ЦЕНТР ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ НАН УКРАЇНИ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

Е.В. ІЛЬЄНКОВ – «ФЕНОМЕН РАДЯНСЬКОЇ ФІЛОСОФІІ»

Реферат аспіранта (здобувача)

Місце навчання (роботи)

Прізвище, ім’я, по-батькові (повністю)

/ПІДПИС/
Складання іспиту екстерном

або:

Реферат аспіранта
Інституту (місце навчання)

Прізвище, ім’я, по-батькові (повністю)

/ПІДПИС/
Керівник семінару __________________
/Вчений ступінь, посада/
_________________________________
/прізвище, ім’я та по-батькові/

КИЇВ – 2019
 Зміст
Вступ………………………………………………………………………………2
Розділ 1: Е.В. Ільєнков: за і проти....……...…………………………………….4
Розділ 2: Науковий шлях мислителя.....................................................................6
2.1: «Щодо питання про природу мислення» .......................................6
2.2: «Космологія духа»...............................................................................7
2.3: Дослідження абстрактного і конкретного в науково-теоретичному
мисленні...……………….........…………………………………………………...8
2.4: Ідеальне.........................................................................................…..10
2.5: Діалектична Логіка як вищий ступінь у розвитку логічної
науки...................................................................................………………………12
Розділ 3: Педагогічна діяльність та суспільно-політичні погляди…………...14
Висновки…………………………………………………………………………17
Список літератури…….…………………………………………………………20

1
 Вступ
Ільєнков Евальд Васильович (18.02.1924-23.03.1979) – спеціаліст з
теорії діалектики, історії філософії, методології, політичної економії,
психології, педагогіки, естетики. З 1941 – студент МІФЛІ. Учасник Другої
Світової війни. Після війни - студент філософського факультету МДУ. Після
закінчення – аспірант. В аспірантурі почав викладати на філософському
факультеті. Був вигнаний у 1953 р. після оприлюднення «гносеологічних
тез», за звинуваченням у «гегельянстві». З 1953 по 1979 працював в ІФ АН
РССР, спочатку на посаді мол.наук.спів., а з 1961 – ст.наук.спів. У 1965 році
за дослідження актуальних проблем теорії пізнання діалектичного
матеріалізму була присуджена академічна премія ім. М.Г.Чернишевського.
Як перекладач і редактор Ільєнков брав участь у видавництві праць
Фітхе, Гегеля, Маркса. На початку 60-х рр. був науковим редактором
«Філософської Енциклопедії», звідки звільнився за причиною теоретичних
розбіжностей з керівництвом Енциклопедії. Причиною конфлікту слугувало
рішення головного редактора збільшити у декілька разів розділ математичної
логіки за рахунок об’єму статей з історії та теорії діалектики. У 1953 році
захистив кандидатську дисертацію за темою: «Деякі питання
матеріалістичної діалектики у роботі К. Маркса «До критики політичної
економії»». У 1968 р. захистив докторську дисертацію за темою: «Щодо
питання про природу мислення» [1, с.290].
На думку автора роботи, його ідеї були спрямовані до вічності минулої
історії людського духу та вічності майбутнього людського буття. Він
досліджував вічні питання, які є актуальними і сьогодні. Ці питання
торкаються людства в цілому і конкретної особистості окремо. Він закликає
інших долучатися до пошуку відповідей на ці питання, які хвилюють будь-
яку мислячу людину.
Мета роботи: визначити вплив Е.В. Ільєнкова як представника
«радянської філософії» на сучасне сучасне бачення проблем логіко-
діалектичного мислення, існування мислячої істоти у Всесвіті, поняття
2
абстрактного і конкретного у пізнанні, роль ідеального в особистому
становленні індивіда, проблеми психічного у загальних нормах
індивідуального розвитку.
Задача роботи: дослідити особливості «радянської філософії» на
наступних наукових роботах Е.В. Ільєнкова: «Щодо питання про природу
мислення» ( за матеріалами німецької класичної діалектики), «Космологія
духа», «Діалектика абстрактного і конкретного в науково-теоретичному
мисленні», «Ідеальне» (стаття у «Філософській Енциклопедії), «Діалектична
логіка», «Школа повинна навчати мислити».

3
 Розділ 1: Е.В. Ільєнков: за і проти.
В рамках марксизму виникла цікава концепція, автором якої став
Ільєнков. У ній поєдналася класична соціалістична утопія про світле
комуністичне майбутнє та науковий і суспільний прогрес. Евальд Васильович
продовжує бути популярним і дотепер.
У 2009 році на сторінках журналу «Філософська думка: Феномен
радянської філософії», була спроба осмислити це явище. Учасники дискусії
висловили різні погляди. Для В.І. Гусєва радянська філософія «аж ніяк не
збагатила світову філософську думку ні великими іменами, ні філософськими
відкриттями». [17, c.21]. А інші учасники, такі видатні українські філософи,
як А.М. Лой [17, с.25-28], Т.В. Лютий [17, с.28-32], та О.Хома [17, с.32-41]
зазначили, що через зберереження залишків рядянських традицій, українська
філософія перебуває у кризі. Також неможливо навіть передбачити коли
можна звільнитись від радянської спадщини. У дискусії прізвище Ільєнкова
було згадано один раз, у скептичному сенсі, при загальному переліку
радянських філософів.
Натомість твори Ільєнкова перекладають англійською, німецькою,
італійською, іспанською, та іншими мовами. Його працями продовжують
цікавитися молоді люди. Активна діяльність його послідовників, таких як
А.Д. Майданський, І.А Ляшко, В.І Толстих, В.А. Лекторський та ін., свідчать
про популярність та актуальність його ідей. У 2009 році була видана книга
«Євальд Васильович Ільєнков», за редакцією В.І. Толстих, у серії «Філософія
Росії другої половини ХХ ст.». У Лютому 2009 року війшов номер журналу
«Логос», редактором якого є А.Д. Майданський, повністю присвячений
творчості Е.В. Ільєнкова [16]. Також А.Д. Майданський створив і підтримує
одноіменний сайт, на якому розміщені роботи Е.В. Ільєнкова.
Значний внесок у продовження думок Е.В. Ільєнкова впроваджують
щорічні міжнародні конференції «Ільєнковські читання». На них
розглядаються сучасні проблеми діалектики, ідеї гуманності, де особистість є
найвищою цінністю, філософські проблеми педагогіки та психології [10].
4
Проблеми, пов’язані з формуванням особистості продовжують цікавити
людей різних поколінь. Ільєнковські читання двічі проводилися у Києві в
2006 році в Національному авіаційному університеті, та в 2010 у «КПІ».

5
 Розділ 2. Науковий шлях мислителя.
2.1. «Щодо питання про природу мислення» (за матеріалами німецької
класичної діалектики).
Загальний задум роботи виявляється тією задачею, яку поставив перед
філософією В.І. Ленін, задачею систематично викласти діалектику як логіку і
теорію пізнання сучасного матеріалізму та як наукового світогляду. Автор
воліє позитивного викладу позиції, виходячи із того, що «твердження» однієї
позиції є «заперечення» усіх інших. Пряма суперечка з іншими поглядами
для розробки великої логіки не є найкращим шляхом до цілі [5, с.12].
Вказана В.І. Леніним задача потребує прояснення вихідних
теоретичних настанов на працю, і їх потрібно не декларувати, а доводити.
Єдине-доказове – це історичне обґрунтування, в основу якого закладено два
історичні факти. [5, с.12].
Перший – погляди Маркса на мислення і логіку, як науку про
мислення. Це склалося у ході критичного переосмислення теоретичної
класичної німецької філософії, резюмованої Гегелем. Саме таким чином була
створена логіка, яка потім була застосована у ході критики політичної
економії, на шляху створення «Капіталу». Тобто логіка «Капіталу», є
критично-матеріально перетвореною «гегелівською» логікою [5, с.13].
Другий – Ленін, прямий продовжувач справи Маркса і Енгельса, провів
довгий час за критичним вивченням досягнень німецької класичної
літературі у сфері логіки. [5, с.13].
На думку автора роботи, Ільєнков, акцентує на досягненнях
філософської діалектики, які повинні увійти у склад великої логіки
новітнього матеріалізму.
Філософські системи Канта, Фіхте, Шеллінга і Гегеля слугують тільки
тим матеріалом, крізь аналіз якого можна побачити дійсні, постійно
відтворювані науковим мисленням, діалектичні зіткнення наукового пізнання
у становленні. Складається також критична оцінка неопозитивістської версії
«логіки», і екзистенціальної версії «діалектики». Встановлюється спроба
6
провести чіткі розмежувальні лінії між марксистсько-ленінським розумінням
діалектики і логіки і логічно-теоретичним аналізом проблеми мислення і
логіки. [5, с. 24].
2.2. «Космологія духа»
Робота, «Космологія духа». Спроба встановити в загальних рисах
об’єктивну роль мислячої матерії в системі всітової взаємодії (Філософсько-
поетична фантасмагорія, яка спирається на принцмпм діалектичного
матеріалізму) [6]. Вона не відркиває діалектику у безпосередньму русі
дійсності, а накладає схеми діалектики на дійсність. Це відповідь на
проблему «Теплової смерті» Всесвіу, коли саме людство, на високому рівні
свого розвитку, спробує «перезапустити» Всесвіт. Штучно, за допомогою
вибуху максимальної міцності, відновить першопочаткові умови існування
Всесвіту для подальшого зародження світів, життя, розуму [6]. Головною
думкою, виступає визнання мислення атрибутом матеріальної субстанціі.
Тобто тим, що завжди і нсеобхідно належить Всесвіту, але не в якості
світового розуму, позасвітової ідеї, а саме у формі суспільства розумних
істот. [10]. Всесвіт в цілому незмінний, але її частини знаходяться у
постійному розвитку (позитивному, чи негативному). Тому не тільки життя,
але і розум в кожний даний момент присутній у Всесвіті. Мислення, це не
випадковий епізод у Всесвіті, якого могло і не бути і все б залишилося як
раніше [6].
На думку автора роботи, Ільєнков Е.В. часто пов’язує мислення з
матерією мозку. Мислення - це цілком і повністю соціальна форма руху
матерії, але не матерії мозку, а членів соціума у взаємодії між собою та з
природою. Філософ спирається на К. Маркса: «матерія у своєму вічному
круговороті рухається згідно законів, які на певному ступені – то тут то там –
з необхідністю породжують в органічних істотах мислячий дух». (К.Маркс,
Ф. Енгельс Соч. Т. 20. с. 510).
Надається чітка відповідь на питання про сенс і ціль буття у Всесвіті
розумних істот. Природою, цим істотам судилося долею протистояти
7
ентропії у Всесвіті. Жертвуючи собою, здійснити повернення вмираючих
світів до початкового, «вогнеподібного» стану. Смерть мислячого духа стає
народженням нового Всесвіту, і в ньому – інших розумних істот [10]. Відомі
цитати: «Матерія постійно володіє мисленням»; [6], «Як немає мислення без
матерії, так немає і матерії без мислення» [6].
2.3. «Діалектика абстрактного і конкретного в науково-
теоретичному мисленні»
До найвагоміших досягнень Ільєнкова відноситься розробка методу
сходження від абстрактного до конкретного, як ключа до розуміння
діалектичної логіки, як методу наукового пізнання. Він розробив її на аналізі
того діалектичного методу, яким користувався К. Маркс під час роботи над
«Капіталом». Ільєнков вважав помилковим абстрагування, як метод
наукового пізнання, протиставляючи йому конкретизацію [4, с.42-56]. Таким
чином, слідуючи за Марксом, перевертає усі традиційні уявлення про
відношення абстрактного до конкретного. А саме: ««...абстрактне» - в
протилежність «конкретному» - це перш за все категорія, означаюча
одностороннє знання [1, с.290]. При цьому, природньо, байдуже в якій
суб’єктивно-психологічній формі це знання здійснюється, - в мові, чи у
формі живого образу уяви, у сухій науковій формулі чи у вигляді
«наглядового» уявлення. З точки зору логіки це цілковито байдуже, тому що
логіка (на відміну від психології) встановлює свої різниці з точки зору
об’єктивного змісту знання, а не з точки зору тієї суб’єктивно-психологічної
форми, у якій це знання виражено. І хоча суб’єктивна форма знання не
залишається чимось зовнішнім і байдужим, до вираженого в ній змісту
знання (хоча конкретне за змістом знання і утворює відповідну собі форму),
тим не менш, немає нічого більш помилкового, розрізняти «абстрактне» і
конкретне» знання, з точки зору суб’єктивно-психологічної форми його
вираження. Тільки аналіз знання за його змістом може вказати – маємо ми
справу з «абстрактним» чи «конкретним» знанням. І тут суб’єктивно-
психологічний кут зору на речі повинен бути строго відсторонений... Це
8
найвагоміший пункт поглядів Маркса на природу усіх категорій логіки, у
тому числі і категорій «абстрактного» і «конкретного». Найменша
плутанина, найменша нечіткість в його розумінні, неминуче призвела би до
розмитості принципових відмінностей, між діалектичною логікою
марксизму-ленінізму і логікою старою, недіалектичною». [4, с.42-56].
Під конкретним, філософ розумів «єдність різноманітного». Тут він
виходив з гегелівського положення про конкретність всякої істини.
Характеристику конкретного формулює так: «Конкретне, конкретність – це
перш за все синонім об’єктивного взаємозв’язку усіх необхідних сторін
реального предмета, даного людині у спогляданні і уявленні, їх внутрішньо
необхідній взаємообумовленості. Під «єдністю» тим самим розуміється
складна сукупність різноманітних форм існування предмета, неповторне
поєднання яких, характерне тільки для даного, і не для якого-небудь іншого
предмета» [1, с.290].
Також у цій роботі Ільєнков критикує емпіризм і індукцію, як
непродуктивний метод у пізнанні. А саме: «Не «індукція» спрямована на
знаходження абстракції, виражаючої «загальне» для усіх часткових випадків,
а поглиблений аналіз одного часткового випадку, спрямованого на те, щоб
виявити шуканий процес в його «чистому вигляді». Таким був шлях
філософії всюди і завжди, коли вона дійсно приходила до об’єктивних
відкриттів». [4, с.42-56].
При розробці цього методу, Ільєнков сформулював проблему будови
теоретичної системи та її генези на основі деякої «клітинки». У розумінні
науково-теоретичного поняття як «клітинка» мислення, передумовою
утворення якої є абстракція. При цьому, момент створення поняття, вже
виходить за кордони емпіричного аналізу, який забезпечує появу абстракції.
Це виходить за кордони компетенції формальної логіки і відносяться до
діалектичного мислення: дійсним предметом мислення в поняттях, є не
абстрактні збіги, а «історично складені загальні форми взаємозв’язку».
Наступний рух думки має бути направлений на створення такого
9
теоретичного узагальнення, яке віддзеркалювало б «об’єктивно конкретне
існування даних» [13].
Сутність логічного методу, який розвивав Ільєнков, полягала в тому, як
теоретичне мислення прослідковує процес формування предмету, починаючи
з простішої, самої абстрактної форми його буття, і закінчуючи найбільш
розвинутими і конкретними його формами. Енергію цьому історичному
процесу, завжди повідомляє особливе протиріччя, сховане у субстанції
даного предмета. Будь-яка нова форма, яку приймає предмет, починає
існувати у якості дозволу цього протиріччя. Безпосередньо у точці дотику,
характеризуючих його буття протилежних сторін, або «моментів»
проявлення його субстанції. Істина, є не що інше, як протиріччя, взяте у тому
вигляді, у якому воно дозволяється самим предметом розгляду, не тільки у
свідомості, але і в об’єктивній реальності. Така свідомість - передбачлива, а
діалектична логіка – це вчення про формування буття, методу конкретного
розв’язання реальних протиріч [8].
2..4. Ідеальне.
Ідеальне – це філософська категорія для позначення нематеріальної,
суб’єктивно-духовної природи відображення дійсності в людській
свідомості, що здатне існувати лише в актах свідомості. У філософському
аспекті важливою функцією «ідеального», є характеристика відношення
мислення до буття. Це осмислення принципової відмінності між
«відображенням» та «відображуваним», образом і об’єктом. Відображення
лише відтворює властивості відображуваного, але позбавлене всілякої
матеріальності. Ідеальне постійно корелює з матеріальним, через мову та
інші знакові системи. Продукти виробничо-культурної діяльності і є основою
духовного життя людини та суспільства. [11, c.233].
За Ільєнковим, «ідеальне» – це аспект культури, її вимір, визначення,
властивість. На шляху осмислення проблеми «ідеального», Ільєнков
сперечається зі своїми прихильниками «вульгарно-фізіологічного
матеріалізму», так і з прихильниками нових ідеалістичних течій. Для нього
10
важливо послідовно провести у цьому питанні матеріалізм. Ніякого
«ідеального» у живій та неживій природі, існуючого до і без людини,
Ільєнков не визнавав. Визначення «ідеальності» явищ таке: «Ідеальність – це
своєрідна печатка, накладена на речовину природи суспільно-людською
життєдіяльністю, це форма функціонування фізичної речі в процесі
суспільно-людської діяльності. Тому то, усі речі, задіяні у соціальний
процес, і знаходять нову, у їхній фізичній природі ніяк не укладену і
досконало відмінну від останньої «форму існування», «ідеальну форму» [2].
Тобто, про «ідеальність», не має сенсу говорити там, де немає свідомості
суспільно-виробничих, сумісно працюючих людей, створюючих своє
матеріальне життя. Але «ідеальне» знаходиться не тільки у свідомості цих
людей. «Ідеальне», – скоріш родове поняття, по відношенню до свідомості [1,
с.290]. Філософ говорить так: «Якраз навпаки, свідомість і воля індивідів,
виступають, як функції ідеальності речей, як усвідомлена ідеальність речей.
Ідеальність, тим самим має чисто соціальну природу та походження. Це
форма речі, але поза цієї речі, і саме, в діяльності людини, як формі цієї
діяльності. Або навпаки, форма діяльності людини, але поза цією людиною,
як форма речі». І далі : «Ідеальна форма речі – це не форма речі «у собі», а
покладена як форма речі, форма суспільно-людської життєдіяльності. Це
форма людської життєдіяльності, але існуюча поза цією життєдіяльністю, а
саме як форма зовнішньої речі. І навпаки, це форма речі, але поза цією річчю,
і саме як форма життєдіяльності людини, в людині, «всередині» людини» [2].
Е.В. Ільєнков, опираючись на всю історію філософії, вказує, що
філософія займалась проблемою ідеального тисячоліттями, досліджувала
зовсім не те, що є предметом фізіології вищої нервової діяльності –
матеріальні процеси, які, будучи суто матеріальними, забезпечують
існування і не є необхідними умовами «ідеального» [14].
Щодо природи свідомості людини (як суспільної так і індивідуальної),
Е.В. Ільєнков встановлює таке її відношення до ідеального: «свідомість і воля
проявляються у людини тільки тому, що у людини вже існує особливий,
11
відсутній у тваринному світі, план життєдіяльності. Діяльність, спрямована
на засвоєння специфічно суспільних, суто соціальних за походженням і
сутністю, і тому ніяк не закодованих у біологічній формі життєдіяльності»
[2]. «Ідеальне», - є необхідним і обов’язковим, не для взаємодії і
спілкування, а взагалі притаманне і людині і вищим тваринам. Воно є
результат і дієва форма людської життєдіяльності, праці,- колективного
виробництва і відтворення матеріального життя, перетворюючого природу за
мірою самої природи [2].
2.5. Діалектична Логіка.
У цій роботі Ільєнков порушує три питання: про предмет логіки, про
діалектико-матеріалістичну критику об’єктивного ідеалізму, про діалектику і
світогляд. Зазначає, що ціллю роботи є не систематичний виклад
марксистсько-ленінської логіки, а окреслити передумови для подальшої
роботи в цьому напрямку, і така робота має бути колективною. Така робота
може бути успішною, тобто призвести до капітальної праці, яку з повним
правом можна буде назвати, чи «Логіка», чи «Діалектика», чи «Теорія
пізнання» (новітнього матеріалістичного світогляду), а епіграфом може стати
вислів «...не потрібно 3-х слів: це одне і те ж» [3].
Далі філософ зазначає, що створення «Логіки», у розумінні системи
категорій може бути лише частиною. Наступним кроком повинна бути
реалізація логічної системи у конкретному науковому дослідженні. Тому, що
кінцевий продукт всієї роботи у сфері філософської діалектики, – це рішення
конкретних проблем конкретних наук. Досягнути такого «кінцевого
продукту» лише одна філософія не спроможна. Вимагається союз діалектики
і конкретно-наукових досліджень, доступний розумінню, та реалізований як
ділова співпраця філософії та природничих наук, філософії та соціально-
історичних сфер знань. Але, щоб мати повноправне співробітництво
конкретно-наукового знання, діалектика «зобов’язана» попередньо
розвинути систему своїх специфічних філософських понять, з точки зору
яких вона б проявила силу критичної різниці по відношенню до фактично
12
даного мисленню, і до свідомо практикуючих методів [3]. На погляд
Ільєнкова, саме таке розуміння і відповідає ленінським ідеям, як у сфері
філософської діалектики, так і у сфері взаємовідносин між філософською
діалектикою та іншими галузями наукового знання. Лише при такому
розумінні логіка стає повноправною співробітницею інших наук, а не
служницею і не «верховною наглядачкою», не «наукою наук», вінчаючи їх
систему, а як чергова різновидність «абсолютної істини». Логіка, у розумінні
філософської діалектики стає необхідною складовою частиною науково-
матеріалістичного світогляду і вже не претендує на монопольну реалізацію
світогляду, у відношенні «світу в цілому». Науковий світогляд може
зобразити лише вся система сучасних наук. Така система, включає в себе
філософську діалектику, і без її участі не може претендувати ні на повноту,
ні на науковість [3].
На думку Е.В. Ільєнкова, науковий світогляд, у складі якого немає
філософії, логіки і теорії пізнання така ж хиба, як і «чиста» філософія, яка
вбачає, що саме вона і є світогляд, покладає на свої плечі задачу, рішення
якої під силу лише усьому комплексу наук. Філософія і є логіка розвитку
світогляду, як говорив Ленін: «жива душа» [3].

13
 Розділ 3: Педагогічна діяльність та суспільно-політичні погляди
Дослідники у сфері освіти і педагогіки згодні в тому, що освітній
процес є не тільки навчання спеціаліста, але і виховання особистості.
Проблема у відсутності єдиного поняття особистості, як цілі освіти,
наслідком чого виявляється неможливість наукової розробки педагогіки. Є
педагогічні школи, але немає методу науки педагогіки [15].
З цієї точки зору виявляються вагомими досягнення Е.В. Ільєнкова.
Він досліджував проблему утворення людської особистості з точки зору
матеріалістичної діалектики, що дозволило йому уникнути обмеженості
емпіричного підходу. В ході досліджень виявилися три основні розділи:
1) освіта людини – суть утворення особистості, що відбувається у
соціальній взаємодії;
2) педагогіка – наука про цілеспрямовану організацію умов освіти
мислячої особистості, яка виходить із принципу конкретної тотожності
мислення та буття;
3) дидактика – мистецтво педагога вільно організовувати процес
виховання особистості.
Згідно з Е.В. Ільєнковим, особистість знаходить себе за умови, коли
індивід виробляє деякий всезагальний продукт, який надає відновлюваний
вплив на долі інших індивідів. Особистість може випереджати у своїх
намірах колектив, якщо той орієнтується на застарілі зразки та норми
діяльності. Істинна особистість в тому, що вона по-своєму відкриває дещо
нове для всіх. Поняття особистості, свободи і таланту, за Ільєнковим є
синонімічні. Розробкою такої методики мають сумісно займатися філософи,
психологи та педагоги [12].
Деякі праці присвячені розумовому вихованню учнів, проаналовані
своєрідними типами мислення, у їх зв’язку з різними формами культури.
Розвинув уявлення про культурно-історичну природу психічних функцій та
здібностей людини, а також про розвиток функції освіти [18].

14
 Стаття «Школа повинна навчати мислити» присвячена педагогічним
проблемам. Е.В.Ільєнков зазначає, що сам спосіб розвитку суспільства задає
медіакультурний вектормодернізації освітньої сфери, у той же час вимагаючи
від неї поставити у пріоритетне положення «розвиток здібності мислити»,
«вчити діалектиці», розвивати «вміння думати, вміння мислити конкретно».
Та, як будь-яка модель освіти матиме дійсно гуманістичний та прогресивний
харакер лише за умови виконання нею функції виховання розуму, здібності
мислити. Отже, основним теоретичним підгрунтям змішаного навчання, має
бути навчання здатності мислити конкретно та критично [15, с.112].
Ціллю освіти є розвиток творчих здібностей людини, створення
реальних умов для розвитку інтелектуального, ємоційного, волевого та
духовного-морального потелцівлу осотисості. Така ціль дозволить вивести
кожну людину у її професійному розвитку на передній рівень людської
культури. Завдячуючи чому, людина свобідна у виборі цінносних орієнтирів,
в реалізації своїх творчих сил, у прояві своєї індивідуальності. Перехід на
новий рівень опанування культуриціннісно-смислове самоусвідомлення в
ній, зміна свого відношення до світу, людям, до себе, підвищення профксійнї
відповідальності – основний результат модернізації вищої освіти,
припускаючого якісні зміни у цілях, змісту та технологіях [9].
Е.В. Ільєнков приймав участь в експериментах, в інтернаті для
сліпоглухонімих дітей (з А.І. Мещеряковим). Вважав, що навіть сліпі та глухі
від народження, можуть з часом стати повноцінними членами суспільства за
належного методу виховання та навчання. З 1971 р. за участю Е.В.
Ільєнкова та А.І. Мещерякова проводився експеримент з навчання на
психологічному факультеті МДУ чотирьох сліпоглухонімих учнів, один з
яких здобув магістра та захистив кандидатську та докторську дисертацію
(А.В. Суворов).
Ільєнков брав участь у міжнародних конгресах. У тезах «Маркс та
західний світ» - висвітлив проблему відчуження. Апелюючи до Маркса
заявляє, що при соціалізмі подолання відчуження не було здійснене. «Згідно
15
Марксу, формально-одиничне «усуспільнення власності», засноване
політичною революцією, є всього-на всього перший (хоча і необхідно
перший) крок, є лише перший етап дійсного «усуспільнення». Він створює
лише формальне, юридичне і політичне – умова sine qua non реального
«присвоєння людиною відчуженого від неї багатства». Тобто дійсне
подолання відчуження праці повинно було настати з перетворенням
приватної власності в «реальну власність кожного індивіда, кожного члена
цього суспільства» [10]. Е.В. Ільєнков вірив у можливість побудови
комунізму за двадцять років. Переживав розбіжність реальності з ідеологією
як особисту поразку [18].

16
 Висновки
Е.В. Ільєнкову належить пріоритет у розробці логіко-діалектичної
теорії наукового мислення, пов’язаний перш за все з виявленням таких
загальних аспектів розвитку наукового знання як принцип протиріччя в
мисленні, співвідношення абстрактного і конкретного у пізнанні, діалектика
логічного та історичного. У роботі «Космологія Духа», Е.В.Ільєнков
намагається створити діалектико-матеріалістичну фізику космосу як вічного
та нескінченого Всесвіту на противагу еволюційному Всесвіту сучасної
релятивістської космології. [6]. Можна очікувати, що подальший розвиток
науки призведе до повернення фізики до розгляду вічного, нескінченого і
незмінного в цілому всесвіту, до положень, яких дотримувалися з часів
Геракліта.
У творі чітко викладене діалектико-матеріалістичне розуміння вічної
матерії, тобто Всесвіту. Круговий характер нескінченості відповідає
діалектичному погляду. Мислення впливає на кругообіг у ході природної
діяльності самого мислення [10]. Кандидатська дисертація, на основі якої
буда написана книга [4], присвячена питанням політичної економії.
Е.В.Ільєнков розумів «Капітал» глибше, ніж економісти, він був теоретиком,
який взагалі розумів К.Маркса [18]. Саме соціальне застосування сходження
від абстрактного до конкретного дозволило вирішити теоретичні складнощі.
Адже метод руху від абстракного до конкретного є той єдиний спосіб, метод
випрацьовування наукових абстракцій, понять, за допомогою якого можливо
логічно відтворити річ, предмет як продукт саморозвитку. Це єдиний спосіб
мислення, який дозволяє зрозуміти предмет історично, у його розвитку від
простого до складного, від нижчого до вищого, зрозуміти генетичну єдність
усіх сторін, форм та умов Існування предмета дослідження [13, с.56].
Е.В. Ільєнков був лідером діалектики часів «радянської філософії». Він
надав діалектичній логіці більш витончений, навіть дещо елітарний характер.
Розвернувся напад на математичну логігу, яка вводить «всякі кон’юкції,
диз’юкції і інший неопозитивіський вчений непотріб». З іншого боку,
17
знайшлися нападники і на «діалектиків», і «діалектики» зазнали поразки, не
отримавши партійної підтримки. Діалектична логіка виявилася
«саморефлексією ідеології марксиста» [18]. Сьогодні вважають, що це
наслідок тоталітарного режиму, який своєю сутністю впливає на особистість.
Діалектична логіка у філософській структурі марксиста виконувала
три функції: теоретичну, ідеологічну та психологічну. Теоретична
затверджувала, що суперечності виникають у результаті самосуперечності
об’єктів. Логічна суперечність тут не питання, а відповідь. Ідеологічна
затверджувала, що в основі діалектичної догіки лежить принцип єдності
світу, розвитку, зміни, тобто наказувала не як людина має мислити, а що саме
має мислити. Історична полягала у запереченні формалізму і поверненні до
авторитарної звичаєвості, яка претендувала на тоталітаризм [18].
Ільєнков відкрив фундаментальну роль ідеального в особистому
становленні індивіда. Ідеальне, тобто розумна форма мислячої активності
індивіда, є, за Ільєнковим, здібністю людини. Йому належить оригінальна
концепція культурно-історичного розвитку людини, що будує свою
діяльність згідно з формою будь-якого іншого тіла, а також згідно з
перспективою (логікою) зміни цього тіла у ході розвитку людської культури.
Тим самим заснування особистісного розвитку людського індивіда утворює
його здібність діяти в ідеальному плані, тобто освоювати загальну міру буття
речей [14]. Особливо можливість такої історико-філософської реконструкції
проблеми особистості, виявленої Ільєнковим, виразила себе в теорії і
практиці тифлосурдопедагогіки. Проблема психічного (особистого) розвитку
сліпоглухонімої дитини не містить дефектологічної специфіки. Вона радше
висвітлює загальні норми індивідуального розвитку у «чистому» виді,
допомагає відрізнити людську діяльність від функціонування по типу
тваринного чи машинного [12].
Сутність філософії Е.В. Ільєнкова – діалектика не лише у розумінні
Платона, але і Спінози, Фіхте, Гегеля, Маркса, Леніна. Філософія тут не для
пояснення дійсності, а щоб діяти. Його вела ідея переосмислення марксизму,
18
починаючи від Спінози. Він зазначає: «Зрозуміти Спінозу означає зрозуміти
філософію, означає зуміти стати на ту своєрідну точку зору, з якої розглядає
цей світ філософія, на відміну від математики чи фізики, від хімії чи
політичної економії. Це означає побачити у реальному, навколишньому світі
ті його риси і характеристики, які виражені у спеціально-філософській
термінології, окреслені мовою філософії. Не зрозуміти Спінозу означає не
зрозуміти філософію взагалі» [7]. На сьогодні до діалектичної логіки
звертаються з метою критики марксизму. Вона постала дивним продуктом
ідеології марксизму. Вона залишається цікавим об’єктом для історико-
філософського та культурологічного аналізу, оскільки в ній відобразилися
інтелектуальні тенденції минулого сторіччя. Вона по-своєму висвітлює вічну
проблему взаємостосунків філософії та влади, ідеологї та інтелігенції. На
думку автора роботи причиною наявності інтересу до робіт Ільєнкова є
практичне вирішення філософського питання формування особистості. Вони
є поєднанням особистісно-творчої проблематики з філософськими
поглядами. Знання повинні не тільки «завантажувати пам’ять, але одночасно
виховувати розум, здатність мислити» [15, с.6].
У творчості Ільєнкова можна знайти зародок усіх тих основних ідей,
без розробки яких неможливий подальший розвиток не тільки людського
духу, але і матеріального виробництва [9]. Це і політекономія перехідного
періоду, і матеріалістична діалектика як логіка переходу, і педагогіка як
сфера, де безпосередньо створюється людина майбутньої єпохи, і
матеріалістична психологія, яка дозволить поставити виховання людини на
наукову основу. Ільєнков також є знавцем і дослідником музики Вагнера та
Ріхарда Штрауса. В останні роки життя він працював над перекладом
«Парсифаля» Вагнера. Він залишив вплив на філософські школи Радянського
Союзу, які називали себе послідовниками ідей Ільєнкова, в Алма-Аті,
Ростові-на-Дону, Києві. Окрім того, мислитель мав значний вплив на
покоління «шістдесятників»: філософів, економістів, психологів, які слухали
його лекції в МДУ.
19
 Використана література:
1. Алексеев П.В. Философы России ХІХ-ХХ ст. Биографии, идеи,
труды – Москва, 1999.
2. Идеальное. Философская Энциклопедия – Москва,1962, Т.2, С.
219-227. Режим доступу: URL=
http://caute.ru/ilyenkov/texts/enc/ideale.html.
3. Ильенков Э.В. Диалектическая логика. Очерки истории и
теории. Второе издание, дополненное – Москва: «Политиздат»,
1984.
4. Ильенков Э.В. Диалектика абстрактного и конкретного в
«Капитале» Маркса – Москва: Издательство Академии наук
СССР, 1959.
5. Ильенков Э.В. К вопросу о природе мышления (на материалах
анализа немецкой классической диалектики) – Москва:
Институт философии АН СССР, 1968.
6. Ильенков Э.В. Космология Духа. Режим доступу: URL=
http://caute.ru/ilyenkov/texts/phc/cosmologia.html.
7. Ильенков Э.В. Спиноза (материалы к книге «Э.В. Ильенков:
личность и творчество») – Москва, 1999.
8. Ильенков Э.В. : личность и творчество. В.А. Лекторский –
Моксва, 1999.
9. Ильєнков Э.В. Философия и культура – Москва, 1991.
10. «Ильенковские чтения – 2005: Материалы Международной
научной конференции «Социальная теория, ее истинность и
роль в историческом процессе». Часть 1. – Воронеж: ВГПУ,
2005. – с.130-135.
11. Ідеальне. Філософсько-енциклопедичний словник – Київ:
«Абрис», 2002.

20
12. Реконструкция понятия образования в философском наследии
Э.В. Ильенкова. Философия образования, №76, вып. 3. И.А.
Ляшко – Санкт-Петербург, 2018
13. Понятие истины в диалектической логике Ильенкова А.Д.
Майданский – Свободная мысль, 8, 2009, сc. 169-178.
14. Проблема идеального и ее решение Э.В. Ильенковым: анализ
полемики. А.А. Хамидов. Режим доступу: URL=
http://elar.rsvpu.ru/bitstream/123456789/5809/1/kgo_2014_04.pdf.
15. Ильенков Э.В. Школа должна учить мыслить. – Москва:
Издательство Московского психолого-социального института;
Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2002, 112с.
16. Философско-литературний журнал «Логос». Ильенков. –
февраль, № 1 (69), 2009.
17. Філософська думка. Феномен радянської філософії. – № 3,
2009.
18. Эвальд Васильевич Ильенков (под ред. В.И. Толстых). –
Москва: Российская политическая экциклопедия (РОССПЭН),
2009, 431с.

21
 Методологічна розробка дисертаційної роботи
Методологія, в перекладі з давньогрецької означає шлях
дослідження, теорію, вчення. Це сукупність підходів, способів,
прийомів та процедур, що засосовуються в процесі наукового пізнання
та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети.
Вчення про метод виникло у філософії Нового часу, зокрема у Ф.
Бекона та Рене Декарта, для критичного осмислення методів
дослідження та пошуку надійних підстав істинності знання.
Наукова діяльнісь буде спрямована на здобуття і використання
нових знаннь.
Етапи отримання наукової продукції:
Мета:
1) постановка проблеми; окреслити наукову теорію:
а) вибрати підхід до її визначення: гносеологічний, логічний,
методологічний;
б) вибрати фунцію: пояснювальну, передбачувальну,
фактичну, систематичну, методологічну;
Викладання роботи:
2) побудова гіпотез і застосування тих, які вже є:
а) сформулювати принципи, міркування, поняття;
б) узагальнити наукові факти;
в) виявити ті, які вже є накопичені; розкрити раніше не
помічені закономірності;
3) створення та впровадження нових методів дослідження, які
будуть спрямовані на доведення гіпотез;
а) обрати загальний метод дослідження;
б провести аналіз (поділ) і синтез (об’єднаня);
в) систематезувати наукові знання;
4) узагальнення результатів наукової діяльності: провести
порівняння.
22