Тема 14.

Судові рішення
1. Поняття та види судових рішень

Судове рішення – це відповідь суду на заявлені позивачем вимоги, в якій він (суд) висловлює
свій висновок, який заснований на констатованих фактах та відповідних юридичних нормах.
В даному випадку розрізняють позитивне судове рішення (коли суд задовольняє вимоги
позивача) й негативне судове рішення (коли суд відмовляє в позовних вимогах). Дана теорія
притаманна радянським вченим, погляди яких походять від визначення “права на позов” як
право позивача вимагати від держави судового рішення.

Судове рішення – це акти здійснення правосуддя, тобто процесуальна форма вираження

діяльності суду щодо застосування права. Даний підхід має вираження певного
процесуального документа.

Судове рішення має певні ознаки:

1) за своїм змістом судове рішення є результатом інтелектуальної діяльності суду
щодо вивчення та аналізу матеріалів справи та формування обгрунтованих
висновків суду з питань, постановлених перед судом у заяві (позовній заяві, скарзі
тощо), або які мають бути вирішені судом відповідно до встановленої законом
процедури розгляду та вирішення цивільної справи. Судове рішення викладається в
одній із визначених законом процесуальних форм: рішення, ухвали, постанови чи
судового наказу;
2) судове рішення завжди є наслідком використання судом дискреційних повноважень;
3) судове рішення, як певний акт здійснення правосудд приймається судом на засадах
верховенства права;
4) кожне судове рішення націлено на справедливий, неупереджений та своєчасний
розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених,
невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб, інтересів держави;
5) в законодавстві передбачені певні вимоги як до змісту судового рішення, так і до
його процесуальної форми вираження;
6) обовязковість до виконання;
7) це юридичний факт, оскільки він тягне виникнення, зміну чи припинення прав і
обовязків не тільки учасників спірних правовідносин, але й усіх, кому адресується
рішення.

Класифікація судових рішень

За характером матеріально-правового впливу в механізмі правового регулювання

суспільних відносин:
 конститутивні рішення – це рішення судів, якими здійснюється захист субєктивного
права (охоронюваного законом інтересу) особи на створення, зміну або припинення
правовідносин, прав та обовязків їх субєктів;
 декларативні рішення – це рішення судів, якими здійснюється захист субєктивних
прав та охоронюваних законом інтересів без внесення змін до існуючих матеріальних
правовідносин шляхом усунення їх спірності (рішення про визнання) та, у разі
необхідності, забезпечення можливості їх примусової реалізації (рішення про
присудження). У справах окремого провадження декларативні рішення призначені для
встановлення юридичних фактів та захисту деяких неоспорюваних прав

Залежно від субєктивного складу прийняття рішення:

 одноособові;
  колегіальні;

Залежно від виду інстанції, в якій було прийнято рішення:

 рішення першої інстанції;
 рішення апеляційної інстанції;
 рішення касаційної інстанції.

Залежно від повноти вирішення питань у судових рішеннях останні запроповано

поділяти на 4 види:
 основні (завершальні) – це рішення, яке ухвалюється судом по закінченню судового
розгляду справи та яким вирішуються як позовні вимоги, так і питання процесуального
характеру;
 проміжні - рішення, якими вирішено спірну вимогу про право, із залишенням
невирішеної вимоги про розмір.
 часткові;
 додаткові - окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали
пояснення, що не були розв’язані основним рішенням.

1. Ухвала – вид судового рішення, якими вирішуються процедурні питання, повязані з

рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі,
питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття
провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також інші питання, визначені
ЦПК.
2. Рішення суду – даним документом закінчується розгляд справи по суті судом першої
інстанції.
3. Постанова – вид судового рішення, яким закінчується апеляційний чи касаційний
розгляд справи.
4. Судовий наказ – це особлива форма судового рішення, яким завершується розгляд вимог
в порядку наказного провадження.

2. Зміст рішення суду і його складові частини.

Рішення суду – даним документом закінчується розгляд справи по суті судом першої
інстанції.

Ухваленням рішенням суду, в якому міститься державо-владний та індивідуально-

конкретний припис, заснований на застосуванні судом норм матеріального та процесуального
права завершується діяльність суду з розгляду та вирішення справ по суті.

Сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом

правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне , індивідуально-
конкретне розпорядження із застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді
фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем
держави і спрямовано на захист прав, свобод та інтересів.

Сутність судового рішення розкривається і через сукупність його суттєвих ознак:

 Акт органу судової влади;
 Акт застосування права, що проявляється у владному характері рішення суду, який
рішенням усуває спір про право, встановлює наявність матеріально-правових відносин,
субєктивних прав та обовязків сторін;
 Має індивідуальний характер;
  Наявність конкретних субєктів;
 Може бути ухвалене тільки судом, який має право здійснювати правосуддя;
 Є юридичним фактом.
Зміст рішення суду (ст. 265)
Рішення суду складається з таких частин:
1. Вступної
2. Описової
3. Мотивувальної
4. Резолютивної

Вимоги до рішення суду

Для забезпечення стабільності і обовязковості судового рішення воно повинно відповідати

певним вимогам:
 Законності
 Обгрунтованості
 Визначеності
 Безумовності
 Повноти
 Дотримання процесуальної форми: а) процедури ухвалення; б) проголошення судового
рішення; в) змісту.

Основними вимогами є законність та обгрунтованість.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання

норм процесуального права.

В п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. No 14 «Про судове

рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до
ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не
врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини
(аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства
(аналогія права).

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які

сторони посиляються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,
які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо вимога законності– це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення,

то вимога обґрунтованості – це вимога до фактичної сторони рішення.

Самостійною вимогою, що пред’являється до судового рішення, є вимога вмотивованості,

яка не тотожна вимозі обґрунтованості. Суд не повинен обмежуватися переліченням у
рішенні доказів, якими підтверджуються ті чи інші обставини, що мають значення для справи,
а зобов’язаний викласти їхній зміст. Якщо суд, оцінивши докази, встановить, що надані
матеріали, показання свідків, інші фактичні дані не підтверджують обставин, на які
сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, він повинен переконливо
мотивувати свій висновок про це у рішенні.

Рішення також повинно відповідати вимозі повноти, яка означає, що у ньому мають бути
вирішені усі заявлені позовні вимоги, вказаний їхній розмір, а також вирішено питання про
негайне виконання і судові витрати, а при ухваленні рішення на користь кількох позивачів
або проти кількох відповідачів суд повинен зазначити, в якій частині рішення стосується
кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.

Вимога безумовності судового рішення, полягає в тому, що реалізація судового рішення не

може ставитися у залежність від настання чи ненастання якихось умов (умовні
рішення). Судове рішення має бути остаточним.

Судове рішення має бути визначеним. Вимога визначеності, або категоричності, означає, що
у рішенні суду повинно бути чітко сформульовано: задоволений позов чи у його задоволенні
відмовлено; якщо позов задоволено, – що саме присуджено позивачу, яке право визнано за
ним, до чого зобов’язується відповідач.

Окрім вищезазначених вимог, рішення суду повинно відповідати встановленій законом

формі. По-перше, воно повинно бути оформлене у вигляді письмового документа. По-друге,
рішення як процесуальний документ повинно відповідати визначеному законом змісту (ст.
215 ЦПК України).

Окремими вимогами, що пред’являються до судового рішення, є ясність та чіткість.

Відповідно до вимоги ясності у рішенні суд повинен вказати повне і правильне

найменування сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, зрозуміло сформулювати
своє судження стосовно їхніх прав і обов’язків з тим, щоб рішення суду було належним
чином виконано.

На відміну від ясності (вимога до форми викладення) чіткість є вимогою до змісту рішення.
Згідно з цією вимогою рішення повинно бути викладено грамотно, не містити помилок,
описок, арифметичних помилок.

3. Усунення недоліків рішення судом, які його ухвалив.

Кожне рішення повинно відповідати певним вимогам, що до нього пред’являються. У випадку

порушення вимог законності та обґрунтованості суд, який виніс рішення, не має права
самостійно скасовувати або змінювати його. Допущені недоліки виправляються
вищестоящим судом. Але деякі з них, пов’язані з неповнотою, неясністю та неточністю
судового рішення, можуть виправлятися тим судом, який постановив це рішення, шляхом
ухвалення додаткового рішення (ст. 270 ЦПК України), його роз’яснення (ст. 271 ЦПК
України), а також виправлення описок і арифметичних помилок (ст. 269 ЦПК України).

Додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення,

пов’язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників
справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали
пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої
до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею
430 цього Кодексу.
Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею
270 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки
про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не
досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в
даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на
загальних підставах. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших
підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Оскарження додаткового рішення провадиться на загальних підставах. Якщо на

рішення суду подано апеляційну чи касаційну скаргу і разом із цим порушено питання про
ухвалення додаткового рішення, суд повинен спочатку ухвалити додаткове рішення, а
потім надсилати справу для перегляду до суду вищої інстанції.

Розяснення судового рішення – це уточнення та більш зрозуміле викладення змісту рішення.

За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює

судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не
виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до
примусового виконання.
Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено
відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності
суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове
засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про
дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз’яснення
рішення.
Про роз’яснення або відмову у роз’ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку
може бути оскаржено.
Відповідно до статті 271 ЦПК роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді,
коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням
додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання
розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті
частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і
не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не
допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом
якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у
тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні
рішення.

Як було відзначено раніше, згідно з вимогою чіткості рішення повинно бути викладено
грамотно, не повинно містити помилок, описок, арифметичних помилок. Описка – це
спотворення прізвищ, імен, по-батькові сторін або складу суду, назви організації тощо.
Арифметична помилка – це неточність розрахунку, зрозуміла будь-якій особі при
перевірці результатів арифметичної дії за тих самих вихідних даних (наприклад, неправильно
підраховані грошові кошти, що підлягають стягненню; розмір часток у праві спільної
власності на будівлю чи інші об’єкти).

Недоліки такого характеру можуть бути усунені судом за власною ініціативою або за
заявою осіб, які беруть участь у справі, шляхом виправлення описок і арифметичних
помилок (ст. 269 ЦПК України). Заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у
судовому рішенні розглядається протягом десяти днів з дня її надходження. Питання про
внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала.
Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не
перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.

Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося
судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

4. Законна сила судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної
скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили
після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного
провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками
апеляційного перегляду.

Набрання рішенням законної сили означає набуття ним властивостей акта правосуддя,
спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства. Рішення, що набрало законної
сили, має такі специфічні властивості:

1) обов’язковість означає, що судове рішення є обов’язковим для всіх органів державної

влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи
службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК
України);

2) неспростовність – неможливість подальшого оскарження рішення в апеляційному чи

касаційному порядку і, відповідно, неможливість його скасування чи зміни у цьому порядку,
за винятком випадків поновлення пропущеного строку на оскарження з поважних причин;

3) виключність– неможливість для сторін, третіх осіб із самостійними вимогами, а також їх
правонаступників заявляти в суді ті самі позовні вимоги з тих самих підстав (ч. 2ст. 223 ЦПК
України);

4) виконуваність – це гарантована можливість впровадження в життя фактів і правовідносин,

визначених рішенням суду, що набрало законної сили;

5) преюдиційність – обов’язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду

в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.
Сторони, треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову
оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 2ст. 223 ЦПК
України).

Законна сила рішення суду має об’єктивні та суб’єктивні межі. Об’єктивні межі
визначаються предметом судового розгляду і являють собою встановлені судом
правовідносини і юридичні факти розглянутої справи. Суб’єктивні межі законної сили
судового рішення визначаються його дією щодо сторін, інших осіб, які брали участь у справі,
та правонаступників у частині неспростовності, виключності і преюдиційності.

5. Ухвали суду першої інстанції

Ухвали суду першої інстанції – це процесуальні документи, якими вирішуються різні

питання, що виникають під час розгляду справи або у випадку її закінчення без ухвалення
рішення.

Класифікувати ухвали суду можна за такими ознаками:

1. За суб’єктною ознакою:

а) одноособові – ухвалюються суддею одноособово, головним чином з питань руху справи;

б) колегіальні – ухвалюються судом при колегіальному розгляді справи з питань її руху чи
закінчення справи без постановлення рішення.

2. За формою, у яку вони втілюються:

а) протокольні – заносяться до журналу судового засідання (наприклад, про відкладення

розгляду справи);

б) у вигляді окремого процесуального документа (наприклад, про закриття провадження у

справі).

3. За змістом:

а) підготовчі– ухвали, якими вирішуються питання підготовки справи (наприклад, про

призначення експертизи, про розшук відповідача);

б) з питань, що виникають при розгляді справи (наприклад, про заміну неналежного

відповідача);

в) щодо застосування заходів процесуального примусу (гл. 9 ЦПК України);

Слід зазначити, що певні роз’яснення стосовно постановлення судами судових рішень
містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. No 14 «Про судове
рішення у цивільній справі».

Рішення суду, яким вирішуються лише окремі питання, що ставляться перед судом у заявах та
клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і виникають самостійно у процесі відкриття,
розвитку і припинення судочинства у справі, називається ухвалою суду.

Ухвали можуть виноситися у формі окремого процесуального документа або протокольно.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в

нарадчій кімнаті, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Інші ухвали з
нескладних питань, що не потребують всебічного обговорення, суд може постановити на
місці, вони заносяться до журналу судового засідання.

Ухвали, постановлені у судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення

(ст. 209 ЦПК України).

6. Постанови суду апеляційної та касаційної інстанції.

Постанова ухвалюється за наслідками перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Так, за результатами розгляду справи більшістю голосів від складу суду, яким переглядалося
рішення у Верховному Суді України, приймається одна з таких постанов:

1) про повне або часткове задоволення заяви;2) про відмову в задоволенні заяви.Судді,
які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до
постанови.Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена
тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК (ст. 360-3 ЦПК).

Стаття 381. Порядок прийняття постанов судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає
постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями,
зазначеними у статті 382 цього Кодексу.
2. Процедурні питання, пов’язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи,
питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у
справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом
апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для
постановлення ухвал суду першої інстанції.
3. Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем
(іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім
складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Стаття 382. Постанова суду апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
а) дати і місця її прийняття, номера справи;
б) найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря
судового засідання;
в) імен (найменувань) сторін і особи, яка подала скаргу;
 г) найменування суду першої інстанції, рішення якого оскаржується, дати ухвалення
рішення, прізвища судді (суддів); часу і місця його ухвалення, дати складання повного тексту
рішення;
2) описової частини із зазначенням:
а) короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
б) короткого змісту вимог апеляційної скарги;
в) узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
г) узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин,
встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;
б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками
суду першої інстанції;
в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи
в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом
яких особа звернулася до суду;
ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права,
якими керувався суд апеляційної інстанції;
4) резолютивної частини із зазначенням:
а) висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги;
б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді
першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення;
в) розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної
інстанції;
г) строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.
2. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у
випадках, передбачених цим Кодексом.
Стаття 383. Проголошення постанови судом апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції проголошується за правилами,
встановленими статтею 268 цього Кодексу.
Стаття 384. Законна сила постанови суду апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Стаття 385. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
1. Суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього
Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Стаття 386. Вручення постанов суду апеляційної інстанції
 1. Постанови апеляційного суду вручаються (видаються або надсилаються) в порядку,
встановленому статтею 272 цього Кодексу.
2. Копії судових рішень суду апеляційної інстанції повторно видаються судом, який
розглядав таку справу як суд першої інстанції.
Стаття 387. Повернення справи
1. Після закінчення апеляційного провадження справа у п’ятиденний строк направляється
до суду першої інстанції, який її розглянув.
Стаття 415. Порядок прийняття постанов судом касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову
відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з
особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
2. Процедурні питання, пов’язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи,
питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у
справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом
касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для
постановлення ухвал суду першої інстанції.
3. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем
(іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім
складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Стаття 416. Постанова суду касаційної інстанції
1. Постанова суду касаційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
а) дати і місця її прийняття;
б) найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря
судового засідання;
в) найменування (ім’я) учасників справи і найменування (ім’я) особи, яка подала
касаційну скаргу;
г) найменування суду першої та (або) апеляційної інстанції, судове рішення якого
оскаржується, номера справи, дати ухвалення судового рішення, прізвища та ініціалів судді
(суддів);
2) описової частини із зазначенням:
а) короткого змісту позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій;
б) короткого змісту вимог касаційної скарги;
в) узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
г) узагальненого викладу позиції інших учасників справи;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
а) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі
та відзиві на касаційну скаргу;
б) доводів, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками
суду першої та (або) апеляційної інстанції;
 в) висновків за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права,
якими керувався суд;
г) дій, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування
судового рішення і передачі справи на новий розгляд;
4) резолютивної частини із зазначенням:
а) висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;
б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді
першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового
рішення або зміни рішення;
в) розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної
інстанції;
г) повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та
підстав.
2. У постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися
висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не
погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати,
об’єднаної палати, Великої Палати.
Стаття 417. Обов’язковість вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції
1. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду
першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
2. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або
апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про
переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути
застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Стаття 418. Проголошення постанови судом касаційної інстанції
1. Постанова суду касаційної інстанції проголошується за правилами,
встановленими статтею 268 цього Кодексу.
Стаття 419. Законна сила постанови суду касаційної інстанції
1. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
2. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані
нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають
законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Стаття 420. Окрема ухвала суду касаційної інстанції
1. Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього
Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Стаття 421. Вручення судових рішень суду касаційної інстанції
1. Судові рішення суду касаційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в
порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
2. Копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно видаються судом, який
розглядав справу як суд першої інстанції.
 Стаття 422. Повернення справ
1. Після закінчення касаційного розгляду справа у п’ятнадцятиденний строк повертається
до суду першої інстанції, який її розглядав, якщо інше не зазначено у судовому рішенні суду
касаційної інстанції.
7. Судові накази.

Стаття 167. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу

1. Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її
надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа,
яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку,
передбаченому частинами п’ятою, шостоюстатті 165 цього Кодексу, інформації про
зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної
особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і
боржника.
2. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ
або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
3. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути
скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
Стаття 168. Зміст судового наказу
1. У судовому наказі зазначаються:
1) дата видачі наказу;
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для
фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце
проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в
Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника,
реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для
фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для
фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які
ідентифікують стягувача та боржника;
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню;
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з
боржника;
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та
видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті;
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу;
9) дата набрання судовим наказом законної сили;
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання;
11) дата видачі судового наказу стягувачу.
2. Зазначені у пунктах 9-11 частини першої цієї статті відомості вносяться до судового
наказу у день його видачі стягувачу для пред’явлення до виконання.
 3. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких
залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його
офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи
цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності
електронної офіційної адреси.
Стаття 172. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві
1. У разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу
протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної
сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті
161 цього Кодексу, коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі.
2. Суд протягом п’яти днів з дня набрання судовим наказом законної сили надсилає його
копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого судового наказу в Єдиному
державному реєстрі судових рішень та Єдиному державному реєстрі виконавчих документів,
стягувачу на його офіційну електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом у разі
відсутності офіційної електронної адреси.
Стаття 173. Виправлення помилки в судовому наказі, визнання судового наказу таким,
що не підлягає виконанню, відстрочення чи розстрочення його виконання
1. Суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не
підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в
порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.