3. Художня література та інші сфери духовної культури (міфологія, релігія, філософія, наука).

Схожості і відмінності, взаємний вплив.

Література є специфічною формою відображення дійсності, видом освоєння світу, які мають
практично-духовний характер. Вона втілюється в прозових, поетичних, а також драматичних
творах.

 МІФОЛОГІЗМ – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури.

Відображення у літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опосередковане через
трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема через символ. Міфологічні впливи
сприяють жанроутворенню, взаємопроникненню літературних жанрів. Наприклад, молитва
виникає як результат звернення до божественних сил, балада передбачає сюжетну взаємодію
персонажів з потойбічними силами, фантастичні ситуації, зокрема перевтілення героїв, бурлескні
твори – пародіювання міфологічних сюжетів, літопису притаманна строкатість використаних
джерел: легенд, апокрифів, біблійних оповідей, народних звичаїв та традицій.

 РЕЛІГІЯ. Н. Фрай розглядав Біблію як «граматику літературних архетипів». Найдавніші

міфологічні сюжети й сюжети з Біблії, Корану, буддійських переказів і т. П., Склали основу
літературних сюжетів аж до XVIII століття в Європі і до ще довше - в Азії. Причому ці сюжети по-
новому інтерпретувалися і трансформувалися. Пізніше популярність традиційних, в тому числі
міфологічних, сюжетів, істотно впала

 ФІЛОСОФІЯ. В непрофесійній формі філософська свідомість функціонує і в художній

літературі: філософські орієнтованих напрямках літературної поезії, філософській прозі,
літературно-філософській публіцистиці. Справа в тому, що форми виразу відношення людини до
світу на філософському рівні можуть бути репрезентовані не тільки наукоподібно, тобто у
звичному виді філософії, але й іншими засобами, у даному випадку за допомогою художніх
образів. Великі шедеври Данте, Шекспіра, Сервантеса, Гете, Достоєвського, Толстого справили
могутній вплив на цілі покоління людей, специфічно відбились у філософських ученнях. Художня
література є синтетичною, універсальною в фіксації реалій свого часу. Кожне видатне філософське
вчення в тій чи іншій мірі подібне до художнього твору в тому розумінні, що дає змогу вбачати
приховане (за явищем сутність), що свідомо чи несвідомо мається на увазі. Завдяки художньо-
образній формі відтворення індивідуального життя, література, що служить засобом узагальнення
життєвого матеріалу, проникає в логіку, в сутність життя. Творчість письменника набуває
філософського характеру уже тоді, коли він свідомо чи ні вступає у сферу філософського пізнання,
зображуючи людину у всій повноті її відносин до природних, соціальних та духовних явищ.
Філософ бачить в художніх творах те, що можуть не побачити ні професійний літературний
критик, ні професійний історик чи теоретик літератури.

 НАУКА. Мислителі давнини зверталися до мови поезії і точних цифр, віддаючи їм рівне
перевагу. Піфагор сприймав число як головний структурний принцип побудови космосу. Геракліт
основою світобудови називав слово. Мовою математики філософи прагнуть дослідити основні
проблеми буття. І навпаки, Лукрецій, не знаходячи більш переконливою форми, пише науковий
трактат у віршах. Єдність числа і слова в античності характеризує якісну стійкість речей і
кваліфікується як втілення божественного розуму і краси. Поезія часто звертається до методик
наукового узагальнення. Філософія за допомогою точних вимірювань осягає таємницю
сверхчувственной краси. "Краса у Платона, - пише А. Ф. Лосєв, - в остаточному підсумку є не що
інше, як міра, домірність, симетрія, гармонія, порядок і взагалі все те, що зводиться до числа або
числовий упорядкованості". Творити - значить робити прагматичний і несвідомий вибір,
керуючись при цьому почуттям краси і думкою про сходження від приватного до загального.