МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ

ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ 1

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

Мета роботи:
Ознайомлення з загальними визначеннями комп’ютерних мереж,
класифікацією, принципами побудови мереж, основами передачі даних між
абонентами мережі.

Теоретичні положення
Розглянуто основні теоретичні положення, необхідні для виконання
лабораторної роботи.

Класифікація мереж
Для розгляду локальних обчислювальних мереж корисно мати систему
класифікації. Усталеної класифікації локальних мереж поки що не існує, є
можливість виявити певні класифікаційні ознаки за:
призначенням: обчислювальні мережі призначені головним чином для
вирішення завдань користувачів та обміну даними між ними; інформаційні
мережі орієнтовані в основному на надання інформаційних послуг
користувачам; змішані (інформаційно-обчислювальні) мережі поєднують
функції обчислювальних та інформаційних мереж.
територіальною ознакою: LAN (Local Area Network) – локальні мережі
мають замкнуту інфраструктуру, наприклад, маленька офісна мережа, і мережа
великого закладу, що займає кілька сотень гектарів. Локальні мережі є
мережами закритого типу, доступ до них дозволено лише для авторизованих
користувачів; MAN (Metropolitan Area Network) – міські мережі, які
прокладаються між установами в межах одного або кількох міст і об’єднують
кілька локальних обчислювальних мереж; WAN (Wide Area Network) – глобальні
мережі, що покривають великі географічні регіони і містять як локальні мережі,
так і інші телекомунікаційні мережі та пристрої. Глобальні мережі є відкритими
і орієнтовані на обслуговування широкого кола користувачів.
типом середовища передачі: кабельні мережі – для передачі інформації
використовують певний тип кабелю – телефонний, коаксіальний,
оптоволоконний, кабель скручена пара; безпровідні мережі – передача
інформації відбувається по радіохвилях в певному частотному діапазоні.
швидкістю передач: низькошвидкісні (до 10 Мбіт/с), середньошвидкісні
(до 100 Мбіт/с), високошвидкісні (понад 100 Мбіт/с).
типом мережної топології: загальна шина, кільце, зірка, комбіновані та
інші топології.
типом функціональної взаємодії: однорангові мережі, багаторангові
мережі, мережі «Клієнт – Сервер», змішані мережі.

5
 мережною операційною системою: на основі Windows, на основі UNIX,
на основі NetWare чи іншої ОС, змішані.
Мережне устаткування можна поділити на: активне устаткування,
яке потребує подачі енергії для генерації сигналів (мережний адаптер, модем,
повторювачі, концентратори); пасивне устаткування, яке не вимагає подачі
енергії (кабельна система, сполучні роз’єми, комутаційні панелі); інше
устаткування – пристрої безперебійного живлення, пристрої кондиціонування
повітря, аксесуари (монтажні стійки, шафи тощо).
Типи мережного устаткування: кінцеві системи (ES, End Systems) є
джерелами і/або споживачами інформації (комп’ютери, мережні принтери);
проміжні системи (IS, Intermediate Systems) забезпечують проходження
інформації по мережі (концентратори, маршрутизатори, модеми, кабельна або
безпровідна інфраструктура).

Мережеві кабелі
На сьогоднішній день велика частина комп'ютерних мереж використовує
для з'єднання проведення або кабелі. Вони виступають як середовище
передачі сигналів між комп'ютерами. Існують різні типи кабелів, але в
більшості мереж застосовуються тільки три основні групи кабелів:
- коаксіальний кабель (coaxial cable);
- кручена пара (twisted pair): неекранована (unshielded); екранована
(shielded);
- оптоволоконний кабель (fiber optic).
Коаксіальний кабель складається з двох ізольованих між собою
концентричних провідників, з яких зовнішній має вигляд трубки. За рахунок
такої конструкції коаксіальний кабель менше схильний до зовнішніх
електромагнітних впливів, тому можливо його використання на більш високих
швидкостях передачі даних. Крім цього, через відносно товсту центральну
жилу характеризуються мінімальним ослабленням електричного сигналу, що
дозволяє передавати інформацію на досить великі відстані. Смуга пропускання
коаксіального кабелю може становити понад 1 ГГц / км, а загасання - менше 20
дБ / км на частоті 1 ГГц. Існує велика кількість типів коаксіальних кабелів, але
у локальних комп'ютерних мережах використовуються кабелі двох типів:
тонкий коаксіальний кабель і товстий коаксіальний кабель.
Тонкий коаксіальний кабель має зовнішній діаметр близько 5 мм, а діаметр
центрального мідного дроту становить 0.89 мм. Даний кабель призначений для
передачі сигналів із спектром до 10 МГц на відстань до 185 метрів.
Товстий коаксіальний кабель має зовнішній діаметр близько 10 мм, а діаметр
центрального мідного дроти становить 2.17 мм. Даний кабель призначений для
передачі сигналів зі спектром до 10 МГц на відстань до 500 метрів.
Коаксіальний кабель в кілька разів дорожче кабелю на кручений парі, а
за характеристиками поступається, зокрема, оптоволоконному кабелю, тому
він все рідше використовується при побудові комунікаційної системи
комп'ютерних мереж.

6
 Кручена пара (twisted pair) – це кабель на мідній основі, що поєднує в
оболонці одну або більше пар провідників. Кожна пара являє собою два
перевитих навколо один одного ізольованих мідних дроти. Кабелі даного типу
найчастіше сильно відрізняються за якістю і можливостями передачі
інформації. Відповідності характеристик кабелів певного класу чи категорії
визначають загальновизнані стандарти (ISO 11801 та TIA-568). Самі
характеристики прямо залежать від структури кабелю і застосовуваних у
ньому матеріалів, які й визначають фізичні процеси, які проходять в кабелі
при передачі сигналу. Існує два типи тонкого кабелю: неекранована
(unshielded) кручена пара (UTP) і екранована (shielded) кручена пари (STP).
Кілька кручених пар часто поміщають в одну захисну оболонку. Їхня кількість
у такому кабелі може бути різною.
Неекранована кручена пара складається з двох ізольованих мідних
проводів та широко використовується в ЛВС, максимальна довжина сегменту
складає 100 м. Існує кілька специфікацій, які регулюють кількість витків на
одиницю довжини – залежно від призначення кабелю. Однією з потенційних
проблем для всіх типів кабелів є перехресні перешкоди, викликані сигналами
в суміжних проводах. Неекранована кручена пара особливо страждає від
перехресних перешкод. Для зменшення їх впливу використовують екран.
Кабель екранованої кручений пари (STP) має мідну оплітку, яка
забезпечує більший захист, ніж неекранована кручена пара. Крім того, пари
проводів STP обмотані фольгою. В результаті екранована кручена пара має
прекрасну електромагнітну ізоляцію, яка захищає передані дані від зовнішніх
перешкод. Все це означає, що STP, в порівнянні з UTP, менше схильна до
впливу електричних перешкод і може передавати сигнали з більш високою
швидкістю і на великі відстані.
У оптоволоконному кабелі (fiber optics) цифрові дані
розповсюджуються по оптичних волокнах у вигляді модульованих світлових
імпульсів. Це відносно надійний (захищений) спосіб передачі, оскільки
електричні сигнали при цьому не передаються. Оптоволоконні лінії
призначені для переміщення великих обсягів даних на дуже високих
швидкостях, так як сигнал у них практично не затухає і не спотворюється.
Оптичне волокно – надзвичайно тонкий скляний циліндр, який
називається жилою (core). Жила покрита шаром скла (оболонкою), з іншим,
ніж у жили, коефіцієнтом заломлення. Іноді оптоволокно виробляють із
пластику. Пластик простіший у використанні, але він передає світлові
імпульси на менші відстані порівняно зі скляним оптоволокном. Кожне
скляне оптоволокно передає сигнали тільки в одному напрямку, тому кабель
складається з двох волокон з окремими конекторами. Одне з них служить для
передачі, а інше – для прийому. Жорсткість волокон збільшується покриттям
із пластику, а міцність – волокнами із кевлара.
Передача по оптоволоконному кабелю не схильна до електричних
перешкод і відбувається на надзвичайно високій швидкості (в даний час до
декількох Гбіт/с, теоретично можлива швидкість – 200000 Мбіт/с). По ньому

7
можна передавати світловий імпульс на багато кілометрів. Найбільше
оптоволоконний кабель підходить для передачі даних з дуже високою
швидкістю і за надійним (захищеним) середовищем передачі.

Бездротові мережі
Бездротова локальна мережа (wireless LAN або WLAN) надає змогу
пристроям обмінюватися даними за допомогою радіочастотної технології. За
допомогою цієї технології забезпечено можливість пересування без втрати
зв’язку з мережею і без потреби у використанні кабелів з’єднання, характерних
для традиційних мережевих систем Ethernet.
За допомогою локальних бездротових мереж забезпечується зручність
користування: з’єднання можливе майже будь-де у межах області покриття
сигналу. Крім того, у багатьох випадках встановлення WLAN є простішим за
встановлення дротової мережі, оскільки немає потреби у прокладанні кабелів.
Належним чином спроектовану WLAN можна встановити і налаштувати відносно
швидко. Крім того, бездротові мережі простіше переносити у нове місце.
У бездротових локальних мереж є декілька особливостей розгортання та
користування. У системах Ethernet, загалом кажучи, електричний сигнал
поширюється лише у межах кабелю. Оскільки функціонування елементів, з яких
складається WLAN, можливе лише за умови обміну даними радіохвилями, що
поширюються у просторі, носій сигналу WLAN є необмеженим. Внаслідок
необмеженості носія бездротові локальні мережі мають ряд особливостей.
Швидкодія і надійність обміну даними у бездротових локальних мережах
залежить від атмосферних умов, фізичних перешкод, роботи інших бездротових
локальних мереж, зашумленості ефіру, характеристик поширення радіохвиль та
основних законів фізики. Через це використання WLAN не є рівноцінною заміною
дротової системи у сенсі надійності та швидкодії, хоча розвиток стандартів обміну
даними, які можуть навіть використовувати атмосферні аномалії і призвів до
певного зменшення впливу цих проблем. Надійність та швидкодія WLAN
залежить від належного проектування з врахуванням всіх цих умов.
Параметри безпеки слід також брати до уваги. Область покриття WLAN
значно ширша за область покриття керованих дротових мереж, отже захищати
мережу набагато важче.
Типово, клієнтські пристрої з’єднуються з мережею у одному з двох
режимів: «точка-точка» (adhoc) та «точка доступу» (infrastructure). У режимі
«точка-точка» обмін даними здійснюється безпосередньо без потреби у
центральній точці керування обміном даними. Типовим і найпоширенішим є
режим «точки доступу». У режимі «точка доступу» використовується пристрій
бездротової точки доступу (WAP), який є центральним пристроєм, що керує
передаванням даних між клієнтськими комп’ютерами.

Топології мереж
Вибір топології локальної мережі залежить від конкретних умов, при
яких ураховується кількість користувачів, тип розв'язуваних завдань, умови

8
приміщення, трафік між окремими групами користувачів.
Топологія мережі – це її геометрична форма або фізичне розташування
комп’ютерів по відношенню один до одного. Існують такі типи топологій:
зірка, кільце, шина, дерево, комбінована топологія.
Мережа у вигляді зірки містить центральний вузол комутації, до якого
посилаються всі повідомлення з вузлів.
Мережа у вигляді кільця має замкнений канал передачі даних в одному
напрямку. У кільцевій топології вузли, з’єднуючись послідовно один з одним,
утворюють кільце. Дані по мережі передаються від вузла до вузла. Передача
інформації з кільця здійснюється тільки в одному напрямку, наприклад, по
годинній стрілці. Така мережа проста в керуванні, однак її надійність цілком
визначається надійністю центрального вузла.
У мережі з деревоподібною чи ієрархічною топологією кожен вузол
зв’язаний з одним вищестоящим керуючим вузлом і одним чи декількома
нижчестоящими керованими вузлами. Назва топології зв’язана з тим, що вона
нагадує дерево, гілки якого ростуть з кореня вниз до самого нижнього рівня.
Топологія деревоподібної мережі найчастіше відображає ієрархічну
організаційну структуру установи, у рамках якої вона створена. Така мережа
приваблива з погляду простоти керування, розширюваності. Інформація
передається послідовно між адаптерами робочих станцій доти, доки не буде
прийнята отримувачем.
Топологія шина використовує як канал для передачі даних,
коаксіальний кабель. Усі комп’ютери під’єднуються безпосередньо до шини
та дані передаються в обох напрямках одночасно.

Мережеві протоколи
З появою мереж виникла необхідність створення правил і процедур, що
визначають принципи взаємодії користувачів у мережі. Такі правила
називаються протоколами. Для мереж розроблена семирівнева ієрархічна
структура протоколів. Відповідно до цієї структури протоколів потік
інформації в мережах має дискретну структуру, логічною одиницею якої є
пакет. Вся інформації між вузлами мережі передається у вигляді пакетів, що
мають інформаційні і керуючі поля: порядковий номер, адреса одержувача,
контрольна сума і т.д.
Верхній (сьомий) рівень протоколів є основним, заради якого існують
всі інші рівні. Він називається прикладним, оскільки з ним взаємодіють
прикладні програми кінцевого користувача. Прикладний рівень визначає
семантику, тобто зміст інформації, якою обмінюються користувачі.
Протоколи прикладного рівня служать для передачі інформації конкретним
клієнтським додаткам, запущеним на мережному комп'ютері. В IP-Мережах
протоколи прикладного рівня опираються на стандарт TCP і виконують ряд
спеціалізованих функцій, надаючи користувальницьким програмам дані
строго певного призначення. Розглянемо кілька прикладних протоколів стека
TCP/IP. Gротокол FTP (File Transfer Protocol) призначений для передачі

9
 файлів через Інтернет. На його базі реалізовані процедури завантаження й
вивантаження файлів на вилучених вузлах мережі. Прикладні протоколи, які
використовують при роботі з електронною поштою, називаються SMTP
(Simple Mail Transfer Protocol) і РОР3 (Post Office Protocol), перший
«відповідає» за відправлення вихідної кореспонденції, другий – за доставку
вхідної. Протокол HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) забезпечує передачу з
вилучених серверів на локальний комп'ютер документів, що містять
куркульок розмітки гіпертексту, написаний мовою HTML або XML, тобто
веб-сторінок. Протокол TELNET призначений для організації термінального
доступу до вилученого вузла за допомогою обміну командами в символьному
форматі ASCII. Прикладний протокол передачі даних UDP (User Datagram
Protocol) використовується на повільних лініях для трансляції інформації як
дейтаграм. Схема обробки інформації протоколом UDP, у принципі, така ж,
як і у випадку з TCP, але з одною відмінністю: UDP завжди дробить
інформацію з тому самому алгоритму, строго певним чином.
Шостий рівень називається рівнем представлення. Він визначає
синтаксис переданої інформації.
П’ятий рівень (сеансовий) керує взаємодією користувачів у ході сеансу
зв’язку між ними.
Четвертий рівень (транспортний) забезпечує пересилання повідомлень,
виконує поділ повідомлень на пакети на передавальному вузлі і збірку
повідомлень з пакетів на прийомному. Протоколи транспортного рівня
забезпечують контроль над передачею даних між міжмережевими
протоколами й додатками рівня операційної системи. Протокол IP дозволяє
тільки транслювати дані. Для того щоб управляти цим процесом, служить
протокол TCP (Transmission Control Protocol), що опирається на можливості
протоколу IP. Протокол TCP дробить інформацію на кілька частин,
привласнює кожної частини номер, по якому дані згодом можна буде з'єднати
воєдино, додає до неї «службову» інформацію й укладає все це в окремий
«IP-Конверт». Далі цей «конверт» відправляється по мережі – адже протокол
міжмережевого рівня вміє обробляти подібну інформацію. Оскільки в такій
схемі протоколи TCP і IP тісно зв'язані, їх часто поєднують в одне поняття:
TCP/IP. Розмір переданих в Інтернеті TCP/ IP-пакетів становить, як правило,
від 1 до 1500 байт, що пов'язане з технічними характеристиками мережі.
Якщо який-небудь пакет даних не був доставлений одержувачеві вчасно, TCP
повторює пересилання доти, поки інформація не буде прийнята коректно й у
повному обсязі. Фактично протокол TCP є невід'ємною частиною стека
протоколів TCP/IP, і саме з його допомогою реалізуються всі функції
контролю над передачею інформації з мережі, а також завдання її розподілу
між клієнтськими додатками.
Як протокол TCP для IP-мереж, для мереж, побудованих на базі
міжмережевого протоколу IPX, транспортним протоколом служить спеціальний
протокол SPX (Sequenced Pocket eXchange). У таких локальних мережах
протокол SPX виконує наступний набір функцій:

10
 - ініціалізація з'єднання;
- організація віртуального каналу зв'язку (логічного з'єднання);
- перевірка стану каналу;
- контроль передачі даних;
- розрив з'єднання.
Оскільки транспортний протокол SPX і міжмережевий протокол IPX
тісно зв'язані між собою, їх нерідко поєднують у загальне поняття – сімейство
протоколів IPX/SPX.
Розроблений компанією IBM транспортний протокол NetBIOS (Network
Basic Input /Output System) є базовим протоколом для локальних мереж. Даний
протокол працює відразу на декількох логічних рівнях стека протоколів: на
транспортному рівні він організує інтерфейс між мережними додатками як
надбудова над протоколами IPX/SPX, на міжмережевому – управляє
маршрутизацією дейтаграм, на канальному рівні – організує обмін
повідомленнями між різними вузлами мережі.
Третій рівень (мережевий) виконує маршрутизацію пакетів даних у
мережі.
Другий рівень (канальний) здійснює відповідне оформлення пакетів
даних для передачі по каналу зв’язку, контроль помилок і відновлення
інформації після помилок.
Перший рівень (фізичний) здійснює перетворення даних пакета в
сигнали, передані по каналу зв’язку.
Кожний з протоколів взаємодіє тільки із сусідніми по ієрархії
протоколами. Так, наприклад, прикладні програми, взаємодіючи з
протоколами шостого і сьомого рівнів, не залежать від особливостей
реалізації конкретної мережі, обумовленої протоколами нижчих рівнів.

Постановка задачі

1. Підготувати усні відповіді на запропоновані індивідуальні питання.

Використовувати запропоновані джерела та інформацію з мережі
Інтернет. На кожне питання підготувати власні приклади.
2. Підготувати реферат за двома вказаними викладачем темами з наведеного
списку.
Необхідні пункти реферату:
 аналіз методів, топологій мереж та ін. за визначеною темою;
 порівняння;
 рекомендації;
 висновки.
Обсяг відповіді за кожною темою реферату – 10 аркушів, кількість
використаних джерел – не менше п’яти.
При захисті лабораторної роботи студент відповідає на питання для усної
відповіді та/або питання за темами реферату.

11
 Індивідуальні варіанти завдань. Питання для усної відповіді
(всі питання для всіх)

1. Класифікація комп’ютерних мереж.

2. Переваги та недоліки мереж різних видів.
3. Адміністрування мереж.
4. Принципи взаємодії комп’ютерів в мережі.
5. Характеристика рівнів моделі OSI.
6. Призначення та особливості транспортного рівня.
7. Підрівні канального рівня.
8. Стек протоколів TCP/IP.
9. Передача повідомлень електронної скриньки.
10.Мережеві топології. Порівняння, переваги та недоліки.
11.Способи доступу до середи передачі даних.
12.Обґрунтування вибору виду середи передачі сигналів.
13.Мережеві архітектури. Порівняння, переваги та недоліки.
14. Різновиди архітектури Ethernet.
15.Бездротові мережі.
16.Мережеве обладнання: адаптери, концентратори, репітери, комутатори,
мости.
17.Мережеве обладнання: маршрутизатори, шлюзи. Обґрунтування
застосування.
18.Безпека передачі даних по мережі.
19.Мережеве програмне забезпечення.
20.Види бездротових систем.

Індивідуальні варіанти завдань. Питання для реферату

(по дві теми кожному студенту)
(див. Постановка задачі та файл Вимоги)

1. Класифікація комп’ютерних мереж.

2. Основні принципи і особливості комутації каналів.
3. Технології спектрального ущільнення каналів.
4. Оптичні транспортні мережі.
5. Тимчасове ущільнення каналів.
6. Структура фізичного рівня та його зв’язок з канальними підрівнями.
7. Вимоги до пропускної здатності локальних мереж та шляхи їх виконання.
8. Керування в мережах Fast Ethernet, агенти SNMP и RMON.
9. Захист від несанкціонованого доступу при використанні концентраторів
та репітерів.
10.Призначення та типи віртуальних мереж.
11.Сполучення комутаторів і концентраторів, типові схеми.
12.Високошвидкісні локальні мережі. мережа FDDI.
13.Об'єднання фізично різнорідних мереж.

12
14.Мультисервісні мережі.
15.Сучасний бізнес в мережі Internet.
16.Управління мережевим доступом до ресурсів комп'ютера.
17.Налаштування конфігурації, протоколів і драйверів для роботи в мережі в
ОС Windows.
18.Захист інформації в локальних мережах.
19.Стандартні стеки протоколів.
20.Мережеві операційні системи.
21.Мережі Ethernet і Fast Ethernet.
22.Якість обслуговування (QoS) в локальних мережах.
23.Інтегровані мережі ISDN.
24.Передача сигналів лініями зв'язку.
25.Виявлення і корекція помилок.
26.Діалог в локальних мережах та в Internet.
27.Основи діагностики мереж.
28.Засоби мережевої безпеки.
29.Методи стиснення інформації.
30.Підвищення достовірності передачі інформації по мережі.
31.Стандарт Token Ring (802.5).
32.Метод доступу до середовища CSMA / CD.
33.Підрівні канального рівня.
34.Задачі і функції мережного адаптера, налаштування.
35.Особливості протоколів, використовуваних в локальних і глобальних
мережах.
36.Методи перетворення і передачі зображення.
37.Бездротова передача даних.
38.Комутація каналів і комутація пакетів.
39.Вибір постачальника мережевих послуг, критерії, порівняння.
40.Види та схеми бездротових систем.
41.Адресні простори мережі.
42.Метод доступу CSMA / CD.
43.Засоби аналізу та оптимізації локальних мереж.
44.HyperText Transfer Protocol – протокол обміну WWW – серверів.
45.Служба архівів FTP.
46.Протокол POP3 – Post Office Protocol.
47.Механізм виклику віддалених процедур – RPC.
48.Порівняння мережевих технологій за продуктивністю.
49.Вплив топології зв'язків і продуктивності комунікаційних пристроїв на
пропускну здатність мережі.
50.Типові помилкові ситуації: вплив на продуктивність і діагностика.
51.Налаштування параметрів апаратних і програмних засобів кінцевих
вузлів.
52.Застосування волоконно-оптичних систем в обчислювальних мережах.
53.Особливості проектування мережі з комбінованою топологією.

13