І. М.

Гельфгат

Фізика
ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ФІЗИКИ

Підручник для 9 класу

загальноосвітніх навчальних закладів

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Харків
Видавництво «Ранок»
2017
УДК [53:37.016] (075.3)
Г32

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(наказ Міністерства освіти і науки України від 20.03.2017 № 417)

Е к с п е р т и, які здійснили експертизу підручника під час проведення

конкурсного відбору проектів підручників для 9 класу загальноосвітніх навчальних
закладів і зробили висновок про доцільність надання підручнику грифа
«Рекомендовано Міністерством освіти і науки України»:
І. М. Теличин, учитель Львівського фізико-математичного ліцею, учитель-методист;
В. М. Тарасенко, методист районного методичного кабінету відділу освіти Прилуцької
районної державної адміністрації Чернігівської області, учитель-методист;
В. В. Химинець, професор кафедри менеджменту та інноваційного розвитку освіти
Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти,
доктор фізико-математичних наук
А в т о р и й в и д а в н и ц т в о в и с л о в л ю ю т ь щ и р у п о д я к у:
В. Л. Манакіну, учителю фізики вищої кваліфікаційної категорії Рішельєвського
ліцею при Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова,
учителю-методисту, заслуженому вчителю України, лауреату Всеукраїнського
конкурсу «Учитель року-2001»;
М. О. Петраковій, учителю фізики вищої кваліфікаційної категорії комунального
закладу «Харківський фізико-математичний ліцей № 27 Харківської міської ради
Харківської області», учителю-методисту,
за слушні зауваження та конструктивні поради, що сприяли
покращенню змісту підручника.

Художник Володимир Хорошенко

Фотограф Владислав Хлистун

Гельфгат І. М.
Г32 Фізика для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивчен-
ням фізики : підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / І. М. Гельф­гат. —
Харків : Вид-во «Ранок», 2017. — 272 с. : іл., фот.
ISBN 978-617-09-3432-1
УДК [53:37.016] (075.3)

Інтернет-підтримка
Електронні матеріали
до підручника розміщено на сайті
interactive.ranok.com.ua

Разом дбаємо
про екологію та здоров’я
© Гельфгат І. М., 2017
© Хорошенко В. Д., ілюстрації, 2017
© Хлистун В. В., фотографії, 2017
ISBN 978-617-09-3432-1 © ТОВ Видавництво «Ранок», 2017
 Природа проста
і не розкошує
Дорогі друзі! зайвими
На вас чекає ще один шкільний рік, протягом якого ви будете причинами
вивчати поглиблений курс фізики 9 класу. Отже, попереду — багато речей.
цікавого.
Ви дізнаєтеся про електромагнітні та світлові явища, механічні І. Ньютон
та електромагнітні хвилі, будову атомного ядра та атомну енерге-
тику, про закони механіки Ньютона. Кожний опрацьований пара-
граф підручника наближатиме вас до глибокого розуміння законів
природи.
Зверніть увагу на те, що параграфи завершуються рубриками:
«Підбиваємо підсумки», «Контрольні запитання», «Вправа». Для
чого вони потрібні і як з ними краще працювати?
У рубриці «Підбиваємо підсумки» подано відомості про основні
поняття та явища, з якими ви ознайомилися в параграфі. Отже, ви
маєте можливість іще раз звернути увагу на головне.
«Контрольні запитання» допоможуть з’ясувати, чи зрозуміли ви
вивчений матеріал. Якщо ви зможете відповісти на кожне запитання,
то все гаразд, якщо ж ні — знову зверніться до тексту параграфа.
Рубрика «Вправа» зробить вашу подорож у дивовижний світ фі-
зики ще цікавішою, адже ви зможете застосувати отримані знан­ня на
практиці. Завдання цієї рубрики диференційовані за рівнями склад-
ності — від доволі простих, що потребують лише уважності, до твор-
чих, розв’язуючи які, слід виявити кмітливість і наполегливість. Но-
мер кожного завдання має відповідний колір (у  порядку підвищення
складності: синій, зелений, оранжевий, червоний, фіолетовий).
Серед завдань є такі, що слугують для повторення матеріалу,
який ви вже вивчали в курсах природознавства, математики або на
попередніх уроках фізики.
Шлях до нинішніх досягнень фізичної науки торували геніальні
вчені та рядові науковці, що працювали в багатьох країнах, у тому
числі й  в  Україні. Розібратись у сучасній фізиці нелегко. Тому під
час написання кожного рядка цього підручника автор подумки
вів діалог з  учнями. Ось таким чином на сторінках підручника
з’явилися ваші ровесники і ровесниці. Вони ставлять запитання,
висловлюють сумніви, задоволення або незадоволення… Проте голо-
вна оцінка — за вами.
Чи вважатимуть
учні цей матеріал Як краще
цікавим? пояснити їм
складні питання?

3
 Чимало цікавого ви знайдете на електронному освітньому ре-
сурсі «Інтерактивне навчання» (interactive.ranok.com.ua). Це інфор-
мація, яка допоможе вам у виконанні завдань; тренувальні тестові
завдання з комп’ютерною перевіркою; корисні поради, що стануть
вам у пригоді під час створення і презентації навчальних проектів,
тощо.
Фізика — наука насамперед експериментальна, тому в підруч-
нику на вас очікують експериментальні завдання та лабораторні
роботи. Обов’язково виконуйте їх — і ви будете краще розуміти
фізику.
Матеріали, запропоновані наприкінці кожного розділу в рубриках
«Підбиваємо підсумки розділу» і  «Завдання для самоперевірки», до-
поможуть систематизувати отримані знання, будуть корисними під
час повторення вивченого та в ході підготовки до контрольних робіт.
Для тих, хто хоче знати більше про розвиток фізичної науки
й  техніки в  Україні та світі, знайдеться чимало цікавого й корис-
ного в рубриках «Навколо фізики», «Фізика і  техніка в  Україні»,
«Енциклопедична сторінка». Найскладнішу частину тексту, яку
призначено для найбільш зацікавлених фізикою читачів, подано під
рубриками «Дізнаємося більше» і «Розберемося глибше».

Зверніть увагу на те, що в підручнику використано позначки,

які допоможуть вам орієнтуватися в навчальному матеріалі.

Завдання Інтернет-підтримка
на повторення

Цікавої подорожі
світом фізики,
нехай вам щастить!

4
 Розділ 1
Електромагнітні явища
 § 1. М
Трохи історії
Дослідження магнітних явищ
здійснив у  XIII столітті фран-
цузький учений Петро Пере-
грін. Подальше просування
у  вивченні магнетизму пов’я­
за­не з ім’ям Вільяма Ґільберта
(англійського фізика та водно-
час придворного лікаря коро-
леви Єлизавети  I). Його праця
«Про магніт» вийшла друком
у 1600 році.
Полюси магніту
Рис.  1.1.  Залізні ошурки найсиль-
ніше притягаються до полюсів
магніту
Підковоподібний
магніт
Рис. 1.2. Найпростіші типи постійних
магнітів: штабовий та підковоподібний
6
 агнітні явища. Магнітне поле.
Магнітна дія струму
1 Перше знайомство з магнітами
Магнітні явища відомі з далекої давнини. Люди по-
мітили, що деякі мінерали виявляють властивість при-
тягати залізні предмети. Тіла з таких мінералів у Давній
Греції стали називати магнітами (за назвою міста Магне-
сія, біля якого існували поклади відповідних мінералів).
Властивості таких тіл назвали магнітними.
Тіла, що тривалий час зберігають магнітні властивості,
називають постійними магнітами.
Перш ніж розбиратися в причинах магнітних явищ,
необхідно як слід ознайомитися з відомими фактами.
Що  ж саме знали вчені про магніти та магнітні явища,
наприклад, у XVII або XVIII столітті? Наведемо головні
результати досліджень, відомих на той час.
1. Магнітна дія магніту є різною на різних ділянках
його поверхні. Це можна продемонструвати за допомогою
постійних магнітів, що мають різну форму (рис. 1.1). Ті
ділянки поверхні магніту, де магнітні властивості най-
сильніші, називають полюсами магніту.
2. Хоч усі магніти притягають залізні предмети, між
двома магнітами може спостерігатися не тільки притя-
гання, а й відштовхування. Подібно до того як існують
позитивні та негативні електричні заряди, є різні типи
магнітних полюсів. Якщо штабовий магніт підвісити або
встановити на вістря, він обов’язково орієнтується при-
близно в напрямі південь — північ (саме на цьому ґрун-
тується дія компаса, стрілка якого — це легкий магніт).
Магнітний полюс, що вказує на північ, називають пів-
нічним, а інший полюс — південним. У штучних магні-
тів  (рис. 1.2) іноді для наочності північний магнітний
полюс фарбують у синій колір і позначають літерою N,
А що буде, якщо
я розпиляю магніт
навпіл? Невже два
окремих магнітних
полюси?
Штабовий
магніт
 а  південний — фарбують у червоний колір і позначають
літерою S. Ці позначення легко запам’ятати за першими
літерами англійських слів «north» і «south», тобто «пів-
ніч» і «південь». Якщо два магніти повернуті один до од-
ного полюсами одного типу (однойменними), то магніти S N N S
відштовхуються, якщо ж полюсами різного типу (різ- а
нойменними) — між магнітами спостерігається притя-
гання (рис. 1.3).
3. Наша планета являє собою величезний магніт. Маг-
нітні полюси Землі розташовані відносно недалеко від її
географічних полюсів (докладніше див. § 2). Поблизу пів-
нічного географічного полюса розташований південний N S S N
магнітний полюс (і навпаки). б
4. Жоден магніт не може мати лише один магнітний
полюс або магнітні полюси тільки одного типу. Ми ще по-
вернемося до цього питання, а поки що проілюструємо це
важливе твердження простим прикладом. Якщо зробити
спробу розділити магнітні полюси, розпилявши штабовий
магніт, то кожна отримана половинка буде повноцінним N S N  S
магнітом із двома різнойменними полюсами. в

Рис.  1.3.  Взаємодія постійних маг-

2 Магнітне поле нітів: відштовхування (а, б) та
притягання (в)
Ви вже знаєте про існування електричного поля, яке
створюють навколо себе заряджені частинки або тіла.
Саме через це поле передається взаємодія між зарядже-
ними частинками. Згідно із сучасними уявленнями маг-
нітна взаємодія теж передається через поле, а саме через
магнітне поле. Розгляньмо, наприклад, взаємодію двох
Магнітне поле  
магнітів на деякій відстані. Ця взаємодія не є безпосеред- магніту 1
ньою: кожний магніт створює власне магнітне поле, а вже
1  
це поле діє на інший магніт (рис. 1.4).
F1−2 F2−1
S N

2
Будь-який поділ магніту на Магнітне поле  
окремі частини не дозволяє магніту 2
отримати магніт з одним маг-
нітним полюсом.
Рис.  1.4.  Взаємодія між магнітами
відбувається  завдяки магнітному
полю (тут F1−2 — сила, що діє на
магніт 1 з боку  магнітного поля
магніту 2; F2−1 — сила, що діє на
магніт 2 з боку магнітного поля
магніту 1)

7
 Навколо фізики
За легендою, поклади магне-
титу (магнітного мінералу) на
півострові Магнесія відкрив
пастух. Проходячи ділянкою
над цими покладами, він про-
сто прилипнув до землі через
те, що його сандалії було під-
бито залізними цвяхами.
Рис.  1.5.  Ганс Крістіан Ерстед
(1777–1851 рр.)  —  данський уче­­
ний-фізик, дослідник електро­
магне­тизму та хімік. У 1820 році
відкрив дію електричного струму
на магнітну стрілку
Я щось чула про взаємодію
північного полюса магніту
з південним… А як можна
спостерігати взаємодію
не між цілими магнітами,
а між їх полюсами?
8
Часто кажуть, що людина не відчуває магнітного поля,
тобто це поле не діє на наші органи чуття. Це не завжди
так, проте ми дійсно не можемо безпосередньо відчути
магнітне поле навіть сильного магніту. Але ми завжди
можемо «розпізнати» магнітне поле за його дією на певні
тіла (наприклад, на магніт або залізний цвях).
Слід розуміти, що попри свою уявну «непомітність»
магнітне поле є абсолютно реальним — таким само реаль-
ним, як ті предмети, які можна зважити або яких можна
торкнутися. Тому кажуть, що магнітне поле (як і  елек-
тричне) є однією з форм матерії. Ми ще повернемося
до властивостей магнітного поля під час вивчення цього
розділу.
3 Магнітна дія струму. Дослід Ерстеда
Протягом століть електричні та магнітні явища вва-
жали не зв’язаними між собою, їх вивчали окремо. Проте
1820 року данський фізик Г. К. Ерстед (рис. 1.5) виявив
дію електричного струму на магнітну стрілку (рис. 1.6).
Нагадаємо, що про магнітну дію струму ви дізналися, ви-
вчаючи фізику у 8 класі.
Незабаром виявилося, що магніт діє з певною си-
лою на провідник, по якому тече струм (рис. 1.7). Отже,
між електричними та магнітними явищами існує тіс-
ний зв’язок: електричний струм створює магнітне поле,
а  зовнішнє магнітне поле діє на провідник зі струмом (не
випадково  ж цей розділ підручника називається «Елек-
тромагнітні явища»). Відкриття взаємодії між електрич-
ним струмом та магнітом мало величезне значення. Воно
стало початком нової епохи у вченні про електрику та
магнетизм і зіграло важливу роль у розвитку фізики.
Звісно, що ніяк. Проте
якщо магніти достатньо
довгі, то часто говорять,
що спостерігається
саме взаємодія між
найближчими полюсами.
 Струму немає
Струму немає
Струм

Струм

Рис. 1.6. Демонстрація магнітної дії струму: після

замикання кола магнітна стрілка відхиляється Рис. 1.7. Під дією сили з боку магнітного поля
від початкового напряму магніту провідник зі струмом вигинається

Скоро ви дізнаєтеся про магнітне поле набагато більше.

Проте дещо можна додати вже зараз. Адже електричний
струм  — це напрямлений рух заряджених частинок. Вихо-
дить, що такий рух породжує магнітне поле. З другого боку,
магнітне поле можна виявити та дослідити за його дією на
провідник зі струмом. Отже, магнітне поле діє на рухомі заря-
джені частинки (на нерухомі заряджені частинки воно не діє).

Підбиваємо підсумки S N
Тіла, що тривалий час зберігають магнітні властивості, нази-
вають постійними магнітами. Їх основні властивості:
yy магнітна дія магніту найсильніша на полюсах;
yy існують два типи магнітних полюсів: північний і півден-
ний, які позначають відповідно N і S;
yy якщо два магніти повернуті один до одного однойменними
полюсами, то магніти відштовхуються, якщо ж різноймен-
ними полюсами — притягаються;
yy не існує магніту лише з одним магнітним полюсом.
Магнітна взаємодія передається через магнітне поле, що є од-
нією з форм матерії. N
Магнітне поле створюють не тільки магніти, а й провідники
зі струмом (отже, рухомі заряджені частинки). Магнітне поле N
можна виявити за його дією на магніти, залізні предмети та
провідники зі струмом (отже, на рухомі заряджені частинки).

9
Контрольні запитання
1.  Що таке постійний магніт? 2.  Як можна
відрізнити магніти від інших тіл? 3. Що таке
полюси магніту? 4. Який полюс магніту на-
зивають північним, як його позначають?
5. Який полюс магніту називають південним,
як його позначають? 6.  У якому випадку два
магніти відштовхуються? у якому випадку
притягаються? 7.  Де розташовані магнітні
полюси Землі? 8.  Що відбуватиметься, якщо
спробувати відділити один від одного полюси
магніту? 9.  Яка роль магнітного поля в маг-
нітних взаємодіях? 10. У чому полягав дослід
Ерстеда та про що свідчать результати цього
досліду?

Вправа № 1 
1. Магніт підносять північним полюсом до 7. Знайдіть в Інтернеті інформацію про по-
підвішеного на нитці залізного цвяха. Що шуки вченими магнітного монополя — еле-
спостерігатиметьсяя при цьому? Як змі- ментарного магнітика з одним полюсом. Під-
ниться відповідь, якщо піднести магніт до готуйте коротке повідомлення про ці пошуки
цвяха південним полюсом? для своїх однокласників.
2. Штабовий магніт підносять північним по-
люсом до підвішеного на нитках іншого шта-
бового магніту (рис. 1). Куди відхилиться
підвішений магніт? Як зміниться відповідь,
якщо піднести магніт з того самого боку пів-
денним полюсом? S N N S
3. Кільцеві магніти можуть «ширяти» один
над одним (рис.  2). Зробіть у зошиті схема- Рис. 1
тичний рисунок і покажіть можливе розта-
шування магнітних полюсів кожного маг-
ніту. Чому в досліді не можна обійтися без
центрального вертикального стрижня?
4. Чому на сучасних суднах недоцільно за-
стосовувати компас для визначення правиль-
ного курсу?
5. Чому магнітна стрілка під час грози може
хаотично обертатися?
6. Один із двох однакових сталевих брусків
намагнітили, перетворивши його на постій-
ний магніт. Як можна відрізнити цей брусок
від іншого, якщо магніт ще не пофарбували?
Якщо зможете, запропонуйте кілька способів. Рис. 2

Експериментальні завдання 
1.  Перевірте, біля яких предметів або працю-
ючих пристроїв у вас удома стрілка компаса
найпомітніше відхиляється від напряму пів-
день — північ.
2. Візьміть кювету або тазик з водою (рівень
води приблизно 8 см), на дні розташуйте кіль-
цевий магніт. Зробіть із пінопласту шість або
сім невеликих поплавців та проткніть кож-
ний із них сталевою голкою таким чином,
щоб поплавець плавав при вертикальному
положенні голки. Опустіть у воду спочатку
один поплавець, потім ще один і так далі.
Спостерігайте та накресліть розташування
поплавців над магнітом. Переконайтеся, що
це розташування є стійким (якщо переміс-
тити поплавці, їх початкове розташування
відновиться).

10
§ 2. Лінії магнітного поля. Магнітна N
індукція
S

1 Як створити «портрет» магнітного поля

Хоч ми й не бачимо безпосередньо магнітне поле, дуже
бажано навчитися створювати його наочне зображення. Вісь магнітної
Виявляється, це можна зробити за допомогою такого про- стрілки
стого засобу, як маленька магнітна стрілка. Кожна така
стрілка — це легкий постійний магніт із двома різноймен- N S
ними магнітними полюсами на вістрях, який легко повер-
тається під дією магнітного поля (рис. 2.1).
Якщо розташувати навколо штабового магніту ве- Рис. 2.1. Магнітна стрілка —
лику кількість маленьких магнітних стрілок, то стрілки це легкий постійний магніт.
Штриховою лінією показано
в різних точках орієнтуються в різних напрямах. Проте вісь магнітної стрілки
спостерігається закономірність: стрілки «шикуються»
уздовж певних уявних ліній (рис. 2.2). Саме за допомогою
цих ліній зображують магнітне поле.

! Умовні лінії, уздовж яких у магнітному полі орієнту-

ються осі маленьких магнітних стрілок, називають лі-
ніями магнітного поля або магнітними лініями*.
N S
Картину ліній магнітного поля легко отримати й за до-
помогою залізних ошурок: адже в магнітному полі кожна
крихта заліза намагнічується та нібито теж перетворю-
ється на магнітну стрілку. Якщо накрити магніт скля-
ною пластинкою, насипати на неї тонким шаром залізні
ошурки та злегка постукати по пластинці, то отримаємо
картину ліній магнітного поля (рис. 2.3). Ви можете самі Рис. 2.2. Лінії магнітного поля шта-
порівняти зображення на рис. 2.2 і 2.3. бового магніту. Маленькі магнітні
стрілки орієнтуються вздовж цих
ліній
? Навіщо потрібне постукування по пластинці?
Лініям магнітного поля приписують певний напрям: це
напрям, який указує північний полюс магнітної стрілки.
Отже, лінії магнітного поля магніту завжди виходять із
північного полюса цього магніту і входять у його півден-
ний полюс (див. рис. 2.2).
Лінії магнітного поля ніде не перетинаються та не до-
тикаються одна одної. Оскільки ці лінії є уявними, їх
можна зобразити на рисунку більше або менше, вибравши
найбільш зручний варіант. Але домовилися, що густина

* Під час подальшого вивчення курсу фізики ви дізнаєтеся, що Рис.  2.3.  Картина ліній магнітного
лінії магнітного поля називають також лініями магнітної ін- поля штабового магніту, отримана
дукції. за допомогою залізних ошурок

11

C ніше* (рис. 2.4). Отже, за картиною магнітних ліній поля
S N
A
Рис. 2.4. Картина ліній магнітного
поля підковоподібного магніту. За
цією картиною можна визначити,
що магнітне поле в точці A силь-
ніше, ніж у точці C
Навколо фізики
Найбільший магніт, з яким має
справу кожний із нас,  — пла-
нета Земля. Фактично це вста-
новили ще в далеку давнину,
коли почали застосовувати
компас для визначення на-
пряму на місцевості. Без цього
приладу не могли обійтися мо-
ряки та мандрівники. Деякі
живі істоти (риби, птахи тощо)
мають «вбудовані» природні
компаси, що дозволяють
цим істотам орієнтува-
тися під час дале-
ких мандрів.
12
ліній завжди має бути більшою там, де магнітне поле силь-
можна визначити ділянки більш сильного та менш силь-
ного поля. Зрозуміло, що лінії магнітного поля будь-якого
магніту проходять найбільш густо поблизу його полюсів.
Отже, можна сказати: північний полюс магніту — це та
ділянка його поверхні, з якої найбільш густо виходять
магнітні лінії, а південний полюс — ділянка поверхні маг-
ніту, куди магнітні лінії найбільш густо входять.
Комусь може здатися, що лінії магнітного поля існу-
ють лише ззовні магніту (адже не можна вставити маг-
нітну стрілку або залізні ошурки всередину магніту).
Проте насправді можна визначити й вигляд магнітних лі-
ній усередині самого магніту (про це ви дізнаєтесь у  стар-
шій школі). Численні дослідження показали, що лінії
магнітного поля завжди замкнені (тобто вони не мають
ані початку, ані кінця).
? Обґрунтуйте зв’язок між замкнутістю магнітних ліній
і неможливістю отримати магніт з одним полюсом.
Усі перелічені властивості ліній магнітного поля спо-
стерігаються як для магнітних полів магнітів, так і для
магнітних полів провідників зі струмом.
2 Знайомимося з магнітним полем Землі
Вільям Ґільберт свого часу виготовив модель Землі
з намагніченого заліза. Дослідник установив, що на по-
верхні цієї моделі та на поверхні Землі стрілка компаса
поводиться аналогічно. Якщо застосувати спеціальний
прилад, у якому магнітна стрілка може обертатися не
тільки в горизонтальній площині, то можна перекона-
тися, що лінії магнітного поля майже всюди поблизу по-
верхні Землі напрямлені не горизонтально (рис. 2.5).
Біля магнітних полюсів лінії магнітного поля Землі
вертикальні. Отже, орієнтуватися там за допомогою ком-
паса неможливо. Зазначимо, що відстань між північним
географічним полюсом Землі та її південним магнітним
полюсом становить багато сотень кілометрів, а відстань
між південним географічним полюсом і північним маг-
нітним полюсом ще більша. Тому стрілка компаса не по-
казує точний напрям географічного меридіана, до показів
компаса необхідно вносити певні поправки. На додаток
магнітні полюси Землі ще й «непосидючі», вони перемі-
щуються за рік на відстань близько 60 км!
* Можна сказати й інакше: сусідні лінії магнітного поля про-
ходять ближче одна до одної там, де магнітне поле сильніше.
 На Землі є такі місця, де магнітне поле різко відріз-
няється від поля в сусідніх місцевостях. Це так звані маг-
нітні аномалії. Причиною їх виникнення зазвичай є по-
клади магнітних мінералів. Але інколи в будь-якому місці
Землі виникають різкі короткочасні зміни магнітного
S
поля, які називають магнітними бурями. Як правило,
тривалість магнітної бурі становить кілька годин. Такі
бурі зазвичай відбуваються через одну або кілька діб після
сонячних спалахів. Це не випадково: причини магнітних
бур слід шукати саме на Сонці. Біля його поверхні речо-
N
вина за високої температури ніколи не буває спокійною,
вона «вирує». Через це від Сонця до нас летять потоки
швидких заряджених частинок — сонячний вітер. Його
інтенсивність значно збільшується під час сонячних спала-
хів. А потік швидких заряджених частинок створює власне
магнітне поле та впливає на магнітне поле Землі.
Магнітні бурі є важливим елементом «космічної по- Вісь
годи». Вони нібито не так помітні, як шторми або смерчі, обертання Магнітна
але серйозно діють на життя людини: спричиняють по- Землі вісь
рушення зв’язку, роботи електронних пристроїв і навіть
руйнування енергетичних систем. Магнітні бурі вплива- Рис. 2.5. Схематичне зображення
ють на здоров’я та самопочуття людей, їхній психічний ліній магнітного поля Землі.
стан. Статистичні дані свідчать про існування зв’язку між N, S — магнітні полюси
магнітними бурями та підвищенням кількості катастроф,
випадків травматизму, погіршенням стану хворих і фі-
зично ослаблених людей.
Навколо фізики
3 Магнітне поле провідника зі струмом. Магнітне поле Землі в десятки
Правило свердлика разів перевищує магнітне поле
Венери, яка близька до нашої
Розгляньмо тепер магнітне поле довгого прямоліній- планети за розміром і масою.
ного провідника зі струмом. Для експериментального
дослідження такого поля можна пропустити вертикаль-
ний провідник через горизонтальну пластинку, на яку
насипані залізні ошурки. Як видно з рис. 2.6, а, лінії

а б в
I
I

Рис. 2.6. Магнітне поле прямолінійного провідника зі струмом

13
 Вектори напрямлені:
до нас від нас
Рис. 2.7. Позначення напрямів,
перпендикулярних до площини
рисунка: точка — до нас, косий
хрестик — від нас. Зазвичай ми
будемо виділяти ці позначення,
помістивши їх усередину кола
магнітного поля є коловими та лежать у площині, перпен-
дикулярній до провідника. Що ж до напряму цих ліній,
то він залежить від напряму струму в провіднику: якщо
напрям струму змінити на протилежний, то й напрями
магнітних ліній зміняться на протилежні. На рис. 2.6, б, в
показано випадки, коли струм тече вгору та вниз.
Уже з цього простого прикладу видно, що коли йдеться
про магнітне поле, рисунки важко «вмістити» у площину.
Якась лінія (це може бути напрям струму, лінія магніт-
ного поля тощо) часто не належатиме площині рисунка.
Для зручності встановили умовні зображення напрямів,
перпендикулярних до площини рисунка, за допомогою
хрестиків або точок (рис. 2.7).

! Зв’язок між напрямами електричного струму ! Багато хто вважає більш зруч-
та створеного цим струмом магнітного поля дає ним еквівалентне правило пра-
правило свердлика: якщо під час закручування вої руки: якщо відігнутий вели-
вістря свердлика рухається в напрямі струму кий палець правої руки вказує
в провіднику, то напрям обертання ручки сверд- напрям струму в провіднику, то
лика збігається з напрямом ліній магнітного чотири зігнуті пальці вказують
поля струму. напрям ліній магнітного поля
струму.


B
I
Червоні лінії показу-
ють напрям струму;
  I сині — це лінії маг-
B B нітного поля I 
B
I

а б Оскільки провідник зі струмом

створює навколо себе магнітне поле,
має відбуватися магнітна взаємодія
Струм Струм між двома провідниками зі струмом.
Її передбачив французький фізик
    А.  М.  Ампер невдовзі після повідо-
F1 F2 F1 F2 млення про дослід Г. К. Ерстеда.
У  дослідах Ампера дійсно спосте-
Струм Струм рігалося притягання або відштовху-
вання двох паралельних провідників
зі струмом (рис. 2.8). Така взаємодія
має ту саму природу, що й взаємо-
дія між двома магнітами. Проте, на
Рис. 2.8. Взаємодія двох паралельних провідників зі стру-
мом. Якщо струми по провідниках протікають в одному відміну від магніту, прямолінійний
напрямі, провідники притягаються (а); якщо в протилеж- провідник зі струмом не має магніт-
них — відштовхуються (б) них полюсів.

14
 4 Котушка зі струмом — «двійник» штабового
магніту а

Коли провідник зі струмом застосовують як дже-

рело магнітного поля, провідник зазвичай намотують на
трубку або циліндр, тобто беруть котушку зі струмом. Ко-
тушка (її називають також соленоїдом) за тієї самої сили
струму дає більш сильне магнітне поле порівняно з пря-
молінійним провідником. Дослідимо картину магнітних + –
ліній поля котушки зі струмом за допомогою магнітних
стрілок (рис. 2.9).
Для котушки вже добре помітні магнітні полюси —
вони розташовані на її торцях. Зрозуміло, що розташу-
вання цих полюсів залежить від напряму струму: якщо
напрям змінити на протилежний, то магнітні полюси по- б
міняються місцями.
Зв’язок між напрямами електричного струму в котушці
та створеного ним магнітного поля знов дає правило сверд-
лика. Але тепер напряму струму відповідає напрям обер-
тання ручки свердлика, а напряму магнітного поля всередині
котушки — напрям руху вістря свердлика (рис.  2.10,  а).
Так само «працює» й правило правої руки: треба тільки вва- + –
жати, що напрям струму вказують чотири зігнуті пальці,
а  напрям магнітних ліній всередині котушки  — відігнутий
великий палець (рис. 2.10, б). Зверніть увагу, що напрям
магнітних ліній поза котушкою суттєво відрізняється від
напряму цих ліній усередині (інакше й бути не може, якщо Рис. 2.9. Магнітне поле котушки
врахувати замкнутість магнітних ліній). зі струмом: а — розташування
Спадає на очі схожість магнітних ліній полів котушки магнітних стрілок біля котушки;
б — картина магнітних ліній
зі струмом і звичайного штабового магніту (порівняйте
рис. 2.9 і 2.2). Така схожість не випадкова (див. наступ-
ний параграф). Отже, можна очікувати, що котушки зі
струмом взаємодіють між собою аналогічно штабовим маг-
нітам. Це дійсно підтверджується; більше того, взаємо-
дія котушки зі струмом і штабового магніту відбувається
аналогічно взаємодії двох штабових магнітів (рис.  2.11).

а б


B

I
I

Рис. 2.10. Визначення напряму ліній магнітного поля котушки зі струмом: а — за правилом свердлика;
б — за правилом правої руки

15
а + – +
Струм
? Визначте магнітні полюси
котушок (рис. 2.11), скорис­
тавшись правилом сверд­
лика або правилом правої
руки. Чи підтверджується
ваш висновок характером
відхилення котушок?
Рис. 2.12. Лінії однорідного магніт­
ного поля
Зверніть увагу!
Поле всередині котушки зі стру­
мом (див. рис. 2.9) можна вва­
жати однорідним (воно є  дуже
близьким до однорідного, якщо
котушку намотано щільно, ви­
ток до витка, і довжина котушки
набагато більша за її діаметр).
16
– б + –
Струм Струм
Рис. 2.11. Взаємодія котушок зі струмом і постійних магнітів
5 Магнітна індукція
Ми підійшли до важливого питання: слід визначити
фізичну величину, що характеризуватиме магнітне поле.
Перш за все зрозуміло, що така величина не може опису­
вати поле «в цілому», бо магнітне поле в різних точках
відрізняється. Отже, нова фізична величина в загальному
випадку залежить від положення точки. Очевидно, що ця
величина має описувати як інтенсивність поля, так і  його
напрям. Тому вона має бути векторною. Ця фізична вели­
чина є певним аналогом напруженості електричного поля
(силової характеристики електричного поля).
Відповідну характеристику магнітного
 поля називають
магнітною індукцією та позначають B.
! За напрям магнітної індукції в кожній точці поля прий­
мають напрям лінії магнітного поля в цій точці.
Про точне означення модуля B магнітної індукції та
одиниці цієї фізичної величини ви дізнаєтеся трохи піз­
ніше (див. § 4). Проте ви вже зараз у змозі порівнювати
модулі магнітної індукції в різних ділянках поля, якщо
маєте картину ліній цього магнітного поля. Що більшим
є модуль магнітної індукції, то ближче одна до одної про­
ходять лінії магнітного поля.
Цікавим і важливим випадком магнітного поля є одно-
рідне магнітне поле.
! Поле в певній ділянці називають однорідним, якщо
в  будь-яких точках цієї ділянки воно однакове за на­
прямом і модулем.
Магнітні лінії такого поля прямолінійні, відстані між
будь-якими сусідніми лініями однакові (рис. 2.12).
 Підбиваємо підсумки
Магнітне поле зручно зображувати за допомогою магнітних
ліній (ліній магнітного поля). Це умовні лінії, уздовж яких
у магнітному полі орієнтуються осі маленьких магнітних стрі-
лок. Лінії магнітного поля завжди замкнені. Вони виходять із
північного полюса магніту і  входять у  його південний полюс.
Земля є прикладом величезного магніту.
Головною характеристикою
 магнітного поля в кожній точці
є магнітна індукція B . Це векторна величина; за напрям маг-
нітної індукції в кожній точці поля приймають напрям лінії
магнітного поля в цій точці. Лінії магнітного поля зобража-
ють так, що їх густина більша там, де магнітне поле сильніше.
Напрям ліній магнітного поля провідника зі струмом зале-
жить від напряму струму в провіднику. Зв’язок між цими на-
прямами встановлює правило свердлика (або, що те ж саме,
правило правої руки).
Між провідниками зі струмом існує магнітна взаємодія. Пара-
лельні провідники притягаються, якщо напрями струмів у них
однакові, та відштовхуються, якщо напрями струмів проти-
лежні. Лінії магнітного поля котушки зі струмом (соленоїда)
практично не відрізняються від ліній магнітного поля штабо-
вого магніту. Магнітна взаємодія котушок зі струмом теж ана-
логічна взаємодії між штабовими магнітами.

Контрольні запитання
1. Що таке лінії магнітного поля? 2. Що прий­
мають за напрям ліній магнітного поля? 3. Як
за картиною ліній магнітного поля визначити
ділянку, де поле найсильніше? 4.  З  якого по-
люса магніту виходять лінії його магнітного
поля? 5.  Яка загальна властивість усіх ліній
магнітного поля? 6. Де розташовані магнітні
полюси Землі? 7.  У чому полягають правила
свердлика та правої руки? 8.  У  якому ви-
падку два паралельних провідники зі стру-
мом відштовхуються?

Вправа № 2 
1. У якому місці Землі магнітна стрілка ком-
паса зовсім не допоможе визначити сторони
світу?
2. На рис. 1 показано напрям струму в пря- Струм
молінійному провіднику. Зобразіть вигляд
магнітних ліній поля цього провідника. Рис. 1 Рис. 2
3. На рис. 2 показано розташування магніт-
них стрілок навколо прямолінійного про-
відника зі струмом, перпендикулярного до
площини рисунка. Визначте напрям струму
в провіднику, зобразіть цей напрям умовним
позначенням. Обґрунтуйте свій вибір.
4. На рис. 3 синім показано магнітні лінії
поля струму в коловому витку. Визначте на-
прям струму. Обґрунтуйте свою відповідь. Рис. 3

17
 5. На рис. 4 схематично показано напрям C
струму в соленоїді (вигляд згори). Зробіть ри-
сунок у зошиті. Покажіть, як орієнтуються А D
магнітні стрілки в точках A, C, D.
6. На рис. 5 показано вигляд згори ліній маг-
Рис. 4
нітного поля колового витка зі струмом, пло-
щина якого вертикальна. Визначте напрям
струму у верхній частині витка. Порівняйте
модулі магнітної індукції поля в точках A і  C.
7. На рис. 6 схематично показано котушку зі А C
струмом і магнітну стрілку біля неї. Визна-
чте, до яких клем котушки приєднано пози-
тивний і негативний полюси джерела струму.
Обґрунтуйте свою відповідь.
8. Знайдіть в Інтернеті інформацію про по-
тужні електромагніти з надпровідною обмот- C
А
кою. Підготуйте коротке повідомлення на цю
тему для своїх однокласників. Рис. 5 Рис. 6

Експериментальне завдання 
Дослідіть за допомогою залізних ошурок або компаса лінії магнітного поля магніту (можна, на-
приклад, взяти магніт, який тримає якусь прикрасу на холодильнику).

§ 3. Г
 іпотеза Ампера. Магнітні
властивості речовин.
Електромагніти

1 Гіпотеза, яка давно вже не гіпотеза

Рис. 3.1. Андре Марі Ампер (1775–
1836 рр.) — французький фізик
і  математик. Відкрив взаємодію
між електричними струмами, ви-
вчив взаємодію між магнітами та
струмами. Створив основи елек-
тродинаміки. Розробив теорію,
відповідно до якої магнітні влас-
тивості речовини є результатом
існування так званих колових мо-
лекулярних струмів
Ви знаєте, що гіпотеза — це наукове припущення,
яке допомагає пояснити якісь явища. Практично всі су-
часні наукові теорії починалися з гіпотез. Свого часу твер-
дження, що Земля не є плоскою, теж було всього лише
гіпотезою.
Багато які гіпотези, висловлені вченими, згодом не
підтверджуються та потроху забуваються. Але є й такі, що
назавжди входять в історію науки. Саме таку гіпотезу ви-
словив 1820 року, невдовзі після повідомлення про дослід
Г. К. Ерстеда, французький фізик А. М. Ампер (рис.  3.1).
Якщо користуватися сучасною термінологією, то
можна сказати, що Ампер зацікавився загальною при-
чиною виникнення магнітного поля. Провідник з током
створює магнітне поле; отже, причиною виникнення

18
 магнітного поля можна вважати напрямлений рух заря- а
джених частинок у провіднику. Проте штабовий магніт
створює магнітне поле, дуже схоже на магнітне поле со-
леноїда з  током. Чому? Невже в цьому випадку причина
виникнення магнітного поля зовсім інша?
Ампер стверджував: причина магнітних явищ в обох
випадках та сама! Тобто кожний магніт (зокрема Земля)
створює магнітне поле через те, що в ньому існують певні
електричні струми.

! Таким чином, гіпотеза Ампера полягала в тому, що

магнітні властивості будь-якого тіла визначаються
зам­кненими електричними струмами всередині нього.

Зрозуміло, що на початку XIX століття Ампер не міг

конкретизувати своє твердження та пояснити природу
цих загадкових струмів. Дуже довго ідея Ампера залиша- б
лася лише гіпотезою, і тільки досягнення фізики XX сто-
ліття дозволили створити теорію магнітних властивостей
речовини на основі цієї гіпотези.
Отже, головна ідея Ампера: усередині будь-якої речо-
вини існують мікроскопічні замкнені струми. Кожний
такий струм — це «елементарний магнітик». Чому ж
тоді речовина в цілому найчастіше не створює магнітного
поля? Відповідь проста: безліч «елементарних магніти-
ків» орієнтовані в просторі хаотично, тому їх магнітні
поля просто компенсують одне одне (рис. 3.2, а). Що ж
потрібно, щоб виникло магнітне поле? Треба встановити
в системі хоч якийсь порядок — орієнтувати «елементарні
магнітики» у якомусь певному напрямі (рис. 3.2, б).
Рис. 3.2. Ненамагнічене тіло (а)
та намагнічене (б) обидва містять
! Намагнічування тіла пояснюється впорядкованою «елементарні магнітики» — мікро-
скопічні замкнені струми. У нена-
орієн­тацією мікроскопічних замкнених струмів усе- магніченому тілі північні полюси
редині цього тіла. «елементарних магнітиків» на-
прямлені хаотично, а в намагніче-
ному — переважно праворуч
Виявляється, що за певних умов усі елементарні
струми в тілі можуть бути орієнтовані однаково.

2 Поглиблюємо уявлення про магнітне поле

Довгий час магнітні явища пов’язували перш за все
з магнітами. Головною властивістю магнітного поля тоді
слід було б уважати його дію саме на магніти. Проте зго-
дом стало зрозумілим, що магнітне поле діє й на провід-
ники зі струмом, а всередині кожного магніту знов-таки
є замкнені електричні струми.

19

Навколо фізики
Найсильнішими магнітами
у  Всесвіті вважають зорі-маг-
нітари (різновид нейтронних
зір). Їх магнітне поле пере-
вищує магнітне поле Землі
в мільйон мільйонів разів.
+ +
+ самий елементарний електричний струм! Кожний такий
+ електрон створює своє магнітне поле. А щоб магнітні поля
+ різних електронів не компенсували, а підсилювали одне
+ +
+ Але точні розрахунки показали, що так можуть ви-
+ таким чином існування сильних магнітів неможливо.
+ +
Рис. 3.3. Магнітне поле в речовині
може виникати завдяки орбі-
тальному руху електронів в атомі
(учені в такому разі кажуть про
орбітальний магнітний момент)
20
Таким чином, на перший план поступово вийшов саме
електричний струм. Нагадаємо, що електричний струм  —
це напрямлений рух заряджених частинок. Отже, магнітне
поле можна виявити за його дією на рухомі заряджені
частинки. З другого боку, рухомі заряджені частинки
й  самі створюють магнітне поле. Доходимо висновку: вза-
ємодія рухомих заряджених частинок відбувається через
магнітне поле. Тепер можна сформулювати більш сучасне
означення.
! Магнітне поле — це форма матерії, головною ознакою
якої є силова дія на рухомі заряджені частинки.
Згадаймо, що головною ознакою електричного поля
є силова дія на будь-які заряджені частинки (як рухомі,
так і нерухомі). Тут уже можна побачити тісний зв’язок
між електричним і магнітним полями. Насправді ці поля
нерозривно пов’язані одне з одним; докладніше ви дізнає-
теся про цей зв’язок під час подальшого вивчення фізики.
Дізнаєтеся ви і про те, що магнітне поле може виникати
не тільки завдяки магніту або електричному струму.
3 Природа «елементарних магнітиків»
Природа елементарних струмів, «народжених» інтуї­
цією Ампера, дуже довго лишалася загадковою. Тільки
на початку XX століття з’явилася планетарна модель
атома, згідно з якою атом складається з ядра та електро-
нів, що обертаються навколо ядра (ви знаєте про будову
атома з  курсу хімії 8 класу). Здавалося б, усе тепер стало
зрозумілим. Адже якщо кожний електрон щосекунди ро-
бить багато мільярдів обертів навколо ядра, то це і є той
одне, орбіти електронів мають бути зорієнтовані одна-
ково (рис. 3.3).
никнути лише дуже слабкі магнітні поля, а пояснити
Отже, є  ще якісь «елементарні магнітики»? Згодом учені
встановили, що це саме так: найсильнішими «елементар-
ними магнітиками» виявилися ті самі електрони, про іс-
нування яких уже добре знали. Кожний електрон, навіть
нерухомий, створює навколо себе магнітне поле (фізики
в  такому разі кажуть про спіновий магнітний момент
електрона). Найсильніші магнітні властивості речовин
зумовлені саме власним магнітним полем електронів.
 Щоб оволодіти сучасною теорією магнітних властивос-
тей речовини, треба глибоко розуміти закони взаємодії
частинок у речовині. Проте деякі висновки ви вже мо-
жете зробити самі. Наприклад, давно підмітили, що маг-
ніт може втрачати свої властивості через нагрівання або
тривалу вібрацію. З точки зору гіпотези Ампера саме так
і має бути: адже нагрівання та вібрації спричиняють по-
силення хаотичного руху частинок і утруднюють «підтри-
мання порядку», тобто збереження певної орієнтації «еле-
ментарних магнітиків».

4 Магнітні властивості речовин

Перш за все зазначимо, що не існує речовини, яка  б
була абсолютно немагнітною. Бувають лише речовини
із сильними та слабкими магнітними властивостями.
Це переконливо продемонстрував нобелівський лауреат
з  фізики Андрій Гейм. Він умістив звичайнісіньку жабу
в сильне магнітне поле — і жаба полетіла!*
Будь-яка речовина «реагує» на зовнішнє магнітне поле,
створюючи власне магнітне поле. Тому магнітне поле в ре- Стрижень Соленоїд на трубці
човині відрізняється від магнітного поля, яке існувало б
у  вакуумі. Розгляньмо, наприклад, намотаний на трубку
провідник (соленоїд). Ми можемо почергово вставляти все- Рис. 3.4. Стрижень, який вставля-
редину трубки стрижні (так звані осердя) з різних матері- ють усередину соленоїда, впливає
на значення магнітної індукції
алів та порівнювати індукцію магнітного поля біля торців поля цього соленоїда
цих стрижнів (рис. 3.4).
Таким чином, можна порівняти магнітні властивості
різних речовин та розділити їх на кілька груп. Головні
з цих груп перелічені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1
Магнітні властивості речовин
Група речовин Назва Властивості Приклади

Підсилюють магнітне Залізо, кобальт,

Сильномагнітні Феромагнетики
поле в багато разів нікель, сплави
Трохи підсилюють Азот, кисень,
Парамагнетики
магнітне поле алюміній, вольфрам
Слабомагнітні
Трохи послаблюють Вода, мідь, скло,
Діамагнетики
магнітне поле кварц, бісмут

* Зрозуміло, що вчений отримав Нобелівську премію за інші до-

сягнення, а саме за новаторські експерименти з дослідження
двомірного матеріалу графену.

21

Зверніть увагу!
Феромагнетики знайшли безліч
застосувань у сучасній техніці:
з  них виготовляють постійні
магніти, осердя електромагні-
тів, генераторів, трансформато-
рів тощо. Без феромагнетиків
неможливий магнітний запис
інформації, широко застосовува-
ний у комп’ютерній техніці.
Навколо фізики
Протягом багатьох десятиліть
триває вдосконалення магніт-
них пристроїв для зберігання
інформації. Якщо 1961  року
вперше створено жорсткі
диски ємністю 28 Мб, то че-
рез півстоліття — 3,5-дюй-
мові диски на 4 Тб. Об’єм ін-
формації на диску збільшився
в 140 тисяч разів!
Як ви гадаєте,
у чому полягає перевага
електромагнітів порівняно
з постійними магнітами?
22
Феромагнетики можуть підсилювати магнітне поле
в десятки та сотні тисяч разів. Рухомий легкий стрижень
із феромагнетику — це добре відома вам магнітна стрілка.
Вона орієнтується вздовж магнітних ліній поля, а в неод­
норідному магнітному полі втягується в ділянку сильні-
шого поля (наприклад, притягається до полюса магніту).
Парамагнетики зазвичай підсилюють магнітне поле
лише на кілька стотисячних часток. Парамагнітна
стрілка, подібно до феромагнітної, орієнтується вздовж
магнітних ліній поля та втягується в ділянку сильнішого
поля. Проте дія магнітного поля на парамагнітну стрілку
значно слабкіша, ніж на феромагнітну.
Діамагнетики зазвичай послаблюють магнітне поле на
кілька стотисячних часток. Цікавим винятком є надпро-
відні матеріали: вони просто не пропускають усередину
магнітне поле. Діамагнітну стрілку в магнітному полі
легко відрізнити від парамагнітної або феромагнітної:
вона орієнтується під прямим кутом до магнітних ліній
поля та виштовхується з ділянки сильнішого поля.
Щоб спостерігати дію магнітного поля на парамагне-
тики та діамагнетики, потрібно створити досить сильне
магнітне поле. А от феромагнетики «відчувають» навіть
слабке магнітне поле.
Найцікавішу властивість феромагнетиків можна спо-
стерігати на постійних магнітах: адже вони зберігають
намагніченість навіть за відсутності зовнішнього маг-
нітного поля. Намагніченість же парамагнетиків і діамаг-
нетиків зникає разом із зовнішнім магнітним полем.
Магнітні властивості парамагнетиків і феромагнетиків
послаблюються внаслідок підвищення температури (ми
вже знаємо, з якої причини).
! Для кожного феромагнетику існує температура Кюрі
(точка Кюрі) — це температура, за якої речовина втра-
чає феромагнітні властивості та перетворюється на па-
рамагнетик. Наприклад, для заліза температура Кюрі
становить 770 °С.
5 Електромагніти
Повернемося до рис. 3.4. Якщо вставити в котушку
феромагнітне осердя, то її магнітне поле збільшиться
в багато разів і магнітна дія котушки набагато посилиться
(наприклад, за її допомогою тепер можна буде підняти на-
багато важчий залізний виріб).
! Котушку з феромагнітним осердям називають електро-
магнітом.
 Осердя

Магнітна дія електромагніту тим сильніша, чим більші

кількість витків котушки та сила струму в ній. Крім того,
магнітна дія залежить від властивостей феромагнітного
осердя.
Мабуть, ви вже зрозуміли: дію електромагніту можна
регулювати, змінюючи силу струму у витках котушки. Котушка Ярмо
Можна й зовсім вимкнути електромагніт, відімкнувши
його від джерела струму. Зазвичай осердя електромагніту
виготовляють із так званих м’яких феромагнетиків, які
практично не зберігають намагніченості після зникнення Рис. 3.5. Розбірний електромагніт
зовнішнього магнітного поля.
На рис. 3.5 показано розбірний шкільний електро-
магніт. Цей електромагніт має дещо складнішу форму
та дві котушки замість однієї. Коли до осердя приєд-
нане феромагнітне ярмо, осердя фактично стає замкне-
ним, що спричиняє значне додаткове посилення магніт-
ного  поля.
Якщо навіть пропустити струм (наприклад, 1,5 А)
тільки по одній котушці такого електромагніту, ярмо
притягатиметься до осердя зі значною силою. Відірвати
ярмо від осердя зможе не кожний із вас. Такий електро-
магніт можна розглядати як просту модель електромаг-
нітного піднімального крана. Якщо наблизити цей елек-
тромагніт до сталевого вантажу та ввімкнути струм,
електромагніт притягне вантаж і зможе його переносити.
Після вимикання струму вантаж легко відділяється від
електромагніту.

Справжній електромагнітний піднімальний кран

переміщає багатотонні вантажі (наприклад, допо-
магає завантажувати та розвантажувати метало-
брухт). Такий піднімальний кран — лише один
приклад із безлічі застосувань електромагнітів.
Електромагніти допомагають відділяти магнітні
матеріали від немагнітних (точніше, сильномаг-
нітні від слабомагнітних); електромагнітні замки
міцно тримають ворота або двері в під’їзді, захища-
ючи від небажаних гостей; електромагніти підні-
мають швидкісний потяг над рейками, дозволяючи
йому розігнатися до величезної швидкості, тощо.

23
 Осердя Контакти, через Зупинимося докладніше на
Сталевий якір
які замикається конструкції електромагнітного
струм живлення реле (рис. 3.6). Цей пристрій
споживача
дозволяє вмикати та вимикати
споживачів великої потужності
Котушка за допомогою невеликого керу-
Пружина електромагніту ючого струму, який тече в  ко-
тушці електромагніту. Вми-
кання та вимикання керуючого
струму є цілком безпечним, для
нього не потрібні товсті провід-
Рис. 3.6. Конструкція електромагнітного реле. Коли через ко- ники, а отже, і витрата великої
тушку пропускають струм, осердя притягає якір, унаслідок
чого замикаються контакти. За відсутності струму в  котушці кількості міді. Фактично реле
якір під дією пружини відривається від контактів і вони роз- дозволяє в багато разів підсилю-
микаються вати слабкий керуючий сигнал.

Підбиваємо підсумки
Відповідно до гіпотези Ампера магнітні властивості будь-якого тіла
визначаються мікроскопічними замкненими електричними струмами
всередині нього. Кожний такий струм — це «елементарний магні-
тик». У ненамагніченому тілі «елементарні магнітики» орієнтовані
хаотично, тому їх магнітні поля компенсують одне одне. Намагнічу-
вання тіла пояснюється упорядкованою орієнтацією цих «елементар-
них магнітиків».
Природа «елементарних магнітиків» пов’язана перш за все з  влас-
ним магнітним полем електронів, а також з орбітальним рухом елек-
тронів в атомах.
Магнітне поле — це форма матерії, головною ознакою якої є  силова
дія на рухомі заряджені частинки.
Речовина може посилювати або послабляти зовнішнє магнітне поле.
Магнітне поле посилюється в багато разів у феромагнетиках. Вони
можуть також зберігати намагніченість навіть за відсутності зовніш-
нього магнітного поля (постійні магніти). Магнітні властивості фе-
ромагнетиків послаблюються з підвищенням температури, а за тем-
ператури Кюрі речовина взагалі втрачає феромагнітні властивості
(наприклад, постійний магніт розмагнічується).
Котушку з феромагнітним осердям називають електромагнітом. Маг-
нітну дію електромагніту можна регулювати, змінюючи силу струму
у витках котушки. Завдяки цьому електромагніти широко застосову-
ють у техніці.

Контрольні запитання
1. Що називають гіпотезою? 2. У чому поля-
гала гіпотеза Ампера? 3. Чим пояснюється
намагнічування тіла відповідно до гіпотези
Ампера? 4. Що називають магнітним по-
лем? 5. Чому магніт втрачає свої властивості
внаслідок сильного нагрівання? 6. Що таке
діамагнетик? Як поводиться діамагнітна
стрілка в магнітному полі? 7. Як поводяться
феромагнітна та парамагнітна стрілки в маг-
нітному полі? 8. Що відбувається, коли феро-
магнетик нагрівають до температури Кюрі?
9. Що таке електромагніт?

24
Вправа № 3 
1. У котушку (див. рис. 3.4) вставляють за-
лізний стрижень. До яких кінців провідника
треба приєднати позитивний і негативний
полюси джерела струму, щоб в отриманого
електромагніту південний магнітний полюс
був на лівому кінці?
2. Накресліть схематично лінії магніт-
ного поля розбірного електромагніту (див.
рис.  3.5). Як мають бути напрямлені струми
в  котушках, щоб за допомогою електромаг-
ніту можна було підняти вантаж максималь-
ної маси?
3. На рисунку схематично зображено елек-
тричний дзвоник. Поясніть принцип його дії.
Електромагніт
Чашка
Рухомий
контакт
Молоточок Нерухомий
Якір контакт
Експериментальне завдання 
Змішайте соняшникове насіння та кілька де-
сятків маленьких сталевих цвяхів. Спробуйте
швидко розділити цю суміш за допомогою
Фізика і техніка в Україні
Інститут фізики конденсованих систем
Національної академії наук України (Львів)
Інститут створений у 1990 році на базі Львів-
ського відділення статистичної фізики Ін-
ституту теоретичної фізики АН УРСР, хоча
фактичний літопис інституту розпочався ще
1969  року. Він став першим академічним ін-
ститутом з фундаментальних досліджень із
фізики на Західній Україні. З часу засну-
вання і до травня 2006 року його незмінним
директором був академік І. Р. Юхновський.
Нині інститут очолює його учень  — член-
кореспондент НАН України І. М. Мриглод.
Від середини 90-х років XX століття в інсти-
туті активно розвивають новий напрям у  ста-
тистичній фізиці — комп’ютерне моделювання
4. Ані насіння пшениці, ані насіння бур’яну
не притягаються до магніту. Запропонуйте
схему установки, у якій за допомогою елек-
тромагніту та залізних ошурок насіння пше-
ниці очищають від насіння бур’яну. Для
цього пригадайте, що ви знаєте з курсу біо-
логії про насіння бур’яну.
5. Запропонуйте, як змінити конструкцію
електромагнітного реле (див. рис. 3.6), щоб
контакти замикалися за відсутності струму
в  котушці та розмикалися, коли через ко-
тушку тече струм.
6. Електромагнітне реле спрацьовує за
сили струму в обмотці 450 мА. Загальна
довжина мідного дроту обмотки становить
8  м, площа його поперечного перерізу  —
0,045 мм2. Яку напругу необхідно подати на
обмотку реле, щоб воно замкнуло коло жив-
лення споживача? Питомий опір міді дорів-
Ом ⋅ мм 2
нює  0,017 .
м
7. Знайдіть в Інтернеті інформацію про до-
менну структуру феромагнетиків. Підготуйте
коротке повідомлення про домени для своїх
однокласників.
батарейки, великого цвяха та ізольованого
мідного дроту.
рівноважних та динамічних властивостей
рідин, полідисперсних систем, кристалів і  сте-
кол, біологічних систем. Інститут здійснює
й  прикладні дослідження. Серед них — ви-
вчення фізико-хімічних властивостей паливо­
вмісних матеріалів об’єкта «Укриття» Чорно-
бильської АЕС, процесів гетерогенного каталізу.
25
  Лабораторна робота № 1
Тема Перш ніж розпочинати експеримент, пригадайте:
Складання та випробування
електромагніту.
Мета:
навчитися складати найпро-
стіший електромагніт і ви-
вчити його дію.
Обладнання: якого визначають напрям магнітного поля струму.
джерело струму, ізольований
провідник, великі залізні
цвяхи, розбірний електро-
магніт, динамометр, реостат,
ключ, амперметр, магнітна
стрілка або компас, залізні
ошурки, з’єднувальні провід-
ники.
Теоретичні відомості
Феромагнітне осердя набагато
посилює магнітне поле та,
відповідно, магнітну дію
котушки. Магнітну дію
електромагніту можна
оцінити, наприклад, за
кількістю залізних ошурок,
що налипають на нього.
Більш точну оцінку можна
отримати, якщо за допомогою
динамометра вимірювати
силу притягання сталевої
пластинки (ярма) до
електромагніту.
26
Вказівки до роботи
Підготовка до експерименту
1) вимоги з безпеки під час роботи з електрикою;
2) як залежить магнітна дія електромагніту від кіль-
кості витків і сили струму;
3) як визначити магнітні полюси електромагніту за на-
прямом струму в ньому.
Експеримент
1. Намотайте на цвях 15 витків ізольованого провідника
та приєднайте кінці провідника через реостат, ключ
і амперметр до полюсів джерела струму. Замкніть коло
й переконайтеся за допомогою залізних ошурок та ін-
ших цвяхів, що отриманий вами електромагніт діє.
2. Повторіть дослід, намотавши тепер на цвях 30–35  ви-
тків провідника. Змінюйте за допомогою реостата
силу струму в електромагніті та спостерігайте за змі-
ною дії електромагніту.
3. Визначте за допомогою магнітної стрілки магнітні по-
люси електромагніту. Змініть полярність приєднання
джерела струму та знов визначте магнітні полюси.
Перевірте, чи виконується правило, за допомогою
4. Приєднайте до полюсів джерела струму одну ко-
тушку розбірного електромагніту. Установивши силу
струму близько 1 А, виміряйте за допомогою дина-
мометра силу, потрібну для відриву ярма від осердя
електромагніту. Повторіть дослід, зменшивши силу
струму до 0,7 і 0,3 А. Перевірте, чи притягається по-
мітно ярмо до котушки зі струмом, знятої з осердя.
Аналіз результатів експерименту
Проаналізуйте експеримент і його результати. Зробіть
висновок: як залежить магнітна дія електромагніту
від кількості витків, сили струму та наявності феро-
магнітного осердя.
Творче завдання
Повторіть дослід, описаний у пункті 4, з’єднавши оби-
дві котушки електромагніту послідовно. Виміряйте силу
притягання ярма до осердя у двох випадках, схематично
зображених на рисунку, і порівняйте отримані значення
сили. Поясніть одержаний результат.
§ 4. Сила Лоренца та сила Ампера

1 Які сили спричиняє магнітне поле.

Правило лівої руки
Ви вже знаєте, що головна ознака магнітного поля —
це його силова дія на рухомі заряджені частинки та про-
відники зі струмом. Зрозуміло, що обидва прояви магніт-
ного поля тісно пов’язані один з одним. Проте відповідні
сили називають по-різному (на честь двох видатних уче-
них):
• сила Лоренца — діє з боку магнітного поля на рухому
заряджену частинку;
• сила Ампера — діє з боку магнітного поля на провідник
зі струмом.
Перш за все розберемося з напрямами цих сил. Поч­ 
немо із сили Ампера. Виявляється, що вона залежить від B
напряму провідника зі струмом: якщо цей провідник іде α
вздовж лінії магнітного поля, то сила Ампера взагалі не
виникає! В усіх інших випадках ця сила утворює прямий I
кут як із провідником, так і з лініями магнітного поля*.
Отже, сила Ампера перпендикулярна до площини, що
містить відрізок провідника та лінії магнітного поля. Ця Рис. 4.1. Визначення напряму
умова майже визначає напрям сили Ампера. Розгляньмо, сили Ампера (правило лівої
наприклад, рис. 4.1: сила Ампера перпендикулярна до руки): сила Ампера напрямлена
перпендикулярно до площини
площини рисунка. Але ж таких напрямів існує два: до нас рисунка до нас
і від нас (пригадайте відповідні позначення, див. рис.  2.7
на с.14). Нам залишається зробити правильний вибір од-
ного з  двох напрямів. Для цього зручно користуватися
правилом лівої руки.

! Якщо розташувати ліву руку так, щоб чотири витяг- ? Подумайте, як за-
нуті пальці вказували напрям струму, а лінії магніт- стосувати правило
ного поля входили в долоню, то відігнутий великий лівої руки для ви-
палець покаже напрям сили Ампера. значення напряму
сили Лоренца. Об-
ґрунтуйте свій ви-
Пригадаймо тепер, що за напрям струму приймають
сновок.
напрям руху позитивно заряджених частинок у про-
віднику. Саме через їх рух і виникає сила Ампера. Та-
ким чином, на кожну позитивно заряджену частинку,
що рухається в напрямі струму, діє сила Лоренца, на-
прям якої збігається із силою Ампера. Робимо висновок:
сила Лоренца утворює прямий кут як із напрямом руху

* Далі ми для простоти вважатимемо магнітне поле однорід-

ним, а провідник — прямолінійним (таке наближення завжди
можливе для маленького відрізка провідника).

27
а б

 
B B

+ –

Рис. 4.2. Визначення напряму сили Лоренца (правило лівої руки): сила Лоренца в обох випадках а, б на-
прямлена перпендикулярно до площини рисунка до нас

зарядженої частинки, так і з лініями магнітного поля.

Водночас доходимо ще одного варіанта правила лівої
руки (для сили Лоренца).

! Якщо розташувати ліву руку так, щоб чотири витягнуті

пальці були напрямлені за рухом позитивно зарядженої
частинки (проти руху негативно зарядженої частинки),
а лінії магнітного поля входили в долоню, то відігнутий
великий палець покаже напрям сили Лоренца.

Текст у дужках нагадує, що за інших однакових умов

на позитивні та негативні заряди діють протилежно на-
прямлені сили. На рис. 4.2 показано застосування пра-
вила лівої руки для визначення напряму сили Лоренца.

Тепер би не переплутати правила лівої та правої руки…

А скільки ще доведеться запам’ятати подібних правил?
І в чому їх принципова відмінність?

Дійсно, краще не плутати ці правила. Але можемо за-

спокоїти: цих двох правил цілком достатньо, щоб відпо-
вісти на будь-яке запитання щодо напрямів магнітного
поля, струму, сили тощо. А от відмінність між зазначе-
ними правилами справді є принциповою: 1) правило пра-
вої руки (або свердлика) пов’язує напрями струму і влас-
ного магнітного поля цього струму; 2)  правило лівої руки
пов’язує напрями струму (або руху зарядженої частинки),
зовнішнього магнітного поля та сили.

Чи правильно я розумію, що
коли на мідний провідник зі
струмом діє сила Ампера — то
це просто рівнодійна безлічі
«маленьких» сил Лоренца, що
діють на вільні електрони?
Це абсолютно правильно,
якщо йдеться про нерухомий
провідник. А от для рухомого
провідника справа дещо
складніша, тож відкладемо це
питання до старших класів.

28
 2 Знов про магнітну індукцію. Формули сили Ампера
та сили Лоренца
Численні експерименти показали, що модуль сили
Ампе­ра найбільший, коли провідник утворює прямий
Магнітна індукція 1 Тл —
кут із магнітними лініями. Максимальне значення сили
багато це чи мало? Щоб
Ампера Fmax пропорційне силі струму I та довжині l тієї це зрозуміти, наведемо
частини провідника, що перебуває в магнітному полі (це деякі дані.
так звана активна частина провідника). Якщо ж ми розді-
лимо Fmax на добуток Il, то отримана величина вже ніяк
не залежатиме від характеристик провідника зі струмом.
Вона характеризуватиме тільки магнітне поле, що діє на
провідник. Саме цю величину приймають за модуль B маг-
нітної індукції поля (див. § 2, п. 5):

Fmax
B= .
Il Навколо фізики
• На широті 50° магнітна
Одиницю магнітної індукції в СІ назвали 1 тесла (1 Тл) індукція магнітного поля
на честь видатного винахідника сербського походження Землі в середньому стано-
Ніколи Тесли, який більшу частину життя працював вить 50 мкТл, а на еква-
Н торі — 31 мкТл.
у  США. З наведеної формули випливає, що 1 Тл = 1 .
А⋅м • Сувенірний магніт на хо-
За довільного кута α (див. рис. 4.1) між провідником лодильнику створює поле
і лініями магнітного поля модуль сили Ампера з магнітною індукцією
близько 5 мТл, а відхиляючі
FА = BIl ⋅ sin α. магніти Великого адронного
колайдера — від 0,54
до 8,3 Тл.
Отже, ми маємо тепер загальну формулу для модуля
сили Ампера та знаємо правило лівої руки, що дозволяє • У сонячних плямах індук-
ція магнітного поля сягає
визначити напрям цієї сили.
10 Тл.
Можна довести (див. вправу 4, завдання 9), що модуль
сили Лоренца визначається за формулою • Рекордне значення постій-
ного магнітного поля, отри-
маного без руйнування уста-
FЛ = q Bv ⋅ sin α, новки, — близько 100 Тл.

де q — заряд частинки; v — швидкість її руху; α — кут

між напрямом руху частинки та лініями магнітного поля.
Очевидно, що сила Лоренца дорівнює нулю, коли час-
тинка рухається вздовж магнітних ліній. Ця сила макси-
мальна, коли напрям руху частинки перпендикулярний
до магнітних ліній.
Цікава особливість сили Лоренца полягає в тому, що
вона завжди перпендикулярна до напряму руху частинки,
а тому ніколи не виконує механічної роботи (подібно
до того як сила тяжіння не виконує роботи під час руху
тіла горизонтальною поверхнею). Отже, сила Лоренца не
може розганяти або гальмувати рух частинки; ця сила
тільки змінює напрям руху частинок, тобто викривляє

29
 I траєкторію руху. Саме так діє магнітне поле Землі на за-
A C
ряджені частинки, що прилітають від Сонця або з дале-
 кого космосу; саме така роль магнітного поля в сучасних
B кільцевих прискорювачах елементарних частинок.
O O1

3 Рамка зі струмом у магнітному полі.

E D Електровимірювальні прилади
I

Рис. 4.3. Рамка зі струмом у маг- Тепер розгляньмо жорстку провідну прямокутну рам­
нітному полі ­ у  ACDE, що може обертатися навколо горизонтальної
к
осі OO1 . У рамці тече електричний струм. Що відбувати-
меться, якщо вмістити рамку в магнітне поле (рис. 4.3)?

F1 ? Чидіятиме сила Ампера на кожну з чотирьох сторін

D
B рамки? Визначте напрям відповідних сил Ампера.

Очевидно, сила Ампера не діє на сторони рамки AE і CD.

E
A
Застосувавши правило лівої руки, доходимо висновку, що
на горизонтальні сторони рамки діють сили Ампера, пер-
пендикулярні до площини рисунка. На сторону AC сила діє
C до нас, на сторону DE — від нас. Отже, виникає момент
сил, що обертає рамку навколо осі OO1 . Під їх дією рамка
після кількох коливань установиться в  площині, перпен-
A дикулярній до ліній магнітного поля (рис.  4.4). Тепер мо-
F2
мент сил Ампера дорівнює нулю, ці сили «намагаються»
розтягти рамку. Якщо відхилити її від нового положення,
рамка сама повернеться до нього, тобто це є положення
стійкої рівноваги. Цікаво, що в цьому положенні власне
Рис. 4.4. Положення стійкої рівно-
ваги рамки зі струмом у магніт- магнітне поле рамки в її центрі напрямлене так само, як
ному полі зовнішнє магнітне поле.
Дію магнітного поля на рамку зі струмом застосовують
в електровимірювальних приладах магнітоелектричної
системи (ці прилади призначені для вимірювань у колах
постійного струму). На рис. 4.5 схематично зображено
7
вимірювальний механізм такого приладу. Коли струм
у рамці відсутній, рамка розташована горизонтально,
а зв’язана з нею стрілка вказує на нульову поділку шкали.
1 Коли через рамку тече струм відповідного напряму, сили
Ампера створюють обертальний момент і рамка поверта-
ється на певний кут. Вона встановлюється так, щоб мо-
2 мент сил пружності з боку пружин зрівноважив момент
сил Ампера. Кут повороту рамки та стрілки залежить від
сили струму в рамці. Прилад градуйовано так, що стрілка
6 показує на шкалі значення сили струму.

Рис. 4.5. Схематичне зображення вимірювального механізму при-

ладу магнітоелектричної системи: 1 — постійний магніт; 2 —
3 спіральні пружини; 3 — півосі, що жорстко з’єднані з рамкою 4;
2 3 5 4 5 — нерухоме осердя; 6 — стрілка; 7 — шкала

30
 Прилади магнітоелектричної системи (амперметри та
вольтметри) відрізняються високою точністю та чутли- ? Пригадайте, у чому
вістю. Саме такими приладами ви користуєтеся під час полягає головна
виконання лабораторних робіт. відмінність у кон-
У техніці досить широко застосовують вимірювальні струкціях амперме-
прилади електромагнітної системи. На рис. 4.6 схема- тра та вольтметра.
тично зображено вимірювальний механізм такого при-
ладу. Дія цього механізму ґрунтується на тому, що коли
через котушку тече струм будь-якого напряму, рухоме ста-
леве осердя намагнічується та втягується в котушку. Це
спричиняє поворот осі та переміщення стрілки по шкалі.
За відсутності струму стрілка під дією пружини поверта-
ється до нульової поділки шкали.

У яких випадках застосування

приладів електромагнітної системи можливе,
а приладів магнітоелектричної системи — ні?

Ви, мабуть, уже зрозуміли, що прилади електромаг-

нітної системи, на відміну від приладів магнітоелектрич-
ної системи, можуть працювати й у колі змінного струму.

4 Електричні двигуни. Гучномовець 5

Ви дізналися, як застосовують поворот рамки зі стру- 4

мом під дією магнітного поля. Але ще важливішим було
«навчити» магнітне поле викликати обертання рамки.
Адже таке обертання можна передати колесам транспорт- 3
ного засобу, лопатям вентилятора, ножу м’ясорубки тощо.
Інакше кажучи, ідеться про електричний двигун (при-
стрій, що перетворює електричну енергію на механічну). 2
То ж як примусити рамку не зупинятися в положенні
стійкої рівноваги, а продовжувати обертання? Винахід-
ники знайшли кілька способів. Познайомимося з одним із 6
них, на якому ґрунтується дія електродвигуна постійного
струму. Для цього звернемо увагу на електричне живлення
1
рамки. Оскільки вона обертається, пропустити через неї
струм від нерухомого джерела струму можна тільки через
ковзні контакти. Виявляється, саме ці ковзні контакти
допомагають вирішити проблему. Вони дозволяють змі-
нити напрям струму в рамці на протилежний саме тоді, Рис. 4.6. Схематичне зображення
коли рамка проходить положення стійкої рівноваги. Че- вимірювального механізму при-
ладу електромагнітної системи:
рез це сили Ампера змінюють напрями та штовхають
1  — рухоме сталеве осердя; 2 —
рамку до нового положення стійкої рівноваги (до якого вісь; 3 — котушка; 4 — стрілка;
треба зробити ще половину повного оберту). Коли ж рамка 5 — шкала; 6 — спіральна пружина

31
 наблизиться до цього нового положення рівноваги, струм
знов змінить напрям на протилежний. Таким чином, рів-
новага стає для рамки недосяжною, вона «змушена» обер-
татися доти, доки в ній тече струм.

3 3 ! Пристрій, що автоматично змінює напрям струму

в рамці, називають колектором.
4
Найпростіший колектор показано на рис. 4.7. До кож-
ного з двох кінців рамки приєднано металеве півкільце,
N S півкільця обертаються разом із рамкою. Вони не торка-
ються одне одного. До кожного з півкілець притискається
так звана щітка (металева або графітова). Саме між неру-
2 хомими щітками та півкільцями, що обертаються, існують
ковзні контакти. Через кожну половину оберту півкільця
2
міняються місцями. Тому кожне півкільце приєднується
почергово через відповідні щітки до позитивного та нега-
тивного полюсів джерела струму.
1 + – Пристрій, зображений на рис. 4.7, можна розглядати
5
лише як найпростішу модель електродвигуна постійного
струму. Рамка в цій моделі обертатиметься нерівномірно,
Рис. 4.7. Модель електродвигуна
обертальний момент сил Ампера буде малим. У реальному
постійного струму: 1 — півкільця; двигуні застосовують багато «рамок» — витків ізольова-
2 — металеві щітки; 3 — постій- ного провідника, що вкладені в пази сталевого циліндра-
ний магніт; 4 — рамка, що оберта- осердя. Таке обертове осердя значно посилює магнітне
ється навколо горизонтальної осі; поле. Циліндр з обмотками утворює ротор електродви-
5 — джерело струму
гуна, тобто його обертову частину. Оскільки різні витки
«працюють» почергово (рис. 4.8), обертання ротора прак-
тично рівномірне. Зрозуміло, що для почергового жив-
лення великої кількості витків колектор має складатися
не з двох півкілець, а з великої кількості менших дугопо-
дібних пластин.
У сучасних електродвигунах постійного струму маг-
нітне поле зазвичай створює не постійний магніт, а елек-
Ротор
тромагніт. Він разом із корпусом двигуна є частиною ста-
з обмотками
тора — нерухомої частини електродвигуна.
Колектор Електродвигуни постійного струму широко застосову-
ють на електротранспорті: вони працюють у тролейбусах,
електровозах, електромобілях тощо. В інших галузях час-
тіше застосовують електродвигуни змінного струму (про
них ви дізнаєтеся докладніше, вивчаючи фізику в стар-
ших класах). Будь-які електродвигуни мають незаперечні
переваги порівняно з тепловими двигунами: дуже висо-
кий ККД, відсутність забруднення навколишнього сере­
довища.
Ще одним прикладом застосування сили Ампера
може бути електродинамічний гучномовець (динамік). Це
Рис. 4.8. Електродвигун постійного пристрій, що перетворює електричний сигнал на звуко-
струму вий. Звук випромінюють тіла, що коливаються з певною

32
 частотою (див. розділ 3). Таким тілом у динаміку є ди- Дифузор
фузор, що коливається «в такт» зі змінами сили струму
Котушка
в котушці динаміка (рис. 4.9). Котушка, прикріплена до
дифузора, може вільно переміщатися в зазорі кільцевого
магніту. Коливання котушки з дифузором зумовлені тим,
що внаслідок зміни сили струму котушка то сильніше, то
слабше втягується в зазор кільцевого магніту.
Отже, внаслідок зміни за певним законом сили струму
динамік відтворює різноманітні звуки — голос людини,
музику, шум вітру тощо.

5 Вчимося розв’язувати задачі Кільцевий

магніт
Задача 1. Два паралельних провідники відштовху-
ються, якщо напрями струмів у них протилежні (див. § 2). Рис. 4.9. Схематичне зображення
Доведіть, що це випливає з правил правої та лівої руки. динаміка

Розв’язання. На кожний із провідників діє сила Ам-

пера з боку магнітного поля іншого провідника зі стру-
мом. Дослідимо напрям магнітного поля провідника 1 та
його дію на провідник 2 (рис. 1).
• Визначимо напрям магнітних ліній поля провід-
ника  1 там, де розташований провідник 2 (тобто право-
руч від провідника 1). Для цього застосуємо правило пра-
вої руки (рис. 2). Доходимо висновку: магнітні лінії поля
Навколо фізики
провідника 1 поблизу провідника 2 напрямлені перпенди-
кулярно до площини рисунка від нас.
• Тепер, знаючи напрям магнітних ліній поля провід-
ника 1 і напрям струму в провіднику 2, ми можемо засто-
сувати правило лівої руки. Знаходимо напрям сили Ам-
пера, що діє на провідник 2 (рис. 3). Ця сила напрямлена
праворуч.
• Отже, провідник 2 дійсно відштовхується від про-
відника 1. Аналогічно можна показати, що й провідник  1
відштовхується від провідника 2. У Великому адронному колай-
дері (найбільшому у світі при-
скорювачі частинок) протони
та йони рухаються під дією
сили Лоренца кільцевим туне-
I2 лем завдовжки майже 27 км зі
I1 I2 I1 I2 I1 швидкістю, що лише на 3  м/с
поступається швидкості світла
у  вакуумі. Тунель прокладено
FA під землею на території Фран-
ції та Швейцарії. Необхідне
магнітне поле створюють
1624  надпровідних електро-
магніти, що працюють за тем-
ператури 1,9 K (–271 °C).
Рис. 1 Рис. 2 Рис. 3

33
 Задача 2. Мідний стрижень AB масою 18 г підвішений
за кінці горизонтально між полюсами магніту на легких
ізольованих провідниках (рис. 4). У скільки разів змі-
няться сили F натягу цих провідників, якщо замкнути
A ключ? Напруга на полюсах джерела струму дорівнює
B 36 В, опір реостата 5 Ом. Уважайте, що в магнітному полі
з індукцією 0,2 Тл перебуває відрізок стрижня завдовжки
5 см. Електричний опір стрижня та провідників не врахо-
Н
вуйте; уважайте, що g = 10 .
Рис. 4 кг
Дано: Розв’язання
m = 18 г = 0,018 кг Сили натягу провідників зміняться після замикання
U = 36 В ключа через дію на стрижень сили Ампера. Тому перш за
R = 5 Ом все визначимо за правилом лівої руки напрям сили Ам-
B = 0,2 Тл пера (рис. 5): вона напрямлена вниз.
l = 5 см = 0,05 м У даному випадку кут α між лініями магнітного поля
Н та провідником дорівнює 90°, тому FА = BIl .
g = 10
кг U BUl
За законом Ома I = , тому FА = .
R R
F2 Напишемо тепер умови рівноваги стрижня до та після
—?
F1 замикання ключа (рис. 6):
2F1 = mg,
2F = mg + F .
 2 А
F2 mg + FА BUl
Звідси = =1+ .
F1 mg mgR

 2F2 Перевіримо одиниці:
B 
2F1  F2  Тл ⋅ В ⋅ м ⋅ кг Н ⋅ В ⋅ м ⋅ кг
I  F  = 1 + кг ⋅ Н ⋅ Ом = 1 + А ⋅ м ⋅ кг ⋅ Н ⋅ Ом = 1 .
N S    1
 mg mg
 Визначимо значення шуканої величини:
FА
FА F2 0,2 ⋅ 36 ⋅ 0, 05
= 1+ = 1,4 .
F1 0, 018 ⋅ 10 ⋅ 5
Рис. 5 Рис. 6 Відповідь: сили натягу провідників збільшаться
в 1,4 разу.

Підбиваємо підсумки
Сила Лоренца — це сила, що діє з боку магнітного поля на рухому заряджену
частинку. Сила Ампера діє з боку магнітного поля на провідник зі струмом.
Напрями обох цих сил можна визначити за допомогою правила лівої руки; мо-
дуль сили Ампера — за формулою FА = BIl ⋅ sin α , а модуль сили Лоренца — за
формулою FЛ = q Bv ⋅ sin α . Тут I  — сила струму в провіднику; l — довжина
провідника; q — заряд частинки; v — її швидкість; α — кут між лініями маг-
нітного поля та напрямом струму або руху частинки. Модуль B магнітної індук-
ції визначається через максимальне значення сили Ампера Fmax (для провід-
Fmax
ника зі струмом, перпендикулярного до ліній магнітного поля): B = .
Il

34
  Н 
Одиниця магнітної індукції в СІ — 1 тесла  1 Тл = 1 .
 А ⋅ м  Правило
Сила Лоренца не виконує механічної роботи. Ця сила не може лівої
розганяти або гальмувати рух частинки, а може тільки зміню- руки... Правило
вати напрям її руху. правої
Рамка зі струмом у магнітному полі орієнтується так, що її руки...
площина перпендикулярна до ліній магнітного поля. У поло-
женні стійкої рівноваги сили Ампера намагаються розтягнути
рамку.
Дію магнітного поля на рамку зі струмом застосовують в елек-
тровимірювальних приладах магнітоелектричної системи
і  в електродвигунах постійного струму. Щоб ротор електро-
двигуна не зупинявся в положенні стійкої рівноваги, напрям
струму в обмотках ротора автоматично змінюють в міру його
обертання. Такі зміни відбуваються завдяки дії колектора.
Силу Ампера застосовують також в електродинамічних гучно-
мовцях (динаміках).

Контрольні запитання
1. За яким правилом можна визначити на-
прями сили Ампера та сили Лоренца? 2. Яким
може бути кут між напрямами сил Ампера
і Лоренца та магнітними лініями поля? 3. Від
чого залежить модуль сили Ампера? сили
Лоренца? 4. У якому випадку на провідник
зі струмом не діє в магнітному полі сила
Ампера? 5. Як поводиться рамка зі струмом
у магнітному полі? 6. Яке призначення не-
рухомого циліндричного осердя в приладах
магнітоелектричної системи? 7. Яке призна-
чення колектора в електродвигуні постійного
струму? 8. Що називають ротором і статором
електродвигуна? 9. Яким чином приводять до
руху дифузор динаміка?

Вправа № 4 
1. На рис. 1 показано провідники зі струмом 5. М’яка легка металева пружина висить, за-
у магнітному полі. Визначте напрями сил нурена нижнім кінцем у солону воду на неве-
Ампера, що діють на провідники a, c, і на- лику глибину (рис. 3). Що відбудеться після
прями струмів у провідниках b, d. замикання ключа?
2. Визначте, у якому напрямі пропускають 

струм через рамку 4 електровимірю­вального B b B  d
приладу (див. рис. 4.5), щоб прилад давав пра- I  FА
вильні покази. Зробіть схематичний рисунок. FА
с
3. Як зміниться напрям обертання рамки,
a I
якщо поміняти місцями полюси магніту? по-
люси джерела струму? якщо здійснити оби- Рис. 1
дві зміни?
4. На рис. 2 показано (вигляд згори) мід-
ний стрижень, що лежить на металевих рей- Рейка 1
ках у  вертикальному магнітному полі. Якщо
приєднати до рейок полюси джерела струму,
стрижень покотиться. До якої рейки слід при- Рейка 2
єднати позитивний полюс джерела струму,
щоб стрижень покотився праворуч? Рис. 2 Рис. 3

35
 6. Металевий стрижень завдовжки 10 см ма-
сою 9 г лежить на горизонтальній поверхні
між полюсами електромагніту. Лінії одно-
рідного магнітного поля напрямлені гори-
зонтально та перпендикулярні до стрижня,
індукція магнітного поля дорівнює 0,6 Тл. За
якої сили струму в стрижні він перестає тис-
нути на поверхню?
7. Електрон рухається в горизонтальному на-
прямі в магнітному полі з індукцією 1,2 Тл.
Лінії магнітного поля вертикальні, швидкість
електрона дорівнює 500 км/с. Визначте силу
Лоренца, що діє на електрон. Елементарний
електричний заряд дорівнює 1,6 ⋅10 −19 Кл.
8. Які існують вимоги до власних опорів ам-
перметра та вольтметра? Обґрунтуйте ці ви-
моги.
9. Виведіть із формули сили Ампера формулу
сили Лоренца. Уважайте, що всі вільні заря-
джені частинки в провіднику рухаються з од-
наковою швидкістю v (тоді всі такі частинки,
що містяться в провіднику завдовжки  l, по-
l
кинуть його за час t = ).
v

Експериментальне завдання 
Приєднайте електродвигун від старої дитя-
чої іграшки до джерела струму через ключ,
рео­стат і амперметр. Намотайте на ротор
електродвигуна довгу нитку, перекиньте її
через блок та прикріпіть до її вільного кінця
невеликий тягарець. Замкнувши коло, вимі-
ряйте час піднімання тягарця на певну висоту
та обчисліть корисну потужність електродви-
гуна. Визначте експериментально залежність
цієї потужності від сили струму у двигуні.

§ 5. Явище електромагнітної індукції

1 Відкриття електромагнітної індукції

Рис. 5.1. Майкл Фарадей (1791–
1867 рр.) — англійський фізик
і  хімік. Засновник учення про
електромагнітне поле. Відкрив
явище електромагнітної індукції,
закони електролізу. Невтомний
популяризатор науки
Дослід Г. К. Ерстеда (1820 рік) довів існування маг-
нітної дії електричного струму (якщо користуватися
сучасною термінологією — існування магнітного поля
струму). А вже 1822 року англійський учений М. Фара-
дей (рис.  5.1) у своїх записах поставив мету «перетворити
магнетизм на електрику». Інакше кажучи, він намагався
створити електричний струм за допомогою магнітного
поля. Над цим працювали й інші вчені, проте успіх чекав
саме на М. Фарадея. Відкриття було зроблено 1831 року
після тривалих і наполегливих пошуків.
Технічно досліди Фарадея вже тоді були нескладними
(а нині їх може відтворити кожний). Чому ж від початку
пошуків до успіху минуло так багато часу? Річ у тім, що
успіх чекав на дослідника не зовсім там, де його спочатку
шукали. Навіть дуже сильне магнітне поле здатне спричи-
нити появу електричного струму тільки за певних умов.
Надамо слово самому Фарадею: «Двісті три фути* мідного
дроту було намотано на великий дерев’яний барабан; інші
* Один фут дорівнює приблизно 0,3 м.

36
двісті три фути такого самого дроту було прокладено у ви-
гляді спіралі між витками першої обмотки, причому мета-
левий контакт всюди було усунено за допомогою шнурка.
Одну з цих спіралей було з’єднано з гальванометром,
а  іншу — з добре зарядженою батареєю зі ста пар плас-
тин… Під час замикання контакту спостерігалася раптова,
проте дуже слабка дія на гальванометр, і подібна ж слабка
дія мала місце під час розмикання контакту з батареєю.
Під час же протікання струму в одній спіралі не вдалося
помітити відхилення гальванометра або іншої дії на другу
спіраль… хоч потужність батареї була явно великою». а
У цьому досліді одна «спіраль» (котушка 1) перебувала
в магнітному полі іншої (котушки 2). Постійне магнітне
поле, навіть сильне, не спричиняло жодного струму в ко-
тушці 1. А от під час збільшення і зменшення магнітного
поля струму гальванометр показував наявність струму
в  котушці 1. Отже, причиною появи струму є не наяв-
ність магнітного поля, а його зміна! У подальших дослі-
дах Фарадей змінював магнітне поле іншими способами.
На рис.  5.2 показано відтворення одного із цих дослідів
за допомогою обладнання сучасного шкільного кабінету
фізики.
Відкрите Фарадеєм явище назвали електромагнітною б
індукцією, а виникаючий струм — індукційним.
Рис. 5.2. Виникнення індукційного
струму внаслідок зміни магніт-
А чи не можна викликати струм ного поля: якщо вводити магніт
інакше: рухати не магніт, а з’єднану у котушку, стрілка гальванометра
з гальванометром котушку? відхиляється праворуч (а), а якщо
виводити — стрілка відхиляється
Адже в обох випадках є відносний ліворуч (б)
рух магніту й котушки.

Досліди підтвердили, що
це правильно. Подивіться, наприклад,
на рис. 5.3.

Рис. 5.3. Виникнення ін-

дукційного струму вна-
слідок руху котушки
а б
в магнітному полі

37
 Спираючись на результати численних дослідів, Фара-
дей сформулював загальну умову виникнення індукцій-
ного струму:

! у замкненому провідному контурі виникає струм уна-

слідок зміни кількості ліній магнітного поля, які про-
низують цей контур.

Отже, не будь-яка зміна магнітного поля та не будь-

який рух провідного контуру викликають індукційний
струм. Обов’язково має виконуватися зазначена умова.
Наприклад, якщо площина рамки паралельна лініям од-
норідного магнітного поля, то вони взагалі не пронизують
рамку. У такому випадку зміна індукції магнітного поля
не спричинить появу індукційного струму.

2 Напрям індукційного струму

Фарадей помітив, що напрям індукційного струму
був різним під час замикання і розмикання контактів,
наближення і віддалення магніту тощо. У його записах
є  докладна інформація про напрям індукційного струму
в кожному з випадків. Проте Фарадей не зміг дати «ре-
цепта», як можна заздалегідь передбачити напрям індук-
ційного струму для будь-якого випадку. Таке правило
було встановлено трохи пізніше петербурзьким фізиком
Е. Х. Ленцем, який зумів узагальнити результати відомих
йому дослідів.

Розберемося глибше
Встановлене Е. Х. Ленцем правило (пра-
вило Ленца) ви вивчатимете в старших кла-
сах. Проте ми покажемо на прикладі, що ви
можете передбачити напрям індукційного N
струму краще за самого Фарадея!
На рис. 5.4 зображено простий при- S
стрій  — перекладину, що може вільно обер-
татися на вертикальній осі. На перекладині
закріплено два алюмінієвих кільця (одне
з  них із розрізом). Цей пристрій часто нази- Рис. 5.4. «Кільця Ленца»: взаємодія рухомого
вають «кільцями Ленца». магніту з індукційним струмом
Якщо швидко піднести штабовий маг-
ніт до суцільного кільця, перекладина по- нерухомою. Отже, рух спричиняється не
вернеться. Якщо ж піднести магніт до дією повітряних потоків. Його причина
кільця з розрізом, перекладина залишиться інша: під час руху магніту в суцільному

38
 кільці виникає індукційний струм, на який
діє магнітне поле магніту (у кільці з розрізом
індукційний струм не виникає). Можна пере-
конатися, що під час наближення магніту до
кільця будь-яким полюсом кільце відштов-
хується від магніту, а під час віддалення —
притягається.
Проаналізуємо результати досліду та по-
кажемо, що їх можна було передбачити. Під
час наближення магніту до кільця між ними
діють сили відштовхування (адже кільце зі
струмом тимчасово «перетворюється» на маг-
ніт). Отже, треба прикладати до штабового
магніту певну силу та виконувати роботу (ви-
трачати якусь енергію). Саме за рахунок цієї
витраченої енергії кільце й набуває кінетич-
ної енергії. Якщо ж уявити, що під час набли-
ження магніту до кільця між ними діятимуть
сили притягання, то отримаємо хибний ви-
сновок: треба лише трохи підштовхнути шта-
бовий магніт у напрямі до кільця і далі оби-
два тіла розганятимуться самі, ніякої роботи
виконувати не потрібно! Але це супе­речить
закону збереження енергії, бо звідки  ж тоді
береться кінетична енергія обох тіл? Отже,
закон збереження енергії дозволяє передба-
чити результат описаного досліду.
Визначте напрям індукційного
струму в суцільному кільці
(рис. 5.4).
Чому ж ані Фарадей, ані Ленц не змогли
дійти такого висновку (Ленц отримав свої
висновки, узагальнивши результати числен-
них експериментів)? З дуже поважної при-
чини: за часів Фарадея та Ленца не тільки не
було встановлено закон збереження енергії,
але й не була відома така фізична величина,
як енергія. Нам легше робити висновки: як
казав Ньютон, ми стоїмо на плечах гігантів…

3 Про що свідчить явище електромагнітної індукції

Електричний струм, навіть короткочасний, свідчить
про дію якихось сил на вільні заряджені частинки в про-
віднику. Яка ж причина виникнення цих сил, коли спо-
стерігається індукційний струм?
Розгляньмо спочатку випадок, коли провідник руха-
ється в магнітному полі (див. рис. 5.3). Очевидно, на
вільні заряджені частинки всередині цього провідника діє
з боку магнітного поля сила Лоренца, яка впливає на їх
рух. Саме ця сила спричиняє виникнення індукційного
струму в замкненому провідному контурі.
Звернімося до іншого випадку, тобто до виникнення
індукційного струму в нерухомому провідному контурі
(див. рис. 5.2). У постійному магнітному полі індукцій-
ний струм не виникає. Що ж відбувається, коли магнітне
поле змінюється? Які сили викликають напрямлений рух Рис. 5.5. Джеймс Клерк Максвелл
(1831–1879 рр.) — британський
вільних заряджених частинок? Такі сили не можуть ді- фізик і математик, шотландець
яти з боку магнітного поля — це поле не може зробити за походженням. Створив теорію
хаотичний рух заряджених частинок напрямленим. А  от електромагнітного поля, передба-
електричне поле може це зробити. Британський фізик чив існування електромагнітних
хвиль, установив електромагнітну
Дж. Максвелл (рис. 5.5) дійшов висновку:
природу світла. Один із творців
кінетичної теорії газів
! магнітне поле, яке змінюється з часом, породжує елек-
тричне поле.

39

Рис. 5.6. Модель індукційного гене-
ратора постійного струму
Навколо фізики
Коли поїзд їде затяжним спус-
ком, потрібно здійснювати
постійне гальмування, щоб
поїзд не розігнався до небез-
печної швидкості. У випадку
електропоїздів застосовують
рекуперативне гальмування:
мотори електровоза перево-
дять у режим генераторів.
Генератори виробляють і від-
дають у  мережу електроенер-
гію, гальмуючи при цьому рух
поїзда. Таким чином, під час
спуску потенціальна енергія
поїзда перетворюється не на
кінетичну, а на електричну.
40
Це дуже важливий висновок: адже породження елек-
тричного поля змінним магнітним полем відбувається на-
віть там, де нема провідного контуру й не виникає елек-
тричний струм!
Як бачимо, магнітне поле може не тільки передавати
магнітні взаємодії, але й спричиняти появу іншої форми
матерії — електричного поля.
Ми ще повернемося до питання про зв’язок між елек-
тричним і магнітним полями (див. розділ 3).
4 Індукційний генератор електричного струму
Відкриття М. Фарадея не тільки поглибило наше розу-
міння електромагнітних явищ, а й проклало шлях до ши-
рокого застосування електрики в техніці та побуті. Адже
нині близько 99  % електроенергії у світі виробляють на
електростанціях за допомогою індукційних генераторів.
Їх дія ґрунтується на застосуванні явища електромагніт-
ної індукції.
Розгляньмо найпростішу модель індукційного генера-
тора струму (рис. 5.6).
Перш за все зверніть увагу, що це практично та сама
установка, що й електродвигун на рис.  4.7. Тільки тепер
ми не приєднуємо рамку до джерела струму — вона сама
стала джерелом струму через те, що її «примусово» обер-
тають у магнітному полі!
Індукційний струм виникає через те, що кількість лі-
ній магнітного поля, які пронизують рамку, безперервно
змінюється під час її обертання. Завдяки системі з півкі-
лець і щіток напрям струму в зовнішній частині кола (на
рисунку це лампочка) не змінюється.
Отже, показаний на рис. 4.7 і 5.6 пристрій (його на-
зивають машиною постійного струму) є оборотним. Він
може працювати як електродвигун (перетворюючи енер-
гію електричного струму на механічну) або як генератор
(перетворюючи механічну енергію на електричну).
На сучасних електростанціях (рис. 5.7) зазвичай засто-
совують генератори змінного струму, проте принцип їх дії
такий самий.
Генератор отримує механічну енергію від турбіни,
що має спільну з ним вісь, та віддає в електричну ме-
режу електричну енергію. Турбіну ж може обертати вода
(на гідроелектростанціях) або гаряча пара (на теплових
і атомних електростанціях).
Електричну мережу автомобіля, судна або літака жи-
вить генератор, якому надає обертання тепловий двигун.
У разі потреби вироблений генератором змінний струм
можна перетворити на постійний (таке перетворення на-
зивають випрямленням змінного струму). У великих
 масштабах це здійснюють для живлення двигунів постій-
ного струму, встановлених на електротранспорті. Що ж до
малих масштабів, це здійснюється в блоці живлення будь-
якого комп’ютера або мобільного телефону.
Зрозуміло, що промисловий індукційний генератор на-
гадує зображену на рис. 5.6 модель не більше, ніж «справ-
жній» електродвигун (див. рис. 4.8) відповідну просту
модель (див. рис. 4.7). Проте принцип дії промислового
зразка та моделі той самий.
З кожним роком усе ширше застосовують для обер- Рис. 5.7. Генератори в машинній
тання генератора енергію вітру. залі Дніпрогесу

Підбиваємо підсумки
Явище електромагнітної індукції полягає в тому, що в замкненому про-
відному контурі виникає струм унаслідок зміни кількості ліній магніт-
ного поля, які пронизують цей контур. Це явище спостерігається під
час змін магнітного поля або руху провідників контуру в магнітному
полі. Напрям індукційного струму можна визначити, застосовуючи за-
кон збереження енергії.
Явище електромагнітної індукції свідчить про тісний зв’язок між елек-
тричним і магнітним полями: магнітне поле, яке змінюється з часом,
породжує електричне поле.
На явищі електромагнітної індукції ґрунтується дія індукційних гене-
раторів струму, які живлять сучасні електричні мережі. Найпростішою
моделлю такого генератора є рамка, що обертається в магнітному полі.

Контрольні запитання
1. Опишіть досліди, що дозволяють спостері-
гати явище електромагнітної індукції. 2. За
якої умови в замкненому провідному контурі
виникає індукційний струм? 3. Від чого за-
лежить напрям індукційного струму? 4. За
якої умови магнітне поле може спричинити
появу електричного поля? 5. У яких дослідах
причиною виникнення індукційного струму
є дія сили Лоренца на вільні заряджені час-
тинки? 6. У яких дослідах машина постійного
струму працює як генератор? як електродви-
гун? 7. Яке перетворення енергії відбувається
в індукційному генераторі струму? 8. Наве-
діть приклади випрямлення змінного струму.

Вправа № 5 
1. Як зміниться напрям індукційного струму
в кожному з дослідів (див. рис. 5.2, 5.3),
якщо в штабових магнітів знизу буде не пів-
нічний, а південний магнітний полюс?
2. Чому в досліді з «кільцями Ленца» (див.
рис. 5.4) не можна застосовувати кільця та
перекладину, виготовлені зі сталі?
3. На рис. 1 показано полюси електромагніту,
між якими існує однорідне постійне магнітне
поле; магнітні лінії вертикальні. Дротяне
кільце розташоване горизон-
тально. Під час якого руху
(у  межах однорідного магніт- N
ного поля) у кільці виникне
індукційний струм: а) пере-
міщення в горизонтальному
напрямі; б) переміщення
S
у  вертикальному напрямі;
в)  поворот навколо горизон-
тальної осі; г) поворот нав­ Рис. 1
коло вертикальної осі?

41
 4. Усередині довгого вертикального соленоїда виконав механічну роботу. У яку форму кі-
зі струмом уздовж його осі падає соленоїд трохи нець кінцем перетворилася витрачена ним
меншого діаметра, кінці обмотки якого зам­ енергія?
кнені. На яких етапах руху в цьому меншому
соленоїді протікатиме індукційний струм?
5. На котушці А з осердям лежить легке ме- Б
талеве кільце Б (рис. 2). Що спостерігати-
меться після замикання ключа в колі жив-
лення котушки? Чи залежить відповідь від А
напряму струму в котушці?
6. У досліді з «кільцями Ленца» (див.
рис.  5.4) експериментатор, рухаючи магніт, Рис. 2

Експериментальне завдання 
Візьміть мідну та пластмасову трубки одна-
кових діаметрів завдовжки приблизно 1 м,
розташуйте трубки вертикально. Спостері-
гайте почергово падіння маленького сильного
магніту всередині обох трубок, виміряйте
час падіння в кожному випадку. Порівняйте
отримані результати. Спробуйте пояснити
відмінність між ними.

Фізика і техніка в Україні

Публічне акціонерне товариство (ПАТ)
«Турбоатом» (Харків)
Харківський турбінний завод (колишня на-
зва «Турбоатома») було побудовано за три
з  половиною роки та запущено 1934 року.
Спеціалізується на випуску парових, гідрав-
лічних і газових турбін для атомних, тепло-
вих і  гідроелектростанцій та іншого енер-
гетичного обладнання. Одне з найбільших
у  світі турбобудівних підприємств, що здій-
снює повний цикл виробництва: від проекту-
вання та виготовлення до наладки та фірмо-
вого сервісу обладнання. Входить до переліку
підприємств, що мають стратегічне значення
для економіки та безпеки України.
Турбіни заводу було встановлено більше ніж
на 100 електростанціях СРСР, а також на
електростанціях багатьох інших країн світу.
У 2000-х роках виготовлено чотири гідроза­
твори діаметром 4  м на натиск понад 500  м.
Створено унікальний кульовий затвор, що за
своїми параметрами не має аналогів у світо-
вій практиці. Здійснено поставку парових
турбін для АЕС «Кайга» та «Раджастан» (Ін-
дія), ТЕС «Аксу» (Казахстан), гідравлічних
турбін для реконструкції ГЕС Дніпровського
каскаду, Камської ГЕС (Росія), гідромашин
максимальною потужністю 390 МВт для
Дністровської гідроакумулюючої електро-
станції.
Турбіни виробництва ПАТ «Турбоатом»
успішно працюють на електростанціях
більше ніж 45 країн Європи, Азії, Америки
та Африки. «Турбоатом» поставив 13 % тур-
бін для АЕС від сумарних об’ємів поставок
на світовому ринку турбін АЕС і посідає за
цим показником четверте місце серед турбо-
будівних фірм світу.
«Турбоатом» впевнено дивиться в майбутнє,
попит на його продукцію зростає.

42
 Підбиваємо підсумки розділу 1 «Електромагнітні явища»
1 Ви дізналися про магнітну взаємодію магнітів і провідників зі струмом.

 
F1 F2
Cтрум Cтрум
S N N S N S S N N S N  S

2 Ви довідалися, що магнітна взаємодія передається через магнітне

поле. Магнітне поле зручно зображувати за допомогою магнітних
ліній (ліній магнітного поля).

3 Ви дізналися, що головною характеристикою магнітного поля + –

в  кожній точці є магнітна індукція B . Одиниця магнітної індук-
 Н 
ції в СІ — 1 тесла  1 Тл = 1 .
 А ⋅ м 
Напрям ліній магнітного поля провідника зі струмом залежить від напряму струму в про-
віднику. Зв’язок між цими напрямами встановлює правило свердлика (або, що те ж саме,
правило правої руки).

4 Ви переконалися, що з боку магнітного поля можуть виникати сили.

Магнітне поле

На рухому заряджену частинку діє сила

На провідник зі струмом діє сила Ампера
Лоренца
Напрям сили визначаємо за правилом лівої Напрям сили визначаємо за правилом лі-
руки вої руки
Формула сили FА = BIl ⋅ sin α Формула сили FЛ = q Bv ⋅ sin α
Орієнтує рамку зі струмом у магнітному Не виконує механічної роботи, змінює
полі тільки напрям руху частинок
Застосовують у електродвигунах, електро- Застосовують у кільцевих прискорювачах
вимірювальних приладах заряджених частинок
5 Ви познайомилися з гіпотезою Ампера: магнітні властивості
будь-якого тіла визначаються мікроскопічними замкненими
електричними струмами всередині нього. Кожний такий струм —
це «елементарний магнітик». Намагнічування тіла пояснюється
упорядкованою орієнтацією цих «елементарних магнітиків».
Речовина може посилювати або послабляти зовнішнє магнітне
поле. Магнітне поле посилюється у феромагнетиках (у багато ра-
зів) і парамагнетиках (майже непомітно). Магнітне поле посла-
блюється в діамагнетиках.
6 Ви дізналися про явище електромагнітної індукції. Це явище
свідчить про тісний зв’язок між електричним і магнітним полями:
магнітне поле, яке змінюється з часом, породжує електричне.

43
 Завдання для самоперевірки до розділу 1
«Електромагнітні явища»
1 (1 бал) Кількість магнітних полюсів магніту може дорівнювати:
а) тільки 1; в) не менше ніж 2;
б) тільки 2; г) не більше ніж 2.
2 (1 бал) Однорідне магнітне поле існує:
а) навколо штабового магніту;
б) усередині довгої котушки зі струмом;
в) навколо прямого провідника зі струмом;
г) навколо дугоподібного магніту.
3 (1 бал) Результати досліду Ерстеда свідчать, що:
а) лінії магнітного поля замкнені;
б) магніт діє на провідник зі струмом;
в) магнітне поле є формою матерії;
г) провідник зі струмом створює магнітне поле.
4 (1 бал) Правило правої руки дозволяє визначити напрям:
а) магнітних ліній поля провідника зі струмом;
б) сили Ампера, що діє на провідник зі струмом;
в) індукційного струму в замкненому контурі;
г) сили Лоренца, що діє на рухому заряджену частинку.
5 (2 бали) Сила струму в прямолінійному провіднику завдовжки
50 см дорівнює 1,5 А. Провідник перебуває в магнітному полі з маг-
нітною індукцією 0,2 Тл. Максимальна сила Ампера, що може
діяти на цей провідник, дорівнює:
а) 0,15 Н; б) 0,6 Н; в) 3,75 Н; г) 15 Н.
6 (2 бали) Частинка із зарядом 4,8 ⋅10 −19 Кл рухається в магнітному
полі з індукцією 0,5 Тл під прямим кутом до ліній магнітного поля зі
швидкістю 2000 км/с. Сила Лоренца, що діє на частинку, дорівнює:
а) 1,2 ⋅10 −14 Н; б) 4,8 ⋅10 −14 Н; в) 1,2 ⋅10 −13 Н; г) 4,8 ⋅10 −13 Н.
7 (2 бали) Магнітне поле електромагніту посилиться, якщо:
а) нагріти його осердя;
б) зменшити силу струму в котушці;
в) збільшити кількість витків у котушці;
г) видалити осердя з котушки.
8 (2 бали) Індукційний струм у котушці із замкненими кінцями тече,
коли:
а) усередині котушки перебуває магніт;
б) котушка перебуває в постійному зовнішньому магнітному полі;
в) з котушки витягають магніт;
г) котушка перебуває в постійному зовнішньому електричному полі.
9 (3 бали) Визначте напрям сили Ампера, що діє на провідник зі
струмом (рис. 1).

44
10 (3 бали) На рис. 2 показано траєкторію та напрям руху електрона
в однорідному магнітному полі. Визначте напрям магнітної індук-
ції поля.

Рис. 1 Рис. 2

11 (4 бали) Між двома паралельними провідниками тролейбусної лінії

існує магнітна взаємодія. Який характер має ця взаємодія  — при-
тягання чи відштовхування? Обґрунтуйте свою відповідь.
12 (4 бали) На рис. 3 показано положення стійкої рівноваги рамки зі
струмом у магнітному полі. Визначте, які магнітні полюси розта-
шовані праворуч і ліворуч від рамки. Обґрунтуйте свою відповідь.
13 (5 балів) Визначте позитивний і негативний полюси джерела
струму Д (рис. 4). Обґрунтуйте свою відповідь.

Рис. 3 Рис. 4

14 (5 балів) Електромагніт Е живиться від джерела струму Д, на-

пруга на полюсах якого є сталою. За якого положення переми-
кача  (рис.  5) електромагніт зможе утримувати сталевий тягарець
максимальної маси?

2 Ом 4 Ом
A
Д 5 Ом
B
E 12 Ом
C
4 Ом

Рис. 5

! Звірте ваші відповіді з наведеними в кінці підручника. Позначте

завдання, які ви виконали правильно, і полічіть суму балів. По-
тім цю суму поділіть на три. Одержаний результат відповідатиме
рівню ваших навчальних досягнень.

ренувальні тестові завдання з комп’ютерною перевіркою ви знайдете

Т
на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

45
Енциклопедична сторінка
Дослідження істориків свідчать, що люд-
ство було знайоме з постійними магнітами вже
у V–VI століттях до нашої ери. Історії про маг-
ніти можна знайти в працях Піфагора, Арісто-
теля, Гіппократа, Платона… Нині ж людина має
справу із сучасними магнітними технологіями
починаючи з раннього дитинства. Адже в нібито
простих іграшках і дитячих конструкторах (на
перший погляд це можуть бути звичайнісінькі
кульки) зазвичай застосовують маленькі та дуже
сильні неодимові магніти (вони виготовлені зі
сплаву неодиму, бору та заліза). А які чудові
конструкції виходять із цих магнітів!

Неодимові магніти були

створені в Японії 1982  року.
Зрозуміло, що їх застосу-
вання не обмежується ди-
тячими іграшками. Такі
магніти широко використо-
вують і  в «дорослих» виро-
бах — у  комп’ютерах, дина-
міках, магнітно-резонансних
томографах.

Неодимові магніти дуже стійкі та надійні: протя-

гом 10 років вони втрачають лише 1–2  % своєї намаг-
ніченості, тому термін їх служби може бути й 100  ро-
ків. Слід лише враховувати, що температура Кюрі для
таких магнітів становить від 300 до 380  °С (за такої
температури магніт повністю розмагнічується), макси­
мальна ж робоча температура коливається від 80 до
220 °С (залежно від марки магнітного матеріалу).
З магнітними технологіями пов’язано чимало до-
сягнень медицини, а ще більше — сподівань на
швидкий прогрес методів діагностики та лікування
захворювань. Розповімо про магнітно-резонансну то-
мографію  (МРТ)  — це метод дослідження внутрішніх
органів і  тканин людини. У ньому застосовують явище
ядерного магнітного резонансу, відкрите 1938 року.

46
 Магнітне поле може допомогти й у ліку- капсулами з ліками. Тим самим забезпечу-
ванні. Розповімо лише про одне із застосу- ється, наприклад, адресне транспортування
вань магнітних наночастинок (тобто дуже ліків. Магнітні наночастинки можуть точно
малих магнітних частинок, один із розмірів доставити капсулу, вміст якої вбиває ракові
яких лежить в інтервалі від  1  до  100  нм). клітини, або атоми радіонукліда до пух-
Нагадаємо, що 1 нанометр (1  нм) становить лини. Тим самим значно зменшується ток-
мільярдну частку метра і лише в кілька разів сична дія ліків на інші органи.
перевищує характерний розмір атома. Клі- Магнітні наночастинки можуть бути
тини живого організму мають типовий розмір дуже ефективним «транспортним засобом»
10  мкм, тобто 10  000  нм. Наночастинки  ж для ліків. Адже навіть якщо загальна маса
близькі за розмірами до внутрішньоклітин- наночастинок дорівнює масі краплини води,
них об’єктів і вірусів (від  20 до 450  нм). вони можуть мати загальну площу поверхні,
Наночастинки за розмірами та масою є про- що перевищує площу спортивної зали.
міжними між окремими молекулами та жи-
вими клітинами. За таких розмірів у  ре-
човини проявляються нові властивості.
Наприклад, практично немагнітне зазвичай
золото стає магнітним.
Важлива перевага магнітних наночас-
тинок — можливість безконтактного керу-
вання їх рухом всередині організму за допо-
могою зовнішнього магнітного поля. Крім
того, магнітні наночастинки зі спеціальним
покриттям можна міцно зв’язати з черво-
ними кров’яними тільцями, бактеріями,

Цей метод, на відміну від рентге-

нівського, є безпечним для людини.
МРТ ґрунтується на різному резонансному
поглинанні електромагнітного випромі-
нювання різними тканинами в  сильному
магнітному полі. Відмінності в  погли-
нанні випромінювання дозволяють після
ком­п’ю­тер­ної обробки створювати на
екрані візуальну картину тіла пацієнта.
МРТ дозволяє отримати зображення па-
тологічного процесу в різних площинах.
Цей метод краще за інші візуалізує струк-
тури головного мозку, дозволяє діагносту-
вати онкологічні захворювання, вивчати
стан і  порушення кровообігу, зокрема че-
рез тканини мозку та печінки.
Відкриття ядерного магнітного резо-
нансу та винайдення методу МРТ були
відзначені Нобелівськими преміями (від-
повідно Нобелівська премія з фізики
1944  року та Нобелівська премія з фізіо-
логії та медицини 2003 року).

47
 Орієнтовні теми проектів
1. Магнітні матеріали та їх використання.
2. Магнітний запис інформації.
3. Застосування магнітного поля для діагностики та лікування захворювань.
4. Магнітне поле Землі та магнітні аномалії.
5. Швидкісні поїзди на магнітному підвісі.

Теми рефератів і повідомлень

1. Вплив магнітного поля на здоров’я та самопочуття людини.
2. Діамагнітні властивості надпровідників.
3. Електромагнітні гармати: проекти та їх реалізація.
4. Пошуки магнітного монополя.
5. Надсильні магнітні поля на Землі та у Всесвіті.

Теми експериментальних досліджень

1. Вивчення взаємодії магнітних поплавків на воді.
2. Конструювання магнітного підвісу.
3. Вивчення залежності сили взаємодії між електромагнітами від відстані.
4. Дослідження загасання коливань провідного кільця в магнітному полі.
5. Відновлення постійних магнітів.
Корисні поради, що допоможуть вам у роботі над проектом, рефератом і в проведенні
експерименту, ви знайдете на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

Фізика і техніка в Україні

Інститут магнетизму Національної академії
наук України та Міністерства освіти
і науки України (Київ)
Інститут магнетизму — один із наукових
закладів, що створені вже за незалежної
Украї­ни (1995 року). Інститут мав поєднати
функції науково-дослідної установи та вищого
навчального закладу для вирішення актуаль-
них проблем у галузі магнетизму, екології та
підготовки наукових кадрів. Очолює інсти-
тут член-кореспондент Національної академії інші проблеми сучасної фізики твердого тіла
педагогічних наук Ю. І. Горобець, почесним та математичної фізики. Розроблено принципи
директором є видатний український фізик отримання магнітних носіїв із  надвисокою
В. Г. Бар’яхтар. щільністю запису інформації. Вивчено багато-
За роки існування інституту було здійснено до- шарові магнетики, тонкі магнітні плівки та
слідження різних типів хвиль (магнонів, соліто- гетероструктури. Розроблено матеріали з  ефек-
нів) у магнітних середовищах. Вивчено ефекти том магнітної пам’яті форми для акустичних
взаємодії між різними хвилями, розглянуто перетворювачів нового покоління.

48
 Розділ 2
Світлові явища
 Навколо фізики
Світло відіграє виключно важ-
ливу роль у нашому житті.
Здоровій людині важко навіть
уявити, наскільки біднішими
були б без світла її почуття.
Світло  — це ж не тільки понад
90  % інформації про навко-
лишній світ, це й можливість
сприймати красу природних
явищ, людського тіла, витворів
мистецтва. Не випадково слова
«світ» і «світло» такі близькі,
а в нашій уяві світло уособлює
сили добра, тьма — сили зла.
Сонце
Лавовий потік
50
§ 6. Джерела й приймачі світла.
Поширення світла
1 Джерела й приймачі світла
У свідомості стародавніх мислителів світлові явища
були тісно пов’язані з людиною. Колись навіть уважали:
око активно вивчає своє оточення, випускаючи довгі «щу-
пальця», які «прощупують» довкілля. Проте життєвий
досвід показав, що це не так: адже в глибокій темній пе-
чері ці «щупальця» чомусь не працювали… Отже, джере-
лами світла є інші тіла.
Головним природним джерелом світла для нас є  Сонце.
На другому місці після нього часто згадують Місяць.
Проте, строго кажучи, Місяць є вторинним джерелом
світла — він не світить сам, а лише «ділиться» з нами
частиною того світла, що потрапляє на нього від Сонця.
З наступного параграфа ви дізнаєтеся, що кожного з нас
теж можна вважати таким вторинним джерелом світла
для тих, хто поруч. До природних джерел світла відносять
і  віддалені зорі (хоч до нас доходить дуже мала частка їх
світлового випромінювання), спалахи блискавки, розпе-
чену лаву під час виверження вулкана. Є й живі природні
джерела світла (рис. 6.1). Це мікроорганізми, що спричи-
няють світіння гнилої деревини, світлячки та світні меш-
канці моря — від мікроорганізмів і планктону, що викли-
кають нічне світіння води, до великих риб.
Блискавка
Нічне світіння води
Рис. 6.1. Природні джерела світла
Світлячок
 Відтоді як люди навчилися здобувати вогонь, вони по- З усього сказаного ясно,
чали застосовувати штучні джерела світла (рис. 6.2). Це й ба- що світло є однією
гаття, і смолоскип, і палаюча тріска. Пізніше з’явилися з форм матерії. Отже,
свічки, гасові та газові світильники, а в XIX столітті — світло повинно мати
електричні освітлювальні прилади. Найдосконалішими зі якусь енергію?
штучних джерел світла нині вважають світлодіодні лампи,
які є дуже економними та надійними.
Людство впродовж тисячоліть намагалося збагнути,
якою є природа світла. Ця таємниця виявилася «міцним
горішком» для найталановитіших учених. Перший вели-
кий успіх прийшов у XIX столітті (див. розділ 3), але ба-
гато несподіванок очікувало й на фізиків XX століття. Ми
не будемо відразу повідомляти вам розгадку цієї захоплю-
ючої «детективної історії», тим більше що вам важко зараз
її зрозуміти. Просто вивчатимемо фізику, тобто послідовно
розгадуватимемо цілу низку загадок. Проте деякі речі вам, Це дійсно так.
мабуть, уже зрозумілі. Можна сказати, що
Якщо тіло поглинає світло, то відбувається перетворення в джерелах світла
енергії світла на інші форми енергії. Найпростішим при- певні форми енергії
кладом є нагрівання даху сонячним світлом (енергія світла перетворюються
перетворюється на внутрішню енергію даху). Іншими при- на енергію
кладами є фотосинтез і поглинання світла в оці людини або світла.
тварини. Унаслідок такого поглинання народжуються нер­
вові імпульси, завдяки яким мозок формує уявлення про
довкілля. Як дах, так і зелене листя та око є прикладами
приймачів світла. Так називають тіла, у яких відбуваються
певні зміни під дією світла.

Люмінесцентна рідина

Лазерне шоу

Феєрверк

Факел газової вежі Лампа Рис. 6.2. Штучні

джерела світла

51
 До приймачів світла можна віднести й нашу планету.
Сонячне випромінювання, нерівномірно нагріваючи по-
верхню Землі, спричиняє рух повітря — вітри, урагани,
смерчі. Кругообіг води на Землі та виникнення гроз теж
відбуваються за рахунок цієї енергії. Усе живе на Землі
так чи інакше використовує енергію сонячного світла.
Спалюючи вугілля, нафтопродукти або газ, ми теж ви-
вільняємо «законсервовану» енергію сонячного випромі-
нювання.
Учені створили різноманітні штучні приймачі світла.
Це й світлочутливі елементи у вашому фотоапараті або ві-
деокамері, і фотоелементи сонячної батареї, які перетво-
рюють енергію світла на електричну енергію.
Сонце

2 Швидкість поширення світла

Натиснувши на клавішу вимикача, ми нібито миттєво
бачимо, як спалахують лампи в люстрі. Спалах далекої
блискавки доходить до нас практично миттєво, а гуркіт
грому — з помітним запізненням, хоч ми розуміємо, що
блискавка та грім народжуються одночасно. Чи свідчить
це про миттєве поширення світла, тобто його поширення
з нескінченною швидкістю?
Прихильників такої точки зору було багато, однак деякі
Юпітер вчені висловлювали сумніви. Наприклад, Ґ. Ґалілей запро-
понував ідею простого досліду з вимірювання швидкості
світла. Проте за давніх часів реальний дослід з  вимірю-
вання швидкості світла був неможливим: як нині відомо,
ця швидкість дуже велика. Світло долає багатокілометрові
відстані за дуже короткі проміжки часу.
Щоб виміряти швидкість світла, можна піти одним із
двох шляхів:
yy або брати дуже велику відстань поширення світла;
yy або навчитися вимірювати дуже маленькі проміжки
часу.
Так склалося, що перший варіант було реалізовано на-
Іо багато раніше, ніж другий. Першим визначив швидкість
світла у вакуумі данський астроном Оле Ремер у середині
XVII століття. Він здійснював спостереження за Іо, супут-
ником Юпітера, не ставлячи за мету фізичні дослідження.
Іо періодично зникав з поля зору, потрапляючи в тінь від
Юпітера та не отримуючи сонячного світла. Ремер зі­т­
кнувся із загадковим фактом: проміжки між черговими
затемненнями протягом півроку потроху збільшувалися,
а потім півроку зменшувалися. Це здавалося неймовір-
ним: адже період обертання Іо навколо Юпітера мав бути
сталим!
Оле Ремер Ремер здогадався, що цей період дійсно є сталим. Про-
сто астрономи на Землі фіксують безпосередньо не момент

52
якоїсь космічної події, а момент, коли світло приносить
на Землю інформацію про цю подію. За півроку відстань
між Землею та Юпітером змінюється на сотні мільйонів
кілометрів. Отже, змінюється й час проходження світла
від системи Юпітера до Землі — чим ближчий Юпітер,
тим швидше приходить на Землю світловий сигнал. Отже,
змінюються проміжки часу між спостереженнями черго-
вих затемнень (а не між самими затемненнями).
Провівши досить прості розрахунки, Ремер отримав
перше в історії науки значення швидкості світла. Це зна-
чення було приблизно в півтора разу меншим від правиль-
ного, проте на то воно й перше…
Суттєво точнішими були вимірювання, проведені в се-
Арман Фізо
редині XIX століття французькими фізиками Арманом
Фізо та Жаном Фуко. Ці дослідники, як і пропонував Ґа-
лілей, вимірювали проміжок часу, протягом якого світло Жан Фуко
«пробігало туди й назад» певну відстань. Але для вимі-
рювання дуже малих проміжків часу вони застосували
швидкообертові пристрої, які не можна було побудувати
за часів Ґалілея.
Дослід Фізо став першим лабораторним дослідом з ви- Навіщо
мірювання швидкості світла. Світло падало спочатку на застосовували
напівпрозору пластину 1, а потім — на край швидкооберто- колесо з великою
вого зубчастого колеса (рис. 6.3). Після цього, пройшовши кількістю зубців
кілька кілометрів, світло відбивалося від дзеркала 2 та по- і прорізів?
верталося до зубчастого колеса. Щоб потрапити до ока спо-
стерігача, світло мало двічі пройти прорізом між зубцями.
Під час повільного обертання колеса відбите світло
було добре видно. Після збільшення частоти обертання
світло зникало. Це пояснюється просто: протягом часу
проходження світла до дзеркала та назад колесо поверта-
лося так, що на місці прорізу світло на зворотному шляху
зустрічало зубець. Подальше збільшення частоти спричи-
няло нову появу відбитого світла (тепер на місці прорізу
світло зустрічало сусідній проріз) тощо. Знаючи відстань
до дзеркала та відповідні частоти обертання колеса, Фізо
досить точно для свого часу визначив швидкість світла.

8,6 км

1 2

Рис. 6.3. Схема досліду Фізо з вимірювання швидкості світла

53

Навколо фізики
Сучасні прилади дають мож-
ливість вимірювати настільки
малі проміжки часу, що можна
визначити час поширення світла
на відстані в межах однієї лабо-
раторії (або навіть одного лабо-
раторного стола). Існують і такі
непрямі методи, що взагалі не
потребують вимірювання часу.
Термін «промінь світла» до-
сить часто можна зустріти не
тільки в науковій, а й в ху-
дожній літературі. Пишуть,
наприклад, про «окремі про-
мені світла», які пробива-
ються крізь темні хмари.
54
У досліді Фуко, проведеному дещо пізніше, замість
зубчастого колеса було застосовано швидкообертове дзер-
кало. Цей дослід дозволив ще точніше визначити швид-
кість світла (з похибкою, меншою від 1 %).
Сьогодні швидкість світла у вакуумі є однією з дуже
небагатьох фізичних величин, значення яких відомі абсо-
лютно точно (це зумовлено особливостями вибору основ­
них одиниць СІ). Цю величину позначають c, її значення
м
c = 299792 458 . Коли ви розв’язуєте задачі, зручніше
с м
брати наближене значення c = 3 ⋅108 . Під час подаль-
с
шого вивчення фізики ви дізнаєтеся, наскільки важливу
роль відіграє ця величина в сучасній науці.
3 Світловий промінь і світловий пучок.
Сонячне та місячне затемнення
Якщо спитати, кому доводилося бачити окремий
промінь світла, то майже кожний із вас наведе якийсь
пам’ятний для нього приклад.
Насправді ж побачити окремий промінь світла немож-
ливо. Річ у тім, що світловий промінь — це лінія, яка пока-
зує напрям переносу світлової енергії. У побуті ми часто
називаємо світловим променем тонкий пучок світла.
Проте зробити такий пучок безкінечно тонким, тобто
звести до променя, неможливо (див. розділ 3).
Розділ фізики, що вивчає світлові явища, називають
оптикою. У курсі фізики 9 класу ми лише починаємо ви-
вчення цього розділу, обмежившись геометричною опти-
кою. У геометричній оптиці світло розглядають як су-
купність світлових променів.
! Якщо розмірами джерела світла, яке випромінює рів-
номірно в усіх напрямах, можна знехтувати, його на- Віддалена
зивають точковим джерелом світла. зоря

Це модель реального джерела світла, яке розташо-

ване достатньо далеко від спостерігача. Джерела світла,
найбільш «наближені» до точкових, — це віддалені
зорі  (рис.  6.4). Якими б великими вони не були, їх роз- Настільна
лампа
мірами таки можна знехтувати порівняно з величезними
відстанями від цих зір до нас.

! Джерела світла, які не можна вважати точковими, на-

зивають протяжними.

Прикладом може бути будь-яке джерело світла, що роз-

Рис. 6.4. Приклади точкового і про-
ташоване близько до спостерігача: настільна лампа, екран
тяжного джерел світла
мобільного телефону, монітор комп’ютера тощо. А  от
Сонце можна вважати точковим або протяжним джерелом
світла залежно від того, яке саме питання нас цікавить.
Досліди та спостереження показали, що в однорід-
ному прозорому середовищі світлові промені прямолінійні
(власне кажучи, саме світловий промінь став «прообра-
зом» прямої в геометрії Евкліда). За допомогою світла Чи обов’язково тінь
можна надійно перевірити прямолінійність проведеної лі- від кулі на плоскій
поверхні
нії або плоску форму поверхні дошки.
є круглою?
Через прямолінійність світлових променів за непрозо-
рим тілом, яке освітлює джерело світла, виникає тінь —
ділянка простору або поверхні, куди не потрапляє світло
від джерела (або джерел) світла. Частіше ми спостеріга-
ємо півтінь — ділянку простору або поверхні, куди потра-
пляє світло не від усіх точкових джерел світла або не від
усіх точок поверхні джерела світла.
Якщо предмет освітлено одним точковим джерелом
світла, то півтіні немає (рис. 6.5, а); якщо ж предмет
освітлено кількома точковими джерелами світла, то ді-
лянки тіні та півтіні різко окреслені (рис. 6.5, б).

а б

Рис. 6.5. Тінь (чорна ділянка у випадках а, б) і півтіні (жовта та блакитна ділянки у випадку б), які да-
ють точкові джерела світла

55

Рис. 6.6. Тінь та півтінь від приклад, частину поверхні Сонця).
протяжного джерела світла
а видимі розміри Місяця були значно більшими, проте тоді
б жах у людей, а здатність передбачити цю подію вважали
Рис. 6.7. Повне (а) та часткове (б)
сонячні затемнення
Якщо ж джерело світла є протяжним, то спостеріга-
ється плавний перехід тіні у півтінь, а півтіні — в освіт-
лену ділянку (рис. 6.6).
З точок, що перебувають у тіні, неможливо побачити
джерело (або джерела) світла. Якщо ж точка перебуває
в  півтіні, то з неї видно частину джерел світла (або, на-
Найвідомішими прикладами утворення тіні та півтіні
є такі астрономічні явища, як сонячні та місячні затем-
нення.
Так сталося, що в наш час видимі розміри Сонця та
Місяця дуже близькі (науковці кажуть про майже одна-
кові кутові розміри). Колись, сотні мільйонів років тому,
на Землі ще не було таких розумних спостерігачів…
Отже, якщо точка спостереження потрапить на одну
пряму з центрами Сонця та Місяця, то диск Місяця
повністю закриватиме від спостерігачів Сонце. Настане
повне сонячне затемнення (рис. 6.7, а).
Така подія — ніч посеред дня — колись викликала
ознакою чаклунства. Проте астрономи таки навчилися
дуже точно розраховувати час затемнень — як у майбут-
ньому, так і протягом минулих століть. Якщо ж точка по-
верхні Землі потрапляє в півтінь, яку відкидає на Землю
Місяць, то в цій точці спостерігається часткове сонячне
затемнення (рис. 6.7, б).
Якщо ж Місяць сам повністю або частково потрапляє
в тінь, яку відкидає Земля, то сонячне світло не падає на
нього. Тоді Місяць стає невидимим із Землі повністю або
частково — відбувається повне або часткове місячне за-
темнення (рис. 6.8).

Рис. 6.8. Місячні затемнення: повне (Місяць у положенні 2) і часткове (Місяць у положенні 1 або 3)

Місяць
Півтінь
1

2
Сонце Тінь

3
Півтінь

56
 Я читав, що місячне
затемнення — подія досить а
рідка. Проте я добре
пам’ятаю, що ми ніч за
ніччю спостерігали тільки
частину диска Місяця!

б
Ви спостерігали
не затемнення, а зовсім
інше явище — так звані
фази Місяця. Це періодичні
явища, які зумовлені
тим, що Місяць
не є світним тілом.
в

Сонце освітлює половину поверхні Місяця. Ми із Землі

можемо спостерігати тільки частину цієї половини. Ве-
лика ж чи мала ця частина — залежить від взаємного роз-
ташування Сонця, Землі та Місяця (рис. 6.9).
— Земля — Місяць
Зазначимо, що світлові промені можуть і не бути пря-
молінійними. Їх викривлення спостерігається в неодно- — що бачить спостерігач
рідних середовищах.

Рис. 6.9. Фази Місяця: схема-

тично показано розташування
3 Вчимося розв’язувати задачі Місяця та Землі відносно па-
даючих на Місяць сонячних
Задача  1. Перерисуйте в зошит рис. 1. Визначте побу- променів (пропорції свідомо по-
довою ділянки тіні та півтіні на екрані Е від непрозорої рушено); праворуч — вигляд
кульки К, освітленої сферичним джерелом світла Д. Місяця із Землі. Випадок а — по-
вний місяць; випадок б — вид­но
Розв’язання. Проведемо внутрішні та зовнішні дотичні половину місячного диска; ви-
до кіл Д і К (штрихові лінії на рис. 2). У просторі такі до- падок в — новий місяць
тичні утворюють дві конічні поверхні. Перетинаючись із

Е
К
Д

Рис. 1

57
 3

1 Е 1

Д К 2 2

3 3

Рис. 2

площиною екрана, ці поверхні ділять її на центральний

круг  1, кільце 2 навколо нього та решту 3 поверхні. На
Л рис.  2 праворуч показано вигляд екрана з боку джерела
світла.
Очевидно, жоден світловий промінь від Д не може по-
трапити крізь кульку К на ділянку 1, тобто це ділянка
тіні. На ділянку 2 потрапляє частина променів від Д;
отже, це ділянка півтіні. Що ж до ділянки 3, то кулька К
не заважає жодному променю від Д потрапити на цю час-
тину екрана. Отже, ця ділянка освітлена.
Т
Задача  2.  Уночі горизонтальну площадку освітлює
єдиний ліхтар Л, що висить на висоті H = 7 м (рис. 3). Ви-
значте форму та розміри тіні, яку відкидає на площадку
горизонтальний круглий тент Т радіуса r = 2 м, що роз-
ташований на висоті h = 3 м.
Рис. 3 Розв’язання. На рис. 4 виділено пучок променів, які
тент не пропускає до площадки. Ці промені утворюють
конус, горизонтальний переріз якого є кругом. Отже,
тінь має форму круга. Щоб визначити радіус цього круга,
скористаємося подібністю трикутників, виділених на ри-
сунку горизонтальним і вертикальним штрихованням.
2R H
Л Записавши пропорцію = , отримуємо:
2r H−h
H
H – h R=r .
H−h
м
Т Перевіримо одиниці: [ R ] = м ⋅ = м.
м−м
h Визначимо значення шуканої величини:
7
R=2 = 3,5 (м).
7 −3
2R
Відповідь: тінь має форму круга, його радіус дорів-
Рис. 4 нює 3,5 м.

58
 Підбиваємо підсумки
У джерелах світла (природних і штучних) певні форми енергії пере-
творюються на енергію світла. Приймачами світла називають тіла,
у яких відбуваються певні зміни під дією світла.
Світло поширюється у вакуумі зі швидкістю близько 3 ⋅108 м/с.
Світловий промінь — це лінія, яка показує напрям переносу світло-
вої енергії. Ми часто називаємо світловим променем тонкий пучок
світла. У геометричній оптиці світло розглядають як сукупність світ-
лових променів.
Джерела світла поділяють на точкові та протяжні. Точковим назива-
ють джерело світла, якщо його розмірами можна знехтувати та воно
випромінює рівномірно в усіх напрямах. Це модель реального дже-
рела світла, яке розташоване достатньо далеко від спостерігача.
В однорідному прозорому середовищі світлові промені прямолінійні.
За непрозорим тілом може виникати тінь — ділянка простору або
поверхні, куди не потрапляє світло від джерела (або джерел) світла.
Півтінь — ділянка простору або поверхні, куди потрапляє світло не
від усіх точкових джерел світла або не від усіх точок поверхні дже-
рела світла.
Прикладами утворення тіні та півтіні є затемнення (сонячні та мі-
сячні, повні та часткові).

Контрольні запитання
1. Які штучні джерела світла вам відомі? 2. Які
перетворення енергії відбуваються у джерелах
світла? у приймачах світла? 3.  Чому експери-
менти з вимірювання швидкості світла довгий
час були неможливими? 4. Що таке світловий
промінь? 5. Який розділ фізики називають
геометричною оптикою? 6.  Чим  відрізняється
півтінь від тіні? 7.  У  яких випадках ділянка
півтіні різко окреслена? 8.  За яких умов спо-
стерігається повне сонячне затемнення? 9. Як
переконатися, що ви потрапили в зону част-
кового сонячного затемнення? 10. З яких при-
чин видима форма Місяця може відрізнятися
від круга?

Вправа № 6 
1. Чи можна вважати Сонце точковим дже-
релом світла, коли розглядається питання
про: а) довжину тіні від хмарочоса; б) трива-
лість заходу Сонця?
2. Чи можна вважати Сонце точковим дже-
релом світла, коли розглядається питання
про розміри зони: а) повного сонячного за-
темнення; б) часткового сонячного затем-
нення; в) повного місячного затемнення?
3. Чи можна вважати точковим джерелом
світла лазерну указку, якщо спостерігати її
з відстані близько 100 м?
4. Три однакових стовпи необхідно розміс-
тити вздовж прямої лінії. Як перевірити їх
правильне розташування без будь-яких при-
ладів?
5. За який час світловий сигнал доходить від
Землі до Місяця? Відстань між Землею та Мі-
сяцем дорівнює 380 000 км.
6. На рис. 1 показано дві лампи Л1 і Л2, що
освітлюють склад, і високий контейнер К
(наведено вигляд згори). Накресліть рисунок
у зошиті, визначте ділянки тіні та півтіні на
підлозі складу.
Л1 Л2
К
Рис. 1

59
 7. Уночі провулок освітлений одним ліхтарем,
закріпленим на стовпі на висоті 6 м. Визначте
довжину тіні людини зростом 1,8 м, яка стоїть
на відстані 3,5 м від ліхтарного стовпа.
8. Чому в хмарну погоду предмети не відки-
дають тіні?
9. На рис. 2 показано безтіньову лампу, яку
Рис. 2
застосовують під час хірургічних операцій.
Поясніть, чому саме таке освітлення необ- 11.   Ґалілей, спостерігаючи небесні тіла за
хідне хірургам. допомогою телескопа, відкрив фази Венери,
10. Кожен із нас має певні шанси спостерігати подібні до фаз Місяця. Про що свідчить існу-
протягом найближчих років повне сонячне вання фаз Венери?
або місячне затемнення. Оцініть, імовірність 12. Яку форму має тіло, якщо воно може в со-
якої з цих подій є вищою. Обґрунтуйте свою нячний день відкидати на поверхню круглу
відповідь. або квадратну тінь?

Експериментальні завдання 
1. Вимкніть увечері світло в кімнаті та спо-
стерігайте на поверхні стола тінь від своєї
руки, освітлюючи руку зверху ліхтариком.
Змінюючи висоти руки та ліхтарика відносно
стола, спостерігайте утворення повної тіні та
півтіні й межу між цими ділянками. Пояс-
ніть отримані результати.
2. Візьміть картонну коробку та зробіть за
допомогою шила круглий отвір діаметром
близько 0,5 мм у її бічній стінці. У проти-
лежній бічній стінці зробіть прямокутний ви-
різ та закрийте його тонким напівпрозорим
папером (це буде екран). Ви виготовили
прилад, який називають «камера-обскура»
(від латинського «темна кімната»). Дослід
найкраще проводити ввечері в кімнаті, де
вимкнено загальне освітлення. Розмістіть
якийсь предмет перед отвором камери-об-
скури, освітіть його настільною лампою або
ліхтариком. Спостерігайте зображення пред-
мета на екрані. Збільшуючи потроху діа-
метр отвору (до 2–3 мм), спостерігайте зміну
яскравості та чіткості зображення. Опишіть
і поясніть результати вашого досліду.

§ 7. Відбивання світла. Плоске

дзеркало. Сферичні дзеркала

Рис. 7.1. Завдяки чому ми бачимо
більшість предметів?
1 Відбивання світла
Серед тіл, що нас оточують, не так уже й багато дже-
рел світла. Проте ми добре бачимо дерева, траву, будівлі,
одне одного. Отже, від усіх цих об’єктів до ока потрапляє
світло. Звідки воно береться? На це питання легко відпо-
вісти, якщо згадати: ми добре бачимо довкілля вдень або
застосовуючи штучне освітлення. Очевидно, якась час-
тина світла, що падає на всі перелічені тіла, змінює на-
прям і потрапляє нам в очі (рис. 7.1).

60
 Обговоримо докладніше, яка «доля» чекає на світло,
що падає на межу поділу двох середовищ (зокрема, на
поверхню якогось тіла). Частина світла може пройти до
іншого середовища (якщо воно прозоре), частину може
поглинути тонкий шар речовини на поверхні (особливо
якщо поверхня темна). Але частина світла обов’язково
повернеться до того середовища, звідки прийшло це
світло. Таке повернення називають відбиванням світла
(див. рис.  7.1).
Зазначимо важливу особливість відбивання світла від
переважної більшості тіл: навіть коли на поверхню падає
напрямлений пучок світла, відбиті промені розходяться
практично в усі боки (рис. 7.2). Саме тому освітлене тіло
бачать люди з різних місць. Таке відбивання називають Рис. 7.2. Розсіяне відбивання
світла
розсіяним.
Завдяки розсіяному відбиванню ми можемо бачити
в тумані або запиленій кімнаті пучок світла, напрямлений
повз наші очі (рис. 7.3). У вакуумі або дуже чистому пові-
трі цей пучок був би невидимим для спостерігача, доки не
освітить якесь тіло. Коли ж на шляху пучка є краплинки
води* або порошинки, світло відбивається від них та роз-
сіюється.
Зазначимо, що розсіяне відбивання світла характерне
для шорстких поверхонь. Якщо поверхня відбиває майже
все світло, що падає на неї, ми сприймаємо її як білу.
Якщо ж поверхня поглинає майже все світло, ми сприй-
маємо її як чорну. Чим більше світла відбиває поверхня,
тим світлішою ми її бачимо.
Рис. 7.3. «Видимий» пучок світла

Це не так. Адже ми чудово

Виходить, що абсолютно
бачимо вдень чорні черевики
чорне тіло не відбиває
та чорні автомобілі.
світла і має бути
Невидимим буде тіло,
для нас
яке відбиває світло так само,
невидимим?
як його оточення (чорне тіло
на чорному тлі,
біле — на білому).

* У краплинках води відбувається ще й заломлення світла

(див. § 8).

61

Рис. 7.4. Природне дзеркало — ризують кутом падіння α . Це кут, утворений падаючим
спокійна поверхня води
a b
! 1. Промінь падаючий, промінь відбитий і перпендику-
Рис. 7.5. Дзеркальне відбивання
світла
Рис. 7.6. Як відбувається розсіяне
відбивання світла
2 Закон відбивання світла. Плоске дзеркало
Якщо тонкий пучок світла падає на гладеньку по-
верхню, то відбите світло також утворює тонкий пучок.
Таке відбивання називають дзеркальним. Ви вже зрозу-
міли, що поверхня дзеркала має бути гладенькою. При-
родним дзеркалом є спокійна поверхня води (рис. 7.4).
Але вона зазвичай відбиває не так уже й багато світла.
Полірована поверхня металу або тонка металева плівка на
склі теж є дзеркальними. Найкращі дзеркала відбивають
понад 90 % падаючого світла.
Напрям променів, що падають на поверхню, характе-
променем і перпендикуляром до поверхні в точці падіння.
Кут відбивання β утворений відбитим променем і перпен-
дикуляром до поверхні (рис. 7.5).
Для дзеркального відбивання виконуються закони від-
бивання світла, які було встановлено ще в III столітті до
нашої ери:
ляр до поверхні в точці падіння променя лежать в од-
ній площині.
2. Кут відбивання світла дорівнює куту падіння.
Звернімо увагу на оборотність ходу світла: якщо
пустити якийсь промінь назустріч відбитому, то цей зу-
стрічний промінь пройде тим же шляхом у зворотному
напрямі. Виявляється, що оборотність є загальною влас-
тивістю світлових променів.
Цікаво, що закони відбивання виконуються й для відби-
вання від шорсткої поверхні. Але тут пучок світла «за­хоплює»
ділянки поверхні, орієнтовані по-різному  (рис.  7.6). Тому
відбите світло не має певного напряму: воно розсіюється та
поширюється у всіх напрямах.

A Як же утворюється зображення
в плоскому дзеркалі?
a b

D Зображення будь-якого предмета складається із зо-

C бражень його окремих точок. Тому розглянемо спо-
чатку світну точку A, що розташована перед плоскою
дзеркальною поверхнею (зверніть увагу, як позначено
цю поверхню на рис. 7.7). Побудуємо хід довільного
A1 променя, що виходить із точки A та відбивається від
дзеркала. Подовжимо відбитий промінь до перетину
Рис. 7.7. Відбивання від плос- його з перпендикуляром, проведеним із точки A до
кого дзеркала площини дзеркала. Позначимо точку перетину A1.

62
Кут DAC дорівнює куту падіння променя α , а кут DA1C — A
куту відбивання β . Оскільки за другим законом відби-
вання світла α = β , отримуємо DAC = DA1C . Отже, прямо-
кутні трикутники DAC і DA1C мають спільний катет DC
і рівні гострі кути. Доходимо висновку, що ці трикутники
рівні, тому DA = DA1 . Це означає, що точки A і A1 розта-
шовані симетрично відносно площини дзеркала.
Ми отримали цей висновок для довільного променя
з  точки A, що зазнав відбивання від дзеркала. Усі такі
промені після відбивання утворюють розбіжний пучок, A1
а  продовження цих променів перетинаються в точці A1
(рис. 7.8). Якщо частина відбитих променів потрапить нам
Рис. 7.8. Уявне зображення A1
в очі, ми сприйматимемо їх як такі, що вийшли з точки A1 , світної точки A в плоскому дзер-
тобто «побачимо» за дзеркалом світну точку A1 . Точку A1 калі
перетину продовжень відбитих променів називають уяв-
ним зображенням точки A. Так само з окремих точок утво-
рюються й зображення протяжних предметів. Зображення B
предмета в плоскому дзеркалі є уявним, рівним за роз-
міром самому предмету, зображення розташоване симе- A
трично предмету відносно площини дзеркала (рис. 7.9).
Плоскі дзеркала широко застосовують не тільки в по-
буті, вони є важливим елементом лазера. На рис. 7.10 A1
наведено зображення та схему перископа. Цей оптичний
прилад дозволяє вести спостереження, лишаючись за B1
укриттям або (у разі застосування на підводному човні)
під водою.
Рис. 7.9. Уявне зображення A1B1
предмета AB в плоскому дзеркалі

Рис. 7.10. Застосування плоских дзеркал у перископах

Перш ніж переходити до розгляду сферичних дзеркал,

уточнимо, що таке зображення. Адже численні оптичні
пристрої призначені саме для утворення зображень. Але
за певних умов світло, що проходить через оптичну сис-
тему, не утворює зображення (рис. 7.11). То що ж таке зо-
браження у загальному випадку?
Рис. 7.11. Спеціальне скло чудово
пропускає світло, але розгледіти
щось крізь таке скло немож-
ливо  — світло, що проходить, не
утворює зображення

63
а Припустимо, на оптичну систему падає розбіжний пу-
чок променів, що вийшли з однієї точки A (гомоцентрич-
Оптична ний пучок). Система дає зображення A1 цієї точки у двох
A система A1
випадках (рис. 7.12):
• пучок стає збіжним, промені перетинаються в точці A1
(цю точку називають дійсним зображенням);
б • пучок лишається розбіжним, проте продовження про-
менів перетинаються в точці A1 (цю точку називають
A Оптична уявним зображенням).
A1 система Зрозуміло, що світна точка та точка-зображення
є  лише моделями реальних об’єктів. Вивчаючи фізику
в  старших класах, ви дізнаєтеся про межі застосування
цих моделей.
Рис. 7.12. Утворення зображення:
а — дійсного; б — уявного

3 Сферичні дзеркала
а Кожному з вас хоч раз доводилося посміхатися, поба-
чивши своє кумедне зображення у дзеркальній ялинковій
кулі, кривому дзеркалі або навіть у металевій ложці. Але
P O
викривлені дзеркала мають і набагато серйозніші засто-
сування, про які ми ще розповімо. Далі розглядатимемо
тільки сферичні дзеркала.

б ! Сферичне дзеркало — це дзеркальна сферична по-

верхня.
O P
Ми розглядатимемо тільки такі сферичні дзеркала,
що становлять невелику частину поверхні відповідної
сфери. Сферичні дзеркала поділяють на опуклі та ввіг-
нуті  (рис.  7.13). Уважатимемо, що дзеркало є симетрич-
Рис. 7.13. Сферичні дзеркала: ним і  має певний центр P (цю точку називають полюсом
а — опукле; б — увігнуте. Роз- дзеркала). Останнє припущення є зручним, але несут-
міри дзеркал свідомо завищені тєвим для подальших висновків. Позначимо літерою  O
центр дзеркальної сферичної поверхні, тоді радіус сфери
R = OP . Пряму, що проходить через точки O і P, назива-
ють головною оптичною віссю сферичного дзеркала.
a Направимо на ввігнуте сферичне дзеркало промінь,
b паралельний головній оптичній осі (рис. 7.14). Уважати-
a мемо, що відстань цього променя від головної оптичної
P F O осі набагато менша, ніж радіус сфери. Тоді кут α падіння
променя на дзеркало буде малим.
Нас цікавить точка F перетину відбитого променя з го-
ловною оптичною віссю. Оскільки трикутник, виділений на
Рис. 7.14. Хід променя, паралель- рис. 7.14 синім кольором, має два рівних кути (що випливає
ного головній оптичній осі ввіг-
нутого дзеркала. Ураховано, що з другого закону відбивання світла), цей трикутник є рів-
перпендикуляр до поверхні дзер- нобедреним. Оскільки ж кути біля його основи малі, бічні
кала в будь-якій точці збігається сторони практично дорівнюють половині основи. Таким
з  радіусом сфери, проведеним R
у цю точку чином, можна вважати, що PF = OF = . Найважливішим
2

64
 є те, що отриманий результат справедливий для всіх про-
менів, паралельних головній оптичній осі. Отже, якщо на
Навколо фізики
дзеркало падає пучок таких променів, усі вони після відби-
вання проходять через точку F (рис. 7.15) або дуже близько
до неї. Цю точку називають фокусом сферичного дзеркала.
Ми довели, що фокус сферичного дзеркала розташований
на відстані половини радіуса від полюса цього дзеркала (це
справедливо й для опуклого дзеркала). Фокус увігнутого
дзеркала є дійсним, а опуклого — уявним.
Нагадаємо, що не всі промені паралельного пучка про-
ходять через фокус, а тільки близькі до головної оптичної Найбільшим у світі вважа-
осі. Так само й не всі промені «беруть участь» у створенні ють природне дзеркало, роз-
зображення у сферичному дзеркалі: «працюють» тільки ташоване в Болівії на 3,6  км
вище від рівня моря. Це со-
параксіальні промені — такі, що утворюють малі кути
лоне озеро площею понад
з головною оптичною віссю.
10  000 км2, що давно висохло.
Увігнуті дзеркала (сферичні або ще краще парабо-
Дзеркалом воно стає в  період
лічні) застосовують для формування напрямлених пучків дощів, коли вкривається то-
світла в ліхтариках, автомобільних фарах і прожекто- неньким шаром води.
рах  (рис.  7.16). З цією метою джерело світла розташову-
ють у  фокусі дзеркала. Увігнуте дзеркало, зібравши со-
нячне світло та спрямувавши його на предмет у фокусі,
може нагріти цей предмет до високої температури (напри-
клад, нагріти метал до температури плавлення). Опукле ж
дзеркало дозволяє водію добре бачити, що відбувається на
дорозі позаду його автомобіля.

а б

F O O F
Рис. 7.16. Увігнуті дзеркала допо-
магають отримати напрямлений
пучок світла
Рис. 7.15. Дійсний фокус увігнутого сферичного дзеркала (а); уяв-
ний фокус опуклого сферичного дзеркала (б)
B

A
4 Вчимося розв’язувати задачі
Задача 1. Перерисуйте в зошит рис. 1. Визначте побу-
довою, з яких точок можна побачити в плоскому дзеркалі Рис. 1
повне зображення предмета AB.
B
Розв’язання 1. Визначимо, звідки можна побачити
в  дзеркалі зображення точки A. Межі відповідної ді-
A
лянки визначають крайні промені, які виходять з точки A
та відбиваються від дзеркала. Ці промені зображено на
рис.  2 синіми, а ділянку між ними — вертикальним си-
нім штрихованням. Аналогічно визначаємо, звідки можна Рис. 2

65
 побачити в  дзеркалі зображення точки B (цю ділянку ви-
ділено горизонтальним зеленим штрихованням, а відпо-
відні крайні промені зелені).
З точок, які належать ділянці з подвійним штрихован-
ням, можна побачити і точку A, і точку B. Отже, з цих
точок можна побачити весь предмет AB.

Це зрозуміле розв’язання, проте доведеться вимірювати кути

падіння та відбивання, щоб правильно побудувати відбиті
промені… А чи не можна розв’язати задачу простіше?

Дійсно, можна запропонувати

краще розв’язання.
B
Розв’язання 2. Урахуємо, що всі промені від
A
світної точки після відбивання від дзеркала ні-
бито виходять із зображення цієї точки. Тоді
A1 дзеркало можна подумки замінити «вікном»,
крізь яке ми бачимо «предмет» A1B1 (рис.  3).
B1 Насправді ж A1B1 — це зображення пред-
мета  AB. Таке розв’язання потребує лише про-
Рис. 3 стої побудови та не потребує вимірювання кутів.

Задача 2. Два вертикальних плоских дзеркала висять

у кутку зали на двох перпендикулярних стінках. Як змі-
ниться напрям довільного горизонтального променя світла
a1 після двох послідовних відбивань від цих дзеркал?
b1
Розв’язання. На рис. 4 показано хід променя (вигляд
згори). Відповідно до другого закону відбивання світла
a2 b2 α1 = β1 , α 2 = β 2 . Оскільки дзеркала утворюють прямий
кут, β1 + α 2 = 90°. Отже, α1 + β1 + α 2 + β 2 = 180°. Звідси ви-
пливає, що початковий і кінцевий напрями променя па-
ралельні. Таким чином, напрям променя змінюється на
Рис. 4 протилежний.

Дізнаємося більше
Коментар до задачі. Якщо додати до цих було це джерело. Такими пристроями (зі скла
двох дзеркал третє, горизонтальне, то будь-які або пластмаси) обладнано автомобілі, вело-
два дзеркала утворюватимуть між собою пря- сипеди, небезпечні ділянки автотрас (рис. 5).
мий кут. Можна довести, що в цьому випадку
будь-який промінь, тричі відбившись від дзер-
кал, змінить напрям на протилежний. Анало-
гічні системи дзеркал застосовують у ката-
фотах (кутових відбивачах), які відбивають
світло в напрямі до джерела світла, де б не Рис. 5

66
 Задача 3. Два вертикальних плоских дзеркала висять
у  кутку зали на двох перпендикулярних стінках. Непода- Д1
лік від дзеркал розмістили запалену свічку. Скільки зо- A1 A
бражень свічки дає така система дзеркал?
Розв’язання. Розглядатимемо свічку як світну точку A.
Зображення цієї точки — точки перетину відбитих від дзер-
кал променів або їх продовжень. Промінь може зазнати од- Д2
ного або двох відбивань від дзеркал (більша кількість від-
бивань неможлива, див. задачу 2). Частина променів, що A3 A2
зазнають тільки одного відбивання, формуватимуть зобра-
ження A1 і A2 (на рис. 6 показано вигляд згори). Рис. 6
Частина променів, що спочатку відбиваються від дзер-
кала Д1, можуть відбитися потім і від дзеркала Д2. Після
першого відбивання вони напрямлені так, нібито вийшли
з  точки A1 . Отже, можна вважати, що в дзеркалі  Д2 від-
бивається саме зображення A1 . При цьому виникає зо-
браження A3 . Це зображення вже не може «відбиватися»
у жодному із дзеркал, оскільки воно розташоване в «задній
півплощині» кожного з них. Залишилося розглянути відби-
вання зображення A2 в дзеркалі Д1. Проте це зображення
збігається з A3 , тобто нового зображення тут не виникає.
Отже, існують три зображення точки A, які разом із самою
точкою розташовані у вершинах прямокутника. Отрима-
ний висновок легко підтвердити експериментально (рис. 7). Рис. 7

Задача 4. Побудуйте зображення предмета у сферич-

ному дзеркалі (рис. 8).
Розв’язання. Щоб побудувати зображення точки A,
розглянемо хід двох променів, що виходять із цієї точки.
Промінь 1, напрямлений паралельно головній оптичній осі
сферичного дзеркала, після відбивання проходить через
фокус (рис. 9). Промінь 2, напрямлений у полюс P сферич-
ного дзеркала, після відбивання йде симетрично падаю-
чому променю відносно головної оптичної осі. Точка A1 на
перетині цих відбитих променів є зображенням точки  A.
Тепер легко добудувати зображення A1B1 предмета AB (це
зображення — вертикальна стрілка, точка B1 розташо-
вана на головній оптичній осі). Зображення є дійсним, пе-
ревернутим і збільшеним удвічі.

A 1 A
2 B1
F B P F B

A1

Рис. 8 Рис. 9

67
 Підбиваємо підсумки
Коли світло падає на межу поділу двох середовищ (зокрема, на по-
верхню якогось тіла), частина світла обов’язково відбивається, тобто
повертається до того середовища, звідки прийшло світло.
На шорстких поверхнях відбивання світла є розсіяним, саме завдяки
такому відбиванню ми бачимо більшість навколишніх тіл.
Якщо ж тонкий пучок світла падає на гладеньку поверхню, то від-
бивання є дзеркальним, тобто відбите світло також утворює тонкий
пучок.
Кути падіння та відбивання світла відраховуються від перпендику-
ляра до поверхні.
Закони відбивання світла:
1. Промінь падаючий, промінь відбитий і перпендикуляр до поверхні
в точці падіння променя лежать в одній площині.
2. Кут відбивання світла дорівнює куту падіння.
Оптична система може створити дійсне зображення світної точки
(у  точці перетину променів) або уявне (у  точці перетину продовжень
променів).
Плоске дзеркало дає уявне зображення, розташоване симетрично
предмету відносно площини дзеркала. Розмір зображення дорівнює
розміру предмета.
Для отримання зображень застосовують також сферичні дзеркала
(дзеркальні поверхні сферичної форми), що можуть бути опуклими
або ввігнутими. Якщо на ввігнуте сферичне дзеркало падає вузький
пучок світла, паралельний головній оптичній осі дзеркала, то про-
мені збираються у фокусі F дзеркала, що ділить радіус сферичної по-
верхні навпіл. Якщо такий самий пучок падає на опукле сферичне
дзеркало, то після відбивання пучок стає розбіжним, а в уявному фо-
кусі F дзеркала перетинаються продовження відбитих променів.

Контрольні запитання
1. Що таке відбивання світла? 2. Поясніть,
завдяки чому ми бачимо навколишні пред-
мети. 3. Чим відрізняється дзеркальне від-
бивання світла від розсіяного? 4. Якою має
бути дзеркальна поверхня? 5. Що таке кути
падіння та відбивання світлового променя?
6. Сформулюйте закони відбивання світла.
7. Що називають уявним і дійсним зображен-
ням? 8. Як побудувати зображення точки або
тіла в плоскому дзеркалі? 9. Накресліть хід
променів у перископі. 10. Що таке фокус сфе-
ричного дзеркала?

Вправа № 7 
1. Яким має бути відбивання світла від кіно-
екрана: розсіяним чи дзеркальним?
2. Під яким кутом до вертикалі падають со-
нячні промені на спокійну поверхню озера,
якщо відбиті промені утворюють удвічі біль-
ший кут із поверхнею води?
3. На стіні зали висить вертикальне плоске
дзеркало. Як змінюватиметься розмір вашого
зображення в дзеркалі, якщо ви відходити-
мете далі від нього?
4. Як зміниться зображення предмета в плос-
кому дзеркалі, якщо закрити половину дзер-
кала непрозорою тканиною?

68
 5. Накресліть у зошиті рис. 1. Побудуйте хід 8. Як ви гадаєте, яку з двох фотографій
променя через систему дзеркал. (рис. 3) отримали, фотографуючи зображення
в дзеркалі?

Рис. 3

9. У якій точці слід розташувати на землі го-

Рис. 1 ризонтальне дзеркальце, щоб сонячний зай-
чик потрапив у центр вікна на третьому по-
6. Накресліть у зошиті рис. 2. Побудуйте зо- версі (рис. 4)?
браження предмета AB в дзеркалах Д1 і Д2.

B
Д1
Д2

Рис. 4
Рис. 2
10. Навіщо на шкалі точних приладів розмі-
7. Кімната має форму квадрата з бічною щають «дзеркальну дугу» (рис. 5)?
стороною завдовжки 6 м. На одній стіні ви-
сять на відстані 4 м один від одного два сві-
тильники, а на протилежній стіні — плоске
дзеркало завширшки 1 м. На якій відстані
від дзеркала має стояти хлопчик, щоб одно-
часно бачити в  ньому зображення обох сві-
тильників?
Рис. 5

Експериментальне завдання 
Покладіть на стіл плоске дзеркальце та ар-
куші білого, сірого й чорного паперу. Осві-
тіть їх почергово в темряві вузьким пуч-
ком білого світла від лазерного ліхтарика.
Спробуйте «спіймати» відбите світло вер-
тикальною білою пластинкою. Порівняйте
картини, що спостерігаються, та зробіть ви-
сновок.

69
  Лабораторна робота № 2 Вказівки до роботи
Підготовка до експерименту
Тема Установіть екран зі щілиною на аркуш паперу. Перемі-
щаючи джерело світла, отримайте на аркуші за щіли-
Дослідження відбивання
ною добре помітну яскраву світлу смужку. Поставте на
світла за допомогою плоского
аркуш вертикально плоске дзеркало та переконайтеся,
дзеркала.
що відбите від нього світло теж утворює добре помітну
яскраву смужку. Надалі вважатимемо, що світлові про-
мені йдуть посередині відповідних смужок.

Експеримент
Мета:
експериментально перевірити
закон відбивання світла.
1. Накресліть на аркуші гостро заточеним олівцем лі-
нію вздовж поверхні дзеркала. Поставте по дві точки
посередині світлих смужок, що відповідають падаю-
чому та відбитому променям.
2. Скориставшись лінійкою, проведіть через поставлені
точки падаючий та відбитий промені. Накресліть
також перпендикуляр до площини дзеркала в точці
падіння променя. Виміряйте за допомогою транспор-
тира кут падіння та кут відбивання променя.
3. Повторіть дослід ще двічі, змінюючи кут падіння
променя. У кожному з дослідів застосовуйте олівець
іншого кольору.

Обробка результатів експерименту

Обладнання: Занесіть результати вимірювань до таблиці.

джерело світла, плоске дзер- Номер Кут падіння α , Кут відбивання β ,

кало на підставці, екран зі досліду град. град.
щілиною, транспортир, олівці
різних кольорів, лінійка, чис-
тий аркуш паперу. 1
2
Теоретичні відомості 3
Згідно з другим законом від-
бивання світла кут відбивання
дорівнює куту падіння. Саме
Аналіз результатів експерименту
це співвідношення ми й пере- 1. Порівняйте отримані значення кутів падіння та від-
вірятимемо під час роботи. бивання.
2. Зробіть висновок.

Творче завдання
Запропонуйте способи підвищення точності вимірю-
вань. Чи можна переконатися в правильності закону
відбивання світла без вимірювань?

70
§ 8. Заломлення світла. Дисперсія
світла. Кольори

1 Заломлення світла
Кожен із нас бачив, як «ламаються» ложка або олі-
вець, частково занурені у воду (рис. 8.1). Відомо, як
важко правильно оцінити глибину водойми «на око», на-
віть якщо вода чиста та прозора. Усе це та багато інших
цікавих явищ — результат заломлення світла. Так нази-
вають зміну напряму поширення світла під час переходу
з одного середовища в інше.
Рис. 8.1. Наочний результат залом-
Розгляньмо падіння світла із середовища 1 на межу лення світла
поділу з прозорим середовищем 2 (наприклад, із повітря
на поверхню води). У цьому випадку спостерігається (за
деякими винятками, про які розповімо далі) не тільки
відбивання, а й часткове проходження світла в середо­
вище 2. Якщо кут α падіння променя на межу поділу від-
мінний від нуля, то після переходу в середовище 2 напрям
променя змінюється (рис. 8.2), тобто відбувається залом-
лення.
Кут g, утворений заломленим променем і перпенди-
куляром до поверхні, називають кутом заломлення. На
початку XVII століття було відкрито закони заломлення
світла:

! 1. Промінь падаючий, промінь заломлений і перпен- 1 a b

дикуляр до поверхні в точці падіння променя лежать
в одній площині. O
2
2. Відношення синуса кута падіння променя до синуса g
кута заломлення є сталим для двох даних середовищ:
sin α
= n. Рис. 8.2. На межі поділу спосте-
sin γ
рігаються відбивання та залом-
лення світла
Величину n називають показником заломлення дру-
гого середовища відносно першого (або відносним показни-
ком заломлення). Якщо перше середовище є вакуумом, то
Такий зміст,
n називають абсолютним показником заломлення другого безумовно, є.
середовища.

З наведеного означення Абсолютний показник залом-

показника заломлення важко лення показує, у скільки
зрозуміти, чи має ця величина разів швидкість світла
якийсь простий і зрозумілий в сере­довищі менша, ніж
фізичний зміст. c
у вакуумі: n = .
v

71
 Таблиця 8.1
Нагадаємо, що світло поширюється у вакуумі зі швид-
кістю c ≈ 3 ⋅108 м/с. Виявляється, ця швидкість відіграє
Показник заломлення n особливо важливу роль у природі — це максимальна
різних речовин з  можливих швидкостей переміщення речовини, енергії
або інформації. Швидкість v світла в будь-якому сере­
Речовина n
довищі менша від c. Для вакууму n = 1, для будь-якого
середовища n > 1 (табл. 8.1).
Під час розв’язування задач можна вважати, що абсо-
Алмаз 2,42
лютний показник заломлення повітря дорівнює одиниці.
Бензен 1,50 Зазначимо, що наведене в таблиці значення показника за-
ломлення скла є досить умовним (таке значення ви будете
Вода 1,33 брати для розв’язування задач). Насправді ж нині виго-
Гліцерол 1,47 товляють оптичне скло з показником заломлення від 1,43
до 2,17.
Повітря 1,000 29 Чим меншою є швидкість світла в середовищі, тим
Скло 1,60 більшою вважають оптичну густину цього середовища
і  тим більший абсолютний показник заломлення
Скло органічне 1,51 цієї речовини. Відносний показник заломлення двох
Спирт 1,36 v1 c c
середовищ n = . Оскільки n1 = і n2 = , отримуємо
v2 v1 v2
n2
співвідношення n= . У багатьох випадках зручно
n1
записувати другий закон заломлення світла у вигляді
sin α n2
= .
sin γ n1
Якщо світло переходить у середовище з більшою
оптичною густиною, то γ < α ; якщо ж у середовище з мен-
шою оптичною густиною, то γ > α .
Заломлення можна спостерігати, пропускаючи світло
крізь скляну призму (рис. 8.3) або плоскопаралельну плас-
тину (рис. 8.4). Призма внаслідок двох заломлень відхи-
ляє промінь у бік основи, а з плоскопаралельної пластини
промінь виходить у напрямі, що збігається з початковим,
Рис. 8.3. У скляній призмі промінь
але дещо зміщається вбік.
відхиляється в бік основи

Рис. 8.4. У плоскопаралельній
пластині промінь зміщається
вбік, зберігаючи напрям
Розберемося глибше
Тепер ми можемо пояснити, як поширюється світло
в  неоднорідному середовищі. Показник заломлення та-
кого середовища плавно змінюється залежно від поло-
ження точки. Розіб’ємо подумки «траєкторію» променя
на такі маленькі відрізки, що на кожному з них середо-
вище можна вважати однорідним. Тоді промінь кожного
разу зазнаватиме заломлення на межі сусідніх відрізків,
трохи змінюючи напрям. Така плавна зміна напряму —
це викривлення променя. Викривлення світлових проме-
нів у  неоднорідному середовищі називають рефракцією.
Саме рефракція спричиняє виникнення різноманітних
міражів.

72
 2 Повне відбивання
Чи завжди світло може «подолати» межу поділу
двох середовищ? Виявляється, ні: за певних умов залом-
лення світла є неможливим. Розгляньмо випадок n1 > n2
(оптична густина першого середовища більша за оптичну
густину другого). Тоді кут заломлення перевищує кут па-
діння променя. Оскільки sin γ 1, заломлення можливе
n2
лише за умови sin a  .
n1

! Інакше кажучи, існує максимальний кут a0 падіння

променя, за якого можливе заломлення, — так званий
α1 < α 0 α2 > α0
граничний кут повного відбивання (рис. 8.5).

Граничний кут повного відбивання для межі поділу α2

вода — повітря дорівнює 49°, для межі скло — повітря цей α1
кут дорівнює 39°, а для межі алмаз — повітря α 0 = 24°.
З другого закону заломлення випливає, що коли кут
падіння дорівнює α 0 , кут заломлення становить  90°
(тобто заломлений промінь мав би «ковзати» уздовж межі Рис. 8.5. Збільшення кута падіння
променя на межу з оптично менш
поділу). Переконаємося, що це не зовсім так. Для цього густим середовищем спричиняє
скористаємося скляним півциліндром (рис. 8.6). повне відбивання світла
Якщо вузький пучок світла, що падає на опуклу ци-
ліндричну поверхню, напрямлений до її осі, то він не змі-
нює напряму при вході в скло і падає зі скла на плоску
поверхню півциліндра. Якщо збільшувати кут падіння
променя на плоску поверхню, то можна помітити: інтен-
сивність заломленого променя (у повітрі) зменшується,
а інтенсивність відбитого променя (у склі) зростає. Коли
кут падіння наближається до граничного кута повного
відбивання, інтенсивність заломленого променя прямує α < α0
до нуля. Коли α  α 0 , спостерігається повне відбивання
світла.
Коефіцієнт відбивання світла на межі скло — повітря
збільшується від близько 0,05 (для нормального падіння
світла на поверхню) до 1 (для будь-якого кута падіння від
39 до 90°).
α > α0
Якщо ж світло падає з повітря на поверхню скла (тобто
на межу із середовищем більшої оптичної густини), то
пов­не відбивання неможливе. Проте зі збільшенням кута
падіння теж помітно підсилюється відбите світло та відпо-
відно послаблюється заломлене.
Ювеліри ще багато століть тому навчилися викорис-
товувати явище повного відбивання: вони здійснюють Рис. 8.6. Заломлення та повне
відбивання світла на плоскій
спеціальну огранку алмазів та інших коштовних каме- поверхні скляного півциліндра.
нів, надаючи їм форми багатогранників. Завдяки цьому Різна товщина ліній ілюструє
промені світла можуть по кілька разів зазнавати повного різну інтенсивність світла

73
Рис. 8.7. Прямокутні рівнобедрені скляні призми можна використовувати як призми повного відбивання
Рис. 8.8. Призми повного відби-
вання можна застосувати в перис-
копі замість плоских дзеркал
Рис. 8.9. Поширення світла у світловоді
74
відбивання на гранях. Найменша зміна положення ка-
меня або джерела світла спричиняє вихід світла крізь одні
грані та повне відбивання від інших — спостерігається за-
хоплююча «гра світла».
Явище повного відбивання світла знаходить багато
застосувань. На рис. 8.7 показано призми повного відби-
вання та хід світлових променів у них. Такі призми мо-
жуть заміняти дзеркала в перископах (рис. 8.8), дозволя-
ють перевернути зображення в оптичному пристрої тощо.
Але головне застосування явища повного відбивання
світла пов’язане з волоконною оптикою. Якщо виготовити
зі скла тонку нитку, то вона буде гнучкою. Розгляньмо,
що буде зі світловим променем, який потрапить усередину
такої нитки крізь полірований торець (рис. 8.9).
Промінь багато разів падатиме на гладенькі стінки
нитки, проте кожного разу під таким кутом, що відбува-
тиметься повне відбивання. Тому світло не виходитиме
крізь стінки, а «подорожуватиме» ниткою до її протилеж-
ного торця, навіть якщо нитку вигинати. Таку нитку на-
зивають світловодом. У вигнутому світловоді завдовжки
30 см і завтовшки 50 мкм світло послідовно відбивається
близько 4000 разів. Незважаючи на це, втрати енергії ста-
новлять лише близько 3 %.
 Світловоди використовують для підсвічування важко-
доступних місць, дослідження внутрішніх органів людини
під час медичних обстежень, декоративного або функціо-
нального підсвічування (рис. 8.10).
Джгут зі скляних ниток використовують як кабель
для швидкої передачі великих обсягів інформації*. Нині
розроблено технології виготовлення оптичного скла для
світловодів, які дозволяють передавати сигнали без під-
силення на сотні кілометрів. Скляний кабель до того ж
набагато легший за мідний, він не боїться корозії. Коли
ми дивимося телевізор або користуємося Інтернетом, ми
найчастіше навіть не здогадуємося, що потрібний нам сиг-
нал більшу частину свого «шляху» подолав за допомогою
волоконно-оптичних ліній зв’язку. Рис. 8.10. Застосування світловодів

3 Дисперсія світла. Кольори

Досі ми ніде не згадували, що світло від різних джерел
може відрізнятися за кольором. Тепер слід хоча б на по-
чатковому рівні розібратися в цьому питанні.

Чому ж тільки на початковому?

Кольори — це ж так красиво
та цікаво! Хочеться знати,
звідки все це береться!
Щоб глибоко аналізувати
питання про кольори,
треба краще розуміти
природу світла взагалі.
Ми ж поки що обминали
це питання.

Проте не треба недооцінювати й наш «початковий» рі-

вень. Ми фактично відтворимо дослідження та висновки
великого вченого, одного із засновників фізичної оптики
(та й усієї фізики) І. Ньютона.
До Ньютона вважали за очевидне, що звичне нам біле
(сонячне) світло є найпростішим. А от щоб отримати чер-
воне або зелене світло, нібито потрібно щось «додати» до
білого. Нікому навіть на думку не спадало здійснити екс-
периментальну перевірку цього твердження. У той же
час ще до Ньютона було відомо, що призма може надати
пучку білого світла райдужного забарвлення. Проте цьому
явищу не приділяли належної уваги. Ньютон зрозумів,
що для його дослідження слід скористатися вузькими

* Оскільки частота світлових хвиль набагато перевищує час-

тоту радіохвиль (див. розділ 3), кожною скляною ниткою
можна передавати щосекунди значно більше інформації, ніж
радіоканалом.

75

Рис. 8.11. Отримання спектра бі-
лого світла за допомогою призми
Приклад утворення спектра в при-
родних умовах — виникнення
райдуги. Це природне явище спо-
стерігається після дощу або за
наявності туману, коли в повітрі
є  безліч маленьких крапель води.
Найчастіше райдуга виникає за-
вдяки двом заломленням і одному
відбиванню світла в  краплі води.
Детальне пояснення механізму
виникнення райдуги для нас поки
що занадто складне.
76
пучками світла. Він проводив досліди в затемненій кім-
наті, світло до якої проникало лише крізь маленький отвір
у віконницях, а після проходження призми потрапляло на
білу стіну. Отриману в дослідах кольорову смугу назвали
спектром (рис. 8.11).
Якщо отриманий після проходження призми кольоро-
вий пучок пропустити крізь вузький отвір, можна виді-
лити з нього вузький пучок світла (наприклад, зелений).
Якщо тепер пропустити цей пучок крізь таку саму при-
зму, він змінить напрям, але не колір. Якщо ж пропус-
тити весь кольоровий пучок крізь таку саму перевернуту
призму, отримаємо знову пучок білого світла. На основі
отриманих результатів Ньютон і зробив висновок: біле
світло містить усі кольори спектра, а призма тільки
розділяє їх через різне заломлення. Кожній же вузькій ді-
лянці спектра відповідає якийсь «чистий» колір (у тому
розумінні, що його вже неможливо розділити на різні
«складові»).
Від часів Ньютона виникла традиція поділяти спектр
на сім ділянок: червоне, оранжеве, жовте, зелене, голубе,
синє та фіолетове світло. Проте цей поділ досить умов-
ний, бо кожна із зазначених ділянок спектра має багато
відтінків. Пересічна людина розрізняє більше ніж 150
таких відтінків, а професіонали й набагато більше. На-
справді ж пізніше ви переконаєтеся, що біле (наприклад,
сонячне) світло містить безліч «чистих» кольорів. Спектр
такого типу називають неперервним спектром.
Окрім «чистих» кольорів, існує безліч «складних»,
що утворюються внаслідок змішування «чистих» у різ-
них пропорціях. Існують пари кольорів, накладання яких
один на одного дає біле світло. Такі кольори називають
додатковими. Це, наприклад, червоне та зелене світло або
жовте та блакитне.
 Я читала, що будь-який Це «часткова» правда. Коли ми
колір можна відтворити, дивимося на екран телевізора, то відчуття
додаючи світло тільки різнобарвності виникає завдяки світінню
трьох кольорів: червоного, червоних, зелених та синіх точок (або
зеленого та синього. смужок), які заповнюють екран.
Чи це справді так?

Залежно від співвідношення яскравості відповідних

близьких точок екрана може виникати відчуття жовтого,
коричневого, пурпурного кольору… Це відчуття зумовлене
будовою нашого ока (див. § 10). Проте коли в  нас виникає
відчуття жовтого кольору, то це ще не значить, що ми спо-
стерігаємо «чистий» жовтий колір. Пропускання світла від
телеекрана крізь призму обов’язково свідчитиме про «об-
ман». Але якби наше око не можна було так «обманювати»,
ми б і досі не мали кольорового телебачення (рис. 8.12).
Розширення пучка білого світла в спектр свідчить, що
різні «складові» білого світла заломлюються по-різному. Рис. 8.12. Світні ділянки екранів
Зазвичай найменше заломлюється червоне світло, а най- різних типів
більше — фіолетове. Отже, показник заломлення скла є різ-
ним для різних ділянок спектра. Показник заломлення за-
лежить не тільки від речовини, а й від кольору світла.
Залежність показника заломлення речовини від ко-
льору називають дисперсією.
Наведені в табл. 8.1 значення показника заломлення
є насправді середніми для видимого світла. Оскільки показ-
ник заломлення n середовища залежить від швидкості v
 c
світла в цьому середовищі  n =  , можна дати й  інше
 v
означення: дисперсією називають залежність швидкості
світла в середовищі від кольору світла.
Колір тіла при освітленні його білим світлом визнача- Рис. 8.13. Колір тіла визначається
ється тим, як поверхня цього тіла відбиває світло. Якщо тим, як відбиває світло його по-
поверхня поглинає майже все світло, ми бачимо її чор- верхня
ною; якщо відбиває майже все світло — білою; якщо  ж
відбивання світла суттєво залежить від кольору — ви-
никає певне забарвлення. Наприклад, листя дерев, яке
найкраще поглинає червоне світло та відбиває зелене, ми
бачимо як зелене. Пелюстки ж троянд, які відбивають
тільки червоне світло, ми бачимо червоними (рис. 8.13).
Голубий колір чистого неба зумовлений тим, що в атмо­
сфері саме ця частина спектра найбільше розсіюється.
Якщо ж змінити освітлення, то ми побачимо зовсім
інший колір поверхні. Наприклад, якщо освітити зелене
листя червоним світлом, листя поглинатиме це світло.
Тому ми побачимо листя чорним (рис. 8.14). Театральні Рис. 8.14. Видимий колір тіла зале-
освітлювачі майстерно використовують такі ефекти. жить від освітлення

77
 4 Вчимося розв’язувати задачі
Задача 1. На рис. 1 показано хід променя, що перехо-
дить із повітря в оптичне скло. Визначте швидкість світла
в оптичному склі.
Дано: Розв’язання
α = 45° Позначимо на рисунку «зручні» точки, а також кути
AC = 12a падіння та заломлення α і γ (рис. 2). Позначимо бічну
BC = 5a сторону кожної клітинки a.
c = 3 ⋅108 м/с Щоб знайти швидкість v світла в склі, скористаємося
c c
v —? співвідношенням n = , звідки v = . Показник залом-
v n
лення оптичного скла може відрізнятися від наведеного
в табл. 8.1.
Визначимо його з другого закону заломлення світла
sin α n
= = n . З рис. 2 видно, що α = 45° .
sin γ 1
Розглянувши прямокутний трикутник ABC, отриму-
BC BC 5
ємо sin γ = = = .
AB 2
AC + BC 2 13
sin γ BC
Отже, v = c =c .
sin α sin α AC 2 + BC 2
Рис. 1 м м м
Перевіримо одиниці: [v ] = ⋅ = .
с 2
м +м 2 с
Визначимо значення шуканої величини:
B 5a  м
v = 3 ⋅108 ⋅ = 1,6 ⋅108   .
( ) ( )
2 2  с
0,707 ⋅ 5a + 12a
Це приблизно в 1,8 разу менше від швидкості світла
у вакуумі. Отже, відповідь добре узгоджується з відомими
γ даними про показник заломлення скла.
α A C Відповідь: v = 1,6 ⋅108 м/с.
Коментар. Як бачимо, сьогодні можна виміряти швид-
кість світла в прозорій речовині, не переймаючись вимі-
Рис. 2 рюванням малих проміжків часу.

Задача 2. Визначте кут падіння променя світла з пові-

тря на поверхню скла, якщо заломлений промінь утворює
прямий кут із відбитим.
Розв’язання. Скористаємося рис. 8.2. З нього видно,
що β + γ = 90° . Відповідно до другого закону відбивання
світла β = α , тому отримуємо γ = 90° − α . Отже, другий
sin α n
закон заломлення набуває вигляду = 2 або
sin (90° − α ) n1
n
tg α = 2 . Підставивши значення n1 = 1 і n2 = 1,60 , отри-
n1
муємо α = 58° .

78
 Задача 3. На рис. 8.3 показано проходження променя
світла крізь скляну призму, переріз якої має форму рівно-
бічного трикутника (усередині призми промінь паралель-
ний її основі). Визначте кут δ відхилення променя після
проходження призми.
Розв’язання. Кути рівнобічного трикутника дорівню-
ють 60°. Отже, кут заломлення при вході променя в скло
γ = 30° (рис. 3).
Скористаємося другим законом заломлення світла:
sin α n2 δ
= , звідки кут падіння променя на бічну грань δ1
α
sin γ n1 γ δ1
 n sin γ 
призми α = arcsin  2 . Підставивши значення n1 = 1
 n1  60° 60°
і n2 = 1,60 , отримуємо α = 53° . Таким чином, унаслідок
першого заломлення промінь «повертається» за ходом го-
динникової стрілки на кут δ1 = α − γ . Унаслідок другого Рис. 3
заломлення (на виході з призми) промінь ще раз відхиля-
ється на такий самий кут за ходом годинникової стрілки.
Отже, загальний кут відхилення після проходження при-
зми δ = 2δ1 = 2 (α − γ ) = 46° .

Задача 4. Переріз скляної призми має форму рівнобіч-

ного трикутника. Світловий промінь падає на призму пер-
пендикулярно до її поверхні. Визначте кут δ відхилення
променя після проходження призми.
30°
Розв’язання. Оскільки кут падіння променя на поверхню
скла дорівнює нулю, напрям променя при вході в  призму α
не змінюється. Таким чином, кут падіння променя на другу
бічну поверхню призми α = 60° (рис. 4). Якщо спробувати δ
sin α 1
застосувати другий закон заломлення світла = , то
sin γ nскла 60° 60°
отримаємо sin γ = nскла sin α > 1, що неможливо. Можна було
й відразу звернути увагу, що кут падіння перевищує гранич-
ний кут повного відбивання на межі скла з повітрям (39°). Рис. 4
Отже, світло зазнає повного відбивання та падає перпендику-
лярно на третю грань призми, крізь яку й виходить. Кут від-
хилення променя δ = 60° .

a
Підбиваємо підсумки 1
b

Заломленням світла називають зміну напряму поши- O

2
рення світла під час переходу з одного середовища
g
в інше. sin a
=n
Величину n називають показником заломлення дру- sin g
гого середовища відносно першого. Показник за-
ломлення середовища відносно вакууму називають
абсолютним. Він показує, у скільки разів швидкість
світла в  середовищі менша, ніж у вакуумі. Для ваку-
уму n = 1 , для будь-якого середовища n > 1 .

79
 Якщо n1 > n2 і кут падіння світла перевищує граничний кут повного
Чому ж кістка
відбивання, то світло не потрапляє в друге середовище — спостеріга-
зелена?!
ється повне відбивання.
Пропускаючи вузький пучок білого світла крізь скляну призму,
можна отримати спектр — смугу, забарвлення якої змінюється від
точки до точки. Біле світло є складним, воно містить усі кольори
спектра, а призма тільки розділяє їх через різне заломлення. Залеж-
ність показника заломлення речовини (отже, і швидкості світла в ре-
човині) від кольору називають дисперсією.
Колір тіла при освітленні його білим світлом визначається тим, як по-
верхня цього тіла відбиває світло. Наприклад, якщо поверхня з  усіх
кольорів спектра добре відбиває лише зелений, ми бачимо її саме
зеленою. За іншого освітлення видимий колір поверхні змінюється.

Контрольні запитання
1. Що таке заломлення світла? 2. Сформу-
люйте закони заломлення світла. 3. Який
фізичний зміст абсолютного показника за-
ломлення? 4. Яка рідина має більшу оптичну
густину: гліцерол чи спирт? 5. За яких умов
спостерігається повне відбивання світла?
6.  Скільки різних кольорів містить спектр
білого світла? 7.  Який колір у спектрі білого
світла розташований між жовтим і голубим?
8. Яку залежність називають дисперсією?

Вправа № 8 
1. Кут падіння променя з повітря на по- так само, як саме Сонце. А от близько 12 го-
верхню прозорої пластмаси дорівнює 60°, дини на зображення Сонця у воді вже можна
а  кут заломлення — 30°. Визначте показник спокійно дивитися. Чим це пояснюється?
заломлення пластмаси.
7. Які з променів (рис. 2) зазнають повного
2. Визначте швидкість світла в гліцеролі. відбивання на межі води з повітрям?
3. Яке із середовищ (рис. 1) має найбільшу
оптичну густину? найменшу?
Повітря
1

2
3
Рис. 1
4. Поясніть за допомогою рисунка, чому гли-
бина струмка з прозорою водою при погляді
зверху завжди здається меншою, ніж вона є.
5. Коли ви стоїте біля багаття, вам здається,
що контури дерев по інший бік від цього ба-
гаття весь час змінюються (викривляються
та розпливаються). Яким явищем це поясню-
ється?
6. Улітку рано-вранці зображення Сонця
в спокійній воді сліпить незахищені очі майже
1 4
3
2 Вода
Рис. 2
8. Яке світло — червоне чи синє — швидше
поширюється в склі? Скористайтеся рис. 8.11.
9. Пучок білого світла падає з повітря на по-
верхню води під кутом 45°. Який кут утво-
рюють між собою у воді червоні та фіолетові
промені? Показник заломлення води для чер-
воного світла 1,329, а для фіолетового — 1,344.

80
 10.  Поясніть походження синього кольору:
а) футболки; б) скла у віконному вітражі.
11.  На білому аркуші паперу намалювали
червоний квадрат, а в ньому зробили зелений
напис. За якого освітлення квадрат стане не-
видимим? Що буде видно, якщо на аркуш па-
датиме зелене світло?
Експериментальні завдання 
1. Покладіть на стіл аркуш білого паперу,
а на нього — скляну призму. Спрямуйте
на призму вузький пучок білого світла або
світла лазерної указки. Накресліть на папері
контури призми та хід центрального світло-
вого променя. Потім поставте на той самий
аркуш широку скляну кювету з водою та по-
кладіть у воду призму так, щоб її контури
збігались із накресленими. Спрямуйте на
призму пучок світла в тому самому напрямі.
Порівняйте хід променів у двох дослідах, по-
ясніть отриманий результат.
Фізика і техніка в Україні
Інститут очних хвороб і тканинної терапії
ім. В. П. Філатова
Національної академії медичних наук України
(Одеса)
Інститут заснований у 1936 році. Його заснов­
ником і першим директором був академік Во-
лодимир Петрович Філатов, чиє ім’я заклад
носить нині. Саме тут 1938 року В. П. Філа-
тов одним із перших у світі здійснив успішну
операцію з пересадки рогівки. 1963 року про-
фесор інституту Леонід Ліннік уперше у світі
здійснив успішну лазерну коагуляцію, «при-
варив» сітківку ока людини, започаткувавши
еру лазерів в офтальмології. Аналогів фото-
коагулятора ОК-1, розробленого у співпраці
з КБ «Точмаш», у світовій медицині тоді не
існувало. У наступні роки зір було повернуто
тисячам пацієнтів. Пізніше в інституті було
розроблено нові прилади та методи діагнос-
тики, магніт для вилучення чужорідних тіл
із заднього відділу ока.
У наш час інститут є одним із провідних
офтальмологічних центрів Європи та голов­
ним в Україні з проблем офтальмології.
12.  Поясніть, чому в разі проходження крізь
призму широкого пучка світла забарвлення
виникає тільки біля його країв.
13.  Доведіть, що після проходження світла
крізь плоскопаралельну пластинку напрям
його поширення не змінюється.
2. Накресліть на білому папері коло радіу-
сом близько 1 см. Освітіть його джерелами
червоного, зеленого та синього світла. Для
цього можна застосувати світлодіоди або зви-
чайні ліхтарики, пропустивши їх світло крізь
світло­фільтри. Змінюйте інтенсивність кож-
ного з трьох світлових пучків (наприклад, від-
даляючи джерела світла від паперу). Спосте-
рігайте зміну забарвлення освітленого кола.
Спробуйте отримати таким чином білий колір.
Пріоритетними є розробки з трансплантації
тканин; патогенезу та лікування опіків очей
і їх наслідків, катаракт, глаукоми, відшару-
вання сітківки, пухлин ока; вивчення впливу
на біологічні об’єкти лазерного випроміню-
вання, ультразвуку, магнітних полів, кріовп-
ливу. Значна кількість робіт здійснюється
у співпраці з фахівцями-фізиками.
Виконується близько 20 науково-дослідних
робіт, у тому числі по лінії міжнародного спів-
робітництва. Інститут має велику клінічну
базу — вісім профільних відділень. Постійно
здійснюється підвищення кваліфікації ліка-
рів-офтальмологів з усіх областей України.
81
  Лабораторна робота № 3 Вказівки до роботи
Тема Підготовка до експерименту
Дослідження заломлення Установіть екран зі щілиною на аркуш паперу. Пере-
світла. міщаючи джерело світла, отримайте на аркуші за щі-
линою добре помітну яскраву світлу смужку. Поставте
посередині аркуша скляну пластинку та переконай-
теся, що заломлене на її поверхні світло теж утворює
добре помітну яскраву смужку (кут падіння світла має
бути щонайменше 40–45°). Надалі вважатимемо, що
світлові промені йдуть посередині відповідних смужок.
Експеримент
1. Накресліть на аркуші гостро заточеним олівцем кон-
Мета: тури скляної пластинки. Поставте дві точки посере­дині
світлої смужки, що відповідає падаючому променю,
експериментально перевірити а також точку в місці виходу світла з пластинки.
закон заломлення світла, ви- 2. Прибравши з аркуша екран і пластинку, акуратно
міряти показник заломлення
здійсніть усі побудови відповідно до рисунка. Радіус
прозорої речовини.
кола має бути настільки великим, наскільки дозво-
Обладнання: ляє розмір аркуша.
3. Виміряйте довжину відрізків AE і CD.
джерело світла, екран зі щіли- 4. Проведіть експеримент ще двічі, змінюючи кут па-
ною, скляна пластинка, олі- діння.
вець, лінійка, косинець, чис-
тий аркуш паперу. Обробка результатів експерименту
Занесіть результати вимірювань до таблиці. За резуль-
Теоретичні відомості татами кожного досліду обчисліть значення n.
Згідно із другим законом за- Номер AE
sin α AE, см CD, см n=
ломлення світла = n, де досліду CD
sin γ
n  — абсолютний показник за-
ломлення скла. Саме це співвід-
1
ношення ми й перевірятимемо
під час роботи. Щоб уникнути 2
необхідності вимірювання ку­
3
тів транспортиром, проведе­мо
коло з центром у  точці B (див.
рисунок) та побудуємо пря- Аналіз результатів експерименту
мокутні трикутники ABE 1. Порівняйте отримані значення абсолютного показ-
AE ника заломлення.
і  CBD. Оскільки sin α = , 2. Порівняйте отримані значення з тими, що наведені
CD AB
sin γ = і AB = BC , отри­ в табл. 8.1.
BC 3. Зробіть висновок.
муємо
AE 1
n= . A E Творче завдання
CD
Виміряйте значення граничного кута повного відби-
2 α
B вання α 0 (для цього можна пускати світло крізь бічну
сторону пластинки) та визначте значення абсолютного
показника заломлення, скориставшись отриманим зна-
γ ченням α 0 .

D 3
82 C 4
§ 9. Лінзи. Формула тонкої лінзи

1 Що таке лінзи, їх типи та характеристики

Природа «винайшла» лінзи задовго до людини. На-
приклад, очі багатьох живих істот містять по кілька лінз. а б
Проте коли вчені розібралися в принципі дії лінзи, це різко
розширило горизонти пізнання та зробило життя людей
зручнішим і безпечнішим. Людство зазирнуло в  глибини
космосу і знайшло бурхливе життя в краплі звичайної
води, стало можливим розгледіти далекі кораблі в морі та
виправити дефекти зору. То що ж таке лінза? Надалі ми
з вами обмежимося розглядом сферичних лінз.

! Лінзою називають прозоре тіло, обмежене двома сфе- Рис. 9.1. Сферичні лінзи різної
форми: а — опуклі; б — увігнуті
ричними поверхнями.

На рис. 9.1 показано деякі приклади лінз. Лінзу на-

зивають опуклою, якщо її товщина посередині більша, ніж
біля країв; якщо товщина лінзи посередині менша, ніж біля Зверніть увагу!
країв, лінзу називають увігнутою. Плоску поверхню теж можна
Ми розглядатимемо тільки тонкі лінзи (тобто такі, тов- розглядати як граничний випа-
щина яких дуже мала порівняно з радіусами сферичних док сферичної (коли радіус стає
поверхонь, що обмежують лінзу). Для таких лінз можна безкінечно великим).
користуватися поняттям площини лінзи. Оптичний центр  O
лінзи (рис. 9.2) — це точка, у якій товщина лінзи є най-
більшою (для опуклої лінзи) або найменшою (для ввіг-
нутої лінзи). Через оптичний центр перпендикулярно до Площина
площини лінзи проходить її головна оптична вісь (на цій лінзи
осі лежать центри сферичних поверхонь лінзи).
Якщо напрямити на лінзу пучок світла паралельно до
головної оптичної осі, то після заломлення світла в  лінзі
можливий один із двох результатів: отримаємо або збіж- O
ний пучок променів, які перетинаються на головній оптич-
ній осі, або розбіжний пучок променів, продовження яких
Головна
теж перетинаються на головній оптичній осі (рис.  9.3). оптична вісь
Відповідно до цього лінзи поділяють на збиральні та роз-
сіювальні (на рис. 9.3 наведено їх умовні позначення). Рис. 9.2. Головна оптична вісь,
Точку перетину променів або їх продовжень у цьому ви- оптичний центр О, площина тон-
падку називають фокусом лінзи та позначають F. кої лінзи

а б

F F Рис. 9.3.
Збиральна (а)
та розсіювальна (б)
лінзи

83
 Фокус називають дійсним, якщо в ньому перетина-
ються заломлені промені (тобто у випадку збиральної
лінзи). Фокус називають уявним, якщо це точка перетину
продовжень заломлених променів (тобто у випадку розсі-
ювальної лінзи). Відстань між оптичним центром і фоку-
сом лінзи (фокусну відстань) теж позначають F. Будемо
вважати F > 0 для дійсного фокуса і F < 0 — для уявного.
Очевидно, що чим більше змінюються напрями проме-
нів після проходження лінзи (чим сильніше заломлення),
тим менша відстань між оптичним центром і фокусом
1
лінзи. Лінзу характеризує оптична сила D = (D>0
F
для збиральної лінзи і D < 0 для розсіювальної). Одини-
цею оптичної сили в СІ є діоптрія (1 дптр = 1 м–1).
Чи правильно 1 дптр — це оптична сила збиральної лінзи з фокус-
я розумію, що опукла
ною відстанню 1 м.
лінза — це те саме,
Кожна лінза має два фокуси, розташовані по
що й збиральна,
а ввігнута — те саме, різні боки від неї. Хоч сама лінза може бути несиме-
що розсіювальна? тричною, як це й показано на рис. 9.3, фокуси роз-
ташовані на однакових відстанях від оптичного
а Вода центра лінзи, якщо з обох боків її оточує те саме
середовище.

Це не завжди так,
бо характер заломлення
залежить не тільки
від форми лінзи,
а й від оптичної густини
її матеріалу.

Якщо оптична густина середовища більша за оптичну

б Вода густину матеріалу лінзи, то опукла лінза є розсіювальною
(на рис. 9.4 це показано на прикладі повітряної лінзи у воді).

2 Побудова зображень у лінзах

Найбільш важлива для нас властивість лінз — вони
здатні створювати зображення світних точок і відповідно
предметів. Ви вже знаєте, що зображення може бути дій-
сним або уявним. Важливо лише, щоб промені від точки A
або їх продовження перетиналися в одній точці A1, вона
і  є зображенням вихідної точки* (див. рис. 7.12 на c. 64).

* Наведені твердження стосуються тільки параксіальних про-

менів, які утворюють малі кути з головною оптичною віссю.
Рис. 9.4. Скляні (а) та повітряні (б) Але й параксіальні промені не перетинаються точно в точці A1,
лінзи у воді а проходять близько до неї.

84
 Спостерігач сприйматиме зображення A1 , якщо йому
в очі потрапляє розбіжний пучок променів. У випадку дій- 1
сного зображення є ще одна можливість: якщо в точці A1 2
O F
поставити екран, який розсіює відбите світло, то спостері-
F
гати зображення A1 можна буде з будь-якої точки перед 3
цим екраном.
Щоб знайти зображення точки, досить знайти перетин
двох променів, які вийшли з цієї точки та зазнали залом-
лення в лінзі. Які саме промені для цього вибрати — не
1
має значення, тому найчастіше вибирають два із трьох
«зручних» променів (рис. 9.5). 2
O F
За допомогою цих променів можна побудувати зобра-
F
ження світних точок або предметів, які розташовані перед
лінзою. Побудуємо, наприклад, зображення предмета AB 3
в збиральній лінзі (рис. 9.6) та визначимо характеристику
цього зображення (дійсне воно чи уявне, збільшене чи
зменшене, пряме чи обернене). Рис. 9.5. Хід «зручних» променів
у  лінзах: 1 — промінь, паралель-
Щоб побудувати зображення A1 точки A, скориста- ний головній оптичній осі лінзи;
ємося двома променями (рис. 9.7): промінь 1 виходить 2  — промінь, який проходить че-
з точки A паралельно головній оптичній осі лінзи, а після рез оптичний центр лінзи (після
заломлення йде через фокус, а промінь 2 йде через оптич- двох заломлень він зберігає по-
ний центр лінзи, не змінюючи свого напряму. Ці промені чатковий напрям); 3 — промінь,
який проходить через фокус або
перетинаються в точці A1. Точка ж B1 лежить на голов­ напрямлений у фокус
ній оптичній осі лінзи на такій самій відстані від пло-
щини лінзи, як і точка A1. Зображення A1B1 є дійсним,
збільшеним (у два рази), оберненим (тобто перевернутим).
Радимо самостійно здійснити побудови та переко-
натися, які зображення дають лінзи в різних випадках Зверніть увагу!
(позначимо відстань між предметом і площиною лінзи Якщо змінити напрям променя 3
через  d, відстань між зображенням і площиною лінзи  — на протилежний, отримаємо про-
через  f ). Розсіювальна лінза в усіх випадках дає уявне мінь, аналогічний променю 1
зменшене пряме зображення. У випадку ж збиральної
лінзи:
• за дуже великих d зображення дійсне, обернене,
зменшене практично до точки, f ≈ F (зображення
майже у фокальній площині лінзи);
• за d > 2F зображення дійсне, зменшене, обернене,

F < f < 2F ;

A A 1
2
B1
B F B F F

A1

Рис. 9.6. Предмет, розташова- Рис. 9.7. Побудова зображення предмета в збиральній лінзі
ний перед збиральною лінзою

85
Зверніть увагу! • за d = 2F зображення дійсне, рівне предмету, обер­
нене, f = 2F ;
Для визначення ходу променів
буває зручно скористатися й тим, • за F < f < 2F зображення дійсне, збільшене, обер­
що будь-які паралельні промені
нене, f > 2F ;
(навіть не паралельні головній • за d = F промені від кожної точки предмета вихо­
оптичній осі) після проходження дять із лінзи паралельним пучком (кажуть, що зо­
збиральної лінзи перетинаються браження утворюється «на безкінечності»);
у фокальній площині, яка прохо­ • за 0 < d < F зображення уявне, збільшене, пряме (це
дить через фокус лінзи та перпен­ типовий випадок застосування «збільшувального
дикулярна до її головної оптичної скла»).
осі. У  випадку ж розсіювальної
лінзи у  фокальній площині пере­
тинаються не самі промені, а їх
продовження. 3 Формула тонкої лінзи
Виведемо формулу, що дасть змогу без геометрич­
них побудов визначити положення зображення, яке дає
лінза. Розгляньмо як приклад випадок збиральної лінзи
( F > 0) , перед якою на відстані d > F розташовано предмет AB
заввишки h. Лінза дає дійсне зображення A1B1 зав­
вишки H на відстані f від площини лінзи.
На рис. 9.8 наведено два «зручних» промені, які вихо­
дять з точки A і проходять через A1.
Скористаємося тим, що на рис. 9.8 є дві пари подібних
A трикутників (першу з них позначено горизонтальним,
C
а другу — вертикальним штрихованням).
h Розглядаючи першу пару трикутників (ABO і A1B1O ),
F B1
H f
B d O отримаємо пропорцію = . Розглядаючи ж другу пару
H h d
A1 трикутників (COF і A1B1F ), отримаємо пропорцію
A1 B1 FB1 H f−F
= , тобто = .
Рис. 9.8. До виведення формули OC OF h F
тонкої лінзи
Прирівняємо праві частини цих двох пропор­цій:
f f−F
= , звідки fF + dF = df . Розділивши останнє рів­
d F
няння на добуток dfF, одержимо формулу тонкої лінзи:
1 1 1
+ = . Звернімо увагу й на співвідношення для ліній-
d f F
H f
ного збільшення лінзи: Γ = = .
h d
Зрозуміло, ми мали б тепер повторити виведення фор­
мули для інших випадків (зображення уявне, лінза роз­
сіювальна тощо). Ми ж просто наведемо результат: фор­
Зверніть увагу! мулу тонкої лінзи завжди можна записати у вигляді
1 1 1
Формула для лінійного збіль­ + = = D . Проте значення величин у цій формулі мо­
шення в загальному випадку має d f F
жуть бути від’ємними: F < 0 відповідає уявному фокусу
H f
вигляд Γ = = . (розсіювальній лінзі), f < 0 — уявному зображенню.
h d

86
 Розберемося глибше
Може бути навіть d < 0 , що відповідає «уявному пред-
мету». Звісно, ідеться не про галюцинації, а про реальні
світлові явища. Просто від реальної світної точки завжди
d
йде розбіжний пучок променів. А на лінзу може інколи
падати збіжний пучок від попередньої лінзи (рис. 9.9),
який за відсутності лінзи зійшовся б у певній точці. У та-
кому випадку вважатимемо, що d є від’ємним, а за моду-
Рис. 9.9. Збіжний пучок променів
лем дорівнює відстані від площини лінзи до цієї точки. відповідає уявній світній точці

4 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. На рис. 1 показано світну точку  A A
та її зображення A1, отримане за допомогою
лінзи, а також головну оптичну вісь MN цієї
лінзи. Визначте положення оптичного центра
лінзи та її фокусів. Яка це лінза — збиральна чи M N
розсіювальна?
A1
Розв’язання. Судячи з рис. 1, лінза дає обер-
нене (перевернуте) зображення. Отже, це зби- Рис. 1
ральна лінза. Її оптичний центр O розташований
на прямій AA1 (рис. 2). Площина лінзи прохо- A
дить через точку O перпендикулярно до MN.
Промінь, який виходить з точки A паралельно
головній оптичній осі, після заломлення прохо- F F
дить через точку A1. Точка перетину цього про- M O N
меня з MN — правий фокус лінзи. Лівий фокус
A1
можна знайти як точку, що лежить на MN зліва
від точки O на такій самій відстані, як правий
фокус. А можна скористатися «зручним» проме-
Рис. 2
нем 3 (див. рис. 9.5).

Задача 2. Лінза з оптичною силою 5 дптр дає зобра-

ження предмета, збільшене вдвічі. Визначте відстань між
лінзою та предметом.
Розв’язання Дано:
Оптична сила лінзи додатна, тобто лінза збиральна. D = 5 дптр
В  умові не сказано, дійсне чи уявне зображення дає лінза Γ =2
(обидва варіанти збільшеного зображення є можливими).
d—?
f
Отже, із формули Γ = випливає, що f = ±Γd . Тоді
d
1 1
формула тонкої лінзи набуває вигляду ± = D , звідки
d Γd
Γ ±1
d= . Отже, задача має два розв’язки.
ΓD

87
 1
Перевіримо одиниці: [d ] = = м.
дптр
Визначимо значення шуканої величини:
2+1 2 −1
d1 = = 0,3 (м), d2 = = 0,1 (м).
2⋅5 2⋅5
Радимо побудувати зображення предмета
в  зручному масштабі та переконатися, що обидві
отримані відповіді є правильними.
Відповідь: d1 = 0,3 м, d2 = 0,1 м.
A

Задача 3. На рис. 3 показано світну точку A,

B хід одного променя від неї крізь лінзу та головну
оптичну вісь  MN цієї лінзи. Визначте побудовою
M N
зображення A1 та фокуси лінзи. Дайте характерис-
тику зображення.
Розв’язання. Характер заломлення променя від-
разу показує, що лінза розсіювальна. Опустивши
Рис. 3
перпендикуляр із точки B (рис. 4) на головну
оптичну вісь, знаходимо оптичний центр O лінзи.
A
Промінь AO проходить лінзу, не змінюючи напряму.
A1 Продовживши заломлений у точці B промінь, на його
B перетині з AO знаходимо зображення A1. Воно є уяв-
ним (говорити про «збільшення» або «перевертання»
M F O F N
точки не має сенсу; якби поблизу точки  A був роз-
ташований предмет, його зображення було  б змен-
шеним і прямим). Щоб знайти уявний фокус лінзи,
пустимо з точки A промінь, паралельний головній
Рис. 4 оптичній осі. Після заломлення в лінзі продовження
цього променя проходить через зображення A1 та
перетинає головну оптичну вісь у фокусі. Другий фо-
кус розташований на такій самій відстані з іншого
боку лінзи.
F O F
Задача 4. На рис. 5 показано світловий промінь,
що падає на розсіювальну лінзу. Накресліть подаль-
ший хід цього променя.
Рис. 5 Розв’язання. Скористаємося тим, що продо-
вження всіх паралельних променів після прохо-
1 1 дження крізь розсіювальну лінзу перетинаються
в одній точці, яка розташована у фокальній площині
2 B A лінзи (у цьому випадку це ліва фокальна площина).
F
Накреслимо промінь 2, паралельний даному, який
F O
проходить через оптичний центр  О лінзи (рис. 6).
Цей промінь не змінює свого напряму, пройшовши
крізь лінзу. Продовження променя 1 перетинає фо-
кальну площину в точці B. Отже, після проходження
Рис. 6 лінзи промінь 1 напрямлений уздовж прямої AB.

88
 Підбиваємо підсумки
Лінзою називають прозоре тіло, обмежене двома сферичними по-
верхнями. Головна оптична вісь лінзи проходить через центри
сферичних поверхонь, що її обмежують.
Промені, що падають на лінзу паралельно її головній оптичній
осі: F
 утворюють збіжний пучок і перетинаються у фокусі збираль-
ної лінзи; F > 0
 утворюють розбіжний пучок, їх продовження перетинаються

у фокусі розсіювальної лінзи.
Для побудови зображення можна скористатися «зручними» про- 1
менями: 1 — паралельним головній оптичній осі; 2 — таким, що D=
проходить через оптичний центр лінзи; 3 — таким, що прохо- F
дить через фокус або напрямлений до фокуса.
Розсіювальна лінза дає уявне зменшене пряме зображення пред-
мета за будь-якого його розташування. Збиральна лінза залежно
від розташування предмета дає дійсне або уявне, збільшене або
зменшене, пряме або обернене зображення.
1 1 1
Формула тонкої лінзи має вигляд + = (d, f — відстані від-
d f F F
повідно між предметом та його зображенням і площиною лінзи).

Усі три величини d, f, F можуть бути від’ємними, якщо відпо-

H f F < 0
відна точка є уявною. Лінійне збільшення лінзи Γ = =
h d
(h, H — висоти відповідно предмета та його зображення).

Контрольні запитання
1. Що таке лінза? тонка лінза? 2. Через які
точки проходить головна оптична вісь лінзи?
3.  Які точки називають фокусами лінзи?
4.  Чим відрізняються збиральні та розсі-
ювальні лінзи? 5. Що таке оптична сила
лінзи? 6.  Накресліть «зручні» промені для
збиральної та розсіювальної лінзи. 7. Яке зо-
браження дає збиральна лінза з фокусною
відстанню 20 см, коли предмет розташований
у 50 см від неї? 8. Запишіть формулу тон-
кої лінзи. 9. За якої умови у формулі тонкої
лінзи слід уважати f < 0 ?

Вправа № 9
1. На рис. 1 показано світну точку A та її лінзи. Визначте для кожного випадку поло-
зображення A1, отримане за допомогою ження оптичного центра лінзи та її фокусів,
лінзи, а також головну оптичну вісь MN цієї тип лінзи (збиральна чи розсіювальна).

A A1
A1
A

M N M N

а б

Рис. 1

89
 2. Побудуйте зображення предметів, розта- 11.  Побудуйте зображення світної точки A,
шованих перед збиральною лінзою з оптич- розташованої на головній оптичній осі зби-
ною силою 10 дптр на відстані: а) 5 см; ральної лінзи (рис. 4).
б) 15 см; в) 20 см; г) 30 см. Дайте характерис-
12.  Доведіть справедливість формули тонкої
тику кожного із зображень.
лінзи: а) для розсіювальної лінзи; б) для зби-
3. Побудуйте зображення предметів, розташо- ральної лінзи, якщо предмет розташований
ваних перед розсіювальною лінзою з оптичною між лінзою та її фокусом.
силою –10 дптр на відстані: а) 10 см; б) 30 см.
Дайте характеристику кожного із зображень.
4. Предмет заввишки 2 см розташовано
на  головній оптичній осі збиральної лінзи 1
на  відстані 24 см від лінзи. На якій відстані
M F F N
від лінзи потрібно розмістити екран, щоб
отримати на ньому зображення? Визначте 2
висоту цього зображення. Фокусна відстань
лінзи дорівнює: а) 8 см; б) 12 см.
5. Предмет заввишки 1,5 см розташовано Рис. 2
на  головній оптичній осі розсіювальної лінзи
на відстані 24 см від лінзи. На якій відстані
від лінзи розташоване зображення цього
предмета? Визначте висоту зображення. Фо-
кусна відстань лінзи дорівнює –12 см.
6. Побудуйте подальший хід променів, які
падають на збиральну лінзу (рис. 2).
7. Доведіть, що дійсне зображення предмета
в лінзі завжди є оберненим (перевернутим), Рис. 3
а уявне зображення — прямим.
8. Дайте характеристику зображення, отри-
маного за допомогою лінзи (рис. 3).
9. Фокусна відстань збиральної лінзи дорів-
нює 14 см. На якій відстані від лінзи слід
розташувати предмет заввишки 1 см, щоб
A F O F
отримати: а) дійсне зображення заввишки
2  см; б) дійсне зображення заввишки 5 мм;
в) уявне зображення заввишки 2 см?
10.  Лінза з оптичною силою D = −5 дптр дає
зображення предмета, зменшене вдвічі. Ви-
значте відстань між лінзою та предметом. Рис. 4

Експериментальні завдання 
1. Отримайте на екрані за допомогою лінзи 2. Бризніть водою на екран великого теле-
зображення яскраво освітленого предмета. візора. Користуючись краплями як лінзами,
Потроху закривайте лінзу: спочатку верх- роздивіться структуру зображення на екрані.
ній край, потім верхню половину, потім три Оцініть оптичну силу отриманих вами «лінз».
чверті. Спостерігайте за зміною зображення: чи
зникає якась його частина? Зробіть висновок.

90
  Лабораторна робота № 4 Вказівки до роботи
Експеримент
Тема
1. Отримайте на екрані за допомогою лінзи чітке збіль-
Визначення фокусної від- шене зображення джерела світла.
стані та оптичної сили тонкої 2. Виміряйте відстань d від джерела світла до лінзи та
лінзи. відстань f від лінзи до екрана.
3. Проведіть експеримент ще двічі, отримавши змен-
шене зображення та приблизно рівне самому дже-
релу світла.

Обробка результатів експерименту

Занесіть результати вимірювань до таблиці. За резуль-
татами кожного досліду обчисліть за відомими вам
формулами значення F, D; занесіть їх у таблицю.
Мета:
Номер
навчитися отримувати d, м f, м F, м D, дптр
досліду
на екрані зображення за
допомогою збиральної лінзи,
визначати фокусну відстань
і оптичну силу лінзи. 1
2
Обладнання: 3
джерело світла, збиральна
лінза на підставці, екран,
мірна стрічка.
Аналіз результатів експерименту
1. Порівняйте три отриманих значення фокусної від-
стані між собою.
Теоретичні відомості 2. Зробіть висновок.
Згідно із формулою тонкої
1 1 1
лінзи + = = D (d, f —
d f F Творче завдання
відстані відповідно від пред-
Отримайте на екрані чіткі перевернуті зображення
мета та його зображення до
предметів, відстань до яких щонайменше кілька ме-
площини лінзи). Звідси фо-
трів (наприклад, зображення вікна та дерева за вік­
df
кусна відстань лінзи F = . ном). Виміряйте та запишіть відстань від лінзи до
d+f
За умови d > F зображення екрана. Як можна за результатом цього досліду визна-
є дійсним і його можна спо- чити фокусну відстань лінзи?
стерігати на екрані. Коли d
набагато перевищує F, можна
вважати d → ∞ . Тоді отриму-
ємо f → F , тобто зображення
утворюється у фокальній пло-
щині.

91
 § 10. Око та оптичні прилади

1 Будова ока, зір і бачення

Оптична система ока ство-
рює на сітківці (своєрідному
екрані) дійсні зменшені зо-
браження предметів. Світло-
чутливі ж елементи сітківки
надсилають у головний мо-
зок інформацію про ці зобра-
ження. Цікаво, що картина
довкілля на сітківці є оберне-
ною (перевернутою), як і дій-
сне зображення в лінзі. Ста-
вить усе на свої місця наш
головний мозок —
останнє слово тут
саме за ним.
Людське око за своєю складністю та досконалістю
перевершує більшість винайдених людиною оптичних
пристроїв. Оптичну систему ока можна подумки замі-
нити однією лінзою. Оскільки око утворює дійсні зобра-
ження, ця лінза є збиральною. Проте насправді в будові
ока (рис. 10.1) можна виділити кілька лінз (не тільки зби-
ральних).
Перш за все природа потурбувалася про надійний за-
хист такого важливого та вразливого органа, як око:
його вкриває тонка, але міцна, приблизно сферична обо-
лонка  — склера. Передня частина цієї оболонки (рогівка)
є  прозорою та дещо виступає вперед. Зовнішнє світло
крізь рогівку і шар прозорої рідини потрапляє в зіницю —
«вхідний отвір» внутрішньої частини ока. Зіницю оточує
райдужна оболонка, що може прикрашати людину, але
з точки зору оптики є несуттєвою частиною ока.

Склера

Райдужка Судинна оболонка

Зіниця Сітківка

Кришталик

Прозора рідина Зоровий нерв

Кровоносні судини
Рогівка

Війковий м’яз Сліпа пляма

Склоподібне тіло

Рис. 10.1. Схематичне зображення людського ока

Діаметр зіниці змінюється під дією відповідних м’язів

від 1,5 до 8  мм, проте така зміна відбувається рефлек-
торно, свідомо змінювати діаметр зіниці ми не можемо.
Зіниця  звужується, реагуючи на яскраве світло, та роз-
ширюється при слабкому освітленні, щоб в око потра-
пляло більше світла. Звуження зіниці сприяє підвищенню
чіткості зображення на сітківці. Зазначимо, що зіниця ре-
агує на зміну освітлення не миттєво, запізнення становить
близько 1 с.
Після зіниці світло проходить крізь кришталик  — при-
родну пружну лінзу. М’яз, що охоплює кришталик, може

92
стискати його з боків і робити більш опуклим. Це спричи-
няє більш сильне заломлення світла, а отже, збільшення Навколо фізики
оптичної сили кришталика та ока в цілому. Коли м’яз Астронавти, що літали на Мі-
розслабляється, кришталик, як і інші пружні тіла, по- сяць, розповідали про спалахи
новлює свою початкову форму. Зміна його форми відбува- та смужки світла, які вони ба-
ється рефлекторно, як і зміна діаметра зіниці. чили, заплющивши очі. Піз-
ніше з’ясу­валося, що відчуття
Далі світло проходить склоподібне тіло всередині ока
світла викликала космічна
та потрапляє на сітківку. Саме сітківка перетворює світ-
радіація, яка опромінювала
ловий сигнал на нервові імпульси, що несуть інформацію
сітківку ока поза межами маг-
до головного мозку крізь зоровий нерв. У місці його ви- нітосфери Землі.
ходу (це сліпа пляма) на сітківці немає світлочутливих
елементів, тому відповідна невелика частина загальної
картини довкілля для нас недоступна. Судинна оболонка
живить око.
Світло зазнає всередині ока кількох заломлень. Най-
сильніше з них — найперше, на межі повітря та рогівки.
Проте дуже важливу роль відіграє й заломлення на по-
верхні кришталика, єдиної «керованої» лінзи в склад-
ній оптичній системі ока. Річ у тім, що за певної форми
кришталика (певної оптичної сили ока) на сітківці утво-
рюється чітке зображення тільки предметів, що розташо-
вані від ока на певній відстані. Зображення ж усіх інших
предметів є нечіткими, розмитими. Зміна кривизни кри-
шталика (а вона відбувається весь час) дає можливість по
черзі роздивитися предмети, від найближчих до дуже да-
леких.

Мозок утворює цілісну картину

довкілля, і ми навіть не поміча-
ємо, як невтомно наше око «ска-
нує» все навколо. Цьому сприяє
й  інерція зору: зорове відчуття
зберігається близько 0,1 с, а за
такий час око встигає отримати
всю необхідну інформацію для
утворення загальної картини.

Природа потурбувалася, щоб ми зовсім не втомлювали Зверніть увагу!

око, дивлячись удалину. При цьому зображення на сіт-
Прийнято вважати, що за нор-
ківці виходить чітким без найменшого напруження кри- мального зору акомодація від-
шталика. Чим ближчий до нас предмет, тим сильніше бувається без суттєвого напру-
треба стискати кришталик, щоб роздивитися цей предмет. ження, коли відстань до предмета
Процес «наводки ока на різкість» шляхом зміни форми щонайменше d0 = 25 см. Цю від-
кришталика, що дозволяє чітко бачити предмети на різ- стань називають відстанню най-
них відстанях від ока, називають акомодацією. Для здоро- кращого зору. Оптична сила не-
вого ока дальня межа акомодації відповідає нескінченності, напруженого ока в середньому
а ближня межа акомодації — приблизно 12 см. Щоб розгля- дорівнює 58 дптр, унаслідок ако-
дати предмет біля ближньої межі акомодації, треба сильно модації вона може збільшитися
деформувати кришталик, і око швидко втомлюється. до 70 дптр.

93
 То навіщо ж ми, навіть не замислюючись, наближаємо
до ока предмет, який бажаємо роздивитися якнайкраще?
Чому взагалі одні предмети ми можемо роздивитися до-
бре, детально, а інші — ні? Ми знаємо, що це залежить
як від розміру предмета, так і від відстані до нього. Але
зрештою це залежить від розміру зображення тіла на
сітківці (чим більший цей розмір, тим більше світлочут-
ливих елементів сприймають це зображення).

З рисунка видно, що роз-

мір зображення (його по-
значено зеленим) залежить h
від кута зору ϕ — кута
між крайніми променями, ϕ O
які потрапляють від пред-
h d
мета в око: tg ϕ = .
d

Отже, щоб краще роздивитися предмет, слід збільшити

відповідний кут зору. Для цього можна наблизити пред-
мет до ока або застосувати оптичний прилад. Але якщо
предмет розташований занадто близько до ока, потрібно
занадто сильно напружувати око… Найкращим вважа-
ється компромісний варіант — розташування предмета на
відстані d0 .
Зрозуміло, як ми визначаємо напрям на предмет.
А  як же ми визначаємо відстань до предмета? Головним
У мене є певні сумніви.
Якщо я навіть закриваю чином завдяки тому, що наш зір є бінокулярним, тобто
одне око, то я можу ми здатні бачити двома очима. Роздивляючись якусь
досить точно визначити точку  A, ми підсвідомо спрямовуємо на неї осі обох очей.
відстані до людей При цьому осі очей не паралельні, а утворюють певний
на вулиці, до будівель, кут α (рис.  10.2). Чим більший цей кут, тим ближча до
дерев тощо. Тобто очей точка A. «Комп’ютер» у нашому мозку швидко ана-
можна обійтись лізує дані та робить висновок про відстань до предмета.
і без бінокулярного Таким чином забезпечується стереоскопічність (об’ємність)
зору? нашого сприйняття світу.

В окремих
випадках
дійсно
A A
α1 α2 можна.

d1 d2

Рис. 10.2. Як бінокулярність зору допомагає оцінювати відстані:

оскільки α1 < α 2 , доходимо висновку, що d1 > d2

94
 Ми підсвідомо оцінюємо розмір зображення людини
на сітківці — і цього вже досить, щоб оцінити відстань до
цієї людини. Адже справжній зріст людини нам хоч при-
близно відомий. А от якщо йдеться про зовсім незнайомий
об’єкт, то цей механізм вже не спрацює та не забезпечить
стереоскопічність. Це підтверджено дослідами.
Нам залишилося хоч зовсім коротко розповісти про
те, як людина сприймає різнобарвність світу (таку мож-
ливість мають далеко не всі живі істоти). Виявляється,
що на сітківці є чотири типи світлочутливих елементів:
це палички та три типи колбочок. Кількість паличок най- F
більша. Завдяки ним наше око чутливе навіть до слабкого
світла, практично незалежно від кольору. Саме палички
дають нам можливість орієнтуватися в сутінках, але тоді а
ми не розрізняємо кольори («уночі всі кішки сірі»). Кіль-
кість колбочок значно менша, вони не такі чутливі (у су-
тінках вони практично «не працюють»).
Проте при хорошому освітленні колбочки виявляють
вибіркову чутливість до світла. Колбочки «червоного» F
типу (умовно назвемо їх так) найбільш чутливі саме до
червоного світла, менш чутливі — до оранжевого, ще
менш — до жовтого та практично не чутливі до інших
частин спектра. Колбочки «зеленого» типу найбільш чут-
ливі саме до зеленого світла, менш чутливі — до сусідніх
жовтого та голубого тощо. Колбочки ж «синього» типу F
найбільш чутливі до синього світла.
Нервові імпульси від усіх типів світлочутливих еле-
ментів надходять до мозку. Аналізуючи співвідношення б
«сили» цих імпульсів, мозок і робить висновок про спек-
тральний склад світла. Тепер ви розумієте, чому нас можна
ввести в оману, направивши в очі суміш зеленого та голу-
бого світла замість справжнього «чистого» жовтого.
F

2 Вади зору. Окуляри та лупа

Ви вже зрозуміли, що наше око є складним і доскона-
лим оптичним інструментом. Жоден такий інструмент не
F
гарантований від виникнення певних порушень. Їх дуже
багато, порушення зору вивчає офтальмологія. Фахівці-
офтальмологи протягом останніх десятиліть (не без допо-
моги фізиків) розробили ефективні та швидкі методи лі- в
кування таких захворювань, які до того не вміли навіть
надійно діагностувати.
Ми ж із вами не фахівці у цій складній науці, тому Рис. 10.3. Схематичне зображення
обмежимося розглядом найпоширеніших вад зору: корот- ока в різних випадках: а — здо-
рове око; б — короткозорість та її
козорості та далекозорості. Якщо здорове око без напру-
виправлення; в — далекозорість
ження фокусує паралельний пучок променів на сітківці, та її виправлення. У всіх випад-
то око короткозорої людини збирає такий пучок ще до сіт- ках показано хід променів для не-
ківки, а око далекозорої — після сітківки (рис. 10.3). напруженого ока

95
Зверніть увагу!
Виникнення таких вад зору,
як короткозорість і далекозо-
рість, пов’язане головним чином
зі зміною форми кришталика
або навіть ока. Певну роль віді-
грає спадковість. Проте зверніть
увагу на чинники, що залежать
від кожного з нас: короткозо-
рість може виникати через над-
мірну напругу зору, багаточасове
сидіння за комп’ютером, непра-
вильну поставу; читання в напів-
темряві, у ліжку або в транспорті
під час руху. Що ж до далекозо-
рості, то вона є практично у  всіх
людей старшого віку (після
40–50 років). Далекозорість за-
звичай пов’язана з  віковими змі-
нами кришталика та м’яза, що
його охоплює.
A h
h Збільшити кут зору дозволяє лупа — короткофокусна
F збиральна лінза. Предмет має бути розташований у фо-
A пучки в  різних напрямах. На рис. 10.4 показано промені
h h
ϕ2 F
Рис. 10.4. Пучки променів від різ-
них точок предмета, розташова-
ного у фокальній площині лупи
96
Отже, у короткозорої або далекозорої людини на сіт-
ківці утворюється розмита світлова пляма; люди з такими
вадами зору не можуть без напруження зору чітко бачити
предмети (а в багатьох випадках не допоможе навіть на-
пруження). У короткозорої людини дальня межа акомо-
дації може зменшитися до кількох десятків сантиметрів.
Усе, що розташоване далі, така людина ніяк не зможе
чітко розгледіти неозброєним оком. Якщо ж людина да-
лекозора, то їй потрібно суттєво напружувати очі, навіть
щоб розгледіти далекі предмети.
Допомагають у цих випадках лінзи (контактні лінзи
або окуляри). З рис. 10.3 видно, що в разі короткозорості
потрібні розсіювальні лінзи (їх оптична сила від’ємна),
а  в  разі далекозорості — збиральні (їх оптична сила до-
датна).
Отже, навіть найпростіший оптичний пристрій з од-
нієї лінзи суттєво допомагає людині з вадами зору. Інший
аналогічний пристрій (лупу) широко застосовують і люди
з нормальним зором. Лупа допомагає годинникарям, юве-
лірам виконувати тонку роботу та уникати переванта-
ження зору, а отже, зберігати нормальний зір.
Ви вже знаєте, що ми можемо розгледіти предмет тим
краще, чим більшим є кут зору. Для збільшення кута
зору ми можемо наближати предмет до очей. Але якщо ми
не бажаємо перенапружити та перевтомити очі, ми «зупи-
нимося» на відстані найкращого зору d0 . Отже, для пред-
мета заввишки h найбільший кут зору ϕ1 «за неозброє-
ного ока» визначається співвідношенням tg ϕ1 = .
d0
кальній площині лупи. Тоді промені від кожної точки
предмета після заломлення в лупі утворюють паралель-
ний пучок — і людині не треба напружувати зір. Проте
промені від різних точок предмета утворюють паралельні
від крайніх точок предмета. Кут ϕ 2 — це кут зору за
умови застосування лупи. Як видно з рисунка, tg ϕ 2 = .
F
Коли ми розглядаємо маленький предмет, кути ϕ1
і  ϕ 2 теж малі. Якщо виражати малий кут у радіанах, то
значення кута практично збігається зі значенням його
h h
тангенса. Тому отримуємо ϕ1 = і ϕ2 = . Отже, кутове
d0 F
ϕ2 d0
збільшення лупи Γ = = .
ϕ1 F
Тепер ми можемо розшифрувати термін «короткофо-
кусна лінза». Фокусна відстань лупи має бути суттєво
меншою від відстані найкращого зору. Зазвичай фокусна
 відстань F лупи менша від d0 в 3–10 разів. На оправі
лупи вказують саме кутове збільшення (наприклад, 6х). Що заважає
d0 підвищити кутове
Це означає, що фокусна відстань лупи F = ≈ 4 см. збільшення лупи
Γ
Цікаво, що коли предмет перебуває точно у фокальній до 50 або 100?
площині лупи, вона взагалі не дає зображення цього пред-
мета. Зображення на сітківці створює око людини. Зрозу-
міло, що на практиці предмет завжди буде трохи ближче
або трохи далі фокальної площини, тоді лупа створює
уявне або дійсне його зображення. Проте ці зображення
такі далекі, що всі наші висновки лишаються правиль-
ними.
Нагадаємо, як треба користуватися лупою: її зручно
розташувати близько до ока, а предмет — приблизно у фо-
кальній площині лупи.

3 Фотоапарат, проекційний апарат, телескоп

і мікроскоп
Перед тим як описувати оптичні прилади, зупинимося
на оптичній системі, яка майже завжди входить до складу
цих приладів. Ідеться про об’єктив. Світло від об’єкта спо-
стереження або фотографування в першу чергу проходить
саме крізь об’єктив. Він формує перше зображення, а вже
потім світло може проходити крізь інші складові частини
оптичного приладу. Зазвичай об’єктив являє собою набір
певним чином підібраних лінз, що зібрані в єдину систему
всередині оправи. Спільна дія цих лінз еквівалентна дії
однієї збиральної лінзи. Лінзи в об’єктиві підбирають так, Рис. 10.5. Фотоапарати різних
щоб вони компенсували певні недоліки одна одної. років випуску
За принципом дії фотоапарат (рис. 10.5) дуже нагадує
око. Об’єктив створює дійсне перевернуте (зазвичай змен-
шене) зображення на поверхні зі світлочутливими еле-
ментами. Колись це була фотоплівка, тепер — спеціальна
матриця.
Чіткість зображення за різних відстаней до предмета
забезпечується невеликим переміщенням об’єктива впе-
ред або назад. У живій природі саме за таким принципом
здійснюється акомодація ока риби. Оскільки зазвичай фо- а
кусна відстань F об’єктива фотоапарата набагато менша,
ніж відстань d від предмета до фотоапарата, зображення
утворюється майже у фокальній площині об’єктива: б
f ≈ F . Саме там і розміщають «екран» зі світлочутливими
F
елементами, тому лінійне збільшення Γ ≈  1.
d
Сучасні технології дозволяють отримувати якісні фо-
тографії навіть за допомогою крихітного фотоапарата, Рис. 10.6. Кінопроекційний апа-
вбудованого в мобільний телефон. Відеокамера за оптич- рат (а) і сучасний мультимедійний
ною схемою принципово не відрізняється від фотоапарата. проектор (б)

97
 Не  випадково сучасні цифрові фотоапарати дозволяють
а
проводити й відеозйомку.
Проекційний апарат (рис. 10.6) має утворювати на
F екрані дійсне збільшене зображення слайда, кінокадру
або рисунка. Відповідний предмет розміщають трохи далі
фокальної площини об’єктива проекційного апарата (кі-
нопроекційної установки, мультимедійного проектора
Ок тощо). Тоді з формули тонкої лінзи випливає, що відстань
Об
до зображення f = Fd набагато перевищує фокусну від-
d−F
стань F, а лінійне збільшення Γ = f = F значно більше
d d−F
ϕ2 F ϕ1 за одиницю.
Тепер ми можемо розглянути більш складні оптичні
прилади, які мають об’єктив та окуляр (світло з окуляра
потрапляє безпосередньо до ока).
Ок Телескоп призначений для спостереження віддалених
Об об’єктів, зокрема астрономічних. Головна властивість те-
лескопічних систем: якщо вхідний пучок променів є па-
б ралельним, то вихідний теж є паралельним. На рис. 10.7
показано оптичні схеми найпростіших лінзових телеско-
пів. Зверніть увагу, що в обох випадках задня фокальна
F площина об’єктива збігається з фокальною площиною
окуляра, а фокусна відстань об’єктива Fоб значно пе-
ревищує модуль фокусної відстані окуляра Fок . Якщо
Ок
вхідний пучок променів напрямлений під кутом ϕ1 до
головної оптичної осі системи, то вихідний пучок — під
Об
кутом ϕ 2 > ϕ1 . Можна довести, що кутове збільшення
ϕ2 Fоб
Γ= = . Труба Кеплера (рис. 10.7, а), на відміну від
ϕ1 Fок

ϕ1
труби Ґалілея (рис. 10.7, б), перевертає зображення.
ϕ2
Які ж переваги дає використання телескопа для спо-
стереження віддалених космічних об’єктів (перш за все
зір)?
Ок
Об
Які тут можуть бути сумніви?
Рис. 10.7. Хід променів у трубі
Зрозуміло, що телескоп дає
Кеплера (а) та трубі Ґалілея (б): збільшене зображення віддаленої
Об — об’єктив; Ок — окуляр;   від Сонячної системи зорі.
F — спільний фокус об’єктива  
й окуляра

Насправді це не так. Відстань

до зір настільки перевищує їх
розміри, що навіть у телескоп
ми бачимо зорі як точки.
Головний виграш в іншому.

98
yy Пучок світла в телескопі звужується, тому збіль-
шується інтенсивність світла, що потрапляє до ока,
і можна побачити більш віддалені зорі.
yy Збільшується кутова відстань між різними зорями та
відстань між зображеннями цих зір на сітківці. Тому
око сприймає роздільно ті об’єкти, які без телескопа
зливалися б в один.

Саме завдяки телескопу Ґ. Ґалілей першим установив,

що Чумацький шлях — це безліч окремих зір. Для не­
озброєного ока вони зливаються в суцільну світлу смугу
на нічному небі.
Астрономічні обсерваторії мають «на озброєнні» різно-
манітні телескопи (рис. 10.8). Діаметр найбільшого лінзо-
вого телескопа становить понад 1 м. Але в сучасних теле-
скопах роль об’єктива частіше відіграє ввігнуте дзеркало.
Діаметри таких дзеркал набагато перевищують 1 м. Це
дозволяє зазирнути далеко у Всесвіт.
Рис. 10.8. Наземний телескоп
У 1990 році на нав­колоземну орбіту було виведено те-
лескоп ім. Е. Хаббла (рис. 10.9). Цей телескоп має діаметр
дзеркала «лише» 2,4 м, але завдяки відсутності розсію-
вання світла в атмо­сфері Землі дозволив отримати уні-
кальні зображення космічних об’єктів.
Зорова труба, якою здавна користуються мандрівники
та моряки, зазвичай є зменшеним у розмірах лінзовим те-
лескопом.
Мікроскоп призначений для спостереження дуже ма-
лих об’єктів. За допомогою лупи не вдається збільшити
зображення більше ніж у 15–20 разів, а навіть відносно
прості й дешеві мікроскопи (рис. 10.10) дають збільшення
у 300–400 разів. Максимальне ж збільшення оптичних мі-
кроскопів наближається до 2000.
Мікроскоп, як і телескоп, має об’єктив і окуляр. Рис. 10.9. Космічний телескоп
У найпростішому випадку це тонкі збиральні лінзи. Пред-
мет розташований трохи далі від фокуса об’єктива (на
відстані d > Fоб від площини об’єктива). Тому об’єктив
дає дійсне, збільшене та обернене зображення предмета.
Fоб
Збільшення об’єктива Γ об = (вище ми вивели таку
d − Fоб
формулу для проекційного апарата). Це зображення роз-
ташоване у фокальній площині окуляра — коротко-
фокусної збиральної лінзи, тобто лупи. Отже, створене
об’єктивом зображення є предметом для окуляра, збіль-
d0
шення якого Γ ок = . Таким чином, збільшення мікро-
Fок
Fоб d0
скопа Γ = Γ об Γ ок = ⋅ . Промені від кожної точки
d − Fоб Fок Рис. 10.10. Мікроскоп

99
 предмета виходять з мікроскопа паралельним пучком,
тому робота з правильно налаштованим мікроскопом не
потребує напруження зору.

4 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. Дві тонкі лінзи з оптичними силами D1
і D2 , що мають спільну головну оптичну вісь, розташо-
вані впритул одна до одної. Доведіть, що ця система ек-
вівалентна одній тонкій лінзі, та визначте оптичну силу
такої лінзи.
Розв’язання. Розглянемо світну точку A, розташовану
на відстані d від системи лінз. Виходитимемо з того, що
перша лінза утворює зображення A1 цієї точки на від-
D1 = 5 дптр стані f1 від себе. Друга лінза утворює «кінцеве» зобра-
D2 = –5 дптр ження точки A1 на відстані f від себе (тобто й від системи
лінз). Застосуємо формулу тонкої лінзи для кожної з двох
D = D1 + D2 = 0
1 1 1 1
лінз: + = D1 , + = D2 . Тут d1 — відстань точки A1,
d f1 d1 f
яка є «предметом» для другої лінзи, від цієї лінзи. На пер-
ший погляд може здатися, що d1 = f1 . Проте це не так:
якщо перша лінза створює дійсне зображення, то на другу
падає збіжний світловий пучок, тобто для другої лінзи
точка A1 є уявним предметом. Якщо ж перша лінза ство-
рює уявне зображення, то на другу падає розбіжний світ-
ловий пучок, тобто для другої лінзи точка A1 є дійсним
предметом. Отже, d1 = −f1 . Якщо тепер додати наведені
1 1
вище формули одну до одної, отримаємо + = D1 + D2 .
d f
Таким чином, описана в умові система лінз «поводиться»
як одна лінза з оптичною силою D = D1 + D2 .

Задача 2. Бабуся читає книжку, тримаючи її на від-

стані 50 см від очей. Яку ваду зору має бабуся? Окуляри
з якою оптичною силою їй потрібні для читання? Ува-
жайте, що лінзи окулярів розташовані впритул до очей.
Розв’язання
Дано:
d = 50 см = 0,5 м Оскільки d > d0 , у бабусі далекозорість.
Виходитимемо з того, що за наявності окулярів око ство-
d0 = 25 см = 0,25 м
рює на сітківці не зображення безпосередньо тексту, а «зо-
D—? браження від зображення».
Щоб бабусі було зручно читати, тримаючи книжку на
відстані d0 від очей (і окулярів), лінзи окулярів мають да-
вати уявне зображення тексту на відстані d від себе.
1 1
Отже, відповідно до формули тонкої лінзи D = − .
1 1 1 d0 d
Перевіримо одиниці: [ D ] = − = = дптр.
м м м

100
 Визначимо значення шуканої величини:
1 1
D= − = 2 (дптр).
0,25 0,5
Це є правдоподібним: далекозорим потрібні лінзи з до-
датною оптичною силою.
Відповідь: бабуся далекозора; D = 2 дптр.

Задача 3. Фокусна відстань об’єктива мікроскопа до-

рівнює 6 мм, а фокусна відстань окуляра — 15 мм. Пред-
мет розмістили на відстані 6,3 мм перед об’єктивом. Ви-
значте збільшення мікроскопа та відстань між об’єктивом
і окуляром.
Розв’язання Дано:
1 1 1
Застосуємо формулу тонкої лінзи до об’єктива: + = Fоб = 6 мм
d fоб Fоб d = 6,3 мм
1 1 1
+ = . Звідси знаходимо відстань від об’єктива до зобра- Fок = 15 мм
d fоб Fоб
dFоб d0 = 250 мм
ження, яке він утворює: fоб = . Це зображення має
d − Fоб Γ —?
бути у фокальній площині окуляра.
l—?
Отже, відстань між об’єктивом і окуляром
dFоб
l = Fок + fоб = Fок + .
d − Fоб
Fоб d0
Збільшення мікроскопа Γ = Γ об Γ ок = ⋅ .
d − Fоб Fок
Перевіримо одиниці:
мм ⋅ мм мм мм
[l ] = мм + = мм , [ Γ ] = ⋅ = 1.
мм − мм мм − мм мм
Визначимо значення шуканих величин:
6,3 ⋅ 6 6 250
l = 15 + = 141 (мм), Γ = ⋅ ≈ 330 .
6,3 − 6 0,3 15
Ці значення є правдоподібними.
Відповідь: l ≈140 мм, Γ ≈ 330.

Підбиваємо підсумки
Людське око — складна оптична система, що створює на
сітківці дійсне зменшене обернене зображення. Світло-
чутливі елементи сітківки пересилають у головний мозок
нер­вові імпульси, у яких «закодовано» зображення.
Акомодація ока завдяки зміні форми кришталика дозво-
ляє отримувати на сітківці чіткі зображення предметів,
що розташовані на різних відстанях. Для здорового ока
дальня межа акомодації відповідає нескінченності, спо-
стерігання далеких предметів не спричиняє напруження
очей. Чим ближчий предмет, тим сильніше треба напру-
жувати око (деформувати кришталик), щоб роздивитися
цей предмет. За нормального зору акомодація відбувається

101
 без суттєвого напруження, коли відстань до предмета становить
щонайменше d0 = 25 см (відстань найкращого зору).
Щоб краще роздивитися предмет, слід збільшити кут зору (кут
між крайніми променями, які потрапляють до ока від предмета).
Найпоширенішими вадами зору є короткозорість і далекозорість.
У разі короткозорості допомагають розсіювальні лінзи (контактні
або в окулярах), у разі далекозорості — збиральні.
Щоб роздивитися маленькі об’єкти, застосовують лупу або мікро-
скоп, спостерігати віддалені тіла допомагає телескоп.

Контрольні запитання
1. Назвіть складові частини ока, через які
послідовно проходить світло. 2. У яких ви-
падках діаметр зіниці різко зменшується?
3.  Коли око не напружене? 4. Що таке ако-
модація ока? Як вона здійснюється? 5.  Які
світлочутливі елементи є на сітківці?
6. Накресліть хід променів від далекого пред-
мета в ненапруженому оці короткозорої лю-
дини. 7. Як потрібно користуватися лупою?
8.  Які переваги дає застосування телескопа
під час спостереження далеких зір? 9. Яке зо-
браження дає об’єктив мікроскопа?

Вправа № 10 
1. Коли пливеш під водою без маски, то на-
віть у чистій воді бачиш дуже розпливчасті
контури предметів. Чим це пояснюється?
2. Визначте, який із двох написів людині
легше прочитати за однакового освітлення:
1) літери заввишки 5 см, відстань до напису
10 м; 2) літери заввишки 8 см, відстань до на-
пису 14 м.
3. Чи може короткозора людина, напру-
живши зір, фокусувати паралельний пучок
променів на сітківці?
4. Окуляри з якою оптичною силою лінз ви
рекомендуєте для читання хлопчику, якщо
без окулярів він тримає книжку на відстані
12,5 см від очей?
5. Дівчинка з нормальним зором наближає
плоске дзеркало до свого обличчя зі швид-
кістю 5 см/с. З якою швидкістю наближа-
ється до дівчинки її зображення? За якої від-
стані до дзеркала вона перестане чітко бачити
своє обличчя в дзеркалі?
Експериментальні завдання 
1. Позичте у когось зі старших членів
сім’ї окуляри. Дослідним шляхом визна-
чте їх оптичну силу (можете застосувати ще
й  лупу, якщо буде потрібно). Поставте діа-
гноз: яка вада зору в хазяїна цих окулярів.
6. На оправі лупи вказано «5х». Визначте фо-
кусну відстань і оптичну силу лупи.
7. Фокусна відстань об’єктива фотоапарата
дорівнює 2 см. З якої відстані фотографували
дерево заввишки 12 м, якщо висота його зо-
браження на матриці дорівнює 6 мм?
8. Визначте кутове збільшення телескопа,
якщо фокусна відстань його об’єктива дорів-
нює 1 м, а фокусна відстань окуляра — 5 см.
9. Фокусна відстань об’єктива мікроскопа до-
рівнює 4 мм, а фокусна відстань окуляра —
2,5 см. Предмет розмістили на відстані 4,5 мм
перед об’єктивом. Визначте збільшення мікро-
скопа та відстань між об’єктивом і окуляром.
10.  Предмет перемістили на 0,3 мм ближче
до об’єктива мікроскопа (див. попередню за-
дачу). На скільки потрібно після цього збіль-
шити відстань між об’єктивом і окуляром?
11.  Доведіть, що кутове збільшення Γ телескопа
по­в’я­зане з фокусними відстанями об’єкти-­
Fоб
ва Fоб та окуляра Fок формулою Γ = .
Fок
Запитайте в нього, чи правильні ваші ви-
сновки.
2. Виготовте найпростішу модель мікро-
скопа, застосовуючи дві лупи. Визначте ха-
рактеристики вашої моделі.

102
§ 11. Сила світла й освітленість

1 Навіщо потрібні додаткові характеристики світла.

Світловий потік Це дуже слушні міркування,
Кожному з нас чудово відомо, що таке сильне світло проте насправді все дещо
та слабке світло. Ці поняття ми застосовуємо в побуті, не складніше. Урахуємо, що дія
дуже переймаючись їх фізичним змістом. Проте давайте світла на приймачі світла
поміркуємо, з якими фізичними характеристиками по- залежить не тільки від
переданої енергії. Важливим
току світла можна пов’язати ці поняття.
є також спектральний
склад світла.
Перше, про що згадуєш, — це енергія. Хоча ні: енергія
світла, що падає на поверхню, залежить від часу дії
цього світла. Тоді можна взяти енергію, що падає
на поверхню кожної секунди? Тобто потужність
світлового потоку?

За тієї самої енергії дія може бути різною для «чи-

стого» синього, «чистого» червоного та білого світла.
Наведемо приклад: червоне світло практично не діє на
більшість фотоматеріалів (фотоплівки та фотопапір), які
широко застосовувались у фотографії ще 15 років тому.
Обробку цих матеріалів у фотолабораторіях здійснювали
при червоному освітленні.

Коли йдеться про дію світла на око, нас перш за все

цікавить відчуття світла, яке виникає в людини.
Досліди показали: це відчуття суттєво залежить не
тільки від потужності світлового випромінювання,
що поглинається сітківкою, а ще й від спектрального
складу світла. За однакової потужності зелене світло
викликає більш сильне відчуття світла, ніж жовте або
голубе. Червоне ж або фіолетове світло викликають
ще слабкіше відчуття світла, ніж жовте або голубе.

Тому з’явилася потреба у фізичних величинах, що

враховуватимуть таку неоднакову реакцію ока на видиме
світло різних діапазонів спектра. Зрозуміло, що йдеться
про певну «усереднену» реакцію, бо в кожного з нас вона
індивідуальна. Для введення таких величин і створення
відповідних вимірювальних приладів знадобилася велика
кількість дослідів. У нових величинах «закладені» не
тільки фізичні характеристики світла, а й фізіологічні осо-
бливості людського зору. Якщо десь існують інші розумні
істоти, то їх учені вводять аналогічні величини інакше.
Такі характеристики світла називають суб’єктивними.

103
 Одна з основних характеристик світла — світловий по-
тік. Ця фізична величина чисельно дорівнює потужності
випромінювання, що оцінюється за світловим відчут-
тям. Нагадаємо, що «звичайна» потужність випроміню-
вання показує, яку енергію переносить це випромінювання
за 1  с. Одиниця «звичайної» потужності  — 1  ват  (1  Вт),
а  одиниця світлового потоку — 1 люмен  (1  лм). Познача-
ють світловий потік літерою Φ .
Ми не будемо зараз давати точного означення оди-
ниці світлового потоку. Проте наведемо кілька прикладів
(табл. 11.1), які дозволять краще розуміти, який світло-
вий потік слід уважати великим, а який — малим.

Таблиця 11.1
Світловий потік деяких джерел світла
Джерело світла Світловий потік, лм

Лампа розжарення потужністю 40 Вт 450

Люмінесцентна лампа потужністю 40 Вт 2000
Світлодіодна лампа потужністю 6 Вт 480
Сонце 3,6 ⋅1028

Як бачимо, навіть за однакової електричної потуж-

ності світловий потік може сильно відрізнятися.

2 Сила світла та освітленість

Іноді важливо знати, скільки світла від джерела по-
ширюється в певному напрямі (наприклад, від Сонця
в  напрямі до Землі). Фізичну величину, що характеризує
світловий потік від джерела світла в певному напрямі,
називають силою світла. Ця величина (її позначають літе-
рою I) пов’язана з повним світловим потоком Φ від даного
джерела світла. Якщо світло випромінюється рівномірно
в усіх напрямах (наприклад, джерело світла є точковим),
цей зв’язок має простий вигляд:

Φ
I= .
4π

Одиниця сили світла в СІ — 1 кандела (1 кд). Це одна

із семи основних одиниць СІ, через які виражають усі
інші одиниці*. 1 кд — сила світла певного «еталонного»

* Коли ви перевіряєте одиниці у формулі, можете вважати, що

1 кд = 1 лм.

104
 джерела. Слово «кандела» походить від латинського
«свічка». Кандела дійсно приблизно дорівнює силі світла
від звичайної свічки. Скориставшись табл. 11.1, легко пе-
реконатися, що сила світла сучасних ламп значно більша.
Кінець кінцем нас завжди цікавить, наскільки добре
освітлена певна поверхня: робочий стіл, сторінка книжки,
тротуар під ногами. Це характеризує ще одна важлива фі-
зична величина — освітленість (її позначають літерою E).
Ця фізична величина чисельно дорівнює світловому по-
току, що падає на одиницю площі освітленої поверхні:

Φ
E= ,
S

де S — площа освітленої поверхні.

Одиниця освітленості в СІ — 1 люкс (1 лк). З поданої
лм
вище формули випливає, що 1 лк = 1 (один люкс — це
м2
освітленість поверхні, на кожен квадратний метр якої па-
дає світловий потік один люмен). У табл. 11.2 наведено
освітленість, типову для різних ситуацій.

Таблиця 11.2
Освітленість у різних ситуаціях
Де здійснюється вимірювання Освітленість, лк

Верхні шари земної атмосфери вдень 130 000

Літній полудень у середніх широтах 17 000
Хмарна погода 2 000
Робоче місце годинникаря 1 500
Класна дошка 500
Класна кімната 300
Необхідно для читання 50
У морі на глибині 50–60 м 20
Ніч під час повного місяця 0,2
Безмісячна ніч 0,002

3 Закон освітленості
Якщо джерело світла освітлює поверхню, то між
характеристиками джерела світла та освітленістю по-
верхні існує певний зв’язок. Ми в побуті враховуємо цей

105

Φ повний світловий потік Φ = 4πI. Оточимо подумки це дже-
Рис. 11.1. Світловий потік від точ-
кового джерела світла
А Б
Φ α
α
Рис. 11.2. Залежність освітленості
поверхні від кута падіння проме-
нів. Обидві ділянки (А і Б) перпен-
дикулярні до площини рисунка.
На ділянці Б той самий світловий
потік розподіляється по більшій
площі, тому освітленість цієї ді-
лянки менша
106
зв’язок не замислюючись: вибираємо для освітлення робо-
чого місця лампу з більшою силою світла, розміщуємо її
ближче до робочої поверхні та намагаємося зробити світ-
ловий пучок майже перпендикулярним до цієї поверхні.
Досліди підтверджують: точкове джерело світла створює
освітленість, що залежить від його сили світла I, від-
стані  r від джерела до точки поверхні та кута падіння α
променів на поверхню.
Виведемо відповідну формулу. Джерело світла створює
рело світла сферичною поверхнею радіусом r із центром
у джерелі світла (рис. 11.1).
Освітленість E0 всіх ділянок сферичної поверхні буде
однаковою. Щоб знайти цю освітленість, треба розділити
повний світловий потік на площу сферичної поверхні
S = 4πr 2 :
Φ 4πI I
E0 = = 2
= .
S 4πr r2
Отже, на вдвічі більшій відстані від джерела освітле-
ність зменшується в 4 рази, на втричі більшій відстані —
у  9 разів тощо. Цей результат є цілком очікуваним: адже
за більшого радіуса сферичної поверхні той самий світло-
вий потік розподіляється на більшу площу поверхні.
Урахуємо, що будь-яку малу ділянку розглянутої сфе-
ричної поверхні можна вважати ділянкою площини, пер-
пендикулярної до падаючих світлових променів. Тому
отримана формула дозволяє, наприклад, знайти освітле-
ність підлоги точно під лампою. А як бути, якщо кут па-
діння променів відмінний від нуля?
Якщо розглядати малу ділянку поверхні, то всі про-
мені від джерела світла, які потрапляють на неї, можна
вважати паралельними. Порівняємо освітленості двох
плоских ділянок: прозорої ділянки А, що перпендику-
лярна до променів, і ділянки Б, що задовольняє двом умо-
вам: 1) площина ділянки Б утворює кут α з площиною
ділянки А (тобто кут падіння променів на ділянку Б до-
рівнює α ); 2) ділянка Б «перехоплює» усі ті самі промені,
що проходять крізь ділянку А (рис. 11.2).
Як ми вже встановили, освітленість ділянки А за-
I
дається співвідношенням E0 = . Звернемо увагу, що
r2
на обидві ділянки падає той самий світловий потік Φ .
Φ
Отже, E0 = , а для освітленості ділянки Б отримуємо
SА
Φ E SА
E= . Звідси знаходимо = . З рис. 11.2 бачимо,
S E0 S
SА I
що = cosα . Отже, остаточно E = cosα .
S r2
 Ми отримали закон освітленості.
1
! Освітленістьповерхні, яку створює точкове джерело,
прямо пропорційна силі світла джерела та косинусу
кута падіння променів і обернено пропорційна ква- 2
драту відстані від джерела до ділянки поверхні.

Якщо ж одну поверхню освітлюють кілька незалежних

джерел, то загальна освітленість поверхні дорівнює сумі
освітленостей, створених кожним окремим джерелом. 3
Якщо кількість джерел дорівнює n, то E = E1 + E2 + … + En .
Якщо протяжне джерело світла можна подумки роз-
бити на точкові джерела, то це дає можливість розраху-
вати освітленість і для такого випадку. Е = Е1 + Е2 + Е3
Закон освітленості не враховує поглинання та розсію-
вання світла, а ці явища можуть бути важливими, коли
в повітрі є пил, дим або туман. Крім того, важливим може
бути й відбивання світла від дзеркал та інших тіл, що
створює «додаткову» освітленість.

4 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. Учень читає книжку при світлі лампи роз-
жарення потужністю 40 Вт. Скориставшись даними
табл. 11.1 і 11.2, визначте припустиму відстань від лампи
до книжки. Лампу вважайте точковим джерелом світла,
а промені від неї — перпендикулярними до сторінки
книжки.
Розв’язання Дано:
Скористаємося законом освітленості та зв’язком між си- Φ = 450 лм
лою світла та повним світловим потоком точкового дже- E = 50 лк
рела світла: α=0
 I I
r—?
 E = r 2 cos α = r 2 ,

I = Φ .
 4π
Φ
Звідси отримуємо r = .
4πE
лм кд ⋅ м 2
Перевіримо одиниці: [r ] = = = м.
лк кд
Визначимо значення шуканої величини:
450
r= ≈ 0,85 (м).
4π ⋅ 50
Отримане значення є правдоподібним (воно відповідає
настільним світильникам).
Відповідь: відстань має не перевищувати 0,85 м.

107
 Задача 2. Кімнату освітлює одна маленька лампочка,
що висить на висоті 2,4 м над підлогою. Порівняйте освіт-
леність двох точок підлоги: точки A точно під лампочкою
та точки B на відстані 1,8 м від неї.

Дано: Розв’язання
h = 2,4 м Скористаємося законом освітленості для кожної з точок:
s = 1,8 м I I
EA = 2
, EB = cosα . Тут rB = h 2 + s2 — відстань від
h rB2
EA
—? лампочки до точки B (див. рисунок), α — кут падіння
EB променів на підлогу в цій точці.
h Ih
Оскільки cosα = , отримуємо EB = , звідки
rB rB3
3

α EA 
rB3 s2  2
= 3 = 1 + 2  .
EB h  h  3
h
E   м2  2
Перевіримо одиниці:  A  =  1 + 2  = 1 .
α  EB   м 
Визначимо значення шуканої величини:
3
A s B 
EA 1, 82  2
= 1 +
EB 
 = 1,95 .
2, 42 
Відповідь: освітленість у точці A більша в 1,95 разу.

Підбиваємо підсумки
Світлове відчуття людини залежить не тільки від потужності
світлового випромінювання, що потрапляє до ока, а  й  від
спектрального складу цього випромінювання. Світловий по-
тік Φ чисельно дорівнює потужності випромінювання, що оці-
нюється за світловим відчуттям. Одиниця світлового потоку
в СІ — 1 люмен (1 лм).
Фізичну величину, що характеризує світловий потік від дже-
рела світла в певному напрямі, називають силою світла  (I).
Одиниця сили світла в СІ — 1 кандела (1 кд). Це одна із семи
основних одиниць СІ.
Φ
Для точкового джерела світла I = .
4π
Освітленість (E) чисельно дорівнює світловому потоку, що па-
Φ
дає на одиницю площі освітленої поверхні: E = . Одиниця
освітленості в СІ — 1 люкс (1 лк). S
Закон освітленості: точкове джерело із силою світла I, розта-
шоване на відстані r від ділянки поверхні, створює освітленість
I
цієї ділянки E = cosα , де α — кут падіння променів.
r2
За наявності кількох незалежних джерел світла створені ними
освітленості додаються одна до одної.

108
Контрольні запитання
1. Яке світло викликає в нас найсильніше
світлове відчуття? 2. Що називають світло-
вим потоком? 3. Який зв’язок між світловим
потоком точкового джерела світла та його
силою світла? 4. Що таке освітленість? 5. Як
Вправа № 11 
1. Скориставшись табл. 11.1, знайдіть силу
світла світлодіодної лампи потужністю 6 Вт.
2. Порівняйте силу світла джерел зеленого та
синього світла за однакової потужності світ-
лового випромінювання.
3. Який світловий потік падає на аркуш
паперу розміром 20 × 30 см за освітленості
500 лк?
4. Чому вдень ми не бачимо свого зобра-
ження у віконному склі, а ввечері — бачимо?
5. Коли Сонце вийшло з-за хмари, діаметр
зіниці людини зменшився від 4 до 2,5 мм.
У скільки разів зменшився внаслідок цього
світловий потік, що потрапляє на сітківку?
6. Радіус орбіти Венери навколо Сонця ста-
новить 0,72 а. о., а радіус орбіти Нептуна  —
30  а. о. (1 а. о. дорівнює радіусу орбіти Землі
навколо Сонця). Порівняйте освітленості верх-
ніх шарів атмосфер Венери та Нептуна з освіт-
леністю верхньої межі атмосфери Землі.
7. Визначте найбільшу освітленість стола
зав­вишки 70 см, над яким на висоті 2,7 м від
підлоги висить лампа із силою світла 400 кд.
8. Якою має бути сила світла ліхтаря на ви-
соті 5 м, щоб освітленість дороги під ним до-
рівнювала 40 лк?
9. Після реконструкції стадіону відстань між
світильниками та центром футбольного поля
збільшилася на 20  %. У скільки разів треба
Експериментальне завдання 
Розташуйте вертикально аркуш тонкого білого па-
перу П та непрозорий темний екран Е на столі (див. ри-
сунок, вигляд згори). По різні боки від екрана ввім-
кніть два різних джерела білого світла 1 і 2. Визначте
експериментально співвідношення між силами світла
цих джерел. Урахуйте, що коли освітленість двох час-
тин аркуша однакова, спостерігач С не бачить межі
між цими частинами аркуша. Які ще досліди можна
здійснити за допомогою цієї установки?
залежить освітленість від відстані до точко-
вого джерела світла? 6. Як залежить освітле-
ність поверхні від кута падіння променів на
неї? 7. Як знайти освітленість поверхні за на-
явності кількох точкових джерел світла?
змінити силу світла світильників, щоб освіт-
леність центра поля не змінилася? Кут па-
діння променів практично незмінний.
10.  У Харкові кутова висота Сонця над гори-
зонтом опівдні 21 червня становить 63,5°,
а  опівдні 21 грудня ця висота становить
16,5°. У  скільки разів відрізняються освіт-
леності поверхні Землі в ці моменти? По-
году вважайте ясною, орбіту Землі навколо
Сонця — коловою.
11. Між точковим джерелом світла Д та плос-
ким дзеркалом розташована непрозора вер-
тикальна пластина П (див. рисунок, вигляд
згори). Накресліть рисунок у зошиті, пока-
жіть ділянки тіні та півтіні.
Д
П
12.  На стелі заввишки 3 м на відстані 4 м
одна від одної світять дві однакові лампи.
Порівняйте освітленість підлоги в точці A під
однією з ламп і в точці B, рівновіддаленій від
ламп.
Е
2
1
П
С
109
 Підбиваємо підсумки розділу 2 «Світлові явища»
1 Ви дізналися, де світло «народжується», з якою швидкістю поширюється та де «гине» (по-
глинається).
Середовище
Джерело світла c
Приймач світла
c = 300  000 км/с v= c = 300  000 км/с
n

2 Ви переконалися: в однорідному середовищі світло поширюється прямолінійно.

Прямолінійність Утворення тіні Затемнення
поширення світла та півтіні (сонячні та місячні)

3 Ви вивчили, що відбувається зі світлом, яке падає на поверхню тіла…

a b

Шорстка поверхня: розсіяне відбивання Гладенька поверхня: дзеркальне відбивання

…а також на межу поділу двох прозорих середовищ.

1 α2 > α0
β=α α1 < α 0
a b
Падіння
Відбивання
O α2
Заломлення sin α n2 α1
g = Повне
sin γ n1
2 відбивання

4 Ви ознайомились із застосуванням цих явищ.

5 Ви дізналися, які зображення можуть створювати оптичні системи…

Оптична A Оптична
A
система система
Дійсне Уявне
зображення зображення

110
 …та які саме системи створюють такі зображення.
A B

A1 F F

A1 B1
     

6 Ви навчилися будувати зображення в лінзах та вивчили формулу тонкої лінзи.

A
1 1 1
+ = =D
h d f F
F B1
B O
H H f
A1 Γ= =
h d
   

7 Ви розібралися в дії «помічників» нашого ока та інших оптичних пристроїв.

Оптичні прилади

що коригують що розширюють що дають зображення

вади зору можливості ока на екрані або папері

Окуляри Лупа Телескоп Фотоапарат Проектор

короткозорим далекозорим Мікроскоп

8 Ви тепер знаєте, що біле світло — це суміш усіх «чистих» кольорів…

Дисперсія

…і що колір тіла визначається вибірковим відбиванням (а іноді й пропусканням).

9 Ви дізналися, від чого залежить освітленість поверхні.

I
Φ E — освітленість E= cosα
r2

Φ
a Φ
r I — сила світла джерела I=
4π

111
 Завдання для самоперевірки до розділу 2
«Світлові явища»

1 (1 бал) В електричних джерелах світла:

а) світлова енергія перетворюється на електричну;
б) хімічна енергія перетворюється на світлову;
в) світлова енергія перетворюється на хімічну;
г) електрична енергія перетворюється на світлову.

2 (1 бал) Пучок світла в темній запиленій кімнаті можна побачити

внаслідок:
а) заломлення світла; в) повного відбивання світла;
б) розсіювання світла; г) дисперсії світла.

3 (1 бал) Фокусна відстань лупи дорівнює 4 см. Її оптична сила ста-

новить:
а) 0,04 дптр; в) 4 дптр;
б) 0,25 дптр; г) 25 дптр.

4 (1 бал) Дідусю, що скаржиться на далекозорість, допоможуть оку-

ляри з лінзами оптичною силою:
а) 2 дптр; в) –2 дптр;
б) –1 дптр; г) –5 дптр.
A 2
3
5 (2 бали) Повне зображення предме­- B
1
та AB в плоскому дзеркалі CD (рис. 1) 4
можна побачити:
а) з точки 1;
б) з точки 2;
в) з точки 3;
г) з точки 4. Рис. 1

6 (2 бали) Дійсне зображення предмета можна отримати за допомогою:

а) мікроскопа;
б) окулярів короткозорої людини;
в) проекційного апарата;
г) плоского дзеркала.

7 (2 бали) Показник заломлення оптичного скла дорівнює 1,73. Про-

мінь падає з повітря на поверхню цього скла. Заломлений промінь
буде перпендикулярним до відбитого, якщо кут падіння дорівнює:
а) 75°; в) 30°;
б) 60°; г) 15°.

112
 8 (2 бали) Під час отримання спектра білого світла екран розміс-
тили занадто далеко від призми, так що весь спектр не вмістився
на екрані. Протилежні бічні сторони екрана освітлені відповідно
зеленим і синім світлом. Центр екрана освітлено:
а) фіолетовим світлом;    в) червоним світлом;
б) голубим світлом;    г) жовтим світлом.

 9 (3 бали) На Землі спостерігається повне місячне затемнення. Що

спостерігає в цей час космонавт на поверхні Місяця? Поясніть
свою відповідь рисунком.

10 (3 бали) Предмет розташований на відстані 8 см від лінзи. За якої

оптичної сили ця лінза даватиме дійсне зменшене зображення
предмета?

11 (4 бали) Пучок світла від точкового джерела проходить через

лінзу  (рис.  2). Бічна сторона кожної клітинки на рисунку відпо-
відає довжині 5 см. Визначте оптичну силу лінзи.

Рис. 2

12 (4 бали) Сонячні промені опівдні падають з півдня під кутом 50°

до горизонту. Під яким кутом до горизонту треба розташувати
плоске дзеркальце, щоб відбиті промені були напрямлені на північ
під кутом 20° до горизонту?

13 (5 балів) Об’єктив мікроскопа має оптичну силу 50 дптр. S

Предмет розташовано на відстані 2,1  см від об’єктива. Ви-
значте оптичну силу окуляра, якщо мікроскоп дає збіль-
шення в 300 разів.

14 (5 балів) Точкове джерело світла S створює в точці A по- A

верхні (рис. 3) освітленість 2,4 лк. Визначте силу світла
джерела, якщо бічна сторона кожної клітинки на рисунку
відповідає довжині 1 м. Рис. 3

! Звірте ваші відповіді з наведеними в кінці підручника. Позначте

завдання, які ви виконали правильно, і полічіть суму балів. По-
тім цю суму поділіть на три. Одержаний результат відповідатиме
рівню ваших навчальних досягнень.

ренувальні тестові завдання з комп’ютерною перевіркою ви знайдете

Т
на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

113
Енциклопедична сторінка
Чотири століття тому в  ро-
дині заможного французького
торговця народився син — П’єр
Ферма. Йому судилося вдало про-
жити життя: зробити юридичну
кар’єру, бути щасливим у шлюбі,
виховати п’ятьох дітей і навіть
одужати, захворівши на чуму під
час епідемії. Проте сьогодні його
ім’я згадують багато разів щодня
зовсім з  іншої причини: у вільний
час задля власного задоволення
П’єр Ферма займався наукою! Спо-
чатку це була математика, а  потім
він зацікавився й питаннями, що нині відно-
сять до фізики (тоді ж чіткої межі між цими
великими науками ще не було).
Ми розповімо лише про одне досягнення
Ферма — принцип Ферма в оптиці.
Закони геометричної оптики на той час
були вже відомі: про прямолінійність світ-
лових променів та закони відбивання світла
знали ще стародавні греки, а закони залом-
лення світла відкрив нідерландський учений
В. Снелліус, коли Ферма був ще зовсім юним.
Ферма ж установив, що всі без винятку
закони геометричної оптики є наслідком
єдиного загального принципу: світло завжди
114
проходить з однієї точки в іншу
шляхом, що потребує мінімаль-
ного часу. Звідси відразу ви-
пливають прямолінійність по-
ширення світла в однорідному
середовищі та оборотність ходу
світлових променів. Ви  можете
самі переконатися, що принцип
Ферма приводить до законів від-
бивання світла. А згодом, коли
ви краще знатимете матема-
тику, зможете вивести з  цього
принципу й закони заломлення
світла.
То що ж виходить — світло дійсно «виби-
рає» шлях, порівнюючи всі можливості? Як
воно це робить? Тільки в XIX столітті вчені
зрозуміли, звідки випливає сам принцип
Ферма. Звісно, що ніякої містики тут немає
і світло не може нічого вибирати. До того  ж
реальному шляху інколи може відповідати
не мінімальний, а максимальний час.
Проте сам принцип виявився таким зруч-
ним для аналізу різних проблем і розрахун-
ків, що аналогічні принципи стали шукати
та знаходити і в інших галузях фізики. На-
звемо тільки знаменитий принцип наймен-
шої дії в механіці.
А тепер перемістимося із XVII століття
ближче до сучасності — у XX. Оптика зба-
гатилася протягом цього століття не менш
важливими відкриттями, ніж протягом усіх
попередніх. Розповімо трохи про можли-
вості лазерів — квантових оптичних гене-
раторів. Їх світло принципово відрізняється
від світла інших джерел. І йдеться навіть не
про потужність (вона може бути і мізерною,
і гігантською). Назвемо, наприклад, «чи-
стоту» світла за кольором і те, що лазерні
пучки проходять величезні відстані, прак-
тично не змінюючи діаметра.
Лазери, хоч і залишаються на «перед­
ньому краї» науки, уже міцно ввійшли
в  наше життя навіть на побутовому рівні.
Що ж вони вміють? Наведемо лише деякі
приклади.
yy Лазери можуть розкроїти практично будь-який ма-
теріал  — від паперу до броньованої сталі. Матеріал
під дією лазера плавиться, спалахує, випаровується
або видувається потоком газу. Розрізи можуть бути
фігурними (станком керує комп’ютер), вони вузькі,
їх поверхня ідеально гладенька та не потребує до-
даткової обробки.

yy За допомогою лазерів обробляють надтверді ма-

теріали: тонку вольфрамову нитку для ламп роз-
жарення протягують через отвори в алмазах,
пробиті лазерним променем.

yy Лазери зробили можливою голографію — отримання

об’ємних зображень — та здійснення різноманітних
шоу з об’ємними зображеннями прямо в повітрі (за-
димленому або з бризками води).
yy Мініатюрні заглиблення, отримані за допомогою
лазера, дозволяють дуже щільно записувати ін-
формацію на диску.
yy Лазер допомагає лікувати захворювання ока. Ла-
зерна коагуляція сітківки («приварювання» сіт-
ківки до судинної оболонки ока) — метод, якому
немає альтернативи. Цей метод зробив неможливе
колись лікування не тільки доступним, а й простим:
операція проходить амбулаторно, без загальної анес-
тезії, триває 15–20 хвилин, пацієнт після операції
відразу повертається додому та веде звичний спосіб
життя. Таку операцію багато хто з фахівців уважає
прообразом медицини майбутнього.

115
 Орієнтовні теми проектів
1. Сучасні оптичні прилади та їх застосування.
2. Складання перископа та випробування його дії.
3. Складання мікроскопа та випробування його дії.
4. Складання зорової труби та випробування її дії.
5. Фізичні основи кольорового телебачення.
6. Моделювання умов виникнення міражу.

Теми рефератів і повідомлень

1. Історія розвитку фотографії.
2. Історія розвитку кінематографа.
3. Лазери в сучасних оптичних приладах.
4. Порівняльна характеристика різних джерел світла.
5. Закони оптики та оптичні ілюзії.
6. Історичні свідчення про спостереження міражів.

Теми експериментальних досліджень

1. Дослідження якості зображення камери-обскури.
2. Вимірювання показника заломлення із застосуванням повного відбивання світла.
3. Дослідження спектрального складу світла від різних джерел.
4. Вимірювання роздільної здатності ока.
5. Експериментальне визначення глибини різкості об’єктива та чинників, від яких
вона залежить.
Корисні поради, що допоможуть вам у роботі над проектом, рефератом і в проведенні
експерименту, ви знайдете на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

Фізика і техніка в Україні

Науково-технологічний комплекс (НТК)
«Інститут монокристалів»
Національної академії наук України (Харків)
Заснований у 1955 році. Це провідний науко-
вий центр, у якому проводяться міждисци-
плінарні дослідження в багатьох пріоритет-
них напрямах сучасного матеріалознавства,
фізики, хімії, біології та медицини. За роки
існування установи її науковцями розроблено
низку унікальних інтелектуальних матеріа- куленепробивного сапфірового скла  — «про-
лів та технологій. Зокрема, НТК «Інститут зорої броні». Інститут розроб­ляє засоби для
монокристалів» є одним із визнаних лідерів конт­ролю безпеки в системах огляду багажу,
у створенні нових кристалічних матеріалів люмінесцентні зонди для медико-біологіч-
для оптики, лазерної техніки, електроніки, ного застосування за замовленнями компа-
детектування випромінювань. ній США, Канади та Європи. Інститут є од-
Нещодавно НТК «Інститут монокристалів» нією з найбільш успішних наукових установ
отримав державне замовлення на виготовлення України.

116
 Розділ 3
Механічні
та електромагнітні хвилі

а вання.
б кінця. Нас цікавитимуть інші питання.
Рис. 12.1. Хвиля на спокійній
воді, яку створює швидкісний
катер (а). Аналогічні хвилі поши-
рюються в земній корі внаслідок
землетрусу (б)
118
§ 12. Механічні хвилі. Звук
1 Механічні хвилі та їх типи
Багатьом із вас доводилося бачити хвилю на спокійній
воді, яку створює швидкісний катер або кинутий у воду
камінь. Аналогічні хвилі поширюються в земній корі вна-
слідок землетрусу або вибуху (рис. 12.1). В усіх цих ви-
падках ідеться про певне збурення середовища: частинки
середовища, що вже рухаються, приводять до руху сусідні
частинки, а ті, у свою чергу, викликають рух наступних
частинок.
! Збурення, що поширюються в пружному середовищі
з часом, називають механічними хвилями.
Механічні хвилі можуть мати й періодичний харак-
тер. Це, наприклад, хвилі від працюючого електродриля
або механізму, що зазнає вібрацій. У цьому випадку рух
частинок середовища є коливальним. Отже, відповідна
механічна хвиля — це коливання, що поширюються
в  пружному середовищі з  часом. Саме такі хвилі ми роз-
глядатимемо в цьому параграфі.
Механічні хвилі не поширюються у вакуумі. Вони мо-
жуть існувати у твердих тілах, рідинах і газах, а також на
межі різних середовищ (наприклад, на поверхні рідини).
Джерелом таких хвиль завжди є тіло, що здійснює коли-
Розгляньмо як приклад хвилю в  натягнутому шнурі
(рис. 12.2). Правий кінець цього шнура закріплений, а лі-
вому в  якийсь момент можна за допомогою механізму або
просто рукою надати коливального руху. Від лівого краю
шнура коливальний рух послідовно передається все більш
віддаленим точкам — шнуром біжить механічна хвиля.
Проте рух передається не миттєво (є такі точки, які ще
«не знають» про коливання лівої частини шнура). Посту-
пово рух «захоплює» усе більшу частину шнура (хвиля бі-
жить праворуч). Ми поки не будемо розглядати докладно,
що відбудеться, коли хвиля дійде до закріпленого правого
Перш за все ми бачимо, що хвиля переносить енергію:
адже з  приходом хвилі частинки шнура починають руха-
тися, тобто набувають кінетичної енергії. Зазначимо, що
хвиля переносить інформацію (коливання можуть бути
певним сигналом). Що ж до речовини, то її перенесення не
відбувається. Наприклад, виділені на рис. 12.2 зеленим
 і  червоним кольорами ділянки шнура коливаються на-
вколо своїх початкових положень, не віддаляючись від
них суттєво. Така властивість хвиль особливо вражає,
якщо спостерігати хвилі в морі.

На перший погляд здається, що

«водяна гора» переміщається,
але якщо на воді плавають якісь
«поплавці», то згодом стає по-
мітно, що вони не переміща-
ються разом із «горою». Отже,
«водяна гора» не переносить
і воду!

Можна продемонструвати цю властивість хвиль за допо-

могою пофарбованого шнура: якщо один раз смикнути його
лівий кінець угору, шнуром рухатиметься «горб» (рис. 12.3).
Проте жодна частинка шнура не рухатиметься з  «горбом»:
просто частинки, до яких він дійшов, підніматимуться,
а після його проходження опускатимуться.
Отже, хвиля переносить певний стан середовища, але
може зовсім не переносити речовину.
Показані на рис.  12.2 і  12.3 хвилі є поперечними: на-
прям руху частинок середовища перпендикулярний до
напряму поширення хвилі. Такі хвилі можуть існувати
у твердих тілах, але неможливі в рідинах і газах. Попере-
чні хвилі викликають зсув одних шарів середовища від-
носно інших, проте не спричиняють зміну густини речо-
вини.
Якщо на гладеньку горизонтальну спицю надягнути
однакові бусинки та зв’язати сусідні бусинки пружин-
ками, то отримаємо просту модель пружного середовища.

t = 0
Коливання лівого

T
t=
кінця шнура

4
T
t=
2
3T
t=
4
t = T
Напрям поширення хвилі
Напрям поширення хвилі
Рис. 12.3. «Горб» під час руху змінює колір. Це
Рис. 12.2. Поширення механічної хвилі в  натяг- свідчить, що частинки шнура не переміща-
нутому шнурі ються разом із ним

119
 t = 0 На рис.  12.4 показано наочну модель поши-
рення поздовжньої хвилі в  такому середовищі:
T періодично штовхаючи крайню бусинку, ми
t=
4 спричиняємо коливальний рух усіх бусинок
T (частинок середовища). У цьому випадку час-
t=
2 тинки коливаються вздовж напряму поши-
3T рення хвилі. Як видно з  рис.  12.4, це спричи-
t=
4 няє зміну відстаней між сусідніми частинками
t = T (у реальному ж середовищі — зміну його гус-
тини, тобто почергові стискання та розтяг-
Напрям поширення хвилі нення).
Оскільки будь-яке середовище «опирається»
Рис. 12.4. Модель поздовжньої хвилі, що ви-
кликає стискання та розтягнення середовища
стисканню, поздовжні механічні хвилі можуть
(пружні зв’язки між частинками не показано) поширюватися й у твердих тілах, і  в  рідинах,
і в газах.
А от хвилі на поверхні води не є поперечними або по-
здовжніми, це хвилі змішаного типу: кожна частинка пере-
міщається як у напрямі поширення хвилі, так і по верти-
калі (за певних умов частинки можуть рухатися по колах).
Якщо хвиля поширюється не в  одному напрямі (як
у шнурі), а в різних напрямах (як у реальних об’ємних се-
редовищах), то її характеризує форма хвильової поверхні.
Модель такої поверхні («хвильову лінію») являє гребінь
хвилі на воді (рис. 12.5). В усіх точках хвильової поверхні
спостерігається та сама фаза процесу (наприклад, макси-
а мальне стискання середовища або максимальне відхи-
лення частинок від положень рівноваги). Якщо якесь тіло
в  повітрі періодично збільшує та зменшує об’єм, то від
нього розходяться поздовжні хвилі. Їх хвильові поверхні
на великій відстані від тіла є сферичними.

б 2 Характеристики хвиль
Якщо тіло, що є джерелом поширення хвилі, здій-
снює коливання, то кожна окрема частинка середовища
під час поширення хвилі теж коливається з  такою самою
частотою (отже, з  таким самим періодом). Нагадаємо, що
ча­стота ν коливань чисельно дорівнює кількості повних
коливань за одиницю часу. Одиниця частоти — 1  герц
(1  Гц = 1 с–1). Коливання різних частинок середовища під
час поширення хвилі відбуваються з  однаковою частотою,
яку й називають частотою хвилі. Період T коливань дорів-
нює часу одного повного коливання. Період коливань усіх
в
частинок під час поширення хвилі теж однаковий, його
й називають періодом хвилі. Між періодом і  частотою
Рис. 12.5. Гребені морських
хвиль — «хвильові лінії» (а);
існує простий зв’язок:
гребені хвиль від камінця, який 1
кинули у воду (б); хвильові ν= .
поверхні в просторі (в) T

120
 Ще однією важливою характеристикою коливань час-
тинок є амплітуда A, тобто максимальне відхилення час-
тинки від положення рівноваги. Амплітуду коливань
різних точок шнура, яким біжить хвиля, можна вважати
однаковою, якщо немає втрат енергії через тертя та з ін-
ших причин. А от у реальному об’ємному середовищі (або Чому звук набагато далі
на поверхні) амплітуда хвилі обов’язково зменшується поширюється в рейках
(загасає) з  віддаленням від джерела хвилі. Це поясню- або металевій трубі,
ється розширенням хвильових поверхонь і, відповідно, ніж у повітрі?
розподіленням енергії на все більшу площу.
На додаток до перелічених характеристик коливань
хвилі мають ще дві важливі характеристики. Перша
з  них  — це швидкість хвилі v. Так називають швидкість
переміщення точок із певною фазою коливань (наприклад,
швидкість переміщення гребеня хвилі або ділянки з  най-
більшим стисканням середовища). Швидкість хвилі не збі-
гається зі швидкостями руху частинок середовища (для по-
перечної хвилі ці швидкості мають навіть різні напрями).
Швидкість хвилі залежить головним чином від власти-
востей середовища.
Довжиною хвилі λ називають відстань, на яку поши-
рюється хвиля за час, що дорівнює періоду. Розгляньмо
точку середовища, яка в  початковий момент перебуває на
гребені хвилі. Якщо спостерігати тільки за цією точкою,
то побачимо, що вона протягом періоду опустилась і знову
піднялася. Якщо ж спостерігати за зміною положення
гребенів хвилі протягом періоду, то побачимо, що за цей
час до нашої точки прийшов наступний гребінь. Оскільки
він перемістився за цей час якраз на довжину хвилі, до-
ходимо висновку: довжина хвилі дорівнює відстані між
сусідніми гребенями, тобто між сусідніми хвильовими
поверхнями, що відповідають однаковій фазі коливань.
Для хвилі на шнурі можна сказати й простіше: довжина
хвилі дорівнює відстані між найближчими точками, що
коливаються в  одній фазі (рис. 12.6). Корисно тепер по-
вернутися до рис. 12.2 і  12.4 й придивитися уважніше до
переміщення гребенів поперечної хвилі та ділянок макси-
мального стискання поздовжньої хвилі.

l
l

а б

Рис. 12.6. Довжина хвилі: а — поперечної в шнурі; б — поздовжньої в пружині

121

Довжина хвилі здається
мені дуже схожою на період
коливань. Це дійсно так
чи я помиляюсь?
3 Звукові хвилі. Характеристики звуку
Навколо фізики
Який із винайдених людством
пристроїв першим подолав
звуковий бар’єр, тобто зміг
рухатися швидше за звук?
Виявляється, це не літак і  не
куля з  вогнепальної зброї.
Характерне клацання батога
зумовлене тим, що його кін-
чик рухається з  надзвуковою
швидкістю!
122
Зв’язок між різними характеристиками хвилі дуже
простий: оскільки хвиля за час T проходить відстань λ ,
рухаючись зі швидкістю v, отримуємо співвідношення
λ
v= = λν.
T
Якщо хвиля переходить з одного середовища в інше,
її частота лишається незмінною: частинки на межі сере­
довищ коливаються з частотою коливань джерела хвилі та
спричиняють у другому середовищі коливання такої самої
частоти. Оскільки швидкість хвилі у двох середовищах
різна, довжина хвилі в цих середовищах теж є різною.
Це дійсно так. Період показує,
через який час повторюється
процес. Але ж хвиля має подвійну
періодичність — у часі та просторі.
Подивіться на морські хвилі: одна
хвиля, друга «така сама», третя
тощо… Довжина хвилі характеризує
періодичність процесу в просторі.
Людське вухо сприймає як звук коливання з  часто-
тами приблизно від 20 Гц до 20 кГц. Механічні хвилі
з  частотами в  цьому діапазоні називають звуковими хви­
лями. Зрозуміло, що все сказане вище про властивості та
характеристики механічних хвиль стосується й звукових.
Швидкість поширення звукових хвиль у повітрі за
температури 0 °С становить близько 330 м/с (ця швид-
кість дещо збільшується з  підвищенням температури),
у  воді — 1500 м/с, у  сталі — понад 5000 м/с. Звукові
хвилі зазвичай приходять до нас через повітря у вигляді
почергових згущень і розріджень, тобто поздовжніх хвиль
(у газах поперечні хвилі взагалі неможливі). Разом із гус-
тиною повітря зазнає коливань і  його тиск, саме це й від-
чуває наше вухо. Проте зміни тиску для звичних нам зву-
ків дуже малі порівняно з атмосферним тиском.
Джерелом звукових хвиль стає будь-яке тіло, що коли-
вається з відповідною частотою: голосові зв’язки, дифузор
Рис. 12.7. Дзвінок є прикладом джерела звуку

динаміка (див. § 4), поверхня барабана, струна скрипки

тощо (рис. 12.7). Якщо ж помістити динамік усередині
герметичної посудини та відкачати повітря, ми не почу-
ємо жодного звуку.

! Механічні хвилі з  частотою понад 20 кГц називають

ультразвуком, а з частотою, нижчою від 20 Гц, — інфра­
звуком.

Ми не сприймаємо безпосередньо сигналів із такими час-

тотами. Проте інші живі істоти (наприклад, дельфіни й ка-
жани) сприймають ультразвук певного діапазону та засто-
совують його для орієнтування, полювання, спілкування.
Ультразвук використовують у техніці (для обробки
твердих матеріалів, приготування сумішей, паяння дея-
ких матеріалів) та медицині: ультразвукове дослідження
практично безпечне для людини та дозволяє «побачити»
стан багатьох внутрішніх органів. Лікування деяких за-
хворювань за допомогою ультразвуку дозволяє уникнути
хірургічних операцій, після яких хворому потрібен чима-
лий час на одужання.
Що ж до інфразвуку, то за великої амплітуди коливань
він є неприємним і небезпечним для людини: може викли- Навколо фізики
кати відчуття дискомфорту та тривоги, головний біль, за- Для театральної вистави про
паморочення, задуху, а за тривалої дії та помітної інтен- часи Середньовіччя знамени-
сивності — загрожує навіть життю (особливо за частоти тому фізику Р. Вуду замовили
близько 7 Гц). Припускають, що інфразвук може «розгой- велетенську органну трубу
дувати» коливання внутрішніх органів. І за таких умов завдовжки кілька десятків
людина навіть не знає, що з нею відбувається, — адже метрів. Така довга труба ви-
вона не «чує» інфразвук! Разом із тим інфразвук невеликої промінювала інфразвук час-
амплітуди застосовують у медицині для лікування деяких тотою близько 8 Гц. Коли нею
захворювань. скористалися під час вистави,
Вивчення інфразвуку показало, що коливання з такою у глядачів виникло відчуття
низькою частотою можуть виникати перед землетрусами страху, почалася паніка. Гля-
та під час землетрусів, через урагани та шторми, а також дачі розбіглися, вчинивши
під час роботи важких механізмів, що супроводжується штовханину.

123
 сильною вібрацією. Можливо, деякі тварини саме через
інфразвук «передчувають» землетруси. Інфразвук слабо
поглинається землею, повітрям і водою, тому він поширю-
ється на великі відстані.
Різні звуки відрізняються своїми характеристиками. Ви­
сота звуку визначається частотою звукових хвиль: чим вища
частота, тим вищим нам здається звук. Гучність звуку
перш за все визначається амплітудою звукової хвилі: чим
більша амплітуда, тим звук гучніший. Проте гучність звуку
залежить і від його частоти, адже ми найкраще сприймаємо
звуки частотою близько 3 кГц. Отже, гучність звуку зале-
жить від амплітуди та частоти звукових хвиль.

Ми добре розрізняємо багато звуків, які мають од-

накову висоту та однакову гучність. Ми легко від-
різняємо ту саму ноту, зіграну на роялі та скрипці;
розпізнаємо голоси багатьох знайомих людей. Отже,
ми підсвідомо аналізуємо ще якісь характеристики
звуку. Річ у тім, що насправді «звичайні» звуки
є складними (так само як «звичайне» біле світло!).

У звуках «змішані» звукові хвилі різних частот. За-

звичай найменша з  цих частот визначає висоту звуку,
а  співвідношення амплітуд різних звукових хвиль —
неповторний тембр звуку. І наша пам’ять зберігає ін-
формацію про тембри голосів багатьох людей, звуків від
працюючих механізмів тощо.

4 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. На рис. 1 показано форму шнура, яким бі-
жить поперечна хвиля, у певний момент часу. Чи можна
визначити напрями руху частинок A, B, C в  цей момент?
Розв’язання. Оскільки хвиля є поперечною, рух час-
тинок відбувається у вертикальному напрямі. Але перш
B за все звернімо увагу на точку B шнура: вона перебуває
в  найвищому положенні своєї траєкторії, тобто закінчила
A О C рухатися вгору та в наступний момент рухатиметься вниз.
Напрям поширення хвилі Очевидно, у цей момент часу її швидкість дорівнює нулю.
Точки ж A, C рухаються. Урахуємо, що хвиля рухається
Рис. 1 праворуч, не змінюючи своєї форми. Отже, до точки  A
наближається «горб» (максимум), а до точки C — «запа-
дина» (мінімум). Це означає, що точка A рухається вгору,
а  точка  C — вниз. З рис. 2, на якому показано форму
B
О хвилі через невеликий проміжок часу, бачимо: точка  A
A C дійсно підніметься, а точка C — опуститься.
Відповідь: точка A рухається вгору, точка C — вниз,
Рис. 2 точка B нерухома.

124
 Задача 2. На рис. 1 показано форму шнура, яким біжить
поперечна хвиля, у  момент часу t = 0 . Швидкість хвилі до-
рівнює 2,5 м/с, а бічна сторона кожної клітинки відповідає
довжині 5 см. Побудуйте приблизний графік y ( t ) залеж-
ності від часу вертикальної координати точки O шнура.
Розв’язання. Проаналізуємо, яку інформацію
можна отримати з  рис.  1. У початковий момент часу
y = 0, а  точка  O рухається вниз (див. задачу 1). Через
чверть періоду координата матиме мінімальне значення
(з  рисунка знаходимо, що це приблизно –3 см), через
половину періоду y = 0. Протягом наступної половини
періоду буде y > 0, координата зростає
до максимального значення 3  см і  знов y,  см
зменшується до нуля. Нам потрібно 4
знай­ти період T коливань. Скористаємося
тим, що довжина хвилі λ , судячи 0
0,16 0,32 t,  с
з рисунка, становить 0,4 м (це 8 клітинок).
–4
λ
Отже, T = = 0,16 с. Тепер ми можемо
v
побудувати приблизний графік (рис. 3). Рис. 3

Підбиваємо підсумки
Збурення, що поширюються в  пружному середовищі з  ча-
сом, називають механічними хвилями. Якщо джерелом Механічні хвилі в середовищі
хвилі є тіло, яке коливається, то така хвиля — це коли-
вання, що поширюються в  пружному середовищі з  часом.
Механічна хвиля переносить енергію й інформацію, але Інфразвук Ультразвук
не переносить речовину. (n < 20  Гц) (n > 20  кГц)
У поперечній хвилі напрям руху частинок середовища пер- Шкідливий Застосовується
пендикулярний до напряму поширення хвилі. Такі хвилі для людини в техніці
можуть існувати тільки у твердих тілах, вони не спричиня- та медицині
ють зміну густини речовини. У поздовжній хвилі частинки
коливаються вздовж напряму поширення хвилі. Такі хвилі
можуть існувати в  газах, рідинах і  твердих тілах, вони Звук
пов’язані з періодичними змінами густини речовини. (20  Гц < n < 20  кГц)
Швидкість хвилі — це швидкість переміщення точок Частота → висота звуку
із певною фазою коливань (наприклад, швидкість перемі- Амплітуда та частота →
щення гребеня хвилі). Довжина хвилі — відстань, на яку → гучність звуку
поширюється хвиля за час, що дорівнює її періоду. Між
λ
характеристиками хвилі існує зв’язок: v = = λν .
T

Контрольні запитання
1. Наведіть приклади механічних хвиль.
2.  Які хвилі називають поперечними? 3.  Які
хвилі називають поздовжніми? 4.  Які хвилі
спричиняють зміни густини середовища?
5. Що таке швидкість хвилі? 6. Що називають
довжиною хвилі? 7.  Як виражається швид-
кість хвилі через її довжину та частоту?
8.  Чим відрізняються ультразвук і  інфразвук
від звуку? 9.  Чим відрізняються високі звуки
від низьких?

125
Вправа № 12 
1. Довжина поперечної хвилі в  шнурі дорів-
нює 2 м, а її частота — 8 Гц. Визначте швид-
кість цієї хвилі в шнурі.
2. Швидкість морських хвиль становить
6 м/с, а відстань між сусідніми гребенями
хвиль — 12 м. Визначте період коливань по-
верхні води.
3. Частота звукової хвилі дорівнює 200 Гц.
Визначте довжину цієї хвилі в  повітрі (де
швидкість звуку 330 м/с) та  у воді (де швид-
кість звуку 1500 м/с).
4. Ультразвуковий сигнал, випромінений ка-
жаном, повертається до нього через 0,06  с.
На якій відстані розташована перешкода, від
якої відбився цей сигнал? Швидкість уль-
тразвуку в повітрі дорівнює 330 м/с.
5. За графіком коливань лівого кінця
шнура (рис. 1) накресліть форму шнура в мо-
мент часу t = 0,6 с. Швидкість поперечної
хвилі в  шнурі дорівнює 12 м/с, хвиля поши-
рюється в напрямі осі Ox.
y,  см
50
0,8
0 значте глибину океану в районі вибуху, якщо
0,4 t,  с
–50
Рис. 1
6. На рис. 2 показано поперечні хвилі та на-
прями швидкості однієї частинки. Визначте
напрями поширення хвилі у випадках а, б.
а
б
Рис. 2
7. Коли на яхті поблизу берега кинули якір,
від нього пішли хвилі по поверхні води. Ри-
балка нарахував 6 повних коливань протягом
9 с і  помітив, що хвилі дійшли до берега че-
рез 1 хв. На якій відстані від берега кинули
якір, якщо відстань між сусідніми гребенями
хвиль становила 2,4 м?
8. Вантаж на пружині здійснює незагаса-
ючі коливання з  амплітудою 4 см і  частотою
0,6 Гц. Який шлях проходить вантаж за 50 с?
9. В океані на невеликій глибині здійснили
слабкий вибух із дослідницькою метою. На
судні прийняли кілька звукових сигналів від
вибуху. Перший із них прийшов через 2  с
після вибуху, а другий — на 0,5 с пізніше. Ви-
швидкість звуку у  воді становить 1,5  км/с.
10.  Знайдіть в  Інтернеті інформацію про засто-
сування гідролокації. Підготуйте коротке пові-
домлення на цю тему для своїх однокласників.

Експериментальне завдання 
1. За допомогою якогось вібруючого при- тепер розійтися так, щоб нитку було натяг-
строю (ні в  якому разі не такого, що працює нуто, то одну баночку можна застосувати як
від електричної мережі!) або просто рукою «мікрофон» (тихо говорити в  неї), а  іншу  —
створіть хвилі у ванні або басейні. Здійсніть як «динамік» (її треба піднести до вуха).
відеозапис хвиль і  по цьому запису визначте Спробуйте пояснити принцип дії такого при-
їх головні характеристики. строю.
2. Виготовте та випробуйте разом із товари-
шами «іграшковий телефон»: у донцях двох
маленьких пластмасових або металевих ба- Звук Звук
ночок зробіть маленькі отвори, протягніть
міцну нитку або тонкий дріт завдовжки до
10  м і  зав’яжіть вузли (див. рисунок). Якщо

126
§ 13. Електромагнітне поле
і електромагнітні хвилі
Навколо фізики
Згідно із сучасними погля-
дами всі взаємодії переда-
ються через відповідні поля.
1 Електромагнітне поле Проте перенесення взаємодій
здійснюють певні «корпус-
Вас може здивувати, що в розділі про хвилі ми раптово кули» — кванти цих полів,
змінюємо тему, звертаючись до обговорення електромаг­ які й передають взаємодію.
нітного поля. Проте без такого обговорення ми не зможемо Квант електромагнітного поля
розібратися в  походженні та властивостях електромагніт- (найменша «порція» електро-
них хвиль. магнітних хвиль) — фотон.
Ви вже знайомі з  електричним і  магнітним полями.
Свого часу ідея передачі взаємодії через поле (так звана
теорія близькодії) дуже нелегко вкоренилася в науці. Наба-
гато простішою здавалася теорія далекодії, за якою взаємо- Зверніть увагу!
дія «відразу» передається від тіла до тіла навіть на великі Силові лінії електричного поля,
відстані, не потребуючи такого «помічника», як поле. «народженого» магнітним, за-
Проте поступово ідея про існування в природі «на рівних» вжди є замкненими, тобто не ма-
речовини та поля набувала все більшої привабливості та ють ані початку, ані кінця. Таке
обґрунтованості. поле називають вихровим. Воно
Важливим етапом формування уявлень про поле стали суттєво відрізняється від елек-
відкриття М. Фарадеєм явища електромагнітної індукції тростатичного поля заряджених
та пояснення, надане Дж. Максвеллом (див. § 5): магнітне частинок.
поле, яке змінюється з  часом, породжує електричне поле.
За теорією Максвелла, породження електричного поля
змінним магнітним полем відбувається навіть там, де нема
провідного контуру й не виникає електричний струм! Як
бачимо, магнітне поле може не тільки передавати магнітні
взаємодії, але й спричиняти появу іншої форми матерії —
електричного поля. Одне поле породжує інше навіть «без
участі» заряджених частинок і  струму! Колишня «ви- Не тільки змінне магнітне
гадка» Фарадея набуває нових властивостей, можна ска- поле породжує електричне,
зати, починає жити власним життям. а й змінне електричне поле
Узагальнивши все відоме про електричні та магнітні спричиняє виникнення
взаємодії, Дж. Максвелл висловив гіпотезу, за якою магнітного.
змінні електричне та магнітне поля «не можуть жити»
одне без одного!
Може, правда, здатися, що іноді й можуть: коли ці
поля не змінюються. Наприклад, нерухоме заряджене
тіло створює тільки електричне поле, а нерухомий постій-
ний магніт — тільки магнітне.
Проте якщо навіть для вас заряджена кулька або маг-
ніт є нерухомими, то для безлічі спостерігачів, що руха-
ються відносно вас, і  кулька, і  магніт рухаються, тому їх
поля є змінними. Отже, «зникнення» електричного або
магнітного поля — це окремий випадок, а типовим є «спів­
існування» цих полів. Тоді немає сенсу розглядати елек-
тричне та магнітне поля як окремі об’єкти: вони утворю-
ють єдине ціле, яке називають електромагнітним полем. Джеймс Максвелл

127

Електричне та магнітне
поля є «складовими»
електромагнітного поля.
2 Відкриття електромагнітних хвиль
Навколо фізики
Теорія Максвелла була при-
значена для пояснення всіх
відомих на той час електро-
магнітних явищ. І таку мету
дійсно було досягнуто. Проте
головним успіхом стало навіть
не це, а передбачення доти не-
відомих явищ. За висловом
Г.  Герца, рівняння Максвелла
здавалися розумнішими на-
віть за свого автора та давали
й те, що не було в  них закла-
дено.
Е1 M1 Е2 M2
Напрям поширення електромагнітної хвилі
128
Дж. Максвелл сформулював математичні співвідно-
шення, які описують електромагнітне поле та враховують
зв’язок між його електричною та магнітною «складовими».
Саме на рівняннях Максвелла ґрунтуються всі сучасні розра-
хунки, пов’язані з електромагнітними явищами.
Застосування цих рівнянь і  навіть уміння їх прочитати
потребують набагато ширших і  глибших математичних
знань, ніж ваші знання на даному етапі. Приблизно сто-
ліття тому рівняння Максвелла вважали занадто склад-
ними навіть для студентів-фізиків. Проте ті з  вас, хто ви-
беруть професії, тісно пов’язані з  фізикою, математикою
або радіо­електронікою, вивчатимуть ці рівняння у вищих
навчальних закладах.
Саме передбачення існування електромагнітних хвиль
і  стало найважливішим висновком із теорії Дж. Мак-
свелла. Відповідно до цієї теорії електричне та магнітне
поля можуть «відірватися» від заряджених частинок
і  почати «самостійне життя», увесь час підтримуючи одне
одного. Це і є електромагнітна хвиля — збурення елек-
тромагнітного поля, що поширюється в просторі.
Щоб наочно (хоча б дуже спрощено) зобразити та
уяви­ти процес поширення такої хвилі, скористаємося
умовною схемою (рис. 13.1). Змінне електричне поле Е1
створює «майже» у тій самій точці магнітне поле М1 (тому
показано зв’язок між відповідними елементами). Маг-
нітне поле теж є змінним, тому воно створює в «сусідній»
точці електричне поле Е2, яке, у свою чергу, є змінним…
Таким чином, утворюється єдиний «ланцюг». Хоч окремі
його елементи слід уважати безкінечно малими, загальна
довжина такого ланцюга може бути порівнянною з  розмі-
ром Усесвіту! А час існування деяких електромагнітних
хвиль практично дорівнює віку Всесвіту.
З теорії Максвелла випливало й значення швидко-
сті поширення електромагнітних хвиль. Саме тут на всіх
(включаючи й самого Максвелла) чекала несподіванка —
обчислене значення швидкості збігалося з  добре відомим
значенням швидкості світла! Зрозуміло, що такий збіг
не міг бути випадковим. І Максвелл доходить висновку:
світло являє собою електромагнітну хвилю.
Еn Mn
Рис. 13.1. Умовне зображення
зв’язку між змінними електрич-
ним та магнітним полями, що
спричиняє існування електромаг-
нітної хвилі
 Отже, протягом XIX століття відбулося «велике об’єд­
нання» у фізиці. Якщо до досліду Ерстеда електричні, маг-
нітні та світлові явища розглядали як зовсім незалежні, то
згодом стало ясно, що всі вони мають спільну електромаг-
нітну природу.
Але навіть після такого успіху в  багатьох учених лиша-
лися сумніви, у тому числі й щодо існування електричного
та магнітного полів. Теорія далекодії все ще здавалася більш
зрозумілою та прийнятною, а теорія Максвелла  — зарозумі-
лою та далекою від істини. Заперечувати ж набагато легше,
ніж спробувати зрозуміти…
Останнє слово, як завжди, лишалося за експериментом. Рис. 13.2. Генріх Герц (1857–
І такий експеримент було здійснено (Максвелл не дожив до 1894 рр.) — німецький
цього). Німецький фізик Г. Герц (рис.  13.2) поставив за мету учений. Першим отримав
переконати науковий світ, що передбачені Максвеллом елек- експериментально електро-
тромагнітні хвилі не існують. Проте отримав, навпаки, неза- магнітні хвилі та дослідив
їх характеристики, чим під-
перечні підтвердження висновків теорії Максвелла (ми не бу- твердив правильність теорії
демо зараз описувати досліди Герца, ви ознайомитеся з  ними Дж. Максвелла та електро-
в старшій школі). магнітну природу світла.
Г. Герц виміряв швидкість отриманих ним хвиль, і  вона Відкрив фотоелектричний
дійсно збігалася зі швидкістю світла. Отже, жодних сумнівів ефект
не лишалося.
Усім було відомо, що хвиля  — це коливання, які поши-
Чому ж сучасники
рюються в  просторі. Виникало природне запитання: коли- Максвелла так важко
вання чого?! Що саме коливається в  електромагнітній хвилі? сприймали його
Які «частинки» якого «середовища»? Адже електромагнітні теорію?
хвилі не потребують жодного середовища! Найшвидше та
найкраще (тобто без поглинання) ці хвилі поширюються у ва-
куумі. Таке ніяк не укладалось у звичні рамки.
Саме тому з’явилося уявлення про ефір — нібито «світ-
лоносне» середовище, що існує всюди. Тоді електромагнітні
хвилі можна було б уважати коливаннями ефіру.
Поступово стало зрозумілим, що в електромагнітній хвилі
коливаються саме електричне та магнітне поля. Ніяке «допо- Ми вже казали
міжне» середовище цій хвилі не потрібне. про ї ї складність,
але це не єдина
причина.

Поняття ефір не витримало

суворої перевірки часом і  екс-
периментами, воно збереглося
головним чином у лексиконі
телевізійних ведучих.

129

Навколо фізики
Протягом століть учені здій-
снювали все точніші вимі-
рювання швидкості світла
у вакуумі. Найбільш точне
вимірювання здійснено
1975 року з похибкою лише
1,2 м/с. Проте з 1983 року
значення цієї фізичної вели-
чини стало відомим абсолютно
точно: 299  792  458 м/с. Річ
у тім, що нині метр визна-
чають як відстань, яку долає
світло у вакуумі за проміжок
часу 1/299  792  458 с.
Як змінюється
довжина світлової хвилі,
коли світло переходить
із повітря в скло?
130
3 Деякі властивості електромагнітних хвиль
Ми обговорили, як поширюються електромагнітні
хвилі. Звідки ж вони беруться? Як відбувається їх випро-
мінювання? Згідно з  теорією Максвелла та численними
експериментами ці хвилі випромінюють заряджені час-
тинки, що рухаються прискорено. «Прискорено» означає,
що рух частинок або стає швидшим, або повільнішим, або
змінює напрям. Якщо частинка коливається, то вона ви-
промінює електромагнітні хвилі саме з частотою коливань.
Якщо ж частинка нерухома або рухається прямолінійно
рівномірно, то вона створює навколо себе електромагнітне
поле, але не випромінює електромагнітні хвилі.
Випромінювання електромагнітних хвиль може бути
й результатом певних процесів усередині молекул, ато-
мів і атомних ядер (див. розділ 4). Теорію таких процесів
(квантову теорію) було створено вже у XX столітті, вона
далеко виходить за межі шкільної програми.
Коли електромагнітні хвилі опромінюють речовину,
можуть відбуватися поглинання, відбивання, заломлення
тощо. Усі ці процеси зумовлені дією електромагнітного
поля на заряджені частинки в речовині. Наприклад, елек-
трони в речовині під дією поля падаючої електромагнітної
хвилі коливаються, унаслідок чого самі випромінюють  —
так виникає відбите електромагнітне випромінювання.
Світлове ж відчуття з’являється в  людини через дію
електричного поля електромагнітної хвилі на електрони
у світлочутливих елементах сітківки.
Теорія Максвелла дозволяє знайти зв’язок між швид-
кістю електромагнітної хвилі в  середовищі та електрич-
ними й магнітними властивостями цього середовища.
Із цієї теорії випливає, що найбільшу швидкість елек-
тромагнітні хвилі мають у вакуумі. Цю швидкість
( c ≈ 3 ⋅108 м/с) зазвичай називають швидкістю світла
у  вакуумі, проте саме у вакуумі швидкість усіх електро-
магнітних хвиль однакова.
! Отже, у вакуумі довжина електромагнітної хвилі λ та
її частота ν пов’язані співвідношенням c = λν.
Швидкість електромагнітних хвиль у повітрі майже
така, як у вакуумі. Коли електромагнітна хвиля перехо-
дить з одного середовища в інше, її частота не змінюється,
а швидкість і довжина хвилі — змінюються.
Цікаво, що електромагнітні хвилі є поперечними:  на-
прями коливань напруженості
 електричного поля E та ін-
дукції магнітного поля B перпендикулярні як до напряму
поширення хвилі, так і один до одного. Можна сказати, що
електромагнітна хвиля є двічі поперечною  (рис.  13.3). Це
дуже дивувало прихильників теорії ефіру: адже поперечні
 хвилі можливі лише у твердому тілі. А уявити собі твер-  
B
дим ефір, через який рухаються всі небесні тіла, просто E
неможливо.
Свого часу теорія далекодії стверджувала, що елек-
трична взаємодія передається миттєво: якщо трохи пере-
сунути один із двох зарядів, то інший «відчує» це мит- Напрям поширення
тєво. Згідно ж із  уявленнями про взаємодію через поле електромагнітної хвилі
будь-яка взаємодія передається з  певною швидкістю. Те-
пер ми знаємо, що електромагнітна взаємодія передається Рис. 13.3. Напрями коливань
зі швидкістю світла: якщо трохи пересунути один із двох електричного та магнітного полів
зарядів, то народжується електромагнітна хвиля. Інший електромагнітної хвилі свідчать,
заряд «відчує» зміну, коли ця хвиля дійде до нього. що ця хвиля є поперечною

Підбиваємо підсумки
Змінне магнітне поле спричиняє виникнення вихрового елек-
тричного поля, а змінне електричне поле — виникнення магніт-
ного поля. Електричне та магнітне поля нерозривно пов’язані
одне з одним, вони утворюють єдине електромагнітне поле.
Електромагнітною хвилею називають збурення електромагніт-
ного поля, що поширюється в просторі. Світло є одним із типів
електромагнітних хвиль. У вакуумі швидкість усіх електро-
магнітних хвиль однакова (близько 3 ⋅108 м/с).
На відміну від механічних хвиль, електромагнітні не потребу-
ють жодного середовища. Електромагнітні хвилі є поперечними
(напрями коливань напруженості електричного поля й  індукції
магнітного поля перпендикулярні до напряму поширення хвилі).

Контрольні запитання
1. Які причини виникнення електричного
поля вам відомі? 2.  Що таке електромагнітна
хвиля? 3.  Завдяки чому вперше зрозуміли,
що світло — це електромагнітна хвиля?
4.  Які процеси спричиняють виникнення
електромагнітних хвиль? 5.  Поздовжніми чи
поперечними є електромагнітні хвилі?

Вправа № 13 
1. Заряджена кулька підвішена на нитці
у  вагоні поїзда, що рухається відносно Землі
прямолінійно рівномірно. Для кого зі спо-
стерігачів ця кулька створює і  електричне,
і  магнітне поля: а) для пасажира, що лежить
на полиці у вагоні; б) для кіоскера на станції,
повз яку проїжджає поїзд; в) для машиніста
зустрічного поїзда?
2. Чи випромінює заряджена кулька (див.
попереднє завдання) електромагнітні хвилі
з точки зору когось із спостерігачів?
3. Довжина електромагнітної хвилі у вакуумі
дорівнює 4 см. Визначте частоту цієї хвилі.
4. Частота електромагнітної хвилі дорівнює
5  МГц. Визначте довжину цієї хвилі у ваку-
умі та в  середовищі, де швидкість електро-
магнітної хвилі менша в 1,5 разу.
5. Довжина електромагнітної хвилі в  середо-
вищі дорівнює 0,5 мм, а частота — 3 ⋅1011  Гц.
Визначте швидкість електромагнітної хвилі
в даному середовищі.
6. Визначте напруженість електричного
поля, якщо воно діє на частинку, яка має за-
ряд 40 нКл, із силою 2,4 мН.

131

Навколо фізики
Рентгенівське випромінювання
відкрито 1895 року (сам Рент-
ген називав його X-променями,
таку назву широко застосову-
ють в англомовній літературі).
За це відкриття В. Рентген
став першим лауреатом Нобе-
лівської премії з фізики. Проте
ще приблизно 15 років три-
вали дискусії щодо природи
відкритого випромінювання —
розпізнати загальну природу
X-променів і звичного світла
виявилося зовсім не просто.
Дізнаємося більше
Світло може виявляти
як хвильові вла­стивості,
так і властивості потоку
корпускул.
Дволикий Янус — символ двознач-
ності
132
§ 14. Шкала електромагнітних хвиль
1 Залежність властивостей електромагнітних хвиль
від частоти
Електромагнітні хвилі відрізняються одна від одної за
частотою і, відповідно, за довжиною хвилі (у цьому пара-
графі ми наводитимемо довжину хвилі лише у вакуумі).
Ця головна відмінність спричиняє багато інших. Елек-
тромагнітні хвилі різних діапазонів відрізняються навіть
набагато сильніше, ніж інфразвук від ультразвуку. У ба-
гатьох електромагнітних хвилях досить довго не могли
навіть розпізнати «родичів» звичайного світла.
Довжини хвиль різних відомих нам електромагнітних
хвиль відрізняються навіть не в  мільярди разів, а  набагато
більше. Тому сильно відрізняються й властивості різних
електромагнітних хвиль. Коли довжина хвилі змінюється
в  рази та десятки разів, не можна не помітити суттєвих
змін. Оскільки довжина хвилі може змінюватися неперервно
й властивості хвиль змінюються потроху, межі різних діапа-
зонів електромагнітного випромінювання є приблизними та
умовними. У різних підручниках ці межі навіть вибирають
дещо по-різному. Але нам важливо зрозуміти загальні зако-
номірності.
Перш ніж обговорювати ці закономірності, наведемо
ще деякі факти з  історії науки. І. Ньютон висунув свого
часу гіпотезу, що світло — це потік певних крихітних
«світлових частинок» (корпускул). Великий учений до
кінця життя відстоював думку про корпускулярну при-
роду світла, різко критикуючи прихильників хвильової
теорії світла (таку ідею захищав нідерландський уче-
ний Хрістіан Гюйґенс). Тому корпускулярні уявлення
панували в  оптиці аж до початку XIX століття, коли
досліди англійських і  французьких учених переконливо
засвідчили: світло — це якась хвиля.
Хвильова теорія світла, підкріплена ще й теорією
Дж. Максвелла, панувала близько 100 років. На початку ж
XX століття склалася ситуація, що здавалася безвихідною:
було відкрито нові явища, які пе­реконливо свідчили… про
корпускулярну природу світла. Виходом із цього глухого
кута стало створення квантової теорії, яка підтвердила
«дволикість» світла. Вона властива в  принципі всім елек-
тромагнітним хвилям. Проте чим більша довжина хвилі,
тим менш помітні корпускулярні властивості та більш по-
мітні хвильові. Зі  зменшенням довжини хвилі (тобто зі
збільшенням частоти) посилюються корпускулярні та по-
слаблюються хвильові властивості.
 2 Шкала електромагнітних хвиль
Отже, здійснимо коротку екскурсію всіма діапазонами
електромагнітних хвиль. Почнемо з  найменших довжин
хвилі (рис. 14.1).
−11
yy λ < 10 м — гамма-випромінювання (γ -промені);
−11 −9
yy 10 м < λ < 10 м — рентгенівське випромінювання;
−9 −7
yy 10 м < λ < 4 ⋅10 м — ультрафіолетове випроміню-
вання (УФВ);
−7 −7
yy 4 ⋅10 м < λ < 8 ⋅10 м — видиме світло;
−7 −4
yy 8 ⋅10 м < λ < 10 м — інфрачервоне випроміню-
вання (ІЧВ);
−4 5
yy 10 м < λ < 10 м — радіохвилі.
Зміна властивостей випромінювання залежно від до-
вжини хвилі є поступовою та плавною. Однак відмінності,
Тепер зрозуміло, чим
наприклад, між радіохвилями та рентгенівським випро-
відрізняються один
мінюванням є гігантськими (нічого дивного — адже до- від одного «чисті» кольори:
вжина хвилі відрізняється щонайменше в  100  000 разів). тільки довжиною хвилі
Випромінювання різних діапазонів народжуються (або, що те саме, частотою).
в  різних процесах. Наприклад, гамма-випромінювання Тобто відмінність така сама,
виникає під час ядерних реакцій і  поводиться практично як між високими
як потік частинок. Рентгенівське випромінювання отри- та низькими звуками.
мують у спеціальних апаратах під час дуже різкого (удар-
ного) гальмування швидких електронів. Ультрафіолетове

Дійсно, серед кольорів видимого

спектра найменшій довжині хвилі
(4 · 10–7 м, або 0,4 мкм) відповідає
фіолетовий, а найбільшій (8 · 10–7 м,
або 0,8 мкм) — червоний.

103 102 101 100 10–1 10–2 10–3 10–4 10–5 10–6 10–7 10–8 10–9 10–10 10–11 10–12
l, м

n, Гц 3 ⋅ 106 3 ⋅ 108 3 ⋅ 1010 3 ⋅ 1012 3 ⋅ 1014 3 ⋅ 1016 3 ⋅ 1018 3 ⋅ 1020

Інфра­­червоне Ультра­фіолетове
випроміню­вання випроміню­вання
Рентгенівське
Радіохвилі випромінювання

∼800 нм ∼400 нм
Ч О Ж З Б С Ф g-випромінювання

Видиме світло

Рис. 14.1. Шкала електромагнітних хвиль

133

Рис. 14.2. Сучасний рентгенівський
знімок
Рис. 14.3. «Дальнє» ультрафіоле-
тове випромінювання застосо-
вують для дезінфекції повітря
в лікарнях
Рис. 14.4. За допомогою інфрачер-
воного випромінювання просушу-
ють деталі після фарбування
134
випромінювання одержують під час дугового розряду та
за допомогою спеціальних ртутно-кварцових ламп. Про
джерела світла ви вже знаєте, а джерелом інфрачерво-
ного випромінювання є будь-яке нагріте тіло (є й спеці-
альні джерела такого випромінювання). Зазначимо, що
всі випромінювання — від рентгенівського до інфрачер-
воного — залежно від умов досліду виявляють як власти-
вості хвиль, так і  властивості частинок. Інфрачервоне та
ультрафіолетове випромінювання взагалі фізично дуже
близькі до видимого світла, проте вони не викликають
у  нас світлового відчуття. Радіохвилі, джерелами яких
є  високочастотні змінні струми в антенах, практично зав­
жди поводяться саме як хвилі.
3 Електромагнітні хвилі в  природі й техніці
Перелічимо коротко деякі важливі відомості про елек-
тромагнітні хвилі різних діапазонів.
Гамма-випромінювання. Як ми вже зазначили, воно на-
роджується під час процесів у ядрах атомів. На Землі його
джерелом є радіоактивні речовини, ядерні реактори та
прискорювачі, а найближчим до Землі джерелом потуж-
ного гамма-випромінювання є Сонце. Перша проблема,
яку поставило перед людством знайомство з  цим випро-
мінюванням, — знайти засоби захисту від нього. Адже
гамма-випромінювання долає навіть непрозорі предмети,
його поглинає тільки товстий шар свинцю або бетону.
Проте відомо, що ліки від отрути відрізняє тільки доза…
Дозоване та точно спрямоване гамма-випромінювання вря-
тувало вже багато людей від онкологічних захворювань,
знищивши ракові клітини.
Рентгенівське випромінювання, яке теж проходить крізь
непрозорі предмети, широко застосовують для медичної
діагностики (рис. 14.2) та виявлення дефектів у  різних
виробах. Гамма- і  рентгенівське випромінювання засвічу-
ють фотоматеріали.
Ультрафіолетове випромінювання природного похо-
дження входить до складу сонячного випромінювання.
«Ближнє» до видимого світла ультрафіолетове випромі-
нювання в  невеликих дозах корисне й необхідне для ор-
ганізму, а «дальнє» — небезпечне (дуже важливо захи-
щати від нього сітківку очей), зате воно має бактерицидну
дію. За допомогою «дальнього» випромінювання дезінфі-
кують повітря в  лікарнях та місцях великого скупчення
людей  (рис. 14.3). Ртутно-кварцові лампи дозволяють
компенсувати нестачу сонячного ультрафіолетового ви-
промінювання взимку («штучне сонце», що дає засмагу).
Інфрачервоне випромінювання застосовують для про-
сушки деревини або деталей після фарбування (рис. 14.4),
 для обігрівання приміщень, у пультах дистанційного
управління побутовою технікою, у системах безпеки та
автоматики. Спеціальні прилади (електронно-оптичні пе-
ретворювачі) можуть перетворювати невидиме «інфрачер-
воне зображення» у видиме. Так працюють прилади ніч-
ного бачення (біноклі, приціли тощо). Вони дозволяють
спостерігати в  цілковитій темряві за об’єктами, темпера-
тура яких хоч трохи відрізняється від температури сере­
довища. Застосовують і  фотографування в  інфрачервоних
променях. У  живій природі деякі змії «бачать» в  інфра-
червоному діапазоні, тому можуть полювати в  темряві.
Радіохвилі застосовують найширше. Це і сучасний мо-
більний зв’язок (рис. 14.5), і  зв’язок із космічними апа- Рис. 14.5. Мобільний зв’язок —
приклад застосування радіохвиль
ратами, і телебачення, і супутникова система глобального
позиціонування GPS, що дозволяє майже всюди на Землі
та поблизу неї визначати розташування й швидкість
об’єктів. Про все це ви докладніше дізнаєтесь у старшій
школі, а  зараз познайомимося лише з  одним прикладом
застосування радіохвиль — радіолокацією.

4 Радіолокація
Ще в  дослідах Герца спостерігалося відбивання елек-
тромагнітних хвиль від поверхні металу, а пізніше було
підтверджено, що відбивання відбувається на межі будь-
яких різних середовищ. Це явище використовують для
радіолокації — виявлення та точного визначення поло-
ження об’єктів за допомогою радіохвиль.
Радіолокатор (радар) забезпечує випромінювання ра-
діохвиль та приймання відбитих об’єктом радіохвиль.
Випромінювання має поширюватися вузьким пучком —
«радіопроменем», тоді виявлення відбитого сигналу свід-
читиме, що об’єкт (літак, ракета, корабель тощо) перебу-
ває поблизу осі цього пучка (рис. 14.6).
Щоб можна було створити досить вузький пучок ви- Рис. 14.6. Радіолокація
промінювання, довжина хвилі має бути не більшою ніж
кілька метрів. Для створення напрямленого пучка засто-
совують спеціальні антени — наприклад, металеві пара-
болічні дзеркала (рис. 14.7). Зазначимо, що вузький на-
прямлений пучок світла в  багатьох прожекторах також
отримують за допомогою параболічних дзеркал.
У режимі пошуку антена обертається навколо верти-
кальної осі, при цьому поступово змінюється кут нахилу
випромінюваного пучка радіохвиль до горизонту. Коли
цей пучок «знаходить» у просторі об’єкт, з’являється від-
бита від об’єкта радіохвиля. Напрям пучка в  цей момент
збігається з напрямом на об’єкт.
Але як визначити відстань до об’єкта? Випромінювання Рис. 14.7. Радіолокатор з  парабо-
здійснюють короткими імпульсами (тривалість імпульсу лічною антеною

135
i
tімп
О t
Dt
Рис. 14.8. Графік залежності сили
струму в передавачі радіолока-
тора від часу (для наочності Dt
зменшено в багато разів)
Д альність виявлення об’єк­тів
радіолокатором залежить та-
кож від потужності випромі-
нюваної радіохвилі,
висоти антени радіо-
локатора та рельєфу
місцевості.
Корабельні радіолокатори дозво-
ляють морським суднам упев-
нено рухатися вночі та в тумані,
а на високих широтах — по-
переджають про наближення
айсбергів, щоб жодне судно не
зазнало долі сумнозвісного «Ти-
таніка».
136
зазвичай близько 1 мкс), після чого радіолокатор перехо-
дить у режим приймання та «чекає» на надходження від-
битого від об’єкта імпульсу. Проміжок часу між імпуль-
сами ∆t в  багато разів перевищує тривалість tімп самого
імпульсу (рис. 14.8).
Під час випромінювання наступного імпульсу прий­
мання відбитого імпульсу неможливе. Спеціальний антен-
ний перемикач захищає чутливу приймальну апаратуру
від потужного випромінюваного сигналу, який вивів би
цю апаратуру з ладу.
Якщо відомий час t поширення радіохвилі до об’єкта
та назад, то можна визначити відстань R між радіолока-
ct
тором і  об’єктом за формулою R = , де c = 3 ⋅108 м/с —
2
швидкість радіохвиль у вакуумі (вона практично не від-
різняється від швидкості в повітрі).
Навіть коли відстань R до об’єкта дорівнює 150 км,
час t становить лише 1 мс. Вимірювання цього малого ін-
тервалу часу з  великою точністю здійснюють за допомо-
гою електронних пристроїв.
Електромагнітні хвилі, придатні для радіолокації, по-
ширюються практично прямолінійно (як і  світло), тому
об’єкт можна виявити тільки в межах прямої видимості.
Сучасні радіолокатори не тільки забезпечують проти-
повітряний захист території країни, але й «працюють»
у багатьох галузях. Ці пристрої дають можливість диспет-
черу стежити за обстановкою в  повітрі та керувати рухом
багатьох літаків, зберігаючи безпечні дистанції між ними.
За допомогою радіолокаторів метеорологи досліджу-
ють хмари. Завдяки радіолокаторам, установленим на
космічних апаратах, ми багато чого знаємо навіть про ре-
льєф поверхні Венери, хоч ця поверхня завжди вкрита від
нашого зору товстим шаром хмар.
Радіолокація відіграє велику роль у сучасному про-
типовітряному захисті. Одним із досягнень технічного
прогресу військової авіації є технологія «стелс» — комп-
лекс методів зниження помітності бойових машин (голо-
вним чином для радіолокаторів). Цей комплекс містить
 розробку літаків спеціальних форм (рис. 14.9), радіопо-
глинаючих матеріалів і покриттів.
За принципом, дуже схожим на принцип дії радіолока-
тора, працюють гідролокатори (сонари, ехолоти), які знахо-
дять підводні об’єкти за допомогою звукового випроміню-
вання. Ці прилади можуть визначити місце розташування
підводного човна або затонулого судна. За допомогою ехо-
лотів отримано карти донного рельєфу Світового океану.

5 Вчимося розв’язувати задачі

Задача. Тривалість імпульсу радіолокатора tімп = 2 мкс, Рис. 14.9. Літак, виготовлений
а проміжок часу між імпульсами ∆t = 0,6 мс. Визначте за технологією «стелс»
максимальну та мінімальну відстані виявлення цілей цим
радіолокатором.
Розв’язання. Радіолокатор може приймати відбиту від
цілі електромагнітну хвилю тільки між моментами закін-
чення випромінювання імпульсу та початку випроміню-
вання наступного імпульсу. Отже, час t поширення хвилі
в обидва боки задовольняє умові tімп t  ∆t . Оскільки від-
ct ctімп c∆t
стань від радіолокатора до цілі R = , то R  .
2 2 2
Перевіривши одиниці величин і  підставивши числові
значення tімп = 2 ⋅10 −6  с, ∆t = 6 ⋅10 −4  с, c = 3 ⋅108  м/с, отри-
маємо: мінімальна відстань виявлення цілей становить
300  м, а максимальна — 90 км. Ці значення є цілком
правдоподібними.

Підбиваємо підсумки
Електромагнітні хвилі різних діапазонів, що в  багато разів
відрізняються за частотою (довжиною хвилі), сильно відріз-
няються за своїми властивостями. Чим вища частота, тим
помітніші корпускулярні властивості електромагнітного
випромінювання. Межі різних діапазонів є приблизними
та умовними. Кожному з  цих діапазонів (гамма-випромі-
нюванню, рентгенівському, ультрафіолетовому, видимому,
інфрачервоному випромінюванням та радіохвилям) відпо-
відають певні природні та штучні джерела випромінювання
й певні сфери застосування.
Особливо широкого застосування набули радіохвилі: це
й різні системи передачі інформації, і  радіолокація — ви-
явлення та точне визначення положення об’єктів за допо-
могою радіохвиль. Радіолокатор створює у просторі вузь-
кий напрямлений пучок радіохвиль, що випромінюються
окремими короткими імпульсами, та приймає відбите від
об’єктів випромінювання. Відстань до об’єкта визначається
за часом поширення випромінювання «в обидва боки».

137
Контрольні запитання
1. Які дві гіпотези щодо природи світла вам
відомі? 2.  Які властивості принципово від-
різняють радіохвилі від гамма-випроміню-
вання? 3. До якого діапазону належить елек-
тромагнітне випромінювання з  довжиною
Вправа № 14 
1. Частота якого випромінювання в  мільйон
разів менша від частоти ультрафіолетового
випромінювання?
2. До якого діапазону належить електромаг-
нітне випромінювання частотою 5 ⋅1013 Гц?
3. Радіолокатор дозволяє вести спостере-
ження за об’єктами на відстані щонайменше
240 м. Визначте тривалість кожного імпульсу
випромінювання радіолокатора.
4. Проміжок часу між імпульсами радіолока-
тора дорівнює 0,8 мс. Визначте максимальну
відстань до об’єктів, які можна спостерігати
за допомогою цього радіолокатора.
Експериментальне завдання 
Перевірте разом з  однокласниками, як про-
ходять радіохвилі крізь метал. Для цього за-
горніть свій телефон в  алюмінієву фольгу та
наберіть свій номер з  іншого телефону. Цей
Фізика і техніка в Україні
Пулюй Іван Павлович
(1845 – 1918 рр.)
Видатний український
та австро-угорський уче-
ний — фізик, електротех-
нік і винахідник.
Народився в  Тернопіль-
ській області. Після за-
кінчення гімназії в Терно-
полі навчався у Відні. Закінчивши університет,
розпочав активну наукову та викладацьку ді-
яльність.
І. Пулюй сконструював прилад для вимірю-
вання механічного еквіваленту теплоти (від-
значений срібною медаллю на Всесвітній ви-
ставці в Парижі), вивчав катодні промені.
Був професором і ректором Німецької ви-
щої технічної школи в Празі, дійсним чле-
ном Наукового товариства імені Шевченка,
138
хвилі 0,1  нм? 4.  Для чого застосовують рент-
генівське випромінювання? 5.  Які сфери за-
стосування інфрачервоного випромінювання
вам відомі? 6.  Для чого в  радіолокації засто-
совують короткі імпульси випромінювання?
5. Радіолокатор дозволяє спостерігати
об’єк­ти на відстані від 400 м до 80 км.
Скільки коливань електромагнітного поля
містить кожний імпульс, якщо довжина
електромагнітної хвилі дорівнює 2 см?
6. Турист піднімається схилом пагорба, ру-
хаючись зі швидкістю 1 м/с. За 200 м до вер-
шини пагорба собака туриста обганяє хазяїна
та біжить до вершини зі швидкістю 2  м/с.
Діставшись вершини, собака відразу повертає
назад і  рухається схилом униз зі швидкістю
3 м/с. Скільки часу триватиме рух собаки від
вершини до туриста?
виклик не буде прийнято. Повторіть дослід,
трохи розгорнувши фольгу. Поясніть отри-
мані результати.
почесним членом Віденського електротехніч-
ного товариства. Став відомим і визнаним як
віртуозний експериментатор і проникливий
теоретик.
Учений конструював і виготовляв вакуумні
прилади, у тому числі першу люмінесцентну
лампу, що давала яскраве світло. Цей при-
лад став широко відомим у Європі та США
і ввійшов в історію техніки як «лампа Пу-
люя». Саме знімки в Х-променях, виконані
Пулюєм за допомогою цієї лампи, були непе-
ревершеними за якістю.
І. Пулюй виконав принципово важливі до-
слідження Х-променів, відкрив їх йоніза-
ційну дію і точно визначив місце їх утво-
рення в  газорозрядній трубці. Саме його
роботи проклали дорогу до застосувань від-
критих променів і реально започаткували
новий напрям у медицині.
 Підбиваємо підсумки розділу 3
«Механічні та електромагнітні хвилі»
1 Ви дізналися про існування механічних хвиль і їх властивості.

Хвиля переносить енергію,

Джерело хвилі —
тіло, що коливається інформацію, але не речовину

2 Ви навчилися розрізняти поздовжні та поперечні хвилі.

Напрям поширення поздовжньої хвилі Напрям поширення поперечної хвилі

Напрям коливань частинок Напрям коливань частинок

Стискання та розтягнення середовища  Відносний зсув шарів середовища

3 Ви познайомилися зі співвідношеннями між різними характеристиками хвиль.

l l
λ
v= = λν
  T  

4 Ви дізналися про звук, інфра- та ультразвук.

Інфразвук 20 Звук 20  000 Ультразвук
Висота звуку залежить від ν, Застосовують у техніці, Частота, Гц
Шкідливий гучність — від A, ν медицині

5 Ви довідалися про нерозривний зв’язок між електричним і магнітним полями: під час
змін одного з них виникає й інше. Ці поля утворюють єдине ціле — електромагнітне поле.
Збурення цього поля — електромагнітні хвилі, що поширюються у вакуумі зі швидкістю
c = 3 ⋅108 м/с, а  в будь-якому середовищі — з меншою швидкістю. Електромагнітні хвилі
є поперечними.

6 Ви зрозуміли, що межі різних діапазонів електромагнітних хвиль є приблизними та умов-

ними. Кожному з цих діапазонів (гамма-випромінюванню, рентгенівському, ультрафіоле-
товому, видимому, інфрачервоному випромінюванням та радіохвилям) відповідають певні
природні та штучні джерела випромінювання та певні сфери застосування.
Посилюються хвильові властивості
λ
Рентге-­ Ультра­ Інфра-
γ нівські фіолетові Світлові червоні Радіохвилі
ν
Посилюються властивості потоку частинок (корпускулярні)

7 Ви познайомилися з принципом радіолокації: радіолокатор створює в просторі вузький на-

прямлений пучок радіохвиль, що випромінюються окремими короткими імпульсами, та
приймає відбите від об’єктів випромінювання. Відстань до об’єкта визначається за часом
поширення випромінювання від локатора до об’єкта та назад.

139
 Завдання для самоперевірки до розділу 3
«Механічні та електромагнітні хвилі»

1 (1 бал) Механічні хвилі НЕ можуть поширюватися:

а) у склі; в) у вакуумі;
б) у повітрі; г) у гасі.

2 (1 бал) Поздовжні хвилі можуть поширюватися:

а) тільки у твердих тілах;
б) тільки в газах;
в) тільки у твердих тілах і рідинах;
г) у твердих тілах, рідинах і газах.

3 (1 бал) Людське вухо сприймає як звук коливання з частотою:

а) 6 Гц; в) 6 кГц;
б) 15 Гц; г) 150 кГц.

4 (1 бал) Через непрозорі для нас предмети можуть проникати:

а) ультрафіолетове випромінювання та радіохвилі;
б) гамма-випромінювання та рентгенівське випромінювання;
в) радіохвилі та інфрачервоне випромінювання;
г) рентгенівське та ультрафіолетове випромінювання.

5 (2 бали) Прикладом поздовжніх хвиль є будь-яка:

а) механічна хвиля у твердому тілі;
б) хвиля на поверхні води;
в) звукова хвиля у воді;
г) електромагнітна хвиля.

6 (2 бали) Коли механічна хвиля переходить в інше середовище,

змінюються:
а) частота і довжина хвилі;
б) швидкість і частота хвилі;
в) період і частота хвилі;
г) швидкість і довжина хвилі.

7 (2 бали) Натягнутим шнуром біжить поперечна хвиля (див. рису-

нок). У показаний на рисунку момент точка A шнура рухається вниз.
Напрями руху точок B і C шнура:
а) B — угору, C — униз;
б) B — угору, C — угору; B C
в) B — униз, C — униз; A
г) B — униз, C — угору.

140
 8 (2 бали) Сигнал радіолокатора, відбитий від літака, повернувся
через 0,4 мс після випромінювання. Відстань від радіолокатора
до літака дорівнює:
а) 6 км; в) 60 км;
б) 12 км; г) 120 км.

 9 (3 бали) Порівняйте довжину хвилі звукової та ультразвукової

хвиль у воді. Поясніть свою відповідь.

10 (3 бали) Якщо вдарити молотком по кінцю довгої сталевої труби,

то на другому кінці можна почути звуки двох ударів. Поясніть
це явище.

11 (4 бали) Радіохвиля з довжиною хвилі 40 см переходить із ва-

кууму в середовище, де її швидкість менша на 20  %. Визначте
частоту та довжину хвилі в цьому середовищі.

12 (4 бали) Звукові хвилі в повітрі та у воді спричиняють зміну

густини середовища на одну мільйонну частку почергово в бік
збільшення та зменшення. У якому середовищі звукова хвиля
спричиняє більші коливання тиску? Обґрунтуйте свою відпо-
відь.

13 (5 балів) Два літаки та радіолокатор розташовані практично на

одній прямій. Відстань між літаками дорівнює 200 км, а час по-
вернення відбитих від літаків імпульсів радіолокатора відрізня-
ється на  0,2 мс. Визначте відстані між радіолокатором і кожним
із літаків.

14 (5 балів) Експериментатор визначив характеристики двох уль-

трафіолетових хвиль у речовині. Перша має вдвічі більшу до-
вжину хвилі та частоту, меншу в 1,98 разу. Порівняйте швидко-
сті цих хвиль у даній речовині.

! Звірте ваші відповіді з наведеними в кінці підручника. Позна-

чте завдання, які ви виконали правильно, і полічіть суму балів.
Потім цю суму поділіть на три. Одержаний результат відповіда-
тиме рівню ваших навчальних досягнень.

ренувальні тестові завдання з комп’ютерною перевіркою ви знайдете

Т
на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

141
Енциклопедична сторінка
Під час роботи багатьох промислових установок, ко-
ристування транспортом людина зазнає дії вібрацій  —
механічних коливань. Але кожен із нас — це теж ко-
ливна система: наші внутрішні органи утримуються «на
місцях» пружними елементами та можуть коливатися
на них. І це не кажучи про коливні процеси в нашій нер­
вовій системі та головному мозку… Отже, наш організм
дуже чутливий до певних вібрацій. Існують відповідні
гігієнічні норми та засоби зменшення вібрацій, що ді-
ють на людину: це й послаблення самих вібрацій (приєд-
нання механізму до масивного фундаменту), віброізоля-
ція, засоби індивідуального захисту (віброзахисні взуття
та рукавички).

Так само важливо захистити людину

й  від занадто сильного шуму: за даними
дослідників «шумове забруднення» ско-
рочує життя жителів великих міст
на  10–12  років! Тому необхідно за-
стосовувати всі можливі методи зни-
ження рівня шуму: від заміни шумних
технологічних процесів на безшумні
(наприклад, штамповки  — на обробку
тиском) до  звукопоглинання та звуко­
ізоляції (для цього використовують
пористі матеріали — мінеральну вату,
корок тощо).

Проте хоч від надмірних коливань і за- У середині XX століття

надто сильного звуку треба захищатися,
звукові хвилі можуть виявитися просто не-
замінними. Ідеться про звукові хвилі у вод-
ному середовищі. Звичайне світло та радіо­
хвилі, що забезпечують зв’язок на  Землі та
в космосі, у воді сильно поглинаються й не
можуть поширюватися на великі відстані
(за винятком найдовших радіохвиль, що до-
зволяють забезпечити зв’язок із підводним
човном тільки в один бік  — від берега до
човна). Звукові ж хвилі, навпаки, поглина-
ються у  воді значно менше, ніж у повітрі,
унаслідок чого поширюються на великі від-
стані в океанах, морях тощо.
було відкрито явище над-
далекого поширення звуку
під водою. Річ у тім, що
вода в  океані не є однорід-
ним середовищем для по-
ширення звуку: його швид-
кість залежить від температури та  тиску,
які змінюються з глибиною. На  певній гли-
бині (зазвичай близько 200 м) є шар води
з  найменшою швидкістю звуку. Це своєрід-
ний звуковий канал. Навіть звуки середньої
інтенсивності, що поширюються в  ньому,
можна прийняти на відстанях у сотні й ти-
сячі кілометрів.

142
 Випромінювання, поширення та
приймання звукових хвиль у реальному
водному середовищі вивчає гідроакус-
тика. Досягнення цієї науки застосову-
ють для підводного зв’язку, морської
навігації, океанологічних досліджень,
пошуків риби (а інколи й підводних
човнів супротивника). Наприклад, для
зв’язку на підводній ділянці застосову-
ють звук і ультразвук певних частотних
діапазонів, а далі сигнал передається
спеціальним радіобуєм через супутник.
У XX столітті гідроакустика стала
«військовою» наукою. Адже підвод-
ний човен (субмарину) спочатку було
задумано як корабель-невидимку, за-
сіб раптового нападу, від якого дуже
важко захиститися. Але сьогодні море
перестає бути тим простором, де під-
водний корабель може сховатися від
супротивника. Уже протягом Дру-
гої світової війни було винайдено та
Проте й конструктори підводних човнів теж не гаяли
часу. Якщо перші АПЧ були доволі шумними, то після
поліпшення форми гребних гвинтів, підвищення точності
виготовлення елементів механізмів, появи спеціального
покриття корпусу рівень шуму став набагато нижчим.
Систему SOSUS було законсервовано. Проте роботи в цій
галузі ніколи не припинялися та не припиняються: адже
на порядку денному стоять системи виявлення невеликих
підводних апаратів, які можуть бути дуже «тихими» та
дуже небезпечними. Одна з можливих схем виявлення
підводного апарата: для «підсвічування» підводного апа-
рата застосовують гідроакустичну станцію, яку опуска-
ють із гелікоптера. Гідроакустичні буї та розгорнута спе-
ціальна антенна решітка виявляють об’єкт за відбитими
сигналами.
зок
й зв’я
чни
ст и
р оаку
Г ід
застосовано ефективні гідролокатори,
що дозволяли надводним кораблям
виявляти та  знищувати ворожі суб­
марини.
З появою атомних підводних чов-
нів (АПЧ), які несуть могутню зброю
та можуть місяцями не спливати на по-
верхню, проблема пошуку АПЧ в океані
набула ще більшої ваги. Головним мето-
дом такого пошуку є шумопеленгація —
адже гігантський підводний корабель не
може рухатися безшумно.
Вражаючим прикладом системи
для шумопеленгації стала створена фа-
хівцями США в роки холодної війни
система SOSUS. Це були гігантські
поля акустичних антен в  Атлантич-
ному та Тихому океанах, що унемож-
ливили прихований прохід радян-
ських АПЧ в цих океанах. Дальність
виявлення АПЧ становила кілька со-
тень кілометрів!
к
зо
’я
зв
іо
д
Ра
Радіохвилі
не проходять крізь
товстий шар води
Радіобуй, який
підводний човен
випускає на  поверхню
143
 Орієнтовні теми проектів
1. Звуки в житті людини.
2. Застосування інфра- та ультразвуків у науці та техніці.
3. Розвиток уявлень про електромагнітну природу світла.
4. Розвиток гідролокації.
5. Рентгенівська техніка в сучасній медицині.

Теми рефератів і повідомлень

1. Солітони: історія вивчення та сучасні уявлення.
2. Фізичні уявлення про цунамі.
3. Історія звукозапису.
4. Радіолокація та засоби протидії радіолокації в сучасній військовій техніці.
5. Застосування інфрачервоного випромінювання.
6. Поверхневі хвилі (хвилі Релея та Лява).
7. Як досліджують внутрішню будову Землі: хвилі-розвідники.
8. Сигнали з космосу: історія відкриття пульсарів.
9. Реліктове випромінювання — про що воно свідчить?

Теми експериментальних досліджень

1. Дослідження хвиль різної частоти на поверхні води.
2. Дослідження відбивання та заломлення хвиль на поверхні води.
3. Дослідження спектрального складу різних звуків.
4. Дослідження ефектів під час прискореного відтворення записаного звуку.
5. Визначення впливу атмосферних явищ на якість мобільного зв’язку.

Корисні поради, що допоможуть вам у роботі над проектом, рефератом і в проведенні

експерименту, ви знайдете на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

Фізика і техніка в Україні

Публічне акціонерне товариство «Хартрон»
(Харків)
Засноване в 1959 році. У нинішній час пра-
цює в ракетно-космічній галузі, атомній енер-
гетиці, на залізничному транспорті, є одним
із лідерів на ринку космічних техно­логій.
За часів СРСР підприємство входило до
трійки провідних фірм, що створювали сис-
теми керування для ракетно-космічної тех-
ніки. Ракети-носії «Циклон», «Енергія»
тощо вивели на орбіту близько 1000 косміч-
них апаратів різних серій. «Хартрон» брав
участь у  створенні системи автоматичного
стикування для міжнародної космічної стан-
ції (МКС).
Від початку 2000-х підприємство є учасни-
ком модернізації танків Т-64, модернізує
стрілочні переводи для «Української заліз-
ниці». 1994 року «Хартрон» створив разом із
Wes­tіng­house Electrіc Company (США) — лі-
дером світової атомної енергетики — підпри-
ємство «Вестрон».
Розроблені «Вестроном» системи успішно
працюють на всіх АЕС України. Значний об-
сяг робіт виконується для об’єктів у Вірменії,
Чехії, Болгарії, Швеції, США, Іраку тощо.

144
 Розділ 4
Фізика атома і атомного
ядра. Фізичні основи
атомної енергетики
 § 15. Сучасна модель атома

1 Модель атома Томсона. Дослід Резерфорда,

модель атома Резерфорда
Ви вже знаєте з  курсу фізики 7 класу, що речовина
складається з атомів. Знаєте ви й про те, що сам атом міс-
тить ядро та електрони. Однак це питання заслуговує на
більш докладне обговорення.
Ідеї про існування неподільних частинок речовини ви-

Навколо фізики повнилося вже щонайменше 2,5 тис. років. Нагадаємо,

Протягом сто-
літь і  тисячо-
літь учення Де-
мокріта мало
прихильників,
проте навіть
у  XIX столітті
були серйозні вчені, які вва-
жали атоми вигадкою. Лише
під тиском нових експери-
ментальних фактів «атомна»
теорія будови речовини стала
загальновизнаною. Але зро-
зуміло, що наукові уявлення
того часу не обмежувалися
здогадками на рівні уявлень
давньогрецьких філософів.
що й слово «атом» походить від давньогрецького слова
«неподільний». Давньогрецький філософ Демокріт ствер-
джував, що речовину не можна без кінця ділити на менші
й менші «порції», бо тіла  — це комбінації атомів. Різно-
манітність тіл зумовлена не тільки існуванням різних
атомів, але і  їх різним розташуванням (так само з  одна-
кових літер можна скласти різні слова). Демокріт і  його
послідовники запевняли, що у  світі є тільки атоми та
порожнеча.
Так сталося, що тільки-но атом здобув належне місце
в  наукових уявленнях, як виявилося, що він не такий
уже й неподільний. Наприкінці XIX століття видатний
англійський фізик Дж. Томсон (рис. 15.1) відкрив першу
елементарну частинку  — електрон. Ця частинка має не-
гативний заряд і  масу, приблизно в  1800 разів меншу від
маси найлегшого атома. Відразу постало питання: яке ж
місце займають електрони в  будові речовини? Відповідь
могла бути тільки одна: електрони входять до складу
атомів. Але тоді інші складові частини атома мають по-
зитивний електричний заряд (нагадаємо, що атоми елек-
трично нейтральні). Отже, неподільний атом зникає…
Натомість з’являється складна система, яка містить елек-
трони та «ще щось». І перед фізиками постало завдання
розібратися в будові атомів.

Рис. 15.1. Джозеф Джон Томсон за работою в лабо-
раторії
Трохи історії
Джозеф Джон Томсон (1856–1940 рр.) — ви-
датний англійський фізик. Лауреат Нобе-
лівської премії (1906 р.) за дослідження
провідності електрики в  газах, найважливі-
шим результатом яких стало відкриття елек-
трона. Відомий також як винахідник мас-
спектрометра. Розробив метод ви­мірювання
відношення заряду частинки до її маси, який
зіграв велику роль у  дослідженні ізотопів.
Одним із учнів Томсона був Е. Резерфорд.

146
 Як виявилося згодом, наочні картини не можуть дати
достатньо повного уявлення про атом. Тому відразу домо-
вимося, що обговорюються певні моделі атома. Завдання
полягає в  тому, щоб вибрати модель, яка найбільш точно
описує його будову та властивості. Першу модель запро-
понував знов-таки Дж. Томсон. Відповідно до цієї моделі
атом нагадував кекс (або, на англійський манер, пудинг).
Надаємо слово самому вченому: «Атоми елементів склада-
ються з  декількох негативно заряджених корпускул, помі-
щених у сферу, що має однорідно розподілений позитивний
електричний заряд…». Отже, маємо хмару позитивного за- Рис. 15.2. Модель атома Томсона
ряду («тісто») розміром близько 10 −10  м (це вже відомий
на той час розмір атома), у  якій є електрони («родзинки»).
Загальні заряди «хмари» та електронів однакові за моду- Зверніть увагу!
лем, тому атом (рис. 15.2) є електрично нейтральним. По-
На той час уже було відомо,
зитивна хмара нібито не заважає електронам коливатися
що з  Радію вилітають так звані
навколо центра атома або рухатися коловими орбітами. альфа (a)-частинки. Докладніше
Така модель атома залишала багато запитань. Проте ви дізнаєтеся про них у  наступ-
остаточний вирок щодо придатності цієї моделі проголо- ному параграфі, а зараз наведемо
сив експеримент. Його було здійснено під керівництвом коротку інформацію: заряд такої
Е.  Резерфорда. Резерфорд запропонував спрямувати вузь- частинки позитивний, її маса
кий пучок a-частинок на атоми важкого елемента та ви- більше ніж у  7000 разів переви-
вчити розсіювання (зміну напряму руху) частинок. щує масу електрона, а  виліта-
На рис. 15.3 наведено спрощену схему досліду Резер- ють a-частинки зі швидкостями
форда. Джерело a-частинок розміщено на дні вузького близько 20  000  км/с (це лише
каналу в свинцевому контейнері (свинець поглинає альфа- в  15 разів менше від швидкості
частинки, і виходить тільки вузький пучок частинок у на- світла у вакуумі).
прямі осі каналу). Цей пучок потрапляє на золоту фольгу
завтовшки 0,1  мкм, а  потім  — на напівпрозорий екран.
На екран нанесено тонке покриття, що дає слабенькі спа-
лахи світла (сцинтиляції) під час ударів a-частинок. До-
слід проводили в  затемненому приміщенні, і  сцинтиляції
можна було спостерігати за допомогою мікроскопа. Трохи історії
Ернест Резерфорд (1871–
Екран Мікроскоп
1937  рр.) — британський
фізик, лауреат Нобелівської
Золота фольга премії з  хімії (1908  р.). Ві-
домий передусім експе-
риментами з  розсіювання
Джерело альфа-частинок і  розроб-
α-частинок кою планетарної моделі
атома. Відкрив альфа-
і  бета-промені, закон
радіоактивного розпаду.
Разом із Фредеріком Содді
висунув і  довів ідею про пе-
ретворення елементів у  про-
цесі радіоактивного розпаду.
Першим здійснив штучну ре-
Рис. 15.3. Схема
досліду Резерфор­да акцію перетворення атомів.
Свинцевий контейнер

147

Трохи історії
Пізніше Е. Резерфорд зізнав­ся,
що й сам не вірив у  можли-
вість відхилення альфа-час-
тинок на великі кути, а  тим
більше у  зміну їх напряму
руху на протилежний. Нада-
ємо слово вченому: «Це було
майже так само неймовірно,
ніби ви стріляли 15-дюймовим
снарядом в  аркуш тонкого па-
перу, а снаряд повернувся б до
вас і завдав удару».
Рис. 15.4. Планетарна модель
атома (без додержання масштабу).
Фіолетові кульки позначають
електрони, червоні — протони,
сині — нейтрони
Рис. 15.5. Відхилення
альфа-частинок ядром атома
(червоні кульки — протони,
сині — нейтрони)
148
За відсутності фольги всі спалахи виникали в  межах
маленького круга на екрані. Коли на шляху пучка ста-
вили фольгу, то переважна більшість сцинтиляцій відбу-
валася в тому ж крузі. Проте окремі спалахи тепер спосте-
рігалися й за межами цього круга. Кількість сцинтиляцій
швидко зменшувалася з віддаленням від осі пучка (центра
круга на екрані). Підраховуючи кількість сцинтиляцій за
одиницю часу в різних місцях екрана, можна було встано-
вити розподіл у  просторі α -частинок після розсіювання.
Дослід показав, що лише одна частинка приблизно із
10 000 відхиляється на кут понад 10°. Проте Резерфорд
доручив своїм співробітникам пошукати й альфа-частинки
з дуже великими кутами відхилення. Виявилося, що деякі
частинки таки відхиляються на 130°, 150° і  майже 180°.
Правда, таких частинок було дуже мало.
Експериментальний результат було отримано, тому
виникла необхідність його пояснити. Перш за все цей ре-
зультат означав, що модель атома Томсона не відповідає
дійсності: адже ані електрони, ані «хмара позитивного
заряду» не змогли б відкинути назад такий відносно ма-
сивний і  дуже швидкий снаряд, як альфа-частинка. Той
факт, що переважна більшість α -частинок пролітають
крізь фольгу, «не помічаючи» атомів на своєму шляху,
свідчить: атом практично пустий усередині! Отже, ми самі
та всі тіла навколо нас зовсім не такі «суцільні», як зда-
ється. Але в  якій же частині атома зосереджено позитив-
ний заряд і практично всю масу атома?
Аналізуючи результати експерименту, Резерфорд дій-
шов висновку про існування ядра атома  — позитивно за-
рядженої частинки, у  якій зосереджена практично вся
маса атома і  навколо якої обертаються електрони. Така
структура дуже нагадує Сонячну систему (планетам,
на які діє сила всесвітнього тяжіння, тут відповідають
електрони, що рухаються під дією кулонівських сил).
Тому відповідну модель називають планетарною моделлю
атома (рис. 15.4).
Саме ті альфа-частинки, що пролітають дуже близько
до ядра, відхиляються на великі кути, а  ті, що летять
прямо в  напрямі ядра,  — змінюють напрям руху на про-
тилежний (рис. 15.5). Оскільки таких частинок дуже
мало, зрозуміло: розмір ядра набагато менший від розміру
атома. Розрахунки показали: розмір ядра близько 10–15 м,
це одна стотисячна частка розміру атома. Тобто атом дій-
сно є практично порожнім!
Резерфорд вивів формулу, що пов’язує розподіл розсі-
яних альфа-частинок за напрямами та заряд ядра атома.
Співставлення цієї формули з  дослідними даними пока-
зало, що заряд ядра q = Ze , де Z  — номер хімічного еле-
мента в  періодичній системі елементів; e  — елементарний
електричний заряд.
 Планетарна модель атома така Річ у тім, що вона
проста та зрозуміла! суперечить основним
Чому ж до неї законам класичної
не дійшли раніше? фізики, а інших
законів тоді ще
не відкрили.
Якщо електрони рухаються навколо ядра, то вони
дуже швидко змінюють напрям руху, тобто рухаються
з  прискоренням. Отже, атом має весь час випромінювати!
Підрахунки показали, що електрони мають швидко (при-
близно за стомільйонну частку секунди) втратити свою
енергію та впасти на ядро. Але ж досвід свідчить: атоми
випромінюють далеко не завжди, а деякі з атомів існують
мільярди років! Насправді не треба розглядати атом як
Сонячну систему в  мініатюрі  — закони мікросвіту прин-
ципово відрізняються від законів макросвіту.
Постало питання про створення нової фізичної теорії,
яка б пояснила існування та властивості атомів. Таку те-
орію (її назвали квантовою) згодом було створено. Ви ді-
знаєтеся про неї під час подальшого вивчення фізики.
Квантова теорія, зокрема, пояснила, чому структура елек- Навколо фізики
тронних оболонок атома (рис. 15.6) визначається тільки Після ознайомлення з  кіль-
кількістю електронів у  ньому (тобто зарядом ядра). Тра- кома теоріями в  галузі ядерної
єкторій же електронів, показаних на рис. 15.4, насправді фізики Резерфорд проголосив:
не існує, це дуже спрощене уявлення про атом. якщо вчений не може пояс-
нити прибиральниці в  лабора-
торії зміст своєї роботи, то він
2 Склад атомного ядра. Ядерні сили і сам не розуміє, що робить.

Вивчаючи будову речовини, фізики у  XX столітті на-

близилися до розгадки таємниці крихітної «серцевини»
атома — атомного ядра. На той час було вже відомо майже 2
100 різних хімічних елементів. Це свідчило про існування
великої кількості різних атомних ядер, що відрізняються
за масами та зарядами.
Яка ж будова цих ядер? Чи мають вони взагалі якусь 1
будову, тобто чи не є вони неподільними? 3
Це питання почало прояснюватися після відкриття
у  1932 році нейтрона (ще раніше було відкрито протон  —
елементарну частинку, що є ядром найбільш поширеного
у Всесвіті атома Гідрогену).
Маса протона перевищує масу електрона в  1836 разів,
а  маса нейтрона  — в  1839 разів. Заряд протона позитив-
ний, він дорівнює елементарному електричному заряду  e
(тобто за модулем він такий самий, як заряд електрона). Рис. 15.6. Спрощене умовне зо-
Електричний заряд нейтрона дорівнює нулю, через це браження ядра та електронної
нейтрон взаємодіє з  іншими частинками тільки на дуже оболонки атома: 1 — ядро; 2 —
ділянки з малою ймовірністю ви-
малих відстанях і часто «не залишає слідів» там, де легко явлення електрона; 3 — ділянка
спостерігати електрони або протони. Це утруднювало по- з великою ймовірністю виявлення
шуки та затримало відкриття нейтрона. електрона

149

Рис. 15.7. Дмитро Дмитрович Іва-
ненко (1904–1994 рр.) — видат-
ний український фізик, народився
в  Полтаві. Працював у  різних га-
лузях фізики: квантовій механіці,
квантовій теорії поля, ядерній фі-
зиці. Передбачив існування син­
хротронного випромінювання. Він
! Кількість Z протонів у  ядрі називають зарядовим чис­
першим 1932 року запропонував
протонно-нейтронну модель ядра,
яку трохи згодом висунув також
видатний німецький фізик В. Гей-
зенберґ
(нуклонне) число
(протонне) число
150
Нейтрон не є стабільною частинкою. Вільний нейтрон
існує в середньому близько 15 хв, після чого розпадається.
Порівняно з  іншими нестабільними частинками (відкри-
тими пізніше) це дуже довго  — адже середній час життя
решти таких частинок менший у сотні мільйонів разів.
У 1932 році, практично відразу після відкриття ней-
трона, Д. Д. Іваненко (рис. 15.7) та В. Гейзенберґ запропо-
нували протонно-нейтронну модель атомного ядра. Ця тео-
рія, хоч і  викликала спочатку багато заперечень, швидко
стала загальновизнаною.
Тільки ядро найлегшого атома (Гідрогену) є елементар-
ною частинкою  — це протон. Ядра ж решти атомів скла-
даються з  протонів і  нейтронів (ці частинки називають
ще нуклонами, що означає «ядерні частинки»). Усередині
ядра нейтрони є стабільними, деякі з  атомних ядер теж
є стабільними.
лом ядра, загальну кількість A нуклонів  — масовим
числом ядра. Кількість нейтронів у ядрі N = A − Z .
Ядра позначають ZA X , де X  — символ хімічного еле-
мента, верхній індекс відповідає масовому числу, а  ниж-
ній — зарядовому числу ядра.
Масове
Символ
Зарядовe хімічного
елемента
Кількість нейтронів: N = A – Z
Таким чином, позначення 11 H відповідає ядру Гідро-
гену (тобто протону), 24 He   — ядру Гелію (яке містить
2  протони та 2  нейтрони), 6429 Cu   — ядру Купруму (яке
містить 29 протонів і  35 нейтронів). Інколи ж називають
лише хімічний елемент і  масове число ядра (тоді зазна-
чені вище ядра назвуть Гідроген-1, Гелій-4 і  Купрум-64).
Зарядове число ядра показує, скільком елементарним
електричним зарядам дорівнює заряд цього ядра; масове
число ядра приблизно дорівнює його масі (або масі відпо-
відного атома) в  атомних одиницях маси (а. о. м.). Нага-
даємо, що маси нуклонів приблизно дорівнюють 1 а. о. м.
Кількість електронів у  нейтральному атомі дорівнює
кількості Z протонів у  ядрі. Якщо атом втрачає один або
кілька електронів, він перетворюється на позитивний йон,
якщо отримує «зайві» електрони — на негативний йон.
 Ми знаємо, що електрони утримує в атомах електричне 
Fел
(кулонівське) притягання до ядра. Які ж сили утримують
нуклони всередині ядра атома? Це не можуть бути куло- n
p 
нівські сили: навпаки, між протонами діє кулонівське Fел
p
відштовхування, дуже сильне за такої малої відстані між
ними. Гравітаційна ж взаємодія поступається кулонівській n
набагато більше ніж у  мільярди мільярдів разів. Отже, іс- p n
нує якась інша взаємодія, яка компенсує електричне від- 
Fел
штовхування між протонами та забезпечує зв’язок між
нуклонами. Відповідні сили назвали ядерними (рис. 15.8).
Експериментальне вивчення властивостей цих сил
здійснено багатьма дослідниками та дало цікаві резуль- n
тати. Перш за все виявилося, що ядерна взаємодія між p
протоном і нейтроном така сама, як між двома протонами p
або між двома нейтронами! Отже, вивчаючи ядерні сили, n
можна розглядати протон і  нейтрон як ту саму частинку,
p n
тобто термін «нуклон» набуває більш глибокого змісту.
Ядерні сили «намагаються» утримати нуклони в  ядрі,
забезпечити стійкість ядра.
Рис. 15.8. Нуклони утримуються
в  ядрі ядерними силами, що ком-
3 Нукліди та ізотопи пенсують електричне відштовху-
вання протонів
Скільки існує різних атомних ядер? Може здатися, що
рівно стільки, скільки існує хімічних елементів (нині їх
відомо дещо більше ста). Проте це не так. Згадаємо, що
атоми двох речовин належать тому самому хімічному еле-
менту, якщо обидві речовини мають однакові фізичні та
хімічні властивості. А ці властивості визначаються ха-
рактером взаємодії атомів, яка залежить від структури
їх електронних оболонок (ви вже знаєте це з  курсу хімії).
Структура ж електронних оболонок атомів залежить лише
від кількості електронів, тобто від зарядового числа Z. Це Зверніть увагу!
число, таким чином, визначає хімічні властивості атома. Коли відстані між центрами ну-
Воно збігається з  номером відповідного хімічного еле- клонів становлять 10–15  м (тобто
мента в періодичній системі. коли взаємодіють сусідні нуклони
в  ядрі), ядерні сили є  величез-
! Вид атомів, що характеризується певними значеннями ними: вони в десятки разів більші
зарядового та масового чисел, називають нуклідом. за кулонівські та в  1038  разів
більші за гравітаційні! Але якщо
відстань збільшується в  кілька
Позначення ZA X , про яке ми говорили вище, характе- разів, ядерні сили стають на-
ризує саме певний нуклід. Якщо ж різні нукліди мають од- стільки малими, що ними можна
накове зарядове число (тобто атомний номер), то їх хімічні знехтувати. Саме з  цієї причини
властивості не відрізняються. Отже, такі нукліди (їх нази- у  звичних для нас макроскопіч-
вають ізотопами) відповідають одному хімічному елементу. них масштабах ці сили непомітні.
Важливо також, що ядерним си-
! Ізотопи — різновиди атомів (і ядер) хімічного елемента, лам властиве насичення, тобто
що мають однакові зарядові числа, але різні масові нуклон може взаємодіяти лише
числа. з  кількома сусідами, «не поміча-
ючи» інших.

151
 Отже, маса будь-якого елемента
в атомних одиницях маси має
бути близькою до цілого числа?
Щось тут не так… Подивимося
на періодичну систему:
Купрум — 63,55; Рубідій — 85,47;
Хлор — 35,45…
Не виходить!
Такі великі відхилення від цілих
чисел не можна пояснити тим, що
маси нуклонів трохи відрізняються
від 1 а. о. м., або поправкою на масу
електронів атома. Причина інша…

1
1H Протій
Ядра всіх атомів одного елемента мають однакову кіль-
e кість протонів, але можуть мати різну кількість нейтронів.
Кількість відомих нині нуклідів набагато (приблизно
p у  25  разів) перевищує кількість відомих хімічних елементів.
Навіть перший елемент періодичної системи (Гідроген) має
цілих сім ізотопів! Зазвичай маса нукліда (в а. о.  м.) при-
близно дорівнює його масовому числу, тільки для Карбону-12
вона за означенням точно дорівнює 12.
2 Оскільки кількість нейтронів у ядрі не впливає на хімічні
1H Дейтерій
властивості атома, усі ізотопи хімічного елемента відповіда-
ють тій самій клітинці періодичної системи. Назва «ізотоп»
саме й походить від давньогрецького «однакове місце». Отже,
p
n ми маємо справу із «сумішшю» різних ізотопів. Наприклад,
хімічно чистий природний Неон  — це «суміш» Неону-20
(його понад 90 %), Неону-21 і Неону-22. Вимірюючи відносну
e атомну масу Неону, ми визначаємо середнє значення цієї ве-
личини для всіх ізотопів (воно залежить ще й від пошире-
3 Тритій ності різних ізотопів у  природі). Ось чому отримуємо далеко
1H
не цілі числа.
e Деякі нукліди не існують на Землі, їх можна отримати
n n лише штучно. Розділити ізотопи одного хімічного еле-
p мента  — складне завдання. Ізотопи деяких хімічних елемен-
тів мають навіть різні назви. Наведемо як приклад ізотопи
Гідрогену  (рис. 15.9): 11 H (Протій, або Гідроген-1), 12 H (Дей-
терій D, або Гідроген-2, або важкий Гідроген) і  13 H (Тритій T,
Рис. 15.9. Деякі ізотопи Гідрогену. або Гідроген-3, або надважкий Гідроген).
Протій і  Дейтерій є стабільними, Дейтерій становить близько 0,01 % природного Гідро-
а  Тритій  — радіоактивним (див. гену, майже весь Дейтерій міститься в  молекулах напівваж-
наступний параграф) кої води  DHO, а  певна кількість  — у  молекулах важкої води 
D2O (така вода, на відміну від «звичайної», має густину
1100 кг/м3, замерзає за температури 3,8 °С, кипить за нор-
Зверніть увагу! мального атмосферного тиску і температури 101,4 °С). Дейте-
Із ізотопів Гелію стабільними рій широко використовують в  атомній енергетиці, його що-
є 32 He (Гелій-3) і  24 He (Гелій-4). річне світове виробництво становить десятки тисяч тонн.

152
 Підбиваємо підсумки
Експериментально доведено, що атом є складною систе-
мою: він містить ядро та електрони. Ядро має позитив-
ний електричний заряд. Хоч діаметр ядра становить лише
приблизно одну стотисячну від діаметра атома, майже вся
маса атома зосереджена в  ядрі. Електрони утримуються
навколо ядра силами кулонівського притягання. Атом
електрично нейтральний. Якщо він отримує додаткові
електрони, то перетворюється на негативний йон, якщо ж
втрачає електрони — на позитивний йон.
Ядро складається з  нуклонів (протонів і  нейтронів). Ней-
трони не мають електричного заряду, протони заряджені
позитивно. Нуклони утримуються в  ядрі ядерними си-
лами, що компенсують кулонівське відштовхування про-
тонів.
Вид атомів, що характеризується певною кількістю Z про-
тонів і  певною загальною кількістю A нуклонів у  ядрі,
називають нуклідом (його позначають ZA X ). Число Z на-
зивають зарядовим числом, а  число A  — масовим числом.
Нукліди, що мають у  ядрі однакову кількість протонів
і  різні кількості нейтронів, є ізотопами одного хімічного
елемента. Відповідні атоми мають різні маси, але однакові
хімічні властивості.

Контрольні запитання
1. Які складові частини атома вам відомі?
2.  У  чому полягала модель атома Томсона?
3.  Як отримували вузький пучок альфа-
частинок у  досліді Резерфорда? 4.  Сформу-
люйте висновки, що випливають із резуль-
татів досліду Резерфорда. 5.  Назвіть головні
характеристики протона та нейтрона. 6.  Які
сили утримують нуклони в  ядрі атома?
7.  Що таке зарядове та масове числа ядра?
8.  Що таке нуклід? 9.  Чим відрізняються
різні ізотопи одного хімічного елемента?

Вправа № 15 
1. За наведеними в тексті § 15 даними оцініть
кількість атомних шарів у  золотій фользі, на
якій розсіювалися альфа-частинки в  досліді
Резерфорда.
2. Чим відрізняються від інших ядра тих
атомів, у  яких збігаються зарядове та масове
числа? Чи багато таких ядер?
3. Чи може зарядове число ядра бути біль-
шим за масове? Поясніть свою відповідь.
4. Ядро, що містить 3 протони та 4 нейтрони,
утримує навколо себе 2 електрони. Як пра-
вильно назвати таку систему? Як зміниться
відповідь, якщо кількість електронів збіль-
шиться до 3?
34 31 26 42
5. Які з нуклідів 14 X , 11 Y , 11 Z , 22 Q є ізото-
пами одного елемента? Якого саме елемента?
Ядра яких із наведених нуклідів містять од-
накову кількість нейтронів?
6. Природний Хлор містить два ізотопи:
Хлор-35 і Хлор-37. Скільки відсотків Хлору-35
містить природний Хлор, якщо відповідно до
періодичної системи елементів його відносна
атомна маса становить 35,5?

153

Закон радіоактивного розпаду
Атоми Урану
спонтанно
випускають
промені.
Рис. 16.1. Антуан Анрі Беккерель
(1852—1908 рр.) — французький
фізик, лауреат Нобелівської пре-
мії з фізики (1903 р., спільно
з П’єром і Марією Кюрі, на знак
визнання його заслуг у відкритті
мимовільної радіоактивності).
Першовідкривач радіоактивності
Рис. 16.2. М. Склодовська-Кюрі
і П. Кюрі
* Ідеться про звичайні земні умови. За температур у десятки
154
§ 16. Радіоактивність.
1 Радіоактивність. Види радіоактивного
випромінювання
1896 року французький фізик А. Беккерель (рис. 16.1)
виявив, що атоми Урану спонтанно (тобто незалежно від
зовнішнього впливу) випускають промені, які засвічують
фотопластинку навіть у  закритій упаковці. Це дуже на-
гадувало дію рентгенівського випромінювання, на той час
нещодавно відкритого. Проте випромінювання Урану ви-
никало, на відміну від рентгенівського, без жодної види-
мої причини. Інтенсивність виявленого випромінювання
не змінювалася з  часом, що було загадковим: тоді ніхто
ще не знав про джерело енергії цього випромінювання.
Трохи пізніше французькі фізики М. Склодовська-Кюрі
та П.  Кюрі (рис. 16.2) спостерігали таке саме випроміню-
вання деяких інших атомів (наприклад, Торію). Відкрите
явище назвали радіоактивністю. Радіоактивність властива
всім без винятку нуклідам хімічних елементів з  атомним
номером Z > 82 . Проте й легші елементи, починаючи з Гід-
рогену, мають радіоактивні нукліди, а в Технецію ( Z = 43 )
і Прометію ( Z = 61) усі ізотопи є радіоактивними.
Досліди не виявили якоїсь залежності радіоактивності
від температури*, тиску, хімічного складу речовини тощо.
Радіоактивність залежить тільки від вмісту радіоактив-
них атомів у досліджуваному зразку.
Трохи історії
Марія  Склодовська-Кюрі (1867–1934 рр.)  — французький
фізик і  хімік польського походження, дослідниця радіоак-
тивності. Разом із чоловіком П.  Кюрі відкрила нові радіо-
активні елементи  — Радій і  Полоній. Відзначена Нобелів-
ськими преміями з  фізики (1903 р., за дослідження явищ
радіації) та з  хімії (1911 р., за відкриття елементів Радію
та Полонію), багатьма іншими науковими нагородами.
Подружжя Кюрі відкрило новий хімічний елемент,
який випромінює в мільйони разів сильніше за Уран. Цей
елемент назвали Радієм. Його випромінювання теж три-
вало без змін місяцями, роками, десятиліттями… Здава-
лося, що радіоактивна речовина містить якесь невичерпне
джерело енергії або закон збереження енергії порушу-
ється: адже речовина віддавала енергію, нібито не зазна-
ючи ніяких змін!
мільйонів градусів ситуація змінюється.
 Проте подальші дослідження показали, що зміни є:
наприклад, у  зразку чистого Урану з  часом виявляють Фотопластинка
малі домішки Радію та інших елементів. З’ясувалося, b
що атоми радіоактивного елемента зазнають спонтанних γ
перетворень: час від часу ядро якогось атома «вибухає», a Магнітне
тобто викидає певну частинку або частинки. Унаслідок поле
«вибуху» залишається вже ядро іншого хімічного еле-
мента (після цього кількість електронів атома теж зазнає S
відповідних змін). N
Було здійснено досліди, які відтоді вважаються кла-
сичними: для виявлення природи радіоактивного випро-
мінювання вузький пучок цього випромінювання від кру-
пинки Радію пропускали крізь магнітне поле (рис. 16.3). Свинцевий
Пучок ділився на три окремих пучки. Отже, радіоак- контейнер
тивне випромінювання не є однорідним, воно містить Радіоактивна
три різних компоненти. Їх назвали альфа (a)-, бета  (b)-, речовина
гамма (g)-випромінюваннями. Напрям відхилення в  маг-
нітному полі свідчить, що a-випромінювання складається
Рис. 16.3. Схема досліду з  визна-
з позитивно заряджених частинок, а b-випромінювання —
чення складу радіоактивного ви-
з  негативно заряджених. Відхилення b-випромінювання промінювання
було набагато більшим. Що ж до g-випромінювання, то
воно не відхилялося в  магнітному полі (тобто це міг бути
пучок нейтральних частинок або електромагнітного ви-
промінювання).
За відхиленням у  магнітному полі Е.  Резерфорд ви-
міряв для a-частинок відношення заряду до маси. Йому
вдалося також виміряти заряд a-частинки, який ви-
явився вдвічі більшим, ніж елементарний електричний
заряд. Маса a-частинки дорівнювала приблизно 4 а. о. м.
З отриманих результатів Резерфорд зробив висновок, що
a-частинки  — це ядра атомів Гелію-4. Щоб переконатись
у  правильності своїх висновків, Резерфорд протягом кіль-
кох діб «збирав» у герметичну посудину a-частинки. Після
цього дослідження показало наявність у  посудині атомів Їх там немає, так само
Гелію, яких там спочатку не було (a-частинки втрачали як немає й корпускул
швидкість унаслідок зіткнень, притягували по два елек- гамма-випромінювання.
трони та перетворювалися на «звичайні» атоми Гелію-4). Бета- та гамма-
Бета-частинки виявилися дуже швидкими електро- випромінювання народжуються
нами. Велике відхилення цих частинок магнітним полем безпосередньо в момент
«вибуху» ядра.

Альфа-частинки містять
по два протони та
нейтрони, це мені
зрозуміло. А от бета-
частинки… Невже всередині
ядра є електрони?

155
 Материнське a-частинка зумовлене тим, що маса електрона в тисячі разів менша
ядро від маси ядра Гелію.
Подальші дослідження довели, що g-випромінюван­
­ня має електромагнітну природу — це випромінювання
з великою частотою та малою довжиною хвилі.
Дослідження показали, що a- і  b-частинки виника-
ють унаслідок різних перетворень ядер (різних «вибу-
хів»)  — відповідно a- і  b-розпадів. Унаслідок a-розпаду
ядро втрачає 4 нуклони (2 протони та 2 нейтрони), тому
Дочірнє ядро
виникає легше ядро з  меншим на 2 атомним номером
Рис. 16.4. Альфа-розпад (зарядовим числом): ZA X → ZA−−24Y + 24He (рис. 16.4). Після
відокремлення від «народженого» ядра a-частинка за-
знає сильного кулонівського відштовхування від нього,
Дочірнє ядро тому вона набуває швидкості близько 107 м/с.
Бета-розпад зумовлений перетворенням одного
Материнське з  нейтронів ядра в  протон, при цьому народжу-
ядро
ється (та відразу вилітає) електрон*: 10 n → 11 p + −01e .
Оскільки електрон залишає ядро, заряд ядра збільшу-
ється на один елементарний заряд, тобто виникає
p+ ядро зі збільшеним на одиницю атомним номером:
A A 0
Z X → Z +1Y + −1e (рис. 16.5). Електрони мають дуже
e– n великі швидкості, які можуть поступатися швидкості
b-частинка (електрон) e– світла у вакуумі лише на кілька відсотків.
Під час a- і  b-розпадів, як і  під час звичайних ви-
Рис. 16.5. Бета-розпад бухів, виділяється енергія. Частину цієї енергії уно-
сить g-випромінювання. «Новонароджені» ядра часто
теж є радіоактивними, тому реєструється одночасно
238 234 випромінювання, яке відповідає різним процесам: на-
U U
родженню ядер і  загибелі інших таких самих ядер.
α α
Pa β
234
Перетворення продовжуються доти, доки не виникне
234
Th β
230
Th стабільне ядро (це може відбутися після 10–15 радіо-
активних перетворень). Елементи, які складають лан-
α
цюжок перетворень, називають радіоактивним рядом.
226
Ra На рис. 16.6 наведено один із радіоактивних рядів,
α який починається з  Урану-238 і  закінчується Плюм-
бумом-206. Як бачимо, деяким елементам властивий
222
Rn тільки один вид розпаду, але є й такі, які можуть з пев-
α ною ймовірністю зазнати або a-розпаду, або b-розпаду.
Пізніше було досліджено й інші типи розпадів ядер,
218 214 210
Po Po Po які супроводжуються вилітанням окремих протонів,
α α 210 α нейтронів, а  також позитронів (про ці частинки ви ді-
Bi β Bi β
214

α 210 α 206
знаєтесь у  старших класах, як і  про існування штуч-
Pb β Pb β
214
Pb ної радіоактивності).
α
Tl β Tl β
210 206

Hg β
206
* У цьому процесі народжується ще одна нейтральна час-

тинка з дуже малою масою (електронне антинейтрино 0 ν e ),

0

Рис. 16.6. Радіоактивний ряд про властивості якої ви дізнаєтеся під час подальшого ви-
Ура­ну-238 вчення фізики.

156
 2 Закон радіоактивного розпаду.
Період напіврозпаду
Отже, ми вже знаємо: виліт кожної частинки з  радіо- Навколо фізики
активного препарату свідчить про те, що відбувся ще один Випускання g-випромінюван-
акт розпаду ядра, тобто ще одне перетворення ядра на ­ я ядром атома може інколи
н
якесь інше. Чим частіше вилітають a- і  b-частинки, тим й не супроводжуватися зміною
більше таких розпадів відбувається щосекунди. складу цього ядра (так само
як випускання світла атомом
не спричиняє зміну складу
! Активністю радіоактивного джерела (наприклад, кру- атома). Таким чином ядро
пинки Урану або Радію) називають кількість розпадів «звільняється» від надлишко-
протягом одиниці часу. вої енергії.

Активність позначають літерою A.  Одиницею актив-

ності в  СІ є бекерель (1  Бк = 1  с–1). У зразку з  активністю
1 Бк щосекунди* відбувається 1 розпад. На практиці часто
застосовують позасистемну одиницю активності кюрі
(1 Кі = 3,7 ⋅1010 Бк).
Вимірювання активності зразків Урану або Радію не
виявили її помітного зменшення з  часом. Проте з  цього
не випливає, що активність є сталою: може, її зменшення
просто є дуже повільним?
Згодом було відкрито нові радіоактивні елементи, ви-
промінювання яких швидко спадало з часом. Е. Резерфорд
експериментально встановив закон радіоактивного розпаду:

! для кожного радіоактивного нукліда існує певний про- Саме так. Якщо початкова
міжок часу, протягом якого активність зменшується
вдвічі. кількість атомів N0 , то через
час T залишиться кількість
N0
Цей проміжок часу називають періодом напівроз­ атомів , через 2T
2
паду T. Про що ж свідчить зменшення активності? N0
залишиться атомів,
22
N0
Можна дуже просто зменшити через 3T  — тільки .
активність удвічі: розділити 23
зразок навпіл, кожна половина
матиме вдвічі меншу активність.
Отже, протягом кожного
періоду напіврозпаду кількість
атомів зменшується вдвічі?

* Насправді йдеться про середню кількість розпадів щосекунди.

157
 N Якщо час становить n періодів напіврозпаду, то кількість
N0
О T 2T 3T
Рис. 16.7. Залежність кількості
радіоактивних атомів від часу
? У скільки разів змен-
шується кількість ра-
діоактивних атомів за
час, що дорівнює п’яти
періодам напіврозпаду?
t
N0 −
атомів дорівнює , тобто N = N0 ⋅ 2 T . Природно вважати,
2n
що ця формула справедлива й тоді, коли час не дорівнює ці-
лій кількості періодів напіврозпаду (графік залежності N ( t )
наведено на рис. 16.7).
Активність тіла прямо пропорційна кількості атомів радіо-
активного нукліда (радіонукліда) в  цьому тілі: A = λN . Отже,
активність змінюється з  часом за таким самим законом, як
t
і  кількість атомів радіонукліда. Величина λ характеризує ко-
жен радіонуклід, її називають сталою радіоактивного розпаду
радіонукліда. Ця величина пов’язана з  періодом напіврозпаду
0,693
радіонукліда: λ = (згодом ви дізнаєтеся, звідки береться
T
значення чисельника цього виразу). Чим менший період на-
піврозпаду, тим більше значення λ і тим швидше відбувається
радіоактивний розпад.
Періоди напіврозпаду різних нуклідів дуже сильно відріз-
няються (див. табл. 16.1).
Таблиця 16.1
Періоди напіврозпаду деяких нуклідів

Нуклід Період напіврозпаду Нуклід Період напіврозпаду

Полоній-212 0,3 мкс Стронцій-90 28 років

Радон-220 1 хв Цезій-137 30 років

Бісмут-214 20 хв Радій-226 1620 років

Йод-131 8 діб Карбон-14 5730 років

Фосфор-32 14 діб Плутоній-239 24 000 років

Кобальт-60 5 років Уран-238 4,5 млрд років

Тритій 12 років Торій-232 14 млрд років

Тепер зрозуміло, чому

спочатку ніхто не помітив Періоди напіврозпаду
зменшення активності Урану та Торію
Урану та Радію: це ж визначили через
як довго треба жити активності зразків,
та експериментувати… що містять атоми
цих елементів.

158
 Дізнаємося більше
Чому ж кількість радіоактивних атомів
−
t кість радіоактивних атомів. Цей закон
змінюється з  часом за законом N = N0 ⋅ 2 T ?
Виявляється, саме така залежність описує
процеси, у  яких кількість частинок змен-
шується через випадкові події. «Вибух» ра-
діоактивного ядра дійсно є випадковою по-
дією. Радіоактивні ядра не старіють, вони
«гинуть» тільки через «нещасні випадки».
Ядро Радію-226, яке утворилося цієї миті,
нічим не відрізняється від ядра Радію-226,
яке утворилося за часів існування Римської
імперії. Неможливо передбачити, яке з  цих
двох ядер раніше зазнає розпаду.
Закон радіоактивного розпаду є статис-
тичним законом. Він добре виконується
лише для зразків, які містять велику кіль-
дозволяє передбачити (для великих сис-
тем  — дуже точно), яка частка цих атомів
залишиться через певний час, але принци-
пово неможливо відповісти на запитання,
які саме атоми залишаться.
Насправді багато які висновки квантової
теорії мають статистичний характер. Ця те-
орія змінила уявлення про причинні зв’язки
в  нашому світі. Згідно з  її висновками ми не
можемо точно передбачити «долю» певної
частинки, можна лише розрахувати ймовір-
ність тієї чи іншої події з  її участю (напри-
клад, імовірність a-розпаду ядра протягом
року).

3 Застосування радіоактивних нуклідів

Навколо фізики
Радіоактивність несе загрозу для життя, проте знахо- Цікаво, що час існування Землі
дить і  численні застосування: наприклад, її використову- (приблизно 4,5 млрд років) ста-
ють для вимірювання густини ґрунту, виявлення місця новить мільйони періодів на-
пошкодження газопроводу, обчислення товщини стінок піврозпаду Радію. За такий час
труб тощо. У палеонтології радіоактивність допомагає радій мав би зникнути на Землі,
установити вік зразків органічного походження (дере- але він існує. Річ у  тім, що за-
вини, викопних тварин). паси радію весь час поповню-
Річ у  тім, що серед атомів Карбону на Землі є дуже ються внаслідок розпаду Урану
мала частка радіоактивних атомів Карбону-14 з  періодом (і частково Торію). Запаси
напіврозпаду 5730 років. Ці атоми давно б усі зазнали роз- урану за час існування Землі
паду, якби не народжувалися внаслідок ядерних реакцій зменшилися тільки вдвічі,
(див.  §  18) у  верхніх шарах атмосфери. Вміст цих атомів а  торію  — ще менше. Енергія
протягом щонайменше сотень тисяч років лишається не- розпаду ядер атомів Урану та
змінним. Рослини та тварини отримують Карбон-14 разом Торію є одним із головних чин-
із  вуглекислим газом і  органічними речовинами. Отже, ників, який спричиняє високу
вміст Карбону-14 у  них такий самий, як в  атмосфері. температуру в  глибині Землі,
Тільки після загибелі рослини або живої істоти обмін речо- а отже, і виверження вулканів,
вин припиняється, тобто «нові» атоми Карбону-14 не надхо- землетруси, рух материків.
дять, а  кількість «старих» зменшується через радіоактив-
ний розпад. Частка таких атомів серед усіх атомів Карбону
зменшується вдвічі кожні 5730 років. Це дає можливість
визначити дату припинення обміну речовин (тобто загибелі
тварини, згоряння деревини у вогнищі тощо).
Метод мічених атомів полягає в  тому, що якусь час-
тину атомів хімічного елемента заміняють на атоми радіо­
активного нукліда того самого елемента. Таку домішку
практично неможливо відрізнити хімічними методами,
проте легко виявити за допомогою дозиметра (див. § 17).
Тепер можна відстежити переміщення відповідних атомів

159
 під час фізичних, хімічних або біологічних процесів. Так
можна отримати інформацію про швидкість і характер об-
міну речовин, рух крові в  судинах людини, засвоєння лі-
карських речовин і  їх концентрацію у  певних місцях ор-
ганізму. Застосування радіоактивного нукліда Йоду-131
дозволяє вивчити накопичення йоду в  щитовидній залозі
та діагностувати порушення її функцій.
Якщо ввести до складу сталевої деталі радіоактивний
ізотоп Ферум-59, то його атоми в міру зношування цієї де-
талі від тертя потраплятимуть у  мастило. За радіоактив-
ністю мастила можна визначити швидкість зношування
деталі.

Деякі радіонукліди (наприклад, Ко-

бальт-60 і  Цезій-137) дають інтенсивне
g-випромінювання, висока проникна
здатність якого застосовується в дефек-
тоскопії для виявлення дефектів усе-
редині великих виробів.
Це випромінювання допомагає ліку-
вати онкологічні захворювання. Воно
також забезпечує стерилізацію хірур-
гічних інструментів, перев’язувального
матеріалу тощо. Під час цього процесу
потрібні особливі заходи безпеки, тому
його здійснюють у  заводських умовах.

Радіоактивні нукліди для всіх зазначених потреб отри-

мують на ядерних реакторах і  прискорювачах елементар-
них частинок як продукти певних ядерних реакцій.
Застосування радіоактивних нуклідів потребує обе-
режності й суворого дотримання правил їх зберігання та
експлуатації. Зокрема, не можна просто викидати вже
непотрібну радіоактивну капсулу: її слід здавати для ути­
лізації.

4 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. У скільки разів зменшується за 20 хв кіль-
кість атомів Бісмуту-214? кількість атомів Радону-220?
Розв’язання. З табл. 16.1 отримуємо значення періодів
Радіоактивний препарат

напіврозпаду обох нуклідів: відповідно 20 і  1 хв. Отже,

для Бісмуту-214 мине якраз один період напіврозпаду
і  кількість атомів зменшиться у  2 рази. Кількість же ато-
t

мів Радону-220 зменшиться у  2 T разів, тобто у  220 разів.

( )
2
Оскільки 220 = 210 = 10242 ≈ 106 , кількість атомів Радону
зменшується приблизно в мільйон разів.

160
 Задача 2. Активність колби, що містить Радон-220,
становить 6,93 ⋅107 Бк. Визначте масу Радону в  колбі.
Стала Авогадро дорівнює 6 ⋅1023 моль–1.
Розв’язання Дано:
Скористаємося виразом для активності A = λN і зв’яз­ A = 6,93 ⋅107 Бк
ком між сталою радіоактивного розпаду та періодом на- NА = 6 ⋅1023 моль–1
0,693 кг
піврозпаду радіонукліда: λ = . З цих двох рівнянь M = 0,22
T AT моль
отримуємо кількість атомів Радону: N = .
0,693 T = 1 хв = 60 с
Масу Радону можна виразити через N і  M (молярну
N ATM m — ?
масу Радону): m = M= .
NА 0,693N А
Б к ⋅ с ⋅ кг
Перевіримо одиниці: [m ] = = кг .
моль ⋅ моль −1
Визначимо значення шуканої величини:
6, 93 ⋅ 107 ⋅ 60 ⋅ 0,22
m= = 2,2 ⋅10 −15 (кг).
0,693 ⋅ 6 ⋅ 1023
Відповідь: m = 2,2 ⋅10 −15 кг.

Підбиваємо підсумки
Більшість існуючих нуклідів є радіоактивними (радіонуклі-
дами): ядра цих нуклідів спонтанно розпадаються, перетворю- Через 10—15 хвилин
ючись на інші та «викидаючи» певні частинки. можна безпечно здобути
a-розпад: ZA X → A −4 4
Z −2 Y + 2 He (вилітає a-частинка, тобто ядро делікатес.
атома Гелію-4).

b-розпад: ZA X → Z +A1Y + −01e (вилітає b-частинка, тобто дуже

швидкий електрон).
Розпади супроводжуються також g-випромінюванням (це елек-
тромагнітне випромінювання дуже високих частот).
Утворені атоми зазвичай теж радіоактивні. Низка перетворень
(радіоактивний ряд) закінчується стабільним нуклідом.
Активність радіоактивного джерела (кількість розпадів за се-
кунду) зменшується з  часом через зменшення кількості радіо-
активних атомів. Закон радіоактивного розпаду: для кожного
радіоактивного нукліда існує певний проміжок часу (період
напіврозпаду T), протягом якого кількість  N його атомів і  ак-
t
−
тивність зменшуються вдвічі: N = N0 ⋅ 2 T . Активність прямо
0,693 Радон
пропорційна кількості атомів: A = λN , де λ =   — стала
T
радіоактивного розпаду радіонукліда. Розпад ядра є випадковою
подією, закон радіоактивного розпаду  — статистичний закон.

161
Контрольні запитання
1. Що таке радіоактивність? 2.  Який склад
має радіоактивне випромінювання? 3. Що
вам відомо про a- і  b-частинки? 4. Яких змін
зазнає ядро внаслідок a-розпаду? b-розпаду?
5. Що таке період напіврозпаду радіонукліда?
6.  Як змінюється кількість атомів радіону-
кліда протягом трьох періодів напіврозпаду?
7.  Чому кількість радіоактивних атомів
Карбону-14 в живому дереві є практично не-
змінною?

Вправа № 16 
1. Ядро Радону-220 зазнало a-розпаду. Ядро
якого нукліда утворилося внаслідок цього
розпаду? Запишіть рівняння реакції.
2. Ядро Плюмбуму-212 зазнало b-розпаду.
Ядро якого нукліда утворилося внаслідок
цього розпаду? Запишіть рівняння реакції.
3. Скільки відсотків ядер атомів радіону-
кліда розпадаються протягом трьох періодів
напіврозпаду?
5. Визначте активність дерева, що містить
1016 атомів Карбону-14.
6. Визначте період напіврозпаду радіонуклі-
да, якщо активність тіла, що містить 109  ато-
мів цього радіонукліда, становить 5000 Бк.
7. Унаслідок низки розпадів ядро 228
90 Th пере-
208
творилося на ядро 82 Pb . Скільки a- і  скільки
b-розпадів відбулося протягом цього перетво-
рення?

4. У початковий момент препарат містить од- 8. Знайдіть в  Інтернеті інформацію про но-
накову кількість атомів Тритію та Цезію-137. вітні відкриття радіоактивних нуклідів. Під-
Яким буде співвідношення кількостей цих готуйте коротке повідомлення про ці від-
атомів через 60 років? криття для своїх однокласників.

§ 17. Йонізаційна дія радіоактивного

випромінювання

1 Йонізація речовини випромінюванням

Рис. 17.1. «Сліди» руху
елементарних частинок
і живі організми. Захист від радіації
Швидкі заряджені частинки (це a- і  b-частинки, ядра
атомів тощо) є різновидами йонізуючого випромінювання,
бо вони можуть йонізувати під час зіткнень атоми речо-
вини (саме так ці частинки «залишають сліди», що до-
зволяє їх реєструвати та досліджувати, рис. 17.1). Рент-
генівське та гамма-випромінювання теж належать до
йонізуючих випромінювань.
Йонізація впливає на властивості різних речовин: вона
може спричинити навіть руйнування кристалічних ґраток
твердого тіла, вихід із ладу напівпровідникових приладів
або перетворення молекул кисню на молекули озону. Проте
найбільш чутливими до дії йонізуючого випромінювання

162
 З початком досліджень у  га-
лузі ядерної фізики, а  особ­
ливо після створення ядерної
зброї та ядерної енергетики,
виникла необхідність захи-
щати людину від шкідливого
впливу радіації.

є живі організми. Адже йонізація не тільки порушує біо-

логічні молекулярні структури, але й народжує вільні ра-
дикали, які самі викликають порушення цілісності лан-
цюжків макромолекул (білків, нуклеїнових кислот). А це
може спричинити масову загибель клітин, їх злоякісне
переродження.
Наслідки дії йонізуючого випромінювання можуть ви-
явити себе як протягом короткого часу, так і  через деся-
тиліття або навіть у  наступних поколіннях. У різних лю-
дей ці наслідки можуть бути різними навіть за однакового
опромінення. Надійні статистичні дані свідчать про віро-
гідність виникнення лейкозів і пухлин, а також інших за-
хворювань. Збільшення дози опромінення збільшує ризик
(частоту виникнення захворювань). Якщо віддалення лю-
дини від джерела радіоактивного випромінювання немож-
ливе, застосовують захист екрануванням.
Потік a-частинок затримується навіть одягом або арку- Від потоку електронів
шем паперу завтовшки 0,1 мм, однак якщо джерела цього можна захиститися шаром
випромінювання все ж таки потрапляють до організму алюмінію завтовшки кілька
(з  їжею, повітрям, через рани), a-випромінювання завдає міліметрів. Найважче за­хисти­
значно більшої шкоди порівняно з  g-випромінюванням тися від рентгенівського
тієї самої енергії. та g-випромінювання, а також
від нейтронів: затримати їх
може тільки дуже масивна
А як можна свинцева або бетонна
захиститися від
Папір Алюміній Бетон перешкода.
випромінювання?
a

163
 2 Характеристики йонізуючого випромінювання
Зверніть увагу! та  їх вимірювання
Наявність кількох «різних доз»
випромінювання свідчить про те, Вплив випромінювання характеризують поглинутою
наскільки складно об’єктивно дозою випромінювання D, яка дорівнює відношенню по-
виміряти дію випромінювання глинутої тілом енергії E до маси m тіла:
на живий організм. Кожній із
цих доз відповідає своя потуж- E
D= .
ність дози (P, Pекв, Pексп), що m
характеризує дозу, отриману
протягом одиниці часу. Напри- Одиниця поглинутої дози випромінювання в  СІ  —
клад, потужність експозиційної Дж
грей  (Гр): 1 Гр = 1 . Короткочасна доза випроміню-
Dексп кг
дози Pексп = . Її найчастіше
t вання, що дорівнює кільком греям, може стати смертель-
виражають у  позасистемних ною, хоч поглинутої в цьому випадку енергії не вистачить
одиницях — мікрорентген на навіть для нагрівання тіла на 0,01 °С.
годину  (мкР/год). Одиниця по- Щоб урахувати, що різні види радіоактивного ви-
тужності поглинутої дози в СІ — промінювання впливають на організм не однаково,
Гр/с, еквівалентної дози — Зв/с. ввели еквівалентну дозу Dекв , яку вимірюють у  зивертах:
Проте й  тут часто застосовують Дж
позасистемні одиниці. 1 Зв = 1 Гр = 1 .
кг

! Еквівалентна доза дорівнює добутку поглинутої дози

та коефіцієнта якості K:

Dекв = K ⋅ D .

Коефіцієнт якості для рентгенівського випроміню-

вання, а  також для b- і  g-випромінювань приймають за
одиницю, тоді для a-частинок цей коефіцієнт дорівнює 20,
а  для нейтронів він суттєво залежить від їх енергії (най-
частіше K змінюється від 5 до 10).
Ще одна важлива характеристика йонізуючого випро-
мінювання — експозиційна доза Dексп . Вона описує вже не
енергію поглинутого випромінювання, а  рівень спричине-
ної ним йонізації. Експозиційна доза випромінювання чи-
сельно дорівнює сумарному заряду q йонів одного знака,
що виникають під дією випромінювання в  1 кг сухого
q
повітря: Dексп = . Одиниця цієї величини в  СІ дорів-
Кл m
нює 1 . Більш звичною та вживаною є позасистемна
кг
 Кл 
одиниця Dексп — рентген  1 Р = 2,58 ⋅10 −4 .
 кг 
Для вимірювання дози йонізуючого випромінювання
та його потужності використовують дозиметри. Створено
багато їх різновидів. Познайомимося з  одним із них, ви-
найденим близько 100 років тому, — лічильником Ґей-
ґера — Мюллера (рис. 17.2). Як випливає з  назви при-
Рис. 17.2. Лічильник Ґейґера — ладу, він дозволяє лише визначити кількість частинок,
Мюллера які пролетіли крізь нього.

164
 Корпус лічильника — циліндрична трубка, уздовж її осі
натягнуто тонку металеву нитку, ізольовану від корпусу. Анод Катод g-випромінювання
Робочий об’єм лічильника заповнюють газом (наприклад,
аргоном) за тиску приблизно 10 кПа. Для реє­страції йонізу-
ючих частинок між корпусом і  ниткою прикладають високу
напругу. За такої напруги електричне поле поблизу нитки e–
дуже сильне, у газі може існувати самостійний розряд, проте
відсутні вільні заряджені частинки, з  яких може початися
утворення електронної лавини. Якщо через газ пролітає
швидка заряджена частинка, вона йонізує на своєму шляху R
атоми газу, виникає імпульс електричного струму. Це корот-
кий імпульс, після його завершення лічильник знов перехо- – +
дить у  початковий стан. Імпульс напруги з  резистора, який
має великий опір, передається до реєструючого пристрою. Екран реєструючого
Лічильник може реєструвати й g-випромінювання, хоч воно пристрою
не йонізує газ. Для цього на стінки корпусу наносять шар
матеріалу, з якого g-випромінювання вириває електрони.

3 Природний фон і  радіоактивне забруднення

Не слід уважати, що людство зіткнулося з  йонізую-
чими випромінюваннями тільки після відкриття А.  Бек-
кереля. Насправді всі види життя на Землі (і навіть сама
Земля) виникли й існують в умовах безперервної дії таких
випромінювань. Випромінювання приходить із космосу
(частково його поглинає атмосфера) і  від земної кори, де-
які мінерали в  складі якої містять радіонукліди. Один із Елементарне
таких мінералів — добре відомий усім граніт. Ще одним провітрювання приміщень
джерелом випромінювання є Радон, що входить до радіо­ зменшує вміст у повітрі
активного ряду Урану. За нормальних умов радон — це радіоактивного радону
та суттєво послаблює
радіоактивний інертний газ без кольору, смаку та за-
вплив його
паху. Оскільки його густина за однакових умов у 7,5 разу
випромінювання.
більша за густину повітря, він накопичується під землею
і  виходить на поверхню через тріщини в  земній корі або
під час видобутку корисних копалин.
Дуже небезпечним є проникнення джерел будь-якого
радіоактивного випромінювання всередину організму.
Тому слід використовувати респіратори для захисту від ра-
діоактивного пилу, за наявності найменших сумнівів пере-
віряти воду та їжу на радіоактивність.
Природний фон радіоактивності (тобто потужність
дози, яку отримує людина від природних джерел радіоак-
тивності) не є сталою величиною. У різних місцях Землі
цей фон може бути приблизно від 5 до 20 мкР/год. Біль-
шість учених уважають цей рівень безпечним для людей
і тварин (хоч є й інша точка зору). У гірських місцевостях
природний фон зазвичай вищий через тонший захисний
шар атмосфери та радіоактивність гірських порід. Проте
загальновідомо, що здоров’я горців ніяк не гірше, ніж

165
 Звідки ж можна у  жителів рівнин, і  живуть вони довго. У будь-якому ви-
отримати підвищену дозу падку зменшити природний фон ми не можемо, тому слід
випромінювання? уникати хоча б суттєво підвищеного рівня радіації.

У сучасної людини
таких можливостей
чимало.

Найбільшим є ризик для тих, хто має справу з ядерною

Навколо фізики
Верхній рівень радіації до
50 мкР/год, що вважається без-
печним для людини, називають
припустимим (це приблизно
відповідає 0,5 мкЗв/год). Су-
марна еквівалентна доза має не
перевищувати 0,1–0,7 Зв. Ра-
зова еквівалентна доза в 6–7 Зв
уважається абсолютно смер-
тельною.
23 %
1 %
2
зброєю, працює на атомних електростанціях або побував у зо-
нах радіоактивного забруднення (у нашій країні це перш за
все Чорнобильська зона). Проте певну додаткову дозу отри-
мує кожний із нас хоча б через накопичення радону в при-
міщеннях. Він активно надходить у наші оселі з побутовим
газом, водою з водогону (особливо, якщо це вода з глибоких
свердловин) або ж просто просочується через мікротріщини
ґрунту. Радон накопичується в  підвалах і  на нижніх по-
верхах. Ви вже знаєте, як позбавитися від його надлишку.
Спалюючи вугілля та нафтопродукти, ми викидаємо
в  атмосферу ті радіонукліди, які в  невеликій кількості
завжди є в  органічному паливі. Їх випромінювання, яке
раніше поглинала земна кора, тепер дає свій внесок у за-
гальний природний фон.
На рис. 17.3 наведено діаграму, з  якої видно внески
різних чинників у загальну дозу опромінення середньоста-
тистичної людини. Як бачимо, ця загальна доза приблизно
в  4 рази перевищує дозу, отриману внаслідок ­існування
природного фону. Таке перевищення ще не є фатальним,
ураховуючи захисні сили організму та можливості сучас-
ної медицини. Проте вчені попереджають: краще не руха-
тися далі в цьому напрямі!
Певні висновки вже зроблено. За міжнародними уго-
дами припинено ядерні випробування, розроблено жорсткі
вимоги до безпеки ядерної енергетики, удосконалюється

3
4 Рис. 17.3. Джерела радіоактивного опромінення се-
1 редньостатистичної людини: 1 — продукти розпаду
ізотопів Радону в  приміщенні; 2 — природний фон;
3 — наслідки ядерних випробувань, користування
авіатранспортом, радіолюмінесцентні вироби, атомна
34 % енергетика; 4 — застосування йонізуючого випромі-
42 % нювання в медицині

166
 Сумний досвід Чорнобиля, Фуку-
сіми та інших аварій з  викидами
радіоактивних речовин багато чого
навчив інженерів і  лікарів. Засоби
захисту від радіації вдосконалю-
ються, як і  методи лікування по-
страждалих від радіації людей.
Проте будь-яка легковажність
в  питаннях, пов’язаних із радіа-
цією, неприпустима: радіація — це
завжди серйозна небезпека.

медичне обладнання. Сучасна апаратура дозволяє здій-

снити рентгенівське обстеження за значно меншої дози
опромінення людини, ніж кілька десятиліть тому. У ба-
гатьох випадках на зміну рентгенівському прийшло уль-
тразвукове дослідження, нешкідливе для організму. Що ж
до користування авіатранспортом, то його внесок зумовле-
ний посиленням космічної радіації на висоті 10–11 км, на
якій відбуваються польоти пасажирських літаків. Внесок
від цього чинника дуже невеликий.

Підбиваємо підсумки
Радіоактивне випромінювання викликає йонізацію речовини, що несе
небезпеку для живих організмів. Найбільш простим методом захисту
є  віддалення від джерела випромінювання. Якщо це неможливо, засто-
совують екранування від випромінювання. Найлегше захиститися від
a-частинок, дещо складніше — від b-частинок. Найважче захиститися
від рентгенівського та g-випромінювання, а також від нейтронів.
Вплив випромінювання характеризують кількома різними величинами.
Йонізуюче випромінювання несе загрозу для здоров’я та життя лю-
дини, якщо воно суттєво перевищує природний фон.

Характеристики йонізуючого випромінювання

Уживані
Одиниця Позасистемні
Доза Означення Потужність одиниці
в СІ одиниці
потужності

E D Гр
Поглинута D= Грей (Гр) — P=
m t с
Dекв Зв Зв
Еквівалентна Dекв = K ⋅ D Зиверт (Зв) — Pекв = ,
t с год
q Кл Dексп Р
Експозиційна Dексп = Рентген (Р) Pексп =
m кг t год

167
Контрольні запитання
1. Чим небезпечне йонізуюче випроміню-
вання? 2. Від якого типу радіоактивних ви-
промінювань найлегше захиститися? 3. Що
таке поглинута доза випромінювання? еквіва-
лентна доза? 4. Назвіть одиниці експозиційної
дози випромінювання. 5. На чому ґрунтується
дія лічильника Ґейґера — Мюллера? 6. Пере-
лічіть відомі вам природні та штучні джерела
йонізуючого випромінювання.

Вправа № 17 
1. Людина масою 60 кг поглинула йонізуюче
випромінювання, енергія якого 24 Дж. Ви-
значте поглинуту дозу випромінювання.
2. Дослідник під час експерименту, що три-
вав 3 год, зазнавав дії йонізуючого випро-
мінювання з  потужністю дози 0,04 мкГр/с.
Визначте поглинуту цим дослідником дозу
випромінювання.
3. Отримана людиною еквівалентна доза
g-випромінювання становить 2 Зв (це при-
близно третина смертельної дози). На скіль­ки
градусів може підвищитися температура
тіла людини за рахунок енергії поглину-
того випромінювання? Уважайте, що питома
теплоємність тіла людини така сама, як
 Дж 
у води  4200 .
 кг ⋅ °С 
4. Яку експозиційну дозу отримує людина
протягом року в  місцевості, де природний
фон становить 10 мкР/год?
5. Людина мешкає в  місцевості, де природ-
ний фон становить 0,15 мкЗв/год. На скільки
відсотків збільшиться отримана людиною
експозиційна доза, якщо протягом року вона
отримає додаткові дози: 0,8 мЗв під час ме-
дичного обстеження та 0,2 мЗв під час авіа-
ційних подорожей?

§ 18. Ядерні реакції

та атомна енергетика
1 Ядерні реакції
Ви вже знаєте, що радіоактивні ядра зазнають спон-
танного розпаду. Проте навіть стабільні ядра можуть
брати участь у ядерних реакціях.

! Ядерною реакцією називають зміну ядра внаслідок його

взаємодії з  елементарною частинкою або іншим ядром
або внаслідок внутрішніх процесів.

Трохи нижче ми розглянемо роль ядерних реакцій

у  природі. А першу штучну ядерну реакцію здійснив
1919  року Е.  Резерфорд: він опромінив Нітроген-14 пото-
ком a-частинок (ядрами Гелію-4). У результаті з’явилися
атоми Оксигену-17 і  протони (ядра Гідрогену-1). Це свід-
чило, що відбулася ядерна реакція: 147 N + 24He → 178O + 11H .
Для здійснення ядерної реакції ядра (або ядро та час-
тинка) мають зблизитися на відстань близько 10 −15  м

168
(порядку розміру нуклона), щоб між ними почали діяти
ядерні сили. Але для такого зближення позитивно заря- Зверніть увагу!
джені ядра або частинки мають подолати сильне куло- У наш час відома велика кіль-
нівське відштовхування. Це можливо тільки за великої кість ядерних реакцій. У  всіх
кінетичної енергії частинок. Якщо в  перших дослідах ви- таких реакціях виконується за-
стачало тієї кінетичної енергії, яку отримували a-ча­стинки кон збереження електричного
під час a-розпаду, то згодом виникла потреба застосувати заряду (тобто зберігається сума
ядра та частинки з  набагато більшою енергією (фактично нижніх індексів біля позначень
цю енергію вдалося збільшити в  мільйони разів). Таку ядер і  частинок). Зберігається
енергію надають частинкам і  ядрам прискорювачі елемен- також загальна кількість ну-
тарних частинок і йонів. клонів (тобто сума відповідних
Продукти багатьох ядерних реакцій є радіоактивними. верхніх індексів). У багатьох
випадках унаслідок ядерної ре-
Тому після опромінення речовини швидкими зарядже-
акції нуклони просто «перегру-
ними частинками (наприклад, протонами) або нейтронами
повуються», утворюючи нові
може з’явитися радіоактивність, якої не було до того. Її
ядра. Ядерні реакції можуть від-
називають штучною радіоактивністю. Прикладом є поява буватися як із поглинанням, так
радіоактивності у  зразка Алюмінію після опромінення і з виділенням енергії.
a-частинками. Відбувається ядерна реакція:
27 4 30 1
13 Al + 2 He → 15 P + 0n .

Отриманий Фосфор-30 є радіоактивним із періодом

піврозпаду 2,5 хв (саме тому його немає в  природі). Ядра
Фосфору-30 зазнають розпаду, унаслідок якого вилітають
«двійники» електронів позитрони +10 e та утворюється ста-
більне ядро Силіцію.

? Запишіть рівняння розпаду ядра Фосфору-30.

Існують «снаряди», яким значно легше наблизитися до
ядра та проникнути в нього, ніж протонам або a-частинкам. Повільні нейтрони в багатьох
Це нейтрони, яким через відсутність електричного за- випадках виявляються
ряду не треба долати кулонівського відштовхування ядра. навіть більш ефективними
Отже, їх не треба прискорювати (правда, їх і  не можна при- «снарядами»,
скорити з  тієї самої причини). Італійський фізик Енріко ніж швидкі.
Фермі (рис. 18.1) встановив, що повільні нейтрони в багатьох
випадках виявляються навіть більш ефективними «снаря-
дами», ніж швидкі. Оскільки нейтрони зазвичай вилітають

Трохи історії
Енріко Фермі (1901–1954 рр.) — видатний італійський фізик, працю-
вав у галузях ядерної, квантової та статистичної фізики. Відкрив
ядерні реакції, що відбуваються під час бомбардування речовини
нейтронами. У теоретичних роботах запропонував теорію слабкої
взаємодії. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1938 р., за де-
монстрацію існування нових радіоактивних елементів) та багатьох
інших наукових відзнак. Після отримання Нобелівської премії емі- Рис. 18.1. Енріко Фермі
грував із фашистської Італії до США. Був провідним учасником
Мангеттенського проекту зі створення ядерної бомби.

169

Рис. 18.2. Поділ ядра Урану після
поглинання нейтрона
Навколо фізики
Перше у  світі випробування
ядерної зброї відбулося 16  лип-
ня 1945 року на полігоні Ала-
могордо в  США. Плутонієву
бомбу було встановлено на
вежі заввишки понад 30  м.
Вибух миттєво знищив вежу
та перетворив пісок навкруги
на зелене скло. Ударна хвиля
відчувалася на відстані понад
160  км. Щоб зберегти секрет-
ність, для преси було вигадано
версію про випадковий вибух
складів боєприпасів.
170
під час ядерних реакцій з  великою швидкістю, їх доцільно
сповільнювати. Сповільнення відбувається, наприклад, уна-
слідок зіткнень нейтронів із ядрами легких елементів.
Застосування нейтронів для бомбардування атомних
ядер дозволило спостерігати багато нових ядерних реакцій.
2 Ланцюгова ядерна реакція поділу
Протягом кількох десятиліть у  першій половині
XX  століття фізиків, які все глибше проникали в  таєм-
ниці атомного ядра, надихало тільки гаряче бажання зро-
зуміти будову світу, у  якому ми живемо. Ніхто й гадки
не мав, що їхні відкриття можуть докорінно змінити долю
людства. Час прозріння настав наприкінці 30-х років,
коли на порозі вже стояла Друга світова війна.
«Винуватцем» нового погляду на можливості ядерної
фізики став знов-таки Уран. 1938 року було встановлено,
що внаслідок бомбардування Урану нейтронами виника-
ють елементи із середини періодичної системи елементів:
Лантан, Барій, Криптон. Спочатку вважали, що це є ре-
зультатом великої кількості послідовних a-розпадів (уна-
слідок кожного з  таких розпадів ядро втрачає 4 нуклони,
тому мало б відбутися близько 25 a-розпадів). Проте вже
в 1939 році було встановлено, що відбувається реакція по-
ділу: після поглинання нейтрона ядро Урану зазнає поділу
на дві близькі за масою «половинки», випромінюючи при
цьому 2–3 нейтрони (рис. 18.2). Трохи пізніше виявили,
що поділ ядра Урану може відбуватися і спонтанно, проте
ймовірність такої події дуже мала.
Чому ж цей тип ядерних реакцій, раніше невідомий, ви-
явився таким важливим? Перш за все під час поділу кож-
ного ядра вивільняється дуже велика енергія — близько
0,03 нДж (це приблизно в  мільйон разів перевищує енер-
гію від будь-якої хімічної реакції, що припадає на одну
молекулу). Поділ ядер в  1 г урану дає таку саму енергію,
як згоряння кількох тонн бензину або вугілля. Ця енергія
виділяється переважно як кінетична енергія «уламків»
ядра Урану (адже після поділу вони розташовані близько
один до одного і зазнають сильного кулонівського відштов-
хування, яке їх розганяє). Під час подальших зіт­кнень
цих «уламків» з  іншими частинками відбувається пере-
дача енергії, що спричиняє нагрівання речовини.
Не менш важливим є те, що поділ ядра супроводжу-
ється вилітанням нейтронів (кілька нейтронів виявля-
ються «зайвими» для продуктів поділу, тому що віднос-
ний вміст нейтронів у  ядрі Урану більший). Виходить,
що нейтрони зазнають нібито «розмноження» (рис. 18.3).
Збільшення їх кількості відбувається лавиноподібно та су-
проводжується виділенням великої енергії.
 З одного нейтрона
в першому «поколінні»
отримуємо
2–3 у другому,
4–9 у третьому…

Рис. 18.3. Ланцюгова реакція поділу Урану

! Процес поділу ядер під дією нейтронів, під час якого

вилітають нейтрони та спричиняють поділ нових ядер,
називають ланцюговою реакцією поділу.

Для початку ланцюгової реакції поділу досить навіть

одного нейтрона, який може вилетіти, наприклад, під час
спонтанного поділу ядра Урану. Проте здійснити ланцю-
гову реакцію зовсім не просто. Річ у  тім, що навіть хі- Навколо фізики
мічно чистий природний Уран містить 99,3  % Урану-238 Відомо багато методів роз-
і  тільки 0,7  % Урану-235. Ядра Урану-235 діляться будь- ділення ізотопів. Ці методи
якими нейтронами (найкраще — повільними), але таких ґрунтуються на використанні
ядер надто мало. Ядра ж Урану-238 діляться тільки під різниці мас ізотопів. Напри-
дією швидких нейтронів, але й тоді ймовірність поділу клад, якщо примусити атоми
мала: більшість ядер просто захоплюють нейтрони, пере- рухатися по колу, то радіус
творюючись на ядра Урану-239. Таким чином, у  природ- траєкторії у важких атомів
ному Урані, який є сумішшю двох ізотопів, ланцюгова ре- буде більшим, ніж у легких.
акція поділу неможлива. На цьому побудовані електро-
Для здійснення реакції може знадобитися розділення магнітний і  аеродинамічний
ізотопів (отримання практично чистого Урану-235) або методи, а  також найбільш по-
хоча б збагачення природного Урану нуклідом 235 ширений метод — газове цен-
92 U (зба-
трифугування. Газоподібне
гачений Уран має містити хоча б від 2 до 5  % Урану-235).
з’єд­нання Урану (найчас-
Однак хімічні властивості Урану-235 і  Урану-238 одна-
тіше  UF6) поміщають у  цен-
кові, а  маси відрізняються дуже мало. Тому розділення трифугу, де молекули з  мен-
ізотопів Урану є дуже складною проблемою. Один із ме- шою масою (саме вони містять
тодів ґрунтується на незначній різниці в  масі молекул атоми Урану-235) концентру-
газу UF6 , що спричиняє різні швидкості перебігу дифузій- ються ближче до осі обертання
них процесів: чим більша маса молекул, тим повільніше центрифуги.
йдуть ці процеси.

171

Навколо фізики
Ланцюгова ядерна реакція
поділу може розвиватися не
тільки в Урані. Вона може від-
буватися й у зразках, що міс-
тять інші важкі елементи. Для
Каліфорнію-251, що має період
напіврозпаду 900 років, кри-
тична маса становить близько
5 кг, якщо застосовується ме-
талева куля. За оцінками фа-
хівців, у разі застосування вод-
них розчинів солей Каліфорнію
критична маса може зменши-
тися до десятків грамів.
Рис. 18.4. Пам’ятник Садако
Сасакі, японській дівчинці, що
стала жертвою ядерного бом-
бардування Хіросими 1945 року
(США, Сіетл. Парк миру)
172
Застосовують також сповільнення нейтронів, завдяки
чому вони з більшою ймовірністю викликають поділ ядер
Урану-235 і з меншою — захоплюються ядрами Урану-238.
Для цього використовують спеціальну речовину (сповіль-
нювач), ядра атомів якої практично не поглинають ней-
тронів та «відбирають» у них значну частку кінетичної
енергії. Згідно із законами механіки найбільш ефективне
сповільнення відбувалося б на частинках, маса яких збі-
гається з масою нейтронів. Такі частинки є, це протони,
тобто ядра атомів Гідрогену-1. Проте під час зіткнення
нейтрона з протоном існує занадто велика ймовірність
захоплення нейтрона з утворенням ядра Дейтерію. Тому
кращим сповільнювачем є важка вода (сповільнення від-
бувається під час зіткнень нейтронів із ядрами Дейтерію).
Окрім захоплення нейтронів ядрами атомів Урану та
деяких інших атомів, є ще одна важлива причина змен-
шення кількості нейтронів: вони можуть просто вилітати
з  поверхні Урану, не зазнавши зіткнень із його атомами.
Щоб зменшити ці втрати нейтронів, урану надають сфе-
ричної форми (цій формі відповідає найменша площа по-
верхні). Мінімальна маса урану для здійснення ланцюгової
реакції поділу (критична маса) залежить від співвідношення
в  зразку Урану-235 і  Урану-238. Для чистого Урану-235
критична маса дорівнює лише 0,8 кг, що відповідає діаме-
тру, меншому від 5 см.
Найпростішим способом здійснити ланцюгову реакцію
поділу в  Урані-235 є такий: слід виготовити кілька зразків
з масою, меншою від критичної. Тоді в кожному з  них лан-
цюгова реакція буде неможливою. Якщо ж швидко з’єднати
ці зразки, загальна маса утвореного тіла перевищить кри-
тичну й почнеться ланцюгова реакція з виділенням величез-
ної енергії. Температура сягає мільйонів градусів, речовина
майже миттєво перетворюється на пару, виникає гігантська
розпечена куля — відбувається ядерний вибух.
Саме таким був принцип дії перших двох атомних
бомб, виготовлених у  США й застосованих проти Японії
в  1945 році. Результат вражав — людство вжахнулося.
Японські міста Хіросима та Нагасакі були знищені, за-
гинули сотні тисяч людей (рис. 18.4). Через кілька років
атомні бомби виготовили і в СРСР. Почалася гонитва ядер-
них озброєнь, яка тривала кілька десятиліть. Загальні за-
паси ядерної зброї на Землі становлять кілька десятків
тисяч одиниць. Якщо виникне ядерний конфлікт і  буде
використано хоча б частину цієї зброї, то переможців не
буде: програє все людство. Не кажучи вже про жахливе
радіоактивне забруднення всієї поверхні Землі, пожежі
після вибухів спричинять викид щонайменше 100 млн
тонн дрібних частинок диму у  верхні шари атмосфери.
Хмари з  цього диму, які поглинатимуть більше ніж 90  %
 сонячного випромінювання, осідатимуть дуже повільно.
Вони спричинять велике (приблизно на 30  °С) та тривале
(щонайменше на кілька місяців) зниження температури
на Землі, тобто екологічну катастрофу, що призведе до за-
гибелі багатьох рослин і тварин.

3 Ядерний реактор. Атомні електростанції

У ядерній зброї застосовують некеровану ланцюгову
реакцію поділу, яка спричиняє ядерний вибух. Головною
умовою такого перебігу реакції є швидке «розмноження»
нейтронів. Коефіцієнт k розмноження нейтронів (відно-
шення кількості нейтронів у  наступному «поколінні» до
кількості нейтронів у  попередньому) має бути більшим за
одиницю: k > 1. Якщо ж поставити за мету застосувати ве-
личезну енергію, яка виділяється під час реакції поділу,
у  мирних цілях, то слід забезпечити виконання умови Рис. 18.5. Перший у світі ядерний
k = 1. За цієї умови реакція протікатиме стабільно протя- реактор
гом тривалого часу.
Саме в  такому режимі працюють ядерні реактори, на-
приклад, на атомних електростанціях. Перший ядерний
реактор (рис. 18.5) було створено 1942 року в США під ке-
рівництвом Е. Фермі. Найбільш поширену схему ядерного
реактора на повільних нейтронах наведено на рис. 18.6.
Якщо значно збільшити
92 U в ядерному
вміст 235
пальному, то ядерний
4
8 реактор може працювати
без сповільнювача,
на швидких ней­тронах.
7

1
9

5 10
5

Рис. 18.6. Атомна електростанція з  ядерним реактором на повільних нейтронах: 1 — ядерне пальне;
2 — сповільнювач; 3 — регулюючі стрижні; 4 — корпус; 5 — помпи; 6 — парогенератор; 7 — парова тур-
біна; 8 — генератор; 9 — конденсатор; 10 — водойма

173

Рис. 18.7. Контейнер з ядерним
пальним
В Україні працюють чотири
100
атомні електростанції (АЕС),
загальна кількість енерго-
блоків  — 15. Запорізька АЕС
потужністю 6000 МВт є най-
більшою в  Європі. Атомні
електростанції виробляють
близько половини всієї елек-
троенергії в  нашій країні (для
порівняння: у США цей показ-
ник становить близько 20  %,
у Франції — майже 80  %).
174
Ядерне пальне (уран, збагачений нуклідом 235 92 U )
завантажують у спеціальних контейнерах (рис. 18.7) в ак-
тивну зону реактора. Між цими контейнерами міститься
сповільнювач нейтронів (це може бути графіт або важка
вода). Таким чином, переважна більшість нейтронів, які
вилітають під час поділу ядра, зазнають великої кількості
зіткнень із ядрами сповільнювача перед тим, як влучити
в  ядро Урану. Унаслідок цих зіткнень кінетична енергія
нейтронів набагато зменшується, і  вони з  більшою ймо-
вірністю викликають поділ наступного ядра Урану. Кіне-
тична енергія нейтронів і  «уламків» поділу ядра перехо-
дить у  внутрішню енергію речовини всередині реактора.
Через це в  його активній зоні встановлюється висока
температура. Теплоносій першого контуру (це може бути
вода або рідкий натрій) передає частину своєї енергії
воді другого контуру. Речовина в  першому контурі, яка
проходить через активну зону реактора, є радіоактив-
ною і  має залишатися всередині реактора. Вода другого
контуру в  парогенераторі перетворюється на пару, яка
обертає ротор парової турбіни. Від ротора парової тур-
біни обертання передається до ротора генератора, який
ви­робляє електричний струм.
Активну зону реактора оточує шар відбивача нейтро-
нів, що зменшує втрати нейтронів на вилітання з  по-
верхні. Реактор має міцний корпус, його оточує товстий
шар бетону та свинцю, який забезпечує біологічний за-
хист від йонізуючих випромінювань.
Контейнери з  ураном періодично замінюють на
«свіжі», коли вміст ядерного пального в них зменшується
до певної межі. З «відпрацьованих» контейнерів виділя-
ють залишки урану для подальшого застосування.
Частка електроенергії, що виробляється
на атомних електростанціях, %
90
80
70 76
60
50 57
40
30 33
20
19 14 17 3 20
10 0,5
Німеччина
Україна
Франція
Велика
Британія
Канада
Китай
США
Швейцарія
Японія
 Для керування режимом роботи реактора, його пуску
та зупинки використовують регулюючі стрижні. Їх виго-
товляють із матеріалів (бор, кадмій), які активно погли-
нають нейтрони. Стрижні можна переміщати, змінюючи
їх кількість в  активній зоні реактора. Чим більше там
поглинаючих стрижнів, тим менший коефіцієнт розмно-
ження нейтронів. Якщо ввести до активної зони майже
всі стрижні, отримаємо k < 1 (ланцюгова реакція зага- Частина нейтронів під
сатиме). Щоб реакція почалася, слід вивести частину час поділу ядра Урану
стрижнів з  активної зони. Переміщеннями регулюючих вилітають не миттєво,
стрижнів можна підтримувати інтенсивність реакції на а із суттєвим запізненням.
потрібному рівні. Тому автоматичні пристрої
мають час, щоб відреагувати
на зміну кількості нейтронів
Але ж ядерні реакції і перемістити належним
відбуваються дуже швидко! чином стрижні.
Отже, реагувати на якісь зміни
перебігу ланцюгової реакції
теж необхідно блискавично?
А якщо не встигнути —
відбудеться вибух?

Дейтерій Гелій
4
2 He
2
1H

4 Термоядерні реакції Енергія

Існує ще один тип ядерних реакцій, який більше ніж
півстоліття привертає увагу вчених, інженерів і, на жаль, Синтез
військових. Нагадаємо, що під час поділу ядер Урану та
Тритій Нейтрон
інших важких ядер виділяється величезна енергія. Але 1
0n
3
ще більша енергія виділяється під час реакцій об’єднання 1H
легких ядер (так званих реакцій синтезу). Приклад та-
кої реакції наведено на рис. 18.8, її рівняння має вигляд Рис. 18.8. Термоядерна реакція
2 3 4 1
утворення Гелію-4 із Дейтерію
1 H + 1 H → 2 He + 0n. Ви вже знаєте: щоб реакція синтезу та Тритію
відбувалася, ядра мають зблизитися «впритул», а  для
цього їм потрібна велика кінетична енергія. Надати такої
енергії окремим ядрам можна за допомогою прискорювача,
але єдиним способом надати великої енергії багатьом Навколо фізики
ядрам є  нагрівання речовини до температури 107–108 К На шляху до керованого тер-
(тому такі процеси називають термоядерним синтезом). моядерного синтезу ще багато
За зазначеної температури речовина може бути тільки труднощів,Нейтрон
поки що отримані
характеристики 1плазми не до-
в стані плазми (йонізованого газу). Розігрів плазми можна 0n
здійснити, наприклад, за допомогою електричного струму зволяють застосовувати керо-
вану термоядерну реакцію як
або потужного лазерного випромінювання. Проте виникає
джерело енергії.
235 Проте дослі-
проблема утримання дуже гарячої плазми з  достатньо ве- 92 U
дження тривають, результати
ликою концентрацією частинок (щоб їх зіткнення відбу-
потроху покращуються, є  всі
валися досить часто). Жодна «посудина» з  будь-якої ре- підстави для впевненості в  кін-
човини не може витримати температуру десять мільйонів цевому успіху.
градусів або ще вище. Якщо ж маленька порція гарячої 236
92 U

92 141
56 Ba
175
36 Kr
Енер
гія

Молекули напівважкої
води DHO становлять
близько 0,03  % води
Світового океану.
Навколо фізики
Реакції термоядерного синтезу,
які поки що так важко даються
земним ученим, протягом мі-
льярдів років протікають у над-
рах Сонця та багатьох подібних
до нього зір. Саме ці реакції
дають енергію сонячного ви-
промінювання, без якого Земля
була б мертвою планетою. При-
рода легко вирішила головну
проблему — утримання гаря-
чої плазми протягом тривалого
часу: сонячну плазму утримує
могутнє тяжіння Сонця! Зро-
зуміло, що скористатися цим
«природним рецептом» на Землі
неможливо.
176
плазми торкнеться стінки холодної посудини, темпера-
тура плазми миттєво зменшиться. Тому для її утримання
застосовують магнітне поле спеціальної конфігурації.
У  такому полі заряджені частинки (електрони та йони)
рухаються в  межах певного об’єму, не долітаючи до сті-
нок установки.
Реакції термоядерного синтезу дадуть багато енергії:
під час синтезу 1 г гелію в  одній із таких реакцій виділя-
ється енергія, для отримання якої потрібне згоряння 10 т
дизельного палива! То невже ці реакції тільки цим кращі
за реакції поділу важких ядер? Виявляється, вони мають
ще багато переваг. Адже запаси урану на Землі обмежені,
у  перспективі вони можуть скінчитися (хоч за сучасними
оцінками це відбудеться через тисячі років). Ще більш
суттєвими недоліками є радіоактивне забруднення під час
видобування та збагачення урану, ризик аварій на атом-
них електростанціях і  проблеми з  радіоактивними відхо-
дами сучасного ядерного циклу.
Для роботи енергетичного термоядерного реактора бу-
дуть потрібні Дейтерій і Літій. Їх запаси на Землі величезні.
Отже, здійснення керованих термоядерних реакцій синтезу
дозволить задовольнити всі енергетичні потреби людства.
Такі реакції не є ланцюговими, тому ніяк не можуть ви-
йти з-під контролю. Термоядерний реактор не зможе ви-
бухнути: у  ньому замало «термоядерного пального». У разі
несправності подача пального просто припиниться — і ре-
актор зупиниться. Крім того, порівняно з  нинішніми ядер-
ними реакторами, термоядерний реактор практично не дає
радіоактивних відходів.
Але поки що навчилися здійснювати на Землі лише не-
керовані термоядерні реакції — ідеться про термоядерну
зброю, потужність якої практично не обмежена. Навіть
випробування такої зброї вже зробили свій внесок у  за-
гальний радіаційний фон. Бойове ж застосування накопи-
ченої зброї призведе до жахливих глобальних наслідків.
Народи всіх країн сподіваються, що керівники ядерних
держав розуміють небезпеку та міру своєї відповідальності
перед людством. Проте сам факт існування термоядерної
зброї залишає певний (хоч і маленький) ризик її несанкці-
онованого застосування — наприклад, через несправність
систем керування або хакерську атаку.
5 Вчимося розв’язувати задачі
Задача. Визначте масу бензину, під час згоряння якого
виділяється така сама енергія, як під час поділу чистого
Урану-235 масою 4,7 г. Уважайте, що внаслідок кожного
поділу ядра Урану виділяється енергія W0 = 3,2 ⋅10 −11 Дж.
Питома теплота згоряння бензину дорівнює 44 МДж/кг,
а стала Авогадро — 6 ⋅1023 моль–1.
 Розв’язання Дано:
Виразимо кількість атомів Урану NU через його масу: W0 = 3,2 ⋅10 −11 Дж
mU кг
NU = N А . MU = 0,235
MU моль
Унаслідок поділу ядер усіх цих атомів виділяється mU = 4,7 г = 4,7 ⋅10 −3 кг
енергія W = W0 NU .
NА = 6 ⋅1023 моль–1
Згоряння бензину має вивільнити таку саму енергію:
Q = qm = W . МДж Дж
q = 44 = 44 ⋅106
Із цих співвідношень отримуємо: кг кг
W N А W0mU m — ?
m= = .
q qMU

моль −1 ⋅ Дж ⋅ кг
Перевіримо одиниці: [m ] = = кг .
Дж кг
⋅
кг моль
Визначимо значення шуканої величини:
6 ⋅ 1023 ⋅ 3,2 ⋅ 10 −11 ⋅ 4,7 ⋅ 10 −3
m= = 8,7 ⋅103 (кг).
44 ⋅ 106 ⋅ 0,235
Відповідь: m = 8,7 т.

Підбиваємо підсумки
Ядерна реакція — зміна ядра внаслідок його взаємодії з  елемен-
тарною частинкою або іншим ядром або внаслідок внутрішніх
процесів. У ядерних реакціях виконується закон збереження елек-
тричного заряду, зберігається також загальна кількість нуклонів.
Ядерні реакції можуть відбуватися як із  поглинанням, так і  з  ви-
діленням енергії.
Щоб відбулася ядерна реакція між двома ядрами, вони мають
зблизитися, подолавши кулонівське відштовхування. Для цього
потрібно надати хоча б одному з  ядер великої кінетичної енер-
гії (за допомогою прискорювача або через нагрівання речовини).
Ефективними «снарядами», що викликають ядерні реакції,
є нейтрони.
Ядра Урану та деякі інші важкі ядра, поглинувши нейтрон, за-
знають поділу на дві близькі за масою частини. Унаслідок поділу
виділяється величезна енергія та вилітають 2–3 нейтрони. Це ро-
бить можливою ланцюгову ядерну реакцію поділу (за умови, що
маса Урану перевищує критичну). Некерована ланцюгова реак-
ція спричиняє атомний вибух, керовану  — застосовують у  ядер-
них реакторах.
У реакціях термоядерного синтезу між ядрами легких елементів
теж виділяється величезна енергія. Такі реакції відбуваються
лише за температури в  десятки мільйонів градусів. Термоядерні
реакції є джерелом гігантської енергії випромінювання зір.
У  земних умовах створення термоядерного реактора дозволить
задовольнити всі енергетичні потреби людства.

177
Контрольні запитання
1. Наведіть приклади ядерних реакцій. 2. Які
величини зберігаються в  ядерних реакціях?
3. Що таке штучна радіоактивність? 4. Опи-
шіть перебіг ланцюгової ядерної реакції по-
ділу. 5. Для чого здійснюють сповільнення
нейтронів? 6. Для чого здійснюють збага-­
Вправа № 18 
1. Бомбардування протонами мішені з  Лі-
тію-6 спричиняє ядерну реакцію, одним із
продуктів якої є Гелій-3. Яким є інший про-
дукт цієї реакції? Запишіть рівняння реакції.
2. Під час ядерної реакції між a-частинкою
та ядром Нітрогену-14 вилітає протон. Яке
ядро утворюється внаслідок цієї реакції? За-
пишіть рівняння реакції.
3. Бомбардування мішені ядрами Дейтерію
спричинило утворення ядер Бору-10 та виліт
нейтронів. Ядра яких атомів мішені брали
участь у  ядерній реакції? Запишіть рівняння
реакції.
Фізика і техніка в Україні
Запорізька атомна електростанція
Найбільша електро-
станція в Євро­пі (по-
тужність 6000 МВт).
Розташована в сте-
повій зоні на березі
Каховського водо-
сховища в Запорізь-
кій області в місті
Енергодар. Перші
чотири енергоблоки було введено в експлуа-
тацію протягом 1984—1987 років, наступні
два — відповідно 1989 і 1995 року. Усі енерго-
блоки є однотипними  — реактор ВВЕР-1000,
турбіна виробництва «Турбоатома» та генера-
тор об’єднання «Електросила». Щороку стан-
ція генерує близько 40 млрд кВт ⋅ год електро-
енергії (це половина від загальної енергії, що
виробляють усі АЕС України).
З 2002 року діє інформаційно-вимірювальна
система «Кільце», що здійснює в автоматич-
ному режимі безперервний контроль радіа-
ційного стану зони навколо АЕС. У 2000 році
підприємство визнане однією з трьох кращих
178
чення Урану нуклідом Уран-235? 7. Що таке
критична маса? 8. Поясніть функції регулю-
ючих стрижнів у  ядерному реакторі. 9. Чому
ядерні реакції синтезу називають термоядер-
ними? 10. Чому термоядерний реактор буде
безпечнішим за сучасні ядерні реактори?
4. Ядро Урану-235, поглинувши нейтрон,
зазнало поділу. Одним із продуктів поділу
стало ядро Барію-138. Яке ще ядро утвори-
лося, якщо поділ супроводжувався вилітан-
ням трьох нейтронів?
5. Визначте масу Урану-235, який витрача-
ється щодоби блоком атомної електростанції
потужністю 600 МВт. ККД цього блоку до-
рівнює 30  %. Уважайте, що під час кожного
поділу ядра Урану-235 виділяється енергія
3,2 ⋅10 −11 Дж, а  стала Авогадро дорівнює
6 ⋅1023 моль–1.
атомних електростанцій світу, які повністю
відповідають вимогам МАГАТЕ (Міжнарод-
ного агентства з  атомної енергії). За підсум-
ками 2009 року комісія МАГАТЕ знов високо
оцінила Запорізьку АЕС. Радіаційний фон на-
вколо станції відповідає природному фону.
Южно-Українська атомна електростанція
Розташована в сте-
повій зоні на лівому
березі ріки Півден-
ний Буг, неподалік
від міста Южно­
українська, що в Ми-
колаївській області.
Збудована у  1975–
1982 роках.
Щорічне вироблення електроенергії на Южно-
Українській АЕС становить понад 10  % за-
гальнодержавного виробництва електроенер-
гії та близько 25  % її виробництва атомними
електростанціями України. Енергія електро-
станції забезпечує умови для життя і  роботи
регіону з населенням понад 5 млн осіб.
 Підбиваємо підсумки розділу 4 «Фізика атома
і атомного ядра. Фізичні основи атомної енергетики»
1 Ви дізналися, що майже вся маса атома зосереджена в позитивно зарядженому ядрі, яке
утримує навколо себе електрони. Діаметр ядра становить лише приблизно одну стотисячну
від діаметра атома. Ядро складається з нуклонів (протонів і нейтронів), що утримуються
ядерними силами.

A=Z+N Z1 = Z2
Ізотопи
A
Нуклід ZX N1 ≠ N2
 

2 Ви довідалися, що більшість нуклідів є радіоактивними (радіонуклідами): їх ядра спон-

танно розпадаються (перетворюються на інші), утворюючи радіоактивне випромінювання
різних типів.

α-частинки Z → Z − 2, A → A − 4
Джерело β-частинки Z → Z + 1, A → A
радіоактивності
γ-випромінювання

3 Ви дізналися про радіоактивні ряди, які починаються від радіонукліда з великим періодом
напіврозпаду та завершуються стабільним нуклідом.
T = 4,5 млрд років T = 24 доби T = 138 діб
U-238 Th-234 … Po-210 Pb-206

4 Ви зрозуміли, що активність радіоактивного джерела зменшується з часом через змен-

t
−
шення кількості радіоактивних атомів: N = N0 ⋅ 2 T (T — період напіврозпаду). Активність
0, 693
пропорційна кількості атомів: A = λN , де λ = .
T
5 Ви дізналися про небезпеку йонізуючого випромінювання. Його дозу потрібно обмежувати:
віддалятися від його джерела або застосовувати захист. Розрізняють поглинуту, еквіва-
лентну та експозиційну дози випромінювання та відповідні потужності дози.

6 Ви довідалися, що зміни ядер відбуваються в ядерних реакціях. Ці реакції можуть бути

спонтанними або спричиненими зіткненнями ядер і частинок. Важливими різновидами
ядерних реакцій є ланцюгові реакції поділу важких ядер і реакції синтезу (термоядерні
реакції) між легкими ядрами. Під час цих реакцій вивільняється величезна енергія.

Реакція поділу     Реакція синтезу

179
 Завдання для самоперевірки до розділу 4
«Фізика атома і атомного ядра.
Фізичні основи атомної енергетики»

1 (1 бал) Нейтральний атом містить 9 електронів, а його ядро —

10 нейтронів. До складу атома входять:
а) 19 протонів, 19 нуклонів;
б) 9 протонів, 19 нуклонів;
в) 1 протон, 19 нуклонів;
г) 9 протонів, 9 нуклонів.

2 (1 бал) Ізотопами одного хімічного елемента є нукліди:

80 80 80 82
а) 35 X і 34 Y ; в) 35 X і 33 Y;

б) 69
31 X і
67
29 Y ; г) 64
30 X і 68
30 Y.

3 (1 бал) Унаслідок a-розпаду ядро Торію перетворюється на ядро:

а) Радію; в) Плутонію;
б) Урану; г) Нептунію.

4 (1 бал) Унаслідок b-розпаду ядро Талію перетворюється на ядро:

а) Меркурію; в) Лантану;
б) Плюмбуму; г) Полонію.

5 (2 бали) Протягом чотирьох періодів напіврозпаду з кожних

100 млн атомів радіонукліда розпадаються приблизно:
а) 94 млн; в) 25 млн;
б) 75 млн; г) 6 млн.

6 (2 бали) Під час термоядерної реакції синтезу між двома ядрами

Гелію-3 вилітають два протони. Унаслідок цієї реакції утворю-
ється ядро:
а) Дейтерію; в) Тритію;
б) Літію-7; г) Гелію-4.

7 (2 бали) Рівняння ядерної реакції поділу може мати вигляд:

235 1 144 89 1
а) 92 U + 0 n → 56 Ba + 36 Kr + 30 n ;

б) 235 1 140 89 1
92 U + 0 n → 54 Xe + 36 Kr + 20 n;
235 1 144 89 1
в) 92 U + 0 n → 56 Ba + 36 Kr + 20 n ;
235 1 140 94 1
г) 92 U + 0 n → 54 Xe + 38 Sr + 30 n.

180
 8 (2 бали) Радіаційний фон у лабораторії становить 40 мкР/год.
Протягом 200 робочих днів за тривалості робочого дня 8 год
співробітник цієї лабораторії отримує експозиційну дозу:
а) 16 мР; в) 64 мР;
б) 32 мР; г) 128 мР.

 9 (3 бали) Радіоактивний Карбон-14 утворюється у верхніх шарах

атмосфери з Нітрогену-14 унаслідок зіткнення з нейтроном. За-
пишіть рівняння відповідної ядерної реакції.

10 (3 бали) Ядро, що містить 47 протонів і 60 нейтронів, утримує

навколо себе 46 електронів. Як правильно назвати таку систему?

11 (4 бали) Унаслідок низки розпадів ядро 228

88 Ra перетворилося на
ядро 212
82 Pb . Скільки α- і скільки β-розпадів відбулося протягом
цього перетворення?

12 (4 бали) Скільки діб становить період напіврозпаду радіону-

кліда, якщо активність тіла з 1010 атомів цього радіонукліда ста-
новить 6900 Бк?

13 (5 балів) Природний Стибій містить два стабільних ізотопи:

Стибій-121 і Стибій-123. Скільки відсотків Стибію-121 містить
природний Стибій, якщо відповідно до періодичної системи еле-
ментів його відносна атомна маса становить 121,75? Уважайте,
що відносні атомні маси стабільних ізотопів є цілими.

14 (5 балів) Визначте масу води, яку можна нагріти від 20 до 60 °С,

використовуючи енергію поділу Урану-235 масою 2,35 г. Унаслі-
док кожного поділу ядра виділяється енергія 3,2 ⋅10 −11 Дж. Пи-
кДж
тома теплоємність води дорівнює 4,2 , а стала Авогадро —
23 кг ⋅ °С
6 ⋅10 моль .
–1

! Звірте ваші відповіді з наведеними в кінці підручника. Позна-

чте завдання, які ви виконали правильно, і полічіть суму балів.
Потім цю суму поділіть на три. Одержаний результат відповіда-
тиме рівню ваших навчальних досягнень.

ренувальні тестові завдання з комп’ютерною перевіркою ви знайдете

Т
на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

181
Енциклопедична сторінка
Залишок наднової Кеплера
Крабоподібна туманність
Залишок наднової RCW 103
з нейтронною зорею в центрі
Що споріднює нас із Сонцем? Значно більше, ніж ба-
гато хто здогадується. Виявляється, більшість атомів,
із  яких складаємося ми самі та наша планета, народи-
лися в  полум’яних вихорах у зоряних надрах. Правда,
не в надрах «звичного» Сонця, яке світить нам щоранку,
а в надрах його «батьків».
Зоря утворюється з величезної холодної газової
хмари, що складається переважно з водню. Тяжіння
спричиняє стиснення цієї хмари та її розігрівання. Коли
температура в центрі хмари сягає багатьох мільйонів гра-
дусів, там починається термоядерний синтез, тобто зоря
«спалахує». Цей етап її життя найдовший, він триває
мільярди років. Зоря потроху стискається, температура
в ній зростає. Гідроген перетворюється на Гелій, далі ви-
никають Карбон, Нітроген, Оксиген тощо. Заповнюються
нові й нові клітинки періодичної системи елементів, при-
близно аж до Феруму.
Далі синтез уже не спричиняє вивільнення енергії.
Наступні етапи «зоряного життя» залежать від маси
зорі. Для найбільш масивних зір процес завершується
велетенським вибухом — його називають спалахом над-
нової зорі, бо світіння зорі посилюється в мільярди разів
(через відносно невелику масу Сонцю такий вибух не за-
грожує, на нього чекає інша доля). Під час такого вибуху
можуть народжуватися ядра й більш важких елементів,
ніж Ферум. До 90  % речовини зорі викидається в про-
стір, утворюються туманності. Найбільш відома з них  —
Крабоподібна. Вибух, який породив цю туманність, спо-
стерігався на Землі 1054 року (про це збереглися записи
в   хроніках астрономів Стародавнього Китаю). Тоді спо-
стерігати спалах можна було й неозброєним оком!
Речовина в туманностях остигає, знов утворюються
певні згущення, тяжіння «стискає» та розігріває їх… За-
кінчується це тим, що загоряється зоря нового покоління
(учені вважають, що й наше Сонце — зоря другого поко-
ління). А з решти атомів формуються планети, на деяких
виникає життя… Отже, ми — нащадки колишніх зір, що
загинули у вибухах наднових.

Отже, наше існування було б неможли- поводиться як маленька дитина, що за-

вим без ядерних перетворень. Уже після
виникнення Землі радіоактивне випроміню-
вання (що надходить із космосу та від важ-
ких елементів у земній корі) збільшувало
кількість мутацій, прискорюючи тим самим
темп еволюції та утворення нових біологіч-
них видів. Нині людство відкрило багато
таємниць ядерних перетворень і  часто-густо
володіла коробкою сірників. Ми вже
збільшили (поки що не дуже суттєво)
рівень радіації на Землі, ми живемо
під загрозою ядерного конфлікту
або  ядерної аварії. Тепер треба
боротися проти ядерної загрози.

182
 Створення безпечних ядерних установок
може стати кроком до ядерної енергетики
майбутнього. Проблеми ядерної енергетики,
особливо після Чорнобильської катастрофи,
стали предметом широкого обговорення та
гарячих суперечок. Економічна доцільність
розвитку атомної енергетики не викликає
сумнівів. Прихильники такого розвитку на-
голошують також на тому, що АЕС не забруд-
нюють атмосферу димом і не викидають вуг-
лекислий газ, як теплові електростанції.
Їхні опоненти посилаються на небезпеку
ядерних катастроф, викидів радіоактив-
них речовин, ядерного тероризму, труднощі
з  транспортуванням і зберіганням радіоак-
тивних відходів. Усі ці проблеми дійсно існу-
ють, фахівці працюють над розробкою більш
безпечних технологій. Слід урахувати, що
в багатьох АЕС у найближчі роки або десяти-
ліття скінчиться термін експлуатації. Отже,
слід розробити технології консервації цих
АЕС на сотні років (елементи їх конструкцій
стали радіоактивними). Але більшість екс-
пертів визнають, що реальної альтернативи
атомній енергетиці сьогодні не існує.

Ведуться дослідження зі створення аб- швидких електронів, розігнаних у прискорю-

солютно безпечної ядерної установки. У та-
кій установці маса урану буде меншою від
критичної (так звана підкритична збірка),
а реакція поділу підтримуватиметься за
рахунок «додаткових» нейтронів, які ви-
літатимуть зі спеціальної мішені під дією
гамма-випромінювання. Це випромінювання
народжуватиметься під час гальмування
вачі. Якщо виникнуть якісь відхилення від
нормальної роботи системи, то автоматика
зупинить прискорювач і  реакція поділу про-
сто припиниться.
Одним із визнаних світових центрів, які
ведуть розробки в цьому напрямі, є  Націо-
нальний науковий центр «Харківський фі-
зико-технічний інститут».
1 2 5

3
План експериментальної зали
дослідницької установки 4
(Національний науковий центр
«Харківський фізико-технічний інститут»):
1 — будівля; 4
2 — лінійний прискорювач електронів;
3 — підкритична збірка;
4 — експериментальні нейтронні канали; 4
5 — система охолодження

183
 Орієнтовні теми проектів
1. Фізичні основи радіоекології.
2. Складання радіаційної карти регіону.
3. Застосування радіонуклідів у сучасній техніці.
4. Фізичні основи радіології.
5. Кваркова структура нуклонів і природа ядерних взаємодій.

Теми рефератів і повідомлень

1. Класична фізика та будова атома.
2. Стабільні та радіоактивні ізотопи хімічних елементів.
3. Історія створення та вдосконалення ядерних реакторів: від 1942 року до сучасності.
4. Проекти майбутніх термоядерних реакторів.
5. Радіоактивні відходи ядерної енергетики та екологічні проблеми.

Теми експериментальних досліджень

1. Вивчення будови та характеристик сучасних дозиметрів.
2. Дослідження радіаційного фону в будівлях різного типу.
3. Вивчення залежності рівня радіації в приміщенні від режиму провітрювання.
4. Порівняння різних будівельних матеріалів як джерел радіації.
Корисні поради, що допоможуть вам у роботі над проектом, рефератом і в проведенні
експерименту, ви знайдете на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

Фізика і техніка в Україні

Рівненська атомна електростанція Хмельницька атомна електростанція
Розташована на за- Розташована на тери-
хідному Поліссі. Це торії Хмельницької
перша в Україні області в місті Неті-
атомна електростан- шин. На цій електро-
ція з  енергетичним станції працює два
водо-водяним реак- ядерних реактори
тором типу ВВЕР-440. ВВЕР-1000 загальною
Відлік своєї історії потужністю 2000  МВт. Основне призначення
станція веде з  1971 року. Два перших енерго- станції — покриття дефіциту електричних по-
блоки введені в експлуатацію в 1980–1981 ро- тужностей у Західному регіоні України. Напри-
ках, а 3-й — у 1986 році. кінці 1987 року введений у дію 1-й енергоблок.
У 2004 році був уведений в експлуатацію 4-й Пуск 2-го блоку відбувся 2004 року. Плану-
енергоблок з реакторною установкою сучасної ється будівництво 3-го та 4-го енергоблоків.
серії (ВВЕР-1000). Нині на Рівненську АЕС У 2007 році експерти МАГАТЕ, перевіривши
припадає близько 16 % виробництва енергії стан дотримання безпеки, дали високу оцінку
на атомних електростанціях України. Хмельницькій АЕС.
Європейський Союз обрав Рівненську станцію Нині на неї припадає близько 16 % вироб-
базовою для виконання ряду міжнародних ництва енергії на атомних електростанціях
проектів. України.

184
 Розділ 5
Рух і взаємодія. закони
збереження в механіці

! Тіло відліку, пов’язана з  ним система координат і  го-
а ТВ
б ТВ
Рис. 19.1. Зручний вибір тіла від-
ліку (ТВ) для розгляду механіч-
ного руху
! Траєкторія руху матеріальної точки — це лінія, яку
186
§ 19. Рівноприскорений рух
1 Згадуємо про механічний рух
і його характеристики
З курсу фізики 7 класу ви знаєте, що таке механічний
рух: це зміна з  часом положення тіла (або частини тіла)
у просторі відносно інших тіл. Тіло, відносно якого розгля-
дається рух, називають тілом відліку. Зазвичай ми підсві-
домо вибираємо найзручніше тіло відліку: для руху бігуна
це Земля, а для літального апарата, що злітає з палуби ко-
рабля, — сам корабель (рис. 19.1, а, б).
динник (пристрій для відліку часу) утворюють систему
відліку.
Доки не вибрано систему відліку, немає сенсу ствер-
джувати, що тіло рухається або перебуває в  спокої (коли
кожен із вас спокійно спить у своєму ліжку, ви рухаєтеся
навколо Сонця з шаленою швидкістю).
Найпростіше розглядати механічний рух матеріаль­
ної точки — тіла, розмірами якого в  умовах даної задачі
можна знехтувати. Це фізична модель реального тіла.
Наприклад, якщо нас цікавить період обертання астеро-
їда навколо Сонця, то розмір астероїда є несуттєвим, ас-
тероїд можна розглядати як матеріальну точку. Якщо ж
астроном підраховує, з  якої відстані можна спостерігати
цей астероїд за допомогою телескопа, то в підрахунках не-
обхідно зважити на розмір астероїда. Розглядати його як
матеріальну точку вже не можна.
описує в просторі ця точка.
Шлях (l) дорівнює довжині траєкторії.

Переміщенням ( s ) матеріальної точки називають на-
прямлений відрізок (вектор), що з’єднує початкове та
кінцеве положення цієї точки.
Траєкторія руху, шлях і  переміщення залежать від ви-
бору системи відліку. Покажемо це на прикладі руху точки
обода колеса автомобіля протягом одного оберту колеса.
Розгляньмо цей рух у  двох системах відліку (рис.  19.2):
а) пов’язаній із корпусом автомобіля; б) пов’язаній із Землею.
 а Напрям руху б Напрям руху

Траєкторія
Траєкторія

s
А А А
Система відліку «Автомобіль»: Система відліку «Земля»:
l = 2πR , s = 0 l > 2πR , s = 2πR

Рис. 19.2. Траєкторія, шлях і переміщення точки А обода колеса є різними у двох різних системах відліку
(R — радіус колеса)

Зрозуміло, що в  усіх випадках модуль переміщення 8

(тобто довжина вектора переміщення) не може переви- 7
щувати шлях, — адже відрізок прямої є найкоротшою лі- 6
нією, що з’єднує дві точки. 5
Залежно від форми траєкторії розрізняють прямоліній­ 4
ний і  криволінійний рухи. Розрізняють також рівномірний 3
і нерівномірний рухи. 2 Прямолінійний
1 рівномірний рух

! Рівномірним називають механічний рух, під час якого 8

тіло за будь-які рівні проміжки часу долає однаковий 7
шлях. 6
5
4
Найпростішим видом руху є прямолінійний рівномірний 3
рух. Під час такого руху тіло за будь-які рівні проміжки 2 Прямолінійний
часу здійснює однакові переміщення (оскільки долає одна- 1 нерівномірний рух
ковий шлях в одному напрямі). Для прямолінійного рівно-
мірного руху l = s (шлях дорівнює модулю переміщення). 8
Різні види руху ілюструє рис. 19.3.
Швидкість прямолінійного рівномірного руху є вектор- 7

 s
ною величиною: v = , де t — час руху. Напрям швидкості 4
6
t 3 5
l s
збігається з  напрямом переміщення, а  її модуль v = = . 2
t t Криволінійний
Швидкість не залежить від того проміжку часу руху, який рівномірний рух
ми розглядаємо: адже якщо збільшити t, то в  таку саму 1
кількість разів збільшаться і s, і l. 8
Одиниця швидкості в СІ — метр за секунду (м/с), проте
7
в  різних галузях застосовують і  км/год, і  км/с, і  см/рік
тощо. Ви маєте в разі потреби переводити значення швид- 6
3 4 5
кості з одних одиниць в інші.
2
З формули швидкості отримуємо, наприклад, l = vt . Криволінійний
Одна з  трьох величин у  цій формулі (v) є сталою (постій- нерівномірний рух
1
ним коефіцієнтом). Інші дві є змінними (шлях змінюється
залежно від часу). Отже, остання формула задає шлях як Рис. 19.3. Послідовні положення тіл,
функцію часу. Це добре відома вам із курсу математики що здійснюють різні види руху,
пряма пропорційна залежність. Її графік — пряма, що через однакові інтервали часу

187
а проходить через початок координат (рис. 19.4, а). Чим
l v1 > v2
більша швидкість руху, тим більший кут нахилу графіка
1 до осі абсцис (осі t). Можна також побудувати графік за-
2 лежності v ( t ) , проте оскільки для прямолінійного рівно-
мірного руху швидкість є незмінною, то графік буде про-
сто горизонтальною прямою (рис. 19.4, б).
Знаючи швидкість руху, можна визначити шлях, про-
йдений протягом інтервалу часу t, за формулою l = vt .
O Зазначимо, що шлях чисельно дорівнює площі прямокут-
t ника під графіком v ( t ) (рис. 19.5).
Нерівномірний рух уже не можна характеризувати пев-
б ною швидкістю. Для такого руху можна визначити середню
v v1 > v2
швидкість руху протягом певного часу t двома способами:

 s
1 yy через переміщення (як векторну величину): vсер = ;
t
yy через шлях (це так звана середня шляхова швидкість):
2 l
vсер. ш = .
t

O Тут s і  l — відповідно переміщення і  шлях за весь час t.
t
Знання будь-якої з  цих середніх швидкостей не дозво-
ляє описати весь рух. Якщо ми знаємо середню швидкість
Рис. 19.4. Графіки залежності за 1 год руху, ми не можемо визначити шлях або перемі-
шляху (а) та швидкості (б) від
часу для прямолінійного рівно- щення тіла через 20, 30 або 40 хв після початку руху.

мірного руху Зазначимо, що vсер (або модуль vсер цієї величини)
у загальному випадку ніяк не пов’язана із середньою шля-
ховою швидкістю. Візьмемо простий приклад: ліфт про-
тягом 10 с перемістився з  першого поверху на четвертий
(тобто вгору на 9 м), потім 10 с стояв, після чого за 10 с по-
вернувся на перший поверх. Загальне переміщення ліфта
дорівнює нулю, тому vсер = 0. Що ж до середньої шляхової
9м +9м м
швидкості, то vсер. ш = = 0,6 .
10 с + 10 с + 10 с с

2 Миттєва швидкість
Як бачимо, розгляд нерівномірного руху складніший,
v ніж розгляд прямолінійного рівномірного руху. Але ми
маємо вивчати нерівномірний рух — адже переважна
більшість тіл навколо нас рухаються нерівномірно.
S
Почнемо з  поняття швидкості. Середня швидкість
v
нерівномірного руху за певний проміжок часу ∆t —

це відношення переміщення ∆s за цей проміжок часу

 ∆s
O до його тривалості: vсер = . Ця величина не дає уяв-
t t ∆t
лення про рух тіла протягом цього проміжку часу: адже
Рис. 19.5. Шлях чисельно дорівнює рух був то швидшим, то повільнішим. Але якщо брати
площі зафарбованого прямокут- ∆t все меншим і  меншим, то протягом короткого про-
ника під графіком v (t ) міжку часу рух просто «не встигатиме» пришвидшитися

188
 або сповільнитися. Тому середня швидкість за інтервал
часу ∆t та за якусь частину цього інтервалу (наприклад, 0, 0) x
∆t  = (v,
за ) буде практично однаковою. Різниця буде тим v 0)
10 , 0,
меншою, чим менше ∆t . Отже, середня швидкість руху  = ( −v x
v
за дуже малий проміжок часу характеризує й  швидкість O
руху в будь-який момент цього проміжку часу.
O
! Середню швидкість руху за дуже малий проміжок часу
називають миттєвою швидкістю. Рис. 19.6. Миттєва швидкість руху
вздовж осі Ox

Ця фізична величина є векторною. Кожному моменту

часу, кожній точці траєкторії відповідає певна миттєва
швидкість. Для прямолінійного рівномірного руху мит-
тєва швидкість увесь час однакова, вона збігається з  ві-
домою вам швидкістю. В  усіх інших випадках миттєва
швидкість змінюється:
yy під час криволінійного рівномірного руху — за на-
прямом;
yy під час прямолінійного нерівномірного руху — за
модулем*;
yy під час криволінійного нерівномірного руху — і  за на-
прямом, і за модулем.
Далі, коли йдеться про швидкість, ми маємо на увазі

саме миттєву швидкість v .
Обмежимося поки що випадком прямолінійного нерів-
номірного руху. Домовимося, що ми завжди будемо про-
водити координатну вісь Ox уздовж траєкторії руху тіла, x
тоді координати y, z цього тіла весь час дорівнюватимуть
 
нулю. Швидкість тіла v , як і переміщення s , напрямлена x0
вздовж осі Ox. Надалі ми часто застосовуватимемо не
самі вектори, а їх проекції на осі координат**: замість век-
 
тора s — його проекції sx , sy , sz , а  замість вектора v   — O t
його проекції vx , vy , vz . У даному випадку (рис.  19.6)
sy = sz = 0, vy = vz = 0. Проекція швидкості vx може до-
sx
рівнювати v (якщо напрям руху збігається з  напрямом
осі Ox) або –v (якщо напрями руху й осі протилежні).
Якщо координата тіла змінилася від x0 до x, то проек-
ція переміщення цього тіла sx = x − x0 . Графіки залежності
від часу x ( t ) і  sx ( t ) дуже схожі (рис. 19.7), графік sx ( t )
O
можна отримати з графіка x ( t ), просто перемістивши його t
по вертикалі, щоб початкова точка була (0, 0). Зазначимо,
що зміни sx і x однакові: ∆sx = ∆x . Рис. 19.7. Графіки залежності
координати та проекції перемі-
щення від часу
* В окремі моменти напрям швидкості може змінюватися на
протилежний.
** Це те саме, що координати вектора, які ви вивчаєте в курсі
математики.

189
 ∆sx ∆x
v1 > v2 Проекція миттєвої швидкості руху vx = = (тут
sx ∆t ∆t
a2 ∆t уважаємо достатньо малим). Вона пов’язана з  ку-
том α нахилу графіка sx ( t ) або x ( t ) (кути нахилу цих
графіків для одного моменту часу однакові): vx > 0 в  ті
a1 моменти часу, коли функція sx ( t ) зростає, vx тим більша,
чим «крутіше» іде вгору графік (рис. 19.8).
Для нерівномірного руху графік vx ( t ) може мати різні
O t1 t2 t форми. Покажемо, як за цим графіком визначити перемі-
щення тіла в  будь-який момент часу. Для цього подумки
Рис. 19.8. Швидкість у  момент t1 розіб’ємо весь час руху на такі малі проміжки часу, що про-
більша, ніж у момент t2 , оскільки тягом кожного з них миттєва швидкість не встигає суттєво
α1 > α 2 змінитися. Тоді протягом кожного такого проміжку часу
рух можна розглядати як рівномірний. Інакше кажучи,
ми замінимо графік залежності vx ( t ) таким, що скла-
дається з  окремих маленьких «сходинок» (рис.  19.9,  а).
Кожній «сходинці» відповідає переміщення, що чисельно
дорівнює площі під нею. Отже, і  загальне переміщення
а чисельно дорівнює площі під графіком vx ( t ) . Якщо ж під
vx час руху vx змінює знак (рис. 19.9, б), то треба врахувати,
що рух спочатку відбувався в  одному напрямі, а  потім
у протилежному.
sx

3 Прискорення. Прямолінійний рівноприскорений

O t рух

 ∆s
б Миттєва швидкість v = показує зміну переміщення
sx = S+ – S– ∆t
vx тіла за одиницю часу. Під час нерівномірного руху мит-
тєва швидкість змінюється. Отже, можна ввести «швид-
S+ кість зміни швидкості», що дорівнюватиме зміні швидко-
O сті руху за одиницю часу. Цю векторну фізичну величину
S– t 
  ∆v
позначають a і називають прискоренням: a = .
∆t
Рис. 19.9. Визначення переміщення
тіла за графіком vx (t ) ! Прискорення дорівнює відношенню зміни швидко-
сті руху тіла до проміжку часу, за який відбулася ця
зміна.

Одиниця прискорення в  СІ — метр на секунду у  ква-

м
1
драті (метр на секунду за секунду): [ a ] = с =1 м .
1с с2
Розгляньмо прямолінійний рівноприскорений рух, під
час якого швидкість руху тіла за будь-які рівні проміжки

 ∆v
часу змінюється однаково. Для такого руху a = = const ,
∆t
тобто прискорення є сталою величиною. Воно показує,

190
 на скільки змінюється швидкість руху за одиницю часу.
Наприклад, у  прямолінійному рівноприскореному русі
з  прискоренням 2 м/с2 швидкість руху тіла щосекунди
змінюється на 2 м/с.

Прямолінійний рівноприскорений
рух є найпростішим із нерівно-
мірних рухів. Ми скоро познайо-
мимося з  його важливими при-
кладами. Поки зазначимо, що рух
транспортних засобів під час роз-
гону або гальмування практично
завжди можна вважати рівноприс-
кореним. Це стосується поїзда та
мотоцикла, літака на злітній смузі
та ліфта перед зупинкою тощо.


Якщо позначити v0 початкову швидкість руху тіла
 
 v − v0 
(у  момент t = 0 ), то a = (тут v — швидкість руху
t Швидкість яких рухів
тіла в момент t). Звідси (див. рис. 19.10)
   увесь час зростає
v = v0 + at . (1)
за модулем?
У проекції на вісь Ox ця формула набуває вигляду

vx = v0x + axt . (2)

Отже, проекція швидкості руху тіла лінійно залежить

від часу (значення v0x і  ax є сталими величинами). За- vx
лежно від знаків v0x і  ax швидкість руху може збільшу- 1
ватися або зменшуватися з часом (рис. 19.10). 2
O
3 t

4 Переміщення під час прямолінійного 4

рівноприскореного руху
Розгляньмо приклад прямолінійного рівноприскоре- Рис. 19.10. Різні випадки прямолі-
ного руху (рис. 19.11). Ви вже знаєте: переміщення тіла за нійного рівноприскореного руху
час t можна знайти як площу фігури під графіком vx ( t ) .
У даному випадку ця фігура — трапеція.
Скористаємося формулою для площі трапеції, відомою vx
вам із курсу геометрії 8 класу:
v0 x + v x sx vx
sx = t . (3) v0x
2
Звідси легко отримати просту формулу для проекції O t
середньої швидкості: t

sx v0 x + v x Рис. 19.11. Виводимо формулу пе-

vсер x = = . (4) реміщення під час прямоліній-
t 2 ного рівноприскореного руху

191
 Підставивши вираз vx = v0x + axt , отримаємо інший ви-
раз для проекції переміщення:

+ v x t v = v + at
 ax t 2
v 0x 0 sx = v0xt + . (5)
sx = 2
a xt
2
+
v = v 0x vx2 − v02x
x=x x s x = Отже, залежність sx від часу є квадратичною, а графік
0 +v 2ax цієї залежності — парабола. Отримані формули є справед-
0 x t + ax t 2
ливими й у  тому випадку, коли графік vx ( t ) перетинає
2
вісь Ox (тобто коли v0x і  ax мають різні знаки).
У багатьох задачах зручно мати вираз sx , що не міс-
тить безпосередньо часу (тобто вираз sx через початкову
і  кінцеву швидкості та прискорення). Щоб виключити t
з формули (3), знайдемо t з формули (2) та підставимо:

v0 x + v x v x − v0 x vx2 − v02x
sx = ⋅ = . (6)
2 ax 2ax

Координату тіла в будь-який момент можна визначити

за формулою x = x0 + sx . Звідси, зокрема, випливає, що за-
лежність координати від часу x ( t ) є квадратичною, так
само як залежність sx ( t ) :

ax t2
x = x0 + v0x t + . (7)
2

5 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. Автомобіль проїхав 40 км по шосе на північ
зі швидкістю 80 км/год, а  потім ще 30 км ґрунтовою до-
рогою на захід зі швидкістю 30 км/год. Визначте модуль
l2 середньої швидкості та середню шляхову швидкість руху
автомобіля за весь час руху.
Дано: Розв’язання
l1
 l1 = 40 км Накреслимо траєкторію руху автомобіля (рис. 1).
s
км Загальний час руху:
v1 = 80
год l1 l2 40 км 30 км
t = t1 + t2 = + = + = 1,5 год.
l2 = 30 км v1 v2 80 км / год 30 км / год

Рис. 1 км Модуль переміщення автомобіля s = l12 + l22 = 50 (км),

v2 = 30
год його шлях l = l1 + l2 = 70 (км). Отже,

vсер — ? s 50 км км l 70 км км
vсер = =  33 ; vсер. ш = =  47 .
vсер. ш — ? t 1,5 год год t 1,5 год год

Отримані значення є правдоподібними: вони лежать

між v2 і  v1 .
Відповідь: vсер ≈ 33 км/год, vсер. ш ≈ 47 км/год.

192
 Задача 2. На рис. 2 подано графік залежності vx ( t ) vx, м/с
для руху тіла вздовж осі Ox. Опишіть характер руху, за-
пишіть формули залежностей vx ( t ) і  sx ( t ) , побудуйте гра- 2
фік залежності sx ( t ) .
1
Розв’язання. Оскільки графік — пряма лінія, залеж-
ність vx ( t ) є лінійною, а  рух — прямолінійним рівно- 0
1 2 3 t, с
прискореним. Положення початкової точки графіка свід-
чить, що v0x = 3 м/с. Щосекунди швидкість зменшується –1
на 2 м/с; отже, ax = −2 м/с2. Із графіка видно, що коли
–2
t < 1,5 с, проекція швидкості є додатною (тіло рухається
в  напрямі осі Ox), а  коли t > 1,5 с, проекція швидкості
є від’ємною (тіло рухається в  протилежному напрямі).
Підставивши числові значення сталих величин у  фор- Рис. 2
мулу  (2), отримуємо vx = v0x + axt = 3 − 2t (усі величини по-
дано в СІ). Підставивши числові значення сталих величин
ax t 2
у формулу (5), отримуємо sx = v0xt + = 3t − t 2 .
2
Щоб побудувати графік залежності sx ( t ) , можна ско-
ристатися останньою формулою та знайти координати
кількох точок. Проте можна піти й іншим шляхом: адже
ми знаємо, що шуканий графік є параболою. Її вершина sx, м
відповідає моменту часу, коли змінюється знак vx ( t ) ,
2
тобто моменту t = 1,5 с; у  цей момент sx = 2,25 м (це зна-
чення можна знайти як площу під графіком). Аналогічно 1
знаходимо, що через 1 с після початку руху sx = 2 м. Цього
вже достатньо, щоб досить точно побудувати ділянку па- 0
раболи до вершини, а  решта графіка є симетричною цій 1 2 3 t, с
ділянці відносно прямої t = 1,5 с (рис. 3).
Рис. 3
Задача 3. Гальмівний шлях автомобіля за швидкості
54 км/год дорівнює 75 м. Уважаючи рух автомобіля під
час гальмування рівноприскореним, визначте приско-
рення цього руху та час гальмування.
Розв’язання 1. Очевидно, під час гальмування почат-
км м
кова швидкість v0x = 54 = 15 , а  кінцева швидкість
год с
(у момент зупинки) vx = 0 . Ми маємо вибрати з  основних
рівнянь прямолінійного рівноприскореного руху, тобто
формул (2), (3), (5), (6), найзручнішу для визначення при-
скорення. Найзручнішою є формула (6), із  якої знахо-
vx2 − v02x  м 
димо ax = = −1,5  2  . Отже, модуль прискорення
2sx с 
м
a = 1,5 . Що ж до визначення часу гальмування, то най-
с2
2sx
зручнішою є формула (3), звідки t = = 10 (с).
v0 x + v x

193
 Розв’язання 2. З формули (4) отримуємо:
м
v0 x + v x
vсер x = = 7,5   .
 с 
2
З означення середньої швидкості випливає, що час
sx
гальмування t = = 10 (с). Тоді прискорення під час
vсер x
 м
v x − v0 x 
гальмування ax = = −1,5  2 .
с t 
Відповідь: ax = −1,5 м/с , t = 10
2 с.

Підбиваємо підсумки
Середню швидкість руху за дуже малий проміжок часу назива-
ють миттєвою швидкістю. Миттєва швидкість (векторна вели-
чина) характеризує рух у  певний момент, у  певній точці тра-
єкторії. Для прямолінійного рівномірного руху вона весь час
збігається з  його швидкістю, для інших видів руху — може
весь час змінюватися.
Проекцію vx миттєвої швидкості на вісь Ox можна визначити
за нахилом графіку залежності координати x або проекції пе-
реміщення sx від часу t. У свою чергу, проекцію переміщення
 можна визначити як площу під графіком залежності vx ( t ) .
a
 ∆v
Прискорення a = показує швидкість зміни швидкості
∆t
руху. Це векторна величина, її одиниця в СІ — 1 м/с2. Під час
прямолінійного рівноприскореного руху швидкість руху тіла
за будь-які рівні проміжки часу змінюється однаково, а  при-
 скорення є сталим.
a Головні формули, що описують цей рух:

v0 x + v x vx2 − v02x
sx = t sx =
2 2ax

ax t 2
vx = v0x + axt , sx = v0xt + , x = x0 + sx
2

Для швидкого розв’язання багатьох задач на прямолінійний

рівноприскорений рух достатньо вибрати найзручнішу фор-
мулу (або формули) з  наведених вище. Зазначимо, що остання
з  цих формул застосовна для будь-якого руху. У випадку рів-
ноприскореного руху її зазвичай записують у вигляді:
ax t2
x = x0 + v0x t + .
2

194
Контрольні запитання
1. Що таке система відліку? 2. Наведіть при-
клади систем відліку, які ви застосовуєте
в  різних випадках. 3. Які типи рухів вам
відомі? 4. Чим відрізняються середня та се-
редня шляхова швидкості руху тіла? 5. На-
віщо потрібно знати миттєву швидкість руху
тіла? 6. Який рух називають прямолінійним
Вправа № 19 
1. Наведіть приклад траєкторії руху, для
якого шлях перевищує модуль переміщення:
а) удвічі; б) утричі.
2. Наведіть приклад прямолінійного руху,
для якого шлях удвічі більший за модуль пе-
реміщення.
3. Першу третину прямолінійної ділянки
залізниці електропоїзд пройшов зі швид-
кістю 60 км/год, а решту — зі швидкістю
30 км/год. Визначте середню швидкість руху
на цьому відрізку траєкторії.
4. Учень підкинув м’яч вертикально вгору,
м’яч зіткнувся зі стелею зали та відскочив.
У який момент м’яч рухався з  найбільшою
швидкістю? мав найбільше прискорення?
5. Автобус через 20 с після зупинки набирає
швидкості руху 36 км/год. Визначте приско-
рення руху автобуса.
6. Під час гальмування модуль прискорення
автомобіля дорівнював 1,2 м/с2, а  швидкість
зменшилася від 16 до 10 м/с. Скільки часу
тривало гальмування та який шлях пройшов
автомобіль за цей час?
7. На рис. 19.10 подано графіки руху чоти-
рьох тіл уздовж осі Ox. Рух яких із цих тіл
спочатку сповільнюється, а  потім змінює на-
прям і прискорюється?
Експериментальні завдання 
1. Здійсніть за допомогою мобільного теле-
фону відеозапис падіння краплі води. Про-
аналізуйте запис і  визначте приблизно при-
скорення руху краплі.
2. Закріпіть жолоб під невеликим кутом до
горизонту. Здійсніть за допомогою мобільного
рівноприскореним? 7. Якими є залежності
vx ( t ) і  sx ( t ) для прямолінійного рівно-
прискореного руху? 8. Як пов’язана середня
швидкість прямолінійного рівноприскоре-
ного руху з  його початковою та кінцевою
швидкостями?
8. Запишіть формулу залежності vx ( t ) для
руху тіла вздовж осі Ox (див. рисунок).
vx, м/с
2
0
3 6 9 t, с
–2
–4
–6
9. Тіло рухається вздовж осі Ox. Визначте за
графіком (див. рисунок) прискорення руху
тіла, модуль його переміщення та шлях за 9 с.
10.   Для двох тіл, що рухаються вздовж осі Ox,
залежності координат від часу мають вигляд
x1 ( t ) = 5 + 6t − t 2 і  x2 ( t ) = −8 + 2t + 0,5t 2 (усі
величини подано в  одиницях СІ). Запишіть
формули залежностей vx ( t ) для обох тіл
і побудуйте відповідні графіки.
11.   Визначте за графіком (див. рисунок) се-
редню швидкість і  середню шляхову швид-
кість: а) за перші 3 с руху; б) за перші 6 с руху.
телефону відеозапис скочування кульки цим
жолобом. Проаналізуйте запис та визначте,
чи можна вважати рух кульки рівнопри­
скореним. Якщо можна, то визначте приско-
рення руху кульки.
195

Тепер ми спробуємо не тільки
описувати рух тіл (цим зай­
мається такий розділ меха-
ніки, як кінематика), а  й  ви-
значати причини та умови
певного руху тіл (це предмет
іншого розділу механіки  —
динаміки). Оволодівши зако-
нами динаміки, ми
зможемо передба-
чати характер
руху тіл.
Надана рухомому тілу
швидкість буде зберіга-
тися, якщо усунено
зовнішні причини
прискорення
або сповіль-
нення руху.
Рис. 20.1. Ґалілео Ґалілей
196
§ 20. Інерціальні системи відліку.
Закони Ньютона
1 Явище інерції. Перший закон Ньютона
Перша проблема — чому взагалі виникає та продов­
жується рух тіл? Давньогрецький філософ Арістотель
близько 2500 років тому стверджував: щоб тіло рухалося,
на нього потрібно діяти якимось чином, «штовхати».
Якщо припинити таку дію, тіло зупиниться. Інакше ка-
жучи, «природним» станом тіла є спокій: якщо тіло «не
займати», воно переходить у  стан спокою. На перший по-
гляд може здатися, що наш повсякденний досвід підтвер-
джує таку точку зору: шайба, що ковзає горизонтальною
поверхнею льодового майданчика, кінець кінцем зупиня-
ється. Так само зупиняється й автомобіль на горизонталь-
ній дорозі, якщо вимкнути двигун.
Проте не можна вважати, що шайбу та автомобіль про-
сто «перестали штовхати». Рух цих тіл припинився через
тертя об поверхню, тобто під дією іншого тіла.
Саме такого висновку дійшов на межі XVI та XVII сто-
літь італійський учений Ґ. Ґалілей (рис. 20.1). Він пер-
шим здійснив «уявний експеримент» — подумки «змен-
шив» тертя до нуля. У такому випадку немає причини
для сповільнення руху тіла та його зупинки.
Отже, за висновком Ґалілея «природним» станом тіла
може бути не тільки спокій, а  й прямолінійний рівномір-
ний рух (Ґалілей помилково додавав сюди ще й  рівномір-
ний рух по колу).
Фактично Ґалілей відкрив явище інерції. З курсу фі-
зики 7 класу ви знаєте про це явище, що полягає у  влас-
тивості тіл зберігати стан спокою або прямолінійного
рівномірного руху за відсутності або скомпенсованості
дії на нього інших тіл. Можна сказати, що рух за інер-
цією  — це рух тіла зі швидкістю, незмінною за модулем
і  напрямом, за відсутності або скомпенсованості дії на
дане тіло інших тіл. Твердження про існування такого
руху називають законом інерції Ґалілея.
Трохи історії
Ґалілео Ґалілей (1564–1642 рр.) — італійський мислитель
епохи Відродження. Засновник класичної механіки, ма-
тематик, астроном. Удосконалив конструкцію телескопа,
спостерігав гори та кратери на Місяці, плями на Сонці,
відкрив супутники Юпітера. Свідомо та послідовно впрова-
джував у науку активний експеримент замість пасивного
спостереження.
 Найкращою ілюстрацією закону інерції міг би бути
рух тіла, на яке зовсім не діють інші тіла (це так зване
вільне тіло). Таке тіло мало б рухатися саме за інерцією.
Проте насправді немає у  Всесвіті тіла, «ізольованого» від
дії всіх інших тіл. Можна лише зменшувати таку дію, тим
самим наближаючись до ідеалізованої ситуації — руху за
інерцією.
Наприклад, коли шайба ковзає горизонтальним льодо-
вим майданчиком, швидкість її руху зменшується через
тертя об лід, і  шайба зупиняється, подолавши певну від-
стань (не дуже велику, якщо поверхню льоду подряпано).
Якщо ретельно відполірувати лід за допомогою спеціаль-
ної машини, тертя зменшиться і  шайба проходитиме на-
багато більшу відстань.
У деяких іграх (рис. 20.2) під «шайбою» створюють
повітряну подушку, що робить тертя практично непоміт-
ним. У цьому випадку можна вже наближено вважати,
що шайба рухається за інерцією.

Рис. 20.2. Чим менше тертя, тим

рух ближчий до руху за інерцією
То невже та сама шайба
за відсутності тертя
рухатиметься прямолінійно Це не так. Якщо поряд із льодовим
рівномірно в будь-якій майданчиком гальмує автомобіль,
системі відліку? то в пов’язаній із ним системі відліку рух
шайби не буде прямолінійним рівномірним.
Отже, явище інерції спостерігається
не в усіх системах відліку.

Закон інерції Ґалілея став основою системи законів ме- Існують такі системи відліку,
ханіки, створеної великим англійським ученим І. Ньюто- відносно яких тіло зберігає
ном (рис. 20.3). стан спокою або прямолі-
Сам Ньютон назвав цей закон першим законом руху. нійного рівномірного руху,
Нині його найчастіше називають першим законом механіки якщо на нього не діють
Ньютона. Наведемо одне з його поширених формулювань. інші тіла або
Системи відліку, про які йдеться в  законі (тобто такі, якщо їх дії
у  яких спостерігається явище інерції), називають інерці­ скомпенсо-
альними системами відліку. вані.

Трохи історії
Ісаак Ньютон (1643–1727 рр.) — англійський учений, засновник сучасного
природознавства, творець класичної фізики, видатний математик. Відкрив
закони руху та закон всесвітнього тяжіння, пояснив закони Кеплера, що
описують рух планет і  супутників. Побудував перший телескоп-рефлек-
тор, розвинув теорію кольору та числення нескінченно малих. Узагальнив
біном Ньютона, запропонував метод розв’язування нелінійних рівнянь.
Рис. 20.3. Ісаак Ньютон

197

Зверніть увагу!
Якщо тіло, що рухається за інер-
цією, не є матеріальною точкою,
то воно під час руху може ще
й рівномірно обертатися навколо
певної власної осі (якщо б навіть
взаємодія Землі із Сонцем рап-
тово зникла, то добове обертання
Землі залишилося б).
СВ-2
СВ-1
СВ-3
СВ-1
Рис. 20.4. Якщо систему відліку
СВ-1, пов’язану із Землею, можна
вважати інерціальною, то та-
кою ж можна вважати СВ-2 (поїзд
рухається прямолінійно рівно-
мірно). Система ж відліку СВ-3
є  неінерціальною (поїзд гальмує
перед зупинкою)
198
Системи відліку, пов’язані з реальними тілами, можна
вважати інерціальними лише приблизно. Проте дуже
важливо, що таких систем безліч: якщо вже існує одна
інерціальна система відліку та тіла, що рухаються від-
носно неї прямолінійно рівномірно, то з  кожним таким
тілом теж можна пов’язати інерціальну систему відліку.
Зокрема, пов’язана з вільним тілом система відліку була б
інерціальною. Якщо ж тіло рухається відносно інерціаль-
ної системи відліку з  прискоренням, то пов’язана з  цим
тілом система відліку є неінерціальною (у ній не викону-
ється закон інерції).
Чи можна вважати інерціальною систему відліку СВ-1,
пов’язану з  якоюсь ділянкою на поверхні Землі? Здебіль-
шого можна, проте коли йдеться про дуже точні дослі-
дження руху — то ні (адже поверхня Землі сама рухається
з прискоренням, зокрема, через добове та річне обертання
Землі). Якщо ми вважаємо СВ-1 інерціальною, то такою
буде й система відліку, пов’язана з вагоном поїзда під час
прямолінійного рівномірного руху (рис. 20.4). Якщо ж по-
їзд рухається з прискоренням (наприклад, під час гальму-
вання), пов’язана з ним система відліку є неінерціальною.
Усі предмети без видимої причини набувають руху від-
носно поїзда, тобто не зберігають стану спокою.
2 Маса та сила. Другий закон Ньютона
Ви вже знаєте, за яких умов тіло зберігає стан спокою
або прямолінійного рівномірного руху, тобто за яких умов
прискорення тіла дорівнює нулю. Очевидно, що тіло змі-
нює швидкість (набуває прискорення) тільки під дією ін-
ших тіл, тобто в  процесі взаємодії з  ними. Тепер потрібно
розібратися, від яких чинників залежить прискорення
тіла. Для цього згадаємо дві фізичні величини (масу та
силу), про які ви свого часу вже дізналися з курсу фізики.

! Сила ( F ) — це векторна фізична величина, що харак-
теризує взаємодію тіл.
Якщо ви зараз сидите в  кріслі, то на вас діють сила
тяжіння з  боку Землі, сили пружності з  боку сидіння
й  бильця крісла та підлоги, а  також сили тертя з  боку
підлоги та сидіння. Саме ці типи сил є головними в  меха-
ніці*. Сили пружності та тертя є різновидами електромаг-
нітних сил. Результат дії сили на тіло залежить від мо-
дуля F цієї сили, її напряму та місця прикладання (якщо
*
У наведеному переліку нібито відсутні сили тиску рідини та
газу, а  також сила Архімеда. Усі ці сили зумовлені міжмоле-
кулярними взаємодіями. Вони так само, як і сила пружності,
є різновидами електромагнітних сил.
 тіло не є матеріальною точкою). Наприклад, якщо футбо-
ліст діє ногою на м’яч, що котиться футбольним полем,
то залежно від напряму сили він може зупинити м’яч,
прискорити його рух або змінити напрям цього руху. Змі-
нивши точку удару, футболіст може надати м’ячу певного
обертання («закрутити» його). Наслідком дії сили може
бути не тільки зміна швидкості руху тіла, а  й деформа-
ція — зміна форми та (або) розмірів тіла (рис. 20.5).
Очевидно, прискорення тіла залежить від сили, яка
надає тілу цього прискорення. Але прискорення залежить
і  від властивостей самого тіла. Розгляньмо експеримент:
поставимо перед сталевим візком вимкнений електромаг- Рис. 20.5. Деформація м’яча вна-
ніт (рис. 20.6). У момент вмикання електромагніту почнемо слідок взаємодії з ногою
фотографування візка за стробоскопічного освітлення
(це освітлення короткими спалахами світла через однакові
інтервали часу).

Напрям руху
а

Рис. 20.6. Визначення прискорення візка під дією сили

Знаючи інтервали часу між спалахами джерела світла

та відстані між послідовними положеннями візка, можна
визначити його прискорення на початку руху. Після цього
повторимо експеримент, поклавши на візок немагнітний
вантаж. Виявляється, прискорення візка зменшується по-
рівняно з першим експериментом.
Під час обох експериментів на візок діяла однакова сила
з  боку електромагніту. Що ж змінилося? Змінилася маса
тіла: у  візка з  вантажем вона більша, ніж у  пустого візка.
Нагадаємо, що маса є мірою інертності тіла. Інертність —
це властивість тіла, яка полягає в тому, що для зміни швид-
кості руху тіла потрібен деякий час. Чим більша інертність,
тим більший цей час, тобто тим менше прискорення тіла.
Одиниця маси в СІ — кілограм (кг). Існує міжнародний
еталон кілограма (рис. 20.7). Виміряти масу тіла означає
порівняти її з  масою цього еталона. Зрозуміло, що існує
багато копій еталона, виготовлених із  певною точністю,
які застосовують для зважування тіл.

! Маса є незмінною характеристикою певного тіла, що

не залежить від вибору системи відліку або швидкості Рис. 20.7. Міжнародний еталон
руху тіла. кілограма зберігається у Франції,
у передмісті Парижа

199

У класичній фізиці (тобто коли
не йдеться про перетворення
атомних ядер або елементар­
них частинок, про еволюцію
зір) можна вважати, що маса
будь-якої системи є  сумою
мас її складових частин (таку
властивість маси називають
адитивністю) і що загальна
маса системи тіл не зміню­
ється внаслідок
будь-яких проце-
сів у цій системі.
Рис. 20.8. Приклади тіл, на які ді­
ють кілька сил
200
Порівняти маси m1 і  m2 двох тіл можна, вимірявши
модулі a1 і  a2 прискорень цих тіл під дією однакових сил:
m2 a1
= .
m1 a2
Такий спосіб фактично застосовується у  фізичних до­
слідженнях і в умовах невагомості. У побуті ж найчастіше
вимірюють масу тіл за допомогою зважування.
Прискорення тіла залежить від сили, що діє на нього,
та маси тіла. Ми вже встановили, що прискорення обер­
1
нено пропорційне масі тіла: a  . Очевидно, прискорення
m
має збільшуватися, коли збільшується сила. Сила  ж збіль­
шується пропорційно силі струму в  обмотці електромаг­
ніту  (див.  рис.  20.6), а  в інших дослідах сила пружності
збільшується пропорційно видовженню пружини. Численні
експерименти показали, що прискорення тіла під дією сили
прямо пропорційне модулю цієї сили: a  F . Отже, приско­
F
рення тіла пропорційне відношенню сили до маси тіла: a  .
m
Одиницю сили вибирають так, щоб коефіцієнт пропор­
ційності у  формулі для прискорення дорівнював одиниці.
Ураховуючи, що напрями сили та прискорення збігаються,
можемо записати формулу другого закону Ньютона:

 F
a= .
m
Цю формулу можна записати і  для модулів векторів
 F  Fx
 a =  , і  для їх проекцій ( ax = тощо). Можна також
 m  m

записати співвідношення F = ma .
м
Одиниця сили в СІ — ньютон (Н): 1 Н = 1 кг ⋅1 . Один
с2
ньютон — це сила, що надає тілу масою 1 кг прискорення
1 м/с2.
Іноді кажуть, що у  формулі другого закону Ньютона
міститься й  перший закон механіки (адже за умови F = 0

отримуємо a = 0, тобто v = const). З другого закону Нью­
тона випливає, що рівноприскорений рух відбувається під
дією постійної сили.
Зазвичай на тіло одночасно діють кілька різних сил
(рис. 20.8). Якщо тіло можна розглядати як матеріальну
точку, усі ці сили можна замінити однією — рівнодійною.
! Силу, яка здійснює на тіло таку саму дію, як кілька сил,
що діють одночасно, називають рівнодійною цих сил.
 У такому випадку у  формулу
 другого закону Ньютона а
входить саме рівнодійна F усіх прикладених до тіла сил.
Вона дорівнює векторній сумі цих сил:
   
F = F1 + F2 + … + Fn .

Розберемося глибше
«Таку саму дію» в  означенні рівнодійної слід розуміти
тільки як «такий самий вплив на рух тіла як цілого».
Якщо ж цікавитися деформацією тіла або можливістю б
його руйнування, то систему сил не можна заміняти на
їх рівнодійну. Якщо, наприклад, тягнути нитку за кінці
з  однаковими за модулем силами в  протилежних напря-
мах, то рівнодійна двох прикладених сил дорівнюватиме
нулю. Дійсно, нерухома нитка не почне рухатися під дією
цих сил. Проте очевидно, що вони спричиняють подо-
вження нитки, а достатньо великі сили — її розрив.
Під час подальшого вивчення фізики ви навчитеся за-
стосовувати другий закон Ньютона в  більш складних си-
туаціях (зокрема, коли кілька сил взагалі не можна замі-
нити на одну — рівнодійну). в

3 Третій закон Ньютона

Якщо ви аплодуєте артисту або оратору, обидві долоні
відчувають удари; якщо натиснути одним шматком плас- в
тиліну на інший, деформуються обидва шматки; якщо
вдарити одним курячим яйцем по іншому, то не можна
передбачити, яке саме з  них розіб’ється. Усі ці при- 
клади свідчать: якщо тіло 1 діє на тіло 2 із силою F2−1,
то обов’язково
 є й  «зворотна» дія тіла 2 на тіло 1 із си- Рис. 20.9. Пари сил, що виникають
лою F1−2 , тобто сили завжди виникають парами. Це під- під час взаємодії: а — дві сили тя-
креслюється загальноприйнятим терміном «взаємодія». жіння (діють на Місяць і  Землю);
  б — дві сили пружності (діють на
Ньютон назвав сили F1−2 і  F2−1 «дією» та «протидією». м’яч і голову); в — дві сили тертя
Яку саме з  них уважати «дією», а  яку — «протидією», не (діють на санки та сніговий схил)
має значення. Обидві сили (рис. 20.9), що виникають під
час взаємодії, мають однакову природу (наприклад, якщо
«дія» — це сила пружності, то «протидія» не може бути
силою тяжіння).
Отже, якщо взаємодіють два тіла, то обидва вони на-
 
бувають під час взаємодії прискорення a1 і  a2 . Численні
досліди показують, що напрями цих прискорень завжди
є протилежними. Модулі ж прискорень двох тіл можуть
змінюватися під час взаємодії, але їх відношення залиша-
ється сталим:
a1 m2
= .
a2 m1

201
 Виходить, що сума сил

 взаємодії F1−2
і  F2−1 завжди дорівнює
нулю? Тобто їх рівнодійна
дорівнює нулю і ці сили
завжди зрівноважують
одна одну?
Насправді ці сили
просто не мають
рівнодійної, оскільки
вони завжди
прикладені до різних
тіл. Тому сили,
що виникають під час
взаємодії двох тіл, не
можуть компенсувати
одна одну.
Наприклад, коли взаємодіють два однакових позитив-
них йони в  газі, модулі їх прискорень змінюються, лиша-
ючись однаковими (рис. 20.10).
Останню формулу можна записати у  вигляді
m1a1 = m2a2 . Оскільки напрями прискорень протилежні,
 
маємо m1a1 = −m2a2 . Згідно із другим законом Ньютона
     
m1a1 = F1−2 , m2a2 = F2−1. Отже, F1−2 = − F2−1 .
 
Сили F1−2 і  F2−1, що виникають під час взаємодії двох
матеріальних точок, обов’язково напрямлені вздовж од-
нієї прямої, яка проходить через ці точки (рис. 20.11).
Ньютон формулював третій закон механіки дуже ко-
ротко: «Дії завжди відповідає рівна та протилежна проти-
дія». Сучасне формулювання дещо докладніше.
! Тіла взаємодіють із силами, що мають одну природу,
напрямлені вздовж однієї прямої, рівні за модулем
і протилежні за напрямами:
 
F1−2 = − F2−1 .

а б

F1−2 1
1 
F1−2

 F2−1
F2−1

2 2

Рис. 20.10. Взаємодія однакових Рис. 20.11. Взаємодія матеріальних точок: а — можливі напрями
позитивних йонів сил; б — неможливі напрями сил (сили не напрямлені вздовж
однієї прямої)

Розберемося глибше
  
Розгляньмо також випадок, коли мате- Тут F1 зовн , F2 зовн , …, FN зовн — зовнішні сили,
ріальні точки, що взаємодіють, є частинами що діють на відповідні матеріальні точки.
однієї системи (наприклад, твердого тіла) Якщо додати всі рівняння цієї системи

та рухаються з  однаковим прискоренням a. одне до одного та врахувати третій закон
Напишімо другий закон Ньютона для кож- Ньютона, то в сумі всі внут­рішні сили (тобто
ної з N матеріальних точок: сили взаємодії частин самої системи) ско-
     ротяться, залишаться лише зовнішні сили.
m1a = F1−2 + F1−3 + … + F1− N + F1 зовн ,
      Отримаємо рівняння:
m2 a = F2−1 + F2−3 + … + F2− N + F2 зовн ,    
 ( m1 + m2 + … + mN ) a = F1 зовн + F2 зовн + … + FN зовн .
…      Отже, внутрішні сили не впливають на
mN a = FN −1 + FN −2 + … + FN −( N −1) + FN зовн .
 рух системи як цілого.

202
 Із прикладами дії третього закону Ньютона
ми зустрічаємося постійно. Човен, з якого
стрибає людина, набирає швидкості в про-
тилежний бік. Куля під час пострілу вилі-
тає вперед, «відштовхуючись» від рушниці
за допомогою порохових газів, а  сама руш-
ниця набуває руху назад (явище віддачі).
Щоб послабити віддачу, стрілець має при-
тиснути приклад рушниці до плеча (тим
самим «додаючи» масу свого тіла до маси
рушниці та зменшуючи швидкість віддачі).

Автомобіль, що рушає з  місця, «відштовхується» від Землі.

Унаслідок цієї взаємодії Земля набуває прискорення в  проти-
лежному напрямі. Проте через її величезну масу помітити «від-
дачу» в цьому випадку неможливо.

4 Вчимося розв’язувати задачі


Задача 1. На тіло масою m = 5 кг одночасно діють три  F2 
сили (рис. 1). Визначте модуль прискорення тіла, якщо F1 = 17 Н, F1 F3
F2 = 6 Н, F3 = 25 Н.
Розв’язання. Згідно з другим законом Ньютона модуль
F
прискорення a = , де F — модуль рівнодійної трьох сил Рис. 1
    m
( F = F1 + F2 + F3 ) . Щоб знайти рівнодійну,

зручно спочатку зна-
 
   ( )
йти суму двох горизонтальних сил F1, 3 = F1 + F3 , а потім додати
 
третю: F = F1, 3 + F2 (рис.  2). Очевидно, F1, 3 = F3 − F1 = 8 Н. З  тео- F2 F
реми Піфагора отримуємо F = F12, 3 + F22 = 10 Н. Отже, a = 2 м/с2. 
Відповідь: a = 2 м/с2. F1, 3

Задача 2. На тонкому легкому дроті можна підвісити вантаж Рис. 2

масою до 30 кг. Чи витримає дріт, якщо двоє хлопців «перетягу-
ватимуть» його, діючи із силами по 200 Н?
Розв’язання. На систему «дріт + вантаж» діють дві зов­ 

нішні сили: напрямлена вниз сила тяжіння mg і  напрямлена F
вгору сила пружності F з боку підвісу, до якого кріпиться A
верхній кінець A нитки (рис. 3). Оскільки дріт перебуває в  рів-
 
новазі, mg + F = 0. Отже, обидві сили однакові за модулем:
mg = F ≈ 300 Н. Таким чином, коли підвішений максималь-
ний вантаж, дріт фактично розтягають дві протилежні сили по
300  Н кожна. Якщо дріт витримує таке навантаження, то він
витримає й  дію двох менших сил (по 200 Н). Зазначимо, що
дріт «тягне» і  вантаж, і  підвіс (рис. 3) із силами, що за моду- 
mg
лем дорівнюють mg (тобто сила T натягу дроту дорівнює mg).
Відповідь: дріт витримає навантаження. Рис. 3

203
 Підбиваємо підсумки
Динаміка — розділ механіки, що вивчає причини та умови того чи
іншого руху тіл. Динаміка ґрунтується на трьох законах Ньютона.
1. Існують такі системи відліку (інерціальні), відносно яких тіло збе-
рігає стан спокою або прямолінійного рівномірного руху, якщо на
нього не діють інші тіла або якщо їх дії скомпенсовані.
2. Прискорення, якого набуває тіло під дією сили, прямо пропорційне

 F
цій силі та обернено пропорційне масі тіла: a = .
m
3. Тіла взаємодіють із силами, що мають одну природу, напрямлені
вздовж однієї прямої, рівні за модулем і  протилежні за напрямами:
 
F1−2 = − F2−1 .
Систему відліку, пов’язану із Землею, у  задачах здебільшого можна
приблизно розглядати як інерціальну. Маса є мірою інертності тіла,
сила — векторна фізична величина, що характеризує взаємодію тіл.
У механіці розглядають три головні типи сил: сили тяжіння, пруж-
ності та тертя. Якщо на матеріальну точку одночасно діють кілька
   
сил, їх можна замінити однією (рівнодійною): F = F1 + F2 + … + Fn .

Контрольні запитання
1. Який рух називають рухом за інерцією?
2.  Чи обов’язково для підтримання руху
необхідна сила? 3.  У яких системах відліку
виконується перший закон Ньютона? 4.  Що
характеризує маса тіла? 5.  Що таке сила?
6.  Сформулюйте та запишіть другий закон
Ньютона. 7.  Як знайти рівнодійну кількох
сил, що одночасно діють на тіло? 8.  Пояс-
ніть твердження «сили виникають парами».
9.  Сформулюйте та запишіть третій закон
Ньютона.

Вправа № 20 
1. Пасажир перебуває в  ліфті. Куди напрям-
лена рівнодійна прикладених до пасажира
сил: а) коли ліфт починає рухатися з  7-го по-
верху на 1-й; б) перед зупинкою ліфта на 5-му
поверсі, якщо ліфт піднімається; в) коли ліфт
починає рух із 1-го поверху?
2. Визначте модуль прискорення тіла масою
400 г під дією двох взаємно перпендикуляр-
них сил, модулі яких дорівнюють 1 і 2,4 Н.
3. Тіло масою 0,5 кг рухається вздовж
осі  Ox. Визначте модуль рівнодійної прикла-
дених до цього тіла сил, якщо рух описується
формулою: а) vx = 6 − 2t ; б) x = −3 + 4t − 3t 2 .
Усі величини у  формулах подано в  одини-
цях СІ.
4. Під час зіткнення двох візків перший із
них (порожній) набув прискорення 0,45 м/с2.
Визначте прискорення другого (завантаже-
ного) візка, якщо маса вантажу вдвічі більша
за масу кожного з візків.
5. Масивна куля з  двома гачками
(див. рисунок) висить на нитці, а  до
нижнього гачка прив’язана така
сама нитка. Якщо різко смикнути
за нижню нитку, вона порветься.
Якщо  ж тягнути її вниз, посту-
пово збільшуючи силу, то порветься
верхня нитка. Поясніть результат
експерименту. Чому його не вдається
повторити для кулі з  малою масою?

Експериментальне завдання 
Здійсніть відеозаписи кількох зіткнень двох столу. Проаналізуйте запис, порівняйте при-
куль із різних матеріалів, що рухаються по скорення куль і їх маси.

204
§ 21. З
 акон всесвітнього тяжіння.
Рух тіл під дією сили тяжіння

1 Прискорення вільного падіння

З часів давньогрецького філософа Арістотеля панувала
думка, що більш важкі тіла падають швидше, ніж легші.
Сам Арістотель навіть стверджував, що тіло, вага якого
в 100 разів більша, падатиме теж у 100 разів швидше. Це
твердження певною мірою відповідає нашому життєвому
досвіду. Адже якщо з  високого берега одночасно почнуть
падати камінець і  клаптик паперу, то камінець значно
швидше сягне поверхні води. Протягом двох тисячоліть
ніхто навіть не висловлював сумнівів щодо твердження
Арістотеля. Проте наприкінці XVI століття було дове-
дено, що воно не є справедливим у  загальному випадку.
За легендою, не хто інший як Ґ. Ґалілей відпускав зі зна-
менитої похилої Пізанської вежі (рис. 21.1) гарматне ядро
масою 80 кг і  мушкетну кулю масою близько 200 г. Гля-
дачі могли переконатися, що обидва тіла падають прак-
тично одночасно (різниця в  часі падіння була майже не-
помітною).
Ґалілей зробив висновок, що й ця невелика різниця
в часі пояснюється дією повітря на тіла, що падають. Чим
більша маса тіла, тим меншим є вплив на нього опору по- Рис. 21.1. Сучасний вигляд Пізан-
вітря. Тому час падіння є однаковим, якщо обидва тіла ської вежі
достатньо масивні та впливом опору повітря можна зне-
хтувати.
Фактично Ґалілей першим розглянув випадок віль­
ного падіння. Так називають падіння у  вакуумі, якому
ніщо не заважає. Ґалілей не міг реально спостерігати па-
діння тіл у  вакуумі: за його життя не були ще створені
помпи, здатні відкачати повітря на шляху тіла, що падає.
Такі помпи з’явилися дещо пізніше, що дало можливість
І.  Ньютону здійснити ефектний дослід (рис. 21.2): спо-
стерігати падіння масивної монети та легкого пташиного
пера в  довгій скляній трубці, де практично не було пові-
тря. Час падіння обох тіл був однаковим.
Тривалість руху тіл, що падають на Землю, зазвичай
дуже невелика. Отже, Ґалілей не міг вимірювати час їх
падіння. Він застосував оригінальний метод «сповіль-
нення» падіння: вивчав скочування кульки похилою пло-
щиною (правильно вважаючи, що закони цього руху такі
самі, як і закони вільного падіння, а різниця тільки кіль-
кісна). Але й тут Ґалілею довелося відраховувати час за а б
ударами власного пульсу! Незважаючи на такі складнощі,
учений зумів дійти правильного висновку: швидкість Рис. 21.2. Падіння тіл у  трубці
тіла, що вільно падає, прямо пропорційна часу руху, а пе- Ньютона: а  — трубка містить по-
реміщення тіла — квадрату часу руху. Але ж саме такими вітря; б — повітря немає

205
 є відповідні залежності для прямолінійного рівноприско-
реного руху тіл — див. § 19, формули (2) і  (5). Отже, під
час вільного падіння на Землю прискорення тіла є ста-
лим і однаковим для всіх тіл. Це прискорення, на відміну

від інших, позначають g, воно напрямлене вниз. Вимірю-
м
вання показали, що g ≈ 9, 8 . Якщо вісь Ox напрямлена
с2
вгору, то g x = − g ; якщо вниз — то g x = g .
Під час вільного падіння без початкової швидкості

gxt2
vx = g x t , sx = .
2

Вільне падіння відбувається під дією тільки сили тя-

жіння; отже, з  другого закону Ньютона випливає вираз
для сили тяжіння, що діє на тіло поблизу поверхні Землі:
 
Fтяж = mg .

Якщо тіло має початкову швидкість, напрямлену вниз

або вгору, то за відсутності опору повітря прискорення

руху цього тіла теж дорівнює g . Отже, для такого тіла

gxt2
vx = v0x + g x t , sx = v0x t + .
2

Коли сила опору повітря набагато менша від сили тя-

Рис. 21.3. Приклади вільного
падіння
жіння (тобто коли масивне тіло падає в  повітрі не дуже
швидко), падіння тіла можна розглядати як вільне. При-
кладами є падіння яблука з  гілки; початковий етап руху
парашутиста після стрибка з гелікоптера; падіння краплі
води з  крану, що не закрили як слід (рис. 21.3). А от па-
діння дощової краплі біля поверхні Землі ніяк не можна
вважати вільним: сила опору повітря, що діє на цю кра-
плю, зрівноважує силу тяжіння, тому рух краплі не рів-
ноприскорений, а рівномірний.
З курсу фізики 7 класу ви знаєте, що під час вільного
падіння тіло перебуває в  стані невагомості. Це й зрозу-
міло — адже таке тіло просто не має опори або підвісу, на
які воно могло б діяти.

2 Закон всесвітнього тяжіння

Той факт, що на всі тіла поблизу Землі дія сила зем-
ного тяжіння, у XVI–XVII століттях уже був загальновиз-
наним серед учених. Поступово формувалося й узагаль-
нене уявлення про всесвітнє тяжіння (гравітацію) — сили
тяжіння, що існують між будь-якими двома тілами
у Всесвіті.

206
 Про існування всесвітнього тя-
жіння свідчили факти: Сонце
утримує навколо себе планети,
більшість планет — свої супут-
ники. На основі аналізу резуль-
татів астрономічних спостере-
жень Йоганн Кеплер установив
закони руху планет (закони Ке-
плера). Роберт Гук висловив на-
віть здогадку (як потім вияви-
лося, цілком правильну) щодо
сили тяжіння між тілами.

Але честь відкриття закону всесвітнього тяжіння без-

умовно належить Ісааку Ньютону. Він перший здогадався
та переконливо довів, що сили тяжіння між небесними
тілами та сили тяжіння між Землею та тілами на її по-
верхні описуються тим самим законом. Це стало важли-
вим кроком до розуміння єдності природи та універсаль-
ності її законів.
Ви вже знаєте, що на тіло масою m1 поблизу Землі
діє з  її боку сила тяжіння, пропорційна масі тіла: F  m1 .
Оскільки закони природи є універсальними, така зако-
номірність має спостерігатися й для тяжіння між будь-
якими двома тілами. Згідно із третім законом Ньютона на
друге тіло, що бере участь у  тяжінні, діє така сама за мо-
дулем сила. Більше того, оскільки всі тіла «рівноправні»,
то ця сила має бути пропорційною ще й масі m2 другого
тіла: F  m2 . Таким чином, сила тяжіння пропорційна до-
бутку мас обох тіл: F  m1m2 .
Далі поки що розглядатимемо гравітаційну взаємодію
між матеріальними точками. Ньютон установив, що сила
тяжіння між матеріальними точками обернено пропор­
1
ційна квадрату відстані r між ними: F  . Отже,
r2
m1m2
F .
r2

! Будь-які дві матеріальні точки притягають одна одну

із силою, прямо пропорційною добутку їх мас і  обер-
нено пропорційною квадрату відстані між ними:

m1m2
F=G .
r2

Тут коефіцієнт G — гравітаційна стала, однакова для

всіх тіл у Всесвіті.

207

Рис. 21.4. Експериментальна уста-
новка Г. Кавендіша (зображення
з його наукового звіту)
а ном закону всесвітнього тяжіння. Г. Кавендіш застосував
r Н·м2
б не помічаємо гравітаційної взаємодії з  навколишніми ті-
r закону Ньютона випливає, що g = G
Рис. 21.5. Випадки, коли можна
застосовувати закон всесвітнього
тяжіння
Якщо ж тіла мають більш
складну форму, то підраху-
вати силу тяжіння можна
лише чисельними методами.
Треба подумки розбити тіла
на такі маленькі частини, які
можна вважати матеріаль-
ними точками, знайти
сили, що діють
на кожну з таких
матеріальних точок,
та визначити їх
суму.
208
Fr 2 Н·м2
Оскільки G = , отримуємо [ G ] = . Якщо чи-
m1m2 кг2
сельні значення мас тіл і  відстані між ними дорівнюють
відповідним одиницям, то сила тяжіння чисельно дорів-
нює G. Отже, гравітаційна стала чисельно дорівнює силі
гравітаційної взаємодії між матеріальними точками ма-
сою по 1 кг за відстані між ними 1 м.
Вимірювання гравітаційної сталої виявилося склад-
ною проблемою, оскільки гравітаційна взаємодія між ті-
лами стає помітною лише за дуже великої маси хоча б од-
ного з цих тіл. Цю проблему вирішив англійський учений
Генрі Кавендіш наприкінці XVIII століття (1798 року),
тобто більше ніж через століття після відкриття Ньюто-
для вимірювання малої сили тяжіння між свинцевими ку-
лями крутильні терези (рис. 21.4), так само як дещо ра-
ніше Шарль Кулон застосував такий прилад для встанов-
лення закону взаємодії заряджених тіл.
За сучасними даними, G 6,67 · 10 −11 . Отже, навіть
кг2
кулі масою по 100 кг на відстані 1 м одна від одної при-
тягаються із силою лише 0,667 мкН! От чому ми зазвичай
лами, за винятком Землі.
Дослід Кавендіша часто називають «зважуванням
Землі». Дійсно, із закону все­світнього тяжіння та другого
M
(тут M і  R — від-
R2
повідно маса та радіус Землі). Знаючи G, g і  R, Кавендіш
визначив масу та середню густину нашої планети.
Закон всесвітнього тяжіння дозволяє глибше зрозу-
міти фізичний зміст такого поняття, як маса. Маса є не
тільки мірою інертності тіла, а й мірою його гравітаційної
взаємодії з іншими тілами. Саме через це гравітація Землі
або іншого небесного тіла надає різним тілам у даній точці
простору однакового прискорення.
Кожний закон природи має певні межі застосування.
У  законі всесвітнього тяжіння йдеться про взаємодію
матеріальних точок. Проте І. Ньютон довів, що закон
справедливий і  для тіл кулястої форми з  однорідним або
сферично-симетричним розподілом речовини, у такому ви-
падку відстань r беруть між центрами куль (рис.  21.5,  а).
Закон також справедливий для взаємодії великої кулі та
маленького тіла довільної форми, навіть якщо це тіло роз-
ташоване біля поверхні кулі (рис. 21.5, б).
Закон всесвітнього тяжіння не тільки дозволив по-
яснити та передбачити рух небесних тіл. Цей закон дав
змогу пояснити океанські припливи та відпливи, процеси
утворення та еволюції зір, різні значення прискорення
 вільного падіння в  різних місцях Землі. Вимірювання
y 
показали, що значення g найбільше на полюсах Землі v0
(приблизно 9,83  м/с2) і  найменше на екваторі (приблизно
 
9,78  м/с2). Це пояснюється відносно швидким добовим g g
обертанням Землі. Одним із наслідків цього обертання My M
є те, що Земля дещо сплюснута коло полюсів (її полярний
радіус на 21  км менший від екваторіального). Значення  g
зменшується також зі збільшенням висоти h над рівнем O x
Mx
M
Світового океану: g = G . Отже, земне тяжіння
( R + h )2 Рис. 21.6. Коли матеріальна
в  горах менше, ніж у  низинах. Існують також аномалії точка M рухається під дією
сили тяжіння, зумовлені відхиленнями густини земної постійної сили тяжіння, про-
кори від середнього значення; вивчення таких аномалій екція Mx цієї точки на вісь Ox
дозволяє прогнозувати наявність покладів корисних копа- рухається рівномірно, а проек-
ція My на вісь Oy — рівнопри­
лин. Проте всі зміни значення g поблизу земної поверхні скорено
відносно невеликі, тому вільне падіння з  висоти, що не
перевищує кількох десятків кілометрів, можна приблизно
розглядати як рівноприскорений рух.
Уже у  XX столітті виявилося, що ньютонівська теорія
гравітації не описує дуже сильні гравітаційні поля. У та-
ких випадках на зміну закону всесвітнього тяжіння при-
ходить теорія гравітації, розроблена Альбертом Ейнштей-
ном (її ще називають загальною теорією відносності).

3 Рух тіла, кинутого горизонтально

або під кутом до горизонту
Розглянемо рух тіла, якому поблизу поверхні Землі

надали початкової швидкості v0 в  певному напрямі. Ува-
жатимемо, що опором повітря можна знехтувати. Тоді на
тіло під час руху діє тільки сила тяжіння з боку Землі, рух
  
відбувається з прискоренням вільного падіння: v = v0 + gt .
Такий рух можна розглядати як «суму» рухів по горизон-
талі та вертикалі, тобто вздовж осей Ox і  Oy (рис.  21.6).
Оскільки g x = 0 , рух по горизонталі є рівномірним (у будь-
який момент vx = v0x ), а рух по вертикалі — рівноприско-
реним (у будь-який момент vy = v0 y + g y t = v0 y − gt ). Модуль

повної швидкості руху тіла v = vx2 + vy2 .

Якщо початкова швидкість тіла напрямлена горизон-
тально, то vx = v0x = v0 , vy = v0 y − gt = − gt . Залежність коор- Рис. 21.7. Стробоскопічні зобра-
динат тіла від часу має вигляд ження рухів двох кульок (рухи
почалися одночасно): вільного
gt 2 падіння без початкової швидкості
x = v0t , y = y0 − . та руху з початковою швидкістю,
2
напрямленою горизонтально.
Обидві кульки в будь-який мо-
Рух по вертикалі відбувається так само, як у  випадку мент перебувають на однаковій
падіння без початкової швидкості (рис. 21.7). висоті

209
 Виключивши з останніх рівнянь t, отримаємо:
y
gx 2
y = y0 − .
2v02

v0
hmax Це рівняння параболи. З умови y = 0 знаходимо коор-
динату x = L точки падіння тіла на поверхню Землі:
a
O 2y0
L x
L = v0 .
g
Рис. 21.8. Рух тіла, яке кинули під
кутом до горизонту
Розглянемо також випадок, коли тіло кидають з  по-
верхні Землі ( y0 = 0 ) під кутом α до горизонту (рис. 21.8).
У цьому випадку v0x = v0 cos α , v0 y = v0 sin α . Формули
залежності проекцій швидкості та координат тіла від часу
мають вигляд:

Зверніть увагу!
Виразивши t через x, отримаємо
квадратичну залежність y ( x ) ;
отже, траєкторія руху тіла є па-
раболою. Це, зокрема, означає:
частини траєкторії, що відпові-
дають руху вгору та руху вниз,
є симетричними.
а навісна
настильна
б
Рис. 21.9. Настильна та навісна
траєкторії (а); навісні траєкторії
руху мін (б)
vx = v0 cos α , x = v0 cos α ⋅ t ;
gt 2
vy = v0 sin α − gt , y = v0 sin α ⋅ t − .
2
З наведених формул можна отримати головні характе-
ристики руху та траєкторії. Час t1 руху до верхньої точки
v0 sin α
визначимо з  умови vy ( t1 ) = 0 , звідки t1 = . Макси-
g
мальну висоту hmax підняття тіла можна знайти із залеж-
ності y ( t ) або ще простіше — урахувати, що середнє зна-
чення вертикальної проекції швидкості тіла під час руху
v0 sin α + 0 v02 sin 2 α
вгору vy сер= . Отже, hmax = vy сер t1 = .
2 2g
2v0 sin α
Загальний час руху t = 2t1 = . Отже, дальність
польоту g
2v02 sin α cos α v02 sin 2α
L = v0 cos α ⋅ t = = .
g g
З останньої формули випливає, що за певної почат-
кової швидкості v0 максимальна дальність польоту до-
сягається, коли sin2α = 1, тобто за умови α = 45°. Можна
зробити й ще один висновок: якщо кут α замінити на
90° − α , то дальність польоту не зміниться. Отже, тіло
може пролетіти однакову відстань по горизонталі (та влу-
чити в  ту саму точку), рухаючись однією з  двох траєкто-
рій  (рис.  21.9, а). Вищу траєкторію називають навісною,
а  нижчу — настильною. Навісними траєкторіями руха-
ються, наприклад, випущені з  міномета міни; тому вони
можуть вражати цілі на закритих позиціях (зворотних
схилах пагорбів тощо, рис. 21.9, б).

210
 4 Вчимося розв’язувати задачі
Задача 1. Визначте прискорення вільного падіння по-
близу поверхні Марса. Уважайте, що радіуси Землі та
Марса дорівнюють відповідно 6370 і 3390 км, а маса Марса
становить 10,7 % від маси Землі.
Розв’язання Дано:
Із закону всесвітнього тяжіння випливає: RЗ = 6370 км
MЗ MМ RМ = 3390 км
gЗ = G , gМ = G .
RЗ2 2
RМ MМ = 0,107 MЗ
Розділивши другу формулу на першу, отримаємо м
g З = 9, 8
gМ MМ RЗ2 MМ RЗ2 с2
= ⋅ 2
, звідки g М = g З ⋅ 2
.
gЗ MЗ RМ MЗ RМ gМ — ?
м км 2 м
Перевіримо одиниці: [ g М ] = ⋅1 ⋅ = .
с2 км 2 с2
Визначимо значення шуканої величини:
63702  м 
g М = 9, 8 ⋅ 0,107 ⋅ = 3,7  2  .
3390 с 2

Відповідь: g М = 3,7 м/с .

2

Задача 2. Хлопчик викинув із вікна на висоті h0 = 5 м

недогризок яблука, надавши йому початкової швидкості
в  горизонтальному напрямі. Недогризок влучив точно
в  урну, модуль його переміщення s = 13 м. Визначте по-
чаткову швидкість руху недогризка та напрям його руху
перед падінням в  урну. Опір повітря не враховуйте; ува- x
O
жайте, що g = 10 м/с2.
Розв’язання. Перш за все визначимо горизонтальну h0
дальність L польоту недогризка (рис.   1): L = s2 − h02 . 
s
2h0 y
Оскільки L = v0 , отримуємо початкову швидкість L
g

руху: v0 = L
g
=
(
g s 2 − h02 ).
Рис. 1
2h0 2h0

2h0
Час руху t = , за цей час недогризок набуває вер-
g

тикальної швидкості vy = gt = 2gh0 . Отже, швидкість v
руху перед падінням (рис.  2) утворює з  горизонтом та-
v0
vy 2gh0 a
кий кут α , що tg α = = . Перевіримо одиниці:
v0 v0 vy 
v
м
⋅м
м м2 м с2
v0  = ⋅ = , [tg α ] = = 1.
с2 м с м
с Рис. 2

211
 Визначимо значення шуканих величин:

10 ⋅ (132 − 52 )
м 2 ⋅ 10 ⋅ 5
v0 = = 12   , tg α = = 0, 83 , α = 40°.
2 ⋅5  с  12
Відповідь: v0 = 12 м/с; рух напрямлений під кутом 40° до
горизонту.

Задача 3. Під час навчальної артилерійської стрільби пер-

ший снаряд влучив у мішень на відстані L = 8 км від гармати.
Перед другим пострілом кут нахилу ствола до горизонту
збільшили на 60°. Визначте початкову швидкість снарядів,
якщо другий снаряд влучив у  ту саму мішень, що й перший.
Опір повітря не враховуйте; уважайте, що g = 10 м/с2.
Розв’язання. Очевидно, що перший снаряд рухався на-
стильною траєкторією, а  другий — навісною, що відповідала
такій самій дальності польоту. Якщо початкова швидкість
першого снаряда утворювала кут α з  горизонтом, то почат-
кова швидкість другого — кут ( 90° − α ) . З  умови випливає,
що 90° − α = 60° + α , звідки α = 15° .
v02 sin 2α
З формули дальності польоту L= отримуємо
g
gL м м
v0 = . Перевіримо одиниці: v0  = ⋅м = . Визна-
sin 2α с 2
с

10 ⋅ 8 ⋅ 103 м
чимо значення шуканої величини: v0 = = 400   .
sin 30°  с 
Це значення є цілком правдоподібним.
Відповідь: v0 = 400 м/с.

Підбиваємо підсумки
Головним законом, що описує гравітаційну взаємодію в  рамках меха-
ніки Ньютона, є закон всесвітнього тяжіння: будь-які дві матеріальні
точки притягають одна одну із силою, прямо пропор­ційною добутку їх
m1m2
мас і обернено пропорційною квадрату відстані між ними: F = G
r2
(коефіцієнт G — гравітаційна стала).

Усі тіла поблизу поверхні Землі рухаються під дією земного тяжіння

з  однаковим прискоренням g . Вільне падіння без початкової швидко-
сті або рух за наявності вертикальної початкової швидкості є прямолі-
нійними рівноприскореними рухами.
Якщо ж початкова швидкість руху тіла напрямлена горизонтально або
під кутом до горизонту, то цей рух можна розглядати як суму двох
одночасних рухів: рівномірного руху по горизонталі та рівноприскоре-

ного з прискоренням g — по вертикалі. До кожного з цих рухів можна
застосовувати відомі вам відповідні формули.

212
Контрольні запитання
1. Як залежить від часу швидкість руху тіла
під час вільного падіння? 2. Як залежить
сила тяжіння між двома тілами від мас цих
тіл? 3. Чому ми не помічаємо гравітаційної
взаємодії між двома автомобілями, що стоять
Вправа № 21 
1. Скільки часу триває вільне падіння з  ви-
соти 80 м? 2 км? Уважайте, що g = 10 м/с2.
2. Якої швидкості набувало б тіло внаслідок
вільного падіння з  висоти 500 м? Уважайте,
що g = 10 м/с2.
3. Визначте силу тяжіння між двома косміч-
ними апаратами масами по 10 т за відстані
між ними 20 м.
4. Визначте масу Землі, скориставшись зна-
ченням прискорення вільного падіння біля її
поверхні та вважаючи, що радіус Землі дорів-
нює 6400 км.
5. Тіло, яке кинули з висоти 20 м у горизонталь-
ному напрямі з початковою швидкістю 7,5 м/с,
Експериментальне завдання 
Порівняйте час падіння з  висоти 1,5 м на
підлогу: а) підручника; б) аркуша із зошита;
в) аркуша, на якому лежить підручник;
Фізика і техніка в Україні
Кондратюк Юрій Васильович
(1897–1942 рр.)
Видатний український ра-
дянський учений-винахід-
ник, теоретик космонав-
тики та ракетної техніки.
Народився в  Полтаві, за-
кінчив там гімназію, потім
навчався в Петрограді.
Коли фахівці НАСА розробляли плани пі-
лотованого польоту на Місяць, вони були
вражені несподіваною знахідкою — книж-
кою Ю. В. Кондратюка, що вийшла друком
1929 року. Автор обґрунтував енергетично
найвигіднішу схему польоту до Місяця. Це
вихід корабля на орбіту навколо Місяця,
відділення від корабля окремого апарата,
що здійснює посадку на Місяць, а після
поруч? 4. Який фізичний зміст гравітаційної
сталої? 5. У яких місцях на Землі приско-
рення вільного падіння є найбільшим? 6. Під
яким кутом до горизонту треба кинути тіло,
щоб воно пролетіло якнайдалі?
впало на землю. Визначте модуль пере-
міщення тіла, уважаючи, що g = 10 м/с2.
Опір повітря не враховуйте.
6. Футбольний м’яч після удару перебував
у  повітрі 6 с. На яку максимальну висоту він
піднявся? Уважайте, що g = 10 м/с2, опір по-
вітря не враховуйте.
7. Камінець кинули з  рівня поверхні Землі
з початковою швидкістю 15 м/с під кутом 60°
до горизонту. Визначте час його польоту,
максимальну висоту та дальність польоту.
Уважайте, що g = 10 м/с2, опір повітря не вра-
ховуйте.
г)  аркуша, що лежить на підручнику. Пояс-
ніть отримані експериментальні результати.
старту з Місяця — стикування з  кораблем
на орбіті навколо Місяця. Саме за такою
схемою було здійснено програму «Апол-
лон», а  трасу польоту американці назвали
«трасою Кондратюка». Український уче-
ний вивів також основне рівняння польоту
ракети, розробив теорію багатоступеневих
ракет, розглянув проблеми створення про-
міжних міжпланетних баз. Справжнє ім’я
цього теоретика космічних польотів —
Олександр Гнатович Шаргей. У  вирі гро-
мадянської війни він був мобілізований до
Білої армії, але дезертирував із неї. Побою­
ючись суворих радянських репресій, здо-
був документи на ім’я Ю.  В.  Кондратюка,
за якими й прожив до кінця життя. На по-
чатку вій­ни з Німеччиною вступив добро-
вольцем до народного ополчення й загинув.
213
 Лабораторна робота № 5
Тема
Дослідження руху тіла, кину-
того горизонтально.
Мета:
експериментально перевірити,
чи рухається тіло по параболі,
та виміряти початкову швид-
кість руху тіла.
Обладнання:
штатив із муфтою та затиска-
чем, вигнутий жолоб, мета-
лева кулька, аркуші білого та
копіювального паперу, висок,
вимірювальна стрічка.
Теоретичні відомості
Якщо початкова швидкість
руху тіла напрямлена
горизон­тально, то це тіло під
дією сили тяжіння рухається
по параболі, вершина якої
збігається з початковим по-
ложенням тіла. Отже, пере-
міщення тіла по вертикалі
пропорційне квадрату його
переміщення по горизонталі.
Горизонтальна дальність по-
льоту такого тіла L = v0
2h
, Аналіз результатів експерименту
g
де v0 і h — відповідно почат-
кова швидкість руху тіла та
його початкова висота. Отже,
g
v0 = L . початкової швидкості v0.
2h
214
Вказівки до роботи
Підготовка до експерименту
Складіть установку, зображену на рисунку. Нижній
край жолоба має бути горизонтальним, його висота
над столом 40–60 см. Під жолобом покладіть і  зафік-
суйте аркуш білого паперу. Позначте на цьому аркуші
точку  A, що розташована
точно під нижнім краєм жо-
лоба (для визначення цієї
x
точки скористайтеся ви-
ском). Виберіть та відмітьте y
точку жолоба, з  якої ви бу-
дете відпускати кульку під A
час усіх дослідів.
Експеримент
1. Виміряйте висоту h нижнього краю жолоба над сто-
лом. Визначивши приблизно місце падіння кульки на
стіл, покладіть там аркуш білого паперу, а на нього —
аркуш копіювального паперу. Зафіксуйте обидва ар-
куші. Тепер падіння кульки на копіювальний папір
залишатиме слід (маленьку пляму) на білому папері.
2. Відпустіть кульку з  відміченої точки жолоба, повто-
ріть дослід 4–5 разів. Після цього акуратно зніміть
аркуш копіювального паперу, не зрушивши з  місця
аркуш білого. Позначте точку B посередині групи
маленьких плям від ударів кульки по копіюваль-
ному паперу.
3. Виміряйте відстань AB (тобто горизонтальну даль-
ність L польоту кульки).
4. Зменшивши висоту h приблизно в  1,5 разу, повто-
ріть зазначені в пунктах 1–3 дії.
Обробка результатів експерименту
Занесіть результати вимірювань до таблиці.
L1
Номер h1
h, м L, м
досліду h2 L2
1
2
1. Порівняйте значення величин у двох останніх колон-
ках таблиці.
2. Зробіть висновок.
3. За результатами першого досліду визначте значення
§ 22. Рух тіла під дією кількох сил

1 Рух по похилій площині

Тепер ви знаєте головні закони механіки і  можете пе-
редбачити, як рухатиметься тіло під дією певних сил (за-
звичай на тіло діє не одна, а кілька сил). Це й означає, що
ви можете розв’язувати задачі динаміки. Розв’язування 
a
задач — творчий процес, іноді потрібні нестандартні під-
ходи. Проте можна дати рекомендації, які допоможуть 
у більшості випадків. N 
Fтер
Щоб сформулювати такі рекомендації, почнемо з  роз-
гляду руху тіла по похилій площині (цей приклад є важ-
ливим і сам по собі).
Отже, розглянемо брусок масою m на похилій площині 
mg
з  кутом α нахилу до горизонту (рис. 22.1). Коефіцієнт
тертя між бруском і площиною дорівнює m. Знайдемо при- a
скорення руху бруска.
Прискорення бруска залежить від рівнодійної прикла- Рис. 22.1. Рух тіла по похилій
дених до нього сил. Отже, зобразимо всі три такі сили: площині (показано напрями сил
 
силу тяжіння mg з  боку Землі, силу N реакції опори і можливого прискорення тіла)
(тобто силу пружності з  боку площини, що напрямлена

перпендикулярно до площини) та силу тертя Fтер з  боку
площини, що напрямлена вздовж площини вгору. На ри-
сунку всі сили прикладено до центра бруска (у цьому ви-
падку таке спрощення є припустимим).
Щоб знайти прискорення, напишемо другий закон
Ньютона у векторному вигляді:
   
ma = mg + N + Fтер .

Оскільки виконувати дії над векторами з  різними на-

прямами досить складно, перейдемо від векторів до їх
проекцій на осі координат. На цьому етапі не поспішати-
y
мемо: адже якщо вибрати звичні (горизонтальну та вер-
тикальну) осі, то три з  чотирьох векторних величин на
рис.  22.1 матимуть «незручні» напрями — під кутом до
осей. Якщо ж вибрати напрями осей уздовж похилої пло-
щини та перпендикуляра до цієї площини (рис. 22.2), то
 a
«незручним» буде тільки напрям сили mg , тобто вигляд
рівнянь спроститься. 
mg
З рисунка видно, що mg x = mg sin α , mg y = −mg cos α .
Отже, у проекціях на осі координат другий закон Ньютона
x
має вигляд:

ma = mg sin α − Fтер ( вісь Ox ),


0 = −mg cos α + N ( вісь Oy ). Рис. 22.2. Вибір осей координат

і визначення проекцій сили mg

215
 Щоб повністю використати всі надані умови, додаємо
до цих рівнянь формулу для модуля сили тертя ковзання:

Fтер = µN .

Щоб розв’язати отриману систему з  трьох рівнянь,

виразимо з  другого рівняння N і  підставимо в  перше рів-
няння вираз Fтер = µN = µmg cos α . Отримаємо відповідь:

a = g ( sin α − µ cos α ) .

Проаналізуємо отриману відповідь. Легко перекона-

тися, що з одиницями величин усе гаразд. Проте це ще не
все…

Дійсно, щось тут не

так… Адже за умови Фактично ми шукали
sin α < µ cos α (тобто проекцію прискорення
tg α < µ ) отримуємо на вісь Ox. Отже,
від’ємне прискорення! відповідь краще
Як це розуміти? Невже записати в такому
брусок рухатиметься вигляді.
вгору?!

За умови tg α > µ все зрозуміло — брусок рухається

вниз, збільшуючи швидкість. Якщо tg α = µ , отримуємо
ax = 0 — брусок рухається вниз рівномірно або перебу-
ває в  спокої. А от коли нахил похилої площини малий
і  tg α < µ , отримуємо ax < 0. Проте згадаємо, що сила тертя
ковзання напрямлена протилежно швидкості руху тіла.
Отже, вибравши напрям цієї сили (рис. 22.1) і  застосу-
вавши формулу для сили тертя ковзання, ми обме­жилися
випадком, коли брусок ковзає похилою площиною вниз.
Тоді умова ax < 0 просто означає, що рух бруска сповіль-
нюється, а це цілком природно.
Якщо ж брусок просто поставити на похилу площину
(не надавши початкової швидкості), то за умови tg α < µ
брусок просто перебуватиме в  спокої. Нагадаємо, що для
сили тертя спокою виконується лише співвідношення
Fтер µN (а не Fтер = µN ). Знайти модуль цієї сили сили
можна з умови ax = 0.
Зазначимо, що рівномірний рух тіла похилою площи-
ною за умови tg α = µ дає зручний спосіб вимірювання ко-
ефіцієнта тертя.

216
 2 Алгоритм розв’язування задач динаміки Умова
Умова задачі
задачі
Ураховуючи розглянутий вище приклад і  багато ін-
ших, можна сформулювати досить чіткий алгоритм, який Схематичний
Схематичний рисунок
рисунок
полегшить розв’язання більшості задач динаміки.
1. Прочитати та записати умови задачі, виразити чи-
Другий
Другий закон
закон Ньютона
Ньютона
сельні значення в СІ.
2. Зробити схематичний рисунок, показавши на ньому
всі сили, що діють на тіло, і напрям прискорення. Вибрати
Вибрати осі
осі координат
координат
3. Записати другий закон Ньютона у векторній формі.
4. Вибрати зручні осі координат, записати другий закон
Додаткові
Додаткові рівняння
рівняння
Ньютона в проекціях на ці осі.
5. Записати додаткові рівняння (наприклад, формули
для сил або рівняння кінематики). Розв’язати
Розв’язати систему
систему рівнянь
рівнянь
6. Розв’язати отриману систему рівнянь у загальному ви-
гляді.
Проаналізувати
Проаналізувати результат
результат
7. Проаналізувати отриманий результат (перевірити
одиниці величин, розглянути окремі або граничні ви-
падки). Провести
Провести числові
числові розрахунки
розрахунки
8. Провести числові розрахунки, оцінити правдоподіб-
ність результатів.
Записати
Записати відповідь
відповідь
9. Записати відповідь.
Якщо розглядають рух системи тіл, пункти 3 і  4 слід
виконати для кожного з  тіл, а  в  пункті 5 — урахувати кі-
нематичні зв’язки.

3 Рух системи тіл

Застосуємо наведений вище алгоритм для розв’язання
ще однієї задачі.
Задача. Два тягарці масами m1 = 100 г і  m2 = 300 г
прив’язані до кінців нерозтяжної нитки, перекинутої че-
рез нерухомий блок (рис. 1). Масами нитки та блока, а та-
кож тертям в  осі блока можна знехтувати. Визначте при-
скорення тягарців і силу натягу нитки.
Перш за все підкажемо: якщо масами нитки та блока, 1
а також тертям в осі блока можна знехтувати, то сила на-
2
тягу нитки в  усіх її перерізах однакова. Отже, нитка діє

на обидва тягарці з  однаковою силою T, напрямленою Рис. 1
вгору. Далі діємо за алгоритмом.
Розв’язання Дано:
Покажемо схематично (рис. 2) сили, що діють на кож- m1 = 100 г = 0,1 кг
ний із тягарців, а  також напрями прискорень і  вибраний m2 = 300 г = 0,3 кг
напрям осі координат Oy. м
Запишемо другий закон Ньютона для кожного з тягар- g = 9, 8
с2
ців у векторному вигляді:
   a1 — ?
m1a1 = m1 g + T, a2 — ?
   
m2 a2 = m2 g + T. T—?

217
 У проекції на вісь Oy отримуємо:
m1a1 = −m1 g + T,
−m a = −m g + T.
 2 2 2

У цих двох рівняннях три невідомі величини ( a1 ,

a2 , T). Отже, потрібне ще одне рівняння. Це «додаткове»
y рівняння — умова кінематичного зв’язку, що випливає
 з  умови нерозтяжності нитки: за будь-який інтервал часу
T права частина нитки подовжується саме на стільки, на
 скільки скорочується ліва. Таким чином, переміщення
a1 1
 обох тягарців увесь час однакові за модулем. Звідси ви-
m1g
 пливає, що в  тягарців однакові й модулі швидкостей,
О T
і  модулі прискорень; можна записати співвідношення
 a1 = a2 = a .
2 a2
Віднявши від рівняння m1a = −m1 g + T рівняння
 −m2 a = −m2 g + T , отримаємо m1a + m2 a = m2 g − m1 g , звідки
m2 g m2 − m1
a=g . Підставивши цей вираз у  будь-яке з  вихід-
m2 + m1
Рис. 2 2m1m2 g
них рівнянь, отримаємо T = . Перевіримо одиниці:
m2 + m1
кг ⋅ кг м кг ⋅ м
[a ] = м2 ⋅ кг = м2 , [T ] = ⋅ = = Н.
с кг с кг + кг с 2 с2
Перевіримо також очевидний окремий випадок: якщо
m1 = m2 = m , отримуємо a = 0, T = mg , як і має бути. У гра-
ничному випадку m1 → 0 отримуємо a → g , T → 0 (біль-
ший тягарець вільно падає та перебуває в  стані неваго-
мості, не діючи на нитку).
Визначимо значення шуканих величин:
0, 3 − 0,1  м  2 ⋅ 0,1 ⋅ 0, 3 ⋅ 9, 8
a = 9, 8 = 4, 9  2  , T = ≈ 1,5 (Н).
0, 3 + 0,1 с  0, 3 + 0,1

Відповідь: a1 = a2 = 4, 9 м/с2, T ≈1,5 Н.

Підбиваємо підсумки
Щоб розглянути рух тіла під дією кількох сил, у  більшості
випадків найкраще діяти за алгоритмом:
yy зробити схематичний рисунок, на якому показати на-
прями всіх сил, прискорень і вибраних осей координат;
yy записати другий закон Ньютона у  векторній формі, а  по-
тім у проекціях;
yy застосувати всі наявні додаткові умови (рівняння сил, кі-
нематичні зв’язки тощо);
yy розв’язати отриману систему рівнянь у  загальному ви-
гляді, проаналізувати результат усіма доступними спосо-
бами, провести числові розрахунки та оцінити правдопо-
дібність результатів.

218
Контрольні запитання
1. Як напрямлена сила реакції опори, що діє
на тіло? 2.  Яким може бути напрям приско-
рення тіла на похилій площині? 3.  Яке спів-
відношення випливає з  умови нерозтяжності
нитки, що зв’язує тіла? 4. Чи слід урахову-
вати внутрішні сили, записуючи рівняння
другого закону Ньютона для кожного тіла
в системі тіл?

Вправа № 22 
1. На вертикальному канаті масою 5 кг підні-
мають вантаж масою 20 кг, прикладаючи до
верхнього кінця каната силу 300 Н. Визначте
прискорення вантажу та сили натягу каната
поблизу його верхнього та нижнього кінців.
2. Два зв’язані легкою ниткою бруски тяг-
нуть гладенькою горизонтальною поверхнею,
прикладаючи до переднього бруска горизон-
тальну силу F = 4,5 Н (див. рисунок). Визна-
чте силу натягу нитки, якщо маси брусків
m1 = 3 кг і  m2 = 6 кг.

F дати в  напрямі руху, якщо коефіцієнт тертя
1 2
4. Два однакових тягарці масами по 100 г
прив’язані до кінців нерозтяжної нитки,
перекинутої через нерухомий блок. Масами
нитки та блока, а  також тертям в  осі блока
можна знехтувати. Коли на один із тягарців
поклали додатковий вантаж, система почала
рухатися з  прискоренням 0,5 м/с2. Визначте
масу додаткового вантажу.
5. Ящик масою 130 кг треба втягти по по-
хилій площині завдовжки 6,5 м і  заввишки
2,5  м. Яку силу потрібно для цього прикла-
між ящиком і площиною дорівнює 0,3?

6. Хлопчик везе по горизонтальній дорозі

3. Два тягарці масами m і  2m прив’язані до
кінців нерозтяжної нитки, перекинутої че-
рез нерухомий блок. Масами нитки та блока,
а  також тертям в  осі блока можна знехту-
вати. Визначте відношення ваги другого тя-
гарця до ваги першого.
санчата, на яких сидить його молодша се-
стра, за допомогою мотузки, що утворює кут
30° із горизонтом. Визначте силу натягу мо-
тузки, якщо загальна маса санчат дорівнює
30 кг, а  коефіцієнт тертя між їх полозами та
дорогою становить 0,1.

§ 23. Пружинний і математичний

маятники

1 Згадуємо про коливальний рух

і його характеристики
З курсу фізики 7 класу ви знаєте, що коливання — це
періодичні відхилення певної системи від положення рів- O O
новаги. Прикладом коливань є рух підвішеної на нитці O
кульки, що відхиляється від найнижчої точки O своєї
траєкторії почергово в протилежних напрямах (рис. 23.1). Рис. 23.1. Коливання кульки
Іншим прикладом може бути рух візка, що прикріплений на нитці

219

Рис. 23.2. Коливання візка, прикрі-
пленого пружиною до стінки
пружиною до стінки (рис. 23.2). Навкруги нас безліч при-
кладів коливань. Це й рух гілки дерева, яку відхилили та
відпустили; і рух дитини на гойдалці; і рух судна, що сто-
їть на якорі й періодично піднімається та опускається під
дією морських хвиль.
! Тверде тіло, що коливається під дією сили тяжіння,
називають маятником. Тіло, що коливається під дією
сили пружності пружини, називають пружинним маят­
ником.

Нагадаємо про основні характеристики коливального

руху.

! Амплітуда A коливань — найбільше відхилення тіла від

положення рівноваги під час коливань (рис. 23.3).
Період T коливань — час одного повного коливання
M (тобто такий проміжок часу, через який рух тіла повто-
A рюється). На рис. 23.4 показано рух пружинного маят-
O ника протягом одного періоду коливань. Очевидно, що
протягом одного повного коливання тіло долає шлях 4A.
A
Частота ν коливань — фізична величина, що чисельно
N дорівнює кількості коливань протягом одиниці часу:

N
Рис. 23.3. Коливання кульки ν= .
на пружині: O — положення t
рівноваги; M і N — відповідно
верхнє та нижнє крайні поло-
Одиниця частоти в СІ — герц (Гц); 1 Гц = 1 с–1. Напри-
ження; A — амплітуда коливань
клад, за частоти 5 Гц протягом 1 с відбувається 5 повних
1
коливань, а період таких коливань дорівнює с.
5
Частота та період коливань пов’язані співвідношенням

1
x x x x ν= .
T
A A A A

! Вільними називають коливання, що відбуваються під

0 0 0 0 дією внутрішніх сил у коливальній системі.

Коливальна система на рис. 23.1 включає не тільки

–A –A –A –A
нитку та кульку, а ще й Землю; рис. 23.2 відповідає ко-
1 2 3 4 ливальній системі з  візка, пружини та стінки. Вільні ко-
ливання починаються, коли систему виведено зі стану рів-
Рис. 23.4. Рух тіла протягом періо­ду
коливань: 1 — перша чверть пе-
новаги. Для цього системі необхідно надати певної енергії
ріоду; 2 — друга; 3 — третя; (наприклад, відхилити кульку на нитці або підштов-
4 — четверта хнути її). Унаслідок дії сил тертя ця енергія поступово

220
 перетворюється на внутрішню, а амплітуда коливань
зменшується (коливання затухають).
Щоб коливання були незатухаючими, необхідна дія
зов­нішніх сил.

! Коливання, що відбуваються під дією періодичних

зовнішніх сил, називають вимушеними.

Прикладами вимушених коливань є рух униз і вгору

голки швацької машинки та рух гойдалки, яку періо-
дично підштовхують (рис. 23.5).

2 Гармонічні коливання
Щоб краще розібратися в закономірностях коливань
реальних систем, розглянемо спочатку важливий приклад
коливань, який на перший погляд може здатися надума-
ним і далеким від реальності. Спостерігатимемо маленьку
кульку M (матеріальну точку), що рівномірно рухається
Рис. 23.5. Приклади вимушених
по колу радіусом A в площині xOy (рис. 23.6). Проекція коливань
цієї матеріальної точки на вісь Ox здійснює коливання
навколо початку координат. Такі коливання можна спо-
стерігати експериментально, якщо освітити систему пара-
лельним пучком променів, перпендикулярних до осі Ox,
і стежити за рухом тіні від кульки.
Кут ϕ між радіусом OM і віссю Ox під час рівномірного
M
руху матеріальної точки змінюється лінійно: ϕ = ϕ0 + ωt.
Тут ϕ0 — значення кута ϕ в початковий момент часу t = 0 ;
ω   — кутова швидкість руху (вона чисельно дорівнює A
куту повороту радіуса за одиницю часу). Одиниця кута j
в СІ  — радіан, відповідна одиниця кутової швидкості  — O x
рад x
радіан за секунду: [ϕ] = рад , [ω] = . Нагадаємо, що
c
значення кута 0, 2p рад, 4p рад тощо відповідають напряму w
радіуса OM уздовж осі Ox.
У довільний момент часу координата точки M зада-
ється формулою
x
x = A cos ϕ = A cos ( ϕ0 + ωt ) . (1)
w
Такі коливання, що відбуваються за законом синуса
O A
або косинуса (так званим гармонічним законом), назива-
ють гармонічними. Можна довести, що коли координата
точки змінюється за гармонічним законом, обов’язково
Світло
виконується співвідношення

ax = −ω2x . (2) Рис. 23.6. Гармонічні коливання

та їх експериментальна реалізація

221
x T
A за формулою (1), тобто такий рух  — це гармонічні коли-
O t
а
x ! Величину ϕ = ϕ0 + ωt називають фазою коливань, а  ϕ0 —
O
t
б тема вперше повертається в початковий стан, коли фаза
Рис. 23.7. Гармонічні коливання,
ϕ0 = 0 (а); затухаючі вільні коли-
вання (б)
Рис. 23.8. Коливання пружинного
маятника та гармонічні коли-
вання тіні кульки на обертовому
диску відбуваються за тим самим
законом
222
Справедливе й зворотне твердження: рух, для якого
виконується співвідношення (2), обов’язково відбувається
вання. Тому співвідношення (2) часто називають, як і фор-
мулу (1), рівнянням гармонічних коливань. Максимальне
відхилення тіла від початку координат дорівнює A, тобто
амплітуда гармонічних коливань дорівнює A.
початковою фазою. Величину ω для гармонічних коли-
вань називають циклічною частотою.
Очевидно, стан коливальної системи в будь-який мо-
мент часу визначається значенням фази коливань. Сис-
збільшується на 2p рад. Це відбувається через час, що до-
рівнює періоду T. Звідси отримуємо ϕ0 + ωT = ϕ0 + 2π , або
2π
ω= = 2πν .
T
Звернемо увагу: з рівняння (2) випливає, що відбува-
ються гармонічні коливання з циклічною частотою ω .
А  от значення амплітуди та початкової фази залежать від
початкових умов: наприклад, від моменту та сили почат-
кового поштовху, що викликав коливання.
Оскільки реальні вільні коливання завжди затухають,
то їх можна вважати гармонічними лише наближено,
якщо протягом одного періоду зменшення амплітуди ко-
ливань є малим (рис. 23.7).
Відповідно до рівняння (2) під час гармонічних коли-
вань модуль прискорення тіла пропорційний відхиленню
від положення рівноваги, прискорення руху тіла завжди
напрямлене до положення рівноваги. Із другого закону
Ньютона випливає, що такі самі твердження справед-
ливі для рівнодійної прикладених до тіла сил. Тепер ми
можемо пояснити, чому приділили таку увагу саме гар-
монічним коливанням. Виявляється, практично в усіх
системах малі коливання завжди є гармонічними. Коли-
вання  ж пружинного маятника є гармонічними навіть за
доволі великої амплітуди.
3 Пружинний маятник
Перш за все пояснимо, як можна наочно перекона-
тися, що малі коливання пружинного маятника є гар-
монічними. Для цього потрібно так підібрати поло-
ження кульки на обертовому диску (рис. 23.8) та кутову
швидкість рівномірного обертання цього диска, щоб тінь 
від кульки рухалася «синхронно» із пружинним маятни- N
ком  — візком на пружині. Досліди показують, що такий

підбір є дійсно можливим. Fпр
З’ясуємо причину саме такого руху пружинного
маятника. Для цього врахуємо сили, що діють на ві-
зок  (рис.  23.9). Силами тертя та опору повітря зазвичай
можна знехтувати. О  x
  x mg
Отже, маємо сили тяжіння mg , реакції опори N та
пружності пружини Fпр . Якщо вибрати початок коорди- Рис. 23.9. Сили, що спричиняють
нат O в точці, що відповідає недеформованому стану пру- горизонтальні коливання пру-
жини, то за законом Гука Fпр x = −kx , де k  — жорсткість жинного маятника (у даний мо-
мент пружина розтягнена)
пружини.
   
За другим законом Ньютона ma = mg + N + Fпр . Оче-
 
видно, сили mg та N зрівноважують одна одну. Тому

ma = Fпр . У проекції на вісь Ox отримуємо max = Fпр x = −kx ,
звідки
k
ax = − x.
m

Якщо відвести пружинний маятник від положення

рівноваги на відстань A та відпустити без поштовху, сила
пружності повертатиме маятник до положення рівноваги
та збільшуватиме швидкість його руху. У момент про-
ходження положення рівноваги ця сила зменшується до
нуля, але маятник за інерцією продовжує рух і відхиля-
ється в протилежний бік.
Тепер сила пружності «гальмує» рух. Швидкість руху
Зверніть увагу!
пружинного маятника зменшується до нуля, коли маят- Період коливань пружинного ма-
ник знов відхиляється від положення рівноваги на від- ятника не залежить від значення
стань A. Після цього рух повторюється у зворотному на- прискорення вільного падіння.
прямі. Отже, цей період буде таким са-
мим і на інших планетах, і в умо-
Отримане рівняння збігається з рівнянням (2), якщо
вах невагомості.
k
взяти ω2 = . Отже, пружинний маятник здійснює гар-
m
k
монічні коливання з циклічною частотою ω = . Період
m
коливань пружинного маятника

2π m
T= = 2π . (3)
ω k

Формулу (3) застосовують, наприклад, під час медич-

них обстежень космонавтів для визначення маси їхнього
тіла на космічній станції в стані невагомості. Космонавт
пристібається до крісла на пружинах та після поштовху
здійснює коливання. За періодом цих коливань доволі
точно визначають масу тіла космонавта.

223
 То невже сила тяжіння зовсім
не впливає на коливання пружинного Наявність сили
маятника? Але ж якщо тіло підвісити тяжіння змінює
на пружині, то його вертикальні лише положення
коливання відрізнятимуться рівноваги, а не
від горизонтальних? характер коливань.

Коли нерухоме тіло висить на пружині, то розтягує

пружину. При цьому виникає сила пружності, що зрів-
новажує силу тяжіння. Якщо відхилити тіло від поло-
ження рівноваги, то сила пружності змінюється й тіло
набуває прискорення. Рух тіла знов описується рівнян-
ням max = −kx , тільки тепер x  — не повна деформація
пружини, а «додаткова», тобто відхилення тіла від поло-
ження рівноваги. Отже, наявність сили тяжіння змінює
лише положення рівноваги, а не характер коливань.
Важливо також, що період коливань пружинного ма-
ятника не залежить від амплітуди цих коливань. Така
властивість характерна для всіх гармонічних коливань.

4 Математичний маятник
Розглянемо тепер найпростішу із систем, що здійснює
коливання під дією сили тяжіння. Це математичний маят­
ник  — матеріальна точка, підвішена на невагомій нероз-
тяжній нитці (або на невагомому стрижні). Така сис-
тема є фізичною моделлю (тобто ідеалізацією) реального
маятника (наприклад, підвішеного на нитці тягарця) за
певних умов:
yy маса нитки набагато менша від маси тягарця;
yy розміри тягарця набагато менші від довжини нитки;
yy видовження нитки під дією тягарця набагато менше
від довжини нитки.
Доведемо, що малі коливання математичного маят-
l – hmax

l ника є гармонічними. Малими вважають коливання, для

a яких кут α відхилення нитки від вертикалі (рис. 23.10)
у  будь-який момент набагато менший від 1  рад. Інакше
кажучи, максимальне відхилення A коливної матеріаль-
ної точки від положення рівноваги набагато менше від
A довжини нитки l.
Визначимо максимальну висоту hmax , на яку коливна
О x матеріальна точка піднімається над положенням рівноваги.
Із зафарбованого на рис. 23.10 трикутника отримуємо:
Рис. 23.10. Малі коливання мате-
матичного маятника hmax = l − l 2 − A 2 .

224
 Порівняємо hmax і A:

hmax l − l2 − A 2 (l − l2 − A 2 )( l + l2 − A 2 ) A A
= = = ≈  1.
A A (
A l+ l − A 2 2 ) 2
l+ l − A 2 2l a

Отже, вертикальне відхилення під час малих коливань y 

F
набагато менше від горизонтального відхилення. Тому
нех­туватимемо вертикальними переміщеннями.
На тягарець математичного маятника під час коли- О
 x
 сили (рис. 23.11): сила тяжіння mg та сила
вань діють дві

пружності F з боку нитки (сила натягу нитки). mg
Запишемо другий закон Ньютона у векторному ви-
гляді:
   Рис. 23.11. Сили, що діють на мате-
ma = mg + F . матичний маятник

У проекціях на осі координат це рівняння має вигляд:

max = Fx = − F sin α,

may = mg y + Fy = −mg + F cos α.

Якщо знехтувати вертикальними переміщеннями тя-

гарця, то ay = 0 . Тоді з наведеної системи рівнянь отриму-
ємо ax = − g tg α .
x
Для малих кутів можна вважати, що tg α = sin α = .
l
Отже, остаточний вигляд рівняння малих коливань
математичного маятника

g
ax = − x.
l

Отримане рівняння збігається з рівнянням (2), якщо

g
взяти ω2 = . Отже, математичний маятник здійснює
l
g
малі гармонічні коливання з циклічною частотою ω = .
l
Період малих коливань математичного маятника

2π l
T= = 2π . (4)
ω g

Як бачимо, цей період не залежить ані від амплітуди

коливань (доки вона лишається малою), ані від маси ма-
ятника. Це полегшило застосування коливань маятника
як для вимірювання часу, так і для вимірювання приско-
рення вільного падіння в певній місцевості.

225
 5 Вчимося розв’язувати задачі
Задача 1. Пружинний маятник здійснив за певний час
48 коливань. Коли масу вантажу збільшили на 100 г, ма-
ятник здійснив за такий самий час 45 коливань. Визначте
початкову масу вантажу пружинного маятника.
Дано: Розв’язання
t1 = t2 = t Скористаємося формулою T = 2π
m
для періоду коли-
N1 = 48 k
вань пружинного маятника:
N2 = 45
∆m = 100 г = 0,1 кг m1 t m2 t
T1 = 2π = , T2 = 2π = .
k N1 k N2
m1  — ?
Розділивши другу формулу на першу, отримаємо:

m2 N1 N12
= , звідки m2 = m1 .
m1 N2 N22

Підставивши m2 = m1 + ∆m , дістанемо формулу

N22
m1 = ∆m .
N12 − N22
1
Перевіримо одиниці: [m1 ] = кг ⋅ = кг.
1
Визначимо значення шуканої величини:
452
m1 = 0,1 ⋅ 2 = 0,73 (кг).
48 − 452

Відповідь: m1 = 0,73 кг.

Задача 2. Як зміниться хід маятникового годинника,

якщо його винести взимку в неопалюване приміщення?
Розв’язання. Переміщення стрілок маятникового го-
динника узгоджене з коливаннями маятника. Отже, зміна
ходу годинника пов’язана зі зміною періоду коливань
маятника. Очевидно, головним наслідком охолодження
маятника буде зменшення його довжини. Як випливає
з  формули (4), зменшення довжини маятника спричиняє
зменшення періоду T коливань. Тому протягом певного
часу t маятник здійснить більше коливань (їх кількість
t
N= ) і переміщення стрілок годинника буде більшим.
T
Отже, годинник поспішатиме. Цей висновок лишається
правильним, навіть якщо маятник годинника не можна
вважати математичним.
Відповідь: годинник поспішатиме.

226
 Підбиваємо підсумки
Коливання — це періодичні відхилення певної системи від положення рівноваги. Головними
1
характеристиками коливального процесу є амплітуда A та період T (або частота ν = ).
T
Вільні коливання відбуваються під дією внутрішніх сил у коливальній системі. Втрати
енергії (наприклад, через тертя) спричиняють затухання вільних коливань.
Гармонічними називають коливання, що відбуваються за законом синуса або косинуса:
2π
x = A cos ( ϕ0 + ωt ) , де ϕ0   — початкова фаза, а ω =   — циклічна частота коливань. Стан
T
коливальної системи в будь-який момент визначається значенням фази коливань ϕ = ϕ0 + ωt .
Якщо рух матеріальної точки описується співвідношенням ax = −ω2x , то ця точка здійснює
гармонічні коливання. Практично всі малі коливання є гармонічними, їх період не зале-
жить від амплітуди.
Найпростішими коливальними системами є пружинний маятник (вантаж на пружині) і ма-
тематичний маятник (матеріальна точка, що здійснює коливання під дією сили тяжіння на
невагомій нерозтяжній нитці). Періоди малих коливань цих систем:

Пружинний маятник Математичний маятник

m l
T = 2π T = 2π
k g

Контрольні запитання
1. Який шлях долає тіло протягом одного
періоду коливань? 2. Наведіть приклади віль-
них і вимушених коливань. 3. Запишіть рів-
няння гармонічних коливань. 4. Запишіть
співвідношення між циклічною частотою гар-
монічних коливань і періодом цих коливань.
5.  Як зміниться період коливань пружинного
маятника, якщо збільшити його масу? жор-
сткість пружини? 6. Як зміниться період ма-
лих коливань математичного маятника, якщо
збільшити його масу? довжину нитки? 7. По-
рівняйте періоди коливань двох однакових
пружинних маятників, якщо амплітуда ко-
ливань першого з них удвічі більша.

В права № 23 
1. Тягарець, підвішений на пружині, відвели з цих коливань амплітуду, частоту, циклічну
від положення рівноваги ( x = 0 ) униз на 5 см частоту та початкову фазу.
і відпустили в момент t = 0 без початкової
швидкості. Тягарець здійснює коливання x, см
з частотою 0,5 Гц. Запишіть залежність x ( t ) , 10 1
подавши всі величини в одиницях СІ, і зна-
йдіть шлях, пройдений тягарцем за 10 с. 0
1 2 t, с
Уважайте, що вісь Ox напрямлена вгору.
–10
2. На рисунку наведено графіки двох гар-
монічних коливань. Визначте для кожного 2

227
 3. Коливання тіла на пружині описується
 π
формулою x = 0, 06 cos  5t +  . Усі величини
 3
у формулі подано в одиницях СІ, жорсткість
пружини дорівнює 40 Н/м. Визначте масу
тіла.
4. Визначте довжину математичного маят-
ника, який здійснює 30 коливань щохвилини.
5. Космонавт прихопив на Місяць домашній
маятниковий годинник і запустив його рівно
опівночі за сигналом точного часу з Києва.
Скільки покаже годинник, коли в Києві
буде четверта ранку? Уважайте, що приско-
рення вільного падіння на Місяці в 6,25 разу
менше, ніж на Землі.
6. Довжини двох математичних маятників
відрізняються на 70 см. Протягом певного ін-
тервалу часу маятники здійснили відповідно
15 і 20 коливань. Визначте довжину кожного
з маятників.

Експериментальне завдання 
Покладіть горизонтально пластикову пляшку її, щоб кулька здійснювала коливання. До-
з відрізаною горловиною. Помістіть всере- слідіть залежність періоду цих коливань від
дину пляшки маленьку кульку та штовхніть їх амплітуди та маси кульки.

§ 24. Імпульс. Закон збереження

імпульсу. Реактивний рух

1 Чим важливі закони збереження. Імпульс тіла

та  імпульс сили
Закони механіки Ньютона є надійним засобом розв’я­
зання задач механіки, якщо відомі сили взаємодії між ті-
лами. Проте в багатьох випадках сили під час взаємодії
змінюються дуже швидко, за складними або недостатньо
вивченими законами. Це утруднює пряме застосування
законів Ньютона.

Найпростішим прикладом може

бути зіткнення більярдних
куль: сили пружності під час
цього процесу спочатку дуже
швидко збільшуються, потім
зменшуються, залежність цих
сил від часу є складною.

Виявляється, численні складнощі можна обійти, засто-

совуючи закони збереження. Вони випливають із законів
механіки Ньютона. Закони збереження дозволяють отри-
мати важливі висновки, навіть якщо немає точних вира-
зів для сил взаємодії. Зазначені закони дають безпосеред-
ній зв’язок між початковим і кінцевим станами системи.

228
 У цьому параграфі ви познайомитесь із законом збе-
реження імпульсу. Перш за все дамо означення нових фі-
зичних величин.


! Імпульсом
тіла p називають добуток маси m тіла на

швидкість v його руху:

 
p = mv .

Це векторна величина. Її одиниця — кілограм-метр на

кг ⋅ м
секунду: [ p ] = .
с

! Імпульсом
 сили називають добуток сили F на час t її
дії: Ft.

Це означення «працює» у випадку постійної сили,

проте можна обмежитися такими малими інтервалами
часу, що сила просто не встигає змінитися. Імпульс сили,
як і імпульс тіла, є векторною величиною. Її одиниця —
кг ⋅ м
ньютон-секунда: [ Ft ] = Н ⋅ с. Зазначимо, що Н ⋅ с = ,
с
тобто одиниці імпульсу тіла та імпульсу сили однакові.
Імпульс тіла, як і швидкість його руху, залежить від
вибору системи відліку; а от імпульс сили не залежить
від такого вибору.
Дві введені вище нові фізичні
 величини пов’язані між
собою. Якщо на  тіло діє сила F , то згідно з другим зако-

ном Ньютона F = ma . Звідси, урахувавши формулу для ви-
  
 v − v0  
значення прискорення a = , отримаємо Ft = mv − mv0 ,
t
тобто
  
Ft = p − p0 .

Отже, зміна імпульсу тіла дорівнює

 імпульсу сили, що
діє на це тіло. Інакше кажучи, сила F дорівнює швидко-
сті зміни імпульсу тіла:
 p − p 0
F= .
t
Це твердження є еквівалентним другому закону Нью-
тона (його називають другим законом Ньютона в імпульс­
ному вигляді). Саме так формулював другий закон меха-
ніки І. Ньютон. 
Якщо на тіло діють одночасно кілька сил, то F слід
розуміти як їх рівнодійну.

229

Рис. 24.1. Розрив спеціального сна-
ряда під час феєрверка. Для двох
осколків показано діючі сили:
червоним — сили тиску порохо-
вих газів (внутрішні сили в сис-
темі); чорним — сили тяжіння;
зеленим — сили опору повітря
230
2 Закон збереження імпульсу
Отже, ми ввели нові фізичні величини та знайшли
зв’язок між ними. Тепер переконаймося, що застосування
цих величин робить розв’язання багатьох питань легшим
і зручнішим. Для цього розгляньмо замкнену систему
тіл. Це система тіл, на які не діють зовнішні сили (тобто
сили з боку тіл, що не входять до складу системи). Таким
чином, тіла замкненої системи рухаються лише під дією
внутрішніх сил (сил взаємодії між собою).
Навряд чи можна знайти в нашому Всесвіті (а тим
більше на Землі) хоча б одну систему тіл, яка дійсно є зам­
кненою. Ідеться знов про модель реальної системи тіл.
Ця модель є придатною, коли зовнішніми силами можна
знех­тувати або вони взаємно компенсуються. Наприклад,
під час зіткнень або вибухів (рис. 24.1) на короткий час
виникають такі величезні внутрішні сили, що порівняно
з  ними всіма іншими силами (тяжіння, опору повітря
тощо), безумовно, можна знехтувати.
Дослідімо зміну імпульсу кожного з N тіл замкненої
системи за час t, скориставшись другим законом Ньютона
в імпульсному вигляді:
  
 p1 − p 01 = F1−2 + F1−3 + … + F1− N t,
( )
    
( )
 p2 − p02 = F2−1 + F2−3 + … + F2− N t,

…   
 
( )
 pN − p0 N = FN −1 + FN −2 + … + FN −( N −1) t.

 
Тут pk і p0k — відповідно  кінцевий і початковий ім-
пульси тіла з номером k, Fk−i — сила, що діє на це тіло
з боку тіла під номером i.
Додаймо тепер усі рівняння цієї системи одне до одного.
Отримаємо рівняння, у правій частині якого буде сума

всіх виразів типу Fk−it . Цю суму можна розбити на пари
 
доданків Fk−it + Fi−kt . Згадаймо, що згідно з третім законом
 
Ньютона Fk−i = − Fi−k (сили дії та протидії однакові за мо-
 
дулем і протилежні за напрямами). Отже, Fk−it + Fi−kt = 0.
Звідси випливає, що права частина отриманого після дода-
вання рівняння теж дорівнює нулю. Остаточно отримуємо
     
p1 + p2 + … + pN = p01 + p02 + … + p0 N , або
  
p1 + p2 + … + pN = const .
Це і є математичний запис закону збереження імпульсу.
! Узамкненій системі тіл геометрична (векторна) сума
імпульсів усіх тіл є сталою.
 Імпульс кожного з тіл може змінюватися внаслідок дії
внутрішніх сил, але сума імпульсів (загальний імпульс
системи) не змінюється.
Якщо, наприклад, частинка 1 зазнає зіткнення з неру-

хомою частинкою 2 (рис. 24.2), то початковий імпульс p0
частинки 1 «розподіляється» між обома частинками.

Ілюстрацією дії закону збе-

реження імпульсу може
бути віддача під час пострілу
(у сучасній зброї віддачу за-
стосовують для автоматичного
перезаряджання).

Якщо ви з товаришем або подругою стоїте поруч на

ковзанці, то, відштовхнувшись одне від одного, ви набу-
дете руху в  протилежних напрямах. Сума ваших імпуль-
сів дорівнюватиме нулю, як і до поштовху.

p0

3 Реактивний рух
1
Будь-яка жива істота (від інфузорії до слона) або будь- 2
який транспортний засіб (від самоката до авіалайнера) ру- Перед зіткненням
хаються завдяки взаємодії з навколишнім середовищем.
Адже розгін на початку руху, поворот або зупинка потре- 
бують надання тілу прискорення. Прискорення ж виникає p1
тільки під дією зовнішніх сил. Тому для руху в  земних
умовах треба від чогось відштовхуватися: пішохід або ав- 1
томобіль відштовхуються від Землі, риба або судно — від
води, птах у польоті або гелікоптер — від повітря. 2 
Від чого ж може відштовхнутися космічний корабель p2
поза межами земної атмосфери? Невже від «навколиш- Після зіткнення
нього середовища» — космічного вакууму? Авжеж ні!

Космічні кораблі застосовують реактивний рух. p1 
p0

! Реактивним називають рух, що виникає внаслідок від- 

p2
ділення від тіла якоїсь його частини з певною швид- Співвідношення імпульсів
кістю відносно тіла.
Рис. 24.2. Під час зіткнення ви-
Інакше кажучи, тіло має «відкинути» від себе якусь конується закон
  збереження ім-
частину та відштовхнутися саме від неї. Щоб спостерігати пульсу: p0 = p1 + p2

231

Рис. 24.3. Реактивний рух повітря-
ної кульки
а кидання частини маси. Тому в реальних ракетах відбу-
б
в
Рис. 24.4. Перший штучний супут-
ник Землі (а); триступенева
ракета-носій «Восток» (б);
місячний модуль «Аполлона-11»
на поверхні Місяця (в)
232
реактивний рух, зовсім не обов’язково залишати Землю.
Надуйте повітряну кульку та відпустіть її, не зав’язавши
отвір ниткою. З відкритого отвору вириватиметься повітря,
а кулька полетить у протилежному напрямі  (рис.  24.3).
! Ракета — літальний апарат, що рухається завдяки ре-
активній тязі тільки за рахунок відкидання частини
власної маси (без застосування речовини з навколиш-
нього середовища).
Реактивна тяга тим більша, чим більша швидкість від-
вається згоряння палива, а відкидається назад струмінь
гарячого газу, що виникає внаслідок згоряння та має ве-

лику швидкість vгаз .
Якщо уявити фантастичну ситуацію, коли згоряння
палива та відкидання газу масою mгаз відбуваються мит-
тєво, то за відсутності зовнішніх сил загальний імпульс
системи «оболонка + газ» лишається рівним нулю (ми
вважаємо, що до згоряння палива ракета не рухалася).
 
Отже, mгазvгаз + mобvоб = 0. Звідси знаходимо швидкість,
надану оболонці ракети:
 m 
vоб = − газ vгаз .
mоб
Знак «мінус» нагадує, що напрями руху оболонки ра-
кети та струменя газу є протилежними. Швидкість виті-
кання струменя газу із сопла ракети може сягати від 2,5
до 4,5 км/с. Навіть якщо не враховувати сили земного
тяжіння та опору повітря, то щоб надати ракеті швидко-
сті vоб = 8 км/с (а це мінімальна швидкість для косміч-
8mоб
ного старту) за умови vгаз = 3 км/с, має бути mгаз = .
3
Корисний вантаж у такому разі становитиме лише 27  %
загальної стартової маси ракети. Але й такий показник
є  недосяжним.
Насправді ж паливо має згоряти поступово, тому зна-
чну його кількість треба розганяти разом з оболонкою
ракети. З огляду на це за наведених значень vгаз , vоб
корисний вантаж не може перевищувати 7  % загальної
стартової маси. Якщо ж урахувати ще й інші чинники,
то частка корисного вантажу виявляється зовсім малою.
А  треба ж піднімати в космос не тільки корпус ракети,
а  й прилади, людей, запаси кисню, води та їжі.
Через це виникла ідея застосування багатоступе-
невих ракет (рис. 24.4). Один із авторів цієї ідеї радян-
ський учений К.  Е.  Ціолковський назвав їх «ракетними
 потягами». Фактично це кілька з’єднаних між собою ра-
а
кет, які працюють по черзі, а після повної витрати палива
кожна з них відкидається, полегшуючи тим самим решту
конструкції. Така багатоступенева ракета є одноразовою,
корисний вантаж становить зазвичай близько 2 % старто-
вої маси.
Тріумфами науки та техніки стали запуски першого
штучного супутника Землі (СРСР, 1957 рік), виведення
на навколоземну орбіту пілотованого космічного корабля
«Восток» (СРСР, 1961 рік) і перша експедиція «Апол- б
лона-11» з екіпажем на Місяць (США, 1969 рік). До історії
людства назавжди ввійшли перший космонавт Ю.  О.  Га-
гарін і перші люди, що ступили на поверхню іншого не-
бесного тіла, — Н. Армстронг і Б. Олдрін.
Протягом півстоліття, що минуло з тих часів, було
й  багато нових досягнень: створено багаторазові кос-
мічні кораблі, досліджено планети Сонячної системи, їх
супутники, астероїди та ядра комет.
Космос упевнено ввійшов у  наші оселі: це й супут- в
никове телебачення, і супутниковий зв’язок, і надійні
прогнози погоди завдяки спостереженням із космосу.
Звичною стала для багатьох і система GPS (англійською
мовою Global Positioning System  — система глобального
позиціонування).
Ця супутникова система навігації забезпечує дуже
точне визначення координат і  швидкості об’єкта майже
незалежно від погоди, треба тільки мати відповідний
приймач (наприклад, навігатор або смартфон). Нікого
вже не дивує, що приймач отримує сигнали від чотирьох г
спеціальних супутників!
Реактивний рух широко застосовується не тільки
в  космічній техніці. Основу сучасної цивільної та вій-
ськової авіації складають саме реактивні літаки. Водо-
метний двигун на судні створює силу тяги, викидаючи
з  великою швидкістю струмінь води; отже, це теж різно-
вид реактивного двигуна. Таким самим є й принцип руху
мешканців моря — кальмарів, восьминогів, каракатиць
тощо (рис. 24.5). д

4 Вчимося розв’язувати задачі

Задача 1. Снаряд, випущений вертикально вгору, ро-
зірвався у верхній точці своєї траєкторії на три осколки.
Перший осколок масою 0,5 кг полетів у горизонтальному
напрямі зі швидкістю 100 м/с, другий осколок масою
0,6 кг — вертикально вгору зі швидкістю 200 м/с. Визна-
чте модуль швидкості третього осколка, якщо його маса
дорівнює 0,52 кг.
Рис. 24.5. Реактивний рух у тех-
ніці та природі: а — реактивний
літак; б — катер із водометним
двигуном; в — кальмар; г — вось-
миніг; д — каракатиця

233
 Дано: Розв’язання. Швидкість снаряда перед розривом дорівнювала
m1 = 0,5 кг нулю. Отже, початковий імпульс системи з трьох осколків теж
м дорівнював нулю. Протягом короткого часу розриву цю систему
v1 = 100 можна вважати замкненою. Із закону збереження імпульсу ви-
с
m2 = 0,6 кг пливає, що після розриву імпульси осколків пов’язані співвідно-
  
м шенням p1 + p2 + p3 = 0 . Застосувавши теорему Піфагора до пря-
v2 = 200
с мокутного трикутника (рис. 1), дістанемо p3 = p12 + p22 .
m3 = 0,52 кг Оскільки для кожного з осколків pk = mkvk , остаточно отри-
v3 — ? ( m1v1 )2 + ( m2v2 )2
муємо: v3 = .
m3
2 2
 м  м
 кг ⋅  +  кг ⋅ 
 с   с  м
  Перевіримо одиниці: v3  = = .
p3 p2 кг с
Визначимо значення шуканої величини:

 ( 0,5 ⋅ 100 )2 + ( 0,6 ⋅ 200 )2 м

p1 v3 = = 250   .
0,52  с 
Рис. 1 Відповідь: v3 = 250 м/с.

Задача 2. На катері загальною масою 1,2 т встановлено зе-

нітну гармату. Ця гармата випускає 30 снарядів масою по 200 г
із початковою швидкістю 1000 м/с під кутом 60° до горизонту.
Якої швидкості набуває катер, якщо до пострілів він був неру-
хомим? Опором води рухові катера знехтуйте.
Дано: Розв’язання. Очевидно, швидкість v катера набагато менша
M = 1,2 т = 1200 кг від v0 . Тому можна вважати, що снаряди мають швидкість v0
N = 30 відносно Землі. Система «катер + снаряди» не є замкненою, її
m = 200 г = 0,2 кг загальний імпульс після пострілів змінюється (з’являється вер-
м тикальна складова). Але зовнішні сили (сили тяжіння та Ар-
v0 = 1000
с хімеда) напрямлені вертикально, їх проекції на горизонтальну
α = 60° вісь Ox (рис. 2) дорівнюють нулю.
v—? Отже, у цьому випадку зберігається сума проекцій імпульсів
тіл на вісь Ox: Np0x + px = 0 . Урахуємо, що проекція імпульсу
кулі p0x = −mv0 cosα , а проекція імпульсу катера px = Mv (ми
не враховуємо зменшення маси катера після вильоту куль).
 
v0 v Nmv0 cos α
Отримуємо − Nmv0 cosα + Mv = 0 , звідки v = .
M
a кг ⋅ м м
Перевіримо одиниці: [v ] = = .
кг ⋅ с с
Визначимо значення шуканої величини:
м
30 ⋅ 0,2 ⋅ 1000 ⋅ cos 60°
v= = 2,5   .
1200  с 
O х
Отримане значення є правдоподібним.
Рис. 2 Відповідь: v = 2,5 м/с.

234
 Підбиваємо підсумки 
 
Імпульс тіла p = mv та імпульс Ft сили, що діє на це тіло,
 
пов’язані співвідношенням Ft = p − p0 (другий закон Ньютона
в  імпульсному вигляді). Отже, сила дорівнює швидкості зміни ім-
пульсу тіла.
Згідно із законом збереження імпульсу в замкненій системі тіл
(тіла такої системи взаємодіють тільки між собою) геометрична
сума імпульсів усіх тіл не змінюється:
  
p1 + p2 + … + pN = const.
Закон збереження імпульсу пояснює природу реактивного руху,
що виникає внаслідок відділення від тіла якоїсь його частини
з  певною швидкістю відносно тіла. Реактивний рух застосовують
у ракетах, літаках та інших транспортних засобах.

Контрольні запитання
1. Яку фізичну величину називають імпуль-
сом тіла? 2. Що таке імпульс сили? 3. Наве-
діть приклади систем тіл, які можна хоча б
наближено вважати замкненими. 4. Сформу-
люйте закон збереження імпульсу. 5. Який
рух називають реактивним? 6. Наведіть при-
клади реактивного руху в природі та техніці.
7. Чим принципово відрізняється рух ракети
від руху катера з водометним двигуном?

Вправа № 24 
1. Порівняйте модулі імпульсів двох тіл:
кулі масою 10 г, що летить зі швидкістю
800 м/с, і автомобіля масою 800 кг, що руха-
ється зі швидкістю 36 км/год.
2. Тіло рухається під дією сили тяжіння.
Модуль його початкового імпульсу дорів-
кг ⋅ м
нює 20 . Модуль імпульсу сили тяжіння
с масою 250 кг, що рухається на схід зі швид-
протягом певного часу дорівнює 15 Н ⋅ с . Ви-
значте модуль кінцевого імпульсу тіла, якщо
початковий імпульс напрямлений: а)  угору;
б) униз; в) горизонтально.
3. Людина в нерухомому човні починає ру-
хатися зі швидкістю 1 м/с відносно човна.
Визначте, якої швидкості набув човен. Маси
людини та човна відповідно 60 і 90 кг. Опір
води не враховуйте.
4. Вагон масою 24 т, що рухався зі швид-
кістю 0,6 м/с, зазнав зіткнення з вагоном ма-
сою 36  т, що рухався зі швидкістю 0,4 м/с.
Вагони зчепилися. З якою швидкістю вони
рухаються після цього, якщо до зіткнення
вони рухалися: а)  в одному напрямі; б)  назу-
стріч один одному?
5. Людина масою 80 кг перебуває на візку
кістю 2 м/с. Якою стане швидкість візка,
якщо людина зістрибне з нього в напрямі
на захід, набувши швидкості 3 м/с відносно
Землі?
6. Стрілець, притиснувши автомат до плеча,
протягом 2 с випускає з нього 20 куль. Ви-
значте середню силу віддачі, з якою автомат
діє на плече стрільця. Маса кулі дорівнює
3,6 г, її початкова швидкість — 800 м/с.

Експериментальне завдання 
Надуйте повітряну кульку, закрийте її отвір
рукою та прикріпіть кульку скотчем до вер-
тикально підвішеної мотузки так, щоб отвір
був напрямлений горизонтально.
Відкрийте отвір, виміряйте відхилення
кульки під час витікання з неї повітря. Оці-
ніть за отриманими даними реактивну силу
тяги.

235
а 
v § 25. З
 астосування законів
збереження енергії і імпульсу
в механічних явищах

mg 1 Згадуємо про механічну роботу та енергію
Ми вивчили закон збереження імпульсу. Проте з курсу
б  фізики 7 класу ви знаєте про не менш важливий закон  —
v
закон збереження енергії. Нагадаємо про енергію та
пов’язані з  нею фізичні величини, а також про сам закон
збереження енергії.

 ! Механічна робота A виконується, коли тіло рухається

mg 
під дією сили. Механічна робота постійної сили F
дорівнює добутку модуля цієї сили на модуль перемі-
в 
щення s та на косинус кута α між векторами сили та

v переміщення:
A = Fs cosα.


mg Інакше кажучи, робота дорівнює добутку модуля пе-
реміщення та проекції сили на напрям переміщення
Рис. 25.1. Робота сили тяжіння
( A = Fss ) . Механічна робота може бути додатною, від’єм­
в  різних випадках: а  — кут a го- ною або дорівнювати нулю (рис. 25.1).
стрий, A > 0 ; б  — кут a прямий, Одиницею роботи в  СІ є джоуль (Дж): [ A ] = 1 Дж = 1 Н ⋅ м
A = 0 ; в — кут a тупий, A < 0[ A ] = 1 Дж = 1 Н ⋅ м . Роботу 1 Дж виконує сила 1 Н під час перемі-
щення тіла на 1 м у напрямі дії цієї сили.
Якщо сила змінюється за модулем і (або) напрямом, то
можна подумки розбити траєкторію на такі малі ділянки,
Fx що на кожній із них сила практично не змінюється. Тоді
повну механічну роботу знайдемо як суму робіт на всіх та-
ких ділянках.
A Роботу можна визначити й геометрично (рис.  25.2):
наприклад, під  час прямо­лінійного руху вздовж осі Ox
робота сили F чисельно дорівнює площі під графіком за-
O x лежності Fx ( x ) .

Fx ! Потужність (N або P) характеризує швидкість вико-

нання роботи. Ця величина чисельно дорівнює роботі,
що виконана протягом одиниці часу:
A
A
N= .
t
O x
Дж
Рис. 25.2. Визначення Одиниця потужності в СІ — ват (Вт): [ N ] = 1 Вт = 1 .
механічної роботи за графіком с
залежності Fx ( x ) За потужності 1 Вт протягом 1 с виконується робота 1 Дж.

236
 Якщо сила тяги якогось транспортного засобу дорівнює
за модулем F, то ця сила протягом маленького проміжку
часу ∆t виконує роботу ∆ A = F ⋅ ∆ s = Fv ⋅ ∆ t , де ∆s   — мо-
дуль переміщення; v  — модуль миттєвої швидкості руху
транспортного засобу. Отже, потужність сили тяги
∆A
N= = Fv .
∆t
N
З отриманої формули випливає, що F = і  за певної
v
потужності сила тяги тим більша, чим менша швидкість
руху. Саме через це водій зменшує швидкість руху авто-
мобіля на важких ділянках дороги або перед крутим під-
йомом.
Від механічної роботи можна перейти до механічної
енергії. Це одна з  численних форм енергії (W)  — чи не
«найголовнішої» фізичної величини, що застосовується
під час вивчення всіх фізичних явищ. Поки що будемо
користуватися найпростішим означенням цієї фізичної
величини:

! Енергія — це фізична величина, що характеризує здат-

ність тіла (системи тіл) виконувати роботу.

Рис. 25.3. Куля, що пробиває пере-

Отже, ідеться про певний «запас» роботи. Очевидно, шкоду, виконує роботу за рахунок
одиниці енергії та механічної роботи збігаються: [W] = 1 Дж. своєї кінетичної енергії

! Механічна енергія тіла або системи тіл складається

з кінетичної та потенціальної енергій:

W = Wк + Wп .

Кінетична енергія Wк зумовлена рухом тіла (рис. 25.3).

Вона показує, яку роботу може виконати рухоме тіло,
коли швидкість його руху зменшується до нуля. Кіне-
тична енергія тіла залежить від його маси та швидкості

його руху: F
mv 2
Wк = .
2

Потенціальна енергія Wп зумовлена взаємодією тіл або h

частин одного тіла. Поки що ми користуватимемося ви-
разами для потенціальної енергії у  двох випадках. Пер-
ший  (рис.  25.4)  — потенціальна енергія взаємодії тіла ма-
сою m із Землею, коли тіло перебуває поблизу поверхні Землі.
 Рис. 25.4. Щоб надати тілу потен-
На тіло діє сила тяжіння mg , під час опускання (зменшення ціальної енергії, треба виконати
висоти h до нуля) ця сила може виконати роботу mg ⋅ h . роботу

237

Навколо фізики
Коли розглядається потенці-
альна енергія гравітаційної
взаємодії небесних тіл (на-
приклад, Землі та Місяця),
треба враховувати залежність
сили тяжіння від відстані між
тілами. Нульовий рівень по-
тенціальної енергії такої вза-
ємодії вибирають так, що він
відповідає безкінечно великій
відстані між тілами. Тоді по-
тенціальна енергія тяжіння
є від’ємною.
Отже,
Wп = mgh .
Звернемо увагу, що значення Wп залежить від вибору
нульового рівня (тобто рівня, від якого відраховується ви-
сота). Проте зміна потенціальної енергії внаслідок перемі-
щення тіла вже не залежить від вибору нульового рівня.
Другий важливий випадок — потенціальна енергія де-
формованої пружини, зумовлена взаємодією її різних час-
тин. У цьому випадку
kx 2
Wп = ,
2
де k — жорсткість пружини; x — її видовження.
Потенціальну енергію мають також інші пружно де-
формовані тіла (зігнута лінійка, деформований батут
тощо), проте енергію цих тіл значно складніше обчислити.
У багатьох випадках тіло має і  кінетичну, і  потенці-
альну енергії. Наприклад, пасажирський літак під час
зльоту набуває швидкості 200–250 м/с та піднімається на
висоту понад 10 км; ліфт, що рушає з першого поверху на
десятий, теж одночасно піднімається та розганяється.

! У замкненій системі тіл, що взаємодіють одне з  одним

тільки силами пружності та тяжіння, повна механічна
енергія не змінюється:

Wк + Wп = const .

Це твердження називають законом збереження та пе­

ретворення механічної енергії. Згідно із цим зако-
ном механічна енергія зазначеної системи не
може зникнути або з’явитися. Енергія
може тільки переходити від одного
тіла системи до іншого та змі-
нювати форму (перетворю-
ватися з  кінетичної на
Наприклад, спортсмен, коли
потенціальну або
кидає м’яч, надає йому почат-
навпаки).
кової кінетичної енергії. Під час
руху вгору швидкість руху м’яча
зменшується, разом із нею змен-
шується й кінетична енергія, але
в той же час зростає потенціальна
енергія. У верхній точці траєкто-
рії кінетична енергія м’яча міні-
мальна, а потенціальна — мак-
симальна. Коли після цього м’яч
починає опускатися, відбувається
зворотне перетворення потенціаль-
ної енергії на кінетичну.

238
 Переконаймося, що за відсут- Отримуємо:
ності опору повітря для м’яча, під- vx2 − v02x v 2 − v02
кинутого вгору, виконується закон h= = .
2ax −2g
збереження механічної енергії. Дій-
Помноживши обидві частини
сно, за таких умов рух м’яча буде
цього рівняння на  mg та перегру­
рівноприскореним і  можна скорис-
пувавши, дістанемо:
татися відповідними формулами
(див. § 19). Якщо вісь Ox напрям- mv 2 mv02
+ mgh = .
лена вгору, а  висоту h м’яча відра- 2 2
ховують від початкової точки, то Оскільки початкова потенці-
проекції прискорення руху та пере- альна енергія м’яча дорівнювала
міщення будуть відповідно ax = − g нулю, це й означає:
і  sx = h , де h  — висота м’яча в  до- Wк + Wп = W0к + W0п .
вільний момент часу.

Перетворення енергії тісно пов’язані з  виконаною ме-

ханічною роботою. Якщо, наприклад, під час падіння тіла
сила тяжіння виконала роботу 200 Дж, то саме на стільки
зменшилася потенціальна енергія тіла та збільшилася його
кінетична енергія. Коли ж тіло летить угору, то сила тя-
жіння виконує від’ємну роботу та гальмує рух тіла. Якщо
ця сила виконує роботу –200 Дж, то кінетична енергія
зменшується на 200 Дж, а потенціальна  — збільшується
саме на стільки. Отже, зміни кінетичної та потенціальної
енергії пов’язані з роботою A співвідношеннями:

∆Wк = A , ∆Wп = − A . За певних умов силами

тертя можна знехтувати,
Нагадаємо, що символом D позначають зміну певної тоді механічна енергія
величини. Отже, можна сказати, що робота є мірою пере- замкненої системи дійсно
творень енергії. зберігається. У загальному ж
випадку механічна енергія
не зберігається.

З наведеного формулювання закону

збереження механічної енергії видно,
що він не виконується, коли діють сили
тертя. Але ж вони присутні практично
завжди й усюди! Тобто, виходить, цей
закон практично ніколи не виконується?

Якщо штовхнути шайбу на льодовому майданчику,

то вона згодом зупиниться, її початкова кінетична енер-
гія нібито зникне. Проте шайба та лід нагріються через
тертя, тобто збільшиться їх внутрішня енергія (ви вже

239
а знаєте про це з курсу фізики 8 класу). Загальна ж енергія
! У сучасній фізиці енергію розглядають як єдину міру
б
в вати для розгляду зіткнень безпосередньо закони Ньютона
Рис. 25.5. Зіткнення більярдних
куль (а); зіткнення ядер атомів
і елементарних частинок (б);
взаємодія вагонів під час їх
зчеплення (в)
240
системи (з урахуванням усіх видів енергії) обов’язково
зберігається. Можливе й зворотне перетворення внутріш-
ньої енергії на механічну. Саме воно відбувається, коли
водій умикає двигун свого автомобіля: автомобіль набу-
ває кінетичної енергії за рахунок внутрішньої енергії па-
лива.
різних форм руху та взаємодії матерії.
2 Зіткнення тіл
Зіткненнями називають короткочасні взаємодії тіл. При-
кладами можуть бути зіткнення більярдних куль, ядер
атомів і елементарних частинок, взаємодія вагонів під час
їх зчеплення тощо (рис. 25.5, а–в). Під час зіткнень у сис-
темі тіл зазвичай виникають дуже великі внутрішні сили,
порівняно з  якими можна нехтувати зовнішніми силами.
Отже, можна розглядати систему тіл під час зіткнення як
замкнену.
Швидкості руху тіл під час зіткнення дуже швидко
змінюються, тобто прискорення тіл є великими; до того ж
і  самі прискорення швидко змінюються. Тому застосову-
дуже складно. Набагато зручніше скористатися законами
збереження.
Перш за все це закон збереження імпульсу (див. § 24).
Цей закон можна застосовувати незалежно від характеру
зіткнення.
Дещо складнішим є питання про збереження механіч-
ної енергії. Головним чином ідеться про збереження кі-
нетичної енергії (потенціальну енергію тіл до зіткнення
та після нього практично завжди можна вважати одна-
ковою). Усе залежить від того, чи відбувається перетво-
рення кінетичної енергії на внутрішню. Якщо внаслідок
зіткнення внутрішній стан тіл не змінюється, то їх вну-
трішня енергія теж не змінюється. Тоді й загальна кіне-
тична енергія тіл зберігається. Такі зіткнення називають
пружними. Пружними можна вважати зіткнення більярд-
них куль або молекул газів у  повітрі за кімнатної темпе-
ратури. Проте під час багатьох зіткнень таки відбувається
зміна стану тіл (пластилінові кульки внаслідок зіткнення
деформуються та нагріваються, а зіткнення швидкого
електрона з  атомом може спричинити йонізацію атома).
Такі зіткнення називають непружними, під час непружних
зіткнень кінетична енергія не зберігається.
! Абсолютно непружним називають зіткнення, унаслідок
якого тіла рухаються в  одному напрямі з  однаковою
швидкістю.

Зокрема, абсолютно непружним є зіткнення двох

шматків пластиліну, після якого вони злипаються, або
зіт­кнення кулі з деревом, у якому ця куля застрягає.
Найлегше розглянути абсолютно непружне зіткнення.
Якщо маси двох тіл дорівнюють m1 і  m2 , а їх початкові
 
швидкості відповідно v01 і  v02 , то початковий імпульс
  
системи p0 = m1v01 + m2v02 . Кінцевий імпульс системи
  
p = ( m1 + m2 ) v , де v   — кінцева швидкість руху, однакова
для обох тіл. Відповідно до закону збереження імпульсу
 
   m v + m2v02
p0 = p , звідки знаходимо v = 1 01 . Кінетична енер-
m1 + m2
гія системи внаслідок такого зіткнення обов’язково змен-
шується. Якщо вся втрачена кінетична енергія перехо-
дить у внутрішню, то виділяється кількість теплоти
2
m1v01 2
m2v02 ( m1 + m2 ) v 2
Q= + − .
2 2 2
Розгляньмо також інший важливий і  цікавий при-
клад  — пружне зіткнення двох тіл однакової маси
( m1 = m2 = m ) . Почнемо з випадку центрального зіткнення.

! Зіткнення називають центральним, якщо швидкості руху

тіл до та після нього напрямлені вздовж однієї прямої.

Зазвичай розглядають центральне зіткнення кульок,

тоді зазначена пряма проходить через їх центри. Прове-
демо вісь Ox вздовж цієї прямої.
 
Позначимо швидкості кульок після зіткнення v1 і  v2 .
Запишемо закон збереження імпульсу в  проекції на
вісь Ox і умову збереження кінетичної енергії:

mv01x + mv02x = mv1x + mv2x ,

Навколо фізики
 Вивчення руху електронів
 mv01
2 2
mv02 mv12 mv22
 2 + 2 = 2 + 2 . у  газах показало: якщо елек-
трон рухається повільно, то
його зіткнення з молекулами
Урахуємо, що в  цьому випадку модуль швидкості та газу є пружними. Якщо ж
проекція швидкості на вісь Ox можуть збігатися або від- кінетична енергія електрона
різнятися тільки знаками. Після простих перетворень сягає певного значення, зіт­
отримаємо: кнення можуть стати не-
пружними. Саме непружні
v1x − v01x = v02x − v2x , зіткнення спричиняють сві-
 2 2 2 2
v1x − v01x = v02x − v2x . тіння газу, йонізацію тощо.

241

Швидкості тіл до зіткнення
Швидкості тіл після зіткнення
Швидкості тіл до зіткнення
Швидкості тіл після зіткнення
Рис. 25.6. Під час центрального
пружного зіткнення двох одна-
кових куль відбувається «обмін»
швидкостями
242
Якщо відкинути випадок v1x − v01x = v02x − v2x = 0 (це
означало б, що зіткнення взагалі не відбулося), то можна
розділити почленно друге рівняння системи на перше.
Після скорочень отримаємо нову просту систему:
v1x − v01x = v02x − v2x ,

v1x + v01x = v02x + v2x .
З неї випливає, що v1x = v02x , v2x = v01x . Інакше кажучи,
кульки просто «обмінюються» швидкостями  (рис.  25.6).
Цей висновок є справедливим, коли v01x і  v02x мають
протилежні знаки (кульки рухалися назустріч одна
одній), коли знаки v01x і  v02x збігаються (одна кулька
наздоганяла іншу) або коли одна з  кульок до зіткнення
була нерухомою. Останній випадок добре знайомий тим,
хто хоча б спостерігав гру в більярд.
Цікаву демонстрацію цього випадку показано на
рис.  25.7: під час послідовних центральних зіткнень
пружних кульок однакових маятників імпульс і  енергія
швидко передаються від першого маятника до останнього,
який відхиляється. Решта ж маятників здаються неру-
хомими. Так само відбувається й передача енергії та ім-
пульсу у зворотному напрямі, процес повторюється кілька
разів. Якщо ж хоча б на одну кульку в місці зіткнення на-
ліпити трохи пластиліну, рух системи стане безладним.
Розгляньмо також нецентральне пружне зіткнення
двох кульок однакової маси за умови, що одна з  кульок
до зіткнення була нерухомою ( v01 = v0 , v02 = 0 ). Тепер
кульки після зіткнення розлітаються в  різних напря-
мах (рис. 25.8).
Щоб знайти кут між напрямами руху кульок, за-
пишемо знов закони збереження (закон збереження ім-
пульсу — у векторному вигляді):
  
mv0 = mv1 + mv2 ,   
 2 ⇔
v0 = v1 + v2,
 mv0 mv1 mv2
2 2
 2 2 2
 2 = 2 + 2 v0 = v1 + v2 .
Рис. 25.7. Цен-
тральні пружні
зіт­к­нення однако-
вих маятників
 
Тепер треба лише уважно подивитися на отриману v0
систему рівнянь. Перше з  цих рівнянь означає, що век-
  
тори v0 , v1 , v2 утворюють трикутник. Друге ж рівняння
показує, що цей трикутник є прямокутним (рис. 25.9). До зіткнення
Отже, кульки завжди розлітаються під прямим кутом, що 
знов-таки добре відомо любителям більярду. v1

3 Вчимося розв’язувати задачі 

v2
Задача 1. Куля масою 10 г, що летіла в  горизонталь-
ному напрямі зі швидкістю 160 м/с, влучила в дерев’яний
брусок масою 790 г, підвішений на довгій легкій мотузці. Після зіткнення
Куля застрягла в бруску, той почав коливатися. Визначте
різницю висот верхньої та нижньої точок траєкторії руху Рис. 25.8. Нецентральне пружне зі-
бруска. Уважайте, що g = 10 м/с2. ткнення однакових кульок

Розв’язання. Процес можна розбити на два етапи. Пер- Дано:

ший (дуже короткий)  — зіткнення кулі з  бруском. Про- m1 = 10 г = 0,01 кг
тягом цього етапу брусок набуває певної швидкості v, але м
v1 = 160
не встигає зміститися. Оскільки проекції зовнішніх сил с
на горизонтальну вісь дорівнюють нулю, імпульс системи m2 = 790 г = 0,79 кг
зберігається: m1v1 = ( m1 + m2 ) v . м
На першому етапі процесу відбувається непружне зі- g = 10
с2
ткнення, тому механічна енергія не зберігається. На дру-
гому ж етапі брусок із застряглою в ньому кулею відхиля- h — ?
ється та піднімається.
На цьому етапі механічна енергія зберігається:
( m1 + m2 ) v 2
= ( m1 + m2 ) gh .
2
v2 (m1v1 )2
Звідси отримуємо h = = .
2g (m1 + m2 )
2
2g

2
 м
 кг ⋅ 
Перевіримо одиниці: [ h ] =  с  = м.
м
2
⋅ кг 2
с
Визначимо значення шуканої величини:

( 0, 01 ⋅ 160 )2 v0
h= = 0,2 (м).
2 ⋅ 10 ⋅ ( 0,79 + 0, 01)
2

Відповідь: h = 0,2 м. 
 v1
v2
Задача 2. Візок пружинного маятника (див. рис. 23.2
на с. 220) відвели від положення рівноваги на 10 см та
відпустили без поштовху. Визначте швидкість візка, коли Рис. 25.9. Трикутник швидкостей
до положення рівноваги лишається ще 6 см. Жорсткість для пружного нецентрального
пружини дорівнює 90 Н/м, маса візка становить 2,5 кг. зіткнення однакових кульок

243
 Дано: Розв’язання. Очевидно, що амплітуда коливань збі-
x0 = 10 см = 0,1 м гається зі значенням x0 . Скористаємося законом збере-
v0 = 0 kx02 kx12 mv12
x1 = 6 см = 0,06 м ження механічної енергії: = + . Звідси отри-
2 2 2
Н
k = 90
м муємо v1 =
k
m
( x02 − x12 ) .
m = 2,5 кг
Н ⋅ м2 кг ⋅ м 2 м
v1  — ? Перевіримо одиниці: [v1 ] = = = .
м ⋅ кг кг ⋅ с 2
с

Визначимо значення шуканої величини:

v1 =
90
(0,12 − 0,062 ) = 0,48  м  .
2, 5  с

Відповідь: v1 = 0,48 м/с.

Задача 3. Кулька масою 50 г, що рухалася зі швид-

кістю 3 м/с, зазнала центрального пружного зіткнення
з  нерухомою кулькою масою 100 г. Визначте швидкості
обох кульок після зіткнення.
Дано: Розв’язання. Нехай напрям осі Ox збігається з  напря-
m1 = 50 г = 0,05 кг мом початкової швидкості першої кульки. Тоді закон
м збереження імпульсу в  проекції на цю вісь має вигляд
v0 = 3
с m1v0 = m1v1x + m2v2x . Оскільки удар є пружним, зберіга-
m2 = 100 г = 0,1 кг m1v02 m1v12x m2v22x
ється кінетична енергія: = + .
2 2 2
v1  — ?
Отриману систему двох рівнянь напишемо у вигляді
v2  — ?
m1 ( v0 − v1x ) = m2v2x ,

(
2 2 2
m1 v0 − v1x = m2v2x . )
Розділивши почленно друге рівняння на перше, отри-
маємо v0 + v1x = v2x . Підставивши цей вираз у  перше рів-
няння системи, дістанемо:
m1 − m2 2m1
v1x = v0 , v2x = v0 .
m1 + m2 m1 + m2
м кг м
Перевіримо одиниці: v1, 2  = ⋅ = .
с кг с
Визначимо значення шуканих величин:
0, 05 − 0,1 м 2 ⋅ 0, 05 м 
v1x = 3 ⋅ = −1   , v2x = 3 ⋅ =2 .
0, 05 + 0,1  с  0, 05 + 0,1  с 
Від’ємне значення v1x свідчить, що перша кулька
після зіткнення рухається зі швидкістю v1 = 1 м/с у  зво-
ротному напрямі.
Відповідь: v1 = 1 м/с, v2 = 2 м/с.

244
 Підбиваємо підсумки
Механічна робота A = Fs cosα виконується, коли тіло ру-
A
хається під дією сили. Потужність N = характеризує
t
швидкість виконання роботи. Енергія системи тіл харак-
теризує здатність цієї системи виконувати роботу (робота
пов’язана зі змінами потенціальної та кінетичної енергії).
mv 2
Кінетична енергія Wк = зумовлена рухом тіла, потен-
2
ціальна енергія  — взаємодією тіл або частин одного тіла
kx 2
( Wп = mgh для взаємодії між тілом і  Землею, Wп =
2
для деформованої пружини).
У замкненій системі тіл за відсутності сил тертя зберіга-
ється повна механічна енергія системи: Wк + Wп = const .
Для застосування законів збереження енергії та імпульсу
в  механічних явищах слід перш за все установити, чи є
система тіл замкненою. Якщо йдеться про зіткнення будь-
якого типу, то завжди можна застосовувати закон збере-
ження імпульсу (у векторному вигляді або в  проекціях).
Закон збереження енергії виконується для всіх замкнених
систем, але механічна енергія зберігається тільки за відсут-
ності тертя та непружних зіткнень.

Контрольні запитання
1. За якої умови механічна робота є від’єм­
ною? 2. Запишіть формулу для кінетичної
енергії тіла. 3. За яких умов зберігається
повна механічна енергія системи тіл? 4.  Як
змінюється потенціальна енергія тіла, коли
сила тяжіння виконує додатну роботу?
5.  Наведіть приклади пружних зіткнень.
6.  Наведіть приклади абсолютно непружних
зіткнень.

Вправа № 25 

1. Автомобіль піднімається до гірського пе- 4. М’яч підкинули вгору з  балкона на ви-

ревалу, збільшуючи швидкість руху. До-
датну чи від’ємну роботу виконують: а) сила
тяги, що діє на автомобіль; б) сила опору по-
вітря; в) сила земного тяжіння; г) сила пруж-
ності, що діє з боку дороги?
2. Автомобіль масою 1,2 т, що рухався зі
швидкістю 54 км/год, зупинився після галь-
мування. Визначте роботу сил опору рухові
під час гальмування.
3. Літак після зльоту піднявся на висоту
10  км і  розігнався до швидкості 720 км/год.
Порівняйте набуті літаком потенціальну та
кінетичну енергії.
соті 6 м над землею з  початковою швидкістю
12  м/с. На якій висоті над землею кінетична
енергія м’яча зменшилася в  4 рази? Ува-
жайте, що g = 10 м/с2.
5. М’яч масою 400 г кинули з верхівки стовпа
заввишки 5 м із  початковою швидкістю
10 м/с. Визначте кінетичну енергію м’яча пе-
ред самим падінням на землю. Опір повітря
не враховуйте; уважайте, що g = 10 м/с2.
6. На якій відстані від стовпа впав м’яч (див.
попереднє завдання), якщо його початкова
швидкість була напрямлена горизонтально?

245
 7. Під час розгону нерухомого автобуса до
швидкості руху 20 км/год виконано роботу
60 кДж. Яку роботу потрібно виконати після
цього, щоб збільшити швидкість руху авто-
буса до 40 км/год?
8. Амплітуда коливань тягарця на пружині
дорівнює 15 см. Коли тягарець перебуває на
відстані 9 см від положення рівноваги, швид-
кість його руху дорівнює 0,4 м/с. Визначте
максимальну швидкість руху тягарця під час
коливань.
9. Кулька масою m зазнала пружного цен-
трального зіткнення з  нерухомим кубиком
масою 3 m. У скільки разів зменшилася кіне-
тична енергія кульки?
Експериментальне завдання
Вивчіть зіткнення двох тіл однакової маси,
застосовуючи дві однакові монети. Для цього
перша монета може, наприклад, зісковзувати
з  похилої площини, а друга  — бути нерухо-
мою до зіткнення. Вимірявши переміщення
монет після зіткнення та коефіцієнт тертя
Фізика і техніка в Україні
Державне підприємство
«Виробниче об’єднання
Південний машинобудівний завод
ім. О. М. Макарова» (ВО Південмаш)
Провідне українське підприємство з виробни-
цтва ракетно-космічної техніки та технологій
оборонного, наукового та народногосподар-
ського призначення в місті Дніпрі. Виробляє
найекологічніші ракети-носії у світі.
Підприємство було утворено 21 липня
1944  року як автомобілебудівний завод.
У 1951 році завод перепрофілювали на серій-
ний випуск ракет Р-1, Р-2 та Р-5 розробки
Сергія Корольова. З 1954 року розпочато ви-
робництво балістичних ракет стратегічного
призначення Р-12, Р-16, Р-36 тощо розробки
КБ «Південне» під керівництвом Михайла
Янгеля. Починаючи з 60-х років ВО Півден-
маш стає виробником ряду унікальних кос-
мічних носіїв, а також космічних апаратів.
З 1986 по 1992 рік директором підприємства
був майбутній президент України Леонід
Кучма.
246
10. Тіло масою 5 г, що летіло в  горизонталь-
ному напрямі зі швидкістю 10 м/с, зазнало
центрального пружного зіткнення з  кулею
масою 20 г, підвішеною на довгій легкій мо-
тузці. На скільки підніметься куля внаслі-
док зіткнення? Уважайте, що g = 10 м/с2.
11. Скільки відсотків своєї кінетичної енергії
може втратити нейтрон унаслідок пружного
зіткнення з  практично нерухомим ядром
Дейтерію?
12. Два тіла із заданими масами та швидко-
стями руху зазнають зіткнення. Доведіть, що
максимальна кількість теплоти виділяється
за умови абсолютно непружного зіткнення.
між ними й поверхнею, обчисліть швидко-
 
сті обох монет і  їх імпульси p1 і  p2 відразу
після зіткнення. Перевірте, чи збігається на-
  
прям сумарного імпульсу p = p1 + p2 з напря-
мом початкової швидкості першої монети.
Нині ВО Південмаш серійно виробляє супут-
ники та космічні системи «Зеніт» — ракетно-
космічний комплекс для виводу на орбіту ко-
рисного вантажу масою до 12 т. Здійснено 28
успішних запусків ракети-носія «Зеніт-3SL»
із закордонними комерційними супутни-
ками за міжнародною програмою «Морський
старт». Проте не вся продукція підприєм-
ства пов’язана з космосом. Успішно освоєно
виробництво тракторів (трактори з маркою
ЮМЗ відомі в 11 країнах світу), тролейбусів
і трамваїв, автоматизованих ліній для харчо-
вої промисловості, сівалок, шасі для літаків.
§ 26. Межі застосування класичної
механіки

1 Чи може якась фізична теорія «пояснити все»

В основі класичної механіки лежать три закони дина-
міки, сформульовані І.  Ньютоном наприкінці XVII сто-
ліття. Тому класичну механіку називають також нью-
тонівською. Відкриття законів класичної механіки, як
і інших законів природи, стало узагальненням відомих на
той час результатів спостережень і експериментів.
Протягом перших двох століть свого існування кла-
сична механіка досягла величезних успіхів. Було пояс-
нено рух планет і  їх супутників, визначено причини при-
пливів і  відпливів, зв’язок між значенням прискорення
вільного падіння та густиною порід земної кори.
У XIX столітті виявилося, що рух Урана, сьомої пла-
нети Сонячної системи, дещо відрізняється від передбаче-
ного законами класичної механіки. Але астрономам і  на
думку не спало сумніватися в  правильності цих законів.
Вони припустили, що на Уран діє тяжіння доти невідо-
мого небесного тіла, орбіта якого розташована значно
далі від Сонця. На основі законів ньютонівської механіки
Д.  Адамс і  У.  Левер’є розрахували траєкторію руху цього
небесного тіла. Коли телескоп спрямували в  заздалегідь Д.  Адамс У.  Левер’є
передбачену точку на небосхилі, там дійсно виявилася «зі-
рочка». Так було відкрито восьму планету Сонячної сис-
теми  — Нептун. Це відкриття стало тріумфом класичної
механіки. Згодом, уже у  XX столітті, аналогічним чином
було відкрито Плутон (тоді його вважали дев’ятою плане-
тою Сонячної системи, нині ж «розжалували» до карлико-
вої планети).
Здавалося б, не залишилося місця для жодних сум-
нівів. Проте нагадаємо, що всі підтвердження висновків
класичної механіки стосувалися руху макроскопічних
тіл зі швидкостями, набагато меншими від швидко-
сті світла. Навіть швидкість руху Землі навколо Сонця
в  10  тисяч разів менша від швидкості світла у  вакуумі,
Швидкість світла у вакуумі
не залежить від
а  швидкості звичних для нас рухів ще набагато менші.
руху джерела
або прий-
2 Класична механіка та теорія відносності мача світла.
Наприкінці XIX  — на початку XX століття стали ві-
домі явища, які не вдавалося пояснити в  рамках кла-
сичної механіки. Наприклад, швидкість світла у  вакуумі
виявилася завжди однаковою, незалежно від руху дже-
рела світла та спостерігача. Це вдалося пояснити А.  Ейн­
штейну, який 1905 року створив спеціальну теорію від­
носності. Ця теорія містить нові погляди на простір і  час.

247

v
c спостерігача та неправильним для іншого. Змінюється
О швидкістю c світла у  вакуумі). Фізики давно навчилися
t
Рис. 26.1. Залежність швидкості
руху електрона від часу під час
розгону сталим електричним по-
лем: синя лінія  — за законами
класичної механіки; червона лі-
нія  — згідно із законами дина-
міки теорії відносності
Зверніть увагу!
Закони класичної механіки не-
можливо «відмінити» або «пере-
креслити». Адже отримані з цих
законів висновки підтверджені
безліччю експериментів. Просто
тепер ми знаємо, що класична
механіка не є «всемогутньою
та всеосяжною». Вона дозволяє
правильно описувати лише від-
носно повільні рухи тіл. Отже,
класичну механіку можна роз-
глядати як граничний випадок
загальної теорії. Це аж ніяк не
зменшує важливості класичної
механіки.
248
Навіть таке нібито просте твердження, що дві події від-
булися одночасно, виявляється правильним для одного
й форма законів динаміки.
Принципові розбіжності між висновками теорії від-
носності та класичної механіки проявляються для дуже
швидких рухів (коли швидкість v руху є порівнянною зі
розганяти заряджені частинки до таких швидкостей і  пе-
реконалися, що закони теорії відносності дійсно викону-
ються. З цих законів, зокрема, випливає: жодну частинку
неможливо розігнати до швидкості світла у вакуумі.
! Швидкість світла у  вакуумі є недосяжною для будь-
яких частинок речовини.
За законами класичної механіки електрон в  однорід-
ному електричному полі мав би рухатися зі сталим при-
скоренням. Отже, рано чи пізно швидкість його руху
могла б перевищити навіть швидкість світла у  вакуумі.
Насправді ж електрон рухатиметься з усе меншим при-
скоренням (рис. 26.1), як і передбачає теорія відносності.
Чи можна сказати, що відкриття теорії відносності «від-
мінило» закони класичної механіки? Ні в  якому разі!
Адже за малих швидкостей руху всі висновки цих двох
теорій збігаються. Зверніть увагу, що збігаються по-
чаткові ділянки обох графіків на рис. 26.1. Відмінності
з’являються тільки за дуже великих швидкостей.
Гравітаційні явища в  загальному випадку описує те-
орія, розроблена А.  Ейнштейном (загальна теорія віднос-
ності). У  граничних випадках, коли тяжіння є відносно
слабким, рівняння цієї теорії приводять до вже відомого
вам закону всесвітнього тяжіння.
3 Класична механіка та мікросвіт
На початку XX століття вчені вперше «зазирнули»
всередину атома. Вони швидко переконалися (див. § 15),
що пояснити «поведінку» електронів в  атомах на основі
законів класичної механіки не вдається. Так само немож-
ливо застосувати закони класичної механіки й до багатьох
інших ситуацій у мікросвіті.
Щоб пояснити явища в  мікросвіті, було створено нову
теорію — квантову механіку. Ця теорія здається новачку
 дуже дивною та складною, але саме вона дозволила пояс-
нити та передбачити численні явища, що виявилися «не-
підвладними» законам класичної механіки.
Ви напевно вже знаєте з курсу
Згідно із законами квантової механіки точно перед-
хімії про «електронні хмари»
бачити поведінку якоїсь мікросистеми (зокрема атома) в атомах. Таке уявлення
у  певних умовах узагалі неможливо. Можна визначити прийшло на зміну «орбітам
лише ймовірність певних подій. електронів», про які йшлося
Неможливо також одночасно та точно визначити коор- на початку XX століття
динати та швидкість руху частинки. Чим точніше визна- (рис. 26.2).
чимо координати, тим більшою буде похибка визначення
швидкості руху. Саме через це не можна надати однознач-
ний «прогноз» подальшого руху частинки. У квантовій
механіці втрачає смисл таке поняття, як траєкторія руху
частинки. Ця лінія нібито «розмивається» у просторі. Рух
мікрочастинки має багато спільного з  поширенням у  про-
сторі хвилі, яка теж «захоплює» певну частину простору.

а б

Ядро

Траєкторія Електронна
руху хмара
електрона Навколо фізики
Від створення класичної ме-
Рис. 26.2. Наочне зображення будови атома: а  — з  позицій кла-
сичної механіки; б — з позицій квантової механіки ханіки минула третина тися-
чоліття. За цей час людство
Отже, після створення квантової механіки стало зрозу- змінилося, горизонти науки
стали набагато ширшими.
міло: точно передбачити майбутній стан будь-якої системи
Чимало наукових поглядів
неможливо. Проте й квантова механіка не «перекрес-
тих давніх часів сьогодні ви-
лила» закони механіки класичної. У граничному випадку,
глядають наївними або зовсім
коли переходимо від мікроскопічних до макроскопічних неправильними. Проте навіть
об’єктів, із  рівнянь квантової механіки випливають такі створення таких сучасних те-
самі висновки, як і  з  рівнянь класичної механіки. Отже, орій, як теорія відносності та
класичну механіку можна розглядати як граничний випа- квантова механіка, не пере-
док квантової. Класична фізика є невід’ємною частиною креслило класичну механіку,
сучасної науки. Але це вже не «теорія всього», а розділ а лише обмежило сферу її за-
фізики, що розглядає рух макроскопічних тіл із  відносно стосування.
невеликими швидкостями.

Контрольні запитання
1. На яких законах ґрунтується класична
механіка? 2. Назвіть відомі вам досягнення
класичної механіки. 3. У яких випадках слід
застосовувати висновки теорії відносності за-
мість висновків класичної механіки? 4. Для
розгляду яких об’єктів потрібно застосову-
вати квантову механіку замість класичної?
5. Які явища правильно описує класична ме-
ханіка з  точки зору нинішніх наукових уяв-
лень?

249
 Підбиваємо підсумки розділу 5
«Рух і взаємодія. Закони збереження в механіці»

 ∆s
1 Ви дізналися про такі характеристики нерівномірного руху, як миттєва швидкість v =

 ∆v ∆t
і прискорення a = . Для прямолінійного рівноприскореного руху
∆t

vx = v0x + ax t ,  sx =
( v0 x + v x ) t = v ax t 2 vx2 − v02x
0x t + = ,  x = x0 + sx .
2 2 2ax

2 Ви довідалися, що причини та умови того чи іншого руху вивчає динаміка. Цей розділ ме-
ханіки ґрунтується на трьох законах, відкритих І. Ньютоном:

1-й закон Ньютона: 2-й закон Ньютона:

 3-й закон Нютона:
про існуванні інерціальних  F  
a= F1−2 = − F2−1
систем відліку m

3 Ви дізналися про гравітаційну взаємодію та закон всесвітнього тяжіння:

m1m2
F=G .
r2
4 Ви зрозуміли, що коли початкова швидкість тіла напрямлена горизонтально або під кутом
до горизонту і тіло рухається тільки під дією сили тяжіння, то


vx = const g = const
= Рівномірний + Рівноприскорений
Рух тіла по параболі
рух по горизонталі рух по вертикалі

5 Ви дізналися про алгоритм розв’язування задач динаміки.

6 Ви довідалися про важливий тип руху — коливання та про їх характеристики. Гармонічні

2π
коливання відбуваються за законом x = A cos ( ϕ 0 + ωt), де ϕ 0 — початкова фаза; ω = —
T
циклічна частота коливань. Для найпростіших коливальних систем:

Пружинний маятник

m
T = 2π
k

Математичний маятник

l
T = 2π
g

250
7 Ви дізналися про зв’язок між імпульсом сили й імпульсом тіла та про закон збереження
імпульсу:

Замкнена
     система тіл
p = mv , Ft = p − p0 Реактивний рух

  
p1 + p2 + … + pN = const

8 Ви довідалися про збереження повної механічної енергії замкненої системи тіл за відсут-
ності сил тертя: Wк + Wп = const . Формули для відповідних видів енергії: кінетична енергія
mv 2 kx 2
Wк = , потенціальна енергія Wп = mgh або Wп = .
2 2

9 Ви дізналися, що закони класичної механіки застосовні для руху макроскопічних тіл зі

швидкостями, набагато меншими від швидкості світла у вакуумі.

Фізика і техніка в Україні

Каденюк Леонід Кос­
тянтинович (народився
28 січня 1951 р.) —
перший космонавт
незалежної України,
Герой України. Пра-
цював космонавтом-
випробувачем групи
багаторазової косміч-
ної системи «Буран».
Пройшов підготовку
як командир «Бу-
рану», брав участь у відпрацьовуванні глі-
сади його зниження. Вивчив також космічні
кораблі «Союз», «Союз-ТМ», орбітальну
станцію «Салют», частково орбітальний
комплекс «Мир» та американський «Space
Shuttle».
Літав більш ніж на 50 типах та модифікаціях
літаків. Пройшов підготовку з проведення
наукових експериментів на борту космічних
літальних апаратів у найрізноманітніших
напрямах: біології, медицини, метрології,
екології, геології, астрономії, геоботаніки.
У 1995 році відібраний у групу космонавтів
Національного космічного агентства Укра-
їни. Пройшов підготовку до космічного по-
льоту на американському космічному кораблі
багаторазового використання як спеціаліст
із корисного навантаження.
З 19 листопада по 5  грудня 1997 року здій-
снив космічний політ на американському
кораблі «Колумбія». Під час польоту ви-
конував біологічні експерименти спільного
українсько-американського досліду, а також
експерименти Інституту системних дослід­
жень людини за темою «Людина і стан нева-
гомості».
Леонід Каденюк — генерал-майор Зброй-
них Сил України, заступник Генерального
інспектора генеральної військової інспекції
при Президентові України з питань авіації
і  космонавтики. Відзначений орденами та
медалями України.

251
 Завдання для самоперевірки до розділу 5
«Рух і взаємодія. Закони збереження
в механіці»

1 (1 бал) Автомобіль, що рухався зі швидкістю 90 км/год, зупи-

нився після гальмування, яке тривало 20 с. Модуль прискорення
автомобіля під час гальмування дорівнював:
а) 0,22 м/с2; в) 1,25 м/с2;
б) 0,8 м/с ;
2 г) 4,5 м/с2.

2 (1 бал) Під час вільного падіння швидкість руху тіла збільши-

лася від нуля до 14 м/с. Тіло падало з висоти:
а) 1,4 м; в) 10 м;
б) 5 м; г) 14 м.

3 (1 бал) Куля набула прискорення 0,4 м/с2 під дією сили 0,6 Н.
Маса цієї кулі дорівнює:
а) 0,24 кг; в) 1,5 кг;
б) 0,67 кг; г) 4,2 кг.

4 (1 бал) Період коливань математичного маятника завдовжки

25 см приблизно дорівнює:
а) 0,15 с; в) 1 с;
б) 0,5 с; г) 2 с.

5 (2 бали) Велосипедист рухається на спуску рівноприскорено.

Протягом 8 с він збільшує швидкість свого руху від 6 до 8 м/с.
Пройдений протягом цього часу шлях становить:
а) 16 м; в) 64 м;
б) 56 м; г) 112 м.

6 (2 бали) На тіло масою 10 кг діють дві перпендикулярні сили,

модулі яких дорівнюють 60 і   25  Н. Тіло рухається з прискорен-
ням:
а) 8,5 м/с2; в) 5,5 м/с2;
б) 6,5 м/с ;
2 г) 3,5 м/с2.

7 14
(2 бали) Астероїд є однорідною кулею масою 7,5 ⋅10 кг і радіу-
Н ⋅ м2
сом 3,2 км. Гравітаційна стала дорівнює 6,67 ⋅10 −11 . При-
кг 2
скорення вільного падіння поблизу поверхні цього астероїда ста-
новить:
а) 0,5 мм/с2; в) 3 мм/с2;
б) 1 мм/с2; г) 5 мм/с2.

252
 8 (2 бали) Куля масою 50 г, що рухалася зі швидкістю 20 м/с, за-
знала центрального зіткнення з нерухомим бруском масою 80 г.
Брусок після зіткнення набув швидкості 10 м/с. Швидкість руху
кулі після зіткнення дорівнює:
а) 4 м/с; в) 8 м/с;
б) 6 м/с; г) 10 м/с.

 9 (3 бали) Координата тіла масою 600 г, що рухається вздовж

осі  Ox, змінюється за законом x = −8 + 0, 4t2 (значення всіх ве-
личин у формулі подано в СІ). Визначте роботу сил, що діють
на тіло, протягом перших 5 с руху.

10 (3 бали) Тіло масою 4 кг, підвішене на пружині жорсткістю

100  Н/м, відвели вниз та відпустили без поштовху. Через який
час воно повернеться до положення рівноваги?

11 (4 бали) Тепловоз рушає з місця поїзд із шести однакових ва-

гонів. Сила натягу зчеплення між тепловозом і першим вагоном
дорівнює 24 кН. Визначте силу натягу зчеплення між четвертим
і п’ятим вагонами.

12 (4 бали) Тіло кинули з початковою швидкістю 30 м/с під ку-

том  60° до горизонту. Визначте час польоту тіла та швидкість
його руху на висоті 25 м. Опір повітря не враховуйте; вважайте,
що g = 10 м/с2.

13 (5 балів) Робітник штовхає


по підлозі ящик масою 44 кг, при- a

кладаючи до нього силу F (див. рисунок). Визначте модуль F F
цієї сили, якщо ящик рухається рівномірно. Кут дорівнює 30°,
коефіцієнт тертя між ящиком і підлогою становить 0,3.

14 (5 балів) До легкої вертикальної пружини жорсткістю 160 Н/м

підвісили тіло масою 2 кг і відпустили його без початкової швид-
кості. Визначте швидкість руху тіла, коли воно опустилося на
10 см. Уважайте, що g = 10 м/с2.

! Звірте ваші відповіді з наведеними в кінці підручника. Позна-

чте завдання, які ви виконали правильно, і полічіть суму балів.
Потім цю суму поділіть на три. Одержаний результат відповіда-
тиме рівню ваших навчальних досягнень.

ренувальні тестові завдання з комп’ютерною перевіркою ви знайдете

Т
на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

253
Енциклопедична сторінка
Астероїди — це «малі планети», роз-
міри яких не перевищують 1000 км. Через
своє слабке тяжіння вони не мають атмо­
сфери, водної оболонки та складної внутріш-
ньої структури, характерної для «великих»
планет. Однак останнім часом астрономи
звертають все більше уваги на астероїди,
а в засобах масової інформації обговорюється
«астероїдна небезпека».

Іда та її супутник Дактиль

(маленька світла пляма
праворуч від Іди)

Астероїд Веста
Астероїд Ерос
525,4 км
Астероїд Церера
946 км

Спостереження за допомогою сучасних
телескопів і з космічних апаратів дали ба-
гато цікавої інформації щодо астероїдів. Їх
поверхні відбивають від 3 до 50  % світла,
що на них падає. Отже, астероїди можуть
бути як практично чорними, так і світлими.
Форми ж астероїдів напрочуд різноманітні:
адже тільки достатньо сильне тяжіння надає
небесному тілу кулеподібної форми.
Протягом останніх 25 років з’явилися
й докази того, що астероїди можуть мати
власні супутники. У 1993 році автоматич-
ний космічний апарат «Ґалілео» (США)
пролетів повз астероїд Іда (орбіта цього ас-
тероїда розташована між орбітами Марса
та Юпітера). Іда має неправильну форму, її
розміри приблизно 60 × 25 × 19 км; приско-
рення вільного падіння поблизу її поверхні
становить 1 см/с2. Апарат, що пролетів на
відстані 2400  км, зафіксував супутник Іди.
Розмір цього супутника лише 1,4 км, він
обертається навколо Іди на відстані близько
100 км. Супутник назвали Дактиль. Він став
першим відкритим супутником астероїда.
Але не останнім.

Астероїд Діоніс було відкрито тільки 1984 року,

хоч він зближається із Землею кожні 13 років.
Його розмір менше ніж 1,5 км.
Астероїд Діоніс за розміром менший від одного
прольоту моста Золоті Ворота (Сан-Франциско,
США), проте містить корисних копалин майже
на 3 трлн доларів.
І таке маленьке небесне тіло, як виявилося, теж
має свій супутник! Цей супутник розміром близько
300 м обертається навколо Діоніса на відстані
менше ніж 4 км. Така «іграшкова» система є  ціка-
вою ілюстрацією закону всесвітнього тяжіння.

254
 Не менш цікавою є інша ілюстрація — так звані припливні
ефекти. Це ефекти, пов’язані із залежністю сил тяжіння від
відстані між тілами (тобто з неоднорідністю поля тяжіння).
Відомо, що тяжіння Місяця та Сонця викликає в океа-
нах Землі припливи та відпливи. Аналогічні явища
спостерігаються і в земній корі, і в атмосфері. Менш
відомо, що саме через такі явища Місяць уже давно
повернутий до Землі однією стороною та потроху
віддаляється від нашої планети.
У 1993 році було відкрито нову комету, яка
отримала імена своїх відкривачів — подружжя
Шумейкерів і Д. Леві. Проте вже наступного
року комета Шумейкерів — Леві припинила
своє існування, зіткнувшись із Юпітером.
Це  був перший зафіксований факт зіткнення
двох небесних тіл Сонячної системи.
Уже на момент відкриття комета являла со-
бою низку окремих фрагментів. Розрахунки по-
казали, що вона ще до першого спостереження,
у 1992 році, пройшла поблизу Юпітера (на відстані
15 тис. км). Припливні ефекти, зумовлені могутнім
тяжінням Юпітера, розірвали ядро комети на 21 окре-
мий фрагмент. Ці фрагменти розмірами до 2 км уна-
слідок неоднорідності поля тяжіння розтяглися «ланцюж-
ком» завдовжки 200 тис. км. Вони бомбардували поверхню
Юпітера по черзі протягом шести земних діб. Це «бомбарду-
Південна півкуля Юпітера вання» астрономи передбачили та спостерігали — спочатку
з плямами — слідами з  того самого апарата «Ґалілео», що перебував поблизу Юпі-
зіткнень тера, а потім наслідки зіткнень спостерігали й із Землі.

Фрагменти комети врізалися в атмосферу Юпі-

тера з величезною швидкістю 64 км/с, викли-
кавши потужні спалахи. В одному з таких спала-
хів зафіксовано температуру до 24  000 К. Падіння
найбільшого фрагмента комети спричинило ви-
никнення в атмосфері Юпітера темної плями з роз-
мірами практично, як у Землі, та виділення енер-
гії, яка в 750 разів перевищує можливості усього
ядерного потенціалу, накопиченого на Землі.
Наведений на фотографії ланцюжок кратерів
на поверхні Ганімеда (супутника Юпітера) свід-
чить, що в більшості випадків безпосередньо перед
зіткненням з великим небесним тілом ядро комети
розривається через неоднорідність поля тяжіння
цього небесного тіла.

255
 Орієнтовні теми проектів
1. Дослідження падіння тіл у повітрі.
2. Дослідження падіння тіл у воді.
3. Застосування маятників у годинниках різного типу.
4. Пружні та непружні зіткнення в природі.
5. Внесок України в освоєння космосу.
6. Рух космічних апаратів під дією тяжіння Сонця, Землі та інших планет.
7. Припливні явища на Землі та в космосі.

Теми рефератів і повідомлень

1. Історія годинника.
2. Еталони часу — від найперших до сучасних.
3. Багатоступеневі космічні ракети.
4. Траса Кондратюка та пілотовані польоти на Місяць.
5. Всесвітнє тяжіння, темна матерія та темна енергія.
6. Закон всесвітнього тяжіння та сучасні уявлення про чорні діри.

Теми експериментальних досліджень

1. Застосування стробоскопічного методу і відеозаписів для вивчення нерівномірного
руху.
2. Дослідження коливань фізичного маятника.
3. Дослідження реактивного руху.
4. Виготовлення та випробування дії водометного двигуна.
5. Дослідження форми струменя води, що б’є під кутом до горизонту.
6. Дослідження траєкторій руху різних точок тіла, яке кинули під кутом до гори-
зонту.
Корисні поради, що допоможуть вам у роботі над проектом, рефератом і в проведенні
експерименту, ви знайдете на електронному освітньому ресурсі «Інтерактивне навчання».

256
 М ате р іа л и д о уз а гал ь н юва ль н их зан я т ь

§ 27. Фізика та екологія

1 Що таке екологія Трохи історії

Колись про цю науку знали тільки не дуже численні Термін «екологія» було за-
фахівці. Нині ж про екологію мало не щодня згадують лі- пропоновано 150 років тому,
карі та вчені, політики та інженери, репортери та викла- щоб дати назву науці про вза-
дачі. Зрозуміло, що всі ці такі різні за освітою та фахом ємодію живих організмів і їх
люди не можуть глибоко розбиратися в такій складній спільнот між собою та з навко-
науці. Проте річ у тім, що для широкого загалу змінився лишнім середовищем. Можна
сам зміст терміна «екологія». Поряд із традиційним його сказати, що екологія вивчає
розумінням дедалі ширше застосовують інше. Для біль- зв’язки між живою та нежи-
шості наших сучасників екологія — це уявлення про тех- вою природою.
ногенний вплив на навколишнє середовище та розробку
методів зменшення цього впливу. Ідеться, зокрема, про
забруднення навколишнього середовища. Отже, екологію
зазвичай пов’язують з його охороною.
Значну роль у розвитку сучасних екологічних понять
відіграли ідеї В.  І.  Вернадського (рис.  27.1). У першій по-
ловині XX століття він розробив учення про ноосферу —
«сферу розуму». В основу цього вчення покладено ідею
про гармонійне входження людини та її господарської ді-
яльності в природний кругообіг речовин.
Дослідження сучасних учених переконливо показали,
що природу навколо нас слід розглядати як цілісний
комплекс, втручання в який має бути дуже обережним.
Інакше діяльність людей матиме непередбачувані та неба-
жані наслідки, у тому числі й згубні для самого людства. Рис. 27.1. Володимир Іванович
Головна задача прикладної екології — розробка прин- Вернадський (1863–1945 рр.) —
ципів раціонального використання природних ресурсів. видатний філософ та природозна-
вець, засновник кількох нових
Складність природних екологічних систем зумовлює наукових дисциплін і Української
складність прогнозування їх змін. Хоч таке прогнозу- академії наук
вання здійснюється на базі цілого комплексу наук і сучас-
ного математичного моделювання, самі вчені не схильні
перебільшувати надійність своїх прогнозів.

Для порівняння нагадаємо: у здій-

сненні такого звичного для нас
прогнозу погоди задіяні супутни-
кові спостереження, безліч метео-
станцій по всій Землі та метеозон-
дів, суперкомп’ютери тощо. І все  ж
таки більш-менш надійно прогно-
зувати погоду більше ніж на два
тижні поки що не дуже вдається…

257

Рис. 27.2. Смог над дорогами
в Китаї
Рис. 27.3. Радіоактивне забруд-
нення великих територій після
аварій на Чорнобильській та
Фукусімській АЕС даватиметься
взнаки ще протягом сотень років
258
2 Чим фізика «завинила» перед екологією
Прикладів небажаних наслідків втручання людини
в  природні процеси можна навести доволі багато. Такі
втручання траплялись і в давнину (наприклад, вирубка лі-
сів для звільнення місця під пасовища). Проте найбільша
кількість сумних прикладів припадає на XX століття. Ба-
гато які з цих прикладів у свідомості людей тісно пов’язані
з досягненнями фізики та їх втіленням у техніці.
Свого часу вдосконалення теплових двигунів зробило
можливим створення автомобіля. Нині ж саме надмірна
кількість автомобілів значною мірою спричиняє забруд-
нення повітря великих сучасних міст. Вихлопні гази автомо-
білів утворюють нижній шар смогу (своєрідного поєднання
диму, туману та пилу), що викликає в людини подразнення
слизових оболонок, алергічні реакції, приступи бронхіаль-
ної астми. Смог знижує видимість (рис. 27.2).
Досягнення фізики стали основою створення сучасної
швидкісної авіації та зробили можливими космічні по-
льоти. Протягом доби або й швидше людина може пере-
міститися практично в будь-яке місце на планеті. Проте
згадаємо, що кожний політ сучасного авіалайнера — це
десятки тонн спаленого гасу та значне забруднення ат-
мосфери продуктами його згоряння. А кожний космічний
старт дає набагато більше шкідливих викидів.
XX століття часто називали століттям електрики.
Електрика завдяки відкриттям М.  Фарадея, Н.  Тесли та
інших учених упевнено ввійшла в наше життя, зробила
його легшим і приємнішим. Проте знадобилося виробляти
щорічно більше й більше електроенергії. Отже, потрібно
було будувати все більше теплових і гідроелектростан-
цій, а згодом — і атомних. Ви вже знаєте про шкідливі
наслідки спалювання вугілля, нафти та газу — кислотні
дощі та збільшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері.
Згідно з поширеною теорією глобальне потепління, яке ми
спостерігаємо, пояснюється саме парниковим ефектом від
вуглекислого газу.
Відомі вам і трагедії Чорнобиля та Фукусіми. Радіо-
активне забруднення великих територій після аварій да-
ватиметься взнаки ще протягом сотень років (рис. 27.3).
Проблема ж безпечного зберігання радіоактивних відходів
стає з часом дедалі гострішою.
Прихильники розвитку гідроенергетики протиставля-
ють її тепловій і атомній енергетиці як нібито зовсім не
шкідливу для навколишнього середовища. На жаль, це не
повністю відповідає істині.
Гребля великої гідроелектростанції спричиняє збіль-
шення рівня води в річці та затоплення навколишніх
низин (це зазвичай найбільш родючі землі), піднімання
рівня ґрунтових вод і заболочування місцевості, загибель
 риб у річці, зміну мікроклімату (рис.  27.4). Під час екс-
плуатації великої гідроелектростанції рівень води нижче
греблі цієї електростанції зазнає різких коливань, підні-
маючись і опускаючись на кілька метрів. Що ж до рівня
води у водосховищі, то він змінюється не за звичними
природними циклами, а за командами диспетчера.
Унаслідок цього екологічна рівновага порушується,
умови існування живих організмів у воді різко зміню-
ються. Маса синьо-зелених водоростей у деяких місцях
перевищує 50 кг на квадратний метр. Коли ці водорості
відмирають і розкладаються, різко зменшується вміст
кисню у воді, виділяються отруйні речовини. Гине риба,
а воду не можна використовувати навіть у технічних ці-
лях! «Жертвою» гідроенергетики стала, наприклад, така
велика річка, як Волга: вона перетворилася на ланцюжок
водосховищ із малопомітною течією.
Чи так уже «винні» фізика та фізики в усіх цих не-
гараздах і багатьох інших? Наука надала людству нові ве-
ликі можливості. Але необережне використання цих мож-
ливостей дійсно спричиняє багато проблем. Дуже важливо
навчитися їх уникати, інакше ці проблеми зростатимуть
із розвитком науково-технічного прогресу.

3 Чому сучасна екологія неможлива без фізики

Нині світова спільнота демонструє готовність витра-
чати значні кошти та здійснювати широкомасштабні за-
ходи для збереження навколишнього середовища. Стало
зрозумілим, що кінець кінцем ідеться про збереження
умов для існування людства. Але виникає запитання: що
саме треба робити?
Відмовитися від досягнень науково-технічного про-
гресу (наприклад, просто зупинити електростанції) ніхто
не погодиться. Отже, необхідно знайти шляхи отримання
потрібної кількості матеріальних благ із мінімальним
впливом на природне середовище. І тут необхідна допо-
мога сучасної науки. Важливу роль у вирішенні екологіч-
них проблем може відіграти саме фізика.
Шляхи вирішення деяких проблем у цілому вже зро-
зумілі, проте потрібна наполеглива праця протягом три- Рис. 27.4. Наслідки експлуатації
гідроелектростанції
валого часу. Це стосується, наприклад, проблеми шкід-
ливих викидів автомобілів. Такі викиди зникнуть, якщо
замінити двигуни внутрішнього згоряння на електрич-
ні. Раніше це здавалося неможливим через відсутність по-
тужних і доступних за ціною акумуляторів для живлення
електродвигунів. Але науковий прогрес зробив створення
таких акумуляторів цілком реальним.
Сучасний електромобіль легко розвиває швидкість
понад 100 км/год, заряджений акумулятор дозволяє

259

Рис. 27.5. Сучасний електромобіль
Рис. 27.6. Промислові вітрогенера-
тори в Північному морі
Рис. 27.7. Одна з найбільших со-
нячних електростанцій у світі —
«Айвонпа» (США, Каліфорнія)
260
проїхати більше ніж 200 км (рис. 27.5). Цього вже достат-
ньо для руху містом, а новітні нанотехнології обіцяють
створення й акумуляторів зі значно кращими характерис-
тиками. Навіть не очікуючи на ці покращення, розвинуті
країни всіма засобами стимулюють перехід на електромо-
білі. Наприклад, уряд Німеччини вже поставив амбіційну
мету  — 2020 року в країні має бути мільйон електромо-
білів. За таких темпів розвитку жителі німецьких міст
скоро дихатимуть набагато чистішим повітрям.
Значно важче позбавитися шкідливих викидів від те-
плових електростанцій, які спалюють щороку мільярди
тонн палива, виробляючи дві третини всієї електроенер-
гії у світі. Але й тут уже багато чого робиться для поліп-
шення ситуації. Сучасні електрофільтри, у яких застосо-
вують коронний газовий розряд, видаляють із димових
газів до 99,5 % твердих частинок (золи). Використання
технології «шару, що кипить» дозволяє досягти більш
пов­ного згоряння палива та зменшення шкідливих ви-
кидів.
З точки зору екології, найкращим виходом була б від-
мова від теплової енергетики або хоча б від збільшення за-
гальної потужності теплових електростанцій. Поки що це
не вдається, але робота в зазначеному напрямі ведеться.
Важливим є використання поновлюваних джерел енергії,
у першу чергу вітру та Сонця.
Розвинуті країни демонструють серйозне відношення
до цих галузей енергетики: удосконалюються вітрогенера-
тори, законодавство стимулює їх застосування. Нині в Да-
нії за допомогою вітрогенераторів виробляють 42  % від
усієї електроенергії, у Португалії — 27 %, загалом у Єв-
ропейському Союзі  — 7,5 %. Уже 85 країн світу застосо-
вують вітроенергетику на комерційній основі (рис. 27.6).
Розвиток сонячної енергетики поки що відбувається
повільніше. Проте сонячна енергетика вже зараз дає
майже 1 % від світового виробництва електроенергії.
Перспективи ж цієї галузі енергетики безумовно великі.
Адже на Землю падає величезний потік енергії сонячного
випромінювання. Якби ми могли збирати та використо-
вувати всю сонячну енергію, що падає на ділянку пустелі
розмірами 50 × 50 км, то отримали б електричну потуж-
ність, більшу за сумарну потужність усіх електростанцій
світу! Експерти Міжнародного енергетичного агентства
прогнозують, що через 40 років від 20 до 25  % світового
виробництва електроенергії припадатиме на сонячні елек-
тростанції. Це дозволить зменшити щорічні викиди вугле-
кислого газу на 6 млрд тонн (рис. 27.7).
Є принципова можливість ліквідувати (або принаймні
суттєво зменшити) і шкідливі викиди від авіаційних дви-
гунів і ракет-носіїв. Уже здійснив перший політ навколо
 земної кулі — щоправда, із зупинками — «електричний лі-
так»  (рис.  27.8). Нехай він поки що не може конкурувати
з  українською «Мрією» або американським «боїнгом», але ж
технічний прогрес іде безупинно.
Уже є приклади успішного застосування для ракет-носіїв
замість шкідливих видів палива рідких водню та кисню. Таке
паливо не тільки виділяє велику енергію, а  є цілком безпеч-
ним для навколишнього середовища. Єдиний продукт, що ви-
кидається, — чиста вода.
Отже, людство може вже зараз частково або повністю ви-
рішувати проблеми екологічної безпеки. Але для цього по- Рис. 27.8. Швейцарський літак
«Solar Impulse 2» на сонячних
трібні великі кошти та плідна співпраця науковців, інженерів батареях
і владних структур. Якби можна було сьогодні спрямувати
на екологічну безпеку хоча б чверть тих коштів, що витра-
чаються на зброю, то результати були б помітні вже через
кілька років. Рано чи пізно людство має піти цим шляхом.
І внесок фізичної науки тут буде чи не найважливішим.

Контрольні запитання
1. Які проблеми вивчає екологія? 2. Назвіть уже зараз зменшити негативний вплив діяль-
шкідливі для природи наслідки роботи су- ності людства на навколишнє середовище?
часної енергетики. 3. Які заходи дозволяють

§ 28. Еволюція фізичної картини світу

1 Що таке фізична картина світу Навколо фізики

Він найщасливіший — сис-
Ви вже закінчили вивчення курсу фізики основної школи.
тему світу можна встано-
Отже, ви знаєте про закони природи значно більше, ніж найви-
вити тільки один раз.
датніші вчені 300 років тому. Річ не в  тім, що вони не знали
якихось формул чи законів. Просто вони зовсім інакше уявляли Лагранж про Ньютона
світ, у якому жили. Цей світ дуже різноманітний, його закони Щасливий Ньютон, щасливе
нині вивчають численні природничі науки. Проте найбільш дитинство науки! Природа
фундаментальні закони вивчає саме фізика. Тому фізична кар- була для нього відкритою
тина світу є дуже важливою складовою наших уявлень про світ. книгою, яку він читав без
То що ж таке фізична картина світу? Ця картина узагаль- зусиль… В одній особі він
нює всі набуті знання про природу та її закони на основі певних поєднував експеримента-
філософських ідей, понять і принципів. Фізика розвивається тора, теоретика, майстра…
безперервно, але фізична картина світу подовгу лишається від- Він постав перед нами силь-
ним, упевненим і одиноким;
носно незмінною. Її зміни — виняткові події, протягом усієї іс-
його радість творення та
торії фізики відбулося лише кілька таких змін. Кожного разу
ювелірна точність проявля-
це означало революцію у фізиці та початок принципово нового ються в кожному слові та
етапу її розвитку. Кожна ж революція в  науці була пов’язана кожному рисунку.
зі зміною уявлень про матерію. Ставали іншими й погляди на
Альберт Ейнштейн
закони, що встановлюють зв’язки між явищами.

261
 2 Механічна картина світу
Ця картина склалася на основі уявлень стародавніх філо-
софів про атомну будову речовини, робіт Ґ. Ґалілея та дослі-
джень І. Ньютона, який сформулював головні ідеї та прин-
ципи механічної системи світу.
За цими принципами весь світ (і людина, що є його час-
тиною)  — сукупність безлічі неподільних частинок (атомів).
Отже, атоми визнаються за єдиний можливий вид матерії
(у світі є тільки атоми та порожнеча). Атоми перебувають
у  русі; саме відкриті ним закони руху Ньютон уважав фун-
даментальними законами, за якими існує весь світ. Таким
чином, усі події у світі відбуваються за законами механіки.
Поведінка частинок визначається їх масою та взаємодією між
ними. За принципом далекодії взаємодія передається миттєво
на будь-які відстані та не потребує якихось матеріальних
«посередників».

Закони механіки жорстко визначали хід усіх подій. Вони

не лишали місця для будь-якої випадковості. Французький
учений П. Лаплас проголосив, що якби хтось знав положення
та швидкості всіх атомів і сили їх взаємодії, то він міг би
точно передбачити майбутнє світу. Така позиція відводила
людині не дуже почесне місце у світі. Адже кожна людина
розглядалася лише як сукупність атомів, що рухалися за
певними законами. Принципової відмінності між людиною
та якимось механізмом не було. У цій картині світу людина
не мала жодного вільного вибору.
На базі механічної картини світу протягом XVII–
XIX століть було досягнуто великих наукових успіхів. Уда-
лося пояснити та передбачити багато явищ як на Землі, так
і в  межах Сонячної системи. Швидко розвивалася й техніка.
Ці досягнення справляли таке сильне враження на сучасни-
ків, що механічна картина світу вважалася універсальною та
всеохоплюючою.

262
 Проте спроби поширити механічні погляди та засто-
сувати їх для пояснення світлових, електричних і маг- Трохи історії
нітних явищ наштовхувалися на великі труднощі. Посту- Термін «поле» уперше засто-
пово складалися передумови для введення у фізику такого сував М. Фарадей усередині
принципово нового поняття, як поле. XIX століття, описуючи маг-
нітні явища. Спочатку це по-
няття було суто допоміжним,
3 Електромагнітна картина світу як і поняття про магнітні лінії
або силові лінії електричного
Наукова спільнота XIX століття не сприймала поле поля. Але в  роботах Дж. Мак-
як реальність. Теорію електромагнітного поля розгля- свелла, творця теорії електро-
дали як суто математичну. Вона нібито лише дозволяла магнітного поля, це поле вже
обговорюється як цілком ре-
отримати правильні рівняння для описання електрич-
альний об’єкт вивчення.
них і магнітних явищ. Тільки після доведення існування
електромагнітних хвиль, яке передбачив Максвелл, си-
туація почала швидко змінюватися.
Визнання існування поля означало відмову від теорії
далекодії. Якщо передача електромагнітної взаємодії від-
бувається через поле, то заряджена частинка не може мит-
тєво «відчути» переміщення іншої зарядженої частинки,
що перебуває на певній відстані. Зміна взаємодії між час-
тинками є наслідком змін електромагнітного поля, які пе-
редаються від точки до точки поля з певною швидкістю.
Швидкість електромагнітних хвиль і є швидкістю пере-
дачі електромагнітної взаємодії.
Оскільки поле, на відміну від ньютонівських части-
нок, є абсолютно неперервною матерією, то порожнечі те-
пер просто немає: у світі є тільки атоми та поля.
На цьому етапі розвитку (у ході створення кінетичної
теорії газів) у фізиці вперше з’явилося поняття ймовір-
ності. Щоправда, фізики ще сподівалися колись перейти
до описання молекулярних явищ на базі чітких однознач-
них законів, подібних до законів Ньютона.
Нова електромагнітна картина світу дозволила глибше
зрозуміти матеріальну єдність світу. Адже на базі тих са-
мих законів, що містяться в  рівняннях Максвелла, уда-
лося пояснити і електричні, і магнітні, і світлові явища.
Однак наприкінці XIX століття знов почали накопи-
чуватися серйозні труднощі. Це й загадки теплового ви-
промінювання тіл і випромінювання атомів, і тільки-но
відкриті фотоефект і радіоактивність. Електромагнітна
картина світу була неспроможна подолати всі ці труднощі.
У рамках електромагнітної картини світу з’явилося уяв-
лення про ефір як «світлоносне» середовище. Чим більше
накопичувалося експериментальних даних у цій галузі фі-
зики, тим складніше було їх узгодити з існуванням ефіру.
Доводилося «надавати» ефіру все більш дивних властивос-
тей. Поступово ставало зрозумілим, що рано чи пізно від
гіпотези про існування ефіру доведеться відмовитися.

263
 Трохи історії
Альберт Ейнштейн (1879–1955  рр.) — один із творців сучасної фізики.
Працював у Швейцарії, Німеччині, США. Створив спеціальну теорію
відносності, теорію тяжіння (загальну теорію відносності), теорію фото-
ефекту. Передбачив існування вимушеного випромінювання (на якому
ґрунтується дія лазера), розвинув статистичну теорію броунівського
руху, створив квантову статистику частинок із цілим спіном. Працю-
вав над проблемами космології, створенням єдиної теорії поля. Лау-
реат Нобелівської премії з фізики (1921 р., за заслуги перед теоретич-
ною фізикою та особливо за відкриття закону фотоелектричного ефекту)
та великої кількості нагород від академій практично всіх країн світу.
2005 рік був оголошений ЮНЕСКО роком фізики саме з нагоди століття
відкриття спеціальної теорії відносності Ейнштейном.

Остаточну крапку в цьому питанні поставила вже у XX сто-

літті спеціальна теорія відносності А. Ейнштейна. Створені
ним теорії дозволили пояснити загадкові властивості швид-
кості світла у вакуумі та глибоко пояснити природу всесвіт-
нього тяжіння. Проте ні в  кого не викликало сумніву, що на
порозі — нова наукова революція. Отже, і якась нова фізична
картина світу.

4 Сучасна фізична картина світу

На початку XX століття стало зрозумілим, що закони
класичної механіки Ньютона та класичної електродинаміки
Максвелла мають певні межі застосування. Їх дію довелося
«обмежувати», щоб пояснити будову атома, закони фото-
ефекту тощо.
Чергова революція у  фізиці відбулася протягом перших
десятиліть XX століття. У ході цієї наукової революції вини-
кли квантова механіка та квантова електродинаміка. Сфор-
мувалися нові глибокі уявлення про природу.
Ґрунтовне вивчення квантової теорії в  багатьох із вас ще
попереду. Тому ми не можемо детально обговорювати те нове,
що прийшло в  науку з цією теорією. Обмежимося кількома
штрихами нової картини світу.
Сучасна фізична картина світу поєднує знання про всі
фізичні об’єкти — від елементарних частинок (до них тепер
можна віднести й кванти фізичних полів) до зір, галактик
і Всесвіту в цілому.
Найбільш важливими законами, які об’єднують усі
явища, є закони збереження (імпульсу, енергії, електрич-
ного заряду тощо). Можна сказати, що фундаментальні за-
кони — це певні «заборони»: усе, що не суперечить цим за-
конам, може відбуватися в  природі. А от точне передбачення
поведінки мікросистем неможливе: можна передбачити лише
ймовірності різних можливих подій. Це стало ясно тільки
у XX столітті та докорінно змінило всю філософію науки.

264
 Відповідно до сучасних наукових уявлень навіть най-
менші структурні одиниці матерії не є вічними та незмін-
ними, вони зазнають перетворень. Зазнає змін і Всесвіт,
який колись здавався вічним і незмінним. У XX столітті
було встановлено, що Всесвіт виник близько 14 млрд років
тому, цю подію називають Великим Вибухом. Чому тра-
пився Великий Вибух, що існувало до нього — одна з чис-
ленних загадок природи. А от подальший розвиток подій
сучасна наука здатна описати: від зниження температури
та утворення частинок речовини до утворення зір і  галак-
тик і віддалення галактик одна від одної. Фізичні закони
дозволили простежити типовий «життєвий шлях» зір.
У сучасній фізичній картині світу зникла прірва між
частинками-«точками» та полями, неперервно розподіле-
ними в  просторі. Рух частинок пов’язаний із поширенням
певних хвиль (їх називають хвилями де Бройля), а кожне
з  фізичних полів має свої кванти (найменші «порції», що
за властивостями аналогічні частинкам). Більше того, мож-
ливі перетворення речовини на поле або поля на речовину.
Усі взаємодії зводяться до чотирьох фундаментальних
взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, сильної та
слабкої. Уже відомо, що електромагнітна та слабка вза-
ємодії є проявами єдиної електрослабкої взаємодії.
Сучасна фізична картина світу вражає уяву, вона
здатна пояснити багато відомих явищ. Проте вона, без-
умовно, не є «остаточною» і багато чого не може пояснити.
Нещодавно доведено існування у Всесвіті темної мате-
рії та темної енергії. Їх природа досі невідома; існує велика
кількість теоретичних гіпотез, які виключають одна одну.
За сучасними оцінками, 96 % усієї маси у Всесвіті при-
падають саме на темну матерію та темну енергію. Отже,
здобуті протягом всієї історії людства наукові знання сто-
суються лише решти матерії (це тільки 4 %).
Як розвиватимуться події далі, передбачити немож-
ливо. Потрібні нові дослідження, створення та перевірка
нових теорій. Отже, тут черга за вами.
Процес пізнання світу триватиме доти, доки існува-
тиме людство. Ми не знаємо, як зміниться картина світу
після майбутніх відкриттів. Це має бути захоплююча кар-
тина. Але можна бути впевненими, що сучасну фізичну
картину світу не буде «перекреслено», вона має ввійти
в нову картину світу як її важлива частина.

Контрольні запитання
1. З яких елементів складався світ згідно
з  його механічною картиною? 2. Як зміни-
лися уявлення про передачу взаємодії з ви-
никненням електромагнітної картини світу?
3. Які процеси, що реально існують, уважали
неможливими до створення сучасної фізич-
ної картини світу?

265
 Відповіді до вправ і завдань для самоперевірки

Розділ 1. Електромагнітні явища до більшого соленоїда та виходу з нього.

5.  Кільце  Б підстрибне незалежно від на-
Вправа № 1. 2. Ліворуч; праворуч. 3. Без пряму струму в котушці. 6. У внутрішню
центрального вертикального стрижня рівно- енергію кільця, нагрітого індукційним
вага буде нестійкою, верхній магніт відхи- струмом.
литься в якийсь бік і впаде. 4. На цих суд-
нах багато сталевих деталей. 5. Величезні Завдання для самоперевірки
струми в каналах блискавок створюють
сильне магнітне поле. 6. Один зі способів — Номер завдання 1 2 3 4 5 6 7 8
піднести перший брусок кінцем до середини Відповідь в б г а а г в в
другого; інший спосіб — підвісити бруски за
середину та спостерігати за їх орієнтацією. 9. Сила Ампера напрямлена ліворуч.
10.  Магнітна індукції поля напрямлена пер-
Вправа № 2. 1. Біля магнітного полюса пендикулярно до площини рисунка до нас.
або в районі сильної магнітної аномалії. 11.  Провідники відштовхуються. 12. Лі­
3.  Струм тече перпендикулярно до площини воруч  — північний магнітний полюс, право-
рисунка до нас. 4. Струм тече витком проти руч  — південний. 13. Ліворуч — негативний
ходу годинникової стрілки. 7. Негативний полюс джерела струму, праворуч — позитив-
полюс — до клеми A, позитивний — до ний. 14. За положення перемикача C.
клеми C.

Вправа № 3. 1. Позитивний полюс — до

лівого кінця, негативний — до правого.
Розділ 2. Світлові явища
5.  Треба розмістити контакти над сталевим Вправа № 6. 1. а) Так; б) ні. 2. а) Ні; б) ні;
якорем. 6. 1,4 В. в) можна. 3. Ні. 4. У якомусь напрямі пер-
ший стовп має закривати другий і третій.
Вправа № 4. 2. За ходом годиннико-
5. Приблизно 1,3 с. 6. Див. рисунок.
вої стрілки, якщо дивитися зверху. 4. До
рейки 2. 5. Пружина почне коливатися (змен- Л1 Л2
шувати та збільшувати свою довжину), її кі-
нець періодично виходитиме з води. 6. 1,5 А.
7. 9,6 ⋅10 −14 Н. 8. Власний опір амперметра К Півтінь
має бути набагато меншим від опору дослі-
джуваної ділянки кола, опір вольтметра —
Півтінь Тінь
значно більшим. 9. Якщо заряд вільної заря-
дженої частинки дорівнює q, то сила струму
N q N q v 7. 1,5 м. 10. Повне місячне затемнення спо-
в провіднику I = = , де N — за-
t l стерігається майже на половині поверхні
гальна кількість вільних заряджених части- Землі, повне сонячне — на території на-
нок у провіднику. Отже, силу Ампера можна багато меншій. Тому ймовірність спостере-
N q v ження місячного затемнення набагато вища.
записати у вигляді FА = B l ⋅ sin α , тоді 11. Існування фаз Венери свідчить, що вона
l
на кожну вільну заряджену частинку діє не є світним тілом, а тільки відбиває со-
FА нячне світло. 12. Циліндр, висота якого до-
сила Лоренца FЛ = = q Bv ⋅ sin α .
N рівнює діаметру.
Вправа № 5. 3. Індукційний струм ви- Вправа № 7. 1. Розсіяним. 2. 30°. 3. Розмір зо-
никне тільки у випадку в. 4. Під час входу браження не змінюватиметься. 4.  Зображення

266
не зміниться; зменшиться ділянка, звідки
можна одночасно бачити все зображення.
7. Не більше ніж 2 м. 8. Урахуйте, що в дзер-
кальному зображенні ліве та праве міня-
ються місцями. 10. Щоб правильно визна-
чити поділку, на яку вказує стрілка, треба
дивитися в напрямі, перпендикулярному до
площини шкали. Коли цю умову виконано,
зображення стрілки накладається на саму
стрілку.
Вправа № 8. 1. 1,73. 2. 2 ⋅108 м/с. 3. Най-
більшу — середовище 2, найменшу — се-
редовище 3. 5. Рефракцією. 6. Рано-вранці
кут падіння сонячних променів на воду
великий, тому значна частина світла від-
бивається. 7.  Промені 2 і 3. 8. Червоне.
9.  0,4°. 10.  а)  Футболка найкраще відбиває
синє світло; б) скло найкраще пропускає це
світло. 11. За освітлення червоним світлом;
чорний квадрат із зеленим написом всере-
дині на зеленому аркуші. 12. Підказка: ши-
рокий пучок подумки розділіть на багато
вузьких та подивіться, що буде внаслідок
накладання спектрів, якщо кожний наступ-
ний спектр трохи зміщати.
Вправа № 9. 1. а) Лінза розсіювальна;
б) лінза збиральна. 4. а) 12 см, 1 см; б) 24 см,
2  см. 5. 8 см; 0,5 см. 8. Зображення уявне,
збільшене, пряме. 9. а) 21 см; б) 42 см;
в) 7 см. 10. 20 см.
9. Повне сонячне затемнення. 10. Більше ніж
25 дптр. 11. 6,7 дптр. 12. 15°. 13. 60 дптр.
14. 400 кд.
Розділ 3. Механічні та електромагнітні
хвилі
Вправа № 12. 1. 16 м/с. 2. 2 с. 3. 1,65 м;
7,5 м. 4. 9,9 м. 6. В обох випадках — право-
руч. 7. 96 м. 8. 4,8 м. 9. 1,1 км.
Вправа № 13. 3. 7500 МГц. 4. 60 м; 40 м.
5.  1,5 ⋅108 м/с. 6. 6 ⋅104 Н/Кл.
Вправа № 14. 1. Це радіохвилі. 2. Інфрачер-
воне випромінювання. 3. 1,6 мкс. 4.  120  км.
5. 40 000. 6. 25 с.
Завдання для самоперевірки
Номер завдання 1 2 3 4 5 6 7 8
Відповідь в г в б в г а в
9. Довжина звукової хвилі більша. 10.  Швид-
кість звуку в повітрі та сталі різна.
11. 750 МГц; 0,32 м. 12. У воді. 13. 85 і 115 км.
14. Швидкість другої хвилі менша на 1 %.

Вправа № 10. 2. Другий напис. 3. Не може.

4.  –4 дптр. 5. 10 см/с; 6 см. 6. 5 см; 20 дптр.
7. 40 м. 8. 20. 9. 80; 6,1 см. 10. На 4,8 см. Розділ 4. Фізика атома і атомного ядра.
Вправа № 11. 1. 38 кд. 2. Сила світла джерела Фізичні основи атомної енергетики
зеленого світла більша. 3. 30 лм. 4. Удень світ-
ловий потік відбитого світла значно менший, Вправа № 15. 1. Кілька сотень шарів. 2. Ці
ніж від зовнішнього світла. 5.  У  2,56  разу. ядра не містять нейтронів. 4. Позитивний
6. Освітленість Венери в  1,9  разу більша йон Літію Li + ; атом Літію. 5. 11
31 26
Y , 11 Z —
за земну, Нептуна  — у  900  разів менша. ізотопи Натрію; ядра нуклідів 34 31
14 X , 11 Y ,
7. 100 лк. 8. 1000 кд. 9. Збільшити в 1,44 разу. 42
10. У 3,15 разу. 12.  Освітленість у  точці A 22 Q містять по 20 нейтронів. 6. 75 %.
більша в 1,055 разу.
Вправа № 16. 1. Утворилося ядро 216 84 Po .
Завдання для самоперевірки
2.  Утворилося ядро 212 83 Bi. 3. 87,5  %. 4.  Ато-
Номер завдання 1 2 3 4 5 6 7 8 мів Цезію-137 буде більше у 8 разів.
5.  3,8 ⋅104 Бк. 6. 38,5 год. 7. П’ять a-розпадів
Відповідь г б г а в в б б
і два b-розпади.

267
 Вправа № 17. 1. 0,4 Гр. 2. 0,43 мГр. 3. На Вправа № 21. 1. 4 с; 20 с. 2. 100 м/с.
4,8 ⋅10 −4 °C . 4. 88 мР. 5. На 76 %. 3.  17  мкН. 4. 6 ⋅1024 кг. 5. 25 м. 6. 45 м.
7. 2,6 с; 8,4 м; 19 м.
6 1 3 4
Вправа № 18. 1. 3 Li + 1H → 2He + 2 He .
Вправа № 22. 1. 2,2 м/с2; 300 Н; 240 Н.
2. 147 N + 24He → 178O +
1 9 2 10 1
1H . 3. 4 Be + 1 H → 5 B + 0n. 2. 1,5 Н. 3. 1. 4. 11 г. 5. 840 Н. 6. 32 Н.
4. Ядро Криптону-95. 5. 2,1 кг.
Вправа № 23. 1. x = −0, 05 cos πt = 0, 05 cos (πt + π )
Завдання для самоперевірки
x = −0, 05 cos πt = 0, 05 cos (πt + π ); 1 м. 2. A1 = 0,1 м; A2 = 0,15 м;
Номер завдання 1 2 3 4 5 6 7 8 ν1 =
2
Гц; ν2 = 1 Гц; ω1 =
4π рад
; ω 2 = 2π
рад
;
3 3 с с
Відповідь б г а б а г а в π
ϕ 01 = 0; ϕ 02 = . 3. 1,6 кг. 4. 0,99 м. 5. 01:36.
2
9. 147 N + 10n → 146 C + 11H . 10. Позитивний йон 6. 1,6 і 0,9 м.
Аргентуму Ag + . 11. Чотири α -розпади й два
Вправа № 24. 1. Імпульс автомобіля біль-
β-розпади. 12. Приблизно 12 діб. 13. 62,5 %. кг ⋅ м кг ⋅ м
14. 1100 т. ший у 1000 разів. 2. а) 5 ; б) 35 ;
кг ⋅ м с с
в) 25 . 3. 0,4 м/с. 4. а) 0,48 м/с; б) 0.
с
5. 3,6 м/с. 6. 29 Н.
Розділ 5. Рух і взаємодія.
Закони збереження в механіці Вправа № 25. 2. –135 кДж. 3. Потенці-
альна енергія більша в 4,9 разу. 4. 11,4 м.
Вправа № 19. 2. Ліфт піднімається
5.  40 Дж. 6. 10 м. 7. 180 кДж. 8. 0,5 м/с.
з 1-го поверху на 4-й, а потім спус-
9. У 4 рази. 10. На 0,8 м. 11. До 89 %.
кається на 3-й поверх. 3. 36 км/год.
5.  0,5 м/с2. 6. 5 с; 65  м. 7. Рух тіл 2 і 3. Завдання для самоперевірки
8. vx (t ) = 3 − t . 9. ax = −1 м/с2; s = 13,5 м;
l = 22,5 м. 10. vx1 (t ) = 6 − 2t , vx2 (t ) = 2 + t . Номер завдання 1 2 3 4 5 6 7 8
11. а) 1,5 м/с і 1,5 м/с; б) 0 і 1,5 м/с. Відповідь в в в в б б г а
Вправа № 20. 1. а) Униз; б) униз; в) угору. 9. 4,8 Дж. 10. 0,31 с. 11. 8 кН. 12. 5,2 с;
2. 6,5 м/с2. 3. а) 1 Н; б) 3 Н. 4. 0,15 м/с2. 20 м/с. 13. 180 Н. 14. 1,1 м/с.

268
 Алфавітний покажчик
А — заломлення світла  71
Акомодація  93 — збереження імпульсу  230
Активність радіоактивного джерела  157 — збереження механічної енергії  238
Амплітуда коливань  220 — Ньютона
Аномалії магнітні  13 — — другий  200
— — перший  197
Б — — третій  202
Бекерель  157 — освітленості  107
В — прямолінійного поширення світла  55
Випромінювання  — радіоактивного розпаду  157
— альфа (α)  155 Зиверт  164
— бета (β)  155 Зіткнення 240
— гамма (γ)  133, 155 — абсолютно непружні 241
— інфрачервоне  133 — непружні  240
— рентгенівське  133 — пружні  240
— ультрафіолетове  133 — центральні  241
Зображення
Г — дійсне  64
Генератор електричного струму  40 — уявне  63, 64
Гіпотеза Ампера  19
Грей  164 І
Густина оптична  72 Ізотопи  151
Імпульс 
Д — сили  229
Далекозорість  95 — тіла  229
Двигун електричний  31 Індукція електромагнітна  37, 38
Джерело світла  50 Індукція магнітна  16
— протяжне  55 Інфразвук  123
— точкове  55
Дзеркало К
— плоске  62 Кандела  104
— сферичне  64 Колектор  32
Дисперсія  77 Коливання  219
Діамагнетики  22 Короткозорість  95
Довжина хвилі  121 Кришталик  92
Доза йонізуючого випромінювання Кут
— еквівалентна  164 — граничний повного відбивання  73
— експозиційна  164 — зору  94
— поглинута  164 Кюрі  166
Дозиметр  164 Л
Дослід (и) Лінза  83
— Ампера  14 — збиральна  83
— Ерстеда  8, 36 — розсіювальна  83
— Резерфорда  147 Лінії магнітної індукції (магнітні лінії)  11
— Фарадея  36 Лупа  96
Е М
Електромагніт  22 Магніт постійний  6
Електрон  146 Маса  199
Енергія механічна  237 Матерія  8
З Маятник  220
Закон (и) — математичний  224
— відбивання світла  62 — пружинний  220
— всесвітнього тяжіння  206, 207 Мікроскоп  99

269
 Н — рівномірний прямолінійний  187
Нейтрон  149 — рівноприскорений прямолінійний  190
Нуклід  151 Ряд радіоактивний  156
Нуклон  150 С
О Сила
Окуляри  96 — Ампера  27
Оптика  54 — Лоренца  27
— геометрична  54 — світла  104
— волоконна  74, 75 — тяжіння  198, 206
Освітленість  105 Сили ядерні  151
Осердя  21, 23 Синтез термоядерний  175
Система відліку  186
П — інерціальна  197
Парамагнетики  22 Соленоїд  21
Переміщення  186 Спектр  76
Перископ  63 Стала радіоактивного розпаду  158
Період Статор  32
— напіврозпаду  157 Струм індукційний  37
— коливань (хвилі)  120 Сцинтиляції  147
Півтінь  55
Поле Т
— електромагнітне  127 Телескоп  98, 99
— магнітне  7, 20 Температура Кюрі  22
— магнітне Землі  12, 13 Тесла  29
— однорідне  16 Тінь  55
Показник заломлення У
— абсолютний  71 Ультразвук  123
— відносний  71 Ф
Полюс магнітний  6 Феромагнетики  22
Потік світловий  104 Фокус
Правило — дзеркала сферичного  65
— лівої руки  27, 28 — лінзи  83
— правої руки  14 Формула тонкої лінзи  86
— свердлика  14
Прилади електровимірювальні  30
Х
Хвиля
Прискорення  190
— електромагнітна  128
— вільного падіння  206
— звукова  122
Промені параксіальні  65
— механічна  118
Промінь світловий  54
— поздовжня  120
Протон  149
— поперечна  119
Р Ч
Радіоактивність  154 Частота коливнь  220
Радіолокація  135 Число
Радіохвилі  133 — масове  150
Реактор ядерний  173 — зарядове  150
Реакція ядерна ланцюгова  170
Реле електромагнітне  24 Ш
Рентген  164 Швидкість  187
Рефракція  72 — миттєва  189
Рівнодійна  200 — середня  188
Ротор  32 — середня шляхова  188
Рух — хвилі  121
— механічний  186 Я
— реактивний  231 Ядро атома  148

270
 Зміст
Розділ 1. Електромагнітні явища Розділ 4. Фізика атома і атомного ядра.
§ 1. Магнітні явища. Магнітне поле. Фізичні основи атомної енергетики
Магнітна дія струму . . . . . . . . . . . . . . . . 6 § 15. Сучасна модель атома . . . . . . . . . . . . . 146
§ 2. Лінії магнітного поля. Магнітна § 16. Радіоактивність. Закон
індукція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 радіоактивного розпаду . . . . . . . . . . . 154
§ 3. Гіпотеза Ампера. Магнітні § 17. Йонізаційна дія радіоактивного
властивості речовин. випромінювання . . . . . . . . . . . . . . . . . 162
Електромагніти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 § 18. Ядерні реакції та атомна
Лабораторна робота № 1. Складання енергетика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168
та випробування електромагніту . . . . . 26
§ 4. Сила Лоренца та сила Ампера . . . . . . . 27 Підбиваємо підсумки розділу 4 . . . . . . . . . . 179
§ 5. Явище електромагнітної Завдання для самоперевірки
індукції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 до розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 180
Підбиваємо підсумки розділу 1 . . . . . . . . . . . 43 Енциклопедична сторінка . . . . . . . . . . . . . . . 182
Завдання для самоперевірки
до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Розділ 5. Рух і взаємодія.
Енциклопедична сторінка . . . . . . . . . . . . . . . . 46
Закони збереження в механіці
§ 19. Рівноприскорений рух . . . . . . . . . . . . 186
Розділ 2. Світлові явища § 20. Інерціальні системи відліку.
§ 6. Джерела й приймачі світла. Закони Ньютона . . . . . . . . . . . . . . . . . 196
Поширення світла . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 § 21. Закон всесвітнього тяжіння.
§ 7. Відбивання світла. Плоске дзеркало. Рух тіл під дією сили тяжіння . . . . . 205
Сферичні дзеркала . . . . . . . . . . . . . . . . 60 Лабораторна робота № 5. Дослідження
Лабораторна робота № 2. Дослідження
руху тіла, кинутого
відбивання світла за допомогою
горизонтально . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 214
плоского дзеркала . . . . . . . . . . . . . . . . . 70
§ 22. Рух тіла під дією кількох сил . . . . . . 215
§ 8. Заломлення світла. Дисперсія
§ 23. Пружинний і математичний
світла. Кольори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
маятники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219
Лабораторна робота № 3. Дослідження
§ 24. Імпульс. Закон збереження
заломлення світла . . . . . . . . . . . . . . . . . 82
імпульсу. Реактивний рух . . . . . . . . . 228
§ 9. Лінзи. Формула тонкої лінзи . . . . . . . 83
§ 25. Застосування законів збереження
Лабораторна робота № 4. Визначення
фокусної відстані та оптичної енергії і імпульсу в механічних
сили тонкої лінзи . . . . . . . . . . . . . . . . . 91 явищах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236
§ 10. Око та оптичні прилади . . . . . . . . . . . . 92 § 26. Межі застосування класичної
§ 11. Сила світла й освітленість . . . . . . . . . 103 механіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 247
Підбиваємо підсумки розділу 2 . . . . . . . . . . 110 Підбиваємо підсумки розділу 5 . . . . . . . . . . 250
Завдання для самоперевірки Завдання для самоперевірки
до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112 до розділу 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 252
Енциклопедична сторінка . . . . . . . . . . . . . . . 114 Енциклопедична сторінка . . . . . . . . . . . . . . . 254
Розділ 3. Механічні та електромагнітні хвилі Матеріали
§ 12. Механічні хвилі. Звук . . . . . . . . . . . .
118 до узагальнювальних занять
§ 13. Електромагнітне поле
і електромагнітні хвилі . . . . . . . . . . . 127 § 27. Фізика та екологія . . . . . . . . . . . . . . . 257
§ 14. Шкала електромагнітних § 28. Еволюція фізичної картини
хвиль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132 світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261
Підбиваємо підсумки розділу 3 . . . . . . . . . . 139 Відповіді до вправ і завдань
Завдання для самоперевірки для самоперевірки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 266
до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 140
Енциклопедична сторінка . . . . . . . . . . . . . . . 142 Алфавітний покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . 269

271
 Відомості про користування підручником
Стан підручника
№ Прізвище та ім’я Навчаль-
з/п учня / учениці ний рік на початку в кінці
року року
1
2
3
4
5

Навчальне видання
Гельфгат Ілля Маркович
«Фізика для загальноосвітніх навчальних закладів
з поглибленим вивченням фізики»
підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Провідний редактор І. Л. Морева. Редактор О. М. Костенко.
Художнє оформлення В. І. Труфен.
Технічний редактор О. В. Сміян. Комп’ютерна верстка С. В. Яшиш.
Коректор Н. В. Красна.
В оформленні підручника використані зображення, розміщені
в мережі Інтернет для вільного використання
Т470137У. Формат 84×108/16.
Папір офсетний. Гарнітура Шкільна. Друк офсетний.
Ум. друк. арк. 28,56. Обл.-вид. арк. 37,13.
ТОВ Видавництво «Ранок»,
вул. Кібальчича, 27, к. 135, Харків, 61071.
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 5215 від 22.09.2016.
Адреса редакції: вул. Космічна, 21а, Харків, 61145.
E-mail: office@ranok.com.ua. Тел. (057) 701-11-22, тел./факс (057) 719-58-67.
www.ranok.com.ua
З питань придбання продукції видавництва «Ранок» звертатися за тел.:
у Харкові – (057) 727-70-80, 727-70-77; Львові – (032) 244-14-36;
Києві – (044) 599-14-53, 377-73-23; Миколаєві і Одесі – (048) 737-46-54;
Вінниці – (0432) 55-61-10, 27-70-08; Черкасах – (0472) 51-22-51;
Дніпрі – (056) 785-01-74, 789-06-24; Чернігові – (0462) 93-14-30.
Житомирі – (067) 122-63-60; E-mail: commerce@ranok.com.ua

Папір, на якому надрукована ця книга,

безпечний для здоров’я з оптимальною білизною, вибілювався
та повністю рекомендованою без застосування
переробляється офтальмологами хлору

Разом дбаємо про екологію та здоров’я