СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 2

Тема: «Литовсько-польський період української історії»

План заняття:

1. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV – XVI ст.).

2. Виникнення українського козацтва. Військове мистецтво козаків.

3. Запорозька Січ – козацька республіка.

4. Культура України XIV – XVI ст.

Питання для самоперевірки:

1. Як відбувався процес захоплення Великим князівством Литовським українських земель

у XIV-XV ст.?
Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею
Феодальна роздробленість Київської держави, сили якої підірвала монголо-татарська
навала, призвела до захоплення українських земель феодалами Польщі, Литви, Молдавії,
Угорщини, Кримського ханства і Туреччини.
У XIV ст. Україна переживала період політичного, економічного і культурного спаду. Тоді ж
почався період підйому в розвитку її сусідів - Литви, Польщі, Московського князівства.
У XIII ст. внаслідок розпаду племінного і зародження феодального суспільства, а також
об’єднання войовничих, відсталих язичницьких племен утворилася Литовська держава зі
столицею у Вільнюсі. Вона рішуче протистояла нападам з боку Лівонського і Тевтонського
орденів лицарів-хрестоносців. Значно зміцнилася Литовська держава при великому
князеві Гедиміні (1316-1341 pp.). На початку XIV ст. литовці розпочали захоплення Білорусі.
Після смерті Юрія-Болеслава князем Волині стає син Гедиміна Любарт (1341-1385 pp.).
Литва почала істотно впливати на політику Любарта, заволоділа Волинською, Холмською і
Белзькою землями.
Другий син Гедиміна Ольгерд (1345-1377 pp.) узяв курс на захоплення українських земель.
Це полегшувалося й тим, що Золота Орда після смерті хана Джанібека в 1357 р. помітно
ослабла: почалися міжусобиці й фактично утворилося кілька улусів. Протягом 1355-1356
pp. Ольгерд захопив Чернігівсько-Сіверську землю, а в 1362 р. -Київ. Того ж року він
розгромив загони татарських військ на р. Сині Води і поширив свою владу на Поділля. В
усіх цих землях Ольгерд залишив княжити своїх синів і племінників. Так, у Києві правив
його старший син Олександр. Місцеві феодали зберегли окремі свої володіння, а руські
землі - Чернігівська, Київська та Волинська - залишалися автономними. Руські князі й бояри
були васалами литовського князя. Водночас князь брав на себе обов’язки захищати їх від
татар. Литовські князі проголосили правило: “Старого ми не змінюємо, а нового не
впроваджуємо”. Українська аристократія підтримувала Велике князівство Литовське,
оскільки його зовнішня політика (саме у боротьбі з монголо-татарами) збігалася з
інтересами України. Українське населення вважало литовців союзниками у боротьбі із
Золотою Ордою.
2. Охарактеризуйте Люблінську та Берестейську унії.
Берестейська_унія . 1596
Суть:це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини українського
православного духовенства при підтримці польських єзуїтських кіл.
Причини:Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з
польським, знать – посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство –
отримати місце в цехах, магістратах, судах. Берестейська унія мала також політичні мотиви:
тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви. Основна
ідея Берестейської унії – рівноправне об’єднання двох християнських церков, збереження
православних обрядів,національної мови, зрівняння прав католиків і православних.

Наслідки:Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядковува-лась могутньому і

авторитетному Риму, відкривала шлях до цивілізованої Європи, частково рятувала
українське право-слав’я від повного окатоличення в Речі Посполитій, а в ХІХ-ХХ ст. рятувала
і зберігала українство від повної полонізації і русифікації.

Лю́ блінська у́нія 1569

Суть: угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в
єдинуфедеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня
1569 року.
Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме
виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським.
Коронуватиметься він у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з
іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Пани обох держав
діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони
ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише
обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й
державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова,
військо, закони).

Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське,

Белзське, Руське(з центром у Львові), Волинське(з центром у Луцьку) та Київське
воєводства. Велике князівство Литовське залишило собі білоруські землі та заселене
українцями Берестейське воєводство.

3. Назвіть причини виникнення козацтва.

Причинами виникнення українського козацтва можна вважати наступні:економічні -
захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної
землі у селян і як наслідок — переселення селян на «Дике поле», у Запоріжжя та нижнє
Подніпров'я;соціальні - посилення феодального гніту, оформлення кріпосної
залежності;політичні - намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров'ї;
національно-релігійні - гоніння на православну церкву;військові - необхідність захисту
кордонів від зазіхань Кримського ханства.
4. Які органи влади були в Січі?
Січ — адміністративний та військовий центр запорозького козацтва. Вищим органом влади
на Січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Інколи ради проводилися
і на репрезентативній основі. Зібрання козаків з їхньої власної ініціативи називалося
 чорною радою. До компетенції ради входили всі найважливіші справи козацького
товариства. Виконавча влада належала кошовому отаману. Його помічниками були суддя,
осавул, писар, курінні отамани. Для організації військового походу серед старшини
обирався гетьман.
5. На яких українських територіях приживали низові козаки?
Ві́йсько Запоро́ зьке Низове́ — нереєстрове козацтво Запорожжя другої половини XVI —
кінця XVIII століття з дислокацією за порогами Дніпра. Очолював військо кошовий отаман,
осередком була Запорозька Січ.
У наслідку розходження політики керівництва Гетьманщини та кошових отаманів
Запорозької Січі наприкінці XVII ст. (у період Руїни), єдність Війська Запорозького як
військово-політичного організму було порушено.
Запорозькі козаки війська називалися низовими або січовими козаками, та не входили до
офіційного компуту Реєстрового Війська Запорозького.
6. Що ви знаєте про розвиток освіти на українських землях у литовськопольську добу?
Розвиток культури та освіти у литовсько-польську добу
Мало відомо про стан шкільництва в литовсько-польській добі. Безперечно, в монастирях,
при церквах школи існували по-старому, в кращих школах можна було не лише навчитися
читати та писати, але й набути деякі відомості з теології, літератури, грецької мови
Шкільництво. В XVI ст. стали поширеними школи при церквах та монастирях. У 1550 році
згадується школу при Красноставській церкві. В 1596 році княгиня Олена Чарторийська-
Горностай зорганізувала школу в заснованому нею Пересопницькому монастирі.
В Почаївському монастирі збудувала школу Ганна Гойська, в Загаєцькому — Раїна
Ярмолинська і т. д. У цих школах діти вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир,
кращі учні — «Апостола». Ф. Скорина у передмові до Біблії писав, що псалтир був
шкільним підручником. Письма вчили староуставного, а пізніше скоропису, що
виробляється з XV ст. і з XVI ст. уживається в актовому письмі та урядовому діловодстві;
вчили також рахунки. Навчителями в церковних та монастирських школах були дяки.
У 1562 р. Ходкевич, фундуючи Заблудівську церкву, половину суми призначає на
утримання дяка-«уставника», якого зобов'язує «на науці дітей держать». Так само й князь
К. Острозький, фундуючи «уставника»-дяка в Острозі, покладає на нього обов'язок «школи
держати». В своєму заповіті В. Загоровський, каштелян Волинський, згадує «дяка
доброго», як учителя. В 1581 р. пастор.
Одерброн писав, що в Україні при всіх церквах були школи. В церковних фундаціях не
згадують про школи, а лише про збільшену дотацію для дяка. Крім визначених у церковних
фундаціях дотацій, дяки, за старими звичаями одержували від батьків, по скінченні їхніми
дітьми псалтиря або граматики, горнець каші або гривню грішми.
Дяком називали вчителя-«уставнйка», «бакаляра» або «дидаскала», здебільшого молоду
людину, яка далі могла стати священиком. Дяк міг допомагати при Богослужбі, але не це
було головним його завданням. Дяк часто був єдиною письменною в селі людиною, до
якої зверталися по поради. Отже, між ним і дяком XIX століття велика різниця. Маємо
цікаві приклади побутового характеру, які малюють стан навчання в ХV- ХVІ вв.
Характеристичний в цьому відношенні тестамент згаданого вище Василя Загоровського.
Року 1576 він був узятий татарами в полон, де й помер р. 1577, бо не мав можливості дати
за себе 500 золотих червінців викупу. З полону передав Загоровський заповіт свій дядині,
що виховувала його синів: коли хлопцям сповнилося по 7 років, запросити «дяка добре
вченого й цнотливого учити їх в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руcької науки
 в письмі святім... Коли вони дійдуть до доброї науки в своїм язику руськім... згодити їм
бакаляра статечного,... який учив би їх науки латинського письма» дома.

7. Як проявилося гасло литовців «старого ми не змінюємо, нового не запроваджуємо» у

культурі українців?
Руські князі й бояри були васалами литовського князя. Водночас князь брав на себе
обов'язки захищати їх від татар. Литовські князі проголосили правило: "Старого ми не
змінюємо, а нового не впроваджуємо". Українська аристократія підтримувала Велике
князівство Литовське, оскільки його зовнішня політика (саме у боротьбі з монголо-
татарами) збігалася з інтересами України. Українське населення вважало литовців
союзниками у боротьбі із Золотою Ордою.
Таким чином, підкоривши Білорусь і значну частину території України, Велике князівство
Литовське стало найбільшою державою в Європі. Більшість населення в ньому становили
українці й білоруси. Литовці були культурно відсталішими від них, сповідували язичництво.
Литовська верхівка швидко потрапила під культурний вплив своїх слов'янських підданих.
Литовські князі намагалися пристосуватися до українських і білоруських умов життя,
приймали православну віру, місцеву культуру, мову, тобто ставали українськими і
білоруськими князями, тільки з нової литовської династії Гедиміновичів. Слов'янська мова
ставала державною, нею писали офіційні документи. Починаючи з Гедиміна литовські
князі називали себе князями литовців і руських, а свою державу - Великим князівством
Литовським і Руським.
8. Опишіть Пересопницьке Євангеліє.
Пересо́ пницьке Єва́нгеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та
мистецтва XVI століття. Один з перших українських перекладів канонічного тексту
(четвероєвангелія) на староукраїнську літературну мову, здійснений 1556 — 1561 рр.
Михайлом Василевичем із Сянока та архімандритом Пересопницького монастиря
Григорієм у селі Двірці та м. Пересопниці на Волині (тепер село Рівненського району
Рівненської обл.).

Створене за меценатством волинської княгині Анастасії Заславської та князів

Чорторийських — Івана Федоровича і Євдокії. Оригінальне видання зберігається у Києві в
Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Національна святиня України. Президенти України під час інавгурації присягають народові
не лише на Конституції, а й на Пересопницькому Євангелії, яке символізує історичні корені
української духовності.
9. Яку роль відіграли у розвитку української православної культури братства?
Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі
проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та
католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло
Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу.
Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі,
Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське
братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке
військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й
пол. 17 – 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох
містах Наддніпрянщини. Вони створювалися навколо парафіяльних церков,
використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як
 світським, так і релігійним. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів,
прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим
джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви,
справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали
участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-
торгового населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст.
братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту,
національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і
національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені,
письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній,
І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя
зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої
влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та
католицького наступу. Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність.
Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі
Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. –
академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів
освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та
білоруського народів.
10. Визначте наслідки прийняття Люблінської унії для культури українського народу.
Лю́ блінська у́нія 1569 (від лат. unia — союз) (пол. Unia lubelska; лит. Liublino unija; біл.
Лю́ блінская у́нія) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства
Литовського в союз держав — Річ Посполиту (Річ Посполиту Двох Держав), тобто
Республіку (Двох Держав). Унію затверджено у місті Любліні 1 липня 1569
року.Аристократія України на той час налічувала 20 княжих родів і велику кількість
боярських родів. Доступ до цієї верстви був суворо обмеженим. Князі мали особливі права:
вони діставали імунітет від суду провінційної адміністрації; скарги на них міг подавати
лише сам великий князь. Бояри (спадкові земельні аристократи) були нижчими за
статусом, але дуже часто багатшими за численних князівських родичів. Князі могли
виступати на війні під власними корогвами на чолі власних озброєних підрозділів.
Осередком княжих родів була Волинь. Тут сиділи князі Острозькі, Санґушки, Чарторийські,
Вишневецькі та інші нащадки удільних князів.

Другу ієрархічну сходинку за князями і боярами займали пани. Вони володіли власною
спадковою землею (вотчина), не наданою їм від великого князя. Їхні вотчини не тільки
служили символом певної матеріальної незалежності, але й підкреслювали значність,
давнє походження роду, що володіє своїм маєтком.

Нижчу сходинку у привілейованому стані займали представники військовиків, які

перебували на службі у князів — дрібна та середня шляхта. Втягуючись у торгово-грошові
відносини, шляхта здобула право безмитного провозу продукції власного господарства.
Суспільний статус шляхти був юридично оформлений законодавством XIV-XVI століть, їй
надано значні політичні права, особисті свободи та майнові гарантії, що визначили
специфіку шляхти як привілейованої верстви. Головним обов'язком шляхти була військова
служба за власний кошт і сплата грошового збору. Поступово шляхта завоювала собі право
свободи, недоторканості й окремого суду. Шляхтич входив до шляхетських корпорацій
(лицарського кола), що розв'язувало різні питання життя повіту, міг обирати й бути
 обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний
(вальний) сейм. Шляхта дістала право вільно розпоряджатися своїми землями, мала великі
привілеї в торгівлі і промислах.

У редакції Литовського статуту 1566 року закріплювалась норма про зрівняння в правах
шляхти з князями. Проте таке зрівняння істотно відрізнялось у Литві та Польщі. Українська
шляхта підтримувала об'єднання Литви й Польщі, сподіваючись у такий спосіб здобути для
себе більше привілеїв. У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких,
Костянтин Острозький та його молодший син Василь залишалися символом самобутності
Русі-України.

На соціально-економічному розвитку України XV — першої половини XVII століття

визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. Значно зросли ціни на
худобу і збіжжя. Розвиток внутрішнього ринку і зовнішніх економічних зв'язків значно
вплинув на сільське господарство. З XV століття магнати і шляхта почали розширяти свої
орні землі. Протягом XV—XVI століть економіка Галичини, Волині та Поділля поступово
переорієнтувалась на потреби зовнішнього ринку, який потребував дедалі більше
деревини й продукції промислового та сільського господарства. Відбувалась інтенсифікація
сільського господарства шляхом організації фільварків, зростання панщини й
збезземелення селянства.
11. У чому полягає ідейна спрямованість полемічної літератури?
Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — добірка текстів різних авторів,
у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та
православною церквами з метою їх об'єднання. Твори письменників-полемістів сприяли
піднесенню рівнів національної свідомості українців, розуміння ними свого місця в
навколишньому світі. Разом з тим культурна конфронтація з поляками дорого обійшлася
українцям. Величезна більшість української шляхти прийняла католицизм і згодом
полонізувалась. Внаслідок того українці втратили свою еліту — шляхту. Іншим побічним
продуктом конфронтації між православними і католиками став поділ українців на
православних і уніатів (греко-католиків). Разом з тим релігійна полеміка спричинилася до
культурного піднесення, сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності
12. Охарактеризуйте роль запорозьких козаків у процесі формування української культури.
Особливості української культури в козацьку добу
Козацтво як явище історії та культури. Нові процеси в духовному житті: реформування
церкви та освіти, розвиток науки
Роль козацтва та Запорозької Січі в історії України унікальна і не має аналогів в історії інших
народів. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло
на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною
організуючою силою в їх здійсненні.
В історії українського народу мали місце три революції, в кожній з них вирували і людські
цінності козаків. Історичний образ козака став складовою Великого герба України. Тому
знання і розуміння учнями цього матеріалу має велике виховне значення для майбутніх
громадян української держави, яка торує свій шлях у двадцять перше століття, бо саме на
шкільну історичну освіту покладаються основні надії щодо подолання кризи історичній
свідомості суспільства в перехідний період.
13. Порівняйте навчально-виховний процес єзуїтських та братських шкіл.
 Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст. До школи
приймались діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. А
сироти були під повною опікою братства, яке вимагало від учителів своєї школи
однакового ставлення до всіх учнів. В історії нашої країни XVI-XVII ст. були періодом
складних економічних перетворень і політичних подій, коли міцніла і розвивалась
Російська держава, а на Україні точилася боротьба народних мас проти феодального,
польсько-шляхетського поневолення і католицизму. Визвольні селянські війни під
керівництвом Богдана Хмельницького закінчилися великою за своїм історичним
значенням подією – Переяславською радою, яка в січні 1654 року прийняла рішення про
возз’єднання України з Росією. Рішення Переяславської ради знаменувало здійснення
споконвічних прагнень та сподівань українського народу і було поворотним етапом в його
історичному житті.
14. Назвіть пам’ятки архітектури Львова доби Ренесансу.
Ренесансна архітектура Львова була започаткована у першій половині XVI ст. незабаром
після початку поширення цього стилю на теренах Корони. Одночасно у резиденції
львівських архієпископів Григорій Сяноцький заклав перший на теренах Корони, Руського
воєводства гуманістичний гурток, звідки поширювались ідеї Відродження. Тут проживали
італійські гуманісти Марино Кондульмеро, Філіп Калімах Буонакорсі (лат. Philippus
Callimachus Experiens)(1470—1471), який згодом став вчителем дітей короля Казимира IV
Ягайловича. На сьогодні комплекс ренесансних будівель Середмістя Львова є унікальним
явищем не лише української архітектури, але й європейської. Стан їхнього збереження
значною мірою сприяв занесенню Середмістя до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Світська забудова
Кардинальній перебудові міста сприяла Велика пожежа 1527 року, що знищила готичну
забудову. Поширення ренесансного цивільного будівництва розпочалось з прибуття до
міста архітектора Петра Італійця, який походив з міста Луґано у Північній Ломбардії. Він
вимурував першу задокументовану ренесансну Миколаєвичівську кам'яницю (вул.
Вірменська 20), портал якої дійшов до нашого часу. До 1585 громадянами міста стало 8
архітекторів, що походили з італомовних кантонів Швейцарії, Риму, Венеції. Архітекторами
цього напрямку були Павло Щасливий, Петро Барбон , Павло Римлянин, Амвросій
Прихильний, Адам Покора, Ян Покорович, Войцех Капінос, Войцех Капінос (молодший),
Рох Шафранець, Андреас Бемер. Вони зводили ренесансні будівлі міста наприкінці XVI ст.
— першій половині XVII ст. Зведення будівель у стилі пізнього ренесансу, маньєризму
велось одночасно з появою перших барокових будівель. Також львівські архітектори
займались будівництвом у містах Галичини, Волині. Зокрема вони спричинились до появи
ансамблю ренесансного ідеального міста Жовкви. На початку XVII ст. на заміну
архітекторам-італійцям прийшли німецькомовні будівничі, скульптори з Сілезії, Пруссії, які
принесли елементи північного ренесансу, Маньєризму — Андреас Бемер, Бернард
Дікембош, Ян Бяли, Герман ван Гутте, Генріх Горст, Ян Заремба, Йоган Пфістер.
На початку XVII ст. було остаточно сформовано забудову площі Ринок, коли ренесансні
будівлі звели на фундаментах, мурах готичних кам'яниць. Значна частина цих кам'яниць
дійшла до нашого часу у перебудованому вигляді. Навколо ринкової площі лише декілька
кам'яниць зберегли переважно кам'яне обрамлення вікон, дверей на вулицях Руській,
Сербській, Староєврейській, Федорова, Л. Українки, Вірменській. У більшості будівель
збереглось тритрактове планування тривіконних кам'яниць та забудова парцель з чільної
будівлі по фасаду і флігеля у глибині. За перлини архітектури вважають ренесансні
кам'яниці Чорну, Корнякта, Бандінеллі, Венеційську, Шольц-Вольфовичів, Гепнерівську.
 Сакральна забудова
У місті збережено значну кількість сакральних ренесансних будівель, чия кількість
перевищує аналогічні споруди на теренах України. Петро Італієць також започаткував
ренесансне сакральне будівництво, звівши третю будівлю Успенської церкви (1547—1559)
— першої на теренах України. Після неї було зведено монастир бенедиктинок, монастир
кларисок, вівтарну частину костелу домініканок, вірменську Церкву Св. Хреста, шпиталь
святого Лазаря, каплицю Кампіанів, каплицю Боїмів, каплицю Трьох Святителів, синагогу
«Золота Роза». Наприкінці епохи ренесансного будівницва у місті було зведено дві
споруди, що не мають аналогів в Україні — четверту будівлю Успенської церкви з вежею
Корнякта і монастир бернардинців. При пізніших перебудовах з храмів було усунено
більшість ренесансних вівтарів, елементів декору. На сьогодні фрагменти ренесансного
декору можна побачити у каплиць Кампіан, Боїмів Латинського собору, декількох вцілілих
вівтарях.
Мілітарна забудова
У Львові ще з 1520-х років розпочали реалізувати ренесансні принципи мілітарної
архітектури, що були втілені бастеях зовнішньої лінії оборони на міському валі,
фортифікаціях підміських монастирів бернардинців, бенедиктинок, кармелітів босих. Після
пожежі 1565 було відбудовано у ренесансному стилі Низький замок. З численних
фортифікацій до нашого часу дійшли перебудовані будівлі Міського арсеналу, Порохової
вежі.
15. Розкажіть про початок книгодрукування в Україні.
В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров який, відновив
занедбане книгодрукарство. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові
друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя
святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя
К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в
м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект
– готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії
церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою
пошуків достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії,
Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при
Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72
перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ,
ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники придбали королівські
бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія
переписувалася, так що Острозька ”Біблія” довго залишалася єдиним подібним виданням.