Валерій Антонюк «Десять солоспівів на вірші японських поетів – класиків

XVI – XVIIст. у перекладі Миколи Лукаша» у виконанні Валентини Антонюк.

Доба глобалізації відзначена постійно зростаючим в соціумі інтересом

до країн Східного регіону , зокрема Японії, і, як наслідок, вивільнює багатий
пізнавальний потенціал (культурологічний, мистецтвознавчий ,
музикознавчий), що дозволяє не лише досліджувати окремі мистецькі
артефакти, а й занурившись в культурний контекст Країни сонця що сходить,
розширити своє знання про Японію та її культуру в цілому .

ХХ століття презентувало багато нових імен серед українських

композиторів, які зробили помітний внесок в історію зближення української
та східної музичних культур серед них: вокальний цикл М. Колесси «В краю
квітучої вишні» на слова японських поетів , “Східна мелодія” Л. Ревуцького
(1932), вокальний цикл “Три романси на вірші китайських поетів” 1925р. (на
сл. Лі Бо, Ван Вея, Цуя Гофу) Б. Лятошинського.

Вокальний цикл Валерія Антонюка "Десять солоспівів на вірші японських

поетів-класиків ХVI-ХVII ст. в українському перекладі Миколи Лукаша" є з
одного боку продовженням романтичної лінії мандрівних подорожей митця у
світ незнайомого, з іншого - це пошук того, що поєднує, наближає, руйнує
психологічні межі та бар'єри . Цикл записаний у травні 2001 на студії
"Аркадія", а світова прем"єра відбулася - у 2003 в Малому залі НМАУ на
вечорі учнів педагога Ляшенка Геннадія Івановича. Також виконувався ще в
Національному Будинку камерної та органної музики , на вечорі пам"яті
Миколи Лукаша в Київському Будинку літераторів Національної спілки
письменників України. За роялем – композитор, лауреат міжнародних
конкурсів Валерій Антонюк. Усі світові прем’єри виконує народна артистка
України Валентина Антонюк, якій присвячені вокальні твори.

Цикл розглядається вперше. Отже, саме це й обумовлює актуальність

звернення до вказаної теми. Аналізуючи, за основу візьмемо визначення
терміну „солоспіви”, надане Ю. Малишевим, як „…Сольні вокальні твори з
інструментальним супроводом, що являють собою індивідуальну творчість
композиторів-професіоналів".

Композитор В. Антонюк пише "Десять солоспівів на вірші японських

поетів-класиків ХVI-ХVII ст. в українському перекладі Миколи Лукаша" у
2001році, будучи студентом консерваторії. ( НМАУ він закінчив у 2003 році).
На цей час молодий композитор вже має певні здобутки у своєму творчому
портфелі. Має свій стиль.

У 2001 році композитор працює одночасно над трьома циклами

солоспівів: окрім вокального циклу "Десять солоспівів на вірші японських
поетів-класиків ХVI-ХVII ст. в українському перекладі Миколи Лукаша" він
займається вокальним циклом в п'яти частинах для змішаного хору на слова
Поля Верлена в українському перекладі М. Лукаша , що має назву «Сумні
пейзажі» та пише Кантату в шести частинах для змішаного хору на вірші Й.
Мандельштама «Истончается Тонкий Тлен». Один текст російською мовою, а
обидва інші- переклади з японської та французької. Усі тексти - іншомовні,
іншокультурні.

Хотеться згадати такі твори Валерія Антонюка :

Кантата в п'яти частинах для сопрано та симфонічного оркестру на слова

Ф. Г. Лорки (український переклад М. Лукаша) (записано на фонди
Національної радіокомпанії України) — 2005;
«Чотири вірші В. Стуса для сопрано та симфонічного оркестру» (записано на
фонди Національної радіокомпанії України);- 2007;

Кантата в чотирьох частинах на вірші О. Пушкіна для сопрано та

симфонічного оркестру — 2011(записано на фонди Національної
радіокомпанії України);

«Теплі пісні на вірші Валентини Антонюк» для сопрано з фортепіано —

2005;

«Вісім віршів Тараса Шевченка для змішаного хору» — 2014;

Кантата в п'яти частинах для змішаного хору на вірші Тараса Шевченка —

2008;

«Заповіт» на вірші Тараса Шевченка для змішаного хору — 2010 ;

«Херувимська Пісня», «Отче Наш» для змішаного хору — 2012;

За літературну основу вокального циклу "Десять солоспівів на вірші

японських поетів-класиків ХVI-ХVII ст. в українському перекладі Миколи
Лукаша" взяті тексти Мацуо Басьо (інший псевдонім-Мунэфуса, справжнє
ім'я Дзінсітіро,1644–1694), Сэнгіна (справжнє ім'я Тодо Есітада, 1642–
1666) , Кобаясі Ісса (справжнє ім'я: Ятаро Кобаясі, псевдонім — Ісса, 1763-
1827) , Хоро, Кьороку та інших. Солоспіви мають свою драматургію,
голосом виконавця ліричний герой пропонує слухачеві спогади про своє
життя, а композитор звуками музики коментує цю оповідь. В основі створеної
класиками японської поетики лежить поетична форма хайку. Хайку — вірші
у три рядки. Важливе місце в поезії хайку займає зв'язок з чотирма порами
року. Тому в класичних хайку необхідний елемент - це «сезонне слово» (кіго),
яке пов'язує вірш з порою року. Головним художньо-естетичним
навантаженням хайку є подолання кордонів між природним і людським
світами. Тож традиційно предметом зображення в хайку виявляється
навколишній світ. У вокальному циклі авторська присутність віршованого
тексту виражена обережно і опосередковано. Щодо музики - вона так само
йде за словом, але виконує не вторинну функцію, а за потреби підкреслює
емоційну направленість, надаючи певні уточнення, розставляючи та
підсилюючи смислові акценти. Така літературно-музична кореляція у свою
чергу надає виконавцю можливість для інтерпретації створюваного
композитором образу . Композитор і інтерпретатор беруть на себе
відповідальність у передачі замислу автора тексту, адже у вокальному циклі
одне із головних завдань – висвітлити та підкреслити невимовний словами
певний напрям. Адже старовинні хайку за століття свого існування обросли
певними тлумаченнями, коментарями, роз’ясненнями, але й вони швидше
підказують, ніж конкретизують. Натяк, недомовленість стають додатковими
засобами поетичної виразності. Так, сосна - традиційний образ очікування,
постійна метафора: мацу - «сосна» асоціюється з мацу - «чекати».
Стародавні сосни - постійний поетичний образ, символ вірності, відданості,
надійності в любові.

1.Чистий водоспад...

3 ярих сосен глиця в воду

падає у лад. (Басьо).

Солоспів має витончений вступ, що імітує звучання течії водоспаду. Але й

глиця падає у лад - дисонансні утворення хоч і не розв'язуються, та швидко
змінюються подальшим консонансним звучанням.

2.Вік наш ,як роса

Вік наш , як роса

хай росиночка мала

ой тієї жаль.

(Ісса)

Роса - звичайна метафора тлінності життя, так само як спалах блискавки, піна
на воді або цвіт вишні, що швидко опадаює, постійний образ
швидкоплинності, ефемерності життя. Розтанути разом з росою - в сенсі
«померти» - постійний мотив японської лірики. Один з перших ознак
наступаючої осені. Сльози - роса - постійна метафора. Буддизм вчить, що
життя людини коротке і ефемерна, а тому не має особливої цінності. Крім
того, роса - сталий образ наближення осені. Сльози - роси - традиційна
метафора. Вважалося, що саме роса, а також мілкий осінній дощ "фарбує»
зелень в осінні тони, що квіти і трави в'януть від роси більше, ніж від
холодних дощів. Сестра - роса - постійний супутник осіннього холодного
вітру, роса (сльози) - сталий мотив віршів пізньої осені і зими.

Вокальна партія- плач, стогін, стримане ридання. Смуток та печаль виспівує

виконавець дуже схвильовано, емоційно наповнено.

3. На голій гілці самотній ворон

Тихо старіє.

Осінній вечір. Тихо.

 (Басьо)

Аналізуючи цей солоспів потрібно згадати міф, в якому Аматерасу

(Господарка, велика пані сонця, що осяює Небо, Небесне Свічадо) послала
ворона на ім'я Ятагарасу, щоб той був провідником імператора Дзімму в
поході, метою якого було заснування єдиної японської держави. Отже, ворон-
посланець богів , символ , наділений важливою функцією .

У цьому хайку про ворона сезонне слово - «осінь», тож колорит вірша -
стримано-скупий, похмурий, тьмяний, підкреслений атмосферою осіннього
вечора, буквально «сутінків осені», тобто чорне на тлі сутінків, що
густішають. Нічого зайвого, все просто, тихо й сумно .

4. Вечір. Вітер.

Циби чаплі синьої

миють хвилі

(Йоса Бусон)

5.Сніг побив квітки

не зів"яли тільки айстра

Та слава майстра.

(Сенгін)
 “Айстра” в тезарусі японських символів – сум, туга за чимось, сльози . Зима
в поезії хайку і танка - тема традиційна. «Зима» в даному випадку не тільки
тема хайку, а й «кіго», “сезонне слово”, вираз, що вказує на пору року.
Починаючись як плач, пісня поступово знаходить іншу емоцію, хоча ридання
відчутні достатньо ясно - інтонаційні повороти мелодії вгору, перервані
фрази, окремі високі звуки (зойки) - усе це свідчить про розпач, тугу, сум.

6. Соловей співа

на бамбуковім бучку:

той іще пливе.

(Хоро)

Для японських поетів одним з найяскравіших поетичних образів був

соловей. Але в японських текстах про пташку, яку перекладачі визначають
як соловей, йдеться про дещо іншого птаха, а саме угуісу, або очеретянку. Це
маленька коричнева, в білу цятку, пташка з красивим голосом. Вона
сповіщає про закінчення зими й починає співати з наближенням весни, з цієї
причини так популярна. Бамбук - ще один метафоричний образ. Коротке
колінце бамбуку , бучок (паличка, хворостинка) — традиційний образ
короткого проміжку часу. Але бамбукова паличка не тоне,тобто є надія, що
життя ще не завершилось.

7. З рису калачі —

подрібнішали і ті...

Листопад подув.
(Кьороку)

Музика написана композитором чи то як дитячий віршик-забавка,

скоромовка, чи то якась стилізована пісенька. Рис в японській поетиці -
символ бідності та тяжкої долі. Листопад, як “сезонне слово” (термін,що
означає не лише пору року, а й пору життя, печальний стан). Ліричний герой
намагається довести,що він ще має сили протистояти долі, що життя ще не
завершене, все ще буде добре.

8. Тиша мир і лад

десь там тоне межи скель

Цвіркотня цикад.

Десь там тоне тиша.

(Басьо)

Цикади в японській системі поетичних символів - образ досить

вживаний. Стрекотіння цикад сприймалося японцями як плач, стогін, звідси
образ - сльози цикад - постійна метафора. Сльози цикад представлялися в
поезії як сльози гіркі ( «криваві»), звідси - багряне забарвлення осіннього
листя. Голоси цикад, що слабшають - образ глибокої осені, коли ці комахи
гинуть від холоду. Саме тому голоси цикад переходять у тишу, зникають
зовсім. Скелі в японській міфології - це символ межі життя й не життя, там не
можливо вижити, туди зносять старих та немічних й покидають на смерть.
Музика цього номеру- своєрідна,тиха. Виконавець декламує декілька слів на
ppp, а далі- тиша.

9. Останні листки

поспитайте дмухача,

хто впаде раніш.

(Сосекі)

Листя в образному ряду японської поетики - образ слів, слів у піснях.

Ще одне поняття японського художнього світосприйняття— вітер, він не

просто символ, це архетиповий образ рушійної сили, сили життя . Голос вітру
змінюється і якщо влітку він нагадує зітхання, несе прохолоду, то взимку і
восени дме зі свистом, несе з собою холод, голод, смерть . Образ вітру є
часто вживаним, вітер, що вивертає листя - образ осені. Вітер, що дме в
рукава - постійний образ в піснях мандрівників. У цьому хайку вітер- сила
природи, що керує природою людського життя, він знає кому саме ще жити, а
хто вже, як листок з дерева, впаде . Запитайте в долі й отримайте вердикт:
скільки ще життя відміряно. Такі відправні точки надають нам можливість
стверджувати, що мова йде як про земне буття поета, так й про плинність
художніх доробків, віршів, що їх складає поет: чи надовго залишаться у
пам'яті людській, чи , як осіннє листя змете вітер Долі. Музичний доробок,
створений на цей хайку інтонаційно та темброво наближений до першого
номеру, найкоротший з усього циклу. Вишукана та витончена музика звучить
лише мить. А ні розлогого вступу - передумови, а ні повторів, а ні
інтермедій-пояснень: наше життя -це мить, ніжне, як дихання троянди, але й
мінливе. Тож композитор вибрав несподіваний драматургічний хід: він
нічого не став пояснювати , надавши коментар формою , її рамками та
обсягом.

10.Влітошні дощі...

тільки раз поміж сосен

Місяць прояснись

(Йоса Бусон)

Місяць в традиційній японській поезії часто уподібнюється жінц.

Бачити в світлі місяця образ коханої або коханого - постійний мотив поезії.
Отже, цей хайку - про любов, про те, що є надія (її символ-сосна), прийде
літо ( символ радості, щастя тощо ) і життя буде продовжуватися , бо якщо є
мрії про кохання- воно прийде і все ще буде. Цю думку розділяє й
композитор, його доробок - архітектонічна побудова, що створює своєрідну
арку, надаючи врівноваженості усьому циклу. Звучання у цьому солоспіві має
близьку інтонаційну природу, таку ж прозору фактуру і, що головне,
висвітлене, оптимістичне .

Отже, у вокальному циклі переплітаються традиції і новаторство,

знайдено нові, більш сучасні прийоми інтонування, на новий рівень
підіймаються співвідношення голосу й супроводу. Цикл має наскрізну
драматургію, що в цілому відповідає філософському змісту його поетичної
основи, та демонструє власне розуміння віршованих текстів, розкриває їх
зміст не завжди у відповідності до формального канону, але зберігаючи
єдиний внутрішній зв'язок.