Теоретичні аспекти вивчення психології та педагогіки.
1.Поняття «педагогіки» та «психології». Термін «педагогіка» походить від грецьких слів paides – діти та agо – вести. Педагогіка – це наука про виховання людини. Вона вивчає специфічні сфери навчання, виховання та роботу вчителя. Структура педагогічних здібностей: любов до дитини, знання предмету, володіння методикою, педагогічні здібності. Виховання – використання методів та засобів впливу на психіку людини з метою формування її особистісних характеристик. Поняття «виховання» розуміємо як навчання, виховання, розвиток, формування і самовдосконалення особистості. Навчання – процес активної взаємодії вчителя і учнів, в результаті якої учні привласнюють минулий досвід, вироблений людством, а в процесі привласнення цього досвіду в них формуються знання, вміння, навички. В педагогічній діяльності необхідно враховувати такі особливості як нерівномірність психічного розвитку: - Вікова періодизація(ведуча діяльність, завдяки якій формуються психічні новоутворення). - Вікові кризи(криза новонародженого, криза трьох років, криза підліткового віку, криза пенсійного віку). - Сенситивні періоди(період, найбільш сприятливі для формування тих чи тих психічних якостей). - Акселерація(прискорення анатомо-фізіологічних та психологічних процесів). Виготський: зона актуального розвитку(наявний психічний розвиток) та зона найближчого розвитку(прогнозований психічний розвиток). Макаренко: виховання в колективі через колектив. Сухомлинський: індивідуальний підхід – врахування місця і часу найбільш сприятливих для формування тієї чи тієї якості особистості. Монтессорі: теорія вільного виховання. Психологія – наука про психіку або душу, матеріальним органом психіки є відображальна діяльність мозку. Виникають 2 тогочасні напрями в тогочасній психології – ідеалістичний та матеріалістичний. Представником ідеалістичної психології був Платон, на думку якого душа є безсмертною, незмінною і після смерті людини вона покидає тіло і потім може заново втілитись. Виразна диференціація душі і тіла, психічного і фізичного, і подальша диференціація всередині душі різних її частин – розумної, зверненої до ідей, афективно-вольової і чуттєвої, зверненої до жадання. Представники матеріалістичної теорії розглядали душу в руслі атомарної будови Всесвіту. 2.Історія розвитку педагогіки та психології.
3.Основні напрями психології.
На початку XX ст. в психології виникає кризова ситуація: не дав помітних результатів метод інтроспекції; не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв’язку психічних явищ з фізіологічними, виявився значний розрив між психологічною теорією і даними експериментальної роботи. Спроби подолання цієї кризи призвели до формування декількох впливових шкіл (напрямів) у психологічній науці. Біхевіоризм Основоположником є американський учений Д. УОТСОН (1878-1958). Психологія як наука повинна займатися не свідомістю, душевними явищами, які недоступні науковому спостереженню, а поведінкою. Уотсон вважає, що основне завдання біхевіоризму (з англ. bеhаviour – поведінка) полягає в накопиченні спостережень за поведінкою таким чином, щоб можна було сказати наперед, яка буде реакція людини на відповідну ситуацію (стимул) Гештальтпсихологія Виникла в Німеччині зав-дяки зусиллям Т. ВЕРТ-ГЕЙМЕРА, В. КЕЛЕРА І К. ЛЕВІНА, які висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Заслуги гештальтпсихології поляга-ють у розробці поняття психологічного образу, в затвердженні системного підходу до психічних явищ. Психоаналіз Засновником є ЗИГМУНД ФРОЙД (1856-1939). Уперше загальні положе-ння психоаналізу він виклав у 1900 р. - у "Тлумаченні сновидінь". Ключовими термінами психоаналізу є: o несвідоме - уявлення про те, що існує психічна діяльність, якої суб'єкт не усвідомлює; o опір - ідея про те, що на ставлення людини до об'єкта впливає ставлення до минулих об'єктів (насамперед тих, що оточували її в дитинстві); o лібідо - психічна енергія, джерело якої - у несвідомому. З. Фройд ввів у психологію ряд важливих тем: несвідома мотивація, захисні механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив дитячих психічних травм на поведінку в зрілому віці тощо. Однак вже його найближчі учні дійшли висновку, що не тільки сексуальні потяги визначають психічний розвиток особистості, а переважно, почуття неповноцінності і необхідність компенсувати цей дефект (А. Адлер), або колективне несвідоме (архетипи), які вібрали в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг). Когнітивна психологія Її представники У. НАЙССЕР, А. ПАЙВІО та інші відводять у поведінці суб’єкта вирішальну роль знанням (з лат. cognito – знання). Основне поняття – “схема”. Вона – те, що є в голові людини: план збору і програма переробки інформації про об’єкти і події. Гуманістична психологія Напрям пов'язаний з іменами А. МАСЛОУ (1908-1970), К. РОДЖЕРСА (1902-1987), Г. ОЛЛПОРТА (1897-1967), він укорінений у психотерапевтичній практиці. Головним предметом вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації - неповторного вияву в реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині. 4.Основні поняття педагогіки