3

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ
ЕКОНОМІК 6
1.1. Теоретичні концепції формування міжнародної
конкурентоспроможності національних економік 6
1.2. Фактори підвищення міжнародної конкурентоспроможності 10
1.3. Особливості реалізації інноваційного потенціалу у забезпечення
інноваційної конкурентоспроможності 15
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОЇ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ 18
2.1. Державна політика України у сфері розвитку інноваційної
економіки 18
2.2. Оцінка інноваційного потенціалу міжнародної
конкурентоспроможності України 22
2.3. Аналіз ефективності реалізації інноваційної складової
міжнародної конкурентоспроможності України 27
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ 31
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39
 4

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З погляду виживання в умовах

глобальної конкуренції, збереження конкурентоспроможності, підвищення
економічної ефективності та зростання, що сприяє національному
економічному розвитку, інновації стали важливим атрибутом
конкурентоспроможності не лише приватних компаній, але й всієї
національної економіки. Спроможність до динамічних змін, креативності та
інновацій стають ключовими факторами конкурентоспроможності країни в
умовах невизначеного зовнішнього середовища. Інноваційний менеджмент
стає необхідним для економічного зростання національної економіки.
Сьогодні інноваційна складова є основою забезпечення міжнародної
конкурентоспроможності кожної країни. Забезпечити вихід України з
кризового стану можливий лише завдяки переходу національної економіки
на інноваційний шлях розвитку. З огляду на вищенаведене та входження
України у європейський простір тема для дослідження вбачається досить
актуальною.
Слід зазначити, що дослідження інноваційної складової міжнародної
конкурентоспроможності країни займалися багато науковці, а саме:
Булавинець В.М. [11], Єрмакова, О.А. [13], Ілляшенко Н.С. [14], Калетник
О.В. [15], Левківський О. В. [16], Малкина М. Ю. [17], Марченко І. С. [18],
Назиров К. З. [19], Охота, В. І. [20], Писаренко Т. В. [21], Полунеев Ю. [23],
Портер М. [24], Терьошкіна Н.Є. [25], Федулова Л.І. [26], Шнипко О.С. [27],
Юринець З. В. [28] та інші. Незважаючи на те, що дане питання
досліджувалося багатьма вченими, воно залишається досить дискусійним та
актуальним і сьогодні.
Мета й завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є аналіз
інноваційної складової міжнародної конкурентоспроможності України, а
також розробки шляхів підвищення її рівня.
 5

Основними завданнями даної курсової роботи є наступні:

– дослідити теоретичні концепції формування міжнародної
конкурентоспроможності національних економік;
– розглянути фактори підвищення міжнародної
конкурентоспроможності;
– визначити особливості реалізації інноваційного потенціалу у
забезпечення інноваційної конкурентоспроможності;
– провести аналіз державної політики України у сфері розвитку
інноваційної економіки;
– здійснити оцінку інноваційного потенціалу міжнародної
конкурентоспроможності України;
– проаналізувати ефективність реалізації інноваційної складової
міжнародної конкурентоспроможності України;
– запропонувати напрями підвищення інноваційної
конкурентоспроможності України.
Об’єктом дослідження є інноваційна складова міжнародної
конкурентоспроможності.
Предметом дослідження є теоретичні засади інноваційної складової
міжнародної конкурентоспроможності.
Інформаційною базою дослідження виступають наукові праці
вітчизняних та зарубіжних фахівців, матеріали мережі інтернет, офіційні
статистичні дані, дані звітів міжнародних організацій тощо.
Загальний обсяг курсової роботи складає 38 сторінок, що містить 3
таблиці і 9 рисунків. Список використаних джерел містить 36 найменувань.
 6

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

1.1. Теоретичні концепції формування міжнародної

конкурентоспроможності національних економік

Сучасні процеси глобалізації та тенденції розвитку світової економіки

значно посилили взаємозв'язок економік різних країн. Сьогодні успішність
країн визначається насамперед конкурентоспроможністю їх національних
економік. Актуальність зазначеного підтверджується й тим, що основним
завданням державної політики сьогодні є забезпечення високого рівня
міжнародної конкурентоспроможності, оскільки це впливає на досягнення
динамічного економічного розвитку та підвищення якості життя
населення [25]. Особливої актуальності питання формування міжнародної
конкурентоспроможності національних економік набуває для України, яка
розвивається у досить складних політико-економічних умовах, які
характеризуються: нестабільною політичною системою, девальвацією
національної валюти, загостренням військових дій на сході України, високим
рівнем корупції, зниженням реальних доходів населенням та врешті
поширенням пандемії COVID-19. Усі зазначені фактори в сукупності
негативно впливають на стан національної економіки, що підриває її
міжнародну конкурентоспроможність.
З урахуванням зазначеного для України в умовах економічної
нестабільності та декларації цілей щодо повноцінного інтегрування у
європейський простір постає актуальним питання щодо підвищення
міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.
Національна економіка України вимагає пошуку шляхів підвищення
конкурентоспроможності національної економіки, формування у країні
потужного інноваційного та науково-технічного потенціалу, сприятливого
 7

бізнес-середовища, що в перспективі дозволить зайняти гідні позиції на

міжнародних ринках. Сьогодні одним з основних пріоритетів національних
інтересів України є створення конкурентоспроможної, соціально
орієнтованої ринкової економіки, здатної успішно інтегруватись у
європейський політичний, економічний та правовий простір.
Зазначимо, що економічна категорія «конкурентоспроможність» є
важливим в оцінці позицій країн у світовому господарстві. Найвагоміший
внесок у дослідження проблематики конкурентоспроможності країн вніс
М. Портер [24], який є автором теорії конкурентних переваг. Згідно даної
теорії М. Портер конкурентоспроможність у національній економіці визначає
як «здатність підтримувати продуктивність праці на значно вищому рівні,
ніж у конкурентів, шляхом безперервного впровадження інновацій» [24]. При
цьому М. Портер наголошує, що країна може забезпечити високу
конкурентоспроможність лише у тих галузях, яких вона має конкурентні
переваги. Загалом же у науковій літературі не має єдиного концептуального
підходу щодо визначення сутності поняття «конкурентоспроможність» у
сфері національної економіці. Поглиблений аналіз наукової літератури
дозволила у табл. 1.1 навести основні наукові підходи щодо визначення
сутності поняття «конкурентоспроможність національної економіки».
Таблиця 1.1 – Основні наукові підходи щодо визначення сутності поняття
«конкурентоспроможність»

Джерело Конкурентоспроможність – це
1 2
World Economic Forum «здатність країни досягати стійко високих темпів зростання
[36] ВВП на душу населення»
О.С. Шнипко «набір факторів, політик та інститутів, які визначають рівень
[27] продуктивності країни»
«поточна і майбутня здатність і можливість підприємців
European Management
створювати товари, чиї цінові та нецінові характеристики є
Productand Market
більш привабливими, ніж у їхніх місцевих і зарубіжних
[32]
конкурентів»
«багатогранна і багаторівнева категорія, яка в ринкових
The Global Innovation
умовах стає інтегральною характеристикою
Index
господарюючого суб’єкта щодо його відповідності
[35]
об’єктивним економічним умовам»
 8

Продовження табл. 1.1

1 2
«елементи продуктивності, ефективності і прибутковості.
Але це не самоціль. Це потужний засіб досягнення
Competitiveness Advisory зростання життєвого рівня та соціального благополуччя,
Group тобто це інструмент для досягнення цілей. Загалом,
[30] збільшуючи продуктивність і прибутковість у контексті
міжнародної спеціалізації, конкурентоспроможність надає
основу для неінфляційного збільшення доходів населення»
«стан, у якому країна в межах вільної торгівлі та відкритих
ринкових відносин може виробляти товари і послуги, які
OECD
проходять тест міжнародних ринків, зберігаючи і
[33]
збільшуючи при цьому реальні доходи населення в
довгостроковому періоді»
«здатність виробляти й реалізовувати швидко, дешево,
якісно, продавати в достатній кількості, при високому
Н.Є. Терьошкіна
технологічному рівні обслуговування; можливість
[25]
ефективно розпоряджатись власними й позиковими
ресурсами в умовах конкурентного ринку»
«рівень його компетентності порівняно з іншими
суб’єктами-конкурентами за такими параметрами, як
Ю. Полунев технологія, практичні навички і професійні знання
[23] персоналу, рівень стратегічного і поточного планування,
політика збуту, рівень управління, комунікації, якість систем
управління виробництва»
«багатогранна і багаторівнева категорія, яка в ринкових
В.І. Охота умовах стає інтегральною характеристикою
[20] господарюючого суб’єкта щодо його відповідності
об’єктивним економічним умовам»

Проведений аналіз підтверджує відсутність єдиного трактування

поняття «конкурентоспроможність». Це пояснюється ще й її
багатогранністю, оскільки дане поняття розглядається з різних точок зору:
підприємства, держави, окремих галузей національної економіки тощо.
Найвищим рівнем є міжнародна конкурентоспроможність, яку за
визначенням В.І. Охоти [20] слід розглядати «як здатність держави активно
брати участь у світових економічних відносинах, формуючи таке внутрішнє
бізнес-середовище, яке б сприяло розвитку конкурентних переваг
вітчизняних суб’єктів господарювання та стійкій позиції на світових ринках,
тим самим забезпечуючи відкритість та прозорість економічних процесів та
високий рівень життя громадян».
 9

І.С. Марченко [18] зазначає, що «конкурентоспроможність країни

ґрунтується на її здатності займати і утримувати стійкі позиції на певних
сегментах світового ринку за наявності економічного потенціалу, який
забезпечує динамічне зростання на інноваційних засадах. При цьому
необхідними передумовами є розвинена система ринкових інститутів,
здатність гнучко реагувати на зміни світової кон’юнктури, що дає змогу
максимально забезпечити реалізацію національних інтересів».
Конкурентоспроможність країни виявляється у здатності досягти
високих темпів економічного зростання, забезпечити постійне збільшення
реальної заробітної плати, просувати на світовий ринок
конкурентоспроможні фірми та передбачає наявність сильної
конкурентоспроможної економіки, представленої високопродуктивними
кластерами, що поліпшують якість товарів і послуг, забезпечують створення
нових робочих місць у майбутньому. Здатність адаптуватися до змін, що
відбуваються на світовому ринку, базується на таких економічних факторах,
як інвестиційні, інноваційні, виробничі потужності та ін. Проте їх дія
повинна поєднуватись із політичними та соціальними чинниками, які теж
впливають на функціонування національної економіки на світовому ринку.
Таким чином, в сьогоднішніх глобалізаційних умовах посилюється
значення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Під
даним поняттям слід розуміти здатність країни функціонувати більш
ефективно використовувати наявні ресурси, досягати конкурентних переваг
на фоні національних економік іноземних держав. Міжнародна
конкурентоспроможність національної економіки є свідченням більш вищого
економічного розвитку країни, забезпечення високого рівня економічного
добробуту населення тощо. Додамо, що розробка та реалізація концепції
конкурентоспроможності для української економіки – необхідна умова
виходу з кризового стану та подолання посткризових проблем. Тільки висока
конкурентоспроможність вітчизняної економіки як на внутрішньому, так і
світовому ринках здатна закласти надійний фундамент для підвищення
 10

життєвого рівня населення, що є одним з найбільш важливих стратегічних

завдань для розвитку нашої країни.
Забезпечення високої міжнародної конкурентоспроможності
національної економіки є досить складним завданням. На рівень міжнародної
конкурентоспроможності впливає велика кількість факторів, тому далі у
курсовій роботи розглянемо їх.

1.2. Фактори підвищення міжнародної конкурентоспроможності

Конкурентоспроможність є головним показником стану економіки

країни і перспектив її розвитку. Її вивченням займаються багато аналітичних
центрів світу. Серед них найбільш представницькими є дослідження, що
проводяться швейцарськими інститутами – Всесвітнім економічним форумом
(World Economic Forum) [36] і Міжнародним інститутом розвитку
менеджменту (International Institute for Management Development) [32], які
щорічно публікують доповіді про конкурентоспроможність країн і відповідні
рейтинги. В умовах глобалізації національна економіка будь-якої держави не
може розвиватися незалежно від світового господарства.
Рівень конкурентоспроможності національної економіки не є сталим
показником та може змінюватися під впливом різноманітних факторів.
Категорія конкурентоспроможності більш, а ніж будь-яка інша, знаходиться
під впливом низки факторів. Під факторами конкурентоспроможності слід
розуміти обставини та умови, що забезпечують формування певних
конкурентних переваг у різних сферах діяльності. сьогодні не має єдиної
класифікації факторів підвищення міжнародної конкурентоспроможності,
оскільки їх існує велика кількість. За окремими даними всього виділяють
понад 4000 різних факторів, які прямо чи опосередковано впливають на
рівень конкурентоспроможності національної економіки.
 11

Зауважимо, що спочатку в індустріальній економіці до факторів

підвищення конкурентоспроможності відносили наявні ресурси країни та її
географічне положення. Вони забезпечували здебільшого екстенсивне
економічне зростання країни. У міру розвитку індустріальної економіки
набирає силу новаторство і зростання продуктивності факторів виробництва.
К.З. Назиров [19] у своєму науковому дослідженні зазначає, що
«фактори конкурентоспроможності глобальної постіндустріальної економіки
побудовані на технологічному прогресі і значному поширенні мереж.
Особливого значення набувають інформаційно-комунікаційні технології, під
впливом яких формується і розвивається єдиний інформаційний простір».
Серед важливих факторів, що впливають на конкурентоспроможність,
у першу чергу слід виділити також продуктивність праці. Продуктивність
праці завжди відігравала вирішальну роль як у конкуренції між
підприємствами, так і в конкуренції між країнами. Продуктивність явно
визначає здатність країни підтримувати високий рівень доходу, вона також
багато в чому визначає окупність інвестицій, що, у свою чергу, є одним із
ключових факторів, які пояснюють потенціал зростання економіки [16].
Важливе місце серед чинників національної конкурентоспроможності
займають показники стану макроекономічного середовища. Економіка не
буде розвиватися стійко до тих пір, поки не буде забезпечене стабільне
макроекономічне середовище. Постійний дефіцит бюджету обмежує
здатність уряду реагувати на економічні цикли. Фірми не можуть працювати
ефективно в умовах, коли зростання інфляції виходить з-під контролю і т. д.
Також ефективне функціонування економіки неможливе без
розгалуженої й ефективної інфраструктури. Цей важливий фактор визначає
зростання конкурентоспроможності національної економіки.
Високорозвинена інфраструктура знижує ефект віддаленості регіонів:
об’єднує національний ринок і пов’язує його з ринками інших країн і
регіонів, знижуючи при цьому вартість таких переміщень. Крім того,
 12

розгалуженість і якість інфраструктури стимулюють економічне зростання

[23].
Ефективність транспортної сфери, включаючи якісні автотраси,
залізниці, порти і повітряний транспорт, дозволяє підприємцям вчасно та з
гарантією безпеки представляти свої товари й послуги на ринку, крім того,
забезпечується переміщення трудових ресурсів до місця найбільш
підходящої роботи. Також для економіки важливе безперебійне
енергопостачання. Нарешті, надійна і розгалужена телекомунікаційна мережа
забезпечує швидкий і необмежений потік інформації і підвищує ефективність
економіки в цілому, оскільки є гарантія, що рішення, прийняті суб’єктами
економічної діяльності, враховують усю необхідну інформацію.
М. Малкіна [17] виділяє 4 основні групи факторів
конкурентоспроможності підприємства, а саме:
– природні ресурси, накопичений виробничий, технологічний і
людський потенціал. Мова йде як про обсяги цих ресурсів, так і про їх якість;
– динаміка реального валютного курсу національної грошової одиниці.
Підвищення реального курсу національної валюти негативно позначається на
цільовій конкурентоспроможності окремих галузей;
– зовнішньоторговельні обмеження (мита та квоти). Оскільки імпортні
мита, як і валютний курс, є факторами впливу на внутрішні ціни іноземних
товарів, їх введення також доцільно в галузях, де можливе імпортозаміщення,
тобто висока перехресна еластичність попиту на вітчизняні товари за ціною
імпорту;
– фінансування R&D відбувається із державних, недержавних та
зовнішніх джерел. Обсяги цього фінансування залежать від доступних
ресурсів у кожного джерела, проведеної політики управління ресурсами, а
також створюваних державою стимулах інноваційного розвитку.
В умовах глобалізації фактори конкурентоспроможності індустріальної
економіки під впливом нових технологій трансформуються і поповнюються
новими. Вони утворюють систему і створюють конкурентні переваги, а
 13

також забезпечують їх взаємозв’язок. Нові фактори конкурентоспроможності

за принципом ефекту мультиплікатора ведуть до виникнення додаткових
конкурентних переваг. Наприклад, робота в мережі підвищує гнучкість і
адаптивність до зовнішніх умов і внутрішніх проблем, сприяє прийняттю
раціональних рішень і зниженню витрат виробництва.
Вважаємо, що М. Малкіна [17 ]надає досить обмежену класифікацію
факторів підвищення конкурентоспроможності та акцентує у своєму
дослідженні лише на найбільш важливих. Більш повну класифікацію
факторів підвищення міжнародної конкурентоспроможності наводить у
своєму дослідженні О.С. Шнипок [27]. На рис. 1.1 наведемо класифікацію
факторів підвищення міжнародної конкурентоспроможності за даним
науковцем.

Фактори підвищення міжнародної конкурентоспроможності

2.
1. Національна
Інтернаціоналізація: 3. Уряд: 4. Фінанси:
економіка:
платіжний баланс; державний борг; вартість
додана вартість;
обсяги експорту; витрати держави; капіталу;
інвестиції;
обмінний курс фіскальна динаміка
споживання;
національної валюти; політика; фондового
вартість життя;
обсяг інвестицій; законність та ринку;
прогнози;
прямі іноземні безпека; ефективність
показники
інвестиції; державне банківського
економічного
відкритість регулювання. сектору.
зростання.
економіки.

6. Наука та інновації: 8. Люди:

7. Менеджмент:
5. Інфраструктура: витрати на НДДКР; демографічні
продуктивність;
основна доступ до технологій; показники;
витрати праці;
інфраструктура; наукове середовище; робоча сила;
показники
стан доріг; захист інтелектуальної зайнятість;
діяльності
навколишнє власності; безробіття;
підприємств;
середовище; науково-дослідні структура освіти;
ефективність
забезпеченість кадри; рівень життя;
менеджменту.
енергоресурсами. інноваційна суспільні
активність. цінності.
 14

Рис. 1.1 – Фактори підвищення міжнародної конкурентоспроможності

запропоновані О.С. Шнипок [27]

Вважаємо, що саме комплекс вищенаведених факторів є основними для

підвищення міжнародної конкурентоспроможності. Разом з тим усі вони є
тісно взаємопов’язаними між собою та доповнюють один одного. Тому
високий рівень одних не може компенсувати дефіцит інших. Висока
міжнародна конкурентоспроможність досягається через симбіоз різних
факторів, які формують конкурентні переваги країни, її національної
економіки та окремих суб’єктів господарювання.
Сучасна економічна ситуація знижує результативність впливу чинників
конкурентоспроможності на зростання економіки. Проте слід враховувати,
що, на думку М. Портера [24], «надлишок деяких факторів може підірвати
конкурентну перевагу країни, а їх дефіцит, навпаки, стимулює оновлення і
може призвести до довгострокової перспективи конкурентної переваги». Як
бачимо підходи щодо факторів міжнародної конкурентоспроможності та їх
впливу різняться.
Таким чином, міжнародна конкурентоспроможність є змінною
величиною, на яку впливає ряд факторів. Аналіз наукової літератури показав,
що сьогодні існує близько 4000 різновидів факторів, які чинять вплив на
міжнародні конкурентоспроможність країни. Водночас до основних слід
віднести такі групи факторів, як: люди, менеджмент, наука та інновації,
фінанси, уряд, інтернаціоналізація, національна економіка, а також
інфраструктура. З урахуванням останніх науково-технічних змін більш
помітну роль у забезпеченні конкурентоспроможності країни відіграють
інновації. Поява комп’ютерів, телефонів, квадракоптерів, штучного інтелекту
3Д-принетрів, електромобілі – це усе інновації у різні періоди часу.
Сьогоднішня економіка направлені на пошук та впровадження нового, більш
ефективнішого способу, більш кращої продукції тощо. Вважаємо, що
 15

інноваційна складова сьогодні є основою забезпечення

конкурентоспроможності національної економіки.

1.3. Особливості реалізації інноваційного потенціалу у

забезпечення інноваційної конкурентоспроможності

Однією з найважливіших передумов підвищення

конкурентоспроможності національної економіки і забезпечення підґрунтя
для створення інформаційного суспільства є зрілість й стабільність
інститутів, які формують, забезпечують і регулюють інноваційне
середовище. Сьогоднішнє завдання держави – це розвиток, який буде
базуватись на підтримці конкурентоспроможності суб’єктів господарської
діяльності з точки зору ефективного використання інновацій, підвищення
наукоємності виробництва, пожвавлення торгівлі високотехнологічними
товарами. У розвитку економічної системи, крім ресурсного, суттєву роль
відіграє розвиток інноваційного потенціалу.
Поняття інноваційного потенціалу є невід’ємною складовою
концептуальних основ при визначенні основних завдань інноваційної
діяльності як окремих підприємств, так і національної економіки взагалі.
Тому у сучасному часі в економічній літературі досить багато уваги
надається питанням формування інноваційного потенціалу. Зокрема, за
визначенням О.А. Єрмакова [13] «інноваційний потенціал – деяка критична
маса ресурсів господарюючого суб’єкта (інтелектуальних, науково-
дослідних, інформаційних і т.д.), необхідна та достатня для його
оптимального розвитку на основі постійного пошуку і використання нових
сфер і способів реалізації ринкових можливостей, які відкриваються перед
ним».
Нині в більшості випадків у дослідженнях науковців термін
«інноваційний потенціал підприємництва» використовується, коли йдеться
 16

про тип розвитку і проводяться дослідження щодо механізму реалізації

науково-технічного прогресу в процесі його інноваційної діяльності,
побудова державного інноваційного плану розвитку тощо. Під інноваційним
потенціалом розуміють спосіб економічного зростання, яке спрямоване на
суттєве поліпшення всіх аспектів господарської діяльності, а саме
інноваційної, яка забезпечується науково-технічним прогресом (НТП),
забезпечуючи приріст ВВП головним чином за рахунок виробництва і
реалізації наукоємної продукції та послуг
Інноваційний потенціал країни – сукупність науково-технічних,
організаційних, економічних, соціальних ресурсів країни, а також
можливостей їхнього ефективного використання, результатом якого є
створення інновацій з метою забезпечення міжнародної
конкурентоспроможності країни [16]. Модель реалізації інноваційного
потенціалу у забезпечення інноваційної конкурентоспроможності
схематично представимо на рис. 1.2.

Візія та місія інноваційної політики держави

Зовнішній та внутрішній стратегічний аналіз

Вибір стратегічних інноваційних цілей і формування

альтернатив на основі реальних можливостей країни

Досягнення консенсусу між загальнодержавною та

інноваційною стратегіями країни

Розроблення деталізованої стратегії інноваційної політики,

деталізації планів та цілей

Результати впровадження стратегічних дій:

отримання планових соціально-економічних результатів та
результатів реалізації інноваційної діяльності;
задоволення попиту на інновації;
мінімізація інноваційних ризиків, зростання ефективності
державної інноваційної політики;
підвищення конкурентоспроможності економіки
 17

Рис. 1.2 – Модель реалізації інноваційного потенціалу у забезпечення

інноваційної конкурентоспроможності [13]

Інноваційний потенціал соціально-економічної системи формально має

перевершувати інноваційний потенціал зовнішнього середовища,
відзначатись неабиякою конкурентоспроможністю, яка значною мірою
окреслюватиме своєрідність інноваційного процесу в економіці країни.
Інноваційний процес, зумовлений комплексом якісно нових і прогресивних
відносно технічного погляду явищ, які безупинно з'являються і забезпечують
зміну генерацій техніки та технології, сприяє підвищенню
конкурентоспроможності економічних суб'єктів.
З.В. Юринець [28] зазначає, що «втілення національного інноваційного
потенціалу обумовлено наявними умовами у країні, які водночас є
передумовами інноваційного розвитку: ендогенними (інформація про стан
інноваційного потенціалу на початок аналізованого часового періоду) й
екзогенними (умови інноваційного середовища розвитку держави, які
відповідають ендогенним передумовам в історично-часовому вимірі).
Ендогенні передумови охоплюють ті ресурси, які утворюють інноваційний
потенціал країни, що підлягають регресивним чи прогресивним змінам під
впливом низки екзогенних передумов. Аналіз кількісних та якісних
параметрів ресурсів національної економіки дасть змогу оцінити ендогенні
передумови та потенціал інноваційного розвитку України, а в майбутньому,
намітити головні напрями державної інноваційної політики та методи її
реалізації».
Таким чином, сучасною парадигмою успішного розвитку національної
економіки є цілеспрямований та активний інноваційний розвиток, який
неможливий без інноваційного потенціалу. Під інноваційним потенціалом
необхідно розуміти наявність сукупності необхідних ресурсів для
 18

забезпечення створення інновацій тощо. Тобто інноваційний потенціал

охоплює будь-яку діяльність по створенню чогось нового, раніше не
звіданого та не використовуваного, як в світі у цілому, так і в окремій галузі,
країні чи суб’єкту господарювання. Без інноваційного потенціалу не
можливо забезпечити високу конкурентоспроможність національної
економіки.

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
УКРАЇНИ

2.1. Державна політика України у сфері розвитку інноваційної

економіки

Стратегія успішного розвитку національних економічних систем країн

лідерів останніми роками тісно пов’язана з лідерством у дослідженнях і
розробках, появою нових знань, розвитком високотехнологічного
виробництва і створенням масових інноваційних продуктів. Обраний
Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає зближення та інтеграцію
національної економічної системи до систем країн ЄС. Це ставить Україну
перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за
базову, тобто моделі інноваційного розвитку.
Вихід України з багаторічної економічної кризи, яка у 2020-2021 р.
підсилена пандемією коронавірусу, можливий лише за умови переходу
національної економіки на інноваційний тип розвитку, а також забезпечення
соціальної спрямованості цього репродуктивного циклу з найбільш
ефективним використанням інноваційного потенціалу, досягнення темпів
економічного розвитку провідних країн світу. В Україні офіційно
задекларовано курс на інноваційний тип розвитку національної економіки.
Для цього Кабінетом міністрів України 10 липня 2019 р. прийнято
 19

розпорядження «Про схвалення Стратегії розвитку сфери інноваційної

діяльності на період до 2030 року» [9]. Головним пріоритетом у даній
стратегії визначено забезпечення розвитку інноваційного потенціалу країни.
Так, у ній зазначено, що «розвиток інноваційного потенціалу – це не тільки
шлях динамічного розвитку та успіху, а і засіб забезпечення безпеки та
суверенітету держави, її конкурентоспроможності у сучасному світі».
Державна політика України у сфері розвитку інноваційної економіки
зводиться до використання чотирьох основних інструментів, які наведено на
рис. 2.1.

Інструменти державної політики України у сфері розвитку інноваційної

економіки

Нормативно- Фінансові інструменти Інструменти

Інфраструктурні
правові стимулювання кадрового
інструменти
інструменти інновацій забезпечення

Рис. 2.1 – Інструменти державної політики України у сфері розвитку

інноваційної економіки [13]

Розгляньмо більш детального кожен з вищенаведених інструментів,

оскільки через них відбувається розвиток інноваційної економіки України.
Основою забезпечення розвитку інноваційної економіки є нормативно-
правове забезпечення, яке створює правове поле. Традиційно, як і у будь-якій
іншій сфері, основну роль відіграє Конституція України, яка створює правові
передумови державної інноваційної політики. Зокрема, стаття 54 Основного
закону [1] «гарантує громадянам свободу наукової і технічної, а також інших
видів творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав. У
цій самій статті визначено, що держава сприяє розвиткові науки,
встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством».
Іншими важливими законотворчими документами у даній сфері є
Господарський кодекс України [2] та ряд законів України, а саме: «Про
 20

інноваційну діяльність» [5], «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної

діяльності в Україні» [7], «Про інвестиційну діяльність» [4], «Про наукову і
науково-технічну діяльність» [6], «Про спеціальний режим інноваційної
діяльності технологічних парків» [8] та інші чинні нормативно-правові акти у
сфері державного регулювання інноваційної діяльності. Центральними у
системі нормативно-правового забезпечення є Закони України «Про
інноваційну діяльність» [5] та «Про інвестиційну діяльність» [4]. Так,
статтею 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» [5] передбачено, що
«інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і
комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює
випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг».
Статтею 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» [4]
«інноваційну діяльність визначено як одну із форм інвестиційної діяльності,
яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного
прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і
розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні
міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-
технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування
фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані
продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої
технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного
становища».
Крім згаданих законодавчих актів, слід окремо відмітити Стратегію
розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, яка містить
основні цілі, пріоритетні напрями та принципи державної науково-технічної
політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири
структурного формування науково-технологічного потенціалу та його
ресурсного забезпечення. Дана стратегія спрямована на забезпечення
розвитку інноваційної економіки, вжиття заходів направлених на
стимулювання інноваційної діяльності, підготовки наукових кадрів тощо.
 21

Фінансові інструменти стимулювання інновацій включають низку

різноманітних державних програм спрямованих на забезпечення
фінансування інноваційних проектів, розвиток державного-приватного
партнерства. Зокрема, до таких заходів слід віднести [13]:
– спрямування частини державних фінансів на розвиток науки та
інновацій;
– державне фінансування фундаментальних досліджень;
– податкові та інші фінансові пільги для пріоритетних сфер
інноваційного розвитку;
– співфінансування окремих інноваційних проектів разом з приватним
сектором тощо.
Інфраструктурні інструменти націлені на забезпечення взаємодії між
учасниками інноваційної діяльності. Інновації дуже рідко є результатом
зусиль лише однієї компанії або установи, необхідне створення умов для
розвитку. Слід зазначити, що для активізації інноваційного розвитку в
Україні снують такі форми: технопарки; інноваційні бізнес-інкубатори;
регіональний фонд підтримки підприємництва; вільна економічна зона.
Регіональний фонд підтримки підприємництва створений в кожному з
обласних центрів. Такий фонд створений для підтримки та фінансування
бізнес-ідей, фінансування інноваційних проектів, надання консультацій
підприємцям тощо. Його особливістю є те, що він підтримує абсолютно всі
галузі господарства. Так, протягом останніх декілька років даний фонд
фінансував проекти у сфері промисловості, будівництва, сільського
господарства, виробництва кондитерських виробів тощо.
Також в Україні набули розвиток і технопарки. Відповідно до Закону
України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних
парків» [8] в Україні створено 16 технопарків: «Напівпровідникові технології
і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), «Інститут
електрозварювання імені Є.О. Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів»
(м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інститут технічної теплофізики» (м.
 22

Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні

технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ), «Агротехнопарк» (м. Київ),
«Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми),
«Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український
мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (УМБІЦЕНТ) (м.
Одеса), «Яворів» (Львівська область), «Машинобудівні технології» (м.
Дніпро).
О.Є. Єрмакова [13] зазначає, що «інструменти кадрового забезпечення:
наявність кваліфікованої робочої сили є необхідною умовою функціонування
інноваційної системи, вона є її «живильною силою». Інструменти цієї групи
спрямовані на підготовку кадрів для інноваційної сфери, узгодження
освітньої та інноваційної політики, формування інноваційної культури.
Важливість групи інструментів інноваційної політики обумовлена тим, що
інновації генеруються індивідами, інноваційність базується на навичках та
креативності індивідів».
Таким чином, в Україні задекларований рух спрямований на
інноваційний тип розвитку національної економіки. Інновації визначено як
основна форма прогресивності, конкурентоспроможності та засіб створення
доданої вартості. Державне регулювання сфери розвитку інноваційної
економіки здійснюється через 4 взаємопов’язаних інструментів: нормативно-
правових інструментів, фінансових інструментів стимулювання інновацій,
інструментів кадрового забезпечення, а також інфраструктурних
інструментів. Сьогодні в Україні прийнято низку законодавчих актів, які
регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

2.2. Оцінка інноваційного потенціалу міжнародної

конкурентоспроможності України
 23

Для забезпечення високої міжнародної конкурентоспроможності

України необхідна наявність достатнього інноваційного потенціалу. Так, як
численні дослідження показали, що інновації є основою забезпечення виходу
країни з кризи та забезпечення економічного зростання національної
економіки. Під потенціалом же слід розуміти можливості України щодо
забезпечення інноваційного розвитку. Для того, щоб дати істинну оцінку
інноваційного потенціалу міжнародної конкурентоспроможності України
слід скористатися перш за все Глобальним інноваційним індексом, який є
узагальненим показником для вимірювання рівня інновацій в країні,
розроблений спільно Бостонської консалтинговою групою, Національною
асоціацією виробників та Інститутом виробництва, незалежним науково-
дослідницьким центром.
На рис. 2.2 наведемо динаміку Глобального інноваційного індексу
України порівняно з іншими країнам світу за 2018-2020 рр.
 24

Казахстан 77
74 79
Білорусія 64 72 86
Молдова 58 75
48
Грузія 48 63
59
Україна 4547
43
Російська Федерація 47
46
Польща 38
39
Китай 1417
Країна

Німеччина 9
Сінгапур 58
Данія 67
8
Велика Британія 45
4
Нідерланди 245
США 3
6
Швеція 23
Швейцарія 1
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100

Позиція

2018 2019 2020

Рис. 2.2 – Динаміка Глобального інноваційного індексу України

порівняно з іншими країнам світу за 2018-2020 рр. [34-35]

Зазначимо, що згідно Глобального інноваційного індексу найвищу за

всю історію незалежності Україна позицію мала у 2018 р. – 43 позиція.
Водночас у 2019 р. ситуація погіршилася і наша країна у даному рейнтингі
посіла 47 позицію, а у 2020 р. – 45 позицію. Зниження позиції України у
Глобальному інноваційному індексі є негативним та свідчить про зниження
інноваційного потенціалу країни. Україна значно поступається по даному
критерію усім розвинутим країнам світу та знаходиться на одному рівні з
Російською Федерацією. Згідно GLOBAL INNOVATION INDEX 2020
головною проблемою України, яка не дозволяє розвинути інноваційний
потенціал та забезпечити відповідний інноваційний розвиток економіки є
 25

економічна криза, через яку наша країна не може у достатній мірі

фінансувати науково-дослідну діяльність. Разом з тим сере країн за рівнем
доходу нижче середнього Україна посідає 2 позицію поступаючись лише
В’єтнаму.
Головними підіндексами Глобального інноваційного індексу є такі
критерії, як: креативність, знання й результати наукових досліджень, бізнес-
досвід, ринкові показники, інфраструктура, людський капітал і дослідження,
а також інституції. На рис. 2.3 наведемо динаміку підіндексів Глобального
інноваційного індексу України за 2018-2020 рр.

96 107
Інституції 101
Людський капітал і дослідження 43 51
41
97
Інфраструктура 89
90
90
Країна

Ринкові показники 81 89
47
Бізнес-довідка 46
51
28
Знання й результати наукових досліджень 27
32
42
Креативність 4549
0 20 40 60 80 100 120
Позиція

2018 2019 2020

Рис. 2.3 – Динаміка підіндексів Глобального інноваційного індексу

України за 2018-2020 рр. [34-35]
Основою української інноваційної конкурентоспроможності є
людський капітал і дослідження, а також знання й результати наукових
досліджень. Їх ефективна реалізація і є головною конкурентною перевагою.
Однак у 2020 р. за підіндексом «Людський капітал і дослідження» Україна
втратила ще 8 позицій і опинилася на 51 місці. Причиною цього згідно
науково-аналітичною доповіддю «стало скорочення витрат на освіту у
відсотковому співвідношенні до ВВП (22 місце у 2018 р., 26 місце – 2019 р.,
 26

48 місце – 2020 р.) та витрат на дослідження і розробки у відсотковому

співвідношенні до ВВП (54 місце у 2018 р., 62 місце у 2019 р., 67 місце у
2020 р.)». За підіндексом «Знання й результати наукових досліджень»
Україна на високому 28-му місці в загальному рейтингу, втративши одну
позицію порівняно з 2019 р.
Іншим важливим показником, що характеризує інноваційний потенціал
міжнародної конкурентоспроможності країни є щорічний Інноваційний
індекс Bloomberg, який аналізує десятки критеріїв, використовуючи сім
показників, включаючи інтенсивність досліджень і розробок, тобто
співвідношення витрат на дослідження і розробки та ВВП, виробництво з
доданою вартістю та проникнення високих технологій. Місце України за
складовими Інноваційного індексу Bloomberg у 2018-2020 рр. наведемо у
табл. 2.1.
Таблиця 2.1 – Місце України за складовими Інноваційного індексу Bloomberg
у 2018-2020 рр. [29]
НДДКР по відношенню доІнтенсивність досліджень і

інноваційних компаній у

Ефективність вищої освіти

(кількість науковців на 1Концентрація дослідників

відношенню до ВВП)вартістю (додана вартість

(частка випускників ЗВО в

Виробництво з доданою
Проникнення високих
розробок (витрати на

випускників освітніх
технологій (частка

загальній кількості

Патентна активність
Загальний індекс

Продуктивність
Роки

загальній кількості

установ)
підприємств)

виробництва по

2018 46 47 50 32 46 48 21 27
2019 53 54 60 37 46 58 28 35
2020 56 57 70 35 49 57 48 36
ВВП)

Зауважимо, що Інноваційний індекс Bloomberg аналізує

найрозвиненіші економіки 60 країн Європи, Північної Америки та Азії.
Згідно наведених у табл. 2.1 даних Україна втратила три позиції порівняно з
минулим роком у рейтингу інноваційних економік світу і посіла 56 місце
серед 60 досліджуваних країн. Таке падіння зумовлено послабленням позиції
 27

України за 5-ма із семи складових даного індексу: інтенсивність досліджень і

розробок (витрати на НДДКР по відношенню до ВВП), концентрація
дослідників (кількість науковців на 1 млн жителів), ефективність вищої
освіти (частка випускників ЗВО в загальній кількості випускників освітніх
установ), продуктивність, а також патентна активність. Загалом позиція
України згідно Інноваційного індексу Bloomberg займає доволі низьку
позицію, адже займає 56 позицію з 60 можливих. Найбільш загрозливим є те,
що позиція України знижується щорічно, зокрема за останні три роки
Україна стратила 10 місць. Зазначене свідчить про зниження інноваційного
потенціалу нашої країни.
Таким чином, оцінка інноваційного потенціалу міжнародної
конкурентоспроможності України проведена за допомогою різноманітних
міжнародних рейтингах сформованих спеціалізованими агенствами. Зокрема,
за Глобальним інноваційним індексом та інноваційним індексом Bloomberg
Україна втрачає позиції. Найбільш проблемними для України залишається
хронічне недофінансування сфери інновацій, низький рівень інтенсивності
наукових досліджень, а також ефективність вищої освіти. Традиційно
високим показником інноваційного потенціалу міжнародної
конкурентоспроможності України залишається людський капітал.
Можемо зробити висновок, що подальший рівень інноваційного
потенціалу України залежить від фінансування цього сектору, розвитку
державно-приватного партнерства. Далі проведемо аналіз ефективності
реалізації інноваційної складової міжнародної конкурентоспроможності
України.

2.3. Аналіз ефективності реалізації інноваційної складової

міжнародної конкурентоспроможності України
 28

Основою національної економіки України є підприємства. Тому

ефективність реалізації інноваційної складової міжнародної
конкурентоспроможності України можна визначити через призму
інноваційної активності вітчизняних підприємств. Відкрита інформаційна
база дозволяє провести аналіз інноваційної діяльності промислових
підприємств за 2014-2019 рр. Спочатку на рис. 2.4 наведемо частку
вітчизняних промислових підприємств, що впроваджували інновації за 2014-
2019 рр.
1800 16.6 18
1609 15.6
1600 15.2 16
14.3
1400 13.8 14
12.1
1200 12
1000 10
одиниць

824 834 782

759 777
800 8
600 6
400 4
200 2
0 Кількість вітчизняних промислових підприємств, що займалися 0
2014 2015діяльністю,
інноваційною 2016
одиниць 2017 2018 2019
Частка вітчизняних промисловихРокипідприємств, що займалися
інноваційною діяльністю, %

Рис. 2.4 – Динаміка кількості вітчизняних промислових підприємств, що

займалися інноваційною діяльністю за 2014-2019 рр., % [12]

З наведених даних бачимо, що в Україні доволі мала кількість

промислових підприємств, які впроваджують інновації. У 2019 р. частка
таких підприємств складала 13,8 %, що є найменшим показником починаючи
з 2015 р. Менше значення частки вітчизняних промислових підприємств, що
впроваджували інновації було зафіксовано лише у 2014 р. в розмірі 12,1 %.
Загальне падіння інноваційної активності вітчизняних промислових
підприємств зумовлено нестабільною політико-економічною ситуацією в
 29

країні, хронічним дефіцитом фінансових ресурсів вітчизняних підприємств,

низькою інвестиційною привабливістю тощо.
На розвиток інноваційної діяльності впливають обсяги її фінансування.
На рис. 2.5 наведемо динаміку обсягів фінансування інноваційної діяльності
за 2014-2019 рр.
25000 23229.5 1.2

1
1
20000

0.8
0.7 14220.9
15000 13813.7
млн. грн.

12180.1
0.6
0.5
10000 9117.5
7695.9 0.4
0.3 0.3
0.3
5000
0.2

0 0
2014 2015 2016 2017 2018 2019
Обсяг фінансування інноваційної діяльності, млн. грн.
Роки
Частка фінансування інноваційної діяльності у % від ВВП, %

Рис. 2.5 – Обсяги фінансування інноваційної діяльності за 2014-2019 рр.

[12]

Найбільший показник фінансування інноваційної діяльності

зафіксований у 2016 р. в розмірі 23229,5 млн. грн., що складало 1 % від ВВП.
В інші роки цей показник був суттєво нижчий. Зокрема, у 2019 р. обсяг
фінансування інноваційної діяльності складав 14220,9 млн. грн. проти
12180,1 млн. грн. у 2018 р. Тобто спостерігається зниження обсягу
фінансування інноваційної діяльності. Протягом 2017-2019 рр. частка
фінансування інноваційної діяльності складала 0,3 % від ВВП. Це є доволі
низьким показником. Для прикладу країни з розвинутими економіками
фінансують інноваційну діяльність в розмірі 3-5 % від ВВП, а у окремих
випадках даний показник сягає 7 %. Тому можемо зробити висновок про
недостатнє фінансування інноваційної діяльності в Україні.
 30

На рис. 2.6 наведемо структуру джерел фінансування інноваційної

діяльності за 2014-2019 рр.
100% 1.3%
0.3% 2.0%
0.4% 4.2%
0.1% 5.7% 8.1%
0.8% 11.8% 0.9% 0.3%
90% 1.2% 5.2% 3.9%
2.5%
80%
70%
60%
50% 98.1% 97.2% 94.9%
%

40% 84.5% 88.2% 87.7%

30%
20%
10%
0%
2014 2015 2016 2017 2018 2019
Роки

Власні кошти підприємств Кошти державного бюджету

Кошти іноземних інвесторів Інші джерела

Рис. 2.6 – Структура джерел фінансування інноваційної діяльності за

2014-2019 рр. [12]

Основним джерелом фінансування інновацій у 2019 р. залишаються

власні кошти підприємств – 12474,9 млн грн (або 87,7% загального обсягу
фінансування інновації). Кошти державного бюджету отримали 6
підприємств, загальний обсяг яких становив 556,5 млн грн (3,9%); кошти
іноземних інвесторів отримали 3 підприємства в обсязі 42,5 млн грн (0,3%);
обсяг коштів з інших джерел становив 1147,0 млн грн (8,1%). Позитивним є
зростання частки фінансування інноваційної діяльності з державного
бюджету хоч і у невисоких значеннях. Це підтверджує розуміння уряду
країни потреби у підтримці інноваційної діяльності.
Для узагальнення висновків щодо стану інноваційної складової
міжнародної конкурентоспроможності України скористаємося SWOT-
аналізом, який наведемо у табл. 2.2.
Таблиця 2.2 – SWOT-аналіз інноваційної складової міжнародної
конкурентоспроможності України [14]
Сильні сторони Слабкі сторони
 31

1. високий рівень якості середньої освіти; 1. недостатній рівень фінансування

2. відносно високий рівень вищої освіти;
3. ресурсний потенціал країни;
4. розвиток транспортних (у розрізі
залізничного сполучення)
комунікаційних (телефонний зв'язок)
мереж;
5. позитивна динаміка показників у сфері
інформаційних технологій;
6. розміри внутрішнього і зовнішнього
ринків збуту;
7. гнучкий ринок праці;
8. потенційна здатність до інноваційної
діяльності;
9. потенційна здатність до співпраці
науково-дослідного і виробничого секторів
Можливості
1. досвід країн-лідерів і розвинених держав
у сфері інноваційного розвитку;
2. доступність інформації про можливі
напрямки інноваційного розвитку та
досягненнях НТП;
3. посткризова ситуація, яка послабила
позиції деяких держав і компаній на
світовому ринку.
інноваційної діяльності в Україні;
2. постійне зменшення питомої ваги
інноваційно-активних підприємств у
та загальній кількості;
3. низький рівень якості вищої освіти в
більшості наукомістких та інноваційно-
орієнтованих галузей знань;
4. відсутність ефективного менеджменту у
сфері інноваційної діяльності на всіх
рівнях управління;
5. відсутність діючої національної
інноваційної системи;
6. політична та фінансова нестабільність
держави, високий рівень корупції;
7. нестабільне фінансове становище
українських підприємств;
8. незацікавленість резидентів економічно
розвинених країн в інвестуванні
українських виробництв
високотехнологічної сфери;
9. старіння наукових кадрів, еміграція
спеціалістів найвищої кваліфікації,
зменшення інтелектуального потенціалу
Загрози
1. невизначена позиція розвинених країн
світу щодо України;
2. технологічна прірва між розвиненими
країнами та Україною, яка в кожним роком
стає все масштабнішою;
3. високий рівень конкуренції на світовому
ринку й істотні вхідні бар'єри для
українського бізнесу з боку ТНК.

Отже, результати оцінювання інноваційної складової міжнародної

конкурентоспроможності України свідчать, що результативність
інноваційної діяльності України знизилась за всіма індексами. Чинниками
цього є скорочення витрат на дослідження і розробки та на освіту,
недостатній рівень розвитку інноваційної інфраструктури і кластерів,
слабкий захист прав інтелектуальної власності, невисока частка підприємств,
які є інноваційно активними, хронічне недофінансування цієї діяльності.
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ
 32

Сьогоднішній стан інноваційної конкурентоспроможності України

знаходиться на доволі низькому рівні. Відчувається катастрофічна велика
прірва у інноваційному розвитку між країнами з високорозвиненими
економіками та Україною. Хоч уряд нашої країни уже давно задекларував
стійкий рух національної економіки до інноваційного розвитку ефективність
цього доволі низькою. До головних стримуючих факторів розвитку
інноваційної складової конкурентоспроможності економіки України
належить:
– хронічне недофінансування інноваційної сфери;
– низький рівень інвестиційної привабливості країни, що не дозволяє
залучати кошти іноземних інвесторів;
– політико-економічна нестабільність у країні;
– незацікавленість приватних інвесторів вкладати кошти у
довгострокову перспективу;
– постійний відтік з України кращих «умів».
Інноваційний розвиток для України є пріоритетним напрямком. Рух в
напрямку вступу України в ЄС лише посилює необхідність щодо
інноваційного розвитку нашої держави. За сучасних умов усі галізу
госопдарства, а особливо промислові підприємства потребують докорінних
змін, технологічної модернізації та перебудови бізнес-процесі. Все це
підтверджує необхідність інноваційного розвитку в Україні.
Так, одним із основних факторів забезпечення стабільного
економічного розвитку нашої країни є інноваційна діяльність підприємств.
Тому важливим є вчасне виявлення проблем та розроблення дієвих
інструментів їх інноваційного розвитку. Забезпечення інноваційної
активності підприємств України повинно здійснюватися в комплексі
національної інноваційної системи, створення високотехнологічних
виробництв і промислового освоєння результатів науково-дослідних робіт.
Для України потрібними також законодавчі зміни у галузі інноваційної
 33

діяльності щодо пільг і стимулів; розширення джерел фінансування; тісна

співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом; розширення
практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів
із зниженням процентної ставки. Щоб підвищити процес розробки та
впровадження інновацій на підприємстві потрібно залучати персонал, а для
цього необхідно створювати преміальні фонди за розробку, давати
працівникам додаткові бонуси.
Більшість проблем у сфері інноваційної діяльності криються у нестачі
власних коштів підприємств для розвитку інноваційної діяльності та
відсутністю належної підтримки з боку держави. З цієї позиції вважаємо, що
основні резерви підвищення інноваційної конкурентоспроможності України
криються у розвитку державно-приватного партнерства.
Зазначимо, що державно-приватного партнерства в сфері інноваційної
діяльності перебуває на етапі свого становлення. На даний час хоч і не
швидкими темпами, але дана співпраця розвивається. Державно-приватне
партнерство є найбільш перспективним шляхом залучення приватних
інвестицій в Україну. Необхідно визначити перспективи щодо подальшого
розвитку державно-приватного партнерства в сфері інвестування.
Для успішного розвитку державно-приватного партнерства повинні
виконуватися такі вимоги [11]:
– всебічна підтримка уряду та суспільства;
– надійне та справедливе законодавство;
– справедливі та прозорі тендери;
– справедливий розподіл ризиків між усіма учасниками;
– гнучке фінансування;
– значна винагорода для приватного інвестора.
Співпраця держави та бізнесу, як правило, набуває розвитку у тих
галузях, які є важливими як для вдосконалення національної економіки, так і
економіки в цілому та соціально значимі для суспільства. Якщо обидва ці
фактори збігаються, для розвитку подібних галузей використовується
 34

стратегія партнерства держави і приватного бізнесу, наприклад, у формі

створення спільних підприємств зі змішаним державно-приватним капіталом.
В рамках ДПП держава не тільки отримує додаткове фінансування, але і
розділяє з приватним партнером ризики при організації та управлінні
спільним проектом.
Слід зазначити, що в Україні існують усі перспективи щодо розвитку
державно-приватного партнерства в сфері інноваційної діяльності. Основні
можливості, які має наша держава для розвитку державно-приватного
партнерства в сфері інноваційної діяльності наведено на рис. 3.1.

Можливості щодо розвитку державно-приватного партнерства в

сфері інноваційної діяльності

Відновлення економіки, збільшення ділової активності та

поступове зростання ВВП України

Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС збільшать частку

ЄС та Азії в зовнішній торгівлі України

Політична та громадська підтримка впровадження ДПП в

інфраструктурі

Значний діапазон інфраструктурних об'єктів для партнерства з

приватним бізнесом

Доступні інвестиційні фонди на міжнародних ринках капіталу та

інтереси інвесторів до ринків, що розвиваються

Можливість залучення партнерів з досвідом ефективного

управління інфраструктурою, високий рівень фінансового
контролю, стандарти безпеки та якості обслуговування

Відкриття нових можливостей участі приватних підприємств у

стратегічних та соціально важливих об'єктах інфраструктури

Рис. 3.1 – Основні можливості, які має наша держава для розвитку
державно-приватного партнерства в сфері інноваційної діяльності
Виходячи із зазначеного можемо констатувати, що Україна має хороші
перспективи щодо подальшого розвитку державно-приватного партнерства в
 35

сфері інноваційної діяльності. Необхідно лише ефективно використовувати

існуючі можливості для розвитку.
Для того, щоб на практиці запровадити базові проекти та механізми
державно-приватного партнерства, необхідно провести цільову державну
політику у галузі розвитку державно-приватного партнерства, яка націлена
на розбудову комфортного економічного та управлінського середовища для
розробки й впровадження механізмів, а саме:
– удосконалити нормативно-правову основу здійснення відносин та
інституційного забезпечення розвитку ДПП;
– підвищити гарантії захисту інтересів державних та приватних
партнерів у процесі розробки, затвердження та впровадження проектів;
– створити комфортне з економічної точки зору, середовище для
ведення бізнесу, що дасть змогу вдосконалити інвестиційний клімат
податкової та регуляторної сфери;
– сформувати на державному, регіональному та місцевому рівнях бази
інвестиційних проектів, що зможуть здійснюватись на засадах ДПП;
– дослідити та розробити техніко-економічне обґрунтування проектів.
При цьому можна зазначити, що витрати на таке обґрунтування будуть
повернені приватним інвестором після прийняття рішення щодо
впровадження проекту;
– пришвидшити готовність та розпочати впровадження основних
проектів ДПП у галузі будівництва автомобільних доріг, модернізації ЖКГ.
Для забезпечення подальшого впровадження державно-приватного
партнерства пропонуємо такі заходи:
– проведення реформування в країні, яке дасть змогу перетворення
України на сучасну конкурентоспроможну європейську державу та виведе зі
стану стагнації і застою;
– боротьба з корупцією в усіх органах державної влади та органах
місцевого самоврядування;
 36

– усунення недоліків та розв’язання суперечностей, пов’язаних з

нормативно-правовим регулюванням ДПП;
– надання надійних гарантій виконання державою своїх зобов’язань у
процесі реалізації проектів ДПП;
– забезпечення тісної співпраці представників органів державної влади,
приватного сектору та громадянського суспільства щодо розв’язання
проблем на державному та місцевому рівнях;
– підготовка рекомендацій щодо реалізації проектів ДПП для
представників державної влади, бізнесу та громадських організацій;
– підготовка кваліфікованих спеціалістів з державного управління,
здатних забезпечити практичну реалізацію проектів ДПП;
– вивчення позитивного міжнародного досвіду щодо управління
проектами ДПП та можливості його застосування в Україні.
Таким чином, для нашої держави вкрай важливо розвивати державно-
приватне партнерство. Запорукою економічного зростання країни є
налагодження співпраці з приватними інвесторами. В Україні необхідно
удосконалювати нормативно-правову базу в сфері державно-приватного
партнерства. Лише за умови забезпечення балансу інтересів між державою і
приватним інвестором можливий успішний розвиток державно-приватного
партнерства в Україні, що забезпечить підвищення ефективності
інноваційної діяльності та підвищення конкурентоспроможності
національної економіки.

ВИСНОВКИ
 37

За результатами виконаної курсової роботи доцільно зробити наступні

висновки:
1. Досліджено теоретичні концепції формування міжнародної
конкурентоспроможності національних економік. З’ясовано, що в
сьогоднішніх глобалізаційних умовах посилюється значення міжнародної
конкурентоспроможності національної економіки. Під даним поняттям слід
розуміти здатність країни функціонувати більш ефективно використовувати
наявні ресурси, досягати конкурентних переваг на фоні національних
економік іноземних держав. Міжнародна конкурентоспроможність
національної економіки є свідченням більш вищого економічного розвитку
країни, забезпечення високого рівня економічного добробуту населення
тощо. Додамо, що розробка та реалізація концепції конкурентоспроможності
для української економіки – необхідна умова виходу з кризового стану та
подолання посткризових проблем. Тільки висока конкурентоспроможність
вітчизняної економіки як на внутрішньому, так і світовому ринках здатна
закласти надійний фундамент для підвищення життєвого рівня населення, що
є одним з найбільш важливих стратегічних завдань для розвитку нашої
країни.
2. Розглянуто фактори підвищення міжнародної
конкурентоспроможності. Виявлено, що міжнародна
конкурентоспроможність є змінною величиною, на яку впливає ряд факторів.
Аналіз наукової літератури показав, що сьогодні існує близько 4000
різновидів факторів, які чинять вплив на міжнародні
конкурентоспроможність країни. Водночас до основних слід віднести такі
групи факторів, як: люди, менеджмент, наука та інновації, фінанси, уряд,
інтернаціоналізація, національна економіка, а також інфраструктура. З
урахуванням останніх науково-технічних змін більш помітну роль у
забезпеченні конкурентоспроможності країни відіграють інновації. Поява
комп’ютерів, телефонів, квадракоптерів, штучного інтелекту 3Д-принетрів,
 38

електромобілі – це усе інновації у різні періоди часу. Сьогоднішня економіка

направлені на пошук та впровадження нового, більш ефективнішого способу,
більш кращої продукції тощо.
3. Визначено особливості реалізації інноваційного потенціалу у
забезпечення інноваційної конкурентоспроможності. Встановлено, що
сучасною парадигмою успішного розвитку національної економіки є
цілеспрямований та активний інноваційний розвиток, який неможливий без
інноваційного потенціалу. Під інноваційним потенціалом необхідно розуміти
наявність сукупності необхідних ресурсів для забезпечення створення
інновацій тощо. Тобто інноваційний потенціал охоплює будь-яку діяльність
по створенню чогось нового, раніше не звіданого та не використовуваного,
як в світі у цілому, так і в окремій галузі, країні чи суб’єкту господарювання.
Без інноваційного потенціалу не можливо забезпечити високу
конкурентоспроможність національної економіки.
4. Проведено аналіз державної політики України у сфері розвитку
інноваційної економіки. В Україні задекларований рух спрямований на
інноваційний тип розвитку національної економіки. Інновації визначено як
основна форма прогресивності, конкурентоспроможності та засіб створення
доданої вартості. Державне регулювання сфери розвитку інноваційної
економіки здійснюється через 4 взаємопов’язаних інструментів: нормативно-
правових інструментів, фінансових інструментів стимулювання інновацій,
інструментів кадрового забезпечення, а також інфраструктурних
інструментів. Сьогодні в Україні прийнято низку законодавчих актів, які
регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.
5. Здійснено оцінку інноваційного потенціалу міжнародної
конкурентоспроможності України. Оцінка інноваційного потенціалу
міжнародної конкурентоспроможності України проведена за допомогою
різноманітних міжнародних рейтингах сформованих спеціалізованими
агенствами. Зокрема, за Глобальним інноваційним індексом та інноваційним
індексом Bloomberg Україна втрачає позиції. Найбільш проблемними для
 39

України залишається хронічне недофінансування сфери інновацій, низький

рівень інтенсивності наукових досліджень, а також ефективність вищої
освіти. Традиційно високим показником інноваційного потенціалу
міжнародної конкурентоспроможності України залишається людський
капітал.
6. Проаналізовано ефективність реалізації інноваційної складової
міжнародної конкурентоспроможності України. Результати оцінювання
інноваційної складової міжнародної конкурентоспроможності України
свідчать, що результативність інноваційної діяльності України знизилась за
всіма індексами. Чинниками цього є скорочення витрат на дослідження і
розробки та на освіту, недостатній рівень розвитку інноваційної
інфраструктури і кластерів, слабкий захист прав інтелектуальної власності,
невисока частка підприємств, які є інноваційно активними, хронічне
недофінансування цієї діяльності.
7. Запропоновано напрями підвищення інноваційної
конкурентоспроможності України. Для нашої держави вкрай важливо
розвивати державно-приватне партнерство. Запорукою економічного
зростання країни є налагодження співпраці з приватними інвесторами. В
Україні необхідно удосконалювати нормативно-правову базу в сфері
державно-приватного партнерства. Лише за умови забезпечення балансу
інтересів між державою і приватним інвестором можливий успішний
розвиток державно-приватного партнерства в Україні, що забезпечить
підвищення ефективності інноваційної діяльності та підвищення
конкурентоспроможності національної економіки.
 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 01.05.2021)
2. Господарський кодекс України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text (дата звернення: 01.05.2021)
3. Про державно-приватне партнерство: Закон України. URL:
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2404-17 (дата звернення: 02.05.2021)
4. Про інвестиційну діяльність: Закон України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1560-12#Text (дата звернення: 30.04.2021)
5. Про інноваційну діяльність: Закон України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15#Text (дата звернення: 28.04.2021)
6. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19 (дата звернення: 30.04.2021)
7. Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в
Україні: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3715-
17#Text (дата звернення: 28.04.2021)
8. Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних
парків: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/991-14#Text
(дата звернення: 30.04.2021)
9. Про схвалення Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності
на період до 2030 року: Розпорядження Кабінет Міністрів України від 10
липня 2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/526-2019-
%D1%80#Text (дата звернення: 30.04.2021)
10. Стратегія сталого розвитку «Україна-2020»: Указ Президента
України від 12.01.2015 р. № 5/2015. URL:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5/2015/print144364 0573621204. (дата
звернення: 27.12.2017).
 41

11. Булавинець В.М. Роль державно-приватного партнерства у

розвитку сучасної місцевої інфраструктури. Ефективна економіка. 2016. №
11.
12. Державна служба статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/
(дата звернення: 29.04.2021).
13. Єрмакова, О.А. Інструменти державної інноваційної політики
України в контексті впровадження європейського досвіду. Механізм
регулювання економіки. 2016. № 1. С. 85-96.
14. Ілляшенко Н.С. SWOT-аналіз України з позицій інноваційного
розвитку. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції,
присвяченої пам’яті проф. Балацького О.Ф. «Економічні проблеми сталого
розвитку». 2015. С. 245–246.
15. Калетник О.В. Сьогодення розвитку державно-приватного
партнерства в Україні. Студенсткий вісник Національного університету
водного господарства та природокористування. 2018. № 2. С. 84-87.
16. Левківський О. В. Міжнародні індикатори оцінки інноваційного
потенціалу України та його реалізації. Інтелект ХХІ. 2017. № 4. С. 78-82.
17. Малкина М. Ю. Особенности измерения и способы повышения
конкурентоспособности российской экономики. Вестн. Нижегород. ун-та
им. Н. И. Лобачевского. Эконом. науки. 2014. № 3. С. 529–537.
18. Марченко І. С. Теоретичні передумови формування концепції
міжнародної конкурентоспроможності країни. Інвестиції: практика та
досвід. 2016. № 7. С. 98-102. 
19. Назиров К. З. Сучасні фактори конкурентоспроможності
національної економіки. Вісник Національного університету "Юридична
академія України імені Ярослава Мудрого" . Сер. : Економічна теорія та
право. 2014. № 3. С. 159-171.
20. Охота, В. І. Конкурентоспроможність України на світовій
економічній арені. Економічний аналіз : зб. наук. праць. 2015. Том 19. № 1. С.
84-90.
 42

21. Писаренко Т. В. Кваша Т. К., Паладченко О. Ф. Визначення

інноваційних пріоритетів на основі моніторингу реалізації чинних
пріоритетних напрямів в Україні. Економіка розвитку. 2016. № 1 (77). С. 20–
28.
22. Писаренко Т.В., Кваша Т.К., Рожкова Л.В., Коваленко О.В.
Інноваційна діяльність вУкраїні у 2019 році: науково-аналітична доповідь.
Київ: УкрІНТЕІ, 2020. 45 с.
23. Полунеев Ю. Конкурентоспособность страны как национальная
идея. URL: http://www.zn.ua/2000/2020/49518 (дата звернення: 30.04.2021)
24. Портер М. Международная конкуренция. Москва:
Международные отношения, 1993. 896 с
25. Терьошкіна Н.Є. Інноваційна стратегія в системі управління
національною економікою. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2014. № 2.
С. 151-161.
26. Федулова Л.І. Тенденції інноваційного розвитку економіки
України як результат державної політики. Економіка та інноваційний
розвиток національного господарства. 2018. № 3. С. 11-19.
27. Шнипко О.С. Міжнародна конкурентоспроможність країни:
поняття, основні складові і джерела. Економіка і прогнозування. 2012. №1.
С.110-116.
28. Юринець З. В. Інноваційний потенціал і державна інноваційна
політика в системі підвищення конкурентоспроможності національної
економіки. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 4. С. 35-37.
29. Bloomberg: https://www.bloomberg.com/news/articles/2020-01-
18/germany-breaks-korea-s-six-year-streak-as-most-innovative-nation (дата
звернення: 23.04.2021).
30. Competitiveness Advisory Group http://worldcat.org/identities/lccn-
n96023569/ (дата звернення: 20.04.2021).
 43

31. European Innovation Scoreboard 2020. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://ec.europa.eu/docsroom/documents/41941 (дата
звернення: 22.04.2021).
32. European Management Product And Market
https://feaco.org/sites/default/files/sitepagefiles/Feaco.Survey%202018-2019.pdf
(дата звернення: 26.04.2021).
33. OECD https://www.oecd.org/ (дата звернення: 20.04.2021).
34. The Global Innovation Index 2019
https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2020.pdf (дата звернення:
25.04.2021).
35. The Global Innovation Index. URL:
http://www.wipo.int/publications/en/details. jsp?id=4193&plang=EN. (дата
звернення: 26.04.2021).
36. World Economic Forum. URL: https://www.weforum.org/reports
(дата звернення: 26.04.2021).