3. лосо я с тогляд: проблема сп дношення.

С тогляд: його структура та

унк ї. олог я рел г я як сторичн типи с тогляду, їх особли ост з ’язок з
лосо єю.

Що таке світогляд? На це питання найчастіше відповідають: погляд на світ. Але цього

замало для розкриття змісту світогляду. Він містить не один елемент – «світ», а два – «світ» і
«людина». Світогляд розглядає їх як складові частини цілого, виявляє їх зв’язок і відносини.
Світогляд мас складну структуру і включає три головні аспекти:
1) Знання про світ і місце людини у світі. Ці знання складають узагальнену картину світу –
природи, суспільства, соціальних цінностей - місця людини, її ролі в цьому оточенні.
2) Ціннісне ставлення до світу. Світ завдяки цьому отримує свою оцінку: свідомість
створює своєрідну «піраміду цінностей». ЇЇ вершину складає а) узагальнений ідеал істини,
добра і краси – те, що людина вважає найбільш істинним, красивим, справедливим. Для
кожного світогляду ідеал цей різний, але у кожному він наявний. А вже залежно від нього
будується вся піраміда цінностей: б) цілі, в) сенс існування, і уявлення про щастя, г)
забарвлення всього буття (оптимістичне чи песимістичне).
3) Практичне ставлення до світу. Базуючись на картині світу, яка виникла у людській
свідомості, оцінці дійсності і себе самої, людина виробляла своєрідні довготривалі
нормативи своєї життєвої поведінки – свого роду алгоритми життєдіяльності, які носять
назву принципів світогляду. Їх сукупність утворює життєву позицію особи, що складає
інваріант у багатогранності її повсякденної поведінки, визначає її практичне ставлення до
світу. Наприклад, гуманізм, плюралізм, соціальна справедливість.
Крім зазначених компонентів важливу роль у структурі світогляду відіграють: переконання,
віра, життєвий досвід і духовні почуття.
Ідеали, цінності, принципи світогляду спрямовані у майбутнє. Вони – орієнтири у житті:
завдяки їм людина знає, яким все повинно бути., Але для того, щоб їх втілити в життя,
боротися за них, недостатньо знань про те, що повинно бути, необхідні переконання, які
утворюються завдяки синтезу знань, ідеалів, цінностей з вірою і життєвим досвідом.
Переконання нерозривно пов’язані також з духовними почуттями мрії, надії, віри, кохання.
Саме ці духовні почуття змушують людину діяти, спрямовуючи усі помисли до здійснення
бажаного.
Отже, світогляд – є системою принципів, ідеалів, знань, переконань, ціннісних орієнтацій
надій та вірувань, котрі визначають діяльність індивіда або соціального суб’єкта.

Функції:
1) Духовно-практична. Включаючи до своєї структури ідеали, цінності, принципи,
перетворюючи їх за допомогою віри на переконання; світогляд, завдяки духовним почуттям,
скеровує людину на здійснення цих ідеалів, цінностей і принципів.
2) Функція соціальної і глобальної самосвідомості – людина усвідомлює свою роль як
у суспільстві, так і в природі, космосі, всесвіті.

Типи с ітогляду
Хоч індивідуальний стан світогляду кожної особи має свої специфічні риси проте можливо
провести угрупування світоглядів згідно з тими чи іншими характерними рисами.
Так, залежно від характеру знань, які впливають на формування світоглядної картини світу,
виділяють: а)побутовий і науковий світогляд; б) залежно від системи цінностей і принципів –
гуманістичний, антигуманістичний тощо.
Найчастіше використовується класифікація світоглядів залежно від того, як вони
розглядають співвідношення «людина – світ».
Саме за цією ознакою розрізняють три типи світогляду, які послідовно змінюють один
одного в історії. їх часто так і називають: «історичні». Це не значить, що перший і другий уже
зникли, і лише третій ще існує. І сьогодні усі вони співіснують і ведуть між собою
сперечання. Це міфологічний, релігійний, філософський типи світогляду.
Зупинимось детальніше на їх характеристиці, бо саме їх аналіз допоможе нам підійти до
відповіді на питання: «Що таке філософія?».

Міфологічний тип
Свідомість взагалі,так же, як і світоглядна, виникла завдяки праці – як її результат, її
найважливіша частина, як її відображення. У процесі праці людина стала використовувати
знаряддя праці – завдяки їм люди почали мислити себе окремо від природи. Відбулося це не
зразу. Знадобились сотні тисячоліть первісного життя, перш ніж людина почала мислити себе
як дещо, відмінне від природи. Цей первісний період якраз і характеризується міфологічним
типом світогляду. Його риси:
1) первісна свідомість не помічає відміни людини від осередку, у первісній свідомості
суспільне життя «розчиняє себе в природі, зливається з нею». Відбувається і «олюднення
природи», і «натуралізація суспільства».
2)З цим пов’язана і друга особливість первісної міфологічної свідомості – «загальна
перетворюваність», – коли все перетворюється на все.
Таким чином, міфологічна свідомість не відокремлює людину, від світу, не розрізняє їх,
вона синкретична.

Релігійний тип
Релігія почала складатися ще в надрах міфологічної свідомості, а потім відокремилась у
особливий тип світогляду. Його риси:
1) Релігійний світогляд подвоює і світ, що оточує людину, поділяючи його на наявний і
потойбічний. Цьому другому світові надаються ідеальні властивості: він досконалий,
прекрасний, уособлює сили добра, краси, істини. У ньому проживає вища істота, втілення
усіх цих якостей – бог. Релігія покладає на бога (або богів) функції опікати людину, бути для
неї взірцем, радником, рятівником і вихователем. Ідеали добра, істини і краси, моральні
норми в релігійному світогляді стають виявом волі бога, їх здійснення – богоугодним, а
відступ від них – гріховним. Таким чином, релігія створює не лише фантастичну і
перекручену картину світу. Не можна не бачити, що ця картина виступає як основа усієї
споруди світогляду, що включає ідеали, систему цінностей і мету – скеровувати особу на
здійснення благих поривань.
2) Особливе місце в релігії посідають духовні чуття, а серед них – віра. Оскільки небесний
світ – світ майбутнього – світ вічного щастя – ніяк не пов’язаний з реальним світом і є його
прямою протилежністю, то у цей ідеальний світ залишається тільки вірити
3) Релігійна віра носить авторитарний характер. Бог релігії виступає як незаперечний
авторитет, а будь-яке виражене від його імені релігійне твердження – як вища істина. Кожна
спроба аналізу і критичного осмислення релігійних догматів сприймається прибічниками
даного світогляду як замах на бога.
Релігія вимагає від своїх адептів безумовної покори. Авторитаризм, з одного боку, і
вшанування бога, з другого, є однією з найважливіших рис релігійного світогляду.
Таким чином, висуваючи ідеали істини, добра і краси, скеровуючи діяльність людей до
втілення цих ідеалів в життя релігія в той самий час виходить із фантастично спотвореної
картини світу, користується вірою і авторитарними методами переконання.

Філософський світогляд
Найбільш пізньою за часом свого виникнення історичною формою світогляду є філософія.
Термін «філософія мас давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів:
«філео» – любов (у деяких філософіях від: «філос» – приязний, друг) і «софія» – мудрість і
означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі – «любов до
мудрості». Українські філософи XVIII–XIX ст., і передусім Г. Сковорода, позначали
філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з’явився у вжитку відомого
давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570 – 497 р. до н.е.), який вважав, що
«мудрість» – це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути,
поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив давньогрецький
філософ Платон (429 – 347 р. до н.е.).
Спочатку філософія виступала в якості синтезу всіх знань. Надалі в процесі відокремлення
окремих наук сфера філософського знання поступово звужувалася, хоча при цьому його
головний зміст зберігався. Три центральних моменти – природний і суспільний світ, а також
людина в їх взаємозв'язку – були і залишаються головними предметами філософських
роздумів.
Філософія – це теоретично розроблений світогляд, система найзагальніших
теоретичних поглядів на світ, на місце людини в ньому, з'ясування різних форм її
ставлення до світу.
Вона має такі особливості:
1)Виявляє відношення «світ – людина», розглядаючи ці елементи як взаємозв’язані, але
протилежні. Але, на відміну від релігії, філософія не переносить джерело і мету розвитку
світу на небо. Вона знаходить їх у реальному світі. Пошук цих внутрішніх витоків розвитку
примушує філософію зробити висновок, що світ, поруч з видимою, зовнішньою стороною,
має внутрішню, приховану сторону – сутність, закони, тенденції. Таким чином, філософія, як
і релігія, подвоює світ.
2) Філософія потребує витонченості мислення з високим ступенем абстракції, тобто вміння
мислити теоретично. Філософський світогляд вимагає теоретичного мислення для побудови
світоглядної картини світу. Розробляючи методи і засоби теоретичного мислення, філософія
породжує теоретичну науку з її особливим підходом до дійсності.
3) Та видатна роль, яку відіграє інтелект в філософії, примушує її критично ставитись до
сліпої віри. Тому філософський світогляд традиційно виступає опонентом релігії. В різних
філософських системах ця диспозиція носить різний характер – від антагонізму до
часткового союзу.
4) Ще одна особливість філософського світогляду – його спрямованість на соціальні,
суспільні проблеми. В філософії ідеали істини, добра, краси – це, насамперед, ідеали
суспільства, народу, особистості. Сама філософська мудрість розумілась як знання, яке
дозволяло розв’язувати складні соціальні проблеми, як для власної так і для суспільної
користі. Ця мудрість повинна була допомогти передбачити долю людства і людини.

Специфіка філософського світогляду

Філософський світогляд теоретичний та абстрактний. Він виступає узагальненням

уявлень людини про світ та місце людини в ньому. Філософія — поняття вужче, ніж поняття
світогляду, вона формує теоретичне ядро світогляду і виступає його основою.

Філософський світогляд формується на раціональних засадах, а не на вірі чи емоційному

сприйнятті. Він не містить остаточних відповідей, а скоріш ставить питання; він не
догматичний, а передбачає критичне ставлення до наявних знань, їх постійний перегляд, а
тому постійно розвивається, намагається пізнати сутність речей та явищ.

Філософський світогляд дуальний (подвійний), він аналізує відношення “людина-світ”,

розділяючи суб’єкт та об’єкт, матеріальне та духовне тощо.

Філософський світогляд діяльний і рефлексивний, він передбачає погляд зовні на людину-

носія світогляду, її постійну оцінку з метою вдосконалення. Філософія приводить до
утворення специфічного типу знання — мудрості (знання про те, як правильно жити).