1. Повідомлення як форма відображення результатів наукового дослідження.

Повідомлення з наукової проблеми – це письмовий або усний виклад результатів дослідження.

Визначення структури виступу зумовлене наступними чинниками: темою, актуальністю проблеми,
мірою її наукової розробленості, змістом виконаного теоретичного дослідження, практичною
спрямованістю роботи тощо. За структурою і змістом повідомлення може бути: теоретичним, з
досвіду практичної роботи чи у формі звіту про окремі результати дослідження з проблеми. Однак
потрібно враховувати загальні вимоги до структури наукового повідомлення.

2. Структура повідомлення з наукової проблеми.

Компонентний склад структури наукового повідомлення складають:

Обґрунтування актуальності теми (вступ).

До вступу можна включити посилання на документи, чиєсь висловлювання по суті проблеми, яка
розглядається. Повідомлення може включати цікаві цифри, фактичні дані або приклади з досвіду
роботи практиків (наприклад, викладачів англійської мови в навчальних закладах) тощо.
Виступаючим може бути висловлена власна точка зору на предмет актуальності теми дослідження.

Конкретизація об’єкта (предмета) дослідження. Уточнення мети (завдань) дослідження. Визначення

дослідницьких прийомів. Можливе ознайомлення з гіпотезою дослідження. Виклад методологічної
або теоретичної основи дослідження (наукові положення, філософські, соціально-психологічні,
педагогічні ідеї та висновки). Теоретичне і практичне значення дослідження.

Коротка характеристика етапів організації та проведення дослідження. Можливий більш детальний

виклад суті та результатів проведеної дослідно-експериментальної роботи.

Виклад змісту роботи. У виступі детально визначаються окремі, найбільш важливі та цікаві
положення, наводяться зроблені авторами висновки, наводяться дані, отримані в ході проведеного
теоретичного дослідження проблеми або дослідно-експериментальної роботи.

У ході викладу проблеми дослідження можлива презентація власного напрацьованого практичного

матеріалу. Виступаючий може підготувати для демонстрації таблиці, схеми, графіки, діаграми,
методичні розробки тощо, які відображають результати теоретичних досліджень або є результатом
практичної роботи з наукової проблеми.

Якщо повідомлення підготовлене на засідання, наприклад, наукової секції, воно завжди

супроводжується відповідями на питання присутніх з метою більш детального з’ясування його
окремих положень.

3. Доповідь як форма відображення результатів проведеного наукового дослідження.

Доповідь – це письмовий виклад розгорнутої усної форми виступу, який відповідає тексту тез.
Структурними компонентами доповіді є такі: вступ (актуальність певних питань, предмет
дослідження, мета, завдання, можливим є визначення гіпотези тощо); основна частина (провідна
ідея, її теоретичне доведення, авторська інтерпретація проблеми; виклад основних результатів
експериментальної роботи); прикінцеві положення (формулювання висновків, рекомендацій,
визначення перспектив щодо подальшого дослідження проблеми).

Методика підготовки доповіді для виступу на науковій конференції є дещо іншою. План доповіді –
аналогічний плану статті. Проте, специфіка усного мовлення спричинить суттєві зміни у формі й
змісті. При написанні доповіді слід врахувати, що значна частина матеріалу може бути викладена на
плакатах (слайдах). На плакатах звичайно, подають: методи вирішення наукової проблеми,
структуру роботи, схему експерименту, виявлені залежності в табличній або графічній формі тощо.
Тому в доповіді викладають коментарі (але не повторення!) до ілюстративного матеріалу. Це дає
можливість на 20-30% скоротити її.
Обсяг доповіді – 6–8 сторінок, оскільки вона розрахована на 10 хвилин виступу. Слід також мати на
увазі, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного
тексту (через два інтервали), тому розмір доповіді звичайно, є меншим від обсягу статті.

Слід зауважити, що рівень наукової та методичної компетентності доповідача, як правило,

визначається за наслідками його виступу і відповідей на питання слухачів. Науковцями визначені
основні критерії оцінки виступу , які слід враховувати молодому науковцю. Це: актуальність
дослідження проблеми; практичне значення і практична спрямованість дослідження; зміст виступу
(наукового повідомлення); структура викладу матеріалу дослідження: логічна послідовність,
наявність висновків; відповіді на питання: вміння відповідати на запитання правильно,
аргументовано викласти власну точку зору щодо проблеми, яка досліджується; презентація
результатів теоретичного або практичного дослідження проблеми: емоційність виступу; доступність
викладу теоретичних положень; аргументованість висновків; представлений практичний матеріал.

4. Тези доповіді як вид наукової праці.

Тези – це коротко, точно, послідовно сформульовані основні ідеї, думки, положення наукової
доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді – це опубліковані до початку наукової конференції (з’їзду, симпозіуму) матеріали

попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Вони фіксують
науковий пріоритет автора, містять матеріали, не викладені в інших публікаціях.

Тези доповіді — опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму), матеріали

попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Алгоритм тези можна подати так: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — результат —
перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно з вимогами:

- обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.
- формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна з яких має самостійну думку,
висловлену в одному або кількох реченнях;
- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють
відомостями про нього;
- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);
- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки
проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні
результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий
матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку,
висловлену в одному або кількох реченнях.

5. Реферат як форма оприлюднення результатів завершеного дослідження.

Реферат – короткий виклад змісту одного або декількох документів із певної теми. Обсяг реферату
визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або
практичним значенням. Його обсяг коливається від 500– 2500 знаків до 20–24 сторінок.

Розрізняють два види рефератів: продуктивні та репродуктивні. Репродуктивний реферат

відтворює зміст первинного тексту. Продуктивний містить творче або критичне осмислення
реферованих джерел.

Репродуктивні реферати можна розділити ще на два види: реферат-конспект і реферат-резюме.

Реферат-конспект містить фактичну інформацію в узагальненому вигляді, ілюстрований матеріал,
різні відомості про методи дослідження, результати дослідження та можливості їхнього
застосування. Реферат-резюме містить тільки основні положення заданої теми.

У продуктивних рефератах виділяють реферат-доповідь і реферат-огляд. Реферат-огляд

складається на основі декількох джерел і зіставляє різні погляди з досліджуваного питання. У
рефераті-доповіді, поряд з аналізом інформації першоджерела, є об'єктивна оцінка проблеми; цей
реферат має розгорнутий характер.

Реферати поділяють на інформативні та індикативні. Факт такого поділу був визнаний

міжнародною конференцією з наукового реферування (Париж, 1949 р.). Інформаційний реферат, за
її визначенням, містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які
роблять цінний внесок у загальну систему знань або корисні для певного кола читачів, а
індикативний — це стислий реферат, створений з метою допомогти читачеві вирішити, чи слід йому
звертатися до оригінального документа. Інформативний реферат найповніше розкриває зміст
документа, передає важливі фактичні та теоретичні відомості. У інформативному рефераті має бути
вказано предмет дослідження та мету роботи, вміщено дані про метод і умови дослідження,
висвітлено результати та пропозиції автора щодо їхнього застосування, наведено основні
характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нову інформацію про відомі явища,
предмети та ін. Послідовність викладу матеріалу виступає як головна вимога, що висувається до
такого реферату.

Індикативний реферат містить відомості тільки про найважливіші аспекти змісту первинного
документа та його інформаційний зміст. При цьому вирішальним є не послідовність викладення
матеріалу, а логіка бібліографічного задуму. Вона полягає у виділенні найголовнішого та
найактуальнішого в документі. У такому рефераті немає детальної фактографічної інформації, його
основне цільове призначення — привернути увагу користувача до наукового документа.

Також реферати поділяють на монографічні, звідні, аспектні, фрагментні. Монографічний —

складений на основі аналітико-синтетичного перероблювання інформації, що міститься в одному
первинному документі. Звідний реферат містить відомості з низки первинних документів на одну
тему, викладені у вигляді зв'язаного тексту. Аспектним є реферат, укладений на основі аналітико-
синтетичного перероблювання інформації одного чи кількох аспектів первинного документа.
Фрагментний укладається за одним чи кількома структурними елементами документа, якщо він має
великий обсяг різнопрофільної інформації. Також реферати поділяють за ознакою орієнтованості на
споживача (цільовий і загальний), за формалізацією структури (текстовий і бланковий).

Реферат має певну композицію:

- Вступ. У вступі обґрунтовують вибір теми, можуть бути приведені вихідні дані реферованого
тексту (назва, де опубліковано, в якому році), повідомлені відомості про автора (П. І. Б.,
спеціальність, вчена ступінь, вчене звання), розкривається проблематика обраної теми.
- Основна частина. Зміст реферованого тексту, наводяться основні тези, вони аргументуються.
- Висновок. Робиться загальний висновок з проблеми, заявленої в рефераті.

Реферат має такі ознаки:

- зміст реферату повністю залежить від змісту реферованих джерел;
- містить точний виклад основної інформації без спотворень і суб'єктивних оцінок;
- має постійні структури.

Реферати пишуться зазвичай стандартною, клішованою мовою, з використанням типових мовних

зворотів на кшталт «важливе значення має», «приділяється особлива увага», «порушується
питання», «робимо такі висновки», «досліджувана проблема», «освітлювані питання» тощо. До
мовних та стилістичних особливостей рефератів належать слова і звороти мови, що мають
узагальнювальний характер, словесні кліше. Їм, як правило, притаманні невизначено-особисті
пропозиції, абстрактні іменники, специфічні та наукові терміни, властиві досліджуваній проблемі,
слова-жаргонізми, дієприслівникові та причетні обороти. У рефератів особлива логічність подачі
матеріалу і висловлювання думки, певна об'єктивність викладу матеріалу. Все це пов'язано не з
убогістю лексики автора, а зі своєрідністю мови рефератів (особливо вузькоспеціалізованої
спрямованості, де переважають жаргонізми, специфічні терміни й обороти).
На завершення робота повинна отримати відповідну рецензію з оцінкою. Рецензія
складається на основі таких чинників:
- рівень ерудованості автора з вивченої теми (сучасність і своєчасність розглянутої проблеми,
ступінь знайомства автора роботи з актуальним станом досліджуваної проблематики, повнота
цитування джерел, ступінь використання в роботі результатів досліджень і встановлених
наукових фактів);
- особисті заслуги автора реферату (додаткові знання, використані при написанні роботи, що
отримані крім запропонованої освітньої програми, новизна поданого матеріалу і розглянутої
проблеми, рівень володіння тематикою та наукове значення досліджуваного питання);
- характер реферату (логічність подачі матеріалу, грамотність автора, правильне оформлення
роботи, відповідність реферату стандартним вимогам).

6. Стаття як вид оперативної інформації про проведене дослідження.

Стаття – основний вид оперативної публікації про нові дослідження з конкретної тематики. Мета
статті полягає у поданні необхідної інформації про проведену наукову роботу та отримані результати
дослідження. Автором можуть бути зазначені певні подальші напрямки теоретичного або
практичного дослідження проблеми на підставі наведених у статті результатів роботи або певні нові
актуальні проблеми, які потребують ретельного розгляду або дослідження.

Архітектоніка (зовнішнє структурування) статті має такий вигляд: вступ – постановка проблеми у
загальному вигляді та її зв’язок із важливими практичними завданнями (5–10 рядків); аналіз останніх
досліджень і публікацій, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми,
яким присвячується означена стаття (зазвичай ця частина складає близько 1/3 сторінки); її можна
назвати вихідними передумовами; формулювання мети статті (постановка завдання); цей розділ
вельми важливий, оскільки з нього читач визначає корисність для себе цієї статті; мета статті
випливає з постановки загальної проблеми й огляду раніше виконаних досліджень, тобто ця стаття
має на меті ліквідувати деякі лакуни в загальній проблемі (обсяг цієї частини статті 5–10 рядків);
виклад власне матеріалу дослідження (5–6 сторінок машинописного тексту через інтервал 1,5).

Невеликий обсяг вимагає виділення головного у матеріалах дослідження; іноді можна обмежитися
тільки формулюванням мети досліджень, коротким згадуванням про метод вирішення поставленого
завдання та викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті немає суворих обмежень, то
доцільно описати методику дослідження повніше; висновки, які узагальнюють результати
дослідження і визначають подальші напрямки дослідження. У кінці стаття наводяться висновки з
проведеного дослідження і коротко подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

7. Вимоги до написання статей.

Вимоги до статті: логічна завершеність, структурованість, наявність висновків, конкретність,

змістовність, актуальність, доступність викладу проблеми.

Обсяг статті, зазвичай, обмежується 6–24 сторінками (0,25-1,0 друкований аркуш). Стаття
друкується у фахових журналах та наукових збірниках за відповідними рубриками.

8. Специфіка зовнішнього структурування статей.

Зовнішнє структурування статті має такий вигляд: вступ – постановка проблеми у загальному
вигляді та її зв’язок із важливими практичними завданнями (5–10 рядків); аналіз останніх досліджень
і публікацій, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, яким
присвячується означена стаття (зазвичай ця частина складає близько 1/3 сторінки); її можна назвати
вихідними передумовами; формулювання мети статті (постановка завдання); цей розділ вельми
важливий, оскільки з нього читач визначає корисність для себе цієї статті; мета статті випливає з
постановки загальної проблеми й огляду раніше виконаних досліджень, тобто ця стаття має на меті
ліквідувати деякі лакуни в загальній проблемі (обсяг цієї частини статті 5–10 рядків); виклад власне
матеріалу дослідження (5–6 сторінок машинописного тексту через інтервал 1,5).
Невеликий обсяг вимагає виділення головного у матеріалах дослідження; іноді можна обмежитися
тільки формулюванням мети досліджень, коротким згадуванням про метод вирішення поставленого
завдання та викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті немає суворих обмежень, то
доцільно описати методику дослідження повніше; висновки, які узагальнюють результати
дослідження і визначають подальші напрямки дослідження. У кінці стаття наводяться висновки з
проведеного дослідження і коротко подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

9. Вироблення методичних рекомендацій із використання одержаних результатів

дослідження.

Одним із обов’язкових структурних елементів дипломної роботи є вироблення методичних

рекомендацій.
Методичні рекомендації – один із найбільш розповсюджених видів методичної продукції, спосіб
вираження та поширення методичних знань. Вони є зазвичай заключною частиною наукової роботи.
Це комплекс коротких і чітко сформульованих пропозицій і вказівок із актуальної проблеми
навчання, укладений на основі опрацювання літературних джерел, вивченого і узагальненого
досвіду роботи або спеціально проведеного дослідження.
Методичні рекомендації створюються для надання допомоги вчителю-початківцю або педагогічному
колективу у виробленні рішень, заснованих на досягненнях науки і передового практичного досвіду,
для їх практичного втілення. Розробляються з актуальних питань викладання дисципліни
(предмета), з вивчення окремих тем, розділів тощо.

Умови застосування рекомендацій. Визначаються умови з організації практичної діяльності, при яких
можливе досягнення прогнозованих результатів і обставини, в яких доцільно використовувати дані
рекомендації. Вказується на можливі труднощі, способи їх попередження і подолання.
У методичних рекомендаціях повинна приділятися велика увага алгоритму (послідовності) дій
(інструктаж).

10. Усні джерела оприлюднення одержаних результатів дослідження.

Широко використовується така форма впровадження наукових відомостей як отримання інформації

з усних джерел - доповідей та зі спілкувань на нарадах, семінарах, симпозіумах, конференціях,
бесідах при особистих зустрічах і т. д.
Нарада - це форма колективних контактів вчених і фахівців одного
наукового напрямку (області). Склад учасників наради і тривалість виступу
строго регламентуються.

Колоквіум - форма колективних зустрічей, де, як правило, обмінюються

думками вчені різних напрямків. Всі присутні є учасниками в невимушеній,
дискусії. На колоквіумах офіційні доповідачі не призначаються.

Симпозіум представляє собою напівофіційну бесіду із заздалегідь

підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Учасники
симпозіуму можуть відвідувати не всі доповіді, зустрічатися в кулуарах.

Конференція - найпоширеніша форма обміну інформацією. Одна

частина учасників - доповідачі - повідомляє про нові наукові ідеї, результати
теоретичних та експериментальних робіт, про промисловий досвід,
відповідає на запитання. Інша, набагато більша частина - слухачі, що
сприймають інформацію. Слухачі можуть задавати запитання і брати участь
у дебатах.

11. Підготовка доповіді на захист курсової / дипломної роботи.

Напередодні захисту курсової роботи студент повинен підготувати доповідь, яку йому належить
оприлюднити на засіданні комісії. Зміст доповіді покликаний розкрити суть, теоретичне й практичне
значення результатів здійсненої студентом дослідницької роботи.
Структурно доповідь складається з трьох частин, кожна з яких поділяється на самостійні смислові
блоки (рубрики), які, попри те, повинні бути логічно взаємопов'язаними, репрезентувати єдність, що
сукупно характеризує зміст здійсненого дослідження.

Перша (вступна) частина доповіді в основному повторює резюме курсової роботи. Рубрики її
відповідають тим змістовим аспектам, якими охарактеризовано актуальність обраної теми, описано
наукову проблему, сформульовано мету роботи. У ній репрезентують методи, за допомогою яких
отримано фактичний матеріал дослідження, а також розвивають і коментують загальну структуру
курсової роботи.

Наступна частина доповіді є найбільшою за обсягом. Головне її завдання – послідовно, згідно з

логікою дослідження охарактеризувати кожен розділ курсової роботи, звернувши особливу увагу на
її підсумкові результати, а також на критичні зіставлення й оцінки.

Закінчується доповідь заключною частиною, яку формують, орієнтуючись на текст висновків роботи.
У ній наводять загальні висновки, не повторюючи узагальнень, зроблених при характеристиці
розділів основної частини, й основні рекомендації.
Текст доповіді можуть супроводжувати додаткові матеріали (схеми, таблиці, графіки, діаграми), які
автор використовує для підтвердження своєї позиції, обґрунтування висновків, запропонованих
рекомендацій. Після укладення тексту виступу доцільно підготувати письмові відповіді на питання,
зауваження та побажання, наявні у відгуку на роботу рецензента. Письмова форма підготовки
відповідей необхідна для того, щоб під час захисту зайве хвилювання не завадило спокійно
відповідати на запитання. Відповіді мають бути короткими, чіткими й добре аргументованими. У них
можна посилатися на текст роботи, що надає їм більшої переконливості, підкреслює достовірність
результатів дослідження.

12. Процедура захисту курсової роботи.

Захист курсової роботи відбувається публічно на засіданні кафедральної комісії по захисту курсової
роботи. За своїм характером він є науковою дискусією, що відбувається у вимогливій, принциповій і
водночас доброзичливій атмосфері з дотриманням вимог наукової етики. Головні його складові
стосуються аналізу достовірності, обґрунтованості зроблених у курсовій роботі висновків і
рекомендацій. Засідання кафедральної комісії розпочинається з оголошення її головою назви
роботи, прізвища, імені, по-батькові автора, інформації про наявність необхідних у справі
документів, виступи на тему роботи на засіданнях наукових товариств, наукових гуртків та ін.. Потім
слово для повідомлення основних результатів наукового дослідження надають самому студенту.
Свій виступ він вибудовує на основі читання (краще переказу) раніше підготовлених тез доповіді,
намагаючись виявити високий рівень теоретичної підготовки, ерудицію, здатність доступно
інтерпретувати основні наукові результати дослідження. Передусім він має зосередитись на
головних підсумках здійсненої роботи, на сформульованих та обґрунтованих ним теоретичних і
прикладних положеннях. Під час захисту рекомендовано використовувати додатково підготовлені
креслення, таблиці і графіки, слайди, кіно та відеоролики, плакати тощо. Усі ці матеріали повинні
бути чітко і лаконічно оформлені, щоб студент міг без особливих ускладнень їх продемонструвати, а
вони були доступними присутнім.

Оцінка курсової роботи залежить не лише від змісту, переконливості доповіді, а й від того, наскільки
вправно представить її на засіданні кафедральної комісії студент, наскільки компетентно, впевнено
відповідатиме він на поставлені запитання, коментуватиме дискусійні положення.

Готуючись до виголошення наукової доповіді, студент повинен звернути увагу на такі рекомендації:
- усі цифри в тексті занотовувати лише прописом, уникаючи необхідності рахувати нулі;
- підкреслювати найважливіші фрази, словосполучення, слова;
- при друкуванні залишати широкі поля, щоб можна було доповнити написане коментарями;
- під час виголошення доповіді значно ефективніше спрацьовує повторювання іменників, уникнення
вживання займенників;
- використовувати прості слова й прості стверджувальні речення;
- не переобтяжувати текст підрядними реченнями.
Після виступу студента голова комісії зачитує письмовий відгук наукового керівника, відгук
офіційного рецензента на виконану курсову роботу, надає слово її автору для відповіді на
запитання, коментарів, зауважень і побажань. Далі розгортається дискусія, в якій мають право брати
участь усі присутні на захисті.
Члени кафедральної комісії та запрошені на захист особи в усній формі можуть ставити різні
запитання з порушених у дослідженні проблем, сподіваючись на компетентні, коректні відповіді
студента, надати які є його обов'язком. Від повноти відповідей також залежить сукупна оцінка
курсової роботи.

13. Процедура проходження попереднього захисту дипломної роботи на кафедрі.

Попередній захист дипломної роботи покликаний реально оцінити рівень підготовки дипломної
роботи студентом. З цією метою завідувач кафедри призначає комісію в складі 3-4 співробітників
кафедри. Дата проведення попереднього захисту найчастіше встановлюється під час проходження
переддипломної практики.

На попередній захист у студента повинні бути: повністю готова робота (у непереплетеному вигляді),
комплект вищенаведених документів.

На попередній захист студент повинен подати дипломну роботу та підготувати доповідь, в якій чітко
повинно бути відбито:
- які завдання дослідження і яким чином вирішені;
- які результати як наслідок вирішення поставлених завдань отримані тощо.

Метою проведення попереднього захисту роботи на кафедрі є:

- перевірка дотримання вимог щодо змісту роботи (виходячи з наданого завдання) та її оформлення;
- перевірка наявності усіх супровідних документів (довідка від підприємства, відгук наукового
керівника, матеріали апробації результатів дослідження (ксерокопії (витяги) програм наукових
конференцій, тез доповідей, наукових статей);
- перевірка готовності автора до захисту роботи в ДЕК (вільне володіння матеріалом дипломного
дослідження, здатність правильно відповідати на питання стосовно суті та результатів дослідження,
наявність демонстраційного матеріалу для публічного захисту роботи).

14. Підготовка дипломної роботи до захисту в Екзаменаційній комісії.

Студент допускається до захисту дипломної роботи в державній екзаменаційній комісії, якщо він
повністю виконав навчальний план і отримав допуск до захисту, підписаний завідувачем випусковою
кафедрою.

Хід захисту дипломних робіт визначається Положенням про організацію навчального процесу у
вищих навчальних закладах та розробленими “Рекомендаціями про порядок створення, організацію і
роботу державної екзаменаційної кваліфікаційної комісії у вищих навчальних закладах України”.
Відповідно до цього, до захисту випускової дипломної роботи допускаються особи, які завершили
певний курс навчання та успішно пройшли всі атестаційні іспити (екзамени і заліки), передбачені
навчальним планом. Захист випускних кваліфікаційних робіт (дипломних проектів і робіт)
відбувається на відкритому засіданні державної екзаменаційної комісії.

До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.
Списки студентів, допущених до захисту дипломних робіт, подаються в державну комісію
директором інституту. Перед захистом дипломних робіт секретар ДЕК готує такі документи :

- зведена відомість про виконання студентами навчального плану, про отримані ними оцінки з
теоретичних дисциплін, курсових робіт, практик, з державних іспитів (тільки перед захистом
дипломних робіт);

- відгук керівника про дипломну роботу;

- рецензія на дипломну роботу спеціаліста відповідної кваліфікації і профілю.

Державній комісії можуть бути подані також інші матеріали, що характеризують наукову і практичну
цінність виконаної роботи.

Захист дипломних робіт проводиться на відкритому засіданні державної комісії за участю не менше
половини її складу при обов'язковій присутності голови комісії.

Члени комісії заздалегідь знайомляться зі змістом роботи. На захист можуть бути запрошені
керівники навчальних закладів, студенти, викладачі та ін.

Процедура захисту включає:

оголошення відгуку наукового керівника або його виступ;

доповідь студента про зміст роботи;

запитання до автора;

відповіді студента на запитання членів ДЕК та осіб, присутніх на захисті;

оголошення відгуку рецензента або його виступ;

відповіді студента на зауваження рецензента;

заключне слово студента;

рішення комісії про оцінку роботи.