ПРЕРІЯ

ПІСЛЯМОВА

Н. Ейшискіна

У читача повинно було виникнути передчуття близької смерті Натті Бампо, коли в кінці роману «Піонери» постарілий і
змучений Шкіряна Панчоха залишав селище колоністів, маєток судді, знов і знов намагаючись внайти втрачену свободу і
душевний спокій у неторканих ще лісах. Але, прочитавши цю останню книжку епопеї, ми переконуємося, що старому
мисливцеві вже немає куди тікати. Не в лісах, що їх вирубали колоністи, а в степових просторах прерій блукає знаменитий
колись слідопит. Тепер він трапер, який, не покладаючись на твердість руки й непомильність ока, полює, розставляючи
пастки. Так, вісімдесятйшестилітній Натті вже не той неперевершений стрілець, якого колись називали Довгим Карабіном і
Соколиним Оком. Але його благородні почуття, готовність пожертвувати собою, відраза до непотрібної жорстокості, повага
до людей будь-якого кольору шкіри залишилися такі самі.

Адже й Мідлтон, і прекрасна Інес, і Пол, і його наречена, і нарешті вчений дивак Баттіус — усі вони завдячують своє життя
старому траперові: тепер, на схилі своїх днів, він не може дарувати людям свою силу, вправність, зіркість слідопита, але він
віддає їм свій величезний досвід, і насамперед — досвід спілкування з індіанськими племенами, який він накопичив за своє
довге життя.

Не змінилось і його наївне, вперте нерозуміння того, що відбувається: у 1805 році, коли англійські колонії уже давно стали
буржуазною державою — Сполученими Штатами Америки, старий все ще сподівався піти в світ природи, вільний від
пороків цивілізації. «Я прийшов на ці рівнини, щоб не чути гупання сокир, бо сюди, безперечно, ніколи не примандрує
лісоруб!» — каже він.

Але ми знаємо, що доля зводить трапера саме з тими людьми, котрі втілюють у собі брутальність, пожадливість і нічим не
обмежене свавілля власників і загарбників. Це скватер Ішмаел Буш і його величезна родина, які позбавлені, по суті, будь-
яких моральних засад і безжалісно розправляються з людьми, котрі могли б завадити їм захоплювати вільні землі.

І хижак Ішмаел Буш, і благородний Натті — обидва часто говорять про свободу, засуджують закони новоствореної держави.
Але причини в них різні. Натті Бампо вважає, що ліси, озера, річки Америки належать усім, і ті, хто живе поруч з матір'ю-
природою, мають право вільно користуватись її дарами. Жадібний, егоїстичний Буш, Ебірам Уайт — проти законів, бо вони
заважають їм гнатися за наживою. Адже не тільки земля, звірі, риба стають здобиччю Буша і його родини. Прекрасна Інес
— теж його здобич, яку захопив Ебірам з Ішмаелової згоди, сподіваючись дістати від її батька й чоловіка багатий викуп.
Думки й почуття Буша далекі від душевного світу трапера.

Буш по-своєму відважний, він має сильну волю, здатен долати перешкоди на шляху до мети; інколи він навіть виказує
прагнення вирішити деякі питання, грунтуючись на своїх уявленнях про справедливість. Згадаймо, як він відпустив своїх
запеклих ворогів, які навряд чи могли сподіватися на справедливий суд жорстокого скватера.

Що ж до Ебірама, то в ньому немає нічого, крім підлості, огидних ницих пристрастей, що їх неминуче викликає та жага
збагачення, яка заполонила його душу.
Читач в неослабною увагою стежить за небезпечними пригодами персонажів «Прерії». Фенімор Купер і в цій книжці
залишається художником з чудовою уявою і майстром захопливої оповіді. Але читача приваблює не тільки авантюрний
сюжет. У цьому романі, як і в інших творах Купера, відчувається життєва основа зображування конфліктів і притаманне
письменникові прагнення до справедливості.

Купер жваво відтворює побут і звичаї індіанських племен, які марно намагаються опиратиоь пришельцям, що виганяють їх
з рідних земель. Так само, як і в інших романах про Шкіряну Панчоху, написаних до і після «Прерії», письменник з повагою
ставиться до незламної стійкості колишніх господарів величезних американських просторів, до їхньої мужності й
надзвичайної витримки, коли вони опиняються лицем до лиця із смертю. Який гордий і героїчний Тверде Сердце, вождь
племені пауні! Розуміючи, що він неминуче загине, Тверде Серце не втрачає самовладання, почуття власної гідності, й тим
захищає честь свого племені перед ворогами, що знущаються з нього. Купер не приховує свого захвату стійкістю та
благородством людей, яких і в наші дні власті вважають представниками «неповноцінної раси».

У романі чимало печальних, трагічних епізодів — наприклад, опис страшної кари, яку придумав Ішмаел Буш для Ебірама
Уайта, вбивці його сина.

Але почуття гумору не зраджує автора і в цій книжці. У нас викликає усмішку своєрідна манера Пола характеризувати все,
що відбувається, словами, пов'язаними з життям бджіл. Далекий від реальної дійсності дивак доктор Баттіус, щиро відданий
науці, смішний своїм педантизмом, таким недоречним в оточенні дикої природи.

Гумористичні епізоди, здебільшого пов'язані в диваком Баттіусом, дають наче розрядку після похмурих картин, що часто-
густо виникають на сторінках «Прерії».

Старий трапер живе здебільшого спогадами про далеку минувшину, сповнену, на його думку, героїчного змісту. До того ж в
особі молодого Мідлтона ця минувшина особливо наполегливо нагадує про себе. Вона перенесла трапера в ті далекі часи,
про які Купер розповів в «Останньому з могікан». Бентежний і романтичний збіг! Адже Мідлтон, як виявилося, був онуком
того англійського офіцера, Гейворда, який в «Останньому з могікан» разом з Натті, Ункасом та іншими зазнав стільки
випробувань, рятуючи дочок полковника Мунро. Гейворд одружився з однією з них — Алісою. Ми яскраво уявляємо собі
душевне хвилювання старого трапера, коли він дізнається, що ім'ям Ункаса, «Останнього з могікан», який рано загинув, і
його власним ім'ям два покоління вдячної родини Гейвордів називали кількох своїх представників, — адже Натті Бампо так
скромно оцінював завжди те добро, що робив людям, жертвуючи собою, а то й ризикуючи життям.

Роман, що завершує історію Шкіряної Панчохи, підбиває підсумки не тільки життя героя, а й всієї епохи колонізації
Америки. Надзвичайно зворушливо і врочисто помирає Натаніель Бампо, який знайшов останній притулок у відданого йому
вождя племені пауні. Але, якби він прожив ще якийсь час і верстав свою путь на захід пустельними рівнинами прерій, він не
зміг би врятуватись від колоністів, які, захоплюючи вільні землі, йшли за ним назирці.

Буржуазна Америка, що швидко зростала, перемагала той патріархальний світ, у якому Натті почував себе таким щасливим.
Він так і не зміг збагнути грандіозності історичних змін, які відбувалися в його країні, не зміг зрозуміти їхньої неминучості.
Ця чиста, мужня, позбавлена егоїзму, користолюбства, расової зверхності людина не могла примиритися з негативними
сторонами буржуазного прогресу, з тими пороками капіталістичного суспільства, які тепер, через півтораста літ, ще
більшою мірою властиві буржуазному світові й глибоко ворожі нашим ідеалам.

Ми закривавмо останню книжку про Шкіряну Панчоху з теплим почуттям до її героя і з повагою до видатного митця, що
створив його.
 РОМАН Ф. КУПЕРА «ПІОНЕРИ»

Надія Ейшискіна

Роман «Піонери» (1823 р.) вийшов першим у славетній пенталогії про Шкіряну Панчоху,
хоч хронологічно йому передують три інші («Звіробій», «Останній із могікан», «Слідопит»,
«Піонери», «Прерія»), В «Піонерах» Натаніель Бампо — сімдесятирічний дивак-
мисливець, що доживає віку, а Чингачгук — індіанець Джон Могіканин, що спився на
старість.

Між пригодами, про які розповідається в «Слідопиті», й жорстокими випробуваннями, що

випали на долю Шкіряної Панчохи в «Піонерах», минуло більше тридцяти років. За цей час звершилися події величезного
історичного значення: північноамериканські англійські колонії повстали проти англійської монархії, відбулася війна за
незалежність (1776–1783), в якій американці перемогли й створили буржуазно-демократичну республіку — Сполучені
Штати Америки. Це була перемога буржуазного ладу та буржуазного способу життя. Характерні риси цього життєвого
устрою виникають перед нами в романі «Піонери», вони й визначають головний конфлікт твору.

Суддя Мармедюк Темпл, у маєтку якого біля берегів озера Отсего притулилась убога хатина старого Шкіряної Панчохи,
стоїть на сторожі законності, що захищає буржуазну власність. Війна за незалежність принесла йому владу й багатство.
Йому дісталися землі діда й батька Олівера Еффінгема — маєтності, конфісковані в них як у ворогів американської
революції, що зберегли вірність англійському королю. Купер показав суддю чесною людиною, що повернула гроші, які
передав йому на збереження батько Олівера. Але так він чинить не з доброти, а тільки тому, що не хоче порушувати ніяких
зобов'язань. На формальних правах і законах, на його думку, тримається все життя. Дотримання найсвятішого для нього
закону приватної власності й робить його в романі найтиповішим представником буржуазної Америки, що тільки починала
стверджуватись. Коли Купер створював образ Мармедюка Темпла, він, безперечно, думав про свого батька, суддю Купера,
багато рис якого втілив у власникові Темплтона.

Читач з цікавістю дізнається про ті складні стосунки, що пов'язували Елізабет Темпл та Олівера Еффінгема, який мусив
приховувати своє справжнє ім'я. Ми не можемо не співчувати їхньому коханню, що так довго завдавало їм самих лише
страждань. Чесність і розум Елізабет, гордість і самовладання Олівера, повага, з якою обоє вони ставилися до Шкіряної
Панчохи й старого Джона Могіканина, викликають нашу симпатію.

Та щемливе почуття жалості неминуче охоплює читача, коли він у розгубленому старому дивакові впізнає героя раніше
прочитаних книг — Натаніеля Бампо. Ми вже розуміємо, що те життя вільного мисливця на незайнятих землях, яким жив
колись Звіробій, дедалі стає неможливим. Життя проти нього, і читач мимоволі питає сам себе: а чи справедливий такий
устрій життя? І хіба можна не поспівчувати сумній долі наївного, але гордого й внутрішньо незалежного Шкіряної
Панчохи? Він не розуміє всього значення величезних змін, що відбулися в нього на очах відтоді, як він полював у
непрохідних лісах біля берегів Отсего. Він і тепер живе й полює в тому самому краї, але все частіше замість густих лісів, де
йому була знана кожна стежка, він натрапляє на вирубані ділянки, що їх колоністи забудували чи перетворили на ниви. Він,
слідопит і розвідник, губиться в нетрях нових законів і стосунків між людьми. Шкіряна Панчоха хоче жити звичаями часу,
що давно минув, і разом з Джоном Могіканином віддається спогадам про безповоротні дні, коли панувала простота й
особиста мужність була вище хитросплетінь формальних законів.

Таким і постав уперше в уяві письменника Шкіряна Панчоха, якого Купер змалював у романі «Піонери». І, немов бажаючи
збагнути й пояснити цю тугу старого Натті Бампо за минулим, Купер згодом повернувся до тих часів, коли Звіробій, чи
Довгий Карабін, чи Слідопит був у розквіті своїх сил, хоч і спостерігав уже з тривогою початок майбутніх змін, що й
описано в романах «Звіробій», «Останній з могікан» і «Слідопит».

Звідки письменник довідався про все це? Індіанських вождів — «останніх з могікан» — і старих піонерів Купер ще застав у
своєму дитинстві й міг чути їхні в чомусь вірогідні, в чомусь фантастичні оповідки. Біографи Купера навіть називають
такого собі Шіпмена, який, мабуть, став письменникові за прообраз Шкіряної Панчохи…

В романі «Піонери» чимало уваги приділено сім'ї та оточенню Темпла. Маєток, селище, нові традиції та звичаї
американських колоністів після здобуття незалежності письменник відтворює в картинах, сповнених теплоти життя й
гумору. І тут уява письменника спиралась на враження молодості. Темплтон багатьма рисами схожий на його рідний
Куперстаун.

Доля Шкіряної Панчохи, його відчайдушні спроби протиставити себе законові, який здається йому непотрібним та
безглуздим, його двобій із судом і владою і, нарешті, втеча старого на Захід, у ще неторкані ліси, — все це сповнене
справжнього драматизму.

Лісові нетрі, де шукав порятунку старий Натті, не стали йому надійним притулком. Про останні його злигодні читач
дізнається в романі «Прерія», що завершує славну історію Шкіряної Панчохи.