ТЕМА 12.

ВИЗНАЧЕННЯ ІОНІВ КАЛІЮ, АМОНІЮ І НІТРАТУ

МЕТА: Навчитись визначити вміст іонів Калію, амонію і нітрату в ґрунті
потенціометричним методом.
ЗАВДАННЯ:
1. Освоїти методику визначення активності йонів Калію, амонію і нітрату
потенціометричним методом у ґрунтовій суспензії за ДСТУ 4725:2007.
2. Ознайомитись із особливостями калібрування селективних електродів.
3. Виміряти активність та розрахувати загальний вміст іонів Калію, амонію і
нітрату в ґрунті.
МАТЕРІАЛИ І ОБЛАДНАННЯ:
підготовлений до аналізування свіжовідібраний ґрунт, ваги лабораторні з
точністю ±0,001 г та ±0,01 г, широкі склянки місткістю 50 см3, скляні палички,
мірні колби на 200 см3 і 1000 см3, піпетки на 10 см3, 100 см3, лабораторний
іономір (І–160М), електрод порівняння хлор-срібний (ЕСр–10101/3,5),
твердоконтактні або скляні електроди: селективний до катіона калію К+ з
коефіцієнтом селективності за амонієм не більше ніж 2 × 10–2; селективний до
катіона амонію NH4+, із коефіцієнтом селективності за Калієм не більше ніж 1 ×
10–1; селективний до аніона нітрату NO3-, з коефіцієнтом селективності за
хлоридом не більше ніж 1 × 10–2; фільтрувальний папір, вода дистильована,
розчини для калібрування електродів: 0,1 М розчин KCl (7,455 г/дм3), 0,1 М
розчин NH4Cl (5,349 г/дм3), 0,1 М розчин KNO3 (10,110 г/дм3), а також після
послідовного розведення – 0,01 М, 0,001 М, 0,0005 М.
ПОЯСНЕННЯ ДО ЗАВДАННЯ:
Азотний (нітрогенний) режим ґрунту пов’язаний в основному з
гумусовими сполуками, рослинними рештками різного ступеня розкладання та
мікробною плазмою. На органічні сполуки Нітрогену припадає понад 90% його
загального вмісту, проте вони є недоступними для рослин, які поглинають
тільки Нітроген мінеральних сполук, кількість яких не перевищує 1-3% від
загальної кількості елементу в ґрунті. Отже, основним джерелом мінерального
Нітрогену є органічні речовини, які в процесі амоніфікації розпадаються до
аміаку (у кислих ґрунтах – під впливом грибів, у нейтральних – бактерій, а за
посушливих умов — актиноміцетів). Аміак фізично поглинається поверхнями
частинок ґрунту у вигляді іона NH4+ ҐПК (обмінно), а внаслідок подальшої
нітрифікації аеробними бактеріями – переходить у нітратну форму:
2NH3 + 3O2 → 2HNO2 + 2H2O, а далі в нітратну кислоту: 2HNO2 + O2 → 2HNO3.
Анаеробні умови сприяють процесам денітрифікації, за яких нітратна
кислота переходить у нітритну, нітрати – в нітрити та молекулярний Нітроген.
Денітрифікація має негативний наслідок для родючості ґрунту, оскільки
призводить до втрати Нітрогену. Загальмовує денітрифікацію вапнування та
посилене розпушування ґрунту.
Одним з першоджерел ґрунтового Нітрогену є діяльність
азотофіксувальних мікроорганізмів, що вільно функціонують у ґрунті та в
симбіотичних системах з бобовими культурами. Накопичений у мікробній
плазмі Нітроген після її розпадання та мінералізації може бути використаний
автотрофними організмами. Мінеральний Нітроген несимбіотичного
походження становить 5-15 кг/га, а симбіотичного – 70-200 кг/га. Невелика
кількість мінерального Нітрогену потрапляє у ґрунт з атмосферними опадами
(2-5 кг/га), а також з органічними та мінеральними добривами.
Найбільш динамічними компонентами азотного режиму ґрунту є амонійні
та нітратні сполуки, які дають можливість оперативно оцінювати
забезпеченість рослин доступним Нітрогеном. У ґрунті амонійний азот
представлено солями NH4Cl, NH4NO3, (NH4)2SO4, (NH4)2CO3, (NH4)2HPO4 та
амонієм (NH4)+, поглинутим ҐПК в обмінно-фіксованому стані. Нітратний
нітроген – солі нітратної кислоти – KNO3, Ca(NO3)2, NaNO3, NH4NO3, Fe(NO3)2,
які постійно містяться в ґрунтовому розчині, оскільки аніон NO3- ґрунтом не
поглинається, через що легко вимивається в нижні горизонти, нерідко до
підґрунтових вод.
Валові запаси Нітрогену в метровій товщі різних типів ґрунтів змінюються
від 2 до 22,8 т/га. Найменше їх у дерново-підзолистих та сірих лісових ґрунтах,
а найбільше – в чорноземах типових та звичайних. Вміст загального Нітрогену
в орному шарі ґрунту буває в межах 0,067-0,303%.
Калійний режим ґрунтів визначається вмістом у них Калію, який є значно
вищим за вміст Нітрогену та Фосфору. Запаси Калію в метровій товщі різних
типів ґрунтів змінюються в межах 180-350 т/га.
Основним джерелом надходження Калію, як і Фосфору, до ґрунту є
материнська порода. Калій мінералів (первинні мінерали групи польових
шпатів і слюд та вторинні – монтморилоніт, вермикуліт та ін.) становить
основну частку запасів Калію у ґрунті, проте він є недоступним для рослин. За
трансформації цих мінералів Калій переходить у різні за доступністю рослинам
сполуки: водорозчинний, обмінний, необмінно-фіксований.
Найдоступнішим для рослин вважають водорозчинний Калій, який
міститься у ґрунтовому розчині у вигляді легкорозчинних солей нітратної,
фосфатної, карбонової, органічних кислот (KNO3, K2CO3, KH2PO4 тощо).
Кількість водорозчинного Калію у ґрунті незначна, проте у живленні рослин він
відіграє особливо важливу роль. Добре доступним для рослин є також обмінний
Калій, що адсорбційно зв’язаний ҐПК, а отже, легко обмінюється на інші
катіони, через що саме обмінний Калій є основним джерелом живлення рослин.
Необмінно-фіксований кристалічними решітками мінералів Калій також
частково доступний для рослин. Калій міститься і в органічних сполуках.
Особливості калійного режиму полягають у тому, що у ґрунті постійно
відбувається трансформація важкодоступних сполук Калію в легкодоступні і
навпаки. Це забезпечує еколого-біогеохімічну стабільність калійного режиму
ґрунту. Якщо рослини поглинають водорозчинний і обмінний Калій, то його
кількість відновлюється за рахунок необмінно-фіксованого елементу.
Паралельно відбуваються зворотні процеси – закріплення легкодоступного
Калію у важкодоступні сполуки.
Накопичення Калію у ґрунті відбувається також за рахунок
фітобіологічного переміщення кореневою системою із нижніх горизонтів у
верхні. Калій у рослинах завжди залишається в іонній формі, а тому легко
вимивається атмосферними опадами із надземної фітомаси (соломи, стебел,
гички тощо) до ґрунту.
Калійний режим ґрунтів різної генези має свою специфіку, великою мірою
зумовлену гранулометричним складом та літогенетичними особливостями
материнської породи. Вміст валового калію і його доступних сполук у ґрунтах
зростає із збільшенням у них мулистої фракції, змінюючись в орному шарі
різних типів ґрунтів від 0,79 до 3,0%. Найменше Калію є в дерново-
підзолистих, опідзолених, торф’яних ґрунтах, найбільше – у чорноземних і
темно-каштанових солонцюватих.
ХІД РОБОТИ:
1. Із свіжовідібраної невисушеної проби ґрунту (ДСТУ 4287) та підготовленої
до аналізування відважте аналітичний взірець масою 10 г із точністю ±0,01 г.
2. Перенесіть наважку в склянку місткістю 50 см3 і залийте її за допомогою
піпетки 10 см3 дистильованої води (співвідношення ґрунт-вода 1:1).
3. Протягом 3-5 хв ретельно перемішайте вміст склянки скляною паличкою до
одержання однорідної суспензії.
4. Перед початком вимірювання проведіть калібрування одного із електродів
відповідними розчинами із концентраціями 0,1 М, 0,01 М, 0,001 М та
0,0005 М.
6. Занурте у підготовлену суспензію, попередньо обполіскнутий дистильованою
водою та осушений фільтрувальним папером, щойно відкалібрований
вимірювальний електрод, так щоб досягти повного контакту електродної
мембрани з досліджуваним середовищем.
7. У випадку вимірювання активності кількох йонів в одній пробі, першими
проведіть калібрування й аналізування іонів K+, далі – NH4+ та завершіть
вимірюванням – NO3–.
8. Для вимірювання активності іонів NO3– в ту саму суспензію занурюйте
попередньо обполіскнуті дистильованою водою та осушені фільтрувальним
папером селективний електрод та електрод порівняння.
9. Запишіть значення логарифмічного показника активності іона (ра) з дисплею
іономіра через 1-2 хв після досягнення ним постійної величини.
10. Обчисліть активність іона у розчині (а) за формулою:
1
а = 10-ра × 1000 або а = × 1000
10ра
де:
а – активність іона у розчині, ммоль/дм3;
10 – основа логарифма;
-ра
– від’ємний логарифм (антилогарифм) або ра – логарифм активності іона;
1000 – коефіцієнт перерахунку.
11. Розрахуйте активний вміст іона у повітряно-сухому ґрунті за формулою:
a×М×k
А=
10
де:
А – вміст іона в повітряно-сухому ґрунті, мг/100 г;
а – активність іона у розчині, ммоль/дм3;
М – відносна молекулярна маса іона;
k – коефіцієнт перерахунку на повітряно-сухий ґрунт, який попередньо
визначається лаборантом (k = (100 + (a – b)) / 100, де а – вологість ґрунту під
час визначення, %, b – вологість повітряно-сухого ґрунту, %);
10 – підсумковий коефіцієнт перерахунку одиниць вимірювання об’єму та
приведення до 100 г.
Сумарна похибка методу для довірчої ймовірності Р = 0,95 становить до
10% за логарифмічним показником активності іона (ра) і до 23% за
активністю йонів у розчині (а).
12. Розрахунки проведіть окремо для кожного досліджуваного йона.
13. Результати роботи запишіть у вигляді таблиці:

Ідентифікаційні Результати вимірювань і розрахунків

Дані К+ NH4+ NO3–
дані взірця
ра
а, ммоль/дм3
А, мг/100 г

14. Запишіть висновок.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Азотний режим ґрунту.
2. Калійний режим ґрунту.
3. Методика визначення іонів Калію, амонію і нітрату потенціометричним
методом (ДСТУ 4725:2007).