, а
(1974–1975), події після 1968 року назвав другим рухом за незалеж-
президент АСА
(1992–1994) ність Національного архіву. Мак-Кой зазначав, що
66 «The creation of a new, strong, independent, and professionally administered National Archives and Re-
cords Authority is the surest way of guaranteeing that the American story will be told and that it will be told
accurately and objectively». Jones H. G. The Records of a Nation: Their Management, Preservation and Use
[Text] / H. G. Jones. – New York, Atheneum, 1969. – 311 p.
67 Holmes O. W. The National Archives at a Turn in the Road [Text] / Oliver W. Holmes // American Archivist. –
1949, October. – Vol. 12. – № 4. – Р. 339–354 ; Angel H. E. Federal Records Management Since the Hoover Com-
mission Report [Text] / Herbert E. Angel // American Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – P. 13–26.
68 McCoy D. R. The National Archives: America's Ministry of Documents, 1935–1968 [Text] / Don-
ald R. McCoy. – Chapel Hill : The University of North Carolina Press, 1978. – 437 p.
412
РОЗДІЛ 3
Р. Г. Бахмеру вдалося налагодити стосунки із Адмініст-

рацією служб загального призначення. У час перемир’я
NARS навіть отримав збільшене фінансування Націо-
нальної комісії історичних публікацій, була активізова-
на діяльність Дорадчої ради Архіву та архівістам надано
право в робочий час здійснювати власні наукові дослі-
дження. Навесні 1969 року світ побачив перший номер
журналу Національного архіву «Prologue»69. Мета запо-
чаткування видання полягала в популяризації докумен-
тального надбання нації, що зберігається в сховищах
Національного архіву, а також діяльності самого Архіву.
Цього ж року архів розпочав комплектування машино- ДЖЕЙМС ЕДВАРД
читаними документами, для чого у складі архіву був О’НІЛЛ,
в. о. Архівіста США
створений спеціальний відділ (the Office of Records Ma- (1979–1980)
nagement for integrating machine-readable records)70.
1950-ті – початок 1970-х рр. в історії Національного архіву США позначені
змінами, спричиненими впровадженням наукових досягнень видатних амери-
канських вчених Т. Р. Шелленберга та О. В. Холмса у галузі експертизи цінності
та систематизації архівних документів.
Т. Р. Шелленберг народився у містечку Гарден (штат Канзас) 24 лютого
1903 року. Україна, а саме Запоріжжя, має безпосереднє відношення до родини
видатного вченого. Батько, Авраам Лоренс Шелленберг, та мати, Сара Шредер
Шелленберг, були вихідцями із колонії Гальбштат Молочанського менонітського
округу (м. Молочанськ Запорізької області). Дід вченого, відомий серед меноні-
тів церковний діяч, емігрував до США навесні 1879 року й оселився на фермі поб-
лизу Маундриджа, штат Канзас. Своєму синові, Аврааму Лоренсу, він дав гідну
освіту: навчання у Рочестері, а потім у Нью-Йорку. Згодом Авраам працював вчи-
телем, обіймав громадські посади, керував видавництвом Церкви Братів Меноні-
тів і редагував її друкований орган «Zionsbote». Непересічна особистість Авраама
Лоренса значно вплинула на формування світогляду його сина, Теодора, але, на
відміну від батька, який мав пронімецькі погляди, син став патріотом США та все
своє життя присвятив збереженню джерел національної історії. Т. Р. Шелленберг
здобув освіту в Табор-коледжі (1924–1926), потім отримав ступінь бакалавра з
історії (1928) та магістра (1930) в університеті штату Канзас і захистив док-
торську дисертацію в університеті штату Пенсільванія (1934)71.
69 Prologue [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access:
www.archives.gov/publications/prologue. – Title from screen.
70 NARA's 75 Years [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/publications/
prologue//2009/summer/dateline/index.html. – Title from screen.

71 Матяш І. Б. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку [Текст] / Ірина Борисів-
на Матяш. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2012. – С. 317–319, 323.
413
1934 року Т. Р. Шелленберг прибув до Вашингтона. Спочатку він працював

виконавчим секретарем Об’єднаного комітету з дослідження матеріалів, проек-
ти якого в галузі мікрофільмування спонсорувались Американською радою нау-
кових товариств та Радою з досліджень у галузі соціальних наук, потім – на тим-
часовій посаді історика у Службі національних парків. Його кар’єра в Національ-
ному архіві США розпочалася в червні 1935 року з посади заступника експерта у
відділі комплектування, потім начальника Департаменту документів сільського
господарства (з 1938 р.). 1945 року вчений на три роки залишив Національний
архів і працював в Архівному управлінні Адміністрації з регулювання цін, де ап-
робовував методи експертизи цінності документів на великих обсягах докумен-
тації, накопичених цією службою до середини ХХ ст. 1948 року він повернувся до
NARS на посаду асистента Архівіста США, протягом 1950–1956 рр. був директо-
ром Департаменту архівного управління, завершив свою кар’єру на посаді асис-
тента Архівіста Сполучених Штатів та керівника Офісу експертизи цінності доку-
ментів72.
У 1950-ті – на початку 1960-х рр. Шелленберг читав лекційні курси з архівної
теорії і практики в Американському, Католицькому, Колумбійському, Сіракузь-
кому університетах, а також в університетах штату Іллінойс, у Вищій школі біблі-
отекознавства університету штату Техас (1960 р.) і Школі бібліотечної справи
Університету штату Вашингтон (1962)73. Протягом 1958–1961 рр. Шелленберг
очолював Інститут архівного управління при Американському університеті, що
був єдиним на той час закладом професійної архівної освіти у США. Після відста-
вки читав курси архівного менеджменту у Школі бібліотечного обслуговування
Колумбійського університету74.
1954 року вчений отримав грант від програми Фулбрайт для викладання ле-
кційних курсів у Австралії і Новій Зеландії. Упродовж цього відрядження він
сприяв своїми знаннями і досвідом розвиткові національних архівів Австралії та
Океанії, що згодом вплинуло на адаптування ідей вченого їх архівістами75. Шел-
ленберг став одним із фундаторів Міжамериканської технічної ради архівів і ке-
рівником 1-го Міжамериканського архівного семінару, у якому брали участь
43 представники з 17 латино-американських країн. У жовтні 1961 року у Ва-
шингтоні вони три тижні поспіль обговорювали різні аспекти становлення ар-
хівної професії в Латинській Америці. Шелленберг був ініціатором цієї зустрічі: у
72 Theodore Roosevelt Schellenberg. Kansas Memory [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.kansasmemory.org/item/211724. – Title from screen.

73 Rhoads J. B. An Archivist of intellect and industry. In Memoriam. Theodore R. Schellenberg. 1903–1970
[Text] / James B. Rhoads // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – P. 191–194.
74 Матяш І. Б. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку [Текст] / Ірина Борисів-
на Матяш. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. – С. 338–339.

[Text] / James B. Rhoads // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – Р. 192.
414
РОЗДІЛ 3
січні 1958 року він запропонував її проведення, виступаючи у Панамерикансько-

му інституті географії та історії в Еквадорі. Однак слабке здоров’я не дозволило
йому очолити тренувальні програми в університеті Мехіко для архівістів Націо-
нального архіву Мексики76.
1956 року вчений видав працю, яка здійснила значний вплив на подальший
розвиток архівної справи у Сполучених Штатах «Modern Archives: Principles and
Techniques» («Сучасні архіви: принципи і методи роботи»). Важливе значення
для розвитку принципів і методів експертизи цінності документів мала стаття
Шелленберга «The Appraisal of Modern Public Records» («Експертиза цінності су-
часних публічних документів»), опублікована цього ж року. 1964 року вчений
узагальнив досвід Національного архіву в галузі систематизації документів і
оприлюднив свої висновки у статті «Archival Principles of Arrangement» («Архівні
принципи систематизації»). 1965 року світ побачила книга Т. Р. Шелленберга
«The Management of Archives» («Управління архівами»)77.
О. В. Холмс, як і Шелленберг, прийшов до Національного архіву в 1935 році.
Вчений працював на посадах голови внутрішнього департаменту архіву, дирек-
тора з досліджень і описування документів, програмного консультанта, голови
відділення документів про природні ресурси, виконавчого директора Національ-
ної комісії історичних публікацій. Холмс був впливовим членом Товариства аме-
риканських архівістів. Із 1946 р. до 1951 р. учений очолював Комітет міжнарод-
них відносин, входив до Ради SAA, був віце-президентом та президентом Товари-
ства. У 1960 році Холмс очолював Комітет професійних стандартів SAA. За знач-
ний професійний внесок Товариство американських архівістів обрало Холмса
своїм почесним членом у 1958 році. На честь Холмса SAA встановило грант для
архівістів іноземних країн, кошти якого дозволяють відвідувати американські
архіви78.
Праця Холмса «Archival Arrangement – Five Different Operations at Five Different
Levels» («Архівна систематизація – п’ять різних операцій на п’яти різних рів-
нях»), опублікована 1964 р., поклала початок сучасним науковим принципам і
методам систематизації архівних документів в архівах США79. Серед інших праць
76 Ulibarri G. S. The Inter–American Technical Council on Archives [Text] / George S. Ulibarri // American
77 Schellenberg T. R. Modern Archives: Principles and Techniques [Text] / T. R. Schellenberg. – Chicago : Uni-
versity of Chicago Press, 1956. – 247 p. ; Schellenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records [Text] /
T. R. Schellenberg // National Archives Bulletin. – № 8. – Octоber, 1956 ; Schellenberg T. R. Archival Principles
of Arrangement [Text] / T. R. Schellenberg // American Archivist. – 1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 11–
24 ; Schellenberg T. R. The Management of Archives [Text] / T. R. Schellenberg. – New York : Columbia Univer-
sity Press, 1965. – 383 р.
78 Rundell W., Jr. Oliver W. Holmes [Text] / Walter Rundell, Jr // American Archivist. – 1982, Spring. – Vol. 45. –
№ 2. – Р. 248–250.
79 Holmes O. W. Archival Arrangement – Five Different Operations at Five Different Levels [Text] /
Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1964, January. – Vol. 27. – № 1. – Р. 21–41.
415
Холмса були статті «The Evaluation and Preservation of Business Archive» («Оці-
нювання і зберігання бізнес-архівів», 1938 р.), «The National Archives and the
Protection of Records in War Areas» («Національний архів і захист документів у
місцях воєнних дій», 1946 р.), «The National Archives at a Turn in the Road» («Наці-
ональний архів на повороті шляху», 1949 р.), «Toward an International Archives
Program and Council, 1945–1950» («До міжнародної архівної програми і Ради»,
1945–1950; опублікована 1976 р.).
Детальніше теоретичні розробки Т. Р. Шелленберга та О. В. Холмса висвітлені
у відповідних розділах даної монографії.
У 1950–1970-ті рр. NARS зосереджувався на подальшому розвиткові системи
федеральних центрів документації та президентських бібліотек. Впроваджува-
лася Програма створення центрів документації «Federal Records Centers
Program», стандарти для спорудження
і обладнання центрів документації,
проводилися навчання для персоналу
центрів. Перший федеральний центр
документації був відкритий у Брукліні
(м. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк) 1 трав-
ня 1950 р. До 1968 року в США вже бу-
ло створено 15 федеральних центрів
документації. З 1968 року на їх базі
розпочалося утворення філій Націо-
нального архіву США. Зустріч 5-го Архівіста США
1955 року було видано закон про Джеймса Бертона Родса (у центрі фото)
президентські бібліотеки «Presidential із Президентом США Джеральдом Рудольфом
Фордом, 14 червня 1976 року
Libraries Act». 6 липня 1957 р. відкрито
Президентську бібліотеку Г. С. Трумена, 1 травня 1962 р. – Г. К. Гувера, 22 травня
1971 р. – Л. Б. Джонсона, 20 жовтня 1979 р. – Дж. Ф. Кеннеді 80.
1974 р. Конгрес видав «Presidential Recordings and Materials Preservation
Act» («Акт про зберігання президентських записів і матеріалів»), який давав уря-
дові право опіки над записами і документами Президента США Р. М. Ніксона.
1978 року «Presidential Records Act» («Акт про президентські документи») оголо-
шував усі документи Президентів США, створені після 20 січня 1981 року, власні-
стю Сполучених Штатів. Національна комісія історичних публікацій 1964 року
розпочала видачу грантів для публікації історичних документів загальнонаціо-
нальної цінності, а 1974 року вона була реорганізована на Національну комісію
історичних публікацій і документів і поширила свої грантові програми на видав-
80 Guterman Benjamin. Archives through the Decades // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/publications/prologue/2009/summer/

dateline/. – Title from screen.
416
РОЗДІЛ 3
ничу діяльність та проекти із забезпечення збереженості місцевих документів у

штатах і округах.
У липні 1980 року Президент Дж. Картер призначив 6-го Архівіста США. Ним
став професор бібліотечних і інформаційних наук Університету штату Мічиган
Р. М. Ворнер. Вчений, адміністратор, громадський діяч, Ворнер зробив непересіч-
ний внесок у повернення Національним архівом США незалежного статусу та
відстоювання принципу «архіви поза політикою» як у власній країні, так і на мі-
жнародній арені. Свої «adventures» (пригоди) на «field of battle» (полі битви)
Р. М. Ворнер описав у двох працях: «Diary of a Dream: A History of the National
Archives Independence Movement, 1980–1985» («Щоденник мрії: Історія руху за
незалежність Національного архіву») і «International Archival Adventures: A
Reminiscence» («Міжнародні архівні пригоди: спогади»)81. У США про Р. М. Вор-
нера писав його колега і співавтор, професор Школи інформації і Департаменту
історії Університету Мічиган Фр. Блоуїн, який успадкував після Ворнера пост ди-
ректора Історичної колекції Мічигану в Історичній бібліотеці Бентлі (Bentley), а
також Бібліотекар і Архівіст Канади Я. Уїлсон. Про «Diary of a Dream» Я. Уїлсон
сказав, що цей особистий «щоденник архівного лідера є рідкісним документом,
що демонструє багатство розуміння і досвіду для інших державних службовців,
всередині і поза архівами», «героїчна сага» про війну архіву, буяє «баталіями і
сутичками, стратегіями і атаками, тривогами і бойовими зупинками, шпигунами
і навіть випадковими зрадниками»82. Битва відбувалася в коридорах і офісах офі-
ційного Вашингтона, а зброєю виступали влада і вплив чиновників, погрози, чут-
ки. Період з серпня до грудня 1983 р. був найгіршим у «цьому розжареному кон-
флікті», це період «царювання терору», відзначений особистими трагедіями і
«жертвами» (були звільнені старші архівні керівники NARS, преса мусувала чут-
ки і про відставку самого Ворнера). Ця відверта і безпосередня для адміністрато-
ра книга, на думку Уїлсона, варта вивчення та осмислення.
Р. М. Ворнер народився 28 червня 1927 року у м. Монтроз (Montrose), штат
Колорадо. Він був сином Марка Томаса, священика пресвітеріанської церкви, і
[Text] / Robert M. Warner. – Metuchen, NJ. and London : The Scarecrow Press, 1995. – 211 p. ; Warner R. M.
International Archival Adventures: A Reminiscence [Text] / Robert M. Warner // American Archivist. – 1992,
Spring. – Vol. 55. – № 2. – P. 356–368.
82 Blouin F. X. The Two Dimensions of Professional Service: A Reflection on the Life of Robert M. Warner
[Text] / Francis X. Blouin // American Archivist. – 2007, Fall–Winter. – Vol. 70. – № 2. – P. 401–409 ;
Blouin F. X. Remembering Robert M. Warner [Electronic resource] // Bentley Historical Library University of
Michigan. – Mode of access: http://bentley.umich.edu/general/warner.php. – Title from screen ; Wilson I. E.
Diary of a Dream: A History of the National Archives Independence Movement, 1980–1985. Reviews [Text] /
Ian E. Wilson // American Archivist. – 1998, Spring. – Vol. 62. – № 1.– P. 164–197. В англомовному текс-
ті Я. Уїлсона зазначено «diary of an archival leader is a rare document, providing a wealth of insight and
experience for other public administrators, in and out of archives»; «a heroic tale», «battles and skirmishes,
strategies and attacks, alarms, battle stations, spies, and even the occasional traitor», «this heated conflict»,
«Reign of Terror», «casualties».
417
Берти Маргарет Річ Ворнер. 1949 року Р. М. Ворнер за-

кінчив Маскінгум (Muskingum)-коледж пресвітеріансь-
кої школи в Огайо, у якому вивчав історію. У 1950–
1952 рр. Ворнер служив в Армії США, спочатку в Німеч-
чині, а потім брав участь у Корейській війні (1950–1953).
Після повернення зі служби в армії Ворнер продовжив
освіту в Університеті штату Мічиган (м. Анн-Арбор), де в
1953 р. отримав ступінь магістра й у 1958 р. доктора фі-
лософії з історичних наук. Його науковий інтерес у цей
час фокусувався на «новітній» історії (визначалася як
1876–1950-ті рр.). Під час навчання в коледжі Ворнер
зустрів Елеонору Джейн Баллок, із якою одружився РОБЕРТ МАРК ВОРНЕР,
1954 року. Як писав Фр. Блоуїн, дружина завжди відгра- 6-й Архівіст США
(1980–1985),
вала головну роль у кар’єрі Ворнера83. 32-й президент SAA
Після отримання докторського ступеню Ворнер ви- (1976–1977)
кладав історію Мічигану в університеті штату. Його зна-
йомство з архівами почалося ще зі студентської лави, коли для своїх перших дос-
ліджень він використовував документи з Історичної колекції Університету шта-
ту. Пізніше Ворнер став молодшим науковим співробітником, а з 1966 року до
1980 року – директором Мічиганської історичної колекції Бібліотеки «Bentley».
Ще 1963 року бібліотека прийняла на зберігання документи конгресмена
Дж. Р. Форда, секретарем якого був Ворнер. Коли вирішувалося питання про при-
йом на зберігання документів за період президентства Форда, Ворнер запропо-
нував створити дві окремі структури: архів (президентська бібліотека) і музей.
Президентська бібліотека Дж. Р. Форда була побудована в Анн-Арбор, відкрита
27 квітня 1981 року та інтегрована до навчальної програми університету. Музей
Дж. Р. Форда, створений у Гранд-Рапідс, розпочав прийом відвідувачів 18 верес-
ня 1981 року. Це єдиний випадок, коли було створено дві окремі структури, що
зберігають спадщину одного президента. У 1974 році Р. М. Ворнера запросили
викладати архівний курс у Школі бібліотечної справи Університету Мічигану84.
Під час роботи в Мічиганській історичній колекції Ворнер почав активно
співпрацювати з Товариством американських архівістів і Міжнародною радою
архівів. У SAA він співробітничав у Раді, був секретарем, виконавчим директо-
ром, віце-президентом і президентом. Ворнер прийшов до SAA у важкі для орга-
83 Friedman Lara, Neal Kathi, Monahan Zac. Finding aid for Robert M. Warner Papers, 1958–1992 [Electronic
resource] // University Archives and Records Program Bentley Historical Library University of Michigan. –
Mode of access: http://quod.lib.umich.edu/b/bhlead/umich–bhl–89405?rgn=main;view=text. – Title from
screen ; Blouin F. X. Remembering Robert M. Warner [Electronic resource] // Bentley Historical Library Uni-
versity of Michigan. – Mode of access: http://bentley.umich.edu/general/warner.php. – Title from screen.
84 Blouin F. X., Bellardo Lew. Robert Warner [Electronic resource] // American Historical Association. –
Mode of access: http://www.historians.org/perspectives/issues/2007/0709/0709mem3.cfm. – Title from

screen.
418
РОЗДІЛ 3
нізації часи початку 1960-х рр. Маленьке товариство не

мало достатньо коштів і ресурсів та страждало від бюро-
кратизму. Для зміни ситуації в SAA були засновані
«Комітети 1970-х», які рекомендували створити постій-
но діючий офіс SAA і найняти виконавчого директора.
Ворнер як секретар Товариства запропонував розмісти-
ти офіс SAA у будівлі аспірантури Університету штату
Мічиган, де також розміщувалася Мічиганська історична
колекція. Він наполіг на запрошенні першого постійного
помічника з адміністративних питань на платній основі.
Це дало можливість Товариству активізувати свою ді-
ГЕРБЕРТ ЕДМУНД яльність і стало першим кроком до трансформації SAA в
ЕНЖЕЛ, незалежну професійну організацію. У 1972 році в умовах
заступник Архівіста США,
22-й президент SAA конфліктної ситуації між Товариством американських
(1966–1967), активний архівістів, Американською історичною асоціацією та Ор-
учасник руху за незалеж-
ність Національного
ганізацією американських істориків Ворнер відстояв
архіву США право SAA на повноправну участь у Спільному SAA-OAH-
AHA комітеті істориків-архівістів. Ворнер вважав, що в
цьому Комітеті SAA має представляти інтереси архівів як джерел для історичних
досліджень. Комітет пізніше відіграв важливу роль у кампанії за незалежність
Національного архіву. Р. М. Ворнер вірив, що професія архівіста – унікальна, має
специфічні риси, методологічні підходи, вимагає спеціальної підготовки, підкре-
слював значення професійної літератури, закликав своїх колег брати участь в
професійному русі та організаціях85.
Ворнер прийшов до Національного архіву США готовим розвивати співпрацю
з керівником GSA. Однак незабаром конфлікт між GSA і NARS досяг найвищого
піку. Президент США Р. Рейган на посаду керівника GSA призначив Дж. Кармена,
який мав вкрай консервативні погляди86. Уже у грудні 1981 року по Архіву про-
котилася перша хвиля звільнень. У середині жовтня 1983 року Кармен, незва-
жаючи на опір Ворнера, замінив старших архівних менеджерів Національного
архіву США. Ворнер писав пізніше у своєму «Щоденнику мрії…»: Кармен вирі-
шив «зробити життя таким нещасним для мене, щоб я подав у відставку, або
повністю ізолювати мене, щоб я не працював ефективно» 87. Кармен забороняв
делегаціям американських архівістів брати участь у міжнародних заходах, а за
дружні стосунки з архівістами Китайської Народної Республіки співробітники
85 Blouin F. X. The Two Dimensions of Professional Service: A Reflection on the Life of Robert M. Warner
[Text] / Francis X. Blouin // American Archivist. – 2007, Fall–Winter. – Vol. 70. – № 2. – P. 401–409.
[Text] / Robert M. Warner. – Metuchen, NJ. and London : The Scarecrow Press, 1995. – P. 17–18, 25.
87 Ibid. – P. 102.
419
Національного архіву були звинувачені у прихильності до комуністичних ідей.

1980 року Державний департамент заборонив проведення презентації спільного
видання архівістів США та СРСР «Росія і США. Становлення відносин. 1765–1815»
у Вашингтоні. Причиною цих заборон була політична ситуація у середині країни
та на міжнародній арені. Це був розпал «холодної війни»: 1980 року СРСР увів
війська до Афганістану, а США бойкотували Олімпіаду-80 у Москві.
Як прихильник виключного професійного спрямування діяльності NARS, Во-
рнер чітко усвідомлював, що Архів більше не може залишатися «в полоні» у GSA.
У 1982–1983 рр. Ворнер активно шукав союзників серед архівістів, істориків і
політиків на Капітолійському пагорбі для проведення кампанії «звільнення» Ар-
хіву. У самому Архіві утворилася група з шести однодумців, яка спочатку зустрі-
чалася раз на два тижні, потім щотижня, потім кожні два дні і, нарешті, щодня.
Групу очолював Ворнер, але оскільки він повинен був звітувати керівнику GSA,
то його група зустрічалися конспіративно. Це були неформальні засідання за
офісним столом, на яких обговорювалася інформація з різних джерел, планува-
лася стратегія, ухвалювалися рішення щодо контактів із конгресменами, пресою
тощо. Архівісти з президентських бібліотек Л. Джонсона і Дж. Форда допомагали
групі Ворнера активізувати контакти з членами Конгресу. Поза Архівом на бік
Ворнера встали виконавчий директор Американської історичної асоціації
С. Гаммон, голова Національного координаційного комітету зі сприяння історії
П. П. Міллер, Національна коаліція збереження документальної спадщини (Nati-
onal Coalition to Save our Documentary Heritage), Організації американських істо-
риків, Товариство американських архівістів, Американська бібліотечна асоціація,
Національна генеалогічна асоціація. У просуванні інтересів Архіву і нового архів-
ного законодавства в Конгресі та Білому Домі ключову роль відіграли члени Па-
лати представників: із Оклахоми – Г. Л. Інгліш, Техасу – Дж. Б. Брукс, Нью-Йорку –
Фр. Дж. Хортон; сенатори: із Міссурі – Т. Фр. Іглтон, Мериленду – Ч. М. Матіас,
Орегону – М. О. Хетфілд. Архівісти США називають цей період «війною за неза-
лежність Архіву», яка велася в коридорах влади. Нарешті, 3–4 жовтня 1984 року
Конгрес США розглянув і ухвалив, а 19 жовтня 1984 року Президент США
Р. Рейган підписав законопроект, який звільняв Національний архів від GSA з
1 квітня 1985 року. Ворнер написав із цього приводу: «The good guys finally
won» (хороші хлопці, нарешті, перемогли)88.
Таким чином, із 1 квітня 1985 року Національний архів став знов незалеж-
ною урядовою агенцією, а Архівіст США мав звітувати лише перед Президентом і
Конгресом. Архіву повернули його стару назву – Національний архів і Адмініст-
рація документації (National Archives and Records Administration, NARA).
88 Warner R. M. Secrecy and Salesmanship in the Struggle for NARA's Independence [Text] /
Robert M. Warner // Proloque. – 2005, Spring. – Vol. 37. – № 1 ; Archives Becomes Independent [Text] //
Abbey Newsletter. – 1984, December. – Vol. 8. – № 6.
420
РОЗДІЛ 3
На підставі нового
законодавства Націо-
нальний архів був
визначений як неза-
лежний орган вико-
навчої гілки влади,
що знаходиться під
управлінням Архівіс-
та США. Адміністра-
ція служб загального
призначення переда-
ла усі функції з управ-
ління архівною спра-
Вручення Роберту Марку Ворнеру Акта про незалежний
вою і документацією статус Національного архіву США на церемонії
до NARA, у тому числі 4 листопада 1984 року
функції зберігання і
використання документів Бібліотеки Президента США Дж. Ф. Кеннеді. При вико-
нанні функцій, переданих Законом 1984 року, Архівіст отримав ті ж повноважен-
ня, які до цього мав керівник Адміністрації служб загального призначення. Увесь
персонал, майно, нерухомість, документи, контракти, платіжні зобов’язання, ко-
шти, якими до цього розпоряджався керівник GSA, передавалися під контроль і в
розпорядження Архівіста США.
Архівіст США призначався Президентом США за порадою і за згодою Сенату,
без урахування політичних поглядів, лише на підставі професійної кваліфікації.
Архівіст міг бути зміщений з посади Президентом США, який повинен був пові-
домляти причини звільнення Архівіста кожній палаті Конгресу. Архівіст США
мав право призначати свого заступника і визначати його функції. У випадку не-
дієздатності або тимчасової відсутності Архівіста США заступник виконував йо-
го функції. У разі вакансії на посаді Архівіста заступник виконував його обов’яз-
ки до призначення нового Архівіста США. Архівіст отримав право видавати дире-
ктиви, необхідні для виконання його функцій. Керівник кожного виконавчого
органу влади на виконання директив Архівіста США у ввіреному його управлін-
ню департаменті повинен був видавати свої власні накази. Архівіст визначав по-
садові обов’язки співробітників федерального архіву і відповідав за виконання
ними зазначених обов’язків. Він організовував управління Архівом на власний
розсуд: Архівіст мав право засновувати, підтримувати, змінювати та припиняти
роботу регіональних, місцевих та інших територіальних органів NARA. Він міг
утворювати дорадчі комітети для узгодженого вирішення питань управління
архівною справою, отримувати консультації від інших федеральних органів
влади, у разі організації службових розслідувань приймати клятви від осіб,
421
призначених здійснювати такі розслідування. Архівіст обирав, призначав на по-

сади працівників Архіву, наймав експертів і консультантів, залучав співробітни-
ків інших федеральних департаментів і збройних сил із метою виконання своїх
функцій. Він мав право приймати і використовувати добровільну та безоплатну
працю волонтерів.
Архівіст повинен був подавати у січні кожного року та в інший необхідний
час звіт про виконання своїх функцій, роботу Адміністрації Архіву, діяльність
Національної комісії історичних публікацій та документів, Попечительського
фонду Національного архіву США. Звіт мав включати інформацію про адмініст-
рування архівних програм, фінансову діяльність, дослідницькі проекти і публіка-
ції, на які витрачено грантові кошти NHPRC.
Архівіст в інтересах Сполучених Штатів приймав на зберігання до Національ-
ного архіву США документи історичної або іншої цінності Конгресу США, феде-
ральних органів, архітектора Капітолію, Верховного суду; керував розпоряджен-
ням і передаванням на подальше довгострокове зберігання документів історич-
ної цінності федеральних органів, які існували понад 30 років, крім випадків, ко-
ли керівник органу письмово повідомляв Архівіста США, що документи його де-
партаменту мають залишатися під його опікою для виконання поточних функ-
цій; направляв і затверджував за погодженням із керівником органу-документо-
утворювача або у разі його ліквідації із правонаступником передачу документів
до громадських або освітніх інституцій і асоціацій (право власності на докумен-
ти залишалося за Сполученими Штатами). Архівіст мав право приймати на збері-
гання документи від приватних осіб.
Відповідно до Закону у складі NARA створювався Центр законодавчих архівів та
визначалися функції його директора і спеціаліста з історії Конгресу США89. Зазначе-
ний Закон про Національний архів та Адміністрацію документації був кодифікова-
ний у Кодексі Сполучених Штатів (Розділ 44, Глава 21) і є чинним до сьогодні.
До інших чинних законів США, на яких грунтується діяльність Національного
Архіву і Адміністрації документації – «NARA Statutes», належать:
1) акт про президентський архівний депозитарій «Presidential archival deposi-
tory»90, включений до § 2112 Глави 21 Розділу 44 U. S. C.;
2) акт про зберігання президентських документів і матеріалів «The Presidential
Recordings and Materials Preservation Act»91 (1974), включений до § 2111
(примітки) Глави 21 Розділу 44 U. S. C.;
89 National Archives and Record Administration (Title 44, Chapter 21) [Text] // Basic Laws and Authorities
of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 11–15.
90 Presidential archival depository (Title 44, Chapter 21, § 2112) // Basic Laws and Authorities of the Na-
tional Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 28–30.

91 The Presidential Recordings and Materials Preservation Act (Title 44, Chapter 21, § 2111) // Basic Laws
and Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 26–28.
422
РОЗДІЛ 3
3) закон про президентські документи «Presidential Records Act of 1978»92, кодифі-

кований у U. S. C. (Розділ 44, Глава 22, §§ 2201–2207);
4) закон про Дорадчий комітет по документах Конгресу «Advisory Committee on the
Records of Congress»93 від 5 листопада 1990 року, кодифікований у U. S. C.
(Розділ 44, Глава 27). До функцій Комітету віднесено питання управління і збері-
гання документів Конгресу США, надання порад Конгресу і Архівісту стосовно
розпорядження документами;
5) закон про Національну комісію історичних публікацій і документів «National
Historical Publications and Records Commission»94 (1934, зі змінами), кодифікова-
ний у U. S. C. (Розділ 44, Глава 25, § 2501-2506;
6) закон про Федеральний регістр і Кодекс федеральних правил «Federal Register
and Code of Federal Regulations»95, кодифікований у U. S. C. (Розділ 44, Глава 15);
7) закон про управління документацією Архівістом Сполучених Штатів і Адмініст-
ратором Служб загального призначення «Records Management by the Archivist of
the United States and by the Administrator of General Services» 96, кодифікований у
U. S. C. (Розділ 44, Глава 29);
8) закон про управління документацією федеральними агентствами «Records
Management by Federal Agencies»97, кодифікований у U. S. C. (Розділ 44, Глава 31);
9) закон про розпорядження документами «Disposal of Records» 98, кодифікований у
U. S. C. (Розділ 44, Глава 33);
10) закон про координацію федеральної інформаційної політики «Coordination of
Federal Information Policy»99, кодифікований у U. S. C. (Розділ 44, Глава 35);
11) закон про управління і розвиток Служб електронного уряду «Management and
Promotion of Electronic Government Services»100, кодифікований у U. S. C.
(Розділ 44, Глава 36);
92 Presidential Records Act of 1978, 44 U.S.C. §§ 2201–2207; P. L. 95−591, 92 Stat. 2523, H. R. 13500, enacted
November 4, 1978 [Electronic resource]. – Mode of access: http://en.wikisource.org/wiki/
Presidential_Records_Act_of_1978. – Title from screen.
93 Advisory Committee on the Records of Congress (Title 44, Chapter 27, § 2701–2706) // Basic Laws and
Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 38–39.
94 National Historical Publications and Records Commission (Title 44, Chapter 25, § 2501–2506) // Basic
Laws and Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. –
P. 36–38. Дивись неофіційний авторський переклад чинного Закону в додатку.
95 Federal Register and Code of Federal Regulations (Title 44, Chapter 15, § 1501–1511) // Basic Laws and
96 Records Management by the Archivist of the United States and by the Administrator of General Services
(Title 44, Chapter 29, § 2901–2909) // Basic Laws and Authorities of the National Archives and Records Ad-
ministration. – Washington : NARA, 2000. – P. 40–42.
97 Records Management by Federal Agencies (Title 44, Chapter 31, § 3101–3107) // Basic Laws and Authori-
ties of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 42–43.
98 Disposal of Records (Title 44, Chapter 33, § 3301–3303; 3308–3314) // Basic Laws and Authorities of the
National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 44–46.

99 Coordination of Federal Information Policy (Title 44, Chapter 35, § 3504; 3515) // Basic Laws and
100 Management and Promotion of Electronic Government Services (Title 44, Chapter 36, § 3606) [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/laws/management–promotion.html. – Title

from screen.
423
12) акт про створення колекції документів Президента Дж. Ф. Кеннеді «President
John F. Kennedy Assassination Records Collection Act»101, прийнятий 1992 р. і
включений до § 2107 Глави 21 Розділу 44 U. S. C.;
13) закон про документи таборів для інтернованих японських громадян «Docu-
ments Relating to Japanese Internment»102, включений до § 1989b-6 Глави 19 Роз-
ділу 50 U. S. C.;
14) закон про розсекречування документів про воєнні злочини нацистів «Nazi War
Crimes Disclosure Act»103, прийнятий Конгресом 8 жовтня 1998 року і включе-
ний до § 522 (примітки) Розділу 5 U. S. C.;
15) закон про розсекречування документів японського імперського уряду «Japa-
nese Imperial Government Disclosure Act» 104 від 6 грудня 2000 р. (P. L. 106–567);
16) закон про Раду Попечительського фонду Національного архіву «National Archi-
ves Trust Fund Board»105, кодифікований у U. S. C. (Розділ 44, Глава 23).
До законодавчих актів загального характеру належить федеральний закон
«The Freedom of Information Act»106 (FOIA; закон «Про свободу інформації») 1966
року зі змінами, закон США «The Privacy Act»107 (закон «Про захист приватного
життя людини»), прийнятий Конгресом 31 грудня 1974 року зі змінами та інші
закони і законодавчо-нормативні акти.
Таким чином, ухвалення закону про Національний архів та Адміністрацію
документації 1984 року довершувало формування федерального архівного зако-
нодавства і створило фундамент для його подальшого розвитку. Закон 1984 ро-
ку визначав, що раніше визначені права, обов’язки, функції, покладені в частині
архівної справи та управління документацією на GSA переходили до Архіву. У
законодавстві, прийнятому після 1984 року, про NARA вже йдеться як про неза-
лежний орган виконавчої гілки влади.
Важливими заходами Р. М. Ворнера на посаді Архівіста США також були вико-
нання двадцятирічного плану поліпшення забезпечення збереженості докумен-
тів (1984 року), створення Відділу технологій оцінювання (technology assessment
division), завершення виконання плану експертизи цінності та довготривалого
зберігання документів ФБР (1981 року), участь у дискусіях і судових процесах із
101 President John F. Kennedy Assassination Records Collection Act (Title 44, Chapter 21, § 2107) // Basic
Laws and Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. –
P. 15–25.
102 Documents Relating to Japanese Internment (Title 50, Chapter 19, § 1989 b–6) // Basic Laws and Authori-
ties of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 48.
103 Nazi War Crimes Disclosure Act (Title 5, § 522 (note)) // Basic Laws and Authorities of the National Ar-
chives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 49–51.

104 Japanese Imperial Government Disclosure Act of 2000 (Title 8, Sec. 801–805) // [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.archives.gov/iwg/about/iwg-title-8.html. – Title from screen.

105 National Archives Trust Fund Board Act (Title 44, Chapter 23, § 2301–2308) // Basic Laws and Authori-
ties of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 35–36.
106 The Freedom of Information Act (Title 5, § 557) // Basic Laws and Authorities of the National Archives
and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. А-37 – А-43.

107 The Privacy Act (Title 5, § 552 а) // Basic Laws and Authorities of the National Archives and Records Ad-
ministration. – Washington : NARA, 2000. – P. А-44 – А-55.
424
РОЗДІЛ 3
приводу прав на документи Президента США Р. М. Ніксона, заснування Бібліоте-

ки Президента США Дж. Картера (будівництво почалося в жовтні 1984 р., бібліо-
тека відкрита 1 жовтня 1986 р.) та планування бібліотеки Президента США
Р. Рейгана (створення бібліотеки почали планувати в 1984 р., відкрили 4 листо-
пада 1991 р.). У 1985 році Ворнер брав участь у X Міжнародному конгресі архівів
у Бонні (17–21 вересня 1985 р., Федеративна Республіка Німеччина), на якому
його було обрано членом Виконавчого комітету та Комітету архівного розвитку
Міжнародної ради архівів. На цьому Конгресі зі знайомства з Ф. М. Вагановим,
начальником ГАУ при Раді Міністрів СРСР, почався новий виток дружніх відно-
син із архівістами Радянського Союзу.
Наприкінці 1984 року Ворнер прийняв рішення залишити посаду Архівіс-
та США і повернутися до Мічиганського університету на посаду декана факуль-
тету інформаційних і бібліотечних студій. Він пропрацював в Архіві ще до квітня
1985 року. Із 1988 року до 1991 року Ворнер був виконуючим обов'язків дирек-
тора Бібліотеки Мічиганського університету. Учений ніколи не поривав зв’язків
із Товариством американських архівістів, Американською історичною асоціацією
та Американською бібліотечною асоціацією.
Р. М. Ворнер продовжував активно працювати у Міжнародній раді архівів. У
1986 р. він знов відвідав СРСР під час проведення засідань Комітету з архівного
розвитку (Ленінград, 8 вересня 1986 р.) і зустрічі Виконавчого комітету (Ленін-
град, 9–12 вересня 1986 р.) Міжнародної ради архівів. Він згадував, що «росіяни
були дуже добросердечними до мене особисто». Причиною благовоління радян-
ських архівістів до Ворнера була його активна допомога у підписанні Угоди про
співробітництво між американськими і радянськими архівістами. Ідея співпраці
виникла на Х Міжнародному конгресі архівів у Бонні. 19 лютого 1987 р. у Ва-
шингтоні був підписаний Договір про співробітництво між ГАУ при Раді Мініст-
рів СРСР і Американською радою наукових товариств та протокол Спільної ра-
дянсько-американської комісії з архівного співробітництва на 1987–1988 рр. Це
дало можливість 15–18 травня 1990 року провести у Москві радянсько-амери-
канський симпозіум із питань обліку, науково-довідкового апарату до докумен-
тів в умовах впровадження автоматизованих технологій і комп’ютеризації архі-
вів108. Про відвідування Ленінграда у Ворнера залишилися найкращі спогади. Він
із захопленням писав про Ермітаж, подорожі на човні, обширні проекти рестав-
рації Літнього палацу Петра Великого109.
108 Warner R. M. International Archival Adventures: A Reminiscence [Text] / Robert M. Warner // American
Archivist. – 1992, Spring. – Vol. 55. – № 2. – P. 356–368 ; Советские архивисты в США [Текст] // Советские
архивы. Научно-теоретический и научно-практический журнал. – М. : ГАУ при СовМине СССР, 1987. –
№ 3. – С. 91–92 ; Архивисты из США в СССР [Текст] // Советские архивы. Научно-теоретический и на-
учно-практический журнал. – М. : ГАУ при СовМине СССР, 1988. – № 1. – С. 104–105.
109 International Council on Archives and UNESCO Meetings, September and November, 1986 [Text] //
American Archivist. – 1987, Spring. – Vol. 50. – № 2. – P. 262–264.
425
Перу Ворнера належить ряд праць у сфері архівної науки та американської

історії. Серед них статті «The Status of College and University Archives» («Cтатус
архіву коледжу і університету»), «International Council on Archives and UNESCO
Meetings, September and November, 1986» («Міжнародна рада архівів і ЮНЕСКО:
зустрічі, вересень і листопад 1986 року»), «The Role of the Secular Institution in
Collecting Church Records» («Роль світської установи у колекціонуванні церков-
них документів»), «Documenting the Great Migrations and a Century of Ethnicity in
America» («Документування Великого переселення та століття етнічності в Аме-
риці»), «The Prologue Is Past» («Минуле є Прологом»), «American Archivists and
Their Society: A Composite View» («Американські архівісти та їх товариство: змі-
шаний погляд»), «Archival Training in the United States and Canada» («Архівне на-
вчання у США і Канаді») та книги «Modern Manuscript Library» («Бібліотека сучас-
них манускриптів»), «Inside the White House: The presidential library system» («У
Білому Домі: система президентських бібліотек»), «Point of intersection: The
university library and the pluralistic campus community» («Точка перетину: універси-
тетська бібліотека та плюралістичне товариство кампусу»), «Guide to Manuscripts
In the Michigan Historical Collections of the University of Michigan» («Путівник до ма-
нускриптів Мічиганської історичної колекції Університету Мічигану») та інші. Пост
декана в Університеті Ворнер залишив 1992 р., вийшовши на пенсію.
Наприкінці 80-х років ХХ ст. NARA зіткнувся з проблемою відсутності місця
для комплектування і зберігання колекцій: документи надходили у великій кіль-
кості, будинок на Пенсільванія-авеню вже не вміщував їх. Документи направляли-
ся на зберігання до Вашингтонського Національного центру документації у Сьют-
ленді (штат Мериленд), а також до орендованого приміщення в м. Олександрія
(штат Вірджинія). Очевидною стала необхідність спорудження нового будинку для
Національного архіву. Університет штату Мериленд виділив 33 акри землі для
нового будинку архіву. Його будівництво було завершено 1993 року. Новий архів
розпочав роботу з 12 травня 1994 року.
Він відомий під назвою Національний
архів на Коледж-парк (the National
Archives at College Park, Maryland). Крім
сховищ площею 1,8 млн кв. футів, у но-
вому будинку розташовано читальні
зали, консерваційні та спеціальні ме-
діалабораторії, кабінети для співробіт-
ників, конференц-зали тощо. Новий
архівний будинок відповідає усім су-
часним архівним стандартам і вважа-
ється зразком для будівництва архівів
Будинок Національного архіву США
на Коледж парк, штат Мериленд у всьому світі.
426
РОЗДІЛ 3
Основний термін будівництва припав на час перебу-

вання на посаді Архівіста США Д. У. Уїлсона. Уїлсон на-
вчався в Університеті Вошборн (Washburn) у Канзасі та
Університеті Цинциннаті, працював на кафедрах історії
в університетах Мічигану та Вошборн, Центрі прези-
дентських досліджень Техаського університету «A&M», а
також архівістом в Історичному товаристві штату Кан-
зас та директором Історичного товариства штату Віс-
консин. Згодом він перейшов на посаду заступника ди-
ректора Президентської бібліотеки Д. Д. Ейзенхауера, а
потім став першим директором Президентської бібліо-
теки Дж. Форда. Як Архівіст США Д. У. Уїлсон 18 травня ДОН У. УЇЛСОН,
1992 року підтвердив ратифікацію 27 поправки до Кон- 7-й Архівіст США
(1987–1993)
ституції США і надрукував її у «Federal Register» 110.
Уїлсон активно відстоював необхідність збереження електронних докумен-
тів, проте в останній день каденції Президента США Дж. Г. У. Буша 19 січня
1993 року віддав тому права на 5 тис. магнітних записів та 140 жорстких дисків
із комп’ютерів Білого Дому. За це Дж. Г. У. Буш обрав Уїлсона виконавчим дирек-
тором свого Президентського бібліотечного центру. Громадська організація
«Public Citizen» подала позов до суду на Дж. Г. У. Буша та Т. Х. Петерсон, яка після
відставки Уїлсона виконувала обов’язки Архівіста США, за ненадання доступу до
публічних документів уряду США. Серед позивачів також були Американська
історична асоціація, Американська бібліотечна асоціація, Організація американ-
ських істориків, Центр дослідження національної безпеки, Архів національної
безпеки, журналіст С. Армстронг та дослідник Е. Беккер. Федеральний суддя
Ч. Р. Річі назвав домовленість Буша і Уїлсона незаконною, оскільки «Presidential
Records Act» оголошував усі папери президентів урядовими документами
(Government records), а не їх приватною власністю. Однак на посадах виконавчо-
го директора Президентської бібліотеки Дж. Буша та фонду Президентської біб-
ліотеки Дж. Буша Д. У. Уїлсон працював протягом п’яти років: із квітня 1993 року
до 1998 року111.
Таким чином, розглянутий період в історії Національного архіву США харак-
теризується розвитком федерального архівного законодавства, у т. ч. у частині
зберігання та удоступнення президентських документів, започаткування
110 27 поправка є останньою прийнятою поправкою до Конституції США. У ній ідеться про розмір жа-
лування сенаторів і конгресменів. Вона була запропонована 1789 року, а ратифікована 5 травня
1992 року.
111 Judge Rules Against Effort By Bush to Control His Records. 28 Feb 1995 [Electronic resource] // The New
York Times. – Mode of access: http://www.nytimes.com/1995/02/28/us/judge-rules-against-effort-by-bush-to-

control-his-records.html. – Title from screen.
427
програми грантів NHPRC та поширенням її на архіви штатів та округів, упрова-

дженням принципів і методів експертизи цінності документів, розвинутих
Т. Р. Шелленбергом, та методів систематизації архівних документів, розроблених
О. В. Холмсом, створенням мережі центрів документації, початком прийому на
зберігання машиночитаних та електронних документів і першими скандалами,
пов’язаними із електронними документами. NARA отримав збудований за усіма
архівними стандартами будинок у Мериленді.
Головним досягненням NARA у середині 80-х рр. ХХ ст. було відновлення його
статусу як незалежного федерального органу влади. Дебати щодо місця та ролі
архівів у суспільстві, про провідну роль архівів у формуванні політики пам’яті,
про вплив політики, ідеології та релігії на архіви, залежність архіву від влади,
влади архівів та їх відповідальності в суспільстві не припиняються вже багато
десятиліть. Архівісти завжди відстоюють принцип «архіви поза політикою»,
перш за все заявляючи про своє призначення як професіоналів, головна мета
яких – збереження пам’яті людства і передача знань майбутнім генераціям. Тео-
ретичні розробки різних аспектів цього питання належать цілому ряду вчених,
серед яких українець В. Модзалевський112, британець Ч. Х. Дженкінсон, єврейський
філософ Ж. Дерріда, американці Т. Р. Шелленберг, Р. К. Джімерсон, Р. Дж. Кокс, кана-
дці Т. Кук, Р. Картер, Т. Іствуд, архівіст із Південної Африки В. Харріс, архівіст із
Нідерландів Е. Кетелаар, група вчених із Великобританії, за редакцією яких поба-
чив світ збірник есе «Political Pressure and the Archival Record» («Політичний тиск
і архівні документи»)113, що містить виступи учасників Міжнародної конференції
по збільшенню політизації архівів і документів 2003 року в Школі історії Універ-
112 Про погляди В. Модзалевського дивись у монографії: Матяш І. Б. Архівознавство: методологічні
засади та історія розвитку [Текст] / Ірина Борисівна Матяш. – К. : Вид. дім «Києво–Могилянська ака-
демія», 2012. – С. 350–352.
113 Jenkinson H. A Manual of Archive Administration including the problems of War Archives and Archive
Making [Text] / Hilary Jenkinson. – Oxford : at the Clarendon Press, 1922. – P. 1–22, 163–165 ; Derrida J. Ar-
chive Fever: A Freudian Impression [Text] / Jacques Derrida ; English translation Eric Prenowitz. – University
of Chicago Press, 1998. – 113 p. ; Schellenberg T. R. Modern Archives: Principles and Techniques [Text] /
T. R. Schellenberg. – Chicago : University of Chicago Press, 1956. – 247 p. ; Schellenberg T. R. The Management
of Archives [Text] / T. R. Schellenberg. – New York : Columbia University Press, 1965. – 383 p. ; Jimerson R. C.
Embracing the Power of Archives [Text] / Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2006, Spring/
Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 19–22 ; Jimerson R. C. Archives for All: Professional Responsibility and Social
Justice [Text] / Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2007, Fall/Winter. – Vol. 70. – № 2. – P. 252–
281 ; Cox R. J. Secrecy, Archives, and the Archivist: A Review Essay (Sort Of) [Text] / Richard J. Cox // Ameri-
can Archivist. – 2009, Spring/Summer. – Vol. 72. – № 1. – P. 214–231 ; Cook T., Schwartz J. M. Archives, Re-
cords, and Power: The Making of Modern Memory [Text] / Terry Cook, Joan M. Schwartz // Archival Science.
– Kluwer Academic Publishers, 2002. – № 2. – P. 1–19 ; Carter R. G. S. Of Things Said and Unsaid: Power, Ar-
chival Silences, and Power in Silence [Text] / Rodney G. S. Carter // Archivaria. – 2006, Spring. – Vol. 61. –
P. 215–233 ; Eastwood T. Reflections on the Goal of Archival Appraisal in Democratic Societies [Text] /
Terry Eastwood // Archivaria. – 2002, Fall. – Vol. 54. – P. 59–71 ; Harris V. Archives and Justice: A South Afri-
can Perspective. With a foreword by Terry Cook [Text] / Verne Harris. – Chicago : Society of American Archi-
vists, 2007. – 447 p. ; Ketelaar E. Archival Temples, Archival Prisons: Modes of Power and Protection [Text] /
Eric Ketelaar // Archival Science. – Kluwer Academic Publishers, 2002. – № 2. – P. 221–238 ; Political Pres-
sure and the Archival Record / Edited by Margaret Procter, Michael G. Cook, Caroline Williams. – Chicago :
Society of American Archivists, 2005. – 345 p.
428
РОЗДІЛ 3
ситету Ліверпуля. Незважаючи на деталі, точки зору авторів у основному одно-

стайні – тільки за умови незалежності архівів від контролю влади, впливу полі-
тики, політичних діячів та їхніх партійних уподобань удасться домогтися втілен-
ня в життя «професійного міфу неупередженості, нейтральності і об’єктивнос-
ті» (professional myth of impartiality, neutrality and objectivity), а, отже, сформувати
комплекси документів, що будуть об'єктивно відображати минуле і сьогодення в
майбутньому.
Та все це, на жаль, теорія (а праці вказаних авторів визначеного напрямку
можна віднести навіть до більш високої категорії, архівної філософії) що не так
легко реалізується в реальності. Більшість архівів є державними установами, які
функціонують на підставі державних законів і фінансуються з державного бюд-
жету; у деяких країнах архівісти навіть належать до категорії державних службо-
вців. Тому архівісти, обстоюючи свої професійні позиції, хоч і не ризикують жит-
тям, та ризикують службовою кар’єрою, робочим місцем, фінансовою стабільністю,
фізичним і душевним здоров’ям. Величезний внесок у боротьбу за незалежність
архівів від політики вніс 6-й Архівіст США Р. М. Ворнер. У складній політичній
ситуації початку 1980-х рр. Ворнеру вдалося виграти битву за свободу Націона-
льного архіву США від політично заангажованої структури Адміністрації служб
загального призначення, а на міжнародній арені в складних умовах Ліванської
війни 1982 р. довести, що Міжнародна рада архівів є професійною організацією
архівістів усього світу і не може підпадати під політичний вплив (про діяльність
Р. М. Ворнера у Міжнародній раді архівів йдеться у Розділі 5 монографії). Ворнер
ризикнув своєю кар’єрою, відстоюючи на практиці професійну місію архівів і ар-
хівістів, він надав приклад керівника, гідний наслідування в інших країнах.
Заслуги Ворнера перед Національним архівом США були гідно оцінені його
колегами. У 2005 році в день святкування 20-ї річниці незалежності Національ-
ного архіву США при Архіві був відкритий науково-дослідний центр на честь Ар-
хівіста США Р. М. Ворнера «Research Center for former Archivist of the United States
Robert M. Warner».
3.3 ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЗБЕРЕЖЕНОСТІ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ
СПАДЩИНИ АМЕРИКАНСЬКОЇ НАЦІЇ НА ЦИФРОВИХ
НОСІЯХ У НАЦІОНАЛЬНОМУ АРХІВІ США
(від середини 1980-х до 2013 року)
Перші електронні документи почали надходити до Національного архі-

ву США з 1965 року. Протягом 1969–1988 рр. від федеральних органів влади на-
дійшло понад 14 тис. файлів. 1989 року в складі NARA був створений Центр елек-
тронних документів. Він включав два підрозділи: зберігання (Archival Pre-
servation System, APS) та перевірки і контролю (Archival Electronic Records
429
Inspection and Control, AERIC). Прості комп’ютерні програми забезпечували копі-

ювання файлів та їх роздруківку. Доступ до електронних документів надавався
шляхом копіювання файлу на інший матеріальний носій або створення паперо-
вої копії документу.
У 1986–1993 рр. США струснув черговий скандал114, пов’язаний із незакон-
ним продажем зброї Ірану і використанням отриманих коштів для допомоги ні-
карагуанським контрас115. У ході судового слідства виникла потреба перегляну-
ти e-mail повідомлення Адміністрацій Президентів США Р. Рейгана та Дж. Г. У. Бу-
ша. Адміністрації цих президентів у сфері електронного документообігу на той
час обслуговувала система PROFS корпорації IBM. Жодних процедур експертизи
цінності та передачі на зберігання електронних документів ще не було розроб-
лено116. Цим скористався підполковник О. Норт, безпосередній куратор операцій
із поставок зброї Ірану та передачі коштів контрас, який знищив електронні до-
кументи, що містили важливі докази у справі. NARA став співвідповідачем у спра-
ві «Армстронг проти Адміністрації Президента». Суд визнав уряд США і Архівіста
США відповідальними за розпорядження електронними документами, створени-
ми Адміністрацією Президента у системі PROFS. На апеляції уряду стосовно того,
що юридичну силу має паперова копія електронного документу, суд вказав, що
без контекстуальних даних неможливо зрозуміти значення е-mail повідомлення.
Архівіст США не залучався урядом до вибору, впровадження і супроводження
роботи системи PROFS, відбору електронних документів для передачі на збері-
гання до NARA та знищення нецінних електронних документів, але його звину-
ватили у недбалому ставленні до своїх обов’язків (на цей час на посаді Архівіста
США перебував Д. У. Уїлсон). Архівіст США апелював тим, що не мав відповідних
інтелектуальних і фінансових ресурсів для здійснення такої роботи. Судове рі-
шення зобов’язувало Архівіста США розробити стандарти, інструкції, критерії
для експертизи цінності та відбору на зберігання, правила зберігання електрон-
них документів117.
На виконання рішення суду в січні 1990 року група експертів NARA провела
конференцію, яка заклала загальні базові засади для формування політики NARA
у галузі електронних документів. З січня 1990 року NARA провів значну роботу з
аналізу функціональних вимог до системи зберігання та стратегії створення, під-
тримання і забезпечення доступу до електронних документів. Д. Бірман запропо-
114 Ірангейтський скандал, 1986–1988.

115 Контрас – сукупна назва розрізнених угрупувань, які вели боротьбу проти уряду Д. Ортеги в Ніка-
рагуа у 1980–1990-х рр.
116 Taking a byte out of History: the Archival Preservation of Federal Computer Records. Twenty–Fifth Report
by the Committee on Government Operations. 101 st Congress, 2d Session.House Report 101–978. – Washing-
ton : U. S. Government Printing Office, 1990. – P. 11, 19, 25–27.
117 Bearman D. The Implications of Armstrong v. Executive of the President for the Archival Management of
Electronic Records [Text] / David Bearman // American Archivist. – 1993, Fall. –Vol. 56. – № 4. – P. 674–689.
430
РОЗДІЛ 3
нував відштовхнутися від визначення електронного документу як «інформації,

яка бере участь у “здійснюваній діяльності”». У Кодексі федеральних правил
США електронний документ був визначений як будь-яка інформація, записана у
формі, яку лише комп’ютер здатен обробити, і яка задовольняє визначенню
«документ» (NARA regulations: 36 CFR 1234.2). На підставі цих визначень серед
електронних файлів було виокремлено документи і не-документи, розроблено
вимоги до управління електронними документами118.
За рішенням суду у 1993 році NARA отримав понад 200 тис. файлів електрон-
них документів Адміністрацій президентів Р. Рейгана та Дж. Г. У. Буша, утворе-
них у різних комп’ютерних системах і відповідно різних форматів. Згодом ще
більша кількість електронних документів була отримана NARA від Адміністрації
Президента США У. Клінтона. Повторилася ситуація, у якій NARA вже побував:
1934 року він опинився перед необхідністю вирішення проблеми накопичених
упродовж усієї історії федерального уряду США гігантських обсягів паперових
документів; 1993 року – перед можливістю втрати історичного надбання нації,
утвореного у цифрових форматах119.
1996 року Конгресом США були прийняті поправки до закону «Про свободу
інформації» «Freedom of Information Act» («The Electronic Freedom of Information
Act Amendments of 1996»). Закон вимагав, щоб усі федеральні установи оприлюд-
нювали свої документи в електронному вигляді та створили електронні читаль-
ні зали для громадян.
У серпні 1998 року Архівіст США Дж. У. Карлін пред-
ставив Адміністрації Президента звіт, у якому обґрунту-
вав необхідність започаткування наукових досліджень і
співробітництва з науково-дослідними інститутами з
метою розвитку програми для створення Архіву елект-
ронних документів «ERA». Згодом, 1998 року, NARA
впровадив стандарт «DoD 5015.2-STD, Design Criteria
Standards for Electronic Records Management Software
Applications» (1997), який визначав процедури управлін-
ня електронними документами у федеральних устано-
вах, уводив правила розпорядження (disposition) елект-
ронними документами усіх форматів і видів носіїв ДЖОН УЇЛЬЯМ КАРЛІН,
інформації120. Робота над стандартом (UBC Project для (1995–2005)
Electronic Records [Text] / David Bearman // American Archivist. – 1993, Fall. –Vol. 56. – № 4. – P. 674–689.
Electronic Records [Text] / David Bearman // American Archivist. – 1993, Fall. – Vol. 56. – № 4. – P. 674–
689 ; History of the Electronic Records and ERA [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/era/about/history.html#eop. – Title from screen.
120 History of the Electronic Records and ERA [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/era/about/history.html#eop. – Title from screen.
431
активних електронних документів) здійснювалася протягом 1994–1997 рр. вче-

ними університету Британської Колумбії (Ванкувер, Канада), а фінансувалася
Департаментом оборони США. Стандарт хоч і не був досконалим, проте дозволив
започаткувати програми управління електронними документами у федеральних
відомствах. Із 2007 року «DoD 5015.2-STD», версію 3, стали використовувати й у
недержавних установах121.
20 жовтня 1999 року Архівіст США Дж. У. Карлін представив підкомітету уря-
дового управління, інформації і технологій Комітету реформ Палати представни-
ків Конгресу США Стратегічний план NARA для вирішення проблеми електрон-
них документів, оприлюднив інформацію про перешкоди, які встали перед архі-
вом на цьому шляху, проінформував про зусилля, які архів вже здійснив і які пла-
нував зробити у майбутньому122.
2000 року в NARA було започатковано Програму по
створенню «ERA», у склад NARA ввійшло спеціальне
управління для її реалізації «ERA Program Management
Office, PMO». Керівником Програми і РМО став відомий
американський вчений К. Тібодо.
Починаючи з 1998 року NARA підтримав цілий ряд
науково-дослідних проектів, здійснюваних науково-
дослідними інститутами, університетами та лабораторі-
ями у галузі забезпечення збереженості електронних
документів і розвитку ідеї електронного архіву. Із
2003 року NARA став учасником Програми розвитку дос-
ліджень у галузі мережевих та інформаційних техноло-
КЕННЕТ ТІБОДО,
перший керівник гій (Networking and Information Technology Research and
проекту по створенню Development (NITRD) Program), яка фінансується федера-
Архіву електронних
документів «ERA» льним урядом США й спрямована на підтримку перспек-
тивних наукових досліджень у галузі комп’ютерних та
інформаційно-комунікаційних технологій, необхідних для вирішення ключових
завдань, поставлених перед федеральними відомствами. Із 2007 року NARA
121 DoD 5015.02–STD RMA Design Criteria Standard [Electronic resource]. – Mode of access: http://
jitc.fhu.disa.mil/cgi/rma/standards.aspx. – Title from screen ; Carlin W. Endorsement of DoD Electronic Re-
cords Management Application (RMA) Design Criteria Standard, version 2 [Electronic resource] // NARA
Bulletin 2003–03. January 15, 2003. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/
bulletins/2003/2003-03.html. – Title from screen ; Expanding Transfer Options for Electronic Records
[Text] // Federal Register. – 2002, 30 December. – Vol. 67. – № 250. – P. 79517–79520 ; Expanding
Acceptable Transfer Requirements: Transfer Instructions for Permanent Electronic Records [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/records–mgmt/initiatives/web–content–records.html. –
Title from screen.
122 STATEMENT by John W. Carlin, Archivist of the United States, to the Subcommittee on Government Man-
agement, Information, and Technology of the Committee on Government Reform House of Representatives
Congress of the United States October 20, 1999 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/speeches/10–20–99.html. – Title from screen.
432
РОЗДІЛ 3
отримав статус постійного учасника NITRD-програми і гарантоване фінансуван-

ня з федерального бюджету, яке направив на підтримку науково-дослідних прое-
ктів у галузі електронних документів і електронних архівів (FY 123 2007 р. –
3,5 млн дол., FY 2008–2012 рр. – 4,5 млн дол., FY 2013 р. – 2,0 млн дол.)124.
Одним із перших NARA підтримав проект ІnterPARES (International Research
on Permanent Authentic Records in Electronic Systems – Міжнародні дослідження
автентичних документів постійного зберігання в електронних системах)125.
1998 року інтернаціональна команда вчених із 27 країн світу на чолі з доктором
Л. Дюранті, президентом SAA у 1998–1999 рр. та директором Центру Міжнарод-
них досліджень сучасних документів і архівів (Centre for International Study of
Contemporary Records and Archives (CISCRA), заснованого 1999 року на базі Уні-
верситету Британської Колумбії, розпочала проект ІnterPARES (2012 р. заверше-
но третю стадію проекту ІnterPARES-3), мета якого полягала у визначенні вимог
до зберігання автентичних електронних документів; ідентифікації типових еле-
ментів електронних документів, необхідних для підтримання їх автентичності
через певний час; розвиткові методики експертизи цінності та технологій збері-
гання електронних документів126. Результати проекту узагальнені у звіті «The
Long-Term Preservation of Authentic Electronic Records: Findings of the InterPARES
Project» («Довготермінове зберігання автентичних електронних документів:
знахідки проекту InterPARES») та інших документах, представлених на офіційно-
му веб-сайті InterPARES http://www.interpares.org. Вони визнані значимими і
впроваджені в ряді країн світу127.
Протягом кінця 1990-х – початку 2000-х рр. Суперкомп’ютерним центром із
Сан-Дієго, Каліфорнія (San Diego Supercomputer Center, SDSC), Інститутом перспе-
ктивних комп’ютерних досліджень Університету Мериленду та NARA був реалі-
зований пілотний проект «PAWN» (Producer – Archive Workflow Network), у ході
якого був створений прототип програмного забезпечення для передачі елект-
ронних документів постійних строків зберігання, виділення до знищення нецін-
них електронних документів федеральних установ та передавання (протокол при-
йому-передачі електронних документів електронними каналами, поглинання
123 FY – фінансовий рік у США починається з 1 жовтня попереднього календарного року і закінчується
30 вересня поточного року.

124 FY 2007. The Networking and Information Technology Research and Development Program. Supplement
to the President’s Budget. February 2006; FY 2008 – August 2007; FY 2009 – February 2008; FY 2010. –
May 2009; FY 2011 – February 2010; FY 2012 – February 2011; FY 2013 – February 2012 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov. – Title from screen.
125 Левченко Л. Л. Вирішення стратегічних завдань у галузі забезпечення збереженості електронних
документів: міжнародний проект InterPARES [Текст] / Л. Л. Левченко // Студії з архівної справи та

документознавства / Укрдержархів, УНДІАСД ; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) [та ін.]. – К., 2012. –
Т. 20. – С. 287–294.
126 Duranti L. The Long-Term Preservation of Authentic Electronic Records [Electronic resource] // Inter-
PARES. – Mode of access: http://www.interpares.org. – Title from screen.

127 Детальніше про проект InterPARES див. у Додатку наприкінці монографії.
433
(іngest)) електронних документів постійної цінності різних форматів (у т. ч. e-

mail – повідомлень та сканованих текстових документів) на зберігання від уста-
нов до Архіву. Розробники використовували стандарт «Metadata Encoding and
Transmission Standard, METS» для інкапсуляції метаданих змісту, структури, опи-
сування і зберігання, що супроводжують документ. Метод інкапсуляції забезпе-
чує створення підготовленого для передачі до архіву пакету інформації (Sub-
mission Information Package, SIP), трансформування SIP у AIP (Archival Information
Package), який має відповідати вимогам стандарту OAIS (Open Archival
Information Standard), щоб зберігатись у Відкритих архівних інформаційних сис-
темах (Open Archival Information System, OAIS). Наступною стадією трансформації
є перехід AIP у DIP (Dissemination Information Package), тобто в пакет розповсю-
дження інформації, її видачі на запит користувача. Продукт «PAWN» був апробо-
ваний під час передачі документів Стенфордської лабораторії прискорювання
елементарних часток до NARA128.
Із 1995 року NARA став активним членом Комітету OAIS. Він провів на своїй
базі 16 з 19 семінарів з OAIS, що відбулися в США, і став одним із розробників ба-
зової моделі ISO стандарту для OAIS «Простір даних і систем передачі інформації.
Відкрита архівна інформаційна система. Еталонна модель» (ISO 14721:2003
«Space data and information transfer systems. Open archival information system.
Reference model»)129. 2012 року ISO затвердила нову редакцію стандарту «ISO
14721:2012»130. Досі триває обговорення нової версії рекомендацій ISO та Міжна-
родного консультативного комітету із стандартизації систем космічних даних
«Reference Model for an Open Archival Information System» (CCSDS 650.0-М-2), яка
встановлює вимоги до базової моделі OAIS для подальшої стандартизації проце-
сів постійного і довготермінового зберігання цифрової інформації в електрон-
них архівах131. Ці нормативні документи, хоча й є рекомендаційними, відіграють
важливу роль у створенні архівів електронних документів в усіх країнах світу.
Проект «Transcontinental Persistent Archives Prototype (TPAP) project», розпо-
чатий 2008 року групою вчених університету Північної Кароліни під керівницт-
вом Р. Мура та NARA, спрямовувався на розвиток технологій безпечного та акти-
128 Smorul M., JaJa J., Wang Y., McCall F. PAWN: Producer – Archive Workflow Network in Support of Digital
Preservation [Electronic resource]. – Р. 1–16 / University of Maryland Institute for Advanced Computer
Studies. – 30.04.2013. – Mode of access: http://www.umiacs.umd.edu. – Title from screen.
129 Bellardo Lewis. Preserving Our Federal Heritage in the Digital Era: What is NARA's Role in Creating the
Government's Digital Archive? [Electronic resource] // Presentation at Federal Library and Information
Center Committee Forum on Preserving Electronic Record. – March 27, 2001. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/speeches/03-27-01.html. – Title from screen.
130 ISO 14721:2012. Space data and information transfer systems. Open archival information system (OAIS).
Reference model [Electronic resource] // ISO. – Mode of access: http://www.iso.org/iso/home/store/

catalogue_tc/catalogue_detail.htm?csnumber=57284. – Title from screen.
131 Reference Model for an Open Archival Information System» (CCSDS 650.0-М-2) [Electronic resource] //
CCSDS. – Mode of access: http://public.ccsds.org/publications/archive/650x0m2.pdf. – Title from screen.
434
РОЗДІЛ 3
вного процесу зберігання автентичних електронних документів. Р. Мур запропо-

нував для організації зберігання електронних документів використовувати grid-
технології. Процес активного зберігання електронних документів розглядався
як механізм інкорпорації новою технологією старої, що дозволяє електронним
документам мігрувати з одного середовища до іншого, при цьому зберігаючи
свій вигляд, зміст і автентичність. Результати проекту були представлені NARA у
серпні 2010 року132.
Із 2007 року під керівництвом М. Кіршенбаума з Інституту гуманітарних тех-
нологій Університету Мериленду та К. Лі зі Школи інформаційних і бібліотечних
наук Університету Північної Кароліни реалізовуються проекти із застосування
методів криміналістичної експертизи для визначення автентичності цифрових
документів «Computer Forensics and Born-Digital Content in Cultural Heritage
Collections» («Комп’ютерна криміналістика і «народжений» цифровим контент у
колекціях культурної спадщини») та «Bit Curator. Tools for Digital Forensics
Methods and WorkFlows in Real-World Collecting Institutions» («Засоби для цифро-
вих криміналістичних методів і технологій в інституціях пам’яті»). У 2007–
2009 рр. учені (М. Кіршенбаум, Р. Овенден, Г. Редвайн, Р. Донах’ю – виконавці
проекту, К. Лі, Л. Дюранті, Д. Бірман – консультанти та інші) працювали над ство-
ренням системи цифрових криміналістичних засобів для архівістів. Оскільки ці-
леспрямовано криміналістичні засоби для архівів не створюються, учасники
проекту «Computer Forensics» спробували пристосувати вже існуючі. Вони про-
аналізували можливості криміналістичного програмного, апаратного забезпе-
чення («write-blockers», «cryptographic hardware», «data copiers», «adapters) та
криміналістичних систем (FRED (Digital Intelligence Forensic Recovery of Evidence
Device), Forensic Tower (Forensic Computers Forensic Tower), FPC-T1 (ForensicPC
FPC-T1)). Для управління і підтримки метаданих учені рекомендували викорис-
тання «metadata schemas» для цифрових бібліотек, стандартів PREMIS та METS,
хеш-функції (hash functions), перевірки цілісності даних при їх передаванні і збе-
ріганні за допомогою контрольної суми (checksums), криптографічної хеш-
функції (cryptographic hash functions), циклічного надлишкового коду (cyclical
redundancy checks). Проект «Bit Curator» серед засобів і методів розслідування
перевагу віддав створенню образів дисків із наступною перевіркою дисків із ви-
користанням «write blockers», зчитування дисків сектор за сектором (inspection
of the disk image), що дозволяє виявити контекстуальні дані, дослідити життєву
132 NARA Transcontinental Persistent Archive Prototype. TR–10–04. October 1, 2010 [Electronic resource] //
RERCI Technical Report series. – Mode of access: http://www.renci.org/wp–content/pub/techreports/TR-

10-04.pdf. – Title from screen ; Reagan W. Moore. Transcontinental Persistent Archive Prototype Policy–
Driven Data Preservation [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ils.unc.edu/digccurr2009/1c-
moore.pdf. – Title from screen.
435
історію електронного документу, відновити втрачену інформацію, визначити

порушення правил безпеки в інформаційній системі установи133.
Співробітництво NARA з Технологічним інститутом штату Джорджія (Georgia
Institute of Technology, Georgia Tech) тривало протягом 1999–2009 рр. Його мета
полягала у реалізації проекту PERРOS (Presidential Electronic Records PilOt
System), який зосереджувався на розробці програмного забезпечення для здійс-
нення прийому-передачі та зберігання електронних документів Адміністрації
Президента у NARA. Ученими розроблений метод автоматичного розпізнавання
виду документа; конвертування файлів, створених у застарілих форматах, у су-
часні або стандартні формати; систематизацію електронних документів у серії в
електронному архіві; перевірки та редагування з метою вилучення конфіденцій-
ної інформації з електронного документу під час підготовки відповідей на запи-
ти згідно із законом «Про свободу інформації»; попередження несанкціоновано-
го розсекречування електронних документів; описування електронних докумен-
тів та створення до них пошукових довідників; підтримки досліджень неопра-
цьованих архівних електронних документів, які запитуються відповідно до зако-
ну «Про свободу інформації». Дослідження здійснювалися на базі колекцій Вико-
навчого офісу Адміністрації Президента США Дж. Г. У. Буша та Незалежної ради
по звинуваченню Президента США У. Клінтона в дачі неправдивих свідчень у
справі Моніки Лівінскі. Обидві колекції надійшли до NARA 1999 року. Результати
проекту протестовані в Президентській бібліотеці Дж. Г. У. Буша, 2009 року був
укладений звіт про проект134.
Проект NARA з Національним центром суперкомп’ютерних прикладних задач
Університету штату Іллінойс (National Center for Supercomputing Applications
(NCSA), University of Illinois at Urbana-Champaign) (2008–2009) «Advanced
Information Systems for Archival Appraisals of Contemporary Documents» (Ін-
формаційна система для експертизи цінності сучасних документів) був націле-
ний на створення методології, алгоритмів і автоматизованої системи для експер-
тизи цінності документів у PDF-форматах, які містять малюнки, графіки, таблиці
та інші візуальні образи. У ході проекту також аналізувалася можливість міграції
файлів у форматі 3D генераціями програмного і апаратного забезпечення, роз-
133 Lee Christopher A. Archival Application of Digital Forensics Methods for Authenticity, Description and
Access Provision [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ica2012.com/files/data/Full%

20papers%20upload/ica12Final00290.pdf. – Title from screen ; Lee Christopher A. Digital Forensics for
Archivists [Electronic resource] // SAA. – Mode of access: http://www2.archivists.org/prof-education/
faculty/christopher-lee. – Title from screen ; Kirschenbaum M. G. Digital Forensics and Born-Digital Content in
Cultural Heritage Collections [Text] / Matthew G. Kirschenbaum, Richard Ovenden, Gabriela Redwine, Ra-
chel Donahue. – Washington, D. C. : Council on Library and Information Resources, 2010. – 93 p.
134 Underwood W. Advanced Decision Support for Archival Processing of Presidential Electronic Records:
Final Scientific and Technical Report, September 22, 2006 – September 21, 2009 [Text] / William Under-
wood, Marlit Hayslett, Sheila Isbell, Sandra Laib, Sandra Sherrill, Matthew Underwood. – Atlanta, Georgia,
2009. – 37 р.
436
РОЗДІЛ 3
роблялася методика експертизи цінності та відбору на зберігання 3D файлів, ви-

лучення метаданих із 3D файлів, їх дослідження та технології зберігання135.
Інший проект NARA з цим же університетом (HDF Group) стосувався відбору
на зберігання, конвертації і забезпечення збереженості інженерних, географіч-
них і геологічних даних. Проект фокусувався на конвертації наукових даних із
різних форматів до HDF-формату (Hierarchical Data Format, ієрархічний формат
даних), який використовується для зберігання значних обсягів цифрової інфор-
мації136.
Одним із найбільш перспективних вважається діючий проект NARA та Теха-
ського центру перспективних комп’ютерних технологій (Texas Advanced
Computing Center, ТАСС) Університету штату Техас, м. Остін (2009–2014), спрямо-
ваний на створення архівної технології майбутнього, а саме дослідження мето-
дів візуалізації, розробку інтерактивних візуальних інтерфейсів для роботи архі-
вістів. Методи візуалізації, які дозволяють представляти інформацію у вигляді
оптичних зображень, трансформують дані у легко зрозумілі для архівістів кольо-
рові образи. Візуалізація здатна значно прискорити аналіз і систематизацію ве-
личезних за обсягами колекцій електронних документів, допомогти у відборі
документів на зберігання, аналізі метаданих, в оцінюванні ризиків збереженості
електронних документів. Доктор М. Естевас та її колеги з ТАСС спробували за-
стосувати візуалізацію до аналізу змісту текстових документів та встановлення
зв’язків між ними137.
Для експериментів архівістів із новими технологіями у будинку NARA
в Мериленді за участю Суперкомп’ютерного центру з Сан-Дієго та Інституту
135 McFadden William, McHenry Kenton, Kooper Rob. Advanced Information Systems for Archival Appraisals
of Contemporary Documents; Research Reports : National Center for Supercomputing Applications (NCSA),
University of Illinois at Urbana-Champaign, Urbana, IL [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/applied-research/ncsa/. – Title from screen.
136 Folk Mike, Barkstrom Bruce. Attributes of File Formats for Long-Term Preservation of Scientific and
Engineering Data in Digital Libraries [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.hdfgroup.org/

projects/nara/nara_phase_1.html. – Title from screen ; Folk Mike, Choi Vailin. Scientific formats for geospatial
data preservation – A study of suitability and performance [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.hdfgroup.org/projects/nara/nara_phase_1.html. – Title from screen ; Keefer Don, Folk Mike. HDF5,
HDF-EOS and Geospatial Data Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.hdfgroup.org/
projects/nara/nara_phase_1.html. – Title from screen ; Factors Affecting I/O performance when Accessing Large
Arrays on HDF5's TeraGrid Cluster; Investigations into using HDF5 for product model data – B-Spline and Carte-
sian Point data in HDF5; Integration of HDF5 and the SRB for Object-level Data Access [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.hdfgroup.org/projects/nara/nara_phase_2.html. – Title from screen.
137 Mapping Archival Practices to Information Visualization for Electronic Records Representation and
Analysis. Dr. Maria Estevas presentation from SAA 2011 in Chicago [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.slashdocs.com/tkmhx/mapping-archival-practices-to-information-visualization-for-electronic–
records-representation-and-analysis.html. – Title from screen ; Lemieux Victoria L. Envisioning a Sustainable
Future for Archives: A Role for Visual Analytics? [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.ica2012.com/files/pdf/Full%20papers%20upload/ica12Final00239.pdf. – Title from screen ; Texas
Advanced Computing Center helps the National Archives find solutions to the nation’s digital records deluge
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.utexas.edu/features/2011/04/11/tacc_archives/. –
Title from screen.
437
перспективних комп’ютерних досліджень Університету штату Мериленд

(University of Maryland Institute for Advanced Computer Studies) була облаштована
віртуальна лабораторія.
Співробітництво з науково-дослідними інститутами дало можливість вирі-
шити ряд завдань у сфері експертизи цінності електронних документів та пере-
дачі їх на зберігання до архіву, створенні технологій забезпечення збереженості
електронних документів, розмежування доступу до відкритих архівних елект-
ронних ресурсів та тих, що містять таємну або конфіденційну інформацію. Од-
нією із вузлових проблем, яку намагалися подолати вчені, було доведення автен-
тичності електронних документів, при чому як при прийомі їх на зберігання, так
і з плином часу. Серед засобів і методів забезпечення та підтвердження автен-
тичності електронних документів було вказано на електронний цифровий під-
пис, зберігання і перевірку метаданих, використання методів і техніки криміна-
лістики для реконструкції життєвої історії електронних документів138. Переліче-
ні проекти тестувалися, їх результати представлялися на розгляд NARA і в разі
успіху проекту пропонувалися до впровадження.
Головним результатом співробітництва NARA з науково-дослідними інститу-
тами стало усвідомлення архівістами того, яким повинен бути Архів електрон-
них документів, та формування переліку вимог до майбутнього розробника його
системи. Дві команди експертів NARA (Requirements Integrated Product Teams)
узагальнили інформацію різних науково-дослідних проектів, пропозиції вчених,
дослідників, співробітників PMO та Управління командної підтримки програми
«ERA» (ERA Program Office Support Team, POST) і розробили концепцію та перелік
вимог (Electronic Records Archives Requirements Document, RD) до системи «ERA»,
перша версія якої включала 1406 пунктів.
Архівісти вважали, що система «ERA» повинна базуватися на OAIS-моделі й
враховувати рекомендації ISO та Міжнародного консультативного комітету із
стандартизації систем космічних даних «Reference Model for an Open Archival
Information System» (CCSDS 650.0-М-2). Технічні вимоги до системи визначені в
стандартах специфікацій вимог до програмного забезпечення «IEEE Std 1233 –
1998, IEEE Guide for Developing System Requirements Specifications», «IEEE Std 830 –
1998, IEEE Recommended Practice for Software Requirements Specifications»,
«Software Engineering Institute (SEI) Software Acquisition Capability Maturity Model
(CMM)» та архітектурі установ федерального уряду «Federal Enterprise
Architecture (FEA)».
На думку архівістів, Архів електронних документів «ERA» повинен стати ком-
плексною, динамічною «системою систем», у якій усі процеси автоматизовані.
Його загальна структура повинна відображати чотири основні архівні функції:
138 Левченко Л. Л. Обеспечение сохранности электронных документов в Национальном архиве Соеди-
ненных Штатов Америки. Ч. 1 [Текст] / Л. Л. Левченко // Вестник архивиста. – М., 2013. – № 3 (123). –
С. 262–270.
438
РОЗДІЛ 3
Сервери Архіву електронних документів Робочий процес в Архіві електронних

«ERA» документів «ERA»
прийом-передачу електронних документів на зберігання; зберігання докумен-

тів; зберігання метаданих про історично цінні електронні документи, їх утворю-
вачів, причини створення, процеси, які було до них застосовано до моменту над-
ходження на зберігання до архіву; використання документів із урахуванням об-
межень на доступ до інформації, встановлених законодавством139.
Планувалося, що система «ERA» буде здійснювати управління документацією
у понад 500 федеральних відомствах, приймати електронні документи незалеж-
но від форматів, програмного і апаратного забезпечення, на якому вони утворе-
ні, забезпечувати довгострокове зберігання і доступ до електронних документів.
Планувалося створення двох підсистем: зовнішньої – для підтримки управління
життєвим циклом усіх типів електронних документів у федеральних відом-
ствах – і внутрішньої – для поглинання, зберігання і забезпечення доступу до
електронних документів. «ERA» мала бути здатною обробляти, приймати й збе-
рігати різноманітні колекції, як такі, що містять мільярди файлів, так і відносно
невеликі за обсягом; бути здатною до розширення і змінюватися таким чином,
щоб працювати з електронними документами, що будуть створюватись у форма-
тах майбутнього. Програмне і апаратне забезпечення у разі зміни технологій по-
винно заміщуватися новим, але система повинна при цьому функціонувати без
зупинки.
Для американців документ, насамперед, має доказову цінність. Електронний
документ завжди буде знаходитися на межі значного ризику підроблення, спо-
творення або знищення у процесі міграції. З огляду на це система «ERA» повинна
працювати таким чином, щоб забезпечити для уряду і громадян США збереження
139Electronic Records Archives Requirements Document (RD v4.0) for the National Archives and Records
Administration Electronic Records Archives Program Management Office (NARA ERA PMO). Fi-
nal 07.30.2010. Revisions Prepared By: Electronic Records Archives Program Management Office Require-
ments Management Team. – 93 p. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/era/
about/requirements.pdf. – Title from screen.
439
електронних документів і доступ до них, при цьому головним виміром є автен-

тичність, надійність і довіра до електронних документів, тобто забезпечення їх
доказової цінності.
Також під час розробки системи «ERA» враховувалася можливість її викорис-
тання не лише у галузі електронних документів, але й для деяких процесів робо-
ти з документами на традиційних носіях інформації.
Таким чином, у своїх мріях архівісти уявляли Архів електронних документів
як систему, здатну:
− координувати процеси експертизи цінності, укладання і затвердження перелі-
ків зі строками зберігання (appraisal, scheduling process) для документів на ци-
фрових і традиційних носіях інформації;
− здійснювати описування (description) усіх документів, як електронних, так і
традиційних;
− обробляти (process) та зберігати (store) електронні документи;
− приймати на зберігання і поглинати оцифровані документи, оригінали яких
створені на традиційних носіях (ingest the results of a conversion of non-
electronic records to electronic format); переведення неелектронних документів
у електронні формати не відноситься до компетенції системи «ERA», також до
повноважень «ERA» не відноситься стеження за процесом обробки та розмі-
щення у депозитаріях неелектронних документів;
− забезпечувати і підтверджувати автентичність електронних документів та на-
давати впевненості, що електронні документи, передані на зберігання до
NARA, не були спотворені, підроблені, фальсифіковані;
− розпоряджатися електронними документами згідно з умовами угод із устано-
вами (disposition agreement) (відповідно до ISO 15489 – 1:2001 та § 1226 «Imple-
menting Disposition» (забезпечення розподілу) Федеральних правил із управ-
ління документацією);
− забезпечувати дотримання законодавства у сфері доступу до електронних до-
кументів;
− зберігати електронні документи необмеженого доступу, а також документи
обмеженого доступу з грифами «Таємно» та «Цілком таємно».
Система «ERA» насамперед розрахована на управління життєвим циклом до-
кументів Президента, Конгресу, Верховного суду США та усіх федеральних відом-
ств. Отже, вона повинна забезпечувати виконання усіх архівних процесів, почи-
наючи від укладання переліків і відбору документів на зберігання і закінчуючи
наданням доступу до електронних документів. Усі процеси повинні бути автома-
тизованими, тому розробник системи повинен був мінімізувати залежність елек-
тронних документів від будь-якого специфічного програмного або апаратного
забезпечення, збільшити кількість видів електронних документів і цифрових
даних, із якими вона здатна працювати. Передбачалося, щоб система могла по-
глинати електронні документи, утворені на будь-яких комп’ютерних платфор-
мах, забезпечувати пошук та видавання електронних документів на запити усіх
440
РОЗДІЛ 3
зацікавлених осіб, що мають

право доступу140.
2003 року було прийнято
рішення про заснування феде-
рального Архіву електронних
документів «ERA». 2005 року в
NARA був утворений Дорад-
чий комітет у справах Архіву
електронних документів для
надання консультацій Архівіс-
ту США з питань електронних
документів та «ERA». NARA Сканування паперових документів
у Національному архіві США
оголосив конкурс на створен-
ня системи «ERA», участь у якому взяли компанії Локхід Мартін (Lockheed
Martin) та Харріс Корпорейшн (Harris Corporation). У вересні 2005 року виграла
корпорація Локхід Мартін, яка є відомим у світі виробником систем протиракет-
ної оборони, космічних та інформаційних технологій. Вона залучила до проекту
субпідрядників «BearingPoint Inc.» (м. Мак-Лін, штат Вірджинія); «Fenestra
Technologies Corp.» (м. Джермантаун, штат Мериленд); «History Associates
Inc.» (м. Роквілл, штат Мериленд); «EDS Corp.» (м. Плано, штат Техас); «Métier
Ltd.» (Вашингтон); «Tessella Inc.» (м. Ньютон, штат Массачусетс). На створення
«ERA» Конгресом було виділено 317 млн дол.
Створення системи «ERA» почалося 2006 року і повинно було складатись із
поетапного уведення до експлуатації протягом 2007–2012 рр. п’яти прирощень
(increment): 1) базової системи функцій (Base System Business Functions), 2) сту-
пені Документи Конгресу (Congressional Records Instance, CRI), 3) ступені Забез-
печення оnline-доступу (Online Public Access Instance), 4) каркаса для зберігання
електронних документів (Preservation Framework), 5) розвиток архітектури ба-
зових функцій (Base System Architectural Augmentation).
Однак із самого початку виконувати роботу за попередньо укладеним планом
не вдавалося, оскільки вважалося, що система зможе досягти проектних потуж-
ностей (Full Operating Capability, FOC) до кінця 2012 року, а оперативних – уже до
вересня 2007 року, але розробка і тестування програмного забезпечення першо-
го прирощення тривали довше, ніж планувалося. У Локхід Мартін не вистачало
часу на розробку й тестування системи, тому попередній план був відкорегова-
ний згідно з пропозиціями, викладеними корпорацією у новому його варіанті
140Electronic Records Archives Requirements Document (RD v4.0) for the National Archives and Records
441
«Initial Operating Capability Forward Plan». Пілотна версія системи («Base Incre-
ment Business Functions», тобто три перших модулі програмного забезпечення,
що забезпечували поглинання та автоматичну перевірку прийнятих електрон-
них документів) була уведена до експлуатації 28 вересня і 21 грудня 2007 р. та
7 березня 2008 р. NARA здійснив тестування системи, розпочавши роботу з чо-
тирма федеральними відомствами: Управлінням по патентах і товарних знаках,
заводом неядерних матеріалів Канзас-Сіті Департаменту енергетики Національ-
ної адміністрації ядерної безпеки, Бюро статистики праці Департаменту труда,
Управлінням океанографії ВМФ. Виявлені у ході тестування недоліки NARA пере-
адресовував Локхід Мартін, яка повинна була удосконалити систему і встанови-
ти нову версію першого прирощення у травні 2008 року, але встановила її напри-
кінці червня 2008 року. На цьому етапі система була здатна поглинати і переві-
ряти записи лише 6 із 4500 існуючих у світі форматів і працювала лише у 4 із по-
над 500 федеральних відомств. Проте цей перший крок був визнаний задовіль-
ним. Залишалося здійснити ще чотири прирощення системи, які мали забезпечи-
ти зберігання, експертизу цінності, доступ і підтримувати інші формати. Уже в
ході першого етапу роботи була виявлена залежність проекту від фінансування і
можливого збільшення вартості, хоча К. Тібодо після першого прирощення зая-
вив, що вартість проекту до 2012 року не зміниться і залишиться у межах
310 млн дол. У FY 2007 року було профінансовано 45,5 млн дол., FY 2008 року –
58,0 млн дол. Фактично ж проект очікував на вирішення складних технологічних
завдань: технологічного старіння, збільшення кількості форматів і складності
цифрових файлів, колосального зростання обсягів електронних документів141.
Друге прирощення ERA, EOP (Executive Office of the President, EOP), яке дало
можливість передачі, поглинання в систему, дослідження і пошуку електронних
документів Виконавчого офісу Адміністрації Президента Дж. У. Буша, трансфор-
мації отриманих даних, надання і контролю доступу, управління спеціальними
режимами доступу, було здійснене у грудні 2008 року. Поглинання даних розпо-
чалося у січні 2009 року. На січень 2010 року в систему вже було завантажено
81 TB, що складало 250 млн проіндексованих і доступних для дослідження елек-
тронних документів, 220 млн e-mail-повідомлень і 4 млн цифрових фотографій
та 30 млн інших електронних документів. Протягом року архів зміг виконати
понад 66 тис. запитів.
У грудні 2009 року з пуску модуля Електронні документи Конгресу США
«Congressional Records Instance, CRI» розпочато розгортання третього прирощен-
ня. Модуль був впроваджений для використання Центром законодавчих архівів
NARA (Center for Legislative Archives), управліннями Секретаря Палати Представ-
ників та Секретаря Сенату і включав дві частини: поглинання і зберігання елект-
141Swartz Nikki. On the Edge: A New ERA for NARA [Electronic resource]. – Mode of access: http://
content.arma.org/imm/MayJune2008/a_new_era_for_nara.aspx. – Title from screen.
442
РОЗДІЛ 3
ронних документів незалежно від форматів. У квітні 2010 року встановлені і про-
тестовані персоналом NARA модулі доступу «Online Public Access, OPA» та транс-
формації «Transformation Framework Prototype, TFP». ОРА здійснює інтегрований
on-line пошук за каталогом електронних документів, контентом Archives.gov та
усім холдингом електронних документів. TFP уможливлює зміну підходів та ін-
струментів трансформації; надає впевненість, що результатом трансформації є ав-
тентичний документ; виокремлює метадані, у т. ч. про дії щодо забезпечення збе-
реженості електронних документів та співвідношення між новою версією та оригі-
налом електронних документів. Протягом 2010 року були розгорнуті окремі дода-
ткові можливості системи та модуль зберігання «Preservation Framework»142.
Після цього був здійснений аналіз роботи з уведення до експлуатації базових
модулів, але він забрав набагато більше часу (6 місяців), ніж планувалося раніше.
У результаті аналізу з’ясувалося, що значна кількість функцій, які система по-
винна була отримати з третім прирощенням, не розгорнута. Серед них: автома-
тична генерація дескриптивних описань електронних документів до OPA (було
прийнято рішення здійснювати описування документів поза межами системи, а
потім вливати їх до «ERA»), автоматична реалізація угод по розпорядженню еле-
ктронними документами, розгортання програмних засобів для запобігання ста-
рінню форматів електронних документів, підтримання і управління функції сис-
тематизації, у т. ч. у частині підтримання «оригінального порядку» систематиза-
ції електронних документів, який вони отримали у діловодстві установи, органі-
зація доступу до різних форматів файлів, функції управління ієрархією сховищ
електронних документів та автоматичного створення описів, не повністю була
встановлена функція трансформації форматів (остаточною датою встановлення
функції інкорпорації та трансформації форматів файлів міг бути лише 2012 р.).
Серед функцій, які планувалось увести FY 2010 року із розгортанням четвер-
того прирощення, не вдалося удосконалити системи доступу, редагування мета-
даних, моніторингу і розпорядження електронними документами.
Відхилення від попереднього плану вплинули на терміни розвитку архітек-
тури базових функцій. Окремі додаткові функції система отримала у квітні, серп-
ні і листопаді 2009 року. Виконання ж таких вимог, як публікація переліків, ко-
ментарів до них, підготовка on-line звітів із експертизи цінності електронних
документів, не могли бути виконані навіть у 2011 році, тому вони були значно
відтерміновані у часі або зняті з порядку денного143.
142 FY 2011 Electronic Records Archives (ERA) Expenditure Plan. Updated January 13, 2010 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://assets.fiercemarkets.com/public/sites/govit/nara_foia. pdf. – Title from

screen.
143 Electronic Records Archives Requirements Document (RD v4.0) for the National Archives and Records
443
NARA, проаналізувавши функціональні вимоги до системи з урахуванням но-

вих результатів наукових досліджень, усіх виконаних і не виконаних попередніх
вимог, 30 липня 2010 року оприлюднив четверту версію RD «Electronic Records
Archives Requirements Document», яка вже включала 1577 позицій, а до Конгресу
був поданий запит на подальше фінансування. За станом на червень 2010 року
NARA показав, що з висунутих підряднику вимог виконано лише 853, тобто 57 %.
Аналіз Управління аналізу звітності продемонстрував значно меншу кількість
виконаних вимог – 571 позицію, тобто 36 %144.
Таблиця 1
Статус виконання вимог NARA підрядником на жовтень 2010 р.145
Виконані Невиконані
Категорія вимог
вимоги вимоги
Прирощення 1 319 0
Прирощення 4 і 5 0 430
Заходи, виконання яких відкладено до часу
– 277
уведення до експлуатації Прирощення 5
Відмінено – 171
Разом 571 1006
NARA відмінив 171 пункт вимог: 33 позиції – через надто високий рівень тех-
нологічних рішень, яких вони потребували, 138 позицій – через зміни конфігура-
ції і базових підходів до системи.
У FY 2010 року NARA отримав на розвиток «ERA» 85,5 млн дол., витратив
61,8 млн дол., 20 млн дол. перенесено на FY 2011. Бюро управління бюджетом та
Управління аналізу звітності вказали NARA на відсутність контролю за підряд-
ником, відставання від графіку, невідповідність планування і звітності нормам
законодавства, а головне, на відсутність запланованих результатів. Частково
NARA й сам був винний у ситуації, що склалася, оскільки він невчасно надавав
підряднику документацію на встановлені ним вимоги, не визначав пріоритети
на їх виконання146.
144 Electronic Government. NARA’s Fiscal Year 2011. United States Government Accountability Office. Report
to Congressional Committees [Text]. – Washington, D. C, 2011. – Р. 45.
145 Electronic Government. National Archives and Records Administration’s Fiscal Year 2011 Expenditure
Plan. United States Government Accountability Office. Report to Congressional Committees. March 2011
[Text]. – Washington, D. C, 2011. – Р. 46.
146 Electronic Government. NARA’s Fiscal Year 2011. United States Government Accountability Office. Report
to Congressional Committees [Text]. – Washington, D. C, 2011. – 62 p.
444
РОЗДІЛ 3
Таблиця 2
Фінансові витрати NARA на створення Архіву електронних документів «ERA»
з FY 2002 до FY 2010 у млн дол.147
Проекти Фінансові витрати
Контракт із Локхід Мартін 199,5
Системний аналіз і підготовка пропозицій до контрактів
40,8
від Локхід Мартін та Харріс корпорейшн
Фінансування Управління програмою (РМО) 47,8
Фінансування Управління командної підтримки програми (POST) 34,3
Дослідження і розвиток 27,2
Інтегроване розгортання і підтримка 16,0
Незалежна верифікація і валідація 8,8
Безпека 0,2
Балансовий залишок 0,4
Разом 374,9
У результаті здійсненого аналізу був зроблений висновок, що корпорація

Локхід Мартін фактично провалила виконання поставленого перед нею завдан-
ня. Локхід Мартін завірила NARA, що на кінець FY 2011 року (вересень) виконає
1129 функціональних вимог NARA, викладених в RD (в іншому варіанті плану
вказувалося, що третє прирощення може бути розвинене остаточно на січень
2011 року, а п’яте – на вересень 2011 року), 277 вимог не могли бути виконани-
ми й на кінець FY 2011 року. Оскільки Бюро управління бюджетом планувало
припинити фінансування з 30 вересня 2011 року, а Локхід Мартін заявила, що
зможе удосконалити функції системи лише до 2012 року, вирішено систему пов-
ністю не розгортати, а зосередитися на найвищих пріоритетах. Отже, 2011 рік
мав стати останнім у розвитку системи «ERA».
На FY 2011 рік у бюджетному запиті NARA просив виділити для розвитку
«ERA» 85,5 млн дол., але було виділено 71,856 млн дол. Із 2012 року виділення
коштів на розвиток системи «ERA» здійснюється у рамках загальних асигнувань
Управлінню з основної діяльності NARA. 2012 року NARA отримав на розвиток
системи «ERA» 49,2 млн дол., 2013 р. – 31,0 млн дол.148.
147 Electronic Government. National Archives and Records Administration’s Fiscal Year 2011 Expenditure
Plan. United States Government Accountability Office. Report to Congressional Committees. March 2011
[Text]. – Washington, D. C, 2011. – Р. 23.
148 National Archives and Records Administration. 2012 Performance Budget – Congressional Justification.
February 2011. Executive Summary. – P. І–1 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/plans-reports/performance-budget/2011/2012-performance-budget.pdf. – Title
from screen ; National Archives and Records Administration FY 2013 Congressional Justification. Febru-
ary 13, 2012. NARA. – P. 3 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans–
reports/performance-budget/2013-performance-budget.pdf. – Title from screen.
445
За неофіційними даними, вартість проекту по створенню Архіву електронних

документів «ERA» може сягнути від 1,2 до 1,4 млрд дол.149 Зрозумілим було рі-
шення NARA про розрив контракту з Локхід Мартін на п’ятому прирощенні з ве-
ресня 2011 року і тимчасове призупинення реалізації програми «ERA». Головною
причиною розриву контракту з Локхід Мартін швидше за все було не призупи-
нення цільового фінансування проекту з федерального бюджету, а відсутність у
корпорації технологічних рішень для забезпечення збереженості електронних
документів і задоволення потреб архівістів у роботі з цим видом документів.
30 вересня 2011 року компанія IBM отримала десятирічний контракт вартіс-
тю 240 млн дол. на обслуговування і підтримку системи150.
За станом на січень 2012 року Архів електронних документів «ERA» прийняв
на зберігання ще 131 ТВ електронних документів, у т. ч. від Адміністрації Прези-
дента, Конгресу та федеральних відомств. Система підтримує їх зберігання у
форматах, у яких вони були створені, і частково забезпечує їх трансформацію
для міграції в інші формати. Система забезпечує поглинання і зберігання стан-
дартно-базованих XML-метаданих відповідно до стандарту «PREMIS Data
Dictionary for Preservation Metadata» (версія 2.2) та доступ до електронних доку-
ментів через «Online Public Access (OPA)». Фактично ОРА є каталогом, до якого
уведено опис на 75 % традиційних документів, 77 % артефактів, понад 95 % еле-
ктронних документів, які зберігає NARA. Електронні документи систематизовані
у 800 серій, що включають понад 750 млн унікальних файлів. Крім цього, дослід-
ники отримали доступ до понад 1 млн сторінок електронних документів. ОРА
забезпечує пошук по об’єднаному порталу NARA – «archives.gov», який включає
як сайт архіву, так і сайти усіх президентських бібліотек151.
За даними звіту Національного архіву США «Preserving the Past to Protect the
Future», загальна кількість ТВ електронних документів, що знаходяться під опі-
кою Архіву електронних документів «Era» станом на 1 жовтня 2012 року складає
515,2 ТВ152. Зростання обсягів електронних документів у період з 2003 р. до
1 жовтня 2012 року, наведене у звіті NARA, представлено на рис. 1.
149 McDonough F. A. NARA's digital archive failing on promise to preserve and protect [Electronic re-
source] // GCN. – 23 Feb. 2011. – Mode of access: http://gcn.com/Articles/2011/02/28/COMMENT-Frank-

McDonough-digital-archives.aspx?Page=1. – Title from screen ; Lipowicz Alice. NARA's costs soared for digi-
tal archive, GAO says [Electronic resource] // Long–Term Digital Preservation Reference Model. – Mode of
access: http://www.ltdprm.org/news/narasera. – Title from screen.
150 Walker Molly Bernhart. NARA's Electronic Records Archive moves from development to operations Octo-
ber 11, 2011 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.fiercegovernment.com/story/naras–

electronic-records-archive-moves-development-operations/2011–10–11. – Title from screen.
151 Current Status of the ERA Project [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/era/
status.html. – Title from screen.

152 Preserving the Past to Protect the Future. Performance and Accountability Report [Electronic resource] //
National Archives and Records Administration. – 2012. – P. 18. – Mode of access: http://www.archives.gov/
about/plans-reports/performance-accountability/2012/par-complete.pdf. – Title from screen.
446
РОЗДІЛ 3
Рис. 1. Загальні обсяги прийнятих на зберігання електронних документів

у терабайтах за роками з 2003 р. до 2012 р.
Важливою функцією, яку здатна виконувати система «ERA», є управління до-

кументацією у федеральних відомствах. Саме цю функцію NARA визначив для
себе пріоритетною на сьогодні. Дане рішення продиктоване Меморандумом Пре-
зидента США Б. Обами про управління урядовими документами від 28 листопада
2011 року, у якому перед федеральними відомствами поставлено завдання ре-
формування управління документацією, і відповідної Директиви від 24 серпня
2012 року, що встановлює конкретні строки здійснення заходів реформи. США
сподіваються, що до 31 грудня 2019 року буде налагоджена передача документів
постійних термінів зберігання в електронних форматах від федеральних установ
до NARA електронними каналами зв’язку. Для досягнення цієї мети з 3-го квар-
талу 2012 року всі федеральні установи почали впровадження електронних про-
грам управління документацією за допомогою системи «ERA». До кінця 2013 ро-
ку установам слід було виявити документи, із моменту створення яких минуло
понад 30 років, для передачі їх до NARA (у т. ч. і документи, не охоплені переліка-
ми), а до кінця 2016 року завершити складання та узгодження з NARA переліків
зі строками зберігання традиційних видів документів. Перед NARA поставлені
завдання: до кінця 2015 року – перегляд критеріїв експертизи цінності, управ-
ління та розпорядження документами тимчасових термінів зберігання; до кінця
2017 року – значне зменшення кількості відомчих переліків, внесення змін до
Генерального (типового) переліку документів із метою уніфікації створення се-
рій документів і спрощення процесу проведення експертизи цінності.
447
До 31 грудня 2016 року установи зобов’язані впровадити системи відбору,

зберігання та пошуку e-mail документів. Установи також мають подбати про
оцифрування документів, створених на паперових носіях та в аналогових форма-
тах. Для спостереження за виконанням законів і правил, що регулюють процеси
управління документацією, в установах призначаються відповідальні посадові
особи. До 31 грудня 2014 року чиновники, які відповідають за управління доку-
ментацією, повинні отримати сертифікат NARA про проходження навчання; до
цієї ж дати мають бути введені відповідні навчальні програми для всього персо-
налу установ.
Із метою своєчасного реагування на виклики постійного розвитку інформа-
ційно-комунікаційних технологій та комп’ютерної техніки, збільшення кількості
форматів NARA зобов’язаний переглядати і коригувати інструкції, що регулю-
ють процеси передачі електронних документів, метаданих і e-mail документів на
постійне зберігання.
На теперішній час NARA вже створив комплекс нормативних документів: фо-
рми заявок на затвердження переліків; рекомендації з використання стандарту
DoD 5015.2-STD; інструкції для передачі на зберігання e-mail-повідомлень, скано-
ваних документів, електронних документів, створених в інженерних, географіч-
них і геологічних системах, що містять GeoTIFF-образи, електронних документів
і метаданих до них, веб-сайтів, цифрових аудіо- та відеодокументів. NARA також
розробив інструкції і впровадження в установах систем «Electronic Record-
keeping» (автоматизовані процеси для управління електронними документами
установи) і «Electronic Records Management» (автоматизовані процеси для управ-
ління документами установи незалежно від матеріального носія інформації).
NARA доручено розвивати співпрацю відповідальних за управління докумен-
тацією осіб, юристів і фахівців із інформаційних технологій; оцінювати ефектив-
ність введених програм, визначати ризики, проблеми і поширювати передовий
досвід; NARA повинен був зібрати з установ і підготувати на 1 жовтня 2013 року
єдиний звіт про виконання Директиви установами федерального уряду. Для по-
шуку нових рішень у галузі архітектури «хмар» федеральних установ, економіч-
но обґрунтованих підходів до автоматизованого управління е-mail-докумен-
тами, соціальними медіа та іншими типами цифрового документального контен-
ту установ NARA тісно співпрацює з приватними та іншими корпораціями інфор-
маційної галузі і стимулює наукові дослідження в цій області153.
153 Managing Government Records. Memoramdum for the Heads of Executive Departments and Agencies
[Electronic resource] // Office of the Press Secretary The White House. – November 28, 2011. – Mode of ac-
cess: http://www.whitehouse.gov. – Title from screen ; Managing Government Records Directive [Electronic
resource] // Office of Management and Budget, National Archives and Records Administration. – August 24,
2012. – Mode of access: http://www.whitehouse.gov. – Title from screen.
448
РОЗДІЛ 3
Зрештою реформа, що проводиться, повинна забезпечити відбір і передачу

на зберігання до NARA цінних історичних документів сучасної епохи, створених
у цифрових форматах, розширення доступу громадян до документів та інформа-
ції, реалізацію політики Відкритого уряду. У контексті здійснюваної реформи
очевидно, що подальший розвиток системи «ERA» буде продовжено, хоча конк-
ретні терміни ще не встановлені. Ймовірно, роботи будуть відновлені з
2014 року, багато в чому це залежить від виділення фінансування та пріоритетів
NARA.
Таким чином, неможливо не визнати, що США є лідером у розробці техноло-
гій зберігання електронних документів, хоча, отримавши їх вперше в 1960-ті рр.,
американці довгий час не робили серйозних кроків для вирішення проблеми їх
збереження і фактично були змушені створити Архів електронних документів,
зіткнувшись із небезпекою втрати цифрової спадщини нації. Архівісти США ще
раз довели, що тільки наукові дослідження та тісна співпраця з науково-
дослідними інститутами та університетами допоможе знайти необхідні техноло-
гічні рішення для експертизи цінності, забезпечення збереження електронних
документів, підтвердження їх автентичності, організації доступу і використання.
Наукові та технологічні рішення, знайдені в ході спонсорованих NARA проектів,
здійснених науково-дослідними інститутами Британської Колумбії, штатів Ме-
риленд, Північна Кароліна, Джорджія, Техас, Іллінойс, дозволили американським
архівістам розробити концепцію Архіву електронних документів, вимоги до роз-
робника програмного забезпечення системи «ERA», вирішити певні проблеми у
сфері експертизи цінності, забезпечення збереження, систематизації, описуван-
ня, розмежування доступу, автентифікації електронних документів. Архівісти
США сподівалися, що Архів електронних документів стане «системою систем»,
що забезпечує виконання в автоматизованому режимі всіх архівних процесів ро-
боти з електронними документами. Однак розробнику програмного забезпечен-
ня, корпорації Локхід Мартін, не вдалося знайти відповідних рішень для вико-
нання всіх вимог Національного архіву США. У результаті були повністю введені
в експлуатацію тільки два перші прирощення системи «ERA», функції третього і
четвертого прирощення розгорнуті не повністю. Через відсутність очікуваного
результату, перевитрати коштів і недотримання термінів NARA змушений був
розірвати контракт з корпорацією Локхід Мартін на п’ятому прирощенні. У ціло-
му система забезпечує поглинання і збереження електронних документів і мета-
даних, а також інші архівні процеси154. У даний час NARA зосередився на впрова-
дженні управління документацією за допомогою «ERA» у федеральних відом-
ствах США. Це рішення частково є наслідком представленого Меморандуму про
154 Левченко Л. Л. Обеспечение сохранности электронных документов в Национальном архиве Соеди-
ненных Штатов Америки. Ч. 2 [Текст] / Л. Л. Левченко // Вестник архивиста. – М., 2013. – № 4 (124). –
С. 212–223.
449
управління урядовими документами від 28 листопада 2011 року, який встановив

мету – до 31 грудня 2019 року налагодити передачу документів постійних термі-
нів зберігання в електронних форматах від федеральних установ до NARA елект-
ронними каналами зв’язку. Важливим фактором у розробці системи «ERA», безу-
мовно, було фінансування. Не можна вважати, що американські колеги припус-
тилися помилки в розрахунках вартості проекту, оскільки навряд чи представля-
ється можливим передбачити, скільки часу і зусиль займуть дослідження, роз-
робка, тестування програмного забезпечення, яке ще ніколи і ніким в історії
людства не створювалося. Узятий американськими колегами тайм-аут дозво-
лить проаналізувати досягнуті позитивні результати та усвідомити помилки.
Зрозуміло одне, що без подальших наукових досліджень та удосконалення тех-
нологій створити подібні системи і зберегти цифрову спадщину людству не вда-
сться. Очевидно, що від того, наскільки американські архівісти зможуть реалізу-
вати свій воістину «космічний» проект, залежить сьогодні збереження історич-
них документів у цифрових форматах не тільки в США, але й у всьому світі.
3.4 ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО

АРХІВУ США НА ПОЧАТКУ ХХІ ст.
(структура, планування, звітність, фінансування)
На початку ХХІ ст. Національний архів США є однією з найважливіших

урядових агенцій виконавчої гілки влади у Сполучених Штатах та одним із най-
більших архівів світу. Незалежний статус, первинна назва (National Archives and
Records Administration, NARA) і всі повноваження GSA в частині управління архів-
ною галуззю були повернені архіву з 1 квітня 1985 року відповідно до закону
про Національний архів і Адміністрацію документації «National Archives and
Records Administration Act» (1984).
До його системи входять: Національна комісія історичних публікацій і доку-
ментів (National Historical Publications and Records Commission, NHPRC), заснова-
на разом із NARA 1934 р., Управління Федерального регістру (Office of the Federal
Register), утворене відповідно до закону «Про федеральний регістр» 1935 року. У
40-х рр. ХХ ст. розпочалося створення системи центрів документації. На 1949 рік
у складі NARS був заснований Відділ управління документацією (із 1956 року –
Управління документацією), а 1985 року – Управління федеральними центрами
документації. У мережу архівних установ NARA входить 17 федеральних центрів
документації в 9 регіонах країни. Із 1953 року NARA став включати в свою мере-
жу дочірні (партнерські архіви) на основі договорів, які давали можливість архі-
вам штатів і різних відомств зберігати документи національної важливості. На
сьогодні в складі NARA перебуває 10 дочірніх архівів. Принципово важливе для
NARA значення мало прийняття рішення про створення на базі федеральних
450
РОЗДІЛ 3
центрів документації філій Національного архіву (1968),

що означало централізацію управління архівами місце-
вих установ федерального рівня. 1974 року Конгрес
США реорганізував діяльність Національної комісії істо-
ричних публікацій для спрямування грантів на фінансу-
вання проектів нефедеральних архівів у сфері забезпе-
чення збереженості, використання та публікації архів-
них документів, підвищення кваліфікації архівістів. Для
ефективного розподілу асигнувань по країні SHRAB шта-
тів із 1975 року увійшли до складу NHPRC. Діяльність
президентських бібліотек у складі NARA отримала зако-
АЛЛЕН УЕЙНСТЕЙН, нодавче оформлення з ухваленням законів про президе-
9-й Архівіст США нтські бібліотеки «Presidential Libraries Act» (1955, 1986)
(2005–2008)
і президентських документів «Presidential Records
Act» (1978) та інших. Для управління мережею 13 існу-
ючих нині президентських бібліотек у структурі NARA
існує спеціальне Управління президентських бібліотек.
У 1988–1990 рр. у NARA було створено Центр законодав-
чих архівів, який зберігає понад 380 млн аркушів актів
законодавства США. У 1992 році при NARA був створе-
ний Фонд Національного архіву (Foundation for the
National Archives) – некомерційну організацію для під-
тримки проектів архіву, що не фінансуються урядом.
2003 року створено Архів електронних документів «ERA».
У 2007 році були внесені поправки до закону «Про
АДРІАНА ТОМАС, свободу інформації» (FOIA, 1966), згідно з якими у складі
виконуюча обов’язків NARA з’явився новий структурний підрозділ Управління
Архівіста США
(2008–2009) служб урядової інформації (Office of Government Informa-
tion Services, OGIS). Завданням цього Управління стало
сприяння відкритості та прозорості діяльності уряду і Президента США, здійс-
нення зв’язку між громадянами і федеральними органами влади. 2009 року в
складі NARA створено Національний центр розсекречування.
Таким чином, структура NARA сформувалась історично. Вона ускладнювала-
ся поступово. На підставі нових законодавчо-нормативних актів та у зв’язку із
адміністративними потребами утворювалися нові управління і видозмінювали-
ся функції, зростала кількість федеральних центрів документації і президентсь-
ких бібліотек. На сучасному етапі NARA представляє собою складний комплекс
федеральних архівних установ, управлінь і відділів155.
155 A Charter for Change. Final Report. Archivist’s Task Force on Agency Transformation [Electronic re-
source] // NARA. – 2010, October. – Mode of access: http://blogs.archives.gov/aotus/wp-content/uploads/

2010/10/transformation–report–2010–10–12.pdf. – Title from screen.
451
Національний архів і Адміністра-

ція документації (будинки за адреса-
ми: 700 Pennsylvania Avenue, NW
Washington, DC 20408-0001; 8601
Adelphi Road College Park, MD 20740-
6001) поєднує у собі функції органу
виконавчої влади, що здійснює управ-
ління федеральними архівами на усій
території США, та архіву, що комплек-
тується та зберігає документи феде-
ральних органів влади, розташованих
у Вашингтоні. Загальна штатна чисель-
ність співробітників NARA – більше
3000 одиниць. Архівіст США (Archivist
of the United States) керує Національним
архівом та Адміністрацією документації
на підставі закону 1984 року156.
Архівіст має заступника (Deputy
Archivist of the United States), який ви-
конує його обов’язки у разі відсутності,
очолює штат архіву, наглядає за додер- ДЕВІД С. ФЕРРІЄРО,
10-й Архівіст США під час виступу на церемонії
жанням закону «Про свободу інформа- відкриття 17-го Міжнародного конгресу архівів
ції» (FOIA, 1966), реагує на скарги пер- у Брисбені, Австралія, 2012 рік
соналу стосовно дискримінації у сфері
зайнятості, здійснює аудит тощо.
2010 року з приходом нового керівництва в особі Девіда С. Феррієро NARA
здійснив оптимізацію організаційної структури і функцій157. Створена для цілей
трансформації NARA команда реалізовувала програму «Quick Win», метою якої
була реорганізація діяльності відповідно до сучасних потреб. Практичність, гну-
чкість, відкритість, реалістичність, творчість та інноваційність стали основними
принципами у перебудові NARA158.
Організаційна структура Національного архіву і Адміністрації документації
станом на 2009 рік (до реорганізації) та на 30 вересня 2012 року (після реоргані-
зації) у розрізі структурних підрозділів і відділів представлена у Додатку напри-
кінці монографії.
156 National Archives and Records Administration. 44 U. S. C. Chapter 21 [Text] // Basic Laws and Authorities
of the National Archives and Records Administration. – Washington, June, 2000. – P. 11–15.
157 A Charter for Change: Archivist’s Task Force On Agency Transformation (Final report). – Washington,
D. C. : National Archives, 2010, October. – P. 1–38.

158 Introduction. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team (Final report). –
Washington, D. C. : National Archives, 2011, January. – P. 8, 62.
452
РОЗДІЛ 3
Після реорганізації організаційна структура NARA включає такі управління:

1. Управління Генерального інспектора (Office of the Inspector General, OIG) від-
повідає за стан економіки Національного архіву, виявлення і попередження роз-
трат, шахрайств, зловживань і безгосподарності; здійснює службові розслідуван-
ня у справах, пов’язаних із незаконними діями у системі Національного архіву;
інформує Архівіста США і Конгрес із питань порушення законодавства в частині
адміністрування програм NARA; надає рекомендації щодо попередження злов-
живань, порушень, злочинів у сфері законів FOIA та «Privacy Act»; звітує про по-
рушення Федерального кримінального закону Департаменту юстиції. Діє на під-
ставі Закону про Генерального інспектора «Inspector General Act» (1987, 5 U. S. C.
App. 3 § 8G).
2. Національна комісія історичних публікацій і документів (National Historical
Publications and Records Commission, NHPRC) діє на підставі закону про Націона-
льну комісію з публікації історичних джерел і документів «National Historical
Publications and Records Commission» (44 U. S. C. Chapter 25). Через програми гран-
тів, освітні та спеціальні проекти надає допомогу нефедеральним архівним уста-
новам у забезпеченні збереженості, публікації та використання документальних
ресурсів Сполучених Штатів.
3. Управління рівних можливостей працевлаштування та просування по слу-
жбі (Egual Employment Opportunity) контролює дотримання законодавства у сфе-
рі зайнятості.
4. Генеральний юридичний радник (General Counsel, NGC) надає юридичні кон-
сультації, проводить правові дослідження і розслідування, захищає в адміністра-
тивних і федеральних судах інтереси Національного архіву; надає юридичну до-
помогу фондам Національного архіву та президентських бібліотек; консультує
Білий Дім із питань архівної справи, розглядає правові аспекти доступу до прези-
дентських документів, адмініструє програми з етики архівістів, направляє на
альтернативний перегляд рішення зі спірних питань. Контролює додержання
законодавства у сфері свободи інформації (згідно з FOIA та Privacy Act) і архівної
справи, служить як арбітр зі спірних питань «NARA’s Dispute Resolution
Specialist», адмініструє «RESOLVE» та «NARA’s alternative dispute resolution
program». У своїй діяльності керується такими законами: «Federal Records Act»,
«Presidential Records Act», «Presidential Libraries Act», «Presidential Recording and
Materials Preservation Act», «Freedom of Information Act», «Privacy Act» та іншими
законодавчими актами.
5. Управління у справах Конгресу (Congressional Affairs Staff, NCON) підтримує
зв’язки між архівом і Конгресом, його членами і комітетами; подає на розгляд
Конгресу пропозиції щодо ухвалення законодавчих актів у галузі архівної справи
і управління документацією; бере участь у підготовці звітів Національного архі-
ву для надання на розгляд Конгресу; координує підготовку рекомендацій для
453
підготовки біллей до затвердження Президентом; координує підготовку заяв і

консультує членів комітетів перед слуханнями Конгресу.
6. Управління планування і комунікацій (Strategy and Communications Office, S)
забезпечує взаєморозуміння і злагоджену співпрацю різних управлінь і відділів
архіву для досягнення стратегічних цілей і виконання завдань архіву; відповідає
за розроблення напрямів політики архіву, укладання перспективних планів;
створює імідж архіву, розвиває зовнішні зв’язки, у тому числі із засобами масової
інформації; готує власні і виявляє інші публікації про Національний архів, займа-
ється маркетингом, менеджментом зв’язків із фондами благодійників і спонсо-
рів. У частині виконання Акту про чітке складання документів «Plain Writing
Act» (2010), який вимагає від федеральних відомств таким чином писати доку-
менти, щоб донести до громадськості цілі уряду і його роботу, Управління відпо-
відає за роз’яснення громадськості і співробітникам стандартів складання доку-
ментів159. Керівник управління звітує перед Архівістом США та його заступни-
ком.
7. Управління людських ресурсів (Human Capital Office, HCO) несе відповідаль-
ність за виконання усіх програм архіву з управління людськими ресурсами. Роз-
робляє плани і реалізує заходи професійної підготовки і перепідготовки. Спря-
мовує зусилля на виконання завдань, визначених стратегічними планами Націо-
нального архіву в галузі кадрової політики. Наглядає за додержанням законо-
давства у цих сферах. Відповідає за забезпечення рівноправного і справедливого
ставлення до всіх співробітників і заявників, ліквідацію дискримінаційної прак-
тики, сприяє етнічній і культурній різноманітності кадрового складу; проводить
службові розслідування, аналізує факти та приймає остаточні рішення по скар-
гах на дискримінацію за расовою належністю, кольором шкіри, статтю (у тому
числі й сексуальні домагання), релігійними поглядами, сексуальною орієнтаці-
єю, віком, інвалідністю.
Кадрова політика в Національному архіві спирається на цілий ряд законів:
«Equal Pay Act» («Закон про рівну оплату праці», 1963); «title VII of the Civil Rights
Act of 1964, as amended by the Equal Employment Act of 1972» (розділ 7 Закону про
громадянські права 1964 р. із поправками, внесеними Законом про рівні права
зайнятості 1972 р.); «Rehabilitation Act» («Закон про реабілітацію», 1973 р.); «Age
Discrimination in Employment Act» («Закон про вікову дискримінацію при прийомі
на роботу», 1967 р.); «Civil Rights Act» («Закон про громадянські права», 1991 р.);
title 29 Code of federal regulations (Розділ 29 Кодексу федеральних правил)160.
159 Plain writing action plan [3b] [Electronic resource]. – 01.11.2013. – Mode of access: http://
www.archives.gov/open/plain–writing/reports/compliance-report-071311.pdf. – Title from screen.

160 Human Capital Office. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team (Final
Report). – 2011, January. – P. 24.
454
РОЗДІЛ 3
8. Головне управління з основної діяльності (Chief Operating Officer, C) здійс-

нює оперативне керівництво основною діяльністю архіву. Виконавчий директор
підпорядковується безпосередньо Архівісту США та його заступнику161.
Головне управління з основної діяльності відповідає за продуктивність робо-
ти основних служб Національного архіву, серед яких:
8.1. Управління Федерального регістру (Federal Register, F) відповідає за дотриман-
ня законодавства в сфері публікації федеральних документів («Federal Register
Act», «Administrative Procedure Act», законів, які регламентують публікацію
«Statutes at Large», «slip laws», конституційних поправок, забезпечує виконання
виборчого законодавства в частині «Electoral College»), готує до публікації що-
денний випуск «Federal Register», «Code of Federal Regulations», «U.S.Government
Manual», «U.S.Statutes at Large», президентських документів, розвиває альтерна-
тивні системи публікації федеральних законів.
8.2. Служба (Agency Services, A) управління документацією (records management) і
діяльністю федеральних центрів документації (federal records center (FRC))
розробляє і затверджує переліки документів зі строками зберігання, відповідає
за перегляд документів на предмет їх засекречування або розсекречування
(ISOO), забезпечує роботу Національного центру розсекречування (National
Declassification Center), надає відповіді на звернення громадян, надіслані відпо-
відно до FOIA (OGIS) 162.
8.3. Служба удоступнення архівних документів (Research Services, R) відповідає за
поповнення (accessioning) архівних документів у системі Національного архіву
США; обробку та описування документів (processing, description); зберігання
(maintenance, preservation); організацію і надання доступу до документів
(access); виконання запитів (reference inquiry response), забезпечення роботи
читальних залів (research room services); інформування про склад і зміст архів-
них колекцій, надання доступу та забезпечення проведення досліджень за архі-
вними документами у режимі on-line (mediated on-line reference); забезпечення
роботи регіональних філій та центрів документацій NARA із зазначених пи-
тань; мікрофільмування документів (fulfillment of microform); ремонт і консер-
вацію документів (preservation/conservation)163.
8.4. Служба законодавчих архівів, президентських бібліотек і музеїв (Legislative
Archives, Presidential Libraries and Museum Services, L) сфокусована на забезпе-
ченні потреб Білого Дому, Конгресу і дослідників – користувачів архівів Прези-
дента і Конгресу США; відповідає за освітні програми; координує, направляє і
контролює роботу президентських бібліотек (Presidential Libraries), центру
законодавчих архівів (Center for Legislative Archives), супроводжує публічні про-
грами регіональних архівів як загальна географічна платформа (до програми
увійшли: Управління президентських бібліотек (Office of Presidential Libraries),
яке керує мережею з 13-ти президентських бібліотек (починаючи з 31-го Пре-
зидента США Г. К. Гувера), що зберігають і забезпечують доступ до документів
161 Chief Operating Officer. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team (Final
162 Agency Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team (Final Report). –
2011, January. – P. 35.
455
президентів США, підтримують зв’язки з колишніми президентами та їх роди-

нами; Центр законодавчих архівів, який співпрацює з Консультативним комі-
тетом по документах Конгресу (створений у 1990 р.)164. Останній під проводом
Генерального секретаря Сенату та одного із чиновників Білого Дому розробив
політику і стратегію Центру і забезпечив прямий зв’язок між Капітолієм і Наці-
ональним архівом. Коли кожні два роки закриваються сесії Конгресу, архівісти
упорядковують документи чергової сесії і залишають їх для зберігання на місці
ще на чотири роки, а згодом документи надходять до Національного архіву.
Обсяг законодавчих актів в NARA постійно поповнюється. Директор Центру
Р. Хант нещодавно зазначив, що з 1980 р. до 2008 р. загальний обсяг докумен-
тів збільшувався вдвічі кожні 10 років, а за 2009 р. на зберігання надійшло по-
над 13 млн аркушів законодавчих матеріалів. Центр здійснює архівне описуван-
ня і каталогізацію законодавчих актів, виявляє історичні документи, актуальні
для вирішення проблем сьогодення. Наприклад, у період економічної кризи по-
чатку ХХІ ст. центр вивчав причини та перебіг подій Великої депресії 1930-х рр.,
опрацьовував звіти Банківського та Валютного комітетів за 1913–1946 рр. та
1947–1968 рр. Також до складу Управління входить Архівний бібліотечно-
інформаційний центр165.
8.5. Інформаційні служби (Information Services, I) працюють у таких галузях, як еле-
ктронні документи (створені як цифрові – born-electronic) та оцифровані доку-
менти (digitized records), відповідають за адаптацію архівної теорії і практики
до цифрового та Інтернет-середовища і соціальних медіа-мереж, просування
політики відкритого уряду (Open Government), залучення громадян до співпра-
ці з урядовими органами. До Інформаційних служб віднесено широкий спектр
напрямів, у тому числі управління електронними документами протягом усьо-
го їх життєвого циклу, підтримка та консультаційні послуги з оцифрування
паперових і плівкових оригіналів, захист інформації та інформаційних систем,
впровадження нових технологій для електронних і оцифрованих документів,
розвиток цифрових стратегій NARA, забезпечення збереженості та on-line дос-
тупу до електронних і оцифрованих документів. Крім того, служби сприяють
трансформаціям у таких галузях, як «Out in Front» (перегляд 30-річної презумп-
ції стосовно життєвого циклу федеральних документів і їх удоступнення дослі-
дникам), «One NARA» (забезпечує співпрацю NARA і його структурних складо-
вих як цілісного єдиного організму), «Open NARA» (відкритість та прозорість у
цифровому середовищі, організація доступу до президентських архівів, FRC
через Інтернет), «Customer-Focused Organization» (орієнтація роботи та забез-
печення доступу, розвиток відносин зі споживачами, популяризація діяльності
і документів). У своїй діяльності спирається на такі законодавчі акти: «Clinger-
Cohen Act», «Paperwork Reduction Act», «e-Gov Act», Federal Information Security
Management Act, FISMA» та інші166.
163 Research Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team (Final Re-
port). – 2011, January. – P. 39.

164 Crotty R. The Congressional Archives. NARA Unit Preserves Histories of Legislation in House, Senate
[Text] / Rob Crotty // Prologue. – 2009, Fall. – Vol. 41. – № 3.

165 Legislative Archives, Presidential Libraries, and Museum Services. A Charter for Change: Charting the
Course. Transformation Launch Team (Final Report). – 2011, January. – P. 46.

166 Information Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team (Final
456
РОЗДІЛ 3
8.6. Служба підтримки діяльності NARA

(Business Support Services, B) коор-
динує бюджетно-фінансові питан-
ня, «Trust Fund», «Revolving Fund»,
готує фінансові звіти з викорис-
тання спонсорських коштів, забез-
печує експлуатацію локальної ком-
п’ютерної мережі «NARANET»167,
будинків та інфраструктури, при-
дбання обладнання та матеріалів
тощо168.
8.7. Служба управління документа-
цією у федеральних департамен-
тах і установах уряду США (Cor-
porate Records Management, CM).
Кожний федеральний департа-
мент та установа розробляє і
впроваджує програму управління
документацією і складає рекордз-
менеджмент план. Вони включа-
ють створення, використання,
зберігання, укладання конкрет-
них переліків документів зі стро-
ками зберігання, «vital records»-
програм, експертизу цінності до-
кументів, мікрофільмування доку-
ментів, виділення до знищення,
навчання співробітників. Сьогодні
програма у більшості своїй орієн-
тована на контроль і супроводжен-
ня управління електронними доку-
ментами, відносно яких уклада-
ються аналогічні програми.
8.8. Служба обліку документів і фінан-
сів (Performance and Accounta-
bility, CP) виконує такі функції:
1) проводить облік архівних до-
кументів і музейних предметів, Сховище в будинку Національного архіву
що зберігаються в системі США на Пенсільванія-авеню, Вашингтон, D. C.
167 NARANET – локальна комп’ютерна мережа NARA, поєднує в одну інформаційну систему усі струк-
турні підрозділи, забезпечує доступ, створення, зберігання, пошук усіх життєво важливих електрон-
них інформаційних ресурсів NARA, роздруківку документів, роботу електронної пошти. NARANET
поєднує структурні підрозділи NARA зі споживачами з публічного й урядового секторів через Інтер-
нет. NARANET is a general support system [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/foia/privacy–program/privacy–impact–assessments/naranet.pdf. – Title from screen.
168 Business Support Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team
(Final Report). – 2011, January. – P. 56.
457
NARA, а також облік виконаної роботи: аналізує роботу всіх структурних

підрозділів і готує звіти за усіма напрямами основної діяльності NARA –
«Performance and Accountability Report»;
2) здійснює фінансовий аудит, планує і розподіляє бюджетні ресурси NARA (у
т.ч. фонд державного фінансування (Appropriated funds), відновлюваний
фонд (Revolving Fund), кошти фонду Національного архіву (Trust Fund, Gift
Fund), готує фінансовий звіт (він є другою частиною звіту «Performance and
Accountability Report»), веде бухгалтерський облік і здійснює виплату заро-
бітної плати.
Після здійсненої оптимізації організаційна структура Національного архіву
та Адміністрації документації істотно не змінилися. NARA, як і раніше, поєднує
функції архівної установи і органу управління федеральною архівною справою
та діловодством. Проте діяльність більшості структурних підрозділів стала
більш чітко окресленою. Об’єднані були ті структурні підрозділи, функції яких
перехрещувалися між собою, що дало можливість уникнути їх дублювання. Робо-
та кожного структурного підрозділу спрямована як на виконання запланованих
програм, так і на дотримання законодавства у сфері забезпечення збереженості
національного документального надбання нації і доступу громадян до архівних
документів. Головним досягненням оптимізації стала корпоративність і співро-
бітництво усіх підрозділів NARA, які сприяють досягненню загальної стратегіч-
ної мети, визначеної Перспективним планом роботи на 2006–2016 рр. і політич-
ними ініціативами Президента США Б. Обами, які реалізовані у ряді нових зако-
нів США у сфері демократизації суспільства, доступу до інформації, прозорості і
відкритості у діяльності органів влади169. Структура NARA відображає факт
централізації управління архівною галуззю на федеральному рівні, централізо-
ваного зберігання і обліку федеральних документів, централізованого контролю
і єдиних правил виконання усіх архівних процесів та організацію і надання дос-
тупу дослідникам і користувачам.
Планування та звітність
У своїй роботі NARA керується перспективними та щорічними планами.
Перспективні плани визначають концептуальні та методологічні засади
діяльності, ключові цілі, політику і шляхи їх досягнення, залучені ресурси, необ-
хідні зміни в організаційній структурі, але не подають конкретних цифрових даних
за тими чи іншими показниками. Кожні три роки перспективний план перегляда-
ється для внесення коректив згідно з умовами і потребами часу. Колишні страте-
гічні плани переглядалися 2000, 2003 та 2006 рр., вони були розроблені під деві-
зом «Ready Access to Essential Evidence» («Вільний доступ до основних доказів»).

about/plans-reports/performance-accountability/2012/par-complete.pdf. – Title from screen.
У структурі 2012 р. окремо виділено Управління справедливої зайнятості і професійних програм
(Equel Employment Opportunity and Diversity Programs).
458
РОЗДІЛ 3
На сучасному етапі архів діє за Перспективним планом «Strategic Plan Update:

Preserving the Past to Protect the Future» («Стратегічний план оновлення: Збере-
ження минулого для захисту майбутнього») на 2006–2016 рр., який спрямовує
NARA на виконання ряду ключових (стратегічних) завдань170:
1. Забезпечення комплексного і систематичного поповнення електронних архівів
та збереження електронних документів незалежно від конкретного апаратного
або програмного забезпечення, організації доступу користувачів до електронних
документів.
2. Готовність до надзвичайних ситуацій, і перш за все, організація широкомасштаб-
них робіт зі створення страхових фондів, оскільки значне занепокоєння архівіс-
тів викликають крадіжки документів в архівах, втрата документів під час сти-
хійного лиха, недостатня захищеність комп’ютерних мереж.
3. Пришвидшення описування архівних колекцій, встановлення контролю над неопи-
саними документами з метою надання громадськості доступу до ще неописаних
архівних матеріалів як одне із пріоритетних завдань. На сьогодні лише 50 % до-
кументів на паперовій основі Національного архіву США описані і доступні до-
слідникам. Для цього архівісти удосконалюють робочі процеси і стандарти опи-
сових статей, які є ключем для подальшого пошуку документів і забезпечення дос-
тупу. NARA планує до 2016 року описати 95 % усіх наявних у системі Національно-
го архіву документів до тієї стадії, на якій вони зможуть стати доступними дослі-
дникам. Архів планує оприлюднити усі описові статті в on-line каталозі ARC.
4. Реалізація програми «Архіви без стін» (Archives without walls) – ще одне стратегі-
чне завдання архівістів. Описування документів здійснюється разом із організа-
цією доступу дослідників через Інтернет не тільки до науково-довідкового апа-
рату, а й до цифрових копій документів. Створення цифрових архівів та інфор-
маційно-пошукових систем до них реалізується завдяки співпраці NARA з держа-
вними і приватними структурами, фондами, які надають підтримку архівній га-
лузі. У партнерських відносинах архів залишає за собою право власності не тіль-
ки на оригінал документу, а й на його цифрову копію.
5. Із метою розвитку демократичного суспільства Національний архів планує
встановити суворий порядок передачі архівних документів згідно визначених те-
рмінів від установ-джерел комплектування. Архівісти прагнуть до 2016 р. досяг-
ти вчасної передачі документів на зберігання хоча б від 85 % федеральних ві-
домств та 100 % передачі документів Адміністрації Президента протягом
30 днів після закінчення його каденції.
6. У напрямі підвищення ефективності процесу розсекречування для NARA важли-
вим є перегляд основ законодавства, списків урядових установ і переліків секре-
тних документів на відповідність грифам секретності, прискорення розгляду
кандидатур архівістів для надання їм допуску до роботи з секретними докумен-
тами та прав здійснення розсекречування. У планах NARA до 2012 року було ви-
явлення 90 % документів, які підлягали автоматичному розсекречуванню відпо-
відно до EO 13526 «Classified National Security Information», забезпечення доступу
до них користувачів, віднайдення способів пришвидшення та покращення робіт
із розсекречування, у тому числі із використанням можливостей міжвідомчого
Національного центру розсекречування.
170Strategic Plan Update: Preserving the Past to Protect the Future, 2009 [Electronic resource]. – Mode of
access: www.archives.gov.us. – Title from screen.
459
7. Одним із основних пріоритетів у політиці Національного архіву та Адміністрації

документації є 100 % забезпечення архівних установ спеціально збудованими або
пристосованими приміщеннями, які б відповідали усім архівним стандартам із
забезпечення збереженості, підвищення заходів безпеки і охорони.
8. Вивчення інформаційних потреб користувачів, пошук творчих, інноваційних
рішень для підвищення якості надання інформаційних послуг, продуктивності
праці, компетентності співробітників, на думку NARA, дозволить федеральним
архівним установам Сполучених Штатів на 2016 рік повністю задовольнити
90 % користувачів, які відвідають архіви фізично та on-line, братимуть участь в
освітніх програмах, відеоконференціях, веб-трансляціях тощо. Стандартом
2016 року має бути 100 % виконання запитів протягом 10 днів із моменту над-
ходження, видача документів до читальної зали протягом години, отримання
копії через Інтернет за декілька хвилин.
9. NARA спрямовує свою діяльність та діяльність своїх структурних підрозділів на
розвиток архівної освіти пересічних громадян. У Перспективному плані NARA
зазначено: «Люди повинні знати, що ми існуємо і що ми робимо. Крім того, архів
повинен розуміти, хто його клієнти і чого вони прагнуть». Важливу роль у цьому
процесі відіграють волонтери, Фонд Національного архіву, громадські ради,
приватні фонди, що надають підтримку президентським бібліотекам. Викорис-
товуються усі засоби для інформування громадськості: семінари, виставки, лек-
ції, шкільні уроки, фільми, архівні музеї, веб-сайт, програми партнерства з уні-
верситетами і коледжами, підготовка їх професорсько-викладацького складу,
вчителів, які використовують архівні джерела у ході навчального процесу, спри-
яння генеалогічним дослідженням. NARA розглядає Інтернет як один із основ-
них засобів інформування громадськості.
Читальна зала в Національному архіві США на Пенсільванія-авеню, Вашингтон, D. C.
460
РОЗДІЛ 3
Перспективними є плани управління інформаційними ресурсами. Наприклад,

План до 2008 року визначав необхідні заходи з удосконалення доступу до елект-
ронних документів та в галузі розсекречування171. Відкоригований план до
2009 року встановлював пріоритети у галузі інформаційного менеджменту та
побудови ІТ систем, у т. ч. внутрішньої мережі NARANET 172. Трирічний план на
2009–2012 рр. встановлював цілі у галузі прийому електронних документів на
зберігання до «ERA» (електронні документи Адміністрації Президента США
Дж. У. Буша), описування цих документів у електронному каталозі NARA ARC,
створення Президентської бібліотеки Дж. У. Буша, розробки і впровадження про-
грамних заходів архіву з попередження надзвичайних ситуацій, стратегії оциф-
ровування та розсекречування документів 173.
До перспективних належать плани з удосконалення діяльності архіву відпо-
відно до директиви Білого Дому про Відкритий уряд «White House’s Open
Government Directive» від 8 грудня 2008 року. Такі плани передбачають удоско-
налення роботи архіву з метою розширення публічності, розробку стратегії спів-
праці із соціальними мережами (присутності архіву на Blogs, YouTube, Facebook,
Flickr, Foursquare, Github-social coding, Google+, Historyp’n, Idea Forum, Mobile
Apps, Wiki, Pinterest, RSS Feeds, Storify, Today’s Document APP, Twitter, Tumblr,
Ustream), менеджмент Web 2.0, ведення веб-сайту архіву (зокрема окремої веб-
сторінки «Open Government Web Page»), створення баз даних і представлення їх в
Інтернеті, розвиток концептуальних засад управління документацією, дотри-
мання FOIA, визначення напрямів роботи Управління служб урядової інформації,
Архіву електронних документів «ERA», Національного центру розсекречування
та Федерального регістру, інформування громадськості про наміри NARA та до-
сягнуті результати174.
171 The Strategic Information Resources Management Plan of the National Archives and Records Administra-
tion «Ready Access to Essential Evidence» [Electronic resource]. – September 1, 2006. – Mode of access:
http://www.archives.gov/about/plans-reports/info-resources/nara-irm-strategic-plan-2006.pdf. – Title
from screen.
tion «Preserving the Past to Protect the Future» [Electronic resource]. – February 2008. – Mode of access:
from screen.
tion «Preserving the Past to Protect the Future» [Electronic resource]. – May 2012. – 32 p. – Mode of access:
from screen.
174 Open Government Plan. National Archives and Records Administration [Electronic resource]. – Ver-
sion 1.0. – April 7, 2010. – 35 p. – Mode of access: http://www.archives.gov/open/open-government-plan–

1.0.pdf. – Title from screen ; Open Government plan. National Archives and Records Administration
[Electronic resource]. – Version 1.1. – June 25, 2010. – 37 p. – Mode of access: http://www.archives.gov/
open/open-government-plan-1.1.pdf. – Title from screen ; Open Government Plan. 2012–2014. National Ar-
chives and Records Administration [Electronic resource]. – Version 2.0. – June 8, 2012. – 57 p. – Mode of ac-
cess: http://www.archives.gov/open/open-government-plan-2.0.pdf. – Title from screen.
461
Крім того, NARA здійснює так зване капітальне планування на виконання

«Federal Acquisition Streamlining Act» (1994) та «Clinger-Cohen Act» (1996), які ви-
магають розробляти конкретні заходи, пов’язані із місією, цілями і об’єктами
управління. Ці плани пов’язують конкретну ціль, направлену на вирішення пев-
ної проблеми, із майбутніми фінансовими витратами. До них віднесені: програма
створення Архіву електронних документів «Electronic Records Archive Program
(ERA)»; програма удосконалення довідкової роботи у Федеральному центрі до-
кументації з особового складу у Сент-Луїсі, штат Міссурі «Case Management and
Reporting System (CMRS)»175; програма створення надійних систем управління
архівними сховищами «Holdings Management System (HMS)»; програма удоскона-
лення інфраструктури інформаційних технологій «Information Technology
Infrastructure»; програма створення інформаційних систем федеральних центрів
документації для доступу користувачів до документів центрів у режимі реально-
го часу через Інтернет «Archives and Records Center Information System (ARCIS)»;
програма створення автоматизованого каталогу NARA «Archival Research Catalog
(ARC)» і його підтримки176.
До перспективних також належать плани в галузі кадрової політики:
− перспективний план управління людськими ресурсами «Strategic Human Capital
Plan» на 2009–2014 рр.177, що визначає п’ять основних цілей в управлінні кад-
ровим потенціалом: 1) узгодженість кадрових планів із Перспективним планом
NARA на 2006–2016 рр.; 2) сприяння культурі лідерства і подовженому навчан-
ню; 3) підтримання продуктивності праці, заохочування співробітників до най-
вищих досягнень; 4) максимальне використання таланту та здібностей співро-
бітників; 5) моніторинг та оцінка з метою подальшого удосконалення кадрової
політики.
Особлива увага приділяється дотриманню прав людини (забезпеченню рів-
них прав на працевлаштування, просування по кар’єрі незалежно від статі, етніч-
ного походження, стану здоров’я, прийом на роботу ветеранів армії), освітньо-
175 Зберігає понад 55,5 млн персональних справ і 39 млн службових документів на військовослужбов-
ців та державних службовців, щорічно надходить на виконання понад один млн запитів, але термін їх
виконання перевищує 16 тижнів; вирішення проблеми полягало в залученні інформаційних техноло-
гій і автоматизації процесів, проект здійснювався з 1997 р. NARA планував до 2012 р. досягти вико-
нання 85 % запитів у 10–денний термін, проте за його звітом відомо, що на 2011 р. досягнуто лише
77 % виконання запитів у встановлений термін. Причини полягали у значному обсязі робіт із реконс-
трукції документів часів Другої світової війни та Корейської війни, втрачених під час пожежі 1973 р.
Preserving the Past to Protect the Future. Performance and Accountability Report [Electronic resource] //
about/plans–reports/performance–accountability/2012/par–complete.pdf. – Title from screen.
176 Capital Planning [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans–reports/
capital–planning/. – Title from screen.

177 Strategic Human Capital Plan. 2009–2014 [Electronic resource]. – 59 р. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/plans-reports/strategic-plan/human-capital/index.pdf. – Title from screen ; Diver-

sity and Inclusion Strategic Plan National Archives and Records Administration [Electronic resource]. –
March 16, 2012. – Р. 37. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans–reports/strategic–plan/
diversity-inclusion/diversity-inclusion-plan.pdf. – Title from screen.
462
РОЗДІЛ 3
кваліфікаційному рівню, постійному підвищенню кваліфікації, відповідному рів-

ню оплати праці співробітників. Так, за даними на 2009 рік у Національному архіві
працювало 3200 співробітників (у т. ч. 76,7 % на постійній основі), із них 56,0 % –
чоловіки, 44,0 % – жінки (на керівних посадах), 54,0 % – чоловіки, 46,0 % – жінки
(на некерівних посадах). За етнічним походженням працівники розподілялися на
білих – 67,7 %, чорних – 28,2 %, іспаномовних – 1,4 %,
азійського – 2,4 % та тубільного – 0,3 % походження. Се-
редній вік працюючих складав 47,5 років, працівників
передпенсійного віку – 15,6 %, середній термін роботи в
архіві – 15,3 роки, середня заробітна плата – 60007 до-
ларів на рік178.
Із метою дотримання законодавства в частині прав
співробітників NARA розробляє Федеральний план рів-
них можливостей (Federal Equal Opportunity Recruitment
Plan, FEORP179), на виконання якого тільки у 2012 році в
архіві збільшилася кількість чорношкірих (28,6 %), іспа-
номовних (1,5 %) та тубільного походження (0,7 %) спів-
ГАРОЛЬД ПІНКЕТТ, робітників, а також жінок (50,9 %). На керівних посадах
видатний американський
історик-архівіст, керівник вже працювало 55 % жінок і 45 % чоловіків (кількість
Відділу документів галу- жінок на керівних посадах збільшилася на 9 %), на неке-
зей природничих ресурсів, рівних – 53 % жінок і 47 % чоловіків. Серед керівників
редактор журналу
«The American було представлено 15,29 % чорношкірих, 1,75 % – азій-
Аrchivist» (1968–1971), ців, 1,0 % – іспаномовних.
перший співробітник Згідно з Планом прийому на роботу людей із обме-
Національного архіву США
афро-американського женими можливостями «Strategic Plan for the Recru-
походження. На честь itment, Hiring and Retention of Individuals with Disabilities»
Г. Пінкетта SAA встанови- кількість їх постійно зростає, наприклад: з 6,22 % на
ло нагороду за видатні
досягнення в архівній 2008 рік до 6,94 % на 2010 рік180.
галузі архівістам афро- Спеціальний план «Veterans Operational Plan» розроб-
американського похо- ляється для прийому на роботу ветеранів, їх адаптації та
дження та архівам, які
зберігають документи перенавчання. 9 листопада 2009 рік. Президентом США
з історії чорношкірого Б. Обамою підписаний ЕО 13518 про прийом ветеранів
населення Америки на роботу в державні органи «Employment of Veterans in
178 Strategic Human Capital Plan. 2009–2014 [Electronic resource]. – Р. 15, 40, 41. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/plans-reports/strategic-plan/human-capital/index.pdf. – Title from screen.
179 Federal Equal Opportunity Recruitment Plan (FEORP) [Electronic resource]. – 2012. – Р. 11, 14. – Mode of
access: http://www.archives.gov/about/plans-reports/strategic-plan/strategic-diversity/equal-opportunity.
pdf. – Title from screen.
180 Strategic Plan for the Recruitment, Hiring and Retention of Individuals with Disabilities. 2011–2015
[Electronic resource]. – Р. 7. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans–reports/strategic–

plan/strategic–diversity/recruitment.pdf. – Title from screen.
463
the Federal Government», метою якого є дотримання прав цієї категорії населення
при працевлаштуванні, навчанні та кар’єрному зростанні. Значна увага приділя-
ється ветеранам із обмеженими фізичними можливостями. Так, 2008–2010 рр.
NARA прозвітував про зростання чисельності працюючих ветеранів (16,65 %,
17,84 %, 17,89 % відповідно), у тому числі з обмеженими можливостями (4,02 %,
4,63 % та 5,03 % відповідно)181. Виконання кадрових планів з 2010 року покладе-
не на Управління людських ресурсів.
NARA також розробляє і реалізовує Перспективний план стабільного розвит-
ку «Strategic Sustainability Performance Plan», у якому архів планує політику змен-
шення витрат води, електроенергії, бензину, передбачає витрати на користуван-
ня автотранспортом (парк машин NARA складається з 88 автомобілів різного
типу на 47 архівних установ), придбавання біобазованих продуктів, заходи з
пристосування архівних установ, розташованих у південній частині США, до клі-
матичних змін182.
Більш конкретними є щорічні плани «Annual Performance Plan». Саме вони
оперують цифрами, причому в порівняльному вимірі за останні 5–6 років. У ре-
зультаті здійсненого за попередні роки аналізу встановлюються планові показ-
ники по основних видах роботи на наступний рік: виконання запитів, каталогіза-
ція та описування, обслуговування дослідників у читальних залах і т. д. Ця кате-
горія планів представлена в Інтернеті на офіційному веб-сайті архіву, починаю-
чи з 1999 року і до 2013 року183.
До щорічних також належать Плани з виконання бюджету «NARA's Perfor-
mance Budget» (доступні на сайті архіву з 2008 р.), які подаються Конгресу разом
із бюджетом Президента184.
Звіти з основної діяльності NARA готуються відповідно до «Reports Conso-
lidation Act» (2000), «Accountability of Tax Dollars Act» (2002), вони покривають
фіскальний рік з 1 жовтня попереднього року до 30 вересня кожного поточного
року. До 2003 року архів окремо готував звіти по виконанню основних показни-
ків роботи та фінансові, а з 2004 року фінансовий і щорічний звіти зведені в
один під назвою «Performance and Accountability Report». Звіт складається із
трьох частин: 1) мета, стратегічні цілі, місія, організаційна структура, основні
планові показники NARA, їх аналіз, аудит фінансової діяльності, аналіз відповід-
ності напрямів роботи NARA положенням законодавчих актів; 2) виконання ос-
новних показників відповідно до встановлених цілей (управління документа-
181 Veterans Operational Plan. 2011–2013 [Electronic resource]. – Р. 7. – Mode of access: http://www.
archives.gov/about/plans-reports/strategic-plan/strategic-diversity/veterans.pdf. – Title from screen.

182 Strategic Sustainability Performance Plan. 2012 [Electronic resource]. – 18 р. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/plans–reports/sustainability/2012–sustainability–plan.pdf. – Title from screen.

183 Annual Performance Plans [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans-
reports/performance-plan/. – Title from screen.

184 NARA's Performance Budget [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/
plans-reports/performance-budget/. – Title from screen.
464
РОЗДІЛ 3
цією, електронні документи, доступ, простір і зберігання, інфраструктура); 3) фі-

нансовий звіт супроводжується висновком Генерального інспектора і незалежно-
го аудитора та поясненням NARA до них. На офіційному веб-сайті NARA представ-
лені: звіти по виконанню основних показників «Performance Reports» з 1998 року
до 2003 року, фінансові звіти «Annual Reports» з 1998 року до 2003 року, зведені
звіти «Performance and Accountability Report» з 2004 року до 2012 року185.
Щоквартально NARA представляє звіти про вилучені із доступу документи,
які були вже попередньо розсекречені (тобто звіт про повторне засекречування
вже розсекречених документів) «Quarterly Report of Withdrawals of Previously
Declassified Records»: такі звіти представлені на веб-сайті NARA за період 2006–
2013 рр. Вони подаються відповідно до EO 13526 «Classified National Security
Information». Слід зазначити, що за останні вісім років були лише поодинокі ви-
падки (до 4 сторінок тексту) вилучення документів із загального доступу: вони
сталися у президентських бібліотеках Л. Джонсона, Дж. Картера, Р. Ніксона, засе-
кречувалися документи Військово-повітряних і Військово-морських сил США, що
зберігаються в NARA186. Про виконання Закону про Електронний уряд «E-Go-
vernment Act» (2002, P. L. 107–347) NARA щорічно звітує, представляючи інфор-
мацію про вжиті заходи щодо удосконалення роботи веб-сайту NARA, веб-сайтів
президентських бібліотек та Федерального регістру, виконання запитів грома-
дян on-line відповідно до закону «Про свободу інформації» (FOIA), співробітницт-
во з соціальними мережами, надання
on-line доступу до урядових докумен-
тів, заходи щодо прийому, зберігання,
описування та удоступнення електрон-
них документів уряду. У цьому ж звіті
NARA доповідає про виконання закону
про управління безпекою федеральної
інформації «Federal Information Security
Management Act, FISMA» (2002, 44
U. S. C. 3541). На офіційному веб-сайті
NARA представлені звіти з питань еле-
Сховище мікрофільмів у будинку
Національного архіву США ктронного урядування за 2006–
на Пенсільванія-авеню, Вашингтон, D. C. 2012 рр.187
185 Performance and Accountability Report [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/plans-reports/performance-accountability/. – Title from screen.
186 Quarterly Report of Withdrawals of Previously Declassified Records [Electronic resource]. – Mode of ac-
cess: http://www.archives.gov/about/plans–reports/withdrawn/. – Title from screen.

187 National Archives and Records Administration's (NARA) Implementation of the E-Government Act
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans-reports/e-gov/. – Title from

screen.
465
Робоче місце дослідника у залі читання мікрофільмів Національного архіву США

на Пенсільванія-авеню, Вашингтон, D. C.
NARA повинен опублікувати у себе на веб-сайті звіт «PIV Credentials Report»

відповідно до Президентської директиви з внутрішньої безпеки 12 (йдеться про
12 вимог директиви) від 27 серпня 2004 рік. Директива визначає надійність іде-
нтифікації працівників державних установ, які можуть стати об’єктами терорис-
тичних атак, та сприяє захисту установ і особистого життя їх персоналу188. Кож-
ного року NARA подає звіт про придбавання продуктів, обладнання, матеріалів
тощо американського виробництва «Buy American Report»189 відповідно до «Buy
American Act» (1933; 41 U. S. C. 10 a – 10 d) та EO 10582 від 17 грудня 1954 року;
звіт про економічну діяльність і укладені на конкурсній основі контракти з пред-
ставниками приватного сектора «FAIR Act Report» відповідно до «Federal
Activities Inventory Review (FAIR) Act» (1998; P. L. 105–207) 190. Фінансові звіти
«Trust Fund Annual Reports» про додаткове фінансування готує Фонд Національ-
ного архіву, зазначаючи в них інформацію про отримані членські і благодійні
внески до Фонду NARA і фондів президентських бібліотек та їх витрати191.
Управління людських ресурсів готує кадрові огляди «Annual Employee Survey»,
спрямовані на виявлення інформації про задоволеність співробітників своєю
працею та її організацією з боку керівництва192.
188 PIV Credentials Report Homeland Security Presidential Directive 12 (HSPD-12) [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans–reports/other/piv–credentials–report.html. – Title
from screen ; Homeland Security Presidential Directive 12: Policy for a Common Identification Standard for
Federal Employees and Contractors [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.dhs.gov/homeland-
security-presidential-directive-12. – Title from screen.
189 Buy American Act Report [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans-
reports/other/buy–american.html. – Title from screen.

190 National Archives and Records Administration's 2012 FAIR Act Report [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.archives.gov/about/plans-reports/fair-act/. – Title from screen.

191 Trust Fund Board Annual Report [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/
about/plans-reports/trust-fund/index.html. – Title from screen.

192 Annual Employee Survey [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans-
reports/employee-survey/. – Title from screen.
466
РОЗДІЛ 3
Кількість звітів NARA є значно меншою, порівняно з планами, оскільки фак-

тично уся планова документація включає попередній аналіз виконаного, отже,
не виникає потреби складати ще й додатковий звіт.
Фінансування
Основне фінансування Національного архіву і Адміністрації документації
здійснюється за рахунок федерального бюджету. Наприклад, на 2009 рік фінан-
совий рік NARA отримав 459,277 млн доларів, що на 12 % більше ніж 2008 року.
Виконуюча обов’язки Архівіста США А. Томас у журналі «Prologue» 2009 року зая-
вила, що архівісти дуже задоволені збільшеним фінансуванням, оскільки це за-
безпечує виконання архівних програм, дозволяє увести в дію Президентську біб-
ліотеку Дж. У. Буша, розширити можливості архіву в зберіганні та опрацюванні
президентських документів193. Із вищевказаної суми на оренду, електроенергію,
охорону та заробітну плату виділено 330,308 млн доларів (2008 р. – 315,0 млн
доларів).
У травні 2009 року Президент Б. Обама надіслав Конгресу пропозиції до бю-
джету 2010 рік, у яких просив виділити для Національного архіву 466,9 млн до-
ларів, що на 7 млн доларів більше ніж 2009 рік (реальне фінансування 2010 року
складало 470,0 млн доларів). Президент звернув увагу на необхідність прийому
на роботу нових працівників, оскільки майже чверть існуючого кадрового скла-
ду архіву найближчим часом відбуде у відставку, та збільшення штатної чисель-
ності архіву. Президент також планував значно збільшити фінансові асигнуван-
ня на створення Архіву електронних документів194.
1992 року при NARA заснований Фонд Національного архіву (Foundation for
the National Archives) – некомерційна організація для підтримки проектів архіву,
які не фінансуються урядом. Його мета – популяризація важливості Національ-
ного архіву через постійні експозиції документів, пересувні виставки, освітні
програми, спеціальні заходи і програми, випуск навчальної літератури, співпра-
цю із засобами масової інформації. Діяльність членів Фонду направлена на збага-
чення і глибоке розуміння громадянами США історичного надбання нації, зосе-
редженого в архівних документах. Фонд очолює президент, до правління вхо-
дять заступник президента Фонду, чотири віце-президенти, секретар, скарбник і
юрист. Членство у Фонді буває корпоративне й індивідуальне. Корпоративні
члени, серед яких компанія Боїнг, Проктор-енд-Гембл та десятки інших, направ-
ляють на потреби архіву тисячі доларів. Не менший внесок здійснюють індивідуа-
льні члени, які поділяються на категорії відповідно до їх фінансового внеску:
«вчений» – людина, яка пожертвувала на потреби архіву від 2500 до 5000 доларів,
193 Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2. – P. 66.

194 FY 2010 Request Sent to Congress [Text] // Prologue. – 2009, Summer. – Vol. 41. – № 2. – P. 66.
467
«засновник» – від 1000 до 2499 доларів, «консерватор» – від 750 до 999 доларів,
«вартовий» – від 500 до 749 доларів, «благодійник» – від 250 до 499 доларів,
«адвокат» – від 125 до 249 доларів, «сім’я» – від 100 до 124 доларів, «патрон» –
від 60 до 99 доларів, «донор» – від 1 до 59 доларів США. Щорічно списки благо-
дійників архіву оприлюднюються в Інтернеті зі словами подяки на їхню адресу.
Крім цього, на фінансові рахунки Фонду надходять пожертвування, зібрані інши-
ми фінансовими фондами. Так, наприклад, у лютому 2005 року Фонд Нью-Йорк
Лайф передав Фонду Національного архіву 1,2 млн доларів для створення на-
вчального центру для школярів середніх шкіл, їх батьків і вчителів (Resource
Room, Learning Lab). Програми навчального центру дозволяють молодим людям
країни ближче ознайомитись із джерелами національної історії та діяльністю На-
ціонального архіву. 24 березня 2009 року Фонд Ф. Л. Грехема передав Фонду
Національного архіву грант у розмірі 100 тис. доларів, який планувалося викори-
стати для підтримки освітніх програм та роботи архівного магазину (магазин
розташований у приміщенні Національного архіву на Пенсільванія-авеню, реалі-
зує літературу, видану Національним архівом та сувенірну продукцію). Голов-
ним вкладом Фонду Національного архіву стало фінансове забезпечення реконс-
трукції будинку Національного архіву на Пенсільванія-авеню та його головної
частини – Ротонди, на реконструкцію якої Фондом зібрано 23 млн доларів. Про-
ект мав офіційну назву «Save America’s Treasures» («Спасіння Американських
скарбів») і тривав із липня 2001 року до вересня 2003 року. Саме в Ротонді зна-
ходиться виставкова зала, де у спеціальних контейнерах зберігаються найваж-
ливіші для американського народу документи – оригінал Декларації незалежно-
сті від 4 липня 1776 року, оригінали двох із чотирьох аркушів Конституції
1789 року (ще два аркуші зберігаються в архівосховищі у спеціальних контейне-
рах з гелієм) та завірена Федеральним урядом копія Білля про права. Тут же збе-
рігається Велика Хартія Вольностей 1297 року, уперше прийнята королем Англії
Джоном у 1215 році, перероблена і перевидана у ХІІІ ст. королем Едуардом І. Ко-
жен аркуш пергаменту вміщений у індивідуальний герметичний контейнер, ви-
готовлений зі спеціального скла і бронзи, наповнений гелієм і невеликою кількі-
стю водяних парів. Вхід до виставкової зали безкоштовний з 9 години ранку до
17.30 у зимові та до 22.00 години вечора у літні місяці. Стіни Ротонди прикрашає
живопис нью-йоркського художника Беррі Фолкнера. У сюжетах представлено
Т. Джефферсона, який передає проект Декларації незалежності президенту Кон-
гресу перших штатів Джону Хенкоку, і Дж. Едісона у момент передачі тексту Кон-
ституції на затвердження Дж. Вашингтону і Конституційному Конвенту, а також
інших видатних державних діячів Сполучених Штатів195. У круглій галереї навко-
ло Ротонди розташований музей Національного архіву.
195Blondo R. Historic Murals Conservation at National Archives Building [Text] / Richard Blondo // Pro-
logue. – 2003, Spring. – Vol. 35. – № 1.
468
РОЗДІЛ 3
Декларація незалежності у спеціальному Зала Ротонди Національного архіву США,

контейнері в Ротонді будинку у якій зберігаються Хартії свободи американ-
Національного архіву США ського народу, будинок NARA
на Пенсільванія-авеню, Вашингтон, D. C. на Пенсільванія авеню, Вашингтон, D. C.
Живопис на стінах Ротонди
Таким чином, організаційна структура Національного архіву і Адміністрації

документації склалася поступово, постійно змінюється відповідно до потреб ча-
су і завдань, які постають перед NARA. Структура включає комплекс взаємопо-
в’язаних управлінь і служб, кожна з яких спрямована на виконання певних вста-
новлених завдань. Вона демонструє, що управління архівною галуззю на феде-
ральному рівні здійснюється централізовано та спрямоване на демократизацію
архівної справи, повноцінне поповнення архівних установ історично цінними
документами та їх удоступнення громадянам США. NARA працює за перспектив-
ними і поточними планами. Державна політика у сфері архівної справи визнача-
ється у перспективних планах, які описують стратегічну мету і пріоритетні за-
вдання, що стоять перед галуззю. На сучасному етапі діє Перспективний план
«Strategic Plan Update: Preserving the Past to Protect the Future» на 2006–2016 рр.
469
Перспективне планування є важливою рисою NARA: він вивчає потреби уряду та

громадян і свою діяльність спрямовує на задоволення цих потреб, завдяки пос-
тійній перебудові та своєчасному реагуванню на виклики часу. Планування
включає значний попередній аналіз вже зробленого і досягнутого, що дає мож-
ливість висунути перед архівом чіткіше сформульовані завдання у щорічних
планах. Основне фінансування NARA здійснюється федеральним бюджетом. Важ-
ливу роль у фінансовій стабільності архіву та його діяльності відіграє Фонд Наці-
онального архіву, внески до якого надходять як від корпоративних, так і від ін-
дивідуальних членів. Це ще одна важлива особливість NARA, оскільки у такий спо-
сіб здійснюється фінансування виставкової та іншої роботи із популяризації істо-
ричних джерел американської нації. Це сприяє демократизації архівної справи, за-
лученню до безпосередньої участі у ній широких кіл населення (не лише в ролі до-
слідників і спостерігачів, а й для підтримки фінансовими внесками) і підвищенню
відповідальності громадян за збереженість архівів. Аналіз фінансової діяльності
NARA не виявив встановлених ним пріоритетів щодо розвитку платних послуг.
Значну увагу NARA приділяє дотриманню прав співробітників архіву, запобіганню
дискримінації. В історії NARA не спостерігалося випадків дискримінації за статтю,
віком, етнічним або релігійним походженням, але в цілому у США дискримінація
була серйозною проблемою. Навпаки, NARA пишається тим, що перший афро-
американець прийшов на роботу до архіву у другій половині 1930-х рр., а жінки-
архівістки з’явились у стінах архіву у період Другої світової війни.
3.5 ФЕДЕРАЛЬНІ АРХІВНІ УСТАНОВИ СИСТЕМИ

НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВУ
(федеральні центри документації, регіональні філіали,
дочірні архіви, президентські бібліотеки)
До федеральних архівних установ системи NARA належать федеральні

центри документації, регіональні філіали, дочірні архівні установи, президентсь-
кі бібліотеки196.
Федеральні центри документації та регіональні філіали

Національного архіву
Однією з ключових проблем, що потребувала вирішення наприкінці 40-х –
початку 50-х рр. ХХ ст. була необхідність впровадження ефективних програм
управління документацією у федеральних департаментах, у діяльності яких із
кожним роком створювалося все більше документів. Під управлінням докумен-
тацією у США розуміють планування, контроль, керівництво, організацію, на-
196 Левченко Л. Л. До історії створення Національного архіву Сполучених Штатів Америки (Закінчення.
Початок у № 6, 2009 р.) [Текст] / Л. Л. Левченко // Архіви України : науково-практичний журнал. – К.,
2010. – Вип. 1 (267): січень–березень. – С. 141–161.
470
РОЗДІЛ 3
вчання та іншу діяльність у сфері створення, розпорядження, зберігання і вико-

ристання документів, що утворюються у діяльності органів влади і установ; під
розпорядженням документами (records disposition) – знищення документів тим-
часового зберігання відповідно до встановлених строків або їх передачу на збе-
рігання зацікавленим громадським, патріотичним, релігійним, історичним,
освітнім інституціям; передачу документів до федерального центру документа-
ції або іншого федерального депозитарію (відповідно у штатах – центру доку-
ментації штату); передачу документів історичної цінності на зберігання до Наці-
онального архіву США (у штатах від уряду та установ штату до архіву штату);
передачу документів від однієї федеральної агенції до іншої (від установи до
установи у штатах). Центрами документації є архівні установи, що здійснюють
зберігання, обслуговування, опрацювання документів, які необхідно зберігати
встановлений термін, але для поточної діяльності установи-документоутворю-
вача вони вже не потрібні197.
Російська дослідниця Т. С. Кабочкіна зазначала, що американська позиція у
сфері управління документації значно відрізнялася від загальноприйнятої у
всьому світі, у тому числі в СРСР. Між тим, федеральним урядом США була ство-
рена і успішно впроваджена альтернативна відомчим архівам із тимчасовим
складом документів система федеральних центрів документації, що організацій-
но увійшли до структури NARS. Учена навела дані про те, що федеральні центри
документації тільки за перші 15 років функціонування змогли зекономити феде-
ральному уряду понад 250 млн дол.198
Проблема розпорядження величезними обсягами документів цивільних і вій-
ськових відомств загострилась у ході Другої світової війни. На шостій щорічній
зустрічі Товариства американських архівістів 16 жовтня 1942 року в Ричмонді
(штат Вірджинія), про яку вже йшлося вище, у ході обговорення планування
Програми постійного зберігання федеральних документів у штатах «Planning a
Permanent Program for Federal Records in the States» провідні історики та архівіс-
ти США Р. Б. Морріс, О. В. Холмс та У. Д. Мак-Кейн199 пропонували різні шляхи ви-
рішення проблеми. Р. Б. Морріс акумулював думки архівістів і оприлюднив рі-
шення: створити тимчасові сховища у дев’яти регіонах (12 ключових міст) краї-
ни; у них зібрати непоточні документи, організувати їх тимчасове зберігання та
класифікацію. Класифікація передбачала розподілення документів на 1) доку-
менти, які підлягали знищенню без мікрофільмування (копії); 2) документи, що
(44 U. S. C. Chapter 29). § 2901. Definitions [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/about/laws/records-management.html. – Title from screen.
Т. С. Кабочкина // Отечественные архивы. Научно-теоретический и научно-практический журнал. –

1992. – № 6. – С. 92, 94.
199 Holmes O. W. The Problem of Federal Field Office Records [Text] / Oliver W. Holmes // American Archi-
vist. – 1943, April. – Vol. 6. – № 2.
471
знищувалися після мікрофільмування; 3) документи, які залишалися на збері-

гання в регіонах, а мікрокопії надсилалися до Вашингтону для потреб централь-
них офісів200; 4) документи, які передавалися до Вашингтону201. Центри доку-
ментації повинні були накопичувати документи, організовувати їх тимчасове
зберігання і здійснювати своїми силами експертизу цінності, відбір на постійне
зберігання, систематизацію, описування документів із постійними термінами та
виділення до знищення нецінних документів.
Фактична реалізація програми розпочалася спонтанно Військовим департа-
ментом США із заснування центрів документації для зберігання документів вій-
ськовослужбовців, управлінських документів установ періоду Другої світової
війни202.
Військовий департамент США 1 грудня 1942 року заснував центр документа-
ції в Омасі (штат Небраска) для зберігання документів Цивільного корпусу охо-
рони природних ресурсів (Civilian Conservation Corps, CCC) – федерального відом-
ства, що функціонувало відповідно до «нового курсу» Президента США Фр. Д. Руз-
вельта протягом 1933–1942 рр. для навчання і створення робочих місць та вті-
лення в життя загальнонаціональної природоохоронної програми. У ході реалі-
зації програми були створені трудові табори для безробітної молоді, робочі міс-
ця отримали понад 3 млн безробітних, документи яких потім стали основою для
формування центру документації. З березня 1943 року центр документації в
Омасі почав поповнюватися документами колишніх цивільних службовців інших
ліквідованих установ Військового департаменту. Це спонукало у серпні 1943 ро-
ку створити «Discontinued Projects Branch» – центральний депозитарій для збері-
гання документів ліквідованих установ (якому був підпорядкований центр у
200 Важливо зауважити, що у США ще 7 липня 1943 року був прийнятий Закон «An Act to Provide for
the Disposal of Certain Records of the United States Government», у Секції 13 якого йшлося про
визнання за мікрофотокопією документу такої ж юридичної сили, яку мав його знищений оригінал.
Мікрофотокопія документу при відсутності оригіналу приймалась як доказ у суді. An Act to Provide for
the Disposal of Certain Records of the United States Government. 7 July 1943. H R 2943. P. L. 115 // United
States Statutes at Large, containining the Laws concurrent resolutions enacted during the First Session of the
Seventy-eight Congress of the United States of America 1943 and proclamations, treaties, ans international
agreements other than treaties compiled, edited, indexed, and published by authority of law under the direc-
tion of the Secretary of State [Vol. 57 in two parts. Part 1. Public Laws]. – Washington : United States Govern-
ment Printing Office, 1944. – P. 380–383.
Аналогічні положення були включені до закону про використання фотодокументів «An Act to
provide for the disposition of certain photographed records of the United States Government
and for other purposes» від 24 вересня 1940 р. (54 Stat. 958–959). Фотографії та мікрофільми доку-
ментів, виготовлені відповідно до мінімальних вимог Національного бюро стандартів, мають ту ж
правову силу, що і їх оригінали, і повинні прийматись як юридичний доказ. Вони підлягають зберіган-
ню, описуванню, використанню згідно вимог, встановлених Архівістом США. NARA and Federal Re-
cords: Laws and Authorities and Their Implementation. – Washington : NARA, 1988. – P. 3–1.
201 Morris R. B. The Need For Regional Depositories For Federal Records [Text] / Richard B. Morris // Ameri-
can Archivists. – 1943, January. – Vol. 6. – № 1. – Р. 115–122.

202 Rundell W., Jr. Oliver W. Holmes [Text] / Walter Rundell, Jr. // American Archivist. – Vol. 45. – Spring 1982. –
№ 2 ; Burt H. S. The sixth annual meeting of the Society of American Archivists. Richmond, Virginia. Octo-
ber 26 and 27, 1942 [Text] / Harold S. Burt // American Archivists. – 1943, January. – Vol. 6. – № 1.
472
РОЗДІЛ 3
Омасі), а 1945 року – «Records Administration Center» (Центр адміністрування до-

кументів) у Сент-Луїсі (штат Міссурі), який розташовувався у приміщенні війсь-
кового заводу по виробництву набоїв і згодом був перейменований на «Civilian
Personnel Records Branch» (філіал для зберігання документів цивільного персо-
налу, CPRB). CPRB розпочав прийом особових справ і документів про нарахуван-
ня заробітної плати військовим і цивільним службовцям. На 1950 рік документи
цивільних службовців Військового департаменту були розосереджені по більше
ніж 20 тис. сховищах. Тому Секретар оборони Дж. К. Маршалл звернувся до Адмі-
ністрації служб загального призначення з проханням про передачу до CPRB усьо-
го обсягу цих документів, відповідне рішення про це було прийняте 25 квітня
1951 року. Концентрація документів цивільних службовців призвела до необхід-
ності виділення нового приміщення для центру – ним став будинок братів Бат-
лерів на 18-й і Локуст-стріт у центрі м. Сент-Луїс. 29 жовтня 1951 року Армія
формально передала CPRB у підпорядкування Адміністрації служб загального
призначення і NARS. Згодом ВМФ США ліквідував свій центр зберігання справ
цивільних службовців ВМФ у Меканіксбурзі (штат Пенсільванія) і передав увесь
обсяг документів до федерального центру документації в Сент-Луїсі. Його прик-
лад наслідували Адміністрація у справах ветеранів, яка передала усі персональні
справи колишніх службовців із Філадельфії, та Комісія у справах цивільної служ-
би. До 1955 року центр у Сент-Луїсі став єдиним у США місцем зберігання доку-
ментів колишніх федеральних цивільних службовців. 1958 року Конгрес профі-
нансував будівництво нового будинку центру, спорудження якого завершилося
1961 року і коштувало уряду на той час 5,6 млн дол. У Сент-Луїсі на вул. Він-
небаго, 111 розмістилося понад 400 тис. куб. футів документів, акумульованих
центром за минулі 10 років.
Розвиток Секції документів військового персоналу також прослідковується з
початку 40–х рр. ХХ ст. Протягом Другої світової війни був накопичений великий
обсяг документації, що включала справи військовослужбовців, медичні і управ-
лінські документи. Простір для зберігання цих документів у Вашингтоні був об-
межений, тому було прийняте рішення про розосередження документів поза ме-
жами столиці. «Demobilized Records Branch» (філіал для зберігання документів
демобілізованих військовослужбовців, DRB), що зберігав персональні справи вій-
ськовослужбовців Армії і Військово-повітряних сил, вимушений був розмістити
свої архівні документи у декількох сховищах, а 1942 року переїхати до Хай-Поїнт
(штат Північна Кароліна). DRB, створений 1 листопада 1912 року, протягом 1942–
1944 рр. був реорганізований у дві секції: документів періоду Першої світової
війни і документів періоду Другої світової війни, а також філію управлінських
документів, що розмістилася на той час у Саванні (штат Джорджія). Уся структу-
ра отримала назву Demobilized Personnel Records Branch (філія зберігання доку-
ментів демобілізованих військовослужбовців, DPRB). Проте уже на 1945 рік
473
Армія вимушена була шукати нове, значно більше приміщення для архіву. 1 ве-
ресня 1945 року Армія заснувала «Records Administration Center» (Центр адмініс-
трування документів, AGO) у Сент-Луїсі на колишньому військовому заводі (там
же був розміщений згаданий вище Центр зберігання документів цивільних слу-
жбовців) і протягом місяця перевезла документи з Північної Кароліни, а до бере-
зня 1946 року перемістила до Сент-Луїсу документи з Джорджії. 1949 року Армія
знову зіткнулася з проблемою гострої нестачі місця для зберігання документів.
Вона була вимушена передати свої управлінські документи до центру докумен-
тації у Канзас-Сіті, але цей крок не зняв напругу. За оцінками експертів, обсяг
армійських документів на той час сягав 17 млн персональних справ військовос-
лужбовців Армії і Військово-повітряних сил. У ході Корейської війни (1950–1953)
Армії довелося запустити виробництво набоїв на військовому заводі, тому доку-
менти з його приміщень перемістили у інші сховища. Водночас нормальних умов
зберігання вимагали документи космічної галузі, Центра управління документа-
ми Військово-морського флоту, що тоді розміщувався у Гарден-сіті (штат Нью-
Йорк). Департамент оборони 1951 року підписав контракт на будівництво ново-
го центру зберігання персональних документів військовослужбовців, будівницт-
во якого завершилося 1956 року, воно було оцінене у 12,5 млн дол. Центр був
розташований у передмісті Сент-Луїсу (будинок мав шість поверхів, 728 футів у
довжину і 282 футів у ширину). Новий центр отримав назву «Department of
Defense Military Personnel Records Center» (Центр зберігання персональних доку-
ментів військовослужбовців Департаменту оборони, DODMPRC), що використо-
вувався спільно Армією, Флотом і Військово-повітряними силами США. 1 липня
1960 року Пентагон передав право власності на DODMPRC Адміністрації служб
загального призначення, а центр став складовою частиною NARS та отримав
назву «Military Personnel Records Center» (Центр зберігання персональних доку-
ментів військовослужбовців, MPRC). 1962 року до Центру передали свої докумен-
ти корпус морської піхоти, 1964 року – берегова охорона. Проте Національний
архів не отримав юридичної опіки над документами Армії, ВМС та ВПС США.
1966 року обидва федеральні центри документації у Сент-Луїсі, цивільних і
військових службовців, були об’єднані в одну структуру у складі Національного
архіву і Служби документації, яка отримала назву Національний центр докумен-
тації з особового складу (National Personnel Records Center (NPRC)). Під єдиний
фізичний і адміністративний контроль було поставлено зберігання і викорис-
тання документів як цивільних, так і військових федеральних службовців203.
203A History. The National Personnel Records Center [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/st-louis/archival-programs/history.html. – Title from screen ; Alldredge E. O. The Federal
Records Center, St. Louis: Personnel Files and Fiscal Records [Text] / Everett O. Alldredge // American Ar-
chivest. – 1955, April. – Vol. 18. – № 2. – P. 111–122.
474
РОЗДІЛ 3
Національний центр документації із особового складу розподілили на два під-

розділи: неархівного (non-archival) і архівного зберігання.
Центр цивільної документації зберігає особові справи кадрового складу фе-
деральних агенцій та медичні справи федеральних цивільних службовців із сере-
дини ХІХ ст., а також медичні картки членів сімей військовослужбовців Армії,
Військово-повітряних сил і берегової охорони. Документи колишніх цивільних
федеральних службовців, що вийшли у відставку після 1951 року, знаходяться у
законному володінні Офісу управління персональними справами (Office of
Personnel Management (OPM)). Доступ до таких документів обмежений Законом
«Privacy Act» (1974), і тільки певна категорія інформації може бути доступною не
уповноваженим особам відповідно до FOIA. Документи цивільних службовців,
відставка яких відбулася перед 1952 роком (центр зберігає документи за період
1850–1951 рр.), можуть бути доступні дослідникам відповідно до архівного зако-
нодавства США204.
Центр військової документації зберігає 1,5 млн особових справ офіцерського
складу Армії за період з 1 липня 1917 року до 30 вересня 2002 року205, а також
рядових Армії за період з 1 листопада 1912 року до 30 вересня 2002 року, офіце-
рів і рядових Військово-повітряних сил за період з 25 вересня 1947 року до
30 вересня 2004 року, офіцерів флоту за період з 1 січня 1903 року до 31 грудня
1994 року, матросів за період з 1 січня 1886 року до 31 грудня 1994 року, офіце-
рів і рядових морського корпусу за період з 1 січня 1905 року до 31 грудня
1998 року, офіцерів і рядових берегової охорони за період з 1 січня 1898 року, а
також вільнонайманих працівників берегової охорони, служби рятування життя
та служби маяків із 1864 року до 1919 року. Л. Кокс-Поль 2005 року в журналі
«Prologue» заявила, що до архівів у Сент-Луїсі протягом наступник 6 років надій-
де ще 55 млн особових справ з усіх військових відомств. На теперішній час Центр
військової документації проводить велику роботу по розсекречуванню докумен-
тів, і невдовзі загальнодоступними стануть відомості про 1,2 млн колишніх мо-
ряків флоту і морського корпусу, які служили у період між 1885–1939 рр.206
204 Official Personnel Folders (OPF), Archival Holdings & Access, ca. 1850–1951 [Electronic resource]. – Mode
of access: http://www.archives.gov/st-louis/archival-programs/civilian-personnel-archival/index.html/ –
Title from screen.
205 Великим центром зберігання військової документації у США безпосередньо є Національний архів і
Адміністрація документації у Вашингтоні. Саме в будинку на Пенсільванія–авеню зберігаються доку-

менти добровольців, які вступили до лав Армії і служили у період між 1775–1902 pр., рядових регуля-
рної армії за період з 1798 року до 31 жовтня 1912 року, офіцерів регулярної армії за період з
1798 року до 30 липня 1917 року, рядових Військово-морського флоту за 1798–1885 pр., офіцерів фло-
ту за 1798–1902 pр., офіцерів і рядових морського корпусу за 1798–1904 pр., служб берегової охорони,
рятування та маяків за 1791–1919 pр., армії, флоту і морського корпусу конфедератів періоду Грома-
дянської війни. Plante T. K. Military Service Records at the National Archives [Text] / Trevor K. Plante. – Wash-
ington, D. C., National Archives and Records Administration, 2007. – 119 p.
206 Cox-Paul L. There’s a NARA Near You! Exploring the regional Archives [Text] / Lori Cox–Paul // Prologue. –
2005, Fall. – Vol. 37. – № 3.
475
Пожежа в FRC Сент-Луїсу пошкодила 80 %

персональних документів
військовослужбовців, липень 1973 року
Досвід концентрації документів

оборонних відомств дав імпульс Про-
грамі створення федеральних центрів
документації як особливого типу дер-
жавних проміжних архівів із перемін-
ним складом документів, розрахованих
Пошкодження сховища
на обслуговування усіх державних на шостому поверсі FRC Сент-Луїсу
установ федерального рівня. Перша в результаті пожежі, 1973 рік
Гуверівська комісія (1947–1949) ви-
явила понад 100 центрів документації
та ще понад 200 сховищ документів
різних департаментів. Г. Е Енжел за-
значав, що ідея центрів документації
належала знаному у світі бельгійському
архівісту Ж. Кувельє, який запропону-
вав її ще 1923 року, ініціаторами ство-
рення першого федерального центру
документації у США стали Е. Дж. Ліхі,
Р. Г. Бахмер, до них приєднались
У. К. Гровер та Е. М. Познер. Ліхі та Бах-
мер мали досвід роботи у Департамен-
ті Військово-морського флоту, Бахмер і Сховище у FRC Сент-Луїсу, 2008 рік
476
РОЗДІЛ 3
Зберігання персональних Оцифровування документів, постраждалих

справ у FRC Сент-Луїсу, 2008 рік у пожежі 1973 року у FRC Сент-Луїсу, 2008 рік
Гровер разом працювали у Військовому департаменті. Саме їх наполеглевість, як

стверджував Г. Е. Енжел, призвела до заснування федерального центру для збе-
рігання документів різних військових відомств207.
Ще однією причиною створення федеральних центрів документації стала
необхідність забезпечення збереженості документів територіальних підрозділів
федеральних органів влади208. Про вирішення цієї проблеми на користь децент-
ралізації зберігання федеральних документів та утворення федеральних центрів
документації, а згодом на їх базі філіалів Національного архіву США в регіонах
уже йшлося в попередньому розділі монографії.
Таким чином, у 1940-і рр. дві основні причини спонукали до створення феде-
ральних центрів документації. Перша – забезпечення збереженості документів із
особового складу військових і цивільних службовців федеральних департамен-
тів. Друга – забезпечення збереженості документів територіальних підрозділів
федеральних органів влади у штатах.
Упродовж 40–50-х рр. ХХ ст. було ухвалено ряд законодавчо-нормативних
актів та вжито важливі заходи у сфері вирішення проблеми розпорядження не-
поточними документами федеральних відомств, а саме:
− ухвалено закон про розпорядження документами «An Act to Provide for the
Disposal of Certain Records of the United States Government» (відомий як Records
Disposal Act of 1943) від 7 липня 1943 року, що передбачав створення переліків
документів209;
207 Angel H. E. Archival Janus: The Records Center [Text] / Herbert E. Angel // American Archivist. – 1968,
January. – Vol. 31. – № 1. – Р. 5–12.

208 McCain W. D. Some Suggestions for National Archives Cooperation with the State Archives [Text] / Wil-
liam D. McCain // American Archivist. – 1951, July. – Vol. 14. – № 3. – Р. 228.

209 An Act to Provide for the Disposal of Certain Records of the United States Government. 7 July 1943.
H R 2943. P. L. 115 // United States Statutes at Large, containining the Laws concurrent resolutions enacted
during the First Session of the Seventy-eight Congress of the United States of America 1943 and proclama-
tions, treaties, ans international agreements other than treaties compiled, edited, indexed, and published by
authority of law under the direction of the Secretary of State [Vol. 57 in two parts. Part 1. Public Laws]. –
Washington : United States Government Printing Office, 1944. – P. 380–383.
477
− ухвалено закон про розпорядження документами «Records Disposal Act of 1943»

із поправками, внесеними 6 липня 1945 року, відповідно до якого мали створю-
ватися Генеральні переліки документів210;
− видано EO 9784 Президента Г. С. Трумена «Providing for the More Efficient Use
and for the Transfer and Other Disposition of Government Records»211 («Забез-
печення більш результативного використання і передачі та іншого розпоря-
дження урядовими документами») від 25 вересня 1946 року, що уводив про-
грами управління документацією у федеральних департаментах та вимагав від
них залишати у себе на зберіганні лише документи поточної діяльності, інші ж
передавати до NARA або розпоряджатися ними іншим законним способом;
− 7 липня 1947 року розпочато роботу Комісії з реорганізації урядових установ
(1-ша Гуверівська комісія);
− 30 червня 1949 року ухвалено закон про федеральну власність та адміністра-
тивні служби «Federal Property and Administrative Services Act» (P. L. 152), згідно
з яким усі урядові документи були оголошені федеральною власністю, а
централізоване управління ними було доручене Адміністрації служб загально-
го призначення;
− у грудні 1949 року в структурі NARS було створено Відділ із управління доку-
ментацією (Records Management Division)212;
− ухвалено закон про федеральні документи «Federal Records Act» (1950), що тлу-
мачив поняття «records management» (управління документацією), «records
disposition» (розпорядження документами), «records center» (центр документа-
ції), визначав цілі управління документацією, покладав на Архівіста США роз-
робку стандартів для відбору документів довготривалої цінності на зберігання,
надавав Адміністратору Служб загального призначення та Архівісту США пра-
во перевірки департаментів у частині управління документацією 213;
− 10 липня 1953 року засновано 2-у Гуверівську комісію;
− зміни до ЕО 9784 викладено в EO 10561 від 13 вересня 1954 року Президен-
та США Д. Д. Ейзенхауера, що вимагали від департаментів заводити окремі пер-
210 An Act to amend the Act entatled «An Act to Provide for the Disposal of Certain Records of the United
States Government» H R 44. P. L. 133 // United States Statutes at Large, containining the Laws concurrent
resolutions enacted during the First Session of the Seventy-ninth Congress of the United States of America
1945 and proclamations, treaties, ans international agreements other than treaties compiled, edited, indexed,
and published by authority of law under the direction of the Secretary of State [Vol. 59 in two parts. Part 1.
Public Laws]. – Washington : United States Government Printing Office, 1946. – P. 434.
211 EO 9785 Providing for the More Efficient Use and for the Transfer and Other Disposition of Government
Records [Electronic resource] // Harry S. Truman Library. – Mode of access: http://trumanlibrary.org/

executiveorders/index.php?pid=709. – Title from screen.
bert E. Angel // American Archivist. – 1953, January. – Vol. 16. – № 1. – P. 13–26.

(44 U.S.C. Chapter 29) [Electronic resource] // Basic Laws & Authorities Records Management by the Archi-
vist of the United States. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/laws/records–management.html. –
Title from screen.
478
РОЗДІЛ 3
сональні справи на кожного зі своїх співробітників, яких вони найняли згідно

із Правилами цивільної служби214;
− Відділ із управління документацією NARS із 1 листопада 1956 року реорганізу-
вано в Управління документацією (Office of Records Management) і підпорядко-
вано помічнику Архівіста США215.
Таким чином, у 50-х рр. ХХ ст. погляди щодо центрів документації змінилися.
Їх стали розглядати як засіб «повного звільнення установ від функцій безпосере-
днього контроля і управління архівними документами» та «особливий тип дер-
жавних проміжних архівів із перемінним складом документів, розрахованих на
обслуговування усіх установ державного федерального апарату» 216.
Юридичною базою для функціонування федеральних центрів документації
стали такі акти Конгресу США (зі змінами): «Federal Records Act» (1950), кодифі-
ковані у розділах 21, 29, 31 і 33 (44 U. S. C.), у т. ч. «Records management by the
Archivist of the United States and by the Administrator of General Services» (44 U. S. C.,
Chapter 29), «Records management by Federal Agencies» (44 U. S. C., Chapter 31),
«Disposal of Records» (44 U. S. C., Chapter 33), та «Paperwork Reduction Act» (1980)
(35 U. S. C.)217
Система федеральних центрів документації (Federal Records Center, FRC) фор-
мувалася за регіональним принципом, згідно з яким офіційна статистика групує
території штатів. Джерелами комплектування кожного такого центру стали міс-
цеві федеральні установи відповідного регіону, а це близько 400 установ–
джерел комплектування.
Крім вищезазначеного Національного центру документації у Сент-Луїсі
(штат Міссурі218), на сьогоднішній день система центрів представлена ще 16
установами (разом 17 FRC у 9 регіонах219):
214 EO 10561 «Designating official Personal Folders in Government agencies as Records of the Civil Service
Commission and Prescribing Regulations Relating to the Establishment, Maintenance, and Transfer thereof»,
September 13, 1954 [Electronic resource] // The American Presidency Project. – Mode of access: http://
www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=60592. – Title from screen.
American Archivist. – 1958, October. – Vol. 21. – № 4. – P. 393.


1992. – № 6. – С. 93.
217 National Archives and Records Administration (Title 44, Chapter 21); Records Management by the Archi-
vist of the United States and by the Administrator of General Services (Title 44, Chapter 29); Records Man-
agement by Federal Agencies (Title 44, Chapter 31); Disposal of Records (Title 44, Chapter 33) [Text] / Basic
Laws and Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000.
– P. 11–15, 39–42, 42–43, 43–46.
218 National Personal Records Center, Military and Civilian Records, 1 Archives Drive, St. Louis, MO 63138,
314-801-0800; Civilian Records – 1411 Boulder Boulevard, Valmeyer, IL 62295, 618-935-3062 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/st-louis/. – Title from screen.
219 Тихоокеанський регіон – 5, регіон Великих озер – 2, Центральний регіон Великих рівнин – 3, Серед-
ньоатлантичний регіон – 2, Південно-Західний регіон – 1, Північно-Східний регіон – 3, Південно-

Східний регіон – 2, регіон Скелястих гір – 1, центр документації з особового складу в Сент-Луїсі – 2
(враховано кількість будинків).
479
− FRC в Атланті (Еленвуд, штат Джорджія) приймає на тимчасове зберігання

документи федеральних установ штатів Алабама, Флорида, Джорджія, Кентук-
кі, Міссіссіппі, Північна Кароліна, Південна Кароліна і Теннессі220;
− FRC у Бостоні (Уолтхем, штат Массачусетс) обслуговує федеральні установи
штатів Коннектикут, Мен, Массачусетс, Нью-Гемпшер, Род-Айленд, Вермонт221;
− FRC у Чикаго (штат Іллінойс) – федеральні установи штатів Іллінойс, Міннесота,
Вісконсин, федеральні суди Іллінойсу, Індіани, Мічигану, Міннесоти, Огайо і
Вісконсину222;
− FRC у Дейтоні (штат Огайо) – федеральні установи штатів Огайо, Мічигану та
Індіани223;
− FRC у Дейтон-Кінгсридж (штат Огайо) – федеральні установи штату224;
− FRC у Денвері (штат Колорадо) – федеральні установи штатів Колорадо, Нью-
Мексико, Північна Дакота, Південна Дакота, Юта та Вайомінг225;
− FRC у Форт-Ворт (штат Техас) – федеральні установи штатів Арканзас, Луїзіа-
на, Оклахома і Техас226;
− FRC у Лі-Самміт (штат Міссурі) – федеральні установи Нью-Йорку, Нью-Джерсі,
Пуерто-Рико та Віргінських островів США227;
− FRC у Лінексі – федеральні установи Айови, Канзасу, Міссурі, Небраски та подат-
кову службу міста Огден (штат Юта)228;
− FRC у Канзас-Сіті – федеральні установи штату Канзас229;
− FRC у Філадельфії (штат Пенсільванія) – федеральні установи Пенсільванії, Нью-
Джерсі, Нью-Йорку, Делаверу, Мериленду, Вірджинії та Західної Вірджинії230;
− FRC у Піттсфілді (штат Массачусетс) – федеральні установи штату231;
220 Atlanta Federal Records Center, 4712 Southpark Boulevard, Ellenwood, GA 30294, 404-736-2820
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/atlanta/. – Title from screen.
221 Boston Federal Records Center, 380 Trapelo Road, Watham, MA 02452, 781-663-0130 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/boston/. – Title from screen.

222 Chicago Federal Records Center, 7358 South Pulaski Road, Chicago, IL 60629, 773-948-9001 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/chicago/. – Title from screen.

223 Dayton Federal Records Center, 3150 Springboro Road, Dayton, OH 45439, 937-425-0600 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/dayton/. – Title from screen.

224 Kingsridge Federal Records Center, 8801 Kingsridge Drive, Dayton, OH 45458, 937-425-0601 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/dayton-kingsridge/. – Title from screen.

225 Denver Federal Records Center, Denver Federal Center, Building 48, P. O. Box 25307, Denver, CO 80225, 303-
407-5700 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/denver/. – Title from screen.

226 Fort Worth Federal Records Center, 1400 John Burgess Drive, Fort Worth, TX 76140, 817-551-2000
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/fort–worth/. – Title from screen.

227 Lee’s Summit Federal Records Center, 200 Spase Center Drive, Lee’s Summit, Mo 64064, 816-268-8100
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/lees–summit/. – Title from screen.

228 Lenexa Federal Records Center, 17501 West 98th Street, Suites, 3150 & 4748, Lenexa, KS 66219, 913-563-
7600 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/lenexa/. – Title from screen.

229 Kansas Federal Records Center, 400 West Pershing Road, Kansas City, MO 64108, 816-268-8000
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/lenexa/. – Title from screen.

230 Philadelphia Federal Records Center, 14700 Townsend Road, Phiadelphia, PA 19154, 215-305-2000
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/philadelphia/. – Title from screen.

231 Pittsfield Federal Records Center, 10 Conte Drive, Pittsfield, MA 01201, 413-236-3600 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/pittsfield/. – Title from screen.
480
РОЗДІЛ 3
− FRC у Риверсайді (Перрис, штат Каліфорнія) – федеральні установи Аризони,

Південної Каліфорнії, Південної Невади232;
− FRC у Сан-Франциско (Сан-Бруно, штат Каліфорнія) – федеральні установи Пів-
нічної і Центральної Каліфорнії, Невади (крім округу Кларк), Гаваїв, територій
Американських Самоа та островів Тихого океану233;
− FRC у Сієтлі (штат Вашингтон) – федеральні установи штатів Аляска, Айдахо,
Орегон, Вашингтон, Гаваї (усі установи, крім судів і юстиції) і ареалу Тихого
океану234;
− FRC у Вашингтоні (Сьютленд, штат Мериленд) обслуговує федеральні установи
округу Колумбія235. Найбільший центр серед федеральних центрів документа-
ції системи NARA: зберігає понад 4 млн куб. футів документів, кожного року
приймає 250 тис. куб. футів документів, знищує 100 тис. куб. футів документів,
виконує понад 500 тис. запитів. WNRC включає 20 сховищ, три з яких розрахо-
вані на зберігання секретних документів. Був заснований 1968 року.236
Загальна кількість документів, що зберігаються в центрах, на сьогодні скла-
дає 27 млн куб. футів. Щорічно центри виконують 13 млн запитів, виділяють до
знищення 18 тис. тонн документів, їх штатна чисельність складає приблизно
1100 федеральних службовців237.
Принципово важливе рішення щодо федеральних центрів документації було
прийняте 1968 р., воно стосувалося створення на базі центрів філіалів Націо-
нального архіву і таким чином означало централізацію управління місцевими
архівними установами федерального рівня 238. Філії Національного архіву забез-
печують постійне зберігання документів історичної цінності, створених терито-
ріальними підрозділами федеральних органів влади. У США вважається доцільним
залишати їх на зберігання на місцях. Федеральні центри документації у регіонах
передають документи історичної цінності на зберігання до філій NARA в регіонах.
На сьогодні регіональні філіали NARA розподіляються таким чином:
− Філіал Національного архіву в Сент-Луїсі239;
232 Riverside Federal Records Center, 23123, Сajalco Road, Perris, CA 92570, 951-956-2000 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/riverside/. – Title from screen.

233 San Bruno Federal Records Center, 1000 Commodore Drive, San Bruno, CA 94066, 650-238-3500
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/san-francisco/. – Title from screen.

234 Seattle Federal Records Center, 6125 Sand Point Way NE, Seattle, WA 98115, 206-336-5128 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/frc/seattle/. – Title from screen.

235 Washington National Records Center, 4205 Suitland Road, Suitland, MD 20746, 301-778-1600 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/dc-metro/suitland/. – Title from screen.

236 Washington National Records Center. Suitland, MD [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/dc-metro/suitland/brochure.pdf. – Title from screen.

237 McLoughlin T. E. C. Ready Access. NARA’s Federal Records Centers Offer Agencies Storage, Easy Use for 80
Billion Pages of Documents [Text] / Tara E. C. McLoughlin // Prologue. – 2008, Spring. – Vol. 40. – № 1.
238 Kimberllee R. N. NARA’s UptoDate in Kansas City. Central Plains Regional Archives Moves to Historic
Downtown Location [Text] / Ried N. Kimberllee // Prologue. – 2009, Spring. – Vol. 41. – № 1.
239 National Archives at St.Louis, 1 Archives Drive, St. Louis, MO 63138, 314-801-0800 [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.archives.gov/st-louis/archival-programs/. – Title from screen.
481
− Філіал Національного архіву в Анкориджі, Аляска240;

− Філіал Національного архіву в Атланті, що містить документи постійного збе-
рігання федеральних органів влади штатів Алабама, Флорида, Джорджія, Кен-
туккі, Міссісіпі, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Теннессі241;
− Філіал Національного архіву в Бостоні, зберігає документи федеральних орга-
нів влади штатів Коннектикут, Мен, Массачусетс, Нью-Гемпшир, Род-Айленд,
Вермонт242;
− Філіал Національного архіву в Чикаго243;
− Філіал Національного архіву в Денвері244;
− Філіал Національного архіву у Форт-Ворт245;
− Філіал Національного архіву в Канзас-Сіті, зберігає документи федеральних
органів влади штатів Айова, Канзас, Міссурі, Небраска246;
− Філіал Національного архіву в Нью-Йорку, зберігає документи федеральних ор-
ганів влади і федеральних судів Нью-Джерсі, Нью-Йорку, Пуерто-Рико, амери-
канських Віргінських островів247;
− Філіал Національного архіву у Філадельфії, зберігає документи федеральних
органів влади і судів штатів Делавер, Мериленд, Пенсільванія, Вірджинія, Захід-
на Вірджинія з 1789 р. до наших днів248;
− Філіал Національного архіву в Риверсайді, зберігає документи федеральних ор-
ганів влади і судів штатів Аризона, Південна Каліфорнія, Невада, округу
Кларк249;
− Філіал Національного архіву в Сан-Франциско, зберігає документи федеральних
органів влади і судів Північної і Центральної Каліфорнії, Невади (крім округу
Кларк), Гаваїв, американських Самоа, Гуаму, Тихоокеанських островів Маршал-
ла, Кароліни і Північної Маріани250;
240 National Archives at Anchorage, 654 West Third Avenue, Anchorage, AK 99501, 907-261-7800 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/anchorage/. – Title from screen.
241 National Archives at Atlanta, 5780 Jonesboro Road, Morrow, GA 30260, 770-968-2100 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/atlanta/.

242 National Archives at Boston, 380 Trapelo Road, Waltham, MA 02452, 781-663-0130 [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.archives.gov/boston/. – Title from screen.

243 National Archives at Chicago, 7358 South Pulaski Road, Chicago, IL 60629, 773-948-9001 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/chicago/. – Title from screen.

244 National Archives at Denver, 17107 Huron Street, Broomfield, CO 80023, 303-604-4740 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/denver/. – Title from screen.

245 National Archives at Fort Worth, 1400 John Burgess Drive, Fort Worth, TX 76140, 817-551-2000
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/fort-worth/. – Title from screen.

246 National Archives at Kansas City, 400 West Pershing Road, Kansas City, MO 64108, 816-268-8000
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/kansas-city/. – Title from screen.

247 National Archives at New York, 201 Varick Street, 12th Floor, New York, NY 10014, 212-401-1620
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/nyc/. – Title from screen.

248 National Archives at Philadelphia, 900 Market Street, Philadelphia, PA 19107, 215-606-0100 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/philadelphia/. – Title from screen.

249 National Archives at Riverside, 23123 Cajalco Road, Perris, CA 92570, 951-956-2000 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/riverside/. – Title from screen.

250 National Archives at San Francisco, 1000 Commondore Drive, San Bruno, CA 94066, 650-238-3500
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/san-francisco/. – Title from screen.
482
РОЗДІЛ 3
− Філіал Національного архіву в Сієтлі251, зберігає документи федеральних орга-

нів влади й судів Айдахо, Орегону і Вашингтону252.
Певні побоювання були пов’язані з намаганнями перепідпорядкувати управ-
ління програмою федеральних центрів документації безпосередньо Адміністра-
ції служб загального призначення. Проте, коли 19 січня 1984 року Конгрес США
ухвалив законопроект про самостійність Національного архіву, що вступив в си-
лу з 1 квітня 1985 року253, федеральні центри документації були залишені у
складі Національного архіву. У складі NARA почало функціонувати Управління
федеральними центрами документації (Office of Regional Records Services).
Уже більше семи десятиліть федеральні установи США визнають центри най-
кращим засобом тимчасового зберігання неактивних документів, звільнення
корисних площ для роботи персоналу установ і розміщення обладнання, але го-
ловне – збереження гарантованого законодавством права юридичного розпоря-
дження власними документами (насамперед все це стосується використання до-
кументів), переданими на зберігання до центрів. Відповідно до законодавства
США документи передаються на постійне зберігання до Національного архіву
разом із правом власності на них. Але передача документів до NARA відбувається
через відповідний федеральний центр документації.
NARA є відповідальним органом за встановлення правил, процедур управлін-
ня документацією і здійснення програм розпорядження документами федераль-
них установ. У межах своєї відповідальності NARA видає правила, інструкції, роз-
робляє стандарти, останні з яких були затверджені 2 листопада 2009 року та
опубліковані у Кодексі федеральних правил254 Архівіст США затверджує «General
Records Schedules» (Перелік документів зі строками зберігання, GRS), яким вста-
новлює строки зберігання документів для усіх федеральних установ. Останні
зміни до GRS внесено 19 квітня 2010 року255 Використання GRS, уведеного ще в
251 National Archives at Seattle, 6125 Sand Point Way NE, Seattle, WA 98115, 206–336–5115 [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.archives.gov/seattle/. – Title from screen.
National Archives and Records Administration. – 2012. – P. 35–36. – Mode of access: http://www.
archives.gov/about/plans-reports/performance-accountability/2012/par-complete.pdf. – Title from screen.
253 National Archives and Records Administration Act, 1985 (44 U. S. C., Chapter 21) [Text] / Basic Laws and
Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – P. 11–
15. Sec. 103, 104, 105; 44 U. S. C. § 2102 notes про передачу усіх функцій керівника Адміністрації служб
загального призначення в частині архівної справи і управління документацією Архівісту США.
254 Subchapter B. Records Management [Part 1220 (Federal Records; General), Part 1227 (General Records
Schedule), Part 1223 (Transfer, Use, and Disposition of Records in a NARA Federal Records Center),
Part 1235 (Transfer, Use, and Disposition of Records in a NARA Federal Records Center), Part 1236
(Electronic Records Management), Part 1237 (Audiovisual, Cartographic, and Related Records Management),
Part 1238 (Microform Records Management), Part 1239 (Program Assistance and Inspections)] [Electronic
resource] // Code of Federal Regulations (CFR). NARA. November 2, 2009. – Mode of access: http://
preview.archives.gov/about/regulations/subchapter/b.html. – Title from screen.
255 GRS Transmittal № 22, April 19, 2010. Appendix 1: CFR and U. S. C. citation changes made in GRS,
November 2009 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/records–mgmt/grs/grs–

trs22.html. – Title from screen.
483
1940-х рр., було визнано обов’язковим у США 1978 року 256 У вересні 2012 року
NARA зібрав команду фахівців для підготовки нового Генерального переліку: був
розроблений план роботи над новим Переліком і його майбутня структура. Ос-
новні зміни очікувались у сфері електронних документів, інформаційного і тех-
нологічного менеджменту, управління кадрами, планування бюджету та фінан-
сової політики257. 2 травня 2013 року NARA представив проект нового Перелі-
ку258.
Діючий GRS включає 27 розділів і охоплює тільки загальну документацію
установ, які можуть на його базі укласти свої переліки, максимально використо-
вуючи GRS, або адаптувати GRS для своєї установи. У системі документації уста-
нови текстові документи розподіляються на адміністративні (строк зберігання
приблизно 3 роки) і програмні (строк зберігання 10 років, вони також можуть
мати постійну цінність). Якщо у системі документації установи адміністративні і
програмні документи не відокремлені, вони повинні зберігатися максимально
довгий час. Окремі інструкції запропоновані NARA для електронних документів,
аудіовізуальних записів, картографічних і архітектурних документів259. Розроб-
лені на базі GRS переліки установ не потребують подальшого затвердження
NARA, крім документів, створених до 1 січня 1921 року. Списки таких документів
подаються на розгляд NARA: якщо архів не визнає ці документи цінними, вони
можуть бути установою виділені до знищення. Установи, які переводять свої до-
кументи на мікрофільми, повинні дотримуватися стандартів мікрофільмування,
розроблених NARA260. Вони отримують право знищення своїх оригіналів після
перевірки мікрофільмів. Якщо установа бажає застосувати інші, ніж встановлені
GRS строки зберігання документів, вона повинна представити стандартну форму
SF 115 «Request for Records Disposition Authority» із відповідним обґрунтуванням
запропонованих нею строків зберігання на розгляд NARA. Створений установою
перелік SF 115 включає тільки документи, що не охоплені GRS, або ті документи,
256 Introduction to the General Records Schedules. National Archives and Records Administration. General
Records Schedule [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/grs/

intro.html. – Title from screen.
257 The New GRS. A Plan for Restructuring and Updating the General Records Schedules. September 2012. –
Washington, D. C. : NARA, GRS Team, Records Management Services, Office of the Chief Records Offi-
cer, 2012. – 44 p.
258 Six New Draft Schedules Released for Comment [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/records-mgmt/grs/. – Title from screen.

259 Part 1236 Electronic Records Management. Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.archives.gov/about/regulations/part-1236.html. – Title from screen. Роз-

діл 1236 із поправками, внесеними 2 листопада 2009 р. ; Part 1237. Audiovisual, Cartographic, and
Related Records Management. Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.archives.gov/about/regulations/part-1237.html. – Title from screen. Розділ 1237 із поправка-
ми, внесеними 2 листопада 2009 р.
260 Part 1238 Microforms Records Management. Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.archives.gov/about/regulations/part-1238.html. – Title from screen. Роз-

діл 1238 із поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
484
РОЗДІЛ 3
які на погляд установи вимагають змін строків зберігання. Він також не повинен
включати недокументальні матеріали261.
Перелік, розроблений установою, повинен відповідати вимогам NARA і місти-
ти: опис кожної серії документів, повне описання документів відповідно до
функцій установи всередині серії, їх дати, фізичний тип, дату передачі докумен-
тів постійного терміну зберігання до NARA, дати знищення документів тимчасо-
вих строків зберігання (або назви подій, після яких документи можуть бути зни-
щеними) і т. д. NARA може повернути перелік незатвердженим, якщо він або
склад і строки зберігання не відповідають вимогам. Якщо установа змінює свої
функції, структуру, вона подає новий перелік на затвердження NARA. Перелік
розповсюджується також і на усі електронні документи, що створюються в уста-
нові262. Під час розробки переліку установа орієнтується на ISO 15489 – 1:2001
«Information and documentation-Records management» (§ 4 «Benefits of records
management», § 6.3 «Responsibilities», § 7.1 «Principles of records management
programmes», § 8.3.7 «Retention and disposition», § 9.2 «Determining how long to
retain records», § 9.10 «Documenting records management processes», § 10 «Records
management processes and controls», та § 11 «Monitoring and auditing»)263.
Дискусійні питання між установами і NARA щодо термінів зберігання доку-
ментів та процедур науково-технічної обробки виносяться на розгляд директора
Відділу управління життєвим циклом документів NARA Вашингтонського офісу
або будь-якого іншого за місцем розташування установи. Документи з установ
передаються на тимчасове зберігання до FRC тільки у разі, якщо вартість їх пере-
дачі та зберігання на площі FRC не перевищує зберігання на площах установи264.
За своєю структурою GRS не схожий на загальноприйнятий в Україні «Пере-
лік типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади,
місцевого самоврядування…», значно відрізняються й терміни зберігання доку-
ментів. Кожна стаття GRS включає характеристику групи документів з одного
питання та інструкцію щодо подальшого розпорядження (disposition: retention
(постійне зберігання), destruction (знищення), transfer decisions (передача доку-
ментів на зберігання зацікавленим архівним установам)) документами.
261 Part 1225.18, (b) і (c). «How do agencies request records disposition authority?» Scheduling Records.
Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/
about/regulations/part-1225.html. – Title from screen.
262 Part 1225 «Scheduling Records». Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.archives.gov/about/regulations/part-1225.html. – Title from screen. Розділ 1225 із

поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
263 International Standard ISO 15489-1 «Information and documentation – Records management. Part 1:
General». – First edition 2001-09-15. – Printed in Switzerland. – 19 p.

264 Introduction to the General Records Schedules. General Records Schedules. Transmittal № 22. April 2010
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/grs/intro.html. – Title from

screen.
485
Наприклад:
«GRS 1 «Документи з особового складу цивільних службовців».
Розділ 12. «Листування».
Стаття 12. «Документи про нагородження працівників».
а. Документи про загальні нагороди, окрім тих, що стосуються нагороджен-
ня на рівні департаменту.
(1) Справи, що включають рекомендації, затверджені кандидатури, листу-
вання, звіти, інструкції установам, що виступають спонсорами готівкових і
безготівкових нагород, таких як стимулюючі нагороди, нагороди класу за високі
заслуги і видатні досягнення.
Знищуються через 2 роки після затвердження або не затвердження.
(2) Листування, віднесене до нагородження іншими федеральними установа-
ми або не федеральними організаціями.
Знищується через два роки.»265
Документація кожної установи розподіляється на документи, недокументальні
матеріали (бібліотечні, музейні матеріали, копії, виготовлені з довідковою ме-
тою, каталоги, рекламні проспекти, отримані установою з інших державних уста-
нов, комерційних фірм, приватних інституцій) і персональні справи. Установа
повинна чітко відділяти в діловодстві документи від недокументальних матеріа-
лів. Персональні справи вже на моменті їх створення повинні відділятися від за-
гальної документації установи та зберігатися окремо. Кожна установа встанов-
лює і реалізує в себе Програму підготовки документів для зберігання (records
maintenance program) таким чином, щоб усі документи були сформовані у справи
або іншим чином ідентифіковані й збережені, знайдені, коли вони стають необ-
хідними, документи постійного і тимчасового строків зберігання фізично відді-
лені одні від інших. Це ж стосується й електронних документів. Програма встано-
влює процедури для організації і зберігання документів; забезпечує відповідні
умови для опрацювання електронних, аудіовізуальних і картографічних докуме-
нтів та мікрофільмів; передбачає відповідальних осіб за збереження документів
у всіх форматах у кожному підрозділі установи, у тому числі й призначення від-
повідальних осіб за роботу з електронними документами і управління автомати-
зованими системами, що використовуються для зберігання цього виду докумен-
тів; встановлює процедури контролю за поверненням або відновленням доку-
ментів; забезпечує розшук документів, їх переукладання, попередження від
втрати під час транспортування; визначає доступ до електронних документів,
мінімізує ризики несанкціонованого доступу, знищення або спотворення цих
документів; передбачає наявність відповідних інструкцій всім працівникам уста-
265 General Records Schedules [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-
mgmt/grs/grs12.html. – Title from screen.
486
РОЗДІЛ 3
нови щодо керівництва і захисту документів; забезпечує окреме накопичення

документів і недокументальних матеріалів та окреме формування персональних
справ266. Ідея такої «ідеальної програми» була сформульована у США ще в 40-і рр.
ХХ ст. видатним американським ученим-архівістом Ф. К. Бруксом, він же є авто-
ром концепції «життєвого циклу» документу в установі267.
Кожна установа повинна розробити і реалізовувати у себе Програму захисту
(Vital records program) від втрати життєво важливих документів («еmergency
operating records» або «vital records») 268 (про даний вид програм йдеться у насту-
пному розділі монографії).
Передача документів із установи до FRC здійснюється на підставі ISO 15489
«Інформація і документація – управління документами» – 1:2001 (§ 7.1 «Princip-
les of records management programmes»; § 8.3.3 «Physical storage medium and
protection»; § 8.3.6 «Access, retrieval and use»; § 8.3.7 «Retention and disposition»;
§ 9.6 «Storage and handling»; § 9.8.3 «Location tracking») 269. Установа – джерело
комплектування – подає до FRC форму SF 135 «Records Transmittal and Receipt»
або її електронний еквівалент, яка містить: опис документів, що передаються на
зберігання (укладається відповідно до ISO 15489 та § 1232.14 Кодексу федераль-
них правил по управлінню документацією, яких повинна додержуватись устано-
ва для передачі документів до архівних інституцій270); вказівки по розподіленню
документів за строками зберігання і остаточному визначенню їх долі (переда-
ванню на постійне зберігання до NARA, альтернативним архівним інституціям
або знищенню); дату запланованого передавання документів; обмеження на ви-
користання документів. Документи доставляються до FRC і зберігаються там за
рахунок установ. Під час їх надходження здійснюється звірка складу і наявності
документів із даними форми SF 115. Прийняті документи розміщуються на сте-
лажах, інформація про їх розташування вноситься до комп’ютерної реєстрацій-
ної системи і надається установі.
FRC здійснюють постійний контроль строків зберігання документів відповідно
до ISO 15489 – 1:2001 (§ 8.3.7 «Retention and disposition», § 8.5 «Discontinuing records
systems», § 9.2 «Determining how long to retain records», § 9.9 «Implementing
266 Part 222 Creation and Maintenance of Federal Records. Subchapter B. Records Management. [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/regulations/part-1222.html. – Title from
screen. Розділ 1222 із поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
267 Brooks P. C. The selection of records for preservation [Text] / Philip Coolidge Brooks // The American
Аrchivist. – 1940, October. – Vol. 3. – № 4. – P. 221–234.

268 Part 1223 Managing Vital Records. Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. – Mode of

поправками, внесеними 2 листопада 2009 року.
269 International Standard ISO 15489-1 «Information and documentation – Records management. Part 1:
General». – First edition 2001-09-15. – Printed in Switzerland. – 19 p.

270 Part 1232 Transfer of Records to Records Storage Facilities. Subchapter B. Records Management
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/regulations/part-1232.html. – Title

from screen. Розділ 1232 із поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
487
disposition») та § 1226 «Implementing Disposition» Кодексу Федеральних правил

по управлінню документацією271. Перед передаванням до FRC установа знищує
документи, строки зберігання яких закінчилися. У разі необхідності за пого-
дженням із NARA установа може подовжити строки зберігання документів, намі-
чених до знищення (крім тих, знищення яких вимагає рішення суду). Відповідно
до SF 115 FRC знищує документи тимчасових строків зберігання установи самос-
тійно. За 90 днів FRC за допомогою форми 13001 «Notice of Intent to Destroy
Records» (повідомлення про намір щодо знищення документів) ставить до відо-
ма установу про проведення процедури знищення (шляхом спалення, подрібнен-
ня тощо). Такий термін надається установі, щоб або погодитися на знищення її
документів, або звернутися до NARA за подовженням строків їх зберігання. За-
мість знищення, документи можуть бути передані зацікавленій стороні на по-
дальше зберігання. Для здійснення такої передачі установа повинна отримати
від NARA письмове погодження. Запит установи має містити: назву організації-
отримувача документів, адресу, опис документів, їх дати, статті форми SF 115 та
GRS, що дозволяють знищення документів, обґрунтування того, що дане переда-
вання здійснюється в інтересах уряду США, підтвердження про те, що документи
не містять інформації, розголошення якої заборонено законом. Якщо NARA вирі-
шить, що дане передавання здійснюється врозріз із законодавством, установа
повинна погодитися на знищення документів.
FRC здійснюють передавання документів федеральних установ на постійне
зберігання до NARA або його філій у регіонах. Термін від утворення документів
до їх передавання на постійне зберігання до NARA складає 30 років. Для здійс-
нення передавання FRC надсилає до установи форму SF 258 «Request for Transfer
Approval and Receipt of Records to the National Archives of the United States» (запит
для отримання санкції на передавання-отримання документів Національним
архівом Сполучених Штатів), яка використовується і для передавання юридич-
них прав на документи від установи до NARA. Передавання документів на пос-
тійне зберігання до NARA здійснюється за рахунок установи.
FRC за додаткову плату надають установам послуги з мікрофільмування до-
кументів, допомагають у здійсненні програм ведення поточного діловодства і
експертизи цінності документів, проводять тренувальні семінари для персоналу
установ по роботі з документацією. Із 1987 року FRC приймають на зберігання
від федеральних установ активні документи.
Відповідно до § 1233 «Передавання, використання і розпорядження докумен-
тами у Федеральних центрах документації NARA»272 та § 1232 «Передача доку-
271 Part1226 Implementing Disposition. Subchapter B. Records Management [Electronic resource]. – Mode of
поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
272 Part 1233 Transfer, Use, and Disposition of Records in a NARA Federal Records Center. Subchapter B.
Records Management [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/regulations/

part-1233.html. – Title from screen. Розділ 1233 із поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
488
РОЗДІЛ 3
ментів до інституцій зберігання документів»273 Кодексу федеральних правил по

управлінню документацією документи установи, передані до FRC, залишаються
в юридичному розпорядженні установи. Документи використовуються в основ-
ному для виконання запитів установ, що їх передали на зберігання до FRC. Для
направлення запиту до FRC щодо отримання довідок, копій, документів загаль-
ного характеру установа повинна використовувати FRCР електронну систему
або стандартну форму запиту OF 11 «Reference Request – Federal Records Centers».
Для направлення запиту щодо персональних документів державних службовців
установа направляє до FRC запит у стандартній формі SF 127 «Request for Official
Personnel Folder (Separated Employee)», для отримання інформації з персональ-
них документів медичного характеру – запит у SF 184 «Request for Employee
Medical Folder (Separated Employee)», для інформації медичного характеру з до-
кументів, переданих іншим FRC до 1 вересня 1984 року, – запит у формі OF 11
(запит повинен включати назву і адресу медичної установи-документоутворю-
вача). Для направлення запиту до документів військослужбовців використову-
ється форма SF 180 або її електронний еквівалент у системі eMilrecs (для докуме-
нтів кадрового обліку військовослужбовців); колишні військовослужбовці, вете-
рани або найближчі родичі померлого військовослужбовця до документів кадро-
вого обліку подають запит у формі SF 180. До цих самих документів можуть на-
правити запити й представники громадськості або неурядових організацій, та-
кож використавши форму SF 180. Запити до документів про медичне лікування
військовослужбовців, військових шпиталів і клінік подаються окремо згідно з
правилами, визначеними «Transactions with the National Personnel Records Center
(NPRC), St. Louis, MO». Усі форми запитів розміщені в Інтернеті на офіційних веб-
сайтах NARA та кожного FRC.
Складніша ситуація із допуском до документів дослідників та інших бажаю-
чих. На підставі американського законодавства процес доступу регулюють уста-
нови, а не FRC. Правила допуску установа встановлює під час передавання доку-
ментів, описуючи їх у вже згаданій формі SF 135. Обмеження встановлюються
відповідно до діючих законів США: «The Freedom of Information Act» (1966) із змі-
нами, який виділяє дев’ять категорій інформації, звільнених від обов’язкового
надання за запитами громадян274, «The Privacy Act» (1974) із змінами275, а також
273 Part a-1232.10. Transfer of Records to Records Storage Facilities. Subchapter B. Records Management
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/regulations/part-1232.html. – Title

from screen. Розділ 1232.10 (абзац перший) із поправками, внесеними 2 листопада 2009 р.
274 The Freedom of Information Act 5 U. S. C. § 552, As Amended By Public Law No. 104–231, 110 Stat. 3048
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.justice.gov/oip/foia_updates/Vol_XVII_4/page2.htm. –

Title from screen.
275 «The Privacy Act» (5 U.S.C. § 552a), December 31, 1974 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.justice.gov/opcl/privstat.htm. – Title from screen.
489
виконавчих наказів Президента США (останній ЕО 13549276, направлений на

заснування Національної програми з охорони і обігу секретної інформації про
національну безпеку «Classified National Security Information Program», виданий
Б. Обамою 18 серпня 2010 р.) та інших законодавчо-нормативних актів. Запити
на допуск до інформації дослідники повинні адресувати установам, а ті у свою
чергу направляють їх FRC на виконання або надають допуск до інформації.
Ефективність роботи центрів ґрунтується на підставі: 1) застосування деше-
вого обладнання і максимально корисного використання площ для зберігання
документів; 2) проведення регулярної організованої систематизації і обліку до-
кументів; 3) можливості швидкого і ефективного опрацювання документів.
Сховище у FRC, 2009 рік
При будівництві центрів документації до уваги бралися такі параметри:

конструкція, розмір, план розбивки, обладнання, місткість, кліматичний конт-
роль, умови для зберігання кінофільмів та документів на магнітних носіях. Із ча-
сом актуальності набули автоматизація, умови для реставрації документів та
прийому і зберігання цифрових носіїв інформації. Будівлі центрів – одно- або ма-
лоповерхові з вузькими сходами, стелажі розташовані від підлоги до стелі (у ви-
соту залежно від конструкції 8–9 або 15–16 полиць). Питання економії площі ви-
рішуються шляхом щільного розміщення полиць і коробок. Розмір коробок, що
виготовляються із гофрованого картону, – 30×30×30 см. Їх складають у висоту по
9 одиниць на кожні 30 кв. см площі. Спеціальні коробки використовують для збе-
рігання рентгенівських знімків, креслень, проектної документації, мап тощо.
Центри сучасної побудови комплектують пересувними стелажами. Усі центри
забезпечені охоронними і протипожежними системами та обладнанням для під-
тримання мікроклімату. Температура повітря у сховищах підтримується на рівні
15–26 градусів, вологість – 40–60 %. У центрах, що зберігають урядову секретну
EO 13549 Classified National Security Information Programs for State, Local, Tribal, and Private Sector Entities.
276
August 18, 2010 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.whitehouse.gov/the-press-office/2010/

08/18/executive-order-classified-national-security-information-programs-state. – Title from screen.
490
РОЗДІЛ 3
документацію на мікрофільмах, магнітних стрічках і цінні історичні документи,

встановлені сейфи. Ще з 1967 року у центрах розпочато автоматизацію виробни-
чих процесів і впровадження комп’ютерних технологій. За допомогою комп’юте-
рних систем здійснюється контроль: 1) за серіями, строками зберігання доку-
ментів і виконанням запитів; 2) за режимом зберігання документів та їх точним
топографічним розташуванням і наявністю вільної площі; 3) за підготовкою зві-
тів; 4) проведенням оцінки документів; 5) збором інформації про ефективність
роботи і використання робочого часу277.
Таким чином, центри документації є надзвичайно корисним елементом у сис-
темі NARA і в цілому в архівній системі США, оскільки вони: по-перше, звільня-
ють установи від обтяжуючої їх основну діяльність необхідності забезпечення
збереженості непотрібних для їх поточної діяльності документів (а також і впо-
рядкування та виконання запитів за цими документами), при цьому залишаючи
за установами юридично закріплене право розпоряджатися своїми документа-
ми; по-друге, звільняють архіви від зайвої роботи по контролю за забезпеченіс-
тю збереженості документів в установах, оскільки FRC гарантують їх надійну
збереженість, контроль термінів зберігання відповідно до GRS, підготовку до
передачі до архіву або до виділення на знищення, виконання запитів у період
знаходження документів у центрах278. FRC значно економлять кошти, оскільки їх
площа є набагато дешевшою, ніж площа архівних установ. Зважаючи на те, що
документи в основному надходять до FRC через 3 роки після втрати активного
стану, це унебезпечує від втрат документів і гарантує цілісність архівних груп і
серій. FRC дозволяють архівам зосередитися на безпосередньо архівних функці-
ях – зберіганні, удоступненні та використанні документів, історичній роботі, по-
пуляризації національного документального надбання, науково-дослідній робо-
ті тощо.
Дочірні (партнерські) архівні установи системи NARA

Крім центрів документації та філіалів, до структури Національного архі-
ву і адміністрації документації входять дочірні (партнерські) архіви (Affiliated
Archives)279. Вони виникли для організації архівної роботи в регіонах, коли NARA
ще не мав філіалів, крім Президентської бібліотеки Фр. Д. Рузвельта в Гайд-
Парку. Було визнано, що певні історичні документи через місцеві причини та
специфіку використання повинні зберігатися на місцях. Перший дочірній архів у
277 Benedon W. The Records Center – A Proven Concept [Text] / W. Benedon // The International Records
Management Journal. – 1988, July. – Vol. 4. – № 3. – Р. 3–12.

278 Левченко Л. Л. Деякі аспекти науково-технічного опрацювання та комплектування архівних інсти-
туцій США документами сучасної епохи [Текст] / Л. Л. Левченко // Архіви України : науково-
практичний журнал. – К., 2012. – Вип. 3 (279): травень–червень. – С. 112–130.
279 Wallace L. Jerry. What are Affiliated Archives?; Kris T. Althoff. The Hartranft Affiliated Archives [Electronic
resource]. – Mode of access: www.archives.gov.us. – Title from screen.
491
структурі NARA з’явився 1953 року на

підставі закону «Federal Records
Act» (1950) та укладеної угоди з Аме-
риканською військовою академією у
Вест-Пойнті.
Як правило, архівні установи самі
виходять із пропозицією приєднатися
до Національного архіву. Вони повинні
відповідати встановленим Національ-
ним архівом США критеріям і стандар-
там. Процес приєднання розпочинаєть-
ся із подання архівною установою-
претендентом заяви до керівництва
NARA, обстеження архіву та ухвалення
відповідного рішення. Після чого доку-
менти приєднаного архіву отримують
статус документів NARA, хоча залиша-
ються зберігатися на місцях, підляга-
Архів Американської військової академії
ють загальному обліку, уведенню в до- у Вест-Пойнті
відники та бази даних Національного
архіву. NARA отримує право контролю за умовами зберігання документів, облі-
ком, наданням доступу, надає методичну і практичну допомогу, здійснює пере-
підготовку працівників. Доступ до документів дочірніх архівів забезпечується на
підставі федерального законодавства. Проте з часом з’ясувалося, що дочірні архі-
ви не вирішують повністю проблему зберігання документів на місцях. Із
1968 року Національний архів розпочав створення мережі своїх філіалів, але до-
чірні архіви залишились у системі NARA. Із 1989 року NARA реалізовував офіцій-
ну програму нагляду та підтримки дочірніх архівів. У 1995 році Національний
архів створив комісію для розгляду їх майбутнього статусу, яка дійшла висновку,
що ці архіви все ж таки мають своє по-
мітне місце у системі NARA, а зберіган-
ня в них документів дає свої позитивні
результати. Наприклад, дослідникам
архівів Йєллоустонського національно-
го парку зручніше було використову-
вати документи в тих фізичних умовах,
у яких вони були створені, завдяки
консультаціям унікальних фахівців
парку. Аналогічно було й з документа-
Архів Йєллоустонського
ми Військово-морської академії США,
національного парку
492
РОЗДІЛ 3
архівні матеріали якої, починаючи з моменту створення Академії у 1845 році,

доцільно було залишити на місці280. Перспективний план Національного архіву
та Адміністрації документації 1997 році містив декілька конкретних напрямків
щодо удосконалення роботи дочірніх архівів.
На сьогоднішній день до системи NARA входить десять дочірніх архівів:
− Бібліотека університету Північного Техасу «The University of North Texas Libra-
ries»281, розташованого в Дентоні (штат Техас), створена 1974 р. Секція рідкіс-
них книг була сформована 1981 року, найдавніший раритет датується почат-
ком ІІ тисячоліття до н. е. Бібліотека зберігає архівні документи з історії
центрального Техасу та університету. До NARA була приєднана 2006 р.;
− архів Військової академії Сполучених Штатів «United States Military Academy
Archives at West Point»282, розташованої у Вест-Пойнті (Нью-Йорк). Зберігає іс-
торичні документи Військової Академії від 1802 р., які є частиною Record Group
404 NARA. Приєднаний до NARA 1988 р.;
− архів Військово-морської академії США «United States Naval Academy William W. Jef-
fries Memorial Archives»283, розташованої в Аннаполісі (штат Мериленд). Засно-
ваний 1970 року. Зберігає 30 тис. книг і періодичних видань, 40 тис. фотогра-
фій та 400 манускриптів. Приєднаний до NARA 1985 р.;
− Комісія публічних документів у Нью-Мексико «New Mexico Commission of Public
Records»284, розташована у Санта-Фе (штат Нью-Мексико). Створена 1959 року і
зберігає колоніальні документи іспанського (1621–1821), мексиканського
(1821–1846) і територіального (1846–1912) періодів, що є частиною Record
Group 49. Приєднана до NARA 1972 року;
− архів Історичного товариства штату Оклахома «Oklahoma Historical Soci-
ety»285. Зберігає Record Group 75 NARA, до якої включено документи індіансь-
ких племен та Бюро у справах індіанців за 1793–1989 рр. Увійшов до складу
NARA 1978 року286;
− архів Йєллоустоунського національного парку «Yellowstone National Park,
National Park Service»287. Зберігає документи з історії національних парків США,
280 LaValley Gary A. The United States Naval Academy Archives [Electronic resource]. – Mode of access:
www.archives.gov.us. – Title from screen.

281 University of North Texas Libraries, 1155 Union Circle # 305190, Denton, TX 76203-5017 [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.library.unt.edu. – Title from screen.

282 Special Collections and Archives Division, U. S. Military Academy Library, 758 Cullum Road, West Point,
New York 10996-171 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.library.usma.edu. – Title from
screen.
283 United States Naval Academy William W. Jeffries Memorial Archives, 589 McNair Road – Annapolis
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.usna.edu/Library/sca/about.html. – Title from screen.

284 New Mexico State Records and Archives, 1205 Camino Carlos Rey, Santa Fe, New Mexico 87507
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nmcpr.state.nm.us/. – Title from screen.

285 Oklahoma History Center. 800 Nazih Zuhdi Drive, Oklahoma City, OK 73105 [Electronic resource]. – Mode
of access: http://www.okhistory.org/research/. – Title from screen.

286 Blackburn L. Bob. Battle Cry for History. The First Century of the Oklahoma Historical Society [Electronic
resource]. – Mode of access: http://www.okhistory.org/about/battlecry. – Title from screen.

287 Yellowstone National Park, WY 82190 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nps.gov/yell/
historyculture/archives.htm. – Title from screen.
493
географії, екології, геофізики, археології, туризму, манускрипти особового по-

ходження;
− Бібліотека Конгресу США288, Record Group 515 NARA (комплекс інженерних і
архітектурних документів) за 1933–1997 рр., включеної до складу NARA
1975 року;
− архів Управління урядового друку (Державної друкарні) «U.S. Government Printing
Office»289. Зберігає видані урядовими установами США монографії, книги, жур-
нали, довідники, навчальні посібники, бюлетні, звіти і правила, 9500 плакатів,
50 тис. найменувань мап та схем за період з 1790 року до 1984 року, включений
до Record Group 287 NARA;
− Історична і музейна комісія штату Пенсільванія «Pennsylvania Historical and
Museum Commission»290. Зберігає документи Record Group 393 про суд над вби-
вцями Президента США А. Лінкольна (1853–1897) та команд континентальної
армії (1821–1920), приєднана до NARA 1995 року.
Таким чином, дочірні архівні установи системи NARA зберігають надзвичай-
но цінні для американської нації історичні документи там, де вони утворені, що
дає можливість проводити у всій повноті та комплексності вивчення тем, обра-
них для дослідження, зважаючи на місце розвитку подій або знаходження уста-
нови-утворювача цих документів. Важливо те, що NARA опікується цими архів-
ними установами, контролюючи умови зберігання документів у них та надання
доступу до документів. Дочірні архівні установи працюють відповідно до законів
і правил роботи NARA, але їх фінансування здійснюється з бюджетів штатів або
відповідних структур, до складу яких вони входять як підрозділи.
Президентські бібліотеки
Перша президентська бібліотека і музей у США були урочисто відкриті
30 травня 1916 року на Спайджел-Гров (Spiegel Grove) у Фримонті (штат Огайо).
Її засновником став син 19-го Президента США Р. Б. Хейса, У. К. Хейс. Колекцію
книг і музейних експонатів почав збирати сам Президент Р. Б. Хейс. Батько і син
були членами численних історичних товариств, у тому числі Історичного това-
риства Огайо. 1898 року діти президента запропонували передати в дарунок
державі будинок своїх батьків та колекцію, у тому числі 75 тис. документів за
умови, що для її зберігання буде споруджено пожежобезпечну будівлю, а доступ
для досліджень відкрито усім бажаючим. Згодом родина подарувала державі ді-
лянку землі. Історичне товариство Огайо заснувало фонд для збирання коштів
288 Library of Congres [Electronic resource]. – Mode of access: http://memory.loc.gov/ammem/collections/
habs_haer/. – Title from screen.

289 U. S. Government Printing Office [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/
research/guide-fed-records/groups/287.html. – Title from screen.

290 Pennsylvania Historical and Museum Commission, State Museum Building, 300 North Street, Harrisburg,
PA 17120 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.portal.state.pa.us/portal/server.pt/

community/state_archives/2887. – Title from screen.
494
РОЗДІЛ 3
для будівництва. Хоча збір коштів, створення архітектурних планів і саме будів-
ництво тривали доволі довго та забрали багато сил і здоров’я в У. К. Хейса, його
ідея все-таки була втілена у життя291. Натомість традиційно вважається, що пер-
шу президентську бібліотеку в США засновано Президентом США Фр. Д. Руз-
вельтом.
Перша президентська бібліотека в США зберігає книги і архівні документи

Президента США Р. Б. Хейса, м. Спайджел-Гров
1950 року журнал «The American Archivist» опубліку-

вав надзвичайно цінне дослідження співробітника Наці-
онального архіву США Б. Роуленда про долю документів
президентів США від Дж. Вашингтона до Фр. Д. Рузвель-
та292. З огляду на цінність цього дослідження реферати-
вно викладемо його основні результати.
Першим Президентом США Дж. Вашингтоном у
1797 році була закладена традиція, за якою президенти
Сполучених Штатів по закінченні каденції забирали до-
кументи із собою. На законодавчому рівні їх приватна
власність на ці документи ніколи не закріплювалася.
Дж. Вашингтон розмістив свої документи в Маунт Вер- УЕББ КУК ХЕЙС,
засновник Бібліотеки Пре-
нон (Mount Vernon). Після його смерті вони перейшли у зидента США Р. Б. Хейса
291 Smith Thomas A. Creation of the Nation’s First Presidential Library and Museum: A Study in Cooperation
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.rbhayes.org/hayes/content/files/Hayes_Historical_

Journal/creation1stpreslibhhj.htm. – Title from screen.
292 Rowland B. The Papers of the Presidents [Text] / Buford Rowland // American Archivist. – 1950, July. –
Vol. 13. – № 3. – P. 195–211.
495
власність до племінника, судді Верховного суду США Б. Вашингтона, а згодом,

після смерті останнього, до його племінника Дж. К. Вашингтона, який був чле-
ном Конгресу США від штату Мериленд. Документи з Маунт Вернон переїхали до
його будинку в Бостоні. Частково документи Дж. Вашингтона опинилися в руках
колекціонерів і видавців Дж. Спаркса та П. Форса і були опубліковані ними. Наре-
шті Державний департамент, який фактично був першим національним архівом
США, виділив 20 тис. доларів і у 1849 році придбав документи Дж. Вашингтона.
Так вони опинились у Вашингтоні. 1903 року із оголошенням Бібліотеки Конгре-
су США офіційним депозитарієм документів уряду США, Державний департамент
передав документи Дж. Вашингтона до неї. Бібліотека Конгресу США у свою чер-
гу вжила заходів для збирання документів Дж. Вашингтона і через придбавання
або подарунки зібрала залишок документів, що «вижили», до свого депозитарію.
Загальний обсяг колекції був визначений у 95 % від того, що забрав із собою
Дж. Вашингтон, покидаючи президентський пост.
За прикладом Дж. Вашингтона, Президент США Дж. Адамс, залишаючи Білий
Дім 1801 року, відіслав документи до свого маєтку у Квінсі (Quincy, штат Масса-
чусетс). Згодом вони опинилися на зберіганні в Массачусетському історичному
товаристві у Бостоні. 1905 року був заснований спеціальний Фонд Адамсів для
опіки над документами Дж. Адамса та Дж. Квінсі Адамса.
Т. Дж. Рендолф, розпорядник майна колишнього Президента США Т. Джеф-
ферсона, у 1848 році за 20 тис. дол. продав більшу частину документальної спад-
щини колишнього Президента Державному департаменту США. Ця колекція
1903 року також була передана Бібліотеці Конгресу США. Інші документи
Т. Джефферсона виявилися розпорошеними по історичних товариствах Массачу-
сетсу, Пенсільванії, Буффало, Міссурі, бібліотеках «Pierpont Morgan» та Єльського
університету, Американського філософського товариства.
Папери Президента США Дж. Медісона були частково придбані Державним
департаментом США від його дружини Д. Медісон. Інша частина документів була
продана її сином від першого шлюбу Дж. П. Тоддом колишньому адміністратору
маєтку Медісонів і колекціонеру Дж. К. Мак-Гуайєру. Уряд намагався придбати ці
документи у нього, але на той час не мав коштів, і нащадки Мак-Гуайєра
1892 року продали документи бізнесмену М. Філду, який передав їх Чиказькому
історичному товариству. 1910 року за 10 тис. доларів Бібліотека Конгресу США
придбала документи Дж. Медісона, а 1903 року Державний департамент передав
їй на зберігання свою частину колекції Дж. Медісона.
Документи Президента США Дж. Монро були розпорошеними по депозитарі-
ях Нью-Йоркської публічної бібліотеки та приватних колекціях, більша частина
зберігалась у Л. М. Хоеса у Вашингтоні. Згодом Державний департамент та Біблі-
отека Конгресу США придбали ці колекції і вони були акумульовані у Бібліотеці
Конгресу.
496
РОЗДІЛ 3
Президент США Е. Джексон сам піклувався про свої папери, оскільки мав на-
дію, що вони зможуть послужити його біографам для висвітлення його справж-
ньої ролі в історії країни. За заповітом Е. Джексона, після смерті опікуватися його
колекцією став Фр. П. Блер, родина якого подарувала її Бібліотеці Конгресу США
у 1903 році. Частина документів власноруч була передана Е. Джексоном А. Кен-
деллу для написання біографії. Після смерті Кенделла документи опинились у
його дочки, але вона не опікувалася ними – і частина колекції загинула. Залишок
був придбаний Бібліотекою Конгреса в 1932 році.
Документи Президента США М. Ван Бюрена зберігались у його родині до
1904–1905 рр. і були передані нащадками Бібліотеці Конгресу. Частина колекції
(листування) М. Ван Бюрена ще на 1950 рік зберігалася в Бібліотеці штату Нью-
Йорк в Олбані.
Колекція Президента США У. Г. Гаррісона, й так незначна за обсягом, була
знищена пожежею у його домі у Норт Бенд (North Bend, штат Огайо), 1858 року. Її
залишок Б. Гаррісон передав Бібліотеці Конгресу. У 1865 році вогонь знищив до-
кументи Президента США Дж. Тайлера, які зберігались у домі його вдови у Рич-
монді. Залишок документів у 1919 році за 1 тис. доларів продав Бібліотеці Кон-
гресу син колишнього президента Л. Г. Тайлер. Документи Президента США
Дж. Н. Полка були залишені дружиною Президента, Сарою Полк, її племінниці,
яка продала щоденники і декілька листів Дж. Полка Чиказькому історичному
товариству в 1901–1902 рр., основну ж частину колекції у 1903 року – Бібліотеці
Конгресу293. Бібліотека Конгресу зі значними зусиллями зібрала невелику колек-
цію документів Президента США З. Тейлора.
Син Президента США М. Філлмора, М. П. Філлмор, у своєму заповіті наказав
знищити усі його папери і листи, а також документи його батька, матері та сест-
ри. У 1889 році виконувач духівниці М. П. Філлмора спалив папери М. Філлмора.
Однак, як зауважив Б. Роуленд, він виконав свою роботу недбало – на горищі бу-
ло знайдено 70 томів листів М. Філлмора, які згодом надійшли до Історичного
товариства Буффало, а потім до Бібліотеки Конгресу. Практично не збереглося
документів Президента США Фр. Пірса та його адміністрації, крім тих, що були
віднайдені в архівах різних департаментів та Історичному товаристві Нью-
Гемпшира.
Президент США Дж. Б’юкенен, перебуваючи у Білому Домі, мав звичку збері-
гати все, що «опинялось у його руках». Залишивши президентський пост, він ко-
лекціонував усе, що стосувалося часів його президентства, політичної, диплома-
тичної та юридичної кар’єри. Племінниці Дж. Б’юкенена у 1897 році передали
його колекцію з понад 25 тис. документів Історичному товариству Пенсільванії.
293 Byrnes M. E. James K. Polk: a biographical companion [Text] / Mark Eaton Byrnes. – Santa Barbara : ABC–
CLIO, 2001. – P. 56.
497
Документи Президента США А. Лінкольна були надіслані Р. Т. Лінкольном до

Бібліотеки Конгресу 7 травня 1919 року, однак незадовго перед смертю у
1926 році він доручив своїй дружині розпорядитися цими документами в інший
спосіб: надав їй повний доступ до документів, а по закінченню 21 року після її
смерті документи повинні були стати доступними для будь-якої особи, яку вона
обере. До цього часу Бібліотека мала описати документи й укласти на них індек-
си. Тож за цим заповітом документи А. Лінкольна були відкриті дослідникам ли-
ше з 26 липня 1947 року.
Президент США Дж. Гарфілд старанно зберігав усі документи, перебуваючи
на будь-яких посадах. Його дружина та секретар систематично упорядковували,
індексували і підшивали документи в томи. 1877 року до будинку Гарфілда була
добудована меморіальна кімната, у якій колекція зберігалася закритою для дос-
ліджень упродовж 30 років. У 1930–1931 рр. вона подарована дітьми Дж. Гар-
філда Бібліотеці Конгресу, проте сім’я залишила за собою право надавати доступ
до документів для дослідників.
Лише невелика кількість паперів Президента США Ч. А. Артура була збереже-
на помічником президента Дж. К. Рідом. Вони були придбані Бібліотекою Кон-
гресу всього за 500 доларів і не мають історичної цінності. Натомість Президент
США С. Г. Клівленд залишив після себе надзвичайну кількість документів. Поки-
даючи Білий Дім, він склав документи в дерев’яні ящики без усякого впорядку-
вання, відправив до Нью-Йорку і забув про них. Згодом біограф Г. Клівленда,
професор Р. М. Мак-Елрой, систематизував папери Клівленда й умовив його вдо-
ву передати їх до Бібліотеки Конгресу, куди вони надійшли частинами в 1918,
1923 і 1924 рр. Документи Президента США Б. Гаррісона 1915 року подарували
Бібліотеці Конгресу його вдова і дочка.
Секретар Президента США У. Мак-Кінлі, Дж. Б. Кортельйо, як виконавець пре-
зидентської духівниці, не лише зберігав як скарб усі президентські папери, а й
щоденно записував усе, що відбувалось у Білому Домі: будь-які висловлювання,
коментарі, зроблені Мак-Кінлі. До президентської колекції Кортельйо додав ще
й свої папери та всю колекцію передав 1935 року Бібліотеці Конгресу. Однак дов-
гий час для здобуття доступу до документів Мак-Кінлі слід було звертатися до
родини Кортельйо.
Президент США Т. Рузвельт власноруч передав свої документи на зберігання
до Бібліотеки Конгресу 1917 року. Так саме зробив й Президент США У. Г. Тафт.
Він передав майже півмільйона своїх документів Бібліотеці Конгресу 1919 року.
Обидві колекції поповнювались як самими президентами, так і членами їх ро-
дин. Б. Роуленд зазначив, що колекція Президента США Т. В. Вільсона важила по-
над п’ять тонн. Після опублікування біографії Т. В. Вільсона «Woodrow Wilson:
Life and Letters», написаної Р. С. Бейкером, дружина Вільсона у 1939 році переда-
ла колекцію Бібліотеці Конгресу. Отримати доступ до паперів можна було лише з
498
РОЗДІЛ 3
її дозволу. Натомість перед своєю смертю дружина Президента США У. Г. Гар-

дінга знищила майже усі документи свого чоловіка. Незначна їх кількість зберег-
лась у Меморіальній асоціації Гардінга в Маріоні (Marion, штат Огайо) та в Біб-
ліотеці Конгресу, якій була подарована невелика колекція документів Президен-
та його сестрами.
На час публікації дослідження Б. Роуленда документами Президента США
Дж. К. Куліджа опікувалася його вдова. Згодом колекція була передана на збері-
гання до Бібліотеки «Forbes» у Норхемптоні (штат Массачусетс), у складі якої
були засновані Президентська бібліотека і музей Дж. К. Куліджа 294.
Таким чином, дослідження Буфорда Роуленда свідчить, що більшість докуме-
нтів колишніх президентів США були зібрані у Бібліотеці Конгресу. Значних зу-
силь до збирання президентських паперів доклав архів Державного департамен-
ту США. Бібліотека Конгресу прийняла від нього президентські документи
1903 року та з часом збільшила свої колекції. Однак значна кількість документів
зберігалась у приватних бібліотеках або була втрачена. Іноді втрата спричиня-
лась не лише незадовільним зберіганням, а й власне навіть за рішеннями самих
президентів та через ставлення їх дітей і дружин, які насамперед бачили в пре-
зидентах не лідерів країни, а членів своєї родини.
Перебуваючи на другому президентському термінові, Фр. Д. Рузвельт ухва-
лив рішення заснувати власну бібліотеку, яка б зберігала документи за період
його перебування у Білому Домі. Про свої наміри від оголосив на прес-конфе-
ренції у Білому Домі 10 грудня 1938 року295.
У квітні 1940 року Архівіст США Р. Д. В. Коннор опублікував статтю, у якій
захищав думку Дорадчого комітету, зібраного Президентом США Фр. Д. Рузвель-
том для розгляду проблеми президентських архівів, про неможливість подаль-
шого зберігання такого важливого для держави комплексу документів, як прези-
дентський, у приватних бібліотеках і необхідність переведення їх під федераль-
ний контроль та про їх децентралізоване зберігання. Централізація значних за
обсягами президентських архівів в одному місці, на думку Комітету, потребувала
спорудження величезного архівосховища, у якому б важко було дотриматися
відповідних охоронних та протипожежних умов, систематизувати документи у
відповідні комплекси, забезпечити їх використання. Натомість децентралізація
розглядалась як культурна традиція американського народу, яка сприяла набли-
женню документів до дослідників296.
294 Calvin Coolidge Presidential Library and Museum. Forbes Library. 20 West Street Northampton,
Massachusetts 01060 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.forbeslibrary.org/coolidge/

coolidge.shtml. – Title from screen.
295 Koch C. M. Roosevelt and His Library [Text] / Cynthia M. Koch, Lynn A. Bassanese // Prologue. – 2001,
Summer. – Vol. 33. – №. 2.

296 Connor R. D. W. The Franklin D. Roosevelt Library [Text] / R. D. W. Connor // American Archivist. – 1940,
April. –Vol 3. – № 2. – Р. 81–92.
499
Будинок для бібліотеки Фр. Д. Рузвельта збудували у його маєтку в Гайд-

Парку (Нью-Йорк). 24 липня 1939 року Рузвельт подарував землю та будинок
Бібліотеки урядові Сполучених Штатів. Юридично маєток належав його матері,
яка, незважаючи на те, що підписала дарчі документи останньою, ніколи не при-
мирилася з відчуженням родинного майна. Бібліотеку Фр. Д. Рузвельта було від-
крито 30 червня 1941 року і включено до структури NARA. Чотири тисячі книг та
більше 15 тис. куб. футів документів було передано до Гайд-Парку, та все ж осно-
вна частина матеріалів передана до бібліотеки вже після смерті Рузвельта. Отже,
саме Рузвельт заклав традиції сучасних президентських бібліотек. Першим ди-
ректором бібліотеки призначено Фр. У. Шипмана 297.
1955 року Конгресом видано закон про президентські бібліотеки «The
Presidential Libraries Act»298, який продовжив і закріпив практику, розпочату Руз-
вельтом. Закон надавав можливість колишнім президентам споруджувати бу-
динки для своїх бібліотек на власний кошт і передавати (дарувати) їх разом із
обладнанням і документами урядові США. У свою чергу уряд зобов’язувався за
державний кошт утримувати будинки президентських бібліотек у подальшому.
Національний архів США отримав право приймати у розпорядження будинки,
землю і необхідне обладнання для заснування президентських бібліотек.
Г. С. Трумен створив свою бібліотеку 1957 року, Д. Ейзенхауер та Г. Гувер –
1962 року, Л. Джонсон – 1971 року. Кожен із них обирав місцем розташування
своєї бібліотеки місце свого народження.
Проте «The Presidential Libraries Act» чітко не визначав право власності на
документи офіційного походження. Проблема постала із усією очевидністю, коли
Президент США Р. М. Ніксон пішов у відставку і намагався отримати право роз-
порядження офіційними документами часів свого президентства з подальшим їх
знищенням. Хоча закон про президентські бібліотеки 1955 року не був доверше-
ним, він забезпечив збереженість документальної спадщини американських пре-
зидентів. Крім того, президентські бібліотеки стали ефективним засобом надан-
ня доступу до президентських документів і установами, що реалізують освітні і
музейні програми та популяризують інститут президентства в США 299.
Наприкінці 60-х – початку 70-х рр. ХХ ст. вибухнув гучний скандал у середо-
вищі архівістів і істориків, спричинений заявами професора Фр. Л. Лоевенхейма
про обмеження доступу до документів Президента США Фр. Д. Рузвельта у його
бібліотеці. Йшлося про листування Фр. Д. Рузвельта та посла США у Німеччині
У. Е. Додда 1933–1934 рр. Лоевенхейм прагнув опублікувати шість листів Додда
297 Leland W. G. The Creation of the Franklin D. Roosevelt Library: A Personal Narrative [Text] /
Waldo Gifford Leland // American Archivist. – 1955, January. – Vol. 18. – № 1. – Р. 11–29.
298 The Presidential Libraries Act of 1955 (44 U. S. C. 2112) [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/presidential–libraries/laws/1955-act.html. – Title from screen.

299 Walch T. The Presidential Libraries Act after 50 Years [Text] / Timothy Walch, Raymond Geselbracht //
Prologue. – 2005, Summer. – Vol. 37. – № 2.
500
РОЗДІЛ 3
до Рузвельта, проте адміністрація бібліотеки не надала йому ці листи для опра-

цювання. Керівництво бібліотеки стверджувало, що Лоевенхейм не запитував
листи, жодних обмежень на них не було та що інші дослідники у цей час працю-
вали з листами без зауважень щодо доступу. Вчений вважав, що йому відмовле-
но через прагнення бібліотеки опублікувати листи першою у тритомному збір-
нику документів «Franklin D. Roosevelt and Foreign Affairs» («Фр. Д. Рузвельт та
іноземні справи»), підготовка якого тривала на той час у співробітництві із вида-
вництвом Гарвардського університету. Конфлікт вилився на шпальти «New York
Times», а потім дійшов до суду. Для з’ясування проблеми був створений спеціаль-
ний комітет на чолі із професором Р. У. Леопольдом. Звіт Комітету виявив низку
помилок, допущених, з одного боку, керівництвом бібліотеки Фр. Д. Рузвельта та
Національного архіву США, структурним підрозділом якого вона була, та, з дру-
гого боку, дослідником Ф. Л. Лоевенхеймом та Американською історичною асоці-
ацією. Для усунення можливих аналогічних проблем у майбутньому бібліотека
опублікувала каталог своєї колекції, покажчик документів відкритого доступу,
оприлюднила план своїх майбутніх видавничих проектів та створила консульта-
тивний комітет із публікації документів. Директор бібліотеки Дж. Е. О’Нілл прис-
корив роботи із розсекречування документів300.
Ці події спричинили дискусію про президентські бібліотеки, яка збіглася за
часом із скандалом із приводу документальної спадщини Р. М. Ніксона.
Дж. Е. О’Нілл визначив цілі утворення президентських бібліотек та вказав, що
вони реалізовані досить успішно. По-перше, президентські документи зберігали-
ся в одному місці цілісним комплексом і, якщо раніше багато які з них були втра-
чені, тепер втрати були мінімізовані. Президентські документи опинялися під
архівним контролем уже до того, як президент залишав свій офіс у Білому Домі.
По-друге, Президент США Фр. Д. Рузвельт оголосив документи, розміщені на збе-
рігання у його президентській бібліотеці, не лише фізичною, а, насамперед, юри-
дичною власністю уряду США. Проте цей факт порушував традицію, за якою пре-
зидентські документи вважалися колись приватною власністю президентів. Де-
хто у США ніяк не міг усвідомити, що президент не є звичайною людиною, його
документи, як непересічного значення історичне джерело, важливі для історії
усієї нації. Президентські бібліотеки забезпечували доступ до цих документів,
але разом із тим, оберігали президентів і їх сім’ї від нападок політичних ворогів,
вторгнення у приватне життя та розкрадання документальної спадщини.
По-третє, Фр. Д. Рузвельт встановив відкритий доступ до своїх документів на
300 Polenberg R. The Roosevelt Library Case: A Review Article [Text] / Richard Polenberg // American Archi-
vist. – 1971, July. – Vol. 34. – № 3. – P. 277–284 ; Kahn H. The Long-Range Implications for Historians and
Archivists of the Charges Against the Franklin D. Roosevelt Library [Text] / Herman Kahn // American Archi-
vist. – 1971, July. – Vol. 34. – № 3. – P. 265–275 ; Leopold R. W. A Crisis of Confidence: Foreign Policy Research
and the Federal Government [Text] / Richard W. Leopold // American Archivist. – 1971, April. –Vol. 34. –
№ 2. – P. 139–155.
501
однакових умовах для усіх дослідників. На час його меморандуму 1938 року до-
кументи Джона та Джона Квінсі Адамсів, Лінкольна, Гарфілда, Клівленда, Мак-
Кінлі, Теодора Рузвельта, Тафта, Вільсона, Гардінга, Куліджа та Гувера були або
повністю закриті для досліджень, або доступні лише привілейованим особам із
дозволу родини і нащадків. Обмеження на доступ були правилом. Поява прези-
дентських бібліотек змінила ситуацію. 1950 року більшість документів
Фр Д. Рузвельта, як публічних, так і приватних, була відкрита для дослідників,
які очікували, більше того вимагали, щоб президентські документи ставали дос-
тупними для вивчення якомога швидше – за 6–7 років після закінчення каденції.
І, нарешті, четверта мета, досягнута бібліотеками, – це їх подвійне призначення
як архіву президентських документів і як музею. Фр. Д. Рузвельт був колекціоне-
ром: збирав манускрипти, фотографії і картини, експонати музейної цінності, які
дарували йому шанувальники. Крім цього, існувала значна кількість кіно- та
аудіозаписів виступів, візитів, зустрічей президента. Рузвельт бажав, щоб публі-
ка отримала можливість побачити його колекцію, але критики вважали утворен-
ня меморіальних музеїв за життя президентів антидемократичною і неамери-
канською традицією на кшталт спорудження пірамід фараонів та монументів
цезарів. Однак президент – це не просто людина, це інститут влади, і у цьому
сенсі його матеріали відображають не лише його життя, а, насамперед, історію
країни, вони існують не тільки для вчених, а для усієї нації в цілому. Тому прези-
дентські бібліотеки є свого роду пам’ятником історії нації. Та незважаючи на це,
О’Нілл не ідеалізував президентські бібліотеки і назвав цілий ряд недоліків у їх
роботі, пов’язаних із недостатньою чисельністю працівників, значними обсягами
документів, різноманітними потребами дослідників, дотриманням вимог на об-
меження доступу до певних документів. Секретність була визначена О’Ніллом як
головна причина нерозуміння ролі і значення президентських бібліотек у сус-
пільстві та критики на їх адресу301.
Х. Г. Джонс вказав на необхідність розмежування понять «papers» (папери,
тобто особисті документи президентів) та «records» (документи про діяльність
президентів як глав уряду і країни). Він оскаржував розуміння президентських
документів як власності президентів, критикував спроби легалізації традиції
персонального розпорядження колишніх президентів, членів їх родин та нащад-
ків документами, що повинні належати нації. Конституційна незалежність інсти-
туту президентства, вказував Джонс, автоматично не є передумовою для вилу-
чення історичних документів національного значення302.
Отже, коли в 70-х рр. ХХ ст. Президент США Р. М. Ніксон через Уотергейтський
скандал хотів привласнити документи часів свого перебування на посту прези-
301 O'Neill J. E. Will Success Spoil the Presidential Libraries? [Text] / James E. O'Neill // American Archivist. –
1973, July. – Vol. 36.– № 3. – Р. 339–351.

302 Jones H. G. Presidential Libraries: Is There a Case for a National Presidential Library? [Text] / H. G. Jones //
American Archivist. – 1975, July. – Vol. 38. – № 3. – P. 325–328.
502
РОЗДІЛ 3
дента, Конгрес наклав заборону на здійснення цих заходів і 1974 року видав за-
кон про зберігання президентських документів і матеріалів «The Presidential
Recordings and Materials Preservation Act»303. Акт поширювався на усі папери, до-
кументи, меморандуми тощо, віднесені до президентської історичної спадщини
Р. М. Ніксона, утворені в період з 20 січня 1969 року до 9 серпня 1974 року, аудіо-
записи усіх розмов Р. М. Ніксона, працівників федерального уряду, а також роз-
мов, які велись у Білому Домі, кабінетах Президента в будівлях Виконавчого офі-
су у Вашингтоні (округ Колумбія), Кемп-Девіді (штат Мериленд), Кі Біскейні
(штат Флорида) і Сан-Клементі (штат Каліфорнія), записаних у цей же період.
Документи передавалися під опіку Національного архіву США без права вивезен-
ня їх за межі Вашингтону. До усіх документів надавався вільний доступ, крім від-
несених до національної безпеки. Встановлювався порядок виконання запитів,
пріоритет серед яких мали запити Офісу з розслідування Уотергейту (Office of
Watergate Special Prosecution Force). Архівіст США повинен був розробити прави-
ла зберігання, захисту, надання доступу, публікації документів Ніксона. Самому
Р. М. Ніксону повертались особисті папери, не пов’язані з Уотергейтом, та ті, що
не мали історичної цінності (додатково про утворення бібліотеки Ніксона йдеть-
ся нижче).
1978 року Конгрес видав закон «Тhe Presidential Records Act» 304, згідно з яким
усі документи американських президентів, починаючи з президента, що вступив
на пост 20 січня 1981 року, стали майном уряду Сполучених Штатів. Виданням
цього закону Конгрес відреагував на судовий позов Р. М. Ніксона. Закон ліквіду-
вав юридичне право президентів та віце-президентів на офіційні документи,
створені за часів їх перебування на посту, і встановлював нові правила: поняття
офіційні документи і приватні документи було розмежовано; на офіційні докуме-
нти оголошувалося публічне право і публічний доступ згідно із FOIA; поточними
президентськими документами розпоряджався діючий Президент, щодо непо-
точних Президент повинен звертатися за фаховою порадою до Архівіста США;
визначення місця зберігання документів (місце, де буде збудована президентсь-
ка бібліотека) залишалося за колишнім президентом; визначення адміністра-
тивної, історичної, інформаційної та доказової цінності документів довірялось
Архівісту США; Конгресу, Адміністраціям нових президентів та судам надавалося
право спеціального доступу до документів, на які відповідно до FOIA були вста-
новлені обмеження. За законом 1978 року документи ставали доступними через
5 років після завершення каденції Президента; хоча колишній Президент міг
303 The Presidential Recordings and Materials Preservation Act (Title 44, Chapter 21, § 2111) // Basic Laws
and Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 26–28.
304 Presidential Records Act of 1978, 44 U. S. C. §§ 2201–2207; P. L. 95−591, 92 Stat. 2523, H. R. 13500,
enacted November 4, 1978 [Electronic resource]. – Mode of access: http://en.wikisource.org/wiki/

Presidential_Records_Act_of_1978. – Title from screen.
503
встановити шість обмежень на доступ до документів на термін до 12 років, але

вони не стосувалися Конгресу та судів.
1986 року до закону про президентські бібліотеки 1955 року були внесені
зміни. Нові положення закону вимагали, щоб перед заснуванням або даруванням
президентського архівного депозитарію, Архівіст представляв Сенату і Палаті
представників звіт із описом землі, будинків і обладнання, що приймаються у
дарунок, вказавши приблизну вартість депозитарію і обсяг фінансового внеску,
необхідного для допомоги Національному архіву в підтриманні функціонування
депозитарію відповідно до встановлених стандартів у майбутньому. Також звіт
повинен був містити розрахунок необхідних щорічних асигнувань, які планува-
лося виділяти з федерального бюджету на утримання і управління депозита-
рієм305.
Після прийняття зазначених законів про президентські документи поняття
приватної власності на них зникло.
Вище у монографії вже було вказано, що 1993 року незаконною була названа
домовленість Президента США Дж. Г. У. Буша з Архівістом США Д. У. Уїлсоном про
передачу у приватну власність Буша електронних документів, утворених упро-
довж його президентської каденції. Незаконним 2007 року був визнаний
ЕО 13233 «Further Implementation of the Presidential Records Act» («Подальший
розвиток Акту про президентські документи») 306, виданий сином Дж. Г. У. Буша,
Президентом США Дж. У. Бушем, який намагався закрити доступ до документів
свого батька. На виконання «Тhe Presidential Records Act» Президент США
Р. Рейган 18 січня 1989 року видав ЕО 12667 «Presidential Records», яким встано-
вив порядок доступу і обмеження до своїх документів307. Відкриття документів,
до яких Р. Рейган обмежив доступ на 12 років, було відкладене Дж. У. Бушем
2001 року на 90 днів, а потім ще на 90 днів і два тижні, після закінчення яких
1 листопада 2001 року був виданий EO 13233, що обмежив доступ до документів
Р. Рейгана на невизначений термін. Причина видання EO 13233 полягала у тому,
що в його тексті йшлося не лише про надання доступу до документів Р. Рейгана,
а й про документи Дж. Г. У. Буша часів його віце-президентства при Р. Рейгані
(20 січня 1981 р. – 20 січня 1989 р.) та президентства (20 січня 1989 р. – 20 січня
305 The Presidential Libraries Act of 1986. P. L. 99–323, H. R. 1349, Ninety-ninth Congress of the United States
of America [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/presidential-libraries/

laws/1986-act.html. – Title from screen.
306 Executive Order 13233 «Further Implementation of the Presidential Records Act» 1 November 2001
[Electronic resource]. – Mode of access: http://en.wikisource.org/wiki/Executive_Order_13233. – Title from

screen.
http://www.reagan.utexas.edu/archives/speeches/1989/011889f.htm. – Title from screen ; Kumar M. J.

Executive Order 13233 Further Implementation of the Presidential Records Act [Text] / Mar-
tha Joynt Kumar // Presidential Studies Quarterly. Center for the Study of the Presidency and Congress. –
2002, March. – Vol. 32 – № 1. – Р. 194–209.
504
РОЗДІЛ 3
1993 р.). 23 березня 2001 року радник Президента США А. Р. Гонзалес чітко вка-
зав на це Архівісту США Дж. У. Карліну, більше того ця вказівка повторювалася
декілька разів упродовж 2001 року аж до дати оприлюднення ЕО 13233. Товари-
ство американських архівістів та Американська бібліотечна асоціація порушили
питання про незаконність дій Дж. У. Буша. Вони заявили, що EO 13233 порушує
«дух і букву» законодавства про доступ до президентських документів. У листо-
паді 2001 року до суду також подали позови щодо порушення доступу до прези-
дентських документів Архів національної безпеки С. Армстронга, Американська
історична асоціація та інші позивачі. Хоча доступ до документів реально обмежу-
вався, очевидно, що позиція Архівіста США Дж. У. Карліна не влаштовувала
Дж. У. Буша. Також ці події продемонстрували певні інтриги: директор Президе-
нтської бібліотеки Дж. Г. У. Буша А. Уейнстейн 23 вересня 2003 року зустрівся з
директором президентського персоналу Д. Х. Пауелл і завірив її, що хоча він має
відразу до ЕО 13233, але він «відчуває себе зобов’язаним захищати наказ у ході
судового процесу з Американською історичною асоціацією, яка домагається його
скасування»308. Згодом Уейнстейн відкинув звинувачення у тому, що він уклав
угоду про зберігання документів Буша-старшого у таємниці. Однак 5 грудня
2003 року А. Р. Гонзалес викликав Дж. У. Карліна до Білого Дому і повідомив йо-
му, що Президент має намір призначити нового Архівіста США. Навіть на питан-
ня Карліна про те, «чому він повинен піти», Гонзалес не пояснив причини звіль-
нення, хоча Карлін просив залишити його на посаді ще на декілька місяців для
того, щоб він міг завершити деякі ініціативи, які він взяв на себе, зокрема отри-
мати фінансування від Конгресу для розвитку системи управління електронни-
ми документами в уряді США. Згодом Карлін змушений був подати у відставку.
Коментуючи причини відставки Карліна, речник Білого Дому Е. Хілі заявила, що
той сам виявив намір піти з посади, надіславши листа, і Дж. У. Буш як Президент
«несе відповідальність за призначення когось іншого на цю посаду»309.
У ході кадрових змін документи Дж. Г. У. Буша, які планувалося розсекретити
на 1 січня 2005 року, залишилися на закритому зберіганні. 16 лютого 2005 року
на посаду Архівіста США вступив А. Уейнстейн, проте він навіть не допрацював
до кінця президентської каденції Дж. У. Буша і пішов із посади 19 грудня
2008 року. Його змінила А. Томас. На відставку Уейнстейна, очевидно, вплинуло
рішення суду від 1 жовтня 2007 року, у якому вказувалося, що § 3 ЕО 13233 був
«довільним, примхливим зловживанням повноваженнями», порушенням закону
про адміністративні процедури «Administrative Procedure Act», і відмова в доступі
308 John William Carlin was a participant or observer in the following events: December 5, 2003: White House
Counsel Asks US Archivist to Step Down [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.
historycommons.org/entity.jsp?entity=john_william_carlin_1. – Title from screen.
309 Lardner G. Archivist's Resignation Questioned. Democrats Seek Reason for His Being Pushed Out [Text] /
George Lardner. – Washington Post. – Monday, July 26, 2004. – P. A 17.
505
до президентських документів на його підставі також незаконна 310. 21 січня

2009 року ЕО 13233 був відмінений Президентом США Б. Обамою, який поновив
дію ЕО 12667 Р. Рейгана і відкрив доступ до його документів та документів ін-
ших президентів США311. Таким чином, Б. Обама відновив дію закону 1978 року в
частині доступу до президентських документів, яка була порушена Дж. У. Бушем.
Слід відзначити, що історики та архівісти США, широка громадськість актив-
но обстоювали ідею заснування президентських бібліотек та надання відкрито-
го доступу до документів президентів. Активну участь у цьому процесі брали
Товариство американських архівістів, Американська історична асоціація, Амери-
канська бібліотечна асоціація, Організація американських істориків та інші фун-
дації. У 1985 році журналіст С. Армстронг навіть заснував альтернативну архівну
установу – Архів національної безпеки «National Security Archive» – недержавну,
неприбуткову дослідницьку і архівну інституцію, яка збирає і публікує розсекре-
чені документи уряду США на теми зовнішньої політики США. Архів здобуває
документи відповідно до закону «Про свободу інформації». За час свого існуван-
ня Архів направив понад 40 тис. запитів до 200 установ. У результаті його діяль-
ності понад 10 млн аркушів таємних документів було розсекречено. У депозита-
ріях Архіву вже зберігається понад 75 тис. документів312.
На сучасному етапі закони «Про Національний архів і Адміністрацію доку-
ментації»313 та «Про президентські документи»314 визначають Національний ар-
хів як «президентський архівний депозитарій».
§ 2101 (1) Закону «Про Національний архів і Адміністрацію документації»
визначає, що під «президентським архівним депозитарієм» розуміють інститу-
цію, що управляється Сполученими Штатами з метою розміщення і зберігання
паперів та книг Президента або колишнього Президента США разом із іншими
історичними матеріалами, що їм належали, або пов’язані з його паперами чи по-
діями його офіційного та особистого життя. «Президентський архівний депози-
тарій» може включати дослідницькі та музейні установи 315.
Таким чином, у президентському архівному депозитарії відкладаються доку-
менти діючого Президента США та зберігаються офіційні документи і книги ко-
310 Memorandum opinion (October 1, 2007) United States District Court for the District of Columbia / Civil
Action No. 01-2447 (CKK) American Historical Association, plaintiffs, National Archives and Records Admini-
stration, defendants. – P. 37–38 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www2.gwu.edu/~nsarchiv/
news/20071001/PRAdecision.pdf. – Title from screen.
http://en.wikisource.org/wiki/Executive_Order_13489. – Title from screen.
312 National Security Archive [Electronic resource]. – Mode of access: https://pressfreedomfoundation.org/
organization/national-security-archive. – Title from screen ; http://www2.gwu.edu/~nsarchiv/NSAEBB/
index.html. – Title from screen.
313 National Archives and Records Administration. 44 U. S. C. Chapter 21 [Text] // Basic Laws and Authorities
of the National Archives and Records Administration. – Washington, June, 2000. – P. 11–15.
314 Presidential Records. 44 U. S. C. Chapter 22 [Text] // Basic Laws and Authorities of the National Archives
and Records Administration. – Washington, June, 2000. – P. 32–35.
315 National Archives and Record Administration (Title 44, Chapter 21) // Basic Laws and Authorities of the
National Archives and Records Administration. – Washington : NARA, 2000. – P. 11.
506
РОЗДІЛ 3
лишніх президентів за період їх перебування на посту голови держави, а також

інші історичні документи, що свідчать про офіційне або особисте життя прези-
дентів Сполучених Штатів та музейні експонати. Серед них книги, кореспонден-
ція, меморандуми, памфлети, фотографії, мапи, фільми, аудіо, аудіовізуальні, еле-
ктронні або механічні записи тощо. Документи можуть бути створені самим пре-
зидентом у ході виконання ним конституційних і державних функцій, його без-
посередніми помічниками, радниками й асистентами, співробітниками виконав-
чого офісу. Сучасний закон визначає, що до президентських не відносяться доку-
менти державних агентств, – вони утворюють окремі колекції. Також закон чітко
відділяє президентські папери державного значення від особистих документів
президента (щоденники, особисті записи тощо). За станом на 2013 рік у структу-
рі Національного архіву функціонує 13 президентських бібліотек і два музеї.
Президентські бібліотеки як
центри зберігання документів прези-
дентів США включають архівосховища,
читальні зали, конференц-зали, музей-
ні галереї, реалізують проекти для дос-
лідників, викладачів, студентів, школя-
рів і широкої громадськості. У мережі
Інтернет кожна бібліотека представле-
на окремим веб-сайтом.
У архіві Бібліотеки Франкліна Дела-
но Рузвельта (Гайд-Парк, Нью-Йорк)
знаходиться більше 17 млн аркушів до-
кументів, 130 тис. фотографій, сотні зву-
Архівосховище у президентській Бібліотеці
козаписів, 50 тис. книг, що висвітлюють Фр. Д. Рузвельта, 1941 рік (Hyde Park, NY)
життя та діяльність Франкліна та Елео-
нори Рузвельт, у тому числі приватна
колекція Рузвельта у 22 тис. томів. Бі-
льшість документів було відкрито гро-
мадськості 1950 року через 5 років піс-
ля смерті Рузвельта. Бібліотека здійс-
нює ряд програм для громадськості, у
тому числі «USO Show» та «Bivouac» (у
ході заходів відтворюється епоха Руз-
вельта), щорічні Рузвельтовські читан-
Президент США Франклін Делано Рузвельт
ня, фестиваль дитячої книги, дні від- виступає на церемонії відкриття власної
критих дверей тощо316. бібліотеки, 30 червня 1941 року
316 Franklin D. Roosevelt Presidential Library and Museum. National Archives. 4079 Albany Post Road. Hyde
Park, NY 12538 [Electronic resource]. – Mode of access: www.fdrlibrary.marist.edu. – Title from screen.
507
Бібліотека Герберта Кларка Гувера (Вест-Бренч, штат Айова) була відкрита

для публіки 10 серпня 1962 р. За роки роботи бібліотеку відвідали 2,5 млн осіб, у
тому числі 2 тис. вчених із США та інших країн, які використали інформацію з
7 млн аркушів документів. У бібліотеці зберігається 150 колекцій документів, які
висвітлюють життя та діяльність 31-го Президента США Г. К. Гувера, розвиток
економіки країни, сільського господарства, атомної енергетики, реорганізацію
державного управління тощо317.
У Бібліотеці Гаррі Ес Трумена (Індепенденс, штат Міссурі) зберігаються три
групи федеральних документів: Білого Дому, тимчасових комітетів, комісій і рад
та секретної служби. Усі документи, крім 12 лінійних футів документації секрет-
ної служби, відкриті для дослідників. Серед документів – тексти указів прези-
дента, меморандуми, заяви, виступи, стенограми прес-конференцій, офіційні й
неофіційні документи періоду Корейської війни, Нюрнберзького процесу, що-
денник Трумена за 1947 р., біографічні матеріали, що висвітлюють стосунки Тру-
мена і Елеонор Рузвельт, Трумена і Гувера, Трумена і Ейзенхауера тощо. У фон-
дах бібліотеки 20303 фотографії, 500 фільмів (загальною протяжністю
208 годин), 900 записів із виступами Трумена, семигодинне інтерв’ю, яке Трумен
дав 1961 року (усна автобіографія)318.
Бібліотека Дуайта Девіда Ейзенхауера (Ебілін, штат Канзас) зберігає рукопи-
сні, аудіовізуальні матеріали і документи часів його воєнної і цивільної кар’єри
(1911–1952), президентства (1953–1961) та пост-президентського періоду
(1962–1969)319.
Президент США Джон Фіцджеральд Кеннеді 20 вересня 1961 року написав
листа Архівісту США У. К. Гроверу, у якому виявив бажання заснувати свою біблі-
отеку в Гарвардському університеті (Кембридж, штат Массачусетс) згідно тради-
ціям, закладеним Рузвельтом, Труменом та іншими. За місяць до смерті Кеннеді
відвідав Кембридж і обрав місце для спорудження бібліотеки, у якій він хотів
облаштувати свій власний кабінет для роботи у пост-президентський період.
Робота по створенню бібліотеки продовжилася з грудня 1963 року, коли дружи-
на, найближчі родичі та соратники Кеннеді вирішили, що бібліотека має стати
єдиним національним меморіалом Кеннеді. Проект включав у себе бібліотеку і
317 Smith R. N. A Presidential Revival: How the Hoover Library Overcame a Mid–Life Crisis [Text] / Rich-
ard Norton Smith // Prologue. – 1989, Summer. – Vol. 21. – № 2. – P. 115–123 ; Herbert Hoover Presidential
Library and Museum. 210 Parkside Drive. West Branch, IA 52358 [Electronic resource]. – Mode of access:
www.hoover.archives.gov. – Title from screen.
318 Lloyd D. D. The Harry S. Truman Library [Text] / David D. Lloyd // American Archivist. – 1955, April. –
Vol. 18. – № 2. – P. 99–110 ; Brooks P. C. The Harry S. Truman Library – Plans and Reality [Text] /
Philip C. Brooks // American Archivist. – 1962, July. – Vol. 25. – № 1. – P. 25–37 ; Geselbracht R. H. Creating
the Harry S. Truman Library: The First Fifty Years [Text] / Raymond H. Geselbracht // Public Historian. –
2006, Summer. – Vol. 28 – № 3. – Р. 37–78 ; The Harry S. Truman Library and Museum. 500 W. US Hwy. 24.
Independence MO 64050 [Electronic resource]. – Mode of access: www.trumanlibrary.org. – Title from
screen.
319 Eisenhower Presidential Library, Museum, and Boyhood Home. 200 S.E. 4th Street. Abilene, KS 67410
[Electronic resource]. – Mode of access: www.eisenhower.archives.gov. – Title from screen.
508
РОЗДІЛ 3
музей, школу державного управління й інститут політики. У 1965 році була виді-
лена земельна ділянка, зібрано більше 20 млн доларів, проте на 1971 рік будів-
ництво ще й не розпочалося. Громадськість Кембриджу виступила проти спору-
дження бібліотеки на їх землі через навалу туристів, безконтрольне виникнення
фаст-фудів і сувенірних магазинів, що, на погляд жителів, мало б негативні нас-
лідки. Ініціативна група громадян подала позов до Федерального суду. Навпаки,
засновники бібліотеки бажали, щоб вона існувала у «щасливому місці». Після ба-
гаторічних суперечностей вирішили обрати місце для бібліотеки на Колумбія-
Поїнт, що на узбережжі Дочестерської затоки біля Бостону. Ніхто не був проти
цього місця, оскільки воно було звалищем сміття. Офіційне відкриття бібліотеки
відбулося 20 жовтня 1979 року. Будинок представляє собою скляну конструкцію
висотою 38 метрів, а територія навколо озеленена. Ресурси Бібліотеки Джона
Фіцджеральда Кеннеді представлені 15 млн аркушів документів на паперовій
основі, 400 тис. фотографій за період 1863–1984 рр., понад 7,5 млн футів кіно- і
відеоматеріалів, відзнятих між 1910–1983 рр. і 11 тис. роликів аудіозаписів за
період 1910–1985 рр. Бібліотека зберігає не лише документи президента і його
соратників, а й фонди інших видатних діячів країни, у тому числі й найбільшу
колекцію рукописів Ернеста Хемінгуея. У фондах бібліотеки понад 1600 інтерв’ю
усної історії, створених на основі попередньої програми збирання усної історії,
розробленої вченим Колумбійського університету А. Невінсом у 1948 році320.
У фондах Бібліотеки Ліндона Бейнса Джонсона (Остін, штат Техас) зберігаєть-
ся понад 45 млн аркушів документів, які висвітлюють кар’єру Президента США
Л. Джонсона, його найближчих соратників, першої леді Берд Джонсон, доньок
президента, політику США в роки пре-
зидентства Джонсона, розвиток міжна-
родних відносин, економіки тощо. Се-
ред них документи Сенату за 1949–
1961 рр., Білого Дому за 1963–1969 рр.,
Департаменту національної безпеки за
1963–1969 рр., документи по позиціях
США в ООН, ЮНЕСКО, ВОЗ та інших мі-
жнародних організаціях. Бібліотека
зберігає промови, звернення, фотогра-
фії, кіно-, аудіо- і відеозаписи, записи
телефонних розмов президента та чле- Споруда президентської Бібліотеки
нів його кабінету321. Дж. Ф. Кеннеді (Columbia Point, Boston, MA)
320 John F. Kennedy Presidential Library and Museum. Columbia Point, Boston MA 02125 [Electronic re-
source]. – Mode of access: www.jfklibrary.org; http://www.jfklibrary.org/About-Us/About-the-JFK-Library/
History.aspx. – Title from screen.
321 Lyndon Johnson Presidential Library. 2313 Red River St., Austin, TX 78705 [Electronic resource]. – Mode
of access: www.lbjlib.utexas.edu. – Title from screen.
509
Бібліотека Річарда Мілхауза Ніксона (Йорба Лінда, штат Каліфорнія) довгий

час була більше музеєм, ніж архівом (там зберігалися лише особисті речі прези-
дента та його родини).
1972 року республіканець Р. М. Ніксон вдруге виграв президентські вибори. У
ході передвиборчих перегонів він і його штаб використовували проти демокра-
тів інформацію, здобуту постійними підслуховуваннями, організованими коман-
дою Ніксона у штаб-квартирі демократичної партії у готелі «Уотергейт». Вибух-
нув скандал. У ході розслідування з’ясувалося, що Ніксон скеровував своїх при-
бічників, як на встановлення підслуховуючої апаратури, так і до брехні Конгресу.
Конгрес дійшов висновку, що Ніксон виграв вибори нечесно, перебільшував свої
повноваження та мав зв’язки з мафією. Понад 80 сенаторів збиралися проголосу-
вати за імпічмент Ніксона. Це відібрало б у нього усі президентські привілеї, то-
му він поквапився піти у відставку, а його наступник, республіканець Дж. Форд,
вжив заходів щодо помилування Р. М. Ніксона за його можливі злочини перед
американським народом.
Залишаючи пост, Ніксон домовився із GSA, якій підпорядковувався Націо-
нальний архів США, про передавання документів часів його каденції під повну
власну опіку з правом знищення. На хвилі протестів громадськості 1974 року
Конгрес США ухвалив «Presidential Recordings and Materials Preservation Act», що
оголосив документи Ніксона власністю уряду США і передав їх на зберігання до
Національного архіву США, який повинен був забезпечити їх зберігання у межах
Вашингтона. Ніксон упродовж 20 років судився з Національним архівом спочат-
ку за повернення йому усієї колекції, потім проти оприлюднення документів і
врешті-решт просто вимагав сплати йому компенсації, оскільки вважав, що його
права як громадянина порушені. 1977 року Ніксон подав на суд вперше і вимагав
повернути йому документи, оскільки в них, на його думку, містилась інформація
приватного характеру. Верховний суд США йому відмовив, а Конгрес прийняв
1978 року «Тhe Presidential Records Act», про який вже йшлося вище.
Із 1979 року Національний архів США розпочав публікацію документів і аудіо-
записів Уотергейтського скандалу. Майже 98 % матеріалів про Уотергейт були
оприлюднені, але адвокатам Ніксона у ході цілого ряду судових процесів вдалося
відсудити в Національного архіву США 78 тис. аркушів, які Архів повернув Ніксо-
ну 1994 року на підставі того, що вони мали приватний характер. Ніксоном була
заснована приватна бібліотека у його рідному місті Йорба Лінда. Ще з 1996 року
пастор Дж. Тейлор, директор приватної бібліотеки Ніксона, сперечався з донька-
ми Ніксона, Патрісією Кокс і Джулією Ейзенхауер, через передачу приватної біб-
ліотеки під контроль федерального уряду. Доньки Ніксона після смерті батька
категорично заперечували передачу його приватної бібліотеки у власність уряду
через те, що там зоставалися рештки матеріалів про Уотергейтський скандал та
про події В’єтнамської війни. Натомість Конгрес не дозволяв родичам Ніксона
510
РОЗДІЛ 3
ознайомлюватись із документами за 1969–

1974 рр. із його колекції в Національному архіві
США.
Проблему було усунуто протягом 2003–
2007 рр. 2003 року Конгрес проголосував за скасу-
вання закону, який забороняв членам родини Нік-
сона знайомитись із матеріалами за період 1969–
1974 рр. Офіційні папери Ніксона до 2004 року збе-
рігалися у будинку NARA на Пенсільванія-авеню, а Пастор Джон Тейлор прослу-
жив у команді Р. М. Ніксона
потім на Коледж-Парк. У січні 2004 року Конгрес упродовж 27 років. Завдаки
ухвалив законопроект про заснування федераль- його зусиллям приватну Бібліо-
ної ніксонівської бібліотеки. У травні 2005 року та теку Р. М. Ніксона передано в
підпорядкування Національно-
в 2007 році Дж. Тейлор пропонував Національно- го архіву США, а конфлікт щодо
му архіву прийняти приватну бібліотеку Ніксона доступу до документів усунуто
до свого складу і надати їй офіційне фінансування
з федерального бюджету. 11 липня 2007 року ця приватна бібліотека об’єднала-
ся із федеральною бібліотекою Ніксона і стала одним із структурних підрозді-
лів NARA. Відтак NARA виділив кошти на модернізацію будинку колишньої
Лист Архівіста США А. Уейнстейна до директора приватної Бібліотеки Президента США

Р. М. Ніксона Дж. Тейлора з повідомленням про згоду NARA прийняти до свого складу
приватну бібліотеку Р. М. Ніксона в м. Йорба Лінда, 14 травня 2005 року
511
приватної бібліотеки. 2010 року документи Ніксона з Вашингтона були перемі-

щені на зберігання до вже федеральної бібліотеки Президента Ніксона у
м. Йорба Лінда322.
Б. У. Дейнес писав, що якби не громадськість і рішучі дії Конгресу, ніксонівсь-
ка колекція була б втрачена для американського народу назавжди323. Сама ж ко-
лекція є однією з найбільших президентських бібліотек США: це 46 млн арк. до-
кументів, 4 тис. відео, 4,5 тис. аудіо-записів, 2 млн футів кіноплівки, 30 тис. пода-
рунків від голів іноземних держав, 3,7 тис. годин записів президентських роз-
мов324.
Бібліотека Джеральда Рудольфа Форда (університет штату Мічиган, м. Анн-
Арбор, штат Мічиган) відкрита 27 квітня 1981 року. Окремо від неї існує музей
Джеральда Форда у рідному місті Форда Гранд-Репідс, штат Мічиган. Архівні ко-
лекції бібліотеки нараховують більше 25 млн аркушів документів на паперовій
основі, майже 450 тис. фотографій, 787 тис. футів кіноматеріалів, 3000 годин ау-
діо, 3500 годин відеозаписів. Ядро колекції утворюють документи періоду пере-
бування Форда на посту президента325.
Бібліотека Джеймса (Джиммі) Ерла Картера (Атланта, штат Джорджія) від-
крита 1 жовтня 1986 року. У її фондах зберігається 27 млн аркушів документів
на паперовій основі, 500 тис. фотографій, 40 тис. фільмів, аудіо- і відеокасет. Ця
колекція охоплює усі сфери діяльності Адміністрації Президента США Дж. Карте-
ра, питання зовнішньої і внутрішньої політики, особисте життя. 834 фотографії
та 800 рукописних аркушів документів оцифровані й доступні через електронний
каталог (ARC) NARA. Через Інтернет також доступні тексти документів, які висвіт-
люють вручення Дж. Картеру Нобелевської премії миру 10 грудня 2002 року в Ос-
ло. Фонди бібліотеки значно збагачені завдяки усним інтерв’ю з Картером, чле-
нами його Кабінету та членами родини за період 1978–1980, 1985–1990 рр.326
Бібліотека Рональда Уїлсона Рейгана (долина Семі, 40 миль від Лос-Андже-
леса, штат Каліфорнія) – одна з найбільших президентських бібліотек, відкрита
4 листопада 1991 року. На її відкритті були присутні відразу п’ять колишніх пре-
зидентів Сполучених Штатів: Р. М. Ніксон, Дж. Форд, Дж. Картер, Р. Рейган і
322 Montgomery B. P. Nixon's Legal Legacy: White House Papers and the Constitution [Text] /
Bruce P. Montgomery // American Archivist. – 1993, Fall. – Vol. 56 – № 4. – P. 586–610.
323 Daynes B. W. Nixon v. Administrator of General Services (1977) [Text] / Byron W. Daynes //
Genivese Michael A. Encyclopedia of the American Presidency. – New York, 2010. – P. 367.
324 History of the Nixon Presidential Materials. Nixon Presidential Library and Museum [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.nixonlibrary.gov/aboutus/laws/libraryhistory.php. – Title from screen.

325 Gerald R Ford Library. 1000 Beal Avenue. Ann Arbor, MI 48109; Gerald R. Ford Museum 303 Pearl
Street NW. Grand Rapids, MI 49504–5353 [Electronic resource]. – Mode of access:

www.fordlibrarymuseum.gov. – Title from screen.
326 Schewe D. B. Establishing a Presidential Library: The Jimmy Carter Experience [Text] / Donald B. Sche-
we // Prologue. – 1989, Summer. – Vol. 21. – № 2. – P. 101, 125–133 ; Jimmy Carter Library and Museum.
441 Freedom Parkway Atlanta, Georgia [Electronic resource]. – Mode of access: www.jimmycarterlibrary.org. –
Title from screen.
512
РОЗДІЛ 3
Дж. Г. У. Буш – та шість перших леді:

Берд Джонсон, Пет Ніксон, Бетті Форд,
Розалін Картер, Ненсі Рейган та Барба-
ра Буш. Бібліотека Рейгана була побудо-
вана виключно на приватні внески, які в
сумі склали 60 млн доларів. Також це
одна із найбільш популярних бібліотек:
протягом 2007 року бібліотеку відвідав
305 331 користувач. У депозитарії біблі-
отеки знаходиться більше 55 млн ар-
Авіасалон у президентській Бібліотеці
кушів документів на паперовій основі, Рональда Рейгана (Simi Valley, California)
більше 1,6 млн фотографій, 1,5 млн фу-
тів кіно-, відео-, аудіозаписів. Серед них документи Ради економічних консульта-
нтів, Об’єднаного комітету начальників штабів, офісу Адміністрації президента,
Верховного суду за 1981–1989 рр. Нещодавно бібліотека оприлюднила через Ін-
тернет інформацію про розсекречені документи Ради національної безпеки. Біб-
ліотека включає великий павільйон (Air Force) площею 8400 кв. метрів, у якому
діє постійна виставка літаків, що використовувались адміністрацією президента
Рейгана та його попередників у 1973–2001 рр.327
Бібліотека Джорджа Герберта Уокера Буша (Коледж Стейшен, штат Техас) –
це 40 млн аркушів документів на паперовій основі, 2 млн фотографій,
10 000 відеокасет, 1000 аудіокасет за період віце-президентства (1981–1989) та
президентства Джорджа Буша-старшого (1989–1993). Документи висвітлюють
операції у Перській затоці, падіння Берлінської стіни та воз’єднання Німеччини,
розпад Радянського Союзу, підписання угоди між США і Радянським Союзом
1991 року та між США і Росією в 1993 році про скорочення ядерної зброї, підпи-
сання Північноамериканської угоди між США, Канадою і Мексикою про вільну
торгівлю 1992 року тощо. У бібліотеці зберігаються документи щодо особистої
кар’єри Джорджа Буша як конгресмена, посла США в ООН, начальника американ-
ського Бюро зі зв’язків із Китайською Народною Республікою, голови Національ-
ного комітету Республіканської партії, директора ЦРУ. Бібліотеку відкрито
6 листопада 1997 року, та на сьогоднішній день частину бібліотеки закрито для
проведення ремонтних робіт328.
Президентський центр Уїльяма Джефферсона Клінтона включає президент-
ську бібліотеку, Фонд Клінтона, Школу державної служби в університеті штату
Арканзас та парк. Клінтонівський президентський центр відкрито 18 листопада
327 Ronald Reagan Presidential Library and Museum. 40 Presidential Drive. Simi Valley, California 93065
[Electronic resource]. – Mode of access: www.reagan.utexas.edu. – Title from screen.
328 George Bush Presidential Library and Museum. 1000 George Bush Drive West, College Station,
Texas 77845 [Electronic resource]. – Mode of access: www.bushlibrary.tamu.edu. – Title from screen.
513
Споруда Бібліотеки Президента США Уїльяма Клінтона
2004 року у місті Літл-Рок (штат Ар-

канзас). Вартість будівництва сягнула
165 млн доларів, площа центру –
14 000 кв. метрів, площа парку –
113 000 кв. метрів. Колекція бібліотеки
є найбільшою в системі президентсь-
ких бібліотек. Вона включає 76,8 млн
аркушів документів на паперовій осно-
ві, 1,85 млн фотографій, 21 млн пові-
домлень електронної пошти і
84 600 музейних експонатів. Докумен-
ти сформовані у колекції: «Рада з внут-
рішньої політики», «Міжвідомча робо-
ча група по реформі у галузі охорони
здоров’я», «Федеральні звіти президе-
нтської комісії по захисту прав спожи-
вачів», «Консультативна рада з расо-
вих питань», «Президентська консуль-
тативна комісія по Холокосту» тощо329.
Роботи зі створення Президентсь- Виставкова зала президентської Бібліотеки
Уїльяма Клінтона
кого центру Джорджа Уокера Буша,
43-го Президента США, тривають. Планується, що комплекс буде включати пре-
зидентську бібліотеку, музей та інститут політики. Весь об’єкт за проектом має
зайняти площу 100 тис. кв. метрів у парку студентського містечка Південного
методистського університету в Далласі (штат Техас). Будівництво розпочато на-
прикінці 2010 року, а відкриття центру заплановане на 2013 рік. Вартість будів-
ництва коливається від 200 до 500 млн доларів. На час будівництва архівні мате-
329 Clinton Presidential Library and Museum. 1200 President Clinton Avenue. Little Rock, Arkansas 72201
[Electronic resource]. – Mode of access: www.clintonlibrary.gov. – Title from screen.
514
РОЗДІЛ 3
ріали та музейні експонати тимчасово були розміщені у містечку Левісвілл

(штат Техас). 2013 року тривала передача документів до Президентської бібліо-
теки Дж. У. Буша. Обсяг цих документів сягає 70 млн аркушів (29 куб. футів) па-
перових документів за два президентських строки Джорджа Уокера Буша (2001–
2009), 80 ТВ електронних документів (у т. ч. 4 млн цифрових фотографій) та
1200 куб. футів аудіовізуальних записів (у т. ч. 46 аудіо- та відеозаписів та
375 тис. фотографій). У тому числі колекція Бібліотеки містить матеріали про
терористичну атаку 11 вересня 2001 року та розвиток подій після неї330.
Крім архівних установ, про які йшлося, до архівної системи США належать
науково-дослідні центри архівознавчих, документознавчих, генеалогічних та іс-
торичних досліджень. Такі центри засновано при архівах у Анкориджі, Сан-
Франциско, Денвері, Атланті, Бостоні, Канзасі, Сент-Луїсі, Санта-Фе, Нью-Йорку,
Сієтлі та в деяких інших архівах.
Отже, мережа Національного архіву і Адміністрації документації досить роз-
галужена і включає такі типи архівних установ, як федеральні центри докумен-
тації, регіональні філіали Національного архіву, дочірні (партнерські) архіви, що
функціонують під контролем NARA та на підставі його законів і правил, але не
фінансуються NARA, та президентські бібліотеки. Сімнадцять федеральних
центрів документації призначені для проміжного зберігання документів феде-
ральних установ, які не потрібні в їх поточній діяльності. Їх заснування було вда-
лим рішенням проблеми накопичення неактивних документів в установах, які
часто зберігалися в незадовільних умовах і втрачалися. FRC економлять бюджет,
площі і сили співробітників цих установ, гарантують дотримання строків збері-
гання, кваліфіковане визначення цінності документів та відбір цінних докумен-
тів на постійне зберігання і виділення нецінних до знищення. Після появи FRC
федеральні архівні установи гарантовано забезпечені кваліфікованою допомо-
гою з їх боку у комплектуванні своїх сховищ цінними історичними документами
і у свою чергу не обтяжені роботою із відбору документів на зберігання. Архіви
зосереджуються на безпосередньо архівних функціях: зберіганні, удоступненні
та використанні архівних документів. Регіональні філіали Національного архіву
США забезпечують наближене до місця утворення зберігання документів тери-
торіальних підрозділів федеральних органів влади. Їх наявність зменшує наван-
таження на Національний архів США та наближує документи до населення регіо-
нів, якого вони безпосередньо стосуються. Тринадцять президентських бібліо-
тек є особливим типом архівних установ: вони гарантують зберігання надзви-
чайно цінних документів з історії американської нації, удоступнюють їх для дос-
ліджень, популяризують інститут президентства у США. Разом із цим ці бібліоте-
ки виконують значну функцію наближення архівів до американських громадян,
330 George W. Bush Presidential Library and Museum. 2943 SMU Boulevard, Dallas, TX 75205 72201
[Electronic resource]. – Mode of access: www.georgewbushlibrary.gov. – Title from screen.
515
оскільки вони є комплексними установами, до складу яких, крім архіву, входять

музеї, дослідницькі центри, парки тощо. Через наявність у складі NARA президе-
нтських бібліотек він визначений як президентський архівний депозитарій.
Усі зазначені архівні установи входять до федеральної архівної системи США,
яку очолює NARA. Вони функціонують на підставі федерального архівного законо-
давства, так званих законів NARA, працюють відповідно до політики та планів
NARA, фінансуються із державного федерального бюджету через фінансові органи
NARA (крім партнерських архівів, але й вони можуть отримувати фінансування на
свої проекти через NHPRC) і підпорядковані Архівісту США. Усе зазначене ще раз
підтверджує, що архівна система США на федеральному рівні є централізованою.
3.6 НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ ІСТОРИЧНИХ ПУБЛІКАЦІЙ

І ДОКУМЕНТІВ: ПРОЕКТИ З ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ
ДЖЕРЕЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ
До форм роботи з популяризації архівних документів, впроваджених у
практику роботи американськими архівістами, належать: публікація збірників
(серій) історичних документів (у т. ч. на мікрофільмах, цифрових видань, повно-
текстових БД); підготовка архівних довідників (у т. ч. електронних); представ-
лення оригіналів або копій документів на виставках (у т. ч. у мережі Інтернет на
веб-сайтах архівів, бібліотек, університетів, історичних товариств); оприлюднен-
ня архівних документів через засоби масової інформації (у т. ч. електронні);
створення музеїв архівних установ (у т. ч. віртуальних); організація роботи зі
школярами, вчителями, викладачами і студентами (проведення екскурсій, лек-
цій, семінарів, тематичних ігрових занять у школах, музеях при архівних устано-
вах і президентських бібліотеках тощо); пропагування волонтерських програм і
залучення волонтерів до роботи в архівах; проведення місячників, тижнів, днів
архівів (у т. ч. проведення днів відкритих дверей, реалізація в Інтернеті архівної
програми «Цей день в історії»). Окремо слід виділити популяризацію генеалогіч-
них джерел, сприяння генеалогічним товариствам, генеалогам, пересічним гро-
мадянам у здійсненні генеалогічних, біографічних досліджень і створенні сімей-
ної історії. Найбільш поширеною і важливою формою роботи американські архі-
вісти вважають публікацію архівних документів, тому саме цей напрям роботи
автор монографії обрав для висвітлення досвіду американських колег із популя-
ризації джерел національної пам’яті331.
331 Левченко Л. Л. Видання пам’яток документальної історичної спадщини американського народу

[Текст] / Л. Л. Левченко // Пам’ятки: археографічний щорічник / Укрдержархів, УНДІАСД ; редкол.:
С. Г. Кулешов (гол. ред.) [та ін.]. – К., 2011. – Т. 12. – С. 173–195 ; Левченко Л. Л. Популяризація джерел
національної пам’яті у США: шлях у два століття [Текст] / Л. Л. Левченко // Національна пам’ять: соці-
окультурний та духовний виміри. Національна та історична пам’ять. Зб. наук. праць [Вип. 4]. –
К., 2012. – С. 115–126.
516
РОЗДІЛ 3
Перші публікації історичних документів у США здійснено Е. Хазардом та

Дж. Белкнепом. Щоправда, йшли вони різними шляхами: Хазард зосередився на
збиранні і публікації документів, а Белкнеп на історичній інтерпретації і нарати-
вному письменництві. Белкнеп упродовж 1784–1792 рр. зібрав документи і ви-
дав у трьох томах «History of New Hampshire» («Історія Нового Гемпширу»). Ха-
зард очолював Пошту Сполучених Штатів: мандруючи поштовими дорогами, він
мав змогу колекціонувати публічні документи. У 1792 і 1794 рр. він опублікував
два томи «Historical Collections: Consisting of State Papers and Other Authentic
Documents; Intended as Material for An History of the United States of Ame-
rica» («Історичні колекції, що складаються з державних паперів та інших автен-
тичних документів, призначені як матеріали для історії Сполучених Штатів Аме-
рики»)332.
Виокремлюється чотири періоди у виданні джерел національної пам’яті на
теренах США та декілька напрямів цієї роботи. Перший період, «історичних това-
риств», (кінець ХVІІІ – середина 1930-х рр.), пов’язаний із заснуванням історич-
них товариств на теренах штатів і їх видавничою діяльністю. Історичні товарис-
тва здійснювали збирання архівів із метою збереженості джерел із історії моло-
дої американської нації, утвердження Сполучених Штатів як держави, консоліда-
ції суспільства, розвитку національної ідеї та патріотизму. У публікації історич-
них документів вони вбачали шлях до забезпечення збереженості архівів. Цей
напрям роботи визначений пріоритетним у статутах усіх історичних товариств.
Історичні товариства публікували не лише історичні документи вітчизняних ар-
хівів, а й виявляли джерела з американської історії у європейських архівах
(Великобританії, Франції, Іспанії, Мексиці, Кубі), здійснювали за необхідності їх
переклади, копіювали та публікували виявлені документи в США. Слід згадати
про значну видавничу діяльність Нью-Йоркського історичного товариства, Істо-
ричного товариства Пенсільванії, зокрема видання 138 томів документів з істо-
рії Пенсільванії333. Значний внесок у публікацію історичних джерел у Пенсільва-
нії зробив С. Хазард334.
Велику кількість історичних джерел, зібраних президентом Товариства, ви-
датним істориком Дж. Г. Мак-Гріді Ремзі, опублікувало Історичне товариство
Теннессі335. У штаті Міссісіпі видання історичних документів здійснювали секре-
тар Історичного товариства Фр. Л. Райлі та перший директор Департаменту
Fall. – № 60. – Р. 235–258.
333 Eddy H. H. The Archival Program of Pennsylvania [Text] / Henrу Howard Eddy // American Аrchivist. –
1949, July. – Vol. 12. – № 3. – P. 255–266.

334 Baumann R. M. Samuel Hazard: Editor and Archivist for the Keystone State [Text] / Roland M. Baumann //
The Pennsylvania Magazine of History and Biography. – 1983, April. – Vol. 107. – № 2. – P. 195.
335 Toplovich A. The Tennessee Historical Society at 150: Tennessee History «Just and True» [Text] /
Ann Toplovich // Tennessee Historical Quarterly. – 1999, Fall. – Vol. 58. – P. 194–215.
517
архівів і історії Д. Роуленд, якому належить публікація документів з історії Міссі-

сіпі, виявлених ним в архівах Великобританії і Франції та інші праці336.
Згадаємо ще раз члена Історичного товариства та першого директора Депар-
таменту архівів та історії Південної Кароліни А. С. Саллі. Його діяльність із публіка-
ції історичних джерел Південної Кароліни висвітлена Ч. Лессером у книзі «Історія
Департаменту архівів та історії Південної Кароліни»337. З огляду на успіхи А. С. Сал-
лі на ниві підготовки до публікації історичних джерел Дж. Фр. Джеймсон назвав
його найбільш компетентним редактором колоніальних документів і запросив
до редагування тому, присвяченого Південній Кароліні у серії «Original Narratives
of Early American History», яка видавалась Американською історичною асоціацією.
Порівняно із широко розгорнутою видавничою діяльністю історичних това-
риств штатів публікація історичних джерел на федеральному рівні здійснювалася
повільніше, хоча К. Е. Картер 1938 року заявив, що Конгрес завжди прихильно стави-
вся до видання важливих документів національного значення, а федеральний уряд
надавав фінансову підтримку для публікації багатотомних серій історичних доку-
ментів338. Значну кількість історичних джерел було підготовлено до видання істо-
риками та архівістами Державного департаменту США і видано за його підтримки.
З утворенням Американської історичної асоціації (9 вересня 1884 р.) Історич-
ні документи публікувалися на сторінках друкованого органу Асоціації «The
American Historical Review». У складі Асоціації діяли Комісія історичних мануск-
риптів та Комітет із публікацій339. Важливою подією початку ХХ ст. стало засну-
вання Інституту Карнегі у Вашингтоні (1902). Під егідою інституту були видані
«Путівник по архівах федерального уряду» (1904 р. та 1907 р.), 20 томів путівни-
ків по архівах і бібліотеках іноземних держав, у яких зберігалися документи з
американської історії. Значним кроком в організації публікації історичних доку-
ментів стало підписання Президентом США Фр. Д. Рузвельтом 19 червня
1934 року «Акту про заснування Національного архіву уряду Сполучених Шта-
тів», разом із яким була утворена Національна комісія історичних публікацій340.
Неофіційний авторський переклад чинного Закону про Національну комісію
історичних публікацій і документів вміщено у Додатку наприкінці монографії.
336 McCain W. D. History and Program of the Mississippi State Department of Archives and History [Text] /
William D. McCain // American Archivist. – 1950, January. – Vol. 13. – № 1. – P. 27–34 ; Galloway P. Archives,
Power, and History: Dunbar Rowland and the Beginning of the State Archives of Mississippi (1902–1936)
[Text] / Patricia Galloway // American Archivist. – 2006, Spring/Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 79–116.
337 Lesser C. H. A History of the South Carolina Department of Archives & History, 1905–1960 [Text] /
Charles H. Lesser. – South Carolina Department of Archives & History. – Columbia, South Carolina. – 2009. – Р. 15–18.
338 Висловлювання К. Е. Картера цитується за: Шелленберг Т. Современные архивы: принципы и мето-
ды работы [Текст] / Т. Шелленберг ; Главное архивное управление при Совете Министров СССР ; СИФ
ОЦНТИ ВНИИДАД ; пер. с англ. [не указано]. – № 1102 «п» [машинопись]. – М., [год не указан]. – C. 288.
339 Jameson J. F. The American Historical Association, 1884–1909 [Text] / John Franklin Jameson // The
American Historical Review. – 1909, Octоber. – Vol. 15. – № 1. – P. 1–20.

340 У грудні 1974 р. Національна комісія історичних публікацій (NHPC) була перейменована на Націо-
нальну комісію історичних публікацій і документів (the National Historical Publications and Records
Commission, NHPRC).
518
РОЗДІЛ 3
Другий період, «укладання описів», (середина 1930-х – кінець 1940-х рр.) пов’я-
заний із реалізацією проектів WPA (HRS (16 листопада 1935 р. – 1 лютого 1943 р.),
SFA (квітень 1936 р. – 30 червня 1942 р.)) з укладання описів архівних документів
федеральних та місцевих архівів у роки Великої депресії (кінець 1930-х – поча-
ток 1940-х рр.). Як вже зазначалося, за часів обох проектів було підготовлено та
опубліковано більш ніж дві тисячі описів документів.
Третій період, «грантів і мікрофільмування» (початок 1950-х – кінець 1980-х рр.),
характеризується визначенням пріоритетних напрямків публікації джерел наці-
ональної пам’яті, розгортанням програми грантів для публікації історичних до-
кументів, початком оприлюднення історичних документів чисельними наклада-
ми мікрофільмів.
17 травня 1950 року на церемонії у Бібліотеці Конгресу Дж. П. Бойд репрезен-
тував Президенту США Г. С. Трумену перший том видання «Папери Томаса Джеф-
ферсона». Вражений важливістю тематики збірки, Трумен підтримав масштабну
програму публікації історичних документів, у тому числі видатних державних
діячів, оптимізував склад NHPC, збільшивши кількість її членів до 11 осіб.
1950 року Конгрес ухвалив «Federal Records Act» (закон про федеральні докумен-
ти), який у тому числі регулював збирання, зберігання та публікацію документів
лідерів нації. 1951 року NHPC очолив відомий американський учений і архівіст
Ф. М. Хамер341. Він сфокусував свою увагу на плануванні та просуванні збалансо-
ваних національних програм по збиранню, зберіганню і публікації документів
про життя і діяльність видатних діячів американської нації. Провівши консуль-
тації з історичними товариствами, професійними організаціями, Хамер уклав і
15 квітня 1954 року представив на розгляд Президента США Д. Ейзенхауера план
публікації історичних документів «A National Program for the Publishing of
Historical Documents» і механізм фінансування NHPC. Разом із цим він ініціював
підготовку путівника по колекціях архівних документів і манускриптів342. Довід-
ник «A Guide to Archives and Manuscripts in the United States», що побачив світ
1961 року, охоплював колекції понад 1300 депозитаріїв.
У 50-ті роки ХХ ст. розпочалося видання історичних документів на мікрофіль-
мах343, хоча, як вказав Т. Р. Шелленберг, план публікації документів на мікро-
фільмах був укладений Архівістом США С. Дж. Бакком ще 1940 року344.
341 Forty Years of Publishing [Text] // Newsletter. National Historical Publications and Records Commission.–
2004, Fall. – Vol. 32.3. – Р. 5.

342 Boyd J. P. Philip May Hamer, 1891–1971. In Memoriam [Text] / Julian P. Boyd // American Archivist. –
1971, July. – Vol. 34 – № 3. – P. 285–287 ; Нackman L. J. The NHPRC and a Guide to Manuscript and Archival
Materials in the United States [Text] / Larry J. Нackman, Nancy Sahli, Dennis A. Burton // American Archivist. –
1977, April. – Vol. 40. – № 2. – P. 201–205.
343 Forty Years of Publishing [Text] // Newsletter. National Historical Publications and Records Commission. –
2004, Fall. – Vol. 32.3. – Р. 5.

344 Шелленберг Т. Современные архивы: принципы и методы работы [Текст] / Т. Шелленберг ; Главное
архивное управление при Совете Министров СССР ; СИФ ОЦНТИ ВНИИДАД ; пер. с англ. [не указано]. –
№ 1102 «п» [машинопись]. – М. [год не указан]. – C. 291.
519
1964 року Конгрес ухвалив закон про організацію видання історичних доку-
ментів за допомогою програми грантів345. Перші 23 гранти були направлені на
видання щоденників та епістолярної спадщини Джона та Абігейль Адамсів346,
Б. Франкліна347, А. Гамільтона348, Т. Джефферсона349, Дж. Медісона350, Дж. Вашинг-
тона351, джерел, що висвітлюють процес ратифікації Конституції та Білля про
права352, документів 1-го Федерального Конгресу353, Верховного суду Сполуче-
345 NHPRC Projects [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.gov/nhprc/projects/. –
Title from screen ; Левченко Л. Л. Видання пам’яток документальної історичної спадщини американсь-
кого народу [Текст] / Л. Л. Левченко // Пам’ятки: археографічний щорічник / Укрдержархів, УНДІ-
АСД ; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) [та ін.]. – К., 2011. – Т. 12. – С. 173–195.
346 Проект «The Adams Paper» включає документи чотирьох генерацій сім’ї Адамсів: Джона і Абігейль,
Чарльза Френсіса, Джона Квінсі ІІ, Чарльза Френсіса ІІ, Генрі і Брукса. Заплановано, що документи,
розподілені на чотири серії (щоденники та автобіографічні документи, родинне листування, загальне
листування, портрети), будуть видані у 100 томах. Видання здійснюється Гарвардським університе-
том. Historical Documentary Editions, 2000. A Descriptive List of Documentary Publications [Text] / Sup-
ported or Endorsed by the National Historical Publications and Records Commission. – Washington : National
Archives and Records Administration, 2000. – P. 5–6.
347 Видання Єльського університету «The Papers of Benjamin Franklin» розпочате 1954 р., перший том
вийшов 1959 р. У 2011 р. видано 40 том. Публікація охоплює документи за період із 1706 р. до 1783 р.
У 2002–2010 рp. реалізовано цифровий проект. The Papers of Benjamin Franklin [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.yale.edu/franklinpapers/index.html. – Title from screen.
348 Видання, що включає 12500 документів за період 1760–1795 рp. відомого фінансиста, дипломата,
політика і військового діяча А. Гамільтона у 27 томах, видане Колумбійським університетом. Цифро-

вий проект у 17 томах охоплює документи за період з 1768 р. до 1794 р., реалізований університетом
Вірджинії. Founding Era. Selected Publishing Projects [Text] / Annotation. National Historical Publications
and Records Commission. Newsletter. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 7 ; The Papers of Alexander Hamilton Digi-
tal Edition. Rotunda [Electronic resource]. – Mode of access: http://rotunda.upress.virginia.edu/founders/
ARHN.html. Title from screen.
349 Видання документів Т. Джефферсона, автора Декларації Незалежності і 3-го Президента США, три-
вало до 2009 р. і включає 36 томів документів за 1760–1802 pр., виданих Прінстонським університе-
том. До публікації «The Papers of Thomas Jefferson» включено понад 70000 документів з 900 архівів
світу. Founding Era. Selected Publishing Projects [Text] / Annotation. National Historical Publications and
Records Commission. Newsletter. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 7.
350 Видання документів Дж. Медісона за 1750–1836 p., головного автора Конституції і Білля про права,
4-го президента США, одного з найвидатніших мислителів в історії Америки здійснено університета-
ми Чикаго та Вірджинії і включає обрані листи першої леді Доллі Пейн Тодд Медісон, визначної полі-
тичної і громадської діячки тих часів. Чотири серії «The Papers of James Madison», «Конгрес-
на» (17 томів), «Державного секретаря» (9 томів опубліковано, загалом заплановано видання
16 томів цієї серії), «Президентська» (6 опублікованих томів, із 12 томів запланованих), «У відстав-
ці» (один том опублікований, очікується видання семи томів) будуть представляти 29000 документів
з 250 архівів. Founding Era. Selected Publishing Projects [Text] / Annotation. National Historical Publica-
tions and Records Commission. Newsletter.– 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 7.
351 Видання тривало до 2009 р. і включає 59 томів, до яких увійшло 135000 документів за 1744–
1799 p. Дж. Вашингтона, 1–го Президента США, забезпечене індексами, перехресними посиланнями та
іншими пошуковими засобами, видане університетом Вірджинії. Founding Era. Selected Publishing Pro-
jects [Text] / Annotation. National Historical Publications and Records Commission. Newslettr. – 2004, Fall. –
Vol. 32.3.– P. 7.
352 Книжкове видання «The Documentary History of the Ratification of the Constitution» здійснене Історич-
ним товариством штату Вісконсин. Цифровий проект реалізовано університетом Вірджинії у 2009 р.
Проект включає документи за 1770–1888 рp. The Documentary History of the Ratification of the Constitution
[Electronic resource]. – Mode of access: http://rotunda.upress.virginia.edu/founders/RNCN. – Title from screen.
353 Видане університетом Джонса Хопкінса «The Documentary History of the First Federal Congress of the
United States of America» у 14 томах, включає матеріали про роботу Конгресу з 4 березня 1789 р. до
3 березня 1791 р. Founding Era. Selected Publishing Projects [Text] / Annotation. National Historical Publi-
cations and Records Commission. Newsletter. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 7.
520
РОЗДІЛ 3
них Штатів354, проекту «Народження нації: Документальна історія міжнародних

відносин Сполучених Штатів часів Конфедерації, 1780–1789» 355 тощо. За рахунок
грантів було профінансовано редагування та видання документів Г. Клея,
Дж. К. Келхуна, Е. Джонсона, Дж. Н. Полка, У. С. Гранта, Дж. Ф. Девіса, Д. Уебстера
та інших видатних діячів американської історії. 1966 року половину грантів Ко-
місія видала на мікрофільмовані видання документів А. А. Галлатіна, Бексар-
архіву колоніальної історії штату Техас356, матеріалів Союзу фермерів Небраски
та довготермінові проекти «Документи Томаса Едісона» 357, «Документи Семюеля
Гомперса»358, «Шлях, рабство та петиція про волю чорних американців» 359.
Одним із пріоритетних напрямів роботи NHPRC стала публікація докумен-
тальної спадщини видатних діячок Америки, які боролися за відміну рабства у
США, права жінок, контроль над народжуваністю тощо. Ще 1954 року NHPC скла-
ла список 112 провідних діячок Америки, серед яких були імена Дж. Аддамс360,
354 Вісім томів включають протоколи засідань, виступи юристів, судові справи тощо, видані Колумбій-
ським університетом. Останній, 8 том, видано 2007 р. Founding Era. Selected Publishing Projects [Text] /
Annotation. National Historical Publications and Records Commission. Newsletter. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 7.
355 Видання «The Emerging Nation: A Documentary History of the Foreign Relations of the United States
under the Articles of Confederation, 1780–1789» Державної типографії США включало документи дип-
ломатичного характеру Дж. Адамса, Б. Франкліна, Дж. Джея, Т. Джефферсона та інших американських
лідерів, а також дипломатичні депеші, міжнародні договори, приватні листи та переклади документів
з архіву Міністерства іноземних справ Франції. Founding Era. Selected Publishing Projects [Text] / Anno-
tation. National Historical Publications and Records Commission. Newsletter. – 2004, Fall. – Vol. 32.3. – P. 7.
356 Бексар-архів колоніальної історії штату Техас за іспанський і мексиканський періоди 1717–
1836 рp. опублікований у мікрофільмовому варіанті у трьох частинах: Частина 1 – 31 ролик мікрофіль-
мів, документи за 1717–1803 рp. у 1967 р., Частина 2 – 38 роликів, документи за 1804–1821 рp. у 1969 р.,
Частина 3 – 103 ролики, документи за 1822–1836 рp. у 1971 р. Також частина документів була перекла-
дена англійською мовою і видана у 26 роликах мікрофільмів. Historical Documentary Editions, 2000. A
Descriptive List of Documentary Publications [Text] / Supported or Endorsed by the National Historical Publica-
tions and Records Commission. – Washington : National Archives and Records Administration, 2000. – P. 9.
357 Документи Т. Едісона у книжковому варіанті видані у шести томах за період з 1847 р. до 1931 р.
Мікрофільмове видання має п’ять частин і включає документи за 1850–1919 рp. Цифровий проект
представлений БД на 143500 документів і 23300 імен осіб, що згадуються у цих документах, назв
установ і т.д. На сьогодні переведено у цифровий формат тільки три частини мікрофільмового видан-
ня. Rutgers. The Thomas Edison papers [Electronic resource]. – Mode of access: http://edison.rutgers.edu/
digital.htm. – Title from screen.
358 Проект із видання документів С. Гомперса, першого президента Американської асоціації труда
(1886–1924), який присвятив своє життя боротьбі за права робітничого класу, заснований Стюартом
Кауфманом у 1974 р., а також Петером Альбертом та Грейс Палладіно, що приєдналися до проекту
відповідно у 1974 р. та 1984 p. Книжкове видання включає 12 томів, документи, включені до них, охо-
плюють період з 1850 р. до 1924 р., в усі томи вміщено передмови та пошукові індекси. Також реалізо-
вано видання на мікрофільмах. Samuel Gompers Papers [Electronic resource] // Department of History. –
Mode of access: http://www.history.umd.edu/Gompers/books.htm. – Title from screen.
359 Видання «Race, slavery, and free Blacks» представлене двома серіями. Серія 1 «Race, slavery, and free
Blacks : Series I Petitions to southern legislatures, 1777–1867». Серія 2 «Series II: Petitions to Southern
County Courts, 1777–1867», документи з 1775 р. до 1867 р.
360 Книжковий і мікрофільмовий проект видання документів піонера поселенського руху і засновника
будинків для бідних переселенців з Європи Дж. Адамс мав на меті виявлення, збирання і створення
колекції документів, створених або отриманих видатною діячкою. Мікрофільмове видання склада-
ється з 82 роликів мікрофільмів, що містять близько 2000 документів на кожному ролику мікрофіль-
му, реалізоване університетом Індіани. Книжкове видання складається з двох томів (том 1 – докумен-
ти за період 1860–1881 рp., том 2 – 1881–1888 рp.), реалізоване університетом Іллінойсу. The Jane
Addamspapers project [Electronic resource] // NHPRC documenting democracy. – Mode of access: http://
www.janeaddamsproject.org/Jane%20Addams. – Title from screen.
521
Головна сторінка веб-сайту Історичного товариства Вісконсину, на якому

здійснюються публікації за проектом «Документальна історія ратифікації Конституції»
С. Б. Ентоні361, К. Х. Бартон, Е. Х. Уїллард та інших, документи яких передбачалось

опублікувати. Інший перелік видатних діячок включав імена Е. Ф. Палмер,
Е. Н. Ройалл, Л. М. Олкотт, С. М. Фуллер, Е. Блеквелл. 1974 року NHPRC призначи-
361 Проект «The Papers of Elizabeth Cady Stanton and Susan B. Anthony» («Папери Е. К. Стентон і
С. Б. Ентоні») у книжковому варіанті виданий у шести томах у 1997–2009 рp. Мікрофільмове видання,
45 роликів мікрофільмів, включає документи з 202 бібліотек і 671 періодичного видання за період з
1868 р. до 1880 р. В електронному форматі представлені документи суду над С. Б. Ентоні у 1872–
1873 рp. The Trial of Susan B. Anthony [Electronic resource]. – Mode of access: http://ecssba.rutgers.edu/
index.html. – Title from screen.
522
РОЗДІЛ 3
ла спеціальний комітет із публікації документів відомих американок, який реко-

мендував до видання папери 90 видатних представниць жіночих рухів і організа-
цій США362. Протягом наступних десяти років були підготовлені до публікації і
видані документи І. Б. Хукер, епістолярна спадщина Л. М. Чайлд363, документи
жіночої ліги профспілок та її лідерок, щоденник часів Громадянської війни
М. Б. М. Чеснут, матеріали Е. Голдман364, М. Х. Сенгер365, М. Х. Джонс366. Для публі-
кації серії видань документальної спадщини видатних американок NHPRC звер-
нулася за допомогою до приватних фондів і отримала більше одного мільйона
доларів пожертвувань для здійснення видавничих проектів367.
Виявлення й публікація документів з історії чорношкірого населення була
ускладнена розпорошеністю джерел по численних державних і приватних архів-
них інституціях та атмосферою расизму, що довгий час панувала в американсь-
кому суспільстві. Публікацією документів, що висвітлювали негритянську істо-
рію та боротьбу чорношкірого населення за свободу упродовж 1861–1877 рр.,
крім NHPC–NHPRC, займались американські історики, які спрямовували свої зу-
силля на виявлення та оприлюднення великої кількості раніше не опублікованих
документів, у тому числі неофіційного характеру. Як вказувала американська
362 Guinta M. A. The NHPRC: Its Influence on Documentary Editing, 1964–1984 [Text] / Mary A. Guinta //
American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – P. 136.

363 Книжкове видання епістолярної спадщини борця за відміну рабства у США Л. М. Чайлд за 1817–
1880 рp. здійснено університетом Массачусетса у 1982 р., мікрофільмове видання містило 2604 листа
у 97 роликах, видано у 1980 р. Historical Documentary Editions, 2000. A Descriptive List of Documentary
Publications [Text] / Supported or Endorsed by the National Historical Publications and Records Commis-
sion. – Washington : National Archives and Records Administration, 2000. – P. 14.
364 Проект включав публікацію десятків тисяч документів відомої анархістки, однієї з провідних дія-
чок руху Американського радикалізму і фемінізму Е. Голдман, зібраних із архівів, бібліотек і приват-
них джерел усього світу. Документи охоплюють період 1869–1940 pр. Мікрофільмове видання вийш-
ло у 1991–1993 рp. Книжкове видання реалізоване Каліфорнійським університетом (перші два томи)
у 2003 р., очікується видання третього і четвертого томів. The Emma Goldman papers [Electronic re-
source] // Univercity of California. Regents. NHPRC documenting democracy. – Mode of access: http://
sunsite.berkeley.edu/goldman/. – Title from screen.
365 Перший том на 576 сторінок обраних документів М. Сенгер, феміністки, борця за контроль над
народжуваністю у світі і розповсюдження контрацепції, організатора першої Світової конференції по

населенню, засновниці і першого президента Міжнародної асоціації планування сім’ї та Американсь-
кої ліги контролю над народжуваністю, виданий Іллінойським університетом у 2003 р. Містить доку-
менти з історії руху американських феміністок, листування, щоденники, статті, промови про сексуа-
льну експлуатацію, роль матері, дружини, няні, журналістки тощо. Другий том містить документи за
період 1928–1939 pр. про історію руху за контроль над народжуваністю. Редакторам видання довело-
ся переглянути більше ніж 120000 документів, щоб обрати найцікавіші з них для публікації. Univercity of
Uillinois Press [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.press.uillinois.edu/books/catalog. – Title
from screen.
366 Проект публікації епістолярної спадщини і промов М. Х. Джонс, вчительки і журналістки, яка при-
вертала увагу уряду та громадськості до проблем шахтарів та працівників інших індустріальних підп-
риємств, організатора численних страйків, члена соціал–демократичної партії та соціалістичної пар-
тії США, реалізований Пітсбурзьким університетом. Документи військових судів опубліковані універ-
ситетом Кентуккі. Selected Publishing Projects. Annotation [Text] / National Historical Publications and
Records Commission. Newsletter. – 2004, Fall. –Vol. 32.3. – P. 8.
523
дослідниця М. Гуінта, мета публікації джерел з історії боротьби чорношкірого

населення проти рабства полягала у системному підборі та оприлюдненні доку-
ментів, що висвітлюють історію боротьби за незалежність 368. Російська дослід-
ниця Т. А. Зайцева відзначила позитивні риси публікації джерел даного напрям-
ку: наявність широкого кола видань, різноманітність включених до них докуме-
нтів, присутність передмов до публікацій та анотацій до кожного вміщеного до-
кументу369. Перші значні видання документів лідерів чорношкірого населення
США, здійснені Комісією, висвітлюють життя і діяльність письменника, оратора і
політичного лідера афро-американців 1890–1915 рр. Б. Т. Вашингтона. Ініціато-
ром проекту була Л. Р. Харлан, яка побачила колекцію цих документів, що нара-
ховує понад мільйона аркушів, у відділі манускриптів Бібліотеки Конгресу
США370. Університетом Іллінойсу видано вже 14 томів даної серії. Більш того, на
теперішній час оприлюднено вже цифровий проект – усі томи серії представлені
в Інтернеті371. Іншими проектами NHPRC цього напряму були видання докумен-
тів борця за свободу чорних рабів Фр. Дугласа372, «Чорного Мойсея» М. Гарвея та
Універсальної асоціації негритянського удосконалення373, руху чорних аболіціо-
ністів – борців за відміну рабства, работоргівлі і звільнення рабів в Америці374,

369 Зайцева Т. А. Публикация исторических источников в США в 1945–1980 годах по истории негри-
тянского социального движения в период гражданской войны и реконструкции (1861–1877 гг.).

Принципы и методы издания [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук /
Т. А. Зайцева ; Научно–техническая библиотека ВНИИДАД [Инв. № 133]. – М., 1987. – 24 с.
370 Harlan L. R. Booker T. Washington in Perspective [Text] / Louis R. Harlan. – University Press of
Mississippi : Jackson, MS, 1988. – 203 р.

371 The Booker T. Washington Papers Online. Еhe University of Illinois Press [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.historycooperative.org/btw/info.html. – Title from screen.

372 Проект розпочався 1973 р. Єльським університетом. Його ініціатором був професор цього універ-
ситету Дж. В Блессингейм. Він включає чотири серії, кожна по декілька томів. Сьогодні здійснюється
цифровий проект, директором якого є Робін Кондон. В Інтернеті представлені: Серія 1, що включає
5 томів промов великого борця за свободу чорних рабів у США Фр. Дугласа (1818–1895), Серія 2 – ав-
тобіографічні документи, Серія 3 – листування за період 1842–1852 p. З приватних фондів на здійс-
нення проекту було виділено більше 1 млн доларів. Frederick Douglass Papers Edition [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.iupui.edu/~douglass/home.html. – Title from screen.
373 Проект включає: Американську серію – 6 томів документів за період з 1826 р. до 1940 р., Африкан-
ську серію – томи VIII–X, документи за 1913–1945 p., Карибську серію – томи ХІ, ХІІ, документи за 1918–
1941 p. Ініціатором і директором проекту є професор історії університетів Каліфорнії і Лос–
Анджелеса Роберт А. Хілл. У тому числі видання включає значну частину документів з архіву ФБР та
архівів інших країн. Сьогодні проект вже представлений в Інтернеті. UCLA African Studies Center
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.international.ucla.edu/africa/mgpp/. – Title from
screen.
374 Проект включав 15000 документів за період 1830–1865 p. із більш ніж 100 архівів і бібліотек Спо-
лучених Штатів. 30 % документів – в оригіналі рукописні. Книжкове видання проекту було розпочате
університетом Північної Кароліни і включало 5 томів, але по відношенню до сучасного цифрового
проекту кількість документів, вміщена у книжковому виданні, складає лише 10 %. Цифровий проект
представлений у мережі Інтернет. Black Abolitionist Papers [Electronic resource]. – Mode of access:
http://bap.chadwyck.com. – Title from screen.
524
РОЗДІЛ 3
50 тисяч документів колекції Національного архіву США періоду Громадянської

війни та Реконструкції (1861–1867 рр.)375, документів лідера руху протестів афро-
американців першої половини ХХ ст. У. Е. Б. Дюбуа376.
Публікація документальної спадщини Мартіна Лютера Кінга на сайті

Інституту досліджень і освіти Мартіна Лютера Кінга
375 Проект «The Freedmen and Southern Society» був заснований 1976 року з метою висвітлення людсь-
ких драм: рабів і рабовласників, солдат і цивільних, селян і елітних прошарків населення, тих, хто жив
на Півночі і на Півдні. Ініціатором і виконавцем проекту був Кембриджський університет. Перша час-
тина проекту «Свобода: документальна історія емансипації, 1861–1867» (три серії в п’яти томах), а
також ще чотири томи, що висвітлюють життя рабів та їх боротьбу за свободу вже розміщена у мере-
жі Інтернет. Freedmen and Southern Society Project [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.history.umd.edu/Freedmen/. – Title from screen.
376 Папери У. Е. Бергхардта Дюбуа, афро-американського просвітянина, соціолога, письменника, реда-
ктора, піонера руху протесту червоношкірого населення США першої половини ХХ ст., були придбані
університетом Массачусетса від вдови діяча Ширлі Грехем Дюбуа у 1973 р., його сина Девіда у 1979 р.
525
1985 року NHPRC підтримала ідею видання документів М. Л. Кінга, ініціато-

ром якого був президент Кінг-центру К. С. Кінг, директором і головним редакто-
ром – доктор історії К. Карсон, а виконавцями – Стенфордський університет і
Кінг-центр. Чотирнадцятитомне видання містить епістолярну спадщину
М. Л. Кінга, тексти промов, опубліковані і неопубліковані статті тощо. На сьогод-
ні шість томів проекту вже представлені на сайті Інституту Мартіна Лютера Кін-
га у цифровому форматі377.
Зацікавленість документами з історії індіанського населення виникла через
численні позови тубільців до судів щодо відновлення своїх прав. Тому NHPRC
спрямувала свої зусилля на видання документів «native Americans» (корінних
американців), здійснивши його на мікрофільмах протягом 1976–1987 рр. Видан-
ня включали документи індіанськими мовами з колекцій архівів штатів Орегон,
Аляска, північно-західних американських районів Тихоокеанського узбережжя,
К. Монтесуми, Товариства американських індіанців – національної організації
корінних американців, що лобіює їх інтереси в Конгресі США378.
Серед інших цікавих проектів NHPRC видання документів, що вийшли в сері-
ях «Civil Rights and Social Reformers» («Громадянські права і соціальні реформи»),
«Presidents and Statesmen» («Президенти і державні діячі»), «Scientists, Humanists
and Explorers» («Вчені, гуманісти, дослідники»). Серед них опубліковані «Обрані
документи Елеонор Рузвельт: роки боротьби за людські права»379, «Епістолярна
та з інших джерел. Документи охоплюють період 1803–1979 p. Проект, що складається з 19 серій мік-
рофільмів, реалізований Маргарет Чайлд, Джефрі Філдом та іншими членами NHPRC, а також Рендол-
фом Бромері та Катерін Емерсон з університету Массачусетса. Сучасний цифровий проект включає
60000 цифрових копій документів і розміщений на спеціальному веб-сайті Бібліотеки Дюбуа. The
Paper of W. E. B. Du Bois, 1803 (1877–1963) – 1979. A Guide by Robert W. McDonnell. – Microfilming Corpo-
ration of America. – A New York Times Company, 1981. – 320 р. ; Du Bois Central. Special Collections and
Univercity Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.library.umass.edu/spcoll/dubois/. –
Title from screen.
377 The Martin Luther King, Jr [Electronic resource] // Research and Education Institute. – Mode of access:
http://mlk-kpp01.stanford.edu/index.php/kingpapers/index. – Title from screen.

378 Перша частина проекту «Indian languages collection» мала дві секції, що містили документи: перша –
на мовах корінних жителів Аляски і друга – на мовах племен північно-західного узбережжя Тихого
океану. Друга і третя частини проекту були закінчені відповідно 1980 і 1987 p. і сфокусувалися на
історії Єзуїтської місії на Алясці та Північному Заході. У цілому проект складається з 572 роликів мік-
рофільмів. GONZAGA University JOPA Microfilm Collections [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.gonzaga.edu/academics/libraries/foley+library/departments/special+collections/collections/JOPA/
Microfilm-Collections.asp. – Title from screen.
379 Проект «The Selected Papers of Eleanor Roosevelt: The Human Rights Years» включає публікацію доку-
ментів першої леді Елеонор Рузвельт, борця за людські права, журналіста і дипломата. Її архівна спад-
щина складається з 8000 передових статей, 580 статей, 27 книг, 100000 листів, більше 1000 промов,
більше ніж 300 радіо і телевізійних шоу. Проект заснований 2000 р., підтримується Національним
архівом США, університетом Джорджа Вашингтона, Хіларі Клінтон та іншими. Він включає не тільки
книжкові видання її спадщини, а й публікації у цифровому форматі, у тому числі відео- і аудіодоку-
ментів. Див.: Eleanor Roosevelt Papers Projects [Electronic resource] // George Washington University. –
Mode of access: http://www.gwu.edu/~erpapers/abouterp/overview.cfm. – Title from screen.
526
РОЗДІЛ 3
спадщина делегатів Конгресу»380, «Документи Дуайта Девіда Ейзенхауера»381,

«Документи Джона Пібоді Харрінгтона з колекції Смітсоніївського інституту,
1907–1957»382, «Журнали експедиції Льюїса і Кларка»383, «Провінціальний архів
Міссісіпі: Французький домініон», «Документи Роберта Морріса, 1781–1784»,
«Документи Військово-морського флоту часів Американської революції», «Тери-
торіальний архів Нью-Мехіко, 1846–1912» та інші проекти. Безумовно, у рамках
здійснюваного дослідження автор монографії не може перелічити всі проекти,
реалізовані за допомогою NHPRC. Їх кількість вражає, не менше захоплення ви-
кликають кількість опублікованих за ними архівних документів і надзвичайно
масштабна робота, проведена американськими архівістами, науковцями універ-
ситетів, членами історичних товариств. З одного боку, діяльність NHPRC сприяла
оприлюдненню документів, а з іншого – їх збереженості, створенню так званих
фондів користування, які розповсюджувалися по усіх Сполучених Штатах широ-
кими накладами.
З 1975 року Дорадчі комісії з історичних документів штатів (SHRAB) здійсню-
ють значну роботу з відбору проектів по публікації історичних документів для їх
фінансування384. Щоб отримати грант, архів готує проект і супроводжувальні
документи; вони спочатку розглядаються членами SHRAB, а потім подаються до
NHPRC. До вже наведених у Розділі 1 представленої монографії даних можемо
доповнити, що за час свого існування NHPRC профінансувала 296 видавничих
проектів, що склало близько 900 томів книжкових видань та більше ніж
9000 роликів мікрофільмів385.
380 Проект «Letters of Delegates to Congress, 1774–1789» у 26 томах включав публікацію офіційних і
приватних листів членів Континентальних Конгресів (1774, 1775–1781 p.), що зберігаються у Бібліо-
теці Конгресу США та NARA. Проект розпочато 1976 р. і завершено 1998 р. Historical Documentary Edi-
tions, 2000. A Descriptive List of Documentary Publications [Text] / Supported or Endorsed by the National
Historical Publications and Records Commission. – Washington : National Archives and Records Administra-
tion, 2000. – P. 17–18.
381 Проект «The Papers of Dwight David Eisenhower» включає документи 34-го Президента США
Д. Д. Ейзенхауера часів Другої світової війни та перебування на посаді Президента США. Виданий у
17 томах упродовж 1970–1996 p. Планується видання ще шести томів. Historical Documentary Editions,
2000. A Descriptive List of Documentary Publications [Text] / Supported or Endorsed by the National His-
torical Publications and Records Commission. – Washington : National Archives and Records Administration,
2000. – P. 20.
382 Проект із видання документів Дж. П. Харрінгтона, американського лінгвіста, етнолога, дослідника
корінних народів Америки, вражає своєю масштабністю. Видано 750000 документів у 504 роликах
мікрофільмів. Historical Documentary Editions, 2000. A Descriptive List of Documentary Publications
[Text] / Supported or Endorsed by the National Historical Publications and Records Commission. – Washing-
ton : National Archives and Records Administration, 2000. – P. 28.
383 Видання університету Небраски представлено 11 томами, що включають документи Мерівезера
Льюїса і Уїльяма Кларка. Historical Documentary Editions, 2000. A Descriptive List of Documentary Publi-
cations [Text] / Supported or Endorsed by the National Historical Publications and Records Commission. –
Washington : National Archives and Records Administration, 2000. – P. 35–36.
384 Burke F. The Historical Publications and Records Commission [Text] / Frank Burke // Prologue. – Wash-
ington, D. C., 1976, Summer. – Vol. 8. – № 2. – P. 107–110.

527
Проект «Листи делегатів Конгресу» на веб-сайті Бібліотеки Конгресу США
Третій період, «грантів і мікрофільмування» (початок 1950-х – кінець 1980-х рр.),

також характерний становленням наукових підходів до публікації історичних
джерел. Т. Р. Шелленберг зазначив, що перші рекомендації з цього напрямку, а
саме «Інструкція по підготовці документів до публікації», укладена К. Е. Кар-
тером, та «Інструкція з публікації документів у вигляді мікрофільмів» були роз-
роблені в Національному архіві США386. У своїй праці «Modern Archives: Principles
and Techniques» (1956) Т. Р. Шелленберг зазначив, що найкращим варіантом пуб-
лікації документів є видання усієї серії (в архівах США документи систематизу-
ються за рекордз-групами, а в середині групи – за серіями). Найкращим видан-
ням такого плану, на думку вченого, була серія «Державні папери Америки», яка
складалася з 38 томів, що охоплювали усі галузі діяльності федерального уряду
№ 1102 «п» [машинопись]. – М., [год не указан]. – C. 290.
528
РОЗДІЛ 3
США упродовж 1789–1832 рр. (видавалася з 1831 р. до 1861 р.) 387. Слід зазначити,
що для США завжди було характерним видання багатотомних серій від 1–2 до
більш ніж сотні книг (або роликів мікрофільмів). Наприклад, проект «Letters of
Delegates to Congress, 1774–1789» («Листи делегатів Конгресу») був реалізований
у 26 томах, «The Papers of Benjamin Franklin» («Папери Бенджаміна Франкліна») –
у 40 томах, «The Adams Paper» (документи чотирьох генерацій родини Адамсів) –
у 100 томах; документи іспанського Бексар-архіву видано на 198 роликах мікро-
фільмів, документальна спадщина піонера поселенського руху і засновниці буди-
нків для бідних переселенців Дж. Аддамс – на 82 роликах тощо.
Плани публікації документів, указував Т. Р. Шелленберг, повинні знаходи-
тись у тісному зв’язку зі створенням науково-довідкового апарату. Описування
документів передує їх публікації, оскільки науково-довідковий апарат полегшує
роботу з відбору документів для публікації. Шелленберг виділяв дві «форми»
публікації: 1) у друкованому вигляді; 2) у вигляді мікрофільму. Перша «форма» –
зручна для користування, але високовартісна. Шелленберг вказував, що друку-
вати слід документи, які викликають найширший науковий попит, наприклад,
джерела з ранньої історії США, або ті, що висвітлюють важливі події в історії кра-
їни. Друк важливий ще й для розпорошених по різних серіях документів, котрі
мають бути зібраними в іншому порядку у відповідності до обраної теми. Крім
того, типографським шляхом варто видавати документи особливого державного
значення, які вимагають значної редакторської роботи, додавання анотацій, по-
силань тощо. Друга «форма» є дешевою, дозволяє створити точні факсимільні
копії оригіналів, не вимагає значного обсягу редакторської роботи, зменшує
вплив суб’єктивних чинників при підготовці публікації. Через зниження собівар-
тості видання кількість документів, вміщених у публікацію, може бути необме-
женою. Тому з появою мікрофільмування минула небезпека пропуску окремих
недостатньо репрезентативних документів, які раніше з огляду на високу вар-
тість друку могли бути пропущеними388.
Команди редакторів працювали над багатотомними виданнями, що супрово-
джувалися численними коментарями, індексами, перехресними посиланнями.
Так, серія «Документи Вудро Вільсона» досягла 69 томів, а 14000 документів су-
фражисток Е. К. Стентон та С. Б. Ентоні видавались як на мікрофільмах, так і в
книжному шеститомному варіанті, до якого вміщувалися лише винятково важ-
ливі документи, і це потребувало значної редакторської роботи. Тому для Націо-
нальної комісії історичних публікацій були актуальними розробка методології і
техніки ведення публікацій документів на мікрофільмах і мікрофішах, стандартів
№ 1102 «п» [машинопись]. – М., [год не указан]. – C. 290.
388 Там же. – C. 292–298.
529
та методичних рекомендацій для створення покажчиків та навчання редакторів

документальних видань. Ще 1964 року О. В. Холмс підготував «Пропозиції до на-
вчальних програм для редакторів (видавців)». 9 квітня 1965 року Комісія ухва-
лила рішення створити навчальний інститут, лекційні курси якого були б прис-
вячені теорії та практиці підготовки історичних публікацій, зокрема проблемам,
що при цьому виникають. Перший такий інститут було створено 1972 року в уні-
верситеті Вірджинії. Він проіснував чотири роки і пропонував двотижневі курси
навчання видавцям, архівістам, бібліотекарям та всім, хто цікавився редагуван-
ням і підготовкою до видання історичних документів. Із 1976 року інститут пра-
цював в університеті Південної Кароліни, а з 1978 року – в університеті Віскон-
сина389. На сьогодні Інститут редагування історичних документів (the Institute
for Editing Historical Documents) працює під егідою NHPRC, Вісконсинського істо-
ричного товариства й університету Вісконсина-Медісона. Він пропонує однотиж-
неві семінари для бажаючих удосконалити свої професійні навички в редагуван-
ні історичних документів. Майже за 40 років його існування тут пройшли підго-
товку більше ніж 500 редакторів, 70 із них очолювали самостійні проекти видан-
ня документальних публікацій. 5–9 серпня 2012 року інститут знову провів що-
річний курс у Чарлоттесвілл (штат Вірджинія), а в 2013 році відбулася аналогічні
заходи.
Крім того, NHPRC запропонувала стипендії бажаючим займатися публікацією
документів. Допомогу надавав Фонд Форда і Фонд Ендрю Меллона. Комісія орга-
нізовувала професійні конференції для редакторів, де вони обмінювалися досві-
дом видання документів, проблемами підготовки документальних серій, скла-
дання анотацій, оглядів архівних фондів, видавничою методологією, обговорю-
вали плани публікацій.
У квітні 1978 року на конференції у Бібліотеці Президента США Фр. Д. Руз-
вельта члени Комісія запропонували створити Національну професійну асоціа-
цію видавців історичних документів. У листопаді 1978 року на щорічному засі-
данні Південної історичної асоціації у Сент-Луїсі 63 історичних і літературних
редактори прийняли конституцію нової Асоціації. Перша зустріч Асоціації доку-
ментального редагування відбулась у Принстоні (штат Нью-Джерсі) у листопаді
1979 року390. На сьогодні Асоціація (Association for Documentary Editing) є фору-
мом обміну ідеями та встановлення стандартів для транскрибування, редагуван-
ня та концептуального індексування історичних документів на найвищому про-
фесійному рівні. Завдання асоціації: таким чином публікувати історичні доку-
менти, щоб вони були легко доступні для прочитання і вивчення дослідниками.
Традиційною формою досі залишається книжкове видання, у тому числі багато-
American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49 – № 2. – P. 139.

390 Ibid. – P. 139–140.
530
РОЗДІЛ 3
томне. Видання на мікрофільмах, розпочаті ще в 50-ті рр. ХХ ст., набули широкої

популярності у Сполучених Штатах, оскільки вони надають користувачу образи
оригіналів документів, а не передрукованих текстів або анотацій. Мікрофільму-
вання й сьогодні залишається одним із найважливіших напрямків роботи Комісії
і Асоціації. Але сучасний дослідник, добре ознайомлений із перевагами цифро-
вих технологій та Інтернетом, що надають не тільки образи документів, а й мож-
ливість швидкого доступу до оригіналів, все більше і більше схиляється до веб-
сайтів, CD і DVD публікацій. Тому змінилось і завдання редактора: він переходить
від редагування текстів до створення пошукових систем до повнотекстових БД.
З 1979 року Асоціація видає журнал для редакторів історичних видань «Do-
cumentary Editing». 2012 року журнал перейменовано на «Scholarly Editing: The
Annual of the Association for Documentary Editing», із цього ж року його статті по-
чали розміщувати у відкритому доступі в Інтернеті391.
Сучасний період, «цифрових публікацій» (від початку 1990-х рр.) характер-
ний впровадженням інформаційних технологій в архівних установах США та за-
стосуванням їх для популяризації історичних джерел. У цей період з’являються
нові «форми» (за Шелленбергом) публікації історичних документів: видання на
диску або в мережі Інтернет на веб-сайті архівної установи, історичного товарис-
тва, бібліотеки, університету тощо.
Перші спроби переведення інформації в цифрові формати архівні установи
США здійснили у 1970–1980-х рр., впроваджуючи стандарти архівного описуван-
ня SPINDEX та MARC AMC. Досвід виявився невдалим через наявність значних
бар’єрів: необізнаності архівістів із комп’ютерними технологіями, великої кіль-
кості часу і трудовитрат для підготовки описової інформації, необхідності кори-
гування програм для їх адаптації до архівів (перші програми були розроблені
для бібліотек), високої вартості членства в таких організаціях, як OCLC та RLIN
(міжнародні бібліотечні асоціації). Архівісти вже вирішили, що традиційні проце-
си роботи кращі, натомість комп’ютери не тільки з’явилися на столі у кожного
клерка, а й породили новий вид документу – «електронний», згодом був розроб-
лений HTML-формат, який в архівах США почав впроваджуватись у 1993–
1994 рр.392 Перспективним напрямком використання World Wide Web в архівній
галузі стала не тільки організація доступу до науково-довідкового апарату архі-
вів, а й до самих текстів (образів) документів. Крім того, із появою стандарту
«Encoded Archival Description, EAD» (1993) стали можливими: 1) відтворення іє-
рархічної структури архівних довідників будь-якого типу і виду, 2) зберігання
оцифрованої копії архівного документу поряд із описовою статтею,
391 Scholarly Editing: The Annual of the Association for Documentary Editing [Electronic resource]. – Mode of
access: http://scholarlyediting.org. – Title from screen.

392 Turnbaugh R. C. Information Technology, Records, and State Archives [Text] / Roy C. Turnbaugh // Ameri-
can Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 188.
531
3) здійснення міграції даних при зміні програмного забезпечення або просто

проведення обміну інформацією393.
Більш повне використання переваг інформаційних технологій стало можли-
вим із появою цифрових фотокопіювальних машин, а також машин-гібридів, які
здатні виготовляти як цифрову копію документу, так і мікрофільм (або здійсню-
вати переведення мікрофільмів у цифровий формат). М. Еванс, підкреслюючи
переваги оцифровування документів, написав, що «картинка документа варта
тисячі слів, використаних для його описування». Вчений вказав на такі аспекти
використання сучасних архівних технологій: 1) можливість використання архів-
ного довідника як електронного меню, організацію переходу за допомогою вста-
новлення лінків від статті у довіднику до образу документа, 2) одного разу оци-
фрований документ (копія) може бути використаний із будь-якою метою: дослі-
дниками у читальних залах, для представлення на архівній виставці, для вико-
нання запиту тощо. Архіви, інші інституції змогли ініціювати широкомасштабні
проекти оцифровування документів394. Ці проекти стають все більше спрямова-
ними не на окремого користувача або науковця, а на широкий загал, на пересіч-
ного громадянина. Завдяки впровадженню інформаційних технологій дійсно
забезпечується принцип доступу будь-якої людини до архівних документів, який
задекларовано вперше ще у ході Французької революції 1794 року. Національ-
ний архів США, архіви штатів, історичні товариства, бібліотеки, університети,
інші організації через мережу Інтернет надають доступ до своїх документальних
колекцій, розміщених у цифровому форматі на веб-сайтах (на безкоштовній або
комерційній основі). Останнім часом архіви США приєдналися до ініціативи біб-
ліотек щодо створення єдиного світового інформаційного простору, запровадже-
ного міжнародною організацією OCLC, активного застосування «хмарних техно-
логій». Слід підкреслити, що важливе значення у цьому процесі має не робота
редактора історичних документів (як це було у ХІХ–ХХ cт.), а співпраця архівістів
зі спеціалістами у галузі інформаційних технологій і розробниками стандартів.
NHPRC сьогодні направляє значні асигнування грантів на проекти по публі-
кації документів у цифровому форматі, на розробку рішень щодо зберігання і
використання електронних документів постійної історичної цінності тощо. На-
приклад, 2012 року Комісія спрямувала 2,5 млн дол. на фінансування 40 проектів
у 27 штатах і окрузі Колумбія, 1,7 млн дол. було направлено на 10 проектів із
публікації архівних документів, у тому числі профінансовано: організацію online-
доступу до проекту «The Founding Fathers Papers» (публікації історичних доку-
393 Еремеев С. Г. Унификация описания архивной документной информации: отечественный и зару-
бежный опыт (1960–1990-е гг.) [Текст] : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. ист. наук :
спец. 05.25.02 «Документалистика, документоведение, архивоведение» / С. Г. Еремеев ; Федеральная
архивная служба Российской Федерации ; ВНИИДАД. – М., 2002. – 18 с.
394 Evans M. J. Archives of the People, by the People, for the People [Text] / Max J. Evans // American Archi-
vist. – 2007, Fall/Winter. – Vol. 70. – № 2. – Р. 392.
532
РОЗДІЛ 3
ментів батьків-засновників держави Б. Франкліна, Дж. Вашингтона, Дж. Адамса,

Т. Джефферсона, Дж. Медісона, Дж. Джея); два цифрових проекти «Цифрове ви-
дання документів Доллі Медісон» та «Документи Військового департаменту»;
підтримку цифрових проектів Історичного товариства Атланти; цифрову бібліо-
теку та університет Джорджії для переведення в електронний формат 81 319 до-
кументів періоду Громадянської війни; проект університету Вашингтона з оциф-
рування колекції фотографій, які висвітлюють історію американського водевілю
і театру; Історичне товариство Міннесоти на оцифрування 32 000 сторінок про-
мов і 50 аудіозаписів виступів сенатора і віце-президента США Х. Хамфрі; Техась-
кий університет для реалізації програми «Колекція документів родин в’єтнамсь-
ких політичних в’язнів»395.
Члени Національної комісії історичних публікацій і документів, 2012 рік

З л і в а н а п р а в о : (сидять) Люсі Барбер, Архівіст США Девід С. Феррієро, виконавчий директор
Кетлін Уїлльямс, Алекс Лорк; (стоять) Кейс Донах’ю, Тімоті Коннеллі, Джефф де ля Консепсьон,
Аннетт Поль, Тішілл Джеймс, Крістін Данхем, Деніел Стоук, Ненсі Міллей
Таким чином, США з кінця ХVІІІ ст. до ХХІ ст. пройшли значний шлях від ви-
дання окремих публікацій архівних документів, розрахованих більше на спеціаліс-
тів-істориків (бо й самі ці видання, як вказував Т. Р. Шелленберг, були ініційова-
ні істориками) до надання широкого доступу до архівних документів усьому насе-
ленню своєї країни та планети у цілому; від типографського друку, який потребу-
вав великої кількості часу та праці історика-архівіста по відбору документів
значної історичної цінності (оскільки ця робота була високооплачуваною, а
533
витрачати кошти варто було лише на документи, що викликали значний попит

користувача) до мікрофільму, що значно розширив можливості публікації доку-
ментів, зменшив вартість публікації і дозволив оприлюднити більшу кількість
документів, і, нарешті, до публікації архівного документу у цифровому форматі і
наданню швидкого доступу до нього необмеженій кількості користувачів. Пози-
тивне значення в організації видавничої діяльності архівів мало заснування На-
ціональної комісії історичних публікацій, а потім і програми грантів, на фінансу-
вання яких спрямовуються кошти федерального державного бюджету (більша
частка) та спонсорів. Програмою грантів підтримано видавничу діяльність міс-
цевих архівних установ, історичних товариств, університетів. Варто взяти до
уваги те, що американські колеги від самого початку здійснювали видавничу дія-
льність планомірно (відповідно до національної політики у цьому питанні), відда-
ючи перевагу важливим джерелам з історії країни і нації, документам державних і
громадських діячів. Використання інформаційних технологій надало можливість
оцифрування і доступу до будь-яких колекцій широкій громадськості (у тому
числі колекцій документів генеалогічного характеру). Ще однією характерною
особливістю є багатотомні видання (на паперовій основі), які забезпечували ці-
лісність публікації документів усієї серії без пропусків окремих документів.
Популяризація джерел національної пам’яті є однією із найважливіших функцій
архівних установ у будь-якій країні світу. Американським історикам і архівістам
вдалося досягти значних успіхів у оприлюдненні архівних історично цінних докуме-
нтів з історії США і народів, які їх населяють. Досвід американських колег у цьому
напрямі роботи вартий узагальнення й усвідомлення його позитивних аспектів.
3.7 ФЕДЕРАЛЬНИЙ РЕГІСТР: ПУБЛІКАЦІЯ

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНИХ АКТІВ ЯК ФУНКЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВУ
Публікація законодавчих актів на теренах Америки веде свою історію від
1639 року396, коли перший прес для друкування був привезений колоністами з
Англії до Гарвардського коледжу в Кембриджі (штат Массачусетс). До Американ-
ської революції (1775–1783) практика публічного доступу до урядової інформа-
ції була вже досить поширена. Перший документ Конгресу «Government Docu-
ment No. 1», у якому йшлося про ембарго британських товарів, був надрукований
22 вересня 1774 року у Філадельфії Уїльямом і Томасом Бредфордами, які забез-
печували друк матеріалів Континентальних Конгресів упродовж 1774–
1776 рр.397 У ході роботи Континентальних Конгресів (5 вересня – 26 жовтня
396 Harrison J. L. 100 GPO years. 1861–1961. A History of United States Public Printing [Text] /
James L. Harrison. – Washington, D. C., 2010. – P. 1.

397 Keeping America Informed. The U. S. Government Printing Office. 150 years of Service to the Nation (1861–
2011) ; under edit. Boarman William J. – Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office, 2011. – P. 4.
534
РОЗДІЛ 3
1774 р.; 10 травня 1775 р. – 2 березня 1781 р.) журнали засідань публікувалися
щотижня398. Уже тоді виникло «право знати» («right to know»), а відповідно до
Секції 5 Конституції США кожна палата Конгресу 1789 року була зобов’язана вес-
ти журнал засідань і періодично його друкувати, як виняток, не публікувалися
лише секретні документи399. Актом Конгресу від 1794 року на видавничу діяль-
ність щороку асигнувалося 10 тис. доларів. Відповідні положення зафіксовані й у
конституціях штатів, наприклад: у Конституції Пенсільванії (1776) вказувалося,
що друковане видання законів має бути доступне кожному громадянину, який
бажає з ними ознайомитися400. Починаючи з 1817 року документи Сенату і Пала-
ти представників, звіти комітетів Конгресу, президентські акти, документи не-
урядових організацій збиралися, упорядковувалися і друкувалися у продовжува-
ному виданні «U. S. Congressional Serial Set». 2 березня 1819 року Конгрес ухвалив
резолюцію, за якою кожна палата мала право обирати свого власного видавця,
встановлювати свої вимоги до видання і ціну. 1846 року була запроваджена
Прес Адамса, на якому в GPO друкували законодавчі акти у 1861–1880 рр.
James L. Harrison. – Washington, D. C., 2010. – P. 3–4.

399 About AMERICA. The Constitution of the United States of America with Explanatory Notes. – Washing-
ton, D. C. : U. S. Department of State ; Bureau of International Information Programs, 2004. – P. 21.

400 Pennsylvania Constitution. September 28, 1776 / Record Group 26: Records of the Department of State,
Basic Documents. 17 pages, bound. 18 3/4" × 15 1/2".

James L. Harrison. – Washington, D. C., 2010. – P. 15–16, 20–21.
535
система укладання контрактів із приватними видав-

ництвами401. Проте висока вартість, неефективне вико-
нання, корупція та скандали, що часто спалахували, не
задовольняли Конгрес, уряд і громадян США, що й стало
причиною для заснування Управління (Офісу) урядового
друку «U. S. Government Printing Office» (GPO). Управлін-
ня було створене згідно з Актом Конгресу від 23 червня
1860 року (розпочало роботу з 4 березня 1861 р.)402. До
його функцій було віднесено видання законів Конгресу і
наказів Президента. Одним із перших надрукованих до-
кументів була Прокламація емансипації (про звільнення
рабів), обнародувана 1 січня 1863 року. Для контролю за ЕЛМОН У. КЛЕПП,
діяльністю GPO у 1870-х рр. Конгресом був створений перший керівник Управ-
ління урядового друку
Об’єднаний комітет (обох палат) із питань друку (Joint
Committee on Printing, JCP)403.
Публікація протоколів засідань і дебатів Конгресу ще деякий час залишалась
у руках приватних видавців: із 1831 року уродженці Кентуккі, Фр. П. Блер та
Дж. Райвс, щотижня видавали «The Congressional Globe»404. 1871 року контракт
був укладений з іншою компанією – «F&J Rives and Bailey», його вартість зросла з
744 117 доларів, сплачених протягом попередніх десяти років, до 400 000 дола-
рів, виділених на один 1871 рік. Через це 42-й Конгрес США звернувся до шести
видавців, у тому числі й до керівника GPO (Congressional Printer) Е. У. Клеппа, із
пропозиціями про друк протоколів Конгресу. Таким чином, із 4 березня
1873 року GPO у період проведення сесій Конгресу стало щоденно друкувати
протоколи їх засідань у новому виданні «Congressional Record». 1874 року Кон-
грес санкціонував видання документів Армії Конфедератів «The War of the
Rebellion: A Compilation of the Official Records of the Union and Confederate
Armies» (серія складалась із 128 томів, загальною кількістю 138 000 сторінок,
заповнених текстами документів, і більше 1000 мап, кожен том мав наклад по-
над 10 тис. примірників). До нашого часу це видання вважається найзначнішою
публікацією історичних документів періоду Громадянської війни у США (1861–
1865). У ході роботи над ним у складі GPO було створене Управління воєнних до-
кументів. Із 1883 року GPO публікувало щотижневі повідомлення про призна-
чення на посади, зміщення, вихід на пенсію керівників федеральних відомств, із
1888 року – щорічні звіти відомств, із 1910 року – поштові листівки. 1894 року в
James L. Harrison. – Washington, D. C., 2010. – P. 30.

2011) ; under edit. Boarman William J. – Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office, 2011. – P. 5–14.
536
РОЗДІЛ 3
Перша сторінка першого номера Перша сторінка «Congressional Record»

«The Congressional Globe» за 2 грудня 1833 р. за 4 березня 1873 р.
Усі числа «The Congressional Globe» Усі числа «Congressional Record»
за 1833–1873 рр. доступні за 1873–1877 рр. доступні на порталі
в Інтернеті на порталі Бібліотеки Конгресу Бібліотеки Конгресу США «American memory»
США «American memory»
GPO був уведений режим секретності, на роботі залишені лише працівники, ло-
яльні до політики уряду США405.
У 1895 році Конгрес ухвалив закон про друкування (Printing Act, P. L. 90-620)406,
який встановлював обсяг публікацій, розмір компенсацій за друкування, уводив
навчальні програми для персоналу, стандарти і правила відбору документів для
оприлюднення. Цим законом перед GPO поставлене завдання створення надійної й
ефективної системи доступу до урядових документів407. Ще 1813 року 13-й Кон-
грес США ухвалив резолюцію про регулярне розповсюдження документів, засну-
вавши федеральну програму депозитарних бібліотек у Бібліотеці Конгресу США,
406 Printing Act, P. L. 90–620 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/
USCODE–2011–title44/html/USCODE–2011–title44.htm. – Title from screen.

537
коледжах і університетах кожного шта-

ту, при Генеральних асамблеях штатів,
офісах губернаторів та історичних то-
вариствах. Відповідальність за розпо-
всюдження надрукованих документів
була покладена на Бібліотекаря Кон-
гресу, Секретаря Палати представників
і Державного секретаря. 1857 року від-
повідальність за розповсюдження пе-
ребрав на себе Секретар внутрішніх
справ, закони 1858 року і 1859 року
вимагали створення спеціальних ін- Бібліотека публічних документів GPO
(початок ХХ ст.)
ституцій для отримання, систематиза-
ції та розповсюдження урядових документів, а також ведення відповідного облі-
ку цієї діяльності. 1869 року в Департаменті внутрішніх справ була введена поса-
да суперінтенданта публічних документів. До 1895 року вже було створено
420 депозитаріїв урядових документів, але частина з них була переповнена пуб-
лікаціями, а інші взагалі їх не отримували. Першим суперінтендантом було при-
значено Фр. О. Кренделла, який негайно розпочав формування бібліотеки та сис-
теми розповсюдження публікацій у структурі GPO. Першим керівником бібліоте-
ки стала А. Р. Хессе: вона за два роки вручну упорядкувала, здійснила каталогіза-
цію та індексування усіх видань GPO (на 1897 р. нараховувалося 16841 видання
документів і 2597 мап). Започатковані А. Р. Хессе схеми каталогізації та індексу-
вання застосовуються в GPO досі. GPO почало видавати
Щомісячний каталог публікацій уряду США (Monthly
Catalog of U.S. Government Publications), який забезпечив
ефективне виконання запитів бібліотекарів і громадян
на придбавання видань GPO408.
Протягом другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст.
GPO пройшло через значні технологічні зміни від дру-
карських верстатів Адамса (1850–1860), Monotype i
Linotype (з 1903 р.) до офсетного друку (з 1914 р.);
1882 року електрифікація дозволила механізувати бага-
то ручних процесів; 1903 року для GPO споруджено но-
АДЕЛАЇДА РОЗАЛІЯ вий будинок, а з 1904 року ручний набір текстів заміни-
ХЕССЕ, ли механізованим. У роки Першої світової війни GPO
і систематизатор
друкувало «Official U. S. Bulletin» Комітету публічної ін-
Бібліотеки GPO формації (Committee on Public Information), який став
538
РОЗДІЛ 3
попередником «Federal Register». Про-

тягом воєнних років значно збільшив-
ся потік видавничої роботи федераль-
них відомств, у GPO працювало
900 співробітників 24 години на день
7 днів на тиждень. 1919 року була ух-
валена нова редакція закону про дру-
кування (Printing Act), за якою JCP на-
давалося право розглядати і затвер-
джувати публікації GPO, проте цей за-
хід був тимчасовим. Після закінчення
Набір текстів законів у GPO, війни бюджет GPO був збільшений до
1904 рік
2,4 млн доларів, що дозволило модер-
нізувати друкарські верстати і технології, побудувати два нових будинки для
GPO409.
Із початком Великої депресії (1929–1939) та оголошенням політики «нового
курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта значно зросла кількість організаційно-
розпорядчих документів федеральних органів влади. Тільки Національна адміні-
страція відновлення у перший рік роботи видала 2998 наказів. 26 липня
1935 року Конгрес ухвалив закон про федеральний регістр «Federal Register
Act» (44 U. S. C. Chapter 15)410, перше число якого вийшло 14 березня 1936 року411.
Водночас був створений Адміністративний комітет Федерального регістру
(Administrative Committee of the Federal Register (ACFR)) для контролю за публі-
кацією документів уряду («Code of Federal Regulations», «U.S. Government Manual»,
«Public Papers of the Presidents», «Weekly Compilation of Presidential Docu-
ments» (замість цього видання в наш час щоденно в електронному вигляді публі-
кується «Daily Compilation of Presidential Documents»)). До ACFR увійшли Архі-
віст США, директор Федерального регістру, керівник (Public Printer) GPO та Гене-
ральний аторней США. На першому засіданні ACFR, 27 вересня 1935 року, були
розглянуті правила для федеральних органів влади з підготовки документів для
публікації у Федеральному регістрі (затверджені наказом Президента США
Фр. Д. Рузвельта від 18 лютого 1936 року EO 7298). Офіс Федерального регістру
став структурним підрозділом Національного архіву та Адміністрації документа-
ції і був розміщений у будинку Національного архіву США. Уже наступного року
були запропоновані зміни до закону «Про Федеральний регістр» (затверджені
Президентом 19 червня 1937 року, P. L. 75–158). Кожне відомство повинно було

410 Federal Register Act (44 U. S. C. Chapter 15 або P. L. 74–220, July 26, 1935) [Electronic resource]. – Mode
of access: http://www.archives.gov/federal-register/laws/federal-register/. – Title from screen.

411 The Office of the Federal Register. A Brief History Commemorating the 70th Anniversary of the Publication
of the First Issue of the Federal Register. – NARA, Office of the Federal Register, 2006. – Р. 2.
539
разом із підготовкою документів до

публікації забезпечити їх подальшу
кодифікацію та переглядати її кожні
п’ять років. Першу кодифікацію феде-
ральні відомства США завершили до
1 липня 1938 року, видання «Federal
Register» за 4 червня 1938 року вже
вийшло із документами, згрупованими
відповідно до тематичних розділів «Ко-
дексу федеральних правил». Для прове-
дення кодифікації була створена Коди-
Ручний процес виготовлення форм фікаційна комісія (Codification Board).
для друкування в GPO, 1939 рік 1939 року її функції були передані Від-
ділу Федерального регістру Національ-
ного архіву США. 1940 року було опубліковано перший том Кодексу федеральних
правил «Code of Federal Regulations». У подальшому GPO забезпечувало лише друк
документів Конгресу та уряду США412.
11 червня 1946 року Конгрес видав закон про адміністративні процедури
«Administrative Procedure Act» (APA, 5 U. S. C. 552)413, який вимагав від федераль-
них відомств перед затвердженням нормативних актів
оприлюднювати їх проекти на сторінках «Federal
Register», а також публікувати зауваження і коментарі
до них, відомості про структуру і діяльність установи
тощо. Це трансформувало «Federal Register» зі збірника
законодавчо-нормативних актів у інтегральну частину
демократичного процесу. Верховний суд США у рішен-
нях по справах «Федеральна корпорація по страхуванню
врожаю проти Меррілла»414 та «Хетч проти Сполучених
Штатів»415 підтвердив значимість публікації проектів
нормативних актів і коментарів до них перед остаточ-
ним затвердженням і зазначив, що вони не можуть всту-
пити в силу без оприлюднення у «Federal Register»416. БЕРНАРД Р. КЕННЕДІ,
перший директор
1949 року Конгрес виділив асигнування на придбан- Федерального регістру
ня нового друкарського обладнання з програмним (1935–1959)
of the First Issue of the Federal Register. – NARA, Office of the Federal Register, 2006. – Р. 3–4.
413 Administrative Procedure Act, APA, 5 U. S. C. 552 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/federal–register/laws/administrative–procedure/. – Title from screen.
414 Federal Crop Insurance Corporation v. Merrill, 332 U. S. 380 (1947), № 45, Argued October 16, 1947,
Decided November 10, 1947.
415 Colin Hatch, Appellant, v. United States, Appellee. № 08–CF–1362. – March 22, 1954.
of the First Issue of the Federal Register. – NARA, Office of the Federal Register, 2006. – Р. 6, 8.
540
РОЗДІЛ 3
управлінням для друку «Congressional Record».

Цього ж року на виконання наказу Президен-
та США Г. С. Трумена від 4 лютого 1948 року
ЕО 9930 була здійснена перша ревізія «Кодексу
федеральних правил». 30 червня 1949 року зако-
ном про федеральні майнові й адміністративні
служби «Federal Property and Administrative
Services Act»417 Адміністрації служб загального
призначення були підпорядковані Національний
Архівіст США Уейн Клейтон
архів США та Відділ Федерального регістру як Гровер передає Президенту
окремі структурні підрозділи. 24 травня 1950 року США Дуайту Девіду
Президент США Г. С. Трумен згідно з Планом реор- Ейзенхауеру
перший том видання його
ганізації «Reorganization Plan № 20»418 передав Від- документів у серії
ділу Федерального регістру з Державного департа- «Публічні документи президен-
менту функції укладання «United States Statutes at тів Сполучених Штатів»,
15 травня 1958 року
Large» («Повного зібрання законів Сполучених
Штатів»), публікації поправок до Конституції США, організації процесу їх ратифі-
кації штатами, отримання Сертифікатів про встановлення (Certificates of
Ascertainment) та Сертифікатів про голоси (Certificate of Vote) від губернаторів
штатів після голосування Колегії представників виборців на другому етапі вибо-
рів Президента США для передачі їх Конгресу. 1954 року введено уніфіковані
правила нумерації, цитування та методи друкування нормативних актів,
1955 року вийшла Перша інструкція з вимог до зберігання документів, які полег-
шили користування виданнями «Federal Register»419.
1957 року була заснована серія «Public Papers of the Presidents of the United
States» («Публічні документи президентів Сполучених Штатів»), у перших томах
цієї серії опубліковані документи президентів США Д. Д. Ейзенхауера (1958 р.),
Г. С. Трумена (1961 р.) та Г. К. Гувера (1974 р.). У них були зібрані всі виконавчі
накази, прокламації, а також інші раніше не опубліковані документи адміністра-
цій президентів420.
417 Federal Property and Administrative Services Act (1949) (P. L.107–207, 40 U. S. C. [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.gsa.gov/graphics/ogp/P.L._107-217_R2-e-yD_0Z5RDZ-i34K-pR.pdf. – Title from

screen.
418 Reorganization Plan № 20 (1950). – Р. 132 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.gpo.gov/
fdsys/pkg/USCODE–2011–title5/pdf/USCODE–2011–title5–app–reorganiz–other–dup37.pdf. – Title from

screen ; Reorganization Plan № 20 (1950). – Р. 133 [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.gpo.gov/fdsys/pkg/USCODE-2010-title5/pdf/USCODE-2010-title5-app-reorganiz-other-dup39.pdf. –
Title from screen.
541
1959 року Відділ Федерального ре-

гістру GSA став Управлінням Феде-
рального регістру і повернувся в підпо-
рядкування NARS. Його було реоргані-
зовано у два підрозділи: Відділ вико-
навчих органів влади (Executive Agen-
cies Division) та Президентський і зако-
нодавчий відділ (Presidential and
Legislative Division). Наступного року
був виданий посібник «Federal Register
Handbook», який містив правила укла-
дання та публікації документів. За роз- Презентація першого тому документів
порядженням Президента США Л. Джон- Президента США Джона Фіцджеральда
сона у «Federal Register» почалися пуб- Кеннеді з серії «Публічні документи
президентів Сполучених Штатів»
лікації заяв (statements), повідомлень у Білому Домі, 17 квітня 1962 року
(messages) та інших президентських
матеріалів поточного характеру. Значний вплив на діяльність Федерального ре-
гістру мав закон «Про свободу інформації» (FOIA, 1966 р.), який дозволив відом-
ствам публікувати повні тексти їх нормативних актів, включаючи до них поло-
ження з інших документів. Хоча FOIA збільшив кількість споживачів інформації,
обсяг видань скоротився. Якщо FOIA сприяв відкритості уряду, то ухвалений
1974 року Конгресом закон про захист приватного життя «Privacy Act» вимагав
захисту документів федеральних органів влади, які містили персональну інфор-
мацію, від несанкціонованого доступу. Цей закон вимагав від відомств публікації
у «Federal Register» оглядів систем документації, які містять персональні дані
громадян, правил, на підставі яких громадянам надається персональна інформа-
ція, з 2007 року – оприлюднення інформації про захист комп’ютерних програм і
баз даних персональної інформації. Публікація цих зведень у виданні «Privacy Act
Compilation» перший раз здійснена Федеральним регістром 1976 року, також це
видання було першим опублікованим на CD-дисках (1993 р.). Із 1977 року всі ре-
гуляторні акти федеральних відомств повинні були містити таку інформацію:
назва відомства, вид регуляторної дії, анотація, дати, адреси, контактна інфор-
мація для подальших звернень, додаткова інформація (посилання на законодав-
чо-нормативні акти, відповідно до яких ухвалювався даний регуляторний акт). У
цей же рік перший раз було проведено навчання для співробітників федеральних
органів влади, відповідальних за створення нормативних актів і підготовку їх до
публікації. Із цього ж року Конгрес почав вимагати від федеральних відомств спла-
чувати GPO за публікацію документів у «Federal Register». Це сприяло більш від-
повідальному ставленню посадових осіб федеральних установ до підготовки
проектів нормативних актів, у тому числі з юридичної точки зору. 2 квітня
542
РОЗДІЛ 3
1979 року «Federal Register» уперше був надрукований за допомогою електрон-

ної фотонабірної технології. 1 квітня 1982 року був опублікований Тезаурус тер-
мінів – «Thesaurus of Terms», пізніше використаний для індексування федераль-
ної інформації на цифрових носіях. 1985 року почали надходити від відомств ма-
шиночитані документи, виник пілотний проект щодо створення спеціального
Управління по роботі з машиночитаними документами421.
Перша комп’ютерна лабораторія GPO, 1960-ті рр.
Із 1985 року NARS став незалежним від GSA відомством. Друга половина
1980-х рр. характеризується значними кроками як NARA, так і Федерального ре-
гістру на шляху автоматизації і комп’ютеризації (комп’ютери з’явилися на столі
кожного співробітника в 1989 році, було створено локальну мережу, впровадже-
но електронний документообіг). 1993 року був установлений обмін даними по
електронних каналах зв’язку між Федеральним регістром і GPO: кожну годину
GPO забирає підготовлену співробітниками Федерального регістру інформацію
для публікації, і в другій половині дня редактор, відповідальний за випуск черго-
вого числа «Federal Register», затверджує набрані колонки. Значний вплив на
політику публікації нормативних актів федеральних органів влади здійснив за-
кон про скорочення паперової роботи «The Paperwork Reduction Act», підписаний
Президентом США Дж. Картером 11 грудня 1980 року (зміни 1986 р.)422. Закон
422 The Paperwork Reduction Act of 1980 (PRA), December 11, 1980 (P. L. 96–511 або 44 U. S. C. 3501 et
seq.) [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.thecre.com/pdf/Carter_PaperworkRed Act1980.

PDF. – Title from screen.
543
дав поштовх до скорочення паперово-

го документообігу і сприяв автомати-
зації і комп’ютеризації діловодних про-
цесів в установах, а також запроваджу-
вав практику розповсюдження інфор-
мації і документів на цифрових носіях і
по електронних каналах зв’язку423.
Проте система on-line доступу працю-
вала неефективно, що, врешті, поста-
вило питання про ухвалення спеціаль-
ного закону про збільшення доступу до
електронної інформації через Управ- Початок комп’ютерної ери видання
законодавчих актів у США, GPO, 1991 рік
ління урядового друку 22 березня
1993 р. «Government Printing Office Electronic Information Access Enhancement
Act»424, який спрямовував GPO до створення електронних директорій, електронних
сховищ, забезпечення on-line доступу до видань «Congressional Record», «Federal
Register».
Управління Федерального регістру розпочало впровадження Інтернет-
технологій з 1 жовтня 1992 року: в експлуатацію була запущена електронна сис-
тема доставки новин споживачам із покажчиком для пошуку «Federal Register
Electronic News Delivery System, FREND». Перша електронна версія «Federal
Register» з’явилася 8 червня 1994 року у GPO Access service. Із 3 січня 1994 року
GPO почало публікацію в Інтернеті повних текстів і графічних зображень
«Federal Register», у режимі on-line користувачі отримали доступ до «Federal
Register» із 19 вересня 1996 року, «Code of Federal Regulations» розміщено в Ін-
тернеті 1995 року425. 1996 року була переглянута Федеральна програма депози-
тарних бібліотек (Federal depository library program) 426, укладено план створення
депозитаріїв електронних видань у бібліотеках, встановлення комп’ютерів у чи-
тальних залах для читачів, розширення on-line доступу через мережу Інтернет.
Національний архів США був визначений як головний депозитарій електронних
документів постійного зберігання, у тому числі електронних видань GPO. Крім
того, що кожне урядове відомство повинно передавати до NARA свої електронні
423 Informing the Nation: Federal information dissemination in an electronic age. – Washington, D. C. : U. S.
Government Printing Office, 1988. – P. 280–283.
424 Government Printing Office Electronic Information Access Enhancement Act, 44 U. S. C. 4101–4104
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS–103s564es/pdf/BILLS–

103s564es.pdf. – Title from screen.
426 Report to the Congress Study to identify measures necessary for a successful transition to a more elec-
tronic Federal depository library program as required by Legislative Branch Appropriation Act, 1996
(P. L. 104–53). – Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office, March 29, 1996. – 203 p. [Every part
was numbered from new page].
544
РОЗДІЛ 3
документи постійного зберігання, GPO має передавати на постійне зберігання по

одній копії кожного видання документів, які каталогізувалися, індексувались і
розповсюджувалися ним відповідно до Програми. Один раз на чотири роки
(після закінчення кожного президентського терміну) GPO повинно передавати
до NARA повну колекцію своїх видань за цей період427.
Електронні документи почали надходити до Управління Федерального регіс-
тру електронною поштою з 2001 року, була запроваджена система електронного
редагування і публікації (Electronic Editing and Publishing System, eDOCS). У грудні
2004 року GPO оприлюднило свій перспективний план з амбіційним визначен-
ням терміну «для ХХІ століття» (Strategic Vision for the 21st Century)428, реалізову-
ючи який, GPO збиралося створити в США цифрову інформаційну систему (Digital
Information System) до 2007 року для забезпечення організації, управління і ви-
робництва автентичного контенту, незалежно від змін апаратного або програм-
ного забезпечення, міграції і проблем збереженості електронних документів.
Документи, «народжені» цифровими або паперовими і потім оцифровані, підля-
гали каталогізації, автентифікації та введенню разом із їх метаданими до Систе-
ми цифрового контенту (Digital Content System). План також передбачав подаль-
ший розвиток Федеральної програми депозитарних бібліотек для управління
цифровим контентом. Фактично план був реалізований до 14 березня 2006 року.
На теперішній час «Federal Register», «Code of Federal Regulations» та інші видан-
ня відразу публікуються у двох версіях – паперовій та електронній429. 2009 року
GPO разом із Управлінням Федерального регістру реалізувало проект по представ-
ленню «Federal Register» мовою XML-формату на новому веб-сайті «data.gov»430,
таким чином підтримавши ініціативи Президента США Б. Обами щодо створення
Відкритого уряду «Open Government Initiative for President Obama's administration,
Data.gov». Ідея, закладена у створення веб-сайту, полягає в оприлюдненні від-
критих даних для їх подальшого аналізу і дослідження вченими, аналітиками і
широкою громадськістю. Сьогодні 172 федеральних відомства розміщують на
сайті свої документи і набори даних: на 21 травня 2012 року сайт охоплював
450 тис. колекцій даних із різних галузей життєдіяльності людства. Концепція
сайту, побудованого як на платформі відкритого уряду, так і на платформі про-
грамного забезпечення з відкритим (вихідним) програмним кодом, цілком узго-
джується з інавгураційним Меморандумом про прозорий і відкритий уряд Прези-
дента США Б. Обами та Національним планом дій партнерства відкритого уряду
427 Executive Summary / Report to the Congress Study to identify measures necessary for a successful transi-
tion to a more electronic Federal depository library program as required by Legislative Branch Appropriation
Act, 1996 (P. L. 104–53). – Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office, March 29, 1996. – Р. 18.
428 Strategic Vision for the 21st Century. – Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office, December 1,
2004. – 20 p.
430 DATA.GOV [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.data.gov/. – Title from screen.
545
«The Open Government Partnership. National Action Plan for the United States of
America» від 20 вересня 2011 року431. Одним із розділів сайту є «Law Data», який
збирає разом чисельні дані у галузі права та юриспруденції, потрібні для прийн-
яття адміністративних рішень керівникам установ, комісій, головам судів, про-
фесійним правникам і пересічним громадянам.
Вручення Президенту США Бараку Обамі першого тому з його серії

«Публічні документи президентів Сполучених Штатів», 25 лютого 2011 року
На фото від Б. Обами (справа) Архівіст США Девід С. Феррієро, директор Федерального регістру
Рей Мослі та редактори Федерального регістру Майкл Уайт і Амелія Отово; зліва від Президента
США: керівник GPO Уїльям Борман, керівник персоналу GPO Девіта Венс-Кукс та редактор серії
«Публічні документи президентів» Стейсі Мулліган
2012 року GPO створило свою сторінку на Facebook, реалізувавши проект по

оприлюдненню роз’яснень Верховного суду в режимі on-line, та забезпечило роз-
міщення і пошук своїх публікацій на Google Books.
Відтак, із утворенням США уряд сфокусував увагу на доведенні законодавчих
і нормативних актів до громадян країни, розпочавши їх друкування. Із цією ме-
тою 1860 року було засноване Управління урядового друку, яке стало держав-
ною друкарнею. Для поліпшення і прискорення підготовки видань, максималь-
ного охоплення всіх законів і нормативних документів публікацією було засно-
вано Управління Федерального регістру, яке здійснює контроль за виданням за-
конів і актів, розробляє вимоги до їх публікації і здійснює остаточну підготовку
The Open Government Partnership. National Action Plan for the United States of America. September 20,
431
2011. – Washington, D. C., 2011. – 9 p.
546
РОЗДІЛ 3
друкованих видань «Federal Register», «Code of Federal Regulations», «U.S. Govern-

ment Manual», «Daily Compilation of Presidential Documents» тощо. Включення
Управління Федерального регістру до складу Національного архіву США мало на
меті не лише оприлюднення актів, а й надійне зберігання та гарантування автен-
тичності їх оригіналів і контрольних примірників друкованих видань. Управління
урядового друку та Федеральний регістр пройшли шлях від оприлюднення актів у
друкованому вигляді до здійснення електронних та Інтернет-публікацій432.
Діяльність двох взаємопов’язаних установ, Управління Федерального регіст-
ру та Управління урядового друку, забезпечує відкритість і прозорість у діяль-
ності Конгресу та уряду США. Невластива для архівних установ більшості країн
функція публікації законодавчих і нормативних актів для NARA стала вже тради-
ційною і цілком органічно поєднується із суто архівними напрямами роботи.
***
В історії Національного архіву США чітко виокремлюється три періоди. У пер-
ший період, із 1934 р. до середини 1950-х рр., відбулося становлення NARA як
федерального органу, на який покладена функція забезпечення збереженості
документів федерального уряду США постійної цінності. Архів прийняв на збері-
гання документи федеральних відомств, у роки Другої світової війни продемонс-
трував свої можливості щодо інформаційного забезпечення діяльності органів
державної влади, під час війни та в перші повоєнні роки репрезентував себе як
установу, яка опікується популяризацією джерел національної історії. Зіткнув-
шись із проблемою організації управління документацією, архів усвідомлював,
що він здатен належним чином виконати це завдання. Однак політичний
(необхідність скорочення видатків на утримання держапарату після Другої сві-
тової війни, реформи першої Гуверівської комісії, спрямовані на посилення кон-
тролюючих функцій федеральних департаментів) та людський чинники (погляди
Г. К. Гувера та Е. Дж. Ліхі на роль рекордз-менеджменту та місце NARA у системі
державного управління) відіграли значну роль у підпорядкуванні архіву Адмініс-
трації служб загального призначення. Архів отримав значні повноваження щодо
управління документацією у федеральних відомствах, що відіграло позитивну
роль у налагодженні системи управління документацією в урядових установах,
але втратив свій статус незалежної агенції, що в цілому негативно вплинуло на
його діяльність у другому періоді. Рекомендації Гуверівських комісій сприяли
уведенню у федеральних установах програм управління документацією, розроб-
ленню і затвердженню переліків документів зі строками зберігання.
Другий період, від середини 1950-х – до середини 1980-х рр., позначений зу-
силлями архівістів США, спрямованими на повернення незалежного статусу архіву.
432Левченко Л. Л. Публікація законів та нормативних актів як функція Національного архіву США

[Текст] / Л. Л. Левченко // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2013. – Вип. 2 (284):
березень–квітень. – С. 163–179.
547
Архівісти США у час біполярного устрою світу, незважаючи на усі перешкоди,

відстоювали принцип «архіви поза політикою» та підкреслювали важливість мі-
сії архіву як інституції пам’яті, а архівістів як зберігачів історії. Їм вдалося відно-
вити незалежний статус Національного архіву США та закріпити його у новому
архівному законодавстві. Цей період характерний демократичними зрушеннями
у сфері прав власності і забезпечення збереженості документів Президентів
США. Право власності на ці документи змінилося з приватного на державне, що
було визначено у цілому ряді законодавчих актів про президентські документи.
Президентські бібліотеки не лише забезпечили збереженість важливого ком-
плексу документів американської історії, а й зробили його доступним для науко-
вих досліджень та ознайомлення громадськості.
Другий період також характеризується ще одним важливим зрушенням в ар-
хівній справі США – формуванням системи федеральних центрів документації.
FRC дали можливість установам зосередитися на виконанні своїх безпосередніх
функцій і звільнили їх від обтяжуючого обов’язку піклуватися про непотрібні в
їх поточній діяльності документи. Разом із тим право власності на документи,
що знаходяться на зберіганні у FRC, залишилося за установами, що цілком задо-
вольняє їх інтереси. FRC звільнили й архіви від турбот про документи тимчасо-
вого зберігання, необхідності упорядкування документів та інших операцій. FRC
забезпечують збереженість неактивних документів установ, попереджують їх втра-
ти, здійснюють контроль за дотриманням строків зберігання, підготовку нецінних
документів, строки зберігання яких закінчилися, до знищення та цінних – до пере-
давання на постійне зберігання до архіву, виконання запитів за документами, які
знаходяться у них на зберіганні. Завдячуючи економічним технологіям, FRC змен-
шили бюджетні видатки на зберігання та опрацювання документів.
Президентські бібліотеки та федеральні центри документації відіграють ва-
жливу роль у забезпеченні збереженості документів і є важливими елементами
федеральної архівної системи США.
Принципово важливе рішення було віднайдене й для організації зберігання
документів територіальних підрозділів федеральних органів влади. Ще в
1940-х рр. архівісти США намагалися вирішити це питання, пропонуючи поклас-
ти зберігання цих документів спочатку на архіви штатів, а потім приймаючи до
складу NARA у якості дочірніх філіалів архіви установ-документоутворювачів
цінних для американської нації історичних документів. Десять таких архівних
установ перебувають під контролем NARA та послуговуються у своїй діяльності
федеральним архівним законодавством.
Важливі зміни відбулися й у діяльності Національної комісії історичних пуб-
лікацій. Започаткована програма грантів уможливила публікацію широкими на-
кладами історичних документів національного значення як у книжному варіан-
ті, так і в мікрофільмованому та цифровому форматах. Важливо зазначити, що
публікація документів у США здійснюється за попередньо розробленими програ-
548
РОЗДІЛ 3
мами, до яких включаються найважливіші історичні документи або документи

історичних діячів, що відіграли ключову роль в американській історії, і охоплює
усі документи архівних серій.
Третій період, від середини 1980-х рр. і до сьогодні, в історії NARA пов’язаний
із проблемою забезпечення збереженості електронних документів. Хоча архів
розпочав приймання машиночитаних та електронних документів ще з середини
1960-х рр., реально він зіткнувся із проблемами наприкінці 1980-х – початку
1990-х рр. під час слідства за наслідками Ірангейтського скандалу. Вирішення
проблеми архівісти США вбачали насамперед у здійсненні наукових досліджень
та у впровадженні системи управління електронними документами у федераль-
них відомствах і створенні Архіву електронних документів «ERA». На сьогодні
проблему не можна вважати повністю вирішеною через складність технологіч-
них рішень, знаходження яких потребує побудова такої системи. Хоча «ERA» вже
прийняв на зберігання значні обсяги електронних документів, проте задум аме-
риканських архівістів про повну комп’ютерізацію управління електронними до-
кументами у федеральному уряді ще залишився на рівні мрій, не виконано усі
завдання й у побудові системи самого електронного архіву. На сучасному етапі
вирішення проблеми електронних документів залишається пріоритетним на-
прямом роботи Національного архіву США. Однак не можна не визнати, що США
є лідером у розробці технологій зберігання електронних документів, і від знай-
дених ними підходів залежить успіх у вирішенні цієї проблеми у світі в цілому.
Значні зрушення відбулися у структурі Національного архіву США, яка з ча-
сом ускладнювалася відповідно до появи нових завдань. На сучасному етапі істо-
рії NARA є архівом, що забезпечує реалізацію усіх архівних фунцій, та органом
управління архівною справою на федеральному рівні архівної системи США. Ра-
зом із тим NARA є науково-методичним центром і лідером архівних технологій у
країні, складною структурою взаємопов’язаних управлінь і служб. Остання реор-
ганізація була направлена на більш чітке визначення функцій кожного управлін-
ня і служби, уникнення збігу та перехрещування функцій. NARA таким чином
намагався перебудувати свою структуру, щоб діяльність його сприяла відкритос-
ті та прозорості уряду США в цілому. Архівна система США на федеральному рівні
є цілком централізованою. Увесь NARA діє на підставі федерального законодав-
ства, що включає цілий комплекс загальних та безпосередньо архівних законів,
та під єдиним началом Архівіста США. Фінансування NARA та установ його систе-
ми надходить із федерального бюджету США. Разом із тим, важливу роль у підт-
римці програм NARA відіграє Фонд Національного архіву, який акумулює кошти
корпоративних і індивідуальних благодійників і направляє їх на проекти, що не
підтримуються федеральним бюджетом. Важливим чинником у діяльності NARA
є перспективне і щорічне планування. Особливістю перспективних планів аме-
риканських архівістів є те, що вони не подають конкретних цифр, а лише встано-
влюють мету та завдання, досягнення і вирішення яких потребує федеральна
549
архівна галузь. Перспективні плани NARA відображають державну політику США

у сфері архівної справи. Демократизація роботи архіву характеризується не ли-
ше удоступненням архівної інформації чи відкритістю у роботі самого NARA, а
ще й дотриманням прав його співробітників на рівну зайнятість і просування по
службі без дискримінації за віком, статтю, етнічним походженням чи релігійни-
ми поглядами. Зміни у структурі і перспективних планах NARA демонструють,
що архів не статичний, а мобільний організм, який прагне вчасно реагувати на
потреби суспільства і кожного громадянина. Відмінністю NARA від інших архівів
світу є наявність у його структурі Управління Федерального регістру, на який
покладено оприлюднення законів у США. Федеральний регістр, що став струк-
турною частиною архіву ще 1935 року і діє за відповідним законом, готує до пуб-
лікації закони та нормативно-правові акти федеральних органів влади США. Під-
порядкування Федерального регістру NARA гарантує автентичність, надходжен-
ня до архіву видань законів і нормативних актів та надання доступу до них фак-
тично у день їх видання. Федеральний регістр сприяє взаємодії і зближенню
NARA з федеральними органами влади та іншими установами.
Значний внесок у розвиток Національного архіву США зробили його керівники:
Р. Д. В. Коннор сформував колектив архіву та прийняв на зберігання перші докуме-
нти від федеральних відомств, С. Дж. Бакк керував архівом упродовж Другої світо-
вої війни, У. К. Гровер опікувався уведенням програм управління документацією у
федеральних відомствах, створенням системи президентських бібліотек та феде-
ральних центрів документації, Р. М. Ворнеру належить честь повернення Націо-
нальному архіву США статусу незалежної урядової агенції, під керівництвом
Дж. У. Карліна Національний архів США розпочав наукові дослідження та заснував
програму створення Архіву електронних документів «ERA». Значний науковий
внесок у розвиток архівної справи у США зробили провідні вчені Національного
архіву США, серед яких ключову роль відіграли Т. Р. Шелленберг та О. В. Холмс.
Отже, за доволі короткий період історії, а Національний архів США є одним із
«наймолодших» архівів світу, Сполучені Штати пройшли шлях від відсутності
національного (державного) архіву до наявності архівної установи, яка стала сві-
товим лідером архівної справи, а також від відсутності такої сфери життєдіяль-
ності суспільства, як архівна, до наукових методів архівної роботи. Запропонова-
ні американськими архівістами рішення у багатьох сферах архівної справи мо-
жуть прислужитися вирішенню подібних питань і в інших країнах. Тому у по-
дальших розділах монографії будуть розглянуті такі питання, як розвиток теорії
експертизи цінності документів, підходи до систематизації документів в архіві,
організація врятування архівів у катастрофах техногенного і природного харак-
теру, законодавчо-нормативне забезпечення засекречування і розсекречування
документів та інші, у яких значну роль відіграв Національний архів США та його
фахівці, а також пропозиції американських архівістів, представлені світовій ар-
хівній спільноті на Міжнародних конгресах архівів.
550
Розділ 4
НАУКОВІ ТА ПРАВОВІ
ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ АРХІВІВ США
У СФЕРІ ДОСТУПУ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЗБЕРЕЖЕНОСТІ АРХІВНИХ
ДОКУМЕНТІВ
Протягом 75-річної історії архівної професії у США американські архівіс-

ти особливу увагу приділяли питанням експертизи цінності документів, систе-
матизації архівних колекцій, удоступненню архівів та забезпеченню збереженос-
ті життєво важливих документів у час небезпеки. Вони виробили свої, відмінні
від інших країн, підходи, методи, технології роботи у цих сферах архівної справи,
закріпили їх у законодавчих актах і нормативних документах.
До експертизи цінності американські архівісти завжди підходили як до ос-
новного питання архівної теорії. В одній із праць Л. Дюранті вказала, що експер-
тиза цінності в архівній науці розглядається на методологічному і практичному
рівнях. Учена зазначила, що для розгляду експертизи цінності на практичному
рівні слід усвідомити природу архівних документів, з’ясувати ідеї, що відобража-
ють цінність архівів, і порівняти їх із елементами й характеристиками природи
документів, що, у свою чергу, знову приводить до розгляду експертизи цінності
як основного питання архівної теорії1.
Перші американські архівісти застосовували бібліотечні методи класифікації
архівних колекцій. Деякі з архівістів узагалі не використовували наукових мето-
дів і систематизували архівні документи на свій розсуд. На початку ХХ ст.
У. Г. Ліланд уперше в американській архівній історії задекларував європейські
принципи «походження», «поваги до фонду», «оригінального порядку»2, але їх
цілковите впровадження в американську архівну практику було неможливим
через особливості, яких протягом своєї історії вже встигли набути американські
архіви. Архіви США вимагали інших підходів, що спричинило дискусії, пошуки та
1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 328–344.
551
експерименти у середовищі архівістів. Відштовхнувшись від європейських знань

і досвіду, американські архівісти розробили власну концепцію систематизації ар-
хівних колекцій, яка на теперішній час впроваджена в усіх архівних установах США.
Американські громадяни прагнуть розбудовувати свою країну на принципах
демократії. Водночас Сполученим Штатам притаманна чи не найвищого рівня у
світі секретність у всіх галузях державного управління, оборони, міжнародних
відносин, економіки, науки та в інших сферах. Засекречуючи архіви, урядовці
забезпечують інтереси власного народу, в той же час порушують «право знати»,
яке американські громадяни цінують понад усе, тому важливим елементом дер-
жавної політики у галузі архівної справи є законодавче регулювання процесів
засекречування і розсекречування документів.
Останнім часом у всьому світі актуалізувалося питання організації захисту
архівів в умовах техногенних і природних катастроф. Найстарішими і найбільш
концептуальними та детальними у світі вважаються американські програми
упередження втрат, врятування і відновлення життєво важливих документів під
час/після катастроф. Саме вони рекомендовані Міжнародною Радою Архівів як
еталонні для створення відповідних планів і програм дій архівістів у надзвичай-
них ситуаціях в інших країнах.
З огляду на вищевикладене у даному розділі монографії висвітлюються пи-
тання розвитку теорії експертизи цінності, розроблення концепції систематиза-
ції архівних колекцій, законодавчо-нормативне регулювання засекречування і
розсекречування документів та створення програм запобігання втратам життє-
во важливих архівів під час природних і техногенних катастроф.
4.1 ТЕОРІЯ ЕКСПЕРТИЗИ ЦІННОСТІ ДОКУМЕНТІВ:

ВІД ПРОФЕСІЙНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
ДО СОЦІАЛЬНОЇ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
На формування теорії експертизи цінності (ЕЦ) у США значний вплив
здійснили ідеї французьких, німецьких і британських учених другої половини
ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. Дотримання принципу «походження», сформу-
льованого німецькими вченими Х. фон Зібелем, Фр. Мейнеке та М. Лехманом
у 80-х рр. ХIХ ст. і впровадженого у державному архіві Пруссії, вплинуло й на фор-
мування концепції експертизи цінності. Три фактори мали значення для ЕЦ: ре-
єстри документів установ були надійним керівництвом у ході проведення екс-
пертизи і забезпечували збереження оригінальної структури архівного фонду
краще, ніж контент документів; цінність установи-фондоутворювача автоматич-
но визначала цінність інформації в її документах; відбір документів на постійне
зберігання здійснювався згідно з ієрархічною структурою державних органів
влади, документи найбільш впливового органу влади вважалися найбільш важ-
552
Р О З Д І Л 4 ∙ Наукові та правові засади діяльності архівів США у сфері доступу
та забезпечення збереженості архівних документів
ливими і відбиралися на постійне зберігання майже повністю3. Цей принцип за-

стосовувався разом із розробленим французькими архівістами принципом
«поваги до фонду».
І хоча на Другому конгресі німецьких архівістів 1900 року відбулася супереч-
ка відносно того, чи варто взагалі знищувати документи, уже 1901 року В. Ліперт
визнав, що ЕЦ є благословенням для майбутніх істориків, бо інакше вони «пили
б із бездонного моря матеріалу». А. Бреннеке заявив, що експертиза звільняє ар-
хіви від баласту, підвищуючи їх ясність і практичність, і трансформує створені в
діловодстві масиви документів у архівні фонди. Проте практичне застосування
принципу «походження» до експертизи призвело до небажання архівістів зни-
щувати документи міністерств і департаментів через страх пошкодження орга-
нічної цілісності їх фондів4.
Значний вплив на становлення теорії експертизи в Європі здійснив підруч-
ник голландських архівістів С. Мюллера, Я. Фейта і Р. Фруїна «Manual for the
Arrangement and Description of Archives» («Систематизація й описування архівів»,
1898 р.), який навіть не розглядав експертизу як архівну функцію. Окремі розді-
ли підручника вимагали залишати на зберіганні не тільки оригінали, а й копії
документів. Базуючись на принципі «походження», автори стверджували, що жо-
ден документ не може бути знищений без поради експерта 5.
У 1926 році К. О. Мюллер заявив, що ЕЦ – критичне питання для архівів, тому
необхідно відмовити установам у правах самим вирішувати подальшу долю до-
кументів, а архівісти повинні консультувати їх уже на ранніх стадіях ЕЦ. Архівіст
запропонував інструкцію з проведення ЕЦ та поділ органів влади на три рівні,
який мав значний і довготривалий вплив на оцінювання документів владних
структур у Німеччині. Документи центральних та середніх органів влади вважа-
лися найбільш цінними, а місцевих – менш. Через скандал із документами Бер-
лінської в’язниці, якими розпалювали піч, прусське Міністерство юстиції розро-
било нові детальні графіки відбору документів для знищення, життєвий ресурс
яких був обмежений 1, 5, 10, 12 і 30 роками. Декрет прусського уряду від
12 грудня 1927 року передбачав, що кожні 10 років архіви повинні переглядати
документи міністерств і відбирати на зберігання документи з постійними термі-
нами. Усе це примусило архіви вдосконалювати їх принципи ЕЦ 6.
3 Posner E. Max Lehmann and the Genesis of the Principle of Provenance [Text] / Ernst Posner / Archives
and the Public Interest : Selected Essay. – Washington, D. C. Public Affairs Press, 1967. – P. 37–38.
Department of history the University of British Columbia. – 1988, October. – P. 51–53.
5 Muller S. Manual for the Arrangement and Description of Archives [Text] / Samuel Muller, Jacob A. Feith,
Fruin Robert. – New York, 1940. – 225 p.

6 Kolsrud O. The Evolution of Basic Appraisal Principles – Some Comparative Observations [Text] / Ole
Kolsrud // American Archivist. – 1992, Winter. – Vol. 55. – № 1. – P. 30–31.
553
У 1930 році А. Бреннеке запропонував четвертий фактор, так званий «free

principle of provenance» (вільний принцип «походження»), відповідно до якого
документи систематизувались таким чином, щоб відобразити їх органічне нако-
пичення без зберігання того порядку, який вони мали в установі. З цієї точки
зору кожен архівний фонд був би систематизований і проаналізований згідно з
тільки йому властивими невід’ємними критеріями і краще відображав би вплив
історичних процесів на його формування7.
На щорічній зустрічі німецьких архівістів Готі у 1937 року Х. О. Мейснер заде-
кларував принцип «невтручання». Адміністративні органи, на його думку, мали
самі переглядати їх документи кожні 5 років, виділяти непотрібне до знищення,
а потім своє рішення подавати на розгляд архіву. Х. О. Мейснер визначив три фа-
ктори, що впливали на ЕЦ: 1) вік документа (документи до 1600 р. взагалі не
знищувалися); 2) зміст; 3) ієрархічний порядок адміністративних органів
(документи центральних органів – важливі, місцевих – неважливі, а цінність до-
кументів органів середнього рівня визначалася ступенем незалежності прийня-
тих ними рішень)8.
Науковці Оксфорду і Кембриджу долучилися до німецьких архівознавчих се-
мінарів ще наприкінці ХІХ ст. І хоча британці мали свою власну історичну літера-
туру і стиль, ідеї тодішньої німецької школи, що возвеличувала унікальні куль-
турні традиції будь-якої нації, легко привилися на британських теренах. Як ре-
зультат, концепція експертизи у Британії розвивалась у порівнянні з німецьки-
ми ідеями і кульмінувалась у працях найвидатнішого теоретика британської
школи Ч. Х. Дженкінсона, безсмертна праця якого «Manual of Archive Admi-
nistration» («Підручник архівної адміністрації») 9 уперше побачила світ 1922 року.
Ідеї експертизи, сформульовані ним, містили в собі німецький принцип
«походження». Ч. Х. Дженкінсон писав, що архіви не колекціонуються, це слово
він взагалі викинув з архівного словника, архіви ростуть природним шляхом, як
дерево, тварина або геологічні відкладення, вони є записаною пам’яттю, що підт-
верджена фактом їх офіційного зберігання, подіями, які дійсно відбувались і які
вони самі формували як учасники. Як писав О. В. Холмс у своїй статті на пошану
Ч. Х. Дженкінсона, перевидання його праці 1937 року стало «Біблією Національ-
ного архіву Сполучених Штатів і в той критичний період було важливою части-
ною американської архівної доктрини»10.
Angelika Menne-Haritz // American Archivist. – 1994, Summer. – Vol. 57. – № 3. – Р. 528–542.
8 Kolsrud O. The Evolution of Basic Appraisal Principles – Some Comparative Observations [Text] / Ole
Kolsrud // American Archivist. – 1992, Winter. – Vol. 55. – № 1. – P. 31.

9 Виклад ідей Ч. Х. Дженкінсона здійснено за виданням 1937 р. Див. : Jenkinson H. A Manual of Archive
Administration. New and revised edition [Text] / Hilary Jenkinson. – London : Percy Lund, Humphries and
Co LTD, 1937. – P. 136–153.
10 Holmes O. W. Sir Hilary Jenkinson, 1882–1961 [Text] / Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1961,
July. – Vol. 24. – № 3. – P. 345–347.
554
Ч. Х. Дженкінсон виділив загальні риси, характерні

для питань про ЕЦ: 1) причини і виправдувальні обста-
вини знищення документів; 2) методи відбору для зни-
щення та необхідні застереження; 3) люди, яким доруча-
ється місія вибору. Їх розгляд він вів із двох точок зору:
архівів минулого та архівів теперішнього і майбутнього.
Він вважав, що існує велика різниця між практиками
знищення документів у минулому і в сучасному йому
світі. Починаючи з 1840 року, жодна людина або устано-
ва в Англії не могла, на його думку, уникнути критики з
приводу знищення документів. Натомість ні в кого не
виникало думки критикувати минуле за знищення до- ЧАРЛЬЗ ХІЛАРІ
кументів тому, що творці архівів минулого зберігали їх ДЖЕНКІНСОН
не для того, щоб інформувати прийдешні покоління, а для своїх власних прак-
тичних потреб. Навпаки, казав Дженкінсон, ми повинні радіти тому, що маємо.
Науковець виділяв дві причини для знищення документів: 1) якщо докумен-
ти дублювали інші, вже існуючі; 2) якщо вони не мали історичної цінності. Дублю-
вання він розглядав у двох видах: 1) повторення тексту документа слово в слово;
2) повторення змісту. У першому випадку експертиза двох документів може бути
проведена тільки порівнянням їх текстів рядок за рядком. У процесі проведення
ЕЦ великих обсягів документів робота буде настільки трудомістка, потребуватиме
так багато часу і капіталовкладень, що ліпше буде не проводити її взагалі.
У випадку дублювання змісту виникає можливість створити композицію з
двох або більше комплексів документів. Але це погана практика, оскільки вона
призводить архіви до невластивого їм стану і робить незрозумілим значення
документів, порушуючи ту структуру, яку вони мали у діловодстві установи, а
також, фактично, кожне правило класифікації і систематизації. У цьому випадку від-
чувається, що теорія Ч. Х. Дженкінсона цілком відповідала принципу «походження».
Далі він писав, що не можна вважати документи дубльованими, якщо їх тексти не є
повторенням слово в слово. Навіть маленьке розходження між двома документами
може відображати розходження між двома авторами, а ця різниця є важливою з
цілого ряду причин. Тож при жорсткій інтерпретації архівних принципів стає про-
блемою знищення архіву на тій підставі, що він дублетний, тому Дженкінсон звер-
нувся до іншого виправдання – відсутності історичної цінності.
У цьому питанні він мав упевненості ще менше, ніж у першому. Будь-яка лю-
дина, яка бере на себе відповідальність за знищення архівів минулого безпово-
ротно, повинна зробити це на підставі, значнішій, ніж її власні інтереси або час, у
який вона живе: вона має сприймати себе як довірену особу і майбутнього, і те-
перішнього. Звертаючи увагу на особу, якій може бути довірено ЕЦ документів
минулого, Дженкінсон заперечував надання цього права архівісту. Архівіст не
555
може мати жодного відношення до сучасних інтересів, яким його архів служить.
Він повинен зберігати якість архіву незайманою для використання майбутнім
дослідником, який прийде досліджувати тему, ніким не передбачену. Робота ар-
хівіста – це фізичне і моральне збереження архіву в цілому, а не з огляду на вико-
ристання документів для підтвердження тих чи інших тез. Проте ніхто не гово-
рить, що архівіст не може мати своєї власної думки щодо історичних подій. Про-
тягом майже тридцяти років після виходу книги Ч. Х. Дженкінсон не змінював
своєї позиції. На І Міжнародному конгресі архівів у Парижі, 23 серпня 1950 року,
він заявив, що архівіст повинен неупереджено зберігати всі документи, не беру-
чи до уваги можливий інтерес до них. Фактично, завдання архівіста – бути слу-
жителем правди, просто правди, а не тієї правди, яка може задовольнити деяких
людей або прислужитися поглядам тієї чи іншої школи думок.
Разом із тим Дженкінсон стверджував, що історик має ще менші шанси вико-
нати цю роль. Історик завжди буде знаходитися під підозрою, що у прийнятті
свого рішення він надав переваги власним науковим інтересам. Тож вибір істо-
рика для ЕЦ архівів минулого фатальний, бо може бути порушена одна з найго-
ловніших характеристик архіву – його незаперечна «неупередженість».
Концепція «неупередженості» архіву є центральною у вченні Ч. Х. Дженкін-
сона. Більшість західних дослідників, у тому числі Л. Дюранті, підкреслювали
тезу Дженкінсона: архіви – це свідчення з перших рук 11. У ході адміністративної
або іншої діяльності установа чи особа створювала документи не з метою інфор-
мації, а для виконання певних функцій, творці та їх законні спадкоємці зберігали
архіви, не маючи на увазі ту мету, із якою ми використовуємо їх зараз. Якби тво-
рець був обізнаний щодо влади документів, які він створював, він почав би зміню-
вати їх таким чином, щоб вплинути на майбутнє у своїх інтересах. Саме характери-
стика «неупередженості» робить архіви надійним джерелом законів та історії.
У формуванні архівів теперішніх і майбутніх, на думку Ч. Х. Дженкінсона, ве-
лику роль відіграють розроблені установами правила і засновані комітети. І тут
визначальними будуть такі питання, чи є ефективною система, і якщо це так, то
чи буде вона й надалі такою, і чи буде цей архів тієї самої якості, як і архіви мину-
лого (тобто чи буде архів відповідати вимогам «неупередженості»). Дженкінсон,
з огляду на досвід воєнного часу (Першої світової війни), відзначив зростаючу
тенденцію до накопичення архівів у безнадійно гігантських масштабах. Дослід-
ницька робота в архівах могла б стати завданням, безнадійно складним без від-
повідної ЕЦ, тому він сказав «так» знищенню документів. Звернувши увагу на
неподолані труднощі у стосунках архівіста та історика щодо експертизи архівів
минулого, Ч. Х. Дженкінсон розраховував, що такими ж самими вони залишаться
й у випадку архівів теперішнього і майбутнього. З іншого боку, ніхто не заперечу-
11Duranti L. The Concept of Appraisal and Archival Theory [Text] / Luciana Duranti // American Archivist. –
1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – Р. 334–335, 337.
556
вав право творців архівів минулого знищувати власні документи, оскільки вони не
ставилися до цих документів як до архівів або історичного свідоцтва минулого.
Архівіст намагається уникнути знищення документа, переданого під його
опіку, історику не можна довіряти відбір документів через ризик втратити репу-
тацію архіву, але для адміністратора знищення документа є справою його компе-
тенції, і ніхто не наважиться критикувати його за ці дії, бо для адміністратора
вони є природними. Тому саме адміністратору Дженкінсон довірив ЕЦ архівів
теперішнього і майбутнього. Проблема, як він вважав, була тільки в тому, щоб
видалити з його дій будь-яку мотивацію, яка б спиралася на підозри передбачи-
ти історичні вимоги майбутнього. Принаймні, зазначав Ч. Х. Дженкінсон, ми бу-
демо впевнені, що майбутнє забезпечене легітимним органом, який залишить
«неупереджений» архів. Єдиною вимогою, яку він ставив до адміністратора, за-
лишаючись вірним послідовником принципу «походження», є повнота складу
документів та відповідність систематизації архівного фонду порядку, закріпле-
ному реєстрами установи. Дотримання цього порядку дасть можливість відобра-
зити у фонді всі значні дії установи.
Із утворенням Конференції американських архівістів, Національного архіву
та Товариства американських архівістів у США формується власна архівна наука
і школа вчених-архівістів. Експертиза цінності документів та комплектування
архівів посіли центральне місце серед тем архівознавчих досліджень. Спочатку
американські вчені фокусувалися на вивченні зарубіжного досвіду. В архівних
наукових колах панували теорії, розвинуті німецькими, голландськими та анг-
лійськими вченими, особливо Ч. Х. Дженкінсоном. Із часом у США з’явилася плея-
да вчених, які працювали над створенням власних теоретичних концепцій ЕЦ,
розробляли її методи і практики. На відміну від європейських архівістів, амери-
канські колеги були абсолютно не заангажовані існуючими методами, техніками
відбору документів: вони мали можливість вводити і практикувати нові теорії
без жодного спротиву від урядової бюрократії.
У 1930–1950-ті рр. виникли концепції ЕЦ М. К. Нортон12, Ф. К. Брукса13,
Е. Дж. Ліхі14 та Ф. Бауера15. Це був час «усвідомлення особливостей архівів
12 Norton Margaret Cross. Norton on Archives: The Writings of Margaret Cross Norton on Archival and Re-
cords Management [Text] ; Ed. Thorton W. Mitchell. – Carbondale, Illinois : Southern Illinois University Press,
1975. – 288 p.
13 Brooks P. C. The selection of records for preservation [Text] / Philip Coolidge Brooks // American Archi-
vist. – 1940, October. – Vol. 3. – № 4. – P. 221–234 ; Jacobs R. A. Recent Deaths [Text] / Richard A. Jacobs //
14 Leahy E. J. Modern records management: a basic guide to records control, filing, and information retrieval
[Text] / Emmett J. Leahy, Christopher A. Cameron. – McGraw-Hill, 1965. – 236 р.

15 Bauer P. G. Records Management in the National Recovery Administration [Text] / Philip G. Bauer // Re-
cords administration studies. – Washington, D. C. : NARA, 1942, December. – 7 p. ; Bauer P. G. The appraisal of
current and recent records [Text] / Philip G. Bauer // Staff information circulars. – Washington, D. C. : NARA,
1946. – Vol. 13. – 25 p.
557
власної країни», тому що європейський досвід, хоча й напрацьований століття-

ми, не міг вирішити нагальні американські проблеми: швидкого розпорядження
величезними обсягами документації, більша частина якої являла собою доку-
менти тогочасних установ, що мали проблеми з їх систематизацією і зберіган-
ням; організації обробки, зберігання та використання нових типів документів,
таких як кінофільми та мікрофільми; впровадження фототехніки для копіюван-
ня архівних документів; забезпечення збереженості федеральних документів,
що знаходилися поза межами Вашингтону. Це також був період становлення На-
ціонального архіву США як лідера архівної галузі, у тому числі й у сфері ЕЦ.
Фактично першою висловила свої думки щодо ЕЦ і відбору документів
(«selection») М. К. Нортон. Вона не схвалювала погляду на архів як на «історичні
документи», а стверджувала, що архіви, особливо публічні, є перш за все «зібран-
ням юридичних документів», які потрібні для здійснення важливих адміністра-
тивних функцій. Документи є суттєвим юридичним свідоцтвом незалежно від
стану їх активності16. Систематизація архіву відповідно до «принципу походжен-
ня» мала важливе значення для Нортон не тому, що це зберігало свідоцтво істо-
ричного зростання архіву (як у Дженкінсона), а тому, що посилювало юридичну
достовірність документів після того, як вони надійшли на зберігання до архів-
них установ. З іншого боку, стверджувала Нортон, така систематизація найкра-
щим чином прислужиться й майбутнім історикам. Вона заявила, що аргумент
щодо архіву як свідчення історичних подій міг бути прийнятний у ХІХ ст., постій-
но ж зростаюча різноманітність і комплексність функцій організацій у суспільст-
ві призвела у 1930-х рр. до змін як у документаційних процесах, так і в інформа-
ційних потребах, а, отже, зробила цей підхід застарілим.
На противагу Ч. Х. Дженкінсону, який вважав, що саме адміністратор може
найкращим чином визначити важливі для подальшого зберігання документи,
М. К. Нортон висловила сумніви, що сучасні їй установи взагалі можуть встано-
вити цілі, для яких вони зберігають документи, і тому ЕЦ і систематизація май-
бутніх архівних документів ще до того, як вони надійшли на зберігання до архів-
них установ, у діловодстві, навіть у момент створення, є найважливішим завдан-
ням архівіста. У своїй щоденній роботі Нортон бачила, що архівісти не були ак-
тивними учасниками передархівного зберігання документів, тому вона вважала,
що без контролю архівістів департаменти й установи будуть і надалі створювати
хаос, а клерки укладати документи у теки, не переслідуючи жодної мети їх по-
дальшого пошуку і використання. На її думку, саме архівісти володіли сенсом
перспективи, який дозволяв їм добре розбиратися в цінності документів іншого,
ніж їх первинне використання. Це дозволяло архівістам створювати ефективні,
інтегровані пошукові системи.
16 У США документ вважається «активним» у випадку звернення до нього 3 і більше разів на місяць,
«напівактивним» – у випадку звернення 2 рази на місяць, «неактивним» – до 15 разів на рік.
558
У контексті того, що саме архівісти набули достатньо знань із історії держав-

них установ, політичних наук, соціальних відносин, Нортон боролася за право
«вето» архівіста на рішення установ, що стосувалися виділення документів для
знищення. Вона заявляла, що в галузі документації саме архівісти є спеціаліста-
ми найвищої кваліфікації, щоб систематизувати і відбирати документи і для
майбутньої користі адміністратора, і для прийдешнього дослідника.
Для Нортон надходження документів в архів автоматично не трансформува-
ло їх в історичні документи. Єдиний критерій для документів, що надходять до
архіву, – кількість запитів до них, а не історичне значення. Напередодні 1930 ро-
ку Нортон увела правило для Архівного відділу Бібліотеки штату Іллінойс, згід-
но з яким тільки ті документи, які використовувалися менше ніж 1 раз на
6 місяців, могли передаватися до архіву. До 1936 року вона розвинула цю систе-
му до класифікації документів на три рівні архівного контролю і адмініструван-
ня: 1 рівень – поточні документи, які вимагалися для щоденної діяльності уста-
нови та зберігалися в офісі установи (цей термін складав 3 роки); 2 рівень – до-
кументи напівпоточного використання (які використовувалися рідше), що збері-
галися в інших сховищах під контролем установи (від 3 до 10 років); 3 рівень –
непоточні документи, які не використовувалися регулярно і направлялися під
опіку архівіста (керівники департаментів вирішували, коли документ втрачає
свою цінність для поточної адміністративної діяльності і може бути переданий
до архіву).
Цей метод архівного контролю і розпорядження документами послужив ба-
зою для створення у Національному архіві США інтегрованої системи управління
документами17.
1942 року М. К. Нортон виклала свій досвід оцінювання документів у журналі
«The American Archivist»18. Високий пріоритет для прийому документів на збері-
гання до архіву Нортон надала:
1) документам, які підтверджують право на громадянство і володіння майном, що
належить штату або особі, у т. ч. й дозволам на ведення бізнесу;
2) документам про охорону життя (наприклад, мапи шахт Департаменту шахт і
мінералів, що використовувалися для проведення рятувальних робіт);
3) документам, наявності яких вимагали закони штату Іллінойс, а саме: протоколам
засідань офіційних органів штату, офіційним рішенням, звітам, актам губернато-
ра штату і їх реєстрам, наказам військового командування штату, поліцейського
управління, які мали найвищий рейтинг цінності (Нортон виявила 23 види до-
кументів офіційних органів, які могли бути знищеними, але через те, що не всі
Department of history the University of British Columbia. – 1988, October. – P. 68–74.
18 Norton M. C. Establishing Priorities for State Records: Illinois Experience [Text] / Margaret Cross Nor-
ton // American Archivist. – 1942, January. – Vol. 5. – № 1. – Р. 18–27.
559
вони вводились у відповідні реєстри, вона наполягла на їх постійному зберіган-

ні. Нортон категорично виступила проти прийняття на постійне зберігання що-
місячних звітів, які узагальнювались у подальших табличних формах. Проте су-
ди не визнавали ці узагальнені таблиці за судовий доказ, тож Нортон запропо-
нувала використовувати мікрографію для зменшення обсягів цієї категорії до-
кументів у всіх установах, крім щойно заснованих: для прийняття рішення щодо
їх документів, на думку Нортон, повинно було пройти не менше 20 років із поча-
тку діяльності);
4) документам судів, у тому числі Верховного суду штату Іллінойс, а також комісій
з торгівлі, промисловості (документи про страхування від нещасних випадків),
претензійної, митної;
5) протоколам засідань різних колегіальних органів штату, правилам і норматив-
ним документам, що регламентували їх діяльність;
6) документам про фінансові зобов’язання державних чиновників, які хоча й не
надходили на зберігання до архівів, але у разі необхідності могли б бути довіре-
ні архівам;
7) історичним та будь-яким іншим документам, важливим для публічної моралі
(оригінали діючих і недіючих законодавчих актів повинні були мати високий
пріоритет для зберігання, хоча вони опубліковані широким накладом, на випа-
док негайної евакуації Нортон пропонувала створювати їх мікрофільми);
8) будь-яким документам, виготовленим рукописним способом до 1890 року, тоб-
то до застосування друкарських машинок в уряді штату Іллінойс.
Надруковані великим накладом документи надходили на зберігання до Біб-
ліотеки штату Іллінойс разом із їх мікрофотокопією, а оригінали цих документів
надходили на зберігання до Архіву, і лише оригінал мав доказову цінність у суді.
Найбільша за обсягом категорія документів, листування, приймалася на збері-
гання тільки після видалення зайвих копій, форм тощо. Серед листів високий
пріоритет мали ті, у яких визначалася політика департаменту, та листування між
департаментами. Деякі департаменти розподіляли кореспонденцію відразу на
три категорії: 1) тимчасове листування, яке знищувалось автоматично після пев-
ного періоду; 2) «директорські файли» – кореспонденція найбільшої важливості;
3) «персональні файли». Архівний відділ Іллінойсу відмовлявся приймати фінан-
сові документи, крім документації аудиторських перевірок і книг, у яких фіксу-
валася сплата офіційних зборів.
До 1944 року Нортон запропонувала підхід до архівної ЕЦ, що складався із
трьох процесів, під час яких архівіст: 1) на моменті утворення і первинного вико-
ристання документів попереджував укладання непотрібних документів та сприяв
документуванню усієї адміністративної діяльності належним чином; 2) сприяв
зменшенню кількості документів на паперовій основі такими засобами, як мік-
рографія; 3) виконував науковий відбір документів, які не мають жодної подаль-
шої цінності в адміністративних або дослідницьких цілях. Третій процес Нортон
вважала найбільш складною стадією експертизи. На її думку, легко вирішити, які
саме документи цінні, а які не цінні, але при їх великих обсягах це завдання знач-
560
но ускладнюється. Підхід Нортон до ЕЦ вимагав всеохоплюючого аналізу функцій

установи, змісту, форм і взаємовідносин між самими документами19.
Канадський дослідник Р. Клампенхауер з приводу системи М. К. Нортон дій-
шов висновку, що вона рекомендувала стандартну техніку знищення усіх доку-
ментів визначеного віку і господарського характеру як нецінних, сконцентрува-
лася на створенні інтегрованої і результативної системи управління документа-
ми й архівного адміністрування, але не надала жодного значення розвиткові
критеріїв цінності20. Однак М. К. Нортон була практиком, і цінність її теорії у то-
му, що вона не випустила з поля зору поняття юридичної цінності документа,
його можливого подальшого використання як доказу під час судового процесу.
На початку 40-х рр. ХХ ст. у США ідеї Нортон про архіви як сховища докумен-
тів юридичної цінності і свідчень адміністративних процесів були скомбіновані
зі старою концепцією архівів як історичних свідоцтв. Експертиза відповідно з
цими обома видами цінності стала одним із суттєвих напрямків роботи архівіс-
тів. Перший значний аналіз природи архівної ЕЦ відповідно до вищезазначених
підходів здійснив Ф. К. Брукс. 1940 року він представив концепцію «життєвого
циклу» документа від моменту його створення до стану «бездіяльності» в архіві
та «ідеальної програми», яка дозволила б, на його думку, проводити ЕЦ докумен-
тів поступово і на моменті передачі їх до архіву легко відділити документи пос-
тійного зберігання від нецінних, більше того, така «ідеальна програма» забезпе-
чувала б періодичне виділення до знищення документів тимчасових термінів
зберігання ще до того, як граничний строк передачі цінних документів до архіву
настане21.
Відправною точкою для теорії Брукса стало поняття архіву. Одна з характе-
ристик архіву, на його думку, – відображати політику і діяльність установ. Інша
характеристика – зберігати документи для певних цілей, але документи, перед-
бачені для подальшого використання людьми, не набувають архівного характе-
ру, писав Брукс, якщо вони не систематизовані в архівні справи. «Життєвий
цикл» документа Брукс представив у вигляді діаграми, у якій відобразив етапи
роботи з документами в установі:
1. Створення матеріального носія інформації і засобів виготовлення документів;
тестування матеріалу в лабораторії і контроль якості паперу і чорнила Націо-
нальним бюро стандартів із метою довгого фізичного життя документа; прид-
бання матеріальних носіїв інформації установою-документоутворювачем.
19 Norton Margaret Cross. Norton on Archives: The Writings of Margaret Cross Norton on Archival and Re-
cords Management [Text] ; Ed. Thorton W. Mitchell. – Carbondale, Illinois : Southern Illinois University Press,
1975. – Р. 233–238.
Department of history the University of British Columbia. – 1988, October. – Р. 74–75.
21 Ідеї Брукса викладені за працею: Brooks P. C. The selection of records for preservation [Text] / Philip
Coolidge Brooks // American Аrchivist. – 1940, October. – Vol. 3. – № 4. – P. 221–234.
561
2. Аналіз цілей, структур і функцій, із якими пов’язані адміністративна політика й

укладання документів урядового органу, установи або компанії – документоут-
ворювачів. З’ясування того, чи відбивають інструкції з діловодства наміри щодо
подальшої збереженості окремих видів документів для майбутнього.
3. Створення документів співробітниками. Важливу роль відіграють форми, зміст і
кількість копій, із якими пов’язані різноманітність методів виробництва і розпо-
всюдження документів, використання їх у діяльності установ.
4. Прийняття рішення щодо подальшої долі документів; з цього моменту історич-
не життя групи документів розщеплюється на дві гілки: ті, що відображають
діяльність установи, є документами (тож варті зберігання); інші, неофіційні пос-
лання, копії документів, будь-які папери, які не використовувалися для доку-
ментування офіційних дій, не є документами (отже, не варті зберігання і можуть
бути знищеними).
Серед методів зменшення обсягів документів Брукс розглядав: 1) передачу
документів зацікавленим історичним товариствам і бібліотекам (хоча для уста-
нов, обмежених у фінансах, цей метод він не вважав доступним); 2) копіювання
документів на мікроформи і, відповідно, знищення оригіналів (з цим методом
пов’язане вивчення фотообладнання, якості зменшених копій, засобів читання,
тому він вимагав упевненості, що документи, відібрані для мікрофотокопіюван-
ня, варті таких зусиль); 3) відбір на зберігання репрезентативних зразків (у зраз-
ках, випадково відібраних за допомогою статистичних методів із великого обся-
гу однорідних документів, представлені всі елементи, що містять у цілому значні
для вивчення середні характеристики регіонів, історичних періодів тощо, але
щоб визначити, які саме комплекси документів чуттєві до статистичного відбо-
ру, слід здійснити, як вважав Брукс, ЕЦ настільки уважно, наскільки б її проводи-
ли, якби йшлося про передачу на постійне зберігання або знищення усієї групи
документів). Тож у зменшенні обсягів документів Брукс не вбачав вирішення
проблеми, тому він запропонував шляхи визначення «permanent value» (постій-
ної цінності) документів.
Брукс розглядав дві, навіть три категорії цінності. Перша – цінність, яку доку-
мент мав для свого документоутворювача – адміністрації, яка знає свою справу і
використовує документ для обґрунтування свої діяльності і юридичного захисту
установи. До цієї категорії цінності архівіст не має відношення. Друга – стосуєть-
ся вивчення адміністративної історії установи. Така цінність, на думку науков-
ця, важлива для майбутніх адміністраторів, які будуть вчитися на досвіді своїх
попередників, відшукувати прецеденти, що були в минулому, і шляхи їх вирі-
шення, а також для політологів, істориків і всіх тих, хто зацікавлений у вивченні
історії установ, у тому числі й архівістів, які прагнуть зберегти документи у чіт-
кій відповідності з функціями установи. Брукс зазначав, що адміністративну цін-
ність мають меморандуми, циркуляри, інструкції, адміністративні звіти усіх ви-
дів, документи про розслідування, персональні справи, протоколи важливих за-
сідань, міжвідомче листування тощо.
562
Цей аналіз категорій цінності виніс Брукса у широке і, на його погляд,

«невизначене поле історичної цінності». Стосовно цього традиційного поняття
цінності Брукс говорив, що групи документів, які слід розглядати комплексно,
відображають діяльність організацій і людей, події і умови життя краще, ніж
окремі документи. Аналізуючи документи з точки зору їх віку, зазначав, що ніхто
не може відповісти на питання, наскільки старим повинен бути документ, щоб
він підпав під категорію історичного. Вік – не критерій для Брукса, і проведення
межі на рівні якогось року або події, до якої документи стають недоторканними,
а після яких їх можна знищувати, він вважав недоцільним. Брукс зазначав, що до
документів особового походження слід застосовувати інші категорії цінності, але
не визначив, які саме.
Звертаючись до трьох категорій цінності, Брукс указував, що архівіст не по-
винен чекати, щоб одна з них вичерпалася, а інша з’явилася з плином часу. Архі-
віст повинен втручатись у «життєвий цикл» документа настільки швидко, на-
скільки це можливо. Цілісна функція ЕЦ буде найкращим чином виконана не то-
ді, коли документи пролежали 20 років і більше, а під час їх створення. У цьому
контексті особливого значення він надав співробітництву адміністратора й архі-
віста, і чим раніше воно розпочнеться, тим буде краще для всіх.
Розвиваючи тему «ідеальної програми», Брукс поставив вимоги до неї: 1) пе-
ріодична передача одних документів до архівів і знищення інших. Зменшення в
обсягах документів постійного зберігання, упорядкування їх у справи так, щоб їх
можна було легко ідентифікувати під час ЕЦ, виділити документи постійного
зберігання із загальної маси та уникнути дублетності; 2) відокремлення матеріа-
лів, які використовуються тільки для довідкових цілей, від тих, які документу-
ють діяльність установи.
Відповідно до програми Брукса документи у діловодстві слід було формувати
за датами, станом на які корисність документів для установи була вичерпана. Архі-
віст повинен був брати безпосередню участь як у ході експертизи у діловодстві,
вивчаючи документи і надаючи консультації по формуванню справ, так і здійс-
нювати фінальну експертизу перед передачею документів до архіву (хоча вся
концепція Брукса сама собою вже оскаржувала значення фінальної експертизи).
Уникненню дублетності Брукс приділяв особливу увагу. Він наголошував,
щоб в інструкціях із діловодства було визначено, який документ є оригіналом, а
який копією (а також копією, яку слід зберігати), та вказано кількість копій і їх
розповсюдження (визначення установ, у яких отримані копії ставали оператив-
ними документами). Уникнення дублетності, за Бруксом, передбачало проведен-
ня значного наукового аналізу відношення документів між собою як частини
процесу відбору. Як приклад дублетності, Брукс навів здійснення господарської і
фінансової діяльності установ. Жодну експертизу документів із фінансової і гос-
подарської діяльності федеральних органів влади США не можна зробити без
563
розуміння стосунків цих органів із Комісією цивільної служби, Департаментом

фінансів, Бюро бюджету, Офісом генеральної бухгалтерії тощо. Брукс писав, що у
всіх цих галузях форми документів стандартизовані і схожі, дублетність «при-
голомшлива». Тож ретельне вивчення допомогло б запровадити стандартну
практику відбору фінансових і господарських документів федеральних органів,
що складають половину документів уряду.
Отже, вчений розглядав ЕЦ як процес із певними стадіями, на яких прийма-
ються рішення в умовах визначених обставин. У цьому процесі, наголошував
Брукс на відміну від Ч. Х. Дженкінсона, безпосередньо бере участь архівіст. Хоча
концепція Брукса підтримувала важливість архівної теорії і використовувала
категорії цінності, одним із результатів його підходу, як зазначив Ф. М. Хамер22,
було те, що архівісти стали надавати значення розвиткові й удосконаленню ад-
міністративних методів зменшення обсягів документів.
Найважливіші методи систематичного зменшення
обсягів документів були викладені Е. Дж. Ліхі, якого на-
зивають «батьком» сучасного документаційного ме-
неджменту. Свої ідеї стосовно методів зменшення обся-
гів документів він сформулював23 після того, як Конгрес
видав закон про знищення визначених документів уря-
ду США 1939 року. Ліхі провів велику роботу з обстежен-
ня політики європейських країн у виділенні документів
до знищення та вже набутого з цього питання досвіду в
США.
Він зауважив, що десятиліттями у Сполучених Шта-
ЕММЕТ ДЖОЗЕФ ЛІХІ тах діяв закон, направлений на покарання (штрафу-
вання або ув’язнення) винних у навмисному і незакон-
ному приховуванні, видаленні, пошкодженні або знищенні документів історич-
ної цінності федеральних органів влади, проте не було визначено саме поняття
«історична цінність». 16 лютого 1889 року Конгрес ухвалив закон щодо розпоря-
дження непотрібними паперами у виконавчих департаментах «An Act to
authorize and provide for the disposition of useless papers in the Executive
Departments». Згідно з ним був утворений комітет Конгресу з двох членів Сенату
і двох членів Палати представників, якому керівники виконавчих департаментів
повинні були представляти на розгляд списки документів, передбачених до зни-
щення. Після цього Конгрес видав ще шість актів, у тому числі стосовно докумен-
22 Philip H. M. Finding mediums in the National Archives: an appraisal of six years’ experience [Text] /
Hamer M. Philip // American Аrchivist. – 1942, April. – Vol. 5. – № 2. – P. 82–92.
23 Ідеї Е. Ліхі викладено за працею: Leahy E. J. Reduction of Public Records [Text] / Emmett J. Leahy //
American Аrchivist. – 1940, January. – Vol. 3. – № 1. – P. 13–38.
564
тів Департаменту сільського господарства, командуючого флотом і суднобудів-

ними верфами, які вже не вимагали надавати списки на розгляд Комітету.
16 березня 1912 року Президент США У. Г. Тафт видав указ, відповідно до
якого керівники департаментів повинні були представляти списки на знищення
не тільки на розгляд Конгресу, а ще й Бібліотеці Конгресу для можливого визна-
чення історичної цінності документів. Так уперше компетентний орган отримав
можливість відслідковувати знищення документів і попереджати втрату цінних
серед них. Подібна процедура була передбачена і під час ліквідації установ, ство-
рених на період Першої світової війни.
З ухваленням закону про заснування Національного архіву США 19 червня
1934 року всі департаменти були зобов’язані надавати свої звіти про нецінні до-
кументи на розгляд Архівіста США, а вже той на 1 січня кожного року мав пода-
вати їх на розгляд Конгресу. Проте раніше прийняте законодавство не було від-
мінене, і у виконавчих органах влади США розпочалися плутанина і непорозу-
міння. Для налагодження порядку в процедурі виділення документів до знищен-
ня 5 серпня 1939 року Президент США Фр. Д. Рузвельт підписав Закон, за яким
керівники департаментів, що мали у своєму розпорядженні документи, не
потрібні для поточної оперативної діяльності і не обтяжені майбутнім історич-
ним значенням, повинні були направляти Архівісту США списки документів, ви-
ділених до знищення, із їх зразками. У свою чергу Архівіст США за згодою Ради
Національного архіву представляв узагальнений звіт разом зі списками Конгре-
су, вищезазначений Комітет якого переглядав і затверджував ці списки. Після
цього керівники департаментів отримували право розпорядитись документами
одним із трьох способів: продати документи, знищити або передати їх на збері-
гання будь-якому штату, навчальному закладові, бібліотеці, музею, історичній,
дослідницькій або патріотичній організації, зробивши про це відповідну заяву
(із зазначенням адреси організації, що прийняла документи на зберігання, і кіль-
кості цих документів) Архівісту США. На початку кожної сесії Конгресу Архівіст
США надавав звіт про передачу нецінних документів на користь зацікавлених у
них інституцій. Якщо Комітет Конгресу не зміг би діяти протягом сесії Конгресу,
Архівіст США мав повноваження самостійно санкціонувати знищення докумен-
тів. Такі ж повноваження він отримував у разі, якщо список документів був ана-
логічний уже раніше затвердженому Конгресом. За умови, якщо документи не-
сли загрозу людському життю, здоров’ю або майну, Архівіст міг наказати негай-
но знищити їх, надавши потім про це звіт Конгресу. У цьому законі поняття
«документ» розглядалось як «оригінали або копії кіно- чи фотодокументів у
будь-яких формах, звукозаписи, листування, папери, індекси, мапи, графіки або
схеми, плани, малюнки, перфокарти, табуляції та інші види документів, що нале-
жать урядові Сполучених Штатів»24.
24 Leahy E. J. Reduction of Public Records [Text] / Emmett J. Leahy // American Аrchivist. – 1940, January. –
Vol. 3. – № 1. – P. 29–31.
565
Порівнюючи політику документаційного менеджменту таких європейських

країн, як Великобританія, Нідерланди, Польща, Іспанія, Норвегія та США, Е. Дж. Ліхі
розробив власні вимоги щодо відбору документів на знищення. При чому ця кон-
цепція виявилася настільки вдалою, що видатний американський вчений У. Г. Лі-
ланд 1940 року у своєму президентському адресі Товариству американських ар-
хівістів «The Archivist in Times of Emergency»25 («Архівіст у час небезпеки») від-
значив, що проведення ЕЦ і знищення документів потрібно виконувати за реко-
мендаціями, розробленими Е. Дж. Ліхі. Ці рекомендації включали такі пункти:
1) внесення до законодавства положення про співробітництво адміністратора та
архівіста у відборі цінних документів і укладанні списку нецінних (законо-
давство тих часів розглядало лише адміністратора як ініціатора зменшення об-
сягів публічних документів);
2) встановлення системного контролю за подальшою долею нецінних документів
(закон США 1939 р. передбачав необхідність повідомлення Архівіста США Кон-
гресу тільки про передачу документів у розпорядження архівів штатів, музеїв,
бібліотек; у разі їх знищення або продажу таке повідомлення не вимагалося);
3) внесення змін до законодавства, які б передбачали відповідальність чиновників
за неповернення, приховування, незаконне видалення документів історичного
значення (у разі звільнення, виходу на пенсію або смерті посадової особи – роз-
порядника документів – виникала загроза їх втрати. Прецедент запобігання та-
ким втратам 10 грудня 1938 року створив Президент США Фр. Д. Рузвельт, коли
віддав наказ про спорудження у своєму маєтку в Гайд-парку бібліотеки для збе-
рігання документів часів його президентства і передав її у дар американському
народові, поставивши під контроль Архівіста США);
4) запровадження заходів відновлення федеральних фондів (реалізація таких захо-
дів була можлива через процедури привласнення документів, їх придбання за
рахунок асигнувань із державного бюджету або надання Архівісту США права
обміну);
5) знищення документів, відсутність історичної цінності яких уже була відома з
досвіду минулого, під час формування справ у діловодстві департаментів і уста-
нов;
6) впровадження типових списків документів, які могли спростити процедуру від-
бору документів постійного зберігання і виділення для знищення нецінних до-
кументів (можливість укладання таких списків у США з’явилась із виданням за-
кону 1939 р. (ст. 5), який передбачав право Архівіста США у разі відсутності сесії
видавати дозвіл на знищення документів без схвалення Конгресом, і якщо вже
існував прецедент, санкціонування знищення аналогічних документів. Ліхі про-
понував у типових списках зазначати дату для кожного виду документа, на мо-
мент виповнення якої документ міг бути знищеним. За приклад він брав списки,
підготовлені Національним архівом Великобританії (Public Record Office), які
були прекрасною моделлю для змін, запропонованих його концепцією. Англій-
25 Leland W. G. The archivist in times of emergency [Text] / Waldo G. Leland // American Archivist. – 1941,
January. – Vol. 4. – № 1. – P. 1–12.
566
ський варіант програми управління документацією включав не тільки виділен-

ня до знищення документів, а й відбір цінних документів на зберігання і переда-
чу їх до державних архівів або інших архівних інституцій);
7) здійснення швидкої передачі документів ліквідованих установ, що не мали пра-
вонаступників, у розпорядження архівістів (знищення документів слід здійсню-
вати перед передаванням до архіву, тоді, коли спеціальні знання і поради ко-
лишніх розпорядників усе ще доступні);
8) дарування або передавання нецінних для уряду Сполучених Штатів документів
місцевим або спеціалізованим інституціям (бібліотекам, музеям, навчальним
закладам) як альтернатива їх знищенню (очевидною, на погляд Ліхі, була цін-
ність використання цих документів для освіти);
9) залишення на зберігання, а також публікація списків документів, виділених до
знищення, та їх зразків;
10) мікрофільмування документів і науковий відбір зразків із метою зменшення
обсягів документації (спочатку мікрофільмування було направлене на створен-
ня мікрофотокопій оригіналів документів, але вже у 1940-ві рр. мікрофільму-
вання почали застосовувати з метою зменшення обсягів документів – зберігали
мікрофільми, а оригінали знищували26. У цьому випадку Ліхі не соромився ви-
хвалятися, що американські архівісти вказують шлях їх європейським колегам);
11) надання архівістам права здійснювати знищення вже переданих до архіву доку-
ментів;
12) встановлення межі (дати, події), до якої будь-яке знищення документів заборо-
нене. (Для кваліфікованого архівіста така межа, на думку Ліхі, могла б бути пе-
решкодою, але вона корисна для контролю і попередження надмірного знищен-
ня документів. Установити її Ліхі радив за допомогою історичних товариств або
інших зацікавлених організацій).
1944 року Ф. Бауер, працівник Національного архіву, на зустрічі архівістів у
Харрисбурзі звернув увагу колег на вартість зберігання документів. Відповідно
до його ідеї, архів повинен був відбирати на зберігання таку кількість докумен-
тів, яку йому дозволяли його потужності та фінансування. Експертизу докумен-
тів слід було, на думку Бауера, здійснювати з огляду на те, чи вартий документ
коштів, які будуть витрачатися на його постійне зберігання наступними роками.
Бауер обрахував, що, відповідно до його підходу. Національний архів США міг
26 An Act to provide for the disposition of certain photographed records of the United States Government
and for other purposes. 1940, 24 September // NARA and Federal Records : Laws and Authorities and Their
Implementation. – Washington : NARA, 1988. – Р. 1–3 ; An Act to Provide for the Disposal of Certain Records
of the United States Government [Sec. 13]. 1943, 7 July // NARA and Federal Records : Laws and Authorities
and Their Implementation. – Washington : NARA, 1988. – Р. 1–3 ; An Act to Provide for the Disposal of Certain
Records of the United States Government. 1943, 7 July [HR 2943. PL 115] // United States Statutes at Large,
containing the Laws concurrent resolutions enacted during the First Session of the Seventy-eight Congress of
the United States of America 1943 and proclamations, treaties, and international agreements other than trea-
ties compiled, edited, indexed, and published by authority of law under the direction of the Secretary of State.
Vol. 57 in two parts. Part 1. [Public Laws]. – Washington : United States Government Printing Office, 1944. –
P. 380–383.
567
прийняти на зберігання тільки 1 тис. куб. футів документів 27. Г. Кан на цій же
конференції виступив проти ідеї Бауера. Він наголосив на тому, що зберігання
документів є обов’язком цивілізованих людей, «це саме те, що робить нас людь-
ми, а не варварами, це як будувати школи, виховувати дітей і підтримувати бать-
ків у похилому віці, це те, що робить нас частиною цивілізації, те, що робили на-
ші предки і будуть робити наші діти»28. Але через 40 років після оголошення Бау-
ером своєї ідеї Л. Раппорт29 подивився на неї під новим кутом зору30.
Таким чином, у 1930–1950-ті рр. американські вчені-архівісти дійшли висновку
про необхідність проведення ЕЦ під контролем архівістів, запровадження пере-
ліків документів зі строками зберігання, встановлення межі, до якої документи
не підлягали ЕЦ, почали застосовувати мікрофотокопіювання документів як за-
сіб зменшення обсягів документації, обґрунтували категорії історичної і доказо-
вої цінності документів тощо.
Практична реалізація висловлених ученими ідей полягала в ухваленні закону
про розпорядження документами уряду Сполучених Штатів («An Act to Provide
for the Disposal of Certain Records of the United States Government», 1943 р.), згідно
з яким федеральні установи були зобов’язані складати переліки документів, що
вимагають постійного зберігання або знищення, та подавати їх на розгляд архі-
вістів США, а також поправок до закону від 1945 р. («Records Disposal Act of
1943»,), у яких ішлося про складання Генерального переліку документів зі стро-
ками зберігання, що включав типові документи установ федерального відом-
ства. У 1950 році був прийнятий закон про федеральні документи «Federal
Records Act»; 1949 року в складі Національного архіву США створено відділ
управління документацією; у кожному федеральному відомстві введені програ-
ми управління документацією; почалося створення федеральних центрів доку-
ментації для проміжного зберігання неактивних документів установ.
Період із середини 50-х і до середини 60-х рр. ХХ ст. пов’язаний із діяльністю
видатних американських архівістів Т. Р. Шелленберга і фундатора методів вибір-
кової ЕЦ П. Левінсона. Т. Х. Петерсон цей період окреслює більш точно – 1954–
27 Bauer P. G. Records Management in the National Recovery Administration [Text] / Philip G. Bauer // Re-
cords administration studies. – Washington, D. C. : NARA, 1942, December. – 7 p. ; Bauer P. G. The appraisal of
current and recent records [Text] / Philip G. Bauer // Staff information circulars. – Washington, D. C. : NARA,
1946. – Vol. 13. – 25 p. ; Peckham H. H. The eighth Annual Meeting of the Society of American Archivists. Har-
risburg, Pennsylvania. November 8 and 9, 1944 [Text] / Howard H. Peckham // American Archivists. – 1945,
January. – Vol. 8. – № 1. – P. 12–18.
28 Rapport L. No Grandfather Clause: Reappraising Accessioned Records [Text] / Leonard Rapport // Ameri-
can Archivist. – 1981, Spring. – Vol. 44. – № 2. – P. 143.

29 Bradsher G. Remembering Leonard A. Rapport (1913–2008) National Archives [Electronic resource] //
National Archives. Guest Blogger on April 29, 2013. – Mode of access: http://blogs.archives.gov/
TextMessage/2013/04/29/remembering-leonard-a-rapport-1913-2008/ ; http://blogs.archives.gov/Text
Message/2013/04/30/remembering-leonard-a-rapport-1913-2008-continued/. – Title from screen.
30 Ідеї Раппорта викладені за працею: Rapport L. No Grandfather Clause: Reappraising Accessioned Re-
cords [Text] / Leonard Rapport // American Archivist. – 1981, Spring. – Vol. 44. – № 2. – P. 143–146.
568
1966 рр. – і вказує, що саме тоді була узагальнена і записана «класична теорія»,
розвинена в 1934–1954 рр. 31
Т. Р. Шелленберг вважав, що ЕЦ документів повинна
проводитися під контролем архівістів. Він, як і інші аме-
риканські архівісти, виступив опонентом Дженкінсона і
вважав, що ідеї, висловлені ним, були неприйнятні до
реалій накопичених величезних обсягів документів у
США. Архівісти, на думку Шелленберга, просто зобов’я-
зані здійснювати ЕЦ. Дж. Сміт писала, що нікого не зди-
вувала поява першого переліку документів зі строками
зберігання та інструкціями з розпорядження подаль-
шою долею документів у відділі Національного архіву
США, яким керував Шелленберг32. Шелленберг називав
Дженкінсона «an old fossil» (скам’яніле викопне), а Джен- ТЕОДОР РУЗВЕЛЬТ
кінсон заявив, що Шелленберга небезпечно підпускати ШЕЛЛЕНБЕРГ
до архівів. Однак, якщо уважно розглянути суть суперечки двох видатних вче-
них, стає очевидним, що Дженкінсон боявся знищувати старі документи, а щодо
нових – «давав добро»; Шелленберг говорив про документи своєї епохи33. Так
звана «класична теорія» в США, засновником якої вважають Т. Р. Шелленберга, –
це теорія ЕЦ сучасних для того історичного періоду документів.
Т. Р. Шелленберг виклав свої ідеї у книгах «Modern Archives: Principles and
Techniques» («Сучасні архіви: принципи і методи роботи», 1956 р.), «The Mana-
gement of Archives» («Управління архівами», 1965 р.) та статті «The Appraisal of
Modern Public Records» («Експертиза цінності сучасних публічних документів»,
1956 р.)34. Його найголовніший внесок у теорію цінності документів полягає у
визначенні понять «первинної» і «вторинної» цінності, а відносно останньої –
«доказової» та «інформаційної» цінності. Учений узагальнив і проаналізував
досвід архівної справи Англії, Франції, Німеччини і Сполучених Штатів у сфері
оцінювання сучасних документів і 1956 року сформулював основні критерії,
що на довгі роки стали базисом експертизи цінності документів у США35.
31 Peterson T. H. The National Archives and the Archival Theorist Revisited, 1954–1984 [Text] / Trudy
Huskamp Peterson // American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – P. 125–133.
32 Smith J. F. Theodore R. Schellenberg: Americanizer and Popularizer [Text] / Jane F. Smith // American
Archivist. – 1981, Fall. – Vol. 44. – № 4. – P. 316.

33 Tschan R. A Comparison of Jenkinson and Schellenberg on Appraisal [Text] / Reto Tschan // American
Archivist. – 2002, Fall-Winter. – Vol. 65. – № 2. – P. 176–195.

versity of Chicago Press, 1956. – 247 р. ; Schellenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records [Text] /
T. R. Schellenberg // National Archives Bulletin. – 1956, Octоber. – № 8 ; Schellenberg T. R. The Management
of Archives [Text] / T. R. Schellenberg. – New York : Columbia University Press, 1965. – 383 р.
35 Ідеї Шелленберга викладено за працями: Schellenberg T. R. Modern Archives: Principles and Tech-
niques [Text] / T. R. Schellenberg. – Chicago : University of Chicago Press, 1956. – 247 р. ; Schellenberg T. R.
The Appraisal of Modern Public Records [Text] / T. R. Schellenberg // National Archives Bulletin. – 1956,
Octоber. – № 8.
569
А. Менне-Харіц, директор архівної школи у Марбурзі (Німеччина), стверджувала,

що на Шелленберга значно вплинули ідеї, завезені до Сполучених Штатів німе-
цьким емігрантом Е. М. Познером, а на останньому, відповідно, відбилися погля-
ди знаного у світі архівів ученого А. Бреннеке36.
Шелленберг виділив первинну і вторинну цінність документів. Первинна
цінність стосується безпосередньо поточної діяльності установи, у якій докумен-
ти створюються або отримані. Вторинної цінності документи набувають після
того, як вони вийшли з активного користування. Вона визначається двома по-
казниками: 1) наявністю в документах доказів щодо організації і функцій урядо-
вої установи-документоутворювача, звідси походить критерій «доказової цінно-
сті», і 2) наявністю у документах інформації про осіб, корпорації, речі, проблеми,
умови тощо, які були об’єктом діяльності установи, тобто присутністю критерію
«інформаційної цінності». Розподіл між двома критеріями цінності умовний, до-
кумент може набувати як однієї, так і іншої цінності, або обох.
Для визначення «доказової цінності», яка залежить від важливості та харак-
теру явища, про яке вона свідчить, архівіст повинен вивчити історію установи, її
місце в організаційній ієрархії, функції і діяльність. Документи оцінюються в
комплексі з іншими документами, а рішення залежить і від повноти інформації,
що в них міститься. «Доказову цінність» мають: директивні документи, а саме:
1) документи організаційного характеру (положення, статути, накази, фінансові
кошториси, бюджетні документи, звіти, графіки тощо), звітно-аналітичні доку-
менти (звіти, протоколи), документи інструктивного характеру (циркуляри, ін-
струкції, правила тощо); 2) оперативні документи (статистичні й інформаційні
звіти, пам’ятні записки тощо); 3) документи з адміністративно-господарської
діяльності; 4) друковані і рекламні матеріали. Зазначені документи можуть віді-
гравати певну роль не тільки у подальшій діяльності адміністраторів, а й важли-
ві для економістів, соціологів, істориків, спеціалістів інших галузей.
«Інформаційна цінність» визначається наявністю відомостей про осіб (або
групи осіб), предмети (місцевості, будинки, фізичні та інші матеріальні об’єкти) і
феномени (умови, проблеми, діяльність, програми, події, епізоди, тобто все те,
що відбувається з людьми і предметами).
Шелленберг визначив «тести» (критерії) для встановлення інформаційної
цінності: «унікальність», «форма» і «зміст» документа. «Унікальність» направле-
на на виявлення різних видів дублетності як самих документів, так і інформації,
що в них міститься. Дублетність виявляється за допомогою вивчення усіх дже-
рел даної інформації, як опублікованих, так і не опублікованих. Для цього архі-
віст має добре знати суть справи, відображеної документами, знати, якими саме
документами документується діяльність установ визначеної галузі на даній те-
36Menne-Haritz A. Appraisal or Documentation: Can We Appraise Archives by Selecting Content? [Text] /
570
риторії, встановити, як розповсюджуються копії документів на різних рівнях

управління, оцінити документи серії, із якою він працює, у співвідношенні з ін-
шими серіями.
За Шелленбергом, «форму» має документ і інформація. «Форма» документа
означає його фізичний стан, зручність користування і розташування всередині
серії. «Форма» інформації – це ступінь концентрації інформації в документі.
«Зміст» повинен оцінюватись архівістом з точки зору задоволення потреб
уряду, а також інформаційних потреб істориків, спеціалістів інших галузей, гене-
алогів, антикварів. На думку Шелленберга, архівіст може ігнорувати задоволен-
ня вимог фахівців занадто вузькоспеціальних або технічних напрямків. Чим
більше значення мала особа або предмет, тим більшого значення набувають і
документи, пов’язані з ними. Для оцінювання «змісту» архівіст повинен добре
розумітися на проблемі, про яку йдеться в документах, інформаційних потребах
майбутніх користувачів, документації установи та за необхідності залучати спе-
ціалістів галузі, документи якої він аналізує.
Найбільш важливими документами, що мають «інформаційну цінність», уче-
ний вважав ті, що підтверджують право приватної власності, громадянства, при-
вілеї, свідчення про отримання пільг стосовно сплати певних податків, про пере-
бування на державній службі, народження, смерть і шлюб. Також на свій розсуд
архів міг би відбирати на зберігання документи наукового характеру.
У запропонованій Шелленбергом концепції містяться практичні рекоменда-
ції, причому розраховані на роботу з документами федерального уряду США.
Вчений указав на необхідність вивчення історії державних установ, віддав пере-
вагу документам юридичного, фінансового, адміністративного характеру. Посту-
лати, вироблені Т. Р. Шелленбергом, на довгий час стали основоположними в
архівній теорії у Сполучених Штатах. Водночас теорія Шелленберга була і зали-
шається об’єктом критики багатьох поколінь архівістів США та інших країн.
Серед американських архівістів першим спробував теоретично обґрунтувати
методи вибіркової експертизи відомий учений і архівіст-практик П. Левінсон,
хоча на цей вид експертизи як можливий варіант зменшення обсягів великих
комплексів документації до нього вказували у своїх працях Е. Дж. Ліхі (1940 р.)37
та Т. Р. Шелленберг (1956 р.)38, а К. Дж. Калсруд виклав (1947 р.) досвід Націо-
нального архіву США з проведення вибіркової експертизи цінності документів
Адміністрації по захисту фермерських господарств про видачу позик фермерам,
накопичених у період Великої депресії39.
37 Leahy E. J. Reduction of Public Records [Text] / Emmett J. Leahy // American Аrchivist – 1940, January. –
Vol. 3. – № 1. – P. 13–38.
versity of Chicago Press, 1956. – 247 р. ; Schellenberg T. R. The Appraisal of Modern Public Records [Text] /
T. R. Schellenberg // National Archives Bulletin. – 1956, Octоber. – № 8.
39 Kulsrud C. J. Sampling Rural Rehabilitation Records for Transfer to the National Archives [Text] /
Carl J. Kulsrud // American Archivist. – 1947, October. – Vol. 10. – № 4. – P. 328–334.
571
Один із засновників та постійних

членів Товариства американських архі-
вістів П. Левінсон народився у Нью-
Йорку 19 лютого 1900 р. Він закінчив
престижну школу з таким успіхом, що
знаменитий медіа-магнат Джозеф Пу-
літцер оплатив йому навчання у Школі
журналістики Колумбійського універ-
ситету. 1922 року Левінсон здобув сту-
пінь з літератури і через декілька міся-
ців став головним редактором «Музич-
ного дайджесту». 1923–1925 рр. він
навчався у знаменитій Лондонській Мейєр Гаррі Фішбейн, Морріс Рігер,
Поль Левінсон та Леонард Раппорт
школі економіки, де отримав диплом із (зліва направо)
соціології, а пізніше й докторський сту-
пінь. Саме у Лондоні вчений зацікавився історією чорношкірого населення. Пер-
ша публікація у цій галузі історії написана Левінсоном 1928 р., а 1932 р. Оксфорд-
ський університет видав його книгу «Race, Class and Party: A History of Negro
Suffrage and White Politics in the South». Вона мала такий успіх, що перевидавалася
ще двічі – 1963 і 1965 рр. На самого вченого його дослідження вплинули настіль-
ки сильно, що він вступив до Національної асоціації сприяння розвиткові кольо-
рового населення. Упродовж 1927–1932 рр. Левінсон був інструктором з історії в
університеті штату Огайо, членом Ради з проведення досліджень у галузі соці-
альних наук та асистентом професора престижного Суортморського коледжу в
Пенсільванії40.
1934 року Левінсон направив свою працю з систематизації і описування до-
кументальної спадщини Президента США У. Г. Тафта до Бібліотеки Конгресу і на
підставі цього досвіду подав заяву про влаштування на роботу до щойно утворе-
ного Національного архіву США. 1935 року Архівіст США Р. Д. В. Коннор призна-
чив Левінсона заступником інспектора з експертизи цінності непоточних феде-
ральних документів, в основному установ, що займалися трудовими питаннями.
Три роки по тому Коннор призначив Левінсона директором відділу Департамен-
ту трудових архівів, а потім директором відділу документації промислових під-
приємств. До обов’язків Левінсона також входили експертиза цінності, прийом і
менеджмент архівів Департаменту торгівлі. Із заснуванням Комітету трудових
архівів у складі Товариства американських архівістів П. Левінсон був обраний
40 Fishbein M. H. Paul Lewinson (1900–1988) [Text] / Meyer H. Fishbein // American Archivist. – 1989,
Spring. – Vol. 52. – № 2. – P. 268–269.
41 Lewinson P. The Archives of Labor [Text] / Paul Lewinson // American Archivist. – 1954, January. –
Vol. 17. – № 1. – P. 19–24 ; Lewinson P. State Labor Agencies: Where Are Their Records? [Text] /
Paul Lewinson // American Archivist. – 1956, January. – Vol. 19. – № 1. – P. 45–50.
572
його головою. У січні 1954 р. і січні 1956 р. журнал «The American Archivist» опуб-
лікував статті Левінсона про документи трудових архівів41. 1960 року Левінсон,
разом із М. Рігером, здійснив огляд документів професійних спілок, який був
опублікований у «The American Archivist» у січні 1962 р.42
Праця П. Левінсона «Archival Sampling» з’явилася 1957 року і була значною
подією американського архівного життя у теоретичному плані. Автор узагаль-
нив уже набутий у ході експериментів досвід Національного архіву США, здійс-
нивши аналіз 68 проектів застосування вибіркових методів ЕЦ 43.
У своїй праці Левінсон визначив експертизу цінності документів як базове
архівне завдання, без якого документи взагалі не стали б архівом. Відбір, за Ле-
вінсоном, – це шлях, на якому документи можуть бути як виділені до знищення,
так і обрані для постійного зберігання. Він розрізняв поняття «документи» і
«архіви». Документи він визначив як загальну документацію діючої організації.
Архіви – це відібрані документи постійної цінності, упорядковані і легкокеровані.
Поняття «зразок» (sample), за словником, означає «частину чогось, представ-
лену для аналізу, та таку, що може свідчити про якість цілого». Левінсон відріз-
няв архівний відбір від комерційного або статистичного. На відміну від комер-
ційного, у якому зразок розглядається як типовий лот, архівний зразок може бу-
ти обраний і як типовий представник цілого, і через його особливу значимість,
якої він набуває через свої визначні характеристики. Статистика обирає зразки
як інформацію певної надійності, що є маленькою частиною загальної
«популяції». Архівний відбір зразків може бути виконаний таким чином, що він
дасть інформацію про «популяцію» або «універсум» документів, але ця інформа-
ція рідко буде мати обмежену надійність.
Таким чином, для визначення поняття архівного відбору зразків Левінсон
виділив дві характеристики: «свідоцтво якості цілого» і «інформація про частину
загальної популяції». Таке узагальнення досвіду дозволило йому дійти висновку,
що відбір зразків здійснюється стосовно всього універсуму документів, що ви-
ступають як ціле, і визначається у цілому його характеристиками.
Вибіркова ЕЦ документів в урядових установах означає відбір певних доку-
ментів (специфічних типів кореспонденції, звітів, загальної документації уста-
нов, що мали мережу по всій країні, аудіо- та відеозаписів) із числа однорідних
документів таким чином, щоб певні аспекти роботи уряду або інформації про
його діяльність були представлені або проілюстровані у такий спосіб. Відбір
зразків вирізняється серед інших технік архівного відбору, бо він концентруєть-
ся на роботі з однорідними комплексами документів.
42 Lewinson P. Labor Union Records in the United States [Text] / Paul Lewinson, Rieger Morris // American
43 Ідеї Левінсона викладені за працею: Lewinson P. Archival Sampling [Text] / Paul Lewinson // American
Archivist. – 1957, October. – Vol. 20. – № 4. – P. 291–312.
573
Левінсон визначив, які документи та яких саме установ можуть бути джере-
лами для вибіркової ЕЦ. Найкращим прикладом, він вважав, можуть бути доку-
менти юридичних або квазі-юридичних установ, як постійнодіючих, так і тимча-
сових. До юридичних учений відносив районні суди США, у діяльності яких утво-
рювалася велика кількість судових справ, що мали однорідний характер як за
процедурою розгляду, так і за змістом. До судових справ, перш за все, зазначав
Левінсон, може бути застосована вибіркова ЕЦ, крім тих, що дійсно мають істо-
ричне або юридичне значення через їх специфічний процесуальний розгляд, со-
ціальні та економічні умови, та важливих кримінальних справ.
У діяльності квазі-юридичних органів, таких як Національне управління по
трудових відносинах, Управління по регулюванню цін (існувало з 1941 до
1947 рр.), Управління по захисту фермерських господарств (діяло у період еконо-
мічної кризи 30-х рр. ХХ ст.), Адміністрація у справах ветеранів, утворилася ще
більша кількість однорідних документів, які складали єдині комплекси як за
процедурою, так і за змістом, але ступінь інтересу до них і їх цінність були від-
носно низькими. Певні квазі-юридичні органи розглядали суперечливі між сто-
ронами питання, а деякі займалися наданням соціальних пільг, видачею позик
тощо. У них накопичилася документація про подання і розгляд скарг, апеляцій,
заяв на отримання певних прав, пільг і дозволів, установлених законодавством і
підзаконними нормативними актами.
До особливої категорії документів Левінсон відносив листування і періодичні
звіти, зібрані у таких органах, як Конгрес США, Корпорація товарного кредиту
(відомство з видачі кредитів на випуск товарів першої необхідності), Управління
житлового будівництва і фінансування (створене 1947 р. для розвитку містобу-
дування, координації видачі позик, іпотек, страхування будинків тощо), Корпо-
рація фінансування реконструкції (створена 1932 р. адміністрацією Президента
США Г. К. Гувера з метою виходу країни з економічної кризи, надавала фінансову
допомогу сільському господарству, торгівлі, малому бізнесу), які за своїм харак-
тером та індивідуальними джерелами були дуже специфічними.
Збільшення цінності та інтересу до цих документів могло відбутися шляхом
зменшення їх кількості таким чином (перетворення їх з однорідної маси у струк-
туровані архівні комплекси), щоб вони відбивали початок нового шляху в полі-
тиці регулювання урядом якогось певного питання або відображали вирішення
важливих політичних чи економічних проблем.
Левінсон вважав, що відібрані зразки документів повинні відповідати крите-
ріям «доказовості» та «інформативності». «Доказова» цінність має відбивати
функції і структуру урядового органу, висвітлювати його адміністративну істо-
рію, причини заснування урядових програм, їх основні положення, реалізацію,
адміністративні та юридичні проблеми тощо. Якщо вибіркова ЕЦ застосовується
до документів виключно доказової цінності, вони повинні бути типовими і відо-
574
бражати діяльність установи більш точно, ніж загальні директиви, розпоря-

дження, статистика, звіти. Їх вибірки можуть бути як невеликого обсягу, так і
значного розміру, у разі якщо вони відображають широкомасштабну і чітко ди-
ференційовану діяльність. Наприклад, скарги власників квартир і будинків Пре-
зиденту й іншим офіційним особам висвітлюють соціально-економічний стан у
США 1933–1936 рр. (із 1400 лінійних футів документів Корпорації кредитування
домовласників на постійному зберіганні у результаті вибіркової експертизи за-
лишено 35 лінійних футів). Документи Управління по регулюванню цін (від рес-
торанних меню до прайс-каталогів) відображають процес регулювання цін, на-
дають дані з розвитку економіки у різних регіонах країни (із 8000 кубічних футів
на постійне зберігання було відібрано тільки 400 кубічних футів).
Документи мають «інформаційну» цінність, якщо містять інформацію про
людей, корпоративні органи, речі, проблеми, умови, із якими уряд мав справу.
Цей відбір може застосовуватися до нетипових документів, тобто слід обирати
для постійного зберігання документи, що стосуються тільки важливих подій,
вузлових проблем тощо. Розмір комплексів таких зразків залежить від важливо-
сті подій, осіб, умов тощо. Щоб дотриматися критерію «інформативності», важ-
ливо здійснювати вибірку, фіксуючи інтервали часу: так буде відображено всі
етапи реалізації урядової політики. Відібрані згідно з «інформаційним» критері-
єм зразки можуть документувати політику уряду стосовно:
− різних категорій населення (наприклад, у ветеранських справах відображена
політика уряду щодо фізичної, економічної, професійної реабілітації ветеранів,
документи кримінальних судів мають важливе значення, коли йдеться про
причетність до справи Президента, віце-президента, членів Конгресу, суддів та
інших офіційних осіб, агентів іноземних держав, інтернованих осіб тощо);
− реорганізації, створення і діяльності корпоративних органів (наприклад, спра-
ви про банкрутство корпорацій, регулювання роботи залізниці, цінову структу-
ру товарів, вироблених на різних промислових підприємствах);
− спорудження різних об’єктів (спорудження загальних, туберкульозних і нейро-
психічних шпиталів Адміністрацією у справах ветеранів; важливі інженерні
проекти та технології житлобудування, використані Адміністрацією по захисту
фермерських господарств у кожному регіоні країни; проекти будівництва й
обладнання таборів для інтернованих);
− проблем, процесів, стану реалізації політики уряду в певних умовах (наприк-
лад, під час відбору зразків документів Управління по захисту фермерських
господарств і Управління по влаштуванню сільських переселенців акцент був
зроблений на відборі документів про повністю погашені позики таким чином,
щоб представити усі 134 фермерські округи країни. Інша справа – випадок, ко-
ли географічні умови мали значення, – відбір документів Управління по будів-
ництву, продажу й оренді житлових будинків, де представлені всі 20 центрів,
що об’єднували житлові комісії у головних регіонах країни у воєнний час. Ще
один приклад: відбір на зберігання зразків колективних договорів між спілка-
ми робітників і роботодавцями, що накопичились у Федеральній службі
575
посередництва і примирення, – зразки містять інформацію про рівень заробіт-

ної плати, тривалість робочого часу, пенсії, страховки, соціальне забезпечення,
визнання статусу робітничих спілок і їх юрисдикцію).
Звичайно, писав Левінсон, є багато випадків, коли вибіркова експертиза пе-
реслідує як «доказову», так і «інформаційну» цінність та здійснюється на базі і
типових, і нетипових документів. Так, на стику обох критеріїв здійснюється від-
бір документів Національної комісії по трудових відносинах, постійнодіючого
органу, який кожного року утворює до 25 куб. футів документації. Документи
можуть бути відібрані на постійне зберігання через те, що вони відбивають
«розвиток методів і процедур», «вплив на становлення принципів, прецедентів,
стандартів і прийняття рішень» (доказовий критерій) або відображають «вплив
на національну і місцеву економіку чи промисловість» або через «інтенсивність
громадського інтересу» (інформаційний критерій).
Отже, вибіркова експертиза цінності повинна переслідувати критерії
«доказовості» та «інформативності», і коли вибірка відповідає будь-якому з цих
критеріїв, відповідно до концепції Левінсона, мета такого виду експертизи до-
сягнута.
П. Левінсон указував, що вибіркова ЕЦ націлена як на зберігання типових, так
і репрезентативних документів, і в кожному випадку архівіст повинен вирішити,
або він застосовує статистичний відбір і обирає «random sample» (випадковий
зразок), або «selected sample» (обраний зразок), і тоді він повинен встановити
«criteria of significance» (критерій значущості).
При статистичному відборі зразків архівіст зустрічається з «проблемою на-
дійності», яка виражається у «лімітах упевненості». Це означає, що будь-який
документ, вибраний з усього комплексу документів у певних пропорціях (кожен
2, 5 або 10), буде давати той самий результат, як і будь-який інший, вибраний
аналогічним способом, тобто у встановлених обмеженнях вибірка повинна пред-
ставляти універсум документів. «Умовою надійності» є випадковість зразка і їх
кількість у співвідношенні з цілями відбору. Випадковість є абсолютною переду-
мовою надійності; будь-який зразок, вибраний іншим шляхом, не буде репрезен-
тативним. Кількість зразків, що будуть представляти комплекс документів, ви-
значається не у відповідності з обсягом цього комплексу, а з точки зору факто-
рів, які вивчаються і визначаються на початку відбору, і ступеня надійності, якої
вимагає кінцевий результат експертизи. Левінсон наводить гіпотетичний прик-
лад – аналіз документів, що утворились у результаті здійснення програми забез-
печення житлом. Якщо все населення Сполучених Штатів було б абсолютно іден-
тичним, тоді одна людина була б репрезентативним і надійним зразком, а вибір
цієї людини був би однаково правильним при кількості популяції у 160, 200 чи
500 мільйонів. Але в дійсності така ситуація неможлива. Тому під час визначення
документів, які слід обрати, щоб представити увесь комплекс документації, що
576
висвітлює забезпечення громадян житлом, архівісту потрібно встановити крите-

рії зацікавленості: обирати молодих або старих, одинаків або одружених, ма-
ленькі або великі родини, міських або сільських жителів. Іншими словами, яким
би великим не був комплекс документації, архівіст повинен думати як статис-
тик, у термінах класів членів універсуму. Безумовно, що не можна передбачити
усі варіанти, цього й не вимагається. Розглядати потрібно тільки ті, що допома-
гають з’ясувати проблему, яку архівіст намагається вирішити статистичним ана-
лізом. Якщо це людська популяція і важливим є вік, можна встановити сім конт-
рольних точок відбору від 10 до 60 років з інтервалом у 10 років та одну точку
контролю після 60 років або три контрольні точки «до 21 року», «від
21 до 60 років», «після 60 років». Отже, обсяг відібраних зразків буде залежати не
від обсягу всього комплексу документів, а від класів членів універсуму: чим біль-
ше таких класів, тим більший обсяг вибірки.
Статистика завжди передбачає наявність похибки, тому надійність вибірки
ніколи не досягне 100 %, хоча теоретично можна припустити, що добре органі-
зована вибірка буде наближатися до 100 % надійності. Якщо йти за логікою і ма-
ти на увазі, що надійність універсуму менше 100 %, то із зменшенням універсуму
надійність вибірки теж зменшиться. Але це не означає, що ці зразки документів
нічого не варті. У залежності від того, яка проблема стоїть на черзі, інтелекту-
альна або практична, надійність слід зафіксувати на початку відбору. Для вирі-
шення одних проблем допустима надійність навіть не може складати 50 %, для
деяких 10 % будуть кращим шансом, ніж здогадки і припущення. Якщо класів
мало, надійність низька, то й обсяг вибірки буде малим. При достатньо великій
кількості класів, високій надійності обсяг вибірки буде великим. Під час підго-
товки плану відбору документів архівіст має визначити, чи варта та ступінь на-
дійності, яку отримає вибірка, витрат на проведення експертизи, чи отримає по-
тенційний дослідник репрезентативну та надійну інформацію зі зменшеного в
обсязі комплексу документів, чи послужить ця інформація цілям дослідження. А
отже, чи варта така вибірка подальшого зберігання. Раціональність щодо визна-
чення вартості не може виключити необхідність зберігання документів. Але, як
писав Левінсон, у кожному випадку архівіст повинен провести ретельне попе-
реднє дослідження і проконсультуватися зі статистиками.
Освіченості архівіста і консультаціям зі спеціалістами Левінсон приділяв
особливу увагу. Він вважав вибіркову експертизу складною настільки, що вона
вимагає від архівіста володіння спеціальними знаннями у тій галузі, з докумен-
тами якої він працює (знання законодавства, на підставі якого працює установа,
проблем, що супроводжують її діяльність, специфічних подій, що впливають на її
роботу, процедур тощо). Якщо таких знань не вистачає, як у випадку із Управлін-
ням по видачі патентів, архівіст повинен залучати фахівців, наукові організації, а
у випадку ліквідації установи – увесь її ще діючий професійний штат. Також
577
архівіст має вирішити, чи будуть прийматися на зберігання відібрані зразки од-

номоментно, чи прийом буде розтягнутий у часі. Останній варіант передбачає
виділення достатнього приміщення для приросту документів. Крім того, Левін-
сон наголошував на відповідальності керівників за здачу документів на збері-
гання, особливо у разі ліквідації установи.
Теорія П. Левінсона підштовхнула інших архівістів до розвитку теорії вибір-
кової ЕЦ та експериментів із формування колекцій архівних документів і мануск-
риптів як у архівах, так і в інших інституціях.
Г. Пінкетт описав зміст і загальний дослідницький потенціал двох видів уря-
дової кореспонденції, загальної і судової, і запропонував використовувати вибір-
кову ЕЦ для відбору цього виду документації на зберігання 44. Л. Стек та
Фр. Блоуїн застосували вибіркову ЕЦ для відбору на постійне зберігання доку-
ментів компанії з лісорозробок «Hannah Lay» у штаті Мічиган 45.
Е. Мак-Кей та К. Ронгон за допомогою статистичних методів здійснили екс-
пертизу документів конгресменів штату Вісконсин, що були представлені пере-
важно листуванням із виборцями, залишивши на зберігання 20 % від загального
обсягу колекції. Пізніше Е. Мак-Кей застосувала метод «random sample» (вибору
документів за допомогою таблиці випадкових номерів) для експертизи докумен-
тів колишнього конгресмена Дж. У. Грідера. Л. В. Гентзлер здійснила аналіз семи
колекцій історичних манускриптів, представлених документами сенаторів і кон-
гресменів штату Міссурі і дійшла висновку щодо можливості їх удосконалення за
допомогою методів вибіркової ЕЦ46. Л. Лукас 1978 року опублікувала статтю про
стратегії вибіркової ЕЦ у роботі з документами членів Конгресу США47. Того ж
року учасники Вашингтонської конференції по розпорядженню документами
сенаторів і їх використанню дослідниками відзначили корисність вибіркової ЕЦ
зазначеної категорії документів та необхідність міжвідомчого співробітництва в
її організації і проведенні48.
Д. П. Аффхолтер на 47-й щорічній конференції Товариства американських
архівістів у жовтні 1983 року наголосив, що вибіркова ЕЦ є суттєвим методом
експертизи документів установ, вартим особливої уваги. Він виділив три види
такої експертизи: випадкова (безсистемна, «haphazard»), цільова («purposive»),
44 Pinkett H. T. Selective Preservation of General Correspondence [Text] / Harold T. Pinkett // American

Archivist. – 1967, January. – Vol. 30. – № 1. – Р. 33–43.
45 Steck L. Hannah Lay and Company: Sampling the Records of a Century of Lumbering in Michigan [Text] /
Larry Steck, Francis Blouin // American Archivist. – 1976, January. – Vol. 39. – № 1. – P. 15–20.
46 McKay E. Random Sampling Techniques: A Method of Reducing Large, Homogeneous Series in Congres-
sional Papers [Text] / Eleanor McKay // American Archivist. – 1978, July. – Vol. 41. – № 3. – Р. 281–289.
47 Lucas L. Managing Congressional Papers: A Repository View [Text] / Lydia Lucas // American Archivist. –
1978, July. – Vol. 41. – № 3. – P. 275–280.

48 Conference on the Research Use and Disposition of Senators' Papers, Proceedings [Text] ; Edited by Rich-
ard A. Baker. – Washington, D. C. : n. p., 1979.
578
імовірнісна («probability sampling»). Під останню Аффхолтер підвів математич-

ний фундамент. Як і Левінсон, він наголосив на необхідності для архівіста мати
високу кваліфікацію для здійснення вибіркової ЕЦ, архівіст повинен знати, який
вид ЕЦ застосувати у кожній конкретній ситуації, а також як краще використати
поради статистика. Проте Аффхолтер дійшов висновку, що ймовірнісний вид
вибіркової ЕЦ не є найкращим її варіантом49.
С. Р. Фалб 1984 року описала чотири проекти, реалізовані Національним архі-
вом США та іншими архівними інституціями за допомогою методів вибіркової
ЕЦ: Верховного суду штату Массачусетс, Федерального бюро розслідувань, Комі-
сії з питань державної служби та судових документів Департаменту юстиції.
Фалб наголосила, що вчені все більше використовують відібрані за допомогою
вибіркової ЕЦ документи для дослідження соціальної історії50. Більш детально
вибіркова ЕЦ документів Массачусетського Верховного суду проаналізована у
монографії М. С. Хіндуса, Т. М. Хамметта та Б. М. Хобсон «Справи Массачусетсько-
го Верховного суду, 1859–1959: аналіз і план дій». Автори підтвердили правомір-
ність застосування вибіркової ЕЦ до документів суду, наголосили на необхіднос-
ті збереження базової вибірки, додаткової вибірки, документів визначених окру-
гів, часових періодів і/або визначених типів судових справ 51.
1988 року Дж. Г. Бредшер опублікував статтю52 (перевидана 2000 р.) про про-
ведення ЕЦ документів ФБР у 1981–1986 рр., у результаті якої на постійне збері-
гання було залишено 99 тис. справ у штаб-квартирі і 37,5 тис. справ у філіалах (із
11 млн справ), що загалом склало 10 % всього обсягу документації ФБР. Було за-
стосовано стратифікований вид вибіркової ЕЦ. Спочатку вся колекція була роз-
бита на тематичні розділи, із них вибрали близько 20 тис. справ за 200 тема-
тичними рубриками і здійснили аналіз їх цінності. Крім того, був застосований
метод «fat file», за яким на зберігання обираються найбільші за обсягом справи,
бо вважається, що в них накопичені документи з найбільш цінною інформацією.
У результаті попереднього аналізу були підготовлені рекомендації, за якими у
подальшому проведена вибіркова ЕЦ.
Д. Р. Кіплі теоретично обґрунтував три види вибіркової ЕЦ. Перший – суб’єк-
тивний (або експертний «subjective»), при якому із серії документів відбираються
49 Affholter D. P. Probability Sampling in Archives. Paper presented at the forty-seventh annual meeting of
the Society of American Archivists, Minneapolis, Minnesota (1983, October) [Text] / Dennis P. Affholter /
Young Julia Marks. Annotated Bibliography on Appraisal // American Archivist. – 1985, Spring. – Vol. 48. –
№ 2. – Р. 190–191.
50 Falb S. R. The Social Historian and Archival Appraisal [Text] / Susan Rosenfeld Falb. – Organization of
American Historians Newsletter. – 1984, February.

51 Hindus M. S. The Files of the Massachusetts Superior Court, 1859–1959. An Analysis and a Plan for Action:
a report of the Massachusetts Judicial Records Committee of the Supreme Judicial Court [Text] / Michael
Stephen Hindus, Theodore M. Hammett, Barbara M. Hobson. – Boston : G. K. Hall, 1979. – 265 р.
52 Bradcher J. G. The FBI records appraisal [Text] / James Gregory Bradcher // Midwestern Archivist
(Archival Issues) / University of Wisconsin ; Midwest Archives Conference, 1988. – Vol. 13. – № 2. – Р. 51–66.
579
найзначніші справи або документи, що мають дослідницьку цінність. Кіплі пи-

сав: це можуть бути ті справи, що викликали інтерес засобів масової інформації,
призвели до економічних або політичних зіткнень, створили гучні прецеденти у
суспільстві. Головна проблема в застосуванні цього виду ЕЦ – створити список
критеріїв, які будуть виокремлювати ці значущі для історії справи і будуть лег-
кими у застосуванні. М. Р. Мак-Рейнолдс назвав цей вид відбору «selective»53
(вибірковий), а Ф. Халл – «purposive» (цільовий)54. Другий – статистичний
«statistical», при якому відбирають статистично маленькі порції документів із
великого універсуму документів, які точно відображають усі важливі характери-
стики даного комплексу документації. Кіплі зазначає, що цей метод краще засто-
совувати до однорідних документальних комплексів, у яких персональні справи
відсутні. Статистичний відбір націлений на типові документи. На відміну від
Е. Мак-Кей, Д. Р. Кіплі радив спочатку відбирати всі значущі, персональні або гуч-
ні справи, а потім уже до однорідного комплексу, що залишився, застосовувати
статистичний відбір. Він розглядав два типи статистичного відбору – система-
тичний «systematic» та випадковий «random» – і вказував, що при уважному від-
борі математична різниця між систематичним і випадковим відбором незначна,
але систематичний, на його думку, дешевший і легший у
застосуванні, а тому пріоритетніший. Третій – стратифі-
кація «stratification», – є спеціальним статистичним від-
бором, під час якого універсум документації поділяється
на частини (на відміну від інших видів, у яких усі части-
ни універсуму мають однаковий шанс брати участь у
вибірці) і у кожній частині можуть бути встановлені свої
критерії відбору і свої відсоткові долі55. Прихильником
вибіркової ЕЦ, що базується на математичних методах,
був і Фр. Боулс. Він зазначив, що не так багато архівістів
виявляють зацікавленість вибірковою ЕЦ, але цей інте-
рес має велике значення для подальшої роботи, оскіль-
ки дозволяє архівістам знищити численні документи, ФРЕНК БОУЛС,
практично не порушивши історичної цінності залише- 64-й президент SAA
(2008–2009)
них на зберігання56.
53 McReynolds M. R. Statistical Sampling to Preserve Records [Text] / Michael R. McReynolds. Paper pre-
sented at the 39th annual meeting of the Society of American Archivists, 1975. – Р. 10–14.
54 Hull F. The use of sampling techniques in the retention of records [Text] / Felix Hull // A RAMP Study with
Guidelines. – Paris : UNESCO, – 1981. – Р. 10–12.

55 Kepley D. R. Sampling in Archives: A Review [Text] / David R. Kepley // American Archivist. – 1984, Sum-
mer. – Vol. 47. – № 3. – P. 237–242.

56 Boles F. Sampling in Archives [Text] / Frank Boles // American Archivist. – 1981, Spring. – Vol. 44. – № 2. –
P. 125–130.
580
Учені-архівісти світового рівня, американка Т. Х. Петерсон та канадець Т. Кук

(у праці, підготовленій за програмою RAMP 57),58 обґрунтували чотири види ви-
біркової ЕЦ, що використовуються в сучасній архівній практиці США для відбору
документів на постійне зберігання: статистичний («statistical», або «probability
sampling»), систематичний («systematic»), ілюстративний («exemplary», або
«illustrative»), документів особливої цінності («exceptional»).
Таким чином, починаючи від П. Левінсона, який узагальнив і обґрунтував
практичний досвід американських архівістів у застосуванні вибіркової ЕЦ доку-
ментів ще 1957 р., його колеги пройшли значний шлях у розвитку методів експер-
тизи цінності, у тому числі й вибіркової. До 1960–1970-х рр. історики були заці-
кавлені у вивченні еліти суспільства, значних політичних, історичних подій, але
у 80-ті рр. ХХ ст. відбулася переорієнтація історичної науки на безіменну людину,
звичайний інцидент, щоденне життя широких прошарків населення. Отже, змі-
нились інформаційні потреби істориків, до них долучилися дослідники неістори-
чних спеціальностей, політологи, соціологи тощо. А звідси виникла потреба у
зберіганні не тільки значних історичних документів, а й тих, що відбивають жит-
тя і досвід звичайних людей. До того ж світ вступив в інформаційну епоху, що
характеризується безпрецедентною кількістю документації. На цей факт ще
1974 року чітко вказав видатний американський вчений Дж. Хем у своїй статті
«Архівна грань»59. Він підкреслив, що збір комплексної громадської документації
вимагає високого рівня відповідальності архівістів, які, на його думку, повинні
«створити дзеркало людства». 1986 року на щорічній зустрічі Товариства амери-
канських архівістів обговорювалася стратегія документування сучасної історії
суспільства. Впровадити в життя нову стратегію намагалися Р. Кокс (проект
«Western New York» 1987–1988 рр., де було визначено 15 ареалів діяльності сус-
пільства і вчені намагалися визначитись із комплексами документації, яка б від-
бивала цю діяльність), проект «Мілуокі» (1989 р.) та інші. 1992 року Х. Самюелс у
статті «Вузівські листи…» наголосила, що неофіційні документи мають таку ж
цінність, якщо не більшу, як і інформація з офіційних кіл. Т. Кук, надаючи свою
оцінку розробленій Національним архівом Канади концепції «макрооцінюван-
ня», зосередив увагу на створенні більш повної картини суспільства за допомо-
гою документальної стратегії. Е. С. Джонсон, аналізуючи роль документальної
стратегії у документуванні процесів, що відбуваються у суспільстві, підкреслила
57 Records and Archives Management Programme (RAMP) – Програма управління архівами і документа-
ми, заснована ЮНЕСКО 1979 р.

58 Peterson T. H. Summary of Sampling Techniques [Text] / Trudy Huskamp Peterson // Basic Archival
Workshop Exercises. – Chicago : Society of American Archivists, 1982. – Р. 12–13 ; Cook T. The archival ap-
praisal of records containing personal information: A RAMP study with guidelines [Text] / Terry Cook
[prepared by Terry Cook [for the] General Information Programme and UNISIST]. – Paris, UNESCO, 1991. –
Section 4. 30, 4. 31, 4. 32, 4. 33, 4. 34, 4. 35, 4. 36.
59 Ham G. F. The Archival Edge [Text] / Gerald F. Ham // American Archivist. – 1975, January. – Vol. 38. –
№ 1. – P. 5–13.
581
соціальну місію архівіста60. На її думку, експертиза цінності є найважливішою

функцією, яку виконує архівіст. Архівіст є творцем минулого, на якому лежить
тягар відповідальності і нереальної об’єктивності: «ідентичність, як колись елі-
тарність, може так само легко перетворитися у перешкоду до відповідальності
архівістів у питанні точного документування суспільних процесів». У цьому кон-
тексті розробка методів вибіркової експертизи цінності є одним із важливих на-
прямів теоретичних досліджень архівної науки та експериментів архівістів-
практиків.
Середина 1960-х – кінець 1970-х рр. пов’язані з появою масових і «нових»
(машиночитаних, кіно-, фото-, фоно-) документів. З історичної точки зору, цей
період характерний підйомом громадянської свідомості в американському сус-
пільстві, громадськими рухами за права жінок, чорношкірого населення, студен-
тів проти війни у В’єтнамі. Американські громадяни наполягали на реалізації
свого «права знати», з одного боку, і на захисті конфіденційної інформації про
своє приватне життя, з іншого боку. Наслідком їх боротьби стало ухвалення за-
кону «Про свободу інформації» (FOIA, 1966 р.) та закону «Про захист приватного
життя громадян» («Privacy Act», 1974 р.). Історики в сво-
їх дослідженнях переорієнтувалися з життя еліти на
життя звичайної людини. Концепція «нової соціальної
історії» вимагала зовсім інших історичних джерел – ма-
сових документів, більшу частину з яких на той момент
становили машиночитані документи. У цей період світ
побачили роботи Т. Мітчелла, М. Фішбейна, Дж. Хема,
Е. Мак-Кей, Ч. Доллара та інших учених61. Основним опо-
нентом Шелленберга виступив Торнтон Мітчелл, який
1970 року у статті «New Viewpoints on Establishing
Permanent Values of State Archives» («Новий погляд на
встановлення постійної цінності архівів штатів») 62 ука-
зав, що визначені Шелленбергом критерії доказової та ТОРНТОН МІТЧЕЛЛ
60 Johnson E. S. Our Archives, Our Selves: Documentation Strategy and the Reappraisal of Professional Iden-
tity [Text] / Elizabeth Snowden Johnson // American Archivist. – 2008, Spring–Summer. – Vol. 71. – № 1. –
P. 190–202.
61 Mitchell T. W. New Viewpoints on Establishing Permanent Values of State Archives [Text] / Thornton W.
Mitchell // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – P. 163–174 ; Fishbein M. H. A Viewpoint on
Appraisal of National Records [Text] / Meyer H. Fishbein // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. –
№ 2. – P. 175–187 ; Ham G. F. The Archival Edge [Text] / Gerald F. Ham // American Archivist. – 1975, Janu-
ary. – Vol. 38. – № 1. – P. 5–13 ; McKay E. Random Sampling Techniques: A Method of Reducing Large, Homo-
geneous Series in Congressional Papers [Text] / Eleanor McKay // American Archivist. – 1978, July. – Vol. 41. –
№ 3. – P. 281–289 ; Dollar C. M. Appraising Machine–Readable Records [Text] / Charles M. Dollar // Ameri-
62 Ідеї Мітчеллла викладено за працею: Mitchell T. W. New Viewpoints on Establishing Permanent Values
of State Archives [Text] / Thornton W. Mitchell // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – P. 163–
174.
582
інформаційної цінності для архівістів звучать як синоніми. Обидва вони зводять-

ся до відбору документів на постійне зберігання, а отже, до поняття історичної
цінності. Крім того, Мітчелл зазначав, що концепція Шелленберга була розрахо-
вана тільки на відбір для зберігання документів федеральних установ, а архівіс-
ти штатів, округів, церковних та університетських архівів не могли впровадити
цю ретельно розроблену процедуру у своїх архівах. Тому Мітчелл представив
своє бачення принципів ЕЦ та факторів, що на неї впливають, відносно архівів
штатів.
Учений вважав, що, з одного боку, цінність деяких документів є настільки
очевидною, що не вимагає жодних доказів і аналізу їх доказової та інформацій-
ної цінності (наприклад, не могло бути сумнівів щодо збереження документів
законодавчих органів штату). З іншого боку, деякі документи не мали жодної
цінності і не потрібно «інтелектуальної моторності» для прийняття рішення що-
до їх знищення (наприклад, замовлення на поставку товарів).
Мітчелл говорив, що історична цінність не є єдиною причиною для визначен-
ня постійного терміну зберігання документів. Існують соціальні науки та інші
дисципліни, спеціалісти яких зацікавлені у зберіганні документів (наприклад,
документи пенітенціарної служби можуть бути використаними для встановлен-
ня причин рецидивізму, впливу трудових програм на ув’язнених, а медичні доку-
менти психіатричних закладів є важливим джерелом у галузі лікування психіч-
них захворювань). Проте документи цих галузей знищуються на підставі того,
що вони не мають історичної цінності.
Якщо існує інша, ніж історична, цінність, то архівісти (вони ж, за Шелленбер-
гом, історики), не мають відповідної кваліфікації для визначення подальшої долі
цих документів. Шелленберг вважав, що у таких ситуаціях архівіст, якого він
«призначив» повністю відповідальним за прийняття остаточного рішення, буде
звертатися за консультацією до спеціаліста – «record officer» (який є еквівален-
том «адміністратора» у Дженкінсона), а Мітчелл указав на відсутність бажання в
архівіста отримувати консультації і навів вагомі докази знищення архівістами
важливих для соціологічних досліджень документів часів «нового курсу» Прези-
дента США Фр. Д. Рузвельта на підставі того, що вони не мають історичної цінно-
сті. Хто ж тоді, на думку Мітчелла, повинен нести відповідальність за долю доку-
мента? Очевидно, якщо архівіст є істориком, він повинен нести відповідальність
за визначення історичної цінності. З іншого боку, персонал установи, який ство-
рював і зберігав свої документи протягом певного періоду, є найбільш обізна-
ним у їх загальній цінності. Картина, яку малює Мітчелл, така: архівіст Еліза пра-
гне вихопити історично цінні документи і зберегти їх, а працівник установи Сай-
мон своїми «закривавленими» руками намагається знищити документи. Мітчелл
доводить, що ця картинка не зовсім правдива, бо персонал установи є набагато
консервативнішим щодо зберігання власних документів, він іноді приписує їм
583
цінність, якою ті насправді не володіють, і направляє до архіву занадто велику

кількість документів. Тому Мітчелл вбачав завдання архівіста не у запобіганні
знищенню персоналом установи цінних документів, а у попередженні занадто
великого накопичення документації. Тобто архівіст повинен спонукати персонал
установи не передавати на зберігання усе підряд, а відбирати ті документи (на
яких він не знається, але поняттям про їх цінність володіє персонал), що в по-
дальшому будуть важливими для практичного використання.
Т. У. Мітчелл застерігав, що неможливо здійснювати експертизу цінності до-
кументів у «вакуумі», її слід робити, враховуючи систему загальної документації
установи. Це робить необхідним проведення аналізу функцій і відповідальності
як усієї установи в цілому, так і кожної з її окремих частин, документаційного
забезпечення управління, співвідношення документів у загальній системі доку-
ментації установи до інших документів або серій документів конкретної устано-
ви та установ, із якими вона співпрацює.
На експертизу цінності може впливати недостатність інформації про певні
справи, події, факти і т.д. Цю доктрину «scarcity» (недостатності інформації) роз-
винули європейські архівісти. Архівісти штатів у США підтримали її і залишали
документи на зберігання не через їх цінність, а через їх недостатню кількість.
Зазвичай це стосувалося старих документів, які зберігали навіть без огляду на
те, що вони не могли взяти на себе всю важливість втраченої інформації. Спра-
ведливим також є й те, що сучасні документи теж можуть бути втраченими, на-
приклад, через катастрофи природного характеру. Так, пожежа в офісі Ради мед-
сестер Північної Кароліни знищила тисячі цінних документів, що зробило інші
документи, які за нормальної ситуації могли б бути виділеними до знищення,
унікально цінними.
Т. У. Мітчелл стверджував, що під час експертизи цінності важливими стають
форма і природа даних, але до цих понять він підходив по-іншому і бачив у цьому
контексті багато проблем. Велика кількість документів знищувалась, оскільки
завеликі їх обсяги і різноплановість наявної в них інформації не сприяли прове-
денню наукових досліджень з їх використанням. Архівіст, зустрічаючись із вели-
чезним обсягом документів із низьким рівнем хоча й цінної, але мало концент-
рованої інформації, не мав іншої альтернативи, як зменшувати обсяг, приносячи
у жертву деталі. Багато питань ставило перед архівами просування комп’ютери-
зації. Документи, частково оброблені автоматизованими системами, були непри-
датні для зберігання і використання звичайним шляхом (наприклад, відомості
нарахування заробітної плати, у яких комп’ютер замість прізвищ проставив ко-
ди). Існували побоювання, що такі документи так ніколи й не будуть використа-
ні дослідниками. Незважаючи на комп’ютерну революцію і розвиток систем по-
шуку мікрофільмів, архівісти не могли прийняти той факт, що носій інформації
може бути іншим, ніж папір. Вони наполягали або на наявності оригіналу доку-
584
мента (за який не могли прийняти перфокарти, магнітні плівки, диски), або роз-
друківки на принтері. Їх можна зрозуміти, бо вони захищали інтереси дослідни-
ка, наприклад, генеалога, в інтересах якого було збереження усіх документів з
іменами і прізвищами. Тож очевидно, що проблема експертизи цінності докумен-
тів із непаперовими носіями збільшувала тенденцію не брати до уваги оригі-
нальність документа або комбінувати оригінал і комп’ютером оброблені дані.
Цінність документів, за Мітчеллом, не могла бути встановлена згідно із за-
гальними правилами або стандартами. Він взагалі вважав, що наявність правил і
стандартів може нанести шкоду. Наприклад, існує правило: під час експертизи
віддавати перевагу документам керівника установи. Проте один керівник ста-
вить під жорсткий контроль діяльність установи, інший делегує повноваження
своїм підлеглим. Тож документи першого – інформативно наповнені, а другого –
містять менш суттєву інформацію, ніж документи його підлеглих. Інше загальне
правило – наявність «магічної дати». Ініціатор створення Національного архіву
США Дж. Фр. Джеймсон використовував 1870 рік як «магічну дату», інші пропо-
нували 31 грудня 1865 року, але Т. У. Мітчелл оскаржував цей підхід. На його
думку, неможливо було обґрунтувати, чим документи, датовані 31 грудня
1865 року, відрізняються від ідентичних, створених 1 січня 1866 року. Він вва-
жав цей підхід грубо непрофесійним, таким, що ігнорує інші якісні елементи; на-
полягав на тому, що різниця в історичних подіях на рівні штатів не дозволяє ви-
значити єдину універсальну для усієї країни дату. Звичайно, легко, писав учений,
використовувати загальні правила, але краще оцінювати документи на базі їх
власної цінності.
З точки зору Т. У. Мітчелла, існувало багато вимог і правил федерального уря-
ду, абсолютно не прийнятних на рівні штатів. Уряди штатів теж видавали прави-
ла з вимогами зберігати документи, що не мали жодної цінності. Ігнорувати ці
вимоги і правила було неможливо, бо вони мали силу законодавчого акта. Проте
деякі з цих нормативних актів були розроблені посадовцями, які, по-перше, не
мали знань і досвіду в галузі архівної справи, а по-друге, не враховували діючих
юридичних вимог. Наприклад, Бюро громадських доріг із метою контролю за
використанням коштів федерального бюджету розробило перелік із термінами
зберігання документів, у якому дати можливого знищення документів були від-
сунуті так далеко, що аудит по них можна провести не один, а декілька разів. Че-
рез ці обставини в архівах накопичувалася величезна кількість документів не
тому, що вони мали цінність, а тому, що федеральний уряд або уряд штату вима-
гав цього.
Таким чином, розмірковуючи над тим, що залишати на зберіганні, а що ні, і
як прийняти остаточне рішення, у якому Т. У. Мітчелл вбачав навіть щось місти-
чне, вчений виклав вісім пунктів, враховуючи які, на його думку, можна встано-
вити цінність документа. Експерт повинен: 1) досконало вивчити організацію,
585
документи якої він оцінює; 2) встановити цілі, для яких вона створює докумен-
ти, природу і ступінь відображення в них інформації та ступінь дублетності цієї
інформації у будь-яких інших документах; 3) визначити функції установи, пред-
ставлені документами, їх важливість, роль документів у виконанні цих функцій;
експерт має дійти висновку стосовно повноти документування функцій органі-
зації; 4) зрозуміти централізований чи децентралізований характер управління
має установа (документи жорстко централізованої установи значно відрізня-
ються від документів децентралізованої), повноваження її співробітників і керів-
ництва; 5) визначити, наскільки і для яких цілей документи корисні, обґрунтува-
ти можливості їх подальшого використання, цінність інформації і відповідність
стану організації документів меті майбутнього використання; 6) отримати кон-
сультацію спеціалістів, які знаються на документах краще (ними можуть бути не
тільки працівники установи, а й ті, хто буде у подальшому зацікавлений у вико-
ристанні її документів); 7) має встановити строки збільшення обсягів у разі ро-
боти із документацією занадто великого обсягу і малої концентрації інформації,
проаналізувати відповідність між обсягами і цінністю. Це важливий крок, тому
що при швидкому збільшенні обсягів документації експерт повинен запобігти
зайвому накопиченню неінформативних документів (наприклад, застосувати до
них методи вибіркової експертизи цінності). Отже, задовольнившись кожним
прийнятим рішенням, експерт може прийняти остаточне з них: відправити цінні
документи до архіву на постійне зберігання і знищити нецінні. Т. У. Мітчелл вва-
жав, що такий підхід до експертизи цінності був більш прагматичним і, дотримую-
чись рекомендованих кроків, експерт міг уникнути помилки. Документи, підсумо-
вував учений, не можуть бути обмежені у ступені цінності, і рішення про їх зни-
щення не може бути прийняте балансуванням одного виду цінності проти іншого.
Протягом 1980–1990-х рр. здійснювався перегляд американської архівної
теорії. Нова генерація американських архівістів поставила під сумнів наявність
будь-якої теорії ЕЦ у США. Про відсутність архівної теорії першими заявили
Фр. Дж. Бурк і Г. Д. Кімболл63. Л. Дж. Каппон, навпаки, вважав, що теорія існує,
необхідно тільки об’єднати все, що напрацьовано емпіричним шляхом64.
Л. Дюранті критикувала Шелленберга за прагматизм, фактично вказуючи на не-
життєздатність американської архівної теорії. На думку Дюранті, американська
теорія ЕЦ повністю відійшла від решти Західного світу65. Фр. Боулс і М. Грін кри-
63 Burke F. G. The Future Course of Archival Theory in the United States [Text] / Frank G. Burke // American
Archivist. – 1981, Winter. – Vol. 44. – № 1. – P. 40–46 ; Kimball G. D. The Burke–Cappon Debate: Some Further
Criticisms and Considerations for Archival Theory [Text] / Gregg D. Kimball // American Archivist. – 1985,
Fall. – Vol. 48. – № 4. – P. 369–376.
64 Cappon L. J. What, Then, Is There To Theorize About? [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. –
1982, Winter. – Vol. 45. – № 1. – P. 19–25.

1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 328–344.
586
тикували Дюранті за те, що свої висновки вона побудувала на первинних засадах

римського права. Вони порівняли Шелленберга з Галілео, який описав недослі-
джений до нього горизонт таким, яким побачив його сам. Справа не в тому, писа-
ли Боулс і Грін, що світ документів не поводиться відповідно до класичної архів-
ної теорії, а в тому, що класична теорія більш не життєздатна. І якщо Дюранті
мала бажання визнати її такою, то повинна була досліджувати, як класична тео-
рія поводиться в світлі змін Всесвіту документів 66.
Революційну думку в цьому протистоянні висловив Л. Раппорт, який заявив
про необхідність проведення повторної ЕЦ (re-appraisal) документів, що знахо-
дяться на постійному зберіганні в архіві. Певною мірою Раппорт підтримав ви-
словлену Ф. Бауером думку про визначення цінності документів залежно від вар-
тості їх подальшого зберігання. Вчений дійшов такого висновку, здійснивши по-
вторну ЕЦ документів Управління залізниць і Корабельної комісії, які перебува-
ли на постійному зберіганні в Національному архіві США. Витративши багато
часу на вивчення документів, Раппорт рекомендував виділити до знищення зна-
чну їх частину, яка не мала цінності. Він поставив питання про те, чому архівісти
змушують американську націю платити за зберігання нецінних документів.
Яким чином нецінні документи надійшли на постійне зберігання до архіву? Або
вони були відібрані помилково, або стандарти, згідно з якими проводилася ЕЦ,
були не ефективними? А якщо і помилка не допущена, і стандарти складені якіс-
но, тоді змінився час і з позицій сучасності документи вже не здаються цінними.
А якщо архівіст залежав від бажання документоутворювача зберегти документи,
що здавалися йому цінними, але насправді такими не були? Тоді мова йде не про
неефективний відбір, а про людську природу і бажання. Враховуючи всі ці при-
чини, Раппорт дійшов висновку про необхідність проведення повторної ЕЦ доку-
ментів через 20, 25 або 30 років після їх надходження до архіву. До цього терміну
вже складені всі описи, документи введені в путівники і пройшли апробацію ви-
користанням, тому архівісти можуть оцінити ефективність проведеного ними
відбору. Однак документи перед знищенням заслуговують, на думку Раппорта,
на апеляцію публічного захисника. Для цього має бути створено спеціальне журі
експертів, здатних заявити протест або надати будь-які коментарі на ухвалене
рішення про виділення документів до знищення67.
Слід додати, що американці були не єдиними, хто висловлював думку про
проведення повторної ЕЦ в архіві. У практиці роботи радянських і сучасних архі-
вістів країн пострадянського простору такий вид ЕЦ теж був наявний та існує
дотепер. Однак він в основному стосується виявлення дублетних документів у
66 Boles F. Et Tu Schellenberg? Thoughts on the Dagger of American Appraisal Theory [Text] / Frank Boles,
Mark A. Greene // American Archivist. – 1996, Summer. – Vol. 59. – № 3. – P. 298–310.
67 Rapport L. No Grandfather Clause: Reappraising Accessioned Records [Text] / Leonard Rapport // Ameri-
can Archivist. – 1981, Spring. – Vol. 44. – № 2. – P. 143–146.
587
фондах вищих і підвідомчих юридичних осіб однієї системи або однорідних юри-
дичних осіб, які діяли на спільній території. В інших країнах, наприклад, в Авст-
ралії, на офіційному рівні були ухвалені рішення про проведення в повному об-
сязі повторної ЕЦ деяких архівних холдингів 68.
У цей же період до вже існуючих у США видів цінності додався ще один – цін-
ність оригіналу документа в його фізичній формі (intrinsic value). Привід до роз-
витку даної цінності був досить банальний. Глава Адміністрації служб загально-
го призначення Р. Дж. Фрімен звинуватив Національний архів у повальному мік-
рофільмуванні документів і знищенні оригіналів69. У відповідь в 1982 році в ін-
формаційному бюлетені архіву вперше були опубліковані дев’ять критеріїв, що
характеризують цінність оригіналу документа. Обґрун-
тування цього виду цінності належить Дж. О’Тулу
(1989 р.), котрий заявив про необхідність збереження
оригіналу документа не через його доказові властивості,
а за його антикварні якості70. Пізніше (1994 р.) архівіст
дійшов висновку про унікальність архівних документів,
яка може бути втрачена в копіях. У прямому сенсі, писав
учений, унікальність архіву звертається до документа як
до фізичного об’єкта. Схожі ідеї висловлювали М. Бріч-
форд, Фр. Боулс, У. Дж. Барроу, Ф. К. Брукс, Дж. Хем. Про-
те були й такі вчені (Фр. Боулс, М. Деніелс), які говорили
ДЖЕЙМС М. О’ТУЛ
про унікальність інформації, що міститься або в доку-
менті, або в його копії, а не про унікальність оригіналу,
яку вони вважали вторинною. Третя група теоретиків (Л. Дюранті, Т. Кук,
Х. Семюелс) заявляла про унікальність процесу й функцій, у ході яких створюєть-
ся документ. Вони розрізняли макро-ЕЦ, що відноситься до функцій і процедур, і
мікро-ЕЦ, спрямовану на документ або інформацію, при цьому вони відходили
від унікальності як оригіналу, так і інформації. І, нарешті, четверта група
(Т. Р. Шелленберг, М. Джо Паг, Дж. Г. Бредшер) вела мову про унікальність мно-
жини документів. Одиничні документи самі собою не мають такої цінності, як у
поєднанні з іншими документами однорідної тематики. Фр. Боулс заявляв те ж
саме щодо інформації71.
68 Cox R. J. Making the Records Speak: Archival Appraisal, Memory, Preservation, and Collecting [Text] /
Richard J. Cox // American Archivist. – 2001, Fall–Winter. – Vol. 64. – № 2. – P. 394–404.

70 O’Toole J. M. On the Idea of Permanence [Text] / James M. O’Toole // American Archivist. – 1989, Winter. –
Vol. 52. – № 1. – P. 10–25.

71 Цитується за: O’Toole J. M. On the Idea of Uniqueness [Text] / James M. O’Toole // American Archivist. –
1994, Fall. – Vol. 57. – № 4. – P. 632–658.
588
Ш. Мак-Ренор 1996 року узагальнила різні ідеї про цінність оригіналу доку-
мента і детально проаналізувала всі дев’ять критеріїв, що підтверджують даний
вид цінності документа. Серед них: 1) фізична форма, яка може бути предметом
для вивчення; 2) естетичні чи художні якості (у цьому контексті О’Тул говорив
про поняття «естетична цінність»); 3) унікальність або незвичайність фізичних
особливостей; 4) вік документа; 5) цінність документа з погляду використання
на виставках; 6) автентичність, дата, автор та інші характеристики, важливість і
правдивість яких можуть бути підтверджені лише за допомогою аналізу оригіна-
лу; 7) інтерес громадськості, викликаний до документа через асоціації його зі
знаменитими або історично значущими людьми, місцями, речами, проблемами і
подіями; 8) більш високий ступінь юридичної цінності документа, коли його до-
казові властивості можна використовувати, лише пред’явивши оригінал; 9) зна-
чення документа для формування політики на найвищих рівнях виконавчої вла-
ди (іншими словами, важливість органу влади або установи, який створив доку-
мент). Підводячи підсумок у своїх роздумах, Мак-Ренор заявила про те, що хоча
для американських архівістів концепція вторинної цінності (за Шелленбергом) є
наріжним каменем методології та практики ЕЦ, цілком неправильно вважати, що
збереження інформації важливіше за збереження оригіналу документа. Мак-Ренор
указала на небезпеку недооцінки значення фізичного оригіналу документа72.
Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. перед архівістами постала пробле-
ма ЕЦ і відбору на постійне зберігання документів громадських рухів 1960-х рр.
Е. Локвуд ясно висловилася про те, що йшлося не про критерії цінності або мето-
ди відбору, а про відповідальність архівістів за збереження документів недер-
жавного сектору. Ніхто з архівістів не заперечував необхідності збереження до-
кументів із так званої «нової соціальної історії» (жінок, афро-американців, тру-
дових спілок, різних неформальних груп). В архівній літературі пропонувалися
три підходи до вирішення даного питання: 1) визначити рівнозначні методи від-
бору (першість серед методів віддавалася вибірковій ЕЦ) для створення докумен-
тальних комплексів усіх без винятку суспільних рухів і прийняти всі документи,
не проігнорувавши жодної організації; 2) передбачити потреби дослідників і ви-
брати ті документи (або ті організації), які, з точки зору істориків майбутнього,
можуть бути цінними; 3) розвивати розумну політику планування ЕЦ і прийому
на зберігання масових документів (у контексті цього підходу нове життя знайш-
ла стара ідея про оцінку документів з точки зору фінансових витрат на їх май-
бутнє зберігання). Однак Локвуд указала, що жоден штат архіву, у тому числі й
Національного архіву США, не в змозі впоратися з аналізом такої величезної
кількості документів, і відповідальність за їх ЕЦ і зберігання повинна бути
72McRanor S. A. Critical Analysis of Intrinsic Value [Text] / Shauna A. McRanor // American Archivist. –
1996, Fall. – Vol. 59. – № 4. – Р. 400–411.
589
покладена не тільки на архівістів, а й на самі громадські організації та істориків,

сферою наукових інтересів яких є соціальна історія73.
Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. формувалась і розвивалася теорія
ЕЦ електронних документів. Змінилося розуміння об’єкта ЕЦ – це вже не тради-
ційний архівний документ, а інформація, записана на цифровий носій. Ще на по-
чатку 90-х рр. А. Менне-Харіц вказувала на страх, який архівісти відчували перед
можливою втратою цифрової спадщини людства в разі, якщо не будуть розроб-
лені фундаментальні принципи ЕЦ для традиційних документів перед застосу-
ванням їх до електронних документів. Мету архівної ЕЦ як традиційних, так і
електронних документів вона вбачала у створенні переконливих, «красномов-
них» архівів і забезпеченні потреб дослідників 74. Поряд із уже звичними видами
цінності документів, застосовуваними до електронних документів, архівісти в
США, як і в усьому світі, заговорили про автентичність електронних документів.
Оскільки електронний документ знаходиться в значній небезпеці фальсифікації,
підробки, псування і навіть знищення під час міграції різними інформаційними
системами, поколіннями апаратного та програмного забезпечення, його автен-
тичність була визначена як основна категорія цінності. Проблемі автентичності
приділили увагу Л. Дюранті і її колеги з міжнародного проекту InterPARES75 –
Д. Бірман і Дж. Трент, К. Лінч, Ю. Дж. Парк, Е. Джилліленд-Світленд, Х. Мак-Ніл,
М. Хедстром, К. Лі та інші76. Учені вважали, що електронний документ цінний
73 Lockwood E. Imponderable Matters : The Influence of New Trends in History on Appraisal at the National
Archives [Text] / Elizabeth Lockwood // American Archivist. – 1990, Summer. – Vol. 53. – № 3. – Р. 394–405.

75 Докладніше про проект InterPARES див. у Додатку наприкінці монографії.
76 Duranti L. The Long-Term Preservation of Authentic Electronic Records [Electronic resource] // The In-
terPARES Project. – Mode of access: http://www.interpares.org/display_file.cfm?doc=ip1-2_dissemination_

cpr_duranti_ vldb2001.pdf. – Title from screen ; Duranti L. The Authenticity of Electronic Records: The Inter-
PARES Approach [Electronic resource] // UCLA Department of Information Studies. – Mode of access: http://
polaris.gseis.ucla.edu/blanchette/ papers/ist2.pdf. – Title from screen ; Bearman D., Trant J. Authenticity of
Digital Resources: Towards a Statement of Requirements in the Research Process // D-Lib Magazine. 1998,
June. – № 6 [Electronic resource] // D-Lib Magazine. The Magazine of Digital Library Research. – Mode of
access: http://www.dlib.org/ dlib/june98/06bearman.html. – Title from screen ; Lynch C. Authenticity and
Integrity in the Digital Environment: An Exploratory Analysis of the Central Role of Trust / Authenticity in a
Digital Environment [Electronic resource] // Council on Library and Information Resources. – Mode of ac-
cess: http://www.clir.org/pubs/reports/pub92/lynch.html. – Title from screen. ; Park E. G. Understanding
«Authenticity» in Records and Information Management: Analyzing Practitioner Constructs [Text] /
Eun G. Park // American Archivist. – 2001, Fall-Winter. – Vol. 64. – № 2. – P. 270–291 ; Gilliland-Swetland A. J.
Testing Our Truths: Delineating the Parameters of the Authentic Archival Electronic Record [Text] /
Anne J. Gilliland-Swetland // American Archivist. – 2002, Fall-Winter. – Vol. 65. – № 2. – P. 196–215 ;
MacNeil H. Providing Grounds for Trust: Developing Conceptual Requirements for the Long–Term Preserva-
tion of Authentic Electronic Records [Text] / Heather MacNeil // Archivaria. – 2000, Fall. – № 50. – Р. 52–78 ;
MacNeil H. Picking Our Text: Archival Description, Authenticity, and the Archivist as Editor [Text] /
Heather MacNeil // American Archivist. – 2005, Fall-Winter. – Vol. 68. – № 2. – Р. 264–278 ; Hedstrom M. L.
The Old Version Flickers More: Digital Preservation from the User’s Perspective [Text] / Marga-
ret L. Hedstrom, Christopher A. Christopher, Judith S. Olson, Clifford A. Lampe // American Archivist. – 2006,
Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 159–187 ; Forstrom M. Managing Electronic Records in Manuscript
Collections: A Case Study from the Beinecke Rare Book and Manuscript Library [Text] / Michael Forstrom //
American Archivist. – 2009, Fall–Winter. – Vol. 72. – № 2. – Р. 460–477.
590
тоді, коли він відповідає не тільки традиційним видам цінності, але й демон-
струє свою справжність, надійність і цілісність. При цьому всі три поняття стосу-
ються в першу чергу інформації, що міститься в документі, а потім уже його ма-
теріального носія. Відбиратися на зберігання повинні тільки автентичні елект-
ронні документи, їх автентичність повинна підтверджуватися як під час ЕЦ, так і
на будь-якому моменті всього життєвого циклу документів. Для підтвердження
необхідні були нові методи, які раніше не застосовувалися до традиційних доку-
ментів. Серед них і електронний цифровий підпис, і використання хеш-функції,
вихідного коду, аналізу метаданих, криміналістичних методів розслідування
життєвої історії документа.
У ХХІ ст. у всьому світі, у тому числі і в США, заговорили про відповідальність
архівістів перед майбутніми поколіннями. Більше того, мова йде про кризу куль-
турної відповідальності архівістів та архівної місії в збереженні спадщини та со-
ціальної пам’яті (ця думка висловлена в працях Дж. Діркса і Р. Джімерсона)77.
М. К. Нортон, відштовхуючись від теорії Дженкінсона, свого часу вперше в США
торкнулася теми відповідальності архівістів за правовий і моральний захист ар-
хівів. Проте з часом Т. Р. Шелленберг, представивши концепцію «доказової цін-
ності», відкрив шлях до розходження американської архівної теорії з рештою
світу (на думку Л. Дюранті) та її відходу в «професійний прагматизм», що є ре-
зультатом «офіційної філософії Америки»78.
Сучасні вчені заперечують задекларовані Ч. Х. Дженкінсоном ідеали об’єктив-
ності, нейтральності, пасивності архівів і роль архівіста як зберігача «дівочої чи-
стоти» архіву. Вимога ефективного управління грандіозними обсягами інформа-
ції та активної ролі архівіста в цьому процесі повернула вчених до обговорення
теоретичних і етичних питань ЕЦ. Які цінності має на увазі архівіст, здійснюючи
ЕЦ, який характер і джерело цих цінностей, як вони будуть застосовані, як вони
узгоджуються з цінностями суспільства і творця документів, чи легітимний ви-
бір архівіста, і якщо архівіст дійсно має владу і вона виражається у праві на ЕЦ,
чи отримають майбутні покоління точне уявлення про наш світ, суспільство, іс-
торію – ці питання стали основними в дискусіях американських архівних теоре-
тиків про ЕЦ. Р. Шеффер79 заявив, що завдання архівіста полягає не в забезпечен-
ні інтересів творця документів (установи) або історика (дослідника), а в служін-
ні суспільству в цілому. Згідно з сучасною архівною етикою, архіви повинні
77 Dirks J. M. Accountability, History, and Archives: Conflicting Priorities or Synthesized Strands? [Text] /
John M. Dirks // Archivaria. – 2004, Spring. – № 57. – Р. 29–49 ; Jimerson R. C. Embracing the Power of Ar-
chives [Text] / Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2006, Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 19–
32.
1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 328–344.

79 Schaeffer R. C. Transcendent Concepts: Power, Appraisal, and the Archivist as «Social Outcast» [Text] /
Roy C. Schaeffer // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – P. 608–619.
591
приймати на зберігання документи від усіх структурних елементів суспільства і

робити їх доступними всім категоріям користувачів. Тому цінності, застосовува-
ні в процесі ЕЦ, повинні бути гетерогенними (різноплановими, неоднорідними),
а документи, що відбираються на постійне зберігання, повинні стати квінтесенці-
єю документації сучасного суспільства, переданою майбутньому поколінню. Однак
у суєті щоденного життя, відбираючи документи з величезної маси документації
установ, архівіст, занурений у рутину, не має часу для глибокого осмислення ре-
зультатів, змісту та значення своєї праці для потенційного майбутнього. Завдан-
ня, що стоїть перед архівістом, полягає в тому, щоб зрозуміти всю глибину відпо-
відальності за відбір документів, тому що суспільство делегувало йому цю функ-
цію і притягне його до відповіді за прийняті рішення. Історично склалося так, що
архівіст став «соціальним знедоленим» (Social Outcast) у суспільстві, він створив
свою власну систему цінностей, яка залежить від рівня його освіти і досвіду. Вдо-
сконалюючи знання і досвід, архівіст більш адекватно реагує на зміну шкали цін-
ностей у суспільстві, глибше розуміє природу документа і цілі його збереження і,
отже, йде від професійної методології в бік соціальної епістемології80.
Р. Джімерсон у цьому контексті підкреслив, що архівіст повинен забезпечити
майбутнє не тільки документами державних установ, політичної, економічної,
соціальної та інтелектуальної еліти, а й усіх соціальних груп суспільства, відкри-
ти нові світи документального матеріалу про життя, бажання, потреби звичай-
них людей, у тому числі жінок, расових, етнічних, релігійних груп, робітників
низької кваліфікації, бідних, гомосексуалістів, лесбіянок та інших маргінальних
груп населення, а також екстремістських угруповань
усього їх спектру від ку-клукс-клану до терористів 81. Ра-
зом із відповідальністю за збереження культурної спад-
щини на архівістах лежить відповідальність за захист
прав та інтересів громадян. Ця подвійна відповідаль-
ність, на думку Р. Джімерсона, дає архіву значну владу
соціальної юстиції в суспільстві, ставить перед архівом
завдання протистояти амнезії, що нав’язується людям
політиками та урядами. У контексті цього завдання архі-
ви повинні закликати політичних і державних діячів до
відповідальності за скоєні зловживання і злочини, допо-
могти людям в їх опорі політичному тиску, виправити
РЕНДАЛЛ ДЖІМЕРСОН,
соціальну несправедливість, задокументувати життя 60-й президент SAA
репресованих груп населення. Першочергова роль у реа- (2004–2005)
80 Про поняття «епістемологія» див. детальніше у Словнику основних термінів і понять наприкінці
монографії.
81 Jimerson R. C. Embracing the Power of Archives [Text] / Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2006,
Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 30.
592
лізації завдань, які стоять перед архівами, належить ЕЦ документів і відбору їх

на зберігання82.
Таким чином, американська теорія ЕЦ виросла з потреб практики. Досить
прагматичні за характером, американці виробили відповідні види цінності, се-
ред яких першорядна роль належала доказовому, а потім уже адміністративно-
му, інформаційному та історичному видам цінності. Відповідаючи на виклики
часу й претензії до компетентності архівістів, американські архівісти ввели по-
няття цінності оригіналу документа в його фізичній формі, а щодо електронних
документів – автентичності. Можна і посперечатися і погодитися з Л. Дюранті
щодо того, чи є обґрунтування ЕЦ у США теорією чи всього лише методологією.
Починаючи з 1930-х рр. і до кінця ХХ ст. американські архівісти дійсно підходили
до ЕЦ як до методології, оскільки намагалися вирішити практичні питання, що
поставали перед архівною наукою. У процесі розвитку ЕЦ критиці піддавалися
не лише європейські теорії, а й теорія, запропонована Шелленбергом. Дискутую-
чи, американські вчені спочатку висловили думку про повторну ЕЦ уже прийня-
тих на зберігання документів, а пізніше ідеї про відсутність теорії ЕЦ та кризу
архівної місії. На початку ХХІ ст. це привело американське архівознавство до
значних кроків у напрямку соціальної епістемології. Головними питаннями дис-
кусії стали проблеми влади архівів над майбутнім, відповідальності архівістів за
ЕЦ і її результати, на основі яких майбутнім поколінням будуть представлені до-
кументальні комплекси, що дадуть їм можливість пізнання життя сучасного сус-
пільства й історії. Особливої ваги набула ідея про те, що архівісти повинні служи-
ти суспільству в цілому, а не творцям документів і дослідникам, інтересам яких
віддавалася перевага раніше. Крім того, архівісти просто зобов’язані дбати про
збереження для майбутнього не лише документів уряду та елітних груп населен-
ня, але всіх структурних складових суспільства – від маргінальних груп до теро-
ристичних угруповань. Тільки тоді наш світ і наша історія будуть адекватно
представлені у майбутньому.
4.2 СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ В АРХІВАХ США:

РІВНІ ОЛІВЕРА ВЕНДЕЛЛА ХОЛМСА
Історичне тло виникнення дискусії про систематизацію архівів у США
обумовлене наявністю ряду факторів. По-перше, відсутністю національних тра-
дицій архівної справи. Документи після їх активного використання накопичува-
лись у сховищах без упорядкування і систематизації, не існувало жодної реєстра-
ційної системи, структура державних органів влади постійно змінювалася, а ар-
хівної інституції федерального рівня у США не існувало до 1934 року. Кожний
82 Jimerson R. C. Archives for All: Professional Responsibility and Social Justice [Text] / Randall C. Jimer-
son // American Archivist. – 2007, Fall-Winter. – Vol. 70. – № 2. – P. 252–281.
593
федеральний департамент самостійно встановлював собі правила зберігання і

систематизації документів. Архіви штатів, більшість із яких виникла протягом
ХІХ ст. – першої чверті ХХ ст., через державний устрій і правову систему США бу-
ли достатньо автономними. Тому жодної загальної методики систематизації ар-
хівних документів розвинуто не було. Фр. Б. Еванс вважав, що причина такої си-
туації полягала у тому, що «американські архівісти завжди були крайніми індиві-
дуалістами у своїх методах, можливо, більше, ніж в інших країнах, а союз архівної
професії у Сполучених Штатах є об’єднанням, що швидше обумовлене загальною
метою, ніж загальними політиками і практиками»83.
По-друге, на систематизацію архівів значний вплив мали принципи і методи,
розвинуті бібліотекарями і хранителями манускриптів, професії яких з’явилися
у США раніше. Федеральним і регіональним архівістам довелося довго виборю-
вати право на власні принципи та техніки і доводити різницю між архівними до-
кументами, переважно офіційного походження (документами державних органів
і установ «archival records»), і документами та рукописними матеріалами особо-
вого походження («collections» of «historical manuscripts»). Різниця між ними по-
лягала як у джерелі походження, так і в обсягах (колекції манускриптів за чисе-
льністю одиниць зберігання невеликі, натомість обсяги документів державних
органів влади – величезні) та історичній цінності.
Ще однією проблемою була відсутність (нестійкість) архівної термінології у
США, використання на ранніх періодах бібліотечного поняття «класифіка-
ція» (classification) замість «систематизація» (arrangement)84.
Виникнення руху за уніфікований метод систематизації (тоді у США йшлося
про метод класифікації)85 пов’язане з початком роботи Комісії публічних архівів
Американської історичної асоціації (1899 р.), яка на відміну від Комісії історич-
них манускриптів узяла на себе опікування документами державних установ
(переважно утворених у результаті діяльності органів влади штатів і округів) і
вирішення проблеми з уніфікованим методом систематизації документів офі-
ційного походження. Проте Комісія не змогла укласти єдину схему систематиза-
ції, яка підійшла б архівам усіх штатів. Причини цього полягали у несхожості
умов, у яких розвивалась архівна справа у різних штатах, та значній автономії
деяких із них.
У ті часи провід в організації архівів тримали історики, тому Фр. Б. Еванс вва-
жав природним той факт, що перша схема систематизації була запропонована
саме істориками. Вченими з Айови, членом Комісії, професором історії
Б. Шамбаухом та його однодумцем і колегою, управляючим Публічного архіву
American Archivist. – 1966, April. – Vol. 29 – № 2. – P. 242.
84 Ibid.
85 Ibid. – P. 243.
594
Айови, К. Стайлсом, було розроблено план класифікації архівних документів86.

Він включав чотири частини: 1) загальну (поділяла документи за джерелом по-
ходження: установ штату та місцевих установ); 2) формальну (друковані або ру-
кописні документи); 3) історичну (базувалася на знакових датах в історії штату);
4) адміністративну (спочатку поділяла весь комплекс документів на документи
штату та місцеві, потім документи штату поділяла за установами-документо-
утворювачами, а документи місцеві – за округами, муніципалітетами та сільсь-
кими управліннями). У кожній підгрупі документи класифікувалися за фізичною
формою і предметом справи, про яку йшлося, а далі розміщувались у хронологіч-
ному порядку. План було впроваджено у штаті Айова, але він не мав значного
впливу на класифікацію документів в архівах інших штатів.
Невдовзі Інститут Карнегі заснував Бюро історичних досліджень, яке готува-
ло серію путівників за документами американської історії (у т.ч. головним вико-
навцем проекту був У. Г. Ліланд), що зберігались у державних архівах і бібліоте-
ках Європи. З європейських архівів американські вчені набули знань стосовно
принципів і технік систематизації архівних документів і переконали Комісію
публічних архівів у необхідності перегляду її попереднього рішення щодо пошу-
ку уніфікованого методу систематизації архівів і архівної практики в цілому.
1909 року У. Г. Ліланд на 1-й Конференції американських архівістів запропо-
нував упровадити в архівну практику європейські принципи «поваги до фонду» і
«походження»87. Архіви, наголошував Ліланд, повинні бути класифіковані відпо-
відно до їх походження і відображати процес їх утворення 88. Архівісти зустріли
жорстку опозицію з боку бібліотекарів і хранителів манускриптів, які вважали,
що європейські принципи і методи роботи не можуть бути впровадженими в
американську архівну дійсність. Розпочата дискусія тривала до 4-ї Конференції
американських архівістів (1912 р.). Відчутнішим вплив європейських принципів
на американську архівну практику став після 1-го Міжнародного конгресу архіві-
стів і бібліотекарів (Брюссель, 1910 р.). У. Г. Ліланд, Г. Хант, А. Й. Ф. Ван Лер та
Д. Роуленд, які представляли США на Конгресі, незважаючи на деяку відмінність
у поглядах, у цілому були прибічниками європейського «принципу походження»
та пропагували популярний тоді в архівному світі підручник С. Мюллера,
Я. Фейта і Р. Фруїна «Manual for the Arrangement and Description of Archives»
86 Shambaugh B. F. Report on the Public Archives of Iowa / Report of the Public Archives Commission
[Text] / Benjamin F. Shambaugh // Annual report of the American Historical Association for the year 1900. –
Washington, D. C. : Government printing office, 1901. – Vol. II. – Р. 39–46 ; Stiles C. C. Public Archives: A Man-
ual for Their Administration in Iowa [Text] / Cassius C. Stiles. – Des Moines, 1928. – Р. 21–22.
87 Про принципи «поваги до фонду», «походження» та «оригінального порядку» див. у Словнику ос-
новних термінів і понять наприкінці монографії.

595
(«Систематизація і описування архівів», 1898 р.) 89. Про погляди Данбера Роулен-
да щодо впровадження принципів «походження» та «оригінального порядку»
вже йшлося у Розділі 2 монографії. Ще раз зазначимо, що Роуленд на власному
досвіді пересвідчився у неможливості цілковитого застосування європейських
принципів систематизації в американських архівах. Крім того, вчений пропонував
доповнювати колекції, придбаваючи документи у приватних власників, копіюючи
їх в інших архівах тощо для досягнення інформаційної цілісності колекції, хоча
при цьому й поступаючись оригінальністю документів і їх походженням90.
На 4-й Конференції архівістів У. Г. Ліланд представив доповідь «Some Funda-
mental Principles in Relation to Archives» («Деякі фундаментальні принципи у від-
ношенні архівів»), у якій розвинув тему корисності «принципу походження»91.
В. Х. Палтсіц, голова Комісії публічних архівів Американської історичної асоціації,
підтримав У. Г. Ліланда, зауваживши, що архівісти майже нічого не можуть взяти
із систем бібліотечної класифікації і «принцип «походження»» має стати базовим
для архівів92. Коаліція архівістів здобула перемогу над бібліотекарями.
На конференціях архівістів (1912, 1913, 1914 рр.) В. Х. Палтсіц як голова Комі-
тету з підготовки американського «Manual of Archival Economy for the Use of
American Archivist» – підручника з архівної організації – оприлюднював по декілька
його розділів, присвячених архівним методам і практикам, у тому числі главу
«Principles of Classification for Archives» («Принципи класифікації архівів»), у якій
було адаптовано європейські принципи «поваги до фонду» та «походження» до
систематизації архівних документів у США. Існувало декілька варіантів цього
розділу підручника, у тому числі «Classification: Systematization and Nota-
tion» («Класифікація: систематизація та умовні позначення»). Проте через Першу
світову війну рух за впровадження єдиних принципів систематизації архівів при-
зупинився, підручник так ніколи й не побачив світ, Комісія публічних архівів зо-
середилася на збиранні документів воєнного періоду та інших проектах93.
Підсумком діяльності Комісії публічних архівів став цілий ряд виданих публі-
кацій із описами архівних колекцій та утворення архівних інституцій у ряді шта-
тів. Проте, як відзначав Фр. Б. Еванс, методи організації і контролю колекцій в
89 Muller S. Manual for the Arrangement and Description of Archives [Text] / S. Muller, J. A. Feith, R. Fruin. –
New York, 1940. – 225 p.
Mississippi (1902–1936) [Text] / Patricia Galloway // American Archivist. – 2006, Spring–Summer. – Vol. 69.
– № 1. – P. 79–116.
91 Leland W. G. Some Fundamental Principles in Relation to Archives [Text] / W. G. Leland // Annual Report
of the American Historical Association for the year 1912. – Washington, 1914. – Р. 264–268.

93 Norton M. C. Victor Hugo Paltsits, 1867–1952 [Text] / Margaret C. Norton // American Archivist. – 1953,
April. – Vol. 16. – № 2. – P. 137–140.
596
архівах продовжували бути більше результатом обставин, ніж вибору94. У шта-

тах, де архіви були засновані у складі бібліотек (або бібліотеки стали архівами),
впроваджено предметну класифікацію. Там, де архіви засновано історичними
товариствами штатів, архівні документи систематизувалися на кшталт історич-
них манускриптів. Останнє викликало дискусію навіть більшу, ніж бібліотечна
класифікація.
Практика класифікації історичних манускриптів була розвинена Відділом
манускриптів Бібліотеки Конгресу, який із 1903 р. був уповноважений урядом
приймати і зберігати документи федеральних органів влади, у посібнику «Notes
on the Care, Cataloguing, Calendaring and Arranging of Manuscripts» («Замітки зі збе-
рігання, каталогізації, нумерації і систематизації манускриптів» Дж. К. Фіцпатрі-
ка витримали чотири видання 1913, 1921, 1928, 1934)95. До значних обсягів до-
кументів офіційного походження слід було застосовувати логічний метод у поєд-
нанні із хронологічним: поділити документи департаментів спочатку за напрям-
ками діяльності (виконавчий, законодавчий, судовий), а далі за хронологією. У
разі незначних обсягів документації департаменту або установи більш складна
класифікація ігнорувалась і застосовувався лише хронологічний метод. Через те,
що у ранні періоди існування архівів вони практично не мали справи із докумен-
тами сучасних їм установ, усіх задовольняв хронологічний метод класифікації.
Роуленд у своїй праці «The Adaptation of Archives to Public Use» («Адаптація архі-
вів для публічного використання») наполягав, що хронологічний метод є най-
кращим для упорядкування архівів таким чином, щоб вони відображали історію
штату і його населення96, пізніше за цю позицію його критикував Фр. Б. Еванс97.
Використавши комбінацію предметної, хронологічної та алфавітної класифікації,
К. Стайлс із Айови систематизував і склав індекси майже на 9 млн документів98.
Період, що розпочався після заснування Національного архіву США (з
1934 р.), пов’язаний із встановленням контролю за місцезнаходженням докумен-
тів федерального уряду як у Вашингтоні, так і за його межами, прийомом доку-
ментів на зберігання від федеральних установ до архіву та відповідною система-
тизацією прийнятих документів. Необхідність проведення цієї роботи мимоволі
привела до ідентифікації, систематизації та описування документів відповідно
до джерела їх походження, тобто до установ-документоутворювачів.

95 Fitzpatrick J. C. Notes on the Care, Cataloguing, Calendaring and Arranging of Manuscripts (Second edition)
[Text] / J. C. Fitzpatrick. – Washington : Government printing office, Library Branch, 1921. – 46 p.

96 Rowland D. The Adaptation of Archives to Public Use [Text] / Dunbar Rowland // Annual Report of the
American Historical Association for the year 1912. – Washington, 1914. – Р. 269–273.

98 Petersen W. J. Iowa – The Challenge of the Archives [Text] / William J. Petersen // American Archivist. –
1963, July. – Vol. 26. – № 3. – P. 329.
597
Водночас із цим у часи «нового курсу» Президента Фр. Д. Рузвельта під керів-
ництвом WPA тривало упорядкування документів, укладання описів та індексів
у архівах та установах як регіонального рівня (Historical Records Survey), так і
федерального (Survey of Federal Archives). Директор «Historical Records Survey»
Л. Х. Еванс наполягав на предметній класифікації. У ході цих широкомасштабних
робіт історичні документи систематизувались у логічні серії, документи кожної
серії були згруповані під загальним предметним заголовком із випадковими пе-
рехресними посиланнями між схожими заголовками в описах документів різних
департаментів99.
Національний архів США 1935 року створив Відділ класифікації (на той час
ще використовувався цей термін), завдання якого полягало у: вивченні методів
класифікації, їх аналізі і можливій адаптації у NARA; встановленні хронології ви-
никнення урядових департаментів та архівних серій, створених ними; укладанні
оглядів і аналізів планів класифікації, розвинених і впроваджених у роботу феде-
ральними урядовими установами; розробці класифікаційних схем із метою їх
тимчасового використання для загальних цілей класифікації; розвиткові логіч-
ного і всеохоплюючого класифікаційного плану, базованого на даному дослі-
дженні; створенні нумераційної системи, яка б відображала архівні серії кожної
колекції, переданої на зберігання до Національного архіву. Жодна із вивчених
схем класифікації не могла підходити до всіх установ разом: структура урядових
органів протягом усієї історії країни була плинною, функції – різноплановими і
змінними, а обсяг створених ними документів – занадто великим. Проте NARA
залишився прихильником створення єдиної схеми класифікації документів. Тим-
часове рішення полягало у створенні Відділом каталогізації «простого каталогу
усіх документів», прийнятих на зберігання до Національного архіву, оскільки
навіть здійснення більш детальної каталогізації документів на той момент не
було можливим100.
Протягом 1936–1937 рр. NARA ухвалив рішення, що схема класифікації доку-
ментів будь-якої агенції повинна містити: коротку історію агенції і її документів,
список серій документів згідно із структурою установи, класифікаційний символ
кожної серії. Згодом Відділ класифікації розробив класифікаційні схеми для біль-
ше сорока відділів Вашингтонського офісу Адміністрації продовольства США,
документи яких були систематизовані у 2850 різних серій. Кожній із цих серій
був призначений класифікаційний символ, що складався із трьох частин:
1) назви або літери серії, що відображала агенцію; 2) номера, що ідентифікував
структурний підрозділ (відділ) агенції, а також літери, яка визначала сектор
(підвідділ) відділу; 3) комбінації літер і номерів класифікаційної схеми, що засто-
100 Ibid. – P. 250–251.
598
совувалась агенцією. Ця схема класифікації відрізнялась як від європейських

(переважно французьких) класифікаційних схем, так і від будь-яких схем, які до
цього застосовувались у США. Проте, як зауважив Фр. Б. Еванс, нічого у цій схемі
не порушувало «принцип “походження”»101.
Створення 1936 року Товариства американських архівістів дало поштовх до
нових дебатів архівістів, бібліотекарів і хранителів манускриптів стосовно мето-
дів класифікації архівів. У його складі сформувалися два полярних табори: пер-
ший пропонував упровадити хронологічний і алфавітний принципи у поєднанні
з предметною або географічною класифікацією, другий (переважно складався із
представників NARA) наполягав на класифікації архівів відповідно до організа-
ційної структури органів влади та установ.
Крім того, аналіз Фр. Б. Еванса свідчить про значну розбіжність архівної тер-
мінології. Ця розбіжність очевидна не тільки у застосуванні термінів «arrange-
ment» (систематизація) і «classification» (класифікація), а й понять «congeri-
es» (зібрання), «groups» (група), «sets» (колекція), «serials» (серіал, коли йдеться
про послідовно упорядковане зібрання документів), «series» (серія) та «archi-
ves» (архіви як комплекси документів), «historical manuscripts» (історичні манус-
крипти), «records» (документи (застосовується до документів офіційного похо-
дження)/записи), «papers» (папери), «files» (файли), «documents» (документи).
Товариство американських архівістів призначило Комітет із термінології, але на
той час це не дало можливості дійти згоди по використанню жодного терміна102.
Між значною варіацією думок і практик важливе місце посідають пропозиції
видатного американського вченого й архівіста М. К. Нортон. 1929 року на черго-
вій Конференції американських архівістів М. К. Нортон оголосила доповідь, у
якій стверджувала, що документи державних установ утворились у ході їх адмі-
ністративної діяльності і потрібні насамперед офіційним посадовим особам, а
потім уже історикам. Отже, їх систематизація в архіві повинна відображати ори-
гінальний порядок адміністративної діяльності установи і не порушувати
«принцип “походження”». З утворенням Товариства американських архівістів
М. К. Нортон очолила Комітет із каталогізації і класифікації SAA. Згодом учена
представила розроблені нею для архіву штату Іллінойс «Catalog Rules: Series for
Archival Materiаl» («Правила каталогізації: серії архівних матеріалів», 1938 р.)103,
у яких визначила основною одиницею каталогізації «серію»104 як ключовий еле-
мент інтелектуального контролю над документами, що входять до неї. Нортон
пояснювала, що серія є частиною документального комплексу, створеного одним

102 Ibid. – P. 252.
103 Norton M. C. Catalog rules: series for archives material [Text] / M. C. Norton. – Springfield, Illinois, 1938. –
102 p.
104 Про термін «серія» також див. у Словнику основних термінів і понять наприкінці монографії.
599
документоутворювачем (департаментом, установою), описування документів на

рівні серії є точкою доступу до її нижчих рівнів, тобто до справ105. Групові опису-
вання документів на рівні серії використовувалися вже у ході робіт над проекта-
ми «Historical Records Survey» та «Survey of Federal Archives» як для описування
колекцій манускриптів, так і для документів офіційного походження106.
Т. Р. Шелленберг звернувся до аналізу європейських теоретичних і практич-
них напрацювань (Франції, Пруссії, Нідерландів, Данії, Швеції і Великобританії) і
дійшов висновку (станом на 1939 рік107), що принцип «поваги до фонду», безу-
мовно, був «першим принципом архівної економії (організації архівів)», але до-
кументи, створені державними органами європейських країн, уже в діловодстві
відкладалися таким чином, щоб відбивати адміністративну діяльність установ
(були організовані у реєстри посадовими особами цих установ), тому архівістам
легко дотримуватися принципів «поваги до фонду» та «походження». Для амери-
канських архівістів реконструювати комплекс документів відповідно до ходу
адміністративної діяльності установи на той час було практично неможливо:
кожна установа накопичила величезну кількість документів, не здійснивши жод-
ної спроби їх організації з метою подальшого зберігання в архіві, дослідження
історії установ зайняло б місяці й роки. Крім того, європейський підхід, на думку
Т. Р. Шелленберга, враховував лише потреби істориків і залишав поза увагою
інтереси державців. Отже, з огляду на американські умови, які неможливо було
не враховувати, жоден європейський принцип не міг бути адаптованим без змін
для систематизації (класифікації) архівних документів у США. Тому як альтерна-
тиву вчений запропонував використовувати класифікацію документів відповід-
но до функцій, які виконувала установа. На його думку, такий підхід міг також
спростити складну систему символів, застосовуваних у класифікаційних схе-
мах108.
До початку 1940-х рр. NARA розробив схеми класифікації для документів
установ періоду Першої світової війни – всі вони були побудовані на різних
принципах, а отже, абсолютно автономні. До їх створення долучилися декілька
різних структурних підрозділів архіву: відділи комплектування, класифікації,
каталогізації, використання і публікації. Оскільки класифікація документів (на
105 Berner R C. Arrangement and Description: Some Historical Observations [Text] / Richard C. Berner //

106 Ibid. – P. 172.
107 Поштовхом для дослідження Т. Р. Шелленберга послужило перевидання підручника провідного
британського вченого-архівіста Ч. Х. Дженкінсона 1937 р. (Jenkinson H. A Manual of Archive Administra-

tion. New and revised edition [Text] / Hilary Jenkinson. – London : Percy Lund, Humphries and Co LTD, 1937. –
282 р.), перше видання 1922 р., та знаного у світі підручника голландських архівістів Самюе-
ля Мюллера, Йозефа Фейта і Роберта Фруїна 1940 р. (Muller S. Manual for the Arrangement and Descrip-
tion of Archives [Text] / S. Muller, J. A. Feith, R. Fruin. – New York, 1940. – 225 р.), перше видання 1898 р.
600
підставі вивчення історії, структури і діяльності установ, яке забирало занадто

багато часу й унеможливлювало швидке просування робіт) була основою для їх
каталогізації і подальшого використання, архівісти упевнилися, що подальше
створення довідників, організація пошуку та використання документів на під-
ставі цих класифікацій неможливі. Тож створення класифікаційних схем було
відмінене, а відділи класифікації і каталогізації ліквідовані. Було введене поняття
«групи документів» (record group), визначеної як колекція документів, що мають
спільне походження (тобто утворені в діяльності однієї установи і її структурних
підрозділів), ієрархічну організацію і відповідний розмір для подальшої систе-
матизації, описування, створення довідників та використання109. Як свідчать
звіти Національного архіву, досліджені Фр. Б. Евансом, у NARA була введена Про-
грама систематизації «arrangement» (а не класифікації) та описування «descrip-
tion» груп документів. На кожну «групу документів» передбачалось укладання
описів документів «inventories»: «preliminary inventories» (попередні описи),
«final inventories» (завершальні описи)110. На всі групи укладався реєстр. Програ-
ма базувалася не лише на теоретичних дослідженнях, а, головним чином, на
практиці роботи, виходила з потреб найшвидшого введення до обігу архівних
документів, прийнятих на зберігання до NARA. Національний архів розрахову-
вав, що розроблені ним принципи і методи систематизації будуть упроваджені
іншими архівними установами США. Проте виконання програми фактично було
перерване Другою світовою війною і до 1950-х років не поновлювалось. Між тим
у ході війни знов була накопичена величезна кількість документів, які потребу-
вали опрацювання. Починаючи з 1950 року в Національному архіві було видано
ряд циркулярів для внутрішнього користування з практичного застосування
принципів систематизації й описування документів урядових установ: «The
Preparation of Preliminary Inventories» («Підготовка попередніх описів», травень
1950 р.), «The Control of Records at the Record Group Level» («Контроль документів
на рівні групи документів», липень 1950 р.), «The Preparation of Lists of Record
Items» («Підготовка подокументних списків, 1951 р., грудень 1960 р.), «Principles
of Arangement» («Принципи систематизації», червень 1951 р.). Ці циркуляри, як
зазначає Фр. Б. Еванс, більше несли в собі адміністративні рішення, модифікова-
ні відповідно до обставин і потреб111.
Теоретичне обґрунтування систематизації документів у Національному ар-
хіві США першим здійснив Т. Р. Шелленберг (спочатку у своїй книзі «Modern Ar-
chives: Principles and Techniques» («Сучасні архіви: принципи і техніки»), а згодом
109 Про поняття «група документів» та «архівна група» див. у Словнику основних термінів і понять
наприкінці монографії.

111 Ibid. – P. 257.
601
Відділ класифікації і каталогізації Національного архіву США, 1937 рік
у ряді статей, у тому числі «Archival Principles of Arrangement» («Архівні принци-

пи систематизації»), у яких він конкретизував свою думку)112. Учений виділив
три рівні документальних комплексів: 1) дуже великі (групи документів офіцій-
ного походження або колекції приватних паперів), 2) середні (що складаються з
підгруп або серій), 3) маленькі (документальні комплекси з окремих документів,
поєднаних разом у теках, томах або біндерах). Шелленберг указав на два базових
принципи систематизації архівів: 1) «походження», 2) «оригінального порядку».
Він також наголосив на необхідності збереження доказової цінності («evidential
values») та такого порядку систематизації, який би уможливив подальше ефек-
тивне описування («it is necessary to arrange them so they can be described
effectively» – необхідно систематизувати їх так, щоб вони могли бути описані
ефективно) та використання документів («make them accessible for use» – зроби-
ти їх доступними для використання)113.
Шелленберг писав, що принцип «походження» має витоки з французького
«respect pour les fonds» (повага до фонду), розвиненого у подальшому прусськи-
ми архівістами, які 1881 року ввели у Прусському державному архіві правила
versity of Chicago Press, 1956. – 247 р. ; Schellenberg T. R. Archival Principles of Arrangement [Text] /
T. R. Schellenberg // American Archivist. – 1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 11–24.
113 Schellenberg T. R. Archival Principles of Arrangement [Text] / T. R. Schellenberg // American Archivist. –
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 12.
602
систематизації згідно із «provenienzprinzip» («принцип “походження”», нім.)114.

Принцип «походження» Шелленберг розглядав: а) відносно груп і підгруп доку-
ментів та б) відносно серій. За Шелленбергом, він означає, що документи кожної
окремої організації повинні бути систематизовані в окремі інтегральні комплек-
си (groups and subgroups – групи і підгрупи, не фонди, як у Франції) і не змішува-
тися між собою. Групи поділяються на серії115.
На рівні серії важливим, на думку Т. Р. Шелленберга, мав бути той факт, що
документи серії утворювались у ході здійснення установою/особою певного ви-
ду функцій. Кожна окрема серія відображає окрему функцію установи, кожен до-
кумент у серії є частиною органічного цілого і не може бути відірваний від серії.
Натомість серії в групі повинні формуватись окремо. Дуже вдало формування
серій в архівній групі Шелленберг продемонстрував на прикладі манускриптів
особового походження. Видатна особа могла займатися різними видами діяльно-
сті: літературною, політичною, законодавчою, бізнесом (накопичити документи
фінансового характеру), колекціонувати і зберігати документи генеалогічного
характеру. Відповідно, окремі серії формуються за різними видами діяльності:
одна відбиває літературну творчість особи, друга – політичну, третя – законо-
давчу і так далі. З іншого боку, формування групи не за серіями, а у хронологіч-
ному порядку (коли всі документи будуть виставлені у хронологічному порядку
без розподілу їх за видами діяльності особи) зменшить цінність документально-
го комплексу для дослідника. Предметна систематизація документів, як вважав
Шелленберг, ще гірша, по-перше, вона забирає в архівіста багато часу, по-друге,
помилковий вибір «предмета» веде до помилкової систематизації документаль-
ного комплексу. Застосування принципу «походження» витісняє предметну сис-
тематизацію архівних документів116.
Шелленберг нагадував, що поняття «оригінального порядку» виросло з
«registraturprizip» (принципу реєстратур), також сформульованого прусськими
архівістами 1881 року для застосування в роботах зі систематизації архівних до-
кументів у Прусському державному архіві. Порядок вимагав, щоб документаль-
ний комплекс установи був систематизований і зберігався таким чином, щоб
відбивати порядок поступового відкладення документів в установі під час її
114 Йдеться про прусських учених 80-х рр. ХIХ ст. Хайнріка фон Зібеля, Фредеріка Мейнеке, Макса Лех-
мана та інших. Див. у працях: Posner E. Max Lehmann and the Genesis of the Principle of Provenance
[Text] / Posner Ernst. Archives and the Public Interest : Selected Essay. – Washington, D. C. : Public Affairs
Press, 1967. – P. 37–38 ; Klumpenhouwer R. Concepts of value in the archival appraisal literature: an histori-
cal and critical analysis. A thesis submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of master
of archival studies in the faculty of arts [Text] / Richard Klumpenhouwer. – School of library, archival and
information studies and the Department of history the University of British Columbia. – 1988, October. –
Р. 40.
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 14.

116 Ibid. – P. 16–18.
603
діяльності. Оскільки сам принцип викликав багато суперечок, Т. Р. Шелленберг

спробував розглянути його відносно, по-перше, систематизації серій у групах (як
співвідносяться серії одна з одною, а не зі своїм джерелом); по-друге, системати-
зації документів у серіях. Порядок серій у групі для Шелленберга важливий тіль-
ки з точки зору практичності їх використання, а не доказової цінності структури
і функцій організації. Тож для вченого важливим було те, щоб групи не змішува-
лись одна з одною і не змішувалися серії, а порядок розміщення серій всередині
групи жодним чином не впливав на розуміння значення документів і доступ-
ність їх для опанування дослідниками117.
Систематизацію документів усередині серії Шелленберг розглядав у двох ра-
курсах: 1) можливої цінності систематизації для дослідження діяльності устано-
ви, яка відображена у документах певної серії; 2) цінності систематизації для ви-
світлення інформації, що міститься у серії. Учений погодився, що вдала система-
тизація документів усередині серії за хронологічним порядком відбиває послі-
довність подій/дій установи/осіб. Алфавітна систематизація демонструє розви-
ток стосунків осіб (наприклад, у колекції манускриптів або листуванні офіційних
посадових осіб), а функціональна – початок діяльності установи, її генезу, ре-
зультати роботи. Проте припущення того, що архівісти повинні забезпечити збе-
реженість оригінального порядку, в якому документи відкладались у діяльності
установи, демонструє, що цей порядок не мав на меті дотримання якогось певно-
го виду систематизації. Отже, не важливо, у якому порядку документи система-
тизовані всередині серії, бо це жодним чином не впливає на висвітлення діяль-
ності установи. Тож Шелленберг дійшов висновку: 1) якщо порядок документів у
серії має значення (наприклад, він демонструє послідовність здійснення фінан-
сових операцій або будь-яку іншу послідовність дій), його слід дотриматися;
2) якщо порядок документів у серії демонструє безлад у діяльності установи та її
адміністрації, логічно, що архівісту краще зберегти цей безлад для демонстрації
поточного життя установи; 3) якщо при систематизації архівіст повинен взяти
до уваги індивідуальні особливості документального комплексу, їх слід врахува-
ти при формуванні серій (але це не можна взяти за правило; посилання архівіста
на індивідуальні особливості колекції Шелленберг вважав за брак професійних
знань).
Зовсім інший погляд Шелленберг мав на систематизацію документів, які міс-
тили важливу інформацію, але не мали доказової цінності для висвітлення
структури і діяльності установи. Як приклад, учений навів звіти Метеорологіч-
ного бюро, які в установі комплектувались у порядку, не прийнятному для пода-
льшого використання цих документів. Тому після надходження їх до Національ-
117 Schellenberg T R. Archival Principles of Arrangement [Text] / T. R. Schellenberg // American Archivist. –
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 18–19.
604
ного архіву США вони були пересистематизовані за штатами, місцевостями у

штатах, а всередині – за хронологією118.
Цікавим є той факт, що, так серйозно розмірковуючи над проблемами систе-
матизації, Шелленберг ледве не забув про реальний стан архівних комплексів,
накопичених у ході діяльності урядових установ США. Згадавши про них, Він за-
значив, що у державних установах європейських країн документи систематизу-
вались у процесі діяльності установи і на момент передачі до архіву вже були
організовані у певному порядку і внесені до реєстрів. У США установи дещо не-
дбало ставилися до зберігання своїх документів і, накопичивши їх величезну
кількість, жодним чином їх не систематизували. Реконструювати оригінальний
порядок систематизації документів у діяльності установи після надходження їх
до архіву не виявлялося можливим. Тому, на думку Шелленберга, архівіст мав
право застосувати той вид систематизації документів усередині серії, який він
вважав найбільш прийнятним для даної установи. Принцип «оригінального по-
рядку», заявлений прусськими архівістами, Шелленберг назвав «without system,
foolish and impractical» (безсистемним, нерозсудливим і непрактичним)119.
Отже, головна перевага системи Шелленберга була у її гнучкості, можливих
модифікаціях у кожному конкретному випадку, проте його систематизація була
відірвана від описування. Хоча Шелленберг вважав, що систематизація є осно-
вою для описування, але він розглядав ці два процеси окремо, на що пізніше вка-
зав Р. Бернер, зазначивши, що архівні довідники «finding aids» (а саме «indexes»,
«catalogs», «lists of record items») у Шелленберга не співвідносяться з описами
«inventory». Бернеру взагалі було незрозуміло, що Шелленберг рекомендував
індексувати і каталогізувати – самі документи чи описи. Логічно він дійшов ви-
сновку, що це все ж таки документи. Тож фрагментарність підходу Шелленберга
очевидна120.
На думку Фр. Б. Еванса, Р. Бернера, Т. Абрахама, Т. Х. Петерсон та інших амери-
канських учених, найкращим чином описані методи систематизації у праці
О. В. Холмса121 «Archival Arrangement – Five Different Operations at Five Different
Levels» («Архівна систематизація – п’ять різних операцій на п’яти різних рів-
нях»), яка побачила світ 1964 року122, тобто на сім років пізніше, ніж книга
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 19–23.

119 Ibid. – P. 23.
120 Berner R. C. Principles of Archival Inventory Construction [Text] / Richard C. Berner, Uli Haller // Ameri-

121 Rundell W., Jr. Oliver W. Holmes [Text] / Walter Rundell, Jr. // American Archivists. – 1982, Spring. –
Vol. 45. – № 2. – Р. 248–250.

605
Шелленберга (1956 р.)123, і на три роки пізніше, ніж стаття Шелленберга (1961 р.)124.
Важливо зазначити, що саме у 60-ті рр. ХХ ст. на хвилі розгортання рухів за права
людини в історичній науці США виникла нова концепція «соціальної історії», яка
змістила акценти історичної науки з фокусування на державі та її еліті у бік дос-
ліджень проблем пересічних громадян, соціальних та етнічних меншин, чорно-
шкірого населення, жінок тощо. Тому історична наука потребувала залучення до
наукового обігу значних масивів типових документів. Це стало ще однією причи-
ною для удосконалення методів систематизації архівних документів. О. В. Холмс
виділив п’ять рівнів систематизації:
1. На рівні депозитарію «depository level» (архівного сховища). Архівний холдинг
розподіляється на декілька головних відділів, у яких розміщуються групи доку-
ментів. Наприклад, у сховищах Національного архіву США сьогодні нараховуєть-
ся 472 групи документів. Документи можуть розміщуватись: а) за хронологіч-
ним принципом (наприклад, секція документів колоніального періоду, секція
документів періоду незалежності тощо); б) відповідно до ієрархії державних
установ (наприклад, у Національному архіві США навколо комплексу документів
головного департаменту розташовані документи підвідомчих йому установ);
в) з урахуванням рівня урядових установ (центральні, місцеві); г) у комбінації
цих підходів. Важливе значення мають розмір сховища і комплексу документів,
фізична природа документів (науково-технічні документи, мапи, малюнки, філь-
ми тощо), кількість звернень дослідників до даних документів, ступінь необхід-
ної охорони, кількість працівників, необхідних для обслуговування сховища125.
2. На рівні групи або підгрупи документів («record group and subgroup levels») спочат-
ку слід визначитись із тим, які установи представлені документальними ком-
плексами у даному сховищі, а потім із тим, які документи належать тій чи іншій
установі. Це дасть можливість утворити групи документів. В архівах США доку-
ментальний комплекс великого департаменту може бути розділений на декіль-
ка груп або декілька маленьких документальних комплексів різних установ (як
правило, одного підпорядкування), що можуть бути об’єднані у «collective record
groups» (колективну, загальну, сукупну групу документів). Група документів є
основною одиницею обліку й описування – «record groups are usually the basic units
for administrative control, arrangement, description, reference service and statistical
accounting and reporting» (група документів зазвичай є базовою одиницею для
адміністративного контролю, систематизації, описування, створення науково-
довідкового апарату, статистичного обліку та звітності). (В українських архівах
такою одиницею є архівний фонд). Фізично кожна група розміщується окремо у
сховищі на визначених для неї полицях. Документи однієї групи не можуть зна-
ходитись у двох різних місцях, тому при розміщенні групи у сховищі врахову-
ються майбутні надходження документів. Рішення про заснування нових груп, про
versity of Chicago Press, 1956. – 247 р.

1961, January. – Vol. 24. – № 1. – P. 11–24.

Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1964, January. – Vol. 27. – № 1. – Р. 25.
606
визначення кордонів (розподілення) існуючих груп, про розміщення групи у сховищі

приймається головою відділу і затверджується керівником архівної установи.
Чіткого визначення потребує приналежність підгруп, які складають окремий
рівень систематизації. Підгрупи можуть створюватись у випадку багаторазових
реорганізацій установи, частих змін кількості її підрозділів, дезорганізації доку-
ментального комплексу установи126. Роботи з систематизації на рівні групи за-
вершуються укладанням офіційного звіту або резюме («summary») про кожну
засновану групу.
3. На рівні серії у групі «series within the record group». О. В. Холмс зазначив, що се-
редній розмір групи у Національному архіві США складає 3 тис. куб. футів127, де-
які групи настільки великі і складні, що нараховують тисячі серій. Фізично всі
вони повинні бути розміщені у логічній послідовності на полицях у сховищі, щоб
складати цілу групу. Визначення серій документів є складною роботою, яка по-
требує проведення дослідження історії, структури, функцій і діяльності, реорга-
нізаційних змін, документальних комплексів попередників та правонаступників
установи. Найкращий вихід, як вважав О. В. Холмс, – це розподілення документів
на серії під час їх упорядкування в установі та передачі на зберігання до архіву.
Правильно упорядкована серія складається зі схожих файлів (справ), кожен
файл має своє відповідне місце. Файли можуть бути розташовані за алфавітною,
нумераційною чи хронологічною схемами чи в їх поєднанні. Наприклад, щорічні
звіти систематизуються за роками, потім за штатами і, нарешті, за округами у
штатах. Серія також може складатися з одного файла (однієї архівної справи).
Важливе значення має визначення меж серії (початку і кінця). Систематизація
серій у групі закріплюється на початку опису «inventory of the record group» (в опи-
сі кожній серії надається її унікальний номер), хоча на цій стадії робіт, як прави-
ло, архівісти укладають картки, якими зручно користуватися для обрання най-
більш зручної схеми систематизації серій у групі. Холмс пише, що немає двох
архівістів, які обрали одну й ту саму схему систематизації серій у групі128.
4. На рівні файлів (архівних справ) усередині серії «filing units within series». Очевид-
но, зазначав О. В. Холмс, що ця робота має бути виконана без зволікання, особли-
во, якщо очікується значна кількість звернень дослідників до документів даної
установи. Головне у систематизації на даному рівні – зберегти оригінальний
порядок, якого дотримувалась установа у своїй «filing policy or system» (політиці
або системі формування серій). Пересистематизація допускається у разі пору-
шення оригінального порядку, але не слід створювати нову, не властиву устано-
ві схему систематизації. Навіть якщо установа зберігала свої документи у безла-
ді, для архівіста краще зберегти цей безлад (такої думки дотримувався й Шел-
ленберг), бо він демонструє безвідповідальність керівництва установи. Лише у
випадку з маленькими установами, у діяльності яких утворено невеличкі серії,
архівіст може пересистематизувати файли. На цьому етапі файли вкладаються у

127 3 тис. куб. футів складає 84,95 куб. метрів. Для порівняння: таку кількість документів можна заван-
тажити у 2 залізничних вагони.

128 Holmes O. W. Archival Arrangement – Five Different Operations at Five Different Levels [Text] / Oliver W.
Holmes // American Archivist. – 1964, January. – Vol. 27. – № 1. – Р. 28–33.
607
коробки (справи можуть зберігатися зв’язаними у в’язки без коробок, процес

називається «boxing»). Коробки (в’язки) переписуються із зазначенням такої
інформації: 1) номера і назви групи документів; 2) назви підгрупи; 3) назви серії;
4) переліку вмісту коробки із зазначенням першого й останнього номерів фай-
лів, вкладених у коробку. Коробки виставляються на полиці з урахуванням
здійсненої систематизації (процес має назву «shelving»). Важливо зазначити міс-
це коробки в групі і підгрупі, а також у серії. Потім нумеруються ряди полиць, на
які виставлено коробки даної групи; виготовляються ярлики, на яких відобра-
жено усю вищезазначену інформацію, і наклеюються на коробки. Цей процес
називається «labeling». Проведення систематизації на цьому етапі завершується
укладанням контрольного списку «checklist». Такі контрольні списки є окремими
документами у випадку довгих і складних серій, для коротких серій вони впо-
рядковуються як додатки за описом групи «appendixes to inventories of the record
groups»129.
5. На рівні документів у файлі «documents within file units» архівіст повинен зберегти
той порядок документів, у якому вони були упорядковані в установі. Систематиза-
ція допускається у випадку вирівнювання документів або мікрофільмування130.
Т. Абрахам зауважив у своїй праці, присвяченій реві-
зії О. В. Холмса, що той виклав свою систему, базуючись
виключно на двадцятирічному досвіді роботи в Націо-
нальному архіві США131. Рівні, описані Холмсом, були
впроваджені у практику систематизації архівних доку-
ментів (як офіційного походження, так і особового похо-
дження (манускриптів)) у всіх архівних інституціях
США. Вони забезпечують здійснення інтелектуального
контролю на всіх рівнях систематизації: архіву в цілому,
групи документів, серії, файлів і документів у файлі132.
Усі подальші концепції систематизації документів базо-
ОЛІВЕР ВЕНДЕЛЛ вані на рівнях Холмса, хоча Р. Бернер так само критику-
ХОЛМС вав Холмса, як і Шелленберга, за відірваність системати-
зації від описування133. Він вдався до цієї критики, як
зараз очевидно, через страх перед процесами автоматизації. Т. Абрахам, Т. Х. Пе-
терсон, навпаки, обґрунтовано доводили, що саме «рівні Холмса» «привели до
129 Holmes O. W. Archival Arrangement – Five Different Operations at Five Different Levels [Text] / Oliver W.
Holmes // American Archivist. – 1964, January. – Vol. 27. – № 1. – Р. 33–36, 38–40.

130 Ibid. – Р. 36–38.
131 Abraham T. Oliver W. Holmes Revisited: Levels of Arrangement and Description in Practice [Text] /
Terry Abraham // American Archivist. – 1991, Summer. – Vol. 54. – № 3. – Р. 371.

132 Berner R. C. Arrangement and Description: Some Historical Observations [Text] / Richard C. Berner //

133 Berner R. C. Principles of Archival Inventory Construction [Text] / Richard C. Berner, Uli Haller // Ameri-
608
структурованої ієрархії документів» в архівах 134 і зробили можливим створення

електронних довідників та інших архівних БД135.
Для демонстрації використання «рівнів Холмса» наведено приклад їх застосу-
вання до колекції документів особового походження афро-американського пись-
менника з Джорджії Р. Ендрюса136.
Таким чином, розроблення концепції систематизації американських архівів
починалось із запозичення, спроб адаптації і трансформації європейських прин-
ципів «походження», «поваги до фонду» та «оригінального порядку». Американ-
ські вчені (Б. Шамбаух та К. Стайлс, У. Г. Ліланд, Д. Роуленд, Дж. К. Фіцпатрік,
М. К. Нортон, Л. Х. Еванс, Т. Р. Шелленберг), Бібліотека Конгресу та Національний
архів США пропонували та експериментували з різними схемами і методами сис-
тематизації, але в результаті домінувала ієрархічна концепція, запропонована
О. В. Холмсом, яка отримала назву «рівні Холмса». Вона вплинула на організацію
зберігання, описування, створення довідників до архівних документів. В архівах
Рис. 1. Приклад резюме, укладеного на рівні групи документів –

колекції манускриптів № 673
Trudy Huskamp Peterson // American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – Р. 125–133.
135 Abraham T. Oliver W. Holmes Revisited: Levels of Arrangement and Description in Practice [Text] /
Terry Abraham // American Archivist. – 1991, Summer. – Vol. 54. – № 3. – Р. 370–377 ; Peterson T. H. The
National Archives and the Archival Theorist Revisited, 1954–1984 [Text] / Trudy Huskamp Peterson //
American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – Р. 130.
136 Raymond Andrews papers, 1947–1992 (bulk 1971–1991) [Electronic resource] // Emory Libraries and
Information Technology. – Mode of access: http://findingaids.library.emory.edu/documents/

andrewsraymond673/. – Title from screen.
609
Рис. 2. Приклад закріплення систематизації на рівні серії
США закріпився метод систематизації архівних документів за групами, серіями,

підсеріями тощо, а не за фондами. Основною одиницею зберігання і обліку в аме-
риканських архівах вважається група документів. Американські вчені розробили
не лише власні методи систематизації архівів, а й термінологію. Причиною відхо-
ду американських архівістів від європейських принципів систематизації (хоча
американці ніколи й не застосовували європейські принципи, а лише обговорю-
вали їх і експериментували з ними) стала історично сформована практика робо-
ти американських установ, які накопичували величезні обсяги архівних доку-
ментів без застосування до них жодної систематизації. Європейські архіви, на
відміну від американських, формували свої фонди поступово з плином часу. Аме-
риканські архівісти не могли відразу систематизувати надзвичайного обсягу до-
610
Рис. 3. Приклад закріплення систематизації

на рівні файлів (архівних справ) усередині серії
кументальні комплекси, використовуючи європейські принципи, тому й змушені

були шукати інше рішення проблеми. «Рівні Холмса» на теперішній час впрова-
джено в усіх архівних установах США, усі архіви систематизовано за групами до-
кументів, серіями тощо.
611
4.3 ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСЕКРЕЧУВАННЯ І РОЗСЕКРЕЧУВАННЯ
ДОКУМЕНТІВ У США
Політика США щодо документів з обмеженим доступом регулюється ці-
лим рядом законодавчо-нормативних актів, серед яких акти Конгресу США, ука-
зи (executive order – виконавчі накази) Президента, нормативні документи і пра-
вила роботи, розроблені та затверджені на підставі законодавчо-нормативних
актів вищого рівня державними федеральними та місцевими органами влади,
державними організаціями та підприємствами, приватними компаніями.
Перші приклади встановлення урядового контролю над обігом таємної ін-
формації знаходимо за часів Континентальних Конгресів 1774–1789 рр. Резолю-
ція, прийнята 6 вересня 1774 р. 1-м Континентальним конгресом (5 вересня
1774 р. – 26 жовтня 1774 р.), вимагала від його членів не розголошувати суть об-
говорюваних питань, поки більшість не почне вимагати цього, але наприкінці
роботи Конгресу інформація була оприлюднена попри застереження.
30 червня 1775 року 2-й Континентальний конгрес (10 травня 1775 р. –
1 березня 1781 р.) затвердив «Articles of War»137 («Військові статті»), які заборо-
няли солдатам вести несанкціоноване листування з ворогом. З 1976 року цивіль-
них притягали до відповідальності за шпіонаж у період війни, застосовувалися
цензура, арешти і смертна кара. 25 липня 1775 р. Конгрес уповноважив один із
своїх комітетів переглядати наступного дня протокол засідання попередньої се-
сії з метою його оприлюднення. Періодичні публікації протоколів Конгресу поча-
лися з 1777 року, а з 1779 року вони стали щотижневими 138. За часів
2-го Континентального конгресу в його складі було засновано два таємних комі-
тети139. У ході конституційного процесу 1787 року делегати не мали права пові-
домляти громадськості, про що йдеться на засіданнях. Їх протоколи опублікува-
ли лише 1819 року.
У Конституції США (17 вересня 1787 р.) секретність згадується у Статті 1,
Секції 5, яка уповноважує Білий Дім і Сенат публікувати журнали їх засідань,
крім тих частин, що стосуються військових справ та міжнародних відносин. Роль
лідера у вирішенні таємних військових та дипломатичних справ уже тоді Кон-
137 Articles of War, Continental Congress, Art. 28, adopted June 30, 1775 by the Continental Congress // Jour-
nals of the Continental Congress, 1774–1789. – Vol. 2, 1775, May 10–September 20. – Library of Congress,
Washington, D. C. : U. S. Government Printing Office. – Washington, D. C., 1905. – Р. 116.
138 Quist A. S. Classification in the United States prior to World War II. Colonial times through the Civil War
[Text] / Arvin S. Quist // Security Classification of Information / Prepared for the Oak Ridge National Labora-
tory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. – Р. 10–14.
139 Серед таємних комітетів 2-го Континентального конгресу перший відповідав за придбання зброї,
кораблів тощо (18 вересня 1775 р.), другий – за листування з європейськими союзниками
(29 листопада 1775 р., пізніше став відомий як Комітет іноземних справ).
612
грес віддав Президенту США. Уперше використавши надане право, Президент

США Дж. Вашингтон позначив як конфіденційні – документи, направлені Кон-
гресу, про стосунки з індіанськими племенами140.
Виконавчі департаменти уряду від заснування відповідали за зберігання про-
токолів, документів, книг та інших записів. Обов’язки такого роду закріплюва-
лись у статутах департаментів (наприклад, у Статуті Департаменту іноземних
справ від 27 липня 1789 р.), а пізніше були узагальнені у статуті 1875 р.
(перевиданому в 1966 р., зараз кодифіковані у 5 U. S. C., секція 301). Проте в цих
статутах, як зазначав А. Квіст, ішлося лише про зберігання документів та надан-
ня доступу до них, але не про засекречення інформації 141. З часу війни за неза-
лежність (1775–1783) і до Громадянської війни (1861–1865) певна кількість до-
кументів створювалася під грифами «конфіденційно» і «таємно», але ці слова
використовувалися, швидше, для позначення урядової, приватної та комерцій-
ної кореспонденції і були звернені до отримувачів повідомлень, яких у такий
спосіб просили не розголошувати інформацію публічно. Офіційно жодної систе-
ми засекречування не існувало, навіть у Громадянську війну обмежували лише
доступ до військових зон. Наприклад, Президент США А. Лінкольн радив підлег-
лим арештовувати порушників, перевіряти листування, забороняти збори та га-
зети лише у випадку, якщо вони могли завадити військовим142.
Отже, незважаючи на вищезазначені заходи, довгий час в історії федеральних
і місцевих органів влади Сполучених Штатів не існувало жодних законів, які б
регулювали питання роботи з документами обмеженого доступу. Обмеження на
розповсюдження інформації стосувалися лише Армії та Флоту.
Середина XIX ст. стала відправним моментом у обмеженні доступу до інфор-
мації на законодавчому рівні. Розвиток науки, технології, індустріальна револю-
ція значно вплинули на виробництво зброї; приховування технологічних секре-
тів виробництва зброї надавало перевагу одній країні перед іншою. Значний
вплив на політику секретності у США мали Великобританія та Франція, які засто-
совували маркування секретної військової і дипломатичної кореспонденції під
грифами «конфіденційно», «приватно конфіденційно», «таємно і конфіденційно»
ще у Кримську війну (1853–1856). Значний вплив на створення американської сис-
теми засекречування інформації мали королівські правила та накази армії, опублі-
ковані урядом Великобританії у 1868 році, та інші законодавчо-нормативні акти
141 Ibid.
613
Великобританії. Їх запровадження було пов’язане, перш за все, із розробкою но-

вих видів зброї, а саме – торпед143.
В Армії і на Флоті Сполучених Штатів після Громадянської війни звернули
особливу увагу на запровадження системи засекречування інформації у мирний
час. До посольств США у різних країнах були направлені військові аташе, у 1882
та 1885 рр., відповідно, утворені розвідувальні підрозділи збройних сил. 13 квіт-
ня 1869 року Головне командування Армії оголосило наказ № 35, який заборо-
няв без дозволу військового командування фотографувати форти, побудовані
інженерним департаментом144. Пункти цього наказу пізніше були включені до
армійських правил 1881, 1889 та 1895 рр. Через погіршення стосунків із Іспа-
нією145 військовий департамент посилив вимоги щодо оборони озер і узбереж-
жя. Наказ Головного військового командування від 1 березня 1897 року № 9 за-
бороняв усім, крім офіцерів армії, флоту та осіб, що безпосередньо брали участь у
будівництві, використанні та обслуговуванні військових баз, відвідувати й опи-
сувати оборонні споруди на озерах та узбережжі без дозволу уповноважених офі-
церів; публікувати будь-яку інформацію про військові об’єкти, крім представле-
ної у вже оприлюднених офіційних звітах або документах військового департа-
менту146. Невдовзі перегляд існуючих вимог привів до уточнення наказу № 9 у
143 Queen’s Regulations and Orders for the Army, HMSO, London, 1868, Sect. 5, § 184; Sect. 7, Part III, § 363;
Sect. 29, § 1470. Такі висновки були зроблені др. Андрю Паттерсоном у його неопублікованій праці
«The Beginning of Defense-Information Marking, Sterling Chemistry Laboratory, Yale University, New Haven,
Conn., April 30, 1980», матеріали якої він передав Арвіну Квісту 1989 р. У лютому 1889 р. у британській
армії видано накази, що регулювали доступ до інформації з національної оборони («Orders to Regulate
Admission to the National Defences, Position-Finding Stations, and Submarine Mining and Torpedo Establish-
ments»). Перший британський офіційний закон про захист секретів («Official Secrets Bill») прийнято
декількома місяцями пізніше, у серпні 1889 р. Правила британської армії 1892 р. уперше використали
термін «таємно» для позначення кореспонденції. У 1893 р. вже вимагалося не тільки позначати лист,
а й використовувати для пересилки два конверти, на внутрішньому зазначати адресу та гриф
«таємно», а на зовнішньому – тільки адресу. Британські армійські правила 1894 р. вводили грифи
«таємно» та «конфіденційно», відміняли всі інші позначки, вимагали проставляти номер на титульно-
му аркуші або першій сторінці документа у лівому нижньому куті та серійний номер копії зверху на
титулі або першій сторінці того ж документа. У 1909 р. британці вперше використали гриф «тільки
для службового користування». Королівський флот значно відставав від Армії у запровадженні систе-
ми засекречування інформації та маркуванні. На флоті використовувалася велика кількість грифів і їх
формулювання були дуже довгими, наприклад, «інформація тільки для офіцерів служби Йо-
го Величності». У 1913 р. британці запровадили єдину класифікацію інформації в армії і на флоті та
встановили три грифи – «таємно», «конфіденційно», «тільки для службового користування». Quist A. S.
Classification in the United States prior to World War II. Colonial times through the Civil War [Text] / Ar-
vin S. Quist // Security Classification of Information / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory. –
Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. – Р. 10–14.
144 General Order № 35 by Headquarters of the Army. Washington, April 13, 1869 // Origin of defense-
information in the Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper.
Annex A. – The National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington,
1972. – 105 р.
145 Йдеться про військовий конфлікт США та Іспанії через Кубу 25 квітня – 12 серпня 1898 р.
146 General Order № 9 by Headquarters of the Army. Washington, March 1, 1897 // Origin of defense-
Annex B. – The National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington,
1972. – 105 р.
614
наступному наказі № 52 від 24 серпня 1897 року: допускати на військові об’єкти

стали сенаторів, членів Палати представників, якщо вони мали конкретні справи
на цих об’єктах, а також губернаторів та їх генеральних ад’ютантів у разі розта-
шування на ввірених їм територіях зазначених військових баз147. Через постійні
порушення наказу № 52 його текст був посилений і врахований в армійських
правилах 1901 та 1908 рр., щоправда, останні дозволили перебувати на об’єктах
не тільки офіцерам та обслуговуючому персоналу Армії і Флоту, а й американсь-
ким громадянам, лояльним до уряду. Цей факт американські дослідники вважа-
ють першим кроком до відкритості в діяльності Військового департаменту148.
7 липня 1898 року Конгрес видав закон про захист гаваней, фортифікаційних
споруд, шахт підводних човнів від навмисної шкоди і заборонив збирання інфор-
мації про них у будь-якому вигляді та її оприлюднення або доведення до війсь-
кових розвідок інших країн. Порушника засуджували або до штрафу від однієї
сотні до п’яти тисяч доларів, або до ув’язнення на п’ять років, або до того і до
іншого149. У 1909 році Конгрес переглянув види покарань за порушення закону
1898 року і встановив штраф до п’ятисот доларів, а тюремне ув’язнення – стро-
ком до шести місяців (у такому читанні дане положення закону увійшло до Кри-
мінального кодексу США, виданого в редакціях 1909 р. та 1925 р.).
Багато американських дослідників відзначають вплив листа командуючого
артилерією бригадного генерала А. Мюрея до Військового департаменту, датова-
ного жовтнем 1907 року150, на удосконалення обігу конфіденційної інформації у
Військово-морських силах США. Його ідеї відбились у черговому циркулярі Вій-
ськового департаменту151. Гриф «конфіденційно» почали проставляти на доку-
ментах, адресованих конкретній особі, яка у разі розкриття інформації, навіть
через військову необхідність, брала на себе усю відповідальність за наслідки.
Гриф не проставлявся, якщо інформація була адресована групі або групам осіб,
але вказувалось, кому саме зміст її може бути відкритий. Персони, що отримували
147 General Order № 52 by War Department. Washington, August 24, 1897 // Origin of defense-information
in the Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex C. – The
National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. – 105 р.
148 Origin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine. – The National
Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, D. C., 1972. – Р. 6–7.
149 Акт Конгресу США від 7 липня 1898 року (3 Stat. 717) був оприлюднений у General Order.General
Order № 96 by War Department. – Washington, July 7, 1898 // Origin of defense-information in the Army
and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex D. – The National
Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. – 105 р. ; Origin of de-
fense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine / The National Archives and
Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. – Р. 7–8.
150 The letter № 5539/5 by Chief of Artillery. Washington, October 3, 1907 // Origin of defense-information
in the Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex E. – The
National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. – 105 р.
151 Circular № 78 War Department, Washington, November 21, 1907 // Origin of defense-information in the
Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex G. – The Na-
tional Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. – Р. 1–2.
615
такі документи, мали запобігати відкриттю їх змісту неуповноваженим особам.

Отже, встановлення грифу конфіденційності передбачалося не для засекречу-
вання змісту документа, а для обмеження його розповсюдження. Крім встанов-
лення нових правил, циркуляр розсекречував п’ять таємних документів, а всі
інші з грифом «конфіденційно», видані Військовим департаментом і розповсю-
джені серед військових і цивільних службовців у минулому, оголошував такими,
що підлягають звичайному обігові. А. Квіст назвав цей факт першим офіційним
розсекречуванням документів152.
1909 року видано Генеральний наказ по Флоту № 36, що заборонив передачу
конфіденційних документів, повідомлення їх змісту особам, безпосередньо не
пов’язаним із Флотом; офіцери отримували копії таких документів під розписку,
а під час виходу у відставку повертали до бюро навігації; пересилка конфіденцій-
них документів здійснювалася спецпоштою153.
У 1911 році Конгрес США законом «An Act to Prevent the Disclosure of National
Defense Secrets» («Defense Secrets Act») («Про превентивні заходи щодо розголо-
шення національних оборонних секретів») ужив заходи для попередження не-
санкціонованого оприлюднення інформації з національної оборони. Цей акт впе-
рше оголосив суспільству про наявність секретів в американському уряді, Армії,
на Флоті, але не визначав, що саме є таємницею. Закон був направлений, голов-
ним чином, проти шпіонажу. За незаконне здобуття, передачу неуповноваженій
особі, іноземному урядові інформації про суднобудівні верфі, військово-морські
бази, форти, батареї, торпедні станції, арсенали та інші об’єкти, що стосувалися
національної оборони, у вигляді документа на папері, малюнка, фотографії, фо-
тонегатива, плану чи спробу здійснити аналогічні дії порушника карали штра-
фом до однієї тисячі доларів, або ув’язненням до одного року, або обома видами
покарань154.
Військовий департамент увів Правила маркування і зберігання окремих ви-
дів документів, що стосувалися берегової оборони, у 1912 році. Гриф «конфіден-
ційно» означав, що документи не можна копіювати, слід зберігати під замком,
маркувати унікальним номером та періодично інвентаризувати155. 19 травня
152 Quist A. S. Classification in the United States prior to World War II [Text] / Arvin S. Quist // Security Classi-
fication of Information / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. –
Р. 21.
153 General Order № 36, Navy Department, Washington, D. C., August 20, 1909 // Origin of defense-
Annex S. – The National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. –
105 р.
154 Quist A. S. Security Classification of Information. Vol. 1. Introduction, History and Adverse Impacts. Pre-
pared for the Oak Ridge National Laboratory [Text] / Arvin S. Quist. – Oak Ridge, TN 37830, 2002 – Р. 36.
155 General Orders № 3 «Instructions relative to the safe-keeping of military records concerning seacoast
defenses», War Department, February 16, 1912 // Origin of defense-information in the Army and former War
Department by Dallas Irvine. – The National Archives and Records Service General Services Administration. –
Washington, 1972. – Р. 9–10.
616
1913 року меморандум військового департаменту встановив правила подвійно-

го пакування секретних листів, хоча їх пересилка здійснювалася звичайною пош-
тою: на внутрішньому конверті проставлявся гриф «конфіденційно», зовнішній
не містив жодних натяків на природу змісту інформації156. Ці вимоги були роз-
повсюджені на телеграфні компанії, які здійснювали пересилку урядової та вій-
ськової кореспонденції. Подвійного пакування конфіденційних листів вимагали
й правила Військового департаменту 1916 року. У цьому ж році на Флоті затвер-
дили зміни до Генерального наказу № 36, виданого 1909 року, згідно з якими
вперше офіцери-відставники попереджувалися про можливе переслідування за
порушення «Defense Secrets Act». Разом із тим на Флоті до 1918 року термін
«конфіденційно» не вживався як частина системи маркування таємних докумен-
тів.
Після вступу Сполучених Штатів у Першу світову війну у квітні 1917 року бу-
ли створені американські експедиційні сили під командуванням генерала
Дж. Першинга. 21 листопада 1917 року він оприлюднив Генеральний наказ № 64
про захист офіційної інформації157, до якої була віднесена будь-яка інформація,
що передавалась офіційними каналами. Цей наказ установлював три види мар-
кування. Гриф «Таємно» надавався документам, доступним тільки тим офіцерам,
яким вони надсилались. Гриф «Конфіденційно» обмежував обіг документів до
необхідного мінімуму осіб, що входили до експедиційного корпусу. Документи
звичайного обігу позначали грифом «Тільки для офіційного обігу», що означало
заборону передавати документи для публікації і попереджувати їх випадкове
потрапляння до рук ворогів. Грифи «ТАЄМНО» і «КОНФІДЕНЦІЙНО» писали ве-
ликими літерами у верхньому лівому куті документа, напис «Таємно» друкували
червоним кольором. У грифі «Тільки Для Офіційного Обігу» кожне слово друку-
вали з великої літери. Усі ці документи знаходилися в окремих теках: протягом
робочого дня ними користувалися в офісах, а на ніч повертали до сейфів. Марку-
вання визначало осіб, що отримували доступ до документів, але не встановлюва-
ло відповідності між змістом документа і грифом. Для документів із інформацією
розвідувального характеру застосовувалась одна з чотирьох приміток: «не брати
на лінію фронту», «не робити копії», «не дозволене користування нижче ніж ко-
мандуючого дивізіоном», «не дозволене користування нижче ніж командуючого
полком».
156 Memorandum War Department, Office of the Judge Advocate General. May 19, 1913 // Origin of defense-
Annex H. – The National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington,
1972. – 105 р.
157 General Orders № 64. Headquarters, American Expeditionary Forces, France, November 21, 1917 // Ori-
gin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Infor-
mation Paper. Annex I. – The National Archives and Records Service General Services Administration. –
Washington, 1972. – Р. 1–3.
617
14 грудня 1917 року аналогічні правила впроваджені Військовим департа-

ментом для усієї Армії Сполучених Штатів158. Гриф «Таємно» надавався докумен-
там, що персонально вручались уповноваженим офіцерам, відповідальним за
виконання конкретного завдання. Документ із маркуванням «Конфіденційно»
вручався тільки тій особі, якій він адресувався. Таємні і конфіденційні докумен-
ти доводилися до відома офіцерів тільки на підставі санкції старшого військово-
го командування, не вносились у каталоги або публікації, які не мали відповід-
них грифів, не могли бути в обігу на лінії фронту. Інформація, що містилася у до-
кументах з грифом «Тільки для офіційного використання», доводилась офіцій-
ним посадовим особам, які не мали права повідомляти її громадськості або пресі.
Порушення правил Військового департаменту розглядалося відповідно до зако-
нів воєнного часу. І. Даллас зазначав, що суть грифу «Тільки для офіційного ви-
користання» мала на увазі не тільки інформацію оборонного характеру, але й
могла включати інші види урядових документів, а визначення грифу «Конфіден-
ційно» взагалі не було до кінця зрозумілим159.
На Флоті систему маркування офіційної інформації введено у лютому
1918 року. Флотські правила встановлювали три класи кореспонденції та інфор-
мації. Гриф «Таємно» присвоювався інформації, яку повідомляли тільки тим осо-
бам, яких вона стосувалася, або тим, хто під час війни брав участь в оборонних
або наступальних операціях. До такої інформації були віднесені всі інструкції і
звіти діючих військ, коди, шифри, накази про пересування кораблів флоту, уся
поточна кореспонденція, що була в обігу під час операцій проти ворога, а також
та інформація, несанкціоноване відкриття якої могло допомогти ворогові визна-
чити наперед природу наступальних заходів і види зброї, яку Сполучені Штати
або їх союзники планували застосувати проти нього. Грифом «Конфіденційно»
позначалася кореспонденція або інформація, яка могла бути цінною для ворога
під час війни або для іноземного уряду в мирні часи, але не була життєво важли-
вою і такою, що не стосувалася військових дій або зброї. Також був визначений
клас «неконфіденційної» інформації, що належала до звичайних процедур на
Флоті, повне знання яких могло бути використане ворогом на його користь160.
158 Compilation of Orders, Changes № 6. War Department, Washington, December 14, 1917 // Origin of de-
fense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information
Paper. Annex K. – The National Archives and Records Service General Services Administration. – Washington,
1972. – Р. 1–3.
159 Origin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine. – The National
Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, D. C., 1972. – Р. 29.
Р. 25–26.
618
Усі американські дослідники відзначають особливе значення двох законо-

давчих актів, ухвалених Конгресом 1917 р.: «The Espionage Act» 161 (закон «Про
шпіонаж») та «The Trading with the Enemy Act»162 (закон «Про торгівлю з воро-
гом»). Перший був ухвалений на заміну «Defense Secrets Act, 1911». Він відносив
до оборонної інформації будь-які документи, записи, закодовані книги, фотогра-
фії, негативи, блюпринти, плани, мапи тощо про стан Армії, Військово-морського
або повітряного флоту, оборонних робіт, розміщення арсеналів, військ, а також
телеграф, телефон, форти, будинки, офіси, дослідницькі лабораторії та інші об’єк-
ти, як уже діючі, так і такі, що знаходились у процесі спорудження Сполученими
Штатами або під їх контролем чи від їх імені. У разі доведення, що дана інформа-
ція, яка збиралася, доставлялася, передавалася особою на користь будь-якої ін-
шої держави, або особа мала намір здійснити такі дії, а також що інформація була
втрачена (вкрадена, знищена) внаслідок порушення особою встановлених пра-
вил або через халатність, винні притягались до відповідальності у вигляді штра-
фу або засудження до 10 років тюремного ув’язнення. Особа, яка здійснювала
збір, передачу, доставку інформації оборонного характеру іноземному урядові з
вірою в те, що вона буде використана на шкоду Сполученим Штатам, як під час
війни, так і миру, засуджувалась до смертної кари (якщо шкода була нанесена)
або до довічного ув’язнення (у разі якщо така шкода не була нанесена)163. «The
Trading with the Enemy Act», ухвалений Конгресом 6 жовтня 1917 року, надавав
Президенту право оголошувати секретною інформацію про такі наукові відкриття
і винаходи (патенти), які можуть допомогти ворогові з успіхом вести воєнні дії.
У період між двома Світовими війнами в Армії і на Флоті США вийшов цілий
ряд класифікаційних правил: армійських 1921, 1935, 1936, 1941 рр., флотських
1920, 1932, 1938, 1940 рр.
Флотські правила 1920 року вимагали проставляти на обкладинці або титуль-
ній сторінці документа з обмеженим доступом не тільки гриф, а й відрізок часу,
протягом якого документ вважався таємним, конфіденційним або неконфіденцій-
ним, остаточне місце зберігання документа після закінчення терміну секретності,
форму звітності, назву офісу або бюро, що мали компетенцію оприлюднення
161 40 Stat. 217, 218 (June 15, 1917) now codified in 18 U. S. C. §§ 793 «Gathering, transmitting or losing de-
fense information», 794 «Gathering or delivering defense information to aid foreign government». FindLaw
for Legal Professinals [Electronic resource]. – Mode of access:. http://codes.lp.findlaw.com/uscode/18/
I/37/793 ; http://codes.lp.findlaw. com/uscode/18/I/37/794. – Title from screen.
162 Trading with the Enemy Act. October 6, 1917 [106. «The War Powers Act of 1917» (40 tat. L. 411)
[Electronic resource] // Conservative USA. – Mode of access: http://www.conservativeusa.org/eo/1917/

enemy.htm. – Title from screen.
163 «The Foreign Intelligence Surveillance Act» 1978 р. розповсюдив дане положення закону на інформа-
цію про ядерну зброю, військові космічні повітряні апарати або супутники, комунікації розвідуваль-
ної або криптографічної інформації, військові плани, оборонні стратегії, інші види зброї. The Foreign
Intelligence Surveillance Act of 1978 amendments act of 2008. – P. L. 110–261. July 10, 2008 [Electronic re-
source] // U.S. Senate Select Committee on Intelligence. – Mode of access: http://intelligence.senate.gov/
laws/pl110261.pdf. – Title from screen.
619
документа й отримання звітності. Було розширене коло осіб, які мали справу з
обігом документів із обмеженим доступом. Офіцери-відставники тепер повинні
були повертати отримані ними таємні і конфіденційні документи не до Бюро
навігації, а своїм командуючим офіцерам164.
Флотські правила 1920 року були передруковані з деякими змінами у
1932 році. Вони вимагали, щоб усі документи, повідомлення або інформація, пе-
редані у будь-який спосіб, мали одне з трьох маркувань. Гриф «Таємно» надавав-
ся документам, що стосувалися національної політики або планів, організації
наступальних або оборонних операцій проти існуючого чи потенційного ворога,
оприлюднення яких зашкодило б національним інтересам. Гриф «Конфіденцій-
но» проставлявся на документах менш життєво важливого ступеня таємності,
проте розкриття яких може завдати шкоди інтересам уряду. Таємні та конфіден-
ційні документи отримували реєстраційні номери, які розповсюджувалися ке-
рівником Управління військово-морських операцій. Таємні документи пересила-
лися спеціальним кур’єром; у межах континентальних Сполучених Штатів – за-
реєстрованим листом. Гриф «Службове» мали документи, що стосувалися діяль-
ності Військово-морського відомства (the Naval Establishment), і небажано було
розповсюджувати їх інформацію широкому загалу. Службові документи марку-
вали «Службове – тільки для офіційного використання» або «Службове – тільки
для обмеженого використання». А. Квіст зазначав, що це був перший випадок
використання слова «обмежений» («restricted») для маркування документів.
Службова кореспонденція пересилалася звичайною поштою першим класом. Був
ще й четвертий клас документів – «Неконфіденційні», до яких зараховувались усі
ті, що не були віднесені до попередніх трьох класів 165, проте на таких документах
грифи не проставлялися.
Правила, розповсюджені на Флоті в 1938 і 1940 рр., були ідентичними. Мор-
ське відомство використало термін «classified matter» – «секретні справи» – як
загальний для таємних, конфіденційних і документів з обмеженим доступом та
підкреслило, що вони вимагають спеціальної охорони. Проте, на думку автора
даної монографії, переклад цього терміна як «секретні (таємні) справи» (або
«секретные дела») не повною мірою відповідає його значенню в американсько-
му законодавстві. У нашому розумінні термін «секретний (таємний)» означає
один із вищих рівнів секретності, який не передбачає подальшого поділу на інші
Р. 27.
165 Excerpt from Changes United States Navy Regulations, 1920, Reprinted, 1938, with all changes up to and
including № 19 // Origin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine.
Annexes to Staff Information Paper. Annex Q. – The National Archives and Records Service General Services
Administration. – Washington, 1972. – 105 р. ; Quist A. S. Classification in the United States prior to World
War II [Text] / Arvin S. Quist // Security Classification of Information / Prepared for the Oak Ridge National
Laboratory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. – Р. 29.
620
підрівні. Правильніше було б перекласти цей термін як «класифіковані справи»,

тобто такі, що пройшли процедуру класифікації і віднесені до одного з трьох
(або більше) видів інформації з обмеженим доступом (таємної «secret matter»,
конфіденційної «confidential matter» або обмеженого доступу «restricted matter»).
На відміну від класифікованих документів, у законодавстві США вживається тер-
мін «unclassified» до тих документів, що не пройшли відповідну процедуру або
взагалі не потребували її проходження.
Правила 1938 року визначали три категорії (а не класи) класифікованих до-
кументів166. «Таємним» був документ, розкриття інформації якого могло зашко-
дити національній безпеці, інтересам і престижу нації або будь-якій урядовій
діяльності. Під «конфіденційним» розуміли документ, оприлюднення якого хоча
й не зашкодило б національній безпеці, але мало б негативні наслідки для інте-
ресів і престижу нації чи урядової діяльності. Документ «із обмеженим досту-
пом» містив інформацію, яка не розкривалася з адміністративних причин. Іноді
документу не надавали статусу конфіденційності, оскільки користь від надання
обмеження доступу переважала цінність присвоєння грифу вищого рівня. Гриф
проставлявся на першій сторінці документа, обкладинці і титульному аркуші, а
також на кожній сторінці. Укладачі документа відповідали за його первинну кла-
сифікацію. Таємні документи передавалися лише тим особам Військово-
морського відомства або урядової служби, офіційні обов’язки яких вимагали та-
кого знання або ж за умови необхідності. Конфіденційна інформація доводилася
морським офіцерам та державним службовцям відповідно до покладених на них
обов’язків, а також іншим особам у разі спеціальних обставин, які робили опри-
люднення конфіденційної інформації вигідним для Флоту. Посада офіцера авто-
матично не надавала йому права володіння таємною або конфіденційною інфор-
мацією. Розкриття будь-якої, класифікованої або некласифікованої, інформації,
що могла б бути цікавою урядові іноземної країни, заборонялося.
За армійськими правилами 1921 року гриф «Таємно» надавали документам
такого рівня важливості, охорона яких від реальної та потенційної загрози мала
найвищий пріоритет. На документі проставлялася дата встановлення грифу і
підпис офіцера. Зняття грифу здійснювалось офіцером, який встановив його, або
вищим керівництвом із зазначенням дати та затвердженням підписом. Таємні
документи не вводилися до жодних каталогів, публікацій у разі відсутності на
останніх відповідного грифу. Пересилка здійснювалася з використанням подвій-
ного конверта, гриф «таємно» проставлявся на внутрішньому і супроводжувався
166Excerpt from Changes United States Navy Regulations, 1920, Reprinted, 1938, with all changes up to and
including № 19 // Origin of defense-information in the Army and former War Department by Dallas Irvine.
Annexes to Staff Information Paper. Annex Q. – The National Archives and Records Service General Services
Administration. – Washington, 1972. – 105 р. ; Quist A. S. Classification in the United States prior to World
War II [Text] / Arvin S. Quist // Security Classification of Information / Prepared for the Oak Ridge National
Laboratory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. – Р. 33–34.
621
квитанцією, яка ідентифікувала відправника й отримувача. Під «конфіденцій-

ними» розуміли менш важливі за таємні документи, але все ж такі, що вимагали
захисту інформації, яка містилася в ньому, від ворогів. Документи під грифом
«Тільки для офіційного використання» не оприлюднювалися громадськості або
пресі, вони розповсюджувалися серед службовців та осіб, залучених до урядової
діяльності і, без сумніву, лояльних і обережних167.
У правилах 1935 року Армія ввела гриф «Restricted» – «Обмежено». Він стосу-
вався документації з проведення дослідницьких робіт, створення, розвитку, ви-
робництва, використання військової техніки або її компонентів. В основному
документація такого роду створювалася технічними комітетами, керівники яких
були уповноважені накладати гриф на проекти, повідомляти зацікавленим осо-
бам, у тому числі недержавним службовцям, про встановлення обмеження та
організовувати обіг технічних і всіх інших документів, пов’язаних із проектом, у
колі осіб військової або військово-морської служби США. Будь-які порушення
законодавства стосовно цієї категорії документів каралися відповідно до «The
Espionage Act», проте гриф «Таємно» їм не надавався, оскільки в такому разі тех-
нічну документацію неможливо було б передати виробникам, які працювали з
Армією США за контрактом. Інші класифікаційні рівні були описані в Правилах
1935 року стосовно воєнних планів, оборонних робіт, військово-морських та
авіабаз, радіостанцій, складів, арсеналів, топографічних мап. Грифи на таємних і
конфіденційних документах проставляли зверху і знизу кожної сторінки. У цих
же правилах уперше використали термін «reclassification» – «повторна класифіка-
ція» або «повторне засекречування»168.
Єдиний стандарт маркування документів із обмеженим доступом був уста-
новлений армійськими правилами 1936 року. На Флоті використовувався гриф
«Обмежено» у тому ж значенні, у якому в Армії використовувався гриф «Тільки
для офіційного використання». Із введенням нових правил Армія припинила ви-
користання грифу «Тільки для офіційного використання» і встановила визна-
чення «Обмежено», як і на Флоті. Значення грифів «Таємно» і «Конфіденційно»
було розширене. До обох визначень долучили поняття «нанесення шкоди особі».
Гриф «Таємно» почали надавати не тільки документам оборонного характеру, а
167 Army Regulations № 330–5, War Department, January 22, 1921 // Origin of defense-information in the
Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex L. – The Na-
tional Archives and Records Service General Services Administration. – Washington, 1972. – 105 р. ;
Quist A. S. Classification in the United States prior to World War II [Text] / Arvin S. Quist // Security Classifi-
cation of Information / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. –
Р. 28–29.
168 Army Regulations № 330–5, War Department, February 12, 1935 // Origin of defense-information in the
Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex M. – The Na-
Р. 29–31.
622
й документам із міжнародної політики. Із визначення конфіденційного докумен-

та вилучили «нанесення шкоди національній безпеці». Встановлення грифу жор-
стко обмежувалось, документоутворювачі повинні були враховувати найширше
коло розповсюдження документа і відповідно до нього обирати гриф секретнос-
ті таким чином, щоб, з одного боку, завадити витоку інформації, а з іншого, не
покласти зайву відповідальність на отримувачів цього документа. На всіх кате-
горіях документів грифи проставлялися зверху і знизу кожної сторінки.
Описувалися поняття «документ», «зареєстрований документ», «короткий
заголовок». Під документом розуміли надрукований типографським способом,
маймеографом, друкарською машинкою, фотоспособом або написаний від руки
оригінал, а також мапи, креслення, малюнки, фотографії, негативи, світлокопії,
записки. «Зареєстрований документ» відповідав установленим грифам «Таємно»
і «Конфіденційно» і мав реєстраційний номер для підзвітності та проведення
інвентаризації. До засекреченого документа складався несекретний заголовок,
який включав абревіатуру офісу – утворювача оригіналу. Проводили інвентари-
зацію всіх зареєстрованих документів кожні півроку станом на 30 червня та
31 грудня. Документи всіх категорій зберігалися в сейфах, а при перевезенні їх
транспортували офіцери, не задіяні в управлінні транспортними засобами. Ін-
формація про зміст засекречених документів не відкривалась у текстах інших
документів, якщо вони не мали такого ж або вищого грифу секретності169.
В армійських правилах 1941 року визначення терміна «документ» було роз-
ширене інженерними даними, кореспонденцією і планами, віднесеними до дослі-
джень і реалізації проектів. У разі доведення засекречених документів особам,
які не перебували на військовій службі, їх попереджали, що інформація стосуєть-
ся національної оборони, її передавання не уповноваженим особам заборонене і
карається на підставі «The Espionage Act». Із визначення таємного документа ви-
ключили «нанесення шкоди особі». Замість подвійного ввели потрійне пакуван-
ня, отримувач спалював зовнішні обгортки у разі, якщо на них відбивався текст
повідомлення. У кожному штабі створювалась інспекція, до обов’язків якої вхо-
дила перевірка належного повернення таємних і конфіденційних документів та
криптографічних машин до сховищ наприкінці кожного робочого дня 170.
22 березня 1940 року Президент США Фр. Д. Рузвельт уперше в історії Сполу-
чених Штатів підписав виконавчий наказ ЕО 8381 «Defining Certain Vital Military
169 Army Regulations № 330-5, War Department, February 11, 1936 // Origin of defense-information in the
Army and former War Department by Dallas Irvine. Annexes to Staff Information Paper. Annex N. – The Na-
Р. 31–33.
Р. 35.
623
and Naval Installations and Equipment» («Визначення деяких життєво важливих

військових і військово-морських споруд і спорядження»)171. Наказ Фр. Д. Рузвель-
та базувався на законі від 12 лютого 1938 року про захист інформації, що має
зв’язок із національною обороною172. Проте в своєму наказі Рузвельт пішов далі
положень закону: крім «фотографій, ескізів, зображень, малюнків, мап, графіків»,
до переліку військових та військово-морських документів, які могли бути класи-
фіковані як «secret», «confidential» або «restricted», він включив книги, памфлети,
документи (під загальною назвою), звіти, специфікації будь-яких військових або
військово-морських баз, арсеналів, станцій, кораблів, інженерних мереж тощо.
Фактично він затвердив напрацювання Армії та Флоту в даному напрямі. Його
наказ також надав право засекречувати інформацію не тільки військовим та вій-
ськово-морським, а й цивільним структурам виконавчої гілки влади.
Від цього наказу веде свою історію ціла низка президентських наказів щодо
засекречування та розсекречування документів у виконавчих органах влади аж
до останнього наказу Президента США Б. Х. Обами ЕО 13526 від 29 грудня 2009 р.
Фр. Д. Рузвельт перевидав свій наказ 13 червня 1942 р. (ЕО 9182); Г. С. Трумен за
своє президентство двічі підписав аналогічні накази: ЕО 10104 від 1 лютого
1950 р. та ЕО 10290 від 24 вересня 1951 р.; Д. Д. Ейзенхауер – тричі: ЕО 10501 від
5 листопада 1953 р., ЕО 10816 від 7 травня 1959 р. та ЕО 10901 від 9 січня 1961 р.;
Дж. Ф. Кеннеді – також тричі: ЕО 10964 від 20 вересня 1961 р., ЕО 10985 від
12 січня 1962 р. та ЕО 11097 від 28 лютого 1963 р.; Р. Ніксон – двічі: ЕО 11652 від
8 березня 1972 р. та ЕО 11714 від 24 квітня 1973 р.; по одному разу видали свої
накази Дж. Форд – ЕО 11862 від 11 червня 1975 р., Дж. Картер – ЕО 12065 від
28 червня 1978 р. та Р. Рейган – ЕО 12356 від 2 квітня 1982 р.; чотири рази вида-
валися президентські накази про засекречування інформації при У. Клінтоні:
ЕО 12937 від 10 листопада 1994 р., ЕО 12958 від 17 квітня 1995 р., ЕО 12968 від
2 серпня 1995 р., ЕО 13142 від 19 листопада 1999 р.; і, нарешті, Дж. У. Буш
28 березня 2003 р. видав ЕО 13292. Ці накази визначали коло посадовців феде-
рального уряду, які мали право доступу до секретних документів, право наклада-
ти грифи секретності, рівні секретності, їх маркування, вказували, коли і в який
спосіб інформація могла бути розсекречена, тощо173.
171 EO 8381 Defining Certain Vital Military and Naval Installations and Equipment, (Federal Register 5, 1147).
March 22, 1940 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://
www.fas.org/irp/offdocs/eo/eo-8381.htm. – Title from screen.
172 Act of January 12, 1938 now codified in 18 U. S. C. §§ 795 «Photographing and sketching defense installa-
tions», 796 «Use of aircraft for photographing defense installations», 797 «Publication and sale of photographs of
defense installations». ONECLE [Electronic resource]. – Mode of access: http://law.onecle.com/uscode/
18/795.html ; http://law.onecle.com/uscode/18/796.html ; http://law.onecle.com/uscode/18/797.html.
173 Kosar Kevin R. Security Classification Policy and Procedure: EO 12958, as Amended. CRS Report for Con-
gress, June 4, 2009 (Prepared for Members and Committees of Congress) [Electronic resource] // Federation
of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/sgp/crs/secrecy/R41528.pdf. – Title from
screen.
624
ЕО 9182 «Consolidating Certain War Information Functions into an Office of War

Information» («Зосередження функцій щодо управління воєнною інформацією в
Офісі воєнної інформації»)174 Фр. Д. Рузвельта заснував Управління воєнної ін-
формації (Office of War Information (OWI)) всередині Офісу надзвичайного управ-
ління Виконавчого офісу Президента (the Office for Emergency Management in the
Executive Office of the President). Метою утворення цього Управління було інфор-
мування американського народу (функції покладені на Офіс внутрішнього
управління – the Domestic Office) та народів інших країн (закордонне інформу-
вання – Overseas Branch), що протистояли нацистській Німеччині, Італії, Японії,
про воєнні зусилля Сполучених Штатів, а також дискредитація образу ворога,
пропаганда американського способу життя. До його функцій належало збирання
публічної інформації, її обробка та розповсюдження за кордоном, а також усі
обов’язки, раніше закріплені за Офісом Координатора інформації. Штат Управ-
ління включав до 3 тисяч співробітників, його директором Фр. Д. Рузвельт при-
значив Е. Девіса. Управління координувало інформаційну діяльність усіх держав-
них структур та видавало обов’язкові для виконання директиви. Воно ліквідова-
не 15 вересня 1945 р., а його функції з пропаганди з часом перейшли Офісу між-
народної інформації та культурних справ Державного департаменту (the Office of
International Information and Cultural Affairs of the State Department)175. Докумен-
тальна спадщина Управління складає 2295 куб. футів і зберігається в Національ-
ному архіві США (Record Group 208).
Разом із виданням та розповсюдженням листівок, плакатів, газет, журналів,
кінофільмів, радіопрограм (перша радіопрограма «Голосу Америки» вийшла за
ініціативи OWI 1 лютого 1942 р.) Управління займалося безпекою інформаційної
політики. 28 вересня 1942 року директор OWI видав Правила № 4 (Memorandum
from Elmer Davis «To the Heads of all Departments and Agencies»), які були впрова-
джені в діяльність усіх цивільних установ (не застосовувались у Військовому та
Військово-морському департаментах) і забезпечували охорону інформації. Тер-
мін «інформація» поширювався на документи, мапи, графіки, схеми, блюпринти,
фотографії, моделі та інші матеріали, які містили будь-які відомості з національ-
ної безпеки, а також їх копії, у тому числі рукописні, репродукції. Термін
«classified information» поширювався на інформацію, віднесену до національної
оборони («секретна», «конфіденційна» або «з обмеженим доступом»), і, відповідно,
174 EO 9182 Consolidating Certain War Information Functions into an Office of War Information
[Federal Register 7, 4468]. June 16, 1942 [Electronic resource] // Freedom of Information Act Electronic
Reading Room. – Mode of access: http://www.foia.cia.gov/cgi/1942/Executive_Order_9182_13_Jun_
1942.pdf. – Title from screen.
175 Information control and propaganda: records of the Office of War Information. Part II. Office of Policy
Coordination. Series A: Propaganda and Policy Directives for Overseas Programs, 1942–1945 ; Edited by
David H. Culbert // A Guide to the Microfilm Edition of Research collections in the social history of communi-
cation. A microfilm project of University publications of America. General Editor Thomas Cripps. – 1986. –
Р. xi.
625
таку, що вимагає спеціальних заходів охорони. Інформація з національної безпе-

ки була складовою частиною інформації з національної оборони. Меморандум
надавав право кожному керівникові федерального агентства і його уповноваже-
ним представникам засекречувати інформацію усіх трьох категорій. Засекречені
документи великого об’єму скріплювали разом, чітко маркували на обкладинці,
титульній та першій сторінці. Меншого розміру документи маркували зверху і
знизу кожної сторінки, мапи і фотокарти – під масштабом. У разі передавання
секретних документів особам, які не перебували на федеральній службі, на доку-
менті розміщували текст: «Цей документ містить інформацію, що впливає на на-
ціональну оборону Сполучених Штатів згідно зі статтями 31 і 32 «The Espionage
Act» із відповідними змінами. Його передача або розкриття його змісту в будь-
який спосіб не уповноваженій особі заборонені законом». Усі документи після
роботи поверталися до сховищ або сейфів разом із криптографічним обладнан-
ням, а спеціально уповноважений офіцер перевіряв безпеку їх зберігання.
Меморандумом від 13 березня 1944 року176 були внесені зміни до Правил
№ 4 OWI. Прийняття змін було обумовлено необхідністю узгодження керування
документами, класифікацією та термінологією між державами – учасниками ан-
тигітлерівської коаліції – США і Великобританією. З’явилася нова категорія сек-
ретної інформації «Top Secret Information» – «Цілком таємно», яка мала найви-
щий пріоритет. Уперше замість термінів «classification» та «declassification» вико-
ристано терміни «grading» – «засекречування» (присвоєння грифів секретності)
та «downgrading» – «розсекречування» (пониження або зняття грифів секретнос-
ті). Діяла спеціальна реєстраційна система щодо секретних документів, періоди-
чно документи переглядалися на предмет зниження грифів або розсекречуван-
ня, були чітко визначені особи, які створювали ці документи та керували доку-
ментаційними процесами177. Введені OWI Правила та зміни до них були закріп-
лені наказом Президента Г. С. Трумена від 1 лютого 1950 року ЕО 10104 «Defining
Certain Vital Military and Naval Installations and Equipment as Requiring Protection
Against the General Dissemination of Information Relative Thereto» («Визначення жит-
тєво важливих військових і морських об’єктів і обладнання, інформація про які
вимагає захисту»)178. Наказ також визначив, що першочергове право встановлен-
ня грифів секретності мають Президент США, глава Департаменту оборони, Сек-
176 To the Heads of all Departments and Agencies, Memorandum from Edward Klauber, Acting Director, Of-
fice of Waste Information. – Washington, D. C., March 13, 1944.

177 Quist A. S. Classification under Executive orders [Text] / Arvin S. Quist // Security Classification of Infor-
mation / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. – P. 46–49.
178 ЕО 10104 Defining Certain Vital Military and Naval Installations and Equipment as Requiring Protection
Against the General Dissemination of Information Relative There to, February 1, 1950 [Electronic re-
source] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo10104.
htm. – Title from screen.
626
ретар Армії, Секретар Флоту та Секретар Військово-повітряних сил (уперше вве-

дений у ЕО 10104)179.
За три роки перед EО 10104 Конгрес США ухвалив «The National Security
Act»180, підписаний Г. C. Труменом 26 липня 1947 р. і введений в дію з 19 вересня
1947 року. На його підставі об’єднано три департаменти: Військовий, Флоту та
Військово-повітряних сил – у Національне військове управління (National
Military Establishment, NME). 10 серпня 1949 року NME перейменоване на Депар-
тамент оборони і йому підпорядковано Армію, Флот та Військово-повітряні си-
ли. А також на підставі закону 1947 року створено Раду національної безпеки
(the National Security Council, NSC) – центральний орган виконавчої гілки влади,
що надає поради Президенту з воєнних питань, внутрішньої, зовнішньої політи-
ки, і Центральне розвідувальне управління (the Central Intelligence Agency, CIA).
«The National Security Act» із відповідними змінами, доктрина Трумена та план
Маршалла були головними компонентами труменівської стратегії «холодної»
війни (середина 1940-х – початок 1990-х рр.).
Шостий (Sec. 601–606), сьомий (Sec. 701–705) та восьмий (Sec. 801–804) роз-
діли «The National Security Act» стосуються захисту інформації розвідувального
характеру. Термін «classified information» означає інформацію чи матеріали, ство-
рені та чітко маркировані або чітко представлені згідно із законом або виконав-
чим наказом Президента (або правилами та наказами, виданими на виконання
законів або наказів Президента), які вимагають спеціального ступеня захисту
від несанкціонованого «розкриття» з причин національної безпеки. Термін
«disclose» – «розкриття» був визначений як повідомлення, передавання, переси-
лання, надання, публікація, розголошення, оприлюднення інформації або інші ана-
логічні дії. Директор ЦРУ отримав право засекречувати документи про джерела і
методи розвідки, а після ухвалення закону «Про свободу інформації» (FOIA)
4 липня 1966 року директор ЦРУ має право засекречувати документи Директо-
рату оперативних дій про проведення розвідувальних та контррозвідувальних
операцій, секретні зв’язки та обмін інформацією з урядами інших країн, їх роз-
відками та секретними службами; документи Директорату науки і технологій
про методи і засоби збору інформації розвідкою та контррозвідкою; документи
Управління кадрової безпеки про встановлення надійності джерел розвідуваль-
них даних (Sec. 701 (a), (b)). Навіть у тих випадках, коли запитувачі звертаються
179 Тhe Secretary of Defense – глава Департаменту оборони США, the Secretary of the Army – цивільна
посадова особа у Департаменті оборони, відповідальна за усі справи Армії: персонал, споруди, систе-
ми озброєння, обладнання, комунікації і фінансове управління. Тhe Secretary of the Navy – глава Депар-
таменту Військово-морського флоту США, підпорядкований Департаменту оборони. Тhe Secretary of the
Air Force – глава Департаменту Військово–повітряних сил, підпорядкований Департаменту оборони.
180 National Security Act of 1947 [Chapter 343; 61 Stat. 496; approved July 26, 1947] as amended through
P. L. 110-53, enacted August 3, 2007 [Electronic resource] // U.S. Senate Select Committee on Intelligence. –
Mode of access: http://intelligence.senate.gov|nsaact1947.pdf. – Title from screen.
627
до суду на підставі FOIA, ЦРУ може виграти справу в суді, довівши, що інформація
засекречена в інтересах національної оборони і міжнародних відносин або здійс-
нюваних у даний момент розвідувальних операцій. Кожні десять років директо-
ри ЦРУ і Національної розвідки повинні переглядати засекречені документи
(Sec. 701 (g)) для визначення можливості їх розсекречування у цілому або част-
ково. Такі самі права й обов’язки мають директори Національної геопросторової
розвідки, Національного управління розвідки, Управління Національної безпеки,
Управління військової розвідки181. Громадяни США або іноземці, що на законних
підставах проживають на території США, можуть на підставі FOIA, незважаючи
на встановлені обмеження, запитувати інформацію про себе, будь-яку незасекре-
чену діяльність, а також про виявлені ними порушення законодавства (законів,
наказів і директив Президента) у проведенні розвідувальної діяльності вищеза-
значеними управліннями, а також Департаментом юстиції (The Department of
Justice), комітетами Конгресу з розвідувальної діяльності (The congressional
intelligence committees), Постійним комітетом із розвідки та Комітетом армійсь-
ких служб Палати представників Конгресу (The Committee on Armed Services and
the Permanent Select Committee on Intelligence of the House of Representatives), Се-
181 Управління Національної геопросторової розвідки (the National Geospatial–Intelligence Agency,
GEOINT або NGA) створене у 2003 р., правонаступник the National Imagery and Mapping Agency (NIMA),
створеного у 1996 р. Отримало у спадок ще й документацію the National Photographic Interpretation
Center of the Central Intelligence Agency (NPIC). Збирає, досліджує, аналізує геопросторову інформацію
та дані про діяльність людства на Землі. Відоме своїми проектами у Косово, ліквідацією наслідків
урагану Катріна, розслідуванням трагедії 11 вересня 2001 р., організацією штурму помешкання Оса-
ми бін Ладена у Пакистані 1 травня 2011 р. National Geospatial-Intelligence Agency [Electronic resource]. –
Mode of access: https://www1.nga.mil/Pages/default.asps. – Title from screen.
Національне управління розвідки (Тhe National Reconnaissance Office, NRO) – одне з 16 розвідуваль-
них управлінь, офіційно засновано у вересні 1961 р. як секретне управління Департаменту оборони. У
вересні 1992 р. його діяльність розсекречена. До його функцій входять: моніторинг розвитку зброї
масового знищення, відстеження міжнародних терористів, наркоділків, кримінальних організацій,
розвиток високоточного наведення цілей і оцінка ушкоджень від бомбових ударів, сприяння міжна-
родним операціям із підтримки миру і надання гуманітарної допомоги, оцінка впливу природних
катастроф, таких як землетруси, цунамі, повені та пожежі. Тhe National Reconnaissance Office (NRO)
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.nro.gov/about/index.html. – Title from screen.
Управління Національної безпеки (the National Security Agency/Central Security Service, NSA) створе-
не у 1972 р. По-своєму унікальна агенція, яка збирає, аналізує зашифровану криптографами інформа-
цію і готує на її підставі інформаційні повідомлення для уряду США, розвідувальних управлінь, Депар-
таменту оборони тощо. Відома своїм проектом VENONA по виявленню радянських шпигунів на тери-
торії Сполучених Штатів (хоча сам проект був розпочатий ще 1943 р. Army’s Signal Intelligence Service,
завершений у 1995 р.) та своїми діями під час Кубинської ракетної кризи у жовтні 1962 р. The National
Security Agency/Central Security Service, NSA [Electronic resource] // National Security Agency. – Mode of
access: http://www.nsa.gov/about/index.shtml. – Title from screen.
Управління військової розвідки (the Defense Intelligence Agency, DIA) підпорядковане Департаменту
оборони, об’єднує більше 16,5 тисяч військових і цивільних службовців, що працюють в Аналітично-
му центрі військової розвідки у Вашингтоні (D.C.), Національному центрі медичної розвідки у Фреде-
рику (штат Мериленд), підрозділі аналізу використання розвідувальних засобів у Шарлотсвіллі (штат
Вірджинія), ракетно-космічному розвідувальному центрі у Хантсвіллі (штат Алабама) та інших струк-
турах. Вони планують, керують та здійснюють розвідувальні операції у мирні часи, під час криз і во-
єнних конфліктів по всьому світу. Defense Intelligence Agency [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.dia.mil. – Title from screen.
628
натським комітетом із розвідки та армійських служб (The Committee on Armed

Services and the Select Committee on Intelligence of the Senate), Наглядовою радою з
розвідки (The Intelligence Oversight Board), Управлінням генерального інспектора
Департаменту оборони (The Office of the Inspector General of the Department of
Defense). Працівники установ виконавчої гілки влади, посадові обов’язки яких
вимагають доступу до засекреченої інформації, повинні пройти через спеціальне
розслідування, у тому числі їх фінансових справ, закордонних зв’язків та подоро-
жей, для отримання спеціального допуску. 12 вересня 1950 року члени Конгресу,
незважаючи на вето Президента США Г. С. Трумена, проголосували за «The
Internal Security Act»182 («Закон про внутрішню безпеку»), розрахований на пере-
слідування осіб, пов’язаних із фашистськими та комуністичними організаціями.
Закон передбачав кримінальну відповідальність будь-якого федерального служ-
бовця або працівника, який передавав ворогам США або неуповноваженим осо-
бам засекречену інформацію. Навіть Г. С. Трумен назвав цей закон «насмішкою
над Біллем про права». Більшість його положень була відмінена вже 1968 року
через їх антиконституційність183.
Із 1946 року був уведений у дію «Atomic Energy Act», підписаний Президентом
США Г. С. Труменом 1 серпня 1946 р. (зміни внесені 1954 р.). Цей закон увів по-
няття «обмежених даних» («restricted data»). На створену відповідно до закону
Комісію з атомної енергетики (United States Atomic Energy Commission) був по-
кладений контроль за обігом документів і інформації з виготовлення і виробни-
цтва ядерної зброї, матеріалів для роботи атомних електростанцій. Закон також
мав на меті встановлення державного контролю над науково-технічною інфор-
мацією, яка визначалась як «born secret» або «classified at birth», тобто вже наро-
джена секретною184.
На підставі вищепредставлених законодавчих актів 24 вересня 1951 року
Президент США Г. С. Трумен замість ЕО 10104 видав новий наказ, ЕО 10290
«Regulations Establishing Minimum Standards for the Classification, Transmission, and
Handling, by Departments and Agencies of the Executive Branch, of Official Information
182 The Internal Security Act [50 USC Chapter 23], September 12, 1950 [Electronic resource] // U.S. Code -
House of Representatives. – Mode of access: http://uscode.house.gov/download/pls/50C23.txt. – Title from
screen.
183 Patenaude Marc. The McCarran Internal Security Act, 1950–2005: Civil Liberties Versus National Secu-
rity / A Thesis Submitted to the Graduate Faculty of the Louisiana State University and Agricultural and Me-
chanical College in partial fulfillment of the requirements for the degree of Master of Arts in the Department
of History, May, 2006. – Р. 24–54. [Electronic resource] // Lsu – Louisiana State University. – Mode of access:
http://etd.lsu.edu/docs/available/etd-04072006-093608/unrestricted/Patenaude_thesis.pdf. – Title from
screen.
184 Nuclear Regulatory Legislation. 111th Congress; 2nd Session. January 2011 // Office of the General Counsel
U.S. Nuclear Regulatory Commission Washington, D. C. 20555–0001. – Vol. 1. – № 9 [Electronic resource] //

Governmental Nuclear Regulatory Commission. – Mode of access: http://www.nrc.gov/reading-rm/doc-
collections/nuregs/staff/sr0980/v1/sr0980v1.pdf. – Title from screen.
629
Which Requires Safeguarding in the Interest of the Security of the United States»185
(«Правила, які встановлюють мінімальні стандарти класифікації, передачі, обігу
офіційної інформації, що вимагає охорони в інтересах безпеки Сполучених Шта-
тів для департаментів і управлінь виконавчої гілки влади»). ЕО 10290 практично
здійснив революцію у засекречуванні і розсекречуванні інформації: по-перше,
він розповсюджувався на будь-які департаменти, установи, організації виконав-
чої гілки влади, створені як інституції федерального уряду (раніше закони, вій-
ськові правила або накази Президента стосувалися військових федеральних
агентств); по-друге, він визначив секретну інформацію як інформацію з безпеки
країни «Security Information» (а не з оборони, як це було раніше); по-третє, він
встановлював вимоги до засекречення інформації у мирний час. Інформація мог-
ла бути засекречена під чотирма грифами: «Top Secret» – «Цілком таємно»,
«Secret» – «Таємно», «Confidential» – «Конфіденційно», «Restricted» – «Обмежено».
Рівень секретності документа встановлювався відповідно до його змісту і не мав
жодного співвідношення з іншими документами. Гриф «Цілком таємно» перед-
бачав організацію найвищого ступеня захисту для такої інформації через те, що
її розголошення могло спричинити нанесення виключно важкої шкоди національ-
ній безпеці. Несанкціоноване розголошення інформації з грифом «Обмежено» не
передбачало нанесення шкоди національній безпеці. ЕО 10290 уводив терміни
«classified security information» (засекречена інформація з безпеки), «security
classification» (категорія грифу секретності), «unclassified information» (інформа-
ція, яка не вимагає класифікації і спеціальної охорони), «declassify» (процедура
зняття або зниження рівня секретності), «downgrade» (призначення нижчого
грифу секретності, ніж попередній), «upgrade» (призначення вищого грифу сек-
ретності, ніж попередній), «marking» (фізичний акт ідентифікації рівня секрет-
ності документа). Наказ встановлював три можливих варіанти для розсекречу-
вання документів та інформації. Перший – автоматичне розсекречування
(«automatic») – передбачав зазначення на документі дати або назви специфічної
події, після яких документу міг бути знижений рівень секретності або він міг бу-
ти розсекречений зовсім. Другий – не автоматичний («non-automatic») – передба-
чав зниження рівня секретності або розсекречування документа, коли уповнова-
жені на це органи не бачать жодних підстав для подовження терміну перебуван-
ня документа під існуючим грифом або і взагалі у стані секретності. Третій – пе-
регляд призначених класифікаційних рівнів («review of assigned classification») –
вимагав від кожного департаменту, управління, установи, у володінні якої знахо-
185ЕО 10290 Regulations Establishing Minimum Standards for the Classification, Transmission, and Han-
dling, by Departments and Agencies of the Executive Branch, of Official Information Which Requires Safe-
guarding in the Interest of the Security of the United States. September 24, 1951 [Electronic resource] // The
American Presidency Project. – Mode of access: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/index.php?
pid=78426#axzz1is6pXN3G. – Title from screen.
630
дилася засекречена інформація, організовувати її перегляд на предмет зниження

або зняття рівня секретності так швидко, як тільки умови для перебування її на
відповідному рівні секретності зміняться. Голова кожної установи був відпові-
дальним за реалізацію в ній указу ЕО 10290, він також мав право встановити
більш високі стандарти, ніж вимагав ЕО.
Президент США Д. Д. Ейзенхауер у ЕО 10501 «Safeguarding Official Information
in the Interests of the Defense of the United States»186 («Охорона офіційної інформації
в інтересах оборони Сполучених Штатів») від 5 листопада 1953 року відібрав у
28 управлінь, комісій, установ права на засекречування інформації, ще в
17 установ таке право було закріплене тільки за першим керівником, без можли-
вості делегувати його своїм заступникам і працівникам. ЕО 10501 знов повернув-
ся до терміна «national defense» («національна оборона») як базового для класи-
фікації замість «national security» («національна безпека») і відмінив класифіка-
ційний рівень «Restricted» («Обмежено»), а також визначив кожен із класифіка-
ційних рівнів. «Top Secret» був визначений як рівень секретності, який відповідає
інформації або матеріалам оборонних аспектів найвищого ступеня і несанкціо-
новане розголошення яких могло спричинити найгіршу шкоду нації. Серед наве-
дених прикладів такої шкоди – розрив дипломатичних відносин, який може
вплинути на оборону США, напад армії ворожої країни на США та їх союзників,
війна, підрив військових, оборонних планів, розвідувальних операцій, наукових і
технологічних розробок, життєво важливих для національної оборони. «Secret»
означав класифікаційний рівень оборонної інформації або матеріалу, несанкціо-
новане відкриття якого могло нанести серйозну шкоду нації. Серед прикладів –
наражання на небезпеку у міжнародних відносинах, зниження ефективності про-
грам і політики, життєво важливих для національної оборони, провал важливих
військових або оборонних планів, наукових і технологічних розробок, розвіду-
вальних операцій. Для визначення «Confidential» використана характеристика
«нанесення згубних для оборонних інтересів наслідків». Наказ Д. Д. Ейзенхауера
вперше ввів поняття «trustworthy» (вартий довіри) стосовно осіб, які мали дос-
туп до засекречених документів, передбачав їх навчання, організацію спеціаль-
них тренінгів та орієнтаційних програм. Він вимагав від керівників призначення
спеціальних працівників, відповідальних за організацію перегляду документів
для зниження грифів або розсекречування.
Секція 4 «Declassification, Downgrading or Upgrading» («Розсекречування, по-
ниження та підвищення грифів секретності») встановлювала процедури автома-
тичного (а), неавтоматичного розсекречування (b), пониження і підвищення рів-
ня секретності (f, g). У ній же було визначено, що у разі передачі засекреченого
186ЕО 10501 Safeguarding Official Information in the Interests of the Defense of the United States. Novem-
ber 5, 1953 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://
www.fas.org/irp/offdocs/eo10501.htm. – Title from screen.
631
документального фонду від однієї установи іншій без надання відповідних прав
щодо розсекречування та подальшої за цим ліквідації установи, що здійснила
таку передачу, установа-отримувач через п’ять років після ліквідації могла само-
стійно розсекретити документи ліквідованої установи. Проте, якщо вона мала
відомості, що будь-яка інша установа виявляє інтерес до цих документів, вона
повинна була повідомити зацікавлену сторону про свій намір здійснити розсек-
речування. Протягом 30 днів із моменту отримання повідомлення зацікавлена
сторона мала або надати свою згоду на розсекречення, або заперечити його. Та
все ж установа – розпорядник документів – могла на свій розсуд ухвалити оста-
точне рішення щодо розсекречування документів, що знаходились у неї на збері-
ганні, або пониження рівня їх секретності. Наказ Президента США Д. Д. Ейзенхау-
ера ЕО 10501 був реальним кроком у напрямку розсекречування і звужень пов-
новажень федеральних органів у напрямку засекречування інформації, а також
важливим для ухвалення в подальшому закону «Про свободу інформації» – «The
Freedom of Information Act»187.
Наказ Президента США Д. Д. Ейзенхауера ЕО 10816 від 5 травня 1959 року
«Amendment of Executive Order No 10501 of November 5, 1953, Relating to
Safeguarding Official Information in the Interests of the Defense of the United States»188
(«Зміни до ЕО № 10501 від 5 листопада 1953 року, що відносяться до охорони
офіційної інформації в інтересах оборони Сполучених Штатів») увів поняття до-
ступу до засекречених матеріалів у зв’язку з необхідністю проведення історич-
них досліджень. Кожен керівник департаменту або установи, у розпорядженні
яких знаходилися засекречені документи оборонного характеру, міг надати дос-
ліднику доступ до них за умови, якщо його дослідження відповідає інтересам
національної оборони та не підлягає публікації, а стосовно самого дослідника
з’ясовано, що він «вартий довіри» – «trustworthy».
ЕО 10901, підписаний Д. Д. Ейзенхауером 9 січня 1961 року, «Amendment of
Executive Order 10501, Relating to Safeguarding Official Information in the Interests of
the Defense of the United States»189 («Зміни до виконавчого наказу 10501, що стосу-
ються зберігання офіційної інформації в інтересах оборони Сполучених Штатів»)
визначав, керівники яких федеральних органів влади мають право делегувати
187 McCrann G.-E. An Examination of the Conditions Surrounding the Passage of The 1966 U. S. Freedom of
Information Act // Open Government: a journal on Freedom of Information. – 2007, April 24. – Vol. 3. – № 1
[Electronic resource] // Open Government Journal. – Mode of access: http://www.opengovjournal.org/
issue/view/80. – Title from screen.
188 ЕО 10816 Amendment of Executive Order No. 10501 of November 5, 1953, Relating to Safeguarding Offi-
cial Information in the Interests of the Defense of the United States. 1959, May 7 [Electronic resource] //
Federation of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo/eo-10816.htm. –
Title from screen.
189 EO 10901 Amendment of Executive Order 10501, Relating to Safeguarding Official Information in the
Interests of the Defense of the United States. January 9, 1961 [Electronic resource] // Wikisource. Executive
Order 10901. – Mode of access: http://en.wikisource.org/wiki/Executive_Order_10901. – Title from screen.
632
свої повноваження щодо засекречування документів заступникам або іншим від-

повідальним особам, а які повинні виконувати цю місію самостійно. Серед пер-
ших – Президент США, керівники департаментів фінансів, оборони, Армії, Флоту,
Військово-повітряних сил, юстиції, торгівлі, праці, Комісії з атомної енергетики,
Федеральної авіаційної агенції, Бюро бюджету, Ради національної безпеки та інші.
У 1950-ті рр. проблема надмірного засекречування інформації дуже гостро
постала у Сполучених Штатах. Навіть департаменти охорони здоров’я, освіти,
соціального забезпечення, які не мали нічого спільного з обороною країни, засе-
кречували свої документи. Надмірне засекречування розглядалось як «паперова
завіса», і чиновники, а не громадяни вирішували, що і скільки вони будуть роз-
повідати про свою владу190. Безперечно, що перші серйозні кроки на шляху роз-
секречування документів здійснив Президент США Дж. Ф. Кеннеді своїм наказом
ЕО 10964 від 20 вересня 1961 року «Amendment of Executive Order No. 10501
Entitled “Safeguarding Official Information in the Interests of the Defense of the United
States”» («Зміни до указу ЕО 10501 «Охорона офіційної інформації в інтересах
оборони Сполучених Штатів»)191. Наказ Дж. Ф. Кеннеді розділив секретні доку-
менти на чотири групи. До першої були віднесені документи, створені іноземни-
ми урядами або міжнародними організаціями, стосовно яких уряд Сполучених
Штатів не мав відповідної юрисдикції, тому вони виключались із автоматичного
розсекречування. До другої групи належали документи, вилучені главами депар-
таментів із автоматичного розсекречування або пониження рівня секретності.
Третю групу складали документи, для засекречування яких на певний період
могло бути знайдене обґрунтоване виправдання. Такі документи автоматично
переглядалися з інтервалом у 12 років на предмет зниження рівня секретності,
але автоматично не розсекречувались. І, нарешті, у четверту групу включались
усі інші документи, що не увійшли до трьох попередніх груп, через кожні три ро-
ки вони підлягали перегляду для автоматичного зниження рівня секретності, а
через 12 років автоматично розсекречувались. Органи, уповноважені встановлю-
вати грифи секретності, повинні були відповідним чином маркувати документи
для визначення відповідної дати або події, після яких засекречені документи мог-
ли б отримати нижчі грифи секретності або бути розсекреченими. Здійснення
такої процедури дало можливість установити відповідний розклад для автоматич-
ного розсекречування документів. У випадку, коли орган, який став ініціатором
191 ЕО 10964 Amendment of Executive Order No. 10501 Entitled Safeguarding Official Information in the
Interests of the Defense of the United States. September 20, 1961 [Electronic resource] // The American
Presidency Project. – Mode of access: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/index.php?pid=58902#axzz1
is6pXN3G. – Title from screen.
633
розсекречування документів раніше встановленої дати, здійснив розсекречуван-

ня, він повинен був повідомити всі установи, яким ці документи були надіслані,
про факт їх розсекречування для проведення відповідної процедури на місцях.
ЕО 10985 та ЕО 11097 Президента США Дж. Ф. Кеннеді192 були направлені на змі-
ни повноважень деяких установ щодо засекречування документів.
Проте Дж. Ф. Кеннеді мав змішані поняття про те, що таке права громадськос-
ті на інформацію. Невдовзі він заявив пресі, що вороги Сполучених Штатів вихва-
ляються тим, що найкращі розвідувальні дані вони отримують з американських
газет. Головною причиною для зміни думки Дж. Ф. Кеннеді була Кубинська кри-
за (жовтень 1962 р.). У цей період жоден із журналістів не був допущений на аме-
риканські військові об’єкти і вся інформація, яку отримувала преса, надходила
до неї на брифінгах Департаменту оборони193. Президент США Л. Б. Джонсон уза-
галі не любив пресу і намагався поставити її під контроль, а також вважав, що
будь-яке розповсюдження небажаної для уряду інформації є злом для інтересів
нації.
Після Другої світової війни документи федеральних департаментів і установ
були малодоступні не тільки громадськості, а й членам Конгресу. Президент зад-
ля збереження конституційної незалежності і паритетності його гілки влади
енергійно відбивав спроби Конгресу і судів отримати доступ до документів орга-
нів виконавчої влади. Повноваження Конгресу стосовно доступу до цих докумен-
тів були датовані ще 1790-ми рр., а права Президента США базувалися на Кон-
ституції. «The Housekeeping Statute» (Title 5, Sec. 301 U. S. C.)194, прийнятий Конгре-
сом ще 1789 р., зобов’язував чиновників урядових установ упорядковувати та
зберігати документи, створені у процесі їх діяльності. Американський дослідник
Дж. Дж. Мітчелл довів, що чиновники розглядали це не як обов’язок, а як право
не надавати громадськості доступ до документів на підставі того, що вони по-
винні зберегти ці документи, а використання може їх пошкодити195. Федеральні
департаменти оборони, торгівлі, юстиції, праці, пошти, цивільної служби, фінан-
сів і навіть Смітсоніївські інституції та інші перекручували положення «The
192 EO 10985 Amendment of EO No. 10501 relating to safeguarding official Information in the interests of the
defense of the United States. January 12, 1962 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. –
Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/EO10985.htm. – Title from screen ; EO 11097 Amend-
ment of EO No.10501 relating to safeguarding official Information in the interests of the defense of the United
States. February 28, 1963 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access:
http://www.fas.org/irp/offdocs/EO11097.htm. – Title from screen.
194 The Housekeeping Statute (Title 5, Sec. 301 U. S. C.) [Electronic resource] // US Code. – Mode of access:
http://us-code.vlex.com/vid/sec-departmental-regulations-19266218. – Title from screen.

195 Mitchell John J. Government secrecy in theory and practice «Rules and regulations» as an autonomous
screen [Text] / John J. Mitchell // Columbia Law Review. – 1958, February. – Vol. 58. – № 2. – Р. 199–210.
634
Housekeeping Statute» і відмовляли у доступі до своїх документальних фондів

громадськості і Конгресу. Більшість із установ маніпулювали інформацією, щоб
приховати порушення законодавства та недбалість чиновників і уникнути кри-
тики. Тому Конгрес був змушений внести поправку до «The Housekeeping
Statute», яка чітко вказувала, що обов’язок зберігати інформацію не є правом об-
межувати доступ до неї196. Ухвалений 1946 року «Federal Administrative Procedure
Act» («Федеральний закон про адміністративні процедури») 197 хоча й надавав
громадськості можливість доступу до офіційних документів, проте установи мог-
ли обмежувати цей доступ ніби у громадських інтересах та з добрими намірами,
тобто рішення про доступ залежало від самої установи. Отже, не тільки амери-
канські громадяни, а й Конгрес не мав реального доступу до документів феде-
ральних органів влади. Через це Конгрес почав шукати вирішення проблеми дос-
тупу, яка з часом вилилася в ухвалення чотирьох важливих для американського
народу законів: «The Freedom of Information Act» (1966 р.), «The Federal Advisory
Committee Act» (1972 р.), «The Privacy Act» (1974 р.), «The Sunshine in Government
Act» (1976 р.)198. Американські дослідники відзначають неоціненний внесок у
розбудову прозорості і відкритості американського уряду конгресменів
Дж. Е. Мосса та Дж. У. Мак-Кормака, які були лідерами підкомітету з урядової ін-
формації Конгресу США (the House Government Information Subcommittee), відо-
мого як Підкомітет Мосса (Moss Subcommittee), створеного у 1955 р. Саме цей
комітет розробив проект «The Freedom of Information Act» і добився підписання
його Президентом США Л. Б. Джонсоном.
«The Freedom of Information Act» (FOIA) (закон «Про свободу інформації»)
1966 року виділив дев’ять категорій інформації, звільнених від обов’язкового
надання за запитами громадян, а саме: 1) (а) документи, засекречені в інтересах
національної оборони і зовнішньої політики; (b) документи, класифіковані як
секретні згідно з урядовими постановами; 2) документи, які стосуються внутріш-
ніх правил розпорядку і поведінки персоналу установи; 3) документи, які не під-
лягають оприлюдненню за іншим, ніж закон «Про свободу інформації», актом, за
умови, якщо такий закон виключає вільне тлумачення і встановлює конкретні
критерії для приховування інформації; 4) якщо в документах міститься торгово-
промислова, комерційна або фінансова таємниця, отримана від будь-якої особи
197 Federal Administrative Procedure Act. P.L. 79–404, 60 Stat. 237, enacted June 11, 1946 [Electronic re-
source] // Medical and Public Health Law Site. – Mode of access: http://biotech.law.lsu.edu/Courses/
study_aids/adlaw/. – Title from screen.
198 Ginsberg W. R. Access to Government Information In the United States [Text] / Wendy R. Ginsberg // Con-
gressional Research Service Report for Congress prepared for Members and Committees of Congress. Au-
gust 31, 2009. – Library of Congress, Washington, D. C. – P. 1.
635
на умовах конфіденційності або законних привілеїв; 5) листування в межах уста-

нови або між установами за умови, якщо така (такі) установа знаходиться у стані
судового процесу; 6) документи про особисті справи або стан здоров’я, оприлюд-
нення яких може розглядатись як вторгнення у приватне життя; 7) документи,
зібрані з метою правового примусу: (а) якщо це зашкодить здійсненню право-
примусових дій; (b) позбавить особу права на справедливий і неупереджений
розгляд її справи у суді; (c) буде неправомірним порушенням недоторканності
особистого життя; (d) дозволить ідентифікувати конфіденційне джерело, у тому
числі державну, місцеву або закордонну установу, орган, приватний заклад, що
надало інформацію на конфіденційній основі, або дозволить ідентифікувати
джерело, що надало інформацію на конфіденційній основі у ході кримінального
розслідування чи законно здійснюваних розвідувальних операцій в інтересах
державної безпеки; (e) розкриє методи і процедури слідства і переслідування,
що проводяться з метою правопримусу, або розкриє загальні методи слідства і
переслідування, що проводяться з метою правопримусу, якщо є підстави вважа-
ти, що таке розголошення надасть можливість уникнення відповідальності згід-
но із законом; (f) поставить під загрозу життя або фізичну безпеку будь-якого
індивіда; 8) документи щодо проведення перевірок, звіти, зведення, підготовле-
ні самою установою для органів, відповідальних за регулювання та нагляд за
фінансовою діяльністю або від їх імені, або для їх використання; 9) документи,
що містять геологічні і геофізичні дані та інформацію, у тому числі мапи з місце-
розташуванням свердловин. Проте будь-яка частина цього документа, звільнена
від засекречених даних, повинна бути виданою за запитом. Крім того, установа
може не видавати документи за запитом, якщо: проводиться кримінальне розс-
лідування у зв’язку з можливим порушенням карного права; якщо є підстави
вважати, що суб’єкт такого розслідування не підозрює про його проведення; у
всіх випадках, коли може бути ідентифікований інформатор, який надає інфор-
мацію під своїм власним прізвищем; у всіх випадках, коли запит подається для
отримання права доступу до документів, що утворюються і зберігаються у ФБР і
стосуються зовнішньої розвідки, контррозвідки, міжнародного тероризму. Закон
був підписаний Президентом США Л. Б. Джонсоном 4 липня 1966 р., важливі для
нашої теми зміни до нього вносилися 1996 р. та 2002 р. 199 Він надав американсь-
199 «The Electronic Freedom of Information Act Amendments» (November 1, 1996 (E–FOIA)) зобов’язував усі
установи, що ведуть свої документи в електронних форматах, надати до них доступ станом на
1 листопада 1996 р. та після цієї дати. Установи також повинні організувати у себе роботи електрон-
них читальних залів, у яких забезпечити громадянам доступ до документів в електронних форматах.
The Freedom of Information Act U.S.C. § 552, As Amended By Public Law No. 104–231, 110 Stat. 3048
[Electronic resource] // United States Department of Justice. – Mode of access: http://www.justice.gov/oip/
foia_updates/Vol_XVII_4/page2.htm. – Title from screen.
«The Intelligence Authorization Act» (November 14, 2002) вніс зміни до закону «Про свободу інформа-
ції» під назвою «Prohibition on Compliance with Requests for Information Submitted by Foreign Govern-
ments» («Заборона надання інформації за запитом іноземних урядів») і встановив заборону на надан-
ня інформації за запитами, надісланими іноземними урядами відповідно до закону «Про свободу ін-
636
ким громадянам право звертатись із запитами до будь-яких федеральних орга-

нів, установ, очікувати, що у десятиденний термін їх запити будуть розглянуті, а
у двадцятиденний – виконані, а також захищати свої інтереси в судах. Кожна
установа повинна опублікувати у Федеральному регістрі інформацію про свою
структуру, мету існування, завдання і функції, плани, звіти, накази, форми для
подання запитів, правила їх подання, вартість послуг тощо. На 1 березня кожно-
го календарного року установи подають звіт спікеру Палати представників і го-
лові Сенату про кількість запитів та їх виконання, а Секретар юстиції надає звіт
про виконання установами положень FOIA200.
Із врахуванням FOIA Президентом США Р. М. Ніксоном 8 березня 1972 року
був виданий указ ЕО 11652 «Classification and Declassification of National Security
Information»201 («Засекречування (класифікація) і розсекречування інформації з
національної безпеки»). ЕО 11652 здійснив декілька важливих змін в урядовій
системі засекречування документів. До секретної належала інформація, яка ви-
магала захисту від несанкціонованого доступу в інтересах національної безпеки
та міжнародних відносин. Уперше був використаний термін «reasonableness» (ко-
ректність, розумність) як тест для визначення рівня секретності. Для застосу-
вання грифу «Top Secret» вимагалося, щоб від несанкціонованого оприлюднення
документа було «розумно» очікувати виключно важкої шкоди інтересам націо-
нальної безпеки (нападу ворожої армії проти США або їх союзників, руйнування
міжнародних відносин, що вплинули б на безпеку країни, життєво важливих обо-
ронних планів, комплексних криптографічних та комунікаційних розвідувальних
систем, зриву розвідувальних операцій, оприлюднення важливих для національної
безпеки наукових і технологічних досліджень). Від несанкціонованого розголо-
шення інформації з грифом «Secret», можливо, було «розумно очікували серйозної
шкоди національній безпеці», а «Confidential» – «шкоди». Право на встановлення
грифу «Top Secret» було відібрано у 31 установи і залишено тільки за ЦРУ, Комісією
з атомної енергетики, Національним комітетом з аеронавтики і дослідження кос-
мічного простору, Агентством з міжнародного розвитку, Агентством з контролю
формації». Як результат, такі розвідувальні управління США, як ЦРУ, Управління національної безпе-
ки, Управління військової розвідки, Національне управління картографічних та фотовідеоматеріалів
(діяло у 1996–2003 рр.), Національне управління розвідки, розвідувальні управління Департаменту
оборони, розвідувальні підрозділи Армії, Флоту, Військово-повітряних сил, морського корпусу, ФБР,
департаменти фінансів, енергетики, берегової охорони, внутрішньої безпеки, бюро розвідки та дослі-
джень Державного департаменту тощо, не можуть розсекречувати свої документи для виконання
запитів іноземних урядів. United States Department of Justice. Office of Information and Privacy [Electronic
resource] // FOIA Post. – Mode of access: http://www.justice.gov/oip/foiapost/2002foiapost38.htm. – Title
from screen.
200 «The Freedom of Information Act» (FOIA) // Basic Laws and Authorities of the National Archives and
Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. А-37 – А-43.

201 ЕО 11652 Classification and Declassification of National Security Information. March 8, 1972 [Electronic
resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo/eo-

11652.htm. – Title from screen.
637
Лист директора ФБР Едгара Гувера Генеральному аторнею США про встановлення
стеження за лідером групи «Бітлз» Джоном Ленноном та його дружиною Йоко Оно від
25 квітня 1972 року, одержаний на запит FOIA із вилученням нерозсекреченої інформації
істориком Джоном Вінером (Jon Wiener). Аркуш 1.
638
над озброєнням і роззброєнням, Державним департаментом, а також департаме-

нтами фінансів, оборони, Армії, Військово-морського флоту, Військово-повітряних
сил, юстиції. Гриф «Secret» могли встановлювати Федеральна комісія зв’язку, Екс-
портно-імпортний банк США, Комісія цивільної служби, Інформаційне агентство
США, Адміністрація служб загального призначення, Рада з цивільної авіації, Феде-
ральна морська комісія, Федеральна комісія з енергетики, Національна наукова
фундація, Корпорація закордонних приватних інвестицій, департаменти транспор-
ту, торгівлі, охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення.
Уперше з’явилася заборона щодо засекречування інформації для приховуван-
ня неефективних дій, адміністративних помилок, попередження можливих труд-
нощів, які можуть виникнути перед установами або особами, для обмеження
конкуренції та незалежної ініціативи (Sec. 4). Також вперше стало можливим за-
секречувати документи по частинах «portion mark» із метою сприяти оприлюд-
ненню, цитуванню або іншому використанню несекретних частин документа.
Чітко був розписаний розклад розсекречування «General Declassification Schedu-
le»: від «Top Secret» до «Secret» документ доходив за два роки та від «Secret» до
«Confidential» ще за два. Від «Confidential» до повного розсекречення проходило
шість років. Проте установа, що встановлювала гриф «Top Secret», могла виклю-
чити документ із загального розкладу розсекречування, у разі чого він спеціаль-
но переглядався через 10 років після дати встановлення цього грифу на предмет
можливого зниження грифу або розсекречення. До документів, із моменту ство-
рення і засекречення яких минуло 30 років і більше, застосовувалось автоматич-
не розсекречення. Крім того, у законодавстві з’явилося поняття перегляду вилу-
чених із розсекречення матеріалів за запитом («Mandatory Review of Exempted
Material»). Документи, термін секретності яких був подовжений і які через це
випали із загального розкладу розсекречування, після закінчення десятирічного
терміну могли бути переглянуті та розсекречені у відповідь на публічний запит.
З 1995 року за ЕО 12958 Президента США У. Клінтона заявник отримав право
скаржитись до Міжвідомчої апеляційної комісії (Interagency Security Classification
Appeals Panel (ISCAP)).
При Раді національної безпеки був утворений Міжвідомчий комітет із розсек-
речування документів (Interagency Classification Review Committee), який, крім
своїх основних функцій, повинен був реагувати на пропозиції і скарги установ і
громадян. Він складався з членів Державного департаменту, Комісії з атомної
енергетики, ЦРУ, департаментів юстиції і оборони. Подальший розвиток отрима-
ли тренувальні та орієнтаційні програми, які включали інструктаж для нових
спеціалістів, періодичну перепідготовку протягом строку служби та вихідний
інструктаж для тих, хто залишав роботу. До санкцій за порушення ЕО вперше
було внесено адміністративне стягнення за неодноразове безпідставне засекре-
чування документів або встановлення надмірно високого грифу секретності.
639
На рівні Президента країни було визнано, що за весь час існування Сполуче-

них Штатів система розсекречування документів фактично не працювала, тому у
фондах NARA накопичилася величезна кількість секретних документів. Тільки за
період Другої світової війни ця цифра складала 160 млн аркушів, а за період з
1946 р. до 1954 р. – більше ніж 300 млн аркушів. 3 серпня 1971 року Президент
США Р. М. Ніксон звернувся до Конгресу з проханням виділити 636 тис. доларів
для проведення робіт із розсекречування в Національному архіві США. Також він
ініціював видання документальної серії «Foreign Relations of the United States»,
починаючи з 1861 року202. Наказ Р. М Ніксона ЕО 11714 від 24 квітня 1973 року
та наказ Дж. Форда ЕО 11862 від 11 червня 1975 року внесли не варті розгляду в
нашій праці зміни у попередній ЕО 11652. Вони враховували незначні поправки
до FOIA, внесені 1974 р., а також ухвалені 1972 року «The Federal Advisory Com-
mittee Act» («Закон про Федеральний консультативний комітет») та 1974 року
«The Privacy Act».
«The Federal Advisory Committee Act»203 ухвалений Конгресом 6 жовтня
1972 року, не розповсюджується на консультативні комітети Центрального роз-
відувального управління та Федеральної резервної системи. Президент повинен
звітувати Конгресу про діяльність Президентського консультативного комітету.
Інформація про діяльність консультативних комітетів, їх щорічні звіти, протоко-
ли публікуються у Федеральному регістрі. Усі їх зустрічі повинні проводитися
відкрито, а всі документи доступні для публічного інспектування у фондах Біб-
ліотеки Конгресу США. Так само доступними для громадськості мають бути до-
кументи консультативних комітетів Національної академії наук та Національної
академії публічної адміністрації. Проте в § 10 (d) та в § 15 (b(3)) зазначено про
можливість проведення закритих засідань, якщо питання, що стоїть на порядку
денному, належить до будь-якого з дев’яти виключених розділів закону «Про
свободу інформації» (552(b) of Title 5, United States Code). Про такі засідання
складається відповідний звіт для громадськості, який не розкриває суті поруше-
них секретних питань.
Згідно з федеральним законом «The Privacy Act»204 («Закон про захист при-
ватного життя громадян»), прийнятим Конгресом 31 грудня 1974 р., жодна уста-
202 Statement on Establishing a New System for Classification and Declassification of Government Documents
Relating to National Security. EO 11652 of March 8, 1972 [Electronic resource] // Federation of American
Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo/eo-11652.htm. – Title from screen ; Memo-
randums About Acceleration of Publication of «Foreign Relations of the United States» Series. March 8, 1972
[Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/
offdocs/eo/eo-11652.htm. – Title from screen.
203 Federal Advisory Committee Act. October 6, 1972 [Electronic resource] // U.S. General Services Admini-
stration. – Mode of access: http://www.gsa.gov/graphics/ogp/without_annotations_R2G-b4T_0Z5RDZ-i34K-

pR.pdf. – Title from screen.
204 The Privacy Act (5 U.S.C. § 552a). December 31, 1974 [Electronic resource] // United States Department of
Justice. – Mode of access: http://www.justice.gov/opcl/privstat.htm. – Title from screen.
640
нова не має права надавати будь-яку інформацію про фізичну особу (у тому числі
відомості про освіту, фінансові операції, сплату податків, стан здоров’я, послуж-
ний список, дані про судимості, ідентифікаційний номер, фотографію, відбитки
пальців або запис голосу) жодній іншій фізичній особі або установі без письмової
заяви та письмового дозволу тієї особи, про яку ця інформація зібрана, за винят-
ком тих випадків, коли така інформація надається установою, яка у межах вико-
нання покладених на неї обов’язків збирає зазначені дані, Бюро перепису насе-
лення, Національному архіву для постійного зберігання або експертизи цінності,
органам цивільного і кримінального права у рамках, санкціонованих законом,
приватним особам у разі загрози їх життю та фізичній безпеці, палатам Конгре-
су, Генеральному контролеру в процесі виконання повноважень Генерального
звітно-ревізійного управління, на постанову суду. Кожна установа повинна вести
облік надання інформації за запитами і зберігати облікові дані протягом п’яти
років із моменту виконання запиту. Установи зобов’язані надавати фізичним
особам доступ до даних, зібраних про них, видавати копії цих записів, змінювати
і виправляти ці дані на вимогу заявника, який має право не погоджуватися з від-
мовою щодо виправлення даних. Установи, які ведуть системи даних, збирають
їх у межах, необхідних для виконання їх функцій, інформують фізичні особи про
свої повноваження щодо збору інформації про них, а також про мету, напрями
використання інформації, можливі наслідки, політику і практику зберігання да-
них, контроль за доступом і видаленням даних тощо. Суди мають право наказати
будь-якій установі видати фізичній особі інформацію про неї, якщо буде встанов-
лено незаконність відмови. Суд також має право у закритому засіданні вивчити
зміст цих даних для з’ясування законності відмови.
«The Privacy Act» також визначив категорії інформації, які можуть бути вилу-
чені керівниками установ з-під виконання статей цього закону, а саме: докумен-
ти та інформація розслідувань, що проводяться ЦРУ, іншими установами, що
здійснюють функції кримінальних розслідувань, охорону особистої безпеки Пре-
зидента США або інших фізичних осіб. Це також може бути матеріал розвідуваль-
ного характеру, зібраний стосовно цивільних федеральних службовців, військо-
вих або осіб, які працюють на уряд за контрактом, із метою визначення відповід-
ності посаді, на якій вони перебувають або на яку претендують; атестаційний
або екзаменаційний матеріал, що використовується для оцінювання знань при
підвищенні за посадою. У кожній установі відповідно до цього закону були утво-
рені Ради з визначення цілісності даних для нагляду та координації дій різних
підрозділів установи щодо виконання «The Privacy Act». Починаючи з 1974 року,
Президент США кожні два роки подає спікеру Палати представників та голові
Сенату звіт щодо виконання «The Privacy Act».
Закон також передбачає передачу зібраних федеральними установами да-
них, що мають історичну цінність, про фізичні особи на постійне зберігання до
641
Національного архіву США. Проте архів має право видавати дану інформацію
тільки на запити установ-фондоутворювачів. Таким чином, фізична особа повин-
на адресувати свій запит не до NARA, а безпосередньо до установи. На цей факт
вже вказувала російська дослідниця американських архівів Т. С. Кабочкіна205.
13 вересня 1976 року Конгрес ухвалив ще один важливий для відкритості
федеральних органів влади закон «The Government in the Sunshine Act»206. Відпо-
відно до положень цього закону, кожне засідання Конгресу, федерального уряду,
федеральних департаментів, установ, комісій стали проводитися відкрито, крім
тих засідань, які, на думку установи, стосуються: секретних питань національної
оборони та міжнародних відносин, визначених чинними ЕО; внутрішніх правил
роботи персоналу установи; комерційної або фінансової інформації, отриманої з
конфіденційного джерела; обвинувачення особи у здійсненні злочину, якщо роз-
голошення інформації зашкодить проведенню слідства або позбавить особу пра-
ва на неупереджене судове рішення; слідчих дій компетентних органів; регулю-
вання курсу валют, цінних паперів, товарів, розголошення яких призведе до фі-
нансових спекуляцій і поставить під загрозу стабільність будь-якої фінансової
установи; приватного життя особи; цивільного позову до установи, розгляду
справи установи в іноземному суді або міжнародному трибуналі; фінансових пе-
ревірок в установах і підготовлених за ними актів, звітів контролюючих фінансо-
вих органів; запланованих заходів установи, якщо остаточне рішення за ними ще
не ухвалено й установа після прийняття рішення сама оприлюднить його
(Sec. (с)). Рішення щодо проведення закритих засідань або окремих частин цих
засідань ухвалюється голосуванням їх учасників, оформлюється відповідним
протоколом, який доводиться до відома громадськості з поясненням причин
проведення закритого засідання протягом того ж дня. Юрисконсульт установи
публічно підтверджує законність рішення. Не менше ніж за тиждень установа
дає оголошення про дату, місце проведення і тему засідання, інформує громадсь-
кість про те, якого типу це засідання, відкритого чи закритого, надає контактну
інформацію про посадову особу, відповідальну за зв’язки з громадськістю та ви-
конання запитів, що можуть надійти у зв’язку із проведенням засідання. Устано-
ви ведуть протоколи засідань та роблять їх аудіозаписи (у тому числі закритих
засідань), які повинні зберігатися протягом двох років із дати засідання. Копії
протоколів та аудіозаписи відкритих засідань знаходяться у відкритому доступі
для громадськості. Суд має право переглянути рішення установи про проведен-
ня закритого засідання та в судовій камері вивчити протоколи, документи й

М., 1992. – № 6. – С. 97–98.
206 The Government in the Sunshine Act (P.L. 94-409, 90 Stat. 1241, 5 U. S. C. § 552b). September 13, 1976
[Electronic resource] // U.S. General Services Administration. – Mode of access: http://www.gsa.gov/

graphics/ogp/SunshineAct_R2B-x3-g_0Z5RDZ-i34K-pR.pdf. – Title from screen.
642
аудіозаписи закритого засідання. Отже, «The Government in the Sunshine Act» став
значним кроком на шляху удоступнення інформації про процес ухвалення рі-
шень американського уряду для громадськості.
З урахуванням вищепроаналізованих законів Президент США Дж. Картер
28 червня 1978 року підписав наказ ЕО 12065 «National Security Information»207
(«Інформація з національної безпеки»), введений у дію з 1 грудня 1978 року. Він
балансував між необхідністю задовольняти громадські інтереси у доступі до уря-
дової інформації і необхідністю захищати від несанкціонованого розголошення
визначені законом засекречені документи. Якщо існував будь-який сумнів щодо
встановлення високого грифу секретності, ЕО 12065 вимагав надавати докумен-
ту нижчий гриф, а якщо був сумнів до засекречування документа, його не варто
було засекречувати взагалі. Уперше в законодавство було введено положення,
відповідно до якого документи розсекречувалися, якщо публічний інтерес до їх
розсекречування переважав над необхідністю захисту такої інформації. ЕО 12065
установив максимальний термін секретності документів від 6 до 30 років, який
залежав від специфічних критеріїв інформації. На документах, засекречених на
період більше шести років, указувалася причина такого терміну секретності та
прізвище офіційної особи, яка встановила цей термін. Документи, засекречені на
період більше 20 років, підлягали періодичному переглядові. Фундаментальні
наукові дослідження, які не стосувалися питань національної безпеки, взагалі не
відносилися до секретних. Встановлювалася заборона на повторне засекречу-
вання вже розсекречених документів та заборона засекречування документів із
метою приховування порушень законодавства. Кожна установа повинна була
розробити довідники та інструкції з класифікації своїх документів. Інструкції з
засекречування документів затверджувалися посадовими особами, які мали пра-
во встановлювати гриф «Top Secret», і вважалися секретними, довідники з розсе-
кречування до секретних не належали. ЕО 12065 визначав сім категорій секрет-
ної інформації, яка стосувалася: 1) військових планів, зброї та операцій; 2) іно-
земних урядів; 3) розвідувальної діяльності, джерел та методів; 4) міжнародних
відносин; 5) наукових, технологічних та промислових проектів національної без-
пеки; 6) програм уряду США із захисту ядерних матеріалів та засобів; 7) інших
категорій інформації з національної безпеки, які визначені такими, що вимага-
ють захисту відповідно до рішень Президента або уповноважених ним осіб. Кри-
терієм визначення конфіденційної інформації став «identifiable damage» –
«ідентифікована шкода».
207ЕО 12065 National Security Information, June 28, 1978 (43 F. R. 28949), as amended by EO 12148,
July 20, 1979 (44 F.R. 43239); EO 12163, Septеmber 29, 1979 (44 F.R. 56673), which related to classification
and declassification of national security information and material [Electronic resource] // Federation of
American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo/eo-12065.htm. – Title from
screen.
643
Право визначати політику в галузі програм з інформаційної безпеки було

вручене Раді національної безпеки. Адміністрація служб загального призначен-
ня була відповідальна за впровадження та моніторинг цих програм. У її складі
утворювалось Information Security Oversight office (ISOO) 208 (Управління по нагля-
ду за інформаційною безпекою). Його директор призначався керівником GSA піс-
ля затвердження кандидатури Президентом США. Управління стало правонасту-
пником Міжвідомчого комітету з розсекречування документів (ICRC), утворено-
го згідно з ЕО 11652. 1975 року ICRC був уведений до складу Національного архі-
ву США (NARS), який тоді був структурним підрозділом GSA, таким чином ISOO
також стало структурним підрозділом NARS.
ISOO відповідає за впровадження та реалізацію виконавчих наказів, виданих
Президентами; розробляє стандарти для засекречування і розсекречування до-
кументів та принципи маркування засекречених документів, типові інструкції з
охорони і розповсюдження засекреченої інформації уповноваженим установам;
займається освітніми і тренувальними програмами для спеціалістів режимно-
секретних підрозділів; проводить інспекторські перевірки в установах на їх від-
повідність політиці уряду в галузі інформаційної безпеки; реагує на скарги та
пропозиції установ і громадян щодо засекречування та розсекречування інфор-
мації; вносить пропозиції Президенту щодо змін у політиці інформаційної безпе-
ки; збирає звіти з установ, узагальнює їх і готує щорічний звіт з інформаційної
безпеки Президенту США209, звіт про витрати федерального уряду на охорону
секретної інформації, звіт із виконання Національної програми з промислової
безпеки (National Industrial Security Program (NISP)), а також звіт щодо докумен-
тів, які вилучені з публічного доступу в NARA з класифікаційних причин.
1978 року в складі ISOO був створений Міжвідомчий комітет інформаційної без-
пеки (на сьогодні не діючий), до складу якого увійшли представники Державно-
го департаменту, департаментів оборони, фінансів, енергетики, внутрішньої по-
літики, Ради Національної безпеки, директор ЦРУ, Генеральний прокурор, Архі-
віст США, директор ISOO (голова комітету). Комітет був дорадчим органом і кон-
сультував директора ISOO з питань інформаційної безпеки. На сьогодні при ISOO
208 Information Security Oversight office (ISOO) [Electronic resource] // National Archives and Records Ad-
ministration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/about/. – Title from screen. ISOO замінило
the Interagency Classification Review Committee (ICRC), утворений відповідно до ЕО 11652 Classification
and Declassification of National Security Information and Material (підписаний Президентом США
Р. М. Ніксоном 1972 р.).
209 На офіційному веб-сайті ISOO представлені звіти за період з 1979 р. до 2011 р. включно. Кожен звіт
містить аналітичну інформацію та цифрові показники із засекречування та розсекречування докуме-

нтів, загальні та в розрізі установ, які здійснюють відповідну діяльність. Інформація про розсекречу-
вання документів представлена відповідно до чотирьох програм із розсекречення: автоматичне роз-
секречування (automatic declassification), систематичне розсекречування (systematic declassification
review), дискретне розсекречування (discretionary declassification review), розсекречування за запитом
(mandatory declassification review). Reports ISOO [Electronic resource] // National Archives and Records
Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/index.html. – Title from screen.
644
функціонують Міжвідомча апеляційна комісія з питань класифікації документів

(Interagency Security Classification Appeals Panel (ISCAP)), Наглядовий комітет із
реалізації Національної програми промислової безпеки (National Industrial
Security Program Policy Advisory Committee (NISPPAC)), робоча група з управління
процесами класифікації документів (Classification Management Working Group
(CMWG)), Консультативний комітет із реалізації політики інформаційної безпе-
ки в державному, місцевих, племінних і приватних секторах (State, Local, Tribal,
and Private Sector Policy Advisory Committee (SLTPS-PAC)).
Абсолютною протилежністю ЕО 12065 був наказ Президента США Р. Рейгана
ЕО 12356 від 2 квітня 1982 року «National Security Information»210 («Інформація з
національної безпеки»), у якому він визначив, що при наявності найменшого
сумніву щодо визначеного рівня секретності інформацію слід охороняти на най-
вищому рівні й очікувати при цьому на рішення уповноваженого органу щодо
відповідного грифу секретності. А якщо взагалі існував розумний сумнів щодо
необхідності засекречування інформації, її слід охороняти так, ніби вона засекре-
чена, також очікуючи визначення уповноваженого органу. Таке рішення відпові-
дний орган повинен був ухвалити протягом 30 днів. ЕО 12356 відміняв терміни
секретності (6, 20 і 30 років), встановлені наказом Дж. Картера. У Sec. 1.4 (а) було
визначено, що інформація повинна бути засекречена так довго, як того вимага-
ють умови національної безпеки. Указ надавав підстави для повторного засекре-
чування вже розсекреченої інформації (Sec. 1.6(c)) у разі визнання, що вона ви-
магає захисту в інтересах національної безпеки. З усіх установ тільки Національ-
ний архів США мав право проводити систематичний перегляд документів для
розсекречення або пониження грифів секретності, консультуючись під час цього
процесу з керівниками установ, що створили і засекретили ці документи. Секре-
тар оборони та директор ЦРУ повинні були розробити та затвердити спеціальні
процедури для перегляду і розсекречування криптографічної інформації та до-
кументів про здійснення розвідувальної діяльності, джерела та методи розвідки.
Фактично указ Р. Рейгана перекреслив усі зусилля щодо розсекречування нако-
пичених документів. За 14 років його дії було розсекречено 100 млн аркушів до-
кументів, у той час як за три роки дії наказу Дж. Картера було розсекречено та-
кож 100 млн аркушів211.
Через такий стан справ протягом 1991–1992 рр. у Сполучених Штатах розго-
рівся скандал. Приводом для нього стали протести громадськості, викликані
прем’єрою фільму режисера Олівера Стоуна «JFK» (Дж. Ф. Кеннеді). У фільмі
210 ЕО 12356 National Security Information. April 2, 1982 1994 [Electronic resource] // Federation of Ameri-
can Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo12356.htm. – Title from screen.
211 David J. Two Steps Forward, One Step Back: Mixed Progress Under the Automatic/Systematic Declassifica-
tion Review Program [Text] / James David // American Archivist. – 2007, Winter. – Vol. 70. – № 2. – Р. 225–
226.
645
висвітлюються події, що призвели до вбивства Президента США Дж. Ф. Кеннеді,

та некоректне (на думку О. Стоуна) розслідування комісії Уоррена (the Warren
Commission) і Спеціального комітету Білого Дому (the House Select Committee on
Assassinations), у результаті якого Лі Харві Освальд був визнаний винним. За вер-
сією фільму, до змови з метою державного перевороту і вбивства Дж. Ф. Кеннеді
був причетний його наступник Л. Б. Джонсон. І хоча О. Стоуна ще до прем’єри по-
чали критикувати за вільне тлумачення подій, викладена ним у фільмі ідея
спричинила гучні протести проти політики уряду, бо більшість документів сто-
совно вбивства Президента Дж. Ф. Кеннеді на той час уже 30 років знаходилася
на секретному зберіганні у ЦРУ, ФБР, комітетах Конгресу США, Державному де-
партаменті, департаментах юстиції, фінансів, Армії, Флоту, авіації, Раді націо-
нальної безпеки, Управлінні з національної безпеки, Службі натуралізації та ім-
міграції, офісі Секретаря оборони, Управлінні військової розвідки, Військовому
інституті патології, Білому Домі та інших установах і могла б бути розсекречена
тільки 2029 року. Отже, Конгрес змушений був ухвалити «President John F.
Kennedy Assassination Records Collection Act»212 (закон «Про створення колекції до-
кументів з убивства Президента Дж. Ф. Кеннеді»), що вступив у дію 26 жовтня
1992 року. Метою цього законодавчого акта було створення колекції документів
федеральних органів влади в Національному архіві США щодо убивства Дж. Ф. Кен-
неді, розсекречування цих документів та надання вільного доступу до них гро-
мадськості. Усі установи повинні були в термін 300 днів після виходу закону ор-
ганізувати виявлення у своїх документальних фондах документів з історії убивс-
тва, несекретні і вже розсекречені відразу передати до NARA, створені третіми
установами направити до документоутворювачів для відповідного опрацювання
згідно із законом, розсекретити та визначитись із подовженням термінів секрет-
ності тих документів, що не могли бути розсекреченими, і, нарешті, усі докумен-
ти та створені з них електронні копії передати до Національного архіву. Підста-
вою для подовження термінів секретності деяких документів щодо вбивства
Дж. Ф. Кеннеді були чіткі й обґрунтовані докази того, що оприлюднення їх може
спричинити реальну загрозу національній обороні, зовнішній політиці США, про-
веденню розвідувальних операцій, що воно призведе до ідентифікації особистос-
ті агента розвідки, розкриття джерел та методів розвідки, людини, яка надала
конфіденційну інформацію і ще жива на момент її оприлюднення, буде необ-
ґрунтованим вторгненням у приватне життя, виявить заходи безпеки Президен-
та та урядових чиновників. Ці докази мали бути настільки суттєвими, щоб необ-
хідність засекречування документів перевищила громадський інтерес до них. Усі
документи, передані до NARA і включені до колекції, ставали доступними корис-
212 President John F. Kennedy Assassination Records Collection Act. (44 U. S. C. § 2107) // Basic Laws and
Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. 16.
646
тувачам для ознайомлення і копіювання через 90 днів після їх надходження до

архіву. Для координації усіх робіт зі створення колекції та ухвалення остаточних
рішень щодо розсекречування документів була створена Комісія з перегляду до-
кументів про вбивство (the Assassinations Records Review Board). До складу Комі-
сії включили досвідчених фахівців зі значним послужним списком: суддю штату
Міннесота Дж. Р. Танхейма, почесного професора історії Колумбійского універси-
тету Г. Фр. Граффа, професора історії Університету штату Огайо К. Л. Холла, біблі-
отекаря Прінстонського університету У. Л. Джойса, ад’юнкта історії Американсь-
кого університету А. К. Нелсон. Комісія розпочала свою роботу 1 жовтня
1994 року й оприлюднила офіційний звіт 30 вересня 1998 року. Результатом ро-
боти Комісії стала колекція на більш ніж 5 млн аркушів документів, фотографій,
а також кіноплівок, аудіозаписів та предметів. 98 % колекції було розсекречено і
надійшло у відкритий доступ у NARA213.
Лист Посольства США у Парижі (Франція) директору ФБР від 12 жовтня 1960 року
про відсутність Лі Харві Освальда у коледжі Швейцарії, засекречений під грифом «SECRET»,
потім переглянутий відповідно до FOIA, а згодом розсекречений PIDB
213 Final Report of the Assassination Records Review Board. September 30, 1998. – Washington, ARRB, 1998
[Electronic resource] // History Matters Home. – Mode of access: http://history–matters.com/archive/jfk/

arrb/report/html/arrb_fin_004.htm. – Title from screen.
647
Іншим важливим документом із розсекречування 90-х років ХХ ст. був «Nazi

War Crimes Disclosure Act» (закон «Про розсекречування документів про злочини
фашистів у Другу світову війну»)214, ухвалений Конгресом 8 жовтня 1998 року.
Відповідно до закону всі документи, що знаходилися на зберіганні в департамен-
тах і установах США та висвітлювали злочини фашистів проти людства у період
між 23 березня 1933 року і 8 травня 1945 року, розсекречувались і ставали дос-
тупними у Національному архіві США. Для виконання поставленого законом за-
вдання була створена Міжвідомча робоча група з перегляду документів про зло-
чини нацистів періоду війни (Nazi War Criminal Records Interagency Working
Group), до якої увійшли Архівіст США, директор Меморіального музею Голокос-
ту, представники ЦРУ, Ради національної безпеки, Державного департаменту та
інших органів. Робоча група визначила, що на зберіганні у різних установах США
перебувало понад 600 млн аркушів документів з цієї тематики, із яких перегляду
потребувало 100 млн. Найцінніші з них знаходилися в ЦРУ, Департаменті оборо-
ни, ФБР та Національному архіві США. До осені 1999 року не справдилися надії
розсекретити близько 300 тис. аркушів цих документів – було розсекречено тро-
хи більше 126 тис. аркушів. Для завершення робіт із перегляду та розсекречуван-
ня усіх документів до встановленого в законі строку, жовтень 2001 року, необ-
хідно було виділити 38 млн доларів та задіяти 600 співробітників щороку215.
6 грудня 2000 року Конгрес видав «Japanese Imperial Government Disclosure
Act»216 (закон «Про розсекречування документів японського імперського уря-
ду»), який передбачав розсекречування документів про злочини проти людства,
здійснені японськими військовими у період з 18 вересня 1831 р. до 31 грудня
1948 р. Виконання робіт було доручено все тій же Міжвідомчій робочій групі з
перегляду документів про злочини нацистів. У різних департаментах і установах
було виявлено ще 20 млн аркушів документів, що стосувалися злочинів японсь-
ких військових, і потребували перегляду, із них, за оцінками групи, потребували
розсекречування 200 тис. аркушів. На той момент у процесі перегляду знаходи-
лося більш ніж 10 млн аркушів документів про злочини нацистів. Тому через
встановлений у законі термін – один рік – групі вдалося розсекретити тільки
18 тис. аркушів документів про японські злочини217. У 2004 та 2005 рр. Конгрес і
214 Nazi War Crimes Disclosure Act (5 U. S. C. 522 note) [Text] // Basic Laws and Authorities of the National
Archives and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. 49–51.

215 Implementation of the Nazi War Crimes Disclosure Act. An Interim Report to Congress. October 27, 1999
[Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://
www.archives.gov/iwg/reports/nazi-war-crimes-interim-report-october-1999/. – Title from screen.
216 Japanese Imperial Government Disclosure Act (P.L. 106–567). December 6, 2000 [Electronic resource] //
National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/iwg/about/iwg-

title-8.html. – Title from screen.
217 Implementation of the Japanese Imperial Government Disclosure Act and the Japanese War Crimes Provi-
sions of the Nazi War Crimes Disclosure Act An Interim Report to Congress. 2002, January [Electronic re-
source] // National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/iwg/
reports/japanese-interim-report-march-2002-1.html#status. – Title from screen.
648
Президент США Дж. У. Буш подовжували роботу групи спочатку на рік, а потім до
березня 2007 р. для проведення розсекречування документів ЦРУ 218. Остаточний
звіт Міжвідомчої робочої групи був представлений Конгресу тільки у квітні
2007 р.219 За остаточним звітом розсекречено 8,5 млн аркушів документів про
нацистські злочини та 142 тис. аркушів про злочини японських військових. За-
гальна вартість виконаних робіт склала 30 млн доларів, тобто розсекречування
одного аркуша коштувало американським платникам податків близько 3,5 до-
лара220. Дослідникам стали доступні 1,2 млн аркушів Офісу стратегічних служб
(OSS), більше 114 200 аркушів ЦРУ, 43 500 аркушів ФБР, 20 тис. аркушів Корпусу
армійської контррозвідки (Army Counterintelligence Corps) і більше 7 млн арку-
шів інших документів. Розсекречування цих документів не привело до повного
перегляду історії Другої світової війни, а лише дало змогу деталізувати деякі її
сторінки. Більшість документів, незважаючи на їх поважний вік (50 і 60 років),
так і залишилися на секретному зберіганні. Серед причин такої ситуації голова
Міжвідомчої робочої групи С. Гарфінкел назвав рутинність процесу розсекречу-
вання документів, бажання федеральних установ залишити на секретному збері-
ганні документи про діяльність розвідки, її джерела та методи, панування дум-
ки, що оприлюднення документів може нанести шкоду національній безпеці та
міжнародним відносинам Сполучених Штатів, особливо в частині передавання
інформації розвідувального характеру від урядів інших країн США (наведений
приклад передачі інформації від уряду Великобританії OSS).
Ще один негативний момент був оприлюднений С. Гарфінкелом. Установи
часто впадали в паніку перед необхідністю переглядати такі великі обсяги ста-
рих документів, тому на виконання цих робіт, за відсутності достатньої кількості
власних працівників, вони наймали контракторів, яким було вигідно залишити
на секретному зберіганні настільки велику кількість документів, наскільки вони
могли це зробити. Він висловив надію, що, нарешті, посадовці, відповідальні за
ухвалення рішень із розсекречування документів у ЦРУ, ФБР, Управлінні з націо-
нальної безпеки, департаментах державному, оборони, Армії, Флоту, Повітряних
сил, на прикладі діяльності Міжвідомчої робочої групи визнали, що державним
секретам, навіть секретам розвідки, настав кінець221.
С. Гарфінкел наголосив на тому, що видання цих двох законів узагалі не було
б необхідним, якби нормально діяв механізм систематичного розсекречування, і
надав свої рекомендації щодо його удосконалення. По-перше, Конгресу слід було
tion Review Program [Text] / James David // The American Archivist. – 2007, Winter. – Vol. 70. – № 2. –
Р. 226.
219 Nazi War Crimes and Japanese Imperial Government Records Interagency Working Group. Final Report to
the United States Congress [Text]. – Washington. – 2007, April. – 139 p.

220 Ibid. – Р. 43, 77.
221 Ibid. – Р. хі–хііі, 77.
649
забезпечити нормальну роботу вже існуючих систем розсекречування докумен-

тів, збільшити штат працівників, задіяних на виконанні цих робіт, і підвищити
рівень їх підготовки. По-друге, робоча група визнала, що може існувати катего-
рія документів (про хімічну, біологічну, ядерну зброю), термін секретності яких
повинен бути максимально довгим, навіть 75 років, але настає такий момент,
коли захист цих документів уже є неефективним, оскільки технології та наукові
секрети стають уже широко відомі. Отже, група рекомендувала на таких доку-
ментах проставляти дату повного розсекречування. По-третє, аналогічні проек-
ти повинні, на думку групи, бути націленими лише на розсекречування окремих
груп документів за запитами громадськості і не розрахованими на масштабні
розсекречування, бо тут доведена їх повна неефективність. По-четверте, законо-
давство повинно чітко визначати кінцеву мету і повноваження кожного органу,
що має її реалізовувати. По-п’яте, до складу комісій з перегляду документів вар-
то залучати представників громадськості, що забезпечить відкритість діяльнос-
ті уряду і зменшить рівень скептицизму у суспільстві. По-шосте, базою реалізації
подібних законодавчих актів повинно бути відповідне фінансування222. Проте,
незважаючи на достатньо незначну кількість розсекречених документів, це був
значний крок американського уряду на шляху відкритості і прозорості після
ЕО 12356 Р. Рейгана.
Розсекречування документів періоду Другої світової війни та післявоєнних
часів тривало і за наказом Президента США У. Клінтона ЕО 12937 «Declassification
of Selected Records Within the National Archives of the United States»223 («Розсекре-
чення вибраних документів у Національному архіві Сполучених Штатів»), вида-
ного 10 листопада 1994 року. Було розсекречено 43,9 млн аркушів документів
ФБР, морського корпусу, Офісу стратегічних служб, штаб-квартири американсь-
кої зони окупації, театрів воєнних дій, Армії, Флоту, Військово-повітряних сил
тощо. Це був чітко перелічений список колекцій, що на той час уже зберігались у
Національному архіві і складали всього 14 % від загальної кількості засекрече-
них документів NARA. 22 лютого 1995 року Президент США У. Клінтон підписав
ЕО 12951 «Release of Imagery Acquired by Space-Based National Intelligence Recon-
naissance Systems»224 («Оприлюднення кінофотодокументів, зібраних аеросисте-
мами Corona, Argon, Lanyard Управління національної розвідки»). Директору ЦРУ
було доручено розробити п’ятирічну програму перегляду застарілих знімків із
інших аеросистем і щорічно звітувати Президенту США про її виконання. Старі
222 Nazi War Crimes and Japanese Imperial Government Records Interagency Working Group. Final Report to
the United States Congress [Text]. – Washington. – 2007, April. – Р. 77–80.
223 ЕО 12937 Declassification of Selected Records Within the National Archives of the United States. Novem-
ber 10, 1994 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://
www.fas.org/sgp/clinton/eo12937.html. – Title from screen.
224 ЕО 12951 Release of Imagery Acquired by Space-Based National Intelligence Reconnaissance Systems.
February 22, 1995 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://
www.fas.org/sgp/clinton/eo12951.html. – Title from screen.
650
знімки із систем Corona, Argon, Lanyard були передані до NARA. Відповідно до

цього указу 2003 року були розсекречені знімки з космічних супутників КН-7 і
КН-9225.
17 квітня 1995 року Президент США У. Клінтон підписав ЕО 12958 «Classified
National Security Information»226 («Засекречування інформації з національної без-
пеки»), який вніс радикальні зміни у процедури розсекречування документів і
забезпечив реальні стимули для перегляду засекречених документів NARA, пре-
зидентських бібліотек, федеральних органів виконавчої влади.
З виходом ЕО 12958 уповноважені органи, перш ніж засекретити інформацію,
повинні були ідентифікувати та описати очікувану шкоду від її несанкціонова-
ного розголошення. У своєму наказі У. Клінтон повернувся до положень
ЕО 12065 Дж. Картера і визначив, що при існуванні сумніву щодо потрібного рів-
ня секретності інформацію слід було засекречувати під нижчим грифом, а при
існуванні будь-якого сумніву щодо необхідності засекречування інформація за-
лишалася не секретною. Найбільш значні зміни відбулися у встановленні часо-
вих обмежень на терміни секретності. Уповноважені органи при засекречуванні
повинні були зазначати дату або подію, після якої документи розсекречувалися
(це положення зустрічалось і у попередніх указах), але не довше 10 років. Якщо
вони не могли встановити відповідну дату або подію, документ підпадав під роз-
секречування через 10 років. Проте відповідні органи могли вилучити із розсек-
речування документи, що стосувалися людини, яка надала інформацію на конфі-
денційних підставах, розвідувальної діяльності, джерел та методів розвідки,
криптографічних систем, зброї масового знищення, найсучасніших технологій
виробництва зброї, військових планів або планів з удосконалення національної
безпеки та попередження надзвичайних ситуацій, міжнародних відносин, дипло-
матичної діяльності, захисту Президента та інших членів уряду, а також інфор-
мації, розголошення якої могло спричинити порушення законів та міжнародних
угод. За шість місяців перед встановленою для розсекречування датою установа
могла представити на затвердження Міжвідомчій апеляційній комісії з питань
класифікації документів (ISCAP) переліки документів, що не підпадали під кате-
горії вилучення, визначені ЕО 12958, проте, на думку установи, їх не варто було
розсекречувати. У цих переліках установа повинна була запропонувати дати або
події, що могли б призвести до розсекречування перелічених документів. Протя-
гом п’яти років від виходу указу всі секретні документи федеральних установ,
Національного архіву та Президентських бібліотек, що мали історичну цінність
та від дня створення яких минуло 25 років і більше, автоматично переглядались
tion Review Program [Text] / James David // The American Archivist. – 2007, Winter. – Vol. 70. – № 2. –
Р. 226.
226 ЕО 12958 Classified National Security Information. April 17, 1995 // Basic Laws and Authorities of the
National Archives and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. A-9 – A-25.
651
і розсекречувались. У перший рік дії указу установи повинні були розсекретити

15 % своїх секретних матеріалів. Але і тут керівники не були позбавлені права
подати заявку на вилучення документів із розсекречування. Кожна установа по-
винна була здійснювати систематичний перегляд документів, вилучених із авто-
матичного розсекречування, та від дня створення яких минуло 25 років, за єди-
ною державною програмою. Окремі програми розроблялися Секретарем оборо-
ни щодо систематичного перегляду криптографічної інформації та директором
ЦРУ щодо документів розвідувальної діяльності. Для надання доступу громадсь-
кості до інформації про розсекречені документи Архівісту США та директору
ISOO доручалося створити на державному рівні єдину базу даних. Передбачалося
також розсекречування документів у відповідь на запит установи або громадя-
нина. Але документи, вилучені з розсекречування діючим Президентом та утво-
реними ним комітетами і комісіями Білого Дому, не могли бути розсекречені та-
ким чином. Проте Архівіст США, на виконання запиту, мав право знижувати гри-
фи секретності та розсекречувати документи колишніх президентів. Повторне
засекречування раніше розсекреченої інформації знов було заборонене.
20 квітня 1995 року згідно з ЕО 12958 була створена Міжвідомча апеляційна
комісія з питань класифікації документів (Interagency Security Classification
Appeals Panel (ISCAP)). До її складу увійшли директор ISOO (виконує функції ви-
конавчого секретаря), державний секретар та секретар оборони, директор ЦРУ,
Архівіст США, Генеральний прокурор, радник Президента у справах національної
безпеки. Інформаційну підтримку діяльності ISCAP забезпечує ISOO. Комісія ста-
ла форумом для розгляду суперечок із розсекречування документів. Ці супереч-
ки стосуються зміни рівнів секретності, розгляду заяв установ щодо вилучення
документів із автоматичного розсекречування та апеляцій фізичних і юридич-
них осіб на рішення федеральних установ утриматися від розсекречування доку-
ментів у відповідь на запит. Також комісія виступає радником Президента у
справах національної безпеки.
Цим же наказом була створена Наглядова рада з реалізації політики інформа-
ційної безпеки (Information Security Policy Advisory Council), що складалась із се-
ми членів, яких призначав Президент на термін не більше чотирьох років із чис-
ла працівників не федеральних державних установ. Утворення такої ради забез-
печувало Президента та інших державних керівників рекомендаціями щодо реа-
лізації ЕО 12958 та гарантувало відкритість діяльності уряду в розсекречуванні
інформації.
Протягом перших чотирьох років реалізації ЕО 12958 було розсекречено
720 млн аркушів документів, що перевищило усі показники розсекречування
минулих років227. Але все ж це була невелика частина від загальної кількості сек-
227 Quist A. S. Classification under Executive orders [Text] / Arvin S. Quist // Security Classification of Infor-
mation / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory. – Oak Ridge, TN, 2002. – Vol. 1. – Р. 68.
652
ретних документів, що зберігалися в архівах федеральних органів влади. Під роз-

секречування не підпали матеріали обмеженого доступу (Restricted Data (RD) or
Formerly Restricted Data (FRD)) за законом «Про атомну енергетику» (the Atomic
Energy Act). Департамент енергетики повідомив, що станом на 1995 рік у його
архівах зберігається близько 8 млрд аркушів документів на паперовій основі і
велика необрахована кількість документів на інших носіях інформації, серед
яких від 2 до 3 млрд аркушів секретних документів. За даними ФБР, у його схови-
щах станом на 1998 рік нараховувалося близько 16 млрд аркушів секретних до-
кументів, у тому числі 4 млрд із постійними термінами зберігання, на паперових
носіях і необрахована кількість на інших носіях інформації. ЦРУ у 2002 році пові-
домило, що на 1986 рік його архів зберігав майже 912 млн аркушів секретних
документів на паперових носіях і 30 тис. куб. футів на інших носіях228. Ніхто не
обраховував загальну кількість документів із обмеженим доступом у всіх феде-
ральних департаментах і установах США. Автоматичне/систематичне розсекре-
чування стосувалося лише документів установ, що пройшли через експертизу
цінності Національного архіву США і були визначені як документи постійного
терміну зберігання, та не торкалось неоцінених документів і документів тимча-
сових термінів зберігання. Незчисленна кількість таких документів накопичи-
лась у федеральних центрах документації (FRC). Документи постійних термінів
зберігання можна було розсекречувати за 25 років із моменту створення або за
п’ять років після того, як експертиза цінності визначила їм постійний термін.
Неможливість проведення експертизи цінності документів у короткі терміни
затримувала розсекречування. Наприклад, колекція документів про керовані
ракети за 1944–1951 рр. із FRC у Сьютленді, якби була віднесена у 2010 році до
категорії документів постійного зберігання, підпала б під розсекречування тіль-
ки 2015 року. Загалом у тому ж Сьютленді, за даними 1995 року, зберігалося
1,62 млрд аркушів секретних документів різних організацій, серед яких понад
1 млрд із постійними термінами зберігання, 61 млн таких, що не пройшли ще
експертизу цінності, 393 млн із тимчасовими термінами та 164 млн очікували
проведення експертизи229.
Хоча деякі установи швидко проводили перегляд їх документів для розсекре-
чування, були й такі, що не встигали виконати цю роботу до квітня 2000 року, як
того вимагав ЕО 12958. Тому 19 листопада 1999 року ЕО 13142 вніс поправки230
до вже існуючого указу, що переносили дату автоматичного розсекречування
для установ, в архівах яких зберігалися тільки їх документальні фонди, на
228 James D. Two Steps Forward, One Step Back: Mixed Progress Under the Automatic/Systematic Declassifi-
cation Review Program [Text] / David James // The American Archivist. – 2007, Winter. – Vol. 70. – № 2. –
Р. 233, 235–236.
229 Ibid. – Р. 233, 235–236.
230 ЕО 13142 Amendment to Executive Order 12958 – Classified National Security Information. November 19,
1999 // Basic Laws and Authorities of the National Archives and Records Administration. – Washington,
D. C. : NARA, 2000. – Р. А–26.
653
жовтень 2001 року, і для установ, в архівах яких знаходилися документи декіль-
кох установ і містилась інформація щодо розвідувальних джерел та методів, на
квітень 2003 року.
14 жовтня 1994 року був підписаний У. Клінтоном напередодні ухвалений Кон-
гресом «Intelligence Authorization Act for Fiscal Year 1995», який вніс зміни до «The
National Security Act» 1947 року (розглянутий нами вище разом зі змінами). Разом
із іншим, він поклав на Президента відповідальність за визначення процедур дос-
тупу до секретної інформації. На цій підставі 2 квітня 1995 року У. Клінтон видав
наказ ЕО 12968 «Access to Classified Information»231 («Доступ до засекреченої інфор-
мації»), у якому визначив процедури надання допуску працівникам федеральних
установ, до функцій яких відносилось опрацювання секретних документів.
27 грудня 2000 року Конгрес ухвалив «Public Interest Declassification Act»232
(«Закон із розсекречування документів, які представляють екстраординарний
інтерес для громадськості»), відповідно до якого була створена Комісія з розсек-
речування документів, що представляють «екстраординарний інтерес» для гро-
мадськості (Public Interest Declassification Board (PIDB)). Комісія є виконавчим
органом влади, складається з дев’яти членів, п’ять із яких призначаються Прези-
дентом, а чотири – Конгресом. Її виконавчим секретарем є директор ISOO. До
функцій Комісії належало: консультування Президента та членів уряду з питань
національної безпеки, розсекречування документів та їх подальшого оприлюд-
нення; організація широкого доступу громадськості до розсекречених матеріа-
лів із національної безпеки; підтримка наглядових і законодавчих функцій Кон-
гресу в галузі розсекречування, політичної ролі виконавчих органів влади у цьо-
му питанні; забезпечення історичного аналізу і визначення нових шляхів дослі-
джень питань національної безпеки.
11 вересня 2001 року весь світ здригнувся від терористичних актів на тери-
торії США, у результаті яких загинуло близько трьох тисяч осіб. Безумовно, що ці
та інші події у світі вплинули на політику США в галузі інформаційної безпеки.
26 жовтня 2001 року Конгрес ухвалив «The Patriot Act»233 («Патріот-акт»),
який у цілому вплинув на зміни в американському законодавстві тих років. Пра-
231 ЕО 12968 Access to Classified Information. August 2, 1995 // Basic Laws and Authorities of the National
Archives and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. А-27 – А-34.

232 Public Interest Declassification Act (P. L. 106–567, title VII, 114 Stat. 2856). December 27, 2000
www.archives.gov/pidb/public-law-106-567.pdf. – Title from screen.
Незначні зміни до повноважень Комісії внесені Section 1102 «the Intelligence Reform and Terrorism
Prevention Act» (закон «Про реформу розвідувальних органів і попередження тероризму»), ухвалений
Конгресом 17 грудня 2004 р. Section 1102 The Intelligence Reform and Terrorism Prevention Act. 17 De-
cember, 2004 [Electronic resource] // National Counterterrorism Center. – Mode of access: http://
www.nctc.gov/docs/irtpa.pdf. – Title from screen.
233 Uniting and Strengthening America by Providing Appropriate Tools Required to Intercept and Obstruct
Terrorism (USA PATRIOT) Act of 2001 (P. L. 107–56). October 26, 2001 [Electronic resource] // U.S. Govern-
ment Printing Office. – Mode of access: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/PLAW–107publ56/pdf/PLAW-
107publ56.pdf. – Title from screen.
654
воохоронні органи отримали права прослуховування телефонів, перегляду елек-

тронної пошти, медичних, фінансових і інших документів. У цьому контексті но-
вий наказ ЕО 13292 «Further amendment to Executive Order 12958, as amended,
Classified National Security Information»234 (Подальші зміни до ЕО 12958), підписа-
ний Президентом США Дж. У. Бушем 25 березня 2003 року, дозволяв засекречу-
вати більшу кількість інформації і на довші терміни. Термін секретності встанов-
лювався на рівні 10 років, проте уповноважені органи мали право засекречувати
інформацію терміном до 25 років. ЕО 13292 повернувся до положення, що при
наявності сумніву в доцільності засекречування інформацію слід засекретити.
Знов дозволялося повторне засекречування вже розсекреченої інформації. До
категорій секретної інформації були додані наукові, технологічні або економічні
розробки у галузі національної безпеки, що включали заходи боротьби з теро-
ризмом; вразливості інфраструктури або служб захисту, що також стосувалися
оборони країни від транснаціонального тероризму. Секретна інформація, надана
іноземними урядами, зберігала у Сполучених Штатах той же рівень секретності,
який їй визначила країна-кореспондент, або могла отримати новий гриф секрет-
ності відповідно до законодавства США. Усі секретні документи, від дати ство-
рення яких минуло 25 років і які передані до Національного архіву США станом
на дату введення у дію ЕО 13292, розсекречувались Архівістом США відповідно
до діючого законодавства та угод із керівниками установ-документоутворюва-
чів. Але дата автоматичного розсекречування документів переносилась із квітня
2003 року на 31 грудня 2006 року. Кожна установа, крім ліквідованих без право-
наступника, перед передачею документів постійного зберігання до Національно-
го архіву США повинна була їх розсекретити. Від Архівіста США вже не вимагало-
ся ведення єдиної бази даних розсекречених документів, замість цього директор
ISOO повинен був забезпечувати ефективне використання та взаємозв’язок між
базами даних різних установ. Указ Дж. У. Буша вперше надавав віце-президенту
практично такі ж права у галузі секретності інформації, як і президенту.
Фактично ЕО 13292 не тільки призупинив процеси розсекречування докумен-
тів, а й повернув їх у зворотному напрямі. У федеральних органах влади швидко
збільшувалася кількість секретних документів. Обмежувався доступ до інформа-
ції не тільки для громадськості, а й для членів Конгресу США235. 27 листопада
2002 року Конгрес ухвалив закон про створення Національної комісії з розсліду-
вання терористичних атак на Сполучені Штати (the National Commission on
Terrorist Attacks upon the United States) 11 вересня 2001 року (відома як Комісія
234 ЕО 13292 Further amendment to Executive Order 12958, as amended, Classified National Security Infor-
mation. March 25, 2003 [Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://
www.fas.org/sgp/bush/eoamend.html. – Title from screen.
235 Secrecy in the Bush Administration [Text] / United States House of Representatives Committee on Gov-
ernment Reform ; Minority Staff Special Investigations Division [For Waxman H. A.]. – 2004, September 14. –
Washington D. C. – P. vii–viii.
655
9/11)236. Протягом усього розслідування Адміністрація Дж. У. Буша чинила опір

або затримувала надання Конгресу необхідної важливої інформації, у тому числі
президентських документів. Вносилися зміни в раніше ухвалені законодавчі ак-
ти з метою обмеження доступу до інформації. Так, «The Presidential Records
Act»237, ухвалений 1978 р., про який у даній монографії вже йшлося вище, факти-
чно був призупинений виданим Президентом США Дж. У. Бушем ЕО 13233238
«Further Implementation of the Presidential Records Act»239. Він відсунув на невизна-
чений термін відкриття документів Р. Рейгана та Дж. Г. У. Буша і дозволив ко-
лишнім Президентам погоджуватись або не погоджуватися на надання доступу
до їх документів. 1 жовтня 2007 року суд округу Колумбія визнав ЕО 13233 та-
ким, що суперечить американському законодавству240. Адміністрація Дж. У. Буша
видала ряд директив, які дозволяли федеральним органам влади утримуватися
від розсекречення у відповідь на запити організацій і громадян відповідно до
закону «Про свободу інформації» (FOIA).
Відповідно до Меморандуму керівникам федеральних департаментів Гене-
рального прокурора Дж. Д. Ешкрофта від 12 жовтня 2001 року їх керівники мог-
ли утримуватися від розсекречення своїх документів у відповідь на запит FOIA,
«якщо вони не мали достатньої правової основи» на їх розсекречування. Напри-
клад, на запити громадськості щодо документів про реалізацію Адміністрацією
Дж. У. Буша Національної енергетичної політики Департамент енергетики вилу-
чив із доступу відповідно до виключень FOIA понад 4,5 тис. документів241.
236 Тhe National Commission on Terrorist Attacks upon the United States [Electronic resource]. – Mode of
access: http://www.9–11commission.gov. – Title from screen.
237 The Presidential Records Act (44 U.S.C. Chapter 22) // Basic Laws and Authorities of the National Archives
and Records Administration. – Washington, D. C. : NARA, 2000. – Р. 32–35.

238 У Розділі 3 монографії вже йшлося про те, що Президент США Р. Рейган у 1989 р. на виконання
«Тhe Presidential Records Act» підписав ЕО 12667, яким встановив обмеження на свої документи на
12 років. Президент США Дж. Буш відкладав відкриття документів Р. Рейгана, намагаючись у такий
спосіб призупинити або відсунути у часі насамперед удоступнення документів свого батька, Прези-
дента США Дж. Г. У. Буша. З цією метою Дж. У. Буш видав ЕО 13233. Kumar M. J. Executive Order 13233
Further Implementation of the Presidential Records Act [Text] / Martha J. Kumar // Presidential Studies
Quarterly. Center for the Study of the Presidency and Congress. – 2002, March. – Vol. 32. – № 1. – Р. 194–209.
239 EO 13233 Further Implementation of the Presidential Records Act. November 1, 2001 [Electronic re-
source] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/irp/offdocs/eo/eo-

13233.htm. – Title from screen.
240 Memorandum opinion (October 1, 2007) United States District Court for the District of Columbia /
Civil Action No. 01–2447 (CKK) / American Historical Association, plaintiffs, National Archives and Records
Administration, defendants [Electronic resource] // The George Washington University Mode of access:
http://www2.gwu.edu/~nsarchiv/news/20071001/PRAdecision.pdf. – Title from screen ;Court Rules Delay
in Release of Presidential Papers is Illegal. October 1, 2007 [Electronic resource] // The George Washington
University. – Mode of access: http://www.gwu.edu/~nsarchiv/news/20071001/index.htm. – Title from
screen.
656
Лист Президента США Рональда Рейгана до ЦРУ з дорученням щодо надання допомоги
контрас Нікарагуа у боротьбі проти санданістів, 1 грудня 1981 року,
на який був установлений гриф «SECRET», знятий 2001 року
657
19 березня 2002 року радник Президента Е. Х. Кард оприлюднив Меморандум

керівникам виконавчих департаментів і установ «Action to Safeguard Information
Regarding Weapons of Mass Destruction and Other Sensitive Documents Related to
Homeland Security» («Дії для збереження інформації про зброю масового знищен-
ня та інші чуттєві документи, що належать до внутрішньої безпеки країни»),
який у більшості стосувався не секретних документів, а тих, що містили так зва-
ну «sensitive information» (чуттєву інформацію), яка не підпадала під критерії
засекречування, але належала до внутрішньої безпеки США. Меморандум реко-
мендував керівникам у своїх відмовах на доступ до інформації посилатися на те,
що ця інформація відноситься до внутрішніх правил і практики роботи персона-
лу (пункт 2 статті (b) FOIA). На підставі цього пункту Департамент оборони від-
мовив Асоціації американських вчених у видачі несекретного звіту Центру стра-
тегічних і міжнародних досліджень про терористичну атаку із застосуванням
вірусу сибірки у 2001 році, незважаючи на те, що Асоціація розробляла рекомен-
дації з удосконалення захисту від біотерористичних атак. Відредагований звіт
був виданий через два роки, коли Асоціація вже надіслала Департаменту оборо-
ни своє рішення про відмову у проханні 242. 25 листопада 2002 року був ухвале-
ний «Critical Infrastructure Information Act of 2002 (CIIA)»243 (закон «Про інформа-
цію про життєво важливі об’єкти інфраструктури»), який є частиною «Homeland
Security Act of 2002» (закон «Про внутрішню безпеку»). Закон визначив систему
захисту інформації про об’єкти інфраструктури від умисних терористичних фізи-
чних або комп’ютерних нападів244. На підставі цього закону федеральні органи
влади, помітивши документи як «critical infrastructure information», почали утри-
муватися від їх видачі за запитами FOIA.
2003 року Адміністрація Дж. У. Буша призупинила оприлюднення документів
постійного зберігання про Кубинську ракетну кризу (жовтень 1962 р.) та Корей-
ську війну (1950–1953), хоча раніше більшість цих документів уже була розсек-
речена, за винятком деяких фрагментів245. Докладний аналіз політики Адмініст-
рації Дж. У. Буша в галузі інформаційної безпеки, прийнятих змін до законодавчо-
нормативних актів, вилучень документів з-під впливу закону «Про свободу
243 Critical Infrastructure Information Act of 2002 (CIIA) (Title II, Part B of the Homeland Security
Act, P. L. No. 107–296). November 25, 2002 [Electronic resource] // JUSTIA US Law. – Mode of access: http://
law.justia.com/cfr/title06/6-1.0.1.1.9.html. – Title from screen.
244 Stevens M. G. Homeland Security Act of 2002: Critical Infrastructure Information Act [Text] / Maria Gina
Stevens // Report for Congress. February 28, 2003 [Order Code RL31762]. – Congressional Research Service;
The Library of Congress. – 16 р.
Washington D. C. – P. vii–viii ; Secrecy in the Bush Administration [Text] / Editor Siegfried D. Barone. – 2006,
Nova Science Publishers, Inc. – 110 p.
658
Перший аркуш Звіту ЦРУ про вивчення методів Усами бен Ладена
по управлінню глобальною терористичною мережею, що охоплює 60 країн світу,
у якому вилучено ще й досі засекречену інформацію. 27 січня 1999 року.
Із розсекречених документів Комісії 9/11
659
інформації» (FOIA) викладений у аналітичному огляді «Безпека в Адміністрації

Буша», підготовленого для конгресмена Г. А. Ваксмана з Комітету урядових ре-
форм Палати представників Конгресу США. Порівняльний аналіз звітів ISOO
свідчить, що з 1993 р. до 2010 р. у федеральних органах влади Сполучених Шта-
тів показники засекречування документів майже втричі перевищили розсекре-
чування.
20 січня 2009 року на пост Президента США вступив Б. Х. Обама, демократ і
перший чорношкірий Президент США. Його Адміністрація взяла курс на норма-
лізацію ситуації в країні за планом так званих антикризових заходів. 2009 року з
державного бюджету США було витрачено 8,8 млрд доларів на заходи інформа-
ційної безпеки, із них 1,3 млрд на засекречування інформації (перевірку осіб, до-
пущених до роботи із секретними документами, їх навчання, безпеку структур,
що зберігають секретні документи). Розсекречування документів, незважаючи
на низькі показники, коштувало американському народу в 2009 році
44,7 млрд доларів246. Незважаючи на витрати, американський уряд переслідува-
ли несанкціоновані витоки інформації. Тільки «Wikileaks.org’s» опублікувала on-
line понад 600 аркушів урядових і дипломатичних документів часів війни в Афга-
ністані та Іраку. Це спонукало Б. Обаму 27 травня 2009 року видати Меморандум
до керівників виконавчих органів влади «Classified Information and Controlled
Unclassified Information»247 («Класифікована інформація і контрольована некласи-
фікована інформація») про безпрецедентні заходи створення відкритості й про-
зорості в діяльності уряду США. Він поставив завдання засекречування тільки
тієї інформації, що відповідає інтересам національної безпеки, захищає амери-
канських громадян і їх законні права. Відповідно до Меморандуму був здійсне-
ний аналіз політики засекречування і розроблені відповідні рекомендації, які
згодом вилились у підписання ЕО 13526. Обговорювання рекомендацій проводи-
лося відкрито через Інтернет-сайт Комісії з розсекречування документів, що
представляють «екстраординарний інтерес» для громадськості (PIDB). Тільки з
29 червня до 10 липня 2009 року на адресу сайту надійшло 150 коментарів. Крім
того, 8 липня 2009 року Комісія провела зустріч із громадськістю і всі зібрані
пропозиції передала раднику Президента США з національної безпеки. Після
246 Відомості про щорічні витрати на засекречування і розсекречування інформації не доступні гро-
мадськості США. ISOO щорічно публікує у своїх звітах Президенту суми витрат на політику засекречу-
вання, проте ці суми, як указує аналітик Конгресу К. Р. Косар, взяті зі звітів установ, які не перевіря-
ються ISOO. Також звіти ISOO не включають витрат ЦРУ, Управління військової розвідки, офісу Ди-
ректора національної розвідки та інших розвідувальних структур. Kosar K. R. Classified Information
Policy and Executive Order 13526 / Congressional Research Service Report for Congress. December 10, 2010
[Electronic resource] // Federation of American Scientists. – Mode of access: http://www.fas.org/sgp/crs/
secrecy/R41528.pdf. – Title from screen.
247 Memorandum for the heads of executive departments and agencies «Classified Information and Controlled
Unclassified Information». May 27, 2009 [Electronic resource] // The White House. – Mode of access: http://
www.whitehouse.gov/the-press-office/presidential-memorandum-classified-information-and-controlled-
unclassified-informat. – Title from screen.
660
міжвідомчої перевірки стану секретності в федеральних органах влади та гро-

мадського обговорення світ побачив Меморандум Б. Обами від 29 грудня 2009 ро-
ку про введення ЕО 13526 «Classified National Security Information»248 («Класи-
фікована інформація з національної безпеки»), а разом із ним і новий указ249.
ЕО 13526 мав на меті створити єдину систему для засекречування, безпечно-
го зберігання та розсекречування інформації з національної безпеки. Він зберіг
давно впроваджені рівні секретності: «цілком таємно», «таємно» і «конфіденцій-
но». Перелік інформації, що підлягає засекречуванню, обмежений планами війсь-
кових операцій, документацією про зброю та її системи, розвідувальну діяль-
ність, її методи та джерела, криптографічними повідомленнями, матеріалами
про міжнародні відносини США, у тому числі якщо вони отримані з конфіденцій-
них джерел, науковими, технологічними й економічними рішеннями, що мають
вплив на національну безпеку, програмами уряду США по захисту ядерних мате-
ріалів і обладнання, документацією про вразливі місця систем, установок, інфра-
структур, проектів служб захисту національної безпеки, документами про розви-
ток, виробництво та використання зброї масового знищення. ЕО 13526 заборо-
няє засекречувати інформацію з метою приховування порушень законодавства,
неефективності дій та адміністративних помилок, попередження публічної гань-
би посадових осіб, департаментів та установ, обмеження конкуренції, перешко-
джання розголошенню інформації, що не вимагає захисту в інтересах національ-
ної безпеки. Також заборонено засекречування наукових досліджень, які безпо-
середньо не стосуються національної безпеки.
Збережені два етапи засекречування: «original classification» (оригінали доку-
ментів засекречуються федеральними департаментами або установами, що їх
створюють), «derivative classification» (засекречуються документи, створені на
підставі або з використанням/узагальненням уже секретних документів іншими
установами). Права «original classification» мають Президент, віце-президент, ке-
рівники майже двох десятків федеральних департаментів або особи, яким деле-
говані такі повноваження. ЕО 13526 проводить чітке співвідношення між рівнем
керівника і його правом надавати той чи інший гриф секретності. Наприклад,
директор Національного управління по контролю за наркотиками має право на-
давати гриф секретності «Top Secret» (або будь-який гриф нижчого рівня), а мі-
ністр торгівлі може засекретити документи не вище рівня «Secret». Усі особи, що
мають право засекречувати документи, повинні проставляти на них не тільки
гриф, а й свої прізвища, назви установ і посад, етап секретності (original/
248 Memorandum for the Heads of Executive Departments and Agencies «Implementation of the Executive
Order, «Classified National Security Information» of December 29, 2009 // Federal Register. – 2010, Tuesday,
January 5. – Vol. 75. – № 2. [Presidential Documents]. – Р. 733–734.
249 EO 13526 Classified National Security Information. December 29, 2009 [Electronic resource] // The White
House. – Mode of access: http://www.whitehouse.gov/the-press-office/executive-order-classified-national-

security-information. – Title from screen.
661
derivative), конкретну дату або подію, після якої документи будуть розсекречені.
Усі фахівці, що проводять засекречування інформації на етапі «original», повинні
проходити спеціальну перепідготовку кожен рік, на етапі «derivative» – кожні два
роки. Встановлений термін секретності сягає 10 років, крім тих випадків, коли
розсекречування інформації може ідентифікувати особу, яка надала її на конфі-
денційній основі, або інформація стосується визначальних характеристик зброї
масового знищення. Така інформація може залишатися секретною від 25 до
75 років.
Розсекречування відповідно до ЕО 13526 здійснюють установи з правами
«original». Вони можуть розсекретити документи, вилучити їх із розсекречуван-
ня згідно із положеннями діючого законодавства або визначити інші установи,
які мають причини залишити документи у стані секретності. Документи можуть
бути розсекречені повністю або частково, не розсекречені або перед розсекречу-
ванням відредаговані.
Виділено п’ять напрямів розсекречування. Перший – установа може розсекре-
тити документи незалежно від встановленого терміну секретності, якщо самі
причини перебування документа в стані секретності відпадуть. Другий – доку-
мент може бути розсекречений за рішенням ISCAP, якщо дві установи оскаржу-
ють його секретність. Третій – секретні документи, із дня створення яких мину-
ло 25 років, розсекречуються автоматично на підставі «automatic declassifica-
tion». Проте в ЕО 13526 перелічено дев’ять виключень, відповідно до яких уста-
нови можуть вилучити документи з автоматичного розсекречування, у разі як-
що розсекречення: 1) ідентифікує особу, яка була джерелом конфіденційних роз-
відувальних даних, встановить її зв’язок із розвідками або спецслужбами інозем-
них держав чи міжнародних організацій, або розсекречування погіршить ефек-
тивність розвідметодів, що використовуються досі чи знаходяться на стадії роз-
робки; 2) розкриє інформацію, яка зможе сприяти розробці, виробництву та ви-
користанню зброї масового знищення; 3) нанесе шкоду криптографічним систе-
мам США; 4) перешкоджатиме розробці нових технологій зброї; 5) розкриє наз-
ви, номери, оперативні й тактичні елементи нових воєнних планів США;
6) сприятиме погіршенню міжнародних відносин та дипломатичних стосунків
США; 7) погіршить захист Президента, віце-президента та інших посадових осіб;
8) зменшить готовність структур національної безпеки до надзвичайних ситуа-
цій, відкриє вразливості систем та інфраструктур національної безпеки;
9) порушить договори, міжнародні угоди, які не допускають автоматичного роз-
секречування документів через 25 років. Четвертий – установа, яка з певних
причин вважає, що документи мають залишитися засекреченими, повинна пере-
дати їх перелік на розгляд ISCAP, і в разі позитивного рішення перелічені доку-
менти будуть залишені засекреченими ще на термін 50 років, після чого вони
підпадуть під систематичний перегляд для розсекречування «systematic
662
declassification». Щоб залишити ці документи і через 50 років у стані секретності,

установа знов повинна буде подати новий запит до ISCAP. П’ятий – документи
можуть бути розсекречені на запит представника громадськості («mandatory
declassification review»), поданий відповідно до FOIA. У цьому випадку орган вла-
ди з правами «original», що засекретив запитувані документи, повинен оцінити,
наскільки вони відповідають стандартам на подовження періоду секретності.
Певні категорії документів звільнені від розсекречування за запитами громадсь-
кості. До них належать документи, секретність яких визначена Президентом або
віце-президентом, спогади розвідників тощо.
ЕО 13526 у складі Національного архіву США заснував новий орган – Націо-
нальний центр розсекречування (National Declassification Center (NDC)). Фактично
центр працював у складі NARA вже з 2006 року. Він був заснований як засіб для
зменшення значної кількості секретних документів, переданих до Національно-
го архіву і не розсекречених до цього департаментами і установами. Згідно з
ЕО 13526 директор центру призначається Архівістом США за погодженням із ке-
рівниками основних департаментів, що створюють секретні документи. Штат
центру складається із 75 осіб. На момент виходу ЕО 13526 співробітники центру
підрахували, що у NARA зберігається 418 млн аркушів документів більш ніж
25-річної давнини, переданих установами до архіву без розсекречування. Мемо-
рандум від 29 грудня 2009 року, що супроводжував ЕО 13526, поставив перед
Центром та керівниками департаментів завдання ліквідувати відставання у роз-
секречуванні в період до 31 грудня 2013 року.
ЕО 13526 встановив базові стандарти для допуску осіб до роботи з секретною
інформацією, умови передавання інформації від установи з правами «original» до
інших установ, надав ISOO право видавати обов’язкові правила для захисту, збе-
рігання, розповсюдження, передачі, знищення і обліку секретних документів.
Також ІSOO повинен розробляти стандарти освітніх програм та програм само-
контролю для співробітників тих установ, які ведуть роботу із секретною інфор-
мацією. На виконання положень ЕО 13526 28 червня 2010 року ISOO оприлюдне-
но у Федеральному регістрі «Classified National Security Information; Final Rule»250
(«Правила засекречування та розсекречування документів»).
7 жовтня 2010 року Б. Обама підписав закон Конгресу «The Reducing Over-
Classification Act»251 («Закон про зменшення надмірного засекречування докумен-
тів», H. R. 553), направлений на зменшення кількості секретної інформації у фе-
деральних органах, сприяння обміну інформацією між ними та розвиток освітніх
250 Classified National Security Information; Final Rule (32 CFR Parts 2001 and 2003) // Federal Register. –
2010, Monday, June 28. – Vol. 75. – № 123 [Rules and Regulations]. – Р. 37254–37280.
251 The Reducing Over–Classification Act. January 5, 2010 [Electronic resource] // U.S. Government Printing
Office. – Mode of access: http://frwebgate.access.gpo.gov/cgi–bin/getdoc.cgi?dbname=111cong_bills&docid=

f:h553enr.txt.pdf. – Title from screen.
663
програм. Причиною цього було невдале розслідування терористичних атак

11 вересня 2011 року, коли фактично був порушений обмін інформацією між різ-
ними установами, що унеможливлювало швидкий і успішний розгляд справи. У
зв’язку з ухваленням цього закону 18 серпня 2010 року Б. Обама підписав
ЕО 13549252, спрямований на заснування Національної програми з охорони та
обігу секретної інформації про національну безпеку «Classified National Security
Information Program». Програма передбачала вдосконалення зберігання та керу-
вання доступом до секретної інформації федеральних органів влади урядів шта-
тів та органів і установ місцевих, племінних та приватних секторів.
Як видно з аналізу, наведеного в Додатку Д-3 наприкінці монографії, протя-
гом останніх років «холодної війни» показники засекречування документів у
США переважали над показниками розсекречування, але вже з початку
1990 року розсекречування документів у Сполучених Штатах набирає обертів і
його показники стають вищими від засекречування. Причиною цього була зміна
загальної політичної ситуації у світі, пов’язаної із розпадом Радянського Союзу,
усього соціалістичного табору, скасуванням військових структур Організації
Варшавського Договору (1 липня 1991 р. у Празі підписано протокол про призу-
пинення дії Договору) та закінченням «холодної війни». З 1995 року показники
розсекречування піднялися ще вище у зв’язку із ЕО 12958 У. Клінтона та змінами
політичного курсу США на так зване «світове лідерство». США пропагували у
всьому світі демократію, ринкову економіку, створення зон вільної торгівлі.
У. Клінтон ініціював перетворення НАТО на політичну організацію та розширен-
ня її на Схід. США брали участь в урегулюванні конфліктів у Косово, між Ізраїлем
та Палестиною, Боснією і Герцеговиною. Внутрішньополітичний курс У. Клін-
тона у цей період був направлений на відродження Америки і знаменував собою
завершення «неоконсервативної хвилі» 1981–1992 рр. президентів США Р. Рей-
гана та Дж. Г. У. Буша. Економіка США знаходилась на підйомі, вдалося скоротити
дефіцит державного бюджету, реалізувати певні соціальні програми.
1998 року позначений різким спадом у розсекречуванні документів. Це пов’я-
зано з невдачами політики У. Клінтона на міжнародній арені та падінням його
рейтингу в межах Сполучених Штатів. У 1998–1999 рр. у Перській затоці спалах-
нув конфлікт США з Іраком у зв’язку з відмовою Іраку від співробітництва з між-
народними інспекторами США і Великобританії. США провели проти Іраку воєн-
ну операцію «Лисиця пустелі», а після її завершення іракські сили протиповітря-
ної оборони почали регулярно обстрілювати американські і британські літаки,
що патрулювали повітряний простір, і це призводило до жертв серед цивільного
252EO 13549 Classified National Security Information Programs for State, Local, Tribal, and Private Sector
Entities. August 18, 2010 [Electronic resource] // The White House. – Mode of access: http://
www.whitehouse.gov/the-press-office/2010/08/18/executive-order-classified-national-security-
information-programs-state. – Title from screen.
664
населення. 23 липня 1999 року У. Клінтон підписав законопроект про створення

системи протиракетної оборони для захисту всієї території країни від балістич-
них ракет великої дальності «країн-ізгоїв»: Іраку, Ірану, Афганістану тощо. Це
сприяло поширенню серед населення США атмосфери страху. У внутрішній полі-
тиці США 1998 рік пов’язаний із імпічментом У. Клінтона через лжесвідчення та
перешкоджання слідству за позовом Моніки Лівінскі. Процедура імпічменту була
проведена Палатою представників Конгресу США, та хоча пізніше Сенат виправ-
дав У. Клінтона і дозволив йому завершити другий термін на посту Президента,
скандал не сприяв нормалізації внутрішньополітичної ситуації в країні. Тож із
1998 року почався різкий спад відкритості та прозорості у діяльності Адмініст-
рації У. Клінтона, а у зв’язку з цим і зниження показників розсекречування доку-
ментів федеральних органів влади. І хоча 2000 року відбулося незначне підви-
щення показників розсекречування, атака 11 вересня 2001 року та реальна за-
гроза тероризму остаточно звела нанівець усю так звану відкритість і прозорість
американського уряду, і, врешті-решт, показник засекречування документів фе-
деральних органів влади США перевищив показник розсекречування.
Результатом політики Б. Обами у галузі розсекречування стало відкриття
громадськості ряду важливих комплексів документів. Так, у травні 2009 року в
Національному архіві США було розсекречено 150 куб. футів документів Націо-
нальної комісії з розслідування терористичних атак на Сполучені Штати
(Комісія 9/11), що склало 35 % усіх текстових матеріалів, зібраних у ході розслі-
дування. Розсекречування цих документів продовжується Національним архівом
США, оскільки до встановленого Комісією терміну, січня 2009 року, обробити всі
наявні секретні матеріали архів не встиг253. Наприкінці 2009 року Національний
архів отримав першу частину так званих «А-файлів» Американської служби гро-
мадянства та імміграції. Загальна кількість «А-файлів» складає 53 млн. У них міс-
титься інформація про історію американської імміграції з середини ХХ ст. – до
початку ХХІ ст., фотографії, особисте листування, свідоцтва про народження та
шлюб, медичні документи, візи, документи про натуралізацію тощо не тільки на
тих осіб, які на законних підставах іммігрували до США, але й тих, хто прибув у
країну нелегально. Нарешті громадськість отримає доступ до інформації про
утримання японських іммігрантів у таборах для інтернованих громадян, про
життя китайців після відміни китайського «Закону про виключення», про людей,
які подали прохання на переселення родичів на підставі «Закону про іммігра-
цію» 1924 року254. Того ж 2009 року Національний центр документів із особового
складу в Сент-Луїсі оголосив про розсекречення 6 млн документів федеральних
253 NARA Opens 9/11 Commission Records // In formational Management. An ARMA International Publica-
tion. – USA. – 2009, March/April. – Vol. 43. – № 2. – Р. 7.
254 Immigrant Files to Become Permanent at NARA // Information Management. An ARMA International Pub-
lication. – USA. – 2009, September/October. – Vol. 4. – № 5. – Р. 19.
665
цивільних службовців за період від середини 1800-х рр. до 1951 р. Вони стануть
суттєвим доповненням до вже доступної колекції 9 млн справ військовослужбов-
ців255. Крім того, ще раз згадаємо, що Б. Обама видав наказ ЕО 13489 про зменшен-
ня безпрецедентного контролю колишніх президентів та членів їх сімей над доку-
ментами Білого Дому, введений 1 листопада 2001 року ЕО 13233 Дж. У. Буша256.
Проте, як зазначає аналітик Конгресу К. Р. Косар, ще рано говорити про успіх чи
провал політики Б. Обами. Уже виникло багато питань через впровадження нового
законодавства. Зараз федеральні департаменти й установи переглядають внутріш-
ні інструкції, правила, довідники із засекречування та розсекречування інформації.
Управління менеджменту і бюджету наказало федеральним органам влади засно-
вувати групи для оцінки інформаційної безпеки, включати до них експертів із
контррозвідки, інформаційної безпеки, які зможуть внести суттєві пропозиції що-
до вдосконалення зберігання секретних документів і їх належного розсекречуван-
ня. Конгрес проводив слухання по розгляду звітів установ із забезпечення збері-
гання секретної інформації. Тож процес реформування триває, і його результати
можуть бути оцінені лише з часом. Проте показники звіту ISOO за 2011 рік свід-
чать про повільний прогрес у галузі розсекречування документів. Так, органи
виконавчої гілки влади переглянули на предмет розсекречування протягом
2011 року 52 760 524 аркуші документів, із них розсекречено 26 720 121 аркуш,
що складає тільки 50 %. Натомість засекречено 127 072 аркушів (original) та
92 064 862 аркуші (derivative) в органах виконавчої гілки влади. Збільшення по-
казників засекречування приблизно на 20 % у цілому ISOO пояснює вдоскона-
ленням роботи із класифікації електронних документів 257. Проте, порівняно з
іншими роками, очевидно, що засекречування документів в органах влади США
стрімко зростає.
У цілому аналіз основних законодавчо-нормативних актів, що регулювали
процеси засекречування та розсекречування документів у США з кінця
ХVIII століття до наших днів, свідчить про таке. До середини ХХ ст. інформаційна
безпека була проблемою Армії і Флоту Сполучених Штатів. У другій половині
ХХ ст. засекречувати документи стали й федеральні органи виконавчої влади, а
регулювання цих процесів на себе перебрали Президент і деякою мірою Конгрес
США. Була створена незчисленна кількість секретних документів, на зберігання
й охорону яких витрачалися мільярди доларів платників податків. Важливу роль
255 NPRS Opens Six Million Personnel Records [Text] // Information Management. An ARMA International
Publication. – USA. – 2009, September/October. – Vol. 43. – № 5. – Р. 9.

256 EO 13489 Presidential Records. January 21, 2009 [Electronic resource] // The White House. – Mode of
access: http://www.whitehouse.gov/the-press-office/presidential-records. – Title from screen.

257 The fiscal year 2011 Report to the President under Executive Order 13526 // Information Security Over-
sight Office. May 18, 2012. – Washington, D. C. [Electronic resource] // National Archives and Records Ad-
ministration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/2011-annual-report.pdf. – Title from
screen.
666
у їх розсекречуванні відіграла активна позиція американського народу, який

спонукав уряд стати на шлях розсекречування й оприлюднення життєво важли-
вої для нації інформації. Політика уряду залежала від міжнародного становища
та внутрішньої ситуації в країні і просувалась із перемінним успіхом. Неоднора-
зово навіть видавалися накази, відповідно до яких раніше вже оприлюднені до-
кументи ставали секретними знову. Проте кожний новий наказ Президента США
вдосконалював не тільки систему засекречування, а й систему розсекречування
документів. Врешті-решт, в американському законодавстві з’явилася чітко про-
писана система розсекречування документів. Створені відповідні органи для
контролю і здійснення процедур розсекречування, консультування Президента
й органів влади з даних питань, розглядів запитів і апеляцій фізичних та юри-
дичних осіб щодо розсекречування документів. Важливо, що всі ці органи (ISOO,
PIDB, ISCAP, NDC) або є структурними підрозділами Національного архіву та Ад-
міністрації документації, або до їх складу входить Архівіст США. Отже, Націо-
нальний архів здійснює безпосередній вплив на процеси розсекречування на
державному рівні, а Архівіст США є державним експертом із питань розсекречу-
вання. Безумовно, що такий підхід сприяє кращому розумінню політики уряду
американським народом, відкритості й прозорості влади.
4.4 АМЕРИКАНСЬКІ ПРОГРАМИ ЗАХИСТУ

ЖИТТЄВО ВАЖЛИВИХ АРХІВІВ В УМОВАХ ТЕХНОГЕННИХ
І ПРИРОДНИХ КАТАСТРОФ СУЧАСНОГО СВІТУ
Проблема втрати документальної історичної спадщини під час катастро-
фах техногенного і природного характеру на сучасному етапі історії людства має
не індивідуальний, а всезагальний характер. 1996 року в рамках програми
ЮНЕСКО «Пам’ять світу» був виданий перелік бібліотек і архівів, постраждалих
протягом ХХ ст. У ході його підготовки Міжнародна Рада Архівів здійснила анке-
тування 6250 архівів у 105 країнах світу, із них 6000 повідомили про втрати до-
кументів у надзвичайних ситуаціях протягом ХХ ст. До поняття «катастрофа»
були віднесені: воєнні конфлікти, пожежі (випадкові і підпали), повені (природні
і штучні), землетруси, громадянські заворушення, тероризм, нашестя бактерій,
комах і гризунів, цвіль і вологість, пил, забруднення, погане зберігання, несанк-
ціоноване знищення, переміщення архівних установ, крадіжки, процес викорис-
тання258. Наприкінці ХХ ст. й Україна опинилася серед тих країн, що постраждали
від незворотної втрати документальної історичної спадщини. Катастрофа на
Чорнобильській АЕС, пожежа у Кам’янець-Подільському міському архіві, аварія
258Memory of the World: Lost Memory – Libraries and Archives destroyed in the Twentieth Century /
Рrepared for UNESCO on behalf of IFLA by Hans van der Hoeven and on behalf of ICA by Joan van Albada
[Text]. – Paris : UNESCO, 1996. – Р. ii.
667
опалювальної системи у Національній бібліотеці імені В. І. Вернадського назавж-

ди забрали з собою надзвичайно цінні історичні джерела з історії українського
народу і держави.
Третє тисячоліття принесло з собою нові катастрофи, актуалізувавши питан-
ня про захист архівів. Архіви Центральної Європи постраждали від повені
2002 року259 (німецькі та чеські архівісти розповідали про втрати документів на
ХV Міжнародному конгресі архівів, Відень, Австрія, 2004); архіви провінції Кер-
ман (Іран) – від землетрусу 2003 року (після землетрусу м. Бам включене до списку
Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО); архіви Індонезії, Шрі-Ланки, Індії і Таїланду – від
землетрусу в Індійському океані і гігантського цунамі 2004 року (регіональна
філія Міжнародної Ради Архівів «SARBICA» започаткувала спеціальний комітет
для підготовки до катастроф і упередження втрат архівів); того ж року ураган
«Айван» викликав 117 смерчів на території країн Карибського басейну (2004 ро-
ку регіональне відділення Міжнародної Ради Архівів «CARBICA» визначило свої
архіви такими, що перебувають у зоні ризику, і розробило для них «Caribbean
Archives Taskforce for Disaster Preparedness (CARTAS)» («План підготовки архівів
до катастроф»), рекомендований до впровадження в усіх країнах регіону)260;
2005 року в результаті землетрусу нанесено нищівних збитків архівам провінції
Кашмір (Пакистан); через тропічні шторми – архівам Сальвадору, Гондурасу, Гва-
темали, Куби, Багамських і Бермудських островів.
У серпні 2005 року масивні втрати документів і збитки були нанесені архівам
США ураганом «Катріна», а згодом «Рита»: постраждали архівні депозитарії шта-
тів Алабама, Флорида, Міссісіпі, Техас, Луїзіана (архівісти компанії «Murphy Oil
Corp.» боролися не тільки з повінню та ураганом, а ще й потоками токсичних ре-
човин)261. На XVI Міжнародному конгресі архівів (Куала-Лумпур, Малайзія, 2008)
американські архівісти розповіли про збитки, які понесли їх архіви під час урага-
ну «Катріна», і програми запобігання втратам, збереження та відновлення істо-
ричних документів під час/після техногенних та природних катастроф.
2011 року Японія одночасно пережила землетрус, цунамі й техногенну катас-
трофу на АЕС «Фукусіма-1» та «Фукусіма-2». Японія вже мала досвід рятування і
реставрації документів після землетрусу в провінції Кобе (1995 р.) та в інших
регіонах країни (2000–2010). 1976 року було засноване Японське товариство ар-
хівних інституцій (JSAI), членами якого сьогодні є 141 архівна установа та
259 Taboroff J. Natural Disasters and Urban Cultural Heritage: A Reassessment. Building Safer Cities: The Fu-
ture of Disaster Risk [Text] / June Taboroff ; Edited by Alcira Kreimer, Margaret Arnold, Anne Carlin. – Wash-
ington, D. C. : The World Bank, 2003. – Р. 233–240.
260 The Caribbean Archives Taskforce for Disaster Preparedness (CARTAS) [Electronic resource] // CARBICA
Statement on records and archives in Haiti. – Mode of access: http://cartas–carbica.blogspot.com. – Title

from screen.
261 Swartz N. Dealing with Disaster [Text] / Nikki Swartz // Information Management Journal. – 2006, July–
August. – Vol. 40. – № 4. – Р. 29–34.
668
283 особи. 1995 року після землетрусу в Кобе виникла волонтерська організація
«Shiryo-Net». Відразу після 11 березня 2011 року JSAI розпочало визначення
втрат архівних документів, 30 березня започаткувало Програму спасіння куль-
турної спадщини «Cultural Property Rescue Program» (фактично діяло дві програ-
ми: для публічних та історичних документів), 4 квітня волонтери «Shiryo-Net»
здійснили свій перший виїзд до м. Ісіномаки. 26 травня 2011 року JSAI заснувало
комітет «Great East Japan Earthquake emergency relief committee», члени якого об-
стежували історичні документи та архівні будинки в зоні катастрофи. З
29 серпня до 22 вересня 2011 року в зону лиха добровільно поїхало працювати
49 членів JSAI. Тільки в м. Рікудзентаката (префектура Івате, місто було змито
водою) волонтерам удалося врятувати з води 12 тис. томів документів і рестав-
рувати 5 тис. із них262.
Після прийняття Гаазької конвенції про захист культурної спадщини у ході
воєнних конфліктів (1954 р.), на 9-й Конференції ЮНЕСКО у Нью-Делі (1956 р.)
було створено Міжнародний центр для вивчення проблем зберігання і віднов-
лення культурної спадщини (ICCROM)263, до якого на сьогодні вже приєдналися
132 держави. 1996 року був створений Міжнародний комітет «Блакитний
щит» (Blue Shield (ICBS)), який об’єднав професіоналів у галузі захисту архівів,
бібліотек, музеїв, пам’ятників культури від катастроф та війни. До складу ICBS
входять Міжнародна Рада Архівів (ICA), Міжнародна рада музеїв (ICOM), Міжна-
родна федерація бібліотечних асоціацій та інституцій (IFLA), Міжнародна рада
пам’ятників і об’єктів культурної спадщини (ICOMOS), Координаційна рада асоці-
ацій архівів аудіовізуальних документів (CCAAA). Штаб-квартири ICBS засновано
вже в 20 країнах світу і ще планується їх відкриття у 19 країнах264. 2010 року Ар-
хівна служба Нідерландів під егідою Міжнародної Ради Архівів та в рамках ICBS
видала Атлас хімічних, механічних, водних, біологічних пошкоджень архівних
документів для оцінки нанесеної архівним документам шкоди 265. Значну роботу
у напрямі збереження світової історико-культурної спадщини проводить Світо-
вий банк (World Bank Institute (WBI)), який разом із конференціями, симпозіума-
ми, навчальними семінарами, різноплановими публікаціями спеціальної літера-
тури виділяє кошти на реалізацію широкомасштабних програм із запобігання,
262 Sasaki Kazuko. Cooperation and Recovery after the March 11th East Japan Earthquake: From the Stand-
point of voluntary groups and JSAI [Electronic resource] // International Council on Archives. – Mode of ac-
cess: http://www.ica2012.com. – Title from screen.
263 International Centre for the Study of the Preservation and Restoration of Cultural Property (ICCROM).
Brief history [Electronic resource] // The International Council of Museums-ICOM. – Mode of access: http://
www.iccrom.org/. – Title from screen.
264 International Committee of the Blue Shield [Electronic resource]. – Mode of access: http://icom.museum/
programmes/museums-emergency-programme/international-committee-of-the-blue-shield/. – Title from

screen.
265 Van der Most P. Archives Damage Atlas. A tool for assessing damage [Text] / Peter Van der Most, John
Havermans Defize . – Hague : Metamorfoze, 2010. – 145 p.
669
рятування та відновлення архівів, музеїв і бібліотек 266. Це близько 500 проектів

у різних країнах світу, спрямованих на величезний спектр проблем – від ліквіда-
ції бідності до збереження пам’яті і передачі знання.
Питання готовності архівів до стихійних лих і дій архівістів у надзвичайних
ситуаціях було предметом розгляду XL (Квебек, Канада, 2007 р.) та XLIII (Толедо,
Іспанія, 2011 р.) Міжнародних конференцій Круглого столу архівів. XVII Міжна-
родний конгрес архівів зібрався у м. Брісбен (Австралія) у серпні 2012 року. За
рік до Конгресу провінція Квінсленд потерпала від найсильнішої повені за
останні 50 років, будинки у Брісбені були затоплені водою на рівні 5 метрів, а
деякі покриті брудом аж до дахів, повінь та землетрус нанесли збитки й архівам
Кентербері (Нова Зеландія). На Конгресі архівісти Австралії і Нової Зеландії пові-
домили про неможливість реставрації пошкоджених документів і потребу виді-
лення їх до знищення267. Національний архів Австралії ще 2000 року випустив
підручник для підготовки архівів до катастроф «Disaster Preparedness Manual for
Commonwealth Agencies», а 2010 року прийнято Національну стратегію підготов-
ки до катастроф і відновлення архівних документів «National Disaster Prepared-
ness and Recovery Strategy for Archival Records»268. Державний архів провінції
Квінсленд (Брісбен) 2012 року на своєму веб-сайті запровадив спеціальну рубри-
ку «Disaster preparedness and recovery» («Підготовка до катастроф і відновлен-
ня»), на якій оприлюднені Інструкція для публічних органів влади з підготовки
до катастроф – «Disaster preparedness and response for public records. A guideline
for Queensland public authorities» та Інструкція для визначення і управління жит-
тєво важливими документами – «Identifying and managing vital records», а також
цілий ряд необхідних методичних матеріалів269.
266 World Bank Institute [Electronic resource]. – Mode of access: http://web.worldbank.org. – Title from
screen; Disaster Risk Management in a Changing Climate // Discussion Paper prepared for the World Confer-
ence on Disaster Reduction on behalf of the Vulnerability and Adaptation Resource Group (VARG) ; World
Conference on Disaster Reduction (WCDR) in Kobe, Japan, January 18–22, 2005 [Electronic resource] // Pre-
ventionWeb.net Homepage. – Mode of access: http://www.preventionweb.net/files/7788_DR Minachanging-
climate1.pdf. – Title from screen.
267 Horner Josephine (Queensland State Archives), Austin Lisa (Archives New Zealand). Recordkeeping and
Natural Disasters – the Queensland Floods and the Canterbury Earthquake: a comparison [Electronic re-
source] // International Council on Archives. – Mode of access: http://www.ica2012.com. – Title from
screen ; Disaster preparedness and recovery. Queensland State Archives [Electronic resource] // Queensland
State Archives. – Mode of access: http://www.archives.qld.gov.au/Recordkeeping/Disaster/Pages/
Default.aspx. – Title from screen.
268 Disaster Preparedness Manual for Commonwealth Agencies [Text]. – National Archives of Australia,
2000. – 25 p. ; National Disaster Preparedness and Recovery Strategy for Archival Records. November 2010
[Text]. – National Archives of Australia. – 18 p.
269 Disaster preparedness and response for public records. A guideline for Queensland public authorities
[Text]. – Queensland State Archives ; Department of Science, Information Technology, Innovation and the
Arts, 2012. – 32 р. ; Identifying and managing vital records [Текст]. – Queensland State Archives, 2011. –
4 р. ; Queensland State Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.archives.qld.gov.au/
Recordkeeping/Disaster/Pages/Default.aspx. – Title from screen.
670
У США про запобігання втратам

життєво важливих документів йшлося
ще з ХІХ ст. Федеральне агентство з
надзвичайних ситуацій США ствер-
джує, що воно веде свою історію від
закону про допомогу містам Нью-Гемп-
ширу, постраждалим від пожежі, ухва-
леного Конгресом США 1803 року. Піс-
ля цього Конгрес ухвалював відповідні
закони про надання надзвичайної до-
помоги різним населеним пунктам і
установам, постраждалим від ураганів,
землетрусів, повеней та інших катаст-
роф, понад 100 разів270. Федеральна
програма захисту документів, важли-
вих для відновлення роботи органів
влади усіх рівнів, впроваджена у США у
1950-х рр. на виконання виконавчого
наказу Президента США Г. С. Трумена
від 17 квітня 1952 року ЕО 10346 «Pre-
paration by Federal Agencies of Civil
Defense Emergency Plans» («Підготовка Висушування документів
федеральними агентствами планів ци- в архівосховищі Бібліотеки штату Вірджинія
після Великої повені 1977 року
вільного захисту в надзвичайних ситу-
аціях»)271. Наказ був виданий на виконання закону про цивільну оборону
«Federal Civil Defense Act» (1950 р.)272.
У 1960-ті рр. США постраждали від ряду ураганів (Карла (1962), Бетсі (1965),
Камілла (1969), Агнес (1974)), землетрусів на Алясці (1964) та в Каліфорнії
(1971). Усе це привернуло увагу уряду до розвитку законодавства про надзви-
чайні ситуації: 1968 року прийнято федеральний «Закон про захист від пове-
ней», 1974 року – про ліквідацію наслідків стихійних лих «Disaster Relief Act»273
(зміни 1988, 2000 та 2006 рр.), відповідно до якого кожна агенція розробляла у
270 Federal Emergency Management Agency (FEMA). Prepared. Responsive. Committed [Text] / FEMA Num-
ber B-653. – Washington, 2008. – 6 p.
271 Harry S. Truman. Executive Order 10346 [Preparation by Federal Agencies of Civil Defense Emergency
Plans. April 17, 1952] [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/

index.php?pid=78459. – Title from screen.
272 Cohen W. J. Federal Civil Defense Act of 1950: Summary and Legislative History [Text] / Wilbur J. Cohen,
Evelyn F. Boyer // Bulletin Social Security. – 1951, April. – P. 11–16.

273 An Act Entitled the «Disaster Relief Act Amendments of 1974» (P. L. 93–288) May 22, 1974 [Electronic
resource] // Homeland Security Digital Library (HSDL). – Mode of access: https://www.hsdl.org/?

view&did=458661. – Title from screen.
671
себе план заходів на час катастроф. Централізація функцій управління надзви-

чайними ситуаціями відбулася на підставі наказу Президента США Дж. Картера
ЕО 12127 від 31 березня 1979 року, за яким було створене Federal Emergency
Management Agency (Федеральне агентство з надзвичайних ситуацій, FEMA)274.
До його складу увійшли Федеральне управління страхування, Національна адмі-
ністрація попередження та боротьби з пожежами, Федеральне агентство по за-
безпеченню готовності до стихійних лих Адміністрації служб загального призна-
чення, Федеральна адміністрація допомоги при катастрофах, Національна служ-
ба погоди, від Департаменту оборони до нового агентства були передані функції
цивільної оборони. На FEMA були покладені функції планування і реалізації про-
грам з управління надзвичайними ситуаціями: керівництво, контроль та опові-
щення. Аварія на Чорнобильській АЕС спричинила видання у США 23 листопада
1988 року закону «Robert T. Stafford Disaster Relief and Emergency Assistance
Act» (PL 100–707, що уточнював і розширював повноваження FEMA) та ряду на-
казів Президента США Р. Рейгана від 18 листопада 1988 р.: EO 12656 – про відпо-
відальність за готовність до надзвичайних ситуацій; ЕО 12657 – про надання з
боку FEMA комерційним атомним електростанціям допомоги у їх приготуваннях
до аварій; ЕО 12658 – про президентську комісію з аварійних ситуацій на атом-
них електростанціях. Закінчення «холодної війни» (1991) дозволило FEMA зміс-
тити акценти своєї діяльності та ресурси з організації цивільної оборони на під-
готовку до попередження та ліквідації наслідків стихійних лих. Після терористи-
чних атак 11 вересня 2001 року на агентство була покладена відповідальність за
підготовку населення до боротьби зі зброєю масового знищення та тероризмом.
2003 року FEMA поєднало 22 федеральних агентства і стало Департаментом вну-
трішньої безпеки (Department of Homeland Security)275.
Відповідно до «Закону про заснування Департаменту внутрішньої безпеки»
від 25 листопада 2002 року на Департамент також покладено обов’язки збиран-
ня, зберігання, контролювання, використання і захисту інформації (документів
та інформації усного обігу) про «критичну інфраструктуру» 276 («critical infra-
274 Executive Order 12127. – Federal Emergency Management Agency. 31 March 1979, 44 FR 19367, 3 CFR,
1979 Comp. – Р. 376.

275 FEMA. Prepared. Responsive. Committed [Text]. – FEMA Number B-653. – Washington, 2008. – 6 p.
276 Відповідно до секцій 201–225 Розділу ІІ «Інформаційний аналіз і захист інфраструктури», «Закону
про заснування Департаменту внутрішньої безпеки» (PL 107–206) від 25 листопада 2002 р. утворено
Управління інформаційного аналізу і захисту інфраструктури. Його керівник призначається зі згоди
Сенату Президентом США. До функцій Управління належить збір, аналіз і захист інформації, у тому
числі розвідувального характеру, про ключові ресурси і критично важливу інфраструктуру, що вклю-
чає усі типи систем комунікації і передачі даних (зв’язку, інформаційних і телекомунікаційних систем
(у тому числі супутники), системи електронних фінансових розрахунків та майнового характеру),
виробництва та розподілу електроенергії, комп’ютерні системи і мережі, програмне й апаратне забез-
печення, бази даних; аналіз інформації з метою з’ясування уразливості об’єктів як федерального, так і
місцевого значення, визначення можливих типів терористичних атак на них і видів захисту; розробки
і реалізації програм захисту інформації про інфраструктуру критичного характеру. Homeland Security
Act 2002, Public Law 107-296 [Electronic resource] // Department Homeland Security. – Mode of access:
http://www.dhs.gov/xlibrary/assets/hr_5005_enr.pdf. – Title from screen.
672
Пошкодження коробок з архівними документами на нижньому рядку стелажів

в Архіві штату Північна Кароліна в результаті урагану Френ, 1996 рік
structure information», до якої входить будь-яка інформація про інфраструктуру

країни стратегічного призначення, зокрема про комп’ютерні системи, комуніка-
ції, технології, яка може підпасти під атаки терористів), розробки і впроваджен-
ня програм і стандартів, координації діяльності органів влади усіх рівнів у галузі
інформації про «критичну інфраструктуру»277. Закон про внесення змін до зако-
нодавчих актів у зв’язку з ураганом Катріна «Post-Katrina Emergency Management
Reform Act» від 4 жовтня 2006 року уточнював напрями державної політики у
сфері надзвичайних ситуацій, повноваження і обов’язки кожного органу вико-
навчої влади, встановлював розміри асигнувань, спрямовані на відновлення
життя постраждалих від надзвичайних ситуацій територій, визначав порядок
заснування фондів допомоги потерпілим, встановлював вимоги до відповідних
програм органів влади й установ, надавав FEMA додаткові повноваження у час-
тині реалізації національного плану реагування на природні і техногенні катас-
трофи «National Response Plan» і керівництва програмами дій органів влади
у надзвичайних ситуаціях «Emergency Management Agency Public Assistance
277 An Act to establish the Department of Homeland Security, and for other purposes (Public law 107–296 –
November 25, 2002) [Electronic resource] Official website of the Department of Homeland Security. – Mode
of access: http://www.dhs.gov/homeland-security-act-2002. – Title from screen.
673
Program»278. Директор FEMA входить

до складу Ради національної безпеки
(до повноважень якої належать і над-
звичайні ситуації), FEMA відповідно до
своїх повноважень видає циркуляри, які
визначають відповідальність інших ор-
ганів влади стосовно підготовки і дій у
надзвичайних ситуаціях (Federal Prepa-
redness Circulars (FPCs), у тому числі й
стосовно зберігання документів)279.
Вищезазначені законодавчо-норма-
тивні акти, та особливості ЕО 12656
(1988 р.), спрямовують кожен орган і
установу виконавчої гілки влади на
підготовку до надзвичайної ситуації (у
пункті (d) Секції 104 Частини 1
ЕО 12656 «Management of National
Security Emergency Preparedness» вка-
зується, що функції щодо підготовки
до надзвичайних ситуацій розділені
між керівниками різних федеральних Пошкодження документів термітами
в Архіві штату Міссурі
департаментів і установ за галузевим
принципом). Секція 202 Частини 2 ЕО 12656 покладає відповідальність на керів-
ників органів влади за безпечне зберігання життєво важливих ресурсів, засобів,
документів. Секція 2001 Частини 20 ЕО 12656 за Національним архівом і Адмініс-
трацією документації США визнає повноваження у галузі публікації у Федераль-
ному регістрі (Federal Register) законів Конгресу та розпоряджень федерального
уряду США у сфері надзвичайних ситуацій та покладає на архів відповідальність
за підготовку інструкцій, розвиток процедур обробки і зберігання документів,
які мають критичне значення для функціонування федерального уряду в над-
звичайних ситуаціях (Develop emergency procedures for providing instructions and
advice on the handling and preservation of records critical to the operation of the
Federal Government in national security emergencies)280.
278 Post-Katrina Emergency Management Reform Act, Public law 109–295. October 4, 2006 [Electronic re-
source] // U. S. Government Printing Office. – Mode of access: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/PLAW-
109publ295/pdf/PLAW–109publ295.pdf. – Title from screen.
279 Federal Preparedness Circular 65, June 15, 2004 [Electronic resource] // Federal Emergency Management
Agency (FEMA). – Mode of access: http://www.fema.gov/pdf/library/fpc65_0604.pdf. – Title from screen.

Пункт «g» Розділу 10 стосується планування програм захисту життєво важливих документів і баз
даних (emergency operating records, legal and financial records).
280 Executive Order 12656. – Assignment of emergency preparedness responsibilities. Nov. 18, 1988,
53 FR 47491, 3 CFR, 1988 Comp. – Р. 585.
674
Національний архів США 1999 року уклав Інструкцію щодо зменшення нас-
лідків шкоди та відновлення документів, постраждалих у катастрофах «Vital
Records and Records Disaster Mitigation and Recovery: An Instructional Guide»281.
Важливо зазначити, що за законодавством США у надзвичайних ситуаціях вряту-
ванню підлягають не унікальні документальні пам’ятки чи документи історич-
ної цінності, а документи життєво важливого значення (vital records, right-and-
interests records, essential records), необхідні для відновлення роботи органів
влади усіх рівнів і установ після катастрофи, юридичні документи, що підтвер-
джують права і визначають обов’язки установ, їх співробітників, громадян (для
приватних компаній – права та обов’язки власників і акціонерів, розміри внес-
ків), документи про фінансові зобов’язання, розрахунки установ або осіб, делегу-
вання відповідних повноважень, встановлення соціального та пенсійного забез-
печення, компенсаційних виплат, договори, контракти та інші документи, у тому
числі створені в електронних системах, необхідні для підтвердження фінансових
та юридичних прав установ і громадян. Важливе значення мають акти громадян-
ського стану, у тому числі записи про народження, шлюб, смерть, розлучення,
стан здоров’я. Зберігаються документи, які можуть висвітлити роботу органів
влади та установ під час розгортання надзвичайної ситуації (emergency-
operating records). Хоча, як зазначено в інструкції, цей список не є вичерпним.
Деякі агенції, наприклад NASA (Національне агентство аеронавтики і космічного
простору), включають до життєво важливих документи історичного значення,
відібрані Національним архівом США для постійного зберігання.
Фактично під час планування розробляється дві програми: врятування жит-
тєво важливих документів (Vital records program) та зменшення наслідків катас-
трофи і відновлення документів (Records disaster mitigation and recovery prog-
rams). До цих програм може бути включено від 1 % до 7 % від загального обсягу
документів в установі. У процесі планування інструкція рекомендує зосереджу-
ватися на управлінні інформаційними ресурсами, обробці автоматизованих да-
них, управлінні документацією, безпеці та засобах менеджменту. Тому саме з цих
сфер залучаються спеціалісти до створення планів і програм. Планування фоку-
сується на реальних і потенційних ризиках, які можуть вплинути на організацію
роботи установи і зберігання документів: пожежі, урагани, землетруси, повені,
виверження вулканів, торнадо, саботаж, порушення громадського порядку, теро-
ризм тощо. У разі розташування архівних установ у зоні потенційних природних
катаклізмів слід вивчити їх історію, наслідки, з’ясувати прогнози спеціалістів
відповідних галузей.
Наступним етапом планування є з’ясування типів ризиків для визначення
видів захисту і відповідальності. Наприклад, загроза терористичної атаки
281Vital Records and Records Disaster Mitigation and Recovery: An Instructional Guide. – 1999 Web Edition
www.archives.gov/records-mgmt/vital-records/#DisasterSteps. – Title from screen.
675
характеризується як найвищий рівень ризику, а незначна повінь, що може спри-

чинити мінімальну шкоду, – як найнижчий.
Програма «Vital records»282 направлена на організацію роботи архівної уста-
нови чи архівного підрозділу іншої установи у ході надзвичайної ситуації та на
відновлення їх нормального функціонування після катастрофи. Вона повинна
визначати дві категорії документів: 1) про діяльність установи в процесі надзви-
чайної ситуації (emergency-operating records) та 2) про підтвердження юридич-
них і фінансових прав установи і громадян, на яких могла прямо вплинути її ді-
яльність (right-and-interests records).
Наприклад, у програмі Комісії ядерного регулювання до 1-ї категорії включе-
ні документи про мобілізацію армійських підрозділів, захист матеріальних та
людських ресурсів, заходи для збереження громадського здоров’я і підтримання
безпеки, діяльність у сфері цивільної оборони тощо (плани роботи, директиви,
плани будівель та інженерних мереж, списки працівників, їх адреси і номери те-
лефонів, повноваження тощо). Усі ці документи потрібні у доступних форматах,
перегляд яких не залежить від спеціальної техніки (краще паперових), для орга-
нізації роботи Комісії у ході катастрофи. Вони будуть використовуватися співро-
бітниками в роботі і змінювати дислокацію разом із установою, а після завер-
шення подій дозволять установити послідовність і коректність дій керівництва
та співробітників установи. Усі документи мають гриф обмеження доступу. Роз-
порядження ними покладено на Центр із надзвичайних ситуацій (Emergency
operations center), який зобов’язана створити кожна установа на випадок над-
звичайної ситуації.
Документи 2-ї категорії (про виплату заробітної плати, відпустки, соціальне
страхування, пенсійне забезпечення, розгляд судових справ, договірні зобов’я-
зання) можуть зберігатись як в архівному підрозділі Комісії ядерного регулю-
вання, так і Федеральному центрі документації у Вашингтоні, вони підлягають
мікрофільмуванню283 (обов’язкове зберігання їх у паперових форматах не пот-
рібне) та евакуації284.
282 Vital Records Program / Vital Records and Records Disaster Mitigation and Recovery: An Instructional
Guide. – 1999 Web Edition [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of
access: http://www.archives.gov/records-mgmt/vital-records/#DisasterSteps. – Title from screen.
283 У Законі про використання фотодокументів «An Act to provide for the disposition of certain photo-
graphed records of the United States Government and for other purposes» від 24 вересня 1940 р. визначе-
но, що фотографії та мікрофільми документів, виготовлені відповідно до мінімальних вимог Націо-
нального бюро стандартів, мають таку ж правову силу, як і їх оригінали, і приймаються як юридичний
доказ. An Act to provide for the disposition of certain photographed records of the United States Government
and for other purposes. 24 September, 1940 (54 Stat. 958–959) / NARA and Federal Records: Laws and Au-
thorities and Their Implementation. – Washington : NARA, 1988. – Р. 3–1.
284 Nuclear Regulatory Commission Vital Records Directive. – Vol. 3. – Part 2. Records Management. NRC Re-
cords Management Program. Handbook 3.53 ; Part V [Electronic resource] // National Archives and Records
Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/vital-records/appendix-c.html. –
Title from screen.
676
Органи влади та установи повинні визначити посадових осіб, відповідальних

за створення і реалізацію програми, розробити плани зберігання життєво важ-
ливих документів (vital records plan). План поділяється на дві частини: перша
містить опис документів, друга – конкретні заходи їх зберігання і періодичного
оновлення. До опису включаються назви підрозділів, у діяльності яких утворю-
ються життєво важливі документи, назви серій, які містять такі документи, роз-
різнення документів у серіях за їх категоріями («emergency-operating» або «right-
and-interests»), види носіїв інформації, фізичне розташування місця зберігання ко-
пій кожної серії у випадку надзвичайної ситуації, частота оновлення документів
(копій). Основним засобом забезпечення збереженості документів є їх мікрофіль-
мування. Установа повинна визначитись із місцем зберігання копій, яке має бути
віддаленим і не підпадати під той же ризик, як і місце розташування установи.
Програма «Vital records» включає періодичне проведення навчання керівни-
ків та спеціалістів, відповідальних за її підготовку і реалізацію в установі, та тес-
тування і перевірку ефективності.
Програма «Records disaster mitigation and recovery programs» 285 спрямована
на відновлення діяльності установи та її документів після катастрофи. Програма
включає такі етапи (Disaster Planning Steps): 1) створення відповідних комітетів,
робочих груп, команд працівників і визначення їх обов’язків (планування, харак-
теристику «відповіді стихійному лиху» (рятувальних заходів) та методів віднов-
лення); 2) навчання членів комітетів, робочих груп; 3) здійснення аналізу ризи-
ків (виявлення потенційних проблем архівних будівель (споруд, у яких розміще-
ні архіви установ), аналізу політики архіву (установи) та обладнання у сфері про-
типожежного захисту, розроблення заходів по врятуванню людей, методики
оцінки збитків, нанесених стихійним лихом; 4) встановлення мети і термінів ре-
алізації програми; 5) графіки звітності і підзвітності; 6) оцінка документів і ви-
значення їх пріоритетності; 7) виявлення потенційних джерел нанесення шкоди;
8) з’ясування можливостей профілактики і потреб у захисті (матеріали, облад-
нання, фінансові джерела, їх оновлення і поповнення); 9) аналіз фінансової полі-
тики у сфері підготовки до надзвичайних ситуацій; 10) підготовка і поширення
планів серед зацікавлених сторін (навчання, тестування і перевірки); 11) оцінка
планів і регулярне оновлення.
Важливе значення має визначення рівнів ризиків та джерел нанесення збит-
ків. Оскільки для документів найнебезпечнішими є вода, вогонь і дим, значна
увага приділяється системам пожежогасіння та відповідним типам вогнегасни-
ків, придатним для гасіння пожежі у сховищах документів. У царині електронних
та аудіовізуальних документів перевага віддається створенню відповідного
285 Records disaster mitigation and recovery programs / Vital Records and Records Disaster Mitigation and
Recovery: An Instructional Guide. 1999 Web Edition [Electronic resource] // National Archives and Records
Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/vital-records/#DisasterSteps. –
Title from screen.
677
числа копій, оскільки єдиний примірник може бути пошкодженим настільки, що

не підлягатиме реставрації.
План аварійного відновлювання документів (records recovery plan)286 пови-
нен включати такі елементи: 1) вступ (використання документів, відповідаль-
ність персоналу, загальна інформація про об’єкт та обладнання); 2) список ряту-
вальних служб (пожежна частина, поліція, шпиталь, служби аварійної зупинки
комунікацій (постачання води, газу, електроенергії тощо), список комунальних
служб, список волонтерів; 3) списки телефонів і порядок інформування; 4) пріо-
ритетність документів; 5) організація реагування (повноваження керівників,
відповідальних за організацію рятувальних заходів, оцінка ситуації, організація і
пріоритетність дій, створення командного пункту, усування паніки, контроль
середовища, робота зі ЗМІ, фінансове і матеріальне забезпечення заходів, органі-
зація безпеки, створення відповідних умов для людей, проведення тренувань
рятувальних дій); 6) списки служб, які можуть надати допомогу у відновленні
документів (назви компаній, прізвища відповідальних співробітників, контактні
дані, спеціалізація у сфері аварійного відновлення документів); 7) описування
технік і способів рятування; 8) план рятування і консервації документів. Важли-
во, щоб особи, задіяні у рятувальних заходах, мали уявлення про види носіїв ін-
формації, із якими їм доведеться зіткнутися, оскільки неправильне поводження
286 Наприклад, «Records recovery plan» філії Національного архіву США і Федерального центру доку-
ментації у Південно-Західному регіоні (Форт Ворт, Техас) включає такі розділи: 1) упередження ката-
строфи (постійний контроль температури і вологості; дотримання правил розміщення документів у
сховищах; заходи з протипожежної безпеки; моніторинг систем водопостачання; спостереження за
рівнем підйому води у річці та повенями; плани евакуації, система оповіщення і навігація аварійних
виходів із будівлі); 2) створення рятувальної команди (визначення місії, створення і впровадження
планів дій у надзвичайних ситуаціях (при пожежі, пошкодженні документів водою, зараженні доку-
ментів паразитами, комахами, нашесті гризунів, бомбовому ударі (вибуху), серйозному пошкодженні
здоров’я співробітників, бурі, зливі води / падінні снігу або льоду з даху, аварії опалювальної системи,
токсичного зараження хімічними речовинами, землетрусі), визначення конкретних кроків по вряту-
ванню документів (документів обмеженого доступу; документів, які можуть бути висушені без замо-
рожування; документів, які потребують заморожування; робота з документами після висушування;
робота з фотодокументами і мікрофільмами), порядок документування рятувальних заходів); 3) сис-
тема оповіщення співробітників про розміщення засобів пожежогасіння; 4) система евакуації;
5) система аварійних виходів; 6) списки працівників, відповідальних за зберігання ключів, охорону
приміщень, власників 35-мм камер, радіооператорів; 7) процедури повідомлення відповідальних пра-
цівників Національного архіву США про надзвичайну ситуацію; 8) списки рятувальних служб
(Федеральної служби профілактичного технічного обслуговування, пожежного департаменту, швид-
кої медичної допомоги, шпиталю, поліції, комунальних служб, департаменту екології); 9) список но-
мерів телефонів і адреси всіх працівників архіву і центру документації, які працюють на основі пос-
тійної зайнятості, та членів рятувальної команди; 10) адреса, шляхи і способи транспортування до
притулку; 11) списки пріоритетних документів, які підлягають першочерговому врятуванню і віднов-
ленню; 12) списки обладнання, необхідного для рятувальних і відновлюваних робіт, та контакти ком-
паній для їх придбавання (помпи для відкачки води, засоби для прибирання, обладнання для вакуум-
ного зволоження/висушування документів, морозильні камери, низькотемпературні субліматори,
засоби глибокої заморозки, пластикові контейнери, сухий лід); 13) списки індивідуальних рятуваль-
них засобів; 14) списки й адреси компаній, які працюють у сфері аварійного відновлювання фотогра-
фій, негативів, мікрофільмів, електронних документів. National Archives Southwest Region and Federal
Records Center. Fort Worth, Texas. Disaster Plan [Electronic resource] // National Archives and Records
Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/records-mgmt/vital-records/appendix-
d.html#PartII. – Title from screen.
678
з негативами, мікрофільмами, фотографіями, дисками може призвести до безпо-

воротної втрати інформації. Рятувати і відновлювати документи з обмеженим
доступом повинні особи, які мають відповідні допуски до державної таємниці.
Національний архів США створив спеціальний навчальний центр для підви-
щення кваліфікації спеціалістів з управління документацією «Records Management
Training Learn Center»287. Центр реалізує навчальну програму, яка включає курси з
експертизи цінності і відбору документів на постійне зберігання, виділення доку-
ментів до знищення, управління документами в установі, визначення строків збе-
рігання документів, передачі документів на зберігання до центрів документації
(тимчасове зберігання) й архівів. Зокрема, у центрі проводяться навчання за на-
прямами: підготовка архівів до надзвичайних ситуацій та їх відновлення, плану-
вання заходів і їх здійснення для врятування життєво важливих документів288.
Національний архів та Адміністрація документації США, Товариство амери-
канських архівістів, регіональні та місцеві професійні об’єднання архівістів, архі-
ви штатів постійно проводять роботу з установами по плануванню і впроваджен-
ню рятувальних заходів, семінари для архівістів і менеджерів з управління доку-
ментацією в установах щодо їх майбутніх дій в умовах надзвичайних ситуацій.
Рада директорів архівів штатів (CoSA) 2005 року створила спеціальний ресур-
сний центр IPER (Intergovernmental preparedness for essential records), який реа-
лізовує навчальні програми (школи, семінари, конференції), веде веб-сайт, на
якому архівні установи штатів розміщують свої програми, методичні матеріали,
діляться досвідом289. Для заснування і забезпечення діяльності IPER у вигляді
гранту FEMA виділила 2,6 млн доларів.
287 У складі FEMA функціонує навчальний інститут протипожежного захисту «International Disaster /
Fire Training Institute, Inc.», який пропонує різнопланові курси з протистояння техногенним і природ-
ним катастрофам та терористичній загрозі. International Disaster Fire Training Institute [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.all-hazards.com/index.html. – Title from screen.
Ресурсні центри створені такими установами, як: Архів Смітсонія-Інституту (Вашингтон)
(Smithsonian Institution Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://siarchives.si.edu/services/
disaster-prevention-preparedness-and-response. – Title from screen), Американська асоціація історії шта-
тів і зберігання місцевої культурної спадщини (American Association for State and Local History and
Heritage [Electronic resource] // Preservation’s Institute of Museum and Library Services. – Mode of access:
http://www.imls.gov/collections/prepare_prep.aspx). – Title from screen). Управління зберігання Бібліо-
теки Конгресу США (http://www.loc.gov/preservation), Північно-Східний центр консервації документів
(Northeast Document Conservation Center’s (NEDCC), Американський інститут консервації (American
Institute for Conservation’s (AIC)), Центр консервації мистецтва та історичних артефактів (Conservation
Center for Art & Historic Artifacts’ (CCAHA)) та інші інституції.
Середньоатлантична регіональна конференція архівів (Mid-Atlantic Regional Archives Conference,
MARAC) заснувала спеціальний фонд «MARAC Ad hoc Disaster Relief Committee» для підтримки за допо-
могою грантів архівів (у тому числі й приватних), постраждалих внаслідок катастроф. MARAC
Ad hoc Disaster Relief Committee [Electronic resource] // Mid-Atlantic Regional Archives Conference. –
Mode of access: http://www.marac.info/disaster-relief. – Title from screen.
288 Emergency Preparedness and Response for Business Information (EPRBI); Emergency Planning and Re-
sponse for Vital Records and Essential Information [Electronic resource] // Records Management Training
Learn Center. – Mode of access: https://nara.learn.com/learncenter.asp. – Title from screen.
289 Preparedness and planning. Council of State Archivists. Resource Center [Electronic resource] // CoSA
Resource Center – Council of State Archivists. – Mode of access: http://rc.statearchivists.org/Resource-

Center/Topics/Emergency-planning-and-response/Preparedness-and-planning.aspx. – Title from screen.
679
Пошкодження у читальній залі публічної бібліотеки Білоксі, штат Міссісіпі,

після урагану Катріна, вересень 2005 року
680
Програми підготовки архівів штатів

до катастроф включають (на прикладі
Програми штату Аризона): 1) укладання
плану дій у катастрофі (disaster plan)
(мапи розміщення пріоритетних доку-
ментів у сховищах та шляхи їх евакуа-
ції, довідники телефонів співробітни-
ків архіву, волонтерських команд та
служб порятунку, списки засобів поря-
тунку та їх місцезнаходження, послідов-
ність кроків, які потрібно виконати),
2) мікрофільмування усіх життєво зна- Врятування документів командою
чущих документів із паперовою осно- архівістів NARA та CoSA у Новому Орлеані
вою, 3) створення копій усіх цифрових після урагану Катріна,
листопад 2005 року
документів, 4) інформування персона-
лу архіву про ризики, які можуть спричинити пожежу чи затоплення документів
водою, та заходи щодо їх попередження, 5) навчання персоналу користуванню
засобами порятунку людей і документів, 6) як обов’язковий елемент – щорічне
обстеження даху, електромережі, протипожежних систем і засобів, вікон, облад-
нання архівної будівлі і їх вчасна заміна. Плани оновлюються не рідше одного
разу на рік. Кожен працівник архіву та волонтер повинен мати дві копії плану
дій під час катастрофи (на роботі й удома), щоденно дотримуватися правил охо-
ронної і пожежної безпеки на робочому місці, пройти психологічне тренування
для попередження паніки, розуміти свою роль і відпрацювати свої дії на випадок
надзвичайної ситуації, бути готовим до імпровізації у разі непередбачуваного
розвитку подій. Кожен відділ або департамент архіву повинен укласти списки
документів (із зазначенням їх вартості) та пріоритети їх рятування: всього чи
того, що дозволяє час. Під час укладання цих списків співробітники мають відпо-
вісти на питання: чи має документ цінність, чи можна його замінити іншим, вар-
тість заміни чи реставрації, наскільки важливий документ для колекції або дос-
лідника, у яких форматах він доступний290.
Важливе значення має укладання в архівах штатів планів відновлення докуме-
нтів після катастроф. Вони передбачають: 1) визначення характеру шкоди (вогонь,
дим, сажа, чиста або брудна вода, сирість, пліснява тощо) та видів пошкоджених
матеріалів (книги, документи, мікрофільми, фотографії, цифрові документи),
можливостей їх заміни (або наявності їх інформації в інших документах), шляхів
реставрації в архіві чи поза його межами; 2) фотографування збитків;
3) наявність в архівах і підключення у перші ж часи після катастрофи портатив-
них генераторів енергії, помп для відкачки води, вентиляторів для циркуляції
290 McColgin M. Disaster Planning for Governments in Arizona [Text] / Michael McColgin, Toby Murray. –
Las Vegas : Arizona State Archives, University of Nevada, 2002. – Р. 2–7.
681
повітря, термометрів, гігрометрів, гігротермографів, психрометрів для здійснен-

ня замірів, вологопоглиначів (ефективні лише у невеликих депозитаріях); 4) ор-
ганізацію роботи рятувальної команди, у якій кожен член повинен мати відпові-
дний допуск до такого виду робіт і пройти навчання; 5) стабілізацію повітря,
очистку приміщень архіву, переміщення документів291.
Архів повинен укласти плани і вжити заходів до навчання співробітників
процедурам відновлення документів після повеней або рятування від вогню во-
дою. Вони включають організацію: 1) висушування паперових документів холод-
ним і сухим повітрям відкритим способом (будь-яке підвищення температури
спричинить появу плісняви, висушування розпочинається після стабілізації тем-
ператури і повітря); 2) заморожування вологих паперових документів (обов’яз-
ковому заморожуванню підлягають документи, зшиті у томи, і книги). Було здій-
снено відповідне дослідження, що документи без будь-якого погіршення можуть
зберігатись у замороженому стані понад 10 років, а після цього бути успішно від-
новленими; швидке заморожування мінімізує кристалізацію льоду, а також
зменшує наслідки задимлення документів після пожежі. Кращими способами є
вакуумне заморожування або висушування вологих документів. Архівістів потрі-
бно було навчити процедурам роботи з пошкодженими фотоматеріалами (очи-
щуванню, промиванню, висушуванню на екранах та відкритим способом і транс-
портуванню до фотолабораторії), мікроформами і мікрофільмами (очищуються,
заливаються водою у контейнерах або заморожуються для транспортування до
лабораторії), цифровими носіями інформації (негайно транспортуються до спе-
ціальних лабораторій, оскільки їх перебування у воді спричиняє непоправні по-
шкодження) у перші три доби після катастрофи292.
Переживаючи і спостерігаючи катастрофи, працівники інституцій пам’яті
(архівісти, музейники, бібліотекарі) є свідками загибелі сотень тисяч людей, а
разом із цим і втрати пам’яті про них, адже ці катастрофи безповоротно забира-
ють із собою архіви, музейні колекції, бібліотечні фонди. Постраждалі у катаст-
рофах люди іноді не мають жодного документа, аби підтвердити свій статус і
захистити права. Зважаючи на це, у розробці програм захисту архівів під час ка-
тастроф американські архівісти зосередились не на історичних документах, а на
документах життєво важливого значення. Архівісти співпрацюють із Департаме-
нтом внутрішньої безпеки та його підрозділами, розробляють і впроваджують
програми попередження втрат архівів у час катастроф та відновлення після них,
проводять тренувальні навчання для співробітників архівів і установ, створю-
ють веб-портали для отримання відповідних методичних посібників, інструкцій
і обміну досвідом. Уникнути катастроф у сучасному світі практично неможливо,
тому головним завданням архівістів стає мінімізація втрат архівних документів.
291 McColgin M. Disaster Planning for Governments in Arizona [Text] / Michael McColgin, Toby Murray. –
Las Vegas : Arizona State Archives, University of Nevada, 2002. – Р. 8.

292 Ibid. – Р. 9–13.
682
* * *
Розглянувши ключові питання, на яких зосереджувались американські архі-
вісти з моменту появи архівної професії у США, наголошуємо на безумовній цін-
ності їх теоретичних міркувань з приводу експертизи цінності документів. Ще на
початку ХХ ст. в американських архівах не мали уявлення про експертизу ціннос-
ті, тож прагнули зберігати все. Ознайомившись із європейськими архівними
принципами, американці дійшли висновку про неможливість їх цілковитого
впровадження у вітчизняну архівну практику. Однак ідеї таких видатних пред-
ставників європейської архівної науки, як Х. фон Зібель, Фр. Мейнеке, М. Лехман,
В. Ліперт, А. Бреннеке, С. Мюллер, Я. Фейт і Р. Фруїн, К. О. Мюллер, Х. О. Мейснер і
особливо Ч. Х. Дженкінсон, значно вплинули на формування поглядів американ-
ських архівістів на експертизу цінності документів.
Американські архівісти у пошуках правильних підходів до експертизи цінно-
сті документів виходили насамперед із практичних потреб і навіть самі стали
сперечатися з приводу наявності чи відсутності архівної теорії у США. У розвитку
теорії ЕЦ у США можна виокремити шість періодів:
− п е рши й , з середини 1930-х і до середини 1950-х рр., – «час усвідомлення особ-
ливостей американських архівів і критики теорії видатного британського архі-
віста Ч. Х. Дженкінсона»;
− д ру ги й , з середини 1950-х і до середини 1960-х рр., – американської
«класичної теорії» (таку характеристику періоду дала Т. Х. Петерсон293);
− т р е т і й , середина 1960-х – кінець 1970-х рр., – «період критики теорії
Т. Р. Шелленберга»294;
− четвертий, 1980-ті – 1990-ті рр., – «період ревізії американської архівної теорії»;
− п ’я т и й , кінець 1990-х – початок 2000-х рр., – «формування і розвитку теорії
експертизи цінності електронних документів»;
− шо ст и й , сучасний, – «розвитку експертизи цінності у контексті соціальної
епістемології».
У першому періоді розвитку експертизи цінності у США непересічний внесок
у розвиток теорії зробили М. К. Нортон, Ф. К. Брукс, Е. Дж. Ліхі та Ф. Бауер. Вони
виходили із сучасних їм потреб архівної галузі США: здійснення експертизи цін-
ності накопичених упродовж усієї історії держави значних обсягів документів в
установах, які очікували прийому на зберігання до архівів. М. К. Нортон висуну-
ла ідею доказової цінності документів. Ф. К. Брукс запропонував концепції
«життєвого циклу документів» та «ідеальної програми», у ході якої в установах
294 Труді Петерсон у згаданій статті цей період датує 1966–1986 рр., проте вона його пов’язує не з
розвитком експертизи цінності, а з рішеннями проблем доступу до документів. Peterson T. H. The Na-
tional Archives and the Archival Theorist Revisited, 1954–1984 [Text] / Trudy Huskamp Peterson // Ameri-
can Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – P. 126.
683
систематизація документів мала відбуватися таким чином, щоб на момент їх пе-

редачі до архіву цінні документи були відділені від нецінних. Учений запропону-
вав два критерії цінності: для документоутворювача та для вивчення адмініст-
ративної історії. Е. Дж. Ліхі зосередився на відборі документів на знищення, ство-
ренні переліків документів зі строками зберігання, мікрофільмуванні докумен-
тів як одному із способів зменшення їх колосальних обсягів. Ф. Бауер встановив
відповідність між обсягом документів, які архів може зберегти, та коштами, виді-
леними на його утримання урядом. У цих ідеях відчувається цілком американсь-
кий прагматичний підхід до вирішення проблеми. Що ж до історичної цінності
документів, то на той час американські архівісти не вели мову про неї, хоча й не
заперечували цілком. М. К. Нортон указувала, що документи, насамперед, мають
цінність для урядовців і архіви служать потребам уряду, а Ф. К. Брукс так і не
зміг надати визначення історичній цінності документів. Між тим ідеї вчених до-
зволили вирішити головну проблему, яка стояла перед архівами на той час, –
відібрати і прийняти на постійне зберігання до Національного архіву США цінні
документи федерального уряду. Пропозиції вчених були закріплені у законодав-
чих актах 1943, 1945, 1950 рр. Для подальшого запобігання виникненню подіб-
ної проблеми у федеральних установах США були введені програми управління
документацією та створені спеціальні установи – федеральні центри документа-
ції, які взяли на себе експертизу цінності, контролювання строків зберігання до-
кументів, відбір на зберігання цінних документів і знищення нецінних. Таким
чином, була створена цілком розумна і варта уваги система відбору і поповнення
архівів цінними для історії і громадян документами.
Упродовж другого періоду була розвинена американська «класична теорія».
Її фундатором став Т. Р. Шелленберг. Хоча на той момент його ідеї щодо первин-
ної і вторинної цінності документів мали непересічний успіх, із часом вони були
піддані критиці. Під первинною цінністю Шелленберг розумів цінність докумен-
ту для поточної діяльності установи. Під вторинною – цінність, якої документ
набував, вийшовши зі свого активного використання. У вторинній цінності Шел-
ленберг виділяв два критерії: доказовий та інформаційний. Знов-таки, очевидно,
що Шелленберг не вів мову про історичну цінність документа і його підхід був
ще більш прагматичний, ніж попередників. Тим більше що Шелленберг, як спів-
робітник Національного архіву США, зосередив свою увагу лише на експертизі
цінності федеральних документів, а американська архівна спільнота чекала на
концепцію, прийнятну для усієї архівної системи США. Варто зауважити, що фак-
тично Шелленберг не подав власних ідей щодо експертизи цінності, він лише уза-
гальнив та інтерпретував уже існуючі концепції, а його визначення первинної і
вторинної цінності документів надто розмиті й незрозумілі для застосування.
У своєму узагальненні Шелленберг спирався на ідеї попередників минулих
30–50-х рр. ХХ ст., хоча на черзі дня вже поставала проблема експертизи цінності
документів нової соціальної історії, представники якої були орієнтовані на дослі-
684
дження пересічного громадянина, та величезних обсягів машиночитаних доку-

ментів. Найкраще прислужилася вирішенню цієї проблеми концепція вибіркової
експертизи цінності П. Левінсона. Він використовував критерії доказовості та
інформативності, поняття типових і репрезентативних документів, випадкового
та обраного зразка, для визначення якого вводив критерій значущості. До речі,
ідеї цього вченого, на відміну від Шелленберга, фактично не критикували, а, на-
впаки, із ними експериментували, їх наслідували і розвивали. Виявилося, що, на
перший погляд, цілком прагматичні ідеї Левінсона щодо використання статис-
тичних і математичних методів відбору з успіхом забезпечують відображення
історії країни й американського народу в архівних колекціях, причому у всій ба-
гатогранності і багатстві кольорів. Розвинені послідовниками, вони були впро-
ваджені у посібниках і програмах міжнародного значення.
Навпаки, ідеї Шелленберга були критиковані цілою плеядою вчених на третьо-
му періоді розвитку теорії експертизи цінності, коли вже цілком зрозумілим стало,
що різні прошарки населення прагнуть залишити свій слід в архівах, а історики
орієнтуються на дослідження масових документів. Основний опонент Шелленбер-
га Т. Мітчелл указував, що поняття доказової та інформаційної цінності зводяться
до цінності історичної. Проте знов-таки американський прагматизм не дозволив
Мітчеллу всебічно обґрунтувати поняття історичної цінності. Вчений дійшов ви-
сновку, що найкраще оцінювати документи на підставі їх власної цінності. Хоча
Мітчелл прохолодно ставився до стандартів і правил, але, врешті-решт, сам запро-
понував абсолютно чіткі «вісім пунктів», упевнившись у виконанні яких, архівіст
міг прийняти «безпомилкове» рішення щодо подальшої долі документів.
Невизначеність і невпевненість, підставою для якої стали ідеї Шелленберга
та їх подальша критика, привели на четвертому періоді до дискусії про відсут-
ність американської архівної теорії. Цілий ряд учених, серед яких і Л. Дюранті,
заявили про нежиттєздатність американської архівної теорії. Це дало підстави
Л. Раппорту запропонувати революційного змісту ідею про проведення повтор-
ної експертизи цінності вже прийнятих на зберігання до архівів документів. У
цей же період нападки Адміністрації служб загального призначення на Націо-
нальний архів США та звинувачення архіву в надмірному знищенні оригіналів і
заміні їх мікрофільмами призвели до обґрунтування критерію цінності оригіна-
лу документа в його фізичній формі. Воно знайшло своє відображення у працях
Дж. О’Тула, Ш. Мак-Ренор та інших учених.
У цей же період по-новому розкривається проблема документів недержавно-
го сектору. Якщо раніше вважалося, що історія країни відбивається насамперед у
документах державних установ, то в цей період очевидною стала необхідність
відбору на зберігання документів соціальних рухів та громадських організацій.
Пролунала ідея стосовно того, що не лише архівісти (або адміністратори) несуть
відповідальність за репрезентативний відбір історичних документів, а й громадсь-
кі організації та дослідники, чиї інтереси полягають у вивченні соціальної історії.
685
П’ятий період пов’язаний із пошуком підходів до експертизи цінності елект-

ронних документів. Спостереження за розвитком теорії експертизи цінності у
США дозволили німецькій вченій А. Менне-Харіц дійти висновку про відсутність
фундаментальних принципів експертизи цінності традиційних документів і
страх архівістів перед втратою цифрової спадщини людства у разі, якщо вони не
будуть знайдені. Однак і тут цілковитий прагматизм американців привів їх до
встановлення головного критерію цінності, а саме автентичності. Автентичність
цілком дорівнює доказовості. Справжність, надійність і цілісність також служать
доказовості. Коло замкнулося: розвиток теорії експертизи цінності у США почи-
нався із обґрунтування доказовості і завершився нею. Це дозволило дійти ви-
сновку, що експертиза цінності у США направлена, насамперед, на відбір доку-
ментів, у яких містяться докази, причому неважливо, що документи доводять
або підтверджують: дії уряду, справжність історичних подій в історії держави
або житті окремого громадянина. Документ для американців повинен містити
докази. Усі інші види цінності є другорядними. Більше того, у процесі розвитку
теорії експертизи цінності низка американських вчених заговорила про цінність
не документа, а інформації, яка також розглядається з точки зору доказовості. Це
характерно для американців, які ще з 1940-х років дійсно знищували більшу час-
тину оригіналів документів, залишаючи на зберігання їх мікрофільми, які фізич-
но не є документом, а лише носієм інформації. У США навіть був ухвалений ряд
законів (1940 та 1943 рр.), у яких ішлося про те, що мікрофільм, за відсутності
оригіналу, повинен бути прийнятий як доказ у суді та в інших установах.
Із доказовістю цілком узгоджуються сучасні ідеї американських учених щодо
архівів як соціальної юстиції, влади архівів і відповідальності архівістів. Історич-
на цінність так і не була повністю обґрунтована американськими вченими. Нато-
мість у нових ідеях і нових дискусіях в американській архівній спільноті йдеться
про різнопланові та неоднорідні цінності, які має сучасне суспільство, і необхід-
ність таких методів експертизи цінності, використання яких гарантує репрезен-
тативне представлення у майбутньому цінностей кожного прошарку населення і
соціальної групи. Інтереси урядових установ, про які свого часу говорила Нор-
тон, та інтереси істориків, про які теж точилося стільки розмов, на сучасному
етапі відкидаються, і на перший план виходять інтереси суспільства у цілому.
Тому Р. К. Шеффер визначив завдання архівіста як служіння суспільству у ціло-
му. Р. Джімерсон додав, що архівіст повинен забезпечити майбутнє, відбираючи
не лише документи державних установ, політичної, соціальної та інтелектуаль-
ної еліти, а й відкриваючи нові світи документального матеріалу про життя, ба-
жання і потреби звичайних людей. Першочергова роль у цьому належить експер-
тизі цінності. Отже, дискусії американських архівістів не припинились, їх архівна
теорія «жива» і продовжує свій розвиток.
Наукові пошуки у сфері систематизації архівних колекцій пов’язані з необ-
хідністю організації зберігання, описування, фізичного та інтелектуального кон-
686
тролю архівних документів у Національному архіві США. Хоча перші спроби сис-
тематизації архівних колекцій були здійснені в архівах штатів протягом ХІХ –
початку ХХ ст., але уніфікованої системи так і не було створено. Крім того, архі-
вістам довелося обстоювати методи архівної систематизації у боротьбі із представ-
никами суміжної галузі – бібліотекарями та хранителями манускриптів. Спочат-
ку навіть не існувало поняття «систематизація», замість нього використовувало-
ся бібліотечне поняття «класифікація». У. Г. Ліланд наполягав на впровадженні в
американських архівах європейських архівних принципів «походження», «поваги
до фонду» та «оригінального порядку». Після Міжнародного конгресу архівістів і
бібліотекарів у Брюсселі 1910 року американці ознайомились із підручником
С. Мюллера, Я. Фейта і Р. Фруїна «Manual for the Arrangement and Description of
Archives» («Систематизація і описування архівів», 1898 р.), що пропагував зазна-
чені принципи. Однак із часом американські архівісти усвідомили, що американ-
ські та європейські архіви мають відмінності, які не дозволяють цілком застосу-
вати розроблені європейцями принципи. Показовим тут є досвід Д. Роуленда,
директора Департаменту архівів і історії штату Міссісіпі, який спробував систе-
матизувати архівні документи, що роками були звалені на горищі Капітолію
штату. Відновити їх відповідно до оригінального порядку, який вони мали в
установі, так і не вдалося. Крім того, Д. Роуленд одним із перших висунув ідею
заміщувати пропуски в архівних колекціях копіями документів. Метою Роуленда
було досягнення інформаційної цілісності колекції. До висновку про непридат-
ність європейських схем систематизації дійшов і Т. Р. Шелленберг. Він писав, що
в європейських архівах документи вже у діловодстві відкладалися таким чином,
щоб відбивати адміністративну діяльність установ, тому архівістам легко дотри-
муватися принципів «поваги до фонду» та «походження»; для американських
архівістів, які отримали у спадок від установ неупорядковані колосальні обсяги
документів, реконструювати комплекс документів відповідно до адміністратив-
ної діяльності установи практично неможливо. Крім того, європейський підхід
враховував, на погляд Шелленберга, лише інтереси істориків, ігноруючи потре-
би урядовців. Тому з огляду на американські умови жоден європейський прин-
цип не міг бути впроваджений у США без змін. У 1939 році Шелленберг пропону-
вав використовувати класифікацію документів відповідно до функцій установи.
Національний архів США розробляв різні схеми систематизації (класифікації),
але всі вони були автономні, жодна з них не могла бути застосована до ряду ком-
плексів архівних документів. В архіві була введена Програма систематизації і
описування документів, але її виконання перервала необхідність зосередження
на завданнях, що постали перед архівістами у часи Другої світової війни. Після вій-
ни перше теоретичне обґрунтування систематизації документів у Національному
архіві США здійснив знов-таки Т. Р. Шелленберг. Однак жодної серйозної концепції
систематизації Шелленберг не запропонував: він відкинув європейський принцип
687
«оригінального порядку» і вказав, що архівіст може застосовувати будь-який

принцип усередині серії, аби тільки самі серії не змішувались. Як і з експертизою
цінності, ідеї Шелленберга були незрозумілими і підданими критиці вже його
сучасниками.
На думку більшості американських учених, найкращим чином виклав кон-
цепцію систематизації О. В. Холмс. Його п’ять рівнів були впроваджені у всіх архі-
вних установах США. Вони передбачали чітку ієрархію процесів систематизації
на рівнях депозитарію, групи або підгрупи документів, серії, файлів, документів
у файлі. Концепція систематизації О. В. Холмса закріпила остаточне відокремлен-
ня американської архівної справи від європейської, оскільки в ній не використо-
вувалося поняття «архівного фонду». «Рівні Холмса» не лише уможливили здійс-
нення систематизації архівних колекцій, а й сприяли описуванню архівних доку-
ментів і створенню архівних довідників.
Наступною ключовою проблемою, яка хвилювала всіх американських грома-
дян, а не лише архівістів, і залишається на порядку денному й на сучасному етапі
історії, є секретність. Вона бере свої витоки із засекречування журналів Континен-
тальних конгресів. У ХІХ ст. секретні документи в основному створювалися в Армії
та Військово-морському флоті США. Цілий ряд правил і наказів регламентував до-
ступ, розповсюдження, пересилку секретних документів, уводив терміни «таємно»,
«конфіденційно», «тільки для офіційного використання», «обмежено», «документ»,
«засекречений документ» та інші. На створення цих правил значно вплинули рег-
ламентації засекречування документів у Франції та Великобританії. Перше розсек-
речування документів у Військовому департаменті датується 1907 роком.
Офіційно про наявність секретів в американському уряді Конгрес повідомив
1911 року у законі про превентивні заходи щодо розголошення національних
оборонних секретів «Defense Secrets Act». Однак визначення поняття «таємниця»
закон не надав. Наступний, ухвалений замість нього, закон про шпіонаж (1917 р.)
окреслив коло документів, що належать до оборонної інформації, а закон про
торгівлю з ворогом (1917 р.) надав Президенту США право оголошувати секрет-
ною інформацію про наукові відкриття і винаходи.
Регулювання політики засекречування і розсекречування документів за тра-
дицією Конгрес віддав Президенту США. Першим виконавчий наказ про захист
інформації в сфері національної оборони видав Фр. Д. Рузвельт. Від акта Рузвель-
та ведуть свою історію президентські накази щодо засекречування і розсекречу-
вання документів у виконавчих органах влади. Останній такий наказ виданий
діючим Президентом США Б. Х. Обамою. Важливо, що саме наказ Рузвельта нада-
вав право цивільним структурам виконавчої гілки влади засекречувати інфор-
мацію. «The National Security Act», ухвалений Конгресом 1947 року, створював
Раду національної безпеки і Центральне розвідувальне управління. Використаний
у законі термін «classified information» означав інформацію або матеріали, створені
і чітко маркировані, або чітко представлені згідно із законом чи виконавчим нака-
688
зом Президента, які вимагають спеціального ступеня захисту від несанкціоновано-

го «розкриття» з причин національної безпеки. Президент США Г. С. Трумен у
ЕО 10290 від 24 вересня 1951 року, що поширювався на увесь федеральний уряд,
визначив секретну інформацію як інформацію з безпеки країни і встановив вимоги
до засекречення інформації у мирний час. Наказ встановлював три варіанти розсе-
кречування: автоматичний, неавтоматичний та за допомогою перегляду. Наказ
Президента США Д. Д. Ейзенхауера ЕО 10816 від 5 травня 1959 року ввів поняття
доступу до засекречених матеріалів у зв’язку з необхідністю проведення історич-
них досліджень. Серйозні зрушення у бік розсекречування документів урядом США
здійснено за часів Президента США Дж. Ф. Кеннеді, у тому числі були розроблені
розклади для автоматичного розсекречування документів.
1966 року відбулася надзвичайна подія в історії США – ухвалено закон «Про
свободу інформації», який відкрив широкій громадськості доступ до урядової
інформації, крім її дев’яти категорій, виокремлених у обмежений доступ. Важли-
ва риса американського закону полягає у тому, що у випадку, коли документ міс-
тить секретну інформацію, вона видаляється із доступу, а увесь документ може
бути виданий на запит FOIA. Тобто документ засекречується частинами (про це
було зазначено ще й у виданому на виконання FOIA виконавчому наказі
Р. М. Ніксона ЕО 11652). У ЕО 11652 Президента США Р. М. Ніксона 1972 року
вперше було використано термін «reasonableness» як тест для визначення рівня
секретності та вперше з’явилася заборона засекречування інформації для прихо-
вування неефективних дій, адміністративних помилок, обмеження конкуренції
тощо. Згодом при Раді національної безпеки був створений Міжвідомчий комі-
тет із розсекречування документів, який 1975 року був уведений до складу Наці-
онального архіву США.
У 1970-ті роки США визнали, що система розсекречування документів у краї-
ні фактично відсутня. Як не дивно, саме Р. М. Ніксон, який згодом намагався зни-
щити власні документи, що містили інформацію про Уотергейтський скандал, і
20 років судився з цього приводу з урядом і Національним архівом США,
1971 року звертався до Конгресу з проханням виділити асигнування для прове-
дення робіт із розсекречування документів у Національному архіві.
1974 року світ побачив закон про захист приватного життя громадян «The
Privacy Act». Виданий за ним наказ Дж. Картера ЕО 12065 «National Security
Information» 1978 року вже вимушений був балансувати між необхідністю задо-
вольняти громадські інтереси у доступі до урядової інформації і необхідністю
захищати від несанкціонованого розголошення визначені законом засекречені
документи приватного характеру. Політику в галузі інформаційної безпеки ви-
значала Рада національної безпеки, а Адміністрація служб загального призна-
чення моніторила програми інформаційної безпеки. З цією метою у її складі було
утворене Управління по нагляду за інформаційною безпекою, ISOO, яке стало
689
правонаступником Міжвідомчого комітету із розсекречування. ISOO, як і Міжві-

домчий комітет, стало структурною частиною Національного архіву США.
Політика секретності посилилася за часів Президента США Р. Рейгана, який у
ЕО 12356 указав, що при наявності найменшого сумніву щодо необхідності засе-
кречування інформації її слід охороняти так, ніби вона засекречена, і очікувати
рішення відповідного органу.
Початком важливого етапу «потепління» (1990-ті рр.) у політиці США щодо
розсекречування стало ухвалення Конгресом США на вимогу громадськості зако-
ну про створення колекції документів із убивства Президента Дж. Ф. Кеннеді в
Національному архіві США (1992 р.). У 1990-ті – на початку 2000-х рр. видається
ряд законів: «Про розсекречування документів про злочини фашистів у Другу
світову війну» (1998 р.), «Про розсекречування документів японського імперсь-
кого уряду» (2000 р.). Поява цих законів була спричинена кінцем «холодної вій-
ни» і потеплінням міжнародних відносин у світі. Президентом США У. Клінтоном
було видано ряд виконавчих наказів по розсекречуванню документів у Національ-
ному архіві США: ЕО 12937 про розсекречення вибраних документів у Національно-
му архіві Сполучених Штатів (1994 р.), ЕО 12951 про оприлюднення кінофотодо-
кументів, зібраних аеросистемами Corona, Argon, Lanyard Управління національ-
ної розвідки (1995 р.), ЕО 12958 про засекречування інформації з національної
безпеки (1995 р.), у якому йшлося про розсекречення документів Національного
архіву, президентських бібліотек та федеральних органів виконавчої влади.
У. Клінтоном, на противагу Р. Рейгану, було визначено, що при існуванні сумніву
щодо відповідного рівня секретності інформацію слід було засекречувати під
нижчим грифом, а при існуванні будь-якого сумніву щодо необхідності засекре-
чування інформація залишалась не секретною. 1995 року була створена Міжві-
домча апеляційна комісія з питань класифікації документів та Наглядова рада з
реалізації політики інформаційної безпеки. За цими законами і наказами у Націо-
нальному архіві США та федеральних архівних установах його системи були роз-
секречені значні обсяги секретних архівних документів. Разом із тим у 1995 році
ще раз було підтверджено право Президента США визначати процедури доступу
до секретної інформації. Користуючись цим правом, У. Клінтон видав ЕО 12968
про доступ до засекреченої інформації і визначив у ньому процедури надання
допусків працівникам федеральних установ, в обов’язки яких входила робота із
секретними документами. У 2000 році Конгрес ухвалив «Public Interest
Declassification Act», відповідно до якого була створена Комісія з розсекречуван-
ня документів, що представляли «екстраординарний інтерес» для громадськості.
Однак «потепління» у сфері розсекречування документів було перерване те-
рористичними актами 11 вересня 2001 року. По-перше, вони спричинили видан-
ня Конгресом «The Patriot Act» (2001 р.), за яким правоохоронні органи могли
прослуховувати телефони і переглядати будь-які документи персонального ха-
рактеру. По-друге, був прийнятий ряд виконавчих наказів Президента США, на-
690
правлених на посилення секретності в усіх галузях життєдіяльності американсь-

кого суспільства, були припинені або уповільнені процеси розсекречування до-
кументів і в Національному архіві США. На Діаграмі «Співвідношення показників
засекречування та розсекречування у період з 1982 р. до 2011 р.» (Додаток Д-3
наприкінці монографії), побудованій автором на підставі звітів ISOO, чітко виок-
ремлюються 1997–1999 рр., коли показники розсекречування документів були
найвищими в історії США, та різкий їх спад, пов’язаний із терористичними атака-
ми 2001 р. та скандалом Клінтон – Лівінскі.
Новий етап «потепління» у політиці розсекречування документів почався із
обранням на пост Президента США демократа Б. Обами 2009 року. Його Адмініс-
трація взяла курс на відкритість і прозорість у діяльності уряду США. Меморан-
дум Б. Обами до керівників виконавчих органів влади «Classified Information and
Controlled Unclassified Information» 27 травня 2009 року поставив завдання засек-
речувати лише ту інформацію, що відповідає інтересам національної безпеки.
Проект ЕО 13526 «Classified National Security Information» відкрито обговорював-
ся громадськістю. Він встановив систему з п’яти напрямів розсекречування,
створив у Національному архіві США Національний центр розсекречування.
2010 року Б. Обама підписав закон про зменшення надмірного засекречування
документів. Однак, як свідчить аналіз, представлений у Додатку Д-3, показники
засекречування інформації йдуть угору, а розсекречування – зменшуються. Ще
рано надавати оцінку політиці Б. Обами у галузі розсекречування документів,
однак очевидною є невідповідність задекларованих ним принципів реально
здійснюваним крокам. Отже, невідомо, яка кількість засекречених документів
буде додана до тих, що вже зберігаються у Національному архіві США, і як архів,
зважаючи на наявні законодавчо-нормативні акти, зможе забезпечити їх розсек-
речування. У планах Національного архіву, про які йшлося у Розділі 3 даної мо-
нографії, архівісти встановили за мету пришвидшити розсекречування докумен-
тів. Імовірно, проблему слід розглядати у двомірному контексті: або у США слова
законів розходяться із реальними справами і процеси засекречування дійсно
пришвидшилися, а кількість засекречених документів збільшилася; або NARA не
володіє відповідними ресурсами і не встигає виконувати задекларовані у зако-
нах заходи із розсекречування. Останнє все-таки залишає надію американським
громадянам і світовій громадськості на реальну появу відкритості й прозорості в
діяльності уряду США.
Беззаперечним є позитивний досвід США зі створення програм захисту архів-
них документів в умовах техногенних і природних катастроф. Ця проблема на-
прикінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. набула всесвітнього характеру. В архівних до-
кументах відбивається історія країни, її уряду і народу. Впровадження програм за-
побігання руйнуванню архівних документів під час лиха і їх відновлення гарантує
збереженість історичного знання і його передачу прийдешнім поколінням.
Однак американські архівісти під іншим кутом зору розглядають цю проблему.
691
Вони фокусуються на так званих життєво важливих документах. Це документи,

які необхідні для відновлення діяльності органів влади і установ після катастро-
фи та висвітлення їх роботи під час розгортання надзвичайної ситуації; юридич-
ні документи, що визначають права й обов’язки офіційних установ та їх співро-
бітників, права й обов’язки власників і акціонерів, розміри їх внесків у приват-
них компаніях; документи про фінансові зобов’язання та розрахунки, делегуван-
ня повноважень, соціальне та пенсійне забезпечення, компенсаційні виплати,
договори, контракти, акти громадянського стану та інші документи, у тому числі
створені в електронних системах. ЕО 12656 «Assignment of emergency prepared-
ness responsibilities» спрямовує кожен орган і установу виконавчої гілки влади
на підготовку до надзвичайної ситуації. Американські архівісти, співпрацюючи з
Департаментом внутрішньої безпеки, розробляють два види програм: врятуван-
ня життєво важливих документів та зменшення наслідків катастрофи і віднов-
лення документів. У першій програмі визначаються категорії документів, на вря-
тування яких у надзвичайній ситуації будуть направлені зусилля архівістів. У
другій – заходи і правила аварійного відновлення документів після катастрофи.
Відповідні програми розробляє кожен архів штату. Національний архів США, То-
вариство американських архівістів, архіви штатів, регіональні та місцеві профе-
сійні об’єднання архівістів постійно проводять роботу з установами з плануван-
ня і впровадження рятувальних заходів, семінари та тренування для архівістів і
менеджерів з управління документацією, на яких вивчаються, моделюються мож-
ливі надзвичайні ситуації та відпрацьовуються дії рятувальних команд. Радою
директорів архівів штатів (CoSA) створений спеціальний ресурсний центр IPER,
одним із раціональних заходів якого є ведення веб-сайту, на якому представлені
інструкції, методичні рекомендації, найкращі програми, а також інша інформа-
ція, що може прислужитися архівістам для підготовки до надзвичайної ситуації.
Важливо також зауважити, що до рятувальних команд спеціально включаються
спеціалісти, які мають допуск до державної таємниці, і лише вони повинні брати
участь у врятуванні документів з обмеженим доступом. Однією з особливостей
американських програм є те, що вони приділяють увагу психологічній підготов-
ці персоналу до поводження у надзвичайній ситуації. Головне завдання архівіс-
тів американські колеги вбачають у мінімізації втрат життєво важливих доку-
ментів, оскільки саме вони забезпечують інтереси і права установ і громадян.
У цілому зусилля архівістів США щодо кожного із розглянутих напрямів були
спрямовані на забезпечення репрезентативного поповнення архівів цінними для
історії та людства документами, забезпечення їх збереженості і захисту, удоступ-
нення дослідникам і широкій громадськості. Починаючи з 1934–1936 рр., ці зу-
силля і вжиті заходи мали перемінну результативність. Проте на сучасному етапі
розвитку архівної галузі США досягнуті американськими архівістами результати
виглядають цілком успішними і вартими здійснення спроб щодо використання
американського досвіду в практиці роботи архівістів інших країн.
692
Розділ 5
ТОВАРИСТВА АРХІВІСТІВ
СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
У Сполучених Штатах Америки, як і в багатьох країнах світу, професійні

об’єднання архівістів відіграють важливу роль у формуванні державної політики
у сфері архівної справи, розвитку архівної галузі, науки, освіти, комунікаціях ар-
хівістів. Витоки об’єднання хранителів історії у США беруть свій початок у
ХVIII ст. із заснування історичних товариств штатів, які взяли на себе відпові-
дальність за зберігання документального надбання американського народу і
створення перших архівних установ. Із часом в інтересах істориків та архівістів
виникли розбіжності, адже архівісти усвідомили головну мету своєї професії –
поповнення архівів цінними для американської нації історичними документами,
їх надійний захист і зберігання. Розуміючи особливості своєї місії, 29 грудня
1936 року на установчих зборах у Провіденсі (штат Род-Айленд) вони об’єдна-
лись у національну професійну організацію – Товариство американських архівіс-
тів. На цій же зустрічі був затверджений Статут організації, а вже на наступній,
18 червня 1937 року у Вашингтоні, проголошений перший президентський ад-
рес 1-го президента Товариства А. Р. Ньюсома, у якому визначені цілі Товариства
й окреслені його завдання1. Засновники професійної організації архівістів убача-
ли в ній перш за все наукову архівну інституцію. У цьому контексті в даному роз-
ділі розглядаються історія Товариства американських архівістів, описуються
структура та основні напрями діяльності, головними з яких є підтримання кому-
нікацій між архівістами, видання та розповсюдження професійної літератури,
сприяння освіті та підвищенню кваліфікації архівістів, стандартизація, міжна-
родна діяльність тощо. Увагу приділено місцевим, регіональним та національ-
ним професійним організаціям архівістів США, насамперед Академії сертифіко-
ваних архівістів.
693
5.1 ТОВАРИСТВО АМЕРИКАНСЬКИХ АРХІВІСТІВ:

НА ШЛЯХУ ДО ЛІДЕРСТВА У ПРОФЕСІЇ
(з середини 1930-х до початку 1970-х рр.)
У президентському адресі, оголошеному на 47-й щорічній зустрічі Това-

риства американських архівістів 5 жовтня 1983 року в Міннеаполісі (штат Мін-
несота), Фр. Дж. Кук запропонував періодизацію історії SAA. Упродовж 1936–
1974-х рр. учений виокремив три періоди: 1) «зростання у Депресію та Війну,
1936–1945 рр.», 2) «дорослішання, 1946–1957 рр.» та
3) «професіоналізації Асоціації, 1958–1974 рр.».
У перший період тривало формування SAA як профе-
сійного об’єднання архівістів, визначалися його пріори-
тетні завдання та напрями діяльності, налагоджувалися
стосунки з іншими організаціями, насамперед із Амери-
канською історичною асоціацією; з’ясовувалася роль
NARA в справах SAA, визначалася політика друкованого
органу Товариства – журналу «The American Archivist».
Кінець 1930-х – перша половина 1940-х рр. були важки-
ми часами в історії США – періодом «Великої депресії» та
відновлення після економічної кризи з поступовим вхо-
ФРЕНК ДЖ. КУК, дженням до Другої світової війни, за яких американські
(1982–1983) архівісти не стали лише спостерігачами історії свого на-
роду та всього людства, а брали найактивнішу участь у
боротьбі за ліквідацію наслідків кризи та перемогу над фашизмом. Період 1936–
1945 рр. став вирішальним у становленні SAA як організації, що представляє ін-
тереси архівної галузі та архівістів у США.
Другий період характеризується початком співробітництва SAA з міжнарод-
ною архівною спільнотою, формуванням Ради та структуруванням комітетів,
вирізняється комплексністю, чисельністю та результативністю архівних про-
грам, визнанням ролі SAA як представника архівної професії у США, а також поя-
вою напруги між Національним архівом США та архівістами штатів.
Третій період Фр. Дж. Кук вважав кризовим, оскільки зменшилася зацікавле-
ність у міжнародному співробітництві, зросла напруга в керівництві організації,
комітетах і комісіях, із кожним днем поглиблювався конфлікт між проводом SAA та
його членами, Національний архів віддалявся від справ SAA, бюджет організації
був незадовільним, відтак виникла загроза фрагментації організації через зростан-
ня впливу регіональних груп і архівістів. Криза призвела до усвідомлення необхід-
ності реформування та демократизації SAA, більш чуйного реагування на потреби
її членів, що, врешті, вилилось у створення так званих Комітетів 1970-х років і зу-
мовило зміни в діяльності організації2.
2 Cook F. J. The Blessings of Providence on an Association of Archivists [Text] / Frank J. Cook // American
Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – Р. 374–399.
694
РОЗДІЛ 5
Товариства архівістів Сполучених Штатів Америки
З огляду на те, що після виходу праці Фр. Дж. Кука SAA пройшло значний
шлях, у якому зберігало позиції лідера в архівній галузі США, на сьогодні період
1936–1974 рр. у цілому можна назвати «шляхом до лідерства».
Історія першого десятиліття SAA проаналізована його першим секретарем
Ф. К. Бруксом у промові «The First Decade of the Society of American Archi-
vists» («Перша декада Товариства американських архівістів») на 10-й щорічній
зустрічі Товариства у Вашингтоні 25 жовтня 1946 року. Брукс указав, що в історії
SAA за 1936–1946 рр. виокремлюються два етапи: перші п’ять років – організа-
ційної роботи, другі – воєнних часів. Він також виділив чотири головних напря-
ми роботи Товариства за тих часів: «членство», «зустрічі», «публікації» і
«комітети»3.
Усі члени, 243 особи та 18 інституцій, зараховані до SAA до дати проведення
1-ї зустрічі в червні 1937 року, вважалися фундаторами Товариства. У цьому
складі переважали історики за фахом, але архівісти за професією та переконан-
нями. Фаховий характер SAA проявився лише з роками: станом на 1943 рік 41 %
індивідуальних членів працював у архівних установах, 29 % – в історичних това-
риствах або агенціях, які зберігали історичні манускрипти, 16 % – у федеральних
установах, 1,5 % – у бізнес-структурах, 10 % – в інших установах. Розподіл пра-
цівників архівів виглядав таким чином: 27 % із них працювали в Національному
архіві США, 16 % – в архівах штатів4. При створенні SAA організаційний комітет
вирішив, що його членами можуть ставати лише особи, безпосередньо причетні
до зберігання архівів або історичних манускриптів. Час від часу поставало питан-
ня про прийом до Товариства офіційних посадовців органів, що здійснювали по
відношенню до архівів контрольно-наглядові функції, членів опікунських рад
товариств, осіб, зацікавлених в архівах, але не задіяних в архівній роботі, але
провід Товариства побоювався втратити професійний контроль над ухваленням
рішень. Проте вже 1941 року було додатково встановлено ще два класи членст-
ва: почесні члени та іноземні. Першим почесним членом став Президент США
Фр. Д. Рузвельт, пізніше – американський історик В. Х. Палтсіц. Першими інозем-
ними членами були видатний британський архівіст Ч. Х. Дженкінсон, старійшина
Archivist. – 1947, April. – Vol. 10. – № 2. – Р. 121.

4 Статистичні дані, наведені у тексті, взяті у вже згаданій праці Ф. К. Брукса. Однак вони містять
арифметичні помилки, а отже, дають уяву лише про склад SAA у перше десятиліття його діяльності.
Л. Каппон наводить інші дані: із 226 членів – засновників Товариства – 83 особи працювали в Націо-
нальному архіві США, 19 – були співробітниками архівів штатів, 56 – хранителями манускриптів, 20 –
істориками. Очевидно, що його дані неповні. Каппон також указує, що до складу Товариства входило
декілька бібліотекарів, але невдовзі частина з них покинула SAA, бо не бажала «няньчитися з інфан-
тильним товариством». За словами Каппона, жоден із членів не був архівістом за фахом і не мав на
той час можливості отримати спеціальність архівіста в університеті. Cappon L. J. The Archival Profession
and the Society of American Archivists [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. – 1952, July. –
Vol. 15 – № 3. – P. 195–204.
695
латиноамериканських архівістів, кубинець Х. Ллаверіас, голова Адміністрації

державних архівів Італії Е. Ре5.
На думку Ф. К. Брукса як секретаря SAA, створення комітетів Товариства в
перше десятиліття було безсистемним. Загалом їх можна класифікувати відповід-
но до різних напрямів діяльності SAA: міжнародні відносини, сприяння популя-
ризації архівної справи в суспільстві, розвиток співробітництва архівних агенцій
на теренах США, обмін публікаціями та копіями документів, становлення термі-
нології, підвищення кваліфікації архівістів, класифікація (систематизація) і ката-
логізація архівних документів, устаткування архівних депозитаріїв, зменшення
документообігу, кіно-, фото-, фоноархіви, мапи і графічні документи, публікації
архівних документів. Одним із найважливіших комітетів був Комітет із питань
створення уніфікованого архівного законодавства, очолюваний А. Р. Ньюсомом.
Ф. К. Брукс оцінив діяльність Комітету Ньюсома як найефективнішу серед усіх
комітетів: було запропоновано три проекти законів для архівів штатів, проект із
контролю за публічними документами і проект зі створення Департаменту архі-
вів та історії6. Департаменти архівів та історії на 1940-ві рр. були створені у шта-
тах Алабама, Міссісіпі, Північна Кароліна і Південна Кароліна, Арканзас, Вірджи-
нія, Техас, Теннессі, Джорджія і Луїзіана7. Важливе значення також мав Комітет із
питань управління документацією, головою якого був Е. Дж. Ліхі. Ф. К. Брукс спе-
ціально підкреслив важливість роботи Комітету, очолюваного У. Г. Ліландом,
діяльність якого була спрямована на забезпечення збереженості архівних доку-
ментів під час війни та надзвичайних ситуацій. Загалом у складі SAA були ство-
рені чотири комітети цього напряму: захисту архівів від небезпеки війни (голова
Р. Д. В. Коннор), зберігання архівів у надзвичайних ситуаціях (голова К. Харріс),
історії і організації урядових установ у надзвичайних ситуаціях (голова
С. Дж. Бакк), збирання і зберігання матеріалів із історії надзвичайних ситуацій
(голова У. Г. Ліланд). У співробітництві з Національним архівом США, Комітетом
консервації культурних ресурсів Національної ради з планування ресурсів комі-
тети SAA підготували бюлетень «The Care of Records in the National Emergen-
cy» («Догляд за документами нації у часи надзвичайних ситуацій») та методич-
ний посібник «Handbook of Federal World War Agencies and Their Records» («Фе-
деральні установи часів Світової війни і їх документи») 8. Значну роботу для фор-
Archivist. – 1947, April. – Vol. 10. – № 2. – Р. 125–126 ; A proposed model act to create a State Department of
Archives and History [Text] // American Archivist. – 1944, April. – Vol. 7. – № 2. – Р. 130–133.
7 Cappon L. J. The Fourth Annual Meeting of the Society of American Archivist. Montgomery, Alabama. Novem-
ber 11 and 12, 1940 [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. – 1941, January. – Vol. 4. – № 1. – Р. 18.
696
РОЗДІЛ 5
мування принципів архівної освіти і підвищення кваліфікації архівістів провів

Комітет із освіти, послідовно очолюваний провідними американськими вченими
С. Ф. Бемісом, Т. К. Пізом і Е. М. Познером.
Ф. К. Брукс заявив, що Товариство регулярно скликало щорічні зустрічі, на-
віть не звертаючи уваги на обмеження, встановлені у воєнні часи Управлінням з
контролю за переміщенням. Географія зустрічей SAA представлена сесіями у Ва-
шингтоні, Спринфілді, Аннаполісі, Монтгомері, Хартфорді та у воєнні часи – у
Ричмонді, Принстоні, Харрисбурзі, Індіанаполісі. Іноді Товариство проводило
спільні засідання з Американською історичною асоціацією, Американською біб-
ліотечною асоціацією, Американською асоціацією політичних наук та Американ-
ською асоціацією історії штатів і округів 9.
На щорічних зустрічах до порядку денного вносилися найважливіші для аме-
риканської архівної спільноти питання. Аналіз питань, розглянутих членами SAA
на деяких знакових засіданнях, дозволяє найкращим чином висвітлити діяльність
Товариства та основні пріоритети архівної галузі США протягом 1936–1946 рр.
Суттєве значення мало обговорення архівних проблем на зустрічі в Монтго-
мері в листопаді 1940 р. К. Ч. Кріттенден з Історичної комісії Північної Кароліни
визначив пріоритети розвитку архівної галузі США на той час: 1) централізація
управління архівами, що, на його думку, була б сприятливим чинником для впро-
вадження єдиного архівного законодавства; 2) популяризація архівів і архівної
професії через засоби масової інформації, патріотичні товариства та історичні
музеї; 3) збільшення фінансування архівів, як вважав Кріттенден, безпосередньо
випливало з їх популярності й усвідомлення суспільством важливості зберігання
документальної історичної спадщини; 4) підтримка архівами та архівістами про-
ектів WPA із укладання описів архівних документів часів «Нового курсу» Прези-
дента США Фр. Д. Рузвельта; 5) вирішення проблеми постійно зростаючих обся-
гів документації. Кріттенден указав, що увесь попередній час архівісти опікува-
лися тільки зберіганням документів і ніколи не порушували питання про їх зни-
щення, тож формування політики і розробка законодавства про виділення не-
цінних документів до знищення були важливими для подальшої долі архівів10.
На цій же зустрічі Е. М. Познер представив свій звіт про вивчення стану архів-
ної освіти в європейських країнах «European Experiences in Training Archi-
vists» («Європейський досвід підготовки архівістів»)11. Він доповів, що у Європі
10 Cappon L. J. The Fourth Annual Meeting of the Society of American Archivist. Montgomery, Alabama. No-
vember 11 and 12, 1940 [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. – 1941, January. – Vol. 4. – № 1. –
Р. 13–25.
11 Posner E. European experiencen in training archivists [Text] / Ernst Posner // American Archivist. – 1941,
January. – Vol. 4. – № 1. – P. 26–37.
697
(зокрема, у містах Парижі, Відні, Берліні, Празі, Брюсселі, Гаазі, а також у країнах
Іспанії, Італії і Росії) існували навчальні заклади, спеціально створені для підго-
товки архівістів, перші навчальні програми були розроблені ще в 1790-х рр.
(університет Майнца, Німеччина), призначення на посади в архівах здійснювало-
ся тільки на підставі диплома про закінчення школи архівістів і здачі фінального
іспиту. Учений пропонував запровадити в США навчання претендентів на посади
архівістів (на зразок того, як призначались архівісти в Public Record Office
(Національний архів Великобританії)), викладання їм методології і методів істо-
ричних досліджень, проведення для них лабораторних занять на базі архівів. На-
томість С. Дж. Бакк вступив у дискусію із доповіддю «The Training of American
Archivists» («Навчання американських архівістів»), де вказав на відмінності між
функціями архівіста і бібліотекаря, обґрунтував поняття «архівна наука», якою
повинні були оволодіти майбутні архівісти, окреслив коло навчальних предме-
тів, необхідних для фахової підготовки архівіста. У своєму виступі Бакк визна-
чив, що саме входить до поняття «archival economy» (організація діяльності архі-
вів)12: 1) природа та цінність архівів, 2) формування архівів, 3) статус і функції
архівних установ, 4) внутрішня організація, 5) будинки й обладнання, 6) набір і
навчання персоналу, 7) експертиза цінності та відбір архівних матеріалів,
8) зберігання та реставрація архівних документів, 9) систематизація й описуван-
ня архівних документів, 10) копіювання архівних матеріалів, 11) редагування та
публікація архівних документів, 12) послуги архівів, у тому числі організація ви-
ставок, 13) вирішення проблем спеціальних типів архівів (місцевих, бізнес-
структур та церковних), 14) вирішення проблем спеціальних видів архівних до-
кументів (мапи, кіно-, фото-, фонодокументи). Опанування «archival economy», на
думку вченого, було основним завданням студентів, які прагнули здобути архів-
ну освіту. Важливість цього засідання підкреслюється ще й тим, що воно відбу-
лося в несприятливий для архівної галузі момент. Усі питання, порушені амери-
канськими архівістами, слід розглядати в контексті того, що на той час США ще
фактично не оговталися після «Великої депресії», яка охопила всі галузі економіки
і соціальної сфери, і вже знаходилися напередодні вступу в Другу світову війну.
У ході війни для архівістів США першочерговим було вирішення проблеми
збирання і зберігання документів воєнного періоду. Їй було приділено увагу на 6-й
щорічній зустрічі SAA в Ричмонді (Вірджинія) 26 жовтня 1942 року13. Існувало
два рівні цієї проблеми: 1) зберігання офіційних документів федеральних урядо-
вих установ і урядів штатів; 2) документування життя пересічних громадян у
ході Другої світової війни. Цій проблемі присвячено доповіді, що оголосили
Vol. 4. – № 2. – Р. 84–90.
13 Burt H. S. The sixth annual meeting of the Society of American Archivist. Richmond, Virginia. October 26
and 27, 1942 [Text] / Harold S. Burt // American Archivist. – 1943, January. – Vol. 6. – № 1. – Р. 19–27.
698
РОЗДІЛ 5
О. В. Холмс, У. Д. Мак-Кейн та Дж. С. Дуглас із Військового департаменту й інші.

Фактична реалізація програми забезпечення збереженості військових докумен-
тів розпочалася спонтанно Військовим департаментом США з 1 грудня 1942 р.,
коли було засновано центр документації в Омасі. Ф. К. Брукс наполягав на поси-
ленні відповідальності архівістів за реалізацію програми Національного архіву
США з управління документацією установ, причетних до військових справ. Пере-
дусім він рекомендував увести до штату кожної установи посадову особу, відпо-
відальну за збереження її архіву, експертизу цінності документів, відбір доку-
ментів постійної цінності і передачу їх на зберігання до Національного архіву.
Р. Г. Бахмер наголошував на необхідності визначення в питанні, які документи в
установах мають тимчасовий характер, а які потребують постійного зберігання.
Із цією метою він вказав на шість кроків, які необхідно було пройти кожному від-
повідальному за архів установи, щоб досягти збереженості цінних документів:
1) усвідомлення стандартів цінності; 2) регулярність упорядкування документів
із відокремленням матеріалів тимчасового зберігання від постійного; 3) забез-
печення захисту цінних документів; 4) інформування архівної інституції про те,
які документи вона може отримати для постійного зберігання; 5) укладання
описів; 6) класифікація (йдеться про систематизацію) документів постійної цін-
ності.
Документування життя країни в роки Другої світової війни в США здійснюва-
лося шляхом залучення широкої громадськості до різноманітних програм. Як-от,
у штаті Огайо губернатором було створено спеціальну комісію із двадцяти осіб,
відповідальних за збирання, систематизацію, каталогізацію та передачу до архі-
ву постанов федерального уряду та адміністрації штату, памфлетів, газет, листів,
публікацій тощо, натомість у Нью-Йорку до документування повсякденного
життя залучалися школярі. С. Дж. Бакк указав на те, що архівісти мають викорис-
товувати патріотичні почуття американців і більше пропагувати серед них во-
лонтерські програми. Члени SAA вважали, що волонтери мають відіграти свою
роль у збиранні листів військовослужбовців із фронту, плакатів, фотографій, до-
кументів генеалогічного характеру.
1943 року на сьомій зустрічі SAA у Принстоні (Нью-Джерсі) уже обговорюва-
лися шляхи вирішення проблем, які очікували на архівістів у повоєнний період:
будівництво безпечних для зберігання архівних документів споруд, співробітни-
цтво з архітекторами, устаткування архівів належним обладнанням, крім того,
оцінювалися результати ухвалених у ході війни рішень щодо експертизи ціннос-
ті документів та передбачались інформаційні потреби майбутніх дослідників14.
14 Franklin N. W. The seventh Annual Meeting of the Society of American Archivist. Princeton, New Jersey.
November 15 and 16, 1943 [Text] / Neil W. Franklin // American Archivist. – 1944, January. – Vol. 7. – № 1. –
P. 18–27.
699
Аналогічні питання розглядалися на восьмій зустрічі SAA 8–9 листопада

1944 року в Харризбурзі (Пенсільванія)15. К. Ч. Кріттенден так і назвав свою до-
повідь – «The State Archivist Looks to the Future»16 («Архівісти штатів дивляться у
майбутнє»). У ній він заперечив непотрібне, на його думку, витрачання часу архі-
вістами на історичні та генеалогічні дослідження, редагування та публікацію
документів, неархівну роботу (випуск історичних журналів, співробітництво з
музеями, школами, святкування річниць тієї чи іншої історичної події тощо).
Учений вбачав майбутню роль архівіста у забезпеченні установ і громадян потріб-
ною їм інформацією, а звідси він визначав три завдання для архівістів майбут-
нього: 1) експертиза цінності та відбір цінних документів для зберігання в архі-
ві, 2) створення відповідних умов для забезпечення збереженості та укладання
довідників для удоступлення використання документів, 3) консультування спів-
робітників установи щодо вирішення проблем із документами поточного харак-
теру. Він наполягав назвати архів «The National Records», або «The Public Record
Office» (як у Великобританії), або «Hall of Records», як це зробили в Мериленді,
тоді стане очевидним, що ця установа має справу з документами. Така назва, на
думку К. Ч. Кріттендена, стала б більш зрозумілою людям, ніж «архів». У світлі
майбутнього М. К. Нортон у своєму президентському адресі «Some Legal Aspects
of Archives»17 («Деякі юридичні аспекти архівів») указала на відсутність у зако-
нах США чіткого визначення поняття «records» (документи), що спричиняло по-
всюдне знищення цінних документів, хоча це й заборонено законодавством. Ми
не сподіваємося на те, що можемо зберегти все, відзначала видатна вчена, але
місцеві посадові особи повинні отримати інструкції щодо розпорядження їх до-
кументами, бо вони не можуть відрізнити, які документи мають приватний ха-
рактер, а які є публічними. Особливе значення М. К. Нортон надавала докумен-
там, які б могли бути використаними як юридичний доказ у суді. Вона вважала,
що американська архівна література взагалі проігнорувала проблеми, пов’язані
із доказовою цінністю документів (зокрема, підтвердження оригінальності доку-
мента, використання завіреної копії, її відповідне оформлення тощо). Тож як
президент SAA того року М. К. Нортон винесла на порядок денний питання про
обґрунтування в американському архівному законодавстві юридичної цінності
архівних документів.
15 Peckham H. H. The eighth Annual Meeting of the Society of American Archivist. Harrisburg, Pennsylvania.
November 8 and 9, 1944 [Text] / Howard H. Peckham // American Archivist. – 1945, January. – Vol. 8. – № 1. –
P. 12–18.
16 Crittenden C. The State Archivist Looks to The Future [Text] / Christopher Crittenden // American Archi-
vist. – 1945, July. – Vol. 8. – № 3. – P. 185–193.

17 Norton M. C. Some Legal Aspects of Archives [Text] / Margaret Cross Norton // American Archivist. –
1945, January. – Vol. 8. – № 1. – P. 1–11.
700
РОЗДІЛ 5
На останній зустрічі SAA воєнного періоду, що відбулася в Індіанаполісі

6–7 листопада 1945 року, на розгляд були винесені питання: про виготовлення і
вартість обладнання для архівів, підготовку методичних посібників із управлін-
ня документацією «Manuals for Records» (підготовлений Ф. К. Бруксом за дору-
ченням Комітету з управління документацією SAA) та «Manuals for Local Records
Officials» (Г. С. Барта з Бібліотеки штату Коннектикут), мікрофільмування доку-
ментів урядових установ воєнного періоду як один із методів зменшення їх обся-
гів. Брукс визначив п’ять контрольних фаз для управління документацією: конт-
роль на моменті створення документа, управління поточними документами, ві-
докремлення документів постійного і тимчасового зберігання, подальше розпо-
рядження нецінними документами, адміністрування цінних неактивних доку-
ментів18. Більша частина зустрічі була присвячена діяльності архівістів і докумен-
там воєнного часу19.
На зустрічі Товариства американських архівістів, що відбулася у Вашингтоні
24–25 жовтня 1946 року20, на першій же сесії були обговорені проблеми створен-
ня Путівника по архівних колекціях документів часів Другої світової війни. Цей
Путівник був розрахований насамперед на самих архівістів, він мав на меті допо-
могти їм розібратися у «комплексності і калейдоскопічному характері урядових
установ воєнного часу», аналізувати їх функції, розуміти різні аспекти діяльності
уряду для систематизації документів воєнного періоду і забезпечення потреб
майбутніх користувачів. 29 липня 1946 року план підготовки Путівника та упо-
рядкування документів воєнного періоду був схвалений Президентом США
Г. С. Труменом. План відомий під назвою «Тhe World War II Records Pro-
ject» («Проект Документи Другої світової війни»). Документи установ воєнного
часу були систематизовані в серії та групи серій, на них укладені описи21. Серед
інших важливих питань, обговорюваних архівістами, – методи роботи з кінофо-
тодокументами установ воєнного періоду22 та роль документа в управлінні уста-
новою23.
18 Josephson B. E. The ninth annual meeting of the Society of American Archivist. Indianapolis, Indiana. No-
vember 6 and 7, 1945 [Text] / Bertha E. Josephson // American Archivist. – 1946, April. – Vol. 9. – № 2. –
P. 101–109.

20 Bahmer R. H. The tenth annual meeting of the Society of American [Text] / Robert H. Bahmer // American

21 Hamer P. M. Guides to Records of World War II [Text] / Philip M. Hamer // The American Archivist. –
1947, October. – Vol. 10. – № 4. – Р. 339–345.

22 Holmes D. C. Wartime Photographic Activities and Records Resulting Therefrom [Text] / Donald
C. Holmes // American Archivist. – 1947, July. – Vol. 10. – № 3. – Р. 287–293.

23 Marx F. M. The Role of Records in Administration [Text] / Fritz Morstein Marx // American Archivist. –
1947, July. – Vol. 10. – № 3. – Р. 241–248.
701
Підсумки діяльності SAA за 1936–1951 рр. підвів

Л. Каппон у статті, присвяченій становленню архівної
професії і Товариству американських архівістів24. Кап-
пон відзначив декілька позитивних здобутків SAA.
Першим із них, як підкреслив учений, було те, що, хо-
ча в заснуванні архівних установ неоціненну роль відіг-
рали історики, при створенні Статуту SAA передбачило
входження до кола його членів представників усіх про-
фесій, причетних до збирання, зберігання і використан-
ня архівів (істориків, хранителів манускриптів, архівіс-
ЛЕСТЕР ДЖЕСС КАППОН,
тів, бібліотекарів, державних службовців тощо). Тож
12-й президент SAA «різноманітне членство є однією із найсильніших рис
(1956–1957) Товариства».
Другим позитивним моментом було усвідомлення ролі архівіста в зберіганні
балансу між інтересами установи-документоутворювача і майбутнього дослід-
ника. Архівісти задекларували принцип «документи сьогоднішнього дня є архі-
вами завтрашнього». Уперше саме архівісти, а не історики (які вважали архівами
лише документи минулого), звернули увагу на активні та напівактивні докумен-
ти установ і дійшли висновку про переваги експертизи цінності для формування
архівних колекцій та корисність виділення нецінних документів до знищення
для звільнення архівів майбутнього від перевантаження макулатурою. Важли-
вим було введення поняття «retirement» («вилучення з обігу» – передбачає, що
документи офіційного походження, визнані нецінними для подальшого постій-
ного зберігання в Національному архіві США та архівах штатів, можуть бути пе-
редані на зберігання іншим зацікавленим архівним інституціям: приватним, уні-
верситетським, церковним архівам, архівам бізнес-корпорацій, громадських ру-
хів і об’єднань) замість «destruction» (знищення документів). Усе це породило в
середовищі архівістів ідею про створення програм управління документацією.
Ф. К. Брукс 1949 року опублікував Бюлетень Національного архіву «Public Re-
cords Management» («Управління публічними документами»), деякі архівісти на-
віть залишили архівну роботу і стали менеджерами з управління документацією25.
Як третє, указано, що архівісти пройшли значний шлях у визначенні цінності
документів, їх відборі на постійне зберігання, систематизації та описуванні, під-
готовці архівних довідників, реставрації та удосконаленні зберігання.
24 Cappon L. J. The Archival Profession and the Society of American Archivists [Text] / Lester J. Cappon //
American Archivist. – 1952, July. – Vol. 15. – № 3. – P. 195–204.

25 Лестер Каппон може тут згадувати Е. Дж. Ліхі, який дійсно звільнився з Національного архіву США
1948 року. Ліхі організував Національну раду документації, некомерційну організацію для сприяння
управлінню документацією. 1953 року залишив пост у Національній раді документації, щоб заснувати
власні компанії «Бізнес-архів Ліхі», «Ліхі енд Компані», які надавали консультації з менеджменту до-
кументації.
702
РОЗДІЛ 5
Четвертим здобутком Л. Каппон вважав те, що SAA відіграло значну роль у

становленні архівної освіти, підвищенні кваліфікації та розповсюдженні архів-
них знань через щорічні зустрічі, архівну літературу, у тому числі через журнал
«The American Archivist». Учений зазначив, що вдала реалізація програм підго-
товки архівістів стала можливою завдяки двом факторам: поєднанню навчання
в університеті з практичними заняттями на базі архівних установ та лідерству
видатних учених, які по суті були як істориками, так і архівістами. Важливе зна-
чення мала програма підготовки архівістів, запроваджена Е. М. Познером в Аме-
риканському університеті у Вашингтоні (1939 р.). Вона включала курси історич-
них, політичних та архівних наук і була взята за основу іншими навчальними
закладами Сполучених Штатів. Пізніше Познер запровадив два напрями підготов-
ки спеціалістів: істориків-архівістів і менеджерів з управління документацією.
Отже, Л. Каппон дійшов висновку, що за 15 років (які включають раніше ви-
значений період 1936–1946 рр.) діяльності Товариство американських архівістів
досягло своєї головної мети – забезпечило становлення і розвиток нової для
США архівної професії і співробітництва архівістів у їх середовищі. Цілком пого-
джуємося з висновком видатного американського вченого і знаного у всьому
світі архівіста Л. Каппона.
Повоєнний період, як зазначав Фр. Дж. Кук, характерний долученням амери-
канських архівістів до міжнародних архівних справ. Активне включення архівіс-
тів США в міжнародну діяльність відбулося ще напередодні Другої світової вій-
ни. Підсумки цієї роботи були підведені на щорічній зустрічі SAA, що відбулася в
Індіанаполісі 6–7 листопада 1945 р., про яку вже йшлося вище. Сесії, на яких за-
слуховувалися звіти про діяльність американських архівістів на фронтах війни, у
звільнених від нацистської окупації країнах, проходили під загальною назвою
«Archives of Enemy and Occupied Countries» («Архіви ворога та окупованих кра-
їн»). Головою Комітету міжнародних відносин SAA О. В. Холмсом була висвітлена
робота американських архівістів по врятуванню архівів окупованих країн. Так,
він доповів, що за сприяння Президента США Фр. Д. Рузвельта та під керівницт-
вом видатного американського вченого-архівіста Е. М. Познера, інших представ-
ників Національного архіву США напередодні війни був укладений список архі-
вів Німеччини «Archival Repositories in Germany», у ході війни – огляд управління
італійськими архівами «The Administration of Current Records in Italian Public
Agencie», путівник «Information on German Records», що розкривав організаційні
й технічні аспекти зберігання архівних документів у Німеччині та служив посіб-
ником посадовим особам, до обов’язків яких входило розпорядження захоплени-
ми німецькими архівами. Фактично вже під час окупації (робота тривала до
1943 р.) були укладені списки архівів та топографічний атлас архівів європейсь-
ких країн (Іспанії, Італії, Франції, Югославії, Румунії, Болгарії, Бельгії, Голландії,
Данії, Австрії, Угорщини, Норвегії, Люксембургу, Чехословаччини, Швеції,
703
Швейцарії, Португалії, Польщі), а також Філіппінських островів, нідерландської

частини Індії, французької частини Індокитаю, Таїланду, Японії, Кореї, окупова-
ної японцями частини Китаю – у цілому до списків включено понад 1700 архівів.
На кожній мапі атласу зазначалося місце розташування архівних установ. Він
використовувався американськими військовими, щоб уникнути бомбардувань
архівів цих країн та для перевірок стану архівних споруд і документальних ком-
плексів, здійснюваних Управлінням військової поліції, таборами військовополо-
нених та переміщених осіб (Provost Marshal General’s Office). Представники Наці-
онального архіву США були направлені на європейський, середземноморський,
тихоокеанський театри воєнних дій, у тому числі до Німеччини, Італії, Японії та
Філіппін, для організації охорони та зберігання архівів цих країн26. 1949 року Де-
партамент Армії США направив Е. М. Познера до Німеччини для проведення
огляду німецьких архівів у американській зоні окупації та здійснення експерти-
зи цінності документів Військового управління США в Німеччині 27.
Упродовж 1946–1948 рр. в американській зоні окупації була організована ро-
бота щодо повернення архівних і бібліотечних фондів, вилучених нацистами
(Hitler’s Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg) у ході Другої світової війни в різних
окупованих країнах, їх власникам. 2 березня 1946 року був заснований «Offen-
bach Archival Depot» (спеціальний розподільний пункт
культурних цінностей). Його керівником став співробіт-
ник Національного архіву США С. Дж. Помрінж, який
отримав широкі повноваження. Розподільний пункт був
забезпечений приміщеннями, співробітниками (до
28 березня 1946 року штат співробітників уже складав
180 осіб основного персоналу та 30 обслуговуючого),
охороною. Помрінж згадував, що охорона була вкрай
важлива, оскільки уникнути крадіжок цінних докумен-
тів, зосереджених на пункті, було неможливо, тому на-
віть здійснювалися вибіркові обшуки співробітників із
роздяганням. На розподільному пункті здійснювалась
СЕЙМОР ДЖ. ПОМРІНЖ, ідентифікація документальних матеріалів за країною,
«Offenbach Archival Depot», мовою, у разі можливості за бібліотекою або архівом.
перший викладач курсу Капітан І. Бенкович, який згодом став наступником Пом-
з управління документа-
цією в Американському рінжа на посаді, розробив систему ідентифікації книг за
університеті штампами бібліотек усередині, ще один працівник за-

27 Menne-Haritz A. Ernst Posner’s Archives and the Public Interest [Text] / Angelika Menne-Haritz // Ameri-
can Archivist. – 2005, Fall-Winter. – Vol. 68. – № 2. – Р. 323–332 ; Ross A. R. Ernst Posner: The Bridge between
the Old World and the New [Text] / Rodney A. Ross // American Archivist. – 1981, Fall. – Vol. 44. – № 4. –
Р. 304–312.
704
РОЗДІЛ 5
пропонував систему висушування книг і документів (власне їх просто прищеп-

лювали до мотузки і підвішували у теплому приміщенні для просушки). За ста-
ном на серпень 1947 року 2 млн книг було ідентифіковано й повернуто країнам-
власникам. С. Дж. Помрінж у своїх спогадах написав, що він пишається тим, що
повернення 93 % матеріалів було здійснено американською службою. Із зазначе-
них 2 млн матеріалів Німеччині передали 700 тис., Нідерландам – 329 тис., Фран-
ції – 328 тис., СРСР – 232 тис., Італії – 225 тис. книг і архівних справ. Понад 10 тис.
справ і книг було повернуто кожній із таких країн, як Бельгія, Чехословаччина,
Великобританія, Греція, Угорщина, Югославія, 25 тис. – Польщі, а також значні
обсяги документів і книг передані Інституту єврейських досліджень (Нью-Йорк)
та місії Бібліотеки Конгресу28. У тому числі з лютого до травня 1946 року Пом-
рінж організував повернення книг і музейних експонатів бібліотекам і музеям, із
яких вони були вилучені: єврейської Бібліотеки Розенталіна (знаходиться в Амс-
тердамі), колекції Дослідницького інституту ідішу «YIVO» (створений у Польщі,
знаходиться у Нью-Йорку), найбільшої в Європі бібліотеки навчальної літерату-
ри «Strashun Library»29.
Важливі рішення, що вплинули на розвиток архівів усієї планети, були ухва-
лені керівництвом Національного архіву США наприкінці Другої світової війни.
Улітку 1945 року в Сан-Франциско відбулася установча Конференція Об’єднаних
Націй по створенню міжнародної організації, на якій був прийнятий Статут ООН
(26 червня 1945 р.). Національний архів США, очолюваний тоді архівістом США
С. Дж. Бакком, підготував Конференції пропозиції по заснуванню міжнародного
архіву – «Proposal for the Establishment of a United Nations Archives» («Пропозиції
по заснуванню архіву Об’єднаних Націй»)30. Мета заснування архіву ООН, з погля-
ду архівістів США, полягала у створенні архівного депозитарію для зберігання
чотирьох видів документів: 1) непоточних документів ООН і її структурних час-
тин; 2) архівів міжнародних організацій, для яких Об’єднані Нації були правона-
ступником (йшлося про документи Ліги Націй) або які увійдуть до них повністю
чи частково; 3) документів міжнародних конференцій, тимчасових міжнародних
28 Pomrenze Seymour J. Personal Reminiscences of the Offenbach Archival Deport, 1946–1949. Fulfilling
International and Moral Obligations / Offenbach Archival Depot: Establishment and Operation [Electronic
resource] // United States Holocaust Memorial Museum. – Mode of access: http://www.ushmm.org/
information/exhibitions/online-features/special-focus/offenbach-archival-depot/establishment-and-
operation. – Title from screen.
29 Guide to the Colonel Seymour J. Pomrenze (1916–2011) Papers undated, 1809–2008, bulk 1979–1999, P–
933, Processed by Kevin Schlottmann as part of the Leon Levy Archival Processing Initiative, made possible
by the Leon Levy Foundation / American Jewish Historical Society Center for Jewish History [Electronic re-
source] // Center for Jewish History • Archival Finding Aids. – Mode of access: http://findingaids.cjh.org/?
pID=1463157. – Title from screen.
30 Claus R. The United Nations Archives [Text] / Robert Claus // American Archivist. – 1947, April. – Vol. 10. –
№ 2. – Р. 129–132.
705
організацій, створених для виконання спеціальних завдань 31; 4) документів між-

народного значення і важливості, які повинні були зберігатися під міжнародним
контролем, наприклад, документів Генерального Штабу гітлерівської Німеччи-
ни. Р. Клосом із Національного архіву США був підготовлений документ
«Essential Functions of a United Nations Archives» («Важливі функції Архіву Об’єд-
наних Націй», опублікований у Бюлетені Генерального Секретаріату ООН
28 березня 1947 р.), який визначав функції майбутнього архіву: 1) експертиза
цінності і розпорядження (виділення до знищення або передача на зберігання
до інших архівних інституцій) непоточних документів; 2) передача на зберігання
документів із постійними термінами відразу після їх виходу з активного корис-
тування в органах ООН; 3) ремонт, реставрація і зберігання документів;
4) систематизація та описування документів; 5) обслуговування користувачів:
міжнародних організацій, членів ООН і вчених. Витоки архіву походять із Конфе-
ренції у Сан-Франциско (весна – літо 1945 р.) та Комісії у Лондоні (осінь 1945 р.),
коли в Службі документації Секретаріату функціонував архівний підрозділ і його
керівником був А. Пардо. Проте американські архівісти вважають, що фактично
архів почав працювати з моменту призначення його директором Р. Клоса, тобто
з 6 жовтня 1946 року32.
Згодом С. Дж. Бакк виступив із ідеєю створення міжнародної архівної програ-
ми «A Proposed Archives Program for the United Nations Educational, Scientific, and
Cultural Organization». Його пропозиції передбачали: 1) проведення Міжнародно-
го конгресу архівістів (попередньо планувалося його проведення на 1947 рік, але
в дійсності 1-й Міжнародний конгрес архівів відбувся 21–26 серпня 1950 року в
Парижі. На Конгресі було представлено 350 архівістів із 30 країн світу),
2) заснування Міжнародного комітету архівістів для організації конгресів, під-
31 Питання створення єдиного архіву міжнародних організацій дискутується ще й досі. Воно обгово-
рювалося на ХІІІ Міжнародній конференції Круглого столу архівів (13–16 вересня 1971 р., Бонн, ФРН),
після якої архівісти Польщі, Туреччини, архіву Ліги Націй, Міжнародної спілки телекомунікацій ви-
словили сумніви стосовно концентрації фондів міжнародних організацій у рамках одного архіву через
виникнення суперечності між принципами «походження» і «належності». Генеральний директор дер-
жавних архівів ПНР Л. Хайн для розв’язання цієї проблеми пропонував створити центральний осере-
док обліку та інформації, що давав би можливість використовувати архівні матеріали без потреби в їх
фізичному переміщенні. Занепокоєння долею архівів міжнародних організацій, пропозиції по органі-
зації їх документів та доступу до них як до важливої джерельної бази історії міжнародних відносин
пролунали у доповідях В. П. Тарасова (Росія) та А. Флері (Швейцарія) на ХІІІ Міжнародному конгресі
архівів у Пекіні (1996 р.). Проблема забезпечення збереженості та використання документів міжнаро-
дних організацій Центральної і Східної Європи була у фокусі уваги учасників міжнародного зібрання
архівістів у Варшаві (13–14 жовтня 2000 р.) та Міжнародної конференції Круглого столу архівів у
Кейптауні (20–25 жовтня 2003 р., ПАР). Хайн Л. До проблеми архівів міжнародних установ [Tекст] /
Л. Хайн // Архіви України. – К., 1972. – № 1 (111). – С. 10–11 ; Банасюкевич В. Д. XIII Международный
конгресс архивов (Краткий обзор докладов и выступлений) [Teкст] / В. Д. Банасюкевич // Отечест-
венные архивы: Научно-практический журнал. – М., 1997. – № 2. – С. 84–90 ; Матяш І. Б. Архівознавст-
во: методологічні засади та історія розвитку [Teкст] / І. Б. Матяш. – К., 2012. – С. 450–451, 491.
32 Holmes O. W. Toward an International Archives Program and Council, 1945–1950 [Text] /
Oliver W. Holmes // American Archivist. – 1976, July. – Vol. 39. – № 3. – P. 287–290.
706
РОЗДІЛ 5
тримання стосунків між архівістами та ЮНЕСКО, створення в Секретаріаті

ЮНЕСКО підрозділу, відповідального за архіви та архівне співробітництво на
планеті33. Міжнародну раду архівів (International Council on Archives, ICA) засно-
вано на установчій конференції 9 червня 1948 року в Парижі, С. Дж. Бакка обрано
одним із двох перших віце-президентів (першим президентом став Ш. Самаран,
Генеральний директор архівів Франції, ще одним віце-президентом – знаний у
всьому світі британський архівіст Ч. Х. Дженкінсон) 34. Сьогодні ICA включає
1500 членів різних категорій із 195 країн світу.
Таким чином, американські архівісти вжили значних заходів під час Другої
світової війни для запобігання втратам архівів у ході воєнних дій, після війни
стали ініціаторами створення Міжнародної ради архівів, Архіву ООН, пропонува-
ли створити Архів міжнародних організацій, опікувалися проблемами архівів
європейських країн, постраждалих від нацистської окупації тощо. Питання між-
народної архівної діяльності активно обговорювалися на щорічних зустрічах
SAA.
На початку «холодної війни» Президентом США Г. С. Труменом була оголоше-
на програма допомоги країнам, що розвиваються, «Point Four Program» (20 січня
1949 р.). Сама ідея мала давню історію. Ще з кінця ХІХ ст. великому промислово-
му і банківському капіталу було тісно у кордонах США. Американські політики
намагалися поширити вплив на увесь Американський континент і острови Тихо-
го океану, оволодіти ринками Східної Азії. Державний секретар США У. Г. Сьюард
ще наприкінці 1860-х рр. заявив, що США повинні встановити «контроль над
усім світом». Але на той час країна ще не мала достатньо ресурсів для експансії
на всі континенти, тому зосереджувала свою увагу на збільшенні експорту до
Мексики, Канади, Куби, країн Південної Америки, Карибського басейну та остро-
вів Тихого океану. Як обґрунтування економічної діяльності США у цьому регіоні
виникла теорія панамериканізму – політичної, економічної та духовної спільнос-
ті інтересів усіх народів, які населяли Американські континенти. Вашингтонська
конференція 1889 року заснувала Міжнародний союз американських республік,
1910 року перейменований на Панамериканський союз. Одним із засобів розши-
рення впливу США в Латинській Америці стала реалізація доктрини Президента
США Дж. Монро, проголошена 2 грудня 1823 р., та виникнення нової її версії –
доктрини Державного секретаря США Р. Олні (20 червня 1895 р.). Обидві запере-
чували будь-які форми європейського контролю над латиноамериканськими
33 Buck S. J. The Archivist’s «One World». Presidential address, delivered at the tenth annual meeting of the
Society of American Archivists, at Washington, October 24, 1946 [Text] / Solon J. Buck // American Archivist. –
1947, January. – Vol. 10. – № 1. – Р. 9–24.
34 Матяш І. Б. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку [Teкст] / І. Б. Матяш. – К.,
2012. – С. 393–436, 477–484 ; Лозицький В. С. Історія міжнародного архівного співробітництва (1898–

1998 рр.) [Teкст] / В. С. Лозицький. – К., 1999. – С. 17–28.
707
країнами і стали використовуватися для витіснення європейських держав із по-

літичного життя Західної півкулі. На теренах самих США після Війни за незалеж-
ність (1775–1783 рр.) розвинулися концепції «визначення долі», «обраності на-
роду», «винятковості американського шляху розвитку», «унікальності американ-
ської демократії», її переваги над європейськими державними системами. Усе це
стало джерелом американської експансіоністської ідеології35.
Програма Адміністрації Президента США Г. С. Трумена, крім експансії США по
всіх континентах, була одним із засобів здобуття перемоги у «холодній війні» з
СРСР36. Вона передбачала надання допомоги країнам, що розвиваються, не стіль-
ки грошима, скільки наданням консультативної технічної допомоги. Ця програ-
ма реалізовувалась одночасно із «Планом Маршалла» (протягом 1948–1952 рр.) і
поширювалася на країни, які погоджувалися співпрацювати із США37. Значний
вплив здійснили американські архівісти на розвиток архівної справи в Австралії
та Новій Зеландії. 1954 року видатний американський вчений Т. Р. Шелленберг
на кошти гранту програми Фулбрайт викладав лекційні курси у цих країнах, зго-
дом ідеї вченого були впроваджені у практику роботи архівів цих країн38. Майже
одночасно Т. Дж. Пагліз та А. Янг поїхали на Філіппіни, Ф. К. Брукс – до Панами,
представники Національної ради з управління документацією (National Records
Management Council) – до Ізраїлю39. Панама була однією з перших латиноамери-
канських країн, уряд якої виділив кошти на спорудження архіву і видав архівний
закон (1924 р.). Проте з часом сховища Національного архіву Панами переповни-
лися архівними документами, таке саме становище було й в установах. Країна
потребувала впровадження методик з управління документацією та експертизи
цінності, уведення до законодавства положень про виділення документів до зни-
щення, освітніх програм для архівістів. Відповідно до програми «Point Four» у
35 Болховитинов Н. Н. Доктрина Монро (Происхождение и характер) [Teкст] / Н. Н. Болховитинов. –
М. : Изд-во межд. отношений, 1959. – 336 с. ; Сантос Лабоурдетте М. К. Вторая Панамериканская кон-
ференция 1901–1902 гг. и освещение её кубинской прессой [Teкст] : автореф. дис. на соискание учен.
степени канд. ист. наук / Сантос Лабоурдетте М. К. – М., 1984. – 18 с. ; Антясов М. В. Панамериканизм:
идеология и политика [Teкст] / М. В. Антясов. – М. : Мысль, 1981. – 296 с.
36 У роки «холодної війни» СРСР активно розвивав програми співробітництва та міжнародної допо-
моги архівам соціалістичних країн, що в цілому вилилось у перебудову архівних галузей кожної з цих
країн на кшталт радянської. Підготовка спеціалістів здійснювалась у рамках міжнародної допомоги
на базі Московського державного історико-архівного інституту. Дані питання висвітлено у таких ро-
ботах: Бржостовская Н. В. Архивы и архивное дело в зарубежных странах (История и современная
организация) [Teкст] / Н. В. Бржостовская. – М. : МГИАИ, 1971. – 311 с. ; Стронский Г. И.
Сотрудничество СССР и европейских социалистических стран в области исторической науки (вторая
половина 40-х – 50-е годы) [Teкст] : дис. … канд. ист. наук : спец. 07.00.03 «Всеобщая история» /
Стронский Генрих Иосифович. – Львов, 1984. – 225 с.
37 Капица Л. М. Международный институт иностранной помощи [Teкст] / Л. М. Капица // Вестник
МГИМО-университета. – М., 2011. – № 4 (19). – С. 71–98.

[Teкст] / James B. Rhoads // American Archivist. – 1970, April. –Vol. 33. – № 2. – P. 191–194.
39 Brooks P. C. Archival Heritage Meets Modern Records in Panama [Text] / Philip C. Brooks // American
Archivist. – 1955, April. – Vol. 18. – № 2. – P. 152.
708
РОЗДІЛ 5
Панамському університеті читалися курси для архівістів і діловодів державних

установ, їх слухачами вже в перший рік стали 144 особи. Групі з 15 найбільш
здібних слухачів викладалися поглиблені курси з архівного права, архівознавст-
ва та діловодства. За програмою «Point Four» два панамських спеціалісти,
Е. М. де Гранді та М. Команто, стажувались у Національному архіві США, департа-
ментах бюджету, охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення, навчалися
в Американському університеті у Вашингтоні. Ф. К. Брукс вважав панамський
проект одним із найуспішніших у програмі «Point Four»40.
17 років наполегливої праці віддали американські архівісти заснуванню На-
ціонального архіву та центру документації у Тегерані (Іран). У жовтні 1954 року
заступник Архівіста США Г. Е. Енжел прибув до Тегерана на запрошення ректора
Тегеранського університету А. А. Сайессі для викладання курсів архівознавства і
діловодства. Декілька міністерств запросили Г. Е. Енжела провести аналіз стану
архівної справи і діловодства в їх відомствах. Результатом цієї роботи, здійсненої
у співробітництві з університетом Південної Каліфорнії та Місією США у Тегера-
ні, стали рекомендації щодо створення архівного законодавства, заснування На-
ціонального архіву Ірану, описування архівів і документів уряду, виділення доку-
ментів до знищення у державних установах, удосконалення методів управління
документацією, навчання архівістів та рекордз-менеджерів. Улітку 1955 року в
Ірані розпочався проект із вдосконалення управління документацією, який США
підтримували протягом 11 років. Його було ініційовано Р. Джоллі з Університету
Південної Каліфорнії. Поспіль із періодичними лекційними курсами у Тегерансь-
кому університеті, тривала розробка проекту архівного закону, організація наці-
онального архіву та центру документації для тимчасового зберігання докумен-
тів державних установ. На посади керівників цих агенцій були запропоновані
особи, які навчались і працювали у США: архівіст С. Пархам, випускник Колумбій-
ського та Каліфорнійського університетів, і менеджер із управління документа-
цією М. Вазірнія, який пройшов шестимісячне стажування з управління докумен-
тацією в урядових агенціях і центрах документації США. У травні 1970 року про-
ект архівного закону Ірану був розглянутий і ухвалений парламентом цієї краї-
ни. Закон засновував Національний архів Ірану, Центр документації та Архівну
раду, до якої увійшли міністри культури та іноземних справ, генеральний проку-
рор та інші високопосадовці. Секретарем Архівної ради був призначений дирек-
тор Національного архіву Ірану. Закон також передбачав передачу документів
від установ до архіву через 40 років після їх утворення, порядок доступу до
архівних документів, процедури виділення їх до знищення тощо. Водночас із за-
коном парламентом Ірану було ухвалено рішення про будівництво споруд для
40 Brooks P. C. Archival Heritage Meets Modern Records in Panama [Text] / Philip C. Brooks // American
709
архіву і центру документації. Г. Е. Енжел звітував про утворення архіву Ірану на

щорічній зустрічі Товариства американських архівістів 15 жовтня 1971 року в
Сан-Франциско41.
27 жовтня 1961 року у Вашингтоні на I Міжамериканському архівному семі-
нарі була заснована Міжамериканська технічна рада архівів (Inter-American
Archives Technical Council), до складу якої увійшли 17 латиноамериканських кра-
їн. Семінар проходив під керівництвом видатного американського вченого і архі-
віста Т. Р. Шелленберга. Йому ж належала ідея створення Ради. 28 архівних ін-
ституцій латиноамериканських країн знаходились у незадовільного стану бу-
динках, не існувало жодної архівної законодавчо-нормативної бази, навчального
закладу, періодичного видання, путівника по архіву, архівісти отримували низь-
ку заробітну плату. Над вирішенням цих проблем і збиралася працювати Між-
американська технічна рада архівів, у складі якої були створені комітети: із сис-
тематизації архівів (очолив Т. Р. Шелленберг), архівних програм (Л. Р. Моралес із
Пуерто-Рико), освіти (А. З. Таноді, Аргентина), термінології (Дж. С. Улібаррі,
США), описування й укладання архівних путівників (Г. Мендоза Лоза, Болівія),
палеографії і дипломатики (А. М. Карло, Венесуела), архівного законодавства
(Р. Етчепареборда, Аргентина), мікрофільмування (Л. Ф. Малага, Перу). Фонд
Рокфеллера виділив щедрий грант для створення Путівників по джерелах з істо-
рії країн Латинської Америки, до проекту долучився колишній працівник Націо-
нального архіву США, директор Інституту Латиноамериканських студій
Дж. П. Гаррісон. Ще один напрям діяльності Міжамериканської технічної ради
архівів стосувався освітніх програм для навчання архівістів Національного архі-
ву Мексики. Його очолив Дж. І. Р. Маріє, голова архівної служби Мексики, фінан-
сував Фонд Форда, а викладати архівні курси в університеті Мехіко збирався сам
Т. Р. Шелленберг. Із часом у цих країнах почали виникати професійні спілки архі-
вістів, перші з них з’явились у Сальвадорі, Мексиці, Перу; школи архівістів – в
Аргентині та Мексиці. Згодом цей процес вилився у створення регіональних фі-
лій Міжнародної Ради Архівів42.
Архівісти США відіграли провідну роль у становленні архівної справи в краї-
нах Карибського басейну. Більшість цих країн або не мали архівних установ і
традицій, або, здобувши незалежність, отримали постколоніальні архіви, сфор-
мовані під впливом архівних традицій Франції, Великобританії, Іспанії, Нідерлан-
дів, і самостійно не могли подолати накопичених проблем. Перша конференція
архівістів Карибського басейну, фінансово підтримана урядом Ямайки, відбулася
в м. Мона (поблизу м. Кінгстон, Ямайка), 20–27 вересня 1965 року. У ній взяли
41 Angel H. E. Archives in Developing Countries : Iran as a Case Study [Text] / Herbert E. Angel // American
42 Ulibarri G. S. The Inter-American Technical Council on Archives [Text] / George S. Ulibarri // American
710
РОЗДІЛ 5
участь представники Антигуа, Барбадосу, Бермудів, Гренади, Британської Гвіани,

Британського Гондурасу, Британських Віргінських островів, Домініки, Гваделу-
пи, Ямайки, Монтсеррату, Ангільї, Нідерландських Антильських островів, Сент-
Кітсу і Невісу, Сент-Люсії і Сент-Вінсенту, Суринаму, Тринідаду і Тобаго, Пуерто-
Рико, Великобританії, США, Нідерландів, а також ряду наукових інституцій та
міжнародних організацій, у тому числі ЮНЕСКО. Т. Р. Шелленберг головував на
пленарному засіданні та оголосив дві промови про принципи архівної експерти-
зи цінності та організацію архівної освіти у країнах Карибського басейну. На цій
конференції були визначені першочергові потреби в організації архівів, спору-
дженні архівних депозитаріїв, створенні архівного законодавства, архівної осві-
ти, укладанні путівників по архівах, мікрофільмуванні документів у архівах ко-
лишніх метрополій для поповнення джерельної бази архівів постколоніальних
країн. На конференції було обрано організаційний комітет для заснування Ка-
рибської історичної асоціації43. Зусиллями Асоціації через десять років було про-
ведено Другу карибську архівну конференцію (27–31 жовтня 1975 р., Гваделупа і
Мартініка). 1974 року в Лімі (Перу) була заснована Міжамериканська асоціація
архівістів (Inter-American Association of Archivists), першим президентом якої
став А. Л. Лопез, директор Національного архіву Колумбії. До цієї організації
увійшли дві головні Карибські країни – Колумбія і Венесуела, одночасно вони
входили й до Карибського регіону, тому не могли визначитись, до якої з асоціа-
цій, Міжамериканської чи Карибської, їм входити, і, крім Лопеза, не прислали
жодного делегата. Врешті-решт архівісти цих країн вирішили увійти до обох асо-
ціацій. Через політичні причини не були присутні й архівісти Куби. США пред-
ставляли О. В. Холмс, А. Лейзінгер, Канаду – У. Сміт. Конференція ухвалила понад
десять резолюцій, направлених на створення архівних установ, організацію їх
роботи та розвиток міжінституціонального і міжнародного співробітництва44.
Таким чином, програма надання технічної допомоги «Point Four», хоча й була
започаткована США як альтернатива розповсюдженню комуністичних ідей у сві-
ті, мала свої позитивні наслідки для збереження історичної культурної спадщи-
ни цілого ряду країн. На V Міжнародному конгресі архівів (Брюссель, Бельгія,
1–5 вересня 1964 р.) А. Бейн, державний архівіст Ізраїлю, поставив перед Міжна-
родною радою архівів питання про розширення технічної допомоги архівам кра-
їн, що розвиваються45. На VI Міжнародному конгресі архівів (Мадрид, Іспанія,
3–7 вересня 1968 р.) у вітальному адресі Е. Сабб наголосив на необхідності
43 Schellenberg T. R. Caribbean Archives Conference, 1965 [Text] / T. R. Schellenberg // American Archivist. –
1966, July. – Vol. 29. – № 3. – P. 387–393.

44 Holmes O. W. The International Scene: Report on the Second Caribbean Archives Conference. October 27–
31, 1975 [Text] / Oliver Wendell Holmes // American Archivist. – 1976, January. – Vol. 39. – № 1. – P. 69–72.
45 Smith W. I. The ICA and Technical Assistance to Developing Countries [Text] / Wilfred I. Smith // Ameri-
can Archivist. – 1976, July. – Vol. 39. – № 3. – P. 343–351.
711
розширення технічної допомоги постколоніальним країнам у збереженні їх до-

кументованого культурного надбання. Про технічну допомогу також ішлося на
спеціальній Вашингтонській конференції Міжнародної ради архівів (1967 р.),
конференції SAA у Оттаві (Канада, 1968 р.) та наступній зустрічі ICA у Медісоні
(штат Вісконсин, США), на якій було ухвалено рішення направити двох експертів
ICA до Африки: М. Рігера (США) – до Західної Африки, Дж. Р. Іда (Великобританія) –
до Східної і Центральної Африки, для підготовки звіту про умови зберігання ар-
хівів в африканських країнах. На VII Міжнародному конгресі архівів (Москва,
СРСР, 22–25 серпня 1972 р.) у доповіді директора Національного архіву Індії
Ш. Н. Прасада було підраховано, що протягом 1957–1970 рр. ЮНЕСКО організува-
ла 61 проект підтримки архівів у 38 постколоніальних країнах 46. Отже, ініціативи
американських архівістів у сфері забезпечення збереженості архівів в інших кра-
їнах були цілком позитивно оцінені міжнародною архівною спільнотою.
Із заснуванням Міжнародної ради архівів та започаткуванням міжнародних
архівних конгресів, а згодом і конференцій Круглого столу архівів, американські
архівісти були їх активними учасниками.
На I Міжнародному конгресі архівів (Париж, Франція, 21–26 серпня 1950 р.)
до делегації від Сполучених Штатів входили: 3-й Архівіст США У. К. Гровер, ви-
датний учений і архівіст із Іллінойсу М. К. Нортон, голова Комітету з Міжнарод-
них відносин SAA О. В. Холмс, Л. К. Борн із Бібліотеки Конгресу США та
С. Дж. Бакк, який брав участь як один із засновників Міжнародної ради архівів47.
М. К. Нортон на сторінках журналу «The American Archivist» висвітлила робо-
ту І Міжнародного конгресу архівів і пропозиції США світовій архівній спільноті.
Американська делегація представила проекти двох резолюцій48. Перша з них
стосувалася створення спеціального комітету для вивчення ефективності зусиль
із метою збереження архівів Другої світової війни (у ній ішлося про отримання
звітів від кожної держави щодо зазначених архівів, розробку стандартів збері-
гання архівів у воєнний час, які могли б бути адаптовані кожною країною
(резолюцію ухвалено)). Друга резолюція була спрямована на створення спеці-
ального комітету для формулювання принципів розширення свободи доступу
вчених до архівів. У. К. Гровер пояснив, що американські архіви з деякими обме-
женнями в адміністративних і таємних цілях доступні для дослідження з дати
надходження документів до них, тоді як європейські архіви закриті на період
50 років і більше. Американська сторона не наполягала на скороченні цього пері-
оду, але наголошувала на необхідності визначення принципів, на яких у майбут-
46 Smith W. I. The ICA and Technical Assistance to Developing Countries [Text] / Wilfred I. Smith // Ameri-
can Archivist. – 1976, July. – Vol. 39. – № 3. – P. 345.
47 Holmes O. W. Toward an International Archives Program and Council, 1945–1950 [Text] / Oliver W.
Holmes // American Archivist. – 1976, July. – Vol. 39. – № 3. – P. 290–296.

Margaret Cross Norton // American Archivist. – 1951, January. – Vol. 14. – № 1. – P. 13–32.
712
РОЗДІЛ 5
ньому ці обмеження будуть ґрунтуватися. У. К. Гровер також вважав, що засну-

вання цього комітету могло б сприяти створенню і координації програм обміну
мікрофільмами між різними країнами. Асамблея у цілому прийняла принципи
розширення доступу до архівів і обміну мікрофільмами (Розділ 2 Конститу-
ції ICA), проте на той час не знайшла рішення стосовно їх практичного впрова-
дження49.
Важливе значення мала ініціатива США (представлена у виступі Л. К. Борна)
стосовно впровадження мікрофільмування в роботу архівів. Він підкреслив, що
мікрофільмування може бути використано в цілях зменшення обсягів масових
документів (із подальшим знищенням оригіналів), створення страхових фондів
та фондів користування, публікації і розповсюдження копій архівних документів
із науковою метою, обміну мікрофільмами між архівними інституціями та різни-
ми країнами. Як приклад співробітництва у цій галузі Л. К. Борн навів англо-
американський проект із мікрофільмування архівів міністерств іноземних справ
Німеччини та Японії, видання на мікрофільмах ранніх законодавчих актів Кон-
гресу, урядів штатів і територій США. Борн зазначив, що на американському кон-
тиненті 1-й Конгрес істориків США і Мексики (Монтеррей, Мексика, вересень
1949 р.) прийняв принципи співробітництва в галузі збереження і розповсю-
дження мікрофотокопій рідкісних і неопублікованих документів з історії Амери-
ки з метою їх подальшого включення до американських і європейських архівів.
Борн запропонував створити міжнародний комітет, завданням якого було б де-
тальне вивчення проблеми мікрофільмування архівів, аналіз важливості мікро-
фільмування для розвитку науки як на національних, так і на міжнародному рів-
нях, розгляду звітів Міжнародної ради архівів та країн-членів з аналізом резуль-
татів роботи у цій галузі та з удоступнення архівів50. І хоча на той час європейсь-
кі архівісти, які не мали такого досвіду в мікрофільмуванні, як їх американські
колеги, побачили значні перешкоди (і на рівні законодавства, і технічні) для ор-
ганізації цієї роботи, але з часом у всьому світі мікрофільм було визнано єдиним
можливим варіантом створення страхових фондів. На сьогодні мікрофільм зали-
шається основою страхового фонду архівів, створених на паперовій основі, циф-
рова копія документа розглядається лише як фонд користування (за винятком
США, на теренах яких мікрофільм має таку ж доказову силу, як і оригінал).
28 грудня 1951 року на спільній зустрічі Товариства американських архівіс-
тів та Американської історичної асоціації в Нью-Йорку, яка була знаковою,
оскільки її проведено на наступний рік після I Міжнародного конгресу архівів,
американські архівісти обговорювали проекти, які вони розпочали або планува-
ли запропонувати міжнародній архівній спільноті. З основною доповіддю
Margaret Cross Norton // American Archivist. – 1951, January. – Vol. 14. – № 1. – P. 17–18.
50 Ibid. – P. 24–27.
713
«International Cooperation to Preserve Historical Source Materials» («Міжнародне

співробітництво заради збереження історичних джерел») виступив Л. К. Борн51.
У цій доповіді йшлося про визначення спільної мети для архівістів усього світу
щодо забезпечення збереженості та удоступнення архівів. Борн зазначив, що Біб-
ліотека Конгресу США у рамках програми міжнародного співробітництва розпо-
чала копіювання на мікрофільми бібліографічних засобів, таких як каталоги, пу-
тівники, календарі, описи, списки, покажчики до ключових джерельних матеріа-
лів, які, безсумнівно, також були історичними джерелами. Ця робота у майбут-
ньому могла надати значні переваги США та іншим країнам в удоступненні істо-
ричних джерел для дослідження вченими. Також пропозиція США включала ідею
про заснування депозитарію копій архівних документів у кожній із півкуль пла-
нети для забезпечення збереженості архівів та надання можливості вченим дос-
ліджувати історичні документи й обмінюватися знаннями у наближених депози-
таріях. Це послужило б і лібералізації взаєморозуміння між різними націями.
Борн у своїй доповіді вказав, що справжній захист архівів – це відсутність війни,
але оскільки людству не вдається вирішити свої спірні питання іншим чином,
захист історичної спадщини у час війни слід розглядати у трьох площинах: ева-
куація архівів, створення численних копій та встановлення чітких і непорушних
міжнародних правил ставлення до архівів у час війни. Йшлося також про ту час-
тину «Плану Маршалла»52, у якій були визначені заходи щодо попередження
втрати архівів. Одним із головних заходів було мікрокопіювання важливих істо-
ричних документів Західної цивілізації. Не всі країни дружньо ставилися до цієї
ідеї, побоюючись «культурної експансії» США, однак на той час мікрофільмуван-
ня своїх документів уже розпочала Великобританія.
Борн говорив про ще більш амбіційний проект, який запропонувала Амери-
канська історична асоціація. Йшлося про виділення мікрокопіювальних камер і
створення на американський кошт страхових фондів документів у архівах країн
Європи. Натхненником цієї програми був професор Е. Л. Еріксон, голова Комітету
документальних репродукцій Американської історичної асоціації. На той час уже
була обрахована вартість створення страхових фондів та технічні можливості
роботи мікрофільмувальних камер для деяких архівів Фінляндії, Франції
(Archives Nationales in France), Австрії (Haus-, Hof- und Staatsarchiv, General State
Archives) та ще семи провінційних архівних установ. Інші умови копіювання архі-
вів запропонував С. Б. Чайлд, консультант із питань архівів і бібліотек Американ-
ської воєнної адміністрації в Німеччині. У них ішлося про здійснення копіювання
51 Born L. K. International Cooperation to Preserve Historical Source Materials [Text] / Lester K. Born //
American Archivist. – 1952, July. – Vol. 15. – № 3. – Р. 219–230.

52 «План Маршалла» – програма відновлення Європи після Другої світової війни. Запропонований
1947 року Державним секретарем США Джорджем К. Маршаллом. У реалізації плану взяли участь
17 європейських країн. Реалізація плану припинена у другій половині 1960-х рр. через наполягання
країн, що отримували американську допомогу, обміняти долари на золото.
714
РОЗДІЛ 5
архівних документів у постраждалих від нацистської окупації європейських краї-

нах за рахунок Німеччини та її союзників як одну з форм репарації. Для цього
збиралися дані з різних країн про втрати архівів від вогню, бомбових ударів, кра-
діжок тощо під час Другої світової війни.
У частині підписання міжнародних угод щодо захисту архівів під час війни
Л. К. Борн указав, що найкращим його прикладом був «Пакт Реріха», підписаний
у Вашингтоні 21 країною – членами Панамериканського союзу 15 квітня
1935 року (ратифікований 10-ма країнами). Ініціатором цього Пакту, який, влас-
не, є першим міжнародним договором у сфері захисту культурної спадщини, був
російський художник Микола Костянтинович Реріх. 14 травня 1954 року на його
підставі Генеральна конференція ЮНЕСКО на міжнародній конференції у Гаазі
(21 квітня – 14 травня 1954 року), у якій брали участь 56 країн, у тому числі й
СРСР, Україна та Білорусія, прийняла Гаазьку конвенцію про захист культурних
цінностей у випадку міжнародного конфлікту. Станом на 2004 рік конвенція бу-
ла ратифікована 108 країнами світу. Додатковий протокол до неї, що передбачає
заборону вивезення культурних цінностей із території супротивника та їх повер-
нення після закінчення воєнних дій, ратифіковано 87 країнами. 1972 року
ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної
спадщини. Л. К. Борн повідомив, що у складі Міжнародної ради архівів на
I Міжнародному конгресі архівів були засновані Комітет із удоступнення архівів
та Комітет із захисту архівів під час війни. До першого американські архівісти
увійшли як його члени, головою другого став Архівіст США У. К. Гровер.
Л. К. Борн у своїй доповіді дійшов висновку, що лише зусиллями архівістів і
вчених неможливо подолати існуючі міжнародні проблеми у сфері захисту архі-
вів під час війни. Він вказав на необхідність співробітництва з Армією США, в
особливості із SHAPE (Верховне головне командування об’єднаними збройними
силами НАТО у Європі) у частині розробки планів і директив по захисту архівів
та інших культурних цінностей від втрат під час війни та збройних конфліктів.
Таким чином, на I Міжнародному конгресі архівів та після нього архівісти
США активно пропагували на міжнародній арені розроблення заходів щодо запо-
бігання втратам архівів під час війни, мікрофільмування як один із засобів забез-
печення збереженості інформації та розширення доступу до архівів.
Тема мікрофільмування була продовжена американськими архівістами на
ІІ Міжнародному конгресі архівів, який відбувся у містечку Схевенінген (Scheve-
ningen, морський курорт поблизу Гааги, Нідерланди) 14–21 червня 1953 р. за
участю 400 делегатів від 20 країн53. США представляли Л. К. Борн та три делегати
від штату Вірджинія. Від імені SAA вони подали на розгляд декілька резолюцій,
53 Van Schreeven W. J. The International Congress on Archives, 1953 [Text] / William J. Van Schreeven //
American Archivist. – 1954, January. – Vol. 17. – № 1. – P. 37–45.
715
дві з яких були одноголосно прийняті учасниками Конгресу. Перша стосувалася

підготовки універсальної бібліографії з управління архівами, друга – підготовки
путівника по архівах різних країн. Л. К. Борн прочитав доповідь від імені відсут-
нього Архівіста США У. К. Гровера «Communication With Displacement of
Documents» («Процес передачі інформації за допомогою переміщення докумен-
тів»), у якій ішлося про видавання/отримання архівних документів у тимчасове
користування як усередині країн, так і на міждержавному рівні. Аналіз свідчив,
що національні хартії, документи, які мали цінність як твори мистецтва, оригіна-
ли з крихкою основою ніколи не надавались у тимчасове користування. Стосов-
но видачі деяких документів рішення ухвалювалися не директорами архівних
установ, а міністерствами, яким вони підпорядковані. Жодного разу документи
не надавалися приватним особам, а лише установам, у яких вони працюють. То-
му вчені були обмежені у своїх правах користування. Значна кількість докумен-
тів видавалась установам, які їх створили. Найбільша кількість виданих у тимча-
сове користування документів стосувалась експонування на виставках. У ході
здійсненого аналізу американські архівісти дійшли висновку, що найкращим
рішенням усіх проблем, які супроводжували видачу документів у тимчасове ко-
ристування, було мікрофільмування. Використання мікрофільму мало низьку
вартість порівняно з отриманням оригіналу в тимчасове користування, він до-
зволяв користувачу досліджувати документ поза межами архіву, мікрофільм
«робив світ відкритим для наукових досліджень» 54.
Американські архівісти стали ініціаторами, організаторами і господарями
позачергового Міжнародного конгресу архівів у Вашингтоні, 9–14 травня
1966 року. З ідеєю про його проведення виступив 3-й Архівіст США У. К. Гровер.
Організаційні питання перебрав на себе 4-й Архівіст США Р. Г. Бахмер. Слід підк-
реслити той факт, що американська сторона взяла на себе витрати на проїзд ар-
хівістів Східної півкулі Землі до США: завдяки гранту, отриманому від Ради біблі-
отечних ресурсів, до Сполучених Штатів прибули делегати з 33-х європейських,
азійських, африканських країн та Австралії. Західна півкуля, крім США, була
представлена ще 19 країнами. Крім того, у Конгресі взяли участь представники
ООН, ЮНЕСКО, Панамериканського інституту географії та історії, Міжнародної
асоціації розвитку бібліотек Африки. Американською стороною були встановле-
ні критерії відбору делегатів архівних інституцій США для уникнення дисбалан-
су у представництві. У цілому в роботі позачергового Конгресу взяли участь
173 делегати. Приймаюча сторона забезпечила переклад усіх документів Кон-
гресу та виступів учасників чотирма мовами (англійською, французькою, іспан-
ською та німецькою). Конгрес «Archives for Scholarship: Encouraging Greater Ease
54 Van Schreeven W. J. The International Congress on Archives, 1953 [Text] / William J. Van Schreeven //
716
РОЗДІЛ 5
of Access» («Архіви для вчених: сприяння більш легкому доступу») цілком був
присвяченій проблемі спрощення доступу до архівів, публікації архівних докуме-
нтів, у тому числі й на мікрофільмах, мікрофільмуванню та міжнародному спів-
робітництву в цій сфері, розвиткові архівної галузі у постколоніальних країнах55.
На формування тематики Конгресу значно вплинула загальна ситуація у США,
пов’язана із рухом за права і свободи громадян, у тому числі й за свободу інфор-
мації, що стало приводом для ухвалення закону «Про свободу інформації» (FOIA,
1966 р.). На відкритті Конгресу виступив Л. Г. Баттерфілд, головний редактор
проекту з публікації документів родини Адамсів та автор статті «The Scholar’s
One World» («Єдиний світ учених»)56. Із доповіддю про Національну програму
публікації документів виступив О. В. Холмс57, переваги мікрофільмування архів-
них документів, у галузі якого США стали світовими лідерами, висвітлив
А. Лейзінгер58.
Перша проблема, спільного розв’язання якої так і не знайшли делегати Кон-
гресу, – відміна або зменшення періоду обмеження доступу до архівів. На той мо-
мент делегати змогли домовитися тільки про розробку міжнародного стандарту,
яким був би встановлений період обмеження доступу в 25–35 років. Посилаю-
чись на цей стандарт як на зразковий, захисники лібералізації доступу до архівів
змогли б вимагати відповідних змін у своїх країнах. Другою проблемою була дис-
кримінація іноземних дослідників. Пропонувалося надати їм рівні з громадяна-
ми власних країн права доступу до архівів, увести «міжнародну читацьку карт-
ку» дослідника. Увагу учасників Конгресу також привернула необхідність прове-
дення роботи з укладання довідкового апарату як основного засобу надання
інтелектуального доступу до архівних документів. Незважаючи на сумніви деле-
гатів деяких країн, була ухвалена цілком позитивна резолюція про розвиток
програм публікації історичних документів на мікрофільмах. Шість резолюцій
Конгресу були спрямовані на: 1) поновлення роботи по створенню Міжнародної
55 У 1950-х рр. незалежність отримали Лівія, Судан, Гана, Марокко, Туніс, Гвінея. У 1960-ті рр. від ко-
лоніальної залежності звільнилися на Африканському континенті 34 країни, у т. ч. Нігерія, Сьєрра-

Леоне, Уганда, Бурунді, Руанда, Кенія, Занзібар, Танзанія, Гамбія, Ботсвана, Лесото, Маврикій, Еквато-
ріальна Гвінея, Свазіленд та інші. 1960 рік, протягом якого незалежними стали 17 африканських кра-
їн, був проголошений ООН «роком Африки». В Азії ще на початку 1940-х рр. незалежність отримали
Сирія і Ліван, у 1947 р. – Індія і Пакистан, у другій половині 1950-х рр. – Аден, Кувейт, Бахрейн, Малай-
зія, Сінгапур. Процес деколонізації країн Азії і Африки тривав і в 1970–1980-ті рр.
56 Butterfield L. H. The Scholar's One World [Text] / L. H. Butterfield // American Archivist. – 1966, July. –
Vol. 29. – № 3. – Р. 343–361.

57 Холмс О. В. Национальная программа публикации документов. Публикация документов в Западном
полушарии [Teкст] / О. В. Холмс ; Главное архивное управление при Совете Министров СССР ; пер. с
франц. И. Минаевой, И. Попова // Бюллетень зарубежной архивной информации [август]. – М., 1966. –
Вып. 28. – С. 1–49.
58 Лейзингер А. Х. Использование микрофильмирования в архивах для исследований и публикаций;
проблемы микрофильмирования в США [Teкст] / А. Х. Лейзингер ; Главное архивное управление при

Совете Министров СССР ; пер. с англ. И. Минаевой, З. Мурашова, И. Попова) // Бюллетень зарубежной
архивной информации [август]. – М., 1966. – Вып. 28. – С. 73–134.
717
архівної бібліографії, укладання якої було призупинено через відсутність фінан-

сування та співробітників 1960 року; 2) заснування Міжнародного центру архів-
ної документації; 3) закінчення роботи зі створення Путівника по джерелах з
історії Латинської Америки і Африки, які зберігаються поза межами цих конти-
нентів; 4) початок укладання Путівника по джерелах, що зберігаються в архівах
Латинської Америки, Азії і Африки; 5) реалізацію проекту ЮНЕСКО «Загальна
історія Африки»; 6) визначення у структурі національних програм мікрофільму-
вання частки для фільмування архівних документів і поповнення архівів постко-
лоніальних країн, історія яких залежала від ресурсів, що зберігаються за кордо-
ном. Ряд резолюцій було направлено на надання фінансової допомоги з бюджету
ЮНЕСКО архівам постколоніальних країн, створення архівного корпусу миру
«peace corps» для надання технічної допомоги архівним установам цих держав,
заснування регіональних проектів в африканських країнах під егідою ЮНЕСКО
та Міжнародної ради архівів, вивчення проблеми забезпечення збереженості фі-
льмів в умовах тропіків, створення регіональних філій ICA в Південно-Східній
Азії та Африці59. Не вдалося ухвалити жодної резолюції, спрямованої на розпо-
всюдження та урегулювання міжнародного обміну архівними довідниками, до-
кументальними публікаціями і мікрофільмами60.
Секретар Виконавчого комітету Міжнародної ради архівів Ш. Кечкеметі у сво-
їй статті «The Spirit of Washington: ICA Congress of 1966»61 (Дух Вашингтону: Між-
народна рада архівів, Конгрес, 1966) написав, що «позачерговий Конгрес у Ва-
шингтоні відкрив нову еру в історії Міжнародної ради архівів і, можливо, в історії
архівів взагалі»62.
Ш. Кечкеметі відзначив три фактори таких змін, зумовлені роботою цього
когресу. Першим вказано, що хоча Міжнародна рада архівів була заснована з іні-
ціативи Сполучених Штатів, натомість майже 15 років її визнаним лідером і
«монополістом» була Франція, а, отже, ICA була «європейською» «франкомов-
ною» організацією. Епізодично до її роботи підключались інші країни. Ідея засну-
вання регіональних філій виникла 1958 року зі спроби заснувати Міжамерикан-
ську технічну раду архівів. На Брюссельському міжнародному конгресі архівів
(1964 р.) концепція створення регіональних філій була включена до Статуту
Міжнародної ради архівів. Проте лише з Вашингтонського конгресу, коли США
59 Resolutions, Recommendations and Wishes of the Extraordinary International Archives Congress held in
Washington, May 9–13, 1966 // Archivum. Revue Internationale des Archives publiée avec le concours finan-
cier de l’UNESCO et sous les auspices du Conseil International des Archives. Actes du Congrès International
extraordinaire des Archives (Washington, 9–13 mai 1966) – Vol. XVI (1966). – Paris : Presses Universitaires
de France, 1969. – P. 233–237.
60 Rieger M. Archives for Scholarship: The Washington Extraordinary Congress of the International Council
on Archives [Text] / Morris Rieger // American Archivist. – 1967, January. – Vol. 30. – № 1. – P. 87.

62 Ibid. – P. 134.
718
РОЗДІЛ 5
посіли місце, що належало їм ще з 1948–1950 рр., Італія, Малайзія, Іспанія, Угор-

щина, Сенегал, а згодом Нідерланди, Бельгія, Велика Британія і СРСР зайняли
активну позицію в організації і взяли на себе виконання спеціальних завдань у
рамках Міжнародної ради архівів. Сполучені Штати продемонстрували, що для
кожної країни є місце в ICA, яка саме з 1966 року, на думку Ш. Кечкеметі, набула
характеру міжнародної організації з двома робочими мовами. Поспіль значно
збільшилася кількість країн-членів Міжнародної ради архівів: із 32 (на 1950 р.)
до 80 (на 1968 р.). 1968 року завдяки зусиллям Малайзії було засновано регіо-
нальну філію для країн Південно-Східної Азії (SARBICA – регіональна філія для
країн Південно-Східної Азії, створена на конференції в Куала-Лумпур (Малайзія)
1968 року з ініціативи директора Національного архіву Малайзії А. Джантан та
на кошти гранту Програми розвитку ЮНЕСКО (United Nations Development
Programme (UNDP)), а згодом створено філію ICA для африканських (ESARBICA –
регіональна філія для країн Східної і Південної Африки, створена 1969 р. на кон-
ференції у Найробі (Кенія)) та інших країн63. У створенні регіональних філій
Ш. Кечкеметі вбачав найкращий засіб залучення нових країн до членства в ICA64.
Другим позитивним фактором, який підкреслив Ш. Кечкеметі, не применшу-
ючи внесок Генерального директора Національного архіву Франції Ш. Бребана у
розвиток міжнародного співробітництва і започаткування Міжнародної конфе-
ренції Круглого столу архівів (1954 р.) та Міжнародних курсів архівістів у Парижі
(1951 р.), є те, що нове дихання співробітництву архівістів надав Генеральний
директор Королівського архіву Бельгії Е. Сабб, який очолив ICA 1965 року, одно-
часно з прийняттям рішення про проведення Позачергового конгресу у Вашинг-
тоні. Період трансформації ICA розпочався з підготовки серії путівників по дже-
релах з історії націй: Латинської Америки, Африки, Азії, Океанії. Робота над пу-
тівниками вимагала тісної співпраці архівістів, робила необхідними постійні
зустрічі для обговорення виконуваної роботи. У результаті відпала необхідність
напередодні Конгресу проводити анкетування архівних інституцій країн-членів
ICA. На порядок денний у Вашингтоні вперше були винесені питання, в основі
яких не лежали відповіді на питальники. Доповідь по кожному питанню
63 ALA – Асоціація архівів Латинської Америки, Іспанії і Португалії (Ліма (Перу) 1973 р., стала регіона-
льною філією ІСА 1976 р.); CARBICA – Асоціація архівів країн Карибського басейну (Гваделупа
(Мартініка), 1975 р.); SWARBICA – регіональна філія ІСА для країн Південної і Західної Азії (Нью-Делі
(Індія), 1976 р.); WARBICA – регіональна філія ІСА для країн Західної Африки (Дакар (Сенегал),
1977 р.); PARBICA – Тихоокеанська регіональна філія ІСА (Сува (Фіджі), 1981 р.); CENARBICA – Асоціа-
ція архівів країн Центральної Африки (Бангі (Центральноафриканська Республіка), 1982 р., як філія
ІСА – Севілья (Іспанія), 2000 р.); ARBICA – регіональна філія ІСА для арабських країн (Севілья, Іспанія,
1985 р.); EASTICA – регіональна організація архівів країн Східної Азії (Пекін (Китай), 1993 р.); EURA-
SICA – Євразійське відділення ІСА (Москва (Росія), 2000 р.); EURBICA – Європейська регіональна філія
ІСА (Флоренція (Італія), 2001 р.); NAANICA – Північноамериканська архівна мережа (стала філією ІСА –
Відень (Австрія), 2004 р.).
719
супроводжувалася дискусією, яка виливалась у відповідну резолюцію: 18 ухвале-

них резолюцій Конгресу стали першим прецедентом в історії ICA. Ідея співпраці з
метою допомоги країнам, що розвиваються, народилася ще до Вашингтонського
конгресу, але саме там вона була офіційно проголошена. Іншим напрямом співро-
бітництва архівістів стала підготовка серії підручників із будівництва архівних
споруд, організації архівних шкіл, мікрофільмування, архівного законодавства65.
І, нарешті, третім позитивним внеском Вашингтонського конгресу Кечкеметі
вважав залучення до фінансування архівних проектів не лише субвенцій із бюд-
жету ЮНЕСКО, а й із приватних фундацій. Так, організацію Конгресу було профі-
нансовано за рахунок гранту Ради бібліотечних ресурсів США, проїзд членів ІСА
до Африки був оплачений Фондом Рокфеллера, до фінансування архівних проек-
тів долучився і Фонд Форда66. Відтак Міжнародна рада архівів отримала нові
джерела для фінансування програм по лібералізації доступу до архівів, дослі-
дженню використання мікрофільмування як засобу документальних публікацій,
організації професійного навчання архівістів, підготовки путівників тощо.
Вашингтонський конгрес у цілому значно вплинув на розвиток архівної осві-
ти й архівних інституцій країн, що розвиваються67. Міжнародна рада архівів, зва-
живши на те, що тренування за кордоном занадто затратне для архівістів пост-
колоніальних країн, а створення навчальних центрів у кожній окремій країні –
для самої Ради, ухвалила рішення про заснування регіональних архівних курсів.
Тренувальні центри були відкриті для франкомовних країн Африки у Дакарі, Се-
негал (жовтень 1971 р. – Школа бібліотекарів, архівістів і документалістів Уні-
верситету Дакару, база практики – Національний архів Сенегалу, фундатором
центру і першим директором був Ш. Кечкеметі), для англомовних країн Африки
в Аккрі, Гана (осінь 1973 р. – Школа бібліотекознавства Університету Гани, база
практики – Національний архів Гани), для архівістів Південно-Східної Азії у Куа-
ла-Лумпур, Малайзія (1973 р. – Інститут архівної науки Південно-Східної Азії Уні-
верситету Малайзії, база практики – Національний архів Малайзії). У 1967 році
через значні потреби для навчання архівістів Тропічної Африки був заснований
ще один тренувальний центр у цьому регіоні. Ш. Кечкеметі з цією метою підготу-
вав Програму для архівних професійних тренувань у країнах, що розвиваються
(Program of Archival Professional Training for Developing Countries). Поспіль із нею
з’явилася Програма архівного тренувального центру Тропічної Африки (Archival
Training Centers in Tropical Africa). Фінансову підтримку цим проектам надавали
66 Ibid. – P. 136–138.
67 Rieger M. Archives in Developing Countries: The Regional Training Center Movement [Text] / Morris
Rieger // American Archivist. – 1972, April. – Vol. 35. – № 2. – Р. 164.
720
РОЗДІЛ 5
ЮНЕСКО, ASEAN (Асоціація країн Південно-Східної Азії), фонди Рокфеллера, Фор-

да, Карнегі68.
Відповідно до резолюцій Вашингтонського конгресу восени 1966 року Вико-
навчий комітет Міжнародної ради архівів на зустрічі у Мюнхені заснував два спе-
ціальних комітети: Комітет із лібералізації та Комітет із мікрофільмування. Пер-
ший спрямував свої зусилля на розв’язання проблем лібералізації доступу до ар-
хівів. Другий своє головне завдання вбачав у дослідженні найбільш економічних
і швидких методів публікації архівних джерел та вивченні мікрофільмування як
способу публікації. Спонсором обох комітетів виступила Рада бібліотечних ре-
сурсів (США). Комітет із мікрофільмування зустрічався тричі: 11–13 жовтня
1967 року в Національному архіві США, 7–9 травня 1968 року в Національному
архіві Угорщини в Будапешті та 2 вересня 1968 року в Мадриді (Іспанія). Його
головою був спеціальний помічник Архівіста США А. Лейзінгер. Комітет здійснив
анкетування країн-членів ICA щодо впровадження мікрофільмування та стану
роботи із видання мікрофільмових публікацій, звіт та рекомендації ICA з даного
питання А. Лейзінгер оприлюднив на VI Міжнародному конгресі архівів (Мадрид,
Іспанія, 3–7 вересня 1968 р.)69.
Відтак Позачерговий конгрес, скликаний за ініціативою американських архі-
вістів, відкрив нову еру розвитку міжнародного співробітництва і став точкою
відліку нової історії Міжнародної ради архівів. Таким чином, починаючи з
1946 року та до кінця 1960-х рр. американські архівісти, об’єднані SAA, здійснили
значний внесок у розвиток міжнародного співробітництва архівістів та архівної
справи людства в цілому.
Однак у цей період всередині американської архівної спільноти починають
виникати певні труднощі, що згодом призвело до необхідності реформування
структури і діяльності SAA в цілому.
У 1950-х роках у частині структурування комітетів, позитивно оціненого
Фр. Дж. Куком, SAA досягло більшої чіткості, ніж у попередній період. На 1954–
1955 рр. у структурі SAA були створені комітети за чотирма профілями: 1) адмі-
ністративні, 2) технічні консультативні, 3) загальні допоміжні та 4) спеціальні.
До комітетів адміністративного профілю належали: ревізійна комісія, комітет із
урегулювання місцевих архівних справ, членський комітет, комітет із номіна-
цій, комітет із програм. До технічних комітетів належали: комітет аудіовізуаль-
них документів, комітет із бібліографії, комітет архівних споруд і обладнання,
68 Rieger M. Archives in Developing Countries: The Regional Training Center Movement [Text] / Morris
Rieger // American Archivist. – 1972, April. – Vol. 35. – № 2. – Р. 163–171.

69 Leisinger A. H. Report of the Microfilming Committee of the International Council on Archives [Text] /
Albert H. Leisinger // Archivum. Revue Internationale des Archives publiée avec le concours financier de
l’UNESCO et sous les auspices du Conseil International des Archives. Actes du VI Congrès International des
Archives (Madrid, 3–7 septembre 1968). – Vol. XVIII (1968). – Paris : Presses Universitaires de France, 1970. –
P. 49–69.
721
комітет міжнародних відносин, комітет із мікрографії, комітет методів зберіган-

ня, комітет професійних стандартів і тренувань, комітет із управління докумен-
тацією. Систему допоміжних комітетів складали: комітет бізнес-документів, ко-
мітет церковних документів, комітет документів коледжів та університетів, ко-
мітет архівів трудових спілок, комітет муніципальних документів, комітет доку-
ментів штатів. До спеціальних були віднесені: комітет по зв’язках із громадськіс-
тю, комітет із резолюцій та об’єднаний комітет історичних манускриптів70. Крім
зазначених, утворювалися спільні комітети з іншими професійними організація-
ми. Наприклад, був заснований Об’єднаний комітет із Американською асоціацією
історії штатів і округів із питань історичних манускриптів, діяльність якого при-
звела до укладання Національного зведеного каталогу колекцій манускриптів
(National Union Catalog of Manuscript Collections). Для співпраці із Американською
бібліотечною асоціацією був заснований спільний ALA-SAA-комітет із бібліотеч-
но-архівних відносин.
Хоча комітети відігравали важливу
роль у просуванні місії SAA, але до кін-
ця 1960-х рр. стало зрозумілим, що
деякі з них працюють неефективно.
Основними причинами цього було те,
що члени комітетів проживали у різ-
них регіонах країни і спілкувалися між
собою листами або телефоном, не чіт-
ко була визначена відповідальність
комітетів, частина з них уже не відпо-
відала потребам архівістів. Тому Рада
Відповідальні співробітники Офісу SAA
SAA переглянула структуру постійних та члени Ради, 1956 рік.
комітетів і на 1969 рік здійснила їх Зліва направо (стоять): Г. Браун,
реорганізацію. Кілька комітетів було У. К. Гровер (секретар), К. Л. Тревер (редактор
«The American Archivist»).
ліквідовано, функції та обов’язки ін- Зліва направо (сидять): Е. М. Познер (прези-
ших розширені. Були утворені нові дент SAA), У. Овермен (скарбник), Е. Сміт, Д. Рензі,
Л. деВалінгер, Г. Едмундс (віце-президент)
комітети, а саме: комітет машиночита-
них документів, комітет усної історії, комітет міських і промислових архівів, ко-
мітет із проблем доступу і фотокопіювання. Проте здійснена реорганізація не
допомогла удосконаленню діяльності SAA71.
70 Lethbridge M. C. The Society of American Archivists Reports for the Year 1953–1954 [Text] /
Mary C. Lethbridge, Roy Hart // American Archivist. – 1955, January. – Vol. 18. – № 1. – P. 85–86.
71 Biography/History. Society of American Archivists Records, 1935–[ongoing] / Archival Resources in Wis-
consin: Descriptive Finding Aids [Electronic resource] // University of Wisconsin Digital Collections. Archival
Resources in Wisconsin: Descriptive Finding Aids. – Mode of access: http://digicoll.library.wisc.edu/cgi/f/
findaid/findaid-idx?c=wiarchives;view=reslist;subview=standard;didno=uw-mil-uwmmss0172;focusrgn=
bioghist;cc=wiarchives;byte=24341718. – Title from screen.
722
РОЗДІЛ 5
1960-ті рр. у середовищі Товариства американських архівістів характеризу-

ються як період кризи, аналізу та пошуку нового змісту, перегляду формату діяль-
ності. Цей період слід розглядати у контексті загальної історії США 1960-х років, у
які відбувалася переоцінка цінностей в американському суспільстві, уся країна
була охоплена соціальними рухами. Безумовно, що американські архівісти не
могли знаходитись осторонь цих процесів, оскільки вони перебували у самій гу-
щі подій72.
Між тим Національний архів США опікувався лише системою федеральних
архівних установ. Для цього в Архіву були свої причини: із 1949 року він перебу-
вав у підпорядкуванні Адміністрації служб загального призначення і не міг про-
водити самостійну політику. Діяльність архіву була спрямована у той час на вве-
дення і вдосконалення програм управління документацією у федеральних відом-
ствах. SAA поглинула бюрократизація і концентрування на проблематиці архів-
них установ, архівних документів і архівістів федерального рівня. Інтереси архів-
них установ і архівістів штатів, округів, муніципалітетів, університетів, громад-
ських організацій, релігійних конфесій залишилися поза увагою NARS і SAA. Між
проводом SAA і регіональними архівістами посилювалося розмежування у цілях,
які вони ставили перед собою, регіонали були невдоволені ігноруванням їх проб-
лем керівництвом Товариства. Засновник журналу «Journal of Western Archives»
Г. Дейнес ІІІ зауважив, що значна кількість архівістів не долучилася до SAA, не
брала участі у конференціях, семінарах і тренувальних програмах Товариства
через високу вартість членства та необхідність витрат для проїзду до місця про-
ведення заходів. Водночас регіональні архівісти критикували журнал «The
American Archivist», бо вважали, що він не публікує статей, які відповідають їх
специфічним потребам. Ці архівісти більше схилялися до регіональних організа-
цій, членство в яких, на їх думку, давало кращий результат: не вимагало сплати
великого розміру членських внесків, дозволяло регулярно відвідувати конфе-
ренції, зустрічатись із колегами, обговорювати спільні проблеми, обмінюватися
досвідом їх вирішення, отримувати можливості післядипломної архівної освіти,
підвищення кваліфікації, професійної соціалізації та юридичного захисту. Важ-
ливу роль відігравав також той факт, що регіональні архівісти більше зіштовху-
валися з проблемами, пов’язаними із визнанням статусу архівної професії на міс-
цях, ніж співробітники Національного архіву73.
Відтак на теренах США розпочався процес утворення незалежних від SAA
професійних об’єднань архівістів у містах, штатах, регіонах. Перша місцева орга-
нізація архівістів «Архівна асоціація штату Мічиган» була створена у 1958 році.
72 Mason P. P. Archives in the Seventies: Promises and Fulfillment [Text] / Philip P. Mason // American Ar-
chivist. – 1981, Summer. – Vol. 44. – № 3. – Р. 206.

73 Gordon D. III J. Tilting at Windmills: Reflections on the Establishment of the Journal of Western Archives
[Text] / Daines III J. Gordon // Journal of Western Archives. – 2010. – Vol. 1. – Issue 1. – Article 1. – P. 3–4.
723
Виникненню місцевих і регіональних організацій архівістів також сприяло по-

повнення кадрового складу архівних установ представниками нової генерації
архівістів, що вже мали фахову архівну освіту, та жінками, що сприяло на почат-
ку 1970-х рр. демократизації професії 74. Найбільшими і найвпливовішими серед
професійних організацій були Конференція архівів Середнього Заходу (Midwest
Archives Conference, MAC, на 1972 рік об’єднувала 700 членів) і Середньоатланти-
чна регіональна архівна конференція (Mid-Atlantic Regional Archives Conference,
MARAC, що на 1972 рік включала 600 членів)75.
Деякий час NARS і SAA розглядали новостворені організації як загрозу де-
фрагментації галузі: «Some SAA members are equally apprehensive about the re-
gional organizations. They view MAC and its counterparts as an attempt to circumvent,
undermine, and even destroy the SAA. They see the new organization as a challenge to
the authority and prestige of the SAA» («Деякі члени SAA налякані регіональними
організаціями. Вони дивляться на МАС та їй подібні [організації] як на спробу
обійти, підірвати і навіть зруйнувати SAA. Вони вбачають у нових організаціях
виклик авторитету та престижу SAA»)76.
Криза призвела до усвідомлення необхідності реформування і демократиза-
ції SAA. У серпні 1970 року президент SAA Г. Кан скликав лідерів архівної профе-
сії на нараду, у результаті діяльності якої були створені Комітети 1970-х рр. До їх
складу увійшли Фр. Б. Еванс, У. Харріфорд, Г. Кан, Д. Ларсон, М. Л. Мак-Крі,
Х. Тейлор, Дж. Хем, Ч. Е. Лі. Головою Комітетів 1970-х рр. стали Ф. П. Мейсон та
М. Дейтріх. На кошти гранту Ради бібліотечних ресурсів комітети зустрічалися
шість разів між груднем 1970 р. та лютим 1972 р.77 Фінальний звіт Комітетів
1970-х років був опублікований у квітні 1972 року. У ньому пропонувалося
таке78:
74 Mason P. P. The Society of American Archivists at the Crossroads [Text] / Philip P. Mason // American
Archivist. – 1972, January. – Vol. 35. – № 1. – Р. 7, 9 ; Crawford M. I. Women in Archives: A Program for Action
[Text] / Miriam I. Crawford // American Archivist. – 1973, April. – Vol. 36. – № 2. – Р. 225–226 ;
Gordon D. III J. Tilting at Windmills: Reflections on the Establishment of the Journal of Western Archives
[Text] / Daines III J. Gordon // Journal of Western Archives. – 2010. – Vol. 1. – Issue 1. – Article 1. – P. 3–4 ;
Kenney A. R. SAA Is Us: Promoting Participation in the Work of the Society [Text] / Anne R. Kenney // Ameri-
75 Quinn P. M. Regional Archival Organizations and the Society of American Archivists [Text] / Patrick M.
Quinn // American Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – Р. 434.

76 Ibid. – Р. 436.
chivist. – 1981, Summer. – Vol. 44. – № 3. – Р. 200.

78 Mason P. P. The Society of American Archivists in the Seventies Report of the Committee for the 1970's
[Text] / Philip P. Mason // American Archivist. – 1972, April. – Vol. 35. – № 2. – Р. 193–217.
У січні 1975 р. був опублікований фінальний звіт Комітету по статусу жінок в архівній професії.
Deutrich E. M. Women in Archives: A Summary Report of the Committee on the Status of Women in the Archi-
val Profession [Text] / Mabel E. Deutrich // American Archivist. – 1975, January. – Vol. 38. – № 1. – Р. 43–46 ;
Freivogel E. Fr. Women in Archives: The Status of Women in the Academic Professions [Text] / Elsie Freeman
Freivogel // American Archivist. – 1973, April. – Vol. 36. – № 2. – Р. 183–201.
724
РОЗДІЛ 5
1. Оскільки було з’ясовано, що практично неможливо знайти людину, яка б

добровільно займалася щоденними справами у SAA на безоплатній основі, Комі-
тети 1970-х рр. рекомендували увести посаду виконавчого директора на платній
основі. Виконавчий директор мав перебрати на себе обов’язки обраного секрета-
ря SAA, стати членом Ради SAA і Комітетів, але без права голосу, виконувати ди-
рективи керівного органу SAA, нести основну відповідальність за підготовку що-
річного бюджету SAA. До його обов’язків також входило реагування на зростаючі
потреби і вимоги членів, ініціювання і контроль програм SAA, підтримання зв’яз-
ку з іншими професійними організаціями, відстежування змін федерального за-
конодавства, положення якого можуть впливати на архівну професію, пошук
грантів, необхідних для розвитку програм SAA тощо. Особа, яка пропонувалася
на посаду виконавчого директора, повинна була мати докторський ступінь, п’ять
років досвіду роботи у великій архівній установі, уміння спілкуватись із громад-
ськістю, володіти ораторським мистецтвом і мати письменницький хист, адміні-
стративні здібності та вірність професії. Виконавчий директор обирався Радою
SAA, із ним підписувався дворічний контракт із можливістю подовження за умов
ефективного виконання обов’язків. Його заробітна платня мала відповідати ква-
ліфікації, досвіду і обсягам виконуваної роботи.
Разом із встановленням посади виконавчого директора створювався його
офіс у складі двох секретарів, які також мали відпрацьовувати на платній основі
40-годинний робочий тиждень. Функції скарбника SAA обмежувалося до здійс-
нення аудиту і виплат.
2. Комітети 1970-х рр. запропонували подовжити практику обрання прези-
дента та скарбника SAA строком на один рік, рекомендували віце-президенту
автоматично вступати на президентську посаду та активізувати свою участь у
справах організації. Відтак закріплювалася практика призначення комітетів SAA
віце-президентом задовго до проведення щорічних зборів. Фінансовий комітет
було ліквідовано і замість нього утворено Виконавчий комітет у складі прези-
дента (голови комітету), віце-президента, скарбника і одного з членів Ради SAA.
Виконавчий комітет мав діяти як виконавчий орган Ради SAA і звітувати на її
зустрічах. Кількість членів Ради обмежувалася 8 особами (при утворенні SAA
кількість членів Ради дорівнювала п’яти особам), яких обирали через номінації і
голосування.
3. Збільшувалася кількість членів Комітету із номінацій від трьох до п’яти
осіб. Комітет повинен був проводити номінації за допомогою укладання списку
кандидатур із урахуванням профілювання архівної галузі, віку, статі, походжен-
ня із відповідної географічної місцевості, національності, етнічної належності,
раси. Не можна було номінувати особу, яка відкрито пропагує дискримінацію за
расою, статтю, національністю, політичними або релігійними переконаннями.
Для кожної виборної посади пропонувалося по декілька кандидатур. За два міся-
725
ці до щорічних зборів Комітет мав розіслати виборчий бюлетень із списками

кандидатів на кожну посаду та їх короткими біографічними нарисами. Усі канди-
дати повинні були письмово надавати свою згоду на номінацію. Відтак члени
SAA мали повертати за місяць до щорічної зустрічі опрацьований бюлетень до
Комітету із номінацій. Усі кандидати повідомлялися про результати виборів не-
гайно. Водночас імена обраних оголошувалися публічно на щорічних зборах, а
перелік голосів був доступний для ознайомлення в офісі SAA.
4. Пропонувалися різні форми зв’язку із регіональними організаціями архіві-
стів. «Вільна» форма передбачала, що регіональна організація на всіх своїх публі-
каціях, рекламних матеріалах тощо зазначає, що вона співробітничає із SAA. Фор-
ма «подвійного членства» означала, що усі члени регіональних організацій авто-
матично ставали членами SAA і, навпаки, члени SAA входили до складу регіо-
нальних організацій. SAA пропонувало свої бухгалтерські послуги з виписування
рахунків для сплати членських внесків, у яких би враховувались і внески до SAA,
і внески до регіональної організації.
Важливо, що в 1970-х рр. саме МАС своєю публікацією у «MAC Newsletter» (сі-
чень, 1973 р.) зробила перший крок до порозуміння регіональних і місцевих про-
фесійних організацій архівістів із Товариством американських архівістів. МАС
констатувала напруженість у стосунках із SAA і те, що SAA і регіональні організа-
ції служать різним цілям. Регіональні архівісти розглядали SAA як організацію,
яка нічого не робить «do nothing organization», натомість МАС була ближче до
них не тільки з огляду на географічні відстані, а насамперед через те, що вона
представляла їх інтереси. Регіонали вважали, що SAA повинно приділяти більше
уваги потребам архівістів низової ланки, бо з появою штаб-квартири та постій-
ного штату залучення пересічних архівістів до справ SAA зменшилося, і більш
того – воно віддалилося від них. Разом із тим, МАС заявила, що жодного суперни-
цтва не повинно бути між регіоналами і SAA, а лише дух співробітництва. МАС
категорично виступила проти того, щоб регіональні організації ставали філіями,
підрозділами або вливалися до SAA. З погляду МАС, кожна організація мала ви-
значити свою власну роль у професії і визнати заслуги інших професійних об’єд-
нань79.
5. Комітети 1970-х рр. підтверджували, що SAA було, насамперед, науковою
інституцією, діяльність якої спрямовувалася на співробітництво у галузі науко-
вих досліджень. Ішлося про швидке зростання дослідницького використання
архівних документів і у зв’язку з цим ускладнення стосунків між архівістами та
істориками. Зазначалося, що архівісти та історики знаходяться по різні боки:
перші відповідають за збереженість і управління архівами, другі використову-
726
РОЗДІЛ 5
ють їх для успішної реалізації своїх дослідницьких проектів. Інтереси істориків

іноді не збігаються із загальноприйнятими архівними стандартами, через це во-
ни чинять тиск на архівістів. Однак архівісти будь-що повинні дотримуватися
стандартів забезпечення збереженості архівних документів, точно слідувати
принципам і умовам, на яких державні органи, автори манускриптів віддають
свої документи під опіку архівістів. Привілейований доступ і особливі послуги
або свавільна дискримінація у наданні доступу до архівів не повинні мати місця.
На SAA покладався обов’язок розгляду скарг на адресу архівістів або з боку архі-
вістів – на адресу істориків щодо порушень у сфері використання архівних доку-
ментів. Із цією метою SAA могло засновувати спеціальні комітети або його пред-
ставники могли входити за узгодженням до складу міжвідомчих і внутрішньові-
домчих комісій, які розглядали подібні скарги, проводили службові розслідуван-
ня стосовно звинувачень у політичному або іншому втручанні в роботу архівних
органів, дискримінації їх співробітників при призначенні на посади або кар’єрно-
му просуванні за ознаками раси, статі, національності, політичних або релігійних
поглядів тощо. Рекомендації таких комітетів і комісій передавалися Раді SAA для
розгляду і розроблення відповідних рекомендацій для подальшого використан-
ня. Вона мала виступати як «єдиний голос архівної професії» у проголошенні по-
глядів архівістів щодо їх потреб і інтересів перед Конгресом США. Для підтримки
взаємовигідних стосунків із представниками інших професій Товариство мало
взяти на себе роз’яснення місії архівістів і сутності архівної роботи. Передусім
SAA пропонувало проведення спільних зустрічей, конференцій, випуск спільно
профінансованих публікацій, об’єднання ресурсів для допомоги особам, які шу-
кають роботу. Із цією метою члени SAA повинні були самостійно проводити або
допомагати в організації архівних курсів у закладах вищої освіти, місцевих гро-
мадах, особливо для людей з вищою історичною освітою. На думку Комітетів
1970-х рр., співпраця з організаціями професійних істориків допомогла б у ком-
петентній підготовці архівістів та навчанні істориків користуванню архівними
матеріалами.
6. Ще раз підкреслювалася провідна роль спеціалізованих комітетів SAA у
розвитку архівної професії. Важливим було те, що голова та члени комітетів оби-
ралися завчасно до проведення щорічної зустрічі і на термін до трьох років. Го-
лови комітетів призначались і усувалися від обов’язків президентом. Він же мав
наприкінці кожного року оцінювати результати роботи голови комітету та його
команди. Члени комітету також мали можливість висунути свою кандидатуру на
пост голови комітету. Оскільки не всі комітети могли працювати через листу-
вання та телефонні розмови, збільшувалися бюджетні асигнування для організа-
ції зустрічей членів комітетів. Заохочувалося призначення до комітетів осіб із
однієї географічної місцевості та самостійний пошук членами SAA коштів для
забезпечення роботи комітетів. Мета і завдання кожного комітету визначались і
727
оприлюднювалися щорічно в січневому випуску журналу «The American Archi-

vist». Для пришвидшення та розширення обміну інформацією між комітетами
здійснювався обмін звітами, проводилися весняні конференції для Ради і коміте-
тів SAA. Непересічне значення для розвитку архівної справи мало анкетування
членів SAA щодо потреб в організації нових комітетів, які засновувалися на ви-
клики архівної професії. Також анкетування давало можливість виявити осіб,
готових до роботи у комітетах.
7. Комітети 1970-х рр. рекомендували активізувати роботу редакції журналу
«The American Archivist» таким чином, щоб він міг публікувати статті з найбільш
актуальних питань архівної справи, що цікавлять широкі кола архівістів США і
закордоння, а також дослівні переклади з іноземних періодичних видань. SAA
повинно було обдумати публікацію серії брошур, у яких чітко роз’яснювалися
принципи та методи архівної роботи і їх практичне застосування. Планувався
випуск бюлетеня «SAA Newsletter» (сучасна назва – «Archival Outlook»), у якому
вміщувалась інформація, яку складно знайти архівістам, а також новини архівної
галузі. Комітет із публікацій пропонував іншим комітетам готувати видання за їх
профілем, укладав плани публікацій, заохочував до пошуку грантів, переглядав
початкову концепцію, дизайн і формат запропонованих публікацій, контролював
їх стандарти та якість, у тому числі якщо публікація здійснювалася на мікрофіль-
мах. SAA мало намір ліквідувати Комітет із публікацій після розширення складу
Редакційної колегії до семи осіб, а також визначення особи, здатної стати редак-
тором на постійній основі.
8. У лютому 1971 року Комітети 1970-х рр. розіслали анкети 900 індивідуаль-
ним членам SAA і станом на 15 червня 1971 року 587 членів надали свої відпові-
ді. У ході анкетування було встановлено, що SAA повинно розширити свої послу-
ги членам, а саме: видати серії технічних посібників і буклетів на різноманітні
теми з архівної справи, враховуючи потреби початківців і досвідчених архівістів;
здійснювати періодичні комплексні опитування про розмір заробітної плати;
встановити знижки на придбання архівних і бібліотечних видань; забезпечити
страхування, чартерні рейси та багатоманітне членство. Респонденти вказали на
необхідність розширення програм комітетів SAA у сфері задоволення потреб ар-
хівістів, що працюють із документами недержавного сектору або з документами
на непаперових носіях, кіноплівкою, газетами, мапами, комп’ютерними дисками,
усною історією тощо. Члени SAA наголосили на важливості безпосередньої учас-
ті архівістів у вирішенні таких проблем, як надмірне засекречування федераль-
них документів в ім’я безпеки, надмірне обмеження доступу до манускриптів і
архівних матеріалів, невиправдане порушення конфіденційності задля задово-
лення політичних інтересів, елітарність у відборі манускриптів. SAA повинно
було висловити офіційну думку щодо цих спірних питань, які впливали на архів-
ну професію. Одним із пріоритетних завдань вважалося проведення кампанії із
728
РОЗДІЛ 5
залучення нових членів до SAA: було встановлено за мету довести кількість чле-
нів до 4 тис. до 1980 року. Засновувався постійний членський комітет SAA, до
складу якого мали входити представники кожного штату і території. Він мав
пропагувати вступ до SAA архівістам регіонів, надсилаючи їм листи поштою, за-
прошуючи їх на зустрічі, друкуючи статті у професійних журналах тощо. Водно-
час було рекомендовано заснування Комітету з питань просування представни-
ків національних, релігійних та соціальних меншин в архівній професії.
9. Фундаментом для розвитку архівної справи у США Комітети 1970-х рр. ви-
значили архівну освіту та підвищення кваліфікації архівістів. Було визнано, що з
1937 року SAA зробило багато у цій сфері, проте недостатньо. На 1970-й рік існу-
вав широкий спектр студій, інститутів, курсів, іноді з відповідною акредитацією
від освітніх органів. Однак занепокоєння SAA викликали кваліфікованість про-
фесорсько-викладацького складу, акредитація і спонсорство програм, зміст на-
вчальних планів і учбових матеріалів. Оскільки питання освіти знаходились у
віданні університетів і коледжів, деякі члени SAA вважали, що Товариство по-
винно обмежитися висловленням рекомендацій, побажань і порад. Інші ж вважа-
ли таку позицію бездіяльністю. Призначення на посади архівістів і хранителів
манускриптів іноді здійснювалося безвідносно до профілю освіти і рівня кваліфі-
кації особи. Так само й викладання архівних курсів покладалося на викладачів,
далеких від архівної справи. Комітети 1970-х рр. визначили сім пріоритетних
напрямів для досягнення позитивних результатів у сфері архівної освіти і підви-
щення кваліфікації архівістів. По-перше, наголошувалося на тому, що для управ-
ління сучасними архівами потрібно сполучення академічної кваліфікації, трену-
вання і досвіду. У попередні роки надто багато уваги віддавалося проблемі вибо-
ру місця підготовки архівіста – на кафедрі історії чи в бібліотечній школі – і зо-
всім мало головній проблемі – кваліфікованості викладача. Насамперед Комітети
1970-х рр. радили сфокусуватися на належній підготовці професорсько-викла-
дацького складу, який повинен, крім високого академічного рівня, мати безпосе-
редній досвід роботи в архівній галузі. По-друге, розслідування, проведене Комі-
тетами 1970-х рр., показало наявність практичних проблем в отриманні відпо-
відної акредитації для архівних курсів. Без відповідної акредитації такі курси не
мали сенсу і не служили професійній меті. Отже, Комітету з освіти було рекомен-
довано не намагатись офіційно схвалювати будь-які конкретні архівні курси, а
розробити систему стандартів, які б допомагали у здійсненні розробки й оціню-
вання таких курсів із урахуванням того, що архівна справа є інтегрованою спеці-
альністю і вимагає як теоретичного навчання, так і практичних тренувань. По-
третє, через відсутність уніфікованої та усталеної термінології, узгодженості змі-
сту архівних курсів їх викладання перебувало на низькому рівні. Тому було реко-
мендовано розробити мінімальні стандарти, навчальні матеріали і навчальні
плани для професійної освіти і тренування. Комітету професійних стандартів
729
рекомендовано брати активну участь у створенні навчальних планів, формуван-

ні архівних курсів, укладанні термінологічних словників. По-четверте, у фунда-
менті, на якому ґрунтувався зміст архівних курсів, лежали посібники, підручни-
ки, довідники та інші навчальні матеріали. Однак вони потребували видозміни
таким чином, щоб у них висвітлювались усі основні архівні функції. Існувала на-
гальна потреба у підготовці і виданні архівної хрестоматії або навіть серії хрес-
томатій. Комітети 1970-х рр. зазначали, що вони не нав’язують стандартної ме-
тодології, але наголошують на тому, що архівісти не повинні вчитися виключно
«методом спроб і помилок». По-п’яте, оскільки на той час SAA ще не могло запо-
бігти призначенню на посади архівістів осіб без відповідної освіти, Комітету з
освіти було рекомендовано розробити відповідні кваліфікаційні вимоги до кож-
ної з посад, наявних в архівах, і сприяти їх впровадженню. Компетентна програ-
ма підготовки архівіста мала включати підготовку претендента на посаду до і
після призначення. По-шосте, було визнано, що ідеальна підготовка архівіста
повинна включати аудиторні заняття, лекції та семінари високого рівня і стажу-
вання на робочому місці. Традиція навчання на робочому місці не могла заміни-
ти жодного аудиторного заняття, тому пріоритет надавався стажуванню в архів-
них установах, а на працюючих архівістів покладався обов’язок забезпечувати
проведення такого стажування навіть для осіб, які не будуть у подальшому пра-
цювати у даній архівній установі. По-сьоме, на той час SAA не мало можливості
розробити власну програму і налагодити випуск дипломованих архівістів із
отриманням наукових ступенів або ж підтримувати такі програми у випадку їх
появи. Тому Комітет рекомендував підготовку магістрів і аспірантів за програма-
ми у галузі історії, бібліотечної справи і соціальних наук. SAA прагнуло розроби-
ти низку рекомендацій для створення вступних і поглиблених курсів із архівної
справи, у тому числі стажування, для пост-бакалаврських програм на цих спеці-
альностях.
10. Комітети 1970-х рр. цілком позитивно оцінили діяльність SAA у сфері ор-
ганізації і проведення щорічних зустрічей. Комітету з програм було рекомендо-
вано запрошувати нових промовців на кожні щорічні збори, особливу увагу при-
діляти молодим членам Товариства та збільшенню представництва архівних
організацій у програмах зборів. Місце проведення і спонсорування регіональних
симпозіумів рекомендувалося визначати за щільністю проживання членів SAA.
11. SAA цілком усвідомлювало, що його діяльність визначається наявністю
необхідних для її підтримки коштів. Тому найвищий пріоритет віддавався кам-
панії за збирання коштів, із цією метою був заснований спеціальний комітет.
Відтак важливими заходами були: збільшення членів SAA, в особливості інститу-
ційних, які могли б підтримувати своїми внесками діяльність Товариства; підви-
щення суми щорічного членського внеску; збільшення доходів від реєстраційних
внесків, які сплачували члени SAA за участь у щорічних зборах. Додаткові джере-
730
РОЗДІЛ 5
ла потрібно було віднайти для публікацій SAA, проведення студій і семінарів,

розвитку програми нагород і стипендій та на інші витрати.
Проблеми недостатності простору в архівних депозитаріях для приймання і
розміщення архівних колекцій, невідповідних умов зберігання архівних доку-
ментів, швидкої зміни технологій, збільшення та урізноманітнення потреб кори-
стувачів, незадовільного фінансування, експертизи цінності і відбору на постій-
не зберігання саме тих документів, які б повною мірою відображали історію на-
ції, були визнані спільними для усієї архівної галузі США і такими, що набувають
масштабів національної катастрофи («comes close to being a national disaster»). В
архівному середовищі заговорили про співробітництво архівних інституцій, під-
вищення професіоналізму архівістів, пошуки джерел фінансування місцевих ар-
хівних установ із федерального та позадержавного бюджетів, а також про те, що
розквіт регіональних і місцевих професійних організацій відображає і прискорює
комунікації архівістів і є суттєвим для розвитку кооперації (у тому числі з бібліоте-
чними, історичними закладами, університетами) та архівної професії в цілому80.
Таким чином, Комітети 1970-х рр. внесли пропозиції
удосконалити роботу SAA у восьми головних напрямах:
формуванні організаційної структури і визначенні на-
прямів діяльності, відносинах із іншими професійними
організаціями, системі комітетів, видавничій діяльності,
членстві та розвитку членських стосунків, освіті та під-
вищенні кваліфікації кадрів, проведенні щорічних на-
рад, конференцій і симпозіумів, фінансуванні. У відпо-
відності з рекомендаціями Комітетів 1970-х рр. був схва-
лений ряд поправок до Статуту та Регламенту роботи
SAA. Головними змінами вважаються: уведення посади
ФІЛІП ПАРКЕР МЕЙСОН, виконавчого директора, створення Виконавчого коміте-
президент SAA ту для забезпечення роботи Ради SAA в період між засі-
(1970–1971), голова Комі- даннями та започаткування видання «SAA Newsletter».
тетів 1970-х рр.
Чергові зміни в структурі SAA відбулися в період 1978–
1985 рр.: були створені секції і круглі столи, які дозволяють проводити міжкомі-
тетську роботу, співпрацювати в разі виникнення споріднених питань. Результа-
ти, досягнуті Комітетами 1970-х рр., дозволили SAA конкретніше усвідомити ме-
ту і головні завдання організації, узгодити її діяльність із іншими професійними
організаціями архівістів та представників суміжних професій і, врешті, закріпити
за собою статус лідера архівної професії у США.
Як бачимо, Товариство американських архівістів пройшло значний шлях від
1936 р. до початку 1970-х рр.: із маленької організації зацікавлених у розвитку
80 The future of Archival Cooperation / Fleckner A. J. Cooperation as a Strategy for Archival Institutions
[Text] / John A. Fleckner // American Archivist. – 1976, October. – Vol. 39. – № 4. – Р. 457.
731
архівної справи осіб до справжнього національного професійного об’єднання

архівістів. Воно почало здійснювати значний вплив не лише на розвиток архів-
ної справи всередині країни, а й на міжнародному рівні. Крім того, американські
архівісти об’єдналися по всій країні в професійні організації, і це свідчило про те,
що архівна професія, яка на 1930-ті рр. ще вважалась «новонародженою», до по-
чатку 1970-х рр., за аналогією із висловленням Фр. Дж. Кука, уже зросла, вихова-
ла своїх членів як справжніх професіоналів і стала «дорослою».
5.2 ВИНИКНЕННЯ МІСЦЕВИХ, РЕГІОНАЛЬНИХ

І НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
АРХІВІСТІВ США. ЇХ МЕРЕЖА, РОЛЬ І ЗАВДАННЯ
(від початку 1970-х рр. до сьогодення)
Серед професійних організацій архівістів США можна виокремити три

категорії: місцеві, регіональні та національні об’єднання архівістів.
До першої категорії, місцевих професійних організацій, належать організації
архівістів штатів, міст, географічних ареалів США. Серед них: архівні асоціації,
круглі столи, групи, конференції, товариства, консорціуми, ради, різного роду
територіальні об’єднання тощо (автор намагався здійснювати переклад назв
організацій якомога ближче до їх оригінальних англомовних назв). У ході дослі-
дження взято до уваги всю територію США й період із кінця 1950-х рр. до сього-
дення та виявлено такі професійні об’єднання архівістів:
− Архівні асоціації штатів Південна Кароліна (1999 р.) і Мічиган (1958 р.)81;
− Архівісти і менеджери з управління документацією штату Арканзас (1979 р.,
зараз не існує);
− Архівний круглий стіл м. Клівленд, штат Огайо (1989 р.)82;
− Архівісти району м. Чикаго (1982 р., до її складу входять ще дві організації: архі-
вістів медичних закладів «Chicago Area Medical Archivists» та релігійних органі-
зацій «Chicago Area Religious Archivists»); Архівісти району Канзас-Сіті (засно-
вана 3 листопада 1978 р.83); Архівісти округу Колумбія (виявлена станом на
1983 р., у наш час не існує); Архівісти району м. Сіетл (1985 р.), Хьюстону та
Техасу (1998 р.); Архівісти району м. Сан-Франциско; Архівісти штату Нью-
Йорк; Архівісти м. Новий Орлеан; Архівісти Центрального Техасу (1988 р. – об’єд-
нує архівістів м. Остін, штат Техас; 1989 р. – перейменована на Асоційованих
81 South Carolina Archival Association [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.scarchivists.org. –
Title from screen ; Michigan Archival Association [Electronic resource]. – Mode of access: http://
miarchivists.wordpress.com. – Title from screen.
82 Cleveland Archival Roundtable [Electronic resource]. – Mode of access: – http://clevelandarchivists.
wordpress.com. – Title from screen.

83 Moss Patsy. Kansas City Area Archivists Association The First 25 Years. A brief history [Electronic re-
source] // Kansas City Area Archivists Association, 2004. – Mode of access: http://www.kcarchivists.org/
kcaa/files/9913/1648/0349/KCAAhistory-2004.pdf/. – Title from screen.
732
РОЗДІЛ 5
архівістів Остіну (Austin Archivists Associated); 2007 р. – на Архівістів Централь-

ного Техасу)84;
− Архіви та музеї штату Мен (веде базу «Архіви та музеї»)85;
− Асоціація архівістів штату Гаваї86; Асоціація архівістів району м. Сент-Луїс
(1972 р.)87;
− Асоціація архівів і манускриптів штату Луїзіана88;
− Група архівів штату Нью-Гемпшир (7 травня 1988 р.); Група архівів басейну річ-
ки Коннектикут (1989 р., район Спринфілду та Амхерсту (штат Массачусетс),
Хартфорду (штат Коннектикут)89;
− Бостонська група архівістів (виявлена за даними на 1983 р., на сьогодні не існує);
Група архівістів долини річки Делавер (1980 р., об’єднує архівістів штатів Дела-
вер, Нью-Джерсі, Пенсільванія), Група архівістів Південно-східного Вісконсину90;
− Круглий стіл архівістів метрополії Нью-Йорк (міста) (1979 р., із 2010 р. веде
програму архівної освіти «K–12 Archives Education Institute»)91;
− Круглий стіл архівів міст-побратимів (1982 р.). Організація архівів міст-
побратимів (twin сities) включає архівістів 186 міст і населених пунктів мегапо-
лісу Міннеаполіс – Сент-Пол, Міннесоти та Західного Вісконсину; Круглий стіл
архівів долини Майамі (об’єднує архівістів навколо м. Дейтон, штат Огайо)92;
84 Chicago Area Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://chicagoarchivists.org. – Title from
screen ; Seattle Area Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: – http://

seattleareaarchivists.wordpress.com. – Title from screen ; Kansas City Area Archivists [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.kcarchivists.org. – Title from screen ; Archivists of the Houston Area [Electronic
resource]. – Mode of access: http://houstonarchivists.org. – Title from screen ; Bay Area Archivists (San-
Francisco) [Electronic resource]. – Mode of access: http://bayareaarchivists.pbworks.com. – Title from
screen ; Capital Area Archivists of New York [Electronic resource] // University at Albany Libraries. – Mode
of access: http://library.albany.edu. – Title from screen ; Greater New Orleans Archivists [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.gnoarchivists.org. – Title from screen ; Archivists of Central Texas
[Electronic resource] // University of Texas Libraries. – Mode of access: http://www.lib.utexas.edu/taro/
aushc/00095/ahc-00095.html. – Title from screen.
85 Maine archives and Museums [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.mainemuseums.org. –
Title from screen.

86 Association of Hawai’і Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www2.hawaii.edu/
~wertheim/AHA/. – Title from screen.

87 Association of St. Louis Area Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.stlarchivists.org. – Title from screen.

88 Louisiana Archives and Manuscripts Association [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.louisianaarchivists.org. – Title from screen.

89 New Hampshire Archives Group [Electronic resource]. – Mode of access: http://
nharchivesgroup.weebly.com/. – Title from screen ; Connecticut River Archives Group [Electronic resource].
– Mode of access: http://ljohnson.web.wesleyan.edu. – Title from screen.
90 Delaware Valley Archivists Group [Electronic resource]. – Mode of access: http://dvarchivists.org. – Title
from screen ; Southeastern Wisconsin Archivists Group [Electronic resource]. – Mode of access: http://
swagwiki.wetpaint.com. – Title from screen.
91 Archivists Round Table of Metropolitan New York [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.nycarchivists.org. – Title from screen.

92 Twin Cities Archives Round Table [Electronic resource]. – Mode of access: http://tcartmn.org. – Title from
screen ; Miami Valley Archives Roundtable [Electronic resource] // Lisa P. Rickey, an archivist in the Miami
Valley. – Mode of access: http://lisarickey.wordpress.com/tag/mvar/. – Title from screen ; http://
miamivalleyarchivesroundtable.wordpress.com/. – Title from screen.
733
− Круглий стіл архівів, генеалогії і місцевої історії Техаської бібліотечної асоціації

(Бібліотечна асоціація утворена 2 червня 1902 року, Круглий стіл створено в
липні 2010 року шляхом об’єднання двох круглих столів – архівів і місцевої
історії (створений 1950 р.) та генеалогії (перший доступний в Інтернеті прото-
кол засідання Круглого столу датується 9 липня 2008 р.))93;
− Конференція архівів штату Нью-Йорк (Конференція архівів, розташованих на-
вколо озера Онтаріо (1969 р.; 2003 року перейменована на Конференцію архі-
вів штату Нью-Йорк, об’єднує архівістів США і Канади, які живуть і працюють у
регіоні)94;
− Конференція архівістів Лонг-Айленду (1974 р., проводить конференції)95;
− Професіонали архівів і музеїв Гранд-Репідс (1982 р., сьогодні не існує);
− Рада архівів штату Кентуккі (1976 р., перша зустріч членів ради відбулася
28 березня 1977 р.96;
− Рада зберігання архівів, бібліотек і музеїв Палметто (PALMCOP), до складу якої
увійшли дев’ять регіонів штату Південна Кароліна; Рада архівів, бібліотек і му-
зеїв Чарльстону 97;
− Товариство архівістів штату Північна Кароліна (1968 р.); Товариство архівіс-
тів штату Огайо (1968 р.); Товариство архівістів штату Джорджія (1969 р.); То-
вариство архівістів штату Каліфорнія (1971 р., щорічно здійснює двотижневу
програму підвищення кваліфікації архівістів «Western Archives Institute» на базі
Університету Каліфорнії в Риверсайді); Товариство архівістів штату Індіана
(1972 р.); Товариство архівістів штату Теннессі (1977 р.); Товариство архівістів
штату Алабама (1977 р.); Товариство архівістів штату Міссісіпі (1977 р.); Това-
риство архівістів штату Флорида (1983 р.)98;
− Консорціум архівістів Айови (1976 р., до 1998 р. – Товариство зберігання істо-
ричних матеріалів штату Айова).
93 Archives, Genealogy, and Local History Round Table [Electronic resource] // Texas Library Association. –
Mode of access: http://www.txla.org/groups/AGLHRT–history. – Title from screen.

94 Lake Ontario Archives Conference [Electronic resource] // New York Archives Conference. – Mode of ac-
cess: http://www.nyarchivists.org/nyac/wp-content/uploads/2010/12/LOAC_by-laws_1992.pdf. – Title

from screen.
95 Long Island Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.lilrc.org/newsletter/
dhpv17n1.pdf. – Title from screen.

96 Kentucky Council on Archives [Electronic resource]. – Mode of access: http://kyarchivists.org. – Title from
screen.
97 Palmetto Archives, Libraries & Museums Council on Preservation [Electronic resource]. – Mode of access:
http://palmcopsc.org. – Title from screen ; Charleston Archives, Libraries and Museums Council [Electronic
resource]. – Mode of access: http://calm–sc.blogspot.com. – Title from screen.
98 Society of Alabama Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://alarchivists.org. – Title from
screen ; Society of Georgia Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://soga.org. – Title from
screen ; Society of Tennessee Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.tennesseearchivists.org. – Title from screen ; Society of Mississippi Archivists [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.msarchivists.org. – Title from screen ; Society of North Carolina Archivists
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ncarchivists.org. – Title from screen ; Society of Ohio
Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.ohioarchivists.org. – Title from screen ; Soci-
ety of Florida Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.florida-archivists.org. – Title
from screen ; «Society of Indiana Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.inarchivists.org. – Title from screen.
734
РОЗДІЛ 5
Крім організацій, стосовно яких виявлено достатньої інформації, існує цілий

ряд професійних об’єднань, про діяльність яких майже нічого не відомо: Архівіс-
ти релігійних конгрегацій Нового Орлеану (Archivists for Religious Congregations of
New Orleans), Архівісти і бібліотекарі округу Фейєрфілд Історичного товариства
штату Південна Кароліна (Archivists/Librarians of Fairfield County Historical
Societies), Архівісти релігійних інституцій м. Нью-Йорк (Archivists of Religious
Institutions), Група зберігачів документів і фотографій штату Аризона (Arizona
Paper and Photograph Conservation Group), Коаліція архівістів і професіоналів-
документознавців Західної Пенсільванії (Coalition of Archivists and Records
Professionals in Western Pennsylvania), Зберігачі і архівісти округу Ланкастер шта-
ту Пенсільванія (Curators and Archivists of Lancaster County), Метроплекс-
архівісти (Metroplex Archivists – організація, що об’єднує архівістів найбільшого
в США урбаністичного мегаполісу Даллас-Плано-Ірвінг і Форт-Уерт-Арлінгтон),
Архівісти району м. Портленд (Portland Area Archivists), Архівний консорціум м. Су
округів Плімут і Вудбері штату Айова (Siouxland Archival Consortium), Архівісти і
зберігачі м. Вілламетт штату Орегон (South Willamette Archivists and Curators),
Група архівістів Південної Флориди (Southeast Florida Archivists Group), Архівісти
району м. Спокани штату Вашингтон (Spokane Area Archivists), Архівісти району
м. Спринфілд штату Міссурі (Springfield Area Archivists), Архівісти католицьких
організацій південно-західного Огайо, південно-західної Індіани та північного Кен-
туккі (Tri-State Catholic Archivists).
Таким чином, у ході дослідження виявлено 54 професійні організації архівіс-
тів місцевого рівня, створених протягом другої половини ХХ ст. 99, три з них при-
пинили своє існування після 1983 року; про 14 не лише автор монографії, а й
американські дослідники достатньої інформації не встановили, хоча опосередко-
вано зустрічаються свідчення, що підтверджують їх наявність (очевидно, вони
зареєстровані, але активної діяльності не здійснюють); 37 організацій представ-
лені власними веб-сайтами в Інтернеті; 29 мають свої періодичні видання; дві
здійснюють освітні програми, а саме – Круглий стіл архівістів метрополії Нью-
Йорк та Товариство архівістів Каліфорнії.
99 The A*CENSUS (Archival Census and Education Needs Survey in the United States) [Text] ; working Group:
Victoria Irons Walch (Principal Research Consultant), Nancy P. Beaumont (Principal Investigator), Elizabeth
Yakel, Jeannette Bastian, Nancy Zimmelman, Susan Davis, Anne Diffendal // American Archivist. – 2006, Fall-
Winter. – Vol. 69. – № 2. – Р. 302–303 ; Regional, State/Provincial & Local [Electronic resource] // Society of
American Аrchivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/category/organizational-scope/regional-
state/provincial-local. – Title from screen ; Organizations Serving Archivists and Others Who Work with His-
torical Records [Electronic resource] // Council of State Archivists. – Mode of access: http://
www.statearchivists.org/connections/archivalassns.htm. – Title from screen ; Peter Nelson. Directory of
Regional, State and Local Archival Organizations in the United States [Electronic resource] // Regional, State
and Local Archival Organizations in the United States. – Mode of access: http://www.geocities.com/archivy/
regionals/usa.htm. – Title from screen.
735
Місцеві професійні організації архівістів діють на підставі статутів і регла-

ментів (bylaws (встановлюють структуру організації та обов’язки членів прав-
ління), constitution (декларує мету, принципи, завдання організації)), якими ви-
значені цілі організацій, принципи членства, керівний склад, правила обрання та
повноваження президента, віце-президента, колишнього президента, секретаря,
скарбника, редактора періодичного видання та веб-сайту, директорів, які вхо-
дять до Ради директорів і очолюють різні напрями діяльності організації, струк-
туру, склад і правила обрання комітетів та їх голів (зазвичай, обираються: комі-
тет по організації і проведенню виборів (nominating committee), членський комі-
тет (membership committee), комітет по проведенню щорічних зустрічей (annual
meeting committee), комітет по стипендіях (scholarship committee), комітет з осві-
ти (education committee)); визначаються періодичність проведення щорічних та
позачергових зустрічей, правила внесення поправок до статутів100.
Як правило, місцеві організації фокусують свою діяльність на таких напря-
мах: 1) надання можливостей архівістам – членам професійного об’єднання – зу-
стрічатися разом для обміну думками, досвідом, пошуку шляхів вирішення спіль-
них проблем; 2) розповсюдження інформації, у якій зацікавлене місцеве архівне
товариство, у тому числі про архівні програми і ресурси; 3) сприяння збиранню,
зберіганню, описуванню, удоступленню і використанню архівних документів,
реалізації програм управління документацією на місцевому рівні; 4) розвиток
архівної освіти і програм підвищення кваліфікації архівістів у межах міста, райо-
ну, штату; 5) просування ідеї співробітництва як у середовищі архівістів, так і з
представниками суміжних професій101. Місцеві організації є невеликими за кіль-
кістю членів, фактично не структурованими, більш соціально орієнтованими,
але іноді бюджетно не спроможними надавати фінансову підтримку своїм чле-
нам (бюджети формуються за рахунок сплати членських внесків та пожертву-
вань). Архівісти, які входять до складу місцевих організацій, одночасно вступа-
ють до регіональних або національних архівних професійних об’єднань.
До другої категорії – регіональних професійних об’єднань архівістів – нале-
жать організації, що включають архівні установи та архівістів відразу декількох
штатів.
100 Bylaw of the Society of Georgia Archivists [Electronic resource] // Society of Georgia Archivists. – Mode of
access: http://www.soga.org/aboutus/leaders/bylaws. – Title from screen.

101 Chicago Area Archivists (CAA) By-Laws [Electronic resource] // Chicago Area Archivists. – Mode of access:
http://chicagoarchivists.org/Resources/Documents/caa_bylaws_201103.pdf. – Title from screen ; Constitu-

tion of the Kentucky Council on Archives [Electronic resource] // Kentucky Council on Archives. – Mode of
access: http://kyarchivists.org/sites/default/files/KCA%20Constitution%20May%202012.pdf. – Title from
screen ; Constitution and by-laws of the New York Archives Conference [Electronic resource] // New York
Archives Conference. – Mode of access: http://www.nyarchivists.org/nyac/wp-content/uploads/2011/03/
NYAC_bylaws_rev2010_final.pdf. Title from screen ; Constitution Association of St. Louis Area Archivists
[Electronic resource] // Association of St. Louis Area Archivists. – Mode of access: http://www.stlarchivists.
org/index.php?pr=Constitution. – Title from screen.
736
РОЗДІЛ 5
До Конференції архівістів Міжгірського регіону (Conference of Inter-Mountain

Archivists (CIMA)) входять архівісти штатів Юта, Невада, Аризона, Айдахо та Нью-
Мексико. Організація була заснована у Солт-Лейк-Сіті 7 вересня 1973 року з ме-
тою співробітництва й обміну інформацією між особами, групами та інституція-
ми, зацікавленими в збереженості й використанні архівних документів і мануск-
риптів, сприянні дослідженням у галузі архівної справи, архівної методології,
консервації документів, заснуванні форуму для дискусій із спільних проблем,
освіти та підвищення кваліфікації архівістів, менеджерів з управління докумен-
тацією, хранителів манускриптів, власників приватних колекцій.
Структура організації включає: президента, віце-президента/виконавчого
президента (виборні посади терміном на 1 рік), секретаря/скарбника (виборні
посади терміном на 2 роки), раду членів (обирається терміном на 2 роки) та ко-
мітети. Серед комітетів представлені: номінаційний (займається виборами ке-
рівного складу організації), програмний (відповідає за підготовку програм про-
ведення щорічних зустрічей), членський (сприяє збільшенню і збереженню кіль-
кості членів організації), освітянський (відповідає за розвиток тренувальних
програм для архівістів), видавничий (редагує і публікує друковане видання орга-
нізації «CIMA Newsletter», також організація є спонсором видання «Journal of
Western Archives»), нагородний (встановлює види відзнак, представляє до наго-
родження за видатні досягнення в архівній галузі). Відповідно до статуту органі-
зація проводить три види конференцій: дві щорічні (весняна й осіння), спеціаль-
ні (збираються на вимогу президента або 15 членів), на запрошення (відповідне
повідомлення має бути розіслане членам організації за 30 днів до призначеного
засідання)102.
У складі організації діє центр стажування для молодих архівістів. Організація
стажування здійснюється шляхом подання заяв від тих, хто бажає удосконалити
свої знання, та вже відомих майстрів архівної справи, які згодні навчати своїх
молодших колег. У разі домовленості обох сторін організація забезпечує відпо-
відні умови для проходження стажування. Кар’єрний центр CIMA здійснює моні-
торинг вакансій в архівах та архівних підрозділах установ для влаштування на
роботу спеціалістів.
Архівні інституції та архівісти штатів Аляска, Айдахо, Монтана, Орегон та Ва-
шингтон представлені у рамках організації Архівісти Північного Заходу (North-
west Archivists). Статут організації побудований на підставі законодавства штату
Айдахо. Її членом може стати будь-яка особа, зацікавлена у збереженні та вико-
ристанні архівних матеріалів і згодна сплачувати членські внески. Організація
проводить чергові та спеціальні (скликається на вимогу президента та за згодою
більшості Виконавчого комітету, а також на письмову вимогу 10 % членів орга-
102 The Conference of Inter-Mountain Archivists (CIMA). Bylaws. Revised July 2012 [Electronic resource] //
Conference of Inter-Mountain Archivists. – Mode of access: http://cimarchivists.org/bylaws/. – Title from

screen.
737
Сторінка офіційного веб-сайту Конференції архівістів Міжгірського регіону
нізації) зустрічі. Достатній кворум для ухвалення будь-якого рішення – 10 %. Ке-

рівний склад організації представлений президентом, віце-президентом, секре-
тарем, скарбником та Виконавчим комітетом із п’яти директорів від штатів, які
входять до складу професійного об’єднання. Виконавчий комітет здійснює ке-
рівництво організацією, вирішує усі питання між щорічними зустрічами членів
організації. Директор Комітету забезпечує співпрацю організації з іншими націо-
нальними, регіональними та місцевими професійними об’єднаннями архівістів.
Серед комітетів: номінаційний, програмний, із організації і проведення місцевих
заходів, публікацій, нагородний. Голова Комітету з публікацій має право призна-
чати усіх його членів, крім головного редактора офіційного щоквартального ви-
дання організації «Easy Access»103.
By-Laws of Northwest Archivists, Incorporated. Revised: May 20, 2006 [Electronic resource] // The
103
Northwest Archivists, Inc. – Mode of access: http://northwestarchivistsinc.wildapricot.org/resources/

Documents/By_Laws_NorthwestArchivists.pdf. – Title from screen.
738
РОЗДІЛ 5
Сторінка офіційного веб-сайту організації Архівісти північного Заходу
Організація надає можливість архівістам регіону вдосконалювати свою осві-

ту шляхом участі в тренувальних програмах, семінарах та індивідуальних стажу-
ваннях. Представлений нею план заходів із підвищення кваліфікації на період із
вересня 2012 року до червня 2013 року включає понад 30 семінарів із архівної
практики, управління документацією, експертизи цінності та організації збері-
гання електронних документів і архівів, стандартів архівного описування (DACS,
EAC-CPF, EAD), захисту архівів від природних і техногенних катастроф, колекціону-
вання джерел усної історії тощо. Щорічно організація виділяє стипендію студентам
коледжів для стимулювання їх бажання освоювати професію архівіста або менед-
жера з управління документацією. Стипендія надається й практикуючим архівіс-
там для участі у професійних семінарах, конференціях, інститутах. Веб-сайт органі-
зації інформує дослідників про архіви Північного Заходу, у тому числі архіви шта-
тів, округів, релігійні, університетські, музейні, бізнес-структур, склад і зміст ко-
лекцій, архівні послуги, а також про історичні та генеалогічні товариства.
739
Товариство архівістів Скелястих гір (Society of Rocky Mountain Archivists

(SRMA)), що виникло як професійна архівна асоціація штату Колорадо (включає
архіви та архівістів штатів Колорадо і Вайомінг), має чотири види членства: ін-
дивідуальне, студентське, спонсорське, інституційне. Термін членства триває з
січня до грудня. Особа, яка не сплатила членські внески до 1 березня, вважається
такою, яка бажає покинути ряди організації. Розмір членського внеску визнача-
ється Радою директорів, його структура доводиться членам організації за
30 днів до чергового щорічного засідання для погодження. Керівний склад і
структура організації схожі з аналогічними професійними об’єднаннями.
Серед важливих напрямків діяльності Товариства – консультування архівів,
бібліотек, історичних товариств і культурних інституцій щодо організації збере-
ження їх колекцій та планування роботи з врятування документів під час природ-
них і техногенних катастроф, пожеж, повеней, консервації, ремонту та відновлення
документів. Товариство підтримує зв’язок із усіма компаніями та установами, які
можуть допомогти архівам у виконанні цих завдань, розповсюджує літературу на
дану тематику. Кар’єрний центр надає можливості влаштування на роботу випуск-
никам ВНЗ та досвідченим архівістам і менеджерам з управління документацією104.
Архівісти, бібліотекарі, зберігачі, реставратори, менеджери з управління до-
кументацією штатів Аризона, Арканзас, Луїзіана, Оклахома, Нью-Мексико і Техас
протягом сорока років співпрацюють у складі Товариства Південно-Західних ар-
хівістів (Society of Southwest Archivists, SSA, 1972 р.). У Конституції Товариства
зазначено, що воно створено з метою просування цінних результатів досліджень
у галузі архівної справи й управління документацією, адаптації принципів та
стандартів зберігання і систематизації документів, надання різнопланових мож-
ливостей отримання архівної освіти і підвищення кваліфікації архівістів, менед-
жерів з управління документацією та власників приватних колекцій, підтриман-
ня і розширення співпраці зі спеціалістами суміжних галузей, співробітництва з
іншими професійними організаціями й інституціями, що зберігають і використо-
вують документальне історичне надбання американського народу 105. До складу
Товариства входять архівісти, бібліотекарі, зберігачі, реставратори, музейники,
менеджери з управління документацією, студенти, історики, генеалоги, волонте-
ри та інші особи, зацікавлені в зберіганні архівів нації.
Для розвитку архівної освіти Комітет професійного розвитку SSA організовує
безоплатні семінари з різних аспектів архівної роботи, запрошує висококваліфі-
кованих викладачів, надає стипендії слухачам. Існує декілька видів стипендій:
А. О. Геберта, Дж. М. Колдвелла, Д. Б. Грейсі ІІ, «SSA Annual Meeting Scholarship».
Стипендія імені А. О. Геберта «A. Otis Hebert, Jr. Continuing Education Scholarship»,
104 Constitution of the Society of Rocky Mountain Archivists [Electronic resource] // Society of Rocky Moun-
tain Archivists. – Mode of access: http://www.srmarchivists.org/about-us/documentation/constitution/. –

Title from screen.
105 Constitution of the Society of Southwest Archivists [Electronic resource] // Society of Southwest Archi-
vists. – Mode of access: http://southwestarchivists.org/PDF/constitution.pdf. – Title from screen.
740
РОЗДІЛ 5
1-го президента SSA, надається архівістам, історикам,

викладачам і експертам, які бажають удосконалити
свою освіту, але установи, у яких вони працюють, не ма-
ють можливостей для фінансування цього навчання.
Обсяг стипендії – 1 тис. доларів на один календарний
рік, вона може бути використана переможцями конкур-
су для оплати участі у семінарах, архівних інститутах,
щорічних зустрічах Товариства. Стипендія заснована
1985 року, її фінансову основу склав спадок А. О. Гебер-
та. Стипендія імені 1-го архівіста Університету штату
Оклахома Дж. М. Колдвелла «John Michael Caldwell Stu-
dent Scholarship», який став ініціатором серії перших пе- ДЕВІД Б. ГРЕЙСІ ІІ,
ресувних виставок історичних документів, заснована 39-й президент SAA
2000 року і надається на підставі конкурсу бажаючим (1983–1984),
президент ACA
вступити до університету за спеціальностями «архіво- (1999–2000)
знавство», «бібліотечна справа», «історія». Друга сту-
дентська стипендія імені директора архіву штату Техас та президента SAA і ACA
Д. Б. Грейсі ІІ «David B. Gracy II Student Scholarship» надається бажаючим вивчати
архівознавство, бібліотечну справу, інформаційні науки та історію. Право на
отримання студентських стипендій розповсюджується тільки на членів Товарис-
тва. Фінансова підтримка працюючим архівістам надається Товариством у ви-
гляді стипендії «SSA Annual Meeting Scholarship», використовуючи яку, вони мо-
жуть стати учасниками щорічних зустрічей професійних архівних об’єднань.
SSA встановило нагороди за видатні досягнення в архівній професії:
1974 року заснована нагорода імені сестри Домініканського монастиря Мері
Клод, 1977 року – премія Комітету нагород за видатну службу в архівній галузі.
Мері Клод пішла до монастиря 1932 року, протягом 1933–1960 рр. вона була біб-
ліотекарем і керівником хору початкової і вищої школи при монастирі.
1961 року Клод отримала ступінь магістра архівних наук в університеті штату
Техас, а за рік до того вона очолила Архів католицької церкви в Остіні (штат Те-
хас). Протягом 14 років перебування на цій посаді вона наполегливо збирала до
архіву документи католицького духовенства, релігійних товариств, парафій і
діоцезій штату, написала цілий ряд наукових праць у галузі церковної історії та
архівної справи. Нагорода імені сестри Мері Клод надається особам, які здійсни-
ли значний внесок у збирання, зберігання і використання архівів релігійних ін-
ституцій. Із часу заснування лауреатами цієї нагороди стало 35 осіб106.
Архівісти штатів Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд і
Коннектикут об’єднані у регіональну асоціацію Архівісти Нової Англії (New
106 Scholarships [Electronic resource] // Society of Southwest Archivists. – Mode of access: http://
southwestarchivists.org/scholarship.html. – Title from screen.
741
England Archivists, NEA), яка функціонує за законами штату Массачусетс.

2013 року архівісти відсвяткували 40-ву річницю з дня її утворення (1973 р.).
Відповідно до Стратегічного плану на 2010–2015 рр. NEA працює над збільшен-
ням кількості членів, розширює присутність в Інтернеті для удосконалення ко-
мунікативних можливостей архівістів, відшукує нові джерела фінансування ор-
ганізації для підтримки освітніх архівних програм. Це фактично єдина професій-
на організація архівістів, яка встановила, що одним із пріоритетів її діяльності є
співробітництво з політиками та виборними офіційними особами з метою просу-
вання інтересів архівних установ і архівістів 107. NEA двічі на рік проводить зу-
стрічі у форматі круглого столу для обміну досвідом і дискусій, здійснює моніто-
ринг вакансій для працевлаштування членів організації, співробітничає з декіль-
кома навчальними закладами. Організація присуджує два види відзнак: «Distin-
guished Service Award» за значний внесок у професію та «Archival Advocacy
Award» за політичну, фінансову і громадську підтримку архівних програм. Із
1990 року NEA на конкурсній основі видає гранти: імені Річарда Хааса «Richard L.
Haas Grant» для підтримки інтегрованих проектів, що розвивають співробітниц-
тво архівістів і менеджерів з управління документацією) та імені Річарда Хейла
«Hale Award» для покриття витрат на участь у заходах, організованих Національ-
ною асоціацією урядових архівів і адміністраторів документації та Національною
організацією «Рада архівістів штатів» (CoSA).
На теренах штатів Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Мериленд, Делавер,
Вірджинія, Західна Вірджинія і округу Колумбія 1972 року створено Середньоат-
лантичну регіональну архівну конференцію (Mid-Atlantic Regional Archives
Conference, MARAC). Організація видає вісник «Mid-Atlantic Archivist» та спеціалі-
зовані видання з проблем планування програм захисту архівів від техногенних і
природних катастроф, розвитку виставкової діяльності, залучення волонтерів
до роботи в архівах, експертизи цінності документів, систематизації і описуван-
ня документів конгресменів США та з інших питань. Із 1972 року організація дві-
чі на рік проводить наукові конференції. Тематика конференцій охоплює широке
коло питань архівної теорії і практики, діяльності архівів. На межі ХХІ ст. архівіс-
ти обговорювали виклики сучасної епохи, які провокують відповідні зміни пот-
реб користувачів, а отже, й вимагають змін у підходах в роботі архівістів і архівів.
Назвемо лише декілька тем конференцій: «Archival Challenges and Solutions for
the 21st Century» (1998 р., «Архівні проблеми та їх вирішення у ХХІ ст.»), «Tales
From the Basement: Managing People, Time, and Technology in the Archives» (2000 р.,
«Фундамент архівної галузі: управління кадрами, часом і технологіями»), «Old
Bits, New Bytes: Archival Collections – Past, Present, and Future» (2001 р., «Електрон-
ні документи: минуле, сучасність, майбутнє»), «A New Deal for Archivists: the
107 New England Archivists Strategic Plan [Electronic resource] // New England Archivists. – Mode of access:
http://www.newenglandarchivists.org/pdfs/nea_strategic_plan.pdf. – Title from screen.
742
РОЗДІЛ 5
Expanding Scope and Content of Archival Responsibilities» (2002 р., «Новий курс для
архівістів: зростання відповідальності за обсяги та зміст архівних холдингів»),
«The Golden Triangle: History, Archives, and Records Management» (2004 р.,
«Золотий трикутник: історія, архіви і управління документацією»), «Things
Unique: Archives, Culture, and History» (2005 р., «Унікальні пам’ятки: архів, культу-
ра та історія»), «Exploring Our Cultural Heritage» (2006 р., «Дослідження нашої ку-
льтурної спадщини»), «Making History Local» (2008 р., «Створення історії регіо-
нів»), «Bridges and Tunnels: Building Archival Connections» (2009 р., «Мости і туне-
лі: створення архівних комунікацій»), «An Enduring Profession» (2012 р., «Вічно
жива професія»). У ході роботи конференцій архівісти оголошують наукові допо-
віді, відвідують практичні семінари та екскурсії. Конференція MARAC є форумом
архівної науки в США і фактично об’єднує науковців з усієї країни.
MARAC встановила декілька нагород за високі досягнення у сфері архівної
науки і практики. Почесна премія Арліна Кастера, редактора Єдиного національ-
ного каталогу манускриптів, присуджується членам організації за найкращу мо-
нографію, науково-популярну статтю, довідник, виставку архівних документів.
Почесним призом пам’яті помічника директора Бібліотеки Корнелівського уні-
верситету Герберта Фінча «Herbert C. Finch Online Publication Award» нагороджу-
ються архівісти або архівні інституції за кращу on-line публікацію, віртуальну
виставку, веб-сайт, веб-сторінку, мета яких полягає в популяризації та викорис-
танні архівних документів. Нагородою за видатні досягнення «MARAC’s
Distinguished Service Award» відзначаються члени організації, які здійснили ваго-
мий внесок як у її діяльність, так і в архівну професію в цілому. Водночас особли-
вою є нагорода за підготовку кращого довідника «Finding Aid Award»: вона сти-
мулює розробку і видання архівних довідників усіх типів. Комітетом із прису-
дження цієї нагороди встановлені вимоги до укладання архівних довідників.
MARAC також пропонує своїм членам фінансову допомогу і стипендію імені ви-
датного американського вченого-архівіста Леонарда Раппорта для участі в кон-
ференціях та літній і зимовій сесіях Інституту сучасних архівів.
Із лютого 2012 року MARAC затвердила Стратегічний план розвитку, визна-
чивши три основні цілі організації: 1) розвиток професійного співробітництва в
архівній професії, 2) розширення архівної освіти та підвищення кваліфікації
архівістів, демонстрація цінності історичних документів, 3) підтримка архівних
установ і архівістів108.
108 Constitution/Bylaws [MARAC Previous Conference Schedules. Arline Custer Memorial Award. MARAC C.
Herbert Finch Online Publication Award. MARAC Distinguished Service Award Committee. Finding Aid
Awards. MARAC Education Committee. MARAC Strategic Plan. Adopted by Steering Committee 3 February
2012] [Electronic resource] // Mid-Atlantic Regional Archives Conference. – Mode of access: http://
www.marac.info/. – Title from screen.
743
Сторінка офіційного веб-сайту Середньоатлантичної регіональної архівної конференції
Конференція архівів Середнього Заходу (Midwest Archives Conference, МАС), ство-

рена 1972 року, є найбільшою у США професійною асоціацією архівістів. Вона
включає 13 штатів країни (Іллінойс, Індіана, Айова, Канзас, Кентуккі, Мічиган,
Міннесота, Міссурі, Небраска, Північна Дакота, Південна Дакота, Огайо і Віскон-
син), 117 інституцій (урядових, релігійних, університетських, корпоративних
архівів, історичних товариств, депозитаріїв манускриптів і спеціальних колек-
цій) та близько тисячі індивідуальних членів. Крім того, до її складу входять ар-
хівісти ще 30 штатів і п’яти зарубіжних країн109.
Головна мета організації полягає у розвитку співробітництва й обміні профе-
сійною інформацією серед архівістів і архівних інституцій усіх рівнів даного регі-
ону США. МАС із 1972 року двічі на рік проводить наукові конференції, що збира-
ють учених і архівістів з усієї країни і з-за кордону. З 1976 року МАС видає жур-
нал «Archival Issues».
Організацією встановлено декілька видів нагород для своїх членів і стипенді-
альний фонд. Серед нагород найпрестижнішою є премія на честь «легендарного
піонера американської архівної професії», завідуючої архівом штату Іллінойс,
109 What is the Midwest Archives Conference? [Electronic resource] // Midwest Archives Conference. – Mode
of access: http://www.midwestarchives.org/what-is-mac. – Title from screen.
744
РОЗДІЛ 5
1-го віце-президента, члена Ради, президента Товариства американських архівіс-

тів, редактора журналу «The American Archivist» Маргарет Кросс Нортон
«Margaret Cross Norton Award». Нагорода заснована 1985 року і надається авто-
рові кращої статті. Президенти МАС заснували «MAC Presidents’ Award» (1986 р.)
для відзначення архівістів і архівних інституцій за значний внесок в архівну про-
фесію, а 1993 року МАС встановила премію за найкращу статтю авторам, які на-
писали й опублікували свою першу в житті наукову працю «New Author Award».
Членський комітет МАС щорічно номінує десять членів на надання статусу
«Emeritus Member» (почесний член) за вагомий внесок у діяльність і популяриза-
цію організації. Стипендії імені Луїзи Хопкінс Боуен «Louisa Bowen Memorial
Scholarship for Graduate Students in Archival Administration» та Арчі Мотлі «Archie
Motley Memorial Scholarship for Minority Students» надаються, відповідно, магіст-
рам архівної спеціальності та студентам, які походять з етнічних і соціальних
меншин. МАС також виділяє фінансову допомогу новим членам, які вперше зби-
раються відвідати Конференцію («MAC Emeritus Scholarship for First-Time Meeting
Attendees»).
Сторінка офіційного веб-сайту на Конференції архівів Середнього Заходу
745
Третя категорія включає професійні організації архівістів із національним

статусом, які об’єднують архіви, архівістів і професійні архівні організації регіо-
нального і місцевого рівнів. До їх складу входять члени Товариства американсь-
ких архівістів. Провідна роль належить Національній асоціації урядових архівів і
адміністраторів документації (National Association of Government Archives and
Records Administrators, NAGARA) та Раді архівістів штатів (Council of State
Archivists (CoSA)), про діяльність яких уже йшлося у попередніх розділах моно-
графії.
Статус національних також мають організації: Академія сертифікованих архі-
вістів (Academy of Certified Archivists), Асоціація архівістів кіновідеоархівів
(Association of Moving Image Archivists, AMIA), Секція хранителів манускриптів і
рідкісних книг Американської бібліотечної Асоціації (Rare Books and Manuscripts
Section, ALA), «Архівісти релігійних конгрегацій жінок» (Archivists for Congrega-
tions of Women Religious), «Асоціація архівістів католицьких єпархій» (Association
of Catholic Diocesan Archivists), «Національна організація єпископальних істориків
і архівістів» (National Episcopal Historians and Archivists), «Національна організа-
ція архівістів релігійних інституцій» (Archivists of Religious Institutions). Найпрес-
тижнішим є членство в «Академії сертифікованих архівістів», члени якої склада-
ють еліту кадрового складу американських архівів.
Важливу роль в архівній галузі США відіграє Асоціація архівістів кіновідеоар-
хівів. Вона є найбільшою у світі професійною організацією архівістів і архівних
інституцій, зацікавлених у збереженні кіновідеодокументів. Асоціація виникла
наприкінці 1960-х рр., довгий час була відома як Дорадчий комітет кіно- і телеві-
зійних архівів, до складу якого входили декілька сотень архівістів із більш ніж
100 регіональних і місцевих інституцій. 1990 року організація збільшилася до
750 індивідуальних та інституційних членів Сполучених Штатів, Канади та ін-
ших країн світу і змінила свою назву. Її члени представляють різні медіа-струк-
тури: кіно, телебачення, відео та інтерактивні медіа, виробників класичних і су-
часних голлівудських постановок, кінохронік, документальних фільмів, націо-
нальних, регіональних і місцевих телевізійних програм, авторів фільмів відеоар-
ту, аматорського кіно та медіа етнічних і соціальних меншин.
Організація включає цілий ряд комітетів і спеціальних груп. Навіть їх прос-
тий перелік дає уявлення про широкомасштабну діяльність АМІА. До складу
АМІА входить 25 комітетів: 1) розвитку співробітництва між академічними та
архівними колами; 2) сприяння доступу до колекцій кінофотовідеоархівів;
3) формування політики AMIA і співпраці в середовищі членів організації і з гро-
мадськістю; 4) нагород, стипендій і стажувань; 5) каталогізації, метаданих і стан-
дартів каталогізації кіновідеодокументів; 6) організації і проведення конферен-
цій; 7) охорони авторських прав; 8) фінансового розвитку; 9) проблем оцифрову-
вання; 10) розвитку діяльності організації; 11) освіти; 12) стратегічного плану-
746
РОЗДІЛ 5
Сторінка офіційного веб-сайту Асоціації архівістів кіновідеоархівів
вання, розвитку майбутніх проектів АМІА як міжнародної архівної організації;

13) керівництва організацією, забезпечення співпраці комітетів усередині АМІА
й усунення конфліктів; 14) незалежних медіагруп, сприяння збереженості та до-
ступу до продуктів експериментального і документального кіно-, відео-, елект-
ронного та Інтернет-мистецтва; 15) міжнародної діяльності; 16) сприяння збере-
женості і доступу до кіновідеомистецтва лесбіянок, геїв і трансгендерів;
17) забезпечення потреб членів організації, розширення членської бази і волон-
терської роботи; 18) документації, що супроводжує випуск кінофотовідеопро-
дукції; 19) збереження і доступу до випусків новин, документальних фільмів і
телевізійних програм приватних і державних трансляційних корпорацій;
20) проблем збереженості фільмів на нітратній плівці; 21) організації і проведен-
ня щорічних виборів проводу АМІА; 22) удосконалення технологій зберігання,
747
копіювання і використання кіновідеодокументів; 23) публікації вісника «AMIA

Newsletter», журналу «The Moving Image» та інших спеціальних видань організа-
ції; 24) короткометражних та аматорських фільмів; 25) забезпечення присутнос-
ті АМІА в Інтернет-просторі110.
Таким чином, фактично всі архівісти й архівні інституції США об’єднані в про-
фесійні асоціації. Вони виникали як неформальні об’єднання архівістів місцевих
архівних установ, відтак із часом їх діяльність набула офіційного характеру. На
сьогодні вони стали авторитетними інституціями, що впливають на формування
політики як федерального рівня, так і урядів штатів у галузі архівної справи та
управління документацією, забезпеченні комплектування, зберігання та викори-
стання архівних колекцій, сприяють професійній освіті і співробітництву архівіс-
тів. Професійні організації місцевого рівня є соціально орієнтованими, оскільки
серед основних завдань їх діяльності визначені такі, як підтримка своїх членів,
обмін професійним досвідом та ідеями, розповсюдження професійно необхідної
інформації. Регіональні організації мають складнішу структуру, об’єднують ве-
лику кількість членів, яким надають у тому числі й фінансову підтримку, здійс-
нюють масштабні проекти з професійної освіти та підвищення кваліфікації то-
що. Такі організації, як MARAC і MAC, є науковими інституціями, вони залучають
архівістів до наукової роботи, сприяють їх науковим дослідженням. Найвищий
рівень мають національні організації. Характерно, що кожна з них має свою спе-
ціалізацію: NAGARA зосереджена на формуванні єдиної архівної політики в галу-
зі архівної справи й управлінні документацією, CoSA сприяє фінансуванню архів-
них установ за допомогою грантів NHPRC, Академія сертифікованих архівістів
лобіює ідею набуття архівістами найвищого рівня кваліфікації, АМІА опікується
зберіганням кіновідеодокументів. Як професійні корпорації усі організації мають
«цеховий» характер: сприяють влаштуванню на роботу до архівів кваліфікова-
них фахівців із відповідною освітою, насамперед на керівні посади, підтримують
і захищають своїх членів. Сьогодні можна констатувати, що багатогранна діяль-
ність професійних об’єднань архівістів стала одним із головних чинників стало-
го розвитку архівної галузі США, сприяє успішній реалізації основних функцій
архівних установ у забезпеченні збереженості, використанні та поповненні архі-
вів цінними для американської нації документами.
110 Association of Moving Image Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.amianet.org/
groups/groups.php. – Title from screen.
748
РОЗДІЛ 5
5.3 ТОВАРИСТВО АМЕРИКАНСЬКИХ АРХІВІСТІВ:

ШЛЯХ У ХХІ ст.
(установчі та програмні документи, структура,
основні напрями діяльності)
На теперішній час Товариство американських архівістів здійснює свою

діяльність на підставі Статуту111, останні зміни до якого внесено у серпні 1997 р.,
серпні 2010 р. та серпні 2011 р. Додатково до Статуту SAA керується у своїй що-
денній діяльності Регламентом роботи112, який уточнює і конкретизує положен-
ня Статуту.
Статутом визначено, що SAA є професійною організацією, створеною для за-
безпечення ефективної співпраці між особами, що займаються документуванням
людського досвіду. Мета організації полягає в тому, щоб стимулювати і публіку-
вати результати досліджень у галузі архівної справи та управління документа-
цією; сприяти впровадженню раціональних принципів і стандартів всіма дер-
жавними і приватними установами, відповідальними за збереження архівів і
управління документами; виховувати у громадськості краще розуміння природи
і цінності архівної роботи та архівів; розвивати професійні стандарти, насампе-
ред у сфері освіти архівістів, менеджерів з управління документацією і храните-
лів манускриптів; поліпшувати умови і збільшувати можливості для отримання
такої освіти; підтримувати і зміцнювати стосунки з істориками, бібліотекарями,
викладачами, державними службовцями та представниками інших суміжних ди-
сциплін; співпрацювати з професійними організаціями, культурними та освітні-
ми установами і міжнародними організаціями, що мають спільні інтереси у сфері
збереження та використання документальної спадщини.
Статутом передбачена наявність декількох категорій членства:
1. Індивідуальне повне членство відкрите для тих, хто працює або іншим шляхом
залучений до зберігання, вивчення, викладання чи контролювання документів,
архівів, манускриптів, та тих, хто бажає підтримувати цілі SAA. Повні члени ма-
ють право обіймати посади в Товаристві; голосувати за посадових осіб, радників
і членів Комітету з номінацій; брати участь у голосуванні з усіх питань, що вима-
гають колегіального ухвалення рішення усією громадою Товариства в цілому; бу-
ти членами комітетів, круглих столів та інших структурних частин SAA й отриму-
вати періодичні видання Товариства та переваги від його програм і послуг.
2. Індивідуальне асоційоване членство обмежується колом тих, хто бажає підтриму-
вати цілі SAA, але безпосередньо не відповідає за зберігання або контроль доку-
ментів, архівів, манускриптів та не займається вивченням або викладанням
111 Constitution of the Society of American Archivists [Electronic resource] // Society of American Archivists. –
Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/handbook/section1/constitution. – Title from

screen.
112 Bylaws of the Society of American Archivists [Electronic resource] // Society of American Archivists. –
Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/handbook/section1/bylaws. – Title from screen.
749
архівознавства. Асоційовані члени мають право бути членами секцій, круглих

столів та цільових груп і отримувати переваги від програм та послуг Товарист-
ва, однак вони не мають права голосу та обрання на посади. Індивідуальним асо-
ційованим членом може стати іноземець, але він також не матиме права голосу.
3. Індивідуальне студентське членство відкрите для студентів, які здобувають
учений ступінь. Члени-студенти можуть голосувати за посадовців, радників,
членів Комітету з номінацій і з усіх питань, які вимагають голосування. Вони
мають право обіймати будь-яку посаду в Товаристві, бути членами структурних
частин SAA й отримувати переваги від його програм та послуг.
4. Інституційне членство відкрите для установ чи органів, відповідальних або іс-
тотно зацікавлених у зберіганні, вивченні, викладанні, контролі або викорис-
танні документів, архівів і манускриптів. Кожна організація має право визнача-
ти основну контактну особу, якій доручається голосувати, займати посади в То-
варистві від імені організації. SAA направляє свої видання всім інституційним
членам.
5. Почесне членство надається на знак визнання заслуг особи перед Товариством.
Воно може бути поширене на будь-кого, обраного більшістю у дві третини голо-
сів від повних членів Ради SAA, після номінації не менш як десяти членів. Почес-
не членство є довічним, почесні члени не зобов’язані сплачувати внески та здійс-
нювати інші виплати. Вони отримують усі привілеї повних індивідуальних членів.
Число почесних членів не повинно перевищувати десяти осіб у будь-який час.
6. Для визнання унікальних досягнень у професії та роботі Товариства запрова-
джений особливий клас індивідуальних членів «Fellows», який формується з чле-
нів, обраних 75 % голосів Комітету з відбору «Fellows». Кількість «Fellows» не
повинна перевищувати 5 % від загальної кількості індивідуальних членів, ого-
лошеної на останній щорічній зустрічі Товариства. Жоден із членів SAA не може
бути обраним як «Fellows», якщо він не був повноправним членом Товариства з
«доброю репутацією» принаймні сім років поспіль перед обранням.
Усі члени зараховуються до SAA після першої сплати членських внесків і
отримують усі переваги від членства протягом періоду, за який внески були
сплачені. Членство з «доброю репутацією» припиняється, якщо внески простро-
чені на 28 днів. Зміни до розміру та порядку сплати членських внесків прийма-
ються більшістю голосів членів з правом голосу на референдумі Товариства.
Посадовими особами Товариства є президент, віце-президент і скарбник.
Президент і віце-президент перебувають на своїх посадах протягом одного року,
вступають на посаду наприкінці щорічних зборів одразу після обрання і не мо-
жуть бути переобрані відразу. Віце-президент автоматично стає президентом
наприкінці щорічних зборів наступного року або у разі вакансії президента.
Скарбник обирається строком на три роки, вступає на посаду наприкінці щоріч-
них зборів одразу після обрання і не може негайно переобиратися.
Президент SAA головує на щорічних зустрічах Товариства, Ради, виконавчого
комітету та інших засіданнях. Традиційно президент призначає голів та членів
комітетів, цільових та робочих груп на початку своєї каденції. Якщо будь-яка з
посад вимагає перепризначення, його здійснює віце-президент за узгодженням
750
РОЗДІЛ 5
із президентом. Президент утворює та ліквідує постійні комітети й робочі групи

за рекомендацією Ради. Він направляє представників SAA до зовнішніх коміте-
тів, призначає новообраних членів Ради до комітетів, підписує трудову угоду із
виконавчим директором.
Із часу оголошення 1-м Президентом А. Р. Ньюсомом 18 червня 1937 року
першого в історії Товариства американських архівістів президентського адресу
на перших щорічних зборах, що проходили в Національному архіві США у Ва-
шингтоні, уже понад 75 років кожен президент готує і оприлюднює на щорічних
зборах SAA своє послання архівній спільноті США. Тож «президентські адреси»
Товариству американських архівістів стали традицією. У цьому документі визна-
чаються пріоритети та основні напрями діяльності SAA на час каденції прези-
дента. Президентський адрес висвітлює основне дискусійне питання, що турбує
громаду архівістів. Іноді президентські адреси мають історичний зміст.
У президентських адресах А. Р. Ньюсом визначив цілі і завдання Товариства
американських архівістів, вбачаючи у SAA наукову інституцію; порушив питання
уніфікації архівного законодавства у США113. У. Г. Ліланд у своєму адресі запропо-
нував план дії архівіста у надзвичайних ситуаціях 114. Р. Д. В. Коннор прозвітував
про роботу Національного архіву США під його керівництвом115. М. К. Нортон
розвинула поняття доказової (юридичної) цінності документів116. С. Дж. Бакк
оприлюднив свої ідеї щодо започаткування Міжнародних конгресів архівів, ство-
рення Міжнародного комітету архівістів, архіву міжнародних організацій117.
К. Ч. Кріттенден указав на завдання архівіста як державного службовця: слу-
жіння урядовим установам, неурядовим організаціям, ученим і дослідникам, гро-
мадськості; підвищення професійних стандартів; визначення очікувань сус-
пільства у майбутньому; розвиток і підтримання збалансованих програм для
розвитку архівів118.
Ф. К. Брукс розглянув стосунки і розподілення відповідальності між архівіс-
тами та їх колегами: адміністраторами, які створюють документи, діловодами,
що здійснюють функцію управління документацією у державних і недержавних
Archivist. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 299–304 ; Newsome A. R. Uniform State Archival Legislation
[Text] / Albert Ray Newsome // American Archivist. – 1939, January. – Vol. 2. – № 1. – P. 1–16.
114 Leland W. G. The Archivist In Times of Emergency [Text] / Waldo G. Leland // American Archivist. – 1941,
January. – Vol. 4. – № 1. – Р. 1–12.

115 Connor R. D. W. Adventures of an Amateur Archivist [Text] / R. D. W. Connor // American Archivist. –
1943, January. – Vol. 6. – № 1. – Р. 1–17.

116 Norton M. C. Some Legal Aspects of Archives [Text] / Margaret Cros Norton // American Archivist. – 1945,
January. – Vol. 8. – № 1. – Р. 1–11.

117 Buck S. J. The Archivist's «One World» [Text] / Solon J. Buck // American Archivist. – 1947, January. –
Vol. 10. – № 1. – Р. 9–24.

118 Crittenden С. C. The Archivist as a Public Servant [Text] / Christopher Crittenden // American Archivist. –
1949, January. – Vol. 12. – № 1. – Р. 3–8.
751
установах; відносини між архівістами і зберігачами манускриптів, архівістами і

бібліотекарями. Брукс указав, що всі разом, архівісти і їх колеги, несуть спільну
відповідальність за поінформованість державних діячів, політиків, державних
службовців про минулий досвід, зафіксований у документах і книгах. Інформу-
вання органів влади про історичні події минулого, ухвалені рішення та їх наслід-
ки, на думку Брукса, є головним обов’язком усіх тих, хто причетний до роботи з
документами119.
У. Д. Мак-Кейн для підготовки свого президентського адреса переглянув
5161 сторінку журналу «The American Archivist», виокремив терміни цінності, що
зустрічаються в американському архівознавстві: «valuable records», (цінні доку-
менти), «records of enduring value» (документи довготривалої цінності), «records
of continuing value» (документи подовженої цінності), «records of permanent or
relatively permanent historical and administrative significance» (документи постій-
ного чи відносно постійного історичного або адміністративного значення), «do-
cuments of purely historical value» (документи лише історичної цінності), «impor-
tant records» (важливі документи), «valuable documents» (цінні документи),
«historic treasures» (історичні скарби), «records of permanent value or historic
interest» (документи постійної цінності або історичного інтересу)», «permanently
valuable material» (постійно цінні матеріали), «primary source material» (першо-
джерельні матеріали)», «records of legal, administrative, or historical value» (доку-
менти юридичної, адміністративної або історичної цінності)». Оскільки усі тер-
міни, на думку Мак-Кейна, врешті можна звести до одного «historical value» (істо-
рична цінність), учений розглянув саме цей термін і його варіанти. Він стверджу-
вав цінність документів для управління державою, для збереження пам’яті нації,
для протистояння політичним і культурним впливам ворожих держав і політич-
них ідей, для дослідження історії Армії, маленьких і великих міст, селищ країни,
родинної і сімейної історії, доведення політичних і майнових прав. Мак-Кейн за-
значив, що незважаючи на всі дефініції терміна «історична цінність», найкраще
його визначення, опубліковане у журналі «The American Archivist», було надане
понад 300 років тому Балтазаром Боніфацієм, який писав про те, що якби людст-
во було позбавлене цих дорогоцінних крихт [документів], воно повинно було б
мацати у темряві руками, щоб відчути шлях, яким слід іти не лише в історії, а й в
інших дисциплінах; тому не існує нічого більш корисного для інструктажу і на-
вчання людей… ніж накопичені томи, документи і записи. Мак-Кейн закликав
архівістів не ігнорувати історичної цінності документів, роз’яснювати громадсь-
кості цінність, важливість історичних документів і корисність їх дослідження120.
119 Brooks P. C. Archivists and Their Colleagues: Common Denominators [Text] / Philip C. Brooks // American

120 McCain W. D. The Value of Records [Text] / William D. McCain // American Archivist. – 1953, January. –
Vol. 16. – № 1. – P. 3–11.
752
РОЗДІЛ 5
У. К. Гровер указав, що архівісти народилися від істориків, а Товариство аме-

риканських архівістів – від Американської історичної асоціації. Конференції аме-
риканських архівістів були підтримані Комісією публічних архівів, яка також
об’єднала багатьох молодих людей всієї країни, зацікавлених у збереженості ар-
хівів. Гровер згадав, що 1-й президент SAA А. Р. Ньюсом спеціально наголошував
на тому, що SAA створено, насамперед, для розвитку архівної науки. Із часом від
професії архівіста народилася професія менеджера з управління документацією.
Вона має свої цілі та свої професійні стандарти, але нерозумно відділяти архівіс-
тів від менеджерів з управління документацією, оскільки вони мають спільну
мету та інтереси. Гровер порівняв систему членства в професійних організаціях
архівістів європейських країн та інших професійних організаціях у США. Він за-
значив, що Товариство американських архівістів відкрито для усіх, хто підтри-
мує його цілі, але разом із тим існують перешкоди, які заважають інтенсивному
розвиткові Товариства, головна з яких – відсутність постійно діючого секретарі-
ату, який би опікувався справами Товариства. Учений наголошував на необхід-
ності розробки та впровадження професійних стандартів та залучення нових
членів121.
М. Л. Редофф, виголошуючи свій президентський адрес, підтримав думку
У. К. Гровера стосовно спільної мети та спільних інтересів, які мають архівісти та
менеджери з управління документацією. Натомість Редофф указав на відміннос-
ті завдань, які щоденно виконують представники цих професій. Він зазначив, що
архівіст повинен розумітися на управлінні документацією, а менеджер усвідом-
лювати цінність документа для майбутнього. Якщо раніше архівістами ставали
історики або юристи, зацікавлені у збереженості документів, то з часом ситуація
змінилася, виникли нові типи документів, насамперед машиночитані. Архівісти
знаються на історичних науках, палеографії і дипломатиці, але не знайомі з ма-
шинами. Менеджери, навпаки, народилися від будь-яких професій, не пов’язаних
із історичними науками. Представники обох професій шкодують про свою необі-
знаність у теорії і методах роботи своїх суміжників. Редофф згадав, що свого часу
Комітет із освіти С. Ф. Беміса встановив вимоги до освітнього рівня архівіста. Од-
нак із того часу недостатньо зроблено у цьому напрямі, і посади в архівах ще за-
повнюються особами, які не мають відповідної професійної підготовки. Він за-
пропонував установити нові вимоги до підготовки архівістів, які мають бути обі-
знаними і в історії державних установ, і в управлінні документацією, і у роботі
машин, що створюють документи. Навчальні програми повинні орієнтуватися на
спеціалістів, які зможуть опікуватися документами протягом усієї їх життєвої
історії. Вчений наполягав на оновленні редакторської політики журналу «The
American Archivist», підтримав ідею про започаткування постійно діючого
121 Grover W. C. Archives: Society and Profession [Text] / Wayne C. Grover // American Archivist. – 1955,
January. – Vol. 18. – № 1. – P. 3–10.
753
оплачуваного секретаріату SAA та встановлення заохочувальних відзнак для ар-

хівістів за особливі досягнення у професії122.
Л. Дж. Каппон указав, що архівіст народився від історика, як і Товариство аме-
риканських архівістів, Комісія публічних архівів та Комісія історичних манускрип-
тів походили від Американської історичної асоціації. Історики стали архівістами,
а оскільки історики були вченими, то й перші архівісти стали вченими. Із часом
архівісти та історики почали віддалятися. Причиною для розбіжностей між ними
був значний обсяг документів, із якими доводилося працювати архівістам. Наці-
ональний архів США став лабораторією, у якій опрацьовувалися методи роботи
із величезними комплексами документів, у тому числі управління поточними
документами федеральних відомств та виділення до знищення нецінних доку-
ментів. Це привело до народження нової професії – менеджера з управління до-
кументацією. Разом із тим, архівіст повинен працювати в протилежних напря-
мах: із одного боку, контролювати відбір документів на зберігання ще в той час,
як вони знаходяться в руках менеджера з управління документацією; з іншого
боку, наближати себе до цінних документів із метою надання у майбутньому
допомоги досліднику-історику. Менеджмент документації, як і мікрофільмуван-
ня, яке вважалося панацеєю та у свій час намагалося вирватися поза межі архів-
ної професії, є лише однією зі складових роботи архівіста. У другій половині
1950-х рр. управління документацією віддаляло архівіста від історії. Однак очіку-
валося, що через деякий час відкриються нові перспективи, які змінять мислен-
ня та стануть пануючими. Тож архівіст майбутнього залишиться близьким до
потреб учених. Підтвердженням цієї думки було видання путівників та інших
довідників, які архівісти створювали для забезпечення потреб учених, та масш-
табні проекти з видання історичних документів. Тому непересічної важливості
набувало, на думку Л. Дж. Каппона, прагнення поєднати усе краще в професії ар-
хівіста і вбачати його членом родини істориків123.
У. Д. Овермен порушив у президентському адресі питання забезпечення збе-
реженості документів у бізнес-корпораціях. Він зробив акцент на тому, що доку-
менти бізнесу все більше стають цікавими вченим: вони необхідні, насамперед,
для написання історії корпорації або використання у цілях того ж самого бізнесу.
Проте зберігання цього виду документів у бібліотеках неможливе, оскільки за
своїм обсягом вони перевищують усі наявні площі. Великі корпорації створюють
свої архіви і беруть у штат архівістів і менеджерів документації. На жаль, не всі
фірми спроможні заснувати власні архіви. Відтак завдання SAA полягає у прове-
денні роз’яснювальної компанії серед бізнесменів і співробітників корпорацій
122 Radoff M. L. What Should Bind Us Together [Text] / Morris L. Radoff // American Archivist. – 1956, Janu-
ary. – Vol. 19. – № 1. – P. 3–9.

123 Cappon L. J. Tardy Scholars Among the Archivists [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. – 1958,
January. – Vol. 21. – № 1. – Р. 3–16.
754
РОЗДІЛ 5
для стимулювання їх інтересу до вирішення проблеми

забезпечення збереженості документів постійної цінно-
сті та ефективного виділення до знищення нецінних до-
кументів. Особливу увагу вчений приділив освіті та під-
вищенню кваліфікації бізнес-архівіста, який повинен
бути не лише істориком, а й має опанувати політичні
науки, економіку, статистику та добре знатися на сфері
діяльності своєї корпорації124.
М. Г. Брайєн оглянула розвиток американських архі-
вів у 1930–1960-х рр. і вказала, що «ера паперових доку-
ментів» добігає кінця, архівісти та менеджери з управ-
ління документацією повинні зосередитися на кіно-, фо- УЇЛЬЯМ ОВЕРМЕН,
то-, фоно-, машиночитаних та електронних докумен- 13-й президент SAA
(1957–1958)
тах125. Д. К. Рензі обґрунтувала поняття «лідера архівної
професії», важливими рисами якого повинні бути інтелект і креативність, пози-
тивне ставлення, «любов» до конкретної людини, бажання брати на себе відпові-
дальність і повноваження. Учена вказала, що справжній лідер повинен, насампе-
ред, усвідомлювати себе як професіонала. Лідер архівістів є експертом людської
природи, але він не має права ідеалізувати себе або інших. Лідер повинен бути
мудрим перфекціоністом, ентузіастом, розуміти мету і напрямок діяльності, на-
дихати інших, бути впевненим, але гнучким, здатним приймати рішення. Справ-
жній лідер у професії повинен бути майстром своєї справи, дотримуватися висо-
ких особистих та професійних стандартів, удосконалювати свій фаховий рівень,
визнавати таланти інших, протистояти стресам 126.
Р. М. Ворнер висвітлив своє бачення проблем і потрібних змін у системі пре-
зидентських бібліотек. Він зазначив, що фокусування уваги на президентських
документах нанесло шкоду архівній професії в цілому, оскільки відволікло архі-
вістів від інших документальних комплексів. Ворнер висвітлив історію створен-
ня Президентської бібліотеки Джеральда Форда, подав пропозиції щодо майбут-
нього системи президентських бібліотек, зауваживши, що через надзвичайні об-
сяги накопичуваних президентських документів створення єдиного центру для
їх зберігання буде не ефективним. Дослідницька цінність бібліотек зменшується
через обмеження доступу до документів, а допуск громадськості лише до відві-
дування музеїв зменшує наукову користь створення президентських бібліотек.
Через це важливим, на думку Ворнера, було заснування наукових програм при
124 Overman W. D. The Pendulum Swings [Text] / William D. Overman // American Archivist. – 1959, January. –
Vol. 22. – № 1. – Р. 3–10.

125 Bryan M. G. Changing Times [Text] / Mary Givens Bryan // American Archivist. – 1961, January. – Vol. 24. –
№ 1. – Р. 3–10.
126 Renze D. C. The Archivist's Challenge: To Lead – or Not To Lead [Text] / Dolores C. Renze // American
Archivist. – 1967, January. – Vol. 30. – № 1. – Р. 5–16.
755
президентських бібліотеках, проведення національних семінарів учених і дер-

жавних службовців. Оскільки президентські бібліотеки розміщено у різних регіо-
нах країни, учений розглядав можливість надання їм статусу регіональних архівів
для зберігання документів територіальних підрозділів федеральних відомств, роз-
міщених у даному регіоні, пропонував, щоб бібліотеки взяли на себе роль регіо-
нальних центрів консервації та фотокопіювання документів127.
М. Брічфорд розглянув роль університетів як центрів академічного та куль-
турного життя, починаючи з XII ст. у Франції, Італії, Іспанії, Англії, Чехії, Німеччи-
ні. Вчений указав, що з часів середньовіччя університети були видавничими, біб-
ліотечними та архівними центрами. Він зазначив, що американські університети
відіграють важливу роль не лише у сфері вищої освіти, а й у розвиткові нації у
цілому. Від часу заснування Гарварду в 1636 році та до 1977 року в США заснова-
но 2700 ВНЗ, 730 тис. факультетів, вищу освіту отримали понад 10 млн амери-
канців. Унікальну цінність мають архіви американських університетів. Із
1966 року в складі SAA функціонував Комітет архівів коледжів і університетів
(заснований 1949 року, але перші університетські архівісти приєдналися до ньо-
го лише в 1965 році), архівні підрозділи засновано в 1183 ВНЗ, у них зберігається
понад 912 тис. футів документів. Враховуючи цінність університетських архівів,
Брічфорд вбачав необхідними такі заходи щодо вдосконалення роботи універси-
тетських архівів, як розвиток процедур експертизи цінності документів, вирі-
шення проблем їх консервації, описування, організації доступу тощо. Учений на-
голосив на особливості місії університетського архівіста, який відіграє важливу
роль у навчальному процесі128.
Фр. Б. Еванс зазначав у своєму президентському адресі, що зосередження ар-
хівів на інституційних документах має європейське походження. Національний
архів США від часу свого заснування розпочав із адаптації європейських практик,
але, оскільки вони були визнані непридатними для США, NARA розвинув ієрар-
хічну систему систематизації і описування архівних документів, у центрі якої
знаходиться концепція групи документів та серії; відповідно, адаптуючи задек-
ларований у ході Французької революції принцип вільного доступу до архівів,
саме NARA відкрив свої двері та робить документи доступними настільки швид-
ко, наскільки це можливо; NARA став піонером мікрофільмування; сформулював
концепцію життєвого циклу документів, упровадив програми управління доку-
ментацією. Важливе значення мало запровадження викладання архівознавчих
курсів Т. Р. Шелленбергом та Е. М. Познером. Національна комісія історичних
127 Warner R. M. The Prologue Is Past [Text] / Robert M. Warner // American Archivist. – 1978, January. –
Vol. 41. – № 1. – P. 5–15.

128 Brichford M. Academic Archives: Uberlieferungsbildung [Text] / Maynard Brichford // American Archivist. –
1980, Fall. – Vol. 43. – № 4. – P. 449–460.
756
РОЗДІЛ 5
публікацій видала путівники по більш як 1300 архівних

депозитаріях США від Національного архіву до місцевих
архівних установ. Еванс підкреслив значення рішень
Комітетів 1970-х рр. для розвитку співробітництва в ар-
хівній галузі США, підніс значення утворення NAGARA,
указав на важливість співробітництва з Міжнародною
радою архівів, особливо в частині реалізації програми
RAMP (Міжнародна програма управління документами і
архівами). Відтак він вбачав загрози майбутнього у пе-
ретворенні архівів на ефемерні органи, дискредитації
традиційної архівної теорії і практики, формуванні по-
гляду на архіви як на зайву сировину історії та її відки- ФРЕНК Б. ЕВАНС,
дання, нехтуванні матеріальними потребами архівів. В 44-й президент SAA
(1988–1989)
адресі Еванса пролунав заклик до використання архів-
них документів, які зберігає архів, для впливу на владні інституції з метою забез-
печення збереженості архівів для майбутнього129.
Т. Х. Петерсон звернула увагу на те, що у сучасному не паперовому світі з’яви-
лася загроза втрати майбутнім дослідником здатності працювати з паперовими
архівами, оскільки він не читає і не пише, а сприймає світ через аудіовізуальні
засоби. Тому завдання архівіста полягає у тому, щоб стати посередником між до-
кументами і дослідниками. Виконуючи це завдання, архівіст повинен створити
комп’ютеризований науково-довідковий апарат, зручний для використання дос-
лідниками. Архівіст має подбати про використання символів і фотографій, на-
дання усних відповідей замість письмових для задоволення інформаційних пот-
реб людей, не здатних до читання130.
У президентському адресі Л. Дюранті йшлося про зміни у Всесвіті документів,
які викликають потребу змінювати роль архівіста. Архівіст може опиратися змі-
нам у сфері документів тільки завдяки між- та мультидисциплінарним інтерна-
ціональним зусиллям. Дюранті вбачала три ареали змін: методи архівіста й ар-
хівна місія, робота архівіста й архівні функції, професійні питання архівної прак-
тики і науки. Переосмислюючи існуючі методи, архівіст повинен врахувати, що в
сучасному світі він не має права зосереджуватися лише на одному типові архівів
або документах, утворених на якомусь певному матеріальному носії. Архівіст
несе відповідальність за інформацію в цілому. Світ змінюється, і в архівіста ви-
никає значна кількість функцій, які раніше вважалися не архівними, проте це не
129 Evans F. B. American Archives, 1959–89: A Personal Perspective [Text] / Frank B. Evans // American Ar-
chivist. – 1992, Winter. – Vol. 53. – № 1. – Р. 12–21.

130 Peterson T. H. Reading, 'Riting, and 'Rithmetic: Speculations on Change in Research Processes [Text] /
Trudy H. Peterson // American Archivist. – 1992, Summer. – Vol. 55. – № 3. – Р. 414–419.
757
означає, що змінюється архівна місія. Неспецифічні функції заповнюють увесь

день архівіста. Для уникнення цього слід побудувати міцний альянс із представ-
никами суміжних професій: бібліотекарями, юристами, програмістами тощо.
Оскільки архівна справа не може існувати без наукових підходів і обґрунтувань,
потрібно подолати дихотомію між практикою і наукою. Загалом роль архівної
справи не змінилася з часів Французької революції: архівісти в усіх архівах по-
винні зберігати документи для майбутніх поколінь, забезпечуючи їх автентич-
ність. Хоча методи й обов’язки архівістів змінилися, вони не повинні забувати
про свою місію, стверджувала Л. Дюранті131.
Р. Джімерсон порівнював архів із «храмом», «в’язницею» і «рестораном», у
кожному випадку вказуючи на силу, владу і міць, які має архів. У баченні вченого
архів є храмом знань і пам’яті нації, архів як в’язниця символізує владу, конт-
роль, управління та безпеку зберігання документів, архів як ресторан свідчить
про роль архівістів як інтерпретаторів і посередників між документами і корис-
тувачами. Зважаючи на це, Джімерсон визначив завдання SAA: 1) відповідати
новітнім технологіям, 2) гарантувати архівам і архівістам можливість «відо-
бражати» різноманіття і багатогранність життя суспільства, 3) збільшувати
знання про архіви, підвищувати суспільну значимість архівів, приділяючи увагу
роботі та користі архівів для країни в цілому132.
Х. Р. Тіббо у президентському адресі вказала на
2002 рік як на початок «цифрової ери» в архівах США, за
якої 99 % інформації утворюється у цифровому вигляді.
Тіббо зазначила, що Маргарет Хедстром описала елект-
ронні документи як «електронну інкунабулу», яка ви-
кликає значні зміни в створенні та використанні інфор-
мації. Відтак потреба в збереженні електронних доку-
ментів привела до таких проектів, як InterPARES та ство-
рення Архіву електронних документів «ERA», впрова-
дження в установах програм управління електронними
документами, підготовки фахівців у сфері довготерміно-
вого зберігання електронних документів. Вчена прозві-
ХЕЛЕН Р. ТІББО,
тувала, що SAA запровадила програму «Digital Archives 66-й президент SAA
Specialist», яка фокусується на підготовці спеціалістів у (2010–2011)
сфері цифрових архівів133.
131 Duranti L. Meeting the Challenge of Contemporary Records: Does It Require a Role Change for the Archi-
vist? [Text] / Luciana Duranti // American Archivist. – 2000, Spring–Summer. – Vol. 63. – № 1. – Р. 7–14.
132 Jimerson R. C. Embracing the Power of Archives [Text] / Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2006,
Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 19–32.

133 Tibbo H. R. On the Occasion of SAA’s Diamond Jubilee: A Profession Coming of Age in the Digital Era
[Text] / Helen R. Tibbo // American Archivist. – 2012, Spring–Summer. – Vol. 75. – № 1. – Р. 17–34.
758
РОЗДІЛ 5
Про завдання SAA у сфері забезпечення збереженості

електронних документів, розвитку співробітництва із
музеями, бібліотеками, інформаційними організаціями
йшлося й у президентському адресі Г. Трінкауса-Рендал-
ла134. Питання підготовки молодих спеціалістів-архі-
вістів у США та проблеми їх працевлаштування було по-
рушено у президентському адресі Дж. М. Дулі135.
Отже, президентські адреси є одним із найважливі-
ших документів SAA – їх очікують і на них спираються у
визначенні пріоритетів професійної діяльності усі архі-
вісти США. Непересічний інтерес вони представляють і
ГРЕГОР для світової архівної спільноти. Крім того, за президент-
ТРІНКАУС-РЕНДАЛЛ, ськими адресами можна прослідкувати зміну пріорите-
(2011–2012) тів SAA від визначення завдань самого Товариства до
вирішення проблем управління документацією в уста-
новах та співпраці із представниками нової професії ме-
неджера з управління документацією, до президентсь-
ких бібліотек, університетських і бізнес-архівів, елект-
ронних документів та місії і завдань архівіста майбут-
нього.
Чинним Статутом SAA передбачено, що віце-прези-
дент виконує обов’язки президента у разі його відсут-
ності, недієздатності або звільненні з посади. Він приз-
начає голову та членів Програмного комітету, Комітету
з номінацій та Комітету з проведення щорічних зборів.
Скарбник несе відповідальність за планування фінан-
ДЖЕКІ ДУЛІ, сової політики SAA, головує у Фінансовому комітеті, го-
(2012–2013)
тує рекомендації щодо визначення фінансової політики
і подає їх Раді SAA, разом із Радою, Фінансовим коміте-
том і виконавчим директором планує збалансований річний бюджет і формує
резервні фонди SAA, аналізує фінансові звіти SAA, робить доповідь про фінансо-
вий стан організації, спільно з Радою розглядає і затверджує пропозиції щодо
зовнішньої підтримки діяльності SAA, переглядає раз на три роки структуру
членських внесків. Скарбник є членом виконавчого комітету і головує на щоріч-
них зборах і засіданнях SAA у разі відсутності президента та віце-президента.
134 Trinkaus-Randall G. The Good, the Bad, and the Ugly: The Archival Profession and Future Challenges. San
Diego, California, August 10, 2012 [Text] / Gregor Trinkaus-Randall // American Archivist. – 2013, Spring–
Summer. – Vol. 76. – № 1. – Р. 10–18.
135 Dooley Jackie. Feeding Our Young. SAA Presidential Address. New Orleans, 16 August 2013 [Electronic
resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: ttp://www2.archivists.org/history/leaders/

jackie-m-dooley/2013-saa-presidential-address-by-jackie-dooley. – Title from screen.
759
Загальне управління Товариством американських архівістів здійснює вибор-

ний орган – Рада SAA, до якої входять президент, віце-президент, скарбник і де-
в’ять радників, обраних громадою Товариства. Три з дев’яти радників обирають-
ся на кожних щорічних виборах строком на три роки. Радники не можуть бути
переобрані відразу. У разі виникнення вакансії радника, віце-президента або
скарбника вона може бути заповнена Радою. Призначена Радою особа виконує
обов’язки до наступних виборів, під час яких посада займається через номінацію
та голосування. Члени Ради не можуть бути головами комітетів або інших струк-
турних частин SAA.
Рада обговорює та ухвалює попереднє рішення щодо внесення змін до Стату-
ту SAA, готує та приймає зміни до Регламенту SAA та резолюцій щорічних зустрі-
чей, які згодом виносяться на розгляд щорічних зборів членів SAA. Рада приймає
постанови, які сприяють врегулюванню адміністративних справ Товариства. По-
правки до Статуту SAA можуть бути рекомендовані більшістю членів Ради або
запропоновані у письмовій формі з підписами не менш ніж 5 % членів SAA з пра-
вом голосу. Усі зміни подаються виконавчому директору за 100 днів до дати про-
ведення щорічних зборів. Копії запропонованої поправки розповсюджуються
виконавчим директором відповідно до методики, затвердженої Радою, серед
членів SAA з правом голосу за 60 днів до засідання, на якому їх розглядатимуть.
Поправки можуть бути прийняті двома третинами голосів присутніх членів із
правом голосу на референдумі, що проводиться у відповідності з Регламен-
том SAA. Зміни до Статуту та постанов публікуються на веб-сайті SAA і повинні
бути доступними будь-якому члену. Прийняття чи зміна положень постанов
здійснюється або двома третинами голосів членів Ради, або більшістю в дві тре-
тини голосів присутніх членів з правом голосу. Водночас поправки до постанов
можуть бути рекомендовані більшістю членів Ради або запропоновані в письмо-
вій формі не менш ніж 5 % членів SAA з правом голосу. Усі зміни мають бути подані
виконавчому директору щонайменше за 60 днів до дати проведення річних зборів.
Вони розповсюджуються виконавчим директором відповідно до методики, затвер-
дженої Радою, серед членів SAA з правом голосу за 30 днів до засідання.
Рада визначає цілі SAA, розглядає плани роботи та щорічні звіти комітетів,
робочих груп, круглих столів і секцій. Також вона аналізує організаційну струк-
туру SAA, створює та ліквідує комітети, робочі групи, круглі столи й секції; заслу-
ховує та схвалює звіт президента, виконавчого директора та Виконавчого комі-
тету; розглядає і затверджує річний бюджет і фінансовий звіт SAA, бюджетні за-
пити структурних частин SAA, визначає систему бухгалтерського обліку та мето-
ди його ведення, виявляє й оцінює потенційні джерела поліпшення фінансуван-
ня, проводить щорічний аудит і публікує його висновок, доглядає за іншими ма-
теріальними активами SAA, створює спеціальні цільові фонди для реалізації про-
ектів, визначає розмір передплати за періодичні видання, опікується фінансови-
760
РОЗДІЛ 5
ми клопотаннями членів SAA тощо. При цьому Рада призначає архівіста Товарис-
тва і за необхідності здійснює інші призначення.
Рада сприяє співпраці з регіональними професійними об’єднаннями архівіс-
тів США, налагоджує канали зв’язку, направляє представників до професійних
організацій суміжних галузей, заохочує спілкування та співпрацю між архівіста-
ми США та інших країн. Рада забезпечує співробітництво SAA з Академією серти-
фікованих архівістів.
Водночас Рада обирає почесних членів SAA, Комітет із обрання «Fellows», чле-
нів Ради для представництва у Виконавчому комітеті. Однією з важливих функ-
цій Ради є дотримання в середовищі SAA етнічної, расової, вікової, релігійної,
соціальної тощо різноманітності членства. Інша важлива функція – збір та поши-
рення матеріалів про діяльність SAA. Рада періодично переглядає діяльність
SAA, вирішує поточні проблеми, встановлює власні цілі і визначає пріоритети у
напрямах роботи.
Члени Ради SAA зустрічаються на щорічних зборах або на інших засіданнях.
Позачергові засідання Ради скликаються виконавчим директором за письмовою
вимогою президента або трьох членів Ради.
Рада SAA утворює Виконавчий комітет, який діє від імені Ради в період між її
засіданнями, призначає виконавчого директора. У Виконавчому комітеті головує
президент. Виконавчий комітет здійснює оцінку роботи виконавчого директора,
визначає річний рівень компенсації співробітникам виконавчого апарату. Крім
випадків, коли Рада або її Виконавчий комітет проводять закриті засідання, ви-
конавчий директор бере участь у засіданнях Ради, Виконавчого комітету, щоріч-
них зборах Товариства, веде їх протоколи, але не має права голосу.
До обов’язків виконавчого директора належить управління справами SAA:
він керує центральним офісом SAA, наймає його персонал, визначає коло обов’я-
зків співробітників, перевіряє результативність їх роботи. Виконавчий директор
підтримує зв’язок між членами комітетів, робочих груп, секцій, круглих столів та
особисті контакти з членами Товариства. Із його офісу здійснюється розсилка
усієї інформації та публікацій SAA. Разом із скарбником виконавчий директор
планує бюджет Товариства, розподіляє його ресурси, опікується майном SAA,
відшукує зовнішнє фінансування для підтримки проектів Товариства, звітує про
використання цих коштів. Водночас він підтримує зв’язки з федеральними орга-
нами влади та урядовими установами штатів, рішення яких впливають на архів-
ну галузь, професійними асоціаціями, громадськими організаціями, засобами
масової інформації.
Із часу заснування в 1936 році та до 1972 року справами SAA опікувався обра-
ний секретар, який виконував свої обов’язки на безоплатній основі. Секретарями
SAA були видатні американські архівісти Ф. К. Брукс (1936–1942), Л. Дж. Каппон
(1942–1950), Р. Томас (1950–1953), Г. Едмундс (1953–1955), Г. Браун (1955–
761
1956), Д. К. Рензі (1956–1963), Ф. П. Мейсон (1963–1968), Дж. Хем (1968–1971).

Останнім секретарем SAA в 1971–1972 рр. та першим виконавчим директором,
але ще на безоплатній основі в 1973–1974 рр., був Р. М. Ворнер, який згодом став
президентом SAA та 6-м Архівістом США. Р. М. Ворнер запропонував розмістити
постійно діючий офіс SAA в будинку аспірантури Університету штату Мічиган.
На сьогодні виконавчий офіс SAA знаходиться в м. Чикаго (штат Іллінойс) за ад-
ресою: «17 North State Street, Suite 1425,Chicago, IL, 60602–3315, 312–606-0722; toll-
free: 866-SAA–7858».
Джудіт А. Коукі тимчасово виконувала обов’язки виконавчого директора
протягом 1973–1974 рр. Першим оплачуваним виконавчим директором стала
Е. М. Кемпбел. На посаді виконавчого директора SAA працювали: Д. К. Ніл,
Т. Л. Еріксон, Е. П. Діффендел, С. Е. Фокс, К. Дендлер. Із 2003 року виконавчим ди-
ректором SAA працює Н. П. Бомонт.
Із 1937 року SAA щорічно скликає загальні збори, час і місце проведення яких
визначаються Радою. Спеціальні засідання скликаються двома третинами голо-
сів Ради. Повідомлення про проведення засідання надсилається виконавчим ди-
ректором за 30 днів до дати проведення. Сто індивідуальних членів складають
кворум для ухвалення рішень на засіданні, за відсутності такого кворуму засі-
дання переноситься на інший день.
Резолюції, ухвалені на щорічних зборах або представлені в письмовому ви-
гляді з підписами 1 % членів SAA з правом голосу, які просять Раду вжити певних
заходів, повинні офіційно розглядатись і своєчасно виноситися на голосування
Ради, після чого відразу члени SAA повідомляються про результати обговорення.
Якщо понад 10 % членів не згодні з рішенням Ради та подали петицію про це до
Виконавчого комітету протягом 90 днів після повідомлення, у наступні 180 днів
має бути проведений спеціальний референдум, у якому рішення ухвалюються за
умови, що 30 % членів, які брали участь у голосуванні, погодилися з ним.
У структурі SAA діють постійні комітети, які зустрічаються восени на щоріч-
них зборах. Їх додаткові зустрічі обмежені через відсутність достатнього фінан-
сування. Запит на проведення додаткової зустрічі подається на розгляд Ради і
потребує серйозного обґрунтування. Голови комітетів несуть відповідальність
за підготовку протоколу засідання комітету. Його копія передається президенту
SAA після засідання. Також голови комітетів несуть відповідальність за докумен-
тування усієї діяльності комітету, підготовку щорічного звіту, трирічного перс-
пективного плану, бюджетного запиту, які передаються для подальшого розгля-
ду і затвердження Радою. Якщо комітет бажає отримати додаткове фінансуван-
ня із зовнішнього джерела, він повинен спочатку отримати згоду Ради, а потім
звертатися до потенційного джерела фінансування. У Регламенті роботи SAA
чітко розписана процедура усунення бездіяльних членів комітетів. Голова комі-
тету в разі необхідності усунення бездіяльного члена повинен повідомити пре-
762
РОЗДІЛ 5
зидента про його незадовільну роботу. Той, у свою чергу, має зв’язатись із чле-
ном комітету і з’ясувати обставини невиконання ним своїх обов’язків. Особі на-
дається право надати обґрунтоване пояснення. Після прийняття або відмови по-
яснення президентом особа листом повідомляється про її наступне усунення від
членства у комітеті.
На теперішній час у структурі SAA функціонують такі комітети 136:
− Об’єднаний комітет Товариства американських архівістів, Американської біблі-
отечної асоціації, Американської асоціації музеїв у справах архівів, бібліотек і
музеїв. Мета діяльності комітету полягає у визначенні спільної політики та реа-
лізації програм забезпечення збереженості культурної спадщини американсь-
кої нації і розвитку співробітництва між інституціями та членами цих галузей;
− Комітет із призначень, до завдань якого належить сприяння президенту та
віце-президенту в обранні кандидатур для призначення їх головами і членами
комітетів та робочих груп, заповненні вакансій у разі їх виникнення;
− Комітет із нагороджень розглядає кандидатури, запропоновані для нагоро-
дження, оцінює і вибирає переможців у кожній категорії, планує і проводить
церемонію нагородження, розглядає пропозиції щодо встановлення нових на-
город, розробляє їх критерії та надає рекомендації Раді SAA;
− Комітет із захисту інтересів архівів та державної політики сприяє SAA у зосе-
редженні його уваги та ресурсів для здійснення впливу на встановлення пріо-
ритетів державної політики в галузі архівної справи. Комітет розробляє проек-
ти програмних документів, офіційних заяв і коментарів SAA, опрацьовує мате-
ріали, отримані від членів SAA та експертів, аналізує законодавчі та норматив-
ні акти, співпрацює з органами державної влади, іншими установами, які здат-
ні сприяти просуванню інтересів SAA. Комітет розробляє і погоджує стратегію
SAA та його Ради щодо оперативного й адекватного реагування на зміни дер-
жавної політики та ситуації у країні;
− Комітет із освіти оцінює потреби архівної професії у цій сфері, розробляє і
сприяє впровадженню стандартів освітніх програм для студентів архівних спе-
ціальностей університетів та для підвищення кваліфікації працюючих архівіс-
тів, консультує Управління освіти SAA;
− Комітет із етики й професійної поведінки наглядає за дотриманням Кодексу
етики архівістів, рекомендує внесення відповідних змін до нього;
− Комітет із обрання членів «Fellows» SAA стежить за проведенням процедури об-
рання відповідно до критеріїв, встановлених Статутом і Регламентом роботи;
− Комітет із різноманітності сприяє присутності серед членів SAA представни-
ків різних груп суспільства та дотриманню їх прав;
− Фінансовий комітет відповідає за стан фінансових справ Товариства, інвести-
ційні програми, бюджет тощо;
− Комітет із організації і проведення щорічних зустрічей «Host Committee» та ін-
ших виїзних засідань SAA;
136 Directory of SAA Leaders. Committees [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of
access: http://saa.archivists.org/Scripts/4Disapi.dll/4DCGI/committees/ListingCommittees.html?
Action=List_Committees&CommWGStatus=Committees. – Title from screen.
763
− Членський комітет сприяє збільшенню чисельності членів SAA, у тому числі за

рахунок представників афро-американського, латиноамериканського, азійсь-
кого, тихоокеанського та індіанського походження, реагує на різноманітні пот-
реби членів Товариства;
− Консультативна група підтримки програм «Mosaic Program Advisory Group»
Асоціації наукових бібліотек та Товариства американських архівістів із настав-
ництва, популяризації кращого досвіду роботи, кар’єрного розвитку, лідерства,
у тому числі представникам расових і етнічних меншин;
− Комітет із відбору претендентів для участі в «Mosaic Program»;
− Комітет із номінацій організовує відбір кандидатур і їх номінацію для обрання
на посади президента, віце-президента тощо на щорічних зборах SAA. Діє від-
повідно до Статуту та Регламенту роботи;
− Програмний комітет розглядає подані від інших комітетів та членів SAA про-
позиції щодо включення відповідних питань до програм конференцій, щоріч-
них зустрічей, забезпечує наповнення змісту програм конференцій і зустрічей
актуальною для американських архівістів тематикою;
− Комітет по стандартах контролює і координує процес розвитку та перегляду
стандартів, що стосуються архівної практики та архівної професії, забезпечен-
ня ефективної взаємодії з іншими організаціями зі стандартизації у США, ді-
яльність яких впливає на роботу архівних установ.
Крім комітетів, до структури SAA входять підкомітети137:
− до Комітету по стандартах – Технічний підкомітет із архівного описування
(стандарт «DACS»), Технічний підкомітет із кодованого архівного описування
(стандарт «EAD»), Технічний підкомітет по стандартах щодо архівних будівель
і обладнання (стандарт «AFG»), Спеціальний підкомітет по перегляду і розвит-
ку вимог щодо повторної експертизи цінності документів (стандарт «DRT»),
Технічний підкомітет по кодованому архівному контексту згідно із стандартом
описування організацій, осіб і родин, які створюють, зберігають і використову-
ють документи (стандарт «EAC-CPF»), Спеціальна група «Schema Development
Team» для спостереження за змінами XML-технологій;
− до Комітету з освіти – Підкомітет із підготовки архівних спеціалістів для робо-
ти із документами на цифрових носіях;
− до Програмного комітету – Підкомітет із розвитку студентських програм.
Секції SAA розподілено за такою тематикою: Секція комплектування та екс-
пертизи цінності; Секція архівістів, які зберігають релігійні колекції; Секція біз-
нес-архівів; Секція архівів університетів і коледжів; Секція описування докумен-
тів; Секція електронних документів; Секція урядових документів; Секція депози-
таріїв манускриптів; Секція музейних архівів; Секція усної історії; Секція збері-
гання; Секція довідкового апарату, удоступнення документів для дослідників та
організації виставок і публічних заходів; Секція візуальних матеріалів138.
137 Directory of SAA Leaders. Subcommittees [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode
of access: http://saa.archivists.org/Scripts/4Disapi.dll/4DCGI/committees/ListingSubcommittees.html?
Action=List_Committees&CommWGStatus=Subcommittees. – Title from screen.
138 SAA Sections [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
saa.archivists.org/Scripts/4Disapi.dll/4DCGI/committees/Sections.html?Action=List_Committees&
CommWGStatus=Sections. – Title from screen.
764
РОЗДІЛ 5
Досить різноманітними є постійно діючі круглі столи SAA139, які функціону-

ють у складі комітетів (можуть утворюватися міжкомітетські та міжсекційні
круглі столи). На теперішній час функціонують круглі столи: архітектурних доку-
ментів; викладачів архівознавчих дисциплін; архівної історії; архівного менедж-
менту; «кольорових» архівістів і архівів (архівних установ, що зберігають доку-
менти громад небілого населення Північної Америки); міжнародних архівних
справ; трудових архівів; архівів латиноамериканської і карибської культурної
спадщини; документів місцевих урядів; метаданих і цифрових об’єктів; військо-
вих архівів; архівів корінних американців; приватності та конфіденційності; архі-
вів публічних бібліотек і спеціальних колекцій, аудіодокументів; управління до-
кументацією; дослідницьких бібліотек; науки, технологій і медицини; безпеки;
каталогізації і доступу до візуальних матеріалів; веб-архівування; жінок-
архівістів; жіночих колекцій та інші.
Три робочі групи, які діють поза межами комітетів, опікуються питаннями
ведення дискусії про зберігання і використання культурної спадщини «Cultural
Heritage Working Group», проблемами інтелектуальної власності «Intellectual
Property Working Group», підтримки Глосарію архівної термінології «Glossary
Working Group»140.
Однією із важливих структурних частин SAA є спеціальний фонд «Special
Funds», місія якого полягає у фінансуванні громадських і професійних освітніх
ініціатив через програми і стипендії, а також підтримці досліджень, публікацій і
нагороджень. У складі фонду діє Комітет із розвитку фонду, до якого входять
віце-голова Фонду, виконавчий директор та три члени. Головна мета існування
фонду – пошук потенційних спонсорів та благодійників, робота з експертами по
збору коштів, проведення спеціальних кампаній із метою отримання додатково-
го фінансування. 2005 року в складі фонду створений Гранд-фонд «National
Disaster Recovery Fund for Archives» для допомоги архівним установам, постраж-
далим від урагану «Катріна» та інших природних і техногенних катастроф.
Непересічне значення має робота SAA, у тому числі його спеціального фонду,
із підтримки в середовищі архівістів прагнення до навчання, професійних здо-
бутків, ініціативного мислення, лідерства тощо. Із цією метою SAA встановило
ряд нагород і стипендій.
1959 року встановлено першу нагороду SAA на честь видатного американсь-
кого вченого, фундатора Конференцій американських архівістів та Товариства
американських архівістів У. Г. Ліланда «Waldo Gifford Leland Award». Нею
139 SAA Roundtables [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
saa.archivists.org/Scripts/4Disapi.dll/4DCGI/committees/Roundtables.html?Action=List_Committees&
CommWGStatus=Roundtables. – Title from screen.
140 Directory of SAA Leaders. Working Groups [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode
of access: http://saa.archivists.org/Scripts/4Disapi.dll/4DCGI/committees/ListingWGs.html?Action=List_
Committees&CommWGStatus=Working%20Groups. – Title from screen.
765
нагороджуються автори кращої монографії, покажчика, документальної публіка-

ції, виданої англійською мовою протягом попереднього календарного року. Пра-
ця автора-переможця має бути значним внеском у розвиток архівної історії, тео-
рії і практики141.
1964 року засновано винагороду «Distinguished Service Award», якою нагоро-
джуються архівні установи, неприбуткові організації, освітні програми, урядові
організації за внесок в архівну професію, а саме – за просування архівної теорії і
нових методів роботи, розвиток архівних програм тощо142.
1973 року SAA встановило нагороду імені видатних
американських архівістів Ф. М. Хамера та Е. Х. Кеган
«Philip M. Hamer and Elizabeth Hamer Kegan Award» для
архівістів, редакторів, колективів та організацій за ви-
датні заслуги в популяризації, публікації архівних доку-
ментів, організації виставок та публічних презентацій 143.
1974 року SAA спільно з Товариством Південно-
Західних архівістів установило меморіальну нагороду на
пошану монахині Домініканського монастиря, архівіста
Католицького архіву Техасу в Остіні сестри Мері Клод
«Sister M. Claude Lane, O. P., Memorial Award» за видатні
досягнення у сфері релігійних архівів144.
ЕЛІЗАБЕТ ХАМЕР КЕГАН,
1979 року SAA заснувало грант імені видатного аме- 31-й президент SAA
риканського архівіста, 14-го президента SAA у 1958– (1975–1976)
1959 рр., голови Національної комісії історичних публі-
кацій, фундатора принципів і методів систематизації архівних колекцій
О. В. Холмса для підтримки архівістів США та Канади, які прагнуть взяти участь у
щорічних зборах Товариства американських архівістів. Переможцям виділяють-
ся кошти на подорожування, проживання та сплату реєстраційного внеску145.
1980 року Рада SAA на прохання Комітету по відбору «Fellows» встановила
нагороду «Council Exemplary Service Award» за спеціальний внесок в архівну про-
141 Waldo Gifford Leland Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual
[Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/

governance/handbook/section12-leland. – Title from screen.
142 Distinguished Service Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-service. – Title from screen.
143 Philip M. Hamer and Elizabeth Hamer Kegan Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Gov-
ernance Manual [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/governance/handbook/section12-hamer. – Title from screen.
144 Sister M. Claude Lane, O. P., Memorial Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance
Manual [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://

www2.archivists.org/governance/handbook/section12-lane. – Title from screen.
145 Oliver Wendell Holmes Travel Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-holmes. – Title from screen.
766
РОЗДІЛ 5
фесію і SAA. Нею нагороджуються особи за унікальні досягнення, за які не перед-

бачено звичайних нагород146.
У 1982 році SAA встановило нагороду імені видатного американського архіві-
ста німецького походження, 11-го президента SAA у 1955–1956 рр. Е. М. Познера
«Fellows’ Ernst Posner Award», яка присуджується авторові кращого есе з архівно-
го управління, історії, теорії, методології, опублікованого у журналі «The
American Archivist»147.
1984 року була заснована нагорода на честь видатного американського архі-
віста Ч. Фр. У. Коукера148, редактора журналу «The American Archivist», директора
Інституту сучасних архівів Національного архіву США, генерального редактора
серії базових підручників SAA «Basic Manual Series» – «C.F.W. Coker Award for
Description». Нею нагороджуються архівісти та архівні колективи за значні до-
сягнення у сфері архівного описування, створення архівних довідників, путівни-
ків та інших видів науково-довідкового апарату. Вона також стимулює інтерес
архівістів до вдосконалення описових засобів (створення описових стандартів,
словників елементів даних, тезаурусів) та розвитку традиційних і автоматизова-
них пошукових систем, баз даних тощо149.
1987 року засновано приз на честь першого головного редактора журналу
«The American Archivist» Т. К. Піза «Theodore Calvin Pease Award», що присуджу-
ється студентам, які вивчають архівні науки, за кращий твір, написаний упро-
довж попереднього навчального року. Переможцям надається сертифікат, пре-
мія у 100 доларів, їх праця публікується у журналі «The American Archivist»150.
1989 року SAA встановило нагороду імені батька-засновника Національного
архіву США Дж. Фр. Джеймсона «J. Franklin Jameson Archival Advocacy Award», яка
присуджується особам та інституціям за їх довготривале і значне сприяння інте-
ресам архівних установ. Це сприяння може здійснюватись у формах захисту архі-
вів і архівістів, популяризації архівної роботи та архівних джерел, лобіюванні
архівного законодавства або фінансових внесків 151.
146 Council Exemplary Service Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-council. – Title from screen.
147 Fellows' Ernst Posner Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-posner. – Title from screen.
148 McCree M. L. C. F. W. Coker. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual [Text] /
Mary Lynn McCree // American Archivist. – 1984, Summer. – Vol. 47. – № 3. – Р. 335–337.
149 C.F.W. Coker Award for Description. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-coker. – Title from screen.
150 Theodore Calvin Pease Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-pease. – Title from screen.
151 J. Franklin Jameson Archival Advocacy Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance
Manual [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.

org/governance/handbook/section12-jameson. – Title from screen.
767
1993 року SAA запровадило грант імені першого співробітника Національно-

го архіву США афро-американського походження, редактора журналу «The Ame-
rican Archivist» у 1968–1971 рр., видатного американського історика Г. Т. Пінкетта
«Harold T. Pinkett Minority Student Award» для підтримки участі студентів афро-
американського, азійського, латино-американського та індіанського походжен-
ня у щорічних зустрічах SAA, засіданнях Круглого столу «кольорових» архівів і
архівістів152.
1993 року встановлено нагороду «Preservation Publication Award» авторам і
редакторам опублікованих праць, у яких розвинено нові теорії, методи, узагаль-
нено принципи й практику роботи, представлено результати інноваційних дос-
ліджень у сфері забезпечення збереженості архівних документів або історії ар-
хівної професії153.
У січні 1998 року видатний американський архівіст та 29-й президент SAA у
1973–1974 рр. Дж. Хем і його дружина Елсі заснували стипендіальний фонд імені
Дж. Хема. Із 2008 року метою фонду є фінансова підтримка студентів архівних
спеціальностей другого року навчання. Щорічно видається дві стипендії розмі-
ром 7,5 тис. доларів кожна. Претендент повинен представити, крім значних до-
сягнень у навчанні, листи з відповідними рекомендаціями, опубліковані статті,
опис свого майбутнього проекту та продемонструвати здатність мислити як ар-
хівіст. Для розгляду документів і ухвалення рішень щодо надання цієї стипендії
у складі Комітету із нагороджень функціонує Підкомітет стипендії Хема154.
2005 року для підтримки участі студентів та нещодавніх випускників архів-
них факультетів ВНЗ у щорічних зборах SAA був заснований спеціальний приз у
1 тис. доларів на честь нью-йоркського юриста і колекціонера-філателіста
Д. Петерсона «Donald Peterson Student Travel Award». Для його отримання сту-
дент повинен бути членом SAA та активним учасником комітетів, секцій і круг-
лих столів або представити цінного змісту презентацію, варту оприлюднення на
щорічних зборах SAA155.
2005 року встановлено нагороду «Spotlight Award» для визнання внеску архі-
вістів, які ефективно і швидко діяли у непередбачуваній ситуації, що склалася в
їх установі, виконали важливий проект, надали інноваційні або креативні ідеї
152 Harold T. Pinkett Minority Student Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance
Manual [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://

www2.archivists.org/governance/handbook/section12-pinkett. – Title from screen.
153 Preservation Publication Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-preservation. – Title from screen.
154 F. Gerald Ham Scholarship. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual [Electronic
resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/

handbook/section12-ham. – Title from screen.
155 Donald Peterson Student Travel Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Man-
ual [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/

governance/handbook/section12-peterson. – Title from screen.
768
РОЗДІЛ 5
для урегулювання серйозних проблем. Переможцям надається сертифікат та

кошти для сплати реєстраційного внеску для участі у щорічних зборах SAA156.
2008 року Рада SAA заснувала стипендіальний фонд «Mosaic Scholarship» для
фінансової підтримки осіб азійського, афро-американського, латино-амери-
канського, іспанського, індіанського походження, корінних жителів Аляски, Га-
вайських та Тихоокеанських островів, які прагнуть архівної освіти та демонстру-
ють здібності для її отримання та різностороннього розвитку архівної професії в
Америці. Щороку надається дві стипендії розміром 5 тис. доларів кожна. Пере-
можці автоматично отримують на один рік членство в SAA та можуть відвідати
його щорічні збори157.
У жовтні 2010 року Генеральна комісія архівів та історії Об’єднаної методист-
ської церкви заснувала стипендію імені Ж. Форман, яка 18 років поспіль була
архівістом Південно-західної Техаської конференції Об’єднаної методистської
церкви і написала її історію «We Finish to Begin: A History of Travis Park United
Methodist Church, 1846–1991». Одна стипендія розміром 10 тис. доларів надаєть-
ся особам азійського, афро-американського, латино-американського, іспансько-
го, індіанського походження, корінним жителям Аляски, Гавайських та Тихооке-
анських островів, які прагнуть отримати професію архівіста, демонструють знач-
ні досягнення у навчанні. Переможець запрошується для участі у щорічних сесі-
ях Конференції Об’єднаної методистської церкви158.
2011 року SAA встановило нагороду «Archival Innovator Award» для архівістів,
груп архівістів, архівних установ за інноваційні підходи та креативну діяльність
у сфері популяризації архівної роботи, організації виставок документів, розвитку
архівних програм159.
Для підтримки стратегічних пріоритетів SAA у сфері різноманітності
2011 року була заснована нагорода «Diversity Award». Нею нагороджуються архі-
вісти, групи архівістів та архівні установи за внесок у розвиток різноманітності в
архівній професії, SAA або сфері комплектування та популяризації архівних доку-
ментів. 1992 року SAA розробило основні напрями політики рівних можливостей
для запобігання дискримінації. 2006 року Рада SAA прийняла план «Стратегічні
156 Spotlight Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual [Electronic re-
source] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/

handbook/section12-spotlight. – Title from screen.
157 Mosaic Scholarship. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual [Electronic re-
source] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/

handbook/section12-mosaic. – Title from screen.
158 Josephine Forman Scholarship. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual

governance/handbook/section12-forman. – Title from screen.
159 Archival Innovator Award. Section VII: Committees and Boards for general guidelines SAA Awards Pro-
gram. Governance Manual [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/governance/handbook/section12-innovators. – Title from screen.
769
пріоритети», у якому наголосила на актуальності та необхідності повноти доку-

ментування подій у всіх сферах життєдіяльності суспільства та збирання істори-
чних документів про життя всіх прошарків населення. Цей план переглядається
щорічно. 9 серпня 2010 року SAA прийняла «Заяву про різноманітність», у якій
ще раз підкреслила прагнення американських архівістів забезпечити відобра-
ження в архівах усієї різноманітності сучасного суспільства160. Для отримання
сертифіката «Diversity Award» архівісти або установа повинні продемонструвати
значні досягнення у виконанні Плану і положень Заяви.
2011 року SAA з метою сприяння молодим архівістам, які пропрацювали в
архівних установах понад 2 роки, але менше ніж 10 років, і виявили лідерські
здібності, встановило відзнаку «Emerging Leader Award». Особи, що представля-
ються до неї, повинні бути членами SAA, співпрацювати в місцевих, регіональ-
них, національних архівних або культурних асоціаціях, мати архівну, бібліотечну,
архівну або інформаційну освіту, отримати сертифікат Академії сертифікованих
архівістів161.
Однією із форм визнання значних заслуг в архівній професії та перед Това-
риством американських архівістів є надання його члену статусу «Fellow».
Як основні напрями діяльності Товариства американських архівістів визначимо:
1. Підтримання Оn-line кар’єрного центру для допомоги архівістам у пошуку
роботи в архівних установах країни.
2. Надання експертних консультацій з усіх напрямів архівної справи, управ-
ління документацією та організації діяльності архівних установ. Відповідно на
веб-сайті SAA запроваджено спеціальну директорію «Directory of Archival
Consultants»162, яка акумулює інформацію про архівних консультантів, види їх
послуг та допомагає потенційним користувачам у пошуку архівного консультан-
та у своєму регіоні.
3. Підтримання зв’язків із архівними організаціями у США та Канаді, міжна-
родними архівними організаціями та професійними організаціями суміжних га-
лузей. Веб-сайт SAA надає можливість виходу на офіційні веб-сайти усіх профе-
сійних організацій архівістів та представників суміжних галузей163.
4. Підтримка Глосарію термінології «A Glossary of Archival and Records
Terminolog», використовуваної в архівній справі та у сфері управління докумен-
160 SAA Statement on Diversity. Adopted by the SAA Council August 9, 2010 [Electronic resource] // Society
of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/statements/saa-statement-on-

diversity. – Title from screen.
161 Emerging Leader Award. Section XII: Fellows, Awards, and Scholarships. Governance Manual [Electronic
resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/governance/

handbook/section12-emerging-leader. – Title from screen.
162 Directory of Archival Consultants [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of ac-
cess: http://www2.archivists.org/consultants. – Title from screen.

163 Associated Organizations and Associations [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode
of access: http://www2.archivists.org/assoc-orgs. – Title from screen.
770
РОЗДІЛ 5
тацією164. До питання відсутності (нестійкості) архівної термінології у США і не-

обхідності її унормування американські архівісти завжди ставилися дуже серйоз-
но. Ще 1943 року Р. Р. Хілл165 намагався обґрунтувати поняття «archive»,
«archival», «archivist». Відтак після Міжнародного конгресу архівів у Гаазі
1953 року, де розглядалося питання уніфікації архівної термінології, у складі SAA
був створений Комітет із термінології. 1956 року П. Левінсон уклав «Glossary of
Records Terminology», 1957 року К. Манден – «Glossary of Archival and Records
Administration Terms Applicable to the Work of the Departmental Records Branch».
1964 року в США був розповсюджений «Lexicon of Archive Terminology», підготов-
лений Міжнародною радою архівів. 1965 року Е. Томпсон уклав «A Glossary of
American Historical and Literary Manuscript Terms», а 1966 року Національний ар-
хів видав «Glossary for Records Management». Попри все Г. Т. Пінкетт 1970 року
визнав, що вживані на той час архівні терміни у США потребують їх обґрунтуван-
ня та внесення до професійних словників166. 1974 року Комітет із термінології
Товариства американських архівістів видав «A Basic Glossary for Archivists,
Manuscript Curators, and Records Managers»167. 1992 року Л. Дж. Беллардо та
Л. Л. Беллардо підготували друге видання «A Basic Glossary for Archivists…».
2005 року Р. Пірс-Мозес створив на веб-сайті SAA Базу даних «A Glossary of
Archival and Records Terminology»168, до якої увійшли понад 2000 статей, більше
ніж 600 термінів. Оскільки американська термінологія сформувалася, більше по-
кладаючись на практику роботи, ніж на теорію, Пірс-Мозес не лише дав визна-
чення усім уведеним до БД термінам, а й пояснив їх за допомогою більш як
6300 цитат із 500 джерел професійної літератури (на веб-сайті опубліковано ли-
ше 700 цитат із 280 джерел). Це було зроблено для того, щоб продемонструвати
різноплановість терміна, його значення під час використання у різних контекс-
тах. Також до БД були внесені відповідні перехресні посилання між термінами169.
Нарешті 2012 року Рада SAA створила спеціальну робочу групу для підтрим-
ки «A Glossary...» із метою моніторингу появи нових термінів, видозміни значен-
ня вже вживаних термінів та набуття впевненості, що «A Glossary…» жорстко до-
тримується найвищих професійних стандартів.
164 A Glossary of Archival and Records Terminology [Electronic resource] // Society of American Archivists. –
Mode of access: http://www2.archivists.org/glossary. – Title from screen.

165 Hil R. R. Archival terminology [Text] / Roscoe R. Hill // American Archivist. – 1943, October. – Vol. 6. –
№ 4. – P. 206–211.
166 Pinkett H. T. A Glossary of Records Terminology: Scope and Definitions [Text] / Harold T. Pinkett //

167 Evans F. B. A Basic Glossary for Archivists, Manuscript Curators, and Records Managers [Text] / Frank B.
Evans, Donald F. Harrison, Edvin A. Thompson (сompiler), William L. Rofes // American Archivist. – 1974,
July. – Vol. 37. – № 3. – P. 415–433.
168 Pearce-Moses Richard. The Archival Lexicon [Electronic resource] // Society of American Archivists. –
Mode of access: http://www2.archivists.org/glossary/archival-lexicon. – Title from screen.

169 Pearce-Moses R. A Glossary of Archival and Records Terminology [Text] / Richard Pearce-Moses. – Chi-
cago, IL, 2005. – 433 р.
771
5. Підтримка Тезаурусу для використання в архівах коледжів і університетів

«Thesaurus for Use in College and University Archives», який містить 1300 термі-
нів170.
6. Сприяння захисту та популяризації архівів, архівної роботи й архівних до-
кументів. Для виконання цієї функції SAA надає методичну допомогу архівним
установам в організації і проведенні архівних місячників171, використанні мето-
дів паблік-рілейшнз тощо.
7. Інформування суспільства про основні цінності та функціональні обов’язки
архівістів. У травні 2011 року Рада SAA затвердила заяву «Core Values of Archi-
vists» («Основні цінності архівістів»). Водночас SAA доводить архівістам Кодекс
етики архівіста, спостерігає за змінами в потребах і настроях суспільства і відпо-
відно до них вносить зміни до Кодексу. Останні зміни внесено у лютому
2005 року та січні 2012 року172.
8. Розробляє, розглядає, впроваджує та здійснює моніторинг архівних стан-
дартів, підтримує директорію архівних стандартів на веб-сайті SAA «Standards
Portal».
9. Шляхом анкетування здійснює національні переписи «Archival CENSUS» та
огляди в архівній галузі як загальні, так і тематичні (наприклад, перепис освіти
працюючих в архівній галузі, перепис заробітної плати в архівних установах то-
що), узагальнює зібрані статистичні матеріали, публікує висновки у журналі
«The American Archivist» та на веб-сайті SAA.
10. Проводить роз’яснювальну роботу серед потенційних користувачів архі-
вів щодо пошуку та використання архівних документів. Із цією метою SAA підго-
товлено довідник «Використання архівів: путівник для ефективного досліджен-
ня»173, у якому вміщено інформацію про типи архівних установ у США, відміннос-
ті роботи в архівах і бібліотеках, бази даних архівних депозитаріїв та колекцій,
види архівних довідників (веб-сайти, каталоги, покажчики тощо). Довідник до-
помагає користувачеві належним чином підготуватися до візиту в архівну уста-
нову та для роботи в читальному залі, а саме – роз’яснює, як зробити запит, які
обмеження доступу існують в архівах, як скопіювати архівні документи тощо.
11. Публікує та розповсюджує архівні періодичні видання та іншу літературу,
у тому числі журнал «The American Archivist», вісник «Archival Outlook», список
170 Thesaurus for Use in College and University Archives. Introduction [Electronic resource] // Society of
American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/thesaurus/introduction. – Title from

screen.
171 American Archives Month: The Power of Collaboration [Electronic resource] // Society of American Archi-
vists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/initiatives/american-archives-month. – Title from

screen.
172 Core Values of Archivists. Code of Ethics for Archivists [Electronic resource] // Society of American Archi-
vists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/statements/saa-core-values-statement-and-code-of-

ethics#core _values. – Title from screen.
173 Schmidt L. Using Archives: A Guide to Effective Research [Text] / Laura Schmidt. – Chicago, IL, 2011. –
16 р.
772
РОЗДІЛ 5
членів SAA, інформацію про вакансії в архівних установах, брошури, стандарти,

довідники, оприлюднює кращий досвід роботи. Через веб-сайт SAA надає доступ
до видань SAA, у тому числі відкритий доступ до журналу «The American
Archivist».
12. Проводить щорічні зустрічі членів SAA та спільні зустрічі SAA з іншими
професійними організаціями архівістів і представників суміжних галузей. Зокре-
ма, SAA інформує членів про проведення зустрічей, надсилає їх програми, публі-
кує протоколи й матеріали, оприлюднені на засіданнях 174. 12 серпня 2013 року
Рада SAA прийняла принципи та пріоритети для постійного вдосконалення що-
річних зустрічей Товариства175.
13. Підтримує на веб-сайті SAA директорію архівної освіти «Directory of
Archival Education», у якій зібрано інформацію про коледжі й університети, де
бажаючі особи можуть отримати архівну освіту, рівень їх акредитації, перелік
спеціальностей, ступені (Bachelor’s, Master’s, Ph.D), сертифікати тощо176.
14. Підтримує на веб-сайті SAA директорію післядипломної подовженої осві-
ти та підвищення кваліфікації архівістів, у якій надає інформацію про час, місце
проведення та умови участі в літніх школах і семінарах, їх тематику, програми,
викладачів, необхідні для зарахування слухачів документи177.
15. Підтримує сертифіковану програму підготовки архівістів для роботи з
електронними та оцифрованими документами «Digital Archives Specialist». Через
веб-сайт надає інформацію про можливість отримання освіти у сфері електрон-
них документів і архівів, терміни та університети, які проводять чергові семіна-
ри, курси перепідготовки та підвищення кваліфікації, надає необхідну навчальну
і методичну літературу178.
16. Розробляє, затверджує, впроваджує, моніторить та переглядає пріорите-
ти й стандарти архівної університетської освіти та підвищення кваліфікації архі-
вістів.
174 The annual meeting of the Society of American Archivists [Electronic resource] // Society of American
Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/conference. – Title from screen.

175 Principles and Priorities for Continuously. Improving the SAA Annual Meeting (As adopted by the SAA
Council, August 12, 2013) [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/statements/principles-and-priorities-for-continuously-improving-the-saa-annual-
meeting. – Title from screen.
176 Directory of Archival Education [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access:
http://www2.archivists.org/dae. – Title from screen.

177 Continuing Education Calendar [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access:
http://saa.archivists.org/Scripts/4Disapi.dll/4DCGI/events/ConferenceList.html?Action=GetEvents. – Title
from screen ; Continuing Professional Education Catalog [Electronic resource] // Society of American Archi-
vists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/prof-education/course-catalog. – Title from screen ;
Meet Your Workshop Instructor [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access:
http://www2.archivists.org/prof-education/faculty. – Title from screen.
178 Digital Archives Specialist (DAS) Curriculum and Certificate Program [Electronic resource] // Society of
American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/prof-education/das. – Title from screen.
773
17. Підтримує зв’язок між членами SAA, залучає нових членів до організації,
роз’яснює переваги членства у SAA, надає стипендії, гранти, нагороди членам
SAA, забезпечує членів необхідною професійної літературою, інформацією про
діяльність Товариства та надає інші послуги, передбачені кожною категорією
членства відповідно до Статуту та Регламенту роботи.
18. Інформує про проведення виставок архівного обладнання і технологій
«International Archives and Information Technology Expo»179.
19. Підтримує офіційний веб-сайт «Society of American Archivists» – http://
www2.archivists.org. Оприлюднює на сайті новини архівної галузі, Товариства
американських архівістів, його політику та стратегічні пріоритети, плани робо-
ти, звіти, ухвалені резолюції на щорічних зустрічах та інших засіданнях тощо.
Суттєву частину діяльності Товариства американських архівістів займає між-
народне співробітництво, насамперед із Міжнародною радою архівів. Так, амери-
канські архівісти та вчені є активними учасниками кожного Міжнародного кон-
гресу архівів та конференції Круглого столу архівів. Із 1970-х рр. і донині їх ініці-
ативи на міжнародній арені в основному фокусувалися на проблемі забезпечен-
ня збереженості машиночитаних, а згодом електронних документів, розвиткові
стандартів для архівного описування, вони обстоювали незалежність ICA від по-
літичних впливів.
1976 року Міжнародний конгрес архівів, у якому брали участь 1400 архівістів
із 86 країн, знову відбувся у Вашингтоні (VIII Міжнародний конгрес архівів на
тему «Революція в сучасній архівній справі», 27 вересня – 1 жовтня 1976 р.)180.
Теми чотирьох пленарних сесій були присвячені управлінню документацією та
експертизі цінності, технологічним нововведенням в архівах, зростанню кількос-
ті дослідників у читальних залах, збільшенню архівних інституцій у країнах Тре-
тього світу. На першому пленарному засіданні з доповіддю «Управління доку-
ментацією як сучасна архівна функція» виступив американський архівіст А. Рікс.
Метою його виступу була популяризація служби документації, утвореної у Спо-
лучених Штатах після прийняття «Federal Records Act» (1950). На 1976 рік у США
уже сформувалась і з успіхом зарекомендувала себе система федеральних
центрів документації, створена для тимчасового зберігання документів, що ви-
йшли з активного обігу у федеральних установах, їх експертизи цінності, контро-
лю за термінами зберігання, знищення або передачі до архіву. У доповіді йшлося
про ефективність вирішення проблеми тимчасового зберігання документів у
центрах документації, визначену економією видатків, направлених на ці цілі,
здійсненням науково обґрунтованої експертизи цінності документів, яка за та-
179 International Archives and Information Technology Expo [Electronic resource] // Society of American
Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/conference/expo. – Title from screen.
180 McReynolds M. R. Archival Revolution or Evolution: The 8th International Congress on Archives [Text] /
Michael R. McReynolds // American Archivist. – 1978, January. – Vol. 41. – № 1. – P. 17–20.
774
РОЗДІЛ 5
ких умов розпочинається ще у діловодстві, економним використанням простору

сховищ. А. Рікс підкреслив, що Національний архів США здійснив обстеження
процесів роботи з документами більш як у тисячі установ, що враховували увесь
«життєвий цикл» документа від створення до знищення або передачі до архіву.
Першочергова увага приділялася запобіганню утворенню малоефективних доку-
ментів (зайвим звітам, питальникам, листам тощо) 181. У результаті подібних дос-
ліджень у США дійшли висновків про необхідність видання закону про зменшен-
ня обсягів роботи з документами «Paperwork Reduction Act» (1980), який перед-
бачав зменшення документування окремих процесів в установах, максимальне
підвищення корисності інформації, що збиралася й узагальнювалася федеральни-
ми органами влади, реалізацію єдиної інформаційної політики у федеральних ві-
домствах, використання комп’ютерної техніки для автоматизованої обробки і пе-
редачі даних, забезпечення збирання, зберігання, використання і розповсюдження
секретної інформації тощо182. На міжнародному рівні досвід США вплинув на засну-
вання та розвиток спільної програми ЮНЕСКО та ICA – «RAMP» (Records and
Archives Management Program – Програма управління документами та архівами)183.
У ході роботи Конгресу делегати могли безпосередньо ознайомитись із роботою
Національного центру документації у Вашингтоні184 (Washington National Records
Center). VIII Міжнародний конгрес архівів ухвалив ряд важливих резолюцій, одна
з яких стосувалася розширення контролю архівів за службами діловодства уста-
нов, створення системи проміжних сховищ, експертизи цінності документів, у
тому числі тих, що читаються за допомогою машин185. Наприкінці Конгресу Пре-
зидентом Міжнародної ради архівів було обрано Архівіста США Дж. Б. Родса186.
Тему забезпечення збереженості документів, що читаються машинами, аме-
риканські архівісти продовжили на IX Міжнародному конгресі архівів у Лондоні
(15–19 вересня 1980 р.). Саме там уперше прозвучав термін «цифрові докумен-
ти»187. У доповіді Ч. Доллара «Кількісна історія і архіви» 188 йшлося про розвиток
181 VIII Міжнародний конгрес архівів [Text] // Архіви України. – К. : Головне архівне управління при
Раді Міністрів УРСР, 1977. – № 2 (142). – С. 16–17.

182 Макаренко З. Н. Закон о сокращении объема работы с документами [Text] / З. Н. Макаренко //
Документоведение. Документационное обеспечение управления. – М. : ВНИИДАД, 1982. – № 1 (9). – С. 8.

183 Evans F. B. Promoting Archives and Research: A Study in International Cooperation [Text] / Frank B. Ev-
ans // American Archivist. – 1987, Winter. – Vol. 50. – № 1. – P. 57.

184 McReynolds M. R. Archival Revolution or Evolution: The 8th International Congress on Archives [Text] /
Michael R. McReynolds // American Archivist. – 1978, January. – Vol. 41. – № 1. – P. 20.

185 VIII Міжнародний конгрес архівів [Text] // Архіви України. – К. : Головне архівне управління при
Раді Міністрів УРСР, 1977. – № 2 (142). – С. 23–24.

186 Там само. – С. 25.
187 Мітюков О. Г. IX Міжнародний конгрес архівів [Text] / О. Г. Мітюков // Архіви України. – К., 1980. –
№ 6 (164). – С. 6.
188 Dollar C. M. Quantitative History and Archives [Text] / Charles M. Dollar // Archivum. Proceedings of the
9th International Congress on Archives (London, 15–19 September, 1980). International Council on Archives.
Vol. XXIX. – K. G. Saur München. New York. London. Paris, 1982. – P. 46–52.
775
нового методу історичних досліджень – статистичного

аналізу історичних подій і використання цифрових до-
кументів із статистики політичного і громадського жит-
тя. Учений зосередив увагу делегатів на проблемах за-
безпечення збереженості документів, що читаються
ЕОМ (перфокарт і магнітних дисків)189, встановленні
критеріїв та експертизі цінності для їх відбору на збері-
гання, впровадження комп’ютерних технологій у роботу
архівів зі створення довідкового апарату. У Сполучених
Штатах тема забезпечення збереженості перфокарт ак-
тивно обговорювалась архівістами і до Лондонського
ЧАРЛЬЗ М. ДОЛЛАР, конгресу і після нього, у тому числі було опубліковано
міжнародний експерт декілька праць Ч. Долларом, М. Фішбейном та іншими
з питань життєвого циклу
електронних документів вченими190. Актуальною ця тема була й для розвинених
країн Європи. Ч. Доллар зазначив, що при експертизі
цінності документів, які читаються ЕОМ, повинні застосовуватися ті самі крите-
рії, що й до документів на інших носіях інформації: юридичної, доказової та ін-
формаційної цінності (the legal, evidential, and informational value of records). Слід
враховувати, що комп’ютерні записи поділяються на первинні дані «processing
files», які не мають фіксації на встановлену дату і багаторазово оновлюються (до
60 %), та «master files» (із фіксованою у часі інформацією, саме вони підлягали
прийому на зберігання). Підкреслювалася важливість перевірки надійності й
189 Йдеться про перфокарти, або, як ці документи називались у США, «punch card records». У США ство-
рювались і читалися за допомогою табуляційних машин Германа Холлерита (виробник – компанія

IBM, ще одним відомим виробником у США була компанія Powers). Перфокарти у США використовува-
лися для обробки результатів переписів населення з 1890 р. Вони були основним носієм інформації у
комп’ютерах 20–50 рр. ХХ ст. (у комп’ютерах UNIVAC-I програмування здійснювалося на Фортрані, а
інформацію зберігали на перфокартах), у подальшому перфокарти були замінені гнучкими магнітни-
ми дисками великого розміру. Колесников Е. А. Онтология бумажных носителей данных [Электрон-
ный ресурс]. – Режим доступа: http://eakolesnikov.narod.ru/PunchedCards.pdf. – Заголовок с экрана.
У США Законом від 5 серпня 1939 р. «An Act to provide for the disposition of certain records of the
United States Government» (Розділ 2) перфокарти віднесено до основних видів документів, що підляга-
ли передачі на постійне зберігання до Національного архіву США. NARA and Federal Records: Laws and
Authorities and Their Implementation. A Report of the Task Force on NARA Responsibilities for Federal Re-
cords and Related Documentation. – Washington, D. C. : National Archives and Records Administration,
1988. – Appendix C. 2–1.
190 Lawson M. G. The Machine Age in Historical Research [Text] / Murray G. Lawson // American Archivist. –
1948, April. – Vol. 11. – № 2. – P. 141–149 ; Fishbein M. H. Appraising Information in Machine Language Form
[Text] / Meyer H. Fishbein // American Archivist. – 1972, January. – Vol. 35. – № 1. – P. 35–43 ; Dollar C. M.
Appraising Machine-Readable Records [Text] / Charles M. Dollar // American Archivist. – 1978, October. –
Vol. 41. – № 4. – P. 423–430 ; Dollar C. M. Archivists, Archives, and Computers: A Starting Point [Text] /
Charles M. Dollar, Carolyne L. Geda // American Archivist. – 1979, April. – Vol. 42. – № 2. – P. 149–151 ;
Fishbein M. H. Reflections on Appraising Statistical Records [Text] / Meyer H. Fishbein // American Archivist. –
1987, Spring. – Vol. 50. – № 2. – P. 226–234 ; Cunliffe W. Writing a General Records Schedule for Electronic
Records [Text] / William Cunliffe, Michael Miller // American Archivist. – 1989, Summer. – Vol. 52. – № 3. –
P. 350–356 ; O’Neill M. A. Punch Card Records: Precursors of Electronic Records [Text] / Margaret Adams
O’Neill // American Archivist. – 1995, Spring. – Vol. 58. – № 2. – P. 182–201.
776
РОЗДІЛ 5
достовірності інформації (the reliability and validity of the data) для уникнення
можливих правопорушень, документаційного супроводження прийому комп’ю-
терних файлів, перевірки їх фізичного стану (відповідність типу файлу наявним
комп’ютерним драйверам, прочитуваність запису, якість магнітного сигналу),
можливість подальшого аналізу даних дослідниками із використанням комп’ю-
терів, компактність запису файлів на одній одиниці носія інформації для подаль-
шої систематизації і розміщення у сховищі. Оскільки комп’ютерні файли могли
читатися тільки тим програмним забезпеченням, у якому вони створені, врахо-
вувалася необхідність постійного оновлення програмного забезпечення та ком-
п’ютерної техніки в архівах. Ч. Доллар запропонував алгоритм експертизи цінно-
сті документів, що читаються машинами191.
1982 року американські архівісти на XXI Міжнародній конференції Круглого
столу архівів долучилися до тих країн, що протистояли політичним впливам на
Міжнародну раду архівів. Конференція, у якій брали участь представники
38 країн світу, проходила в Куала-Лумпур (Малайзія) у складній міжнародній
обстановці192. У фокусі конференції було важливе для архівістів усіх країн питан-
191 Dollar C. M. Appraising Machine–Readable Records [Text] / Charles M. Dollar // American Archivist. –
1978, October. – Vol. 41. – № 4. – P. 426–427.

192 1982 рік був складним у світовій політиці: світ майже опинився на межі Третьої світової війни. У
1970 р. із Йорданії до Лівану була вигнана Організація визволення Палестини (ОВП). Статус палестин-
ських біженців у Лівані визначався Каїрською угодою від 3 листопада 1969 року, підписаною за підт-
римки Ліги Арабських Держав. Однак ОВП узурпувала владу в Південному Лівані і перетворила його
на плацдарм для постійних терористичних актів проти Ізраїлю. До бойовиків приєдналися добро-
вольці з Іраку, Лівії та Південного Ємену. ОВП активно допомагала Сирія, їй, у свою чергу, поставляв
військову техніку і фахівців СРСР, а США активно надавали допомогу озброєнням і армійськими фахів-
цями Ізраїлю. У результаті дій ОВП та атак ізраїльської армії у відповідь напередодні 1982 року вже
загинула значна кількість мирних жителів. Після вбивства в Парижі ізраїльського дипломата Якова
Бара Сімантова та замаху в Лондоні на ізраїльського посла Шломо Аргова Ізраїль 5 червня 1982 року
ухвалив рішення про вторгнення до Лівану для ліквідації ОВП. Почалася Ліванська війна 1982 року.
Військові дії фактично дійшли кінця вже до вересня 1982 року. За посередництва США 18 серпня
1982 року було підписано угоду, згідно з якою ОВП почала евакуацію в інші арабські країни, а Ізраїль
прийняв зобов’язання не просуватися вглиб Бейрута. Однак перемир’я було зірване вбивством щойно
обраного Президента Лівану Башира Жмайеля. Ізраїльські війська зайняли Бейрут. 16–17 вересня
1982 року ліванські християни-фалангісти влаштували зачистку бойовиків ОВП у таборах Сабра і
Шатіла, яка фактично перетворилася на масову різанину палестинців. Різанина викликала сплеск
антиізраїльських настроїв у світі й антивоєнних настроїв у самому Ізраїлі. Остаточна угода про мир
між Ліваном та Ізраїлем була підписана в травні 1983 року. Булат П. Война 1982 г. в Ливане – «Мир
Галилее». Об истории одного мифа. Часть IV. Шесть дней [военно-патриотический сайт «Отвага»]. –
Режим доступа: http://otvaga2004.ru/voyny/wars-mid-east/wars-arab/mir-galilee-4/. – Заголовок с эк-
рана ; Ливанская война [Электронный ресурс] // Электронная еврейская энциклопедия. – Режим дос-
тупа: http://www.eleven.co.il/article/12442. – Заголовок с экрана ; Военная помощь СССР странам
Ближнего и Среднего Востока. Участие контингента советских войск в арабо-израильских войнах
(1956–1982 гг.) / Россия (СССР) в войнах второй половины ХХ века. – М. : Триада-фарм, 2002. – С. 447–
482 ; Поборцев А. Бейрут-82: неизвестная война Брежнева. Документальный фильм. НТВ, 2009
[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://video.mail.ru/mail/burun-1/1262/3514.html. – Заголо-
вок с экрана ; Gilbert M. The Routledge Atlas of the Arab-Israeli Conflict. 8th Edition with thirty-two new
maps [Terrorism inside Israel, 1975 ; Israel, the P. L. O., and the Lebanon, 1976–1978 ; The balance of forces
in the Lebanon, 1981 ; Civilians killed and wounded in terrorist attacks, January 1980 – October 1982 ; The
war in Lebanon, 6 June 1982 – 21 August 1982] [Text] / Martin Gilbert. – London and New York, 2005. –
P. 100, 107, 113, 114, 124.
777
ня – політика національних та державних архівів в області мікрофільмування з

метою створення страхових фондів, фондів користування для заміни ними ори-
гіналів архівних документів, публікації історичних джерел. Йшлося також про
розробку стандартів для програм мікрофільмування всіх видів. Водночас на кон-
ференції ICA планувала прийняти Внутрішній регламент Міжнародної конферен-
ції Круглого столу архівів. Державна архівна служба Малайзії збиралася запроси-
ти учасників на відкриття нової будівлі Національного архіву 193. Однак уряд Ма-
лайзії не надав своєї згоди для в’їзду до країни ізраїльських архівістів. Із 1969 ро-
ку Малайзія була членом Організації ісламського співробітництва (Organisation
of Islamic Cooperation), створеної з метою забезпечення ісламської солідарності в
соціальній, економічній і політичній сферах, а також підтримки Організації визво-
лення Палестини194. Директором Національного архіву Малайзії в ті роки була про-
фесійний архівіст, мистецтвознавець і прогресивний громадський діяч Закіах Ха-
нум А. Х., яка активно співробітничала у Виконавчому Комітеті Міжнародної ра-
ди архівів у Парижі, очолювала Асоціацію архівістів і менеджерів з управління
документацією Малайзії195. Архівісти Малайзії не підтримували рішення свого
уряду щодо відмови ізраїльським колегам у в’їзді до країни196. Перебуваючи у
відрядженні в Токіо, Архівіст США Р. М. Ворнер дізнався, що уряд Малайзії не до-
зволяє ізраїльському делегату приїхати до Куала-Лумпур на конференцію. Він
тут же зв’язався з представником Американського посольства Фр. Тату, який по-
відомив, що Державний департамент США у цій справі вже висловив свій протест
Міністерству закордонних справ Малайзії. Американська позиція полягала в то-
му, щоб підтримати право Ізраїлю на участь у цій неполітичній, професійній
зустрічі. Однак уряд Малайзії залишився непохитним, а деякі делегати з мусуль-
манських країн навіть наполягали на тому, щоб повністю заборонити Ізраїлю
брати участь у Міжнародній раді архівів. Американське посольство, підтримую-
чи політику свого уряду в ізраїльському питанні, у той же час не хотіло підніма-
ти галасу навколо цієї проблеми. Ворнер, обговорюючи проблему з Послом США
в Малайзії Р. Д. Палмером, запропонував підготувати заяву, яка б не схвалювала
політизацію міжнародних професійних зустрічей, оголосити її до початку роботи
193 Мітюков О. Г. ХХІ Міжнародна конференція Круглого Стола Архівів [Text] / О. Г. Митюков // Архіви
України : науково-інформаційний бюлетень Головного архівного управління при Раді Міністрів

Української РСР. – 1983, березень–квітень. – № 2 (178). – С. 17–24.
194 Malaysia. Islam, Society and Politics [Text] / Ed. by Hooker Virginia, Othman Norani. – Singapore : Insti-
tute of Southeast Asian Studies, 2003. – 263 p. ; Ufen Andreas (Institute of Asian Studies, Germany). Malaysia.
Mobilising Political Islam: Indonesia and Malaysia Compared [Text] // Commonwealth and Comparative
Politics. – 2009, July. – Vol. 47. – № 3. – P. 322.
195 Datuk Zakiah Hanum Haji Abdul Hamid [Electronic resource] // Arkib Negara Malaysia: National Archives
Malaysia. – Mode of access: http://www.arkib.gov.my/en/datuk-zakiah-hanum-haji-abdul-hamid. – Title

from screen ; Abishegan J. Datuk Zakiah Hanum [Text] / Joanna Abishegan // Sunday Style. New Sunday
Times. – 1993, March 14. – P. 5.
Archivist. – 1992, Spring. – Vol. 55. – № 2. – P. 362.
778
РОЗДІЛ 5
конференції і домогтися підтримки її учасниками. Ворнер усвідомлював, що будь-

яке рішення, прийняте США з даного питання, мало б величезний вплив на кож-
ного делегата і на долю Круглого столу архівів у цілому, оскільки Сполучені Шта-
ти свого часу виступили ініціаторами створення ICA. Думки делегатів розділили-
ся: представники Нідерландів та Швеції наполягали на більш різкому листі, Ве-
ликобританія бажала зробити менш категоричну заяву. У наступні два дні Вор-
нер писав свою промову та погоджував її текст із Посольством США в Малайзії та
Державним департаментом у Вашингтоні. Одночасно він спілкувався з делегата-
ми з різних країн, намагаючись переконати їх у важливості подібної заяви. Деле-
гати з Німеччини, Франції, Канади, Великобританії, Бельгії та Швеції погодилися
підтримати Ворнера. На заключному засіданні конференції, після оголошення
більш радикальної заяви делегата від Нідерландів, Президент ICA А. У. Меббс
надав слово Ворнеру, який виголосив таку промову: «Від імені уряду Сполучених
Штатів і від себе особисто я хочу підтримати позицію нашого колеги з Нідерлан-
дів. Ця зустріч має справу з професійними та технічними проблемами архівів із
усього світу і проходить у дружній і конструктивній обстановці, яку забезпечує
наш господар – Національний архів Малайзії. Проте згустилися хмари над цією
нарадою, про які переді мною говорив наш голландський колега. Член ICA «з доб-
рою репутацією», який має право на участь у цьому Круглому столі, не отримав
дозволу прибути на зібрання із політичних міркувань, не залежних від Націо-
нального архіву Малайзії. Політичний вплив на цю професійну зустріч є сумним і
прикрим для всіх зацікавлених сторін у міжнародному розвиткові архівної спра-
ви. Але ми можемо винести з цього досвіду урок, щоб ніколи в подальшому Кон-
ференції Круглого столу не опинились у такому становищі. Ми повинні наполяг-
ти, щоб будь-яка приймаюча країна гарантувала прийом усіх членів Круглого
столу. У цей період, коли світ зіштовхується з багатьма проблемами, у нас є спе-
ціальна нагода заявити, щоб такій організації, як Круглий стіл, яка спрямована
на технічні, професійні і культурні теми, дозволено було процвітати і функціону-
вати в умовах високого рівня професіоналізму, вільною від тягаря політичних
обмежень»197. Р. М. Ворнера підтримали делегати від Нідерландів, Німеччини,
Франції, Канади, Великої Британії, Бельгії, Швеції, Радянського Союзу та інших
країн198. Заявою Ворнера був створений прецедент, щоб надалі на подібні профе-
сійні зустрічі не чинився політичний тиск і ніякі міжнародні конфлікти не могли
впливати на професійну діяльність архівістів, покликаних дбати про докумен-
тальну спадщину людства.
На Х Міжнародному конгресі архівів (17–21 вересня 1985 р., Бонн, Федератив-
на Республіка Німеччина) Дж. Е. О’Нілл у доповіді «Автоматизація науково-
198 Ibid. – P. 362–363.
779
довідкового апарату архівів» указав на автоматизацію як головний чинник вста-

новлення фізичного й інтелектуального контролю над документами на кожному
етапі їх архівного опрацювання. Необхідність міжнародного обміну копіями архі-
вних документів колишньої колоніальної або окупаційної влади, країн, постраж-
далих при вимушеній зміні кордонів або масових міграцій населення, обґрунту-
вав Р. Волф199, старший архівіст Національного архіву США, який протягом біль-
ше ніж тридцяти років був експертом із документів нацистського уряду Німеч-
чини (за його пропозицією США повернули уряду Західної Німеччини оригінали
персональних справ членів нацистської партії, 2004 року він був одним із розро-
бників закону про розсекречування документів про злочини нацистів у Другу
світову війну, що зберігались у Національному архіві США (Nazi War Crimes
Disclosure Act)) та консультантом Меморіального Музею голокосту у Вашингто-
ні200. Р. Волф доповів, що вперше рішення про повернення документів ФРН, не
включених до складу американських архівів, було ухвалено Конгресом США
1953 року. Протягом 1956 і 1968 рр. до ФРН передано майже 8 тис. погонних мет-
рів документів; із 1961 року Національний архів США надсилав до німецьких ар-
хівів, у тому числі до Баварського державного архіву 1983 року, спеціалістів і те-
хнічні засоби для описування, мікрофільмування і картонування документів.
США прийняли рішення не передавати до Німеччини документи Нюрнберзького
процесу та інших судових засідань по звинуваченню військових злочинців та до-
кументи стратегічних бомбардувань США, інші трофейні документи планувалося
повернути шляхом передачі оригіналів, обміну або у формі копій 201. На Боннсь-
кому конгресі Р. М. Ворнера було обрано до Комітету архівного розвитку Міжна-
родної ради архівів, завданням якого була допомога архівам країн Третього сві-
ту202.
На XI Міжнародному конгресі архівів (22–26 серпня 1988 р., Париж, Франція,
122 країни-учасниці), присвяченому темі «нових архівів», американські архівісти
були представлені практично у всіх комітетах і комісіях Міжнародної ради архі-
вів, виступали на всіх сесіях. Л. Хекмен із архіву штату Нью-Йорк на засіданні сек-
ції муніципальних архівів репрезентував доповідь про роботу з документами в
місцевих установах штатів та про муніципальні архіви, наголошуючи на їх особ-
ливостях у кожному штаті США. Крім того, він був членом Комітету з питань по-
199 Матяш І. Б. Архівознавство: методологічні засади та історія розвитку : навчальний посібник

[Teкст] / І. Б. Матяш. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. – С. 417–419.
200 Wolfe Robert. A Brief Chronology of the National Archives Captured Records Staff. – 2000, January
www.archives.gov/research/holocaust/articles-and-papers/symposium-papers/chronology-of-captured-
records-staff.html. – Title from screen.
201 Х Міжнародний конгрес архівів // Архіви України : науково-інформаційний бюлетень Головного
архівного управління при Раді Міністрів Української РСР. – К., 1985. – № 1 (189). – С. 33.
780
РОЗДІЛ 5
точних документів. Фр. Блоуїн, директор Архіву Історичної бібліотеки Універси-

тету Мічигану, брав участь у роботі Комітету з освіти. М. Сніффін-Марінофф із
коледжу Сіммонс виступила на Міжнародному колоквіумі з проблем архівної
освіти, Е. Ван Кемп з Гуверівського інституту працювала у складі Комітету бізнес-
архівів, М. Деніелс та С. Стоун з Національної галереї мистецтв були офіційними
представниками США у робочій групі з архітектурних документів. С. Стоун пред-
ставила доповідь про створення міжнародної бази даних архітектурних крес-
лень. Х. Семюелс, директор Інституту архівів і спеціальних колекцій Массачусет-
ського технологічного інституту, на першій зустрічі робочої групи архівів науки і
технологій представила звіт, узагальнений нею на підставі анкетування
25 респондентів із різних країн із питань збереження документів сфери науки і
технологій. Відповіді продемонстрували проблеми відсутності законодавчого
регулювання у сфері комплектування державних архівів даним видом докумен-
тів, занадто значного відтермінування строку їх передачі до архівів (від
20 до 60 років у різних країнах), проблеми експертизи цінності та відбору на збе-
рігання, автоматизації архівних установ цього типу та інші. Група запропонувала
ICA шукати відповіді на питання у співробітництві з Міжнародною радою науко-
вих союзів, Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій (IFLA), Комітетом
по даних для науки і техніки (CODATA), національними академіями наук, міжна-
родними міждисциплінарними організаціями. У зустрічі архівістів католицьких
діоцезій Ватикану, на якій виникли дебати стосовно мікрофільмування метрич-
них документів Генеалогічним товариством Юта (штат Юта, США), взяла участь
Е. Йакел, куратор проекту технічної допомоги релігійним архівам. Дж. Фоджерті
з Історичного товариства штату Міннесота був членом Комітету аудіовізуальних
архівів, до інтересів якого входило широке коло питань від експертизи цінності
нових телевізійних фільмів, забезпечення збереженості фотографій в умовах
тропіків та до раціоналізації різниці між усною історією та усною традицією, та-
ких важливих для країн Третього світу. У контексті цього ж напряму К. Жаклін,
архівіст із Корнелівського університету, взяла участь у семінарі, організованому
французькими колегами на базі військового архіву аудіовізуальних документів
«Fort-d ‘Ivry-sur-Seine», із питань створення пошукових баз даних фотографій203.
Та, мабуть, найбільше значення мала промова на пленарному засіданні асистен-
та Архівіста США Т. Х. Петерсон «Машиночитані документи як архіви», у якій до-
повідачка зупинилася на особливостях експертизи цінності документів, що чита-
ються машинами, потенційній втраті інформації у результаті використання
стрічок, касет, відео- та оптичних дисків і через швидке старіння комп’ютерно-
го обладнання, проблемі укладання науково-довідкового апарату до цих видів
203 Bartlett N. Eleventh Congress of the International Council on Archives: An American Perspective [Text] /
Nancy Bartlett // American Archivist. – 1989, Spring. – Vol. 52. – № 2. – P. 238–245.
781
документів. Петерсон зазначила, що на електронні носії можна переводити й до-

кументи з традиційних носіїв інформації. Вона дійшла висновку, що поява доку-
ментів, створених у результаті використання комп’ютерних технологій, приведе
до змін у практиці роботи, оновлення архівної теорії, хоча відбуватись усе це бу-
де на підставі основних архівних принципів, успадкованих від традиційних архі-
вів204.
На ХІІ Міжнародному конгресі архівів, що проходив 6–11 вересня 1992 року у
Монреалі (Канада), і був присвячений трансформації професії архівіста в епоху
інформації205, значна частина засідань фокусувалася на архівних стандартах. Ос-
новна доповідь із цього питання була проголошена відомим американським уче-
ним Р. Дж. Коксом, у якій науковець підкреслив значення професійних стандар-
тів, особливо в галузі архівного описування206.
Кінець 1980-х – початок 1990-х рр. у Північній Америці характеризується
палкими дискусіями з питань стандартизації архівного описування. З цього пи-
204 Peterson T. H. Machine-readable records as archival materials [Text] / Trudy Huskamp Peterson // Archi-
vum. Proceedings of the 11th International Congress on Archives (Paris, 22–26 August, 1988). International
Council on Archives. – Vol. XXXV. – K. G. Saur München. New York. London. Paris, 1989. – P. 83–88.
205 Тарасов В. П. ХІІ Международный конгресс архивов [Teкст] / В. П. Тарасов // Отечественные
архивы : Научно-теоретический и научно-практический журнал. – М., 1993. – № 1. – С. 116–117.

206 Питання створення стандартів із архівного описування вперше було порушене на засіданні експер-
тів Міжнародної ради архівів 4–7 жовтня 1988 року в Оттаві (Канада). Одна з резолюцій цього
засідання доручала ICA створити у своєму складі робочу групу архівістів, добре обізнаних із теорією і
практикою архівного описування, для розвитку стандартів архівного описування як у традиційних,
так і в автоматизованих системах. Робоча група та Комісія з розвитку стандартів архівного описуван-
ня (Ad Hoc Commission on Descriptive Standards) засновані на засіданні у Вроцлаві (Польща) 1990 року,
координатором проекту став Х’юго Лінберт Філіп Стібб із Національного архіву Канади. На спільному
засіданні ЮНЕСКО та Виконавчого комітету ICА (1989 р., Париж, Франція) був затверджений перспек-
тивний план для розвитку стандартів архівного описування. «Принципи архівного описування» розг-
лядались у жовтні 1990 року (Кобленц (Hohr-Grenzhausen, Koblenz), Німеччина), січні (Мадрид, Іспа-
нія) та лютому (Оттава, Канада) 1992 року та були затверджені на Монреальському конгресі. Вони
окреслювали цілі архівного описування, терміни, одиниці описування, організацію і структуру опису-
вання, елементи дескриптивної інформації, подавали схему пошуку, підкреслювали значення базових
архівних принципів «походження» та «поваги до фонду» в архівному описуванні. Базуючись на зазна-
чених «Принципах архівного описування», Комісія представила Конгресу перший варіант міжнарод-
ного стандарту архівного описування «ISAD(G): General International Standard Archival Description».
Остаточний варіант ISAD(G) був затверджений у Стокгольмі (1993 р.). У своїй основі ISAD узагальню-
вав принципи і практики, загальноприйняті на теренах Північної Америки. Можливо, тому ISAD(G)
був із успіхом застосований, насамперед, архівістами Центральної і Латинської Америки, в основу
національних стандартів його поклали й скандинавські архівісти, в інших країнах стандарт не набув
значного поширення. Між тим Міжнародна рада архівів у Стратегічному плані на 2000–2010 рр., за-
твердженому на XIV Міжнародному конгресі архівів, визначила необхідність подальшого розвитку
архівних стандартів, у тому числі й з архівного описування. Stibbe Hugo L. P. A contribution to the ICA.
Workshop on Archives Description Standards, Hong Kong: 18–24 February, 1997 [Electronic resource] //
EASTICA. – Mode of access: http://www.eastica.org/EAArchive/EAA03/EAA03_HugoLPStibbe.htm. – Title
from screen ; Statement of Principles Regarding Archival Description [Text] / Archivaria. The Journal of the
Association of Canadian Archivists. – 1992, Summer. – № 34 – Р. 12–16 ; ISAD(G) : General International
Standard Archival Description [Text] // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. –
1992, Summer. – № 34 – Р. 17–32 ; Папакін Г. В. Загальний Міжнародний стандарт архівного описуван-
ня ISAD(G) та перспективи його впровадження в Україні (на прикладі фамільного фонду Скоропадсь-
ких ЦДІАК) [Text] / Г. В. Папакін // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2001. – № 4–
5 (247). – С. 11–12, 14.
782
РОЗДІЛ 5
тання на сторінках журналів «The American Archivist» та «Archivaria» висловлю-

вали свої думки американські та канадські вчені207. Один із видатних архівних
мислителів ХХ століття Д. Бірман наголосив на значному внескові американсь-
ких архівістів у розвиток стандартів архівного описування 208. Цієї ж думки до-
тримувався й Г. В. Папакін, який вказав, що «американці стали незаперечними
піонерами… оскільки у США втручання комп’ютера в архівне життя датується
початком 1970-х років, коли старій дискусії щодо архівного описування було на-
дано нового змісту»209. Д. Бірман писав, що архівісти США, відштовхнувшись від
методик Брукса та Шелленберга, багато років експериментували, більше покла-
даючись на доцільність рішень та практичні потреби, ніж на загальноприйняті у
світі принципи210. Першим американським стандартом описування був «МАRC»,
застосовуваний для контролю колекцій манускриптів Бібліотеки Конгресу США
з 1965–1966 рр., наступну його версію «МАRC-АМС», або «АРРМ», С. Хенсен із Біб-
ліотеки Конгресу на початку 1980-х рр. намагався пристосувати для каталогіза-
ції архівів та документів особового походження, проте «МАRC» не відповідав ні
вимогам архівістів і їх колекціям, ні потребам користувачів, бо міг описувати ар-
хівні документи лише на рівні рекордз-групи, не звертаючись до опису серій і
справ. М. Кук, порівнюючи американський «МАRC» та британський «MAD»
207 Bearman D. Archives and Manuscript Control with Bibliographic Utilities: Challenges and Opportunities
[Text] / David Bearman // American Archivist. – 1989, Winter. – Vol. 52. – № 1. – P. 26–39 ; Weber L. B. Archi-
val Description Standards: Concepts, Principles, and Methodologies [Text] / Lisa B. Weber // American Archi-
vist. – 1989, Fall. – Vol. 52. – № 4. – P. 504–513 ; Szary R. Archival Description Standards: Scope and Criteria
[Text] / Richard Szary // American Archivist. – 1989, Fall. – Vol. 52. – № 4. – P. 520–526 ; Thibodeau S. G.
External Technical Standards for Data Contents and Data Values: Prospects for Adoption by the Archival
Community [Text] / Sharon Gibbs Thibodeau // American Archivist. – 1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. – P. 94–
98 ; Stout L. J. Doing it by the Numbers: Standard Statistics for Describing Archives [Text] / Leon J. Stout //
American Archivist. – 1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. – P. 68–75 ; Matters M. Reconciling Sibling Rivalry in the
AACR 2 «Family»: The Potential for Agreement on Rules for Archival Description of All Types of Materials
[Text] / Marion Matters // American Archivist. – 1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. – P. 76–93 ; Weber L. B. The
«Other» USMARC Formats : Authorities and Holdings. Do We Care to be Partners in this Dance, too? [Text] /
Lisa B. Weber // American Archivist. – 1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. – P. 44–51 ; Cook M. The British Move
Toward Standards Of Archival Description: The MAD Standard [Text] / Michael Cook // American Archivist. –
1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. – P. 130–138 ; Walch V. I. The Role of Standards in the Archival Management of
Electronic Records [Text] / Victoria Irons Walch // American Archivist. – 1990, Winter. – Vol. 53. – № 1. –
P. 30–43 ; Bearman D. Documenting Documentation [Text] / David Bearman // Archivaria. The Journal of the
Association of Canadian Archivists. – 1992, Summer. – № 34. – Р. 33–49 ; Cook M. Description Standards: The
Struggle Towards the Light [Text] / Michael Cook // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian
Archivists. – 1992, Summer. – № 34. – Р. 50–57 ; Stibbe Hugo L. P. Implementing the Concept of Fonds: Pri-
mary Access Point, Multilevel Description and Authority Control [Text] / Philip Leendert Stibbe Hugo // Ar-
chivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. – 1992, Summer. – № 34. – Р. 109–137 ; Ha-
worth K. M. The Development of Descriptive Standards in Canada: A Progress Report [Text] /
Kent M. Haworth // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. – 1992, Summer. –
№ 34. – Р. 75–90.
208 Bearman D. Documenting Documentation [Text] / David Bearman // Archivaria. The Journal of the Asso-
ciation of Canadian Archivists. – 1992, Summer. – № 34. – Р. 33–49.

209 Папакін Г. В. Загальний Міжнародний стандарт архівного описування ISAD(G) та перспективи його
впровадження в Україні (на прикладі фамільного фонду Скоропадських ЦДІАК) [Teкст] /

Г. В. Папакін // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2001. – № 4–5 (247). – С. 3–24.
210 Bearman D. Documenting Documentation [Text] / David Bearman // Archivaria. The Journal of the Asso-
ciation of Canadian Archivists. – 1992, Summer. – № 34. – Р. 35–36.
783
стандарти з архівного описування, указував, що «МАRC» базувався на бібліотечних

принципах, тому «MAD», особливостями якого були структурований підхід до
описування, багаторівневість, концепції «мікро-» та «макро»-описань, містив
82 елементи описування та охоплював практично всі види архівних документів,
був більш придатним для його адаптації під час розробки міжнародних стандар-
тів архівного описування211. Американські архівісти й самі розуміли недоскона-
лість свого стандарту: на 1991–1992 рр. різні версії «МАRC» використовували
понад 50 % із 200 наукових архівів США, за кордоном цей стандарт із успіхом
впровадили лише архівісти Швеції212. Із 1984 року американські архівісти роз-
робляли свої національні бази даних, застосовуючи бібліографічні підходи між-
народних організацій «Дослідження інформаційної мережі бібліотек» (Research
Libraries Information Network (RLIN)), «Центр он-лайнової комп’ютерної бібліоте-
ки» (Online Computer Library Center (OCLC)), автоматизованої бібліотечної систе-
ми університету Торонто «UTLAS» та інших. 1989 року в складі Товариства аме-
риканських архівістів, яке фокусувалося на розробці архівних стандартів ще з
1950-х рр., була створена робоча група по стандартах архівного описування
(Working Group on Standards for Archival Description (WGSAD)) 213, 1990 року у
складі Товариства американських архівістів був створений Комітет по стандар-
тах. 1994 року діючі стандарти США були узагальнені робочою групою у виданні
«Standards for Archival Description: A Handbook». У подальшому американські ар-
хівісти розробили та впровадили в практику роботи стандарт архівного опису-
вання «Describing Archives: A Content Standard, DACS» (розроблений для впрова-
дження в архівних установах США на основі другого видання Міжнародного ста-
ндарту архівного описування ISAD(G) (ICA, 1999 р.) для описування документів
офіційного та особового походження, колекцій манускриптів) та стандарт кодо-
ваного архівного описування «Encoded Archival Description, EAD» (ініційований
бібліотекою Каліфорнійського університету (Берклі, штат Каліфорнія, 1993 р.)
для розвитку кодованих стандартів для машиночитаних пошукових довідників
(EAD описує набір і тип даних, використовуваних для створення архівних інфор-
маційно-пошукових систем), удосконалений 2002 р. у вигляді EAD DTD (Docu-
211 Cook M. Description Standards: The Struggle Towards the Light [Text] / Michael Cook // Archivaria. The
Journal of the Association of Canadian Archivists. – 1992, Summer. – № 34. – Р. 53–54.


Г. В. Папакін // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2001. – № 4–5 (247). – С. 5.
213 Матеріали Робочої групи по стандартах архівного описування (Working Group on Standards for Ar-
chival Description (WGSAD)), опубліковані у журналі «American Archivist» (1989, Fall, Vol. 52, № 4),
включають: Introduction (P. 432–435) ; Report of the Working Group on Standards for Archival Description
(P. 440–461) ; Recommendations of the Working Group on Standards for Archival Description (P. 462–477) ;
Checklist of Standards for Archival Description (P. 478–492) ; List of Manuals Providing Guidance or Instruc-
tion on the Description of Archives and Manuscripts (P. 494–496) ; Select Bibliography on Standards for Ar-
chival Description (P. 498–502) ; Abstracts of Background Papers Prepared for the Second Meeting (P. 528–
532) ; Members of the Working Group on Standards for Archival Description (P. 534–537).
784
РОЗДІЛ 5
ment Type Definition) із використанням XML). Деякі фахівці вважали американсь-

кий стандарт EAD конкурентом ISAD(G). Проте ISAD(G) орієнтований на розкрит-
тя змісту архівних документів та на представлення інформації про них у великих
базах даних. В EAD аналізу піддається текстуальна структура пошукових засобів.
Тому він не міг би бути конкурентом ISAD(G) через свої специфічні цілі та за-
вдання. Швидше за все мають рацію ті вчені (Н. Брюбах, А. Менне-Харіц), які ви-
словилися за поєднання обох стандартів для створення інструменту «взаємо-
пов’язаного і всеохоплюючого висвітлення змісту документів відповідно до їх
контексту і структури», оскільки обидва вони спрямовані на обмін дескриптив-
ною інформацією поза архівними інституціями своїх країн214.
Співробітництво американських і канадських архівістів у галузі стандартиза-
ції архівного описування знайшло своє продовження на XVII щорічній конферен-
ції Асоціації канадських архівістів, у яку фактично переріс ХІІ Міжнародний кон-
грес архівів (Конгрес закінчив свою роботу 11 вересня, конференція відбувалася
12–15 вересня 1992 року, Монреаль, Канада)215. Згодом Комісією з розвитку стан-
дартів архівного описування був представлений Міжнародний стандарт опису-
вання архівних документів корпоративних організацій, особового та родинного
походження «ISAAR(CPF): Interntional Standard Archival Authority Record for
Corporate Bodies, Persons and Families», остаточна версія якого була затверджена
Міжнародною радою архівів на засіданні 15–20 листопада 1995 року в Парижі.
Тема розвитку стандартів архівного описування знайшла своє місце й під час
роботи ХІІІ Міжнародного конгресу архівів (2–7 вересня 1996 р., Пекін, КНР)216.
Комісія з розвитку стандартів архівного описування Міжнародної ради архівів
була перетворена на постійно діючий Комітет, якому було доручено перегляд
версії ISAD(G) (1994 р.). Важливість стандартизації підкреслив у своїй доповіді
«Віртуальні архіви» Д. Бірман. Учений зазначив, що всі документи майбутнього

Г. В. Папакін // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2001. – № 4–5 (247). – С. 14–15.
215 MacNeil H. Dismantling the Tower of Babel: Developing a Common Language Through Descriptive Stan-
dards [Text] / Heather MacNeil // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. – 1993,
Spring. – № 35. – P. 5–6 ; Hensen S. L. The First Shall Be First: APPM and its Impact on American Archival De-
scription [Text] / Steven L. Hensen // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. –
1993, Spring. – № 35. – P. 64–70 ; Duranti L. Origin and Development of the Concept of Archival Description
[Text] / Luciana. Duranti // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. – 1993, Spring. –
№ 35. – P. 47–54 ; Hives C. L. Using Descriptive Standards as a Basis for Cooperation: The British Columbia
Archival Union List Project [Text] / Christopher L. Hives, Blair Taylor // Archivaria. The Journal of the Asso-
ciation of Canadian Archivists. – 1993, Spring. – № 35. – P. 71–85 ; Isaac G. Right from the Start: Developing
Predescriptive Standards at the British Columbia Archives and Records Service [Text] / Glen Isaac, Derek
Reimer // Archivaria. The Journal of the Association of Canadian Archivists. – 1993, Spring. – № 35. – P. 86–
98 ; Cook M. MAD2: Reassessing the Experience [Text] / Michael Cook // Archivaria. The Journal of the Asso-
ciation of Canadian Archivists. – 1993, Spring. – № 35. – P. 15–23.
216 Банасюкевич В. Д. XIII Международный конгресс архивов (Краткий обзор докладов и выступлений)
[Teкст] / В. Д. Банасюкевич // Отечественные архивы: Научно-практический журнал. – М., 1997. – № 2. –

С. 84–90.
785
будуть створюватися в електронному середовищі, тому не важливим буде фізич-

не знаходження депозитарію документів та його приналежність певній інститу-
ції, пріоритетності набуде доступність цих документів та здійснення архівного
контролю за ними. «Віртуальний архів» майбутнього буде підтримуватися не
традиційними методами архівної практики, а через контроль інформації про до-
кументи, дотримання строків їх зберігання, розпорядження ними (залишення
для постійного зберігання чи виділення до знищення) і шляхів доступу до них.
Саме у цьому контексті Бірман вказав на необхідність розробки та «впроваджен-
ня стандартів і методів сьогодні», тому що «за відсутності таких стандартів ви-
трати на міграцію документів через генерації програмного й апаратного забез-
печення перевищать сьогоднішні затрати на управління паперовими архівами,
але з адаптацією відповідних стандартів гранична вартість поточного управлін-
ня архівними документами буде мінімальною». Учений зупинився на двох важ-
ливих умовах, виконання яких надало б у майбутньому гарантії доказової цінно-
сті документа та забезпечило б довготривале зберігання документів без постій-
ної повторної міграції їх інтелектуального змісту. Документ, який не задоволь-
няє вимогам «цілісності», «надійності», «автентичності», не може в подальшому
використовуватись як доказ, тому важливе значення мають стандарти, що охоп-
люють увесь життєвий цикл документа від створення до архівування. Школою
бібліотечних і інформаційних наук університету Пітсбурга був реалізований про-
ект по виокремленню властивостей, які мають належати документу для набуття
ним доказовості. Фактично був визначений набір метаданих, що включали час,
місце і функцію, виконуючи яку, установа/особа створила документ, тощо. Мета-
дані повинні безвідривно супроводжувати документ як «конверт» у будь-яких
генераціях програмного чи апаратного забезпечення (метод інкапсуляції –
«encapsulation»). Вони мають гарантувати відкриття документа в будь-якому
новому середовищі й доводити його доказовість. Тому важливою є «еталонна
модель» стандарту, яка буде служити орієнтиром для розробників стандартів
для програмного й апаратного забезпечення. Учений поділив елементи метада-
них на шість шарів (кластерів, побудованих ієрархічно та взаємозалежно), які
містять інформацію про 1) реєстрацію документа, 2) умови доступу і викорис-
тання, таємність або конфіденційність, 3) структуру метаданих, 4) контекст,
5) зміст, 6) історію використання (інформацію про внесення змін до документа,
його знищення (коли, ким і за яких умов) тощо). Зміст метаданих повинен задо-
вольняти умовам доказовості, а запропонована вченим «еталонна модель», на
його думку, могла б бути використаною не тільки під час перенесення докумен-
та з однієї генерації електронної системи до іншої, а й при електронному доку-
ментообігу між різними установами217.
217 Bearman David. Virtual Archives. ICA Meeting, September 1996, Beijing [Electronic resource]. – Mode of
access: http://web.archive.org/web/20001022231601/www.sis.pitt.edu/~nhprc/prog6.html. – Title from

screen.
786
РОЗДІЛ 5
Вирішення проблем стандартизації для забезпечення збереженості елект-

ронних документів стало ключовим у проекті «ІnterPARES»218, ідея якого належа-
ла президенту SAA, директору Центру міжнародних досліджень сучасних доку-
ментів і архівів UBC (Канада), доктору Л. Дюранті. Безпосередню участь у проекті
брали такі американські вчені: Е.Джилліленд-Світленд, М. Клунен, Ш. Фарб із Ка-
ліфорнійського університету, Лос-Анджелес; Ф.Еппард із університету штату
Нью-Йорк в Олбані; К. Тібодо та Дж. Бейрон із Національного архіву США;
П. К. Херіхерен із університету Джона Хопкінса; С. Чен із університету штату Фло-
рида; Л. Стоут із університету штату Пенсільванія, Ф. Ітон та Д. Бірман з Смітсо-
ніївського інституту, У. Андервуд із Технологічного науково-дослідного інститу-
ту Джорджії, Р. Пірс-Мозес із Бібліотеки та архіву штату Аризона й інші. Проект
ІnterPARES мав не тільки значний вплив на розвиток стандартизації в галузі
електронних документів, він ще й об’єднав навколо американських та канадсь-
ких вчених, які виступили його ініціаторами, представників усіх континентів, що
дало нове дихання міжнародному співробітництву зі збереження історичного
документованого надбання людства. На XIV Міжнародному конгресі архівів (21–
26 вересня 2000 р., Севілья, Іспанія) Л. Дюранті в промові «Вплив технологічних
змін на архівну теорію»219 доповіла міжнародній архівній спільноті про резуль-
тати проектів «UBC Project» та «ІnterPARES 1». Учена зазначила, що поява елек-
тронних документів не змінює архівну теорію в цілому, цей концепт вона довела,
демонструючи, як давня наука дипломатика може бути застосована до електрон-
них документів. Електронні документи, на думку Л. Дюранті, є лише новим вит-
ком розвитку, ще однією складовою архівної теорії.
К. Тібодо з Національного архіву США в промові «Зберігання і міграція елект-
ронних документів: сучасний стан» на XIV Міжнародному конгресі архівів220 на-
голосив на більшій небезпеці для електронних документів від міграції, ніж від
старіння апаратного та програмного забезпечення. Учений назвав колег, які за-
ймалися проблемою забезпечення збереженості електронних документів, з Наці-
онального архіву Франції (CONSTANCE), Національного архіву Канади (ERICSON),
Національного архіву США (AERIC), архівів Швеції та Великобританії, Британсь-
кого інституту стандартів, Королівської бібліотеки Нідерландів та інші. У цілому
вони розділилися на два табори: одні вважали, що, законсервувавши в архівах
218 Див. детальніше про проект InterPARES у додатку наприкінці монографії.

219 Duranti Luciana. The Impact of Technological Change on Archival Theory. XIV Congreso Internacional de
Archivos, 21–26 September 2000. Seville, Spain [Electronic resource] // The InterPARES Project. – Mode of
access: www.interpares.org/display_file.cfm?doc=ip1_dissemination_cp_duranti_cia_2000.pdf. – Title from
screen.
220 Thibodeau Kenneth. Preservation and Migration of Electronic Records: The State of the Issue, 14th Inter-
national Congress on Archives, 22–28 September 2000. Seville, Spain [Electronic resource] // The Inter-
PARES Project. – Mode of access: www.interpares.org/display_file.cfm?doc=ip1_dissemination_cp_thibodeau_
ica_2000.pdf. – Title from screen.
787
технологічний прогрес, вони зможуть забезпечити автентичність і надійність

електронних документів; інші, навпаки, занадто покладалися на технологічні
зміни, проте поки ці зміни відбуваються в швидкій прогресії, автентичність і на-
дійність документів може постраждати. Тібодо зазначив, що інтернаціональна
команда вчених у ході проекту «ІnterPARES 1» дійшла висновку про неможли-
вість збереження електронних документів (на відміну від паперових, назавжди
«прив’язаних» до свого носія) і поставила за мету підтримання їх відтворення у
такому стані, щоб під час кожної міграції вони демонстрували цілісність і автен-
тичність.
К. Тібодо доповів, що паралельно до проекту «ІnterPARES 1» Національний
архів США спонсорував дослідження архітектури управління інформацією, пов’я-
зані із уведенням стандарту ISO для Відкритих архівних інформаційних систем
(OAIS). Було встановлено, що архівна інформаційна система має бути побудована
таким шляхом, щоб бути готовою до заміни будь-якого компонента програмного
чи апаратного забезпечення з мінімальними втратами. Проект спирався на аксі-
оми принципу «походження», ієрархічність структури архівних фондів та понят-
тя електронного документа, встановлене Міжнародною радою архівів у «Guide
on electronic records». Враховувалося, що документ залишається таким, якщо збе-
рігає свою форму. Тому до важливих для зберігання змісту (content), структури
(structure) і контексту (context) документа проект долучив форму (appearance of
the record) і гіперпосилання (hyperlinks, для визначення відношення документів
до інших документів у архівній колекції). Метод інкапсуляції із використанням
метаданих дозволяє трансформувати документ у будь-який формат, залежний
від нової технології. Він міг би бути застосованим як до колекцій, так і до індиві-
дуальних документів. К. Тібодо вказав, що з двох методів зберігання форми до-
кумента («Multi-Valent Documents» та «eХtensible Style Sheet Language (XSSL)»)
другий, що визначає атрибути документа і несе в собі інформацію про те, як він
повинен бути оформлений, як і де повинні розташовуватися дані, міг би більше
зацікавити архівістів, він би дозволив трансформувати документ у будь-який
формат, навіть у той, який ще не з’явився. Тібодо зазначив, що всі дослідження
ще знаходились у розробці, проте важливим було те, що вони не потребували
винаходу жодної спеціальної для архівів технології (архівні рішення повинні
спиратися на нові покоління Інтернет- та інформаційних технологій) і дозволя-
ли комбінувати архівні фонди з бібліотечними, музейними та іншими науковими
колекціями. Таким чином, пропозиції американських і канадських архівістів сто-
совно збереженості електронних документів цілком відповідали стурбованості
архівістів усього світу за долю цифрової спадщини людства.
Проблема збереженості електронних документів була предметом розгляду
на першій у новому тисячолітті Міжнародній конференції Круглого столу архівів
(Рейк’явік, Ісландія, 2001 р.), а 2003 року ЮНЕСКО прийняла Хартію про збере-
788
РОЗДІЛ 5
ження цифрової спадщини, визнавши її як унікальний ресурс людських знань у

всіх галузях життєдіяльності людства. Хартія визначала вільний доступ до циф-
рової спадщини, необхідність захисту від втрат, відбору цифрових матеріалів
для збереження, встановлення спільних стандартів і рішень щодо сумісності та
спільного використання ресурсів, підкреслювала відповідальність державних,
наукових інституцій, виробників та розповсюджувачів цифрових матеріалів за
співробітництво з бібліотеками, архівами, музеями та іншими організаціями, ді-
яльність яких спрямована на збереження історичної спадщини221. Для США
2003 рік характерний початком робіт зі створення Архіву електронних докумен-
тів «Electronic Records Archives, ERA» 222.
На XV Міжнародному конгресі архівів, який проходив під загальним гаслом
«Архіви, Пам’ять і Знання» (23–28 серпня 2004 р., Відень, Австрія)223, непересічне
значення мала доповідь американської дослідниці П. К. Грімстед, присвячена
проблемам переміщених архівів «Displaced Archives on the Eastern Front:
Reflections on Unresolved Legal, Political, and Humanitarian Issues» («Переміщені
архіви східного фронту: віддзеркалення невирішених правових, політичних і гу-
манітарних проблем»)224. Доповідь видатної вченої була побудована на резуль-
татах майже 35-річного вивчення проблеми архівної спадщини України, Росії та
інших пострадянських держав, згодом викладеного у книзі «Трофеї війни і імпе-
рія: архівна спадщина України, Другої світової війни і міжнародна політика рес-
титуції» (видана Українським науково-дослідним інститутом Гарвардського уні-
верситету, 2001 р.)225. Ш. Кечкеметі назвав цю книгу «новою главою в історії ар-
хівної літератури»226. У ній П. К. Грімстед представила методику виявлення і ви-
значення української архівної спадщини за кордоном, яка може слугувати зраз-
ком для використання іншими країнами. Вона проаналізувала архівні джерела
пострадянських республік, Німеччини, США, Польщі, Франції та інших країн і до-
вела, що зміщення архівів, викликане Другою світовою війною, значно впливає
221 Хартия о сохранении цифрового наследия. Принята на 32-й Генеральной конференции ЮНЕСКО.
Париж, Франция, октябрь 2003 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ifapcom.ru/files/

Documents/digital_heritage_preserv.pdf. – Заголовок с экрана.
222 Carlin J. W. The ERA: An Archives of the Future and for the Future [Text] / John W. Carlin // Prologue. –
2004, Spring. – Vol. 36. – № 1. – Р. 4–5.

223 «Архіви, Пам’ять і Знання»: нове гасло «відкритого конгресу» відкритого суспільства (ХV Міжна-
родний конгрес архівів, 23–28 серпня 2004 р., м. Відень, Австрійська Республіка) [Teкст] // Архіви
України: науково-практичний журнал. – К., 2004. – № 4–6 (255). – С. 5–21.
224 Grimsted P. K. Displaced Archives on the Eastern Front: Reflections on Unresolved Legal, Political, and
Humanitarian Issues [Text] / Patricia Kennedy Grimsted // Comma. – 2005, Liverpool University Press. –
№ 3. – Р. 1–15.
225 Grimsted P. K. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the Inter-
national Politics of Restitution [Text] / Patricia Kennedy Grimsted / Harvard Papers in Ukrainian Studies. –
Cambridge, Mass. : Harvard Ukrainian Research Institute, 2001. – 749 p.
226 Marshall J. A. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of the Ukraine, World War II, and the
International Politics of Restitution. Review essay [Text] / Jennifer A. Marshall // American Archivist. – 2003,
Spring/Summer. – Vol. 66. – № 1. – Р. 202.
789
на дипломатичні стосунки між державами. П. К. Грімстед визнала, що Україна

має цілком обґрунтоване право пред’явити претензії для повернення своїх архі-
вів із Польщі, Австрії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії, Туреччини. Проте,
оскільки ці архіви стали частиною спільної спадщини цих народів, питання рес-
титуції слід розглядати у спектрі від повернення оригіналів, передачі мікро-, фо-
то- або цифрових копій аж до створення спільних архівних інформаційних сис-
тем, путівників та довідників. Проблема переміщених архівів була визнана між-
народною архівною спільнотою загальною для усіх країн 227. Сполучені Штати, як
і більшість держав, зберігали у своїх архівах документи інших країн, та ще з кін-
ця ХІХ ст. виявляли, описували та копіювали в архівах Франції, Великобританії,
Іспанії, Мексики, Куби документи американського походження. Міжнародною
радою архівів була прийнята концепція «Спільна архівна спадщина», проте для
вирішення проблеми її не вистачало. Наприклад, після розпаду Радянського Со-
юзу Росія не тільки оголосила себе правонаступницею наявних на її території
архівів пострадянських республік, а 1998 року ухвалила закон про націоналіза-
цію трофеїв, захоплених під час війни, і з цього часу для будь-якої реституції ви-
магається спеціальний акт парламенту. Тому П. К. Грімстед запропонувала роз-
робити і впровадити міжнародні принципи і стандарти, які б урегулювали проб-
леми передачі або реституції архівів 228.
У цьому контексті вчені Сполучених Штатів 1989 року розпочали спільний
проект із державними архівами В’єтнаму з копіювання документів і створення
спільного архівного ресурсу в Інтернеті «Віртуальний в’єтнамський архів»229.
Виявленню і скануванню підлягали документи з архівів В’єтнаму і США з історії
війни у В’єтнамі (1965–1973), а також збирання усної історії шляхом інтерв’ю
в’єтнамських громадян та американських військовослужбовців, які пережили
війну. У Техаському університеті був створений В’єтнамський центр, місія якого
полягає в стимулюванні наукових досліджень, збиранні та зберіганні архівних
документів, підтримці навчальних програм, а також фінансуванні проектів.
Центр акумулює зусилля всіх, хто займається дослідженнями в’єтнамської війни.
Один раз на три роки він проводить симпозіуми, а між симпозіумами – конфе-
ренції. На одному із симпозіумів (Люббок, штат Техас, США; 13–15 березня
2008 р.) обговорювалися теми: «Архівні дослідження у В’єтнамі: історична перс-
пектива», «Міжнародні організації та їх бачення війни у В’єтнамі», «Політичні
війни у республіканському В’єтнамі» тощо. Сьогодні Центр діє як «Архів сучасної
227 Папакін Г. В. Переміщені архіви: спадщина поділеного світу (тези) [Teкст] / Георгій Володимиро-
вич Папакін // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2004. – № 3 (254). – С. 87–88.
228 Marshall J. A. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of the Ukraine, World War II, and the
International Politics of Restitution. Review essay [Text] / Jennifer A. Marshall // American Archivist. – 2003,
Spring/Summer. – Vol. 66. – № 1. – Р. 202–205.
229 Детально проект «Віртуальний в’єтнамський архів» описано автором у статті: Левченко Л. Л. Особли-
вості функціонування Інтернет-сайтів архівних служб країн Південно-Східної Азії [Teкст] /

Л. Л. Левченко // Архіви України : науково-практичний журнал. – К., 2009. – Вип. 3–4 (264). – С. 213–226.
790
РОЗДІЛ 5
американської війни»: він вивчає війни і дипломатію у період після в’єтнамської

війни. Останнім часом Центр розробляв проблеми, пов’язані з військовими опе-
раціями в Іраку «Щит пустелі», «Буря в пустелі», терористичною атакою
11 вересня 2001 року на Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку на Пента-
гон, війною в Косово, операцією «Іракська свобода», «Непохитна свобода» у ра-
курсі розгляду питань національної безпеки, діяльності військової розвідки, роз-
витку нових технологій та їх впливу на дипломатію і військові операції, а також
особистий життєвий досвід американських військовослужбовців і їх дружин у
період після в’єтнамської війни. Відправна дата досліджень Центру – 1975 рік,
заключна дата лишається відкритою. Основну увагу центр приділяє збиранню та
зберіганню архівних документів і фотографій періоду після в’єтнамської війни і
створенню «Архіву сучасної американської війни»230.
Д. Кокс 2011 року представив аналіз діяльності Товариства американських
архівістів і Національного архіву США у сфері забезпечення збереженості архівів
під час воєнних дій231. Учений доповів, що у ході Іракської війни, коли американ-
ські війська у квітні 2003 року наблизилися до Багдаду, уряд Іраку віддав наказ
Національному архіву Іраку знищити документи Арабської соціалістичної партії
Баас за 1963–2003 рр. Однак іракські архівісти, піддаючи себе значному ризику,
відмовилися виконувати цей наказ. Прибічники партії увійшли до архіву і зни-
щили ці документи, щоб приховати докази злочинів минулого. Народ Іраку був
обурений таким вчинком, оскільки незворотньо втратив значну частину своєї
історії. Врешті архіви Іраку опинились під контролем США: 48 коробок з архівни-
ми документами потрапили на армійський військовий склад у Катарі, а ще 7 млн
справ – до Інституту Гувера Стенфордського університету. Товариство амери-
канських архівістів закликало свій уряд повернути ці документи іракському на-
родові. Д. Кокс вказав на вивезення армійськими силами США архівів нацистсь-
кого уряду Німеччини, імперського уряду Японії, архівів Республіки В’єтнам, Гре-
нади (операція під кодовою назвою «Urgent Fury» 1983 р.), Панами (операція під
кодовою назвою «Just Cause», 1989 р., захоплено понад 15 тис. коробок архівних
документів), Іраку (операція «Буря у пустелі», 1991 р.), архівів Гаїті та Афганіста-
ну до Сполучених Штатів. Він зазначає, що Гаазька конвенція 1907 року дійсно
дозволяла за необхідності знищувати майно ворога, але разом з тим вона захи-
щала мистецькі, наукові і історичні цінності, у Гаазькій конвенції 1954 року вже
йшлося про захист культурних ресурсів у ході збройних конфліктів, а у Конвенції
ЮНЕСКО 1970 року про заборону вивезення та передачі права власності на куль-
турні цінності. Д. Кокс зазначив, що націоналізм і інтернаціоналізм стосовно
230 The Archive of Modern American Warfare [Electronic resource] // Vietnam Center and Archive at Texas
Tech University. – Mode of access: http://www.pvwc.ttu.edu. – Title from screen.

231 Cox D. National Archives and International Conflicts: The Society of American Archivists and War [Text] /
Douglas Cox // American Archivist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – Р. 451–481.
791
архівів війни вступають у конфлікт. Вчений наполягав, що цього не повинно бути,

оскільки втрата національної історичної спадщини автоматично призводить до
втрати культурної спадщини людства у цілому. Вчений згадав про зусилля архі-
вістів США щодо захисту архівів під час воєнних конфліктів від президентського
адресу У. Г. Ліланда «Archivists in Times of National Emergency» (1941 р.); листа
директора першої президентської бібліотеки Фр. У. Шипмана Президенту США
Фр. Д. Рузвельту про необхідність захисту архівів окупованих країн (1943 р.);
утворення у складі SAA спеціального комітету по захисту архівів у національній
небезпеці; діяльності Е. М. Познера у сфері захисту архівів Європи під час Другої
світової війни; ідей С. Дж. Бака, висловлених 1946 року у його президентському
адресі «The Archivist's ‘One World»; заяви SAA про знищення архівів у Югославії
1999 року; боротьби за повернення архівів, вивезених за часів Другої світової
війни із Смоленська, Росія (повернуті 2002 р.); дослідження П. К. Грімстед, у ході
якого нею було з’ясовано, що архівісти Одеси відмовились виконувати наказ
уряду СРСР про знищення архівних документів, які не вдавалось евакуювати пе-
ред нацистським вторгненням; спільної заяви Товариства американських архіві-
стів та Асоціації канадських архівістів про повернення архівів Іраку (2008 р.).
Вчений указав, що Національний архів США починаючи з Другої світової війни
завжди був у центрі цієї боротьби. Більше того, він був створений як оборонна
агенція і навіть у часи Другої світової війни поділяв свій будинок з Управлінням
стратегічних служб (OSS), яке було попередником ЦРУ. Разом з тим, Д. Кокс наго-
лосив на тому, що стосунки між архівістами і урядом та військовими далекі від
ідеальних, швидше це протистояння. Архівісти прагнуть керувати урядовцями у
вирішенні проблем архівів війни, але частіше натикаються на «глухі вуха». Архі-
вісти США наполягають на повазі національних інтересів, реституції захоплених
документів та одночасно на наданні вільного доступу до документів для дослі-
джень, мікрофільмуванні і створенні архівів мікрофільмів для загального досту-
пу. Проте й тут виникає протиріччя, оскільки повага національних інтересів ав-
томатично не забезпечує доступ до документів. Наприклад, Д. Кокс вказав на до-
кументи, захоплені Армією США у ході конфлікту у Гренаді, які уряд цієї країни
просив не лише повернути, а й припинити їх публікацію. Однак, після повернен-
ня оригіналів, мікрофільми на наказом Розвідувального управління Міністерст-
ва оборони США були зроблені доступними для дослідників у NARA. З іншого
боку, повернені оригінали зачасту підпадають під небезпеку знищення у власній
країні. Невідома доля повернутих оригіналів до Гренади; адвокат з прав людини
не зміг отримати доступ до повернутих документів в уряді цієї країни і побоював-
ся, що ймовірно вони були знищені; президент Панами заявив, що він не прагне
повернення вилучених в його країні документів і намірений знищити їх. Д. Кокс
зазначив, що захоплені документи мікрофільмуються у США ще з часів мікро-
фільмування та каталогізації документів нацистського уряду Німеччини. У про-
792
РОЗДІЛ 5
суванні ідеї мікрофільмування Національний архів США співпрацював разом із

Комітетом вивчення воєнних документів Американської історичної асоціації та
військовими. Іракські документи були не лише мікрофільмовані, до 15 % з них
були перекладені на англійську мову, а інші стали частиною проекту «Iraqi
Perspectives Project» в Інтернеті. Іракські і афганські документи також удоступ-
нені для вивчення у дослідницькому центрі Національного університету оборо-
ни. З цього приводу уряд Іраку висловив своє обурення. Д. Кокс дійшов висновку
про необхідність нової дискусії з приводу архівів війни. Він вважає, що архівісти
знаходяться у незавидному становищі, оскільки «повинні йти по лезу», їх дії мо-
жуть бути визнані, як героїчними, так і зрадницькими. Дослідження Д. Кокса є не
просто оригінальним і критичним, подібної постановки проблеми ще не було за
усю історію американської архівної літератури. Вчений розглянув усі аспекти
даної проблеми і врешті закликав до її серйозного обговорення.
Цілком обґрунтовано можна стверджувати, що на початку ХХІ ст. істотно змі-
нився погляд на архіви, а отже, й із ним роль самих архівів і професія архівіста. Із
свого роду «недоступного, закритого складу паперів» архів перетворився на інсти-
туцію пам’яті, на «шосту владу» (після законодавчої, виконавчої, судової, преси, яку
називають «четверта влада у державі», та телебачення), здатну впливати на сус-
пільство, громадян і уряди, а разом із цим на теперішнє і майбутнє. Тенденцію змі-
ни архівної філософії вчасно відчули американські архівісти: в американському
архівознавстві, як теоретичному, так і практичному, розвиваються концепції:
«архіви як інституції пам’яті», «влади архівів», «відповідальності архівів», з’явля-
ється нова архівна парадигма. У цілому вони відповідають світовим тенденціям та
ідеям, започаткованим у свій час французькими архівістами і мислителями, проте
в американському архівному середовищі вони набули нової інтерпретації.
На ХVI Міжнародному конгресі архівів «Архіви, управління і розвиток: плану-
вання майбутнього суспільства» (21–27 липня 2008 року, Куала-Лумпур, Малай-
зія) американськими вченими були проведені круглі столи, на яких обговорюва-
лися такі теми: «Плюралізація архівної парадигми через освіту», «Повернення до
теорії в архівній практиці й освіті», «Трансформація архівної освіти», «Архівні
потреби громад Тихоокеанських країн», «Потреби архівної освіти австралійських
тубільних громад», «Нові концепції архівних досліджень в галузі науки і практи-
ки» та інші. В основу розглянутих тем був покладений проект Каліфорнійського
університету в Лос-Анджелесі, університету «Monash» у Мельбурні (Австралія)
та університету «Renmin» у Пекіні (Китай), «Pacific RIM Research Program» із дос-
лідження та розвитку навчальних і науково-дослідних програм у галузі архівної
освіти, науки і практики. Фінансування проекту здійснювалося Каліфорнійським
університетом, який із 1986 року надає підтримку освітнім і науковим проектам
для країн Південно-Східної Азії, Східної Азії, Австралії, Нової Зеландії, Тихоокеан-
ських островів, Латиноамериканських країн Тихоокеанського регіону. Архівні
793
проекти очолює Е. Джилліленд-Світленд, доктор інфор-

маційних і бібліотечних наук, професор, директор
центру «Інформація як доказ» Вищої школи освіти та
інформаційних студій Каліфорнійського університету в
Лос-Анджелесі. Доповідачі констатували, що традиційна
архівна парадигма склалася після Французької револю-
ції у ХVIII ст. і базується на європейських ідеях про при-
роду документа й архіву. У цій парадигмі немає жодного
місця для культури з нетекстовими механізмами доку-
ментування рішень, дій, стосунків або пам’яті, таких як
усна історія, слухова або кінетична (за допомогою рухів)
традиція. Проте саме таке документування характерне ЕНН
для тубільних культур, у тому числі Тихоокеанського ДЖІЛЛІЛЕНД-СВІТЛЕНД,
директор Центру
регіону, і це виходить за рамки традиційної архівної па- «Інформація як доказ»
радигми. Тубільні племена передавали інформацію че-
рез танці, тату, традиційні обряди, збережені людьми, які володіли цими знання-
ми і передавали їх усним шляхом, через малюнки, танці, кожного дня плекаючи
нові методи для їх накопичення й передачі. Вони акумулювали історії, легенди,
імена людей, назви місцин тощо. Країни Тихоокеанського регіону перебували
під владою європейських та азійських імперій, євангелізму, католицизму понад
400 років. Наприклад, Філіппіни 333 роки знаходилися під владою Іспанії,
46 років під владою США та 4 роки під японською окупацією. Здобувши суверені-
тет, філіппінці усвідомили, що традиційна і колоніальна архівні системи не від-
повідають потребам збереженості їх історичної спадщини і передачі знання. Роз-
роблені архівні стандарти і практики не враховують нетрадиційні документи
(тату на Самоа, тапас на Тонга, кам’яні гроші на Япі (Федеративні Штати Мікро-
незії)) як документи. Натомість ці документи мають важливу культурну, духов-
ну, релігійну та іншу цінність. Процеси асиміляції та глобалізації, вплив культур
інших народів спричиняють забування, яке, у свою чергу, призводить до втрати
культурної самобутності. Ця проблема характерна й для жертв геноциду, апарте-
їду, примусово переселених народів тощо. Архіви не можуть дозволити собі
втратити цю інформацію, оскільки втрата призведе до порушення індивідуаль-
них і колективних прав, а люди повинні відходити від цих травматичних подій і
мають притягти злодіїв до відповідальності через документи, які вони самі збе-
регли. Із метою збереження нетрадиційних документів 2005 року в університе-
тах США, Канади, Австралії та Китаю уведено експериментальні архівні програ-
ми, спрямовані на вивчення архівних традицій тубільних племен 232.
232 Gilliland A. Pluralizing the Archival Paradigm: Can Archival Education in Pacific Rim Communities Address
the Challenge? [Text] / Anne Gilliland, Sue McKemmish, Kelvin White, Yang Lu, Andrew Lau // American
Archivist. – 2008, Spring/Summer. – Vol. 71. – № 1. – Р. 87–17.
794
РОЗДІЛ 5
На Малайзійському конгресі американські архівісти порушили ще одне важ-

ливе для усього сучасного людства питання – збереження та відновлення істо-
ричних документів під час/після техногенних та природних катастроф.
XVII Міжнародний конгрес архівів (20–24 серпня 2012 р., Брісбен, Австралія)
зосереджувався на таких тематичних напрямах, як робота архівів в умовах гло-
балізації, об’єднання архівних ресурсів світу та надання доступу до архівів через
Інтернет, а у зв’язку з цим застосування «хмарних» технологій, розроблення і
впровадження єдиних стандартів описування, вирішення проблеми забезпечен-
ня збереженості електронних документів, спорудження безпечних архівних бу-
динків, виживання архівів в умовах кліматичних змін, захист архівів від природ-
них і техногенних катастроф, удосконалення архівного законодавства та дер-
жавної політики у сфері архівної справи. США були представлені численною де-
легацією архівістів із різних архівних і наукових установ країни.
К. Лі з університету Північної Кароліни у доповіді «Застосування методів ци-
фрової криміналістичної експертизи в архівах для автентифікації, описування і
забезпечення доступу»233 розвинув на Конгресі тему про застосування методів
криміналістичної експертизи для визначення автентичності цифрових докумен-
тів. Учений вказав, що старі принципи «походження» (provenance), «оригіналь-
ного порядку» (original order – збереження систематизації документального ком-
плексу, яку він мав в установі-документоутворювачі) і «ланцюга відповідальнос-
ті – гарантування незмінності документа у процесі зміни його власників або роз-
порядників» (chain of custody) у галузі електронних документів, «народжених» у
цифрових системах «born digital», мають ширше трактування, ніж у сфері доку-
ментів на традиційних носіях інформації. Так, етимологія терміна «походження»
не може визначатися як просто ізольований момент утворення, для цифрового
документа важлива вся його життєва історія «life history» (ті, хто вплинув на
утворення документа, хто його отримав, розпорядники, які передали його через
певний час, контекст (характеристика середовища, у якому існував документ на
кожному етапі, аж до специфічних даних про конфігурацію комп’ютерної систе-
ми)). Документування його життєвої історії важливе для підтвердження автен-
тичності цифрового документа. Збереження «оригінального порядку» визначає
різні форми для навігації та забезпечення доступу до документа. У цифрових си-
стемах «оригінальний порядок» тісно пов’язаний із «ланцюгом відповідальнос-
ті». Ідеальна система обліку повинна забезпечити «бездоганну лінію відпові-
дального зберігання» під час переходу документа з одного середовища зберіган-
ня до іншого, переведення з одного формату до іншого за допомогою контролю,
документування та обліку всіх трансформацій і змін стану документа протягом
233 Lee Christopher A. Archival Application of Digital Forensics Methods for Authenticity, Description and
Access Provision [Electronic resource] // International Council on Archives Congress. – Mode of access:
http://www.ica2012.com/files/data/Full%20papers%20upload/ica12Final00290.pdf. – Title from screen.
795
усього періоду його існування аж до знищення. Це дове-

де відповідність документа юридичним вимогам, автен-
тичність, доказову цілісність. Оскільки на практиці
«ідеальних систем» не буває, К. Лі рекомендував архівіс-
там проводити розслідування життєвої історії кожного
отриманого ними диска чи файлу та розповів про реалі-
зовані в США проекти «Computer Forensics and Born-
Digital Content in Cultural Heritage Collections» та «BitCu-
rator». Однією з проблем, яку в тому числі намагалися
подолати проекти, було регулювання доступу користу-
вачів до таємної або конфіденційної інформації, класич-
КРІСТОФЕР ЛІ, ним прикладом таких архівних документів є криміналь-
провідний спеціаліст ні справи, у яких обмежено доступ до певних свідчень.
у сфері управління
цифровими колекціями К. Лі наголосив на нагальній потребі опанування архівіс-
тами, які працюють із цифровими документами, профе-
сійної мови і навичок криміналістів (створення власного словника професійних
термінів і запозичення інформації з професійної криміналістичної літератури).
Значну увагу світової архівної спільноти на Конгресі в Брісбені привернула
доповідь Д. Пітті234, директора Інституту прогресивних технологій у гуманітар-
ній сфері (Institute For Advanced Technology in The Humanities), який у США очо-
лює напрям досліджень у галузі EAD та EAC-CPF стандартів. Д. Пітті представив
проект «Соціальні мережі й архівний контекст» (The Social Networks and Archival
Context Project, SNAC). Учені здійснюють свої дослідження, інтуїтивно звертаючи
увагу на якісь зачіпки: імена, події, факти, назви тощо, що наводять їх на певну
думку, а потім і до певних висновків. SNAC є безпрецедентним проектом, що має
на меті не тільки допомогти вченим із усього світу в здійсненні їх досліджень,
забезпечивши інтелектуальний доступ до архівів, а й створити ресурс, що дозво-
лить усвідомити соціоісторичний контекст (люди, прізвища, організації тощо), в
умовах якого документи були створені. Реалізація проекту дозволить ученим
здійснювати їх дослідження швидше й ефективніше. Для створення нової систе-
ми історичних досліджень проект використовує нещодавно випущений Товарис-
твом американських архівістів стандарт кодованої інформації про людей, корпо-
ративні організації, родини – «Encoded Archival Context-Corporate Bodies, Persons,
and Families (EAC-CPF)». Йдеться вже не просто про архівне описування, а про
комбінування та інтеграцію різних даних описування документів, різних методів
описування, архівних, музейних, бібліотечних баз даних, додавання географіч-
234 The Social Networks and Archival Context Project (SNAC) [Electronic resource]. – Mode of access: http://
socialarchive.iath.virginia.edu/proposal.html. – Title from screen. Доповідь Деніела Пітті автором моно-

графії записано на диктофон під час її проголошення на XVII Міжнародному конгресі архівів (Брісбен,
Австралія, серпень 2012 р.).
796
РОЗДІЛ 5
них координат і назв, хронологічних біографій, списків дат, імен, найменувань,

подій і представлення цього всього різними мовами. Такий масштабний відкри-
тий ресурс дозволить ученим працювати в режимі «питання до системи-відпо-
відь», здійснювати порівняння, поглиблений аналіз, розширювати межі своїх
пошуків без жодних обмежень. Сприяння проекту надають національні архіви
США, Великобританії і Франції, Смітсоніївський інститут, Бібліотека Конгресу
США та Британська бібліотека, Національна бібліотека Франції, а також OCLC, у
розпорядженні якої більше одного мільйона MARC архівних описань каталогу
WorldCat (а також Virtual International Authority File та Getty Vocabulary Program).
Як бачимо, американські архівісти зверталися до міжнародної архівної спіль-
ноти з промовами, у яких містилися важливі ініціативи щодо забезпечення збе-
реженості та удоступнення архівів. На Міжнародному конгресі архівів у Брісбені
американські архівісти приєдналися до Всесвітньої Декларації архівів, яка ще
раз підкреслила важливість архівів для забезпечення прав людини. Майже вод-
ночас, 26–28 вересня 2012 року, у Ванкувері (Канада) американські архівісти бу-
ли серед представників 110 країн світу, які поставили свої підписи під Деклара-
цією ЮНЕСКО «Пам’ять світу у цифрову еру: оцифровування та зберігання», у
якій ідеться про право доступу кожної людини до інформації.
Крім Міжнародної ради архівів та ЮНЕСКО, Товариство американських архі-
вістів підтримує тісні зв’язки з Асоціацією архівів і документів Великобританії та
Ірландії, Асоціацією архівістів Швеції, Асоціацією архівістів, бібліотекарів, музей-
ників і документознавців Іспанії, Асоціацією архівістів Бразилії, Асоціацією біблі-
отекарів, архівістів і документознавців Португалії, Асоціацією французьких архі-
вістів, Австралійським товариством архівістів, Ірландським товариством архівів,
Адміністрацією державних архівів Китайської Народної Республіки, Королівсь-
ким товариством архівістів Нідерландів, Італійською національною асоціацією
архівістів.
Фінансові активи Товариства американських архівістів розподіляються на
фонди, що відображають загальну діяльність, спеціальні проекти тощо. Для
сприяння досягненню цілей і виконанню завдань архівної професії у США Рада
SAA створює спеціальні цільові фонди проектів окремо від загальних та благо-
дійних фондів. Рада може створювати постійні благодійні фонди. Рада несе від-
повідальність за принципи, якими керується при використанні коштів. Фінансо-
вий контроль над фондами та активами підтримується шляхом бухгалтерського
обліку. Щорічно здійснюється аудит фінансових справ і публікується звіт про
аудит.
Документи SAA, у тому числі його Ради, структурних підрозділів зберігають-
ся посадовими особами, радниками, виконавчим директором та головами комі-
тетів і у встановленому порядку передаються ними їхнім наступникам. Неактив-
ні документи оцінюються Радою та архівістом SAA: документи подовженої
797
цінності передаються на зберігання до архіву SAA, і Рада визначає принципи дос-

тупу до них.
У Статуті SAA зазначено, що організація діє на підставі законів округу Колум-
бія і може бути розпущена на підставі рішення, ухваленого двома третинами
членів, присутніх на зборах. У разі ліквідації майно, фінансові та матеріальні ак-
тиви переходять до установ, призначених діючою Радою під час припинення ді-
яльності.
16 травня 2013 року Рада SAA оприлюднила Стратегічний план на 2013–
2018 рр.235, яким визначено чотири основних пріоритети діяльності Товариства:
− захист архівістів і архівів; сприяння кар’єрному зростанню архівістів; розвиток
професійних знань; задоволення потреб членів Товариства.
За звітом SAA за 2011 рік кількість його членів дорівнює 5999, у тому числі
5452 індивідуальних члени та 547 інституцій. Загальний бюджет Товариства
2011 року доведено до 2,5 млн доларів236.
Таким чином, на сучасному етапі Товариство американських архівістів являє
собою складну за структурою професійну організацію, яка вважає своєю голов-
ною метою піднесення статусу архівів, архівістів і значення архівних джерел у
суспільстві, підтримання наукових досліджень у галузі архівної справи, розвиток
співробітництва архівістів та архівних установ між собою, із представниками
суміжних професій та на міжнародній арені, сприяння освіті та підвищенню ква-
ліфікації архівістів, їх кар’єрному зростанню та захисту. До головних напрямів
діяльності також відноситься розробка, впровадження, моніторинг і удоскона-
лення професійних стандартів, видання та розповсюдження архівної літератури,
інформування архівістів про події в архівній галузі країни та світу, популяриза-
ція кращого досвіду роботи, підтримка інновацій, міжнародне співробітництво.
Позитивною рисою в діяльності SAA є стимулювання зацікавленості її членів до
навчання, наукових досліджень, активної роботи в SAA. Із цією метою SAA вста-
новило цілий ряд стипендій, заохочувальних призів, нагород за видатні заслуги.
Інша позитивна риса SAA – сприяння різноманітності в усіх її аспектах: від запо-
бігання дискримінації до забезпечення повноцінного комплектування архівів
документами сучасної епохи. Важливо, що останніми роками SAA чітко встанови-
ло собі за мету – впливати на державну політику у сфері архівної справи та
управління документацією, заснувавши для її досягнення спеціальний комітет.
Очевидним є той факт, що успішну роботу SAA здійснює завдяки наявності пос-
тійного офісу, виконавчого комітету, виконавчого директора та його апарату,
235 Strategic Plan 2013–2018: Vision, Mission, Values, Goals, and Strategies. As Adopted by the SAA Council,
May 16, 2013 [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
files.archivists.org/governance/strategicplan/2013-2018StrategicPlan_052013.pdf. – Title from screen.
236 Annual Report Society of American Archivist. July 1, 2010 – June 30, 2011 [Electronic resource] // Society
of American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/sites/all/files/SC%20annual%

20report%202011.pdf. – Title from screen.
798
РОЗДІЛ 5
оскільки на безоплатній основі виконання такого обсягу роботи лише силами

ентузіастів було б неможливим. Однак, як і у попередні десятиліття, SAA відчу-
ває недостатність фінансових засобів, через що Товариство вимушене здійсню-
вати свою роботу, використовуючи інформаційні технології та комунікаційні
засоби зв’язку. Значні зусилля SAA докладає до поповнення свого бюджету за
рахунок спонсорських і благодійних внесків. У цілому ж SAA вдається вчасно і
вдало реагувати на потреби архівістів і архівних установ, відповідати на викли-
ки сучасності, об’єднувати архівістів і вчених для участі у міжнародних архівних
справах та бути лідером серед архівних професійних організацій США.
5.4 АРХІВНА ПЕРІОДИКА –

«ГОЛОС ПРОФЕСІЇ»237 АРХІВІСТІВ США
(журнал «The American Archivist» та інші періодичні видання
професійних організацій архівістів США)
Журнал «The American Archivist» побачив світ 1938 року. До цієї важливої
для американських архівістів події публікації про діяльність архівів і архівістів
здійснював журнал Американської історичної асоціації «The American Historical
Review» (виходив з 1895 р.). На його сторінках знайшли висвітлення важливі для
того періоду історії американських архівів події: створення Комісії історичних
манускриптів, Комісії публічних архівів, Конференції американських архівістів,
звіт делегації американських архівістів про роботу I-го Міжнародного конгресу
архівістів і бібліотекарів у Брюсселі (1910), створення Департаментів архівів та
історії в штатах Алабама (1901) і Міссісіпі (1902) 238. Журнал публікував звіти про
виявлення документів із американської історії в архівах Великобританії, Фран-
ції, Іспанії239 тощо.
237 Фразу «голос професії» – «Voice of a Profession» запозичено у К. Л. Тревера зі статті: Trever K. L. The
American Archivist: The Voice of a Profession [Text] / Karl L. Trever // American Archivist. – 1952, April. –
Vol. 15. – № 2. – Р. 148–152.
238 Про діяльність Комісії історичних манускриптів див.: The New Haven Meeting of the American His-
torical Association [Text] / American Historical Review. – 1899, April. – Vol. 4. – № 3. – P. 409–422 ; про ді-
яльність Комісії публічних архівів див.: The Meeting of the American Historical Association at Providence
[Text] / American Historical Review. – 1907, April. – Vol. 12. – № 3. – P. 483–506 ; про діяльність Томаса
Оуена, директора Департаменту архівів і історії штату Алабама див.: The Meeting of the American His-
torical Association at Chicago [Text] / American Historical Review. – 1905, April. – Vol. 10. – № 3. – P. 489–
510 ; The Meeting of the American Historical Association at New York (1st Conference of Archivists) [Text] //
American Historical Review. – 1910, April. – Vol. 15. – № 3. – P. 475–495 ; The Meeting of the American His-
torical Association at Indianapolis (Bryusselsky Congress, 1910) [Text] / American Historical Review. – 1911,
April. – Vol. 16. – № 3. – P. 453–475 ; Jameson J. F. The American Historical Association, 1884–1909 [Text] /
John Franklin Jameson // American Historical Review. – 1909, October. – Vol. 15. – № 1. – P. 1–20.
239 Про проблему виявлення документів з історії Луїзіани в іспанських архівах див.: The Meeting of the
American Historical Association at New Orleans [Text] / American Historical Review. – 1904, April. – Vol. 9. –
№ 3. – P. 437–455 ; Andrews C. M. American Colonial History in British Archives [Text] / C. M. Andrews //
American Historical Review. – 1905, January. – Vol. 10. – № 2. – P. 325–349 ; The Meeting of the American
Historical Association at Madison (Звіт директора Департаменту архівів і історії штату Міссісіпі про
виявлення документів в архівах Великобританії, Франції, Іспанії) [Text] / American Historical Review. –
1908, April. – Vol. 13. – № 3. – P. 433–458.
799
Після утворення Товариства американських архівістів у контексті «просуван-

ня принципів архівної організації і забезпечення співробітництва серед архівіс-
тів і архівних інституцій» важливості набуло започаткування власного друкова-
ного органу SAA. Проте перша спроба здійснити фахове видання видалася невда-
лою: влітку 1937 року професор Т. К. Піз підготував до публікації перше число
«Proceedings» (Наукові праці), але єдиний том на 103 сторінки вийшов обмеже-
ним накладом240.
Ідею журналу «The American Archivist» Т. К. Піз ре-
презентував у січні 1938 року. У першому номері журна-
лу було зазначено, що він має на меті бути корисним
членам професії наскільки це можливо «to be as useful as
possible to the members of the profession»241. Т. К. Піз за-
пропонував створити у журналі чотири рубрики за таки-
ми напрямами: 1) статті, що висвітлюють різні аспекти
організації та діяльності архівів, або статті про зміст до-
кументальних колекцій архівів; 2) реферати статей із
зарубіжних журналів; 3) новини; 4) анотації книг242. Це
був стандартний формат для американських історичних
журналів, але деякі члени SAA вважали, що журналу слід
ТЕОДОР КАЛЬВІН ПІЗ,
бути більш професійним, ніж історичним243. Піз спрямо- перший редактор журналу
вував свої зусилля на висвітлення європейських архів- «The American Archivist»,
(1938–1946)
них традицій, але поспіль із цим віддавав перевагу стат-
тям про методи використання архівних документів в історичних дослідженнях
більше, ніж публікаціям про експертизу цінності, систематизацію та описування,
через що серед членів SAA запанувала творча напруга 244. Проте Ф. К. Брукс зазна-
чив, що Товариству вдалося протягом усієї Другої світової війни видавати «The
American Archivist», хоча й існували побоювання, що його можуть закрити, але
провід SAA та редакція вірили, що журнал був не чим іншим, як архівним фахо-
вим виданням245.

241 Цит. за Conway P. Open-Access Publishing and the Transformation of the American Archivist Online
[Text] / Paul Conway, William E. Landis // American Archivist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – P. 482.

243 Cook J. F. The Blessings of Providence on an Association of Archivists [Text] / Frank J. Cook // American
Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – С. 379.

Mary Sue Stephenson // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – Р. 539.
800
РОЗДІЛ 5
У липні 1946 року редакцію журналу очолила видатний американський архі-

віст М. К. Нортон. Відразу змінилася політика редакції. Нортон наполягала на
публікації матеріалів більш практичного значення, але й архівній теорії приділя-
ла належну увагу. У той час розгорнулася палка дискусія, навіть конфлікт між
представниками нової для Сполучених Штатів професії «архівіст», яку представ-
ляли Нортон, її колеги (архівісти штатів) і Національний архів США, та зберігача-
ми манускриптів – документів особового походження, що зберігаються у відді-
лах манускриптів бібліотек. Останні традиційно сповідували бібліотечні принци-
пи роботи з документами. Нортон обстоювала погляд на архівні документи як на
юридичні докази, першочергове використання документів для адміністратив-
них потреб та принципи управління документацією. З іншого боку, зберігачі ма-
нускриптів та частина архівістів захищали традиційний погляд на архівні доку-
менти як на історичні цінності та використання їх, насамперед, в історичних дос-
лідженнях. Як зазначив у своїй праці Л. Джілліленд-Світленд, під час редакторст-
ва М. К. Нортон «журнал був звільнений від впливу історичної школи, більше не
публікував статті, які деталізували наукове використання архівних матеріа-
лів» (the journal was purged of the influence of historical scholarship, no longer
publishing articles that detailed the scholarly use of archival materials)246.
Із 1949 року редактором журналу «The Аmerican Archivist» став Карл Л. Тре-
вер . Враховуючи те, що засновники SAA визначили широке коло членства в
247
організації, до початку 1950-х рр. Товариство поповнилося працівниками Націо-

нального архіву США та архівів штатів, архівних відділів різних інституцій, збері-
гачами манускриптів, менеджерами з управління документацією, експертами зі
зберігання, копіювання та використання документів, К. Л. Тревер вважав, що й
друкований орган SAA, журнал «The American Archivist», повинен відбивати інте-
реси всіх категорій членів і разом із тим сприяти єдності професії. Вчений скар-
жився, що втримати такий баланс було дуже важко і відбір статей редакцією для
публікації в журналі не залежав лише від політики редакції, а частіше від кілько-
сті та тематики представлених пропозицій248. Він зазначав, що більше всіх кри-
тикують журнал ті, хто менше всіх зробив для його розвитку. Тревер визначив
цілі, досягненню яких повинен був служити журнал: 1) підвищенню статусу архів-
ної професії, архівів і архівістів у суспільстві, 2) розвитку співробітництва архіві-
стів і спеціалістів суміжних галузей, 3) інформуванню американських архівістів,
які у свій час запозичили європейську теорію і практику архівної роботи, а згодом
246 Gilliland-Swetland L. J. The Provenance of a Profession: The Permanence of the Public Archives and His-
torical Manuscripts Traditions in American Archival History [Text] / Luke J. Gilliland-Swetland // American
Archivist. – 1991, Spring. – Vol. 54. – № 2. – Р. 166.
247 Leisinger A. H. Karl L. Trever [Text] / Albert H. Leisinger // American Archivist. – 1984, Summer. – Vol. 47. –
№ 3. –1984, Summer. – P. 337–340.

248 Trever K. L. The American Archivist: The Voice of a Profession [Text] / Karl L. Trever // American Archi-
vist. – 1952, April. – Vol. 15. – № 2. – Р. 148.
801
не лише розвинули власні методики, а й виступили з ініціативою створення між-

народної організації архівістів, про стан, діяльність та перспективи розвитку ар-
хівів, архівної теорії і практики за кордоном; 4) прищепленню професійної куль-
тури кожному архівісту та вихованню його як особистості в професії; ознайом-
ленню архівіста з філософією його професії, новими досягненнями і кращими
вітчизняними та закордонними практиками роботи; цінністю документів, які
знаходяться у розпорядженні архіву; наданню архівісту можливості висловлюва-
ти свої думки, ідеї, пропозиції, обговорювати їх із колегами249.
Водночас К. Л. Тревер розумів, що жур-
нал ще не відповідав визначеним ним ви-
могам. Основні перешкоди на шляху вдос-
коналення редакторської політики він
вбачав у 1) відсутності достатньої кількос-
ті і тематичної різноплановості науково-
теоретичних праць, 2) невідповідній кіль-
кості статей, які б висвітлювали практику
роботи архівістів (заходи М. К. Нортон що-
до збільшення кількості публікацій прак-
тичного характеру не мали істотного успі-
КАРЛ ТРЕВЕР, ху; причина цього, як вважав К. Л. Тревер,
редактор журналу «The American Archivist»,
(1949–1956) насамперед полягала в недовірі архівістів-
практиків до редакції та впевненості у то-
му, що колеги з інших архівних інституцій не зацікавлені їх досвідом), 3) високій
собівартості друкування журналу (знизити собівартість К. Л. Тревер намагався,
розміщуючи на сторінках журналу рекламні оголошення, корисні для архівістів)250.
Репрезентативне видання, зазначав він, із успіхом може служити головній меті –
популяризації архівів і архівної професії у суспільстві, наслідком якої стане збе-
реженість документального історичного надбання американського народу.
Поспіль Комітети 1970-х рр. Товариства американських архівістів251 здійсни-
ли аналіз політики, структури та діяльності SAA за попередній період. Принагід-
но разом із рекомендаціями щодо вдосконалення самого Товариства американ-
ських архівістів вони вказали на зміни, яких потребувала політика редакції жур-
налу «The American Archivist». Передусім журнал повинен був відповідати профе-
сійним інтересам і потребам усіх членів Товариства, постійно змінювати стиль і
наголос у відповідності до змін професійних орієнтирів, сприяти висвітленню
249 Trever K. L. The American Archivist: The Voice of a Profession [Text] / Karl L. Trever // American Archi-
vist. – 1952, April. – Vol. 15. – № 2. – Р. 148–152.

250 Ibid. – Р. 153–155.
802
РОЗДІЛ 5
методів роботи спеціалістів суміжних із архівною галузей. Крім того, до змісту

журналу пропонувалося включати матеріали знакових для галузі симпозіумів,
анотації та переклади статей з іноземної періодики, коментарі, інші матеріали,
необхідні для подальшого розвитку архівіста як спеціаліста. На журнал поклада-
лася публікація статей, які б висвітлювали практику та методи роботи архівних
установ регіонального рівня (причому вони не мали конкурувати зі схожими
публікаціями, розміщеними у виданнях регіональних товариств архівістів). У
цих статтях слід було уникати довгих розповідей про саме дослідження, а нада-
вати лише його результати, ясне і практичне рішення зазначеної спільної проб-
леми. Час від часу журнал публікував підручники і посібники, корисні для сту-
дентів. Комітету з публікацій (Publications Committee) надавалося право аналізу
видавничої діяльності Товариства, визначення мети та змін цієї роботи, формату
видань (у тому числі й SAA Newsletter, який планувалося видавати шість разів на
рік), фінансових джерел, наймати редактора (ним міг бути один із колишніх чле-
нів редакційної колегії) на постійній основі. Редакційна колегія (Editorial Board)
була розширена до семи членів, на яких покладався перегляд усіх публікацій То-
вариства252.
Із оприлюдненням фінального звіту Комітетів 1970-х рр. завершився черго-
вий період розвитку архівної літератури (почався 1936 р. із утворенням Товарис-
тва американських архівістів)253. Незважаючи на зазначені проблеми минулого
періоду, редактор журналу «The American Archivist» у 1991–1995 рр. Р. Кокс, ха-
рактеризуючи 1936–1970-ті рр., дійшов висновку, що «журнал [«The American
Archivist»] революціонізував архівні твори й архівну професію, забезпечуючи
форум для архівних статей, які до 1938 року не мали жодного шансу на публіка-
цію», став «головним професійним ланцюжком між архівістами», «голосом про-
фесії» (фраза запозичена в К. Л. Тревера). Разом із виданнями Національного архі-
ву тих часів «Bulletins» та «Staff Information Papers» журнал «The American Archivist»
здійснював свій внесок у розвиток методів експертизи цінності, систематизації,
252 Mason P. P. The Society of American Archivists in the Seventies. Report of the Committee for the 1970's
253 Див. про періодизацію розвитку архівної літератури Р. Кокса у Розділі 1 даної монографії. Перший
період Кокс називає «gestation» («вагітності»), його початок він пов’язує з утворенням департаментів
архівів і історії у штатах Алабама (1901) і Міссісіпі (1902), які були першими самостійними архівними
установами на теренах США, а кінець – із заснуванням SAA (1936). Кокс вказує, що у цей період не
існувало видання, яке б репрезентувало статті архівістів, крім обмеженого простору в «The American
Historical Review», розвиток архівної літератури відбувався під егідою історичних товариств, форму-
ванню архівної теорії не приділялося належної уваги через постійну боротьбу за створення архівних
установ, насамперед Національного архіву США. 1936–1972 рр. Кокс називає періодом «Formation of
an Archival Literature» (формування архівної літератури) і цілком коректно пов’язує з історією SAA і
NARA, які змагалися за домінування в галузі (Cox R. J. American Archival Literature: Expanding Horizons
and Continuing Need, 1901–1987 [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. –
№ 3. – P. 306–323).
803
класифікації, консервації, мікрофільмування, зберігання та розпорядження ар-

хівними документами, управління документацією та архівну професію у цілому.
Важливе значення мали публікації, присвячені створенню архівних довідників,
описуванню архівних документів, історії архівів, професійній освіті архівістів,
звіти архівних установ254. На сторінках журналу протягом 1936–1970 рр. побачи-
ли світ статті видатних американських учених і архівістів тих часів: Ф. К. Брукса,
Р. Д. В. Коннора, Е. М. Познера, М. К. Нортон, Ф. М. Хамера, У. Г. Ліланда, С. Дж. Ба-
ка, Г. Кана, Е. Дж. Ліхі, К. Л. Тревера, К. Ч. Кріттендена, Л. Дж. Каппона, О. В. Холм-
са, Т. Р. Шелленберга, П. Левінсона, У. К. Гровера, М. Фішбейна, Т. Мітчела,
В. Гондоса, Дж. Хема, Фр. Б. Еванса, Ф. П. Мейсона, А. Р. Ньюсома, Р. Г. Бахмера та
інших. Водночас Р. Кокс висловив сумнів, що всі ці публікації привели до ство-
рення солідного фундаменту архівної професії, стандартів і теорії255.
Комітети 1970-х рр. попри все визнали наявність архівної школи в США та
винесли на порядок денний нові завдання, що постали перед американськими
архівістами. Товариство американських архівістів отримало грант від NHPRC і
фінансово підтримало видання серії публікацій, що стали фундаментом для по-
дальшого розвитку професійної теорії і практики256. Ці публікації були виклика-
ні, насамперед, необхідністю реалізації широкомасштабної освітньої програми
для молодої «третьої генерації» американських архівістів 257. З’явилася значна
кількість підручників, монографій, статей, але головною ареною для публікацій
залишався журнал «The American Archivist». Із 1971 року він поділявся на п’ять
рубрик: 1) рецензії книг, 2) реферати зарубіжної періодики, 3) спеціальні комен-
тарі, 4) новини галузі, 5) статті258. До 1990-х рр. кількість рубрик журналу значно
збільшилася. У заяві редакційної колегії журналу за 1994 рік було визначено, що
журнал відображає тенденції теоретичного та практичного розвитку архівної
професії в Північній Америці; висвітлює взаємовідносини між архівістами, утво-
рювачами та користувачами архівів, а також культурні, соціальні, юридичні, тех-
нологічні аспекти, що впливають на природу документованої інформації, необ-
хідність її створення і зберігання. Відтак 1994 року журнал включав уже вісім
рубрик: оригінальні дослідження (Research Articles), аналітичні звіти з досвіду
роботи архівів і архівістів (Case Studies), коментарі (Perspectives), статті про роз-
виток архівної справи за кордоном (International Scene), анотовану бібліографію
професійної літератури (Professional Resources), звіти за проектами (Project
254 Cox R. J. American Archival Literature: Expanding Horizons and Continuing Need, 1901–1987 [Text] /
Richard J. Cox // American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. – № 3. – Р. 310.

255 Ibid. – Р. 311.
256 Ibid. – Р. 312.
chivist. – 1981, Summer. – Vol. 44. – № 3. – P. 199, 201–202, 204.

Mary Sue Stephenson // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – Р. 541.
804
РОЗДІЛ 5
Reports), огляди архівної літератури, довідників, аудіові-

зуальних матеріалів, виставок, програмного забезпечен-
ня (Reviews), листи до редакції з коментарями та відгу-
ками до нещодавно надрукованих статей (Forum)259.
М. С. Стефенсон із університету Британської Колумбії
стверджувала, що протягом 1972–1990-х рр. редакторсь-
ка політика «The American Archivists», незважаючи на
гучні заяви редакторів журналу Е. Уелдона (1972–1975)260
та Д. Клаассена (1989–1991)261, залишалася доволі ста-
лою, але це все одно дозволило журналу бути джерелом
інформації про діяльність архівних установ, забезпечу-
ЕДВАРД УЕЛДОН, вати публікацію статей із усього світу, форумом, на яко-
редактор журналу му архівісти обмінювались ідеями та інформацією, що
«The American Archi-
vist» (1972–1975), представляла спільний інтерес. У цей період змінився
37-й президент SAA фізичний вигляд статей, модифікувалася їх внутрішня
(1981–1982)
структура і зміст262. Важливим фактом, на якому акцен-
тувала увагу М. С. Стефенсон, була значна перевага кількості публікацій авторів,
які не працювали і не проживали у Вашингтоні 263. Так, у період 1971–1980 рр. із
201 автора тільки 64 (31,8 %) представляли Вашингтон, інші – регіональні архів-
ні та інші інституції; у 1981–1990 рр. – із 194 авторів 38 (19,6 %) були з Вашинг-
тона, інші – із регіонів264.
Стефенсон відмітила зміщення акцентів із публікацій про систематизацію і
описування документів у бік теорії експертизи цінності265. Слід зауважити, що
1970–1990-ті рр. були періодом дискусії між прибічниками теорії експертизи
цінності видатного американського вченого-архівіста Т. Р. Шелленберга і його
критиками. Із питань експертизи цінності у 1970-ті рр. опублікували свої праці
Т. Мітчелл, М. Фішбейн, Дж. Хем, Е. Мак-Кей, Ч. Доллар; у 1980–1990-ті рр. –
259 Editorial policy [Text] / The American Archivist. – 1994, Winter. – Vol. 57. – № 3. – P. 162.
260 Weldon E. Archives and the Challenges of Change [Text] / Edward Weldon // Аmerican Archivist. – 1983,
Spring. – Vol. 46. – № 2. – P. 125.
261 Klaassen D. J. Achieving Balanced Documentation: Social Services from a Consumer Perspective [Text] /
David J. Klaassen // The Midwestern archivist. – 1986. – Vol. XI. – № 2. – Р. 111–124.

Mary Sue Stephenson // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – Р. 539, 541.
263 Ibid. – № 4. – Р. 555–557.
264 Поль Конвей та Уїльям Лендіс продовжили аналіз авторів за місцем проживання та роботи і дійш-
ли висновку, що активізація регіональних архівістів у написанні статей до «The American Archivist»

посилилася після 1990 р. Так, у 1991–2000 рр. із 269 авторів тільки 11,9 % представляли Вашингтон і
ще менше столичних авторів, тільки 2,7 % із 188 осіб було опубліковано протягом 2000–2010 рр. Con-
way P. Open-Access Publishing and the Transformation of the American Archivist Online [Text] / Paul Con-
way, William E. Landis // American Archivist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – P. 491–492.
Mary Sue Stephenson // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – Р. 547–549.
805
Фр. Бурк, Г. Кімболл, Л. Каппон, Л. Дюранті, Фр. Боулс, М. Грін, Л. Раппорт,

К. Бенедікт, Дж. Хем266.
Т. Х. Петерсон вважала період 1966–1984 рр. (а йдеться про 1972–1992 рр.)
часом формування теорії доступу до архівних документів і, відповідно, появи
ряду публікацій на цю тему, що були викликані ухваленням законів «Про свобо-
ду інформації» (FOIA, 1966 р.), «Про захист приватного життя» (Privacy Act,
1974 р.), «Про відкритість і прозорість діяльності уряду» (Government in the
Sunshine Act, 1976 р.). Дослідники вимагали перегляду архівних документів на
предмет їх розсекречування. 1979 року Товариство американських архівістів та
Американська бібліотечна асоціація оприлюднили принципи рівного доступу
всіх дослідників до архівних документів та ідею, що інформація про документи
обмеженого доступу має бути відома користувачам 267. На тему доступу в зазна-
чений період у «The American Archivist» опубліковані статті французького архіві-
ста І. Перотіна про забезпечення доступу до архіву Ліги Націй; В. Р. Стіворт про
захист конфіденційної інформації про особу, що міститься в судових справах; ди-
ректора Американського Союзу цивільних свобод А. Рейтмена про етичні проб-
леми балансування архівістів між конституційними правами громадян на свобо-
ду інформації та захистом конфіденційної інформації про особу; редактора «The
American Archivist» Г. Пінкетта268 про англо-американську політику доступу гро-
мадськості до публічних документів уряду; Д. Бірмана про очікування результа-
266 Mitchell T. W. New Viewpoints on Establishing Permanent Values of State Archives [Text] / Thornton W.
Mitchell // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – P. 163–174 ; Fishbein M. H. A Viewpoint on
Appraisal of National Records [Text] / Meyer H. Fishbein // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. –
№ 2. – P. 175–187 ; Ham G. F. The Archival Edge [Text] / Gerald F. Ham // American Archivist. – 1975, Janu-
ary. – Vol. 38. – № 8. – P. 5–12 ; McKay E. Random Sampling Techniques: A Method of Reducing Large, Homo-
geneous Series in Congressional Papers [Text] / Eleanor McKay // American Archivist. – 1978, July. – Vol. 41. –
№ 3. – P. 281–289 ; Dollar C. M. Appraising Machine-Readable Records [Text] / Charles M. Dollar // American
Archivist. – 1978, October. – Vol. 41. – № 4. – P. 423–430 ; Burke F. G. The Future Course of Archival Theory in
the United States [Text] / Frank G. Burke // American Archivist. – 1981, Winter. – Vol. 44. – № 1. – P. 40–46 ;
Kimball G. D. The Burke-Cappon Debate: Some Further Criticisms and Considerations for Archival Theory
[Text] / Gregg D. Kimball // American Archivist. – 1985, Fall. – Vol. 48. – № 4. – P. 369–376 ; Cappon L. J.
What, Then, Is There To Theorize About? [Text] / Lester J. Cappon // American Archivist. – 1982, Winter. –
Vol. 45. – № 1. – P. 19–25 ; Duranti L. The Concept of Appraisal and Archival Theory [Text] / Luciana Du-
ranti // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 328–344 ; Boles F. Et Tu Schellenberg?
Thoughts on the Dagger of American Appraisal Theory [Text] / Frank Boles, Mark A. Greene // American
Archivist. – 1996, Summer. – Vol. 59. – № 3. – P. 298–310 ; Boles F. Mix Two Parts Interest to One Part Infor-
mation and Appraise Until Done: Understanding Contemporary Record Selection Processes [Text] / Frank
Boles // American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. – № 3. – Р. 356–368 ; Rapport L. No Grandfather
Clause: Reappraising Accessioned Records [Text] / Leonard Rapport // American Archivist. – 1981, Spring. –
Vol. 44. – № 2. – Р. 143–150 ; Benedict K. Invitation to a Bonfire: Reappraisal and Deaccessioning of Records
as Collection Management Tools in an Archives – A Reply to Leonard Rapport [Text] / Karen Benedict //
American Archivist. – 1984, Winter. – Vol. 47. – № 1. – Р. 43–49 ; Ham G. F. Archival Choices: Managing the
Historical Record in an Age of Abundance [Text] / Gerald F. Ham // American Archivist. – 1984, Winter. –
Vol. 47. – № 1. – Р. 11–22.
267 Peterson T. H. The National Archives and the Archival Theorist Revisited, 1954–1984 [Text] / Trudy H.
Peterson // American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – P. 131–132.

268 Helms Douglas. Harold T. Pinkett [Electronic resource] // American Historical Association. – Mode of ac-
cess: http://www.historians.org/perspectives/issues/2001/0111/0111mem1.cfm. – Title from screen.
806
РОЗДІЛ 5
тів впровадження автоматизованих систем пошуку архівної інформації; Р. Літла

про результати його докторської дисертації з методів індексування архівних до-
кументів для створення пошукових систем в архівах; М. Джо Паг про створення
пошукових систем для організації доступу до архівних документів; Е. Ван Кемп
про адаптацію принципів доступу, задекларованих SAA, у бізнес-архівах; вико-
навчого секретаря Організації американських істориків Дж. Хофф-Уїлсона про
принципи етики доступу та використання конфіденційних матеріалів;
Р. Гезелбрахта про аналіз політики доступу до манускриптів у Бібліотеці Конгре-
су США та до документів особового походження в системі президентських бібліо-
тек NARA; Е. Деніелсон про принципи забезпечення рівного доступу до відкри-
тих архівних ресурсів269.
Детальний аналіз журналу «The American Archivist» (із урахуванням журналів
«Archivaria», «Midwestern Archivist» («Archival Issues»), «Provenance») на предмет
оприлюднення результатів архівних наукових досліджень протягом 1970–
1992 рр. здійснив Р. Кокс (праця за 1994 р.). Учений зазначив, що у 1980-ті рр.
«The American Archivist» уже співіснував із архівною періодикою, що видавалася
регіональними та місцевими товариствами архівістів, Національним архівом
США, бібліотеками й університетами270.
Результатом роботи майже кожного місцевого та регіонального професійно-
го об’єднання архівістів було заснування свого власного друкованого органу.
Архівна асоціація штату Мічиган розпочала публікацію вісника «Open Entry».
Товариство архівістів штату Північна Кароліна започаткувало два видання: віс-
ник «The North Carolina Archivist» та журнал «The Journal for the Society of North
269 Pérotin Y. Facilitating Access to the League of Nations Archives [Text] / Yves Pérotin // American Archi-
vist. – 1972, January. – Vol. 35. – № 1. – Р. 23–34 ; Stewart V. R. Problems of Confidentiality in the Administration
of Personal Case Records [Text] / Virginia R. Stewart // American Archivist. – 1974, July. – Vol. 37. – № 3. –
Р. 387–398 ; Reitman A. Freedom of Information and Privacy: The Civil Libertarian's Dilemma [Text] / Alan
Reitman // The American Archivist. – 1975, October. – Vol. 38. – № 4. – Р. 501–508 ; Pinkett H. T. Accession-
ing Public Records: Anglo-American Practices and Possible Improvements [Text] / Harold T. Pinkett //
American Archivist. – 1978, October. – Vol. 41. – № 4. – Р. 413–421 ; Bearman D. Automated Access to Archi-
val Information: Assessing Systems [Text] / David Bearman // American Archivist. – 1979, April. – Vol. 42. –
№ 2. – Р. 179–190 ; Lytle R. H. Intellectual Access to Archives: I. Provenance and Content Indexing. Methods of
Subject Retrieval [Text] / Richard H. Lytle // American Archivist. – 1980, Winter. – Vol. 43. – № 1. – P. 64–75 ;
Lytle R. H. Intellectual Access to Archives: II. Report of an Experiment Comparing Provenance and Content
Indexing. Methods of Subject Retrieval [Text] / Richard H. Lytle // American Archivist. – 1980, Spring. –
Vol. 43. – № 2. – P. 191–206 ; Pugh M. J. The Illusion of Omniscience: Subject Access and the Reference Archi-
vist [Text] / Mary Jo Pugh // American Archivist. – 1982, Winter. – Vol. 45. – № 1. – P. 33–44 ; Van Camp A.
Access Policies for Corporate Archives [Text] / Anne Van Camp // American Archivist. – 1982, Summer. –
Vol. 45. – № 3. – P. 296–298 ; Hoff-Wilson J. Access to Restricted Collections: The Responsibility of Professional
Historical Organizations [Text] / Joan Hoff-Wilson // American Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – P. 441–
447 ; Geselbracht R. H. The Origins of Restrictions on Access To Personal Papers at the Library of Congress
and the National Archives [Text] / Raymond H. Geselbracht // American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. –
№ 2. – P. 142–162 ; Danielson E. S. The Ethics of Access [Text] / Elena S. Danielson // American Archivist. –
1989, Winter. –Vol. 52. – № 1. – P. 52–62.
[Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 278–288.
807
Carolina Archivists». Товариство архівістів штату Огайо підготувало до видання

вісник «The Ohio Archivist». Із 1972 року здобутком Товариства архівістів штату
Джорджія став вихід щорічника «Georgia Archive» (зараз «Provenance»). Товарис-
тво архівістів штату Каліфорнія у 1970-х рр. заснувало щоквартальний вісник
«Society of California Archivists Newsletter», а 2002 року долучилося до тих профе-
сійних об’єднань, які започаткували журнал «Journal of Western Archives». Видан-
ня вісників реалізували також Асоціація архівістів штату Гаваї – «Association of
Hawai’i Archivists Newsletter» та Асоціація архівістів району м. Сент-Луїс – «Acid
Free Press». Конференція архівістів Лонг-Айленду 1974 року розпочала публіка-
цію вісника «Long Island Archives. Newsletter of the Documentary Heritage Program
Long Island Library Resources Council», Рада архівів штату Кентуккі 1976 року –
вісник «Newsletter of the Kentucky Council on Archives». 1977 року були засновані
видання товариств архівістів штатів Теннессі (вісник «Tennessee Archivist»), Ала-
бама («The Alabama Archivist»), Міссісіпі (доступний тепер у on-line форматі жур-
нал «The Primary Source»).
Професійна організація архівістів м. Канзас-Сіті з 1981 року публікує вісник
«Extra Format», із серпня 1982 року видає щоквартальник «The Dusty Shelf». Віс-
ник «Metropolitan Archivists» є друкованим органом міської організації Круглий
стіл архівістів метрополії Нью-Йорк. Група архівістів долини річки Делавер із
1980 року розпочала видання вісника «The Archival Arranger Newsletter»; Група
архівістів Південно-Східного Вісконсину започаткувала «SWAG News». Організація
архівів міст-побратимів Круглий стіл архівів міст-побратимів у рік свого засну-
вання (1982 р.) підготувала до публікації вісник «The Twin Cities Archives Round
Table Newsletter». Товариство архівістів штату Флорида з 1983 року розпочало
видання щоквартального журналу «The Florida Archivist». Організація Архівісти
району м. Сіетл із 1985 року заснувала вісник «Newsletter», а Архівісти штату
Нью-Йорк – «Capital Area Archivists of New York». Група архівів штату Нью-Гемп-
шир, що об’єдналася на установчих зборах 7 травня 1988 року, започаткувала
вісник «Inventory Newsletter». Організація Архівісти Центрального Техасу з
1989 року друкує «Newsletter Austin Archivists Associated», а професійне об’єднан-
ня Архіви і музеї штату Мен із 1997 року видає «Maine Аrchives and Museums
Newsletter».
Архівісти, бібліотекарі, зберігачі, реставратори, менеджери з управління до-
кументацією штатів Аризона, Арканзас, Луїзіана, Оклахома, Нью-Мексико і Техас,
що об’єднались у Товариство Південно-Західних архівістів (SSA), розпочали ви-
дання журналу «The Southwestern Archivist». Він надав можливість членам Това-
риства публікувати статті, оприлюднювати результати своїх теоретичних і прак-
тичних розвідок, звіти про діяльність архівів та повідомлення про поповнення їх
колекцій. На сторінках видання містяться дослідження про масштабні проекти,
що реалізуються архівами і науковими інституціями Південного Заходу США у
808
РОЗДІЛ 5
рамках міжнародного співробітництва (наприклад, проект створення БД доку-

ментів з історії війни у В’єтнамі).
Створена на теренах штатів Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Мериленд,
Делавер, Вірджинія, Західна Вірджинія та округу Колумбія Середньоатлантична
регіональна архівна конференція (MARAC) зробила своїм друкованим органом
вісник «Mid-Atlantic Archivist».
Найбільша в США професійна асоціація архівістів, Конференція архівів Серед-
нього Заходу (МАС), із 1976 року розпочала видання журналу «Archival Issues» (до
1992 р. відомий як «The Midwestern Archivist»). На його сторінках оприлюднюва-
ли результати своїх досліджень відомі американські вчені-архівісти Дж. О’Тул,
М. Грін, Р. Кокс, Дж. Хем, Фр. Боулс, Р. Джімерсон, Р. М. Ворнер, Т. Еріксон, Л. Хек-
мен, Л. Дюранті та інші. МАС також публікує вісник «MAC Newsletter» та інформа-
ційні бюлетені «Midwest Archives Conference Advertising» і «Annual Meeting
Program».
Конференція архівістів Міжгірського регіону (CIMA) з 1973 року видає «CIMA
Newsletter», а також є спонсором видання «Journal of Western Archives». Архівісти
штатів Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд і Коннектикут,
об’єднані у регіональну асоціацію Архівісти Нової Англії (NEA), зробили своїм
друкованим органом із 1973 року вісник «NEA Newsletter».
Товариство архівістів Скелястих гір (SRMA) здійснює щоквартальний випуск
видання «The Rocky Mountain Archivist», на сторінках якого висвітлюються нови-
ни галузі, національних, регіональних і місцевих архівних інституцій, інформація
про вакансії, повідомлення про різнопланові архівні заходи, оголошення про
гранти, розгортаються дискусії на професійні теми.
Таким чином, із утворенням місцевих і регіональних професійних організацій
американських архівістів журналу «The American Archivist» уже довелося конку-
рувати з їх виданнями.
Серйозним конкурентом «The American Archivist» став журнал Асоціації ка-
надських архівістів – «Archivaria», започаткований 1975 року, на шпальтах якого
знайшли своє місце публікації американських авторів та статті канадських дос-
лідників із історії архівів, теорії та практики архівної справи у США271. Перший
редактор «Archivaria» П. Бове мав на меті висвітлення теоретичних проблем,
практичних рішень, юридичних і етичних аспектів, технологічних нововведень,
історії архівів, біографій архівістів, аналізу зберігання документів у часі й прос-
торі, стосунків архівістів, користувачів та спеціалістів суміжних галузей неза-
лежно від географічних та інтелектуальних кордонів272. Перший огляд
271 Archivaria [Electronic resource] // Association of Canadian Archivists. – Mode of access: http://
journals.sfu.ca/archivar/index.php/archivaria/index. – Title from screen.

272 Thompson T. Archivaria: A Brief Introduction to the Journal of the Association of Canadian Archivists
[Text] / Terry Thompson // American Archivist. – 1988, Winter–Spring. – Vol. 51. – № 1–2. – P. 132.
809
«Archivaria» за 18 років випуску журналу здійснив 1994 року його редактор

Дж. Етертон, оприлюднивши його на сторінках «The American Archivist»273. Він
зазначив, що журнал «Archivaria» розвинувся у бік теоретичного і філософського
видання, а найбільший внесок здійснили такі автори, як Л. Дюранті (підкреслено
роль вченої у застосування дипломатики у практиці роботи сучасних архівів),
Т. Кук, Х. Тейлор, Д. Бірмен, Т. Іствуд, Б. Крег. Працями цих же авторів може пиша-
тися й «The American Archivist».
Із 1969 року Національний архів США започаткував щоквартальне видання
журналу «Prologue», основна мета якого полягає у публікації статей із американ-
ської історії, написаних на підставі архівних документів, та висвітленні роботи
архіву274. Архівні публікації з’явилися на сторінках журналів: «Journal of the
American Society for Information Science and Technology» (перше число вийшло в
січні 1950 р. під назвою «Annual Review of Information Science and Technology» (у
цифровій бібліотеці WILEY за період 1950–1969 рр. назва журналу зазначена як
«American Documentation») і включало ряд статей із технологій мікрофільмуван-
ня архівних документів)275; «Public Historian» (видається Каліфорнійським уні-
верситетом із 1978 р.)276, редактором якого певний час був відомий американсь-
кий учений у галузі управління документацією Б. У. Дірстайн; «Journal of Library
Administration» (видається з 1980 р.) 277; а також видання, орієнтовані на висвіт-
лення царини управління документацією, – «Records Management Journal» (вида-
ється з 1989 р.)278 та «Records and Information Management Journal» (журнал Між-
народної асоціації менеджерів із управління документацією «ARMA Interna-
tional», заснованої 1955 р.)279. Із 1979 року Асоціація документального редагу-
вання (Association for Documentary Editing, заснована 1978 р.) видає журнал для
редакторів збірників архівних документів «Documentary Editing» (із 2012 р. жур-
нал перейменовано на «Scholarly Editing: The Annual of the Association for
Documentary Editing»)280. Найбільша у світі Асоціація архівістів кіновідеоархівів
273 Atherton J. The Contribution of Archivaria to the Development of the Canadian Archival Profession [Text] /
Jay Atherton // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 270–277.

274 National Archives and Records Administration [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.archives.gov/publications/prologue/author–guidelines.html. – Title from screen.

275 Journal of the American Society for Information Science and Technology [Electronic resource]. – Mode of
access: http://onlinelibrary.wiley.com/journal/10.1002/(ISSN)1532–2890/issues. – Title from screen.

276 The Public Historian [Electronic resource] // The Public Historian : University of California Press. – Mode
of access: http://ucpressjournals.com/journal.php?j=tph. – Title from screen.

277 Journal of Library Administration [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.tandfonline.com/
loi/wjla20?open. – Title from screen.

278 Records Management Journal [Electronic resource] // Emerald Group Publishing Limited. – Mode of ac-
cess: http://www.emeraldinsight.com/journals.htm. – Title from screen.

279 Records and Information Management Journal [Electronic resource] // ARMA International. – Mode of
access: http://www.arma.org/imj/. – Title from screen.

280 Scholarly Editing: The Annual of the Association for Documentary Editing [Electronic resource] // Asso-
ciation for Documentary Editing. – Mode of access: http://scholarlyediting.org. – Title from screen.
810
РОЗДІЛ 5
(Association of Moving Image Archivists, AMIA)281 із 2000 року розпочала видання

журналу «The Moving Image»282, публікації якого присвячені технологіям збере-
ження, реставрації, описування, експертизи цінності, доступу та використання
кіновідеодокументів на плівкових та цифрових носіях.
2002 року у світ вийшло перше число журналу «Journal of Archival Organiza-
tion»283, який має характер міжнародного архівного видання. На його сторінках
публікуються статті з усіх аспектів управління архівами та кадрової політики в
них, техніки і процедур упорядкування документів для подальшого зберігання,
систематизації, описування (у тому числі з укладання довідників, створення ка-
талогів колекцій архівних документів і манускриптів на базі MARC та AACR2) і
забезпечення інтелектуального і фізичного доступу до всіх типів архівних доку-
ментів, у тому числі електронних, пошуку історичних документів в інформацій-
них системах, стандартизації, насамперед стандартів групи «Encoded Archival
Description (EAD)», проектів архівних установ у царині створення архівних ко-
лекцій, їх зберігання, оцифровування та розміщення на веб-сайтах у мережі Ін-
тернет. Електронна версія журналу розміщена на платформі цифрової бібліоте-
ки «Taylor & Francis, Inc», журнал виходить чотири рази на рік 284. Редакторська
політика зосереджена, насамперед, на публікації оригінальних наукових дослі-
джень і статей.
Регіональні професійні організації архівістів Заходу Сполучених Штатів
(Конференція архівістів Міжгірського регіону, Товариство архівістів штату Ка-
ліфорнія, організація Архівісти Північного Заходу, Товариство архівістів Скеляс-
тих гір) 2002 року об’єднались у бажанні створити регіональний архівний жур-
нал західних архівістів. 2003 року ініціативною групою було розроблене техніч-
не завдання і бізнес-план «The Journal of Western Archives and Curatorial Studies: A
Proposal» для створення журналу, проте собівартість його видання була зависо-
ка для членів цих товариств. 2008 року виникла ідея заснувати журнал на прин-
ципах «open access» (відкритого доступу), архівні організації надали фінансову
підтримку, а Університет штату Юта – хостінг для фізичного розміщення веб-
сайту журналу. Перше число журналу «Journal of Western Archives» вийшло у світ
6 листопада 2010 року285. Заслуга створення цього видання належить Г. Дейнесу,
281 Association of Moving Image Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.amianet.org/
groups/groups.php. – Title from screen.

282 The Moving Image [Electronic resource] // University of Minnesota Press. – Mode of access: http://
www.upress.umn.edu/journal-division/Journals/the-moving-image. – Title from screen.

283 Carter R. C. Introducing the Journal of Archival Organization [Text] / Ruth C. Carter, Thomas J. Frus-
ciano // Journal of Archival Organization. – Philadelphia : The Haworth Press, Inc., 2002. – Vol. 1(1). – P. 1–4.
284 Journal of Archival Organization [Electronic resource] // Taylor & Francis, Inc. – Mode of access: http://
www.tandfonline.com/action/aboutThisJournal. – Title from screen.

285 Gordon Daines III J. Tilting at Windmills: Reflections on the Establishment of the Journal of Western Archives
[Text] / Daines III J. Gordon // Journal of Western Archives. – 2010. – Vol. 1. – Issue 1. – Article 1. – P. 1–16.
811
який вбачав у заснуванні журналу архівістів Заходу США

один із ключових моментів самоствердження професії
архівіста на регіональному рівні, потенціал для розвит-
ку співробітництва, післядипломної освіти, соціалізації
та захисту архівіста як члена професії.
Співіснуючи з іншими виданнями, журнал «The
American Archivist» повинен був боротися як за свого
автора, так і за читача. Р. Кокс як редактор журналу сво-
го часу переслідував пріоритети публікації результатів
архівних наукових досліджень. Учений зазначив, що
оскільки професія архівіста базується на теорії, методо-
логії і практиці, наукові дослідження в архівній галузі ДЖ. ГОРДОН ДЕЙНЕС ІІІ,
мають бути направлені на пошук та обґрунтування пра- архівіст і асистент голови
Департаменту манускрип-
вильності рішень для архівних інституцій та оцінюван- тів Спеціальної колекції
ня архівної діяльності286. Тож редакційна колегія журна- Тома Перрі в Університеті
лу «The American Archivist» під керівництвом Р. Кокса Брігама Янга,
один із засновників жур-
спрямувала свої зусилля на публікацію корисних для налу «Journal of Western
архівістів і розвитку архівної галузі наукових дослі- Archives»
джень.
В аналізі, представленому в праці за 1994 рік, Р. Кокс виявив 88 наукових
праць, опублікованих у чотирьох архівних журналах упродовж 22 років (з
1970 до 1992 рр.): із них 54 побачили світ у «The American Archivist», 24 –
в «Archivaria», 9 – у «Midwestern Archivist» («Archival Issues») і 1 – у «Prove-
nance»287. Учений визначив, що за 22 роки було три пікових підйоми в архівних
дослідженнях: 1988 року вони вилились у публікацію в «The American Archivist»
матеріалів наукової конференції 1987 року по архівному менеджменту, експер-
тизі цінності, науково-довідковому апарату і використанню архівних докумен-
тів; 1991 року – матеріалів конференції по дослідженню електронних докумен-
тів; упродовж 1989–1992 рр. – наукову дискусію з архівної теорії, історії, консер-
вації і зберігання, науково-довідкового апарату і використання документів, фі-
нансового аналізу архівних функцій288.
Хоча тематика наукових досліджень виглядала достатньо різноманітною,
Кокс згрупував їх у декілька напрямів: менеджмент архівних програм, експерти-
за цінності, технології зберігання архівних документів, використання та ство-
рення науково-довідкового апарату, стандартизація в систематизації і описуван-
ні документів, програми популяризації архівів (виставки, семінари, публікації та
[Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – Р. 281.
287 Ibid. – Р. 279.
288 Ibid. – Р. 282.
812
РОЗДІЛ 5
освітні програми). Найбільша кількість публікацій була виявлена Коксом із на-

пряму «менеджмент архівних програм». Серед відзначених Р. Коксом учених, які
розробляли даний напрям архівної науки у 1970–1992 рр., у журналі «The
American Archivist» опублікували статті: Ч. Бові, Фр. Кук, Ж. Гоггін, Д. Мак-Кой,
Т. Х. Петерсон, М. Л. Редофф, П. Сіфтон, К. Дж. Маттерн, Р. Росс, Дж. Сміт,
У. Бердселл, М. Пасіфіко, Р. Р. Сімпсон, П. Конвей, М. Дейтріх, Фр. Б. Еванс,
Р. М. Ворнер, Дж. Бейн та інші289.
П. Конвей та У. Лендіс зазначили, що фокусування редакторської політики на
архівних наукових дослідженнях, започатковане за часів Р. Кокса, знайшло своє
продовження в часи перебування на посту редактора «The American Archivist»
Ф. Еппарда та М. Джо Паг. На сторінках журналу з’явилися публікації провідних
американських учених, які відстоювали нові погляди на архіви і професію архіві-
ста. К. Фут, Т. Хайкерсон, Т. Несміт, Б. Крег, Р. Кокс, Дж. Бастіан, Дж. Міффлін290
289 Bowie C. W. The Wisconsin Historical Records Survey, Then and Now [Text] / Chester W. Bowie // Ameri-
can Archivist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 247–261 ; Cook F. J. The Blessings of Providence on an Asso-
ciation of Archivists [Text] / Frank J. Cook // American Archivist. – 1983, Fall. – Vol. 46. – № 4. – Р. 374–399 ;
Goggin J. Carter G. Woodson and the Collection of Source Materials for Afro-American History [Text] / Jacque-
line Goggin // American Archivist. – 1985, Summer. – Vol. 48. – № 3. – P. 261–271 ; Goggin J. That We Shall
Truly Deserve the Title of «Profession»: The Training and Education of Archivists, 1930–1960 [Text] / Jac-
queline Goggin // American Archivist. – 1984, Summer. – Vol. 47. – № 3. – P. 243–254 ; McCoy D. R. The Cru-
cial Choice: The Appointment of R. D. W. Connor as Archivist of the United States [Text] Donald R. McCoy //
American Archivist. – 1974, July. – Vol. 37. – № 3. – P. 399–413 ; Peterson T. H. The Iowa Historical Records
Survey, 1936–1942 [Text] / Trudy H. Peterson // American Archivist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 223–
245 ; Radoff M. L. The Maryland Records in the Revolutionary War [Text] / Morris L. Radoff // American Ar-
chivist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 277–285 ; Sifton P. G. The Provenance of the Thomas Jefferson Pa-
pers [Text] / Paul G. Sifton // American Archivist. – 1977, January. – Vol. 40. – № 1. – P. 17–30 ; Mattern C. J.
Lyman Copeland Draper: An Archivist's Reappraisal [Text] / Carolyn J. Mattern // American Archivist. –
1982, Fall. – Vol. 45. – № 4. – P. 444–454 ; Ross R. A. Ernst Posner: The Bridge between the Old World and the
New [Text] / Rodney A. Ross // American Archivist. – 1981, Fall. – Vol. 44. – № 4. – P. 304–312 ; Ross R. A.
Waldo Gifford Leland: Archivist by Association [Text] / Rodney A. Ross // American Archivist. – 1983, Sum-
mer. – Vol. 46. – № 3. – P. 264–276 ; Smith J. F. Theodore R. Schellenberg: Americanizer and Popularizer
[Text] / Jane F. Smith // American Archivist. – 1981, Fall. – Vol. 44. – № 4. – P. 313–326 ; Birdsall W. F. The
Two Sides of the Desk: The Archivist and the Historian, 1909–1935 [Text] / William F. Birdsall // American
Archivist. – 1975, April. – Vol. 38. – № 2. – P. 159–173 ; Pacifico M. F. Founding Mothers: Women in the Soci-
ety of American Archivists, 1936–1972 [Text] / Michele F. Pacifico // American Archivist. – 1987, Summer. –
Vol. 50. – № 3. – P. 370–389 ; Simpson R. R. Leland to Connor: An Early Survey of American State Archives
[Text] / Robert R. Simpson // American Archivist. – 1973, October. – Vol. 36. – № 4. – P. 513–522 ; Conway P.
Perspectives on Archival Resources: The 1985 Census of Archival Institutions [Text] / Paul Conway // Ameri-
can Archivist. – 1987, Spring. – Vol. 50. – № 2. – P. 174–191 ; Deutrich M. E. Women in Archives: A Summary
Report of the Committee on the Status of Women in the Archival Profession [Text] / Mabel E. Deutrich //
American Archivist. – 1975, January. – Vol. 38. – № 1. – P. 43–46 ; Evans F. B. American Archivists and Their
Society: A Composite View [Text] / Frank B. Evans, Robert M. Warner // American Archivist. – 1971, April. –
Vol. 34. – № 2. – P. 157–172 ; Bain G. State Archival Law: A Content Analysis [Text] / George Bain // American
Archivist. – 1983, Spring. – Vol. 46. – № 2. – P. 158–174.
290 Foote K. E. To Remember and Forget: Archives, Memory, and Culture [Text] / Kenneth E. Foote // Ameri-
can Archivist. – 1990, Summer. – Vol. 53. – № 3. – P. 378–392 ; Hickerson T. H. Ten Challenges for the Archival
Profession [Text] / Thomas H. Hickerson // American Archivist. – 2001, Spring–Summer. – Vol. 64. – № 1. –
P. 6–16 ; Nesmith T. Seeing Archives: Postmodernism and the Changing Intellectual Place of Archives [Text] /
Tom Nesmith // American Archivist. – 2002, Spring–Summer. – Vol. 65. – № 1. – P. 24–41 ; Craig B. L. Se-
lected Themes in the Literature on Memory and Their Pertinence to Archives [Text] / Barbara L. Craig //
American Archivist. – 2002, Fall-Winter. – Vol. 65. – № 2. – P. 276–289 ; Cox R. J. Making the Records Speak:
813
розвивали ідеї про архіви як інституції пам’яті, як інди-

відуальної, так і колективної. Концепцію влади архіву в
інформаційному суспільстві розбудовували Р. Шеффер,
М. Грін, Е. Деніелсон, Р. Джімерсон, Е. С. Джонсон291. На
погляд цих учених, архіви відіграють визначальну роль
у зберіганні культурної спадщини людства та захисті
прав і інтересів громадян, насамперед, «right to
know» (права знати правду). У цьому контексті архіви є
«бастіонами» спротиву політичній еліті, яка намагається
маніпулювати інформацією з метою укриття злочинів
проти людства, етнічних і соціальних меншин, випадків
зловживання владою та корупції. Поява електронних ФІЛІП ЕППАРД,
документів, розвиток Інтернету, процеси глобалізації і редактор журналу
«The American Archivist»
демократизації істотно змінили погляди на природу, (1996–2005)
експертизу цінності, описування, удоступлення доку-
ментів та підготовку архівістів нової генерації. Цим змінам приділили увагу
Л. Дюранті, Дж. О’Tул, Р. Пірс-Мозес, Дж. Іо, Е. Локвуд, Л. Міллар, Дж. Райлі та
К. Шеферд, Х. Тіббо та Л. Міхо, М. Лайт і Т. Гірі, А. Менне-Харіц, В. Дафф, Е. Джил-
ліленд-Світленд та інші292. Аналогічні тренди висвітлювали й інші періодичні
видання, насамперед журнал «Archivaria».
Archival Appraisal, Memory, Preservation, and Collecting [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. –
2001, Fall-Winter. – Vol. 64. – № 2. – P. 394–404 ; Cox R. J. Public Memory Meets Archival Memory: The Inter-
pretation of Williamsburg’s Secretary’s Office [Text] / Richard J. Cox // American Archivist. – 2005, Fall-
Winter. – Vol. 68. – № 2. – P. 279–296 ; Bastian J. A. Flowers for Homestead: A Case Study in Archives and
Collective Memory [Text] / Jeannette A. Bastian // American Archivist. – 2009, Spring–Summer. – Vol. 72. –
№ 1. – P. 113–132 ; Mifflin J. «Visible Memory, Visual Method»: Objectivity and the Photographic Archives of
Science [Text] / Jeffrey Mifflin // American Archivist. – 2011, Spring–Summer. – Vol. 74. – № 1. – P. 323–341.
Roy C. Schaeffer // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – P. 608–619 ; Greene M. A. The Power of
Meaning: The Archival Mission in the Postmodern Age [Text] / Mark A. Greene // American Archivist. – 2002,
Spring–Summer. – Vol. 65. – № 1. – P. 42–55 ; Greene M. A. The Power of Archives: Archivists' Values and
Value in the Postmodern Age (with an Introduction by Dennis Meissner) [Text] / Mark A. Greene // American
Archivist. – 2009, Spring–Summer. – Vol. 72. – № 1. – P. 17–41 ; Danielson E. S. Privacy Rights and the Rights
of Political Victims: Implications of the German Experience [Text] / Elena S. Danielson // American Archivist. –
2004, Fall-Winter. – Vol. 67. – № 2. – P. 176–193 ; Jimerson R. C. Embracing the Power of Archives [Text] /
Randall C. Jimerson // American Archivist. – 2006, Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 19–32 ; Jimer-
son R. C. Archives for All: Professional Responsibility and Social Justice [Text] / Randall C. Jimerson // Ameri-
can Archivist. – 2007, Fall-Winter. – Vol. 70. – № 2. – P. 252–281 ; Johnson E. S. Our Archives, Our Selves:
Documentation Strategy and the Re–Appraisal of Professional Identity [Text] / Elizabeth Snowden John-
son // American Archivist. – 2008, Spring–Summer. – Vol. 71. – № 1. – P. 190–202.
292 Концепція документа: Duranti L. Meeting the Challenge of Contemporary Records: Does It Require a Role
Change for the Archivist? [Text] / Luciana Duranti // American Archivist. – 2000, Spring–Summer. – Vol. 63. –
№ 1. – P. 7–14 ; O'Toole J. M. Democracy and Documents in America [Text] / James M. O'Toole // American
Archivist. – 2002, Spring–Summer. – Vol. 65. – № 1. – P. 107–115 ; Pearce-Moses R. Janus in Cyberspace: Ar-
chives on the Threshold of the Digital Era [Text] / Richard Pearce-Moses // American Archivist. – 2007,
Spring–Summer. – Vol. 70. – № 1. – P. 13–22 ; Yeo G. Concepts of Record (1): Evidence, Information, and Per-
sistent Representations [Text] / Geoffrey Yeo // American Archivist. – 2007, Fall-Winter. – Vol. 70. – № 2. –
P. 315–343 ; Yeo G. Concepts of Record (2): Prototypes and Boundary Objects [Text] / Geoffrey Yeo // Ameri-
814
РОЗДІЛ 5
Наявність великої кількості архівних періодичних

видань (у тому числі вісників (newsletters)), а також удо-
ступнення інформації про діяльність архівних установ і
професійних об’єднань архівістів національного, регіо-
нального і місцевого рівнів293 завдяки веб-сайтам (які у
США з’явились у середині 1990-х рр.) у всесвітній мережі
Інтернет значно вплинули на редакторську політику
журналу «The American Archivist», оскільки відпала необ-
хідність у докладному висвітленні роботи архівних уста-
нов, зі сторінок журналу зникли щорічні переліки вида-
них книг, статей, їх замінили огляди веб-сайтів, Ра-
МЕРІ ДЖО ПАГ, да SAA ухвалила рішення перевести публікації протоко-
редактор журналу лів засідань Товариства з друкованого у цифровий фор-
«The American Archi-
vist» (2006–2011) мат і розмістити їх на веб-сайті SAA294. Журнал все біль-
ше змінювався у напрямі наукового видання не тільки
під впливом бажання редакторів публікувати результати архівних наукових дос-
ліджень, а й відповідно до віянь сучасної епохи.
Зміна ролі архівіста в інформаційну еру теж викликала потреби в черговому
удосконаленні редакторської політики журналу. Цього разу йшлося про переве-
дення журналу «The American Archivist» у цифровий формат, розміщення його в
мережі Інтернет у «open access» (відкритий доступ). П. Конвей та У. Лендіс
can Archivist. – 2008, Spring–Summer. – Vol. 71. – № 1. – P. 118–143 [and other] ; експертиза цінності
документів : Lockwood E. «Imponderable Matters»: The Influence of New Trends in History on Appraisal at
the National Archives [Text] / Elizabeth Lockwood // American Archivist. – 1990, Summer. – Vol. 53. – № 3. –
P. 394–405 ; Duranti L. The Concept of Appraisal and Archival Theory [Text] / Luciana Duranti // American
Archivist. – 1994, Spring. – Vol. 57. – № 2. – P. 328–344 [and other] ; описування документів : Millar L. An
Obligation of Trust: Speculations on Accountability and Description [Text] / Laura Millar // American Archi-
vist. – 2006, Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 60–78 ; Riley J. A Brave New World: Archivists and Share-
able Descriptive Metadata [Text] / Jenn Riley, Kelcy Shepherd // American Archivist. – 2009, Spring–
Summer. – Vol. 72. – № 1. – P. 91–112 [and other] ; питання доступу : Tibbo H. R. Finding Aids on the World
Wide Web [Text] / Helen R. Tibbo, Lokman I. Meho // American Archivist. – 2001, Spring–Summer. – Vol. 64. –
№ 1. – P. 61–77 ; Michelle L. Colophons and Annotations: New Directions for the Finding Aid [Text] / Light
Michelle, Tom Hyry // American Archivist. – 2002, Fall-Winter. – Vol. 65. – № 2. – P. 216–230 [and other] ;
архівна освіта: Menne-Haritz A. Archival Training in a Changing World [Text] / Angelika Menne-Haritz //
American Archivist. – 2000, Fall-Winter. – Vol. 63. – № 2. – P. 341–352 ; Duff W. M. Digital Preservation Edu-
cation: Educating or Networking? [Text] / Wendy M. Duff, Amy Marshall, Carrie Limkilde, Marlene van Balle-
gooie // American Archivist. – 2006, Spring–Summer. – Vol. 69. – № 1. – P. 188–212 ; Gilliland A. Pluralizing
the Archival Paradigm: Can Archival Education in Pacific Rim Communities Address the Challenge? [Text] /
Anne Gilliland, Sue McKemmish, Kelvin White, Yang Lu, Andrew Lau // American Archivist. – 2008, Spring–
Summer. – Vol. 71. – № 1. – P. 87–117 [and other].
293 Важливе значення мають веб-сайти регіональних професійних об’єднань архівістів, що стали нау-
ковими інституціями: Конференція архівів Середнього Заходу, Середньоатлантична регіональна ар-

хівна конференція. Midwest Archives Conference, МАС [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.midwestarchives.org. – Title from screen ; Mid-Atlantic Regional Archives Conference, MARAC
[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.marac.info/. – Title from screen.
294 Conway P. Open-Access Publishing and the Transformation of the American Archivist Online [Text] / Paul
Conway, William E. Landis // American Archivist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – P. 492–493.
815
підкреслили той факт, що перехід найстарішого у

світі архівного журналу в електронний формат на
підставі «open access» став значним кроком на
шляху забезпечення здійснення наукових дослі-
джень в архівній галузі на найвищому рівні, широ-
кому використанні їх результатів під час навчаль-
ного процесу в університетах та професійної дія-
льності вчених, архівістів і спеціалістів суміжних
галузей, удосконаленні комунікацій та обміну ін-
формацією в науковому світі295.
SAA намагалася максимально використати пе-
реваги «open access»296. По-перше, можливості
«rolling publication practices». «The American Archi-
vist» змінив наприкінці 1990-х рр. періодичність
видання зі щоквартального на один випуск на рік,
а з 2000 року почав виходити двічі на рік (весна- Обкладинка ювілейного
літо, осінь-зима). Така періодичність постійно номера журналу
«The American Archivist»,
гальмувала публікацію нових результатів науко- виданого у рік 75-річчя SAA
вих досліджень, їх використання, репрезентацію
інноваційних архівних технологій. «Rolling publication practices» дозволяє опри-
люднити наукову працю або статтю відразу, як вона надійшла до редакції.
Другою перевагою є підтримка інтерактивності, здійснення «peer review» (оці-
нювання наукового внеску автора його колегами), надання можливостей для
апробації наукових досягнень (рreprint – попередня публікація статті, частини
дисертації, монографії; здійснюється з метою обговорення), обміну ідеями і дум-
ками – «supporting active interaction with readers through the use of social network
technologies» (підтримка активної взаємодії з читачами через використання тех-
нологій соціальних мереж). Сьогодні SAA використовує з цією метою «Research
Forum» на сайті: http://www2.archivists.org/proceedings/researchforum.
Третьою перевагою є можливість збільшення рубрик журналу, розміщення
статей без встановлення обмежень щодо їх розміру, а також публікація так зва-
ної «gray literature» (неопублікованих рукописів, конспектів лекцій, неформаль-
на публікація монографій, які ще не мають відповідного бібліографічного опи-
сання для посилання на них).
Натомість разом із перевагами, які надає використання технологій «open
access», постав ряд проблем, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної влас-
296 Conway P., Landis W. E. Open-Access Publishing and the Transformation of the American Archivist Online
[Text] / Paul Conway, William E. Landis // American Archivist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – P. 502–
504.
816
РОЗДІЛ 5
ності, етичними принципами використання інформаційних і комунікаційних

технологій, фінансуванням видання тощо.
Однією із цих проблем є використання формату публікації: триває обгово-
рення, який із двох форматів – «Green OA» чи «Gold OA» (або їх гібрид) – є більш
прийнятним. «Green OA» дозволяє авторам самостійно розміщувати їх статті у
Web-доступних цифрових репозиторіях, здійснювати їх самоархівування, вста-
новлювати обмеження на їх використання і передрукування, управляти своїми
правами інтелектуальної власності. «Gold OA» більше фокусується на ролі журна-
лу, а не автора, зберігається статус-кво видання, контроль редакційної колегії,
управління «peer review» та ієрархічна структура традиційного друкованого
журналу297.
Друга проблема – фінансового плану. З одного боку, зменшуються витрати на
друкування накладу паперового видання та його розповсюдження, з іншого –
потрібно здійснювати фінансову підтримку депозитаріїв, які надають місце для
розміщення авторських статей, та розвитку інноваційних інформаційно-
комунікаційних технологій. Пересічні громадяни вважають, що публікації «open
access» безкоштовні як для авторів, так і для користувачів. Існує дві моделі утри-
мання наукового видання: надходжень від передплатників та за рахунок авторів
і спонсорів, у ролі яких можуть виступати університети, наукові товариства та
інші інституції. При фінансуванні публікації «open access» увесь тягар фінансо-
вих витрат лягає на авторів і спонсорів. Видавці журналів «open access» повинні
підтримувати систему on-line доступу й перегляду, коректури, літературного і
наукового редагування, графічний дизайн, макетування, маркетинг тощо. Тому
моральна мотивація наукових товариств і професійних асоціацій до безкоштов-
ного розповсюдження їх наукових видань є недостатньою. Між тим, наукові ви-
дання відчувають тиск із боку авторів і користувачів щодо зменшення вартості
розміщення та використання публікацій298.
Третє. Багато хто змішує поняття «open access» (відкритий доступ) і «open
source» (відкрите програмне забезпечення). Депозитарії відкритого доступу мо-
жуть бути створені на платформах відкритого програмного забезпечення, але
автоматично це надасть доступ не тільки до статей авторів, а й до вихідних кодів
програмного забезпечення, що, у свою чергу, є загрозою несанкціонованої зміни
(спотворення, знищення) програмного продукту, на якому побудований депози-
тарій299.
Четверте. «Оpen access» не захищає права автора, натомість він спонукає са-
мого автора розпоряджатися своєю інтелектуальною власністю та захищати її за
298 Ibid. – P. 483–485, 488.
299 Ibid. – P. 486.
817
допомогою публічних ліцензій, впроваджених некомерційною організацією

«Creative Commons Corporation», яка переслідує мету легального вільного розпо-
всюдження та використання наукових і мистецьких творів 300.
Як зазначали П. Конвей та У. Лендіс із урахуванням вищесказаного, SAA поки
що не визначилось остаточно із майбутнім форматом публікації статей. «Green
OA» і «Gold OA» та їх гібриди мають як свої переваги, так і недоліки. «Gold OA» є
економічно невигідним форматом при малій кількості членів Товариства – при-
хильників журнальних публікацій. Формат «Green OA» неможливо застосувати
через бажання SAA зберегти ієрархічну структуру традиційного видання (том –
номер – стаття) та відсутність доступу деяких авторів до цифрових депозитаріїв.
SAA знаходиться у пошуку гнучкого альтернативного формату видання «The
American Archivist», який би використовував усі переваги «open access», забезпе-
чував збереження інтелектуальних прав авторів та надавав фінансову підтримку
самому виданню301.
Проте виклики інформаційного суспільства спонукали SAA і редакцію журна-
лу «The American Archivist» до створення on-line версії видання, незважаючи на
невирішеність певних проблем і недоліки існуючих форматів. Перше технічне
завдання для створення on-line версії з’явилося 2002 року (прийняті рішення
виявилися невдалими). 2006 року було засновано дві комісії: 1) для розробки
плану (Business Plan Working Group) у складі П. Конвея (голова), Дж. Е. Бастіан,
Д. Мейсснера та Р. Спіндлера; 2) для вирішення технічних проблем (Technical
Issues Working Group) у складі У. Лендіса (голова), С. Хамбергер, К. Прома та
М. Шелстеда302. Ці комісії займалися реалізацією проекту «The American Archivist
Online», що включав три фази.
Перша фаза була завершена 15 серпня 2007 року. Вісім томів журналу (із
№ 2, тому 63 за осінь-зиму 2000 р. до № 1, тому 70 за весну-літо 2007 р.), котрі
мали як типографський, так і електронний варіанти303, були розміщені на серве-
рах MetaPress304 і стали доступними в Інтернеті.
На другій фазі 2007 року Рада SAA виділила фінансування на оцифрування
ще 62 томів журналу, виданих у період з 1938 року до весни-літа 2000 року і під-
готовлених для оцифрування під керівництвом Т. Брінеті. Контракт для здійс-
нення сканування томів журналу був підписаний із Міжнародною бібліотечною
організацією OCLC, яка, у свою чергу, заключила субпідряд на виконання робіт із
301 Ibid. – P. 488, 494–495.
302 Ibid. – P. 493.
303 Pugh M. J. Readers: What Do You Think about the American Archivist? [Text] / Mary Jo Pugh // American

304 MetaPress – провайдер, який надає хостинг сайтам наукових інституцій, електронним журналам і
цифровим книгосховищам: http://marketing.metapress.com/about-us/.
818
РОЗДІЛ 5
«Back Stage Library Works (BSLW)», штат Юта. Файли ска-

нованих статей у форматах «tiff» та «pdf», а також мета-
дані до кожного файлу, які дозволяли пов’язати файл із
відповідним томом і номером, розміщувалися на сайті
http://archivists.metapress.com, вхід до якого забезпечу-
вався через веб-портал Товариства американських архі-
вістів www.archivists.org305.
Третя фаза пов’язана із започаткуванням SAA обо-
в’язкової публікації наступних томів журналу в цифро-
вому форматі, для якої використовується файл, призна-
чений для типографського друку.
У квітні 2009 року SAA підписало угоду з JSTOR для ТЕРЕЗА БРІНЕТІ,
приєднання «The American Archivist» до цифрової бібліо- директор публікацій SAA
(1988–2013)
теки «Arts & Sciences IV» JSTOR306. Метою співпраці SAA і
JSTOR було досягнення не тільки можливостей широкого доступу вчених і сту-
дентів до публікацій журналу в on-line режимі, а й забезпечення збереженості
цифрових копій журналу в електронних депозитаріях JSTOR 307. Частково журнал
доступний також у цифровій бібліотеці «HathiTrust».
Для вирішення проблеми авторського права SAA у співробітництві з
«Intellectual Property Working Group» (робоча група з питань інтелектуальної
власності) розробило та впровадило проект угоди з авторами, яким передбачено
збереження авторського права за авторами статей. Разом із цим автори переда-
ють права SAA на публікацію, переклад і розповсюдження статей, розміщення їх
в електронних бібліотеках тощо. SAA набуло авторських прав (copyright) від ав-
торів статей із 1964 року. Відповідно до угоди з авторами SAA поширює право
друкування статті типографським способом і на публікацію її у цифровому фор-
маті, стверджуючи при цьому, що цифровий образ є точною копією оригінальної
публікації. Будь-яке наступне використання вперше опублікованих у журналі
статей повинно містити обов’язкове посилання на «The American Archivist»308.
Archivist. – 2009, Fall-Winter. – Vol. 72. – № 2. – Р. 306–307 ; Conway P. Open-Access Publishing and the
Transformation of the American Archivist Online [Text] / Paul Conway, William E. Landis // American Archi-
vist. – 2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – P. 498.
306 JSTOR – цифрова бібліотека більш ніж 1500 академічних журналів, книг та інших джерел: http://
www.jstor.org/. Заснована 1995 р. Крім JSTOR, у світі існують й інші цифрові сховища електронних
журналів – Portico (http://www.portico.org/digital-preservation/), CLOCKSS (http://www.clockss.org/
clockss/Home), HathiTrust Digital Library, http://www.hathitrust.org/ [and other].

Archivist. – 2009, Fall-Winter. – Vol. 72. – № 2. – Р. 308 ; Conway P. Open-Access Publishing and the Transfor-
mation of the American Archivist Online [Text] / Paul Conway, William E. Landis // American Archivist. –
2011, Fall-Winter. – Vol. 74. – № 2. – P. 496.
819
SAA дозволило доступ до всіх випусків журналу тільки членам Товариства.

Для широкого загалу читачів доступ дозволений до всіх номерів, крім тих, що
були опубліковані в останні три роки (тобто шести випусків). Читачі, зацікавлені
у статтях із останніх шести номерів, отримали можливість їх придбання за відпо-
відну плату. Таким чином, учені, архівісти, студенти, широка громадськість з
усього світу отримали можливість ознайомлення фактично з усім корпусом ста-
тей, опублікованих у журналі «The American Archivist».
Серед іншої архівної періодики США технології «open access» використову-
ють журнали: «Archivaria» (у безоплатному доступі у «pdf»-файлах представлені
усі статті з № 1, тому 1, що вийшов узимку 1975–1976 рр., до останнього числа
(№ 75), що вийшло навесні 2013 р.) та «Archival Issues»309 («Midwestern Archivist»).
Журнали «Journal of Archival Organization» (у цифровому форматі наявні усі
числа журналу з № 1 за 2002 рік до № 2 за 2012 рік, доступ до яких надається за
плату, у вільному користуванні № 3–4 за 2008 рік та № 3–4 за 2011 рік), «Journal
of the American Society for Information Science and Technology» (доступ надано до
усіх чисел з січня 1950 року (№ 1, Том 1) до листопада 2012 року (№ 11, том 63),
але потрібна або колективна, або індивідуальна угода та відповідна плата за ко-
ристування бібліотекою http://onlinelibrary.wiley.com), «The Public Historian»
(електронна версія журналу розміщена на платформі JSTOR, представлені усі
числа журналу з № 1, виданого восени 1978 року, до № 3, що вийшов улітку
2012 року, доступ до статей надається за відповідну плату) безоплатного досту-
пу до публікацій не надають. Вартість оплати за користування статтями складає
від 36 доларів США («Journal of Archival Organization») до 12 доларів США («The
Public Historian»). Вартість отримання «усунутих» із вільного доступу на триріч-
ний період статей із журналу «The American Archivist» – 18 доларів США.
Спеціаліст зі створення каталогів манускриптів і метаданих К. Німер із Уні-
верситету Брігама Янга здійснив анкетування американських архівістів і бібліо-
текарів для оцінювання їх читацького інтересу до професійної періодики310.
Опубліковані ним 2009 року результати свідчать, що американські архівісти
більше схиляються до читання журналу «The American Archivist» (його читає
71,3 % респондентів311), 22,3 % воліють читати журнал «Archival Issues», 9,8 % –
309 Користування ресурсом University of Wisconsin Milwaukee’s Institutional Repository (http://
minds.wisconsin.edu/handle/1793/43546), на платформі якого розміщено всі числа журналу, починаю-

чи з 1976 р., викликає певні складнощі. Тому українському дослідникові краще скористатися індекса-
ми статей (розміщені на сайті http://www.midwestarchives.org/archival-issues) для вибору потрібної,
потім увести її назву в пошукач (http://minds.wisconsin.edu/handle/1793/43546/browse?type=title) і
отримати файл у форматі «pdf». Ресурс безкоштовний, журнал утримується за рахунок передплати
членів MAC.
310 Nimer C. L. Reading and Publishing within the Archives Community: A Survey [Text] / Cory L. Nimer //
American Archivist. – 2009, Fall-Winter. – Vol. 72. – № 2. – P. 311–330.

311 У жовтні 2005 року Товариство американських архівістів повідомило, що журнал «The American
Archivist» має більш ніж 4900 передплатників. Mary Jo Pugh – Named Editor of American Archivist
[Electronic resource] // Society of American Archivist. – Mode of access: http://www.archivists.org/news/
pugh-Oct05.asp. – Title from screen.
820
РОЗДІЛ 5
«Archivaria», 9,1 % – «Journal of Archival Organization», 4,6 % – «Provenance», 1,2 % –

«The Moving Image», 0,9 % – «Archival Science», 0,6 % – «Journal of the Society of
Archivists», 0,6 % – «Manuscripts and Archives», а 25,0 % – узагалі не читають ар-
хівну періодику. Більшість респондентів (70,7 %) заявила, що вони зацікавлені в
ознайомленні з тими типами статей, які висвітлюють конкретний досвід роботи
колег (сase studies), для 49,4 % опитуваних корисними виявились теоретичні есе
(theoretical essays), 43,9 % полюбляють читати про хід реалізації архівних проек-
тів (works in progress), 42,7 % – літературні огляди (literature reviews). За темати-
чною спрямованістю архівістів більше цікавили статті з оцифровування доку-
ментів (51,2 %), пошук документів в архівах і програми їх популяризації (47,6 %),
архівний менеджмент (46,6 %), описування (46,0 %) і зберігання (41,5 %), ком-
плектування і експертиза цінності (39,6 %), електронні документи (39,6 %), сис-
тематизація (39,0 %), етика (37,2 %), інша тематика (6,7 %)312. Більшість респон-
дентів (52,4 %) бажала користуватися друкованими виданнями (до речі, про цей
факт, як про проблему, говорили у своїй статті П. Конвей та У. Лендіс), а не циф-
ровими бібліотеками. Натомість у віковому вимірі молода генерація архівістів
надавала перевагу саме електронним публікаціям313. У цілому К. Німер дійшов
висновку, що архівісти не є надто читаючою публікою порівняно з бібліотекаря-
ми: в середньому архівісти читають 1,26 журнала на місяць, бібліотекарі –
від 3 до 5 видань. Проте К. Німер вбачає у цьому факті потенціал для подальшого
розвитку архівної спільноти.
Здійснений огляд архівної періодики США дозволяє дійти висновків стосовно
концепції, закладеної в її основу:
− архівні журнали у США мають чітке професійне спрямування і не містять істо-
ричних, джерелознавчих публікацій, за виключенням статей із історії архівних
установ, повідомлень про створення або поповнення архівних колекцій та біо-
графічних нарисів провідних американських архівістів, а також не публікують
тексти архівних документів;
− у своїй більшості журнали видаються професійними об’єднаннями архівістів,
крім журналу і вісника Національного архіву США, територіально вони охоплю-
ють усі Сполучені Штати та можуть бути розподілені на видання національно-
го («The American Archivist» та інші), регіонального та місцевого рівнів;
− архівна періодика відбиває професійні інтереси архівістів, зберігачів ману-
скриптів, менеджерів із управління документацією і спеціалістів суміжних із
архівною галузей;
− тематика архівних журналів охоплює усі напрями діяльності архівних установ
різних типів (федеральних архівів та архівів штатів, державних установ, бізнес-
312 Nimer C. L. Reading and Publishing within the Archives Community: A Survey [Text] / Cory L. Nimer //
American Archivist. – 2009, Fall-Winter. – Vol. 72. – № 2. – Р. 319–320.

313 Огляд науково-дослідної роботи студентів, здійснений 2008 року В. Дафф та Дж. Черрі, показав, що
у своїх дослідженнях 91,3 % респондентів використовує журнальні статті. Duff W. M. Archival Orienta-
tion for Undergraduate Students: An Exploratory Study of Impact [Text] / Wendy M. Duff, Joan M. Cherry //
American Archivist. – 2008, Fall-Winter. – Vol. 71. – № 2. – Р. 513.
821
корпорацій, релігійних конфесій, університетів, громадських об’єднань тощо),

науково-дослідних інституцій архівної галузі, професійних об’єднань архівістів;
− важливим чинником є те, що тематика статей визначається не політикою ре-
дакції, а насамперед, читацьким і авторським інтересом, тому й рубрики жур-
налів не є сталими, а змінюються відповідно до напрямів, що розробляються
архівною наукою, і потреб практичного характеру;
− редакторська політика журналів у значному ступені залежить і від позиції ре-
дакційної колегії та головного редактора, зокрема в «The American Archivist»
вона змінювалася від спрямування журналу на висвітлення питань викорис-
тання архівних документів у наукових дослідженнях (Т. К. Піз) до вирішення
практичних проблем архівної галузі (М. К. Нортон) та публікації результатів
наукових досліджень (Р. Кокс, Ф. Еппард, М. Дж. Пагх);
− позитивними характеристиками архівних журналів є їх дискусійність, направ-
лена на вирішення нагальних теоретичних та практичних питань діяльності
архівних установ, та інтерактивність, посилена останнім часом наданням відк-
ритого доступу до їх публікацій у мережі Інтернет та можливістю зворотного
зв’язку на читацьких форумах;
− хоча провідні архівні журнали спрямовані, насамперед, на оприлюднення ре-
зультатів наукових досліджень вчених, які представляють архівну науку як
Сполучених Штатів, так і інших країн світу, регіональні і місцеві видання залу-
чають усіх архівістів країни до співпраці, обговорення спільних проблем, ви-
словлення думок, оприлюднення результатів роботи, обміну досвідом;
− архівна періодика є одним із консолідуючих чинників архівної спільноти США,
засобом розповсюдження архівних знань, популяризації архівів, «голосом» ар-
хівної професії.
У світовій площині архівна періодика США, особливо найстаріший у світі і,
без перебільшення можна сказати, один із найпопулярніших архівних журналів
«The American Archivist», є взірцем досвіду видання професійних архівних журна-
лів, прикладом для наслідування, а також джерелом для дослідження історії ар-
хівів, архівної теорії, практики роботи архівних установ і всієї архівної галузі
Сполучених Штатів у цілому. «The American Archivist» завдяки постійній і напо-
легливій роботі з передрукування та реферування публікацій з іноземних періо-
дичних видань може також виступати джерелом висвітлення історії, теорії і
практики архівної справи фактично всіх країн світу.
5.5 ОСВІТА ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ АРХІВІСТІВ

ЯК ГОЛОВНИЙ ЧИННИК УСПІШНОГО РОЗВИТКУ
АРХІВНОЇ ГАЛУЗІ США
(архівісти-освітяни, дискусії, університети, освітні стандарти)
У 1930-ті рр. у щойно створений Національний архів США приходили на

роботу спеціалісти усіх галузей, крім архівної, тому що підготовка архівістів аме-
риканськими ВНЗ ніколи раніше не здійснювалася. У США існував ще й інший
бар’єр, що не дозволяв галузі розвиватися самостійно й успішно: архіви США
822
РОЗДІЛ 5
формувалися, використовуючи бібліотечні принципи і методи роботи. Бібліоте-

карі зі своїми методами й правилами здійснювали сильний тиск на архівістів,
але організація роботи бібліотек і архівів має суттєві відмінності. Тому перед
США на ті часи постало завдання не тільки швидкого налагоджування випуску
професіоналів-архівістів, перепідготовки спеціалістів, які прийшли до архівів з
інших галузей, а й надання статусу архівній професії, формування її канонів.
Уперше проблема професійної освіти в США була ви-
світлена У. Г. Ліландом на 1-й Конференції американсь-
ких архівістів 1909 року. Тоді ж учений порушив питан-
ня про створення архівного підручника та викладання
архівних курсів в університетах і бібліотечних школах
США. Після заснування Національного архіву й Товарис-
тва американських архівістів наступним кроком стало
створення у складі SAA Комітету з освіти архівістів на
чолі з С. Ф. Бемісом. На 2-й щорічній зустрічі SAA
24 жовтня 1938 року в Спринфілді (штат Іллінойс) Комі-
тет Беміса представив звіт314, у якому містився аналіз
підготовки архівістів у Великобританії, Австрії, Німеччи-
СЕМЮЕЛ ФЛЕГГ БЕМІС,
голова Комітету ні, Іспанії та пропозиції щодо започаткування архівної
з освіти SAA (1938), освіти в США. Комітет відразу відкинув ідею підготовки
президент АНА (1961) архівістів на базі бібліотечних курсів і програм. Врахову-
ючи опрацьований європейський досвід, Комітет дійшов висновку, що архівіст –
це професійний історик із навичками архівної роботи, тому вирішальну роль у
його освіті повинні відігравати курси історії, політичних наук, архівної теорії і
практики. Звичайно, архівіст повинен знатися на бібліотечній справі, але лише
для організації і забезпечення роботи архівних науково-довідкових бібліотек.
Важливою рекомендацією Комітету стала обов’язкова практика майбутніх архі-
вістів на базі Національного архіву США або архівів штатів.
Комітет розподілив архівних працівників на дві групи. До першої були відне-
сені керівники і співробітники підрозділів Національного архіву США, архівів
штатів і муніципалітетів (архівісти 1-го класу). Від них вимагався ступінь докто-
ра філософії із американської історії (PhD) і фундаментальні знання про амери-
канську політичну систему, історію США, всесвітню історію, міжнародні відноси-
ни, архівну теорію та практику, історіографію, джерелознавство, дипломатику,
палеографію та інші спеціальні історичні дисципліни, історію архівів та архівної
справи, стан зарубіжного архівознавства (особливий наголос робився на вивченні
314 Bemis S. F. The Training of Archivists in The United States. [In its original form this was a committee re-
port presented by Mr. Bemis at the second annual meeting- of the Society of American Archivists, Springfield,
Illinois, October 24, 1938] [Text] / Samuel Flagg Bemis// American Archivist. – 1939, July. – Vol. 2. – № 3. –
Р. 154–161.
823
розвитку архівної галузі Німеччини, Франції, Голландії та Великобританії), біблі-

отекознавство (у тому числі про класифікацію та каталогізацію). Їх дисертації
повинні були включати широке коло архівних документів і манускриптів. Важ-
ливим моментом у залученні слухачів на цю спеціальність могло бути надання
права викладання американської історії після отримання відповідного диплома.
Друга група складалася з працівників архівних установ нижчого рівня (архівісти
2-го класу): архівів штатів, округів, муніципалітетів, держустанов, бізнес-
структур, корпорацій, банків і т.д. Вони повинні були отримати ступінь магістра
в соціальних науках, вивчивши курси, передбачені для архівістів 1-го класу (у
дещо меншому обсязі), і освоїти методики оцінки та експертизи цінності доку-
ментів, історію місцевих держустанов, економіку, соціологію, бібліотекознавст-
во. Термін підготовки для отримання ступеня магістра становив два роки, після
цього здібніші слухачі могли продовжити свою освіту для отримання ступеня
PhD. Майже чотири десятиліття рекомендації Комітету Беміса відігравали визна-
чальну роль не тільки при формуванні курсів для підготовки архівістів, а й філо-
софії самого поняття «архівіст». Але, як зауважив у своїй статті Х. Г. Джонс, далі
складання звіту SAA в той час не пішло, і головна заслуга в розвитку архівної
освіти в США належить цілому ряду видатних американських учених-архівістів
та істориків315.
С. Дж. Бакк, наполягаючи на різниці між підходами в підготовці бібліотекаря і
архівіста, запропонував розвиток архівної освіти як комбінації частин багатьох
інших наук або галузей знань, а також принципів і технік, напрацьованих у ході
практичної роботи. На його думку, професійний архівіст, крім фундаментальної
підготовки з історії та історичних методів, повинен був отримати знання про
природу та цінності архівів, їх формування, експертизу цінності, статус і функці-
онування архівної установи, її внутрішню організацію, будівлі й обладнання, на-
бір і навчання персоналу, зберігання, відновлення, реставрацію архівних доку-
ментів, їх систематизацію та описування, копіювання, редагування та публіка-
цію, роботу зі спеціальними видами документів (мапами, кінофонодокументами)
і різними типами архівів (місцевими архівами, бізнес-архівами, церковними архі-
вами). С. Дж. Бакк представив ці вимоги, викладаючи лекційні курси «Архіви та
історичні манускрипти» у Колумбійському університеті (Нью-Йорк, Манхеттен)
у 1938 році. Хоча його курс відвідували лише 14 студентів, в історії вищої школи
США ця спроба розглядається як перше системне викладання історії, теорії та
практики архівної справи. Улітку 1940 року М. К. Нортон прочитала в Бібліотеч-
ній школі Колумбійського університету курс «Архівна організація» (archival
economy), спеціально створений як вступ до спеціальності для студентів, що ба-
315 Jones H. G. Archival Training in American Universities, 1938–68 [Text] / H. G. Jones // American Archivist. –
1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 136.
824
РОЗДІЛ 5
жали будувати кар’єру в галузях як бібліотечної, так і архівної справи. Однак по-
дальше викладання архівних курсів у Колумбійському університеті було не ви-
гідним через його віддаленість від Вашингтона, де був розташований Національ-
ний архів США. У 1940-ві рр. спроби викладання архівознавства в Гарвардському,
Чиказькому та Іллінойському університетах теж виявилися неефективними316.
Знаходячись уже на посаді Архівіста США, С. Дж. Бакк встановив дружні від-
носини з Американським університетом у Вашингтоні і на його базі створив спе-
ціальний центр для підготовки архівістів, де восени 1939 року під керівництвом
Е. М. Познера почалася реалізація 2-семестрової програми «Історія та управління
архівами» (3 лекційні години щотижня) 317. Слухачами програми були в основно-
му співробітники Національного архіву США .
Видатний американський історик і архівіст німецького походження Е. М. Поз-
нер мав ширший погляд на підготовку фахівців у галузі архівної справи. Він вва-
жав, що архівна освіта повинна відповідати стандартам вищої школи і бути на-
стільки всеосяжною, щоб людина, яка одержала її, була готова самостійно адап-
тувати себе до будь-яких вимог обраної професії. Познер першим став наполяга-
ти на викладанні курсу управління поточною документацією держустанов318.
1954 року він створив перший в Америці Інститут менеджерів із управління до-
кументацією у структурі Американського університету. Цьому сприяв грант від
корпорації Карнегі. З 1955 року університет став видавати дипломи випускни-
кам, які засвоїли вісім історичних курсів, у тому числі два з архівної справи та
два з управління документацією. Е. М. Познер запросив до університету видат-
них американських учених-архівістів Т. Р. Шелленберга та О. В. Холмса для ви-
кладання архівознавства, натомість ад’ютантові Офісу Генерального штабу Де-
партаменту армії С. Дж. Помрінжу запропонував викладання двосеместрового
курсу управління документацією. Однак після звільнення Познера з поста дека-
на 1961 року уніфікована програма була розділена на дві: архівну та управління
документацією. Тим не менш, архівні курси Американського університету пос-
лужили зразком для формування аналогічних у навчальних закладах по всій
території США319. Разом із першим випуском спеціалістів 1955 року в США була
1968, April. – Vol. 31. № 2. – Р. 139.

Vol. 4. – № 2. – Р. 84–90.
1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 138 ; Evans F. B. Postappointment Archival Training: A Proposed Solution
for a Basic Problem [Text] / Frank B. Evans // American Archivist. – 1977, January. – Vol. 40. – № 1. – Р. 59.
319 Аналіз факультетів і курсів Американського університету на сьогоднішній день свідчить про відсу-
тність напряму підготовки архівістів на базі цього ВНЗ. Не вказує на цей університет у своєму огляді
й Елізабет Йакел. Yakel E. The Future of the Past: A Survey of Graduates of Master’s-Level Archival Educa-
tion Programs in the United States [Text] / Elizabeth Yakel // American Archivist. – 2000, Fall-Winter. –
Vol. 63. – № 2. – Р. 301–321.
825
заснована Американська асоціація менеджерів з управління документацією

(ARMA). Сьогодні кількість її членів сягає майже 11 тисяч рекордз-менеджерів,
архівістів, бібліотекарів, юристів, спеціалістів у галузі інформаційних технологій
із США, Канади та ще 30 країн світу320.
Оскільки в Американському університеті лекції та семінари були розраховані
в першу чергу на студентів денної форми навчання та працівників федеральних
установ, розташованих у Вашингтоні, Е. М. Познер 1945 року в співпраці з Націо-
нальним архівом США, Центром документації у Мериленді, Відділом манускрип-
тів Бібліотеки Конгресу заснував літній інститут для підвищення кваліфікації
практикуючих архівістів (у різні роки проводилися 2–3–4-тижневі заняття)321.
Слухачами цього інституту відразу ж стали сотні архівістів із США та інших кра-
їн. Головне значення цих літніх занять полягало не у вивченні архівознавства, а
в тій атмосфері, яка дозволяла надихнути архівістів і розвинути їх бажання до
самостійного підвищення кваліфікації та вдосконалення своїх знань і умінь.
Практично паралельно з Американським університетом викладання архівоз-
навчих курсів було розпочато в університеті Денвера. 1950 року архівіст штату
Колорадо Д. К. Рензі започаткувала підготовчий курс із управління архівами, а
два роки потому програма була переведена у Вищу школу бібліотекознавства в
якості дворічного курсу «Зберігання та управління архівів». 1968 року в універ-
ситеті Денвера викладання архівознавства складалося з наступних розділів. В
осінній семестр студентам викладали «Вступ в історичні архіви». Зимовий се-
местр присвячували принципам роботи архівних установ США. Протягом весня-
ного семестру вивчався курс «Архівні зібрання та колекції манускриптів: органі-
зація, управління і робота галузі» (курс був присвячений будівлям та розміщен-
ню архівних документів у них, обладнанню, реставрації та зберіганню архівних
документів). У третьому семестрі також навчали основам криптографії та сфрагі-
стики. Кожен семестр супроводжувався відвідуванням архівів та їх сховищ. Ці
курси читалися студентам різних спеціальностей, більшість із яких у подальшо-
му не обрала архівну роботу за свою професію, але ознайомлення з основами ар-
хівознавства для них було корисним досвідом.
1962 року університет Денвера спільно з Відділом архівів і публічних докуме-
нтів штату Колорадо відкрив літню школу «Інститут архівних наук і супутніх
галузей регіональної історії, історії штатів і округів». Уже в перший рік у роботі
школи взяли участь 100 практикуючих архівістів. Аналогічні програми в 1960-
ті роки розвивали університет Уейна (штат Мічиган), де провідну роль у форму-
ванні архівних курсів зіграв Ф. П. Мейсон – професор історії і директор Архіву
320 American Records Management Association (ARMA International) [Electronic resource]. – Mode of access:
http://www.arma.org/about/overview/index.cfm. – Title from screen.

321 Goggin J. That We Shall Truly Deserve the Title Of «Profession». The Training and Education of Archivists,
1930–1960 [Text] / Jacqueline Goggin // American Archivist. – 1984, Summer. – Vol. 47. – № 3. – Р. 243–254.
826
РОЗДІЛ 5
праці й урбаністики, та університет Північної Кароліни, у якому архівні курси

передбачали 150-годинну практику в архівах. У 1966–1967 рр. курс архівознавст-
ва у Мередіт-коледжі університету Північної Кароліни викладав відомий амери-
канський учений-архівіст Х. Г. Джонс, у той час ад’юнкт-професор історії і дирек-
тор Департаменту архівів та історії штату322.
Фр. Б. Еванс зазначав, що визначальна роль у становленні принципів архівної
освіти в США безумовно належить видатному американському вченому
Т. Р. Шелленбергу, про викладацьку діяльність якого в Американському, Католи-
цькому, Колумбійському та Сіракузькому університетах, а також в Університеті
штату Іллінойс, Вищій школі бібліотекознавства штату Техас, Школі бібліотечної
справи Університету штату Вашингтон уже зазначалося вище. Протягом 1958–
1961 рр. Шелленберг очолював Інститут архівного управління при Американсь-
кому університеті. Пізніше вчений читав курси архівного менеджменту в Школі
бібліотечного обслуговування Колумбійського університету, що, ймовірно, впли-
нуло на формування його думки про місце викладання архівознавства. У праці
Т. Р. Шелленберга «The Management of Archives» уперше після звіту Комітету Бе-
міса були представлені значні зміни у філософії підходів до архівної професії та
освіти. Шелленберг стверджував у своїй книзі, що методи бібліотечної освіти
більше підходять для підготовки архівістів, ніж методи викладання історії, тому
архівознавство слід викладати в бібліотечних школах. Він намагався створити
синтетичний курс, який би однаково підходив як для бібліотекарів, так і для ар-
хівістів. Шелленберг виходив із того, що бібліотекарі зберігають цінні манускрип-
ти, не отримавши спеціальних знань у галузі архівної справи. Учений також на-
магався адаптувати принципи і методи, розроблені для документів установ, до
формування архівних колекцій особового походження. Він вважав розподіл між
архівістами та хранителями манускриптів надуманим і таким, що не мав жодних
підстав. Його спроба «наведення мостів» між архівістами та бібліотекарями з їх
непримиренними техніками викликала палкі дискусії та критику, в основі якої
лежало усвідомлення необхідності становлення архівознавства як самостійної
галузі науки і навчальної дисципліни. Головним опонентом Шелленберга висту-
пив Х. Г. Джонс. Обидва вчених представили свої доповіді з цього питання на се-
сії «Різні підходи до підготовки архівістів» щорічної зустрічі Товариства амери-
канських архівістів, що проходила 6 жовтня 1966 року в Атланті (штат Джор-
джія). Джонс виступив з доповіддю «Архівне навчання в американських універ-
ситетах», а Шелленберг – «Архівне навчання в бібліотечних школах»323.
1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 135–154.

323 Schellenberg T. R. Archival Training in Library Schools [Text] / T. R. Schellenberg // American Archivist. –
1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 155–165 ; Jones H. G. Archival Training in American Universities, 1938–68
[Text] / H. G. Jones // American Archivist. – 1968, April. – Vol. 31. – № 2. – Р. 135–154.
827
Х. Г. Джонс принципово погодився з Т. Р. Шелленбергом, що рівень і організа-

ція навчання майбутніх фахівців архівної справи в США не перебували на належ-
ному рівні. Однак та альтернатива, яку пропонував Шелленберг, для Джонса, як і
для багатьох інших, була неприйнятна. Джонс досить доказово обгрунтував
свою позицію з цього питання. По-перше, хранителі манускриптів у бібліотеках
та архівісти в архівах забезпечували зберігання різних обсягів документів. У се-
редньому в кожній бібліотеці зберігалося менше одного кубічного фута мануск-
риптів. По-друге, незаперечним був той факт, що бібліотекарям корисно вивчи-
ти деякі архівні курси, але підготовка архівіста неможлива без фундаментально-
го вивчення історичних наук, а бібліотекарі часто заперечують необхідність
освоєння курсів історії. Джонс запропонував чітко позначити історичні школи,
які в кооперації з провідними архівними інституціями могли б забезпечити під-
готовку студентів для отримання ступеня магістра з історії, теорії та практики
архівної справи. Це була програма, чітко орієнтована на вивчення історичних
курсів.
Шелленберг до часу проведення щорічної зустрічі SAA декілька разів перег-
лянув свою позицію і зупинився на тому, що манускрипти мають природу архів-
них документів, і з ними треба працювати, дотримуючись архівних принципів і
техніки. А оскільки на всі архівні функції впливають шляхи, якими документи
створюються, використовуються і зберігаються, архівіст повинен освоїти управ-
ління документацією. Щоб ефективно працювати з поточними документами, він
зобов’язаний вивчити курси історії, архівної методології, технічних методів збе-
рігання, ремонту, копіювання архівних документів, бібліотечних наук та управ-
ління документацією.
Наполягаючи на необхідності стандартизації як передумови для професіона-
лізму в архівній роботі, Шелленберг запропонував вступний курс стандартизації
в Американському університеті та літніх інститутах. Він також вважав за необ-
хідне додати викладання спеціальних курсів систематизації та описування доку-
ментів, організації їх зберігання, ремонту та реставрації, фотокопіювання, бібліо-
течних систем класифікації, обслуговування дослідників, урядових документів.
Наприкінці кар’єри вчений дійшов висновку, що історики виявляють очевидний
інтерес до історичних досліджень і тому вважають, що вивчення методів архів-
ної роботи неважливо і обмежує їх дослідницьку ініціативу. У цьому його погляд
перегукувався з думкою Ч. Х. Дженкінсона про істориків 324. Архівіст, навчений як
історик, буде більше звертати увагу на значення і зміст документа, ніж просто
забезпечувати його збереження і пошук. Із такою ж щирістю вчений висловився
відносно бібліотекарів, які помилково переносили методи бібліотечної роботи
324 Jenkinson H. A Manual of Archive Administration. New and revised edition [Text] / Hilary Jenkinson. –
London : Percy Lund, Humphries and Co LTD, 1937. – 282 р.
828
РОЗДІЛ 5
на архівні документи, намагалися систематизувати їх за предметами (темами) і,

на думку Шелленберга, взагалі втратили здатність до наукової роботи, ставля-
чись до класифікації та каталогізації як до рутинного процесу. Незважаючи на
цю небезпеку, Шелленберг вважав, що якщо бібліотекарі зрозуміють різницю
між книгою, публікацією і архівним документом, вони зможуть ефективно ви-
вчати архівні курси. Він вбачав дві причини, чому в бібліотечних школах архівні
курси будуть викладатися найкращим чином. Перша полягала в усвідомленні
цінності методологічного навчання, друга – у тому, що бібліотекарі роками здій-
снювали місію служіння суспільству й інстинктивно робили доступними матері-
али, що знаходилися в їх розпорядженні. Бібліотекарі також розвивали співро-
бітництво, а не конкуренцію, а в кооперації ефективно може розвиватися мето-
дологія і спільне використання архівних матеріалів.
Нові генерації архівістів на основі конфлікту Шелленберг – Джонс десятиліт-
тями сперечалися і не дійшли згоди в питанні, де ж краще навчати архівістів – на
базі історичних чи бібліотечних шкіл. Джонс навіть зробив опитування думки
членів Товариства американських архівістів із цього приводу і на його базі за-
пропонував заснувати Інститут архівознавства та документаційного менедж-
менту, але його ідея так і залишилася нереалізованою.
1970 року Фр. Б. Еванс і Р. М. Ворнер здійснили огляд архівної професії в США
і дійшли висновку, що тільки мала частина архівістів пройшла профільне на-
вчання (31,2 % опитаних прослухали архівні курси, 2,9 % – курс управління доку-
ментацією, 14,2 % – бібліотечних наук). Більше того, університети, які пропону-
вали архівні курси, як правило, мали у своєму штаті лише одного викладача, діяль-
ність якого визначала зміст архівознавчого курсу та методику його викладання,
жодної співпраці або обміну ідеями серед викладачів не було відзначено325.
Рекомендації, представлені Р. М. Ворнером, який у той час очолював Комітет
із освіти та навчання SAA, включали такі пункти: 1) Започаткування конферен-
цій викладачів архівних наук за рахунок спонсорських коштів Товариства амери-
канських архівістів, надання грантів усім викладачам для участі в цих конферен-
ціях, проведення їх на базі престижного навчального закладу за участю пред-
ставників SAA, керівників і провідних фахівців архівної та суміжних галузей;
2) Підвищення відповідальності SAA за політику в галузі архівної освіти. З цього
напрямку Р. М. Ворнер рекомендував SAA збирати та з інтервалом в один або два
роки публікувати дані про університети, що пропонують архівні курси, надавати
опис цих курсів, указувати на можливість проходження практики в архівних
установах; 3) Зміна ролі та відповідальності Комітету з освіти і навчання SAA,
входження до його складу провідних учених бібліотечних, історичних наук та
Evans F. B. American Archivists and Their Society: A Composite View [Text] / Frank B. Evans, Robert M.
325
Warner // American Archivist. – 1971, April. – Vol. 34. – № 2. – Р. 157–172.
829
суміжних дисциплін; активізація діяльності Комітету в напрямку розвитку вузь-

коспеціальних архівних курсів для удосконалення знань архівістів, які отримали
профільну освіту. Наприклад, організація в ході літніх шкіл викладання курсів
програмування, статистики, кінофотодокументів і кінофотоархівів, семінарів із
проблематики архівів великих мегаполісів, здійснення інформаційного пошуку в
архівах; 4) SAA потребувало додаткового фінансування для реалізації освітніх
програм. Враховуючи те, що архівна галузь надто вузька для створення всеосяж-
ної освітньої програми, Р. М. Ворнер рекомендував комбінувати її курси з ви-
вченням історичних та бібліотечних дисциплін, запрошуючи для цього відповід-
них фахівців цих галузей326.
Комітети 1970-х рр. під керівництвом Ф. П. Мейсона склали звіт, у якому за-
значалося, що, якщо американські архівісти бажають розвивати їх потенціал і
отримати визнання як професіонали, усі свої зусилля вони повинні направити на
вдосконалення системи архівної освіти. Комітети 1970-х рр. дали сім рекоменда-
цій для розробки курсу Товариства у сфері архівної освіти, про які вже йшлося
вище у даній монографії. Планувалося розроблення стандартів оцінювання для
курсів, інститутів і навчальних програм; видання підручників, хрестоматій та
термінологічних словників; розробка кваліфікаційних вимог до кожної з посад в
архіві; організація стажувань та інтернатур. Підготовку дипломованих архівістів
пропонувалося здійснювати на базі навчальних закладів суміжних спеціальнос-
тей, історичних, бібліотечних, соціальних наук, до яких включати архівознавчі
курси, пропонуючи бакалаврам продовжити їх навчання за магістерськими і док-
торськими програмами з підготовкою дисертації з архівних наук. Особлива увага
приділялася якості професорсько-викладацького складу327. Таким чином, Комі-
тети 1970-х рр. на той час фактично визнали відсутність потенціалу в архівній
галузі для підготовки професійних архівістів.
Однак поступово в США рекомендації Р. М. Ворнера і Ф. П. Мейсона стали ви-
конуватися. У березні 1973 року SAA спонсорувало проведення першої конфе-
ренції викладачів архівознавчих дисциплін, у якій брало участь 10 викладачів. У
1970-ті роки регіональні товариства архівістів активізували проведення щоріч-
них і піврічних одно-, дводенних семінарів328. Комітет із термінології розробив і
опублікував 1974 року словник термінології, використовуваної архівістами, хра-
нителями манускриптів і фахівцями у сфері управління документацією329. Уні-
326 Warner R. M. Archival Training in the United States and Canada [Text] / Robert M. Warner // American
Archivist. – 1972, July – October. – Vol. 35. – № 3–4. – Р. 347–358.

327 Mason P. P. The Society of American Archivists in the Seventies: Report of the Committee for the 1970’s
328 Evans F. B. Postappointment Archival Training: A Proposed Solution for a Basic Problem [Text] / Frank B.
Evans // American Archivist. – 1977, January. – Vol. 40. – № 1. – Р. 67.

329 Evans F. B. A Basic Glossary for Archivists, Manuscript Curators, and Records Managers [Text] / Frank B.
Evans, Donald F. Harrison, Edvin A. Thompson (сompiler), William L. Rofes // American Archivist. – 1974,
July. – Vol. 37. – № 3. – P. 415–433.
830
РОЗДІЛ 5
верситети Уейна в Денвері, Північної Кароліни, Вісконсина, Урбана в Іллінойсі

включили архівні курси в підготовку істориків та бібліотекарів. 1977 року Това-
риством американських архівістів були розроблені «Guidelines for the Develop-
ment of a Curriculum for a Master of Archival Studies Degree» («Керівні принципи
для розвитку навчальних курсів для отримання ступеня магістра архівних на-
ук»)330, які є стандартом для підготовки дипломованих фахівців із архівної спра-
ви, але головна проблема залишалася невирішеною.
Натхненні випуском «Керівних принципів...», провідні американські архівісти
зажадали негайного заснування повноцінного ліцензованого факультету архів-
ної справи331. Почалася дискусія про те, що вважати архівною роботою та які ка-
тегорії архівних працівників належать до архівістів. Фр. Дж. Бурк вважав, що та-
ке визначення повинні дати федеральні органи та уряди штатів, оскільки вони є
найбільш значними роботодавцями архівістів. П. Квінн відзначив зростання ар-
хівів університетів та коледжів і наполягав на магістерському дипломі для отри-
мання посади в архівній установі подібного типу. Е. Фр. Фрейвогел указувала, що
в архівах працює велика кількість співробітників, але не всіх їх можна назвати
архівістами. Т. Х. Петерсон наполягала на тому, що професія не може визначати
себе сама і за розробкою кваліфікаційних стандартів Національний архів США
повинен звернутися до Комісії цивільної служби. Ч. Е. Лі, навпаки, вважав, що
саме архівісти повинні розробляти кваліфікаційні вимоги, і в цьому вбачав пере-
вагу, що таким чином вони будуть у змозі захистити себе і свою професію. Він
заявив, що не дав би звання архівіста нікому, хто не пропрацював, принаймні,
один рік у сховищі архіву. Дж. Кервуд порушив питання перепідготовки архівіс-
тів, які повинні навчитися приймати ефективні рішення, працюючи і в музеї, і в
історичному товаристві, і в архіві. Із ним погодилася Т. Х. Петерсон, проте вона
вказала на те, що, звузивши рамки архівної професії, можна було втратити тала-
новитих молодих людей, які працюють в архіві, але не мають достатньо сил для
продовження своєї освіти ще на два роки. П. Квін відповів, що таке навчання має
бути розраховане не на два, а на три роки і рік стажування. Ч. Е. Лі, повернув-
шись до питання перепідготовки, указав на те, що це дійсно дуже складна проб-
лема і необхідно заснувати стипендіальну програму для того, щоб молоді архіві-
сти могли придбати знання і досвід в управлінні документацією, збереженні
об’єктів культурної спадщини та інших вузькоспеціальних галузях. Усіх сперечаль-
ників повернув до реальності Дж. Хем, який висловив думку Комітету з освіти і
330 «Guidelines for the Development of a Curriculum for a Master of Archival Studies Degree» (Керівні прин-
ципи до розвитку навчальних курсів для отримання ступеня магістра архівних наук) уперше були
розроблені SAA 1977 року, переглянуті 1988, 1994 рр. Guidelines for a Graduate Program in Archival
Studies. Introduction [Electronic resource] // Society of American Archivists. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/gpas. – Title from screen.
331 Conway P. Archival Education and the Need for Full-Time Faculty [Text] / Paul Conway // American Archi-
vist. – 1988, Summer. – Vol. 51. – № 3. – Р. 254–265.
831
професійного розвитку про те, що повноцінна академічна програма, незважаючи

на вжиті зусилля, не може бути розпочата. Він додав, що планується відкриття
додаткової спеціалізації на факультетах історичних та бібліотечних наук (minor)
із проходженням практики в архівних установах. Хем також зауважив, що нікого
з працюючих в архівах не можна позбавляти статусу архівіста. У. Ранделл додав,
що коло архівних дисциплін повинно бути розширене за рахунок вивчення дис-
циплін бухгалтерії, планування бюджету, організації платних послуг архівів, спо-
собів отримання і використання спонсорської допомоги, паблік-рилейшнз тощо.
На порядку денному стояло завдання встановлення вимог до фінальних іспитів
для отримання диплома архівіста, акредитації архівних освітніх програм, у зв’яз-
ку з чим Ф. П. Мейсон запропонував вивчити питання сертифікації та акредита-
ції в суміжних професіях332. Підсумок дискусії підвів директор NHPRC
Фр. Дж. Бурк на щорічній зустрічі Товариства американських архівістів, що від-
булася в Цинциннаті 2 жовтня 1980 року. Він заявив, що, якщо професія хоче
розвиватися, архівісти повинні перейти «від семінару до академії не для одного
дня на тиждень або одного тижня на рік, а для постійного кар’єрного розвитку»,
«в університетах архівісти мають створити свою концепцію нової філософії архі-
вів і зберігання документів про досвід людства»333.
1981 року в Університеті Британської Колумбії (Канада) розпочато підготов-
ку магістрів архівних наук. Це була перша в Північній Америці університетська
архівна програма. Її успіх продемонстрував життєздатність концепції про існу-
вання окремого напрямку підготовки фахівців у галузі архівної справи334. Сього-
дні Школа бібліотечних, архівних та інформаційних наук Університету Британсь-
кої Колумбії видає дипломи магістрів і докторів філософії архівних, бібліотечних
та інформаційних наук, магістрів архівних наук. Навчальна програма включає
курси систематизації та описування архівних документів, дипломатики, відбору
й прийому на зберігання документів, управління документацією, документи
держустанов, інформаційні технології в архівах, історію зберігання документів,
архівні системи і професію, архівні публічні послуги, управління аудіовізуальни-
ми та нетекстовими документами, архівний і бібліотечний менеджмент, автома-
тизацію в архівах, системи документації у цифровому світі, архівне законодавст-
во, бізнес-архіви, теорію і практику роботи з архівними документами та інші. Під
час навчання студенти проходять три види практики в архівних установах. На
першому курсі протягом трьох місяців вони виконують роботу у сховищах архі-
332 Peterson T. H. Professional Archival Training [Text] / Trudy H. Peterson, Patrick M. Quinn, Hugh A. Tay-
lor // American Archivist. – 1977, July. – Vol. 40. – № 3. – Р. 315–320.

333 Burke F. G. The Future Course of Archival Theory in the United States [Text] / Frank G. Burke // American
Archivist. – 1981, Winter. – Vol. 44. – № 1. – P. 40–46.

334 Martin R. S. The Development of Professional Education for Librarians and Archivists in the United States:
A Comparative Essay [Text] / Robert Sidney Martin // American Archivist. – 1994, Summer. – Vol. 57. – № 3. –
Р. 544–558.
832
РОЗДІЛ 5
вів або центрів документації під наглядом старшого архівіста. На другому – бе-
руть участь в одному з проектів архіву, на третьому – протягом восьми місяців
виконують реальну архівну роботу335.
Сьогодні більше 37 університетів у США включили архівні курси у свої про-
грами або безпосередньо здійснюють підготовку архівістів із дипломами бакала-
вра, магістра чи доктора філософії в архівних науках. Архівні курси до програм
підготовки фахівців суміжних спеціальностей включили: Каліфорнійський уні-
верситет у Риверсайді, Гавайський університет, коледж «Квінс» міського універ-
ситету Нью-Йорка, Університет Святого Джона в Нью-Йорку та Університет шта-
ту Нью-Йорк у Олбані, школи інформаційних і бібліотечних наук університетів
Аризони, Північної і Південної Кароліни, університети штату Огайо (у Кенті та
Дейтоні), університети Дрексела і Темпла у Філадельфії та Школа інформаційних
наук університету в Пітсбурзі (штат Пенсільванія), університет штату Техас у
Остіні. Ці ВНЗ видають дипломи магістрів історії зі спеціалізацією в архівному
менеджменті, випускають бакалаврів, магістрів і докторів філософії у галузі ін-
формаційних наук і бібліотекознавства.
Університет міста Сан-Хосе (штат Каліфорнія) готує магістрів управління до-
кументацією та архівами; Вища школа бібліотечних і інформаційних наук Домі-
ніканського університету штату Іллінойс (місто Ривер Форест, передмістя Чика-
го) готує бакалаврів ресурсів і служб архівної і культурної спадщини, які продов-
жують свою освіту в приватному університеті католицького ордена єзуїтів Лойо-
ли в Чикаго, де отримують ступінь магістра або доктора філософії з історії; шко-
ла бібліотечних та інформаційних наук «Палмер» приватного університету Лонг-
Айленду в Брукліні (Нью-Йорк) випускає спеціалістів за двома спеціальностями:
«архіви» та «управління документацією» (постмагістерська освіта); інститут
«Пратт» (Нью-Йорк) надає постмагістерську освіту зі спеціальності «архівознав-
ство»; університет штату Канзас (місто Ємпорія) готує архівістів традиційних
архівів; коледж «Сіммонс» (штат Массачусетс) видає подвійний магістерський
диплом з архівних та історичних наук; з осені 2010 року розпочав магістерську
програму підготовки архівістів Массачусетський університет у Бостоні; дипломи
магістрів і докторів філософії з архівних наук видає Університет штату Мери-
ленд, який розпочав підготовку фахівців у галузі архівної справи 1965 року; спе-
ціалістів-архівістів готують Університет Уейна і Щкола інформації Мічигансько-
го університету в Анн-Арбор (штат Мічиган) та інші. Вивчення їх діяльності мо-
же бути предметом окремого дослідження. Більш докладно зупинимося лише на
тих, що мають певні відмінності від типових.
335 School of Library, Archival and Information Studies at The University of British Columbia [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.slais.ubc.ca/about/history.htm. – Title from screen.
833
Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі пропонує програми підготов-

ки магістрів і докторів філософії в архівних науках зі спеціалізацією у кіно- і те-
левізійних архівах. Його курси включають не тільки вивчення традиційної теорії
і практики архівної роботи, а й архівування Інтернет-сайтів, кіно- і фотоархівів,
управління електронними документами, теорію і практику збору усної історії та
етнографічної роботи, розвиток медіа-засобів тощо. Студенти мають можливість
проходити практику в понад 150 архівних інституціях, у тому числі у філіалі На-
ціонального архіву США, розташованого у регіоні, Архіві кіно і телебачення, Архі-
ві документів усної історії, Архіві етнографічної музики, лабораторії мультиме-
діа й інформаційних технологій336.
Коледж інформації і математичних наук Університету «Клейтон», розташо-
ваний поряд із філіалом Національного архіву США в Атланті та Архівом штату
Джорджія, готує магістрів у галузі електронних архівів і цифрових документів.
Значна увага приділяється вивченню експертизи цінності цифрових документів,
он-лайновому листуванню, організації їх зберігання, доступу до них, зміні фор-
матів, програмного забезпечення, законодавчо-нормативному супроводженню і
професійній етиці. Програма підготовки архівістів цифрової ери була заснована
2010 року, а з осіннього семестру 2012 року університет розпочав викладання
своїх курсів для студентів інших навчальних закладів через Інтернет337.
Відразу шість університетів Нью-Йорка готують архівістів. Один із них, Ви-
ща школа мистецтва і науки Нью-Йоркського університету, готує архівістів і хра-
нителів манускриптів, редакторів історичних документальних видань, істориків,
що спеціалізуються на усній історії та управлінні культурними ресурсами, спеці-
алістів у галузі новітніх медіа зі ступенями магістра і доктора філософії. Від сту-
дентів вимагають відвідувати семінари, метою яких є участь у проектах з підго-
товки до видання джерел американської історії, у тому числі й публікації їх в
Інтернеті, підготовка путівників, анотування архівних документів, організація
виставок документів, екскурсій по архівах, аудіо- і відеопрезентацій історичних
джерел. Курс «Історія і відеодокументи» фокусує увагу студентів на важливості
таких історичних джерел, як фотографія, плакат, журнальна ілюстрація, реклам-
ний проспект, аудіовідеодокументи338.
П’ять американських університетів – «Оберн» (штат Алабама), університети
штатів Індіана, Теннессі, Вісконсин, Луїзіана – розвивають співробітництво та
кооперацію у напрямку підготовки фахівців із архівного менеджменту. Заняття
336 Graduate School of Education and Information Studies at the University of California, Los Angeles
[Electronic resource] // UCLA Department of Information Studies. – Mode of access: http://is.gseis.ucla.edu/. –

Title from screen.
337 College of Information and Mathematical Sciences at the Clayton State University [Electronic resource] //
Clayton State University. – Mode of access: http://cims.clayton.edu/mas/Default.htm. – Title from screen.

338 Graduate School of Arts and Sciences at the New York University [Electronic resource] // Archives and
Public History Digital. – Mode of access: http://aphdigital.org. – Title from screen.
834
РОЗДІЛ 5
проводяться за допомогою сучасних засобів аудіо- і відеотехнологій та Інтерне-

ту: викладач, який знаходиться в одному з університетів, може читати лекцію і
спілкуватися зі студентами, присутніми на заняттях у чотирьох інших універси-
тетах. Завдяки сучасним технологіям студенти можуть вивчати курси, запропо-
новані їм не тільки рідним ВНЗ, а й будь-яким іншим, що входять до програми339.
Місія і мета навчання архівістів визначається пріоритетами, встановленими
для архівної професії та архівів Товариством американських архівістів. «Guide-
lines for a Graduate Program in Archival Studies» («Керівні принципи для програм
вищої освіти в архівних науках») уже в ХХІ ст. переглядалися тричі: у 2002, 2005 і
2011 рр.340 Цей документ визначає мінімальні стандарти, передбачені для про-
грам архівної освіти. ВНЗ ставлять перед собою різні цілі: одні готують архівістів
зі спеціалізацією на роботі з традиційними архівами, другі – хранителів мануск-
риптів, треті – спеціалістів у галузі управління документацією, і вже зовсім но-
вий напрямок, на який звернули увагу практично усі університети, – підготовка
архівістів для роботи з електронними документами й архівами. Часто ВНЗ про-
понують комбіновані програми, наприклад, архіви та управління документацією.
Окремі ВНЗ поєднують програми підготовки архівістів і бібліотекарів, а інші бе-
руть за основу те, що архівіст – це, перш за все, історик, і його підготовка вимагає
поглибленого вивчення історичних дисциплін. Новітні інтегровані програми за-
безпечують підготовку архівістів у контексті розвитку інформаційних техноло-
гій і комп’ютеризації. Та абсолютно всі навчальні заклади згодні з тим, що підго-
товка архівістів не може здійснюватись у відриві від практичної бази – архівних
установ, тому всі ВНЗ передбачають у своїх програмах не менше ніж 120-годинну
практику в архівах і центрах документації. Міждисциплінарний характер архів-
ної освіти визначає різнопланове розуміння вищими навчальними закладами
складу та змісту архівних курсів. Але всі вони повинні працювати на досягнення
єдиної мети, визначеної SAA: забезпечити майбутніх архівістів фундаментальни-
ми знаннями з історії, теорії, практики архівної справи, суміжних дисциплін, роз-
винути критичне мислення та мистецтво прийняття рішень у галузі роботи з
документами державних, приватних, наукових, бізнес та інших структур, а також
у сфері захисту культурного майна, підготувати студентів до самостійних науко-
вих досліджень, навчити архівістів майбутнього управлінню, організації і вико-
ристанню цифрових документів у всіх їх форматах, довести їм принципи профе-
сійної етики і соціальної відповідальності, розкрити правові аспекти професії.
Післядипломна освіта архівістів також побудована на вимогах, встановлених
SAA, «Guidelines for the Development of Post-Appointment and Continuing Education
339 Society of American Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://www2.archivists.org/dae/
saec. – Title from screen.

340 Guidelines for a Graduate Program in Archival Studies. Introduction [Electronic resource] // Society of
American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/gpas. – Title from screen.
835
and Training Programs, PACE» («Керівні принципи для розвитку післядипломної і

безперервної освіти і навчальних програм») 341, 30 серпня 1997 року. Із листопада
2006 року вони були перезатверджені у вигляді документа «Guidelines for Archi-
val Continuing Education, ACE» («Керівні принципи для архівної безперервної осві-
ти»)342. РАСЕ-програма розрахована і на те, що більшість архівістів має профіль-
ну освіту (archivists), і на те, що деякі з них прийшли на роботу в архів з інших
галузей (employers of archivists). Перші потребують поглиблення своїх знань,
другі – перепрофілювання. Тому РАСЕ передбачає три напрямки, розраховані на
аудиторії різного рівня. Перший, «Introductory», передбачає навчання співробіт-
ників архівів, які отримали непрофільну освіту і не мають досвіду роботи в архі-
вах. Вони отримують базові знання з теорії і практики архівної роботи. Другий,
«Advanced», розрахований на кваліфікованих спеціалістів із профільним дипло-
мом і досвідом роботи. Слухачам надається можливість глибоко вивчати іннова-
ційні напрямки роботи, обговорювати архівну теорію і практику та ділитися сво-
їм досвідом, беручи участь у різнопланових семінарах. Третій, «Ancillary», направ-
лений на керівників і працівників органів, що контролюють архівні установи,
дослідників, волонтерів і осіб, просто зацікавлених в отриманні архівних знань.
Предметні галузі, охоплені післядипломною і безперервною освітою, відобра-
жають три ареали знань: контекстуальні, архівні та додаткові. Контекстуальні
знання передбачають розуміння архівістами політичних, адміністративних, юри-
дичних, економічних, соціальних, культурних процесів, у яких документи ство-
рюються і використовуються. Більш специфічний контекст представляють межі,
у яких створюються документи фінансових, релігійних, наукових, сімейних сфер.
Компонентами контекстуального ареалу є: вивчення походження, розвитку,
природи американських інституцій як державних, так і приватних, їх відпові-
дальності, функцій, процедур і процесів; походження, розвитку і структури юри-
дичної системи США, на базі якої ці інституції діють, принципи, методи і проце-
дури фінансової системи США.
Архівні знання є стрижнем післядипломної освіти. Їх компоненти охоплюють
вивчення історичного розвитку систем створення і зберігання документів різ-
них цивілізацій, від античних до сучасних, структури архівної мережі Західного
Світу і США, типів архівних установ і програм, політики, законодавства, правил,
що впливають на архівну роботу в США, місії, ролі, етики й цінності архівної про-
фесії, різних аспектів організаційної культури, структури, процесів комунікацій-
341 «Guidelines for the Development of Post-Appointment and Continuing Education and Training Programs
(PACE)» («Керівні принципи для розвитку післядипломної і безперервної освіти і учбових програм»),
затверджені Радою Товариства американських архівістів 30 серпня 1997 року, перезатверджені 2002,
2005–2006 рр. Society of American Archivists [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www2.archivists.org/prof-education/pace-guidelines. – Title from screen.
342 Guidelines for Archival Continuing Education (ACE) [Electronic resource] // Society of American Archi-
vists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/prof-education/ace–guidelines. – Title from screen.
836
РОЗДІЛ 5
них систем, які належать до створення і використання документів, класифікації,

зберігання і розподілення, пошуку документів в інформаційних системах, про-
грам управління електронними документами, інформаційних технологій. Ви-
вчення архівних наук фокусується на архівній теорії, методології та практиці,
аналізі фундаментальних ідей про природу архівів, архівних документів і функ-
цій. Значна увага приділяється документам у новітніх цифрових форматах і від-
повідним змінам архівної думки і практики, пов’язаним із появою цього феноме-
ну. Для удосконалення знань архівістів, які спеціалізуються на роботі з цифрови-
ми документами, розроблена спеціальна програма – «Digital Archives Specialist
(DAS) Curriculum and Certificate Program» («Спеціалісти цифрових архівів»)343.
Оскільки архівні знання і професійна культура не мають географічних і націо-
нальних кордонів, кожен компонент архівних знань вивчається в міжнародному
та мультикультурному контексті.
Сторінка веб-сайту Товариства американських архівістів, на якій роз’яснено структуру

програми підготовки спеціалістів для цифрових архівів
343 Digital Archives Specialist (DAS) Curriculum and Certificate Program [Electronic resource] // Society of
American Archivists. – Mode of access: http://www2.archivists.org/prof-education/das. – Title from screen.
837
Необхідність отримання додаткових знань пов’язана з тим, що архівіст пови-

нен знатися на фізичній природі носія документа, причинах можливого погір-
шення його стану і методах попередження втрати, шляхах врятування архівів під
час катастроф техногенного і природного характеру, розвитку широкомасштаб-
них програм забезпечення зберігання, у тому числі на новітній техніці архівних
холдингів і технологіях зберігання. Важливим компонентом є знання в галузі
інформаційних технологій (комп’ютерного і програмного забезпечення, телеко-
мунікаційних та інформаційних мереж, створення і використання БД тощо), біб-
ліотечних наук, управління фінансовими і людськими ресурсами, безпеки функ-
ціонування архівних споруд і обладнання, проведення аналітичної та планово-
звітної роботи, методів дослідження історичних джерел. Мистецтво архівіста як
історика дозволяє йому повною мірою забезпечити поповнення архіву дійсно
цінними для майбутніх поколінь документами, тому розширення та поглиблен-
ня знань у галузі історії завжди посідає важливе місце в освіті архівіста.
Для підвищення кваліфікації архівістів у США використовуються різні форми
занять: практичні, семінари, курси, інститути, стажування, інтернатури, профе-
сійно орієнтовані конференції, різні форми методичної допомоги, консультацій,
виїзних семінарів, дистанційного навчання (телеконференції, Інтернет-курси,
домашнє навчання), розповсюдження професійної літератури. Може бути заяв-
лена одна тема, яка розглядатиметься на рівнях, доступних кожній категорії ау-
диторії, або ж – серія взаємопов’язаних тем. Особлива увага приділяється відбо-
ру викладацького складу. Це мають бути кваліфіковані фахівці, досягнення яких
представлені публікаціями їх наукових праць, виступами на конференціях, робо-
тою у професійних асоціаціях, академічною діяльністю. Викладачі повинні про-
демонструвати своє мистецтво не тільки як лектори, але й здатність до укладан-
ня навчальних і методичних матеріалів, у тому числі розрахованих на самостійну
роботу слухачів. Заняття проводяться на базі різних університетів; графіки їх
проведення, списки викладачів публікуються на сайті Товариства американсь-
ких архівістів (регіональних професійних організацій архівістів); запис слухачів
також здійснюється за допомогою SAA.
Перший Національний форум архівної безперервної освіти (The National
Forum on Archival Continuing Education (NFACE)) відбувся 27–29 квітня 2000 року
в Декатурі (штат Джорджія)344. Він зібрав 120 учасників від 45 організацій, що
займаються безперервною архівною освітою в США, серед яких було 43 коорди-
натори післядипломної архівної освіти від штатів. Метою форуму був розвиток
співробітництва, партнерства і кооперації різних архівних асоціацій (національ-
них, релігійних, штатів, округів), навчальних закладів у напрямку розвитку й
344 National Forum on Archival Continuing Education (NFACE). Final Report, July 2002 [Electronic re-
source] // The Council of State Archivists (CoSA). – Mode of access: http://www.statearchivists.org/reports/

NFACE/FinalReport/NFACEfinal.pdf. – Title from screen.
838
РОЗДІЛ 5
удоступнення післядипломної освіти, удосконалення її якості, розширення бази

для організації навчання працівників регіональних архівів, реалізації ініціатив
щодо засвоєння архівістами теорії та практики роботи з електронними докумен-
тами та електронними архівами.
Американські колеги не складають щорічних кадрових звітів по галузі, як це
роблять українські архівісти. Періодично вони проводять так званий перепис
працюючих у галузі. Останній такий перепис, результатами якого вдалося скори-
статися автору, відбувся 2006 року. Оскільки архівістів у США об’єднує Товарист-
во американських архівістів, яке на сьогодні визначає професійну політику в га-
лузі архівної справи, у тому числі й щодо архівної освіти, то переписи проводить
не NARA, а SAA. Перепис 2006 року проведений завдяки наданню гранту від Ін-
ституту Служби музеїв і бібліотек. Методика проведення цих переписів має свої
особливості. SAA розсилає опитувальні листи по країні, отримує відповіді та на їх
базі будує свої статистичні висновки. 2006 року SAA розповсюдило 12 тисяч опи-
тувальних листів і отримало 5620 відповідей, що склало 47 %. Важко оцінити
репрезентативність цих Переписів, але в США вони визнаються такими.
Отже, серед тих, хто надіслав відповідь, 52,6 % зазначили, що мали фахову
архівну освіту, 2,7 % були студентами фахових навчальних закладів. Ступінь ма-
гістра мали 47,4 %, натомість тільки 8,4 % мали ступінь доктора філософії. Дина-
міку щодо збільшення кількості дипломованих архівістів показала гістограма їх
розподілу за віком і за освітою. Так, серед архівістів віком 65 років і більше архів-
ну освіту назвали базовою 15 % респондентів, у віковій групі 60–64 роки –
близько 20 %, і далі, відповідно, у групах 55–59 років – понад 20 %, 50–54 роки –
30 %, 45–49 років – понад 30 %, 40–44 роки – близько 40 %, 35–39 років – по-
над 40 %, 30–34 роки – понад 60 %, 20–29 років – майже 70 % і до 25 років – по-
над 50 %. Це вказує на те, що з роками до американських архівів усе більше при-
ходить фахівців, які закінчили фахові навчальні заклади (у тому числі зі ступе-
нем магістра архівних наук), а отже, свідчить про прогрес архівної освіти у США,
а також популярність архівної професії серед молоді. Проте SAA зазначило, що ця
кількість дипломованих спеціалістів є ще недостатньою для американських архі-
вів, оскільки, на їх погляд, забагато респондентів показали, що архівну освіту во-
ни отримали або без відриву від роботи у спеціалізованих навчальних закладах
та на тренувальних програмах (тобто були прийняті на роботу з іншим дипло-
мом), або шляхом самоосвіти.
Укладачі Перепису піддали критиці діяльність SAA у напрямку сприяння
збільшенню повноцінних навчальних закладів, що готують PhD та викладачів
архівознавства. Вони вказали на недостатню кількість останніх, поважний вік (у
своїй більшості професорсько-викладацький склад був старший від 50 років) і
те, що вони не були спеціально підготовлені як викладачі, а будували свою кар’є-
ру як архівісти, тобто не на достатньому рівні володіли методикою викладання.
839
Також відзначено парадокс у тому, що серед молоді дуже мало бажаючих або тих,
хто має можливість отримати ступінь доктора філософії, а отже, у майбутньому
стати викладачами. Відзначено недостатню кількість спеціальних програм, які б
сприяли підготовці викладачів архівознавчих дисциплін. У цьому укладачі Пере-
пису побачили загрозу для подальшого розвитку архівної освіти через те, що з
часом може скластися ситуація, при якій навіть за наявності великої кількості
бажаючих вивчати архівознавство не буде кому його викладати. Тож американ-
ські колеги поставили перед собою стратегічне завдання – розвивати на націо-
нальному рівні програми для підготовки докторів філософії в архівних науках,
які у подальшому візьмуть на себе підготовку фахівців архівної галузі345.
У сфері післядипломної освіти Перепис засвідчив зміщення акцентів із пере-
підготовки спеціалістів, які прийшли до архівів з інших галузей, на вдосконален-
ня знань дипломованих архівістів. Хоча доволі-таки значна кількість респонден-
тів (41 %) відповіла, що вони отримали архівну освіту саме завдяки перепідго-
товці в системі підвищення кваліфікації або самоосвіті. В архівній галузі США
зараз триває дискусія стосовно «basic» (базової) і «advanced» (підвищеного рів-
ня) освіти, «core» (основних) та спеціалізованих курсів. Відповідно, перші потріб-
ні для перепрофілювання спеціалістів, які не мають профільного диплома, а дру-
гі – для удосконалення знань дипломованих архівістів.
Американські архівісти беруть активну участь у програмах підвищення ква-
ліфікації, проведення більшості з яких забезпечується професійними архівними
організаціями. Станом на 2006 рік через національні або міжнародні архівні асо-
ціації підвищили свою кваліфікацію 55,5 %, через регіональні архівні асоціації –
57,4 %, архівні асоціації штатів та округів – 55,6 %, у неархівних професійних асо-
ціаціях архівні курси прослухали 28,3 %, роботодавці організували навчання
30,0 % працівників архівів (один і той же працівник проходив підвищення квалі-
фікації декілька разів)346. Серед напрямів, які американські архівісти останніми
роками вважають за найнеобхідніші для удосконалення своєї освіти, – оцифру-
вання документів, експертиза цінності, прийом документів до архівів, організа-
ція зберігання та доступу до електронних документів, копіювання й консервація
документів. Указуючи на бар’єри, котрі заважають здобувати післядипломну та
безперервну освіту архівістам, Перепис відзначив високу вартість навчання як
основну перешкоду для отримання освіти. Гранти, що надаються професійними
Winter. – Vol. 69. – № 2. – Р. 294, 295, 300, 328, 350, 351, 364, 365.
Winter. – Vol. 69. – № 2. – Р. 367–395.
840
РОЗДІЛ 5
організаціями та різного роду фондами, та фінансування на ці цілі, передбачува-

не архівами, на погляд укладачів, є недостатніми.
Останнім часом у США зроблені значні кроки в напрямі активізації розвитку
архівної освіти. На офіційному веб-сайті SAA створено спеціальну директорію
«Архівна освіта», у якій викладено Стратегічний план популяризації та поглиб-
лення архівної освіти, представлено всі навчальні заклади, що пропонують спе-
ціальність архівіста. 2009 року в США запроваджена програма «Building the
Future of Archival Education and Research Initiative, AERI» («Розбудова майбутньо-
го архівної освіти і дослідницьких ініціатив»), яка працює у восьми американсь-
ких університетах. Вона має декілька складових.
Перша з них – «Архівна освіта і дослідницькі інститути» – проведення літніх
інститутів для студентів, магістрів і здобувачів PhD ступеня. Почергово літні ін-
ститути приймають провідні університети країни: Каліфорнійський (Лос-
Анджелес, 2009 р.), Мічиганський (Анн-Арбор, 2010 р.), Сіммонс-коледж (Бостон,
2011 р.), знов Каліфорнійский (Лос-Анджелес, 2012 р.), Техаський (Остін,
2013 р.), Пітсбурзький (2014 р.), Північної Кароліни (2015 р.). Програма пропонує
стипендії для здобувачів ступеню PhD для відвідування літніх інститутів. Про-
грами курсів цих інститутів включають лекційні, семінарські та інші види за-
нять. Тематика курсів дуже різнопланова і більш спеціалізована, ніж та, що ви-
кладається протягом навчального року в університеті. Наприклад, літній інсти-
тут 2013 року в Остіні пропонував студентам курси: «Архіви і Латиноамерикан-
ська автентичність», «Дефініції навколо професії і дисциплін культурної спадщи-
ни», «Аналіз діловодства як культурної практики», «Родинні, сімейні та особові
архіви», «Теорія дослідження і методи архівного студіювання», «Громадські архі-
ви», «Розвиток в архівній педагогіці», «Архівне різноманіття та архівна етика»,
«Люди і цифрові архіви», «Соціальні медіа та індивідуальність», «Концептуалі-
зація, розвиток і оцінювання цифрового зберігання», «Побудова співробітництва
архівної дослідницької спільноти», «Систематизація та описування у цифровому
середовищі», «Докторська кар’єра», «Соціальні медіа для комунікацій» та інші.
Особливістю таких інститутів є зближення майбутніх колег на заняттях, за обід-
нім столом, на святковій вечері у ресторані, під час екскурсії. Фундатор літніх
інститутів у США Е. М. Познер вважав, що головне їх значення полягало не у ви-
вченні архівознавства, а в тій атмосфері, яка надихає архівістів на самостійне
вдосконалення своїх знань347. Отже, мета літніх інститутів полягає не лише в по-
глибленні знань, а й у єднанні з професією, колом колег і стимулюванні інтересу
до наукових досліджень.
347 Goggin J. That We Shall Truly Deserve the Title Of «Profession». The Training and Education of Archivists,
1930–1960 [Text] / Jacqueline Goggin // American Archivist. – 1984, Summer. – Vol. 47. – № 3. – Р. 243–254.
841
Веб-сайт програми «Архівна освіта і дослідницькі інститути
Друга складова програми має два напрями. Перший – «Підготовка архівних

учених» – підтримка студентів і аспірантів різних соціальних, етнічних і релігій-
них менших, які бажають здобути ступінь PhD в архівних науках та стати профе-
сорами університетів. Програма розрахована на 2011–2015 рр. У ході програми
відбирається талановита молодь, яка продемонструвала здатність до наукових
досліджень і викладацької діяльності та яку навчають, як здобути кар’єру в ар-
хівній науці, процесу наукового дослідження в архівах і архівістиці тощо. Другий –
«Докторський стипендіант» – надання стипендій на чотири роки молодим нау-
ковцям, які працюють над докторськими дисертаціями в архівних науках. Остан-
ній набір на цей напрям відбувся восени 2011 року 348.
Університети США звернули увагу ще на одну складову нової архівної пара-
дигми, яка враховує не лише традиційні та електронні документи, а й усну істо-
рію, слухову або кінетичну традицію. Однак таке документування притаманне
348 Building the Future of Archival Education and Research Initiative [Electronic resource] // University of
California, Los Angeles, 2013. – Mode of access: http://aeri.gseis.ucla.edu/index.htm. – Title from screen.
842
РОЗДІЛ 5
тубільним культурам. Асиміляція, глобалізація, вплив інших культур викликає

забування, а отже, втрату культурної самобутності. Проблема стосується не тіль-
ки тубільних культур, а й жертв геноциду, примусових переселень, апартеїду,
політики державних секретів тощо. Заради збереження нетрадиційних докумен-
тів США, Канада, Австралія, Китай 2005 року ввели архівні програми в універси-
тетах, спрямовані на вивчення культурних традицій тубільних племен, їх націо-
нальних архівних методів і практики роботи. Ініціатором виступив Каліфорній-
ський університет у Лос-Анджелесі. 2008 року викладачі обговорили спільні
проблеми на ХVI Міжнародному конгресі архівів у Куала-Лумпур (Малайзія). Ці
програми є експериментальними, їх досвід спочатку планувалося поширити на
Тихоокеанський регіон. Проблема полягає у визначенні того, який контингент
буде навчатися по таких програмах (до речі, студентам, які бажають отримати
подібну архівну освіту, надається фінансова підтримка), хто буде навчати, що
включати до таких архівних курсів, звідки брати знання та професіоналів, які
можуть їх надати349.
Таким чином, найважливішою місією Товариства американських архівістів є
сприяння підвищенню популярності архівної професії у США, встановлення її
стандартів і пріоритетів, акумуляція і поширення інформації про навчальні за-
клади, у яких можна отримати диплом архівіста, забезпечення можливості під-
вищення кваліфікації працівників архівних установ з усіх напрямів архівної ро-
боти. Американські архівісти ще з започаткування своєї професії визнали архів-
ну освіту основної рушійною силою у розвиткові своєї галузі. Тож основним за-
вданням SAA було і залишається сприяння навчанню майбутніх фахівців архівної
справи в університетах та підвищенню кваліфікації працюючих архівістів.
5.6 АКАДЕМІЯ СЕРТИФІКОВАНИХ АРХІВІСТІВ

Квінтесенцією вимог американських архівістів до кваліфікаційного рівня
у своїй професії стала сертифікація архівістів. Довгий час у Товаристві американ-
ських архівістів тривала дискусія про значення професіоналізму архівістів. Виник-
ла вона на тлі боротьби архівістів за визнання своєї професії в США. 1953 року
Президент США Д. Д. Ейзенхауер намагався змістити зі свого поста Архівіста
США У. К. Гровера і зробити посаду Архівіста США політичною. Завдяки зусиллям
Американської історичної асоціації та Товариства американських архівістів
спроби Ейзенхауера втягнути архіви на суто політичну арену були невдалими350.
349 Gilliland A. Pluralizing the Archival Paradigm: Can Archival Education in Pacific Rim Communities Address
the Challenge? [Text] / Anne Gilliland, Sue McKemmish, Kelvin White, Yang Lu, Andrew Lau // American
Archivist. – 2008, Spring/Summer. – Vol. 71. – № 1 – Р. 87 – 117.
350 Byers Jim. Certification in America: The ACA Example [Electronic resource] // Academy of Certified Archi-
vists. – Mode of access: http://www.certifiedarchivists.org/about–us/history/35.html. – Title from screen.
843
Цей факт став каталізатором у боротьбі архівістів за самостійність своєї про-

фесії і примусив архівістів старшої генерації серйозно замислитися над її стату-
сом і визнанням. Д. К. Рензі з Архіву штату Колорадо направила листи керівни-
кам архівів і членам Товариства американських архівістів із пропозицією створи-
ти у складі SAA систему членства, пов’язану сертифікацією. Вона пропонувала,
щоб кожного року члени Товариства складали іспит на право членства. Пропону-
валося три категорії членів: сертифіковані професійні архівісти, зареєстровані
архівісти, асоційовані члени. Процесом, на погляд Рензі, міг би керувати Амери-
канський інститут архівістів, який слід було б створити у складі Товариства. Ре-
комендації Рензі не були прийняті через те, що члени SAA не хотіли обмежувати
своє членство. Проте лист Д. К. Рензі порушив питання про визнання архівіста як
професіонала, необхідність встановлення стандартів професії, системи навчання
та підвищення кваліфікації, і над цим питанням зосередились усі в галузі351.
Дискусія про сертифікацію тривала усі наступні роки. 1977 року Фр. Б. Еванс
написав статтю про розвиток архівної освіти у США, у якій вказав на незадовіль-
ний рівень освіти співробітників архівів. Еванс писав, що чекати допомоги від
істориків і бібліотекарів у формуванні архівної професії не варто: архівісти по-
винні навчати архівістів352. 1977 року в США з’явився Інститут сертифікованих
спеціалістів із управління документацією, хоча саме поняття управління доку-
ментацією у США тільки зароджувалося. Сертифікація рекордз-менеджерів від-
бувалася двома шляхами: шляхом надання документів, що підтверджуть освіту
та стаж роботи, і шляхом складання іспиту.
У 1970-ті рр. Комітет освіти і професійного розвитку Товариства американсь-
ких архівістів вирішив проблему акредитації освітніх програм, але перейти до
сертифікації спеціалістів не спромігся через своє негативне ставлення до цієї теми.
Проте ідею все ж таки було підтримано. 1982 року SAA випустило буклет
«Evaluation of Archival Institutions: Services, Principles, and Guide to Self-Study» («Оці-
нювання архівних інституцій: служби, принципи та інструкції для самовивчен-
ня»), у якому викладено принципи для оцінювання архівних інституцій. У травні
1984 року Рада SAA доручила Комітету освіти розробити План сертифікації пра-
цівників архівних установ. Удосконалений План був опублікований 1986 року в
Бюлетені SAA «Newsletter». У ході дискусії на зимовій зустрічі Ради SAA 1987 року
Фр. Блоуїн та Т. Х. Петерсон запропонували створити нову структуру – «Академію
сертифікованих архівістів». Голосуванням восьми проти двох було ухвалено рі-
шення утворити Тимчасову комісію для проведення сертифікації 353.
351 Evans F. B. Postappointment Archival Training: A Proposed Solution for a Basic Problem [Text] / Frank B.
Evans // American Archivist. – 1977, January. – Vol. 40. – № 1. – P. 57–74.

352 Ibid. – P. 74.
353 Ibid. – P. 57–74.
844
РОЗДІЛ 5
1988 року Рада SAA перезатвердила «Керівні принципи для програм вищої
архівної освіти», до яких включила позиції щодо проведення сертифікації спеціа-
лістів. Наступного року було видано «Методичний посібник для оцінювання ар-
хівів і планування», що надавав інструкції, яким чином, крок за кроком, здійсню-
вати оцінювання відповідно до встановлених стандартів.
1989 року відбулася організаційна зустріч ініціативної групи архівістів, на
якій було створено Академію сертифікованих архівістів, а Тимчасову комісію
скасовано. Мета заснування Академії полягала у 1) встановленні стандартів ар-
хівної професії і забезпеченні стимулів для архівістів підтримувати і вдоскона-
лювати свою професійну компетентність; 2) підтвердженні кваліфікації шляхом
представлення документів про освіту і набутий досвід або складанням іспиту;
3) розвитку й адмініструванні програм сертифікації та підтримки сертифікації
архівістів у США і на міжнародному рівні; 4) популяризації сертифікації та її пе-
реваг у середовищі та поза архівною професією; 5) пропагуванні серед архівістів
переваг високого рівня професійних знань354.
Керівний склад Академії представлений президен-
том, віце-президентом (обираються терміном на один
рік), секретарем і скарбником (обираються на два роки).
Члени правління поділяються на декілька комітетів: ви-
конавчий (діє у міжсесійний період), фінансовий, органі-
зації і проведення виборів, екзаменаційного розвитку
(оцінює та переглядає екзаменаційні вимоги, відповідає
за документи і процедури проведення іспитів). До прав-
ління входять керівники: екзаменаційної адміністрації
(відповідає за різні аспекти проведення іспитів), програ-
ми сертифікаційної підтримки, програми популяризації
сертифікації архівістів у середовищі та поза межами ар- ГРЕГОРІ C. ХАНТЕР,
хівної професії .
355 перший президент
Академії сертифікованих
У вересні 1989 року проведено першу сертифікацію архівістів
спеціалістів в архівах. Її здійснювали двома шляхами:
перший – представлення документів, що підтверджують інформацію про освіту
та стаж роботи в архівних установах, другий – проведення іспиту з теорії і прак-
тики архівної справи. Першим шляхом отримували сертифікати архівісти трьох
категорій: 1) із дипломом магістра архівних наук та стажем роботи не менше
п’яти років в архівних установах, 2) із дипломом магістра і шістьма роками дос-
віду роботи в архівах, 3) із дипломом бакалавра і сімома роками стажу. Усі інші
354 Bylaws. Section 2. Purposes [Electronic resource] // Academy of Certified Archivists. – Mode of access:
http://www.certifiedarchivists.org/about–us/history/35.html. – Title from screen.

355 Bylaws. Article VI. Board of regents [Electronic resource] // Academy of Certified Archivists. – Mode of
access: http://www.certifiedarchivists.org/about–us/history/35.html. – Title from screen.
845
отримали можливість складати іспити. Архівістів, які отримали сертифікат, що

підтверджує їх освіту і стаж роботи, виявилося 689 осіб, а тих, хто пройшов через
іспит, – 20356.
Сьогодні процедура отримання сертифіката передбачає визначення відповід-
ності архівіста освітньому стандарту, встановлення рівня його професійного до-
свіду, складання сертифікаційного іспиту. Рівень освіти архівіста має відповіда-
ти стандартам, розвиненим у «Role Delineation Statement» (RDS) – документі,
який визначає базові знання, необхідні для виконання архівної роботи, і вста-
новлює екзаменаційні вимоги. RDS переглядається раз на п’ять років на відпо-
відність найсучаснішим теоретичним та практичним досягненням архівної про-
фесії (12 серпня 2009 року на засіданні Академії в Остіні (Техас) був представле-
ний чинний на сьогодні RDS). Кожні п’ять років архівіст повинен пройти повтор-
ну сертифікацію. Він складає іспит у тому ж самому форматі, як і при першій сер-
тифікації, або надає документи про свій професійний внесок за минулий п’яти-
річний період та удосконалення освіти.
Для допуску до іспиту Академія поділяє архівістів на декілька категорій за
освітнім рівнем та професійним досвідом: 1) магістри архівного менеджменту
(кандидат повинен надати диплом і відпрацювати 1 рік в архівній установі);
2) магістри архівної справи (диплом і 2 роки роботи в архіві); 3) раніше сертифі-
ковані архівісти, які втратили право бути сертифікованими з різних причин;
4) сертифіковані архівісти, які бажають підтвердити свій сертифікат. Випускни-
ки університетів, які прослухали архівні курси протягом дев’яти семестрів, допу-
скаються до іспиту без стажу роботи в архівній установі. У разі успішного скла-
дання іспиту вони отримують сертифікат на один рік і три роки на пошуки робо-
ти, протягом яких цей сертифікат є дійсним. Крім того, вони звільняються від
сплати за іспит до початку своєї професійної діяльності 357.
Кандидати подають заяви встановленої форми у відповідні терміни і пред-
ставляють документи, що підтверджують дані про освіту, стаж і характер вико-
нуваної роботи в архівній установі. Комісія розглядає кандидатури бажаючих
отримати сертифікат і визначає рівень їх освіти і досвіду для допуску до сертифі-
кації. Про відмову в отриманні допуску кандидат повідомляється у письмовій
формі. Він має право подати апеляцію, яка розглядається комітетом у складі пре-
зидента, секретаря і скарбника Академії. Разом із поданням заяви кандидат
сплачує внесок 50 доларів, який не повертається йому в разі відмови. У разі ус-
пішного складання іспиту архівіст сплачує внесок у 150 доларів і щорічно як
356 The A*CENSUS (Archival Census and Education Needs Survey in the United States) [Working Group: Victo-
ria Irons Walch (Principal Research Consultant), Nancy P. Beaumont (Principal Investigator), Elizabeth Yakel,
Jeannette Bastian, Nancy Zimmelman, Susan Davis, Anne Diffendal] // American Archivist. – 2006, Fall-
Winter. – Vol. 69. – № 2. – P. 294, 419–436.
357 The archival certification [Text] / Handbook for Archival Certification. – Albany (New York) : Academy of
Certified Archivists, 1998. – Р. 9–10, 14–15.
846
РОЗДІЛ 5
член Академії ще 50 доларів. Академія може організувати проведення виїзного

іспиту в місті (архіві) при наявності п’яти кандидатів. Результати іспитів повідо-
мляються через 4–6 тижнів. Успішні результати іспиту надають право кандидату
стати членом Академії сертифікованих архівістів і отримати сертифікат на п’я-
тирічний термін358.
Під час іспиту архівіст повинен продемонструвати свої знання відповідно до
розділів «Role Delineation Statement» (RDS):
1) загальні знання (вплив соціальних, культурних, економічних, політичних і тех-
нологічних факторів на еволюцію і характеристики документів і управління ни-
ми; походження, розвиток і визначення архівних концепцій, принципів, практик
і методів; розвиток архівних інституцій і програм; спільне і відмінне у природі
документів офіційного та особового походження; теорія, методологія і практика
роботи з документами на різних носіях інформації; стандарти та кращі практики
архівної роботи; концепції життєвого циклу документів; основні функції архіву
(комплектування, зберігання, описування, облік, використання архівних доку-
ментів); комп’ютерні технології, електронні комунікації в архівах; on-line-обмін
інформацією, веб-сайти архівів)359;
2) експертиза цінності, відбір документів на постійне та довготермінове зберіган-
ня та виділення документів до знищення, прийом документів на зберігання до
архіву (у т.ч. із адміністративної історії установ; визначення джерел комплекту-
вання архіву; законодавство, правила, процедури в галузі передавання докумен-
тів на зберігання до архіву; юридична, інформаційна, адміністративна, фінансова
цінність документів; методи експертизи цінності та вибіркової експертизи; ство-
рення та використання переліків документів, укладання описів документів)360;
3) систематизація та описування документів (у т. ч. «принцип походження»; роль
доступу та пошуку документів у рішеннях про систематизацію і описування; іє-
рархічні рівні систематизації; технології, практики і методи архівної системати-
зації; рівні, типи і компоненти пошукових довідників; стандарти MARC, EAD,
AACR2, LCHS, SGML, XML, HTML/XHTML і Dublin Core; використання стандартів у
описуванні документів)361;
4) організація доступу до архівних документів і робота служби читальних залів
(визначення інформаційних потреб користувачів; політика і керування досту-
пом; компоненти служби використання архівних документів, організація її робо-
ти; стратегії та напрями наукових, журналістських, генеалогічних та інших дос-
ліджень із використанням архівних документів; виконання запитів за архівними
документами; планування роботи у сфері використання документів) 362;
5) зберігання та захист документів (у т. ч. забезпечення збереженості документів
на різних носіях інформації; мікрофільмування, технології консервування та
реставрації документів; обладнання архівосховищ; кліматичний контроль; пла-
358 Role Delineation Statement for Professional Archivists [Text] / Handbook for Archival Certification. –
Albany (New York) : Academy of Certified Archivists, 1998. – Р. 24.

359 Ibid. – Р. 18.
360 Ibid. – Р. 18–19.
361 Ibid. – Р. 20.
362 Ibid. – Р. 20–21.
847
нування заходів, направлених на упередження крадіжок архівних документів,

втрати архівів під час природних та техногенних катастроф; відновлення архі-
вів)363;
6) програми допомоги, захисту й стимулювання (популяризація архівів і архівних
документів через громадські та освітні програми; організація підтримки архів-
них програм потенційними донорами та партнерськими інституціями; розвиток
програм, направлених на підтримку виставкової діяльності, проведення конфе-
ренцій, проекти оприлюднення архівних документів, у тому числі в електронних
виданнях та медіа і телевізійних програмах; методи презентації архівних доку-
ментів та інформації про них; організація співробітництва з партнерськими ін-
ституціями)364;
7) керівництво архівними програмами (стратегічне бачення, встановлення пріори-
тетів, розробка політики, стандартів і процедур, планування, визначення дже-
рел та обсягів фінансування, залучення необхідних для реалізації програми спів-
робітників, ресурсів, обладнання тощо)365;
8) професійна, етична та юридична відповідальність (міжнародні, національні, ре-
гіональні та місцеві організації, діяльність яких пов’язана з архівами; досліджен-
ня і література з архівної історії, теорії, методології та практики; вплив соціаль-
них, культурних, економічних і правових систем на відповідальність архівістів;
законодавство, нормативна база, етичні норми служби використання докумен-
тів і обслуговування дослідників, копіювання документів; свобода інформації і
приватні права; конфіденційність; секретність; права доступу до інформації;
використання архівних документів як судових доказів; законодавчо-нормативні
акти, що визначають публічні документи, регулюють їх збереження, цілісність,
розпорядження ними і доступ до них; професійні кодекси і стандарти, такі як
Кодекс етики Товариства американських архівістів, Спільна заява Товариства
американських архівістів та Американської бібліотечної асоціації про стандарти
доступу до наукових досліджень тощо) 366.
У разі проходження сертифікації шляхом «certification by petition» представ-
лення відповідних документів (підтвердження раніше отриманого сертифікату /
пересертифікації) діяльність архівіста повинна бути оцінена не менше ніж у
100 балів із 200 можливих у п’яти секціях: «професійна зайнятість» (40),
«освіта» (60), «участь у професійних програмах» (45), «професійна служба» (30),
«письменництво, видавнича і редакторська робота» (25). За діяльність у галузі
управління документацією архівіст може набрати додаткові бали, лише якщо
поспіль із нею він виконував роботу із систематизації, описування, зберігання
архівних документів, обслуговування дослідників у читальних залах тощо. Дода-
тково оцінюється членство у Товаристві американських архівістів та інших про-
фесійних організаціях архівістів.
363 Role Delineation Statement for Professional Archivists [Text] / Handbook for Archival Certification. –
Albany (New York) : Academy of Certified Archivists, 1998. – Р. 21–22.

364 Ibid. – Р. 22.
365 Ibid. – Р. 23.
366 Ibid. – Р. 24.
848
РОЗДІЛ 5
Архівіст подає заяву (petition), у якій представляє інформацію про себе, свою
освіту і роботу. У секції «професійна зайнятість» архівіст надає дані про свою ро-
боту за останні п’ять років: вид роботи/проекту, короткий зміст роботи і рівень
своєї відповідальності/функції, назву, адресу, контактну та іншу інформацію про
архівну установу, у якій він працював. Він наводить інформацію про характер
зайнятості: постійна (35 годин на тиждень, 50 тижнів на рік, 1750 годин на рік)
або часткова (вказується відсоток часу, відпрацьований архівістом: 0,5 річної
ставки дає право на отримання 4 балів). До професійної зайнятості віднесені:
виконання безпосередньо архівної роботи, викладання теорії і практики архів-
ної справи; консультування організацій і приватних осіб із питань організації,
зберігання, систематизації, описування, використання архівних документів.
Архівіст повинен надати відомості про свою базову архівну освіту в секції
«освіта». Допускається вивчення будь-яких архівних курсів (але лише архівних),
наприклад: відбір документів на зберігання, систематизація і описування доку-
ментів, служба читальних залів і доступу до документів, зберігання та захист до-
кументів, архівне законодавство й етика архівіста, керування архівними програ-
мами тощо.
Інформацію про підвищення кваліфікації архівіст надає у секції «участь у
професійних програмах». Семінари, конференції, інститути, архівні класи та інші
програми підвищення кваліфікації повинні чітко відповідати архівній тематиці,
що підтверджується відповідними документами. Зазначаються дати і місця їх
проведення, назви, теми оприлюднених архівістом повідомлень, подаються про-
грами. У цій секції архівіст зазначає інформацію про свою участь у чергових засі-
даннях або сесіях міжнародних, національних, регіональних і місцевих професій-
них організацій архівістів. Окремо оцінюється підготовка доповідей, оголошених
під час проведення цих заходів.
Про членство та очолювання міжнародних, національних, регіональних і міс-
цевих організацій архівістів, а також їх структурних підрозділів, комітетів і комі-
сій, крім самої Академії сертифікованих архівістів, ідеться в секції «професійна
служба». У ній же зазначається будь-яка професійна діяльність, не включена до
перерахованих категорій, наприклад, допомога молодим архівістам, організація
архівних тренінгів поза межами архівної установи, у якій працює архівіст, або
професійної організації, членом якої він є. Членство в Академії сертифікованих
архівістів додаткових балів не надає.
У відповідності з інформацією, представленою архівістом у секції «письмен-
ництво, видавнича і редакторська робота», надаються бали за статті, книги, бло-
ги, веб-сайти, опубліковані архівістом як самостійно, так і у співавторстві, крім
публікацій, участь у яких він брав як працівник відповідної архівної інституції
(виданих за планами видавничої діяльності цих архівних установ)367.
367 Recertification Definitions and Special Instructions [Electronic resource] // Academy of Certified Archi-
vists. – Mode of access: http://www.certifiedarchivists.org/members-area/71.html. – Title from screen.
849
Сторінка веб-сайту Академії сертифікованих архівістів, на якій опубліковано

президентський адрес чинного президента ACA Лори Мак-Лемор
Хоча Товариство американських архівістів свого часу з великими сумнівами

ухвалило рішення про проведення сертифікації архівістів, сьогодні воно вважає
сертифікацію значним досягненням існування та розвитку архівної професії. По-
перше, сертифікат архівіста демонструє наявність у нього відповідних знань як у
професіонала. Сертифікат визнається державними, комерційними та іншими
організаціями. Він відіграє значну роль при прийомі співробітника на роботу і
надає йому переваги перед іншими претендентами на посаду. По-друге, сертифі-
кат дає можливість отримати значне кар’єрне зростання, вищу заробітну плату в
галузі та інші переваги. Архівний перепис 2006 року показав, що серед респонде-
нтів 82,7 % належали до Товариства американських архівістів і 77,5 % до Акаде-
мії сертифікованих архівістів (у тому числі 79 % із них були одночасно й члена-
ми Товариства)368. Укладачі Перепису зазначили, що сертифіковані архівісти ви-
являють більшу професійну активність, беруть участь у професійних асоціаціях,
конференціях, симпозіумах. Тому перед Товариством американських архівістів
368 The A*CENSUS (Archival Census and Education Needs Survey in the United States) [Working Group: Victo-
ria Irons Walch (Principal Research Consultant), Nancy P. Beaumont (Principal Investigator), Elizabeth Yakel,
Jeannette Bastian, Nancy Zimmelman, Susan Davis, Anne Diffendal] // American Archivist. – 2006, Fall-
Winter. – Vol. 69. – № 2. – P. 425.
850
РОЗДІЛ 5
ставиться завдання сприяти розвитку сертифікації та збільшенню кількості сер-

тифікованих архівістів. Важливе значення для архівної професії має «Role
Delineation Statement» (RDS), який встановлює високі професіональні стандарти,
дає чітке розуміння про сутність професії архівіста і забезпечує її прогресивний
розвиток.
5.7 РОЛЬ SAA У РОЗВИТКОВІ ПРОФЕСІЙНИХ

СТАНДАРТІВ АРХІВНОЇ ГАЛУЗІ США
Основну діяльність із розробки та впровадження стандартів в архівній
галузі виконує Товариство американських архівістів, яке сфокусувалося на стан-
дартизації ще на початку 1950-х рр.
Кількість стандартів, розроблених або запозичених із суміжних галузей і
впроваджених у практику роботи американськими колегами до кінця 1980-х рр.,
за підрахунками В. А. Волч та М. Маттерс, сягала 550 одиниць369. Американські
архівісти зауважували, що ця кількість така велика, що з них можна вибирати,
але коли варіантів занадто багато, то краще вже нічого не вибирати. Тож восени
1989 року була створена Робоча група по стандартах архівного описування
(Working Group on Standards for Archival Description, WGSAD), яка проаналізувала
весь комплекс архівних стандартів і обрала 86, які дійсно були впроваджені в
роботу архівних установ, і ще 157, які могли б бути корисними для архівів і архі-
вістів370. 1994 року всі діючі стандарти були узагальнені Робочою групою у ви-
данні «Standards for Archival Description: A Handbook…».
1990 року у складі SAA був створений Комітет по стандартах, до кола обов’яз-
ків якого входить контроль і координація процесу розвитку і перегляду стандар-
тів, що стосуються архівної практики та архівної професії, забезпечення ефекти-
вної взаємодії з іншими організаціями по стандартизації у США371, робота яких
впливає на архівну галузь.
369 Walch V. I. Standards for Archival Description: A Handbook: Information Systems, Data Exchange, Catalog-
ing, Finding AIDS, Authority Control, Editing And Publis [Text] / Victoria Irons Walch, Marion Matters. – The
Society of American Archivists, 1994. – Р. 1–2.
370 Checklist of Standards for Archival Description [Text] // American Archivist. – 1989, Fall. – Vol. 52. – № 4. –
P. 478–490.
371 Національна організація по стандартизації інформації (National Information Standards Organization,
NISO) – некомерційна організація, акредитована Американським національним інститутом стандар-

тів (National Institute for Standards and Testing, ANSI). Визначає, розробляє, затверджує і публікує тех-
нічні стандарти для управління інформацією. Стандарти NISO розповсюджуються як на традиційні,
так і на нові цифрові технології та розраховані на повний спектр інформаційних потреб і послуг. NISO
створена 1939 р., до її складу входять керівники більш ніж 70 організацій у галузях видавничої спра-
ви, бібліотек, інформаційних технологій, засобів масової інформації. Сотні експертів і практиків пра-
цюють у складі її робочих груп і комітетів. Представники NISO входять до складу технічної консульта-
тивної групи (TAG), підкомітету ТС 46/SC 9 «Виявлення і описування» Міжнародної організації по
стандартизації (International Organization for Standardization, ISO). National Information Standards Or-
ganization [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.niso.org. – Title from screen.
851
До складу Комітету входить декілька підкомітетів і робочих груп. Технічний

підкомітет із архівного описування (Technical Subcommittee for Describing
Archives: A Content Standard, TS-DACS) створений у серпні 2010 року для контро-
лю, моніторингу та супроводження впровадження стандарту з архівного опису-
вання (Describing Archives: A Content Standard, DACS)372. Цей стандарт був розроб-
лений на базі другого видання Міжнародного стандарту архівного описування
(General International Standard Archival Description. – ICA, 1999 р.) і розрахований
на описування архівів, що зберігають документи офіційного та особового похо-
дження, колекції манускриптів та інші типи матеріалів.
Технічний підкомітет із кодованого архівного описування (Technical Subcom-
mittee on Encoded Archival Description, TS-EAD) розпочав свою роботу у лютому
2010 року; відповідає за впровадження стандарту «Кодованого архівного опису-
вання» (Encoded Archival Description, EAD)373. Створення EAD-стандарту було іні-
ційоване бібліотекою Каліфорнійського університету (Берклі, штат Каліфорнія,
Асоціація по управлінню інформацією і зображеннями (Association for Information and Image Manage-
ment (AIIM)) – неприбуткова організація, що забезпечує проведення незалежних досліджень, реаліза-
цію освітніх і сертифікаційних програм для професіоналів у галузі інформації, у тому числі розробляє
технічні стандарти. Створена 1943 р. До складу входить 19 комітетів по стандартах у галузі електрон-
них документів і образів та інформаційних технологій. Association for Information and Image Manage-
ment (AIIM) [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.aiim.org. – Title from screen.
Американська бібліотечна асоціація (American Library Association (ALA)) заснована 1876 р. Займа-
ється впровадженням стандартизації у бібліотечній галузі. 1982 р. на щорічній конференції ALA за-
сновано Комітет по бібліотечних стандартах. 1983 р. Комітетом видано перший «ALA Standards Man-
ual», перевидання якого відбулося 2001 р. American Library Association (ALA) [Electronic resource]. –
Mode of access: http://www.ala.org/tools/guidelines/standardsguidelines. – Title from screen.
Американський інститут охорони історичних і мистецьких творів (American Institute for the Con-
servation of Historic and Artistic Works (AIC)) об’єднує реставраторів, викладачів, учених, архівістів,
мистецтвознавців із більш ніж 20 країн світу, які переслідують єдину мету – зберегти матеріальні
свідоцтва минулого людства. Створений 1972 р. Відіграє важливу роль у розвитку і підтриманні про-
фесійних стандартів, сприяє проведенню досліджень і їх публікації, надає можливості для отримання
освіти, обміну думками серед реставраторів та спеціалістів суміжних галузей. American Institute for the
Conservation of Historic and Artistic Works (AIC) [Electronic resource]. – Mode of access: http://
www.conservation-us.org. – Title from screen.
ARMA (The Authority on Managing Records and Information) International – міжнародна асоціація спе-
ціалістів у галузі управління документацією. Розробка стандартів у галузі управління документацією –
основний напрямок діяльності ARMA. Акредитована ANSI як організація з розвитку стандартизації,
входить до складу комітету ЕС 46/SC 11 «Архіви і управління документацією» Міжнародної організа-
ції по стандартизації, ISO. Розробляє стандарти як у галузі традиційної документації, так і для управ-
ління електронними документами. ARMA [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.arma.org/
standards/development/index.cfm. – Title from screen.
Комітет по стандартах SAA співпрацює з Міжнародною організацією по стандартизації Interna-
tional Organization for Standardization (International Organization for Standardization, ISO [Electronic re-
source]. – Mode of access: http://www.iso.org/iso/home.html. – Mode of access), Комітетом по стандартах
Міжнародної Ради Архівів (Committee on Best Practices and Standards (CBPS) [Electronic resource] //
International Council on Archives. – Mode of access: http://www.ica.org/1402/about-committee-on-best-
practice-standards/about-committee-on-best-practice-standards.html. – Title from screen).
372 Technical Subcommittee on Describing Archives : A Content Standard (TS-DACS) [Electronic resource] //
Society of American Archivists. – Mode of access: http://saa.archivists.org. – Title from screen.

373 Technical Subcommittee on Encoded Archival Description (TS-EAD) [Electronic resource] // Society of
American Archivists. – Mode of access: http://saa.archivists.org. – Title from screen.
852
РОЗДІЛ 5
1993 р.) для розвитку кодованих стандартів для машиночитаних пошукових до-
відників, таких як описи, реєстри, індекси тощо, що створюються архівами, біблі-
отеками, музеями, депозитаріями манускриптів для підтримки використання
документів, зберігання яких вони забезпечують за допомогою Standard Genera-
lized Markup Language (SGML, стандартна узагальнена мова розмітки)374. EAD
описує набір і тип даних, які в подальшому використовуються для створення
архівних інформаційно-пошукових систем. Стандарт був удосконалений 2002 ро-
ку у вигляді EAD DTD (Document Type Definition) із використанням XML (розши-
рювана мова розмітки, яка використовується для зберігання структурованих
даних, обміну даними між БД, пересилки інформації між системами документоо-
бігу, а також для створення на його основі більш специфічних мов розмітки).
Стандарт встановлює принципи створення, розробки і підтримки схем кодуван-
ня для архівних і бібліотечних пошукових систем, підтримує реєстри і сховища
для записів будь-якої довжини усіх видів архівних одиниць зберігання, у тому
числі текстових, аудіовізуальних і електронних документів. Схема кодування
базується на SGML: ISO 8879 у формі DTD і складається з двох частин: власне DTD
і детальне керівництво по використанню з прикладами. Розробники створили
XML-представлення DTD, а також розробили конвертори для конвертації SGML-
файлів у XML375. Цей стандарт має певний термін дії, пов’язаний із прогресом ін-
формаційних технологій, тому підкомітет підтримує постійний зв’язок із
«Network Development and MARC Standards Office of the Library of Congress»376 та
«Schema Development Team»377 для додержання функціональності стандарту і
його періодичного перегляду378.
374 Development of the Encoded Archival Description DTD. Introduction / Encoded Archival Description.
Version 2002 [Electronic resource] // Library of Congress. – Mode of access: http://www.loc.gov/ead. – Title
from screen.
375 Kiesling K. EAD as an Archival Descriptive Standard [Text] / Kris Kiesling //American Archivist. – 1997,
Summer. – Vol. 60. – № 3. – Р. 344–354.

376 Програма MARC уперше була розроблена Бібліотекою Конгресу США 1966 р. із метою отримання
даних у машиночитаній формі. У 1968 р. на підставі MARC розроблений формат MARC ІІ для забезпе-
чення гнучкості рішень каталогізації і бібліографічного описування будь-яких видів документів і
використання структури запису в автоматизованих системах. Протягом 1970-х рр. з’явилося багато
версій цього формату, орієнтованих на національні правила каталогізації. 1977 р. для забезпечення їх
сумісності Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій розробила формат Universal MARC. На базі
узгодження канадських і американських форматів MARC 1999 р. розроблений MARC-21 і всі організа-
ції, що використовували різні версії формату MARC раніше, повинні були перейти на MARC-21 і відсте-
жувати його зміни. Для виконання цієї функції у складі Бібліотеки Конгресу США засновано Network
Development and MARC Standards Office.
377 Schema Development Team (Development and Review Team) (SDT-DRT) – спеціальна група у складі
Комітету по стандартах SAA, яка відстежує зміни мови описування структури XML – документа
(XML Schema та мови схем – DTD schema language) і Document Type Definitions (DTD) та все, що пов’яза-
но зі стандартами платформи XML, технологіями XML, і подає пропозиції для підтримання і подаль-
шого розвитку стандартів «Encoded Archival Description» (TS-EAD) і «Encoded Archival Context – Corpo-
rate Bodies, Persons, and Families» (TS-EAC-CPF).
378 Design Principles. For Enhancements to EAD (December 2002) / Encoded Archival Description. Ver-
sion 2002 [Electronic resource] // Library of Congress. – Mode of access: http://www.loc.gov/ead/

eaddesgn.html. – Title from screen.
853
Також у складі Комітету по стандартах функціонує Робоча група по кодовано-

му архівному контексту (Working Group on Encoded Archival Context Corporate
Bodies, Persons, and Families, EAC-CPF WG), до обов’язків якої входить інтелекту-
альний і технічний розвиток стандарту для поіменного контролю і описування
утворювачів документів (корпорацій, окремих осіб та родин), в основі якого –
XML-Schema-технології. Розробка цього стандарту почалась із зустрічі ініціатив-
ної групи архівістів у Торонто (Канада) у березні 2001 року. Робоча група, що
працювала над створенням стандарту, представила його на розгляд Ради SAA у
січні 2011 року. Цей стандарт підтримується SAA у співробітництві з Берлінсь-
кою державною бібліотекою. EAC спрямований на описування організацій, осіб і
родин, які створюють, зберігають і використовують документи і є відповідаль-
ними за них. Контекст створення і використання документів є комплексним і
охоплює особи, родини, організації, товариства, а також функції, діяльність, діло-
ві стосунки, географічні місцевості, події тощо. Із розумінням цього контексту
дослідник може використовувати і інтерпретувати документи більш повно. Кон-
текстуальна інформація про документоутворювачів також може бути використа-
на як компонент традиційного архівного описування або в незалежних системах
і продуктах, зосереджених на змісті379.
Технічний підкомітет по стандартах щодо архівних будівель і обладнання
(Technical Subcommittee on Archival Facilities Guidelines, TS-AFG) забезпечує конт-
роль, супроводження і перегляд групи стандартів «Archives and Special Collections
Facilities: Guidelines for Archivists, Librarians, Architects, and Engineers» («Засоби
для зберігання архівів і спеціальних колекцій: посібник для архівістів, бібліоте-
карів, архітекторів і інженерів»), які встановлюють вимоги до спорудження но-
вих архівних будівель або перебудови і пристосування інших будівель для розмі-
щення архівних установ, їх конструкцій, охоронних та протипожежних систем,
підйомників, обладнання, функціонального простору для розташування архів-
них документів380.
До складу Комітету по стандартах SAA входить спеціальний підкомітет із пе-
регляду і розвитку вимог щодо повторної експертизи цінності документів, що
вже були прийняті на зберігання до архівів, та їх вилучення з архівних колекцій
(Reappraisal and Deaccessioning Development and Review Team (RD-DRT)). Необхід-
ний для здійснення цієї процедури стандарт «Guidelines for Reappraisal and
Deaccessioning»381 був прийнятий 2011 року після довгих дискусій і сперечань
379 Encoded Archival Context – Corporate Bodies, Persons, and Families [Electronic resource] // EAC-CPF –
Staatsbibliothek zu Berlin. – Mode of access: http://eac.staatsbibliothek-berlin.de/. – Title from screen.

380 Technical Subcommittee on Archival Facilities Guidelines [Electronic resource] // Society of American
Archivists. – Mode of access: http://saa.archivists.org. – Title from screen.

381 Guidelines for Reappraisal and Deaccessioning [Deaccessioning and Reappraisal Development and Review
Team : Peter Blodgett, Huntington Library, Jeremy Brett, University of Iowa, Cathi Carmack, Tennessee State
Library and Archives, Anne Foster, National Parks Service, Laura Uglean Jackson, University of Wyoming
854
РОЗДІЛ 5
стосовно повторної експертизи цінності документів. Дискусії виникли з початку

1980-х і вилилися 2009 року у призначення SAA спеціальної групи для розробки
професійного стандарту, який би встановлював мінімальний набір правил для
ухвалення рішень під час перегляду колекцій, їх аналізу та виділення з них доку-
ментів, які втратили свою історичну цінність. Стандарт забезпечує базові кон-
цептуальні і структурні рамки для архівістів, зберігачів, адміністраторів, комісій
щодо планування і проведення роботи з перегляду колекцій, визначає крок за
кроком процедуру перегляду і виділення документів, яка може бути адаптована
архівом будь-якого типу і розміру, дає впевненість у тому, що процес проходить
прозоро і не наносить шкоди інтересам громадськості, дослідників та тих, хто
передав ці документи до архівів.
При Комітеті по стандартах SAA функціонує спеціальна робоча група для роз-
гляду проектів нових стандартів, їх аналізу та перегляду вже існуючих стандар-
тів. Будь-яка організація або ініціативна група, яка виходить із проектом нового
стандарту або з пропозиціями щодо перегляду вже існуючого стандарту, повин-
на надати його робочій групі для аналізу, після чого проект представляється на
розгляд Комітету по стандартах SAA. Комітет по стандартах розробив чіткі вимо-
ги щодо процедур подачі проектів архівних стандартів, їх розгляду, обговорення,
прийняття, надання зауважень до них, відхилення та подання апеляцій. Розроб-
лені процедури щодо впровадження у практику роботи архівних установ стан-
дартів суміжних галузей. Для розгляду проекту стандарту подається офіційний
ініціативний запит і проект стандарту, усі зауваження до проекту та хід його об-
говорення публікуються на сторінках періодичних видань SAA, оприлюднюється
повний текст запропонованого проекту, до участі в обговоренні залучаються не
тільки архівні установи, але й інші зацікавлені сторони. Комітет повинен упев-
нитися, що у ході розгляду всім поданим зауваженням приділено належну увагу.
Фінальне рішення ухвалює Рада SAA. Після прийняття стандарту підкомітети
Комітету по стандартах займаються підтримкою і моніторингом ходу впрова-
дження стандарту, виявляють непорозуміння та незручності у його застосуванні
та в разі необхідності організовують його перегляд.
Американські архівісти розподіляють стандарти на чотири категорії382:
− технічні стандарти (найбільш жорсткі та точні в усій ієрархії стандартів, на-
приклад комп’ютерний стандарт «ANSI X3.4», який визначає характеристики
ASCII (American Standard Code for Information Interchange));
(Chair), Chela Scott Weber, Brooklyn Historical Society, Linda Whitaker, Arizona Historical Foundation, Ari-
zona State University, Marcella Wiget, Kansas State Historical Society] [Electronic resource] // Society of
American Archivists. – Mode of access: http://saa.archivists.org. – Title from screen.
382 Report of the Working Group on Standards for Archival Description. Archival Description Standards: Es-
tablishing a Process for Their Development and Implementation [Text] // American Archivist. – 1989, Fall. –
Vol. 52. – № 4. – P. 452–453.
855
− конвенційні стандарти (правила або професійні стандарти), наприклад,

«USMARC Format for Archival and Manuscripts Control»383 (Американський фор-
мат MARC для контролю за архівами та манускриптами) або правила для ката-
логізації архівних документів. Такі стандарти допускають певні відхилення
при застосуванні їх у конкретній архівній установі, у практиці роботи різних
архівних інституцій процедури, встановлені ними, можуть бути схожими, але
не обов’язково абсолютно ідентичними);
− керівництва в роботі (служать критеріями роботи, які визначають продукти
або програми, наприклад, «Inventories and Registers: A Handbook of Techniques
and Examples»384 («Описи та реєстри: посібник із техніками і прикладами»));
− практики роботи (методичні рекомендації, що базуються на досвіді і дослі-
дженнях та демонструють, що вони є оптимальними й ефективними засобами
для досягнення бажаного результату).
Архівні стандарти поділяються на внутрішні і зовнішні385. Цей розподіл зале-
жить від авторів стандарту. Внутрішні стандарти розроблені архівістами для ар-
хівів, але іноді дуже важко провести межу між внутрішніми і зовнішніми стан-
дартами. Головним чином американські колеги визначають місце стандарту в
залежності від того, наскільки у подальшому він буде впливати на їх роботу. Зов-
нішні стандарти розроблені поза межами архівної галузі та з різних причин за-
стосовуються в роботі архівістів. Це можуть бути такі загальноприйняті стандар-
ти, як «ASCII code», або розвинені та впроваджені спеціалістами суміжних галу-
зей, як, наприклад, специфікація для мікрофіш, розроблена Асоціацією по управ-
лінню інформацією і зображеннями.
В архівній галузі стандарти розподіляються ще й за рівнями описування386.
Перший рівень – це стандарти для інформаційних систем. Вони діють на най-
ширшому рівні, намагаючись визначити всі компоненти частин описової систе-
ми у сховищі або мережі сховищ. Стандарт інформаційної системи описує ролі та
взаємовідносини серед компонентів системи. Його значення полягає в тому, що
системи, які виконують схожі функції у різних місцинах стають більш гармоній-
ними й уніфікованими в їх підходах та більш плідно співпрацюють і обмінюють-
383 USMARC Concise Formats – це комплекс спеціалізованих форматів для запису бібліографічних, кла-
сифікаційних даних, даних про фонди і громадську інформацію. Форматы USMARC. Краткое описание
[Text] / USMARC Concise Formats : в 3 ч. Ч. 1. Формат USMARC для библиографических данных / подгот.
Службой развития сети и стандартов MARC ; пер. с англ. и науч. ред. С. А. Беляниной, И. В. Мельник,
А. Н. Пака, Р. А. Кругловой ; под общ. ред. А. И. Земскова и др. чл. пост. ком. по UNIMARC
Я. Л. Шрайберга ; ГПНТБ России. – М., 1996. – 176 с.
384 Inventories and registers: a handbook of techniques and examples [Text]. – Society of American Archi-
vists, Committee on Finding Aids, 1976. – 36 р.

Vol. 52. – № 4. – P. 453–454.
Vol. 52. – № 4. – P. 454.
856
РОЗДІЛ 5
ся даними. Стандарти другого рівня описують структуру даних. Вони визнача-

ють елементи інформації, що містяться в компонентах інформаційної системи як
на вході (аркуші прийому документів, акти дарування), так і у процесі роботи
(реєстри, каталоги, описи, топографічні картки), та типи документів. Стандарти
уніфікованої структури даних, адаптовані архівами, повинні визнавати право
різних організацій на різнопланові методи і механізми контролю. Контент да-
них описують стандарти третього рівня, які визначають правила для інформації
в кожному елементі, визначеному стандартом структури даних. І, нарешті, специ-
фічні особливості даних описують стандарти четвертого рівня, до компетенції
яких належать списки або таблиці термінів, імен, літерно-цифрових кодів, які
застосовуються на вході до визначеного елементу даних. Ці стандарти включа-
ють списки кодів і тезаурусів, вони збільшують інтегрованість даних.
Сьогодні стандарти в архівній галузі США направлені на встановлення вимог
і правил роботи по адмініструванню і керівництву архівними інституціями, сис-
тематизації, описуванню і оцифруванню архівних документів, організації освіти
архівних працівників, обслуговуванню дослідників і наданню доступу до архів-
них документів, а також сфокусовані на унормуванні ціннісних, юридичних і ети-
чних аспектів роботи архівістів.
Архівна галузь США активно адаптує і впроваджує міжнародні стандарти,
розроблені Міжнародною організацією стандартизації та Міжнародною Радою
Архівів. Так, у галузі управління документацією і реалізації програм розпоря-
дження (експертизи цінності та відбору документів на постійне зберігання, зни-
щення або для передачі на зберігання архівним установам інших рівнів) докуме-
нтами федеральних установ Національний архів США, використовуючи стандарт
ISO 15489 – 1:2001 «Information and documentation – Records management», розро-
бив General Records Schedules (Перелік документів зі строками зберігання, GRS),
яким встановлено строки зберігання документів для усіх федеральних уста-
нов387.
У царині стандартів, що визначають вимоги до оцифровування документів на
традиційних носіях, електронних документів та архівів, важливе значення ма-
ють проекти груп InterPARES388 та OCLC389. У рамках проекту InterPARES розви-
387 General Records Schedule / National Archives and Records Administration [Electronic resource]. – Mode
of access: http://www.archives.gov/records–mgmt/grs/grs-trs22.html. – Title from screen.

388 International Research on Permanent Authentic Records in Electronic Systems [Electronic resource] //
InterPARES. – Mode of access: http://www.interpares.org/. – Title from screen. Міжнародні дослідження

аутентичних документів постійного терміну зберігання у електронних системах.
389 Online Computer Library Center (OCLC) створена 1967 р., об’єднує понад 25 тисяч бібліотек, архівів і
музеїв у 170 країнах світу. Використовуючи передові комп’ютерні технології і глобальне бібліотечне
співробітництво, OCLC намагається зменшити вартість і вдосконалити обслуговування користувачів
через створення online каталогів. Бібліотеки-члени OCLC разом створюють і підтримують WorldCat –
OCLC Online Union Catalog, найбільший у світі оnline-каталог. До складу організації входить центр
оцифрування і мікрофільмування – OCLC Preservation Service Center. Сьогодні OCLC розвиває
857
нено міжнародні, національні та організаційні стратегії та стандарти для довго-

термінового та постійного зберігання автентичних електронних документів. Із
останніх розробок, які активно просуває OCLC – «Well-intentioned practice for
putting digitized collections of unpublished materials online (W-IP)» («Позитивна
практика просування оцифрованих колекцій неопублікованих матеріалів в
online-середовищі»), що встановлює підходи до оцифрування неопублікованих
матеріалів, авторів і власників, яких неможливо ідентифікувати, демонструє мо-
жливості колективного управління авторським правом, обов’язки, пов’язані з
широкомасштабними проектами оцифрування архівних документів. Зараз три-
ває активне обговорення проекту цього документа, і за умови його прийняття
він створить правове й етичне поле, у якому зможуть діяти архівісти при відсут-
ності можливості встановлення особи або організації, яка може пред’явити пра-
ва власності на архівні колекції або навіть окремі їх серії.
Таким чином, Товариство американських архівістів із 1950-х рр. узяло на се-
бе виконання одного із найголовніших завдань – розробку і впровадження про-
фесійних стандартів в архівних установах США незалежно від їх типу. В амери-
канській архівній галузі стандарти впроваджені на всіх етапах роботи: в управ-
лінні документацією, в експертизу цінності документів, при прийомі документів
до архіву, у процесах зберігання і використання, у тому числі електронних доку-
ментів тощо. SAA налагодило систему розгляду, прийняття стандартів, їх апроба-
ції та перегляду. Позитивною складовою процесу впровадження стандартів є їх
широке обговорення не тільки архівістами, а й зацікавленими сторонами. Специ-
фічною рисою архівної галузі США є те, що під стандартами розуміють правила
роботи архівів, які, власне, не є жорсткими, а засновані на принципі домовленос-
ті. Поняття «стандарт» архівісти США розглядають як гарантію високої якості
роботи, тому зрозумілим є їхнє прагнення стандартизувати всі напрямки робо-
ти, у тому числі архівну освіту.
технологію Web scale, концепція якої полягає у використанні хмарних технологій для поєднання яко-
мога більшої кількості бібліотечних мереж, їх каталогів, розвитку співпраці для організації оператив-
ного доступу користувачів до їх ресурсів. OCLC має на меті створити наявність потужної, єдиної біб-
ліотеки в Інтернеті та надавати послуги користувачам у будь-який необхідний момент. Online Com-
puter Library Center [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.oclc.org/us/en/default.htm. – Title
from screen.
858
РОЗДІЛ 5
* * *
Отже, із 1936 року і до сьогодні Товариство американських архівістів пройш-
ло значний шлях, на якому, зберігаючи свої лідерські позиції, об’єднувало архіві-
стів США та забезпечувало сталий розвиток архівної галузі, опікуючись важли-
вими для неї науковими та практичними питаннями.
Хоча свого часу Фр. Дж. Кук запропонував розподіл 1936–1974 рр. в історії
SAA на три часових проміжки, на думку автора монографії, увесь цей період слід
визначити як «шлях SAA до лідерства», на якому організація усвідомлювала
свою мету, завдання, випробовувала різні форми роботи, а час від 1974 року на-
звати періодом «лідерства у професії». Розподілом між цими періодами є перег-
ляд діяльності SAA Комітетами 1970-х рр.
У передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки SAA було порівняно невеликою
за кількістю членів організацією. Його комітети хоча й створювалися безсистем-
но, але зосереджували свою увагу на найбільш актуальних для архівної галузі
США проблемах. Серед них: впровадження уніфікованого архівного законодавст-
ва (Комітет Ньюсома), захист архівів у час небезпеки (комітети Ліланда, Конно-
ра, Харріса, Бакка), професійна освіта архівістів (Комітет Беміса, Піза та Познера),
управління документацією (Комітет Ліхі). Комітет Ньюсома запропонував три
проекти архівних законів для штатів, найважливішим із яких вважається проект
закону про створення незалежної установи – департаменту архівів і історії. Про-
позиції комітетів із захисту архівів у надзвичайних ситуаціях були взяті до уваги
під час організації роботи Національного архіву США у воєнні роки. Комітет Бе-
міса встановив вимоги до якості і рівня освіти, що вимагалася від архівістів. Ідеї
Ліхі були адаптовані у повоєнні роки під час роботи Гуверівських комісій, роз-
робки і впровадження програм управління документацією у федеральних орга-
нах влади та урядових установах штатів.
Важливим для SAA у першу декаду було проведення щорічних зустрічей,
оскільки на них не лише обговорювалися питання, що хвилювали всю архівну
спільноту країни, а перш за все гуртувалась архівна спільнота. Серед питань, що
набули найбільшої актуальності на той час: підтримка архівістами проектів WPA
часів «нового курсу» по описуванню архівних документів; організація управлін-
ня архівами та концентрація архівних документів; експертиза цінності докумен-
тів; започаткування викладання архівних курсів у ВНЗ, навчання працівників
архівів, які не мали фахової освіти; відбір на зберігання документів установ, при-
четних до військових справ, та документування життя американських громадян
періоду Другої світової війни. На останніх зустрічах воєнного періоду обговорю-
валися завдання архівістів у сфері управління документацією, спорудження архі-
вних будинків, устаткування їх відповідним обладнанням для забезпечення
умов зберігання, укладання Путівника по документах Другої світової війни.
859
Серед позитивних здобутків першої декади існування SAA: формування різнома-

нітного членського складу Товариства завдяки входженню до нього представни-
ків різних типів архівних установ та суміжних галузей, концентрування уваги на
проблематиці управління поточними документами установ, розробка методів
експертизи цінності, підготовка архівних довідників, започаткування архівної
освіти в університетах. У цілому протягом 1936–1946 рр., за висновком
Л. Дж. Каппона, SAA забезпечило становлення і розвиток нової для США архівної
професії та співробітництво архівістів усередині неї.
Наприкінці Другої світової війни американські архівісти активно включають-
ся у міжнародну діяльність. Розвиваючи свої ідеї щодо міжнародного архівного
співробітництва, США ініціювали створення Міжнародної Ради Архівів, започат-
кування міжнародних архівних конгресів, заснування Архіву ООН. Вони також
пропонували створити Архів міжнародних організацій, але ця ідея залишилася
нереалізованою. У частині забезпечення збереженості архівних документів архі-
вісти США здійснили значні заходи, спрямовані на запобігання втратам архівів
окупованих країн у ході Другої світової війни. Після війни в американській зоні
окупації архівісти США опікувалися реституцією архівних і бібліотечних фондів
країнам, у яких вони були вилучені нацистами. С. Дж. Помрінж підкреслив у своїх
спогадах, що 93 % матеріалів було повернуто країнам-власницям. США наполяга-
ли на підписанні міжнародних угод щодо захисту архівів у ході воєнних конфлік-
тів. Л. К. Борн вказав на цінність першого в історії людства міжнародного дого-
вору, у якому йшлося про захист культурної спадщини, – «Пакту Реріха», на осно-
ві якого у подальшому ЮНЕСКО прийняла Гаазьку конвенцію про захист куль-
турних цінностей у випадку міжнародного конфлікту. Мікрофільмування амери-
канські архівісти вважали панацеєю для упередження втрат документів, розши-
рення доступу до них та публікації, вони активно пропагували свій досвід із мік-
рофільмування міжнародній архівній спільноті ще з 1-го Міжнародного конгресу
архівів у 1950 році. Їх наполегливість спричинила заснування Комітету із мікро-
фільмування у складі Міжнародної Ради Архівів. Із часом мікрофільмування було
визнано єдиним можливим способом для створення страхового фонду докумен-
тів.
Після Другої світової війни на порядок денний було винесено питання надан-
ня допомоги країнам, що розвиваються. Для її організації була започаткована
програма надання технічної допомоги «Point Four». Програма мала політичний
підтекст, оскільки виникла як альтернатива розповсюдженню комуністичних
ідей у світі. Однак вона мала свої позитивні наслідки для збереження історичної
культурної спадщини та розвитку архівів цілого ряду країн у Центральній та Ла-
тинській Америці, Африці, Азії, а також в Австралії та Новій Зеландії. У країнах,
що долучилися до неї, були ухвалено архівні закони, збудовано приміщення архі-
вів, уведено програми управління документацією, започатковано викладання
860
РОЗДІЛ 5
архівних курсів в університетах. Архівісти цих країн отримали можливість про-

ходити стажування в архівних установах США.
Іншими важливими ініціативами США на міжнародній арені у сфері забезпе-
чення збереженості архівів були пропозиції щодо впровадження технологій кон-
сервації документів, у тому числі ламінування, створення центрів документації
як проміжних сховищ для тимчасового зберігання неактивних документів уста-
нов; прийому на постійне зберігання машиночитаних документів.
У сфері удоступнення архівних документів ініціативи американських архівіс-
тів стосувалися формулювання уніфікованих принципів доступу, надання іно-
земним дослідникам однакових прав доступу із вітчизняними, скорочення періо-
ду обмеження доступу. Питання розширення свободи доступу було порушене
американцями вже на I Міжнародному конгресі архівів. Американська позиція у
цьому питанні була більш демократичною, ніж європейських країн, у яких дос-
туп до документів обмежувався на різні терміни. США навіть пропонували запро-
вадити використання «міжнародної читацької карти» дослідника. Важливими
заходами у сфері доступу американські архівісти вважали підготовку архівних
довідників і обмін ними між різними країнами, публікацію документів на мікро-
фільмах з метою їх передавання іншим архівним установам для організації ви-
ставок (ця пропозиція вносилася замість видачі оригіналів архівних документів
для експонування на виставках) та інших видів використання.
Архівісти США безпосередньо брали участь у всіх міжнародних конгресах та
конференціях круглого столу, активно співпрацювали у численних комітетах
ICA. Непересічне значення для розвитку міжнародного співробітництва та інсти-
туту міжнародної допомоги в архівній галузі мав позачерговий Міжнародний
конгрес архівів у Вашингтоні (1966 р.), котрий дав поштовх розбудові архівних
галузей країн, що розвиваються, заснуванню регіональних філій Міжнародної
Ради Архівів, виданню серії путівників по документальних колекціях, створенню
навчальних центрів для архівістів. Хоча Ш. Кечкеметі вказував, що після створен-
ня ICA США дещо віддалилися від міжнародних архівних справ і лише після Ва-
шингтонського конгресу повернули свої позиції, натомість із ним можна поспе-
речатись, оскільки аналіз свідчить, що архівісти США завжди були серед лідерів
міжнародного архівного руху.
У 1950-ті роки всередені SAA відбувається структурування комітетів за адмі-
ністративним, технічним, допоміжним та спеціальним напрямами діяльності,
утворюються спільні комітети з іншими історичними та професійними організа-
ціями країни. Оскільки в 1960-х рр. організація констатувала низький рівень ро-
боти комітетів, їх невідповідність потребам архівної галузі, 1969 року була про-
ведена реорганізація комітетів, однак вона не дала позитивних результатів че-
рез накопичені проблеми, головна з яких полягала у відірваності SAA та Націо-
нального архіву від архівної спільноти у штатах. По всій країні почали виникати
861
місцеві і регіональні професійні організації архівістів. Процеси об’єднання архіві-

стів США у професійні товариства відбувались у контексті соціальних рухів
1960-х рр. Назріла об’єктивна потреба перегляду та реорганізації усієї діяльності
SAA. Для аналізу роботи SAA були створені Комітети 1970-х рр. Вони рекоменду-
вали: реорганізувати управління справами Товариства, започаткувавши посаду
оплачуваного виконавчого директора, виконавчий офіс та Виконавчий комітет,
який став опікуватися поточними проблемами організації у період між сесіями
Ради; налагодити співробітництво з місцевими і регіональними організаціями
архівістів; активізувати роботу щодо роз’яснення місії SAA та членів архівної
професії історикам, представникам суміжних галузей та широкій громадськості;
удосконалювати роботу комітетів, посилювати комунікації всередині них; шир-
ше залучати членів SAA до участі у виконанні пріоритетних завдань організації,
удосконалити систему професійної освіти архівістів тощо. Рекомендації Коміте-
тів 1970-х рр. дозволили SAA перебудувати свою діяльність, залучити до органі-
зації нових членів, краще відповідати потребам галузі та архівістів, впливати на
державну політику у сфері архівів, представляти інтереси архівів і архівістів на
всіх рівнях і дійсно стати лідером серед професійних організацій американських
архівістів і в архівній професії в цілому.
1960–1970-ті рр. були періодом кризи, але й періодом розвитку архівної
спільноти США, оскільки саме у цей час виникла більшість професійних організа-
цій американських архівістів. Вони поділяються на місцеві, регіональні та націо-
нальні. Місцеві організації, представлені численними архівними асоціаціями,
круглими столами, товариствами, переважно вбачають свою мету у створенні
форуму для спілкування між архівістами, хранителями манускриптів, представ-
никами суміжних галузей одного міста, району, штату, розвитку співробітництва
між ними, обміну професійною інформацією тощо.
Регіональні професійні об’єднання архівістів – Конференція архівістів Між-
гірського регіону, Архівісти Північного Заходу, Товариство архівістів Скелястих
гір, Товариство Південно-Західних архівістів, Архівісти Нової Англії, Середньоат-
лантична регіональна архівна конференція, Конференція архівів Середнього За-
ходу – об’єднують архівістів декількох штатів. Ці організації великі за кількістю
членів, складні за структурою. Вони вбачають свою мету, як і SAA, у розвитку на-
укових досліджень, виданні і розповсюдженні професійної літератури, організа-
ції підвищення кваліфікації, проведенні наукових конференцій тощо.
Національні професійні організації архівістів сформовані за тематичною
ознакою або конкретним завданням, на яке чітко спрямована їх діяльність. На-
приклад, Рада архівістів штатів (CoSA) забезпечує інтереси місцевих архівівних
установ в отриманні грантів Національної комісії історичних публікацій і доку-
ментів для реалізації проектів у сфері збереження та публікації архівних доку-
ментів, підвищення кваліфікації архівістів. Національна асоціація урядових архі-
862
РОЗДІЛ 5
вів і адміністраторів документації (NAGARA) фокусується на питаннях розвитку

законодавчої бази, наукових досліджень у сфері архівів і управління документа-
цією. Тематично спрямованими є Асоціація архівістів кіновідеоархівів, товарист-
ва і асоціації архівістів релігійних інституцій (AMIA). Усі професійні організації
архівістів США сприяють працевлаштуванню дипломованих фахівців, захищають
їх інтереси, протистоять політичним та корупційним впливам на архіви та їх
співробітників.
Співіснуючи з низкою професійних організацій архівістів, Товариство амери-
канських архівістів на сучасному етапі розвитку зберігає свої лідерські позиції.
Воно є складною за структурою та різноманітними функціями організацією. Йо-
го структура представлена Радою, до якої входять президент, віце-президент,
скарбник та радники, її Виконавчим комітетом, численними професійними комі-
тетами, секціями, круглими столами. Ефективна робота організації забезпечу-
ється наявністю постійного оплачуваного виконавчого апарату, очолюваного
виконавчим директором. Членство в SAA має декілька категорій: індивідуальне
повне членство для архівістів США та співробітників інших інституцій, які безпо-
середньо опікуються архівними документами як офіційного, так і особового по-
ходження; індивідуальне асоційоване членство для тих, хто безпосередньо не
працює в архівних установах, але підтримує інтереси архівів і SAA, а також для
іноземців; індивідуальне студентське членство для майбутніх архівістів; інсти-
туційне членство для архівних установ усіх типів. Особливі категорії членства
складають: почесне членство та «Fellows», яке надається Комітетом із відбору
«Fellow» за особливі досягнення у сферах архівної науки та практики.
Діяльність SAA на сучасному етапі спрямована у декількох напрямах, основ-
ними з яких є: професійна освіта та підвищення кваліфікації, у т. ч. у сфері елект-
ронних документів та електронних архівів; видання та розповсюдження профе-
сійної літератури; забезпечення роботи усієї архівної галузі США за єдиними
професійними стандартами та сталого розвитку професійної термінології; про-
тистояння дискримінації в архівній професії та захист інтересів архівістів; спри-
яння різноманітності архівних колекцій і архівних колективів, дотримання висо-
ких етичних норм. Одним із найголовніших напрямів діяльності SAA є забезпе-
чення активної позиції архівістів у сфері формування державної архівної політи-
ки. З цією метою нещодавно SAA створило Комітет із захисту інтересів архівів та
державної політики. Важливу роль у розвитку архівної професії відіграє спеці-
альний фонд SAA, у якому формуються фінансові ресурси для підтримки різного
виду нагород, грантів і стипендій. Стимулювання архівістів та студентів до про-
фесійного зростання, лідерства у професії, наукових досліджень є одним із го-
ловних завдань SAA. Його виконання забезпечує інноваційну діяльність архівіс-
тів і архівних колективів, прагнення до найкращого виконання професійних за-
вдань.
863
Одним із основних напрямів діяльності SAA залишилося міжнародне співро-

бітництво та підтримання зв’язку із професійними організаціями архівістів різ-
них країн. Починаючи з 1970-х рр. архівісти США на міжнародній арені говорили
про впровадження комп’ютерних технологій у роботу архівів, використання
комп’ютерів для управління архівними холдингами, обліку та описування архів-
них колекцій, створення БД як універсального типу архівного довідника, розроб-
лення і впровадження архівних стандартів. Основною проблемою кінця ХХ ст. –
початку ХХІ ст. стало забезпечення збереженості електронних документів. Аме-
риканські архівісти і науковці для вирішення проблеми електронних документів
об’єднали вчених різних галузей науки, самі долучилися до різних міжнародних
проектів. Надзвичайно цінним у сфері переміщених архівів виглядає досліджен-
ня американської вченої П. К. Грімстед, яка наполягала на розробленні та впро-
вадженні міжнародних принципів і стандартів для урегулювання проблем рести-
туції архівних документів. Для сприяння вирішенню цієї проблеми Міжнародна
Рада Архівів прийняла концепцію про спільну архівну спадщину. Останні іннова-
ції та пропозиції США на міжнародній архівній арені стосувалися зберігання ар-
хівів нетрадиційних документів та підготовки спеціалістів, які можуть працюва-
ти із нетекстовими документами; врятування архівів під час природних і техно-
генних катастроф; використання «хмарних технологій» та соціальних мереж для
сприяння вченим і громадськості у здійсненні досліджень за архівними докумен-
тами. Ці пропозиції перебувають у контексті забезпечення збереженості й удо-
ступнення архівів і цілком відповідають потребам сучасного інформаційного су-
спільства.
Головною проблемою для SAA на сучасному етапі залишається відсутність
достатніх фінансових ресурсів для розвитку організації і підтримки її проектів.
Хоча за 75 років чисельність індивідуальних та інституційних членів організації
зросла майже в 25 разів, а бюджет із 1 тис. до 2,5 млн доларів, фінансові пробле-
ми не дозволяють організації навіть повноцінно забезпечувати коштами зустрічі
членів комітетів, секцій і круглих столів. SAA постійно знаходиться у пошуку до-
даткових джерел фінансування, оскільки забезпечити успішне виконання вели-
кої кількості завдань, що стоять перед Товариством, лише на членські внески
неможливо.
Товариство американських архівістів виникло в результаті архівного руху. В
обох періодах, виокремлених в історії SAA, «шляху до лідерства» та «лідерства»,
також вбачаються ознаки архівного руху. Однак, якщо в архівному русі до
1936 року головними учасниками були архівісти з дипломом історика, юриста,
бібліотекаря, то з 1936 року відбувався процес професіоналізації архівної галузі
у США. Учасниками архівного руху поступово стали дипломовані архівісти. Ар-
хівний рух перетворився на суто професійне явище. Важливу роль у розвитку
архівної справи та професіоналізації архівістів у США відіграє професійна періо-
864
РОЗДІЛ 5
дика, освіта і стандарти (або правила роботи). Ці три складові є найважливіши-

ми напрямами діяльності Товариства американських архівістів. Саме завдяки їх
поєднанню і повсякчасній увазі до проблем, що виникають у цих сферах, амери-
канські архівісти не стоять на місці, а забезпечують сталий розвиток архівної
справи відповідно до постійно оновлюваних потреб інформаційного суспільства.
1938 року SAA започаткувала видання професійного журналу американських
архівістів «The American Archivist», усвідомлюючи необхідність друкованого ор-
гану, який міг би стати засобом розповсюдження професійної інформації та обмі-
ну думками. Ідея започаткування журналу належала Т. К. Пізу. Протягом 75-річ-
ної історії SAA редакторська політика журналу неодноразово змінювалася.
М. К. Нортон вбачала у ньому джерело практичних знань, К. Л. Тревер намагався
відбивати в журналі інтереси усіх категорій членів SAA і сприяти єдності профе-
сії, Р. Кокс вважав, що журнал, насамперед, має бути науковим виданням. Журнал
став «голосом професії», на його сторінках оприлюднювалися статті з історії, те-
орії і практики архівної справи США та закордоння, дискусії, документи, прото-
коли, переклади тощо. Використовуючи публікації журналу, можна з’ясувати іс-
торію розвитку архівної справи не лише в Північній Америці, а й на інших конти-
нентах. Усвідомлюючи значення журналу «The American Archivist», SAA ухвалило
рішення перевести його в електронний формат, починаючи від першого числа, і
надати відкритий доступ до всіх його публікацій. Однак журнал «The American
Archivist» є не єдиним професійним виданням американських архівістів. Із ви-
никненням місцевих і регіональних професійних організацій американських ар-
хівістів започатковано цілу низку професійних видань: щорічника Товариства
архівістів Джорджії «Provenance», журналу архівних організацій «Journal of
Archival Organization», журналу для редакторів збірників архівних документів
«Scholarly Editing: The Annual of the Association for Documentary Editing», журналу
Конференції архівів Середнього Заходу «Midwestern Archivist» та інших. Серйоз-
ним конкурентом «The American Archivist» стало видання Асоціації канадських
архівістів «Archivaria», яке має більш теоретичне, навіть архівно-філософське
спрямування, ніж прагматичний «The American Archivist». Усі періодичні видання
сприяють поширенню архівних знань і кращого досвіду, освіті та самоосвіті архі-
вістів, науковим дослідженням, обміну думками.
Для вирішення проблеми освіти SAА діяло і продовжує працювати у трьох
напрямах: підготовка фахівців в університетах, перенавчання співробітників,
яких прийнято на роботу без відповідної фахової освіти (навчання до та після
прийняття на роботу), підвищення кваліфікації. Уперше вимоги до рівня освіти
архівістів було встановлено у звіті Комітету освіти С. Ф. Беміса (1938 р.). Архівіс-
тів розподілено на два класи: 1) керівники і провідні співробітники підрозділів
Національного архіву США, архівів штатів і муніципалітетів; 2) працівники архі-
вів штатів, муніципалітетів, округів, архівних підрозділів держустанов, бізнес-
865
структур, університетів, громадських і релігійних організацій, історичних това-

риств. Від першого класу вимагався ступінь доктора філософії з американської
історії, від другого – магістра. Довгий час тривала дискусія стосовно того, де саме
слід навчати архівістів – у бібліотечних школах чи на історичних факультетах
університетів, обговорювався перелік та зміст навчальних дисциплін, необхід-
них для засвоєння майбутніми архівістами. Найліпше зміст дискусії відбився у
суперечці Т. Р. Шелленберга, який вважав, що архівістів слід навчати при бібліо-
течних школах, і Х. Г. Джонса, який пропонував заснувати Інститут архівознавст-
ва та документаційного менеджменту. Перший курс архівознавства «Архіви й
історичні манускрипти» був прочитаний С. Дж. Бакком у Колумбійському універ-
ситеті (Нью-Йорк, Манхеттен, 1938 р.). 1939 року видатним американським істо-
риком-архівістом німецького походження Е. М. Познером засновано двосемест-
рову програму «Історія і управління архівами» в Американському університеті
(Вашингтон, округ Колумбія). Ним же 1945 року засновано перший літній інсти-
тут для підвищення кваліфікації працівників архівних установ, а 1954 року – Ін-
ститут менеджерів з управління документацією при Американському універси-
теті. У 1958–1961 рр. Т. Р. Шелленберг очолив Інститут архівного управління при
Американському університеті, а також викладав архівознавчі курси у цілому ря-
ді інших університетів країни. Комітети 1970-х рр. під головуванням
Ф. П. Мейсона та Р. М. Ворнер, який очолював у 1970-х рр. Комітет із освіти SAA,
рекомендували переглянути принципи архівної освіти, розробити вимоги до
підготовки спеціалістів-архівістів у ВНЗ країни та кваліфікаційні вимоги до кож-
ної із посад в архівах тощо. 1977 року SAA розробило «Керівні принципи для роз-
витку навчальних курсів для отримання ступеня магістра архівних наук». Після-
дипломна освіта архівістів побудована на вимогах, встановлених SAA у
«Керівних принципах для розвитку післядипломної і безперервної освіти і на-
вчальних програм» (1997 р.). Усі керівні принципи і вимоги періодично перегля-
даються SAA і удосконалюються відповідно до потреб сучасності. Нині понад
37 університетів США включили архівні курси до своїх програм. SAA на офіційно-
му веб-сайті започаткувало спеціальну рубрику, у якій представляє ВНЗ, що про-
понують архівні та документознавчі курси різного змісту. Для підвищення квалі-
фікації архівістів у США використовуються різні форми занять: практичні, семі-
нари, курси, інститути, стажування, інтернатури, професійно орієнтовані конфе-
ренції, різні форми методичної допомоги, консультацій, виїзних семінарів, дис-
танційного навчання (телеконференції, Інтернет-курси, домашнє навчання),
розповсюдження професійної літератури. Останній Перепис архівної професії у
США (2006 р.) засвідчив постійне підвищення чисельності дипломованих архівіс-
тів (із дипломом магістра) в архівних установах США, зміщення акценту з пере-
підготовки спеціалістів, які прийшли до архівів із дипломами інших спеціальнос-
тей, на удосконалення знань дипломованих архівістів. Разом із тим, Перепис ви-
866
РОЗДІЛ 5
явив проблему із недостатньою кількістю архівістів зі ступенем доктора філосо-

фії в архівних науках, які б могли займатися викладацькою практикою. Тому в
США започатковано програми, що мають на меті підготовку обдарованої молоді,
яка бажає отримати наукові ступені, для викладання архівознавчих і документо-
знавчих курсів. Значна увага приділяється підготовці фахівців для роботи з елек-
тронними документами та електронними архівами, а також нетрадиційними
документами.
Особливе місце серед професійних архівних організацій США належить Ака-
демії сертифікованих архівістів. Вона не лише сприяє «цеховості» архівної про-
фесії, а й надає можливість кар’єрного зростання, формуючи елітний прошарок
архівістів, стимулює архівістів до професійного самовдосконалення, постійного
підвищення кваліфікації, наукових досліджень, активної професійної позиції.
Академія сертифікованих архівістів була створена 1989 року, й у вересні цього ж
року проведена перша сертифікація архівістів. Рівень освіти сертифікованого
архівіста повинен відповідати «Role Delineation Statement» – документу, який ви-
значає базові знання, необхідні для виконання архівної роботи, і встановлює ек-
заменаційні вимоги. Сертифікація проводиться шляхом складання іспиту або
представлення документів, які підтверджують науковий та практичний внесок
архівіста в розвиток архівної галузі. Сертифікат архівіста свідчить про наявність
у нього відповідних професійних знань і навичок. Сертифікат визнається дер-
жавними, комерційними та іншими організаціями, відіграє значну роль при при-
йомі архівіста на роботу і надає йому переваги перед іншими претендентами на
посаду, надає можливість отримати значне кар’єрне зростання, вищу заробітну
плату по галузі та інші переваги. Сертифіковані архівісти виявляють більшу про-
фесійну активність, беруть участь у професійних асоціаціях, конференціях, сим-
позіумах. Тому Товариство американських архівістів сприяє розвитку сертифіка-
ції і збільшенню кількості сертифікованих архівістів.
У сфері розвитку професійних стандартів у США до кінця 1980-х рр. накопи-
чилася значна кількість стандартів, які потребували перегляду та оновлення.
1989 року була заснована робоча група з перегляду стандартів, а згодом – Комі-
тет по стандартах SAA, кожен підкомітет якого спрямований на підтримку пев-
ної групи стандартів. У складі Комітету функціонує також спеціальна група для
розгляду проектів нових стандартів. Архівні стандарти у США поділяються на
«технічні», «конвенційні», «для керівництва в роботі» та «практики роботи», а
також на зовнішні та внутрішні. Власне стандартами є технічні та конвенційні
стандарти, усі інші відносяться до правил роботи або методичних рекомендацій,
встановлених на підставі домовленостей між архівістами та в результаті досвіду
роботи в певному напрямі. Серед основних американських стандартів викорис-
товуються такі: архівного описування (DACS), кодованого архівного описування
(EAD, EAD DTD), кодованого архівного контексту для контролю та описування
867
утворювачів документів (корпорацій, окремих осіб та родин) (EAC-CPF), спору-

дження, перебудови та обладнання архівних будівель (AFG), повторної експерти-
зи цінності (RD-DR), контролю за архівами і манускриптами (USMARC), укладан-
ня описів і реєстрів (Inventories and Registers). Американські архівісти врахову-
ють при розробленні своїх стандартів рекомендації і стандарти ISO та ICA. Про-
цес впровадження стандартів включає їх широке обговорення працівниками ар-
хівної галузі, подання пропозицій, період апробації стандарту та внесення змін.
Комітет по стандартах здійснює моніторинг впровадження стандартів в архів-
них установах США, збирає пропозиції щодо їх удосконалення та організовує пе-
регляд стандарту.
Отже, Товариство американських архівістів нині дійсно є організацією архіві-
стів, яка діє на наукових засадах, визначених свого часу його першим президен-
том А. Р. Ньюсомом. Крім того, воно стало органом, що впливає на державну по-
літику у сфері архівної справи, постійно оновлюється, реагуючи на потреби ар-
хівної галузі та американського суспільства, підтримує розвиток архівної профе-
сії та репрезентує її в країні. Воно є одним із найпотужніших професійних об’єд-
нань архівістів у світі.
868
ПІСЛЯМОВА
Сучасний стан архівів і архівної справи США є результатом політичного,

соціально-економічного, культурного та ментального розвитку цієї країни та її
етнічно неоднорідних народів, які згодом перетворилися на американську на-
цію. Американцям завжди закидали прагматизм, вказували на негативні риси
масової культури, що «вбивають» національні та навіть загальнолюдські ціннос-
ті. Однак їх ставлення до збереження своєї історії наводить на абсолютно проти-
лежні висновки. Знаковим є те, що у ХVІІІ ст. рух за збереження історичного над-
бання американської нації, що народжувалася, очолив жрець – священик Джере-
мі Белкнеп. Важлива позиція громадян США, в особливості еліти суспільства, що
яскраво свідчить про повсякчасне усвідомлення ними цінності архівів. Саме по-
зиція інтелектуальної еліти (істориків, юристів, священиків, журналістів, осві-
тян) протягом усієї історії Сполучених Штатів забезпечувала збереженість істо-
ричного документального надбання.
Архіви утворювалися не лише органами влади різних рівнів, а насамперед
історичними та іншими численними товариствами, університетами, коледжами,
релігійними закладами, бізнес-структурами, виникали при бібліотеках. Набуття
архівами права постійного зберігання документів органів влади визначило ті
депозитарії, які стали офіційними архівами штатів та федерального уряду.
Архівна справа розпочиналася першими архівістами із застосування бібліоте-
чних методів, експериментів, помилок, спроб, дискусій, запозичення європейсь-
ких знань і досвіду. Професіоналізм, вихованню якого американські архівісти
приділяють найбільшу увагу, розвиток архівної освіти і науки привели до сучас-
ної високорозвиненої архівної галузі США.
В історії архівів та процесі розвитку архівної справи в Сполучених Штатах
Америки виокремлюється три етапи:
1-й етап – « колоніальний». Він починається від заселення континенту
переселенцями з Європи, формування метрополіями або вільними колоністами
органів влади та самоуправління в колоніях і завершується на Сході США
1776 роком, на території колонії Луїзіана – 1803 роком, на Заході (у Техасі, Нью-
Мексико, Землі Орегон) – у 1845–1848 роках. Республіка Вермонт, Республіка Те-
хас, Королівство Гаваї до вступу до складу США були протодержавами або держа-
вами із власними урядами. Тож чітко визначити хронологічні межі періоду одно-
869
значно для усієї території США не можливо. Зокрема, американський учений

Т. Мітчелл вважав встановлення будь-якої «магічної дати», єдиної або універса-
льної для всієї території країни, в американській архівістиці непрофесійним під-
ходом, оскільки різниця в датуванні історичних подій на рівні штатів надто
значна1.
Ключові події етапу:
− 1528 рік – початок «документального періоду» (Твітчелл) на території Нью-
Мексико, утворення іспанськими органами влади архіву (м. Санта-Фе);
− 1666 рік – спорудження Офісу Секретаря провінції Мериленд, влаштування у
ньому сховища для архіву та покладання на Секретаря обов’язку зберігання
офіційних документів;
− 1682 рік – утворення архіву колонії Луїзіана, призначення Ж. де ля Метарі зби-
рачем та зберігачем історичних документів;
− 1692 рік – ухвалення Генеральною асамблеєю провінції Мериленд першого
закону про архіви, яким документи урядових установ оголошено публічними;
− 1694 рік – ухвалення Генеральною асамблеєю колонії Південна Кароліна
«Закону для кращого і більш певного обліку і збереження старих реєстрів і пуб-
лічних документів цієї частини Провінції»;
− 1716 рік – початок «документального періоду» у іспанському м. Накогдочес
(Техас);
− 1717 рік – заснування нотаріального архіву у Новому Орлеані;
− 1717 рік – створення за наказом британських колоніальних органів влади Біб-
ліотеки у Нью-Гемпширі;
− 1731 рік – початок «документального періоду» у столиці Техасу м. Сан-Антоніо
де Бексар;
− 1741 рік – ухвалення Генеральною асамблеєю колонії Коннектикут рішення
про покладання обов’язку зберігання й упорядкування документів на Секрета-
ря колонії;
− 1769 рік – утворення Комітету для вивчення документів про права на землі
колонії Коннектикут;
− 1772 рік – ухвалення Генеральної асамблеєю колонії Коннектикут резолюції
про надання доступу для публічного використання документів в архіві колонії;
− 1782 рік – ухвалення Асамблеєю Республіки Вермонт рішення про направлення
документів урядових установ на зберігання до Офісу Секретаря Республіки;
− 1797 рік – утворення архіву католицької діоцезії Луїзіани та обох Флорид, при-
значення на посаду архівіста Фр. Брютіна;
− 1839 рік – заснування бібліотеки для зберігання документів у Республіці Техас;
− 1847 рік – ухвалення рішення про збирання і упорядкування документів Мініс-
терства іноземних справ Королівства Гаваї;
− 1892 рік – початок систематизації й упорядкування архівів Королівства Гаваї.
1 Mitchell T. W. New Viewpoints on Establishing Permanent Values of State Archives [Text] / Thorn-
ton W. Mitchell // American Archivist. – 1970, April. – Vol. 33. – № 2. – P. 163–174.
870
Цей період характерний створенням органами влади в іспанських, французь-

ких, британських колоніях перших архівів, виданням законодавчих актів у сфері
архівної справи, призначенням хранителів архівів. Однак жодних наукових мето-
дів не впроваджувалося, в основному документи просто накопичувалися в архі-
вах і «виживали», якщо їм вдавалось уникнути пожежі, повені, нападу індіанців
або недбалого ставлення необізнаних із їх цінністю чиновників. Значну частку
колоніальних документів було вивезено до метрополій. Основна причина вилу-
чення документів із північноамериканських колоній полягала у тому, що їх пра-
вове значення переважало над історичною цінністю, оскільки вони закріплюва-
ли права землевласників.
2-й етап – «формування та становлення архівної галузі США».
Початок другого етапу на федеральному рівні визначається утворенням
Т. Джефферсоном у складі Державного департаменту Бібліотеки (17 вересня
1787 року Президент США Дж. Вашингтон підписав закон про заснування Депар-
таменту іноземних справ), у якій зберігались як Хартії свободи американського
народу, так і дипломатичне листування та інші державні папери; його кінець да-
тується 1934 роком, тобто датою ухвалення Конгресом США закону про утворен-
ня Національного архіву США.
На рівні штатів обов’язки зберігання публічних документів органів влади
покладалися конституціями штатів на секретарів штатів. На думку автора, вста-
новлення кінцевих дат другого етапу щодо діяльності органів влади штатів в
архівній сфері не є можливим, оскільки ще на початку ХХІ ст. у штатах тривав
процес утворення офіційних архівів.
На другому етапі визначальною була активна громадська позиція еліти аме-
риканського суспільства. У цілому в результаті розгляду історії архівного руху,
утворення архівів і становлення архівної галузі США автором здійснено виок-
ремлення напрямів руху, що розвивалися від 1791 року до 1936 року: 1) рух істо-
ричних товариств за збереження архівів і утворення архівних установ у штатах,
про який йшлося як про архівний рух історичних товариств; 2) рух істориків за
утворення Національного архіву США, який є складовою архівного руху історич-
них товариств; 3) рух істориків-архівістів за конституювання архівної професії в
США.
Рух історичних товариств у США не припинився, але «архівний рух» історич-
них товариств за утворення архівних установ у штатах (ми маємо на увазі офі-
ційні архіви, які зберігають документи органів влади постійно) із утворенням
Національного архіву США (1934) та Товариства американських архівістів (1936)
завершився, відтак розпочався професійний рух архівістів, очолюваний NARA та
SAA.
Історичні товариства як такі продовжують відігравати важливу роль у дер-
жаві та суспільстві, але вже не визначають архівну політику, бо цю роль перебрали
871
на себе NARA та SAA. Історичні товариства спрямували свої зусилля на розвиток

історичної освіти, історичні дослідження, опіку над об’єктами культурної спад-
щини, не залишаючи при цьому архівної сфери: 11 історичних товариств є офі-
ційними архівами штатів, а в складі інших функціонують архіви манускриптів та
інших документів неофіційного походження. Отже, зазначимо, що встановлення
кінцевої дати руху історичних товариств не можливе через його продовження і
навіть більше – перетворення на загальнонаціональну справу збереження, дослі-
дження, популяризації американської історії.
Відтак хронологічні межі архівного руху історичних товариств встановлено
від 1791 року (започаткування Дж. Белкнепом першого Історичного товариства
в Бостоні) до 1936 року (утворення Товариства американських архівістів); руху
істориків за заснування NARA від 1908 року (заснування Дж. Фр. Джеймсоном
Комітету для створення Національного архіву) до 1934 року (заснування Націо-
нального архіву США); руху істориків-архівістів за конституювання архівної про-
фесії від 1884 року (утворення Американської історичної асоціації) до 1936 року
(утворення Товариства американських архівістів).
Результатами архівного руху історичних товариств у штатах стало утворен-
ня офіційних архівів штатів або покладання на самі історичні товариства обо-
в’язку зберігати документи публічних органів влади постійно; руху істориків на
федеральному рівні – утворення Національного архіву США; руху істориків-
архівістів – виникнення професії архівіста у США.
До ключових подій другого етапу належать:
1) 1791 рік – заснування Дж. Белкнепом Массачусетського історичного товарист-
ва, що дало поштовх архівному рухові;
2) 1884 рік – започаткування Американської історичної асоціації, яка об’єднала
істориків усіх США, зацікавлених не лише у дослідженнях, а й у збереженні істо-
ричних джерел. На наш погляд, ця подія має навіть більше значення, ніж засну-
вання Комісії публічних архівів (1899), оскільки Комісія вже була продуктом
роботи Асоціації, вона навряд чи б виникла, якби історики не створили свою
національну організацію. Однак не можна зменшувати роль Комісії публічних
архівів, яка відіграла свою позитивну роль у з’ясуванні реального стану архівів
у 22 штатах США, утворенні архівів у ряді штатів, описуванні складу і змісту
архівних колекцій;
3) 1901 рік – заснування Департаменту архівів та історії штату Алабама, оскільки
ця подія змінила бачення місця архівів у системі органів влади й суспільстві в
цілому. Як з’ясувалося, архів може бути не лише інституцією, яка виконує
функції зберігання й удоступнення архівних документів, а й виступати неза-
лежним органом у структурі виконавчої гілки влади, що контролює архівну
роботу в інших департаментах і відомствах. Функції архіву мають міжгалузеву
природу, і виконувати їх належним чином він може лише самостійно визначаю-
чи політику у сфері архівної справи та управління документацією;
872
4) 1903 рік – визначення Бібліотеки Конгресу США (заснована 1800 року) як депо-
зитарію документів федерального уряду США дало можливість сконцентрува-
ти у ній документальні колекції президентів США, документи Конгресу США.
Також Бібліотека прийняла на зберігання документи з Архівів Державного де-
партаменту США, згодом у структурі Бібліотеки був утворений Відділ мануск-
риптів, а вже у ХХ ст. – Інститут сучасних архівів (який попередньо був утворе-
ний у складі Національного архіву, але через відсутність належного фінансу-
вання був переданий до Бібліотеки). Бібліотечні методи значний час впливали
на систематизацію й описування архівних колекцій у США;
5) 1909 рік – започаткування У. Г. Ліландом Конференцій американських архівіс-
тів. Конференція відіграла ключову роль у згуртуванні істориків, які зосере-
джувалися на зберіганні архівів, і врешті послужила тим позитивним факто-
ром, що сприяв їх виокремленню до самостійної професії. Разом із тим на кон-
ференціях віднайшли своє місце обговорення проблем архівної теорії і практи-
ки, що привело до відмежування архівних методів роботи від бібліотечних.
Тож, за висловленням У. Г. Ліланда, Конференція дійсно була «місцем наро-
дження і колискою професії архівіста в Америці»;
6) 1910 рік – участь делегації американських істориків у роботі 1-го Міжнародно-
го конгресу істориків і бібліотекарів у Брюсселі: саме з нього розпочалося реаль-
не ознайомлення американців із принципами та методами європейської архіві-
стики. Хоча їх цілковите впровадження в США так і не відбулося, але певні еле-
менти послугували розвиткові та становленню американської архівістики;
7) 1934 рік – видання першого федерального архівного закону та створення Наці-
онального архіву США та Національної комісії історичних публікацій. Фактич-
но ця дата визначає час народження державної архівної служби США;
8) 1935 рік – ухвалення закону «Про Федеральний регістр», який поклав на NARA
функції оприлюднення законодавчо-нормативних актів, що дало змогу архіву
сконцентрувати в собі увесь комплекс державних актів та посісти важливе міс-
це у нормотворчій діяльності державних органів влади;
9) 1935–1936 роки – започаткування проектів WPA «Historical Records Survey» та
«Survey of Federal Archives» з описування архівних документів у США в роки
політики «нового курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта дало можливість,
залучивши до роботи в архівах значну кількість безробітних представників
інтелектуальних кіл, описати архівні документи, укласти на них покажчики і
каталоги, а також сприяло популяризації архівів у суспільстві та поповненню їх
працівниками. Однак американськими дослідниками результати проектів не
визнані значними для розвитку архівної галузі;
10) 1936 рік – заснування Товариства американських архівістів, яке відразу було
визначене науковою інституцією, а отже, взяло на себе вирішення найважливі-
ших для становлення та розвитку архівної галузі питань: видання та розповсю-
дження архівної літератури, архівної освіти та підвищення кваліфікації, впро-
вадження єдиної термінології та стандартів тощо. Причинами створення SAA
стало усвідомлення істориками-архівістами себе як членів окремої від істори-
ків професії, мета якої полягає у збереженні історичного документального над-
бання нації.
873
Серед багатьох діячів американської архівної історії, про яких йшлося у моног-
рафії, слід виокремити тих, чиї діяльність та ідеї відіграли революційну роль у
розвиткові архівів та архівної справи в США на другому етапі:
− Дж. Белкнепа – фундатора Массачусетського історичного товариства, реаліза-
ція його ідеї про національний план створення історичних товариств привела
до утворення архівів штатів;
− Т. Оуена – засновника і першого директора Департаменту архівів та історії шта-
ту Алабама, який запропонував тип архівної установи – департамент як незале-
жний орган виконавчої гілки влади в штаті;
− Дж. Фр. Джеймсона – засновника Національного архіву США. Хоча він не пер-
шим запропонував ідею створення федерального архіву, але саме його наполе-
гливість привела до утворення NARA;
− У. Г. Ліланда – засновника Конференції американських архівістів. Ідеї цього
вченого стали визначальними у формуванні архівної професії в США.
Для другого етапу характерна боротьба історичних товариств за збереження
архівних документів як офіційного, так і неофіційного походження. Важливо, що
у перші роки розгортання діяльності історичних товариств їх члени вбачали
шлях до збереження архівних документів у публікації. У США було видано бага-
тотомні серії збірників архівних документів (наприклад, значних обсягів видав-
ничу діяльність здійснювали історичні товариства штатів Нью-Йорк і Пенсільва-
нія). Хоча згодом видавнича діяльність не припинилася, а розгорнулася ширше,
члени історичних товариств почали порушувати питання про зберігання оригі-
налів, вимагати від органів влади передавання публічних документів на збері-
гання до архівів та перебирати на себе контроль за офіційними архівами. На дру-
гому етапі вже відбуваються перші спроби впровадження наукових методів ро-
боти. Щоправда, вони були досить різноманітними (навіть не можна назвати їх
цілковито бібліотечними, оскільки кожен архівіст розробляв і впроваджував ті
методи роботи, що видавалися йому зручними і правильними), не ґрунтувалися
на єдиних стандартах, однак архіви систематизувались і описувались, складали-
ся описи і покажчики, каталоги. Важливо, що вже в перші роки діяльності істо-
ричні товариства звернули увагу на відсутність повного комплексу джерел із
колоніальної історії Америки. Найсміливіші історики перетнули океан і виявля-
ли документи в архівах Франції, Великобританії, Іспанії, а також здійснювали цю
роботу у сусідніх країнах – Мексиці та Кубі. Позиція органів влади дійсно не є
однозначною і цілком позитивною. Однак деякі губернатори були членами істо-
ричних товариств і президентами, докладали зусиль до збирання, збереження
архівів, спорудження архівних будинків, лобіювали архівні закони в Генеральних
асамблеях і законодавчих зборах штатів, навіть ставали керівниками архівів. На
Заході США частина історичних товариств була утворена за сприяння та з ініціа-
тиви органів влади. Проте слід зазначити, що вирішення архівних проблем у пе-
874
реважній більшості штатів значною мірою залежало від наполегливої праці чле-
нів історичних товариств.
У цілому другий етап (більший відрізок якого припадає на ХІХ ст.) відзнача-
ється активною громадською позицією істориків та інших численних представ-
ників інтелігенції в налагодженні архівної справи. Недаремно видатний російсь-
кий американіст професор В. В. Согрін процитував у своїй праці А. де Токвіля:
«Американці незалежно від їх віку, стану і положення в суспільстві невтомно
об'єднуються в асоціації. Не тільки в торгові та промислові, у яких беруть участь
всі, але і в тисячі інших – релігійні і моральні, серйозні або дріб'язкові, загальні і
вузькофахові, гігантські за розміром і крихітні... Якщо у Франції на чолі будь-якої
нової справи ви знайдете урядовий орган, а в Англії якогось земельного магната,
у Сполучених Штатах ви щоразу на цьому місці виявите асоціацію». Согрін у своїх
дослідженнях спостерігав розвиток громадянського суспільства у США. Він вва-
жав, що вони значно перевищили Старий Світ у цій справі. Це дало вченому підс-
тави приєднатися до тих науковців, хто вважав ХІХ ст. «золотим століттям» гро-
мадянського суспільства у Сполучених Штатах2. Ми ж спостерігали цей феномен
на прикладі діяльності історичних товариств у архівній сфері та впевнилися у їх
визначальній ролі у формуванні архівної галузі США. Саме широка участь гро-
мадськості у забезпеченні збереженості історичних джерел відрізняє формуван-
ня архівної галузі США від інших країн. У першій третині ХХ ст. історики пошири-
ли свій рух на федеральні архіви. Вони порушили перед владою питання про за-
снування Національного архіву США, довели його необхідність і домоглися ство-
рення.
Характерною особливістю формування архівної галузі США на рівні штатів є
розтягнутість цього процесу в часі. Архіви виникали там, де з’являлися білі пере-
селенці, утворювались органи влади та інші інституції. Освоєння території Півні-
чноамериканського континенту відбувалося шляхом фронтиру та офіційної екс-
пансії. Фронтир сформував характер американської нації, він мав свої відміннос-
ті в залежності від політичних, економічних, природних умов, у яких перебувало
населення кожного регіону, етнічного та релігійного складу переселенців. Через
це кожний регіон, навіть кожен штат, розвинув свій особливий погляд на місце і
роль архіву. Відтак, визначаючи завдання членів Комісії публічних архівів у шта-
тах, її провід, не виявивши схожих архівів хоча б у двох із них, рекомендував за-
стосування творчого підходу в описуванні архівів.
Поселенці Нової Англії добре пам’ятали традиції архівної справи на їх пра-
батьківщині, тож, навіть започаткувавши архівний рух, члени історичних това-
риств вважали, що відповідальність за архіви мають взяти на себе органи влади.
2 Согрин В. В. Цивилизационное и междисциплинарное изучение истории США / Владимир Викторо-

вич Согрин [Текст] // Новая и новейшая история. – М., 2012. – № 1. – С. 28–29.
875
На Півдні історично склалися зовсім інші умови, які згодом призвели до сепара-
тистських настроїв, прагнення вийти зі складу Союзу та Громадянської війни
(1861–1865). Південцям закидали інтелектуальну і культурну відсталість, але
фронтир-характер спонукав їх до заснування Департаментів архівів та історії,
незалежних та публічних архівів. У промисловому регіоні Північного Сходу утво-
рювалися колегіальні архівні органи – історичні комісії та товариства. А в кла-
сичних фронтир-зонах Заходу, заселення яких відбувалося після ухвалення
«Закону про гомстеди» (1862) архівами переважно стали історичні товариства.
Політична і культурна невизначеність певних регіонів, як-от Теннессі та Кентук-
кі, які знаходилися на межі між Півднем і Північчю, призвела й до невизначенос-
ті з політикою в архівній сфері. Тут органи влади не могли дати собі ради в полі-
тичних питаннях, архіви взагалі залишалися поза їх увагою, тому історики виму-
шені були опікуватись архівами самотужки, навіть рятувати їх від нерозважли-
вих дій урядовців. У Тихоокеанському регіоні, розтягнутому географічно та поді-
леному на континентальну й острівну частини, взагалі формування архівів не
мало спільних рис. Вирішальне значення мав той факт, що американські штати
фактично є окремими республіками, у яких архівна сфера підпадає під дію місце-
вого законодавства. Усе це привело до того, що в архівній системі США існують
декілька типів архівних установ штатів: 1) незалежні публічні архіви, 2) архіви,
підпорядковані секретарям штатів, 3) департаменти архівів та історії, 4) істо-
ричні товариства та історичні комісії, 5) архіви штатів та адміністрації докумен-
тації, 6) архівні підрозділи бібліотек, 7) архівні відділи, що є структурними під-
розділами не архівних департаментів. Однак, як ми спостерігали, архівна систе-
ма США не є сталою, увесь час відбуваються зміни як у підпорядкуванні архівів,
так і в їх статусі.
3-й етап – «власне архівного розвитку» – розпочався від утворення
Національного архіву США (1934) та заснування Товариства американських архі-
вістів (1936) і триває донині.
Ключові події третього етапу такі:
1) 1938 рік – вихід у світ першого числа журналу «The American Archivist», який
став відбивати інтереси американських архівістів як професіоналів самостійної
галузі життєдіяльності суспільства;
2) 1938–1941 рік – створення Бібліотеки Фр. Д. Рузвельта. Принципи, закладені
Президентом США Фр. Д. Рузвельтом у функціонування своєї бібліотеки зміни-
ли погляд на документи Президентів США. Хоча законодавством й не було за-
кріплено приватне право власності президентів США на їх документи, але за
більше ніж за півтора століття склалася традиція, за якою кожен президент на
власний розсуд розпоряджався своїми документами. Принципи, закладені Руз-
вельтом, із часом змінили цю ситуацію: на законодавчому рівні президентські
документи були оголошені власністю американського народу, а президентські
бібліотеки стали структурною складовою федеральної архівної системи США;
876
3) 1945 рік – ініціювання архівістами Сполучених Штатів утворення Міжнародної

ради архівів дозволило об’єднати архівістів усієї планети у рамках професійної
архівної організації;
4) 1948 рік – започаткування програми технічної допомоги «Point Four», не зважа-
ючи на її антикомуністичне спрямування, мало ключове значення для утворен-
ня архівів у ряді країн, що розвивалися;
5) 1949 рік – підпорядкування Національного архіву США Адміністрації служб
загального призначення та покладання на нього функцій управління докумен-
тацією у федеральних органах влади. З одного боку, таке рішення влади сприя-
ло удосконаленню діловодних процесів та архівної роботи в установах, що, як
наслідок, привело до повноцінного поповнення архівів історично цінними до-
кументами. Важливу роль у цьому процесі почали відігравати федеральні
центри документації. З іншого боку, перебування архіву у статусі залежної
агенції від політично керованої GSA гальмувало повноцінний розвиток архіву,
в особливості реалізацію його академічних функцій та міжнародне співробіт-
ництво, але дало змогу архівістам дійти висновку, що архів тільки тоді повно-
цінно зможе виконувати свою місію, коли він самостійно буде визначати полі-
тику та пріоритети в архівній галузі;
6) 1953 рік – спроба Президента США Д. Д. Ейзенхауера змістити зі своєї посади
Архівіста США У. К. Гровера і зробити посаду Архівіста США політичною згурту-
вала архівістів та істориків усіх США, які не лише врятували Гровера від звіль-
нення, а й розгорнули рух за подальшу професіоналізацію архівної галузі, що
врешті привело до утворення Академії сертифікованих архівістів, започатку-
вання сертифікації, встановлення контролю з боку SAA та інших професійних
організацій архівістів над призначенням на керівні та інші посади в архівах
дипломованих фахівців-архівістів;
7) 1960-ті роки – на хвилі соціальних рухів в американському суспільстві почина-
ють виникати місцеві та регіональні професійні організації архівістів, що збли-
жує архівістів різних штатів, міст, інституцій, корпорацій тощо між собою, до-
зволяє розвивати активне співробітництво, наукову діяльність, професійну
освіту на місцевому та регіональному рівнях;
8) 1964 рік – започаткування програми грантів Національної комісії історичних
публікацій для розширення видавничої діяльності архівних установ із публіка-
ції джерел національної пам’яті. Програма кардинально змінила ситуацію у
справі публікації архівних першоджерел. Широкими накладами видані серії
документів батьків-засновників нації, Конгресу США, борців за свободу чорних
рабів, лідерок жіночих рухів, документів з історії корінних народів Америки
тощо. Публікація документів здійснюється багатотомними серіями книг, на
мікрофільмах, цифрових носіях та в Інтернеті;
9) 1964 рік – вихід у світ книги Е. М. Познера «American State Archives», яка мала
істотний вплив на впровадження програм управління документацією на рівні
штатів та округів і удосконалення архівного законодавства штатів;
10) 1966 рік – проведення позачергового Міжнародного конгресу архівів у Вашинг-
тоні дозволило підвищити статус американської архівної служби у світової ар-
хівної спільноти, архівісти США запропонували на міжнародній арені спрощен-
ня доступу іноземним дослідникам до архівів та мікрофільмування як засіб
877
створення страхових фондів та удоступнення архівних джерел (комітет із мік-

рофільмування ICA очолив американський архівіст А. Лейзінгер). Конгрес та-
кож сприяв утворенню регіональних відділень ICA на всій земній кулі;
11) 1968 рік – заснування на базі федеральних центрів документації регіональних
філіалів Національного архіву США дало можливість вирішити проблему із за-
безпеченням збереженості документів територіальних підрозділів федераль-
них органів влади та наблизити їх до дослідників і користувачів;
12) 1970–1972 роки – діяльність Комітетів 1970-х рр. Товариства американських
архівістів привела до перебудови роботи SAA на демократичних засадах та до
набуття ним статусу дійсно професійної наукової організації;
13) 1974 рік – поширення програми грантів Національної комісії історичних публі-
кацій на проекти із забезпечення збереженості архівних документів у штатах,
округах та інших архівних інституціях дозволило спрямувати фінансові потоки
в архівній галузі від федерального бюджету до місцевих архівних установ.
1975 року утворюються Дорадчі комісії з історичних документів (SHRAB) у
штатах, які стали представниками NHPRC на місцях, що внесло в децентралізо-
вану архівну систему США суттєвий елемент централізації, підґрунтя якої скла-
дає Закон «Про Національну комісію історичних публікацій і документів»;
14) 1974 рік – утворення Національної асоціації архівів штатів і адміністраторів
документації (NASARA) сприяло уніфікації архівного законодавства та розвит-
ку співробітництва у рамках NASARA-NAGARA спеціалістів архівів та менедже-
рів із управління документацією;
15) 1984 рік – здобуття Національним архівом США статусу незалежної федераль-
ної агенції, повернення архіву та Архівісту США усіх прав, визначених законо-
давством 1934 року, дало можливість повноцінного розвитку архіву та підви-
щенню його ролі як лідера архівної галузі країни. Заслуга у звільненні архіву
від GSA належить Архівісту США Р. М. Ворнеру, який активно обстоював прин-
цип «архіви поза політикою» як всередині США, так і на міжнародній арені;
16) 1989 рік – утворення Ради координаторів історичних документів (COSHRC), на
базі якої згодом виникла Рада архівістів штатів (CoSA), до якої входять дирек-
тори архівів штатів, які водночас очолюють SHRAB. Рада контролює розподі-
лення коштів грантів серед архівів штатів та інших архівних інституцій США і
сприяє співробітництву архівів різних типів;
17) 1989 рік – заснування Академії сертифікованих архівістів та запровадження
сертифікації архівістів у США завершило процес формування архівної професії у
США як окремого професійного «цеху», до якого входять дипломовані фахівці;
18) 1989–1990 роки – перегляд професійних стандартів Робочою групою по стан-
дартах архівного описування SAA, виникнення Комітету по стандартах у складі
Товариства американських архівістів унормували процес розробки, прийняття,
розвитку, впровадження і перегляду архівних стандартів у США;
19) 1994 рік – Національний архів США вперше презентував свій веб-сайт, розпоча-
лася ера присутності американських архівів у Всесвітній мережі Інтернет;
20) 1998 рік – започаткування Національним архівом США наукових досліджень у
сфері забезпечення збереженості електронних документів мало визначальний
вплив на створення системи «ERA». Наукові здобутки вчених важливі не лише
878
для США, а й для архівістів усього світу, оскільки проблема зберігання цифро-
вої спадщини людства є спільною для усіх країн планети;
21) 2000 рік – започаткування програми по створенню Архіву електронних доку-
ментів «ERA»;
22) 2003 рік – прийняття рішення про створення Архіву електронних документів
«ERA», що мало вирішальне значення для організації зберігання електронних
документів федерального уряду США.
Для третього етапу властиве становлення наукових методів архівної робо-
ти у США. А. Р. Ньюсом у своєму першому президентському адресі SAA визначив
архівну галузь науковою. Насамперед становлення наукових методів роботи сто-
сувалось експертизи цінності і відбору документів на зберігання, систематизації
та описування архівних колекцій. У Національному архіві США це були проблеми
«номер один», які потребували негайного вирішення у зв’язку із надходженням
значних обсягів документів від федеральних органів влади. Архів став лаборато-
рією, у якій здійснювалися численні експерименти, були розвинуті види цінності
документів (доказова, інформаційна, адміністративна, історична, внутрішня цін-
ність оригіналу). Т. Р. Шелленберг увів і обґрунтував поняття первинної та вто-
ринної цінності, а критика його ідей наштовхнула на думку про необхідність пе-
регляду архівних колекцій, уже прийнятих на зберігання до архівів (висловлена
Л. Раппортом). Із виникненням концепції «нової соціальної історії», прихильни-
ки якої надавали важливості дослідженню масових і машиночитаних докумен-
тів, важливим було обґрунтування П. Левінсоном методів вибіркової експертизи
цінності, які дозволяли створювати із величезних за обсягом, але малоінформа-
тивних документальних комплексів архівні колекції значної історичної цінності
у зручній для опрацювання дослідниками формі. Розробленню методів експер-
тизи цінності електронних документів сприяв міжнародний проект InterPARES.
Із часом розвиток теорії експертизи цінності в США дозволив архівістам дійти
висновку, що архіви не служать історикам чи урядовцям, вони служать суспільс-
тву в цілому, відтак на архівістах лежить величезна відповідальність за адекват-
не представлення усього різноманіття історії нашого суспільства у майбутньому.
Експерименти із систематизацією документів узагальнив та обґрунтував
О. В. Холмс у праці «Архівна систематизація – п’ять різних операцій на п’яти різ-
них рівнях» (1964). В американських архівах не прижилась європейська система
поділу архівних документів за архівними фондами. Американці напрацювали
свою власну ієрархічну систему, за якою архівні холдинги поділяються на ре-
кордз-групи (групи документів) та серії. Така система дозволяє створювати в
архівах США адекватні архівні колекції та описувати їх відповідним чином, у то-
му числі для представлення в електронних довідниках. Необхідність стандарти-
зації описування документів викликала розробку і впровадження стандартів ар-
хівного описування (DACS), кодованого архівного описування (EAD, EAD DTD),
879
кодованого архівного контексту для контролю і описування утворювачів доку-

ментів (корпорацій, окремих осіб та родин) (EAC-CPF).
Однозначне рішення про співпрацю із науково-дослідними інститутами, уні-
верситетами та вченими різних галузей ухвалили американські архівісти, коли
перед ними постала проблема збереження електронних документів. Численні
наукові інституції запропонували NARA результати своїх наукових експеримен-
тів, що дало змогу створити Архів електронних документів «ERA».
Важливе значення на третьому етапі мав розвиток теорії доступу. У пред-
ставленій монографії не висвітлено теоретичні питання організації доступу,
оскільки законодавчі аспекти означеної проблеми автор вважає ще важливіши-
ми. Теорія, основи якої були закладені ще французькими архівістами у ході Вели-
кої французької революції (1789–1799)3, у цьому питанні ніколи не приводить
до відкритості архівів і удоступнення документів для досліджень. Аналіз амери-
канських законів та виконавчих наказів Президентів США, а також діяльності
американських архівістів у напрямі удоступнення архівів свідчить лише про роз-
біжності у позиціях американської влади та архівістів у цьому питанні. Архівісти
виступають за відкритість архівів, представники влади намагаються приховати
не лише інформацію, дійсно варту секретного або конфіденційного зберігання, а
й свої прорахунки та злочини. З ухваленням закону «Про свободу інформа-
ції» (1966) американці отримали права на доступ до публічних документів будь-
якого органу влади, за винятком тих документів, що визнані законодавством
таємними. Уведення закону «Про захист приватного життя» (1974) примусило
архівістів балансувати між правом на доступ та захистом конфіденційної інфор-
мації. Як і в кожній державі, у США ухвалюються закони, а поряд із ними існує
цілий ряд підзаконних актів, а саме йдеться про виконавчі накази президентів.
Саме ними активно користується виконавча влада, щоб регулювати доступ до
інформації в своїх інтересах. Із часу оприлюднення Президентом США
Фр. Д. Рузвельтом 22 березня 1940 року ЕО 8381 в історії США були періоди як
активного розсекречування, так і надмірного засекречування документів. Вирі-
шальне значення у розсекречуванні документів у США завжди відігравала гро-
мадська позиція американських істориків (Американської історичної асоціації,
Організації американських істориків та інших громадських об’єднань), архівістів
(Товариства американських архівістів) та суспільства в цілому. Вона виявилась у
питаннях із розсекречуванням документів, що стосуються вбивства Президента
США Дж. Ф. Кеннеді, удоступненням документів Президента США Р. М. Ніксона,
3 Йдеться про перший французький закон про архіви, ухвалений 7 мессидора ІІ року (24 червня
1794 року). Прозорова В. Б. Проблемы и реформы архивного законодательства Франции 1994–
2008 гг. Французский закон об архивах от 15 июля 2008 г.: история подготовки / Виктория Борисовна
Прозорова // Вестник архивиста. Российский историко-архивоведческий журнал. – М., 2012. – № 2. –
С. 183–192.
880
визнанням незаконним рішення Президента США Дж. У. Буша стосовно засекре-

чування документів Президентів Р. Рейгана та Дж. Г. У. Буша, а також у створенні
проектів Федерації американських вчених щодо роз’яснення законодавства у
сфері засекречування і розсекречування та зі збору й оприлюднення розсекрече-
них документів Архівом національної безпеки, заснованим С. Армстронгом. Про
значні кроки у справі розсекречування документів свідчить видання 29 грудня
2009 року Президентом США Б. Обамою ЕО 13526 «Класифікована інформація з
національної безпеки», за яким створено єдину систему для засекречування, без-
печного зберігання та розсекречування інформації з національної безпеки та в
структурі Національного архіву США створено Національний центр розсекречу-
вання. Обсяги секретних документів, що зберігаються у NARA і потребують роз-
секречування, колосальні, а між тим звіти ISOO свідчать, що кількість секретних
документів у США зростає. Відтак секретність є дійсно серйозною проблемою у
США, і лише зусиль архівістів для її вирішення буде замало, але їх професійна
позиція є важливою.
У сфері забезпечення збереженості значна увага архівістів США в наші дні
зосереджена на убезпеченні архівів від втрат і пошкоджень у природних і техно-
генних катастрофах. Архівісти США активно співпрацюють із Департаментом
внутрішньої безпеки, розробляють і впроваджують програми дій у надзвичай-
них ситуаціях, навчають співробітників архівів організації рятувальних заходів
та підготовці пошкоджених документів до реставрації і відновлювання. Амери-
канські програми відрізняються від українських тим, що вони спрямовані не на
захист історичних документів, а на документи життєво важливого значення, а
саме ті, що дозволяють відновити діяльність органів влади та установ після ка-
тастроф, простежити розвиток подій, діяльність органів влади з організації ря-
тувальних заходів під час катастрофи, акти громадянського стану, документи
про фінансові розрахунки, зобов’язання, внески, пенсійне та соціальне забезпе-
чення громадян тощо. Значну роботу у сфері навчання архівістів діям у надзви-
чайних ситуаціях проводить Товариство американських архівістів, Рада архівіс-
тів штатів та інші професійні організації архівістів.
Для третього етапу також властива значна активність архівістів США в різно-
го роду професійних організаціях, насамперед Товаристві американських архівіс-
тів, а також Конференції архівістів Міжгірського регіону, Товаристві архівістів
Скелястих гір, Товаристві Південно-Західних архівістів, Середньо-атлантичній
регіональній архівній конференції, Конференції архівів Середнього Заходу, Асо-
ціації архівістів кіновідеоархівів, організаціях «Архівісти Нової Англії» та
«Архівісти Північного Заходу» та інших. Архівісти постійно беруть участь у що-
річних зборах, конференціях, дискусіях, оприлюднюють на сторінках професій-
них видань наукові публікації та статті із досвіду роботи. Професійні організації
сприяють освіті архівістів та підвищенню кваліфікації, поінформованості про
881
найсучасніші наукові досягнення, нові стандарти та кращий досвід роботи в га-

лузі, матеріально стимулюють професійну активність архівістів, запроваджуючи
численні гранти, стипендії та нагороди. Важливо, що до професійних організацій
архівістів залучаються студенти університетів. Зважаючи на незначну кількість
працівників архівної сфери, порівняно з іншими галузями життєдіяльності суспі-
льства, а також той незаперечний факт, що архівісти мають притаманні лише їм
особливі цінності та риси характеру, які орієнтують їх на роботу із минулим та
неприбуткову діяльність на користь суспільства, іноді вони відчувають себе як
«social outcast» («соціальні ізгої»)4. Відтак важливою є моральна підтримка, яку
надають професійні організації своїм членам, організація літніх інститутів, у ході
яких не лише підвищується кваліфікація, а й відбувається спілкування та встано-
влюються дружні зв’язки між колегами. Оскільки американське суспільство від-
різняється крайньою неоднорідністю за етнічним та релігійним складом, непе-
ресічне значення має юридичний захист архівістів від дискримінації за расовою
ознакою, релігійними поглядами, статтю тощо, який надають професійні об’єд-
нання своїм членам.
Особливе місце серед професійних організації посідає SAA, яке у своєму роз-
виткові пройшло два етапи: «шлях до лідерства у професії» (від середини
1930-х рр. до початку 1970-х рр.) та «лідерства у професії» (від початку 1970-х рр.
донині). Важливе значення для перебудови діяльності SAA відіграли Комітети
1970-х рр. Причиною їх виникнення стало усвідомлення архівістами, що SAA пог-
линула бюрократизація і воно не відбивало інтереси усіх членів професії, в особ-
ливості працівників місцевих і регіональних архівів. На хвилі соціальних рухів
1960-х рр. американці ще активніше виявляли свою громадську позицію, відтак
по усій країні виникли місцеві і регіональні професійні організації архівістів. Тож
SAA довелося налагоджувати свою роботу у співробітництві із ними, а журналу
«The American Archivist» змінювати редакторську політику відповідно до потреб
усіх членів архівної спільноти. Із плином часу SAA зосередилося на завданнях,
виконання яких на загальнонаціональному рівні дозволило встановити вимоги
до архівної освіти (розроблені критерії університетських курсів і програм), зосе-
редитись на видавничій діяльності (видані серії базових підручників SAA «Basic
Manual Series»), розробити і впровадити єдині по архівній галузі країни стандар-
ти та запровадити процедури їх перегляду, удосконалення та розробки й уведен-
ня нових стандартів, унормувати архівну термінологію, здійснювати ефективну
міжнародну діяльність тощо. Сьогодні чисельні комітети, секції та круглі столи
Товариства охоплюють як увесь спектр архівів у США (штатів, округів, муніципа-
літетів, університетські, релігійні, фотокіновідеоархіви тощо), так і усі напрями
діяльності архівів і архівістів.
Roy C. Schaeffer // American Archivist. – 1992, Fall. – Vol. 55. – № 4. – P. 608–619.
882
Окремо слід вказати на те, що американці на етапі становлення архівної

справи та в період перед Другою світовою війною активно запозичували євро-
пейські знання і досвід. У роки Другої світової вони вперше долучились до між-
народного архівного співробітництва, допомагаючи окупованим країнам захис-
тити їх архіви від втрат. У повоєнні роки в американській зоні окупації був ство-
рений спеціальний розподільний пункт «Offenbach Archival Depot», який опікува-
вся поверненням бібліотечних та архівних колекцій, вилучених командою Розен-
берга в окупованих країнах, Архівіст США С. Дж. Бакк під час створення ООН за-
пропонував заснувати архів цієї міжнародної організації та Міжнародну раду ар-
хівів для проведення конгресів архівістів та розвитку міжнародного архівного
співробітництва. Згодом архівісти США у форматі програми «Point Four» допома-
гали різним країнам у створенні архівних служб, стали ініціаторами заснування
Міжнародної технічної ради архівів, організаторами і учасниками Міжнародних
конгресів архівів, на яких вони вже репрезентували власний напрацьований дос-
від. Непересічне значення на початку ХХІ ст. мають пропозиції архівістів США у
сфері розробки і впровадження міжнародних архівних стандартів, рішень із ор-
ганізації зберігання електронних документів, забезпечення їх автентичності.
На третьому етапі історії американських архівів та архівної справи у США
ключову роль відіграли такі діячі архівної галузі, як:
− Р. Д. В. Коннор – 1-й Архівіст США, створив професійний штат NARA, організував
передачу документів від федеральних департаментів, накопичених упродовж
усієї їх історії, на зберігання до архіву, організаційно забезпечив заснування
Бібліотеки Президента США Фр. Д. Рузвельта;
− С. Дж. Бакк – 2-й Архівіст США, ініціював програму мікрофільмування докумен-
тів, заснування регіональних депозитаріїв для зберігання документів територі-
альних підрозділів федеральних органів влади, уведення програм управління
документацією та створення федеральних центрів документації, заснування
Міжнародної ради архівів та Архіву ООН, започаткував перший університетсь-
кий архівний курс;
− А. Р. Ньюсом – 1-й президент SAA, визначив напрями роботи Товариства амери-
канських архівістів та наукове спрямування цієї організації;
− М. К. Нортон – 4-й президент SAA, визначила завдання архівів як служіння уря-
довцям і потребам уряду, увела поняття доказового виду цінності документів;
− Е. М. Познер – 11-й президент SAA, заснував Інститут менеджерів із управління
документацією в Американському університеті, написав працю «American State
Archives: Public record Keeping in the Fifty States, Practices and Goals», яка сприя-
ла удосконаленню архівного законодавства штатів у частині управління доку-
ментацією та введенню програм управління документацією в штатах;
− П. Левінсон – запропонував концепцію вибіркової експертизи цінності;
− О. В. Холмс – 14-й президент SAA, запропонував ієрархічну систематизацію архі-
вних колекцій за групами документів і серіями, адаптовану всіма архівними
депозитаріями США;
883
− Х. Г. Джонс – 24-й президент SAA, заснував перший рух за незалежність Націо-

нального архіву (1968–1969), автор книги «The Records of a Nation: Their
Management, Preservation and Use», якою «розбудив» архівну спільноту США та
довів, що академічні функції та функції управління документацією будуть ви-
конуватися повноцінно за умови звільнення NARS від GSA;
− Ч. Е. Лі – 27-й президент SAA, ініціював реформування NHPC і поширення її дія-
льності на архівні установи штатів та інші архівні інституції в частині фінансу-
вання проектів із забезпечення збереженості документів із федерального бю-
джету за програмою грантів;
− Е. Дж. Ліхі – «піонер» у галузі управління документацією, член обох Гуверівсь-
ких комісій (1947–1948, 1953–1956). Роль Ліхі в історії американських архівів
неоднозначна. З одного боку, його ідеї мали ключове значення для унормуван-
ня діловодних процесів в органах державної влади федерального рівня, уве-
дення програм управління документацією, переліків документів, визначення
критеріїв для відбору документів для знищення. З іншого боку, до кінця непро-
думані пропозиції Ліхі щодо створення Федеральної адміністрації документа-
ції, інкорпорування до її складу Національного архіву та усіх депозитаріїв, що
зберігали непоточні документи федерального уряду, призвела до підпорядку-
вання NARA GSA та гальмування його академічних функцій і повноцінного роз-
витку;
− Т. Р. Шелленберг – ідеї вченого щодо первинної і вторинної цінності документів
на довгий час визначили практику експертизи цінності документів. Однак
Шелленберг розділив світ вчених-архівістів навпіл: одні вважали його ідеї гені-
альними, інші різко критикували за відхилення архівної теорії від «усього ін-
шого західного світу» у бік прагматизму і навіть за те, що американська архівна
теорія стала нежиттєздатною. Інші пропозиції Шелленберга у сфері архівної
освіти та систематизації документів також не привели до успішного розвитку
архівної галузі, оскільки вони були неоднозначні. Шелленберг не міг визначи-
тись із тим, у якому закладі краще навчати архівіста: на історичному факульте-
ті чи в бібліотечній школі; до кінця не продумав зв’язок між систематизацією
документів і їх подальшим описуванням. Заслуга Шелленберга насамперед по-
лягає в узагальненні теоретичних напрацювань попередників, які він виклав у
працях «Modern Archives: Principles and Techniques» (1956), «The Management of
Archives» (1965), і формулюванні на їх базі так званої «класичної архівної тео-
рії». Слід зазначити, що увага до ідей Шелленберга швидше спричинена тим,
що його праці були перекладені багатьма мовами світу. У самих США та в інших
країнах на адресу Шелленберга надійшло більше критики (Т. Мітчелл,
Х. Г. Джонс, Л. Дюранті, А. Менне-Харіц та інші), ніж позитивних відгуків; на
його честь не встановлено жодної премії, відзнаки або винагороди;
− Р. М. Ворнер – 6-й Архівіст США, очолив боротьбу американських архівістів за
звільнення Національного архіву США з підпорядкування Адміністрації служб
загального призначення та домігся повернення йому статусу незалежної уря-
дової агенції, на міжнародній арені обстоював неполітичний характер Міжна-
родної ради архівів.
884
Архівна система США у ході свого історичного розвитку набула особливих,

притаманних лише цій країні характеристик. Серед них:
− наявність двох рівнів у структурі архівної системи – федерального і штатів;
централізація управління архівною галуззю на федеральному рівні та децент-
ралізація – на рівні штатів, що дає всі підстави визначити архівну систему США
як змішану, а не класичну децентралізовану;
− забезпечення єдиного регулювання архівної справи у країні шляхом об’єднан-
ня керівників і співробітників архівів у незалежні професійні організації, серед
яких у сфері управління архівною галуззю провідну роль відіграють SAA, CoSA
та NAGARA, впровадження єдиних архівних стандартів та організації фінансу-
вання місцевих архівів із федерального бюджету за допомогою програми гран-
тів NHPRC;
− наявність декількох типів архівних установ у структурі архівної системи;
− співіснування двох рівнів архівного законодавства – федерального і штатів;
присутність на рівні штатів 50 окремих систем інформаційного й архівного
права, у цілому схожих за положеннями, включеними до аналогічних законів та
законодавчо-нормативних актів;
− концентрація документів офіційного походження (утворених органами влади)
в офіційних архівах (Національному архіві США та архівних установах його сис-
теми і архівах штатів) і розосередження більшості документів неофіційного
походження численними архівами історичних товариств (які не є офіційними
архівами), бібліотек, університетів, приватними колекціями, архівами корпора-
цій та професійних союзів;
− чіткий розподіл на безпосередньо архівні функції і функції управління доку-
ментацією, які на федеральному рівні виконуються NARA, у ряді штатів сукуп-
но покладаються на архівні установи, а в інших розподіляються між архівними
установами та спеціалізованими організаціями, що опікуються управлінням
документацією;
− наявність проміжних сховищ (федеральних центрів документації, центрів до-
кументації штатів) для зберігання неактивних документів установ до прийнят-
тя остаточного рішення стосовно їх подальшої долі (направлення на постійне
зберігання до офіційного архіву; передача на зберігання до архівів університе-
тів, бібліотек, товариств, приватних колекцій; знищення),
− правомірність заміщення оригіналу документу (як постійної цінності, так і дов-
готривалої) його мікрофотокопією, надання їй такої ж юридичної сили, як і
оригіналу;
− ключова роль професійних об’єднань архівістів, насамперед SAA, NAGARA,
CoSA, ACA, у вирішенні професійних наукових і практичних завдань галузі;
− обстоювання деполітизації управління архівною галуззю, дотримання принци-
пу «архіви поза політикою» та «чистоти» кадрового складу «цеху» архівістів.
У цілому аналіз історичного розвитку американських архівів та архівної спра-
ви свідчить, що їх історія відбиває історію США та її народів і є її органічною
складовою, а також вказує на важливу роль громадськості, насамперед інтелек-
туальної еліти суспільства, і професійної позиції архівістів. Саме ці два фактори
885
дозволили створити в США сучасну архівну галузь із її принципами науковості,

професіоналізму, що формується завдяки освіті та повсякчасній увазі до підви-
щення кваліфікації архівістів, відкритості архівів.
Автор чітко усвідомлює той факт, що хоча здійснене дослідження є доволі
масштабним, але, завершивши його, ми лише зазирнули за край тієї неосяжної
сфери, що опікується документальною спадщиною американської нації. Поза ме-
жами дослідження фактично залишились архіви округів і муніципалітетів, істо-
ричних, генеалогічних та інших товариств, університетів і коледжів, патріотич-
них і релігійних товариств, архіви церковні, профспілкові, приватні, трудові, спе-
ціальні колекції тощо. Автор не приділив належної уваги методам описування
архівних колекцій, фізичного збереження та реставрації архівних документів,
розвиткові теорії доступу та іншим питанням. Цікавим і повчальним було б
більш детальне вивчення біографій американських істориків і архівістів. Цим
колом питань визначаються перспективи подальших досліджень у галузі історії
американських архівів і архівної справи, досвід яких безумовно є корисним і вар-
тим розгляду.
886
ДОДАТКИ
Додаток А
ПЕРЕЛІК ЗАГАЛЬНОВЖИВАНИХ У США

АБРЕВІАТУР НАЗВ ІЗ РОЗШИФРОВКОЮ І ПЕРЕКЛАДОМ
НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ
AACR2.......... Anglo-American Cataloguing Rules, Англо-Американський стандарт правил і констру-
кцій, що використовуються для каталогізації у бібліотеках
AASLH .......... American Association for State and Local History, Американська асоціація історії шта-
тів і округів
АСА................ Academy of Certified Archivists, Академія сертифікованих архівістів
ACDA ............ Association of Catholic Diocesan Archivists, Асоціація архівістів католицьких єпархій
ACE ................ Guidelines for Archival Continuing Education, Керівні принципи для архівної безпе-
рервної освіти
ACFR ............. Administrative Committee of the Federal Register, Адміністративний комітет Феде-
рального регістру
ACRL ............. Association of College and Research Libraries, Асоціація бібліотек коледжів і дослідни-
цьких інституцій
ACWR ........... Archivists for Congregations of Women Religious, Архівісти жіночих релігійних конгре-
гацій
AERIC ........... Archival Electronic Records Inspection and Control, Відділ перевірки і контролю
Центру електронних документів Національного архіву США
AHA ............... American Historical Association, Американська історична асоціація
AIC ................. American Institute for the Conservation of Historic and Artistic Works, Американський
інститут охорони історичних і мистецьких творів
AIIM .............. Association for Information and Image Management, Асоціація спеціалістів з управлін-
ня інформацією і зображеннями
ALA ................ American Library Association, Американська бібліотечна асоціація
AMIA............. Association of Moving Image Archivists, Асоціація архівістів кіновідеоархівів
ANSI X3.4 (ASCII), ANSI X3.41, ANSI X3.64 · American National Standard for Information Systems,
Additional Controls For Use With American National Standard Code for Information Inter-
change, Американські національні стандарти для інформаційних систем, Додаткові
елементи управління для викофристання з Американськими національними стан-
дартами обміну інформацією
APS ................ Archival Preservation System, Відділ зберігання Центру електронних документів На-
ціонального архіву США
ARI................. Archivists of Religious Institutions, Національна організація архівістів релігійних ін-
ституцій
887
ARMA ........... Association of Record Managers and Administrators, Асоціація менеджерів і адміністра-
торів документації
ASCII ............. American Standard Code for Information Interchange, Американський стандарт для
кодування інформаційного обміну
CCAAA .......... International Association of Sound and Audiovisual Archives, Координаційна Рада Асо-
ціацій Архівів Аудіовізуальних Документів
CENSUS ........ Archival Census and Education Needs Survey in the United States, Огляд архівної профе-
сії і освітньо-кваліфікаційного рівня архівістів у США
CERIS ............ Committee on Electronic Records and Information Systems, Комітет електронних доку-
ментів і інформаційних систем Національної асоціації урядових архівів і адміністра-
торів документації (NAGARA)
CFR ................ Code of Federal Regulations, Кодекс федеральних правил
CIA ................. the Central Intelligence Agency, Центральне розвідувальне управління
CIIA................ Critical Infrastructure Information Act of 2002, закон Про інформацію про життєво-
важливі об’єкти інфраструктури
CIMA ............. Conference of Inter-Mountain Archivists, Конференція архівістів Міжгірського регіону
CISCRA ......... Centre for International Study of Contemporary Records and Archives, Центр міжнарод-
них досліджень сучасних документів і архівів Університету Британської Колумбії
CMWG .......... Classification Management Working Group, робоча група з управління процесами кла-
сифікації (засекречування) документів
CODATA ........ The Committee on Data for Science and Technology, Комітет по даних для науки і тех-
ніки
COSHRC ....... Council of State Historical Records Coordinators, Рада координаторів історичних доку-
ментів штатів
CoSA .............. Council of State Archivists, Рада архівістів штатів
CPRB ............. Civilian Personnel Records Branch, філіал для зберігання документів цивільного пер-
соналу
DACS ............. Describing Archives: A Content Standard, Стандарт архівного описування змісту
DAS ................ Digital Archives Specialist, Програма підготовки спеціалістів для цифрових архівів
DIA ................. the Defense Intelligence Agency, Управління військової розвідки
DODMPRC ... Department of Defense Military Personnel Records Center, Центр зберігання персо-
нальних документів військовослужбовців Департаменту оборони США
DRB ............... Demobilized Records Branch, філіал для зберігання документів демобілізованих вій-
ськовослужбовців
DTD ............... Document Type Definition, визначення типу документа, мова для запису фактичних
синтаксичних правил метамов розмітки тексту SGML та XML
EAC–CPF WG · Working Group on Encoded Archival Context Corporate Bodies, Persons, and Families,
Робоча група із впровадження стандарту кодованого архівного змісту (назв та ін-
шої інформації) корпоративних організацій, осіб і родин (розформована 2011 р.)
EAC–CPF ..... Encoded Archival Context for Corporate Bodies, Persons, and Families, стандарт кодова-
ного архівного змісту корпоративних організацій, осіб і родин
EAD................ Encoded Archival Description, Стандарт кодованого архівного описування
ЕО ................... Executive Order, виконавчий наказ Президента США, нормативно-правовий акт
ERA ................ Electronic Records Archives, Архів електронних документів
ERA POST ... ERA Program Office Support Team, Управління командної підтримки програми «ERA»
FAS................. Federation of American Scientists, Федерація американських вчених
FEMA ............ Federal Emergency Management Agency, Федеральне агентство з надзвичайних ситу-
ацій
FIRM ............. Federal Information and Records Managers Сouncil, Рада менеджерів з управління фе-
деральною інформацією і документами
FOIA .............. Freedom of Information Act, Закон про свободу інформації (1966 р.)
FRC ............... Federal Records Center, федеральний центр документації
888
ДОДАТКИ
Georgia Tech · Georgia Institute of Technology, Технологічний інститут штату Джорджія

GPO ............... U.S. Government Printing Office, Управління урядового друку (державна друкарня)
GRS ................ General Records Schedules, Перелік типових документів зі строками зберігання
GSA ................ General Services Administration, Адміністрація служб загального призначення
HCO ............... Human Capital Office, Управління людських ресурсів Національного архіву США
HRS................ Historical Records Survey, Огляд історичних документів – проект WPA з описування
документів у штатах США часів «нового курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта»,
тривав з 16 листопада 1935 р. до 1 лютого 1943 р.
ICA ................. International Council on Archives, Міжнародна Рада Архівів
ICBS............... Міжнародний Комітет «Блакитний шит» («Blue Shield»)
ICCROM ....... International Centre for the Study of the Preservation and Restoration of Cultural Prop-
erty, Міжнародний центр для вивчення проблем зберігання і відновлення культур-
ної спадщини
ICOM ............. the International Council of Museums, Міжнародна Рада Музеїв
ICOMOS ....... International Council on Monuments and Sites, Міжнародна Рада Пам’ятників і Об’єктів
Культурної Спадщини
ICRC .............. Interagency Classification Review Committee, Міжвідомчий комітет з розсекречування
документів, утворений Радою національної безпеки США
IFLA............... International Federation of Library Associations and Institutions, Міжнародна Федера-
ція Бібліотечних Асоціацій та Інституцій
IIMC .............. International Institute of Municipal Clerks, Міжнародний інститут службовців муніци-
палітетів
InterPARES · International Research on Permanent Authentic Records in Electronic Systems, Міжна-
родні дослідження аутентичних документів постійного терміну зберігання в елект-
ронних системах
IPWG ............ Intellectual Property Working Group, Робоча група з питань інтелектуальної власнос-
ті Товариства американських архівістів
IPER .............. Intergovernmental preparedness for essential records, Міжурядовий ресурсний центр
для підготовки врятування життєво важливих документів у надзвичайних ситуаціях
ISCAP............ Interagency Security Classification Appeals Panel, Міжвідомча апеляційна комісія з
питань класифікації документів
ISO ................. International Organization for Standardization, Міжнародна організація стандартизації
ISOO NARA · Information Security Oversight Оffice, Управління по нагляду за інформаційною без-
пекою Національного архіву США
JCP ................. Joint Committee on Printing, Об’єднаний комітет (обох палат Конгресу США) з питань
друку
JSTOR ........... цифрова бібліотека з on-line доступом
MAC ............... Midwest Archives Conference, Конференція архівів Середнього Заходу
MARAC ........ Mid-Atlantic Regional Archives Conference, Середньо-Атлантична регіональна архівна
конференція
MARC ........... Machine-Readable Cataloging, група англо-американських та побудованих на їх базі
національно орієнтованих стандартів для бібліотечної каталогізації у машиночита-
ній формі (BNB MARC, MARC II, UKMARC, INTERMARC, USMARC, AUSMARC, CANMARC,
DanMARC, LCMARC, NоrMARCV, SwaMARC, UNIMARC та інші)
MPRC ............ Military Personnel Records Center, центр зберігання персональних документів війсь-
ковослужбовців
NAANICA .... North American Archival Network of the International Council of Archives, Північно-
Американська архівна мережа Міжнародної Ради Архівів
NAGARA...... National Association of Government Archives and Records Administrators, Національна
асоціація урядових архівів і адміністраторів документації
NARA ............ National Archives and Records Administration, Національний архів і Адміністрація
документації (назва Національного архіву США у 1934–1949 рр.; з 1985 р. і донині)
889
NARS ............. National Archives and Records Services, Національний архів і Служба документації
(назва Національного архіву США у 1950–1984 рр.)
NASARA....... National Association of State Archives and Records Administrators, Національна асоціа-
ція архівів штатів і адміністраторів документації
NCON ............ Congressional Affairs Staff, Управління у справах Конгресу Національного архіву США
NCSA ............. National Center for Supercomputing Applications, University of Illinois at Urbana – Cham-
paign, Національний центр суперкомп’ютерних прикладних задач Університету
штату Іллінойс
NDC ............... National Declassification Center, Національний центр розсекречування (функціонує у
складі Національного архіву США)
NEA ................ New England Archivists, Архівісти Нової Англії, регіональне професійне об’єднання
архівістів
NEHA ............ National Episcopal Historians and Archivists, Національна організація єпископальних
істориків і архівістів
NFACE .......... the National Forum on Archival Continuing Education, Національний форум архівної
безперервної освіти
NITRD .......... Networking and Information Technology Research and Development Program, Програма
розвитку досліджень у галузі мережевих і інформаційних технологій
NISO .............. National Information Standards Organization, Національна організація інформаційних
стандартів
NISPPAC...... National Industrial Security Program Policy Advisory Committee, Наглядовий комітет з
реалізації Національної програми промислової безпеки
NIST .............. National Institute for Standards and Testing або National Institute of Standards and Tech-
nology, Американський Національний інститут стандартів і тестування (техно-
логій)
NHPC ............ National Historical Publications Commission, Національна комісія історичних публіка-
цій (назва Комісії у 1934–1974 рр., з грудня 1974 р. – NHPRC)
NHPRC ......... National Historical Publications and Records Commission, Національна комісія історич-
них публікацій і документів (назва NHPC до 1974 р.)
NGA ............... the National Geospatial–Intelligence Agency, Національне агентство геопросторової
розвідки
NPRC ............. National Personnel Records Center, Національний центр документації з особового
складу
NRO ............... the National Reconnaissance Office, Національного управління розвідки
NSA ................ the National Security Agency, Агентство Національної безпеки
NSC ................ the National Security Council, Рада національної безпеки
NSCDA .......... The National Society of The Colonial Dames of America, Національне товариство коло-
ніальних дам Америки
OAH ............... Organization of American Historians, Організація американських істориків
OCLC ............. Online Computer Library Center, Міжнародна науково-дослідна організація бібліотеч-
ного обслуговування та розширення доступу до інформації
OAIS .............. Open Archival Information System, Відкриті архівні інформаційні системи
OGIS .............. Office of Government Information Services, Управління служб урядової інформації
OMB .............. Office of Management and Budget, Управління менеджменту і бюджету
OPM............... Office of Personnel Management, Офіс управління персональними справами
OSS ................ Office of Strategic Services, Управління (Офіс) стратегічних служб
OWI ............... Office of War Information, Управління військової інформації
PACE ............. Post-Appointment and Continuing Education and Training Programs, Керівні принципи
для розвитку післядипломної і безперервної освіти і навчальних програм, затвер-
джені Радою SAA 30 серпня 1997 р., перезатверджені 2002, 2005–2006 рр.
PIDB .............. Public Interest Declassification Board, Комісія з розсекречування документів, що пред-
ставляють «екстраординарний інтерес» для громадськості
890
ДОДАТКИ
P.L. ................ Публічні закони США, розділ законодавства

PMO .............. ERA Program Management Office, Управління по реалізації програми Архіву елект-
ронних документів «ERA»
PROD ............ Commission on Paperwork Required by Offices and Departments, Комісія з паперової
роботи, яку вимагають від приватних компаній урядові департаменти і управління
PROFS .......... PRofessional OFfice System, комп’ютерна система, розроблена корпорацією IBM 1981
року для створення і зберігання електронних документів у офісах
PWA .............. Public Works Administration (Federal Emergency Administration of Public Works – на-
зва до 1939 р.), Адміністрація громадських робіт, діяла у часи «нового курсу» Прези-
дента США Фр. Д. Рузвельта у 1933–1943 рр.
RAMP ........... Records and Archives Management Programme, Програма управління архівами і доку-
ментами, заснована ЮНЕСКО 1979 р.
RBMS ............ Rare Books and Manuscripts Section, Association of College and Research Libraries, a
division of the American Library Association, Секція хранителів манускриптів і рідкіс-
них книг Асоціації бібліотек коледжів і дослідницьких інституцій ALA
RD–DRT ...... Reappraisal and Deaccessioning Development and Review Team, Підкомітет SAA по пе-
регляду і розвитку вимог до повторної експертизи цінності документів
SAA ................ the Society of American Archivists, Товариство американських архівістів
SDSC.............. San Diego Supercomputer Center, Суперкомп’ютерний центр, Сан-Дієго, Каліфорнія
SDT–DRT.... Schema Development Team (Development and Review Team), Спеціальна група у скла-
ді Комітету по стандартах SAA для відслідковування змін мови описування структу-
ри XML-документа – XML Schema та мови схем – DTD-schema language) і Document
Type Definitions (DTD)
SFA ................ Survey of Federal Archives, Огляд федеральних архівів – проект WPA з описування
федеральних історичних документів часів «нового курсу» Президента США
Фр. Д. Рузвельта» тривав з січня (квітня) 1936 р. до 30 червня 1942 р. Від червня
1937 р. був частиною HRS.
SHRAB ......... State Historical Records Advisory Board, Дорадча комісія з історичних документів
штатів
SGML ............ Standard Generalized Markup Language, Стандартна узагальнена мова розмітки
SLTPS–PAC · State, Local, Tribal, and Private Sector Policy Advisory Committee, Консультативний
комітет з реалізації політики інформаційної безпеки в державному, місцевих, пле-
мінних і приватних секторах
SRMA ............ Society of Rocky Mountain Archivists, Товариство архівістів Скелястих гір
SSA................. Society of Southwest Archivists, Товариство Південно-Західних архівістів
ТАСС ............. Texas Advanced Computing Center, Техаський центр перспективних комп’ютерних
технологій Університету штату Техас, м. Остін
TS–DACS ..... Technical Subcommittee for Describing Archives: A Content Standard, Технічний підко-
мітет з архівного описування SAA
TS–EAD ....... Technical Subcommittee on Encoded Archival Description, Технічний підкомітет з кодо-
ваного архівного описування SAA
TS–AFG ........ Technical Subcommittee on Archival Facilities Guidelines, Технічний підкомітет по ста-
ндартах архівних будівель і обладнання SAA
WGSAD ........ Working Group on Standards for Archival Description, Робоча група по стандартах з
архівного описування SAA
WorldCat OCLC · бібліотечний on-line каталог
WPA .............. Works Progress Administration (Work Projects Administration) – Адміністрація прогре-
су робіт (Адміністрація робочих проектів – назва до 1939 р.), діяла у часи «нового
курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта у 1935–1943 рр.
XML ............... eXtensible Markup Language, розширююча мова розмітки
U.S.C. ............. United States Code, Кодекс Сполучених Штатів
891
Додаток Б
ПОЯСНЕННЯ ЗАГАЛЬНОІСТОРИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Б-1 Довідка про зростання території США та формування

адміністративно-територіального поділу
Перші тринадцять колоній, що увійшли до складу США: Делавер (колонія),
Пенсільванія (провінція), Нью-Джерсі (провінція), Джорджія (провінція), Коннекти-
кут (колонія), Массачусетс-Бей (провінція у складі території Массачусетсу і Мену),
Мериленд (провінція), Південна Кароліна (провінція), Нью-Гемпшир (провінція),
Нью-Йорк (провінція у складі територій Нью-Йорку і Вермонту), Північна Кароліна
(провінція у складі територій Північна Кароліна і Теннессі), Род-Айленд (колонія і
територія плантації Провіденс), Вірджинія (колонія і домініон Вірджинія у складі те-
риторій Вірджинії, Західної Вірджинії і Кентуккі) до здобуття незалежності належали
Британській імперії (мапа 1). Кожна колонія мала свою систему самоуправління, міс-
цеві уряди. 4 липня 1776 року 12 колоній (крім Нью-Йорку) проголосували за Декла-
рацію незалежності. 1787 року була прийнята Конституція США, за якою утворено
федеративну державу Сполучені Штати Америки. Першим Президентом США обрано
30 квітня 1789 році Джорджа Вашингтона.
Нью-Гемпшир (NH), Массачусетс (MA),

Нью-Йорк (NY), Пенсільванія (PA),
Коннектикут (CT), Род-Айленд (RI),
Вірджинія (VA), Північна Кароліна (NC),
Південна Кароліна (SC),
Джорджія (GA), Делавер (DE),
Мериленд (MD), Нью-Джерсі (NJ)
(Historical Maps of the United States. Perry-Castañeda Library

Map Collection [Electronic resource] // University of Texas
Libraries. – Mode of access: http://www.lib.utexas.edu/maps/
united_states/us_terr_1775.jpg. – Title from screen)
Мапа 1. Розподіл територій британських колоній за станом на 1775 рік
892
ДОДАТКИ
Колонії-засновники США набули статусу штатів (від 1-го до 13-го) у такому по-
рядку: Делавер – 7 грудня 1787 року, Пенсільванія – 12 грудня 1787 року, Нью-Джерсі –
18 грудня 1787 року, Джорджія – 2 січня 1788 року, Коннектикут – 9 січня 1788 року,
Массачусетс – 6 лютого 1788 року, Мериленд – 28 квітня 1788 року, Південна Каролі-
на – 23 травня 1788 року, Нью-Гемпшир – 21 червня 1788 року, Нью-Йорк – 26 липня
1788 року, Вірджинія – 25 червня 1788 року, Північна Кароліна – 21 листопада
1789 року, Род-Айленд – 29 травня 1790 року.
14-м штатом США став Вермонт. Перше поселення у Вермонті заснували англійці
у 1724 р. У 1777–1791 рр. на території Вермонту існувала незалежна Республіка Вер-
монт. 4 березня 1791 року Вермонт увійшов до складу США (мапа 2).
1776 року мешканці Західної Вірджинії порушили перед Конгресом питання про
створення власного штату. У жовтні 1862 року на референдумі західні вірджинці про-
голосували за відділення від Вірджинії. 35-й за порядком штат Західна Вірджинія
створено 20 червня 1863 року.
1791 року із штату Мериленд виділено федеральний округ Колумбія, 17 листо-
пада 1800 року Вашингтон, D.C. остаточно визначений як столиця США.
1 червня 1792 року від Вірджинії відділився Кентуккі, який став 15-м штатом. Те-
риторія Міссісіпі, утворена 1798 року, стала 20-м штатом США 10 грудня 1817 р.
На території штату Мен перші поселення засновані французами (1604) та англій-
цями (1607). Між Англією і Францією увесь час тривало суперництво за землі Мену.
Після проголошення незалежності і до 1820 року територія Мену входила до складу
Массачусетсу. Після Міссурійського компромісу (угода від 1820 року про прийняття
до США штату Міссурі як рабовласницького та штату Мен як вільного), 15 березня
Нью-Гемпшир (NH), Массачусетс (MA),

Нью-Йорк (NY), Пенсільванія (PA),
Коннектикут (CT), Род-Айленд (RI),
Вірджинія (VA), Північна Кароліна (NC),
Південна Кароліна (SC), Джорджія (GA),
Делавер (DE), Мериленд (MD),
Нью-Джерсі (NJ)

Мапа 2. Сполучені Штати Америки та прилеглі території за станом на 1790 рік
893
1820 року, Мен відділився від Массачусетсу і отримав статус вільного від рабства
23-го штату США.
1787 року відповідно до Акту Конгресу від 1785 року була створена «Territory North-
west of Ohio river» (Північно-західна територія річки Огайо). На ній із часом утворилися
штати Огайо (1 березня 1803 р.), Індіана (11 грудня 1816 р.), Іллінойс (3 грудня 1818 р.),
Мічиган (26 січня 1837 р.), Вісконсин (29 травня 1848 р.). 1858 року частина цієї терито-
рії увійшла до складу штату Міннесота, утвореного 11 травня цього ж року (мапа 2).
У колоніальний період території на південь від річки Огайо формально вважалися
частиною Північної Кароліни, географічно відділеними від неї горами Аппалачі.
1789 року законодавчі збори Північної Кароліни поступилися правами на землі за
горами Конгресу США, який створив на них «Territory South of Ohio river» (Територія
Півдня річки Огайо), столицею якої стало м. Ноксвілл. 1 червня 1796 року на ній утво-
рено 16-й штат США – Теннессі (мапа 3 ).
Значне збільшення території Сполучених Штатів відбулося 1803 року, коли США
придбали колонію Луїзіана. Її площа складала 828 тис. кв. миль або 2 млн 100 тис. кв. км
і охоплювала території або частини територій 15 сучасних штатів США і двох канад-
ських провінцій. Вона включала сучасні штати Арканзас, Міссурі, Айова, Оклахома,
Канзас і Небраска, південну частину Міннесоти, що на заході річки Міссісіпі, східну
половину Колорадо, Луїзіану по річці Міссісіпі, у тому числі сучасне м. Новий Орлеан,
майже всю Південну Дакоту і Північну Дакоту, північний схід Нью-Мексико, північний
Техас, більшу частину Монтани і частину Вайомінгу.
На території колонії Луїзіана згодом виникли такі штати: Луїзіана (30 квітня
1812 р.), Алабама (14 грудня 1819 р., до кордонів штату на той час входила лише час-
Вермонт (VT), округ Колумбія (DC)

Мапа 3. Сполучені Штати Америки та інкорпоровані території станом на 1800 рік
894
ДОДАТКИ
тина його сучасної території), Міссурі (10 серпня 1821 р.), Арканзас (15 червня
1836 р.), Айова (28 грудня 1846 р.), Міннесота (1858 року під час утворення штату
південну частину поєднано з північно-східною), Канзас (29 січня 1861 р.), Небраска
(1 березня 1867 р.), Колорадо (1 серпня 1876 р.), Південна Дакота (2 листопада
1889 р.), Північна Дакота (2 листопада 1889 р.), Монтана (8 листопада 1889 р.), Вайо-
мінг (10 липня 1890 р.), Оклахома (16 листопада 1907 р.) (мапа 4).
З 1513 року територія Флориди була іспанським володінням. За Паризьким мир-
ним договором (1763 року, між Великобританією і Португалією та Францією і Іспа-
нією) Флорида перейшла до Великобританії. За угодою від 2-3 вересня 1782 року, під-
писаною у ході Американської революції (1775–1783 рр. – війна за незалежність) Ве-
ликобританія поступилася Флоридою Іспанії. 22 лютого 1819 року Іспанія продала
Флориду США. З 3 березня 1845 року Флорида стала 27-м штатом США. Територія За-
хідної Флориди була приєднана в 1810–1813 рр.
Кордони між США та Британською імперією були визначені Англо-американсь-
кою конвенцією, підписаною у Лондоні 20 жовтня 1818 р. Кордон проходив по 49-й
паралелі від озера Ері до Скелястих гір. Територія Орегон знаходилась у спільному
користуванні англійців і американців, що призводило до постійних суперечок. Група
експансіоністів у Конгресі США пропонувала провести кордон по 54°40' північної ши-
роти, тобто включити до складу США увесь Орегон аж до південного кордону російсь-
кої Аляски. Назрівала війна. Водночас 1846 року США розпочали війну з Мексикою
через анексію Техасу. Вести війну на два фронти США не могли, тому 15 червня
1846 року між США і Великобританією був підписаний Орегонський договір, яким
встановлено кордон між американськими і англійськими володіннями на Орегонсь-
кій землі по 49 паралелі (мапа 5).
(Historical Maps of the United States. Perry-Castañeda Library Map Collection

[Electronic resource] // University of Texas Libraries. – Mode of access: http://
www.lib.utexas.edu/maps/united_states/us_terr_1810.jpg. – Title from screen)
Мапа 4. Територія колонії Луїзіана, придбаної США у Франції 1803 року
895
1848 року була створена Територія Орегон, на якій із часом створено штати Оре-
гон (14 лютого 1859 р.), Вашингтон (11 листопада 1889 р.), Айдахо (3 липня 1890 р.).
Частина території увійшла до штату Монтана (мапа 5).
На початку 1820-х рр. переселенці з півдня США почали заселяти мексиканський
Техас. Невдовзі вони склали більшість його населення і заявили про вихід зі складу
Мексики. Почалася війна за незалежність Техасу, яка 1836 р. закінчилася утворенням
Республіки Техас. У 1837–1845 рр. розглядалися пропозиції з обох сторін, Техасу і
США, про інтеграцію Республіки Техас до складу США. 13 жовтня 1845 року мешканці
Техасу проголосували за його анексію Сполученими Штатами. Президент США
Джеймс Полк підписав документи про інтеграцію 29 грудня 1845 р. Таким чином, Те-
хас став 28-м штатом США. Анексія Техасу призвела до Мексиканської війни (1846–
1848), у результаті якої Мексика уступила США Верхню Каліфорнію і Нову Мексику,
тобто землі сучасних штатів Каліфорнія, Нью-Мексико, Аризона, Невада і Юта. Понад
76 тис. кв. миль (120 тис. кв. км) США придбали 1853 року у Мексики за мирною уго-
дою, підписаною американським послом у Мексиці Джеймсом Гадсденом (1788–
1858). На теперішній час ця земля, розташована на півдні р. Гіла та західніше Ріо-
Гранде, входить до складу штатів Аризона та Нью-Мексико.
На зазначених територіях згодом утворилися штати: Каліфорнія (9 вересня
1850 р.), Невада (31 жовтня 1864 р.), Юта (4 січня 1896 р.), Нью-Мексико (6 січня
1912 р.), Аризона (14 лютого 1912 р.), частина території увійшла до штату Колорадо,
утвореного 1876 р. (мапа 5).
(Historical Maps of the United States. Perry-Castañeda Library Map Collection

[Electronic resource] // University of Texas Libraries. – Mode of access: http://
www.lib.utexas.edu/maps/united_states/us_terr_1850.jpg. – Title from screen.)
Мапа 5. Анексія Техасу 1845 року; американська територія Орегону, отримана за угодою
між Великобританією і США 1846 року; приєднані території після Мексиканської війни
896
ДОДАТКИ
18 серпня 1856 року Конгрес США ухвалив федеральний закон, який дозволяв
громадянам США заселяти і освоювати острови з покладами гуано, що не перебували
під юрисдикцією інших держав. До складу США увійшли острови Бейкер, Джарвіс, Хо-
уленд, риф Кінгмен, атоли Джонстон та Мідуей.
1867 року США придбали у Російської імперії Аляску та ряд невеликих островів.
1898 року США анексували Гавайські острови. У результаті Паризького мирного дого-
вору від 10 грудня 1898 року, яким завершилась Іспано-американська війна, Іспанія
уступила США острів Пуерто-Ріко і продала Філіппінські острови. 1916 року США при-
дбали у Данії Віргінські острови. У 1959 році Аляска (3 січня) та Гаваї (21 серпня) ста-
ли відповідно 49-м і 50-м штатом США (мапа 6).
Мапа 6. Узагальнений вигляд територіального зростання Сполучених Штатів Америки

із зазначенням сучасного розподілу території країни на штати:
Айдахо (ID), Айова (IA), Алабама (AL), Аляска (AK), Аризона (AZ), Арканзас (AR), Вайомінг (WY),
Вашингтон (WA), Вермонт (VT), Вірджинія (VA), Вісконсин (WI), Гаваї (HI), Делавер (DE), Джорджія (GA),
Західна Вірджинія (WV), Іллінойс (IL), Індіана (IN), Каліфорнія (CA), Канзас (KS), Кентуккі (KY),
Колорадо (CO), Коннектикут (CT), Луїзіана (LA), Массачусетс (MA), Міннесота (MN), Міссурі (MO),
Мічиган (MI), Монтана (MT), Мен (ME), Мериленд (MD), Небраска (NE), Невада (NV), Нью-Гемпшир (NH),
Нью-Джерсі (NJ), Нью-Йорк (NY), Нью-Мексико (NM), Огайо (OH), Оклахома (OK), Орегон (OR),
Пенсільванія (PA), Род-Айленд (RI), Північна Дакота (ND), Північна Кароліна (NC), Теннессі (TN),
Техас (TX), Флорида (FL), Південна Дакота (SD), Південна Кароліна (SC), Юта (UT)
897
Б–2 Концепція американського фронтиру та визначення

фронтир-зон
О, дай мені притулок там,
Де бізони живуть,
Де олені пустують в лісах,
Де так рідко в обличчя кинуть зле слівце,
І де далечінь не завжди в хмарах.
Американська народна пісня
1893 року американський історик Дж. Фр. Тернер

(1861–1932) запропонував концепцію «frontier society»
(прикордонного суспільства)1. На думку вченого, який на-
родився у Вісконсині, що також входив до зони Фронтир, не
можливо зрозуміти американську історію, не враховуючи
при цьому територіальну, географічну, культурну і соціоло-
гічну складові. Тернер вважав, що європейський вплив від-
чувався лише на першому етапі формування американсько-
го суспільства, а власне коріння американської нації слід
шукати в освоєнні «Дикого Заходу». Тернер писав, що «ди-
кість змінює колоніста. Вона знаходить його європейцем по
сукні, роду діяльності, інструментам, способам подорожу-
вання і образу думки. Вона витягує його з залізничного ва-
гона і садить у каное з березової кори. Вона зриває з нього ДЖЕКСОН ФРЕДЕРІК
одяг цивілізації і вдягає у мисливську сорочку і мокасини. ТЕРНЕР
Вона поселяє його в хатини черокі та ірокезів і споруджує
навколо нього індіанський частокіл. Довгий час йому доводиться вирощувати індіан-
ське зерно і орати гострою палицею»2. У боротьбі за виживання формується новий
характер переселенця. Він вже не той європеєць, що нещодавно вступив на американ-
ський континент, він – волелюбний, заповзятливий, винахідливий, життєрадісний,
авантюрний і навіть жорстокий американець, індивідуаліст і людина широкої душі.
Вчений називав фронтир «лінією найбільш швидкої і ефективної американізації»3.
Він ідеалізував американський Захід, вважаючи його кордоном, де народились ідеали
свободи і демократії, а головне нова американська нація – етнокультурна спільнота,
яку відрізняють від європейських націй власні риси і самосвідомість.
Американський фронтир характеризується поверненням переселенців до просто-
го господарювання, їх адаптацією до нового середовища, еволюцією регіонів у проце-
сі експансії від примітивної економіки і політичних умов фронтира в комплексність
міського життя і мануфактурної цивілізації. Для Тернера Фронтир був прикордонною
смугою, «місцем зустрічі дикості і цивілізації», областю «вільних земель» північно-
1 Тёрнер Ф. Д. Фронтир в американской истории [Текст] / Фредерик Дж. Тёрнер ; пер. с англ.
А. И. Петренко. – М. : Весь мир, 2009. – 304 с.

2 Turner F. J. The Significance of the Frontier in American History [Text] / Frederick Jackson Turner // An-
nual Report of the American Historical Association for the Year 1893. – Washington, 1894. – P. 201.
3 Ibid.
898
ДОДАТКИ
американського континенту, яка освоювалася білими поселенцями і постійно пересу-

валася в залежності від експансії на Захід. Вчений визначив стадії просування лінії
Фронтир у просторовому вимірі від Атлантичного до Тихоокеанського узбережжя, у
часовому – з XVII ст. до 1880 р.4
Російський культуролог О. М. Судакова вбачає значення концепції Тернера у тому,
що вчений надав терміну «фронтир» культурологічний зміст, вказавши, як на його
економічну і соціальну, так і на культурну складову; звернув увагу на те, що просу-
вання фронтиру було процесом, результатом якого стало формування культури нової
особистості і нового суспільства; підкреслив неоднорідність культури фронтиру, що
формувалася під впливом на неї місця і часу просування смуги заселення5.
На сучасному етапі розвитку історичної науки концепція Тернера стала предме-
том компаративістських досліджень багатьох російських вчених. Серед зроблених
ними висновків особливе значення для дослідження історії архівів мають такі:
− Фронтир є зоною протистояння центру і периферії;
− у цій зоні формуються основні тенденції, що визначають подальший розвиток
територій;
− Фронтир – зона «особливих соціальних умов», «контакту», «нестійкої рівноваги»,
«рухомого кордону», на якому змішуються різні етноси, культури, мови, традиції,
релігії, форми свідомості та світосприйняття, і під впливом географічних, кліма-
тичних, політичних, економічних умов у короткий час складається нове суспільс-
тво із модерною культурою;
− серед головних цінностей, що формуються у суспільстві Фронтиру, на першому
місці стоять свобода від усталених традицій та індивідуалізм. Прагнення свободи
підштовхує людей до її захисту, самоповаги, з одного боку, а з другого – до поваги
права на свободу іншого. Сприйняття свободи в такому сенсі сприяє розвиткові
демократії. Однак ворожі до людини умови існування і важка праця на неосвоє-
ній землі вимагають об’єднання зусиль, практична розважливість наочно демон-
струє необхідність створення колективів, товариств, асоціацій для подолання
спільних проблем і перешкод6.
5 Судакова О. Н. Концепт «Сибирская культура» в теории фронтира [Текст] / О. Н. Судакова // Исто-
рические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение.
Вопросы теории и практики. – Тамбов : Грамота, 2012. – № 4 (18): в 2-х ч. – Ч. 1. – С. 180.
6 Болховитинов Н. Н. О роли «подвижной границы в истории США (критический анализ концепции
Ф. Тернера) [Текст] / Н. Н. Болховитинов // Вопросы истории. – 1962. – № 9. – С. 57–74 ; Замяти-
на Н. Ю. Зона освоения (фронтир) и ее образ в американской и русской культурах [Текст] /
Н. Ю. Замятина // Общественные науки и современность. – 1998. – № 5. – С. 75-88 ; Агеев А. Д. Амери-
канский «фронтир» и «сибирский рубеж» как факторы цивилизационного разлома [Текст] /
А. Д. Агеев / Американский и сибирский фронтир. – Томск, 1997. – Вып. 2. – С. 30–36 ; Агеев А. Д. Си-
бирь и американский Запад: движение фронтиров [Текст] / А. Д. Агеев. – М. : Аспект-Пресс, 2005. –
381 с. ; Резун Д. Я. Фронтир в истории Сибири и Северной Америки в XVII–XX вв.: общее и особенное
[Текст] / Д. Я. Резун. – Новосибирск : РИПЕЛ, 2005. – 130 с. ; Якушенков С. Н. Американский фронтир и
российские аналогии в Поволжье и на Нижней Волге [Текст] / С. Н. Якушенков, О. С. Якушенкова //
Каспийский регион: политика, экономика, культура. – 2010. – № 1 (22). – С. 109–114 ; Иванова Л. М.
Роль фронтира в истории США [Электронный ресурс] // Рandia.ru. – Режим доступа: http://
www.pandia.ru/text/78/024/2401.php. – Название с экрана ; Судакова О. Н. Концепт «Сибирская куль-
тура» в теории фронтира [Текст] / О. Н. Судакова // Исторические, философские, политические и
юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. – Тамбов : Гра-
мота, 2012. – № 4 (18): в 2-х ч. – Ч. 1. – С. 179–183.
899
Важливим для дослідження теми розвитку архівної справи є підхід до поняття Фро-
нтир видатного російського вченого А. Д. Агєєва (1947–2002). За Агєєвим, Фронтир є
поняттям не тільки географічним, економічним, соціальним, правовим, але й політич-
ним. Фронтир – це фізичне переміщення людини, уже звиклої до громадянського стану,
в умови стану природного. Однак природний стан не наставав на вічно, його рецидив
тривав недовго. Люди одразу ж починали гуртуватися в колективи. Громада повною
мірою виступала в ролі суверена. Йдучи від примітивних атрибутів прямої демократії,
американський Захід формував виборні, постійні органи влади і з часом інтегрувався
в усталені структури республіканського ладу і представницької демократії7.
Агєєв вказував, що для жителів 13 перших англійських колоній «Заходом» були
території на захід від Аллеганських гір до р. Міссісіпі. Перші колонії несли на собі від-
биток англійської культури і традицій. У середині ХІХ ст. території на схід від р. Міс-
сісіпі західними вже не називались. Топонім «Захід» переміщувався разом із просу-
ванням дослідників і поселенців до Тихого океану.
Однією з визначальних рис американського Фронтиру Агєєв називав взаємодію і
взаємообмін різнорідних культурних потенціалів носіїв соціально-культурних типів,
які різко відрізнялись один від одного; цей фактор у «плавильному котлі» стимулював
соціально-економічну динаміку. Ще одним важливим висновком Агєєва є те, що амери-
канська бінарна система «метрополія-колонія» була саморегулюючою системою, у той
час, як, наприклад, у Російській імперії – це була система, яку регулювали зверху.
Агєєв також вказував на різницю ментальності жителів американської Півночі та
Півдня. Плантатори були людьми хоробрими, відчайдушними, щедрими, але при цьо-
му ледачими та честолюбними, а янкі – розважливими, схильними до наполегливої
праці, але жадібними, бюрократами і прагматиками. Прагнення південних штатів усі-
ма силами відстоювати свої права до середини ХІХ ст. призвело до інтерпретації докт-
рини прав як права штатів на вільний вихід із Союзу. Ініціатором у грудні 1860 року
виступила Південна Кароліна. У січні-лютому 1861 року із Союзу вийшли Міссісіпі,
Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана, Техас, Теннессі, а потім Арканзас, Вірджинія і
Північна Кароліна. У лютому 1861 року була утворена Конфедерація. 12 квітня
1861 року між Північчю і Півднем почалася чотирирічна кровопролитна Громадянсь-
ка війна. Агєєв писав, що сучасна американська історіографія пояснює суть конфлікту
з точки зору цивілізаційного підходу. Це був більше конфлікт у сфері культури, ніж
політики чи ідеології. Північ намагалася поширити свої культурні нормативи на Пів-
день і навпаки. Однак дослідник не відкидає факту, що в основі американського сепа-
ратизму лежали економічні та політичні інтереси основних прошарків американсько-
го суспільства.
Агєєв вказував й на те, що плантатори Півдня більше, ніж підприємці Нової Англії,
були зацікавлені в експансії на Захід. У підприємців Нової Англії у розпорядженні бу-
ли ще північно-західні території, оскільки їх діяльність не вимагала значних земель-
них угідь. Плантатори вже перед купівлею Луїзіани межували із р. Міссісіпі і не мали
місця для розширення своїх володінь.
7 Агеев А. Д. Сибирь и американский Запад: движение фронтиров. Введение [Текст] / А. Д. Агеев. –
М. : Аспект-Пресс, 2005.
900
ДОДАТКИ
Тож очевидно, що А. Д. Агєєв розрізняв не лише політичні та соціально-економіч-

ні особливості різних регіонів США, а й культуру і менталітет Нової Англії, Півночі,
Старого Півдня, «Дикого Заходу»8.
У сучасній американістиці під поняттям «Фронтир» у вузькому сенсі розуміють
територію освоєння або контактну зону, де щільність населення складала від 2 до 6
осіб на квадратну милю. Фронтир є смугою між заселеною і освоєною територією та
незаселеною. У США під цю зону підпадали не лише незаселені території, а й землі, на
яких проживали індіанці. Європейці, постійно прагнучи нових земель, просувалися на
захід, північ та південь північноамериканського континенту і у зонах Фронтир стика-
лися з індіанськими племенами. Між новими поселенцями та індіанцями розвивалася
торгівля та відбувалися збройні сутички. Крім індіанців, перешкодою на шляху пере-
селенців ставало прагнення Великобританії, Франції, Іспанії, Мексики до утримання
північноамериканських територій за собою, що, так само, як і з індіанцями, призводи-
ло до воєн та дрібних збройних конфліктів. Такі стосунки, разом із незвичними для
європейців географічними та кліматичними умовами, важкою працею по обробці ці-
линних земель, впливали на формування ментальності американців, їх політичні та
соціальні інститути, культуру.
У широкому сенсі сучасні американісти називають Фронтир – макросистемою,
контактною зоною, де відбувається обмін різного роду соціальним і культурним дос-
лідом. Це вже «не локальне явище американського Заходу, а феномен капіталістичної
світосистеми»9.
У американській територіальній експансії виділяють два колонізаційних потоки:
«північний», який прокладали промисловці та торгівці Нової Англії до багатого лісом
і хутром Орегону, та «південний», по якому просувались переселенці до Нової Мекси-
ки, Техасу і Каліфорнії.
У ХVII ст. – лінія Фронтир проходила по землях Атлантичного узбережжя, посе-
лення засновувались уздовж річок, які впадають до Атлантичного океану.
У першій чверті ХVIII ст. – торгівці просувалися з Делаверу і території індіанців
Шоні (у ХVII ст. жили на сході р. Делавер та поступово мігрували на захід уздовж
р. Огайо) до Огайо. Губернатор А. Спотсвуд (Alexander Spotswood) 1714 року організу-
вав експедицію з Вірджинії через Блакитний хребет гір Аппалачі до долини Шенан-
доа, Вірджинія. Наприкінці першої чверті ХVIII ст. шотландсько-ірландські переселен-
ці та німецькі палатини (протестанти з електорату Пфальц у Німеччині, які прибули
до Північної Америки у 1709–1710 рр.) просунулись у долину Шенандоа та регіон
П’єдмонт (Кароліна). Інша частина палатинів, що оселилася на берегах р. Гудзон, Нью-
Йорк, отримала патенти на землі могавків. На кінець першої чверті ХVIII ст. лінія
Фронтир вже проходила біля сучасного м. Бредфорд у Пенсільванії. Поселення почи-
8 Агеев А. Д. Сибирь и американский Запад: движение фронтиров. Заключение [Текст] / А. Д. Агеев. –
М. : Аспект-Пресс, 2005.
9 Агеев А. Д. Сибирь и американский Запад: движение фронтиров [Текст] / А. Д. Агеев. – М. : Аспект-
Пресс, 2005. – С. 8, 13 ; Судакова О. Н. Концепт «Сибирская культура» в теории фронтира [Текст] /

О. Н. Судакова // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и
искусствоведение. Вопросы теории и практики. – Тамбов : Грамота, 2012. – № 4 (18): в 2-х ч. – Ч. 1. –
С. 181.
901
налися від Нової річки (приток р. Канаха, Західна Вірджинія) і верхів’я р. Ядкін
(Блакитний хребет) і розташовувались аж до французького кордону (колонія Луїзіа-
на). Королівський указ 1763 року забороняв селитися вдалині від річок, що течуть до
Атлантики, але він систематично порушувався.
У період Американської революції (1775–1783) лінія Фронтир уже перетинала
гори Аллегени в Кентуккі і Теннессі та йшла вверх по р. Огайо. Перший перепис насе-
лення 1790 року заселеною вважав територію від узбережжя Мена, включав Нову Ан-
глію (крім частин Вермонту і Нью-Гемпширу), Нью-Йорк по р. Гудзон до р. Могавк
(біля Скенектеді), східну і південну Пенсільванію, Вірджинію (долина Шенандоа), Ка-
роліни і східну Джорджію. Далі від цього регіону були маленькі поселення у Кентуккі,
Теннессі, Огайо. Гори між ними і Атлантичним узбережжям вимагали значних зусиль
для транспортування товарів та усього необхідного для життя поселенців.
Перепис 1820 року заселеною вважав територію Огайо, південну Індіану і Іллі-
нойс, південно-східний Міссурі, частину колонії Луїзіана. Цей заселений європейцями
регіон був оточений індіанськими територіями. Управління індіанськими племенами
стало предметом політичного інтересу. Зона Фронтир у цей час знаходилась у регіоні
Великих озер, де діяла Американська компанія по торгівлі хутром з індіанськими пле-
менами, у районі Міссісіпі аж до Скелястих гір, у Флориді. Типовою Фронтир-зоною
Тернер вважав поселення по р. Міссісіпі.
Розвиток навігації по каналу Ері (шлях транспортування зерна з долини Огайо до
Атлантичного узбережжя) та зацікавленість у розведенні бавовняних та рисових ку-
льтур у першій чверті ХVIII ст. спонукали американців переселятися далі на захід і
освоювати нові регіони (вирощування бавовняних культур – Вірджинія, Південна
Кароліна, Джорджія, Алабама, Міссісіпі, а також частково території Флориди, Луїзіани
і східного Техасу; вирощування рису – Південна Кароліна, Джорджія, а також Луїзіана
(територія сучасного штату), Арканзас, Схід Техасу, Північна Кароліна, Міссісіпі, Фло-
рида, Алабама); поклади залізної руди привертали увагу переселенців до Міссурі, Віс-
консину, Луїзіани, Кентуккі, Теннессі.
У середині ХІХ ст. фронтир-зона вже пролягала через Міннесоту, індіанські тери-
торії, Небраску і Канзас10.
У 1820–1830-х рр. до США прибуло 152 тис. переселенців із Європи, у 1831–
1840 рр. – 600 тис. осіб, у 1841–1850 рр. – 1700 тис. осіб, в останнє десятиліття перед
Громадянською війною (1861–1865) – 2600 тис. осіб, у роки Громадянської війни –
2314 тис. осіб11. У середині ХІХ ст. США вже були покриті густою залізничною мере-
жею, швидкими темпами розвивалася промисловість. Після анексії Техасу (1845), Ме-
ксиканської війни (1846–1848) та приєднання Орегону (1846) США отримали значні
території, що потребували освоєння.
20 травня 1862 року в США під впливом правлячої республіканської партії, а та-
11 Eфимов А. В. Промышленный переворот в США. Его общие и особенные черты. Машиностроение.
Транспорт [Текст] / А. В. Ефимов / Очерки истории США. 1492-1870 гг. – М. : Учпедгиз, 1958. –
С. 185, 196.
902
ДОДАТКИ
кож із метою привертання симпатій якомога більшої кількості населення до сіверян у

ході Громадянської війни (1861–1865) Президент США Авраам Лінкольн ініціював
Закон про земельні наділи (Гомстед-акт), за яким кожен громадянин, якому виповни-
вся 21 рік і який не воював в армії Конфедерації, заплативши 10 дол., міг отримати
земельний наділ у 160 акрів (65 гектарів). Щоб стати повноправним власником землі,
достатньо було прожити на ній 5 років, збудувати хатинку, поставити огорожу, завес-
ти невеличке господарство. Закон вступив в силу з 1 січня 1863 р. Крім того, 1 січня
1863 року в США відмінено рабство, що дало можливість й чорношкірому населенню
брати участь у боротьбі за землю. Закон про гомстеди був відмінений 1976 року, а на
Алясці – 1984 року.
Незаможні білі американці, чорношкірі, іммігранти, починаючи з 1860-х рр., масо-
во залишали східні та південні території США і переселялись на захід від Міссісіпі у
неосвоєні регіони Великих рівнин, землі Середнього Заходу і Тихоокеанського узбе-
режжя. Приблизно за тридцять років уся земля була розділена між новими власника-
ми, рух переселенців і боротьба за вільну землю припинились. За Гомстед-актом у
США було роздано понад 2 млн наділів загальною площею 285 млн акрів
(115 тис. гектар), що складало 12 % території країни12.
Таким чином, поняття «Фронтир» включає рухомі зони, які від кінця ХVII ст. – кін-
ця ХІХ ст. переміщувалися зі сходу на захід північноамериканського континенту, від
Атлантичного до Тихоокеанського узбережжя. У цих зонах під час освоєння терито-
рій, у своєрідних природних, політичних, економічних, соціальних і культурних умо-
вах сформувались американська нація, якій притаманні особливі риси, цінності і ку-
льтура. Архіви не могли формуватись у вакуумі, документальні комплекси і архівні
установи утворювались під впливом фронтир-процесу і тому були продуктом цього
процесу, відчули на собі його вплив і несуть на собі його риси.
Б–3 Сучасне районування Сполучених Штатів Америки

(за даними Бюро перепису населення США. United States Census Bureau
[Electronic resource] // Census Bureau Homepage. – Mode of access:
http://www.census.gov/econ/census07/www/geography/regions_and_divisions.html ;
http://www.census.gov/geo/www/us_regdiv.pdf. – Title from screen)
За сучасним районуванням (на 2013 р.) штати США групуються у такі регіони:
− Нова Англія (Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд, Коннекти-
кут);
− Середньоатлантичні штати (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія);
12 Куропятник Г. Гомстед-акт и сельское хозяйство в годы войны с Югом, 1861-1865 [Текст] / Генна-
дий Куропятник // Американский ежегодник, 2003. – М., 2005. – С. 154–172 ; Куропятник Г. Земель-
ный вопрос в Конгрессе США в середине ХIХ века [Текст] / Геннадий Куропятник // Американский
ежегодник, 1995. – М., 1996. – С. 48–69 ; Куропятник Г. Раздел земель Запада и общенациональный
кризис в США, 1857–1860 гг. // Американский ежегодник, 1997. – М., 1997. – С. 73–98.
903
− Північно-східні центральні штати (Огайо, Індіана, Іллінойс, Мічиган, Вісконсин);

− Північно-західні центральні штати (Міннесота, Айова, Міссурі, Південна Дакота,
Північна Дакота, Небраска, Канзас);
− Південноатлантичні штати (Делавер, Мериленд, Південна Кароліна, Північна
Кароліна, Джорджія, Вірджинія, Західна Вірджинія, Флорида та округ Колумбія);
− Південно-східні центральні штати (Кентуккі, Теннессі, Алабама, Міссісіпі);
− Південно-західні центральні штати (Арканзас, Луїзіана, Оклахома, Техас);
− Гірські штати (Монтана, Айдахо, Вайомінг, Колорадо, Нью-Мексико, Аризона,
Юта, Невада);
− Тихоокеанські штати (Вашингтон, Орегон, Каліфорнія, Аляска, Гаваї).
Айдахо (ID), Айова (IA), Алабама (AL), Аляска (AK), Аризона (AZ), Арканзас (AR), Вайомінг (WY),
Вашингтон (WA), Вермонт (VT), Вірджинія (VA), Вісконсин (WI), Гаваї (HI), Делавер (DE), Джо-
рджія (GA), Західна Вірджинія (WV), Іллінойс (IL), Індіана (IN), Каліфорнія (CA), Канзас (KS), Кен-
туккі (KY), Колорадо (CO), Коннектикут (CT), Луїзіана (LA), Массачусетс (MA), Міннесота (MN),
Міссурі (MO), Мічиган (MI), Монтана (MT), Мен (ME), Меріленд (MD), Небраска (NE), Невада (NV),
Нью-Гемпшир (NH), Нью-Джерсі (NJ), Нью-Йорк (NY), Нью-Мексико (NM), Огайо (OH), Оклахо-
ма (OK), Орегон (OR), Пенсильванія (PA), Род-Айленд (RI), Північна Дакота (ND), Північна
Кароліна (NC), Теннессі (TN), Техас (TX), Флорида (FL), Південна Дакота (SD), Південна Каро-
ліна (SC), Юта (UT).
904
ДОДАТКИ
Б–4 Система органів управління

Система органів управління у британських колоніях
Північної Америки
Британські колонії на середину ХVII ст. поділялись на три групи:
− коронні – перебували під управлінням королівських чиновників (Массачусетс,
Нью-Гемпшир, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Вірджинія, Північна Кароліна, Південна
Кароліна, Джорджія);
− приватновласницькі – належали окремим особам, відповідно до виданого на них
патенту (Пенсільванія, Делавер, Мериленд);
− колонії з правами самоврядування, отриманими на підставі королівських хартій
(Коннектикут, Род-Айленд).
Колоніями керували губернатори, призначувані королем, власниками колоній
або обрані жителями колонії, які мали право брати участь у виборах.
Представницькими органами колоній були Генеральні асамблеї або законодавчі
збори колоній. У коронних колоніях законодавчі збори виглядали як двопалатні пар-
ламенти, однак на їх рішення могло бути накладене вето губернатором, воно могло
бути відмінене королем або Таємною радою. Верхня палата (Сенат) колоніального
парламенту призначалася губернатором, до нижньої палати (Палата представників)
на підставі англійського виборчого права населення обирало представників. Вибор-
чим правом користувалося від 2 % до 10 % населення, яке могло пройти високий
майновий ценз. У Коннектикуті, який фактично мав республіканську форму правлін-
ня, губернатор і Генеральний суд (представницький орган) обирались усім населен-
ням, у Род-Айленді існував однопалатний парламент.
Термін «Генеральна асамблея» уперше введений поселенцями колонії Вірджинія
1611 року. Лідери Вірджинської компанії зустрічалися хоча б один раз на тиждень
для узгодження своїх дій щодо управління колонією. П’ять членів цієї ради, призначе-
них королем і 15 – самою компанією, складали кворум. Для прийняття найважливі-
ших постанов 1621 року компанія впровадила «Ordinance and Constitution» (накази і
постанови), відповідно до яких створено уряд «Council of State» (фактично Раду шта-
ту) для допомоги губернатору і представницький орган, що обирався всіма колоніс-
тами з різних міст і селищ. Цей представницький орган отримав назву «Генеральна
асамблея». Він мав зустрічатися щорічно, щоб ухвалювати закони колонії більшістю
голосів, за умови належності губернатору права вето. До 1776 року термін «Генераль-
на асамблея», який вже однозначно визначав законодавчий орган, став близьким усім
незалежним колоніям і був прийнятий на озброєння під час утворення держави США
для законодавчих органів штатів13.
Система органів управління у французьких колоніях
У Новій Франції управління здійснював генерал-губернатор, призначуваний
королем Франції. На генерал-губернатора покладалося завдання забезпечення оборо-
13 Gold D. M. Democracy in session: a history of the Ohio General Assembly [Text] / David M. Gold. – Athens :
Ohio University Press, 2009. – P. 4.
905
ноздатності. Другою особою у колонії був головний інтендант, до відання якого від-
носилися питання юстиції, фінансів і поліції. Крім цих посадових осіб, у колонії діяв
колегіальний орган – Верховна рада. Меншими від генерал-губернаторства адмініст-
ративно-територіальними одиницями були губернаторства.
Система органів управління у іспанських колоніях
Верховна влада над американськими колоніями належала іспанському коро-
лю. Органи управління колоніями в Іспанії представлені Торговою палатою в Мадри-
ді (заснована 1503 р.), Вищою королівською радою у справах обох Індій (існувала у
період 1524–1834 рр.). Рада здійснювала безпосереднє адміністративне управління,
видавала законодавчо-нормативні акти, керувала фінансами і навіть діяльністю цер-
кви. У колоніях влада належала віце-королям, які призначалися на 4–6 років і отриму-
вали повноваження намісника монарха. У ряді земель із аналогічними правами Ви-
щою королівською радою призначалися генерал-капітани, однак їх статус був дещо ни-
жчим. Вищим урядовим органом у віце-королівстві або генерал-капітанстві була ауді-
єнсія, на яку покладалися законодорадчі, адміністративні й судові функції. До аудієнсії
входили іспанські чиновники і церковники. Віце-король або генерал-капітан призначав
губернаторів провінцій, наділених військовими, судовими і адміністративними повно-
важеннями. З початку ХVIII ст. колонії поділялись на фінансові інтендантства. На індіан-
ських територіях утворювались індіанські общини на чолі з вождями. Військові гарнізо-
ни знаходились під командуванням капітанів, підпорядкованих віце-королям. У містах
мешканці обирали міські ради (кабільдо), до рад входили радники-рехідори.
Органи влади Сполучених Штатів Америки
(федеральні та штатів)
З утворенням держави США конституції штатів закріпили республіканську
форму правління, двопалатний законодавчий орган та інститут губернаторства. Ви-
нятком була Пенсільванія, де був створений однопалатний парламент, а виконавча
влада доручалася Раді, яку очолював президент. За «Статтями Конфедерації і Вічного
Союзу» 1781 року кожен з 13 штатів зберігав свій суверенітет у зовнішніх і внутріш-
ніх справах. Для управління справами Конфедерації створювався однопалатний Кон-
грес, до якого штати направляли делегації з правом одного голосу. Між сесіями Кон-
гресу управління здійснював «комітет штатів», до складу якого входило по одному
представнику від кожного члена Конфедерації.
За Конституцією, прийнятою 17 вересня 1787 року, ратифікація якої затягнулася
на 18 місяців і завершилась 4 березня 1789 року, була заснована федерація і встанов-
лена республіканська форма правління, що базувалась на розподілі влади на три гіл-
ки: законодавчу, виконавчу і судову. Вища законодавча влада належала двопалатно-
му Конгресу, що складався з Сенату (обирався законодавчими органами штатів стро-
ком на шість років із оновленням 1/3 складу кожні два роки) та Палати представни-
ків (обиралася на два роки шляхом прямих виборів). Законопроект, ухвалений однією
палатою, вимагав схвалення іншою палатою. Вища виконавча влада належала прези-
денту, якого обирали на чотири роки через колегію представників, яка у свою чергу
906
ДОДАТКИ
обиралась безпосередньо у штатах. Президент був головою держави і головою уряду.

Він призначав усіх вищих посадових осіб, послів, членів Верховного суду США, був
головнокомандувачем армії, мав права помилування і відстрочки вироків, керував
державою за допомогою підпорядкованого йому держапарату. Президент мав право
збирати позачергові сесії Конгресу і накладати вето на законопроекти, ухвалені Кон-
гресом (вето скасовувалося повторним схваленням законопроекту у дві третини го-
лосів кожної палати Конгресу).
За всю історію США до Конституції було прийнято 26 поправок, перші десять з
них складають Білль про права.
На сучасному етапі історії система влади у США розподілена на законодавчу (Кон-
грес), виконавчу (Президент) та судову (Верховний суд). Кожен штат має у Сенаті двох
представників. Кількість представників у Палаті представників визначається в залеж-
ності від кількості населення кожного штату. Сенатори обираються на шестирічний
термін, представники – на дворічний. При Конгресі США функціонує ряд незалежних
агентств, у тому числі: Бюджетна служба Конгресу США (Congressional Budget Office),
Бібліотека Конгресу США, Управління по захисту інтелектуальних прав власності (U.S.
Copyright Office), Управління загального обліку (Government Accountability Office), Управ-
ління Головного контролера (ревізора) США (Comptroller General of the United States),
Управління урядового друку (типографія) (U.S. Government Printing Office, GPO) тощо.
Органи виконавчої влади Федерального уряду США представлені: Президентом
США, Віце-президентом США, виконавчими департаментами США, незалежними аге-
нтствами, корпораціями федерального уряду США, радами, комісіями і комітетами,
федеральними консультативними комітетами.
При Президенті США функціонують:
− Виконавчий офіс Президента США (Адміністрація Президента США) – Executive
Office of the President, який очолює голова апарату Білого Дому (Голова Адмініст-
рації Президента США). До виконавчого офісу входить ряд управлінь, а також
помічники і радники Президента США;
− Кабінет Президента США, членами якого є Віце-президент США, Голова Адмініст-
рації Білого Дому, секретарі департаментів.
Виконавчі департаменти США:
− Державний департамент (Department of State);
− Департамент внутрішніх справ (Department of the Interior);
− Департамент фінансів (державного казначейства) (Department of the Treasury);
− Департамент юстиції (Department of Justice);
− Департамент оборони (Department of Defense);
− Департамент внутрішньої безпеки (Department of Homeland Security);
− Департамент транспорту (Department of Transportation);
− Департамент праці (Department of Labor);
− Департамент у справах ветеранів (Department of Veterans Affairs);
− Департамент освіти (Department of Education);
− Департамент торгівлі (Department of Commerce);
− Департамент енергетики (Department of Energy);
− Департамент охорони здоров’я і соціальних служб (Department of Health and
Human Services);
907
− Департамент сільського господарства (Department of Agriculture);

− Департамент житлового і міського розвитку (Department of Housing and Urban
Development).
Кожен департамент очолює Секретар, крім Департаменту юстиції, який очолює
Генеральний аторней (прокурор).
До незалежних агенцій відносяться:
− Національний архів та Адміністрація документації (National Archives and Records
Administration);
− Адміністрація служб загального призначення (General Services Administration);
− Консультативна рада охорони пам’яток історії (Advisory Council on Historic
Preservation);
− Комісія рівних можливостей у сфері зайнятості (Equal Employment Opportunity
Commission);
− Офіс управління персоналом (Office of Personnel Management);
− Центральне розвідувальне управління (Central Intelligence Agency);
− Федеральна комісія з питань комунікацій (Federal Communications Commission) та
інші.
У штатах США влада також розподілена на три гілки: законодавчу, виконавчу і
судову.
У штатах законодавчі органи називаються законодавчими зборами (Legislature)
або Генеральними асамблеями (General Assembly). У 49 штатах законодавчі органи
представлені двопалатними парламентами, крім Небраски, у якій із 1934 року функ-
ціонує однопалатний законодавчий орган. Верхня палата парламенту носить назву
Сенату, нижня – Палати представників.
Генеральні асамблеї діють у штатах: Арканзас, Айова, Вермонт, Вірджинія, Дела-
вер, Джорджія, Іллінойс, Індіана, Кентуккі, Колорадо, Коннектикут, Мериленд, Міссу-
рі, Огайо, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Пенсільванія, Род Айленд, Теннессі. В
Орегоні і Північній Дакоті законодавчий орган штату називається Законодавча асам-
блея (Legislative Assembly).
Законодавчі збори створено у штатах: Алабама, Аляска, Аризона, Айдахо, Вашинг-
тон, Вісконсин, Вайомінг, Гаваї, Західна Вірджинія, Каліфорнія, Канзас, Луїзіана, Мен,
Мічиган, Міннесота, Міссісіпі, Монтана, Небраска, Невада, Нью-Джерсі, Нью-Мексико,
Нью-Йорк, Оклахома, Південна Дакота, Флорида, Юта.
У Нью-Гемпширі вищим законодавчим органом штату є Генеральний суд (General
Court), У Массачусетсі – Генеральний суд і Палата представників.
На чолі кожного штату стоїть губернатор, який обирається населенням штату. У
більшості штатів обирають ще й віце-губернатора, крім Аризони, Мену, Нью-Гемп-
ширу, Орегону, Теннессі, Західної Вірджинії і Вайомінгу, де функції віце-губернатора
виконує президент Сенату штату.
Судова влада у штатах представлена Верховними судами штатів.
Штати поділяються на округи і міста. В округах діють законодавчі, виконавчі і
судові органи влади, які також формуються через вибори. Основними посадовими
особами в округах є шериф, аторней, суддя, мировий суддя, голова податкової служ-
би, ревізор (контролер) та інші. У містах діють муніципальні ради і мери.
908
ДОДАТКИ
Додаток В
ПЕРЕКЛАДИ
В–1 Акт про заснування департаменту архівів та історії

штату Алабама, з описом його функцій, обов’язків
і встановленої відповідальності1
1 Опубліковано: Halley R. A. The preservation of Tennessee History [Text] / R. A. Halley // The American
Historical Magazine and Tennessee Historical Society Quarterly. – Nashville : Goodpasture Book Company,
1903. – Vol. VIII. – P. 61–63.
909
910
ДОДАТКИ
911
Неофіційний авторський переклад

Секція 1. Генеральна асамблея штату Алабама стверджує, що у штаті Алабама
створений «Департамент архівів і історії», який повинен бути розташованим у Капі-
толії штату в приміщеннях, які будуть виділені для цього губернатором; цілями і за-
вданнями зазначеного департаменту є догляд і зберігання офіційних архівів, збір ма-
теріалів, що мають значення для історії штату і територій, які були включені до нього
в минулому, компіляція і публікація офіційних документів штату та інших історичних
джерел, поширення знань, пов’язаних із історією та ресурсами штату, сприяння істо-
ричній роботі та дослідженням, а також виконання інших актів і вимог, які можуть
бути приписані законом.
Секція 2. Подальшим уводиться, (1) зазначений департамент підлягає контролю
дев’яти попечителів, по одному від кожного виборчого округу для виборів до Конгресу,
імена зазначених попечителів та конкретні терміни їх служби відповідно такі:
П. Дж. Гамільтон2, від першого виборчого округу, для служби на два роки; Дж. М. Фолк-
нер3, від другого виборчого округу, для служби на два роки, У. Д. Джелкс4, від третьо-
го виборчого округу, для служби на два роки; Дж. Г. Джонсон 5, від четвертого вибор-
чого округу, для служби на чотири роки, У. Г. Блейк6, від п’ятого виборчого округу,
для служби на чотири роки; Г. Б. Фостер7, від шостого виборчого округу, для служби
на чотири роки; О. Д. Стріт8, від сьомого виборчого округу, для служби на шість років;
У. Річардсон9, від восьмого виборчого округу, для служби на шість років; С. У. Джон10,
від дев'ятого виборчого округу, для служби на шість років; початком декількох стро-
ків служби для цілей цього акту є 1 січня 1901 року. (2) Зазначена рада матиме владу
і повноваження на заповнення вакансій, що з’являться як у результаті закінчення
2 Гамільтон Пітер Джозеф (Peter Joseph Hamilton; 1859–1927) – історик і юрист; адвокат штату Ала-
бама; член Історичного товариства Алабами; член Генеральної асамблеї штату Алабама.
3 Фолкнер Джефферсон Менлі (Jefferson Manly Falkner; 1843–1907) – ветеран Армії Конфедерації;
подарував землю для спорудження будинку ветеранам Конфедерації у окрузі Чілтон, Алабама
(1902 р.) ; член Генеральної асамблеї штату Алабама.
4 Джелкс Уїльям Дорсі (William Dorsey Jelks; 1855–1931) – губернатор штату Алабама у 1901–1907 рр.
5 Джонсон Джозеф Генрі (Joseph Henry Johnson; 1851–1939) – громадський діяч Алабами; засновник
Інституту для глухих і сліпих штату Алабама; член Генеральної асамблеї штату Алабама.
6 Блейк Уітт Хефлін (Wyatt Heflin Blake; 1856–1933) – лікар, освітянин, громадський діяч; член Гене-
ральної асамблеї штату Алабама.

7 Фостер Генрі Бекон (Foster Henry Bacon; 1863–р.с.) – юрист, історик; член Палати представників
Алабами (1898–1902); дослідник історії Баптистської асоціації округу Таскалус, Алабама; член Генера-
льної асамблеї штату Алабама.
8 Стріт Олівер Дей (Street Oliver Day; 1866–1944) – юрист, політик-республіканець; голова виконав-
чого комітету Республіканської партії 7-го конгресного округу Алабами (1904–1908); аторней Північ-
ної Алабами (1907–1914); спеціальний помічник Генерального Аторнею США (1914–1920); на час
ухвалення закону – член Генеральної асамблеї штату Алабама.
9 Річардсон Уільям (Richardson William; 1839–1914) – юрист, політик; член Палати представників
Конгресу США від 8-го округу Алабами; член Генеральної асамблеї штату Алабама
10 Джон Семюель Уілл (Samuel Will John; 1845– р. с. невід.) – юрист, політик-демократ; член Юридич-
ної колегії Алабами, голова Комітету із кодифікації законів Алабами; член Генеральної асамблеї шта-
ту Алабама; член Історичної комісії Алабами; помічник Т. А. Оуена у заснуванні Департаменту архівів
та історії штату Алабама.
912
ДОДАТКИ
строку служби, так і з причин смерті та відставки, але імена всіх новообраних членів
повинні оголошуватися на наступній регулярній зустрічі Сенату штату для затвер-
дження, а у випадку відхилення будь-кого з новообраних попечителів, вони мають
заповнити вакансію, або вакансії шляхом виборів. (3) Усі попечителі, які обираються
як наступники діючих членів або їх наступники, будуть служити шість років, а особи,
призначені у випадку смерті або відставки, служитимуть тільки до кінця строку їх
попередників. (4) Зазначена рада повинна протягом десяти днів після схвалення цьо-
го акту організувати зазначений департамент. Слід регулярно проводити хоча б одну
зустріч у Капітолії штату упродовж року, і стільки, скільки потрібно, спеціальних зу-
стрічей; на таких зустрічах п’ять членів складатимуть кворум. (5) Губернатор штату є
членом зазначеної ради за правом посади (ex-officio) і повинен, наскільки це можли-
во, сприяти успіху і розвитку цієї установи. (6) Директор, у подальшому призначений,
повинен бути секретарем ради. (7) Попечителі не отримуватимуть компенсації за
свою службу, крім витрат на відрядження, які виплачуватимуться під час відвідуван-
ня зустрічей ради або у разі подорожей у справах департаменту. (8) Зазначена рада
має право: визначати правила самоуправління, а також управління департаментом;
обирати директора і забезпечувати відбір і призначення інших посадових осіб або
співробітників згідно із визначеною чисельністю; забезпечувати публікацію історич-
них матеріалів про штат під наглядом директора; опікуватись і контролювати визна-
чення історичних місць, будинків або дослідження доісторичних та індіанських кур-
ганів та інших останків на території штату; контролювати та призначати асигнуван-
ня за потребою для підтримки департаменту; складати і ухвалювати інші аналогічні
акти та рішення, якщо вони необхідні для виконання істинного призначення і за-
вдань цього акту.
Секція 3. Подальшим уводиться, (1) Департамент буде знаходитися під прямим
управлінням і контролем директора, який буде обиратися радою попечителів, строк
його служби буде становити шість років, до вибору і призначення його наступника.
(2) Перед вступом на посаду він повинен скласти присягу, як і інші офіційні посадові
особи, і розпочати роботу у визначений для них спосіб. (3) Він повинен присвячувати
свій час роботі департаменту, докладаючи усіх зусиль для його розвитку і удоскона-
лення, щоб досягти мети його створення, і буде отримувати одну тисячу вісімсот до-
ларів ($1800) на рік за свою службу, які будуть виплачуватися щомісячно, як і іншим
посадовим особам штату, які отримують продовжувані виплати щорічної зарплати.
(4) Він здійснюватиме контроль і керівництво роботою і функціонуванням департа-
менту, зберігатиме його зібрання, піклуватиметься офіційними архівами, які можуть
потрапити під його опіку, збиратиме, наскільки це можливо, матеріали, пов’язані з
історією штату і територіями, що були включені до нього в минулому, готуватиме
дворічний реєстр, поширюватиме знання, пов’язані з історією і ресурсами штату; він
також має особливий обов’язок – збирати відомості про солдат із Алабами, що брали
участь у війні між штатами. (5) Він повинен надавати щорічний звіт Раді попечителів
для передачі губернатору з додатком тих історичних паперів і документів, які можуть
бути важливими для нього, директор повинен забезпечити друкування і оправлення
звіту, які будуть оплачуватися як і інші звіти і роботи з їх оправлення. (6) Він повинен
913
підготувати для преси, замовити і проконтролювати публікацію другого тому звіту

Історичної комісії Алабами, зазначений том має бути подібним до тому першого в
частині друку, паперу і палітурки і бути оплаченим із фонду бюджету штату, призна-
ченого для оплати друкування і доступного з 1-го жовтня 1901 року.
Секція 4. Подальшим уводиться: будь-яка посадова особа штату, округу тощо має
дозвіл і повноваження на свій розсуд передавати департаменту на постійне зберіган-
ня будь-які офіційні книги, записи, документи, оригінальні папери, газетні файли і
надруковані книги, що не використовуються у поточній роботі в офісі. На запит будь-
якої зацікавленої особи директор повинен виготовляти і завіряти копії. Завірена ко-
пія має усю силу і ефективна так само, як і оригінал, створений посадовою особою,
яка зберігає їх, і коштуватиме так само, а оплата за неї стягуватиметься заздалегідь.
Секція 5. Подальшим уводиться: офіційний статистичний реєстр штату Алабама
повинен складатися раз на два роки директором і містити в собі (1) короткі нариси
про декількох посадових осіб штату, членів Конгресу з Алабами, суддів Верховного
суду, членів Сенату і Палати представників штату Алабама, (2) список усіх посадових
осіб штату і округів, (3) списки усіх установ штату та посадових осіб, (4) відомості про
населення штату і округів та статистику виборів, (5) різноманітні статистичні дані;
зазначений реєстр повинен бути опублікованим накладом в тисячу примірників для
вільного розповсюдження, друк і оправлення оплачуватимуться як і в інших випад-
ках друкування і оправлення, зазначених вище.
Секція 6. Подальшим уводиться: Департамент зобов’язаний вжити спеціальні за-
ходи для здобування відомостей про солдат із Алабами, що брали участь у війні між
штатами як у Військовому відомстві у Вашингтоні, так і в приватних осіб, і сприяти їх
підготовці до публікації якнайшвидше.
Секція 7. Подальшим уводиться: додатково до заробітної плати директора, визна-
ченої вище, сума у сімсот ($700) доларів щорічно має бути призначена на підтримку
зазначеного департаменту; ревізор у такому випадку вповноважений подавати свій
фінансовий аналіз Скарбнику штату у повному або частковому обсязі у таких сумах і
таким способом, як визначено Радою попечителів. Увесь друк, бланки, циркуляри,
записи або форми, потрібні зазначеному департаменту і визначені у статті четвертій
закону штату про друкування, виготовлятимуться друкарем штату і оплачуватимуть-
ся, як і інша офіційна робота, що виконується ним.
27 лютого 1901 року
914
ДОДАТКИ
В–2 Акт про передачу історичних архівів

Державного департаменту бібліотеці конгресу США 11
Неофіційний авторський переклад12

«Історичні архіви Державного департаменту, відомі як Революційні архіви,
що включають: 1) документи і папери Континентальних конгресів, 2) папери Джор-
джа Вашингтона, 3) папери Джеймса Медісона, 4) папери Томаса Джефферсона,
5) папери Александера Гамільтона, 6) папери Джеймса Монро, 7) папери Бенджаміна
Франкліна владою, наданою Актом Конгресу, що має назву «Акт про виділення кош-
тів на законодавчі, виконавчі та судові витрати держави на фінансовий рік, який за-
кінчується 30 червня 1904 року, а також на інші потреби», затвердженим 25 лютого
1903 року, наказано передати з Державного департаменту, за винятками та застере-
женнями щодо кожної переліченої тут колекції, розумно допущеними Державним
секретарем для забезпе-
чення збереженості ціліс-
ності й повноти докумен-
тів і архівів Державного
департаменту, – у володін-
ня і під опіку Бібліотеки
Конгресу, де вони будуть
зберігатися і стануть дос-
тупними для історичного
та іншого легітимного ви-
користання згідно з пра-
вилами і нормами, які час
від часу будуть встанов-
люватися Бібліотекарем
Конгресу.
Описане тут перемі-
щення має бути здійснене
1 липня 1903 року або так
швидко, як тільки буде
зручно Державному депа-
ртаменту і Бібліотеці Кон-
гресу».
Теодор РУЗВЕЛЬТ
Білий Дім, 9 березня, 1903
P. 324.
12 Біографічні відомості на осіб, прізвища яких наведено у тексті Акту – див. у Словнику персоналій.
915
В–3 Акт про заснування Національного архіву

уряду Сполучених Штатів
(Act of June 19, 1934 «National Archives Act»,
Public Law 73-432, 48 STAT 1122)
916
ДОДАТКИ
917
918
ДОДАТКИ

Сімдесят третій Конгрес Сполучених Штатів Америки;
Друга сесія, Почата і проведена у місті Вашингтон у середу,
року тисяча дев’ятсот тридцять четвертого, третього дня січня
Уводиться Сенатом і Палатою представників Сполучених Штатів Америки
при зібраному Конгресі, що цим створюється Офіс Архівіста Сполучених Штатів, Архі-
віст буде призначатися Президентом Сполучених Штатів зі згоди та за порадою Сенату.
Секція 2. Зарплата Архівіста становитиме $10000 щорічно. Усі особи, що будуть най-
матися Національною архівною установою, повинні призначатись Архівістом виключно
у відповідності до їх здатності до виконання окремих обов’язків без урахування закону
про цивільну службу; Архівіст повинен встановлювати правила і норми для управління
Національним архівом; але будь-який посадовець чи співробітник з зарплатнею рівною
або вище $5000 призначатиметься Президентом зі згоди та за порадою Сенату.
Секція 3. Усі архіви і документи, що належать уряду Сполучених Штатів (законо-
давчі, виконавчі, судові та інші) повинні знаходитися під опікою і наглядом Архівіста
таким чином: він отримує повну владу обстежувати самостійно або через представ-
ника документи будь-яких органів уряду Сполучених Штатів, де б вони не розміщува-
лися, і матиме повну взаємодію з будь-якими особами, які опікуються документами,
що обстежуються, матиме право вимагати передавання до Національної архівної
установи таких архівів або документів, які схвалені до передавання Національною архі-
вною радою, описаною нижче, матиме повноваження уводити норми для систематиза-
ції, захисту, використання і вилучення із доступу матеріалів, що зберігаються в Націона-
льній архівній будівлі, за умови, що будь-який голова виконавчого департаменту, неза-
лежного управління або іншого органу уряду, може, на обмежений період, який не пере-
вищуватиме строк його перебування на посаді, вилучити з доступу для дослідження і
виконання запитів посадовців, приватних осіб, або інших осіб такі конфіденційні мате-
ріали, передані з його департаменту чи управління, які він вважатиме за потрібне.
Секція 4. Безпосереднє розпорядження і контроль над Національним архівним
будинком та іншими такими будівлями, землею і обладнанням, які час від часу мо-
жуть ставати частиною Національної архівної установи (крім випадків, коли перелі-
чене ввірене законом Директору національних будинків, парків і резервацій), і їх
вміст вручається Архівісту Сполучених Штатів.
Секція 5. Цим також створюється Національна комісія історичних публікацій, яка
повинна розробляти плани, оцінки і рекомендації для тих історичних робіт і колекцій
джерел, що підходять для публікації і/або іншого оприлюднення за державний кошт;
до складу цієї Комісії входитимуть Архівіст Сполучених Штатів, який буде її головою;
радник з питань історії з Державного департаменту; голова історичної секції Генера-
льного штабу Військового департаменту; суперінтендант військово-морської докуме-
нтації Військово-морського департаменту; голова Відділу манускриптів Бібліотеки
Конгресу; два члени Американської історичної асоціації, призначені її президентом з
осіб, які є або були членами виконавчої ради вищезазначеної організації; за умови, що
підготовка і публікація щорічних і спеціальних звітів про архіви і документи уряду,
919
путівників, описів, каталогів та інших засобів, що допомагають у використанні колек-

цій, матиме пріоритет над детальними календарями і текстовими репродукціями. Ця
Комісія зустрічатиметься щонайменш раз на рік, і члени служитимуть без грошової
винагороди, крім компенсації витрат, викликаних відвідуванням засідань Комісії.
Секція 6. Цим також створюється Рада Національного архіву, до складу якої вхо-
дитимуть Секретарі кожного виконавчого департаменту уряду (або представники від
кожного департаменту, призначені його Секретарем), голова Бібліотечного комітету
Сенату, голова Бібліотечного комітету Палати представників, Бібліотекар Конгресу,
Секретар Смітсоніївського інституту та Архівіст Сполучених Штатів. Вищевказана
Рада визначатиме класи матеріалів, які передаватимуться до Національного архівно-
го будинку, і встановлюватиме правила управління таким передаванням; також вона
матиме повноваження надавати поради Архівісту стосовно управління розпоряджен-
ням і використання архівів і документів, переданих під його опіку.
Секція 7. Національний архів також може приймати, накопичувати і зберігати
кіно- і аудіодокументи, що відносяться до/і ілюструють історичну діяльність Сполу-
чених Штатів, і у зв’язку з цим утримувати кіноапаратну кімнату для демонстрації
таких фільмів і відтворення таких аудіозаписів для історичних цілей і вивчення.
Секція 8. Національний архів матиме юридично визнану офіційну печатку.
Секція 9. Архівіст на початку кожної чергової сесії повинен подавати звіт Конгре-
су за попередній фінансовий рік про Національний архів. Ця доповідь має включати
детальний виклад всіх надходжень, підтверджених квитанціями, та витрати по раху-
нках цієї установи. Він також має повідомляти Конгрес про рекомендації Національ-
ної комісії історичних публікацій, і 1 січня кожного року зі згоди Ради надавати спи-
сок або опис паперів, документів тощо. (з архівів і документів уряду), які не продемо-
нстрували жодної постійної цінності або історичного інтересу, і, які за погодженням
із зацікавленими урядовими управліннями і після схвалення Конгресу, будуть знище-
ні або утилізовані іншим ефективним способом.
Секція 10. Цим уповноважуються такі асигнування, які можуть бути необхідними
для підтримання Національного архівного будинку і адміністрування колекцій, ви-
трат і роботи Національної комісії історичних публікацій, постачання необхідного
обладнання і витрат на управління вищесказаним, у тому числі на передавання доку-
ментів до архівного будинку; друкування і оправлення; персональної служби в окрузі
Колумбія й інших місцях; кошти на подорожі, відрядження і добові виплати під час
відрядження, без врахування коштів, що виділяються згідно з іншими актами; стено-
графічні послуги за контрактом і іншими угодами у разі необхідності; придбання і
обмін книгами і мапами; придбання, обмін і експлуатація автомобілів; і абсолютно всі
необхідні помірковані витрати, усе повинно витрачатися під керівництвом Архівіста,
який щорічно подаватиме до Конгресу кошторис, способом, встановленим законом.
Секція 11. Усі Акти і частини Актів, що відносяться до призначення і контролю,
нагляду, зберігання і розпорядження офіційними паперами і документами виконав-
чих департаментів і інших урядових управлінь, що суперечать положенням цього Ак-
ту, відмінено.
Спікер Палати представників
Віце-президент Сполучених Штатів і Президент Сенату
920
ДОДАТКИ
В–4 Акт про внесення змін до Розділу 44 Кодексу Сполучених

Штатів про реорганізацію Національної комісії історичних
публікацій у Національну комісію історичних публікацій
і документів, про збільшення членства цієї комісії
та про збільшення асигнувань коштів цієї комісії

Публічний закон 93-536
93-й Конгрес, Х.Р. 15818
22 грудня 1974 року
Встановлено Сенатом і Палатою представників Сполучених Штатів Америки,
що (а) глава 25 Розділу 44 Кодексу Сполучених Штатів Америки змінена доповнен-
ням «і документи» одразу ж після «публікації» в назві глави.
921
b) Секція 2501 цього Розділу змінена додаванням «два члени Товариства амери-
канських архівістів повинні бути призначені на строк чотири роки Товариством аме-
риканських архівістів; два члени Американської асоціації історії штатів і округів по-
винні бути призначені на строк чотири роки Американською асоціацією історії шта-
тів і округів» одразу після останньої крапки з комою у цій секції.
с) Секція 2504 (b) цього Розділу змінена –
(1) викресленням «1973» і внесенням замість нього «1975»;
і (2) викресленням «$2,000,000» і внесенням замість цього «4,000,000».
Секція 2. Аналіз розділу на початку Розділу 44 Кодексу Сполучених Штатів зміне-
но викресленням
«25. Національна комісія історичних публікацій»
і внесенням замість цього
«25. Національна комісія історичних публікацій і документів»
Схвалено 22 грудня 1974 року
В–5 Закон про національну комісію історичних

публікацій і документів
(44 Кодексу Сполучених Штатів, Розділ 25)
§ 2501. Створення; склад; призначення і терміни перебування на посадах; ва-
кансії; проведення засідань
§ 2502. Заміщення вакансій
§ 2503. Виконавчий директор; штат; витрати на відрядження
§ 2504. Функції; затвердження грантів на колекціонування, відновлення і пу-
блікацію документальних архівних матеріалів
§ 2505. Спеціальні консультативні комітети; членство; компенсації
§ 2506. Документи для отримання грантів
§ 2501. Створення; склад; призначення і терміни перебування на посадах;

вакансії; проведення засідань
(а) Національна комісія історичних публікацій і документів складається з 15 чле-
нів:
(1) посадові особи:
А) Архівіст США – голова Комісії;
B) Бібліотекар Конгресу13 (або особа, висунута Бібліотекарем);
C) один Сенатор, призначений Головою Сенату;
D) один Представник, призначений Спікером Палати Представників;
E) один член юридичного відділу Уряду, призначений Міністром юсти-
ції США;
13 Бібліотекар Конгресу – посадова особа, яка очолює Бібліотеку Конгресу США. Посада введена згід-
но з Актом Конгресу про заснування Бібліотеки у 1800 р.
922
ДОДАТКИ
F) один представник Державного Департаменту, призначений Держав-

ним Секретарем;
G) один представник Департаменту оборони, призначений Секретарем
оборони;
(2) один член від кожної з наступних організацій, призначений Радою управ-
ляючих або Радою представників таких організацій:
А) Американської історичної асоціації;
B) Організації Американських істориків14;
C) Товариства американських архівістів;
D) Американської асоціації історії штатів і територій15;
E) Асоціації документального редагування;
F) Національної асоціації урядових архівів і адміністраторів документації;
(3) два члени, які є видатними спеціалістами в галузі гуманітарних або прик-
ладних наук, мистецтва, архівної або бібліотечної справи, призначені
Президентом США.
(b) (1) Члени, висунуті на посади згідно з підсекцією (а), призначаються не біль-
ше ніж на 2 терміни по 4 роки, за виключенням
А) члена, визначеного відповідно до підсекції (а) (1) (D), який признача-
ється не більше ніж на чотири дворічних терміни;
B) Архівіст США і Бібліотекар Конгресу є посадовими особами, які пра-
цюють на постійній основі.
(2) Член може продовжувати служити на посаді після завершення терміну до
того часу, поки його заступник буде призначений, але не більше одного
року.
(с) Комісія проводить свої засідання один раз на рік або за рішенням її Голови.
(d) Відвід. Члени комісії можуть взяти самовідвід під час голосування у справах
або потенційній справі, якщо присутній конфлікт інтересів, у тому числі від-
носно справи, що могла б бути вигідною для них або органу, який вони пред-
ставляють.
§ 2502. Заміщення вакансій

Особа, висунута, щоб заповнити вакансію члена Комісії, призначається до закін-
чення терміну повноважень посадової особи, правонаступником якої вона стане. Її
призначення повинно буди здійснене на тих же самих підставах, як і призначення її
попередника.
14 Організація Американських істориків (The Organization of American Historians (OAH)), підтримується

внесками членів, кількість яких нараховує 7800 осіб, та університетом Індіани. Створена 1907 року.
Члени організації – практикуючі історики, професорсько-викладацький склад ВНЗів, учителі шкіл,
архівісти, хранителі музеїв, студенти. Мета організації – розвивати освітні програми, пропагувати
викладання історії США, публікувати історичні праці.
15 Американська асоціація історії штатів і округів (American Association for State and Local History
(AASLH)), створена у 1904 році. під егідою Американської історичної асоціації. Пізніше перейменована
на Конференцію історичних товариств штатів і територій. У грудні 1940 року стала самостійною орга-
нізацією під сучасною назвою. Підтримується внесками членів, в організації працюють волонтери.
Мета організації – підтримувати членів, які зберігають, вивчають і пропагують історію штатів і тери-
торій, що входять до складу США, та минуле усього американського народу.
923
§ 2503. Виконавчий директор; штат; витрати на відрядження

(а) Комісія може призначати, без звернення до розділу 51 статті 516, виконавчого
директора. Голова може призначати інших співробітників з метою виконання
цього розділу.
(b) Членам Комісії дозволені витрати на відрядження (у тому числі готельні) у
тому ж обсязі і ступені, як і особам, що знаходяться на державній службі на
непостійній основі, дозволені витрати на відрядження відповідно до сек-
ції 5703 розділу 5 Кодексу Сполучених Штатів 17.
§ 2504. Функції; затвердження грантів на колекціонування, відновлення і

публікацію документальних архівних матеріалів
(а) Комісія планує, оцінює і рекомендує історичні праці і колекції джерел, які вва-
жає підходящими для зберігання, публікації або відновлення в інший спосіб
за громадський рахунок. Голова Комісії передає Президенту і Конгресу час від
часу, але не менше ніж один раз на два роки, плани, оцінювання і рекоменда-
ції, розроблені і затверджені Комісією.
(b) Комісія співробітничає з федеральними органами, установами штатів і тери-
торій, недержавними інституціями, товариствами і приватними особами, до-
помагає і сприяє їм у збиранні, зберіганні, редагуванні і публікації документів
видатних громадян Сполучених Штатів, та інших документів, які можуть бути
важливими для розуміння і підвищення цінності історії Сполучених Штатів.
(с) Комісія може створювати інститути, реалізовувати тренувальні й освітні про-
грами, рекомендувати кандидатів для співробітництва, що відноситься до
діяльності Комісії, і може розповсюджувати інформацію про документальні
джерела через путівники, довідники та інші технічні публікації.
(d) Комісія може рекомендувати витрати виділених або пожертвуваних коштів для
збирання, описування, зберігання, складання і публікації (у тому числі мікро-
фільмування та репродукції в інших формах) документальних джерел, важли-
вих для історії Сполучених Штатів і для діяльності, описаної у підсекції (с).
(е) Архівіст Сполучених Штатів може, у межах фондів, виділених і пожертвуваних
коштів, видавати гранти установам штатів і територій та неприбутковим ор-
ганізаціям, інституціям і приватним особам для діяльності, описаної в сек-
ції (d), після розгляду порад і рекомендацій Комісії.
(f) Гранти для президентських центрів історичної майстерності.
(1) Загальні положення. Архівіст США за рекомендацією Комісії може надати
гранти на конкурентній основі й у відповідності до цієї підсекції визначе-
ній організації з метою підтримки зберігання історичних джерел, забез-
печення публічного доступу до історичних документів і архівів колиш-
нього Президента, який не має президентської бібліотеки, що управля-
ється і підтримується федеральним урядом відповідно до секції 2112
(загальновідомої як «Закон про Президентські Бібліотеки 1955 року»).
16 Закон посилається на статтю 5 Розділу 51 Кодексу Сполучених Штатів, якою визначено класифікацію
посад відповідно до кваліфікаційних вимог, обов’язків і виконуваної роботи та розмір заробітної плати.
17 Закон посилається на статтю 5 Розділу 57 Кодексу Сполучених Штатів, якою визначено, що особам,
які знаходяться на державній службі на непостійній основі, виконують роботу експертів або консуль-
тантів і отримують заробітну плату поденно або працюють безоплатно чи за один долар на рік, до-
зволено покриття витрат на відрядження у справах конкретно виконуваної роботи.
924
ДОДАТКИ
(2) Відповідна організація. У даній підсекції відповідна організація визначена як

(А) організація, описана відповідно до секції 501 (с) (3) Податкового Ко-
дексу 1986 року і звільнена від оподаткування відповідно до сек-
ції 501 (а) цього Кодексу18; або
(В) уряд штату чи території Сполучених Штатів.
(3) Використання фондів. Кошти, отримані відповідною організацією згідно з
параграфом (1), мають бути використані для підтримки зберігання істори-
чних документів, забезпечення публічного доступу до історичних докумен-
тів та архівів колишнього Президента, як визначено у параграфі (1).
(4) Заборона на використання фондів. Кошти, отримані відповідною органі-
зацією згідно з параграфом (1), не можуть бути використані для підтрим-
ки, поточних видатків, спорудження жодних засобів у будинках, в яких
зберігаються історичні документи або архіви колишнього Президента, як
визначено у параграфі (1).
(5) Заява.
(А) Загальні положення. Відповідна організація, що намагається отрима-
ти грант відповідно до підсекції, повинна представити Комісії заяву
у встановлений термін і у встановлений спосіб, що містить або су-
проводжується тією інформацією, яку вимагає Комісія, у тому числі з
визначенням діяльності, для здійснення якої грант потрібен органі-
зації у відповідності до даної підсекції.
(В) Розгляд заяви. Комісія не розглядає і не рекомендує заяви на гранти,
представлені відповідно до підпараграфа (А), якщо відповідною ор-
ганізацією не доведено, що така організація –
(і) володіє стосовно колишнього Президента, як визначено у парагра-
фі (1), історичними працями і колекціями історичних джерел, які Ко-
місія визнає такими, що потребують зберігання, публікації або віднов-
лення іншим способом за громадські кошти;
(ii) має відповідні засоби і місце для зберігання і надання публічного
доступу до історичних праць і колекцій історичних джерел;
(iii) гарантує зберігання і надання публічного доступу до таких історич-
них праць і колекцій історичних джерел безкоштовно для населення;
(iv) має освітні програми, які роблять використання таких документів
частиною місії відповідної організації;
(v) сформувала фонди з нефедеральних джерел для підтримки зусиль
організації у сприянні зберіганню історичних документів і публічному
доступу до історичних праць і колекцій історичних джерел у сумі, що
дорівнює сумі тих коштів, які організація бажає отримати у вигляді
гранту у відповідності до цієї підсекції;
(vi) координує будь-яку відповідну федеральну програму або діяль-
ність, у тому числі програми і діяльність, віднесені до президентських
архівних депозитаріїв;
(vii) координує будь-яку відповідну нефедеральну програму або діяль-
ність, у тому числі програми і діяльність, здійснювані урядом штату або
території і приватною освітньою історичною організацією;
(viii) має реальний план для зберігання і забезпечення публічного дос-
тупу до історичних праць і колекцій історичних джерел.
18 Підпараграф 501 (с) (3) Податкового Кодексу США 1986 року звільняє від оподаткування благодій-
ні, неприбуткові, релігійні і освітянські організації.
925
(g) (1) Для мети, визначеної у цій секції, Національній комісії історичних публі-
кацій і документів затверджено виділення асигнувань у таких обсягах:
(A) $6,000,000 у 1989 фінансовому році;
(B) $8,000,000 у 1990 фінансовому році;
(C) по $10,000,000 у 1991, 1992 і 1993 фінансових роках, відповідно;
(D) $6,000,000 у 1994 фінансовому році;
(E) $7,000,000 у 1995 фінансовому році;
(F) $8,000,000 у 1996 фінансовому році;
(G) $10,000,000 у 1997 фінансовому році;
(H) $10,000,000 у 1998 фінансовому році;
(I) $10,000,000 у 1999 фінансовому році;
(J) $10,000,000 у 2000 фінансовому році;
(K) $10,000,000 у 2001 фінансовому році;
(L) $10,000,000 у 2002 фінансовому році;
(M) $10,000,000 у 2003 фінансовому році;
(N) $10,000,000 у 2004 фінансовому році;
(O) $10,000,000 у 2005 фінансовому році;
(P) $10,000,000 у 2006 фінансовому році;
(Q) $10,000,000 у 2007 фінансовому році;
(R) $10,000,000 у 2008 фінансовому році;
(S) $10,000,000 у 2009 фінансовому році.
(2) Суми асигнувань, передбачені у цій підсекції, повинні бути доступними
до повного витрачання, як встановлено у затвердженому Акті.
Примітка. Гранти для створення БД документів штатів і територій періо-
дів рабовласництва, звільнення від рабства і періоду Реконструкції після
Громадянської війни (Публ. Зак. 110–404, § 8)
(a) Загальні положення. Виконавчий директор Національної комісії історичних
публікацій і документів Національного Архіву і Адміністрації Документації
може надавати гранти штатам, коледжам і університетам, музеям, бібліоте-
кам і генеалогічним товариствам для зберігання документів і створення еле-
ктронних пошукових БД, що містять документи місцевого значення періодів
рабовласництва, звільнення від рабства і періоду Реконструкції після Грома-
дянської війни.
(b) Збереження. Будь-які БД, створені на кошти гранту відповідно до даної секції,
повинні підтримуватись відповідними установами або інституціями, призна-
ченими Виконавчим директором Національної комісії історичних публікацій і
документів.
§ 2505. Спеціальні консультативні комітети; членство; компенсації
Комісія може засновувати спеціальні дорадчі комітети для отримання консульта-
цій і рекомендацій від провідних істориків, політологів, архівістів, бібліотекарів та
інших спеціалістів Нації. Членам спеціальних наглядових комітетів повинні покрива-
тись витрати на відрядження та інші витрати на тих же підставах, що й членам Комісії.
Примітка. Наглядовий комітет для рецензії редакції проекту «Батьки –
засновники Нації» (Публ. Зак. 110–404, § 5)
(a) Установчі положення. Архівіст Сполучених Штатів може заснувати наглядо-
вий комітет для
926
ДОДАТКИ
(1) перегляду проведення редагування проекту «Батьки – засновки Нації»,

що фінансується Національною комісією історичних публікацій і доку-
ментів;
(2) під час консультацій розвивати у різних напрямках проекти «Батьки –
засновники Нації», що здійснюються різними інституціями, відповідно
визначаючи спільні цілі для проектів, описані у параграфі (1);
(3) щорічно переглядати такі цілі і звітувати на щорічному засіданні Архівіс-
ту США про просування проектів різних інституцій;
(4) на щорічній зустрічі рекомендувати Архівісту США проведення заходів,
що мають на меті допомогу і сприяння реалізації проектів;
(b) Звіти наглядовому комітету. Кожен з проектів, визначений відповідно до під-
секції (а) (1), повинен щороку представляти наглядовому комітету, заснова-
ному відповідно до підсекції (а), звіт про просування проекту до завершення і
досягнення визначеної мети та надавати інформацію про допомогу, якої він
потребує, щоб досягти цієї мети, у тому числі про таке:
(1) Загальні суми асигнувань, які проект отримав у звітному фінансовому
році, у пропорціях від
(A) джерел федерального уряду, уряду штату і території;
(B) провідної інституції проекту;
(C) приватних або громадських фундацій;
(D) приватних осіб.
(2) Інформацію про всі напрямки діяльності, реалізовані з використанням
недержавних джерел фінансування.
(3) Будь-яку іншу інформацію, що відноситься до виконання поставленої
мети у звітному фінансовому році.
(c) Структура; засідання; звіт; завершення діяльності; діяльність. Наглядовий
комітет, заснований відповідно до підсекції (а), повинен
(1) складатися з 3-х істориків, визнаних на національному рівні, призначува-
них не більше ніж на два чотирирічних терміни послідовно;
(2) проводити засідання з періодичністю не менше ніж один раз на рік;
(3) представити звіт, що має містити інформацію, визначену підсекцією (b),
Комітету внутрішньої безпеки і урядових справ Сенату і Комітету з конт-
ролю і державних реформ Палати Представників не пізніше ніж через
1 рік після дати введення Акта і надалі подавати такий звіт щорічно;
(4) завершити свою роботу через 8 років на день введення Акта [13 жовтня
2008 року];
(5) рекомендувати законодавчі або виконавчі дії, які слід застосувати для
досягнення цілей проекту «Батьки – засновники Нації».
§ 2506. Документи для отримання грантів
(a) Кожен претендент на отримання гранту, відповідно до секції 2504 цього за-
кону, повинен представити такі документи, яких вимагає Архівіст Сполуче-
них Штатів, у тому числі такі, що повністю висвітлюють суми і їх розподіл
претендентом за напрямами виконання проекту, загальну вартість проекту
або пропорційно сумі коштів у співвідношенні до загальної вартості проекту,
надані на виконання проекту іншими фондами, будь-які інші документи, ви-
значені фактичним аудитом.
(b) Архівіст США і Генеральний контролер Сполучених Штатів або їх уповноваже-
ні представники повинні мати доступ до бухгалтерських книг, з метою прове-
дення аудиту і перевірки, паперів і документів претендента, що стосуються
отримання гранту відповідно до секції 2504 цього закону.
927
В–6 Кодекс архівіста19
19 Grover C. W. The Archivist’s Code [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. –
Mode of access: http://www.archives.gov/global-pages/larger-image.html?i=/publications/prologue/2009/

winter/images/grover-code-l.jpg&c=/publications/prologue/2009/wint. – Title from screen.
928
ДОДАТКИ

КОДЕКС АРХІВІСТА
Архівіст має моральне зобов’язання перед суспільством зберігати докази то-
го, як насправді відбувалися події, і вживати будь-яких заходів для фізичного збері-
гання цінних документів. З іншого боку, він не зобов’язаний витрачати асигнування
на розміщення і догляд документів, які не мають значної або тривалої цінності.
Архівіст повинен розуміти, що при виборі документів на зберігання або на зни-
щення він виступає представником майбутнього у визначенні його спадщини з мину-
лого. Усвідомлюючи рівень свого інтелектуального розвитку, досвіду і суджень, він
повинен передбачати потреби майбутнього і приймати рішення об’єктивно, без будь-
якої ідеологічної, політичної або особистої упередженості.
Архівіст повинен пильнувати і захищати цілісність документів, що знаходяться
під його опікою. Він має охороняти їх від псування, видозміни і крадіжки; він має за-
хищати їх від фізичного пошкодження вогнем або надмірного впливу світла, вологос-
ті чи сухості; він має подбати, що б їх доказова цінність не погіршилась під час зви-
чайних робіт з реставрації, систематизації і використання.
Архівіст повинен прагнути розширення доступу до документів для задоволення
публічного інтересу в повному обсязі, але він має ретельно дотримуватись будь-яких
встановлених принципів, що обмежують використання документів. У межах свого
бюджету і можливостей, він має невпинно працювати над збільшенням і розповсю-
дженням знань, популяризуючи свої документальні зібрання потенційним користу-
вачам за допомогою публікації пошукових довідників і особистих консультацій.
Архівіст повинен ввічливо і компетентно відповідати на всі суттєві запити, але
він не повинен витрачати час на детальні відповіді на нерозсудливі запити. Він не
повинен ставити зайві перешкоди користувачам, натомість він має зробити все мож-
ливе для того, щоб зекономити їм час і полегшити їх роботу. Звичайно, він не пови-
нен обговорювати роботу і знахідки одного дослідника з іншим, але якщо повторен-
ня дослідження очевидне, він повинен коректно повідомити одного дослідника про
роботу іншого.
Архівіст не повинен отримувати прибуток від будь-якого комерційного викорис-
тання документів, що знаходяться під його опікою, він також не повинен приховува-
ти від інших будь-яку інформацію, яку він отримав у результаті своєї архівної роботи,
задля здійснення власного професійного дослідження. Однак він може користуватися
всіма правомірними перевагами його привілейованого становища для розвитку влас-
них професійних інтересів в історичних або інших дослідженнях.
Архівіст повинен вільно передавати своїм колегам по професії результати своїх
досліджень або досліджень своєї організації, які збагачують історичні знання. Так
само, він повинен залишити своїм наступникам правдивий звіт про документи, що
знаходились під його опікою, та про їх розташування і систематизацію.
Уейн К. Гровер
Архівіст Сполучених Штатів
Адміністрація служб загального призначення
929
Додаток Г
СХЕМИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ АРХІВІВ США
Г–1 Організаційна структура Відділу архівів і манускриптів

Департаменту архівів та історії штату Північна Кароліна1
Пояснення до організаційної структури
Департаменту архівів і історії Північної Кароліни
(Відділ архівів і манускриптів) станом на 1960 рік
Департамент архівів і історії очолював Архівіст штату, у підпорядкуванні яко-
го знаходились адміністрація, проект мікрофільмування газет, секція архівів, секція
місцевих документів та секція документів штату.
На Адміністрацію «Administration» (очолював Архівіст) покладались функції ко-
ординації роботи різних секцій, листування і виконання запитів, кадрового та фінан-
сового управління, забезпечення співробітництва різних секцій.
Проект мікрофільмування газет «Newspaper microfilm project» (очолював Архі-
віст) виявляв і мікрофільмував усі газети, опубліковані на території штату до 1870
року, акумулював негативи, виготовляв позитивні копії, підтримував дієвість науко-
во-довідкового апарату до мікрофільмів та оригіналів газет.
Секція архівів «Archives section» (очолював помічник Архівіста) забезпечувала
фізичне зберігання документів, манускриптів, мап та інших історичних матеріалів в
архіві. Виконувала функції комплектування архіву, опрацювання документів, надан-
ня доступ до документів штату та округів; створювала і підтримувала систему науко-
во-довідкового апарату; займалась ламінуванням та підшивкою документів, які пот-
ребували ремонту. До складу секції входило 2 архівісти 1-ї категорії, 2 архівісти 2-ї
категорії, ламінувальник та прибиральник.
Секція місцевих документів «Local records section» (очолював помічник Архівіс-
та) забезпечувала приймання, опрацювання, каталогізацію усіх документів округів та
муніципалітетів, організовувала передачу документів від округів до Департаменту,
представляла супроводжувальні документи на розгляд секції «Адміністрації» архіву.
Розміщувала документи округів на полицях за узгодженням з Архівістом і помічни-
ком Архівіста. Укладала описи, переліки документів зі строками зберігання, ламінува-
ла і підшивала документи, які потребували ремонту, мікрофільму вала документи
округів постійної цінності. Зберігала і перевіряла якість мікрофільмів, готувала пока-
жчики до мікрофільмів і виготовляла позитивні копії. Надавала поради працівникам
установ округів і місцевих адміністрацій у вирішенні їх проблем із документами.
1 Jones H. G. North Carolina's Local Records Program [Text] / Houston G. Jones // American Archivist. –
1961, January. – Vol. 24. – № 1. – Р. 36.
930
ДОДАТКИ
931
Відповідно до політики у сфері управління документацією забезпечувала вчасну екс-

пертизу цінності, знищення нецінних документів та відбір на зберігання документів
постійної цінності. До складу секції входили 3 архівісти 1-ї категорії, один архівіст 2-ї
категорії, друкарка-стенографістка, 2 ламінувальники, 3 оператори камери мікрофі-
льмування, один клерк.
Секція документів штату «State records section» (очолював помічник Архівіста)
укладала описи і переліки документів зі строками зберігання на усі документи штату
без урахування їх розташування за погодженням з керівниками установ, директором
Департаменту і Архівістом штату. Керувала Центром документації штату у частині упо-
рядкування напівактивних документів штату. Перевіряла та опрацьовувала документи
штату, передані до архіву. Мікрофільмувала документи штату, підтримувала у належно-
му стані науково-довідковий апарат до них. Надавала поради посадовим особам штату
у вирішенні їх проблем із документами, за погодженням із директором та Архівістом
штату затверджувала довготермінове зберігання, виділення до знищення, переда-
вання документів штату. До секції входили 1 архівіст 2-ї категорії, 2 архівісти 1-ї кате-
горії, 5 мікрофільмувальників, 1 клерк та 1 прибиральник-кур’єр.
Г–2 Організаційна структура Архіву штату Мен

станом на 2012 рік 2
2 Maine State Archives Organization Chart [Text] // Records Management Manual. – Maine State Archives :
Division of Records Management Services. – 2012, July. – P. 5–19.
932
ДОДАТКИ
Пояснення до організаційної структури

Архіву штату Мен
The Office of the State Archivist – Офіс Архівіста штату
Maine State Historical Records Advisory Board (MSHRAB) – Дорадча комісія з історичних докуме-
нтів штату Мен (координує питання зберігання і доступу до документів, забезпечує
підвищення кваліфікації архівістів та співробітництво установ архівної галузі штату,
сприяє отриманню архівами штату грантів від Національної комісії з публікації істори-
чних джерел і документів США (National Historical Publications and Records Commission,
NHPRC) для підтримання програм забезпечення збереженості та доступу до докумен-
тів, керує підготовкою проектів і вивчає запити архівів на фінансування за грантами,
допомагає розвивати видавничу діяльність архівів з популяризації важливих архівних
документів)
Archives Advisory Board – Дорадча комісія архіву (розглядає і затверджує подані установами
штату, округів, муніципалітетів переліки документів зі строками зберігання (такі пере-
ліки установа повинна подати на розгляд перед передачею документів на зберігання
до Центру документації штату); встановлює терміни зберігання документів в устано-
вах і Центрі документації штату; визначає подальшу долю документів: постійне збері-
гання в архіві, знищення або передача на зберігання іншим архівним установам
(архівам університетів, релігійним, приватним тощо))
Records Management Services – Служба управління документацією
Scheduling and Consulting – підрозділ консультування установ штату та місцевих адміністрацій
за програмами управління документацією, розробки переліків документів установ зі
строками зберігання, укладання описів документів постійного, довготривалого збері-
гання та списків документів, виділених до знищення
Records Center – Центр документації штату (зберігає неактивні, напівактивні документи та до-
кументи з постійними термінами зберігання до встановленого строку їх передачі на
зберігання до архіву; контролює дотримання строків зберігання; за погодженням з
установою знищує документи, строки зберігання яких закінчилися, та передає на збе-
рігання до архіву документи постійних термінів зберігання; юридично право розпоря-
дження документами (у тому числі й у галузі доступу до них), що знаходяться у Центрі
документації, закріплено за установами - документоутворювачами
Imaging Center – підрозділ мікрофільмування і оцифровування документів
Archives Services – Служба архіву (зберігання і забезпечення доступу до архівних документів)
Search Room – Читальна зала
Projects – реалізація проектів за грантами NHPRC (Наприклад, протягом 1980-2012 рр. архів
штату Мен працював над реалізацію проектів: «До 150-річниці Громадянської вій-
ни» (проводив семінари для архівістів з каталогізації і оцифровування джерел з історії
Громадянської війни), з удосконалення зберігання і доступу до історичних документів,
у тому числі машиночитаних, з розвитку електронних комунікаційних систем у репози-
торіях штату, з популяризації використання архівних документів у навчальних проце-
сах початкових та середніх шкіл та інші. NHPRC фінансувала місцеву комісію для видачі
грантів архівам округів, муніципалітетів, навчальних закладів тощо3).
3 Grants by State and Territory. Maine Grants span 1980–2012 [Electronic resource] // NHPRC – Mode of
access: http://www.archives.gov/nhprc/projects/states-territories/me.html. – Title from screen.
933
Г–3 Організаційна структура Національного архіву США станом на 2009 рік4 (до реорганізації)
934
Архівіст США
Управління Національна
Управління Управління
Заступник контролю комісія історич-
служб урядової Генерального
Архівіста США інформаційною них публікацій
інформації інспектора
безпекою і документів
Керівник апарату
Освітні програми
Підрозділ Підрозділ Підрозділ
та підтримка Генеральний
політики публічних справ
різноманіття юрисконсульт
і планування комунікацій Конгресу
кадрового складу
Управління
Управління Управління
Управління Управління службами
Управління службами президентсь-
Федерального інформаційних документів
адміністрації документів кими
регістру служб у регіоні
у регіонах бібліотеками
Вашингтон DC
4 NARA’s Organizational Structure / Preserving the Past to Protect the Future. Performance and Accountability Report. 2009 [Electronic resource]. –
P. 5 // NARA. – Mode of access: http://www.archives.gov/about/plans-reports/performance-accountability/2009/index.pdf. – Title from screen.

Г–4 Організаційна структура Національного архіву і Адміністрації документації США
станом на 30 вересня 2012 року5
НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВ ТА АДМІНІСТРАЦІЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ
Управління рівних
Управління можливостей
Генерального інспектора працевлаштування
та просування по службі
Національна комісія
Заступник Архівіста Генеральний
історичних публікацій
юридичний радник
і документів
Управління планування Головне управління Управління у справах

і комунікацій з основної діяльності Конгресу
ДОДАТКИ
Служба Управління документацією

Служба обліку документів
у федеральних департаментах
і фінансових витрат
і установах
Служба законо- Служба управлін-

Служба
давчих архівів, ня документацією Управління Служба
удоступнення Інформаційні
президентських і діяльністю Феде- Федерального підтримки
архівних служби
бібліотек ральних центрів регістру діяльності
документів
і музеїв документації
5 Introduction. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final Report. – 2011, January. – P. 8, 62
935
Г–4.1 Організаційна структура управління планування

і комунікацій6
УПРАВЛІННЯ ПЛАНУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЙ
Заступник архівіста
Управління планування
і комунікацій
Планування Комунікації і маркетинг
Стратегічне
Політика
планування Розвиток Внутрішні Публічні
вироб- комуніка- Соціальні і медіа
ництва ції події комунікації
Партнерство
Г–4.2 Організаційна структура управління людських ресурсів7
УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ
Планування Управління людських

і звітність ресурсів
Управління рівними можливостями

Навчання при прийомі на роботу та кар’єрно-
з питань розвитку
і розвиток му зростанні і контролю за різнома-
видатних здібностей
нітністю кадрового складу
6 Strategy and Communications Office. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch
Team. Final Report. – 2011, January. – P. 21.
7 Human Capital Office. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final
Report. – 2011, January. – P. 24.
936
ДОДАТКИ
Г–4.3 Організаційна структура Головного управління

з основної діяльності8
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ З ОСНОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Головне управління Регіональні

з основної діяльності зв’язки
Управління документацією Служба обліку документів

в установах і фінансів
Діяльність з управлін- Лабораторія рекордз-

ня документацією менеджменту
Служби підтри-
них документів
Служба удосту-
документацією
мки діяльності
дентських біб-
архівів, прези-
ліотек і музеїв
законодавчих
пнення архів-
Федеральний
Інформаційні
і діяльністю
управління
Служба
Служба
служби
регістр
NARA
FRC
Г–4.4 Організаційна структура Управління федерального регістру9
ФЕДЕРАЛЬНИЙ РЕГІСТР
Головне управління з основної діяльності
Управління Федерального регістру
Персонал,
Група публікацій
що займається правовими
та обслуговування
питаннями та управлінням
8 Chief Operating Officer. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final
Report. – 2011, January. – P. 28.

9 Federal Register. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final Report. –
2011, January. – P. 32.
937
Г–4.5 Організаційна структура служби управління документацією в установах10
938
СЛУЖБА УПРАВЛІННЯ ДОКУМЕНТАЦІЄЮ І ДІЯЛЬНІСТЮ ФЕДЕРАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ ДОКУМЕНТАЦІЇ
Служба управління документацією і діяльністю федеральних центрів документації
Головне управлін- Служба феде- Управління контро- Національний Управління

ня документації ральних центрів лю інформаційної центр розсекречу- урядової
документації безпеки вання інформації
Зв'язок з інформа-
Рада з питань
ційними службами
федеральних Управління площа- Центр докуме- Управління
(Information Управління Розвиток
документів ми для зберігання нтів з особово- по відносинам
Services, CIO) FRC діяльності
документів го складу з користувачами
Національна
Аналіз діяльності Центр персональ-
програма управління Федеральні центри
та виконання них документів Фінансова
документацією документації:
Атланта; військовослуж- служба

Бостон; бовців
Чикаго;
Освітні програми для Підрозділ опрацю- Дейтон;
менеджерів з управ- вання електронних Центр персональ-
Денвер; них документів Підтримка
ління документацією документів Форт Ворт; виробництва
цивільних
Кінгсридж; і служб
службовців
Відбір і прийом Планування діяльно- Лі-Самміт;
документів постійно- сті з управління Ленікса;
Піттсфілд;
го зберігання документацією
Філадельфія;
Риверсайд;
Сан Бруно;
Служби Контроль діяльності

управління докуме- по управлінню Сієтл;
нтацією документацією Вашингтон.
10 Agency Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final Report. – 2011, January. – P. 35.
Г–4.6 Організаційна структура служби удоступнення архівних документів у системі NARA11
СЛУЖБА УДОСТУПНЕННЯ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ
Головне управління
з основної діяльності
Планування Аналіз негативних

Служба удоступнення
і підтримка відгуків
архівних документів
Команда координації доступу

Програма Координація Координація Координація Координація Координація Підтримка
зберігання доступу доступу доступу доступу доступу досліджень
користувачів
ДОДАТКИ
Анкорідж Чикаго Сент-Луїс Атланта Вашингтон

DC
Риверсайд Денвер Бостон
Розвиток
on-line Нью-Йорк Команди по
Сієтл Форт Ворт роботі з кори-
контенту Сіті
стувачами
Сан-Франциско Канзас Сіті ветерани
Філадельфія
генеалоги
суди Рада
тубільні по роботі з ко-
американці ристувачами
Зберігання у Центрах Зберігання дипломатичні
персональних електронних Консервація та їх досліджен-
фінансові
документів у Сент Луїсі документів наукові нями
11 Research Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final Report. – 2011, January. – P. 39.
939
Г–4.7 Організаційна структура служби законодавчих архівів,

президентських бібліотек і музеїв12
СЛУЖБА ЗАКОНОДАВЧИХ АРХІВІВ, ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ БІБЛІОТЕК І МУЗЕЇВ
Заступник Архівіста США
Рада директорів
президентських Служба законодавчих архівів,
бібліотек президентських бібліотек
і музеїв
Центр законодавчих Президентські Президентські Освітні і публічні

Виставки
архівів бібліотеки матеріали програми
Г–4.8 Організаційна структура інформаційних служб13

ІНФОРМАЦІЙНІ СЛУЖБИ
Інформаційні служби Рада членів інформаційних служб
Оцифрову- Відкритий Управління страте- Прикладні

ІТ-безпека
вання уряд гічними системами дослідження
Рада служби внутрішнього
Управління програмою
Планування
Веб-служби
Система життєвого
циклу документів
оцифрову-
користувача
і планування
вання
ІТ- політика
Підтримка
систем
«ERA»
Соціальні
Служба медіа
оцифрову-
вання On line
публічний
доступ
12 Legislative Archives, Presidential Libraries, and Museum Services. A Charter for Change: Charting the
Course. Transformation Launch Team. Final Report. – 2011, January. – P. 46.

13 Information Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final Re-
port. – 2011, January. – P. 51.
940
Г–4.9 Організаційна структура Служби підтримки діяльності NARA 14
СЛУЖБА ПІДТРИМКИ ДІЯЛЬНОСТІ NARA
Служба підтримки діяльності Посадові особи зовнішньої підтримки
Надходження
безпекою
Підтримка Фінансові Управління фінансовими Аналіз Управління засобами

інфраструктури ІТ звіти ресурсами контрактів та майном
ДОДАТКИ
Супроводження
проектів
Фінанси Оборотні Попечительський Проектування Основні

Консультації і бюджет фонди фонд Національ- і планування про- фонди
ного архіву стору у сховищах і майно
користувача
Логістика і координація
проектами
у сховищах
Рада служби внутрішнього

14 Business Support Services. A Charter for Change: Charting the Course. Transformation Launch Team. Final Report. – 2011, January. – P. 56.
941
942
Додаток Д
ТАБЛИЦІ
Д–1 Хронологічна таблиця ключових дат, від яких ведуть свій початок архіви штатів
(впорядкована за датами утворення історичних товариств)
Дата утворення бібліотеки, на яку покладено
Дата утворення Дата утворення архівної установи або покладан-
Назва зберігання архівів, або дата покладання
історичного ня функцій зберігання документів офіційного
штату функцій зберігання документів офіційного
товариства походження на історичне товариство
походження на бібліотеку
1 2 3 4
1835 – призначення архівіста,
Массачусетс 1791 –
1846 – відкриття архіву штату Массачусетс
1847 – прийняття рішення про передавання
Нью-Йорк 1804 – непоточних документів органів влади на збері-
гання до Бібліотеки Університету штату
1854 – Бібліотеку і Архів штату злито в одній структурі й утворено TSLA
Теннессі 1820 1927 – створення Бібліотеки і Архіву штату в підпорядкуванні Секретаря штату та Історичного
товариства
Мен 1822 1965 – утворення Офіса Архівіста штату –
Род-Айленд 1822 Точну дату утворення архіву не виявлено
Нью- 1961 – Відділ управління документацією і архі-
1823
Гемпшир вами
1772 – ухвалення резолюції про надання доступу
Коннекти- для використання документів в архіві колонії
1825 –
кут 1909 – оголошення Бібліотеки офіційним архі-
вом штату
Пенсільва- 1903 – утворення Відділу публічних документів
1825 –
нія у складі Бібліотеки штату
1921 – заснування Архівного відділу Бібліотеки
штату Іллінойс,
Іллінойс 1827 –
1925 – надання Архіву Бібліотеки прав прийман-
ня на зберігання документів органів влади штату
Мічиган 1828 1913 – утворення Історичної комісії Мічигану –
1913 – утворення Департаменту архівів і історії
Індіана 1830 1915 – утворення Історичної комісії Індіани з правом зберігання документів органів влади
штату у складі Бібліотеки
1895 – переміщення документів офіційного по-
Вірджинія 1831 –
ходження на зберігання до Бібліотеки штату
1831 – утворення істо-
1959 – визнання Історичного товариства Огайо
Огайо ричного і філософсько-
офіційним архівом штату
го товариства
1682 – утворення архіву колонії Луїзіана,
1717 – видання закону про нотаріальний архів,
1835 – утворення пер-
1797 – утворення архіву католицької діозеції та
шого історичного това-
призначення архівіста,
Луїзіана риства,
1935 – утворення Департаменту архівів і рукопи-
1889 – утворення істо-
сів Університету штату,
ричної асоціації
1956 – утворення Архіву і служби документації
штату
1958 – прийняття Акта про утворення Архіву
Кентуккі 1836 –
штату
1837 – антикварне то-
Арканзас 1905 – утворення Арканзаської історичної комісії –
вариство
1782 – утворення архіву в Офісі Секретаря Респу-
ДОДАТКИ
Вермонт 1838 бліки Вермонт; –

2003 – створення Архіву штату Вермонт
Джорджія 1839 1918 – утворення Департаменту архівів і історії –
1666 – влаштування сховища для архіву в Офісі
Секретаря провінції,
Мериленд 1844 –
1692 – ухвалення закону про архів,
1934 – створення «Hall of Records»
Північна
1844 1903 – заснування Історичної комісії штату –
Кароліна
1844 – Історичне і філо- 1965 – утворення Департаменту документацій-
Міссурі –
софське товариство ної служби
Нью-Джерсі 1845 Точну дату утворення архіву не виявлено
Дату надання Історичному товариству прав збері-
Вісконсин 1848 –
гання документів органів влади не встановлено
1915 – Історичне товариство уповноважене прий-
Міннесота 1849 –
мати на зберігання документи органів влади штату
943
Алабама 1850 1901 – утворення Департаменту архівів і історії –
Продовження
944
1 2 3 4
1694 – ухвалення закону про облік і збереження
Південна
1855 реєстрів і публічних документів колонії, –
Кароліна
1905 – утворення Департаменту архівів і історії
Дату надання Історичному товариству прав збері-
Айова 1857 –
гання документів органів влади не встановлено
Міссісіпі 1858 1902 – утворення Департаменту архівів і історії –
1528 – утворення архіву іспанськими колоніаль-
ними органами влади,
1846 – призначення хранителя іспанських архі-
Нью-
1859 вів органами влади США, –
Мексико
1959 – прийняття Акта про створення Комісії
публічних документів, Архіву і Центру докумен-
тації штату
Північна Дату надання Історичному товариству прав збері-
близько 1861 року –
Дакота гання документів органів влади не встановлено
1864 – Історичне това-
риство,
2010 – утворення комплексної агенції Бібліоте-
Аризона 1870, 1884 – Історичне 1866 – утворення Бібліотеки Території Аризона
ки, Архіву і публічних документів штату Аризона
товариство піонерів
Аризони
1891 – прийняття Акта про надання Історично-
Монтана 1865 –
му товариству статусу офіційної агенції штату

1931 – секретар штату зобов’язаний передавати
1873 – Асоціація піоне- документи урядових установ штату на зберіган- 1849 – засновано бібліотеку
Орегон
рів Орегону ня до Історичного товариства, 1946 – призначе- 1947 – Архів підпорядковано Бібліотеці штату
но Архівіста штату
1905 – оголошення Історичного товариства офі-
Канзас 1875 ційним депозитарієм документів органів влади –
штату
1905 – прийняття Закону про передачу докумен-
Небраска 1878 тів органів влади штату та інших урядових уста- –
нов на зберігання до Історичного товариства
1943 – утворення Відділу архіву штату,
1951 – підпорядкування Відділу Історичному

Колорадо 1879 –
товариству,
1959 – набуття Відділом статусу самостійної агенції
Західна
1890 1905 – створення Бюро архівів і історії –
Вірджинія
Делавер 1891 1905 – Публічний архів штату Делавер –
Південна 1975 – прийняття Закону про створення Архіву
1891 –
Дакота штату у складі Історичного товариства
Точну дату утворення Архіву штату не встанов- 1853 – заснування бібліотеки для зберігання
Вашингтон 1891
лено документів територіального уряду
1847 – збір і упорядкування документів у Мініс-
терстві іноземних справ Королівства Гаваї,
1905 – утворення Публічного архіву території
Гаваї 1892 –
Гаваї,
1915 – оголошення Архіву офіційним депозита-
рієм документів уряду Території Гаваї
1934 – прийняття Конгресом США Закону про
1967 – утворення Департаменту Бібліотеки, яка
Оклахома 1893 надання Історичному товариству Оклахоми прав
є Архівом штату Оклахома
офіційного депозитарія федеральних документів
1951 – прийняття Закону про надання Історич-
1894 – Генеалогічне ному товариству штату Юта права призначати
товариство Юта Архівіста штату як законного попечителя офі-
Юта –
1897 – Історичне това- ційних документів, 1963 – перепідпорядкування
риство штату Юта Архіву Департаменту служб загального призна-
чення
1943 – прийняття закону про передачу докумен-
тів органів влади на зберігання Історику штату,
ДОДАТКИ
Вайомінг 1895 –
1951 – утворення Архіву та Історичної комісії
штату
1839 – заснування Бібліотеки для зберігання
документів,
1897 – історична асоці- 1909 – утворення Бібліотечної та Історичної
Техас –
ація комісії штату Техас як окремого департаменту,
1959 – заснування Бібліотечної і архівної комісії
штату Техас
1900 – Історична асоці-
Каліфорнія 1850 – прийняття Акта про публічні архіви –
ація
1965 – утворення Відділу Архівів і Документів,
Невада 1904 –
1979 – підпорядкування Відділу Бібліотеці штату
Кінець 1950-х – початок 1960-х рр. – утворення
Айдахо 1907 –
Архіву штату Айдахо
1925 – створення Бібліотеки та оголошення
Флорида 1856, 1921 –
Секретаря штату Бібліотекарем штату
945
Аляска – 1970 – утворення Архіву штату Аляска –
Д–2 Список архівних установ штатів, упорядкований за типами, із зазначенням назви архіву,
946
підпорядкування, назви англійською мовою, місцезнаходження, адреси офіційного веб-
сайту, доповнений відомостями про місцезнаходження і адреси офіційних веб-сайтів
історичних товариств, які не виконують функції офіційних архівів
Підрозділ, який
Назва архівної установи англійською Адреса історичного
Підпорядкова- виконує функції
Назва архіву мовою (у т.ч. історичного товариства), товариства штату, яке не виконує
ність архіву управління
адреса, веб-сайт функції офіційного архіву
1 2 3 4 5
Незалежні публічні архіви
Архів штату Губернатор Управління докумен- Maryland State Archives The Maryland Historical Society
Меріленд штату тацією здійснює Ар- 350 Rowe Boulevard Annapolis, MD 21401 201 West Monument Street Baltimore,
хів штату http://msa.maryland.gov/ MD 21201. http://www.mdhs.org/
Публічний Губернатор Управління докумен- Delaware Public Archives Delaware Historical Society
архів штату штату тацією здійснює Ар- 121 Martin Luther King Jr. Blvd. North 505 N. Market Street, Wilmington,
Делавер хів штату Dover, DE 19901 Delaware 19801. http://www.hsd.org/
http://archives.delaware.gov/ The National Society of The Colonial Dames of
America.
http://www.nscda.org/site3/index2.php
Архіви штатів, підпорядковані секретарям штатів1
Архів Мас- Секретар Масса- Підрозділ управління Massachusetts Archives Secretary of the Massachusetts Historical Society
сачусетсу чусетської спів- документацією, під- Commonwealth of Massachusetts 1154 Boylston Street
дружності порядкований Секре- 220 Morrissey Blvd. Boston, MA 02125 Boston, MA 02215-3695
тарю Співдружності, http://www.sec.state.ma.us/arc/ http://www.masshist.org
здійснює управління arcidx.htm
Архів штату Секретар штату Управління докумен- Maine State Archives Maine Historical Society
Мен тацією здійснює Ар- Department of Secretary of State 489 Congress Street
хів штату 84 State House Station, Augusta, Portland, ME 04101
Maine 04333. http://www.maine.gov/sos/ http://www.mainehistory.org/
arc/about/index.html
Архів штату Секретар штату Управління докумен- Illinois State Archives Secretary of State Illinois State Historical Society
Іллінойс тацією здійснює Margaret Cross Norton Building Springfield, IL 62705-1800
Архів штату Capitol Complex Springfield, IL 62756 http://www.historyillinois.org/
http://www.cyberdriveillinois.com/
departments/archives/
Архів штату Департамент Управління докумен- Missouri State Archives The State Historical Society of Missouri
Міссурі служб докумен- тацією здійснює Ар- Records Services Department of the office 1020 Lowry Street, Columbia, Missouri 65201
тації Офісу Сек- хів штату of the Secretary of State http://shs.umsystem.edu/index.shtml
ретаря штату 600 West Main Street
Jefferson City, MO 65101
http://www.sos.mo.gov/archives
Архів штату Секретарю шта- Управління докумен- Arizona State Archives Arizona Historical Society
Аризона ту підпорядко- тацією здійснює Ар- Arizona State Library, Archives, and Public http://www.arizonahistoricalsociety.org/
вані Бібліотека, хів штату records library-and-archives/
Архів і Відділ Arizona Secretary of State
публічних доку- 901 W. Madison
ментів як окремі Phoenix, AZ 85009
підрозділи http://www.azlibrary.gov
Архів штату Офіс Секретаря Управління докумен- California State Archives California Historical Society
Каліфорнія штату тацією здійснює Ар- Office of the Secretary of State http://www.californiahistoricalsociety.org
хів штату 1020 O Street Conference of California Historical Societies
Sacramento, CA 95814 112 Harvard Ave, #15
http://www.sos.ca.gov/archives Claremont, CA 91711
http://www.californiahistorian.com/
Архів штату Секретар штату Управління докумен- Louisiana State Archives Louisiana Historical Society
ДОДАТКИ
Луїзіана тацією здійснює Ар- Louisiana Secretary of State http://www.louisianahistoricalsociety.org

хів штату Baton Rouge, LA 70804-9125
http://www.sos.la.gov/
HistoricalResources/
LearnAboutTheArchives/Pages/
default.aspx
Архів штату Секретар штату Управління докумен- Oregon State Archives Oregon Historical Society
Орегон тацією здійснює Ар- Oregon Secretary of State 1200 SW Park Avenue
хів штату 800 Summer St NE Salem, OR 97310 Portland, OR 97205
http://www.arcweb.sos.state.or.us http://www.ohs.org/
Архів штату Секретар штату Окремий від архіву Washington State Archives Washington State Historical Society
Вашингтон підрозділ управління State Government Archives 1911 Pacific Avenue, Tacoma, WA 98402
документацією, під- Secretary of State http://www.washingtonhistory.org/
порядкований Секре- 1129 Washington Street SE
тарю штату, здійс- Olympia, WA 98504
нює управління доку- http://www.sos.wa.gov/archives/
ментацією
947
948
1 2 3 4 5
Архів штату Департамент Управління докумен- New Jersey State Archives The New Jersey Historical Society
Нью-Джерсі штату тацією здійснює Від- Department of State 52 Park Place - Newark, NJ 07102
діл доходів і обслуго- 225 West State Street-Level 2 http://www.jerseyhistory.org/
вування підприємств Trenton, NJ 08625-0307
Казначейства штату http://www.nj.gov/state/archives/
index.html
Архіви і Адміністрації документації штатів2
Архів і Адмі- Офіс Секретаря Служба управління Vermont State Archives and Records Ad- Vermont Historical Society
ністрація штату документацією ministration 60 Washington St., Barre, VT 05641
документа- Office of the Secretary of State (802) 479-8500
ції штату 1078 Route 2, Middlesex http://vermonthistory.org/
Вермонт Montpelier, Vt. 05633-7701
http://vermont-archives.org/
Архів штату Офіс Секретаря Служба управління Rhode Island State Archives and Public Rhode Island Historical Society (RIHS)
і Адміністра- штату документацією Records Administration RIHS Library
ція публіч- Rhode Island Office of the Secretary of State 121 Hope Street
них докуме- 337 Westminster St, Providence, RI 02903 Providence, RI 02906
нтів штату http://www.sec.state.ri.us/Archives http://www.rihs.org/
Род Айленд
Відділ архі- Секретар штату Управління докумен- Division of Archives and Records Manage- New Hampshire Historical Society
ву і управ- тацією безпосеред- ment Library

ління доку- ньо здійснює Secretary of State New Hampshire 30 Park Street, Concord, NH 03301
ментацією Відділ управління 71 South Fruit Street https://www.nhhistory.org/library.html
Нью- документацією Concord, NH 03301
Гемпширу http://sos.nh.gov/arch_rec_mgmt.aspx
Департаменти архівів і історії3

Департа- Відділ департаменту South Carolina Department of Archives and South Carolina Historical Society
мент архівів History The Fireproof Building, 100 Meeting Street
і історії 8301 Parklane Road, Columbia, SC 29223 Charleston, South Carolina 29401
Південної http://scdah.sc.gov/Pages/default.aspx http://
Кароліни www.southcarolinahistoricalsociety.org/
Департа- Відділ департаменту Alabama Department of Archives and His- Alabama Historical Association
мент архівів tory http://www.archives.state.al.us/aha/aha.html
і історії Ала- 624 Washington Ave. State of Alabama Historic Preservation Office
бами Montgomery, AL 36130 Alabama Historical Commission
http://www.archives.alabama.gov/ http://www.preserveala.org/
Служба Архі- Департамент Служба документації Archives and Records Services, and Govern- Mississippi Historical Society
ву та доку- архівів та історії ment Records Divisions http://mshistorynow.mdah.state.ms.us/
ментації і Міссісіпі Mississippi Department of Archives and
Відділ уря- History
дових доку- William F. Winter Archives and History
ментів Building
Міссісіпі 200 North St. Jackson, MS 39201
http://mdah.state.ms.us/
Історичні товариства4
Архів штату Історичне това- Функція управління State Archives –
Огайо риство Огайо документацією нале- Ohio Historical Society
жить Департаменту 800 E. 17th Avenue
адміністративних Columbus, OH 43211
служб; Центр докуме- http://www.ohiohistory.org/
нтації штату
Дослідниць- Історичне това- Функція управління Montana Historical Society Research Center –
кий центр риство Монтани документацією нале- Montana Historical Society
Історичного жить Відділу докуме- 225 N Roberts St.
товариства нтаційного і інфор- Helena, MT 59620-1201
Монтани маційного менеджме- http://mhs.mt.gov/research/library/
нту, підпорядковано- collections.asp
го Секретареві штату
(управління докуме-
нтацією і Центр доку-
ДОДАТКИ
ментації індустріаль-
них підприємств
належать компанії
«Montana records
Management,
LLP» (1994))
Архів штату Історичне това- Управління докумен- State Archives –
Південна риство штату тацією здійснює Бю- South Dakota State Historical Society
Дакота Південна Дакота ро адміністрації South Dakota Department of Tourism
Департаменту штату Південна Да- 900 Governors Dr.
туризму штату кота Pierre, SD 57501
Південна Дакота http://history.sd.gov/Archives/
Північна риство штату документацією нале- State Historical Society of North Dakota
Дакота Північна Дакота жить Департаменту 612 East Boulevard Ave.
інформаційних тех- Bismarck, North Dakota 58505
нологій Офісу губер- http://history.nd.gov/archives/
949
натора штату
950
1 2 3 4 5
Історичне Історичне това- – Oklahoma Historical Society –
товариство риство Оклахо- Oklahoma History Center
Оклахоми, ми 800 Nazih Zuhdi Drive
Дочірній Oklahoma City, OK 73105
філіал Наці- http://www.okhistory.org/research/index
онального
архіву США
Архів штату Історичне това- Функція управління Minnesota State Archives –
Міннесота риство Міннесо- документацією нале- Minnesota Historical Society
ти жить Історичному 345 W. Kellogg Blvd., St. Paul,
товариству, якому MN 55102-1906
підпорядковано й http://www.mnhs.org
Центр документації
штату
Бібліотека і Історичне това- Функція управління Library / Archives –
Архів риство штату документацією нале- Nebraska State Historical Society
Небраски Небраска жить Відділу управ- 1500 "R" Street
ління документаці- Lincoln, Nebraska 68501
єю, також підпоряд- http://www.nebraskahistory.org/lib-arch/
кованого Секретареві index.shtml
штату

Канзас риство Канзасу документацією нале- Kansas Historical Society
жить Історичному 6425 SW 6th Avenue
товариству, якому Topeka KS 66615-1099
підпорядковано й http://www.kshs.org
штату
Бібліотека і Історичне това- Функція управління Iowa State Historical Society Library and –
Архів Істо- риство штату документацією нале- Archives
ричного Айова жить Історичному Iowa State Historical Society
товариства товариству, якому State of Iowa Historical Building (Des
штату Айо- підпорядковано й Moines)

ва Центр документації 600 East Locust Des Moines, Iowa, 50319
штату 515-281-5111
http://www.iowahistory.org/archives/
index.html
Архів штату Історичне това- Управління докумен-Idaho State Archives –
Айдахо риство штату тацією здійснює Від-
Idaho State Historical Society
Айдахо діл постачання Депа-
2205 Old Penitentiary Rd.
ртаменту адміністра-
Boise, ID 83712
ції http://history.idaho.gov/idaho-history-
center
Архів штату Історичне това- Функція управління Wisconsin State Archives –
Вісконсин риство Вісконси- документацією нале- Wisconsin Historical Society
ну жить Відділу опера- Library Mall of the University of Wisconsin-
тивних заходів Депа- Madison campus 816 State Street
ртаменту адміністра- Madison, WI 53706
ції http://www.wisconsinhistory.org/
libraryarchives/staterec/
Історичні комісії
Архів Історична комі- Управління докумен- Archives of Michigan Historical Society of Michigan
Мічигану сія Мічигану тацією є функцією Michigan Historical Commission 5815 Executive Drive Lansing, MI 48911
Департаменту Служби управління Michigan Department of Natural Resources http://www.hsmichigan.org/
природничих документацією Депа- 702 W. Kalamazoo St.,
ресурсів ртаменту технологій, Lansing, MI 48909
менеджменту і бюд- http://www.michigan.gov/dnr/0,4570,7-
жету 153-54463_19313---,00.html
Архів штату Бібліотечна і Бібліотечна і архівна Texas State Archives Texas State Historical Association
ДОДАТКИ
Техас архівна комісія комісія Техасу скла- Texas State Library and Archives Commis- 1400 W. Highland St
штату Техас дається з шести від- sion Denton, TX 76201
ділів: адміністрації, Lorenzo de Zavala State Archives and Li- http://www.tshaonline.org
відділу інформацій- brary Building
них технологій, відді- 1201 Brazos St.
лу управління доку- Austin, TX 78701
ментацією штату і https://www.tsl.state.tx.us/landing/
місцевих адміністра- archives.html
цій, до якого у тому
числі входять служба
мікрофільмування і
штату, служби архі-
вів і інформації, відді-
лу мережі бібліотек і
бібліотечного розви-
тку, програми звуко-
951
вих книг
952
1 2 3 4 5
Архів штату Історична і му- Спільно з Секретарем Pennsylvania State Archives Historical Society of Pennsylvania
Пенсильва- зейна комісія Адміністрації штату The Pennsylvania Historical and Museum 1300 Locust Street Philadelphia, PA 19107
нія штату Пенсиль- Комісія реалізує про- Commission http://hsp.org
ванія граму управління 350 North Street, Harrisburg, PA 17120
документацією для http://www.portal.state.pa.us/portal/
всіх установ виконав- server.pt/community/state_archives/
чої гілки влади, керує
Центром документа-
ції штату
Історична Історична комі- Управління докумен- Arkansas History Commission Arkansas Historical Association
комісія Ар- сія Арканзасу тацією є функцією One Capitol Mall 416 Old Main, University of Arkansas
канзасу Ре- приватної компанії Little Rock, Arkansas 72201 Fayetteville, AR 72701
гіональний «Arkansas Records http://www.ark-ives.com/ http://arkansashistoricalassociation.org/
архів Північно- Management, Inc.». North East Arkansas Regional Archives
східного Арка- 11 Seventh Street
нзасу Powhatan, Arkansas 72458
Регіональний http://www.ark-ives.com/neara/
архів Півден- Southwest Arkansas Regional Archives
но-західного 201 Highway 195 South Washington, Ar-
Арканзасу kansas 71862.
http://www.ark-ives.com/sara/
Архів Комісія публіч- Комісія публічних New Mexico Commission of Public Records Historical Society of New Mexico
Нью- них документів документів включає State Records Center and Archives Santa Fe, New Mexico 87504
Мексико Нью-Мексико п’ять підрозділів: Archives and Historical Services Division http://www.hsnm.org/
відділ адміністратив- An Affiliated Archives of the National Ar-
них законів (веде chives and Records Administration
Реєстр законодавчих New Mexico State Records and Archives
актів штату), відділ 1205 Camino Carlos Rey
адміністративних Santa Fe, New Mexico 87507
служб, архів і істори- http://www.nmcpr.state.nm.us/archives/
чна служба, офіс Істо- archives_hm.htm
рика штату, служба
управління докумен-
тацією (включає під-

розділи електронних
документів, мікрофі-
льмування та Центр
документації штату)
Архів штату Комісія публіч- Управління докумен- Indiana Commission on Public Records Indiana Historical Society
Індіана них документів тацією здійснюється 402 W. Washington Street, Room W472 Eugene and Marilyn Glick Indiana History
Індіани Комісією публічних Indianapolis, IN 46204-2744 Center
документів http://www.in.gov/icpr/ 450 West Ohio Street
Indiana State Archives Indianapolis, IN 46202-3269
6440 East 30th Street http://www.indianahistory.org/
Indianapolis, IN 46219-1007
http://www.in.gov/icpr/2358.htm
Indiana State Library
315 West Ohio Street
Indianapolis, IN 46202
http://www.in.gov/library/
Бібліотечна система
Бібліотека Бібліотека Вір- Функція управління Library of Virginia Virginia Historical Society
штату джинії документацією нале- 800 East Broad Street, Richmond, Virginia 428 North Boulevard, Richmond, Virginia
Вірджинія жить Службі аналізу 23219-8000 23220
документів http://www.lva.virginia.gov/ http://www.vahistorical.org/
Бібліотека Бібліотека шта- Функція управління Connecticut State Library Connecticut Historical Society
штату ту Коннектикут документацією нале- 231 Capitol Avenue, Hartford, CT 06106 One Elizabeth Street
Коннекти- жить Управлінню http://www.ctstatelibrary.org Hartford, CT 06105
Адміністратора пуб- http://www.chs.org
ДОДАТКИ
кут
лічних документів
Бібліотека і Секретар штату Відділ управління Tennessee State Library and Archives The Tennessee Historical Society
архів штату документацією зна- Tennessee Secretary of State War Memorial Building, Ground Floor
Теннессі ходиться під управ- 403 7th Avenue North, Nashville, Nashville, TN 37243
лінням Комісії публі- TN 37243 http://www.tennesseehistory.org/
чних документів, http://www.tn.gov/tsla/
підпорядкованій
Секретарю штату
Архів штату Департамент Програма управління State Archives of Florida Florida Historical Society
Флорида штату Флорида документацією є Division of Library and Information Ser- 435 Brevard Ave., Cocoa Village FL 32922
Відділу біб- складовою частиною vices http://myfloridahistory.org/
ліотек і ін- Відділу бібліотек і Florida Department of State
формацій- інформаційних служб R.A. Gray Building 500 South Bronough
них служб Департаменту штату Street Tallahassee, FL 32399-0250
http://dlis.dos.state.fl.us/
index_Researchers.cfm
953
954
1 2 3 4 5
Відділ архі- Департамент Функція управління State Archives Oklahoma Historical Society
вів і управ- бібліотек Окла- документацією нале- Oklahoma Department of Libraries Oklahoma History Center 800 Nazih Zuhdi
ління доку- хоми жить Відділу архівів і 200 NE 18th St Drive, Oklahoma City, OK 73105
ментацією управління докумен- Oklahoma City, http://www.okhistory.org/
Оклахоми тацією Департамен- Oklahoma
ту; директор Депар- http://www.odl.state.ok.us/agency/
таменту бібліотек є index.htm
Архівістом і Адмініст-
ратором документа-
ції штату
Архів штату Бібліотечна і Управління докумен- Nevada State Archives Nevada Historical Society
Невада архівна програ- тацією є окремим Nevada State Library and Archives Nevada Division of Museums and History
ми є складовою напрямком діяльнос- Department of Administration 708 North Curry Street
Департаменту ті Департаменту 100 North Stewart Street Carson City, NV 89703
адміністрації адміністрації штату Carson City, NV 89701 http://museums.nevadaculture.org
штату http://nsla.nevadaculture.org
Система закладів освіти
Архів штату Департамент Функція управління New York State Archives New-York Historical Society
Нью-Йорк освіти штату документацією нале- New York State Education Department 170 Central Park West
Нью-Йорк жить Архіву штату Cultural Education Center at Richard Gilder Way (77th Street)
Albany, NY 12230 New York, NY 10024
http://www.archives.nysed.gov/ http://www.nyhistory.org/
aindex.shtml
Архів штату Комісія регентів Функція управління Georgia Archives Georgia Historical Society
Джорджія Університетсь- документацією нале- Board of Regents of the University System Savannah Office:
кої системи шта- жить Архіву штату of Georgia 501 Whitaker Street Savannah, GA 31401
ту 5800 Jonesboro Road Atlanta Office:
Джорджія Morrow, GA 30260 260 14th Street, N.W., Suite A-148
http://www.georgiaarchives.org/ Atlanta, GA 30318
http://www.georgiahistory.com
Департа- Кабінет освіти і Структурні підрозді- Kentucky Department for Libraries and Kentucky Historical Society
мент Бібліо- розвитку трудо- ли Кабінету: Бібліо- Archives 100 W. Broadway Frankfort, KY 40601
тек і Архіву вих ресурсів тека, Архів, підрозділ Kentucky Education and Workforce Devel- http://history.ky.gov/
Кентуккі штату Кентуккі (служба) управління opment Cabinet

документацією Street Address:
300 Coffee Tree Road Frankfort, Kentucky
40601
http://kdla.ky.gov/archivists/Pages/
default.aspx
Архів штату Відділ бібліотек, Функція управління Alaska State Archives Alaska Historical Society
Аляска архівів і музеїв, документацією нале- 141 Willoughby Avenue http://www.alaskahistoricalsociety.org/
Департамент жить Архіву штату Juneau, AK 99811-0525
освіти і ранньо- http://archives.alaska.gov/
го розвитку
Система закладів культури
Архів штату Відділ культур- Управління докумен- Wyoming State Archives Wyoming State Historical Society
Вайомінг них ресурсів тацію здійснюється Office Park and Cultural Resources Wheatland, WY 82201
Департаменту Архівом штату Barrett Building http://www.wyshs.org/
парків і культур- 2301 Central Avenue
них ресурсів Cheyenne, WY 82002
штату http://wyoarchives.state.wy.us/
Секція архі- Відділ культури Управління докумен- West Virginia Archives and History Culture Center
вів і історії і історії тацію здійснюється West Virginia Division of Culture and History Division of Culture and History
Західної Архівом штату Culture Center at the State Capitol Complex http://www.wvculture.org/index.aspx
Вірджинії in Charleston
The Culture Center; 1900 Kanawha Boule-
vard, E.; Charleston, WV 25305-0300
http://www.wvculture.org/history/
wvsamenu.html
Відділ архі- Департамент Управління докумен- State Archives of North Carolina North Carolina Office of Archives and History
ДОДАТКИ
вів і докуме- культурних ре- тацію здійснюється Division of Archives and Records of the Mailing Address:
нтації сурсів Відділом документа- Office of Archives and History and the De- 4610 Mail Service Center
Північної ції partment of Cultural Resources Raleigh, NC 27699-4610
Кароліни State Archives of North Carolina Physical Location:
4614 Mail Service Center 109 E. Jones St.
Raleigh, N.C. 27699-4614 Raleigh, NC 27601
Physical address: http://www.history.ncdcr.gov/
109 E. Jones St. Raleigh, N.C. 27601
http://www.archives.ncdcr.gov/
default.htm
Архіви, підпорядковані департаментам адміністративно-господарського призначення
Архів штату Департамент Управління докумен- Colorado State Archives History Colorado
Колорадо персоналу і ад- тацію здійснюється Colorado Department of Personnel and Colorado State Historical Society
міністрації Ко- Архівом штату Administration 1200 Broadway
лорадо 1313 Sherman, Room 1B20 Denver, CO 80203
Denver, CO 80203 http://www.historycolorado.org
http://www.colorado.gov/dpa/doit/
955
archives/
Закінчення
956
1 2 3 4 5
Відділ архі- Департамент Управління докумен- Division of Archives and Records Service Utah Division of State History
вів і служба адміністратив- тацію здійснюється Utah Department of Administrative Ser- 300 S. Rio Grande Street (450 West)
документа- них служб Юти Службою документа- vices Salt Lake City, UT 84101
ції Юти ції у складі Відділу346 South Rio Grande St. http://heritage.utah.gov/history
Salt Lake City, UT 84101-1106
http://www.archives.state.ut.us/
Архів штату Департамент Управління докумен- Hawai‘i State Archives Hawaiian Historical Society
Гаваї бухгалтерії і тацію здійснюється Department of Accounting and General 560 Kawaiahao St
служб загально- Архівом штату Services 364 S. King Street Honolulu, HI 96813
го призначення Honolulu, Hawai‘i 96813 https://www.hawaiianhistory.org
http://ags.hawaii.gov/archives/
1 Типова структура Архіву, підпорядкованого Секретарю штату, представлена на прикладі штату Мен – Додаток Г.
2 Типова структура Архіву й адміністрації документації представлена службою управління документацією та інформацією, Центром докумен-
тації штату, службою записів актів громадянського стану і генеалогічних досліджень, службою зберігання і доступу до документів постійних
термінів, службою ідентифікації документів (проставляння апостилів), службою публічних нотаріусів.

3 Структурно департаменти побудовані так само, як і архіви, підпорядковані секретарям штатів. Основною їх відмінністю є вищий статус уста-
нови і наявність підрозділу зі зберігання об’єктів культурної спадщини та освітніх програм у галузі історії. Наприклад, «State Historic Preserva-
tion Office» (Південна Кароліна) або «Historic Preservation Division» (Міссісіпі), що входять до складу цих департаментів, відповідають за історич-
ні заповідники, архітектурні пам’ятки, меморіали тощо, ведення реєстру об’єктів культурної спадщини та програми їх зберігання.
Приклад організаційної структури Відділу архівів і манускриптів Департаменту архівів і історії Північної Кароліни на 1960 рік представлений у
Додатку Г.
4 Історичні товариства структурно представлені комплексом музейних, архівних, бібліотечних, археологічних, освітніх програм та програм
збереження об’єктів культурної спадщини. Архівна програма історичного товариства має дві складові: зберігання архівних колекцій (служба
зберігання, контролю за мікрокліматом у сховищах, каталогізації, оцифровування і мікрофільмування документів) і використання (служба чи-
тальних залів і публікацій архівних документів). Архівні колекції поділяються на манускрипти, архівні документи державних установ
(розподіляються на архівні колекції документів штату і місцевих адміністрацій округів, муніципалітетів), газетний фонд, фотодокументи, доку-
менти, зібрані за проектами усної історії, мапи тощо. Також можуть бути виокремлені тематичні комплекси документів, наприклад, комплекс
документів генеалогічного характеру або тематичні комплекси, пов’язані з певними історичними періодами. Дорадчі комісії історичних докуме-
нтів (Historical Records Advisory Board) співпрацюють з історичними товариствами і забезпечують керівництво і підтримку програм архівних
служб.
Д–3 Порівняльний аналіз показників розсекречування і засекречування документів
у федеральних органах влади США за період дії ЕО 12356, ЕО 12958 та ЕО 13292
(за даними звітів ISOO, підготовленими для Президента США)
Кількість Загальний
Кількість Кількість Кількість розсе-
Кількість розсекрече- Кількість показник роз-
засекрече- розсекрече- кречених доку-
засекречених Загальний них докумен- розсекрече- секречених
них доку- них докуме- ментів за запи-
документів, показник тів за про- них докумен- документів,
Звіт- ментів, нтів за про- тами MDR
Період в аркушах, засекрече- грамами тів за програ- в аркушах
ний в аркушах, грамами (враховано
дії ЕО вторинне них докумен- автоматич- мами дискре- (перша цифра
рік первинне систематич- разом розсек-
(derivative) тів, в арку- ного тного розсек- – без MDR;
(original) ного розсе- речених в ціло-
засекречу- шах розсекречу- речування, в друга цифра –
засекречу- кречування, му і по части-
вання вання, аркушах загальний
вання в аркушах нах), в аркушах
в аркушах показник)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Розпочато 16582972
19821 1055152 16449459 17504611 дані відсутні 16582972 дані відсутні 5945
відповідно до 16588917
EO 12065 и
продовжено
відповідно до
EO 12356, «близько» «близько» 7848295
19832 864099 дані відсутні 7848295 дані відсутні 175000
ДОДАТКИ
уведеного в 17000000 18000000 8023295

дію з 1 серп-
ня 1982
ЕО 12356 10900000
(2 квітня 19320164
1982 р., 8107047
Р. Рейган) 19854 830641 21492254 22322895 дані відсутні 8107047 дані відсутні 313117
8420164
14272268
14431683
8984613
9128369
4927193
5147990
7021857
7130350
12219733
957
12338463
958
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
13968758
14099183
9426011
9646480
6588456
6817238
11222780
11490910
23538887
(20 січня (1995) –
1993 р. на 23538887 без MDR
пост Прези- 199516 167840 3411665 3579505 дані відсутні (1995) дані відсутні 473892 24012779
дента США 6900000017 (1995) – разом
вступив з MDR
У. Клінтон) 69473892
EO 12958 196058274
199618 105163 5684462 5789625 196058274 дані відсутні 243684
(17 квітня 196301958
1995 р., 204050369
У. Клінтон) 199719 158788 6361366 6520154 204050369 дані відсутні 92142
204142511
193155807
199820 137005 7157763 7294768 193155807 дані відсутні 257610

193413417
126809769
199921 169735 7868857 8038592 126809769 дані відсутні 84141
126893910
(20 січня 74644993
200022 220926 дані відсутні 1115086923 74644993 дані відсутні 90485
2001 р. на 74735478
пост Прези- 100104990
200124 260678 32760209 3302088725 100104990 дані відсутні 132397
дента США 100237387
вступив 44365711
200226 217288 23528041 23745329 44365711 дані відсутні 150215
Дж. У. Буш) 44515926
EO 13292 43093233
200327 234052 13993968 14228020 43093233 дані відсутні 299284
(25 березня 43392517

2003 р., 28413690
Дж. У. Буш) 200428 351150 15294087 15645237 28413690 дані відсутні 288785
28702475
29540603
200529 258633 13948140 14206773 29540603 дані відсутні 137312
29677915
37647993
200630 231995 20324450 20556445 37647993 дані відсутні 119194
37767187
(20 січня 37249390
200731 233639 22868618 23102257 37249390 дані відсутні 431371
2009 р. на 37680761
пост Прези- 31443552
200832 203541 23217557 23421098 31443552 дані відсутні 240510
дента США 31684062
вступив 28812249
200933 183224 54651765 54834989 28812249 дані відсутні 271864
Б. Х. Обама) 29084113
EO 13526 29050290
201034 224734 76571211 76795945 24238273 4630410 181607 309693
(29 грудня 29359983
2009 р., 26720121
Б. Х. Обама) 201135 127072 92064862 92191934 23338707 3258221 123193 349951
27070072
ДОДАТКИ
Співвідношення показників засекречування та розсекречування

у період з 1982 р. до 2011 р.
959
1 Annual Report to the President FY 1982 E.O. 12065. June 30, 1983 [Summary of FY 1982 Program Activ-
ity] ; Information Security Oversight Office. – Washington, D. C. – P. 6, 7, 9, 11 [Electronic resource] // Na-

tional Archives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/1982-
annual-report.pdf. – Title from screen.
2 Annual Report to the President FY 1983. Established under E.O. 12065 and continued under E.O. 12356,
effective August 1, 1982. March 16, 1984 [Summary of FY 1983 Program Activity] ; Information Security
Oversight Office. – Washington, D. C. [27 р.] [Electronic resource] // National Archives and Records Admini-
stration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/1983-annual-report.pdf. – Title from
screen.
3 Annual Report to the President FY 1984 E.O. 12356. April 26, 1985 [Summary of FY 1984 Program Activ-
ity] ; Information Security Oversight Office. – Washington, D. C. [33 р.] [Electronic resource] // National Ar-
chives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/1984-annual-
report.pdf. – Title from screen.
4 Annual Report to the President FY 1985 E.O. 12356. March 24, 1986 [Summary of FY 1985 Program Activ-
8 The FY 1989 Report to the President is to examine the information security program under E.O. 12356.
March 26, 1990 [Summary of FY 1989 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. – Washing-
ton, D. C. [33 р.] [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access:
http://www.archives.gov/isoo/reports/1989-annual-report.pdf. – Title from screen.
February 16, 1993 [Summary of FY 1992 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. – Wash-
ington, D. C. [26 р.] [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access:
March 1, 1994 [Summary of FY 1993 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. – Washington,
D. C. [38 р.] [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://
www.archives.gov/isoo/reports/1993-annual-report.pdf. – Title from screen.
13 У звіті за 1993 р. представлені тільки показники за програмою систематичного розсекречування.
14 The FY 1994 Report to the President is to examine the security classification program under E.O. 12356.
May 31, 1995 [Summary of FY 1994 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. – Washington,
D. C. [59 р.] // [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access:
15 У звіті за 1994 р. представлені тільки показники за програмою систематичного розсекречування.
960
ДОДАТКИ
16 The FY 1995 Report to the President» is the last to examine the security classification program under
Executive Order 12356. September 16, 1996 [Summary of FY 1995 Program Activity] ; Information Security
Oversight Office. – Washington, D. C. [31 р.] [Electronic resource] // National Archives and Records Admini-
stration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/1995-annual-report.pdf. – Title from
screen.
17 У звіті за 1995 р. подано тільки показники за програмою систематичного розсекречування. За ана-
лізом, представленим у звіті ISOO за 2010 р. та за 2011 р., загальний показник і систематичного, і ав-
томатичного розсекречування у 1995 р. складав 69 млн аркушів.
18 The FY 1996 Report to the President under Executive Order 12958 [Summary of FY 1996 Program Activ-
ity] ; Information Security Oversight Office. August 31, 1998. – Washington, D. C. [39 р.] [Electronic re-
source] // National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/
reports/1997-annual-report.pdf. – Title from screen.
ity] ; Information Security Oversight Office. August 31, 1999. – Washington, D. C. [40 р.] [Electronic re-
ity] ; Information Security Oversight Office. September 17, 2001. – Washington, D. C. [28 р.] [Electronic re-
23 Показник засекречування, поданий за аналізом, представленим у Звіті ISOO 2010 р., у звіті за
2000 р. узагальнений показник відсутній.

ity] ; Information Security Oversight Office. September 20, 2002. – Washington, D. C. [24 р.] [Electronic re-
25 В аналізах, представлених у Звітах ISOO за 2010 р. та 2011 р., вказано, що у 2001 р. засекречено
8390057 аркушів згідно «derivative» класифікації, що разом з 260678 «original» класифікації мало б
скласти 8650735 засекречених аркушів, проте у самому звіті ISOO за 2001 р. вказано, що «проти мину-
лого [2000] року кількість аркушів, засекречених згідно «derivative» класифікації виросла відповідно
з 10015727 до 32760209, що разом з «original» класифікацією склало 33020887 аркушів. Отже, ми не
маємо можливості встановити істину, оскільки звіти ISOO надають нам різні показники. The FY 2001
Report to the President under Executive Order 12958 ; Information Security Oversight Office. September 20,
2002. – Washington, D. C. [Р. 2] [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. –
Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/reports/2001-annual-report.pdf. – Title from screen.
27 The FY 2003 Report to the President under Executive Order 12958 as amended on March 25, 2003
[Summary of FY 2003 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. March 25, 2004. – Washing-
961
[Summary of FY 2006 Program Activity.] ; Information Security Oversight Office. March 31, 2007. – Washing-
[Summary of FY 2007 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. May 30, 2008. – Washington,
D. C. [36 р.] [Electronic resource] // National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://
www.archives.gov/isoo/reports/2007-annual-report.pdf. – Title from screen.
[Summary of FY 2008 Program Activity] ; Information Security Oversight Office. January 12, 2009. – Washing-
ity] ; Information Security Oversight Office. April 15, 2011. – Washington, D. C. [32 р.] [Electronic resource] //
National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/
ity] ; Information Security Oversight Office. May 18, 2012. – Washington, D. C. [26 р.] [Electronic resource] //
National Archives and Records Administration. – Mode of access: http://www.archives.gov/isoo/
962
ДОДАТКИ
Додаток Ж
ПОЯСНЕННЯ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО

ПРОЕКТУ InterPARES
Реалізація проекту ІnterPARES включала три фази.

ІnterPARES (1999–2001 рр.) фокусувався на проблемі автентентичності елект-
ронних документів, створених і підтримуваних у БД (база даних) і системах управлін-
ня документацією. Термін «автентичний» означав цінний [документ] для прийому
[на зберігання], вартий віри, яка підтверджується фактами та базується на них.
«Автентичний» є синонімом слів і фраз «справжній», «не підроблений», «не імітова-
ний», «не фальсифікований», «той, що походить від джерела». Автентичний документ
повинен набути якостей «bona fide», тобто бути утвореним зі щирими намірами,
пройти усі передбачені процедури і свідчити про те, що він вільний від корупційного
втручання або підробки.
Проект уводив поняття «презумпція
автентичності» (базується на ступені відпо-
відності документа вимогам автентичнос-
ті) та «верифікація автентичності» (процес
аналізу документа та даних про нього, зіс-
тавлення даних із іншими відомостями про
документ).
Вимоги до автентичності ЕД (електрон-
ний документ) у процесі зберігання встано-
влювалися технічним завданням проекту
«Benchmark Requirements Supporting the
Presumption of Authenticity of Electronic
Records» і включали: 1) атрибути докумен-
та (автор, дати створення, пересилання,
надходження на зберігання, назва устано-
ви, її підпорядкованість, типи анотацій, до-
даних до документа тощо); 2) права досту-
пу (документоутворювач визначає права
Ініціатор і керівник проекту InterPARES
утворення, модифікації, анотування, пере- доктор Лючіана Дюранті та автор
міщення, знищення документа); 3) проце- монографії, Брісбен, Австралія, 2012 рік
дури захисту (документоутворювач визна-
чає процедури, щоб попередити, дослідити, коректно знищити або змінити доку-
мент); 4) процедури захисту для гарантування справжності та цілісності документа у
разі некоректної роботи програмного та апаратного забезпечення або технологічних
змін; 5) форми документування процедур, які виконує документоутворювач або яких
963
вимагають законодавчо-нормативні акти; 6) специфічні правила автентифікації

(якщо вони відрізняються від типових через особливості установи або юридичні ви-
моги); 7) у разі існування декількох копій одного й того ж документа документоутво-
рювач повинен зазначити, яка копія є офіційним документом; 8) переміщення та пе-
редачу відповідної документації (коли документ переходить із активного у напівак-
тивне та неактивне використання та мігрує з однієї електронної системи до іншої,
документоутворювач повинен визначитись із тим, яка документація має супроводжу-
вати документ на його шляху).
Під «автентифікацією ЕД» проект розумів декларацію (підтвердження) автентич-
ності на будь-якому моменті у часі особою, що має відповідні повноваження для такої
авторитетної заяви. Декларація може набувати форми слова або символу, що вво-
диться у документ для визнання автентичності. Одним із видів технології автентифі-
кації проект визначив електронний цифровий підпис.
У ході проекту вчені встановили, що автентичність має бути підтверджена, насам-
перед, у процесі експертизи цінності документа, а потім під час його зберігання. Доку-
мент повинен продемонструвати свою «справжність» (identity) і «цілісність» (integri-
ty). Атрибути справжності виокремлюються з самого документа та з метаданих, які
відносяться як до документа, так і до різних контекстів метаданих. Контексти розпо-
діляються на: документальний (архівний фонд, до якого належить документ, і його
внутрішня структура), процедурний (процес діяльності, у ході якого документ був
створений), технологічний (характеристики технічних компонентів комп’ютерної
системи, у якій було створено документ), походження (документоутворювач, його
повноваження, структура і функції), юридично-адміністративний (юридична й орга-
нізаційна система, до якої належить документоутворювач).
«Цілісність» документа визначається перевіркою цілісності даних (наприклад, із
використанням хеш-функції, яка перетворює сукупність даних на послідовність чи-
сел; якщо дані змінюються, то й послідовність чисел, згенерована хеш-функцією, змі-
ниться). Автентифікація не може бути відділена від цілісності, якщо до документа
були внесені зміни, він буде мати інше джерело походження. Перевіряється цілісність
самого документа і його метаданих із різних контекстів.
Щоб підтвердити автентичність документа у ході його зберігання, усі технологіч-
ні та адміністративні процедури, що використовуються для зберігання ЕД, мають га-
рантувати його справжність і цілісність. Вони є базовими для виготовлення аутенти-
чної копії документа. Вимоги до копії ЕД встановлені «Baseline Requirements», вони
включають: 1) систему безпеки, моніторинг і контроль за передачею, зберіганням і
репродукуванням ЕД із метою гарантії справжності та цілісності документа;
2) документування процедури копіювання (дата і прізвище відповідальної особи; вза-
ємозв’язок між документом, утвореним документоутворювачем, та копією, створе-
ною зберігачем; вплив процесу копіювання на форму, зміст, доступність і викорис-
тання документа; зазначення того, чи увесь документ скопійовано, чи лише його пев-
ні частини); 3) архівне описування (характеристика фонду, у якому зберігається елек-
тронний документ; інформація про юридично-адміністративний, процедурний, доку-
ментаційний контекст та контекст походження; відомості про зміни ЕД, здійснені
964
ДОДАТКИ
документоутворювачем із моменту утворення ЕД). Автентичність копії також повин-

на підтверджуватися тим, що її виготовила уповноважена на це особа або установа. У
разі відповідності всім встановленим вимогам не важливим стає той факт, чи є ця
копія лише копіюванням змісту документа, копією з копії або копією з оригіналу.
Оскільки усіх вимог дотримано, права і повноваження установи й особи, яка вигото-
вила копію, підтверджені, копія визнається автентичною.
Із кожного напряму роботи робочі групи підготували окремі звіти, у т.ч. вимоги
до оцінювання та підтримання довіри до електронних документів, експертизи цінно-
сті електронних документів; робочі моделі процесу відбору документів на зберігання,
робочі моделі процесу зберігання електронних документів; процедури зберігання
електронних документів. Протестовані моделі, розвинуті проектом, а всі звіти уза-
гальнені у «The Long-Term Preservation of Authentic Electronic Records: Findings of the
InterPARES Project» (Довготермінове зберігання автентичних електронних докумен-
тів: знахідки проекту InterPARES).
ІnterPARES 2 (2002–2006 рр.) був націлений на розвиток теоретичного розуміння
документів, генерованих у інтерактивних і динамічних системах, процесів їх створен-
ня, теперішнього і потенційного використання у державному, науковому та мистець-
кому секторах, і з урахуванням цього розуміння на формулювання методології для:
1) гарантування, що документи, створені з використанням зазначених систем, мають
відповідний ступінь довіри під час використання їх утворювачами як до контенту
(надійність і точність), так і як до документів (автентичність); 2) відбору документів,
які потребують подальшого зберігання з юридичних, адміністративних, соціальних і
культурних причин, після зникнення потреб у їх утворювачів до подальшого викори-
стання цих документів; 3) довготермінового зберігання документів в автентичній
формі; 4) аналізу та оцінки перспективних технологій для впровадження розробленої
методології шляхом, що відповідає культурній багатоманітності й плюралізму.
ІnterPARES 2 цілком спирався на результати, отримані у ході реалізації ІnterPARES 1.
Підготовлені за результатами ІnterPARES 2 продукти в тому числі включають: конце-
пцію документа в інтерактивному, динамічному середовищі; принципи для розвитку
політики, стратегії та стандартів для довготермінового зберігання електронних до-
кументів; рекомендації (для індивідуальних осіб) для створення і забезпечення збе-
реженості цифрового матеріалу (у тому числі захисту від несанкціонованого втручан-
ня, корупції, старіння); інструкцію для розробки стратегії зберігання електронних
документів в установі (у тому числі експертизи цінності, визначення потрібної інфра-
структури, кола відповідальних працівників, сховища та створення відповідних умов
для зберігання, встановлення систем охорони та планування заходів із попередження
втрати документів під час природних та техногенних катастроф), а також базові ви-
моги щодо презумпції автентичності електронних документів та підтримання автен-
тичності під час створення копій.
ІnterPARES 3 (2007–2012 рр.) мав на меті впровадження результатів двох перших
фаз проекту InterPARES (у тому числі теорії зберігання автентичних документів у ци-
фрових системах) для організації зберігання електронних документів в архівних під-
розділах установ, невеликих та середніх за обсягами документів архівах, а також архі-
965
вних установах із обмеженими ресурсами. Фінальні звіти команд дослідників із кож-

ної країни розміщено на офіційному веб-сайті «ІnterPARES 3». Крім аналізу законо-
давчо-нормативних актів, що регулюють галузь електронних документів на місцево-
му та регіональному рівнях, напрацювання відповідних рекомендацій щодо їх удоско-
налення, були розроблені освітні модулі для навчання архівістів та спеціалістів інших
галузей практикам управління, зберігання й використання електронних документів,
службові програми для міграції змісту електронних документів тощо.
ДЖЕРЕЛА
1. Authenticity Task Force Report [Electronic resource] // InterPARES Project. – Mode of
access : http://www.interpares.org/ book/ interpares_book_d_part1.pdf. – Title from
screen.
2. Benchmark Requirements Supporting the Presumption of Authenticity of Electronic
Records / Requirements for Assessing and Maintaining the Authenticity of Electronic
Records. Authenticity Task Force [Electronic resource] // InterPARES Project. – Mode
of access : http://www.interpares.org/book/interpares_book_k_app02.pdf. – Title
from screen.
3. Baseline Requirements / Requirements for Assessing and Maintaining the Authenticity
of Electronic Records [Electronic resource] // InterPARES Project. – Mode of access :
http://www.interpares.org/ book/interpares_book_k_app02.pdf. – Title from screen.
4. The Long-term Preservation of Authentic Electronic Records: Findings of the
InterPARES Project [Electronic resource] //. – Mode of access : http://
www.interpares.org/book/index.cfm. – Title from screen.
5. International Research on Permanent Authentic Records in Electronic Systems
(InterPARES) 2 : Experiential, Interactive and Dynamic Records [Electronic
resource] // InterPARES Project. – Mode of access : http://www.interpares.org/ip2/
book.cfm. – Title from screen.
6. The International Research on Permanent Authentic Records in Electronic Systems
(InterPARES) 3 [Electronic resource] // InterPARES Project. – Mode of access : http://
www.interpares.org/ip3/ip3_index.cfm. – Title from screen.
966
ДОДАТКИ
Додаток З
СЛОВНИК ПЕРСОНАЛІЙ1
Список основних скорочень словника

Прикметники і дієприкметники, що закінчуються на:
-авський, -ативний, -ентальний, -ицький, -інський, -овський,

-адський, -атський, -енький, -ичий, -ірський, -одський,
-жний, -ацький, -ерський, -ичний, -істий, -ольський,
-азький, -евий, -еський, -іальний, -ічий, -орський,
-айський, -ейський, -ецький, -івний, -ічний, -ський,
-альний, -ельний, -ивний, -івський, -кий, -уальний,
-альський, -ельський, -инський, -ійний, -ний, -чий,
-аний, -ений, -ирський, -ійський, -ній, -яний,
-анський, -енний, -истий, -ільний, -ований, -янський,
-арський, -енський, -иський, -ільський, -овий,
скорочуються відсіканням цієї частини слова.

Прикметники, утворені від власних імен, скорочують відсіканням частини -ський.
адм. – адміністративний
азіат. – азіатський
акад. – академія
Американ. – Американський (в офіційних назвах)
амер. – американський
англ. – англійський
антикв. – антикварний
ап. – апостол
археол. – археологічний
архів. – архівний
асист. – асистент
асоц. – асоціація
афр. – африканський
берез. – березень
біогр. – біографічний
б-ка – бібліотека
б-кар – бібліотекар
бібл. – бібліотечний, бібліотечне
біогр. – біографічний
верес. – вересень
вид. – видання, видано
1 У Словнику наведено біографічні відомості на осіб, будь-яким чином пов’язаних із архівами США,
прізвища яких наводились в основному тексті монографії та піддавались транслітерації.
967
викл. – викладач
від. – відділ
ВМФ – Військово-морський флот
в.о. – виконуючий обов’язки
генеалог. т-во – генеалогічне товариство
ген. – генеральний
геогр. – географічний
гол. – головний
грец. – грецький
гр-нин – громадянин
громад. – громадський
груд. – грудень
губ-р – губернатор
демократ. – демократичний
деп. – департамент
дер-ва – держава
держ. – державний
дир. – директор
дис. – дисертація
д-р – доктор
європ. – європейський
жовт. – жовтень
зав. – завідувач, завідуючий
закін. – закінчив
засн. – засновник
заст. – заступник
жін. – жіночий
журн. – журнал
ін-т – інститут
ін. – інший
ісп. – іспанський
істор. – історичний
істор. т-во – історичне товариство
істор.-генеалог. т-во – історико-генеалогічне товариство
канад. – канадський
каф. – кафедра
квіт. – квітень
кер. – керівник
колоніал. – колоніальний
команд. – командувач
ком-т – комітет
конг. – конгрес
конф. – конференція
королів. – королівський
к-ра – культура
лип. – липень
лис. – листопад
літ. – література, літературний
лют. – лютий
мист-во – мистецтво
968
ДОДАТКИ
міжнар. – міжнародний
мін-во – міністерство
м. – місто
міськ. – міський
млн – мільйон
млрд – мільярд
нац. – національний
нач. – начальник
нім. – німецький
орг-ція – організація
ООН – Організація Об’єднаних Націй
офіц. – офіційний
пер. – переклад, перекладач
політ. – політичний
пом. – помічник
поч. – початок
почес. чл. – почесний член
прибл. – приблизно
пров. – провінція
проф. – професор
ред. – редактор
реліг. – релігійний
р.н. невід. – рік народження невідомий
р.н. – рік народження
р.с. невід. – рік смерті невідомий
р.с. – рік смерті
серп. – серпень
січ. – січень
ст. – старший
стат. – статистичний
теор. – теоретичний
тер. – територія
Тер. – Територія (адміністративно-територіальна одиниця США)
тис. – тисяча
т-во – товариство
трав. – травень
ун-т – університет
ф-т – факультет
ФБР – Федеральне Бюро Розслідувань
філол. – філологічний
філос. – філософський
франц. – французький
церк. – церковний
ЦРУ – Центральне розвідувальне управління
черв. – червень
чит. зала – читальна зала
чл. – член
чл.-засн. – член-засновник
шк. – школа
шт. – штат
юрид. – юридичний
969
Англомовні абревіатури
AASLH – Американська асоціація історії штатів і округів
ACA – Академія сертифікованих архівістів
АНА – Американська історична асоціація
ALA – Американська бібліотечна асоціація
CIMA – Конференція архівістів Міжгірського регіону (професійна організація
архівістів)
CОSHRC – Рада координаторів історичних документів штатів
ІСА – Міжнародна рада архівів
ISO – Міжнародна організація стандартизації
Georgia Tech – Технологічний інститут штату Джорджія
GSA – Адміністрація служб загального призначення
МАС – Конференція архівів Середнього Заходу (професійна організація архівіс-
тів)
МАRAC – Середньо-Атлантична регіональна архівна конференція (професійна ор-
ганізація архівістів)
NAGARA – Національна асоціація урядових архівів і адміністраторів документації
NARA – Національний архів і Адміністрація документації
NARS – Національний архів і Служба документації
NEA – Архівісти Нової Англії (професійна організація архівістів)
NHPC – Національна комісія історичних публікацій
NHPRC – Національна комісія історичних публікацій і документів
NSCDA – Національне товариство колоніальних дам Америки
ОАН – Організація американських істориків
SAA – Товариство американських архівістів
SDSC – Суперкомп’ютерний центр, Сан-Дієго, Каліфорнія
SHRAB – Дорадча комісія з історичних документів штатів
чл.-засн., президент АНА (1907–1908); чл.

А Ком-ту з публікацій АНА.
Абрахам, Террі (Abraham Terry) – співробітник Адамс, Романзо (Romanzo Adams; 1868–1942) –
Від. манускриптів і архівів Б-ки Ун-ту шт. проф. економіки Ун-ту Невади; один із засн.
Вашингтон (до 1984 р.); голова спец. колекції Істор. т-ва Невади.
і архіву Б-ки Ун-ту Айдахо (з 1984 р.). Автор Аддамс, Джейн (Jane Addams; 1860–1935) –
праці «Oliver W. Holmes Revisited: Levels of філософ, соціолог, лідер руху суфражисток у
Arrangement and Description in Practice» (Ame- США. У 1931 р. першою з амер. жінок нагоро-
rican Archivist; 1991, Summer; Vol. 54, № 3; джена Нобелів. премією миру; піонер посел.
Р. 371). руху і засн. будинків для бідних переселен-
Адамс, Герберт Бакстер (Herbert Baxter ців з Європи (засн. Hull House у м. Чикаго,
Adams; 1850–1901) – проф. історії Ун-ту Джо- Іллінойс, 1889 р.) – центрів, в яких доброво-
на Хопкінса; секретар АНА (1884–1900). льці з середнього класу допомагали емігран-
Адамс, Джон (John Adams; 1735–1826) – 1-й там облаштуватися у США. Рух поширився
віце-президент США (1789–1797), Президент по всій країні, до 1913 р. засн. 413 будинків у
США (1797–1801). 32 шт., до 1920 р. – 500 будинків.
Адамс, Джон Квінсі (John Quincy Adams; 1767– Адкінс, Елізабет У. (Elizabeth W. Adkins) – сер-
1848) – Держ. секретар США (1817–1825); тифік. архівіст і менеджер з управління доку-
Президент США (1825–1829). ментацією; архівіст «Ford Motor Company»;
Адамс, Джордж Бартон (George Burton Adams; дир. «Global Records and Information Mana-
1851–1925) – видат. амер. історик-мідієвіст; gement, CSC»; президент АСА (1995–1996);
проф. історії Єльського ун-ту (1888–1925); скарбник (2000–2004) та 62-й президент SAA
970
ДОДАТКИ
(2006–2007); голова Секції бізнес-архівів Аткінсон, Алато Леонард Чарльз (Alatau

SAA; почес. чл. SAA (2002); за видатні заслуги Leonard Charles Atkinson; 1871–1927) – Секре-
в архівістиці нагороджена 2006 р. відзнакою тар Тер. Гаваї; чл. Ради комісіонерів Публ.
ACA; автор числ. праць у галузі архівістики. архіву Гаваїв.
Александер, Джон Генрі (John Henry Alexan- Аффхолтер, Денніс Поль (Affholter Dennis
der; 1812–1867) – юрист, інженер, геолог, Paul) – співробітник законодав. зборів шт.
викл. ун-тів Пенсільванії і Мериленду; чл. Флорида; заст. дир. Ради ювенальної юстиції
Американ. філос. т-ва; Геогр. і стат. т-ва; з питань звітності; співробітник Ін-ту соц. і
істор. т-в Пенсільванії і Мериленду. економ. розвитку; учасник 47-ї конф. SAA
Александер, Уїльям ДеВітт (William DeWitt 1983 р. у Міннеаполісі, шт. Міннесота.
Alexander; 1833–1913) – письменник, лінгвіст;
фундатор, секретар і президент Гавай. істор.
т-ва; чл. Ради комісіонерів Публ. архіву Гаваїв. Б
Аллен, Ендрю Хассі (Andrew Hussey Allen; 1855– Багбі, Лестер Гладстоун (Lester Gladstone
1921) – б-кар Держ. деп. США (прибл. у 1893–
Bugbee; 1869–1902) – проф. історії Ун-ту
1899); 1893 р. започаткував вид. «Bulletin of
шт. Техас в Остіні; засн., секретар і скарбник
Rolls and Library» для публікації каталогів,
індексів і важливих документів з колекції Істор. асоц. шт. Техас (1897–1901); храни-
архівів Держ. деп. США. тель, дослідник і пер. Бексар-архіву.
Аллен, Ітан (Ethan Allen) – єпископальний свя- Бакк, Солон Джастес (Solon Justus Buck; 1884–
щеник, один з перших чл. Істор. т-ва шт. Ме- 1962) – видат. амер. історик-архівіст; асист.
риленд. (1910–1911), асоційов. проф. (1912–1914)
Аллен, Уїльям (William Allen; 1784–1868) – Деп. історії Ун-ту Іллінойсу; асист. проф. Ун-
президент Боудин-коледжу, автор «American ту Міннесоти (з 1914 р.); секретар Конф. істор.
Biographical and Historical Dictionary» (1809); т-в шт. і округів (1913); президент Істор.
один із засн. Істор. т-ва шт. Мен. асоц. долини Міссісіпі (1922–1923); чл. та
Алсберг, Поль (Paul Alsberg; 1919–2006) – архі- президент (1928–1929) Сільськогосподар.
віст Центр. сіоніст. архіву в Єрусалимі (з істор. т-ва; чл. Американ. антикв. т-ва; супе-
1949 р.); співробітник Держ. архіву Ізраїлю (з рінтендант Істор. т-ва Міннесоти; проф. істо-
1957 р.); Держ. Архівіст Ізраїлю (1971–1990); рії Ун-ту Пенсільванії (з 1931 р.); кер. Істор.
викл. (з 1956 р.) та асоційов. проф. (з 1985 р.). т-ва Захід. Пенсільванії; ред. журн. «Western
Hebrew ун-ту в Єрусалимі; чл. різних ком-тів Pennsylvania Historical Magazine»; співробіт-
ICA, у т. ч. Виконав. ком-ту (1972–1974); почес. ник NARA (з 1935 р.); викл. архів. курсів Ко-
чл. ICA (1988). лумбійського (1938–1939) та Американ.
Андервуд, Уїльям (William Underwood) – вче- (1939–1941) ун-тів; секретар з прийняття
ний у галузі зберігання, відновлення і опису- благод. внесків (1926) та скарбник (1936–
вання цифр. документів; співробітник Geor- 1956) АНА; чл. Комісії публ. архівів АНА; 2-й
gia Tech; кер. проекту «PERPOS»; учасник Архівіст США (1941–1948) та 5-й Президент
проекту «InterPARES II»; чл. Консульт. ком-ту SAA (1945–1947); кер. Від. манускриптів Б-ки
систем косміч. даних (Consultative Committee
Конгресу США (1948–1951); чл. NHPC (1951–
for Space Data Systems).
1954); чл. Істор. асоц. Пенсільванії, істор. т-в
Андерсон, Мері (Mary Anderson; 1872–1964) –
дир. Бюро у справах жінок Деп. праці США Міннесоти, Вісконсину, Оклахоми, Захід. Пен-
(1920–1944). сільванії; засн. Американ. ін-ту документації;
Аргов, Шломо (Shlomo Argov; 1929–2003) – один із фундаторів та один із двох перших
видат. ізраїльський дипломат; посол Ізраїлю віце-президентів ICA; чл. Британ. асоц. доку-
у Великобританії (1979–1982). ментації.
Армстронг, Скотт (Scott Armstrong) – журна- Баллард, Генрі Адамс (Henry Adams Bullard;
ліст «Washington Post», чл. сенат. ком-ту з 1788–1851) – суддя Верхов. суду Луїзіани;
Уотергейту; засн. Архіву нац. безпеки. Секретар шт. та чл. Палати представників
Аронссон, Патрісія (Patricia Aronsson) – спеціа- шт. Луїзіана; чл. Палати представників Кон-
ліст у галузі архів. та документац. стандартів; гресу США від шт. Луїзіана (1831–1834, 1850–
архівіст NARA. 1851); фундатор Істор. т-ва Луїзіани; прези-
Артур, Че́ стер Алан (Chester Alan Arthur; 1829– дент Істор. т-ва Луїзіани (1836; 1847).
1886) – віце-президент США з 4 берез. до 19 Бандельєр, Адольф Френсіс Альфонс (Adolph
верес. 1881 р., Президент США (1881–1885). Francis Alphonse Bandelier; 1840–1914) –
971
амер. археолог і етнолог швейцар. походжен- Ком-ту з архів. освіти і проф. розвитку (2003–
ня; дослідник індіан. к-р півден. заходу США, 2003); ред. рубрики «Reviews» у журн. «The
Мексики і Півден. Америки (Еквадор, Болівія, American Archivist»; чл. робочої групи з пи-
Перу); відомий дослідник доколумб. цивілі- тань культур. майна SAA (з 2010 р.). Учасник
зацій. архів. перепису 2006 р. «A*CENSUS».
Барнвелл, Джозеф Уолкер (Joseph Walker Баттерфілд, Лайман Генрі (Lyman Henry
Barnwell; 1846–1930) – юрист із Чарльстону; Butterfield; 1909–1981) – гол. ред. проекту
один із чл.-засн. та президент Істор. т-ва Пів- публікації документів родини Адамсів та
ден. Кароліни. автор промови «The Scholar's One World» на
Баррет, Джей Емос (Jay Amos Barrett; 1865– відкритті позачерг. Міжнар. конг. архівів у
1936) – пом. секретаря і б-каря Істор. т-ва шт. Вашингтоні (1966); співробітник Прінстон.
Небраска. ун-ту (1946–1951); дир. Ін-ту ранньої амер.
Барроу, Уїльям Дж. (William J. Barrow; 1904– історії і к-ри у Вільямсбурзі (з 1954 р.);
1967) – видат. учений, винахідник ламінато- чл. Ком-ту образотвор. мист-ва Білого Дому в
ра архів. документів; працював у Б-ці Вірджи- Адміністрації Президента США Дж. Ф. Кенне-
нії; чл. Лондон. королів. т-ва мист-в. ді; чл. Массачусет. істор. т-ва.
Бар-Сіман-Тов, Яков (Yakov Bar-Siman-Tov; Бауер, Філіп (Philip G. Bauer) – співробітник
1946–2013) – дипломат, вчений, спеціаліст у NARS; пом. дир. з питань управління докуме-
галузі міжнар. конфліктів; проф. міжнар. від- нтацією (на 1955 р.), ред. «The American
носин в Ун-ті Єрусалиму «Hebrew University Аrchivist» (1957–1959); автор праць: «An es-
of Jerusalem»; голова Єрусалим. ін-ту ізраїль- say on the appraisal of current and recent re-
ських студій. cords» (1944); «The appraisal of current and
Барт, Гарольд С. (Harold S. Burt) – співробітник recent records» (1946), «Public archives in the
Б-ки шт. Коннектикут. United States» (1958).
Бартлетт, Річард (Richard Bartlett; 1792–1837) – Бауманн, Роуленд М. (Roland M. Baumann) –
один із засн. і чл. Істор. т-ва шт. Нью-Гемп- голова Від. архівів і манускриптів Істор. і
шир; Секретар шт. Нью-Гемпшир (1825– музей. комісії Пенсільванії (у 1980-х рр.);
1829); вид. «New Hampshire Journal» (1829– викл. архів. менеджменту в Міллерсвілл-ун-ті
1832); автор праці «Remarks and Documents Пенсільванії та Ун-ті шт. Пенсільванія. Автор
Relating to the Preservation and Keeping of підручника «A Manual of archival tech-
Public Archives» (1837). niques» (Pennsylvania Historical and Museum
Бартон, Кларісса Харлоу (Clarissa Harlowe Bar- Commission, 1979).
ton (Clara Barton); 1821–1912) – засн. Американ. Бахмер, Роберт Генрі (Robert Henry Bahmer;
Червоного Хреста. 1904–1990) – співробітник Нац. архіву США
Бассенс, Лінн (Lynn A. Bassanese) – співробіт- (з 1936 р.); у роки Другої світової війни очо-
ник Б-ки і Музею Фр. Д. Рузвельта (з 1972 р.): лював управління документацією ВМФ США
хранитель, спеціаліст по зв’язках із громадсь- та в Офісі Ген. ад’ютанта Армії США; заст.
кістю, архівіст, дир. публ. програм, заст. дир. Архівіста США (1948–1965); 4-й Архівіст США
та дир. (7 лис. 1965 р. – 9 берез. 1968 р.); Ген. секре-
Бассетт, Джон Спенсер (John Spencer Bassett; тар ICA (1956–1963); 17-й президент SAA
1867–1928) – проф. історії Ун-ту Дюка (м. Да- (1961–1962).
рем, шт. Північ. Каліфорнія), секретар АНА Бейкер, Рей Стеннерд (Ray Stannard Baker;
(1919–1928). 1870–1946) – журналіст, прес-секретар Пре-
Бастард, Брюс (Bruce I. Bustard) – співробітник зидента США В. Вільсона під час підписання
музейних програм NARA. Співавтор вид. «The Версальського миру (1919); опублікував
Public Vaults Unlocked: Discovering American 15 томів істор. і біогр. дослідження про жит-
History in the National Archives» (2005). тя і діяльність Президента США В. Вільсона
Бастіан, Дженнетт Елліс (Jeannette Allis Bas- та документи з його колекції. Останній том
tian) – дир. Б-ки й архіву Віргін. островів вийшов 1940 р.
(1987–1998); ад’юнкт ф-ту Ун-ту Віргін. ост- Бейн, Александер (Alexander Bein; 1903–1988) –
ровів імені Святого Томаса; проф. архів. мене- дир. Центр. сіоніст. архіву та перший Держ.
джменту і дир. архів. програм Шк. бібл. і Архівіст Ізраїлю.
інформац. наук Сіммонс-коледжу в Бостоні, Бейн, Джордж У. (George W. Bain) – архівіст
Массачусетс (з 1999 р.). Сфера наук. інтересів – Істор. т-ва Огайо (з 1977 р.); викл. ун-тів Мі-
архіви, історія і колективна пам’ять; архів. чигану та Огайо; чл. SAA (з 1979 р.), MAC та
методи і служби; експертиза цінності архівів Т-ва архівістів Огайо; президент Істор. т-ва
і манускриптів. Чл. різних ком-тів SAA, у т. ч. округу Атенс, Огайо.
972
ДОДАТКИ
Бейрон, Джейсон Р. (Jason R. Baron) – юрист; Бенковіч, Ісаак (Isaac Bencowitz; 1896–1972) –
атторней і ст. радник Деп. юстиції США капітан Армії США, кер. «Offenbach Archival
(у 1980-х рр.); вчений-архівіст у галузі елект- Depot» (1946).
рон. документів; дир. Від. із ведення судових Бенкрофт, Фредерік (Frederic A. Bancroft; 1860–
справ для Нац. архіву США «Litigation for the 1945) – б-кар Держ. деп. (1888–1892); чл. АНА.
U.S. National Archives» (1988–2013); один із Бенкхед, Джон Холліс (John Hollis Bankhead;
засн. Нац. ін-ту стандартів і технологій 1842–1920) – бізнесмен; чл. Демократ. партії;
«U. S. National Institute of Standards and Tech- сенатор США від шт. Алабама (1907–1920);
nology TREC Legal Track»; у 1990-х рр. працю- батько Оуен Марі Бенкхед і тесть Оуена То-
вав над вирішенням проблеми забезпечення маса МакАдорі.
збереженості е-mail-повідомлень у Білому Беннінг, Емілі Генрі (уродж. Ешенбург (Emily
Домі; учасник проекту «ІnterPARES». 2011 р. Henry G. Banning, Eschenburg); 1825–1897) –
нагороджений премією Е. Дж. Ліхі за значний 1-й президент NSCDA у шт. Делавер (1892–
внесок у розвиток документац. і інформац. 1896); автор п’ятитомника «Genealogical
менеджменту. notebooks, 1850–1887».
Бейтс, Альберт Карлос (Albert Carlos Bates; Бенсон, Егберт (Egbert Benson; 1746–1833) –
1865–1954) – б-кар Істор. т-ва шт. Коннек- політик і юрист; один із засн. держави США,
тикут (1893–1940), чл. Комісії публ. архівів представник від Нью-Йорку на Континент.
АНА. Конг. (1774–1781); ген. аторней шт. Нью-
Беккер, Едді (Eddie Becker) – історик, дослід- Йорк (1777–1788); чл. Палати представників
ник історії рабства і расизму в США; разом із Конгресу США (1787–1888, 1789–1793, 1812–
Скоттом Армстронгом подавав позов з при- 1813); чл. та 1-й президент Нью-Йорк. істор.
воду удоступнення для досліджень докумен- т-ва (1804–1816).
тів Президента США Дж. Г. У. Буша. Бент, Чарльз (Charles Bent; 1799–1847) – пер-
Белкнеп, Джеремі (Jeremy Belknap; 1744– ший цив. губ-р Тер. Нью-Мексико (1846–
1798) – священик, історик, засновник Масса- 1847); загинув під час повстання мексикан-
чусет. іст. т-ва та руху іст. т-в у США (1791). ців у Таосі (Нью-Мексико) 19 січ. 1847 р.
Беллардо, Лінн Леді (Lynn Lady Bellardo) – Бервік, Уїльям (Berwick William) – учасник
автор термінолог. словника для архівістів, Конф. амер. архівістів 1916 р. у Цинцинніті,
хранителів манускриптів та менеджерів з шт. Огайо.
управління документацією «A Glossary for Бердселл, Уїльям Ф. (William F. Birdsall) –
Archivists, Manuscript Curators, and Records асист. дир. публ. служб Б-ки Ун-ту Манітоби у
Managers» (Chicago: SAA, 1992). Вінніпезі, Канада; 1973 р. в Ун-ті Вісконсину
Беллардо, Льюїс Дж. (Lewis J. Bellardo) – прези- захистив дис. на тему професій. самовизна-
дент NAGARA (1984–1986); автор термінолог. чення амер. архівістів у 1909–1936 рр. (істо-
словника для архівістів, хранителів мануск- рія Конф. амер. архівістів) «The American
риптів та менеджерів з управління докумен- Archivists’ Search for Professional Identity,
тацією «A Glossary for Archivists, Manuscript 1909–1936».
Curators, and Records Managers» (Chicago: SAA, Берзел, Мері Уїлхауз (Mary Wheelhouse
1992). Berthel; 1894–1962) – чл. Істор. т-ва Міннесо-
Беміс, Семюел Флегг (Bemis Samuel Flagg; 1891– ти; автор праці «The Minnesota Historical
1973) – видат. амер. історик; співробітник Society: Highlights of a Century» (Minnesota
Ін-ту Карнегі (1923–1924); голова Деп. історії History; 1949, December; Vol. 30, № 4; P. 293–
Ун-ту Дж. Вашингтона (1924–1934); викл. 330), написаної у співавторстві з Гарольдом
Гарвард. ун-ту (1934–1935); проф. історії Діном Кейтером.
Єльського ун-ту (1935–1960); президент АНА Беркел, Ніколас (Nicholas C. Burckel) – дир.
(1961); чл. SAA; голова першого Ком-ту з архіву і дослідн. центру Б-ки Ун-ту Вісконсин
освіти SAA (1938). у Парксайд; асоц. декан бібл. ф-ту Вашинг-
Бенедікт, Карен (Karen Benedict) – архівіст тон. ун-ту; асоц. проф. Шк. біліотеч. і інформ.
Нац. страх. компанії «Nationwide Insurance наук Ун-ту Міссурі; декан бібл. ф-ту й асоц.
Companies» (Колумбус, Огайо) з 1975 р.; проф. історії католиц. та єзуїт. ун-ту
чл. SAA, MAC, ALA, Асоц. коледжів і дослідн. «Marquette»; чл. Ради (1988–1991) та 52-й
б-к, Т-ва архівістів Огайо; чл. Ради SAA (1993– президент SAA (1996–1997); регент ACA;
1996); Ком-ту проф. етики; представник SAA чл. MAC; чл. Ради бібл. ресурсів.
в ICA. Автор праці «Ethics and the Archival Бермудес, Франциско (Francisco Bermudes) –
Profession: Introduction and Case Studi- нотаріус, архіваріус діоцезії Луїзіани й обох
es» (2003) та ін. Флорид з 1801 р.
973
Бернд-Клодт, Мензі Л. (Menzi L. Behrnd-Klodt) – Дослідн. ради соц. наук. Зробив значний вне-
архівіст і юрист; чл. SAA. Спеціалізується у сок у розвиток методів перекладу докумен-
сферах інтелектуал. власності, контракт. тів, особливо з рідкісних мов країн Центр. і
права, ліцензій, корпоратив. архівів і програм Схід. Європи, врятування, придбавання та
управління документацією. Автор праць мікрофільмування унік. і важливих докумен-
«Navigating Legal Issues in Archives» (2008) та тів з історії збройних конфліктів в Азії та
«Privacy and Confidentiality Perspectives: Європі.
Archivists and Archival Records» (у співавторс- Бірман, Девід (David Bearman) – заст. дир. Від.
тві з П. Вошем, 2005). управління інформац. ресурсами Смітсоніїв.
Бернер, Річард (Richard C. Berner) – хранитель ін-ту (з 1986 р., США); партнер-засновник
манускриптів Б-ки Ун-ту Вашингтону (1958– Консультат. групи «Archives & Museum Infor-
1967); голова університет. архіву та від. ма- matics («Архівна і музейна інформатика»)
нускриптів Ун-ту Вашингтону у м. Сіетл. Ав- (Торонто, Канада).
тор праці «Archival Theory and Practice in the Бірс, Генрі (Henry P. Beers) – співробітник Нац.
United States: A Historical Analysis» (University архіву США на початку 1940-х рр.
of Washington Press, 1983) та ін. Блеген, Теодор Крістіан (Theodore Christian
Бернет, Девід Гавернер (David Gouverneur Blegen; 1891–1969) – історик, дослідник істо-
Burnet; 1788–1870) – президент Республіки рії шт. Міннесота та норвезько-амер. іммігра-
Техас із 17 берез. до 22 жовт. 1836 р. ції; проф. історії (1920–1927) Хемлайн ун-ту
Беррідж, Генрі Світсер (Henry Sweetser (Hamline University) у м. Сент Поль; проф.
Burrage; 1837–1926) – 1-й історик шт. Мен історії (1927–1939) і декан аспірантури (1940–
(1907–1926); президент Істор. т-ва шт. Мен. 1960) Ун-ту Міннесоти; чл. та голова Істор.
Беррієн, Джон Макферсон (John Macpherson т-ва Міннесоти (1922–1939 та 1960–1969);
Berrien; 1781–1856) – юрист, сенатор та Ген. чл. Норвезько-амер. істор. асоц.; президент
аторней США за часів Президента США ОАН (1943); фундатор та президент Т-ва істо-
Е. Джексона (1829–1837); засн. і 1-й прези- рії лісу; чл. Норвезьк. акад. наук та Норвезьк.
дент Істор. т-ва Джорджії (з 1839 р.). Королів. т-ва; почес. чл. Ун-ту Осло; чл.
Беттл, Кемп П. (Kemp P. Battle; 1831–1919) – організац. ком-ту зі створення SAA.
Блеквелл, Елізабет (Elizabeth Blackwell; 1821–
президент Ун-ту Північ. Кароліни; засн. дру-
1910) – перша жінка з вищою мед. освітою у
гого Істор. т-ва Північ. Кароліни.
США.
Бечлос, Майкл Річард (Michael Richard
Блеквуд, Ібра Чарльз (Ibra Charles Blackwood;
Beschloss; 1955 р. н.) – історик, спеціаліст з 1878–1936) – губ-р шт. Півден. Кароліна
історії ін-ту президентства в США; чл. фондів (1931–1935).
підтримки Істор. асоц. Білого Дому та Фонду Блер, Рут (Ruth Blair) – історик і дир. Деп. архі-
Нац. архіву США; чл. комісії Смітсоніїв. нац. вів і історії шт. Джорджія (1920–1930); чл.
музею амер. історії; ред. істор. колонки газ. організац. ком-ту зі створення SAA; чл. Ради
«The New York Times» (з 2013 р.). SAA (1936–1938).
Біван, Джозеф Велленс (Joseph Vallence Bevan; Блер, Френсіс Престон (Francis Preston Blair;
1798–1830) – історіограф, 1-й офіц. історик 1791–1876) – журналіст і впливовий політик,
шт. Джорджія. ред. друков. органу Демократ. партії США
Біксбі, Уїльям Кіней (William Keeney Bixby; «Washington Globe»; засн. друков. органу Кон-
1857–1931) – бізнесмен, фінансист, приват. гресу США «Congressional Globe»; один із засн.
колекціонер; президент Істор. т-ва Міссурі Республік. партії США.
(1907–1913 та 1925–1930). Бліз, Коул Лівінгстон (Cole Livingston Blease;
Бікфорд, Крістофер П. (Christopher P. Bickford) – 1868–1942) – губ-р шт. Півден. Кароліна
історик, ред.; дир. Істор. т-ва Коннектикуту (у (1911–1915).
1970-х рр.); дир. Істор. т-ва «Pettaquamscutt» Блоуїн, Френсіс (Francis X. Blouin; 1946 р.н.) –
у Род Айленді та Істор. т-ва округу Нью Лон- проф. історії і бібл. наук Шк. інформації і Деп.
дон у Коннектикуті (у 1980–1990-х рр.). історії Ун-ту Мічиган; співробітник (з
Бінклі, Роберт Седрік (Robert Cedric Binkley; 1974 р.); архівіст Істор. колекції шт. Мічиган
1897–1940) – історик, проф. історії. Викл. у (прибл. 1975–1976); дир. архіву Істор. б-ки
Нью-Йоркському (1927–1929), Стенфордсь- Бентлі «Bentley» Ун-ту Мічигану (з 1981 р.);
кому (1930), Гарвардському (1932–1933), почес. чл. SAA, чл. Комісії дир. Ради бібл. та
Колумбійському (1937–1938) ун-тах. Виявляв інформац. ресурсів.
і збирав документи з історії США у Франції і Бове, Пітер (Peter Bower) – перший ред. журн.
Великобританії. Чл. Об’єдн. ком-ту з дослідн. Асоц. канад. архівістів «Archivaria» (з 1975 р.),
матеріалів Американ. ради наук. т-в та Архівіст пров. Манітоба (з 1982 р.)
974
ДОДАТКИ
Бові, Александер (Alexander Bowie; 1789– Брайєн, Мері Гівенс (Mary Givens Bryan; 1910–
1866) – 1-й президент Істор. т-ва Алабами (з 1964) – Архівіст шт. Джорджія, дир. Деп. архі-
1850 р.). вів і історії шт. Джорджія (1951–1964); голо-
Бові, Честер У. (Chester W. Bowie) – історик з ва Ком-ту по документах шт. SAA (1954–
Ун-ту Вісконсину (з 1970-х рр.). 1957); 15-й президент SAA (1959–1960); ав-
Бойд, Джуліан Паркс (Julian Parks Boyd; 1903– тор числ. наук. праць з архів. законодавства
1980) – проф. історії Прінстон. ун-ту, прези- та управління архівами шт. у США.
дент АНА (1964); голова Об’єдн. ком-ту зі Брайєн, Чарльз Ф. (Bryan F. Charles) – дослід-
статусу Нац. архіву США (Joint Committee on ник історії Істор. т-ва Вірджинії; президент
the Status of the National Archives). Істор. т-ва Вірджинії; президент AASLH; по-
Болтон, Герберт Юджин (Herbert Eugene чес. чл. Істор. т-ва Вірджинії та Американ.
Bolton; 1870–1953) – учень і опонент фунда- антикв. т-ва (2009).
тора фронтир-концепції Фредеріка Джексона Брайєp, Герберт Олівер (Herbert Oliver Brayer;
Тернера; проф. історії Ун-ту Каліфорнії у Бер- 1913 р.н.) – 1-й Архівіст Колорадо (1943–
клі; дир. Б-ки Бенкрофт; президент АНА 1949), 12-й віце-президент SAA (1947–1949).
(1932); дослідник ісп. колонізації Америки. Браун, Генрі (Henry Browne) – католицький
Бомонт, Ненсі Перкін (Nancy Perkin Beau- священик; перший архівіст центру істор. дос-
mont) – виконав. дир. SAA (з 2003 р.). ліджень і університет. архіву Американ. като-
Бордлі, Стівен (Stephen Bordley; 1710–1764) – лицького ун-ту (з 1940 р.); секретар SAA
секретар Ком-ту з інспекції архів. документів (1955–1956).
нижньої палати Ген. асамблеї пров. Мери- Браун, Еверетт С. (Everett S. Brown; 1886–
ленд (1739–1940). 1964) – співробітник Адм. по харчових про-
Борн, Лестер Крюгер (Lester Kruger Born; 1903– дуктах (1917–1920); учасник Конф. публ.
1969) – архівіст і історик; координатор про- архівів 27–29 груд. 1917 р. у Філадельфії.
грам по мікрофільмуванню Б-ки Конгресу Браун, Едгар Аллан (Edgar Allan Brown; 1888–
США; співробітник Нац. архіву США; Ген. сек- 1975) – чл. Палати представників і сенатор
ретар ICA (1950–1956). шт. Півден. Кароліна у 1920-х рр.; голова Де-
Боскетт, Томас Уїльям (Thomas William мократ. партії шт. Півден. Кароліна.
Bauskett; 1866–1917) – історик шт. Флорида. Браун, Роберт Малколм (Robert Malcolm
Ботьє, Роберт-Анрі (Robert-Henri Bautier; 1922– Brown; 1911–1965) – історик, 1-й Архівіст
2010) – франц. історик-мідієвіст; співробіт- шт. Міннесота (1950–1965); чл. Архів. комісії
ник Нац. архіву Франції (з 1943 р.); проф. Міннесоти, Істор. т-ва Міннесоти та SAA; ме-
Шк. хартій (з 1961 р. викл. дипломатики і неджер з управління документацією, чл.
архівістики); відповід. ред. журн. «Archi- (1956–1963) та голова (1958–1969) Ком-ту
vum» (з 1951 р.); відповід. секретар Міжнар. по документах шт. Міннесота.
конф. Круглого столу архівів (1954–1970); Браун, Уїльям Хенд (William Hand Browne;
куратор музею Ланже (1986–1991); прези- 1828–1912) – перший ред. журн. Істор. т-ва
дент Міжнар. ком-ту дипломатики; прези- шт. Мериленд «Maryland Historical Magazine»,
дент Франц. ком-ту істор. наук. ред. серії вид. «Archives of Maryland».
Боуен, Луїза Хопкінс (Louisa Hopkins Bowen; Бребан, Шарль (Charles Braibant; 1889–1976) –
р.н. невід. – 1996) – архівіст Уейн-ун-ту (з Ген. дир. Нац. архіву Франції (1948–1959);
1975 р.); архівіст Нац. комісії жіночої орг-ції президент ICA (1950–1953).
боротьби проти расизму «YWCA» (Нью-Йорк Бредфорд, Томас (Thomas Bradford, 1745–
Сіті) у 1976–1978 рр.; каталогізатор і архівіст 1838) – видавець, чл. родини Бредфордів,
Ун-ту в Мемфісі (1978–1980); хранитель ма- друкарів із Філадельфії.
нускриптів у Б-ці Ун-ту Півден. Іллінойсу Бредфорд, Уїльям (William Bradford; 1719
(м. Карбондейл); архівіст Ун-ту Півден. Іллі- (1721)–1791) – друкар з Філадельфії періоду
нойсу у м. Едвардсвілль; чл. SAA та МАС; пре- Американ. революції (1775–1783).
зидент Асоц. архівістів району м. Сент Луїс. Бредшер, Джеймс Грегорі (James Gregory
Боулс, Френк (Boles Frank) – історик, архівіст; Bradcher) – історик, архівіст; спеціаліст у сфе-
архівіст та дир. Істор. б-ки Бентлі (Анн Арбор, рі експертизи цінності, систематизації та
Мічиган); дир. Історич. б-ки Кларк Ун-ту Мі- описування документів; співробітник NARA;
чигану (з 1991 р.); голова Ком-ту освіти і учасник проектів по експертизі цінності та
профес. розвитку SAA; почес. чл. SAA (1997); виділенню до знищення судових справ ФБР
64-й президент SAA (2008–2009); чл. MAC, (у 1980-х рр.); з 1996 р. став експертом із
Архів. асоц. Мічигану та Чиказького істор. розсекречування нім. документів про Голо-
т-ва. кост євреїв часів Другої світової війни; спів-
975
автор монографії «The Files of the архівів Федеративної Республіки Німеччина

Massachusetts Superior Court, 1859-1959: An (1972–1989); президент ICA (1984–1988).
Analysis and a Plan for Action: a report of the Бун, Деніел (Daniel Boone; 1734–1820) – засн.
Massachusetts Judicial Records Committee of перших поселень на тер. сучас. шт. Кентуккі.
the Supreme Judicial Court (Boston: G.K. Hall, Бурк, Френк Джеральд (Frank Gerard Burke;
1979); автор підручника «Managing Archives 1927 р.н.) – історик, архівіст; співробітник
and Archival Institutions» (1989), числ. статей. колекції манускриптів Б-ки Ун-ту Чикаго та
Бреннеке, Адольф (Adolf Brenneke; 1875– Від. манускриптів Б-ки Конгресу США; спів-
1946) – нім. історик і прусський архівіст; д-р робітник NARS з 1967 р., у т. ч. виконавчий
філос. (1898); стажер держ. архіву Марбурга дир. NHPRC; в. о. Архівіста США з 16 квіт.
(1899); співробітник держ. архівів Мюнстера 1985 р. до 4 груд. 1987 р.; проф. бібліотек. і
(прибл. 1900 або 1901), Гданська (1905– інформац. наук Ун-ту шт. Мериленд (з
1908), Ганновера (1908–1930), Таємного ар- 1988 р.); 47-й президент SAA (1991–1992).
хіву (Geheime Staatsarchiv) у Берліні (з 1930; з Бутчер, Соломон Д. (Solomon D. Butcher; 1856–
1936 – дир. архіву, вийшов у відставку 1927) – видат. амер. фотограф.
1943 р.). Праці А. Бреннеке опубліковані Буш, Джордж Ге́ рберт Уо́ кер (George Herbert
Прусським ін-том архівознавства в книзі Walker Bush; 1924 р.н.) – Президент США
«Archivkunde» після його смерті. (1989–1993).
Брінеті, Тереза (Teresa Brinati) – дир. публіка- Буш, Джордж Уо́ кер (George Walker Bush;
цій SAA упродовж 25 років: «Archival Out- 1946 р.н.) – Президент США (2001–2009).
look», «Archival Fundamentals Series» (1988– Бюрен Ван, Мартін (Martin Van Buren; 1782–
1992), автор «Providing Reference Services 1862) – Держ. секретар США (1829–1831);
SAA», виконав. ред. «The American Archi- посол США у Великобританії (1831–1832);
vist» (2006–2011). віце-президент США (1833–1837); Президент
Брічфорд, Мейнард Дж. (Maynard J. Brichford; США (1837–1841).
1926 р.н.) – співробітник Вісконсин. Істор. Б’юкенен, Джеймс (James Buchanan; 1791–
т-ва (з 1955 р.); архівіст Ун-ту шт. Іллінойс 1868) – Держ. секретар США (1845–1849);
(1963–1995); проф. бібл. наук Ун-ту Іллінойсу посол США у Великобританії (1853–1856);
(1967–1999); 35-й президент SAA (1979–1980). Президент США (1857–1861).
Бродхед, Ромейн Джон (Romeyn John Brod-
head; 1814–1873) – чл. Нью-Йорк. істор. т-ва.
Брукс, Джек Беском (Jack Bascom Brooks; 1922– В
2012) – чл. Палати представників Конгресу Вазірнія, Мелді (Meldi Vazirnia) – менеджер з
США від шт. Техас (1953–1995), ініціатор управління документацією; пройшов шести-
прийняття «Paper Reduction Act of 1980». місячне стажування з управління документа-
Брукс, Джордж Р. (George R. Brooks) – дир. цією в уряд. агенціях і центрах документації
Істор. т-ва Міссурі у 1960–1970-х рр. США; призначений кер. центру документації
Брукс, Філіп Кулідж (Philip Coolidge Brooks; Ірану (між лип. 1965 р. і берез. 1966 р.).
1906–1977) – історик-архівіст, учений, спів- Вайдемен, Крістін (Christine Weideman) –
робітник Нац. архіву США (з 1935 р.); чл. Ко- асист. архівіста Істор. б-ки Бентлі Ун-ту Мічи-
місії з планування безпеки нац. ресурсів гану; дир. Деп. манускриптів і архівів Б-ки
(1948–1950); гол. архівіст Від. воєн. докумен- Єльського ун-ту (з 2008 р.); почес. чл. SAA.
тів (1950–1951); гол. архівіст Від. дипломат. і Вайєр, Джін Елізабет (Jeanne Elizabeth Wier;
юрид. документів (1951–1953); кер. Федер. 1870–1950) – проф. і чл. Деп. історії і політ.
центру документації у Сан Бруно (шт. Калі- наук Ун-ту Невади; один із засн. і виконав.
форнія) (1953–1957); 1-й дир. Президент. голова Істор. т-ва Невади (1904–1950).
б-ки Г. С. Трумена (1957–1971); 1-й секретар Вайї, де Наталіс (Natalis de Wailly (франц.);
(1936–1942) та 7-й президент (1949–1951) 1805–1886) – працював у Королів. архіві
SAA, викл. архів. наук в Американ. ун-ті. Франції (1830–1853), Кабінеті манускриптів
Брюбах, Нільс (Brübach Nils (нім.); 1962 р.н.) – Імператор. б-ки (з 1954 р. – Нац. б-ка Фран-
архівіст Держ. архіву Марбурга (1993–1995); ції); один із засн. Шк. хартій, чл. франц. архів.
ст. викл. Архів. шк. Марбурга (Німеччина). комісії.
Брютін, Франциско (Francisco Brutin) – архіва- Вайола, Герман Дж. (Herman J. Viola) – історик,
ріус діоцезії Луїзіани і обох Флорид (1797– спеціаліст з історії Америк. Заходу; архівіст
1801). NARS; перший ред. журн. Нац. архіву США
Бумс, Йоханнес (Ганс) Хейнрік (Johannes «Prologue: The Journal of the National Archi-
(Hans) Heinrich Booms; 1924–2007) – голова ves»; дир. Нац. музею антропології (з 1972 р.);
976
ДОДАТКИ
почес. хранитель Смітсоніїв. нац. музею при- Вогт, Джордж Л. (George L. Vogt) – дир. Деп.
родн. історії. Автор книги «The National Ar- архівів та історії шт. Півден. Кароліна (1987–
chives of the United States» (1984). 1995).
Ваксман, Генрі Арнолд (Henry Arnold Waxman; Волф, Роберт (Robert Wolfe; 1921 р.н.) – офіцер
1939 р.н.) – амер. політик; демократ; чл. Па- Армії США; учасник Другої світової війни;
лати представників від шт. Каліфорнія (1975– ст. архівіст Нац. архіву США (1961–2005);
2013). експерт по документах нацист. уряду Німеч-
Ванкувер, Джордж (George Vancouver; 1757– чини. За пропозицією Р. Волфа США поверну-
1798) – нач. морської експедиції на барку ли уряду Захід. Німеччини оригінали персон.
«Діскавері» по картографуванню і досліджен- справ чл. нацист. партії; 2004 р. Волф був
нях Сандвічевих (Гавайських) островів, тихо- одним із розробників Закону про розсекречу-
океан. узбережжя Північ. Америки (північ. вання документів про злочини нацистів у
частини шт. Каліфорнія, шт. Орегон і Ва- Другу світову війну, що зберігались у NARA
шингтон, півден. частини канад. провінції (Nazi War Crimes Disclosure Act), та консульта-
Британ. Колумбія). нтом Мемор. музею Голокосту у Вашингтоні.
Вашингтон, Башрод (Bushrod Washington; Волч, Вікторія Айронс (Victoria Irons Walch;
1762–1829) – син брата (племінник) 1-го 1950 р.н.) – співробітник Архіву шт. Іллінойс,
Президента США Дж. Вашингтона, Вашингто- Чиказького істор. т-ва, Нац. архіву США; фрі-
на Джона Огастина (John Augustine Washing-
ланс-архівіст (з 1984 р); чл. SAA; виконав.
ton); суддя Верховного суду США (1798–
дир. CoSA; голова робочої групи SAA з перег-
1829).
ляду стандартів архів. описування; автор
Вашингтон, Букер Таліеферро (Booker
посібника «Standards for Archival Description:
Taliaferro Washington; 1856–1915) – видат.
A Handbook» (1994); голова робочої групи з
просвітитель, політик, письменник, борець
за права афро-амер. населення Північ. Амери- проведення архів. перепису 2006 р.
ки. Викл. Хемптон. ін-ту для чорношкірих та «A*CENSUS».
індіанців; викл. та дир. (з 1881 р.) Індустр. Волч, Тімоті (Timothy Walch) – асоційов. дир.
педагог. ін-ту для чорношкірих студентів SAA (1975–1979); програм. аналітик NHPRC
(м. Таскиги, шт. Алабама). Радник Президен- (1979–1981); бюджет. аналітик NARS (1981–
та США Т. Рузвельта. 1982); співдир. Ін-ту сучас. архівів Нац. архіву
Вашингтон, Джордж (George Washington; 1732– США (1981–1988); голова Від. публікацій Нац.
1799) – 1-й Президент США (1789–1797). архіву США (1982–1988); асист. дир. (1988–
Вашингтон, Джордж Корбін (George Corbin 1993) та дир. (1993–2011) президент. б-ки
Washington; 1789–1854) – внучатий племін- Г. Гувера; консультант музеїв і архівів
ник 1-го Президента США Дж. Вашингтона; (з 2011 р.).
чл. Палати представників Конгресу США від Ворнер, Роберт Марк (Robert Mark Warner;
шт. Мериленд (1827–1833, 1835–1837). 1927–2007) – дир. Мічиган. істор. колекції
Віджил, Дон Донаціано (Don Donaciano Vigil; Б-ки «Bentley» (1966–1980, 1988–1991);
1802–1877) – Секретар Нью-Мексико; пере- проф. бібл. і інформац. наук ун-ту шт. Мічи-
писувач земель і хранитель ісп. архіву Нью- ган (1974–1980); 6-й Архівіст США (1980–
Мексико; губ-р Тер. Нью-Мексико (1847– 1985); декан ф-ту бібл. і інформац. студій
1848). Мічиган. ун-ту (1985–1992); чл. Ради (1967–
Вільсон, Томас Вудро (Thomas Woodrow 1971), секретар (1971–1972), виконав. дир.
Wilson; 1856–1924) – Президент США (1913– (1973), віце-президент і 32-й президент
1921). (1976–1977) SAA.
Во, Роберт (Roberts Vaux; 1786–1836) – юрист, Вортон, Френсіс (Francis Wharton; 1820–1889) –
громад. діяч, один із засн. Істор. т-ва Пенсіль- юрисконсульт Держ. деп. США (1885–1889).
ванії (1825) та Т-ва розвитку публ. шк. Пен- Воршем, Джеймс (James Worsham) – співробіт-
сильванії (1827), чл. Американ. філос. т-ва. ник вид. «Chicago Tribune» та «Boston Globe»;
Воган, Джон (John H. Vaughan; 1880–1924) – ред. публікацій журн. «Prologue: The Journal of
історик, проф. історії та економіки коледжів і the National Archives» (з 1999 р.).
ун-тів Чикаго, Нью-Мексико, Каліфорнії; пре- Вош, Пітер Дж. (Peter J. Wosh) – дир. служб
зидент Освіт. асоц. Нью-Мексико (1915); ав- архівів і б-к Американ. біблій. т-ва у Нью-
тор праці «History and Governmant of New Йорку (1984–1994); співред. проекту техніч.
Mexico» (1921), чл. Комісії публ. архівів АНА допомоги релігій. архівам (1987–1989); голо-
від Нью-Мексико. ва Секції релігій. архівів SAA (1987); кер.
977
диплом. програм з архів. і публ. історії Нью- the Pennsylvania Archives and Other Deposi-
Йорк. ун-ту (з 1994 р.); автор праці «Waldo tories», опублік. у «Bulletin of the Business
Gifford Leland and the Origins of the American Historical Society (Vol. 8, № 6 (Dec., 1934), Р. 97–
Archival Profession» (Chicago: SAA, 2011). 101).
Вуд, Річард Джордж (Richard George Wood; Гаррісон, Уїльям Генрі (William Henry Har-
1900 р. н.) – співробітник Нац. архіву США; rison; 1773–1841) – Президент США з 4 берез.
ред. «Reviews» журн. «The American Archi- до 4 квіт. 1841 р.
vist» (1944–1956), чл. редколегії «The Ameri- Гарфілд, Дже́ ймс Абрам (James Abram Garfield;
can Archivist»; дир. Істор. т-ва Вермонту; по- 1831–1881) – Президент США з 4 берез. до
чес. чл. SAA. 19 верес. 1881 р.
Вуді, Роберт Хіллард (Robert Hilliard Woody; Гарфінкел, Стівен (Steven Garfinkel) – голова
1903–1985) – історик; проф. європ. та амер. Міжвідом. робочої групи по розсекречуванню
історії Ун-ту Дюка (Duke University (м. Дарем, документів про злочини нацистів та япон.
шт. Північ. Каліфорнія)) у 1929–1970 рр.; імпер. уряду часів Другої світової війни «The
чл. редколегії «Journal of Southern History»; Nazi War Crimes and Japanese Imperial Go-
чл. Ради Півден. істор. асоц.; президент Істор. vernment Records Interagency Working Group».
т-ва Північ. Кароліни (1954–1955). Геберт, Адам Отіс (Adam Otis Hebert; 1930–
1976) – історик-архівіст; дир. Деп. архівів і
історії Луїзіани (1966–1974); дир. Центру
Г франкомовних досліджень «Acadian and
Гайар, Чарльз Етьєн Артур (Charles Étienne Creole Folklore» Південно-Захід. Луїзіани
Arthur Gayarré; (франц.); 1805–1895) – Секре- (м. Лафайєт) у 1974–1976 рр.; засн. та пер-
тар шт. Луїзіана (1845–1853); президент Істор. ший президент SSA (з 1971 р.).
т-ва Луїзіани (1859 і 1879). Гезелбрахт, Реймонд (Raymond H. Geselb-
Галлатін, Абрам Альфонс Альберт (Abraham racht) – історик; архівіст Управління прези-
Alfonse Albert Gallatin; 1761–1849) – держ. і дент. б-к NARA; учасник проектів у б-ках пре-
політ. діяч; Секретар фінансів США, який най- зидентів США Фр. Д. Рузвельта та Р. М. Ніксо-
довше за ін. перебував на посаді (1801–1814). на.
Галловей, Патрісія (Patricia Galloway) – проф. Гентзлер, Лінн Волф (Lynn Wolf Gentzler) –
Шк. інформації Ун-ту Техасу в Остіні; біограф архівіст Колекції істор. манускриптів Заходу
1-го архівіста шт. Міссісіпі Данбера Роуленда. США в Ун-ті Міссурі (прибл. 1975–1976); чл.
Гамільтон, Александер (Alexander Hamilton; Істор. т-ва Міссурі; ред. вісника Істор. т-ва
1755(1757)–1804) – дипломат, політик і Міссурі «Missouri Times» та програми публі-
військ. діяч часів війни за незалежність (1775– кації «The Missouri Historical Review».
1783); Секретар фінансів США (1789–1795). Герік, Марта Л. (Martha L. Gericke; 1887–1957) –
Гаммон, Семюел Р. (Samuel R. Gammon) – істо- б-кар Держ. деп. США (1926–1948).
рик і дипломат, виконав. дир. АНА (1981– Гіббс, Роберт Уїлсон (Robert Wilson Gibbes;
1994). 1809–1866) – геолог, хімік, колекціонер, істо-
Гарвей, Маркус (Marcus Garvey; 1887–1940) – рик з Півден. Кароліни.
засн. Універс. асоц. негритян. удосконалення Гізо, Франсуа П’єр Гійом (François Guizot
та Ліги африкан. общин у США; просував (франц.); 1787–1874) – франц. історик, політ.
ідею «африканського фундаменталізму» та і громад. діяч; Міністр освіти та Міністр внут-
створення «негритянського світу» на афри- рішніх справ Франції; Прем’єр-Міністр Фран-
канському континенті. ції (1847–1848).
Гардінг, Уоррен Гамаліел (Warren Gamaliel Гінзберг, Венді Р. (Wendy R. Ginsberg) – аналі-
Harding; 1865–1923) – Президент США (1921– тик Служби досліджень для Конгресу США
1923). Б-ки Конгресу США.
Гаррісон, Бенджамін (Benjamin Harrison; 1833– Гірі, Том (Hyry Том) – кер. Від. манускриптів та
1901) – онук 9-го Президента США У. Г. Гар- рідкісних книг Б-ки Єльського ун-ту (2001–
рісона; Президент США (1889–1893). 2010); кер. Спец. колекції системи б-к Калі-
Гаррісон, Джон Паркер (John Parker Harrison) – форнійського ун-ту в Лос-Анджелесі (UCLA) з
співробітник NARS; дир. Ін-ту Латиноамери- 2010 р.
кан. студій Ун-ту Техасу (Institute of Latin Говард, Джозеф (Joseph Howard) – чл. Істор.
American Studies, University of Texas at Austin). т-ва Род-Айленду (1822–1868); б-кар Істор.
Гаррісон, Кертіс У. (Curtis W. Garrison; 1901– т-ва Род-Айленду (1824–1825); меценат.
1979) – історик-архівіст; чл. організац. комі- Говард, Джордж Елліотт (George Elliott
тету SAA; автор статті «Economic Material in Howard; 1849–1928) – проф. історії Ун-ту
978
ДОДАТКИ
Небраски (1879–1891); проф. історії у Стен- Графф, Генрі Франклін (Henry Franklin Graff) –
форді (1891–1901); викл. Корнелів. ун-ту почес. проф. історії Колумбійського ун-ту;
(1902) та Ун-ту Чикаго (1903–1904); секре- чл. незалежної комісії із розсекречування
тар Істор. т-ва шт. Небраска. документів про вбивство Президента США
Гове, Луїс Мак-Генрі (Louice McHenry Howe; Дж. Ф. Кеннеді «Assassination Records Review
1871–1936) – репортер «New York Herald»; Board» (1994–1998).
політ. радник Президента США Фр. Д. Руз- Грегорі, Енн Кінг (Anne King Gregorie; 1887–
вельта. 1960) – проф. історії Ун-ту Півден. Кароліни;
Гове, Уїльям Уірт (William Wirt Howe; 1833– кер. проекту WPA з описування істор. доку-
1909) – суддя Верхов. Суду Луїзіани. ментів «Historical Records Survey» часів
Говелл, Джордж Р. (George R. Howell; 1833– «нового курсу» Президента США Фр. Д. Руз-
1899) – голова Секції манускриптів Б-ки Ун- вельта у шт. Півден. Кароліна.
ту шт. Нью-Йорк (1889–1899). Грейсі, ІІ Девід Б. (David B. Gracy II) – співробі-
Гоггін, Жаклін (Goggin Jacqueline) – історик, тник Архіву Ун-ту шт. Техас в Остіні; дир.
джерелознавець; ред. проектів із вид. доку- Архіву шт. Техас; 39-й президент SAA (1983–
ментів фундатора Нац. архіву США Дж. Фр. 1984) і президент ACA (1999–2000).
Джеймсона «J. Franklin Jameson Papers» та Грейсон, Джон Брекінрідж (John Breckinridge
афро-амер. історика і журналіста, засн. Асоц. Grayson; 1806–1861); бригад. генерал Армії
досліджень афро-амер. життя і історії Карте- конфедератів у часи Громадян. війни (1861–
ра Вудсона «Carter G. Woodson Collection of 1865); 1-й президент Істор. т-ва Нью-Мек-
Negro Materials». сико (з 1859 р.).
Годард, Джордж Сеймур (George Seymour Гренхолм, Дженніфер Малхерн (Jennifer
Godard; 1865–1936) – пом. б-каря (1898– Mulhern Granholm; 1959 р.н.) – губ-р шт. Міч-
1900), б-кар (1900–1936) Б-ки шт. Коннекти- иган (2003–2011).
кут. Грідер, Джордж Уїльям (George William Grider;
Голдман, Емма (Emma Goldman; 1869–1940) – 1912–1991) – офіцер ВМФ США; амер. полі-
відома анархістка, одна з провід. діячок руху тик; демократ; чл. Палати представників
амер. радикалізму і фемінізму. Конгресу США від м. Мемфіс, Теннессі (1965–
Гомперс, Семюель (Samuel Gompers; 1850– 1967).
1924) – лідер профсоюзн. руху в США; засн. і Грімстед, Патрісія Кеннеді (Patricia Kennedy
перший президент Американ. асоц. праці Grimsted; 1935 р. н.) – незалеж. дослідник;
(1886–1924). першою опублікувала низку праць про архі-
Гондос, Віктор (Victor Gondos) – голова Від. ви СРСР, Росії та України; ст. дослідник в Ін-ті
документів армії і повітряних сил NARS; україн. досліджень Гарвард. ун-ту; почесн.
чл. Американ. ін-ту архітектури; ред. «Mili- чл. Міжнар. ін-ту соц. історії в Амстердамі;
tary Affairs»; чл. Ком-ту архів. будинків і обла- чл. Девіс-центру російських і євразійських
днання SAA; чл. Ради SAA (1966–1970); почес. студій.
чл. SAA. Грін, Марк (Mark A. Greene) – історик, архівіст;
Гонзалес, Альберто Р. (Alberto R. Gonzales; архівіст Карлетон-колледжу (Carleton College;
1955 р. н.) – адвокат, політик; юрисконсульт 1985–1989); куратор програми комплекту-
Білого Дому (2001–2005); Ген. прокурор США вання манускриптами Істор. т-ва Міннесоти;
(2005–2007). голова програм Дослідн. центру Г. Форда у
Гордон, Уїльям (William Gordon; 1727–1807) – м. Дірборн, Мічиган; дир. Центру амер. спад-
британ. історик, автор першої праці з історії щини Ун-ту Вайомінгу (з 2002 р.); співголова
США «History of the Rise, Progress and Ком-ту освіти і профес. розвитку SAA; чл. Ра-
Establishment of the Independence of the United ди SAA (1999–2001); 63-й президент SAA
States of America: including an account of the (2007–2008).
late war; and of the thirteen colonies, from their Грінхау, Роберт (Robert Greenhow; 1800–1854) –
origin to that period» (1788). пер. і б-кар Держ. деп. США (прибл. з 1828 р.).
Гранді, де Естела Морено (Estela Moreno de Гровер, Уейн Клейтон (Wayne Clayton Grover;
Grandi) – архівіст із Панами, стажувалась у 1906–1970) – репортер видавництва «Deseret
Нац. архіві США за програмою «Point Four». News»; співробітник Нац. архіву США
Грант, Улісс Сімпсон (Ulysses Simpson Grant; (з 1935 р.); нач. Деп. військ. документів NARA;
1822–1885) – політ. і військ. діяч; команд. пом. 2-го Архівіста США С. Дж. Бакка (1940–
Армії сіверян у Громадян. війну (1861–1865); 1943); кер. підрозділу управління документа-
генерал Армії США (1866–1869); Президент цією Офісу Ген. Ад’ютанта в роки Другої сві-
США (1869–1877). тової війни, перебував із культур. місією у
979
країнах Кариб. басейну (1948), 3-й Архівіст Фр. Д. Рузвельта; розробляв ген. перелік до-
США (1948–1965), 9-й президент SAA (1953– кументів зі строками зберігання для федер.
1954), за участь у Другій світовій війні наго- установ; заст. асист. Архівіста США з питань
роджений медаллю «Legion of Merit». експертизи цінності (1958–1968). У 1945–
Гувер, Герберт Кларк (Herbert Clark Hoover; 1958 рр. працював цив. архівістом ВМФ США.
1874–1964) – Президент США (1929–1933), Дафф, Венді М. (Wendy М. Duff) – проф. бібл. і
голова 1-ої (1947–1949) та 2-ої (1953–1955) інформац. наук Ун-ту Торонто, Канада; дир.
Гуверівських комісій із реорганізації вико- Ін-ту цифр. управління; викл. управління
навчих органів влади федерального рівня в архівами і документацією. У дослідженнях
США. фокусується на організації доступу до архів-
Гувер, Джон Едгар (John Edgar Hoover; 1895– них документів, у т. ч. у цифр. середовищі, та
1972) – дир. ФБР (1924–1972). забезпеченні їх використання; зближенні
Гуделл, Абнер Чені (Abner Cheney Goodell; архівів, б-к і музеїв як інституцій, що зберіга-
1831–1914) – історик, упорядник законодав. ють документ. істор. спадщину людства.
актів шт. Массачусетс. Чл. робочої групи з розробки і впровадження
Гуінта, Мері (Mary A. Guinta) – амер. дослідни- стандарту EAD; чл. Ком-ту стандартів Канад.
ця; пом. директора програми публікацій ради архівів.
NHPRC; чл. Асоц. документ. редагування у деВалінгер, Леон (Leon deValinger; 1905–
1980-х рр. 2000) – історик-архівіст; кер. Публ. архіву шт.
Гутермен, Бенджамін (Benjamin Guterman) – Делавер (1941–1970); 18-й президент SAA
співробітник NARA; ред. «The Federalist. (1962–1963).
Newsletter of the Society for History in the Девід, Джеймс (David James) – хранитель Коле-
Federal Government» (на 2013 р.). кції безпеки косміч. простору і дальніх ракет
Смітсоніїв. нац. музею авіації і космонавтики.
Автор статті «Two Steps Forward, One Step
Д Back: Mixed Progress Under the Automatic/
Даллас, Ірвін (Dallas Irvine) – співробітник Systematic Declassification Review Program»
NARS 1960-1970-х рр., автор першої комплек- (American Archivist; 2007, Fall/Winter; Vol. 70,
сної праці з історії законодавчого регулюван- № 2; P. 219–251).
ня політики засекречування і розсекречуван- Девідсон, Елізабет (Elizabeth Davidson) – ката-
ня документів у США «Origin of defense– логізатор колекції Істор. т-ва шт. Мериленд
information in the Army and former War (1902–1943).
Department» (Washington: NARS GSA, 1972). Девідсон, Керолайн (Caroline Davidson) – ката-
Данлеп, Леслі Уайттекер (Leslie Whittaker логізатор колекції Істор. т-ва шт. Мериленд
Dunlap; 1911–2010) – історик; співробітник (1902–1943).
Публ. б-ки Нью-Йорка; викл. Ун-ту Вісконси- ДеВілль, Уїнстон (Winston DeVille; 1937 р. н.) –
ну; співробітник Б-ки Конгресу США; викл. історик і генеалог.
UBC (Ванкувер, Канада); викл. Ун-ту Ілліной- Девіс, Джефферсон Фініс (Jefferson Finis Davis;
су; викл. Ун-ту Айови (1958–1981). Автор 1808–1889) – військ. і політ. діяч; Президент
понад 20 книг і числ. статей. Автор праці Конфедеративних Штатів Америки (1861–
«American Historical Societies, 1790–1860» 1865).
(Madison, Wisconsin, 1944). Девіс, Едвін Адамс (Edwin Adams Davis; 1904–
Данн, Джекоб П’ятт (Jacob Piatt Dunn; 1855– 1994) – д-р історії Ун-ту шт. Луїзіана; перший
1924) – історик, журналіст; б-кар шт. Індіана президент реорганізованої Істор. асоц. Луїзіа-
(1899–1919); президент Комісії Публ. б-ки ни (з 1958 р.); дир. Деп. архівів і рукописів Ун-
шт. Індіана (1899–1914). ту шт. Луїзіана (прибл. з 1935 р. до 1956 р.).
Данн, Керолайн (Caroline Dunn) – дочка Данна Е. А. Девіса вважають «батьком-засновни-
Джекоба П’ятта; б-кар шт. Індіана (1939– ком» архіву шт. Луїзіана (father of the Loui-
1973). siana state archives).
Дарт, Анрі Плоше (Henry Plauché Dart (франц.); Девіс, Елмер (Elmer Davis; 1890–1958) – репор-
1858–(1935-?)) – юрист, архівіст Істор. т-ва тер; дир. Управління воєн. інформації (United
Луїзіани, ред. «Louisiana Quarterly». States Office of War Information, OWI); 1941 –
Дартер, Льюїс Дж. молодший (Lewis J. Dar- верес. 1945).
ter, Jr.; 1908–2004) – співробітник Нац. архіву Девіс, Ендрю Мак-Фарланд (Andrew
США (1936–1945; 1958–1968): брав участь у McFarland Davis; 1833–1920) – історик; кер.
проекті WPA з описування документів за Массачусет. архіву (прибл. з 1900 р.); чл. Мас-
часів «нового курсу» Президента США сачусет. істор. т-ва; чл. і віце-президент Аме-
980
ДОДАТКИ
рикан. антикв. т-ва (з 1882 р.); чл. Американ. Деніелсон, Елена С. (Elena S. Danielson) – архі-
акад. мист-в і наук; один із засн. і віце- віст Гуверів. ін-ту війни, революції і миру (з
президент Колоніал. т-ва Массачусетсу. 1978 р.); чл. SAA.
Девіс, Інніс К. (Innis C. Davis) – Архівіст Дерріда, Жак (Jacques Derrida; 1930–2004) –
шт. Захід. Вірджинія (1935–1941); засн. і ред. франц. єврейський філософ, теоретик літ.,
журн. Бюро архівів і історії шт. Захід. Вірджи- засн. деконструктивізму.
нія «Newsletter». Джадд, Алберт Френсіс, молодший (Albert
Девіс, Сьюзен Е. (Susan Е. Davis) – консультант Francis Judd, Jr.; 1874–1939) – юрист; чл. Ради
з архів. освіти і спец. досліджень Коледжу комісіонерів Публ. архіву Гаваїв.
інформац. студій Ун-ту Мериленду; чл. SAA; Джадд, Сільвестр (Sylvester Judd; 1813–1853) –
чл. робочої групи по проведенню перепису уродженець Массачусетсу, систематизатор
архів. професії у США «A*CENSUS» (2006). колекції документів колонії Коннектикут.
ДеВітт, Джон (John H. DeWitt; 1872–1937) – Джантан, Алві (Alwi Jantan; 1935 р.н.) – дир.
суддя; президент Істор. т-ва Теннессі (1913– Нац. архіву Малайзії (1966–1971).
1937). Джеймс, Чарльз Пінклі (Charles Pinckney
Дей, Томас (Thomas Day; 1777–1855) – юрист, James; 1818–1899) – юрист у Цинциннаті
президент Істор. т-ва Коннектикуту (1839– (1840–1850); проф. права у коледжі Цинцин-
1855); засн. Ком-ту з публікацій Історич. т-ва наті; суддя Верхов. суду Цинциннаті, Огайо;
Коннектикуту (1840). приват. юрист у Вашингтоні, D. C. (1864–
Дей, Дебора Козорт (Deborah Cozort Day) – 1879); проф. Ун-ту Джорджтауну (1870–
асист. архівіста Ін-ту архівів Массачусет. тех- 1874); суддя округу Колумбія (1879–1892).
нолог. ін-ту; архівіст Скріппсов. ін-ту океано- Джеймсон, Джон Франклін (John Franklin
графії Ун-ту Каліфорнії у Сан-Дієго. Jameson; 1859–1937) – проф. історії Ун-ту
Дейнес, Байрон У. (Byron W. Daynes) – проф. Брауна (Провіденс, шт. Род-Айленд; 1888–
1901) та Ун-ту Чикаго (1901–1905); один із
Деп. політ наук Ун-та Брігама Янга, шт. Юта.
засн. (1884) і президент АНА (1907); перший
Дейнес ІІІ, Гордон Дж. (J. Gordon Daines III) –
голова Комісії істор. манускриптів АНА
співробітник Істор. т-ва Орегону; співробіт-
(1895); гол. ред. «The American Historical
ник Архіву і служби документації шт. Юта;
Review» (1895–1901 і 1905–1928); кер. Деп.
архівіст і асист. Голови Деп. манускриптів істор. досліджень Карнегі-ін-ту (1905–1928);
Спец. колекції імені Л. Тома Перрі Ун-ту Брі- кер. Від. манускриптів Б-ки Конгресу США (з
гама Янга (Юта); чл. SAA (з 2001 р.): чл. Ком- 1928 р.); очільник руху істориків за створен-
ту з освіти (2002–2005); чл. робочої групи з ня NARA (1908-1934).
перепису архівної професії «A*CENSUS»; Джекобсен, Гарольд Т. (Harold T. Jacobsen) –
чл. Ради (2001–2003) та президент (2003– дир. Від. мікрофільмування документів Гене-
2006) CIMA; спеціаліст із впровадження Web алог. т-ва Юта; архівіст Істор. т-ва шт. Юта
2.0-технологій у діяльність архівів; ініціатор (1963–1983).
проекту «The Interactive Archivist». Джексон, Ендрю (Andrew Jackson; 1767–1845) –
Дейтріх, Мейбл Е. (Mabel E. Deutrich; 1915– Президент США (1829–1837).
1998) – співробітник NARS з 1971 р.; дир. Від. Дженвер, Анна Рід Родні (Anne Read Rodney
воєн. архівів NARS; почес. чл. SAA; асист. Архі- Janvier; 1873–1940) – 3-й президент NSCDA у
віста США (1975–1979); голова Ком-ту зі ста- шт. Делавер (1998); автор «History of the
тусу жінок в архівах на початку 1970-х рр. National Society of the Colonial Dames of
Автор праці «Clio Was A Woman: Studies In The America in the State of Delaware» (1935).
History Of American Women» (1980) та ін. Дженкінс, Уїльям Самнер (William Sumner
Дендлер, Керолл (Carroll Dendler) – тимчасово Jenkins; 1902–1978) – мікрофільмувальник з
в. о. виконав. дир. SAA у 2002–2003 рр. Ун-ту Північ. Кароліни.
Деніелс, Мейджин (Maygene Daniels) – співро- Дженкінсон, Чарльз Хіларі (Charles Hilary
бітник Управління президент. б-к, Від. експе- Jenkinson; 1882–1961) – британ. архівіст і
ртизи цінності документів, Від. аудіовізуал. архів. теоретик, співробітник Нац. архіву Ве-
архівів NARS; дир. Ін-ту сучас. архівів та коор- ликобританії (Public Record Office) з 1906 р.:
динатор програм підвищення кваліфікації виконував роботу по систематизації і класи-
працівників NARS (до 1984 р.); кер. Архіву фікації середньовіч. документів (1906–1911),
Нац. галереї мист-в (з 1984 р.); учасник XI керував і реорганізовував служби чит. залів
Міжнар. конг. архівів (1988 р., Париж, Фран- (1912–1921), реставрації і ремонту докумен-
ція); 50-й президент SAA (1994–1995); прези- тів (1922–1929), депозитаріїв (1929–1938);
дент АСА (1990–1992). секретар та гол. асист. Хранителя (1938–
981
1947); заст. Хранителя (1947–1954) Нац. архі- for All: Professional Responsibility and Social
ву Великобританії. Автор праці «Manual of Justice» (American Archivist; 2007, Fall-Winter;
Archive Administration» (перше видання Vol. 70, № 2; Р. 252–281); «Archives Power:
1922 р.; друге – 1937 р.). Давав лекції з англ. Memory, Accountability, and Social Justi-
палеографії та дипломатики норман. завою- ce» (SAA, 2009) та ін.
вання як лектор «Maitland memorial» в Ун-ті Джойс, Уїльям Л. (William L. Joyce) – б-кар Нью-
Кембріджу (1911–1933), викл. дипломатику і Йорк. публ. б-ки; б-кар Прінстон. ун-ту;
архівознавство у Королів. коледжі Лондона чл. незалеж. комісії із розсекречування доку-
(King’s College) у 1920–1947 рр.; викл. палеог- ментів про вбивство Президента США Дж. Ф.
рафію і архівознавство у Шк. бібл. наук в Уні- Кеннеді «Assassination Records Review Board»
верситет. коледжі Лондона (1920–1925). Сек- (1994–1998); чл. Ради SAA (1981–1985); 42-й
ретар Археол. т-ва Суррей; засн., секретар президент SAA (1986–1987).
(1932–1947) та віце-президент (1954–1961) Джоллі, Рей (Ray Jolly) – вчений з Ун-ту Півден.
Британ. асоц. документації; президент Єврей- Каліфорнії; працював у Тегерані (Іран) над
ського істор. т-ва в Англії (1953–1955); пре- створенням Нац. архіву Ірану за програмою
зидент Т-ва архівістів Великобританії (1955– «Point Four» у 1950-1960-х рр.
1961); один із двох перших віце-президентів Джонс, Еван (Evan Jones) – клерк пров. Мери-
ICA. У Другу світову війну був радником Во- ленд; чл. Комісії зі збереження і описування
енного офісу з питань захисту архівів окупо- документів (прибл. 1717–1742).
ваних країн. Джонс, Мері Харріс (Mary Harris Jones; 1837–
Джефферіс, Річард Маннінг (Richard Manning 1930) – учитель і журналіст; своєю діяльністю
Jefferies; 1889–1964) – губ-р шт. Півден. Каро- привертала увагу уряду і громадськості до
ліна (1942–1943). проблем шахтарів та працівників ін. індустр.
Джефферсон, Томас (Thomas Jefferson; 1743– підприємств; організатор числ. страйків
1826) – Держ. секретар (1789–1793); Прези- (Марш дочок шахтарів, Марш дітей шахтарів
дент США (1801–1809). та ін.); чл. соціал-демократ. партії та соціа-
ліст. партії США. З 1897 р. відома як Мати
Джилліленд-Світленд, Енн Дж. (Anne J. Gilli-
Джонс; у 1902 р. визнана «найнебезпечнішою
land-Swetland) – проф. інформац. і бібл. наук;
жінкою Америки».
дир. Центру «Інформація як доказ» (Center
Джонс, Стелла Мод (Stella Maude Jones; 1889–
for Information as Evidence) Ун-ту Каліфорнії 1955) – Архівіст Гаваїв (1931–1954).
у Лос-Анджелесі; почес. чл. SAA (2000). Джонс, Томас П. (Thomas P. Jones; 1774–1848) –
Джилліленд-Світленд, Люк Дж. перший кер. Бюро архівів Держ. деп. США.
(Luke J. Gilliland-Swetland) – випускник Ун-ту Джонс, Хьюстон Гвінн (Houston Gwynn Jones;
Мічигану, архівіст Музею Генрі Форда та Ар- 1924 p.н.) – історик-архівіст; фріланс корес-
хіву «Greenfield Village» у м. Діборн, Мічиган пондент і ред. щотижневої газети (1949–
(у 1990-х рр.). Автор статті «The Provenance 1950); проф. історії різних коледжів Північ.
of a Profession: The Permanence of the Public Кароліни і Джорджії (1950–1956); Архівіст
Archives and Historical Manuscripts Traditions шт. Північ. Кароліна (1956–1968) та дир. Деп.
in American Archival History», за яку у серп. архівів і історії Північ. Кароліни (1968–1974);
1991 р. отримав приз Т. К. Піза за кращу сту- проф. історії Мередіт-коледжу Ун-ту Північ.
дентську працю. Кароліни (1966–1967); б-кар Істор. колекції
Джімерсон, Рендалл К. (Randall C. Jimerson) – Ун-ту шт. Північ. Кароліна (1974–1993); віце-
амер. історик; ред. у проекті «Temperance and президент (1967–1968) та 24-й президент
Prohibition Papers Project» Істор. б-ки Бентлі SAA (1968–1969); засн. руху за надання Нац.
Ун-ту Мічигану (1976–1977); проф. історії Ун- архіву США статусу незалеж. агенції виконав.
ту Коннектикуту (викл. курсів «Архіви і ма- гілки влади (1968 р.); автор книги «The Re-
нускрипти»; «Практика архівного менеджме- cords of a Nation: Their Management, Preser-
нту») у 1980–1994 рр.; Архівіст і дир. Колекції vation and Use» (1969 р.); ініціатор і організа-
істор. манускриптів Ун-ту Коннектикуту тор Конф. до 150-річчя з дня засн. Істор. ко-
(1979–1994); ст. архівіст Архіву Нац. парку лекції Північ. Кароліни (1994 р.); почес. кура-
«Mount Rainier» (1995–2000); дир. магістер. тор Колекції Істор. т-ва Ун-ту Північ. Каролі-
програм архівів та управління документаці- ни і почес. проф. історії Ун-ту Північ. Каролі-
єю (з 1994 р.) та проф. історії (з 2000 р.) Ун-ту ни у м. Чепел Хілл (на 2013 р.); автор числ.
Захід. Вашингтону (м. Беллінгхем, шт. Ва- праць у галузі архівістики. Почес. чл. (1961)
шингтон); президент NEA та 60-й президент та пожиттєвий чл. SAA.
SAA (2004–2005). Автор праць: «Embracing Джонсон, Аллен (Allen Johnson; 1870–1931) –
the Power of Archives» (SAA, 2005); «Archives проф. історії і політ. наук Гріннелл-коледжу в
982
ДОДАТКИ
Айові (1898–1905), Боудин-коледжу (1905– цював над вирішенням проблеми електрон.

1909) та Єльського ун-ту (1910–1926), чл. документів у числ. ком-тах і комісіях, входив
АНА, Амер. асоц. політ наук та Істор. т-ва до складу Ради по стандартах Асоц. інформа-
шт. Мен; ред. 50-томного вид. «Chronicles of ції і управління зображеннями ISO. Лауреат
America» (1919–1921) та ін. Премії Е. Дж. Ліхі (2006). Автор праць: «Archi-
Джонсон, Джеффрі Огден (Jeffery Ogden val Theory and Information Technologies: The
Johnson) – менеджер Бюро довідкової служби Impact of Information Technologies on Archival
Архіву шт. Юта; чл. Асоц. історії мормонів Principles and Methods» (Macerata, Italy:
(прибл. 1980-ті рр.). University of Macerata; 1992); «Authentic Elec-
Джонсон, Елізабет Сноуден (Johnson Elizabeth tronic Records: Long-Term Access Strate-
Snowden) – автор статті «Our Archives, Our gies» (Chicago: Cohasset Associates, 1999).
Selves: Documentation Strategy and the Re- Донах’ю, Рейчел (Rachel Donahue) – асист. Ін-
Appraisal of Professional Identity» (American ту гуманітар.технологій Ун-ту Мериленду;
Archivist; 2008, Spring-Summer; Vol. 71, № 1; чл. Ком-ту електрон. документів SAA (2003–
Р. 190–202), за яку авторка отримала приз 2006); учасник проекту «BitCurator».
Т. К. Піза за кращу студент. працю 2007 р. Донехі, Елвін Віктор (Alvin Victor Donahey;
Джонсон, Ендрю (Andrew Johnson) – віце- 1873–1946) – губ-р Огайо (1923–1929).
президент США (з 4 берез. 1865 р.), Прези- Доніфан, Александер Уїльям (Alexander Wil-
дент США (1865–1869). liam Doniphan; 1808–1887) – юрист і політик;
Джо́ нсон, Ліндон Бейнс (Lyndon Baines John- доброволець Армії США; учасник мексикано-
son; 1908–1973) – Президент США (1963– амер. війни (1846–1848); широко відомий
1969). тим, що врятував від страти релігійного ліде-
Джонстоун, Уїльям Престон (William Preston ра мормонів Джозефа Сміта у 1838 р.
Johnstone; 1831–1899) – 1-й президент Тулейн. Доул, Сенфорд Баллард (Sanford Ballard Dole;
ун-ту Нового Орлеану (Tulane University). 1844–1926) – Президент Гавайської Республі-
Діл, Натан (Nathan Deal) – губ-р шт. Джорджія ки (1893–1900); 1-й губ-р Тер. Гаваї (1900–
(2013 р.). 1903).
Діллон, Джон (John Dillon; 1808–1879) – істо- Доусон, Едгар (Edgar Dawson; 1873–1946) –
рик; б-кар шт. Індіана; пом. Секретаря шт. проф. історії коледжу Делаверу, асист. проф.
Індіана; актив. чл. Істор. т-ва шт. Індіана. історії і соц. наук Прінстон. ун-ту, лектор ун-
Ділман, Льюїс (Louis H. Dielman) – ред. журн. тів Орегону, Колорадо, Колумбійського та
Істор. т-ва шт. Мериленд «Maryland Historical Каліфорнійського; викл. Normal-коледжу
Magazine» (1910–1937). м. Нью-Йорк; президент (1912–1913) та сек-
Діркс, Джон М. (John M. Dirks) – історик, еконо- ретар (1913–1918) Асоц. вчителів історії се-
міст; співробітник Архіву Онтаріо (Канада). ред. шк.; один із засн., секретар (1921–1928) і
Дірстайн, Брюс Уїльям (Bruce William президент (1929–1930) Нац. ради соц. наук;
Dearstyne; 1944 р. н.) – архівіст Архіву шт. чл. Комісії публ. архівів АНА; автор звіту про
Нью-Йорк; співробітник Управління історії Публ. архів Делаверу (1906).
шт. Нью-Йорк; виконавчий дир. NAGARA; Драйден, Джин Е. (Jean E. Dryden) – консуль-
проф. Коледжу інформац. наук Ун-ту Мериле- тант з питань архівів, б-к і управління доку-
нду; чл. SAA. ментацією; чл. Ком-ту автор. прав Асоц. ка-
Діффендел, Енн Полк (Anne Polk Diffendal) – над. архівістів; власник фірми з надання кон-
виконав. дир. SAA (1991–1994). сультацій у сфері автор. прав (прибл.
Додд, Уїльям Едвард (William Edward Dodd; 1998 р.); викл. Коледжу інформац. наук Ун-ту
1869–1940) – посол США у Німеччині (1933– Мериленду; чл. SAA.
1937). Драпер, Лайман Копленд (Lyman Copeland
Доллар, Чарльз М. (Dollar M. Charles) – історик, Draper; 1815–1891) – син першого поселенця
архівіст; всесвітньо визнаний експерт з Массачусетсу, засн. м. Роксбері (Roxbury
управління життєвим циклом електрон. до- (1630 р., зараз передмістя Бостона) Джеймса
кументів; історик в Ун-ті шт. Оклахома (1968– Драпера (James Draper, 1618–1694); секретар
1974); дир. Від. архівів машиночит. докумен- Істор. т-ва Вісконсину (1854–1886).
тів NARS; кер. Програми електрон. докумен- Дрейк, Семюел Гарднер (Samuel Gardner
тів Нац. архіву США (1974–1994); викл. архі- Drake; 1798–1875) – знаний амер. колекціо-
вістики у Шк. бібл, інформац. та архів. наук нер книг, документів, предметів мист-ва з
UBC (Ванкувер, Канада; 1994–1999); незалеж. історії корін. жителів Америки. Засн. першого
консультант «Cohasset Associates and Dollar в світі генеалог. журн. «The New England
Consulting» (з 1999 р.). Як чл. SAA та ICA пра- Historical and genealogical Register». Автор
983
праць і збірників документів: «Indian Biogra-

phy, containing the lives of more than two Е
hundred Indian Chiefs» (1832), «The book of the Еберлі, Енжеліна (Angelina Eberly) – храните-
Indians of North America: comprising details in лька архіву Республіки Техас часів збройних
the lives of about five hundred chiefs and others, конфліктів між Республікою Техас і Мекси-
the most distinguished among them» (включає кою (1836–1845).
деталі життя близько 500 індіан. вождів, Еванс, Елвуд (Elwood Evans; 1828–1898) – істо-
1833) та ін. рик, юрист і журналіст; б-кар Тер. Вашингтон
Дуайт, Теодор Фрелінгайзен (Theodore Frelin- (1877–1879); перший президент Істор. т-ва
ghuysen Dwight; 1846–1917) – б-кар Держ. Тер. Вашингтон.
деп. США (1875–1888). Еванс, Лютер Харріс (Luther Harris Evans; 1902–
Дуглас, Джесс Стівер (Jesse Steiwer Douglas; 1981) – історик і політолог. Викл. у Нью-
1909–1965) – військ. історик; дир. Управлін- Йорк. і Прінстон. ун-тах та Дартмут. коледжі
ня документації Деп. армії; очолював істор. (1927–1935). Керував проектом «Historical
дослідження у Деп. армії; чл. SAA. Records Survey» (1935–1939). Протягом 1939–
Дуглас, Фредерік (Frederick Douglass; 1818– 1945 рр. очолював Службу юрид. допомоги
1895) – пройшов шлях від раба до політ. дія- Б-ки Конгресу. 10-й Б-кар США (1945–1953):
ча; борець за свободу чорних рабів, за надан- у часи перебування на посаді збільшив фонд
ня виборчих прав чорношкірим та за відміну Б-ки Конгресу з 24,9 млн. томів (1945) до
смерт. кари в США. 31,6 млн. томів (1953). Ген. дир. ЮНЕСКО
Дулі, Джекі М. (Jackie М. Dooley) – спеціаліст (1953–1957). На цьому посту фокусував свою
OCLC; 68-й президент SAA (2012–2013). діяльність на розвиткові сільської освіти в
Дункан, Стівен (Stephen Duncan; 1787–1867) –
країнах Латин. Америки, культур. обмінові
лікар, плантатор, один із засн. Істор. т-ва
Захід-Схід та захисті культур. спадщини у
Пенсільванії (1825).
війнах. Ініціатор Всесвіт. конвенції захисту
Дюбуа, Уїльям Едвард Бергхардт (William
Edward Burghardt Du Bois; 1868–1963) – афро- автор. прав (1952). З 1958 р. – дир. Ін-ту ви-
амер. просвітянин, соціолог, письменник, вчення громад. думки Брукінгса (Brookings
ред., піонер руху протесту червоношкір. насе- Institution); з 1962 р. – дир. міжнар. і право-
лення США першої половини ХХ ст. вих колекцій Б-ки Колумбійського ун-ту.
Дювал, Бенджамін Т. (Benjamin T. Duval; 1825 Після виходу на пенсію 1971 р. став президе-
(1827)–1905) – юрист, колекціонер з Аркан- нтом Союзу федералістів.
засу. Еванс, Макс Дж. (Max J. Evans) – архівіст Церк-
ДюПонсо, Пітер Стівен (Peter Stephen ви Ісуса Христа Святих останніх днів; заст.
DuPonceau; 1760–1844) – француз, гр-нин Архівіста шт. Вісконсин; дир. Б-ки Істор. т-ва
США з 1781 р.; юрист; 2-й президент Істор. т- шт. Вісконсин; чл. робочої групи SAA з розро-
ва Пенсільванії (1836–1844). бки технічного завдання для створення Нац.
Дюранті, Лючіана (Luciana Duranti) – всесвіт- інформац. системи (NISTF); голова Ком-ту
ньовідомий учений у галузі історії, диплома- інформац. обміну в архів. системах SAA.
тики та архів. наук, архівіст із проектів Іта- Еванс, Френк Б. (Frank B. Evans) – амер. істо-
лій. нац. дослідн. ради (1974–1977); архівіст рик; викл. історії Ун-ту Пенсільванії (1949–
Держ. архіву Риму (1978–1982); проф.-дослід- 1958); співробітник Архіву шт. Пенсільванія
ник у Спец. шк. для архівістів і б-карів Ун-ту (1958–1961); Архівіст шт. Пенсільванія (1961–
Риму (1982–1987); проф. магістратури архів. 1963); співробітник Нац. архіву США (з
наук Шк. бібл., архів. і інформац. наук UBC 1963 р.); кер. програм підвищення кваліфіка-
(Ванкувер, Канада); президент SAA (1998– ції архівістів у Нац. архіві США та проф. Деп.
1999); дир. CISCRA; кер. міжнар. проекту історії Американ. ун-ту (1963–1976); спеціа-
ІnterPARES (1999–2012). Автор числ. праць із ліст програми архівного розвитку ЮНЕСКО
дипломатики, архівістики, у т. ч. експертизи (1976–1984); чл. Ради SAA (1968–1972);
цінності, забезпечення збереженості елект- чл. Комітетів 1970-х рр.; 44-й президент SAA
рон. документів, архів. історії. (1988–1989); президент АСА (1994–1995);
Дюшатель, Шарль Марі Тангі (Charles Marie автор понад 60 праць у сфері управління
Tanneguy Duchâtel (франц.); 1803–1867) – архівами та документацією.
граф, франц. держ. діяч, Міністр внутріш. Еверетт, Едвард (Edward Everett; 1794–1865) –
справ у Кабінеті Сульта. губ-р шт. Массачусетс (1836–1840).
Дьюї, Нельсон (Nelson Dewey; 1813–1889) – Едвардс, Едвін Вашингтон (Edwin Washington
губ-р шт. Вісконсин (1848–1852); 1-й прези- Edwards; 1927 р. н.) – губ-р шт. Луїзіана (1972–
дент Істор. т-ва Вісконсину. 1980, 1984–1988, 1992–1996).
984
ДОДАТКИ
Едді, Генрі Говард (Henry Howard Eddy; 1899– Емерсон, Натаніель Брайт (Nathaniel Bright
1965) – дир. проекту WPA «Historical Records Emerson; 1839–1915) – збирач міфів і легенд
Survey» по описуванню архівів у часи «нового гавай. народу.
курсу» Президента США Фр. Д. Рузвельта у Еммісон, Фредерік (Дерік; Frederick G. Em-
шт. Вермонт; співробітник Б-ки Президента mison; 1907–1995) – видат. архівіст Великоб-
США Фр. Д. Рузвельта; Архівіст шт. Північ. ританії; перший архівіст графства Ессекс
Кароліна та дир. Деп. архівів і історії Північ. (1938–1969); чл.-засн. Британ. асоц. докумен-
Кароліни; Архівіст Співдружності Пенсільва- тації «British Records Association» (1932) та
нія (1948–1962); чл. Істор. т-ва Вермонту Т-ва місцевих архівістів «Society of Local
(1941–1964); чл. SAA. Archivists» (1947).
Едісон, Томас Алва (Thomas Alva Edison; 1847– Енглер, Джон Матіас (John Mathias Engler;
1931) – амер. винахідник; удосконалювач 1948 р.н.) – губ-р шт. Мічиган (1991–2003).
телеграфу, телефону, кіноапаратури, елект- Ендрессен, Джон Крістіан Людвіг (John
рон. лампи накалювання. Christian Ludvig Andreassen; 1909 р.н.) – ген.
Едмундс, Генрі Е. (Henry E. Edmunds) – архівіст дир. проекту WPA з описування документів у
«Ford Motor Company»; секретар SAA (1953– шт. Луїзіана у 1937 р.; працював у WPA (1941–
1955). 1943) та у FWA (1943–1950); представник
Ейзенхауер, Джулія Ніксон (Julie Nixon Eisen- Агенції відновлення і реабілітації ООН у Лон-
hower; 1948 р.н.) – донька Президента США доні (1944–1945), Швеції (1945) і Австрії
Р. М. Ніксона. (1945–1946); кер. Адміністр. офісу Б-ки Кон-
Ейзенхауер, Дуайт Девід (Dwight David гресу США (1946(1948)–1952); дир. Архіву
Eisenhower; 1890–1969) – генерал Армії США
шт. Луїзіана (1955–1956); архівіст канад. нац.
(1944); Президент США (1953–1961).
залізниці (Монреаль, Канада) та консультант
Ейкін, Джейн (Jane Aikin) – чл. ф-тів та адм. ун-
з питань архівів і управління документацією
тів Індіани (м. Блумінгтон) та Кенту (Огайо);
дир. Від. дослідн. програм в орг-ції підтримки «Records Management Company» (Монреаль,
гуманітар. програм досліджень, освіти, збері- Канада) упродовж 1961–1968 рр.; архівіст
гання культурної спадщини «National Endow- Ун-ту Мак-Гілла (Монреаль, Канада). Один із
ment for the Humanities». засн. SAA та Асоц. менеджерів і адміністрато-
Еймс, Герман Ванденбург (Herman Vanden- рів з управління документацією Канади у
burg Ames; 1865–1935) – випускник Амхерст- м. Монреаль.
коледжу, доктор. ступінь отримав у Гарварді, Ендрюс, Реймонд (Raymond Andrews; 1934–
навчався у Лейпцигу і Хайдельбергу (Німеч- 1991) – афро-амер. письменник.
чина). Викл. в ун-тах Мічигану, Огайо, Пен- Енжел, Герберт Едмунд (Herbert Edmund
сільванії; декан Аспірант. школи Ун-ту Пен- Angel) – заст. Архівіста США; віце-президент
сільванії. Нагороджений почес. ступенем д-ра (1956–1957) та 22-й президент SAA (1966–
наук Dlitt від Ун-ту Пенсільванії за видатні 1967).
заслуги у галузі науки. За запропоновані поп- Ентоні, Сьюзан Браунелл (Susan Brownell
равки до Конституції США отримав приз Anthony; 1820–1906) – суфражистка, борець
Дж. Уїнзора (Justin Winsor prize) від AНА. Де- за права жінок у США; у 1869 р. засн. Нац.
сять років поспіль очолював Комісію публ. асоц. жінок-суфражисток; у 1868–1870 рр.
архівів АНА (1901–1911). Президент Асоц. вид. жіночої газети «Revolution».
вчителів історії Серед. штатів і Мериленду; Еппард, Філіп Б. (Philip B. Eppard) – ред. «The
чл. Ком-ту Нац. конф. по стандартах коледжів American Archivists» (1996–2005). Працював в
і серед. шк.; секретар Асоц. коледжів і підго- Ун-ті шт. Нью-Йорк (1988–2010); декан Шк.
товчих шкіл Серед. штатів і Мериленду. інформац. наук і політики (1995–2003); проф.
Екерслі, Тімоті (Timothy Eckersley) – фундатор і голова Деп. інформац. студій (2003–2010).
Б-ки звук. документів «BBC’s Permanent Lib- Учасник проекту по дослідженню електрон.
rary»; кер. Архіву аудіо документів «BBC документів «InterPARES»; один із організато-
Sound Archives» (Великобританія); з 1954 р. – рів 1-ї Міжнар. конф. з історії документів і
кер. Архіву аудіо документів «Radio Ham- архівів (International Conference on the History
burg» (Німеччина). of Records and Archives, CHORA, 2003, Торон-
Елліот, Джонатан (Jonathan Elliot; 1784–1846) – то, Канада). Чл. Ком-ту з освіти і профес. роз-
історик і політик, колекціонер документів з витку SAA, Дорад. ком-ту архіву шт. Нью-
історії Конституції США. Йорк, MARAC. Автор і ред. праць: «Critical
Елліот, Уїльям (William Elliott; 1838–1907) – Essays on John O’Hara (Critical Essays on
чл. Палати представників Конгресу США від American Literature)» (1994), «Preserving the
Півден. Кароліни (1887–1893 та 1895–1903). Authenticity of Contingent Digital Objects» (у
985
співавторстві з Anne J. Gilliland-Swetland, архівістів Каліфорнії; чл. робочої групи по

2000) та ін. проведенню перепису архів. професії у США
Еріксон, Едгар Льюїс (Edgar Lewis Erickson; «A*CENSUS» (2006).
1902–1968) – проф. історії (1938–1967); голо-
ва Ком-ту документ. репродукцій АНА.
Еріксон, Тімоті Л. (Timothy L. Ericson) – архі- І
віст і хранитель мап в Істор. т-ві шт. Віскон- Іглтон, Томас Френсіс (Thomas Francis Eag-
син (1974–1976); університет. архівіст і дир. leton; 1929–2007) – сенатор США від шт. Міс-
дослідн. центру Ун-ту Вісконсину в м. Рівер- сурі (1968–1987).
Фолс (1980–1984); викл. Ун-ту Вісконсину у Ід, Джеффрі Реймонд (Jeffery Raymond Ede) –
Мілуокі; відповід. за освітні програми чл. SAA Хранитель публ. документів Великобританії
(з 1987 р.); тимчасово в. о. виконав. дир. SAA (1970–1978).
(1990–1991); чл. Ради (1993–1996) та 59-й Ід, Уїльям Браун (William Brown Ide; 1796–
президент SAA (2003–2004). 1852) – Президент Каліфорній. Республіки
Естевас, Марія (Maria Estevas) – кер. проекту (14 червня – 9 лип. 1846 р.).
«Information Visualization for Electronic Re- Ікінс, Джон (John Eakins; 1801 – прибл. 1861) –
cords Representation and Analysis» ТАСС Ун-ту один із засн. Істор. т-ва Теннессі.
шт. Техас, м. Остін (2009–2014). Ілс, Анна Брюнер (Anna Bruner Eales) – співро-
Етертон, Джей (Jay Atherton; 1936–2012) – бітник NARA, співавтор «Guide to Genealogical
співробітник Нац. архіву Канади з 1961 р.; Research in the National Archives» (2001) та
президент Асоц. канад. архівістів (1989– автор статей з історії Нац. архіву США у Другу
1990); ред. журн. «Archivaria» (1993–1996). світову війну.
Етчепареборда, Роберто (Roberto Etchepa- Імрей, Джін (Jean Imray) – архівіст Асоц. бла-
reborda; 1923–1985) – історик, проф. дипло- год. фондів для підтримки освіти, добробуту,
матики з Аргентини; Міністр інозем. справ церки, мист-ва і збереження істор. спадщини
Аргентини (1961–1962); голова Ком-ту архів. Компанії «Mercers» (Лондон, Великобрита-
законодавства Міжамерикан. техн. ради архі- нія).
вів (з 1961 р.). Інгліс, Гевін (Gavin Inglis) – спеціаліст у сфері
Ешкрофт, Джон Девід (John David Ashcroft; впровадження XML-технологій та стандарту
1942 р. н.) – Ген. Аторней США (2001–2005).
EAD; чл. робочої групи проекту NAHSTE по
впровадженню у Б-ці Ун-ту Едінбургу (Вели-
Ж кобританія) стандартів EAD, ISAD, ISAAR.
Інгліш, Гленн Лі (Glenn Lee English; 1940 р. н.) –
Жаклін, Кетлін (Kathleen Jacklin) – архівіст з чл. Палати представників Конгресу США від
Б-ки Корнелівського ун-ту; чл. SAA. шт. Оклахома (1975–1994).
Жмайель, Башир (Bashir Gemayel; 1947–1982) – Іо, Джеффрі (Geoffrey Yeo) – архівіст у шпиталі
Президент Лівану 1982 р.; вбитий до вступу Святого Бартоломео, Королів. коледжі Лон-
на посаду. дона (Royal College), Корпорації міста (Лон-
дон, Великобританія); викл. Університет.
З коледжу Лондона (1995–1997; з 2000 р.); дир.
сертифіков. програм архівів і управління до-
Закіах, Ханум Абдул Хамід (Zakiah Hanum Abd кументацією у Шк. бібл., архів. та інформац.
Hamid; 1937 р.н.) – архівіст, мистецтвозна- наук Університет. коледжу Лондона (2002–
вець, громад. діячка; співробітник Нац. архіву 2005); проф. Шк. бібл., архів. та інформац.
Малайзії (з 1961 р.); дир. Нац. архіву Малайзії наук UBC (Канада).
(1980–1995); активний співробітник Вико- Іствуд, Террі М. (Terry М. Eastwood; 1943 р. н.) –
нав. ком-ту ICA (1980–1984); голова Асоц. видат. канад. вчений у галузі міжнар. архів.
архівістів і менеджерів з управління доку- освіти і розробки архів. дескрипт. стандартів,
ментацією Малайзії. систематизації і описування, експертизи цін-
Зібель, фон Хайнрік (Генріх) Карл Людолв ності архів. документів, електрон. докумен-
(Heinrich Karl Ludolf von Sybel; 1817–1895) – тів і архівів, історії і розвитку архів. інститу-
нім. історик; дир. Прусського держ. архіву (з цій та архів. професії; асист. проф. (з 1981 р.),
1875 р.); брав участь у виданні актів нім. сей- проф. (з 1986 р.); очільник архів. програм
мів та публікації архів. документів у серії Колумбійського ун-ту; викл. архів. курсів у
«Monumenta Germaniae historica». Захід. архів. ін-ті у Солт Лейк Сіті (шт. Юта,
Зіммелман, Ненсі (Nancy Zimmelman) – співро- США), Ун-ті Каліфорнії у Берклі (США), Асоц.
бітник Архіву шт. Каліфорнія; чл. SAA та Т-ва бразильських архівістів у Ріо-де-Жанейро
986
ДОДАТКИ
(Бразилія) тощо; ред. журн. канад. архівістів Calvert; 1679–1715) та брат Чарльза Калверта
«Archivaria» (1981–1982), віце-президент (Charles Calvert; 1699-1751), 5-го лорда Балті-
(1977–1978), президент (1978–1979) Асоц. мору (1715–1751).
канад. архівістів, почес. чл. SAA (з 1990 р.) та Калверт, Джордж (George Calvert, 1st Baron
Асоц. канад. архівістів (з 2007 р.). Baltimore; 1579–1632) – перший губ-р земле-
Істербі, Джеймс Гарольд (James Harold власників пров. Мериленд (1634–1647).
Easterby; 1898–1960) – дир. Деп. архівів і істо- Калверт, Сеціліус (Cecilius Calvert; 1702–1765) –
рії шт. Півден. Кароліна (1949–1960); почес. гол. секретар пров. Мериленд (1729–1965);
чл. SAA (1958). син Бенедікта Леонарда Калверта (Benedict
Ітон, Фіннітт (Fynnette Eaton) – історик; фахі- Leonard Calvert), 4-го лорда Балтімору (1679–
вець у галузі зберігання електрон. докумен- 1715).
тів; дир. Від. техн. служб Смітсоніїв. ін-ту; Калсруд, Карл Дж. (Kulsrud J. Carl) – співробіт-
кер. техн. служб. Центру електрон. докумен- ник NARA, автор однієї з перших праць із
тів NARA (з 2002 р.); один із реалізаторів вибірк. експертизи цінності «Sampling Rural
програми створення Архіву електрон. доку- Rehabilitation Records for Transfer to the
ментів «ERA» (з 2006 р.). National Archives» (American Archivist; 1947,
October; Vol. 10, № 4, Р. 328–334).
Камерон, Росс Дж. (Ross J. Cameron) – співробі-
Й тник Служби електрон. і спец. медіа докумен-
Йакел, Елізабет (Elizabeth Yakel) – архівіст; тів NARA.
асист. проф. Шк. інформації в архівах і управ- Камехамех I Великий (Kamehameha І (гавай.);
лінні документацією Ун-ту Мічигану; почес. 1758–1819) – король Королівства Гаваї (1782–
чл. SAA (1999). Чл. робочої групи з архів. пе- 1819).
репису 2006 р. «A*CENSUS». Камехамех ІІI (Keaweawe’ula Kīwala’ō Kaui-
Йейтс, Джон Ван Несс (John Van Ness Yates; keaouli Kaleiopapa (гавай.); 1813–1854) – ко-
1779–1839) – Секретар шт. Нью-Йорк (1818– роль Королівства Гаваї (1825–1854).
1826). Кан, Герман (Herman Kahn, 1907–1975) – архі-
Йонг, Джуліан Чендлер (Julien Chandler Yonge; віст, учений, викл. історії в Ун-ті Міннесоти
1879–1962) – син Йонг Філіпа Кіза; колекціо- (1929–1931), учит. коледжі шт. Небраска
нер з Пенсаколи, шт. Флорида; один з провід. (1931–1933), Гарвард. ун-ті (1933–1934);
чл. Істор. т-ва Флориди. історик Служби нац. парків (1934–1936);
Йонг, Філіп Кіз (Philip Keyes Yonge; 1850–1934) – голова від. Внутріш. деп. NARA (1942–1946);
батько Йонг Джуліана Чендлера; освітянин; дир. Управління документів природн. ресур-
колекціонер з Пенсаколи, шт. Флорида; голо- сів (1946–1948); дир. президент. б-ки
ва Комісії по контролю за вищою освітою Фр. Д. Рузвельта; пом. Архівіста США з питань
уряду шт. Флорида; чл. Істор. т-ва Флориди цив. архівів (1962–1964) та президент. б-к
(1902–1934); президент Істор. т-ва Флориди (1964–1968); голова програми зберігання
(1932–1934). манускриптів та архівів Єльського ун-ту (з
1968 р.). Чл. Ради (1959–1963), віце-прези-
дент (1968–1969) та 25-й президент (1969–
К 1970) SAA, почес. чл. SAA (1958). На 1975 р. –
Каген, Семюел Дж. (Samuel J. Kagan) – архівіст; представник Об’єдн. ком-ту АНА, ОАН та SAA;
кер. Від. історії і архівів б-ки шт. Індіана (з чл. Консульт. Ком-ту NARS; чл. Комісії публ.
1933 р.); кер. проекту WPA по укладанню документів.
описів на документи установ шт. і округів Каппон, Лестер Джесс (Lester Jesse Cappon;
«Indiana Historical Records Survey» часів 1900–1981) – музикант (піаніст); історик-
«нового курсу» Президента США Фр. Д. Руз- архівіст; співробітник Ін-ту досліджень у соц.
вельта (1936–1939). науках (1926–1927; 1928–1930); проф. Деп.
Калакауа І (David La’amea Kamanakapu’u Mahi- історії Ун-ту Вірджинії у м. Чарлотсвілль
nulani Nalaiaehuokalani Lumialani Kalākaua (1930–1945); архівіст Б-ки Ун-ту Вірджинії
(гавай.); 1836–1891) – король Королівства (1930–1945); кер. проекту WPA «Historical
Гаваї (1874–1891). Records Survey» у шт. Вірджинія часів
Калверт, Бенедикт Леонард (Benedict Leonard «нового курсу» Президента США Фр. Д. Руз-
Calvert; 1700–1732) – губ-р пров. Мериленд вельта (1936–1937); кер. проекту зі збирання
(1727–1731); син 4-го лорда Балтімору Бене- істор. документів про участь США у Другій
дікта Леонарда Калверта (Benedict Leonard світовій війні на тер. шт. Вірджинія; ред.
«Albemarle County Historical Society’s Pa-
987
pers» (1940–1945); дир. Ін-ту ранньої амер. форду, Огайо, Техасу; президент Істор. асоц.
історії і к-ри (1945–1969); ред. «William and долини Огайо (1922–1923); президент Істор.
Mary Quarterly» (1955–1956; 1962–1963); асоц. долини Міссісіпі (1937–1938); ред. прое-
шеф-ред. проекту «Atlas of American History кту «Territorial Papers of the United States» (з
Project» (1970); кер. числ. проектів з публіка- 1931 р. – прибл. до 1961 р.); розробник «Ін-
ції джерел з історії США; чл. Півден. істор. струкції з публікації документів у вигляді
асоц. (з 1949 р.); 12-й президент SAA (1956– мікрофільмів» Нац. архіву США.
1957); чл. Асоц. документ. редагування (1979– Картер, Родні (Rodney G. S. Carter) – вчений у
1980); у 1947–1953 рр. читав лекції у літніх галузі історії й інформації, архівіст Релігійно-
ін-тах Е. М. Познера; чл. OAH, Істор. т-ва го ордену госпітальєрів Святого Йосифа
шт. Вісконсин, Асоц. нац. парків та ін. (Кінгстон, Онтаріо, Канада).
Кард, Ендрю Хілл молодший (Andrew Hill Касс, Льюїс (Lewis Cass; 1782–1866) – цив. губ-р
Card, Jr.; 1947 р. н.) – амер. політик; голова Тер. Мічиган (1813–1831); Секретар у військ.
Адміністрації Президента США Дж. У. Буша
справах в уряді Президента США Е. Джексона
(2001–2006).
Карлін, Джон Уїльям (John William Carlin; (1831–1836); посол США у Франції (1836–
1940 р.н.) – губ-р шт. Канзас (1979–1987); 1842); сенатор США (1845–1848 та 1849–
голова Нац. асоц. губ-в (1984–1985); 8-й Архі- 1857); Держ. Секретар США в часи Президен-
віст США з 30 трав. 1995 р. до 15 лют. 2005 р.; та США Дж. Бьюкенена (1857–1860).
голова NHPRC (1995–2005); проф. Деп. політ. Кастер, Арлін (Arline Custer; 1909–1975) – ре-
наук Шк. лідерства Ун-ту шт. Канзас. З поса- дактор Єдиного нац. каталогу манускриптів.
ди Архівіста США звільнений Президентом Каткліфф, Бен (Ben F. Cutcliffe) – співробітник
США Дж. У. Бушем через намір розсекретити деп. сільськ. господарства, армії та військово-
документи Президента США Дж. Г. У. Буша повітряних сил уряду США, регіон. дир. NARS
всупереч забороні, накладеній ЕО 13233. у Канзас Сіті (прибл. 1962–1963).
Карло, Агустін Мілларес (Agustin Millares
Каулукоу, Джон Лот (John Lot Kaulukou
Carlo; 1893–1980) – палеограф, бібліограф;
викл. Нац. ун-ту Сулія у Венесуелі; чл.-ко- (гавай.); 1852–1917) – суддя; спікер Палати
респондент Нац. акад. історії Венесуели; го- представників Королівства Гаваї (1880–
лова Ком-ту палеографії і дипломатики Мі- 1886).
жамерикан. техн. ради архівів (з 1961 р.). Кашинг, Джонатан Пітер (Jonathan Peter
Карлтон, Гай (Guy Carleton, 1st Baron Dor- Cushing; 1793–1835) – уродж. Нової Англії;
chester; 1724–1808) – губ-р пров. Квебек президент Хемпден-Сідні коледжу (Hampden-
(1768–1778, 1785–1795); губ-р Британ. Пів- Sydney College), один із засн. Істор. т-ва Вір-
ніч. Америки (1768–1778); команд. Британ. джинії.
корпусу в ході війни за незалежність (1775– Квінн, Патрік М. (Patrick M. Quinn) – штатний
1783). співробітник Істор. т-ва шт. Вісконсин (1966–
Кармен, Джеральд (Gerald P. Carmen; 1971); пом. архівіста Ун-ту Вісконсин (1972–
1930 р. н.) – кер. GSA (1981–1984).
Карнегі, Ендрю (Andrew Carnegie; 1835–1919) – 1974); університет. архівіст Північно-захід.
амер. бізнесмен і меценат; засн. Карнегі ін-ту ун-ту у м. Еванстон, Іллінойс; чл. SAA (з
у Вашингтоні і мережі публ. б-к у США. 1967 р.); голова Ком-ту регіон. архів. діяльно-
Карні, Стівен Уотс (Stephen Watts Kearny; 1794– сті та Секції архівів коледжів і ун-тів SAA
1848) – генерал, зробив значний внесок у (1982–1983); президент АСА (2000–2001).
перемогу США в мексикано-амер. війні (1846– Квіст, Арвін С. (Arvin S. Quist) – юрист, аторней
1848); військ. губ-р Нью-Мексико з серп. до шт. Теннессі; автор чотиритом. праці «Clas-
верес. 1846 р.; військ. губ-р Каліфорнії у sification of Information», підготовл. за замов-
1847 р. ленням та на кошти уряду США, а також за
Карсон, Клейборн (Clayborne Carson) – д-р контрактом з Асоц. «Oak Ridge Classification
історії; проф. історії Стенфорд. ун-ту; вико- Associates» та за підтримки представника
нав. дир. Науково-дослід. ін-ту М. Л. Кінга.
Асоц. амер. учених Стівена Афтергуда.
Картер, Джеймс Ерл «Джи́ ммі» (James Earl
«Jimmy» Carter; 1924 р. н.) – Президент США Кворлс, Роберт Томас (Robert Thomas Quarles;
(1977–1981). 1891–1968) – син Роберта Томаса Кворлса;
Картер, Джордж Роберт (George Robert Carter; чл. Істор. т-ва Теннессі.
1866–1933) – губ-р Гаваїв (1903–1907). Кеген, Елізабет Е. Хамер (Elizabeth E. Hamer
Картер, Кларенс Едвін (Clarence Edwin Carter; Kegan) – асист. Б-каря Б-ки Конгресу США (з
1881–1961) – проф. історії ун-тів Маямі, Окс- 1963 р.); 31-й президент SAA (1975–1976).
988
ДОДАТКИ
1973 р. на честь видат. архівістів Ф. М. Хамера Кемпбелл, Уїльям Паркер (William Parker
та Е. Х. Кеген SAA заснувало нагороду «Philip Campbell; 1843–1924) – журналіст, чл. Асоц.
M. Hamer and Elizabeth Hamer Kegan Award» видавництв Тер. Оклахома, фундатор Істор.
за підготовку кращого довідника, збірника т-ва Оклахоми.
документів, фільму та ін. матеріалів, які удо- Кенделл, Амос (Amos Kendall; 1789–1869) –
ступнюють і популяризують істор. документи. юрист, журналіст і політик; ред. «Argus of
Кедвеледер, Джон Лемберт (John Lambert Western America»; Ген. поштмейстер США
Cadwalader; 1836–1914) – пом. Держ. секрета- (1835–1840).
ря США (1874–1877); президент Асоц. адво- Кенделл, Бенджамін Фрімен (Bion (Benjamin)
катів Нью-Йорк Сіті (1906–1907); президент Freeman Kendall; 1827 – р. с. невід.) – б-кар
Нью-Йорк. публ. б-ки; чл. низки музей. попеч. Тер. Вашингтон (1853–1857).
фондів. Кендлер, Аллен Деніел (Allen Daniel Candler;
Кейтер, Гарольд Дін (Harold Dean Cater) – 1834–1910) – губ-р шт. Джорджія (1898–
чл. Істор. т-ва Міннесоти; автор праці «The 1902); хранитель документів шт. Джорджія
Minnesota Historical Society: Highlights of a (1902–1910).
Century» (Minnesota History; 1949, December; Кеннеді, Бернард Р. (Bernard R. Kennedy) –
Vol. 30, № 4; P. 293–330), написаної у співав- перший керівник Управління Федерального
торстві з Мері Уїлхауз Берзел. регістру (1935–1959).
Келкер, Лютер Р. (Luther R. Kelker; р. н. невід. – Кеннеді, Джон Пендлетон (John Pendleton
1915) – хранитель документів у Пенсільванії, Kennedy; 1795–1870) – юрист, письменник,
кер. Від. публ. документів Б-ки шт. Пенсіль- політик; один із засн. та авторів Статуту і
ванія (1903–1915). Регламенту Істор. т-ва шт. Мериленд.
Келлар, Герберт Ентоні (Herbert Anthony Кеннеді, Джон Фіцджеральд (John Fitzgerald
Kellar; 1887–1955) – колекціонер, чл. Комісії Kennedy; 1917–1963) – Президент США (1961–
публ. архівів АHA; куратор колекції Істор. 1963).
асоц. «McCormick», віце-президент SAA (1948– Кент, Джордж О. (George O. Kent) – історик
1949). Істор. управління Держ. деп. США (1953–
Келху́ н, Джон Колдвелл (John Caldwell Cal- 1966); проф. сучас. європ. історії Ун-ту Мери-
houn; 1782–1850) – політ. і держ. діяч; чл. ленду (прибл. 1990-ті рр.). Ред. каталогу мік-
Палати представників та Сенату від Півден.
рофільмів «German Foreign Ministry 1920–
Кароліни (1811–1817; 1832–1843, 1845–1850);
1945 (Hoover Institution, 1962–1972» та автор
Секретар Військ. деп. США (1817–1825);
праці «Historians and Archivists, a collection of
Держ. секретар США (1844–1845); віце-
essays on recent German history and archival
президент США (1825–1832).
Кемп, Брайєн (Brian Kemp) – Секретар policy» (George Mason University Press, 1992).
шт. Джорджія (2013 р.). Кервуд, Джон (John Kerwood) – співробітник
Кемп, Енн Ван (Anne Van Camp) – віце-прези- мережі дослідн. Центрів у шт. Огайо; чл. SAA
дент Інформац. служб холдинг. компанії (у 1970-х рр.).
«Chase Manhattan Corp.» (1979–1989); дир. Керон, Деніел Дж. (Daniel J. Caron; 1957 р. н.) –
Архіву Гуверів. ін-ту війни, революції і миру Б-кар і Архівіст Канади (2009–2013); проф.
Стенфорд. ун-ту (1989–1996); дир. Архіву ун-тів у Конкордії, Оттаві та ін.
Смітсоніїв. ін-ту (з 1996 р.); учасник XI Міжнар. Керролл, Бартоломео Риверс (Bartholomew
конг. архівів (1988 р., Париж, Франція). Rivers Carroll; 1807–1865) – історик з Півден.
Кемп, Френсіс Адріан Ван Дер (Francis Adrian Кароліни.
Van Der Kemp; 1752–1829) – пер. документів Кершоу, Джозеф Бреверд (Josepf Brevard
голланд. колоніал. органів влади Нью-Йорку. Kershaw; 1822–1894) – генерал Армії Конфе-
Кемпбелл, Енн Морган (Ann Morgan Campbell) – дерації; юрист, політик, президент Сенату
перший оплачуваний виконав. дир. SAA шт. Півден. Кароліна.
(1974–1986). Кетелаар, Ерік (Eric Ketelaar; 1944 р.н.) –
Кемпбелл, Уїльям Массіллон (William Mas- юрист, історик; Нац. Архівіст Нідерландів
sillon Campbell; 1805–1849) – юрист м. Сент (1989–1997); Ген. інспектор Держ. архів.
Чарльз і м. Сент Луїс; чл. Сенату шт. Міссурі служби Нідерландів (1997–2001); проф. архі-
від м. Сент Луїса (1830–1849); чл. конституц. вістики Деп. історії Ун-ту Лейден, Півден.
конвенції шт. Міссурі від м. Джефферсон Сіті Голландія (1992–2002); проф. Шк. інформації
(1845); засн. і 1-й президент Істор. і філос. Ун-ту Мічигану (США), Ун-ту Гакусюїн (Токіо,
т-ва Міссурі (з 1844 р.). Японія), Ун-ту Торонто (Канада); проф. архі-
989
вістики Деп. архів. і інформац. студій Ун-ту Ун-т шт. Юта); президент Істор. т-ва шт. Юта
Амстердама, Нідерланди (1997–2009); проф. (1908–1909).
ф-ту інформац. технологій Держ. ун-ту Авст- Кіплі, Девід Р. (David R. Kepley) – історик; спів-
ралії (Monash University, Мельбурн; 2003– робітник Деп. праці США; інструктор амер.
2008). Віце-президент, президент і голова історії Ун-ту Мериленду; Архівіст Служби
Ком-ту з автоматизації Королів. т-ва голланд. лісів США; спеціаліст NARS по документах
архівістів. Секретар із стандартизації ICA Конгресу США; чл. Комітету з номінацій
(1980–1984), голова Комісії з управління MARAC; чл. SAA.
документацією (1996–2000), віце-президент Кіршенбаум, Меттью (Matthew Kirschenbaum) –
та президент (1998–2000) ICA. Почес. прези- проф. Деп. англ. мови та асист. дир. Ін-ту гу-
дент ICA (з верес. 2000 р.). Автор понад манітар. технологій Ун-ту Мериленда; кер.
350 статей, книг та ін. праць у галузі архівіс- проекту «BitCurator» та «Computer Forensics
тики, у т. ч. автор Путівника по законодавству and Born-Digital Content in Cultural Heritage
у сфері архівів і управління документацією Collections».
ЮНЕСКО «Archival and records management Клаассен, Девід (David Klaassen) – ред. журн.
legislation and regulations: a RAMP study with «The Аmerican Archivist» (1989–1991). Архі-
guidelines» (Париж, 1985 р.). Ред. декількох віст Архіву історії соц. забезпечення (Social
архів. журн., у т. ч. «Archival Science. Interna- Welfare History Archives) при Ун-ті шт. Мін-
tional Journal on Recorded Information». несота (1975–2011). Автор статей «Achieving
Кетон, Джон Т. (John T. Caton) – радник з доку- Balanced Documentation: Social Services from a
ментації Від. управління документацією Б-ки Consumer Perspective» (1986), «The Archival
шт. Іллінойс; чл. Ком-ту з управління доку- Intersection: Cooperation Between Collecting
ментацією SAA. Repositories and Nonprofit Organizati-
Кечкеметі, Шарль (Charles Kecskeméti) –
ons» (1990).
франц. історик і архівіст; Ген. секретар ICA
Клампенхауер, Річард (Richard Klumpenhou-
(1964–1970); виконав. секретар ICA (1970–
wer; 1959 р. н.) – співробітник Нац. архіву і
1988); виконав. дир. ICA (1988–1998); почес.
Б-ки Канади; 1988 р. захистив дис. «Concepts
Ген. секретар Міжнар. ком-ту комп’ютериза-
of value in the archival appraisal literature» в
ції Архіву Комінтерну (з 2000 р.).
Кімболл, Грегг Д. (Gregg D. Kimball) – історик; UBC (Ванкувер, Канада); чл. Т-ва архівів Аль-
спеціаліст із систематизації і описування в берти; чл. та голова Ком-ту з освіти Т-ва
Колекції манускриптів Нац. мед. Б-ки; дир. юрид. архівів Альберти (Канада).
Від. освіти і зв’язків із громадськістю Б-ки Кларк, Джон (John Clark; 1761–1821) – губ-р
Вірджинії (на 2009 р.). Сфера наук. інтересів: шт. Делавер (1817–1820); ініціатор першого
історія матеріальної культури та Півдня проекту по створенню архіву в Делавері
США. Автор праці «The Burke-Cappon Debate: (1817).
Some Further Criticisms and Considerations for Кларк, Роберт(Боб) (Robert (Bob) Clark) –
Archival Theory» (American Archivist; 1985, ст. архівіст Б-ки Президента США Фр. Д. Руз-
Fall; Vol. 48, № 4; Р. 369–376.). вельта (на 2013 р.).
Кінг, Коретта Скотт (Coretta Scott King) – засн. Кларк, Томас Діонісіус (Thomas Dionysius
і президент Кінг-центру (з 1968 р.). Clark; 1903–2005) – голова Деп. історії Ун-ту
Кінг, Мартін Лютер (Martin Luther King; 1929– Кентуккі (1942–1965). В ун-ті працював про-
1968) – афро-амер. баптист. проповідник; тягом 1931–2001 рр., помер у віці 101 року.
лідер Руху за громадян. права чорношкірих у Очільник руху за створення архіву шт. Кен-
США. Лауреат Нобелів. премії миру (1964 р.). туккі.
Загинув 4 квіт. 1968 р. від пострілу снайпера. Кларк, Уїльям (William Clark; 1770–1838) –
Кінг, Пендлтон (Pendleton King; 1844–1913) – амер. першопроходець, держ. діяч; учасник
кер. Бюро індексів і архівів Держ. деп. США експедиції «Льюїса і Кларка» на захід Амери-
(1894–1905); колекціонер, власна колекція кан. континенту (1803–1806); губ-р Міссурі
якого налічувала понад 7 тис. томів; нині ко- (1813–1821).
лекція зберігається у Б-ці Ун-ту Північ. Каро- Клей, Генрі (Henry Clay; 1777–1852) – юрист,
ліни. політ. і держ. діяч; спікер Палати представни-
Кінгсбері, Джозеф Томас (Joseph Thomas ків Конгресу США (1811–1814, 1815–1820,
Kingsbury; 1853–1937) – чл. Анти-мормон. 1823–1825); Держ. секретар США (1825–
лібер. партії; президент Ун-ту Дезерет (нині – 1829).
990
ДОДАТКИ
Клейборн, Уїльям Чарльз Коул (William International Law and the Current Debate over
Charles Cole Claiborne; 1773–1817) – 1-й губ-р Iraqi Records and Archives» (2010), «Burn After
шт. Луїзіана (1812–1816). Viewing: The CIA’s Destruction of the Abu
Клепп, Елмон У. (Almon W. Clapp) – друкар Zubaydah Tapes and The Law of Federal
Конгресу США (Congressional Printer) у 1869– Records» (2011), «“Inalienable” Archives: Kore-
1876 рр., кер. Держ. друкарні у 1876–1877 рр. an Royal Archives as French Property under
Клівленд, Стівен Гровер (Stephen Grover International Law» (2011) та ін.
Cleveland; 1837–1908) – Президент США Кокс, Патрісія Ніксон (Patricia «Tricia» Nixon
(1885–1889 та 1893–1897). Cox; 1946 р.н.) – донька Президента США
Клінтон, ДеВітт (DeWitt Clinton; 1769–1828) – Р. М. Ніксона.
мер м. Нью-Йорк (1803–1807, 1808–1810, Кокс, Річард Дж. (Richard J. Cox) – видатн.
1811–1815); губ-р шт. Нью-Йорк (1817–1822, амер. учений; ред. журн. «The Аmerican
1825–1828); засн. Нью-Йорк. істор. т-ва. Archivist» (1991–1995). Професійну кар’єру
Клінтон, Уїльям Дже́ фферсон «Білл» (William розпочав 1972 р. в Архіві шт. Нью-Йорк. Пра-
Jefferson «Bill» Clinton; 1946 р.н.) – Президент цював у Деп. архівів і історії шт. Алабама,
США (1993–2001). істор. т-вах Балтімору і Мериленду. Викл.
Клод, Мері (Тереза Анджела Лейн (Theresa (1988), асист. проф. (1992), асоційов. проф.
Angela Lane); Mary Claude Lane; 1915–1974) – (1996), проф. (з 2000 р.) у Шк. інформац. наук
черниця Домінікан. монастиря (з 1932 р.); Ун-ту Пітсбурга. Чл. Ради (1986–1989),
б-кар (1933–1960) Домінікан. монастиря; чл. та голова Ком-ту з освіти і профес. розви-
кер. Архіву католицької церкви в Остіні, шт. тку (1986–1989), почес. чл. (з 1989 р.) SAA.
Техас (1961–1974); чл. SAA. Ред. журн. «Records and Information Manage-
Клос, Роберт (Robert Claus; 1914–2004) – Архі- ment Journal» (2001–2007). Автор числ. ста-
віст Архіву ООН (з жовт. 1946 р.). тей і монографій, серед яких «American Archi-
Клоусон, Орсон Спенсер (Orson Spencer val Analysis: The Recent Development of the
Clawson; 1879–1917) – президент Істор. т-ва Archival Profession in the United States» (1990),
шт. Юта (1912–1917). «Managing Institutional Archives: Foundational
Клунен, Мішель Валері (Michèle Valerie Principles and Practices» (1992), «The First
Cloonan) – асоційов. проф. Деп. інформац. Generation of Electronic Records Archivists in
наук Каліфорн. ун-ту «UCLA»; проф. Вищої the United States: A Study in Professionaliza-
шк. бібл. і інформац. наук Сіммонс-коледжу tion» (1994), «Closing an Era: Historical Per-
(Бостон, Массачусетс); учасник проекту spectives on Modern Archives and Records Man-
«ІnterPARES». agement» (2000), «Managing Records as Evi-
Кой, Оуен Кочран (Owen Cochran Coy; 1884– dence and Information» (2001), «No Innocent
1952) – проф. історії Ун-ту Півден. Каліфорнії Deposits: Forming Archives by Rethinking Ap-
(1925–1950); секретар і дир. комісії по реалі- praisal» (2004), «Lester J. Cappon and Historical
зації проекту WPA часів «нового курсу» Пре- Scholarship in the Golden Age of Archival The-
зидента США Фр. Д. Рузвельта (1936); дир. ory» (2004), «Archives and Archivists in the
Істор. асоц. шт. Каліфорнія (1923–1950). Information Age» (2005), «Archival Anxiety and
Кок, Сінтія М. (Cynthia M. Koch) – дир. музею the Vocational Calling» (2011) та ін.
«National Historic Landmark Old Barracks Кокс-Поль, Лорі (Lori Cox-Paul) – співробітник
Museum» у Трентоні, Нью Джерсі (1979– Філіалу NARA у Канзас-Сіті.
1993); виконав. дир. Гуманітар. ради Нью- Колдвелл, Говард Уолтер (Howard Walter
Джерсі (1993–1997); асоц. дир. Нац. комісії з Caldwell; 1853–1927) – проф. і кер. Деп. історії
питань суспільства, к-ри і общин Ун-ту Пенсі- Ун-ту Небраски (1906–1922); секретар Істор.
льванії (1997–1999); дир. Б-ки і Музею Пре- т-ва шт. Небраска (1909–1917).
зидента США Фр. Д. Рузвельта (1999–2011). Колдвелл, Джон Майкл (John Michael Caldwell;
Кокс, Дуглас (Douglas Cox) – співробітник Б-ки 1951–1998) – перший архівіст Центру конгрес.
Міжнар. кримін. трибуналу у Руанді (Тан- архівів імені Карла Алберта Ун-ту Оклахома.
занія, 2002); співробітник юрид. асоц. «Allen Колсруд, Оле (Ole Kolsrud; 1941 р.н.) – норвезь-
and Overy LLP» (2002–2008); учасник програ- кий історик і архівіст; ст. архівіст Нац. архіву
ми юрид. б-ки Деп. корекції (з питань над- Норвегії в Осло (1971–2013).
звичайних ситуацій і захисту населення) Команто, Марі (Mary Comanto) – архівіст із
м. Нью-Йорк (2008); асоційов. проф. юрид. Панами, стажувалась у Нац. архіві США за
б-к та міжнар. юрид. б-карів Шк. права Ун-ту програмою «Point Four».
Нью-Йорк Сіті (з 2009 р.). Автор праць: Конвей, Пол (Paul Conway; 1953 р.н.) – архівіст
«Archives and Records in Armed Conflict: Б-ки Президента США Дж. Р. Форда (1978–
991
1988); штатний співробітник SAA (з 1988 р.). Коукі, Джудіт (Judith A. Koucky) – співробітник
1991 р. захистив доктор. дис. на тему органі- Ун-ту Мічигану; в. о. секретаря SAA у 1973–
зації зберігання док-тів у США «Archival 1974 рр.
Preservation in the United States and the Role of Коулмен, Крістофер Б. (Christopher B. Cole-
Information Sources». Проф. Шк. інформації man) – чл. Істор. т-ва Індіани (1924–1944); ред.
Ун-ту Мічигану. Сфера наук. інтересів – циф- «The Indiana Quarterly Magazine of History».
рове зберігання та електронні медіа. Коутс, Бенджамін Хорнор (Benjamin Hornor
Коннор, Дженнетт Тербер (Jeannette Thurber Coates; 1797–1881) – лікар, поет, чл. Акад.
Connor; 1872–1927) – фундатор Істор. т-ва природн. наук, ред. першого мед. журн.
шт. Флорида. «North American Medical and Surgical Journal»,
Коннор, Роберт Діггес Вімберлі (Robert Dig- один із засн. Істор. т-ва Пенсільванії (1825).
ges Wimberly Connor; 1878–1950) – учитель Кохен, Мендес (Mendes Cohen; 1831–1915) –
історії; чл., секретар, президент Літ.-істор. президент Істор. т-ва шт. Мериленд (1903–
асоц. шт. Північ. Кароліна (1903–1921); фун- 1913).
датор і дир. Істор. комісії Північ. Кароліни Крег, Барбара Л. (Barbara L. Craig) – архівіст
(1906–1920); проф. історії і права Ун-ту Пів- Архіву Онтаріо (Канада) з 1970 р.; ред. і
ніч. Кароліни (1920–1934, 1941–1950); 1-й в. о. дир. Центру досліджень в інформац. нау-
Архівіст США (1934–1941); 3-й президент ках Ун-ту Торонто (Канада) з 1994 р.; асоці-
SAA (1941–1943); дослідник історії Північ. йов. проф. (з 1997 р.) та проф. (з 2009 р.) ф-ту
Кароліни. інформац. наук Ун-ту Торонто (Канада);
Конрад, Генрі Клей (Henry Clay Conrad; 1852– чл. Асоц. канад. архівістів та Канад. ради архі-
1930) – історик, адвокат; суддя Верхов. суду вів; чл. редколегії та гол. ред. «Reviews»
Делаверу; засн. Комісії публ. архівів у Делаве- журн. «The American Archivist» (з 1995 р.);
рі; Архівіст шт. Делавер і кер. Публ. архіву автор числ. книг і статей у галузі архів. наук.
шт. Делавер у 1924–1930-х рр. Крейн, Уїльям Керей (William Carey Crane;
Корі, Алберт Б. (Albert B. Corey; 1898–1963) – 1816–1885) – священик; 1-й президент Істор.
історик шт. Нью-Йорк (1946–1963), один із т-ва шт. Міссісіпі.
чл.-засн. і президентів AASLH. Кренделл, Френсіс Осбері (Francis Asbury
Кортельйо, Джордж Брюс (George Bruce Crandall; 1837–1915) – ред. і б-кар, перший
Cortelyou; 1862–1940) – секретар Президента суперінтендант публ. документів Деп. внут-
США У. Мак-Кінлі (1900–1903); 1-й Секретар ріш. справ (1895–1897).
торгівлі і праці США (1903–1904); Секретар Кріттенден, Крістофер Чарльз (Christopher
фінансів США (1907–1909); Ген. поштмейстер Charles Crittenden; 1902–1969) – видатн.
США (1905–1907). амер. архівіст; інструктор історії Єльського
Косар, Кевін Р. (Kevin R. Kosar; 1970 р. н.) – ун-ту (1924–1925); інструктор історії та
спеціаліст у галузях політ. наук, конституц. асист. проф. Ун-ту Північ. Кароліни (1926–
історії та економіки; співробітник дослідн. 1935); секретар Істор. комісії шт. Північ. Ка-
служби Б-ки Конгресу США; автор аналіт. роліна (Деп. архівів і історії Північ. Кароліни,
оглядів для членів Конгресу США. 1935–1968); дир. проекту WPA з описування
Коукер, Чарльз Фредерік Уїльямс (Charles документів у шт. Північ. Кароліна «Historical
Frederick Williams Coker; 1932–1983) – асист. Records Survey» часів «нового курсу» Прези-
Архівіста Деп. архівів і історії шт. Північ. Ка- дента США Фр. Д. Рузвельта (1936–1937);
роліни (1963–1970); Архівіст шт. Північ. Ка- голова Конф. істор. т-в (1938–1940); засн. і
роліна (1970–1973), голова відділу друков. 1-й президент AASLH (1940–1942); віце-пре-
документів NARS (1973–1978); голова Секції зидент (1944–1945) та 6-й президент SAA
довідників і обслуговування читачів Від. ма- (1947–1949); чл. Ради SAA (1946–1947 та
нускриптів Б-ки Конгресу США (1978–1983); 1950–1954); асист. дир. проекту по збиранню
дир. Ін-ту сучас. архівів Нац. архіву США; і описуванню документів часів Другої світо-
викл. курсу «Історія і управління сучасними вої війни у NARA (1946–1947); гол. ред. журн.
архівами і манускриптами» Ун-ту Мериленду «North Carolina Historical Review»; секретар і
і Вищої шк. б-к і інформац. наук Католицько- скарбник Літ. і істор. асоц. шт. Північ. Кароліна
го ун-ту Америки; ред. журн. «The American (1935–1969); президент Археолог. т-ва Північ.
Archivist» (1975–1978); ген. ред. серії базових Кароліни (1948–1950; 1955–1956); президент
підручників SAA «Basic Manual Series»; почесн. Істор т-ва Північ. Кароліни (1956–1957).
чл. SAA (з 1976 р.), чл. Літ. і істор. асоц. Північ. Кроненветт, Філіп Н. (Philip N. Cronenwett) –
Кароліни, Т-ва манускриптів, Конф. південно- б-кар Спец. колекції Б-ки Дартмут. Коледжу
атлант. архівів і документів, Асоц. спец. б-к. (м. Ганновер, Нью-Гемпшир).
992
ДОДАТКИ
Кросс, Натаніель (Nathaniel Cross; 1802–1866) – дир. Істор. т-ва шт. Юта (1961–1969); дир.
проф. Ун-ту Нешвілла; 1-й президент Істор. Спец. колекції Ун-ту шт. Юта (1969–1983).
т-ва Теннессі (з 1849 р.). Кулідж, Джон Калвін (John Calvin Coolidge;
Кувельє, Марі-Шарль-Жозеф-Теодор (Marie- 1872–1933) – віце-президент США (1921–
Charles-Joseph-Theodore (Joseph) Cuvelier); 1923); Президент США (1923–1929).
1869–1947) – історик, бельгій. архівіст, вче-
ний-новатор у галузі архів. освіти; держ. архі-
віст м. Льєж (з 1894 р.); асист. Хранителя Л
Архіву м. Брюгге (з 1896 р.); співробітник Лайонс, Кертіс Джер (Curtis Jere Lyons; 1833–
Держ. архіву у Брюсселі (з 1900 р.); в. о. Держ. 1914) – чл. Гавай. істор. т-ва.
Архівіста (з 1912 р.) та Держ. Архівіст Бельгії Лайт, Мішель (Michelle Light) – голова Спец.
(1913–1935); один із фундаторів Бельгій. колекції і архіву Ун-ту Каліфорнії у м. Ірвайн,
асоц. б-карів і архівістів (1907); учасник 1-го Каліфорнія; шт. SAA.
Міжнар. конг. архівістів і б-карів у Брюсселі
Ламар, Мірабо Бонапарт (Mirabeau Buonaparte
(1910); ініціатор створення проміж. сховищ
Lamar; 1798–1859) – Президент Республіки
для тимчас. зберігання документів (1923);
Техас (1838–1841); відомий тим, що виділив
чл. Королів. істор. комісії, кореспондент Ко-
ролів. акад. Бельгії, чл. Королів. акад. фла- землю під будівництво Ун-ту Техасу «A&M»
манд. мови і літ. та Королів. комісії з топоні- та Ун-ту шт. Техас в Остіні.
міки і діалектології. Ларсон, Девід (David Larson) – чл. Істор. т-ва
Кук, Джеймс (James Cook; 1728–1779) – англ. Огайо; почес. чл. SAA; чл. Ком-тів 1970-х рр.
мореплавець, картограф і дослідник Ньюфау- Ласса, де П’єр Клемент (Pierre Clement de
ндленду, Гавай. островів, схід. узбережжя Laussat (фр.); 1756-1835) – барон, франц. ко-
Канади, Австралії, Нової Зеландії, захід. узбе- лоніал. префект, здійснював наглядові функ-
режжя Північ. Америки, Тихого, Індійського і ції під час передавання Луїзіани від Іспанії до
Атлантичного океанів. Франції та від Франції до США.
Кук, Джон (John Cook) – 1-й б-кар Б-ки шт. Нью- Латроб, Джон Хазлехерст Боневал (John
Йорк (1818–1823). Hazlehurst Boneval Latrobe; 1803–1891) –
Кук, Майкл (Michael Cook) – дир. Нац. архіву чл. Американ. т-ва дослідження історії коло-
Танзанії (1964–1966); кер. навчальних архів. ніал. періоду «American colonization soci-
програм для англомовних архівістів Африки ety» (з 1824 р.) та президент (з 1853 р.); за-
в Ун-ті Гани (1975–1977); голова Ком-ту з сновник Т-ва дослідження історії колоніал.
освіти ICA (1984–1988); чл. Ком-ту з автома- періоду шт. Мериленд «Maryland Colonization
тизації ICA; консультант ЮНЕСКО з архів. Society»; президент Істор. т-ва шт. Мериленд
розвитку; дир. проекту з архів. описування (1871–1891).
Ун-ту Ліверпуля (Великобританія). Автор Лафайєт, Жильбер (Marie-Joseph Paul Yves
праць: «Archive Administration» (1977), «Ar- Roch Gilbert du Motier, marquis de La Fayette
chives and the Computer» (1980, 1986), «The (франц.); 1757–1834) – генерал, учасник Аме-
Management of Information from Archi- рикан. революції (1775–1783) та Великої
ves» (1986), «Manual of Archival Descripti- франц. революції (1789–1799).
on» (1989). Левінсон, Поль (Paul Lewinson; 1900–1988) –
Кук, Террі (Terry Cook) – історик-архівіст, ви- історик, музикознавець, лінгвіст, архівіст;
дат. учений; співробітник Нац. архіву Канади асист. проф. Суортмор. коледжу в Пенсільва-
(1975–1998); проф. архів. студій Ун-ту Мані- нії; інструктор в Ун-ті шт. Огайо (1927–1932);
тоби, Канада (1998–2012); ад’юнкт-проф. співробітник Нац. архіву США (1935–1960):
інформац. і архів. студій Ун-ту Оттави, Кана- заст. інспектора з експертизи цінності непо-
да (з 2010 р.); чл. і почес. чл. Асоц. канад. архі- точ. документів федер. деп., дир. Від. у Деп.
вістів (з 1975 р.), SAA (з 1980 р.), чл. Королів. труд. архівів; дир. Від. документів промисл.
т-ва Канади (з 2010 р.); сертифік. консуль- підприємств; чл. та голова Ком-ту труд. архі-
тант з питань експертизи цінності, електрон. вів SAA. Фундатор концепції вибірк. експер-
і цифр. документів, архів. етики «Clio Certified тизи цінності документів, автор праці «Ar-
Consultant Program» у регіоні Оттави (з chival Sampling» (American Archivist; 1957,
1998 р.). October; Vol. 20, № 4; Р. 291–312).
Кук, Френк Дж. (Frank J. Cook) – дир. Від. архі- Лейзінгер, Алберт (Albert H. Leisinger, 1915–
вів Ун-ту Вісконсин-Мадісон; 38-й президент 1991) – дир. Від. виставок і публікацій Управ-
SAA (1982–1983); почес. чл. SAA. ління цив. архівів NARS; заст. асист. Архівіста
Кулі, Еверетт Л. (Everett L. Cooley; 1918–2006) – США; голова Ком-ту з мікрофільмування ICA
1-й архівіст Істор. т-ва шт. Юта (1954–1960); (з 1963 р.).
993
Лем’є, Дональд Дж. (Donald J. Lemieux) – чл. ва Секції манускриптів Б-ки ун-ту шт. Нью-
Істор. т-ва Луїзіани; кер. Архіву шт. Луїзіана з Йорк (з 1899 р.), учасник Конф. амер. архівіс-
1974 р. тів та 1-го Міжнар. конг. архівістів і б-карів у
Лем’є, Вікторія Л. (Victoria L. Lemieux) – асист. Брюсселі (1910).
проф. і виконав. дир. Міждисциплінар. центру Леслі, Александер (Alexander Leslie; 1731–
медіа і графічних документів Шк. бібл., архів. 1794) – генерал Британ. армії, команд. британ.
і інформац. наук UBC (Ванкувер, Канада). корпусом у ході війни за незалежність Пів-
Сфера наук. інтересів: фінансові документи і нічно-Американ. шт. (1775–1783).
інформац. системи; інформац. помилки у Лессер, Чарльз (Charles H. Lesser) – історик;
фінанс. системах; ризики в управлінні доку- дослідник історії Деп. архівів і історії Півден.
ментами і інформацією тощо. Кароліни.
Лемб, Уїльям Кей (William Kaye Lamb; 1904– Летроп, Алан К. (Alan K. Lathrop) – хранитель
1999) – Архівіст і Б-кар пров. Британ. Колум- Від. манускриптів (архітектур. документів)
бія (1934–1940); Б-кар Ун-ту Британ. Колум- Б-ки Ун-ту Міннесоти. Сфера наук. інтересів:
бії (UBC, Ванкувер) у 1940–1948 рр.; Архівіст релігійна архітектура Міннесоти та архітек-
домініону Канада (1948–1953); Архівіст і тур. документи.
Б-кар Канади (1953–1969). Почес. чл. прав- Лехман, Макс (Max Lehmann; 1845–1929) –
ління Королів. т-ва Канади (1949); президент німецький історик; викл. Військ. акад. у Бер-
Королів. т-ва Канади (1965–1966); віце-пре- ліні, проф. історії в ун-тах Марбурга, Лейпци-
зидент та президент Канад. істор. асоц.; чл. га та Геттингена.
та віце-президент Канад. бібл. асоц., Лі, Джон М. (John M. Lea; 1818–1903) – прези-
чл. Бібліограф. т-ва Канади та віце-президент
дент Істор. т-ва Теннессі (1884–1903).
(1963–1964); 20-й президент SAA (1964–
Лі, Джон У. М. (John W. M. Lee) – б-кар Істор. т-ва
1965).
шт. Мериленд у 1888 р.
Леммон, Альфред Е. (Alfred E. Lemmon) – хра-
нитель манускриптів Істор. колекції Нового Лі, Еліза Престон (уродж. Ноден Корбі (Eliza
Орлеана; дир. дослідницького центру «Wil- Preston Lea, Naudain Corbit) – 6-й президент
liams Research Center»; дослідник ісп. доку- NSCDA у шт. Делавер (з 1913 р.).
ментів Луїзіани і Нью-Мексико. Лі, Крістофер (Christopher (Cal) Lee) – вчений у
Лендіс, Уїльям Е. (William E. Landis) – б-кар галузі електрон. документів; проф. Шк.
Спец. колекції манускриптів і архівів Ун-ту інформац. і бібл. наук Ун-ту Північ. Кароліни
Каліфорнії в м. Ірвайн; координатор з оциф- (з 2005 р.); чл. SAA; кер. проекту «BitCurator»
ровування наук. журн. для «JSTOR»; голова та «Computer Forensics and Born-Digital Con-
Від. систематизації, описування та метаданих tent in Cultural Heritage Collections».
архівів і манускриптів Б-ки Єльського ун-ту; Лі, Чарльз Едвард (Charles Edward Lee; 1918–
голова служб дослідження та інструктування 2008) – дир. Деп. архівів і історії Півден. Ка-
Спец. колекції Б-ки «Louis Round Wilson» Ун- роліни (1964–1986); 27-й президент SAA
ту Північ. Кароліни у м. Чепел Хілл. Протягом (1971–1972).
1997–2003 рр. входив до робочої групи SAA зі Лідекер, Роберт Колфакс (Robert Colfax
створення нової версії стандарту EAD та роз- Lydecker; 1857–1924) – купець, букмекер,
робки техн. завдання для нової версії станда- фрахтовий агент; секретар Ради комісіонерів
рту DACS; чл. різних комітетів SAA та редко- Публ. архіву Гаваїв; 1-й Архівіст Гаваїв (з
легії журн. «The American Archivist». 1905 р.).
Лентзер, Джейсон С. (Jason S. Lantzer) – Ліланд, Уалдо Гіффорд (Waldo Gifford Leland;
ад’юнкт-проф. історії Ун-ту Індіани «IUPUI»; 1879–1966) – видат. амер. історик, один із
чл. АНА (з 2005). фундаторів Нац. архіву США та SAA; співробі-
Леопольд, Річард Уїльям (Richard William тник Карнегі-ін-ту (з 1903 р.); секретар АНА
Leopold; 1912–2006) – історик, фахівець у (1908–1920); засн. Конф. амер. архівістів
галузі історії дипломатії; проф. історії Північ- (1909–1935); делегат 1-го Міжнар. конг. б-
но-Захід. ун-ту, Еванстон-Чикаго, Іллінойс карів і архівістів у Брюсселі (1910); кер. місії
(1948–1980); президент Т-ва істориків амер. Карнегі-ін-ту по виявленню документів з
міжнар. відносин (1970); ОАН (1976); чл. На- амер. історії у Франції (1907–1914 та 1922–
глядового консультант. ком-ту за паперами 1927); 2-й президент SAA (1939–1941); орга-
Президента США В. Вільсона та Комісії дир. нізатор Президент. б-ки Фр. Д. Рузвельта
Ін-ту Б-ки Президента США Г. С. Трумена; (1938–1939); голова Американ. ради наук. т-в
чл. ін. комісій і ком-тів. (1927–1946); президент Міжнар. академ. сою-
Лер, Арнольд Йохан Фердинанд Ван (Arnold зу та Міжнар. ком-ту істор. наук (1938–1947);
Johan Ferdinand Van Laer; 1869–1955) – голо- голова Консультац. комісії Нац. служби пар-
994
ДОДАТКИ
ків (1935–1950); почес. консультант Б-ки Літтлджон, Джон (John Littlejohn – «Guardian of
Конгресу США. 1959 р. у США на честь У. Г. Лі- the Declaration of Independence» («Хранитель
ланда засн. щорічну премію для нагороджен- Декларації незалежності»); 1756 – 13 трав.
ня за кращу працю у галузі архівознавства. 1836 р.) – методист. священик у Лісбургу
Ліліуокалані (Lydia Lili’u Loloku Walania We- (Leesburg); шт. Вірджинія.
wehi Kamaka’eha (гавай.); 1836–1917) – остан. Ліхі, Емметт Джозеф (Emmett Joseph Leahy;
Королева Королівства Гаваї (1891–1893). 1910–1964) – видат. амер. вчений у сфері
Ліндлі, Харлоу (Harlow Lindley; 1875–1959) – управління документацією. Працював у Фе-
проф. Деп. історії Ерлем-коледжу (Earlham дер. торг. комісії (Federal Trade Commission).
College) (1899–1928); дир. Деп. історії і архі- Співробітник NARA (з 1935 р.); дир. з коорди-
вів Б-ки шт. Індіана (1913–1924); секретар нації документац. роботи у Деп. ВМФ США (з
(1915–1923) і дир. (1923–1924) Істор. комісії верес. 1941 р.); кер. Управління документа-
Індіани; куратор історії (1929–1934) та сек- цєю ВМФ (з жовт. 1942 р. по лис. 1945 р.).
ретар (1934–1946) Істор. і археол. т-ва Протягом 1946–1947 рр. працював у компанії
шт. Огайо; чл. Комісії публ. архівів. «Remington Rand, Inc.», згодом засн. і став
Лінкольн, Авраам (Abraham Lincoln; 1809– виконав. дир. неприбутк. орг-ції «Нац. рада з
1865) – Президент США (1861–1865). управління документацією». Водночас засн. і
Лінкольн, Роберт Тодд (Robert Todd Lincoln; очолив «Business Archives Center» – архів для
1843–1926) – син Президента США А. Лін- зберігання документів комерц. фірм. 1953 р.
кольна; юрист; посол США у Великобританії відкрив власну приват. компанію із надання
(1889–1893); Військ. секретар США (1881– консультацій з управління документацією
1885). «Leahy and Co.» та архів «Leahy Archives, Inc.»,
Лінч, Кліффорд (Clifford Lynch) – ад’юнкт- до якого увійшов «Business Archives Center».
проф. Шк. інформації Ун-ту Каліфорнії у Обома компаніями управляв до своєї смерті
Берклі; дир. Коаліції мережевої інформації 23 черв. 1964 р. Голова Ком-ту з управління
(Coalition for Networked Information) – орг-ції, документацією SAA (1936–1940-ві рр.); чл.
що надає підтримку розвиткові цифр. інфор- обох Гуверів. комісій (1947–1948, 1953–
мац. технологій для просування наук. комуні- 1956); один із ініціаторів прийнятого 1950 р.
кацій та збагачення інтелектуальної продук- Конгресом США Закону про федер. докумен-
тивності.
ти «Federal Records Act». Розробник вимог до
Лінч, Томас молодший (Thomas Lynch, Jr.;
відбору документів для знищення, ініціатор
1749–1779) – представник Півден. Кароліни,
укладання типових переліків документів
який поставив підпис під Декларацією неза-
органів держ. влади зі строками зберігання
лежності 4 лип. 1776 р.
(ідея впроваджена у Законі про розпоря-
Ліперт, Волдемар (Woldemar Lippert; 1861–
дження документами «Record Disposal
1937) – нім. архівіст і історик; розпочав кар’є-
ру клерком у Держ. архіві Дрездена (Haupt- Act», 1943). Автор праці «Modern records
staatsarchiv Dresden) у 1891 р. та завершив management: a basic guide to records control,
кер. Держ. архівів Саксонії у Дрездені (Das filing, and information retrieval» (у співавторс-
Sächsische Hauptstaatsarchiv Dresden; призна- тві з Крістофером Камероном; McGraw-Hill,
чений на посаду в 1919 р.); почес. д-р Лейпциг. 1965). 1967 року на честь Е. Дж. Ліхі у США
ун-ту; чл. Асоц. саксон. давнини (1890 р.); засн. заснована нагорода за видатні професійні
Асоц. т-в саксон. історії і давнини (1926); ред. досягнення у галузі документац. і інформац.
журн. «Neues Archiv für sächsische Geschi- менеджменту.
chte» (1926–1936); постійний чл. Саксонської Ллаверіас, Хоакін Мартінес (Joaquín Llaverías
істор. комісії (з 1905 р.); чл. Істор. т-ва Дрез- Martínez; 1875–1956) – кубин. архівіст; учас-
дена; чл. Ради по саксон. пам’ятниках. ник 1-го Міжнар. конг. архівістів і б-карів у
Ліпінскі, Томас (Tomas A. Lipinski) – юрист- Брюсселі (1910); кер. Нац. архіву Куби; пер-
практик у сфері академ. і публ. б-к; викл. літ- ший інозем. почес. чл. SAA.
ніх ін-тів Шк. бібл. і інформац. наук Ун-ту Ловетт, Роберт У. (Robert W. Lovett) – храни-
Іллінойсу в м. Урбана-Шампейн; виконав. тель манускриптів і архіву Б-ки Бейкер
асоційов. декан і проф. Шк. бібл. і інформац. «Baker Library» (бізнес-шк.) Гарвард. ун-ту (у
наук Ун-ту Індіани (з 2011 р.). 1960-х рр.); почес. чл. SAA; голова секції біз-
Літл, Річард (Richard H. Lytle) – дослідник, нес-архівів SAA (1968-1969 рр.).
1979 р. в Ун-ті Мериленду захистив доктор. Лоевенхейм, Френсіс Л. (Francis L. Loewen-
дис. на тему пошуку інформації в архівах heim; 1927–1997) – проф. історії Ун-ту Уїлья-
«Subject Retrieval in Archives: A Comparison of ма Марша Райса, Хьюстон, шт. Техас; автор
the Provenance and Content Indexing Method». праць: «Peace or Appeasement? Hitler, Cham-
995
berlain and the Munich Crisis» (1965), «Roose- продана на аукціоні у Філадельфії 6–7 груд.
velt and Churchill: Their Secret Wartime 1892 року приватним колекціонерам, у т. ч. й
Correspondence» (1975), «The Diplomats: 1939– рукописи Дж Медісона.
1979» (1994). Мак-Доналд, Морін (Maureen MacDonald) –
Локвуд, Елізабет (Elizabeth Lockwood) – архі- співробітник NARA; кер. проекту із публікації
віст із доступу NARA (у 1990-х рр.); автор унік. документів NARA, у т. ч. в мережі Інтер-
статті «The Influence of New Trends in History нет, «Records of Our National Life. American
on Appraisal at the National Archives» (Ame- History at the National Archives».
rican Archivist; 1990, Summer; Vol. 53, № 3; Мак-Доналд, Уїльям (William MacDonald; 1863–
Р. 394–405). 1939) – історик, журналіст; випускник Гар-
Лонг, Ерл Кемп (Earl Kemp Long; 1895–1960) – вард. ун-ту (1892), доктор. ступінь отримав у
губ-р шт. Луїзіана (1939–1940, 1948–1952, Юніон-коледжі. Викл. історію і економіку у
1956–1960). Політехн. ін-ті м. Вустер, Массачусетс; проф.
Лопез, Альберто Лі (Alberto Lee Lopez) – дир. політ. наук і історії у Боудин-коледжі (1893–
Нац. архіву Колумбії. 1901); проф. історії в Ун-ті Брауна (1901–
Лоуелл, Говард (Howard P. Lowell) – Архівіст 1917); лектор в ун-тах Каліфорнії (1917–
шт. Оклахома (до 1990 р.); Архівіст та Адміні- 1918) та Єлю (1924–1926); кореспондент і
стратор з управління документацією шт. Де- ред. «The Nation» (спец. кореспондент у
лавер (з 1990 р. до жовт. 2000 р.); президент Франції), «The Freeman», «Commercial and
NAGARA (1993–1994); координатор NHPRC; Financial Chronicle». У 1899–1901 рр. – пер-
дир. Програми сучас. документів NARA з ший голова Комісії публ. архівів АНА.
18 лис. 2003 р. Мак-Елрой, Роберт Мак-Натт (Robert McNutt
Лукас, Лідія (Lydia Lucas) – голова техн. служ- McElroy; 1872–1959) – проф. історії Прінстон.
би Від. архівів і манускриптів Істор. т-ва ун-ту (1898–1916); викл. історії в ун-тах Ки-
шт. Міннесота; чл. SAA. таю (1916–1917) і Великобританії (1920–
Луцкер, Майкл Арнольд (Michael Arnold 1930-ті рр.); біограф С. Г. Клівленда та
Lutzker; 1929–2011) – дир. програм архів. Дж. Девіса.
менеджменту і істор. редагування та асоці- Мак-Ілвейн, Розамунда (Rosamond McIlvaine;
йов. проф. історії Нью-Йорк. ун-ту. 1872–1934) – 4-й президент NSCDA
Льюїс, Вірджил Енсон (Virgil Anson Lewis; шт. Делавер (1898–1903).
1848–1912) – один і засн. Істор. і антикв. т-ва Мак-Ілвейн, Генрі Рід (Henry Read McIlwaine;
Захід. Вірджинії; дир. Бюро архівів і історії 1864–1934) – б-кар шт. Вірджинія (1907–
шт. Захід. Вірджинія (1905–1912). 1934).
Льюїс, Девід Л. (David L. Lewis) – проф. бізнес- Мак-Кей, Елеонор (Eleanor McKay; 1946 р. н.) –
історії Шк. бізнес-адміністрації Ун-ту Мічига- архівіст Істор. т-ва шт. Вісконсин; архівіст
ну (1968–2008); чл. редколегії журн. «Michi- Колекції долини Міссісіпі Ун-ту шт. Міссісіпі
gan Quarterly Review»; чл. SAA, AHA, Істор. у Мемфісі; чл. SAA.
т-ва Мічигану, Т-ва істориків автомобіл. про- Мак-Кейн, Уїльям Девід (William David
мисловості та ін. McCain; 1907–1993) – Архівіст шт. Міссісіпі,
дир. Деп. архівів і історії шт. Міссісіпі (1938–
1955); асист. Архівіста США (1935–1937);
М президент SAA (1951–1953); президент Ун-ту
Магоффін, Берайя (Beriah Magoffin; 1815– Півден. Міссісіпі (1955–1975); лідер орг-ції
1885) – губ-р шт. Кентуккі у 1859–1862 рр. Сини ветеранів Конфедерації (1953–1993).
Майєр, Бранц (Brantz Mayer; 1809–1879) – Мак-Кінлі, Альберт Едвард (Albert Edward
юрист; один із засн. та авторів Статуту і Рег- McKinley; 1870–1936) – проф. історії Ун-ту
ламенту Істор. т-ва шт. Мериленд; президент Пенсільванії.
Істор. т-ва Мериленду (1867–1871). Мак-Кінлі, Уїльям (William McKinley; 1843–
Майєрс, Ірен Т. (Irene T. Myers) – історик, чл. 1901) – Президент США (1897–1901).
Комісії публ. архівів АНА від Кентуккі. Мак-Кой, Дональд Р. (Donald R. McCoy; 1928–
Мак-Артур, Дуглас (Douglas MacArthur; 1880– 1996) – проф. історії Ун-ту Канзасу (1957–
1964) – генерал Армії США (1944). 1995); президент Істор. т-ва шт. Канзас (1981–
Мак-Гуайєр, Джеймс (James C. McGuire) – адмі- 1982); автор книги «The National Archives:
ністратор маєтку Доллі Медісон, дружини America’s Ministry of Documents, 1934–1968»
4-го Президента США Дж. Медісона; організа- (1978). Почес. чл. SAA. Консультант різних
тор аукціону з продажу майна Доллі Медісон ком-в Нац. архіву США, президент. б-к
(1851). Колекція, зібрана Мак-Гуайєром, була Г. С. Трумена та Д. Д. Ейзенхауера.
996
ДОДАТКИ
Мак-Кол, Семюель Уолкер (Samuel Walker Мак-Ренор, Шона (Shauna A. McRanor) – д-р
McCall; 1851–1923) – чл. Палати представни- філос. Ун-ту Вікторії (Канада); у 1990-х рр.
ків Конгресу США від шт. Массачусетс (1893– під час написання дис. з архів. наук у Шк.
1913); 47-й губ-р Массачусетсу (1916–1919). бібл., архів. і інформац. наук UBC (Ванкувер,
Мак-Кормак, Джон Уїльям (John William Канада) опублікувала статтю «A Critical
McCormack; 1891–1980) – амер. політик з Бос- Analysis of Intrinsic Value» (American Archivist;
тона, Массачусетс; демократ; чл. (1928–1971) 1996, Fall; Vol. 59, № 4; Р. 400–411), яка отри-
та спікер (1962–1971) Палати представників мала приз Т. К. Піза за кращу працю.
Конгресу США; чл. Підком-ту Мосса, в якому Малага, Луїс Ф. (Luis F. Malaga, 1919 – р. с. невід.) –
був розроблений FOIA. б-кар з Перу; дир. б-к і архівів муніципалітету
Мак-Кормік, Річард Канінгем (Richard Cun- Ліми (1956–1962); голова Ком-ту з мікрофі-
ningham McCormick; 1832–1901) – політик, льмування Міжамерикан. техн. ради архівів
бізнесмен, журналіст; секретар Тер. Аризона (з 1961 р.).
(1863–1866); губ-р Тер. Аризона (1866–1868). Малон, Думас (Dumas Malone; 1892–1986) –
Мак-Коун, Р. М. (R. M. McCown) – Секретар історик, бібліограф, ред.; чл. АНА; лауреат
шт. Півден. Кароліна (1907–1908). Пулітцерів. премії у галузі історії (1975).
Мак-Крі, Мері Лінн (Mary Lynn McCree) – спів- Манден, Кен (Ken Munden) – автор термінолог.
робітник Ун-ту Іллінойсу в Чикаго; почес. словника «Glossary of Archival and Records
чл. SAA; чл. Ком-тів 1970-х рр. Administration Terms Applicable to the Work of
Мак-Лейн, Луїс (Louis McLane; 1786–1857) – the Departmental Records Branch», вид. Офісом
Держ. секретар США (1833–1834). Ген. ад’ютанта Армії США у 1957 р.
Мак-Логхлін, Ендрю Каннінгем (Andrew Маріє, Джордж Ігнасіо Рубіо (Jorge Ignacio
Cunningham McLaughlin; 1861–1947) – дир. Rubio Mane; 1904–1988) – історик, дослідник
Карнегі-ін-ту (з 1903 р.); 14-й президент АНА історії Юкатану; чл. і секретар Мексикан.
(1914); лауреат Пулітцерів. премії у галузі акад. історії; дир. Нац. архіву Мексики; кер.
історії (1936). освіт. програм із навчання архівістів Мекси-
Мак-Мастер, Джон Бак (John Bach McMaster; ки Міжамерикан. техн. ради архівів; прези-
1852–1932) – амер. історик. Розпочинав ка- дент Американ. ради архівів (з 1963 р.).
р’єру як інженер (1873–1877) та інженер- Маркан, Робер (Marquant Robert) – франц. іс-
консультант Прінстон. ун-ту (1877–1883); торик-архівіст; гол. архівіст Деп. архівів про-
став проф. історії ун-ту Пенсільванії (1883). вінції Ло і Гаронна; голова служби консерва-
Автор праць: «History of the People of the ції дирекції Нац. архівів Франції (1958–1961);
United States from the Revolution to the Civil чл. ICA; автор числ. праць у галузі архівістики.
War» (1883), «A School History of the United Мартін, Джеймс У. (James W. Martin) – викл.
States» (1897) та «Life of Benjamin Frank- Ун-ту Кентуккі.
lin» (1887). Мартін, Френсіс Ксав’єр (Francis Xavier Martin;
Мак-Мастер, Фітц Хью (Fitz Hugh McMaster; 1762–1846 ) – юрист; Ген. аторней Луїзіани
1867–1950) – журналіст, ред. і видавець; (1809–1810, 1813–1815); суддя Верхов. суду
чл. Палати представників Півден. Кароліни тер. Орлеану (1810–1813); суддя Верхов. суду
від округу Чарльстон (1900–1902); чл. Істор. Луїзіани (1815–1846); президент Істор. т-ва
комісії Півден. Кароліни (1906–1908); Луїзіани у 1846 р.
чл. Страхової комісії Півден. Кароліни (1908– Маршалл, Джеймс У. (James W. Marshall) – пер-
1918); голова Червого Хреста у роки Першої шовідкривач золота у Каліфорнії.
світової війни. Маршалл, Джон Джеймс (John James Marshall;
Мак-Міллін, Бентон (Benton McMillin; 1845– 1755–1835) – юрист; 1-й президент Істор.
1933) – губ-р шт. Теннессі (1899–1903). т-ва Вірджинії (з 1831 р.)
Мак-Ніл, Хезер (Heather MacNeil) – асоційов. Маршалл, Джордж Кетлетт (George Catlett
проф. архів. наук ф-ту інформації Ун-ту То- Marshall; 1880–1959) – держ. і військовий
ронто (Канада); дослідниця теорії і методів діяч США, Держ. секретар (1947–1949), Сек-
архів. систематизації й описування, автенти- ретар оборони (1950–1951), ініціатор Плана
фікації архів. документів у аналог. і цифр. Маршалла, лауреат Нобелів. премії миру.
середовищі. Маршалл, Томас М. (Thomas M. Marshall) –
Мак-Рейнолдс, Майкл Р. (Michael R. McRey- проф. історії; чл. Комісії публ. архівів АНА від
nolds) – чл. SAA, на 39-х щорічних зборах SAA Айдахо.
виступив із доповіддю про методи вибірко- Матіас, Чарльз Мак-Карді (Charles McCurdy
вої експертизи цінності (Філадельфія, Пенсі- Mathias; 1922–2010) – сенатор США від
льванія, 1975). шт. Мериленд (1969–1987).
997
Маттерн, Керолін Дж. (Carolyn J. Mattern) – Мейсон, Філіп Паркер (Philip Parker Mason;
історик; архівіст Істор. т-ва Вісконсину; архі- 1927 р. н.) – проф. історії; дир. Архіву праці і
віст Ун-ту Флориди (у 1980-х рр.); чл. SAA; урбаністики (Archives of Labor and Urban
біограф Л. К. Драпера. Affairs) Ун-ту Уейна у Детройті, Мічиган; пре-
Маттерс, Маріон (Marion Matters) – співробіт- зидент істор. т-ва Мічигану; голова Асоц.
ник Істор. т-ва Міннесоти; співробітник Б-ки Уїльяма Л. Клемента Ун-ту Мічигану;
Управління бібл. розвитку і служб шт. Мінне- секретар (1963–1968) та 26-й Президент SAA
сота; відповідальний співробітник SAA з пи- (1970–1971); голова Комітетів 1970-х рр.
тань автоматизації (у 1990-х рр.). SAA.
Меббс, Альфред У. (Alfred W. Mabbs; 1921– Мейсснер, Денніс (Dennis Meissner) – голова
2009) – співробітник Нац. архіву Великобри- Управління колекціями Істор. т-ва Міннесо-
танії (Public Record Office) з 1938 р.; Храни- ти; почес. чл. SAA; спеціаліст у сфері система-
тель публ. документів Великобританії (1978– тизації, описування і управління великими
1982); почес. чл. Королів. істор. т-ва Великоб- колекціями архів. документів, у т. ч. у цифр.
ританії (1954) та Т-ва антикварів Великобри- середовищі; чл. амер. і міжнар. робочих груп
танії (1979); гол. ред. «Hertfordshire Record по впровадженню стандарту EAD.
Society» (1991–1996); президент ICA (1980– Мендоза Лоза, Гуннар (Gunnar Mendoza Loza;
1982). 1914–1994) – піонер архів. науки у Болівії;
Меверс, Френк (Frank C. Mevers) – 1-й Архівіст дир. Нац. архіву Болівії; голова Ком-ту з опи-
шт. Нью-Гемпшир (1979–2010); кер. Від. сування і укладання архів. путівників Міжа-
управління документацією і архівами Деп. мерикан. техн. ради архівів (з 1961 р.).
штату Нью-Гемпшир (1979–2010).
Менлі, Безіл (Basil Manly; 1798–1868) – свяще-
Медісон, Джеймс (James Madison; 1751–1836) –
ник, один із засн. Південноамер. баптист.
Держ. секретар США (1801–1809); Президент
церкви, президент Ун-ту Алабами у Таскалусі
США (1809–1817).
Медісон, Доллі Пейн Тодд (Dolley Payne Todd (1837–1855); засн. та 1-й віце-президент
Madison; 1768–1849) – дружина Президента Істор. т-ва Алабами.
США Дж. Медісона, перша леді США (1809– Менне-Харіц, Анжеліка (Angelika Menne-Haritz;
1817). У першому шлюбі – Доллі Пейн Тодд. 1949 р. н.) – нім. архівіст; кер. досліджень
(дружина Джона Тодда). Архів. шк. Марбурга (1988–1993); дир. Архів.
Мейнеке, Фредерік (Friederich Meinecke (нім.); шк. Марбурга (1994–2001); дир. Фонду архі-
1862–1954) – нім. історик, представник нім. вів «Stiftung Archiv der Parteien und Masseno-
філос. шк. історизму; архівіст Держ. архіву rganisationen» (2002–2006); віце-президент
Німеччини (1887–1901); ред. журн. «Historis- федер. архівів Німеччини (Bundesarchivs; з
che Zeitschrift» (1896–1935); голова Рейхско- 2006 р.).
місії з питань історії (Historische Reichskom- Меренесс, Ньютон Деннісон (Mereness New-
mission; 1928–1935); засн. Вільного ун-ту у ton Dennison; 1868–1961) – амер. історик,
Берліні (Freie Universität Berlin; 1948). Автор дослідник історії Мериленду та ін. амер. ко-
праць «Weltbürgertum унд Nationalstaat» лоній.
(1908), «Idee der Staatsräson in der neueren Мерівезер, Кольєр (Colyer Meriwether; 1858–
Geschichte» (1924), «Die Entstehung des Histo- 1920) – історик, освітянин; один із засн., сек-
rismus» (1936); «Die deutsche Katastrophe» ретар і скарбник Півден. істор. асоц., чл. АНА,
(1946). Азіат. т-ва Японії; працював у Деп. освіти у
Мейснер, Хайнрік Отто (Heinrich Otto Meisner м. Сендай, Японія (1889–1892).
(нім.); 1890–1976) – нім. історик і архівіст; Мерівезер, Льюїс (Meriwether Lewis; 1774–
стажер держ. архіву Штеттину; співробітник 1809) – амер. першопроходець, держ. діяч;
Таємного держ. архіву Пруссії (Preußischen учасник експедиції «Льюїса і Кларка» на за-
Geheimen Staatsarchiv) з 1914 р.; викл. Прусь- хід континенту (1803–1806).
кого ін-ту архівознавства (1922 р.); кер. Архі- Мерівезер, Роберт Л. (Robert L. Meriwether;
ву Бранденбург-прусського дому (з 1925 р.); 1919–1958) – проф. історії Ун-ту Півден. Ка-
вивчав архіви СРСР у 1928-1935 рр.; співробі- роліни; засн. б-ки Ун-ту Півден. Кароліни;
тник управління архівами у Потсдамі (з засн. і 1-й дир. Б-ки шт. Півден. Кароліна.
1935 р); викл. Ін-ту архівознавства у Потсда- Меррівезер, Девід (David Merriwether (Meri-
мі (з 1950 р.); чл. Акад. наук у Берліні (1961 р.). wether)); 1800–1892) – 3-й губ-р Тер. Нью-
Автор праці «Schutz und Pflege des staatlichen Мексико (1853–1857).
Archivgutes mit besonderer Berucksichtigung Мессерсміц, Джордж Строссер (George
der Kassationsproblems» (Archivalische Zeit- Strausser Messersmith; 1883–1960) – пом.
schrift, 1939, № 45) та ін. Держ. секретаря, відомий амер. дипломат.
998
ДОДАТКИ
Метарі, де ля Жак (Jacques de la Metairie (фр.); NARA (1941–1947); співробітник Центру

1636 – р. с. невід.) – нотаріус у форті Фронте- управління документацією ВМФ США (Лос-
нак, Канада; землевласник в Арканзасі і Луї- Анджелес, Каліфорнія; 1947–1948); в. о. дир.
зіані. Федеральн. центру документації у Сан-
Механ, Альфред Тайєр (Alfred Thayer Mahan; Франциско (1948–1950); співробітник управ-
1840–1914) – амер. історик. Морський офі- ління документацією NARS регіону Сан-
цер, геодезист; адмірал (1885). Закінчив Вій- Франциско (1950–1955); голова Ради з
ськово-морську акад. в Аннаполісі (1859). управління документацією при Архіві шт. Іл-
Викл. історії у Військово-морському коледжі. лінойс (1956–1957); регіон. менеджер Ради з
Автор праць: «The Influence of Sea Power in управління документацією Тихоокеан. регіо-
History, 1660–1783» (1890), «Influence of Sea ну (1957–1960); консультант з управління
Power on the French Revolution» (1892), «Life документацією Деп. псих. гігієни і корекції у
of Farragut» (1892), «The Life of Nelson, the шт. Огайо (1960–1961); співробітник Деп.
Embodiment of the Sea Power of Great Brit- архівів і історії Північ. Кароліни (з 1961 р.);
ain» (1897), «Sea Power in its Relation to the Архівіст шт. Північ. Кароліна (1973–1981);
War of 1812» (1905), «From Sail to голова Ком-ту з номінацій SAA (1961–1962);
Steam» (1907). автор числ. праць у галузі архівістики.
Міллар, Лора (Laura Millar) – архів. консуль- Міффлін, Джеффрі (Jeffrey Mifflin) – архівіст і
тант; викл. ряду ун-тів; чл. SAA; індивід. консультант Архіву і спец. колекції Массачу-
чл. ICA; автор посібника «Archives: Principles сет. ген. шпиталю; спеціаліст у сфері викори-
and Practices» (Neal-Schuman Publishers, Inc.; стання візуальних документів і фотографій;
2010), написаного на підставі 25-річного чл. SAA.
досвіду роботи в архівах. Лауреат премії Міхен, Дженніфер (Jennifer Meehan) – спеціа-
У. Г. Ліланда 2011 р. ліст з описування рідкісних книг і рукописів;
Мілледж, Гаррієт Грешем (Harriet Gresham співробітник Від. рідкісних книг і манускрип-
Milledge; 1882– р. с. невід.) – учитель музики тів Б-ки Єльського ун-ту, Архіву амер. мист-ва
з Джорджії; дружина Александера Семюеля Смітсоніїв. ін-ту та Спец. колекції Б-ки
Саллі. Технологіч. ун-ту Вірджинії; чл. SAA.
Міллер, Абігейл Морган Чарльз (уродж. Вуд- Міхо, Локман (Lokman I. Meho) – спеціаліст у
сфері використання Web-технологій для ор-
натт (Abigail Morgan Charles R. Miller, Wood-
ганізації доступу до документів; університет.
nutt) – 5-й президент NSCDA у шт. Делавер
б-кар Американ. ун-ту в Бейруті; дир. Б-ки
(1903–1913).
Американ. ун-ту в Бейруті (Ліван).
Міллер, Девід Хантер (David Hunter Miller) –
Монелл, Гілберт (Gilbert C. Monell; 1816–1881) –
юрист у Нью-Йорк Сіті (1911–1929); експерт
лікар, політик; фундатор Істор. т-ва Небраски.
із даних на Паризькій мирній конф. (1917– Монро, Джеймс (James Monroe; 1758–1831) –
1919); радник з історії Держ. деп. США (1929– Держ. секретар США (1811–1817); Секретар
1944); голова делегації США на Конф. кодифі- оборони США (1814–1815); Президент США
кації міжнар. законодавства у Гаазі (1930). (1817–1825).
Міллер, Пейдж Патнам (Page Putnam Miller) – Монтгомері, Брюс (Bruce P. Montgomery) –
голова Нац. координац. ком-ту зі сприяння проф. історії і голова Істор. колекції та Архіву
історії (1980–2000); чл. SAA та OAH. Ун-ту Колорадо у м. Боулдер (на 2013 р.).
Міллер, Семюель (Samuel Miller; 1769–1850) – Монтгомері, Томас Лінч (Thomas Lynch
пастор пресвітеріан. Церкви; проф. церк. істо- Montgomery; 1862–1929) – кер. Б-ки шт. Пен-
рії Прінстон. духов. семінарії; засн. Нью-Йорк. сільванія.
істор. т-ва; автор числ. істор. праць. Монтесума, Карлос (Carlos Montezuma or
Мітчелл, Джон Дж. (John J. Mithell) – випуск- Wassaja; 1866–1923) – лікар, учитель, борець
ник юрид. шк. ун-тів Джорджтаута (1942) та за права індіанців Північ. Америки; засн. Т-ва
Джорджа Вашингтона (1953); чл. Верхов. амер. індіанців (1911); викл. Шк. для індіаців
суду Нью-Йорку та Колегії Верхов. суду США; у м. Карлайл, шк. Аризона.
голова Секції адм. законів Ком-ту публ. інфо- Моралес, Луїс М. Родрігес (Luis M. Rodriguez
рмації Асоц. амер. юристів; голова ради Під- Morales) – дир. Ген. архіву Пуерто-Рико; голо-
ком-ту уряд. інформації Комітету з діяльнос- ва Ком-ту архів. програм Міжамерикан.техн.
ті уряду Білого Дому. ради архівів (з 1961 р.).
Мітчелл, Торнтон У. (Thornton W. Mitchell; Морган, Дейл Лоувелл (Dale Lowell Morgan;
1916–2003) – архівіст, учений, співробітник 1914–1971) – онук мормон. ап. Орсона Пратта
999
(Orson Pratt, 1811–1881, лідер Церкви Ісуса фінанс. конг. (1915); Надзвичайний Послан-
Христа Святих остан. днів); мормон; видат. ник США; делегат і президент Міжнар. конф.
амер. історик; чл. Істор. т-ва шт. Юта; ред. у Гаазі з питань авіації і радіо під час війни
«Utah Historical Quarterly» (1947–1954); ак- (1923); суддя Світового суду Ліги Націй (1921–
тив. учасник проекту WPA «Historical Records 1928).
Survey» часів «нового курсу» Президента Мур, Джон Тротвуд (John Trotwood Moore;
США Фр. Д. Рузвельта у шт. Юта; ст. історик 1858–1929) – б-кар шт. Теннессі (1919–1929);
Б-ки Бенкрофт Ун-ту Каліфорнії (1954–1971). кер. Б-ки і архіву шт. Теннессі (1927–1929).
Морріс, Джон Готліб (John Gottlieb Morris; Мур, Мері Деніел (Mary Daniel Moore; 1875–
1803–1895) – священик, президент Синоду 1957) – кер. Б-ки і архіву шт. Теннессі (1929–
Мериленду та Ген. Синоду; проф. природн. 1949).
історії ун-ту Мериленду; президент Акад. Мур, Рейган У. (Reagan W. Moore) – координа-
мист-в і наук Мериленду (1870); перший тор досліджень розвитку grid-технологій для
президент Т-ва досліджень історії німців їх застосування в електрон. б-ках і архівах;
Мериленду (1886); засн. Лютеран. істор. т-ва; дир. напряму інтенсивного обчислювання
президент Істор. т-ва шт. Мериленд (1894). даних SDSC (Сан-Дієго); проф. інформації і
Морріс, Річард Брендон (Richard Brandon бібл. наук Ун-ту Північ. Кароліни у м. Чепел
Morris; 1904–1989) – видат. амер. історик, Хілл.
дослідник правових аспектів діяльності Мур, Якоб Бейлі (Jacob Bailey Moore; 1797–
амер. піонерів у колоніал. період, політ. істо- 1853) – один із засн. та чл. Істор. т-ва шт. Нью-
рії Американ. революції та створення Кон- Гемпшир; ред. і видавець колекції «Collections
ституції; проф. історії Коледжу м. Нью-Йорк of the New Hampshire Historical Society, 1824–
Сіті (1927–1949), Колумбійського ун-ту (1949– 1832»; засн. і ред. журн. «New Hampshire
1973); лектор Бостонського та Нью-Йорксь- Journal» (1826–1829); б-кар Істор. т-ва Нью-
кого ун-тів. Автор праць: «The American Йорку, ред. вид. «New York Daily Whig».
Revolution Reconsidered» (1970) та «Seven Мюллер, Карл Отто (Karl Otto Müller (нім.) –
Who Shaped Our Destiny: The Founding Fathers нім. історик-архівіст; автор праці «Fragen der
as Revolutionaries» (1973). Aktenaussscheidung» (Archivalische Zeitschrift,
Морріс, Роберт К. (Robert C. Morris; 1851– 1926, № 36) та ін.
1921) – клерк Верхов. суду Вайомінгу (1897– Мюллер, Семюель (Samuel Muller Fz.; 1848–
1903); секретар Істор. т-ва Вайомінгу (1895– 1922) – голланд. історик; доктор права; муні-
1915). цип. архівіст у м. Утрехт (з 1874 р.) та водно-
Мосс, Джон Емерсон (John Emerson Moss; 1915– час держ. архівіст провінції Утрехт (1879-
1997) – політ. діяч, демократ; чл. Палати 1920); засн. (1891) та кер. (з 1918 р.) Музею
представників Конгресу США від шт. Калі- археології у м. Утрехт; чл. Королів. акад. наук
форнія (1953–1978); автор закону «Про сво- (1885); почес. д-р філос. ф-та Утрехт. ун-ту
боду інформації» (FOIA; 1966). (1913); президент Асоц. архівістів Нідерлан-
Мотлі, Арчі (Archie Motley; 1934–2002) – істо- дів (1893–1910 та 1913–1920); у співавторст-
рик; чл. Чиказького істор. т-ва; почес. чл. SAA. ві з Й. (Я.) А. Фейтом та Р. Фруїном опубліку-
Мулліган, Тімоті (Timothy Р. Mulligan) – архі- вав підручник із систематизації та описуван-
віст NARA (прибл. 1975–2009). Дослідник ня архівів «Handleiding voor het ordenen en
історії Другої світової війни; автор путівника beschrijven van archieven» (1898); пер. і вид. в
«World War II: Guide to Records Relating to U.S. США у 1940 р. (S. Muller, J. A. Feith, R. Fruin.
Military Participation». Нагороджений премією Manual for the Arrangement and Description of
SAA «C. F. W. Coker award» 2009 р. Archives. – New York, 1940).
Муньос, Хуан Баутіста (Juan Bautista Muñoz Мюрей, Артур (Arthur Murray; 1851–1925) –
(ісп.); 1745–1799) – викл. філософії і теології проф. природн. і експеримент. філос. в Акад.
в Ун-ті Валенсії, Іспанія; дослідник історії Вест Поїнт (1881–1886); команд. 1-ї батареї
Нового Світу; ініціатор створення Ген. архіву Артилерії Армії США (1891–1896); проф.
Індій (Archivo General de Indias). воєн. наук і тактики Єльського ун-ту (1896–
Мур, Джон Бассетт (John Bassett Moore; 1860– 1898); нач. Шк. субмарин (1901–1906); бри-
1947) – клерк Держ. деп. США (прибл. 1885– гад. генерал та команд. Артилерії Армії США
1886); пом. Держ. секретаря США (1886– (1906–1908); перший команд. берег. артиле-
1891); проф. міжнар. права і дипломатії Колу- рії (1908–1911); команд. 3-го дивізіону Захід.
мбійського ун-ту (1891–1924); суддя Постійн. деп. (1911–1915;) віце-голова Американ. Чер-
суду Міжнар. Арбітражу в Гаазі (1912); воного Хреста (1916); кер. Захід. деп. (1917–
чл. Міжнар. Вищої Комісії Панамерикан. 1918).
1000
ДОДАТКИ
1689); губ-р Вірджинії (1690–1692, 1698–

Н 1705); губ-р Мериленду (1694–1698); губ-р
Найт, Джордж Уеллс (George Wells Knight; Нової Скотії (1712–1715); губ-р Півден. Каро-
1858–1932) – історик з Ун-ту шт. Огайо; чл. ліни (1721–1725).
Комісії публ. архівів АНА у шт. Огайо. Ніксон, Річард Мілхауз (Richard Milhous Nixon;
Найт, Люсіан Ламар (Lucian Lamar Knight; 1913–1994) – Президент США (1969–1974).
1868–1933) – історик шт. Джорджія (1913– Ніл, Донн (Donn C. Neal) – виконав. дир. SAA
1917); засн. і 1-й дир. Істор. асоц. Джорджії (1986–1990).
(1917–1919); 1-й дир. Деп. архівів і історії Нілл, Едвард Даффілд (Edward Duffield Neill;
шт. Джорджія (1919–1925). 1823–1893) – священик; пастор пресвітеріан-
Невінс, Аллан (Joseph Allan Nevins; 1890–1971) – ської церкви у м. Сент-Пол, Міннесота (з
історик і журналіст, біограф Президента США 1848 р.); секретар Істор. т-ва Тер. Міннесота
С. Г. Клівленда, а також Генрі Форда, Гаміль- (з 1849 р.); суперінтендант з публ. справ Тер.
тона Фіша та Джона Д. Рокфеллера; засн. Міннесота (1851–1853); капелан шпиталю у
Центру усної історії Б-ки Колумбійського роки Громадянської війни (1861–1865); при-
ун-ту і розробник найстарішої у США програ- ват. секретар президентів А. Лінкольна та
ми збирання усної історії і методики запису- Е. Джонсона; амер. консул у Дубліні (Ірлан-
вання істор. інтерв’ю (1948); президент АНА дія) у 1869–1871 рр.; президент Макалістер-
(1959). За даними на 2013 рік, Архів Центру коледжу (Macalester College) у м. Сент-Пол у
усної історії зберігає одну з найбільших у 1873–1893 рр.
США колекцій аудіо-, відео- та текстових за- Німер, Корі Л. (Cory L. Nimer) – каталогізатор
писів усної історії – 8 тис. інтерв’ю. манускриптів Спец. колекції Л. Тома Перрі
Нелб, Тоні Райєн (Tawny Ryan Nelb) – історик- Ун-ту Брігама Янга (Юта); відповідальний за
архівіст із 35-річним стажем, понад 25 років впровадження стандартів EAD, MARC та роз-
працює як незалеж. архів. консультант. Спів- виток метаданих у цифр. проектах Спец. коле-
робітник Деп. манускриптів і архівів Єльсь- кції Л. Тома Перрі Ун-ту Брігама Янга (Юта);
кого ун-ту та Б-ки Президента США Г. К. Гу- ініціатор проекту «The Interactive Archivist».
вера; незалеж. консультант-архівіст та мене- Нокс, Дадлі Райт (Dudley Wright Knox; 1877–
джер з управління архітектур. документами 1960) – офіцер ВМФ США; керуючий доку-
(з 1986 р.) у м. Мідленд, Мічиган; власниця ментами Деп. ВМФ США; один із засн. Війсь-
фірми «Nelb Archival Consulting, Inc.». Авторка ково-морської істор. фундації (1926).
3 книг і понад 40 статей у сфері архівістики і Норт, Олівер Лоуренс (Oliver Laurence North;
управління документацією. Лауреат Премії 1943 р.н.) – служив у В’єтнамі, підполковник
У. Г. Ліланда за працю про експертизу ціннос- Морського корпусу США (1968–1990); рад-
ті архітектур. документів «Architectural Re- ник з питань нац. безпеки, військ. історик,
cords: Managing Design and Construction куратор операцій з поставок зброї Ірану та
Records» (у співавторстві із У. Лоувелл ((Wa- передачі коштів нікарагуан. контрас, учасник
verly Lowell), 2007). скандалу Іран-контрас, після суду по справі
Нелсон, Анна Кастен (Anna Kasten Nelson) – визнаний невинним.
ад’юнкт історії Американ. ун-ту; чл. незалеж. Нортон, Маргарет Кросс (Margaret Cross
комісії із розсекречування документів про Norton; 1891–1984) – історик-архівіст, видат.
вбивство Президента США Дж. Ф. Кеннеді вчений-теоретик, Архівіст шт. Іллінойс, зав.
«Assassination Records Review Board» (1994– Архівом Б-ки шт. Іллінойс (1922–1957); 1-й
1998). віце-президент (1936–1937), чл. Ради (1937–
Несміт, Том (Tom Nesmith) – асоційов. проф. 1942), президент (1943–1945) SAA; ред. журн.
ф-ту мист-в Ун-ту Манітоби, Канада. Сфера «The American Archivist» (1946–1947). Автор
наук. інтересів – історія, теорія і практика статей «The Archives Department as an
архів. роботи; архів. менеджмент; роль кому- Administrative Unit in Government» (1930),
нікацій і архівів у формуванні знання, пам’я- «The Illinois State Archives Building» (1938),
ті, суспільства. «Establishing Priorities for State Records:
Нефф, Ендрю Лав (Andrew Love Neff; 1878– Illinois Experience» (1942), «Some Legal
1936) – голова Деп. історії і політ. наук Ун-ту Aspects of Archives» (1945) та цілого ряду
шт. Юта. праць з експертизи цінності документів, які
Ніколс, Ікабод (Ichabod Nichols; 1784–1859) – були узагальнені Т. Мітчеллом 1975 р. у вид.
священик, один із засн. Істор. т-ва шт. Мен. «Norton Margaret Cross. Norton on Archives:
Ніколсон, Френсіс (Francis Nicholson; 1655– The Writings of Margaret Cross Norton on
1728) – губ-р домініону Нова Англія (1688– Archival and Records Management» / Ed.
1001
Thorton W. Mitchell. – Carbondale, Illinois: Оглторп, Джеймс Едвард (James Edward Ogle-
Southern Illinois University Press, 1975). thorpe; 1696–1785) – британ. генерал; засн.
Ньюберрі, Уолтер Луміс (Walter Loomis колонії Джорджія.
Newberry; 1804–1868) – бізнесмен, на кошти Озборн, Чейз Селмон (Chase Salmon Osborn;
якого засн. Чиказьку незалеж. наук. б-ку 1860–1949) – губ-р шт. Мічиган (1911–1913).
«Newberry Library». Оклі, Томас Джексон (Thomas Jackson Oakley;
Ньюсом, Алберт Рей (Albert Ray Newsome; 1783–1857) – чл. Ген. асамблеї шт. Нью-Йорк;
1894–1951) – видат. амер. історик, архівіст; засн. Б-ки шт. Нью-Йорк.
секретар Істор. комісії Північ. Кароліни (1926– Олден, Тімоті (Timothy Alden; 1771–1839) –
1935); 1-й президент SAA (1936–1939); голо- теолог, пастор церкви у Портсмуті, Нью-
ва Деп. історії Ун-ту Північ. Кароліни (1935– Гемпшир (з 1799 р.), учитель жіночих курсів
1951). Автор числ. праць у галузі архівістики. у Бостоні, Ньюарку, Цинциннаті; перший
Ньюхолл, Енн Кліффорд (Ann Clifford Newhall) – президент Allegheny-коледжу в м. Мідвілл,
виконав. дир. NHPRC (з серп. 1998 р.). Пенсільванія; автор першого каталогу б-ки
Нью-Йорк. істор. т-ва.
Олденхаге, Клаус (Klaus Oldenhage) – архівіст
О Федеративної Республіки Німеччина; відпо-
О’Каллаган, Едмунд Бейлі (Edmund Bailey відав за проект мікрофільмування архівів
O’Callaghan; 1797(1800)–1880) – чл. Нью- амер. зони окупації у Німеччині; працював в
Йорк. істор. т-ва. архівах Потсдама; голова Деп. Бундесархіву в
О’Нілл, Джеймс Едвард (James Edward O’Neill; Кобленці; автор Федер. архів. акту (1988);
1929–1987) – архівіст, голова системи скарбник ICA (1984–2000).
президент. б-к; дир. Б-ки Президента США Олдрідж, Еверетт Оуен (Everett Owen
Фр. Д. Рузвельта (кінець 1960-х – початок Alldredge; 1912–1973) – видат. амер. вчений у
1970-х рр.); асист. Архівіста США (1970–ті рр.); галузі управління документацією; співробіт-
в. о. Архівіста США упродовж 1979 р. – лип. ник NARA (з 1940 р.); з 1943 р. працював під
1980 р. кер. Е. Дж. Ліхі у Центрі управління докумен-
О’Нілл, Маргарет Адамс (Margaret O’Neill тацією ВМФ у Філадельфії; заснував низку
Adams) – архівіст Ун-ту Вісконсину (у центрів для зберігання документів ВМФ у
1960-х рр.); архівіст Центру бізнесу і еконо- Новому Орлеані, Меканіксбурзі, Нью-Йорку; з
міч. досліджень Ун-ту шт. Кентуккі; співробі- утворенням у складі NARS Від. управління
тник Від. машиночитан. документів Нац. ар- документацією у січ. 1950 р. став одним із
хіву США; кер. програми Центру електрон. його перших працівників; 1954 р. нагородже-
документації NARA (у 1980-1990-х рр.); роз- ний «GSA’s Distinguished Service Award» за
робник електрон. бази даних доступу до ар- видатні заслуги у реалізації програми утво-
хів. документів; почес. чл. SAA. рення системи федер. центрів документації у
О’Тул, Джеймс (James M. O’Toole) – пом. проф. США; консультант Другої Гуверівської комісії
історії і архівів Ун-ту Массачусетсу в Бостоні (з 1954 р.); голова Від. (згодом – Управління)
(у 1980-х рр.); кер. університет. магістер. про- центрів документації NARA (з 1956 р.); у 1959–
грам з історії та методів архівної роботи; 1971 рр. – асист. Архівіста США з питань
історик католицької церкви і релігії в Амери- управління документацією, відповідальний
ці; у співавторстві з видатним амер. вченим за підготовку посібників, навчання, розвиток
Р. Коксом написав працю «Understanding програм та управління федер. центрами до-
Archives and Manuscripts», вид. SAA 2006 р. кументації на тер. США; чл. ARMA та ін. проф.
Обама, Бара́ к Хуссе́ йн (Barack Hussein Obama; орг-цій менеджерів з управління документа-
1961 р. н.) – Президент США (з 2009 р.). цією; 19-й президент SAA (1963–1964).
Овенден, Річард (Ovenden Richard) – б-кар; Олін, Уїльям Міло (William Milo Olin, 1845–
працював у різних б-ках, у т. ч. у Нац. б-ці 1911) – секретар шт. Массачусетс (1891–
Шотландії; з 2003 р. – хранитель спец. колек- 1911).
ції, з 2011 р. – заст. дир. «Bodleian Libraries» Олкотт, Луїза Мей (Louisa May Alcott; 1832–
Оксфорд. ун-ту; учасник проекту «BitCurator». 1888) – письменниця, аболіціоністка і феміні-
Овермен, Уїльям Д. (William D. Overman) – кер. стка; автор роману «Маленькі жінки» (1868).
архів. деп. компанії «Firestone Tire and Rub- Олні, Річард (Richard Olney; 1835–1917) – Ген.
ber» (м. Акрон, шт. Огайо); чл. Археол. і істор. прокурор США (1893–1895); Держ. секретар
т-ва шт. Огайо; 13-й президент SAA (1957– США (1895–1897).
1958). Олтер, Дж. Сесіл (J. Cecil Alter; 1879–1964) –
Огі, Семюел (Samuel Aughey; 1831–1912) – сек- б-кар, скарбник Істор. т-ва шт. Юта; ред.
ретар Істор. т-ва шт. Небраска. «Utah Historical Quarterly» (1927–1946).
1002
ДОДАТКИ
Остін, Стівен Фуллер (Stephen Fuller Austin; чл. SAA з 1992 р.; чл. Ради АСА; чл. Т-ва архіві-
1793–1836) – засн. амер. поселень у Техасі. стів шт. Каліфорнія; президент та ред. вісни-
Оуен, Марі Бенкхед (Marie Bankhead Owen; ка «Open Entry» Архів. асоц. шт. Мічиган; ре-
1869–1958) – історик, громад. і політ. діячка, цензент Нац. фонду розвитку гуманітар. наук
суфражистка, письменниця; 2-й дир. Деп. (National Endowment for the Humanities) та
архівів і історії шт. Алабама (1920–1955); NHPRC. Автор статті «The Illusion of Omnisci-
президент Ліги письменників Півдня США ence: Subject Access and the Reference Ar-
(League of Southern Writers) у 1916–1917 рр.; chivist» (1983); ред. 1-ї серії архів. фундамент.
президент жін. відділення Півден. комерц. праць «Archival Fundamentals Series (АFS)», у
конг. (Southern Commercial Congress); голова т. ч. редагувала праці провід. учених-архі-
Нац. ліги зайнятості жінок (National League вістів США з основ. напрямів архів. роботи
for Women’s Service) у 1916–1918 рр.; голова (T. Wilsted «Managing Archival and Manuscript
юрид. від. Ліги боротьби проти ратифікації Repositories (AFS)» (1991), M. Lynn Ritzen-
(Women’s Anti-Ratification League) дев’ятна- thaler «Preserving Archives and Manuscripts
дцятої поправки (право жінок голосувати) до (AFS)» (1993) та ін.). Ідеї вченої лягли в осно-
Конституції США у 1919 р.; ред. вид. «Uncle ву тому «Providing Reference Services for
Remus’s Magazine», «Southern Woman Archives and Manuscripts (2005), присвяч.
Magazine» та «Montgomery Advertiser», очіль- науково-довідк. апарату архівів, пошуку і
ник демократ. руху за права жінок «Dixi- доступу до документів, що увійшов до 2-ї
ecrats» з 1948 р.; чл. Правління Пенсійного серії АFS.
фонду (Confederate Pension Board), Комісії з Пагліз, Томас Дж. (Thomas J. Pugliese) – амер.
відзначення 100-річчя з дня засн. шт. Алаба- вчений з Ун-ту Мічигану, учасник програми
ма (Alabama Centennial Commission); Комісії зі «Point Four» на Філіппінах у 1950-х рр.
створення Меморіалу світової війни (Ala- Пайл, Уїльям Андерсон (William Anderson
bama Memorial World War Commission); Комі- Pyle; 1829–1889) – губ-р Тер. Нью-Мексико
сії парків шт. (State Park Commission); Комісії (1869–1871).
мемор. будинків (Capitol Building Commis- Палмер, Еліс Фрімен (Alice Freeman Palmer;
sion), Комісії образотвор. мист-в (Fine Arts 1855–1902) – амер. просвітителька; засн.
Commission); Комісії будівництва столиці шт. Американ. асоц. жінок з університет. освітою.
(Capitol Building Commission) та ін. Донька Палмер, Рональд Д. (Ronald D. Palmer;
сенатора США Бенкхеда Джона Холліса та 1932 р. н.) – амер. дипломат; посол США в
дружина 1-го дир. Деп. архівів і історії шт. Малайзії (1981–1983).
Алабама Оуена Томаса Мак-Адорі. Палмер, Уїльям Різ (Wiliam Rees Palmer; 1877 –
Оуен, Томас Мак-Адорі (Thomas McAdory 1960) – видат. історик; автор праць з історії
Owen; 1866–1920) – юрист, історик; чл. Істор. індіанців Юти; чл. Істор. т-ва шт. Юта; офіц.
т-ва Алабами (з 1898 р.); чл. і 1-й президент історик шт. Юта та Церкви Ісуса Христа Свя-
Бібл. асоц. Алабами; автор законопроекту тих остан. днів; учасник проекту WPA «Histo-
про створення Деп. архівів і історії у шт. Ала- rical Records Survey» часів «нового курсу»
бама і 1-й дир. Деп. архівів і історії шт. Алаба- Презид

Лариса ЛЕВЧЕНКО АРХІВИ І АРХІВНА СПРАВА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ: історія та організація Монографія Миколаїв «Іліон» 2013

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Лариса ЛЕВЧЕНКО АРХІВИ І АРХІВНА СПРАВА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ: історія та організація Монографія Миколаїв «Іліон» 2013

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Лариса ЛЕВЧЕНКО

АРХІВИ І АРХІВНА СПРАВА

Рекомендовано до друку рішенням вченої ради

ISBN 978-617-534-206-0 © Левченко Л., 2013

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ............ 1069

Генеральной Ассамблеи от 8 сентября 2000 года [Электронный ресурс] // Организация Объединен-

Асамблеєю ООН 8 вересня 2000 року, головним завданням нового тисячоліття

Автор монографії біля будинку Національного архіву США

3 Декларация принципов «Построение информационного общества – глобальная задача в новом

часто викладалася тенденційно з точки зору колонізаторів, панівних націй, в

Зустріч автора з американськими колегами

Усвідомлюючи значення, роль і відповідальність архівів, ICA ухвалила «За-

Оскільки хронологічні межі дослідження охоплюють період від заснування

На підставі узагальнення досвіду американських архівістів було простежено

У ході дослідження застосовувалися різноманітні методи: загальнонаукові

урахуванням їх специфіки, відмінностей від загальноприйнятих в українському

Архіви посідають вагоме місце у житті людей, діяльності органів влади,

Richard J. Cox // American Archivist. – 1987, Summer. – Vol. 50. – № 3. – P. 306–323.

Згодом, аналізуючи на підставі бібліометрії тематику архівних досліджень за

8 Левченко Л. Л. Ініціативи Сполучених Штатів Америки у галузі забезпечення збереженості архів-

− 2 - й п е р і о д (1938–1964 рр.), від виходу у світ першого числа «The American

Зарубіжні дослідження розподіляються на два вектори: західний (переважно

хівних установ у штатах та на федеральному рівні, наукові концепції і практич-

1.1 ІСТОРІЯ АРХІВІВ І ОРГАНІЗАЦІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ

1.1.1 Історія, організаційні, наукові та правові засади діяльності

Кароліни, Теннессі, Вермонту, Вірджинії, Вісконсину та

cano de Geografia e Historia, 1951. – 138 p.

Fall. – № 60. – Р. 235–258.

У працях із історії істори-

Vol. 37. – № 2. – P. 263–275.

vist. – 1974, April. – Vol. 37. – № 2. – P. 277–285.

Титульні аркуші та звернення редколегії журналу «The American Archivist»

яку вона присвятила реалізації проекту в штаті Айова.

Увагу американських учених, які студіювали історію архівів штатів, найчасті-

27 Crittenden C. C. Some Problems of State Archival Administration Agencies [Text] / C. C. Crittenden //

American Archivist. – 1941, October. – Vol. 4. – № 4. – Р. 262–266.

1945, July. – Vol. 8. – № 3. – Р. 185–193.

can Archivist. – 1941, July. – Vol. 4. – № 3. – Р. 149–158.

фінансового і матеріального становища. Дві архівні функції Бахмер визначив як

April. – Vol. 22. – № 2. – Р. 203–209.

can Archivist. – 1963, July. – Vol. 26. – № 3. – Р. 315–318.

годилися із тим, що документи окружних архівів у світлі концепції «нової соці-

і неструктурованість комунікацій між архівістами шта-

ern Archivist. – 1989. – Vol. ХІV. – № 2. – Р. 83–92.

American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 132–151.

ard P. Lowell // American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 152–165.

1990-х рр. Архівної інтегрованої інформаційної системи (AIIMS) для підтримання

Roy H. Tryon // American Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 166–183.

can Archivist. – 1997, Spring. – Vol. 60. – № 2. – Р. 184–200.

Spring. – Vol. 46. – № 2. – Р. 158–174.

American Archivist. – 1986, Spring. – Vol. 49. – № 2. – Р. 163–175.

ускладнюють роботу архівістів46. М. Л. Бернд-Клодт висвітлила юридичні проб-

of American Archivists, 2008. – 329 р.

view. – 1986. – Vol. 13. – P. 249–255.

Стратегічну роль у боротьбі за незалежний статус

York, Atheneum, 1969. – 311 р.

думку Мак-Коя, архів не працював ефективно через чвари у середовищі архівіс-

2003, Summer. – Vol. 35. – № 2.

Harry N. Abrams, 1984. – 288 р.

NARA55; М. Бечлоса та М. Мак-Доналд до 75-річного ювілею NARA56. До цієї ж по-

і [почесного] президента Товариства [американських архівістів]» Рузвельту при-

Vol. 13. – № 3. – P. 195–211.

[Electronic resource]. – Mode of access: http://www.rbhayes.org/hayes/content/files/Hayes_Historical_

Про Уоттергейтський скандал та спроби Президента США Р. М. Ніксона отри-