Практичне заняття №1

Теоретичні аспекти вивчення психології та педагогіки.

1.Поняття «педагогіки» та «психології».
Термін «педагогіка» походить від грецьких слів paides – діти та agо – вести. Педагогіка –
це наука про виховання людини. Вона вивчає специфічні сфери навчання, виховання та
роботу вчителя. Структура педагогічних здібностей: любов до дитини, знання предмету,
володіння методикою, педагогічні здібності. Виховання – використання методів та
засобів впливу на психіку людини з метою формування її особистісних характеристик.
Поняття «виховання» розуміємо як навчання, виховання, розвиток, формування і
самовдосконалення особистості. Навчання – процес активної взаємодії вчителя і учнів, в
результаті якої учні привласнюють минулий досвід, вироблений людством, а в процесі
привласнення цього досвіду в них формуються знання, вміння, навички.
В педагогічній діяльності необхідно враховувати такі особливості як нерівномірність
психічного розвитку:
- Вікова періодизація(ведуча діяльність, завдяки якій формуються психічні
новоутворення).
- Вікові кризи(криза новонародженого, криза трьох років, криза підліткового віку,
криза пенсійного віку).
- Сенситивні періоди(період, найбільш сприятливі для формування тих чи тих
психічних якостей).
- Акселерація(прискорення анатомо-фізіологічних та психологічних процесів).
Виготський: зона актуального розвитку(наявний психічний розвиток) та зона
найближчого розвитку(прогнозований психічний розвиток).
Макаренко: виховання в колективі через колектив.
Сухомлинський: індивідуальний підхід – врахування місця і часу найбільш сприятливих
для формування тієї чи тієї якості особистості.
Монтессорі: теорія вільного виховання.
Психологія – наука про психіку або душу, матеріальним органом психіки є відображальна
діяльність мозку.
Виникають 2 тогочасні напрями в тогочасній психології – ідеалістичний та
матеріалістичний.
Представником ідеалістичної психології був Платон, на думку якого душа є безсмертною,
незмінною і після смерті людини вона покидає тіло і потім може заново втілитись.
Виразна диференціація душі і тіла, психічного і фізичного, і подальша диференціація
всередині душі різних її частин – розумної, зверненої до ідей, афективно-вольової і
чуттєвої, зверненої до жадання.
Представники матеріалістичної теорії розглядали душу в руслі атомарної будови Всесвіту.
2.Історія розвитку педагогіки та психології.

3.Основні напрями психології.

На початку XX ст. в психології виникає кризова ситуація: не дав помітних результатів
метод інтроспекції; не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити
проблему зв’язку психічних явищ з фізіологічними, виявився значний розрив між
психологічною теорією і даними експериментальної роботи. Спроби подолання цієї кризи
призвели до формування декількох впливових шкіл (напрямів) у психологічній науці.
Біхевіоризм
Основоположником є американський учений Д. УОТСОН (1878-1958). Психологія як
наука повинна займатися не свідомістю, душевними явищами, які недоступні науковому
спостереженню, а поведінкою. Уотсон вважає, що основне завдання біхевіоризму (з англ.
bеhаviour – поведінка) полягає в накопиченні спостережень за поведінкою таким чином,
щоб можна було сказати наперед, яка буде реакція людини на відповідну ситуацію
(стимул)
Гештальтпсихологія
Виникла в Німеччині зав-дяки зусиллям Т. ВЕРТ-ГЕЙМЕРА, В. КЕЛЕРА І
К. ЛЕВІНА, які висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур
(гештальтів). Заслуги гештальтпсихології поляга-ють у розробці поняття психологічного
образу, в затвердженні системного підходу до психічних явищ.
Психоаналіз
Засновником є ЗИГМУНД ФРОЙД (1856-1939). Уперше загальні положе-ння
психоаналізу він виклав у 1900 р. - у "Тлумаченні сновидінь". Ключовими термінами
психоаналізу є:
o несвідоме - уявлення про те, що існує психічна діяльність, якої суб'єкт не
усвідомлює;
o опір - ідея про те, що на ставлення людини до об'єкта впливає ставлення до
минулих об'єктів (насамперед тих, що оточували її в дитинстві);
o лібідо - психічна енергія, джерело якої - у несвідомому.
З. Фройд ввів у психологію ряд важливих тем: несвідома мотивація, захисні механізми
психіки, роль сексуальності в ній, вплив дитячих психічних травм на поведінку в зрілому
віці тощо. Однак вже його найближчі учні дійшли висновку, що не тільки сексуальні
потяги визначають психічний розвиток особистості, а переважно, почуття
неповноцінності і необхідність компенсувати цей дефект (А. Адлер), або колективне
несвідоме (архетипи), які вібрали в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг).
Когнітивна психологія
 Її представники У. НАЙССЕР, А. ПАЙВІО та інші відводять у поведінці суб’єкта
вирішальну роль знанням (з лат. cognito – знання).
 Основне поняття – “схема”. Вона – те, що є в голові людини: план збору і програма
переробки інформації про об’єкти і події.
Гуманістична психологія
Напрям пов'язаний з іменами
А. МАСЛОУ (1908-1970),
К. РОДЖЕРСА (1902-1987),
Г. ОЛЛПОРТА (1897-1967),
він укорінений у психотерапевтичній практиці.
Головним предметом вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка являє
собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації - неповторного вияву в
реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині.
4.Основні поняття педагогіки