ТЕМА 1: Становлення козацтва (XVI – перша половина XVII 

ст.)
12 год.

Тема: Виникнення Запорізької Січі. Козацькі війни другої половини ХVI ст. (2 год.)
План:
1. Запорізька Січ.
2. Вій ни проти турків і татар. «Канівські» отамани.
3. Перші повстання проти шляхти.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:
Підручник §4 (с. 25–33). ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ТРИ ПИТАННЯ ТЕМИ.

Матеріал до першого завдання.

Перші тимчасові козацькі фортеці (січі) виникали ще в першій половині ХVI ст.
Засновником Січі на постій ній основі став князь Дмитро Вишневецький . Згідно з
традицією давати прізвиська (якими козаки гордилися) й ого прозвали Бай дою.
Ця перша Січ знаходилася на о. Мала Хортиця. Малодоступна місцевість та постій на
готовність до бою гарантували козакам надій ний захист від ворожих нападів.

Січ на о. Хортиця (сучасна реконструкція).

Надалі місцеперебування та назви Січі неодноразово змінюватимуться. Ось
хронологія їхнього існування:
Хортицька (1556–1557),
Томаківська (1570-і – 1580-і),
Базавлуцька (1593–1638),
Микитинська (1639–1652),
Чортомлицька (1652–1709),
Кам’янська (1709–1711; 1730–1734),
Олешківська (1711–1728),
Нова (1734–1775).

Вигляд фортеці. Ззовні Січ була обведена високими валами з дерев’яним

частоколом і зрубами, на які ставили гармати. У середині знаходилася широка площа, по
краях якої стояли курені (казарми), де мешкали запорожці. Залога на Січі, що звалася
кошем, нараховувала тисячі озброєних козаків (іноді її чисельність сягала 10 тис.). У
центрі стояли будинки старшини, господарські й вій ськові споруди, школа. На початку
ХVII ст. на площі збудують храм (Покрови Святої Богородиці (Матері Божої)).
Духівництво Січі перебуватиме під зверхністю Києво-Печерської лаври та монастирів. За
межами фортеці був базар, куди приїжджали купці з товарами. Січовики продавали тут
продукти своєї праці – рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності
на землю, ні кріпосництва. Панував принцип най му. Впливовими людьми на Січі була не
шляхта, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, – господарі
великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок.
У другій половині ХVI ст. Січ перетворюється на військово-політичний центр
козацтва. Чи була Січ державою? На це питання історики дають компромісну відповідь:
Січ мала ознаки держави, крім того, у часи Хмельниччини за її зразком виникне
Українська козацька держава. Але сама Січ державою в класичному значенні цього слова
не була. Їй «не вистачало» кількох атрибутів: 1) Населення Січі було прий шлим, не
постій ним; через відсутність жінок (їм заборонялося приходити на Січі під страхом
смерті) діти там не народжувалися. 2) Січ не створила інституту підданства; не визнаючи
над собою жодної влади, козаки формально лишалися підданими польського короля.
Січ – то унікальне явище. Ніде більше в Європі не існувало тоді такого місця, яке
давало б людині абсолютну свободу. У ХІХ ст. геніальний Микола Гоголь напише: «Так
(як українські козаки) любити рідну землю не те, щоб душею, розумом, а всім, чим Бог
дав, так любити ніхто не може». Знали про Січ і в Західній Європі. Відомий німецький
учений ХІХ ст. Карл Маркс у своїх «Хронологічних виписках» зазначить: «Запорізька Січ –
християнська козацька республіка».
Військово-політичний устрій Січі. Січ мала свої органи влади. Їх обирали (тому й
республіка). Вищим органом була козацька рада. Її скликали на Різдво Христове,
Великдень (Пасху), свято Покрови Пресвятої Богородиці, а також за потребою. Кожен
козак міг вимагати скликання ради, а також брати в ній участь. На раді обирали
старшину (посадових осіб). Най впливовішими з них були: кошовий отаман,
військовий суддя, військовий писар, військовий осавул, військовий хорунжий,
військовий бунчужний, курінні отамани. У Січі козаки поділялися на курені, коли ж
ішли в похід, формували полки й сотні. Клейнодами (відзнаками), які засвідчували
владу старшини були: булава (гетьман чи кошовий отаман), бунчук (відзнака гетьмана
або кошового), корогва (відзнака вій ська), каламар (писар), печатка (суддя), пернач
(полковник), литаври (довбиш) та ін.

Козацькі клейноди.
Писаних законів не було, козаки керувалися звичаями. Натомість активною була
дипломатія. Ось лише два відомі випадки: 1) 1594 р. у Січі побував посол австрій ського
цісаря (імператора) Еріх Лясота (вів переговори про спільні дії проти турків), 2) Козаки
брали участь у Тридцятилітній вій ні 1618–1648 рр. на боці Франції проти Іспанії.

Матеріал до другого завдання.

Самійло Кішка.
Після смерті Д. Вишневецького гетьманом на Запоріжжі став оспіваний у народній
думі Самійло Кішка. Хоч був малий на зріст, але запорожці й ого шанували. Козакувати
почав близько 1550 р. Вій ськового досвіду набув у походах Вишневецького. Очоливши в
1564 р. Січ, вирішив відкрити запорожцям шлях на море. Вважають, що й ому належить
заслуга будування перших козацьких чайок. У 1568 р. Кішка з побратимами вий шов у
Чорне море і наробив туркам великої шкоди. Це підтверджує універсал польського
короля Сигізмунда (або Жигмонта чи Зиґмунда) Августа. Близько 1573 р. С. Кішка
потрапив у турецький полон. Й ого прикували до невільницької лави на цілих 26 років.
До речі, ще 1570 р. польська влада стала складати реєстр (список) козаків. За
старшого призначили Яна Бадовського. Та запорожці універсала не слухали й у реєстр
записуватися не бажали. І все ж частина козаків погодилася на пропозицію короля. З
1572 р. їх стали називати реєстровими. Цих козаків, яких король визнав вільним
станом, спочатку (тобто з 1578 р.) було 300 козаків. Вони отримали права. Серед іншого,
самоврядування, землю в користуванні, платню грішми, були звільнені від податків,
окрім вій ськової служби. А ще мали Трахтемирів – містечко на правому березі Дніпра
навпроти Переяслава. Там знаходився шпиталь для поранених і хворих козаків, що
проіснував до 1660-х рр.
У 1599 р. Кішці вдалося організувати повстання каторжан на галері. Невдовзі він
повернувся на Січ, а потім – до рідного Канева. Усе змінилося. Реєстровці ворогували з
запорожцями. Самій ла знову обрали гетьманом. Він швидко і мудро розібрався в
обставинах і повернув справу на користь України і козацтва. Передусім заходився
лагодити чай ки для походу на море. Похід був вдалим. Козаки навіть притягли із собою
кілька галер з визволеними невільниками. Пізніше відбувся вдалий похід у Молдову.
Історик Михай ло Грушевський писатиме: «Самій ло Кішка, котрого пам’ять народна знає
тільки як героя козацького бунту на каторзі турецькій та визволення невільників-
козаків із турецької неволі, варт далеко більшої пам’яті…».

Іван Підкова (гравюра).

Не меншу славу здобув собі отаман Іван Підкова. Згідно з переказами, він
немовлям був врятований від татар і вихований козаками. Мав рідкісну фізичну силу,
запросто ламав руками підкови (за це й ого прозвали Підковою), міг зупинити віз,
запряжений 6 кіньми, ухопивши й ого за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові
ворота. Мав зріст 2 м 29 см.
На Запоріжжі Іван Підкова з’явився у 1556 р., привівши з собою цілий козацький
полк. Брав участь у морських походах під проводом С. Кішки. Пізніше був запорізьким
гетьманом, водив козацькі флотилії до Криму. Очолювані ним козацькі загони завдали
поразок татарам під Очаковим, Кафою, Гезлевим.
Воював у Молдові, тоді це були турецькі володіння. 30 листопада 1577 р. козацьке
вій сько вступило в місто Ясси й Підкова став молдавським господарем. Турки
скаржилися на нього Стефану Баторію. Коли отаман поїхав до Львова, аби помиритися з
королем, той наказав кинути й ого до в’язниці. І хоча багато хто, навіть польська шляхта
була проти, Підкову стратили – у Львові, на площі Ринок. Це трапилося за присутності
багатьох людей і турецьких послів 16 червня 1578 р. Тіло поховали в місцевій Успенській
церкві, але черкаські козаки викрали й ого й перевезли до Канева, де поховали в одному з
православних монастирів під Чернечою горою (там спочиває і Самій ло Кішка).
 За І. Підкову помстився й ого побратим Яків Шах. Він здій снив аж 6 походів на
Молдову. Під час одного з них Шах наказав стратити (повісити) 18 молдовських бояр, які
були причетні до полонення Підкови. Коли звістка про це дій шла до Стамбулу, султан
зажадав страти Я. Шаха. Знятий з гетьманства козацькою старшиною, він потрапив до
Канівського монастиря, де пізніше добровільно став монахом. Там же в Каневі й
похований .

Матеріал до третього завдання.

Своїми най більшими ворогами в ХVI ст. козаки вважали турків і татар. Але
наприкінці століття ситуація дещо змінилася. У 1590-х рр. козацтво вперше повертає
зброю проти шляхти. Зміцнівши чисельно й організацій но, козаки почали боротьбу за
свої права/вольності в Речі Посполитій .

Криштоф Косинський (гравюра).

К. Косинський (1545–1593) – гетьман реєстрового козацтва, керівник повстання
1591–1593 рр. Це повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля й Волинь.
Головний бій з вій ськом князя Януша Острозького (сина В.-К. Острозького) відбувся
взимку, 23–30 січня 1593 р., під П’яткою, поблизу Чуднова, що на Житомирщині.
Зазнавши поразки, Косинський подався на Січ, але наступного року під Черкасами, де
тривали сутички з загонами князя О. Вишневецького, загинув за загадкових обставин.
Й ого, нібито, живцем замурували в стіні Черкаського замку.

Северин Наливайко (гравюра).

С. Наливайко (бл. 1560–1597) – народився в родині кравця у м. Гусятині на Поділлі.
Служив сотником надвірної корогви князя В.-К. Острозького (навіть воював проти
К. Косинського). 1594 р. у рай оні міст Вінниця, Бар, Брацлав сформував козацькі загони й
пішов у Молдову воювати проти турків. Після повернення й ого загони перетворилися на
ядро повстанського вій ська. Рух 1594–1596 рр. охопив територію України й Білорусі.
Помирився й домовився про союз із запорожцями. Й ому на допомогу прий шли загони
Григорія Лободи та Матвія Шаули. Головний бій проти польських вій ськ гетьмана
С. Жолкевського відбувся у квітні 1596 р. під Білою Церквою. Зазнавши поразки,
Наливай ко переправився на лівий берег Дніпра. Останній оборонний бій повстанці дали
під Лубнами на березі р. Солониці. У критичній ситуації запорожці покинули Наливай ка
й подалися на Січ. Полоненого ватажка відвезли до нової на той час польської столиці
(Варшави), де стратили. Й ого, нібито, спалили живцем у мідному бику. У народних думах,
піснях, легендах Наливай ко – герой , хоча насправді це була далеко не однозначна
постать.