МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії та історії світової літератури імені професора В. І.

Фесенко

САМОСТІЙНА РОБОТА

«Проживання досвіду війни»

Студентки 3 курсу,
групи МЛі-0119
Факультету романської
філології та перекладу
Філь О.Р.
Викладач Романова С. В.
Національна шкала_____
Кількість балів_____Оцінка ЄКТС___

м. Київ – 2022 рік

 Війна- це найгірше, що може статися в житті кожної людини. Війна-
це знецінення людських життів, скалічені долі, трагедія для всіх тих, кого
вона торкнулася.
Війна- величезне випробування для кожної окремої людини та всієї
нації. Адже за часів війни з одного боку особливо проявляються всі
найкращі якості людини: сміливість, вміння співпереживати, допомога
іншим тоді, коли сам її потребуєш, проте, на жаль, не всі проходять цей
тест на людяність і тоді на зовні виходять всі найгірші якості.
Про війну завжди було багато написано і сказано багатьма
письменниками. І це не дивує: вся історія пронизана описом боротьби з
постійною загрозою іноземного вторгнення та відстоювання власної
ідентичності та незалежності. Раніше ми мали змогу дізнаватися та
усвідомлювати жахіття, що коїлися за часів воєн із підручників історії,
документальних фільмів, літературних творів. Саме завдяки їм до нас
приходило усвідомлення скільки болю, страждань, розпачу, зневіри
довелося пережити людству. Історики, письменники, культурні діячі
особливо багато уваги приділяли цій темі, аби наступні покоління не
зіштовхнулися з цим жахом, аби більше жінки, матері, діти не втрачали
своїх захисників на фронті, аби більше не було потреби боятися за своє
життя та майбутнє.
Раніше для мене слово війна було лише нагадуванням про страшні
події, відбиток у історії. Я завжди була впевнена, що наше покоління
винесло урок з досвіду тих, кому випало на долю пережити війну. Я була
просто переконана, що війна є чимось несумісним з цивілізованим,
сучасним світом.
Я ніколи не могла навіть уявити, що одного дня вона стане частиною
мого життя та всієї країни. Все почалося 24 лютого 2022 року, коли
російські війська вторглися на територію України за ганебним наказом.
Того ранку здавалося весь світ перевернувся. Я не могла повірити, що все
це відбувається зі мною насправді. Все те, що колись я бачила у фільмах,
читала у книжках почало відбуватися зі мною у реальному житті. В перші
тижні війни все, що я могла робити це читати новини і постійно плакати.
Мені було дуже страшно усвідомлювати, що будь-якого моменту когось з
близьких мені людей я можу втратити. В Києві ситуація почала ставати
все складнішою і нам довелося терміново виїхати з міста. Коли ми
поїхали з дому життя особливо не змінилося, лише додалося відчуття туги
за рідним містом та відчуття провини, що я знаходжуся у безпеці у той
час коли гинуть тисячі мирних жителів та воїнів, котрі відстоюють наше
майбутнє. Таким було моє життя протягом місяця.
Згодом я почала усвідомлювати, що потрібно брати себе в руки і
починати жити. У той момент мені необхідно було віднайти хоч якийсь
спосіб відключитися від реальності. І я знайшла свою відраду в літературі.
Підсвідомо я все одно шукала літературний твір на воєнну тематику.
Врешті-решт обрала книгу Альберта Мендеса «Сліпі соняшники». Свого
часу ця робота отримала премію Кастильських наративних критиків та
Національну премію нарратива. У своєму творі автор підкреслює
безглуздість та величезну трагедію для всієї нації, що переживає такий
страшний досвід. Роман поділений на чотири п‘єси, кожна з яких
описувала переживання воєнних подій під час Громадянської війни в
Іспанії. Роман відзначається величезною напругою почуттів, глибиною
роздумів про війну і людину на цій війні. Кожна частина твору проносить
у собі той біль, який протягом вже трьох місяців відчуває та проживає
Україна.
Проте найбільший відгук у моєму серці отримав другий розділ під
назвою « Друга поразка: 1940 рік або Знайдений в забутті Рукопис». У цій
частині розповідається про зруйновану долю двох молодих людей, які
планували своє життя, з нетерпінням чекали на народження дитини, про їх
мрії, яким так і не судилося стати реальністю. У цих людей забрали право
на життя, ще у ненародженої дитини забрали майбутнє, де б вона могла
рости щасливою поряд зі своїми батьками. Ця історія мені здалася
тотожною до того, що зараз відбувається: у тисячі жінок, дітей, чоловіків
забрали їх майбутнє. Завдяки літературі я знайшла в собі сили нарешті
сприйняти факт війни у нашому житті та в мене з‘явилася впевненість, що
наша країна обов’язково вистоїть, адже завжди добро перемагало над
злом.
Війна для нашої нації стала величезним уроком на майбутнє, зірвала
маски лицемірства у тих, кого ми вважали нашими псевдо друзями,
братами, родичами. Шкода, що за цей урок ми заплатили занадто високу
ціну: життями сотні маленьких діток, життями тисячі жінок та чоловіків,
які не зможуть розділити радість перемоги нашої безмежно сильної та
сміливої України.
Війна забрала у нас спокій, проте у той же час змогла об‘єднати наш
народ як ніколи раніше. Кожен з нас зміг усвідомити скільки добрих,
сміливих, людяних, неймовірних людей живе у нашій країні. Всі українці
роблять свій внесок у боротьбі над рашизмом, за наше майбутнє та за
пам‘ять тих, хто поклав своє життя заради нашого з вами мирного життя у
вільній країні.
І хоча війна ще триває, я вірю в те, що перемога обов‘язково буде за
нами. Одного дня нам скажуть, що війна закінчилася і тоді всі винні
будуть жорсткого покарані за скоєні злочини на нашій землі, мільйони
українців зможуть повернутися до своїх домівок, ми почнемо
відбудовувати нашу країну: всі будинки, які втратили наші громадяни,
історичні пам‘ятки, музеї, театри, церкви, собори, лікарні. Спільними
силами відбудуємо все.
Україна обов‘язково переможе! Ми вистоїмо! Слава Україні! Героям
Слава!