Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Позашкільний навчальний заклад Полтавської обласної ради

«Полтавська обласна Мала академія наук учнівської молоді»

Номінація: творча робота

Шевченко в моєму житті

Роботу виконала:
Варяницька Валерія Анатоліївна,
учениця 9 класу
Филенківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів Чутівської
райдержадміністрації

Науковий керівник:
Варнавська Тетяна Андріївна,
учитель української мови та
літератури Филенківської
загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів Чутівської
райдержадміністрації,
спеціаліст вищої категорії

Филенкове
Леся Українка
На роковини

Не він один її любив,

віддавна Україну

поети славили в піснях,

немов «красу-дівчину».

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

Той в ній давнину покохав,

той мрію молоденьку.

Він перший полюбив її,

як син кохає неньку.

Хоч би була вона стара,

сумна, змарніла, бідна,

для сина вірного вона

єдина, люба, рідна;

хоч би була вона сліпа,

каліка-недоріка, –

мов рана ятриться в ньому,

любов його велика.

 Вкраїна бачила не раз,

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці,

і, взявши дар від неї, йшли

до іншої в гостину;

вони не знали, що то є

любити до загину.

Він перший за свою любов

тяжкі дістав кайдани,

але до скону їй служив

без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

Того великого вогню

і смерть не погасила.
Чомусь саме нині, у цей період мого життя, процитований вірш, можна
сказати, ходить за мною, і, власне, тому захотілося саме з нього почати свої
роздуми про Шевченка.

Хто ж є Тарас Шевченко ? Чому Він для нас є Вічним, Безсмертним ? Відповім
словами Олеся Гончара:
«Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого
народу, правдива і щира...Поезія його розлита повсюдно, вона в наших
краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного,
чий дух здатен pозвиватись».

Серед геніальних постатей українського народу Тарас Шевченко займає

почесне місце. Палко люблячи свій народ, він з повагою ставився до простих
людей усіх націй. Вивчати Шевченка потрібно уважно, читаючи його твори, які
показують долю селян, трудового українського народу в кріпосницькому
суспільстві. Нелегкою була доля Великого Кобзаря. Зазнав багато горя через
сирітство і через те, що був кріпаком.
Для мене життя поета – подвиг, перед яким треба схилятись. Шляхом
самоосвіти він став одним з найосвіченіших людей свого часу, людиною
енциклопедичних знань.
Його переслідували, катували, кинули у нелюдські умови, але він не зрікся
своїх поглядів, переконань та ідеалів, залишився вірним сином своєї матері-
вітчизни, вірним її традиціям, культурі, мові.
Багатогранний талант Т. Г. Шевченка — поета, прозаїка, драматурга і
художника — найбільш повно виявився в поезії, хоча він був професійним
художником, а поетом — за покликанням:

«Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись

— моя будущая профессия, мой насущий хлеб. И вместо того чтобы изучить ее
глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был
бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не
заплатил и которые, наконец, лишили меня свободи, и которые, несмотря на
всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю».
(Щоденник. 1 липня 1857 р.)
Шевченко-художник
Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних
місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із
перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям,
основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Він був одним
із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві.
Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного
зображення.
Шевченко-драматург
Тарас Шевченко - не лише поет і прозаїк, а й драматург. Написав він кілька
п'єс, але повністю збереглися лише драма "Назар Стодоля" та уривок з
історічної драми "Микита Гайдай", в якій ідеться про національно-визвольну
війну українського народу проти польської шляхти під керівництвом Богдана
Хмельницького. Устами сотника Микити Великий Kобзар закликав слов'янські
народи до братерства.
Шевченко-поет, прозаїк
Тарас Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську
літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви,
небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів
українську літературу на шлях реалізму й народності.
Чому саме Шевченко став символом України, поетом-пророком, духовним
вчителем нації? На це питання непросто відповісти, але я наведу деякі свої
міркування. Я вважаю, так сталося тому, що твори Шевченка охопили усі теми,
які хвилювали і хвилюватимугь людину. Прекрасні історичні твори
допомагають ним осмислити історичні події, а часом і просто знайомлять нас із
чимось потім, чого ми досі не знали. Кажуть, жити треба сьогоднішнім днем,
але, як на мене, це не зовсім так: Закоріненість в історії, палке переживання
подій сьогодення та погляд у майбуття — такою має бути справжня людина,
таким був Тарас Шевченко. Явища, які оточували поета, не залишали його
байдужим.
Мене навіть вражає, що більшість думок поета не втратила своєї актуальності:
хіба можуть втратити актуальність роздуми про облаштування держави та
справедливий суспільним лад, про стосунки між людьми, про цінність
людського життя? Ці проблеми є нерозв'язаними! Бо вони стануть нецікавими
тільки тоді, коли ми житимемо в ідеальному світі, в ідеальному суспільстві, в
ідеальній державі.
Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою
протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він
підтверджував свої ж слова: «Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. »
У кожної людини є своя улюблена книжка: когось приваблюють пригоди,
хтось віддає перевагу детективам, комусь подобається історія... Та є книжки
особливі, які залишаються з нами завжди. Їх не просто любиш — їх вважаєш
найкращими друзями й порадниками. Я впевнена, що для багатьох українців
саме такою книгою є «Кобзар» Тараса Шевченка. Збірка не випадково була
названа «Кобзарем». Уже самою назвою Шевченко засвідчує, що він виступає
народним співцем, міцно зв’язаним з народом, з його традиціями, він людям
«тугу розганяє». Але він не тільки співець, він поет, який «все знає... все чує»,
поет у високому значенні цього слова.
У «Кобзарі» зібрано твори різних періодів творчості Тараса Шевченка: ранні
романтичні балади, поеми соціально-побутові та історичні, громадянська,
філософська, пейзажна й інтимна лірика. Перед нами розкривається весь геній
Шевченка. Особливо відчувається зв’язок поета з народом: народнопісенні
мотиви, тематика творів, спрямованість.
Народ відповідав великому Кобзареві пошаною, любов’ю. Його збірку
мали майже в кожній хаті, про поета і «Кобзар» складали прислів’я і приказки:
«Тарасові слова — то правда жива», «Зі сторінок «Кобзаря» зійшла правди
зоря».
Можливо, не відразу можна збагнути значення цієї збірки віршів. Щороку,
майже з першого класу, ми вивчаємо їх, милуємося красою мови, співчуваємо
героям Шевченкових творів. І лише згодом приходить усвідомлення, що
«Кобзар» — це велика поетична розповідь про людське життя, в якому є і горе,
і радощі, і страждання, і щастя. Це роздуми про те, як долати труднощі і
жити — заради дітей, коханих, заради майбутнього.
 Шевченко писав про свою епоху — далеке минуле. Зараз, здавалося б, усе
змінилося: нема ні кріпацтва, ні самодержавства — головних ворогів
сучасників поета. Але ж ми читаємо «Кобзар», і нам всеодно цікаво, бо з
плином часу не зникли такі поняття, як кохання, материнська любов.
На мою думку, кожний громадянин України повинен читати, знати твори цієї
збірки. Вони допомагають зрозуміти історію свого народу, полюбити природу
рідного краю, відчути патріотичні мотиви творчості славного генія.
Читаєш й дякуєш Богові за те, що живеш у родині, де є і тато, і мама, що не
поневіряєшся серед чужих людей, живеш на волі й не знаєш, що таке кріпацтво,
найми та голод. І тому дуже хочеться, щоб страшне минуле, у якому жив поет,
ніколи не повернулося, щоб і надалі життя наше було щасливим, мирним і
вільним.
Єдність нації, на мою думку, починається з мови. Єдина мова, єдине
коріння – фундамент країни. Тарас Григорович Шевченко – оберіг української
мови, тож єднання повинне починатися саме з нього. Читати, розуміти і ставати
ближчими до нього, один до одного. Бо саме Тарас Григорович мріяв про
гуртування українців, їх підняття з колін на нові культурні щаблі.
Майже два століття Україна вслухається у звучання дзвінких, мов бронза,
слів “Кобзаря”. Ця книга є музикою, його варто читати вголос. Якщо вас
запитають, що є витоком поетики – слово чи мелодія, не бійтеся зізнатися –
мелодія. Бо слово і є струмкий потік нашого озвученого подиху.
Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою батьківщину, мріяв
про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля,
Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну,
зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до
Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах. Україна
булла центральним образом творчості Тараса Шевченка. Їй присвячено багато
творів . Поет осмислював історичні події, розмірковував над теперішнім
України та майбутнім. Він прагнув бачити свою Батьківщину незалежною.
Прагнув здобуття справедливого устрою і всередині держави. Мені
сподобалось те, наскільки повно поет осмислює образ України: для нього
Україна не тільки держава, яка має певні зовнішні політичні зв’язки та
внутрішній устрій, але доля кожного селянина, страждання кожного кріпака -
така сама Україна, не менш важлива, ніж політичний статус. Доля поета, який
конфліктує з урядом, навіть більше - непорозуміння в одній єдиній родині - це
також створює «Україну». Тарас Шевченко мріяв не тільки про незалежність, а
про гармонійний, справедливий світ всередині нашої держави. Свої роздуми
висловив у своїх поезіях.
Шевченко мріяв про Велику Україну. А її велич вбачав у величі краси,
неповторності душі її народу, у величі одухотвореної народної пам’яті. Всім
своїм життям і невтомною творчою діяльністю боровся Кобзар за таке життя:
«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!»
«Любити Шевченка – любити Україну! Любити Україну – любити Шевченка!»
Вікентій Вересаєв
Тарас Шевченко – насправді геніальна людина, яка, мабуть, мала здатність
бачити на століття вперед, бо він створив такі актуальні твори, яких світ ще не
бачив.
На даний час я та мої однолітки навчаємось у школі. Ми молоді, сповнені мрій
і сподівань. І навіть зараз треба вчитися у таких грамотних і чудових творах
Шевченка, бо вони навчають жити. Ми не повинні втрачати ентузіазму до
життя. Жити – це прекрасно, цікаво дізнаватися минуле і створювати майбутнє,
прагнути до саморозвитку, завдяки творам Шевченка.
Я думаю, щоб стати, або ж хоча б наблизитись до створення витворів
мистецтва, як Шевченко, треба мати неабияку витривалість, вміння висловити
свою думку і розв’язувати всенародні питання.
Дорога до Шевченка може бути тернистою, але треба пробиратися через хащі
свого розуму, треба старатись зрозуміти його вислови, слова, адже вони багаті
своїм життям, вони вічні!
Прагніть бути як Шевченко – геніальними!
Коли ж і звідки почався саме мій Шевченко?..
Мабуть, як і у більшості українських дітей, з домівки – від мами й тата,
від бабусі. Я виростаю у простій українській сім'ї. І коли час від часу моя
бабуся співає, а вона співає дуже гарно, тож коли виводить "Зоре моя вечірня,
зійди над горою, поговоримо тихесенько в неволі з тобою", я бачу, що в неї
зволожуються очі, що раптом починає тремтіти голос або настає несподівана
пауза, мовби треба проковтнути гудзь у горлі. Мені було чотири – п'ять років. Я
не розуміла, що діється, але ж відчувала, що є якась велика таємниця в нашій
родині. Таємниця моєї бабусі, про яку ніколи зі мною не говорила, яку не
пояснювала. Але від того таємниця не переставала бути для мене прекрасною,
незбагненною, сакральною. От, власне, так починався мій Шевченко. Коли я
пішла до школи, мала змогу вивчати мову, літературу. І, звісно, дуже багато
залежало від вчителів. Уроки літератури не перетворювались на такий собі
примус, коли треба було щось вивчити напам'ять лише для того, щоб отримати
високу оцінку. Завжди була можливість творчо виявити себе, щось для себе
відкрити справді чарівне – у своїх душах, у творах. І це теж мій Шевченко –
Шевченко у школі.
У моєму житті Тарас Шевченко – це взірець, до якого потрібно прагнути.
Адже досягнути його поетичної майстерності не може ніхто. Та й на прикладі
життя поета можна показати, хто такий справжній патріот своєї Батьківщини. А
«Кобзар» - це статут і закон для всіх українців.
Дай Боже, щоб наша Україна якомога швидше поповнилася людьми, які
не забували б, що в їхніх жилах тече народна кров!