Інститут економіко – правових досліджень Національної академії наук

України

Реферат
ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО ЯК НАУКОВА ТА ПРАКТИЧНА
ДИСЦИПЛІНА В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТОК

Виконавґ
Магістр права, 2017 року
Випускник Національного торговельно – економічного універсітету
Томозов Антон Валерійович

Київ 2018
 2

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО ЯК НАУКОВА ТА ПРАКТИЧНА

ДИСЦИПЛІНА В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТОК
 3

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
ПРАВА УКРАЇНИ………………………………………...5
1.1. Витоки та основні етапи формування вітчизняного екологічного
права………………..…..………………………………………………………...5
1.2. Шляхи розвитку вітчизняного екологічного права …………
…….…….…………………………………7
1.3. Наукові дослідження концептуальних засад екологічного права в
незалежній Україні…………………………………………………………....10
РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ…………..14
2.1.Кодифікація екологічного законодавства України……………………14
2.2. Пріоритети на шляху до приведення екологічного права України у
відповідність із законодавством Європейського Союзу
2.3.Актуальні проблеми розвитку екологічного права та перспективи
їхнього розв’язання
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 4

ВСТУП

Постановка проблеми. Екологічне право є однією з наймолодших

галузей права, яка почала формуватися як окрема у середині – другій
половині ХХ ст. Цей процес розпочався й в Україні, де теоретики права та
юристи почали міркувати над виокремленням екологічного права як окремої
галузі ще за радянської доби. Це питання вперше в юридичній літературі
було порушено О.С. Колбасовим у 1976 р., а самостійною галуззю екологічне
право стає на початку 1990-х рр. Можна з великою вірогідністю припустити,
що за такий короткий час не можливо сформувати досконалий механізм та
структуру екологічної галузі права. Чітке наукове обґрунтування та
однозначне розуміння стрижневих для екологічного права моментів сприяло
б подоланню низки проблем у формуванні ефективного механізму правового
регулювання екологічних відносин, а отже, й покращенню екологічної
ситуації в країні. Власне, тому проблема місця екологічного права в загальній
правовій системі України є сьогодні актуальною. Актуальність теми
дослідження обумовлена також поглибленням розуміння об’єктивних
процесів у взаєминах суспільства і природи на засадах надбань дотичних до
правознавства наук – філософії, екології, соціології та інших, які
досліджують зміну ціннісних орієнтирів, викликану низкою геополітичних та
глобалізаційних зрушень, зокрема погіршенням екологічної ситуації, та
допомагають пошукам ефективних правових механізмів їхнього
урегулювання.
Ступінь розробленості досліджених питань традиційно вважається
досить високою. Проблеми, пов’язані з становленням екологічного права,
його особливостями, місцем і зв’язками з іншими галузями права в Україні
вивчалися когортою таких відомих вчених-юристів, як В.М. Завгородня,
А.П. Гетьман, В.Л. Мунтян, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та
ін. Загальнотеоретичні засади екологічного права напрацьовані
 5

М.В. Кравчуком, О.В. Петришиним, С.П. Погребняком, П.М. Рабіновичем та

ін. В Україні за останні десятиліття сформовано кілька шкіл екологічного
права [1], доробком яких є в основному спільні підходи до його предмета,
методів, системи, об’єктів та джерел, викладені в найвищий формі наукового
опосередкування – в підручниках з екологічного права [2]. Водночас, як і для
будь-якої наукової та навчальної дисципліни, для екологічного права
концептуальними залишаються питання її становлення як системи
обґрунтованих поглядів, підходів до того типу правовідносин, які підлягають
регулюванню його правовими нормами, до еволюції їх формування та
розвитку, до об’єкта цієї галузі права, до методів правового регулювання
правовідносин, на які спрямовані її норми, до системи, джерел, структурних
елементів, політичних, суспільних, економічних та інших соціальних
чинників, що впливають на її сучасний стан та шляхи вдосконалення. З таких
міркувань відповідний інтерес представляють питання еволюції екологічного
права та пріоритетів у його розвитку.
Метою даної роботи є дослідження сучасного стану екологічного права
в незалежній Україні та визначення основних напрямів і пріоритетів
розвитку.
Реалізація мети вимагає вирішення таких завдань:
- висвітлити витоки та основні етапи формування вітчизняного
екологічного права;
- визначити шляхи розвитку екологічного права та його місце в сучасній
правовій системі України;
- проаналізувати доробок українських науковців, які досліджували різні
проблеми екологічного права;
- окреслити основні пріоритети досліджуваної галузі права в процесі
гармонізації української правової системи із законодавством Європейського
Союзу;
- охарактеризувати основні проблеми розвитку вітчизняного
екологічного права та намітити перспективи їхнього вирішення.
 6

Об’єктом даної роботи є правова система України, а предметом –

екологічне право як його невід’ємна складова.

Методи дослідження. Робота побудована на принципі наукової

об’єктивності. Використані теоретико-емпіричні методи аналогій,
абстрагування, індукції та дедукції, а також спеціальні методи – проблемно-
хронологічний, порівняльно-історичний, системно-структурний.

Робота складається з вступу, двох розділів, які мають по три підрозділи,

висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. НАУКОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ

ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1.1.Екологічне право в системі права України: етапи становлення і

розвитку
Галузь права - це автономний комплекс норм, який спрямований на
регулювання певної сфери однорідних суспільних відносин. Виокремлення
системи правових норм в окрему галузь права можливе за наявності
специфічного предмету та методу правового регулювання. Структурно будь-
яка галузь права у своїй структурі містить інститути як самостійні елементи.
Інститут права - це сукупність правових норм, що регулюють певний вид
суспільних відносин в межах тієї сфери, що становий специфічний предмет
правового регулювання. З інститутів та галузей формується система права [3,
с. 5].

Структура екологічного права України доволі складна. Формувалося

екологічне законодавство доволі довго, ще з періоду Київської Русі.
 7

Становлення екологічного права, як самостійної галузі права відбувалося в

декілька етапів. Деякі теоретики права виділяють шість етапів становлення
екологічного права в системі права України [4].
1.Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (IX-XI
ст.).Навіть на таких ранніх етапах розвитку Української держави вже
існували прояви природоохоронних законів, зачинателем яких можна
вважати Ярослава Мудрого, який у свій час ухвалив статті «О церковних
судах і земських ділах», яких в одній із статей йшлося про вирубку лісів.
2. Литовсько-польська доба (XIV-XVII ст.). Наступним етапом у
розвитку екологічної діяльності стала епоха Великого князівства
Литовського та Речі Посполитої. Особливих досягнень у цей час у
формуванні екологічного права не було, але існували закони, які забороняли
вбивство деяких тварин.
3. Козацько-гетьманська доба (XVII-XVIII ст.). Період козацько-
гетьманської доби став одним із переломним у сфері природоохоронного
законодавство, так, у 1722 році тодішнім гетьманом Кирилом Розумовським,
вперше створюється лісове управління і служба контролю за використанням
лісових багатств і розробляється система охорони лісів [3, с. 95].
4. Період російської держави (кінець XVIII - початок XX
ст.).Аналізуючи період російської держави в плані екологічного права не
можна не помітити, що почалася помітна активізація в природоохоронній
сфері, загалом, на території України в 1910 році у Верхній Хортиці (тепер
Запорізька область) за ініціативи П.Ф. Базука виникає перше товариство
охорони природи. Це стало потужним прогресом у розвитку екологічного
законодавства, воно ще не стало окремою галуззю права, оскільки ще не мало
системи права, але перші прояви вже намітилися.
5. Період СРСР (1917 - 1991 рр.). Революція 1917 р. стала проривом у
розвитку природоохоронного законодавства, почалася активізація у
створенні заповідних зон, створюються комітети з питання охорони природи.
Так, зі становленням радянської влади почалося відокремлення екологічного
 8

права від інших галузей, розроблялися та ухвалювалися закони та декрети,

які в майбутньому вплинули на зміст нормативних актів незалежної України
[3, c. 97].
6. Сучасний період створення та розвитку сучасної України (1991 р. –
по сьогоднішній день). Із здобуттям незалежності України, наша держава
отримала у спадок складну екологічну ситуацію, яка потребувала якісного і
ефективного правового регулювання, що зумовило формування нової галузі
права в сфері охорони природи [4].
Для того, щоб існувала галузь права, як уже зазначалося, необхідно, щоб
вона мала свою систему, специфічний предмет і метод правового
регулювання.
Екологічне право на сьогодні є самостійною галуззю права в системі
права України, адже за достатньо недовгу історію формування було
розвинуто складні та прості інститути [5, с. 84]. Екологічному праву
властивий і традиційний (класичний) поділ норм на загальну та особливу
частину. Загальна частина екологічного права містить норми права, які
регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Особлива
частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних
відносин з урахуванням їх специфіки, а саме право користування землею,
водами, надрами, рослинним світом, тваринним світом, атмосферним
повітрям, природно-заповідним фондом та іншими видами природних
ресурсів. Екологічне право об'єднує у своєму складі відповідні підгалузі
права. Вони становлять сукупність правових норм, що регулюють однорідну
групу екологічних відносин, з притаманними для них специфічними рисами,
які є невід'ємною частиною загальних екологічних відносин [6, с. 93].

1.2. Шляхи розвитку вітчизняного екологічного права як наукової та

навчальної дисципліни

Загально відомо, що основи сучасного екологічного права виникають

на засадах вже існуючих цивільного, земельного права, у межах яких
 9

врегульовувалися передусім правовідносини права власності на окремі

компоненти навколишнього середовища, особливо земель, надр. Очевидно,
що питання корисності, як основної риси еволюції, мали місце тут лише тоді,
коли йшлося про використання корисних властивостей природних ресурсів,
отримання при цьому надприбутків від такого використання природи, та
коли від таких надприбутків розпочинається так званий науково-технічний
прогрес, який призводить до техногенного впливу на навколишнє природне
середовище та до значного його забруднення виробничими викидами,
скидами, відходами. Відтак розвиток науково-технічного прогресу як
ідеологія переважає у розумінні еволюційного розвитку суспільства.
Пріоритети в екологічному праві визначаються передусім положеннями
його законодавства. Так, вже в Преамбулі Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища» (далі - Закон) визначається
пріоритетність сфери правового регулювання - охорона навколишнього
природного середовища, раціональне використання природних ресурсів,
забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини як невід' ємної
умови сталого економічного та соціального розвитку України. В такий спосіб
законодавець визначає цілі цієї галузі та конкретизує їх в задачах
законодавства, закріплених у ст. 1 цього Закону[7]. З-поміж названих
напрямів правового регулювання виокремлюється більш переважна сфера.
З позиції згаданої взаємодії суспільства і природи, в науці екологічного
права її традиційно розглядають еволюційно в єдності кількох її історичних
форм, опосередкованих у праві: економічна (природокористування),
екологічна або охоронна (природоохоронна сфера), захисна (сфера по
забезпеченню екологічної безпеки). Водночас, з урахуванням згаданої в
Преамбулі Закону сфери відтворення природних ресурсів, в науці
екологічного права України свого часу запропоновано вказану тріаду
доповнити таким типом суспільно корисної діяльності як відносини по
відновленню (відтворенню) природного середовища, які відображають таку
 10

сучасну форму взаємодії суспільства і природи як компенсаційну, в межах

якої реалізуються засади сталого розвитку [8].
Про характер еволюційних процесів в екологічному праві та
законодавстві наголошується й в спеціальній літературі. Зокрема, на думу
В.І. Андрейцева еволюція наукових доктрин екологічного права
розглядається як відповідний вклад окремих персоналій у розробку
конкретних доктрин та концепцій, що сформувалися під впливом аналізу
відповідного законодавства, та яке було актуальним у той чи інший
історичний проміжок часу на теренах України [9].
Основним об'єктом екологічного права є природа і все, що з нею
пов'язано. Такий же контекст зафіксований і в частинах 1 та 2 ст. 5 Закону,
які визначають об'єкти охорони навколишнього природного середовища.
Тобто, пріоритет в об'єкті екологічного права Законом чітко визначений - це
природа. Хоча більшість фахівців не поділяє таку думку, стверджуючи, що
природи у її первісному стані не існує, є певною мірою перетворений її
варіант у значенні навколишнє природне середовище, чи навколишнє
середовище.
Крім зазначеного, у відповідності до частини 3 ст. 5 Закону, державній
охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки
підлягає також здоров'я і життя людей. Таке законодавче положення
дозволило в еколого-правовій літературі наполягати на так званій
гуманістичній спрямованості сучасного екологічного права [8].
Водночас, якщо брати до уваги значення пріоритетів як першість у
здійснюваній в екологічній сфері діяльності, яка підлягає регулюванню
екологічним правом, то в сучасних умовах пріоритет доцільно віддати сфері
забезпечення екологічної безпеки. В обґрунтування такого твердження
можна брати до уваги теоретичні положення про норми-пріоритети, тобто ті
конкретні правові норми, які своїм змістом встановлюють правові переваги,
зокрема, в галузі екології. Такою нормою можна вважати ст. 3 Закону, що
визначає основні принципи галузі, а саме: пріоритетність вимог екологічної
 11

безпеки, обов'язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і

лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської,
управлінської та іншої діяльності (п. «а»); гарантування екологічно
безпечного середовища для життя і здоров'я людей (п. «б»);
попереджувальний характер заходів з охорони навколишнього природного
середовища (п. «в»).
З урахуванням зазначеного в літературі порушується питання концепту
Природи в сучасному екологічному праві [11], коли природа розглядається
через сукупність економічних, екологічних та духовних її атрибутів, які й
формують основи, або ж принципи взаємодії людства з природою. Не
даремно, в сучасних умовах найбільша увага приділяється духовному
атрибуту природи, про що прямо зазначається в цілях державної екологічної
політики України [12], особливо щодо наукового та правового обґрунтування
підвищення рівня екологічної свідомості, а в її межах - еколого-правової
освіти і виховання.
Тому гуманістична спрямованість екологічного права має відбивати
світові тенденції до захисту усього живого на планеті Земля, передусім
об'єктів біологічного різноманіття, об'єктів тваринного і рослинного світу як
необхідних компонентів у єдиній екологічній системі, адже за даними деяких
прогнозів лише глобальні кліматичні зміни можуть призвести до одночасної
загибелі великої кількості тварин і рослин, спів-розмірних із загибеллю
динозаврів. А вирішальним чинником еволюції соціуму пропонується
визнати правову людину як цілісно-екотворчу особистість, становлення якої
пов'язується з екологізацією її правосвідомості, духовним оновленням на
засадах набуття знань про гармонізацію соціальних відносин у цілому й
правовідносин, зокрема, де вирішальна роль відводиться чиннику визнання
індивідом відповідальності щодо Природи як своєї колиски й годувальниці,
джерела власного життя [13].
 12

1.3.Наукові дослідження концептуальних засад екологічного права в

незалежній Україні

Загалом всі дослідження тематики, що розглядається, умовно можна

поділити на декілька груп.
Першу групу становлять дослідження взаємозв'язку права, екології,
політики та економіки. Окремі аспекти екологічно безпечного розвитку
України висвітлено у працях з екологічного права В. Андрейцева, С.
Гавриша, Н. Єрофеєва, М. Залудяка, Н. Малишевої, В. Перини та інших
науковців. Суттєву джерельну базу для дослідження проблематики еколо-
гічного права та розвитку регіонів, що зазнали екологічного лиха, складає
науковий доробок відомих фахівців В. Дідори, М. Мартинюка, М. Рудченка,
О. Смаглія з проблем стану і розвитку агропромислового комплексу в умовах
радіоактивного забруднення; М. Новика - з питань дій владних структур та
соціального захисту населення; В. Винника, С. Ворощука, А. Джигирея
стосовно будівництва житла для постраждалих та їх переселення. У статтях
М. Грибан, С. Масловської, З. Парамонова та В. Шатила міститься значний
обсяг інформації' щодо проведення медичних заходів з обстеження й
оздоровлення потерпілих. Філософські та політичні аспекти екологічно
безпечного розвитку України стали предметом дослідження С. Васюти, В.
Дьоміна, М. Кисельова, В. Крисаченка, В. Лося, А. Піджакова, О.
Салтовського, К. Ситника, Д. Стоуна, М. Хилька.
Другу групу становлять дослідження суспільних відносин щодо
охорони, реалізації та захисту права громадян на безпечне для їх життя і
здоров'я навколишнє природне середовище. Проблеми правового
регулювання реалізації екологічних прав людини і громадянина
неодноразово ставали предметом дослідження і знайшли висвітлення в
еколого-правовій науковій літературі. Згадаємо, зокрема праці українських
вчених-правознавців: В. Андрейцева, Г. Анісімової, М. Антонович, Г. Балюк,
Н. Барбашової, А. Бобкової, Е. Віленської, А. Гетьмана, Н. Кобецької, В.
 13

Костицького, С. Кравченко, М. Краснової, Н. Малишевої, В. Мунтяна, В.

Попова, Б. Розовського, П. Рабіновича, Ю. Тодики, Ю. Шемшученка, М.
Шульги та ін. Окремо слід згадати дослідження В. Бредихіної, яка стверджує,
що право громадян на безпечне навколишнє середовище як юридична
категорія, має історичний характер, його формування обумовлене еколого-
соціальним досвідом і являє собою значний етап в еволюції вітчизняних і
міжнародних правових уявлень. Сучасний етап розвитку правового
регулювання реалізації і захисту цього права характеризується прийняттям
певної кількості нормативно-правових актів у даній сфері, які потребують
свого наукового осмислення і удосконалення [1].
Предметом дослідження М. Черкашиної, в якому проведено всебічний
аналіз об'єктивного права через процедури здійснення юридичних дій, про-
цесуальні форми й механізми, спрямовані на можливість виникнення,
реалізації, припинення, охорони й захисту суб'єктивного права користування
природними ресурсами на основі наукового комплексного підходу до
дослідження права природокористування та його юридичних гарантій. [16].
Питанням юридичної відповідальності за екологічні правопорушення
взагалі та адміністративної відповідальності зокрема приділена значна увага
в наукових працях вітчизняних вчених В. Андрейцева, М. Єрофеєва, С.
Кравченко, Н. Малишевої, В. Мунтяна, В. Погорілка, Б. Розовського, Ю.
Шемшученка, а також російських вчених М. Бринчука, С. Боголюбова, О.
Дубовика, І. Іконицької, Б. Єрофеєва, О. Колбасова, В. Петрова.
Третю групу становлять дослідження правового регулювання при-
родокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Правове регулювання організаційно-управлінських аспектів
природокористування та охорони навколишнього природного середовища в
умовах становлення ринкових відносин в Україні стало предметом
дослідження В. Зуєва. Важливими є положення роботи автора щодо причин
екологічних проблем в Україні, зокрема вказується, що у нашій державі
діяльність, спрямована на розв'язання екологічних проблем, ускладнена
 14

багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками[17]. В науковій

літературі знайшло відображення і питання використання та охорони
окремих об'єктів навколишнього природного середовища. В цьому аспекті
слід згадати дисертації С. Шершуна, П. Мельника і Р. Кіріна.
Четверту групу становлять дослідження правового регулювання
поводження з об'єктами підвищеної небезпеки та правовий режим зон
надзвичайних екологічних ситуацій. Вдосконаленню законодавства України,
що регулює відносини у сфері врахування екологічних вимог при санації та
приватизації об'єктів підвищеної небезпеки, присвячено дисертаційне
дослідження І. Розумович. Автором систематизовано і досліджено сучасний
стан законодавства в зазначеній сфері, виявлено його прогалини, слабкі місця
та неузгодженості, накреслено шляхи його вдосконалення та підвищення
ефективності застосування. Досліджено шляхи імплементації
запропонованих пропозицій у законодавство та правореалізуючу сферу
України.
П'яту групу становлять дослідження екологічної безпеки. Дослідження
екологічної безпеки як предмета політики міжнародного співробітництва та
найважливішого засобу оптимізації природоперетворювальної діяльності
людини та гармонізації її відносин з природою стало предметом дисертації А.
Махмуда. Правником запропоновано авторське визначення поняття
«екологічна безпека».
Шосту групу складають дослідження правових аспектів екологічного
моніторингу та екологічного контролю. Комплексному та всебічному
дослідженню проблем правового забезпечення екологічного моніторингу в
Україні присвячено дисертацію С. Шарапова. Серед перших вітчизняних
наукових досліджень, що з' явились в юридичній науці з питань громадського
екологічного контролю, слід виокремити праці академіка НАН України Ю.
Шемшученка та професора В. Мунтяна, у яких досліджені механізми
здійснення громадського екологічного контролю, а також розглянуті
особливості функціонування цього правового інституту в УРСР. Значна увага
 15

питанням громадського екологічного контролю та розвитку екологічної

демократії приділена у роботах Н. Малишевої. Окремим питанням, які
пов'язані із здійсненням громадського екологічного контролю, присвячені
праці О. Тарнавського, Б. Розовського, Г. Ворсинова, В. Костицького, В.
Сівака, В. Солодкого, Д. Скрильнікова, Е. Позняк, Г. Мороз, В. Непийводи та
деяких інших вчених.
Сьому групу становлять дослідження правових аспектів екологічного
прогнозування та ризику. Інститут екологічного прогнозування, який
формується у рамках екологічного законодавства, покликаний забезпечити
регулювання певного виду екологічних суспільних відносин, що виникають у
зв'язку з екологічною діяльністю з використання надр, джерел мінеральних
вод, поводженню з небезпечними відходами, а у деяких випадках щодо
здійснення окремих видів користування об'єктами тваринного світу
(полювання).
Восьму групу складають дослідження окремих аспектів право-
застосування у сфері екології. У роботі А. Котелевець наводяться
обґрунтовані аргументи про необхідність створення єдиного державного
органу управління всіма питаннями екології в Україні - Міністерства екології
і природних ресурсів України, що включає до свого складу структурні
внутрішні підрозділи - головні управління (з водних, лісових, земельних,
гірських ресурсів тощо
 16

РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1.Кодифікація екологічного законодавства України

За роки незалежності в Україні прийнято значна кількість законів та

кодексів, що регулюють всю гамму екоправових відносин у державі. Проте
найбільшого ефекту можна досягти за умови гармонізації національного і
міжнародного екологічного права. Одним з факторів, що безпосередньо
впливає на розвиток законодавства України, і, зокрема, в сфері охорони
навколишнього середовища, є політика Європейського Союзу (ЄС).
Сучасне екологічне законодавство України в багатьох аспектах має
декларативний характер, водночас, підписання «Угоди про асоціацію між
Україною та Європейським Союзом» передбачає, в тому числі, адаптацію
українського законодавства в галузі охорони навколишнього природного
середовища до законодавства ЄС, в якому визначені кількісні і якісні
показники, яких має досягнути держава впродовж визначеного проміжку
часу. Отже, основними засадами (стратегією) державної екологічної політики
України на період до 2020 р., які були затверджені Законом України від 21
 17

грудня 2010 р. № 28189, визначається як стратегічна ціль адаптація

законодавства України у сфері збереження навколишнього природного
середовища відповідно до вимог директив Європейського Союзу. На
виконання цієї норми закону національним планом дій з охорони
навколишнього природного середовища передбачено: проведення аналізу та
складення переліку джерел досягнень співтовариства, їх переклад;
проведення засідання за круглим столом, семінарів та консультацій з
громадськістю; на підставі огляду, проведення аналізу та складення переліку
джерел для підготовки базового плану адаптації українського
природоохоронного законодавства до законодавства Європейського Союзу.
Базовий план адаптації екологічного законодавства України до
законодавства Європейського Союзу передбачав поступове наближення
українського законодавства до права та політики ЄС у сфері охорони
навколишнього природного середовища. Згідно підписаної угоди про
асоціацію Україна має адаптувати своє законодавство до 26 директив та 3
регламентів ЄС у таких секторах як: управління довкіллям та інтеграція
екологічної політики у інші галузеві політики, якість атмосферного повітря,
управління відходами та ресурсами, якість води та управління водними
ресурсами, включаючи морське середовище, охорона природи, промислове
забруднення та техногенні загрози, зміна клімату та захист озонового шару,
генетично модифіковані організми.
Досвід окремих держав-членів ЄС у сфері вдосконалення
природоохоронного законодавства свідчить про доцільність одночасного
проведення кодифікації екологічного законодавства України та його
адаптації до вимог європейського законодавства. Необхідність проведення
нової кодифікації екологічного законодавства України зумовлена тим, що
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» був
прийнятий ще 25.06.1991 № 1264-ХІІ і вже істотно застарів. Він не
забезпечує системної екологізації усіх сфер суспільного життя. Існує
нагальна потреба у екологізації господарської діяльності, посиленні ролі
 18

держави, впровадження, чітких і зрозумілих кожному, заходів спрямованих

на забезпечення екологічної безпеки в країні, у тому числі законодавчих, які
мають надати поштовх екологічній політиці України, активізувати діяльність
у цій сфері суспільних відносин усіх органів державної влади й органів
місцевого самоврядування, а також громадських об'єднань. Здійснення
кодифікації екологічного законодавства передбачає його вдосконалення та
оновлення застарілих нормативно-правових норм. Тому необхідно розробити
і затвердити Екологічний кодекс України. Норми права, що увійдуть до
Екологічного кодексу України мають бути приведені у відповідність до
вимог європейського співтовариства. В Екологічному кодексі потрібно
прописати механізм державного управління і контролю в галузі охорони
навколишнього середовища, забезпечення раціонального
природокористування. Варто врегулювати екологічні повноваження
Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів України, інших державних
органів і органів місцевого самоврядування.
Отже, прийняття Екологічного кодексу України та проведення
кодифікації у відповідності із вищезазначеними вимогами сприятиме тому,
що в подальшому нові закони та підзаконні нормативно-правові акти будуть
відповідати основним принципам та вимогам європейського законодавства у
сфері охорони навколишнього природного середовища. Це в свою чергу
вдосконалить українську законодавчу екологічну базу та прискорить
інтеграцію України з ЄС.

2.2. Пріоритети на шляху до приведення екологічного права України у

відповідність з екологічним правом Європейського Союзу

Інтеграційні процеси, що відбуваються в різних регіонах і на різних

континентах, між країнами з різними правовими традиціями, відрізняються
за темпами, змістом і глибиною. Обов'язковою умовою цих інтеграційних
процесів є сумісність правової, економічної та політико-правової систем і
 19

відповідна синхронність правової, економічної та соціально-політичної

трансформації держав, що об'єднуються [18, с. 338].
Крім того, прискорення й поглиблення інтеграційних процесів ставлять
перед сучасними державами питання про необхідність вироблення
оптимальної моделі міжнародно-правової взаємодії, яка надасть змогу
найбільш ефективно впровадити зарубіжний досвід до національної правової
системи. Саме в галузі регулювання відносин у сфері забезпечення
екологічної безпеки необхідність взаємоузгодженості набуває першочергово-
го характеру через єдність природних процесів і явищ і необхідність
скоординованих заходів для їх регулювання. Негативні зміни в навколишньо-
му природному середовищі спонукають суспільство надавати перевагу
заходам, спрямованим на правове регулювання екологічно збалансованого
використання природних ресурсів. Саме тому на сучасному етапі розвитку
набуває все більшої актуальності пошук шляхів гармонійного співіснування
суспільства та живої природи, установлення балансу між економічними й
екологічними інтересами людей. З огляду на це проблеми зближення
екологічного законодавства України та Європейського Союзу (далі - ЄС) і
забезпечення виконання міжнародних зобов'язань у сфері охорони навко-
лишнього природного середовища є важливими й актуальними напрямами
наукового дослідження.
Загальні засади, на яких має основуватися в тому числі регулювання
відносин у сфері реалізації екологічної політики ЄС, закріплено в Договорі
про Європейський Союз, Договорі про функціонування Європейського
Союзу, Хартії основних прав і в Європейській конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод. Таке широке коло договірних зобов'язань
сприяє забезпеченню балансу між економічними основами розвитку ЄС і
охороною природного середовища. Для України є важливим установлення
вказаних закономірностей реалізації відповідних політик і практик у ЄС для
їх перенесення до національної правової системи, оскільки питання
екологічного права - це далеко не тільки питання правової форми та
 20

юридичних процедур. Це насамперед субстантивне питання - питання

великою мірою ціннісного вибору. Крім того, екологічне право ЄС, окрім
базових засад функціонування правового порядку ЄС загалом, має свою
систему цілей, принципів, специфічних процедур прийняття рішень із
широкого кола питань - забруднення навколишнього природного середовища
й кліматичні зміни, управління відходами й опарними речовинами, охорона
природи й дикого життя. Важливе місце в правовому регулюванні
екологічних відносин у ЄС поряд із директивами посідає прецедентна
практика Європейського суду справедливості, який часто стикається з
необхідністю вирішення екологічних питань, доповнюючи та розвиваючи
екологічне право ЄС.
Варто зазначити, що початком відліку часу формування та розвитку
екологічного права Європейського Співтовариства можна вважати Сток-
гольмську конференцію ООН 1972 р., на якій державами-членами
Європейського Економічного Співтовариства було прийнято Декларацію
щодо програми дій із навколишнього середовища. Було ухвалено кілька
послідовних програм, основаних на вертикальному й галузевому підходах до
вирішення екологічних проблем. Так, у 1973 і 1977 рр. прийнято Першу та
Другу програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища, які
містили основні цілі політики Європейського Співтовариства, зокрема
запобігання забрудненню, зменшення використання природних ресурсів і
природи, що може суттєво вплинути на екологічний баланс, запровадження
принципу «забруднювач платить», урахування впливу на довкілля на ранніх
етапах прийняття рішень, уникнення транскордонного впливу, визначення
довготермінової концепції європейської екологічної політики тощо [19, с.
43]. У 70-х рр. ХХ ст. формувалася європейська концепція екологічного
права як непрямий результат компромісу двох підходів, на перший погляд,
несумісних один із одним. Один із цих підходів базується на об'єктивних
показниках, що, у свою чергу, мають у своїй основі наукові критерії стану
охорони природи, порогових рівнів забруднення, екосистемного підходу,
 21

стійких урожаїв, загальних допустимих уловів тощо. Ці критерії спрямовані

на захист біосфери як такої й виробляються на підставі наукового аналізу
видів екологічного ризику. Такий науковий підхід перебуває в опозиції до
суб'єктивного бачення відносин між людством і навколишнім природним
середовищем (у тому числі з позиції економічних, естетичних, культурних і
рекреаційних аспектів), за яким основна увага здебільшого приділяється ви-
міру якості життя. Відповідно, ті чи інші аспекти навколишнього середовища
мають бути захищені не в силу тієї ролі, яку вони відіграють в екосистемі, а з
огляду на їхню роль у житті людини або економічну вартість. У результаті,
захист біосфери залежить від інтересів людства. Балансування конкуруючих
соціальних, економічних і природоохоронних інтересів стало елементом
концепції стійкого розвитку, що є основною європейської політики [20, р.
23].
Варто зазначити, що екологічне право ЄС на сучасному етапі є всебічно
розвиненим і передовим на противагу позиції інших економічно розвинених
держав (зокрема США та Японії). Позиція Співтовариства є орієнтиром в
екологічній сфері для світового співтовариства. ЄС діє у межах тієї
компетенції, яка надана йому установчими договорами. У них визначена
сфера його повноважень, а також сфери, у яких ЄС і його держави-члени
мають змішану компетенцію. Отже, довкілля є тією сферою, де
повноваження поділені між державами-членами та Співтовариством. Якщо в
законодавстві ЄС відсутні норми, що регулюють дії в окремій сфері охорони
довкілля, тоді країни-члени можуть самостійно приймати відповідні закони.
Утім, у врегульованих сферах правові акти ЄС мають верховенство, вони є
обов'язковими для виконання державами-членами. ЄС є учасником багатьох
міжнародних угод і конвенцій, повноваження для укладання яких
випливають зі ст. 228 Договору про Європейське Співтовариство. Вимогою
для прямої дії міжнародно-договірних норм є чіткість і ясність формулювань,
відсутність необхідності прийняття спеціального акта й визначеність
адресата. Правові норми ЄС загалом і екологічні правові норми зокрема, які
 22

зобов'язують країни-члени вживати природоохоронних заходів, складаються

з чотирьох основних груп правових актів: директиви, рішення, регламенти,
рекомендації та резолюції. До них належать також численні опубліковані
інформаційні матеріали й документи програмного характеру, які є вагомим
інструментом регулювання екологічної політики ЄС. Варто зазначити, що
директиви є основним і найдієвішим видом правових актів, оскільки
зобов'язують країни-члени ЄС привести національні правові системи, тобто
змінити їх або доповнити, відповідно до прийнятих директив упродовж
визначеного часового терміну. Вони охоплюють собою такі питання:
моніторинг рівнів забруднення й оцінювання стану природного довкілля;
систему інформації про стан довкілля; боротьбу із локальним, регіональним і
транскордонним забрудненням атмосферного повітря та води; стале,
ефективне й екологічно безпечне виробництво та використання енергії;
безпека підприємств; зменшення обсягів, утилізація й безпечне знищення
відходів; захист лісів; збереження біологічної розмаїтості, раціональне
використання біологічних ресурсів та управління ними; застосування
економічних і фінансових важелів; глобальні кліматичні зміни; екологічна
освіта й виховання тощо [21, с. 112].
На сучасному етапі євроінтеграційного процесу головним орієнтиром є
Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським
Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми
державами-членами, з іншої сторони (Закон України про ратифікацію від
16.09.2014 р. № 1678). Загалом та частина Угоди про асоціацію, яка
стосується природоохоронних законодавчих документів, охоплює широкий
спектр проблем, і серед них такі «важковаговики», як директиви про
всеохопне запобігання й контроль забруднень, про захоронення відходів, про
якість води, про очистку міських стічних вод і деякі інші [22, с. 8]. Угода
визначає основні напрями подальшого розвитку двосторонньої співпраці
України та ЄС у сфері охорони довкілля й передбачає, серед іншого, зміну
клімату, екологічне врядування, якість повітря і води, відходи, охорону
 23

природи, забруднення й хімічні речовини, ГМО, шумове забруднення,

цивільний захист населення, екологічні збори тощо.
21 серпня 2014 р. Мінприроди представило «Національну стратегію
наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері
охорони довкілля». її сфокусовано на положеннях ст. 363 Глави 6
«Навколишнє середовище» та Додатку ХХХ до Угоди про асоціацію між
Україною і Європейським Союзом. Виконання цього міжнародно-правового
зобов'язання України включає два етапи, а саме: (а) транспозицію, тобто
перенесення, де це необхідно, положень відповідних джерел права ЄС
(двадцяти дев'яти Директив і Регламентів ЄС, зазначених у Додатку ХХХ до
Угоди про асоціацію) до законодавства України. Цьому повністю відповідає
зобов'язання «прийняття національного законодавства та визначення
уповноваженого (компетентного) органу (органів)», установлене окремо для
кожного джерела права ЄС, наведеного в Додатку ХХХ до Угоди про
асоціацію, з визначенням контрольних строків. Механізмом реалізації заходів
із транспозиції, у тому числі інституційним, є Загальнодержавна програма
адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу,
затверджена Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІУ; (б)
імплементацію, тобто впровадження транспонованих положень у
повсякденну практику регулювання як невід'ємної складової реалізації
державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Додатком ХХХ до Угоди про асоціацію визначено індивідуальні строки
імплементації стосовно окремих положень джерел права ЄС (від 2-3-х до 5-6
років, а в окремих випадках до 8-10 років). Імплементація в цьому контексті
ідентифікується зі створенням на національному ґрунті комплексу передумов
- нормативно-правових, інституціональних і певною мірою організаційно-
економічних, що забезпечують постановку й реалізацію завдань із
практичного виконання встановлених вимог [23, с. 69].
 24

2.3.Актуальні проблеми розвитку екологічного права та перспективи

їхнього розв’язання

На сьогодні в Україні гостро стоять питання, закріплені в ст. 16

Конституції України, а саме забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду українського народу [24, с. 16]. Це є обов'язком
держави.
Багато було зроблено державою, але ще більше необхідно зробити.
Заходи, яких необхідно вжити, потребують значних коштів, часу, знань,
досвіду і комплексного підходу під час вирішення. Один із напрямів у такому
підході - це вдосконалення системи екологічного права як інструменту
вирішення комплексу екологічних проблем як в Україні, так з часом на
міжнародному рівні у разі інтеграції України до Європейської спільноти.
Вважаю, для того щоб Україна стала рівним членом Європейського
Союзу, вона, по-перше, має навести лад у своїй частині загального будинку,
виконати вимоги, передбачені національним законодавством, міжнародними
нормативно-правовими актами, які Україна підписала та ратифікувала, і
паралельно працювати з метою поліпшення екологічної ситуації в нашому
«спільному домі» - планеті Земля.
Екологічне право в Україні сьогодні - це галузь права, галузь
законодавства, галузь науки і навчальна дисципліна.
На даному етапі є фундаментальна нормативно-правова база, наукові
школи, лідери яких дають визначення як самому екологічному праву, так і
його системі. Ключова проблема на сьогодні полягає в тому, що між
науковцями не існує єдиної точки зору як щодо визначень основних понять
екологічного права, його системи, систематизації екологічного
законодавства, так і щодо перспектив їх удосконалення. Це цілком є
прийнятним для молодої галузі права, яка сформувалась в другій половині
 25

1980-х рр. і продовжує розвиватися. Але я вважаю, що не тільки Україна, але

і людство загалом не має права витрачати час на диспути, коли обставини
вимагають конкретних дій.
На думку д. ю. н. В.І. Андрейцева, системну основу екологічного права
можна представити у вигляді діалектично пов'язаної трирівневої підсистеми
природноресурсового законодавства, середовищеохоронного (ландшафтного)
законодавства та законодавства про екологічну безпеку, центральним
напрямом якого є антропозахистне право, спрямоване на захист життя і
здоров'я та безпеку людини як найвищої цінності [25,с. 5].
Цей же алгоритм у правовому регулюванні чітко простежується у
документах, що визначають національну екологічну політику попередніх
років та сучасності з моменту встановлення державного суверенітету
України, а саме: основні напрями державної політики України в галузі
охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення еколо-
гічної безпеки, затверджені Постановою Верховної Ради України від 5
березня 1998 р. та Основні засади (Стратегія) державної екологічної політики
України на період до 2020 р., затверджені Законом України від 21 грудня
2010 р. Аналіз цих документів свідчить, що державна екологічна політика
розвивається у таких напрямах - регулювання використання природних
ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення
екологічної безпеки [26, с. 5-31].
За місяць до смерті в 2000 р., важко хворий О.С. Колбасов, доктор
юридичних наук, член-кореспондент Російської академії наук, член Міжна-
родного екологічного суду, один із засновників науки екологічного права,
виклав у своєму «Заповіті екологам» власне бачення екологічного права:
«Право, то есть общечеловеческое право, международное и национальное,
насквозь пропитано товаром, дележом богатства, сделками, жадностью,
дьявольским желанием каждого властвовать над другими, подавлять других,
жить за счет других, а сегодня еще и удовлетворять свои честолюбивые
политические амбиции, стремясь занять более высокую ступеньку иерархии
 26

власти...При такой сущностной функции права природа (природные среда,

природные богатства) воспринималась как один из материальных атрибутов
имущества, как объект для наживы, для умножения частной, групповой или
национальной собственности. Все остальные достоинства, полезности
природы затушевывались, отодвигались на второй план или вообще не
замечались. Право никогда не воспринимало природу всесторонне, в полной
и полезной ценности, полном объеме, в ее целостности...Думается,
имущественное богатство и благоприятная природная среда должны
уравновешивать друг друга в системе человеческих ценностей. И
экологическое право должно сыграть здесь колоссальную историческую роль
- оно должно стать противовесом всего остального права, стоящего на страже
имущественного богатства и сопряженной с ним власти» [27, с. 89-90].
Розвиток екологічного права в нашій країні підтверджує думку О.С.
Колбасова про особливу роль екологічного права. Саме ця галузь права може
розглядатись як своєрідний індикатор громадської самосвідомості,
активності та демократизації суспільства. Громадськими екологічними
інтересами можна надійно прикривати приватні економічні, політичні та інші
інтереси. Таким чином, активний розвиток екологічного законодавства
свідчить або про активні процеси в суспільстві, або про те, що починаються
процеси перерозподілу власності або влади. За допомогою спекуляції на
екологічних інтересах суспільства легко набрати голоси виборців та
привласнити природні ресурси. Саме такі процеси відбуваються в Україні під
гаслом: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси,
які знаходяться в межах території України, природні ресурси її кон-
тинентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами
права власності українського народу» [24, с. 13].
Доти, поки принцип пріоритету екологічних інтересів над економічними
не буде діяти «де-факто», екологічна ситуація у країні на краще не зміниться.
Разом із нею залишаться незмінними і недієвими будь-які системи
екологічного права та законодавства.
 27

Для екологічного права України загалом і його системи зокрема на

сьогодні характерна відсутність єдиного підходу до визначення самого
поняття екологічне право, його місця в системі права України, системи
екологічного права та системи екологічного законодавства, місця людини в
системі «довкілля-суспільство - закон», процесуальних норм права в
екологічному законодавстві з метою здійснення конкретних кроків на шляху
до реалізації державної екологічної політики та міжнародних норм права.

ВИСНОВКИ

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що

екологічне право стало самостійною галуззю права. На етапі становлення
екологічного законодавства, воно пройшло низку етапів: Київська Русь і
Галицько-Волинське князівство, Литовсько-польська доба, козацький період,
період Російської імперії, СРСР та сучасність. Кожен із етапів мав свої
особливості розвитку, але саме на останньому етапі розвитку екологічного
законодавства, екологічне право остаточно відділилося і стало окремою
галуззю права в системі права України.
Під системою екологічного права зазвичай розуміють розміщення у
певній логічній послідовності його структурних підрозділів, що обумовлене
змістом екологічних відносин, які виступають предметом екологічного права.
На сучасному етапі дослідження у галузі екологічного права набувають
актуальності, тому подальші наукові пошуки у цій сфері є витребуваними і
доцільними.
Враховуючи значимість еволюції як поступального, водночас якісного
процесу по впорядкуванню стану природного середовища, наука
екологічного права має переглянути підходи передусім до основного об'єкта
 28

свого дослідження - до Природи, і на її економічних, екологічних та

соціальних характеристиках запропонувати суспільству сучасні ефективні
правові моделі застосування та дотримання її законів, які дозволять
здійснити перехід до більш природного, менш споживацького способу життя
та до екотехнічного типу економіки, який і буде враховувати потребу
відновлення (відтворення) та збереження природи.
З позиції історичного методу дослідження проблем екологічного права
в науці можуть розглядатися існуючі доктрини та концепції, однак з позиції
об'єктивної критичної оцінки шляхів їх становлення, сьогоднішнього стану
екологічного законодавства, з тим, щоб спонукати молоде покоління вчених
до вироблення підходів до розуміння та пояснення нових форм взаємодії
Суспільства і Природи, особливо до відновлювально-компенсаційної, як
такої, яка стає актуальною на сьогодні і відображає прагнення людства
привести планету Земля, як місце свого існування, у належний безпечний
стан. За умови, коли наука екологічного права виробить нові концептуальні
засади свого формування і подальшого розвитку, особливо у контексті свого
сучасного пріоритетного напрямку - екологічної безпеки, то й називатися
вона може право екологічної безпеки. В основі такої науки може лежати
вчення про правове забезпечення охорони і відтворення Природи та
екологічної безпеки громадян, в першу чергу, при здійсненні
природокористування як основного фактора екологічного ризику.
На сьогодні ЄС виходить із того, що відповідна держава має
забезпечити, щоб її чинне та майбутнє законодавство відповідало праву ЄС
настільки, наскільки це є максимально можливим [28, с. 106; 29, с. 17].
Результатом гармонізації є те, що в різних держав з'являється спільна система
не лише загальних, а й галузевих принципів права, спільні цілі й завдання в
зовнішніх політиках, єдиний механізм правового регулювання суспільних
відносин [18, с. 340]. Відповідно, тільки знання директив ЄС недостатньо.
Передусім є необхідним розгляд екологічного права ЄС у більш широкому
контексті завдань і зобов'язань, спрямованих на забезпечення стійкого
 29

розвитку, високого рівня захисту, процесів інтеграції, реалізації загальних

принципів функціонування європейського співтовариства, забезпечення
основоположних прав людини. Варто відзначити, що західноєвропейські
дослідники сьогодні абсолютно справедливо підкреслюють, що екологічні
питання не можуть зводитися суто до технічних стандартів: вони тісно
переплетені із проблематикою прав людини й не можуть розглядатися в су-
часному світі поза зв'язком із нею, в нейтральному, суто формальному
аспекті [30, р. 6]. Хоча доктрина прав людини й теорія екологічного права
тривалий час розвивалися ніби паралельно, у наші часи вони все більше й
більше перетинаються. Загалом ми маємо визначити: навколишнє природне
середовище не є абстракцією, воно є простором людського життя, який
визначає якість існування і стан здоров'я людей, включаючи ненароджені
покоління [3, р. 294].
Отже, прийняття Екологічного кодексу України та проведення
кодифікації у відповідності із вищезазначеними вимогами сприятиме тому,
що в подальшому нові закони та підзаконні нормативно-правові акти будуть
відповідати основним принципам та вимогам європейського законодавства у
сфері охорони навколишнього природного середовища. Це в свою чергу
вдосконалить українську законодавчу екологічну базу та прискорить
інтеграцію України з ЄС.
Перспективами вдосконалення системи екологічного права в Україні
вбачаю такі:
1. Представникам провідних наукових та освітянських юридичних
центрів України (Київ, Харків, Одеса, Львів, Дніпро, Донецьк) та їх лідерам
варто сісти за стіл переговорів і досягти домовленості за всіма важливими
питаннями розвитку екологічного права в Україні на найближчий період.
Можна взяти за основу приклад проведення «круглого столу»,
організованого проф. В.В. Петровим в 1986 р. у Москві на базі МДУ ім. М.В.
Ломоносова, який об'єднав провідних науковців СРСР у розробленні єдиної
стратегії для вирішення основних питань молодої галузі права. Була
 30

сформована правова спільність - екологічне право як комплексна галузь

системи права (природноресурсового та природоохоронного). Розроблений
єдиний понятійний апарат, наукові категорії, система, напрями наукових
пошуків, згодом навчальна програма тощо. Результатом такої співпраці може
бути єдиний підхід до визначення основних понять, модель системи еколо-
гічного права (її склад, зв'язки надсистемою - системою національного права
та з підсистемами, складовими елементами системи екологічного права
тощо). Тільки об'єднавши зусилля науковців та практиків у даній галузі,
можливо сподіватися на позитивний результат у напрямку реалізації
державної екологічної політики та зміни стану довкілля.
2. Реалізація принципу пріоритету екологічних інтересів над
економічними.
3. Формування екологічної та еколого-правової ідеології, масової та
індивідуальної психології, підвищення еколого-правової культури та освіти
громадян, представників органів державної влади та місцевого
самоврядування.
4. Вдосконалення екологічного законодавства України. Активне
розроблення науковцями та юристами-практиками законопроектів у складі
робочих груп, тимчасових творчих колективів за державним замовленням,
підготовлення експертних висновків на законопроекти, розроблені
суб'єктами законодавчої ініціативи. Необхідно працювати над створенням
такого права, яке відбиває інтереси суспільства і народу та не суперечить
законам природи, перебуваючи з ними у гармонійних відносинах.
5. Узгодженість основних напрямків державної та регіональної
екологічної політики за умов децентралізації влади.
6. Систематизація екологічного законодавства України за
відповідною системою екологічного права. Тільки коли не буде розбіжностей
між системою права та системою законодавства, можна говорити про
механізм успішної реалізації передбачених кроків та сподіватися на
результат. Така узгодженість також зробить можливою інтеграцію нашого
 31

екологічного законодавства до європейського правового поля. Ніхто нас не

буде чекати в Європі, поки ми не вирішимо самостійно свої проблеми.
7. Врахування під час розроблення нормативно-правових актів, що
природа живе за своїми законами. Має бути досягнута узгодженість -
гармонія. Інакше, будь-який акт чи система працювати не буде. Всі зусилля
будуть спрямовуватись на подолання наслідків такої дисгармонії.
8. Кодифікація нормативно-правових актів у галузі екології.
Прийняття трьох базових законів - Природноресурсового кодексу,
Природоохоронного кодексу (середовищеохоронного, ландшафтного),
Закону про екологічну безпеку, а на їх базі - Екологічного кодексу до
прийняття Кодексу законів про довкілля (навколишнє природне середовище)
[32,с.21].
9. Узгодження і гармонізація екологічного законодавства України з
екологічним законодавством Європейського Союзу.
10. Чітке визначення місця людини в системі «природа - суспільство
- закон».
11. Курс на втілення принципів екологічного права загалом і
принципу стратегії сталого розвитку зокрема. За основу взяти міжнародну
теорію і практику, а також національне законодавство. Одним з елементів
реалізації стратегії сталого розвитку України, відповідно до Указу
Президента України «Про стратегію сталого розвитку «Україна - 2020» від 12
січня 2015 р., за вектором «національна безпека» є охорона довкілля, що
зумовлює необхідність проведення наукових досліджень правового
регулювання екологічних, природоресурсних, природоохоронних і
антропоохоронних відносин відповідно до норм Конституції України, інших
нормативно-правових актів, а також Угоди про асоціацію України з ЄС в
частині гармонізації і адаптації екологічного законодавства до законодавства
і права Європейського Союзу [33, р. 2].
12. Реформування системи органів управління в системі екологічної
політики. Має відбутися розподіл повноважень та баланс між гілками влади.
 32

13. Створення електронної системи контролю за цільовим

використанням коштів у галузі екології з боку державних органів влади,
органів місцевого самоврядування та зацікавленої громадськості.
14. Врахування того, що на процес систематизації мають вплив
глобальні фактори: зміна клімату, опустелювання, затоплення територій,
міграція населення, зникнення деяких видів рослин і тварин, руйнація
озонового шару, підвищення рівня радіації, нові відкриття (альтернативне
паливо, зберігаючі технології) тощо.
15. Розроблення єдиної в Україні навчально-методичної програми
для підготовки фахівців галузі екологічного права, схваленої Міністерством
освіти України. Це дасть змогу на якісному рівні, за єдиною системо, на
універсальному понятійному апараті, з рівною і достатньою для засвоєння
кількістю годин навчати студентів, які завтра братимуть активну участь у
реалізації державної екологічної політики, розробленні наукових концепцій і
процесі підготовки фахівців, які, у свою чергу, будуть працювати на користь
майбутніх поколінь.
Комплексна реалізація цих напрямків дала б Україні можливість
отримати узгоджену систему екологічного права і законодавства,
реалізовувати державну екологічну політику в умовах євроінтеграції.
 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бредихіна В.Л. Право громадян на безпечне навколишнє природне

середовище: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / Вікторія Леонідівна
Бредихіна. - Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава
Мудрого, 2005. - 190 с.
2. Черкащина М.К. Юридичні гарантії права природокористування: дис. ...
канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / Марина Костянтинівна Черкащина. -
Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,
2008. - 216 с.
3. Гетьман А.П. Екологічне право України / А.П. Гетьман, М.В. Шульга. -
Харків: «Право», 2009. - 328 с.
4. Пилипенко А.П. Щодо проблеми об'єктів у правовідносинах довкілля.
[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://radnuk.info/statti/580-ekol
og/15257-2011-01-22-23-19-29.html
5. Завгородня В.М. Теоретико-правовий аналіз юридичної природи
екологічного права та його місця в системі права України / В.М.
Завгородня // Правовий вісник Української академії банківської справи. -
Суми. - 2010. - №1. - С. 81-86.
 34

6. Кравчук В.М. Екологічні громадські організації та держава: значення та

проблема регулювання взаємовідносин / Кравчук В.М. // Проблеми
вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і
громадянина: Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції
молодих вчених та аспірантів. -Івано-Франківськ, 2007. - С. 92-95.
7. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від
25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41. - Ст.
546.
8. Краснова М.В. Проблеми компенсації шкоди за екологічним
законодавством України: дис. д-ра юр. н. по спеціальності 12.00.06 - земельне
право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Київ,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2010. - 519 с.
9. Андрейцев В.І. Еволюція наукових доктрин екологічного права: в кн..:
Правова доктрина України: у 5 т. - Х.: Право, 2013. - Т. 4: Доктринальні
проблеми екологічного, аграрного та господарського
права / Ю.С. Шемшученко, А.П. Гетьман, В.І. Андрейцев та ін.. : за аг. Ред..
Ю.С. Шемшученка. - 848 с. - С.97-129.
10. Канке В.А. История, философия и методология социальных наук: учебник
для магистров / В.А.Канке. - М.6 Издательство Юрайтъ, 2014. - 532 с. -
Серия: Магистр.
11. Лю Хунянь. Концепт и взгляды на природу в экологическом права //
Государство и право. - 2010.- № 3. С. 90-99.
12. Закон України від 21 грудня 2010 р. «Про Основні засади (стратегію)
державної екологічної політики України на період до 2020 року» // Відомості
Верховної Ради України. - 2011. - № 26 - Ст. 218.
13. Бургарт Т.І. Екософія права як методологічне завдання формування
екоправової культури в Україні // Проблеми законності. - 2008. - С. 209-214.
14. Краснова М.В. Стан та перспективи розвитку вчення про об'єкти
екологічного права: науково-методологічні аспекти // Вісник Київського
 35

національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки. -

2(96)/2013. - С.8-12.
15. Карпович Н.И. Теоретические проблемы реализации экологической
функции государства // Автореф.дисс. д.ю.н., специальность 12.00.06 -
природоресурсное право; аграрное право; экологическое право. - Минск,
БГУ, 012. - 29 с.
16. Черкащина М.К. Юридичні гарантії права природокористування: дис. ...
канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / Марина Костянтинівна Черкащина. -
Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,
2008. - 216 с.
17. Зуєв В.А. Організаційно-правові аспекти природокористування та охорони
навколишнього природного середовища: дис. . канд. юрид. наук: спец.
12.00.06 / Віталій Анатолійович Зуєв. - Харків: Національна юридична
академія України імені Ярослава Мудрого, 2003. - 215 с.
18. Пархоменко Н.М. Гармонізація законодавства України з європейським та
міжнародним правом: методи, етапи, види / Н.М. Пархоменко // Часопис
Київського університету права. - 2012. - № 1. - С. 338-342.
19. Адаптація вітчизняного законодавства до норм права Європейського
Союзу : [навч. посіб.] / [авт. кол. : І.А. Гри-цяк, О.Ю. Оржель, К.К. Баранцева
та ін.] ; за заг. ред. І.А. Грицяка. - К. : НАДУ, 2011. - 60 с.
20. Cordonier Segger M.-C. Sustainable Development Law. Principles, Practices,
and Prospects / Marie-Claire Cordonier Segger, Ashfaq Khalfan. - Oxford : Oxford
University Press, 2004. - 496 p.
21. Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між
Україною та ЄС / під ред. Н. Андрусевич. -Львів, 2013 - 202 с.
22. Міщенко В. Методологія вартісних оцінок імплементації екологічних
директив ЄС в Україні / В. Міщенко // Економіка природокористування і
охорони довкілля. - 2014. - № 1. - С. 6-9.
23. Національна стратегія наближення (апроксимації) законодавства України
до права ЄС у сфері охорони довкілля. - К., 2014. - 93 с.
 36

24. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30.

25. Андрейцев В.І. Актуальні проблеми науки екологічного права.
Екологічне право в системі міждисциплінарних зв'язків: методологічні
засади: матеріали «круглого столу» (Харків, 4 грудня 2015 р.) / за заг. ред.
А.П. Гетьмана; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - X.: Право, 2015. - С.
13-15.
26. Андрейцев В.І. Екологічне право України: система правового
регулювання та її удосконалення в умовах євроінтеграції // Екологічне право
України: система та межі правового регулювання. Матер, всеукраїнськ.
науково-практ. круглого столу від 25 вересня 2015 р. (м. Дніпропетровськ). -
Дн., 2015. – НГУ
27. Колбасов ОС. Завещание экологам // Журнал российского права. -2000. -
№ 5/6. - С. 89-90.
28. Кравчук І.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС /
І.В. Кравчук, М.В. Парапан. - К . : Вид. дім «Слово», 2005. - 319 с.
29. Яковюк І.В. Адаптація законодавства України до законодавства
Європейського Союзу: проблеми теорії і практики / І.В. Яковюк //
Європейський Союз і Україна: особливості взаємовідносин на сучасному
етапі / Нац. акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц.
самоврядування. - Х. : Оберіг, 2012. - Розд. 1. - С. 5-47.
30. Гетьман А.П. Сучасний стан та перспективи розвитку еколого-правової
науки в Україні: Екологічне право в системі міждисциплінарних зв'язків:
методологічні засади: матеріали «круглого столу» (Харків, 4 грудня 2015 р.) /
за заг. ред. А.П. Гетьмана; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - X.:
Право, 2015. - С. 15-27.
31. Про стратегію сталого розвитку «Україна-2020» : Указ Президента
України від 12 січня 2015 р. № 5/2015 [Електронний ресурс]. –Режим доступу
: http://zakon3.rada.gov.Ua/laws/show/5/2015.