Загальне мовознавство

Лекція 5
МОВА ЯК СЕМІОТИЧНА СИСТЕМА
План
1. Знак як найзручніший спосіб передачі інформації.
2. Природа знаку
3. Дефініція, будова знаку.
4. Знак за Ч.С. Пірсом
5. Семіотичні ідеї Ч.В. Морріса
6. Семіотична концепція Р. Якобсона
7. Специфіка мови як знакової системи
8. Універсальність мови
9. Динамізм мови
10. Стійкість мови
 Знак як найзручніший спосіб передачі
інформації
1. Знак – це матеріальний предмет, що чуттєво сприймається (подія, дія або явище), який у
процесі пізнання виступає як вказівка, позначення або представник іншого предмета, події, дії,
суб'єктивного утворення освіти. Він призначений для отримання, зберігання, обробки і
трансляції певної інформації (повідомлення).
2. Семіотика досліджує засоби передачі інформації, властивості знаків і знакових систем в
людському суспільстві (природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфу,
ритуалу), природі (комунікація в світі тварин) або в самій людині (зорове і слухове сприйняття
та ін.).
3. У процесах пізнання знак виступає в якості представника іншого предмета (референта) .
Здатність реалізовувати функцію заміщення є основною сутнісною ознакою знаку. Слово
заміщає річ, предмет, поняття; гроші заміщають вартість, суспільно необхідна праця; карта
заміщає місцевість; знаки військових рангів заміщають відповідні їм звання. Все це знаки.
Людина живе в оточенні двоякого роду предметів: одні з них вживаються безпосередньо і,
нічого не замінюючи, нічим не можуть бути замінені.
Природа знака
знак має бути матеріальним і доступним для чуттєвого сприйняття;
 зміст знаку не вичерпується його матеріальним складом, одні ознаки якого є
розрізнювальними, інші – не розрізнювальними, що виявляється із зіставлення даного
знаку з іншими знаками того ж ряду:
 кожний знак є членом певної знакової системи (алфавіту, фонетичної будови та ін.);
 не маючи власного значення, знак слугує засобом позначення того, що є недоступним
безпосередньому чуттєвому сприйняттю; тим самим знак – член іншої сигнальної системи.
 Звукові знаки мови (так само як і графічні) виконують дві функції: 1) перцептивна – бути
об’єктом сприйняття і 2) сигніфікативна – розрізняти вищі, значущі елементи мови –
морфеми, слова, речення: лід, гід, від, під; кінь, коня, конем.
Знак. Дефініція. Будова
1. Знак (лат. signum) – це матеріальний, чуттєво сприйманий предмет (річ, явище, дія,
ознака), який виступає в якості представника (субститута, репрезентанта) іншого
предмета, властивості або відношення і використовуваний для отримання, зберігання,
обробки й передання інформації.
2. Кожний знак має (1) матеріальну сторону – це його позначення (лат. signans), або план
вираження, і (2) ідеальну сторону – це значення знаку, або його зміст, в термінах
семіотики – позначене (лат. signatum). В семіотичній опозиції «план вираження і план
змісту» в центрі уваги перебувають не взаємозалежності і кореляції форми і змісту, але
їхня асиметрія, інколи різномасштабність. Значенням будь-якого знаку є не
заміщуваний предмет, а уявлення про нього.
Знак за Ч.С. Пірсом
1. Пірс визначав знак як «дещо, яке означає що-небудь для кого-небудь у певному
відношенні або об’ємі» [13, 66-67]. Знак має три виміри (reference): образ в уявленні
людини (інтерпретанта); предмет, на який знак вказує (референт); фізична форма знаку
(репрезентант).
2. Знак пов’язує реальний предмет та його образ в уявленні людини, він «виступає
посередником між знаком-інтерпретантою та його об’єктом» [12, 60].
3. Знак має закріпляти образ певного предмета в свідомості, створювати стереотипний
образ мислення: «функція знака полягає в тому, щоб представляти недійсні відношення
дійсними, - не приводити їх до дії, але встановлювати звичку або загальне правило, за
допомогою яких вони будуть у даному випадку діяти.
 
Будова знаку за Ч.С. Пирсом

Згідно з Пірсом, знання відбувається

завдяки інтерпретанті. Інтерпретанта – це
транслювання, тлумачення,
концептуалізація відношення знак/об’єкт
у наступному знаку (наприклад, певна
реакція людина на знак, який вона
сприймає; пояснення значення данного
слова за допомогою інших слів.
Семіотичні ідеї Ч.В.Морріса

 Природа та структура знаку.

 Будь-який предмет, залучений у певні відношення, може стати знаком.
 Складники семіозису: знаковий засіб (знаконосій) – те, що виступає як знак (sign
vehicle), десигнат – те, до чого відноситься або на що вказує знак, вплив (effect), в силу
якого річ виявляється для інтерпретатора знаком, інтерпретатор.
Властивості знаку є реляційними, вони присвоюються об'єктами, які беруть участь у
семіозисі. Як наслідок, виникає потенційний семіотичний континуум, в якому по
відношенню до кожного об'єкта або ситуації можуть бути виражені всі ступені семіозису.
Розділи семіотичного вчення: трактування вимірювань семіозису, типологія значень в
зв'язку з типологією видів діяльності, роль знаків у пізнанні та регулювання соціального
життя.
Три аспекти знаку за Ч.В. Моррісом
(1) Синтактика (відношення між знаками у знакових послідовностях –
наприклад, відношення між словами у висловленні або між окремим
мотивами в увертюрі або в опері);
(2) семантика (відношення між знаками і тим, що вони позначають);
(3) прагматика (відношення між знаками і учасниками комунікації, тобто
відношення людей до тих знаків, які вони використовують – посилають і
сприймають).
Трьом основним аспектам знаку відповідають три розділи семіотики:
синтактика, семантика, прагматика.
Семіотична концепція Р. Якобсона
 Універсальність опозиції «метафора – метонімія» у мові, роботі мозку, мистецтвах.
 Р. Якобсон показав, що у будь-якій системі знаків превалює розрізнення двох видів
відношень між знаками: з одного боку – зв’язки елементів за подібністю (метафора),
а з іншого, зв’язки за суміжністю (метонімія).
 Пірс використовував опозицію «зв’язок за суміжністю – зв’язок за подібністю»,
проте новим у концепції Якобсона є універсалізація цієї опозиції. Якобсон вказав на
її надзвичайну важливість для різних знакових систем і семіотичних процесів
(афазії, поезії, мистецтва кіно тощо). При цьому терміни метафора і метонімія
стають перифрастичними позначеннями двох головних видів відношень між знаками
(парадигматики і синтагматики) і відповідних операцій над знаками (селекції і
комбінації).
Специфіка мови як знакової системи
1. Мова – це універсальна знакова система. Інші семіотичні системи є спеціалізованими,
тобто обслуговують вузьку, чітко обмежену сферу діяльності людини (дорожні знаки –
регулювання дорожніх ситуацій, математичні знаки – математичні розрахунки).
2. Мова – це засіб спілкування у будь-якій ситуації, у будь-якій сфері діяльності.
3. Мовні знаки передають інформацію про будь-які знаки інших семіотичних систем.
Напр. значення будь-якого дорожнього знаку можна перекласти як «стоянку
дозволено», «проїзд заборонено» тощо.
4. «Мова – це семіотика, на яку можна перекласти всі інші семіотики» (Луї Єльмслев,
1960).
Універсальність мови
Універсальність мови зумовлена особливостями її будови:
 Це найбільша знакова система, що включає в себе до кілька десятків
тисяч знаків морфем і кілька сотень тисяч знаків-слів.
 Змістова сторона знаків штучних семіотичних систем обмежена сферою
діяльності людини, які обслуговую ця система. Напр., система знаків, яку
використовують хіміки, містить лише літери, що називають хімічні
елементи, числові індекси, що показують кількість атомів і молекул, значки,
які позначають особливості протікання хімічних реакцій.
Універсальність мови
 Мова організована так, що із набора знаків можна створити безкінечну
кількість повідомлень, або «мова організована так, що із обмеженої
кількості фігур і завдяки їх все новому і новому розміщенню можна
побудувати легіон знаків» (Луї Єльмслєв).
Асиметрія мовних знаків забезпечує його використанні як універсальної
знакової системи, оскільки всі знаки по відомим для носіїв мови правилам
можуть бути готові для передачі нового змісту. Напр., будь-який носій
української мови регулярно послугується метонімічною моделлю «заклад –
будинок закладу» – люди, представники цього закладу (освіти, зокрема).
Динамізм мови
 Мова – це динамічна система, що перебуває у постійному русі.
 Мова є надзвичайно гнучкою, її одиниці значною мірою здатні і схильні до
змін, вони мають потенціальну можливість функціонувати у великій
кількості контекстів і залежно від завдань, поставлених цим контекстом,
варіюватися то в плані вираження, то в плані змісту. Саме завдяки цим
властивостям мова здатна функціонувати як знакова система, тобто за будь-
яких умов може обслуговувати будь-яку комунікативну потребу суспільства.
 У граматиці і семантиці немає жодних обмежень у використанні знаків, як
в інших кодах. Мова функціонує на основі інших принципів, одним з
найважливіших є динамізм, здатність до змін, зумовлений функціональним
призначенням мови у будь-який момент передати і зберегти інформацію.
Стійкість мови
 Мова – специфічна знакова система, яка завдяки своєму динамізму здатна
пристосовуватися до будь-якої ситуації і завжди своєму призначенню бути засобом
комунікації. Але поряд із комунікативною мова виконує і когнітивну функцію –
виступає засобом зберігання і передачі накопичених знань, для того, або мова могла
виконувати цю функцію, властивість динамізму врівноважується властивістю
стійкості.
 Зміни, що відбуваються у мові, позначені поступовістю. Морфологічна і
синтаксична підсистеми мови є найстійкішими. Зміни у системі відмінків більшості
мов відбуваються повільно, протягом століть. Найбільш динамічною є лексична
підсистема мови, яка завдяки номінативній функції слова безпосередньо пов’язана зі
змінами реалій у навколишньому світі і відбиває ці зміни, що призводить до появи
новацій у лексиці. Однак, у сучасних мовах лексика має бути надзвичайно стійкою,
щоб виконувати ці функції.