1

План:

1. Вступ...................................................................................................................2

2. Війни не народжують — війни вбивають.......................................................3

3. Висновок............................................................................................................7

4. Список використаних джерел (літератури).....................................................8

Вступ
 2
22 червня 1941 р. Німеччина оголосила Радянському Союзу війну і
розпочала наступ на його території. Україні судилося першій пізнати всі жахи
гітлерівської навали. В передсвітанкову пору 22 червня 1941 р. над Житомиром,
Києвом й Одесою несподівано з’явилися бомбардувальники. При сході сонця
майже 16 тис. гармат, 850 танків і самохідних гармат, 1 300 бойових літаків
викинули сотні тисяч тон вибухівки в смузі наступу групи німецьких армій
«Південь» — найчисельнішого та найдієздатнішого угрупування нацистів на
всьому Східному фронті.
Напад саме з України було вирішено розпочати невипадково, адже, згідно
планам Гітлера, саме вона мала стати продовольчою базою для німецької армії.
Проте швидко завоювати українські території їм не вдалося. Вже в перші
години навали фашисти зіткнулися з відчайдушним опором людей і зав’язли в
кровопролитних боях. Розгорнувши наступ проти Південно-Західного і
Південного фронтів на чолі з генерал-полковником М. Кирпоносом і генералом
армії І. Тюленєвим, німці спершу зустрілися з прикордонними військами УРСР.
На Львівсько-Київському напрямку гітлерівцям протистояли війська Київського
Особового військового округу. Запеклі бої також розгорнулися в районі
Володимира-Волинського, Луцька, Бродів, Дубно, Рівного.
За чотири дні війни в напрямку головного удару ворог просунувся на 80-
100 км. А 22 серпня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ
Луганської області, після чого вся Україна опинилася під окупацією.

Спогади Купи Петра Степановича, 1934 року народження

Деякі юди, дитинство яких співпало з війною, залюбки подивилися б в очі
 3
чиновнику, який уперше сказав ці слова: «Діти війни.» Війни не народжують —
війни вбивають.
Німецько-фашистська авіація дуже часто здійснювала нальоти на
Криворіжжя, що приводило до загибелі мирних жителів. Над Кривим Рогом
йшли запеклі повітряні бої. Взагалі, Кривий Ріг займав особливе місце у планах
фашистської Німеччини.
Війна у Кривому Розу почалася в той сонячний серпневий ранок, коли
мешканці вперше побачили німців. З того дня, тридцять один місяць в місті
лютував жорстокий режим грабежу і насильства.
З самого ранку люди займалися своїми справами, і раптом від Кривого
Рогу до сусідній Мар'янівки під'їхала новенька полуторка. А водій, рядовий
солдат, із відром і гвинтівкою підійшов до колодязя. Через деякий час було
чутно легеньке тук-тук-тук, і німецькі мотоциклісти наставили на всіх автомати.
З обох сторін – жодного слова. Ще якась мить і солдата пересіче автоматна
черга. Але від машини донеслося: «Отставить!» Вірний солдат слухняно
приставив гвинтівку «к ноге», до нього підійшов один із гітлерівців, видер із
рук зброю і кинув на квітник. За кермо сів німецький солдат, і повез полонених
у напрямку Кривого Рогу.

“Мені в той час ще не виповнилося й семи років, але те, що бачили

допитливі і налякані дитячі очі, не забувається. “

Взимку 1941—1942 років міська управа і поліція з надзвичайною

жорстокістю виконували наказ гітлерівського командування про конфіскацію у
населення теплих речей для потреб фашистської армії. Вони ж зганяли
криворіжців на будову концентраційних таборів та інших споруд.
Багато жителів насильно відправлено у Німеччину. За неповними даними,
на чужину було вивезено 2187 чоловік. Усі шахти та рудники фашисти
намагалася відбудувати, але це не вдавалося. Населення працювати не бажало.
Тоді з'явилися накази та розпорядження, які закінчувалися словами "За
непокору — розстріл. За порушення наказу — тюремне ув'язнення". Але
 4
криворіжців це не лякало.

“Німецька влада забов'язала усіх працювати. Навіть я мусив працювати

погоничем на прополюванні кукурудзи та соняшників. Увесь день – на сині
ледачого коня, на сонці та на вітрі.”

Осінь. Від Софіївки втягується якась темна колона. Ближче і ближче. Це

були не полонені, а люди в чорному. Їх, мабуть, була не одна сотня. Колона
зупинилася біля колгоспної комори. Саме тут проходила дорога, якою
колгоспники переїжджали на далекі поля.

“За два кроки від мене зупинився хлопчик, мій ровесник. Його тримала за
руку молода мама. Ми дивилися один на одного. Мене вразили великі, спокійні
чорні очі.”

Коли колона перейшла через річечку, то почала підійматися уподовж

колгоспного саду. Далі дороги не було, там — ставок. І тут хтось сказав:
«Повели євреїв розстрілювати».

“Як – розстрілювати?! І того хлопчика?! Ті очі ангела я пам'ятаю ще й

досі. “

Їх усіх розстріляли по рівчаках у вершині глухого степового ставка. Діти

перед війною ходили до цього ставка купатися. Нині там була тиша, лише
шелестів очерет.
У місті створювалося антифашистське підпілля. Згідно з деякими даними,
під час окупації у Кривому Розі діяло 14 підпільних груп. Підпільники
розповсюджували інформацію про становище на фронті, організовували
виробничий саботаж, рятували криворіжців від німецької неволі. Багато хто з
підпільників загинув у нерівній боротьбі.
Тяжкі бої за визволення Криворіжжя відбувалися в два етапи. Перший
 5
розпочався у жовтні 1943 року, коли війська 87-1 армії під керівництвом
генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна і гвардійці 5-ї танкової армії генерал-
лейтенанта П.О. Ротмістрова вийшли на підступи до Кривого Рога. Окремі
танкові підрозділи з десантом піхоти 23 жовтня прорвалися до міста. Однак
через те, що ворогу вдалося відрізати їх від основних сил, вони змушені були з
боями відійти. Звільнити Криворіжжя під час жовтневого наступу не вдалося,
але результати цих боїв вражали. Було знищено шість фашистських дивізій, 750
танків та самохідних гармат, більше 800 гармат і мінометів, вбито або поранено
112,5 тисячі солдат і офіцерів противника. Гітлерівці намагалися будь-що
втримати Кривбас, якому надавалося особливе значення.
На Сході небо палало. Люди голодували і мерзли, але вже знали, що війна
довго не протягнеться. Вони чекали.

“Мати пішла випросити щось поїсти. Мені дістався м'який і чорний

кусочок хліба. На ньому чітко виднівся слід від зубів того, хто його не доїв…
Потім нашу сім'ю взяла до себе одна добра самотня жіночка, а сама перейшла
жити до сусідки. Близько трьох місяців у нас був теплий притулок, аж поки в
хату ввійшов німецький офіцер з величезним кашкетом на голові і махнув
рукою, щоб ми вибиралися. “

У січні 1944 року з Криворізько-Нікопольської операції почався другий

етап визволення Криворіжжя. Головний удар наносив 3-й Український фронт. 17
лютого війська стали наближатися до міста. 46-та армія вибивала фашистів з
південного сходу, 37-ма наступала з північного сходу. Наступати доводилося в
дуже важких умовах. Глибина оборони ворога дорівнювала п'яти кілометрам.
Усе, що можна було пристосувати до вогневих точок, було перетворено на
фортеці. Крім того, заважали ще бездоріжжя й густі снігопади. Техніка не могла
рухатися по таких шляхах, а люди йшли. Не вистачало патронів і снарядів, тому
для постачання фронту використовувалися літаки, з яких знімали все озброєння
для максимального полегшення.

Багатоденні бої почалися за Зелене місто, територію металургійного

 6
заводу та Соцмісто. В самому Соцмісті бої тривали протягом п'яти годин. В
результаті запеклих боїв були звільнені станції Радушна, Мишурин Ріг,
коксохімзавод. Дуже важко було й на лінії Олександрівна — Златоустівка.

У визволенні Кривого Рога брали участь також 37-ма стрілецька дивізія і

8-ма гвардійська армія генерала В.І. Чуйкова, героя Сталінграда. Саме ці
війська звільняли північну групу рудників. Під час боїв за селище Інгулець
гітлерівці нанесли контрудар у фланг радянським військам. Проти ворога
виступив артилерійський дивізіон капітана В.В. Іванова. Декілька разів
фашисти намагалися знищити дивізіон, направляючи на нього велику кількість
танків і піхоти. Але радянські воїни не залишили свої позиції і всі загинули. Це
сталося за три дні до визволення Кривого Рога. Під час боїв за Криворіжжя
були повністю знищені 22 дивізії, бригади, полки та окремі батальйони
противника. Багато з'єднань радянських військ були удостоєні почесного
найменування Криворізьких. 22 лютого 1944 року в Москві на честь визволення
міста відбувся салют 22 артилерійськими залпами.

“А батько наш пройшов гіркими дорогами відступу аж до Кавказьких гір,

пізнав радість перемог, визволяв Кривий Ріг, був тяжко поранений на Одері. І
приїжджаючи до мене в гості завжди йшов зі мною до братської могили і
плакав: «У мене тут піввзвода лежить.» Він був ломком взвода.”

Висновок
В результаті окупації, Кривий Ріг пізнав значні руйнування. Було
зруйновано і розграбовано 1247 будівель. З 77 діючих основних і допоміжних
стовбурів шахт підірвані і повністю зруйновані були 54. Були зруйновані все
залізничні колії і енергетичне господарство рудників, а також:
• Металургійний завод гірського устаткування «Комуніст»;
 7
• Криворізька районна електростанція;
• Будинки гірського і педагогічного інститутів;
• Науково-дослідний гірничорудний інститут;
• Міський театр і ряд шкіл.
Під час масових актів злодіянь над людьми, розстріляно понад 7250 осіб
(більша частина з них — на Аллаховке, у шахти №5) . В рабство було
відправлено понад 2200 чоловіків.
Після звільнення Кривого Рогу населення міста становило тільки 92 834
особи.

Велика Вітчизняна війна була важливою складовою Другої світової

війни. Радянський народ і його Збройні Сили винесли на своїх плечах
основний тягар цієї війни й добилися історичної перемоги над
гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Свій значний внесок у
перемогу над силами фашизму і мілітаризму внесли учасники
антигітлерівської коаліції.
Головний урок Другої світової війни полягає в тому, що
попередження війни потребує єдності дій миролюбних сил. У період
підготовки Другої світової війни її можна було запобігти. Багато країн і
суспільні організації намагалися це зробити, але єдності дій так і не було
досягнуто.

Список використаних джерел:

1. http://history-house.ru/ — історичний портал;

2. https://uk.wikipedia.org — інтернет-бібліотека;

3. http://www.history.vn.ua/ — книги та підручники с історії України.

 8

Список використаної літератури:

1. І.Крип'якевич//Коротка історія України//1992;

2. О.Субтельний//Україна. Історія.//Видання третє, перероблене і

доповнене//Київ, “Либідь”//1993.

3. Мельник О. О. Криворіжжя: від визволення до перемоги: Хроніка подій з

22 лютого 1944 до 9 травня 1945 р. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2004. –
56с.

4. Грушевой К. С. Тогда, в сорок первом…М.,1972. – 78с.

5. Коллектив авторов. Кривому Рогу 200. Историко-исторический очерк.

Издательство "Промінь», Днепропетровск, 1975. – 205с.