Семінар 7

1. УРСР у повоєнні роки / 1945- поч. 60-х рр.)

1.Особливості відбудови народного господарства в Україні у
1944-1950 рр.
Сільське господарство залишалося у важкому стані. бракувало не
тільки придатних для роботи тракторів, комбайнів, автомашин, а й
навіть найпростіших землеробських знарядь, тягла. У плуг
доводилося впрягати корів, а подекуди впрягалися й самі жінки-
колгоспниці як основна сила
землеробства.
Багато земель за часи війни були занедбані. Тим часом з
партійними директивами необхідно було всіляко дбати про
розширення посівних площ. Зменшувалося поголів’я худоби у
тваринництві, гостро бракувало кваліфікації кадрів. Жителі сіл
були позбавлені свободи пересування, оскільки не мали паспортів.
Заробітна плата булла незначною. За таких умов виснажлива праця
колгоспників уже не забезпечувала зростання виробництва
сільгосппродуктів.
Відбудова сільського господарства в Україні проходила повільно.
Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, та й
ці кошти часто не доходили до села і направлялись в інші галузі,
зокрема на оборону. Пріоритет надавався відбудові промисловості.
В результаті технічна оснащеність колгоспів залишалися на
низькому рівні.
У 1945 р. в МТС, що обслуговували майже 28 тис. колгоспів і
радгоспів України, налічувалося близько 50 тис. тракторів, 15 тис.
причіпних комбайнів. Протягом першої повоєнної п’ятирічки
кількість
тракторів і комбайнів у МТС Української РСР збільшилась вдвічі,
але помітних змін у становище колгоспів це не внесло.
2. Колективізація, індустріалізація та культурна революція
Після визволення західних земель під німецько-фашистських
загарбників на порядок денний постали питання відбудови і
подальшого розвитку краю. Розвиток регіону був визначений
як пріоритетний. У 1944 р. на його відбудову було виділено 10
млрд. крб.
З метою координації проведення радянізації західних областей
були створені спеціальні посади заступника Голови уряду УРСР,
заступників міністрів. У ЦК КПУ було утворено спеціальний
відділу справах західних областей.
Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700
промислових підприємств і 500 промислових артілей.
Процес відбудови і подальшого розвитку промисловості
західноукраїнського регіону проходив набагато складніше, ніж на
сході України. Це було зумовлено цілим рядом причин:
–         одночасністю здійснення процесів відбудови
індустріалізації, колективізації і культурної революції,
та їх форсованими темпами;
–         слабкістю економічного потенціалу регіону
(лише 4% населення регіону було зайнято в
промисловості);
–         майже повною відсутністю спеціалістів інженерн
о-управлінської ланки;
–         неоднозначним сприйняттям населенням
соціальних перетворень, що проводилися владою,
пасивним і активним спротивом радянізації,
Найболючішим для краю був процес колективізації, якому
населення чинило найбільший опір Колективізація на
західноукраїнських територіях мала декілька цілей:
–         встановити тотальний контроль держави над
селянством;
–         уніфікувати розвиток сільського господарства
західноукраїнських земель з центральними і східними
регіонами УРСР;
 –         зламати приватно-власницьку психологію
місцевого населення;
–         позбавити підтримки збройний рух опору
радянській владі.
Колективізація проводилась притаманними для радянської
системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації
30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до
Сибіру.
Спочатку удар було завдано по заможним господарствам
(вони становили 4,8% загальної кількості господарств і володіли
13,7% земель), їм було збільшено на 50% норми
обов'язкових поставок сільгосппродукції, скорочувались
нормативні строки здачі, скасовувались будь-які пільги. Всіх, хто
чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до
Сибіру.
В результаті проведення вищезазначених заходів кількість
колгоспів в регіоні зросла з 145 у 1945 р. до 7 200 у 1950 р., до них
входило 93% селянських господарств. На базі великих маєтків
створювалися радгоспи.
Для прискорення колективізації
впроваджувалася широка мережа машино-тракторних
станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в
перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні
політвідділи.
Таким чином, на кінець четвертої
п’ятирічки процес колективізації був в основному завершений.
Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які
докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону.
Індустріалізація краю передбачала:
–         включення західноукраїнських земель
до єдиного загальносоюзного промислового
комплексу;
–         модернізацію існуючої промисловості;
–         освоєння місцевих природних ресурсів;
–         зміну соціальної структури населення
 За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано
2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств.
Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у
Західній Україні мав свої особливості:
–         значно вищі темпи промислового розвитку: у
1940 р. підприємства західних областей становили
4.7% загальної кількості підприємств республіки, а в
1949 р. – вже 12,6%;
–         відбулись якісні зміни у традиційних
галузях виробництва лісовій і нафтодобувній. їхня
продукція стала перероблюватися на місці, а не
вивозитись за межі краю у вигляді сировини;
–         були створені нові для західних областей галузі
індустрії – металообробна, машинобудівна,
приладобудівна,
електролампова, інструментальна, хімічна,
реконструйовані і розширені деревообробна, харчова,
нафтодобувна, гірнича;
–         визнання пріоритетності розвитку краю
спричинило спрямування сюди
найсучаснішого устаткування і обладнання, що
вивозилось із Німеччини за репараціями;
–         індустріалізація успадкувала і традиційні вади
радянської системи промисловості: диспропорцію у
розвитку важкої і легкої промисловості на користь
першої, домінування кількісних показників над
якісними, незавершеність технологічного циклу у
межах певного регіону.
На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України
досягнув рівня східних областей України.
Важливим заходом радянізації була «культурна революція».
Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх
громадян. Справжнім здобутком стала ліквідація
неписьменності серед населення. У західні області було
направлено на постійну роботу понад 50 тис. учителів, доставлено
тисячі підручників і наукових посібників. Створювалась мережа
професійно-технічної освіти.
Проте давалася взнаки й надмірна ідеологізація освіти,
покликана виховувати населення у комуністичному дусі і витіснити
у нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закладах
лекції читались головним чином російською мовою.
Позитивне значення для розвитку краю мало забезпечення
населення безкоштовним медичним обслуговуванням. З цією
метою на західноукраїнські землі було направлено сотні медичних
працівників витої та середньої кваліфікації.
Процес радянізації Західної України в основному був
завершений наприкінці 50-х років.
3. Репресії. Ліквідація греко-католицької церкви. Збройний опір
тоталітаризму.
Посилення ідеологічного тиску та відновлення репресій в Україні
(друга половина 1940-х –
початок 1950-х рр.)
Відбудовні процеси гальмувалися цілком природною реакцією
населення на репресії. Нині достовірно відомо, що негласною
підставою для переселення була боротьба з українським підпіллям
УПА на теренах Холмщини, Лемківщини з одного боку, та
польським підпіллям Армією Крайового на теренах Західної
України з другого.
Роздмухувалась братовбивча громадська війна, втягувався в її
кривавий вир усе ширший прошарок людей. За офіційними
(вочевидь значно применшеними) даними понад 200тис. жителів
західних областей було депортовано. Національний склад
населення західноукраїнських земель змінювався також в
результаті радянської кадрової політики. Вчителів із східних
областей України до сіл західної місцевості було направлено майже
44тис. чоловік.
Автор книги "Україна в руїні" наводив дані, взяті з
польських офіційних джерел на теренах Західної Галичини Польща
перебрала 1062000 населення українського роду. З них 700000
вивезено до УРСР, 362000 залишилось у Польщі, 24000 українців
пише автор виїхали на Україну добровільно, решта вивезені
примусово. Проте ряд джерел наводить інші дані, згідно їх даними
з Польщі на Україну прибуло 482000, а ще інші джерела понад
362000. чол. За різними даними сьогодні в Польщі живе від 300-600
тис. українців і осіб українського походження. Наступний етап
переселення був зв’язаний з колективізацією. Він вже таїв у собі
жорстокіші заходи як політичного так і економічного характеру,
переселення проходило примусово, що не могло не викликати
опору селянства.
У доповіді ДПУ СРСР по переселенню куркульства
відзначалося, що на основі директиви уряду і наказу від 2 лютого
1930 року була намічена чисельність груп для переселення в різні
райони країни.
Вказувалося також, що визначені для прийняття переселенців
регіони не були до цього підготовлені.
Тому 4 лютого кількість куркулів і членів їх сімей, намічених
до переселення, було скорочено.
4.Посилення диктату в ідеологічній сфері. Боротьба з
“націоналізмом” і “космополітизмом”.
Ждановщина — кампанія посилення парттійного контролю
за культурним життям СРСР, ідеологічний наступ сталінського
керівництва на радянську (у т. ч. укр.) інтелігенцію, переслідування
діячів культурири, назва якої походить від прізвища секретаря ЦК
ВКП(б), близького соратника Сталіна А. Жданова, тривала 1946-
1948, інколи називають 1946-1953.
Мета: встановлення жорсткого контролю над духовним
розвитком радянського суспільства
Космополітизм (від гр. «громадянин світу») — ідеологія, що
проповідує байдуже ставлення до історії своєї Батьківщини,
зречення нац. традицій і к-ри, патріотизму, заперечує держ. і нац.
суверенітет в ім’я абстрактно витлумачених «єдності людського
роду», єдиної держави із «світ. громадянством».
В СРСР - боротьба з «низькопоклонством» перед Заходом,
проти «космополітизму». Об’єктом переслідувань були обрані
літератори, митці, учені. Космополіти - категорія «ворогів народу»
– інтелектуалів єврейської національності.
 Мета:
 посилити культурно-ідеологічну ізоляцію країни, не тільки
розколоти інтелігенцію, а до певної міри протиставити її
іншим соціальним групам;
● розпалити шовіністичні та антисемітські настрої;
● відновити важливий фактор функціонування тоталітарної
системи – образ внутрішнього ворога, що у роки війни дещо
відійшов у тінь.
Наслідки:
● у літературі та театрі по суті зникло поняття мистецької школи;
● поглибилась ізоляція від надбань західної культури;
● остаточно щезла атмосфера творчої змагальності;
● літературна та театральна критика фактично перетворилася із
засобу стимулювання творчості на засіб втримання митців у рамках
офіційного "соціального замовлення";
● катастрофічно була обмежена свобода творчості.
5.Зміни в суспільно-політичному житті України в період
десталінізації
Початок відлиги спричинив нову «хвилю українізації». Розпочалось
обговорення питання про збереження української мови та сфери її
вживання. Лібералізація національної політики сприяла появі низки
україномовних видань. Проте радянське керівництво не
відмовилось повністю від політики русифікації.
Освітня реформа 1958 – 1959 батьки самі більшістю голосів
обирали, якою мовою навчатимуться їхні діти у кожній конкретній
школі. Кількість шкіл з російською збільшилась майже на 500, а
українських скоротилась на 2 тисячі. Обов'язковою стала
семирічна освіта.
Шістдесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки,
ідеї, нову тематику, не обмежену рамками пануючої ідеології.
Через послаблення цензури розвивалась українська культура.
Відбулась в 60-ті роки. Клуб творчої молоді
"Супутник". На вечорах поезії виступали І. Драч, Л.
Костенко, В. Симоненко. Клуби творчої молоді виникли у інших
містах України. Львівський "Пролісок" притягував до
себе молодих інтелектуалів з усієї Західної України. Жорсткій
критиці з боку керівництва КПУ
піддано твори М. Вінграновського, І. Дзюби, І. Драча, Л. Костенко.
Їх твори не друкували, в газетах - кампанії проти цих літераторів. У
середовищі творчої інтелігенції поширився “самвидав”
(розповсюджені через переписування) та “самвидав” (публікація
творів за кордоном).
Основними причинами існування руху опору:
 політичні(відсутність реальної політичної самостійності
республік, однопартійна система,
відсутність демократичного вибору політичної альтернативи та
легальних можливостей зміни
влади чи опозиційної діяльності, бюрократизація системи
управління);
 національні (цензура, русифікація);
 соціально-економічні (низький рівень життя населення, недоліки
економічної політики);
 релігійні (антицерковна кампанія).
Перша опозиційна організація - Українська робітничо-селянська
спілка, Львів у 1959 р. Левком Лук’яненком. Мета- вихід України зі
складу СРСР. В січні 1961 р. арешт. За звинуваченням у зраді
Батьківщини засуджено: Левка Лук’яненка - до розстрілу, І.
Кандибу – 15 років ув’язнення, замінили Л. Лук’яненку смертну
кару на 15 років.
Для десталінізації характерні такі риси:
 припинення масових політичних репресій, зменшення
чисельності репресивного апарату.
 Часткова реабілітація безпідставно засуджених;
 боротьба з культом особи Сталіна,
 обмеження цензури;
 припинення кампанії боротьби проти націоналізму;
 уповільнення процесу русифікації;
 розширення прав УРСР в економічній фінансовій, юридичній
сферах.
6.Включення Криму до складу УРСР.
19 лютого 1954 року президія Верховної Ради СРСР видала указ,
яким затвердила спільні подання президій Верховних Рад УРСР та
РРФСР про передачу Кримської області до складу Української РСР.
26 квітня він був підтверджений відповідним законом та
постановою ВР СРСР про внесення змін до статей Конституції
СРСР.

Кримська область входила до складу УРСР до 12 лютого 1991 року,

коли за результатами референдуму була перетворена в Кримську
АРСР, про що 19 червня відповідні зміни були внесені до
конституції Української РСР у редакції 1978 року, в якій
Севастополь було вперше вказано як місто республіканського
підпорядкування УРСР. З набуттям Україною незалежності назва
автономії була змінена на Автономну Республіку Крим.
У 2014 році з початком Російсько-української війни Севастополь та
АР Крим були анексовані Російською Федерацією.

8. Лібералізація культурного життя. Антицерковна кампанія.

Крах політики реформ.
5 березня 1953 року помер Йосиф Сталін. Після його смерті
розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання
про нового голову держави. Спочатку провідні позиції
обійняв Георгій Маленков, якого призначили головою Ради
Міністрів СРСР. Однак до влади рвався керівник органів
безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за
владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Георгієм
Жуковим, який після смерті Сталіна одразу повернувся до Москви,
заарештували Берію. Його звинуватили у спробі заколоту,
шпигунстві та інших, зокрема, і надуманих злочинах і розстріляли.
Після цього на провідні позиції у керівній верхівці висунувся
Микита Хрущов. У вересні 1953 року він став першим
секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 року Георгія
Маленкова усунули з посади голови уряду й замінили Миколою
Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві.
Після смерті Сталіна нові радянські лідери
оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю
вийшли здебільшого кримінальні злочинці, оскільки політичні
в'язні мали триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух
злочинності в країні. 
Переважна більшість радянського суспільства вітала критику
сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність.
Натомість, консервативні кола, а також чимало людей,
запаморочених багаторічною більшовицькою пропагандою,
розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. У жовтні 1956 р.
у Тбілісі відбулася демонстрація протесту проти нового
керівництва СРСР на захист Сталіна, яку війська МВС розстріляли.
Антисталінський курс М. Хрущова зустрів опір більшості Президії
ЦК КПРС. Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар
Каганович, Дмитро Шепілов та інші сталіністи вступили у змову,
щоб позбавити М. Хрущова посади. У вирішальний момент М.
Хрущову вдалося скликати партійний пленум (червень 1957 р.). На
ньому більшістю голосів схвалено пропозицію М. Хрущова про
виведення зі складу ЦК «антипартійної групи» (так названо
вищезгаданих змовників). На відміну від часів Сталіна,
опозиціонерів не розстріляли; їм дозволили працювати на керівних
посадах у нижчих ланках управління. Це стало помітною
прикметою пом'якшення комуністичного режиму.
Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. У
березні 1958 р. він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів.
Зосередження влади й перетворення її на особисту, не рятували від
свавілля нового вождя і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і
попередні вожді, прагнув ощасливити народ, крокуючи чимдуж до
комунізму. На початку 60-х років він проголосив курс на
будівництво комуністичного суспільства першочерговим
завданням, розрахованим на двадцятирічний період. У дусі цього
рішення склали й ухвалили нову програму партії (XXII з'їзд
КПРС 1961 р.), у якій проголошувалося: «Нинішнє покоління
радянських людей житиме за комунізму».
2. Суспільно-політичний та економічний розвиток України у
другій половині 60-х -на початку 80-х років ХХ ст.
Екстенсивний економічний розвиток Радянського Союзу та його
складової частини - УРСР у 70-80-ті роки мав безпосередній вплив
на життєвий рівень населення, стан його забезпеченості товарами,
послугами (в тому числі і медичними), на розгортання житлового
будівництва. «Золота епоха»
Брежнєва з її регулярною виплатою заробітної плати, пенсій,
стипендій, щомісячними преміальними,безкоштовним медичним
обслуговуванням, освітою, дешевими товарами і послугами і до
сьогодні длявеликої частини українського суспільства є
недосяжним ідеалом.
З 1966 р. запроваджено гарантовану щомісячну оплату праці в
колгоспах. В школах впровадженобезкоштовне забезпечення
підручниками учнів 1-5-х класів. Населення, грошові надходження
якогозросли тільки протягом 1971-1975 p. в 3,1 рази, вже не хотіло
купувати вітчизняні товари, якість івибір яких були дуже далекими
від вимог часу. Черги за престижними імпортними товарами
сягаливже не годин, а днів.
Щоправда темпи зростання знижувались від п’ятирічки до
п’ятирічки. Якщо протягом 1971-1975 p. заробітна плата зросла на
29%, то за наступні п’ять років - на 17%, а у 1981-1985 p. - лише на
14%. Головні причини цього явища - падіння купівельної
спроможності карбованця; зростання цін, нестача(дефіцит)
промислових товарів та високоякісних послуг.
На кінець 70-х p. вже став відчутним дефіцит вітчизняних товарів
народного вжитку. У першій половині 80-х з полиць магазинів
майже зникли м’ясо-молочні продукти, а невдовзі магазини стали
являти собою місце, де можна було ознайомитися тільки з
обличчями продавців, а не купитинеобхідний товар.

3. Поглиблення кризи тоталітаризму в СРСР і проголошення

незалежності України (1985-1991 рр.)
Період 1985—1991 рр. став останнім в історії СРСР і УРСР. У 1985
р. Генеральним секретарем ЦК КПРС- Горбачов, «перебудова».
«Перебудова» — курс на системну модернізацію радянського
суспільства, проголошений новим керівництвом КПРС на
квітневому 1985 р. пленумі ЦК КПРС і підтверджений на XXVII
з’їзді КПРС 1986 р.
 прискорення соціально-економічного розвитку
 демократизацію суспільства
 розширення гласності
 підвищення рівня життя народу
 проголошення «нового мислення» у міжнародних відносинах
 припинення «холодної війни».
Чорнобильській катастрофі 26 квітня 1986 р 3,5 млн чоловік, 73
тис. інваліди. радіація 10% України, особливо Київська,
Чернігівська, Житомирська області. Сумарні витрати України на
ліквідацію аварії досягли на момент закриття ЧАЕС в 2000 р. 130
млрд доларів. Влада прагнула приховати від населення сам факт
аварії, а коли це не вдалося — наслідки Чорнобильської
катастрофи.
Процеси перебудови в Україні гальмувалися партійним
керівництвом на чолі з першими секретарями
ЦК КПУ В. Щербицьким (1972—1989 рр.), В. Івашком (1989—1990
рр.), С. Гуренком (1990— 1991 рр.), які на словах декларували
відданість «перебудові», а фактично чинили спротив
горбачовському курсу. Прагнення відмежуватися від процесів
перебудови призвело до падіння авторитету Компартії України
серед населення й початку виходу комуністів із її лав.
Незалежність Уукраїни.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний
документ виняткового значення для долі українського
народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому
зазначалося:
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над
Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19
серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію
державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення,
передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими
документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет
України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної
Республіки урочисто проголошує незалежність України та
створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність
винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Формування (утвердження) атрибутів державності
24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву — Україна, що
відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження
атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав.
4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів
національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р.
він отримав статус державного.
15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика
композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не
вмерла Україна».
19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб
України. Національна символіка перетворилася на державну.
Незалежність України була визнана всіма колишніми
радянськими республіками, світовим співтовариством. Свою
незалежність Україна здобула за винятково сприятливого збігу
внутрішніх та зовнішніх обставин.
Одначе ж, визнання незалежності України почалося з грудня 1991
року, коли було обрано першого президента. Всього за період з
грудня 1991 року до 27 вересня 2003 року Україну визнала 171
держава.
Незалежна Україна
Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові
настрої в українському суспільстві. Союзні органи влади втратили
контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні
великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія
України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів
підтримали ідею незалежності. Соціально-економічне життя в
СРСР восени 1991 р. стрімко погіршувалося і народні маси щиро
сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко
поліпшиться, тому теж у переважній більшості підтримали
незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно
поставилось до намагання радянських республік здобути
незалежність і не заважало розпаду СРСР. Україна стала
суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом.
4. Розбудова суверенної України (1991-2021 рр.)
Складовими державотворчого процесу були:
1. Формування головних ознак держави.
 визначено кордони держави (Закон „Про державний кордон” 4
листопада 1991 р. та закони про прикордонну та митну служби);
 визначено норми громадянського статусу (Закон „Про
громадянство” 8 жовтня 1991 р.);
 прийнято державну символіку (січень-лютий 1992 р.);
 сформовано національні збройні сили (Закон «Про Збройні сили
України» 6 грудня 1991 р., концепція оборони та розбудови
Збройних сил України 11 жовтня 1991 р., Воєнна доктрина
України жовтень 1993 р.)
2. Формування системи органів державної влади.
Законодавча влада. Вищий законодавчий орган України —
Верховна Рада —(навесні 1990 р., і аж до весни 1994 р), (Голова І.
Плющ).
Виконавча влада. Представлена в Україні Президентом (грудень
1991-1994 рр – Л. Кравчук) та Кабінетом міністрів (Прем’єр-
міністри: В. Фокін (до жовтня 1992 р.), Л. Кучма (жовтень 1992 –
вересень 1993 р.), Л. Кравчук – Ю. Звягільський (вересень 1993-
червень 1994))Судова влада. Здійснюється судовими органами.
Верховний суд республіки, загальні, арбітражні та військові суди.
З 1992 р. важливим елементом судової системи став
Конституційний суд.
До таких конфліктів слід віднести:
- протистояння між Президентом і Верховною Радою на ґрунті
невизначеності їхніх функцій та владних повноважень
- протистояння всередині виконавчої влади між Президентом і
Прем’єр-міністром (1993 р. Л. Кравчук - Л. Кучма)
- протистояння в Верховній Раді між лівою більшістю та
демократичною меншістю.
Від радянських часів економіка України успадкувала цілу низку
негативних особливостей, які ускладнювали процес
реформування:
1. Перевага застарілихматеріало- та енергомістких технологій на
виробництві.
2. Абсолютна перевага державної власності
3. Високий рівень монополізації.
Долаючи дію зазначених негативів перед владою стояла низка
завдань по перетворенню економіки України:
- з регіонального відгалуження загальносоюзної господарської
системи в повноцінну національну економіку;
- з командно-адміністративної в ринкову.
Для цього було здійснено низку заходів:
Приватизація.
 Березень 1992 р. Форми приватизації: акціонування, продаж на
торгах і т.д.
 З січня 1993 р. розпочалась приватизація житлового фонду.
 Результат - швидке збільшення кількості малих та середніх
підприємств (на 1995 р. – 80 тис.)
Фінансова реформа.
1. В листопаді 1992 р.– купоно-карбованець.
2. Створено Національний банк України
3. Становлення податкової системи в Україні.