Функції.

Нехай X , Y - дві множини дійсних чисел.

Означення: якщо кожному елементу з множини X ставиться у
відповідність один і тільки один елемент з множини Y за якимось законом, то
говорять, що на множині X задана функція ( або відображення) y  f  x  .
При цьому множину X називають областю визначення функції та
позначають символом D  f  , а множину Y - множиною значень функції та
позначають символом E  f  . Змінну x при цьому називають аргументом
функції.
Факт задання функції аналітично записують наступним чином:
f : X  Y , або y  f  x  , x  X .
Функцію також можна задавати табличним способом, тобто таблицею, яка
містить окремі значення аргумента та відповідні значення функції. Також
функцію можна задавати графічно. Сукупність всіх можливих точок M  x; y  ,
де x - аргумент функції, а y - відповідне значення функції, складають лінію,
яка називається графіком функції. Кожний спосіб задання має свої недоліки та
переваги.
Класифікацію функцій проводять залежно від дій над їх аргументами.
Многочлени і дробово-раціональні функції (тобто частка многочленів)
утворюють клас раціональних функцій. Функцію задану ірраціональним
виразом називають ірраціональною. Раціональні і ірраціональні функції
називають алгебраїчними.
Наприклад,
𝑥 − 2𝑥 + 2
𝑦 = 3𝑥 − 5𝑥 + 1, 𝑦 = −
𝑥 + 5𝑥 − 2𝑥 + 1

алгебраїчні функції.
Функції, які не є алгебраїчними називають трансцендентними.
Наприклад,
𝑦 = cos 𝑥 або 𝑦 = log 𝑥 – трансцендентні функції.
Основними елементарними функціями є такі функції:
1) степенева функція 𝑦 = 𝑥 , де 𝛼 – дійсне число;
2) показникова функція 𝑦 = 𝑎 , де a – додатне число, відмінне від
одиниці;
3) логарифмічна функція y  log a x , де a – додатне число, відмінне від
одиниці;
4) тригонометричні функції: 𝑦 = sin 𝑥,  𝑦 = cos 𝑥, 𝑦 = tg 𝑥, 𝑦 = ctg 𝑥,
y = sec x ,  y = cosec 𝑥
5) обернені тригонометричні функції: y = arcsin x , 
y = arccos x , y = arctg x, y = arcctg x.
Наведемо графіки основних елементарних функцій.
1. Лінійна функція 𝑦 = 𝑘𝑥 + 𝑏:
y
y = kx + b

x О x
2. Квадратична функція 𝑦 = 𝑎𝑥 + 𝑏𝑥 + 𝑐(𝑎 ≠ 0):

a >0 a >0 a >0

D<0 D>0 D=0

A
x x x

x x x

a <0 a <0 a <0

D<0 D>0 D=0

Точка 𝐴 − ;− −вершина параболи; 𝑥 = − −рівняння осі симетрії

параболи.

3. Степенева функція 𝑦 = 𝑥 :
а) 𝛼 = 2𝑛, 𝑛 ∈ 𝑁: б) 𝛼 = −2𝑛, 𝑛 ∈ 𝑁:

y y

О x О x

в) 𝛼 = 2𝑛 + 1, 𝑛 ∈ 𝑁: г) 𝛼 = −(2𝑛 − 1), 𝑛 ∈ 𝑁:
y y

О x О x

д) 𝛼 = , 𝑛 ∈ 𝑁: е) 𝛼 = , 𝑛 ∈ 𝑁:

y y

О x О x
4. Показникова функція 𝑦 = 𝑎 5. Логарифмічна функція
𝑦 = 𝑙𝑜𝑔 𝑥:
y y
a>1 a>1

1
0<a<1 О 1 x
О x
0<a<1

Тригонометричні функції
6. 𝑦 = sin 𝑥: y
1

   3 x
– 2
2 2 2
–1

y
7. 𝑦 = 𝑐𝑜𝑠 𝑥:
1

  3
– 2
 2 x
2 2
–1

8. 𝑦 = 𝑡𝑔 𝑥: 9. 𝑦 = 𝑐𝑡𝑔 𝑥:
y y

О
   3 x О   3 2 x
2 2 2 2 2

Обернені тригонометричні функції

10. 𝑦 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 𝑥: 11.𝑦 = 𝑎𝑟𝑐𝑐𝑜𝑠 𝑥:
y
y
 
2

–1 О 
2
1 x
12. 𝑦 = 𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔 𝑥: 13. 𝑦 = 𝑎𝑟𝑐𝑐𝑡𝑔 𝑥:
y y

2

О

x 2

2 О x

Функцію, утворену з основних елементарних функцій виконанням

скінченного числа арифметичних дій та операцій взяття функції від функції
(утворення складеної функції або суперпозиції функцій) називають
елементарною.
Найчастіше функцію задають аналітично за допомогою формули або
математичного виразу. У цьому випадку областю її визначення є усі ті дійсні
значення аргументу, за яких вираз набуває дійсних значень.
Якщо функцію задано рівнянням 𝑦 = 𝑓(𝑥), розв'язаним відносно змінної
𝑦, то функцію задано явно. У випадку, коли функцію задано рівнянням
𝐹(𝑥, 𝑦) = 0 не розв'язаним відносно змінної 𝑦, то функцію задано неявно,
наприклад,
𝑥 + 𝑦 − 𝑅 = 0, де 𝑦 = ±√𝑅 − 𝑥 .
Якщо незалежна змінна 𝑥 і функція 𝑦 є функціями третьої змінної 𝑡 –
 x   t 
параметра, то функцію 𝑦 задано параметрично  , t T .
 y    t 
Наприклад,
𝑥 = 𝑅cos 𝑡 ,
𝑡𝜖[0; 𝜋].
𝑦 = 𝑅sin 𝑡 ,
Графік функції дає її задання наочним способом і використовується при
проведенні експерементів або дослідів. Але цей спосіб не дозволяє точно
визначити числові значення функції залежно від аргументу. Аналогічно,
табличний спосіб задання функції не відображає в повній мірі поведінку і її
властивості на усій області визначення, а лише дає можливість знати значення
функції у певних точках.
Знаючи графіки основних елементарних функцій, можна будувати
графіки інших функцій, утворених з них, використовуючи їх геометричні
перетворення.
 Нехай відомо графік функції 𝑦 = 𝑓(𝑥).
Тоді
1) для побудови графіка функції 𝑦 = 𝑓(𝑥) + 𝑏 графік функції 𝑦 = 𝑓(𝑥) буде
зсунутий вгору на 𝑏 одиниць вздовж осі OY, якщо 𝑏 > 0 або вниз, якщо 𝑏 <
0 відносно графіка функції 𝑦 = 𝑓(𝑥);
2) для побудови графіка функції 𝑦 = 𝑓(𝑥 + 𝑏) графік функції y  f  x  буде
зсунутий ліворуч на 𝑏 одиниць вздовж осі OХ, якщо 𝑏 > 0 або праворуч,
якщо 𝑏 < 0 відносно графіка функції
𝑦 = 𝑓(𝑥);
3) для побудови графіка функції 𝑦 = −𝑓(𝑥) необхідно графік функції
𝑦 = 𝑓(𝑥) симетрично відобразити відносно осі OХ ;
4) для побудови графіка функції 𝑦 = 𝑓(−𝑥) необхідно графік функції
𝑦 = 𝑓(𝑥) симетрично відобразити відносно осі OY;
5) для побудови графіка функції 𝑦 = 𝐴𝑓(𝑥), 𝐴 > 1 необхідно графік функції
𝑦 = 𝑓(𝑥) рівномірно розтягнути в 𝐴 раз відносно осі OY або рівномірно
стиснути відносно осі OY в 1⁄𝐴 раз, якщо 0 < 𝐴 < 1;
6) для побудови графіка функції 𝑦 = 𝑓(𝑎𝑥), 𝑎 > 1 необхідно графік функції
𝑦 = 𝑓(𝑥) рівномірно стиснути в 𝑎 раз відносно осі OХ або рівномірно
розтягнути в 1⁄𝑎 раз відносно осі OХ, якщо 0 < 𝑎 < 1;
7) для побудови графіка оберненої функції графік прямої функції 𝑦 = 𝑓(𝑥)
відображають симетрично відносно прямої 𝑦 = 𝑥;
8) для побудови графіка функції 𝑦 = |𝑓(𝑥)| залишають без змін ті частини
графіка 𝑦 = 𝑓(𝑥), де 𝑓(𝑥) ≥ 0, а інші відображають симетрично осі OХ;
9) щоб побудувати графік функції 𝑦 = 𝑓(|𝑥|) будують графік функції 𝑦 = 𝑓(𝑥)
для 𝑥 ≥ 0 і відображають його симетрично осі OY;
10) для побудови графіка функції 𝑦 = |𝑓(|𝑥|)| спочатку застосовують
правило 9), а після того правило 8);
11) графік |𝑦| = 𝑓(𝑥) будують лише для тих аргументів, для яких 𝑓(𝑥) ≥ 0,
причому у випадку 𝑦 ≥ 0 графік функції 𝑦 = 𝑓(𝑥) залишається без змін, а у
випадку 𝑦 < 0 будується графік 𝑦 = −𝑓(𝑥);
12) для побудови графіків функцій 𝑦 = 𝑓(𝑥) ± 𝑔(𝑥), 𝑦 = 𝑓(𝑥) ∙ 𝑔(𝑥) або
( )
𝑦= , 𝑔(𝑥) ≠ 0 в спільній області визначення функцій виконують
( )
алгебраїчне додавання (віднімання), множення або ділення ординат графіків
функцій 𝑦 = 𝑓(𝑥), 𝑦 = 𝑔(𝑥).
Розглянемо приклади побудови графіків функцій з використанням їх
геометричних перетворень.

Приклад 1. Побудуйте графік функції 𝑦 = −𝑥 + 4𝑥 − 3.

▲ Перетворимо праву частину рівності −𝑥 + 4𝑥 − 3 = −(𝑥 − 2) + 1.
Для побудови графіка функції 𝑦 = −(𝑥 − 2) + 1 треба побудувати графік
параболи 𝑦 = 𝑥 , зсунути його на 2 одиниці вправо вздовж осі OХ, відобразити
симетрично відносно цієї ж осі і зсунути вгору на 1.
 𝑦 𝑦 𝑦
𝑂 2 𝑥

𝑂 𝑥 𝑂 2 𝑥

1
𝑂 2 𝑥 ▲

Приклад 2. Побудуйте графік функції 𝑦 = |−𝑥 − 6𝑥 − 7|.

▲ Перетворимо праву частину рівності |−𝑥 − 6𝑥 − 7| = |−(𝑥 + 3) + 2| .
Побудуємо спочатку графік функції
𝑦 = −(𝑥 + 3) + 2
як у попередньому прикладі, а потім усі точки графіка, які знаходяться нижче
осі OХ відобразимо симетрично відносно осі OY.

𝑦 𝑦
2
7
𝑂 𝑥
−3

−3 𝑂 𝑥

▲
Приклад 3. Побудуйте графік функції 𝑦 = (𝑒 + 𝑒 ).
Функцію 𝑦 = (𝑒 + 𝑒 ) називають гіперболічним косинусом і позначають
chx= (𝑒 + 𝑒 ).
▲ Для побудови графіка гіперболічного косинуса додають значення ординат
функцій 𝑦 = 𝑒 і 𝑦 = 𝑒 ділять цю суму на 2. Одержану криву називають
ланцюговою лінією.
 𝑒− 𝑦 𝑒𝑥

ch𝑥
1
𝑂 𝑥
▲.
По аналогії з гіперболічним косинусом розглядають гіперболічний синус
shx= (𝑒 − 𝑒 ).

𝑒−𝑥 𝑦 𝑒

𝑠ℎ𝑥
1

𝑂 𝑥

Для гіперболічних синуса і косинуса справджуються наступні рівності:

1. ch 𝑥 − sh 𝑥 = 1.
2. sh2𝑥 = 2sh𝑥ch𝑥.
3. ch2𝑥 = ch 𝑥 + sh 𝑥.
4. sh(𝑥 ± 𝑦) = sh𝑥ch𝑦 ± sh𝑦ch𝑥.
5. ch(𝑥 ± 𝑦) = ch𝑥ch𝑦 ± sh𝑦sh𝑥.
6. sh𝑥ch𝑦 = (sh(𝑥 + 𝑦) + sh(𝑥 − 𝑦)).
7. ch𝑥ch𝑦 = (ch(𝑥 + 𝑦) + ch(𝑥 − 𝑦)).
8. sh𝑥sh𝑦 = (ch(𝑥 + 𝑦) − ch(𝑥 − 𝑦)).
Розглянемо деякі загальні властивості функцій.
Означення: якщо функція має таку властивість, що f   x   f  x  , то таку
функцію називають парною. Графік парної функції є лінія, що симетрична
відносно осі ординат. Наприклад, функція y  x 2 - парна, бо
y   x     x   x2  y  x  .
2

Означення: якщо функція має ту властивість, що f   x    f  x  , то таку

функцію називають непарною. Графіком непарної функції є лінія симетрична
відносно початку координат. Наприклад, функція y  x 3 - непарна, бо
y   x     x    x3   y  x  .
3

Означення: функцію, яка не має ні властивості парності, ні властивості

непарності назівають функцією загального вигляду.
Означення: функцію y  f  x  називають періодичною з періодом T , якщо
існує таке T  0 , що для довільного значення аргумента виконується рівність
f  x  T   f  x  . Зрозуміло, що якщо T - період функції, то і число nT , n  N
також період цієї ж функції. Найменший з усіх можливих періодів функції
називають найменшим періодом функції.
Наприклад, функція y  sin x є періодичною з найменшим періодом T  2 .
Означення: функцію y  f  x  називають неспадною (незростаючою) на
інтервалі  a; b  , якщо x1 , x2   a; b  : x1  x2 виконується нерівність f  x1   f  x2 
 f  x1   f  x2   .
Означення: функцію y  f  x  називають зростаючою (спадною) на інтервалі
 a; b  , якщо x1 , x2   a; b  : x1  x2 виконується нерівність f  x1   f  x2 
 f  x1   f  x2   .
Означення: Функції, що є неспадними, незростаючими, зростаючими,
спадними на інтервалі  a; b  називають монотонними на цьому інтервалі.
Наприклад, для a  1 функція y  a x є зростаючою, а функція y  log 1 x
a

спадною на всій області визначення.

Означення: якщо існує таке таке дійсне число M , що f  x   M для довільного
значення аргумента функції, то таку функцію називають обмеженою зверху.
Означення: якщо існує таке таке дійсне число m , що f  x   m для довільного
значення аргумента функції, то таку функцію називають обмеженою знизу.
Означення: функція, яка є обмеженою і зверху, і знизу, називається
обмеженою.
Якщо функція обмежена, то за означенням m, M  R такі, що m  f  x   M .
Позначимо A  max  m ; M  , тоді для обмеженої функції виконується нерівність
f  x  A .
Наприклад, функція y  x 2  1 обмежена знизу числом m  1 ; функція y  1  e x
обмеженна зверху числом M  1 ; функція y  sin x обмежена числом A  1