1. Причини виникнення та джерела формування українського козацтва.

2. Утворення Запорозької Січі. Її адміністративно-

територіальний, соціальний та політичний устрій.

3. Військове мистецтво запорожців. Боротьба козацтва проти турецько-

татарської експансії.

4. Роль реєстрового козацтва в історії України (друга пол. XVI –

перша половина XVII ст.).

5. Козацько-селянські повстання (кін. XVI – перша половина XVII ст.).

1 пункт

Українські землі, що протягом двох з половиною століть перебували під

гнітом монголо-татарських завойовників, на кінець XV століття опинились
під владою кількох феодальних держав. Частина лівого берега Дніпра,
Східна Волинь та південні степи входили в Литовську державу. Галицьку
землю, Західну Волинь та Поділля захопила Польща. На Закарпатті
панували угорські феодали. Буковиною оволоділи молдавські бояри.
Сіверщина увійшла до складу Московської держави.

Розвиток у Польщі та Литві товарно-грошових відносин все більше

підривав натуральне господарство. Феодали вже не задовольнялися
«вбогими», як їм тепер здавалося, предметами, що вироблялись
сільськими ремісниками. Їхні потреби, що раз у раз зростали, могли тепер
задовольнятися лише товарами, які вироблялися міськими та іноземними
ремісниками і які можна було придбати на місцевих ринках. Під впливом
нових потреб поступово мінявся весь побут феодалів: скромні
помешкання, побудовані сільськими теслями, замінювалися просторими і
гарними будинками і навіть палацами. Останні прикрашалися
дзеркалами, кришталем, дорогими меблями, східними килимами.
Феодали прагнули придбати розкішний одяг, купували дорогу зброю,
ювелірні вироби та інші прикраси. Їм тепер не до смаку була навіть їжа,
зготовлена їхніми сільськими кухарями, і місцеві напої — пиво, брага,
меди. Феодалів тепер вабила вишукана їжа, присмачена східними
прянощами, заморські вина та солодощі. В ужиток входив срібний та
золотий посуд.

Звичайно, придбати все це міг тільки багатий феодал. Однак до цього

прагнули вже й середня та дрібна шляхта. 

Виняткову роль у цей час починають відігравати гроші — універсальний

засіб, за допомогою якого можна було задовольнити всі ці нові, невідомі
раніше потреби. Але
одержати гроші можна було лише посилюючи визиск селян. Феодали
починають підвищувати натуральні податки і водночас розширюють
власне господарство, щоб здобути якнайбільше продуктів на продаж. З
іншого боку, вони підвищують грошовий оброк, приневолюючи таким
чином селянина продавати частину своєї продукції на ринку.

рагнення феодалів пристосуватися до нових економічних умов призвело

насамперед до зростання визиску селян і посилення їхньої залежності від
феодалів, а також до змін у законодавстві. 2 травня 1447 року великий
князь Казимир видав привілей, який поширив покріпачення на значну
частину селян Литви. Цей закон заборонив перехід приватновласницьких
селян у господарські (великокнязівські) маєтки. Крім того, феодалу
надавалося право чинити суд над своїми кріпаками 

Тяжке становище українського народу було значно посилене тим, що він

не мав своєї держави, а його землі були поділені між п’ятьма
країнами.Шляхтич-українець мусив втрачати свою національність на
чужій йому державній службі. Цей процес особливо посилився після
Люблінської унії 1569 року, коли на Україну посунула польська шляхта,
відсуваючи місцеву шляхту з провідних місць у суспільно-політичній
структурі краю. В силу цих причин українська шляхта була неспроможна
виконати свою історичну роль — стати фундатором національної
держави.

З XV століття на історичній арені з’являється козацтво, йому й судилося

відіграти величезну роль у майбутній долі українського народу.
Починалась козацька доба в історії України.

В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних

від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й
обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали
запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче
дніпровських порогів.

Причинами виникнення українського козацтва можна вважати

наступні:економічні - захоплення українських земель польськими та ли-
товськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок —
переселення селян на «Дике поле», у Запоріжжя та нижнє
Подніпров'я;соціальні - посилення феодального гніту, оформлення
кріпосної залежності;політичні - намагання Польщі встановити контроль
над утікачами в Подніпров'ї; національно-релігійні - гоніння на право-
славну церкву;військові - необхідність захисту кордонів від зазіхань
Кримського ханства.

 етимологія слова козак

Сучасні гіпотезиРедагувати
Ÿ Від половецького «Cosac» — «варта», «чота». Зустрічається в «Codex
cumanicus»[4].

Ÿ Від кримськотатарського або тюркського «Qazaq» — «вільна людина»,

«авантюрист», «шукач пригод», «бурлака»[5][6]..

Ÿ Від тюркського «Kazak» — «вирізати, оголити гострим інструментом»,

«поголений, безбородий». Чоловіки, які були призначені для служби у
війську, для військових походів, зобов'язані були бути поголеними,
безбородими. Ця вимога була обов'язковою, зокрема для вояків кінних
загонів, що виникли в Русі-Україні.[7]

Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта.

За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною:
до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть
татари, але найбільше було українців.

Своєрідною столицею козаків була Запорозька Січ. Назва «Січ»по-

ходить від слова «сікти»і означає укріплення з дерева, хмизу,
глини. Розташовувалися січі на дніпровських островах. їх укріпляли
ровами та високими валами з дерев'яним частоколом. Фортеця мала
великі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки проривали підземних
хід. Першою з відомих Січей називають Хортицю (1553-
1557 pp.), створену Дмитром Вишневецьким. Крім Хортицької, також
відомі такі Січі, як Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька, Каменецька.

2 пункт

Близько 1554 р. Дмитро Вишневецький (1516-1563 рр.), один із

волинських князів змішаного українсько-литовського походження,
збудував нижче Дніпрових порогів на о. Мала Хортиця фортецю для
захисту від татар. Це знаменувало заснування Запорізької Січі як
козацької фортеці й бази для походів морем та суходолом. Згодом Січ
стає організаційним і державним центром навколишніх земель.

митро «Байда» Вишневе́цький (р. н. невід.[2]— 1563/1564, Стамбул) —

український магнат на Волині, князь гербу Корибут, козацький ватажок,
гетьман. Староста канівський і черкаський. Власник маєтків
у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту. Збудований ним замок на
острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Дмитро Вишневецький був старшим з 4-ох синів князя Івана

Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — доньки
Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри
князя Костянтина Острозького.

В історичних документах ім'я Дмитра Вишневецького вперше

згадується 1545-му р. під час ревізії Крем'янецького замку.
[7] Наступна — 1548 року: набіг на землі Очаківського замку, котрий
перебував під владою Високої Порти[8]; в «Реєстрі шкод» за період з 14-
23 жовтня 1548 р., 1 серпня — 6 листопада 1549 р. як найбільших
нападників на володіння османів в Північному Причорномор'ї записано
брацлавського старосту Богуша Корецького, старосту
барського Бернарда Претвича, сини гетьмана Миколи
Сенявського Ієронім (Ярослав, Ярош), Миколай, … князь Д.
Вишневецький[9]

За хоробрість у походах на татар, зокрема на Очаків, здійснених

Вишневецьким у 1540-х рр. під керівництвом Бернарда Претвича,
Великий Литовський князь Сигізмунд II Август призначив його черкаським
і канівським старостою.

З цього часу оборона від татарських набігів стала офіційним обов’язком

Вишневецького. Ідея створення оборони України проти Кримського
ханства захопила підприємливого князя. Головним змістом його плану
було закладення за Дніпровськими порогами фортеці та широке
використання українського козацтва, яке на той час перетворилося на
значну військову силу, що діяла як у прикордонних містах, так і в Степу.
Задля цього князь узявся об’єднати козацькі загони в єдину військову
організацію та облаштувати для них відповідну військову базу.

Військо Запорозьке мало два поділи – військовий і територіальний.

Військо завжди поділялося на 38 куренів (частин війська), а територія –
спочатку на п’ять, а потім на вісім паланок (з татарської – «маленька
фортеця»). Соціальний устрій Війська Запорозького був демократичний.
Усі запорожці мали однакові права. Вони називали себе «товаришами», а
своє військо – «товариством», або «лицарством» Війська Запорозького.
Жінок на Січ не допускали, там жили виключно чоловіки. Писаного
кодексу законів не було, в основі життя козацької громади лежали звичаї і
традиції. Важко переоцінити значення звичаєвого права у Запорозькій
Січі, звичаї у сукупності склали нове поняття – «козацьке право».

На Запорозькій Січі існувала оригінальна система органів управління

трьох ступенів: 1) військові начальники – кошовий отаман, військовий
суддя, військовий осавул, військовий писар, курінний отаман; 2) військові
чиновники – булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш,
товмач, шафар, канцеляристи; 3) похідні та паланкові начальники –
полковник, писар6.

Верховна влада належала військовій раді – загальному зібранню

запорожців. Рада
збиралась у визначений час, а іноді – на термінову вимогу козаків. На
військових радах вирішувалися найважливіші питання життя Війська
Запорозького, зокрема відбувалися вибори адміністративно-судового
апарату. На чолі Війська Запорозького стояла виборна військова
старшина – кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і
військовий писар, яких обирали на раді. Кошовому отаманові належала
військова, адміністративна, судова і духовна влада, а у воєнний час він
був головнокомандувачем і мав необмежену владу. На раді йому вручали
булаву як символ влади. Влада кошового обмежувалася трьома умовами
– звітом, часом і радою. Щороку 1 січня кошовий під час виборів
військової старшини мав звітувати про свої дії щодо війська. Якщо він
скоював якісь злочини, його могли навіть стратити. Кошового отамана
обирали лише на рік. Виняток робили для дуже популярних отаманів. Так,
Іван Сірко був кошовим отаманом 15 років, а Петро Калнишевський – 10.
Проте їх обирали щороку. Без скликання загальної ради всього Війська
Запорозького кошовий отаман не міг ухвалювати важливих рішень. Жив
він завжди в тому самому курені, що й до обрання кошовим, їв разом з
козаками. Тільки наприкінці існування Січі військова старшина почала
будувати власні будинки й окремо харчуватися.

Другим за значенням у Війську Запорозькому був військовий суддя. Писар

завідував військовою канцелярією, осавул стежив за порядком і гідною
поведінкою козаків на Січі у мирний час, а у воєнний – у таборі. Після
запорозької військової старшини йшли курінні отамани. Їх обирали на
курінних радах. Вони виконували роль інтендантів, тобто зобов’язані були
стежити за постачанням продуктів і дров у свій курінь, зберігати гроші та
майно в курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові службовці. Так, військовий

довбиш скликав козаків для воєнних походів, на ради, релігійні свята,
виконував «поліційні» обов’язки. Військовий гарматник завідував всією
запорозькою артилерією і боєприпасами. Військовий тлумач був
перекладачем. Для керування життям паланок обиралися паланкові
начальники на чолі з полковником. Полковник був також начальником
бойової частини війська – полку.

Ресурси Січі формувались з комбінації податків, натуральних і особистих

повинностей, оренд, регалій. Останні ж як спосіб одержання доходів
базувались на монопольному праві коша розділяти між куренями рибні і
звірині лови, ліси та сіножаті
З часом значення джерел доходів змінювалось. Скажімо, військова
здобич, така важлива в ХVІ – ХVІІ ст., яку брали в Криму і Туреччині,
поступово втрачає свою колишню роль. У подальшому Січ все більше
нагадувала не фортецю, а торгове місто7.
----------------------------3 пункт-----------------------------

Основною військовою одиницею був полк, який поділявся на сотні. Козаки

були як пішими, так і кінними. На озброєнні запорожці мали гармати,
мушкети, пістолети, шаблі, списи, лук, стріли. Кількість війська не була
постійною і коливалася від 6 до 15 тис. добре озброєних козаків. Січ мала
свій флот, що складався з 80–150 човнів. На кожній «чайці»
розміщувалось 20–30 веслярів, 50–70 бойових козаків, 4–6 гармат.
Запорожці активно захищали український народ від кримських татар і
турків. Найбільші козацькі походи були здійснені на початку XVІІ ст.

Військо Запорозьке мало військові знаки (бунчук – мідна або позолочена

куля на дерев’яному держаку з прикріпленим кінським хвостом), корогви
(прапори) і печатку-герб із зображенням козака з гвинтівкою на плечі,
шаблею і списом поруч з ним. Січова корогва (прапор) була малинового
кольору. З одного боку прапора був зображений Святий архангел Михаїл,
з іншого – білий хрест в оточенні небесних світил.

Найбільші козацькі походи були здійснені на початку XVІІ ст. У 1606 р.

козаки спустошили Варну – турецький укріплений пункт на Чорному морі;
у 1608 р. захопили Перекоп, у 1609 р. – Кілію, Ізмаїл, Акерман. У 1615 р.
козаки на 80 «чайках» на очах у турецького султана і його
тридцятитисячної армії проникли у Константинопольську гавань і спалили
її, а у 1620 р. вони повторили таку саму акцію. У 1616 р. козаки захопили
Кафу і звільнили тисячі полонених. У відповідь на це турецький султан
Осман ІІ зібрав 160-тисячне військо, разом з кримським ханом напав на
Річ Посполиту і у 1620 р. під Цецорою розбив польські війська.

У 1621 р. під час битви 35-тисячного польського війська з турками під

Хотином 40 тис. козаків на чолі з гетьманом П. Сагайдачним прийшли на
допомогу і врятували польську армію від розгрому. Описуючи дії козаків,
турецький історик Найма у XVІІ ст. зазначав: «Можна стверджувати
напевне, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і
менше боялися смерті, ніж ці… Знавці військової справи твердять, що ці
сіромахи завдяки своїй хоробрості й спритності у морських боях не мають
собі рівних в усьому світі». Уже в XVІ ст. Запорозька Січ почала
відігравати помітну роль у міжнародних справах. Із Запорозькою Січчю
встановлювали відносини Росія, Туреччина, Кримське ханство, Австрія,
Венеція, Ватикан. Січ діяла як суверенна держава і у зовнішніх
відносинах, і під час воєн.
 --------------------------------------------------------------4 пункт
----------------------------------------------------------------------

Самостійність запорожців непокоїла литовську і польську шляхту. Щоб

встановити контроль над козаками, було ухвалено рішення взяти на
державну службу певну їх кількість і використати в боротьбі проти татар.
У 1572 р. король Сигізмунд ІІ видав універсал про формування полку з
300 козаків. Цих козаків вносили до спеціальних списків – реєстрів, тому
вони дістали назву реєстрових козаків. Новий польський король Стефан
Баторій у 1578 р. збільшив їх кількість до 600.

Реєстровому козацтву надавались певні права та привілеї. Основні з них

такі: право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею; отримання
плати за військову службу; звільнення від сплати податків та виконання
повинностей; обирання гетьмана і старшини на козацькій Раді; наявність
власної судової й адміністративної юрисдикції; у містечку Трахтемирів на
Київщині мали власний монастир – як шпиталь і арсенал8.

Проте після участі у селянських повстаннях у 1591 – 1596 рр. реєстрове

козацтво було ліквідоване і відновлене знов у 1599 р. У 1638 р. його
кількість збільшилась до 6 тис. Полковими містами стали Чигирин,
Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церква, Канів. Старшим реєстру в
1637 р. польський уряд призначив І. Караїмовича. Рядове козацтво,
незважаючи на привілеї, знаходилось у складному становищі,
невдоволення і протест проти польської шляхти постійно посилювалися.

-----------------------------------------------------------------5
пункт--------------------------------------------------------------------

Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося

три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:

Ÿ 1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка

Ÿ 1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання
Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання
Павлюка, Повстання Острянина

Ÿ 1648—1657 — Хмельниччина

Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Загарбання Польщею майже всієї України привело до посилення
феодально-кріпосницького та національного гніту. На селі зросли
розміри панщини, уведено нові натуральні та грошові повинності, які й без
того були непосильними. Здирству панів не було меж. Історик Гнат
Хоткевич писав: «Панщина… — ідеал поміщика — 7 день у тиждень і 24
години на добу». Не кращою була ситуація й в українських містах: від
панських утисків потерпали міщани, передусім купці й ремісники.
Українцям було найгірше за польського панування: магдебурзьке
право поширювалося тільки на католиків, посади в органах міського
самоврядування могли займати лише поляки чи німці

Утворення Запорізької Січі та формування українського козацтва активно

сприяло піднесенню боротьби проти національно-релігійного гніту та
кріпосницьких порядків. Утікачі, які ставали козаками, не тільки
поповнювали запорізьке воїнство чисельно, а й приносили та
активізували на Січі антипольські настрої. Між козацтвом та іншими
верствами населення України — селянами, містянами, православним
духовенством — установилися міцні зв'язки.

Боротьба козацтва в перших його виступах виявляла яскравий

національно-визвольний характер і відразу ж дістала відгук і гарячу
підтримку широких народних мас.

Козацьке повстання 1591—1593 pp. під

проводом Криштофа Косинського
Перше велике селянсько-козацьке повстання, яке охопило Поділля,
Волинь і Київщину, почалося 1591 року. На боротьбу проти магнатів і
шляхти разом із козаками й селянами піднялося населення деяких міст.
Очолив козацько-селянське повстання Криштоф Косинський, гетьман
українського реєстрового козацтва. Про самого керівника повстання
історикам відомо не дуже багато. За мужність і військовий талант у
боротьбі з ворогами він дістав серед січового товариства ім'я
«заслуженого козака».

Спровокувало повстання свавілля білоцерківського старости Януша

Острозького, який не допустив Косинського до землі й маєтку, дарованих
йому польським королем за службу. Це дуже обурило Косинського.
Зібравши загін козаків, він вирушив проти панів. До козаків приєдналися
повсталі селяни-втікачі й містяни. Повстанці штурмом оволоділи замком
Острозького й містом Білою Церквою, захопили гармати, легку зброю,
військові припаси, гроші, спалили боргові документи.

Козаки та їхні союзники захопили Трипілля, Богуслав, Переяслав,

київський замок.
 Повстання перекинулося на Брацлавщину. Тож повстання набуло нового
характеру: від помсти за особисту образу Криштофа Косинського до
загального національно-визвольного повстання. Усі міста й повіти, які
займав Косинський, присягали на вірність гетьманові й Війську
Запорізькому. Селян-утікачів, які виступили на боці Косинського, гетьман
оголошував вільними козаками.

Наляканий розмахом повстання, польський король оголосив шляхетське

рушення, у якому взяли участь магнати й феодали Київського,
Волинського та Брацлавського воєводств. Край був переведений у
воєнний стан. Шляхетське військо очолили Януш Острозький та
черкаський староста Олександр Вишневецький. 23 січня 1593 року
польські війська й повстанці на чолі з Косинським зустрілися під містечком
П'яткою на Волині (тепер Чуднівського р-ну Житомирської області).
Шляхетська армія була добре озброєна, основну її силу становила важка
кіннота — закуті в лати гусари, угорська піхота та артилерія. Більша
частина повстанців — селяни й міщани — були озброєні кілками, ціпами,
вилами, рідко хто мав вогнепальну зброю.

Протягом тижня тривала кривава битва. Великих утрат зазнали обидві

сторони, тому розпочали переговори, унаслідок яких була підписана
угода. За нею козаки брали на себе зобов'язання:

Ÿ повного «послушанства королю»

Ÿ скинути з гетьманства Криштофа Косинського

Ÿ виписати з реєстру всіх, хто був занесений до нього під час повстання.
Крім того, вони не мали права:

Ÿ самостійно підтримувати дипломатичні відносини з сусідніми державами

Ÿ жити на магнатських і шляхетських територіях

Ÿ здійснювати бойові походи

Прагнучи заручитися підтримкою московського царя, Криштоф

Косинський звернувся до нього по допомогу. Цар, зв'язаний московсько-
шведською війною, не міг активно втручатися в справи козаків, але
надіслав на Січ гроші й припаси та видав царський указ, згідно з яким
донські козаки мали надати допомогу запорожцям.

У травні 1593 року козаки на чолі з Косинським виступили із Запоріжжя й

узяли в облогу черкаський замок Олександра Вишневецького. Становище
обложених було дуже скрутним, козаки обстрілювали місто як із суходолу,
так і з річки (частина повстанців розташувалася в човнах на Дніпрі).
Поява запорожців біля Черкас підняла селян на нове повстання проти
панського гніту й закріпачення. Оточений у замку, Вишневецький удався
до підступу й хитрощів: він запросив гетьмана до себе
на переговори. У складі загону зі 150 козаків Криштоф Косинський прибув
до Черкас, де під час переговорів його підступно вбили слуги Олександра
Вишневецького.

Шляхта розбила рештки повстанців. Козаки змушені були зняти облогу й

відступити на Січ.

Козацька війна 1594 року під керівництвом

Северина Наливайка
1594 року козацько-селянські виступи набули нової сили. Повстанців
очолив Северин Наливайко. Коли каральні польські загони залили кров'ю
Україну, Наливайко полишив службу й створив озброєний загін. На
допомогу Наливайкові прийшли запорожці разом з гетьманом Григорієм
Лободою.

У жовтні 1594 року визвольний рух охопив усю Брацлавщину, Київщину й

Волинь. Козацько-селянське військо, яке налічувало 12 тис. осіб, здобуло
Гусятин, Бар, Канів, Луцьк та інші міста. Повстанський рух перекинувся на
Білорусь. Боротьба під проводом Наливайка істотно відрізнялася від
попередніх повстань не тільки масштабами, а й соціальною базою. Щоб
розширити територію повстання, козацькі ватажки поділили сили й
рушили в різні частини Польсько-Литовської держави. Навесні 1595 року
повстанці на чолі із Наливайком повели наступ на Луцьк, а потім
повернули на Могилів, щоб підняти білоруське й польське селянство.

Другий загін під проводом Григорія Лободи та Матвія Шаули пішов на

південь Наддніпрянщини, щоб очистити його від панів, а потім і далі на
північ по Дніпру — на з'єднання із Северином Наливайком. Такий
широкий розмах повстання загрожував самому існуванню Речі
Посполитої.

Польський король знову оголосив посполите рушення. На допомогу був

закликаний литовський гетьман Кшиштоф Радзивілл. Стати на чолі
каральної експедиції проти повстанців доручено відомому польському
полководцю Станіславу Жолкевському. Польський стратег намагався
розбити козацькі сили поодинці. Водночас він підтримував таємне
листування з різними козацькими керівниками про припинення воєнних
дій та ізоляцію Наливайка. Козацьким загонам все ж таки вдалося
з'єднатися, але перед потужнішою силою шляхетського війська вони були
змушені відступати.

Щоб урятувати жінок, дітей і старих, які перебували в козацькому таборі,

С. Наливайко вирішив вийти на Лівобережжя й шукати захисту на
території Московської держави. Але під Лубнами польська кіннота
відрізала повстанцям шлях до відступу. Оточені в урочищі Солониця,
козаки й селяни приготувалися до оборони. Повстанці оточили свій табір
возами в чотири ряди,
 побудували вал, викопали рів, на висотах поставили гармати. Кілька разів
поляки безуспішно штурмували козацькі укріплення. Уночі повстанці
робили сміливі вилазки, унаслідок яких польські вояки зазнавали великих
утрат. Облога табору тривала два тижні (травень — червень 1596 року).
Становище і козаків, і шляхти було надзвичайно тяжким. Не стало їжі,
фуражу, повстанці були відрізані від води.

Тоді Жолкевський удався до хитрощів. Два дні важкі польські гармати

обстрілювали табір повстанців, спричиняючи великі жертви серед них, а
потім поляки розпочали переговори, обіцяючи повсталим амністію.

У таборі козаків почався розкол. Козаки схопили й стратили

гетьмана Григорія Лободу, який хотів знайти порозуміння з ворогом, але й
прибічники Лободи не залишилися в боргу — вони підступно захопили
поранених Наливайка та Шаулу й видали їх шляхті.

Станіслав Жолкевський не дотримав свого лицарського слова, за його

наказом більшість учасників повстання, що були в таборі, перебито.
Наливайка та ще шістьох керівників повстання відправили до Варшави,
де 1597 року після жорстоких тортур їх стратили. За одними даними,
Северинові Наливайку зітнули голову, після чого він був четвертований, а
шматки його тіла порозвішували по всьому місту, за іншими — він був
спалений живцем.

Причини повстаньРедагувати
Основними причинами повстань були:

Ÿ посилення кріпосницького та національного гніту (що «артикули»

польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський
статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права)

Ÿ енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі,

колонізовані «уходниками» та запорожцями

Ÿ зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств

Ÿ намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво

НаслідкиРедагувати
Польські магнати та уряд Речі Посполитої жорстоко помстилися
українському народові:
Ÿ ліквідуючи повстання, каральні загони безжально винищували не тільки
безпосередньо його учасників, але й мирне населення — жінок, дітей,
старих. Козаки, міщани та селяни масово тікали на територію
Московського царства, головним чином на Дон і Слобожанщину, де їх не
могла дістати шляхта

Ÿ козаки мусили передати полякам артилерію, корогви, булави, усі військові

відзнаки

Ÿ козацтво було позбавлене самоврядування. На чолі його відтепер стояв

не виборний гетьман, а спеціальний комісар, призначений королем;
полковниками могли бути лише польські офіцери

Ÿ суворо обмежувалася територія розселення козацтва: той, хто спробував

би без дозволу піти на Запорізьку Січ, мав бути скараним на смерть

Ÿ козаки, не внесені до реєстру, оголошувалися кріпаками

Ÿ посилилися феодальна експлуатація та національний гніт в Україні

Ÿ зросли панщина, побори з містян, утиски православних

Ÿ на Дніпрі була відбудована фортеця Кодак

Ÿ в Україні тепер постійно перебувало велике польське військо

4-5 hours