1 Трактування науковців із приводу поділу речень за метою висловлювання

У мовознавстві стосовно принципів поділу речень за метою висловлювання існу

ють різні погляди. Так,Булаховський поділяє речення за інтонацією на розповідні,

питальні й окличні. Н. Шведова за метою повідомлення (комунікативного завдання)

виокремлює непитальні і питальні, а непитальні, в свою чергу, диференціює на

розповідні, спонукальні і речення зі значенням бажання. Деякі мовознавці виділяють

розповідні, питальні і спонукальні речення (Є. Галкіна-Федорук, В. Бабайцева,

О. Руднєв, Б. Кулик, А. Медушевський), інші -»ще оптативні (бажальні) речення

(І. Вихованець, А. Загнітко, М. Каранська, В. Кононенко та ін.), що, на наш погляд,

є цілком прийнятним. Розповідні речення є найпоширенішим типом простого і складного речення, на

приклад: Серед широких та розлогих степів, на вільнім просторі, вирощував Івась

свою молоду силу (Панас Мирний); Коли я дивлюсь на хмари, т і діти землі і сонця, що,

знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом —м ені здається, що

бачу душу поета (М. Коцюбинський).

Розповідні речення — речення, які містять повідомлення й опис певних явищ і

фактів дійсності. Розповідним реченням властива специфічна розповідна інтонація, яка підви

щується на найважливішому для повідомлення слові й у кінці речення знижується.

Питальні речення — речення, що містять запитання, яке вимагає відповіді від

співрозмовника. Первинна функція питальних речень полягає в тому, що вони спонукають до відповіді іншого
(інших) мовця, наприклад: — Сестро Секлето, де заночуєм? (М. Коцю

бинський);

Засобами вираження питання є питальна інтонація (універсальний засіб, влас

тивий усім питальним реченням), питальні займенникові слова, питальні частки,

порядок слів, за яким слово, що виражає питання, переноситься на початок речення,

наприклад: — Кажуть, ти вчора мотоциклом ганяв по степу? (О. Гончар);

Питальні речення, з огляду на тип питання і характер передбачуваної відповіді,

поділяють на загальнопитальні і частковопитальні. Загальнопитальпі речення пе

редбачають ствердну чи заперечну відповідь (Так; Ні). Частковопитальні речення

орієнтовані на отримання часткової інформації. Ці речення називають власне

питальними; у них мовець спонукає до відповіді на поставлене запитання, наприклад:

Хто ж це біля столу з друзями сидить серед книжок? (В. Швець);

сині? (Б* Олійник); Ой ти ж, роде мій, роде родоньку? Чом бур’ян пішов по

городоньку? (Л. Костенко); Корівонько, що їла, що пила? (Л. Костенко); Морфо,

дівчинко, ЩО 3 тобою? (Л. Костенко).

Загнітко, диференціюючи питальні речення, виділяє власне питальні, питаль

но-стверджувальні, питально-заперечні, питально-риторичні й питально-спонукальні

речення.

Спонукальним-реченням властива спонукальна інтонація. Типовими засобами

вираження спонукання виступають дієслівні форми наказового способу, наприклад:

Чоловіче мій, запрягай коня (Л. Костенко)

Спонукальні речення — речення, що виражають волевиявлення: наказ, заклик,

прохання, вимогу, побажання тощо.

Поширеними є спонукальні конструкції з інфінітивом у функції імператива, порів

няйте: Голосно не розмовляти; Усім відступити до лісу! Негайно виконати завдання!;

еліптичні конструкції, слова-речення тощо, наприклад: Світла, тату! Світла!

(Марко Вовчок); Цить! Гайда! Геть! Тихіше!

Головними засобами вираження бажальності є умовні форми дієслів та інфінітиви

з часткою би(б), наприклад: Хотіла б я піснею стати у цюю хвилину ясну (Леся

Українка); Бажальні (оптативні) речення — речення, що виражають модальність бажаль

ності. Речення за метою висловлювання охоплюють усі типи конструкцій, кожному з

яких властива своя специфічна інтонація, яка в типових виявах чітко репрезентує

розповідні, питальні, спонукальні та бажальні речення.

Інтонаційний малюнок різних типів речень за метою висловлювання може бути

звичайним, властивим більшості, таких, конструкцій, хоча в багатьох випадках

лексичне наповнення таких утворень засвідчує їхню високу емоційну наснаженість.

Речення зі звичайною інтонацією називають неокличними, наприклад: Якось раз над

містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Левнцький); Ніхто не знав

нічого? Не бачив ніхто вночі хлопця? (О. Кобилянська); Чи справді необхідно, щоб

жінка була мужня? (Л. Костенко); Панотче, не бентежся, ми ж бо друзі (Леся

Українка). Розповідні, питальні, спонукальні та бажальні речення, що вимовляються з особ

ливою інтонацією, називають окличними. В кінці таких речень ставиться знак окли

ку. Окличними можуть бути прості і складні речення, в яких часто використовуються

вигуки, прислівники, займенники, наприклад: А дівчата були й справді гарні! (І. Не-

чуй-Левицький); — А де ж вони брали все те?! — аж голову з грудей дядя Павлуся

підвела Любка (В. Винниченко); Пручайся, скрипко Страдіварі! (Л. Костенко). СУЧАСНА 2 Характеристика типів
речення за метою висловлювання

Розповідне речення – це тип речення, яке містить у собі повідомлення про якийсь факт дійсності. Воно
характеризується розповідною інтонацією, тобто підвищенням тону вимовляння на початку або всередині
речення і пониженням його на кінець речення. У кінці розповідного речення, як правило, ставиться крапка.
За предикативними ознаками розповідні речення бувають:

1) стверджувальні (в них можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож). Шелестить осика тонким
листям. Гаразд, я прийду.

2) заперечні (в них можуть вживатися частки не, ні, займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники
ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк). Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра).

Питальне речення – це тип речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Ці речення
створюються за допомогою питальної інтонації, тобто підвищенням тону в кінці речення, а також акценту на
слові, у якому міститься суть питання. У кінці питального речення ставиться знак питання. На початку
питального речення можуть стояти питальні займенники хто, що, який чий, котрий, скільки, питальні
прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, питальні частки хіба, невже, чи, що за. Не кожне
речення з питальною інтонацією містить настанову на отримання відповіді. За модальною ознакою
(волевиявленням автора) питальні речення поділяються на: 1) власне питальні – вони передбачають
обов’язкову відповідь 2) риторично-питальні – вони не потребують відповіді. Ці речення виражають роздуми,
сумніви, емоційний стан мовця і звернені до невизначеного адресата або й до самого мовця. Напр.: Чого в
світі тільки не буває? За що мені така кара?

Спонукальне речення – це тип речення, що виражає наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду мовця
адресатові. Значення спонукання виражається, як правило, граматичними формами наказового способу
дієслова – присудка, а також формами умовного (бажального) способу, спонукальними частками: хай, нехай,
бодай, годі та ін., завертаннями (іменниками у кличному відмінку) і спонукальною інтонацією. У кінці
спонукальних речень залежно від категоричності спонукання ставиться крапка або знак оклику. Напр.:
Направо! Кроком руш!

За емоційним забарвленням розповідні, питальні й спонукальні речення поділяються на: емоційно нейтральні
та емоційно забарвлені.

Емоційно нейтральні речення (неокличні) – це розповідні, питальні й спонукальні речення з характерною для
них інтонацією.

Емоційно забарвлені речення (окличні) – це розповідні, питальні, спонукальні речення, оформлені окличною
інтонацією, тобто інтонацією з різними тембровими відтінками. Ці речення часто містять емоційні частки (що
за; який; ну й; годі бо, нумо; невже та ін.) та вигуки (гей, о, ах та ін)

3 Типи речень за емоційно-експресивним забарвленням

Розповідні, питальні й спонукальні речення можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні з них
вимовляються зі звичайною інтонацією й належать до емоційно нейтральних; інші – з підсиленою,
напруженою й називаються окличними. Отже, розповідні, питальні й спонукальні речення можуть бути
окличними:

О земле-мати! В зоряній судьбі вітаю материнство я в тобі! (Т. Коломієць) – розповідно-окличне;

Чому ж ти, орле мій, з орлами не літаєш, а крила веслами волочиш по землі?! Чому ж ти, лицар мій, на герць
не виступаєш, а вітром жалібно голосиш на ріллі?! (О. Олесь) – питально-окличні;

О слово! Будь мечем моїм! (О. Олесь) – спонукально-окличні;

Народе мій, ясна любове! Ти волю лиш яви свою поклич – а серце вже готове за тебе згинути в бою! (Д.
Павличко) – спонукально-окличні.

ДЗ
1.Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові в степи і дебрі рознесли? –
ПИТАЛЬНЕ. ЗА МОДАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ РИТОРИЧНО-ПИТАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

2. І смеркає, і світає, день Божий минає, і знову люд потомлений, і все спочиває. – РОЗПОВІДНЕ. ЗА
ПРЕДИКАТИВНИМИ ОЗНАКАМИ СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

3. Смеркалося … огнем кругом запалало. – РОЗПОВІДНЕ. ЗА ПРЕДИКАТИВНИМИ ОЗНАКАМИ

СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

4. Всі гуляють.(РОЗПОВІДНЕ. ЗА ПРЕДИКАТИВНИМИ ОЗНАКАМИ СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ) А де ж Гонта?

Чом він не гуляє? Чому не п’є з козаками? Чому не співає? – ПИТАЛЬНЕ. ЗА МОДАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ
РИТОРИЧНО-ПИТАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

5. І ще довго потім було чуть музики та співи між вербами та поміж хатами. – РОЗПОВІДНЕ. СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ.
НЕОКЛИЧНЕ

6. Іди вперед, людино. – СПОНУКАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

7. Як мало хто уміє з нас любить. – РОЗПОВІДНЕ. СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

8. Степ навкруги. В траві стежина біла. – РОЗПОВІДНЕ. СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

9. Я щаслива. Моя свобода завжди при мені. – РОЗПОВІДНЕ. СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

10. Хай дитинство з мокрим чубом знову скочить на поріг. – СПОНУКАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ

11. Доля спить, не цікавиться. Чи зла, чи добра – все одно.(РОЗПОВІДНЕ. СТВЕРДЖУВАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ) Не
кричіть, не будіть її, ходіть на пальцях … - СПОНУКАЛЬНЕ. НЕОКЛИЧНЕ