МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ДЕРДАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

КУРСОВА РОБОТА
з педагогіки

на тему: «Формування ключових компетентностей школярів у процесі у

процесі навчальної діяльності »

Здобувача II курсу 211-в групи

освітньої програми «Мова і література
(англійська та друга західноєвропейська
мова)»
спеціальності 014 Середня освіта
факультету романо-германських мов
Палій Віталій Сергійович
Керівник: канд. пед. наук, доцент
Муромцева А. Л.

Бахмут– 2021
ВСТУП…………………………………………………………………………..........3
РОЗДІЛ1 КОМПЕТЕНЦІЯ І КОМПЕТЕНТНІСТЬ — ДВА РІЗНІХ
ПОНЯТТЯ….4
1.1 Формування ключових компетентностей учнів в умовах впровадження
нового державного стандарту початкової загальної освіти………………………..4
1.2 Ключова Українська компетенція………………………………………………5
1.3 Діяльна компетенція………..………...……………………….……………….6
Висновки до розділу 1……………………………………………………………….7
РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ НАЧАННЯ……………………….............................................................................8
2.1 Розвивальна та пізнавальна активність ……………………………………....13
2.2 Шляхи формування ключових компетентностей……………………………..15
2.3 Розвиваючі ігри………………………………………………………………………17
Висновки до розділу 2……………………………………………………………...19
РОЗДІЛ 3
ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ…………………………………………………………..20
3.1 Психологічна компетенція………………………………………........………………
21
3.2 Реалізація компетентнісного підходу в освітньому процесі………………....22
3.3 Складові моделі випускника…………………………………………………...24
Висновки до розділу 3……………………………………………………………...27
ВИСНОКИ…………………………………………………………………………..29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………......31
 ВСТУП

У сучасному суспільстві проникливо стоїть проблема творчого формування

особистості. Будь-яка культурна сторона турбується про творчий потенціал
суспільства в цілому і кожної дитини зокрема. Збільшується захоплення до
розвитку творчих можливостей особистості, надання їй можливості виявити їх.
Тому актуальним на даний момент видається встановлення першорядних
компетентностей учнів. Ця проблема виступає мішенню модернізації та
знаходження освіти.

Сьогодення запитує компетентнісного підходу до навчання, яке видається

освітньої реальністю.

Прогресивна спільнота запитує навчання самостійних, ініціативних, свідомих

громадян, які можуть плідно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і
народногосподарських завдань. Створювання цих проблем дає змогу у
формуванні індивідуальних переваг і творчих можливостей людини, умінь
самостійно заробляти і вирішувати проблеми, орієнтуватися у прекрасному
житті суспільства. Власне ці пріоритети покояться в істоті реформування
прогресивної загальноосвітньої школи, генеральна проблема який -
спеціалізувати особистість, здатну виявляти справедливі висновки в певних
навчальних, життєвих, а колись і професійних ситуаціях. Тому злободенною
проблемою прогресивної школи представляється продаж компетентнісного
підходу в навчанні, та увазі до установки просвітницького ходу на формування і
розвиток першорядних компетенцій особистості. Підсумком такого ходу має
існувати компектність корпоративної компетентності людини, починаючи суму
першорядних компетенцій і представляється інтегрованої рисою особистості.
 РОЗДІЛ 1

Компетенція і компетентність — два різних терміну. 

Компетенція
це загальна норма, вимога, що містить знання, вміння, навички, способи
діяльності, обумовлений досвід. Компетенція сама по собі не є рисою
особистості. Нею вона стає в ході проходження і рефлексії учня,
перетворюючись в компетентність.

Компетентність 
це здатність використовувати отримані знання, вміння, навички, способи діяльн
ості, справжній досвід в специфічних ситуаціях для вирішення поставлених
актуально значних проблем. Компетентність є індивідуальною освітою, що
виражається в процесі діючих незалежних зусиль людини.

вступ компетентнісного підходу в навчанні враховує перестроювання освіти по

наступним генеральним напрямками: - специфікація місії (цілей) виховання; -
просування змісту виховання; - пожвавлення навчально-планомерного
постачання тренувального темпу (створення нових підручників, посібників,
повчального матеріалу, мультимедійних засобів і т. - відбір результативних
методів, способів знання і структур системи навчальної діяльності
— організація методиста до реалізації компетентнісного підходу в навчанні.
головні компетенції визначаються в
ході реалізації цілого змісту освіти загальноосвітньої школи, а предметні -
передбачено входженням чіткої теми і купуються в русі точного періоду або
етапу навчання. вироблення генеральних компетенцій реалізується в освітніх
ділянках і тренувальних предметах. При цьому будь-який об"єкт гарантує
реалізацію тих складових змісту яких першочерговий в компетенцій, в розвитку
яких розташовуються необхідні умови.
 Для забезпечення ключової комунікативної компетенції

В учнів потрібно виробити прагнення до спілкування з іншими людьми. 3 цією

метою підлітки зобов"язані оволодіти:
• різноманітними варіантами вербальний діяльності (письмо, читання,
спілкування ,говоріння, );
• Мовою в плані способу спільної комунікації з людьми.
Ключова соціальна компетенція має на увазі дієздатність працювати в
актуальних ситуаціях відповідно до соціальних норм і правил. Першочергово
для цього на уроках в учнів слід утворювати здатність:

• продуктивно кооперуватися з різноманітними партнерами в групі або в інших

соціальних командах;

• проробляти всілякі суспільно важливі ролі;

• стягувати на себе відповідальність за прийнятими рішеннями та висновками і

їх виконання в соціальній структурі.

Загальнокультурна ключова компетенція
Зачіпає сфери формування культури особистості в усіх її аспектах.

Здійснення даної компетенції в процесі навчання має на увазі тільки

формування:

• культури міжособистісних відносин;

• толерантної поведінки;

• порядних якостей, а також залучення з:
• цивілізованим спадщиною українського народу;

• найголовнішими досягненнями державної науки і культури;

• виставляти заходами і фігурами в літописі України.

Головна компетенція - це мистецтво вчитися в здатності вихованця та

переорганізовивати і перевіряти свою навчальну діяльність у навчальному проц
есі. Ця компетенція реалізується на уроках порядком формування мотивації нав
чання та здатності учня працювати самостійно:
• створювати свою працю заради успішного результату;
• проробляти розумову активність і практичні дії; • володіти вміннями 
навичками самоаналізу і самоконтролю.

Соціокультурна компетенція покликана сприяти в загальнокультурному

дозріванні початкових класів, адаптації їх до соціальної, а також само в певному
суспільному середовищі, а тому передбачає:

Знання про свою державу Україну;

•Дієздатність використовувати вербальну практику про українську національну

культуру, звичаї, традиції ;
• дотримання загальноприйнятих законів спілкування з резидентами
різноманітних вікових груп і статусів.
Діяльнісна компетенція представляє
розташування навчальними вміннями і навичками, що розділяються на чотири
основні групи:
1) навчально-контролююча - дієздатність пізнавати поставлену викладачем
мету тренувальної діяльності, створювати робоче місце, пропорційно ділити
час, проектувати чергу виконання завдання, створювати тренувальну активність
у сприянні з іншими її учасниками (в парі, невеликій групі)
2) навчально-пізнавальна - дієздатність самостійно працювати
з підручником, розшукувати свіжоспечену інформацію
з різних джерел, користуватися довідкової літературою, зосереджено
вислуховувати матеріал, зв"язно, послідовно, незаперечно відповідати,
проводити діалог;
 3) навчально-інтелектуальні та креативні — здібності перевіряти,
порівнювати, акцентувати головне, узагальнювати, ставити та пояснювати
причинно-наслідкові зв"язки, виключати зайве, об"єднувати й класифікувати, за
певними ознаками, викладати обґрунтовані вирішальні судження,
підтверджувати особисту думку, перетравлювати пізнання і способи діяльності
у свіжоспеченої ситуації, використовувати аналогію;
4) контрольно-оцінні — мистецтво користуватися всілякими методами
апробації і контролю своєї діяльності, виявляти і підправляти помилки, цінувати
особисті навчальні досягнення. здійснення показаного змісту потрібно в
оновленні педагогчно-методичному, а також в наданні тренувального процесу,
тобто створення свіжих підручників, посібників, повчального матеріалу,
мультимедійних засобів тощо.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

здійснення показаного змісту потрібно проробляти в оновленні

навчально-методичної демонстрації роботи, тобто створення гарних
підручників, посібників, навчального матеріалу, соціальних напрямків
тощо. Свіжий навчально-методичний матеріал треба реалізовувати
стікаючи з функцій, які зроблені для виконання тренувальних засобів.
 РОЗДІЛ 2
Компетентнісний шлях в навчанні вимагає, щоб прогресивне тренувальне
положення не тільки мало інформаційну, але й мотиваційну і розвивальну
функцію. 3 приводом надання мети навчання, в навчальних матеріалах потрібні
для використання:

• цікавий матеріал;

• зображення; • повчальні ігри;

• завдання, робити цікаву для учнів справу виконання;

• цілі, що спонукають до розшуку необхідних для учня наслідків

Для реалізації виробляти функції прогресивні тренувальні та укладати

порядок завдань, орієнтованих на прояви пізнавальних можливостей учнів, а
саме, для проходження розумових операцій (аналіз, зіставлення, узагальнення,
доведення т.), до того ж для встановлення таланту використовувати набуті
знання, технології послідовності, випробування в нових незвичних ситуаціях.
Крім того, грамотно орієнтовані тренувальні дії зобов"язані готувати дітей до
саморозвитку. З цією метою в них повинні знаходитися методи міркувань,
пам"ятки, схеми, таблиці, стандарти виконання проблем і цього подібне. Крім
цього, необхідно, щоб тренувальний стан містив:

• цілий порядок питань і вправ, загальнодоступних для учнів людини

призначеної вікової категорії;

• диференційована основа з урахуванням ступенів формування дітей;

• розумна кореляція проблем для тренування і творчого використання;

• завдання, що передбачають заняття в парі, групі, та виділяти головне і

своєрідне; • доручення на свій відбір і цього подібне. значною умовою успішної
реалізації компетентнісного підходу в навчанні є контроль результативних
технік, способів вивчення і форм системи тренувальної діяльності. засіб
вивчення — це порядок взаємної справи педагога та учнів, зосереджених для
укладення навчально-виховних завдань. грамотне орієнтовану освіту запитує
вживання методів, що враховують функціональну активність учня. Найбільш
дієвими представляються технології діалогового навчання, відповідних умов
умілого орієнтованого навчання, оскільки організація діалогового викладання
має на увазі макетування життєвих ситуацій, застосування рольових ігор, що
сприяють розвитку навичок і умінь, підвищення цінностей, створенню
атмосфери співпраці, взаємодії. діалогових способів що сприяють розвитку
можливостей будь-якої особистості, доставляють ймовірність будь-якій дитині
показати свої тренувальні переваги в певних ситуаціях, зіставляти свій рівень
формування з іншими співучасниками тренувального процесу.

Більш дорогими з точки зору компетентних завдань видається персональна

тренувальна діяльність, заняття в соціальних стосунках, групах. контроль і
застосування технологій належить підпорядковувати предмет і завдання
тренувального предмета, розуміти при цьому старі специфіки меншого віку, та
їх можливості і здібності. Щоб безнапасно створювати присвячену особистість,
сучасний професор змушений володіти поставленими якостями. • вдало
обчислювати свої особисті актуальні проблеми, висловлюючи ініціативу,
незалежність і Зобов"язання;
• осмислювати установку грамотно спрямованого навчання;
• проєктувати урок із застосуванням великого достатку конфігурацій і методів
тренувальної діяльності та перш за все виду незалежної роботи, діалогічних, і
проблематичних методів;
• з"єднувати академічне джерело з повсякденним життям і інтересами учнів;
• висловлювати вихованцям рольові модифікації на зразку справжніх людей,
письменницьких персонажів; розцінюючи тренувальні переваги школярів,
обмірковувати не тільки продемонстрований в відомості та вміння, а, перш за
все, покликання пристосовувати їх в тренувальних і життєвих ситуаціях. діючи
над проблемою компетентності учнів, головним чином 7-10 річних, в тому, щоб
гарантувати встановлення довговічних навичок швидкого, усвідомленого,
живого читання, ерудованої освіти. Прогрес освіти неможливий, якщо не
приділяти належної уваги формуванню мислення, пам"яті та уваги. Одна з
найголовніших питань вивчення малюка — його інтелектуальний розвиток,
створення мистецтва мислити, що дозволяє вільно сприймати нове. вихованці
зобов"язані проявити ініціативу, творчість, незалежність, просту критичність,
оптимізм, іноді відбуваються труднощі, наполегливість, знати доводити
розпочату до кінця, стягувати на себе серйозність за допущені помилки.
підсвідомо або на практиці доводять до висновку, що «ось так» думати можна, а
«так» - ні, це міркування правильне, а друге — хибне. середній учень має
стихійної, підсвідому логіку, без якої він
не міг би аналізувати та спілкуватися з дорослими та однолітками. Але
закономірна інтуїція не замінить і примітивних закономірних навичок.В цих
даних та новачків складается логічний ланцюжок мислення людини. В роботі з
розвитком логіко-математичного мислення учнів 5-
10 років можна застосовувати у подібних варіантах навчання:
• повчальні забави та вправи з логічними пунктами;
• таємниці математичного змісту;
• питання і завдання з логічним навантаженням.
На уроках малювання застосовується «Малювання по команді»: гурток, квадрат,
кут. Це чудове заняття заради формування уваги, логічної свідомості, уяви.
Мистецтво забави міститься в тому, що учень, що не має виривати руки, по
команді, та здійснює малюнок. формування закономірного мислення
виконується не тільки на уроках математики, однак і на інших уроках. На
уроках читання (букварний період) заради розширення уявлення дітей про
слово дозволено проводити закономірні забави «шифрування або вгадай об"єкт
за ознаками», використовуючи логічні схеми; на уроках письма, української
мови під час лексичних диктантів до того ж вживаються логічні схеми. Не варто
орієнтувати вихованців виключно для традиційних засвоєнь загальних знань, бо
подібна дорога в організації навчально-пізнавального ставлення в сучасних
угодах не представляється продуктивним, тому, що охоплення знань виростає
надзвичайно швидко. Та й самі по собі пізнання не гарантують прояви
новоспечених унікальних ідей., отже велику увагу слід надавати формуванню
подібних якостей особистості, які дають можливість винахідливо користуватися
заробленими знаннями. необхідно удосконалюватися в умовах всіляких творчих
талантів різних дітей, а не тільки надзвичайно обдарованих. дієздатність до
творчості не представляється незвичайним явищем, властивим виключно
одиницям. Певною мірою муза властива всім людям, отже слід організувати для
кожного відповідні обставини навчання, утворювати потребу вчитися,
покликання доцільно працювати, вдосконалювати мислення всіх учнів, їх мовну
активність, представляти творчість і незалежність у виконанні встановлених
завдань.
Розвиваючи творчі здібності учнів молодшого шкільного віку, потрібно
дотримуватись певних принципів в організації навчання:

 принцип зв'язку з практикою життя;

 принцип саморозвитку;
 принцип оптимального поєднання індивідуальної та
колективної форм навчально-творчої діяльності;
принцип інформативності;
 принцип віри в сили і можливості дитини.

    Розвиваючи пізнавальну активність, потрібно ставити таку мету:

 розвивати образне й логічне мислення, уяву;

 формувати навички планування, аналізу, самоконтролю;
 знайти шлях до серця кожного учня, створити умов для розвитку
здібностей, закладений у дитині природою;
 викликати бажання самостійно займатися навчальною діяльністю;
 виховувати наполегливість, волю, впевненість у досягненні мети;
 розширити їхній світогляд для того, щоб вчити спостерігати, думати,
аналізувати, розмірковувати;
підвищити рівень розвитку дітей
         Компетентісний підхід в освіті покликаний подолати прірву між освітою і
життям.

Ключова компетентність – розвивається у навчанні всіх предметів і є

результатом всієї загальної середньої освіти країни. Цим результатом є
формування загальної життєвої компетентності людини як сукупності ключових
компетентностей, інтегрованої характеристики особистості.        

 Що таке «ключові компетентності»? «Компетенція» в перекладі з латини

означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Сам
термін «ключові компетентності» вказує на те, що вони є « ключем»,підставою
для інших, більш конкретних і предметно орієнтованих. Які ж якості необхідні
людині в житті? Дж. Равен, автор книги «Компетентність у сучасному
суспільстві», на основі проведених досліджень так відповідає на це
запитання:     

 здатність працювати самостійно без постійного керівництва;

 здатність брати на себе відповідальність за власною ініціативою; 
 здатність виявляти ініціативу, не питаючи інших, чи слід це робити;  
 готовність помічати проблеми та шукати шляхи їх вирішення;             
уміння аналізувати нові ситуації й застосовувати вже наявні знання для такого
аналізу;   
 здатність ладити з
іншими;                                                                                      
 здатність засвоювати будь-які знання за власною ініціативою;        
 уміння приймати рішення на основі здорових суджень.
Шляхи формування ключових компетентностей:

       *Самоосвітня компетентність (формування вмінь і навичок самостійної

роботи, самостійна робота на уроках; організація самостійної роботи; робота в
бібліотеці, Інтернеті; захист творчих проектів).

      *Особистісна компетентність (формування вміння рефлексії, самокритика;

курс «Пізнай себе»; заняття за індивідуальним планом; участь в  олімпіадах,   
конкурсах, оглядах).

      *Пізнавальна компетентність (формування знань, умінь, навичок,

передбачених державним стандартом; поглиблене вивчення предмета; розвиток
пізнавальних психічних процесів, критичного мислення; формування вмінь
розв’язувати проблемні ситуації, завдання, творчо проектувати, виконувати
дослідницьку роботу; вивчення освітніх систем закордонних держав;
ознайомлення із духовними цінностями українського та інших народів).  

       *Компетентісне ставлення до свого здоров’я (реалізація програми

«Формування здорового способу життя»; формування навичок особистої гігієни
та самообслуговування; профілактика шкідливих звичок; залучення учнів до
спортивних секцій; позакласні фізкультурно-оздоровчі заходи; екскурсії на
природу).

       *Соціальна компетентність (тренінгові заняття; вивчення прав та

обов’язків громадян України; знання правил культури поведінки; виховання в
колективі й через колектив; формування навичок етичної та правової поведінки,
толерантності; зустрічі з цікавими людьми, екскурсії на виробництво).

Василь Сухомлинський зазначав, що головне завдання вчителя початкових

класів полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент,
без якого вона стає невстигаючою, нездібною. Цим інструментом, на думку
відомого вченого, є п'ять умінь: вміння спостерігати; вміння
думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю,
спостерігаю; читати; писати.

Сучасні діти приходять до школи з бажанням діяти, до того ж, діяти

успішно, їм подобається на уроці не просто слухати, а ставити запитання,
обговорювати проблеми, брати інтерв'ю, приймати рішення, придумувати,
фантазувати тощо. Для цього  постійно організовую на своїх уроках таку
діяльність, тому  навчання дітей є успішним, а здобуті знання — якісними.

Сучасна школа як соціально-педагогічна система покликана забезпечити

досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали цілям розвитку
особистості та сучасним вимогам суспільства. Щоб гідно жити в сучасному
суспільстві, особистість має бути компетентною в різних сферах діяльності.
Школа має допомогти учням в оволодінні технологіями життєтворчості,
створити умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки,
самореалізації, інтеграції в соціокультурний простір.
 Формування компетентностей нерозривно пов’язана з певним типом
організації знань. Адже справа не в обсязі знань, не в їх міцності, а «в тому, як
організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні в якості основи для
прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації».

Школа вчить дитину компетентно обирати свій життєвий шлях, зважаючи

при цьому на свої здібності та можливості, ставити перед собою завдання
самовдосконалення, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Завдання
початкової ланки як навчально-виховного процесу є всебічний розвиток
молодших школярів, набуття учнями досвіду спілкування, формування в них
бажання та вміння вчитися.

Організовуючи інтерактивне навчання, моделюю життєві ситуації,

використовую ролові ігри, казку, спільно розв’язую проблеми на основі аналізу
відповідної ситуації, проводжу різноманітні конкурси, змагання, інтелектуальні
ігри.
 Більшість методів роботи спрямовані на роботу учнів в парах, у групах,
адже саме через групові форми роботи формується позитивна мотивація до
навчального співробітництва в класі.

Застосування методик розвитку критичного мислення на уроках сприяє

активізації роботи учнів, стимулюванню міркувань, застосуванню здобутих
знань у розв’язанні життєвих завдань, розвитку творчої особистості.
Використання сучасних інноваційних технологій інтерактивного навчання дає
можливість перетворити традиційний урок на інтерактивний. Це сприяє тому,
що учні засвоюють програмовий матеріал значно краще, адже інтерактивні
методики розраховані на творчий процес пізнання світу, на постановку проблем
та шляхів їх розв’язання, а не зазубрювання матеріалу.

Для розвитку мислення школярів я використовую на уроках проблемні

завдання. Суперечності, що виникають під час розв’язання проблеми,
викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошукової діяльності та
висновків. Модель навчання – це побудова навчального процесу шляхом
залучення учня до гри. Використання технології наражається на суперечність:
навчання є цілеспрямованим процесом, а гра має невизначений результат.
Ш. Амонашвілі зазначив: «Дітей потрібно вчити не граючи, а серйозно, з
почуття відповідальності. Учитель має так добре і мистецьки виконувати
роль, що діти забули про потребу у гру.» На уроках ігрова модель надає
максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише
конкретними правилами гри. Але не забуваймо, що це серйозна гра. Ігрові
форми роботи сприяють створенню невимушеного творчого пошуку,
емоційного комфорту, позитивно впливають на розвиток творчої особистості.

Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. їхня

перевага полягає в тому, що учні засвоюють рівні пізнання, у класах
збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні
займають активну позицію у засвоєнні знань, зростає їхній інтерес у сприйманні
знань, Значно підвищується особистісна роль вчителя — він є лідером,
організатором. Але необхідно зазначити, що проектування і проведення уроків
за інтерактивними технологіями потребують, перш за все, компетентності в цих
технологіях учителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з
учнями.

ВИСНОВОК

   Василь Сухомлинський зазначав, що головне завдання вчителя початкових

класів полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент,
без якого вона стає невстигаючою, нездібною. Цим інструментом, на думку
відомого вченого, є п'ять умінь: вміння спостерігати; вміння
думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю,
спостерігаю; читати; писати.

Сучасні діти приходять до школи з бажанням діяти, до того ж, діяти

успішно, їм подобається на уроці не просто слухати, а ставити запитання,
обговорювати проблеми, брати інтерв'ю, приймати рішення, придумувати,
фантазувати тощо. Для цього  постійно організовую на своїх уроках таку
діяльність, тому  навчання дітей є успішним, а здобуті знання — якісними.

Сучасна школа як соціально-педагогічна система покликана забезпечити

досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали цілям розвитку
особистості та сучасним вимогам суспільства. Щоб гідно жити в сучасному
суспільстві, особистість має бути компетентною в різних сферах діяльності.
Школа має допомогти учням в оволодінні технологіями життєтворчості,
створити умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки,
самореалізації, інтеграції в соціокультурний простір.

РОЗДІЛ 3

Як відомо, в основу інтерактивних педагогічних технологій покладено принцип

взаємонавчання, адже учні виступають не пасивними, а активними учасниками
навчально-виховного процесу. Саме цей підхід дозволяє формувати в учнів
мовленнєву та комунікативну компетентності. Його застосування в роботі з
молодшими школярами вчить учнів самостійності, відповідальності,
критичному мисленню. Отже, основною ідеєю дослідження є з’ясування того,
які інтерактивні технології і як саме дозволяють формувати в учнів молодших
класів компетентності, яких потребує життя: – соціальні (навички роботи в
групі); – інформаційні (уміння самостійно здобувати інформацію); –
комунікативні (вдосконалення спілкування в групі); – компетентності
саморозвитку та самоосвіти; – здоров’язбережувальні (уміння дотримуватися
принципів здорового способу життя). Якщо раніше робилася ставка на здобуття
знань, то нині – на вміння оперувати здобутими знаннями, використовувати їх
на різних рівнях власного життя. Працюючи над науково-методичною
проблемою щодо використання інтерактивних технологій навчання для
формування ключових компетентностей

Отже, основна особливість компетентнісного підходу порівняно з традиційним,

полягає в зміщенні акценту з нагромадження нормативно визначених знань,
умінь і навичок до формування й розвитку в учнів здатності практично діяти,
застосовувати індивідуальні техніки і досвід успішних дій у ситуаціях
професійної діяльності та соціальної практики.
Головним є не предмет, якому навчаємо, а особистість, яку формуємо. Не
предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов'язаною з
вивченням предмета.
Насправді, знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.
Отже, людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно
для реалізації її життєвих планів.
Ось цю велику роль у формуванні психологічної компетентності учасників
навчально-виховного процесу відіграють працівники психологічної служби.
Серед основних завдань, які стоять перед нами, є сприяння повноцінному
розвитку особистості вихованців, учнів на кожному віковому етапі, створенні
умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;
забезпечення індивідуального підходу до кожного учасника навчально-
виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;
профілактика і корекція відхилень в інтелектуальному і психофізичному
розвитку вихованців, учнів; підвищення рівня психологічної компетентності
усіх учасників навчально-виховного процесу; раннє виявлення та створення
психолого-педагогічних умов для соціалізації дітей з особливостями
психофізичного розвитку.
Можна зазначити, що ефективність формування різних компетентностей в учнів
залежить від рівня психологічної компетентності педагогічних працівників
навчальних закладів, а рівень психологічної компетентності педагогів
підвищується за рахунок проведення систематичної просвітницької та
самоосвітньої діяльності. Тому робота психологів та соціальних педагогів з
педагогічними працівниками, у своїй більшості, спрямована на просвіту та
консультування їх з актуальних питань навчально-виховного процесу,
особистісної сфери.
Іншими словами робота психолога щодо сприяння в удосконаленні життєвої
компетентності людини – це робота зі сприяння розвитку і саморозвитку
особистості.
Формування та удосконалення компетентності учасників навчально-виховного
процесу потребує грамотного психологічного супроводу, насамперед, в силу
інтегрованого характеру компетентності як якості особистості. В межах
сучасних освітніх нововведень, пов’язаних із переходом на компетентнісний
підхід до навчання і виховання психологічна служба може допомогти
швидшому і більш безболісному переходу від міфотворення чи скептицизму до
серйозної роботи.
Зміст та інші особливості психологічного супроводу впровадження даного
підходу стосуються фактично усіх напрямків діяльності психолога
(діагностичної, консультативної, корекційної, просвітницької) та усіх категорій
учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогічних працівників,
батьків та й самих психологів).
Так, як робота психолога з вчителями в цьому напрямку включає в себе не
тільки виступи на педагогічних радах, але й практичну роботу, то було
вирішено провести цей консиліум у вигляді тренінгу.

Реалізація компетентнісного підходу в освітньому процесі передбачає

дотримання низки дидактичних умов. Перша з них полягає в чіткому
усвідомленні учасниками навчального процесу дидактичної специфіки,
закладеної в поняття "компетентність" як педагогічної категорії, яка може
характеризувати як певний етап в освітньому процесі, так і його кінцевий
результат — результат освіти. Набуття компетенцій відбувається поступово в
процесі навчання, рівень компетентності учня на різних етапах навчання буде
різним. Таке бачення свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу
в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні
компетентності учнів. Отримання позитивного кінцевого результату в навчанні
передбачає періодичний контроль за його досягненням на певних етапах цього
процесу. Нормативний результат сформованості компетентності учня також має
передбачати контроль за послідовністю її формування з визначенням вимог до
рівня сформованості компетентності учнів на кожному з етапів освітнього
процесу. Ці рівні можуть бути співвіднесеними зі ступенями навчання в
загальноосвітній школі. Крім того, кожен з таких рівнів передбачатиме декілька
етапів формування компетентності. Ці етапи, по-перше, мають бути
пов'язаними з послідовністю формування досвіду учнівської діяльності
відносно предметів і процесів сучасності; по-друге, віддзеркалювати хід
навчального процесу: мотивацію навчання (усвідомлення учнем цілей і
завдань), актуалізацію мінімально необхідного досвіду діяльності, вивчення
нового матеріалу з відпрацюванням теоретичного і практичного навчально-
інформаційних блоків, самоаналіз отриманих результатів та співвіднесення
отриманих результатів з передбачуваними. Залежно від виду компетенцій
(предметні, соціальні, особистісні) шляхи та терміни їх формування в учнів
різняться. Таке формування може бути спеціальним (безпосереднім) або
контекстним (опосередкованим) і 5 здійснюватись упродовж будь-якого часу —
однієї навчальної теми або протягом всього терміну навчання в школі. З цього
факту випливає наступна умова реалізації компетентнісного підходу в навчанні
— це чітке визначення вимог до кінцевого рівня сформованості базових
компетенцій учнів та до основних етапів їх формування. Третьою умовою є
послідовність реалізації компентнісного підходу на різних етапах та рівнях
формування змісту шкільної освіти . Таким чином, компетентнісний підхід
акцентує увагу на результатах освіти, причому як результат розглядається не
сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти у різних проблемних
ситуаціях. Сучасні тенденції оцінювання ефективності освіти представлено
трьома моделями:
 підхід з огляду на зміст: головним є те, що викладається: навчальний план
(навчальні програми), який є набором "знаннєвих" можливостей тих, кого
навчають, що можуть бути реалізовані у навчальній і професійній діяльності;
 підхід з огляду на процес навчання: аналізу підлягають реальні явища і
процеси, що відбуваються у навчальному процесі, коли здійснюється
пізнавальна діяльність;
 підхід з огляду на результати: спрямований на аналіз набору компетентностей
(знань, умінь, навичок, ставлень та ін.), котрими оволоділи ті, кого навчали .
Компетентнісний підхід визначає результативно-цільову спрямованість
навчального процесу, управління яким передбачає поетапні дії вчителя та учнів
з метою досягнення результату кожного року з кожної компетентності зокрема
Оскільки механізм упровадження моделі випускника для педагогів
розробленодетально, то кожен учитель гімназії розуміє, на який результат він
працює і що буде контролюватися наприкінці року. Від адміністрації залежить,
щоб освітній процес мав плановий характер: тобто в усіх паралелях було
представлено для розвитку всі складові моделі випускника

Таблиця 1. Складові моделі випускника

 ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 3

Первинний контроль сформованості ключових компетентностей передбачає

виконання моніторингових робіт діагностичного характеру, де перевіряється: І.
Рівень сприйняття, розпізнавання та фіксації інформації в структурах пам’яті. II.
Рівень свідомого засвоєння інформації. III. Рівень трансформації знань. IV.
Рівень аналізу засвоєної інформації. V. Рівень синтезу та узагальнення засвоєної
інформації. VI. Рівень оцінювального мислення. VІІ. Питання, які активізують
процеси розвитку дивергентного мислення. Розробити стратегії впровадження і
відслідкування ключових компетентностей у межах програми моніторингу
якості освіти дозволяє проаналізувати реальну ситуацію в навчальному закладі
 й спрогнозувати подальшу діяльність. Система відслідковування ключових
компетентностей у межах моніторингу якості освіти передбачає поетапну
діяльність: І етап - діагностико-прогностичний (вивчення проблеми, рівня
сформованості компетентностей. Оцінка дидактичних і методичних
можливостей кожного предмета щодо їх формування); ІІ етап - моделювання
системи впровадження й відслідкування (конкретні дії, плани, контроль та
оцінка діяльності й результативності на різних етапах); 10 ІІІ етап - визначення
ефективності (полягає в оцінці як самої системи впровадження й
відслідкування, так і якості кінцевого результату). Для управлінських і
методичних структур важливо визначитися з об'єктами відслідковування
(система впровадження ключових компетентностей в освітній процес; рівні
засвоєння учнями ключових компетентностей) та критеріями оцінювання
(відповідність системи та рівнів засвоєння компетентностей учнями
нормативно-правовій базі (стандарти, програми); відповідність системи та
рівнів засвоєння статусу і потенціалу школи, її можливостям; відповідність
запитам споживачів (соціум, особистість)). Ключові компетентності, як базові,
надпредметні, складно вимірювати. Тому важливо: 1. Ураховувати засвоєння
учнями ключових компетентностей при оцінюванні навчальних досягнень
учнів. 2. Для формування оцінки рівня сформованості ключових
компетентностей необхідно використовувати інтерактивні технології, які
дозволяють не тільки кількісно, з використанням 12-бальної системи
оцінювання, а й якісно, включаючи самооцінку та зовнішню експертну оцінку,
відслідковувати ключові компетентності, наприклад: тести з відкритими
завданнями; включення учнів у дослідницьку діяльність; постановка та
розв'язання проблемних завдань; диспути як ефективний засіб компетентнісного
навчання; розв'язання ситуативних завдань; мультимедійне навчання,
комп'ютерне моделювання; використання методу навчальних проектів. Тому
важливими напрямами управління навчальним процесом мають бути розробка
та впровадження інтерактивних технологій у процес навчання й посилення
експертної оцінки за рівнем сформованості ключових компетентностей. У ролі
експертів можуть виступати 11 спеціалісти навчального закладу, управлінці,
методисти. Зовнішню експертизу мають здійснити батьки, випускники,
роботодавці, спеціалісти, здатні оцінювати підготовленість школярів до
вирішення проблем, типових для сучасного життя. Надзвичайно важливо
активізувати і систему соціологічних досліджень (опитування, анкети, відкриті
тести для батьків, громадськості тощо). Отже, педагогічна технологія
формування в учнів ключових компетентностей вимагає певних нововведень у
систему управління навчальним процесом, організацію освітньої діяльності на
всіх рівнях.
 ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
Педагогічна практика показує, що успіх валеологічної освіти у школі
досягається за рахунок системного підходу до рішення цієї проблеми як на
уроках, так і в позаурочний час, через різні форми позаурочної роботи.

    

Запровадження ключових компетенцій у зміст освіти зумовлене потребою

розв’язати ряд  проблем, серед яких – неспроможність учнів застосовувати
засвоєні знання, уміння, навички, способи діяльності і цінність орієнтації в
реальних життєвих ситуаціях, виконувати вимоги суспільства щодо оновлення
знань, тобто реалізації безперервного навчання. А також здатність
пристосовуватися до швидкої зміни суспільно – економічних умов ,
адаптуватися в змінених умовах, уміти знаходити шляхи розв’язання проблем,
що виникають у практичній, пізнавальній, комунікативній та інших видах
діяльності.

     Сьогодення диктує нам швидкий темп життя, величезна маса різноманітної
інформації, розвиток науки, техніки . І дуже часто маленькій дитині все це
треба переосмислити, вибрати головне, важливе, відсіяти непотрібне,
другорядне. Тому перед початковою школою стоять важливі завдання всьому
цьому дітей навчити,  щоб мати  гарний кінцевий навчальний результат.

Однак наша проблема потребує творчого пошуку й нашої майстерності

задля  її успішного розв’язання. Ми намагаємось створити для дітей
найоптимальніші умови їх розвитку та навчання. Для того щоб дитина відчула
радість успіху, використовую як традиційні, так і нетрадиційні форми роботи.
Вільний вибір розвиває самостійність та творчу ініціативу дітей. Учні
насолоджуються справами, що приносять їм радість пізнання.
 Хочу зазначити, що надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не
кожна надія справджується, тому що успіх гарантований лише для тих, хто
прикладає для його здійснення власні зусилля.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Гаряча С. А. Педагогіка майбутнього. // Початкова освіта. – 2011. - № 9

2. Державний стандарт початкової загальної освіти// Початкова освіта. – 2018

3. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики. Науково-

методичний посібник / За наук. ред., І. Г. Єрмакова. – Запоріжжя: Центріон,
2005.

4. Новікова Т. Розвивальне навчання та формування ключових

компетентностей учнів // Початкова освіта. – 2008. - №41.

5. Можаєва О. М. Формування і розвиток основних компетентностей

особистості в початковій школі // Початкова освіта. – 2009. - №32.

6. Ібряшкіна Н. Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до

шкільного навчання // Початкова освіта. – 2007. - №42.

7. Пономарьова К.Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших

школярів української мови.// Початкова школа. – 2010. - №12
Бойко А.Е. Модернізація навчально-виховного процессу в позашкільних
навчальних закладах у контексті реалізації компетентнісного підходу / А.Е.
Бойко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2010. – №
5(7). 3. Борзенкова Т. Навчаючи інших, навчаюся сам / Т. Борзенкова //
Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. - № 3. – С. 80-84. 4. Енциклопедія
освіти / Акад. пед. наук. України ; гол. ред. В. Г. Кремень. - К. : Юрінком Інтер,
2008. - 1040 с. 5.Заблоцька О. С. Компетентнісний підхід як освітня інновація:
порівняльний аналіз / О. С. Заблоцька // Вісник Житомирського державного
університету. Випуск 40. - Серія: Педагогічні науки. - 2008. - С. 63-68.