ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ СИНДРОМИ

Розпізнавання будь-якої хвороби, у тому числі і психічної, починається із

симптому (ознаки, що відбивають визначені розлади тієї чи іншої функції). Однак
симптом - ознака багатозначна і на його підставі діагностувати хворобу неможливо.
Окремий симптом здобуває діагностичне значення тільки у сукупності і
взаємозв'язку з іншими симптомами, тобто у синдромі (симптомокомплексі).
Синдром - сукупність симптомів, об'єднаних єдиним патогенезом. Із синдромів і
їхньої послідовної зміни складається клінічна картина хвороби та її розвиток.
Невротичні (неврозоподібні) синдроми
Невротичні синдроми відзначаються при неврастенії, істеричному неврозі,
неврозі нав'язливих станів; неврозоподібні - при захворюваннях органічного та
ендогенного характеру і відповідають найбільш легкому рівню розладів психіки.
Загальним для всіх невротичних синдромів є наявність критики до свого стану,
відсутність виражених явищ дезадаптації до звичайних умов життя,
сконцентрованість патології в емоційно-вольовій сфері.
Астенічний синдром - характеризується помітним зниженням психічної
активності, підвищеною чутливістю до звичних подразнень (психічна гіперестезія),
швидкою втомою, затрудненням протікання розумових процесів, нетриманням
афекту при швидко наступаючій втомі (дратівлива слабкість). Спостерігається ряд
соматичних функціональних розладів з вегетатівними порушеннями.
Синдром нав'язливих станів - виявляється нав'язливими сумнівами,
представленнями, спогадами, різноманітними фобіями, нав'язливими діями,
рітуалами.
Істеричний синдром - сполучення егоцентризму, надмірної самосугестивністі з
підвищеною афектацією та нестійкістю емоційної сфери. Активне прагнення до
визнання з боку навколишніх шляхом демонстрації власної переваги чи прагнення
викликати співчуття чи жаль до себе. Переживанням хворих та поведінковим
реакціям властиво перебільшення, гіперболізація (заслуг чи ваги свого стану),
підвищена фіксація на хворобливих відчуттях, демонстративність, манірність,
запобігання. Цю симптоматику супроводжують елементарні функціональні
соматоневрологічні реакції, що легко фіксуються у психогенних ситуаціях;
функціональні порушення рухового апарата (парези, астазія-абазія), чутливості,
діяльності внутрішніх органів, аналізаторів (глухонімота, афонія).
Синдроми афективних розладів
Дисфорія - буркотливо-дратівливий, злісний та похмурий настрій з підвищеною
чутливістю до будь-якого зовнішнього подразника, запеклість та вибуховість.
Супроводжується малообгрунтованими обвинуваченнями навколишніх,
скандальністю, агресією. Порушень свідомості не буває. Еквівалентами дисфорії
можуть бути запої (дипсоманія) чи безцільне блукання (дромоманія).
Депресія – меланхолія, депресивний синдром - суіцидонебезпечний стан, що
характеризується пригнобленим, подавленим настрієм, глибоким сумом, зневірою,
тугою, ідеаторною та руховою загальмованістю, ажитацією (ажитована депресія). У
структурі депресії можливі депресивні маячні чи понадцінні ідеї (малоцінності,
нікчемності, самозвинувачення, самознищення), зниження потягів, вітальне
гноблення самовідчуттів. Субдепресія - нерізкий депресивний афект.
Синдром Котара – нігілістично-іпохондричне маячення у сполученні із ідеями
громадності. Найбільш часто зустрічається при інволюційній меланхолії, значно
рідше – при рекурентной депресії. Є два варіанта синдрому: іпохондричний –
характеризується сполученням тривожно-меланхолічного афекту з нігілістично-
іпохондричним маяченням; депресивний – характеризується тривожною
меланхолією с переважно депресивними маячними ідеями та ідеями отрицання
зовнішнього світу мегаломанічного характеру.
Маскована (ларвована) депресія - характеризується почуттям загально
невизначеного дифузного соматичного дискомфорту, вітальними
сенестопатичними, алгічними, вегетодістонічними, агріпнічними розладами,
заклопотаністю, нерішучістю, песимізмом без чітких депресивних змін афекту.
Часто зустрічається у соматичній практиці.
Манія (маніакальний синдром) - болісно підвищений радісний настрій з
посиленням потягів та невтомною діяльністю, прискоренням мислення та мови,
неадекватною радістю, веселістю й оптимізмом. Для маніакального стану
характерні мінливість і відвертаємость уваги, багатомовність, поверховість
суджень, незавершеність думок, гіпермнезія, понадцінні ідеї переоцінки власної
особистості, невиснажуємість, невтомлюваність.
Гіпоманія - нерізко виражений маніакальний стан.
Афективні синдроми (депресії і манії) є найбільш розповсюдженими психічними
розладами і відзначаються у дебютах психічних хвороб, можуть залишатися
переважними розладами на всьому протязі перебігу хвороби.
Під час діагностики депресій необхідно орієнтуватися не тільки на скарги хворих:
іноді скарги на зниження настрою можуть бути відсутні, і тільки цілеспрямоване
опитування виявляє пригніченість, втрату інтересу до життя ("пересиченість
життям" - taedium vіtае), зниження загальної життєвої активності, нудьгу, смуток,
пригніченість, тривожність та інш. Крім цілеспрямованого розпиту про власне
зміни настрою важливо проводити активне виявлення скарг соматичного
характеру, що можуть маскувати депресивну симптоматику, ознак симпатикотонії
(сухість слизуватих, шкіри, схильність до запорів, тахікардії - т.зв.
"симпатикотонічний симптомокомплекс Протопопова”), характерних для ендогених
депресій. Велика кількість діагностично значущих ознак можна виявити при
вивченні зовнішності та поводження хворих методом спостереження: рухова
загальмованість чи навпаки, метушливість, ажитація, занедбаність зовнішнього
вигляду, характерні фізичні феномени - застигле вираження суму, депресивний
"омега" (складка між бровами у виді грецької букви „омега”), складка Верагута (коса
складка на верхнім віці). Фізикальне та неврологічне обстеження дозволяє виявити
об'єктивні ознаки симпатикотонії. Параклінічно уточнити характер депресії
дозволяють такі біологічні тести як терапія трициклічними антідепресантами,
дексаметазоновий тест. Клініко-психопатологічне дослідження за допомогою
стандартизованих шкал (шкала Зунга, Спилбергера) дозволяє кількісно оцінити
виразність депресії, тривоги.
 Галюцинаторні та маячні синдроми
Синдром галюциноза - напливи вербальних галюцинацій типу різних "голосів"
(розмов) на тлі щодо збереження свідомості.
Паранойяльний синдром - первинне систематизоване маячення (ревнощів,
реформаторства, "боротьби за справедливість" і ін.), що відрізняється
правдоподібністю фабули, системою доказів "правильності" своїх тверджень,
принциповою неможливістю їхньої корекції. Поводження хворих при реалізації цих
ідей відрізняється стенічністю, завзятістю (маячне поводження). Порушень
сприйняття не буває.
Параноїдний синдром - характеризується вторинним почуттєвим маяченням
(переслідування, відносин, впливу), що виникає гостро, на тлі емоційних розладів
(страх, тривога) та порушень сприйняття (ілюзії, галюцинації). Маячення
несистематизоване, непослідовне, може супроводжуватися імпульсивними
немотивованими вчинками та діями.
Синдром психічного автоматизму Кандинського-Клерамбо складається з
псевдогалюцинацій, маячних ідей впливу і різних психічних автоматизмів,
переконаності в сторонності, мимовільності виникнення, суб'єктивному примусі,
насильності психічних процесів (мислення, мови і т.п.)
Парафренний синдром - сполучення безглуздих маячних ідей величі
фантастичного змісту з явищами психічного автоматизму, галюцинаціями,
ейфорією.
Синдроми порушеної свідомості
Усім синдромам порушеної свідомості властивий ряд загальних рис,
вперше описаних К. Ясперсом:
1. Відчуженість "від навколишнього, нечітке, уривчасте його сприйняття.
2. Дезорієнтування у часі, місці, ситуації, а у найбільш важких випадках і у власній
особистості.
3. Більш-менш виражена незв'язність мислення зі слабкістю або неможливістю
суджень та мовними порушеннями.
4. Повна чи часткова амнезія періоду розладу свідомості.
Кома - повне вимикання свідомості з втратою умовних і безумовних рефлексів,
відсутністю відбивної діяльності.
Сопор - потьмарення свідомості зі схоронністю оборонних та інших безумовних
реакцій.
Оглушення - відносно легка форма потьмарення (спустошення) свідомості.
Характеризується нечітким орієнтуванням у навколишньому, різким підвищенням
порога для всіх зовнішніх подразників, вповільненням та утрудненням психічної
діяльності.
Обнубіляція - легке затемнення свідомості при схоронності усіх видів
орієнтування і здібності здійснювати звичні дії, при цьому виникають утруднення у
осмисленні складності ситуації, змісту того, що відбувається, змісту чужої мови.
Деліріозний синдром - форма поплутаної свідомості, що характеризується
дезорієнтуванням у місці, часі і ситуації, напливом яскравих щирих зорових
галюцинацій, зорових ілюзій і парейдолій, почуттям страху, образним маяченням
та руховими порушеннями. Делірій супроводжують вегетативні розлади.
Аментивний синдром - форма поплутаної свідомості з різким гнобленням
психічної активності, повним дезорієнтуванням, фрагментарністю сприйняття,
неможливістю осмислити ситуацію, безладною руховою активністю, наступною
повною амнезією пережитого.
Онейроїдний (сноподібний) синдром - форма поплутаної свідомості з напливом
мимоволі виникаючих фантастичних сноподібно-маячних представлень;
супроводжується частковою чи повною відчуженістю від навколишнього, розладом
самосвідомості, депресивним чи маніакальним афектом, ознаками кататонії,
збереженням у свідомості змісту переживань при амнезії навколишнього.
Сутінковий синдром - характеризується різким звуженням обсягу свідомості та
повним дезорієнтуванням. Непродуктивний сутінковий стан виявляється в
здійсненні ряду звичних автоматизованих і зовні упорядкованих дій у невідповідній
для цього ситуації у стані неспання (амбулаторний автоматізм) і під час сну
(сомнамбулізм). Продуктивні сутінки відрізняються напливом щирих надзвичайно
застрашливих галюцинацій, афектом страху і злості, руйнівними діями й агресією.
Синдроми, обумовлені грубоорганічною патологією мозку
Судомний синдром - виявляється різноманітними генералізованими та
фокальними припадками (раптово наступаючі, скороминущі стани з порушенням
свідомості аж до його втрати і судомних мимовільних рухів). До структури
судомного синдрому нерідко вплітаються більш-менш виражені зміни (зниження)
особистості й інтелекту.
Корсаковський амнестичний синдром - характеризується повною втратою
здатності запам'ятовувати поточні події, амнестичним дезорієнтуванням,
перекручуваннями пам'яті при відносній збереженості пам'яті на минуле та
дифузне зниження усіх компонентів психічного функціонування.
Психоорганічний синдром - більш-менш виражений стан загальної психічної
безпорадності зі зниженням пам'яті, ослабленням розуміння, нетриманням афекту
(тріада Вальтер-Бюеля).
Синдроми інтелектуального дефекту
Розумова відсталість - вроджене тотальне психічне недорозвинення з
переважною недостатністю інтелекту. Рівні: легка, помірна, тяжка, глибока
розумова відсталість.
Дементний синдром - придбаний стійкий дефект інтелекту, що характеризується
нездатністю придбання нових та втратою раніше придбаних знань і навичок.
Лакунарне (дисмнестичне) недоумство - осередковий інтелектуальний дефект із
частковою схоронністю критики, професійних навичок та "ядра особистості".
Тотальне недоумство - порушення усіх компонентів інтелекту з відсутністю критики
та розпадом „ядра особистості" (морально-етичних властивостей).
Маразм психічний - крайній ступінь розпаду психіки з угасанням усіх видів
психічної діяльності, втратою мови, безпорадністю.
Синдроми з перевагою рухово-вольових розладів
 Апатіко-абулічний синдром - сполучення байдужності (апатії) та значного
ослаблення спонукань до діяльності (абулії).
Кататонічний синдром - виявляється у виді кататонічного ступору чи у виді
стереотіпного імпульсивного збудження. Під час ступору хворі застигають у
недвіжному стані, порушується м'язовий тонус (ригідність, каталєпсія), з'являється
негативізм, мова та емоційні реакції відсутні. Під час збудження відзначається
безглузде, безглуздо-дурненьке поводження з імпульсивними вчинками, мовні
порушення з явищами розірваності, крівляння, стереотипії.
Інші синдроми
Синдром деперсоналізації - розлад самосвідомості з почуттям відчуження деяких
чи усіх психічних процесів (думок, представлень, спогадів, відносин до
навколишнього світу), що усвідомлюється та болісно переживається самим хворим.
Синдром дереалізації - розлад психічної діяльності, що виражається у тяжкому
почутті нереальності, примарності навколишнього середовища.
Синдром дратівливої слабкості - характеризується сполученням афективної
лабільності та дратівливості зі зниженням працездатності, ослабленням
концентрації уваги та підвищеною стомлюваністю.
Гебефренічний синдром - рухове та мовне порушення з безглуздим, манерно-
дурненьким поводженням, невмотивованою веселістю, емоційним спустошенням,
збіднінням спонукань, розірваністю мислення та прогресуючим розпадом
особистості.
Гебоїдний синдром - сполучення афективно-вольових порушень з відносною
схоронністю інтелектуальних функцій, що виявляється брутальністю, негативізмом,
ослабленням самоконтролю, перекрученим характером емоційних реакцій та
потягів, що приводить до вираженої соціальної дезадаптації та антисоціальному
поводженню.
Абстінентний синдром - стан, що виникає у результаті раптового припинення
прийому (введення) речовин, що викликали токсікоманічну залежність або після
введення їхніх антагоністів; характеризується психічними, вегетатативно-
соматичними і неврологічними розладами; клінічна картина залежить від типу
речовини, дози та тривалості її вживання.
Іпохондричний синдром - полягає у помилковій (понадцінній чи маячній)
переконаності хворого у наявності у нього важкого соматичного захворювання, у
переоцінці (драматизації) ваги свого хворобливого стану. Синдром, що складається
із сенестопатій та емоційних розладів у виді депресивного настрою, страху,
тривоги. Іпохондрична фіксація - надмірна зосередженість на стані свого здоров'я,
тих чи інших найменших його відхиленнях, небезпеках, що загрожують власному
здоров'ю.