ЗМІСТ

Слово редактора Мистецька спадщина

Володимир Петрашик. Наближаючи Перемогу........................ 2 Оксана Ременяка. Ненаписаний життєпис
Алли Гербурт-Йогансен (листи Михайла Бойчука
Мистецтво і війна до Алли Гербурт) (продовження)..................................................90
Кореспондент редакції. «Софія-А» на підтримку Галина Хорунжа, Мар’яна Максимів. Бойчукіст
українських дітей, які постраждали Михайло Лезвієв: невідома спадщина (твори з колекції
від російської агресії..................................................................................4 та архіву ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького) (початок)..................94
Ольга Рафальська. «Спалах. Українська фотографія Володимир Кудлач. Дослідження феномену Михайла
сьогодні»...............................................................................................................8 Жука, або білим по чорному (закінчення)..............................98
Оксана Трипольська. У Парижі «Для України»......................... 22
Олександр Федорук. Милі мої маріупольці................................. 26 Думки вголос
Наталія Лісова. Війна мовою лендарту........................................... 32 Любов Волошин. Кілька рефлексій з приводу появи
Кореспондент редакції. Монумент «Мужність. Честь» у світ альбому рисунків і малярства Євгена Лисика....106
у Запоріжжі...................................................................................................... 38
Ольга Рафальська. «Сплав» – взаємодія металу, Наукова думка
простору і людини в умовах жорстких і страшних Мар’яна Максимів, Галина Хорунжа. Модернізм
для України..................................................................................................... 40 у ІІ Речі Посполитій: український аспект..............................108
Анастасія Швидюк. Скульптор Микита Зігура
Міжнародні ініціативи
повернув українцям «Мрію»............................................................. 56
Анастасія Ковалишин. Пам’ятний знак «Поет і птах»
Іванові Франку в Ловрані................................................................... 44
Ім’я в мистецтві
Іванна Павельчук. Університетські ініціативи
Олександр Федорук. Направду – то свято!....................................14
Академії образотворчих мистецтв ім. Я. Матейка
у Кракові під час війни в Україні................................................... 112
Сучасне мистецтво
Олександр Соловйов. Тенденції розвитку сучасного
Міжнародне мистецтво
українського мистецтва (2010-ті) (закінчення).....................18
Ольга Денисюк. Війна в Україні очима польського
художника Міколая Рейса.................................................................. 117
Творчий портрет
Галина Хорунжа. Юрій Дворник: «Бути собою»!..................... 48 Ювілеї
Олександр Федорук. Володимир Шолудько творить Кореспондент редакції. З висоти символу і знаку
Україні на славу!.......................................................................................... 52 (до 75-річчя Степана Давимуки)...................................................120
Галина Хорунжа. Михайло Красник: лінія горизонту..........58
Галина Хорунжа. Саня Шайкін: від застою Ex libris
до перебудови..............................................................................................64 Світлана Рибалко. Постімпресіонізм в українському
Орест Голубець. Світ образних асоціацій живописі ХХ століття.............................................................................. 124
Ірини Данилів-Флінти............................................................................66 Олександр Федорук. Освячення таланту.................................... 126
Іван Білан. Мовчазний образ війни Олександр Федорук. Студентові, виховникові
Олександра Сердюка..............................................................................70 цей посібник потрібний..................................................................... 128
Іван Білан. Воєнний сюрреалізм Ігоря Панчука....................... 72 Володимир Петрашик. Альбом, сотворений серцем.......130
Костянтин Чернявський. «Він і вона» Галина Іжинєць. Книга про модерне
Олександра Ніколаєвського........................................................... 122 об’єднання «АРТЕС»............................................................................... 132
Анастасія Швидюк. Ім’я, повернене в Україну........................134
Мистецтво молодих Оксана Сторчай. Іван Дряпаченко – художник,
Олена Гомирева. В саду мрій. Метафоричний живопис який малював дерево роду і народу:
Дмитра Доценка......................................................................................... 74 до 140-річчя від дня народження................................................ 136
Анастасія Швидюк. Життя українського народу
Максима Малильо..................................................................................... 76 Пам’ять
Роман Яців. Пам’яті Олега Федоровича Сидора..................... 138
Музеї та колекції Іван Салевич. Політ у світ перелітного птаха
Марія Скоблікова. Таємничий архітектор – граф з Вижницького гнізда.......................................................................... 140
Ігнатій Ледоховський..............................................................................78 Ірина Міщенко. Відійшов у вічність Ярослав Заяць..............141
Інна Дмитрук-Сорохтей. Реставратори: мистецтво Оксана Ременяка. Пам’яті Ганни Бойчук-Шепко..................142
під час війни (закінчення)...................................................................82
Презентації
Дослідження. Знахідки Ольга Погрібна-Кох............................................................................................ 36
Микола Бендюк. Ніл Хасевич – головний Юрій Сивирин......................................................................................................... 37
художник УПА (початок).........................................................................86 Василь Гудак.............................................................................................................69
Аттіла Коприва. Етапи відновлення родинного Микола Трегуб...................................................................................................... 143
будинку Адальберта Ерделі в Мукачеві.................................102 Іриней Юрчук....................................................................................................... 144
СЛОВО РЕДАКТОРА
Володимир Петрашик

Наближаючи Перемогу...

Як на полі бойових дій, так і в культурному просторі український народ складними,

але безповоротними кроками прямує до утвердження Перемоги над кровожерливим
ворогом. І вона неодмінно настане! Нещодавно Збройні сили України звільнили Херсон,
вже не за горами будуть звільнені Запорізька, Херсонська області, Донбас, а з часом
і Крим…

Україна продовжує також завойовувати Осінь в Україні пройшла зі значною кіль-

культурні ініціації на світовій артарені, на-
приклад, нещодавно в Національному
центрі мистецтва і культури Жоржа Помпі-
ду в Парижі було презентовано 164 твори
20 сучасних українських художників. Вар-
то зазначити, що здебільшого це твори
фото­мистецтва, концептуальні роботи та
відеоарт. Зокрема, окремі серії Сергія
Ануфрієва, Віктора Ратушного, Георгія Кі-
зевальтера та Олександра Шевчука, кон-
цептуальні акції Володимира Наумця й
Леоніда Войцехова, відеоарт Олександра
Ройтбурда та абстракції Олега Соколова,
а також фотографії харків’ян Євгена Пав-
лова і Олега Мальованого, твори київсько-
го концептуаліста Федора Тетянича, з мо-
лодшого покоління мистців – Жанни Кади-
рової, Нікіти Кадана, групи Р.Е.П. та  ін.
Направду історична подія!
У тій самій європейській культурній столи-
ці відкрилася виставка українського твор-
чого дуету Володимира Буднікова і Влади
Ралко «Pour L’Ukraine», а згодом цих самих
авторів у Празі з проєктом «21 робота для
України». Обидві експозиції сучасних
мистців спрямовані на підтримку ЗСУ, що
наближають Перемогу. Хвала Вам і подя-
ка, дорогі наші художники!
кістю різноманітних групових і моновис-
тавок різного характеру в різних містах
нашої незламної держави й поза її межа-
ми. І всі імпрези в один голос твердять:
«На підтримку України, її народу, воїнів…».
Здобутки вітчизняних художників пред-
ставлені в низці проєктів Музею сучасно-
го українського мистецтва Корсаків. По-
радував восени й Національний музей
«Київська картинна галерея», що відзна-
чав своє 100-річчя від дня заснування
двома цікавими виставками: «Анатолій
Криволап. Класичний живопис» та феєрія
ілюстрацій Андрія Чебикіна до видання
поем Овідія в перекладі Андрія Содомо-
ри, за ініціативи Степана Давимуки. «Про-
будився» Український дім з фантастични-
ми проєктами «Сплав» скульптора Н. Бі-
лика та фотовиставкою «Спалах», а далі
грандіозна за оригінальністю й подачею
імпреза «Світ Сковороди» тощо. Та ще ба-
гатьма іншими актуальними, гострими,
болючими культурними подіями дивує
сьогодні Україна.
Павло Гудімов приголомшив унікальним
проєктом «Хаос» (перший «Львівський
тиждень скульптури»), де учасниками ста-
ли 60 скульпторів з понад 200 творами

2

ХХ–ХХІ ст. Куратори проєкту, як завжди,
неординарно та концептуально підійшли
до ідеї втілення, адже скульптурні твори
були представлені з майстерень, фондів і
колекцій. Загалом, виставка порушила пи-
тання: чим є скульптура сьогодні, яке в неї
минуле та майбутнє? Важливо також те,
що до проєкту було залучено не лише
скульпторів, але й майстрів художнього
скла, металу, кераміки, дерева й навіть
текстилю. Як зазначив П. Гудімов, «такі ви-
ставки дають можливість скульпторам по-
дивитися на себе зі сторони та в компанії,
побути поруч з колегами, в аудиторії –
ознайомитись з явищем, яке, можливо,
стане, яскравим і самодостатнім у нашо-
му сучасному мистецтві».
Десята (ювілейна) бієнале історичного
живо­пису, організована патріотом, не-
втомним і беззмінним її куратором Олек-
сандром Мельником, прикувала увагу гля-
дачів до зал Національної спілки художни-
ків України. Проєкт «Україна від Трипілля
до сьогодення в образах сучасних худож-
ників» набув статусу національного свята
візуального мистецтва! Кількісно і якісно
сьогоднішнє бієнале вражає, понад
№ 3-4 22
300 творів більш ніж 200 авторів! Тим паче,
що експозиція присвячена сакральній
даті – славетному 300-літньому ювілею від
дня народження українського філософа
Григорія Сковороди. Огляду й аналізу біє-
нале наша редакція приділить детальну
увагу в окремому матеріалі, а мені хотілось
би наголосити на головному – значення
проєкту неоціненне, саме сьогодні його
учасники пишуть новітню, правдиву і
стражденну сторінку в українському мис-
тецтві.
Цей номер журналу знову ж таки про мис-
тецтво і війну, про розвиток національної
візуальної культури в період українсько-
російського протистояння. Часи, коли
Україна платить надто високу ціну за свою
свободу і незалежність. Маємо надію, що
настане новий 2023 рік і обійме брат бра-
та, батьки своїх дітей, сини матерів, а чоло-
віки дружин та в спільній молитві сядуть
за святковий Різдвяний стіл і скажуть одне
одному: «Христос Народився! Славімо Віктор Зарецький
Його!». Вурдалаки,
1985
З Новим роком, дорогі читачі! Полотно, олія
Слава ЗСУ! Слава Україні!
3
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Кореспондент редакції

«Софія-А» на підтримку
українських дітей,
які постраждали
від російської агресії
Видавництво «Софія-А» і його
талановитий очільник та
менеджер Максим Мельник
зробили чимало для видавничої
справи в Україні часів
незалежності.

Українські художники знають його й

­зав­жди вдячні за якісний друк чергових
альбомів та каталогів, організацію мис-
тецьких проєктів. Видавництво «Софія-А»
неодноразово організовувало цікаві й
оригінальні мистецькі проєкти в Націо-
нальному музеї Тараса Шевченка та інших
культурних локаціях України.

У 2022 р. видавництво «Софія-А» в період

з травня по січень 2023 р. виступило орга-
нізатором чотирьох благодійних виставок,
у підсумку зібравши близько чотирьох
мільйонів гривень. Під час цих проєктів
організація продає картини зі своєї колек-
ції та направляє кошти на допомогу дітям,
постраждалим від російської агресії.

Перша виставка пройшла в м. Вашингтоні

з 20 травня по 1 червня в «Українському
домі», за підтримки Посольства України в

Феодосій Гуменюк
Нас тут триста як
Андрій Антонюк скло – товариства
Благодать, 2013 лягло, 2005
Полотно, олія Полотно, олія

4
№ 3-4 22

5
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Зліва направо:
Марія Столяр, Пітер Коласанте,
Максим Мельник, Алла Роджерс
Вашингтон, 2022

США та особисто Надзвичайного і Повно-

важного Посла України у США пані Окса-
ни Маркарової.

Другий проєкт відбувся також у Вашинг-

тоні з 14 липня по 14 жовтня 2022 р. в при-
ватній галереї «L’Enfant Gallery». Власник
галереї Пітер Коласанте з радістю підтри-
мав пропозицію «Софія-А» щодо прове-
дення благодійної виставки й на запитан-
ня, який відсоток від продажу картин він
хотів би отримати, відповів: «Я так ненави-
джу Путіна, що не візьму ні копійки!».

Третя благодійна імпреза пройшла в

м.  Братиславі (Словаччина) з 6-го по
12 жовт­ня 2022 р. в Аукціонному будинку
«Artisan» за підтримки Надзвичайного і
Повно­важного Посла України в Словаччи-
ні Юрія Мушки та власниці галереї пані
Крістіни Герцег. Також 19 січня 2023 р.
пройшов четвертий благодійний аукціон
у США (м. Джексонвіл).

P. S.
Висловлюємо щиру подяку за підтримку
проєкту пані Марії Столяр; пані Оксані
Маркаровій; пану Пітеру Коласанте; пані
Аллі Роджерс; пану Юрію Мушці; пані Ве-
роніці Пазманьовій; пані Крістіні Герцего-
вій; пану Віталію Носі; пану Василю Ігнатку
та відділові митного оформлення № 3 в
Ужгороді – автомобільний митний пост.

We express our sincere gratitude for the

support of the project: Mrs. Maria Stolyar;
Mrs. Oksana Markarova; Mr. Peter Colasante;
Mrs.  Alla Rogers; Mr. Yuriy Mushka;
Ms.  Veronika Pazmanyova; Ms. Kristina
Herczegova; Mr. Vitaly Nosa; Mr. Vasyl Ignatkо
and customs clearance department No. 3 in
the city Uzhgorod – automobile customs post.

Відкриття виставки
Братислава, 2022

6
 № 3-4 22

Відкриття виставки у Вашингтоні Відкриття виставки

Зліва направо: Максим Мельник, Оксана Маркарова – Галерея «L’Enfant Gallery»
посол України в США, Марія Столяр Вашингтон, 2022
Вашингтон, 2022

Організатори
виставки
Галерея «ARTISAN»
та «GLATZOVA & CO»
Братислава, 2022

7
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Оля Рафальська,
мистецтвознавиця

«СПАЛАХ. Українська
фотографія сьогодні»
Світло крізь техніку лише холодно фіксує і все частіше замінює людський погляд, адже
залишає побачене й пережите недоторканим у доступному архіві пам’яті. Спалах світла
створює образ, спалах вогню знищує – різні прояви одного явища в одному проєкті.

Андрій Бойко Фотографія в сучасному світі вийшла на рі- душним художником, оператором, фото-
Місцевий хлопчик вень мистецтва, але перевершила його в графом, воїном за покликом душі, від не-
досліджує груди питанні швидкості й рішучості. Мистець можливості просто спостерігати. Чекати на
металу в пошуках творить душею, його переосмислення мистецьке переосмислення  – означає
військових трофеїв. формує нові образи, можливо, далекі, мож- втрачати цілісну оповідь тут і зараз. На
Фото з репортажу ливо, занадто близькі, метафоричні алюзії, перший план виходять якості мобільності
для сайту «Бабель», просякнуті власними переживаннями. та адаптивності мистця у спробі спіймати
що відтворює Проте це вимагає часу, якого просто не- реалії дійсності.
хроніку подій має, коли в країні кровоточить війна, адже
спроби захоплення дійсність викривлюється щосекунди. Війна Про збережену українцями історію влас-
Києва обпалює і нівечить миттєво; єдине, що ного болю і смутку, який принесла війна, –
Квітень, 2022 може врятувати від загибелі кожен цінний фотопроєкт «Спалах». Масштабна медіа-
Фотодрук момент, – це фотографія. Зроблена відчай- виставка, яка об’єднала фотоархів близько
п’ятдесяти фотографів, – твори людей, що
стали безпосередніми учасниками і свід-
ками, ризикуючи, не втратили мужності
працювати у складних умовах, щоб не було
шансу пропустити, не побачити чи забути.
Це понад п’ятсот фотографій, відібраних
куратором Олександром Соловйовим, ке-
рівником проєкту Алісою Гришановою та
творчою групою: Іриною Кравець і Анас-
тасією Уразбаєвою. Експозиція розгорну-
лася на трьох поверхах Національного
центру «Український дім» восени 2022 р.,
під час гострої фази російсько-української
війни. Медіаподія організована спільними
зусиллями Національного центру «Україн-
ський дім» та ГО «Платформа культурних
ініціатив» за підтримки Відділу преси, осві-
ти та культури Посольства США в Україні

8
 № 3-4 22
Мстислав Чернов
Фотожурналіст
Євген Малолєтка
біжить від вогню
палаючим
пшеничним полем
після російського
обстрілу під час
виконання завдання
за кілька кілометрів
від українсько-
російського кордону.
Харківська область,
29 липня, 2022
Фотодрук

та Української асоціації професійних фото- кий підхід. Оптична техніка, як і фарби, од-
графів. накова, проте досить цінним є те, у чиїх ру-
ках вона опиняється. Звісно, питання в
Фото війни під час війни. Отже, не можна умовах війни надзвичайно чутливе – що
не погодитися зі словами куратора Олек- вважати мистецьким, а що ні! Насправді,
сандра Соловйова: «Беззаперечно, це – час оглядаючи експозицію «Спалах», розумі- Роман Бордун
Фотографа»! І сенс цих слів розумієш, коли єш, що мова цього медіа зовсім не про це, Зруйнований
проходиш величезними залами Україн- а про особливе бачення, що виокремлює авіабомбою
ського дому, які показують одкровення на- кожну особистість фотографа, акцентує будинок у селі
шого сьогодення. Без прикрас, без штучної його вибір. Усім учасникам було приділе- Горенка
постановки, без викривлення чи ефектних но необхідну кількість простору й місця, Травень, 2022
ефектів. Це час фотографів, бо дійсність на- своєрідна мінігалерея для кожного, влас- Фотодрук
стільки спотворена, настільки знівечена, ний куточок, що увиразнює окремий зріз.
що вміщає невигадані миттєвості, формує
образи, що, зрештою, несуть саму квінте-
сенцію правди більше за будь-що навколо.
Фотографові, як і мистцеві, потрібно нава-
житись стати німим свідком, що вимагає не-
бувалої сили й мужності, адже багато учас-
ників проєкту спеціально йшли в епіцентр
подій, будучи не військовими, щоб зроби-
ти важливу справу. Але є і військові мистці,
що силою звитяги в умовах війни зали­
шають у пам’яті страшні миті реальності.

Необхідно відмітити працю всієї творчої

групи над медіапроєктом, яка зуміла пере-
глянути й відібрати із сьогоднішнього
безкінечного фотопотоку ті світлини, що
уособлюють собою не тільки важливі свід-
чення, але й мають багато в чому мистець-

9
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Акценти, кольори, теми, ракурси – невели-
Петро Чекаль кий арсенал художніх прийомів; те, чим
Похорони могли оперувати фотографи, щоб не ви-
військового, кривити реальності. Так перед очима гля-
Личаківське дача розкрилася застигла монументальна
кладовище призма війни, галерея образів та миттє-
Львів, 2022 востей, що має тисячі граней, бачених і ще
Фотодрук не розкритих. Серед обраних світлин мож-
ливо знайти нові й такі, які неодноразово
були оприлюднені. Сьогоднішнє медіа не
про мистецтво, а про життя. Винятковим
рішенням тектоніки проєкту «Спалах» ви-
явилось толерантне й тактовне ставлення
у відборі світлин до складної теми – зни-
щення життя. Куратор завжди створює
контекст і канву оповіді свого проєкту, а це
10
не просто, коли мова про справжні долі
українців. Інколи, як фахівець, запитуєш
себе – а чи взагалі можливий вибір у тако-
му випадку, чи є щось важливіше чи друго­
рядне, щось, що варто показати, а щось ні?
Які критерії для себе обрати в темі смер-
ті – непридуманої філософської конотації
чи одвічного мистецького дослідження
людського буття? Тут біль справжній, кров
справжня, смерть справжня… і бруд, що
несе російська нечисть. Тож знімаємо ка-
пелюха перед неймовірною складністю ку-
раторського завдання, з яким блискуче
справились.
Експозиція виставки «Спалах» витримана
на високоінтелектуальному рівні, просо-
чена емпатією, адже світлини сповнені
милосердя та людяності, з  повагою та ро-
зумінням. Це вирізняє підхід українських
і закордонних діячів до організації публіч-
ного простору глядача. Адже немає осо-
бистих пояснень різним рейтингам закор-
донних видань, які серед світлин, що освіт-
люють війну в Україні, обирають ті, які
«найкращі», «найвражаючі», «найтяжчі»;
навіть не здогадатись, чим керований та-
кий вибір. Це рейтинги на кшталт: «5 знім-
ків із Ірпеня та Бучі потрапили в топ-100
світлин 2022 року за версією журналу
“Time”» [1]. Натомість творці медіапросто-
ру «Спалах» уникнули прямого показу світ-
лин смерті… Лише в серці виставкового
центру можна знайти серію Михайла Па-
лінчака зі страшними, роздираючими
серце зображеннями мертвих мирних жи-
телів на узбіччі Житомирської траси, а та-
кож мертвих коней, що розбіглися з міс-
цевих конюшень. Проте дух смерті витає
майже на всіх світлинах.
Простежується драматургійна канва всієї
експозиції медіапростору «Спалах». Насам-
перед це багатомірні рефлексії авторів на
одне й те саме явище очима військових,
постраждалих, мирного населення, дітей і
дорослих, біженців, волонтерів, майстрів,
робітників, фермерів, літніх людей, виму-
шено переміщених осіб, кожного з нас –
це фото не війни! У кадрі – життя України у
війні.
Робота учасників медіа неоціненна для су-
часників і незамінна для нащадків. Квінте-
сенцією проєкту виступила світлина
Мстислава Чернова з фотожурналістом
 № 3-4 22

Євгеном Малолєткою, який біжить пше-

ничним полем на тлі палаючого вогню від
ворожої ракети. Саме про цей метафорич-
ний двозначний спалах ідеться в зібраних
творах, про що розповів куратор проєкту
Олександр Соловйов, називаючи фотогра-
фію «медіаспалахом». Спалах ворожого
вогню, миттєва реакція – спалах об’єктива
фотокамери. Проте це зображення несе в
собі ще й історію про подвиг військових,
фотографів, мирного населення, що воє-
дино зв’язані путами війни.

Спершу окреслена загальна картина по-

дій, монументальні українські пейзажі з
палаючими горизонтами, як на фото із се-
рії Єфрема Лукацького. Войовничі захис-
ники на світлинах Сергія Михальчука в
роботі, а  зовсім неподалік драматична конструкція  – це те, що кричить гучно
світлина Петра Чекаля – на тлі блакитно- відразу. Світлини Андрія Бойка досить ві- Михайло Палінчак
го неба темні постаті молодих хлопців в домі в публічній площині; одна з них де- Мертві коні обабіч
очікуванні похорону військових. Тимчасо- монструє Бучанське кладовище розбитої дороги під
вий порятунок у підготовлених приміщен- техніки в боротьбі із загарбниками під час Гостомелем.
нях людей, що врятувалися від окупації, – окупації на Київщині. Драматична картина, Київська область,
момент спіймав Сергій Гудак зі світлиною мовчазний біль, спалене життя, що закар- 22 квітня, 2022
залу одного зі спортивних комплексів боване в залізі. Історія стає сумнішою, коли Фотодрук
Ужгорода. А ще свідчення руйнації, ніби в назві автор зазначає, що ми дивимось
графічне 3D-зображення невигаданої ві- на металевий пам’ятник очима місцевого Павло Дорогой
деогри на фото Романа Бордуна з роз- хлопчика. Підвал місцевої
бомбленої квартири в Ірпені та багато школи, де цілий
іншого. Кадри взаємодопомоги зафіксував Мак- місяць 360 людей
сим Фіногеєв у світлинах про доброволь- переховувалися під
Далі – історії переважно про особистий ців «Пісочниці», що вантажать мішки з піс- час російської
простір, що затиснув у своєму гіпотетично- ком з одеського пляжу. Будні людей-біжен- окупації.
му захисті беззахисних людей, позбавле- ців, які змушені носити чужий одяг на Ягідне, Чернігівська
них нині волі вільно рухатись по своїй зем- українсько-польському кордоні зі світлин область, 2022
лі, по своєму дому. Задушливі підвали від- Ксенії Марченко, адже багато хто поїхав з Фотодрук
тоді стали домівкою для нас. Їх занотував у
пам’яті Ігор Єфімов у серії «Укриття». Особ­
ливо чуйно нагадують про це зворушливі
світлини Павла Дорогого із зображенням
підвалу в Ягідному Чернігівської області, де
під час окупації перебувало 360 людей. Се-
ред них, звичайно, діти, які залишили на
стінах клаптики і промінчики надії, – свої
дитячі малюнки, сповнені любові та мрій
про знову щасливе життя у своїй країні. На
малюнках фігурує жовто-­блакитний стяг як
найбільша гордість. А  також серії робіт
Євгена Чекачкова про «Повсякдення бі-
женців» у Львові та ін.

Загальна тема руйнації проходить черво-

ною ниткою крізь усю експозицію фотогра-
фій. Це саме той об’єкт спалаху, який мож-
на й потрібно фіксувати миттєво, адже де-

11
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
країни без речей або лише з однією ва­
лізкою. Ті ж, хто залишилися, вимушені
продовжувати життя у складних умовах,
тільки з надією в серці. Це добре просте-
жується в серії Романа Бордуна зі зруйно-
ваного Ірпеня, де на світлинах діти грають-
ся на подвір’ях ущент чорних і напівзруй-
нованих будинків. Застигле життя, як
експозиція в музеї, постало на світлинах
Романа, особливо кадр зі зруйнованого від
авіаудару будинку в селі Горенка, де відби-
та передня стінка, а за нею збережена кім-
ната і стоп-кадр людського життя.
А ще глибше в експозиції, у  самому
епіцент­рі – історії про особистостей, які зу-
міли чудом пережити зустріч із ворогом,
адже той по-звірськи вбивав українців на
своєму шляху, особливо чоловіків. Це ней­
мовірна серія портретів «Faces of war»
Олександра Чекменьова, де автор наді-
ляє теплим світлом своїх героїв, надаючи
фотографіям ознак парадного портрета з
давніх епох, розміщуючи їх на темному тлі.
Неприховані страждання в очах, сумні та
сповнені болю портрети в дусі Караваджо.
Ця серія світлин особливо закарбовується
в пам’яті. Кожна світлина – приватна роз-
мова героя і глядача. Це такі оповіді, як у
Раїси Корж (65 років), котра зустріла на
своєму подвір’ї три бронетранспортери з
приблизно тридцятьма оскаженілими бу-
Дмитро Козацький
Автопортрет
Із серії «Захисники
Маріуполя на
заводі “Азовсталь"»,
2022
Фотодрук
12
рятами на борту, які методично били її, ви-
магаючи віддати те, чого в неї не було… Це
різні історії… Вони водночас глибоко пер-
сональні, проте завдяки авторові стають
уособленими й збірними образами укра-
їнців, що стали жертвами ворожої окупації.
Але це ніяк не зменшує глибини трагізму
кожної історії окремо. Щемить серце в се-
рії портретів Костянтина Сови «Погляд
після життя в окупації...».
Епічні картини з нашого нині повсякденно-
го життя зумів створити на своїх світлинах
Олександр Глядєлов у серії «Війна». На-
прошується думка про те, що глибоке пе-
реосмислення війни прийде ще не скоро
й потрібен час, з чим не можна погодитись
уже тепер, адже масштаби її нищівної сили
легко осмислити у творах О. Глядєлова, де
зруйновані міста, таблички на розстріляних
авто із написом «Діти. Евакуація», як кадри
з історичних підручників та фільмів.
У цій розповіді не можна не згадати про
зруйновану «Мрію» у своєму домі в Госто-
мелі, яку зафіксував Володимир Чепель
на світлині «Останки Мрії та окупанта», як
символічний знак зазіхання на українські
мрії. Незвичну красу літака, навіть у розби-
тому стані, закарбував також Олександр
Глядєлов у серії «Війна». А ще далі по кан-
ві композиції виставки ми доходимо до се-
 № 3-4 22

рії робіт Максима Дондюка «UKRAINE

2014/22», який нагадує, що знищення укра-
їнської землі розпочалося ще у 2014 р. зі
сходу України. Повертаючись до Києва, не
забуваємо фіксувати в пам’яті відчайдуш-
ний захист українцями своїх культурних
цінностей, про що нагадуватиме серія світ-
лин Богдана Гуляя «Пам’ятники в Києві під
час війни».

Не забути жодному з нас, до холоду в сер-

ці, звуку сирени, що повсякчас лунає в на-
ших містах. Це відразу закарбовується в
найвіддаленіших сховках душі. Тому, коли
наближаєшся до серії світлин Павла Іткі-
на «У пошуках світла», мимоволі відчуваєш
небезпеку, рука нервово клацає телефон
у пошуках сповіщення «Повітряна триво-
га!»… Але це тільки аудіозапис зі звуком си-
рен та вибухів, яким Павло вирішив зафік-
сувати свої світлини про Харків – зануре-
ний у темряву, де окремі вогники дарують
надію на майбутнє світло. Наразі Харків, як
і більшість міст Східної України, залишаєть-
ся в облозі окупантів, а комендантська го-
дина і знищення критичної інфраструкту-
ри ворогом, – обставини, що змушують міс-
та щодня поринати в темряву.

Юрко Дячишин м’яко повертає нас у ре-

альність світлинами «Похорони україн-
ських військовослужбових», осяюючи їх те-
плотою і світлом. Пам’ять і вдячність наші
будуть вічні! Але Петро Чекаль у серії «По-
хорони на Личаківському кладовищі» ви- баченні автора, проте вони напрочуд ви-
рішує створити іншу, вражаючу до болю сокомистецькі, з неймовірною компози­ Олександр
картину, в контрасті світла і тіні – неймовір- цією, де міць металевих конструкцій заво- Чекменьов
но сильна ілюстрація війни, зафіксована ду ніби підкреслює неабияку силу кожно- Із серії «Faces
десь на грані, осмислити чи сказати сло- го бійця, який був загнаний у пастку, of war»,
вом про що неможливо. вони – звитяжні герої, без краплі страху в 2022
очах та діях!!! А поряд серія робіт Вєри Фотодрук
Історія продовжується трагедією україн- Бланш про образ чайки-матері, що тужить
ського народу під назвою «Азовсталь», що за своїми дітьми й заливає серце смутком.
холодить кров. Це  – дорогоцінна серія Ніжна данина відважним серцям кожної
славнозвісного воїна ЗСУ Дмитра Козаць- матері воїна! Політ пташок приносить і
добрі вісті про свободу! Примітки
кого з позивним «Орест» – «Захисники
Маріуполя на заводі ”Азовсталь”», який ра- 1. 5 знімків із Ірпеня
та Бучі потрапили в
зом з побратимами перебував у полоні ро- Це далеко не повний перелік неймовірних
топ-100 світлин
сійських вбивць, що штурмували завод всі- світлин наших відчайдушних фотографів, 2022 року за
ма можливими способами, спрямовуючи які ціною життя подовжують пам’ять версією журналу
страшним подіям, закарбовуючи їх в істо- «Time». URL : https://
артилерію, авіацію та піхоту. Але мужні ге-
itvua.tv/news/5-
рої хоробро тримали оборону! На щастя, рії. Однією із завершальних серій в експо-
znimkiv-iz-irpenia-
Дмитро був врятований і повернувся до- зиції є твори Ольги Дрозд «Дякую за ще ta-buchi-potrapyly-
дому, разом зі світлинами, які ніколи б не один день» – як особливе звернення до во- v-top-100-svitlyn-
їнів ЗСУ, яке лунає в серці кожного україн- 2022-roku-za-
побачив світ без відваги й мужності цього
versiieiu-zhurnalu-
бійця. Це сумні і трагічні кадри, потужні в ця щохвилини! Щиро дякуємо! time/

13
ІМ’Я В МИСТЕЦТВІ
Олександр Федорук,
доктор мистецтвознавства, професор,
дійсний член НАМ України

НАПРАВДУ – ТО СВЯТО!
Національна спілка художників України, дирекція виставок з незмінним авторитетом
Ігорем Волощуком постійно дбають про високий рівень виставкового життя, що можуть
засвідчити, наприклад, такі потужні колективні презентації, як «Нескорена Україна»;
«Меморій на посвяту» унікального таланту Георгія Якутовича; «Якісна Хода»
талановитих мистців декоративно-ужиткової творчості (згадати лише перфектні твори
Назарія Звіра, який, будемо вірити, відроджує славу київського мистецького скла),
а також довгоочікувана зустріч з легендарним одеситом Володимиром Цюпком.

Володимир Цюпко
На золотому тлі,
2017
Полотно, олія

14

Вагомі презентації НСХУ (на чолі з дирек-
тором Костянтином Чернявським) справ-
ді несуть подих української Перемоги над
знахабнілими путінськими орками. Глава
росії мріяв-гадав з кремлівськими очмані-
лими від пияцтва ворожбитами здолати
Київ за два-три дні на білому коні. Але ось
довелося «сердешному» бідоласі відступа-
ти з однією рукою (Господь Бог покарав, і
далі так буде!) на сірому віслюку… Отже,
цьогорічні презентації мистців України в
Києві – то справжнє свято української куль-
тури! Їхня творчість, зусилля організаторів
мистецьких виставок разом із силою
Збройних сил України несуть Перемогу
Україні над здичавілою ордою безславної
нині рашистської дегенерації.
Володимир Цюпко разом із сином Іваном
свідомо обирають такий час свого та й на-
№ 3-4 22
шого спільного мистецького свята. Це жит-
тєва позиція В. Цюпка – потенційного де-
мократа, борця за незалежність, який, по-
чинаючи з 1970-х рр., разом з одеськими
побратимами-нонконформістами відсто-
ював у «квартирних» експозиціях Одеси та
інших міст право на вільне від соцреаліс-
тичних лещат мистецтво. Спільно з одно-
думцями він доводив право на свободу
творчості! Нині ж В. Цюпко відгукнувся на
заклик Мюнхенського вільного універси-
тету (на чолі з професором В. Янівим) здій-
снити у вільному світі презентацію свого
вільного мистецтва.
Малярство, графіка, монументально-деко-
ративні композиції В. Цюпка шановані в
Україні, знані в багатьох містах Європи (Ні- Володимир Цюпко
меччина, Франція, Данія), Північної Аме- Без назви,
1978
рики (США, Канада). Їх колекціонують у му-
Полотно, олія
15
ІМ’Я В МИСТЕЦТВІ
зеях, у приватних зібраннях. Прикрасити
колекцію творами мистця – досить почес-
на подія. Художник, що творить мистецтво,
на його власне переконання, «за законами
Всесвіту». Саме таке грандіозне свято
В. Цюпка відбулося в залах НСХУ. На від-
критті виставки мистця душевно привітав
знаний переможець світових аукціонів
Sotheby’s, Christie’s Анатолій Криволап та-
кими словами: «Ти починав, як сам свідчив,
із шістдесятих, коли творили і спонукали
діяти А. Камю, Жан-Поль Сартр, Людвіг Міс
ван дер Рое. І ти не зупинявся ні на мить –
ти творив, ми пишалися і пишаємось ство-
реним Тобою».

В. Цюпко суцільно оригінальний, непо-

вторно самобутній власним позапредмет-
ним змістом і відповідною логічно сфоку-
сованою композицією, яка вся в рівновазі
форм та збалансованості кольоропису.
Творець ретельно оберігає обраний ритм
барв на площинах. Наприклад, на полотні
«Червоне тло» виспівує врівноважену ди-
наміку руху, а на картині «Вікна 2» заглиб­
люється в контрасти чорного й темно-си-
нього, поєднані з делікатними лініями зе-
леного. Мистець немовби заблукав на
Володимир Цюпко початку сходження геометричних форм,
Хрест на жовтому, що, можливо, навіює феномен прапочатку
2006 «альфа».
Полотно, акрил
Що саме означає дзвінконосне поняття
«композиція» для В. Цюпка? Можливо, зба-
Володимир Цюпко
лансовані в порядок знаки геометричних
Без назви, 2006–2016
форм та гегемонія одного олійного кольо-
Полотно, акрил
ру. Важко розгубитися в обраних автором
формах та кольорах, навпаки – на полотні
легко знайти свій шлях до контакту з ними.
Важливо обирати ключ для власних су-
джень, аби зрозуміти, як змішана техніка
віддає перевагу засадам гегемонії пропор­
ційних знаків на відкритій для спостере-
ження формі.

Не варто замислюватись, чому В. Цюпко

іменує саме те, що для нього є важливим,
у назви «без назви», оскільки це категорій-
не поняття досить звабливе; це «без наз­
ви» веде до пошуку глибин свідомого. Це,
як вода в одеському Чорному морі: стоїш –
дивишся – мариш! І нарешті пірнаєш у гли-
бину того, що немає назви!

Саме без назви прямокутні квадрати чор-

ного в градації із синім, рожевим, жовтим,

16

парад кольорових квадратів або кольоро-
ві діагональні площини. Симфонічні полот-
на хрестів на жовтому, чорному тлі або
прогулянка квадратів, прямокутних пло-
щин у кольорах з тріумфом построманти-
зованої дами в білому. Це настроєва тиша,
принаймні для мене. Улюблені художни-
ком картини «без назви» – стріли автор-
ських прагнень, моїх також – одна одній на-
зустріч і відлітають від мене пліч-о-пліч
одна з другою!
В. Цюпко розкошує формою і кольором,
щасливий в організації власної компози-
ції; він знаходить лад у планетарному ви-
мірі, почасти далі за кордони гравітації. У
мистця чуттєве малярське хрестоматійно
поєднане з інтелектуальним мисленням.
№ 3-4 22
Володимир Цюпко
Спека, 2000
Полотно, акрил
Він ніби зображає те, що починалось, до
слова, як такий собі оберіг пам’яті, чисто-
ти, порядку, самодисципліни. В. Цюпко –
людина мистецької честі!
Важливо додати тезу, з якої починався цей
текст про мого давнього товариша. Як му-
дро він пише своє мистецтво, абсолютно на
часі, що так необхідно для Перемоги Зброй-
них сил України. Така патріотична мистець-
ка постать Володимира Цюпка в прозорій
чистоті свого чуттєво-розумового вияву.
Особливо вшановуємо також світлу пам’ять
дружини художника – талановитої Світлани
Юсім (1941–2022), яка нещодавно покинула
земний світ! Певно, уже з небес вона обій­
має і радіє за дорогого їй чоловіка Володи-
мира Федоровича Цюпка!
17
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО
Олександр Соловйов,
мистецтвознавець, куратор

Тенденції розвитку
сучасного українського
мистецтва (2010-ті)
Закінчення

Варто сказати, що новий сплеск відео, мультимедійних інсталяцій, що відбувся в десятих

роках XXI ст., певною мірою був пов’язаний із соціальною критикою. Вона має або дуже
прямий характер, як у відео Андрія Сидоренка «Нульовий кредит», з безхатьком, що
кривляється в безглуздих рухах, які віддалено нагадують танець, перед входом до
комерційного банку, або завуальований, як у фільмі Аліни Якубенко «Світлоград»,
відзнятому в жанрі псевдодокументального кіно, або у відео Яреми Малащука та Романа
Хімея «На кого ти нас покидаєш, батьку наш?», головними героями якого стали хористи
обласної філармонії Чернігова під час репетиції опери Модеста Мусоргського «Борис
Годунов».

Мультимедійний проєкт Аліни Клейтман Загалом, вплив міського, вуличного, середо­

«Спитай у мами» викриває тему домаш-
нього насилля. Художниця занурює гляда-
ча в дитячі страхи, фобії, переживання,
пропускає його крізь лабіринт ношених
шуб, що пахнуть нафталіном, та різного
розміру екранів з кадрами збільшених
частин тіла, підкреслених жестів, котрі уна-
очнюють повеління і придушення.
Медійні проєкти Сергія Петлюка зв’язують
воєдино аспекти соціального й антропо-
логічного вимірів – чи то недостатня від-
критість і демократичність українського
суспільства («Проста демократія»), чи міс-
це людини в урбаністичному середовищі
(«Живий пейзаж», «Порожнє місто»), чи
уніфікація гендерних відмінностей («Сти-
рання  / Заповнення»). Його численні
відео­проєкції, відеоскульптури ніби скла-
даються з «живого ландшафту» людських
лиць і тіл, які розгортаються в просторі
«лиць і тіл» міст або всередині незвичної
архітектури, такої, наприклад, як у київ-
ському Арсеналі.
вищного, навіть культового мистецтва не-
рідко проявлявся у творчості українських
художників в останню декаду. Це пов’язано
з тяжінням до актуалізації пошуків мону-
ментальної форми, до вагомішого публіч-
ного звучання своїх творів. Тут застосову-
ються різні принципи, теми й технології:
вулична реклама, графіті, мозаїки радян-
ської епохи (показовим у цьому плані є
масштабне мозаїчне панно «Монументаль-
на пропаганда» Жанни Кадирової), храмо-
вий розпис, мультиекран (такий принцип
збільшення використовується, наприклад,
у пластично вивіреній відеофресці «По-
гляд Сонця: Акваторія» Анатолія Ганкеви-
ча), історія, релігія, злободенність, неочіку-
вані зміни контексту. Так, замість традицій-
ного храму Сергій Радкевич вписує свою
«вівтарну» композицію «Євхаристія», де ка-
нонічна іконографія перекодовується на
сучасний лад та уникає нав’язливої стилі-
зації, в еклектичне середовище Бессараб-
ського ринку. Він не боїться заплутати гля-
дача, привнести контрапункт конфлікту,

18
 № 3-4 22

приховано натякає на зовсім інший єван-

гельський сюжет вигнання торговців із
храму, хоча про нього тут нагадує лише
імпозантний і купольний характер самої
архітектури.

Гострі теми, серед яких і релігійного плану,

сміливо заявляє в циклі стінописів, що
присвячені Коліївщині – повстанню гайда-
маків у XVIII ст., Володимир Кузнецов. Ве-
лику роль у їхній виразності, помітності ві-
діграє гротескність форм, що походить від
початково закладеної в мистецтві графіті
властивості, а також лапідарність кольоро-
вої палітри, яка підсилює зіткнення відкри-
того червоного і чорного на білих стінах.
Неонова інсталяція Степана Рябченка
«Благословення» – не лише ефектне видо-
вище, але й модернізована версія тради-
ційних моральних послань. Рука Бога, що
благословляє з хмар, – цей мотив можна
знайти ще в старому іконописі. У творчо-
сті цього автора неон (доречно згадати у
зв’язку із цим і такі його роботи, як «New
Age», «Всечуюче вухо») безконфліктно спів­
існує із цифровими зображеннями. Худож-
ник має перед собою завдання пошуку
адекватної цифровому інструментарію
експериментальної форми для створення
динамічних, футуристичних за духом ком-
позицій. Елементи-фрактали в них стрім-
ко розпадаються й збираються внаслідок
специфічної цифрової метафізики тональ-
ного і кольорового рішень.
У своїх образних пошуках українські ху-
дожники в десятих роках XXI ст. активно Сергій Петлюк
звертаються до таких ресурсів, методів і за- Проста демократія,
собів, як порожність форми, парадокси ма- 2011
теріалу, змінена оптика, гібридність, чи, на- Одноканальна
впаки, редукція. відеоінсталяція,
відеопроєктор,
Серія «Ємності» – завершальний етап роз- медіапрогравач,
витку скульптурного циклу Назара Білика аудіодинаміки
«Контрформи». Ємність означає наповне- Фото:
ність, повноту змісту, буття. Але тут не ре- особистий сайт
альну, а потенційну. Ємності в трактуванні Сергія Петлюка
скульптора – це передовсім порожнини,
які повинні бути заповнені енергією, дум-
кою, дією. Пустотілі «контрформи» – для
глядача це швидше досвід балансування
на грані чутливого й надчутливого. Гра на
перевертанні візуального й етимологічно-
го статусу об’єму і простору, діалектики їх
існування і неіснування, коли буквально
на фізичному рівні сприйняття виникає

Володимир
Кузнецов
Коліївщина:
Remanufacture,
2013
Настінний розпис,
друк на папері,
проклейка на стіні

19
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО
Сергій Радкевич
Мурал «Євхаристія»
Фрагмент, 2011
Настінний розпис
Київ,
Бессарабський
ринок
відчуття, що порожнеча (у філософському
розумінні) є витоком форми.
У проєкті «Неявні форми» Жанна Кадиро-
ва також фокусує увагу на об’єктах у по-
рожнечі, проте відкидає її саму, тоді, як світ
«потопає» в порожнечі, постійно в неї «про-
валюється». І художниця представляє цей
факт у всій його осяжній очевидності: вона
надає форми потокові світла ліхтарів, про-
меням софітів, проєкторів, камер спосте-
реження. За велінням автора порожнеча
в цьому випадку втілюється у своєму анти-
поді – у брутальному й матеріально фунда-
ментальному бетоні.
Розвиваючи далі цей аспект «чистої кра-
си» фактури і форми, Кадирова приходить
до найважливішого зі своїх відкриттів – до
серії «Асфальт». Це вже цілком і повністю
«знайдені об’єкти». Вона виставляє виріза-
ні з тротуару великі плити старого асфаль-
ту, тим самим просто, проте кардинально
змінює традиційну оптику сприйняття –
що було внизу під ногами, з’являється рап-
том на виставковій стіні перед очима.
Створюючи свої акустичні скульптури, Іван
Світличний досліджує можливості форми
як складної інформаційної структури. Її
прочитання може бути не лише візуаль-
ним. Надзавдання скульптора – перехід на
20
інший, абстрактний, рівень сприйняття за-
собами «формонасиченого» звуку. Образ
ліпиться звуком в особливому просторі.
Коли глядач прослуховує запис скульпту-
ри, що зроблений бінауральним мікрофо-
ном, опиняється неначе всередині самої
форми – вона згущається в точку і перехо-
дить в 4-D вже в його підсвідомості.
Серед оптичних прийомів описуваного
десятиліття отримали розповсюдження
різноманітні викривлення, деформації,
глічі, яким дала поштовх безпосередньо
дигітальна епоха. Не випадково це най-
частіше проявлялося у фотографічних се-
ріях – у Бориса Михайлова в «Парламен-
ті», відзнятого з екрана телетрансляції із
шумами, а в Сергія Солонського в «Селфі»,
по суті щоденникового проєкту фіксації
перманентних тілесних метаморфоз. Він
є певним гіперболізованим колажем,
лише вже не мануальним, як в автопор-
третних фотосеріях Солонського 1990-х,
а сконструйованим за допомогою комп’ю­
терної програми.
Утім, на ці прийоми в живописі також мож-
на натрапити в цілій низці картин Ігоря Гу-
сєва, скажімо, у реалістичні зображення
яких вторгаються незграбні подовження
дигітальної природи, що привносять в ціле
відчуття ірреальності. Подібний гібридний
 № 3-4 22

підхід до образу, як у Гусєва, характерний

і для картин Арсена Савадова («Сон Гуліве-
ра», «Готель «Елефант»), Олександра Ройт-
бурда (цикл «Пристрасті за С(Z)урбара-
ном»), Юрія Сивирина (проєкт «Чорне
дзеркало»), з надміром цитат з історії мис-
тецтва, наче реліктовий омаж неперебор-
ному постмодернізмові, та накладанням
різних живописних почерків. Протилежну
лінію фігуративного живопису, що тяжіє до
редукціонізму, анігіляції, у ці роки можна
спостерігати в серії Юрія Пікуля «ЗБК» або
«живописі тіней» Олега Тістола, що мимо-
волі заставляє згадати міф про «платонів-
ську печеру».

Матеріал, який використовують українські

художники в зовсім неочікуваній, навіть
парадоксальній якості, у деяких роботах
має роль провідного образного засобу: чи
то рідка смола в абстрактних картинах-
об’єктах із назвою «Монохроми» в Тіберія
Сільваші, чи то чорні махрові рушники в
габаритному панно «Сибір» Нікіти Шален-
ного, чи то смалець замість снігу для спус-
ку на лижах в перфомансі «Здичавіння»
Мирослава Вайди або білий хліб, що пови-
нен згнити й перетворитися на чорну пліс-
няву, у скляній вітрині бетонного «мавзо-
лею» в процесуальній інсталяції «Бабушка»
Нікіти Кадана, що був споруджений в атрі-
умі венеціанського палаццо у 2013 році.
І насамкінець необхідно виділити ще одну
важливу групу творів 2010-х, які зобра­
жають таку проблематику, як історія, архів,
музей, культурна пам’ять. Ставлення до неї
в українському суспільстві неоднозначне,
аж до прямої конфронтації. Маніпуляції з
історією, її нескінченне «переписування»
згідно з мінливими політичними уподо-
баннями викривлюють реальну картину,
породжують «війни пам’ятників».
фігурами. Це водночас іронічна гра з фор-
мами недавнього минулого, і власний ре- Микола Рідний
цепт ставлення до такої ситуації. Вода камінь точить,
2013
Утім, першим запропонував пластичне рі- Інсталяція
шення виходу із зони напруження й кон-
флікту все ж таки Нікіта Кадан. У 2011 р. він
створив у просторі PinchukArtCentre інста-
ляцію «Постамент. Практика витіснення», де
сама статуя пам’ятника була відсутня. А тро-
хи згодом і в Жанни Кадирової виникла ідея Іван Світличний
«завуальованого» пам’ятника – пам’ятника Без назви
кому й чому завгодно, суто історичній потен- Акустична
ційності, анонімусу. Фалди накинутої зверху скульптура,
ограненої драперії, звично для цієї худож- 2011
ниці зробленої з кахлів, ховають обриси та- Дерево, метал
ємничого об’єкта в очікуванні героїзації.

Драматизм руйнування утопії минулого з

позиції спостерігача показує Микола Рід-
ний у відео «Монумент». Фіксується процес
демонтажу радянського монумента і вста-
новлення нового в Харкові. «Сучасні робіт-
ники-найманці виконують роботу з усунен-
ня символів робочих-героїв», – так побачив
ситуацію і колізію сам автор. У доповненні
до відео Рідний виконав також кілька гра-
нітних абстрактних скульптур, дуже змен-
шених «копій» уявних постаментів, навія-
них радянською епохою, але не увінчаних

21
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Оксана Трипольська,
історикиня мистецтв, галеристка

У Парижі «ДЛЯ УКРАЇНИ»

14 листопада 2022 року виставка «Pour L’Ukraine» («Для України») попрямувала з Парижа
до Праги під назвою «21 děl pro Ukrajinu» («21 справа для України»). «Pour L’Ukraine» – це
благодійний проєкт, створений у міжнародній співпраці за підтримки математика та
мецената Карела Янечека, на якому представлені роботи двох українських художників –
Володимира Буднікова та Влади Ралко. Виставки проходили лише у двох європейських
столицях.

Унікальні серії малюнків, що експонували-

ся в Парижі з 28 жовтня по 3 листопада,
а згодом переїхали до Праги, де були пред-
ставлені впродовж 14–20 листопада, прода-
ні на благодійному аукціоні 17 листопада в
галереї «Topic salon». Дата аукціону була об-
рана не випадкова – це 33-тя річниця Окса-
митової революції – повалення комуністич-
ного режиму в Чехословаччині. Кошти від
продажу творів спрямовані на потреби ЗСУ.

Нічні дзвінки не приносять хороших но-

вин. 24 лютого о 4:30 мене розбудив теле-
фон: «Росія щойно напала на нас». Я була
у своєму ліжку, понад 2 тис. кілометрів від
Києва. Одночасно зі мною мільйони людей
чули цю фразу по телефону, читали її в
стрічках новин та соціальних мережах. Во-
лодимир Будніков та Влада Ралко були в
цей момент на вулиці Січових стрільців у
Києві, де їх розбудили звуки численних ви-
бухів. Це був початок нашої спільної з ху-
дожниками роботи над проєктом «Pour
l’Ukraine», але ми про це ще не знали. Усі
проєкти, якими я займалася після 24 лю-
того, так чи інакше стали пов’язані з Укра-
їною. Через тиждень після початку вторг­
нення російських військ, коли над Києвом
нависла реальна загроза окупації, двоє ху-
дожників виїжджають до Львова. Саме там
вони створюють перші твори із серії «Час
війни» та «Львівський щоденник». Після
переїзду в Берлін у квітні вони продовжу-
ють малювати, але серії ще не закінчені.

В. Будніков зазначає, що в композиціях,

створених на початку, відчуття війни, за-

22

гальна атмосфера, бачення подій зміню-
ється в порівнянні з новими малюнками.
У Берліні його робота стає більш нюансо-
ваною, тому що поза межами України люди
спостерігають за війною зі сторони. Є шир-
ма, яка відділяє війну від суспільства
­навколо нас. Усе, що для нас є реальним –
руйнування та смерть, – тут розглядається
як другорядні події чи буденні новини.
Кожне європейське місто прикрашене
українськими прапорами – символом під-
тримки чи простою дипломатичною фор-
мальністю. Більшість людей не готові за-
глиблюватися в перипетії нашої війни та
пошуки її причин, адже з правдою буває
важко зіткнутися, і вона може викликати
дискомфорт. Виставка малюнків Влади
Ралко та Володимира Буднікова поклика-
на тимчасово створити цей дискомфорт і
витягти глядача з огортаючого дурманом
спокою. Розміщення виставки в буржуаз-
ному районі Парижа з привабливими ма-
газинами навколо підсилює контраст пе-
№ 3-4 22
реживань. Відвідувач відчиняє двері чер-
гової галереї з білими стінами, де на нього Володимир
навалюється неприємна реальність. Хтось Будніков
швидко виходить, хтось залишається три- Із серії «Час війни»,
валіший час – глядач має вибір, як поста- 2022
витись до реальності, яку він бачить, тоді Папір, акварель,
як українці цього вибору не мають. акрил, маркер
Монументальне панно В. Буднікова, части-
ну якого помітно з вулиці через великі
вікна галереї, спокушає випадкових пере-
хожих зазирнути туди. Полотно з вражаю-
чими розмірами (10 × 2 м) всі глядачі одно-
стайно охрестили українською «Гернікою».
Поштовхом для створення цієї картини
Паб­л о Пікассо, яку написано в травні
1937 р. на замовлення уряду Іспанської
республіки для Іспанського павільйону на
Всесвітній виставці в Парижі, було бом- Влада Ралко
бардування міста Країни Басків – Герніки. Із серії «Львівський
Пікассо ніколи не був у Герніці, але звістка щоденник»,
про її тотальне варварське руйнування 2022
глибоко вразила його. Ці емоції відчувають Папір, акварель,
усі, хто стикався з війною, але не всім вда- маркер
23
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Влада Ралко
Із серії «Львівський щоденник», 2022
Папір, акварель, ручка

ється майстерно їх вловити та матеріалізу-

вати. Від початку «Українська Герніка», що,
врешті, стала символом проєкту, не була
запланована до експозиції. Перше зна-
йомство з нею відбулося в Берліні в серп-
ні, куди ми відправилися забирати малюн-
ки із серій «Час війни» та «Львівський що-
денник». Побачивши незакінчену роботу
в ательє художника, ми були вражені тим,
як В. Буднікову вдалося зафіксувати жах
2022 р. у своєму творі.

Важливою частиною реалізації проєкту

«Pour l’Ukraine» стало видання колекційно-
го журналу «Сатірікс» (Satirix), присвячено-
го Україні, із символічним номером 31. «Са-
тірікс» – це французький сатиричний що-
місячник, який видавав Люсьєн Гран-Жуан
між 1971 і 1973 рр., щоб відродити дух
«L’Assiette au beurre», політичного та сати-
ричного художнього журналу, яким у 1904–
1912 рр. керував Жюль Гран-Жуан, двоюрід-
ний дядько засновника. Журнал був зупи-
нений цензурою в 1973 р. через публікацію
малюнка, на якому був зображений Жорж
Помпіду, що ґвалтує молоду Республіку, та
з 1975-го виходить нерегулярно. Ілюстра-
ції, що є витворами мистецтва, традиційно
публікуються на всю сторінку і, як прави-
ло, без будь-якого супровідного тексту.

На сторінках 31-го номера журналу «Саті-

рікс» розміщено 14 малюнків В. Буднікова
із серії «Час війни». Ілюстрації супроводжу-
ють великі римські цифри, які є метафо-
ричним референсом до 14 молитовних ста-
цій хресної дороги.

Малюнки, використані для журналу «Са­

тірікс», формують своєрідний вівтар в

Володимир Будніков
Із серії «Час війни», 2022
Папір, акварель, акрил, маркер

24
 № 3-4 22

архітектурі виставки. Вони хрестоподібно

розміщені на одній стіні, де центром ком-
позиції є два малюнки – синій та жовтий.
Це єдине делікатне й непомітне викорис-
тання національної атрибутики.

Робота над серіями малюнків є для Влади

і Володимира єдиним, придатним для
життя, шляхом під час війни, а після пере-
їзду до Берліна життя в мирному суспіль-
стві вимагає від художників висловлюва-
тись у творах ще голосніше. Увесь світ ба-
чить на власні очі державу, дії якої є
справою божевільного вбивці, але світ на-
магається з нею домовитися, спонукати до
діалогу та справедливості. Мова фактів ви-
кликає або ввічливе співчуття, або недові-
ру, а військові злочини росії в Україні на-
стільки жахливі, що з боку здаються не­
реальними сюжетами з кіно. падкових перехожих позбавляє шансу
відвідати експозицію вдруге. Ця подія є Володимир
Щодня людство має змогу споглядати до- незручною та несподіваною саме для Будніков
кументальні зйомки і, як наслідок, є вже того, щоб говорити про війну. Із серії «Час війни»,
«вакцинованим» від візуальної мови фак- 2022
тів. В. Ралко та В. Будніков уміють говори- Щодня з 24 лютого 2022 р. ми маємо руха- Папір, акварель,
ти так, щоб їх почули. Надзвичайно кон- тися вперед, щоб боротися з ворогом, не- акрил, маркер
центрована есенція болю, злості та страху залежно від того, де ми перебуваємо, хто
в їхніх роботах, створених після початку ми і якого віку. Усі наші навички та знання
­повномасштабного вторгнення в Україну, перетворюються на зброю. Влада Ралко
сприяють створенню діалогу. У серії «Час та Володимир Будніков працюють з
війни» В. Будніков повертається до фігура- пензлем – це їхня зброя.
тиву: з’являються зображення скелетів,
окремих постатей і армій мерців, які або
приходять, щоб затягнути нас у свої моги-
ли, або вбити. У малюнках присутні симво-
лічні та метафоричні елементи, що стосу-
ються фундаментальних питань людської
природи. Людське тіло – це основна се-
мантична одиниця серії «Львівський що-
денник» В. Ралко. Через питання тілеснос-
ті, колективної та індивідуальної, художни-
ця передає парадоксальне поєднання
сили та крихкості людини, процеси на(по)
родження та смерті та ставить питання –
що означає бути живим?

Проєкт «Pour L’Ukraine» – це насамперед

політична заява та нагадування про те, що
війна триває. Виставка спонукає до діало-
гу й ставить питання, змушує відмовити-
ся від комфорту чи безпеки та взяти на Влада Ралко
себе відповідальність. Обидві виставки, Із серії «Львівський
у Парижі й у Празі, тривали лише тиж- щоденник»,
день. Такий короткий термін змушує заці- 2022
кавлених відвідувачів адаптувати свої Папір, акварель,
графіки, аби подивитись виставку, а ви- ручка

25
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Олександр Федорук,
доктор мистецтвознавства,
професор, дійсний член НАМ України

МИЛІ МОЇ МАРІУПОЛЬЦІ…

…Маріупольці милі – уславлені Володимир Харакоз, Сергій Баранник, Олександр

Бондаренко як єдине цілісне мистецьке сполучення ХАРБАРБОНД. Як єдиний з ними
Михайло Поживанов, що організував у Києві у своїй галереї мистецьку зустріч з
Харбарбондом. Як єдині з ними Людмила Іванівна та Віктор Васильович Пономарьови,
втрату яких ми донині оплакуємо. Як оплакуємо втрату талановитого майстра малої
пластики Юхима Вікторовича Харабета (1929–2004), чиї твори орки-грабіжники вивезли
з його музейного зібрання. Той Харабет, з яким ми здружилися в Тихому океані серед
розбурханих хвиль у північних широтах протоки Петра і Павла.

Як єдині в ентузіастичному пориванні Ми- Милий, дорогий моєму серцю й маріу-

хайло Поживанов і Сергій Баранник, що
з-поміж великого числа патріотів-маріу-
польців домоглися відновлення історич-
ної назви міста. Воно від тієї жданівської
гіркоти тоді наче оновилося.
Як єдині милі Харбарбондівці з незламни-
ми героями АЗОВЦЯМИ!
Як єдині з маріупольським колекціонером
Олександром Черновим, автором есе «Ро-
ман з антикваріатом. Записки дослідника»,
який згадує в ній і Миколу Глущенка, ко-
трий з 1947-го по 1959 роки часто повертав-
ся до своєї Маріупольської Одісеяди, і роз-
повідає також про маріупольця Григорія
Пришедька, чоловіка відомої київської
мисткині Галини Зубченко, і про репат­
ріанта зі США В. Арнаутова, і про Г. Лавро-
ва, який у Парижі щасливий працював в
ательє А. Бурделя, навчався в учнів Роде-
на, а повернувшись до «Колгоспу тварин»
Орвелла, був засланий на «сибірське ви-
ховання» в концтаборі.
польцям легенда Маріуполя (і не лише в
Україні!) – Архип Куїнджі! Безсмертні тво-
ріння Куїнджі орки також перенесли до
своєї приватної орко-власності!
Милі мої, уславлені Харбарбондівці через
пошану до грека Леоніда Гаді та його
кримчаків-пращурів, що були одними і
єдиними із засновників Маріуполя… Ось з
якою багатою мистецькою історією зжили-
ся й через неї збагатилися наші милі нефі-
гуративісти Харакоз, Баранник та Бонда-
ренко.
У будинок, у якому мешкав Бондаренко,
весною 2022-го влучила «вогненна змія»
орків, та, на щастя, не розірвалася. Тому
картини мистця збереглися. Загарб-
ницька війна грабіжників орків з Україною
розлучила однодумців Харбарбонд;
роз’їхалися мистецькі спільники, та після
нашої Перемоги вони знову з’їдуться зві-
дусіль, щоб жити далі в портовому місті
біля моря.

26
 № 3-4 22

Сергій Баранник
Знак Форми ІІІ,
2020
Полотно, акрил

27
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
…Про що вони малюють, наші друзі, мист-
Олександр ці із зачарованою Роланівською душею?..
Бондренко Якими болями переповнені їхні мистець-
Untitled – 203. кі серця?.. Кожна із серій – Харакоза «Ме-
Триптих, 2022 тафори» (2018 – сьогоднішній час), Баран-
Полотно, акрил ника «Знак форми» (2021), Бондаренка
«Арт-терапія» (2022) мають своє індивіду-
альне мислення, свої персональні моти-
ви, свою загадку сприйняття нинішнього
Часу. Три мистецькі постаті!.. Що об’єднує
їх?.. Це констатація загального, яка вима-
гає конкретної відповіді про кожного й
визначення їх спільної фрази, що зродже-
на через це разом як колективна мета­
форика.
Кожен харбарбондівець зробленим внес­
ком у мистецтво Красивого, своїми нама-
льованими творами може прикрасити – на
щастя для глядача! – експозицію музею з
високою репутацією. Оце й визначає най-
важливіший естетичний продукт. Він є
основним аргументом на користь обрано-
го мотиву кожним майстром малярства,
він і формує вартісні критерії (оцінки)
сприйняття всіх наявних творів у трьох на-
званих серіях.
У серії «Метафори» Харакоз виділяє в бар-
вах їхню світлоносну почуттєву організа-
цію та їхню структурну гравітацію з толе-
рантними тональними відтінками. Якщо
йти за О. Потебнею, то слід погодитись, що
думка випереджає слово, і вона в маляр-
28
стві Харакоза озвучує багатство кольоро-
вої плями. Ми відчуваємо в ній плинність
образного метафоричного мислення. Мис-
тець пропонує читання своєї тональної
абетки, і, як хочете, називайте її метафорою
чи субстанцією літери, а з нею логічну мо-
тивацію абетки – барви в дистанції кольо-
ризму.
Ось тут ми доходимо до усвідомлення того,
що автор вкладає в кольоризм багатство
індивідуального метафоризму. Насправді
то є шлях до метафорики кольору в масі
композиції. Від того вона почуттєва, немов-
би з відтінками погідної мрійливості. Хара-
коз толерантний, заспокійливий, відвер-
тий, урешті, чистий, тому його полотна
сприймаються в субстанції кольору, що
відкритий через чистоту характеру та об-
разного мислення мистця.
Усе перелічене я переношу в паспортну
абетку мистецького прізвища Сергія Ба-
ранника: він у поводженні відкритий,
скромний, довірливий і прихильний. З
мого пункту бачення масштабні нефігура-
тиви художника притягальні в площині ре-
цепції загалу їх форми. Форми Метафорич-
ної, що прихована за лаштунками, здава-
лось би, простого сприйняття. Як нерідко
можна із цим зустрітись на виставках, по-
бачив глядач ординарний твір на стіні екс-
позиції – і не вчитавшись у суть його візії,
та й не оглядаючись, прискорив кроки,

щоб рушити далі. Не такі твори в Баранни-
ка! Масштабні полотна його (від 100 х 100
до 200 х 400 см) народжувалися немовби
в передчутті, як на картах таро, того Сьо-
годні, що постане або вже постало – і до-
питливий розвідник це бачить заздале-
гідь  – як драматичне Завтра; і  прибите
воно вже на Хресті сьогодні вухналями оте
завтра.
Форма живописця Баранника має конкре-
тизоване історичне буття, що постає, наче
з яйця курчатко, у формі народженого тра-
гічного, не малярського у своєму зародку
від пензля на полотні, а скоріше знаково-
го, якщо відчуєте, символічного, майже
№ 3-4 22
одно­тонального кольору. Такого, що збли-
жує буття, знаки «ІІ» та «ІІІ», або форми «V»,
«VІ», «VІІ» (усі –2021 р.).
У чім полягає таємниця знаку «Коло ІV»
(2020) – конкретизація форми у вигляді
Кола? На нашу думку, Знаки структурова-
но видозмінені в плині тональної холодної
барви в передчутті універсально трагічно-
го Того. Воно постане, і не треба надіятись
на іншу протилежну (не холодну) тональ-
ність. Знак форми «І» (2021) збуджує. При-
вносить трем, сколихує емоції, хвилює, на-
пружує думку до пунктуації трагічно Си-
нього з переплетінням контрастів Чорного
і Білого.
Сергій Баранник
Знак Кола IV,
2018
Полотно, акрил
29
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Дияволи Чорні – Янголи Білі! Так завше
було! Московитія від віків – Чорний Дия-
вол! Україна-Русь – Білий Янгол! Оце пе-
реплетіння чорного з білим – без істориз-
му, а в природному сенсі, скажімо, є лагід-
не до пори до часу, як на морі вода в
передчуваннях шторму. Можливо, від-
штовхнемось від суті Природи. Але не
«Шторму історичного». Наше глибше ба-
чення, навіяне картиною Сергія Баранни-
ка, не є позачасове. Воно з драматичними
змінами. Хай навіть нинішніми – день –
ніч!
Беззмінні знакові чергування форми (істо-
ричної метафори Ніч та позаісторичної ме-
тафори День) інтригують. І цієї гойдалки в
житті з перевагою День нам часто досить
бракує.
…Мистці – особлива порода людей. Вони
мають вроджені найтонші інстинкти,
мікро­відчуття історичної доби!
Володимир Харакоз У пантеоні міцної маріупольської чолові-
чої тріади Харбарбонд Олександр Бонда-
Вільний рух, 2019
ренко постає не як герой Джеймс Бонд з
Полотно, акрил
протисовєтського фільму, а як нинішній
30
Джеймс Бонд, що постав проти орківської
хунто-банди, як пророче розгадував гені-
альний Євген Маланюк: «Ще перемога тлі-
ла по шляхах, // Що ними ворог утікав без-
ладно, Де гуркотів вогонь, чаївся жах, // Там
ніч засяяла синя і баладна!..».
Ворог уже мостить криві стежки для масо-
вої втечі…, гниє у вовчім лігві рашистсько-
гебелівська федерація… На полях битв з
нецивілізованими орками народилися
безстрашні українські полки Валерія За-
лужного, героїчного темпераменту укра-
їнські Джеймси Бонди, що несуть на си-
ньо-жовтих прапорах давньоруський Три-
зуб святої Ніки-Перемоги! Бо історична
правда не є двояка: давним-давно розцві-
ла культурою Русь-Україна, а в глушині на
півночі лише через багато століть мала по-
стати Москва з Кремлем, і там ще довго
жаби кумкали! І до нинішнього дня вони
далі кумкають у московитському болоті
кремля…
Маріупольський Харбарбонд – це вдало і
моцно! По-українськи!
Тож вдало і в ритмі нашого героїчного бут-
тя Олександр Бондаренко рекомендує су-
ворому, військовою боротьбою загарто-
ваному нашому глядачеві із знавіснілим
ненаситним орконосцем вірити, твердо
знати, бути переконливо впевненим, що
київське Добро переможе московське
Зло.
Перемога України – не за морями-горами:
уже вона на Святковому обрії! Наші тисячо­
літні християнські собори сяють Золотом
Перемоги. Бо Перемога України над раш-
лендом виросла з двох наших Світил – рід-
ної землі та рідного неба. Триклятий ворог
панічно кумкає, звичайно, обезсилено і
спроквола!
Перемога України променіє ніжними ко-
льорами в метафоричній серії Бондренка
«Арт-терапія» (2022), яку об’єднує спільне
тлумачення Untitled. Вона, оця пуристич-
на акрилова малярська серія переконли-
во святошно підсумовує в кольорах рівень
святкового переможного обрію, нашого
українського, велично вписаного у книгу
Звитяги із синьо-жовтим прапором – від-
нині на подальші віки.

Погляньмо на чисті, майже математично
вирахувані в пропорціях конструкції мист-
ця. Вони мають відкриті геометрично точ-
ні форми, і кожна означена візуальною
надкультурою барви  – Поліхромії або
Монохромії. Кожна пуристична форма,
заздалегідь оберігаючи ніжно мистецьку
таємницю, поспішає, однак, нести її
з делікатною відвертістю до глядача – це
консонанс, як уважає Бондаренко, «між
моїм художнім світом і сприйняттям гля-
дача».
Візуальні надкомпозиції мистця мають ба-
гато спільного з неоконструктивізмом.
Беремо до уваги, для прикладу, два
мистецькі об’єкти  – «Untitled-202» та
«Untitled-204» (обидва –2022 р.). Перший –
№ 3-4 22
Володимир Харакоз
Метафора-1, 2019
Полотно, акрил
червоно-рожевий квадрат з уписаним у
ньому ріжком чорно-вохристого півміся-
ця в часі останньої фази. Другий – площи-
на кубик-рубик на тлі блакитного. У сенсі
візуального пуристичного неоконструк-
тивізму об’єкти почувають себе вільно й
адаптують сучасне мистецьке мислення
талановитого мистця з приморського
Маріуполя. Так само, як його інші акрило-
ві неоконструктивно пуристичні ком­
позиції.
Мистецтво неформальної маріупольської
групи Харбарбонд презентує яскраву сто-
рінку малярської творчості приморського
краю України!
Милі мої Маріупольці!..
31
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Наталія Лісова,
мистецтвознавиця, кураторка,
дослідниця українського лендарту

ВІЙНА МОВОЮ ЛЕНДАРТУ

З початком повномасштабних воєнних дій на території України тисячі людей загинули,
постраждали, втратили свої домівки, друзів і родичів. Ще тисячі були вимушені
покинути рідний дім та виїхати за кордон на невизначений термін. Більшість
деокупованих і розмінованих територій ще й досі є небезпечними для вільного
пересування. До таких місць належать і локації щорічних лендарт-фестивалів.
2022 рік став переломним для культурного осередку країни, але сповнена синергії
мистецька спільнота віднаходить нові шляхи творчої реалізації.

Так, на початку літа за ініціативи «Асорти-
ментної кімнати», спільноти SVAYA та орга-
нізації METALAB за підтримки «Іншої Осві-
ти» та німецької гуманітарної організації
Sign of hope / Hoffnungszeichen було ство-
рено мистецький кемп «Тіло міста» для під-
літків, які опинились у Чернівцях та Івано-
Франківську через повномасштабну війну
росії проти України [4]. Адже найважче пе-
Юрій Штайда, реживають трагедію людських втрат най-
Вікторія Телетьєн щиріші та найуразливіші з нас – діти. Їм
Ковдра, 2022 найскладніше адаптуватися до нових умов
Дія в довкіллі: життя, свідомо приймати постійні обме-
ковдра, листя ження та зміни, прилаштуватись до ново-
Фото Андрія створених вимог і правил поведінки. Поки
Скрипки дорослі опікуються вирішенням першо-
чергових потреб, дитячі травми лишають-
ся поза увагою, що становить загрозу для
формування повноцінного свідомого по-
коління.
Програма кемпу націлена на дослідження
міста через мистецькі практики з метою
допомогти знайти нових друзів і стати час-
тиною нового простору. Українські худож-
ниці та кураторки Ольга Поляк, Марія Агі-
сян та Наталя Лісова, окрім сіті-квесту та
виготовлення зіну, воркшопів з перфор-
мансу, запропонували підліткам взаємоді-
яти з природним середовищем. Н. Лісова
підготувала лекцію про український лен-
дарт та допомогла підліткам створити ін-
сталяції з природних матеріалів. Колабо-
рація з довкіллям привела не лише до
знайомства учасників між собою та з
навколишнім простором, а й до творчої
рефлексії. Досліджуючи простір та себе в
ньому, більшість учасників кемпу в Чернів-
цях намагалися поєднатися з органічними
матеріалами: спліталися з гіллям, комбіну-
вали артефакти з рослинами, відтісняли
кору дерев на тілі, вплітали вербу у волос-
ся, дослухалися до простору та перформу-
вали в ньому. Так, Олена створила діадему
з верби, Оля, наслідуючи пластику гілки,
споріднилась з нею у сповільнений танок,
а Іруца наділила форму звуком. Дівчині по-
щастило віднайти на землі кольорові
скельця, які вона підвісила до сухої гілки,
аби ніхто не наступив на них та не травму-
вався. Таким чином в об’єкті було поєдна-
но природний матеріал – дерево та штуч-

32

ний – скло, яке від найменшого подиху віт­
ру брязкало, відтворюючи музику.
Лекційне заняття з лендарту в Івано-Фран-
ківську довелося провести в бомбосховищі
через масове бомбардування території
України сусідом-агресором. Коли загроза
вщухла, воркшоп відбувся в парковій зоні
під палкими сонячними променями біля
водойми, де кожен учасник віднайшов у
просторі природний предмет, якому сим-
патизував. Намагання доповнити цей еле-
мент, замістити його складові, щось запо-
зичити в нього, співдіяти та співпережива-
ти йому було об’єднано в колективне
дійство. Учасники спробували дослухатися
до внутрішнього світу дерева, доєднавшись
до нього за допомогою дерев’яних штапи-
ків та рухаючись по колу, наче в танку,
об’єднані однією тканиною. Різноманіттям
ідейного пошуку стала короткотривала ін-
сталяція «Сніданок на траві». Уздовж білої
скатертини на газоні підлітки розмістили
свої улюблені страви: хот-дог, піцу, долму,
пасту, стейк, морепродукти, спагеті, голуб-
ці, виконані з листя, гілок, кори, каміння,
шишок, квітів, сіна та насіння. Сподіватиме-
мось, що імпровізований з органічних ма-
теріалів «сніданок» залишиться лише твор-
чим, а не вимушеним винаходом.
За ініціативи мистецтвознавиці Катерини
Кіт-Садової та Ляни Мицько, директорки
Львівського муніципального мистецького
центру, на початку липня у львівському
прихистку для біженців Маріяполісі Н. Лі-
сова провела майстер-клас з лендарту для
№ 3-4 22
дітей віком 5–12 років [2]. Модульне містеч-
ко в Сихові об’єднало сім’ї з Маріуполя, Олександр Никитюк
Херсона, Краматорська, Луганська та ін- Асистенти:
ших міст, де тривали й тривають активні Олег Ходаков,
бойові дії. Окрім тимчасового прихистку, Євген Соломко,
його найменші мешканці потребують ува- Катерина
ги та психологічної розради. Прокопова,
Гліб Зельгін
Так, під час заняття всі діти, не домовляю-
Лінія Германаріха,
чись, створювали органічні макети буді-
2022
вель. Коріння зрізаного дерева перетвори-
Дія в довкіллі:
лося на «Старий будиночок» з кімнатами
дерев’яні
для жолудів, затуленими листочками-двер-
трикутники
цятами, що свідчить про потребу особисто-
го простору, якого дітям бракує в тимчасо-
вому помешканні. Тріщини будинку діти
«позашивали» гілками, а давній цвях у сер-
ці дерева, наче рану, затулили мохом. На-
магання полагодити символічну оселю ви-
являє тугу за рідною домівкою. «Сімейство
жолудів», тулячись один до одного, захова-
лось під одним дахом, демонструючи цін-
ність родинних зв’язків та досвід перехову-
вання в часи бомбардування. «Мобільний
будиночок для жолудів» символізує пере-
носну споруду для спільного проживання,
що в теорії мало б забезпечити можливість
збереження будинку та його мешканців
шляхом транспортування в безпечне міс-
це. Так, для дитячої свідомості не існує нічо-
го неможливого, тому діти із захопленням
самостійно продовжили будівельні експе-
рименти після завершення воркшопу.
Улітку 2022 р. «Асортиментна кімната» до-
лучилася до опен-колу програми Emer-
gency Residencies від Kyiv Biennial, створе-
33
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
ної для підтримки мистців та працівників
Учасники кемпу в сфери сучасного мистецтва. Серед учас-
Івано-Франківську ників свої проєкти на території Хати-Май-
Слухати дерево, стерні, що в Карпатах, реалізували молоді
2022 лендартисти Маргарита Журунова та Бог-
Дія в довкіллі: дан Локатир [3]. Об’єкт мистців «Тривож-
дерево, дерев’яні ний стан» демонструє вразливість кожно-
штапіки го з нас сьогодні. Каміння, оздоблене ши-
Фото Наталії Лісової пами радше для захисту, ніж краси, указує
на передчуття небезпеки, але що може за-
грожувати твердому та непохитному ка-
меню. Чи не є колючки ознакою сполоху,
що ніби сироти пробилися на його по-
верхні? Посеред могутнього лісу ці кам’яні
Маргарита
«їжаки» причаїлися в очікуванні благопо-
Журунова,
лучного завершення подій.
Богдан Локатир
Сон, 2022
Також творчий тандем реалізував на рези-
Дія в довкіллі
денції свій давній задум – проєкт «Сон»,
Фото Маргарити
який було заплановано для кураторської
Журунової
програми Костянтина Зоркіна «Логіка зем-
лі» у 2021 р. в межах лендарт-симпозіуму
«Простір Покордоння» (Могриця, Сумська
обл.)  [1]. На противагу попередньому про-
Примітки єкту ідейне та композиційне рішення цієї
1. Асортиментна роботи вселяє цілковитий спокій. Зануре-
кімната. Марга- на в сон дівчина безтурботно спить на зем-
рита Журунова /
лі; її білосніжне тіло загорнуте в трав’яну
Богдан Локатир.
Сон. URL : https:// ковдру, а пасмо рудого волосся стелиться
www.facebook. яскравою плямою, наче пелюстки квітки.
com/asortymentna. Здається, ніщо не в змозі потурбувати
kimnata/photo
s/a.16950119038 умиро­творений сон лісової красуні.
90394/57403573
09355813 У пошуках внутрішньої гармонії та менталь-
2. Лісова Н. Терапев- ного захисту людині притаманно поверта-
тична функція тися в лоно природи. Так, харків’яни Юрій
34
Штайда та Вікторія Телетьєн знайшли при-
хисток у Винниківському лісі на Львівщині.
Тимчасово переміщені мистці 11 жовтня ви-
рушили по гриби в сусідній ліс, де над
ними пролетіла зі свистом російська раке-
та. Нажахане подружжя впало на землю,
прагнучи втиснутися якнайглибше. Увесь
цей час ППО намагалося знешкодити во-
рожий об’єкт. Глибоко вдихаючи запах осін-
нього листя, Юрій та Вікторія відчули заспо-
коєння. У момент переховування в лісі ав-
тори почувалися більш захищеними, ніж
перебуваючи в будинку, який може стати
мішенню для ракети, у той час, як природа
залишається поза інтересами сусіда-агре-
сора. Бажання загорнутися в заспокійли-
вий стан осіннього лісу художники втілили
в лендарт-дію «Ковдра» для проєкту КОНТР-
міф від громадської організації Центр куль-
турного розвитку «Тотем» (м. Херсон).
За підтримки House of Europe кураторка
Центру Олена Афанасьєва запустила сти-
пендіальну програму КОНТРміф, яка реа-
лізується за підтримки House of Europe в
рамках проєкту «Лендарт і археологія:
нова синергія через кордони» [6]. Метою
стипендії є підтримка українських мистців,
які залишаються в Україні і працюють у
сфері енвайронментарту. Умовою участі є
створення робіт з елементами навколиш-
нього середовища, які висвітлюють міфо-
логічний контекст нашого минулого, про-
тистояють йому, руйнують або формують
новий міф. Концептуальним партнером
програми стипендій є громадська органі-
зація «Лабораторія актуальної творчості»
(м. Вінниця) і фестиваль лендарту «Міфо-
генез», який з 2006 р. працює над темою
визначення, створення, продукування су-
часного міфу на території Немирівського
скіфського городища. У  2022  р. повно-
масштабна агресія рф унеможливила про-
ведення фестивалю, проте завдяки про-
грамі КОНТРміф практики «Міфогенезу»
було відновлено.
На валах прадавнього городища віком по-
над 4000 років встановлена «Лінія Герма-
наріха» Олександром Никитюком. Локація
проєкту є пам’яткою археології, своєрід-
ним, скіфським фортом, який використо-
вувався різними народами для захисту та
має безліч міфічних історій. Одна з них по-
дібна до випадку з нащадком Рюріка кня-
зем Ігорем в м. Іскоростені. Відповідним
 № 3-4 22

чином вчинили й мешканці городища з ко- це заговорили місцеві ЗМІ [5]. Символічні мистецтва довкілля
ролем готів Германаріхом, коли той укотре могилки й таблички з написами: «Прову- для дітей біженців.
II Міжнародна
повернувся за даниною, на нього вже че- лок Сурікова», «Вулиця Радищева... Акса- наукова конферен-
кала засідка. Можливо, ця повчальна істо- кова... Купріна…» привернули увагу до про- ція «Комплексний
рія вигадана для нагадування можновлад- блеми дерусифікації. підхід до модерні-
цям про покордонні лінії та межі мораль- зації науки: методи,
моделі та мульти-
ності правління. Для позначення цієї «лінії Підтримуючи актуальне українське мис-
дисциплінарність:
захисту» автор розмістив один з одинад- тецтво, програма КОНТРміф надала сти- матеріали
цяти чорних трикутників між валами над пендію в розмірі 20 тисяч гривень кожно- II Міжнародної
входом у городище з допомогою асистен- му з 13 реалізованих проєктів: «Купол / наукової конфе­
Щит» Олени Шибунової (Київ), «Безпека» ренції, м. Чернівці,
тів: Олега Ходакова, Євгена Соломко, Кате-
26 серпня, 2022 р. /
рини Прокопової, Гліба Зельгіна. Як при- Ірини Ворони (Київ), «Роса на сонці» Мар- Міжнародний
марний дороговказ напрямку наших очі- гарити Журунової та Богдана Локатиря центр наукових
кувань та сподівань, художник Євген (Вінниця – Львів), «Калиновий міст. Пере- досліджень.
тин» Олеся Томаха (Харків – Львів), «Місця Вінниця :
Соломко в об’єкті «Захід» зафіксував штуч-
Європейська
не сонце в західній частині Немирівського сили» Олександра Танасюка (Херсон  – наукова платформа,
скіфського городища, де в ясну погоду Львів), «Вбивча міфологема» Терри 2022. С. 461–463.
можна побачити захід сонця. Нейдорф (Київ), «Воля, смерть та ???» Те- 3. Маргарита Журу-
тяни Павлюк (Київ), «Ядерна війна» Ірини нова / Богдан
Художник та активіст, член ініціативної гру- Лоскот (Львів) та ін. Локатир. Тривож-
ний стан. URL :
пи з перейменування міських вулиць у
https://www.
м. Сумах Костянтин Аленінський не очіку- Спільна мета об’єднала культурних діячів facebook.com/
вав резонансу на свою роботу «Лучан- та надала імпульсу для відновлення прак- photo?fbid=5621728
ський розріз» для стипендіальної програ- тики лендарту у важкий для України та її 187909517&set=
творчого середовища воєнний час. Сучас- pcb.56217291812
ми КОНТРміф. Коли мистець поховав 32 ву-
42751
лиці на імпровізованому цвинтарі в не мистецтво спромоглося вивільнити
4. Тіло міста. Кемп
зеленій зоні одного з мікрорайонів Сум, як травми війни назовні, а мистців поглянути для підлітків. URL :
символічний протест на відмову перейме- на власну постать як на творця прекрас- https://www.
нувати міські вулиці з російськими та ра- ного нового світу, а не жертву деструктив- facebook.com/
дянськими назвами на честь українських ного воєнного тероризму та навчитися за- events/7000945
54576637/?active_
мистців – братів Василя та Федора Кричев- взято протистояти життєвим складнощам
tab=discussion
ських, Олександра Богомазова та ін., про і не втрачати віри в майбутнє.
5. Укрінформ. Худож-
ник у Сумах заклав
«цвинтар» вулиць
із радянськими та
імперськими
назвами.
URL :https://www.
ukrinform.ua/
rubric-society/
3619456-ak-
pravilno-pohovati-
puskinsku.html?
fbclid=IwAR3CGh
VhuM0CrfeRAdKr
07RPb5NPyaUkll7
KfsuCfGOtLJnJ4
rZV6pgeDnA
6. Центр культурного
розвитку «Тотем» /
Centre of cultural
development
«Totem». КОНТР-
міф. URL : https://
www.facebook.
com/Totem.Culture.
Development.
Centre/
photo
s/a.305918606511611/
1525631137873679

35
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Ольга Погрібна-Кох (Львів)

Літо буде, 2022
Полотно, олія
36
 № 3-4 22

Юрій Сивирин (Київ)

Азовсталь, 2022
Полотно, акрил
37
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Кореспондент редакції
Монумент «Мужність.
Честь» у Запоріжжі
Пам’ятник «Мужність. Честь» присвячений Героям Небесної Сотні, які загинули під час
Революції гідності та російсько-української війни. Його встановлено цього року в
Запоріжжі на День Незалежності України, незважаючи на часткову окупацію області.
Монумент був встановлений за сприяння
Борис, Олеся і
благодійного фонду «Пам’яті Небесної
Марта Данилюки
Сот­ні», який очолює Павленко Андрій Во-
Мужність. Честь
лодимирович. Він не лише організував
Фрагмент, 2022
реалізацію цього проєкту, але й особисто
Листовий метал
брав участь у його створенні. Авторами,
Запоріжжя
що працювали над ідейним задумом та
пошуком композиційного вирішення, ви-
ступили сучасні українські скульптори-
монументалісти з родини Данилюків – Бо-
рис, Олеся і Марта. Цей авторський колек-
тив установив не один монумент,
присвячений темі Небесної Сотні і росій-
38
сько-українській війни. У  кожній своїй
композиції мистці використовують старо-
давню українську символіку та надають їй
нове дихання в контексті сучасних реалій.
Композиція складається з двох основних
авторських елементів: сокола і тризуба.
Центральним композиційним образом є
прадавній символ – сокіл. Над соколом
височіє тризуб – символ української дер-
жавності. Матеріал виконання – листовий
метал.
Два тисячоліття тому українці називали
себе «сколотами», первинно – «соколота-
ми» («сонячними», «дітьми Сокола», «соко-
лятами», «дітьми Божими»). У скіфів і сар-
матів сокіл вважався символом шляхет-
ності та царської влади. У «Слові о полку
Ігоревім» неодноразово порівнюють русь-
ких князів із соколами й називають їх «со-
количами», тобто дітьми сокола («соколя-
тами» –«соколотами»). В українській тради-
ції мужніх молодих чоловіків донині
називають «соколами». 
Символ «Сокола» був обраний не випад-
ково, насамперед тому, що птах характери-
зувався сміливістю, спритністю, силою, ро-
зумом. Крім того, з давніх часів у піснях, ле-
гендах та епосах «соколами» називали
народних героїв. Сокіл також є символом
 № 3-4 22

Борис, Олеся і
Марта Данилюки
Мужність. Честь,
2022
Листовий метал
Запоріжжя

хоробрості, швидкості, молодості, сили, Монумент створено ще два роки тому.

краси, розуму юнака чи чоловіка, сміливо-
го козака, коханого сина; сокіл – вісник, по-
сланець, протиставлення злим силам, сим-
вол Сонця, світла. Також необхідно додати,
що важливе місце займав сокіл в усній на-
родній творчості, фольклорі українського
народу, зокрема в колядках, казках, леген-
дах, весільних піснях. За віруваннями на-
ших пращурів, коли на полі бою загинув
воїн, його душа перетворюється в сокола,
який летить до Отця Небесного.
Зберігався він на заводі під Києвом, але
був частково пошкоджений під час вторг­
нення в Київську область російської оку-
паційної орди. Після деокупації його рес-
тавровано за сприяння БО "Благодійний
фонд “Пам’яті Небесної сотні”», ГО «Родина
Героїв Небесної сотні» та за підтримки
міської влади м. Запоріжжя. Зведено сила-
ми військовослужбовців Національної
гвардії України (які боронять Запоріжжя)
та небайдужих громадян.

Подяка

Висловлюємо щиру подяку людям, які безпосередньо брали участь і виборювали право на створення та вста-
новлення монументу в м. Запоріжжі під час російсько-української війни та часткової окупації Запорізької облас-
ті: батькові Героя Небесної сотні П. І. Синенку, котрий профінансував спорудження фундаменту монумента; го-
лові благодійного фонду «Пам’яті Небесної сотні» А. В. Павленку; в. о. міського голови м. Запоріжжя А. В. Куртєву;
О. Л. Притулі – керівникові козацького батальйону «Спас»; київському благодійному фонду «Універсальна допо-
мога», зокрема А. В. Михайловському; Криворізькому заводу «Версія-Люкс»; Українському виробнику бетонних
виробів для благоустрою «Золотий мандарин», м. Вишневе; Р. В. Бакуменку, військовослужбовцю Сил територі-
альної оборони ЗСУ; перевізнику з м. Борисполя; громадянину Македонії за допомогу при облаштуванні благо­
устрою навколо меморіалу; І. М. Токаруку; О. Г. Шпаковському; Димерському Експериментально-дослідному за-
воду «ДЕДЗ», смт Димер; українському виробнику фарб ТМ «KOMPOZIT»; працівникам комунальної установи
міського парку Перемоги в м. Запоріжжі; командувачу Національної гвардії України, генерал-лейтенанту Ю. А. Ле-
бедю та командирам бойових частин, що боронять м. Запоріжжя, зокрема 9-го полку оперативного призначен-
ня НГУ підполковнику С. Ю. Сердюку та А. М. Бєляєву, бригаді НГУ «Хортиця», командиру бойового підрозділу
А. В. Павленку та його бійцям; єпископу Запорізької і Мелітопольської ПЦУ Фотію.

39
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Оля Рафальська,
мистецтвознавиця

«Сплав» – взаємодія металу,

простору і людини
в умовах жорстоких
і страшних для України…
Переломний час, коли вже не існує вчора і ще не настало завтра. Момент, що розділяє
повсякчас життя кожного українця? Чи вловимий він, чи прожитий у силі й хоробрості,
чи зламаний у печалі? Війна закувала металевими путами Україну – і час зупинився.
Саме мить, усе, що абсолютно точно має кожен із нас. До цього довелося пристосуватися
й знайти сили для подальшого життя. Життя, що змінюється, трансформується, набуває
нових форм щодня, як матеріал скульптора в його майстерних руках. Щосекунди – зміна.
А чи можливо інакше пережити той страшний біль, який принесли чужорідні сили на
нашу землю?

Вільна душа кожного знаходить можливе Україні. За словами самого скульптора, – це

чи уявне пояснення, щоб захиститися від
спустошеного сьогодення. Душа художни-
ка прагне знайти відповіді. Душа скульпто-
ра прагне висловитись у формі чи, навпа-
ки, у її відсутності. Про це новий проєкт
українського скульптора Назара Білика.
Він успішний нині майстер своєї справи;
багаторазовий учасник українських і між-
народних виставок, симпозіумів; автор ві-
домих скульптур у публічному просторі;
володар численних нагород. Але головне –
проникливий і глибоко філософський мис-
тець сучасності. Усі без перебільшення до-
сягнення цієї людини тільки зайвий раз
увиразнюють особливий інтелектуальний
підхід до скульптурної справи.
Авторський проєкт Н. Білика «Сплав» був
презентований улітку 2022 р. в Національ-
ному центрі «Український дім», під час про-
довження запеклої багатомісячної війни в
лише початок масштабної та об’ємної се-
рії, яка включатиме значну кількість експе-
риментів і майбутніх творів. Робота май-
стра розпочалася не з перших днів війни,
яка заскочила зненацька. Вочевидь, пере-
шкоджали важкі обставини, відчуття стра-
ху й оціпеніння перед ликом незрозумілої
руйнуючої сили. Н. Білика війна застала
у Львові, далеко від затишної майстерні в
Києві. Тільки з часом художник зумів діста-
тися свого місця сили, щоб дати голос по-
чуттям. Найтяжчий біль, печаль і безвихідь
художник переживає у своєму творчому
прояві. Внутрішній голос вимагає озна-
чень, пояснень, фіксації, щоб не забути,
щоб спробувати зрозуміти й пояснити те,
для чого, на жаль, слів не знайти. Тварин-
на жорстокість без пояснень захоплює по-
дих, уголос неможливо вимовити чи напи-
сати те, що довелося побачити українцям
під час цієї бездушної навали орди вбивць.

40
 № 3-4 22

Виставка «Сплав»
Центральна зала Національного
центру «Український дім»,
Київ, 2022
Фото: особистий сайт автора

Назар Білик
Національний центр
«Український дім»
Відкриття виставки
«Сплав»
Київ, 2022
Фото: особистий
сайт автора

41
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Скульптор не випадково зосередив свою
увагу на бронзі як металевому сплаву міді
з іншими матеріалами у фізичному прояві.
Але з’являється й метафоричне значення
металу – під час війни він нищить, руйнує,
приносить смерть, проте водночас стає
свідком подій, які необхідно пам’ятати.
Сплав запеченої пам’яті й трансформації в
пошуках живого осередка. Цілком контра­
стний проєкт скульптора наштовхує на
постійні роздуми. А чи не це є справжньою
дорогоцінністю в мистецтві, коли твір про-
довжує жити самостійно, генеруючи нові
наративи та дискурси.

Переливи кольору у сплавах Н. Білика під-

креслюють особливості металу, а холодно-
блискуча поверхня німого матеріалу рука-
ми талановитого скульптора перетворю-
ється на живописне тло з теплим сяйвом
ізсередини. Це перше й неминуче почуття
хотілося б зафіксувати після співпережи-
вання побаченого. Те, що бездушний
матеріал оживає просто на очах, дихає і
живе, – це особлива заслуга майстра. Лише
згодом у вигинах і сплавах бачиш обриси
Назар Білик
людських ликів у зворотному об’ємі. Так
Із серії «Сплав»
званий ефект контррельєфу; так скульптор
Фрагмент, 2022
переміщає нас у простір переплавленої
Бронза
дійс­ності, вихоплюючи лише деякі деталі
Фото: особистий
реальності.
сайт автора
Н. Білик у своїй роботі неодноразово ви-
користовує метод контраформи, такого
об’єму, який в’їдається в матеріал. У відо-
мій серії «Ємності» (2014) мистець уже до-
сліджував це питання, але з іншого ракур-
су – формотворчого наповнення порож-
ньої дійсності. До цього методу скульптор
повертається й у проєкті «Сплав», щоб не
заповнити порожнечі, а зуміти впоратися
з новими формами та реаліями, які на-
стільки ущільнили простір, що подекуди
важко дихати. Сплавити все в металеві
згустки було очевидним рішенням заради
пошуків нових органічних зародків.

Сплав важкого металу вигинається від вог-

ню, руйнується й перетворюється в нові
конфігурації. Художник зосередився на
Назар Білик мета­морфозах металу, що розтоплюються
Із серії «Сплав» в антропоморфні форми, обриси, що лише
Фрагмент, 2022 віддалено нагадують реальні. Усередині
Бронза скульптур утворюється порожній простір,
Фото: особистий який підтверджує думку про те, що простір
сайт автора є константною основою буття. Простір усе-

42

редині, простір ззовні – художник-скульп­
тор веде безперервний діалог про стосун-
ки людини і простору. Простору, що захи-
щає чи руйнує, простору наповненого чи
спустошеного – питання до кожного. Н. Бі-
лик їх ставить делікатно, витончено, без
агресії і затиску. У польоті його художньої
думки також просторо та вільно. Метод ді-
алогу мистця зосереджений не в тому, щоб
шокувати й без того наляканих людей, але
огорнути теплотою надії. Його творіння
ніби підкреслюють, що обпечене може
мати мільйон барв, потрібно лише бути го-
товим їх побачити. Тонко й філігранно На-
зар працює з металом, холодним і непри-
ємним. У його скульптурах бронза стає не-
вагомою вуаллю, що з легкістю змінює свої
обриси.
Загадковою залишається особлива влас-
тивість металу вміщати в собі легкість і
пружність формотворення й гостроту руй-
нуючої сили. А також контраст світлих пе-
реливів із густою темрявою. Н. Білик спов­
на і влучно використав усі ці властивості,
щоб сплавити скульптури, які є незалеж-
ними у своєму втіленні, але несуть дух вій­
ни, тонкою ниткою пов’язуючи реальність
із пережитими стражданнями. Сплав болю
і надії, сплав краси і запечених ран, сплав
кольору і монохрому, сплав форми і без-
формності, сплав наповненості та порож-
№ 3-4 22
нечі, сплав зворотного об’єму, ніби вже не
існуючого, але того, що витає в просторі.
Метал подекуди зашліфований майстром
до блиску, часом віддзеркалює глядача у
своїх зломах. З однаковою ретельністю об-
роблений матеріал поєднується з обпале-
ним вогнем. Скульптор прагне підкресли-
ти, як вогонь нищить форму, але подекуди
на цьому місці може виникати інша історія,
інша реальність. За словами художника, це
його документація як соціально відпові-
дальна місія. «Сплав» – проєкт не про війну,
радше про один із можливих аспектів
сприйняття. Але сприйняття особливого,
тонкого і чуттєвого. Саме на такій тонкій
грані Н. Білик констатує і фіксує все, що від-
бувається зараз.
Подія відбулася у співпраці Українського
дому, ABRAMOVYCH.ART та ГО «Платфор-
ми культурних ініціатив» за підтримки По-
сольства США в Україні. Куратором висту-
пив Олександр Соловйов. Разом, усупе­реч
усьому, українці продовжують творити й
голосно озвучувати свій біль усьому світу.
Гучні проєкти (на кшталт «Сплаву») дозво-
лять не припиняти діалогів про війну, що
тисне у своїх клешнях волю і миролюб-
ність українського народу. Проте наша
сила в об’єднаності – художники, як і воїни,
продовжують боротьбу на своєму фронті.
Назар Білик
Із серії «Сплав»
Фрагмент, 2022
Бронза
Фото: особистий
сайт автора
43
МІЖНАРОДНІ ІНІЦІАТИВИ
Анастасія Ковалишин,
учений секретар Дому Франка

Пам’ятний знак
«Поет і птах»
Іванові Франку в Ловрані
Ця історія почалася кілька років
тому, коли франкознавці Наталя
і Богдан Тихолози, мандруючи
Хорватією, відшукали в густому
саду забуту віллу «Централь»,
де далекого 1909 р. зупинявся
Іван Франко, перебуваючи на
лікуванні в Ловрані.
Закохавшись у це місце,
подружжя замислилось про
меморіалізацію постаті поета
в цій чарівній локації. Пізніше,
2019 р., під час великої
мандрівки країнами Європи
команда Дому Франка побувала
в Загребі, де в розмовах з
представниками Посольства
України в Хорватії порушила цю
тему.

Володимир та Василь
Одрехівські
Поет і Птах.
Фрагмент, 2022
Бронза
Ловран (Хорватія)
Фото Віктора Мартинюка

44

22 жовтня 2022 р. на території приморсько-
го парку біля узбережжя Адріатичного
моря відкрили пам’ятний знак українсько-
му поетові, науковцю та громадському ді-
ячеві Іванові Франку. Ця подія міжнарод-
ного значення стала можливою завдяки
ініціативі Надзвичайного і Повноважного
Посла України в Республіці Хорватія Васи-
ля Кирилича та директора Львівського на-
ціонального літературно-меморіального
музею Івана Франка Богдана Тихолоза.
Окрім згаданих вище поважних особис-
тостей, на урочистому відкритті меморіалу
були присутні Голова Верховної Ради Ук­
раїни Руслан Стефанчук, Голова Хорват-
ського Сабору Гордан Яндрокович та По-
сол України в Хорватії 2006–2009 рр. Мар-
кіян Лубківський.  схилився під тягарем життєвих труднощів,
«Пам’ятний знак Іванові Франкові в Лов-
рані – це мрія, яка стала реальністю завдя-
ки діяльній підтримці багатьох небайду-
жих людей. Переконаний, що саме цієї
пори надзвичайно важливо діяльно утвер-
джувати престиж і статус української куль-
тури в Європі та у світі загалом. Саме сьо-
годні, під час війни, треба активно корис-
туватись інструментами культурної
дипломатії задля нашої великої майбутньої
Перемоги, а не лише з поваги до історич-
ного минулого. І постать саме Івана Фран-
№ 3-4 22
Володимир та
Василь Одрехівські
Поет і Птах
Фрагмент, 2022
Бронза
Ловран (Хорватія)
Фото
Віктора Мартинюка
ка не тільки як письменника, а і як політи-
ка та політичного мислителя, творця мо-
дерної української ідентичності особливо
прикметна й доречна. Культура – це також
зброя у нашій боротьбі і арсенал ціннос-
тей, за які ми воюємо, а не лише скарбни-
ця старожитностей. І культурний фронт
також дуже важливий», – наголосив дирек-
тор Дому Франка й автор концепції та об-
ґрунтування символічних сенсів пам’ят­
ного знака Богдан Тихолоз. 
Скульптурну композицію «Поет і Птах» та
інформаційну таблицю виготовили знані
українські мистці – Володимир та Василь
Одрехівські. Пам’ятний знак складається з
двох метафоричних постатей – Поета, що
недуги і надважкої праці, та Птаха натхнен-
ня і надії, який стремить увись. «У міжна-
родному контексті постать Поета є уособ­
ленням мужнього українського народу,
який у напрузі й зосередженні виконує
свою історичну місію оборони гуманістич-
них цінностей Західної цивілізації та потре-
бує допомоги й підтримки. Образ Птаха
набуває сенсу символу майбутнього, мрії
про вільну й рівноправну співдружність
європейських народів на засадах взаємної
поваги, партнерства і конструктивної
взаємо­в игідної співпраці»,  – ідеться в
45
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
науковому обґрунтуванні символічних
Володимир та сенсів пам’ятного знака.
Василь Одрехівські
Поет і Птах Під час роботи над створенням меморіалу
Фрагмент, 2022 Володимир і Василь Одрехівські шукали
Бронза різні варіанти символічної композиції,
Ловран (Хорватія) прагнучи відійти від пострадянських тра-
Фото дицій помпезного монументалізму та на-
Віктора Мартинюка туралістичного копіювання подоби пись-
менника. Скульптори пробували знайти
пластичні символи, що мали б глибокі фі-
лософські сенси й водночас були б доступ-
ні для широкої громадськості – як україн-
ської, так і закордонної. «Такі неочевидні,
делікатні й тендітні твори мають шанс про-
мовляти своєю делікатною, але глибокою
мовою до глядача. Ми намагалися подати
Івана Франка в поетичному образі. Не про-
сто фіксуємо зовнішній вигляд, а творимо
46
поезію, але не словами, а формою. Дуже
символічно, що Каменяр переважно по-
стає великим, широким, вусатим борцем.
У нашій же інтерпретації, і в поєднанні із
середовищем і всією атмосферою локації,
він вийшов дуже легким, тендітним, витон-
ченим і таким, що запрошує до діалогу.
Цей діалог між Поетом і Птахом – діалог із
глядачем, який, можливо, уперше зустрі-
чається з Іваном Франком», – розповідає
Василь Одрехівський.
Сама ідея зображення Поета і Музи вини­
ла ще 30 років тому: образ Поета як люди-
ни, яка думає про життя, переживає,
страждає, але має велику мрію, і Муза-на-
дія, що дає йому силу жити та спрямовува-
ти свій дух у небеса. Також Володимир Од-
рехівський кілька років варіював різні ком-
позиції на тему Птаха, але саме такого, що
злітає, а не сидить чи летить. Мистець уже
використовував тему Птаха в композиції,
присвяченій Богданові-Ігорю Антоничу, де
є символічний Поет, природа, деякі птахи,
але ті, що летять, тобто дія вже відбуваєть-
ся. Після довготривалих співрозмов ініці-
аторів пам’ятного знака і скульпторів ви-
никла ідея об’єднати образи Поета і Птаха
в одну скульптурну композицію, що втілю-
вала б одночасно біографічний і міжна-
родний аспекти.
Володимир і Василь Одрехівські до остан-
нього не могли передбачити, що вийде в
кінцевому результаті, адже вони приїхали
в Ловран уже під час завершальних робіт
зі встановлення пам’ятника. Мистці не
мали впевненості, що скульптури не бу-
дуть розчинятись у масштабному просто-
рі узбережжя та колосальних об’ємах
моря, але завдяки пропорційному поєд-
нанню фігур і постаментів пам’ятний знак
вдало працює в локації. «Нам запропону-
вали гарний парк, який за своєю духовніс-
тю дуже близький до духу Івана Франка.
Цей зв’язок природи, дубів і моря – тут
справді відчувається присутність поета.
Скульптурна композиція, яка стоїть на пре-
красних білих п’єдесталах, виконаних із
хорватського білого каменю, добре вигля-
дає в масштабі й добре прочитується по
силуетах – як світлі п’єдестали і скульптура
на тлі дерев, так і темні силуети – на тлі
моря. Різноманітність цих ракурсів дає ве-
лике багатство», – ділиться враженнями
Володимир Одрехівський.
 № 3-4 22

Після відкриття пам’ятного знака творці

мали нагоду спостерігати за реакцією зви-
чайних людей на скульптурну композицію:
перехожі зупиняються, дивуються, огляда-
ють, фотографують, сканують QR-код і...
дізнаються більше про Івана Франка та
Україну. Меморіал «Поет і Птах» має всі
шанси стати не лише символом україн-
ської присутності в Європі, а й символом
самого приморського міста. «Пам’ятний
знак Франкові у Ловрані – це сучасний
мистецький монумент Великому україн-
цеві та європейцеві в об’єднаній Європі.
Адже саме оборона цінностей Європей-
ської цивілізації перед загрозою новітньо-
го варварства – це мета і сенс нашої бо-
ротьби. І в цьому Україна і Хорватія єди-
Володимир та Василь
ні!» – підсумовує Богдан Тихолоз.
Одрехівські
P. S. Поет і Птах, 2022 Учасники проєкту
Проєкт реалізовано за підтримки Верхов­ Бронза Зліва-направо: Володимир
ної Ради України, Посольства України в Ловран (Хорватія) Oдрехівський, Юрій Йосифович,
Республіці Хорватія, Львівської обласної Фото Віктора Мартинюка Віктор Мартинюк, Любомир Більо,
державної адміністрації, Муніципалітету Богдан Тихолаз, Василь Одрехівський
Ловрана та Львівського національного лі- 2022
тературно-меморіального музею Івана Ловран (Хорватія)
Франка.   Фото Віктора Мартинюка

47
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Галина Хорунжа,
мистецтвознавиця, дослідниця, куратор
Юрій Дворник:
«Бути собою»!
Бути справжнім художником, чесним і принциповим – це бути аскетом, часто незручною
людиною, чия лишень присутність викликає сум’яття та усвідомлення особистого
конформізму, не тільки й не стільки побутового, як інтелектуального.
Історія творчої практики Юрія Дворника
невіддільна від його шляху справжнього
дослідника, який убачав у мистецькій
практиці далеко більше, аніж формальні
експерименти чи вправляння в красивих
ефектах. На його прикладі можна переко-
натись, що художник – це насамперед най-
вища внутрішня культура, живий та кри-
тично налаштований розум, здатний уміс-
тити неосяжне й усвідомити незбагненне.
Адже коли ідеї набувають форму, а думка
стає матерією, мистець стає співтворцем.
Гонитва за дріб’язковістю та оздоблюваль-
Юрій Дворник
на декоративність живуть свій певний час
і помирають. Натомість справжнє мисте-
цтво, народжене свідомістю та серцем –
віч­не, і в ньому живе автор, його сподіван-
ня, радість та страждання.
Часто за дар страшна розплата – самот­
ність, але по-справжньому чесна із собою
людина ніколи не буває самотньою, навіть
коли немає належного середовища та змо-
ги працювати (останні десятиліття свого
життя Юрій Дворник майже повністю
втратив зір). Утім, незважаючи на це, у його
скульптурних творах, як круглій пластиці,
так і медалях (здебільшого виконаних у
1980-х рр.), можна побачити глибоке розу-
міння форми й уміння розкривати повно-
ту її виразності. Зокрема, мовиться про
портрети А. Данте, Г. Аполлінера, М. Гоголя,
М.  Сервантеса, Г.  Лорки, Д.  Гарібальді,
Л. ван Бетховена та багатьох інших з роду
48
людського, хто й зараз живе у світі справж-
нього, поза короткочасними турботами та
клопотами. Чи образ Ф. Ніцше, який у ро-
боті Ю. Дворника, робить нас свідками
складного діалогу над часом про присмер-
ковий геній людини, котра усвідомила ци-
вілізаційне боговбивство. Та водночас
ознака того, що тут той, як казав сам філо-
соф, хто зміг породити зірку, яка танцює.
Той, хто зміг вийти за межі буденного й
став вільним.
З біографії мистця дізнаємося про навчан-
ня у Львівському інституті прикладного та
декоративного мистецтва (випуск 1971 р.),
роботу на Львівській експериментальній
кераміко-скульптурній фабриці. Одночас-
но із цим, ще в 1970-х рр., тривали наполег­
ливі дослідження результатів творчих
практик Е. Бурделя, Ш. Деспіо, Е. Барлаха,
Т. Бальдена, Г. Колбе, В. Лембрука, К. Дуні-
ковського, К. Бранкузі, О. Матвєєва, О. Ар-
хипенка та багатьох інших. Проте, як це
часто буває в інших авторів, Ю. Дворник не
став робити вибіркове цитування чи кола-
жування чужих досвідів, а зміг сформува-
ти свій оригінальний метод. Тому якщо в
ранніх творах перед нами постає вивчен-
ня слов’янської міфології та давнього
фольк­лору (зокрема дипломна робота, що
її тогочасний директор Львівської картин-
ної галереї Борис Возницький установив
в Олеському замку), то надалі елементи ар-
хаїки переходять в інспірування візантій-
 № 3-4 22
Юрій Дворник
Автопортрет, 1994
Гіпс тонований

ським та античним культурним контекстом,

що згодом виходить на цілком сучасні, мо-
дерністські формальні пошуки. Але зага-
лом це світ, у якому вічно лине музика ліри
Орфея та гусел Бояна. 

Ю. Дворник пов’язав своє життя зі Львів-

ським інститутом прикладного та декора-
тивного мистецтва (нині – Львівська націо-
нальна академія мистецтв), де майже пів
століття присвятив викладацькій роботі.
У цьому ж закладі й у контексті педагогічної
діяльності створив тисячі начерків живої
натури, що в сукупності стало передумовою
до появи монографії «Жива вода рисунка»
(рукопис формувався протягом усього часу
викладання, опубліковано 2009 р.). Це – рід-
кісний приклад того, що викладання перед-
бачає постійне дослідження та самовдос-
коналення, як зазначав сам художник, «про-
цес рисування полягає у тому, щоб почуття,
розум і рука працювали синхронно, в єди-
ному русі» [1, 16].

Уважний, до педантичності, у слові та фор-

мі, Ю. Дворник десятиліття вивчав світ і
людину в ньому, адже це все – розгорну-
та книга, до якої лише варто бути уваж-
ним. Адже тоді знання поколінь допомо-
жуть побачити далі й більше. Тільки бага-
ті знання примножують скорботу, а дар
цей стає гіркотою. Відзначимо, що завдя-
ки доньці художника – Олені Секержин-
ській твори мистця збережені, а це дає

49
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Юрій Дворник
Медаль «Фрідріх
Ніцше», 1994
Гіпс тонований

Юрій Дворник
Непереможений,
1975
Гіпс тонований

50
 № 3-4 22
Юрій Дворник Примітки
Балерина, 1984 1. Дворник Ю. Жива
Гіпс тонований вода рисунка.
Тернопіль :
Навчальна книга
«Богдан», 2009.
176 с.

Юрій Дворник
Жіночий портрет,
рік невідомий
Гіпс тонований

змогу здійснювати їх наукове опрацюван-

ня, що, маємо надію, з часом буде репре-
зентовано.

Загалом, мистецька практика Ю. Дворни-

ка – особливий приклад того, як автор зміг
вийти поза регіональний контекст і те, що
часто позначають львівською скульптур-
ною школою. Відтак він став художником
усупереч локальному консерватизму та
псевдотрадиціоналізму. Кожна компози-
ція (чи скульп­турна чи графічна) не потре-
бує описової підтримки, адже високий
професіоналізм і вміння автора доносити
ідею на різних рівнях роблять глядача
повно­цінним співтворцем та інтерпрета-
тором. Емоційні чи виважені, реалістичні
чи майже зведені до знакової форми, ва-
ріативні за композиційним підходом чи ар-
хітектонікою, твори мистця розповідають
про один зі шляхів, яким розвивалося мис-
тецтво другої половини ХХ ст. в Україні.
І що характерно – це зовсім інша історія,
аніж коливання між «столицями» та «про-
вінціями», з недоліками як перших, так і
других. Це передусім історія шляху того,
хто зміг знайти форму для ідей зі свого сві-
ту, потужного та делікатного водночас.

51
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Олександр Федорук,
доктор мистецтвознавства,
професор, дійсний член НАМ України
Володимир Шолудько
творить Україні на славу!
І також нам! Скульптор, який не зрадив джерельній традиції великої київської
скульптурної школи, – від Івана Кавалерідзе до Василя Бородая!
Камерною композицією «Волинь» (2021)
Володимира Шолудька тішилося журі ви-
ставки «Україна від Трипілля до сьогоден-
ня в образах сучасних художників» (2022),
що була колись задумана й організована
Олександром Мельником і пройшла
успішні випробування крізь літа, отримав-
ши на мистецькому символічниму слензі
найменування традиційної!
Володимир Так ось цією композицією Шолудька ми­
Шолудько лувалися глядачі. Бо Шолудькова ком­
позиція «Волинь» немовби доповнила
знамениту композицію Василя Бородая
«Пам’ятник засновникам Києва» (1982). Оті
Три білі волинські грації Шолудька у виши-
ванках піднесені над козацькою чайкою
мовою пластики до рівня символу! Мить
емоційного – зернятко історії рідного для
Шолудька материнського краю! (користу-
ючись нагодою, прошу: «Володимире, дру-
же, зроби скульптуру своїй незабутній
Мамі, яка так рано відійшла!»).
Згодом Улас Самчук увійде до майстерні
Шолудька в славетному спілчанському бу-
динку Івана Їжакевича в Києво-Печерській
лаврі прошеним і дорогим гостем, поло-
нивши на літа уяву молодого талановито-
го мистця (Модель №  2 для м.  Рівного
(2005), погруддя в Здолбунові (2005), брон-
зовий монумент Самчука в Рівному (2005)).
Присів письменник з книжкою в руці, як
свій серед своїх, скинувши плащ на плете-
52
ний металевий вершечок лавки. Він си-
дить у бронзі на архітектурному звищенні
сходів. Письменник зображений близьким
та зрозумілим для глядача: і рівнянина,
і приїжджого! З обличчям у задумі…
Постать у фас, а обличчя в три чверті; руки
немовби спочивають на горизонталі лави.
Делікатність бронзової пластики виявле-
на у звичному для працьовитого письмен-
ника жесті застиглого руху. Пропорційни-
ми площинами постаті передано стан люд-
ського спокою, миті відпочинку.
Любить Рівне скульптор Шолудько. Його
історичній минувшині присвятив «Па­
м’ятник Марії Несвицькій» (2006) у центрі
міста. Ніби зійшла з минулих століть у наші
дні – милується велична, у  ренесансових
шатах княгиня в центрі історичного май-
дану! Це саме вона виборола для міста
магдебурзьке право у Великого Князя ли-
товського на початку XVI ст. 
…Почали ми нинішню розмову про Шо-
лудька з композиції «Волинянки». У камер-
них, щойно експонованих на «Україна від
Трипілля до сьогодення…», «Волинянках»
Шолудька відчувається переклик зі знаме-
нитою в Києві «Дніпровською чайкою»
його вчителя Бородая. Той любив студен-
та з Волині батьківською любов’ю, не при-
ховуючи, – сільського, допитливого, затя-
того в навчанні, родом з традиційного во-
линського села Здовбиця під Здолбуновим
 № 3-4 22

(як улюблений мій талановитий киянин з моріальна дошка поетові Тарасові Мель-
Хмельниччини Богдан Мазур). ничуку в Чернівцях (2012).

Коли вихованець Київського художнього Розглядаємо твори сукупно в переліку, що

інституту Володимир Шолудько вивершив засвідчують унікальну працездатність
і відлив у бронзі свого першого семимет­ мистця: зацікавлення історичним мину-
рового Тараса Шевченка «Апостол правди лим  – «Реквієм битві під Берестечком»
і свободи» (2005), що знісся над Ковелем, (2000) у бронзі; «Князь Острозький – захис-
як апостол на Святих горах, багато вчите- ник Русі-України, віри православної»
лів відмітили його за успішну творчу пра- (2007); погруддя Симона Петлюри у брон-
цю: обожнювані ним професори Валентин зі для Рівного (2000); бронзовий монумент
Борисенко, Іван Макогон, Анатолій Фужен- Климу Савурі для Рівного (2003); лірично
ко, ректор Василь Бородай… Це було вда- романтизовані образи в малій пластиці
ле місце для сприйняття і спостереження – «Русу косу чесала» (1986) – дерево, позоло-
життя довкола вирує, а геніальний Тарас з та; бронзова мала пластика «Мавка лісова»
монумента замислено мудрий, спостереж- (2003); героїчні образи – «Георгію Гонгадзе
ливий. та загиблим журналістам» (2007), бронза, Володимир
камінь. Шолудько
Шевченкіана – його, волинянина, тема. Микола Гоголь, 2004
Створив молодий скульптор Шолудько У полі творчого зору знакового у скульп­ Бронза
чимало образів улюбленого ним поета, турній праці мистця реалізовано різні об-
починаючи від кінця 1980-х рр. – це також
літопис щасливої біографії майстра в
пластиці (близькі для нього матеріали –
бронза, камінь пісковик, дерево). Назве-
мо лишень деякі з десятка традиційних
монументальних образів мистця, від Рів-
ненського Шевченка в камені (камінь як
матеріал у Шолудькових твердих руках,
здається, розцвітає, немов волошка на
ниві пшениці!): епічно монументалізова-
на в камені голова Поета в популярному
санаторії Рівненської області «Червона ка-
лина» (2012); модель пам’ятника «Шевчен-
ко. Академічні роки» для Здолбунова
(2013); монумент Поетові для італійської
Флоренції (спільно з Б. Томашевським, за
підтримки доброчесного Олега Пінчука,
2021). 

Шолудькова завзятість у праці подивляє,

заохочує, надихає на творчість. Можна го-
ворити і про захоп­лення скульптора ка-
мерною пластикою з відточеними до пси-
хологічної виразності деталями: Гоголіану
мистця (камерні бронзові композиції «Ми-
кола Гоголь у Женеві», 2004; «Гоголь», брон-
за, 2004) – експресивна мить узагальнено-
го бачення письменника в динаміці.

Шануємо захоплення майстра романтич-

ною поетикою («Маруся Чурай», 1999), на-
ціональною українською тематикою (наго-
рода «Герой нації», 2007, з бронзовою по-
золотою), портретні бюсти з бронзи та
каменю «Поет Петро Сиченко» (2006), ме-

53
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
рази, серед них князь Василь Острозький –
засновник Острозької академії, у скульп­
турі «Господар Волині князь Острозький»
(1997). Образ Юрія Змієборця уособлює
Доб­ро у пластиці із села Зарваниці – зна-
ному релігійному центрі  (2016), а також вті-
люється у монументі «Антоній та Феодосій»
у Києво-Печерській лаврі (2014).
Не можна оминути хрестоматійний мону-
мент В. Шолудька «Тарас Бульба» (2018) для
Володимир м. Дубного, про який скажемо словами
Шолудько скульптора: «Я пропускаю кожен образ, ко-
Марія Рівненська жен твір через серце». Величний Тарас
(Несвицька), 2006 Бульба вражає духом нескореності! Ми
Рівне мріємо, аби під монументом Тарасові Буль-
Мармур бі випускники військових ліцеїв складали
присягу на вірність Україні. Аби Лицар ЗСУ
54
Валерій Залужний вітав героїв боротьби з
агресором, приміром, лицарів Маріуполь-
ського «Азову» за здійснений ними героїч­
ний чин. Аби перед монументом звіту­-
вали корумповані чиновники за свою
негативну працю на своїх посадах. Аби
зростало почуття їх відповідальності за
довір’я народу! Усе пропорційно в цій мо-
нументальній скульптурі Тараса Бульби,
виважено для споглядання бронзової
пластики з далечі та водночас на відстані
простягнутої руки, усе в ній спрацьовує на
історично-романтизоване прочитання!
Очевидно, Володимир Шолудько, як
багато­жанровий скульптор, здавна віддає
перевагу творам просторового характеру
(численні монументи героям УПА в бо-
ротьбі з більшовицько-енкаведистською
нечистю, серед них пам’ятник у граніті Сте-
панові Бандері в Здолбунові (2012))… Ось і
тепер він у Вижницькому краю вивершує
твір із каменю. Інспірації з каменю – як зна-
ки епохи для грядущих поколінь!
Славетний монумент «Повернення Святи-
теля Дмитрія Ростовського на Батьківщи-
ну» (2008) в Макарові, що на Київщині, по-
любився багатьом… У сонячну серпневу
годину 2022 р. на тлі голубих небес мону-
мент полонив моє серце, і кілька годин я
не мав сили відійти від нього, милувався
ним. Святитель у рясі до землі правицею
благословляє Україну, а в лівій руці тримає
Священне Євангеліє! Хвилюючий мону-
ментальний образ епічного звучання!..
Святитель Ростовський благословляє
Збройні сили України до недалекої для
України Перемоги над рашлендом! Хви-
лююче важлива для Українця мить історії:
Україна є і буде вільна, тому рашистський
загарбник ніколи її не здолає! 
Шолудько знаходить час для праці в
садово-­парковій скульптурі – це теж його
стихія, що зближує нас зі сторінками роз-
маїтих сторін нашої культури. Для прикла-
ду назвемо одну унікальну композицію
хорео­графові В. Васькову популярного хо-
реографічного ансамблю «Смеречина»
(2019) для м. Вижниці.
Візуально досконалими є пам’ятники
«Борцям за Волю України» в Червоногра-
ді (2004); нашому космонавтові Леонідові
 № 3-4 22

Каденюку (2020) за вдалим проєктом Ана- Володимир

толія Гайдамаки; видатному скрипалю Шолудько
Богданові Которовичу (2013) для Тернопо- Волинь, 2021
ля; cлаветній співачці Квітці Цісик (2015). Гіпс
А також численні пам’ятні знаки в камені
та бронзі, бюсти, погрудні портрети, ескі-
зи (Святійшому патріархові Володимиру,
гетьману Іванові Мазепі, засновникові бо-
танічного саду в Кременці Віллібольду
Бессеру, Миколі Олійнику).

У цьому великому переліку зодіяного

мистцем не варто ставити крапку. Вона б
унеможливила подальші кришталево чис-
ті плани, мрії, уподобання талановитого
мистця Володимира Шолудька, який Жив,
Живе й далі Житиме. Майстер живе в
Украї­ні, нам на славу – усім нам, які вірять Володимир
у недалеку Перемогу над рашистськими Шолудько
«цивілізаторами», що адекватні за жорсто- Улас Самчук, 2005
кістю до тубільців-людиноїдів та «культури Рівне
досередньовічної доби». Бронза

55
МИСТЕЦТВО І ВІЙНА
Анастасія Швидюк,
мистецтвознавиця

Скульптор Микита Зігура

повернув українцям «Мрію»
Редакція журналу взяла інтерв’ю в одного з найвідоміших сучасних українських
скульпторів – Микити Зігури, який створив оригінальний і актуальний проєкт до Дня
Незалежності України на пшеничному полі в Данії, де зобразив 85-метрову тінь
легендарного літака «Мрія», або Ан-225, найбільшого та найпотужнішого у світі
транспортного літака, що був знищений російськими військами на початку російсько-
української війни на аеродромі в Гостомелі.

Анастасія Швидюк: Вітаю, Микито! Фото
Микита Зігура твого проєкту «Dream-225», утіленого в Да-
Серія «Мирне Небо», нії влітку цього року облетіли весь світ. Він
2022 став одним із найпопулярніших, присвя-
Данія чених темі війни в Україні. Як гадаєш, чому
Дія в довкіллі: саме твій проєкт став таким популярним?
фарба, трафарет
Микита Зігура: Суспільство сьогодні вже
перенаситилося жахаючими новинами.
Люди зі всього світу прагнуть бачити щось
обнадійливе та водночас естетичне. Гадаю,
саме тому новину про цей проєкт так охо-
че підхопили. Однією з причин є те, що
вдалося «попасти» відразу в три важливі
складові для успішного проєкту, а саме: ак-
туальність, візуальна складова і, зрештою,
масштаб. Звісно, варто окремо подякувати
продюсерці проєкту Анастасії Братковій
за вдалу медійну та організаторську робо-
ту, а також багатьом іншим учасникам, які
приєдналися до нас.  працювати саме там. Данці виявилися по-
А. Ш.: Розкажи, будь ласка, як виник такий
задум? Яка саме ідея лягла в його основу?
М. З.: Лендарт «Dream-225» є частиною ве-
ликого проєкту «Мирне Небо», над яким я
працював останні місяці. Зображував тіні
БПЛА і ворожих російських винищувачів,
що крадуть мирне небо, несучи смерть та
страждання нашій країні. Настав час для
мене сказати через мистецтво щось життє­
стверджуюче, подарувати надію на
­завтрашній день. Так і народився задум
створити тінь «Мрії», що злітає, – найбіль-
шого літака у світі! Під час праці над про-
єктом я зрозумів, що в ньому є щось напро-
чуд містичне, адже існування тіні передба-
чає існування об’єкта, а відсутність літака
виводить весь проєкт у метафізичну пло-
щину, де думки та візуалізації мають мате-
ріалізуватися в реальність – я сподіваюсь,
якомога скоріше!
А. Ш.: Чому проєкт був утілений саме в
Данії?
М. З.: Я розпочав цю серію самотужки, без
будь-якої підтримки й отримав можливість
зитивними та відкритими людьми, дозво-
лили творити на своїх ідеальних газонах і
житніх полях. Вибрана для втілення заду-
му локація чимось дуже нагадує Україну,
тільки мирну, до війни. Багато місцевих
приходили спостерігати за процесом ство-
рення та висловлювали свою підтримку
Україні.

56
 № 3-4 22

А. Ш.: Чи важко було втілити такий масш-

табний проєкт? Розкажи, будь ласка, про
етапи його створення. 

М. З.: Найскладніше було наважитися роз-

почати роботу, адже не було тієї підтрим-
ки нашої команди ZiguraArt, що завжди
присутня в Києві, а масштаб та складність
реалізації проєкту вимагали неабияких зу-
силь. Просто уявіть – безкрайнє поле, ескіз
тіні Мрії, що має бути втілений в натураль-
ному розмірі, та я… А весь процес утілення
залежить від погодних умов, руху сонця по
небосхилу й повинен бути завершений до
певної дати, що ми самі собі визначили.
Спочатку я зробив розмітку на полі, вико-
ристовуючи клинці, мотузку та скотч. Лише
це зайняло кілька днів. Потім почав посту-
пово намічати контури, розпилюючи фар-
бу зі звичайного пульверизатора для об-
прискування рослин. В ідеалі для реаліза-
ції такого проєкту потрібен дрон, щоб М. З.: Я певен, що для мене це перехід на
коригувати малюнок зверху, однак я його вищий творчий рівень. Це вихід також на Микита Зігура
не мав і тому дуже хвилювався, що вийде новий рівень спілкування з глядачем, на Проєкт «Dream-225»
неправильний силует. Але давня проста розширення аудиторії. Адже кількість лю- із серії «Мирне
технологія переведення зображення з ес- дей, що побачили, почули або прочитали небо», 2022
кізу методом масштабування виявилася про «Dream-225», – це понад десять міль- Данія
досить надійною. Побачивши згодом ма- йонів осіб у різних куточках світу від Бра- Дія в довкіллі:
люнок з висоти пташиного польоту на фото зилії до Австралії, від Британії до Півден- фарба, трафарет
та відео, я був вражений, наскільки вдалим ної Африки! А це означає, що сьогодні ві-
вийшло зображення.  зуальне мистецтво може досягнути
величезної за масштабами аудиторії, що
А. Ш.: До якого виду мистецтва ти відніс би було раніше можливим хіба що для музи-
такий артоб’єкт?  ки та кіно. 

М.  З.: На мою думку, це  – «класичний»
ленд­арт. Мистецтво, що створюється на
природних ландшафтах, гармонійно впи-
суючись у пейзаж. Цей напрям у мистецтві
є популярним у світі ще з 60-х рр. минуло-
го століття. В Україні він також представле-
ний. Я сам неодноразово брав участь у
лендарт-фестивалях, проте, як не дивно, –
там не було і близько подібних масштабів.
А. Ш.: Чи це правда, що «тінь «Мрії»» тепер
можна побачити з космосу?  не небо» триває, тож чекайте на появу но-
М. З.: Так. Мені присилали ці знімки зовсім
незнайомі люди. Вони знаходили мене в
соцмережах, запитували точну локацію,
а потім надсилали мені фото. Я досі здиво-
ваний від такої кількості повідомлень. 
А. Ш.: Що особисто для тебе значить цей
проєкт?  мирного неба!
А. Ш.: Розкажи, будь ласка, якою є його по-
дальша доля? 
М. З.: Лендарт – це завжди тимчасовий
об’єкт. Така специфіка цього напрямку
мистецтва. А щодо тіні «Мрії», то через де-
який час поле зорають і засіють новою
культурою. Для мене, як для скульптора,
що звик усе робити на віки, це сприйма-
ється досить незвично. Але таке мистецтво
«житиме» в медіапросторі, а проєкт «Мир-
вих об’єктів. 
А. Ш.: Дякую тобі за відверту розмову. Ба-
жаю втілення всіх твоїх грандіозних заду-
мів у майбутньому! 
М. З.: Дякую за увагу до моєї творчості. Ба-
жаю успіхів редакції журналу, а Україні –

57
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Галина Іжинєць,
мистецтвознавиця

Михайло Красник:
лінія горизонту
Історія візуальної культури Львова останньої третини ХХ ст. може бути однією великою
розповіддю про численні біографії різних персонажів та їхні перетини. Передумови для
інтенсивного культурного життя від функціонування профільних освітніх та музейних
інституцій формують перелік випускників і працівників, які творили контекст, часто
навіть опосередковано. Легальні спілки та андеграундні середовища також не були між
собою настільки відділені, щоб автори ще міжвоєнного часу не мали прямих
комунікацій з молодшими шістдесятниками, часто усамітненими та закритими
сімдесятниками й екстравертними авторами покоління «перебудови». Усередині цього
всього розрізненого, але неподільного урбаністичного простору відбувався постійний
обмін як інформаційними носіями (від книг і альбомів до самвидавських машинописів
і звукописів), так і тією усною історією, яка, попри емоційну суб’єктивність, впливала на
вектори індивідуальних творчих пошуків, формувала та змінювала кожного з учасників
процесу.

З часом останнє стало передумовою появи
цілого корпусу міфів про львівський мо-
дернізм та андеграунд, так, наче це мало б
надавати, безперечно, цікавому та само-
бутньому явищу додаткових характерис-
тик. І саме таку оригінальність, що є сумою
особливостей регіону, від збережених
пам’яток до окремих персоналій, які тво-
рили ландшафт, ми можемо побачити в
біо­графіях і практиці цілої низки авторів.
Одним із таких художників є Михайло Крас-
ник. Біографія мистця в частині аспектів ха-
рактерна для свого часу – від зацікавлення
мистецтвом через спілкування та приватні
студії у випускника Львівського інституту
прикладного та декоративного мистецтва
Степана Труша [1] до спроб вступу в місце-
ві художні навчальні заклади й, зреш­тою,
працею в одному з ключових музеїв краї-
ни – Національному музеї у Львові [2]. З ін-
шого біографічного матеріалу варто відзна-
чити активну участь у виставкових проєк-
тах (як вітчизняних, так і зарубіжних). Твори
Михайла Красника є в колекціях багатьох
музеїв. Скажімо, після чергової виставкової
імпрези частина його творів увійшла до
фондової колекції Львівської національної
галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького. 
Окрім того, живописні полотна художника
стали складовою збірки львівської Муні-
ципальної колекції (згодом ці твори були
передані до ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького, зо-
крема полотна 1992–1998 рр.: «Біле коло»,
«Похилий горизонт», «Пейзаж») [3]. Власне,
музейні колекції фіксують одні з ключових
тем та образів практики М. Красника, на-
дають змогу дізнатися, що з результатів ді-

58
 № 3-4 22

Михайло Красник
Усмішка, 1991
Полотно, олія

59
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Михайло Красник яльності художника є важливими віхами в
Композиція, різні періоди.
1993
Полотно, олія, Живий інтерес до світових візуальних
змішана техніка практик і текстів, поєднаний з роботою
над оригіналами,  – це все дозволило
мистцеві ретельно та конструктивно піді-
йти до власної діяльності. А поєднання та-
ких засад із працездатністю й постійна ро-
бота над собою дали відповідний резуль-
тат  – значну кількість творів, активну
участь у виставковій діяльності й, що най-
важливіше, – постійне дослідження того,
чим є живопис та графіка, розкриття по-
тенціалу матеріалів і розбудова особли-
Михайло Красник
вого діалогу з глядачем, у якому немає
місця для випадковостей, як і нав’язливого
Час спливає,
наративу. Такий підхід виразно сприяє
1994
відкритості сприйняття роботи, співвідне-
Полотно, олія
сення з радикально різними досвідами
60
не лише візуального, а й світоглядного
порядку.
Пейзаж у М. Красника, а радше форма, що
апелює до краєвиду, але трансформова-
ного, позбавленого, на перший погляд, від
присутності ознак антропності, – це пере-
дусім історія про того, хто довго вглядався
в горизонт. Цей погляд, сформований об-
ставинами біографії, тривалим досліджен-
ням текстів європейських та східних філо-
софів, надає змогу сторонній особі поба-
чити, чим є не просто ландшафт, а його
чиста ідея, власне, межа, що відділяє небо
від землі.
Однак, що особливо вагомо, цей художник
у своїй практиці формулюює питання та на
них відповіді, що роблять М.  Красника
окремим персонажем львівського ху-
дожнього осередку, дистанціюють цього
автора від тих форм локальності, які, на
жаль, призвели до багатьох негативних ас-
пектів, зокрема маргіналізації оригіналь-
них явищ, характерних для 1970–1980-х рр.
(в окремих випадках і початку 1990-х). Тому
діяльність М. Красника – це й можливість
спостерігати, яким чином міг би розвива-
тись мистецький процес у Львові 1990–
2000-х рр. за умови збереження динаміки
оригінальних пошуків як на рівні ідейного
обґрунтування, так і формального втілен-
ня. Власне, це історія про те, «що було б,
якби...», хоча, зрозуміло, що для історії та-
кий підхід це швидше спроба конструю-
вання, аніж прийняття всіх недосконало-
стей реального стану речей.
Композиції мистця 1992–1998 рр. (як графіч-
ні, так і живописні) – це цілісна історія про
автора, чия практика у зв’язку з розпадом
Радянського Союзу мала бути актуалізова-
ною на цілком іншому рівні, адже той під-
хід, що застосовував М. Красник, був орієн-
тований на візуальну культуру за умовни-
ми межами «залізної завіси». Чи  це
відбулося, питання радше до того, як пе-
реформатувався простір уявного майбут-
нього мистецького процесу, що можливо
буде більш об’єктивно оцінити з відстані
часу. Важливо інше  – цей автор по-
справжньому, а не декоративно, зберіг
свою осібність і незалежність, які ретельно
конструював із самого початку свого фор-
мування. Отже, живе й безпосереднє
сприйняття, що походить ще зі зламу 1970–
№ 3-4 22

61
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ

Михайло Красник
Гречані покоси, 1996
Полотно, олія,
змішана техніка

Примітки
1. Труш Степан
Петрович наро-
дився в с. Підом­
щина Любачів-
ського району
(нині – Польща).
У 1945 р. перевезе-
ний з батьками в
с. Родатичі Горо-
доцького району
Львівської області.
В автобіографії
С. Труш зазначав:
«Ще з дитинства
малював і завжди
мріяв стати
художником».
У 1961 р. вступив до
Львівського
училища приклад-
ного та декоратив-
ного мистецтва
ім. Ів. Труша, проте
його призвали до
армії. У 1965 р.
після демобілізації
став студентом
Львівського
інституту приклад-
ного та декоратив-
ного мистецтва
(факультет худож-
нього скла).
Дипломна робота
С. Труша – орна-
ментальний
вітраж на тему
«Мир» – була
відзначена Михайло Красник
М. Компанійцем як
Земля, 1995
лірична, конструк-
тивна композиція Полотно, олія,
з лаконічним змішана техніка

62
 № 3-4 22

1980-х рр., є важливою історією не лише відображають не тільки роки ретельного тонально колір-
про М. Красника, але й ціле покоління віт- студіювання найваріативніших художніх ним вирішенням.
Знаковий львів-
чизняних мистців, які часто були соціаль- методів, а передусім планомірного пошу- ський художник
ними анахоретами й розбудовували свою ку відповіді на питання, ким є сам автор, Андрій Соболєв,
невловиму Ultima Thule. Після 1991 р. дехто яким є місце людини в цьому світі, який що на час
із цих художників пішов шляхом кон’юнк­ можна звести до лінії горизонту. Безпе- навчання Степана
Труша був завіду-
тури ринку й комерціалізації, а хтось зберіг речно, так. Звісно, цією хронологією не вачем кафедри
себе й продовжив рух до осмислення чис­ варто обмежувати діяльність активного художнього скла,
тих форм, відтворення ідей, власне, те, про автора, що й нині працює над пошуком зауважував, що
молодий мистець
що свого часу було зазначено: «Завдання шляхів коректної матеріалізації своїх ідей.
сумлінний та все
мистецтва є вести до однієї правди, роз- Однак, з огляду на часову віддаленість виконує ґрун-
кривати світи, що у сумі стосуються до го- від 1990-х  рр., можемо подивитися на товно, а також
ловної теми – до теми правди буття. <...> окремі явища у складному й неоднорід- особливу увагу
приділяв питан-
Мистецький твір – це не жодний відблиск ному середовищі, яке пробувало знайти ням синтезу
світу, в якому живемо зі своїми щоденни- себе на уламках світу цілком іншого, пе- вітража та архітек-
ми функціями, а він існує як повноправна реважно всупереч тому, що ще недавно тури. Серед
одиниця» [4].  було легальним офіціозом. І саме в тако- викладачів –
Мирон Вендзило-
му контексті художня практика М. Красни- вич, Борис Воз-
Чи можна стверджувати, що графічні ар- ка демонструє конструктивний підхід до ницький, Павло
куші та полотна М. Красника 1992–1998 рр. виявлення тожсамості автора, його Жолтовський,
дають змогу простежити, як вправи з ком- впізнаваної манери, але передусім того, Віталій Макси-
менко, Вітольд
позиції, пошуки фактур та лаконічно- як зберегти власний світ від зовнішніх Манастирський,
ощадливий підхід до розбудови колориту перипетій. Володимир
Овсійчук, Андрій
Соболєв, Луїза
Штернштейн, Іван
Якунін. Після
Михайло Красник завершення
Органічна абстракція, навчання Степан
1987–1990 Труш був скерова-
ний на Тернопіль-
Папір, кольоровий лінорит ський художньо-
виробничий
комбінат. Більш
детально див.:
Архів Львівської
національної
академії мистецтв.
ЛДІПДМ Випуск
Фонд Р-1653.
1970 р. 2-ОС
№ 1398. Особова
справа Степана
Труша. С. 1–18.
2. Детальніше див.:
Михайло Красник:
в мистецтві я
незалежний.
Інтерв’ю худож-
ника Наталії
Космолінській.
URL : // https://
zbruc.eu/
node/48315
3. Каталог муніци-
пальної колекції
творів сучасного
мистецтва. [Б.
вид.]. С. 11.
4. Соловій Ю. Про
речі більші, ніж
зорі. Сучасність.
1978. С. 9–11.

63
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Галина Хорунжа,
мистецтвознавиця, дослідниця, куратор

Саня Шайкін: від застою

до перебудови
Покоління 1930-х застало жахіття війни, Холокост, голод та повоєнну скруту.

Покоління 1930-х було радше свідком боїв,

окупації та масових злочинів і лише зрід-
ка – учасником бойових дій. Вік 8–14 років
достатній для того, аби пам’ятати й пере-
давати досвід війни, рефлексувати над
ним у візуальних та літературних творах.
Але для таких робіт зберігається особли-
ва, дитяча, оптика сприйняття. Що міг ба-
чити хлопець, батьки якого загинули в Ба-
биному Яру? Котрий лише завдяки тому,
що перебував у бабусі (на території, що її
не окупували під час бойових дій), зали-
шився живий. Утім, залишився живий з
усвідомленням невиправної травми  –
утрати рідних, яких розстріляли в урочищі,
що стало частиною «страшної щілини»
Холо­косту. Потім – повоєнні роки у львів-
ському дитбудинку, поряд із заснованим
1946 р. «Львівсільмашем». Вибірковість ін-
тересів, зокрема цікавість до біології та лі-
тератури. І водночас тверде заперечення
будь-яких форм насильства не лише над
людьми, але й усіма живими істотами.

Усвідомлення себе талановитим художни-

ком і пошук однодумців як у межах міста,
так і в «столицях» – вивчення практик аван-
гарду та альтернативного радянського
мистецтва, знайомство з практиками ні-
мецьких експресіоністів та авторами наїв-
ного мистецтва. Уроджене відчуття компо-
зиції та кольору, вміння поєднувати та ін-
Саня Шайкін терпретувати задокументоване в кожному
Сон Сані Шайкіна, творі. А разом з тим пошук спорідненого в
рік невідомий текстах «соціально близьких» представни-
ДВП, олія ків покоління двірників і сторожів, робота
в котельні та вбудування себе в соціальні

64
 № 3-4 22

зв’язки, поява сім’ї та батьківство. Проте

одночасно постійний, упертий рух до того,
щоб реалізовувати свій геній, бути тим, хто
не вміє малювати, але чиї твори випрошу-
ють, бо вбачають у них щось цінне. Ощад-
ність до матеріалу, як у Володимира Яков-
лєва, експресія, як у самого себе, короткі,
але гранично виразні зариси з автобіогра-
фії та документація повсякдення. А ще рід-
кісне вміння – одночасно бути різним, але
для знайомих завжди залишатися впізна-
ваним. А основне – завжди молодим, з від-
критим сприйняттям світу ззовні та зсере-
дини. Тому топографія міст для автора –
історія не про географію, а чуттєве сприй-
няття. Утім, найбільше історії про власний
світ та своє призначення – фіксувати його
в осяжних для інших формах.
як за формами. Легка невагомість посту-
пається місцем метафізичній експресії, Саня Шайкін
Бути Шайкіним – це бути сталкером у про- Друзі-сила, 1991
у якій майже недосяжним чином знище-
сторі візіонерства, що стало почасти на- ДВП, олія
но звичну матеріальність з раніш власти-
слідком тривалих розмірковувань і реф-
вими милуваннями побутовістю. Якщо
лексій, а почасти – результатом розширен-
аналогії в попередніх творах ми знаходи-
ня свідомості всіма можливими засобами.
мо в практиках авангарду та андеграунду
Зарис із побутового сюжету виготовлення
«столиці», то тут перед нами розгортаєть-
та колективного споживання самогону
ся історія того, що свого часу було означе-
в провінційному містечку перетворюєть-
но «львівською хвор’ю», з усіма складними
ся в апокаліптичне видиво, де живі люди
психоемоційними варіаціями на тему по-
перетворюються в безликі фігурки з
стійної негоди, вогкого повітря з неуник-
іменами-­підписами, а над усім домінує бі-
лібінський парафраз антропоморфної ною сирістю та постійними сутінками під
Смерті. А політ першого космонавта стає свинцевим небом.
чимось на кшалт історії про звільнення не
Безперечно, власна історія на тлі еконо-
лише від земного тяжіння, але й стає час-
мічної та соціальної криз зламу 1980-х та
тиною сну Юри Гагаріна, і вже незрозумі-
ло, хто кому сниться, – чи він світові, чи світ 1990-х у багатьох, не лише локальних, ав-
йому. Така непевність і нереальність тяжіє торів балансувала на межі між відчаєм та
в багатьох випадках, коли складно сказа- ейфорією суміші свободи і вседозволенос-
ти, чи саме таким був той чи інший персо- ті. Вочевидь, саме тоді відбулося вивіль-
наж, чи це лише фантазія, відгомін яскра- нення тієї частини особистості автора, яка,
вого спогаду про рідних чи знайомих. наче Хронос із чорних картин Гої, поглина-
ла світ ранньої безтурботності. Чи ж він не
Історія в Шайкіна часто присутня через є тим самим Ulenspiegel для свого часу,
фіксацію предметів радянської матеріаль- коли в одному часопросторі відбулися
ної культури від повоєнних моделей авто- перша виставка в космосі львівського гра-
матів з водою до автомобілів «Побєда» та фіка Ігоря Подольчака та розстріл Білого
ГАЗ-М-21. Однак в особливі моменти вона Дому? Ким міг би бути Саня Шайкін з його
проривається через образи конкретних спостережливістю та чутливістю? Сказати
осіб, а злам набуває політичного пафосу, зі 100 % точністю не вдасться, бо радше за
як у випадку з «перебудовою» та генераль- все й він не цілком усвідомлював, що ця
ним секретарем ЦК КПРС Михайлом Гор- відкрита закритість, постійна гра, прихову-
бачовим (1985–1991). вання справжної біографії та імені набага-
то ближча багатьом, аніж здається. 
Практика Шайкіна від «відлиги» до почат-
ку «перебудови» та останнього періоду в Отже, якщо б Соломона Шайкіна не існу-
історії СРСР вирізняється не так за суттю, вало, його варто було б вигадати.

65
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Орест Голубець,
доктор мистецтвознавства, професор

Світ образних асоціацій

Ірини Данилів-Флінти
Ірина отримала у спадок від батька Зеновія Флінти неабиякий талант. Як і він, мисткиня
постійно прагне розширювати межі своєї «творчої лабораторії», реалізуючи помисли
паралельно в різних техніках і матеріалах. В обраних нею мистецьких формах нерідко
проявляються особливості отриманої професійної освіти – навчання на кафедрі
художнього текстилю. З цього погляду цілком закономірним видається пластичне
трактування її авторських композицій, близьке до основоположних засад
структуралізму, моделювання віртуального простору, який не обмежується конкретним
форматом і проявляє здатності до перманентного розростання.

Ірина Данилів-Флінта
Барви сонця І, 2020
Полотно, акрил

66
 № 3-4 22

Персональна виставка І. Данилів-Флінти,

яка відбулася минулого року у виставко-
вих залах Національного музею у Львові
імені Андрея Шептицького, стала яскра-
вим свідченням сказаного. На експозиції,
поряд з натюрмортами й пейзажами, ви-
конаними у звичній для сприйняття пере-
січного глядача реалістичній манері, була
представлена серія оригінальних компо-
зицій складного та багатозначного асоціа-
тивного звучання. Їх споглядання викли-
кало несподіваний візуальний ефект,
активізуючи уяву глядача. Здавалося, ав-
торка пропонує нам певний набір «клю-
чів», залишаючи кожному індивідуальний
вибір шляху для зародження образних
асоціацій.

Роль домінуючого та об’єднавчого еле-

мента в працях І. Данилів-Флінти виконує
графіка – витончений рисунок, м’які кон-
турні лінії, акцентовані світло-тіньові зі-
ставлення. На цьому тлі розгортаються
вражаючі кольорові імпровізації. Залеж-
но від задуму вони можуть нагадувати
певний стан природи – м’які, неначе огор-
нуті ранковим туманом крайобрази, чи
контрастні, пронизані відблисками вечір-
нього сонця. Урочистий гімн природі
іноді змінюють загрозливі інтонації, дина-
мічні пориви нестримної стихії. У таких
моментах композиції втрачають зобра-
жальне підґрунтя й наближаються до чи-
стої абстракції. 
Ірина Данилів-Флінта
Графічно-живописні праці І. Данилів-Флін- Сад сонця, 2019
ти створені віртуозно, спонтанно, немовби Полотно, акрил
«на одному диханні». У  них відчитуємо
Ірина Данилів-
впізнавані елементи пейзажу, що ніби про-
Флінта
глядаються крізь мереживо рослинного
світу, авторські спроби проникнення до
загадкових таємниць мікро- й макрокос- Зважаючи на час створення та презента-
мосу, процесів творення живої матерії. цію виставки, слід згадати про ще одне
В окремих випадках барвисті «прориви» (несподіване) русло асоціацій, які могли
світла крізь темне густе плетиво нагадують відчути відвідувачі виставки: ритмічні
ескізи вітражів. Водночас оригінальні структури густо вкривали площини творів
структурні уклади можуть сприйматися як художниці, сковуючи простір, ніби нагаду-
своєрідна візуалізація текстильних пере- ючи про «ковідні» обмеження, немовби на-
плетень, що цілком закономірно, адже ми магаючись захистити нас від актуальних і
знаємо художницю як відому майстриню тоді ще незвіданих небезпек навколиш-
тканого гобелена. нього світу…

67
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ

Ірина Данилів-Флінта
Імпульси всесвіту І, 2020
Полотно, акрил

Ірина Данилів-Флінта
Ущелина, 2020
Полотно на картоні,
акрил

Ірина Данилів-Флінта
Імпульси всесвіту ІІІ, 2019
Полотно, акрил

68
 № 3-4 22

Василь Гудак (Львів)

Композиція № 11, 2022
Папір, аплікація

69
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Іван Білан,
кандидат мистецтвознавства

Мовчазний образ війни

Олександра Сердюка
Олександр Сердюк – знаний український художник, який через бойові дії змушений був
залишити рідний Харків і переїхати до Західної України. Волею долі та обставин він
опинився у Львові. Щойно оговтавшись від виснажливого переїзду, евакуації сім’ї за
кордон, мистець з головою поринув у волонтерську діяльність. Разом з Петром Антипом
та групою художників і діячів культури, котрі переїхали до Львова, він заснував
громадську організацію «SaveCultureUa», яка зайнялася фіксацією військових злочинів
росії проти української культурної спадщини, проблемами збереження мистецьких
пам’яток, допомогою постраждалим від військових дій мистцям та забезпеченням
військовослужбовців ЗСУ усім необхідним.

Попри волонтерську діяльність, художник баністичний пейзаж колись квітучого міс-

продовжує писати. Один із найвиразніших
образів, створених у перші місяці війни, за-
лишився без назви. Автор навмисно ста-
вить три крапки на місці назви твору, щоб
не нав’язувати глядачеві свого трактуван-
ня сюжету, дає можливість самостійно
осмислити й пережити зображене на по-
лотні дійство, спираючись на власний до-
свід, асоціації, емоційний стан. Адже кожен
українець по-своєму пережив і далі пере-
живає всі жахіття війни: хтось із віддалі,
з-за кордону, хтось в окупації. А  багато
українців і не пережили зовсім. Саме тому
О. Сердюк деперсоналізує головну дійову
особу твору (хоча в силуеті вгадується по-
стать автора). Це узагальнений чоловічий
образ, у якого відсутнє обличчя. Це навіть
не чоловік у плоті, а його тінь, лише те, що
від нього залишилося, від його життя та
долі. Художник ніби знімає шкіру з навко-
лишньої матеріальної дійсності, усього
того світу, який руйнується на очах. Стира-
ються межі предметів, зникає фокус зобра-
жуваного, залишається лише натяк на ур-
та, від якого залишилися згарища й руїни.
Навколо все палає, а літак, що пролітає в
небі, продовжує рясно засівати землю
бомбами та ракетами. 
Це твір не про конкретну особистість, не
про конкретне місто, зруйноване безжаль-
ним ворогом. Це узагальнений образ па-
лаючої у вогні України, образ тисяч пере-
рваних доль і зруйнованих сімей, мрій і
сподівань. Саме тому мистець намагається
розчинити окремі форми в єдиній просто-
ровій структурі. Окремі предмети ніби
просвічуються або накладаються один на
одного. Таким чином художникові вдаєть-
ся досягнути єдності образу з простором.
Активний, пульсуючий оранжевий колір у
поєднанні з чорним та фіолетом імпрема-
тури влучно передає відчуття вогню і диму.
Ритмічне чергування кольорових площин,
згармонізованість барв і відтінків, компо-
зиційна вивіреність створюють емоційну
напругу та надають творові драматичного
звучання.

70
 № 3-4 22

На особливу увагу заслуговує невловима,

на перший погляд, але промовиста деталь,
яка, можливо, несвідомо стала відкриттям
художника. Згадуючи видатного скульпто-
ра Олександра Архипенка і його винахід
контрформи або «порожнього простору»
в скульптурі, ми розуміємо, що відсутність
матеріалу, повітряні порожнини можуть та-
кож бути елементом вирішення компози-
ції. Пильно придивившись до лівої руки
зображеного на полотні чоловіка, бачимо,
що вказівний і середній пальці ледь роз-
ставлені, і вони ніби тримають якийсь
предмет, очевидно, цигарку, зображення
якої повністю відсутнє на полотні. О. Сер-
дюк у своїй роботі йде до узагальнення.
Він не прописує рис обличчя, ледь поміт-
ними тональними нюансами робить натяк
на очні впадини, відтіняє підборіддя й
шию, однією лінією окреслює деталі одя-
гу, залишає дещо розмитий загальний кон-
тур постаті. І в цьому узагальненні він при-
ходить до повної відсутності зображення
цигарки в безпомічно опущеній руці, проте
вона може візуалізуватись в уяві глядача.
Художникові в цьому творі вдалося не
лише виразити свої враження від жахіття
кривавої і безжалісної війни, яка точиться
на просторах України, а й повною відсут-
ністю зображення вималювати в уяві гля-
дача конкретний предмет, створити ілюзію
«нульового зображення». 

Сам мистець так описує історію виникнен-

ня цього твору: «Я виїхав із сім’єю з Харко-
ва 24 лютого. У місті залишилося багато
друзів, близьких, членів родини. Батьки ще
протягом місяця залишалися на Салтівці
[район Харкова, який постійно знаходить-
ся під обстрілами й нині вже майже вщент
зруйнований окупантом. – І. Б.]. Уявляти,
що в будь-яку мить їх може не стати, було
Олександр Сердюк
нестерпно. У голові був тягар думок, на
У мене немає дому…
душі – моральний занепад. Єдиним поря-
2022
тунком стала творчість. Залишалося лише
Полотно, олія
виплеснути на полотно всі ті емоції, які
було вже неможливо втримати в собі». Так
народився надзвичайної виразності твір.

71
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Іван Білан,
кандидат мистецтвознавства

Воєнний сюрреалізм
Ігоря Панчука
Ігор Панчук – український
художник, творчість якого
ширше відома польському
глядачеві, позаяк після
завершення Львівської
національної академії мистецтв
він переїхав до Польщі, де не
припиняв професійної творчості
протягом восьми років і
здійснив кілька персональних
виставок. Вони принесли
мистцеві визнання глядачів та
багато замовників. Художник
підписав контракт із польською
галереєю «Marzand.Eu», з якою
співпрацює дотепер.

Перебуваючи в Польщі тривалий час, мис-

тець ніколи не відділяв себе від україн-
ського народу. У грудні 2021 р., коли нарос-
тала напруга між Україною і росією, незва-
жаючи на всі загрози та небезпеки, він
вирішив повернутися до Львова. Адже на
переконання художника, у критичні мо-
менти для своєї держави кожен свідомий
українець має бути на Батьківщині, навіть
якщо він не військовий, а живописець.
У Львові мистець продовжує малювати,
зай­мається волонтерством, частину виру-
чених коштів від продажу творів перера-
ховує на потреби ЗСУ та цивільного насе-
лення, що постраждало від війни.
Ігор Панчук
Звістка, 2022 Ігор Панчук послідовний у своїй творчос-
Полотно, олія ті. Небагатослівний у висловлюваннях,
скромний і невибагливий у побуті, худож-
ник створює образи надзвичайної вираз-

72

ності. Чітко окресливши індивідуальну
творчу програму, виробивши власний
стиль і почерк, він крок за кроком розроб­
ляє поставлене перед собою завдання –
створити відповідний задумові образ.
У цьому пошуку полягає нелегкий шлях
мистця. Часто дещо незадоволений своєю
працею він зазначає: «Для мене закінчити
твір надзвичайно важко, бо поставлений
підпис під роботою – це визнання власної
поразки!». Адже ідеального образу не іс-
нує, є лише шлях до його досягнення.
Для творчості Ігоря Панчука характерне
тонке тональне нюансування, стримана ко-
льорова гама, ретельне опрацювання де-
талей. Палітра художника складається з
кількох базових кольорів. Переважно
домінує синій або зелений, що допов­
нюється жовтим і червоним. Часто його
твори монохромні, побудовані на тональ-
ному моделюванні форми. Улюблений
формат творів – 140 х 100 см. Образний ряд
складають антропо- та зооморфні істоти
фантастично-алегоричного характеру.
У технології мистець застосовує метод ба-
гатошарового живопису з лесуваннями, за
сюжетами тяжіє до сюрреалізму. Художник
намагається звільнитися від контролю ро-
зуму над підсвідомістю, звертається до ін-
туїції, снів, марення, зображує надреальне,
містичне, одухотворене. Зазвичай це вті-
люється в монументальні за вирішенням
образу однофігурні композиції, на яких зо-
бражено людиноподібні створіння з кіль-
кома парами рук, гротескно перебільше-
ними пропорціями, із крилами та масками
замість облич. Увага акцентується на плас-
тиці тіла, гнучких напружених позах і жес-
тах, особливій міміці зосередженості в
собі, чим передає широкий спектр емоцій
від меланхолії та смутку до насолоди й екс-
тазу. Мистець майстерно пише драперію,
якою часто, мов путами, переплітає руки
персонажів, закриває обличчя, огортає
тіло.
Одним із найвиразніших творів Ігоря Пан-
чука, написаних у Львові, є «Звістка» (2022).
Зазвичай художник довго працює над
створенням образу – від кількох тижнів до
кількох місяців. Проте назване полотно він
№ 3-4 22
виконав лише за кілька днів. Увечері в пе-
реддень війни було поставлено завер-
шальний штрих  – бордовий квадрат у
міжбрів’ї образу (на місці «третього ока»,
або Аджна-чакри), який ознаменував здій-
снення пророцтва. На полотні зображено
сюрреалістичну крилату істоту, яка тримає
в руках листа. Можемо лише розміркову-
вати, вона його отримала чи принесла. Ми-
моволі виникає асоціація з біблійним мі-
фом про Благовіщення, коли архангел Гав-
риїл сповістив Діву Марію про те, що вона
народить Ісуса Христа, Сина Божого. У цьо-
му контексті, ураховуючи обставини та ін-
формаційне напруження, при якому ство-
рювалася картина, можемо зрозуміти, що
звістка аж ніяк не добра – війни в Україні
не уникнути. Так і сталося. Наступного ран-
ку після завершення твору по всій терито-
рії України було завдано ракетного удару,
почалося вороже вторгнення російських
військ, так звана спецоперація.
Твір вирішено в холодній гамі. Колір бла-
китний в розбілах створює відчуття кри-
жаного жаху, знаменує наближення траге-
дії колосального масштабу. Полотно було
презентовано в Міському музеї німецько-
го містечка Падеборн на виставці «За крок
до війни» (куратор – Марина Стрельцова)
у травні 2022 року.
Сьогодні художник працює над циклом по-
лотен під назвою «24» (за числом початку
повномасштабної війни). Виконано десять
творів великого формату, в яких мистець
через алегоричні образи показав усі жахіт-
тя кривавої війни. Харківський художник
Олександр Сердюк так висловився про цю
серію: «Твори Ігоря Панчука – багатогранні.
У них промовисто проглядається напру-
ження теперішнього часу. Крім того, вони
заглиблюють у свої особисті лабіринти роз-
думів. Саме цим мене приваблюють сюр-
реалістичні багатознакові композиції».
Військові захищають нашу державу, мист-
ці працюють на майбутнє, а може, і на віч­
ність. Кожен робить свою справу чесно,
віддано й без галасу. У  цьому розрізі
з’являються полотна у творчості небагато-
мовного Ігоря Панчука.
73
МИСТЕЦТВО МОЛОДИХ
Олена Гомирева,
кандидатка мистецтвознавства

В саду мрій. Метафоричний

живопис Дмитра Доценка
Українські національні образи й символи є універсальними та вічними, у мистецтві
кожної епохи вони актуалізуються й отримують нове втілення. Цикл творів молодого
мистця Дмитра Доценка «В саду мрій» (2021) просякнутий потягом до витоків і водночас
утілює традиційні образи в осучасненому художньому вигляді. Автор прагне не просто
зображувати форми навколишнього світу, але й використовувати здатність мистецтва
говорити мовою візуальних метафор.

Навчання в майстерні живопису і храмо- природи Наддніпрянщини. Зображення

вої культури НАОМА дало змогу мистцеві
поєднати реалістичні живописні засади з
досвідом осягнення глибоко символічної
мови ікони. Цикл «В саду мрій» втілює саме
цю глибину метафоричного наповнення
звичних для української культури образів.
Це – картини-фантазії, у яких розкриті роз-
думи про природу людських почуттів, снів
і спогадів.
Триптих «В очереті» (2020) наповнений на-
строєм ніжної ностальгії та спокою і є най-
більш приземленою складовою цього сим-
волічного циклу. Дитячі спогади є тим, на
що людина спирається все життя, і цей
триптих є поверненням до них: у потоці
подій сучасності опора знаходиться в
образах безпечного й радісного дитинст-
ва, проведеного мистцем серед рідної
річкової рослинності та маленьких
створінь, які її населяють, дуже конкретні,
але водночас вони, як марево, символічно
розчиняються в площинах фарби, наче в
глибинах самої пам’яті. Полотно «Біля став-
ка» (2021) більше віддаляється від земних
мотивів у площину символічності: постать
прекрасної українки, залита нереальним
ефемерним сяйвом, оточена наче золотим
німбом, утіленням чистоти, левітує в умов-
ному просторі. Витягнутий вертикальний
формат спрямовує її постать у височінь. Жі-
ночий образ доповнює метафора чолові-
чого начала – чапля, як утілення польоту
уяви і юнацької мрійливої душі, яка нама-
гається наблизитися до цієї піднесеної
красуні. Ніжність і світло – ось головні асо-
ціації, які залишаються в пам’яті від цього
полотна.

Дмитро Доценко
Вночі. Триптих, 2021
Полотно, олія

74
 № 3-4 22

Триптих «Вночі» (2021) продовжує мотив

польоту, однак є вже абсолютно неземним,
це подорож-сновидіння крізь нічне небо
в супроводі янголів та сов – хранителів сну.
Цей твір навіяний музичною композицією
«SON» гурту ONUKA  з альбому «KOLIR»,
яка, як і творчість художника, поєднує тра-
дицію і сьогодення. Сюжет триптиха і дже-
рело його натхнення показують прекрас-
ний, тісно переплетений символізм.

Колір є універсальним виразником емоції,

тому він є емблемою музичного альбому, і
тому обраний головним засобом виразно-
сті в живописі художника. Одразу спадає на
думку влучна асоціація Василя Кандинсь-
кого, у якій він назвав колір клавіатурою,
а душу людини – струнним фортепіано, яке
художник змушує вібрувати. У творах Дми-
тра Доценка ця кольорова мелодія є тонко
нюансованою і ніжною. У переплетінні хо-
лодних і теплих відтінків триптиха «В оче-
реті» переважають все ж таки перші, вира-
жаючи земну спрямованість зображень. Ко-
лорит триптиха «Вночі», навпаки, холодний,
невагомий, відірваний від будь-яких зем-
них асоціацій, як і личить польоту сновидінь
на крилах янголів. Ця мелодія глибоких
синіх, ефірних, розбілених блакитних ко­
льорів зі смарагдовими зеленими вкрап­
леннями і білим місячним сяйвом нагадує
ліричність музичних творів Дебюссі. Коло-
ристична «пісня» картини «Біля ставка»
складніша: у ній є природні алюзії (напівпро-
зорі зеленкуваті в нижній частині виклика-
ють стійкі асоціації з водою і рослинністю
ставка), але водночас усе зображене пере-
несене в мета­фізичний вимір, що підкрес­
люють мало­насичені відтінки й неочікувано
контрастні поєднання кольорів. Світла, як
ранковий серпанок, постать дівчини наче
зринає з холодної і примарної гами внизу і
тягнеться до золотавого світла вгору. 

Фантазійні та асоціативні композиції мист-

ця, з одного боку, відкриті для суб’єктивних
інтерпретацій глядача, а з іншого – мають
автобіографічний характер, наповнені
його особистим переживанням, відобра-
женим на полотні. Ці твори необхідно роз­
дивлятись уважно, оскільки їх оповідність
і образність розкриваються поступово в
деталях. Художник вдумливо застосовує
свій досвід вивчення традиційного мис­ Дмитро Доценко
тецтва й теоретичних праць, тому його по- Біля ставка, 2021
лотна глибокі та багаторівневі. Полотно, олія

75
МИСТЕЦТВО МОЛОДИХ
Анастасія Швидюк,
мистецтвознавиця

Життя українського народу

Максима Малильо
Життя українського народу – складний і багатогранний процес. Історична пісня, що її
співає Україна – героїчна, з гірким присмаком, оповідає про важкі випробування від
самого початку існування, а також про духовну силу та міць свого незламного народу.
Наша історія – хитросплетіння доль кожного окремого героя, який і є її творінням і
творцем. Якою б вона не була – саме завдяки цьому ми ті, ким ми сьогодні є, що й відчув
та осмислив через свої полотна київський живописець Максим Малильо.

Художник народився 1996 р. в с. Верхні й сьогодні продовжує вдосконалення в

Ворота на Закарпатті. Вибір майбутньої
професії, що відбувся скоріше як резуль-
тат підліткового стремління щось довести
цьому світу, привів Максима до найбажа-
нішої справи всього життя – живопису.
Після навчання у Воловецькій школі мис-
тецтв (2006–2011) мистець закінчив ко-
ледж мистецтв ім. Адальберта Ерделі в
Ужгороді (2011–2015). А вже у 2015 р. М. Ма-
лильо вступає до НАОМА, де й відбулося
доленосне знайомство з талановитим ху-
дожником і професором Академії Михай-
лом Гуйдою та навчання під його керівни-
Максим Малильо цтвом. За словами Максима, саме ця твор-
Пам’ять, 2019 ча взаємодія з Майстром допомогла йому
Полотно, олія, не лише розкрити потенціал, а й віднайти
акрил власну особливу живописну манеру.
Мистець не зупиняється на досягнутому
аспірантурі НАОМА.
Будучи справжнім сином своєї землі,
М. Малильо обрав для дипломної роботи
тему, що резонувала з його внутрішнім го-
лосом – тему гуцульського весілля. Дещо
тривіальний сюжет, проте в подальшому
став поштовхом для створення цілої серії
живописних полотен, присвячених Украї-
ні, її історії та традиціям – «Життя україн-
ського народу» (2019–2022). У «Гуцульсько-
му весіллі» (2019) художникові вдалося не
лише відтворити культуру рідного краю,
але й підняти звучання твору до монумен-
тального рівня, заклавши в його основу
глобальні екзистентні питання. На перший
погляд, композиція твору нагадує класич-
ну весільну чорно-білу світлину початку
минулого століття, де в центрі завжди си-
дять ошатні молодята, а з обох боків від
них – гості (численні родичі, друзі). Подіб­
ний до фото також монохромний за інто-
нацією колорит картини з невеликими ко-
льоровими акцентами й тональними
включеннями, що загалом створює вра-
ження стриманості та вишуканості.

При подальшому розгляданні перед гляда-

чем поступово розкривається філософська
сутність «Гуцульського весілля», адже ко-
льорове трактування образів різниться за
своєю насиченістю – фігури молодят яскра-
віші, більш «тілесні» за всі інші та дещо від-
окремлені від них. Ще один важливий ас-
пект, який вирізняє постаті – погляд. Ясний,

76

чистий взір має лише центральна пара, по-
гляд гостей майже не прочитується, немов
спрямований усере­дину – це остаточно на-
штовхує на розуміння, що вони перебува-
ють у різних буттєвих категоріях. Наречені
уособлюють собою теперішній час, надію
на майбутнє, родичі – час минулий, світ
предків, пам’ять. Отже, цей твір став приво-
дом для мистця не стільки зобразити атри-
бутику, притаманну певному історичному
регіону, скільки зосередити увагу глядача
на більш сутнісних аспектах людського жит-
тя, а саме – усвідомлення себе частиною чо-
гось більшого: роду, племені, нації.
Схожими настроями та засобами вираз-
ності об’єднані й інші твори серії: «Вес-
на–33» (2020), «Чумацький шлях» (2021),
«Пам’ять» (2022). Кожний сюжет оповідає
глядачеві окремі історичні події або аспек-
ти життя українців, без яких, на думку мист-
ця, неможливо уявити справжнє обличчя
України. Невимовною тугою просякнуте
полотно, присвячене геноциду нашого на-
роду під час Голодомору 1922–1923 рр., де
художник проявив себе справжнім май-
стром багатофігурної композиції.
Останнім у циклі, проте не завершальним,
за словами художника, став твір «Пам’ять»,
написаний під враженнями останніх тра-
гічних подій, а саме – російсько-української
війни. М. Малильо представив полотно на
виставці «Нескорена Україна», що цього
року експонувалася у виставкових залах
Центрального будинку художника. Мистець
№ 3-4 22
Максим Малильо
Гуцульське весілля,
2019
Полотно, олія,
акрил
знову звертається до теми української сім’ї,
але за сюжетом та настроєм розуміємо – тут
її спіткала непоправна втрата. Жінка приту-
ляє до себе сина, а  з темної, майже чорної,
землі виростають хрести, біля кожного з
яких горить свічка – у пам’ять про воїнів, що
загинули на цій кривавій війні.
Мистецтво Максима Малильо сповнене
думок про долю Батьківщини, про значен-
ня історії нашого народу для сучасності,
про усвідомлення відповідальності кожно-
го з нас у творенні майбутнього. Висока
живописна культура його творів відзначе-
на поціновувачами не лише в Україні, а й
поза її межами, адже художник є постійним
учасником міжнародних мистецьких
проєктів, а його картини зберігаються в
приватних колекціях світу.
Максим Малильо
77
МУЗЕЇ ТА КОЛЕКЦІЇ
Марія Скоблікова,
мистецтвознавиця, наукова співробітниця
Національного художнього музею України

Таємничий архітектор –
граф Ігнатій Ледоховський
Коли чуємо, наприклад, такі назви київських будинків, як клініка Качковського,
прибутковий будинок Чоколової або споруди на вулиці Назарівській, то відразу
згадуємо ім’я Ігнатія Ледоховського, але майже нічого не знаємо про нього самого.
Утім, загадкові постаті поступово відкривають свої обличчя.

Що можемо розповісти про нього, крім ві-

домих фактів, у цьому невеликому, але піз-
навальному матеріалі?

Граф Ігнатій Казимирович Ледоховський

народився в 1867 році. Він справді був од-
ним із синів графа Подільської губернії
Ямпільського повіту Казимира (1840 р.,
батьки Казимира – Владислав Ледохов-
ский з Ледухова, герб Szaława, та Людвіка
Федір Соколов Дунін-Сульгостовська, герб Łabędź), який
Голова жінки займався експортом цукру. Їхній рід похо-
Скульптурне дить із першої лінії Марцина на Волині.
оздоблення Казимир помер від запалення легень у
зовнішнього фасаду віці 47 років і був похований 1887 р. в Ки-
шпиталю (клініки) єві на Байковому цвинтарі після прощан-
Качковського – ня в костелі Святого Олександра, що на
Маковського вулиці Костьольній. На похованні були
Київ, присутні його друга дружина Дора з Про-
вул. О. Гончара, 33 скурова та троє синів від першого шлюбу
Фото з Юзефою Данилевич – Ігнатій, Карл та
Марії Скоблікової Станіслав. Останній згодом став досить ві-
домим у Польщі. Він навчався морської
Донині граф Ігнатій Казимирович Ледо- справи і збирав колекцію, пов’язану із
ховський, що неодноразово фігурував на цією тематикою, яка потім лягла в основу
початку століття в Києві, залишався майже створеного ним першого музею морської
невідомою постаттю, пошуками інформа- справи в Польщі, що розміщувався у Вар-
ції про яку займався не один науковець. шаві на вул. Промисловій, 32.
Проте згодом, мабуть, графу набридло
бути загадковим, і він почав розкривати Ім’я Ігнатія Ледоховського починає
свої таємниці. з’являтися в Києві з 1905 р., про що здога-

78
 № 3-4 22
Ігнатій
Ледоховський
Шпиталь (клініка)
Качковського –
Маковського
Зовнішній фасад
Київ,
вул. О. Гончара, 33
Будинок
збудований
у 1907–1908 рр.
Фото
Марії Скоблікової

дуємось, зважаючи на різні адреси місць

його проживання, які були надруковані в
довідниках. Також одразу зринає ім’я його
середнього брата Карла, котрий, за різни-
ми даними, займався не тільки бухгалтері-
єю, а й був керівником деяких винокурних
заводів. Далі випливають інші імена та фак-
ти, тісно пов’язані з родиною. Це насампе-
ред ім’я Ігнатія Щеньовського, відомого цу-
крового магната, інженера, винахідника,
засновника та президента Товариства
взає­много страхування цукрових заводів,
а також міністра промисловості й торгівлі
1919 р. в Польщі. Він, як згадувалося в інших
матеріалах, мав стосунок до будівництва
відомого київського «Замку Річарада». Але
про все по черзі...

Приблизно в цей час у центрі міста

з’явилося архітектурне бюро «Граф
И. К. Ледоховский и К», яке займалося ви-
готовленням детальних будівельних крес-
лень, рисунків, а також внутрішнім худож-
нім оздобленням приміщень, супроводом
будівельних робіт тощо.
Ігнатій утілив у життя цілу низку архітек-
турних проєктів, які добре відомі широко-
му загалу, а деякі невідомі й до сьогодні.
Наприклад, зі слів родичів скульптора
Ф. Соколова, з яким Ігнатій Казимирович Реклама архітектур-
неодноразово працював, прикрашаючи ного бюро Ігнатія
архітектурні творіння скульптурними ше- Ледоховського, 1907
деврами, Ледоховський не тільки створив Адресна і довідкова
проєкт клініки П. Качковського, а й сам книга «Весь Киев»
склеп, де було поховано відомого лікаря- Фото
хірурга. На жаль, нині склеп перебуває в Марії Скоблікової

79
МУЗЕЇ ТА КОЛЕКЦІЇ

80

руйнівному стані й майже знищений. Ав-
тором скульптурної частини є Ф. Соколов –
зображення Ісуса Христа всередині, точні-
ше те, що від нього залишилося. Згадавши
клініку, слід виокремити оздоблення архі-
тектурної споруди. Скульптура лева з
підписом автора та два загадкових облич-
чя овіяні різними історіями. Насправді
скульп­тор увічнив таким чином образ, схо-
жий на риси майбутньої дружини – Олек-
сандри Поліщук, яка була значно молод-
шою від нього (він на час їхньої зустрічі був
одружений).
Над створенням книги про Ф. Соколова
працює його правнучка – Ірина Лабутіна.
Вона розповіла, що скульптор досить час-
то використовував свій улюблений мотив –
листя каштану, тож цікаво буде простежи-
ти це в архітектурних спорудах Києва. У її
статті натрапляємо ще на один вартий ува-
ги факт, де йдеться про те, що І. Ледохов-
ський мав безпосередній стосунок до
пам’ятника княгині Ольги, хоча в докумен-
тах про це не йдеться. За словами дослід-
ниці, на голові скульптури, яка так і не була
знайдена, був підпис автора.
Слід зауважити, що, за деякими докумен-
тами, скульптор та й архітектор могли фі-
гурувати у Львові й Одесі. Проте це ще по-
трібно перевірити, позаяк одне з припу-
щень пов’язане з Політехнічним інститутом
у Львові.
Повертаючись до графа Ледоховського,
поставимо важливе запитання: де навчав-
ся загадковий архітектор? Насправді Ігна-
тій Казимирович Ледоховський закінчив
відомий з XIX ст. Гентський університет у
Бельгії, у якому також навчався уже згаду-
ваний І. Щеньовський. Після закінчення
університету І. Ледоховський переїхав до
Києва.
Досліджуючи життя архітектора, маємо
згадати і його родину, спадкоємців. Від
двоюрідного внука Ігнатія Казимировича –
Станіслава Ледоховського – дізнаємося, що
він справді мав родину – дружину й ма-
леньку донечку, життя яких безжально за-
брала дифтерія. 
І. Ледоховський проєктував і працював у
Києві. Про це написано в довідниках, де
згадується його ім’я до 1916 року. Згодом,
№ 3-4 22
у 1918 р., він остаточно переїздить до Поль- Скульптурне
щі, де оселяється разом зі своїм братом оздоблення
Станіславом у Варшаві. Із цим містом його зовнішнього
життя було пов’язане не один рік. Річ у тім, фасаду будинку
що молодший брат Ігнатія ще 1909 р. при- С. Чоколової
дбав компанію та активно почав займати- Київ, вул. Велика
ся бізнесом, тому Ігнатій Казимирович Житомирська, 32
допомагав йому. Компанія «Polska Fabryka Фото
Siatki Uniolitej Hrabiego Stanisław Le- Марії Скоблікової
dóchowski SA» (Przemysłowa 24 w Warsza-
wie) була досить відомою в той час,
а виробництво металевої сітки часто вико-
ристовувалося для армування бетону
(наприклад, для будівництва Гдині тощо).
Ігнатій у свою чергу перебудував одне
зі складських приміщень фабрики в
готельно-­прибутковий будинок, де й меш-
кав певний час разом із братом. Трохи зго-
дом він побудував ще один будинок.
Помер Ігнатій Казимирович Ледоховський
3 березня 1932 року. Його ім’я назавжди
ввійшло в історію мистецтва та архітекту-
ри українського й польського народів.
P.S. Висловлюю величезну подяку за до- Склеп родини
помогу родині Ледоховських, насампе- Качковських
ред онуку молодшого брата Станіслава на Кирилівському
Антонія Халки-Ледоховского – графу Ста- кладовищі
ніславу Ледоховському, якому Ігнатій до- Київ
водиться двоюрідним дідусем; мистецтво­ Фото
знавиці Євгенії Демченко та правнучці Марії Скоблікової
Ф. Соколова – Ірині Лабутіній.
81
МУЗЕЇ ТА КОЛЕКЦІЇ
Інна Дмитрук-Сорохтей,
художник-реставратор вищої категорії Львівської
національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького

Реставратори:
мистецтво під час війни
Закінчення

Час покаже, яким чином у нашій країні будуть розвиватися події з військовим
протистоянням росії. Але важливо пам’ятати, що сумлінна та відповідальна робота всіх
і кожного в мистецькій галузі допоможе гідно зберегти культурні скарби України та
передати їх нащадкам. Отже, продовжимо інформувати про особливості реставрації
мистецьких артефактів у музейному просторі.

Згідно зі стандартами України ДСТУ EN
2:2014 «Класифікація пожеж», найбільш
очевидний клас пожежі, можливий у музеї
під час військових дій, – клас А (горіння
твердих речовин, яке (не) супроводжуєть-
ся тлінням). Себто самозаймання ма-
теріалів, з яких виготовлені експонати, не
відбувається. Для виникнення пожежі по-
трібне джерело загоряння: іскра, відкри-
тий вогонь, інтенсивне теплове випромі-
нювання, наслідки вибуху військової зброї
тощо. Гасіння пожежі проводиться доступ-
ними засобами, проте не всі можуть бути
безпечними для творів мистецтва.  набирати популярність. Після отриманих
Тип вогнегасників – порошковий. Застосо-
вувати їх при гасінні вогню на експонатах
не рекомендують, але вони все-таки є
більш безпечними, ніж кислотні. Алгоритм
дій при гасінні вогню в залах експозиції
може бути різним, залежно від ступеня
його розповсюдження, потужності вогне-
вого осередку тощо. Розглянемо, напри-
клад, такий: спочатку гаситься загорання
навколо твору вогнегасником, потім наки-
дається на твір Fire Blanket «вогнегасна
ковдра» (TYP: ECST 100), що складається з
негорючого скловмісного матеріалу та має
зручний для людини розмір і легке для ви-
користання пакування. Джерело загоран-
ня має бути накрите, при цьому краї
обов’язково прилягають до підлоги; після
вистигання ковдру потрібно утилізувати.
Якщо ковдра має маркування PRO, то до-
пустиме її повторне використання (близь-
ко 30 разів). Ціна таких ковдр значно вища.
Використовують їх переважно професійні
пожежники. 
У західних країнах пожежні ковдри є чи не
в кожному будинку та офісі. Винайдені
вони були для використання в домашніх
умовах. В Україні вони лише починають
рекомендацій спеціалістів з гасіння по-
жеж від різноманітних організацій з різ-
них країн, що мають досвід у цій сфері,
особливо наголошую на важливості засто-
сування цих простих засобів для гасіння
вогню в музеях. Fire Blanket є значно до-
ступнішим у використанні навіть непідго-
товленою особою, ніж традиційний вогне-
гасник. У разі виникнення екстремальної
ситуації пожежна ковдра дасть змогу
локалізувати джерело займання та убез-
печить оточуючих. Стандартні розміри
пожежних ковдр: 1000  х  1000  мм,
1000 х 1500 мм, 1000 х 2000 мм, 1600 х 2000 мм,
2000 х 3000 мм. Така ковдра одночасно
припинить горіння експоната й не зав-

82
 № 3-4 22

дасть шкоди, на відміну від існуючих во-

гнегасників. Це в жодному разі не запере-
чує використання для гасіння інших засо-
бів, наприклад піску чи різних видів
вогнегасників. Пожежні ковдри виготов-
ляються з негорючих матеріалів зі спе-
ціальним покриттям. Ковдри для нашого
музею були закуплені та подаровані коле-
гами реставраторами й розташовані (по
одній на одне приміщення) в реставрацій-
них майстернях. Очевидно, що потрібно
значно збільшити їхню кількість.

Ще один вид вогнегасника, який з’явився

на ринку й може бути придатним для ви-
користання – це вогнегасна куля Auto
Fire Off (AFO) Fire Extinguisher Ball, що ак-
тивується від контакту з полум’ям, після
чого лунає звуковий сигнал потужністю
138 децибел. Засіб ефективний проти по-
жеж класу 1A, В та С з діючою речовиною
моно­фосфату амонію, що нетоксична, без-
печна для людей та навколишнього сере-
довища.

Щодо ефективно використовувати тради-

ційний вогнегасник, потрібно пройти на-
вчання з експлуатації, принести вогнегас-
ник до місця займання, активувати його,
наблизитися до вогню й лише потім ско-
ристатися за призначенням. Самостійне
використання таких вогнегасників не над-
то ефективне, адже впоратися з усіма
цими діями у стресі пожежі доволі склад-
но. Підліткам та літнім людям важко пере-
носити тяжкі балони вогнегасників. Бага-
то з них недостатньо наближаються до вог­
ню, побоюючись диму та опіків. Більшість
також не пам’ятає, як правильно активува-
ти вогнегасник, а розбиратися, коли поряд
вирує полум’я, уже надто пізно.  барокової
Для визначення загрози військових дій у
нашому регіоні проводиться щоденний
моніторинг подій. Очевидно, що експона-
ти з органічних матеріалів (папір, перга-
мент тощо) потерпають від вогню, води,
хімічних речовин насамперед. Тому було
домовлено зі зберігачами фондів про по-
ступове запакування фондових збірок
стародруків та графіки. Перед пакуван-
ням музейних предметів було узгоджено
безпечне сховище та підготовлений
марш­рут до нього. Членами команди ста-
ли працівники фондових відділів і рестав-
ратори. У сховищі весь час підтримується
максимально можливо стабільний темпе-
Евакуаційні заходи
ратурно-вологісний режим, його захище-
Йоган-Георг Пінзель
но від пограбування та вандалізму як
Розп’яття,
ззовні, так і всередині.
Музей сакральної
З досвіду колег знаємо, що після пере-
міщення експонати можуть залишатися на скульптури
Й.-Г. Пінзеля
тимчасовому зберіганні довший час, мож-
Львів, 2022
ливо, і кілька років, тому місце вибрано з
Фото Олени Субач
урахуванням цього факту. Також зазначу,
що добра комунікація між членами колек-
тиву є надважливою. Цього вдалося досяг-
ти завдяки ефективним та злагодженим
діям і безкорисливій матеріальній допо-
мозі, зокрема, «Центру порятунку культур-
ної спадщини», що знаходиться у Львові і
працює від перших днів березня 2022 року.
Стародруки були запаковані відповідно до
рекомендацій реставраторів у мікалент-

83
МУЗЕЇ ТА КОЛЕКЦІЇ
ний чи японський безкислотний папір, по-
Евакуаційні заходи тім вкладені в картонні ящики. Для ущіль-
Йоган-Георг Пінзель нення рекомендовано використовувати
Янгол пухирцеву плівку. Можливе пакування в
Музей сакральної тонку нефарбовану бавовну або муслін,
барокової проте це стосується найцінніших експо-
скульптури натів, які отримали розмірні коробки з
Й.-Г. Пінзеля жорсткого безкислотного картону. На па-
Львів, 2022 куваннях зазначено інвентарний номер
Фото Олени Субач кожного експоната.  збірки графіки. Праця велася із застосу-
Після отримання дерев’яних транспорт-
них ящиків їх необхідно обробити «Анти-
піреном». До великих ящиків вкладають
по кілька паперових, підібраних за роз-
міром, і знову маркують. Так завершується
84
убезпечення паперових експонатів від за-
грози нищення кількома чинниками
невідворотної дії. Дерев’яні полиці в схо-
вищі стародруків також обробляють
«Антипіреном» (масова частка активних
речовин у водному розчині має станови-
ти близько 20 %). Це можна здійснити дво-
ма способами: глибоко просочити в кіль-
ка циклів (на глибину від 5 мм) у спеціаль-
них ваннах із використанням вакууму або
здійснити поверхневе просочування (на
глибину до 5 мм) – також у ваннах або вже
на місці – поверх зібраних конструкцій за
допомогою валиків, щіток, пензлів тощо.
Сьогодні єдиним можливим у музеї спо-
собом просочення деревини полиць є
останній з описаних вище. Каркаси поли-
ць – металеві міцні конструкції.
Існують рекомендації із застосування в па-
куванні новітніх паперів, виготовлених за
«космічними» технологіями. Наприклад,
Soluble fiber paper від китайської фірми
TO POWER. Папір з керамічного волокна,
що виготовляється з алюмінієвого силікат-
ного керамічного волокна високої чистоти
за допомогою процесу мокрого формуван-
ня. Створений для застосування в різних
галузях, таких як електроніка, аерокосміч-
на промисловість, військова техніка, тепло­
ізоляційне обладнання, а для захисту му-
зейних предметів використовується як за-
хисний матеріал при пакуванні поверх
безкислотних паперів чи тканин. Ковдра з
такого самого керамічного волокна виго-
товляється методом високотемпературно-
го розпилення або прядіння, а  також
двосторонньо прошивається. Матеріал
поєднує в собі функції вогнестійкості, те-
плоізоляції та теплозбереження. Він інерт-
ний і хімічно стійкий в окислювальній
атмосфері, не містить зв’язуючого, має
стабільність керамічного волокнистого
полотна в умовах високої та низької тем-
ператур. Витримує вплив високих темпе-
ратур – 950–1400ºС.
Подібним алгоритмам превентивних ря-
тувальних дій піддані експонати фондової
ванням масок, рукавичок, халатів для уник-
нення забруднення музейних предметів.
Для переміщення творів на папері вико-
ристовувалися жорсткі опори (картон),
пачки, конверти, папки для зберігання
графічних творів з розрахунку на унікаль-
 № 3-4 22

ний розмір експонатів. Після отримання звичайно крихкі, і важкі предмети можуть Примітки
матеріалів з безкислотного картону від во- пошкодити їх. 1. Тандон Апарна.
лонтерської організації було замінено пев- Спадщина у
Важливим аспектом при пакуванні та пе- небезпеці. Екс-
ну кількість папок, що стали непридатни-
трена евакуація
ми через старіння та окислення матеріалу. реміщенні експонатів є правильна фахова культурних
Папки й коробки марковано інвентарни- послідовність виконання всіх процесів. цінностей / пер. з
ми номерами творів. Зрозуміло, що паку- Неправильне пакування може призвести англ. І. Пошивайла.
до фізичного пошкодження експонатів. Київ : Національ-
вальні матеріали, які безпосередньо до-
ний музей Рево-
торкаються до експонатів, повинні бути Тому матеріали для обгортання повинні люції гідності,
найкращої якості й чисті. У випадку з тво- не лише закрити предмет, але й убезпе- 2022. 56 с.
рами на папері, то ящики для експонатів чити його від ударів, забруднень, різких 2. Anna Czajka.
не можуть бути зі свіжої деревини чи дик- коливань температурно-вологісного ре- Dokumentacja
organizacijno-
ти, що під час висихання виділяють кисло- жиму, критично високих температур, не-
ochronna w
ту, тому в пригоді стануть такі самі ящики, гативного впливу самих пакувальних за- Muzeach I wybrane
які використовували для запаковування собів (як, скажімо, схильність до небезпеч- przepisy prawa.
стародруків. ного окислення) тощо. У випадку дій Przygotowanie na
wypadek katastrofy.
непереборної сили необхідно захистити
Szkolenia Naro­
Усі твори в Львівському музеї модернізму, ще й від небезпеки, яку несе за собою во- dowego Instytutu
крім кількох великогабаритних експонатів, гонь, вода чи сильні механічні струси. Muzealnictwa I
були запаковані та переміщені в сховище. Ochrony Zbiorow.
2015 (переклад
До великих творів належить кілька поло- Реставратори досить часто перевіряють
І. Дмитрук-Сорох-
тен Є. Лисика на папері. Розмір не дозво- стан температурно-вологісного режиму тей)
ляє перенести твори до сховищ без сховища тощо, щоб уникнути пошкоджень 3. Рябініна Г. О.
розкон­вертування, зняття рам та намоту- експонатів, появи шкідників, загорань, Вогнезахисна дія
вання на валики. Найбільший твір, що мон- затікань води тощо. З посиленням актив- антипіренів та
теоретичне
тований на стіну без обрамлення, потре- ності ведення військових дій потрібно
обґрунтування їх
бує обов’язкового завивання на валик та постійно стежити за ситуацією, щоб у разі вибору і технології
переміщення у сховище на призначене потреби мати достатньо часу на пере- застосування для
міщення експонатів в інше (безпечніше) ефективного
для цього місце. Музейний валик підготов-
захисту волокни-
лено належним чином, продезинфіковано місце. стих матеріалів.
й обгорнуто агроволокном (нейтральним, Вісник Хмельн.
нетканним паропроникним матеріалом). нац. ун-ту. Технічні
науки. 2014. № 6.
Якщо зростатиме ризик для збереження С. 112–117. URL :
творів, їх буде демонтовано та переміще- http://nbuv.gov.ua/
но згідно з продуманим та узгодженим UJRN/Vchnu_
протоколом.  tekh_2014_6_23

Експонати олійного малярства на полотні

обмотані пухирцевою плівкою та перене-
сені у сховище з постійно контрольованим
температурно-вологісним режимом. Ви-
роби з тканини (гобелени, килими тощо)
допустимо обгортати в некрохмалену ба-
вовняну нефарбовану тканину, муслін,
а також у неткану синтетичну матерію з
агро­волокна різної щільності (від 50 г/м до
100 г/м). 
Евакуаційні заходи
Предмети з експозиції Палацу Потоцьких, Йоган-Георг Пінзель
тобто вироби з порцеляни, запаковано по- Скульптура,
слідовно в агроволокно й пухирцеву плів- Музей сакральної
ку, переміщено до коробок та ущільнено барокової
для амортизації також пухирцевою плів- скульптури
кою. Категорично не рекомендовано при Й.-Г. Пінзеля
пакуванні вкладати важкі предмети разом Львів, 2022
з легкими, адже вироби з порцеляни над- Фото Олени Субач

85
ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗНАХІДКИ
Микола Бендюк,
директор Музею Шереметьєвих, керівник
Арткластеру Острозької академії

Ніл Хасевич – головний

художник УПА
Початок

Рік 2022 – це 80-річний ювілей створення Української повстанської армії. Тому ми в

Рівному (там, де створилася УПА) планували багато виставкових і фестивальних подій.
Війна з росією зруйнувала наші плани на урочистості, але робота з досліджень не
припинялася. Ми їздили в експедиції, збирали матеріали, розшукували криївки та місця
боїв повстанців з німецькими й радянськими окупантами. Розуміли, що виставка
необхідна навіть без підтримки держави, але в якому форматі вона має бути
організована, одностайної думки не було.

Усе стало очевидним, коли я придбав ста-
ру хату в с. Розваж на Рівненщині. Разом з
товаришем Олександром Гребенюком ми
прибирали горище будинку і з-під полови
дістали невелику сумку, де лежало близь-
ко сотні повстанських листівок та кілька
документів. Я відразу зрозумів, що натра-
пив на скарб, адже впізнав у гравюрах руку
головного художника Української повстан-
ської армії Ніла Хасевича.
Хасевича я вперше відкрив для себе
1989 року. Тоді екземпляр підпільного жур-
налу «До зброї» передав мені житель
с. Вельбівно, що під Острогом. Цей номер
журналу він знайшов у себе на горищі. Ніл
Хасевич виготовив дереворит, з якого й
було відтиснено заставку журналу. Мені
здавалося, що це унікальна річ, і я вже з до-
робку Хасевича навряд чи щось роздобу-
ду. Але події цього року показують, що
можна віднайти ще чимало скарбів, голов­
не  – шукати. А журнал я ще в 1990-х пере-
дав до Острозького музею. Відтак почав
вивчати, досліджувати творчість Ніла Ха-
севича. Тож знахідка потрапила в потрібні
руки. Усі мої діди були в УПА (одного вби-
ли німці в 1943 р., а другого – радянські вій-
ська в 1944-му), тому тематика повстан-
ського руху мені близька.
Разом із гравюрами у сховку виявили й
пісенник УПА, кілька повідомлень Служ-
би безпеки ОУН Острозького району та
лекцію з історії мистецтва. «Мистецтво –
зброя в боротьбі за вітчизну», – зазначено
на першій сторінці лекції. На кількох ар-
кушах стисло описано різні напрями з іс-
торії мистецтва. Відразу виникла думка,
що лекції теж писав Хасевич, але деталь-
ний аналіз переконав, що лекцію писав
той, хто гірше розбирався в мистецьких
течіях.
Близько сотні листівок з гравюрами Ніла
Хасевича датовано 1949 роком. Це дере-
ворити чотирьох видів  – «Геть з України»,
«Вивіз на Сибір», «За Українську Самостій-
ну Соборну Державу» та бофон номіналом
25 карбованців. Знахідка унікальна тим,
що відбитки були досить якісно надруко-
вані. Можна дійти висновку, що для виго-
товлення цих агіток Хасевич виготовив
нові друкарські кліше. Це підтверджуєть-
ся й матеріалами з архівів СБУ, де є спра-
ва конфіскації в лютому 1949 р. обладнан-
ня друкарні, у  якій творив художник.
Очевидно, що вже в березні назріла необ-
хідність вирізати нові кліше й відбити з
них листівки, щоб розповсюдити серед
населення України.

86
 № 3-4 22

Найбільше (пів сотні копій) має листівка
«Самостійна Україна», на якій зображено,
як бійці повстанської армії йдуть з прапо-
ром. Схожу Ніл Хасевич друкував ще
1948 р., але на ній дещо інше розміщення.
Тобто в 1949-му художник передрукував
агітку, зробивши інше кліше.
Ніла Хасевича називають «творцем візу-
ального образу УПА». Він створював бро-
шури, листівки, плакати, карикатури. Ви-
готовив ескізи кількох відзнак, а також бо-
фонів (від слів «бойовий фонд») – купонів,
які замінювали повстанцям гроші. За
1949 рік повстанці виготовили в підпіллі
майже 100 тисяч примірників друкованої
агітаційної продукції. І більшість із них су-
проводжували ілюстрації Ніла Хасевича.
Крім того, він навчав здібних до малюван-
ня повстанців. З початком Другої світової
війни Хасевичу пропонували евакуювати-
ся: у 1930-х він мав репутацію талановито-
го художника. Його твори експонувалися
в найкращих галереях Польщі. За кілька мі-
сяців до війни вийшли мистецькі альбоми:
«Книжкові знаки Ніла Хасевича» у Варша-
ві та «Екслібрис Ніла Хасевича» у Філадель-
фії. Утім, залишати Україну мистець відмо-
вився. 
Під час навчання Хасевич вивчав давні ки-
риличні шрифти, ілюструючи різноманітні
видання, що публікувалися і українською,
і польською мовами. Великих досягнень
Ніл здобув, виготовляючи екслібриси для
відомих людей зі свого оточення. У 1931 р.
його полотно «Прання» відзначили пре­
мією Ватикану, а 1932-го – портрет гетьма-
на Івана Мазепи отримав диплом Варшав-
ської академії (картина не збереглася).
Польська, а потім радянська окупація
України спонукали юнака долучитися до
Організації українських націоналістів. З по-
чатком німецької окупації мистець розпо-
чинає роботу художника в газеті «Волинь»,
яку редагував Улас Самчук. Для цієї газети
він виготовив заголовну заставку та пра-
Ніл Хасевич
цював над оформленням перших її видань.
За самостійну
Редакція газети знаходилася теж непода-
Україну, 1949
лік сучасного парку ім. Т. Шевченка, на розі
Гравюра
сучасних вулиць Чорновола та Драгома-
нова.

Художник з раннього віку мав бажання на-

вчатися мистецтва. Коли юнакові виповни-
лося 14 років, він втратив ногу: потрапив
під потяг із матір’ю. Мама загинула. Його
батько був дияконом у церкві, тому не дуже
хотів підтримувати бажання сина стати ху-
дожником. Тож хлопець спочатку навчався
в Клеванській духовній семінарії. Потім
вступив у Рівному до вищої початкової
школи, яку закінчив у 1925 р. й паралельно
навчався живопису в місцевого художни-
ка та іконописця Василя Леня. Імовірно,
Лень викладав у школі, де вчився Ніл і тому
додатково міг займатися з талановитим
хлопцем у своїй майстерні, яка розміщува-
лася в провулку Княжому, що пролягав до
палацу князів Любомирських на Гірці. Ро-
бота й навчання живопису з учителем три-
вала до 1926 року. У той час у флігельній
частині палацу розташовувалися Україн-
ська та Російська гімназії, куди Ніл мав
можливість навідуватися. А коли французь-
ка залізнична компанія виплатила родині
компенсацію за нещасний випадок, хло-
пець витратив ці гроші на навчання у Вар-
шавській академії прикладних мистецтв.

87
ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗНАХІДКИ
З початку 1943 р. Хасевич переходить у
підпілля й починає працювати в лісових
криївках. У підземеллях художникові до-
водилося працювати при світлі свічки та
гасової лампи. Постійно бракувало папе-
ру й вишневого дерева, з якого робив
друкарські кліше для виготовлення лис-
тівок і гравюр. У 1951 р. оригінальні робо-
ти Хасевича (можливо, що так само, як і
знайдені в хаті с. Розваж) потрапили до
делегатів Генеральної асамблеї ООН; че-
рез рік їх надрукували у США в альбомі
«Графіка в бункерах УПА». Після цього ра-
дянська влада оголосила «полювання» на
Ніл Хасевич
Жінки на
відпочинку,
рік невідомий
Папір, олівець
Ніл Хасевич
Геть з України, 1949
Гравюра
88
художника. У Рівненському обласному
управлінні МДБ створили спеціальну
оперативну групу, яку очолив капітан
держбезпеки Борис Стекляр. А вже 4 бе-
резня 1952 р. криївку, у якій переховував-
ся Ніл Хасевич та ще двоє повстанців,
оточили емдебісти. Під час затримання
художник загинув. Йому було 47 років.
Чи загинув Ніл від рук капітана Стекляра,
чи застрелився, щоб не видати повстан-
ських таємниць, наразі невідомо. Місцеві
жителі розповідають, що мистець разом
зі своїми охоронцями вибрав смерть, а не
тортури.
Гравюри Ніла Хасевича у сховку на горищі
хати в с. Розваж пролежали понад 70 ро-
ків. Завдяки історикові Андрію Жив’юку
вдалося з’ясувати, що власником цього
будинку був боєць Української повстан-
ської армії Олександр Домащук. Упівця
арештували органи МДБ 1948 р., а листів-
ки Ніла Хасевича заховали під стріхою рік
потому – 1949 року. Імовірно, у Службі без-
пеки ОУН розуміли, що після арешту До-
мащука до його дружини й сина, які меш-
кали в будинку, радянські органи більше
не прийдуть. Тож через деякий час у хаті
знову почали переховуватися повстанці.
Саме цю місцину для конспірації упівці об-
рали не випадково, адже будинок стоїть
посеред валів, де тисячу років тому було
 № 3-4 22

давньоруське городище. Завдяки валам ють не показувати картин. Тому є вірогід-

ніхто в селі не бачив, що робиться біля хати ність, що окремі твори, написані Нілом, бу- Ніл Хасевич
Домащуків. дуть віднайдені, а в Рівному буде створено Жінка за в’язанням,
музей головного художника УПА. рік невідомий
Вірогідно, листівки під стріхою заховав Папір, олія, олівець
Продовження в наступному номері
хтось із повстанців, що переховувався в
будинку. Гравюри Хасевича збереглися до
наших днів лише тому, що про них не зна-
ли господарі помешкання, бо в іншому
разі їх би позбулися, аби уникнути не­
приєм­ностей. Повстанець, який заховав
листівки, імовірно, загинув і не зміг повер-
нутися, щоб забрати відбитки деревори-
тів. Знайдені дереворити Ніла Хасевича ми
передали на реставрацію. Грибок частко-
во зіпсував їх, тому частину з них доповне-
но новим папером, більшість дубльовано-
на нову основу.

Отже, ключовим персонажем на виставці

став художник Ніл Хасевич, який в УПА мав
псевдо «Бей», «Зот» та ін. Уже в процесі під-
готовки виставки ми дізналися про те, що
в містечку Костополі (що було райцентром,
куди входило й рідне село майстра) збері-
гаються рисунки якогось художника з Дюк-
сина. Коли побачили рисунки і зрозуміли
рівень їх виконання, у нас виникло пере-
конання, що роботи такого рівня в цьому
регіоні міг створити Ніл Хасевич. І хоча в
Костопільському районі не було жодного
художника його рівня, відсутність підписів
на роботах не дає однозначної впевненос-
ті в авторстві головного художника УПА.
Рисунок жінок на відпочинку виконано
олівцем, і штрих там дуже схожий з підпис-
ними рисунками Хасевича з колекції Во-
линського краєзнавчого музею. Другий
малюнок виконано вугіллям та білилом,
і відтворює він жінку за в’язанням. Світло-
тіньові розробки рисунків, проробка дета-
лей та узагальнення дальніх планів указу-
ють на непересічність художника і його
професійну освіту. 

Є ще кілька живописних творів у приват-

них колекціях Рівного і Костополя, але
вони теж не підписані. Власники ствер-
джують, що це роботи Хасевича, але волі-

Ніл Хасевич
Вивіз на Сибір, 1949
Гравюра

89
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА
Оксана Ременяка,
кандидатка мистецтвознавства

Ненаписаний життєпис
Алли Гербурт-Йогансен
(листи Михайла Бойчука до Алли Гербурт)

Продовження

Подекуди Аллу Гербурт називають ученицею Михайла Бойчука, хоча сама вона завжди
наголошувала, що ніколи не належала до кола бойчукістів. Як саме познайомились
Алла Гербурт і Михайло Бойчук, історія замовчує, проте їхня зустріч – це могутньої сили
короткий спалах у трагічний час, коли особисте щастя видавалось недосяжною
розкішшю… Пізніше Алла Вікентіївна признається доньці – той недовгий час, що був
відведений долею їхньому коханню, був найщасливішим у її житті.

Вони не могли не познайомитись – у них хайла Львовича і вчитель Алли Гербурт,

було спільне коло друзів, перші листи [8]
до Алли написані Бойчуком на адресу
Будинку письменників «Слово» (вул. Чер-
воних письменників, №  5, квартира  12).
Михайло Левкович виконував у Харкові
фрескові розписи і мав свою кімнату в Чер-
вонозаводському театрі [1] і змушений був
постійно курсувати між Києвом та Харко-
вом. Судячи з листів, він був чудово обізна-
ний з колом Аллиних знайомих і друзів –
згадував Пєтніков [3], «су­сідів знизу» [10],
намагався вберегти її від небажаних впли-
вів старих знайомств і, звісно, ревнував:
«Алочко, мій скарб дорогий, мій самородок
золотий такий великий важкий, що здаєть-
ся другого такого на світі нема. Хоч я най-
шов єго серед грязної породи-каміння,
а дорожу ним як наскрізь щиро золотим,
а тому не дивуйся що я так тремчу над то-
бою, хіба усі що мають скарби не дорожать
ними і не оберігають їх ревниво від зави-
дющих очей, від грабіжників» [5].
Вони жили в мистецькому світі, де всі зна-
ли одне одного: Іван Падалка, учень Ми-
жив у будинку «Слово». Разом з Анатолем
Петрицьким та Вадимом Меллером вони
по черзі оформлювали журнал «Літератур-
ний Ярмарок» – дітище колишніх ваплітян,
до появи якого значною мірою спричи-
нився Майк Йогансен. Віра Дражевська на
той час була дружиною Василя Седляра,
який жив у одній квартирі з Падалкою…
Хоча Алла не вважала себе ученицею Ми-
хайла Левковича, проте уникнути його ха-
ризми було складно – у листах він її настав-
ляє, дає поради, вчить: «Пишеш, що огляда-
ючи виставку, помітила свої недостатки в
роботі, а що роботи Довгаля тобі сподоба-
лися. Це добре, що ти способна критично
розглядати свої “творенія”, а не гаразд що
так безнадійно дивишся на свій розвиток і
поступ в роботі. Ти попитала би скілько днів
цього літа Довгаль відпочивав і їздив хоч би
десь за город гуляти, він з ранку до ночи і в
ночі при світлі робить цілими місяцями і
роками. Ти при своїх здіб­ностях, якби деся-
ту часть того часу проробила та ще й зосе-
редила всі думки на цій роботі, не розсіва-

90
 № 3-4 22
Михайло Бойчук
Лист з колекції
Української вільної академії
наук, рік невідомий
Нью-Йорк

ла на мілочі, то я не сумніваюся, що у тебе

вийшли-б може такі ж речі цікаві, як у До-
вгаля, а може цікавійші. Едісон казав “Гені-
яльність то 99 % праці і 1 % натхнення”. Може
він в процентах помиляється але все ж таке
міркування для такого геніяльного винахід-
ника дуже характерне і цікаве» [6].

Листи Михайла Бойчука до Алли Гербурт

можна умовно поділити на дві частини: пи-
сані на волі та в ув’язненні – таких зберег­
лося лише чотири. Усі вони сповнені ніж-
ною турботою про свою вагітну дружину,
роздумами про спільне майбутнє, освід-
ченнями в коханні і, звісно, думками про
роботу. До останньої хвилини Михайло
Левкович надіявся, що всі неприємності
проминуть і вони з Аллою будуть разом.

«Я щасливий що ти за мене не забуваєш.

Як я прагну такої можливости, щоб я міг
віддячити тобі за твоє добре серце, що ви-
являє стільки ласки до мене. Мені дуже хо-
четься побачити те маленьке сотворіння –
донечку нашу. Чи маєш чим кормити її?» –
і в наступному листі знову про доньку, яку
йому так і не судилося побачити – «От як
виросте, будеш мати заступницю і поміш-
ницю. Яка ж вона собою? Мені здається по-
винна бути гарна. Коли в тебе вдалася, то
напевне, хороша буде, а коли в мене, то га-
даю, що також нічого – бо у мене сестри
гарні на вроду».

Коли Алла була при надії, Михайло Левко-

вич подарував їй поштівку з фрагментом
картини «Мадонна з щогликом» Рафаеля –
одну з тих численних репродукцій, що він
їх колись привіз з Італії для навчання сту-
дентів у Академії мистецтв. Просив, щоб
вона якомога частіше дивилась на неї, бо
їхня донька має бути такою ж гарною...

Михайло Бойчук
Фрагмент листа з колекції
Української вільної академії наук
Нью-Йорк

91
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА
Лист Михайла Бойчука
до Алли Гербурт з ув’язнення
Фрагмент, 03.01.1937
Приватний архів

Зарисовуй собі уважно і вдумчиво, то роз-

гадаєш мисль майстра. Працюй над собою,
то будеш почувати себе вдоволеною і не
загубиш моральної рівноваги. Поважна
праця дає глибоке моральне зосереджен-
ня і почуття внутрішнього піднесення…»

Розуміючи, що його листи читає не тільки

Алла, Михайло Бойчук додає:
«Вивчай нові досягнення радянських ху-
дожників – малюй фарбами. Я так увійшов
в смак малювати картини, що зараз дуже
мені прикро що я на якийсь час позбавле-
ний можливости працювати фарбами. За-
раз можна тільки олівцем рисувати і то до
сего часу я ще не встиг нічого такого нари-
сувати, що було б чим похвалитися. Пиши
мені за себе і дочку. Прошу тебе Алочко,
бережи себе, я надіюся на тебе – на твою
совість, що як мені обіцювала так і буде.
Люблю тебе дуже і дуже тобі вірю. Поцілуй
за мене маленьку донечку.
Бувайте здорові мої рідні дорогі. МБ
Примітки P. S. Оце одержав твого листа з 28/ХІІ з
Свій тюремний побут Михайло Левкович браслеткою донечки, напишу відповідь в
1. Білокінь С. І.
Бойчук та його описує спокійно, зайвий раз боячись роз- слідуючому листі. Тим часом дякую за ві-
школа. Київ : нервувати Аллу, яка ще не оговталась і від домості, листи твої доходять справно.
Мистецтво, його арешту, і від пологів – адже їхній до- 3/І,1937 МБ» [7].
2017. С. 65.
нечці Ганнусі всього лишень кілька тижнів:
2. Вирішували
«При забезпеченню тут хлібом, та три рази Щоб достеменно зрозуміти атмосферу
питання, на яке
прізвище запи- в день гарячою їжою і чаєм, то мені можна арештів і спроб рідних отримати побачен-
сати Ганнусю. обходитися без загрози здоровлю – з ма- ня чи бодай вісточку від рідної людини з
3. Григорій Пєтніков лими коштами мені тут зараз дещо з дому ув’язнення, варто прочитати листа Віри
(1894–1971) – одно- передають. Маю декілька художних кни- Дражевської, яка намагалась добитись по-
класник Майка
Йогансена,
жок, папір до рисовання, олівців. Переда- бачення з Василем Седляром:
російський вали мені дещо з їжі жирів, яблок, манда-
поет-футурист, ринів, лимонів та сушених фруктів. Тут до- «Алла!
перекладач, куповую собі дещо – сахар, тютюн тощо. Побачення я не мала і раніш як через мі-
належав до кола
В. Хлєбнікова і <…> Слідчий про тебе і про дочку знає і сам сяць получити не можна. Марусі [9] дали
сестер Синякових, мене понукає щоб я не занедбував тобі пи- випадково. Слідчий мені сказав що обви-
був одружений із сати. Я гадаю що він не буде заперечувати нувачують їх по статтях 54,8 та 54,11, судить
Вірою Синяковою. щоб нам побачитися». буде військовий трибунал, “вищої міри” не
4. Лист Віри Дражев- «Не переставай рисувати з натури і вивчати буде. Десь вишлють, але швидко слідство
ської до Алли
Гербурт, 1937 рік. майстрів Мікель Анджельо, Тінторето, Тіція- не закінчиться, не раніш як через 3–4 міся-
Приватний архів на, Рембрандта і мініятури всхідні, такі як ми ці, можна думати значить, що сидітимуть і
Ганни Шепко. бачили зарисовані Рембрандтом. Пригадуєш? рік. Я через свого слідчого Проскурнякова

92
 № 3-4 22
5. Лист М. Бойчука
до А. Гербурт. Без
дати. Приватний
архів Ганни
Шепко.
6. Лист М. Бойчука
до А. Гербурт від
8–9 травня
1936 року. Приват-
ний архів Ганни
Шепко.
7. Лист М. Бойчука
до А. Гербурт від
03/І/1937. Приват-
ний архів Ганни
Шепко.
8. Листи Михайла
Бойчука до Алли
Гербурт-Йогансен
(за винятком
кількох фрагмен-
тів) публікуються
вперше. Дослі-
дження стало
можливим
завдяки науко-
вому стажуванню
авторки в рамках
міжнародного
Алла Гербурт Рафаель Санті академічного
Портрет доньки Гані, Мадонна зі щигликом. Фрагмент обміну, здійснюва-
рік невідомий Поштівка з колекції репродукцій, привезених ного програмою
Техніка, матеріали невідомі М. Бойчуком для навчання студентів академії ім. Фулбрайта в
Україні. Стажу-
Приватний архів Ганни Шепко
вання відбувалося
в Інституті Гаррі-
мана Колумбій-
(той же що Ванькин) передала записку вони лишились круглими сиротами. Вона
ського універси-
М. Л. де написала все що ти просила. Від- розуміє: щоб такого не сталось з її дітьми, тету (Нью-Йорк,
носно того, як реєструвати [2] він ніякої по- треба рятуватись – якщо її арештують, діти США). Усі цитати
ради дати не міг. <…> Взагалі я перекона- пропадуть. взяті з листування
Любові Дражев-
лась що ховати якісь зв’язки, чи щось під-
ської та Алли
тримувати чи не підтримувати – байдуже Залишивши дітей на сільську дівчину Гербурт-Йогансен,
абсолютно. Пиши М. Л. на прізвище Хаєта Сашу, яка колись у них з Майком була хат- що зберігається:
і пиши більше вони все передають. <…> ньою робітницею, їде до Москви у пошу- Lubov Artemovna
ках роботи і прихистку. У селищі Дровніно Drazhevs’ka Papers;
Взагалі настрій у слідчого якийсь чудний.
Bakhmetieff
Він якраз дуже привітний і ввічливий, сло- під Москвою її беруть на роботу до педа- Archive, Rare Books
вом так як і треба було чекати. Треба одіс- гогічного училища. Пізніше, трохи оговтав- and Manusсripts
лати кудись “бойчукістів” намулявших всім шись і прийшовши до пам’яті, Алла поїде Library, Columbia
до Москви на прийом до слідчого НКВД і University Library.
очі. <…> Віра» [4].
спробує довідатись про долю Михайла 9. Маруся – Марія
Пасько, дружина
Атмосфера стає нестерпною. Аллу виселя- Левковича. Слідчий відмовляється щось Івана Падалки.
ють із квартири в Будинку «Слово», і вона з’ясовувати, проте залишає на столі доку-
10. «Сусіди знизу» –
перебирається до кімнати Віри Дражев- менти й виходить з кабінету… В анкеті Бой- родина Хвильових.
ської, яка на той час тікає подалі з Харкова чука Алла читає: «Вища міра»… 11. Columbia Univer-
до Москви. Друзі та знайомі перестають ві- sity, Butler Library,
татися, при зустрічі переходять на інший Згодом, уже в еміграції, в одному з листів Rare Books and
до Люби Дражевської вона напише: Manusсripts,
бік вулиці, її звільняють з видавництва –
Bakhmetieff
Алла з двома дітьми залишається без за- «25.11.71 рівно 35 років як заарештували у collection. Lubov
собів до існування… Містом блукають си- Києві Михайла Бойчука. Неймовірно те що Drazhevs’ka
роти – діти арештованих, засланих, розстрі- було і що ми ще живемо. Що ми ще може- correspondence.
мо жити з такою отрутою. В Гані її вже Лист від 26.11.1971
ляних батьків. Алла підгодовує доньок
Алла Гербурт Любі
Юрія Тютюнника – після арешту матері меньше, а в дітей її ще меньше» [11]. Дражевській.

93
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА
Галина Хорунжа,
мистецтвознавиця, дослідниця, куратор

Мар’яна Максимів,
старша наукова співробітниця
Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького

Бойчукіст Михайло Лезвієв:

невідома спадщина
(твори з колекції та архіву ЛНГМ
ім. Б. Г. Возницького)

Початок

Результати художніх практик мистців, пов’язаних із колом Михайла Бойчука, тривалий

час привертають увагу вітчизняних та іноземних дослідників. Однак, як з’ясувалося,
залишаються питання, що досі опрацьовані фрагментарно. Зокрема, це стосується
діяльності Михайла Лезвієва (Дмитра Водоп’яна, 1895–1937) та оригінальних творів
і фотографій, що зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв
ім. Б. Г. Возницького.

Реконструкція біографії художника є від- 8 жовтня 1937 року скульптором-художни-

критим питанням. Найповніші дані наве-
дено у «Відкритому списку жертв репре-
сій» (згідно з архівною справою АУД
№ 3821-П), де зазначено, що Лезвієв Ми-
хайло Васильович (Дмитро Олексійович
Водоп’ян) народився 1895 р. в с. Береза-
Картузівська (нині – Республіка Білорусь);
на момент ведення справи мав вищу осві-
ту та 19 листопада 1937 р. засуджений трій-
кою НКВС КБАРСР до розстрілу за «анти-
радянську агітацію серед знайомих» [1].
Відповідно до наданої на сайті цифрової
копії довідки Військового трибуналу За-
кавказького військового округу № 33 від
12 квітня 1961 р., «справа по звинуваченню
Водоп’яна Дмитра Олексійовича, він же
Лезвієв Михайло Васильович, 1985 року
народження, який працював до арешту –
ком при педагогічному інституті міста
Нальчик Кабардино-Балкарської АРСР, пе-
реглянута військовим трибуналом Закав-
казького військового округу 11  квітня
1961  року. Постанову від 19  листопада
1937  року стосовно Водоп’яна  Д.  О., він
же Лезвієв М. В. скасовано і справу припи-
нено за відсутності складу злочину.
Водоп’ян Д. О., він же Лезвієв М. В., по-
смертно реабілітований» [2].
Цими даними фактично вичерпується до-
кументально підтверджена інформація, що
стосується біографії Михайла Лезвієва,
київського (час навчання) та московського
(участь у засіданнях комітету художників,
виставкова діяльність) періодів, що відтво-
рена на базі спогадів його сестри – Надії

94
 № 3-4 22
Колективне фото
художників.
Зліва направо:
Лев Чорний,
(?) Доякіна,
Антоніна Іванова,
Олешка Трофімова,
Віктор Фім’я,
Михайло Лезвієв,
Сергій Грішин,
Іван Іванович та
невстановлена
особа,
початок 1930-х рр.
Москва

Михайло Лезвієв
Свято в Акбаші
Фрагмент, 1934
Стінопис

Водоп’ян та частково – особової справи

Антоніни Іванової [3]. Зокрема, з’ясовано,
що прибуття Михайла Лезвієва до Москви
ознаменоване зміною прізвища (до
1930-х рр. це – Дмитро Водоп’ян) та місти-
фікацією автобіографії. Можливо, це
пов’язано з тим, що художник, який добро-
вольцем вступив до лав Червоної армії
1921 р., звідки дезертирував, згодом відві­
дував Київську художню академію. Відомо,
що 1933 р. відбулася персональна вистав-
ка М. Лезвієва в Москві, а вже в 1934 р. він
був контрактований Наркомпросом на ро-
боту художником у ЛНМ (Ленінське на-
вчальне містечко).

Саме в Москві художник зустрів Антоніну

Іванову, з якою був знайомий із часів на-
вчання в Києві. Про цю зустріч, а також про
спільну працю дізнаємося з листів Антоні-
ни Іванової до Оксани Павленко [4]. Наве-
демо один з них – «Лист № 12» (орієнтовно
1928 p.), орфографія оригіналу листа збе-
режена: «Останній час в Академії була ула-
штована виставка худ. Лезвієва. Може Ва-
силь читав статтю Ефроса де він критикує
цього Лезвієва. Oт цей Лезвієв зробив над-
звичайний фурор. Всi лiвi художники
захоп­лені, розсказували ціли легенди про
нього. Приходив Суряєв і теж завидував
“счасливцу”. Бакушинський роспинається.
Я пропустила вiдкриття цієї виставки і
саму виставку бо була в будинку відпочин-
ку в цей час, але приїхавши побачила

95
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА
величезне панно в вестибюлi академії і
здивувалась що це самий “низкопробний”
бойчукізм. Все ж мені цікаво було як таке
явище могло трапитись у Москві. Панно це
прямо якийсь конгломерат: тут і Рiвера, i
середньовiчні травинки з мініатюр і свині
з народних лубків і все це такий хаос що
мороз по шкірі подирає, ну словом всі
наші недоліки зібрані до купи в страшно
карикатурному вигляді. <…> Курелла
Михайло Лезвієв носиться з цим Лезвієвим. Послали фото-
Стінопис у графії до Берліна. Берлін через Вокс за-
приміщенні просив всю цю виставку доставити
Педагогічного обов’язково. Рахують дуже цікавою. На
інституту днях являється до мене Вадоп’ян і заявляє,
Нальчик що Лезвієв це він, але що йому робити?
Фрагмент, 1936 В Наркомпросі у Хвойника вiн зустрівся на
жах с Федорченком і той його впiзнав і те-
96
пер скандал, а він заріс бородою і важко
його впізнати. Наркомпрос видавав йому
степендію як молодому обдарованню, що
він вчився в Київському інституті і украї-
нець. Водоп’ян просив це держать все в
секретi поки що. Казав що він мріє роби-
ти разом і як він цінить М. Л. [Михайла
Львовича Бойчука.  – Г.  Х.] але що було
робити як у нього ні копійки грошей.
Водоп’ян збирається їхати до М.  Л. с
повин­ною головою і турбується, щоб його
М. Л. не відштовхнув бо каже для нього
саме дороге вчитись у М. Л. і держати кон-
такт з нами, бо це саме цікаве, що зараз є
в мистецтві. Я йому розказала про хлоп-
ців і їх відношення до М. Л. Він дуже обу-
рений цим словом. Водоп’ян якось пiдрiс
за цей час. <…> Цiлую Тося. Вітаю Василя
[Седляра. – Г. Х.] М. Л. і С. О. [Сахновська
Оксана. – Г. Х.]. [4].
Період перебування та творчої співпраці
з А. Івановою в Кабардино-Балкарії най-
повніше представлений в архівних фото-
графіях (архів Львівської національної
галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького). На
понад 100  фотографіях представлено
скульп­т у р н і т а ж и в о п и с н і р о б от и
­1930-х рр., етапність їхнього виконання та
особливості співпраці авторів. Стосовно
історії появи творів, то графічні роботи та
фотографії творів М. Лезвієва до колекції
Львівської національної галереї мистецтв
ім. Б. Г. Возницького надійшли згідно з ак-
том № 21 від 15 червня 1977 р. Львівської
картинної галереї. До цієї установи Все-
союзним виробничо-художнім комбіна-
том (Москва) було передано роботи з май-
стерні художниці Антоніни Іванової.
Частина із цих творів була відома й пред-
ставлена в межах виставок та каталогів.
Однак більшість з графічних робіт і фото-
графій, зокрема М. Лезвієва, досі не були
науково опрацьовані.
Загалом, графічні твори й фотографії з мо-
нументальних та станкових композицій
художника, з колекції та архіву Львівської
національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Воз-
ницького датовані орієнтовно 1920-ми –
серединою 1930-х років. Відзначимо, що ці
матеріали є доволі виразним свідченням
формальних і концептуальних зв’язків ав-
тора з творчим методом Михайла Бойчу-
ка та актуальними пошуками художників,
дотичних до монументальних практик
 № 3-4 22

1920–1930-х років. Наприклад, це стосуєть- рий годує курей», «Пастух», «Оранка», «Про-

ся впливу стилістики стінописів як мекси- вівають зерно», «Навчання», «Купання»). За-
канських (Хосе Сікейроса, Хосе Ороско й уважимо, що поряд із роботами, де відтво-
Дієго Рівери), так і радянських авторів (Во- рено вітчизняні типажі, є рисунки, у яких
лодимира Фаворського, майстерні мону- зафіксовано побутові сцени з персонажа-
ментального живопису при академії архі- ми, котрі за характерним вбранням та
тектури СРСР). антропологічними типажами, вірогідно,
Примітки
є мешканцями країн Сходу і Латинської
Окрім того, манера Михайла Лезвієва де- Америки («Арабські жінки», «Упряжка во- 1. Водопьян Дмит­
рий Алексеевич.
монструє послідовне студіювання і живої лів», «Жінка годує гусей», «Воли», «Побуто- URL : //https://ru.
натури, і звернення до історичних практик. ва сцена», «Умивання»). openlist.wiki/
Реалістичні начерки характерних типажів, 2. Водопьян Дмит­
фіксація специфічних ракурсів тіл та рук, Важлива частина архіву А. Іванової – фото­ рий Алексеевич.
дають змогу стверджувати про спогля- графії, що складають основний масив ма- URL : Водопьян
Дмитрий Алексее-
дальний і систематичний підхід художни- теріалу для реконструкції живописної та вич //https://ru.
ка до пошуку образу. Так само копії та ін- скульптурної практик М. Лезвієва. Зокре- openlist.wiki/
терпретації фресок і рельєфів Давнього ма, дізнаємося, що вирішальним етапом 3. Котляров В.
Єгипту, готичних скульптур, стінописів Ран- біографії художника стала творча робота Ваятель, подарив-
нього Відродження, східних гравюр та жи- в м. Нальчику (1922–1936 рр., Кабардино- ший Нальчику
«Танцующую
вопису на шовку, збережені в рисунках ху- Балкарська автономна обл.). У контексті пару». Часть 2.
дожника, отримують своє відображення в реконструкції життєвого шляху художни- URL : //https://
характері стилізації, зафіксованій в автор- ка цього періоду, здійсненій кабардин- viktorkotl.
ських композиціях. Скажімо, у «Чоловічо- ським краєзнавцем В. Котляровим, уста- livejournal.
com/243947.html
му портреті» (автопортреті?) можна про- новлено, що мистець після короткого
4. Студії мистецтво­
стежити поєднання вивчення натури та перебування в Москві наприкінці 1920-х – знавчі: Театр.
розробку стилізації на межі поліваріантних на початку 1930-х рр. отримує стипендію Музика. Кіно.
монументальних практик (від візантійсько- Товариства підтримки молодих обдару- Архітектура.
Образотворче та
го мистецтва та давньоруського іконома- вань за продемонстровані в Наркомпро-
декоративно-
лярства до інспірування П’єро делла сі скульптурні твори [6], а вже в 1934 р. ужиткове мисте-
Франческа). Відзначимо, що серед збере- художник прибув у Нальчик, де проживав цтво / гол. ред. Г. А.
жених рисунків копії творів, пов’язаних з у гуртожитку ЛУГа разом з дружиною – Скрипник. 2020.
Число 1/2 (69/70).
візантійським та давньоруським мисте- А. Івановою. Про це дізнаємося у зв’язку
С. 107–132. URL :
цтвом, відсутні. Але трактування, застосо- з арештом художника 12 грудня 1934 р. http://sm.etnolog.
ване у вказаному «Чоловічому портреті» та на 6 місяців, коли він працював оформлю- org.ua/
етюдах, свідчить про роботу зі згаданим вачем у Ленінському навчальному міс­ zmist/2020/1-2/119.
pdf
матеріалом. Увагу М. Лезвієва до цього течку [3].
5. Осокина Е.
пласту історії світової візуальної культури
Небесная голу-
можемо знайти в опосередкованих дже- Ще одна подія, яка, імовірно, привела ху- бизна ангельских
релах, де зазначено, що  мистець брав дожника до Кабардино-Балкарії, пов’язана одежд. Москва :
участь в обговореннях постійної експози- зі статтею «Свято у колгоспі» (Верхній Ак- Новое литератур-
ное обозрение,
ції Третьяковської галереї (1930-ті рр.) й на- баш) [7]. Описаний у публікації достаток
2018. С. 62–63.
голошував на винятковому значенні дав- разюче відрізнявся від їхнього з А. Івано-
6. Котляров В.
ньоруської іконописної спадщини [5]. вою економічно складного побуту в Мо- Ваятель, подарив-
скві. М. Лезвієв вирішив приїхати у Верх- ший Нальчику
Стосовно сюжетних сцен у рисунках, то за- ній Акбаш (біля Нальчика), де за скеруван- «Танцующую
пару». Часть 4.
галом до тенденції площинно-декоратив- ням сільської ради отримав поселення та
URL : //https://
ного вирішення, близького практикам харчування. Можливо, оплатою за це мала viktorkotl.
бойчукістів, часто додано гротескну інтер- бути картина художника «Свято в колгос- livejournal.
претацію, елементи іронії та гумору, більш пі» (створена за три місяці 1934 р.). Після com/244315.html
властиві тогочасній станковій графіці. Це зустрічі з другим секретарем М. Звонцо- 7. Котляров В.
Ваятель, подарив-
виразно помітно у фігуративних компози- вим, М. Лезвієва приймають художником- ший Нальчику
ціях, інспірованих відтворенням «старого оформлювачем до ЛНМ, а  після 1935  р. «Танцующую
та нового» в локальному радянському по- надають окрему майстерню в Затишші пару». Часть 3.
буті, що підкреслено характерними націо- (район Нальчика) [7]. URL : //https://
viktorkotl.
нальними типажами («Доїння корови», livejournal.
«Жінка з коровою», «Стара з козою», «Ста- Продовження в наступному номері. com/244155.html

97
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА
Володимир Кудлач,
художник, мистецтвознавець, журналіст

Дослідження феномена
Михайла Жука,
або білим по чорному…
Закінчення

«…Раніше за мене і Шевельова з родиною Жуків були знайомі С. Лущик і Т. Максим’юк.

Під час роботи над книгою одного разу я пішов на квартиру Жуків, що на вулиці
Канатній, маючи лист від Товариства охорони пам’яток історії і культури щодо сприяння
в роботі над книжкою. Старший син відмовився йти на контакт (він страждав на
алкоголізм), а молодший, Георгій, що пережив інсульт, мав проблеми з мовою,
і зрозуміти його допомагала племінниця, Наталя [Наталія Ловейко-Жук. – В. К.]. Через
них я отримав частину творів Михайла Жука й дещо з його рукописів. Пізніше, після
постійних звернень одного зі співробітників Державного музею українського мистецтва
в Києві, чотири роботи Жука («Друкарка», «Півонії» і два ескізи керамічних тарілок)
я продав цій установі. Пишаюся тим, що ми зробили цю книгу, створивши стимул для
подальшого вивчення і збереження спадщини визначного майстра».

Вдома в Івана
Козирода
Справа наліво:
Іван Козирод,
Тарас Максим’юк,
Володимир Кудлач
2021
Фото Володимира
Кудлача

98

На момент написання статті одна з ключо-
вих постатей цієї історії Тарас Іванович
Максим’юк лежав у лікарні. Після його по-
вернення додому при зустрічі я звернув-
ся до нього із запитаннями, що логічно ви-
никли в мене: «Чому на обговорення аль-
бому про М. Жука в 1989 р. не запросили
авторів?» та «Як сталося, що за життя ні ав-
тор, ні пізніше сам колекціонер не опублі-
кували “альтернативного” тексу нарису
про Михайла Жука?»
«У середовищі колекціонерів тоді існува-
ла певна опозиція до офіційних кіл, які для
нас уособлював на той час Іван Іванович
Козирод, адже на момент зацікавлення
цією темою він був директором музею і за-
ступником голови обласного відділення
Товариства охорони пам’яток історії та
культури, – зазначив Тарас Іванович. – Бу-
динок учених тоді перетворився на май-
данчик для вільного обміну думками. Цим
і пояснюється наше небажання запрошу-
вати тих, хто, висловлюючись образно,
“узяв над нами гору”, – пояснив Тарас Іва-
нович. – Щодо тексту, то слід урахувати, що
звернення до такої постаті, як Жук, тоді не
віталося, і цей нарис Барладяну писав під
псевдонімом, узявши ім’я своєї першої
дружини – Валентини Писанко. Але в пев-
ний момент він втратив інтерес до цієї
теми, “покинув” Жука, вирішивши, що від-
№ 3-4 22
тепер має бути на вістрі політики. Твори й Михайло Жук
рукописи М. Жука, які йому під час роботи Каліграфічний
над монографією надав, очевидно, С. Ше- мотив,
вельов (Козирод заперечує причетність до 1930-ті рр.
передачі. – В. К.), він передавав мені час- Папір, туш, гуаш
тинами ще до того, як його посадили, адже
боявся, що вони потраплять до рук КДБ.
Дещо я купив у сім’ї М. Жука, якусь час-
тину – у С. Лущика. Машинописний текст
нарису про Жука Василь віддав мені вже
перед своїм від’їздом до Канади і США в
1990 році. Із людей нашого кола мені, лю-
дині доволі незалежній, він довіряв най-
більше (на той час я вже мав панно “Біле і
чорне”). Альбом за авторства Шевельова
і Козирода було видано, і публікація руко-
писів Василя Барладяну відтак втратила
актуальність. Можливо, вже настав час це
зробити…».
Напрошується репліка щодо офіціозності
І. Козирода. Будучи вхожим до владних кіл
і працюючи на систему, він залишався лю-
диною національно заангажованою і від-
даною мистецтву, підтримував таланти, ві-
тав нове, прогресивне, і  приклад його
звернення до наукового осмислення твор-
чого спадку М. Жука тому доказ. Не слід
забувати, що саме Іван Іванович на посту
директора Одеського музею західного і
східного мистецтва захищав перед пред-
ставниками партійних органів (у тому чис-
99
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА
лі перед КДБ) опального «формаліста»,
Видання Михайла художника Олега Соколова (1919–1990),
Жука у фонді який стояв біля витоків «другого одесько-
відділу мистецтв го авангарду». Висновок очевидний: усі
Одеської працювали в одному напрямі, і  Жук їх
національної об’єднав. Це був паралельний процес: Ко-
наукової бібліотеки зирод – Шевельов – з одного боку, Лущик –
Фото Володимира Максим’юк-Барладяну – з іншого. Активно
Кудлача збирав твори Михайла Жука ще один
одеський колекціонер – Віталій Лісничий.
При цьому періодично між цими групами
відбувався обмін думками й документами,
пов’язаними з особою М. Жука, породжу-
ючи ефект синергії. Тарас Іванович у роз-
мові зауважив, що «ніхто, за великим
рахунком, “не тягнув ковдру на себе”,
усі зацікавлені сторони працювали на ре-
зультат».
Але повернімося до згадуваної раніше ре-
цензії [1], якій, незважаючи на різку то-
нальність і моменти обструкції, властива
фактологічна точність, наукова виваже-
ність і ґрунтовність. Ініціював її написан-
ня Т. Максим’юк, який разом з С. Лущиком
посторінково проаналізували книжкову
100
новинку, за словами ініціатора, з «інже-
нерською прискіпливістю» (обидва за
освітою інженери). Маючи в розпоря-
дженні значну колекцію творів та архів
М. Жука, опоненти виявили ряд прикрих
неточностей, насамперед в атрибуції тво-
рів, а також у невідповідності атрибуції
в тексті вступної статті підписам ілюстра-
цій альбому, як і деяких фактів у резюме.
І причина тут не стільки в тому, що не всі
твори автори альбому могли бачити наоч­
но; не тільки в колективному авторстві та
відсутності рецензента, але й у тому,
що фінансові можливості видавництва
«Мистецтво» змусили скоротити автор-
ський текст і зробити власну редакцію
вступної статті, не узгодивши попередньо
кінцевий текст і макет з авторами. Брак
кооперації і певний волюнтаристський
підхід, поширений у радянський період,
протистояння офіціозу з боку «нефор-
мальних об’єднань» (Одеський будинок
учених, секція книги) – ще один фактор,
який певною мірою знизив наукову цін-
ність видання. Таким чином, воно вияви-
лося етапним і, зрештою, стимулювало по-
 № 3-4 22

дальше дослідження творчості видатного

Михайло Жук майстра.
Пейзаж
Одеса, 1934 Сьогодні про М. Жука написано багато,
Офорт і географія задіяних науковців досить ши-
рока: від Херсона до Києва й Чернігова, від
Львова до Одеси й Харкова. Видано десят-
ки каталогів ретроспективних виставок,
написано статті, побачила світ ґрунтовна Примітки
монографія харків’янки Людмили Соко- 1. Лущик С.,
Максим’юк Т.
люк, що, зрештою, підсумовує раніше на-
Рецензія на книгу:
копичений фактологічний матеріал про [Михайло Жук:
мистця. Насамкінець зазначу, якщо тексти Альбом /
Василя Барладяну про Михайла Жука міс- авт.-упоряд.
І. І. Козирод і
тять нову цінну інформацію, отже, в унісон С. С. Шевельов.
моєму візаві наголошую, що їх варто над- Київ : Мистецтво,
рукувати. Це буде справедливо стосовно 1987] / С. Лущик,
їхнього автора. Мені залишається подяку- Т. Максим’юк /
Одес. Дом ученых.
вати обом співрозмовникам за відверті й Секция книги.
змістовні відповіді. Одесса, 1989. 14 с.

101
ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗНАХІДКИ
Аттіла Коприва,
кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри
образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв

Етапи відновлення
родинного будинку
Адальберта Ерделі
в Мукачеві
Для виховання культурної еліти особливо важливим є збереження пам’яток, які
свідчать про важливі етапи формування спадщини України в контексті Європи, зокрема
й територій українського пограниччя. Одним із таких сегментів є «Живописна школа
Закарпаття», фундатором якої був Адальберт Ерделі (1891–1955), що народився в
Климовиці, навчався в Мукачеві, Мармарош-Сигіті та Будапешті. Згодом, поєднуючи
творчу та педагогічну діяльність, працював в осередках Мукачева, Ужгорода, Мюнхена,
Гаржілеса (Франція).

З різних джерел відомо, що сім’я Ерделі до
1897 р. проживала в с. Климовиця колиш-
нього Березького комітату (нині – Мукачів-
ський р-н). Паланківський будинок родини,
у якому із шести років жив відомий живопи-
сець, і донині стоїть на вулиці Адальберта
Ерделі, 22 міста Мукачева. Житло кілька ра-
зів перебудовувалося внаслідок формуван-
ня додаткової житлової площі, конструктив-
ного вдосконалення та післяпаводкових ре-
монтних робіт. У 30-х роках ХХ ст. Адальберт
та його брат Янош починають будівництво
власних майстерень, які згодом теж перебу-
Адальберт Ерделі
довувалися й дотепер розміщені на терито-
Фото з членського
рії подвір’я навпроти будинку.
квитка
Спілки художників
У 2019 р., завдяки фінансовій підтримці
Німеччини
угорського уряду, вдалося придбати й від-
новити будинок, а також приступити до по-
шуково-дослідницької роботи, яка являла
собою збір матеріалів про плани, будин-
кові книги, зовнішній вигляд інтер’єру та
екстер’єру.
Наступним етапом було формування кон-
цепції використання й функціонального
призначення будинку. Основними ідейни-
ми чинниками слугували популяризація
імені й творчості А. Ерделі, а також прове-
дення туристичних, наукових і мистецьких
резиденцій на означеній локації. 
Розробка проєктно-конструкторської час-
тини базувалася на аналізі зібраного до-
слідного матеріалу та складалася з таких
етапів:
– ескізування загального вигляду будин-
ку, складських приміщень, майстерень
та огорожі (автор – А. Коприва);
– виготовлення проєктно-конструктор-
ської документації реконструкції будин-
ку (за виконанням ПП «Архібудконсул»,
м. Мукачеве);
– виготовлення 3D-візуалізації зовнішньо-
го вигляду, інтер’єрів та обладнання для
музейної експозиції (автор – Ю. Шеле-
вицький);

102
 № 3-4 22
Батьківський
будинок
Адальберта Ерделі
Автор реконструкції
зовнішнього
вигляду:
А. Коприва
Виконання проєкту:
ПП «Архібудконсул»

Адальберт Ерделі
Дворик, початок
1940-х рр.
Полотно, олія

Адальберт Ерделі
Бідні діти, 1937
Полотно, олія

103
ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗНАХІДКИ
Проєкт першої
кімнати інтер’єру
музейної експозиції
Будинку творчості
Адальберта Ерделі
Автор
3D-візуалізації:
Ю. Шелевицький
– будівельні роботи та введення в експлу-
атацію.
Важливою частиною роботи також було
завдання з наповнення музейного сег-
мента будівлі цінними документами й
експонатами. Щодо цього проведено по-
шукову роботу, завдяки чому в будинку
були виявлені важливі рукописи (одні з
перших примірників рoману А. Ерделі
«ІМЕN»), листи, квиток члена Спілки ху-
дожників Німеччини, а також старовинні
фото.
Меблі, експоновані в інтер’єрах, зберегли
свій первинний стан. За спогадами Тибе-
рія Віллашека (колишнього спадкоємця),
у 1950-х рр. як весільний подарунок для
доньки Яноша Ерделі (1902–1964) Гелени
Ерделі (1932–2010) меблі для спальні вико-
Проєкт другої нав швагро Михайла Гриця-Ерделі (бать-
кімнати інтер’єру ко А. Ерделі) – місцевий столяр Михайло
музейної експозиції Цайскі. Також тут експонуються дві рідкіс-
Будинку творчості ні оригінальні печі кінця ХІХ ст., виконані
Адальберта Ерделі на Фрідяшівському ливарному заводі.
Автор Комплекс автентичних доповнень – сеце-
3D-візуалізації: сійні люстри, дзеркало, вішак для одягу,
Ю. Шелевицький шафи, ключниця, столи, стільці чеського
104
періоду та інші деталі – повною мірою від-
творює естетику першої половини мину-
лого століття.
Музейну експозицію складають оригі-
нальні рисунки студій, виконані під час
навчання Адальберта в Угорській коро­
лівській академії мистецтв, а також кари-
катури і якісні репродукції з відомих
живописних творів мистця. Важливим до-
повненням експозиції також слугують
орнаментальні замальовки рідного брата
Яноша Ерделі (який був поетом та худож-
ником), виконані в 30-х роках ХХ ст. під час
навчання в м. Сегеді.
У березні 2022 р. будинок було введено в
експлуатацію, а 19 вересня в рамках відзна-
чення річниці смерті Адальберта Ерделі
урочисто передано в користування. Утім,
ще триває активна фаза роботи з ланд-
шафтного дизайну території та доукомп-
лектування музейної експозиції. На основі
аналізу мотивів окремих живописних тво-
рів Ерделі навколо будинку посадили кві-
ти з урахуванням ботаніки окремих рос-
лин та дотриманням екологічних і естетич-
них вимог.
 № 3-4 22
Свідоцтво, що засвідчує Михайла Аттіла Коприва
Ерделі (батька А. Ерделі) як власника Ескіз родинного
будинку та ділянки з 1896 р. будинку Ерделі
Видано: 1923 р. Папір, ручка

105
ДУМКИ ВГОЛОС
Любов Волошин,
заслужена діячка мистецтв України

Кілька рефлексій з приводу

виходу у світ альбому
рисунків і малярства
Євгена Лисика

У 1970–1980-х рр. я знала Євгена Лисика як першорядного театрального сценографа

Львівської опери, художника, який умів створити на оперній сцені враження
безмежного, майже космічного простору, завжди в нього наповненого глибокою
філософською думкою. Занурена в цей простір сценічна дія набувала якогось
понадчасового звучання, не кажучи вже, що у сценографічному оформленні Є. Лисика
вона сприймалася як чародійна Містерія Краси, немовби виткана з дивовижної
гармонії барв, мінливої гри світла та багатства смислових інтонацій.

На жаль, у  1991 р. мистець передчасно ві-
дійшов у вічність на 61-му році життя, якраз
тоді, коли Україна, скинувши із себе пута
тоталітаризму, щойно народжувалася (точ-
ніше – відроджувалася!) як Держава, і пе-
ред творчою інтелігенцією відкривалися
нові горизонти для розкованої, сміливої
думки та мистецької праці.  тання про сенс і призначення людської ек-
Альбом рисунків і малярства Є. Лисика, що
вийшов у світ у травні 2021 р. (з великим
запізненням, як на заслуги і масштаби та-
кого художника) [1], став для багатьох сен-
Євген Лисик сацією, а особисто для мене – відкриттям
ще однієї грані у творчому обличчі цього
геніального художника. Ідеться про його
станкові твори – рисунки й малярство. Роз-
глядаючи їх на сторінках альбому, я була
глибоко вражена. Переді мною постав
мислячий мистець, один із небагатьох у на-
шій українській образотворчості, хто від-
важився заглянути по той бік (від) пред-
метної, декоративно-описової краси світу
та поставити у своїх рисункових і маляр-
ських композиціях одвічні, хвилюючі пи-
зистенції. Його композиції – це фактично
дивовижні образи-візії, у  яких мистець
роздумує над драматизмом та іронією
людського існування, над драмою нероз-
гаданої, невпізнаної людської душі, часто
зображеної у вигляді фантастичних при-
мар, закованої у в’язниці власного тіла пе-
ред неминучою реальністю часу-смерті,
приреченої на нерівну боротьбу з долею,
зневіреної в міражах власної величі та

106
 № 3-4 22

Євген Лисик
Канатоходець, 1980-ті
Папір, вугілля, пастель

Євген Лисик
Володар-блазень, 1980-ті
Полотно, олія

само­значимості. Усі глибокі сенси вираже- лянина. Подібний метод творчої трансфор-
ні властивою Є. Лисикові сучасною мис- мації реальності властивий також маляр-
тецькою мовою, у якій символічна метафо- ству нашого визначного сучасника – львів-
рика органічно сплавилася з гостротою ського мистця Любомира Медвідя, якому
експресивної деформації та авангардною Лисик завжди був дуже близьким. Не ви-
інтерпретацією форм.  падково у згаданому альбомі він є автором
вступної статті. 
Мислить цей художник у піднесених,
понад­часових, майже біблійних вимірах, Гадаю, що праця для оперної сцени та ви-
спрямовуючи свої стрімко закомпоновані соке мистецтво класичної музики значною
у просторі образи-візії наче до неба, до мірою сформували той піднесений лад об-
Творця, як болючі знаки запитань.  разного мислення, що так характеризує Примітки
творчість Євгена Лисика. Складається вра- 1. Євген Лисик.
Шорсткий, трагедійний присмак цих тво- ження, що він, живучи в понурій радян- Графіка. Маляр-
рів зближує Є. Лисика з образною поети- ській дійсності, самотужки дуже близько ство : альбом-
кою Василя Стефаника, який також зако- підійшов до розуміння одвічних правд і каталог (упоряд.
А. Лисик, О. Лозин-
довував одвічну драму людської душі в орієнтирів, накреслених Богом у його Віч­ ський). Львів :
шорстку реальність життя покутського се- ній Книзі – Біблії. Коло, 2021, 367 с. іл.

107
НАУКОВА ДУМКА
Мар’яна Максимів,
старша наукова співробітниця
Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького
Галина Хорунжа,
мистецтвознавиця, дослідниця, куратор
Модернізм
у ІІ Речі Посполитій:
український аспект
За матеріалами виставки та каталогу «Nowy początek Modernism w II RP Museum
Narodowe w Krakowie» (29.07.2022 – 12.02.2023)
Чи можна уявити історію європейського
модернізму без Республіки Фіуме? Як би
ці ідеї розвивались без персоналій на
кшталт Габріелле д’Аннунціо, Юліуса Ево-
ли, Курціо Малапарте, Філліпо Марінетті,
Ернста Юнгера? Якщо в таких випадках
відповідь ще передбачає ознаки очевид-
ності, то який модернізм у Центрально-
Східній Європі та хто є тими базовими ав-
торами, без яких це явище не відбулося б
взагалі або ж отримало радикально іншу
форму? Підхід, що розподіляє процес на
основне і другорядне, фундаментальне і
додаткове, передбачає існування систе-
ми критеріїв, достатньо чітких та конкрет-
них. Щодо цього, якщо мова йде про су-
часний вітчизняний контекст, одразу ви-
никають питання.
Багато аспектів, що стосуються модерніз-
му 1910–1930-х рр. на території сучасної
України, опрацьовано фрагментарно, як і
наразі немає цілісних теоретичних праць,
де б однаково були висвітлені особливос-
ті цього явища в різних регіонах. Окрім
того, складність, а радше сумнівність ав-
торських осмислень чи «оригінальних вер-
сій термінології», також, на жаль, має пре-
цеденти в нашому науковому й музейно-
му обігу. Останнє провокує відсутність
108
цілісного бачення модернізму у професій-
ному середовищі, непрофесійність об-
ґрунтувань, присутність маніпулятивності,
політичної заангажованості та фрагмен-
тарності. Навіть якщо залишимо осторонь
аспекти термінології, що, безперечно, по-
требують ретельного окремого огляду, пе-
ред нами постає низка питань, над якими
в різних ракурсах неодноразово рефлек-
сували в межах вітчизняних виставкових
проєктів та супутніх досліджень.
Сьогодні можна стверджувати, що присут-
ні спроби відмови від карго-вторинності,
адже контрпродуктивним є шлях дослід-
ника або популяризатора, у межах якого
умовного модерністичного українського
теоретика чи практика «N» називають «тре-
тім Бретоном» чи «п’ятим Еліотом». Власне,
тому важливим є осмислення локальних
модерністичних практик, з огляду на істо-
рію як сукупність біографій та оригіналь-
них досвідів, а не на одвічну проблему
«столиць та провінцій», де периферія роз-
глянута виключно як простір для насліду-
вання «моди великих полісів».
Так само доцільно здійснити ревізію ста-
більних підходів до встановлення крите-
ріїв «цінного для історії» за обмеженою
 № 3-4 22

кількістю авторів та артефактів (відзначи-

мо, що список останніх може легко зміню-
ватись у зв’язку з актуальною політичною
кон’юнктурою). Звичайно, певною мірою
це утопія, прагнути об’єктивного та неза-
ангажованого корпусу текстів, так само,
як бажати появи дослідження, у якому б
на якісно високому рівні було розглянуто
питання філософії мистецтва модернізму
на теренах України, де б з критичного по-
гляду було осмислено не лише локаль-
ний, але й світовий науковий досвід.
Адже, як ми знаємо, належність до певної
інституції не гарантує дотримання акаде-
мічної доброчесності, відтак сприймати
з  обережністю варто напрацювання
не лише вітчизняних, а  й іноземних
авторів [1].
Афіша виставкового
проєкту
Зважаючи на це, вартує уваги погляд на
«Nowy początek
явище модернізму в міжвоєнній Польщі,
Modernism w II RP
запропонований кураторами проєкту
Museum Narodowe
«Nowy początek Modernism w II RP Museum
w Krakowie»
Narodowe w Krakowie» Анджеєм Щерським
Краків, 2022
(Andrzej Szczerski) та Пйотром Южкевічем
(Piotr Juszkiewicz). Серед інших авторів, що
Як зазначають куратори, періодизація зу-
долучилися до написання есеїв до цього
виставкового проєкту, – Павел Скібінській мовлена існуванням незалежної ІІ Речі По-
(Paweł Skibiński), Філіп Бурно (Filip Burno), сполитої (1918–1939), відродженням після
Катажина Уховіч (Katarzyna Uchowicz), Мі- Першої світової війни нової держави, що
рослав Пйотр Крук (Mirosław Piotr Kruk), прагнула поєднати «універсальні модер-
Магдалена Свейч (Magdalena Swięch), Са- ністичні тенденції з локальною специфі-
біна Серафін (Sabina Serafin).  кою та самобутністю» і формувала важливі
цілі польського модернізму  [4]. Щодо
Загалом проєкт «Nowy początek Moder- структури, то серед частин-секцій і окре-
nism w II RP Museum Narodowe w Krako- мо виділених підтем – «Діагнози: присмерк
wie», з огляду на експозицію та фундамен- Заходу»; «Джерела»; «Історія і традиція»;
тальний каталог,  – справа державного «Примітивне, народне, дитяче»; «Нова ду-
значення як у сенсі культурної диплома- ховність»; «Тіні сучасності»; «Большевизм і
тії, так і дослідницькому аспекті. Чим є мо- нацизм біля воріт»; «Деградований про-
дернізм та якими є глобальні ознаки й ре- стір»; «Нове бачення»; «Техніка»; «Кіно»;
гіональні особливості у версії кураторів «Цілі: новий стан й новий світ»; «Освіта»;
виставкового проєкту «Nowy początek «Тіло»; «Ритм»; «Великі будівництва»; «Со-
Modernism w II RP»? Ця історія запропо- ціальна солідарність»; «Межі, структури,
нована, як рух із доволі класичним струк- знаки».
туруванням – ось передумови, ось джере-
ла та ідеї, їхній політичний і соціальний З огляду виключно на обсяг матеріалу,
контекст, а тут їхня матеріалізація від кіне- складні історичні обставини та контровер-
матографа до дизайну предметів побуту. сійні аспекти перед кураторами, постало
Відзначимо, що проєкт є результатом три- завдання, вирішення якого сьогодні пе-
валої роботи кураторів над темою, зокре- редбачає не лише серйозний підхід до
ма 2017–2018 років. Анджей Щерскі зі спів­ нау­кової, але й етичної компоненти. Адже,
авторами експонував виставку «Львів скажімо, результати діяльності Леона Хвіс-
24 червня 1937 року. Місто, архітектура, мо- тека, Михайла Бойчука і його кола чи пред-
дернізм» (Галерея Міжнародного центру ставників «Краківської групи» (Катерини
культури, Краків).  Кобро, Леопольда Левицького, Станіслава

109
НАУКОВА ДУМКА
Експозиція
виставкового
проєкту «Nowy
początek Modernism
w II RP Museum
Narodowe w
Krakowie»
Краків, 2022

Примітки
1. Детально:
Хорунжа Г. До
питання атрибуції
скульптури
Леопольда
Левицького
«Композиція»
(1935). Образо­
творче мистецтво.
2020. № 1. С. 54–56.
2. Наприклад:
Шмагало Р. Осостовича, Йонаша Штерна, Марії Яреми) Оцінка діяльності цієї групи авторів перед-
Словник митців-
є простором для суперечок, зокрема вста- бачає розгляд їхньої практики, передусім
педагогів України
та з України у світі новлення належності цих та багатьох ін- зважаючи на звернення до вивчення ху-
(1850–1950-і рр.). ших мистців, де до уваги будуть брати не дожньої культури Візантії, Київської Русі та
Львів : Українські лише варіанти самоідентифікації авторів Проторенесансу, а також, що особливо ак-
технології, 2002.
144 с.
на різних етапах біографії, але й місце на- центовано авторами проєкту, «народного,
родження, навчання чи тимчасового пере- примітивного мистецтва». Варто зазначи-
3. Кравченко Я.
Школа Михайла бування [2]. ти, що автор згаданого есе про питання са-
Бойчука. Тридцять крального мистецтва та неовізантизму Мі-
сім імен. Київ : Відтак, на нашу думку, вартим уваги є те, рослав Крук посилається на українські
Майстерня
як сприймають вагомих для нашого куль- джерела, зокрема на праці вітчизняної до-
книги – Оранта,
2010. 400 с. турного простору мистців поза його ме­ слідниці Віти Сусак, і окреслює становлен-
4. Szczerski A., жами, особливо в контексті тісних міждер- ня Михайла Бойчука надзвичайно доклад-
Juszkiewicz P. жавних взаємозв’язків. Наприклад, роз- но. Проте вже в анотації до картин ретель-
Nowy początek. межування авторів у частині проєкту ний підхід набуває рис категоричності й
Modernizm w II RP.
Katalog wystawy.
«Джерела» за етнорегіональною ознакою не завжди доцільного спрощення. Так, про
Kraków : Muzeum є очевидною спробою розбудови компро- Михайла Бойчука вказано, що художник
Narodowe, 2022. місу, у межах якого виділено роль окремої «перебував під впливом набідів, які про-
412 s. національної групи (у каталозі є текст «Від- пагували відродження сакрального мис-
5. Kruk M. P. Nurt родження релігійного мистецтва та неові- тецтва, хоча в орнаментах пророка Іллі ви-
odrodzenia sztuki
religijnej i inspiracje
зантійські інтерпретації у польському та разним здається вплив кубізму» [4, с. 200].
neobizantyńskie w українському модернізмі») [5, с. 115]. Наго-
modernizmie лосимо, що в цьому розділі експозиції Ще одне твердження про те, що «на до­
polskim i йдеться про українського художника воєн­ній художній мапі Польщі практично
ukraińskim. Nowy
początek. Михайла Бойчука та його коло, до якого не існує творчості бойчукістів» [5, с. 121], ви-
Modernizm w II RP: належали представники різних етносів, кликає суттєві застереження, адже, як ві-
Katalog wystawy. зосібна Софія Бодуен де Куртене (Zof ia домо, не тільки художники кола Михайла
Kraków : Muzeum Baudouin de Courtenay) та Гелена Шрам- Бойчука, а й він особисто робив розписи
Narodowe, 2022.
S. 115–130. мувна (Helena Schrammowna). церкви Преображення в Ярославі (Поль-

110
 № 3-4 22

ща) [3, с. 66], відомі також станкові роботи зуальної складової проєкту призвів до 6. Детально див.:
краківського періоду мистця, наприклад того, що розкриття питання вагомих груп Łukasiewicz Р.
Artes 1929–1934.
портрети Жеромських. Тобто фізична при- художників, у тому числі пов’язаних з Wrocław : Muzeum
сутність результатів художньої практики україн­ським модерністичним контекстом Śląskie, 1969. 84 s.
бойчукістів на території ІІ Речі Посполитої на території ІІ Речі Посполитої, є вкрай Українське
є беззаперечним фактом. фрагментарним. Ідеться, зокрема, про перевидання:
Лукашевич П.
«Artes» [6] (передусім діяльність Марґіт Об’єднання
Водночас у наступному реченні Мірослав Райх (Сельської) та Романа Сельського) [8], Митців «Аrtes»
Крук зазначає ще більш дивну тезу: «Без- «Комітет Паризький» чи представлення (1929–1935) та інші
умовно, це пов’язано з нищенням у сталін- творчості художників групи «Єдиноріг», історії львівського
модернізму. Львів :
ську добу творчості Бойчука, котра вважа- хоча в есе до виставки ці об’єднання та Центр міської
лась проявом українського авангарду і мистці згадуються. історії Цен-
прикладом сучасного сакрального мисте- трально-Східної
цтва. Сам Бойчук заплатив за свою працю Також привертає увагу те, що художня Європи, 2021. 356 с.
життям, розстріляний сталіністами разом практика, представлена в розрізі проце- 7. В оригіналі тексту:
з іншими малярами 1937 року» [7, с. 121]. Як сів, радше як тло до політичних, культур- «Twórczość
bojczukistów na
це могло відбутись за умови, що в довоєн- них та інфраструктурних явищ, а не само- mapie artystycznej
ній, неокупованій Польщі «сталіністи» тех- стійна структура, котра могла здійснювати przedwojennej
нічно не могли знищити роботи бойчукіс- вплив і провокувати зміни в багатьох сфе- Polski praktycznie
тів (такі прецеденти до «золотого вересня» рах. Отже, наріжним компонентом вистав- nie istnieje.
Niewątpliwie
1939 р. стосувались тільки території УРСР)? ки є згадана репрезентація промислових przyczyniło się do
Імовірно, перед нами результат не надто виробів, дизайну, а також фотографій, пла- tego zniszczenie w
ретельної роботи редакторів видання, од- катів та сценографія, завдяки яким ідеї мо- czasach
нак тоді виникають питання щодо досто- дернізму отримують специфічну видимість stalinowskich
dorobku Bojczuka,
вірності інших матеріалів. Зауважимо, що проявів. uznawanego za
справді ім’я Михайла Бойчука було приза- przejaw
буте на теренах Польщі, але радше через Щодо цього можна зробити певні виснов­ awangardowej
особливості запиту на творчість художни- ки, адже згідно з такою формою демон- sztuki ukraińskiej, a
zarazem przykład
ка, якого сприймали як учителя польських страції на перший план у період ІІ Речі
nowoczesnej sztuki
мистців «паризького періоду».  Посполитої передовсім ставили «ужитко- sakralnej. Sam
вість», забуваючи про незалежну творчість. Bojczuk przypłacił
Водночас, зважаючи на те, яким чином, на- Зрештою, у багатьох державах того часу swoją twórczość
życiem, rozstrzelany
приклад, розвивалась практика Михайла мистці активно долучилися до «оновлен-
przez stalinowców
Бойчука в УРСР та Софії Бодуен де Курте- ня» сучасного світу, прагнули «не повторю- wraz z innymi
не у ІІ Речі Посполитій, можна навіть спро- вати помилок минулого», що стало особли- malarzami w 1937
бувати розбудувати концепцію імовірного во актуальним для цієї молодої країни. roku». Kruk M. P.
Nurt odrodzenia
розвитку практики «бойчукістів» (зосібна Тому «виставка демонструє різноманітні
sztuki religijnej i
Михайла Бойчука, Антоніни Іванової, Окса- творчі підходи в рамках концептуальних inspiracje
ни Павленко, Івана Седляра) поза радян- засад «модернізму» від живопису до вина- neobizantyńskie w
ських простором. Утім, така категорія при- ходів, від архітектури до дизайну ужитко- modernizmie
polskim i
пущень так і залишиться з прислівником вих речей», – вказують куратори в анотації
ukraińskim. Nowy
«імовірно», а для глядача проєкту Михай- до виставки й тексту каталогу [4]. początek.
ло Бойчук залишиться автором монумен- Modernizm w II RP:
тального «Пророка Іллі» (1913) та тонко ню- Загалом, сам факт проведення такої ви- Katalog wystawy.
ансованої «Ярославни» (1910), а не учасни- ставки є ще одним важливим свідченням Kraków : Muzeum
Narodowe, 2022.
ком Асоціації революційних мистців запиту на дослідження та публічну репре- S. 121.
України й співавтором монументального зентацію історії візуальної культури між­
8. Maksymiv M.
плану радянської пропаганди. воєнних часів на території континенту, але Twórczość Romana
це все потребує ґрунтовнішого наукового Sielskiego (1903–
Звісно, контекст сприйняття різних проце- та видавничого підходу. За умови враху- 1990) ze zbiorów
Lwowskiej
сів «польського модернізму» поза взаємо- вання цього, інших зазначених аспектів,
Narodowej Galerii
діями європейськими, сусідськими, та цей проєкт варто було б актуалізувати в Sztuki im. B. G.
спільного впливу культурного поступу різ- музейних просторах не лише Республіки Woźnickiego.
них національних формацій у межах ІІ Речі Польща, а й усюди, де є зацікавлення істо- Katalog wystawy
Państwowa Galeria
Посполитої має право на існування. Однак рією модернізму в країнах Центрально-
Sztuki. Sopot, 2014.
специфічний підхід до формування ві­ Східної Європи. S. 5.

111
МІЖНАРОДНІ ІНІЦІАТИВИ
Іванна Павельчук,
заслужена художниця України, докторка мистецтвознавства,
професорка, завідувачка кафедри дизайну Інституту
комп’ютерно-інформаційних технологій МАУП

Університетські ініціативи
Академії образотворчих
мистецтв ім. Я. Матейка
у Кракові під час війни
в Україні
За історично-жертовних обставин геополітичної залежності національної культури
України від адміністративних обмежень чужоземних імперій на українських територіях
до 1917 р. не існувало свого вищого художнього закладу. Нові досягнення європейського
мистецтва інтегрувалися в українське художнє середовище через діяльність творців-
пасіонаріїв, які, здобувши художню освіту за кордоном, упроваджували актуальний
міжнародний досвід на Батьківщині задля ствердження власної національної
ідентичності.

Академія образотворчих мистецтв ім. Яна У квітні 1895 р. новим директором Школи

Матейка в Кракові (Akademia Sztuk
Pięknych im. Jana Matejki w Krakowie) нале-
жить до державних університетів Східної
Європи XIX ст., у яких носії української куль-
тури почали здобувати художню освіту.
У краківській бібліотеці Ягеллонського уні-
верситету зберігається книга «Statut
Organiczny Uniwersytetu Krakowskiego»,
де  зафіксовано, що від 1818  р. вихідці з
українських земель мали змогу навчатися
в Школі рисунку і малярства, засновану
при Ягеллонському університеті [12, с. 12–
14]. З плином історії ця Школа отримала ав-
тономію. На зламі XIX–XX ст. настав пере-
ломний історичний момент для майбут-
нього розвитку навчального закладу.
призначили прогресивного мистця-інте-
лектуала Юліана Фалата (1853–1929), який
очолював інституцію впродовж наступних
п’ятнадцяти років. Наприкінці 1890-х рр.
Ю. Фалат згуртував довкола себе поль-
ських художників-новаторів, запросивши
на викладацьку роботу майбутніх заснов­
ників краківської сецесії:  Л. Вичулковсько-
го, Я. Мальчевського, Т. Аксентовича, Я. Ста-
ніславського, С. Висп’янського та Ю. Ме-
гоффера.
18 липня 1900 р. через освітньо-адміністра-
тивні реформи Ю. Фалата Школа набула
статусу академії, що підтверджує ману-
скрипт, підписаний у Львові  [12, с. 134].

112
 № 3-4 22

Натюрмортна постановка
Дисципліна: «Наочні конструкції:
рисунок і живопис» 
Керівник – доктор наук, професор
В. Войшинський
Академія образотворчих мистецтв
ім. Яна Матейка
Краків

Студентські роботи
Дисципліна: «Наочні конструкції:
рисунок і живопис» 
Факультет промислового дизайну
Академії образотворчих мистецтв
ім. Яна Матейка
Краків

113
МІЖНАРОДНІ ІНІЦІАТИВИ
Студентські роботи
Дисципліна:
«Спрямо­ваний
дизайн тканини»
Факультет
промислового
дизайну Академії
образотворчих
мистецтв
ім. Яна Матейка
Краків

Примітки У польських викладачів Краківської ака- генції, які тимчасово виїхали з України до
1. Беднарчик А. демії, які сьогодні визнані майстрами сві- Польщі.
Інтерв’ю з ректо- тового рівня, навчалися майбутні фунда-
ром ASP [руко-
тори українського модерну: Олекса Нова- Уже на початку березня до Академії обра-
пис] / бесіду вела
І. Павельчук. ківський (1872–1935), Осип Курилас зотворчих мистецтв ім. Яна Матейка у Кра-
Краків, 2022. 4 с. (1870–1951), Іван Труш (1869–1941), Михайло кові почали прибувати перші художники-
2. Відлак Б. Інтерв’ю Бойчук (1882–1937), Іван Северин (1881– педагоги та студенти з різних мистецьких
з деканом факуль- 1964), Микола Бурачек (1881–1942), Михай- університетів України (з Києва, Львова,
тету дизайну ASP
ло Жук (1883–1964) та ін. Сьогодні складно Херсона, Харкова та Донецька). На семи
[рукопис] / бесіду
вела І. Павельчук. переоцінити значення соціокультурного факультетах ASP (архітектури, інтер’єру,
Краків, 2022. 2 с. впливу, що справили прогресивні ідеї промислових форм, графіки, інтерме-
3. Ґробош Б. Інтерв’ю польських викладачів Краківської акаде- діа, збереження та реставрації творів
із завідувачем мії на формування демократичних уяв- мистецтва, різьби) відновили навчання
кафедри колір-
лень у середовищі українських студентів, 63 студентки, які разом з українськими ви-
ного проєктування
факультету які, повернувшись додому в Україну, кладачами дістали можливість творчо
дизайну ASP імплементували сучасний проєвропей- працювати та адаптуватися в науковому
[рукопис] / бесіду ський імідж у національне образотворче середовищі краківської академічної спіль-
вела І. Павельчук.
Краків, 2022. 3 с. мис­тецтво XX ст. ноти [5, с. 294].
4. Студентки ЛНАМ.
Інтерв’ю з україн- На новітньому етапі історії польсько-україн­ Університетські ініціативи Академії обра-
ськими стажер- ських культурних взаємин XXI ст. ініціати- зотворчих мистецтв ім. Яна Матейка у Кра-
ками ASP [руко- ви професорсько-викладацького ASP роз- кові були підтримані заявою Конференції
пис] / бесіду вела
крилися з нового ракурсу громадської со- ректорів польських академічних шкіл, Го-
І. Павельчук.
Краків, 2022. 6 с. лідарності та християнської допомоги ловної ради науки та вищої освіти, Поль-
5. Павельчук І. А. щодо тимчасово переселених творців з ської академії наук, конференції ректорів
Дизайн-освіта в України внаслідок російського широко- Академії і професійно-технічних навчаль-
Академії образо­ масштабного вторгнення 24  лютого них закладів, молодіжних наукових орга-
творчих мистецтв
2022 року. Від самого початку загарбниць- нізацій, докторантів та студентів, опубліко-
ім. Я. Матейка у
Кракові в період кої російської агресії проти незалежної ваною 24 лютого 2022 р. у зв’язку зі зброй-
загострення росій- України наукова спільнота ASP розроби- ною агресією росії в Україні [9; 10; 12; 13].
сько-української ла масштабний план гуманітарної допо- Академія образотворчих мистецтв ім. Яна
війни 2022 року.
Інновації в архі- моги представникам української інтелі- Матейка у Кракові приєдналася до міжна-

114
 № 3-4 22

родних інституцій, які активно підтриму-

ють українських викладачів та студентів у
кризовій ситуації війни (Scholars at Risk та
ELIA) [9, 1–2].

Від перших днів російської воєнної екс-

пансії Академія образотворчих мистецтв
ім. Яна Матейка у Кракові розпочала во-
лонтерську підтримку та академічну спів­
працю з низкою українських навчальних
закладів: Національною академією обра-
зотворчого мистецтва і архітектури;
Київським національним університетом
культури і мистецтв; Херсонським націо-
нальним технічним університетом; Львів-
ською національною академією мистецтв;
Київським національним університетом
технологій та дизайну; Харківською дер-
жавною академією дизайну та мистецтв;
Київським державним інститутом декора-
тивно-прикладного мистецтва та дизайну
імені М. Бойчука; Національним універси-
тетом театру, кіно і телебачення в Києві;
Харківським національним університетом
будівництва та архітектури; Художньою сів, консультацій і аудиторних занять з
таких практичних дисциплін, як «Рисунок», «Діалог Кольорів»
школою ім. I. Ю. Рєпіна в Харкові; Школою
«Живопис», «Кольорознавство», «Компози- Авторський курс
візуальних комунікацій SVC (Київ); До­
ція» тощо. У рамках освітніх міжнародних доктора наук,
нецьким національним університетом
професора
ім. В. Стуса [9, с. 3]. грантових програм Польського національ-
І. А. Павельчук.
ного агентства академічних обмінів
Факультет промис­
Для українських студентів було зорганізо- CEEPUS авторка публікації впровадила
лового дизайну
вано такі можливості безкоштовної допо- інноваційний курс «digital art» для студен-
Академії образо­
моги, як збереження безперервності тів дизайнерських спеціальностей, що
творчих мистецтв
освіти; мистецькі стажування, участь у викладався протягом другого семестру
ім. Яна Матейка
практичних та лекційних заняттях і май- 2021/2022  навчального року (11.04.22– Практичні заняття
стер-класах; фінансова підтримка у вигля- 30.06.22) на кафедрі колірного проєктуван- українських
ді стипендій у розмірі 800 злотих; побуто- ня промислового дизайну ASP.  студентів
ва допомога передбачала безкоштовне Краків
забезпечення житлом, харчуванням та Сьогодні факультет промислового дизай-
одягом; надання безкоштовних художніх ну ASP об’єднує шість кафедр: колірного тектурі та дизайні:
проєктування, методики проєктування, ер- збірник матеріа-
матеріалів для творчої роботи, що накопи- лів І Міжнар. наук.-
чувалися з благодійних зборів ASP; що- гономічного проєктування, візуальної ко- практ. конф., Київ,
тижневе інформування про актуальні про- мунікації, візуальних мистецтв та основ (травень 2022 р.).
грами грантового фінансування; без­ проєктування. У процесі роботи на факуль- Київ : НАОМА,
2022. С. 294–296.
оплатна допомога з перекладами тексів, теті дизайну ASP авторкою було зібрано
6. Сова Р. Інтерв’ю з
документації, з оформленням документів польові матеріали, що стали підґрунтям
проректором з
(сертифікати, номер PESEL, безкоштовні для написання цієї публікації: інтерв’ю з виховної роботи
банківські рахунки); щотижневе триразо- польськими викладачами ASP та україн- ASP [рукопис] /
ськими студентами (9 бесід), зокрема з бесіду вела
ве відвідування курсів польської мови
І. Павельчук.
впродовж другого та третього семестрів ректором ASP, доктором наук, професо-
Краків, 2022. 6 с.
2021/2022 навчального року. ром Анджеєм Беднарчиком [1], з деканом
7. Тобієш Б. Інтерв’ю
факультету промислового дизайну, доктор- з викладачем
Для представників професорсько-викла- кою наук, професоркою Барбарою Від- кафедри колір-
дацького складу із ЗВО України адміністра- лак [2]; проректором з педагогічної роботи ного проєктування
[рукопис] / бесіду
цією ASP було організовано та профінан- ASP, доктором наук, професором Робер-
вела І. Павельчук
совано проведення лекцій, майстер-кла- том Сова [6]; завідувачкою кафедри колір- Краків, 2022. 4 с.

115
МІЖНАРОДНІ ІНІЦІАТИВИ
Божедар Тобіаш
3D-скульптури
Принтер

шого року навчання від студента будь-

якого факультету ASP вимагають створен-
ня імпровізованого образу-враження,
який називають «проєктом», що суттєво
відрізняється від дзеркального копіюван-
ня натури, передбаченого в мистецьких
закладах України.

З’ясовано, що ірраціональний погляд на

мистецькі завдання, який реалізується че-
рез суб’єктивне мистецьке сприйняття, до-
мінує в системі сучасної художньої освіти
ASP.

8. Фурманек С. ного проєктування, докторкою наук, про- Декоративно ангажовані натюрмортні по-
Інтерв’ю з асис- фесоркою Боженою Ґробош [3]; виклада- становки з дисциплін «Наочні конструкції:
тенткою кафедри чем кафедри, кандидатом наук Божидаром рисунок і живопис» більше нагадують
колірного проєк-
Тобіаш [7]; асистенткою кафедри, аспірант- екзотичні театральні декорації. Працюючи
тування [рукопис] /
бесіду вела кою ASP Сонею Фурманек [8]; українськи- над постановкою, студент ASP має
І. Павельчук. ми студентками ЛНАМ та НАОМА [4]. зосередити свою увагу на «фрагменті»
Краків, 2022. 2 с. запропонованого культурного космосу для
9. Akademia Sztuk У процесі знайомства з представниками створення власного художнього світу й не-
Pięknych im. Jana
професорсько-викладацького складу фа- повторного художнього стилю. Ірраціо-
Matejki w Krakowie
1818: Pomoc культету промислового дизайну ASP та ви- нальний підхід до переробки емпіричної
Ukrainie [фотома- вченням освітніх норм поточного навчаль- інформації в синтезі з методом імпровіза-
теріали, матері- ного процесу було з’ясовано, що українські ції є пріоритетними чинниками формотво-
али]. Комп’ю­
стажерки відвідували впродовж другого рення в системі сучасного художнього ви-
терний друк. Архів
ASP. 2022. Арк. 1–16. семестру 2021/2022  навчального року ховання в ASP.
10. Apel do srodowisk освітні курси з таких дисциплін, як «Спря-
akademickich i elit мований дизайн тканини» (польський ви- Художні лабораторії та лекційні аудиторії
intelekt Ukraina. кладач: доктор наук, професор Б. Ґробош); ASP обладнані найсучаснішими комп’ю­
Archiwum ASP.
«Спрямований дизайн і дизайн ювелірних терами та 3D-принтерами, за допомогою
2022.
виробів (польський викладач: кандидат яких здійснюється візуалізація поперед­
11. Archiwum ASP w
Krakowie, sygn. akt наук Б. Тобіаш); «Наочні конструкції: рису- ньо створених графічних ескізів [5, с. 295].
A182, L. 7454/ нок і живопис» (польський викладач: док- Щоденне користування найновішими
pr.  Przekształcenie тор наук, професор В. Войшинський); «Тех- комп’ютерними програмами, мультиме-
Szkoły Sztuk
ніки презентації» (польський викладач: дійним обладнанням, сучасним лінгафон-
Pięknych w
Krakowie w доктор наук, професор Ф. Зиска); фотошоп ним кабінетом, комп’ютерним класом з
Akademię. Lwow, (український викладач: магістр В. Манда); відповідним програмним забезпеченням
1900. 18 lipca. 3 ark. «Діалог кольорів» (український викладач: спонукає студентів ASP до поглибленого
12. Archiwum UJ, доктор наук, професор І. Павельчук). вивчення англійської мови, якою написа-
L.96/2. Statut
не робоче меню. Тож другий і третій семе-
Organiczny Uniwer-
sytetu Krakow- Дослідження фахових компетенцій, перед- стри 2021/2022 навчального року, ініційо-
skiego, druk z 16 бачених освітньо-професійними програ- вані трагічними обставинами російської
października 1818. мами для чинних мистецьких спеціальнос- воєнної агресії в Україні, зрештою, розкри-
13. Owiadczenie тей ASP показало, що вимоги до реалізації ли нові можливості творчої реалізації
srodowiska
творчого задуму концептуально відрізня- україн­ських стажерів і художників-викла-
akademickiego
Ukraina. Archiwum ються від освітніх образотворчих норм у дачів, значно розширивши горизонти су-
ASP. 2022. ЗВО України. Було встановлено, що з пер- часного творчого поступу.

116
 № 3-4 22

Ольга Денисюк, 
кандидатка мистецтвознавства

Війна в Україні
очима польського
художника
Міколая Рейса

Міколай Рейс (1984 р. н.) – відомий польський художник-мураліст, ілюстратор, куратор

виставок, учасник багатьох мистецьких та освітніх міжнародних проєктів як у Польщі,
так і за її межами. Його мурали та графічні малюнки зазвичай населені добрими
казковими персонажами чи фантастичними істотами, завдяки яким художник має
індивідуальний, легко впізнаваний стиль. Постаті видовжені та декоровані
орнаментикою, яку він черпає з народного мистецтва.

Незважаючи на типовість образів у твор- Зазначимо, що в цьому ж місяці вищезга-

чості художника, на притаманний орна-
ментальний та «казковий» стиль його тво-
рів [3], цього року в доробку мистця
з’явився мурал, що став відповідною реф-
лексією автора на війну в Україні. Це одна
з останніх робіт художника в Кракові – по-
над чотириметровий мурал завдовжки та
півтораметровий заввишки на розі вулиць
Ейзенберга та Грунвальдської, виконаний
у серпні 2022 року. Відомо, що до технічної
реалізації муралу мистець запросив як
українських дітей, що опинилися в місті
після загарбницького вторгнення росії в
Україну 24 лютого 2022 р., так і американ-
ських колег-художників з команди неко-
мерційного творчого проєкту «The
Goodness Tour» (Бенджамін Сватес та
Аманда Делюка).
дані мистці з США відвідали Україну та в
багатостраждальному с. Мощун створили
вже знаменитий мурал-оберіг із лелека-
ми, які символізують продовження життя
та відроджену українську Київщину  [1].
Щодо участі дітей у проєкті, то художник в
інтерв’ю Евеліні Байорек-Дзюбан зазна-
чив: «…Бен (Бенжабін. – О. Д.) навчав ді-
тей малювати пензлем, а я опікувався
другою групою, показуючи їм, як корис-
туватися спреєм. Це була неймовірна ра-
дість для дітей. Таким чином ми хоча б на
мить змогли відвернути їх від реальнос-
ті війни й водночас показати, що люди в
нашій країні можуть допомогти» [4].
Художник емоційно важко переживає вій­
ну в Україні, адже він бачив красиві, квіту-

117
МІЖНАРОДНЕ МИСТЕЦТВО
Вони, як зауважує автор, символізують
спокій та мир [2]. Також на муралі є соня-
хи – символи очікуваного відродження.

Загалом символізм притаманний усім

творам мистця, він присутній як у його
стріт-арткомпозиціях, так і в книжковій
ілюстрації останнього часу. Відзначимо,
що тематика його творів досить часто
бере свій початок з народних легенд, ка-
зок чи вірувань. На багатьох роботах авто-
ра можна побачити лелек, за поведінкою
яких художник часто спостерігав у дитин-
стві. Тому не випадково, що в центрі ком-
позиції муралу розміщений головний
символ – лелека в синьо-жовтих барвах,
який вилітає зі свого палаючого рідного
краю. Але, як відомо, лелеки завжди по-
чі міста різних куточків України, коли брав вертаються додому, тому Міколай Рейс
Міколай Рейс
участь у польсько-українсько-молдавсько- упевнений, що українці, як і лелеки, також
Війна в Україні
му освітньому проєкті у 2012  р. (проєкт повернуться до своїх домівок після завер-
очима художника
ARTDROME, м. Луганськ), зокрема прово- шення війни [2].
Краків, 2022
див майстер-класи з українською молод-
Мурал
дю. Тому не випадково будинки на муралі, Міколаю Рейсу важливо, щоб його робо-
за словами Міколая, він відтворив за свої- та була «до душі» людям, приносила їм ес-
ми спогадами про Луганськ чи інші міста тетичне задоволення, тому прагне перед
сходу України, у  яких йому доводилося по- виконанням муралу обговорювати попе-
Примітки
бувати [2]. редні ескізи з друзями, знайомими, меш-
1. Баранівська Т.
У селі Мощун на канцями району, де буде розміщений му-
Київщині ство- Мурал М. Рейса в Кракові – своєрідне ба- рал, вивчає їхню думку. У випадку з мура-
рили мурал-обе- чення художником пекла війни в Україні, лом про війну в Україні реакція людей
ріг. URL : https:// його емоційні переживання, що реалізу-
suspilne. виявилась неоднозначною. Ще під час ро-
media/271221-u-seli- валися у творчому проєкті. У центрі ком- боти над ним багато мешканців навко-
mosun-stvorili- позиції – величезні очі, які ніби спогляда- лишніх будинків підходили й висловлю-
mural-oberig/ ють щосекунди за тим, що відбувається вали різні думки. Одні схвально відгуку-
2. Інтерв’ю з Міко- навколо. У них – польсько-український ак- валися про тему й роботу, інші були
лаєм Рейсом
цент: саме синьо-жовті зіниці та відблиски категорично проти його появи, адже зо-
записане
26 серпня 2022 р. в в них кольорів польського прапора, що браження видавались надто «страшни-
Кракові авторкою символізують величну підтримку Польщі ми», не естетичними. Проте вже минуло
статті. Цифровий українців у боротьбі з російською агре- кілька місяців, стіни муралу по боках тро-
носій. Приватний
архів О. Денисюк.
сією. З очей, сповнених сумом, ллються хи оповив дикий виноград, мурал орга-
сльози… нічно «вписався» в ландшафт і вже не ви-
3. Офіційна сторінка
художника. URL : кликає спротиву. Робота М. Рейса слугує
http://mikolajrejs. Загалом, у цій роботі художника чимало щоденним візуальним нагадуванням лю-
com/ символічних образів. Насамперед – дві дям, що війна, на жаль, триває, хоч і про
4. Bajorek-Dziuban Е. постаті по краях муралу, які, за висловлю- це все менше говорять та пишуть у поль-
Artyści zamienili
ванням Міколая, є добрими духами та сим- ській пресі.
stary mur przy
Grunwaldzkiej w волами спільної культури [4]. Це підкрес-
przejmujące dzieło люється нанесеними на їхнє вбрання Художник, як і всі українці та люди доброї
sztuki. URL : https:// орнаментальних мотивів, що їх можна волі всього світу, щиро вірить у Перемогу
lovekrakow.pl/
aktualnosci/ знай­ти в народному мистецтві Польщі та України в цій пекельній війні! Віримо й ми,
artysci-zamienili- України. Ці постаті є ніби «посланцями» з що разом переможемо російських загарб-
stary-mur-przy- України, котрі летять у різні куточки світу, ників та відбудуємо Україну!
grunwaldzkiej-w-
щоб розповісти про жахливу війну. По-
przejmujace-dzielo-
sztuki- ряд – інші символи – оливкові гілки, до Слава Україні! Героям слава! Слава Зброй-
zdjecia_47371.html яких простягають руки жіночі постаті. ним силам України!

118
 № 3-4 22

Міколай Рейс
Війна в Україні
очима художника
Краків, 2022
Мурал

Міколай Рейс
Війна в Україні
очима художника
Краків, 2022
Мурал

119
ЮВІЛЕЇ
Кореспондент редакції

З висоти символу і знака

(до 75-річчя
Степана Давимуки)
8 лютого виповнилося 75 років
від дня народження відомого
українського колекціонера,
благодійника, мецената,
політичного і громадського
діяча, знаного економіста,
доктора технічних наук,
професора Степана Антоновича
Давимуки.

У науковому доробку С. Давимуки 26 праць

та понад 220 публікацій з економічних і
культурних тем. Винятковим є його внесок
у розвиток колекцій Львівської національ-
ної наукової бібліотеки України імені
В. Стефаника. Діяльність ювіляра збагати-
ла скарбницю фондів бібліотеки архівами
видатного історика, археографа Мирона
Презентація
Кордуби (1876–1947). Це понад 3000 доку-
тритомного
ментів і матеріалів, зокрема 108  листів
видання М. Грушевського, понад 900 листів діячів
«Український культури і науки – Д. Дорошенка, В. Кубійо-
книжковий знак вича, С.  Томашівського та ін., а також ре-
ХІХ–ХХ століть. дакцій видавництв, українських і закор-
Каталог колекції донних наукових інституцій ХІХ–ХХ ст. Уні-
С. Давимуки» кальною складовою родинної спадщини є
Зліва направо: подаровані паном Давимукою фонди отця
Василь Ферштей, Франца Крип’якевича, Савини Сидорович
Степан Давимука та єпископа Мальчинського. Загальний об-
сяг подарованих колекцій становить 8 ти-
сяч рідкісних історичних джерел і доку-
ментів, понад 10  музейних експонатів
(4 картини) та 1200 видань.

Окремою складовою експозиції є графічні

Степан Давимука твори мистецтва: екслібриси, рисунки,

120
 № 3-4 22
Вручення С. Давимуці диплома
почесного доктора «Honoris causa»
Зліва направо:
Володимир Одрехівський – ректор ЛНАМ,
Степан Давимука, Михайло Поживанов –
політичний і громадський діяч
Будинок вчених, Львів

аква­релі, естампи. У листопаді 2014 р. С. Да-

вимука подарував Бібліотеці колекцію
книжкових знаків, яка налічувала 12 342 екс-
лібрисів і була сформована в 1964–2014 рр.
у тісній співпраці з відомими колекціоне-
рами України. Колекція відображає історію
розвитку книжкових знаків на теренах
України, увиразнює їхнє місце й роль у
контексті європейського мистецтва. 

Упродовж 2018–2021 рр. С. Давимука пода-

рував Бібліотеці ще 714 графічних творів
(рисунків, акварелей, естампів), серед яких
унікальні твори Святослава Гординського,
Леопольда Левицького, Євгена Безніска,
Стефанії Гебус-Баранецької, Любомира
Медвідя, Володимира Черкасова, а також
рисунки Андрія Бокотея. 

За ініціативи С. Давимуки було видано фун­

даментальне тритомне видання «Україн­
ський книжковий знак ХІХ–ХХ  століть:
каталог колекції Степана Давимуки» (упо-
рядник і автор вступної частини – Л. Куп-
чинська), підготовлене за матеріалами
колекції і нині є найповнішим реєстром
україн­ських екслібрисів і вповні відобра-
жає розвиток жанру на прикладі творчос-
ті сотень авторів. 

С. Давимука є багатолітнім меценатом і

благодійником, відданим поціновувачем
української культури і мистецтва, колек­ціо­
нером. 

З роси й води, дорогий Степане Антоновичу!

Національна спілка
художників України

Національна академія
мистецтв України

Редакція журналу
«Образотворче мистецтво

Вручення С. Давимуці диплома почесного

доктора «Honoris causa»
Львівської національної академії мистецтв
Будинок вчених, Львів

121
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Костянтин Чернявський,
кандидат мистецтвознавства, заслужений художник України,
лауреат премії ім. І. Ю. Рєпіна

«Він і вона»
Олександр Ніколаєвський
Народився О.  Ніколаєвський 1956  р. на
Сумщині в містечку Шостка, що на півночі
України. Заслужений художник України,
лауреат премії НСХУ імені Т. Яблонської,
майстер станкового живопису зі своїм са-
мобутнім малярським почерком та зобра-
жувальною мовою, трактовкою форми,
площини та кольоро-пластичних декора-
тивних узагальнень.

У творах О. Ніколаєвського поєднується

живо­писне начало з елементами графічної,
навіть дещо дизайнерської стилізації, що не
дивно, адже за освітою він архітектор. Мис-
тець закінчив Харківський інститут кому-
нального будівництва за спеціальністю «ар-
хітектура», а після завершення вишу осе-
лився в Трускавці на Львівщині, де й тепер
мешкає та активно працює. Багаторазовий
учасник пленерів у різних куточках України
та Європи. Найхарактернішими за своєю
особливою художньою мовою і теплотою
для нього є мотиви Карпат і мальовничого
Трускавця. Пейзажі та квіткові натюрморти
О. Ніколаєвського досить часто експону-
ються як в Україні, так і за кордоном.

Окремо відзначимо серію творів художни-

Олександр
Ніколаєвський Трускавець, Львів та
Прикарпаття – місцини, які за
Львівський дворик,
2021 понад сорок років стали глибоко
Полотно, олія рідними для знаного
українського мистця
Олександра Ніколаєвського.
ка, що написані після 24 лютого 2022 р.,
коли росія раптово вторглася в Україну й
принесла війну, смерть, руйнування, біль та
сльози… Масштаб кривди й нищівна ситуа-
ція, у якій опинився український народ,
спонукали до миттєвої реакції художника в
різних сферах життя: гуманітарна допомо-
га біженцям Харкова та Київщини в Трус-
кавці; організація благодійних виставок-

122
 № 3-4 22

продажів на підтримку ЗСУ в Трускавець-

кому музеї Михайла Біласа; написання
серій власних картин. Останні присвячені
понівеченим окупантами Маріуполю та Ір-
пеню, пейзажам рідної Львівщини з проти-
танковими «їжаками» та блокпостами. Тво-
ри напрочуд емоційні й «потужні» за зміс-
том, динамікою колористичного вирішення.
Експозиції відбулися на виставках «Неско-
рена Україна», «Маріуполь – душа України»,
організованих НСХУ у 2022 році.

Сьогодні автор виносить на розсуд публі-

ки масштабний проєкт, над яким працю-
вав не один рік, що має досить ліричну й
символічну назву – «Він і Вона». Таємни-
чість незвіданого, пошук прихованого та
бажання допустити глядача в цей сокро-
венний світ. І цим світом є місто Лева, міс-
то мистця: загадкове та непередбачуване.
Львів очима художника, таємничі вулички
без юрми туристів. Він – це його Львів.
А хто ж Вона? Хто ця таємнича незнайом-
ка? Вона – це суцільнометалева просторо-
ва ґратована Львівська телевежа, що сто-
їть на Замковій горі у Львові. Висота вежі з
антенами – 192 метри; побудована за типо-
вим радянським проєктом, як десятки ін-
ших в українських містах.
У проєкті О. Ніколаєвського вежі відведе-
но особливу роль. Це не просто споруда,
а ліричний образ, де вона виступає як не-
сподівана, проте повноправна героїня
його «мистецького спектаклю», компози-
ційним та ідейним центром урбаністичних
мотивів. Це серія з понад 100 творів живо-
пису і графіки, створених протягом остан-
ніх десяти років. З дослідницького погля-
ду цікавим є те, що твори написані безпо-
середньо на пленері. Зі слів самого автора,
щочетверга й щоп’ятниці він виходив з
етюдником на вулиці міста.
Кожна композиція із цього проєкту несе в
собі певну глибину та передає образність
міського середовища, яке є теплим і за-
тишним, надзвичайно гармонійним з точ-
ки зору психоемоційного сприйняття. Не-
стандартні міські мотиви, оригінальні ра-
курси, насичений колорит з певною
декоративністю та формалізацією тракту-
вання архітектурних об’єктів, з притаман-
ною саме О. Ніколаєвському пізнаваністю
мистецького почерку. Окрім живопису, ху- Олександр
дожник віртуозно володіє такими засоба- Ніколаєвський
ми графічної виразності, як лінія, пляма, Дорогою до
конструктивна передача форми тощо. Знесіння, 2022
Тому серію складають також графічні ар- Полотно, олія
куші з чітким композиційним рішенням та
глибиною. Використовуючи мінімальну
кількість засобів, мистцеві вдається пере-
дати настрій міста. 
У кожному творі з проєкту присутня Вона –
Вежа, яка виступає не центром компози-
ції, а здебільшого ніби прихована на по-
Олександр
лотні. Вона не відразу впадає у вічі, утім,
Ніколаєвський
обов’язково присутня, ніби сором’язлива
львівська панянка. Це родзинка концеп-
туальної ідеї художника, де основний за-
дум – показати неперевершену архітек-
турну красу Львова, його самобутність і
колорит.
Мистецький проєкт О. Ніколаєвського над-
звичайно цілісний; кожна окрема робота
заслуговує уваги. Це – справжня присвята
місту без сухої констатації урбаністики,
змістовні картини-пейзажі з продуманою
композицією, кольоро-пластичною побу-
довою та наповненням.

123
EX LIBRIS
Світлана Рибалко,
докторка мистецтвознавства, професорка,
завідувачка кафедри мистецтвознавства
Харківської державної академії культури
Постімпресіонізм
в українському
живописі ХХ століття
Павельчук І. Постімпресіонізм в украïн­
скому живописі ХХ століття. Киïв : Вид.
дім Києво-Могилянська акад., 2019. 572 с.
Українське мистецтвознавство від перших
років проголошення незалежності крок за
кроком осмислює власну ідентичність, від-
новлює історичне минуле, намагається за-
зирнути у своє європейське майбутнє. Ак-
туальним завданням вітчизняної гуманіта-
ристики є пошук нових ракурсів вивчення
своєї спадщини, долаючи стереотипи ро-
сійської імперії, СРСР, химерного СНД.
Серед наслідків колоніальної політики –
апропріація значної частки культурних
здобутків, російськоцентричність мис­
тецтвознавчого наративу, вилучення з іс-
торії багатьох імен, явищ і творів, ігнору-
вання європейських факторів впливу.
Монографія І.  Павельчук належить до
українознавства нової хвилі, що керується
патріотичними ідеалами.
Живопис українських постімпресіоністів,
з його підкресленою етнокультурною реф-
лексією, залишався забороненою темою
для наукових досліджень радянської доби
та за звичкою не розроблявся і в постра-
дянські часи. Власне й словосполучення
«український постімпресіонізм» ще нещо-
давно сприймалося академічним середо-
вищем як щось надто зухвале, або, щонай-
менше,  – дискусійне. Але це важливий
крок на шляху повернення Україні її права
на культурну автономію.
124
Від початку 1990-х київська художниця-
абстракціоністка «Ivapavelchuk» шукала
нові шляхи у творчості та науці, долаючи
інерцію, а подекуди й спротив мистецько-
го та наукового середовища. Декларовані
нею в статтях і монографіях прогресивні
наукові підходи змінювали бачення україн­
ського мистецтва. Сьогодні, коли Україна
виборює свою незалежність, деколоніза-
ція вітчизняної гуманітаристики є питан-
ням не лише мистецтвознавчим. Моногра-
фія І. Павельчук відповідає цим викликам.
У роботі вперше порушується проблема
адаптації досвіду французького постімпре­
сіонізму в практиці українських мистців.
У розділі «Історико-культурний контекст»
авторка систематизувала значний обсяг
фахової літератури з теорії та історії євро-
пейського модерну 1860–1914 років. У на-
ступному розділі – «Японізм як джерело
формальних ідей у практиці українських
колористів модерну» – автор докладно
розглядає шляхи абсорбції напряму, що
розкрилися у зв’язку з імпресіонізмом
(О. Мурашко), символізмом (О. Новаків-
ський), декоративно-орнаментальною
мовою сецесійного краєвиду-враження
(І. Северин та М. Бурачек), формально-
дизайнерським потенціалом японізму
(Ф. Кричевський). І. Павельчук послідов-
но створює діаграму часово-просторових
асимілятивних резонансів, що зрештою
виявилися підґрунтям нового ірраціо-
нального мистецтва XX ст.
 № 3-4 22

Один із найцікавіших сюжетів розділу по-

будований на архівних документах Краків-
ської академії мистецтв, з яких уперше
оприлюднюються дані про професійні
контакти українських мистців з видатними
краківськими художниками. Ілюстративні
додатки візуально підтверджують їх
взаємо­вплив. У цьому ж розділі вперше
розглядається проблема адаптації жанру
катьо-га («картини квітів і птахів) у творчос-
ті окремих мистців, що вивчалася І. Па-
вельчук упродовж 2012–2019 рр. і знайшла
відбиття в низці публікацій. 

У розділі «Імпровізації імпресіонізму:

синтез об’єктивних вражень та суб’єктив­
ного сприйняття як передумова художньо-
го узагальнення натури» авторка розкри-
ває специфіку національних шкіл імпресіо­
нізму, аналізує траєкторію по­р ізнених
індивідуальних шукань, специфіку адапта-
ції на паризькому підґрунті Е. Мане; пошу-
ки в рамках краківського імпресіонізму.
Розділ «Пошуки українського стилю через
задзеркалля символізму: формування на-
ціональної ідентичності» репрезентує
символічні проєкції доби fin de siècle як
чинник художнього міфотворення пост­
імпресіонізму. У розділі «Індивідуальні
моделі постімпресіоністичного досвіду»
структуровано основні концептуальні
вектори та абсорбація сезанізму на при-
кладі індивідуально-стильових пошуків
українських мистців. На відміну від цього,
у розділі «Постімпресіонізм в добу соцре-
алізму (1950–1990)» розкрито формальні
постімпресіоністичні експерименти за за-
вісою соцреалістичної тематики. І.  Па-
вельчук зауважує, що нелегітимний пост­
імпресіонізм став підґрунтям для подаль-
шого розвитку постімпресіоністів XXI ст.:
А. Шепи, В. Микити, О. Гарагонича, В. Па-
тика, Ю.  Герца, В.  Габди, Ю.  Єгорова,
І. Мельничука.
Монографія І.  Павельчук репрезентує
знач­ну кількість нових творів, архівних ма-
теріалів культури, які стверджують ідеали
гуманізму, збагачують історичну пам’ять
народу та є важливою подією в художньо-
му й політичному житті України.

125
EX LIBRIS
Олександр Федорук,
доктор мистецтвознавства, професор,
дійсний член НАМ України
Освячення таланту
Щербак  В. Штрихи. До історії українського
Василь Щербак образотворчого мистецтва  / Інститут проб­
лем сучасного мистецтва НАМ України. Київ :
Фенікс, 2022. 344 с. : іл.
Старше покоління колишніх працівників
Інституту мистецтвознавства, фольклору
та етнографії ім. М. Т. Рильського Націо-
нальної академії наук УРСР (нині – Інститут
мистецтвознавства, фольклористики та ет-
126
нології ім. М. Т. Рильського НАН України),
ті, хто залишився далі працювати у сфері
науки, добрим словом згадують спокій­
ного, мудрого виваженого в судженнях
патріота-українця, старшого наукового
спів­працівника відділу образотворчого
мистецтва – Василя Артемовича Щербака
(1928–2022). Він спільно з Адамом Жуком
допомагав і підтримував багатьох мистців
та науковців у нелегкі часи радянського
свавілля, з-поміж яких  – М.  Селівачов,
Д. Степовик, О. Федорук та ін.
Сферою уподобань українського вченого
було українське народне, декоративно-
ужиткове мистецтво, успішному розвитку
якого він присвятив понад 200 праць. Усі
вони здобули визнання й дали змогу осяг-
нути нові здобутки репрезентованої ним
науки. Згадаємо деякі з них: «Пластика ма-
лих форм. Фарфор», «Сучасна українська
майоліка», «Декоративний живопис. Мар-
фа Тимченко». Укладав відповідні розділи-
до фундаментальних видань, наприклад
VI тому «Історії українського мистец­тва»
(«Сучасне українське художнє скло»).
У центрі уваги В. Щербака були знакові
пос­таті мистецтва – Надія Бабенко, Марія
Буряк, Степан Ганжа, Катерина Білокур,
Михайло Денисенко, Василь Седляр, Олек-
сандр Саєнко і десятки інших славетних
українських мистців, а також таких учених
істориків мистецтва, як Микола Макарен-
ко, Вадим і Данило Щербаківські, Сергій
Колос, Яким Запаско та ін.
Деякі наукові дослідження вченого від-
дзеркалені в рецензованій праці «Штрихи.
До історії українського образотворчого
мистецтва» в трьох тематичних розділах:
«З іменем Тараса Шевченка», «Під знаком
націєтворчої діяльності» та «До історії мис-
тецтва, художньої культури». У книзі мате-
ріал систематизовано за характером но-
 № 3-4 22

визни публікації. Імпонує актуальність,

скажімо, про Т.  Шевченка до 200-річчя
його ювілею на Майдані Незалежності,
включаючи тяглість народної уваги до по-
статі геніального поета, – це висічена в ка-
мені народним умільцем постать Кобзаря
до 100-річчя в с. Завадів на Львівщині; бюс-
ти скульптора-аматора М.  Юсипчука в
с. Шешори; твори інших майстрів у селах
та містечках. А також реалізація улюблено-
го образу другої половини ХХ ст. в різних
техніках народного мистецтва, зокрема
засобами народного ткацтва й килимар-
ства, мистецької обробки дерева. Підсумо-
вує розділ справедлива думка, що твор-
чість Т. Шевченка завжди в центрі мис-
тецької уваги світу. Новизною позначена
стаття вченого про знаного Василя Івано-
вича Григоровича (секретаря Товариства
заохочування художників), який був одним
з ініціаторів визволення Т.  Шевченка з
кріпацтва.

Загалом, усі мистецькі портрети Василя

Щербака насичені новизною про видат-
них майстрів мистецтва сучасності. Це
стосується й опису праць відомих науков-
ців, наприклад кримчанки Нурії Акчуріни-­
Муфтієвої, яка опублікувала в Сімферопо-
лі знакове дослідження «Декоративно-
ужиткове мистецтво кримських татар
XV – першої половини XX ст.: етапи розвит­
ку, типологія, стилістика, художні особли-
вості». Історія від публікації монографії
вченої у 2008 р. до сучасного геноциду
татар на півострові Крим російськими те-
рористами – це важкий шлях долі муж-
нього народу, що виборює свою свободу,
з яким нероздільно пов’язана патріотка-
вчена. (1954–2018) 218 наукових праць, які засвід-
чують широкий ареал досліджень ученого
Цікаво скроєний третій розділ книги за понад пів століття на ниві декоративно-
В. Щербака, у якому сконцентровано фа- го та народного мистецтва. Справедливо
хове дослідження вченого з українського пише в післямові видання його учень, док-
декоративно-ужиткового та народного тор мистецтвознавства, професор Михай-
мистецтва – спектр його систематичних за- ло Селівачов: «Хай Господь береже його
цікавлень. Чимало уваги приділено історії для нас на многая і благая літа!»
та розвитку Київської державної академії
декоративно-прикладного мистецтва і ди- Отже, книгою про творчість історика мис-
зайну імені Михайла Бойчука. Варто зазна- тецтва та критика В. Щербака Інститут про-
чити, що В. Щербака поважали й у творчо- блем сучасного мистецтва Національної
му колективі Інституту проблем сучасного академії сучасного мистецтва України за-
мистецтва НАМ України. початкував серію досліджень про подвиг
учених, які поступово відходять у засвіти
Завершують авторські штрихи В. Щербака (серію розпочато з монографії Олексія Бо-
систематизовані в ретельному переліку сенка «Вільна атональність»).

127
EX LIBRIS
Олександр Федорук,
доктор мистецтвознавства, професор,
дійсний член НАМ України

Студентові, виховникові
цей посібник потрібний
П.  Кузенко. Сакральне мистецтво Карпат  : Провідний педагог університету з обрано-
навчальний посібник. Львів  : Видавництво го фаху, П. Кузенко висвітлює ключові види
«Новий світ-2000», 2022. 176 с. : іл. сакрального мистецтва, унікальні шедев-
ри української культури XV – початку XX ст.
Приємна новина: вийшла друком книжка на великій фактологічній джерельній
Петра Кузенка, мого колишнього давніх ча- основі, що щасливо збереглися до наших
Примітки сів аспіранта. Він є знаний фахівець, завіду­ днів, незважаючи на злочинні дії нападни-
1. Як нам здається, вач кафедри образотворчого і декоратив- ків на Україну, на лихоліття історичних
варто звернути но-прикладного мистецтва та реставрації
увагу ще на такі епох [1].
важливі дослі- Прикарпатського національного універси-
дження з метою тету імені Василя Стефаника. Свого часу Не випадково в першому з-поміж чоти-
розширення успішно захистив дисертацію з проблеми
діапазону обраних
рьох конструктивно обраних розділів
народної хресторобної культури Україн- П.  Кузенко наголошує на сакральній
науково-педаго-
гічних знань: ських Карпат (хресторобна культура  – дерев’яній архітектурі Карпат, розкриваю-
Селівачов М. професійний термін ще одного мого вихо- чи її зміст в обраних ним компонентах:
Лексикон україн- ванця з Миколаєва – доктора мистецтво­
ської орнамен- а) гуцульська школа храмової архітектури;
знавства Валерія Малини, автора фунда-
тики. Київ, 2005; б) розвиток церковного будівництва на
Студницька М., ментальної монографії «Кам’яні хрести в
Бойківщині; в) лемківська школа церков-
Студницький Р. Україні).
Церкви Галичини ного зодчества  [2].
кінця ХІХ – першої
П. Кузенко надрукував корисну для уваж-
третини ХХ ст. Автор констатує, і не можна з ним не по-
Львів, 2016; ного читача книгу з галузі сакрального
годитись, що територію Карпат прикра-
Шевченко Є. мистецтва в Карпатах. Як зазначає автор,
Українська шає значна кількість перлин дерев’яної
він пройшов експедиційними маршрута-
народна тканина. архітектури загальнолюдського мистець-
Київ, 1999; ми всю дорогу нашому серцю рідну зем-
кого ґатунку, яких занесено до рівня
Малина В. Кам’яні лю, на якій живуть гуцули, лемки, бойки.
хрести в Україні. об’єктів світової мистецької спадщини
Особливо багата ця Карпатська земля на
Миколаїв, 2009. ЮНЕСКО. Але в розумінні актуальності
твори сакрального мистецтва. 
2. Як відомо, най- збереження сакральної спадщини
більше постраж- дерев’яної архітектури Карпатського
дали від свідомих
Увесь Карпатський край, як свідчить автор,
пишається прадавньою багатою на талан- краю, особливо перлин ХVI–ХVIII ст., слід
офіційних нищень,
злочинної опера- ти творчістю майстрів з художнього різьб­ розширювати ареал опіки над україн-
ції «Вісла» Лемків- лення по дереву та каменю, дерев’яної ськими пам’ятками, що вимагають рестав-
ські дерев’яні раційного втручання та активної підтрим-
церкви кінця архітектури (ще в 1970-х рр. я опублікував
1930-х – 1944– у журналі «Народна творчість та етногра- ки ЮНЕСКО. Краєзнавцям разом з місце-
1946 років. Із цієї фія» дослідження з гуцульської народної вою виконавчою владою Прикарпаття
теми є вагома архітектури), кераміки, вишивки, ліжни- варто активніше порушувати нагальне
література,
з-поміж якої карства, бондарства, писанкарства, народ- питання перед Національною комісією
зішлемося на ного малярства з багатим арсеналом тра- України у справах ЮНЕСКО при Міністер-
доволі унікальне диційних сюжетів, зокрема про опришка стві закордонних справ України, і в межах
видання: Жуків Б.
Довбуша та Дзвінку, інших народно-фольк­ опіки Европейського Союзу можна цю
Нищення церков
на Холмщині в лорних мотивів у творах почасти безімен- справу зрушити з місця й багато дечого
1938 р. Краків, 1940. них для нашої епохи майстрів. досягти.

128
 № 3-4 22

Слід пам’ятати про це, не забуваючи ні на

мить, навіть у складні наші місяці бороть-
би Збройних сил України з орками й усьо-
го народу України під гаслом «Україна – по-
над усе!». Дерев’яна храмова архітектура
Карпат є унікальна для цілого світу! Якщо
ми не подбаємо про це, ніхто за нас не по-
дбає. Наша Перемога над рашистською
державою не за горами, і вона неминуча,
історично виправдана! 

П. Кузенко методологічно цілеспрямовано

сфокусував увагу в наступному важливо-
му розділі з дерев’яного облаштування
інтер’єрів церков Карпатського краю – про
архітектурно-декоративні видозміни
іконо­стасів.

Як відомо, християнська іконографія від Ві-

зантії та нашої прадавньої України-Руси до
першої чверті ХХІ ст. в цій царині духовних
знань (особливо в Українських Карпатах)
засвідчує найвищі п’єдестали християн-
ської моралі та мистецької досконалості в
образі вівтаря як символу Неба – небесної
чистоти та мудрості. Автор розгортає ана-
літичну розповідь у розділі про генезу й
розвиток іконостаса від простих форм до
чотириярусних багато оздоблених пишних
мистецьких композицій. П. Кузенко ґрун-
товно розповідає про зміст і символічне
значення кожного ярусу, про ікони та їх
іконографічні зображення, про хрест або
ікону «Розп’яття» у формі хреста та випад-
ки з розміщенням ікони з постатями Бого-
родиці та Іоанна Богослова.

Стильова еволюція архітектурної оздоби

іконостаса відбувалася паралельно й ор-
ганічно з різьбленими декоративними
прикрасами, що постійно зазнавали видо-
змін, мистецьки збагачуючись. Це видно,
за свідченням автора, на прикладі церков
Карпат, де трапляються іконостаси «із ці-
кавою різьбою та композиційною побудо-
вою». Повноту змісту розкриває конкретна
розповідь про унікального народного
мистця В. Турчинюка із села Луг Надвір-
нянського району, який зробив великий
внесок в оздоблення предметів сакраль-
ного мистецтва.  навальна література з теми, словник тер-
Зі знанням автор розкриває в окремому
розділі тему «Іконопис Карпатського
краю», конкретизуючи його значення че-
рез іконопис Гуцульщини на дереві та склі,
іконописні традиції Бойківщини, через
особливості іконописного письма Лемків-
щини.
У контекст книги П. Кузенка логічно впи-
сується розмова про ландшафтні та побу-
тово-обрядові хрести Карпат – мистецьке
вирішення придорожніх, присадибних та
прицерковних хрестів, художні видозміни
побутово-обрядових хрестів.
Видання збагачують наявна науково-піз-
мінів, світлини та рисунки до неї. Опублі-
кованою працею «Сакральне мистецтво
Карпат» П.  Кузенко поповнив науково-
освітні знання християнської духовності на
нашій українській землі чарівних Карпат.

129
EX LIBRIS
Володимир Петрашик,
кандидат мистецтвознавства, доцент НАОМА, головний
редактор журналу «Образотворче мистецтво»

Альбом, сотворений
серцем

Альбом. Олег Боньковський: Живопис,

графіка, рисунок 60–70-х рр. ХХ ст.; нове-
ли 2020–2021 рр. / упоряд. О. Боньков-
ський; автори статей О. Федорук, Р. Яців.
2022. 185 с.

Розгорнувши ошатний альбом, читаю: «Во-

лодимиру Петрашику – побратимові, не-
втомному орачеві на ниві українського об-
разотворчого мистецтва. Олег Боньков-
ський». Це альбом про життя і творчу
діяльність багатогранного обдарованого
мистця, коваля і новеліста, Патріота Олега
Боньковського. 

Свій творчий шлях О. Боньковський роз-

починав на початку 60-х минулого століт-
тя на кафедрі художнього скла, у славетних
майстрів І. Севери, Е. Миська, Д. Крвавича,
а також живопису і композиції – Р. Сель-
ського. Згодом, окрім офіційної роботи на
Львівському художньо-виробничому ком-
бінаті художником монументального цеху,
була творча праця для душі, а точніше –
«в шухляду».

Переглядаючи тогочасні живописні полот-

на О. Боньковського, не надивуєшся від їх
гостроти, смутку, жалю, глибини творчого
задуму, філософського втілення. Твори
майстра вирізняються оригінальністю
композиційної побудови, а  головне  –

130

незбагненною колірною гамою, де є щось
від сезанізму і бойчукізму, від Міро і Сель-
ського, і, зрештою, власні тогочасні новітні
знахідки.  мок і слів констатував: «Сьогодні ім’я Олега
Зачаровують самобутністю творчого мис-
лення й композиційною довершеністю
його графічні авторські серії 1960–
1980-х років. Одразу зазначу, що О. Боньков-
ський завжди на висоті в композиційних
знахідках, а в металі він взагалі незрівнян-
ний! Маю у своїй збірці графіку мистця та
кілька виробів з металу. Дорожу ними й за-
вжди, глянувши на них, з посмішкою згадую
не лише Маестро, але і його добрий погляд,
щире серце, умілі руки… Згадую наші зустрі-
чі на вернісажах, у кузні майстра, у редакції
нашого журналу на п'ятому поверсі НСХУ і
плекаю надію, що ще не одна така буде…
На початку 1980-х рр. у творчості О. Бонь-
ковського настав переломний період – він
захопився пластичними можливостями
розпеченого заліза, та так серйозно, що
нині є кращим майстром художнього ме-
талу в Україні, будучи завідувачем про-
фільної кафедри Львівської національної
академії мистецтв, виховавши не одне по-
коління ковалів.
Ще один творчий дар – це любов до новел,
у яких здебільшого йдеться про творчість,
людську долю та українсько-російську вій­
ну. О. Боньковський видав збірку новел
«Золоте перо».  рисунках О. Боньковського, де він виступає
Альбом майстра побудований грамотно й
доступно, складається з п’яти розділів: жи-
вопис, графіка, акварель, рисунок і новели.
Передують три публікації про творчість
Олега Боньковського. Перша, як і годить-
ся, – «Автопортрет, намальований словом» –
автобіографічна. Академік О. К. Федорук об-
ласкав маестро в публікації «Незламне дре-
во мистецьких перетин», а також стаття
професора Р. Яціва – «Олег Боньковський:
репрезентація ідентичності». Автори
об’єктивно і справедливо оцінили огром
творчих здобутків майстра й визначили
його вагоме місце на українському Олімпі
Мистецтва. Зосібна О. Федорук влучно за-
значив: «Ми відчуваємо, що малюнки мист-
ця виразно артистичні, серед них начерки
пером, тушшю, сангіною, олівцем, і вони су-
проводжують мистця по життю з ранніх літ,
впевняючи його спостережливість, схиль-
№ 3-4 22
ність до студійних обсервацій і гарний смак
та добре відчуття форми в композиції». Сво-
єю чергою Р. Яців у підтвердження моїх ду-
Боньковського називається першим, коли
визначається рейтинг сучасних майстрів
художнього ковальства…». І це абсолютно
об’єктивно і справедливо!
Особисто мене в розділі живопису вража-
ють автопортрети художника, полотна –
«Герої не вмирають», «Агресія», «На лінії
розмежування», «Нічого кращого немає…»,
«Покинута лялька» та «Три сосни». Уперше
опубліковані ескізи розписів «За мотива-
ми українських народних пісень» та «Пер-
ший Апостол».
Якби не відбувся О. Боньковський як ху-
дожник металу, то мистець сформувався б
геніальним графіком, про що свідчать його
композиції наступної графічної частини
альбому. Особливої уваги заслуговують лі-
норити, такі як «Хліб наш насущний», «Бо-
кораші», «Екологічні хірурги», «Танок і про-
стір». Оригінальною стилізованою лінеар-
ністю наповнені гравюри – «Земля моя
всеплодющая мати…», «В ім’я ідолів», «Взяв
би я бандуру». Легкі та витончені акварелі
відкривають наступний розділ. Це, зокре-
ма, «Свіжий вітер», «Кольоровий сон» і
«Пройшов теплий дощик».
Домінантність лінії акцентовано звучить у
віртуозним майстром, особливо це авто­
портрети й портретна галерея родини,
друзів, знайомих, побратимів по творчому
цеху – «Оленка», «Художник Ярослав Маце-
люх», «Художник Олекса Шатківський»,
«Мудра старість» та ін. На завершення аль-
бому розміщено кілька пронизливих но-
вел, що вийшли з-під пера маестро остан-
німи роками, – «Поетеса», «Пташечка сиру»,
«Чорний квадрат» та «Павучок».
Знаю Олега Боньковського чимало років.
Щодня, щороку він подивовує мистецьку
спільноту України новими творчими
досягненнями. Серія кованих хрестів
«12 апостолів» заслуговує найвищої похва-
ли й оцінки з боку глядача та держави. Усе
ще попереду, дай Боже здоров’я нашому
поважному О. Боньковському, що презен-
тував та видав за власний кошт цей пре-
красний альбом.
131
EX LIBRIS
???????????РУБРИКА
Галина Іжинєць,
мистецтвознавиця

Книга про модерне

об’єднання «Артес»
Пйотр Лукашевич. Об’єднання Mитців artes (1929–1935) та інші історії львівського
модернізму. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Львів, 2021. 355 с.

Увага до модернізму в Україні та його ло-

кальних версій в останні десятиліття стала
суттєво активнішою: з’являються публіка-
ції, виставки, навіть спроби створення му-
зеїв. Однак історія цього видання є в усіх
сенсах особливою, адже Пйотр Лукашевич
надає великої уваги роботі з учасниками
художнього процесу (зокрема Маргіт і Ро-
маном Сельськими, Ярославою Музикою,
Романом Турином) та першоджерелами.

Видана 1975 р. польською мовою моногра-

фія на початок 2000-х була рідкісним яви-
щем, проте фундаментальний рівень, збе-
реження наукової доброчесності відрізня-
лися від того, що можна було знайти на той
момент стосовно цієї тематики. Спроба
сепарування середовищ, інколи доволі

132
 № 3-4 22

штучна, «міфологізація» як художнього

процесу так і окремих персоналій, на жаль,
подекуди переважає у спробах досліджен-
ня модернізму Львова. Звісно, фундамен-
тальний текст без суб’єктивного неможли-
вий, проте наблизитися до коректної ре-
презентації явищ необхідно.

Власна міфологія в індивідуальній творчій

практиці – справа важлива, позаяк той, хто
створив свій світ та зміг його відобразити,
певною мірою є деміургом. Утім, коли мо-
виться про наукове дослідження, саме мі-
фологізація є явищем не лише легковаж-
ним, а передусім небезпечним. Адже там,
де задекларовано науковий інструмента-
рій, а на практиці застосовано псевдоінте-
лектуальні конструкти, що можна аргумен-
товано заперечити, так само буде легко ні-
велювати значення тих явищ, до котрих
звертаються такі непослідовні автори.
І йдеться не лише про українських дослід-
ників. Це явище, яке за сутністю є спеку­
ляцією, має місце і в інших наукових
середовищах (прикладом цього є стаття
Вальдемара Баранєвського про практику
Катажини Кобро та Марії Яреми до видан-
ня «A Reader in East-Central-European
Modernism 1918–1956. London : The Courtauid
Institute of Art, 2019»).

Повернімося до монографії. Серед безпе-

речно важливих моментів – увага авторів до
адаптації видання та розробка якісно ви-
разного візуального ряду (щоправда, з пев-
ними неточностями, наприклад, на с. 134 на
відому роботу Володимира Січинського
вказано як афішу авторства Павла Ковжу-
на). Однак, звертаючись до основних пи-
тань – актуальності й наукової новизни, – не-
обхідно наголосити на тому, що вони збере-
жені, незважаючи на те, що минуло
фактично пів століття. Як так склалось, що
за вказаний період у вітчизняному мисте-
цтвознавстві не з’явилось фахових праць та-
кого рівня та обсягу? Питання із переліку –
чому станом на початок 2022 р. не вийшло
ґрунтовних монографій про Маргіт Сель-
ську, Романа Сельського і багатьох інших
знакових авторів для українського мисте-
цтва ХХ ст.? Відзначимо, що наразі не вида-
ні праці Григорія Островського 1980-х рр.
про Маргіт та Романа Сельських (до речі, як
виявила дослідниця Мар’яна Максимів в
оригіналі машинопису Г. Островського про
Р.  Сельського були посилання на книгу
П. Лукашевича, проте в процесі редактор-
ської трансформації оригінальної моногра-
фії у статтю до каталогу (1988 р.) це було ви-
лучено) у цьому сенсі також зберег­ли свою
актуальність та чекають свого видавця.
Безперечно, з огляду на тенденції у сучас-
ній гуманітаристиці, можна розбудувати
цілу серію запитань та уточнень (частина
з яких є в оригінальній післямові Пйотра
Слодковського). Однак, те, що це видання
Пйотра Лукашевича повноцінно введено
у науковий обіг, є винятково важливим,
адже сприятиме науковій доброчесності,
передусім у царині псевдодослідницьких
спекуляцій та концентрації уваги на тих
питаннях історії українського модернізму,
які наразі потребують вирішення.

133
EX LIBRIS
Анастасія Швидюк,
мистецтвознавиця
Ім’я, повернене в Україну
Кудлач  В.  А. Едуардс Борис Вілья-
мович. Життєпис. Хронологія. Виставки.
Альбом-каталог / Володимир Кудлач  ;
відп. за вип. І.  О.  Бірюкова ; ред.:
Н.  Г.  Майданюк, І.  С.  Шелестович  ; пер.
англ. Н. М. Диба. Одеса : Друк південь,
2021. 168 с., [30] с. іл. : іл. Біогр. довідка,
вступ. ст. парал. укр., англ.
Художник, мистецтвознавець і журналіст
Володимир Кудлач заново відкрив приза-
буте ім’я, видавши першу монографію про
видатного скульптора Бориса Вільямови-
ча Едуардса (1860–1924), який зробив знач­
ний внесок у розвиток станкової та мону-
ментальної скульптури, створивши пере-
конливі образи, стилістично поєднавши
досягнення класицизму та реалізму. Пси-
хологізм, увага до душевних переживань
персонажів, християнське милосердя по-
єднані у мистця з милуванням красою і
досконалістю людського тіла – якість, яка
особливо проявилася в знакових творах
скульптора другої половини 1890-х – почат-
ку 1900-х років.  герой повісті, «обґрунтовує свою естетич-
Б. Едуардс працював в Одесі (1881–1919) і на
Мальті (1919–1924). Поєднавши хист худож-
ника та підприємця, він став одним із пер-
ших скульпторів півдня Росії, а також влас-
ником першої в Україні бронзової ливарні.
Мистець працював у непростих умовах,
коли основним замовником у сфері мону-
ментального мистецтва виступала монар-
хічна держава. Наукові розвідки автора
проливають світло й на педагогічну діяль-
ність одеського мистця, дають уявлення
про його громадську діяльність, погляди,
приватне життя.  са, представника південноросійської
Матеріали для книги збиралися і вивчали-
ся майже чотири роки. В. Кудлач дослідив
усі доступні йому джерела інформації: фон-
ди Одеської національної наукової бібліо-
134
теки та Одеського художнього музею, доку-
менти з Державного архіву Одеської облас-
ті та матеріали з приватних архівів.
Монографія багата за змістом, наповнена
численними маловідомими фактами жит-
тя і творчості скульптора й тогочасного
мистецького середовища Одеси й не
лише. У неподільне ціле книги органічно
поєднуються розділи: І – «Життєпис», ІІ –
«Хронологія життя і творчості Б. В. Едуард-
са», ІІІ – «Виставки», IV – «Список творів за
періодами творчості». У розділі «Літератур-
на спадщина Б. В. Едуардса» з передмовою
«Від автора: у пошуках ідеалу» вперше опу-
бліковано екзерсиси скульптора з літера-
тури, що виявляють його замилування лі-
тературною сферою культури. В. Кудлач
уперше оприлюднює повість Едуардса
«Агнеса» (1907) «як твір, певною мірою ав-
тобіографічний». У творі, на думку В. Куд-
лача, «певне місце посідають міркування
про етичність поведінки художника, його
ставлення до моделі як об’єкта», а мистець,
ну позицію».
Біографічний та мистецтвознавчий мате-
ріал проілюстрований численними фото-
графіями. Це науково-популярне видання
буде цікаве мистецтвознавцям, культуро-
логам, краєзнавцям, галеристам, виклада-
чам і студентам художніх вишів, усім, хто
цікавиться мистецтвом. 
Через особу видатного мистця пізнається
епоха. Монографія є логічним продовжен-
ням праці автора про сучасника Б. Едуард-
школи живопису Г. С. Головкова (2014). Во-
лодимир Кудлач цією науковою працею
повернув українській культурі таланови-
того скульптора, чиє ім’я органічно впису-
ється в контекст європейського мистецтва.
№ 3-4 22

135
EX LIBRIS
Оксана Сторчай, 
кандидатка мистецтвознавства, наукова співробітниця
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України
Іван Дряпаченко –
художник, який малював
дерево роду і народу:
до 140-річчя від дня
народження
Іван Дряпаченко – художник, який малю-
вав дерево роду і народу: до 140-річчя
від дня народження  : біо­бібліо­графіч­
ний покажчик / Депар­тамент культури
і туризму Полтавської обласної дер-
жавної адміністрації, ПОУНБ імені
І. П. Котлярев­ського ; уклад.: М. А. Федо-
рова, Г. А. Дідусенко, Т. О. Мячкова ; відп.
за вип. Л.  М.  Власенко. Полтава  : ТОВ
«АСМІ», 2021. 92 c. : іл.
Біобібліографічні покажчики – видання, які
завжди актуальні, затребувані для кожної
галузі знань, зокрема важливі й для вітчиз-
няного мистецтвознавства, адже їх занад-
то мало, що досить відчутно для науково-
практичної роботи. Публікація такого по-
кажчика – вагома подія, тим паче він
містить цікаві й ґрунтовні статті про твор-
чий життєпис Івана Дряпаченка.  стан збереженості цієї величної роботи
Автори видання – відомі фахівці своєї
справи: київська мистецтвознавиця Т. Мяч-
кова, завідувачка відділу краєзнавства
Полтавської обласної універсальної науко-
вої бібліотеки ім.  І.  П.  Котляревського
М. Федорова та головний бібліотекар на-
званого відділу ПОУНБ Г. Дідусенко. Вони
вперше розробили і ввели в науковий обіг
друковане видання, що повністю присвя-
чене талановитому українському живо-
136
писцю і графіку І. Дряпаченку (1881–1936),
уродженцю Полтавщини.
Структура біобібліографічного покажчика
дає змогу вивчати життя і творчість мист-
ця (значною мірою завдячуючи й статтям),
ознайомитися з найповнішою на сьогодні
бібліографією, присвяченою художникові.
Покажчик має зручний невеликий формат,
вдале дизайнерське рішення щодо ком-
понування матеріалу (текст, світлини, ре-
продукції тощо). Розміщення на обкладин-
ці репродукції картини «Назустріч вечору»
(1915) є знаковим та важливим посиланням
на те, що, по-перше, тут зображені краєвид
рідного села Василівка (Кременчуцького
пов. Полтавської губ.) та односельчанки
мистця. По-друге, викликає занепокоєння
І. Дряпаченка, адже вона зі збірки Донець­
кого обласного художнього музею, що пе-
ребуває нині на окупованій території Укра-
їни. Ця обкладинка сприймається як сим-
вол єднання та любові до України. 
Покажчик має два розділи – творчий та бі-
бліографічний. Їм передує вступне слово
від упорядників. Перший розділ акумулює
інформацію, що розкриває життєвий і
творчий шлях мистця. Подано не просто
 № 3-4 22

біографію І. Дряпаченка, а зібрано в хро-

нологічній послідовності усі події впро-
довж 140 років, що мали стосунок до ху-
дожника. Стаття заступниці директора
Полтавського художнього музею (галереї
мистецтв) ім. М. Ярошенка С. Бочарової
«Твори І. К. Дряпаченка (1881–1936) в колек-
ції Полтавського художнього музею (гале-
реї мистецтв) ім. Миколи Ярошенка: істо-
рія надходження в особах» висвітлює по-
шукову роботу, проведену в другій
половині ХХ ст. поціновувачами творчості
художника та музейними працівниками.
Також у ній подано мистецтвознавчий ана-
ліз картин І. Дряпаченка, різних за жанра-
ми, манерою виконання, тематикою, які
добре вписуються в контекст розвитку
українського образотворчого мистецтва
першої третини ХХ ст.

Варто зазначити, що вперше були опри-

люднені чотири твори учня й біографа
І.  Дряпаченка  – художника-пейзажиста
А. Терещенка (1900–1991) зі збірки ПХМГМ
ім. Миколи Ярошенка. Автори покажчика
вдало їх розмістили (після творів самого
І. Дряпаченка), демонструючи цим худож-
ню спадковість у творчості мистців.  ліографічного покажчика вилучено низку
Варто наголосити, що була проведена ко-
лосальна робота зі складання бібліографії
творчості І.  Дряпаченка, куди входить і
опрацювання каталогів та картотек Пол-
тавської обласної універсальної наукової
бібліотеки ім. І. П. Котляревського, Націо-
нальної бібліотеки України ім. В. І. Вернад-
ського, Державного архіву-музею літера-
тури і мистецтва України та Інтернет-дже-
рел, що дозволило додати до другої
частини покажчика 135 анотованих бібліо-
графічних описів. Наявність анотацій знач­
но полегшує опрацювання різноманітних
видань. А понад сторічний інформаційний
зріз (1912–2021) дає уявлення про етапи по-
пулярності та зацікавленості творчістю
мистця за цей період. Слід зазначити, що
в бібліографії додано Інтернет-джерела та
поштові листівки з репродукціями творів
І. Дряпаченка. Усі матеріали були опрацьо-
вані авторами de vizu, тому тут відсутні по-
силання, наприклад, на дореволюційні ка-
талоги виставок учнів Московського учи-
лища живопису, скульптури та архітектури
чи учнів Вищого художнього училища при
Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Для
полегшення праці користувачів з бібліо-
графічним покажчиком у ньому наприкін-
ці вміщено іменний покажчик. 
Слід звернути увагу й на той факт, що з біб­
видань і подано їх окремим списком. Зага-
лом таке не практикується при створенні
бібліографій, але в нашому випадку таке
нестандартне рішення було зумовлене на-
явністю в публікаціях кількох авторів недо-
стовірної інформації про І. Дряпаченка, що
негативно вплинули і можуть впливати
надалі на стан наукової розробки теми,
пов’язаної із дослідженням його творчос-
ті. У статті мистецтвознавиці Т. Мячкової
«Нові дані про дослідження стосовно жит-
тя і творчості І. К. Дряпаченка» подана до-
казова база, яка свідчить про стовідсотко-
ву правильність такого наукового підходу
до складання бібліографічного покажчика.
Зазначимо, що авторами була грамотно роз-
роблена концепція видання, яка чітко про-
стежується від обкладинки до останніх сторі-
нок. Біобібліографічний покажчик «Іван Дря-
паченко – художник, який малював дерево
роду і народу» – зразок вдалої співпраці мис-
тецтвознавців та фахівців бібліотечної спра-
ви; корисний і важливий матеріал для мис-
тецтвознавчих студій, досліджень у царині
краєзнавства; гарний подарунок для одно-
сельців І. Дряпаченка та всіх поціновувачів
українського образотворчого мистецтва.

137
ПАМ’ЯТЬ
Роман Яців,
професор Львівської національної академії мистецтв
Пам’яті Олега Федоровича
Сидора (1945–2022)
29 червня 2022 р. обірвалося життя визнач­
ного історика і теоретика мистецтва, одно-
го з найбільш проникливих дослідників
національної культурної спадщини, канди-
дата мистецтвознавства, члена Національ-
ної спілки художників України та Клубу
українських мистців, члена Наукового
товариства імені Шевченка, багатолітньо-
го наукового співробітника Національно-
го музею у Львові імені Андрея Шептиць-
кого та відділу мистецтвознавства Інститу-
ту народознавства НАН Украї­ни Олега
Федоровича Сидора. З його відходом у
Вічність завершилась реалізація масштаб-
ної науково-дослідницької програми, з
якою українська наука про мистецтво на-
була суттєво глибшої професійної кваліфі-
кації та ширших тематичних і методологіч-
них координат.
Народився Олег Сидор 20 жовтня 1945 р. в
с. Хлоп’ятин (нині село Грубешівського по-
віту Люблінського воєводства) у заможній
та національно свідомій родині. Але вже у
квітні наступного року його сім’я, через по-
літичні обставини, була змушена залиши-
ти ці терени й переїхати на Тернопільщи-
ну. Після закінчення середньої школи се-
лища Великі Бірки поблизу Тернополя
О. Сидор перебував на службі в армії, а піс-
ля повернення (у 1967  р.) влаштувався
електромонтером на Тернопільському під-
приємстві електромереж. П’ять років пра-
ці рядовим кочегаром стали для нього не-
формальною академією для пізнання
справжньої, а не фальшованої, історії Укра-
їни та її культури. Набуті тоді знання заохо-
тили його навчатися на історика мисте-
цтва. Місцем професіоналізації став ленін-
градський Інститут живопису, скульптури
та архітектури ім. І. Рєпіна, у якому, зокре-
138
ма, зблизився з іншими українцями, нада-
лі знаними мистцями  – Ф. Гуменюком,
В. Макаренком, Р. Романовичем. Нагода
відвідувати міські музеї, ознайомлення з
місцями, пов’язаними з біографією Тараса
Шевченка, підсилило його прагнення ви-
вчати українську мистецьку спадщину в
широких культурних проєкціях.
Перші науково-дослідницькі кроки Олега
Сидора в мистецтвознавчому дискурсі
пов’язані з початком його праці (від 1977 р.)
у Львівському музеї українського мистец­
тва (тепер – Національний музей у Львові
ім. Андрея Шептицького) – спершу на по-
саді старшого наукового співробітника,
а згодом завідувача сектору і відділу гра-
фіки. Невдовзі з’являється його стаття
«Україніка в Ленінградському музеї етно-
графії» («Український календар», м. Варша-
ва, Польща), яка вважається найбільш
ранньою авторською спробою наукової
кваліфікації національних культурних ар-
тефактів. Відстежуючи події у музейній
практиці ЛМУМ, він друкує інформації про
виставки творів класиків українського
мистецтва: Я. Пстрака, І. Труша, Ю. Кратох-
вилі-Відимської, М. Водзіцької, М. Паращу-
ка, О. Сорохтея, О. Новаківського, О. Шат-
ківського, П. Обаля, а також про виставку
зарубіжної графіки з колекції ЛМУМ тощо.
Уже на початку 1980-х рр. починає форму-
ватися пріоритетний напрямок науково-
дослідницьких зацікавлень О. Сидора –
давнє українське сакральне мистецтво.
У співпраці із завідувачкою відділу давньо-
го мистецтва музею Вірою Свєнціцькою
він дедалі уважніше занурюється в про-
блематику українського іконопису, різьб­
лення та богословських аспектів традиції
 № 3-4 22

цього визначного явища світової худож-

ньої культури. Спершу основну увагу він
приділив постатям мистецтва українсько-
го Ренесансу та раннього бароко – Йову
Кондзелевичу, Іванові Рутковичу, а відтак
Богородчанському іконостасу Скит-
Манявського монастиря, храмам у Волиці-
Деревлянській, Волі Висоцькій, Скваряві
Новій, церкві Св. Духа в Рогатині.

Однією з ключових проблем, які осмислю-

валися автором на багатому джерельному
матеріалі, є взаємодія канону і стилю. Се-
ред основних праць такі книги, як «Спад-
щина віків: Українське малярство ХIV–
ХVIII  ст. у музейних колекціях Львова»,
у  співавторстві з Вірою Свєнціцькою
(Львів, 1990); «Святий Василій Великий в
українському мистецтві» (Львів, 2008); «Па-
тріарх Йосиф Сліпий і мистецтво» (Київ;
Рим, 2012) та ін.

Особливо вагомим був внесок О. Сидора

в осмислення діалогічної природи україн-
ських національних феноменів, зокрема
на тлі активних культурно-­мистецьких про-
цесів в Європі від XIV–XV і до XIX–XX ст.
Його погляди на еволюцію українського
іконостаса, а також на культурно-меценат-
ську діяльність патріарха Й. Сліпого уже
стали хрестоматійними.

Багато зусиль Олег Федорович віддавав

ідеї заснування та діяльності Клубу україн-
ських мистців, а також реалізації ідеї фор-
мування спеціалізованих мистецьких ча-
сописів «Мистецькі студії», «Куманець»,
каталогів виставок КУМу та текстів у ре-
презентативному виданні про Клуб (Львів,
2009). Активна праця в галузі музейництва,
збереження та реставрації музейних
пам’яток, експертні оцінки творів з приват-
них колекцій (В. Вітрука, І. Гречка та ін.) по-
силила його високий авторитет в різних
середовищах художників і мистецтво­
знавців в Україні, Польщі, Словаччині, Іта-
лії, Канаді, США.  передачі з покоління в покоління мораль-
Чимало уваги О. Сидор присвятив популя-
ризації українського мистецтва XX ст. До
значущих належать його наукові студії про
Товариство прихильників української літе-
ратури, науки і штуки, музейницьку діяль-
ність І. Свєнціцького, скульптора-новатора
О. Архипенка, а також численні нариси
про сучасних мистців: В. Патика, Є. Безніс-
ка, Д. Стецька, В. Науменка, Р. Романовича,
А. Андрущенка, В. Ярича, П Сипняка, І. Ко-
валевича, О. Скопа, В. Савчука та ін.
Кожен, хто звертався й нині звертається до
монографій і статей О. Сидора, здатен оці-
нити глибину його наукових інтерпретацій
ключових аспектів національної духовно-
культурної традиції, розуміння механізмів
но-етичних засад як основи української
ідентичності. Своєю працею як ученого,
музейника, а також громадсько-культурно-
го діяча Олег Федорович Сидор суттєво
збагатив національно-культурний наратив
в українському мистецтвознавстві, від-
кривши в ньому нові й далекосяжні на-
прямні для дальшого інтелектуального по-
ступу вже в новій історичній перспективі.

139
ПАМ’ЯТЬ
ПОЛІТ У СВІТ ПЕРЕЛІТНОГО
ПТАХА З ВИЖНИЦЬКОГО ГНІЗДА
Володимир Воронюк
(22.04.1961 – 23.08.2022)
23 серпня 2022 р. відійшов у вічність заслу-
жений художник України, яскравий талант
Володимир Воронюк. Народжений на
Він­ниччині 22 квітня 1961 р. в с. Зарічне
Тульчинського району, Володимир наро-
дився вдруге, уже як мистець, у Вижниць-
кому училищі прикладного мистецтва
ім. В. Шкрібляка. З часом тут він збудував
родинне гніздо, звідки й відлітав у широ-
кий світ на крилах свого мистецтва. «Пере-
літним птахом» його назвали під час від-
криття персональної виставки в Чикаго
2009 року. І це дуже влучно, з огляду на ту
широку географію персональних виставок,
які відбувалися майже по всьому світу
впродовж його активного творчого життя.
Нью-Йорк, Флорида, Люксембург, Торон-
то, Леллінген, Сідней, Мельбурн, Шенекен-
Ельфель, Аделаїда, Маямі, Чикаго, Філа-
дельфія, Аризона, Нью-Джерсі – це непов­
ний перелік міст різних країн, де відбулися
його персональні виставки.  України
140
Енергійний, динамічний, комунікабельний
Володимир Воронюк своїм яскравим ма-
лярством відкривав світові Україну, її ви-
соку образотворчу культуру. Його майстер-
ність творити магію експресивних кольо-
рових ритмів на полотні була досконалою.
Студіюючи мистецтво у Вижницькому учи-
лищі прикладного мистецтва (малярство
у В. Косовича), а потім в Одеському дер-
жавному педагогічному інституті імені
К. Д. Ушинського на художньо-графічному
факультеті, В. Воронюк творчо розвинув
здобуті знання та вміння і через натхнен-
ну шалену працю досягнув власної, тільки
йому властивої форми виразу в малярстві.
Уся його енергія, темперамент вихлюпу-
валися на полотно експресією яскравої ко-
лористики та мазка в жанрах пейзажу, на-
тюрморту та портрета.
Поєднуючи творчу діяльність з педагогіч-
ною, Володимир Воронюк мав великий ав-
торитет у студентів Вижницького коледжу
прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібля-
ка, повагу в педагогічному колективі. Ним
захоплювалися студенти та шанували за
професіоналізм і легкість у спілкуванні. 
Своєю творчістю Володимир Воронюк
вписав ще одну яскраву сторінку в україн-
ське образотворче мистецтво. Та, на пре-
великий жаль, у розквіті творчих сил пере-
літний птах Володимир Воронюк склав
свої крила навічно. 
Тіло мистця тлінне, але в його мистецтва
крила виростатимуть і виростатимуть для
польоту у вічність. 
Іван Салевич, заслужений художник
 № 3-4 22

10 вересня 2022 р. перестало битися втом-

ЯРОСЛАВ ЗАЯЦЬ (1951–2022)

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ
лене серце проникливого мистця й диво-
вижної людини – Ярослава Зайця. 

Важко писати про тих, кого добре знав, хто

близький тобі за духом і переконаннями,
що він відійшов… Тим більше, коли розу­
мієш, як багато залишилося нереалізова-
них задумів, збережених лише у невелич-
ких ескізах, у незавершених аркушах, плас-
тинах офортів…

Ярослав Заяць народився 12 січня 1951 р.

в с. Микулинці Снятинського району на
Франківщині, у родині українців, депорто-
ваних з Польщі в повоєнні роки. Останнє
залишило свій відбиток на всіх творах
мистця, виявляючись у вражаючій драма-
тичності звучання, філософській глибині
метафор або витонченій лаконічності
орнаментальних мотивів.

Після навчання в Республіканській худож-

ній школі імені Тараса Шевченка та студію­
вання на графічному факультеті Київ­-
ського художнього інституту, де його
викладачами були видатні художники
Т. Лящук, В. Шостя та Р. Кириченко, Ярос-
лав 1975 р. повернувся до Снятина, де й
працював усе своє життя, облаштувавши
невеличку робітню в будинку батьків. Уже
перша експонована ним ще під час нав­
чання в інституті робота була відзначена
дипломом Спілки художників (1974), а
в 1984 р. він став членом Спілки художни-
ків, однак визнання його таланту держа-
вою відбулося лише 2009 р., коли Я. Заяць
отримав звання заслуженого художника
України.
В акварелях і офортах, театральних плака-
тах та ілюстраціях, виконаних графіком, –
проникливість сприйняття та одухотворе-
ність світу, який постає в нерозривній
єдності з людиною як реально видимий та
близький і водночас недоступний для
людського розуміння космос, створений
Господом. Прикметною для творів майстра
є їхня змістова багатовимірність, що спри-
чиняється до розмаїття прочитання творів,
сповнених алегорій, візуальних паралелей
та символів, що стають утіленням і націо-
нальних мотивів, і загальнолюдських архе-
типів, носіями спільних для багатьох євро-
пейських культур понять та образів. Поде-
куди графічні аркуші художника видаються
драматичною феєрією зі складним рядом
асоціацій, часом вони дивують зрозуміліс-
тю й лаконічністю пластичного втілення
майже дитячої мрії про гармонію.
Попри те, що в маленькій кімнаті його май-
стерні було тісно від графічних аркушів,
частина з яких так і залишилася незавер-
шеною через тяжку хворобу, що не давала
працювати останніми роками, важко на-
віть уявити собі настільки обдаровану і та-
кою ж мірою скромну, лагідну до людей,
готову вислухати й зрозуміти іншого й вод-
ночас таку непохитну у власних переко-
наннях (політичних і мистецьких) особис-
тість, якою був Ярослав Заяць.
Хай же буде йому земля пухом…
Ірина Міщенко,
кандидатка мистецтвознавства

141
ПАМ’ЯТЬ
Оксана Ременяка,
кандидатка мистецтвознавства
20 серпня 2022 року пішла у
Пам’яті Ганни Бойчук-Шепко
засвіти Ганна Бойчук-Шепко…
Востаннє ми розмовляли
11 серпня, говорили про
передачу до колумбійського
університету безцінної
переписки її батьків – Алли
Гербурт та Михайла Бойчука.
Ганна Бойчук-Шепко народилась 10 груд-
ня 1936 р., вона ніколи не бачила свого
батька – його перший лист з ув’язнення
датовано 7 грудня 1936-го: «Мені дуже хо-
четься побачити те маленьке сотворіння –
донечку нашу…». Єдине, що дозволили
передати йому до ув’язнення, – цератову
бірочку з іменем, яку зазвичай кріпили
на руку немовляти: «Оце одержав твого
листа з 28/ХІІ з браслеткою донечки…» –
радіє Михайло Бойчук. У наступному лис-
ті він напише: «А як ти записала Ганусю,
на чиє прізвище? Гербурт чи на моє?».
Алла Гербурт не наважилася дати доньці
батькове прізвище – це було смертельно
небезпечно.
(1936–2022)
Прізвищем батька пані Ганна скористала-
ся лише під час роботи на радіостанції
«Свобода». Навіть зараз я чую цей чіткий,
гарно поставлений голос: «Говорить Ган-
на Бойчук»… Статна, мудра, працьовита,
відповідальна та обов’язкова – її дуже ці-
нували в мюнхенській редакції радіостан-
ції. Маю тому докази у вигляді листів її ко-
лег, відібраних в архіві Колумбійського
університету.
Життя пані Ганни Бойчук-Шепко з роду
Гербуртів, це життя сотні тисяч утікачів від
радянського режиму. Її доля типова для со-
тень і тисяч жертв могутнього цивілізацій­
ного розлому, який дав поштовх трагічно-
142
му експерименту над культурним надбан-
ням і гуманітарним ресурсом однієї з
найбільших країн Європи – України. Але
також це доля конкретної жінки з потуж-
ним творчим потенціалом, сила духу якої
здатна здолати нездоланне. Вона зуміла
провести крізь море скрути пам’ять про
своїх батьків – талановиту художницю Аллу
Гербурт-Йогансен і Михайла Бойчука, лю-
бов до України. 
До помешкання пані Ганни я потрапила у
січні 2020 р., ми розбирали її безцінний ар-
хів і вона, час від часу перериваючи читан-
ня листів Михайла Бойчука і Майка Йоган-
сена, з гіркотою повторювала: «Яке нещас-
тя з тією Україною, що не могла вона
нормально жити, нормально народжува-
ти, творити і умирати своєю смертю…» Все
повторюється, Ганю, все знову повторю-
ється, українці не можуть спокійно твори-
ти і умирати своєю смертю. І мусимо цьо-
му нарешті покласти край!
Якось ми були на кухні (пані Ганна мила
посуд, я була в кімнаті), і раптом гуркіт – із
цілком дальньої полички сама собою впа-
ла гарна керамічна пляшка… і не розбила-
ся. Пані Ганна повернула голову й, оцінив-
ши ситуацію, спокійно сказала: «То мама!
Дає нам знак». Дайте нам добрий знак,
Ганю, Ганничка – так Вас називала мама.
Спочивайте з миром!.
 № 3-4 22

Микола Трегуб (Київ)

Україна в огні,
1978
Картон, олія

143
ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Іриней Юрчук (Лівінгстон, США)

Різдво, 2022
Дошка, архівний папір, змішана техніка

144