Франція. (1815-1847).

У 1815 р. до Франції вдруге повернулися Бурбони. Королем знову став

Людовік XVIII. Разом із Бурбонами повернулися дворяни-емігранти і
священики, які прагнули повернути собі землі, що були в них відібрані під
час революції, та мріяли про помсту. Влада знов опинилася в руках
дворянства. Францією прокотилася хвиля білого терору (тоді цей вираз було
вжито вперше - білого кольору був прапор Бурбонів). Людей, причетних до
революції, тих, хто пристав до Наполеона під час Ста днів, страчували,
ув'язнювали, відправляли на заслання.

Одначе реставрація монархії не означала відновлення абсолютизму.

Рішення Віденського конгресу зобов'язували Людовіка XVIII запровадити
конституцію. Згідно з "Хартією 1814 p. ", як її називали, Франція ставала
конституційною монархією, щоправда, з величезними повноваженнями
короля. Король мав право законодавчої ініціативи. У закон її перетворював
двопалатний Законодавчий корпус. Його першу палату (палату перів)
призначав король, друга палата обиралася на основі дуже високого вікового
та майнового цензу. Право голосу у Франції мали лише 80-100 тис. осіб.

У Людовіка XVIII вистачило глузду для того, щоб декларувати

громадянську рівність, недоторканність особи, свободу друку та
віросповідання. Конституція також гарантувала недоторканність приватної
власності, зокрема й придбаної в роки революції. Влада у країні фактично
зосереджувалася у великих землевласників, дворян та верхівки буржуазії.
Перед Францією відкривалася можливість еволюційного шляху політичного
розвитку.

У 1824 p., після смерті Людовіка XVIII, королем під іменем Карла X
став його брат, граф д'Артуа - "король емігрантів", прихильник необмеженої
королівської влади. З кожним роком Карл X дедалі більше повертався до
старих порядків. З армії було звільнено 250 наполеонівських генералів,
ліквідовано Національну гвардію, прийнято "закон про мільярд емігрантам"
(винагорода дворянам емігрантам за втрачені під час революції землі в
розмірі мільярда франків). Невдоволення режимом Бурбонів стало загальним.

Коли до палати депутатів у червні-липні 1830 р. було обрано 240

противників і лише 145 прихильників уряду, правляча верхівка вирішила
здійснити державний переворот. 26 липня було видано надзвичайні укази
короля, які фактично анулювали "Хартію 1814 p. ": розпуск палати депутатів,
яка ще не встигла й зібратися; призначення нових виборів за законом, що
надавав виборчі права тільки великим землевласникам; повне обмеження
свободи видання газет. Це був той сірник, що розпалив полум'я нової
революції, котра увійшла в історію Франції як Липнева революція, або "Три
славні дні" (такою була її тривалість). Основні події революції відбувались у
Парижі. Окремі сутички парижан із поліцією хутко переросли в повстання.
Через день місто було в руках повстанців. Було створено тимчасовий уряд.
Карл X зрікся престолу і втік за кордон. Результатом революції 27-29 липня
1830 р. стало остаточне повалення династії Бурбонів у Франції.

Новим королем Франції було проголошено Луї-Філіппа Орлеанського,

тісно пов'язаного з фінансистами та банкірами. Його правління дістало назву
Липневої монархії та проіснувало до 1848 р. Король погодився переглянути
деякі положення старої конституції. "Хартія 1830 р. " розширила
повноваження палат, особливо в царині законодавства. Було знижено
майновий ценз для тих, хто балотувався до парламенту, і для виборців у
нижню палату. Кількість виборців дещо зросла, але становила менше 1 %
населення. Не тільки робітники, селяни, дрібні власники, а й більшість
промисловців (заводчики, фабриканти) не мали виборчих прав. Близький
друг короля банкір Лаффіт сказав: "Віднині у Франції правитимуть банкіри".
Ці слова справдилися. Реальна влада остаточно перейшла від старої
аристократії до банкірів, найбільших промисловців і землевласників,
власників залізниць, вугільних копалень. Це була нова фінансова
аристократія, "царство банкірів".

Отже, стара аристократія зазнала поразки, і її спроба повернути назад

колесо історії провалилася. Зміни, внесені в політичне життя Франції
Липневою монархією, спричинили зменшення влади короля і посилення
влади парламенту.

Однак ситуація в країні залишалася нестабільною. У 30-ті pp. у Франції

виникли таємні республіканські товариства. Наростанням опозиційних
настроїв, робітничого руху, селянських виступі» характеризувались і 40-ві
pp. Всі антиурядові виступи придушувалися з допомогою військ. Фінансова
аристократія уперто відмовлялася здійснити реформування політичної
системи, лібералізацію режиму. Фактично наприкінці 40-х pp. у Франції
знову склалася революційна ситуація.

У 1815-1847 pp. у Франції зростали промисловість і торгівля,

розширювалося будівництво доріг і каналів, прокладалися залізниці. Ринкові
відносини дедалі більше проникали в сільське господарство.

У промисловості набирала. темпів промислова революція, з'явилися

великі на ті часи фабрики з верстатами й паровими машинами, зросли
виплавка чавуну й видобуток вугілля. У 1820 р. У Франції було 65 парових
машин, 1830 р. - 625, 1848 р. - 4853.

Виплавка чавуну зросла від 114 тис. т 1818 р. до 600 тис. т 1848 p.,
видобуток вугілля - від 1 млн до 5 млн т. У 30-х pp. з'явилися пароплави,
1831 р. почалося будівництво залізниць - до 1848 р. їхня протяжність
становила 2 тис. км. Обсяг промислового виробництва виріс за ці роки на
60%. Франція посіла перше місце у світі з випуску шовкових тканин, значно
зріс випуск бавовняних, хутряних виробів. Центром текстильної
промисловості став Ельзас. Але промислова революція у Франції відбувалася
набагато повільніше, ніж в Англії; мануфактур було більше, ніж фабрик.
Переважали дрібні майстерні, особливо у виробництві предметів розкоші, де
Франція вела перед у Європі. Процес запровадження фабричної системи
зумовив зростання продуктивності праці, інтенсифікації виробництва.
Найбільшими промисловими центрами країни, а заразом і центрами
робітничого руху, стали Ліон, Марсель, Лілль, Рубе, Сент-Етьєн. Найбільші
робітничі виступи, придушені з допомогою військ, сталися в 1831 і 1834 pp. у
Ліоні. Провідну роль в економіці країни зберігало сільське господарство.
Обсяг його продукції зріс за цей час (без збільшення кількості оброблюваної
землі) на 50%. Великі підприємства колишніх дворян були лише на півночі, в
інших частинах країни переважали дрібні селянські господарства. На селі
відбувався процес товаризації господарства і майнового розшарування селян.
З'являлися заможні господарі, які виробляли продукцію для потреб ринку, ті,
хто підробляв наймитуванням, і взагалі безземельні селяни.