МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ, ОБЛІКУ І ОПОДАТКУВАННЯ

КУРС ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ «МІКРОЕКОНОМІКА»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ГАЛУЗЕЙ ЗНАНЬ

05 СОЦІАЛЬНІ ТА ПОВЕДІНКОВІ НАУКИ,
07 УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ

Усіх форм навчання

Покровськ
2020
 УДК 330.101.542(042)

Курс лекцій з дисципліни «Мікроекономіки» для студентів галузей знань

05 Соціальні та поведінкові науки, 07 Управління і адміністрування,
спеціальності всіх форм навчання / Укл. Н.К.Ющенко, О.О.Фоміна. Покровськ:
ДонНТУ, 2020. – 100 с.

У методичній розробці стисло викладено зміст дисципліни, наведено

приклади, перелік умовних позначень, прелік джерел.

Укладачі :
Ющенко Н.К., к.е.н., доцент, доцент кафедри ЕОО
Фоміна О.О., к.е.н., доцент, доцент кафедри ЕОО

Рецензенти:
Гоголєва Н.Ф., к.ф.-м.н., доцент, доцент кафедри ВМФ

Відповідальний за випуск
Подлужна Н.О., д.е.н., доцент, завідувач кафедри

Затверджено навчально-методичним відділом ДонНТУ,

протокол № _______ від _______________ 2020 року

Розглянуто на засіданні кафедри економіки, обліку і оподаткування

протокол № 10 від 22.05.2020 року

©Донецький національний технічний університет, 2020

2
 Зміст

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки ................................................................. 4

Тема 2. Ринок: мікроекономічний аналіз. Теорія еластичності ........................... 10
Тема 3. Теорія поведінки споживача ....................................................................... 18
Тема 4. Теорія поведінки виробника. Фірма як мікроекономічний суб’єкт ....... 31
Тема 5. Витрати виробництва і прибуток ............................................................... 38
Тема 6. Основні моделі ринкових структур. Досконала конкуренція ................. 47
Тема 7. Недосконала конкуренція: чиста монополія ............................................. 58
Тема 8. Ринок монополістичної конкуренції .......................................................... 68
Тема 9. Олігополія ..................................................................................................... 74
Тема 10. Ринки ресурсів (факторів виробництва) .................................................. 83
Тема 11. Загальна рівновага та економічна ефективність: мікроекономічний
аспект .......................................................................................................................... 92
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ...................................................................... 98
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ................................................................................................... 99

3
Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

1.1. Мікроекономіка як наука

1.2. Метод мікроекономіки
1.3. Мікросистема та її основні характеристики

1.1. Мікроекономіка як наука.

Мікроекономіка – розділ економічної теорії, який
 вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів (окремих
споживачів, робітників, вкладників капіталу, фірми тощо);
 пояснює як і чому приймаються рішення окремими
господарюючими суб’єктами;
 вивчає взаємодію суб’єктів в процесі утворення більших структур –
галузевих ринків.
Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася
наприкінці ХІХ – початку ХХ століття.
Розвиток мікроекономічного аналізу можна представити через
виділення етапів його еволюції:
- І етап (1845-1890 рр.), в рамках якого закладаються основи
мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження.
Найвідомішими представниками цього етапу є:
- Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу
економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб
людини;
- Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк, представники
австрійської школи, які збагатили економічну науку відкриттям принципу
граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід
до її визначення;
- Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив
питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно
предметів споживання, але і факторів виробництва, чим модифікував теорію
граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів
виробництва.
- ІІ етап (1890-1933 рр), коли мікроекономіка виділяється в окрему
область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей
пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи
А. Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”,
1890 р.) наука одержала свою першу назву – “Economics”. Відомими
представниками другого етапу є:
- Альфред Маршалл, який запропонував компромісний варіант
визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами
виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину
своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих
господарюючих суб’єктів;
- Вільям Стенлі Джевонс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас, Вільфредо
Парето, представники математичної школи, які вперше широко використали

4
 апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснили спробу
опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних
взаємозалежностей. Математичною школою запропоновано якісний
(ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтовано
теорію загальної економічної рівноваги.
- ІІІ етап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на
власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення
(Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж.
Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж.
Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).
Мікроекономіка, як і будь-яка інша економічна наука, шукає
відповіді на основні питання, що постають перед економічною
системою:
 «що виробляти?» У виробника завжди є можливість альтернативного
виробництва. Для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно
знати потреби споживача, тому що кінцевою метою всякого виробництва є
задоволення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є
вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.
 «як виробляти?» Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій
кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію
виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу
ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.
 «для кого і які результати принесе виробництво?» Це пов’язано з
вивченням доходів та їх розподілом на поточне і перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці

реалізувати свої функції, серед яких слід виділити такі:

Функції мікроекономіки:
1) Пізнавально-теоретична функція – мікроекономіка вивчає реальні факти,
зв'язки, залежності в національній економіці.
Мікроекономіка, що виконує цю функцію, називається «позитивною»,
оскільки нейтрально описує, констатує, «що є?», «що відбувається?»).
2) Практична функція – полягає у розробці рекомендацій для формування,
пояснення, прогнозування економічної поведінки суб’єктів.
Мікроекономіка, що виконує цю функцію, називається нормативною,
оскільки оцінює ситуацію з точки зору того, «як має бути?», надає
рекомендації, «що слід робити?»).
Мікроекономіка є теоретичною основою економічної політики і
економічної поведінки різних суб’єктів (індивідів, домогосподарств,
підприємств).
3) Методологічна функція - мікроекономіка (як фундаментальна економічна
наука) виступає теоретичною основою для прикладних економічних наук
(галузевих і функціональних: економіка торгівлі, економіка промисловості,
економіка підприємства, фінанси, гроші і кредит, оподаткування тощо).

5
Будь-яка наука має свої теорет. постулати, вихідні позиції, прийняті за аксіоми.
Для мікроекономіки – базова ідея, що при виборі варіантів поведінки
економічні суб’єкти прагнуть максимізувати свої вигоди (раціональна
(economizing) поведінка властива більшості господарюючих суб’єктів).

Вигода буває поточною і перспективною. Суперечність між поточною і

перспективною вигодою демонструє «ефект Робіна Гуда». Грабуючи багатих
купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх у
поточному періоді. Але в перспективі купці перестали постачати товари в цю
місцевість взагалі, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя
бідних.

1.2. Метод мікроекономіки

Метод науки це система засобів, способів наукового дослідження.

Метод мікроекономічних досліджень характеризується рядом особливостей.

Наприклад, на відміну від методів природних, технічних наук, мікроекономіка
не може використовувати ряд інструментів, таких як експерименти,
мікроскопи, хімічні реактиви, ваги і т.д.
Метод мікроекономічних досліджень містить у собі наступні етапи
(загальнонаукові):
I етап. Спостереження економічного життя, явищ і процесів, збір і
нагромадження фактів.
II етап. Теоретичне осмислення наявних економічних фактів, даних,
інформації. Це основний етап наукових досліджень, де створюються наукові
результати. Особливо важливий він для мікроекономіки, з огляду на слабкі
експериментальні можливості економічних досліджень.
Основні інструменти цього етапу:
 Аналіз і синтез.
Аналіз - це уявне розділення об'єкта на кілька частин і їхнє вивчення.
Синтез – це об'єднання вивчених частин у ціле для одержання більш
повного знання предмета.
 Абстрактне мислення – це уявне видалення другорядних, неважливих
характеристик об'єкта й вивчення найбільш важливих, принципових з них.
Одним із результатів абстрактного мислення є:
- Економічні категорії - це логічні, абстрактні поняття, які
відображають окремі економічні явища. Наприклад, “ціна, прибуток,
товар, гроші…” тощо.
- Економічні закони – це об'єктивні, причинно-наслідкові, постійно
повторювані зв'язки між окремими економічними явищами. Наприклад,
закон вартості, закон попиту, закон пропозиції тощо.
Вони мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі й свідомості
окремих людей. Це означає, що люди (навіть держава) не можуть ні ввести, ні
відмінити їх дію, якщо їм це невигідно. Завдання економічної науки –
відкривати, вивчати їх і враховувати їх дію і наслідки у своїй економічній
діяльності.

6
 Індукція – спосіб дослідження, при якому загальний висновок на основі
аналізу окремих фактів. Тобто, це рух від окремого, фактів до узагальнення (від
“практики до теорії”).
 Дедукція - спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно
виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів). Це рух від
“теорії до практики”, перевірка теорії на практиці.
 Економічні моделі.
Модель – це опис реального явища, події, системи за допомогою знаків,
креслень, формул, зразків тощо. Наприклад, моделлю Землю може
слугувати глобус, географічна карта, моделлю студента – залікова
книжка.
Моделі і моделювання – важливий інструмент економічної науки. Причому
кінцевою метою моделювання є вивчення не моделі як такої, а реального
явища, що відтворюється моделлю.
Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними
змінними, яка дозволяє прогнозувати результат. Іншими словами, вона
використовується для передбачення того, як зміни економічних умов
призведуть до зміни економічних результатів.
Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про об’єкт, який
досліджується. Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів,
сконцентруватися на головних складових системи та їх взаємозв’язках.

 Графічний метод – найпростіший вид економіко-математичного

моделювання, моделювання в двомірному просторі.

 Позитивний і нормативний економічний аналіз.

- Позитивний економічний аналіз містить описові ствердження,
пропозиції, прогнози із приводу економіки. Він описує і передбачає економічну
реальність, наслідки економічних дій і констатує, "що є (було,
буде)". Наприклад, "Норма прибутку підприємства дорівнює 8 %" або
"Якщо ціни на масло будуть вище, люди будуть купувати менше".
Позитивний аналіз нічого не говорить про те, чи є результати гарними
або поганими, або про те, що ми повинні робити. Ніяких оцінок або
рекомендацій.
- Нормативний економічний аналіз містить ствердження про те, "що має
бути" або те, "що варто робити". Нормативний економічний аналіз оцінює
економічну ситуацію, економічні дії, рекомендує, що робити, виходячи з
оцінки, певних норм. Його твердження засновані на оцінних судженнях.
(Наприклад, "Витрати виробництва варто скоротити на 6-7 %" або "Якщо ціни
на масло будуть вище, необхідно збільшити обсяг імпорту".)

 Граничний аналіз – дослідження того, яким чином кожна здійснена

додаткова операція впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами
таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що
необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність
(корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага).

7
Раціональний суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень доки
гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз в цьому
випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.
 Функціональний аналіз – в досліджуваному явищі виділяється
характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що
на неї впливають.
Після того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії
з виділеною характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що
з’ясування функціонального взаємозв’язку важливо навіть в тих випадках, коли
чітке визначення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами
ускладнено.
 Рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ та процесів.
Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка
намагається вивчити такий їх стан, який характеризується відносною
стабільністю, тобто рівновагою.
Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміни існуючого
стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно
змінюється, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при виникненні
таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили, що відроджують
рівновагу, вона називається стійкою.
Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка
теорій і моделей.

III етап. Формування практичних рекомендацій (для фізичних осіб, фірм).

1.3. Мікросистема та її основні характеристики

Об’єкт мікроекономічних досліджень – мікросистема.

Мікросистема – це система економічних відносин між господарюючими

суб’єктами, яку можна аналізувати з трьох позицій: через аналіз суб’єктів, які
вступають у відносини; через аналіз приводу цих відносин; через аналіз змісту
відносин між суб’єктами.
Основні суб’єкти мікросистеми:
 домогосподарства;
 підприємства (фірми);
 держава;
 закордон.
Домогосподарство – група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну
власність та разом приймають економічні рішення.
Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. В
мікроекономіці роль домогосподарства може виконувати і окрема людина, яка
самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в які-небудь
об’єднання з іншими громадянами.
Роль домогосподарств в мікроекономічній системі:
1. Вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб,
заради задоволення яких функціонує економічна система, формують попит на
ринку кінцевих товарів, виступають як покупці;

8
 2. Вони є власниками ресурсів і постачають їх для виробничих цілей, на
ринку ресурсів перетворюються на продавців, формують пропозицію.

- Підприємство (фірма) – будь-який господарюючий суб’єкт, що

займається виробничим споживанням ресурсів та виробляє товари чи послуги
заради отримання прибутку; самостійно приймає рішення про випуск
продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі
альтернативних варіантів метою максимізації прибутку.
- Держава – сукупність органів влади, що здійснює роль координатора та
регулятора економічного життя. В мікроекономіці абстрагуються від того, що
держава є власником значної кількості підприємств, організує виробництво
товарів громадського користування, тощо, найсуттєвішим нього є її
координаційна роль.
- Закордон – сукупність іноземних організацій і установ, а також
іноземних державних інститутів, які беруть участь у господарському житті
вітчизняної економічної системи.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є

- ресурси виробництва (праця, капітал, прир. ресурси, підприємн. здібності),
- результати виробництва.
Властивості ресурсів:
 обмеженість;
 взаємозаміщуваність (субституційність);
 взаємодоповнюваність (компліментарність).
Обмеженість ресурсів, безмежність економічних цілей ставить проблеми
економічного вибору (economic choice) – вибору найкращого з альтернативних
варіантів їх використання, за якого досягається максимальне задоволення
потреб за даних витрат.

Передумовами мікроекономічного аналізу виступають наявність:

1) вільного ринку
2) раціональний характер поведінки покупців і продавців:
покупці продавці
намагаються максимізувати корисний ефект намагаються максимізувати прибуток
представляють попит представляють пропозицію
Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення
рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача та виробника, так і
системи в цілому.
З’ясування механізмів встановлення і відновлення стану рівноваги
мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що
називається «мікроекономіка».

9
Тема 2. Ринок: мікроекономічний аналіз. Теорія еластичності

2.1. Ринок. Ринковий механізм. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

2.2. Еластичність попиту і пропозиції

1. Ринок. Ринковий механізм. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

Ринок як економічна категорія – це система економічних відносин між

ринковими суб’єктами з приводу обміну товарів і послуг.
Для аналізу ринку як системи відносин слід виділяти його
– суб’єкти і
– об’єкти.

Суб’єкти – найбільш узагальнено - продавці і покупці. Ці базові суб’єкти

реалізують на ринку відносини між виробниками, споживачами,
посередниками, державними інститутами, банками тощо.
Об’єктом ринкових відносин є товари, що мають стійкий попит, стабільно
поступають на ринок і відрізняються за способом і цілями споживання (товари,
послуги, ресурси, гроші, цінні папери, об’єкти інтелектуальної власності
тощо).
Ринковий механізм
Ринок є саморегульованою системою, він діє як стихійний механізм.
(Згадаємо образ "невидимої руки" А. Сміта). Без наказів, директив, начальників
ринок направляє розвиток економіки на вирішення трьох основних
економічних питань: "що", "як" і "для кого" виробляти.
Ринковий механізм – певна взаємодія 4-х елементів:
1. Попит (D - demand) 2. Пропозиція (S - supply)
3. Вільна ціна (P - price) 4. Конкуренція

1). Попит – це платоспроможна потреба,

– це потреба в товарі, що може бути оплачена.
Попит - це не тільки те, що «я хочу», але й те, що «я можу» купити.

Попит- залежить від наступних факторів (детермінант):

а). Ціна даного товару.
Залежність між рівнем ціни і попитом називається законом попиту, і
вона представлена кривою попиту (зворотна залежність).

В загальному вигляді функція попиту наступна:

QD = f(P),

де QD–обсяг попиту (demand); Р – ціна (price).

10
 Крива попиту (D)
Ціна Ціна

Р0

Р1 Крива D
D

0 D0 D1 D (Попит) 0 D (Попит)
(1) (Рис. 1) (2-5) (Рис. 2)

Крива попиту (D) показує кількість товарів, яку покупці хотіли б (і

могли) придбати при різному рівні цін.

Графічно: коли ціна змінюється, точка попиту рухається по кривій D (Рис. 1)

Крива попиту не рухається.

Наступні фактори (2-5) називаються неціновими факторами. Якщо вони

змінюються, крива попиту зрушується (вправо - вліво, Рис. 2):
б). Зміна потреб, смаків споживачів, їхньої кількості, зміна моди, сезонні
коливання.
Коли зростають потреби, збільшується кількість споживачів, зростає
попит і крива попиту зміщається вправо (і навпаки). Якщо з'являються нові
смаки, змінюються традиційні потреби, змінюється і обсяг попиту, і крива
попиту зміщається.
в). Рівень доходів споживачів.
Для більшості видів товарів крива попиту зміщається вправо, якщо рівень
доходу збільшується (і навпаки).
г). Рівень цін інших товарів, так званих замінників і доповнювачей.
У товарному світі є взаємозалежні товари, попит і ціна яких залежить
друг від друга.
Товари-замінники (субститути) - це товари, які можуть заміняти інші товари у
споживанні (наприклад, чай - кава, м'ясо - ковбаса, Pepsi - Coca-Cola і т.д.). Чим
вище ціна товару-замінника, тим вище попит на базовий товар, тобто між ними
пряма залежність.
Товари-доповнювачі (компліменти) - це товари, які доповнюють інші товари у
споживанні (наприклад, автомобілі - бензин, ковбаса - кетчуп, пиво - риба і т.д.)
Чим вище ціна товара-доповнювача, тим нижче попит на базовий товар, тобто
між ними зворотна залежність.
Зміна цін замінників і доповнювачів приводить до зміни попиту на
базовий товар і зрушує криву попиту.
д). Організація торгівлі, маркетинг, реклама.
Правильна організація торгівлі здатна стимулювати попит, і це зрушує
криву попиту вправо.
-----------------------------

11
Функція попиту (demand function) – функція, що визначає попит в залежності
від різних факторів, що на нього впливають.

QD = f (P, I, Z, W, Psub, Pcom, N, В),

де D – попит; Р – ціна; І – дохід (іncome); Z – смаки; W – очікування

(waiting); Psub– ціна товарів-субститутів; Pcom– ціна товарів-комплементів; N –
кількість покупців; B – інші фактори.
-----------------------------
2).Пропозиція - це кількість товарів, пропонованих для продажу.
Пропозиція залежить від наступних факторів (детермінант):
а). Ціна даного товару.
Залежність між ціною товару і його пропозицією на ринку називається
законом пропозиції й графічно представлена кривою пропозиції (пряма
залежність).
В загальному вигляді Qs=f (P), де Qs – обсяг пропозиції (supply); Р – ціна.
Крива пропозиції (S)
Ціна Ціна S
Р1

Крива S
Р0

0 S0 S1 S (Пропозиція) 0 S (Пропозиція)
(1) (Рис. 1) (2-5) (Рис. 2)

Ми бачимо прямий зв'язок між рівнем ціни і пропозицією.

Крива пропозиції (S) показує кількість товарів, які продавці будуть поставляти
на ринок при різних рівнях цін.
Графічно: коли ціна змінюється, точка пропозиції рухається по кривій
пропозиції (Рис. 1). Крива (S) не рухається.

Наступні детермінанти (2-5) називаються неціновими факторами. Якщо вони

міняються, крива пропозиції зміщається (вправо - вліво, Рис. 2).
б). Ціна ресурсів, використовуваних для виробництва товарів.
Чим вище ціна ресурсів, тим менше випуск і пропозиція товарів.
Зниження ціни ресурсів дозволяє виробляти і поставляти більше товарів. Це
зрушує криву пропозиції у відповідному напрямку.
в). Технологічні зміни.
У міру того як техніка і технологія прогресують, стає можливим
виробляти більше товарів, робити їх дешевше, тобто фірми можуть
пропонувати більше товарів при тім же рівні цін.
г). Рівень цін інших товарів, так званих замінників і доповнювачів.
Їхній вплив на пропозицію аналогічно їхньому впливу на попит.
д). Вплив держави, податки і субсидії.

12
 Держава може впливати на економічну активність, стимулюючи або
стримуючи пропозицію.
------------------------------------
Функція пропозиції (supply function) визначає пропозицію залежно від
факторів, що на неї впливають:

Qs = f (P, Pr, К, Т, N, В),

де Р – ціна; Рr– ціни ресурсів; К – характер технології, що застосовується;

Т –податки і субсидії; N –кількість продавців; В –інші фактори.

Ринкова рівновага
Ми розглянули попит і пропозицію як окремі елементи ринкового
механізму. Але у реальному житті вони взаємозалежні, і діють тільки разом,
забезпечуючи функціонування ринку.
На ринку зустрічаються дві основні сторони ринкового механізму:
попит в особі покупця (споживача) і пропозиція в особі продавця (виробника).
Їхня взаємодія забезпечує ринкову діяльність, визначає ринкову ціну
Графік ринкової рівноваги

P D S
D3 S3
P3
Надлишкова пропозиція

P1
Надлишковий попит
P2 S2 D2

Q1 (D1 = S1) Q

На ринку можливі три ситуації:

1). Ціна = P 1, за якої : D1 = S1 - ринкова рівновага (баланс попиту і пропозиції).

P 1 - рівноважна ціна, за якої попит дорівнює пропозиції (D = S).
Q1 – рівноважний обсяг виробництва.
Що це означає?: Усі виробники, які хочуть продати свою продукцію за ціною
Р1 можуть це зробити. Усі споживачі, які хочуть купити товар за ціною
Р1 можуть це зробити.
Це оптимальне становище в економіці, відсутність дефіциту або
надлишків продукції, що відображає оптимальне використання обмежених
ресурсів.

2). P = P2, за якої: D2> S2, D2 – S2 = дефіцит товарів, - надлишковий попит.

Оскільки кількість покупців більше, ніж пропозиція, починається
конкуренція між покупцями. Щоб отримати товар, деякі з

13
них згодні платити більше, ніж P 2 . Очевидно, що за більш високою ціною
продавці погоджуються продати більше товарів. Таким чином, ціна буде мати
тенденцію до зростання, до точки рівноваги.
Надлишковий попит приводить до зростання цін.

3). P = P3, за якої: D3 < S3 , S3 – D3 = надлишок (надвиробництво), -

надлишок пропозиції.
Оскільки число продавців більше, ніж попит, починається конкуренція
між продавцями. Деякі з них згодні поставляти товар за ціною нижче, ніж P3 .
Очевидно, що деякі покупці згодні купити більше товарів по більш низькій ціні.
Таким чином, ціна буде мати тенденцію до зниження, до точки рівноваги.
Надлишкова пропозиція штовхає ціну вниз.

У такий спосіб працює ринковий механізм.

Що стосується реальної ціни: фактична (реальна) ціна не завжди буває
рівноважною, вона може бути вище або нижче. Але в умовах вільного
ефективного ринку тенденції реальної ціни будуть у напрямку рівноважного
рівня.
Ця інформація має велике як теоретичне, так і практичне значення. Для
багатьох цілей необхідний правильний прогноз, в якому напрямку буде
рухатися ціна.

2.2. Еластичність попиту і пропозиції

Попит і пропозиція усіх товарів залежать від перерахованих факторів, але
ступінь цієї залежності, чутливість товарів до впливу цих факторів різні.
І ця інформація має велике практичне значення, як для продавців, так і
для покупців; оскільки допомагає побудувати правильну торговельну (цінову) і
споживчу політику. Чи будуть вони вигравати або програвати у випадку зміни
цін і інших факторів?
Для визначення цієї залежності розроблена концепція еластичності.

Еластичність попиту (або пропозиції) визначає ступінь зміни попиту

(пропозиції) під впливом будь-яких причин (наприклад, ціни).
У мікроекономіці застосовується багато різних показників еластичності
в залежності від факторів, що викликають зміну попиту, пропозиції. Такими
факторами можуть бути: ціна даного товару, дохід покупців, ціни інших
товарів тощо.

Цінова еластичність – це чутливість попиту (або пропозиції) до зміни цін.

Коефіцієнт еластичності (Кe або Ер ) вимірює цю залежність.

Процентна зміна попиту(demand) D(%)

Ке   - (точкова еластичність)
Процентна зміна ціни ( price) P(%)

Показник точкової еластичності (point elasticity) визначає процентну

зміну обсягу попиту в певній точці кривої D. Він обчислюється для випадку

14
лінійної кривої попиту, заданої рівнянням Qd = a – b × P, або у випадку
незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту.

Ця формула цілком підходить для розрахунку коефіцієнту еластичності

пропозиції (S, Qs).

Процентна зміна пропозиції(Supply) S %)

Ке   - (точкова еластичність)
Процентна зміна ціни ( price) P(%)

Коефіцієнт еластичності показує процентну зміну попиту (пропозиції) у

результаті зміни ціни на 1%. Наприклад:
10% 1
Якщо ціна зменшилася на 20%, а попит зріс на 10%: К e  
20% 2
40%
Якщо ціна збільшилася на 20%, а попит впав на 40%: Кe  2
20%
У випадку якщо необхідно визначити еластичність на певному відрізку
кривої попиту (або пропозиції), то розраховується показник дугової
еластичності (arc elasticity), який для вимірює еластичність у центральній
точці інтервалу і розраховується за середніми величинами ціни та обсягу на
підставі даних про початкові і кінцеві рівні попиту і ціни:
Коефіцієнти дугової еластичності:
d1  d 0  / d1  d 0  s1  s0  / s1  s0  ,
Кe  Ke 
 p1  p0  /  p1  p0   p1  p0  /  p1  p0 
де d0, s0, p0 – вихідні значення, d1, s1, p1 – кінцеві значення попиту, пропозиції і ціни.

Слід зазначити, що коефіцієнт цінової еластичності попиту завжди має

негативний знак (тому що між ціною і попитом існує зворотна залежність,
тобто вони завжди змінюються у різних напрямках). Але для висновків про
еластичність товару знак “мінус” не враховується; використовується тільки
абсолютне значення коефіцієнта.
- Якщо Ке  1, попит (або пропозиція) товару - нееластичні.
Це означає, що навіть істотна зміна ціни веде до невеликих змін попиту.
Тобто, споживачі не чутливі до зміни ціни і продовжують купувати товар
майже у колишніх обсягах, не відмовляючись від нього, навіть якщо ціна
змінилася значно. Приклади таких товарів: сіль, хліб, сірники, електрика,
сигарети, наркотики і т. п.
- Якщо Кe> 1, попит (або пропозиція) цих товарів є еластичними.
Це означає, що навіть невелика зміна ціни веде до істотних змін у попиті.
Тобто, споживачі чутливі до змін цін і істотно змінюють споживання цього
товару навіть при незначних змінах ціни. Приклади таких товарів: авіа-
подорожі, поїздки за кордон, жіночі головні убори, автомобілі, харчування в
ресторанах і т. п.
- Якщо Кe = 1, має місце одинична еластичність, тобто однопроцентна
зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту.

15
 Абсолютно еластичний попит має місце, коли Кe =∞, і означає, що
споживачі купують товар у необмеженій кількості, але лише за однією ціною.
Найменше зростання ціни зменшує попит до нуля, а будь-яке зниження ціни
веде до безмежного його зростання. Крива попиту є горизонтальною лінією.
Абсолютно нееластичний попит - коли Кe = 0, і означає, що покупці
зовсім нечутливі до зміни ціни, незалежно від її рівня попит пред’являється на
одну й ту саму кількість товару. Крива попиту має вигляд вертикальної лінії.
Р
E=0

E=∞

0 Q
Рис. Крайні випадки еластичності
Фактори, що визначають цінову еластичність попиту:
1. Кількість і наявність товарів-замінників.
Якщо товар має безліч доступних замінників, попит буде більш еластичним.
2. Важливість товару для споживача –попит на товари першої
необхідності є нееластичним, на предмети розкоші – еластичним за ціною.
3. Питома вага цього товару в бюджеті споживача.
Якщо витрати на товар відносно невеликі у споживчому бюджеті, попит на цей
товар має тенденцію бути нееластичним (сірники, сіль, зубочистки, шнурки й
т.д.). І навпаки.
4. Тривалість періоду, щоб адаптуватися до змін у ціні.
Попит, імовірно, буде більше еластичним протягом довгострокового періоду
часу (тому що можна підшукати товари-замінники, або перелаштувати
споживання, адаптуватися до зміни цін), ніж протягом короткострокового.
--------------------------------------
Еластичність попиту за доходом (income elasticity of demand) – це процентна
зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу:
% Q Q I
E Id  E Id  
% I I Q
(Q  Q1 ) : (Q2  Q1 ) (Q2  Q1 )  ( I 2  I1 )
EId  2  (3.12)
( I 2  I1 ) : ( I 2  I1 ) ( I 2  I1 )  (Q2  Q1 )
Еластичність попиту за доходом:
Для нормальних благ є додатною EdI > 0,
Для нижчих благ є від’ємною EdI < 0.
Для нейтральних благ є нульовою EdI = 0.
Для предметів розкоші є більшою за одиницю EdI > 1.
Для предметів першої необхідності є меншою за одиницю EdI < 1.

16
 -------------------------------------------
Перехресна еластичність попиту(cross elasticity) – це процентна зміна обсягу
попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару:
%QX QX / QX QX PY
E XY  E XY   
%PY PY / PY PY QX
(Q  QX 1 ) : (QX 2  QX 1 ) (QX 2  QX 1 )  ( PY 2  PY 1 )
E XY  X 2 
( PY 2  PY 1 ) : ( PY 2  PY 1 ) (QX 2  QX 1 )  ( PY 2  PY 1 )

Для товарів-субститутів перехресна еластичність попиту додатна EXY>0,

тому що при зростанні ціни одного товару обсяг його продажу зменшується, а
попит на товар-замінник зростає.
Для товарів-компліментів перехресна еластичність попиту від’ємна
EXY<0, оскільки зростання ціни одного товару призводить до зменшення обсягу
попиту і на цей товар, і на товар-комплімент.
У випадку, коли два товари є незалежними у споживанні, перехресна
еластичність попиту дорівнює нулю EXY=0.
---------------------------------------

Еластичність пропозиції характеризує чутливість продавців (виробників) до

зміни ціни на продукцію.
Цінова еластичність пропозиції (price elasticity of supply) – це процентна
зміна обсягу пропозиції, обумовлена однопроцентною зміною ціни
товару:
% Q S QS P
E PS  E PS  
% P P QS
(QS 2  QS 1 ) : (QS 2  QS 1 )
E PS 
( P2  P1 ) : ( P2  P1 )

Оскільки крива пропозиції має додатний нахил, то значення коефіцієнта

еластичності пропозиції завжди є додатним, EdS > 0: зміни цін і обсягів
пропозиції відбуваються в одному напрямку.
Фактори, що визначають цінову еластичність пропозиції :

1. Доступність ресурсів, необхідних для виробництва чи поставки даного

товару.
Чим більше ресурсів, чим більше замінників у ресурсів, тим більш
еластичною буде пропозиція.
2. Тривалість періоду для адаптації до змін ціни.
Чим довше період, тим більш еластичним буде пропозиція і навпаки.
В умовах найкоротшого ринкового періоду пропозиція абсолютно
нееластична (крива S – вертикальна лінія).

17
 В умовах довгого періоду пропозиція майже абсолютно еластична, (крива
S – майже горизонтальна) тому збільшення попиту призводить до значного
росту пропозиції при постійних цінах або несуттєвому підвищенні цін.
3. Здатність тривалого зберігання і вартість зберігання.
Якщо продукція не може довго зберігатися і (або) вартість такого
зберігання висока, то еластичність пропозиції буде низькою.
----------------------
Концепція еластичності має численні сфери практичного застосування,
зокрема: визначення цінової стратегії продавців; аналіз і прогнозування
наслідків зміни ринкових умов; визначення наслідків державного втручання у
ціноутворення; політика оподаткування.
Визначення цінової стратегії продавців: яку ціну призначити, щоб
отримати найбільший виторг, чи варто її знижувати або підвищувати.
Сукупний виторг продавців - це одночасно видатки покупців, тому зв’язок між
еластичністю і зміною видатків представляє інтерес для обох сторін.
Якщо попит на товар еластичний, ціна і виторг змінюються у
протилежних напрямках. Якщо попит нееластичний, виторг і ціна змінюються
в одному напрямку.

Тема 3. Теорія поведінки споживача

3.1. Споживацька поведінка. Ефект доходу і ефект заміщення. Закон спадної

граничної корисності.
3.2. Споживацький вибір. Правило максимізації корисності.
3.3. Бюджетні лінії і криві байдужості. Рівновага споживача.

3.1. Споживацька (споживча) поведінка. Ефект доходу і ефект заміщення.

Споживацька поведінка – процес формування попиту споживачів на товари і

послуги, що визначає розвиток їх виробництва і пропозиції на ринках.
Споживацька поведінка зумовлена:
1. Традиціями, звичками, смаками споживачів, ставленням до моди, їх
суб’єктивними уявленнями про доцільність, престижність даного товару.
2. Рівнем доходів людей, його динамікою.
3. Динамікою цін на товари.
4. Наявністю чи відсутністю на ринках товарів-замінників (субститутів) і
товарів-доповнювачів (компліментів).
Поведінка людей у споживанні індивідуальна і суб’єктивна.
Але економічній поведінці людей як споживачів властиві загальні
закономірності, які важливі не стільки для них, скільки для формування
обсягів виробництва і пропозиції товарів.
Із індивідуальних кривих попиту складається сукупний попит на певний
товар як елемент ринкового механізму: - це сигнал виробництву.

18
 Закономірності споживацької поведінки,
що пояснюють її і характер кривої попиту:
1. Ефект доходу і ефект заміщення.
2. Закон спадної граничної корисності.
3. Бюджетні лінії і криві байдужості.
1). Зміна (зниження-зростання) ціни призводить до двох наслідків, які
змінюють попит на товар:
- Ефект доходу (income effect) – якщо ціна товару знижується, у
споживача звільняється частина доходу для купівлі додаткових одиниць
даного або якогось іншого товару,
Тобто зростає реальний дохід, або купівельна спроможність доходу.
При цьому номінальний дохід залишається незмінним. (І навпаки).
Наприклад, коли у сезон знижується ціна полуниці, попит на неї зростає, або у
зимовий період зростання цін на яблука понижують попит на них.
- Ефект заміщення (заміни) (substitution effect) – полягає у тому, що при
зниженні ціни товару споживачі намагатимуться замінити більш дешевим
товаром інші, які стали відносно дорожче (і навпаки). Наприклад, риба –
курятина…
Тобто, зниження ціни збільшує відносну привабливість продукту і
спонукає споживача купувати його у більшій кількості (у порівнянні з іншими
товарами). (Приклади…)
-----------
Ефекти доходу і заміщення доповнюють один одного, визначаючи низку
особливостей поведінки споживача: бажання і здатність купувати більшу
кількість товару за низькою ціною і навпаки (меншу кількість за високою
ціною). Тим самим вони визначають спадний вигляд кривої попиту.
Ця закономірність (зворотній зв’язок між ціною і попитом) характерна
для нормальних (стандартних) товарів: ЕД + ЕЗ.
Але існує група товарів, для яких це правило не діє, винятки. Це «нижчі»
товари, (товари Гіффена).
Парадокс Гіффена – при підвищенні ціни товару споживання його зростає.

Товари Гіффена- невисока цінність, якість; - займають важливе місце у

споживацькому бюджеті; - не мають рівнозначного товару-замінника; -
споживачами є люди нижчих класів з невисоким достатків(хліб, макарони,
картопля, маргарин)
Побоюючись подальшого подорожчання, люди починають масово
скуповувати товари, економлячи на більш дорогій продукції. Наприклад,
купуючи хліб і макарони, люди утримуються від придбання м'яса і
фруктів. Таким чином, спостерігається ефект заміщення дорогих продуктів і
послуг більш дешевими, без яких на думку людини він не зможе прожити.
Вперше Роберт Гіффен зазначив даний парадокс під час голоду в Ірландії
в 1845-1849 роках, коли при збільшенні вартості картоплі попит на
нього збільшувався. Аналогічне явище було відмічено при аналізі

19
 бюджетів британських робітників: підвищення цін на хліб призводило до
зростання попиту на продукт. У 1895 році Альфред Маршалл пов'язав
ім'я Гіффена з даними парадоксом.

Нормальні товари Товари Гіффена («неповноцінні»)

Ефект доходу і ефект заміщення Ефект доходу і ефект заміщення
складаються віднімаються
Ціни Попиту Ціни Попиту

2). Закон спадної граничної корисності

Корисність блага (utility of good) – це здатність економічного блага
задовольнити одну або кілька людських потреб, це користь блага.
В основі закону: - хоча потреби людей безмежні, - потребу людину у певному
товарі задовольнити можна.
У межах певного проміжку часу (протягом якого смаки, потреби залишаються
незмінними) споживачі можуть задовольнити свої потреби у певному товарі.

І чим більшу кількість товарів придбають споживачі, тим менше їх прагнення

отримати додаткові одиниці цього ж продукту.
Наприклад, 1-й пиріжок, 2-й, 3-й, 4-й..; або 1-й стакан мінералки у жару, 2-й, 3-
й, 4-й… - падає цінність кожного наступного екземпляру для споживача…

!!!Суб’єктивна оцінка споживачем абсолютно однакових об’єктивно

продуктів:
Об’єктивно Суб’єктивно
Кожна одиниця товару має Кожна наступна одиниця товару має
однакову якість меншу оцінку, цінність для споживача
Гранична корисність – корисність, суб’єктивне задоволення, отримане від
кожної додаткової споживаної одиниці продукту.
MU- marginal utility- гранична корисність

У міру задоволення потреби, гранична корисність падає (задоволення падає).

Закон спадної граничної корисності: - зниження граничної корисності
певного товару у міру споживання його додаткових одиниць.
Тобто, гранична корисність зворотно пропорційна обсягу споживання.

Функція граничної корисності – функція, що вказує зменшення граничної

корисності блага з ростом кількості його споживання:
n1 n
TU
MU  U i  U i або MU  ,
i 1 i 1 Q
де MU – гранична корисність, що дорівнює похідній загальної корисності
даного блага, TU – загальна корисність споживача, Uі – корисність і-го блага, Q
– обсяг спожитих товарів.

20
 MU

0 A B Q
Гранична корисність (MU)
Отже, якщо кожна додаткова одиниця товару має меншу корисність, то
споживач стане купувати додаткові одиниці лише за умови зниження ціни на
них.
? Чи можна стимулювати споживача купувати більшу кількість товарів?
Так, знижуючи ціна на них.
Таким чином, закон спадної граничної корисності стимулює продавців
знижувати ціну, щоб збільшити обсяги реалізації товару.
Наприклад, різноманітні «акції», розпродажі магазинів…і не тільки…
Закон спадної корисності пояснює спадний характер кривої попиту (D).
3.2. Споживацький вибір. Правило максимізації корисності.
(Кардиналістський підхід)
Типовий споживач розташовує свої потреби відповідно до власних
смаків, переваг і прагне придбати за свій дохід такий набір товарів, який
дозволив би йому максимально задовольнити потреби.
Але існують 2 обмеження вибору:
1). Ціни товарів;
2). Дохід споживача (оскільки розмір доходу більшості людей на Планеті
обмежений).
Тому споживач не може придбати усі ті продукти, які хотілось би. Отже,
споживачу доводиться обирати між купівлею різних альтернативних
товарів… (наприклад, меню в кафе, ресторані…)
Типовий споживач прагне отримати за свої гроші найбільше задоволення
потреб, тобто максимізувати «сукупну корисність».
Максимізація сукупної корисності є метою споживача, основним
мотивом його поведінки.
Отже, слід розрізняти:
Граничну корисність Загальну корисність
MU – Marginal utility TU – Total utility
Додаткова корисність, яку Сукупна корисність від споживання усіх
приносить споживання кожної одиниць певного блага.
додаткової одиниці блага Це сума граничних корисностей (∑ MU)
У міру збільшення споживання У міру збільшення споживання TU
додаткових одиниць, MU падає зростає

21
Зі збільшенням споживання TU зростає, а MU падає -
(Це перший закон Г. Госсена (закон насичення потреб) -кардиналізм)

TU MU
max

0 0 Q
A B Q A B
а б)
Рис. Загальна (a) і гранична(б) корисність благ

Максимум задоволення загальної корисності досягається у точці А, коли MU

дорівнює нулю. Це означає, що благо повністю задовольнило потребу.
Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність несе для
нас кожна додаткова одиниця цього блага.
Тобто, у міру зростання споживання

Функція корисності – це співвідношення між обсягами спожитих товарів і

послуг і рівнем корисності, що досягається споживачем:
U  f (Qx , Qy ,..., Qn ) ,
де U – корисність, Qx, Qy, Qn – обсяги відповідних спожитих товарів.
--------------------------
Функція загальної корисності (TU) – це сума корисностей усіх наявних у
споживача одиниць певного блага:
n
TU   MU i ,
i 1
де TU – загальна корисність споживача, MUі – корисність і-го блага
--------------------------
Функція граничної корисності (MU) – функція, що вказує зменшення
граничної корисності блага з ростом його кількості:
n1 n
TU
MU  U i  U i або MU  ,
i 1 i 1 Q
де MU – гранична корисність, що дорівнює похідній TU даного блага.
--------------------------
Спадна гранична корисність і споживацький вибір

Корисність об’єктивно виміряти неможливо. Це суб’єктивна оцінка.

Але для того, щоб з’ясувати сам принцип споживацького вибору,

кардиналістська теорія (і ми) використовує умовні одиниці корисності,
наприклад, Util («ютиль»).

22
Припустимо, споживач зайшов у кафе, маючи 10 гр. од., де продаються
пиріжки за ціною – 2 гр. од. і чай – по 1 гр. од. за стакан. Побудуємо модель
можливого споживацького вибору:

Табл. Набір продуктів, що максимізує сукупну корисність

Одиниці Пиріжок (2 гр. од.) Стакан чаю (1 гр. од.)
товару (MU) - гранична MU у (MU) - гранична MU у
корисність (в ум. розрахунку на корисність (в розрахунку на
одиницях) 1 гр. од. ум. одиницях) 1 гр. од.
Перша 20 10 10 10
Друга 15 7,5 (5) (5)
Третя 12 6 3 3
Четверта (10) (5) 2 2
П’ята 8 4 1 1
Шоста - - 0 0
За наявні гроші споживач може придбати 4 пиріжка (4 ∙ 2 гр. од. = 8 гр.
од.) + 2 стакани чаю (2 ∙ 1 гр. од. = 2 гр. од.), максимізуючи сукупну корисність
(20+15+12+10 за пиріжки і 10+5 за чай) за витрачені гроші.

Підбираючи різні комбінації товарів, можна досягти точки споживацької

рівноваги (ТСР).
ТСР досягається, коли MU, отримана споживачем у розрахунку на 1 гр.
од. ціни одного товару (пиріжка) дорівнює MU, отриманій споживачем у
розрахунку на 1 гр. од. ціни іншого товару (чаю) і при цьому використана
уся розрахована на ці товари сума грошей (бюджетне обмеження).
(Це другий закон Г. Госсена - правило максимізації корисності)
Це співвідношення називається правилом максимізації корисності.
В математичній формі ТСР можна записати таким чином:
MU X MU Y MU N 10 ум.од. 5 ум.од.
  ...  = 
PX PY PN 2 гр.од. 1гр.од.
де MUX, MUY, … , MUN – граничні корисності останніх спожитих одиниць
відповідних благ, PX, PY, … , PN – ринкові ціни відповідних благ.

Тобто, остання грошова одиниця (грн., євро, $...), витрачена на придбання

кожного виду товарів, має приносити однакову граничну (додаткову)
корисність (MU).

3.3. Крива байдужості і бюджетна лінія

Досягнення максимуму споживання залежить від доходу (бюджету) споживача.
Бюджет – це кількість грошей споживача, яку він здатний витратити у
певний період часу.

23
Розмір бюджету і ціни товарів визначають бюджетне обмеження споживача
(budget constraint):
І  PX  QX  PY  Q Y
де І (income) – дохід споживача; РX,РY –ціни благ Х і У відповідно;
QX, QY – кількість придбаних благ. Наприклад, Х – чай (ст.), У – пиріжки (шт.)
--------------------------------------------------
Бюджетні лінії показують різні Бюджетна лінія
комбінації двох продуктів, які можуть Y(пиріжки, шт)_
бути придбані за I/PY (5)
– фіксованого розміру доходу і
– певних цінах,
тобто, доступні споживачу.
Б.Л. показують об’єктивні можливості
(купівельну спроможність) споживача,
обмежені розміром його бюджету. -P /P
X Y

0 I/PX (10) X(чай,ст.)

Властивості бюджетної лінії:

Б.Л. графічно відображають множину наборів із 2-х продуктів, що вимагають

однакових витрат на їх покупку.
Б.Л. має від’ємний нахил – це означає, що споживач може відмовитись від
певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого.
Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів).
Положення Б.Л. залежить від:
1). Розміру доходу і його змін:
 зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вправо-
вгору або вліво-вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну
спроможність споживача;
2). Зміни цін:
 зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що
також впливає на купівельну спроможність споживача.

0 0
1) Вплив зміни доходу на Б.Л. 2) Вплив зміни ціни на Б.Л.

24
Криві байдужості
Якщо бюджетні лінії показують комбінації товарів, доступні споживачу, які
він може купити (за наявного доходу і рівня цін), то
крива байдужості відображає «суб’єктивну» інформацію про переваги,
які він надає тому чи іншому продукту відповідно до своїх смаків і потреб.
Якщо за суб’єктивними оцінками споживача він отримає від різних комбінацій
товарів (3пиріжка + 1 стакан чаю або 2 пиріжка + 2 стакани чаю тощо)
однакове задоволення своїх потреб, то кажуть, що покупець «байдужий» до
різних поєднань цих товарів.
Оскільки нас цікавлять бажання споживача, то ми не обмежуємо його
вибір розмірами бюджету.
Бюджетна лінія показує Крива байдужості показує
Можливості споживача Бажання споживача
К.Б. графічно відображає множину наборів продуктів, яку мають
однакову корисність для споживача.
Будь-яка точка на К.Б. показує однаковий обсяг корисності.

U3
Y Y
U2
U
U1

0 X 0 X
а) б)
(а) Крива байдужості і (б) Карта кривих байдужості
К.Б. мають від’ємний нахил, тому що для збільшення споживання одного
блага необхідно скоротити споживання іншого блага, щоб корисність не
змінилась.
К.Б. випуклі до початку координат, і в міру руху зліва направо крива
байдужості стає більш пологою внаслідок насичення благом Х.
Карта байдужості
Крива байдужості показує певний рівень сукупної корисності від 2-х
товарів. Але у споживача можуть існувати і інші рівні корисності
(задоволення), тобто й інші криві байдужості.
Наприклад, потреба в їжі може задовольнятися на різному рівні:
- наспіх перекусити, - добряче поїсти, - пригостити друга у ресторані
Отже, ми можемо побудувати декілька кривих байдужості – і вийде:
Карта байдужості – сукупність кривих байдужості, кожна з яких
відповідає різному рівню сукупної корисності.

25
1) Вона описує поведінку споживача без врахування видатків і є «моделлю
бажаного».
2) Карту КБ порівнюють з географічною картою, де лінії визначають точки
місцевості, розташовані на одній висоті над рівнем моря. Так і на карті
байдужості – кожна крива байдужості об’єднує точки з однаковою корисністю.
3) Розташовані вище криві байдужості відповідають більш високому рівню
корисності. Тому процес максимізації корисності можна розглядати як рух до
кривої байдужості, максимально віддаленої від початку координат. (Такі дані
вивчають виробники: чому віддається перевага – фасон-колір-модель; безпека-
швидкість тощо).
4) Криві байдужості не перетинаються, тобто через одну точку простору двох
благ можна провести тільки одну криву байдужості.
Гранична норма заміщення (MRS - marginal rate of substitution)
Рухаючись вздовж обраної К.Б., споживач залишається на одному і тому ж
рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику.
Гранична норма заміщення (MRS) – кількість одного блага, від якої
змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю
іншого при незмінному рівні корисності.
(Від якої кількості пиріжків відмовитися, щоб отримати 1 стакан чаю).
 Кількостітовару Х  Х  MU Х
MRS ХУ  ; MRS ХУ   .
КількостітоваруУ У MUУ
MRS:
1) Зміна MRS відображає рух споживача по К.Б., перехід від однієї комбінації
2-х товарів до іншої.
2) Алгебраїчне значення MRS завжди негативне (-), оскільки знаки чисельника і
знаменника протилежні:+одного товару, -іншого товару.
3) Величина MRS залежить від положення конкретної точки на К.Б., де
вимірюється MRS.
4) Величина MRS у конкретній точці на
К.Б визначається нахилом дотичної,
проведеної до К.Б. у даній точці.

5) У міру просування по К.Б. вниз-вверх до осей абсолютне значення

MRS зменшується.
Правило зменшення MRS – чим менше одиниць товару Х (наприклад, чаю)
має споживач, тим важче йому відмовитися від іще однієї його одиниці, і тим
більше товару У (наприклад, пиріжків) потрібно, щоб компенсувати втрату
одиниці товару А.
(Чим < Х, тим > У).
6) Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і
залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість
товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно
спадними, опуклими до початку координат. Виходячи з норм заміщення,

26
можна визначити, більш чи менш значущим є товар щодо іншого товару,
тобто наскільки споживач готовий відмовитися від одного товару заради
збільшення споживання іншого товару. Коли нахил кривої байдужості є більш
пологим, якщо споживач віддає перевагу товару У; більш крутий нахил кривої
байдужості свідчить про переважання товару Х в уподобаннях споживача.
Разом з тим, криві байдужості можуть мати й іншу форму. Якщо
товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них
споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична
норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих.
Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на
праву та ліву ногу, тарілка і ложка), то заміщення неможливе, гранична норма
заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд
прямого кута.
Рівновага споживача (ординалістський підхід)
Як забезпечити максимальне задоволення потреб за обмеженого
бюджету? Який набір продуктів обрати?
- Поєднати можливості (Б.Л.) і переваги (К.Б.).
Поєднання Б.Л. і К.Б. – точка перетину (або дотику) = рівновага
споживача.
Максимальну корисність забезпечить точка перетину (або дотику) Б.Л. з
найвищою з доступних К.Б. ( U3 )- оптимальний, рівноважний стан (точка Е).

Y U3
Y U2
U U1

B 0 X
0 X
Рис. Рівновага споживача
Рівновага споживача –це оптимальна комбінація, яка належить бюджетній
лінії, але в той же час найповніше задовольняє уподобанням споживача, тобто
досягає найвищої з можливих кривих байдужості.
Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, за
інших рівних умов, і не існує жодної можливості покращити його
добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на
поверхні кривої байдужості нижчого рівня. Саме тому точка Е на Рисунку
є точкою рівноваги споживача.
--------------------------------------

27
 Зміна доходу і попиту. Криві «дохід-споживання». Криві Енгеля.
Збільшення грошового доходу означає переміщення бюджетної прямої
вправо вверх. Аналогічний результат може бути досягнутий при зниженні цін
обох продуктів, що також означає збільшення реального доходу. При
зменшенні грошового доходу або рості цін бюджетна лінія прямо зміщується
вліво вниз. Поведінка споживача залежно від рівня доходу досліджується за
допомогою лінії «дохід-споживання», що в американській літературі отримала
назву кривої рівня життя.
Лінія «дохід-споживання» - це множина всіх оптимальних наборів
товарів при зміні доходу споживача і незмінному співвідношенні цін.

Рис. Лінії дохід – споживання (а – для нормальних, б- для низькоякісних благ)

1. Якщо Х і У – нормальні товари, то лінія «дохід-споживання» йде знизу
вгору, зліва направо.
2. Якщо товар Х – неякісний, а У – нормальний товар, то лінія «дохід-
споживання» йде вгору наліво.
3. Якщо товар Х – нормальний, а У – неякісний, то лінія «дохід-
споживання» йде вниз зліва направо.
4. Існують товари, обсяги споживання яких майже не змінюються при
всіх рівнях доходу. Це товари, витрати на які становлять невелику частину в
бюджеті споживача, а також товари першої необхідності.
Вже в ХІХ столітті було замічена закономірність, що із зростанням
реального доходу споживача споживання вторинних благ зростає швидше, ніж
благ першої необхідності. Першим дослідником впливу зміни доходу на
структуру споживацьких витрат був німецький статистик Ернест Енгель (1821-
1896).
Криві Енгеля (Engel curve)
ілюструють залежність між обсягом
споживання благ (C - consumption) і
доходом споживача (I - income) при
незмінних цінах і уподобаннях.

E1 - крива для нормальних товарів;

E2 - крива для предметів розкоші;
E3 - крива для низькоякісних товарів.
Рис. Криві Енгеля

28
 Закони Енгеля зводяться до наступних положень:
1) бідні родини витрачають більше на необхідне для життя – їжу і житло;
2) частка витрат на харчування знижується в міру зростання доходів, а
частка витрат на житло стабілізується;
3) витрати на дорогі предмети підвищуються в більшому ступені, чим
дохід. При рості доходу споживача споживання ним вторинних благ зростає в
більшому ступені, ніж споживання благ першої необхідності;
4) при зниженні ціни одного з благ і сталості ціни на інше благо
збільшується попит на благо, ціна якого знижується, причому здійснюється
відносна заміна ним іншого блага.
Зміна ціни і попиту. Криві «ціна-споживання»
Дослідження поведінки споживача залежно від зміни цін на товари
здійснюється за допомогою лінії «ціна-споживання».
Лінія «ціна-споживання» з’єднує різні точки рівноваги споживача, що
утворюються при зміні цін.
1. Лінія «ціна-споживання»
для товарів, які є
взаємодоповнюючими, буде мати
додатний нахил.
2. Лінія «ціна-споживання»
для нейтральних товарів буде
горизонтальною лінією.
3. Лінія «ціна-споживання»
для товарів-субститутів має
Рис. Лінія «ціна – споживання»
від’ємний нахил.
На основі лінії «ціна-споживання» можна побудувати лінію
індивідуального попиту.
Ефекти заміни та доходу використовуються в ординалістській концепції
для побудови функції індивідуального попиту на благо.

Рис. Побудова кривої індивідуального попиту: (а - крива попиту на нормальне

благо; б - крива попиту на низькоякісне благо)

29
 У верхній частині рисунку бюджетна лінія зміщується внаслідок зміни
ціни блага. Точка її торкання з кривими байдужості показує, яку кількість
кожного з благ запитує індивід при кожній ціні. На основі цього в нижній
частині рисунку будується крива попиту за ціною на (а) нормальне і
(б) низькоякісне благо.
Як можна помітити по Рисунку, при збільшенні (зменшенні) бюджету
споживача «віяло» бюджетних ліній зміщується вправо (вліво) і слідом за ним в
тому ж напрямку зміщується крива індивідуального попиту. На цьому малюнку
також видно, що зміна ціни на одне благо змінює попит і на інше благо.
Порівняльний аналіз кардиналістського і ординалістського підходів
При аналізі корисності в мікроекономіці використовується два підходи:
Кардиналістський (кількісний) Ординалістський
Ґрунтується на уявленні про Ґрунтується на менш жорстких
можливість вимірювання корисності припущеннях, ніж кількісний підхід.
різних благ у гіпотетичних одиницях Споживачу не потрібно вимірювати
корисності корисність того чи іншого блага у
певних штучних одиницях. Достатньо,
щоб він міг упорядкувати усі можливі
товарні набори за перевагою.
Перший закон Госсена (закон Ординалістський підхід оптимізації
насичення потреб): зі збільшенням споживчого вибору полягає у пошуку
обсягу споживання певного блага оптимального кошика, який повинен
загальна корисність індивіда зростає, а належати бюджетній лінії, але в той же
гранична зменшується внаслідок час найповніше задовольняти
насичення благом. уподобанням споживача, тобто досягати
Другий закон Госсена (Правило найвищої з можливих кривих
максимізації корисності): споживач, байдужості. Найпривабливіший для
який максимізує корисність, купує споживача кошик називається
товари в таких обсягах, щоб їхні оптимальним вибором або рівновагою
граничні корисності у розрахунку на споживача.
одну грошову одиницю були рівними
MU X MU Y MU N
  ... 
PX PY PN

30
Тема 4. Теорія поведінки виробника. Фірма як мікроекономічний суб’єкт

4.1. Фірма як економічний суб’єкт. Виробнича функція. Сукупний,

середній і граничний продукт
4.2. Оптимальна комбінація ресурсів. Заміщення факторів виробництва
4.3. Рівновага виробника. Розширення виробництва. Віддача від масштабу

4.1. Фірма як економічний суб’єкт. Виробнича функція. Сукупний,

середній і граничний продукт.
Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної
продукції, вважається підприємство.
Фірма – це організація, яка володіє майном і управляє господарською
діяльністю підприємства або декількох підприємств.
Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона
розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської
діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію
продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх
витрат.
Фірма (“firm”) є мікросистемою, яка використовує виробничі фактори (input)
та перетворює їх у товарну продукцію (здійснює випуск – output).
Виробнича функція описує технічний зв'язок між вхідними виробничими
факторами та вихідною продукцією. Вона визначає мінімальну кількість
факторів для заданого випуску продукції.
Економічна діяльність фірми може бути описаною наступною
виробничою функцією:
Q  f ( F1 , F2 , F3 ,..., Fn ) , де
Q – максимальний обсяг виробництва при заданих витратах;
F1, F2, F3, Fn– кількість використовуваних факторів виробництва.
Фактори виробництва (ресурси) умовно поділяють на такі групи:
- праця (людські ресурси, включаючи підприємницьку здібність (L)),
- капітал (K), - природні ресурси (Z).
Технологія – співвідношення між вхідними виробничими факторами. Технологія – це
певна стійка комбінація факторів виробництва.
Технологічно ефективним вважається такий спосіб виробництва, який порівняно з
іншим способом виробництва передбачає використання хоча б одного ресурсу в
меншій кількості, а всіх інших ресурсів – не в більшій кількості.
Економічно ефективним вважається той технологічно ефективний процес
виробництва, за якого альтернативна вартість факторів виробництва для даного
обсягу випуску буде мінімальною.

Отже, виробнича функція може бути:

- багатофакторна: Q  f ( F1 , F2 , F3 ,..., Fn ) ;
- трифакторна: Q  f ( L, K , Z ) ;
- двофакторна: Q  f ( L, K ) ;
- однофакторна: Q  f (F ) .
31
 -------------------------
Для аналізу діяльністі фірми виділяють 3 періоди часу:

 Миттєвий період (immediate), в якому усі фактори виробництва постійні;

 Короткостроковий (short run), в якому одні фактори виробництва
розглядаються як постійні (капітал), інші – як змінні (праця);
 Довгостроковий (long run), в якому усі фактори змінні.
------------------------
Виробнича функція в короткому періоді відбиває максимально можливий
випуск продукції при різних обсягах використання одного з факторів
виробництва і незмінній кількості інших факторів.
Для аналізу однофакторної моделі вводяться поняття сукупного
(загального), середнього і граничного продукту.
Сукупний продукт (total product - TP) – це кількість економічного блага,
вироблена з використанням певної кількості перемінного фактору:
TP  Q  f (F )
Середній продукт (average product - AP) – випуск продукції, що
припадає на одиницю змінного фактору:
TP
AP 
F
Граничний продукт (marginal product - MP) – додатковий продукт в
результаті збільшення змінного фактору виробництва на одну додаткову
одиницю:
TP TP
MP  , або: MP = TPn –TPn-1 (або в часткових похідних: MP  )
F F
Графіки сукупного, середнього і граничного продуктів:
TР
B

TP

0 Q
AР
MP MP

AP

0
I II III F
Рис. Сукупний, середній і граничний продукт змінного фактору виробництва
32
 I. На першій стадії виробництва або росту кривої скупного продукту:
MPF > APF. Ця стадія характеризується надлишком капіталу та нестачею
праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків
підприємця.

II. На другій: MPF < APF. Ця стадія найпривабливіша для виробника,

оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва.

III. На третій – MPF < 0. На цій стадії виробництво стає перенасиченим

працею і найчастіше призводить до збитків виробника.

У точці В сукупний продукт (TP) досягає свого максимуму, а граничний

продукт (MP) дорівнює 0 (МР=0).
До точки В МР>0, після цієї точки МР<0.

Споживче благо не є економічним, якщо його гранична корисність (MU) (і,

відповідно, ціна) менша (MU<0) або дорівнює нулю (MU=0).

Тому фактори виробництва використовуються у виробництві тільки тоді,

коли їх продуктивність є позитивною величиною.
------------------------------
Спадання кривої MP відображає закон спадної продуктивності (спадної
віддачі).

Закон спадної продуктивності (віддачі) (law of diminishing marginal return):

зростання використання одного перемінного ресурсу (при незмінності інших)
на певному етапі призведе до припинення зростання віддачі від нього, а потім і
до її зменшення.
І витрати ресурсів на одиницю продукції почнуть зростати.
Наприклад, якщо кількість робітників, що обслуговують певне обладнання, буде
постійно зростати, то настане момент, коли зростання обсягів виробництва
уповільниться через залучення додаткових робітників: вони почнуть заважати один
одному, тіснява…тощо.
Або зростання використання добрив до певного моменту буде збільшувати
врожайність, а потім зростання кількості добрив може зіпсувати землю і
врожайність (віддача) почне падати…

Закон спадної віддачі діє в усіх виробничих процесах і для усіх змінних
ресурсів, якщо хоча б один виробничий фактор залишається незмінним.
Наприклад,
Змінний фактор Незмінний фактор
Кількість робітників Кількість обладнання, виробнича площа тощо
Обсяг добрив Розмір земельної ділянки
Даний закон – важливе обмеження діяльності підприємства, необхідне для
оптимального управління (необхідно слідкувати за відповідністю
змінних і незмінних ресурсів, їх пропорційністю…).
33
4.2. Оптимальна комбінація ресурсів. Заміщення факторів виробництва.

Фірма буде використовувати кожен визначений ресурс доти, доки його

граничний продукт (у вартісному вираженні) не зрівняється з його ринковою
ціною:
MPF  РF
Наприклад, залучення додаткових виробників буде продовжуватися, поки
«ціна» (PF) кожного додаткового працівника (його зарплата) буде менше, ніж
створений ним додатковий (граничний) продукт - MPF, і припиниться після
того як вони зрівняються, MPF = PF.
----------------------------
- Правило використання ресурсів
Сформулюємо універсальне правило використання ресурсів:

Граничний продукт у грошовому Граничні витрати на ресурс

вираженні
MRP (Marginal Revenue Product) MRC (Marginal Resource Cost)
MRP = MRC
Це означає, що для того, щоб максимізувати прибуток, кожний виробник має
використовувати додаткові (граничні) одиниці будь-якого ресурсу до тих пір,
доки кожна додаткова одиниця ресурсу дає приріст сукупного доходу, що
перевищує приріст сукупних витрат.

- Правило найменших витрат (least cost combination rule of resources):

Витрати мінімізуються в тому випадку, коли останній долар (гривня, євро

тощо), витрачений на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий
граничний продукт (MP).

Правило найменших витрат забезпечує рівновагу положення виробника.

MRP1 MRP2 MRPN
  ... 
P1 P2 PN
- Правило максимізації прибутку (profit-maximizing rule) на конкурентних
ринках означає, що
Граничні продукти усіх факторів виробництва у вартісному вираженні
дорівнюють їх цінам,

Тобто кожний ресурс використовується до тих пір, поки його граничний

продукт у грошовому вираженні не стане дорівнювати його ціні.
Тому, відповідно до теорії граничної продуктивності, кожному фактору
виробництва відповідає той дохід, який він створює.
MRP1 MRP2 MRPN
  ...   1 або MRP i  Pi
P1 P2 PN
------------------------------------
34
Ізокванта (isoquant) – це крива, що показує різні комбінації вхідних
виробничих факторів (або усі можливі технології) для забезпечення заданого
випуску продукції.

Правила побудови ізокванти аналогічні правилам побудови кривих

байдужості, оскільки ізокванта – це лінія рівного випуску.

Ізокванта характеризує виробничу функцію, тому її функція має вигляд:

𝑄 = 𝑓(𝐾, 𝐿).

Карта ізоквант (isoquant map) – сукупність ізоквант, кожна з яких показує

максимальний випуск продукції, що досягається за використання певних
комбінацій ресурсів.
І3 Рівні
K
І2 обсяги випуску
І1

L
Рис. Ізокванти
Ізокванти і криві байдужості (КБ)
Ізокванти Криві байдужості (КБ)
Схожість
Ранжирують рівні виробництва Ранжирують рівні задоволення
Відмінність
Визначають конкретний обсяг виробництва, Не надають інформації про
якого можна досягти, ефективно величину корисності
використовуючи кожен з наборів ресурсів

Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від

попередньої, ізоквантою.
-----------------------------
Для визначення рівня взаємозамінності факторів використовується гранична
норма технічної заміни (технологічної субституції).
Гранична норма технологічної заміни (Marginal Rate of Technical Substitution)
показує, від якої кількості одного фактора (капіталу) треба відмовитись, щоб
залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора (праці),
залишаючись на тій самій ізокванті.
K MPL
MRTS L, K    Q  const.
L MPK

35
MRTS завжди є величиною від'ємною.

Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли
збільшення одного фактору буде супроводжуватись відповідним зменшенням
іншого, і навпаки.
Тобто величини завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має
від'ємний нахил. Графічно MRTSL,K дорівнює тангенсу кута нахилу
дотичної до ізокванти.

Зменшення MRTS одного фактору іншим свідчить про те, що ефективність

використання будь-якого ресурсу обмежена. У міру заміни капіталу трудом
віддача останнього (тобто продуктивність праці) знижується. Аналогічно
відбувається при заміні труда капіталом. Це означає:
MPL  L  MPK  K  0

4.3. Рівновага виробника. Розширення виробництва. Віддача від масштабу.

Ізокоста (isocost line) – пряма, точки якої виражають різні сполучення двох
факторів виробництва з однаковою сумою витрат, яка дорівнює первісному
бюджету фірми.
Ізокоста – сукупність точок (лінія), кожна з яких дає однакову суму витрат.

K Однакова сума витрат

на ресурси

0
L
Рис. Ізокоста

Якщо ТС (Total Cost)– сума грошей, що витрачається фірмою на придбання

факторів виробництва труда (L) і капіталу (K) за їх цін PL і PK , то рівняння
ізокости має такий вигляд:
ТС  K  PK  L  PL ,
А після перетворення дещо видозмінюється:
PL TC
K  L .
PK PK
Це рівняння прямої представляє комбінації ресурсів, використання яких
веде до однакових витрат, що витрачені на виробництво.

Зростання бюджету виробника або зниження цін ресурсів зсуває ізокосту

праворуч, а скорочення бюджету або зростання цін – ліворуч.
36
Рівновагу виробника визначає дотик ізокванти з ізокостою, оскільки
дозволяє досягти максимального обсягу виробництва при обмежених коштах,
що маються, які можна витрачати на купівлю ресурсів.

K І3
І2
І1

0 L
Рис. Рівновага виробника

Враховуючи, що в точці Т ізокванта і ізокоста мають однаковий нахил і що

нахил ізокванти вимірюється MRTS, то можна записати умову рівноваги як:
K P
MRTS L, K    L .
L PK
У довогостроковому періоді фірма має можливість збільшити усі ресурси
шляхом збільшення обсягу випуску. Відповідно вона буде переходити на нові,
більш високі ізокванти, а отже, нові ізокости.
Кожен випадок зміни обсягів виробництва означає нову рівновагу фірми.

Віддача від масштабу

Збільшення витрат ресурсів не завжди призводить до відповідного зростання

обсягу випуску продукції. Тому у мікроекономіці виділяють поняття:

Віддача від масштабу (або ефект масштабу) показує співвідношення темпів

зростання витрат і темпів збільшення обсягу випуску, тобто ефективність
розширення виробництва.

Типи віддачі від масштабу:

1. Постійна віддача від масштабу (constant economy of scale) – означає, що
темпи зростання обсягу випуску дорівнюють темпам зростання витрат.
Наприклад, витрати (TC) ↑ на 5% і обсяг випуску (Q) ↑ на 5%.
2. Зростаюча віддача від масштабу (increasing economy of scale) – темпи
зростання випуску продукції випереджають темпи зростання витрат.
Наприклад, витрати (TC)↑ на 5%, а обсяг випуску (Q)↑ на 7%.
3. Спадаюча віддача від масштабу (decreasing economy of scale) – темпи
збільшення обсягу випуску відстають від темпів зростання витрат.
Наприклад, витрати (TC)↑ на 5%, а обсяг випуску (Q)↑ на 3%.
----------------
37
Тема 5. Витрати виробництва і прибуток

5.1. Витрати: їх суть і види.

5.2. Прибуток і дохід (виручка).
5.3. Витрати виробництва у короткостроковому періоді.
5.4. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.

5.1.Витрати: їх суть і види

Основна мета діяльності підприємства – прибуток.

Існують певні виключення: - деякі державні підприємства, які
створюють «суспільні блага»;
- тактичні, тимчасові цілі підприємства (виживання у складних
умовах; завоювання ринку, витиснення конкурентів тощо).

Однак для того, щоб отримати прибуток, слід здійснити певні витрати, та й
сам обсяг прибутку залежить від розміру витрат.

Витрати виробництва – це загальні обсяги використаних ресурсів для

виробництва продукції (переважно у грошовій
формі).

Економічний аналіз витрат виходить з факту

– обмеженості ресурсів і
– можливості їх альтернативного використання.
Для задоволення усіх потреб ресурсів не буває достатньо, тому будь-яке
рішення використати ресурси в одній галузі означає необхідність відмови
від використання цих же ресурсів у інших галузях для виробництва інших
товарів.
Напр., метал, використаний для виробництва танків, вже неможливо
використати для виробництва автобусів, холодильників тощо.
Це підтверджує і крива виробничих можливостей.

Отже, з точки зору суспільства, усі витрати є альтернативними витратами.

Альтернативні витрати будь-якого ресурсу, залученого у виробництво товару

дорівнюють його цінності при найкращому з можливих варіантів
використання, від якого прийшлось відмовитися (пожертвувати) при
економічному виборі.
Це своєрідна можлива «втрачена вигода» від ресурсу.

Альтернативні витрати 100 тис. грн., що лежать у банку і приносять

%, залежать від можливостей альтернативного використання цієї
суми: вкласти у торгову операцію, у цінні папери, або у власний бізнес
тощо.

Розглянемо витрати на рівні фірми:

38
Економічні витрати фірми – це виплати грошей, які вона має здійснити
власникам ресурсів, щоб залучити ці ресурси у своє виробництво.

Економічні витрати фірми поділяють на:

1). Зовнішні (явні, фактичні, грошові) (explicit costs) – це плата за ресурси
постачальникам, які не належать до власників даної фірми, є самостійними
відносно неї.
До них відносяться: - зарплата робітникам;
- витрати на сировину і матеріали;
- транспортні послуги («чужих» перевізників);
- виплати банкам платні за кредит тощо.

Зовнішні витрати за величиною збігаються з бухгалтерськими витратами.

Бухгалтерські витрати – це фактичні грошові витрати фірми на оплату
використаних ресурсів, які не є власністю фірми.

2). Внутрішні (неявні, не грошові) витрати (implicit costs) – це використання у

виробництві ресурсів, які є власністю фірми.
Вони не передбачені зовнішніми контрактами, тому не приймають форму
грошових виплат.

Але кількісно вони дорівнюють грошовим платежам, які могли бути отримані за
власний ресурс за найкращого з альтернативних способів його використання.
Тобто, їх розмір співпадає з розміром «втраченого доходу» від
можливого зовнішнього використання власного ресурсу.

Наприклад, якщо «Шино-монтаж» використовує власне приміщення (гараж),

то він не сплачує за нього орендну платню, але внутрішні витрати у цьому
випадку дорівнюватимуть розміру орендної платні, яку він отримував би, якщо
б здавав його в оренду, це «втрачена вигода». Або використання автомобілю
власника піццерії для доставки піци на дім теж дає підставу для урахування
внутрішніх (неявних) витрат.

Хоча внутрішні витрати не включаються у бухгалтерську звітність, вони

існують реально і мають бути враховані при прийнятті економічних рішень,
при розрахунку повної реальної собівартості продукції і потім відшкодовані
споживачем через ціну придбаного товару.

Елементом внутрішніх витрат виступає «нормальний» прибуток підприємця.

Нормальний прибуток (NP - Normal Profit) – мінімальна величина особистого
доходу підприємця, необхідна, щоб утримати його в даному підприємстві.
Це нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій.
Якщо вона не забезпечується, підприємець може відмовитися від
цієї діяльності.

39
«Нормальний прибуток» - це альтернативна вартість використання у
виробництві власних ресурсів підприємця.

Якщо виторг фірми покриває тільки зовнішні і внутрішні витрати, то вона

отримує нормальний прибуток. Економічний прибуток у цьому випадку
дорівнює нулю.
Якщо: Виручка фірми = зовнішні витрати + внутрішні витрати,
→ економічний прибуток = 0.

5.2. Прибуток і дохід (виручка)

Прибуток (profit) – у загальному вигляді - це різниця між сукупним виторгом

(total revenue) і сукупними витратами (total cost):
Р = TR – TC

У мікроекономіці виділяють декілька рівнів прибутку:

- 1) Економічний прибуток (ЕР - economic profit) – різниця між виручкою від

продажу продукції й економічними витратами.
ЕР = TR – TC

- 2) Бухгалтерський прибуток (ВР) – різниця між виручкою і

бухгалтерськими (зовнішніми) витратами.
Чому окремо виділяється бухгалтерський прибуток? Тому що при
розрахунку бухгалтерських документів, звітів враховуються тільки
зовнішні (грошові, платіжні) витрати і не враховуються внутрішні
(негрошові).
ВР = TR – зовнішні витрати

Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

Валова виручка фірми (TR)
Економічні витрати (TC): Економічний
Зовнішні (явні) витрати Внутрішні (неявні) витрати (NP) прибуток (EP)

Бухгалтерські витрати Бухгалтерський прибуток (ВР)

Бухгалтерський прибуток більше економічного на величину внутрішніх витрат.

ВР = ЕР + внутрішні витрати (NP)
ВР > ЕР на розмір внутрішніх витрат (NP)

- 3) «Нормальний прибуток» (NP - Normal Profit) – мінімальна величина

особистого доходу підприємця, необхідна, щоб утримати його в даному
підприємстві. (У строгому сенсі це не є прибуток).

Якщо сукупна = економічним витратам → нормальний прибуток

виручка (TR) > економічних витрат → економічний прибуток

40
 Якщо ототожнити (для спрощення) внутрішні витрати і нормальний
прибуток, то
ЕР= TR – (ВС+NP)
Бухгалтерський, економічний і нормальний прибутки співвідносяться як:
ВР = NP + ЕР
---------------------------------------
У мікроекономіці виділяють декілька рівнів доходу (виручки) - :

Валовий (сукупний) дохід (total revenue) – це сума доходу, що отримує

фірма від продажу певної кількості блага:
TR  P  Q
Середній дохід (average revenue) – дохід, що приходиться на одиницю
проданого товару:
TR
AR 
Q
Граничний дохід (marginal revenue) – додатковий дохід, отриманий
унаслідок продажу додаткової одиниці продукції, тобто це приріст загального
доходу:
TR
MR  = TRn – TRn-1
Q

5.3. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

У процесі своєї діяльності підприємець має вирішувати низку питань:
скільки закупити сировини, яку технологію обрати, скільки робітників найняти
тощо. Так формується: - тактика (для короткострокового періоду) і
- стратегія (для довгострокового періоду) фірми.

Короткостроковий (short run), в якому одні фактори виробництва

розглядаються як постійні (капітал), інші – як змінні (праця);
За короткий період фірма не встигає змінити основні фонди (капітал),
тому вони розглядаються як незмінні.

У короткостроковому періоді фірма досягає збільшення обсягів виробництва

через залучення додаткових (змінних) ресурсів (робочої сили, сировини…):

↑обсягів Незмінні за обсягом Збільшення кількості

виробництва = виробничі потужності + змінних ресурсів (робочої
(основні виробничі фонди) сили, сировини)

У короткостроковому періоді виділяють такі витрати:

Постійні витрати (total fixed cost – TFC) –це витрати, що залишаються

незмінними незалежно від обсягу продукції.
До них відносяться:
- утримання будівель, споруд, машин, верстатів;
- орендна плата за чуже майно (приміщення, землю тощо);

41
- страхові внески, відсотки за кредити;
- зарплата персоналу, які отримують фіксовані ставки (наприклад, охорона,
адміністративний персонал тощо).

Вони обов’язкові і сплачуються навіть тоді, коли фірма взагалі не

виробляє продукцію (доки не будуть погашені, виплачені усі – борги, кредити –
інакше може бути процедура банкрутства, судові справи тощо).

Змінні витрати (total variable cost – TVC)–це витрати, які змінюються залежно
від обсягу виробництва.
TVC включають:
- сировину, паливо, електроенергію;
- транспортні видатки;
- зарплата, розмір якої залежить від обсягу випуску.

Змінні витрати – це витрати, якими підприємець може управляти, розмір

яких може бути змінений шляхом зміни обсягу виробництва.

Сукупні (валові) витрати (total cost – TC) –це сума постійних і змінних
витрат. Їх називають ще загальними витратами:
TC  TFC  TVC
Зазначені витрати є базовими для розрахунку середніх і граничних
витрат.

TC
TVC
TC
TFC

TVC

TFC

Q
Рис. Сукупні, постійні і змінні витрати
-------------------------------
Середні витрати
Для прийняття управлінських рішень підприємцю необхідно знати не тільки
загальні, але і середні витрати – у розрахунку на одиницю продукції.
Їх потрібно знати для визначення (або порівняння) ціни, оскільки ціна
встановлюється саме на одиницю продукції.

TFC
Середні постійні витрати (average fixed cost – AFC): AFC 
Q

42
 TVC
Середні змінні витрати (average variable cost – AVC): AVC 
Q
Середні витрати (average total cost – ATC) – це витрати у розрахунку на
одиницю виробленої продукції:
TC TFC TVC
ATC   
Q Q Q
ATC мають особливе значення для ринкової рівноваги, оскільки саме їх
підприємці намагаються мінімізувати. ATC – основа собівартості продукції.

P MC

AТC

AVC

AFC
0 Q
Рис. Граничні і середні витрати

- Крива ATC має U-образну форму: - спочатку витрати є високими, оскільки

значні постійні витрати (AFC) розподіляються на незначний обсяг продукції
(тобто, при малих розмірах виробництва в ATC високу питому вагу мають
AFC).
- У міру ↑ обсягів виробництва постійні витрати (ТFC) припадають на більшу
кількість одиниць продукції, і середні витрати (ATC) швидко падають,
доходячи до min.
- У міру ↑ обсягів виробництва основний вплив на розмір ATC починають
справляти не постійні, а змінні витрати.

Тому через дію закону спадної віддачі крива ATC починає підніматися вгору.

Крива ATC має велике значення для підприємця, оскільки дозволяє

визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть
мінімальними.
В одній і тій же галузі діють різні фірми з різними масштабами
виробництва, різною організацією, технічною базою, тобто, з різним
рівнем витрат. Порівняння ATC фірми з рівнем ринкової ціни дає
можливість оцінити положення фірми на ринку.
----------------------
Граничні витрати
Прийняття рішень відносно обсягу виробництва вимагає відповідь на
питання: якими є додаткові витрати, що припадають на кожну додаткову
одиницю продукції.
43
Граничні витрати (marginal cost – MC) – це додаткові витрати, що
припадають на кожну додаткову одиницю продукції:
TC
MC  , або MC = TCn – TCn-1 .
Q
Оскільки приріст постійних витрат дорівнює 0 (вони - незмінні),
величина AFC не впливає на MC. Тому MC можна визначити через величину
змінних витрат AVC, вони є похідною функції перемінних витрат:
TVC
MC  або MC = TVCn – TVCn-1 .
Q
Крива MC задана дією закону спадної віддачі , тобто зростаюча віддача змінних
ресурсів виражається у ↓ MC, а спадна віддача у їх ↑зростанні.

Взаємне розташування кривих завжди підпорядковано певним

закономірностям:
- Крива MC (проходить нижче AVC) пересікає криві AVC і АТС у точках їх
мінімальних значень.
(І це не випадково, а згідно «правила граничних і середніх величин»: поки
додаткові витрати на кожну наступну одиницю продукції менше середніх
витрат вже вироблених одиниць, то виробництво цієї наступної одиниці
понизить середні витрати (і навпаки).
Коли МС<АТС, крива середніх витрат йде униз: виробництво кожної
додаткової одиниці продукції зменшує середні витрати.
Коли МС>АТС, крива середніх витрат йде уверх: виробництво нової
одиниці продукції збільшує середні витрати.
Коли АТ
С мінімальні, то МС=АТС.)
-----------------------
Визначення МС має для фірми практичне значення, оскільки дозволяє
визначити ті витрати, величину яких вона може контролювати.
МС показують, яким є обсяг тих витрат, які фірма матиме у випадку
збільшення виробництва на одиницю продукції, або тих коштів, які вона
заощадить при скороченні обсягу виробництва на цю одиницю.

5.4. Витрати виробництва у довгостроковому періоді

Стратегічні рішення фірми пов’язані з динамікою витрат у
довгостроковому періоді.
Наприклад, фірма випускає продукцію в обсязі, коли суттєво зростають
МС, у такому випадку фірма має передбачити зміну своїх виробничих
потужностей, піти на додаткові витрати сьогодні, щоб запобігти
значно більш високих витрат завтра: напр., побудувати новий цех,
встановити нове обладнання.

Довгостроковий (long run) – період, достатній для того, щоб внести зміни в усі
фактори.

44
 У довгостроковому періоді усі фактори виробництва є змінними –
постійних витрат не існує. Тому використовується єдине поняття середніх
витрат – довгострокові (Long) середні витрати (LATC).
Інтерес до розміру підприємства може виникнути
- як при створенні нового підприємства (якого розміру?);
- так і у процесі розвитку діючого підприємства (змінюючи масштаби
виробництва, фірма переходить від однієї кривої середніх витрат
короткострокового періоду до іншої: АТС-1 - АТС-2 - АТС-3 - АТС-4).

Приклад: - Розглянемо 4 різних за розмірами підприємств;

- це може бути і 4 розміри одного підприємства, що розширюється.

Як у процесі зростання фірми змінюються АТС?

Кожна короткострокова крива АТС показує зміну ефекту масштабу: спочатку
витрати зменшуються – крива АТС «падає», потім через дію закону спадної
віддачі витрати починають зростати – і крива АТС іде вгору. І так для кожної
короткострокової кривої АТС-1,2,3,4…
Закон спадної віддачі діє для будь-якої короткострокової кривої АТС.

На підставі короткострокових АТС можемо побудувати

довгострокову АТС – дотичну до усіх короткострокових АТС.
AC

ATC-1
ATC-4

ATC-2 ATC-3

LATC

0 Q1 Q
Рис. Довгострокові середні витрати (ATCL)

Див. графік: для кожного даного обсягу випуску існує лише один оптимальний
розмір підприємства (АТС-3). Такий обсяг (наприклад, Q1)можна виробляти і
на іншому за розміром підприємстві (АТС-4), але це буде дорожче, тобто
неефективно.

Довгостроковий період часто розглядається як горизонт планування. У

довгостроковому періоді фірма має час, щоб збудувати завод, який мінімізує
витрати виробництва будь-якого передбаченого рівня випуску.
Як тільки завод збудований, фірма починає діяти в короткостроковому
періоді. Отже, фірма планує в довгостроковому і діє в короткостроковому
періоді.

Позитивний і негативний ефекти від масштабу виробництва

Чому крива LATC має U-подібну форму?

45
 Закон спадної віддачі тут неприйнятний, оскільки він передбачає
незмінність хоча б одного фактору, а у довгостроковому періоді усі
фактори є змінними.

Економісти пояснюють це зміною ефекту масштабу виробництва.

Позитивний ефект масштабу виробництва – коли зі збільшенням розмірів
підприємства АТС знижуються. При цьому крива довгострокових ATC
направлена вниз .
Негативний ефект масштабу виробництва - коли зі збільшенням розмірів
підприємства АТС зростають. При цьому крива довгострокових ATC
направлена вгору .

Чим пояснюється ефекту масштабу?

Позитивний:
1) Переваги спеціалізації праці і управління, економія тощо.
2) Використання більш продуктивного, дорогого обладнання.
3) Можливості диверсифікації виробництва, створення побічних виробництв
тощо.
Негативний:
1) Ускладнення управління у занадто великій фірмі.
2) Знижується ефективність взаємодії підрозділів, у окремих підрозділів
виникають локальні інтереси.
3) Ускладняється контроль за реалізацією рішень тощо.
---------------
Ефект масштабу по-різному проявляється у різних галузях.
- 1) Є галузі, де АТС досягають min за дуже великих обсягів виробництва, коли
ринковий попит задовольняють одне-два підприємства (штучні монополії –
метро, газо-, водопостачання тощо );
- 2) є підприємства, де швидко вичерпується позитивний ефект масштабу, тобто
ефективні малі підприємства (хлібопекарні, ремісницькі майстерні, ательє);
- 3) є підприємства, де позитивний ефект масштабу може продовжуватися
достатньо довго, тобто ефективними можуть бути підприємства різних розмірів
(меблева промисловість, деревообробка, виробництво взуття, одягу, магазини).
1) - 2) - 3) -
АТС

0 Q

46
Тема 6. Основні моделі ринкових структур. Досконала конкуренція

6.1. Підприємство у ринковому середовищі. Основні моделі ринкових структур

6.2. Ринок чистої (досконалої) конкуренції
6.3. Максимізація прибутку конкурентної фірми у короткостроковому періоді
6.4. Максимізація прибутку конкурентної фірми у довгостроковому періоді

6.1. Підприємство у ринковому середовищі. Основні моделі ринкових структур

Кінцева мета діяльності підприємства –прибуток.
Отримати прибуток воно може тільки у результаті продажу продукції
(прибуток = виручка від продажу – витрати виробництва). Тому після
виробництва підприємство виходить на ринок, тобто стає суб’єктом ринкових
відносин.
На ринку підприємство вступає у стосунки з постачальниками,
конкурентами, споживачами, державними інституціями та іншими
суб’єктами ринкових відносин.
Так формується ринкове середовище підприємства.

Як головний суб’єкт ринкових відносин підприємство впливає на основні

елементи ринкового механізму: попит, пропозицію, ціну.
Діяльність підприємства значною мірою визначає кон’юнктуру ринку.
Кон’юнктура - сукупність умов, ознак, які характеризують
поточний (і перспективний) стан економіки, ринку тощо.

Фактори Фактори
невиробничого загального
середовища: Фактори середовища:
-постачальники впливають на: - демографічні
-споживачі - політичні
-конкуренти Підприємство як суб’єкт - соціальні
-банки ринкових відносин - науково-технічні
-державні органи - природні процеси
-торгові посередники
-громадські організації
впливає на:

попит пропозицію ціну

Підприємство знаходиться у складному ринковому середовищі.

З одного боку, воно впливає на пропозицію (поставляючи на ринок
продукцію, цінні папери); попит (споживаючи сировину, засоби праці, робочу
силу, науково-технічні розробки); ціну (визначаючи рівень витрат, проводячи
політику ціноутворення).
З іншого боку, становище фірми залежить від впливу низки факторів
(див. схему).

47
 Така ситуація спонукає ретельно продумувати і тактику, і стратегію
поведінки і у виробництві, і на ринку.
Рішення фірми залежать від галузі, у якій вона діє, від ступеню
конкурентності даної галузі. Вона визначається тими межами, у яких окремі
фірми здатні впливати на ринок, на умови реалізації своєї продукції.
Чим менше окремі фірми вливають на ринок, де вони реалізують свою
продукцію, тим більш конкурентним є ринок. Найвища ступінь
конкурентності досягається, коли окрема фірма не справляє жодного
впливу на ринок. Тобто, діє багато фірм.

Вочевидь, ступінь конкурентності ринку у різних галузях різна. Не існує

«середньої», «типової» галузі. Фірми мають чітко уявляти, в яких умовах їх
прийдеться діяти.
Умови, в яких проходить ринкова конкуренція, зазвичай називають
ринковою структурою.

Ринкова структура – форма організації ринку, яка характеризується певними

рисами:
- кількість і розмір фірм;
- тип продукту, що пропонується на ринку;
- ступінь контролю над цінами;
- умови входу у галузь і виходу з неї;
- доступність інформації.

На практиці існує значна кількість різноманітних ринків.

Мікроекономічна теорія оперує не конкретними ринковими структурами, а їх
моделями, насамперед такими, як досконала конкуренція, чиста монополія,
монополістична конкуренція, олігополія.
Проте зазначені моделі не призначені для абсолютно точного опису
конкретної ринкової структури. Їх завдання – допомагати зрозуміти принципові
риси поведінки фірми на ринку товарів та послуг при встановленні ціни і
визначенні обсягу виробництва, а також пристосування фірми та галузі до умов
конкретної ринкової структури, що змінюється.

Отже, усе різноманіття ринкових умов об’єднується у

4 моделі ринкових структур:
1. Чиста (досконала) конкуренція
2. Монополістична конкуренція
3. Олігополія
4. Чиста монополія
ринки недосконалої конкуренції, де
не дотримується хоча б одна умова
досконалої конкуренції

48
 Основні моделі ринкових структур (теми 6-9)
Характерні Число Тип продукту Контроль Умови вступу у Нецінова Приклади
риси фірм над ціною (з галузь конкуренція
Основні моделі боку
виробника)
Чиста Дуже Стандартизований, Відсутній Дуже легкі, Відсутня Сільське господарство,
конкуренція велика гомогенний перешкоди дрібні побутові послуги
кількість (однорідний) відсутні (ремонт взуття, одягу,
(сотні, телефонів..), валютний
тисячі…) ринок, фондовий ринок

Монополістична Багато Диференційований Деякий, але Порівняно легкі Значний упор Роздрібна торгівля,
конкуренція (десятки...) (схожий, але не у доволі на рекламу, виробництво одягу,
ідентичний) вузьких торгові знаки, взуття, меблів, ліків..,
межах торгові марки хімчистки, перукарні,
АЗС…

Олігополія Декілька Стандартизований Обмежений Наявність Дуже типова, Виробництво сталі,

або взаємною суттєвих особливо при цементу, автомобілів,
диференційований залежністю, перешкод диференціації цигарок, побутових
значний при (позитивний ефект продукту електроприборів,
тайній змові масштабу, сільгоспінвентаря
ефективні великі
фірми)
Чиста Одна Унікальний, немає Значний Блокований Головним Метро, місцеве водо-,
монополія близьких чином реклама газо-,енергопостачання,
замінників зв’язку фірми з патентована продукція,
громадськими ОПЕК, залізниця
організаціями

49
6.2. Ринок чистої (досконалої) конкуренції (визначення ціни і обсягу
виробництва)
Хоча чиста конкуренція – у реальному житті явище доволі рідке, її
аналіз дозволяє зрозуміти, як функціонує ринковий механізм, порівняти
«ідеальний» ринок з реальним.

Характерні риси моделі досконалої конкуренції:

1. Дуже велика кількість фірм у галузі, які конкурують між собою.

2. Однорідність продукту і його пропозиція багатьом споживачам. Споживачам

байдуже, у якої фірми купувати. (Напр.,картопля, цукор, борошно, молоко,
зерно, нафта…)
3. Вільний вхід і вихід з галузі: будь-яка нова фірма може почати виробництво
даного товару, а діючі фірми – припиняти.(Наприклад, посадили – зібрали
врожай, наступного року можуть не саджати тощо).
4. Усі продавці мають рівний доступ до інформації (про ціну, попит,
пропозицію, технологію, витрати тощо).
5. Обсяги виробництва окремої фірми є такими незначними у загальному
обсязі пропозиції, що окрема фірма не може впливати на ціну, а змушена
«погоджуватися з ціною», приймати її як зовнішній незмінний параметр.
Наприклад, фермер пропонує на ринку 1% від усієї пропозиції картоплі на
ринку. І навіть, якщо він удвічі збільшить своє виробництво до 2%, це не
вплине на ринкову ціну.
Йому немає сенсу ↑ ціну, оскільки у цьому випадку він втратить покупців,
які перейдуть до конкурентів, або ↓ ціну оскільки у цьому випадку він
тільки втратить торговий дохід.
Отже, ціна для фірм складається
P
об’єктивно, не залежить від їх волі і
бажання.
Висновок: попит на продукт окремої фірми є
абсолютно еластичним.
Р1 D
А крива попиту на товар окремої
фірми є горизонтальною лінією.

Тобто, будь-який обсяг продукції (у межах 0 Q

можливого!!! розширення виробництва)
фірма продаватиме за ціною Р1. Крива попиту (D) окремої
А зміна обсягів її пропозиції не вплине на фірми (чиста конкуренція)
ціну.
Якщо для окремої фірми крива D – горизонтальна лінія, то для усієї галузі це
«правило» не діє, тут крива D має класичний від’ємний нахил , оскільки
збільшення виробництва усіма фірмами призведе до ↑ пропозиції, звідси – до
↓ціни, і крива D буде спадною, відображаючи готовність споживачів купувати
різну кількість товару за різними цінами.
50
 Сукупний (валовий), середній, граничний дохід фірми

Сукупний (валовий) дохід – загальна сума доходу від продажу усіх одиниць
товару: TR = P ∙ Q (TR – Total Revenue)

Середній дохід – доход, отриманий у середньому на одиницю продукції:

TR
AR  (AR – Average Revenue)
Q
Граничний дохід – отриманий від продажу однієї додаткової одиниці товару:
TR
MR  , або MR = TRn – TRn-1 (MR – Marginal Revenue)
Q
Наприклад, фермер продав 5 кг картоплі по 10 грн. за кг.
TR = 10 грн. ∙ 5 кг = 50 грн.
AR = 50 грн. : 5 кг = 10 грн.
MR = 50 грн. – 40 грн. = 10 грн.
Отже, в умовах чистої конкуренції ринкова ціна дорівнює середньому і
граничному доходу: (Р = MR = AR)
В умовах чистої конкуренції MR постійний, оскільки додаткові одиниці
товари будуть продаватися за тією ж самою ціною.

Оскільки MR незмінні, TR – пряма лінія.

Отже, якщо поведінка окремої фірми не впливає на ціну товару, то для
цієї фірми крива D, крива AR і крива MR співпадають.
Вони представлені однією горизонтальною лінією, проведеною на рівні
ціни даного товару. Р = D = MR = AR
P
AR
MR
TR
TR

D=MR=AR=P

0 Q
Рис. Попит, граничний, середній і сукупний дохід

6.3. Максимізація прибутку конкурентної фірми у короткостроковому періоді

З точки зору ринкових структур (де діє багато фірм):
Короткостроковий – це період, недостатній для входження нових виробників у
галузь, або виходу з неї (фіксовані виробничі потужності, зміни обсягів
можливі тільки за рахунок змінних ресурсів).
Довгостроковий – це період, достатній для входження нових виробників у
галузь, або виходу з неї (можна збільшити виробничі потужності і для
однієї фірми, і для інших).

51
 ---------------------
Оскільки метою раціональної фірми є прибуток, виникає питання, як
визначити обсяг виробництва, за якого фірма буде мати максимальний
прибуток або мінімальні збитки.

Існує два підходи визначення умов максимізації прибутку фірми:

1. Порівняння валового доходу і 2. Порівняння граничного доходу і

валових витрат граничних витрат
TR і TC MR і MC

Ці два підходи мають загальний характер. Вони прийняті для фірм будь-
якої моделі ринкової структури, і називаються універсальними правилами
ринкових структур.

1. Порівняння валового доходу і загальних витрат (TR і TC).

Фірма порівнює отримуваний TR і TС за різними обсягами виробництва і

визначає розмір прибутку чи збитків, ухвалює рішення про подальшу
діяльність.
Оскільки діяльність фірми може бути прибутковою або збитковою,
розглянемо 3 можливі ситуації:

а) Максимізація прибутку:
 Загальний дохід перевищує загальні витрати TR>TC – фірма одержує
прибуток. Прибуток фірми максимізується, коли валовий дохід перевищує
витрати на максимальну величину – різниця (TR – TC) найбільша, обсяг- Q1.

TR – пряма лінія, оскільки ціна TR

незмінна (див. 6.2). TC TC TR
TС – її форма пояснюється
законом спадної віддачі.
Оптимальний обсяг - Q1. Максималь
ний
прибуток

0 Q0 Q1 Q
Рис. Максимізація прибутку фірмою
б) Збитки
Якщо загальні витрати більші від загального доходу TC>TR за усіх обсягів,–
фірма зазнає збитків (Рис.1).
Але не завжди у короткостроковому періоді у випадку збитків доцільно
миттєво припиняти виробництво.

52
 Збитки мінімізуються 2-ма шляхами:
Шляхом продовження виробництва Шляхом закриття виробництва
Коли TR >TVC (Рис. 2) Коли TR<TVC (Рис. 3)
Частина витрат фірми є постійними Якщо TR<TVC за будь-якого
(ТFC)-оренда приміщення, оплата обсягу, доцільно зупинити
охорони, відсотків за кредит, їх треба виробництво, оскільки у цьому
сплачувати, навіть, припинивши роботу. випадку збитки будуть менше,
До погашення ТFC фірма не може вийти оскільки при продовженні із
зі справи. Тому доки TR >TVC, із TR власної кишені прийдеться
будуть погашені TVC і частина ТFC – сплачувати і ТFC, і частину TVC.
доцільно продовжити виробництво.

ЗБИТКИ:

TR TR
TC TC TR TC TC TR

TC>TR: TVC
збитки (TC>TR>TVC)

0 Q0 Q 0 Q0 Q
Рис 1. Збитки за будь-якого обсягу Рис 2. min збитків продовженням
(Q0 – мінімальні збитки: TC-TR=min) виробництва, TR >TVC (обсяг Q0)

Правило закриття виробництва:

фірма має припинити виробництво,
TC
якщо сумарна виручка від продажу
будь-якого обсягу її продукції менше TR
змінних витрат виробництва цієї TC TVC TR
кількості товарів і послуг, TR <
TVC. (Не окупаються навіть витрати
на сировину, матеріали,
електроенергію.)

0 Q0 Q

Рис 3. min збитків закриттям фірми,

TR<TVC

53
в) «Нормальний» прибуток:
Загальний дохід дорівнює загальним витратам TR = TC – фірма здобуває
нормальний прибуток. У цій ситуації розміри загального доходу фірми
достатні лише для відшкодування в повному обсязі загальних витрат,
включаючи нормальний прибуток (Точки перетину TR і TC).

2. Порівняння граничного доходу і граничних витрат (MR і MC)

Зміна ринкової ситуації може спонукати фірму змінювати обсяг

виробництва. І тут виникає питання, що їй дасть випуск ще однієї додаткової
одиниці продукції?
У якій пропорції зміна обсягу змінить витрати і дохід?

↑↓ обсягу випуску (кожна додаткова ↑↓ витрат (MC)

одиниця продукту) призводить до: ↑↓ доходу (MR)
Фірма порівнює MR, який приносить кожна додаткова одиниця продукту
з MC, тобто, дохід і витрати.

До тих пір, поки розширення Коли додаткова одиниця буде більше

виробництва забезпечує більший додавати до витрат, ніж до доходу,
приріст доходу порівняно з ↑ витрат, фірма припинить розширення
фірма буде ↑виробництво: MR > MC. виробництва: MR < MC.

«Переломною» точкою є рівність MR = MC

Коли граничний дохід дорівнює
граничним витратам, раціональна
фірма одержує максимальний
прибуток.
Таким чином, принцип максимізації MR
прибутку або мінімізації збитків: MC MC
MR  MC
Це універсальне правило
оптимального випуску для усіх MR
моделей ринкових структур.
! Але тільки для чистої конкуренції,
оскільки MR=P (усі одиниці товару
продаються за однією ціною), а 0 Q0 Q
MR=MC, то:
MC = P
Тобто, для чистої конкуренції точкою оптимального випуску є та, де MC
дорівнюють ціні продукції (Це окремий випадок MR=MC).
-------------------------------
Оскільки діяльність фірми може бути прибутковою або збитковою,
розглянемо 3 можливі ситуації:

54
а) Максимізація прибутку:
Якщо на певному інтервалі (Q) ціна
(Р=MR) вище ATC (Р>ATC), то у MC
точці рівноваги (MR=MC) фірма буде P
отримувати MAX прибуток, тобто
ATC
економічний прибуток,
«надприбуток», що перевищує P=MR
«нормальний» рівень. AVC
Qopt - це оптимальний обсяг
виробництва.
Заштрихований прямокутник – 0 Qopt Q
загальний обсяг прибутку
Збитки
б) Мінімізація збитків шляхом продовження виробництва:
Якщо на певному інтервалі (Q) ціна
(Р=MR) нижче ATC (Р<ATC), то у MC ATC
точці рівноваги (MR=MC) фірма буде P
мати збитки. Але при цьому ринкова
AVC
Р вище AVC (P>AVC) і фірмі
доцільно продовжувати P=MR
виробництво, оскільки у цьому
випадку ціна покриє повністю і AVC,
і частину AFC (постійних витрат).
Qopt - це оптимальний обсяг 0 Qopt Q
виробництва – min збитки.
Заштрихований прямокутник –
загальний обсяг збитків.
Продовження виробництва зі збитками доцільно або до повного
погашення ТFC, або до зміни кон’юнктури ринку.
-----------------------------------
в) Мінімізація збитків шляхом закриття виробництва:

Якщо при усіх можливих обсягах MC ATC

випуску (Q) ціна (Р=MR) нижче ATC P
і AVC (Р<ATC, AVC), то у будь-якій
AVC
точці фірма має збитки і не може
компенсувати витрати ні AVC, ні P=MR
AFC.
AVC
Тому фірмі доцільно припинити
виробництво.
0 Q1 Q
--------------------------------------------
Таким чином, в умовах досконалої конкуренції у короткостроковому періоді
фірма максимізує прибуток або мінімізує збитки за такого обсягу виробництва,
за якого MR(P)= MC – це рівноважний обсяг - (на графіку: точка перетину
ліній P і MC), за умови, що ціна перевищує мінімальне значення AVC.
55
 -----------------------
Побудова кривої пропозиції (кривої S)
Яку кількість товару буде
пропонувати конкурентна MC ATC
фірми за різними цінами з P MR4
Р4
урахуванням своїх інтересів? Р3 MR3

Цю залежність (між цінами і Р2

пропозицією) показує крива AVC MR1
пропозиції (S). Р1
На графіку: можливі рівні цін,
доходів і витрат. 0 Q1 Q3 Q

1) Ціна Р1 є критичною , оскільки нижче Р1: MR<AVC і, мінімізуючи збитки,

фірма має зупинити виробництво. Менше Q1 немає сенсу виробляти.
2) Інтервал цін Р1 - Р 3 –при таких цінах фірма вироблятиме (Q3 - Q1),
мінімізуючи збитки шляхом продовження виробництва до MR=AТC.
3) Р4 і вище фірма вироблятиме, максимізуючи прибуток.
Отже, в умовах досконалої конкуренції крива S окремої фірми співпадає з
кривою її МС, розташованої вище AVC.
Крива S галузі – сума індивідуальних кривих пропозиції.
6.4. Максимізація прибутку конкурентної фірми у довгостроковому періоді
Довгостроковий період: достатній для вступу і виходу фірм із галузі
(чиста конкуренція має вільний вступ-вихід у галузь). Тобто, число фірм у
галузі може змінюватися.
Як ці довгострокові зміни впливають на обсяг випуску, ціни, поведінку фірм?
Аналіз базується на наступних припущеннях:
- сукупні витрати -ТС- (у межах аналізованого періоду) не змінюється;
- усі фірми галузі мають однаковий рівень витрат.
Розглянемо 3 можливі ринкові ситуації:
а) MC=MR > ATC
Фірма отримує економічний прибуток, що
перевищує «нормальний» прибуток. MC
↓ P
Це сигнал фірмам інших галузей про
можливість більш прибуткового бізнесу і ATC
спонукання до вступу у цю галузь.
↓ P=MR
Вступ нових фірм у галузь призведе до ↑
пропозиції і ↓ рівноважної ціни до такого
рівня, коли економічний прибуток усіх
0 Qopt Q
фірм стане = 0.
→Зникне стимул до входження нових фірм
у галузь → рівновага у галузі.

56
б) MR = ATC
Рівновага фірми на конкурентному ринку: MC
MR =MC = ATC P
Економічний прибуток = 0.
ATC
Фірми отримують нормальний прибуток.
↓ P=MR
Рівновага на конкурентному ринку: у
фірм немає стимулів до вступу або виходу
з цієї галузі.
Ринкова ціна на рівні мінімуму АТС 0 Qopt Q
(фірма повністю покриває усі витрати, у Фірма
тому числі внутрішні).
P D
S

0 Qрівн. Q
Галузь

в) MC=MR < ATC

Фірми мають збитки (MR < ATC)
↓ MC
Частина фірм починають закриватися, P
покидати галузь (у першу чергу ті, у кого
AТC
MR < AVC).
↓ P=MR
На ринку галузі ↓пропозиція → ціна
починає ↑ до рівноважної ціни. Скорочення
числа фірм буде йти до тих пір, поки
економічний прибуток тих, хто залишився 0 Q1 Q
дорівнюватиме 0,(а не буде від’ємною
величиною).
-------------------------------------------------------

Досконала конкуренція і ефективність

Економічна наука розглядає досконалу конкуренцію як еталон
ефективності. Вона призводить до найбільш ефективного розподілу ресурсів.

Ринки досконалої конкуренції вирішують 2 основні задачі:

1. Ефективність розподілу ресурсів
Фірми виробляють таку продукцію, яка найбільше відповідає об’єму і
структурі попиту споживача.

57
 Товар виробляється до точки Р=МС, тобто ресурси розподілені таким
чином, що граничні витрати на останню одиницю кожного товару (МС)
дорівнюють витратам альтернативних товарів, якими пожертвували,
здійснюючи його виробництво.

2. Виробнича ефективність
Досконала конкуренція змушує фірми виробляти продукцію з
мінімальними середніми витратами і продавати її за ціну відповідну цим
витратам – Р = АТС у точці їх мінімуму. Графічно: крива АТС тільки
торкається лінії Р (попиту) у точці оптимального обсягу.
Порушення цієї рівноваги призводить до притоку (відтоку) фірм з галузі,
що, у свою чергу, направляють ринкову ситуацію знов до стану рівноваги. У
цих галузях фірми швидко реагують на зміну попиту, збільшуючи або
зменшуючи обсяги виробництва і пропозиції.

Тема 7. Недосконала конкуренція: чиста монополія

7.1. Монополія: попит, граничний і сукупний дохід

7.2. Рівновага монополії у короткостроковому і довгостроковому періоді
7.3. Цінова дискримінація. Монополія і ефективність
7.1. Монополія: попит, граничний і сукупний дохід
Протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія (з грецької
«моно» - один, «поліо» - продаю).

Характерні риси моделі чистої монополії:

1. Галузь складається з однієї фірми, тобто існування тільки одного продавця.
2. Абсолютний контроль над ринкової ціною.
3. Унікальність продукту, що випускається, відсутність близького замінника.
Тому покупець змушений купувати, або відмовитись від товару зовсім.
4. Високі бар’єри вступу до галузі (відсутність конкурентів):
Природні бар’єри пов’язані з особливостями самої галузі: низька собівартість
(АТС) досягається тільки за умов дуже великих обсягів виробництва («ефект
масштабу») і «монополізації» попиту тільки на продукцію даного виробника. Це
ускладнює вхід нових фірм у галузь, тому що для цього потрібні дуже великі
інвестиції і «вільні» споживачі-покупці, яким нова фірма може запропонувати бодай
не вищу ціну, ніж у базового монополіста. Наприклад, метро, залізниця тощо.
Штучні бар’єри підтримуються юридичними обмеженнями (гарантовані
державною владою): - патентні права на винахід і виробництво; надання
особливих привілей (звичайно різного роду ліцензій;, забезпечення секретності
окремих розробок; контроль за витратами важливих стратегічних сировинних
ресурсів може забезпечити окремим фірмам можливість монополізації галузі.
Ще один вид штучних бар’єрів – це нечесні цілеспрямовані дії самих фірм-
монополістів: загроза силою потенційним конкурентам, тиск на власників
ресурсів, рейдерство тощо.

58
У реальному житті чиста монополія доволі абстрактне явище, оскільки навіть
відсутність конкурентів у країні не виключає їх за кордоном.
Як поводиться монополіст на ринку? Він повністю контролює увесь
обсяг випуску, ціну. Але це не означає, що він може безкінечно підвищувати
ціну своєї продукції. Вона має враховувати ринковий попит.
Оскільки монополіст є єдиним P
виробником продукції, крива попиту на
його товар співпадає з кривою ринкового Збиток:1$ х 5= 5$

попиту і має класичний «спадний» 10

характер. Прибуток:9$ х 1=9$
Тобто, будь-які зміни обсягу випуску 9

будуть впливати на ціну товару: щоб

продати додаткову одиницю товару, слід D=AR=P
знизити ціну. 0 5 6 Q
Монополія сама встановлює єдину ціну
на усі одиниці товару, отже, величина AR і Рис. Крива D, AR, P монополіста
буде ціною товару (Р). → Крива AR
співпадає з кривою ринкового попиту (D) і,
відповідно, ціни (Р).
Крива МR
Зважаючи на криву попиту, монополія TR
може збільшити свої продажі, тільки
знизивши ціну на свою продукцію. EР>1

Напр., 1 одиницю можна продати за 100$,

2 одиниці – по 90$, 3 одиниці – по 80$. EР=1
Отже, зниження ціни буде стосуватися не
тільки додаткової (граничної) одиниці EР<1
товару, а й усіх інших, які за інших умов MR D
могли бути б продані за більш високою 0
QD
ціною. TR
Кожна додаткова продана одиниця буде TR=max
додавати до ТR свою ціну (МR), меншу
ніж середній доход (AR) для кожного
попереднього обсягу.
P Q TR MR (TRn- TRn-1)
10 5 50
9 6 54 +4
0
8 7 56 +2 Q
7 8 56 0 Рис. Криві D, МR, ТR
6 9 54 -2 монополіста
Для фірми-монополіста МR завжди менше
ціни товару (і AR), тому крива МR завжди
лежить нижче кривої D (за усіх рівнів цін).
І крива МR пересікає відрізок (0 - QD) рівно
посередині (якщо крива D - пряма).
59
 Крива ТR
ТR = P х Q: у міру змінення P і Q буде змінюватися і сукупний дохід (ТR).
1) У міру зростання випуску продукції ТR спочатку зростає, досягає свого
MAX і потім знижується.
а) ТR зростає темпами, що уповільнюються, оскільки кожна додаткова
одиниця продукту приносить менший дохід (MR);
б) Максимуму ТR досягає у точці, коли MR=0, за від’ємних значень MR
ТR знижується (оскільки кожна додаткова одиниця продукту приносить
від’ємний дохід; зниження ціни не окупається зростанням маси прибутку);
в) Динаміка ТR пов’язана з ціновою еластичністю попиту:
Попит еластичний (Ер > 1) Попит нееластичний (Ер < 1)
↓ ціни призводить до ↑ ТR ↓ ціни призводить до ↓ ТR
(↓ Р → ↑ ТR) (↓ Р → ↓ТR)
Отже, лінія попиту має ділянки еластичного і нееластичного попиту.
На еластичній ділянці рух вниз ↓ На нееластичній ділянці рух вниз ↓
(↓ Р і ↑ обсягу продажів) (↓ Р і ↑ обсягу продажів)
MR позитивний MR негативний
ТR зростає ↑ ТR падає ↓
Попит з одиничною еластичністю, MR нульовий – при збільшенні обсягу
продажу загальний дохід досягає максимуму;
Отже, монополіст, що максимізує прибуток, намагатиметься шукати
оптимальний обсяг виробництва на еластичній ділянці кривої D.
І не буде ↓ ціну на нееластичній ділянці, оскільки у цьому випадку він
буде одночасно ↓ TR і ↑ ТС, тим самим зменшуючи прибуток.
7.2. Рівновага монополії у короткостроковому і довгостроковому періоді
Яку комбінацію ціни і обсягу виробництва вибере монополіст на
еластичному відрізку кривої D, щоб максимізувати прибуток.
Вибір монополіста буде залежати не тільки від розмірів доходу, але і від
витрат і результатів їх співставлення.
І. Співставлення TR і TC.
Максимальний прибуток буде досягатися TR
за такого обсягу виробництва, який TC
забезпечує максимальну різницю TR і TC Мах прибуток (TR-TC)
TC

Не слід змішувати: Мах TR

Мах TR – максимальна сукупна виручка
від продажу продукції і
Мах. прибуток – максимальну різницю
TR
між TR і TC.
0 Qopt TRmax
Вони відрізняються, оскільки після мах. Q

прибутку дохід ще продовжує зростати

деякий час, але витрати зростають швидше. Рис. Монополія, TR і TC
60
ІІ. Співставлення МR і МC.
а) Максимізація прибутку
Універсальний принцип: фірма
буде збільшувати обсяг до тих пір, MC
Р
поки кожна додаткова одиниця
продукту буде приносити більший
дохід, ніж витрати на її виробництво: Е
ATC
∆TR >∆TC. Ре
Тобто, фірма змінюватиме
обсяг до точки MR = MC
(універсального правила MR
D
максимізації прибутку). 0 а Q
В умовах недосконалої конкуренції )
рівновага MR = MC досягається за
такого Q, коли АТС не досягають
свого мінімуму. Ціна за такого обсягу
> МС: MC=MR<ATC<P
І точка перетину кривих МС і MR
знаходиться нижче кривої D.
Оптимальний випуск продукції
дозволяє визначити монопольно
високу ціну на рівні Рe (точка Е на
кривій D).
Збитки
Чи застрахований монополіст від збитків? Ні, і у фірми монополіста
немає абсолютних гарантій отримання прибутку. Прибуток може бути
отриманий тільки за умови, що попит дозволить продавати продукцію за ціною
вище за витрати.
Якщо ринкові умови несприятливі, у короткостроковому періоді можливі
збитки. Стикнувшись зі збитками, фірми намагатимуться мінімізувати їх, або
продовжуючи, або припиняючи виробництво.

б) Мінімізація збитків шляхом продовження виробництва

ATC > Ре, ціна не
покриває витрати (це
Р ATC
збитки), але ціна> MC
AVC, отже покриває P1 AVC
усі AVC і частину Е
Ре
АFC, тому слід
продовжувати Рv
виробництво до
повного погашення MR D
постійних витрат, або 0 Qopt Q
зміни ринкової
Монополія: мінімізація збитків продовженням
ситуації випуску
61
в) Мінімізація збитків шляхом закриття виробництва
ATC > Ре, ціна не
покриває витрати,
Р ATC
це є збитки, і ціна P1 MC
навіть < AVC, Pv AVC
отже не покриває Е
Ре
не тільки АFC,
але й частину
AVC і тому слід
припинити MR D
виробництво для 0 Qopt Q
мінімізації
Монополія: мінімізація збитків закриттям фірми
збитків.
----------------------
Крива пропозиції (S) на монопольних ринках
Крива S показує обсяги продукції, які пропонуються
за різними цінами, що склалися на ринку.

Але монополіст не реагує (зміною обсягу) на ціну, а встановлює ціну сам. На

монопольному ринку (як і на інших ринках недосконалої конкуренції) поняття
крива S не використовується через здатність продавця контролювати ціну.

Одній і тій самій кількості товару можуть відповідати різні ціни.

-------------------------
Максимізація прибутку у довгостроковому періоді

В умовах чистої конкуренції довгострокова рівновага пов’язана з вільним

входом і виходом з галузі.
В умовах монополії довгострокова рівновага пов’язана з тим, чи зможе
монополіст втримати контрольовану галузь від проникнення в неї інших фірм.
Вхідні бар’єри – перепони, що висуває монополіст на шляху
проникнення у галузь інших фірм.

а) Закрита монополія – захищена від конкуренції за допомогою юридичних

обмежень (патенти, авторське право, природні монополії тощо).
- фірма ≡ галузі;
- вхід нових фірм заблокований.
Рівновага у довгостроковому періоді буде відповідати рівновазі у
короткостроковому періоді (MR = MC).

Зруйнувати довгострокову рівновагу (MRL = MCL) можуть:

1) Можливість відміни юридичних бар’єрів (патентів, ліцензій…).

Потенційні конкуренти можуть винайняти юристів, лобі з метою відміни
бар’єрів.
62
 У свою чергу, фірма-монополіст має витратитися на юристів, лобістів для
захисту своїх інтересів.
А видатки на це збільшують витрати і зменшують прибуток.

2) Розробка і виробництво товарів-субститутів (замінників).

Хоча монополія передбачає унікальність продукту, відсутність близьких
замінників, ця «близькість» доволі умовна.
Абсолютно незамінних продуктів не існує.
Тому фірма-монополіст має усвідомлювати, що підвищення ціни на її
продукцію, що забезпечує максимально можливий прибуток (у
короткостроковому періоді) призведе до ↓ попиту на їх продукцію і ↑ попиту
на товари-замінники.
І чим вище монопольна ціна (і монопольний прибуток), тим більше
стимулів у підприємців виробляти товари-замінники.

У результаті крива попиту на продукцію монополіста (у довгостроковому

періоді) зсунеться вліво → ↓ ціни і ↓ прибутку.

б) Відкрита монополія – фірма на деякий час стає монополістом певного

товару, не маючи спеціального захисту від конкуренції (наприклад, фірма
вперше вийшла на ринок з новою продукцією).
Для таких фірм монополія має тимчасовий характер і у міру
підключення конкурентів перетворюється в олігополію.
Особливості поведінки відкритої монополії у довгостроковому періоді
1) Фірма може різко підняти ціну до рівня, що забезпечує отримання
короткострокового максимального прибутку і отримувати її до появи
конкурентів і ↓ ціни.
(Багато фірм поводяться саме так, наприклад, у побутовій електроніці:
компакт-диски, пласкі телевізори, мобільні телефони тощо – висока
стартова ціна).
- Потім на ринок виходять конкуренти, що пропонують аналогічну продукцію і
ринок перетворюється в олігополію, де у фірми-лідера буде значна частка.
У випадку вдачі до моменту підходу конкурентів у фірми-лідера може
бути нова розробка, яка дозволить їй мати монопольний прибуток.

2) Фірма може встановити ціну, меншу ніж та, що забезпечує максимальний

короткостроковий прибуток.
У цьому випадку прибуток буде помірним і ринок стане менш
привабливим для конкурентів.
Це стратегія «лімітуючого» ціноутворення, оскільки вона обмежує
короткостроковий період з метою ускладнення входу у галузь
конкурентам. Цю стратегію можуть використовувати фірми з низькими
витратами, недосяжними для фірми-переслідувача.
3) Можливо встановлення деякої «проміжної» ціни, яка буде гальмувати появу
нових фірм у галузі (не виключаючи саму можливість їх появи).

63
4) Фірма може вивести свою продукцію на ринок з високою ціною, а потім
«сковзати вниз впродовж кривої попиту» у міру того як нові фірми будуть
з’являтися на ринку.
7.3. Цінова дискримінація. Монополія і ефективність
Цінова дискримінація – один із методів розширення ринку і
максимізації прибутку.
Монополіст стикається з протиріччям:
- ставлячи високу ціну, фірма втрачає частину споживацького попиту (тих
покупців, які купили б цей товар за нижчою ціною) і частину доходу;
- однак, знижуючи ціну з метою розширення збуту, фірма змушена знижувати
ціну на усю пропоновану продукцію → зменшується її MR і → ↓TR.
Таке протиріччя неминуче, якщо фірма продає усю продукцію за однією
ціною.
Однак, у деяких випадках фірма має можливість встановлювати різні
ціни на одну й ту ж саму продукцію і таким чином ↑ прибуток → цінова
дискримінація. (Від лат. discriminatio «розрізнення, відмінність»).
Цінова дискримінація – продаж одного й того самого товару за різними
цінами при незмінних витратах виробництва.
(Якщо різниця у цінах пов’язана з різницею у витратах – це вже не цінова
дискримінація, наприклад, транспортні витрати на постачання у
віддалені регіони можуть збільшити ціну, і це не буде ціновою
дискримінацією, ціна новорічної ялинки у прикарпатському містечку і
Покровську буде різною).
Ц.Д. не є легко досяжним засобом ↑ прибутку. Вона можлива тільки за певних
умов:
Умови, необхідні для цінової дискримінації:
1. Фірма здатна контролювати ціни, тобто має певну монопольну владу.
2. Сегментація ринку: існує можливість поділити усіх споживачів товару на
окремі сегменти, попит на які має різну еластичність.
(в залежності від доходів, віку, місця проживання, характеру роботи тощо).
Напр., послуги юриста, репетитора – для заможних платня може бути
вище; - електрика: а) для освітлення (незамінна, попит – дуже
нееластичний) → ціна вище, б) для опалення (є замінники – газ, вугілля,
дрова, попит еластичний); → ціна вище; літак: бізнес-клас, економ-клас.
3. Початковий покупець не може перепродати товар або послугу.
Авіа, авто, залізничні квитки зі знижкою (за документами) …
Безкоштовний проїзд (послуга) – за пенсійними, учнівськими квитками..
Отже, з ціновою дискримінацією ми стикаємося доволі часто, оскільки це
явище характерно не тільки для ринку чистої монополії, а і для ринку інших
ринкових структур.

64
 Модель цінової дискримінації
Розділення ринку на (1) «дорогий» і (2) «дешевий». Наприклад, авіаквитки –
для бізнесу, відрядження (обов’язково, терміново) і для пенсіонерів, сімейні…
У обох графіків – спільна вісь. «Дзеркальність» - для наочності.
МС для простоти і наочності – горизонтальна лінія – МС – незмінні. Цим також
підкреслюється незмінність витрат при продажу за різними цінами.
Різний кут нахилу D1 і D2 відображає різну еластичність попиту.
На ринку (1) – ціна Р1 → TR1 = прямокутник (Q10P1A)
На ринку (2) – ціна Р2 → TR2 = прямокутник (0Q2 AP2).
Сукупний дохід (TR1 + TR2) буде вище, ніж на нерозділеному ринку.
Р D1

D2
Р1

Р2 (1) (2)
MC A A MC

D2 D1 D2
D1 MR1 MR2
Q Q1 0 Q2 Q 0 б) Q
(1) «дорогий» ринок ↑(2)«дешевий» ринок «Ломана» крива попиту.

Для наочності можна поєднати D1 і D2.

- Вертикаль поділяє ринок на ринок (1) і ринок (2);
- А крива попиту буде «ломаною» лінією.
На ринку (1) монополіст буде встановлювати високі ціни, на ринку (2) –низькі.
Чим вище вміння продавця розділяти групи покупців з різною еластичністю
попиту і надійніше засоби відділення «дорогого» ринку від «дешевого», тим
більший дохід він буде отримувати.

Види цінової дискримінації

1). За територіальною диференціацією покупців розрізняють

просторову дискримінацію, що передбачає існування міських і сільських цін,
поясових та зональних цін.
2). За часом придбання товарів та послуг розрізняють часову
дискримінацію, що передбачає різні ціни на ранкові та вечірні кіносеанси; ціни
на залізничний транспорт у будні та вихідні; сезонні знижки на товари та
послуги.
3). В основі диференціації може лежати мета придбання товарів та
послуг та обсяг придбання. Така дискримінація є товарною. Прикладами
товарної дискримінації є тарифи на використання телефонної мережі фізичними
та юридичними особами; оптові та роздрібні ціни, ціни мінімального обсягу.
4). За рівнем доходів або соціальним статусом покупця - персональна
дискримінація. Наприклад, магазини для бідних і багатих людей; проїзні квитки
для студентів і працюючих, дитячі квитки в кінотеатр.

65
 5). Залежно від механізму формування і дії розрізняють три ступеня
цінової дискримінації.
- Перший ступень, або абсолютна цінова дискримінація, існує тоді, коли
кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його
готовності платити за благо.
Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і
граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само
співпадають криві попиту і граничного виторгу ТR= AR = MR . Досконала
цінова дискримінація пом'якшує недоліки монопольної влади і виявляється
вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного
рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню
добробуту суспільства. Проте весь «надлишок» споживача перетворюється на
монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок
додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують
чистої вигоди.
В реальному житті здійснити досконалу цінову дискримінацію
практично неможливо. Найбільш близький до стану доконаної цінової
дискримінації ринок комісійних, адвокатських послуг.
- Другий ступінь - встановлення рівня ціни від обсягів продажу. Цей
спосіб дискримінації, як і у випадку абсолютної цінової дискримінації,
використовує спадну криву ринкового попиту, що показує зменшення
готовності покупця платити за збільшення обсягу.
Цінова дискримінація 2-го ступеня застосовна в галузях з достатньо
масовим виробництвом, коли немає можливості індивідуалізувати, тобто
виділити кожну окрему товарну одиницю. На практиці вона здійснюється у
формі знижок і надбавок на ціни товарів або послуг. Наприклад, квитки в
кінотеатр на денні та вечірні сеанси; квартирна плата за нормативну площу і за
надлишки житлової площі; плата за електрику для домогосподарств і фірм,
квитки в музей для дорослих, дітей, пенсіонерів тощо. У всіх випадках
монополіст привласнює частину споживчого надлишку.
Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню
витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту
споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж
у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь
надлишок споживача.
- Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках)
запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп
споживачів із різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти
ринку. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш
еластичний. Типовим прикладом цінової дискримінації 3-го ступеня є
діяльність приватно практикуючих юристів, викладачів і лікарів. Зокрема,
кожний з них, як правило, бере більш високу плату з більш заможних клієнтів і
меншу – з менш забезпечених громадян.
---------------------------------

66
 Наслідки цінової дискримінації
З одного боку, вона З іншого боку, більша кількість споживачів мають
збільшує доходи і можливість придбати товар (послугу), оскільки
прибутки монополіста монополіст буде виробляти більше продукції, ніж
той, хто не використовує цінову дискримінацію.
Тому у економістів ставлення до Ц.Д. більш терпляче, ніж у інших верств
населення. У багатьох країнах деякі її види заборонені.

Монополія і ефективність
У самому загальному вигляді ефективність це порівняння результатів і
Результати(продукт)
витрат Ефективність 
Витрати( ресурси)
1). Обсяг виробництва, що максимізує прибуток, нижче ніж в умовах
досконалої конкуренції (не доходить до min ATC), а ціна вище (P>min ATC).
Отже найкраща технологія (min ATC) не досягається, ресурси
суспільства використовуються не повною мірою →max виробнича
ефективність не досягається.
2). Як єдиний продавець монополіст не прагне до зниження витрат.
У нього немає стимулів удосконалювати технологію, оновлювати
виробництво тощо: це не є для нього питаннями виживання.
З цього питання існують інші думки: - «у монополіста більше
можливостей, коштів для впровадження науково-технічних новинок», але
можливостей більше, та значно менше необхідності це робити. Тому монополії,
як правило, не є драйверами науково-технічного прогресу.
3). Бар’єри для вступу нових фірм у галузь, значні ресурси, які витрачають
монополісти, щоб зберегти свою владу, знищують конкуренцію і стримують
ефективність.

Зважаючи на це, багато країн намагаються обмежувати монополії,

зменшувати їх гальмівний шлях в економіці, політиці, суспільстві.

67
Тема 8. Ринок монополістичної конкуренції

8.1. Монополістична конкуренція та її основні риси.

8.2. Максимізація прибутку в умовах МК у коротко- і довгостроковому періоді.
8.3. Монополістична конкуренція і ефективність. Нецінова конкуренція

8.1. Монополістична конкуренція (МК) та її основні риси.

МК здійснюється тоді, коли багато продавців конкурують, щоб продати
диференційований продукт на ринку, де можлива поява нових продавців.
Монополістична конкуренція – це поєднання двох протилежних засад –
монополістичного і конкурентного.

Характерні риси монополістичної конкуренції:

Конкурентні ознаки:
1. Велика кількість середніх за розміром фірм (Залежно від розміру країни це
може бути десятки, сотні виробників).
2. Достатньо вільний вступ в галузь і вихід з неї (це залежить, головним чином
від розмірів капіталу).
3. Обмежений контроль над ринковою ціною – одна фірма не може суттєво
вплинути на ринкову ціну в цілому (оскільки є багато фірм).
Монопольні ознаки:
4. Усі фірми мають можливість встановлювати і змінювати ціну свого товару,
оскільки вони продають товар, який суттєво відрізняється від товарів-
конкурентів ( але оскільки частка продажів окремого продавця незначна, кожна
фірма має обмежений контроль над ринковою ціною):
Високий рівень контролю над власною Незначний контроль над загальною
ціною ринковою ціною

5. Основна ознака: диференціація товару – виробляється схожа, але не

ідентична продукція (товари-замінники, субститути), яка відрізняється якістю,
дизайном, торговою маркою (наприклад, жіночі сукні відрізняються фасоном,
тканиною, фурнітурою, оздобленням, торговою маркою, кількістю виробів
тощо). Отже фірма деякою мірою має «монопольну» владу над своїм товаром,
але не може впливати на ринок даного товару взагалі.
6. Значна роль нецінової конкуренції (конкуренція якості, реклами, торгової
марки, додаткові послуги) поряд з ціновою.
Приклади фірм монополістичної конкуренції: одяг, взуття, меблі,
побутова техніка, електроніка, будівельні матеріали, тощо; послуги –
перукарні, спортивні центри, готелі, хімчистки тощо.

8.2. Максимізація прибутку в умовах МК у коротко- і довгостроковому

періоді
Короткостроковий період
Крива попиту (D) окремої фірми має спадний характер, оскільки її
продукт відрізняється від товарів інших фірм, і вона може, хоча б незначно,
підняти ціну, не втративши усіх своїх покупців.
68
 Наприклад, прихильники I-Phone згодні платити за продукцію Apple
більшу, відносно інших виробників, ціну. Але, якщо ціна виявиться дуже
високою, покупець може переключитися на інші товари.
Криві попиту
Монополістична Чиста монополія Чиста конкуренція
конкуренція
P P P

DЧК
DMK DЧМ

0 0 0
Q Q Q
(1)Доволі еластична (2)Слабо еластична (3)Абсолютно еластична
Крива попиту МК (1) менш еластична, ніж за досконалої конкуренції (3),
оскільки на цьому ринку менше конкурентів і продукція хоч і близька, але не
ідентична, отже можливо у певних межах «грати» з ціною, не втрачаючи
покупців.
Від’ємний нахил кривої попиту означає, що в умовах монополістичної
конкуренції виробляється менше продукту, ніж за умов досконалої
конкуренції.
Але крива попиту МК (1) більш еластична, ніж за чистої монополії (2),
оскільки на відміну від чистої монополії тут є певна кількість конкурентів, що
обмежує «ігри» з ціною.
Ступінь еластичності в умовах монополістичної конкуренції залежить
від кількості конкурентів і від глибини диференціації продукту.

Протягом короткого періоду фірми можуть як отримувати прибуток, так і

нести збитки. Підбирати ціну і обсяг випуску фірми МК будуть, виходячи з
універсального принципу: MC = MR
ІІ. Співставлення МR і МC.
а) Максимізація прибутку
Оскільки попит на товар МК не є
абсолютно еластичним (коли будь- MC
Р
який обсяг випуску продається за
однією ціною), графік MR проходить
нижче кривої попиту (D). Е
ATC
В умовах МК рівновага MR = MC Ре
досягається за такого Q, коли АТС не
досягають свого мінімуму. Ціна за
такого обсягу > МС: MR
D
MC=MR<ATC<P 0 Qopt Q

69
Збитки
Б,В) Мінімізація збитків шляхом продовження виробництва(AVCб)) або
шляхом закриття виробництва (AVCа))
ATC > Ре, ціна не
покриває витрати ATC
Р
(це збитки), але MC
ціна> AVCб, отже AVCв)
P1
покриває усі AVC і Е AVCб)
Ре
частину АFC, тому
слід продовжувати Рv
виробництво до
повного погашення MR D
постійних витрат, 0 Qopt Q
або зміни ринкової Мінімізація збитків продовженням випуску (AVCб))
ситуації або шляхом закриття виробництва (AVC ) а)
За умови збитків:
- якщо ціна Ре > AVCб) → продовжувати виробництво, мінімізуючи збитки;
- якщо ціна Ре <AVCв) → припинити виробництво, мінімізуючи збитки.
Довгострокова рівновага монополістичної конкуренції
Ринки МК, маючи доволі вільний вхід і вихід у довгостроковому періоді є
достатньо конкурентними: економічні прибутки (як і збитки) не можуть
існувати довго.
- Економічні прибутки приваблюють нові фірми. З їх появою:
1) крива попиту діючих фірм зсувається вліво-вниз (попит на їх товар
скорочується, оскільки товари нових фірм є субститутами) → ↓ D.
2) пристосовуючись до нової конкуренції, вже діючі фірми можуть збільшити
видатки на рекламу, поліпшити товар або здійснити інші дії для повернення
своїх споживачів → ↑ АТС, і крива АТС рухається вгору.
- Збитки призведуть до відтоку фірм із галузі → зменшиться кількість
конкурентів (і товарів-субститутів) → крива D фірм, що залишилися, ↑,
оскільки їм дістанеться більша частина ринкового попиту → збитки заміняться
прибутками (як мінімум, нормальними).
Одночасний рух ↓↑ D і ↑↓ АТС
«старих» фірм буде MC
Р
продовжуватися допоки не
залишиться доходів, що
приваблюють нові компанії, або Е
ATC
збитків, що виштовхує їх. Р=АТС
Виникає:
довгострокова рівновага: ні
прибутку, ні збитків MR
D
(економічний прибуток дорівнює 0 Qopt Q
нулю). Як і за досконалої
конкуренції. Точка Е.
Ціна товару Р(=AR)=АТС
70
Але у реальному житті в умовах МК прагнення до беззбитковості
(економічний прибуток = 0) є, скоріше, тенденцією.
- Деякі фірми можуть отримувати економічний прибуток тривалий
період, що пов’язано з диференціацією продукту: деякі види продукту
доволі складно повторити (наприклад, бензозаправка може займати єдине
доступне місце на жвавому перехресті – диференціація на основі
розміщення і доступності).
- Збитки також можуть бути довгостроковими: наприклад, власники невдало
розташованої закусочної змирилися з невисоким доходом і не бажають
зайнятися іншим, більш прибутковим бізнесом, оскільки для них їхня
діяльність є спосіб життя тощо.

8.3. Монополістична конкуренція і ефективність. Нецінова конкуренція

Економічна ефективність передбачає потрійну рівність: Р = МС = АТС
а) - Р = МС – означає ефективне використання ресурсів;
б) - Р = (min)АТС – передбачає високу виробничу ефективність, використання
найбільш ефективної технології (і споживачі отримують найбільший обсяг
продукції за найнижчою ціною, яку допускають існуючі витрати).

Ринковий механізм МК не є максимально ефективним (порівняно з

чистою конкуренцією).
а) - Р ≠ МС → Р > МС у точці довгострокової рівноваги, тут характерне деяке
недовикористання ресурсів → додаткові одиниці товару споживачі оцінюють
вище, ніж альтернативні продукти, які можна було б виробити з цих ресурсів.
Порівняння ефективності ринків МК і досконалої (чистої) конкуренції (І)
Виробництво меншого обсягу
продукції за більш високими
цінами означає, що монополістична
конкуренція менш ефективна, ніж
досконала. Якщо в умовах
досконалої конкуренції Р=МС, то за
умов монополістичної конкуренції
Р>МС.

б) - Р ≠ (min)АТС → P >min AТC (а в умовах досконалої конкуренції Р=АТС).

Це означає, що виробництво не досягає точки min AТC, має місце неповне
завантаження виробничих потужностей.
Галузі МК часто переповнені фірмами, які завантажені не повністю, не
досягають оптимального обсягу. Наприклад, безліч магазинів, кіосків, наметів,
торговельних центрів з надлишком торгових площ, товарів і продавців, що не
забезпечують ефективного товарообігу (пропозиція > попиту).
Якби у галузі було менше фірм, але з більшим обсягом кожної, така ж
кількість товару була б створена з меншими витратами.

71
 Порівняння ефективності ринків МК і досконалої (чистої) конкуренції (ІІ)

Таким чином, в умовах

монополістичної конкуренції
обсяг виробництва фірми
менше, ніж за досконалої
конкуренції, а середні сукупні
витрати (АТС) і ціна (Р), як
правило, вищі.

Наявність фірм, що функціонують у півсили і пропонують неефективно високі

ціни, це негативний наслідок монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція і інтереси споживачів

Але з огляду на інтереси споживачів, диференціація продукту як
визначальна риса МК забезпечує задоволення найрізноманітніших потреб, у т.
ч. тих, що змінюються. Споживач може обирати їх різновиди (десятки відтінків
помади, сортів морозива …).
Фактично існує альтернатива між випуском нових різновидів товару і
виробництвом попереднього продукту з min AТC. Чим більше диференціація
продукту, тим далі вліво від min AТC буде обсяг виробництва, отже дорожче
продукція.
Проте, чим сильніша диференціація економічних благ, тим більшою
мірою промисловість здатна задовольнити різноманітні смаки споживачів.
Отже, неповне використання виробничих потужностей, вища ціна
компенсується широким вибором товарів.
В цілому, галузі МК відносять до доволі високоефективних структур,
вигідних споживачам.

Нецінова конкуренція.
Щоб отримати, зберегти (у довгостроковому періоді) прибуток, фірми
включаються у жорстку конкурентну боротьбу.
Найбільш характерною для фірм МК є нецінова конкуренція.
Основні методи нецінової конкуренції:
1. Удосконалення продукту:
а) диференціація продукту у певний момент часу:
+ у будь-який момент споживачу буде запропонований широкий вибір
марок, типів, кольорів, розмірів …товару;
- однак, різноманіття може бути зайвим, досягати такого рівня, коли
розумний вибір стає важким, і покупки забирають дуже багато часу.
Деякі споживачі, стикнувшись з такою проблемою, починає судити про
якість товарів за їх ціною, що не завжди вірно, оскільки і продавці
можуть диференціювати ціни на абсолютно однакові товари.

72
б) удосконалення продукту протягом часу:
+ це може бути реальне удосконалення товару, нові моделі на основі
досягнень науки і техніки;
- але це можуть бути незначні, поверхневі, «косметичні» зміни, що не
збільшують ефективність, корисність або довговічність товару (зміна
дизайну, упаковки, назви тощо);
- інколи зміни здійснюються за принципом «запланованого морального
старіння», тобто фірма змінює свій товар рівно настільки, щоб споживач
відчув незадоволеність попередньою моделлю (і споживачі купують нову
модель не тому, що попередня вийшла з ладу, а тому, що вона застаріла,
наприклад, джинси, черевики, мобільний телефон…).
2. Реклама
Удосконалення продукту Реклама
Пристосовує продукт до Пристосовує споживацький попит
споживацького попиту до продукту

Мета реклами – збільшення своєї P

частки на ринку, тобто збільшення
попиту на товар.
Графічно мета реклами:
переміщення кривої попиту вправо і D
зменшення її еластичності
Q
З огляду на особливості ринку МК реклама займає дуже важливе місце у
діяльності фірм МК. На рекламну діяльність витрачаються дуже великі кошти у
всьому світі.

Удосконалення продукту і реклама (нецінова конкуренція) призводять до:

Зростання витрат Зростання попиту
І якщо зростання попиту (і виторгу) перевищує зростання витрат на
удосконалення продукту і рекламу, мета цієї конкуренції досягнута, фірма
покращить свій стан з прибутком.
Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток в умовах
монополістичної конкуренції, досягає цього за рахунок маневрування обсягом
виробництва, удосконаленням самого продукту та рекламною діяльністю.

73
Тема 9. Олігополія

9.1. Олігополія як тип ринкової структури

9.2. Характеристика моделей олігополій
9.3. Нецінова конкуренція. Олігополія і ефективність
9.1. Олігополія як тип ринкової структури
Ми розглянули декілька моделей виробників і ринків, яких об’єднує
схожість характеристик товару, економічної поведінки, визначення
оптимального обсягу виробництва, максимізації прибутку: - чиста конкуренція,
чиста монополія, монополістична конкуренція.
Але крім перерахованих існують фірми і ринки, що відрізняються від них
низкою характеристик. Теорія об’єднує їх ще в одну модель – олігополію.
Олігополія – (від давньогрецького oligos «нечисленний»
+ poleo «продаю», «торгую») — структура ринку, за якої в одній галузі
домінує невелика кількість конкуруючих фірм.
Єдиної, загальної моделі олігополії не існує. Замість цього теорія олігополії
включає декілька основних ознак, рис.
Характерні риси олігополії (що ускладнюють розробку єдиної моделі):
1. Олігополія може виробляти:
- або однорідну продукцію (нафта, газ, сталь, цинк, цемент, добрива тощо) –
чиста олігополія,
- або диференційовану (автомобілі, сигарети, побутову техніку,
мікропроцесори, мобільні телефони тощо) - диференційована олігополія.
2. Невелика кількість фірм. При цьому олігополія може бути:
- «жорсткою» - коли на ринку домінують 2-3-4 фірми (2 фірми – дуополія-
«duopoly»): Visa - Master Card; Vodafone - Київстар; Aerobus – Boeing ; Intel –
AMD;
- «розпливчастою» - 5-7-8 фірм ділять 60-80% ринку, а решту – певна кількість
«конкурентних» фірм.
Ступінь концентрації (монополізації) ринку вимірює:
Індекс Герфиндаля:
H = S12 + S22 + S32 +…+ Sn2 = ∑ Si2 , де
S-частка ринку, що контролюється даною фірмою, у %.
(Наприклад, чиста монополія: Н=1002=10000,
дуополія: Н = 502 + 502 = 5000).
Для досконалої конкуренції він не може перевищувати 100 пунктів, тому що частка
окремої фірми майже ніколи не буває більшою за 1 %. Галузь вважається
висококонцентрованою (монополізованою), якщо Н ≥ 1800. Індекс Герфіндаля може
використовуватися у реальній господарській практиці для вирішення питань про надання
державного дозволу і проведення державної реєстрації усіх видів злиття та поглинань фірм.
Наприклад, якщо внаслідок об’єднання або злиття індекс Герфіндаля у традиційно
конкурентних галузях США зростає більш, ніж на 100 пунктів, а у висококонцентрованих –
більш ніж на 300 пунктів – об’єднання фірм може бути заборонене.

3. Нечисленність фірм у галузі різко посилює взаємозалежність їх рішень

щодо ринкових цін і обсягу виробництва, що пояснюється і значним контролем
74
ринку.
Жодне подібне рішення не може бути ухвалене без оцінки і урахування
відповідних дій з боку конкурентів.
При визначенні ціни і обсягу виробництва фірми мають враховувати не тільки
витрати і попит, але і можливу реакцію конкурентів. (Це те, що відрізняє і від
чистої конкуренції, і від монополії.)
Залежність поведінки кожної фірми від реакції конкурентів називається
олігополістичним взаємозв’язком.
Його сенс полягає у тому, що будь-яка модель олігополії повинна мати схему
дій у відповідь на реакцію конкурентів, викликану зміною становища на ринку.
Оскільки варіантів реакції конкурента може бути декілька, дій у відповідь теж
декілька з урахуванням можливих майбутніх реакцій…
Тобто, безліч моделей олігополістичної поведінки нагаду є гру у шахи,
хто кого «передумає».
4. Високі бар’єри щодо входження фірми у галузь (ефект масштабу,
патентний захист, контроль за джерелами сировини, злиття капіталів).
9.2. Характеристика моделей олігополій
Олігополія є доволі різноманітною ринковою структурою; одноманітної,
характерної для усіх гравців поведінки не існує. Вчені проаналізували і
пропонують до вивчення декілька моделей олігополії:
1. Модель ламаної кривої попиту на продукцію фірми (олігополія, на
пов’язана з таємним зговором).
Запропонована 1939 р. американцем Полом Свізі, її досліджували
англійці Р. Холл, К. Хітч.
2. Таємна змова.
3. Лідерство у цінах.
4. Ціноутворення за принципом «витрати плюс».
- Моделі 1-4 відносяться до так званої «кооперативної поведінки» олігополій
(певне узгодження поведінки).
5. Модель Курно.
6. Модель Бертрана.
7. Модель Штакельберга.
- Моделі 5-7 відносяться до так званої «некооперативної поведінки»: кожний
продавець вирішує самостійно проблему визначення ціни і обсягу випуску
продукції.
-----------------------------
Не зважаючи на відсутність єдиної моделі, для олігополій у цілому характерні:
Особливості зміни цін в умовах олігополії:
1. Олігополістичні ціни відрізняє відносна «негнучкість», «жорсткість».
Ціни в умовах монополії змінюються рідше, ніж за досконалої
конкуренції, монополістичної конкуренції, а у деяких випадках – і монополії.
І зазвичай змінюються на значну величину.
2. Цінові рішення в олігополії приймаються з урахуванням конкурентів,
тобто, або прямо - за їх участі (через узгодження, зговір), або непрямо - під
впливом їх поведінки, або можливої реакції у майбутньому.
75
 Розглянемо деякі з перерахованих моделей:
1. Модель ламаної кривої попиту фірми-олігополії
Ця модель засновується на урахуванні можливих реакцій олігополістів на
зміну цін однієї з фірм. Припущення цієї моделі доволі логічні, наближені до
реального життя, тобто, це дійсно найбільш вірогідна реакція фірм-
олігополістів.
Базові припущення моделі ламаної кривої попиту:
1) У галузі працює декілька фірм;
2) Склалась певна поточна ціна Р0;
3) «Базова» фірма Х вирішила змінити ціну.
Як відреагують інші фірми?
Дана модель (а також здоровий глузд і спостереження) показують, що:
а)
Коли базова фірма знизить свою Р
ціну, то найбільш вірогідно, що
Конкуренти також знизять свої ціни,
щоб завадити базовій фірм захопити D1
їхню частину ринку MR1
0 Q
а) Конкуренти також ↓ ціни
Крива попиту фірми Х буде малоеластична, тобто на кожному ↓∆Р,
фірма буде втрачати дохід і прибутки. Вона програє.
б)
Коли базова фірма підвищить свою Р
ціну, то найбільш вірогідно, що
Конкуренти не стануть підвищувати
свої ціни, щоб захопити частину D2
ринку базової фірми, втраченого через MR2
підвищення її ціни. 0 Q
б) Конкуренти ігнорують ↑ ціни
Крива попиту фірми Х буде високоеластична, тобто на кожному ↑∆Р,
фірма буде втрачати більшу частину ринку, дохід і прибутки. Вона програє.
Поєднаємо ці можливі ситуації на одному графіку:

P P
D1

D2

MR2 A MR2 A
P0 P0 MC1
B MC2
B
C C
MR1 D1 D2 D1
0 0
Q0 Q Q0 MR1 Q

Ламана крива попиту

76
Припустимо, початкова ціна фірми Х дорівнює Р0 за обсягу продажу Q0.
а) Коли фірма Х знизить ціну нижче за Р0 і конкуренти зроблять теж
саме, то продаж у галузі зросте і перевищуватиме обсяг Q0. Загалом частка
ринку фірми Х не зміниться, однак попит на товари фірми стане
низькоеластичним і буде зображуватися нижче від точки А на кривій D1.
Граничний дохід фірми характеризує крива MR1, яка згідно з умовою
максимізації прибутку MR1=МС1 передбачає антимонопольне виробництво
товару на рівні Q0.
б) Коли фірма Х підвищить свою ціну вище за Р0, а конкуренти цього не
зроблять, то фірма втратить своїх покупців, її продаж скоротиться, а попит на
товари стане еластичним і буде зображуватися вище точки А на кривій D2.
Граничний дохід фірми характеризує крива MR2, що разом із кривою
граничних витрат МС2 передбачає оптимальне виробництво товару не менше як
Q0.
Таким чином, крива попиту фірми Х є ламаною. Вона складається з
відрізків D1D2, які з’єднує точка А.
- Вище від ціни Р0 крива попиту є еластичною (EdP>1), а
- нижче від ціни Р0 - нееластичною (EdP<1).
Відповідно і крива граничного доходу (MR) фірми також є ламаною. Вона
складається з відрізків кривих MR2 і MR1і має вертикальний розрив ВС,
причиною якого є еластичність попиту.
Різка різниця у еластичності попиту (оскільки а) конкуренти
підтримують ↓ціни і б) конкуренти ігнорують ↑ціни) вище і нижче Р0
призводить до того, крива MR переривається, а це означає, що ↓ціни не
може бути компенсовано ↑обсягів продажу (конкуренти «влізуть» на
ринок з такими ж цінами).
Ламана крива MR: у певних межах навіть зміна витрат (від МС1 доМС2) не
призведе ні до зміни ціни, ні обсягу продажів: MR=MC (і МС1 і МС2) за ціни Р0
і обсязі Q0.
Висновки: Ламана крива D показує, що будь-яка зміна фірмою ціни призведе
до гіршого
- ↑ціни → втрата частини ринку (її TR якщо і ↑, то незначно);
- ↓ціни → знизить TR (оскільки збільшення ринку це не принесе).
Отже, олігополії (за відсутності таємного зговору) прагнуть підтримувати
стабільні ціни, переносячи конкурентну боротьбу у нецінову сферу.
Це не означає, що ціни не змінюються взагалі, вони мають свою
динаміку, але через інші механізми.
2. Модель олігополії з «таємною змовою».
Таємна змова–це мовчазна або письмова угода про ціни, розподіл ринків та
ресурсів з метою обмеження конкуренції між собою.
Таємна змова дозволяє: - зменшити невизначеність;
- завадити вступу на ринок нових конкурентів;
- збільшити прибутки.

77
Таємну змову легше здійснити у галузях, де діє декілька великих фірм,
близьких за розмірами (і, відповідно, за витратами). У інших випадках
доцільніше інші моделі. Може бути присутнє і спонукання фірми на укладення
таємної змови.
Якщо між учасниками змови
досягнута тверда домовленість, то P MC
олігополія вироджується у чисту
монополію і усі криві попиту
зливаються в одну. P0 A ATC
Обсяг продажу визначається точкою
В, де MR=MC. Проекція цієї точки на C
N
криву D, тобто точка А, дозволяє B
визначити монопольну ціну Р і D
економічний прибуток (площа P0ACN) 0 MR
Q Q
Максимізація прибутку за таємної змови
Таємна змова може набувати різних форм, найпоширенішою з яких є
Картель – об'єднання виробників однієї галузі, метою якого є збільшення
їхнього прибутку шляхом встановлення ціни, обмеження пропозиції чи іншої
обмежувальної практики.
Картель – це об’єднання фірм, яке за поведінкою близьке до чистої
монополії. Формується спільна стратегія (щодо цін, обсягів виробництва),
встановлюються квоти (обсяги пропозиції) для кожного учасника і
створюється механізм контролю за виконанням прийнятих рішень.
Встановлення єдиних монопольних цін підвищує виторг всіх учасників, але
зростання цін досягається шляхом обов’язкового зниження обсягу продажу.
Прикладом успішно діючого міжнародного картелю є ОПЕК (Організація
країн-експортерів нафти).
Однак, у тих галузях, де діє відносно велика кількість фірм (більш ніж 2-
3-4), різного розміру, «тайна змова» нереальна: складно домовитись, складно
приховати від судових позовів, санкцій тощо (сучасне антимонопольне
законодавство у багатьох країнах забороняє картелі. У Європі картельна змова
Угодою про функціонування Європейського союзу відноситься
до організованої злочинності).
3. Модель олігополії «лідерство у цінах».
Модель «лідерства у цінах» - так звана «мовчазна таємна угода».
Це засіб координації цін без прямої таємної змови (без формальних угод,
таємних зустрічей). Прикладами може бути автомобільна, металургійна
промисловість тощо.
- З мовчазної згоди учасників ринку фірма-лідер галузі визначає ціну;
- решта фірм встановлюють ціни слідом за ним і дотримуються їх;
- і фірма-лідер, і решта фірм впевнені у дотриманні цін усіма;
- відмова, порушення загального рівня карається економічно (втратою частини
ринку, або доходу),
«Лідерство у цінах» практично рівносильне картелю.
78
Аналіз даної моделі виявив деякі спільні риси поведінки цінових лідерів:
1. Корегування цін проводиться доволі рідко, оскільки усе ж існує певний
ризик, що конкуренти не підуть (не зможуть піти) за лідером.
- Лідер не реагує на незначні зміни у витратах або у попиті на його
продукцію. Перегляд цін відбувається лише тоді, коли зміни стосуються усієї
галузі (витрат, попиту, пропозиції, наприклад, поява нових моделей авто) і є
досить значними.
2. Про майбутню зміну цін лідер, як правило, попереджає заздалегідь (через
засоби масової інформації, соціальні мережі…про «необхідність підвищити
ціни»), тобто готується ґрунт і конкуренти до майбутніх змін;
3. Ціновий лідер не обов’язково вибере максимальну ціну, що максимізує
прибуток у короткостроковому періоді для того, щоб ускладнити вхід новим
фірмам у галузь.
4. Модель олігополії: ціноутворення за принципом «витрати плюс».
Витрати плюс – це метод встановлення ціни олігополією за допомогою
середніх витрат виробництва і відсоткової надбавки.
Спочатку розраховується середній рівень витрат (ATC). При їх
плануванні обов’язково передбачається неповне завантаження потужностей (на
рівні 75-80%), щоб мати можливість амортизувати перепади кон’юнктури.
Найбільшу питому вагу, як правило, мають перемінні витрати (AVC). До їх
середньої величини додається певний процент, який включає середні постійні
витрати і нормальний прибуток.
Нормальний процент надбавки залежить від еластичності попиту на
товар: чим вища еластичність, тим нижчий процент надбавки.
P

AVC k×AVC

AFC π
Формування олігополістичної ціни методом «витрати плюс»
Р = AVC(1+ k) = AVC + k× AVC = AVC + AFC + π, де k– процент надбавки.
-------------------------------
На ринку олігополії існує також і некооперативна поведінка (non-
cooperative behavior) – коли кожний виробник вирішує самостійно проблему
визначення ціни і обсягу випуску продукції.
Цю поведінку пояснюють моделі дуополії, цінових війн, Курно, Бертрана,
Штакельберга (Вивчаються факультативно).
- Дуополія (крайній, найпростіший випадок олігополії), галузь де функціонує тільки
два продавця. Припустимо, що кожна з фірм А і Б виробляє половину продукції, загальний
обсяг якої 400 тис. од., і що середні витрати постійні і дорівнюють 25 тис. грн..
Припустимо також, що початкові ціни рівні і складають 50 тис. грн.. Якщо фірми
вважають, що зниження ціни допоможе їм витіснити конкурента з ринку, то між ними
починається цінова війна

79
 Цінова війна – це цикл поступового
зниження існуючого рівня цін з метою P
витіснення конкурентів з олігополістичного
ринку. Цінові війни є характерними тільки
для олігополії. 50
MC=АС

25 C B
D

0
200 400 Q
Цінова війна в умовах дуополії
Зниження цін має свої межі, в нашому прикладі воно буде відбуватися доки ціна не
впаде до рівня граничних витрат. А оскільки середні витрати постійні, то Р=МС=АС. В
точці В встановиться рівновага, тому що жодна фірма не зможе знизити ціну нижче, не
понісши збитків. Ціна фактично стане такою ж, як і в умовах досконалої конкуренції, а
економічний прибуток в результаті цінової війни дорівнюватиме нулю. Від цінової війни
виграють споживачі і програють виробники. У нашому прикладі жоден з виробників не
виграє. Нажаль для споживачів, цінові війни швидко закінчуються і в наш час бувають
рідко. Конкурентна боротьба одного з одним частіше призводить до угод, що враховують
можливі дії інших виробників.
- Модель Курно передбачає, що кожна фірма приймає обсяг виробництва свого
конкурента за постійну величину, а потім, виходячи з цього обсягу та ринкового попиту,
приймає власне рішення про обсяги свого виробництва, що забезпечують отримання
максимального прибутку на основі правила рівноваги MR=MC.
Рівновага Курно визначається в
Q2
точці Е, що є точкою перетину кривих
реакції двох фірм стосовно обсягів
виробництва. Кожна фірма встановлює
свій обсяг виробництва, який дозволяє їй
максимізувати прибуток, тому не
зацікавлена в зміні цього обсягу. E

0
Q1
Рівновага Курно
Модель Бертрана, розроблена у 1883 році, досліджує ситуацію цінової конкуренції,
коли дві фірми виробляють однорідну продукцію. Але тепер фірми змінюють стратегічний
показник - вони вибирають ціни, а не обсяги випуску. Вони конкурують, знижуючи ціну
товару та збільшуючи обсяг випуску. Якщо одна з фірм знизить ціну, вона забезпечить
товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Тоді інша фірма також
знизить ціну. Цінова конкуренція призведе до того, що обидві фірми знизять ціну до рівня
граничних витрат (Р = МС) і будуть отримувати тільки нульовий економічний прибуток.
Вони досягають рівноваги Неша (Це така сукупність стратегій та виграшів, при якій
жоден із учасників не може збільшити виграш, змінивши вибір стратегії в
односторонньому порядку, коли інші учасники не змінюють свого вибору), яка в даному
випадку є нічим іншим, як конкурентною рівновагою. Обидві знають, що робить конкурент,
і в них немає жодних причин відхилятись від рівноваги. Фірми повністю реалізують свої
можливості. Вони не можуть призначити ціну, вищу за граничні витрати, тому що в
такому випадку завжди існує небезпека зниження ціни одною фірмою і наступного

80
захоплення нею всього ринку з подвоєнням прибутку.
Цінова конкуренція в моделі Бертрана може бути проілюстрована за допомогою
кривих реакції фірм, побудованих за тією ж логікою, що і криві реакції для моделі Курно,
тільки відносно цін:
Крива реакції першої фірми (R 1) утворюється
точками, які для кожної фіксованої ціни Р 2 другої Р2
А R1
фірми визначають ціну Р 1 першої фірми, що дозволяє
їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується R2
C
крива реакції другої фірми (R 2 ), яка дозволяє
визначити оптимальну ціну другої фірми Ρ 2 як Р2* E D B
похідну до кожної фіксованої ціни Ρ 1 першої фірми.
Точка перетину двох кривих реакції (Е) є точкою
стійкої рівноваги, де обидві фірми встановлюють
однакову ціну: Р1*=Р2*. З врахуванням витрат
виробництва ця точка відповідатиме стану 0
Р1 * Р1
конкурентної рівноваги, тобто Р = МС.
Криві реакції фірм і рівновага у
моделі Бертрана
Якщо взяти одну і ту ж криву ринкового попиту і обчислити рівновагу двох фірм за
моделлю Курно (коли вибирають обсяг) і за моделлю Бертрана(коли фірми вибирають ціну),
то одержимо різний результат. У моделі Курно кожна фірма в стані рівноваги виробляє
значно менше продукції і за значно вищою ціною, ніж у моделі Бертрана. У моделі Курно
обидві фірми одержують економічний прибуток, у моделі Бертрана - лише нормальний
прибуток, оскільки Р1=Р2=МС
Цінність моделі Бертрана в тому, що вона показує, наскільки суттєво відрізняється
рівноважний результат (Q, Р, ЕР) для олігополії в залежності від вибору фірмами
стратегічного показника.
Модель Бертрана також має недоліки. Якщо фірми призначають однакову ціну, то
невідомо, яка частка сукупного обсягу продажу припадає на кожну з них. У моделі
припускається, що кількість продукції розподіляється порівну, але не доведено, чому має
бути саме так. Моделі Курно і Бертрана вважаються класичними.
- Модель Штакєльберга, розроблена у 1934 році, є модифікацією моделі Курно для
випадку, коли в умовах дуополії одна з фірм виступає ініціатором, тобто першою визначає
свій обсяг виробництва, на відміну від одночасного визначення рівня випуску в моделі Курно.
Це – модель лідерства за обсягами. Дуополісти Штакєльберга мають неоднакову
економічну силу. Нехай фірма 1 є лідером і має незалежну позицію, а фірма 2 –
аутсайдером, стан якого залежить від рішення лідера.
Ініціатива дає фірмі 1 перевагу, тому що конкурент змушений прийняти обсяг
ініціатора як заданий і, щоб максимізувати свій прибуток, повинен встановити нижчий
рівень виробництва. Якби він цього не зробив, а навпаки, збільшив випуск продукції, це
призвело б до падіння цін, і обидві фірми програли б.
Припустимо, що фірма 1 вважає для себе найкращим обсягом Q
виробництва Q1 = 4 за умови, що фірма 2 буде реагувати на її вибір R
згідно власної кривої реакції . Вибором фірми 2 буде виробництво E
обсягуQ2 = 2. Якби фірма 1 була впевнена, що фірма 2 зупиниться на
цьому обсязі, то вона могла б обрати за своєю кривою реакції R
0 Q
відповідний обсяг випуску . Проблема полягає у тому, що фірма 1 Модель Q
усвідомлює, що скорочення її обсягу виробництва викличе подальшу Штакєльберга
реакцію фірми 2 і рух вниз за кривими реакції до досягнення точки
рівноваги Курно. Скоротивши власний обсяг випуску, який між тим є
більшим, ніж обсяг випуску фірми 2, лідер немає можливості
примусити фірму 2 залишитись на рівні двох одиниць випуску. Тому
перевага лідера обумовлює єдине оптимальне для нього рішення
виробництво Q1* =4.
81
 У моделі Штакельберга фірма 1 фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає
обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Якби фірми мали однакову економічну
силу, жодна з них не змогла б маніпулювати поведінкою іншої, а рівновага зрештою
відповідала б точці рівноваги Курно.
Рівновага Штакельберга є також окремим випадком рівноваги Неша, але для
домінуючої стратегії.
Розглянуті моделі характеризують варіанти поведінки олігополістів. Коли в галузі
приблизно однакові фірми, для аналізу підходить модель Курно чи Бертрана. Коли в галузі
домінує одна велика фірма, яка є лідером у впровадженні нових товарів або встановленні
цін, то підходить модель Штакельберга.

9.3. Нецінова конкуренція. Олігополія і ефективність

Оскільки для олігопольних фірм цінова конкуренція – важко
передбачувана, ризикована (навіть теоретичних моделей існує багато, а реальне
економічне життя – значно складніше), може виявитися загалом руйнівною,
велике тактичне і стратегічне значення має нецінова конкуренція.
До того ж фірми-олігополісти мають значні фінансові ресурси, які можна
використовувати на удосконалення продукту і рекламу.
Олігополісти вважають, що завдяки неціновій конкуренції можуть бути
отримані більш довгострокові переваги перед конкурентами, оскільки зміни
продукту, технології, рекламні хитрощі значно важче так само швидко і точно
дублювати, як зміну цін.
Основні методи нецінової конкуренції (удосконалення продукту,
реклама) аналогічні тим, що використовуються в умовах монополістичної
конкуренції (див. попередню тему).

Олігополія і ефективність
Оскільки олігополія за структурою близька до монополії, то оцінка її
ефективності близька до ефективності монополії.

82
Тема 10. Ринки ресурсів (факторів виробництва)
10.1. Загальна характеристика ринку ресурсів
10.2. Ринок праці
10.3. Ринок землі і природних ресурсів
10.4. Ринок капіталу
10.1. Загальна характеристика ринку ресурсів
Економічні ресурси (природні, трудові, вироблені людиною), що
використовуються для виробництва товарів і послуг, називаються факторами
виробництва.
Вони включають:
- матеріальні ресурси: а) земля, надра, водні, лісові ресурси;
б) засоби виробництва (обладнання, споруди, сировина);
- трудові, людські ресурси: а) робоча сила;
б) підприємницькі здібності людей (як особливий вид ресурсів).
В умовах ринкової економіки усі види ресурсів є об’єктом купівлі-продажу,
тому існують ринки ресурсів.
Попит на ресурси: Пропозиція ресурсів:
Покупці, споживачі ресурсів – Продавці ресурсів – власники ресурсів
підприємства, що виробляють товари
і послуги
Ціна ресурсу, що платять покупці, - доходом власників ресурсів
споживачі ресурсів – є
Ціна природних ресурсів: - рента
Ціна праці: - заробітна плата
Ціна грошового капіталу: - процент
Ціна підприємницьких здібностей: - прибуток
Ціни на усі види ресурсів формуються через взаємодію попиту і пропозиції
Попит на ресурси і фактори, що його визначають
1. Попит на ресурси має похідний, вторинний характер від попиту на товари,
тобто, попит на ресурси залежить від попиту на продукцію, виготовлену з цих
ресурсів.
Чим більше попит на продукцію, тим більше буде і попит на ресурси для її
виробництва. Тобто, попит на товари визначає попит (і пропозицію) ресурсів.
2. Ціни даних ресурсів.
Кошти, використані на покупку ресурсів, входять у витрати виробництва,
тому фірма намагається купувати ресурси у такій кількості, яке дозволить
максимізувати прибуток.
3. Ціни ресурсів-замінників і ресурсів-доповнювачів.
Людська праця може бути замінена технікою, натуральна сировина –
штучною, бензин – газом тощо. Зміна цін на один з них викличе зміну попиту
на інший.
4. Зміни у технології виробництва.
Нові технології можуть сприяти економії усіх видів ресурсів, або
змінювати пропорції. А це, у свою чергу, впливатиме на попит на них.
83
 Еластичність попиту на ресурси залежить від:
1) Еластичності попиту на продукцію, виготовлену з цього ресурсу;
2) Наявності замінників у цього ресурсу;
3) Частки витрат на цей ресурс у загальних витратах.
Пропозиція ресурсів
Пропозиція ресурсів – це їх кількість, що мається на ринку за існуючими на
даний момент цінами.
Пропозиція ресурсів має свої особливості, які пов’язані з обмеженістю,
рідкістю певних ресурсів.
Різниця у ступені обмеженості різних ресурсів формує різну еластичність
пропозиції.
P S Пропозиція землі нееластична, у кожен певний
момент її кількість фіксована, земля – унікальний
ресурс, невідтворюване благо
0 Q
P S Пропозиція сировини з корисних копалин (вона також
невідтворювана у часі), але через наявність штучних
замінників сировини, пропозиція > еластична
0 Q
P S Пропозиція робочої сили у більшості випадків, як
правило, доволі еластична (хоча це залежить від
конкретної ситуації)
0 Q

Загальні правила використання і розподілу ресурсів

Зміна попиту на товарному ринку викликає необхідність зміни обсягів
виробництва. А для цього підприємцям доводиться змінювати обсяг залучених
ресурсів. Чи існують якісь рекомендації, обмеження? Так, мікроекономічна
теорія рекомендує певні правила використання ресурсів, які дозволяють
оптимізувати обсяг виробництва з метою максимізації прибутків, особливо з
огляду на дію закону спадної віддачі ресурсів, позитивного і негативного
ефектів масштабу виробництва.
Використання додаткових ресурсів (робітників, земельних площ,
верстатів тощо) несе два наслідки:

Додаткові витрати на придбання Додатковий дохід (приріст) від цього

ресурсу
Граничні витрати на ресурс
(∆ витрат / ∆ ресурсу)
MRC (Marginal Resource Cost)
(Напр., фірма винаймає додатково 1
робітника за 1000 гр. од. зарплатні, отже
MRC = 1000 гр. од.)
ресурсу
Граничний продукт у грошовому
вираженні (∆ доходу / ∆ ресурсу)
MRP (Marginal Revenue Product)
(Нехай у результаті випуск зросте на 50
одиниць, які вдається продати по 30 гр. од. за
штуку, отже MRP = 50∙30=1500 гр. од. на
цього додаткового працівника)

84
Залучення додаткових ресурсів певний період може вести до ↑ віддачі, ↑MRP,
але потім ця віддача (через початок дії закону спадної віддачі) почне
знижуватись і на певному етапі стане негативною. Після цього зникає сенс
залучати додаткові ресурси.
Отже, фірма буде використовувати кожен визначений ресурс доти, доки
його граничний продукт (MRP)(у вартісному вираженні) не зрівняється з
витратами на його придбання, тобто з його ринковою ціною (MRC):
MRP = MRC
І. Сформулюємо універсальне правило використання ресурсів:
Щоб максимізувати прибуток, виробник має залучати додаткові (граничні)
одиниці будь-якого ресурсу до тих пір, доки кожна додаткова одиниця ресурсу
дає приріст сукупного доходу, більший, ніж приріст сукупних витрат.
MRC = MRP
Наведене правило спрацьовує за умови одного змінного ресурсу і
незмінності (постійності) усіх інших.
---------------
Але для зміни обсягів виробництва часто необхідно змінювати кількість не
одного, а декількох видів ресурсів. Яка комбінація ресурсів буде оптимальною?
Цей вибір дуже схожий на споживацький вибір (між уподобаннями, цінами і
доходами споживача). Із усіх можливих комбінацій виробник обирає певну
комбінацію (наприклад, робітник-верстат-робот), зважаючи як на їх
продуктивність, так і ціну:

ІІ. Правило мінімізації витрат (при комбінації ресурсів):

Витрати мінімізуються у тому випадку, коли остання гривня (долар, євро
тощо), витрачена на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий
граничний продукт (MRP).
Правило найменших витрат забезпечує рівновагу положення виробника.
MRP1 MRP2 MRPN $1000 $500
  ...  , наприклад, 
P1 P2 PN $100( робот) $50( робітник)
---------------
Але мінімізація витрат ще не означає досягнення оптимального обсягу і,
відповідно, максимального прибутку, оскільки мінімальні витрати можуть
існувати і за умов недостатнього об’єму випуску. Щоб отримати максимальний
прибуток:

ІІІ. Правило максимізації прибутку (на конкурентних ринках) означає, що

Граничні продукти усіх факторів виробництва у вартісному вираженні
дорівнюють їх цінам: MRP1 = P1, MRP2 = P2 …MRPn = Pn.
Тобто кожен ресурс використовується до тих пір, поки його граничний
продукт у грошовому вираженні не стане дорівнювати його ціні.

Тому, відповідно до теорії граничної продуктивності, кожному фактору

виробництва відповідає той дохід, який він створює.

85
 MRP1 MRP2 MRPN
  ...   1 або MRP i  Pi
P1 P2 PN
MRP1 MRP2 MRPN
Якщо   ...   1, це означає, що продукція виробляється з
P1 P2 PN
min витратами, але не з максимальним прибутком.

10.2. Ринок праці

Пропозиція праці (робочої сили) Попит на працю (робочу силу)

“Продавці” послуг праці - працівники “Покупці” послуг праці - підприємці
“Ціна” праці (робочої сили) – заробітна плата
Особливості ринку праці:
1. Попит на працю є похідним від попиту на товари і послуги, тобто
залежить від стану економіки;
2. Праця як товар невіддільна від людини і має соціальний і політичний
аспект. У робітників, на відміну від машин, є права, і на захисті цих прав у
сучасному світі стоять профспілки і держава.
3. Особливістю ринку праці є те, що значною мірою сам робітник
визначає скільки часу він бажає працювати, а скільки відпочивати, займатись
чимось іншим, наприклад, тривалість контракту, робочого дня тощо.
Дилема “праця-відпочинок” стосовно ринку праці пояснює особливості
індивідуальної пропозиції праці і описується “ефектом заміщення” і
“ефектом доходу”.
І ділянка: (0 - W1): за низьких рівнів W(ціна праці)
заробітної плати з її зростанням (з/п) Ефект доходу
робітник відмовляється від відпочинку,
заміщаючи його працею (ефект ІІ
заміщення). І відпочинок
компенсується тим набором благ, які W1
робітник може придбати за зарплату.
Робітник згоден працювати більше. І Ефект
ІІ ділянка: (вище W1): “ефект доходу”- заміщення
у міру зростання доходу (за інших
рівних умов) на високому рівні 0 Qпраці
добробуту люди можуть собі дозволити
працювати менше і мати більше часу Індивідуальна пропозиція праці
для відпочинку→ ↓ пропозиції праці
Тому крива індивідуальної пропозиції праці має увігнутий вигляд.
Крива ринкової пропозиції праці має класичний позитивний нахил.
Основні моделі ринку праці
У реальному житті не існує ринку праці «взагалі», мають місце конкретні
ринки певних галузей, професій, спеціальностей (програмістів, лікарів,
двірників тощо). Для дослідження формуються певні моделі:
І – Конкурентний (досконала конкуренція);
ІІ – Неконкурентний (недосконала конкуренція).
86
І. Конкурентний ринок праці. Основні риси:
1. Велика кількість фірм-конкурентів покупців конкретного виду праці.
2. Велика кількість робітників даної кваліфікації, що пропонують свої послуги.
3. Ні фірми, ні робітники не в змозі контролювати ринкову ціну – ставку
зарплатні (не «диктують» зарплатню).
Конкурентний ринок праці
На цьому ринку кількість найманих W
працівників залежить від: Безробіття SL=MRC
1) ставки зарплатні (=MRC);
2) MRP – граничного продукту, що
створить найнятий робітник.
W1 – рівноважна ставка з/п. W1
DL=MRP

0 Q1 Q
В умовах досконалої конкуренції рівень зарплати досягає максимальної
величини. Фірмі вигідно наймати додаткових працівників доти, доки граничний
дохід від праці зрівняється з граничними витратами (зарплатою): MRРL = MRCL
Досконала конкуренція на ринку праці є швидше винятком, а не
правилом. Для більшості ринків типовою є монополістична конкуренція, або
певна монополія.

ІІ. Неконкурентні ринки праці виникають, коли будь-яка сторона має

монопольну владу на ринку. Це може бути: - фірма-покупець робочої сили;
- продавці-профспілки.
Їх спільна риса: зарплатня встановлюється не як результат вільного
ринкового механізму взаємодії попиту і пропозиції, а у результаті
монопольного впливу певного ринкового суб’єкту.
Моделі неконкурентних ринків праці:
а) Монопсонія («один»- «купую») – фірма – єдиний покупець трудових послуг
(більш реальна олігопсонія).
Має місце коли одна фірма наймає основну частину працівників у
певному місці: - одна шахта у невеличкому селищі, швейна фабрика,
лікарня; -машиніст метропоїзду (метро одне у місті); актор – і один театр
у невеликому містечку; винороб тощо.
У цих умовах фірма «диктує зарплату», яка буває нижчою, ніж це було
б в умовах чистої конкуренції, і намагається найняти меншу кількість
працівників.
б) Одностороння монополія – тип ринку праці у галузі, що має сильну і
впливову профспілку.
Головна мета профспілки – підтримувати високий рівень з/п і зайнятість
для членів своєї профспілки. Потужна профспілка у певній галузі може
обмежити пропозицію праці (через заборону наймання нечленів
профспілки, ускладнення вступу у профспілку, високі імміграційні
бар’єри); страйком (або його загрозою) домогтися ↑з/п.
87
 У часи найбільшого розвитку профспілкового руху у США члени
профспілок отримували на 10-15% вище рівень зарплатні (автомобільна,
сталеливарна, м’ясопереробна промисловість).
в) Двостороння монополія – коли на монопсонічному ринку працює міцна
профспілка.
Монопсонія (один покупець) + сильна профспілка (один продавець).
У результаті – постійна боротьба за ↑↓ заробітної плати. Хто у певний
момент сильніше, туди і буде «прагнути» зарплатня.

10.3. Ринок землі і природних ресурсів

Земля – виробничий ресурс, який за розумного використання має
властивість поліпшуватися і приносити дохід.
Особливості землі як економічного ресурсу:
1. Складні, багаторівневі відносини власності і користування землею. Слід
розрізняти:
Землеволодіння Землекористування
- юридично закріплене право особи - користування землею (вилучення і
(фізичної чи юридичної) на певну отримання її корисних якостей) у
ділянку землі. Землеволодіння встановленому законом порядку
здійснюють власники землі
Користувач не обов’язково є власником. У реальному житті
землевласники і землекористувачі часто є різними людьми. Наприклад, у США
земля, що використовується фермерами, на 2/3 – власна, на 1/3 –орендована.

2. Особливістю землі як економічного ресурсу є її обмеженість.

Земля є найменш рухливим виробничим ресурсом з позиції
місцезнаходження (що пояснює, наприклад, спорудження високих
будівель у центрі міст). Такої особливості не існує на ринку праці або
капіталу, оскільки ці фактори є вільно відтворюваними і відносно легко
переміщуваними (На Аляску «перемістилися» і робітники, і капітал, а от
перемістити багаті землі Аляски у більш прийнятний клімат - неможливо).
Земля, придатна для вирощування певних видів продукції (картоплі, кави,
бананів тощо), або з корисними копалинами (нафта, вугілля, бурштин тощо) –
невідтворювана → звідси особливості ціноутворення на ринку землі і
природних ресурсів.
Отже, пропозиція (S) землі визначається її кількісною обмеженістю і є
абсолютно нееластичною. Крива її пропозиції – вертикальна лінія.
P Sземлі Пропозиція землі нееластична, у кожен певний
момент її кількість фіксована. Це означає, що
пропозиція землі не може бути збільшена навіть в
0 Q умовах значного росту цін на землю.
Дохід, отриманий від використання фактору, кількість якого (і запаси)
обмежені, тобто, пропозиція нееластична наз. економічною рентою.
Економічна рента – це плата за ресурс, пропозиція якого строго обмежена.
Земельна рента є окремим випадком економічної ренти.

88
 Земельна рента – плата за користування землею.
Оскільки пропозиція землі абсолютно Зем.рента Sземлі
нееластична, розмір земельної ренти
визначається тільки попитом (D). R1 D1
Пропозиція (S) пасивна.
Якщо попит на землю ↓ з D1 до D2, то R2 D2
падає і земельна рента з R1 до R2. D3
Тобто, змінюється попит, змінюється і 0
земельна рента. Qземлі
Земельна рента
Попит на землю залежить від:
1) Ціни продукції з цієї землі (це пшениця, чи мандарини);
2) Продуктивності конкретної ділянки землі:
Різні ділянки землі відрізняються родючістю, кліматичними умовами,
розташуванням тощо. Ці відмінності призводять до диференціації земельної
ренти.
Диференційна рента – рента, отримана з більш продуктивних ділянок
землі: як різниця між єдиною ринковою ціною продукту і витратами на
кращих землях: (Р – АТСна кращих землях)
Створення диференційної ренти можна змоделювати за допомогою
графіків граничних (МС) і середніх загальних витрат (АТС,АС) для трьох
господарств, що вирощують пшеницю на різних за родючістю земельних
ділянках.

Дифрента: (а) І господарство, (б) ІІ господарство, (в) ІІІ господарство.

І господарство є кращим, на ньому буде отримана диференційна рента
(прямокутник ВРЕК); ІІ господарство є середнім, на ньому виробничі витрати
будуть лише компенсовані, без отримання економічного прибутку; на ІІІ
найгіршій дільниці наявні збитки (прямокутник РНЕС).
Диф.рента – достатньо стійка, оскільки кількість високопродуктивних
земель обмежено.
Ціна землі
Як економічний ресурс земля не має трудового походження і, внаслідок
цього, витрат на виробництво. Сама по собі земля вартості не має, тому що
вона не є продуктом людської праці. Однак тому що існує приватна власність
на землю, вона продається і купується.
Оскільки земля не має вартості, ціна землі є ірраціональною величиною,
тому, використовуючи поняття «ціна землі», маються на увазі 2 аспекти:
89
1. Ціна землі, що вимірюється 2. Ціна землі – як ціна продажу
величиною земельної ренти (як земельної ділянки у власність іншому
плати за користування землею) суб’єкту (як будь-який інший товар)
(Цей аспект ми розглянули вище ↑) (Цей аспект ми розглянемо ↓):
2. Як визначається ціна купівлі-продажу землі?
Покупець земельної ділянки прагне придбати її не заради ґрунту як такого, а
заради того постійного доходу, який приносить земля. Купується право
отримувати регулярний дохід протягом невизначеного часу.
Ринкова ціна земельної ділянки називається капіталізованим значенням
ренти, тобто сьогоднішня сумарна величина усіх майбутніх орендних
платежів, які, як очікується, ця земля здатна принести.
Визначення ціни землі передбачає використання процедури
дисконтування – співставлення сьогоднішніх витрат і майбутніх
доходів.
Продавець при визначенні ціни землі виходить з суми ренти (доходу), яку має
з цієї ділянки. При прийнятті рішення про продаж землі її власник порівнює
альтернативні доходи: - залишити землю і отримувати ренту, або
- продати землю, помістити гроші у банк і отримувати позичковий відсоток.
Річна рента
Ціна землі  *100%
норма позичкового відсотку
$1000
Наприклад: Ціна ділянки  * 100%  $20000
5%
Отже, ділянка, яка приносить $1000 на рік земельної ренти, за умови, що цього
року банківський відсоток складає 5%, буде коштувати приблизно $20000.
Ціна землі – капіталізована рента. Вона дорівнює грошовому капіталу
такої величини, який приносив би його власнику щорічний прибуток, що
дорівнює банківському відсотку, якщо покласти той в банк.
10.4. Ринок капіталу
Капітал у широкому розумінні – це цінність, що приносить потік доходу.
Ринок капіталу– складова ринку економічних ресурсів.
Попит на капітал є похідним попитом і залежить від попиту на ті блага і
послуги, у виробництві яких використовується фізичний капітал.
Виділяють три сегменти ринку капіталу:
 ринок капітальних благ, де продаються і купуються засоби
виробництва (це фізичний капітал: будівлі та виробничі споруди, машини,
обладнання, інфраструктура, товарно-матеріальні запаси);
 ринок послуг капіталу, де ці засоби можуть надаватися в оренду за
певну плату (попит і пропозицію тут здійснюють, як правило, фірми, які здають
в оренду власні капітальні блага за орендну плату);
 ринок позичкового капіталу (позичкових коштів) оскільки для купівлі
капітальних благ і послуг суб'єктам потрібні грошові засоби.

90
Позичковий капітал– грошовий капітал, що віддається у позику і приносить
дохід у формі відсотка (%). Позичковий капітал – самостійна форма капіталу,
яка обслуговує ринок капітальних благ і капітальних послуг.
Позичковий відсоток (%) – “ціна грошей”, платня позичальників за
отримані кошти. Розраховується у відсотках до суми
вкладу (кредиту), наприклад, 15% на рік (річних).
Сума %
Норма позичков. % (r)  *100 %
Позичковий капітал

Спочатку банки сплачують % вкладникам за залучені кошти (по

депозитам), а потім отримують % за надані кредити. Різниця між цими
відсотками складає дохід банку.
Величина % ставки (r) визначається %-ва
співвідношенням попиту (D) і ставка D(позичкових
коштів) Sпозичкових
пропозиції грошей (S)
коштів

r0
0
Q грошей
Ринок позичкового капіталу

Але позичковий відсоток є ірраціональною формою ціни, оскільки він не

відповідає “вартості товару” (напр., 10% від 100млн. = 10 млн. не може бути
ціною 100 млн.). Тоді що це за “ціна”?
Позичковий відсоток – це плата за тимчасове користування чужими коштами
(оскільки позика підлягає поверненню).
Диференціація позичкового відсотку:
Конкретна величина відсотка різниться і залежить від:
1) Ступені ризику (існує загроза неповернення коштів, тощо, тому кредитори
вивчають «кредитну історію» потенційного позичальника);
2) Терміну позики (чим більше термін, тим більше %);
3) Розміру позики (на меншу позику – вищий %, оскільки операційні витрати
банку на великі і маленькі позики - однакові).
Відсоткова ставка і інвестиції
Відсоткова ставка відіграє важливу роль у прийнятті інвестиційних
рішень. Підприємець завжди порівнює: - очікуваний рівень доходу і
- поточну ринкову відсоткову ставку.
Оскільки існує альтернатива:
Покласти гроші у банк Інвестувати у бізнес
Один із засобів обґрунтування інвестиційних проектів – процедура
дисконтування, тобто співставлення сьогоднішніх витрат і майбутніх доходів
Визначається сьогоднішня вартість майбутньої суми грошей.
Наприклад, якщо % ставка 10%: - $ 91 сьогодні – це $100 через рік;
- $83 сьогодні – це $100 через 2 роки;
- $75 сьогодні – це $100 через 3 роки.
91
Формула дисконтування:
Vt Vp – дисконтована величина, тобто сьогоднішня вартість
VP 
(1  r ) t майбутньої суми грошей;
Vt – щорічний дохід
r – ставка (десятковим дробом) ; t – рік.
V1 V2 V3 Vt
VP     ... 
(1  r ) (1  r ) 2
(1  r ) 3
(1  r ) t
Далі необхідно порівняти Vp з сумою, яку передбачалося вкласти у справу.
Якщо Vp > стартової суми, інвестиція доцільна (і навпаки).
Наприклад: є пропозиція вкласти 900$ на 3 роки у певну справу, яка
принесе І рік - 200$, ІІ рік - 400$, ІІ рік - 600$. Отже за 3 роки ви
отримаєте 200+400+600= 1200$. Але яка їх сьогоднішня вартість?
Відсоткова ставка у цей період – 10% річних.
200 400 600
Vр     963,5$
(1  0,1) (1  0,1) 2
(1  0,1) 3
Отже, Vp (963,5) > 900 (інвестованої суми) → інвестиції доцільні.
Чим нижча ставка %, і менше період часу, тим вище дисконтована
величина доходів.
Для полегшення процедури дисконтування використовують спеціальні
таблиці, які допомагають підрахувати сьогоднішню вартість майбутніх доходів
і ухвалити рішення.

Тема 11. Загальна рівновага та економічна ефективність:

мікроекономічний аспект

11.1. Аналіз загальної рівноваги

11.2. Ефективність обміну
11.3. Ефективність виробництва
11.4. Загальна рівновага і економіка добробуту

11.1. Аналіз загальної рівноваги.

Часткова рівновага (partial equilibrium) – рівновага, що складається на
окремому ринку. Аналіз часткової рівноваги передбачає дослідження
рівноважних цін і кількостей товарів на окремо взятому ринку, якщо його
вплив на інші ринки відсутній або дуже незначний.
Загальна рівновага (general equilibrium) – рівновага, що виникає в
результаті взаємодії всіх ринків, коли зміна попиту або пропозиції впливає на
рівноважні ціни і обсяги продажу на всіх ринках. Тобто загальна рівновага
передбачає дослідження ринкової системи як єдиного цілого; при цьому
рівноважні ціни й кількості товарів на всіх ринках визначаються одночасно з
урахуванням ефекту зворотних зв’язків.
Ефект зворотних зв’язків (feedback effect) – це зміна цін і кількості
товарів на окремому ринку у відповідь на аналогічні зміни на об’єднаних
ринках. Наприклад, зросли ціни на автомобілі, це призводить до падіння цін на

92
них, що відобразиться на знижені попиту на бензин. Разом з тим, зросте попит
на товари замінники, зокрема мотоцикли, що спровокує зростання ціни на цей
товар. Одночасно це змусить експлуатувати старі машини довше, що призведе
до підвищення цін на послуги ремонту внаслідок збільшення попиту на такі
послуги. В результаті більш широкого використання старих автомобілів і
розширення попиту на мотоцикли попит на нові автомобілі впаде, що змусить
виробників знизити на них ціну.
Взаємозалежність товарних ринків може бути записна системою рівнянь
загальної рівноваги Леона Вальраса:
D1(P1,P2, … , Pn, A, M) = S1(P1,P2, … , Pn, A, M);
D2(P1,P2, … , Pn, A, M) = S2(P1,P2, … , Pn, A, M);
………………………………………………………..
Dn(P1,P2, … , Pn, A, M) = Sn(P1,P2, … , Pn, A, M),
де Dn – функції попиту товарів і послуг; Sn– функції пропозиції товарів і послуг;
Pn – ціни товарів і послуг; А – показник реальних активів, що відображає
багатство країни; М – запас готівки.
Якщо відомі А і М, то кількість рівнянь дорівнює кількості невідомих. Це
означає принципову можливість вирішення системи і одиничність такого
рішення. Підставивши реальні значення цін, в результаті вирішення отримаємо
кількості товарі та послуг, що обмінюються.

11.2. Ефективність обміну.

Скринька Еджуорта (Edgeworth box) – діаграма, запропонована
Ф. Еджуортом, яка використовується для дослідження Парето-оптимального,
або ефективного, розподілу продуктів (ефективність обміну) і ресурсів
(технологічна ефективність). Сутність скриньки Еджуорта полягає у тому, що
кожна її точка одночасно відповідає ринковим кошикам з двох товарів двох
споживачів (рис.). Так, наприклад, в обмін вступили два споживачі – Макар і
Василь. Горизонтальним осям відповідає кількість шила, а вертикальним –
кількість мила, якими володіють споживачі.
Шило 3 0 Василь
Мило Uм
Uв

2 А 6
Мило
Макар 0
7 Шило

Рис. Скринька Еджуорта

Припустимо, що Макар і Василь мають разом запаси 10 од. шила і 8 од.
мила. Причому спочатку Макар має 7 шила і 2 мила, а Василь 3 шила і 6 мила.
Цей початковий розподіл передається у скриньці точкою А. В ній
перетинаються криві байдужості Макара і Василя.
93
 Побудуємо криві байдужості Макара і Василя, що характеризуватимуть
обмін між нашими споживачами (рис.).
Шило 3 0 Василь
Мило UмUм
Uв Uм
Uв
С
Uв В
D
2 А 6
Мило
Макар 0 7 Шило
Рис. Ефективність обміну і крива контрактів

Переміщуючись з точки А у точку В відбувається покращення стану

Василя (він отримує більше шила) і Макара (отримує більше мила). При цьому
можливо переміщення у точку С або D, у яких відбувається покращення стану
одного суб’єкту обміну і не погіршується стан іншого.
Таким чином, розподіл продуктів ефективний, коли весь обсяг
виробленої продукції розподіляється між споживачами так, що неможна
покращити стан одного споживача, не погіршивши стан іншого.
Щоб знайти усю множину можливих ефективних варіантів розподілу благ
між споживачами, слід визначити точки взаємного дотику їх кривих
байдужості. Поєднавши які ми отримуємо криву контрактів (рис.).
Крива контрактів (contract curve) – це множина можливих ефективних
варіантів розподілу двох економічних благ між двома споживачами. Множину
ефективних варіантів розподілу називають Парето-ефективними.
Парето-оптимальний стан економіки (Pareto-optimality) – виробництво
і розподіл неможливо змінити таким чином, щоб добробут одного або
декількох індивідів збільшився та не погіршив при цьому добробут інших. На
думку В. Парето, цей принцип може бути реалізований тільки в умовах чистої
конкуренції. Рух в напрямку кривої контрактів підвищує загальний добробут
споживачів, а рух по кривій контрактів лише перерозподіляє загальний
добробут між учасниками обміну.
На лінії контрактів виконуються рівності:
MRSМмш=MRSВмш=MRTмш
Рм
M
MRS мш   MRS мш
B

Рш
де MRS – гранична норма заміни (субституції), MRT – гранична норма
трансформації, Рм – ціна мила, Рш – ціна шила.
Маючи множину точок, що ефективні за Парето, ми можемо побудувати
криву споживчих можливостей або криву можливих корисностей (рис.).
Крива можливих корисностей (utility possibility curve) – лінія, що
показує максимально можливий рівень корисності одного споживача при даній
загальній кількості благ і даному рівні корисності іншого споживача.
94
 Точка М відображує максимальну корисність для Василя, точка В – для
Макара. Точка А знаходиться в межах споживчих можливостей і характеризує
неефективний розподіл продуктів. Будь-які операції обміну в межах фігури
АСК покращують положення сторін. Переміщення в точку К покращує стан
Василя, не погіршуючи стану Макара. Рух в точку С покращує стан Макара, не
погіршуючи стану Василя. Точка Е показує покращення стану обох сторін
обміну. Точка Н характеризує більш високу корисність для обох споживачів,
але за даного запасу благ вона є недосяжною.
Uв
В Т
С Н

Е
А К

М
0
Uм
Рис. Крива можливих корисностей

11.3. Ефективність виробництва.

Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо
перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск
одного товару без зменшення випуску іншого. Якщо виробництво обмежене
лише двома продуктами (мило і шило), то можна стверджувати, що чим більше
виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства з виробництва
іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для дво-
продуктової моделі матимуть наступний вигляд:
L=Lм+Lш
K=Kм+Kш
Проаналізуємо виробництво і розподіл ресурсів за допомогою діаграми
Еджуорта (рис.).
L 0
К
Іш Іш
Іш Ім
С
Ім
Ім
В
D

А
K
0 L

Рис. Крива ефективності виробництва

95
 Кожна точка на діаграмі Еджуорта є варіантом розподілу ресурсів праці і
капіталу, що виробляють шило і мило. Важливо, що ресурси споживаються
повністю, тому, все що не іде на виробництво шила, використовується на
виробництво мила. Через точки, що у скриньці Еджуорта, можна провести
ізокванти – криві, що характеризують певний обсяг виробництва продукту.
Ізокванти з виробництва шила будуть випуклі відносно лівого нижнього кута
діаграми, ізокванти з виробництва мила – відносно правого верхнього кута.
Точки їх дотику одна до одної дозволяють знайти ефективні виробничі
рішення. Проте не всі точки ефективні. Наприклад, точка А неефективна,
оскільки можна збільшити виробництво мила, не зменшуючи виробництво
шила. По аналогії з кривою контрактів у обміні можна побудувати криву
виробничих контрактів.
Крива виробничих контрактів (production contract curve) – множина
можливих варіантів Парето-ефективного розміщення ресурсів, для яких
виконується умова:
w
A
MRTS LK  MRTS LK
B

r
Гранична норма технологічної заміни працею капіталу у виробництві двох
товарів дорівнює відношенню ціни праці до ціни капіталу.

Ефективність розміщення ресурсів (efficient allocation) – сполучення

факторів виробництва у часі і просторі, що дозволяє максимізувати корисність.
Парето-ефективне розміщення ресурсів (Pareto-optimal resource
allocation) – таке розміщення ресурсів, за якого неможна збільшити випуск
одного товару, не скоротивши випуск іншого.
Ефективність виробництва(efficiency of production) – досягається тоді,
коли вже неможливо перерозподіляти наявні ресурси, щоб збільшити випуск
одного економічного блага без зменшення випуску іншого (Парето-
оптимальний розподіл ресурсів).

11.4. Загальна рівновага і економіка добробуту.

Головним змістом економіки добробуту(welfare economics) є рішення
проблеми співвідношення ефективного стану економіки і справедливості у
розподілі благ. В сучасній економіці домінує чотири підходи щодо
справедливості розподілу благ: 1) класичний ліберальний (лібертаристський);
2) утилітарний; 3) егалітарний; 4) роулсіанський.
Класичний лібералізм (classical liberalism) виходить з інтересів особи.
Справедливість встановлюється безпосередньо ринком. Результати
конкурентних ринкових процесів є справедливими, оскільки вони
нагороджують найбільш кваліфікованих і працелюбних. А ефективність
розуміється як Парето-ефективність. Ефективність означає, що ресурси
отримали ті особи, що можуть уплатити за них найбільшу ціну і, як наслідок,
більш раціонально їх використовувати.
Утилітаризм (utilitarism) передбачає, що суспільний добробут є сумою
функцій індивідуальних корисностей всіх членів. Тому справедливість існує
там і тоді, де і коли вдається максимізувати сукупну корисність всіх членів
96
суспільства. В умовах оптимального суспільного добробуту приріст особистого
доходу на одну грошову одиницю дає однаковий приріст як індивідуального
добробуту конкретного суб’єкта, так і суспільного добробуту.
Егалітаризм (égalitarisme) виходить з того, що рівність може бути
досягнута у більш широких межах. Всі члени суспільства повинні мати не
тільки рівні можливості, але і більш-менш рівні результати. Цим досягається
єдність і згуртованість нації, що відповідає ідеям колективізму. Саме рівність
доходів усіх членів суспільства вважається умовою максимізації суспільного
добробуту.
Роулсіанський підхід (Rawls’ view) передбачає, що найбільш
справедливим є такий розподіл, при якому зростає корисність найменш
забезпечених членів суспільства; допускається нерівність у розподілі, при якій
перерозподіл може поліпшити становище найменш забезпечених осіб, а
становище забезпечених від цього не погіршиться.
Існують різні критерії оцінки динаміки добробуту:
Критерій Парето (Pareto criteria)спирається на ціннісні передумови
індивіда, він виходить з того, що кожна людина здатна краще за всіх оцінити
свій власний добробут. Це призводить до неможливості співставити добробут
окремих людей. Тому суспільний добробут не може бути визначений як «сума
щастя» всіх членів суспільства. Як наслідок є безкінечна множина
неспівставних між собою оптимумів.
Критерій Калдора-Хікса(Caldor-Hicks criteria) полягає у тому, що
добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище
збитків тих, хто програв.
Подвійний критерій Скітовськи (Scitovsky criteria): по-перше, слід
переконатися у тому, що рух з одного положення в інше покращує стан
добробуту відповідно до критерію Калдора-Хікса і, по-друге, перевірити, що
зворотній рух з нового положення до старого не покращує стан добробуту
відповідно до критерію Калдора-Хікса. Лише тоді, коли дотримуються обидві
умови, добробут підвищується.
Критерій Бергсона (Bergson criteria) засновується на необхідності
розробки економістами, законодавчими і виконавчими органами системи
цінностей. Створення такої системи дозволяє побудувати карту кривих
байдужості, яка би відображала функцію суспільного добробуту. Нажаль,
критерій Бергсона не має необхідного набору інструментів для побудови
функції суспільного добробуту, а без нього – атрибутами, необхідними для його
практичного впровадження у життя. Але ця теорія допомагає визначити
витрати перерозподілу і розміри компенсаційних платежів, з тим, щоб
полегшити прийняття економічно ефективних рішень.

97
 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
Запам’ятати літери-позначення
A Average Середній
C Cost Вартість, витрати
D Demand Попит
F Fixed Постійний, фіксований
I Income Дохід (індивіда)
L Labour Праця
L Long (Long-run) Довгостроковий
M Marginal Граничний
P Product Продукт
P Price Ціна
P Profit Прибуток
Q Quantity Кількість, обсяг
R Resource Ресурс
R Revenue Дохід, надходження, виторг
S Supply Пропозиція
T Total Сукупний, валовий
V Variable Змінний

ATC Average Total Cost Середні сукупні витрати

AFC Average Fixed Cost Середні постійні витрати
AVC Average Variable Cost Середні змінні витрати
TC Total Cost Сукупні (валові) витрати
TFC Total Fixed Cost Сукупні постійні витрати
TVC Total Variable Cost Середні змінні витрати
MC Marginal Cost Граничні витрати
MP Marginal Product Граничний продукт
MR Marginal Revenue Граничний дохід
TR Total Revenue Сукупний дохід, виторг
AR Average Revenue Середній дохід, виторг
MRP Marginal Revenue Product Граничний продукт (у
грошовому вимірі)
MRC Marginal Resource Cost Граничні витрати на ресурс
Англійське написання слів завчати не обов’язково (це бажано для
загальної орієнтації, економічної культури і пам’яті)

98
 ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ
1 Канцір, І.А. Макро-мікроекономіка: від теорії до практики : навч. посіб. / І.А. Канцір, О.І.
Кліпкова, Л.В. Іванець . - Львів : Новий Світ- 2019 . - 443 с.
2 Кулішов, В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум : навч. посіб. / В.В. Кулішов . -
4-те вид, стереотип. - Львів : Магнолія- 2012, 2019 . - 332 с.
3 Мацелюх, Н.П. Історія економіки та економічної думки. Політична економія.
Мікроекономіка. Макроекономіка : навч. посіб. / Н.П. Мацелюх, І.А. Максименко . - 2-ге
вид., перероб. і допов. - Київ : ЦУЛ, 2017 . - 382 с.
4. Буряк П.Ю., Гупало О.Г. Мікроекономіка: Підручник. – К.: Хай-Тек прес,2012. – 560 с.
5. Гротковська Г.Е., Косік А.Ф. Мікроекономіка. Практикум: Навчальний посібник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2004.-404с.
6. Економічна теорія. Мікроекономіка: Підручник/ за ред. В.М. Тарасевича.– К.:
Знання,2012. — 134 с.
7. Максименко І. А. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка:навч. посібник /
І. А. Максименко, І. М. Бурдейний, Н. П. Мацелюх. – Чернівці: Прут, 2011. – 424 с.
8. Мікроекономіка і макроекономіка (теоретичні основи і навчальний тренінг): навч. посіб.
для студ. галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»денної та заочної форм
навчання / Л.В.Проданова, О.О.Фоміна – Кривий Ріг:ДонНУЕТ, 2015. – 172 с.
9. Мікроекономіка і макроекономіка: навч. посіб. для студ. галузі знань 0305«Економіка та
підприємництво» напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства» (за
інтегрованими навчальними планами) денної та заочної форм навчання / Л.В.Проданова,
О.М. Кінько. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2013. – 161 с.
10. Петрушенко Ю.М. Мікроекономіка: теорія та приклади розв’язання задач: навчальний
посібник / Ю.М. Петрушенко. – Суми: Університетська книга, 2016. – 320 с.
11. Петрушенко, Ю. М. Мікроекономіка : теорія та приклади розв`язування задач:
навчальний посібник/ Ю. М. Петрушенко. - Суми: Університетська книга,2012. - 320 с.
12. Пилипенко, В. В. Мікроекономіка: курс лекцій : навчальний посібник/ В.В Пилипенко ;
рец. Т. І. Гончарук. - Львів: Новий Світ-2000, 2012. - 280 с.
13. Уфімцева О.Ю. Мікроекономіка. Курс лекцій: Підручник. –Дніпро: ПДАБА, 2012. – 172
с.
Інформаційні ресурси
1. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського – http://www.nbuv.gov.ua/
(Пошук наукової періодики http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-
bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21CNR=20&Z
21ID)
2. Антимонопольний комітет України – http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/index
3. Верховна Рада України http://zakon.rada.gov.ua
4. Державний комітет статистики України – http://www.ukrstat.gov.ua/ .
5. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – http://www.ssmsc.kiev.ua/
6. Державна служба зайнятості - http://www.dcz.gov.ua/
7. Державна фіскальна служба - http://sfs.gov.ua/
8. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва –
http://www.dkrp.gov.ua/control/uk/index .
9. Кабінет Міністрів України http://www.kmu.gov.ua/control
10. Міжнародна організація праці - http://www.ilo.org
11. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України – http://www.me.gov.ua/.
12. Міністерство соціальної політики України - http://www.mlsp.gov.ua/
13. Міністерство фінансів України - http://www.minfin.gov.ua/
14. Національний банк України - https://www.bank.gov.ua/
15. Нормативні акти України - законодавство для практиків http://www.nau.kiev.ua
16. Офіційний вісник України http://www.gdo.kiev.ua
17. Урядовий портал. Кабінет міністрів України - http://www.kmu.gov.ua/
99
100