Історія університетської освіти в Україні

Кожна країна, що дбає про своє майбутнє, хоче мати якщо не першокласну
систему вищої освіти, то принаймні один або кілька навчальних закладів
світового класу. Очевидно, що для їхнього визначення може
використовуватися не тільки словосполучення «університет світового класу»,
а й інші, що зазвичай вказують на досконалість і престиж університету,
наприклад, «передовий», «провідний», «відомий у світі», «визнаний у світі»
тощо.

Тисячолітнє існування університетів у всьому світі є підтвердженням їхнього

внеску в розвиток суспільства, незважаючи на значні розходження в
політичному устрої, культурі й економічному розвиткові різних країн.
Завдяки своїй різноманітній діяльності, основою якої завжди залишаються
освіта, виховання молоді й науково-дослідна діяльність, університети визнані
важливими суспільними інститутами. Це визнання є основою державної та
приватної підтримки вищої освіти, хоча вона завжди є недостатньою і часто
залежить від політичних коливань.

Підтримка вищої освіти завжди поєднується з подвійними вимогами до неї. З

одного боку, суспільство зацікавлене в системі масової вищої освіти для
великої кількості студентів, а з іншого, воно завжди прагне створювати
умови для університетів світового класу.

Університети відносяться до інституцій, які ніколи не старіють. Хто б не був

їхнім засновником — окремі люди чи держава, — університети завжди жили
своїм життям. Ідея університету бере початок з середньовічних обєднань
вчених, і якщо зосередитись на тих труднощах, які університетам доводилось
долати, їх існування можна порівняти з життям. Університети постійно
боролися за місце під сонцем. Боролися з релігійними інституціями, з
урядами, з власними факультетами та студентами, боролися за фінансування
та інтелектуальну свободу. Щоразу, як університети прирікались на розпуск,
починалось обговорення кризи університету. І все ж університети вижили,
хоча старше покоління завжди залишається невдоволеним рівнем існуючої
освіти.

Університети, як і всі соціальні інституції, — це живі організми, які постійно

розвиваються і вдосконалюються. Їх створюють не тільки установчі
документи та розпорядження, але й студенти та викладачі, що наповнюють їх
структури. З самого початку їх заснування університети зазнавали змін та
гострих криз. З часом почали піддавати сумніву саму необхідність їх
існування, особливо через технологічний прогрес та безперервне навчання,
які ніби-то перетворюють університети на застарілі інституції.
Кожна ідея має свою історію. Вона зароджується в певний час, поступово
визріває, поширюючись у просторі культури, трансформуючись згідно з
вимогами епохи, аж поки не набирає справжньої змістовної прозорості й
завершеності.
Початок університетської науки в Україні знаменувало виникнення наукових
осередків - теологічних шкіл, які засновували на українській землі та через
які пройшли цілі покоління представників різних верств українського
суспільства. Найвідомішою з них була Острозька академія, хоча довгий час
такою вважали Києво-Могилянську академію, яка майже 200 років
виконувала роль освітнього, наукового і мистецького центру, осередку
духовності українського народу та усієї Східної Європи.
Становлення Києво-Могилянської академії як вищої школи відбувалось в
умовах гострої боротьби православ'я й католицизму на Україні,серед
позитивних результатів якої можна назвати вивчення і вживання ученими
польської та латинської мов, використання у навчальних закладах польської
історіографічної думки тощо. Кращі представники української
історіографічної і публіцистичної думки кінця XVI - першої половини XVII
століття та вчені Академії пізнішого часу захищали дружні стосунки між
українським і польським народами. Одночасно вони відстоювали ідеї
рівності віросповідання, толерантності у релігійних стосунках.

У період нової та новітньої історії вища школа в Україні зазнала впливу

двох факторів. По-перше, освіта у тій частині України, що входила до
складу Росії, відбувалась в умовах абсолютної русифікації у той час, та в
регіонах України, які входили до складу Польщі, Австро-Угорщини і
Румунії. Це стосується і університетів, розташованих на цих територіях.
Другим фактором,що негативно впливав на розвиток університетської
освіти в Україні,був постійний суворий нагляд колоніальних властей за
діяльністю вищих шкіл.

На початку XX століття виникають нові неурядові навчальні заклади

університетського типу - науково-навчальні комплекси, які проводили
підготовку та перепідготовку кадрів, займались розробкою наукових проблем
і консультаційною роботою. У новій моделі були закладені основи
багаторівневої системи освіти: І ступінь – фундаментальна університетська
освіта, ІІ ступінь - професійна підготовка. Уперше в історії вітчизняної вищої
освіти у вузах університетського типу та у післяуніверситетській освіті
головна увага приділялась саморозвитку особистості
З середини 30-х років починається період уніфікації університетської освіти,
який полягав у скасуванні статутів університетів, а разом з тим - їх
самостійності, у розробці та затвердженні однотипних для всіх університетів
навчальних планів, програм. Це порушувало природній хід перетворення
університетів у науково-освітні і виробничі комплекси, що було характерним
для розвитку університетської освіти у Західній Європі.

У середині 70-х років було зроблено спробу удосконалення формування

висококваліфікованих спеціалістів в умовах університетів. У зв'язку з цим
намітились наступні тенденції: прагнення залучити студентів до наукової
діяльності, озброїти їх глибокими спеціальними знаннями і практичними
уміннями, ігноруючи при цьому професійну підготовку; значне підвищення
рівня професійної підготовки в університеті. У кінці 80-х років починає
запроваджуватись диференційованих підхід до підготовки випускників
університетів.

У 90-х роках відбувались значні зміни у змісті та структурі

університетської освіти. Почала проявлятись тенденція до встановлення
оптимального науково обґрунтованого балансу між дисциплінами різних
циклів, теоретичними і практичними блоками. У системах університетської
освіти більше уваги приділялося спеціалізації студентів, яка і
здійснювалась у багатьох університетах практично з перших курсів.

Серед стратегічних напрямів становлення вищої освіти України цього

періоду - розширення зв'язків учених України з провідними науковими
центрами зарубіжних країн; участь вищих навчальних закладів України у
міжнародних програмах академічного обміну та спілкуванні, розширення
можливостей для здобуття вищої освіти громадянами України у
навчальних закладах інших країн.