10 Боротьба за владу в Галичині в першій третині ХІІІ ст 11 Данило Галицький людина і політик По смерті Данила 1264 року з приходом

По смерті Данила 1264 року з приходом до влади його наступників

По смерті короля Данила Романовича Галицько-Волинська держава,
незважаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині
XIII ст., залишалася єдиною ще майже століття. З самого початку її
формально очолював Василько Романович (1264—1269), котрого решта
князів шанувала як "отця і господиня". Він княжив на Волині, а сини
Данила — у Галичині.
Наступником Василька Романовича на волинському престолі став його
син Володимир (1270— 1289), Він мало займався
зовнішньополітичними справами і залишив по собі пам'ять як
покровитель освіти і культури. Значні кошти віддавав на спорудження
храмів, міст, замків. Ще за життя Володимир Василькович передав свої
землі двоюрідному братові Мстиславові Даниловичу, а коштовності,
посуд, одяг заповів незаможним людям.
Серед Даниловичів найенергійнішим правителем виявився Лев (1264—
1301), який намагався продовжити державницьку політику батька. Він
підтримував тісні дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою,
Тевтонським орденом. Однак, якщо цього потребували національні
інтереси, то, не вагаючись, розпочинав проти них збройну боротьбу.
Зокрема, Лев Данилович здійснив кілька походів на Литву та ятвягів,
відвоював в Угорщини частину Закарпаття з Мукачевим (бл. 1280), а у
Польщі — Люблінську землю (бл. 1292). Завдяки цим надбанням
територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю її
історію. Водночас Лев змушений був визнати залежність від Золотої
Орди.
На межі XIII—XIV ст. єдність Галицько-Волинської держави було
відновлено. Наступник Лева Даниловича — його син Юрій І (1301—
1308 (1315)) виступає вже як одноосібний правитель з королівським
титулом. Джерела змальовують його правління як добу розквіту,
спокою та економічного добробуту країни. Високим був міжнародний
авторитеті Галицько-Волинського королівства, свідченням чого стало
утворення в 1303 р. окремої Галицької митрополії.
Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його
синів Андрія і Лева (1308 (1315)— 1323). Вони сприяли зовнішній
торгівлі,! насамперед між галицько-волинськими і польськими
купцями, домагалися забезпечення торговельних • відносин з Балтикою.
Активною була їх боротьба проти ординців. Ймовірно, в одному з
походів брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою
смертю династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич,
припинилася.
З припиненням династії Романовичів розпочинається поступовий
занепад Галицько-Волинської держави. Знову посилюються політичні
впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної
князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних
країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви.
Саме внаслідок компромісу між місцевими боярами і правителями
згаданих країн останнім, самостійним володарем Галицько-Волинської
держави в 1325 р. було обрано 14-річного княжича Болеслава, сина
мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителів
Андрія та Лева. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава (1325
—1340). Новий правитель виявився активним поборником зміцнення
своїх володінь. У пошуках міжнародної підтримки намагався
налагодити добрі відносини з Тевтонським орденом, Золотою Ордою та
Литовським князівством. У внутрішній політиці підтримував міста,
спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та зміцнити
князівську владу. Однак протистояння з боярами завершилося
трагічною смертю Юрія II, яка активізувала боротьбу Польщі,
Угорщини і Литви за українські землі.
Данило Романович (бл. 1201–1264 рр.) – волинський та
галицький князь, король – із 1253 р. Син засновника Галицько-
Волинської держави князя Романа Мстиславича. Проливаючи
світло на вдачу та риси характеру князя, літописець розповідає
про нього так: «Сей же король Данило був князем добрим,
хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви
поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та
братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...».
Братні стосунки Данила з Васильком, яких і на Русі, і за
кордоном вважали співправителями, не могли не дивувати за
середньовічних часів, коли брат йшов війною на брата, аби
захопити його землі й посісти його стіл.
З ініціативи Данила було закладено низку нових міст, у тому
числі Львів, названий так на честь старшого сина князя Лева,
розбудована нова столиця – Холм. Данило всіляко дбав про
будівництво фортець та оборонних споруд по всій території
держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв
розвиткові культури. Літописець пишається також бойовими
подвигами князя, порівнює його досягнення із діяннями
Святослава Ігоревича та Володимира Великого. Високо цінує
галицький книжник полководницький хист Данила, переказує
промови князя, звернені до війська, в яких він закликав воїнів
дбати про свою гідність і честь батьківщини. Данило докладав
чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі
іноземним поневолювачам, демонструючи сусідам можливість
успішної боротьби з монголами.
Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність,
спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської
держави, піднесення її міжнародного авторитету.
Основний виклад
1. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила
Князювати Данило Галицький почав на Волині у 20-х рр. 13
ст., а 1238 р. утвердився і в Галичині, подолавши міжусобні
чвари, що спалахнули по смерті Романа з ініціативи
галицького боярства.
Протягом володарювання йому доводилося одночасно долати
опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із
заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща та
Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними
боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з
чернігівської династії та його союзників.
У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу
перемогу в битві проти приведеного Ростиславом війська
угорського короля та його союзників біля міста Ярослава на
Сяні.
Внаслідок Ярославської битви Данило зламав опір бояр,
остаточно утвердився у Галичі та надовго поклав край
зазіханням Угорського королівства.
Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців і
ятвягів, у 1244 р. взяв Люблін і Люблінську землю.
почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Деякі
спроби відновлення єдності та могутності держави здійснювалися за
часів правління Данилового сина Лева (1264-1301 pp.) і Василькового
сина Володимира (1271-1289 pp.), які намагалися підтримати
політичний курс своїх батьків.
Так, Леву вдалося розширити кордони держави — до її складу були
включені Закарпатська Русь та Люблінська земля. 1270 року він переніс
столицю в місто, яке збудував його батько на честь Левового весілля з
угорською королівною Констанцією, — до Львова.
На відміну від Лева, Володимир зосередив свою увагу на будівництві
міст, замків і церков, на розвитку мистецтва та культури.
Після смерті Лева одноосібним правителем Галичини й Волині став
його син Юрій (1301-1308 pp.). Утративши під час війни з поляками
Люблін (1302 рік), князь відмовився від завойовницької діяльності й
використовував мирні шляхи для врегулювання конфліктів. Завдяки
цьому його держава зберегла силу й вплив, а сам князь отримав титул
«король Русі». У 1303 році Юрій дістав згоду на заснування в Галичині
власної митрополії.
Титул князя всієї Русі носили сини Юрія Андрій і Лев, які в 1308-1323
pp. спільно правили після смерті батька. Князі й далі підтримували
дружні стосунки з Тевтонським орденом, щоб запобігти посиленню
Литви. Напруженими залишалися відносини з Ордою, і тому існує
припущення, що обидва князі загинули в боротьбі з ординцями.
Андрій і Лев були останніми нащадками Романового роду. Після їхньої
смерті Галицько-Волинське князівство очолив Болеслав Мазовецький,
син польського князя Тройдена, — чоловік Марії, сестри Андрія та
Лева. Він прийняв православну віру та ім'я Юрій. Юрій II Тройденович
(1325-1340 pp.) дотримувався мирної зовнішньої політики
попередників. Водночас він вороже ставився до Польщі, яка тоді
об'єдналася в єдину державу і, мабуть, намагалася здобути
Люблінщину. Це стало причиною укладення союзу Польщі й Угорщини
проти Галицько-Волинського князівства.
У внутрішній політиці Юрій II намагався визволити з-під впливу бояр і
посилити децентралізовану князівську владу. Крім того, князь
підтримував іноземців, надавав допомогу католицькому кліру, що
викликало невдоволення боярства, міщанства й православного
духовенства. 7 квітня 1340 року Юрія II отруєно у Володимирі-
Волинському.
Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько-
Волинського князівства, і почалася боротьба сусідніх держав за
Галичину й Волинь, що завершилася поневоленням цих земель
сусідніми державами.
Галицько-Волинські землі стали об'єктом вторгнення Польщі, Литви,
Угорщини та інших держав.
Князь Лев Данилович (бл.1228—бл.1301)
Галицький князь. Після смерті Данила Галицького 1264 р. успадкував
Перемишльське князівство і Львів, після 1269 р. — Галич, Белзьке,
Холмське і Дрогобицьке князівства...

Тим часом бояри, побоюючись вторгнення поляків, проголосили новим
галицько-волинським правителем одного з литовських князів Любарта-
Дмитра (1340—1349), який прийняв віру, мову та звичаї місцевого
населення і був одружений з дочкою Юрія II. Правда, влада нового
князя над Галичиною була суто номінальною і фактично поширювалася
лише на територію Волині. Галицькою землею управляла група бояр, на
чолі якої стояв Дмитро Дедько, що прийняв титул "старости й
управителя Руської землі".
Допомагаючи своєму сину Романові, одруженому зі сестрою
австрійського герцога Фрідріха II Бабенберга Гертрудою, у
боротьбі за австрійську корону, Данило Галицький пішов на
Чехію та Силезію.
Активність зовнішньої політики Данила виявлялася й
династичними шлюбами його дітей

Перебіг подій на галицько-волинських землях викликав невдоволення Так, Лев Данилович був одружений із дочкою угорського
Польщі, яка, уклавши союз з Угорщиною, у 1340 р. вдерлася в короля Бели IV.
Галичину, але місцеве населення за допомогою татар вибило
нападників. Восени 1349 р. Польща, домовившись з Ордою, здійснила
Шварно, взяв шлюб із дочкою литовського князя Міндовга.
новий похід проти Галицько-Волинської держави, внаслідок чого
остання припинила існування. Галичина і Холмщина остаточно були
приєднані до Польської держави. Закарпаття опинилося у складі Дочку Данила Переяславу було видано заміж за мазовецького
Угорського королівства. Землі між Дністром і Прутом, у т. ч. територія князя Земовита.
сучасної Буковини, відійшли до Молдавського князівства. Решта земель
— Волинь, Поділля, Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина
— поступово увійшли до складу Великого князівства Литовського. Важливим напрямком зовнішньої політики Данила
Галицького були відносини з монгольськими володарями.

Серед причин занепаду Галицько-Волинської держави були: монголо-

татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення Здійснивши подорож в Орду, Данило починає шукати
княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви. Значення союзників у боротьбі з ординцями.
цієї, за словами історика С. Томашівського, "першої чисто української
політичної організації" полягає в тому, що вона після занепаду Києва на
Із цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею,
ціле століття продовжила державницькі традиції Київської Русі й стала
Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством.
головним політичним центром для українських земель, уберегла від
передчасного завоювання та асиміляції український етнос, що
формувався, сприяла його консолідації, зміцненню та усвідомленню Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати
власної самобутності. переговори про участь русичів у хрестовому поході
європейських держав проти монголів.

До того ж папа Римський Інокентій ІV плекав надії на

запровадження релігійної унії (об'єднання) між православ’ям і
католицизмом у Галицько-Волинському князівстві.

Місію встановити стосунки папа Римський поклав на вже

відомого вам Плано де Карпіні, який року 1246 знайомив
Василька Романовича та Данила з пропозиціями Ватикану.

Щоб заохотити до походу князя папа запропонував Данилу

прийняти королівську корону.

У 1253 р. у Дорогичині папський легат Опізо урочисто

коронував Данила Галицького. Однак оголошений папою у
тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед
європейських монархів.

Втім, Данило не відмовився від боротьби проти ординців

власними силами. Основні воєнні дії припадають на 1254–
1255 рр.

Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над

монгольським військом хана Куремси.

Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського

королівства, золотоординські правителі вислали проти нього
численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою
Бурундаєм.

12 Данидовичі. Занепад Галицько-Волинської держави