Professional Documents
Culture Documents
Семінар 2
Семінар 2
Філософія Стародавнього Китаю виникла на основі різних вчень, шкіл, напрямків, міфологічного і
релігійного світоглядів. Провідне місце в ній належить таким напрямкам, як конфуціанство і
даосизм.
Кунфуцій – видатна, харизматична людина. Знання про нього, - це розповіді його учнів і
послідовників, котрі записали його думки і оформили їх у книзі під назвою «Бесіди і
висловлювання».
У житті Конфуцій був привітним, уважним, ввічливім; зі своїми учнями – сердечним і щирим; у
своїй діяльності дотримувався чотирьох правил: не бути категоричним у своїх судженнях; не
займатися пустими розмірковування; не виявляти впертості; не дбати про себе особисто. Конфуцій
був прихильником традиційних китайських церемоній, дисципліни і порядку. Розповідають, що він
навіть не входив до оселі, якщо хідник біля дверей був розстелений неакуратно.
Будучи очевидцем хаосу, чвар, роздробленості, що мали місце в тодішньому Китаї, причину він
вбачав у занепаді суспільної моралі, у забутті звичаїв і традицій предків. Звернення до старовини,
відродження її – ось шлях, котрий, на думку філософа, приведе до гармонійних стосунків між
людьми, людиною і суспільством і таким чином, гарантуватиме стабільність держави. Проблема
регулювання суспільних відносин на основі певних моральних цінностей стали у вченні Конфуція
провідними.
Конфуцій вважав, що для благородної людини повинні бути характерні п’ять необхідних
моральних якостей: щедрість, щирість, серйозність, старанність і доброта. Він був переконаний, що
той, кому властиві ці якості, «у будь-якому місці Піднебесної буде вважатися гуманним».
Моральним кредом для Конфуціябула вимога: «Не роби людині того,чого не бажаєш собі».
Конфуцій був прихильником чіткого розподілу обов’язків між людьми, вимагав, щоб кожен
займався своєю справою, робив те,що вміє.
Перша група людей прагне до справедливості. Всі інші – до особистої вигоди. Висока моральність
«благородних» людей з першої групи зумовлює їх владу над простим народом, доля якого - важка
фізична праця і беззастережне підкорення людям з першої групи. Звідси і вимога Конфуція
прийняти це як «волю неба» і повність підкоритися правитель(державцю). Така точка зору на
державу, ладу правителя,безумовно, зберігалася з інтересами панівної верхівки
давньокитайського суспільства.
Філософ пропонує здійснити це з допомогою виховання народу, формування у нього доброчинних
якостей. Для Конфуція було доброчинним означає: любити не скільки себе, скільки інших; за
добро відплачувати добром; заради чужих інтересів жертвувати своїми; бути слухняним,
покірливим, шанобливим до старших, особливо тих, хто стоїть на вищих щаблях у соціальній
ієрархії. Якщо такі доброчинні якості у народу не будуть виховані, застерігає філософ, держава не
буде стабільною, а її правитель може втратити владу.
Конфуцій вважав,що чинний суспільний устрій ( феодальний лад) можна зберегти лише за умови
неухильного дотримання стародавніх традицій, культу предків, культурних надбань минулого,
регулювання морально - етичних стосунків між правителем і його підлеглими. У зв’язку з цим
філософ пропонує низку заходів, щоб здійснити це на практиці. В основі цих заходів повинні бути:
людяність(«жень») і етикет, церемонія(«лі»).
Якщо людина дотримується «лі, ними легко керувати. Без «лі» це здійснити важко. Бо поважність
без «лі» призводить до метушливості ; обережність без «лі « призводить до боягутства; сміливість
без «лі» призводитьдо смут ; прямота без «лі» призводить до брутальності. Якщо у верхах
дотримуються «лі», народом легше керувати.
- Отже, конфуціанське поняття «лі»широке за своїм змістом. Це не лише правила певної соціальної
поведінки, але й важливий принцип політики, засіб курування людьми і державою, критерії
правильної дії державця і його підлеглих. Поняття «лі» в етиці Конфуція є осново побожним не
лише у стосунках між правителем і підлеглими, але й у колі родинних стосунків.
- Поняття «людяність» («жень») в етиці Конфуція _ це моральний закон. Людяним є той, хто
беззастережно підпорядковує свої інтереси вищим за своїм соціальним становищем, хто вшановує
старших, ставиться до них з повагою і покірливістю.
Конфуцій висловив ряд ідей стосовно розуміння загальності руху, змін, котрі мають місце у
природі. Розповідають, що , стоячи на березі річки, філософ глибоко думно проводив: «Усе тече
так само, як і вода. Час біжить, не зупиняючись, ні вдень, ні вночі».
Конфуцій був прихильником «культу неба» як верховного божества. Разом з тим зауважував, що
«первоначалом усіх речей» є «ніщо і порожність».
Даосизм ( від китайськ. дао-цзя – школа дао) викик у 2-й половині I тисячоліття до нашої ери. Його
засновником був видатний філософ Лао-цзи(579-499рр. до нашої ери).
Дао, як закон, не можна ні побачити, ні відчути, ні стрийняти на дотик. Дао не має ваги, не видає
звуків, не має форми. За словами Лао-цзи , «дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш його, але
нечуєш, ловиш його, але не можеш впіймати».
Важливим положення вчення Лао-цзи його уявлення про першооснову всього існуючого. Такою
першоосновою, на йогодумку, є вічна, єдина і неподільна матеріальна субстанція «ці» у поєднанні
з дао. Згодом, у послідовників філософії Лао-цзи, субстанція «ці» вже поділяється на п’ять
речовинних видів( дерево, воду, землю, вогонь і метал) як складових елементів усіх речей.
- Лао-цзи, як і Конфуцій, виходив з того, що світ – змінний, плиний. В процесі цього речі
перетворюються на щось інше. Все це відбувається за законом дао. Змінність речей – невід’ємна
властивість матеріальної субстанції «ці». Так, «у світі найслабкіші перемагають найсильніших»;
«вода м’яка, але руйнує тверде»; «звуки, зливаючися,переходять в гармонію». Людина, зауважує
Лао-цзи, не може перешкодити цим змінам, бо вони відбуваються незалежно від її волі.
«Карма» (від санскриту - діяння, жереб) – одне з найважливіших понять індійських релігійно-
філософських вчень (брахманізм, індуїзму, буддизм) . « Карма» – це закон відплати, який нібито
діє при перевтіленні безсмертної душі з однієї живої істоти в іншу, і який визначає її становище
відповідно до її вчинків у минулому житті. Індуси сприймають «карму» як відплату чи винагороду
за погані чи добрі вчинки за життя не лише їх самих, їхніх батьків, але і їхніх живих чи померлих
родичів – далеких і близьких. «Карма» у їхньому розумінні має спадковий характер.
Виходить, що людина, яка щойно народилася, вже має на « своєму рахунку» тягар гріхів усіх її
предків, погані вчинки яких неминуче позначаться на долі цієї людини. Спокутування гріхів,
спадкових і набутих, відбувається у вигляді все нових і нових перевтілень душ – реінкарнації. В
процесі цього людина завдана покращити своє майбутнє перевтілення, і не лише обрядами ,
жертвами (як у брахманізмі), а й своїми вчинками , думками(як у буддизмі), щоб заслужити краще
життя і краще перевтілення. Якщо людина не буде дотримуватися всього цього, то навіть
побувавши людиною, вона може перевтілитися в комаху чи навіть в рослину, створюючи таким
чином «проблеми» для своїх майбутніх перевтілень.
Носієм душі є тіло. Воно сковує душу. Коли душа звільняється від нього, від підкорення її земним
пристрастям, тоді настає блаженство. Це досягнення завдяки надзвичайній стриманості,
помірності, відмовлені від земних благ і насолод, самозреченні самообмеженні - аскетизму.
Ряд елементів такої концепції знайшов своє подальше обґрунтування і розвиток у філософії
буддизму.
Будда був видатною особистістю. Його характерними рисами були мудрість, освідченість, знання
традицій, дотепність і винахідливість. Розповідають , що він міг показати своїм учням квітку і не
вимовити жодного слова. І це була його безслівна проповідь. Сутність гармонії Будда дотепно
пояснював на прикладі струни, її розслаблення і натягування. Коли ж її натягнути,то вона створює
дивовижний звук. Отже, гармонія, на думку Будди,це результат взаємодії двох протипожежних
сил – розслаблення і натягування. В іншому випадку Будда ставив перед своїми учнями простий
предмет і пропонував їм з’ясувати його сутність трьома словами – він вчив своїх учнів мислити.
Будда був унікальною людиною, незаперечним моральним авторитетом для своїх прихильників.
Його вплив на духовне життя індії, і не лише її, є незаперечним.
Звільнення людини від страждань у земному житті, її «спасіння» можливе за умов аскетизму –
самообмеження, відмовлення від нескінченних бажань, суєт, життевих насолод. Це – шлях
«спасіння», який необхідно пройти кожному для отримання «вічного блаженства». Таким чином, у
концепції буддизму, є духовне і фізичне самовдосконалення людини, досягнення нею стану
нірвани.
Вісім шляхів позбавлення страждань включають: правильну віру, правильну мову, істинну
рішучість і волю, правильні дії, правильний спосіб життя, правильну думку, правильні наміри,
правильне споглядання.
З точки зору філософії, інтерес мають ідеї буддизму стосовно змінності,плинності світу; про
гармонію як єдність протилежності; про людину, її духовні і фізичні можливості,моральність,
самовдосконалення. Не позбавленні сенсу і деякі морально-етичні імперативи буддійської
філософії (наприклад, «не кради», «роби добро», «не завдавай шкоди всьому живому» і т.д.). У
них за п’ятсот років до до виникнення християнства знайшли своє відображення ряд загально
людських цінностей, які згодом увійшли як заповіді до головної книги людства - Біблії.
Буддизм – це філософія втечі людини від земного життя задля її вигаданого потойбічного
існування і позбавлення таким чином земних страждань.
Одним із таких напрямків буда філософія локаяти або чарвака (локаята – від санcкриту: лока – цей
світ і те, що є в світі).
Чарвака (від санскриту: чар – чотири, вак – слова ) – уявлення про те, що все у цьому світі
складається із 4-х матеріальних елементів – вогню, повітря, води і землі. Іншими словами, локаята
– не філософія цього світу, а саме з’ясування його походження, перешоначал, їх розуміння,
тлумачення тощо.
Прибічники філософії локаяти вважали думку про перевтілення душі людини в інші істоти
позбавленої сенсу, оскільки, складаючись зі своїх елементів (вогню, повітря, води і землі), душа зі
смертю людини в них же і повертається. Бо у світі немає нічого, окрім комбінації цих матеріальних
елементів, а це означає, що не може бути ніякої безсмертної душі після того, як людина помре.
Наявність людських страждань не може бути підставою для відмови від життєвих благ і насолод.
Метою повсякденного життя людини повинна бути щасливе земне існування, тому не варто
відмовлятися від насолод життя задля вигаданого, ілюзорного позаземного існування. Школа
локаяти оголосила основною метою життя отримання задоволення.
Засновником вчення йоги був давньоіндійській мудрець Патанджалі – автор книги «Йога-сутра».
Корені йоги дуже давні. Вже у Ведах міститься ідея про можливість досягнення людиною
надприродніх здібностней шляхом особливої практики, а сааме: самообмеження (аскетизму),
внутрішнього зосередження, роздуму, проникнення в себе – входження у стан так званої медитації
(споглядання, самозаглиблення).
Стан медитації досягається через систематичне тренування тіла і душі, внутрішню зосередженість,
безпосередне бачення, переживання, самозаглиблення.
Мова йде про самобутню практику регулювання фізичного і духовного стану людини,
самопізнання, виявлення її потенційних можливостей. Система йоги досягла в цьому певних
успіхів, її сповідують, вона має своїх прихильників і не лише в Індії.
Філософія вайшешики виходила з того, що світ є незалежно від того, чи є люди, чи їх немає.
Основою світу є субстанція, яка складається із дув’яти форм: п’ять з них (земля, вода, вогонь,
повітря, ефір) – це матеріальні елементи, котрі безпосередньо сприймаються органами відчуття;
чотири інші форми (простір, час, душа, розум) – невідчутні. Субтанція визначає не лише природу
речей, але і є носієм їх якостей, завдяки яким речі розрізняються.
Прихильники філософії вайшешики мали чіткі уявлення про такі поняття, як «всезагальність» та
«особливість» (звідси і назва філософії). Всезагальність – це постійна сутність, притаманна
багатьом речам, залишається,бо воно вічне як всезагальність. Протилежністю всезагальності є
поняття особливості. Останнє являє собою індивідуальні сутності світу, оскільки кожна річ має свої,
неповторні властивості, свою якість.
Важливою особливістю філософії вийшешики є уявлення про атомістичну будову Всесвіту, тієї його
частини, котра складається з матеріальних елементів (землі, води, вогню, повітря та ефіру). Атоми
існують вічно, вони ніким не створені. Взаємодіють, атоми з’єднуються у двійки, трійки, четвірки і
т. д., створюючи різноманітні матеріальні об’єкти.
Другою важливою особливістю філософії вайшешика є уявлення про реальність
протилежностей,що притаманна природі. Ними є процеси руйнації і творення, які постійно
відбуваються у Всесвіті. Разом з тим, віддаючи данину попереднім філософським системам,
прибічники вчення вайшешики поділяли думку про те, що рушійною силою змін, котрі
відбуваються у природі, є бог.