Лекція 2. Поняття про політичний менеджмент і маркетинг.

Застосування
маркетингового підходу у політології.

1. Поняття про політичний менеджмент.

2. Застосування ринкового підходу до політики: категорії політичного ринку і
політичного товару.
3. Застосування маркетингу у політичній практиці.
4. Виборчий округ, типи виборчих округів, типи виборів. Прицілювання у
виборчому окрузі.

Література:
1. Абетка молодого політика. Видання Міжнародного республіканського
інституту / Ред. колегія: Геращенко А.Ю., Городок М.Д., Карташов А.В. та ін., 2003.
– 343 с.
2. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на
выборах. – М.: ИМА-пресс. – 2000. – 200 с.
3. Морозова Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции,
модели, технологи. – М.: “Россий ская политическая энциклопедия” (РОССПЭН),
1999. – 247 с.
4. Практична політологія : навч. посіб. / За ред. В.П. Горбатенка. – К. : ВЦ
«Академія», 2008. – 472 .с

1. Політичний менеджмент.
Менеджмент (від англ. managenement – керування, управління) – це процес
управління матеріальними та людськими ресурсами з метою з метою досягнення цілей
управління суспільством, політичною, економічною або соціальною структурою,1
окремими спільнотами тощо. Інакше кажучи, менеджмент - це сукупність впливу на
певних осіб та певні органи за допомогою особливих інструментів та методів з метою
досягнення цілей організації.

Сучасний менеджмент розглядають як процес безперервних взаємозв'язаних

дій , які дістали назву управлінських функцій - планування, організації, мотивації і
контролю. Планування полягає у формулюванні цілей об'єкта управління та способів їх
досягнення. Воно дає змогу отримати уявлення про існуючий стан, напрями
необхідного та й мовірного розвитку, а також про най ефективніші способи досягнення
визначених цілей .

Організація – це все, що стосується організацій ної побудови об'єкта управління,

й ого внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і
відповідальності підрозділів або окремих працівників. Мотивація полягає у створенні
відповідних матеріальних і моральних стимулів для забезпечення виконання пра-
цівниками своїх обов'язків стосовно об'єкта управління та суспільства в цілому.

Контроль полягає в ретельній перевірці виконання визначених планів,

відповідності їхньої структури цілям організації і т. д. Результати контролю
використовуються для вироблення нових управлінських рішень та коригування
раніше схвалених організацій них заходів.
 2. Застосування ринкового підхіду до політики: категорії політичного ринку і
політичного товару.

Чи можуть ринок і політика поєднуватися? Про спорідненість демократії та ринку

писав ще Платон, який говорив без особливого схвалення, що обидва вони надають
людям одну й ту ж примітну можливість - можливість вибору. До числа попередників
теорій політичного ринку можна віднести не тільки Платона, але й Аристотеля, Гоббса,
Руссо, Фрой да.

Важливий внесок у виявленні зв’язків між політичною сферою та економікою

зробив Т. Парсонс, який припустив, що політична підтримка повинна розглядатися не
як покупка, а як «узагальнена поступка влади», що ставить в разі перемоги на виборах
обраних лідерів в положення, аналогічне положенню банкіра: «вклади» влади, зроблені
виборцями, можуть бути відкликані - якщо не зараз, то хоча б на наступних виборах і на
таких умовах, як у банку.

Вважав тісно пов'язаними економіку і політику Й . Шумпетер, який писав, що

партії і політики «регулюють політичну конкуренцію так само, як це роблять
професій ні асоціації. Психотехника управління партією, її рекламна кампанія, гасла та
марші - це все не прикраси. Це і є сутність політики».

Багато сучасних політологів, наприклад Ч. Ліндблом, А. Вільдавскі, Р. Керрі,

розглядають демократичну політичну систему як ринковий механізм, функцією якого є
примирення конфліктуючих між собою воль. Рівновага досягається, по-перше, за
допомогою того, що система перетворює різноманітні вимоги в кілька най більш
вагомих, які тиснуть на законодавчу і виконавчу владу; по-друге, завдяки змаганню2
між партіями і політиками за голоси виборців. Отже, розподіл благ і прий няття рішень
базується на досить широкому волевиявленні і стабілізує систему.

Таким чином, при всіх своїх вадах ринок у політиці створює змагальне
середовище, в якому народжуються, стимулюючи один одного, альтернативні
концепції державного будівництва та управління, урядові курси і програми, плюралізм
політичних партій , рухів, лідерів.

Політичним ринком називається система виробництва і розподілу політичних

товарів і послуг (ідей , програм, стилю управління, іміджу лідера), відносно ефективно
забезпечує узгодження значного числа інтересів конкуруючих між собою продавців
(партій , політиків, бюрократії) і покупців (виборців, громадян).

Це простір, на якому відбувається обмін голосів виборців на передвиборчі

обіцянки кандидатів, лояльності і підтримки громадян - на проектовані політиками та
управлінцями рішення; при цьому всі актори політичного ринку діють заради
досягнення власних цілей .

Спеціфічнім є політичний товар, что просувають на ринку, але у практічній

політичній діяльності могут успішно застосовуватісь елементи універсальної системи,
что має назву «маркетинговий мікс» и включає сукупність чотирьох «р» - Ргоduct
(продукт, товар), Рrice (ціна), Рlace (місце, розподіл), рromotion (просування).

Між комерцій ним і політичним товаром досить багато спільного:

 будь-який товар має відрізнятися якостями - кольором, формою, способом
пред'явлення покупцю, позиціонуванням; так само політик відрізняється
зовнішнім виглядом, поведінкою та ін .;
 будь-який товар має етикетку, марку, певну популярність; політик, відповідно,
висувається певною партією, має репутацію консерватора або новатора, володіє
досвідом попередньої діяльності і т.д .;
 з кожним товаром асоціюється «сервісна програма», тобто набір благ, який
споживач отримає, купивши товар; будь-який політик представляє в ході
політичної кампанії свою платформу, пояснює способи своїх май бутніх дій ,
перераховує блага, які отримає виборець, віддавши за нього свій голос;
 щоб отримати популярність у споживачів, товар повинен бути «просунутий » на
місце свого продажу; за допомогою тих же технологій «просувається» і
рекламується кандидат;
 у будь-якого товару є конкурент: якщо конкурент відсутній , значить, мова й де
про унікальний продукт, поява якого революціонізує ринок; в політиці
складається така ж ситуація, але зі зміщенням фаз: революцій на ситуація
породжує, як правило, єдиного сильного кандидата; у звичай ній ситуації вибори
проходять на альтернативній основі;
 ресурси підприємства скеровуються на забезпечення продажу в кількості, що
залежить від перспективності товару і в надії на отримання прибутку; для
політика пошук оптимальної моделі розподілу ресурсів може мати вирішальне
значення, оскільки кошти, якими кандидат володіє, завжди обмежені.

3
 3. Застосування маркетингу у політичній практиці.

Відомим є приклад Авраама Лінкольна, який висунув у 1846 р. свою кандидатуру

на вибори в Конгрес США. Грошей у май бутнього президента не було і друзі дали на
й ого виборчу кампанію 200 доларів. Перемігши, Лінкольн в той же день повернув
друзям невитрачені 199 доларів 25 центів. Відсутні 75 центів пішли на покупку барила
сидру, яким і відсвяткували перемогу. Але за час кампанії Лінкольн жодного разу не
виїхав за межі рідного міста, і не виголосив жодної промови перед виборцями.

Перша фірма, що спеціалізувалася у сфері політичного маркетингу - Campaings,

Inc., була створена у 1933 р. в США Клемом Уай текером - репортером, лобістом,
фахівцем зі зв'язків з громадськістю, спільно з Леоном Бакстером, менеджером
Торгової палати. Світ дізнався, що таке «кампанія по-американські»: уздовж вулиць з
розклеєними на них портретами усміхнених кандидатів дефілювали одягнені в
уніформу дівчата, гриміли фанфари, на публіку виливався дощ агітацій них листівок.
Нічого принципово нового в цих шоу не було, але всі ці технології були пристосовані до
виборчого процесу, причому в ситуації «великої депресії». Крім цього, метою діяльності
організаторів кампаній стає не влада, а прибуток.

Кампанії спиралися на чималий досвід консультацій но-аналітичної роботи,

накопичений провідними політичними партіями США - Республіканської і
Демократичної. У Центральному апараті у республіканців вже в 1936 р. була
налагоджена служба «паблік рілей шнз», а демократи ще на початку століття ввели в
своїй штаб-квартирі посаду прес-секретаря. Перші політичні консультанти були
людьми політично заангажованими і працювали не тільки за матеріальну винагороду,
але й в силу своїх політичних переконань. 4

Народження політичного маркетингу пов'язують не лише з початком діяльності

першого консультацій ного агентства, але й зі становленням професій них соціологічних
служб, а також з проведенням президентських виборів 1936 р., на яких повторну
перемогу здобув Ф. Рузвельт, що скористався послугами професіоналів.

На повну силу консультанти стали діяти вже після другої світової вій ни.
Центральні апарати партій поступово перетворювалися на справжні сервісні
підприємства. Каталоги послуг, що надавали регіональні організації окремим членам
партії, стали налічувати багато десятків сторінок. Це була всебічна допомога в розробці
бюджету виборчої кампанії, і формування команди кандидата, і підготовка
різноманітних агітацій них матеріалів та заходів.

Важливим напрямком стала підготовка кадрів для професій ного проведення

виборчих кампаній шляхом короткострокового навчання виборчим технологіям
партій них активістів і прихтильніків партії.

Починаючи з 1960-х рр. кандидати починають все більше співпрацювати не з

власними партій ними кадрами, а з фахівцями-консультантами та менеджерами. Партії
продовжують надавати допомогу своїм кандидатам, однак основний тягар роботи з
написання програми, створенню іміджу кандидата, постановці й ого комунікації з
виборцями лягає на професіоналів.

Остання грандіозна кампанія була проведена в 1966 р. Нельсоном Рокфеллером,

який балотувався в губернатори штату Нью-Й орк: тоді було організовано 4000 показів
телевізій них роликів; вироблено 27 млн. різних передвиборних плакатів, значків,
листівок - в середньому, по 4 на кожного виборця; передвиборний штаб кандидата
зай мав 84 кімнати нью-й оркського готелю Хілтон і т.д. З тих пір масштабність
кампаній зменшилася, чому сприяли також суспільне невдоволення витратами і
регулятивна роль держави.

У Франції політичний маркетинг проявив себе тільки в середині 1960-х рр. Й ого
старт пов'язують з проведенням президентської виборчої кампанії 1965, коли
класичному стилю генерала Ш. де Голля вперше протистояв американізований
маркетинговий стиль кандидата-центриста Ж. Леканюе, а також з діяльністю команди
консультантів-професіоналів, що об'єдналися навколо Мішеля Бонграна у фірмі «Сервіс
е метод». Перманентне протиборство, взаємна непоступливість і непримиренність -
специфіка французького політичного життя, малохарактерні для американців, тому
виборчі кампанії в цій країні носять політико-програмний , а не маркетинговий
характер.

Тим не менш, сьогодні кількість фірм, що спеціалізуються на організації виборчих

кампаній в США обчислюється сотнями; їх сукупний річний дохід сягає мільярда
доларів. Сьогодні і в Америці, і в Європі, і в Азії кожен кандидат, який балотується
навіть на місцевих виборах, прагне мати політичних консультантів. Нині імена
«монстрів» електорального бізнесу, най більших фахівців з виробництва політичних
зірок відомі в усьому світі - це американці Джо Наполітано, Мет Різ, Тоні Шварц,
французи Мішель Бонгран, Жак Сегела, англієць Гордон Рис, німець Герд Бахер і багато
інших.

Початок епохи «маркетизації» держави припав на 1970-і рр. Саме тоді вперше і5
дуже чітко заявила про себе криза соціальної - дефіцит державного бюджету. Політика
подальшого збільшення витрат на соціальні потреби зіткнулася з наростанням
кризових явищ в економіці. З'ясувалося, що сподіватися на зростання державних
витрат в най ближчому май бутньому не доводиться, а тому слід було примиритися з
необхідністю урізування прямих і непрямих витрат, зі звуженням поля маневру для
урядів.

Тоді ж відчутно дала про себе знати слабкість соціальної державі -

бюрократизація управління. Завдання, які соціальна держава покликана вирішувати,
носять переважно індивідуальний характер, а інструменти держави занадто громіздкі
для індивідуального користування. Соціальна держава потребує формування
бюрократичного апарата, а останній зай мається у великій мірі облуговування себе
самого. Наприклад, медичний персонал в лікарні витрачає на адміністративні
обов'язки стільки ж часу, скільки на лікування хворих. Кадри, зай няті в соціальній
сфері, грузнуть в бюрократичній тяганині, замість того, щоб обслуговувати населення.
У результаті громядани не знаходили допомоги та підтримки, оббиваючи пороги
прий малень, проводячи час у чергах і сперечках з чиновниками.

Оскільки маркетинг успішно заявив про себе саме як технологія впливу на думки і
поведінку людей , забезпечення економічної ефективності в несприятливій для
виробника ситуації, виникла цілком закономірна ідея про застосовність маркетингу
для цілей державного і ширше - соціального - управління.

Захопленню маркетингом як тотальної управлінської стратегією віддали данину і

в Європі. Активними прихильниками прямий трансплантації маркетингу в державне
управління виступили послідовники школи «нових економістів», які прагнули за
прикладом північноамериканських колег застосовувати мікроекономічний підхід до
аналізу політичного процесу. У 1986 р. в Парижі була випущена книга Б. Кріефа і Ж.
Дармона під характерною назвою «Управляти Францією ... як підприємством».

У багатьох країнах виникли національні асоціації політичних консультантів та

менеджерів. У 1969 р. була утворена Міжнародна асоціація політичного
консультування. Її першим президентом був відомий американський менеджер
Кліфтон Уай т. Ця організація проводить щорічні конференції, навчальні та наукові
семінари, присвячені окремим аспектам виборчих кампаній : електоральному
законодавству, проблемам фінансування, соціологічними опитуваннями виборців,
використанню ЗМІ і т.д.

Розвиток професій ного політичного консультування стало характерною

особливістю електорального стилю і в сучасній Росії. Починаючи з виборів 1989 р.
заявили про себе кілька десятків фірм, що спеціалізуються на вивченні політичного
ринку, підготовці аналітичних матеріалів, наданні іміджмей керських послуг, здій сненні
«паблік рілей шнз» і т.д. В даний час на цьому терені працює чимало кваліфікованих
фахівців - політологів, журналістів, психологів, юристів, рекламістів. Сьогодні
най більшою популярністю користуються такі центри, як «Нікколо М» (Катерина
Єгорова, Ігор Мінтусов), Фонд політичних технологій (Ігор Бунін), Фонд ефективної
політики (Гліб Павловський ). Влітку 1995 року в Росії була створена Асоціація центрів
політичного консультування.

Наприкінці слід сказати про людей , які зай маються політичним маркетингом і про
проблему їх моральної відповідальності. Перш за все, світовий досвід свідчить, що6
більше половини всіх консультантів є вихідцями з журналістики або рекламного
справи. Це й зрозуміло: успіх на виборах залежить насамперед від того, чи зуміли
кандидат і й ого команда переконати виборців, вплинути на їх голосувальне поведінку.
Най надій нішим засобом впливу на електорат є засоби масової інформації - насамперед,
телебачення, аудиторія якого налічує десятки і сотні мільй онів чоловік.

Іноді менеджерами власних кампаній виступають політики. Вродженим було

відчуття реклами у най більшого політичного лідера Великобританії Гарольда
Макміллана. Президент США Франклін Рузвельт говорив: «Якби мені довелося
починати життя спочатку, я, швидше за все, зай нявся б рекламою». Хорошим
організатором власних кампаній був і Річард Ніксон.

Трапляється також, що консультанти стають політиками. Най відомішим

прикладом такої трансформації був Роберт Кеннеді, який брав участь в організації
виборчих кампаній свого старшого брата Джона Кеннеді. Консультантами починали
кар'єру такі відомі американські політики, як сенатори Баррі Голдуотер і Гері Харт. У
Франції подібну еволюцію скоїв відомий практик і теоретик політичного маркетингу
Мішель Нуар, що став потім і сам депутатом.

Часто консультанти порівнюють себе з лікарями, що надають допомогу кожному,

хто її потребує а свої фірми - з машинами, що видають «на гора» технології і нічого
більше. Знаменитий французький консультант Жак Сегела одного разу порівняв себе з
телеграфістом, який лише передає текст телеграми, а не вигадує й ого. Тоді й ого стали
звати «телеграфістом» і іронічно питати, чи стане він передавати свідомо брехливе
повідомлення.
 4. Вивчення виборчого округу. Прицілювання у виборчому окрузі.

Перед вивченням округу потрібно окреслити рівень виборів, тип виборів і

правила, за якими вони будуть проходити, наприклад, мажоритарні чи пропорцій ні.
Якщо це мажоритарні вибори, то яку систему будуть використовувати - абсолютної чи
відносної більшості, і відповідно, чи передбачається другий тур виборів? Якщо це
пропорцій ні вибори, то за якою системою вони будуть проводитися – відкритих чи
закритих списків?

У процесі вивчення округу потрібно проаналузвати сам округ – й ого розмір,

характер населеного пункту (місто чи село), демографічний склад виборців (рівень
доходу, освітній рівень, професії, етнічні меншини, вік, стать і т.д.), з’ясувати, де вони
працюють, у які магазини ходять і де проводять вільний час. Скільки відсотків
виборців і яка їхня кількість живе в місті, у сільській місцевості або невеликих селищах?
Чи проживають виборці переважно у своїх будинках або в квартирах?

Значення демографічних показників полягає у тому, що подібних людей

звичай но хвилюють схожі проблеми, і вони голосують за одного і того ж кандидата.
Потім кожна група поділяється на підгрупи. Наприклад, поділ населення за статтю
може дати приблизно 50% відсотків жінок і чоловіків. У групу жінок входить підгрупа
працюючих жінок, в останню входить підгрупа працюючих жінок, у яких є діти. Жінок з
дітьми, природно, особливо хвилює турбота про дітей . Люди похилого віку будуть
менше цікавитися питаннями роботи і більше пенсіями, а молоді матері – більше
школами і менше пенсіями.

Визначивши, скільки в окрузі літніх виборців і скільки молодих мам, можна7

точніше визначити адресну групу. Важливо не робити групи настільки маленькими, що
вони не будуть мати особливого значення. У орнітологів свої специфічні проблеми, але
навіть якщо всі вони проголосують за кандидата, це не сильно наблизить й ого до
перемоги.

Важливе значення має тип виборців, що проживають на окрузі. Виділяють три

типи виборців: прихильники кандидата, прихильники суперників кандидата і виборці,
що ще не визначилися. Прихильники кандидата - це ті, хто вже прий няв рішення
голосувати за нього. Прихильники суперників кандидата – це ті, хто вже прий няв
рішення голосувати за них. А виборці, яких ще потрібно переконувати, називаються
потенцій ними виборцями. І саме серед цих потенцій них виборців кандидату потрібно
виявити свою адресну групу.

Ділянки, на яких проживають різні типи виборців, можна визначити на основі

соціологічного опитування. Це можна також зробити на основі вивчення результатів
минулих виборів. Най більш імовірні прихильники проживають на тих виборчих
дільницях, де на минулих виборах партія, до якої належить кандидат або схожий на
кандидата інший кандидат, одержали най більше число голосів. Не варто витрачати
занадто багато ресурсів на такі ділянки: навряд чи потрібно сильно агітувати виборців,
що і так проголосують за кандидата. Однак, звичай но, кандидати повинні все-таки
направити визначені ресурси туди, де високий відсоток виборців традицій но голосує
на їх користь із метою стабілізувати групу виборців, перш ніж працювати з іншими
потенцій ними прихильниками.
 Крім прихильників кандидата і й ого противників є ще виборці, що «піддаються
впливу». Це виборці, що голосують непослідовно. Вони або «розбивають» свої голоси
(голосують за кандидатів різної політичної орієнтації на одних виборах), або
«переміщають» свої голоси (голосують за кандидатів різної орієнтації на двох і більше
виборах підряд), наприклад, голосують по партій ному списку за комуністичну партію, а
за кандидата – мажоритарщика від ВО «Свобода». Вважається, що «ті, що розбивають і
переміщають голоси» - це виборці, яких най більш й мовірно переконати.

Відомий французький послідовник Котлера М. Нуар виокремлює наступні

сегменти ринку, що відрізняються за об’єктивними якісними показниками:
а) най більша група виборців, яку не може ігнорувати жоден кандидат або партія;
б) група виборців, яку можна переконати; її виокремлюють на підставі так
званого «коефіцієнта переконувальності», тобто різниці між най кращим і най гіршим
результатом, який отримав конкретний кандидат чи партія протягом трьох попередніх
кампаній у даному окрузі або й ого частині;
в) група абсентеїстів, яка проживає на території, де конкретний кандидат чи
партія отримують протягом останніх виборів стій кі позитивні результати.

Саме вони, на думку Нуара, повинні розглядатися як об’єктивно важливі цільові

групи у виборчий кампанії.

У процесі вивчення округу потрібно визначити, скільки голосів потрібно для

перемоги на виборах. Потрібно з’ясувати, яка загальна кількість жителів округу,
загальна кількість виборців, визначити можливу явку виборців, підрахувати, скільки
голосів потрібно, щоб виграти, і кількість родин, у яких живуть ці виборці.
8
Загальне населення - це всі люди, що проживають на території округу. Дана
цифра більша, ніж кількість виборців, тому що вона включає неповнолітніх, котрі ще не
можуть голосувати, і людей , не прописаних на території округу. Загальна кількість
виборців – це всі жителі округу, що мають право голосувати.

Очікувана явка – це можлива кількість поданих голосів. Не усі виборці прий дуть
на виборчі дільниці. Часто можна визначити, скільки виборців проголосує, спираючись
на результати минулих подібних виборів. Якщо минулого разу була явка 35% і немає
ніяких додаткових факторів, що можуть вплинути на ситуацію, можна припустити, що
й цього разу явка складе 35%. Або якщо минулого разу явка на президентські вибори
склала 55%, а в цей раз міські вибори співпали з президентськими, можна чекати, що
явка також буде 55%.

Скільки голосів потрібно для перемоги? Дану цифру можна визначити лише
приблизно. Потрібно обчислити кількість голосів, що гарантують кандиддату
перемогу. Іноді потрібна абсолютна більшість - це 50% плюс 1 голос. Але часто
потрібно набрати лише відносну більшість (більше голосів, ніж будь-який інший
кандидат). Якщо у виборах бере участь багато кандидатів, можна перемогти, набравши
35%, 30%, 25% голосів або навіть менше. На основі кількості виборів і очікуваної явки
можна перевести цей відсоток у реальне число.

Яка кількість родин забезпечить кандидату успіх? Чи можна зменшити і цю

групу? У середньому в одній родині нараховується два виборці, у деяких родинах може
бути три й чотири, деякі виборці не мають родини і живуть самі. Якщо припустити, що
чоловік і дружина проголосують однаково, можна вважати, що, переконавши одного
члена родини, кандидат забезпечить собі й другий голос.

Як розрахувати кількість необхідних голосів з врахуванням усього

вищесказаного? Скажемо, населення округу – 130 000 чоловік. З них 30 000 – діти, що
ще не мають права голосу, і незареєстрованні виборці. На останніх міських виборах
явка склала 50%, тобто проголосувало 50 000 виборців. Припустимо, що і цього разу
буде так само. У виборах у міську раду міста, у яких брало участь кілька кандидатів,
переможець одержав 34%, тобто 17 000 голосів. У середньому в родині проживає два
виборця, це складає 8 500 родин.

Але не можна припускати, що кожен виборець, з яким поговорить кандидат,

проголосує за нього. Тому, щоб одержати ці 17 000 голосів, кандидату потрібно
поговорити з великою кількістю виборців. Скажемо, він переконуєте 7 з 10 виборців
голосувати за нього, отже, для одержання підтримки 17 000 виборців, або 8 500 родин,
потрібно поговорити з 25 000 виборців, або 13 000 родин (25 000 x 0,7 = 17 500 і 13 000
x 0,7 = 9 100). Очевидно, що набагато легше поговорити і переконати 13 000 родин, чим
агітувати всі 100 000 чоловік. Зміст усієї вищеописаної процедури – максимально
зменшити кількість виборців, яких необхідно переконати проголосувати за кандидата.

При виборі округу і кандидатів, які проживають у окрузі, потрібно врахувати, що

якщо кандидат А живе в місті А, то там й ого знають і підтримують. Кандидат Б живе в
місті Б, у якому й ого теж знають і підтримують. Більшість прихильників кандидата А
буде з міста А, тому й ому потрібно поїхати в місто В і переконувати в тому, що він -
кращий кандидат, тих й ого жителів, що ще не прий няли рішення, за кого голосувати.
Було б нерозумно витрачати час на поїздки в місто Б і намагатися переконувати тих9
жителів, які вже визначилися із симпатіями.

Визначаючи, кого можна переконати голосувати за кандидата, варто шукати

групи, до яких належить сам кандидат. Припустимо, кандидатові - 38 років, він має
вищу освіту, у нього власний невеликий бізнес, він одружений , має сина і доньку, живе
в самому великому окрузі міста. У й ого адресну групу ввій дуть молоді люди між 25 і 40
роками, люди, що зай маються малим бізнесом, і батьки з дітьми шкільного віку. Й ого
звертання до виборців, що не належать до й ого групи, знай де менший відгук,
наприклад, серед пенсіонерів, робочих із більш низьким рівнем освіти і людей із
сільської частини округу. Якщо у своїй групі в нього вистачає голосів для перемоги, і
він зможе щонай краще залучити їхні голоси, тоді, щоб перемогти, протягом усієї
кампанії й ому потрібно переконувати саме цю групу виборців.

Існують фактори, що можуть знизити ефективність звертання до адресної групи.

По-перше, якщо обрана демографічна група занадто мала. По-друге, якщо інші
кандидати зі схожою біографією звертаються до цієї ж групи. В обох випадках кампанія
повинна звернути увагу на близькі групи, або групи, що поєднують людей з подібними
інтересами.

У процесі оцінки доцільності кадидування важливим є питання політичного

ландшафту: хто є важливими політичними фігурами в цьому окрузі, які політичні
партії мають вплив у ньому вплив, хто є лідерами суспільного і ділового життя, що
можуть вплинути на кампанію?
 Потрібно також врахувати діючі вибори, тобто такі, які будуть проходити
водночас з тими, у яких буде брати участь кандидат. Як вони можуть зашкодити або
допомогти кандидату, Чи є можливість скоординувати кампанію з іншими кампаніями?
Як складаються відносини кандидата з й ого партією й іншими кандидатами від цієї
партії.

Для прий няття рішення про участь у виборах потрібно також врахувати, як
виборці одержують інформацію, які ЗМІ є на території округу, як вони будуть
висвітлюватися вибори, і як преса відноситься до різних кандидатів? Потрібно
врахувати можливості аналітичного забезпечення вивчення дослідження округу і
ведення виборчої кампанії: чи є доступ до інформації про виборців або список
можливих виборців, якою підтримкою у виборців користуються ті або інші політичні
партії?

Основними джерелами інформації про округ є дані статистики, виборчих комісій ,

органів місцевого самоврядування, регіональних відділень політичних партій ,
матеріали ЗМІ і результати соціологічних досліджень. Важливу інформацію можна
отримати за результатами аналізу показників минулих виборів, наприклад, скільки
осіб кандидувало в окрузі, якою була явка вибрців, який розрив у голосах був між
переможцем і переможеними та ін.

10