4.

Література і суспільне життя: взаємний зв'язок та взаємовплив

Література є суспільним явищем не тільки генетично (як одна із форм

суспільної свідомості і колективного підсвідомого народу), а й
функціонально. Вона — атрибутивна складова і потужний фактор духовності
народу, що проявляється, об’єктивується через національну культуру,
передусім художню. Відношення між твором і дійсністю, між літературою і
життям — багатоаспектні. Суспільне життя породжує твір; твір впливає на
суспільне життя. Література є активним учасником історичного процесу.
Роль її в суспільстві — багатогранна, поліфункціональна.

Основні функції літератури — естетична і духовно-творча. Саме через них

література реалізує ідею мистецтва і своє призначення: завдяки естетичним
переживанням розвиває, удосконалює, ушляхетнює людину і суспільство.

Визначальною є функція естетична, яка полягає у здатності твору викликати

естетичні переживання, наданні читачеві неповторної естетичної насолоди
від спілкування із прекрасним. Якщо твір не виконує естетичної функції,
якщо він не привабить як явище мистецтва, не виконає він і інших функцій. 

Поряд із естетичною у творі присутня й інша основна функція —

духовнотворча (духовнотворчо-інтенціональна): художній твір повинен не
просто задовольняти естетичні переживання людини, а й робити її кращою,
духовно багатшою, розвивати і вдосконалювати її внутрішній світ,
духовність, людяність. Література скеровує людину (її свідомість, над-
свідомість і підсвідомість) у сферу духовного і в такий спосіб ушляхетнює її.
Від духовнотворчої функції залежать ідеологічна, пізнавальна, освітня,
містична та ін.

Кожна функція літератури і певні їх поєднання виявляються завжди у

неповторному зв’язку між твором і його читачем, який специфічно його
сприймає, інтерпретує, використовує.

Культурологічний потенціал мистецтва

У вільних суспільствах і мистецтва розвиваються вільно, на основі власних

законів, під дією внутрішніх чинників. У державах, де влада вивищується над
народом, мистецтва, передусім література, завжди потрапляють під жорсткий
контроль держави, залежні від її ідеологічних настанов, нормативів та
заборон, сваволі чиновників, використовуються владою для її збереження і
самоутвердження, а багатіями — для ще більшого збагачення. Тому
мистецтво завжди зацікавлене у свободі — політичній, суспільній, творчій.
Висновок: Мистецтво (література) наділене неабиякими культурологічними
можливостями в індивідуалізації (формуванні ціннісної орієнтації, моралі,
духовності, свідомості, взагалі особистості) та соціалізації («окультуренні»,
вживанні в конкретний соціум) людини. Тому є глибока і незаперечна істина
утвердженні: «Література вчить жити»-.

Література має колосальний культуроносний (культуртрегерський) потенціал

— здатність бути носієм здобутків культури, доносити їх до людини,
суспільства.