Андрей

Шептицький
(29.07.1865-01.11.1944)
 Андре́й Шепти́цький
• Андре́й Шепти́цький — предстоятель Української греко-католицької
церкви, митрополит Галицький, архієпископ Львівський (1901–1944).
Єпископ Станиславівський (1899–1900). Доктор права (1888) і
богослов'я (1894); меценат. Один із найвидатніших провідників
української церкви й національного руху першої половини ХХ ст.
Представник шляхетного та графського роду Шептицьких.
 Дитинство та юність
• Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, Королівство Галичини та
Володимирії, Австрійська імперія (нині Яворівського району Львівської области, Україна). Він походив зі
стародавнього русинського (українського) роду Шептицьких, який отримав австрійський графський титул, у XIX
столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. При хрещенні за латинським
обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя, яке відбулося 9 серпня 1865 року, отримав імена Роман,
Марія, Александер.
• Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1884 р. Роман та Олександр разом поїхали до Німецької імперії (Бреслав)
на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. У
жовтні 1887 р. батько відправив Романа в подорож до Російської імперії, під час якої познайомився з філософом
Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Подільську
губернію, Київ, Москву8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням
матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те,
щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман
повернувся до Кракова, через 3 тижні (19 травня) здобув науковий ступінь доктора права.
 Монаше та священниче служіння
• 29 червня 1888 р. граф Ян та графиня Софія супроводили сина до
Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня 1888 р.
Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім'я Андрей. Від жовтня
1888 до червня 1891 року брат Андрей, проживаючи у краківській
єзуїтській обителі на площі св. Варвари, відвідує університетські
курси з богослов'я та філософії. Упродовж Великого посту 1891 року,
як пише у своїх спогадах Софія Шептицька, брат Андрей харчується
лише раз на день.
 Єпископ Станиславівський
• 2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф I номінував Андрея
Шептицького на Станиславівського єпископа. 17 вересня 1899 року
відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899 року —
інтронізація на Станиславівську катедру. За час єпископства у
Станиславівській єпархії Андрей Шептицький написав Перше слово
Пастиря (до вірних), Наша програма (до духовенства),Правдива віра
(до вірних на Буковині), Християнська родина (до духовенства та
вірних), До моїх любих гуцулів (гуцульським говором), На грані двох
віків (до духовенства та вірних)исав до вірних шість послань:
Розвиток монашого життя
У 1901 р. заснував монастир Студійського правила, в 1913
р. запросив до Королівства Галичини та Володимирії чин
Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили
свою гілку. Такі ж плани виношував стосовно
Згромадження Салезіян, щоб гарантувати опіку над
українською молоддю. Опікувався також жіночими
згромадженнями Сестер: Пресвятої Родини, Студиток,
Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа,
священномученика Йосафата.
 Розвиток структур УГКЦ
• 21 вересня 1914 р. під час свого короткого перебування в Києві Митрополит висвятив о. Йосифа
Боцяна, ректора Львівської духовної семінарії, на єпископа Луцького. У 1917 р. він призначає екзарха
для греко-католиків Великої України з осідком у Києві — о. Михайла Цегельського. Генеральним
вікарієм східної частини львівської митрополії, до якої входили Броди, Зборів, Збараж, Тернопіль,
Сокаль— о. Франца Ксаверія Бонна; генеральним вікарієм Станіславської єпархії призначив о. Н.
Теодоровича[16].

• 22 грудня 1939 р., передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно висвятив на
єпископа свого наступника — ректора Львівської духовної семінарії о. Йосифа Сліпого. У жовтні
1939 р. кир Андрей призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території
Радянського Союзу: єп. Миколи Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для
Росії та Сибіру та інших.
 Політична діяльність
• У 1901 році закрив греко-католицьку семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського
університету. В 1903 році приєднався до бойкоту з українськими депутатами Галицького сейму.
• Щонайменше станом на 1907 рік за статусом архієпископа греко-католицького обряду, митрополита Галицького
був членом Галицького сейму займаючи посаду заступника маршалка (голови Галицького сейму).
• Засудив дії Мирослава Січинського (вбивство намісника графа Анджея Потоцького) в посланні перед Томиною
Неділею 1908 р. Ця подія підживила неприхильне ставлення української громадськості до митрополита. Не
було дозволено провести богослужіння за загиблим Марком Каганцем у Соборі Святого Юра 1908 року. Після
початку знищення православних церков Холмщини і Підляшшя, насильного покатоличення місцевого
населення внаслідок схвалення сеймом додаткової угоди від 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 року
видав 16 липня[19] 1938 року відозву, в якій назвав дії польської влади «приголомшливими», польську державу
і Костел — «ворогами Вселенської Церкви, Християнства».
 Благодійність і меценатство
• Однією з мало згадуваних соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського
уряду допомоги для вдів священників.
• Під час Другої світової війни православні священники та миряни Кам'янця зверталися до
митрополита Шептицького за допомогою — фінансовою і суто церковною: книги, ризи,
літургійне начиння тощо, — посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, — і
митрополит у допомозі не відмовив.
• Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств
«Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»
• Заснував Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34 000
доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки
піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.