Поняття банкрутства та підстави порушення справи про банкрутство.

Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою

платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через
застосування ліквідаційної процедури.

Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний
фактор - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання
встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі із
заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше
як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені
грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх
сплати, визнається Кодексом боржником.

Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані

товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які
зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі до арбітражного суду заяви
про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено
зазначеним Законом.

До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф),

визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також зобов'язання, що виникли
внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати
авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника -
юридичної особи, що виникають з такої участі.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише
письмова заява до арбітражного суду, яка називається "заява про порушення справи про
банкрутство". З такою заявою до арбітражного суду може звернутися будь-хто з
кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до
суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9
ст. 7). Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду може
звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна,
достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.
Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду із
заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

 задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе До неможливості

виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
 орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або
законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про
звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушення справи про
банкрутство;
 при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено
неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
 в інших випадках, передбачених Законом. Справу про банкрутство порушує
арбітражний суд, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно
складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були
задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення
строку, якщо інше не передбачено Законом
Тут слід враховувати, що:

безспірні вимоги кредиторів - це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги

кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за
якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника;
Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і строку їх
непогашення. Наприклад, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього
боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника
та строку виконання зобов'язань (п. 1 ст. 52); підставою для визнання банкрутом
селянського (фермерського) господарства є його неспроможність задовольнити протягом
шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги
кредиторів (п. 1 ст. 50).

Учасники провадження у справах про банкрутство та їх повноваження.

Закон № 2343-ХП у ст. 1 визначає учасників та сторони у справах про банкрутство.

Учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий,

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках,
передбачених названим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про
банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства,
представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника,
уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою
відповідальністю.

Сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів) та

боржник (банкрут).

Основним учасником процедури банкрутства є боржник - суб'єкт підприємницької

діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому
числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального
страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після
настання встановленого строку їх сплати. Боржником суб'єкт підприємницької діяльності
стає після порушення справи про банкрутство, а суб'єктом банкрутства (банкрутом) -
після встановлення господарським судом неспроможності боржника виконати свої
грошові зобов'язання.

Кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку

підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо
виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи
державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за
правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного
соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). За своїм статусом
можна визначити декілька категорій кредиторів: ініціюючий, конкурсні, поточні,
кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника (заставні).
Ініціюючий кредитор - кредитор, який подав до господарського суду заяву про порушення
справи про банкрутство.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення

провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів належать також
кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови
виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення

провадження у справі про банкрутство.

Кредитори за вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди,

заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. До цієї категорії
кредиторів віднесено тих, чиї вимоги до боржника виникли як до, так і після порушення
провадження у справі про банкрутство.

Згідно з визначенням поняття кредиторів у абз. 6 ст. 1 Закону № 2343-ХІІ до кредиторів

належать: органи державної податкової служби відповідно до п. 41.5 ст. 41 ЇЖ України;
органи Пенсійного фонду з 01.01.2011 р. стосовно єдиного внеску на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування згідно з п. 5 ч. І ст. 13 та відповідно до ч. 7 розд. "VIII.
Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

У пункті 56 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 р. "Про

судову практику в справах про банкрутство" роз'яснено, що при проведенні процедур
банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або
обраний ними комітет кредиторів (ч. 9 ст. 7 Закону). З моменту утворення комітету
кредиторів саме він, а не окремі кредитори вважається стороною у справі про банкрутство
у випадках, передбачених УСТАРЕВШИЙ - Законом № 2343-ХП, зокрема: частинами
12-14 ст. 3і, частинами 7,16 ст. 13, частинами 1,2 та 8 ст. 17, частинами 1, 5 ст. 18,
частинами 8-10 ст. 19, ч. 5 ст. 21, частинами 1,13 ст. 30, ч. З ст. 36, ч. 13 ст. 53.

Іншими учасниками відносин неспроможності (банкрутства) є: інвестор; власник

(власники) майна (орган, уповноважений управляти майном); Фонд державного майна
України; органи місцевого самоврядування; центральний орган виконавчої влади;
державний орган з питань банкрутства (Міністерство юстиції України); представник
працівників боржника; уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з
обмеженою чи додатковою відповідальністю; прокурор (статті 2,29 ПІК України).

Відповідно до ст. 3 арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією,

ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності,
яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями, не є
зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів та діє на підставі ліцензії арбітражного
керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом.
 Строки провадження у справах про банкрутство.
Аналізуючи тривалість окремих етапів процедури банкрутства, зручно спиратися на те,
що основні строки процедури обчислюються від таких подій:

- дати надходження до суду заяви про порушення провадження в справі про банкрутство;

- дати проведення підготовчого засідання;

- дати проведення судового засідання, на якому виноситься ухвала про санацію боржника
або про визнання його банкрутом.

За ознакою події, від якої відраховуються процесуальні строки у справах про банкрутство,
їх можна умовно поділити на групи.

Від дати надходження заяви до суду обчислюються строки першої групи:

- на винесення ухвали про порушення провадження в справі про банкрутство або ухвали
про повернення заяви чи ухвали про відмову у прийнятті заяви – 5 днів;

- строк надання боржником відзиву на заяву – до дати проведення підготовчого засідання;

- дата проведення підготовчого засідання – 30 днів (може бути проведене пізніше ніж
через 30 днів із дати надходження заяви кредитора до суду).

Друга група строків обчислюється з дати проведення підготовчого засідання суду:

- строк на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство боржника – 10

днів. Слід зазначити, що суттєвими особливостями публікації оголошення є стислість
відведеного на неї строку та можливість його розміщення не тільки в центральних
офіційних друкованих органах, а й у друкованому органі обласної ради за місцем
знаходження боржника;

- дати складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути
складений та поданий до господарського суду на затвердження не пізніше ніж за два
місяці та десять днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дати попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати
проведення підготовчого засідання суду;

- дати скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше
трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

- дати засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення
провадження в справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після
дати проведення підготовчого засідання суду.
 Відкриття провадження у справі про банкрутство.
1. Перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для
відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство здійснюються
господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку,
передбаченому цим Законом.

Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань

банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню
засідання.

2. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує

пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші
питання, пов’язані з розглядом справи.

3. Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє

обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення
за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.

У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про
банкрутство у підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки неплатоспроможності
боржника або її загрози.

4. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв
і провадження справи про банкрутство порушено за однією з них, інші ухвалою
господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно.

У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює

обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує
питання про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство у порядку,
передбаченому цією статтею.

6. За наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву

боржника господарський суд виносить ухвалу про:

відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство;

відмову у відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

7. Суд відмовляє в відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство, якщо:

заявником не доведено наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у

справі про банкрутство;

вимоги кредитора є повністю забезпеченими майном боржника;

вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у
порядку позовного провадження;

вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого

засідання суду;

відсутня хоча б одна з підстав, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону;

за наявності підстав, передбачених статтею 15 цього Закону.

8. Відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному

зверненню до суду із заявою про порушення справи про банкрутство за наявності підстав,
встановлених цим Законом.

9. В ухвалі про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство

зазначається про:

відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство;

визнання вимог кредитора та їх розмір;

введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;

введення процедури розпорядження майном;

призначення розпорядника майна, встановлення розміру оплати його послуг та джерела її

сплати;

вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та

власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати
рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та
предмети застави;

строк подання розпорядником майна до господарського суду відомостей про результати

розгляду вимог кредиторів, який не може перевищувати місяця та двадцяти днів після
дати проведення підготовчого засідання суду;

дату складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів та подання його на

затвердження до господарського суду, яка не може бути пізніше місяця та двадцяти днів
після дати проведення підготовчого засідання суду;

дату попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше двох місяців та десяти
днів, а в разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців після дати проведення
підготовчого засідання суду;
строк проведення розпорядником майна інвентаризації майна боржника, який не може
перевищувати двох місяців, а в разі значного обсягу майна - трьох місяців після дати
проведення підготовчого засідання суду.

10. З метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації
боржника, здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про
банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі
Інтернет.

Таке оголошення має містити повне найменування боржника, його поштову адресу,
банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи,
відомості про розпорядника майна, граничний строк подання заяв конкурсних кредиторів
з вимогами до боржника.

11. Господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов’язати
боржника провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, господарський суд
може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) лише за згодою
останнього (останніх).

Відсутність аудиторського висновку не перешкоджає провадженню у справі про

банкрутство.

12. Якщо в заяві боржника про порушення справи про банкрутство або відзиві боржника
міститься інформація про провадження ним діяльності, пов’язаної з державною
таємницею, суд виносить та надсилає сторонам і державному органу з питань банкрутства
ухвалу про відкладення проведення підготовчого засідання суду на час, необхідний для
оформлення допуску до державної таємниці арбітражному керуючому. Такий строк не
може перевищувати тридцяти днів.

У разі відмови у наданні допуску до державної таємниці зазначеному арбітражному

керуючому господарський суд призначає нового арбітражного керуючого в порядку,
встановленому цим Законом.

13. Ухвала про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство набирає
законної сили з моменту її винесення.

14. Процедура розпорядження майном вводиться господарським судом на строк,

визначений частиною другою статті 22 цього Закону, одночасно з винесенням ухвали про
відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

15. З моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство:

пред’явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх

задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах
провадження у справі про банкрутство;
пред’явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може
відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом;

арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним

йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах
провадження у справі про банкрутство;

корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з

урахуванням обмежень, встановлених цим Законом;

задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення

частки в майні боржника у зв’язку з виходом із складу його учасників забороняється;

рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в

порядку, визначеному цим Законом.

16. Ухвала про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство не пізніше
трьох днів з дня її винесення надсилається боржнику, кредитору (кредиторам) та іншим
особам, які беруть участь або мають взяти участь у цій справі (власнику майна, органу,
уповноваженому управляти майном боржника, тощо), органу доходів і зборів, місцевому
загальному суду, відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання
судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання)
боржника.

У разі вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів копія ухвали надсилається
також установам, що здійснюють облік нерухомого та рухомого майна (органам
державної реєстрації речових прав, державним нотаріальним конторам, органам
державної автомобільної інспекції за місцезнаходженням (місцем проживання)) боржника
тощо, установам банків, що обслуговують рахунки боржника, незалежним реєстраторам,
особам, які ведуть облік цінних паперів, що належать боржнику (зберігачу, депозитарію,
утримувачу), а також установі, що веде державні реєстри обтяжень майна.

17. При розгляді справи про банкрутство суб’єкта господарювання, який є учасником
(тимчасовим учасником) Гарантійного фонду виконання зобов’язань за складськими
документами на зерно, до справи залучається Гарантійний фонд виконання зобов’язань за
складськими документами на зерно.

Судові процедури, які застосовуються до боржника у провадженні про банкрутство,

та їх характеристика.

БОЛЬШЕ ИНФЫ ИЗ ЗАКОНА – ст.44-67 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-

19#Text

Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі провадження

справи про банкрутство
До боржника в процесі провадження справи про банкрутство застосовуються такі судові
процедури:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності боржника);

ліквідаційна процедура.

З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Закон (ст. 3)
передбачають заходи запобігання банкрутству суб'єктів господарювання, обов'язок вжиття
яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників
майна, органів державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх
повноважень. До таких заходів належать:

надання боржнику фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його

зобов'язань перед кредиторами;

взяття на себе зобов'язань перед особами, що падали фінансову допомогу боржникові;

досудова санація державних підприємств, що провадиться за рахунок коштів державних

підприємств та інших джерел фінансування (обсяг коштів для проведення досудової
санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно
встановлюється законом про Державний бюджет України) і регламентується постановою
Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515 "Про затвердження Порядку
проведення досудової санації державних підприємств".

Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство

Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника, після порушення
провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова (за окремими винятками) судова

процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду та
контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовується з
метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів
боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається
на розпорядника майном боржника - призначеної суддею після порушення провадження у
справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підприємницької
діяльності), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не
є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів. До функцій розпорядника
майном боржника належать'.

вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його
фінансове оздоровлення;

розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до
боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення
заявників про результати розгляду;

ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;

скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;

виконання інших функцій, передбачених Законом "Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом".

Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника

обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про:

реорганізацію та ліквідацію боржника;

створення боржником юридичних осіб або про його участь в інших юридичних особах;

створення боржником філій та представництв;

виплату дивідендів;

проведення боржником емісії цінних паперів;

вихід зі складу учасників боржника юридичної особи;

• придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника. За згодою розпорядника

майна органи управління боржника:

приймають рішення про участь боржника в господарських об'єднаннях;

укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видачі позик

(кредитів); поручительства та видачі гарантій; уступки вимоги; переведення боргу;
передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника,
балансова вартість якого складає понад 1% балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна призначається на строк до 6 місяців, який може бути продовжений чи

скорочений судом за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів чи власника
майна боржника.

При проведенні даної процедури боржник може одночасно задовольнити вимоги усіх
кредиторів відповідно реєстру повністю чи частково в однаковому для всіх
пропорційному відношенні до вимог кожного кредитора (за згодою комітету кредиторів та
розпорядника майна). Проведення таких розрахунків свідчить про відновлення
платоспроможності боржника, і господарський суд припиняє провадження у справі про
банкрутство. У всіх інших випадках процедура розпорядження майном боржника
завершується однією з подальших судових процедур банкрутства, кожна з яких не є
обов'язковою сама по собі, однак принаймні один з них має бути застосована.

Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про
банкрутство, спрямована та оздоровлення фінансово-господарського становища боржника
та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати
кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника,
зміну форми власності, системи управління боржника тощо.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету

кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном,
терміном до 12 місяців, який може бути продовженний ще до 6 місяців або скорочений за
клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть
участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення боргу, повністю чи частково,
боржника на певних умовах, в тому числі набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого

санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа,
яка має ліцензію арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління

боржника й управління боржником переходить до керуючого санацією, який має низку
прав (розпоряджатися майном боржника з урахувань обмежень, передбачених Законом;
укладати від імені боржника угоди, в тому числі мирову угоду; подавати заяви про
визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов'язків (прийняти в господарське
відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити
спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та
подати на затвердження комітету кредиторів план санації; на укладення угод (у тому числі
мирової угоди) від імені боржника; організувати ведення бухгалтерського і статистичного
обліку та фінансової звітності; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської
заборгованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань
боржника, що виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі
розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку
заперечення щодо зазначених вимог кредиторів; звітувати перед комітетом кредиторів
щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань
банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання
плану санації, звільнення від обов'язків; інші повноваження, передбачені Законом).

Основне призначення керуючого санацією - це розробка і забезпечення виконання

схваленого комітетом кредиторів і затвердженого господарським судом плану санації,
який має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника та містити заходи
щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового
комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк
та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам тощо. Якщо протягом
6 місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано
схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти
рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі:

закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для
дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення
мирової угоди). Цей звіт повинен містити відомості про фінансово-господарський стан
боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на
задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість
погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про

припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за
результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:

про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення

платоспроможності боржника;

про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням

платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів.

Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі встановлення господарським

судом обгрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення
платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження
господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту в
установленій"! строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття
ліквідаційної процедури.

Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між
боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення
(списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог
другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону (див. положення щодо черговості
задоволення вимог кредиторів при проведення ліквідаційної процедури). Не підлягає
прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових
внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види
загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 1 ст. 36 Закону).

Уразі коли умови мирової угоди, укладеної згідно зі встановленими Законом правилами,
передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини,
орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів
(обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення
платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що
передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи
про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним і списується, а податкові
зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем
подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду
календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової
угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за
місцезнаходженням боржника (проте дію ч. 2 ст. 36 Закону, що містить зазначені
положення, зупинено на 2007 рік згідно із Законом №489-Увід 19.12.2006 p.).

Зміст мирової угоди:

обов'язкові положення: про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;

факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про

обмін вимог кредиторів на акції боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими
способами, що не суперечать закону.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про
банкрутство. Вона набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що
виноситься відповідна ухвала. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від
Імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової
згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від Імені боржника -
керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів
управління боржника.

Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти
укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів,
які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Мирова угода є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких

забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З дня затвердження мирової
угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової
угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є
підставою для припинення провадженні у справі про банкрутство і, відповідно,
припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого
санацією, ліквідатора).

У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок
укладення мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону), така
угода вважається неукладеною.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менше ніж третини вимог
кредиторів;

провадження боржником дій, які порушують права та законні інтереси кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника
в обсязі, передбаченому мирової угодою.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це необов'язкова судова

процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості
банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах.
Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути продовжена
господарським судом ще на шість місяців. Здійснення цієї процедури покладається на
ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію. Акумульовані ліквідаційною комісією
кошти банкрута ( в т.ч. наявні, витребувані від третіх осіб та отримані від продажу
майна банкрута) спрямовуються па задоволення вимог кредиторів відповідно
черговості, встановленої ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом".

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор складає звіт та

ліквідаційний баланс, які з врахуванням думки комітету кредиторів затверджуються
господарським судом

Особливості банкрутства окремих видів суб’єктів господарювання.

Стаття 91. Загальні положення

1. Відносини, пов’язані з провадженням у справах про банкрутство, визначених цим
розділом, регулюються цим Кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим
розділом.
Стаття 92. Особливості банкрутства страховиків
1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі
про банкрутство визнається спеціально уповноважений центральний орган виконавчої
влади у справах нагляду за страховою діяльністю.
Арбітражний керуючий у справі про банкрутство страховика повинен скласти іспит за
програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство страхових
організацій.
2. Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика може бути
подана до господарського суду боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це
органом.
3. Відчуження майна страховика-боржника як єдиного майнового комплексу
(комплексів) здійснюється у процедурі санації за правилами, встановленими цим
Кодексом.
При проведенні ліквідаційної процедури єдиний майновий комплекс страховика, який
використовується для здійснення страхової діяльності, може бути проданий тільки у разі
згоди покупця взяти на себе зобов’язання страховика-банкрута за договорами
страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика
банкрутом.
4. Покупцем єдиного майнового комплексу страховика, який використовується для
здійснення страхової діяльності, може бути тільки страховик.
5. У разі продажу єдиного майнового комплексу страховика, який використовується
для здійснення страхової діяльності, у процедурі санації до покупця переходять всі права
та обов’язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика
страховий випадок не настав.
6. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими
страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, крім
випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
7. Страхувальники за договорами страхування, дія яких припиняється з підстав,
передбачених частиною шостою цієї статті, мають право вимагати повернення частини
виплаченої страховику страхової премії пропорційно до різниці між строком, на який був
укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв такий договір
страхування, якщо інше не передбачено законодавством.
8. Страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до
дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та
відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
9. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом та відкриття
ліквідаційної процедури вимоги кредиторів за договорами страхування першої черги
підлягають задоволенню в такому порядку:
у першу чергу - вимоги за договорами особистого страхування, передбачені частиною
восьмою цієї статті;
у другу чергу - вимоги фізичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені
частиною восьмою цієї статті;
у третю чергу - вимоги юридичних осіб за іншими договорами страхування,
передбачені частиною восьмою цієї статті;
у четверту чергу - вимоги за договорами особистого страхування, передбачені
частиною сьомою цієї статті;
у п’яту чергу - вимоги фізичних осіб за іншими договорами страхування, передбачені
частиною сьомою цієї статті;
у шосту чергу - вимоги юридичних осіб за іншими договорами страхування,
передбачені частиною сьомою цієї статті.
Стаття 93. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів
1. Якщо законодавством не встановлено окрему процедуру банкрутства відповідного
професійного учасника фондового ринку, до такого учасника застосовуються положення
цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.
При розгляді справ про банкрутство юридичної особи, яка є професійним учасником
фондового ринку, учасником справи про банкрутство визнається Національна комісія з
цінних паперів та фондового ринку.
 Для цілей цієї статті під терміном "клієнт" розуміється інвестор у цінні папери або
емітент цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником фондового
ринку, який відповідно до цього Кодексу визнається боржником або банкрутом.
2. Не врегульовані цією статтею особливості процедури банкрутства професійних
учасників фондового ринку, а також заходи щодо захисту прав та інтересів клієнтів
установлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за
погодженням з державним органом з питань банкрутства.
3. Порядок запобігання банкрутству та проведення досудових процедур відновлення
платоспроможності професійних учасників фондового ринку встановлюється нормативно-
правовими актами України.
4. Розпорядник майна професійного учасника фондового ринку повинен мати
сертифікат на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами, що видається
Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
5. Розпорядник майна зобов’язаний у десятиденний строк з дня його призначення
надіслати Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку та клієнтам такого
професійного учасника фондового ринку повідомлення про відкриття провадження у
справі про банкрутство та призначення розпорядника майна. У повідомленні зазначаються
реквізити сертифіката, виданого розпоряднику майна Національною комісією з цінних
паперів та фондового ринку, а також клієнту пропонується надати розпорядження щодо
дій, які необхідно вчинити за правочинами, що були укладені з професійним учасником
фондового ринку, який є боржником.
6. Цінні папери, грошові кошти та інше майно, що належать клієнтам професійного
учасника фондового ринку, не включаються до складу ліквідаційної маси.
7. З дня введення господарським судом процедури санації боржника чи визнання
професійного учасника фондового ринку банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури
цінні папери клієнтів підлягають поверненню клієнту, якщо інше не передбачено угодою
керуючого санацією або ліквідатора з клієнтом.
8. Якщо вимоги клієнтів щодо повернення належних їм цінних паперів на
пред’явника, що мають однаковий міжнародний ідентифікаційний номер, перевищують
кількість таких цінних паперів, які перебувають у володінні професійного учасника
фондового ринку, повернення таких цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно
до їхніх вимог.
Вимоги клієнтів у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов’язаннями і
задовольняються в порядку черговості, передбаченому цим Кодексом.
9. Під час проведення санації професійного учасника ринку цінних паперів керуючий
санацією має право передати цінні папери, передані такому професійному учаснику ринку
цінних паперів клієнтами, іншому суб’єкту підприємницької діяльності, який має
відповідну ліцензію професійного учасника ринку цінних паперів.
10. Цінні папери, що належать професійному учасникові ринку цінних паперів і
допущені до торгів на фондовій біржі, підлягають продажу на фондовій біржі.
У разі якщо зазначені цінні папери не допущені до торгів на фондовій біржі, вони
підлягають продажу в порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 94. Особливості банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності, який є
стороною одного або кількох похідних (деривативів) або правочинів щодо цінних паперів,
укладених або вчинених з посиланням на обов’язковість угоди щодо ліквідаційного
неттінгу
 1. Ліквідаційний неттінг - здійснення усіх таких дій відповідно до угоди щодо
ліквідаційного неттінгу:
здійснення особою, щодо якої в угоді щодо ліквідаційного неттінгу зазначено про те,
що вона є відповідальною за проведення ліквідаційного неттінгу (далі - особа, зазначена в
угоді щодо ліквідаційного неттінгу), розрахунку вартості зобов’язань суб’єкта
підприємницької діяльності, який є стороною угоди щодо ліквідаційного неттінгу та щодо
якого відкрито провадження у справі про банкрутство, а також зобов’язань кожного
контрагента, який є іншою стороною такої угоди щодо ліквідаційного неттінгу, за одним
або кількома похідними (деривативами), що існував (існували) станом на дату
ліквідаційного неттінгу та був укладений (були укладені) такими сторонами з посиланням
на обов’язковість для них такої угоди щодо ліквідаційного неттінгу. Порядок здійснення
такого розрахунку визначається угодою щодо ліквідаційного неттінгу;
припинення всіх існуючих станом на дату ліквідаційного неттінгу зобов’язань за
одним або кількома похідними (деривативами) незалежно від їх змісту та/або строку
(терміну) виконання, укладеним (укладеними) такими сторонами угоди щодо
ліквідаційного неттінгу з посиланням на обов’язковість угоди щодо ліквідаційного
неттінгу для таких сторін, у такій послідовності:
заміна відповідно до статті 604 Цивільного кодексу України зобов’язань, які існували
станом на дату ліквідаційного неттінгу, новими грошовими зобов’язаннями, сума яких
дорівнює вартості зобов’язання, розрахованій відповідно до абзацу другого цієї частини.
При цьому вважається, що строк виконання вимог за такими новими грошовими
зобов’язаннями настав;
припинення нових грошових зобов’язань, передбачених абзацом четвертим цієї
частини, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за такими зобов’язаннями та
визначення нетто-зобов’язання.
2. Угода щодо ліквідаційного неттінгу може передбачати відмінний від
передбаченого частиною першою цієї статті спосіб припинення існуючих станом на дату
ліквідаційного неттінгу зобов’язань за одним або кількома похідними (деривативами),
укладеним (укладеними) такими сторонами угоди щодо ліквідаційного неттінгу.
Для цілей цього Кодексу розуміється:
під угодою щодо ліквідаційного неттінгу - генеральна угода, положення якої містять
умови та порядок проведення ліквідаційного неттінгу, або інший документ, що містить
умови та порядок проведення ліквідаційного неттінгу, зокрема правила провадження
клірингової діяльності, згоду на обов’язковість яких сторони похідного (деривативу)
надали при укладенні договору про клірингове обслуговування з особою, яка провадить
клірингову діяльність;
під генеральною угодою - договір, що визначає загальні умови та порядок укладення
та виконання похідних (деривативів) або договорів щодо цінних паперів, укладених на
підставі такого договору;
під сторонами угоди щодо ліквідаційного неттінгу - сторони генеральної угоди,
сторони іншого документа (договору), що містить умови та порядок проведення
ліквідаційного неттінгу, сторони похідного (деривативу), укладеного з посиланням на
обов’язковість угоди щодо ліквідаційного неттінгу, які уклали договір про клірингове
обслуговування з особою, якій сторони похідного (деривативу) направили розпорядження
на проведення клірингу;
під датою ліквідаційного неттінгу - дата, передбачена пунктом 1 частини першої
статті 5  Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок";
-
4
 під розрахунком вартості зобов’язань - визначення у спосіб, передбачений угодою
щодо ліквідаційного неттінгу, грошового еквівалента (встановлення грошової вартості)
всіх зобов’язань, що передбачені похідними (деривативами), укладеними з посиланням на
обов’язковість угоди щодо ліквідаційного неттінгу;
під нетто-зобов’язанням - сума грошового зобов’язання, що підлягає сплаті однією із
сторін угоди щодо ліквідаційного неттінгу (розмір суми зобов’язань якої є більшою) іншій
стороні такої угоди щодо ліквідаційного неттінгу (розмір суми зобов’язань якої є
меншою) та визначається як різниця між сумами зобов’язань таких сторін.
3. Проведення особою, зазначеною в угоді щодо ліквідаційного неттінгу,
ліквідаційного неттінгу та звернення стягнення на предмет обтяження, який забезпечує
виконання зобов’язань суб’єктом підприємницької діяльності - стороною угоди щодо
ліквідаційного неттінгу, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, за
одним або кількома похідними (деривативами), укладеними таким суб’єктом
підприємницької діяльності з посиланням на обов’язковість угоди щодо ліквідаційного
неттінгу, здійснюються в позасудовому порядку та не потребують будь-якої згоди та/або
затвердження таким суб’єктом підприємницької діяльності, розпорядником його майна,
керуючим його санацією, його ліквідатором, кредитором (кредиторами) та/або
господарським судом.
4. Ліквідаційний неттінг не проводиться у таких випадках:
якщо відповідна генеральна угода не передбачає можливості або процедури його
проведення;
якщо відповідна угода щодо ліквідаційного неттінгу укладена після дати відкриття
щодо суб’єкта підприємницької діяльності - сторони такої угоди щодо ліквідаційного
неттінгу провадження у справі про банкрутство;
якщо похідний (дериватив), укладений стороною з посиланням на обов’язковість
відповідної угоди щодо ліквідаційного неттінгу, був укладений після дати відповідного
відкриття щодо такого суб’єкта підприємницької діяльності провадження у справі про
банкрутство.
5. Положення цього Кодексу, що регулюють банкрутство юридичних осіб,
застосовуються до процедур банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності, який є
стороною одного або кількох похідних (деривативів), укладених з посиланням на
обов’язковість відповідної угоди щодо ліквідаційного неттінгу, в частині, що не
суперечить положенням цієї статті. У разі суперечності норм цього Кодексу, що
регулюють банкрутство юридичних осіб, з нормами цієї статті норми цієї статті мають
перевагу.
6. Положення цієї статті не застосовуються до похідних (деривативів), укладених без
участі або посередництва торгівця цінними паперами.
7. Положення цієї статті застосовуються також до суб’єктів підприємницької
діяльності, які є сторонами одного або кількох правочинів щодо цінних паперів, вчинених
з посиланням на обов’язковість відповідної угоди щодо ліквідаційного неттінгу.
{Стаття 94 в редакції Закону № 738-IX від 19.06.2020}
Стаття 95. Особливості банкрутства фермерського господарства
1. Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його
неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного
періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями
та/або виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів),
страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне
страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування
України.
2. Заява голови фермерського господарства про відкриття провадження у справі про
банкрутство подається до господарського суду за наявності письмової згоди всіх членів
фермерського господарства.
Заява підписується головою фермерського господарства.
3. До заяви голови фермерського господарства про відкриття провадження у справі
про банкрутство додаються документи, що містять відомості про:
склад і вартість майна фермерського господарства;
склад і вартість майна, що належить членам фермерського господарства на праві
власності;
розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після
закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.
Зазначені документи додаються головою фермерського господарства до відзиву на
подану кредитором заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.
4. Головою фермерського господарства у двомісячний строк з дня прийняття
господарським судом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство
фермерського господарства може бути подано до господарського суду план відновлення
платоспроможності фермерського господарства.
5. У разі якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення
платоспроможності фермерського господарства, дасть змогу фермерському господарству,
зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані після закінчення відповідного
періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов’язаннями,
господарським судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського
господарства.
Про введення процедури розпорядження майном фермерського господарства
господарський суд постановляє ухвалу.
6. Процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк
закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу,
необхідного для реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської
продукції. Зазначений строк не може перевищувати 15 місяців.
7. Для проведення процедури розпорядження майном фермерського господарства
господарський суд призначає розпорядника майна в порядку, встановленому цим
Кодексом.
8. Процедура розпорядження майном фермерського господарства може бути
достроково припинена господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого
із кредиторів у разі:
невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності
фермерського господарства;
наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення
платоспроможності фермерського господарства.
 Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського
господарства господарський суд визнає фермерське господарство банкрутом і відкриває
ліквідаційну процедуру.
9. У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського
господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів
фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі,
меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська
та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для
фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди
земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і
мають грошову оцінку.
10. У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана
фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди,
використовується відповідно до Земельного кодексу України.
11. Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві
приватної власності, а також інше майно, щодо якого доведено, що воно набуто на
доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включається
до складу ліквідаційної маси.
12. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються
до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані лише на
аукціоні, обов’язковими умовами якого є збереження цільового призначення
сільськогосподарських об’єктів, що продаються.
13. З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.
14. Господарський суд надсилає копію постанови про визнання фермерського
господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського
господарства, та до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням
фермерського господарства.
Стаття 96. Особливості банкрутства державних підприємств та підприємств, у
статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків
1. Боржник зобов’язаний надати господарському суду докази, що підтверджують
належність боржника до державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі
яких частка державної власності перевищує 50 відсотків.
2. Кабінет Міністрів України вживає заходів для запобігання банкрутству державних
підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності
перевищує 50 відсотків, визначає оптимальні шляхи відновлення їх платоспроможності та
координує дії відповідних органів виконавчої влади.
3. Органи виконавчої влади приймають рішення щодо:
доцільності надання державної підтримки неплатоспроможним підприємствам;
розроблення заходів, спрямованих на забезпечення захисту інтересів держави і вибір
оптимальних шляхів реструктуризації та погашення боргових зобов’язань;
проведення аналізу фінансового стану боржника, його санації та погодження плану
санації;
 доцільності виключення відповідних суб’єктів господарювання з переліку
підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, та
застосування до них процедури санації чи ліквідації.
4. Державні підприємства та підприємства, у статутному капіталі яких частка
державної власності перевищує 50 відсотків, подають на розгляд кредиторів план санації,
погоджений з органом (суб’єктом), уповноваженим управляти державним майном.
{Частина четверта статті 96 із змінами, внесеними згідно із Законом № 145-IX від
02.10.2019}
5. З метою запобігання банкрутству державних підприємств та підприємств, у
статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, може
застосовуватися порука.
6. Відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою боржника не є
підставою для припинення повноважень органу, уповноваженого управляти майном
боржника, щодо управління відповідним об’єктом державної власності.
7. У разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному
капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд
залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого
управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження у справі про
банкрутство такого підприємства.
8. У разі відкриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства
або підприємства, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50
відсотків, участь у зборах кредиторів та роботі комітету кредиторів можуть брати з
правом дорадчого голосу представники органу, уповноваженого управляти державним
майном.
9. Припинення, продовження повноважень та відсторонення від виконання обов’язків
керуючих санацією, ліквідаторів державних підприємств та підприємств, у статутному
капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, здійснюються
господарським судом за наявності підстав та в порядку, встановленому цим Кодексом.
10. Положення цієї статті не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є
об’єктами власності Автономної Республіки Крим та комунальної власності.
11. Під час процедури санації державних підприємств та підприємств, у статутному
капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, їх нерухоме майно може
бути відчужене лише у випадках, передбачених планом санації.
{Статтю 96 доповнено новою частиною згідно із Законом № 145-IX від 02.10.2019}
12. Початкова ціна майна, майнових прав державних підприємств або підприємств, у
статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків,
визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та
професійну оціночну діяльність в Україні".
13. Копії судових рішень у провадженнях у справах про банкрутство державних
підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності
перевищує 50 відсотків або на балансі яких перебувають об’єкти державної власності, що
в процесі приватизації (корпоратизації) не увійшли до статутних капіталів цих
підприємств, крім інших учасників, надсилаються органу, уповноваженому управляти
державним майном.
Особливості провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Статтею 113 Кодексу визначено, що провадження у справах про неплатоспроможність
боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку,
визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей,
встановлених цією Книгою.

Важливо звернути увагу, що процедуру банкрутства фізичної особи може ініціювати лише
сам боржник, шляхом подання відповідної заяви до господарського суду (стаття 115
Кодексу).

Відповідно до пункту 2 статті 115 Кодексу, боржник має право звернутися до

господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність у разі, якщо:

1) розмір прострочених зобов'язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить

не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у

розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших
зобов'язань упродовж двох місяців;

3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи

майна, на яке може бути звернено стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе

виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза
неплатоспроможності).

Крім того, пунктом 3 статті 115 Кодексу зазначено, що до складу грошових вимог, у тому
числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка
(штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Кодекс передбачає дві процедури для інституту банкрутства фізичних осіб.

Це процедура реструктуризації та/або погашення боргів боржника разом із визнанням

банкрутом.

Процедура реструктуризації передбачає складання відповідного плану, який дозволяє за

рахунок наявних активів у боржника забезпечити реструктуризацію заборгованості та
строк виконання якого не може перевищувати п’ять років.

Крім того, план реструктуризації може передбачати різні види діяльності боржника,
реструктуризацію боргів на відповідний строк, який є достатнім для погашення вимог
кредиторів та/або повне списання боргу, виконання зобов’язань третіми особами,
перекваліфікацію, працевлаштування тощо (пункт 3 статті 124 Кодексу).
Згідно статті 125 Кодексу, не підлягають реструктуризації борги боржника щодо сплати
аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або
смертю фізичної особи, щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування та щодо сплати інших обов'язкових платежів на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Як визначено пунктом 2 статті 125 Кодексу, податковий борг, що виник протягом трьох
років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність боржника, визнається безнадійним та списується у процедурі
реструктуризації боргів боржника.

План реструктуризації боргів боржника затверджується господарським судом лише після

повного погашення боргів боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, щодо
сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та щодо
сплати інших обов'язкових платежів на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, якщо така заборгованість існує (пункт 3 статті 125 Кодексу).

Процедура банкрутства, аналогічно як і для юридичних осіб, передбачає лише продаж

активів фізичної особи. Сума заборгованості, яка залишається після такої реалізації,
списується, а провадження у справі закривається.

Щодо урегулювання питання погашення валютних іпотечних кредитів фізичних осіб,

Кодекс передбачає певний алгоритм реструктуризації боргів за «валютними іпотеками».

Відповідно до пункту 5 Перехідних положень Кодексу грошові вимоги перераховуються в

національну валюту. До розміру вимог кредитора не включаються штрафні санкції та
пеня.

Визнані господарським судом вимоги забезпеченого кредитора погашаються боржником у

розмірі ринкової вартості квартири або житлового будинку, що забезпечує вимоги такого
кредитора.

Залишок заборгованості такого кредитора підлягає прощенню (списанню).

У разі якщо загальна площа квартири, обтяженої іпотекою, не перевищує 60 квадратних

метрів або житлова площа такої квартири не перевищує 13,65 квадратного метра на
кожного члена сім'ї боржника, або якщо загальна площа житлового будинку, обтяженого
іпотекою, не перевищує 120 квадратних метрів, то на суму боргу встановлюється
відсоткова ставка в розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними
депозитами фізичних осіб у гривні, збільшеного на 1 відсоток. Строк погашення вимог
забезпеченого кредитора становить 15 років.

У разі якщо вищезазначені ліміти перевищені, то на суму боргу встановлюється

відсоткова ставка в розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними
депозитами фізичних осіб у гривні, збільшеного на 3 відсотки, зі строком погашення
вимоги забезпеченого кредитора протягом 10 років.

Сторони можуть домовитись про інші умови реструктуризації, але не більш обтяжливі,
ніж ті, що встановлені Кодексом.

Важливим є те, що у разі якщо боржник не має фінансових можливостей погашати вимоги
забезпеченого кредитора на умовах, передбачених цим пунктом, господарський суд за
клопотанням боржника відмовляє у затвердженні плану реструктуризації та закриває
провадження у справі про неплатоспроможність. Це повертає боржника у становище, в
якому він перебував.

Такий механізм захищає боржників від непропорційного обтяження, але не звільняє від
зобов’язань.

Господарський суд при постановленні ухвали про завершення процедури погашення

боргів та закриття провадження у справі про неплатоспроможність ухвалює рішення про
звільнення боржника – фізичної особи від боргів (пункт 1 статті 134 Кодексу).

Важливим обмежувачем випадків зловживання правом є можливість визнання фізичної

особи банкрутом не частіше ніж раз на 5 років.

Так, статтею 135 Кодексу зазначено, що протягом п'яти років після визнання фізичної
особи банкрутом не може бути відкрито провадження у справі про неплатоспроможність
за її заявою, крім випадку, якщо боржник погасив усі борги в повному обсязі у порядку,
передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 2 статті 135 Кодексу визначено, що протягом п'яти років після визнання фізичної
особи банкрутом така особа зобов'язана перед укладенням договорів позики, кредитних
договорів, договорів поруки чи договорів застави письмово повідомляти про факт своєї
неплатоспроможності інші сторони таких договорів.

Фізична особа не може вважатися такою, яка має бездоганну ділову репутацію, протягом
трьох років після визнання її банкрутом.

Судові акти, що приймаються під час розгляду справи про банкрутство, та порядок
їх оскарження.