Припливно-відпливні 
виникають при настанні припливу біля берегів, де водяні струмені,
рухаючись по верхній частині своїх орбіт, утворюють течію. Припливний рух починається, коли
приплив досягає середнього рівня, при чому із збільшенням його висоти поступово наростає
швидкість припливної течії і досягає максимуму під час повної води; при відпливі швидкість
припливної течії доходить до нуля приблизно при середній воді, після чого починається відпливна
течія з наростаючою швидкістю до моменту настання припливу, після чого починається зменшення
швидкості до моменту, коли приплив дійде до свого середнього положення.
3. Цунамі
Цуна́мі— хвилі, довжиною більше 500 м, які утворюються в морі чи в океані зазвичай
внаслідок землетрусів чи вивержень вулканів на дні Світового океану (або падіння астероїду тощо)
й охоплюють усю товщу води.
Головна відмінність цунамі від інших видів хвиль на воді полягає в тому, що рухається вся товща
води, а не лише приповерховий шар.
Причини цунамі
Причиною більшості цунамі є підводний землетрус, під час якого відбувається зсув ділянки
морського дна.
- Зсув (обвал) великої кількості ґрунту, гірських порід безпосередньо в океан
- Вулканічні виверження створюють близько 5 % всіх цунамі. Великі підводні виверження
створюють такий же еффект, як і землетруси. А під час потужних вулканічних вибухів довгі хвилі
утворюються, коли вода заповнює кальдери (порожнини, що залишилися від вивергнутого
матеріалу).
- Різкі зміни повітряного тиску або швидкі пересування аномалій атмосферного тиску можуть
виклика́ти метеоцунамі.
- Від потужних підводних або надводних вибухів, але вони здебільшого мають локальний характер.
Щоб викликати справжнє океанське цунамі потужності наявної ядерної або термоядерної зброї не
достатньо. Хоча одночасний вибух кількох потужних водневих бомб, розташованих уздовж деякої
лінії на дні океану теоретично може викликати цунамі. Проте випробування ядерної зброї
заборонено міжнародними договорами.
- Падіння досить значного метеориту (астероїду або комети) також може призвести до цунамі. А
оскільки кінетична енергія такого тіла (через його швидкість) може перевищувати енергію, що
вивільняється під час найпотужніших землетрусів, то падіння на поверхню океану може призвести
до велетенського цунамі, що біля берегів матиме висоту понад 100 м.
Суперцунамі — це падіння на поверхню планети небесних тіл. На думку вчених, простежується
закономірність в різких кліматичних змінах на кордоні плейстоцену та голоцену і падінням великих
метеоритів на земну поверхню в акваторію океанів. У деяких дослідженнях представлені геологічні,
археологічні та історичні свідчення трьох найбільших кліматичних катастроф, які можливо
відбувались на Землі  - 12,900, 4300-4500 років тому та в 536—540 рр. нашої ери.
4. Умови плавання тіл
На тіло, занурене в рідину, крім сили тяжіння, діє виштовхувальна сила – сила Архімеда.
Рідина тисне на всі грані тіла, але тиск цей неоднаковий. Адже нижня грань тіла занурена у
рідину більше, ніж верхня, а тиск з глибиною зростає. Тобто сила, яка діє на нижню грань тіла,
буде більшою, ніж сила, яка діє на верхню грань. Через це виникає сила, яка намагається
виштовхнути тіло з рідини.
Закон Архімеда: на тіло, занурене в рідину або газ, діє виштовхувальна сила, яка дорівнює
вазі рідини або газу в об’ємі тіла. Для того щоб розрахувати силу Архімеда, необхідно
перемножити густину рідини, об’єм частини тіла, яка занурена в рідину, і сталу величину g.
На тіло, яке знаходиться всередині рідини, діють дві сили: сила тяжіння і сила Архімеда.
Під дією цих сил тіло може рухатися. Існує три умови плавання тіл:
- якщо сила тяжіння більша від архімедової сили, тіло буде тонути, опускатися на дно.
- якщо сила тяжіння дорівнює силі Архімеда, то тіло може знаходитися в рівновазі у будь-якій
точці рідини, тіло плаває всередині рідини.
- якщо сила тяжіння менша від архімедової сили, тіло буде спливати, підніматися вгору.
Ці умови можна записати для густини рідини та тіла:
- якщо густина тіла більша від густини рідини, тіло буде тонути, опускатися на дно.
- якщо густина тіла дорівнює густині рідини, то тіло може знаходитися і рівновазі у будь-якій
точці рідини, тіло плаває всередині рідини.
- якщо густина тіла менша від густини рідини, тіло буде спливати, підніматися угору.
Закон Архімеда використовують і для повітроплавання. Уперше повітряну кулю в 1783 році
створили брати Монгольф’є. У 1852 році француз Жиффар створив дирижабль — керований
аеростат з повітряним рулем та гвинтом.
А́йсберг — плавуча льодова гора великих розмірів. Висота айсбергу над водою може досягати
100 м, довжина — сотень кілометрів.
Номенклатура айсбергів
Антарктичні айсберги відслідковуються відповідними службами та поіменовуються. Імена
надаються кожному айсбергу, більшому за 10 миль довжиною відносно однієї або декількох
осей. Ім’я складається з літери, яка відповідає напряму походження айсберга, та порядкового
номера. Використовуються такі літери:
- A — від 0° до 90° західної довготи;
- B — від 90° до 180° західної довготи;
- C — від 90° до 180° східної довготи;
- D — від 0° до 90° східної довготи.
 Рухи води. Плавання тіл
1. Припливи і відпливи
Сучасна наука встановила справжню природу припливів та відпливів, які виникають в результаті
дії гравітаційних сил Місяця та Сонця на поверхню океану. Оскільки Місяць, незважаючи на свої
відносно невеликі розміри, знаходиться значно ближче до Землі, ніж Сонце, то природний супутник
нашої планети викликає і значно вищі припливні хвилі, ніж наше світило.
Частина океану, над якою перебуває Місяць під час свого обертання навколо Землі, піднімається
слідом за рухом Місяця. Там утворюється приплив. На протилежній стороні Землі в океані в цей
самий час спостерігається явище відпливу: вода відкочується від берега, або її рівень значно
знижується. Варто відмітити, що припливні явища у відкритому океані малопомітні, але на
відкритому узбережжі припливи та відпливи проявляються в повну силу.
Особливо високою припливна хвиля може бути в глибоких та вузьких затоках, які мають зв’язок з
океаном. Це стосується і гирла окремих річок, які впадають в океан. Прикладом може служити
Амазонка, на якій висока припливна хвиля рухається проти течії з Атлантичного океану з
швидкістю близько 45 км/год., руйнуючи на своєму шляху береги.
2. Течії Світового океану.
У Світовому океані існує єдина, взаємозалежна система основних стійких течій, що обумовлює
перенос і взаємодію вод. Цю систему називають океанічною циркуляцією.
Усе це створює нерівномірність у розподілі щільності океанської води, сприяє виникненню і
рухові атмосферних утворень, циклонів, пасатних і мусонних вітрів. Цей могутній природний
механізм дає імпульс водним масам і постійно постачає їх енергією, необхідної для руху.
Крім того, переміщення водних мас залежить від сили обертання, що відхиляє, Землі ( що
змінюється за значенням від екватора до полюса), обрису берегів океану, рельєфу дна.
Течії - це горизонтальні переміщення вод океанів, морів, річок та ін. При хвилях вода коливається
переважно вертикально, а горизонтально лише поширюються подібні коливання.
Течії бувають невеликими і величезними. Так у Світовому океані існують течії довжина яких
сягає тисяч кілометрів, ширина - сотень, глибина - більше кіл о метра.
В океані течії класифікують за тривалістю дії (постійні, періодичні, тимчасові), температурою
(теплі і холодні) і глибиною (поверхневі, “придонні, глибинні’’).
Течії називають теплими і холодними, орієнтуючись зовсім не по їх абсолютній температурі.
Якщо температура вод течії вище, ніж в оточуючих вод, то вона вважається теплою. Якщо ж нижче,
ніж в оточуючих вод, то холодною. Тому в екваторіальній і тропічній області температура холодних
течій може бути вище, ніж температура теплих течій помірних і полярних областей океану.
Поверхневі течії виникають в результаті дії вітрів. Якщо вітри діють постійно то такі течії теж
постійні. Так існує течія Західних Вітрів навколо Антарктиди. Якщо на шляху руху течії
знаходиться суша, то течія починає рухатися уздовж прибережної зони.
Глибинні течії виникають через різної щільності води. Так течія рухається з області з більшою
щільністю води, в область з меншою щільністю. На щільність води впливає її температура і
солоність.
Течії можуть приносити тепло і холод, «перемішувати» води океану, а разом з ними і органічні
речовини і гази. Течії впливають на клімат прибережних областей материків.
Найпотужніша тепла морська течія — Гольфстрім. Причиною її зародження є великий нагін
пасатними вітрами води через Юкатанську протоку в Мексиканську затоку й утворення в результаті
цього значної різниці рівня між Мексиканською затокою та прилеглою частиною Атлантичного
океану.
У Південній півкулі від Антарктичної кругової течії біля західних берегів материків
відокремлюються холодні течії - Перуанська від берега Південної Америки, Бенгельска від
берегів Африки і Західно-Австралійська від Австралії.
Морські течії — поступальні рухи водних мас в певному напрямку на великі відстані
в океанах і морях, обумовлені вітром, гравітаційними причинами, різною щільністю води.
За температурними умовами розрізняють:
теплі течії мають температуру води вищу за температуру навколишніх вод, здебільшого мають
напрям від екватора до полюсів. Значно пом’якшують клімат прилеглої акваторії.
холодні течії мають температуру води нижчу за температуру навколишніх вод, здебільшого
мають напрям від вищих широт до нижчих. Значно погіршують клімат навколишніх акваторій,
знижуючи середньорічні температури повітря, підвищуючи посушливість. Холодні течії поблизу
західних узбережь материків у тропічній зоні утворюють пустелі: Бенгельська течія і
пустеля Наміб, Перуанська течія та пустеля Атакама.
нейтральні течії несуть води з температурою навколишніх вод.
В залежності від розміщення в товщі океанських вод розрізняють:
поверхневі течії.
глибинні течії.
придонні течії.
За походженням морські течії поділяють на:
Дрейфові — викликані постійними вітрами, що дмуть в певному напрямку (наприклад, пасати),
саме тому вони витримують заданий напрямок течії на довгих відстанях.
Гравітаційно-градієнтні:
стокові течії утворюються, коли на певній ділянці Світового океану рівень води збільшується
(наприклад, в наслідок великих атмосферних опадів) або зменшується (наприклад, в наслідок
великого випаровування). Зміна атмосферного тиску відбивається на течіях, тому ці зміни
відбиваються нарівні океану або моря (зміна тиску на 1 мм змінює рівень води на 13 мм).