400 ключових вимог МСФЗ - New

400 ключових
вимог МСФЗ
40 стандартів х 10 вимог по кожному
Агентство з МСФЗ
400 ключових вимог Міжнародних стандартів фінансової звітності // Агентство з МСФЗ
ЗМІСТ
Концептуальна основа фінансової звітності ................................................... 4

МСФЗ 1 Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової
звітності ....................................................................................................................... 6
МСФЗ 2 Платіж на основі акцій ........................................................................ 6
МСФЗ 3 Об’єднання бізнесу ............................................................................. 7
МСФЗ 5 Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена
діяльність ..................................................................................................................... 9
МСФЗ 6 Розвідка та оцінка запасів корисних копалин ............................... 10
МСФЗ 7 Фінансові інструменти: розкриття інформації ............................... 11
МСФЗ 8 Операційні сегменти ......................................................................... 12
МСФЗ 9 Фінансові інструменти ...................................................................... 14
МСФЗ 10 Консолідована фінансова звітність .............................................. 15
МСФЗ 11 Спільна діяльність............................................................................ 17
МСФЗ 12 Розкриття інформації про частки участі в інших суб'єктах
господарювання....................................................................................................... 18
МСФЗ 13 Оцінка справедливої вартості........................................................ 20
МСФЗ 15 Дохід від договорів з клієнтами ..................................................... 21
МСФЗ 16 Оренда.............................................................................................. 23
МСФЗ 17 Страхові контракти ......................................................................... 25
МСБО 1 Подання фінансової звітності ........................................................... 26
МСБО 2 Запаси................................................................................................. 28
МСБО 7 Звіт про рух грошових коштів .......................................................... 30
МСБО 8 Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки............. 31
МСБО 10 Події після звітного ПЕРІОДУ .......................................................... 33
МСБО 12 Податки на прибуток ....................................................................... 34
МСБО 16 Основні засоби ................................................................................ 36
МСБО 19 Виплати працівникам ..................................................................... 37
МСБО 20 Облік державних грантів і розкриття інформації про державну
допомогу .................................................................................................................... 39
МСБО 21 Вплив змін валютних курсів ........................................................... 40
МСБО 23 Витрати за позиками ...................................................................... 42
МСБО 24 Розкриття інформації про пов’язані сторони ............................... 43
- 2-
МСБО 26 Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення ...... 45

МСБО 27 Окрема фінансова звітність ........................................................... 46
МСБО 28 Інвестиції в асоційовані та спільні підприємства ........................ 48
МСБО 29 Фінансова звітність в умовах гіперінфляції.................................. 49
МСБО 32 Фінансові інструменти: подання ................................................... 51
МСБО 33 Прибуток на акцію........................................................................... 53
МСБО 34 Проміжна фінансова звітність ....................................................... 54
МСБО 36 Зменшення корисності активів ..................................................... 57
МСБО 37 Забезпечення, умовні зобов’язання та умовні активи .............. 58
МСБО 38 Нематеріальні активи ..................................................................... 60
МСБО 40 Інвестиційна нерухомість ............................................................... 62
МСБО 41 Сільське господарство .................................................................... 64
- 3-
КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ
1. Концептуальна основа фінансової звітності не є стандартом. Жодне з
положень Концептуальної основи не має переваги перед будь-яким
Стандартом чи будь-якою вимогою Стандарту. Концептуальна основа
фінансової звітності (далі – КОФО) описує цілі та концепції фінансової
звітності загального призначення. Мета Концептуальної основи полягає
в тому, щоб:
§ а) сприяти розробленню Радою з міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку МСБО/МСФЗ, що ґрунтуються на
послідовних концепціях;
§ б) допомогти тим, хто складає звітність, розробляти послідовну
облікову політику в тому разі, якщо жоден МСБО/МСФЗ не є
застосовним до певної операції чи іншої події, або якщо
МСБО/МСФЗ дає можливість обирати облікову політику; та
§ в) допомагати всім сторонам розуміти та тлумачити
МСБО/МСФЗ.
2. Мета фінансової звітності загального призначення – надавати
фінансову інформацію про суб’єкта господарювання, що звітує, яка є
корисною для нинішніх та потенційних інвесторів, позикодавців та
інших кредиторів у прийнятті рішень про надання ресурсів цьому
суб’єктові господарювання.
3. Для того, щоб фінансова інформація була корисною, вона повинна бути
4. доречною та правдиво подавати те, що вона призначена подавати.
Корисність фінансової інформації підсилюється, якщо вона є зіставною,
її можна перевірити, є своєчасною та зрозумілою. Основоположними
якісними характеристиками є доречність та правдиве подання.
5. Зіставність, можливість перевірки, своєчасність та зрозумілість – це
якісні характеристики, що підсилюють корисність інформації, яка є
доречною та правдиво подає те, чого вона стосується. Посилювальні
якісні характеристики можуть також допомогти визначити, який з двох
способів слід використати для опису явища, якщо обидва вони
вважаються рівною мірою доречними та такими, що правдиво подають
це явище.
6. Суб'єкт господарювання, що звітує, — це суб'єкт господарювання, який
зобов'язаний або на свій розсуд вирішив складати фінансову звітність.
Суб'єкт господарювання, що звітує, може бути одним суб'єктом
господарювання або частиною суб'єкта господарювання, або
складатися з кількох суб'єктів господарювання. Суб'єктові
господарювання не обов'язково бути юридичною особою.
7. КОФО надає визначення елементам фінансової звітності.
§ Актив — теперішній економічний ресурс, що контролюється
суб'єктом господарювання внаслідок минулих подій.
Економічний ресурс — право, що має потенціал створення
економічних вигід.
§ Зобов’язання — це теперішній обов'язок суб'єкта
господарювання передати економічний ресурс унаслідок
минулих подій. Зобов’язання існує в разі одночасного виконання
всіх трьох критеріїв:
- 4-
§ а) суб'єкт господарювання має обов'язок;

§ б) обов'язок передбачає передання економічного; та
§ в) обов'язок є теперішнім обов'язком, що існує внаслідок
минулих подій.
§ Власний капітал — це залишкова частка в активах суб'єкта
господарювання після вирахування всіх його зобов'язань.
§ Дохід — це збільшення активів або зменшення зобов'язань,
наслідком якого є зростання власного капіталу, крім як унаслідок
здійснення внесків держателями вимог до власного капіталу.
§ Витрати — це зменшення активів або збільшення зобов'язань,
наслідком якого є зменшення власного капіталу, крім як
унаслідок здійснення розподілу держателям вимог до власного
капіталу.
8. Елемент звітності визнається, коли визнання тієї чи іншої статті
забезпечує надання корисної інформації користувачам фінансової
звітності та при цьому витрати, пов'язані з визнанням, не перевищують
відповідних вигод. При цьому застосовується судження. Навіть якщо
стаття, що відповідає визначенню активу або зобов'язання, не
зізнається, можливо, буде необхідно надати інформацію про цю статтю
в примітках. Припинення визнання (derecognition) - це виключення
всього раніше визнаного активу або зобов'язання чи його частини зі
звіту про фінансовий стан. Зазвичай відбувається в той момент, коли
стаття більше не відповідає визначенню активу або зобов'язання:
§ застосовуються до активів - коли організація втрачає контроль
над усім раніше визнаним активом чи його частиною;
§ відносно зобов'язань - коли у організації більше немає існуючої
обов'язки щодо всього або частини раніше визнаного
зобов'язання.
9. Елементи, що визнаються у фінансовій звітності, кількісно
зазначаються в грошовому вираженні. Для цього необхідно обрати
основу оцінки. Основа оцінки — це певна ідентифікована властивість
(наприклад, історична собівартість, справедлива вартість чи вартість
виконання) статті, що оцінюється. Застосування основи оцінки до
активу чи зобов'язання породжує оцінку цього активу чи зобов'язання
та відповідних доходів і витрат.
10. Більшість компаній при формуванні МСФЗ-звітності застосовують
фінансову концепцію капіталу. Згідно фінансової концепції капіталу, що
має на увазі під капіталом інвестовані кошти або інвестовану
купівельну спроможність, капітал ототожнюється з чистими активами
(власним капіталом) компанії. Згідно фізичної концепції капіталу, що
має на увазі під капіталом операційну здатність, капіталом вважається
виробнича потужність організації, заснована, наприклад, на кількості
випущених в день одиниць продукції.
- 5-
МСФЗ 1 ПЕРШЕ ЗАСТОСУВАННЯ

МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ФІНАНСОВОЇ
ЗВІТНОСТІ
1. МСФЗ 1 застосовується лише одноразово – при першому застосуванні
МСФЗ (при переході на складання МСФЗ-звітності).
2. Дата переходу – це початок порівняльного періоду, що поданий в
першій фінансовій МСФЗ-звітності.
3. На дату переходу складається лише Звіт про фінансовий стан.
4. Компанія має використовувати такі самі облікові політики для
підготовки звіту про фінансовий стан за МСФЗ на початок періоду та
щодо усіх періодів, відображених у його першій фінансовій звітності за
МСФЗ.
5. Перша фінансова МСФЗ-звітність містить щонайменше 3 Звіти про
фінансовий стан, 2 Звіти про прибутки і збитки та інший сукупний дохід,
2 Звіти про рух грошових коштів, 2 звіти про капітал та Примітки до
МСФЗ-звітності за звітний та порівняльний періоди.
6. Перша фінансова МСФЗ-звітність обов’язково має містити звірки
власного капіталу у звітності за ПСБО та МСФЗ для дати переходу на
МСФЗ та дати кінця найпізнішого періоду, відображеного в
найостаннішій річній фінансовій звітності за ПСБО, та звірки загального
сукупного доходу за МСФЗ за найпізніший період у найостаннішій річній
фінансовій звітності.
7. При переході на МСФЗ застосовуються обов’язкові та добровільні
виключення з ретроспективного застосування деяких МСФЗ для
полегшення перехідних процедур.
8. Оцінки відповідно до МСФЗ на дату переходу на МСФЗ повинні
узгоджуватися з оцінками, зробленими на цю саму дату за ПСБО (після
коригувань для відображення будь-якої різниці в облікових політиках),
якщо немає об’єктивного свідчення, що ці оцінки були помилкові.
9. На дату переходу компанія має виконати 4 кроки: визнати активи і
зобов’язання, які не були визнані за ПСБО, але вимагаються МСФЗ,
припинити визнання активів і зобов’язань, які визнавалися за ПСБО,
але не мають прави бути визнаними за МСФЗ, рекласифікувати активи і
зобов’язання, якщо вимоги ПСБО до їх класифікації не співпадають з
вимогами МСФЗ, переоцінити активи і зобов’язання відповідно до
вимог МСФЗ, якщо їх поточна оцінка відрізняється від цих вимог.
10. Компанія зобов’язана використовувати на дату переходу ту версію
МСФЗ, яка буде діяти на дату першої фінансової звітності (навіть якщо
на дату переходу ця версія ще не застосовується в обов’язковому
порядку, якщо дозволяється дострокове застосування).
МСФЗ 2 ПЛАТІЖ НА ОСНОВІ АКЦІЙ

1. Платіж на основі акцій – це операція, в якій компанія (а) отримує
товари чи послуги від постачальника таких товарів або послуг (в тому
числі працівника) за угодою про платіж на основі акцій, або (б) бере на
себе зобов’язання здійснити платіж на користь постачальника за
- 6-
угодою про платіж на основі акцій, що передбачає отримання товарів

або послуг від постачальника іншою компанією зі складу групи.
2. Компанія визнає товари або послуги, отримані або придбані в
результаті операцій, платіж за якими здійснюється на основі акцій, у
момент отримання зазначених товарів або послуг.
3. Якщо товари чи послуги отримані в результаті операцій, платіж за якими
здійснюється на основі акцій з використанням інструментів власного
капіталу, то компанії слід визнавати відповідне збільшення власного
капіталу
4. Якщо товари чи послуги отримані в результаті операцій, платіж за якими
здійснюється на основі акцій з використанням грошових коштів, то
компанії слід визнавати зобов’язання.
5. Якщо товари чи послуги, придбані або отримані в результаті операції,
платіж за якою здійснюється на основі акцій, не підлягають визнанню
як активи, то вони підлягають визнанню як витрати.
6. Витрати, пов'язані з виплатами на основі акцій, дорівнюють кількості
дольових інструментів, які очікуються до виконання, помноженому на
справедливу вартість інструмента власного капіталу на дату видачі.
7. Залежно від типу операції справедлива вартість може бути оцінена як
на підставі отриманих товарів або послуг, так і на підставі вартості
наданого інструмента власного капіталу. Зазвичай використовується
вартість наданого інструмента власного капіталу, так як вартість
отриманих товарів чи послуг неможливо оцінити.
8. Для оцінки вартості інструмента власного капіталу необхідно
використовувати ринкові дані. При відсутності котирувань необхідно
використовувати певну методологію оцінки. Стандарт не вказує, яку
саме методологію необхідно використовувати, але вимагає, щоб
модель оцінки включала всі фактори і допущення, які добре обізнані,
які бажають зробити операцію учасники ринку розглянули б при
встановленні ціни.
9. За операціями з виплат, заснованим на акціях, з розрахунками
грошовими коштами компанія оцінює придбані товари або послуги і
зобов'язання, що виникли, за справедливою вартістю зобов'язання. До
тих пір, поки зобов'язання не буде погашено, компанія здійснює
переоцінку справедливої вартості зобов'язання на кінець кожного
звітного періоду, а також на дату розрахунків, визнаючи зміни в складі
прибутку або збитку за період. Отримані послуги і зобов'язання оплатити
їх визнаються в міру того, як працівники надають ці послуги.
10. Компанія повинна визнавати вплив змін, які збільшують загальну
справедливу вартість угоди про виплати на основі акцій, або які іншим
чином вигідні працівникові.
МСФЗ 3 ОБ’ЄДНАННЯ БІЗНЕСУ

1. Об’єднання бізнесу – це операція чи інша подія, в якій покупець
отримує контроль за одним або кількома бізнесами. Операції, що їх
іноді називають “істинними злиттями” або “злиттями рівних”, також є
об’єднаннями бізнесу в тому значенні, в якому цей термін вжито в
МСФЗ 3.
- 7-
2. Будь-яке об’єднання бізнесу обліковується за методом придбання, який

включає а) визначення покупця; б) визначення дати придбання; в)
визнання та оцінку ідентифікованих придбаних активів, прийнятих
зобов’язань та будь-якої частки участі, що не забезпечує контролю, в
об’єкті придбання; та г) визнання та оцінки гудвілу чи прибутку від
вигідної покупки.
3. Покупцем є суб’єкта господарювання, який отримує контроль над
іншим суб’єктом господарювання, тобто об’єктом придбання. В угоді
придбання бізнесу визначення покупця є обов’язковим, оскільки
покупець буде вважатися материнською компанією і консолідувати
фінансову звітність.
4. Дата придбання – це дата, на яку покупець отримує контроль над
дочірньою компанією. З дати придбання починається консолідація
фінансової звітності.
5. На дату придбання покупець має ідентифікувати придбані активи і
зобов’язання, навіть ті, що не відображені у Звіті про фінансовий стан
дочірньої компанії. Ідентифіковані активи і зобов’язання оцінюються за
справедливою вартістю (за деякими виключеннями).
6. Сплачена компенсація за придбання бізнесу може бути у вигляді
платежу грошовими коштами, передачі (обміну) власних випущених
дольових інструментів, умовної чи відкладеної компенсації тощо, які
оцінюються за номінальною, справедливою або теперішньою вартістю
(для кожного виду компенсації МСФЗ 3 встановлює вимоги до оцінки).
7. Якщо сплачена компенсація перевищує справедливу вартість чистих
активів дочірньої компанії, материнська компанія має визнати гудвіл,
як неідентифікований актив, який у подальшому обліковується за
історичною вартістю і щорічно тестується на знецінення незалежно від
ознак його наявності.
8. Якщо справедлива вартість чистих активів дочірньої компанії
перевищує сплачену компенсацію, материнська компанія має визнати
прибуток від вигідної покупки безпосередньо в складі прибутків
поточного періоду, на який припадає дата придбання.
9. Якщо материнська компанія купує менш ніж 100% капіталу дочірньої
компанії, має бути визнана неконтролююча частка участі, яка
оцінюється за справедливою вартістю або методом пропорційної
оцінки чистих активів.
10. Витрати, пов’язані з придбанням, є витратами, які не включаються до
вартості інвестиції. Ці витрати включають гонорари посередникові;
гонорари радникам, бухгалтерам, юристам, оцінювачам, іншим
фахівцям та консультантам; загальногосподарські адміністративні
витрати, включаючи витрати на утримання відділу придбання та витрати
на реєстрацію й випуск боргових та цінних паперів. Покупець обліковує
витрати, пов’язані з придбанням, як витрати в тих періодах, у яких
витрати були понесені, а послуги – отримані, за одним винятком.
Витрати на випуск боргових цінних паперів або цінних паперів, які
надають право власності, визнають відповідно до МСБО 32 та МСФЗ 9.
- 8-
МСФЗ 5 НЕПОТОЧНІ АКТИВИ, УТРИМУВАНІ ДЛЯ

ПРОДАЖУ, ТА ПРИПИНЕНА ДІЯЛЬНІСТЬ
1. Компанія повинна класифікувати непоточний актив (або групу вибуття)
як утримуваний для продажу, якщо його балансова вартість буде в
основному відшкодовуватися шляхом операції продажу, а не поточного
використання. Для цього актив (або група вибуття) має бути придатним
для негайного продажу в тому стані, у якому він перебуває на момент
продажу, на умовах, яких зазвичай дотримуються при продажі таких
активів (або груп вибуття), і цей продаж повинен бути високо
ймовірним.
2. Висока ймовірність продажу досягається наявністю плану продажу
активу (або групи вибуття), ініційованою програмою щодо визначення
покупця і виконання плану. Крім того, актив (або групу вибуття) мають
активно просувати для продажу на ринку за ціною, поміркованою з
огляду на його поточну справедливу вартість, та очікується, що продаж
буде визнано завершеним протягом одного року, починаючи з дати
класифікації, а дії, вчинені для виконання плану, повинні свідчити про
неможливість відміни цього плану або внесення до нього будь-яких
важливих змін. Ймовірність затвердження акціонерами (якщо
вимагається в даній юрисдикції) слід розглядати як частину оцінки того,
чи є продаж високо ймовірним.
3. Подовження періоду завершення продажу не заважає класифікувати
актив (або групу вибуття) як утримуваний для продажу, якщо затримка
була спричинена подіями чи обставинами, які перебувають поза
контролем суб’єкта господарювання, а також якщо є достатні свідчення
того, що суб’єкт господарювання продовжує виконувати план продажу
активу (або групи вибуття).
4. Компанія оцінює непоточний актив (або групу вибуття), класифікований
як утримуваний для продажу, за нижчою з оцінок: або за балансовою
вартістю, або за справедливою вартістю з вирахуванням витрат на
продаж.
5. Компанія не нараховує амортизацію непоточного активу на час, коли
він класифікується як утримуваний для продажу, або коли він є
частиною групи вибуття, класифікованої як утримувана для продажу.
6. Безпосередньо перед первісною класифікацією активу (або групи
вибуття) як утримуваного для продажу балансова вартість активу (або
всіх активів та зобов’язань, що входять до групи) повинна оцінюватися
згідно з чинними МСФЗ.
7. Компанія визнає збиток від зменшення корисності при будь-якому
первісному чи подальшому списанні активу (або групи вибуття) до
справедливої вартості за вирахуванням витрат на продаж тією мірою,
якою вони не були визнані перед рекласифікацією.
8. Компанія визнає прибуток при будь-якому подальшому збільшенні
справедливої вартості активів мінус витрати на продаж, але цей
прибуток не повинен перевищувати кумулятивний збиток від
зменшення корисності, визнаний відповідно до МСФЗ 5 або раніше
відповідно до МСБО 36 “Зменшення корисності активів”.
- 9-
9. Зворотна рекласифікація активу, утримуваного для продажу, до складу

основних засобів можлива, але МСФЗ 5 встановлює особливі правила
оцінки активів при рекласификації.
10. Припинена діяльність є компонентом компанії, який або вибув, або
класифікований як утримуваний для продажу, а також: є окремим
значним напрямком діяльності або географічним районом ведення
операцій; є частиною єдиного скоординованого плану вибуття окремого
значного напрямку діяльності або географічного району ведення
операцій; є дочірньою організацією, придбаної виключно з метою
подальшого перепродажу. МСФЗ 5 заборонено ретроспективне
визнання припиненої діяльності. Компанія повинна розкрити в звіті про
сукупний дохід загальну суму: прибутку або збитку від припиненої
діяльності після оподаткування; прибутку або збитку після
оподаткування, визнаних при оцінці за справедливою вартістю за
вирахуванням витрат на продаж або при ліквідації активів або групи
вибуття, які представляють собою припинену діяльність.
МСФЗ 6 РОЗВІДКА ТА ОЦІНКА ЗАПАСІВ

КОРИСНИХ КОПАЛИН
1. МСФЗ 6 застосовується до видатків, понесених з дати отримання
юридичних прав на розвідку корисних копалин і до дати, як технічна
можливість та комерційна доцільність видобування корисних копалин
були доведені.
2. Активи розвідки та оцінки оцінюються за собівартістю.
3. Компанія повинна розробити облікову політику, що встановлює, які
видатки визнаються як активи розвідки та оцінки, і послідовно її
застосовувати. В МСФЗ 6 наведено приклади видатків, що можуть бути
включені у первісну оцінку активів розвідки та оцінки.
4. Після визнання активів розвідки та оцінки, компанія застосовує до них
модель собівартості або модель переоцінки. Якщо застосовується
модель переоцінки (модель, описана в МСБО 16 “Основні засоби”, або
модель, описана в МСБО 38).
5. Компанія може змінити свої облікові політики щодо видатків на
розвідку та оцінку, якщо така зміна робить фінансову звітність
доречнішою для потреб користувачів у прийнятті ними економічних
рішень і не менш достовірною (або більш достовірною і не менш
доречною для таких потреб). Компанія має оцінити доречність та
достовірність, застосовуючи критерії, наведені в МСБО 8.
6. Компанія має класифікувати активи розвідки та оцінки як матеріальні
або нематеріальні активи відповідно до характеру придбаних активів та
послідовно застосовувати прийняту класифікацію.
7. Актив розвідки та оцінки більше не класифікується як такий, коли
доведено технічну можливість та комерційну доцільність видобування
корисних копалин. Перед перекласифікацією проводиться оцінка
зменшення корисності активів розвідки та оцінки та будь-якого
визнаного збитку від зменшення корисності.
8. Активи розвідки та оцінки необхідно оцінювати на предмет зменшення
корисності, коли факти та обставини дозволяють припускати, що
- 10 -
балансова вартість активу розвідки та оцінки може перевищити суму

очікуваного відшкодування. Коли факти та обставини дозволяють
припускати, що балансова вартість перевищує суму очікуваного
відшкодування, компанія оцінює, подає та розкриває інформацію про
будь-який збиток, що виникає від зменшення корисності, відповідно до
МСБО 36, за деякими виключеннями, передбаченими МСФЗ 6.
9. Компанія визначає облікову політику, що регулює порядок віднесення
активів розвідки та оцінки до одиниць, які генерують грошові кошти,
або груп одиниць, які генерують грошові кошти, з метою оцінювання
зменшення корисності таких активів. Кожна одиниця, яка генерує
грошові кошти, або група одиниць, до яких відноситься актив розвідки
та оцінки, не повинна бути більшою, ніж операційний сегмент,
визначений відповідно до МСФЗ 8 “Операційні сегменти”.
10. Компанія розкриває інформацію, яка визначає та пояснює суми,
визнані в її фінансовій звітності, що виникають внаслідок розвідки та
оцінки запасів корисних копалин, а саме свої облікові політики щодо
видатків на розвідку та оцінку, включаючи визнання активів розвідки та
оцінки; суми активів, зобов’язань, доходу та витрат, а також грошових
потоків від операційної та інвестиційної діяльності, що виникають
внаслідок розвідки та оцінки запасів корисних копалин. Компанії
розглядають активи розвідки та оцінки як окремий клас активів і
розкривають інформацію відповідно до вимог МСБО 16 або МСБО 38,
залежно від класифікації активів.
МСФЗ 7 ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ: РОЗКРИТТЯ

ІНФОРМАЦІЇ
1. Основною метою МСФЗ 7 є встановлення вимог щодо розкриття
інформації, що дозволяє користувачам оцінити вплив фінансових
інструментів на фінансове становище і фінансові результати діяльності
компанії; характер та рівень ризиків, яким компанія схильна до
протягом періоду і на дату закінчення звітного періоду у зв'язку з
фінансовими інструментами, і яким чином вона управляє цими
ризиками. МСФЗ 7 доповнює МСФЗ (IAS) 32 «Фінансові інструменти:
подання» і МСФЗ (IFRS) 9 «Фінансові інструменти».
2. МСФЗ 7 вимагає розкриття в розрізі класів фінансових інструментів,
тому компанії мають поєднувати фінансові інструменти в класи, що
відповідають характерові розкритої інформації та враховують
характеристики цих фінансових інструментів.
3. Компанія розкриває інформацію, яка дає змогу користувачам його
фінансової звітності оцінити значимість фінансових інструментів для
його фінансового стану та результатів діяльності.
4. МСФЗ 7 наводить перелік розкриттів, які повинна містити МСФЗ-
звітність, а саме Звіт про фінансовий стан і Звіт про загальний сукупний
дохід), щодо фінансових інструментів.
5. До інших розкриттів МСФЗ 7 відносить розкриття облікової політики за
фінансовими інструментами, облік хеджування, справедливої вартості
фінансових інструментів.
- 11 -
6. МСФЗ 7 вимагає розкривати характер і ступінь ризиків, що виникають у

зв'язку з фінансовими інструментами. Розкриття якісного характеру
включають вплив ризиків на кожен з видів фінансових інструментів і
причини виникнення; мету, політику і процеси в питаннях управління
ризиками і методи оцінки ризиків; будь-які зміни в порівнянні з
попередніми періодами. Розкриття кількісного характеру надають
відомості про розмір ризиків, яким піддасться компанія, засновані на
внутрішній інформації, що надається ключовому керуючому персоналу.
Ці розкриття включають: узагальнені кількісні дані про свою схильність
до такого ризику за станом на звітну дату; розкриття по кредитних
ризиках, ризиків ліквідності, ринкових ризиків; концентрації ризику.
7. Розкриття по кредитному ризику включають: детальну інформацію про
практику компанії з управління кредитним ризиком, а також про її
взаємозв'язок з визнанням і оцінкою очікуваних кредитних збитків,
включаючи методи, допущення і інформацію, що використовуються для
оцінки; кількісну і якісну інформацію, що дозволяє оцінити суми,
обумовлені очікуваними кредитними збитками, включаючи зміну суми
очікуваних кредитних збитків і причини таких змін; інформацію про
схильність кредитному ризику, включаючи значні концентрації
кредитного ризику (в розрізі рівнів рейтингу кредитного ризику);
інформацію про отримані забезпечення і інші механізми підвищення
кредитної якості.
8. Розкриття за ризиком ліквідності включають аналітичні дані про терміни
погашення фінансових зобов'язань; опис способів управління ризиком
ліквідності.
9. Розкриття по ринкових ризиків включають аналіз чутливості до кожного
виду ринкового ризику, яким схильна компанія; використані методи і
допущення і їх зміни в порівнянні з попереднім періодом і причини.
10. Компанія повинна розкривати інформацію, яка дозволяє користувачам
її фінансової звітності зрозуміти взаємозв'язок між переданими
фінансовими активами, визнання яких не було повністю припинено, і
відповідними зобов'язаннями; і оцінити характер подальшої участі
компанії в фінансових активах, визнання яких було припинено, а також
пов'язані з такою участю ризики.
МСФЗ 8 ОПЕРАЦІЙНІ СЕГМЕНТИ

1. МСФЗ 8 застосовується компаніями, чиї боргові інструменти чи
інструменти власного капіталу яких обертаються на відкритому ринку
(на вітчизняній чи зарубіжній фондовій біржі або ж на позабіржовому
ринку, в тому числі на місцевому та регіональному ринках), або які
подають або перебувають в процесі подання своєї фінансової звітності
до комісії з цінних паперів або іншого регуляторного органу з метою
випуску інструментів будь-якого класу на відкритий ринок.
2. Операційний сегмент – це компонент компанії: а) який займається
економічною діяльністю, від якої він може заробляти доходи та нести
витрати (включаючи доходи та витрати, що пов’язані з операціями з
іншими компонентами того самого суб’єкта господарювання); б)
операційні результати якого регулярно переглядаються вищим
- 12 -
керівником з операційної діяльності суб’єкта господарювання для

прийняття рішень про ресурси, які слід розподілити на сегмент, та
оцінювання результатів його діяльності; та про який в) про який
доступна дискретна фінансова інформація.
3. Операційні сегменти, як правило, визначаються а) характером
продуктів і послуг; б) характером виробничих процесів; в) типом або
класом клієнта їх продуктів і послуг; г) методами, застосовуваними для
розповсюдження продукції або надання послуг; та ґ) характером
правового середовища, наприклад, банківські, страхові або комунальні
послуги (якщо доречно).
4. Для того, щоб операційний сегмент ідентифікувався як звітній, він має
відповідати наступним кількісним порогам: а) його відображений у
звітності дохід, включаючи як продажі зовнішнім клієнтам, так і
міжсегментні продажі або трансфертні операції, становить 10% (або
більше) сукупного (внутрішнього та зовнішнього доходу) всіх
операційних сегментів; б) абсолютна величина відображеного в
звітності прибутку або збитку становить 10% (або більше) більшої за
абсолютною величиною суми: i) сукупного відображеного у звітності
прибутку всіх операційних не збиткових сегментів, та ii) сукупного
відображеного у звітності збитку всіх операційних збиткових сегментів;
в) його активи становлять 10% (або більше) сукупних активів усіх
операційних сегментів.
5. Якщо сукупний зовнішній дохід, відображений в звітності за
операційними сегментами, становить менше 75% доходу суб’єкта
господарювання, додаткові операційні сегменти слід визначати як звітні
сегменти (навіть якщо вони не відповідають критеріям, наведеним у
параграфі 13), доки принаймні 75% доходу суб’єкта господарювання не
будуть включені до звітних сегментів.
6. Загальна інформація про сегменти, що розкривається, включає
чинники, використані для визначення звітних сегментів; судження,
складені управлінським персоналом при застосуванні критеріїв
агрегування, та види продуктів і послуг, від яких кожен звітний сегмент
отримує доходи.
7. Інформація про прибуток або збиток, активи та зобов’язання, що
розкривається, включає доходи від зовнішніх клієнтів; доходи від
операцій з іншими операційними сегментами; дохід від відсотків;
витрати на відсотки; амортизація; суттєві статті доходів і витрат; частку
компанії в прибутку чи збитку асоційованих та спільних підприємств,
облік яких ведеться за методом участі в капіталі; витрати податок на
прибуток чи доход від нього; суттєві негрошові статті, крім амортизації.
8. Звітність за сегментами повинна містити узгодження усіх таких
показників: а) сукупного доходу звітних сегментів із доходом компанії;
б) сукупної оцінки прибутку чи збитку звітних сегментів із прибутком або
збитком компанії до витрат на податки (доходу від податків) та
припиненої діяльності (проте, якщо компанія розподіляє на звітні
сегменти такі статті, як витрати на податки (дохід від податків), то вона
може узгоджувати сукупну оцінку прибутку чи збитку сегментів із
прибутком або збитком суб’єкта господарювання після включення цих
статей); в) сукупних активів звітних сегментів із активами компанії; г)
сукупних зобов’язань звітних сегментів із зобов’язаннями компанії; ґ)
- 13 -
сукупні показники звітних сегментів за кожною іншою суттєвою статтею

розкритої інформації з відповідним показником компанії.
9. Якщо компанія змінює структуру своєї внутрішньої організації в спосіб,
що спричиняє зміну складу її звітних сегментів, відповідна інформація
за минулі періоди, включаючи проміжні періоди, перераховується, крім
випадків, коли необхідна інформація є недоступною та витрати на її
розробку будуть надмірними.
10. Компанія зобов’язана надавати інформацію про ступінь залежності від
своїх основних клієнтів. Якщо доходи від операцій з одним зовнішнім
клієнтом досягають 10% (або більше) доходів, компанія розкриває
інформацію про цей факт, загальну суму доходів від кожного такого
клієнта, та назву сегменту чи сегментів, у яких відображено такі доходи.
Компанія не зобов’язана розкривати назву основного клієнта або суму
доходів, яку відображає кожен сегмент відносно цього клієнта.
МСФЗ 9 ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ

1. Компанія визнає фінансовий актив або фінансове зобов'язання у
своєму звіті про фінансовий стан тоді й лише тоді, коли вона стає
стороною договірних положень щодо інструмента.
2. На визнання фінансових активів впливають їх тип (дольові чи боргові),
бізнес-модель (спекулятивна, інвестиційна чи змішана) та тест
грошових потоків (на відповідність основній сумі і відсоткам).
3. При визнанні фінансові активи класифікуються як такі, що оцінюються
або за амортизованою вартістю, або за справедливою вартістю з
відображенням її змін в прибутках і збитках, або за справедливою
вартістю з відображенням її змін в іншому сукупному доході.
4. Компанія може опціонально щодо кожного придбаного пакету прийняти
безвідкличне рішення класифікувати неторгові дольові інструменти як
такі, о оцінюються за справедливою вартістю, з переоцінкою через
інший сукупний доход.
5. При визнанні фінансові зобов’язання класифікуються як такі, що
оцінюються або за амортизованою вартістю, або за справедливою
вартістю з відображенням її змін в прибутках і збитках. Зміни
справедливої вартості, спричинені коливаннями власного кредитного
ризику зобов’язань, що оцінюються за справедливою вартістю,
відображаються в іншому сукупному доході.
6. Щодо боргових фінансових активів, що не оцінюються за
справедливою вартістю з відображенням її змін в прибутках і збитках,
нараховується резерв очікуваних кредитних збитків. Резерв очікуваних
кредитних збитків нараховується або за методом 3-х стадійного аналізу
(низький кредитний ризик, значне збільшення кредитного ризики та
дефолт), або альтернативним спрощеним матричним методом (якщо
для його використання достатньо релевантних даних).
7. Резерв очікуваних кредитних збитків щодо боргових інструментів, що
оцінюються за амортизованою вартістю, відображається як
контрактивний резерв (зменшує балансову вартість активу). Резерв
очікуваних кредитних збитків щодо боргових інструментів, що
оцінюються за справедливою вартістю з відображенням її змін в
- 14 -
іншому сукупному доході, відображається в складі капіталу (НЕ зменшує

балансову вартість активу).
8. Всі похідні фінансові інструменти, в тому числі пов'язані з
некотирувальними дольовими інструментами, оцінюються за
справедливою вартістю. Зміни відображаються в складі прибутків і
збитків, за винятком випадків, коли компанія вибрала застосування
обліку хеджування, визначаючи похідний фінансовий інструмент як
інструмент хеджування в відповідних відносинах хеджування.
9. Якщо гібридний договір містить один або кілька вбудованих похідних
інструментів, компанія може на власний розсуд призначати весь
гібридний договір як оцінюваний за справедливою вартістю через
прибуток або збиток, за винятком випадків, коли вбудований похідний
інструмент не викликає значної зміни грошових потоків або очевидно,
що відділення вбудованого похідних інструментів заборонено.
10. Хеджування - це управління ризиками, що передбачає використання
фінансових інструментів для управління позиціями по певних ризиків,
які могли б вплинути на прибуток або збиток (або інший сукупний дохід,
якщо це інвестиції в інструменти капіталу). До відносин хеджування
дозволено застосовувати облік хеджування, тільки якщо вони
відповідають всім наступним критеріям: відносини хеджування
включають тільки кваліфікуються інструменти хеджування і
кваліфікуються об'єкти хеджування; на дату початку даних відносин
хеджування у компанії є формалізоване рішення по їх визначенню і
оформлена документація по ним, а також документально зафіксована
мета управління ризиками та стратегія здійснення хеджування;
відносини хеджування відповідають всім вимогам до ефективності
хеджування.
МСФЗ 10 КОНСОЛІДОВАНА ФІНАНСОВА

ЗВІТНІСТЬ
1. Консолідована фінансова звітність – це фінансова звітність групи, у якій
активи, зобов’язання, власний капітал, дохід, витрати та потоки
грошових коштів материнського підприємства та його дочірніх
підприємств подаються як такі, що належать єдиному економічному
суб’єкту господарювання.
2. Материнському підприємству не потрібно подавати консолідовану
фінансову звітність, якщо воно відповідає усім таким умовам: (i) воно є
дочірнім підприємством, яке повністю належить іншому суб’єктові
господарювання, або дочірнім підприємством, яке частково належить
іншому суб’єктові господарювання, і всі його інші власники, в тому
числі ті, які в інших випадках не мають права голосу, були
поінформовані про те, що материнське підприємство не подає
консолідовану фінансову звітність та не заперечують проти цього; (ii)
його боргові інструменти або інструменти капіталу не перебувають в
обігу на публічному ринку (внутрішній або зарубіжній фондовій біржі
або позабіржовому ринку, включаючи місцевий та регіональний ринки);
(iii) воно не подає і не перебуває у процесі подання своєї фінансової
звітності до комісії з цінних паперів або іншого регулятора з метою
- 15 -
випуску певного класу інструментів на публічний ринок; та (iv) його

кінцеве або будь-яке проміжне материнське підприємство складає
консолідовану фінансову звітність, яка доступна для публічного
використання та відповідає МСФЗ.
3. Інвестор контролює об’єкт інвестування, якщо він має права на змінні
результати діяльності об’єкта інвестування або зазнає пов’язаних з
ними ризиків та може впливати на ці результати завдяки своїм владним
повноваженням щодо об’єкта інвестування. Отже, інвестор контролює
об’єкт інвестування тоді і лише тоді, коли інвестор має все перелічене
далі: а) владні повноваження щодо об’єкта інвестування; б) зазнає
ризиків або має права щодо змінних результатів діяльності об’єкта
інвестування; та в) здатність використовувати свої владні повноваження
щодо об’єкта інвестування з метою впливу на результати інвестора.
4. Материнське підприємство готує консолідовану фінансову звітність,
застосовуючи єдині облікові політики для подібних операцій та інших
подій за подібних обставин.
5. Консолідація об’єкта інвестування розпочинається з дати, коли інвестор
отримує контроль над об’єктом інвестування, та припиняється, коли
інвестор втрачає контроль над об’єктом інвестування.
6. Материнське підприємство подає неконтрольовані частки участі в
консолідованому звіті про фінансовий стан у власному капіталі, окремо
від капіталу власників материнського підприємства.
7. Зміни частки власності материнського підприємства у дочірньому
підприємстві, що не спричиняє втрату контролю материнським
підприємством над дочірнім підприємством, є операціями з власним
капіталом (тобто операціями з власниками у їхній якості як власників).
8. Якщо материнське підприємство втрачає контроль над дочірнім
підприємством, то материнське підприємство: а) припиняє визнання
активів та зобов’язань колишнього дочірнього підприємства у
консолідованому звіті про фінансовий стан; б) визнає будь-яку
інвестицію, збережену в колишньому дочірньому підприємстві, та у
подальшому обліковує її та будь-яку заборгованість колишнього
дочірнього підприємства або перед колишнім дочірнім підприємством
згідно з відповідними МСФЗ. Таку збережену частку переоцінюють.
Переоцінену вартість на дату втрати контролю слід вважати
справедливою вартістю при первісному визнанні фінансового активу
відповідно до МСФЗ 9, або, якщо це доречно, як собівартість при
первісному визнанні інвестиції в асоційоване або спільне
підприємство; в) визнає прибуток або збиток, пов’язаний з втратою
контролю над колишньою контрольною часткою участі.
9. Материнське підприємство має визначити, чи є воно інвестиційним
суб’єктом господарювання. Інвестиційний суб’єкт господарювання – це
суб’єкт господарювання, який: а) отримує кошти від одного або кількох
інвесторів з метою надання такому інвесторові (інвесторам) послуг з
управління інвестиціями; б) зобов’язується перед своїм інвестором
(інвесторами), що мета його бізнесу полягає у тому, щоб інвестувати
виключно для отримання доходу від збільшення капіталу, інвестиційного
доходу або обох видів доходу; та в) вимірює та оцінює результативність
практично всіх його інвестицій на основі справедливої вартості.
10. Інвестиційний суб’єкт господарювання не консолідує свої дочірні
підприємства або застосовує МСФЗ 3, якщо він отримує контроль над
- 16 -
іншим суб’єктом господарювання. Натомість, інвестиційний суб’єкт

господарювання оцінює інвестицію в дочірнє підприємство за
справедливою вартістю з відображенням результату переоцінки у
прибутку або збитку відповідно до МСФЗ 9.
МСФЗ 11 СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Спільна діяльність – це діяльність, яка спільно контролюється двома або
декількома сторонами. Спільний контроль – це узгоджений контрактом
розподіл контролю над діяльністю, який існує лише тоді, коли рішення
про значущі види діяльності вимагають одностайної згоди сторін, між
якими розподілений контроль.
2. Спільна діяльність має такі характеристики: а) сторони пов’язані
контрактною угодою; б) контрактна угода надає двом або декільком із
вказаних вище сторін спільний контроль над діяльністю.
3. Суб'єкт господарювання, який є стороною діяльності, має оцінити, чи
передбачає контрактна угода між сторонами колективний контроль з
боку всіх сторін або групи сторін. Всі сторони або група сторін
контролюють діяльність колективно, якщо вони повинні діяти разом,
щоб спрямовувати діяльність, яка суттєво впливає на результати
діяльності за угодою (тобто на значущі види діяльності). Якщо
визначено, що всі сторони або група сторін здійснюють колективний
контроль над діяльністю, то спільний контроль існує лише тоді, коли
рішення про значущі види діяльності вимагають одностайної згоди
сторін, які здійснюють колективний контроль. У спільній діяльності
жодна із сторін не контролює угоду одноосібно. Сторона, що має
спільний контроль над діяльністю, може запобігти здійсненню контролю
діяльності будь-якою з інших сторін або групою сторін.
4. Спільна діяльність – це або спільна операція, або спільне підприємство.
Оцінюючи, чи є спільна діяльність спільною операцією або спільним
підприємством, суб'єкт господарювання застосовує судження. Суб'єкт
господарювання визначає тип спільної діяльності, у якій він бере участь,
розглядаючи свої права та обов’язки, що виникають у зв’язку з такою
діяльністю. Суб'єкт господарювання оцінює свої права та обов’язки,
розглядаючи структуру та організаційно-правову форму діяльності,
умови, погоджені сторонами в рамках контрактної угоди, та (якщо це
доречно) інші факти й обставини.
5. Спільна операція – це спільна діяльність, яка передбачає наявність у
сторін, що мають спільний контроль над діяльністю, прав на активи та
обов’язків щодо зобов’язань, пов’язаних з діяльністю. Такі сторони
називаються спільними операторами.
6. У зв’язку зі своєю часткою участі у спільній діяльності, спільний
оператор визнає: а) свої активи, у тому числі свою частку будь-яких
активів, утримуваних спільно; б) свої зобов’язання, у тому числі свою
частку будь-яких зобов’язань, понесених спільно; в) свій дохід від
продажу своєї частки продукції, виготовленої в рамках виконання
спільної діяльності; г) свою частку доходу від реалізації продукції спільної
діяльності; та ґ) свої витрати, в тому числі свою частку будь-яких витрат,
понесених спільно.
- 17 -
7. Спільний оператор обліковує активи, зобов’язання, доходи та витрати,

пов’язані з його часткою участі у спільній діяльності, відповідно до
МСФЗ, що застосовуються до конкретних активів, зобов’язань, доходів
та витрат.
8. Сторона, яка є учасником спільних операцій, але не має спільного
контролю, повинна також відобразити свою частку участі в діяльності,
якщо вона має права на активи і несе відповідальність за
зобов'язаннями, пов'язаними з спільними операціями.
9. Спільне підприємство – це спільна діяльність, яка передбачає наявність
у сторін, що мають спільний контроль над діяльністю, прав на чисті
активи такої діяльності. Такі сторони називаються учасниками спільного
підприємства.
10. Учасник спільного підприємства визнає свою частку участі у спільному
підприємстві як інвестицію та обліковує таку інвестицію за методом
участі в капіталі відповідно до МСБО 28 “Інвестиції в асоційовані та
спільні підприємства”, окрім випадків, коли суб'єкт господарювання
звільнений від застосування методу участі у капіталі, як визначено у
цьому стандарті.
МСФЗ 12 РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЧАСТКИ

УЧАСТІ В ІНШИХ СУБ'ЄКТАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1. МСФЗ 12 повинен застосовуватися компанією, у якої є інвестиції в
дочірні компанії; спільно контрольовані підприємства і спільну
діяльність; асоційовані компанії; неконсолідовані структуровані
компанії.
2. Для цілей МСФЗ 12 частка участі в іншому суб'єкті господарювання
означає договірну та недоговірну участь, унаслідок якої суб'єкт
господарювання може отримувати змінний дохід від діяльності іншого
суб'єкта господарювання. Свідченням частки участі в іншому суб'єкті
господарювання може бути, зокрема, утримування інструментів
капіталу або боргових інструментів, а також інші форми участі, такі як
надання фінансування, підтримка ліквідності, посилення кредиту та
гарантії. Вона охоплює засоби, завдяки яким суб'єкт господарювання
має контроль або спільний контроль над іншим суб'єктом
господарювання або здійснює суттєвий вплив на нього. Суб'єкт
господарювання не обов’язково має частку участі в іншому суб'єкті
господарювання лише внаслідок типових відносин клієнт –
постачальник.
3. Структурований суб'єкт господарювання – це суб'єкт господарювання,
структура організації та управління якого побудована так, що права
голосу або подібні права не є домінуючим чинником у вирішенні
питання про те, хто контролює суб'єкта господарювання, як, наприклад,
у випадку, коли будь-які права голосу пов’язані лише з
адміністративними завданнями, а відповідна діяльність спрямовується
шляхом договірних угод.
4. МСФЗ 12 не поширюється на окремі плани виплат працівникам; окремі
фінансові звіти, щодо яких застосовується МСФЗ (IAS) 27 «Окрема
фінансова звітність» (виняток в деяких випадках складають
- 18 -
неконсолідовані структуровані організації та інвестиційні організації);

частки в спільних підприємствах, в яких відсутній спільний контроль;
більшість часток в інших компаніях, які обліковуються відповідно до
МСФЗ (IFRS) 9 «Фінансові інструменти».
5. Основною метою МСФЗ 12 є формулювання вимог до розкриття
інформації, яка дозволить користувачам фінансової звітності оцінити
характер і ризики, пов'язані з частками участі в інших організаціях;
вплив, який чиниться частками участі, на фінансовий стан, фінансові
результати і грошові потоки. У тих випадках, коли розкриття, необхідні
Стандартом, а також інші розкриття, необхідні іншими стандартами, не
відповідають вище викладеним цілям, компанія зобов'язана
розкривати додаткову інформацію, яка необхідна для досягнення мети.
6. Суб'єкт господарювання розкриває інформацію про важливі судження
та припущення, які він зробив (та зміни у таких судженнях та
припущеннях), визначаючи: а) що він має контроль над іншим
суб'єктом господарювання, тобто об'єктом інвестування, як описано в
МСФЗ 10 “Консолідована фінансова звітність”; б) що він має спільний
контроль над угодою або чинить суттєвий вплив на інший суб'єкт
господарювання; та в) тип спільної угоди (тобто, спільна операція чи
спільне підприємство), якщо угоду структуровано в окреме утворення.
7. Якщо материнське підприємство визначає, що воно є інвестиційним
суб’єктом господарювання відповідно до МСФЗ 10, то інвестиційний
суб’єкт господарювання розкриває інформацію про важливі судження
та припущення, зроблені ним у процесі визначення, чи є він
інвестиційним суб’єктом господарювання. Якщо інвестиційному
суб’єктові господарювання бракує однієї або кількох типових
характеристик інвестиційного суб’єкта господарювання, то він
розкриває причини для висновку про те, що, незважаючи на це, він є
інвестиційним суб’єктом господарювання.
8. Щодо груп суб'єкт господарювання розкриває інформацію, яка
дозволить користувачам консолідованої фінансової звітності а)
зрозуміти склад групи та яку неконтрольовану частки участі мають у
діяльності групи та її грошових потоках; та б) оцінити характер та
масштаби суттєвих обмежень на його здатність мати доступ до активів
(або використовувати їх) та погашати зобов’язання групи; характер
ризиків, пов’язаних з його частками участі у консолідованих
структурованих суб'єктах господарювання, та зміни таких ризиків;
наслідки змін у його частках власності в дочірньому підприємстві, що не
призводять до втрати контролю; та наслідки втрати контролю над
дочірнім підприємством протягом звітного періоду.
9. Щодо спільних угод або асоційованих підприємств суб'єкт
господарювання розкриває інформацію, яка наддасть можливість
користувачам його фінансової звітності оцінити: а) характер, масштаби
та фінансові впливи його часток власності у спільних угодах або
асоційованих підприємствах, у тому числі характер та впливи його
договірних відносин з іншими інвесторами, що мають спільний
контроль над спільними угодами та асоційованими підприємствами або
чинять суттєвий вплив на них; та б) характер та зміни ризиків,
пов’язаних з його частками участі у спільних та асоційованих
підприємствах.
- 19 -
10. Щодо неконсолідованих структурованих суб'єктів господарювання

суб'єкт господарювання розкриває інформацію, яка наддасть змогу
користувачам його фінансової звітності: а) зрозуміти характер та
масштаби його часток участі у неконсолідованих структурованих
суб'єктах господарювання; та б) оцінити характер та зміни ризиків,
пов’язаних з його частками участі у неконсолідованих структурованих
суб'єктах господарювання.
МСФЗ 13 ОЦІНКА СПРАВЕДЛИВОЇ ВАРТОСТІ

1. Справедлива вартість – це ціна, яка була б отримана за продаж актива
або сплачена за передачу зобов’язання у звичайній операції на
основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних
ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи
спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою
іншого методу оцінювання. Справедлива вартість – це ринкова оцінка,
а не оцінка з урахуванням специфіки суб'єкта господарювання.
2. Оцінка справедливої вартості – це оцінка конкретного актива або
зобов’язання. Тому, оцінюючи справедливу вартість, суб'єкт
господарювання має брати до уваги ті характеристики актива або
зобов’язання, які учасники ринку взяли б до уваги, визначаючи ціну
актива або зобов’язання на дату оцінки. До таких характеристик
належать, наприклад, такі: а) стан та місце розташування актива; та б)
обмеження, якщо вони є, на продаж або використання актива.
3. Оцінка справедливої вартості припускає, що актив або зобов’язання
обмінюється між учасниками ринку у звичайній операції продажу
актива або передачі зобов’язання на дату оцінки за поточних ринкових
умов.
4. Оцінка справедливої вартості припускає, що операція продажу актива
або передачі зобов’язання відбувається або а) на основному ринку для
цього актива або зобов’язання; або б) за відсутності основного ринку –
на найсприятливішому ринку для цього актива або зобов’язання.
5. Суб'єкт господарювання оцінює справедливу вартість актива або
зобов’язання, користуючись припущеннями, якими користувалися б
учасники ринку, складаючи ціну актива або зобов’язання, та
припускаючи, що учасники ринку діють у своїх економічних інтересах.
6. Оцінка справедливої вартості нефінансового актива враховує здатність
учасника ринку генерувати економічні вигоди шляхом найвигіднішого
та найкращого використання актива або шляхом продажу його іншому
учасникові ринку, який використовуватиме цей актив найвигідніше та
найкраще.
7. Суб'єкт господарювання застосовує методи оцінки вартості, які
відповідають обставинам та для яких є достатньо даних, щоб оцінити
справедливу вартість, максимізуючи використання доречних відкритих
вхідних даних та мінімізуючи використання закритих вхідних даних. Три
широко застосовувані методи оцінки вартості такі: ринковий підхід,
витратний підхід та дохідний підхід.
8. З метою підвищення узгодженості та зіставності оцінок справедливої
вартості та пов’язаного з ними розкриття інформації, МСФЗ 13
- 20 -
встановлює ієрархію справедливої вартості, у якій передбачено три

рівня вхідних даних для методів оцінки вартості, що використовуються
для оцінки справедливої вартості.
9. Вхідні дані 1-го рівня – це ціни котирування (нескориговані) на
активних ринках на ідентичні активи або зобов’язання, до яких суб'єкт
господарювання може мати доступ на дату оцінки. Вхідні дані 2-го рівня
– це вхідні дані (окрім цін котирування, віднесених до 1-го рівня), які
можна спостерігати для актива чи зобов’язання, прямо або
опосередковано. Вхідні дані 3-го рівня – це вхідні дані для актива чи
зобов’язання, яких немає у відкритому доступі.
10. Суб'єкт господарювання розкриває інформацію, яка допомагає
користувачам його фінансової звітності оцінити обидва такі показники:
а) для активів та зобов’язань, що оцінюються за справедливою
вартістю на періодичній або неперіодичній основі у звіті про
фінансовий стан після первісного визнання, – методи оцінки вартості та
вхідні дані, використані для складання таких оцінок; б) для періодичних
оцінок справедливої вартості з використанням важливих закритих
вхідних даних (3-го рівня) – вплив оцінок на прибуток або збиток чи
інший сукупний дохід за період.
МСФЗ 15 ДОХІД ВІД ДОГОВОРІВ З КЛІЄНТАМИ

1. Основний принцип МСФЗ 15 вимагає визнання доходу для
відображення передачі обіцяних товарів або послуг покупцеві в сумі,
що відбиває відшкодування, право на яке організація очікує отримати
в обмін на такі товари або послуги. Основний принцип здійснюється в
рамках п’ятикрокової моделі: ідентифікація договору з покупцем;
ідентифікація обов'язків до виконання за договором; визначення ціни
угоди; розподіл ціни угоди на обов'язки до виконання за договором;
визнання виручки, коли (або в міру того як) організація виконує
обов'язок до виконання.
2. Суб’єкт господарювання обліковує договір з клієнтом, який належить до
сфери застосування цього стандарту, тільки тоді, коли виконуються всі
перелічені далі критерії: а) сторони договору схвалили договір
(письмово, усно чи у відповідності з іншою звичною практикою ведення
бізнесу) і готові виконувати свої зобов'язання; б) суб'єкт
господарювання може визначити права кожної сторони відносно
товарів або послуг, які будуть передаватися; в) суб'єкт господарювання
може визначити умови оплати за товари або послуги, які будуть
передаватися; г) договір має комерційну сутність (тобто очікується, що
ризик, час або сума майбутніх грошових потоків суб’єкта господарства
зміняться внаслідок договору); та ґ) цілком імовірно, що суб’єкт
господарювання отримає компенсацію, на яку він матиме право в
обмін на товари або послуги, які будуть передані клієнту.
3. Суб’єкт господарювання визнає дохід від звичайної діяльності, коли
(або у міру того, як) суб’єкт господарювання задовольняє зобов’язання
щодо виконання, передаючи обіцяний товар або послугу (тобто актив)
клієнтові. Актив передається, коли (або у міру того, як) клієнт отримує
контроль над таким активом.
- 21 -
4. Суб’єкт господарювання передає контроль над товаром або послугою з

плином часу, і , отже, задовольняє зобов’язання щодо виконання та
визнає дохід від звичайної діяльності з часом, якщо виконується один з
таких критеріїв: (a) клієнт одночасно отримує та споживає вигоди, що
надаються внаслідок виконання суб’єктом господарювання у процесі
виконання; (б) виконання суб’єктом господарювання створює або
вдосконалює актив (наприклад, незавершене виробництво), який
контролюється клієнтом у процесі створення або вдосконалення активу;
або (в) виконання суб’єктом господарювання не створює активу з
альтернативним використанням для суб’єкта господарювання і суб’єкт
господарювання має юридично обов’язкове право на отримання
платежу за виконання, завершене до сьогодні. Для кожного
зобов'язання щодо виконання, що задовольняється з плином часу,
суб’єкт господарювання визнає дохід від звичайної діяльності протягом
певного часу, оцінюючи прогрес на шляху до повного задоволення
такого зобов'язанням щодо виконання. До відповідних методів
оцінювання прогресу належать методи оцінки за результатами та
методи оцінки за ресурсами.
5. Якщо зобов'язання щодо виконання не виконується з плином часу, то
суб’єкт господарювання задовольняє це зобов'язання щодо виконання
у певний момент часу. Щоб визначити момент часу, у який клієнт
отримує контроль над обіцяним активом, а суб’єкт господарювання
задовольняє зобов'язання щодо виконання, суб’єкт господарювання
має розглянути вимоги щодо контролю. Крім того, суб’єкт
господарювання має розглянути показники передачі контролю, серед
яких, зокрема, такі: (a) суб’єкт господарювання має поточне право на
оплату за актив; (б) клієнт має право власності на актив; (в) суб’єкт
господарювання передав фізичне володіння активом; (г) клієнт має
істотні ризики та винагороди, пов'язані з володінням активом; (ґ) клієнт
прийняв актив.
6. Щоб визначити ціну операції, суб’єкт господарювання має розглянути
умови договору та свою звичну практику бізнесу. Ціна операції – це
сума компенсації, яку суб’єкт господарювання очікує отримати право в
обмін на передачу клієнтові обіцяних товарів або послуг за винятком
сум, зібраних від імені третіх осіб (наприклад, деяких податків на
продаж). Компенсація, обіцяна в договорі з клієнтом, може включати
фіксовані суми, змінні суми або і ті й ті суми.
7. Якщо компенсація, обіцяна в договорі, включає змінну суму, то суб’єкт
господарювання має оцінити суму компенсації, на яку суб’єкт
господарювання матиме право в обмін на передачу обіцяних товарів
або послуг клієнтові. Суб’єкт господарювання має оцінити суму змінної
компенсації, використовуючи один із зазначених далі методів, залежно
від того, який метод, за очікуванням суб’єкта господарювання, наддасть
кращий прогноз суми компенсації, на яку він матиме право: метод
очікуваної вартості або метод найімовірнішої суми.
8. Визначаючи ціну операції, суб’єкт господарювання має коригувати
обіцяну суму компенсації з метою врахування часової вартості грошей,
якщо терміни платежів, погоджені сторонами договору (явно або
неявно), надають клієнтові або суб'єктові господарювання значну
вигоду у фінансуванні передачі товарів або послуг клієнтові. За таких
обставин договір містить значний компонент фінансування. Значний
- 22 -
компонент фінансування може існувати незалежно від того, чи

висловлена обіцянка фінансування явно у договорі, чи передбачена
неявно умовами оплати, погодженими сторонами договору.
9. Розподіл ціни операції на зобов’язання щодо виконання здійснюється
для того, щоб суб’єкт господарювання розподілив ціну операції на
кожне зобов'язання щодо виконання (або відокремлений товар або
послугу) у сумі, яка відображає суму компенсації, на яку суб’єкт
господарювання сподівається отримати право в обмін на передачу
обіцяних товарів або послуг клієнтові. Серед методів, придатних для
оцінки окремо взятої ціни продажу товару або послуги, зокрема, такі:
підхід скоригованої оцінки ринку, підхід “очікувані витрати плюс маржа”
та залишкова підхід.
10. Суб’єкт господарювання визнає додаткові витрати, понесені у зв’язку з
укладанням договору з клієнтом як актив, якщо суб’єкт господарювання
сподівається відшкодувати ці витрати. Якщо витрати, понесені при
виконанні договору з клієнтом, не належать до сфери дії іншого
Стандарту (наприклад, МСБО 2 “Запаси”, МСБО 16 “Основні засоби”
або МСБО 38 “Нематеріальні активи”), суб’єкт господарювання визнає
актив внаслідок витрат, понесених з метою виконання договору, тільки
якщо ці витрати відповідають усім таким критеріям: (a) витрати
відносяться безпосередньо до договору або очікуваного договору, який
суб’єкт господарювання може чітко окреслити (наприклад, витрати,
пов'язані з послугами, що надаватимуться в рамках оновлення
існуючого договору, або витрати на розробку активу, який буде
переданий за конкретним договором, який наразі ще не
затверджений); (б) витрати генерують або покращують ресурси суб’єкта
господарювання, які будуть використовуватися при задоволення (або у
процесі задоволення) зобов'язань щодо виконання у майбутньому; та
(в) очікується, що витрати будуть відшкодовані.
МСФЗ 16 ОРЕНДА
1. На початку дії договору суб’єкт господарювання має оцінити чи є
договір орендою, або чи містить договір оренду. Договір є, чи містить
оренду, якщо договір передає право контролювати користування
ідентифікованим активом протягом певного періоду часу в обмін на
компенсацію.
2. За договорами оренди, які містять компонент оренди і один або кілька
додаткових компонентів, які є або не є орендою (наприклад, в разі
включення в договір оренди додаткових послуг з обслуговування),
орендар повинен розподілити відшкодування на кожен компонент
оренди на основі відносної ціни відокремленої угоди по компоненту
оренди і сукупної ціни відокремленої угоди по компонентам, які не є
орендою. Як спрощення практичного характеру орендар має право
прийняти рішення (для окремого виду базових активів) не
відокремлювати компоненти, які не є орендою, а замість цього
враховувати кожен компонент оренди і відповідні компоненти, які не є
орендою, в якості одного компонента оренди (крім вбудованих похідних
інструментів).Якщо договір містить компонент оренди і один або кілька
- 23 -
додаткових компонентів, які є або не є орендою, орендодавець

повинен розподіляти відшкодування за договором відповідно до вимог
МСФЗ (IFRS) 15.
3. МСФЗ 16 для орендарів встановлює єдину модель оренди, яка
передбачає визнання активів у формі прав оренди і орендних
зобов’язань. Виключення передбачені лише для короткострокової
оренди та оренди, за якою базовий актив є малоцінним. У МСФЗ 16 не
визначений поріг суттєвості за активами з низькою базовою вартістю,
проте в коментарях Ради з МСБО зазначено, що при розробці даного
пункту малася на увазі вартість менше 5 000 доларів США.
4. На дату початку оренди орендар оцінює актив з права користування за
собівартістю. Собівартість активу з права користування складається з:
а) суми первісної оцінки орендного зобов’язання; б) будь-яких
орендних платежів, здійснених на, або до дати початку оренди, за
вирахуванням отриманих стимулів до оренди; в) будь-які первісні прямі
витрати, понесені орендарем; та г) оцінку витрат, які будуть понесені
орендарем у процесі демонтажу та переміщення базового активу,
відновлення місця, на якому він розташований, або відновлення
базового активу до стану, що вимагається умовами оренди, окрім
випадків, коли такі витрати здійснюються з метою виробництва запасів.
5. Після дати початку оренди орендар оцінює актив з права користування,
застосовуючи модель собівартості, окрім випадків, коли він застосовує
будь-яку з моделей оцінки – модель переоціненої або модель
справедливої вартості. МСФЗ 16 встановлює вимоги, в яких випадках
кожна модель застосовується.
6. На дату початку оренди орендар оцінює орендне зобов’язання за
теперішньою вартістю орендних платежів, не сплачених на таку дату.
Орендні платежі слід дисконтувати, застосовуючи припустиму ставку
відсотка в оренді, якщо таку ставку можна легко визначити. Якщо таку
ставку не можна легко визначити, то орендар застосовує ставку
додаткових запозичень орендаря. До складу платежів враховують: а)
фіксовані платежі (в тому числі по суті фіксовані платежі; б) зміні
орендні платежі, які залежать від індексу чи ставки, первісно оцінені з
використанням такого індексу чи ставки на дату початку оренди; в)
суми, що, як очікується, будуть сплачені орендарем за гарантіями
ліквідаційної вартості; г) ціну виконання можливості придбання, якщо
орендар обґрунтовано впевнений у тому, що він скористається такою
можливістю; та ґ) платежі в рахунок штрафів за припинення оренди,
якщо строк оренди відображає реалізацію орендарем можливості
припинення оренди.
7. Після дати початку оренди орендар оцінює орендне зобов’язання, а)
збільшуючи балансову вартість з метою відобразити процент за
орендним зобов’язанням; б) зменшуючи балансову вартість з метою
відобразити здійснені орендні платежі; та в) переоцінюючи балансову
вартість з метою відобразити будь-які переоцінки або модифікації
оренди, або з метою відобразити переглянуті по суті фіксовані орендні
платежі.
8. Орендодавець класифікує кожну зі своїх оренд або як операційну
оренду, або як фінансову оренду. Оренда класифікується як фінансова
оренда, якщо вона передає в основному всі ризики та вигоди,
пов’язані з правом власності на базовий актив. Оренда класифікується
- 24 -
як операційна оренда, якщо вона не передає в основному всі ризики

та вигоди щодо права власності на базовий актив.
9. На дату початку оренди орендодавець визнає активи, утримувані за
фінансовою орендою, у своєму звіті про фінансовий стан та подає їх як
дебіторську заборгованість за сумою, що дорівнює чистій інвестиції в
оренду. Орендодавець визнає фінансовий дохід протягом строку оренди
на основі моделі, яка відображає сталу періодичну ставку прибутковості
на чисті інвестиції орендодавця в оренду.
10. Орендодавець визнає орендні платежі від операційної оренди як дохід
на прямолінійній основі чи будь-якій іншій систематичній основі.
Орендодавець застосовує іншу систематичну основу, якщо така основа
дозволяє краще відображати модель, завдяки якій вигода, отримана від
використання базового активу зменшується.
МСФЗ 17 СТРАХОВІ КОНТРАКТИ

1. Суб'єкт господарювання застосовує МСФЗ 17 до: а) страхових
контрактів (включаючи контракти перестрахування), які він випускає; б)
контракти перестрахування, які він утримує; і в) інвестиційних
контрактів із умовами дискреційної участі, які він випускає, якщо
суб'єкт господарювання випускає також і страхові контракти.
2. Суб’єкт господарювання визначає портфелі страхових контрактів.
Портфель складається з контрактів, що наражаються на схожі ризики і
управління якими здійснюється разом. Слід очікувати, що контракти в
рамках однієї лінійки продуктів, матимуть схожі ризики, а отже слід
очікувати, що вони перебуватимуть в одному й тому самому портфелі,
якщо управління ними здійснюється разом. При цьому не очікується,
що контракти для різних лінійок продуктів (наприклад, фіксований
ануїтет з одноразовою сплатою премії в порівнянні зі звичайним
строковим контрактом страхування життя) наражатимуться на схожі
ризики, а отже слід очікувати, що вони перебуватимуть у різних
портфелях.
3. Суб’єкт господарювання ділить портфелі випущених страхових
контрактів, як мінімум, на: а) групу контрактів, що є обтяжливими при
первісному визнанні, якщо вони є б) групу контрактів, які при
первісному визнанні не мають значної можливості стати згодом
обтяжливими, якщо такі є; і в) групу решти контрактів у портфелі, якщо
такі є.
4. Суб'єкт господарювання визнає групу випущених ним страхових
контрактів, починаючи з більш ранньої з таких дат: а) початку періоду
покриття за групою контрактів; б) дати, коли перший платіж з боку
держателя страхового полісу в групі належить до сплати; і в) у разі групи
обтяжливих контрактів, із тієї дати, коли група стає обтяжливою.
5. При первісному визнанні суб'єкт господарювання оцінює групу
страхових контрактів як суму: а) грошових потоків виконання, які
складаються з: i) оцінки майбутніх грошових потоків; ii) коригування для
врахування часової вартості грошей і фінансових ризиків, пов'язаних із
майбутніми грошовими потоками, в тому обсязі, в якому фінансові
- 25 -
ризики не враховано в оцінках майбутніх грошових потоків; і iii)

коригування на нефінансовий ризик; б) контрактної сервісної маржі.
6. Балансова вартість групи страхових контрактів станом на кінець
кожного звітного періоду є сумою: а) зобов'язання на залишок
покриття, у тому числі: i) грошових потоків виконання, що стосуються
майбутніх послуг, віднесених до групи на відповідну дату; ii) контрактної
сервісної маржі групи на відповідну дату; і б) зобов'язання за
страховими вимогами, що містять грошові потоки виконання, що
пов'язані з наданими в минулому послугами, віднесені до групи на
відповідну дату.
7. Суб'єкт господарювання визнає дохід і витрати за такими змінами в
балансовій вартості зобов'язання на залишок покриття: а) дохід від
страхування – у разі зменшення розміру зобов'язання на залишок
покриття через надання послуг протягом періоду; б) витрати на страхові
послуги – у разі збитків за групами обтяжливих контрактів і відновлення
таких збитків; і в) фінансові доходи або витрати за страхуванням – у
зв'язку з впливом часової вартості грошей і впливом фінансового
ризику.
8. Суб'єкт господарювання визнає дохід і витрати за такими змінами в
балансовій вартості зобов'язання за страховими вимогами: а) витрати
на страхові послуги – у разі збільшення зобов'язань через страхові
вимоги і витрати, що виникли протягом періоду за винятком будь-яких
інвестиційних компонентів; б) витрати на страхові послуги – у разі будь-
яких подальших змін у грошових потоках виконання, пов'язаних із
понесеними страховими збитками за страховими вимогами за
подіями, що сталися та понесеними витратами; та в) фінансові доходи
або витрати за страхуванням – у зв'язку з впливом часової вартості
грошей і впливом фінансового ризику.
9. Контрактна сервісна маржа на кінець звітного періоду відображає
прибуток у групі страхових контрактів, який іще не був визнаний у
прибутку або збитку, оскільки він пов'язаний із майбутніми послугами,
що мають бути надані за контрактами, що належать до групи.
10. Суб'єкт господарювання окремо подає у звіті про фінансовий стан
балансові вартості груп: а) випущених страхових контрактів, що є
активами; б) випущених страхових контрактів, що є зобов'язаннями; в)
утримуваних контрактів перестрахування, що є активами, та г)
утримуваних контрактів перестрахування, що є зобов'язаннями. Суб'єкт
господарювання здійснює дезагрегування сум, визнаних у звіті (звітах)
про прибуток або збиток та інший сукупний дохід (далі – «звіт (звіти) про
фінансовий результат») на: а) результат страхових послуг, що включає в
себе дохід від страхування і витрати на страхові послуги; та б) фінансові
доходи або витрати за страхуванням.
МСБО 1 ПОДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1. Фінансова звітність є структурованим відображенням фінансового
стану та фінансових результатів діяльності суб’єкта господарювання.
Метою фінансової звітності є надання інформації про фінансовий стан,
фінансові результати діяльності та грошові потоки суб’єкта
господарювання, яка є корисною для широкого кола користувачів при
- 26 -
прийнятті ними економічних рішень. Фінансова звітність також

демонструє результати того, як управлінський персонал суб’єктів
господарювання розпоряджається ввіреними йому ресурсами. Для
досягнення цієї мети фінансова звітність надає таку інформацію про
суб’єкта господарювання: а) активи; б) зобов’язання; в) власний
капітал; г) дохід та витрати, у тому числі прибутки та збитки; ґ) внески
власників та розподіл між власниками, що діють згідно з їхніми
повноваженнями як власників; та д) грошові потоки.
2. Повний комплект фінансової звітності включає: а) звіт про фінансовий
стан на кінець періоду; б) звіт про прибутки та збитки та інший сукупний
дохід за період; в) звіт про зміни у власному капіталі за період; г) звіт
про рух грошових коштів за період; ґ) примітки, що містять виклад
суттєвих облікових політик та інші пояснення; ґа) порівняльну
інформацію стосовно попереднього періоду; та д) звіт про фінансовий
стан на початок найбільш раннього порівняльного попереднього
періоду, коли суб’єкт господарювання застосовує облікову політику
ретроспективно або здійснює ретроспективний перерахунок статей
своєї фінансової звітності, або коли він перекласифікує статті своєї
фінансової звітності.
3. Суб’єкт господарювання, фінансова звітність якого відповідає МСФЗ,
має чітко та без будь-яких обмежень зазначати таку відповідність у
примітках. Суб’єкт господарювання не повинен характеризувати
фінансову звітність як таку, що відповідає МСФЗ, якщо вона не
відповідає усім вимогам МСФЗ.
4. Складаючи фінансову звітність, управлінський персонал повинен
оцінювати здатність суб’єкта господарювання продовжувати свою
діяльність на безперервній основі. Суб’єкт господарювання складає
фінансову звітність на основі безперервності, якщо тільки
управлінський персонал не має намірів ліквідувати суб’єкта
господарювання чи припинити діяльність або не має реальної
альтернативи таким заходам. Якщо під час оцінювання управлінський
персонал знає про суттєві невизначеності, пов’язані з подіями чи
умовами, які можуть спричинити значний сумнів щодо здатності
суб’єкта господарювання продовжувати діяльність на безперервній
основі, суб’єкт господарювання має розкривати інформацію про такі
невизначеності. Якщо суб’єкт господарювання не складає фінансову
звітність на основі припущення безперервності, він повинен розкрити
інформацію про цей факт разом з основою, на якій він склав фінансову
звітність, та з причинами, через які діяльність суб’єкта господарювання
не розглядається як безперервна.
5. Суб’єкт господарювання складає свою фінансову звітність (крім
інформації про рух грошових коштів) за принципом нарахування, подає
окремо кожний суттєвий клас подібних статей. Суб’єкт господарювання
подає окремо статті відмінного характеру або функції, крім випадків,
коли вони є несуттєвими і не повинен згортати активи та зобов’язання
або дохід і витрати, якщо тільки цього не вимагає або не дозволяє
МСФЗ.
6. Суб’єкт господарювання чітко ідентифікує кожний фінансовий звіт і
примітки. Крім того, суб’єкт господарювання виділяє вказану далі
інформацію і повторює її, якщо це потрібно для належного розуміння
поданої інформації: а) назву суб’єкта господарювання, що звітує, або
- 27 -
інші способи ідентифікації та будь-які зміни в цій інформації порівняно з

кінцем попереднього звітного періоду; б) ця фінансова звітність
стосується одного суб’єкта господарювання чи групи суб’єктів
господарювання; в) дату кінця звітного періоду або періоду, охопленого
комплектом фінансової звітності та примітками; г) валюту подання, як
визначає МСБО 21; та ґ) рівень округлення, використаний при поданні
сум у фінансовій звітності.
7. Суб’єкт господарювання подає повний комплект фінансової звітності
(включаючи порівняльну інформацію) як мінімум щороку. Якщо суб’єкт
господарювання змінює дату закінчення свого звітного періоду і подає
фінансову звітність за період, довший або коротший, ніж один рік, то
суб’єкт господарювання розкриває, додатково до періоду, який
охоплюється фінансовою звітністю: а) причини використання довшого
чи коротшого періоду; б) той факт, що суми, наведені у фінансовій
звітності, не є повністю зіставними.
8. Крім випадків, коли МСФЗ дозволяють чи вимагають інше, суб’єкт
господарювання подає порівняльну інформацію стосовно попереднього
періоду щодо всіх сум, наведених у фінансовій звітності поточного
періоду. Суб’єкт господарювання повинен включати порівняльну
інформацію також в описову частину, якщо вона є доречною для
розуміння фінансової звітності поточного періоду. Суб'єкт
господарювання подає, як мінімум, два звіти про фінансовий стан, два
звіти про прибутки та збитки та інші сукупні доходи, два окремі звіти про
прибутки та збитки (якщо подаються), два звіти про рух грошових
коштів та два звіти про зміни у власному капіталі та відповідні примітки.
9. Суб’єкт господарювання зберігає подання та класифікацію статей у
фінансовій звітності від одного періоду до іншого, якщо тільки: а) не є
очевидним (внаслідок суттєвої зміни в характері операцій суб’єкта
господарювання або огляду його фінансової звітності), що інше
подання чи інша класифікація будуть більш доречними з урахуванням
критеріїв щодо обрання та застосування облікових політик у МСБО 8;
або б) МСФЗ не вимагає зміни в поданні.
10. МСБО 1 містить мінімальні вимоги до МСФЗ-звітів, у тому числі
мінімальний перелік обов’язкових статей, альтернативні варіанти
подання тощо.
МСБО 2 ЗАПАСИ
1. Запаси – це активи, які: а) утримуються для продажу у ході звичайного
ведення бізнесу; б) перебувають у процесі виробництва для такого
продажу; або в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для
споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.
2. Стандарт не застосовується до оцінки запасів, якими володіють:
виробники сільськогосподарської продукції та продукції лісового
господарства, сільськогосподарської продукції після збирання врожаю,
а також корисних копалин і продуктів переробки корисних копалин за
умови, що вони оцінюються за чистою можливою ціною продажу
відповідно до прийнятої практики обліку в цих галузях; товарні брокери-
- 28 -
трейдери, які оцінюють свої запаси за справедливою вартістю за

вирахуванням витрат на їх продаж.
3. Запаси оцінюють за меншою з таких двох величин: собівартість та
чиста вартість реалізації. Собівартість запасів повинна включати всі
витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, понесені
під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та
приведення їх у теперішній стан. Оцінки чистої вартості реалізації
базуються на найбільш достовірних доказах, наявних на момент
здійснення оцінок очікуваної суми реалізації запасів. При цих оцінках
враховують коливання ціни або собівартості, безпосередньо пов’язані з
подіями, які відбуваються після закінчення періоду, тією мірою,
наскільки такі події підтверджують умови, що існували на кінець періоду.
4. Собівартість запасів повинна включати: витрати на придбання
(включаючи ціну покупки, імпортні мита та інші податки,
транспортування, навантаження та інші витрати, безпосередньо
пов'язані з придбанням запасів); витрати на переробку (включаючи
постійні і змінні накладні виробничі витрати). Собівартість запасів не
повинна включати: понаднормативних сум відходів, витраченого праці
або інших виробничих витрат; витрати на зберігання; адміністративні
витрати, не пов'язані з виробництвом продукції; витрати на продаж;
курсові різниці; відсотки по кредитах (за винятком дуже рідкісних
випадків, відповідно до МСФЗ (IAS) 23 «Витрати на позики»).
5. Матеріали та інші допоміжні матеріали, утримувані для використання
під час виробництва запасів, не списуються нижче собівартості, якщо
очікується, що готова продукція, виготовлена з них, буде реалізована за
собівартістю або вище від собівартості. Проте, коли падіння ціни на
матеріали указує на те, що собівартість готової продукції перевищить
чисту вартість реалізації, матеріали списуються до їх чистої вартості
реалізації. За таких обставин вартість заміщення матеріалів може бути
найкращою наявною оцінкою чистої вартості їх реалізації.
6. Собівартість одиниць запасів, які, як правило, не є взаємозамінними,
та товарів чи послуг, призначених для конкретних проектів, слід
визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх
індивідуальної собівартості.
7. Собівартість запасів, за винятком наведених у пункті 23, слід визначати
за формулою "перше надходження – перший видаток" (ФІФО) або за
формулою середньозваженої собівартості. Суб’єктові господарювання
слід застосовувати одну і ту саму формулу собівартості для всіх запасів
суб’єкта господарювання подібного характеру та використання. Для
запасів різного характеру або використання можуть бути
виправданими різні формули собівартості.
8. Такі методи оцінки собівартості запасів, як метод стандартних витрат
або метод роздрібних цін, можуть використовуватися для зручності,
якщо їх результати приблизно дорівнюють собівартості. Стандартні
витрати враховують стандартні рівні використання основних та
допоміжних матеріалів, праці, економічної та виробничої потужності. Їх
регулярно аналізують і, за потреби, переглядають з огляду на поточні
умови.
9. Коли запаси продані, балансова вартість цих запасів повинна
визнаватися витратами періоду, в якому визнається відповідний дохід
від звичайної діяльності. Сума будь-якого списання запасів до їх чистої
- 29 -
вартості реалізації та всі втрати запасів повинні визнаватися витратами

періоду, в якому відбувається списання або збиток. Сума будь-якого
відновлення будь-якого списання запасів, що виникає в результаті
збільшення чистої вартості реалізації, повинна визнаватися як
зменшення суми запасів, визнаної як витрати в періоді, в якому
відбулося відновлення.
10. Розподіл постійних виробничих накладних витрат на витрати, пов’язані
з переробкою, базується на нормальній потужності виробничого
устаткування. Нормальна потужність – це очікуваний рівень
виробництва, якого можна досягти в середньому протягом кількох
періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги
зменшення потужності, що виникає в результаті запланованого
технічного обслуговування. Можна використовувати фактичний рівень
виробництва, коли він приблизно дорівнює нормальній потужності.
Сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю
виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або
простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються витратами того
періоду, в якому вони понесені.
МСБО 7 ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ

1. Суб’єкт господарювання складає звіт про рух грошових коштів згідно з
вимогами МСБО 7 та подає його як складову частину фінансової
звітності за кожний період подання фінансової звітності.
2. Звіт про рух грошових коштів повинен відображати грошові потоки
протягом періоду згідно з поділом діяльності на операційну,
інвестиційну та фінансову.
3. Операційна діяльність – це основна діяльність суб’єкта
господарювання, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, які
не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. Прикладами грошових
потоків від операційної діяльності є: а) надходження грошових коштів
від продажу товарів та надання послуг; б) надходження грошових
коштів від роялті, авторських гонорарів, комісійних, а також інший
дохід; в) виплати грошових коштів постачальникам товарів та послуг; г)
виплати грошових коштів працівникам та виплати за їх дорученням
тощо.
4. Інвестиційна діяльність – це придбання і продаж довгострокових
активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових
коштів. Прикладами грошових потоків, що виникають від інвестиційної
діяльності, є: a) виплати грошових коштів для придбання основних
засобів, нематеріальних активів та інших довгострокових активів. Ці
виплати охоплюють також ті, що пов’язані з капіталізованими
витратами на розробки та будівництво власними силами; б)
надходження грошових коштів від продажу основних засобів,
нематеріальних активів, а також інших довгострокових активів; в)
виплати грошових коштів для придбання власного капіталу або
боргових інструментів інших суб’єктів господарювання, а також часток у
спільних підприємствах тощо.
- 30 -
5. Фінансова діяльність – діяльність, що спричиняє зміни розміру та складу

вкладеного капіталу та запозичень суб’єкта господарювання.
Прикладами грошових потоків, що виникають від фінансової діяльності,
є: а) надходження грошових коштів від випуску акцій або інших
інструментів власного капіталу; б) виплати грошових коштів власникам
для придбання або викупу раніше випущених акцій суб’єкта
господарювання; в) надходження грошових коштів від випуску
незабезпечених боргових зобов’язань, позик, векселів, облігацій,
іпотек, а також інших короткострокових або довгострокових позик тощо.
6. Суб’єкт господарювання звітує про грошові потоки від операційної
діяльності, застосовуючи: а) прямий метод, згідно з яким розкривається
інформація про основні класи валових надходжень грошових коштів чи
валових виплат грошових коштів, або б) непрямий метод, згідно з яким
прибуток чи збиток коригується відповідно до впливу операцій
негрошового характеру, будь-яких відстрочок або нарахувань минулих
чи майбутніх надходжень або виплат грошових коштів щодо операційної
діяльності, а також відповідно до статей доходу або витрат, пов’язаних із
грошовими потоками від інвестиційної чи фінансової діяльності.
7. Суб’єкт господарювання звітує про грошові потоки від інвестиційної і
фінансової діяльності виключно прямим методом.
8. На нетто-основі можна відображати в звітності грошові потоки, що
виникають від таких видів операційної, інвестиційної або фінансової
діяльності: a) надходження і виплати грошових коштів за дорученням
клієнтів, коли грошові потоки відображають діяльність клієнта, а не
діяльність суб’єкта господарювання; та б) надходження і виплати
грошових коштів за статтями, згідно з якими оборот є швидким, суми
великими, а строки погашення короткими.
9. Грошові потоки, які виникають від операцій в іноземній валюті,
відображаються у функціональній валюті суб’єкта господарювання із
застосуванням до суми в іноземній валюті такого курсу обміну
функціональної валюти на іноземну валюту, який був на дату грошового
потоку.
10. Суб’єкт господарювання розкриває компоненти грошових коштів та їх
еквівалентів і подає узгодження сум у звіті про рух грошових коштів за
статтями, відповідними наведеним у звіті про фінансовий стан.
МСБО 8 ОБЛІКОВІ ПОЛІТИКИ, ЗМІНИ В

ОБЛІКОВИХ ОЦІНКАХ ТА ПОМИЛКИ
1. Облікові політики – конкретні принципи, основи, домовленості, правила
та практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та
поданні фінансової звітності.
2. Якщо МСФЗ конкретно застосовується до операції, іншої події або
умови, облікову політику чи облікові політики, застосовані до такої статті,
слід визначити шляхом застосування МСФЗ.
3. Якщо немає МСФЗ, який конкретно застосовується до операції, іншої
події або умови, управлінський персонал має застосовувати судження
під час розробки та застосування облікової політики, щоб інформація
була: а) доречною для потреб користувачів з прийняття економічних
- 31 -
рішень; та б) достовірною, в тому значенні, що фінансова звітність: і)

подає достовірно фінансовий стан, фінансові результати діяльності та
грошові потоки суб’єкта господарювання; іі) відображає економічну
сутність операцій, інших подій або умов, а не лише юридичну форму; ііі)
є нейтральною, тобто вільною від упереджень; iv) є обачливою; та v) є
повною в усіх суттєвих аспектах.
4. Суб’єкт господарювання має змінити облікову політику, лише якщо
зміна: а) вимагається МСФЗ; або б) призводить до того, що фінансова
звітність надає достовірну та більш доречну інформацію про вплив
операцій, інших подій або умов на фінансовий стан, фінансові
результати діяльності або грошові потоки суб’єкта господарювання.
5. Зміна в обліковій оцінці – це коригування балансової вартості активу
або зобов’язання чи суми періодичного споживання активу, яке є
результатом оцінки теперішнього статусу активів та зобов’язань та
пов’язаних з ними очікуваних майбутніх вигід та зобов’язань. Зміни в
облікових оцінках є наслідком нової інформації або нових розробок та,
відповідно, не є виправленням помилок.
6. Вплив зміни облікової оцінки визнають перспективно, включаючи його
у прибуток або збиток: a) у періоді, коли відбулася зміна, якщо зміна
впливає лише на цей період; або б) у періоді, коли відбулася зміна, та у
майбутніх періодах, якщо зміна впливає на них разом. Якщо зміна в
обліковій оцінці приводить до змін в активах та зобов’язаннях або
стосується статті власного капіталу, її визнають шляхом коригування
балансової вартості відповідного активу, зобов’язання або статті
власного капіталу в періоді, коли відбулася зміна.
7. Розкриття, пов'язані зі змінами в облікових оцінках: характер і величину
змін в облікових оцінках, які впливають на фінансову звітність в
поточному періоді або імовірно в наступних періодах; факт того, що не
вдається визначити ефект від зміни бухгалтерських оцінок в наступних
звітних періодах.
8. Помилки попередніх періодів – пропуски або викривлення у фінансовій
звітності суб’єкта господарювання за один або кілька попередніх
періодів, які виникають через невикористання або зловживання
достовірною інформацією, яка: а) була наявна, коли фінансову звітність
за ті періоди затвердили до випуску; та б) за обґрунтованим
очікуванням, могла бути отриманою та врахованою при складанні та
поданні цієї фінансової звітності.
9. Суб’єкт господарювання виправляє суттєві помилки попереднього
періоду ретроспективно в першому комплекті фінансових звітів,
затверджених до випуску після їх виявлення шляхом: a) перерахування
порівнюваних сум за поданий попередній період (періоди), у якому
відбулася помилка; або б) перерахування залишків активів,
зобов’язань та власного капіталу на початок періоду за найбільш ранній
з поданих попередніх періодів, якщо помилка відбулася до найбільш
раннього з поданих попередніх періодів.
10. Розкриття, пов'язані з помилками минулих періодів, включають:
характер помилки попереднього періоду; суму практично здійсненною
коригування для кожного представленого періоду: кожної порушеної
статті фінансової звітності; базисного та розбавленого прибутку на
звичайну акцію (тільки якщо організація застосовує МСФЗ (IAS) 33);
суму коригування на початок першого з поданих періодів; опис і
- 32 -
пояснення виправлення помилки в разі, якщо не вдається провести

ретроспективний розрахунок.
МСБО 10 ПОДІЇ ПІСЛЯ ЗВІТНОГО ПЕРІОДУ

1. Мета МСБО 10 – визначити: a) коли суб’єктові господарювання слід
коригувати фінансову звітність стосовно подій після звітного періоду; та
б) яку інформацію суб’єктові господарювання слід розкривати про дату
затвердження фінансової звітності до випуску та про події після звітного
періоду.
2. Події після звітного періоду – це сприятливі та несприятливі події, які
відбуваються з кінця звітного періоду до дати затвердження фінансової
звітності до випуску. Можна визначити два типи подій: а) події, які
свідчать про умови, що існували на кінець звітного періоду (події, які
вимагають коригування після звітного періоду); та б) події, які свідчать
про умови, що виникли після звітного періоду (події, які не вимагають
коригування після звітного періоду).
3. Приклади подій, які вимагають коригування після звітного періоду, коли
суб’єктові господарювання слід коригувати суми, визнані у фінансовій
звітності, або визнавати раніше не визнані статті: a) рішення після
звітного періоду в судовій справі, яке підтверджує, що суб’єкт
господарювання мав теперішню заборгованість на кінець звітного
періоду; б) отримання інформації після звітного періоду, яка свідчить,
що корисність активу зменшилася на кінець звітного періоду або що
суму раніше визнаного збитку від зменшення корисності цього активу
треба коригувати; в) визначення після звітного періоду собівартості
придбаних активів або надходжень від проданих активів до кінця
звітного періоду тощо.
4. Якщо події, які не вимагають коригування після звітного періоду, є
суттєвими, нерозкриття інформації може впливати на економічні
рішення користувачів, прийняті на основі фінансової звітності.
Відповідно, суб’єктові господарювання слід розкривати таку
інформацію про кожну суттєву категорію подій, які не вимагають
коригування після звітного періоду: a) характер подій; та б) попередня
оцінка їх фінансового впливу або констатація, що така оцінка
неможлива.
5. Приклади подій, які не вимагають коригування після звітного періоду і
які, як правило, приводять до розкриття інформації: a) значне
об’єднання бізнесу після звітного періоду (МСФО 3 “Об’єднання
бізнесу” вимагає розкриття конкретної інформації в кожному такому
випадку) або вибуття значного дочірнього підприємства; б) оголошення
плану про припинення діяльності; в) істотні придбання активів,
класифікація активів як утримуваних для продажу згідно з МСФЗ 5
“Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність”,
інші вибуття активів або експропріація значних активів урядом; г)
знищення великого виробничого підприємства внаслідок пожежі після
звітного періоду тощо.
6. Якщо суб’єкт господарювання оголошує дивіденди утримувачам
інструментів капіталу (як визначено в МСБО 32 “Фінансові інструменти:
- 33 -
подання”) після звітного періоду, суб’єкт господарювання не визнає такі

дивіденди як зобов’язання на кінець звітного періоду.
7. Суб’єктові господарювання не слід складати свою фінансову звітність
на основі припущення безперервності, якщо управлінський персонал
визначає після звітного періоду, що він має намір ліквідувати суб’єкт
господарювання чи припинити операції або не має ніякої реалістичної
альтернативи цьому.
8. Суб’єктові господарювання слід розкривати інформацію про дату
затвердження фінансової звітності до випуску та про те, хто дав дозвіл
на таке затвердження.
9. Якщо власники суб’єкта господарювання або інші особи мають
повноваження вносити зміни до фінансової звітності після випуску,
суб’єктові господарювання слід розкривати інформацію про цей факт.
10. Якщо суб’єкт господарювання після звітного періоду отримує
інформацію про умови, які існували на кінець звітного періоду, йому
слід оновити розкриття інформації, пов’язаної з цими умовами, з
урахуванням нової інформації.
МСБО 12 ПОДАТКИ НА ПРИБУТОК

1. МСБО 12 застосовується для обліку поточних та відкладених податків на
прибуток.
2. Витрати з податку на прибуток за звітний період дорівнюють сумі
поточного податку на прибуток та зміні відкладених податкових активів і
зобов’язань протягом того ж звітного періоду.
3. Поточний податок для поточного і попереднього періодів повинен бути
визнаний як зобов'язання в частині, яка ще не була погашена, або як
актив, якщо сплачена сума перевищує суму, що підлягає сплаті за ці
періоди. Вигоди, пов'язані з податковим збитком, який допускається
переносити на минулий період з метою відшкодування поточного
податку за минулий період визнається як актив.
4. Тимчасові різниці – це різниці між балансовою вартістю актива чи
зобов’язання в звіті про фінансовий стан та їх податковою базою.
Тимчасові різниці можуть бути: a) тимчасовими різницями, що
підлягають оподаткуванню – тимчасові різниці, які при визначенні суми
оподаткованого прибутку (податкового збитку) майбутніх періодів
спричинить виникнення сум, що підлягають оподаткуванню, коли
балансова вартість актива або зобов’язання відшкодовується чи
погашається; або б) тимчасовими різницями, що підлягають
вирахуванню – тимчасові різниці, які при визначенні суми
оподаткованого прибутку (податкового збитку) майбутніх періодів
спричинить виникнення сум, що підлягають вирахуванню, коли
балансова вартість актива чи зобов’язання відшкодовується або
погашається.
5. Відкладене податкове зобов'язання має визнаватися для всіх
тимчасових різниць, за винятком тих випадків, коли: зобов'язання
виникає від первісного визнання гудвілу; зобов'язання виникає від
первісного визнання активів і зобов'язань за операціями, які не є
об'єднанням бізнесу (business combination) і які на момент вчинення
- 34 -
не впливають на бухгалтерську і на оподатковуваний прибуток

(збиток). Наприклад, не повинно визнаватися відстрочене податкове
зобов'язання при придбанні основних засобів, за якими амортизація
не зменшує оподатковуваний прибуток, так як зобов'язання виникає в
зв'язку з первісним визнанням активу. Крім того, подальші зміни у
величині невизнаного відстроченого податкового зобов'язання або
активу при амортизації також не будуть визнані; зобов'язання щодо всіх
тимчасових різниць, пов'язаних з інвестиціями в дочірні організації,
філії, асоційовані організації і з частками участі в спільних
підприємствах, коли є ймовірним, що в доступному для огляду
майбутньому ця тимчасова різниця не буде відновлена, при цьому
організація здатна контролювати терміни відновлення відповідної
тимчасової різниці.
6. Відкладений податковий актив повинен бути визнаний для тимчасовою
різниці, невикористаного податкового збитку, невикористаної
податкової пільги в тій мірі, в якій ймовірно наявність оподатковуваного
прибутку, проти якої тимчасова різниця, невикористаний податковий
збиток або невикористана податкова пільга можуть бути застосовані /
зараховані. Винятком є випадки, коли відстрочений податковий актив
виникає через первісного визнання активів або зобов'язань за
операціями, які не є об'єднанням бізнесу і не впливає на бухгалтерську
і оподатковуваний прибуток (збиток).
7. Балансова вартість відкладеного податкового активу повинна бути
переглянута в кінці кожного звітного року і зменшена в тій мірі, в якій
перестає бути можливим отримання достатнього оподатковуваного
прибутку, що дозволяє реалізувати вигоду, пов'язану з цим відкладеним
податковим активів, частково або повністю. При цьому МСБО 12
дозволяється визнання раніше невизнаних податкових активів (або
відновлення раніше зменшених податкових активів) у випадках, коли
з'являється достатня ймовірність того, що майбутній оподаткований
прибуток буде досить для відшкодування даного податкового активу.
8. Відкладені податкові активи і зобов'язання повинні бути оцінені за
податковими ставками, які будуть застосовуватися в тому періоді, в
якому активи відшкодовуються, а зобов'язання погашаються. Оцінка
проводиться на базі законодавства, яке діє або фактично набуло
чинності на кінець звітного періоду.
9. Оцінка відкладених податкових активів і зобов’язань повинна
відображати очікування компанії на дату складання балансу щодо
способу, за яким буде отримано відшкодування або погашена
балансова вартість активів і зобов'язань. Відкладені податкові активи і
зобов'язання не можуть дисконтуватися.
10. Поточний та відкладений податки повинні бути визнані як дохід або
витрата і включені в прибуток або збиток періоду, за винятком тих
податків, які виникають у зв'язку з: операціями або подіями, які
визнаються або в складі іншого сукупного доходу, або безпосередньо у
складі власного капіталу (наприклад, при переоцінці основних засобів
сума податку відноситься на рахунок капіталу); операціями з об'єднання
бізнесу, за винятком придбання інвестиційної організацією дочірньої
організації, яку потрібно оцінювати за справедливою вартістю через
прибуток або збиток.
- 35 -
МСБО 16 ОСНОВНІ ЗАСОБИ

1. Основні засоби – це матеріальні об’єкти, що їх: а) утримують для
використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг
для надання в оренду або для адміністративних цілей; б)
використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.
2. Собівартість об’єкта основних засобів слід визнавати активом, якщо і
тільки якщо: а) є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов’язані
зоб’єктом, надійдуть до суб’єкта господарювання; та б) собівартість
об’єкта можна достовірно оцінити.
3. Об’єкт основних засобів, який відповідає критеріям визнання як актив,
слід оцінювати за його собівартістю. Собівартість об’єкта основних
засобів складається з: а) ціни його придбання, включаючи митні
платежі на імпорт та податки, які не підлягають відшкодуванню, на
придбання після вирахування торговельних знижок та цінових знижок;
б) будь-яких витрат, які безпосередньо пов’язані з доставкою активу до
місця розташування та приведення його до стану, необхідного для його
експлуатації у спосіб, визначений управлінським персоналом; в)
первісної оцінки витрат на демонтаж, переміщення об’єкта та
відновлення території, на якій він розташований, зобов’язання за
якими суб’єкт господарювання бере або коли купує цей об’єкт, або
коли використовує його протягом певного періоду з метою, яка
відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.
4. Суб’єкт господарювання має обирати своєю обліковою політикою або
модель собівартості, або модель переоцінки, і йому слід застосовувати
цю політику до всього класу основних засобів.
5. Після визнання активом, об’єкт основних засобів слід відображати за
його собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-які
накопичені збитки від зменшення корисності.
6. Після визнання активом, об’єкт основних засобів (справедливу вартість
якого можна достовірно оцінити) слід відображати за переоціненою
сумою, яка є його справедливою вартістю на дату переоцінки мінус
будьяка подальша накопичена амортизація та подальші накопичені
збитки від зменшення корисності. Переоцінки слід проводити з
достатньою регулярністю так, щоб балансова вартість суттєво не
відрізнялася від тієї, що була б визначена із застосуванням
справедливої вартості на кінець звітного періоду. Якщо переоцінюють
об’єкт основних засобів, тоді весь клас основних засобів, до якого
належить цей актив, слід переоцінювати.
7. Амортизацію активу починають, коли він стає придатним для
використання, тобто коли він доставлений до місця розташування та
приведений до стану, необхідного для його експлуатації у спосіб,
визначений управлінським персоналом. Амортизацію активу
припиняють на одну з двох дат, яка відбувається раніше: на дату, з якої
актив класифікують як утримуваний для продажу (або включають до
групи вибуття, яку класифікують як утримувану для продажу) згідно з
МСФЗ 5, або на дату, з якої припиняють визнання активу. Отже,
амортизацію не припиняють, коли актив не використовують або він
вибуває з активного використання, доки актив не буде амортизований
повністю. Проте згідно з використаними методами амортизації
- 36 -
амортизаційні відрахування можуть дорівнювати нулю, якщо немає

виробництва. Кожну частину об’єкта основних засобів, собівартість якої
є суттєвою стосовно загальної собівартості об’єкта, слід амортизувати
окремо. Амортизаційні відрахування за кожен період слід визнавати у
прибутку чи збитку, якщо вони не включені до балансової вартості
іншого активу.
8. Щоб визначити, чи зменшилася корисність об’єкта основних засобів,
суб’єкт господарювання застосовує МСБО 36 “Зменшення корисності
активів”, який пояснює, як суб’єкт господарювання переглядає
балансову вартість своїх активів, як визначає суму очікуваного
відшкодування активу та коли він визнає або відміняє визнання збитку
від зменшення корисності.
9. Слід припиняти визнання балансової вартості об’єкта основних засобів:
а) після вибуття; або б) коли не очікують майбутніх економічних вигід від
його використання або вибуття. Прибуток чи збиток, що виникає від
припинення визнання об’єкта основних засобів, слід включати до
прибутку чи збитку, коли припиняється визнання об’єкта (якщо МСФЗ
16 не вимагає іншого від операцій продажу та зворотної оренди).
Прибутки не слід класифікувати як дохід.
10. МСБО 16 проводиться чітке розходження між витратами на поточний
ремонт та капітальними витратами і, відповідно, визначаються правила
визнання: витрати на ремонт і технічне обслуговування повинні
визнаватися як витрати в поточному періоді; витрати, пов'язані із
заміною істотного компонента активу, якщо цей компонент може бути
визнаний, капіталізуються як частина основних засобів; витрати на
регулярні масштабні технічні огляди, які є обов'язковими для роботи
об'єкта основних засобів, також повинні капіталізуватися за умови
виконання вимог до визнання активу. Частина, що залишилася в
балансову вартість раніше визнаних витрат на попередній огляд
підлягає припиненню визнання. При необхідності розрахункова
вартість майбутнього аналогічного технічного огляду може бути
використана в якості показника вартості існуючого компонента
технічного огляду.
МСБО 19 ВИПЛАТИ ПРАЦІВНИКАМ

1. Виплати працівникам включають короткострокові виплати, виплати
після закінчення трудової діяльності, інші довгострокові виплати та
виплати при звільненні.
2. Короткострокові виплати працівникам включають такі як вказані далі,
якщо очікується, що вони будуть сплачені у повному обсязі протягом
дванадцяти місяців після закінчення річного звітного періоду, у якому
працівники надавали відповідні послуги,: і) заробітні плати робітникам
та службовцям та внески на соціальне забезпечення; іі) оплачувана
щорічна відпустка та оплачувана тимчасова непрацездатність; ііі) участь
у прибутку та преміювання; та iv) негрошові вигоди теперішнім
працівникам (такі як медичне обслуговування, надання житла,
автомобілів, а також надання безкоштовних чи субсидованих товарів
або послуг).
- 37 -
3. Компанія повинна визнати недисконтовану суму короткострокових

винагород, що підлягає виплаті в обмін на послуги, надані в даному
періоді і визнані в тому ж періоді. Очікувані витрати на виплату
короткострокової винагороди у формі оплачуваного часу відсутності
визнаються в момент, коли працівники надають послуги, які збільшують
тривалість оплачуваного часу відсутності, яке працівники можуть
використовувати в майбутньому, або при ненакопичуваному
оплачуваному часу відсутності безпосередньо при відсутності. Витрати
включають додаткову суму, яку компанія планує виплатити працівникові
за невикористаний оплачуваний час відсутності, накопичений станом
на кінець звітного періоду.
4. Виплати після закінчення трудової діяльності включають такі як: і)
пенсійні виплати (наприклад, пенсії та одноразові виплати при виході на
пенсію); та іі) інші виплати після закінчення трудової діяльності, такі як
страхування життя після закінчення трудової діяльності та медичне
обслуговування після закінчення трудової діяльності.
5. Програми виплат по закінченні трудової діяльності - формалізовані або
неформалізовані угоди, відповідно до яких компанія виплачує
винагороди одному або декільком працівникам по закінченні їхньої
трудової діяльності, наприклад, пенсійні виплати (пенсії та одноразові
виплати при виході на пенсію) і страхування життя та медичне
обслуговування по закінченні трудової діяльності.
6. Програми виплат по закінченні трудової діяльності поділяються на
програми з визначеним внеском і програми з визначеною виплатою в
залежності від економічного змісту програми, що випливає з її
основних умов.
7. Для обліку програм з визначеною виплатою застосовуються актуарні
розрахунки справедливої вартості активів і зобов’язань за програмами.
8. Інші довгострокові виплати працівникам включають такі як і)
довгострокова оплачувана відсутність на роботі, така як відпустка за
вислугу років або оплачувана академічна відпустка; іі) виплати з нагоди
ювілеїв або інші виплати за вислугу років; та ііі) виплати у зв’язку з
тривалою непрацездатністю.
9. Компанія повинна визнавати очікувані витрати на участь в прибутку і
виплату премій в разі, якщо: у компанії є поточне правове або
конструктивне зобов'язання здійснювати такі виплати в зв'язку з
минулими подіями; зобов'язання може бути надійно оцінено (в разі,
якщо формалізовані умови програми містять формулу визначення
величини виплат, яка розраховується до затвердження фінансової
звітності до випуску, і практика минулих років дозволяє однозначно
визначити величину зобов'язання). Компанія визнає вартість програм
участі в прибутку та системи преміювання як витрати, а не як розподіл
прибутку.
10. Компанія визнає зобов'язання та витрати з виплати вихідної допомоги
на найбільш ранню з наступних дат: коли компанія не може анулювати
пропозицію про виплату даних винагород; коли компанія визнає
витрати на реструктуризацію, яка відноситься до сфери застосування
МСФЗ (IAS) 37 «Резерви, умовні зобов'язання і непередбачені активи» і
передбачає виплату вихідної допомоги.
- 38 -
МСБО 20 ОБЛІК ДЕРЖАВНИХ ГРАНТІВ І

РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНУ
ДОПОМОГУ
1. Державна допомога – це захід уряду, призначений для надання
економічних пільг, визначених конкретно для одного суб’єкта
господарювання або групи суб’єктів господарювання, які відповідають
певним критеріям. Державна допомога в контексті МСБО 20 не
включає пільги, які надаються тільки непрямо через заходи, що
впливають на загальні умови торгової діяльності (наприклад
забезпечення інфраструктури в районах, яким потрібен економічний
розвиток, або введення торгових обмежень для конкурентів). Державна
допомога в обліку і звітності не відображається.
2. Державні гранти – це допомога держави у формі передачі ресурсів
суб’єктові господарювання в обмін на минуле або майбутнє
дотримання певних умов, які пов’язані з операційною діяльністю
суб’єкта господарювання. Вони не включають такі форми державної
допомоги, вартість яких неможливо визначити обґрунтовано, а також
на операції з державою, які не можна відрізнити від звичайних
торговельних операцій суб’єкта господарювання.
3. Державні гранти включають безповоротні (безумовні) позики, гранти,
пов’язані з активами, і гранти, пов’язані з доходами.
4. Державні гранти, включаючи немонетарні гранти за справедливою
вартістю, не підлягають визнанню доти, доки не має обґрунтованої
впевненості в тому, що: а) суб’єкт господарювання виконає умови їх
надання; б) гранти будуть одержані.
5. Державні гранти слід визнавати у прибутку або збитку на систематичній
основіпротягом періодів, у яких суб’єкт господарювання визнає як
витрати відповідні витрати, для компенсування яких ці гранти
призначалися.
6. Існує два загальних підходи до обліку державних грантів: метод капіталу,
згідно з яким грант визнається поза прибутком або збитком, і метод
доходу, згідно з яким грант визнається у прибутку або збитку протягом
одного або кількох періодів.
7. Державний грант, який стає дебіторською заборгованістю як
компенсація за витрати або збитки, які вже були понесені, або метою
якого є надання негайної фінансової підтримкисуб’єктові
господарюваннябез майбутніх пов’язаних із ним витрат, визнається у
прибутку або збиткуза той період, у якому він стає дебіторською
заборгованістю.
8. Державні гранти, пов’язані з активами, включаючи немонетарні гранти
за справедливою вартістю, відображаються у звіті про фінансовий стан
або шляхом визначення гранта як відстроченого доходу, або шляхом
вирахування гранта при визначенні балансової вартості активу.
9. Державний грант, який стає таким, що підлягає погашенню,
обліковується як зміна облікової оцінки. Погашення гранта, пов’язаного
з доходом, застосовується спочатку до будь-якого неамортизованого
відстроченого кредиту, визнаного у зв’язку з грантом. Якщо погашення
перевищує будь-який подібний відстрочений кредит, або колине існує
- 39 -
відстроченого кредиту, погашення визнається негайно у прибутку або

збитку. Погашення гранта, пов’язаного з активом, визнається шляхом
збільшення балансової вартості активу або шляхом зменшення
залишку відстроченого доходу на суму, яка підлягає погашенню.
Кумулятивну додаткову амортизацію, яка була б визнана у прибутку або
збитку на певну дату за відсутності гранта, слід визнавати негайно у
прибутку або збитку.
10. Розкриттю підлягає така інформація: а) облікова політика, прийнята для
державних грантів, включаючи методи подання, прийняті для
фінансових звітів; б) характер та обсяг державних грантів, визнаних у
фінансовій звітності, а також зазначення інших форм державної
допомоги, від яких суб’єкт господарювання має пряму вигоду; в)
невиконані умови та інші умовні зобов’язання, пов’язані з державною
допомогою, що була визнана.
МСБО 21 ВПЛИВ ЗМІН ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

1. МСБО 21 розділяє валюту подання звітності, функціональну валюту та
іноземну валюту.
2. Валюта подання – це валюта, у якій подається фінансова звітність.
Іноземна валюта – це валюта, інша, ніж функціональна валюта суб’єкта
господарювання. Функціональна валюта – це валюта основного
економічного середовища, у якому суб’єкт господарювання здійснює
свою діяльність.
3. Визначаючи свою функціональну валюту, суб’єкт господарювання
розглядає такі чинники: а) валюту: і) яка впливає в основному на ціни
продажу товарів і послуг (часто це валюта, у якій визначаються ціни
продажу його товарів і послуг та здійснюються розрахунки); та іі) країни,
у якій ціни продажу його товарів і послуг визначаються в основному
конкурентними чинниками та нормативними документами; б) валюту,
яка впливає в основному на витрати на оплату праці, матеріали та інші
витрати, пов’язані з наданням товарів або послуг (часто це буде
валюта, у якій визначаються такі витрати та здійснюються розрахунки).
Якщо відбувається зміна функціональної валюти суб’єкта
господарювання, то він повинен використовувати процедури
переведення, застосовні до нової функціональної валюти, перспективно
з дати зміни.
4. При складанні фінансової звітності кожен суб’єкт господарювання
переводить статті в іноземній валюті у функціональну валюту та
відображає в звітності вплив такого переведення.
5. Операція в іноземній валюті – це операція, яка визначається (чи
потребує розрахунків) в іноземній валюті, включаючи операції, що
виникають, коли суб’єкт господарювання: а) купує або продає товари
чи послуги, ціна на які визначена в іноземній валюті; б) позичає або
надає у борг кошти, якщо суми, які підлягають сплаті або отриманню,
визначені в іноземній валют; або в) іншим чином придбаває або
позбувається активів або бере на себе зобов’язання, визначені в
іноземній валюті, чи погашає їх.
6. Операцію в іноземній валюті слід відображати після первісного
визнання у функціональній валюті, застосовуючи до суми в іноземній
- 40 -
валюті курс “спот” між функціональною валютою та іноземною валютою

на дату операції. Дата операції – це дата, на яку операція вперше
кваліфікується для визнання згідно з МСФЗ. З практичних причин часто
застосовується курс, який наближається до фактичного курсу на дату
операції, наприклад, можна використати середній курс протягом тижня
або місяця для всіх операцій у кожній іноземній валюті, які
здійснюються протягом цього періоду. Однак, якщо валютні курси
суттєво коливаються, застосування середнього курсу за період є
недоречним.
7. На кінець кожного звітного періоду: а) монетарні статті в іноземній
валюті слід переводити, застосовуючи курс при закритті; б) немонетарні
статті, які оцінюються за історичною собівартістю в іноземній валюті,
слід переводити, застосовуючи валютний курс на дату операції; та в)
немонетарні статті, які оцінюються за справедливою вартістю в
іноземній валюті, слід переводити, застосовуючи валютні курси на дату
оцінки справедливої вартості.
8. Курсові різниці, що виникають при розрахунках за монетарними
статтями або при переведенні монетарних статей за курсами, котрі
відрізняються від тих, за якими вони переводилися при первісному
визнанні протягом періоду або у попередній фінансовій звітності,
визнаються в прибутку або збитку в тому періоді, у якому вони
виникають. Коли прибуток або збиток за немонетарною статтею
визнається в іншому сукупному доході, будь-який валютний компонент
цього прибутку чи збитку визнаватиметься в іншому сукупному доході. І
навпаки, коли прибуток або збиток за немонетарною статтею
визнається в прибутку або збитку, то будь-який валютний компонент
цього прибутку чи збитку визнаватиметься в прибутку або збитку.
9. Результати та фінансовий стан суб’єкта господарювання, функціональна
валюта якого не є валютою країни з гіперінфляційною економікою,
переводяться в іншу валюту подання із застосуванням таких процедур:
а) активи та зобов’язання в кожному поданому звіті про фінансовий
стан (тобто включаючи порівняльні дані) переводяться за курсом при
закритті на дату цього звіту про фінансовий стан; б) дохід та витрати в
кожному звіті, у якому подається прибуток або збиток та інший сукупний
дохід (тобто включаючи порівняльні дані), переводяться за валютними
курсами на дати операцій; та в) усі остаточні курсові різниці визнаються
в іншому сукупному доході.
10. Результати та фінансовий стан суб’єкта господарювання, функціональна
валюта якого є валютою країни з гіперінфляційною економікою,
переводяться в іншу валюту подання із застосуванням таких процедур:
а) усі суми (тобто активи, зобов’язання, статті власного капіталу, дохід і
витрати, включаючи порівняльні дані) переводяться за курсом при
закритті на дату останнього звіту про фінансовий стан, за винятком того,
що б) коли суми переводяться у валюту країни, економіка якої не є
гіперінфляційною, порівняльними сумами будуть ті суми, що були подані
як суми поточного року у відповідних фінансових звітах за попередній
рік (тобто нескориговані на подальші зміни в рівні цін або подальші
зміни валютних курсів).
- 41 -
МСБО 23 ВИТРАТИ ЗА ПОЗИКАМИ

1. Витрати за позиками – витрати на сплату процентів та інші витрати,
понесені суб’єктом господарювання у зв’язку із запозиченням коштів.
Витрати за позиками можуть включати: процентні витрати, обчислені за
допомогою методу ефективного відсотка, як описано в МСФЗ 9;
проценти за зобов’язаннями за орендою, визнані згідно з МСФЗ 16
“Оренда” та курсові різниці, які виникають унаслідок отримання позик в
іноземній валюті, якщо вони розглядаються як коригування витрат за
процентами.
2. Кваліфікаційний актив – це актив, який обов’язково потребує суттєвого
періоду часу для підготовки його до передбачуваного використання або
реалізації. Залежно від обставин, перелічені далі активи можуть бути
кваліфікаційними активами: а) запаси б) виробничі підприємства в)
енергогенеруючі потужності г) нематеріальні активи; ґ) інвестиційна
нерухомість д) плодоносні рослини. Фінансові активи та запаси, які
виробляються або іншим чином виготовляються протягом короткого
проміжку часу, не є кваліфікаційними активами. Активи, готові до
передбачуваного використання або реалізації, коли вони придбані, не є
кваліфікаційними активами.
3. Суб’єкт господарювання капіталізує витрати за позиками, які
безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або
виробництва кваліфікаційного активу як частина собівартості цього
активу. Суб’єкт господарювання повинен визнавати інші витрати за
позиками як витрати в тому періоді, у якому вони понесені.
4. У тій мірі, у якій суб’єкт господарювання запозичує кошти спеціально з
метою отримання кваліфікаційного активу, суб’єкт господарювання має
визначати суму витрат за позиками, що підлягають капіталізації щодо
цього активу, як фактично понесені витрати за позиками, протягом
певного періоду, за вирахуванням будь-якого інвестиційного доходу від
тимчасового інвестування цих позик.
5. У тій мірі, у якій суб’єкт господарювання запозичує кошти загалом і
використовує їх з метою отримання кваліфікаційного активу, цей
суб’єкт господарювання має визначати суму витрат за позиками, що
підлягають капіталізації застосовуючи норму капіталізації до витрат на
цей актив. Норма капіталізації повинна бути середньозваженою
величиною витрат за позиками стосовно всіх позик суб’єкта
господарювання, що непогашені протягом періоду. Однак, суб’єкт
господарювання має виключити з цих розрахунків витрати за позиками
здійсненими спеціально з метою отримання кваліфікаційного активу
допоки, значною мірою, усі заходи, необхідні для підготовки цього
активу до передбачуваного використання або реалізації, не будуть
завершені. Сума витрат за позиками, капіталізована суб’єктом
господарювання протягом періоду, не повинна перевищувати суму
витрат за позиками, понесених протягом цього періоду.
6. Суб’єкт господарювання починає капіталізувати витрати за позиками як
частину собівартості кваліфікаційного активу на дату початку
капіталізації. Датою початку капіталізації є дата, коли суб’єкт
господарювання вперше виконує всі умови, наведені нижче, а саме: а)
наявні витрати пов’язані з активом; б) наявні витрати за позиками, та
- 42 -
в) здійснюється діяльність, необхідна для підготовки активу до

передбачуваного використання або реалізації.
7. Суб’єкт господарювання призупиняє капіталізувати витрати за
позиками протягом тривалих періодів, у яких він призупиняє активну
розробку кваліфікаційного активу.
8. Суб’єкт господарювання припиняє капіталізувати витрати за позиками,
якщо по суті, вся діяльність, необхідна для підготовки кваліфікаційного
активу до передбачуваного використання або реалізації, завершена.
9. Коли суб’єкт господарювання здійснює будівництво кваліфікаційного
активу частинами і кожна частина може використовуватися протягом
будівництва інших частин, суб’єкт господарювання припиняє
капіталізацію витрат за позиками, якщо він завершив, практично усю
діяльність, необхідну для підготовки цієї частини до передбачуваного
використання або реалізації.
10. Суб’єкт господарювання розкриває: а) суму витрат за позиками,
капіталізовану протягом періоду, та б) норму капіталізації, яка
використовується для визначення суми витрат за позиками, що
підлягають капіталізації.
МСБО 24 РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО

ПОВ’ЯЗАНІ СТОРОНИ
1. Пов’язана сторона – фізична особа або суб’єкт господарювання,
пов’язані з суб’єктом господарювання, що складає свою фінансову
звітність (у цьому стандарті він зветься “суб’єкт господарювання, що
звітує”).
2. Фізична особа або близький родич такої особи є пов’язаною стороною
із суб’єктом господарювання, що звітує, якщо така особа: i) контролює
суб’єкт господарювання, що звітує, або здійснює спільний контроль над
ним; іі) має суттєвий вплив на суб’єкт господарювання, що звітує; ііі) є
членом провідного управлінського персоналу суб’єкта господарювання,
що звітує, або материнського підприємства суб’єкта господарювання,
що звітує.
3. Суб’єкт господарювання є пов’язаним із суб’єктом господарювання, що
звітує, якщо виконується будь-яка з таких умов: i) суб’єкт
господарювання та суб’єкт господарювання, що звітує, є членами однієї
групи (а це означає, що кожне материнське підприємство, дочірнє
підприємство або дочірнє підприємство під спільним контролем є
пов’язані одне з одним); іі) один суб’єкт господарювання є
асоційованим підприємством або спільним підприємством іншого
суб’єкта господарювання (чи асоційованим підприємством або
спільним підприємством члена групи, до якої належить інший суб’єкт
господарювання); ііі) обидва суб’єкти господарювання є спільними
підприємствами однієї третьої сторони; iv) один суб’єкт господарювання
є спільним підприємством третього суб’єкта господарювання, а інший
суб’єкт господарювання є асоційованим підприємством цього третього
суб’єкта господарювання; v) суб’єкт господарювання є програмою
виплат по закінченні трудової діяльності працівників суб’єкта
- 43 -
господарювання, що звітує, або будь-якого суб’єкта господарювання,

який є пов’язаним із суб’єктом господарювання, що звітує. Якщо
суб’єкт господарювання, що звітує, сам є такою програмою виплат, то
працедавці-спонсори також є пов’язаними із суб’єктом
господарювання, що звітує; vi) суб’єкт господарювання перебуває під
контролем або спільним контролем особи, визначеної в пункті а); vii)
особа, визначена в пункті а)і), має значний вплив на суб’єкт
господарювання або є членом провідного управлінського персоналу
суб’єкта господарювання (або материнського підприємства суб’єкта
господарювання); vіii) суб'єкт господарювання або будь-який член
групи, до якої він належить, надає послуги провідного управлінського
персоналу суб'єктові господарювання, що звітує, або материнському
підприємству суб'єкта господарювання, що звітує.
4. Операція з пов’язаною стороною – передача ресурсів, послуг або
зобов’язань між суб’єктом господарювання, що звітує, та пов’язаною
стороною, незалежно від того, чи призначається ціна.
5. Приклади операцій, які підлягають розкриттю, якщо вони здійснюються
з пов’язаною стороною: a) придбання або продаж товарів (готових або
напівфабрикатів); б) придбання або продаж нерухомості та інших
активів; в) надання або отримання послуг; г) оренда; ґ) передача
досліджень та розробок; д) передача за ліцензійними угодами; е)
передача за фінансовими угодами (зокрема, позики та внески
власного капіталу в грошовій або в натуральній формі); є) надання
гарантій або застави; ж) загальні зобов’язання зробити щось за умови
настання чи ненастання у майбутньому певної події, в тому числі
контрактів з виконанням у майбутньому1 (визнаних або невизнаних);
та з) погашення зобов’язань від імені суб’єкта господарювання або
суб’єктом господарювання від імені такої пов’язаної сторони.
6. Відносини між материнським підприємством та його дочірніми
підприємствами слід розкривати незалежно від наявності операцій між
ними. Суб’єкт господарювання розкриває назву свого материнського
підприємства, а також фактичної контролюючої сторони, якщо вона має
іншу назву. Якщо жодна з цих сторін не складає консолідованої
фінансової звітності, що оприлюднюються, слід зазначати назву
материнського підприємства вищого рівня, яке складає таку звітність.
7. Провідний управлінський персонал – ті особи, які безпосередньо або
опосередковано мають повноваження та є відповідальними за
планування, управління та контроль діяльності суб’єкта
господарювання, зокрема будьякий директор (виконавчий чи інший)
цього суб’єкта господарювання.
8. Суб’єкт господарювання повинен розкривати інформацію щодо
компенсації провідному управлінському персоналу, яка подається
загальною сумою, а також окремо для кожної із наведених далі
категорій: a) короткострокові виплати працівникам; б) виплати по
закінченні трудової діяльності; в) інші довгострокові виплати
працівникам; г) виплати при звільненні; ґ) платіж на основі акцій.
9. Суб’єкт господарювання, пов'язаний з органами влади – суб’єкт
господарювання, який контролюється, перебуває під спільним
контролем або суттєвим впливом органу влади.
10. Суб’єкт господарювання, що звітує, звільняється від вимог щодо
розкриття інформації стосовно операцій з пов’язаними сторонами та
- 44 -
залишків заборгованості, у тому числі загальних зобов’язань, з а)

органом влади, що здійснює контроль або спільний контроль суб’єкта
господарювання, що звітує, або має суттєвий вплив на нього; та б)
іншим суб’єктом господарювання, що є пов’язаною стороною, оскільки
той самий орган влади здійснює контроль або спільний контроль чи має
суттєвий вплив і на суб’єкт господарювання, що звітує, і на цей інший
суб’єкт господарювання.
МСБО 26 ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ ЩОДО ПРОГРАМ

ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
1. МСБО 26 слід застосовувати для фінансової звітності виключно щодо
програм пенсійного забезпечення в разі складання такої фінансової
звітності (тобто звітності пенсійних фондів, яка не є елементом повного
комплекту фінансової звітності, що складається відповідно до МСБО 1
«Подання фінансової звітності»).
2. Фінансова звітність за програмою пенсійного забезпечення з
визначеним внеском повинні містити звіт про наявні чисті активи,
призначені для виплат, та опис політики фінансування.
3. Метою складання та подання звітності щодо програм пенсійного
забезпечення з визначеним внеском є періодичне надання інформації
про програму та результати ї інвестицій. Ця мета, як правило,
досягається шляхом надання фінансової звітності, які містять такі
положення: a) опис суттєвих видів діяльності за певний період та вплив
будь-яких змін, що стосуються програми, а також склад учасників,
термін і умови програми; б) звіти, що містять інформацію про операції
та результати інвестицій за певний період та фінансовий стан програми
на кінець періоду; в) опис інвестиційної політики.
4. Фінансова звітність щодо програми пенсійного забезпечення з
визначеною виплатою повинна містити таке: a) звіт, у якому міститься
інформація про: i) чисті активи, наявні для виплат; ii) актуарну
теперішню вартість обіцяної пенсії з розмежуванням гарантованих та
негарантованих виплат; iii) кінцевий надлишок чи нестачу або б) звіт
про чисті активи, наявні для виплат, у тому числі: i) примітку, де
розкривається актуарна теперішня вартість обіцяної пенсії з
розмежуванням гарантованих та негарантованих виплат, або ii)
посилання на цю інформацію у звіті актуарія, який додається. Якщо на
дату складання певного фінансового звіту актуарна оцінка ще не була
підготовлена, за основу слід брати найостаннішу оцінку з розкриттям
дати цієї оцінки.
5. У фінансовій звітності щодо програми пенсійного забезпечення з
визначеною виплатою необхідно пояснювати зв’язок між актуарною
теперішньою вартістю обіцяних пенсій та чистими активами, наявними
для пенсійного забезпечення, а також політику фінансування обіцяних
виплат.
6. Метою звітності щодо програм пенсійного забезпечення з визначеною
виплатою є періодичне надання інформації про фінансові ресурси та
діяльність програми, яка є корисною при оцінці зв’язку між
накопиченням ресурсів та виплатами за програмою через деякий час.
- 45 -
Ця мета, як правило, досягається шляхом подання фінансової звітності,

яка містить такі положення: a) опис суттєвих видів діяльності за певний
період та вплив будь-яких змін, пов’язаних з програмою, а також склад
учасників, терміни та умови програми; б) звітність, що містить
інформацію про операції та результати інвестицій за певний період і
фінансовий стан програми на кінець періоду; в) інформацію, надану
актуарієм у вигляді складової частини звітності або як окремий звіт; г)
опис інвестиційних політик.
7. Для програм пенсійного забезпечення з визначеною виплатою
інформація надається в одному з таких форматів (вони відображають
різну практику розкриття та надання актуарної інформації): a) до складу
фінансової звітності входить звіт, у якому відображено чисті активи,
наявні для виплат, актуарна теперішня вартість обіцяних пенсій та
кінцевий надлишок (або нестача). До складу фінансової звітності щодо
програми пенсійного забезпечення також входять звіти про зміни в
чистих активах, наявних для пенсійного забезпечення, та зміни в
актуарній теперішній вартості обіцяних пенсій. Фінансову звітність
може також супроводжувати окремий звіт актуарія, який підтверджує
актуарну теперішню вартість обіцяних пенсій; б) до складу фінансової
звітності входить звіт, що відображає чисті активи, наявні для виплат, та
звіт, який відображає зміни в чистих активах, наявних для виплат.
Актуарна теперішня вартість обіцяних пенсій розкривається в примітках
до звітності. Фінансову звітність може також супроводжувати звіт
актуарія, який підтверджує актуарну теперішню вартість обіцяних
пенсій; в) до складу фінансової звітності входить звіт про чисті активи,
наявні для виплат, та звіт, який відображає зміни в чистих активах,
наявних для виплат, із актуарною теперішньою вартістю обіцяних
пенсій у вигляді окремого звіту актуарія.
8. Для кожного формату до звітності може додаватися звіт довірених осіб
про характер управління або звіт директорів та звіт про інвестиційну
діяльність.
9. Інвестиції програми пенсійного забезпечення відображаються за
справедливою вартістю. Щодо ринкових цінних паперів, то їх
справедливою вартістю є ринкова вартість. Якщо утримуються
інвестиції програми, щодо яких оцінити справедливу вартість
неможливо, слід розкривати причини, з яких не використовується
справедлива вартість.
10. Фінансова звітність щодо програм пенсійного забезпечення з
визначеним внеском чи з визначеною виплатою повинна містити
також таку інформацію: a) звіт про зміни в чистих активах, наявних для
виплат; б) стислий виклад суттєвих аспектів облікових політик; в) опис
програми пенсійного забезпечення та вплив будь-яких змін у програмі
протягом звітного періоду.
МСБО 27 ОКРЕМА ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ

1. МСБО 27 не встановлює, які суб’єкти господарювання складають
окрему фінансову звітність. Він застосовується, коли суб’єкт
- 46 -
господарювання складає окрему фінансову звітність, яка відповідає

Міжнародним стандартам фінансової звітності.
2. МСБО 27 слід застосовувати для обліку інвестицій у дочірні, спільні та
асоційовані підприємства, якщо суб’єкт господарювання вирішує (або
повинен відповідно до місцевих нормативних вимог) подавати окрему
фінансову звітність.
3. Окрема фінансова звітність – це така звітність, що подається додатково
до консолідованої фінансової звітності або додатково до фінансової
звітності інвестора, у якого немає інвестицій у дочірні підприємства, але
є інвестиції в асоційовані або спільні підприємства, у якій інвестиції в
асоційовані підприємства або спільні підприємства обліковуються з
використанням МСБО 28 методу участі в капіталі, за винятком
обставин, що стосуються інвестиційних суб’єктів господарювання.
4. Фінансова звітність суб’єкта господарювання, який не має дочірнього
підприємства, асоційованого підприємства або частки учасника
спільного підприємства у спільному підприємстві, не є окремою
фінансовою звітністю.
5. Окрема фінансова звітність складається відповідно до усіх застосовних
МСФЗ, за винятком передбаченого в наступному п. 6.
6. Коли суб’єкт господарювання складає окрему фінансову звітність, він
обліковує інвестиції у дочірні, спільні та асоційовані підприємства або:
a) за собівартістю, або
б) відповідно до МСФЗ 9, або
в) з використанням методу участі в капіталі, як описано в МСБО
28.
7. Дивіденди, отримані від дочірнього, спільно контрольованого або
асоційованого підприємства своїй окремій фінансовій звітності, коли
встановлено його право отримати дивіденд. Дивіденди визнаються у
прибутку або збитку окрім випадків, коли суб’єкт господарювання
обирає можливість застосовувати метод участі в капіталі, і в цьому
випадку дивіденди визнаються як зменшення балансової вартості
інвестиції.
8. Інвестиції, які обліковуються за собівартістю або з використанням
методу участі в капіталі, слід обліковувати відповідно до МСФЗ 5
"Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність",
якщо вони класифіковані як утримувані для продажу (або включені до
ліквідаційної групи, яка класифікована як утримувана для продажу або
для розподілу). За таких обставин облік інвестицій, відповідно до МСФЗ
9, не змінюється.
9. Якщо материнська організація зобов'язана (згідно з МСФЗ (IFRS) 10)
оцінювати свою інвестицію в дочірню організацію за справедливою
вартістю через прибуток або збиток відповідно до МСФЗ (IFRS) 9 (тобто
є інвестиційним суб’єктом господарювання), то вона повинна таким же
чином враховувати її в окремих фінансових звітах.
10. МСБО 27 встановлює окремі вимоги в разі, коли материнська
організація реорганізовує структуру своєї групи, засновуючи нову
організацію в якості своєї материнської організації.
- 47 -
МСБО 28 ІНВЕСТИЦІЇ В АСОЦІЙОВАНІ ТА

СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА
1. МСБО 28 застосовується усіма суб’єктами господарювання, які є
інвесторами, що мають спільний контроль над об’єктом інвестування
або чинять суттєвий вплив на нього.
2. Мета МСБО 28 – визначити порядок обліку інвестицій в асоційовані
підприємства та встановити вимоги щодо застосування метода участі у
капіталі при обліку інвестицій в асоційовані та спільні підприємства.
3. Асоційоване підприємство – це суб’єкт господарювання, на який
інвестор має суттєвий вплив.
4. Спільне підприємство –це спільна діяльність, при якій сторони, які
мають спільний контроль над діяльністю, мають право на частку в
чистих активах підприємства. Спільний контроль – це узгоджений
контрактом розподіл контролю над діяльністю, який існує лише тоді,
коли рішення про значущі види діяльності вимагають одностайної згоди
сторін, між якими розподілено контроль.
5. Метод участі в капіталі – це метод обліку, за яким інвестицію первісно
визнають за собівартістю, а потім коригують відповідно до зміни частки
інвестора в чистих активах об’єкта інвестування після придбання.
Прибуток чи збиток інвестора включає частку інвестора в прибутку чи
збитку об’єкта інвестування, а інший сукупний дохід інвестора включає
його частку в іншому сукупному доході об’єкта інвестування.
6. Інвестиції в асоційовану організацію або спільне підприємство
зазвичай класифікуються як необоротні активи, якщо тільки вони не
класифіковані як утримувані для продажу відповідно до МСФЗ (IFRS) 5
«Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність».
7. МСБО 28 містить звільнення від застосування методу участі в капіталі
для інвестиційних суб’єктів господарювання, організацій венчурного
капіталу, пайових фондів, трастів і подібних суб’єктів господарювання, в
тому числі пов’язаних з інвестиціями страховими фондами тощо
(перелік не повний, детальніше в стандарті МСБО28).
8. Застосування методу обліку по пайовій участі закінчується з дати втрати
значного впливу або спільного контролю:
§ якщо інвестиція стає дочірньою організацією, організація повинна
враховувати свої інвестиції відповідно до МСФЗ (IFRS) 3
«Об'єднання бізнесів» і МСФЗ (IFRS) 10;
§ якщо збережена частка участі в колишньому асоційованому або
спільному підприємстві є фінансовим активом, що оцінюється за
справедливою вартістю і згодом враховується відповідно до МСФЗ
(IFRS) 9;
§ якщо організація припиняє використання методу участі в капіталі,
організація повинна враховувати всі суми, раніше визнані у складі
іншого сукупного доходу, щодо цих інвестицій так само, як якби
відповідні активи і зобов'язання вибували безпосередньо в об'єкта
інвестицій (що може зажадати рекласифікацію в звіті про прибутки
та збитку, наприклад, курсових різниць);
§ якщо інвестиція в асоційовану організацію стає інвестицією в
спільне підприємство (або навпаки), організація продовжує
- 48 -
застосовувати метод участі і не здійснює переоцінку частки, що

залишилася.
9. Якщо частка власності суб’єкта господарювання в асоційованому або
спільному підприємстві зменшилася, але інвестиція і надалі
класифікується як асоційоване чи спільне підприємство, відповідно, то
суб’єкт господарювання має перекласифікувати у прибуток або збиток
ту частку прибутків або збитків, яка раніше була визнана в іншому
сукупному доході і яка пов’язана з таким зменшенням частки власності,
так ніби такий прибуток або збиток необхідно було перекласифікувати у
прибуток або збиток при вибутті відповідних активів або зобов’язань.
10. Багато процедур, які є прийнятними для застосування методу участі в
капіталі, подібні до процедур консолідації, визначених у МСФЗ 10. До
того ж загальні концепції, які є основоположними для процедур, що
застосовуються в обліку придбання дочірнього підприємства,
застосовуються також для обліку придбання інвестиції в асоційоване
або спільне підприємство.
МСБО 29 ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ В УМОВАХ

ГІПЕРІНФЛЯЦІЇ
1. МСБО 29 застосовується до фінансової звітності, зокрема до
консолідованої фінансової звітності будь-якого суб’єкта
господарювання, функціональною валютою якого є валюта країни з
гіперінфляційною економікою.
2. МСБО 29 не встановлює абсолютного рівня, на якому вважається, що
виникає гіперінфляція. Показником гіперінфляції є характеристики
економічного середовища в країні, які включають таке (але не
обмежуються таким):
§ а) основна маса населення віддає перевагу збереженню своїх
цінностей у формі немонетарних активів або у відносно
стабільній іноземній валюті. Суми, утримувані в національній
валюті,негайно інвестуються для збереження купівельної
спроможності;
§ б) основна маса населення розглядає грошові суми не в
національній грошовій одиниці, а у відносно стабільній іноземній
валюті. Ціни можуть також наводитися в цій валюті;
§ в) продаж та придбання на умовах відстрочки платежу
здійснюється за цінами, які компенсують очікувану втрату
купівельної спроможності протягом періоду відстрочки платежу,
навіть якщо цей строк є коротким;
§ г) відсоткові ставки, заробітна плата та ціни індексуються згідно
індексу цін;
§ ґ) кумулятивний рівень інфляції за трирічний період
наближається до 100% або перевищує цей рівень.
3. Фінансова звітність суб’єкта господарювання, функціональною
валютою якого є валюта країни з гіперінфляційною економікою,
незалежно від підходу – за історичною чи поточною собівартістю – має
бути виражена в одиниці виміру, що діє в кінці звітного періоду.
Відповідні дані для попереднього періоду, що вимагаються згідно з
- 49 -
МСБО 1 “Подання фінансової звітності”, а також будь-яка інформація,

що стосується попередніх періодів, також має бути викладена в одиниці
виміру, яка діє наприкінці звітного періоду.
4. Прибуток або збиток від чистої монетарної позиції включається до
прибутку або збитку і розкривається окремо.
5. Перерахунок монетарних статей не проводиться, так як на дату звітності
дані статті вже враховують зміну купівельної спроможності. Монетарні
статті є утримувані кошти, а також статті, які повинні бути отримані або
виплачені у грошовій формі. Активи і зобов'язання, за умовами
договору, відповідно до змін у цінах, такі як індексовані облігації або
позики, коригуються відповідно до договору, з тим щоб встановити
суму, що залишилася непогашеною на кінець звітного періоду.
6. Всі інші активи і зобов'язання є немонетарними. Деякі немонетарні
статті відображаються в сумах, які є поточними на кінець звітного
періоду (чиста можлива ціна продажу і справедлива вартість), тому вони
не перераховуються. Всі інші немонетарні активи і зобов'язання
перераховуються.
7. Перерахунок робиться тільки для немонетарних активів і зобов'язань
(аванси, видані постачальникам, акціонерний капітал, запаси, основні
засоби, гудвіл, резерви), які обліковуються за історичною
вартістю. Актив або зобов'язання є немонетарними, якщо відсутнє
право на отримання фіксованого або піддається визначенню кількості
грошових одиниць (аванси, видані постачальникам, акціонерний
капітал, запаси, основні засоби, гудвіл, резерви). Перерахунок
проводиться, починаючи з дати придбання немонетарного активу або
зобов'язання.
8. Перерахована вартість немонетарною статті знижується відповідно до
вимог застосовних МСФЗ, якщо вона перевищує суму очікуваного
відшкодування суму.
9. Коли економіка країни перестає бути гіперінфляційною і суб’єкт
господарювання припиняє складати та подавати фінансову звітність
відповідно до вимог МСБО 29, йому слід розглядати суми, виражені в
одиниці виміру, яка діяла наприкінці попереднього звітного періоду, як
базу для балансової вартості у подальшій фінансовій звітності.
10. Слід розкривати таку інформацію:
§ а) факт, що фінансова звітність і відповідні дані для попередніх
періодів були перераховані згідно зі зміною загальної
купівельної спроможності функціональної валюти і, як наслідок
цього, виражені в одиниці виміру, яка діє на кінець звітного
періоду;
§ б) чи базується фінансова звітність на історичній чи на поточній
собівартості; та
§ в) щодо ідентифікації та рівня індексу цін станом на звітну дату і
зміни індексу протягом поточного та попереднього звітного
періодів.
- 50 -
МСБО 32 ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ: ПОДАННЯ

1. МСБО 32 застосовується для подання та розкриття інформації за всіма
типами фінансових інструментів з наступними виключеннями:
§ частки в дочірніх, асоційованих і спільно контрольованих
компаніях, які обліковуються за МСФЗ (IFRS) 10 «Консолідована
фінансова звітність», МСФЗ (IAS) 7 «Окрема фінансова звітність»,
МСФЗ (IAS) 28 «Інвестиції в асоційовані організації та спільну
діяльність»;
§ права роботодавця за програмою винагороди працівника
(регулюється МСФЗ (IAS) 19);
§ права і обов'язки, що виникають із договорів страхування
(регулюється МСФЗ (IFRS) 4), за окремими винятками;
§ договору з умовами дискреційного участі (як правило, у формі
полісів страхування життя) (регулюються МСФЗ (IFRS) 4);
§ фінансові інструменти, договору та зобов'язання за операціями з
оплатою акціями (регулюються МСФЗ (IFRS) 2), за окремими
винятками.
2. Фінансовий інструмент - договір, за яким одночасно виникає
фінансовий актив у однієї компанії і фінансове зобов'язання або
пайовий інструмент - у іншої компанії.
3. Фінансові активи - будь-які активи, що представляють собою:
§ грошові кошти;
§ інструмент власного капіталу іншого підприємства;
§ договірне право:
§ на отримання грошових коштів або інших фінансових
активів від іншої компанії;
§ на обмін фінансовими активами або фінансовими
зобов'язаннями з іншою компанією на потенційно
вигідних умовах;
§ договір, розрахунки за яким будуть або можуть бути зроблені
власними інструментами капіталу та є:
§ непохідним інструментом, за яким у компанії є або може
виникнути обов'язок отримати змінне число власних
пайових інструментів;
§ похідним інструментом (деривативом, derivative),
розрахунки за яким здійснюватимуться або можуть
здійснюватися будь-яким способом, крім обміну
фіксованої суми грошових коштів або іншого фінансового
інструменту на фіксоване число власних пайових
інструментів. Для цієї мети власні інструменти компанії не
включають інструменти, які самі є договорами на
отримання або надання власних інструментів організації
в майбутньому;
4. Фінансові зобов'язання - будь-які зобов'язання, що представляють
собою: договірні зобов'язання:
§ передати грошові кошти або інші фінансові активи іншої
компанії;
§ обміняти фінансові активи чи фінансові зобов'язання з іншою
компанією на потенційно невигідних для себе умовах;
- 51 -
§ договір, який буде або може бути проведений власними

пайовими інструментами компанії та є:
§ непохідним інструментом, за яким підприємство наддасть
або може бути зобов'язане передати змінну кількість
власних інструментів; або
§ похідним інструментом, розрахунки за яким
здійснюватимуться або можуть здійснюватися іншим
способом, ніж обмін фіксованої суми грошових коштів
або іншого фінансового активу на фіксовану кількість
власних інструментів капіталу суб'єкта господарювання.
5. Інструмент капіталу – це будь-який контракт, який засвідчує залишкову
частку в активах суб’єкта господарювання після вирахування всіх його
зобов’язань.
6. Фінансовий інструмент є інструмент власного капіталу, якщо:
§ він не включає договірне зобов'язання надати грошові кошти
або інші фінансові активи та зобов'язання іншої компанії на
потенційно невигідних для себе умовах;
§ якщо розрахунки по інструменту будуть або можуть бути зроблені
власними пайовими інструментами; в цьому випадку це:
§ непохідний інструмент, який не включає зобов'язання за
договором надати змінне число пайових інструментів; або
§ похідний інструмент, розрахунки за яким здійснюється
шляхом обміну фіксованої кількості грошових коштів або
інших фінансових активів на фіксовану кількість його
власних інструментів.
7. Якщо похідний фінансовий інструмент надає одній стороні вибір щодо
того, як його погашати (наприклад, емітент або утримувач може
обирати погашення грошовими коштами на нетто-основі або обміном
акцій на грошові кошти), тоді він є фінансовим активом або
фінансовим зобов’язання, якщо всі інші альтернативи погашення не
приведуть до того, що він стане інструментом власного капіталу.
8. Фінансовий актив та фінансове зобов’язання слід згортати і чисту суму
подавати в звіті про фінансовий стан, якщо і тільки якщо суб’єкт
господарювання:
§ а) на теперішній часмає юридично забезпечене право на
згортання визнаних сум;
§ б) має намір або погасити зобов’язання на нетто-основі, або
продати актив й одночасно погасити зобов’язання.
9. Емітентові фінансового інструмента слід класифікувати інструмент чи
його складові частини як фінансове зобов’язання, фінансовий актив
або інструмент власного капіталу при первісному визнанні відповідно
до сутності контрактної угоди та відповідно до визначення фінансового
зобов’язання, фінансового активу та інструмента власного капіталу.
10. Суб’єкт господарювання визнає окремо компоненти фінансового
інструмента, який: а) створює фінансове зобов’язання суб’єкта
господарювання та б) надає утримувачеві інструмента опціон
конвертувати його в інструмент власного капіталу суб’єкта
господарювання. Прикладом може бути облігація або подібний
інструмент, що його утримувач може конвертувати у фіксовану кількість
звичайних акцій суб’єкта господарювання і який є складним
фінансовим інструментом. З погляду суб’єкта господарювання, такий
- 52 -
інструмент містить два компоненти: фінансове зобов’язання

(контрактна угода надати грошові кошти або інший фінансовий актив)
та інструмент власного капіталу (опціон «кол», який надає утримувачеві
право протягом визначеного періоду конвертувати його у фіксовану
кількість звичайних акцій суб’єкта господарювання). Економічний ефект
від випуску такого інструмента в основному такий самий, як від
одночасного випуску боргового інструмента із забезпеченням
дострокового погашення та варантами на придбання звичайних акцій
або від випуску боргового інструмента з відривними варантами на
придбання акцій. Відповідно, у всіх випадках суб’єкт господарювання
подає інформацію про компоненти зобов’язань та капіталу окремо у
своєму звіті про фінансовий стан.
МСБО 33 ПРИБУТОК НА АКЦІЮ

1. Прибуток на акцію є визнаним показником, що забезпечує як
порівнянність компаній, так і порівнянність компанії в різних періодах.
Можливі різниці в облікових політиках, що впливають на формування
прибутку, нівелюються стандартизованим показником кількості акцій
(знаменника).
2. Базисний прибуток на акцію розраховується за допомогою ділення
прибутку або збитку, які відносяться до утримувачів звичайних акцій
материнського підприємства (чисельник), на середньозважену кількість
звичайних акцій, які перебувають в обігу протягом періоду (знаменник).
3. Прибуток, який бере участь в розрахунку, повинен бути за мінусом всіх
витрат, включаючи податки, частку меншості, дивіденди за
привілейованими акціями. Середньозважена кількість звичайних акцій
в обігу протягом періоду - кількість звичайних акцій, що перебували в
обігу на початок періоду, скоригована на кількість акцій, викуплених
або випущених протягом цього періоду, помножене на коефіцієнт
зважування по фактору часу. Стандарт містить детальний опис моменту
включення звичайних акцій в розрахунок при різних ситуаціях.
4. З метою обчислення розбавленого прибутку на акцію суб’єкт
господарювання повинен коригувати прибуток або збиток, який
відноситься до утримувачів звичайних акцій материнського
підприємства, та середньозважену кількість акцій в обігу з урахуванням
впливу всіх розбавляючих потенційних звичайних акцій.
5. Розбавляюча акція – це потенційна звичайна акція, тобто інструмент,
який може призвести до випуску звичайних акцій. Наприклад,
конвертовані облігації, конвертовані привілейовані акції, опціони, в
тому числі працівникам в якості мотиваційних виплат.
6. З метою обчислення розбавленого прибутку на акцію суб’єкт
господарювання повинен коригувати прибуток чи збиток (числівник) на
суму будь-яких витрат, пов’язаних з розбавляючими потенційними
звичайними акціями, враховуючи вплив оподаткування. З метою
обчислення розбавленого прибутку на акцію кількість звичайних акцій
повинна бути середньозваженою кількістю звичайних акцій, плюс
середньозважена кількість звичайних акцій, які були б випущені після
конвертації всіх розбавляючих потенційних звичайних акцій у звичайні
- 53 -
акції. Слід вважати, що розбавляючі потенційні звичайні акції були

конвертовані у звичайні акції на початок періоду або (якщо пізніше) на
дату випуску потенційних звичайних акцій.
7. Потенційні звичайні акції слід вважати розбавляючими тоді і лише тоді,
коли їхня конвертація у звичайні акції зменшить прибуток на акцію або
збільшить збиток на акцію від діяльності, що триває. В протилежному
випадку антирозбавлення не враховується.
8. Якщо кількість звичайних чи потенційних акцій в обігу збільшується
внаслідок капіталізації, бонусної емісії чи дроблення акцій або ж
зменшується в результаті зворотного дроблення акцій, то обчислення
базисного і розбавленого прибутку на акцію для всіх відображених
періодів підлягає ретроспективному коригуванню.
9. Суб’єктові господарювання слід подавати у звіті про сукупні доходи
базисний та розбавлений прибуток на акцію безпосередньо за
прибутком чи збитком від діяльності, що триває, який відноситься до
утримувачів звичайних акцій материнського підприємства, та за
прибутком чи збитком, що відноситься до утримувачів звичайних акцій
материнського підприємства, за період для кожного класу звичайних
акцій, що надають різні права на частку в прибутку за певний період.
Суб’єктові господарювання слід розкривати суми базисного та
розбавленого прибутку на акцію з однаковим рівнем деталізації за всі
відображені періоди.
10. Суб’єктові господарювання, який відображає у звіті припинення
діяльності, слід подавати базисні і розбавлені суми, що припадають
наакцію внаслідок припинення діяльності, в звіті про сукупні доходи або
в примітках до фінансової звітності.
МСБО 34 ПРОМІЖНА ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ

1. МСБО 34 не визначає, яким суб’єктам господарювання слід публікувати
проміжні фінансові звіти, з якою періодичністю чи в який термін після
закінчення проміжного періоду. Проте органи державної влади, органи,
які регулюють обіг цінних паперів, фондові біржі та органи, які
займаються питаннями бухгалтерського обліку, часто вимагають, щоб
суб’єкти господарювання, чиї боргові цінні папери або власні акції
продаються та купуються на відкритому ринку, публікували проміжні
фінансові звіти. Цей Стандарт застосовується, якщо від суб’єкта
господарювання вимагають (або він обирає) публікувати проміжний
фінансовий звіт відповідно до Міжнародних стандартів фінансової
звітності (МСФЗ).
2. Проміжна фінансова звітність – фінансова звіт, що складається або з
повного комплекту фінансової звітності (визначеного в МСБО 1
“Подання фінансової звітності”), або з комплекту стислої фінансової
звітності за проміжний період. Проміжний період – період фінансової
звітності, коротший за повний фінансовий рік.
3. Суб’єкт господарювання має зробити вибір облікової політики – або
публікувати за проміжний період повний комплект фінансової звітності
- 54 -
(як передбачено МСБО 1 «Подання фінансової звітності»), або комплект

стислої фінансової звітності та окремих пояснювальних приміток.
4. Проміжний фінансовий звіт має включати, як мінімум, такі компоненти:
§ a) стислий звіт про фінансовий стан;
§ б) стислий звіт або стислі звіти про прибуток або збиток та інший
сукупний дохід;
§ в) стислий звіт про зміни у власному капіталі;
§ г) стислий звіт про рух грошових коштів; та
§ ґ) деякі пояснювальні примітки.
5. Суб’єкт господарювання має включати до свого проміжного
фінансового звіту пояснення подій та операцій, які є суттєвими для
розуміння змін у фінансовому стані та в результатах діяльності суб’єкта
господарювання після закінчення періоду останньої річної звітності
(наприклад, списання запасів до чистої вартості реалізації і
сторнування такого списання; б) визнання збитку від зменшення
корисності фінансових активів, основних засобів, нематеріальних
активів, що виникають внаслідок договорів з клієнтами, або інших
активів, а також сторнування такого збитку від зменшення корисності
тощо). Інформація, що розкривається у зв’язку з такими подіями та
операціями, має поновлювати відповідну інформацію, подану в
останньому річному фінансовому звіті.
6. В проміжній звітності наводиться наступна інформація (як правило,
наростаючим підсумком):
§ a) зазначення того, що у проміжній фінансовій звітності
дотримувалися тих самих облікових політик і методів обчислення, як
і в останній річній фінансовій звітності, а в разі зміни цих політик
або методів – опис характеру та впливу цих змін,
§ б) коментарі з поясненням щодо сезонності або циклічності
проміжної діяльності;
§ в) характер і суми статей, що впливають на активи, зобов’язання,
власний капітал, чистий прибуток чи на потоки грошових коштів, які
не є типовими за своїм характером, обсягом або впливом;
§ г) характер і суми змін в оцінках сум, відображених у попередніх
проміжних звітах поточного фінансового року, або змін в оцінках
сум у звітах попередніх фінансових років;
§ ґ) випуски, викупи та погашення боргових і пайових цінних паперів;
§ д) сплачені дивіденди (сукупна сума чи в розрахунку на акцію)
окремо за звичайними та іншими акціями;
§ е) дані щодо сегментів (розкриття даних щодо сегментів в
проміжних фінансових звітах суб’єкта господарювання потрібне
тільки тоді, коли МСФЗ 8 “Операційні сегменти” вимагає від суб’єкта
господарювання розкривати дані щодо сегментів в своїй річній
§ фінансовій звітності);
§ є) події після проміжного періоду і не відображені у фінансовій
звітності за цей проміжний період;
§ ж) вплив змін у структурі суб’єкта господарювання за проміжний
період, зокрема об’єднання бізнесу, придбання чи втрата контролю
над дочірніми підприємствами, та довгостроковими інвестиціями,
реструктуризація чи припинення діяльності. У разі об’єднання
бізнесу суб’єкт господарювання повинен розкривати інформацію,
подання якої вимагає МСФЗ 3“Об’єднання бізнесу”;
- 55 -
§ з) для фінансових інструментів – розкриття інформації про

справедливу вартість;
§ и) для суб’єктів господарювання, які стають або припиняють бути
інвестиційними суб’єктами господарювання;
§ і) дезагрегація доходу від договорів з клієнтами.
7. Проміжні звіти мають включати проміжну фінансову звітність (стислу
або повну) за такі періоди:
§ a)звіт про фінансовий стан на кінець поточного проміжного періоду
та порівняльний звіт про фінансовий стан на кінець попереднього
фінансового року;
§ б)звіти про прибуток та збиток та інший сукупний дохід за поточний
проміжний період і наростаючим підсумком за поточний
фінансовий рік до дати звітності разом із порівняльними звітами про
прибуток та збиток та інший сукупний дохід за порівнювальні
проміжні періоди (поточний і наростаючим підсумком від початку
року до дати звітності) попереднього фінансового року.
§ в)звіт, який відображає зміни у власному капіталі наростаючим
підсумком за поточний фінансовий рік до дати звітності разом із
порівняльним звітом за зіставний період станом від початку року до
дати звітності попереднього фінансового року;
§ г)звіт про рух грошових коштів наростаючим підсумком за поточний
фінансовий рік до дати звітності, разом із порівняльним звітом за
зіставний період станом від початку року до дати звітності
попереднього фінансового року.
8. Вирішуючи, яким чином визнавати, оцінювати, класифікувати чи
розкривати статтю з метою проміжної фінансової звітності, суттєвість
слід визначати щодо фінансових даних за проміжний період. Оцінюючи
суттєвість, треба визнати, що визначення даних за проміжний період
може базуватися на попередніх оцінках більш значною мірою, ніж
визначення річних фінансових даних.
9. Суб’єктові господарювання слід застосовувати у своїй проміжній
фінансовій звітності ті самі облікові політики, які він застосовує в річній
фінансовій звітності, за винятком змін в облікових політиках, які
відбулися після дати останньої річної фінансової звітності і які мають
відображатися в подальшій річній фінансовій звітності. Проте частота
звітності суб’єкта господарювання (річна, піврічна або квартальна) не
повинна впливати на визначення річних результатів його діяльності.
Щоб досягти цієї мети, визначення результатів для проміжної звітності
слід робити на основі даних за період з початку року до звітної дати.
10. Доходи, отримані сезонно, циклічно або епізодично протягом
фінансового року, не слід визнавати достроково або відстрочувати на
майбутнє на проміжну дату, якщо таке дострокове визнання або
відстрочення не буде відповідним на кінець фінансового року суб’єкта
господарювання. Витрати, які суб’єкт господарювання несе
нерівномірно протягом фінансового року, слід визнавати достроково
або відстрочувати на майбутнє для проміжної звітності, якщо і тільки
якщо також можна визнавати достроково або відстрочувати на
майбутнє цей тип витрат на кінець фінансового року.

- 56 -
МСБО 36 ЗМЕНШЕННЯ КОРИСНОСТІ АКТИВІВ

1. МСБО 36 застосовується до обліку таких активів:
§ земля, будівлі, машини і обладнання (основні засоби);
§ інвестиційна нерухомість, яка оцінюється за первісною вартістю;
§ активи у формі права користування;
§ нематеріальні активи;
§ гудвіл;
§ інвестиції в дочірні, асоційовані та спільно контрольовані
компанії, які оцінюються за первісною вартістю;
§ активи, які обліковуються за переоціненою вартістю по МСФО
(IAS) 16 і МСФЗ (IAS) 38.
2. Ознаки знецінення активів поділяються на зовнішні (зниження
ринкової вартості; негативні зміни в технологічних, ринкових,
економічних і юридичних умов; збільшення ринкової процентної
ставки; ринкова капіталізація компанії нижче вартості чистих активів
компанії тощо) і внутрішні (моральне старіння або фізична псування
активів; простій активу, плани з припинення або реструктуризації
діяльності, до якої належить актив, плани з вибуття активу; економічні
показники за звітний період гірше очікуваних; щодо інвестицій в
дочірню організацію, спільне підприємство або асоційовану
організацію балансова вартість перевищує балансову вартість чистих
активів об'єкта інвестицій або дивіденди перевищують загальний
сукупний дохід об'єкта інвестицій тощо).
3. В кінці кожного звітного періоду суб’єктові господарювання слід
оцінювати, чи є якась ознака того, що корисність актива може
зменшитися. Якщо хоча б одна з таких ознак існує, суб’єктові
господарювання слід оцінити суму очікуваного відшкодування такого
актива.
4. Незалежно від наявності ознак знецінення суб’єктові господарювання
слід щорічно перевіряти зменшення корисності нематеріального актива
з невизначеним строком корисної експлуатації або нематеріального
актива, ще не придатного для використання, та придбаного гудвілу.
5. Знецінення нефінансових активів визнається, якщо балансова їх
вартість перевищує вартість відшкодування (сума очікуваного
відшкодування). Сума очікуваного відшкодування – більша з двох
оцінок актива (або одиниці, яка генерує грошові кошти): справедливої
вартості мінус витрати на вибуття та його вартості при використанні.
Справедлива вартість – це ціна, яка була б отримана від продажу
актива або сплачена за передачу зобов’язання у звичайній операції
між учасниками ринку на дату оцінки. (Див. МСФЗ 13 "Оцінка
справедливої вартості"). Вартість при використанні – теперішня вартість
оцінених майбутніх грошових потоків, які, за очікуванням, виникнуть від
актива або від одиниці, що генерує грошові потоки.
6. Балансову вартість актива слід зменшувати до суми його очікуваного
відшкодування, якщо і тільки якщо сума очікуваного відшкодування
актива менша від його балансової вартості. Таке зменшення є збитком
від зменшення корисності. Збиток від зменшення корисності слід
негайно визнавати в прибутках чи збитках, якщо актив не обліковують
за переоціненою вартістю згідно з іншим стандартом (наприклад,
- 57 -
відповідно до моделі переоцінки, наведеної в МСБО 16). Будь-який

збиток від зменшення корисності переоціненого актива слід визнавати
як зменшення резерву з переоцінки за цим іншим стандартом.
7. Якщо сума оціненого збитку від зменшення корисності, більша від
балансової вартості актива, з яким вона пов’язана, суб’єктові
господарювання слід визнавати зобов’язання, якщо і тільки якщо цього
вимагає будь-який інший стандарт. Після визнання збитку від
зменшення корисності нарахування амортизації актива слід коригувати
в майбутніх періодах для розподілу переглянутої балансової вартості
актива за вирахуванням його ліквідаційної вартості (якщо вона є) на
систематичній основі протягом строку корисної експлуатації, що
залишається.
8. Якщо неможливо оцінити суму очікуваного відшкодування окремого
актива, суб’єкт господарювання має визначати суму очікуваного
відшкодування одиниці, яка генерує грошові кошти і до якої належить
актив (одиниця актива, яка генерує грошові кошти). Одиниця, яка
генерує грошові кошти – найменша група активів, яку можна
ідентифікувати і яка генерує надходження грошових коштів, що
здебільшого не залежать від надходжень грошових коштів від інших
активів або груп активів.
9. Для зменшення балансової вартості активів одиниці збиток від
зменшення корисності слід розподіляти у такій послідовності:
§ a) спочатку зменшити балансову вартість будь-якого гудвілу,
розподіленого на цю одиницю (групу одиниць), яка генерує
грошові кошти;
§ б) потім на пропорційній основі розподілити на інші активи
одиниці (групи одиниць), базуючись на балансовій вартості
кожного актива, який входить до складу одиниці (групи одиниць).
10. Збиток від зменшення корисності, визнаний для актива (за винятком
гудвілу) в попередніх періодах, слід сторнувати, якщо і тільки якщо
змінилися попередні оцінки, застосовані для визначення суми
очікуваного відшкодування актива з моменту визнання останнього
збитку від зменшення корисності. Якщо це так, то балансову вартість
актива слід збільшити до суми його очікуваного відшкодування (уважно:
збільшена балансова вартість іншого, ніж гудвіл, актива внаслідок
сторнування збитку від зменшення корисності не повинна
перевищувати балансову вартість (за вирахуванням амортизації), яку б
визначили, якби збиток від зменшення корисності не визнали для
актива в попередні роки). Таке збільшення є сторнуванням збитку від
зменшення корисності.
МСБО 37 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, УМОВНІ

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ТА УМОВНІ АКТИВИ
1. Забезпечення - зобов’язання з невизначеним строком або сумою.
Забезпечення визнаються як зобов’язання (якщо припустити, що їх
можна достовірно оцінити), оскільки вони є існуючим зобов’язанням і
- 58 -
ймовірно, що погашення цього зобов’язання вимагатиме вибуття

ресурсів, котрі втілюють у собі економічні вигоди.
2. Забезпечення слід визнавати, якщо:
§ a) суб’єкт господарювання має існуюче зобов’язання (юридичне
чи конструктивне) внаслідок минулої події;
§ б) ймовірно, що вибуття ресурсів, які втілюють у собі економічні
вигоди, буде необхідним для і виконання зобов’язання; в) можна
достовірно оцінити суму зобов’язання.
§ У разі невиконання зазначених умов забезпечення не
визнається.
3. Забезпечення виникають внаслідок юридичних або конклюдентних
зобов’язань. Юридичне зобов’язання виникає внаслідок: a) контракту
(внаслідок його явних чи неявних умов); б) законодавства, або в) іншої
дії закону. Конструктивне зобов’язання є наслідком дій суб’єкта
господарювання, коли: a) суб’єкт господарювання вказав іншим
сторонам, що він візьме на себе певну відповідальність згідно з
порядком, установленим його минулою практикою, опублікованими
політиками чи достатньо конкретною поточною заявою; б) як наслідок,
суб’єкт господарювання створив обґрунтоване очікування у інших
сторін, що він виконає ці зобов’язання.
4. Сума, визнана як забезпечення, має бути найкращою оцінкою
видатків, необхідних для погашення існуючого зобов’язання на кінець
звітного періоду. Найкраща оцінка видатків, необхідних для погашення
існуючого зобов’язання , – це сума, яку суб’єкт господарювання
обґрунтовано сплатив би для погашення зобов’язання або передав би
його третій стороні на кінець звітного періоду. Оцінка суми забезпечень
здійснюється або методом найбільш ймовірної величини (якщо існують
два варіанти сценарію), або методом середньозваженої оцінки (якщо є
декілька варіантів сценаріїв з різною ймовірністю).
5. Прикладами забезпечень є забезпечення під реструктуризацію, під
обтяжливі контракти, під гарантії, під судові позови тощо (перелік
далеко не вичерпний). Не слід визнавати забезпечення для майбутніх
операційних збитків.
6. Якщо вплив вартості грошей у часі є суттєвим, забезпечення
визнаються за теперішньою (дисконтованою) вартістю. Забезпечення
підлягають регулярній інвентаризації та перерахунку у разі зміни оцінок
(перспективно). Забезпечення вимагають лише цільового
використання.
7. Якщо очікується, що деякі або всі видатки, потрібні для погашення
забезпечення, компенсуватимуться іншою стороною, компенсацію слід
визнавати тоді і тільки тоді, коли існує цілковита впевненість, що
компенсація буде отримана, якщо суб’єкт господарювання погасить
зобов’язання. Компенсацію слід розглядати як окремий актив. Сума,
визнана для компенсації, не повинна перевищувати суму
забезпечення. У звіті про прибутки та збитки витрати, пов’язані із
забезпеченням, можна наводити за вирахуванням суми, визнаної для
компенсації.
8. Умовне зобов’язання це:
§ a) можливе зобов’язання, яке виникає внаслідок минулих подій і
існування якого підтвердиться лише після того, як відбудеться
- 59 -
або не відбудеться одна чи кілька невизначених майбутніх подій,

не повністю контрольованих суб’єктом господарювання, або
§ б) існуюче зобов’язання, яке виникає внаслідок минулих подій,
але не визнається, оскільки:
§ i) немає ймовірності, що вибуття ресурсів, котрі втілюють
у собі економічні вигоди, буде необхідним для погашення
зобов’язання, або
§ ii) суму зобов’язання не можна оцінити достатньо
достовірно.
9. Умовний актив– можливий актив, який виникає внаслідок минулих
подій і існування якого підтвердиться лише після того, як відбудеться
або не відбудеться одна чи кілька невизначених майбутніх подій, не
повністю контрольованих суб’єктом господарювання.
10. Умовні активи і умовні зобов’язання у фінансовій звітності не
визнаються. Якщо можливість будь-якого вибуття при погашенні не є
віддаленою, суб’єктові господарювання слід розкривати для кожного
класу умовного зобов’язання на кінець звітного періоду стислу
інформацію про сутність умовного зобов’язання і, якщо можливо,
наближену оцінку його фінансового впливу, інформацію про
невизначеності щодо суми або часу будь-якого вибуття та можливість
будь-якої компенсації. Коли надходження економічних вигід є
ймовірним, суб’єктові господарювання слід розкривати стислу
інформацію про сутність умовних активів на кінець звітного періоду і
(якщо можливо) про оцінку їхнього фінансового впливу.

МСБО 38 НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ

1. Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має фізичної
субстанції та може бути ідентифікований. Актив є ідентифікованим,
якщо він:
§ a)може бути відокремлений, тобто його можна відокремити або
відділити від суб’єкта господарювання і продати, передати,
ліцензувати, здати в оренду або обміняти індивідуально або
разом з пов’язаним з ним контрактом, ідентифікованим активом
чи зобов’язанням, незалежно від того, чи має суб’єкт
господарювання намір зробити це, або
§ б) виникає внаслідок договірних або інших юридичних прав,
незалежно від того, чи можуть вони бути передані або
відокремлені від суб’єкта господарювання або ж від інших прав
та зобов’язань.
2. Нематеріальний актив слід визнавати, якщо і тільки якщо:
§ a) є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які
відносяться до активу, надходитимуть до суб’єкта
господарювання; та
§ б) собівартість активу можна достовірно оцінити.
3. Нематеріальний актив слід первісно оцінювати за собівартістю.
Первісна вартість нематеріального активу залежить від способу його
надходження до компанії.
- 60 -
4. Нематеріальні активи, що були придбані окремо, завжди

відповідатимуть критерію визнання імовірності. Собівартість
придбаного окремо нематеріального активу, як правило, можна
достовірно оцінити. Особливо це стосується випадків, коли компенсація
за придбання надається у формі грошових коштів або інших
монетарних активів. Коли платіж за нематеріальний актив відкладають
на строк довший, ніж звичайний строк кредиту, тоді собівартістю активу
буде грошовий еквівалент ціни. Різниця між цією сумою та загальними
виплатами визнається як витрати на відсотки за період кредиту, якщо їх
не капіталізують відповідно до МСБО 23 "Витрати на позики".
5. Відповідно до МСФЗ 3 "Об’єднання бізнесу", якщо нематеріальний
актив купують при об’єднанні бізнесу, собівартістю нематеріального
активу є його справедлива вартість на дату придбання. Справедлива
вартість нематеріального активу відображатиме очікування учасників
ринку на дату придбання щодо ймовірності надходження до суб’єкта
господарювання майбутніх економічних вигід, утілених у цьому активі.
Іншими словами, суб’єкт господарювання очікує, що відбудеться
надходження економічних вигід, навіть якщо існує невизначеність щодо
часу чи суми такого надходження. Отже, нематеріальні активи, придбані
при об’єднанні бізнесу, завжди відповідають критерію визнання
ймовірності. Якщо актив, придбаний при об’єднанні бізнесу, є
відокремлюваним або він виникає внаслідок договірних чи інших
юридичних прав, то існує достатня інформація для достовірної оцінки
справедливої вартості активу. Отже, нематеріальні активи, придбані при
об’єднанні бізнесу, завжди відповідають критерію достовірної оцінки.
6. У деяких випадках нематеріальний актив можна придбати безкоштовно
або за номінальну компенсацію шляхом державного гранту. Це може
відбуватися, коли держава передає чи розподіляє суб’єктові
господарювання нематеріальні активи, такі як права на посадку в
аеропорту, ліцензії на роботу радіо- чи телестанцій, імпортні ліцензії чи
квоти або права доступу до інших обмежених ресурсів. Відповідно до
МСБО 20 "Облік державних грантів і розкриття інформації про державну
допомогу", суб’єкт господарювання може обрати первісне визнання за
справедливою вартістю і для нематеріального активу, і для гранту. Якщо
суб’єкт господарювання вирішує первісно не визнавати актив за
справедливою вартістю, він первісно визнає актив за номінальною
сумою (згідно з іншим підходом, дозволеним у МСБО 20) плюс будь-які
видатки, що прямо відносяться до підготовки активу до його
використання за призначенням.
7. Один або кілька нематеріальних активів можуть бути придбаними в
обмін на немонетарний актив (чи активи), або ж на поєднання
монетарних і немонетарних активів. Собівартість такого
нематеріального активу оцінюють за справедливою вартістю за
винятком випадків, коли
§ а) ця операція з обміну позбавлена комерційної сутності або
§ б) неможливо достовірно оцінити справедливу вартість ані
отриманого, ані відданого активу.
Придбаний актив оцінюють у цей спосіб, навіть якщо суб’єкт
господарювання не може негайно припинити визнання відданого
активу. Якщо придбаний актив оцінюють не за справедливою
- 61 -
вартістю, його собівартість визначається за балансовою вартістю

відданого активу.
8. Не слід визнавати жодного нематеріального активу, що виникає в
результаті дослідження (чи в результаті етапу дослідження внутрішнього
проекту). Видатки на дослідження (чи на етап дослідження внутрішнього
проекту) слід визнавати як витрати у періоді їхнього понесення.
Нематеріальний актив, який виникає в результаті розробки (чи в
результаті етапу розробки внутрішнього проекту), слід визнавати, якщо і
тільки якщо суб’єкт господарювання може довести технічну
здійсненність і комерційну доцільність (детальніше див. стандарт).
9. Для своєї облікової політики суб’єкт господарювання обирає або
модель собівартості, або модель переоцінки. Модель собівартості
передбачає, що після первісного визнання нематеріальний актив слід
відображати за його собівартістю за вирахуванням будь-якої
накопиченої амортизації та будь-яких накопичених збитків від
зменшення корисності. Модель переоцінки передбачає, що після
первісного визнання нематеріальний актив слід відображати за
переоціненою сумою, яка є його справедливою вартістю на дату
переоцінки, за вирахуванням будь-якої подальшої накопиченої
амортизації та будь-яких подальших накопичених збитків від
зменшення корисності. Для переоцінки згідно з МСБО 38 справедливу
вартість слід оцінювати з посиланням на активний ринок.
Переоцінювати слід з достатньою регулярністю, щоб на кінець звітного
періоду балансова вартість активу суттєво не відрізнялася від його
справедливої вартості.
10. Нематеріальні активи з визначеним строком корисного використання
амортизуються аналогічно правилам, що діють для основних засобів.
Нематеріальні активи з невизначеним строком корисного
використання на амортизуються, але щорічно тестуються на
знецінення.

МСБО 40 ІНВЕСТИЦІЙНА НЕРУХОМІСТЬ

1. Інвестиційна нерухомість – нерухомість (земля чи будівля, або частина
будівлі, або те й інше), утримувана (власником або орендарем як актив
з права користування) з метою отримання орендних платежів або
збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для:
§ a) використання у виробництві або при постачанні товарів чи
наданні послуг або для адміністративних цілей; або
§ б) продажу у ході звичайного ведення бізнесу.
2. Прикладами інвестиційної нерухомості є:
§ a) земля, утримувана для довгострокового збільшення капіталу, а
не для короткострокового продажу у ході звичайного ведення
бізнесу;
§ б) земля, утримувана для майбутнього, але ще не визначеного
використання. (Якщо суб’єкт господарювання ще не визначив,
чи буде він використовувати землю як нерухомість, зайняту
власником, чи для короткострокового продажу у ході звичайного
- 62 -
ведення бізнесу, тоді земля вважається утримуваною для

збільшення капіталу);
§ в) будівля, яка є власністю суб’єкта господарювання (або як
актив з права користування, пов’язаний з будівлею,
утримуваною суб’єктом господарювання) та надана в оренду за
однією чи кількома операційними орендами;
§ г) будівля, яка не зайнята, але утримується для надання в оренду
за однією чи кількома операційними орендами;
§ ґ) нерухомість, яка будується або поліпшується для майбутнього
використання в якості інвестиційної нерухомості.
3. У деяких випадах суб’єкт господарювання надає допоміжні послуги
наймачам нерухомості. Суб’єкт господарювання вважає таку власність
інвестиційною нерухомістю, якщо ці послуги є відносно незначним
компонентом угоди в цілому. В інших випадках, надані послуги є
значним компонентом. Інколи досить важко визначити, чи є допоміжні
послуги настільки значними, щоб нерухомість не можна було би
віднести до інвестиційної нерухомості. Суб’єкт господарювання в
обліковій політиці розробляє критерії для того, щоб застосовувати це
судження послідовно відповідно до визначення інвестиційної
нерухомості.
4. Інвестиційна нерухомість, яка є власністю, первісно оцінюється за її
собівартістю. Витрати на операцію включаються до первісної оцінки.
5. Окрім певних винятків, наведених нижче в п.5, суб’єкт господарювання
обирає своєю обліковою політикою модель справедливої вартості або
модель оцінки за собівартістю та застосовує цю політику до всієї своєї
інвестиційної нерухомості.
6. Суб’єкт господарювання може:
§ a) обирати модель справедливої вартості або модель
собівартості для всієї інвестиційної нерухомості, яка забезпечує
зобов’язання, дохід за якими безпосередньо пов’язаний зі
справедливою вартістю або ж з доходами від конкретних
активів, включаючи цю інвестиційну нерухомість; та
§ б) обирати модель справедливої вартості або модель
собівартості для всієї іншої інвестиційної нерухомості, незалежно
від вибору, зробленого в a).
7. Суб’єкт господарювання, який обирає модель справедливої вартості,
після первісного визнання оцінює всю його інвестиційну нерухомість за
її справедливою вартістю, за винятком випадків, коли справедливу
вартість визначити неможливо. Прибуток або збиток, що виникає від
зміни в справедливій вартості інвестиційної нерухомості, визнається в
прибутку або збитку за період, у якому він виникає.
8. Після первісного визнання суб’єкт господарювання, що обирає модель
собівартості, має оцінювати інвестиційну нерухомість:
§ а) відповідно до МСФЗ 5 “Непоточні активи, утримувані для
продажу, та припинена діяльність”, якщо вона відповідає
критеріям класифікації як утримувана для продажу (або
включена до групи вибуття, що класифікована як утримувана для
продажу);
§ б) відповідно до МСФЗ 16, якщо вона є утримуваною орендарем
як актив з права користування та не є утримуваною для продажу
відповідно до МСФЗ 5; та
- 63 -
§ в) відповідно до вимог МСБО 16 при використанні моделі

собівартості в усіх інших випадках.
9. Віднесення об'єкта до категорії інвестиційної нерухомості або
виключення з даної категорії можливо тільки при зміні характеру
використання (коли об'єкт нерухомості починає або перестає
відповідати визначенню інвестиційної нерухомості і існують докази
зміни характеру його використання).
10. Інвестиційна нерухомість, утримувана орендарем як актив з права
користування, визнається відповідно до МСФЗ 16.

МСБО 41 СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

1. МСБО 41 слід застосовувати для обліку статей (якщо вони пов’язані з
сільськогосподарською діяльністю):
§ a) біологічних активів, за винятком плодоносних рослин;
§ б) сільськогосподарської продукції на час збирання врожаю; та
§ в) державних грантів.
2. Сільськогосподарська діяльність – це управління суб’єктом
господарювання біологічною трансформацією (процеси росту,
дегенерації, продукування та відтворення, які спричиняють якісні та
кількісні зміни біологічних активів) та збір врожаю біологічних активів
для продажу чи для переробки в сільськогосподарську продукцію або в
додаткові біологічні активи.
3. Суб’єктові господарювання слід визнавати біологічний актив або
сільськогосподарський продукт тоді і лише тоді, коли:
§ a) суб’єкт господарювання контролює актив у результаті минулих
подій;
§ б) існує можливість отримання суб’єктом господарювання
майбутніх економічних вигід, пов’язаних з цим активом; та
§ в) справедливу вартість або собівартість актива можна
достовірно оцінити.
4. Біологічний актив слід оцінювати при первісному визнанні і в кінці
кожного звітного періоду за його справедливою вартістю мінус витрати
на продаж, за винятком випадку, коли справедливу вартість не можна
виміряти достовірно. Прибуток або збиток, що виникає при первісному
визнанні біологічного актива за його справедливою вартістю мінус
витрати на продаж або внаслідок зміни справедливої вартості
біологічного актива за вирахуванням витрат на продаж, слід включати в
прибуток або збиток за період, у якому він виникає.
5. МСБО 41 застосовується до сільськогосподарської продукції, зібраної як
урожай біологічних активів суб’єкта господарювання, причому лише на
час збирання врожаю. Після цього застосовується МСБО 2 “Запаси”
або інший належний МСФЗ/МСБО. Відповідно, МСБО 41 не
поширюється на переробку сільськогосподарської продукції після
збирання врожаю. Хоча така переробка, можливо, і є логічним і
природним продовженням сільськогосподарської діяльності, а події, що
відбуваються, можливо, подібні до біологічної трансформації, проте
така переробка не включається у визначення сільськогосподарської
діяльності в МСБО 41.
- 64 -
6. Сільськогосподарську продукцію, зібрану як урожай з біологічних

активів суб’єкта господарювання, слід оцінювати за її справедливою
вартістю мінус витрати на продаж на час збирання врожаю. Отримана
в результаті такого вимірювання оцінка вважається собівартістю на
дату, коли починає застосовуватися МСБО 2 “Запаси” або інший
належний Стандарт. Прибуток або збиток, що виникає при первісному
визнанні сільськогосподарської продукції за її справедливою вартістю з
вирахуванням витрат на продаж, слід включати в чистий прибуток або
збиток за період, у якому він виникає.
7. Безумовний державний грант, пов’язаний з біологічним активом,
оціненим за його справедливою вартістю мінус витрати на продаж, слід
визнавати у прибутку або збитку тоді і лише тоді, коли кошти
державного гранту можна отримати. Якщо державний грант,
пов’язаний з біологічним активом, оціненим за його справедливою
вартістю мінус витрати на продаж, умовний, зокрема коли державний
грант вимагає від суб’єкта господарювання не займатися певним
видом сільськогосподарської діяльності, тоді суб’єктові господарювання
слід визнавати державний грант у прибутку або збитку тоді і лише тоді,
коли умови надання державного гранту виконані.
8. Суб’єкт господарювання повинен розкривати таку інформацію,
пов’язану з сільськогосподарською діяльністю, на яку поширюється
МСБО 41:
§ a) характер та розмір державних грантів, визнаних у фінансовій
звітності;
§ б) невиконані умови та інші непередбачені події, що
супроводжують державні гранти; та
§ в) очікувані значні зменшення розміру державних грантів.
9. Суб’єктові господарювання слід розкривати сукупний прибуток чи
збиток, що виникає протягом поточного періоду при первісному
визнанні біологічних активів чи сільськогосподарської продукції або
внаслідок зміни справедливої вартості мінус витрати на продаж
біологічних активів, а також надавати опис кожної групи біологічних
активів.
10. Суб’єктові господарювання слід розкривати додаткову інформацію про
біологічні активи, справедливу вартість яких неможливо визначити з
достатньою мірою достовірності, а саме опис біологічних активів; опис
причин або обставин, через які неможливо з достатнім ступенем
достовірності визначити справедливу вартість; якщо можливо, вказати
кордону оцінок, в яких знаходиться справедлива вартість; прибуток або
збиток, що виникають при вибутті; застосовуваний метод нарахування
амортизації; норми амортизації та строки корисного використання;
загальна балансова вартість і накопичена амортизація на початок і
кінець звітного періоду; збитки від знецінення; сторнування збитків від
знецінення; сума амортизації.

- 65 -
Застереження!
Джерелом підготовки даного матеріалу є текст міжнародних стандартів фінансової

звітності (стандартів МСФЗ), включаючи міжнародні стандарти бухгалтерського обліку
(стандарти МСБО) та тлумачення (тлумачення КТМФЗ, тлумачення ПКТ), виданий
Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, зі змінами, офіційно
опублікований на сайті Міністерства фінансів України.
Ці Стандарти ґрунтуються на міжнародних стандартах фінансової звітності та інших

публікаціях Ради з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі – Рада).
Авторське право на міжнародні стандарти фінансової звітності та інші публікації Ради
має Фонд міжнародних стандартів фінансової звітності (далі – Фонд). Текст, що
міститься на сайті Міністерства фінансів України, міг бути змінений задля сприяння
його прийняття у відповідності з національним законодавством. Затвердженим
офіційним текстом стандартів МСФЗ та інших публікацій Фонду є текст англійською
мовою, примірники якого можна отримати від Фонду. Фонд відмовився від права
відстоювати свої авторські права на вищезазначені матеріали на території України, за
винятком тих випадків, коли на це є згода суверена. Фонд залишає за собою всі права
за межами вищезгаданої території.
Матеріали даної публікації не є тлумаченням МСБО/МСФЗ. Наполегливо рекомендуємо

при винесенні професійного судження щодо застосування МСБО/МСФЗ користуватися
повною офіційно оприлюдненою версією МСФЗ/МСБО на сайті Міністерства фінансів
України. Ніяка відповідальність за шкоду, завдану будь-якій особі, що діє або
залишається бездіяльною в результаті будь-яких матеріалів в цій публікації, не може
бути прийнята укладачами. Укладачі не приймають та не несуть жодної відповідальності
за будь-які втрату чи збитки, що можуть виникнути в результаті дій або бездіяльності
користувача даних матеріалів та його представників.
- 66 -

400 ключових вимог МСФЗ - New

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

400 ключових вимог МСФЗ - New

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

400 ключових

Концептуальна основа фінансової звітності ................................................... 4

МСБО 26 Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення ...... 45

КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ

§ а) суб'єкт господарювання має обов'язок;

МСФЗ 1 ПЕРШЕ ЗАСТОСУВАННЯ

МСФЗ 2 ПЛАТІЖ НА ОСНОВІ АКЦІЙ

угодою про платіж на основі акцій, що передбачає отримання товарів

МСФЗ 3 ОБ’ЄДНАННЯ БІЗНЕСУ

2. Будь-яке об’єднання бізнесу обліковується за методом придбання, який

МСФЗ 5 НЕПОТОЧНІ АКТИВИ, УТРИМУВАНІ ДЛЯ

9. Зворотна рекласифікація активу, утримуваного для продажу, до складу

МСФЗ 6 РОЗВІДКА ТА ОЦІНКА ЗАПАСІВ

балансова вартість активу розвідки та оцінки може перевищити суму

МСФЗ 7 ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ: РОЗКРИТТЯ

6. МСФЗ 7 вимагає розкривати характер і ступінь ризиків, що виникають у

МСФЗ 8 ОПЕРАЦІЙНІ СЕГМЕНТИ

керівником з операційної діяльності суб’єкта господарювання для

сукупні показники звітних сегментів за кожною іншою суттєвою статтею

МСФЗ 9 ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ

іншому сукупному доході, відображається в складі капіталу (НЕ зменшує

МСФЗ 10 КОНСОЛІДОВАНА ФІНАНСОВА

випуску певного класу інструментів на публічний ринок; та (iv) його

іншим суб’єктом господарювання. Натомість, інвестиційний суб’єкт

МСФЗ 11 СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

7. Спільний оператор обліковує активи, зобов’язання, доходи та витрати,

МСФЗ 12 РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЧАСТКИ

неконсолідовані структуровані організації та інвестиційні організації);

10. Щодо неконсолідованих структурованих суб'єктів господарювання

МСФЗ 13 ОЦІНКА СПРАВЕДЛИВОЇ ВАРТОСТІ

встановлює ієрархію справедливої вартості, у якій передбачено три

МСФЗ 15 ДОХІД ВІД ДОГОВОРІВ З КЛІЄНТАМИ

4. Суб’єкт господарювання передає контроль над товаром або послугою з

компонент фінансування може існувати незалежно від того, чи

додаткових компонентів, які є або не є орендою, орендодавець

як операційна оренда, якщо вона не передає в основному всі ризики

МСФЗ 17 СТРАХОВІ КОНТРАКТИ

ризики не враховано в оцінках майбутніх грошових потоків; і iii)

МСБО 1 ПОДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

прийнятті ними економічних рішень. Фінансова звітність також

інші способи ідентифікації та будь-які зміни в цій інформації порівняно з

трейдери, які оцінюють свої запаси за справедливою вартістю за

вартості реалізації та всі втрати запасів повинні визнаватися витратами

МСБО 7 ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ

5. Фінансова діяльність – діяльність, що спричиняє зміни розміру та складу

МСБО 8 ОБЛІКОВІ ПОЛІТИКИ, ЗМІНИ В

рішень; та б) достовірною, в тому значенні, що фінансова звітність: і)

пояснення виправлення помилки в разі, якщо не вдається провести

МСБО 10 ПОДІЇ ПІСЛЯ ЗВІТНОГО ПЕРІОДУ

подання”) після звітного періоду, суб’єкт господарювання не визнає такі

МСБО 12 ПОДАТКИ НА ПРИБУТОК

не впливають на бухгалтерську і на оподатковуваний прибуток

МСБО 16 ОСНОВНІ ЗАСОБИ

амортизаційні відрахування можуть дорівнювати нулю, якщо немає

МСБО 19 ВИПЛАТИ ПРАЦІВНИКАМ

3. Компанія повинна визнати недисконтовану суму короткострокових

МСБО 20 ОБЛІК ДЕРЖАВНИХ ГРАНТІВ І

відстроченого кредиту, погашення визнається негайно у прибутку або

МСБО 21 ВПЛИВ ЗМІН ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

валюті курс “спот” між функціональною валютою та іноземною валютою

МСБО 23 ВИТРАТИ ЗА ПОЗИКАМИ

в) здійснюється діяльність, необхідна для підготовки активу до

МСБО 24 РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО