ШАПОВАЛ МАРК

Вчителі психології в середніх школах

Вітчизняний і міжнародний досвід показує, що викладання психології здійснюється як

психологами, так і педагогами. У першому випадку актуальним стане завдання педагогічної
підготовки психологів, а в другому - психологічної підготовки педагогів. Хто краще може
викладати психологію: психолог або педагог? Очевидна перевага психолога полягає в
глибокому знань предмета, однак йому часом бракує педагогічної та методичної
підготовленості до викладацької діяльності. Педагог не має настільки глибоких знань
психології, як психолог, однак у нього є очевидна перевага з точки зору методичної
підготовленості, він вміє педагогічно грамотно відібрати навчальний матеріал і навчити йому
учнів. Таким чином, не можна дати однозначну відповідь на поставлене вище питання «хто
краще ...?». І психологи і педагоги мають право на викладання психології, але важливо, щоб
психолог був педагогічно освіченим, а педагог - психологічно освіченим. Тому необхідно
приділяти увагу вивченню психологами педагогічних дисциплін, важливих для успішної
викладацької діяльності. Поширена думка про те, що знання відповідної наукової дисципліни
досить для того, щоб викладати її, далеко не завжди є виправданим. У тому випадку, коли
психологію викладають викладачі інших предметів, необхідно підвищувати їх психологічну
кваліфікацію.

Традиційно в багатьох країнах склалася наступна ситуація: у вищих навчальних закладах

психологію викладають психологи - вчені та практики, а в середніх навчальних закладах -
викладачі філософських або соціальних дисциплін. Причиною такої ситуації стало, мабуть,
традиційне уявлення про університет як про науково-педагогічному закладі, а про школу,
гімназії, ліцеї - як про навчальній установі. Тому існує думка, що для вузу важлива в першу
чергу наукова кваліфікація, а для школи — педагогічна. У будь-якому випадку до викладання
допускаються фахівці, які мають відповідну освіту і науково-педагогічну кваліфікацію.

Права і обов'язки науково-педагогічних працівників середньо освітніх і вищих навчальних

закладів визначаються Законом «Про вищу і професійну освіту».

Як в Україні, так і в інших країнах підготовка викладачів психології для навчальних

закладів здійснюється в системі післявузівської професійної освіти. Система цієї
підготовки аналогічна підготовці за іншими спеціальностями і здійснюється в Україні на
основі Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів (Положення про
підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів у системі післявузівської професійної
освіти в Україні і Типового положення про освітній установі вищої професійної освіти (2001,
с. 71-72).

Відповідно до цих документів докторантура, аспірантура, ад'юнктура є основними

формами підвищення рівня освіти, наукової і педагогічної кваліфікації. Пошук є формою
роботи над дисертаціями фахівців, прикріплених до вищих навчальних закладів або наукових
установ, організацій без зарахування в докторантуру, аспірантуру, ад'юнктуру. Система
вивчення психології за даними освітніми програмами була описана в попередніх розділах.
Відзначимо, однак, що дані освітні програми спрямовані переважно на підвищення наукової
кваліфікації (кандидатські іспити з філософії, іноземної мови та спеціальності, підготовка
дисертації). На підвищення педагогічної кваліфікації спрямовані асистентська і доцентський
практики, а також вводиться в деяких вузах вивчення курсів педагогіки і психології вищої
освіти (або вищої школи). Асистентська практика передбачає проведення аспірантом
практичних та семінарських занять зі студентами вузу, а доцентський практика - читання
лекцій. Таким чином, аспірант набуває досвід педагогічної діяльності. Цілеспрямоване
навчання методиці викладання психології зазвичай не проводиться, хоча необхідність в
цьому є. Тому в ряді вузів в аспірантурі і ад'юнктурі організовується вивчення таких
дисциплін, як: 1) педагогіка вищої освіти і 2) психологія вищої освіти. Основна мета
відвідних курсів - підготовка аспірантів (ад'юнктів) до викладацької діяльності у ВНЗ так і в
середньоосвітніх школах.

Основними напрямами підвищення кваліфікації на сьогодні можуть бути:

1)розвиток професійних компетентностей (знання навчального предмета, фахових методик,

технологій);
2)формування у здобувачів освіти спільних для ключових компетентностей вмінь,
визначених частиною першою статті 12 Закону України «Про освіту»;
3)психолого-фізіологічні особливості здобувачів освіти певного віку, основи андрагогіки;
4)створення безпечного та інклюзивного освітнього середовища, особливості (специфіка)
інклюзивного навчання, забезпечення додаткової підтримки в освітньому процесі дітей з
особливими освітніми потребами (до таких дітей, зокрема, можуть бути віднесені діти з
інвалідністю, обдаровані діти, діти з національних меншин, діти, які не встигають опанувати
навчальну програму з різних причин тощо);
5)використання інформаційно-комунікативних та цифрових технологій в освітньому
процесі, включаючи електронне навчання, інформаційну та кібернетичну безпеку;
6)мовленнєва, цифрова, комунікаційна, інклюзивна, емоційно-етична компетентність;
7)розвиток управлінської компетентності (для керівників закладів освіти та їх заступників)
тощо.

При цьому слова «основні напрями» і «тощо» означають, що це не виключний перелік

напрямів підвищення кваліфікації і компетентностей, на вдосконалення яких може бути
спрямоване підвищення кваліфікації. Ніхто не може заборонити педагогічному працівникові
чи обмежити його право «вільно обирати» будь-які програми підвищення кваліфікації чи їх
складові (модулі тощо), форми і види підвищення кваліфікації, а також вільно обирати
суб'єкта підвищення кваліфікації. Рекомендуємо педагогічним працівникам робити
усвідомлений вибір напряму (напрямів) підвищення кваліфікації за результатами
самооцінювання власних фахових і загальних компетентностей і педагогічної майстерності.
Таке самооцінювання Є винятково особистою справою педагогічного працівника, не
потребує розроблення будь-яких документів, письмового обгрунтування, звітів тощо. Варто
знати, що чинне законодавство до загальних компетентностей відносить соціальні,
комунікативні, особистісні, екологічні, етичні тощо (наприклад, володіти професійною
термінологією; діяти в нестандартних ситуаціях; працювати в команді; дотримуватися
професійної етики; запобігати конфліктним ситуаціям тощо)¹.
Потреба педагогічного працівника у здобутті нових чи поглибленні здобутих раніше
компетентностей може бути пов’язана з реальною ситуацією в закладі освіти (наприклад,
наявність в класі/школі дітей різного етнічного та/або соціального походження, велика
кількість біженців, які не володіють на достатньому рівні державною мовою, поширеність
випадків булінгу (цькування), зарахування до класу дитини з інвалідністю тощо). Така
потреба може ґрунтуватися і на необхідності виконувати нові обов’язки педагогічного
працівника, що визначені Законами України «Про освіту» і «Про повну загальну середню
освіту» і стосуються, зокрема, формування педагогіки партнерства, дотримання академічної
доброчесності, запобігання та припинення булінгу (цькування), порушення гідності дітей,
формування у них культури нетерпимості до проявів дискримінації та корупції, надання
дітям домедичної допомоги тощо.

Таким чином, підготовка педагогічного працівника до підвищення кваліфікації може мати

такий вигляд: самооцінювання власних професійних (фахових і загальних) компетентностей і
педагогічної майстерності, усвідомлення потреби, отримання поради від колег за
результатами відкритих уроків чи інших форм спостережень (моніторингу педагогічної
діяльності педагогічного працівника), пошук суб’єктів підвищення кваліфікації, які здатні
задовольнити ці потреби, вибір форми (форм) і виду (видів) підвищення кваліфікації, які ці
суб’єкти можуть запропонувати для врахування потреб педагогічних працівників тощо.
Для викладання психології у навчальних закладах важливо мати базову психологічну
освіту, яке визначає зміст і рівень професійної підготовки викладача. Вчений ступінь
кандидата або доктора наук визначає ступінь наукової кваліфікації викладача.

Викладання психології в середніх навчальних закладах у багатьох країнах здійснюють

викладачі філософських, соціальних або інших дисциплін. Вони часто не мають спеціальної
психологічної освіти.
У 1980-і рр. учитель психології в школах США в середньому мав досить погану підготовку,
оскільки не мав психологічного освіти (історія - найбільш типова спеціалізація) ні в якості
основної, ні в якості додаткової спеціальності (Ragland, 1992).

У 1992 р з ініціативи АПА була створена асоціація Вчителі психології в середніх школах,
яка виконала величезну роботу по об'єднанню вчителів, які до цього не мали достатніх
зв'язків один з одним (кожна школа мала, як правило, одного вчителя психології). Для них
організовувалися спеціальні літні семінари, які фінансувалися Американським науковим
фондом.
На цих семінарах вчителі мали можливість розширити свої психологічні знання, дізнатися
про останні тенденції і досягнення в області психології від відомих дослідників і викладачів.
В останніми роками стали розширюватися контакти вчителів психології і психологів як в
різних регіонах США, так і на загальнонаціональному рівні. З'явився журнал, спеціально
призначений для вчителів психології (Hakala, 1999).
Завдяки виконаній роботі на початку 2000-х рр. ситуація в значній мірі змінилася на краще.
Підвищився рівень професійної підготовленості шкільних викладачів психології. Вчителі
мають можливість регулярно обговорювати такі теми, як програма курсу, оновлення змісту
курсу, вибір підручника, види навчальної діяльності на уроках, допомога учням, комп'ютерні
засоби навчання, питання державної сертифікації. В останні роки в школах США налічується
близько 12 тис. Вчителів психології (Ernst & Petrossian, 1996).

Діяльність асоціації вчителів психології середніх шкіл спрямована на досягнення наступних

цілей:

1)залучення студентів до вивчення психології;

2)підвищення статусу психології в середніх школах шляхом розробки сертифікації та

місцевої адміністративної політики, що впливає на якість шкільної психологічної освіти;

3)створення сприятливих умов для професійного зростання вчителів психології (семінари,

конференції та інші засоби безперервної освіти);

4)підтримка професійної ідентичності через заохочення горизонтальних і вертикальних

зв'язків серед викладачів психології всіх рівнів психологічної освіти;

5)підвищення стандартів у викладанні психології як науки шляхом розробки і поширення

навчальних матеріалів (Ernst & Petrossian, 1996, p. 257).

Діяльність педагога багато в чому залежить від того, якими є його уявлення про простір
свого професійного буття, про механізми педагогічного спілкування, природі психологічних
особливостей учнів і т.д. Будь-яка педагогічна практика, включаючи окремі «виховні акти»
конкретного педагога, спирається на ті чи інші психологічні погляди різного ступеня
оформленості і усвідомленості. Ці погляди можуть формуватися як стихійно - протягом
усього життя людини, так і цілеспрямовано - в процесі знайомства педагога з теоретичними
підходами, сформованими в психологічній науці, через формування психологічної
компетентності в спеціально організованих для цього умовах, в ході спілкування з
професійним психологом при вирішенні особистісних проблем.

Е.А. Клімов вважає, що «підготовленість в області психології - це перш за все чіткі

уявлення про специфічну психічної реальності, супроводжувані позитивним афективним
тоном, пов'язані з ненасиченої інтересом до неї і готовністю безпосередньо контактувати з
нею в міжособистісному спілкуванні». У психологічно підготовленого педагога повинно бути
перш за все «загострене почуття одухотвореності» сторонніх людей, а не просто вербальне,
концептуальне знання відповідного роду. Студенти, не маючи достатні теоретичні знання,
здійснюють «саморобні» суб'єктивні пояснення і побудови в голові.

Разом з тим загальновідомо, що інструментальність і практичність одержуваних в

педагогічному вузі теоретичних знань з психології залишаються невисокими. У багатьох
дослідженнях встановлено, що більшість педагогів не задоволені своєю психологічною
підготовкою та її практичною спрямованістю. Випускники педвузу «не усвідомлюють
конструктивних можливостей психологічної теорії» (Ю. Кулюткин), «не користуються і не
можуть користуватися психологічними знаннями, отриманими ними в вузі» (Б. Майстрів).